Прінт-Сервіс, 2017. - 300 с.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Тетяна Андрєєва, Ольга П’ятецька
УКРАЇНСЬКА МОВА
за професійним спрямуванням:
фахова комунікація
(теорія і практика)
Посібник
для студентів економічних
і юридичних спеціальностей
Київ - 2017
~1~
УДК 811.161.2276.6:[34+327]] (075.8)
А65
Рекомендовано Вченою радою Інституту філології Київського

національного університету імені Тараса Шевченка як навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів
(протокол №3 від 24 жовтня 2017 р.)
РЕЦЕНЗЕНТИ:
Шевченко Л. І., д-р філол. наук, професор
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Ажнюк Б. М., д-р філол. наук, професор
Інститут мовознавства ім. О. О.Потебні НАН України
Сюта Г. М., кандидат філол. наук, доцент
Інститут мовознавства ім. О. О.Потебні НАН України
А 65 Андрєєва Т. М., П`ятецька О.В. Українська мова за

професійним спрямуванням: навч. посібник / Т. М. Андрєєва,
О. В. П’ятецька. – К. : Прінт-Сервіс, 2017. – 300 с.
ISBN 978-617-7069-61-3
У навчальному посібнику висвітлено особливості

функціонування української мови у сфері офіційного та наукового
спілкування. Значну увагу приділено аналізу мовно-
композиційного оформлення ділових паперів і різних наукових
жанрів, необхідних у професійній і науково-навчальній діяльності
фахівців різних галузей. Окрім теоретичного матеріалу, окремо
подано практичний блок, який містить тестові завдання,
вправи, фахові тексти на редагування і стилістичний аналіз.
Для студентів, аспірантів, науковців, учителів, державних
службовців, а також всіх, хто прагне оволодіти нормами
української літературної мови і досягти високого рівня мовної
компетенції в цілому.
УДК 811.161.2276.6:[34+327]] (075.8)
ISBN 978-617-7069-61-3
© Т. М. Андрєєва, О. В. П’ятецька, 2017
~2~
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………… 7
Блок І ТЕОРІЯ
Розділ 1. Державна мова – мова професійного
спілкування……........................................................................... 9
1.1 Поняття державної мови. Українська мова як державна….. 9
1.2 Ознаки сучасної української літературної мови……..…...... 15
1.3 Нормативність мови. Типи мовних норм…………………….. 23
1.4 Стилістична диференціація сучасної української 28
літературної мови…………………………………………………......
1.5 Функції мови…………………………………………….………… 39
Література до розділу 1……………………………………………. 41
Запитання для самоконтролю…………………………………. 44
Розділ 2. Ділові папери як засіб писемної професійної
комунікації……………………………………………………………. 45
2.1 Документ – основний жанр ділового спілкування…………... 45
2.2 Вимоги до мови документа та його оформлення…………… 51
2.3 Заява та її реквізити……………………………………………... 62
2.4 Особовий листок з обліку кадрів………………………………. 66
2.5 Автобіографія……………………………………………………... 67
2.6 Резюме…………………………………………………………….. 69
2.7 Характеристика…………………………………………………… 71
2.8 Службове листування…………………………………………… 74
2.9 Наказ щодо особового складу…………………………………. 79
2.10 Доповідна та пояснювальна записки………………………... 81
2.11 Доручення………………………………………………………... 83
2.12 Розписка………………………………………………………..... 86
2.13 Договір, трудовий договір, контракт, трудова угода……… 87
2.14 Протокол. Витяг із протоколу…………………………………. 94
2.15 Оголошення……………………………………………………… 97
2.16 Запрошення……………………………………………………… 99
Література до розділу 2…………………………………………… 101
Розділ 3. Професійна наукова мова……………………………. 105
3.1 Поняття наукового жанру. Жанрова диференціація
наукового стилю………………………………………………………. 105
3.2 Композиційно-змістові особливості науково-навчальних
жанрів…………………………………………………………………… 107
3.2.1 Реферат……………………………………………………...….. 107
3.2.2 Курсова робота…………………………………………………. 108
~3~
3.2.3 Дипломна робота (бакалаврська, магістерська)………….. 112
3.3 Рецензія та відгук як наукові жанри…………………………... 114
3.4 Принципи наукового редагування та перекладу фахового
тексту………………………………………………..………………….. 118
Розділ 4. Лексичні норми та українська лексикографія…… 126
4.1 Слово як основна мовна одиниця……………………………... 126
4.2 Лексичні точність і правильність мовлення юриста та
економіста……………………………………………………………… 128
4.2.1 Полісемія………………………………………………………… 129
4.2.2 Умотивоване вживання омонімів……………………………. 131
4.2.3 Паронімія………………………………………………………… 131
4.2.4 Синонімічне багатство української мови…………………… 133
4.3 Українська термінологія у професійному спілкуванні
юриста та економіста………………………………………………… 134
4.4 Українська лексикографія. Роль словників у підвищенні
мовної культури……………………………………………………… 143
4.5 Фразеологічні норми сучасної української мови……………. 146
Розділ 5. Граматичні норми фахової комунікації…………… 159
5.1 Морфологічні особливості іменників, прикметників і
числівників у професійному мовленні…………………………...... 159
5.2 Дієслівні форми в офіційно-діловій і науковій комунікації…. 166
5.2.1 Складні випадки дієслівного керування……………………. 167
5.2.2 Функціонування активних дієприкметників із суфіксами -
уч, -юч, -ач, -яч та способи їхньої заміни…………………………. 168
5.3 Типові порушення вживання прийменникових
конструкцій…………………………………………………………….. 169
5.4 Синтаксичні особливості наукового та ділового
мовлення……………………………………………………………..... 174
Розділ 6. Культура усного ділового спілкування…………… 184
6.1 Орфоепічні норми фахового мовлення………………………. 184
6.1.1 Норми вимови голосних звуків………………………………. 184
6.1.2 Норми вимови приголосних звуків………………………….. 185
6.2 Засоби милозвучності української мови……………………… 186
6.3 Акцентуаційні норми української літературної мови……….. 187
~4~
6.4 Основи ораторського мистецтва. Риторична спадщина
античності……………………………………………………………… 191
6.4.1 Богословська риторика Середньовіччя…………………….. 194
6.4.2 Східнослов᾿янська риторика……………………………........ 196
6.4.3 Політична риторика……………………………………………. 196
6.4.4 Юридична риторика…………………………………………… 197
6.5 Публічний виступ. Етапи підготовки до публічного виступу. 200
6.6 Етикет ділового спілкування……………………………………. 204
6.6.1 Загальні засади етикету фахової комунікації……………… 204
6.6.2 Етикетні формули привітання і звертання…………………. 206
6.7 Ділова бесіда……………………………………………………… 211
6.7.1 Кадрова бесіда…………………………………………………. 213
6.7.2 Прийом відвідувачів…………………………………………… 216
6.7.3 Дисциплінарна бесіда…………………………………………. 217
6.8 Нарада як форма ділового спілкування……………………… 218
6.9 Культура службового телефонного діалогу……………........ 220
Запитання для самоконтролю.………………………………… 225
Блок ІІ ПРАКТИКА
Тестові завдання……………………………………………………… 227
Тренувальні вправи………………………………………………….. 250
Редагування та лінгвостилістичний аналіз фахових текстів…... 270
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………………. 281

