3. Засудження війни в новелі О.

Гончара «Модри камінь

Тема війни, на жаль, була актуальною в усі часи. Від військових подій
завжди страждають звичайні люди. Ми відчули це на власному досвіді:
подібний жах, створений людьми, не жаліє нікого. Олесь Гончар зміг
неймовірно точно передати, через що проходять люди коли відбувається
кровопролиття, показати як всі об’єднуються проти спільного ворога, а
кохання запалює останній вогник надії в серцях.
Головний герой – «руський» військовий, який прийшов зі своїми
побратимами до Словацького будиночку. Хлопці вже давно не їли нормальну
їжу: «Свої,— кажу і не чую власного голосу. Третю добу замість води ми їли
сніг. — Свої,— хриплю я щосили.»
Мешканці будинку неймовірно налякані, але вони не втрачають віри в людей
та відкривають двері, пускаючи незнайомців. Саме на цьому моменті можна
зрозуміти, наскільки люди втомлені від того що коїться:
Боязко й недовірливо відчинилися двері. Я зайшов до кімнати, тримаючи
автомат напоготові. Натиснув ліхтарик, і в смузі електричного сяйва
завмерла біля столу злякана мати, а ти біля високого ліжка застигла в подиві,
закриваючи груди розпущеними косами.
Cім’я горюює за своїми загиблими родичами, за своєю колись квітучою
Батьківщиною, так саме як солдати сумують за домівкою:
— А по кому ви носите траур?
— По нашому Францішеку,— каже мати.
— По Чесько-Словенській республіці […]

Люди втратили все: спокійні сонячні дні, батьківську землю, вкриту

зеленою травою, сім’ї та багато хто – життя. Ніхто не заслуговує такої
жорстокої, нещасної долі – ця думка читаться крізь рядки даної новели.
Францішек, один з героїв твору, був звичайним працьовитим парубком, його
батько – лісник. Але у війні нічого не залежить від твого статусу чи місця
роботи, «Для них що словак, то й партизан.», для ворожих вояк не потрібна
причина вбивати людей, їм достатньо самого факту їх існування.

І навіть перемога у війні нічого не змінює – залишаються випалені країни з

мільйонами вбитих людей та знищених будинків:
 Ще здалека я побачив, що на вашому подвір'ї нема нічого. Чорніло
згарище, і голий димар підіймався над ним, як сурма великого горя.
Підійшовши ближче, я побачив матір. Зігнувшись над попелищем, вона
порпалася в ньому паличкою

Ми можемо дійти висновку, що Олесь Гончар висловлюється проти

війни не приямим текстом, а використовуючи опис подій, почуттів героїв.
Він показує якою руйнівною силою являється війна й тим самим дає читачу
простір для роздумів. За його описом після подібних актів людської
жорстокості залишається майже нічого окрім почуттів та спогадів, які люди
бережуть все життя, намагаючись витіснити ними пройдене горе, яке жахами
вертається кожної ночі.