ДОДАТОК. «Короткий словник
латинських термінів та словосполучень»……………………. 284
~5~
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
ДСТУ державний стандарт України

ЗМІ засоби масової інформації
КУ Конституція України
МЗС Міністерство закордонних справ
НДІ науково-дослідницький інститут
ПН прокурорський нагляд
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
УНР Українська Народна Республіка
~6~
ВСТУП
В умовах глобалізації та інтенсивного розвитку

суспільства, активізації масової культури, визначення
критеріїв національної ідентичності одне з чільних місць
посідає фахова мова, досконале володіння якою є
важливою складовою частиною іміджу будь-якої особистості
та запорукою її успішної професійної діяльності. Ідеться,
насамперед, про досягнення високого рівня мовної
компетенції, що виявляється у вмінні реалізовувати свої
знання мови в різних комунікативних ситуаціях,
формулювати коректні висловлювання та створювати
різножанрові тексти; встановлювати необхідні контакти з
оточенням відповідно до етичних правил мовленнєвої
поведінки.
Розуміння мови лише як засобу повсякденного
спілкування, нехтування її багатим стилістичним ресурсом і
поліфункціональністю обмежує інтелектуальний розвиток
особистості та її можливості всебічного пізнання
інформаційного простору суспільства.
Сучасні світові тенденції стимулюють до вивчення
іноземних мов, однак це жодним чином не зменшує потреби
глибоких знань рідної мови як основи фахової комунікації.
Змістове наповнення презентованого посібника
“Українська мова за професійним спрямуванням: фахова
комунікація” сприяє реалізації мети навчального курсу, що
полягає у розгляді технічних і мовностилістичних норм
документотворення, зокрема, у сфері економіки та
юриспруденції, виробленні навичок редагування і
грамотного написання наукових текстів.
Посібник складається з двох блоків, перший із яких
містить теоретичний матеріал, передбачений навчальною
програмою дисципліни, а другий – практичні завдання:
тести, тренувальні вправи, фахові тексти на редагування та
мовностилістичний аналіз. Така структура дозволить
студентам закріплювати теоретичні знання, самостійно
працюючи як в аудиторний, так і позааудиторний час. Це
цілком відповідає вимогам сучасної системи освіти, згідно з
~7~
якою значна частина навчальних годин припадає саме на
самостійну роботу, яка стимулює в цілому творчу
інтелектуальну діяльність.
Варто зазначити, що до практичних завдань залучено
сучасну економічну та юридичну термінологію, а навчальні
тексти дібрано з фахових видань і наукових праць останніх
років.
Тож, на нашу думку, посібник «Українська мова за
професійним спрямуванням: фахова комунікація» є
необхідним комплексним навчально-методичним виданням
для підготовки майбутніх спеціалістів із належним рівнем
комунікативної компетенції, здатних до вербального
вираження фахових знань в інтеркультурному освітньому
просторі.
~8~
БЛОК І. Т Е О Р І Я
Розділ 1
ДЕРЖАВНА МОВА –
________________МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ
1.1 Поняття державної мови. Українська мова як

державна
Упродовж століть українська мова постійно

вдосконалювалася, ставала витонченим засобом людського
спілкування. Незважаючи на складні періоди національного
розвитку, український народ спромігся зберегти й збагатити
рідну мову, виробити чітку й струнку систему її виражальних
засобів, які забезпечили їй право посісти одне з
визначальних місць у колі розвинених мов світу.
За часів незалежності наша рідна мова отримала більші
можливості для свого подальшого розвитку. Сучасне
збагачення мови є однією із сталих ознак її розвитку.
В умовах національного відродження українська мова
набула особливої ваги. Вона є не лише виразником
інтелектуального і духовного життя співвітчизників; це
могутня рушійна сила, що веде суверенну Україну до
європейської спільноти, підвищує престиж української нації,
забезпечує успіх нашої держави на міжнародній арені.
Функціонування мов у кожній країні визначається мовною
політикою – свідомим і цілеспрямованим керівництвом
суспільною мовною діяльністю, а також впливом держави на
мовлення громадян із метою його вдосконалення як
найважливішого засобу спілкування й показника загальної
культури людини. Доцільно зазначити головні чинники, які є
актуальними з погляду мовної політики, які передбачають:
1) законодавче регулювання мовних процесів;
2) нормативність і стилістичну диференціацію
літературної мови;
3) взірцевість мови друкованих та електронних ЗМІ,
державних документів, парламентських виступів, промов
провідних політичних діячів;
~9~
4) підвищення мовної культури в середній та вищій
школах;
5) систематичну й планомірну пропаганду
лінгвістичних знань у пресі, по радіо, на телебаченні;
6) урахування проблем багатомовності, державної й
офіційної мови, урахування мовних прав представників
етнічних меншин;
7) створення громадських і державних організацій,
покликаних контролювати й коригувати стан мовної
політики.
Функціонування мов в Україні регулюється такими
нормативними актами: Конституцією України, Рішенням
Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення
ст. 10 Конституції України № 10-рп/99 від 14.12.1999 тощо.
Чинною Конституцією України (КУ), зокрема частинами
1 та 2 ст. 10, закріплено статус української мови як
державної: “Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і
функціонування української мови в усіх сферах суспільного
життя на всій території України”.
Третя та четверта частини ст. 10 Конституції України
визначають гарантії розвитку та використання російської,
інших мов національних меншин України та вивчення
громадянами України мов міжнародного спілкування: “В
Україні гарантується вільний розвиток, використання і
захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного
спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується
Конституцією України та визначається законом”.
Поняття “державна мова” розтлумачене Конституційним
Судом України. Зокрема Рішенням Конституційного Суду
України щодо офіційного тлумачення статті 10 Конституції
України від 14.12.1999 № 10-рп/99 визначено, що державна
(офіційна) мова – це закріплена традицією або
законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах
державного управління і справочинства, громадських
органах та організаціях, на підприємствах, у державних
~10~
закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та
інформатики. Рішення Конституційного Суду України
визначає обов’язкові сфери використання української мови
як державної: “1. Положення ч. 1 ст. 10 КУ, за яким
“державною мовою в Україні є українська мова”, треба
розуміти так, що українська мова як державна є
обов’язковим засобом спілкування на всій території
України при здійсненні повноважень органами державної
влади та органами місцевого самоврядування (мова актів,
діловодства, документації тощо), а також в інших
публічних сферах суспільного життя, які визначаються
законом (ч. 5 ст. 10 КУ)... 2. Виходячи з положень ст. 10
КУ та законів України щодо гарантування застосування
мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою
навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-
технічних та вищих державних та комунальних
навчальних закладах України є українська мова. У
державних та комунальних навчальних закладах поряд з
державною мовою відповідно до положень КУ, зокрема ч.
53, та законів України в навчальному процесі можуть
застосовуватися та вивчатися мови національних
меншин”.
Статтею 11 Конституції України закріплюються гарантії
розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної
самобутності корінних народів та національних меншин
України. Доповнюється це положення статтею 53, у якій
зазначається, що “громадянам, які належать до
національних меншин, відповідно до закону гарантується
право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної у
державних і комунальних навчальних закладах або через
національні культурні товариства”.
У статті 12 йдеться про те, що “Україна дбає про
задоволення національно-культурних та мовних потреб
українців, які проживають за межами держави”.
Конституція визначає обов’язковість оволодіння
державною мовою державними службовцями. Зокрема у
статті 103 зазначається: “Президентом України може бути
обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти
~11~
років, має право голосу, проживає в Україні протягом
десяти останніх перед днем виборів років та володіє
державною мовою”. Статтями 127 та 148 передбачено, що
державною мовою мають володіти професійні судді та судді
Конституційного Суду України.
Закон України „Про місцеве самоврядування в
Україні” визначає, що „вирішення відповідно до закону
питання про мову (мови), якою користуються у своїй роботі
рада, її виконавчий орган та яка використовується в
офіційних оголошеннях,” – це „виключна компетенція
сільських, селищних, міських рад” (ст. 26). Однак, як
справедливо зауважує Р.М. Максакова, «регламентація
порядку використання державної мови в Україні,
передбачена вище на підставі Рішення Конституційного
Суду України є нібито зрозумілою і, до того ж, обов'язковою
для виконання на всій території України. Але і тут
виявляється проблема. Справа в тому, що за теорією
конституційного права держава, а в даному випадку у
вигляді уповноваженого органу – Конституційного Суду
України, не може зобов'язувати органи місцевого
самоврядування використовувати при здійсненні
повноважень державну мову. Адже державна мова – це
основна, головна робоча мова держави, її органів та
посадових осіб, якою видають державно-правові акти та
здійснюється державне діловодство. Державна мова є
обов'язковою лише у сфері діяльності державних органів;
ніхто не має права зобов'язувати її як примусово-
обов'язкову таким інститутам громадянського суспільства,
як: підприємництво, суспільні об'єднання, місцеве
самоврядування, адвокатура, соціальні установи та ін. 1.
Тобто, згідно з положеннями теорії конституційного права,
діловодство органів місцевого самоврядування не
обов'язково повинно вестися державною мовою.
Законодавство також регламентує мовну політику в
галузі телерадіомовлення. Так, ст. 10 Закону України „Про
1
Мучник А. Г. Комментарий к Конституции Украины / А. Г. Мучник.
– К. : Парламентское издание, 2003. – Кн. 1. – 400 с.
~12~
телебачення і радіомовлення” визначає вживання мов в
інформаційній діяльності телерадіоорганізацій: „1.
Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою. 2.
Мовлення на певні регіони може здійснюватися також
мовою національних меншин, що компактно проживають на
даній території. 3. Якщо мова оригіналу (або дублювання)
фільму та/чи іншої програми передачі) не є українською, такі
фільми та/чи програми (передачі) транслюються за умови
звукового дублювання їх державною мовою. 4. Для
загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу,
коли мовлення ведеться українською мовою, має становити
не менше 75 відсотків загального обсягу добового
мовлення. 5. Мовлення на зарубіжну аудиторію ведеться
українською і відповідною іноземною мовами”.
Законодавець висуває вимоги і до мови друкованих ЗМІ.
Щоправда, ці вимоги більш однозначні щодо стилю і лексики
друкованої продукції. Вибір мови тут чітко не
регламентовано: друковані засоби масової інформації в
Україні видаються державною мовою, а також іншими
мовами. Стиль і лексика друкованих засобів масової
інформації мусять відповідати загальновизнаним етично-
моральним нормам. Вживання лайливих і брутальних слів
не допускається (ст. 4 Закону України „Про друковані
засоби масової інформації (пресу) в Україні”).
Окрім мовного законодавства, вагомою складовою
мовної політики є нормативність і стилістична
диференціація літературної мови. Сучасна українська
літературна мова має розгалужену систему стилів, які
обслуговують усі сфери життя суспільства, і є унормованим
варіантом загальнонародної мови. Засобами унормування
української літературної мови є «Український правопис»,
розроблений фахівцями Інституту мовознавства ім. О. О.
Потебні та Інституту української мови Національної академії
наук України і схвалений Національною академією наук
України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством
культури і мистецтв України 1993 року, словники, довідники.
Однак офіційно-діловий стиль української літературної
мови, який обслуговує усне й писемне юридичне мовлення,
~13~
є надзвичайно вимогливим щодо відповідності змісту
мовних одиниць реаліям, співвідносним з правничими
поняттями, тому він вимагає додаткової регламентації, якою
в Україні стали державні стандарти, у яких закріплено
систему вимог до стилю українських нормативних
документів:
– ДСТУ 3966-2000. Термінологія. Засади і правила
розроблення стандартів на терміни та визначення понять;
– ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система
документації “Уніфікована система організаційно-
розпорядчої документації”: Вимоги до оформлення
документів;
– ДСТУ 1.5:2003. Національна стандартизація. Правила
побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту
нормативних документів;
– ДСТУ 1.2:2003. Національна стандартизація. Правила
розроблення національних нормативних документів та інші.
Як слушно зауважують Михайло Гінзбург і Анатолій
Ганжа, вимоги цих стандартів „разом із правилами
“Українського правопису” мають стати дороговказом для
всіх, хто викладає, пише науково-технічні тексти, розробляє
нормативні документи українською мовою. Оскільки
розробники основоположних стандартів національної
стандартизації намагалися керуватися викладеними
правилами, сам стиль та форма викладу вимог цих
стандартів може бути певним взірцем для розробників інших
нормативних документів”2.
Таким чином, на сучасному етапі суспільне й міжнародне
значення української мови зростає, пожвавлюється її
поглиблене вивчення в усіх закладах та установах не лише
в Україні, а й за кордоном. Українська мова привертає увагу
і стає предметом наукових досліджень мовознавців світу.
1.2 Ознаки сучасної української літературної мови
2
Гінзбург М. Поліпшення якості нормативних документів –
головний чинник зміцнення державного статусу української мови
/ М. Гінзбург, А. Ганжа // Вісник Нац. ун-ту "Львів.політ.". 2004. –
№ 503. – С. 20–23.
~14~
Світ, що оточує нас, відрізняється найскладнішим
переплетінням комбінацій живої й неживої природи, він є
унікальним поєднанням фізичного, духовного, соціального
аспектів буття, розумної цілеспрямованої діяльності та
неусвідомлюваного сприйняття споконвічно існуючих реалій.
Людина – це біологічна істота, наділена особливими
інтелектуально-емоційними властивостями та рисами, тому
її становлення як носія найвищої форми свідомості
супроводжується виникненням і розвитком специфічної
природної знакової системи – мови.
У сучасному суспільстві мова функціонує не лише як засіб
накопичення інформації та обміну нею. Сьогодні ставлення
особи до мови, ступінь оволодіння її нормами та реалізація
цих норм у міжособистісному спілкуванні сигналізують про
рівень самосвідомості, інтелекту, духовності людини. Мова є
засобом ідеологічного впливу апарату влади на громадян і
показником ставлення особи до своєї держави. Вона
об’єднує різних за вподобаннями, рівнем освіченості,
сферами реалізації інтелектуальних, духовних та фізичних
можливостей людей.
Проте представники різних соціальних прошарків
населення на території України розмовляють різними
варіантами української мови, серед яких розрізняють
територіальні та соціальні діалекти, просторіччя та
літературну мову:
ЗАГАЛЬНОНАРОДНА
(НАЦІОНАЛЬНА) МОВА
літературна діалекти просторіччя

мова
територіальні соціальні
~15~
Територіальний діалект (від гр. διάλεκτος – “розмова,
говір, наріччя”) – це один із варіантів національної мови,
яким послуговуються як засобом спілкування у мовленнєвих
колективах, виокремлених за географічною ознакою.
Українська мова має три основні діалекти, кожен з яких
має низку особливостей на фонетичному, лексичному,
словотвірному та граматичному рівнях: 1) північний
(поліський), поширений на території Волинської області,
півночі Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської
областей; 2) південно-західний, поширений на території
Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської,
Тернопільської, Хмельницької, Вінницької, південної частини
Рівненської та Житомирської областей, а також у західній
частині Черкаської області, 3) південно-східний, що
побутує на території східної частини Черкаської та південної
частини Київської областей, Полтавської, Сумської,
Харківської, Дніпровської, Кіровоградської, Запорізької,
Луганської, Донецької, Херсонської, Миколаївської та
Одеської областей.
На фонетичному рівні поліський діалект відрізняється: 1)
вимовою дифтонгів3 [оу], [уе], [уи], [уі] та звуків [у], [и] на
місці нормативного [і], напр.: [куон΄], [куен΄], [куин΄], [куін΄],
[кун΄], [кин΄], замість [к΄ін΄]; 2) вимовою дифтонга [іе] на місці
нормативного [і], напр.: [діед] замість [дід], [ліес] замість
[ліс]; тверда вимова [р], [ц] замість м’яких чи пом’якшених
звуків [р΄] та [ц΄], напр.: [зора́ ], [улица], [хлопец] тощо.
Південно-західний діалект характеризується наявністю
великої кількості говірок, кожна з яких має специфічні
фонетичні ознаки, найтиповішими серед яких є такі: 1)
вимова звука [м] на місці [й], напр.: [па́ мн΄ат΄і], [мн΄а́ со]; 2)
вимова нормативного звукосполучення [звй], як [зй], напр.:
[зйаза́ ти], [п΄ідйаза́ ти]; 3) вимова звуків [к΄], [ґ΄] на місці
нормативних [т΄], [д΄] відповідно, напр.: [к΄і́сно], [к΄і́сто],
[ґ΄і́ло]; 4) слова з суфіксами -ськ-, -цьк-, -зьк- вимовляють
без нормативного пом’якшення, напр.: [руский], [близкий]
3
Дифтонг (гр. δίφυογγος , від δίς – двічі та φυόγγος – звук) –
поєднання двох голосних звуків в одному складі.
~16~
(для галицько-волинської говірки); 5) для наддністрянських
говірок, навпаки, типовим є дуже сильне пом’якшення звуків
[з΄΄], [с΄΄], [ц΄΄], [дз΄΄]; 6) тверда вимова [р], [ц] замість м’яких
чи пом’якшених звуків [р’] та [ц΄] тощо.
Фонетичними рисами південно-східного діалекту є: 1)
заміна африкатів [дж], [дз] звуками [ж] та [з], напр.: [хо́ жу],
[зе́ ркало]; 2) м’яка чи пом’якшена вимова звука [л΄] ([л’]) на
місці нормативного [л], напр.: [л΄а́ мпа], [л’у́ ки]; 3) пом’якшена
вимова шиплячих звуків тощо.
На морфологічному рівні поліський діалект
характеризується: 1) вживанням усічених форм
прикметників називного відмінка однини чоловічого роду
(добри, мудри, молоди) та нестягнених форм прикметників
називного відмінка однини жіночого і середнього роду
(добрая, мудрая, молодая, добреє, мудреє, молодеє); 2)
домінуванням закінчення -у (-ю) іменників давального
відмінку однини чоловічого роду, напр.: брату, коню; 3)
використанням закінчення -є у називному відмінка іменників
середнього роду, напр.: зіллє, весіллє.
Південно-західний діалект має такі основні морфологічні
риси: 1) у формі орудного відмінка іменники жіночого роду І
відміни мають закінчення -оў, -еў (рукоў, піснеў), а іменники
чоловічого роду ІІ відміни -ом (добром, законом); 2) дієслівні
форми теперішнього часу вживаються або без закінчення
(хо́ де, ро́ бе), або з закінченням -т (ходит, робит); 3) частка
-ся при дієсловах вживається самостійно, напр.: ся спізнила,
ся розчісую; 4) утворення складеної форми дієслів
майбутнього шляхом поєднання особових форм дієслова
бути з родовими формами дієслів, напр.: буду робила,
будеш читав.
Для морфологічної системи південно-східного діалекту
характерні: 1) вживання дієслівних форм першої особи
однини дійсного способу другої відміни типу просю, возю,
платю; 2) відсутність закінчень у дієслівних формах
третьої особи однини дійсного та наказового способу з
основою на -а, напр.: зна, дума.
~17~
Лексичні діалектизми поділяються на три типи: 1) власне
лексичні, які є синонімами до загальновживаних слів, напр.:
красивий (загальновживане) – хупавий (поліський діалект),
файний (південно-західний діалект); чавун
(загальновживане) – баняк (південно-східний діалект);
тільки що (загальновживане) – топіру (південно-східний
діалект); 2) етнографічні, які називають реалії, поширені на
обмеженій території, де функціонує певний діалект, напр.:
плай (стежка в горах), колиба (житло чабанів і лісорубів); 3)
семантичні, що є омонімами загальновживаних слів, напр.:
гостинець (загальновживане) – подарунок і гостинець
(південно-західний діалект) – шлях; хвиля
(загальновживане) – водяний вал, що утворюється від
коливання водної поверхні й хвиля (південно-західний
діалект) – гарна літня погода.
Соціальний діалект (соціолект) – варіант національної

мови, який використовується в соціальних групах: учнів
середніх навчальних закладів, студентства, представників
певної професії тощо. Формами соціального діалекту є
жаргон і арго.
Жаргон (фр. jargon, від галло-романського gargone –

базікання) – мовленнєвий різновид загальнонародної мови,
який функціонує в автономних соціальних або професійних
групах і відрізняється від інших мовних форм специфічними
словами, зворотами, граматичними формами. Наприклад,
студентський жаргон: заліковка – залікова книжка, хвіст –
академічна заборгованість, бігунок – відомість ліквідації
академічної заборгованості, читалка – читальний зал,
шпора – шпаргалка тощо.
Арго (фр. argot – замкнутий, недіяльний) – штучно

створений із метою приховування змісту мовлення закритої
соціальної групи варіант соціального діалекту. “З
відповідною метою вживаються спеціально створені або
деформовані слова, які мають прямі відповідники в
загальновживаній лексиці. В арго українських лірників
~18~
уживалися, наприклад, такі слова: дулясник – вогонь,
кеміть – ніч, макохтій – місяць, оксин – ліс, ботень – борщ,
крисо – м’ясо, кусно – хліб, зивро – відро, ковтур – горщик,
хаза – хата”4 тощо. Зараз арго функціонує як “таємна мова”
злодіїв, жебраків.
Використання соціальних діалектів можливе лише зі
стилістичною метою в текстах художнього та
публіцистичного стилів, у побутовому мовленні.
Ще одним варіантом національної мови є просторіччя.
На відміну від територіальних та соціальних діалектів, які
становлять відносно закриті системи (мовлення однієї
територіальної чи соціальної групи може бути незрозумілим
для іншої), просторіччя є однією з загальнозрозумілих форм
національної мови, яка, перебуваючи “на межі народно-
розмовної мови з літературною як особливий стилістичний
пласт слів, фразеологізмів, форм, об’єднаних яскравим
експресивним забарвленням зниженості, згрубілості,
фамільярності”5.
Л. П. Крисін розробив класифікацію просторіччя як
форми існування російської мови, яка загалом може бути
застосована й до української мови. Дослідник виділив
просторіччя-1, яке зберігає риси територіальних діалектів і
функціонує у мовленні міського населення старшого віку,
напр., бараболя, трапка. Носіями просторіччя-2, якому
притаманні відсутність діалектизмів та насичення мовлення
жаргонними словами та конструкціями, є жителі міст
середнього та молодого віку. Л. П. Крисін виокремив кілька
рис просторіччя-2: 1) широке вживання демінутивів (слів із
зменшувально-пестливим значенням), напр.: ковбаска,
хлібчик, м’яско; 2) використання зворотів, позбавлених
семантичного навантаження (слів-паразитів), напр.: ну,
4
Сучасна українська літературна мова : підруч. / [А. П. Грищенко,
Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.] ; за ред. А. П. Грищенка. – К. :
Вища шк., 1997. – С. 213.
5
Струганець Л. В. Культура мови. Словник термінів / Л. В.
Струганець. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2000. –
С. 53.
~19~
тіпа, типу того тощо; 3) використання звертань типу
женщина, мужчина, шеф 6.
Просторіччя може використовуватися в розмовно-
побутовому мовленні та художній літературі як стилістичний
засіб. Для наукового, офіційно-ділового, публіцистичного
мовлення просторіччя є неприпустимими.
Вищою формою загальнонародної мови є літературна
мова.
Літературна мова – це унормований варіант

загальнонародної мови, який у писемному й усному
різновидах обслуговує всі сфери суспільного життя,
функціонуючи на всій території України без просторових
обмежень. Це мова з виробленими правилами
слововживання, побудови синтаксичних конструкцій тощо.
Ознаками літературної мови, які відрізняють її від інших
форм національної мови, є:
1. Наддіалектна форма існування. На відміну від
територіальних та соціальних діалектів, літературна мова є
зрозумілою і українцям, і представникам національних
меншин, функціонує не на певній обмеженій території, а на
всій території держави. Це дозволяє їй реалізувати одну з
основних функцій – інтеграційну: літературна мова об’єднує
представників різних територіальних, соціальних, етнічних
груп у єдину націю.
2. Багатофункціональність. Українська мова обслуговує
всі сфери існування суспільства: науку, освіту, культуру,
ділові стосунки, побутове спілкування тощо.
3. Усна і писемна форми існування. Літературна мова
існує в усному (усні наукові доповіді, повідомлення; усне
офіційно-ділове спілкування; публіцистичні теле- і
радіопередачі тощо) та писемному (твори художньої
літератури; наукові статті, дисертації, монографії, науково-
навчальні підручники та посібники; документи тощо)
6
Краткий словарь лингвистических терминов / Васильева Н.В.,
Виноградов В.А., Шахнарович А.М. и др. – М. : Рус. яз., 1995. –
С. 95.
~20~
варіантах. Будову літературного мовлення, у якому
реалізується літературна мова, М. І. Пентилюк представила
у такій схемі7
ЛІТЕРАТУРНЕ МОВЛЕННЯ
усне писемне
діалогічне монологічне монологічне

(полілогічне)
рукописне друковане
4. Стилістична диференціація. Кожна зі сфер

функціонування суспільства в Україні послуговується
набором мовних засобів, достатніх для реалізації
відповідних психоінтелектуальних, вольових і механічних
дій, тобто певним стилем. Відповідно до форм існування
української мови у різних сферах виділяють сім стилів:
науковий, офіційно-діловий, стиль масової інформації,
художній, розмовний, епістолярний та конфесійний.
Територіальні та соціальні діалекти, просторіччя
функціонують лише в усному варіанті, причому на рівні
побутового спілкування вони не сприймаються як
порушення норми. Час від часу діалектні та просторічні
варіанти слововживання, побудови синтаксичних
конструкцій потрапляють на сторінки книг, шпальт
періодичних видань, де є грубим порушенням норм
української мови. Особливості реалізації різних варіантів
7
Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика : [пробний підруч. для
гімназій гуманіт. профілю] / М. І. Пентилюк. – К. : Вежа, 1994. –
С. 10.
~21~
української загальнонародної мови в усній та писемній
формах можна систематизувати у схемі*:
УСНЕ ПИСЕМНЕ
МОВЛЕННЯ МОВЛЕННЯ
просторіччя соціальний територіальний літературна

діалект діалект мова
* Пунктиром позначено спорадичні (випадкові, несистемні)

ненормативні варіанти реалізації української мови
5. Унормованість. На відміну від норм діалектного

Норма літературної мови – “реальний, історично
зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що
відповідає системі та нормі мови і становить єдину
можливість або найкращий для даного конкретного випадку
варіант, відібраний суспільством на певному етапі його
розвитку із співвідносних фактів загальнонародної
(національної) мови у процесі спілкування”8.
Будь-яке мовне явище може вважатися нормативним,
якщо воно ґрунтується на трьох ознаках9:
1) відповідності того чи іншого явища структурі мови;
2) регулярності відтворюваності відповідного явища в
процесі комунікації;
3) суспільному схваленні і визнанні відповідного явища
як нормативного.
Із поняттям норми пов’язане так зване “чуття мови”, що
полягає не у знанні правил, яким підпорядковуються норми,
а в упорядкуванні свого мовлення за реальними
нормативними зразками.
8
Струганець. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.43.
9
Сучасна українська літературна мова : підруч. / [А. П. Грищенко,
Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.] ; за ред. А. П. Грищенка. – К. :
Вища шк., 1997. – С. 5.
~22~
За ступенем обов’язковості реалізації у мовленні норми
поділяються на два типи:
мовлення (наприклад, нормою лівобережно-поліського
говору є так зване “акання” – вимова звука [о] у
ненаголошеній позиції як [оа] або [ао]) та просторіччя,
літературна мова є стандартизованим варіантом
національної мови. Причому ці стандарти, або норми,
сформувалися історично, визнані носіями української мови й
кодифіковані10, тобто зафіксовані у словниках, підручниках
та посібниках з української мови та “Українському
правописі”.
1.3 Нормативність мови. Типи мовних норм
Норма – сукупність традиційних реалізацій мовної

системи, історично сформованих і закріплених у процесі
суспільної комунікативної практики. “Норми характерні не
тільки для літературної мови. Вони властиві й іншим
формам існування мови (наприклад, діалектам)”11.
1) імперативні (від лат. imperativus – владний),
порушення яких є помилкою і сигналізує про низький рівень
оволодіння мовою, нерозвинене “чуття мови”. Наприклад,
наголоси у словах пишу, читання, новий, разом є
ненормативними і свідчать про незнання акцентуаційних
правил особою, що їх вживає, хоча у просторічному
мовленні саме цей варіант наголошення переважає.
Нормативною є така вимова цих слів: пишу, читання,
новий, разом;
2) диспозитивні (від лат. dispositus – упорядкований,
розподілений), які допускають варіанти, наприклад: завжди
10
Кодифікація (від лат. codex – дощечка для писання, книга та
facere – робити) у лінгвістиці – зведення мовних законів
(фонетичних, орфоепічних, акцентуаційних, графічних,
орфографічних, словотвірних, лексичних, граматичних,
стилістичних, пунктуаційних) і закріплення їх у правописі,
словниках, підручниках.
11
Струганець. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2000. С.43.
~23~
і завжди, також і також. Варіанти диспозитивних норм
можуть бути стилістично маркованими, наприклад, в
офіційно-діловому мовленні для позначення осіб жіночої
статі за професією вживаються лише іменники у формі
чоловічого роду, напр.: директор, лікар, слухач; у текстах
інших стилів можуть вживатися відповідники цих іменників,
що мають форму жіночого роду: директорка, лікарка,
слухачка.
Оскільки норми сучасної української літературної мови
виявляються на рівні орфоепії, акцентуації, графіки,
орфографії, пунктуації, лексики, морфології, синтаксису,
фразеології та стилістики, розрізняють такі типи:
1) орфоепічні норми регулюють правильну вимову
звуків і звукосполучень. Наприклад, орфоепічними нормами
української мови є те, що: 1) наголошені та ненаголошені
голосні вимовляються виразно і чітко, за винятком
ненаголошених голосних [о], [и], [е], які зазнають якісних
змін за супровідних умов: [доукуме́ нт], [процеисуа́ л΄нией],
[тоуму́ ]; 2) дзвінкі приголосні не втрачають своєї дзвінкості в
абсолютному кінці слова [гриб], [нака́ з] та перед глухим
приголосним, крім [г]: [кі́хті],[ні́хті]; 3) глухі приголосні перед
шумними дзвінкими вимовляються дзвінко: [бород΄ба́ ],
[молод΄ба́ ]; 4) буквосполучення дж, дз можуть передавати
один звук [͡дзвіно́ к] або два звуки [надзвича́ йний]. Засобами
кодифікації орфоепічних норм є орфоепічні словники 12.
Реалізуються ці норми лише в усному мовленні;
2) акцентуаційні норми регламентують правильне
наголошення слів. Цей тип норм допускає існування кількох
варіантів реалізації, напр.: також і також, договір і
договір. Перевірити правильність наголошення слова
можна відкривши будь-який словник, оскільки, подаючи
слово як реєстрову одиницю словника, укладачі обов’язково
позначають його наголос. Акцентуаційні норми реалізуються
12
Орфоепічний словник / [уклад. М. І. Погрібний] – К. : Рад. шк.,
1986; Словники України – інтегрована лексикографічна система
(парадигма, транскрипція, фразеологія, синонімія, антонімія) /
[уклад. Широков В. А., Шевченко І. В., Рабулець О. Г. та ін.]. –
К. : Український мовно-інформаційний фонд НАН України, 2001.
~24~
в усному мовленні, хоча іноді, коли від наголосу залежить
значення слова, знак наголосу позначається і в друкованому
чи рукописному тексті скісною рисочкою над відповідною
літерою, напр.: ві́домість (обліковий документ) – відо́ мість
(інформація), госпо́ дарський (той, що стосується госпо́ даря)
– господа́ рський (той, що стосується господа́ рства);
3) графічні, які визначають норми позначення звукової
мови на письмі за допомогою літер та нелітерних знаків
(апострофа, дефіса, розділових знаків);
4) орфографічні норми – правила написання слів та
їхніх частин, які регламентуються чинним “Українським
правописом” 1993 року, орфографічними словниками,
довідниками з українського правопису, підручниками та
посібниками;
5) пунктуаційні – регулюють уживання розділових
знаків, які полегшують сприймання тексту і виклад думок на
папері. В українській мові одночасно діють три принципи
пунктуації, які слід ураховувати, визначаючи тип розділового
знака: синтаксичний (структурний, граматичний), смисловий
та інтонаційний. Пунктуаційні норми реалізуються лише в
писемному мовленні й регламентуються чинним
правописом, підручниками та посібниками;
6) морфологічні норми визначають правильне
творення і вживання в усному та писемному мовленні форм
слів, напр.: творення форм вищого та найвищого ступенів
порівняння прикметників (найдоречніший, а не самий
доречний; більш вдалий, а не більш вдаліший); вживання у
функції звертання іменників у формі кличного відмінка (пане
прокуроре або пане прокурор, а не пан прокурор; Іване
Дмитровичу, а не Іван Дмитрович; пані Світлано, а не
пані Світлана); правильні відмінкові форми числівників
(ста сімома, а не стами сімома; двомстам шістдесяти,
а не двостам шестидесяти) тощо;
7) синтаксичні норми передбачають усталену
побудову словосполучень, речень. Усі синтаксичні норми
можна поділити на кілька типів: 1) норми взаємоузгодження
підмета й присудка в реченні, напр.: договір чи контракт
укладається (частка чи зумовлює вживання дієслова-
~25~
присудка у формі однини) та договір і контракт
укладаються (сполучник і зумовлює вживання дієслова-
присудка у формі множини); 2) норми побудови речень на
основі підрядного зв'язку керування, який полягає в тому,
що головний компонент словосполучення вимагає певної
відмінкової форми залежного слова, напр.: дякувати
(кому ?) вам (а не вас), запобігати (чому ?) помилкам (а
не помилок); нехтувати (чим ?) мовним оформленням
(а не мовне оформлення) документа; учитися (чого ?)
ораторського мистецтва (а не ораторському
мистецтву); вчити (чого ?) культури мови (а не
культурі мови); 3) норми творення прийменниково-
іменникових конструкцій, реалізації яких часто заважає
калькування відповідних російських сполучень слів, напр.:
рос. мероприятия по усовершенствованию – укр. заходи
з удосконалення (а не заходи по удосконаленню), рос.
проректор по воспитательной работе – укр. проректор
з виховної роботи (а не проректор по виховній роботі);
рос. согласно графику работы – укр. згідно з графіком
(відповідно до графіка) роботи (а не згідно (відповідно)
графіку роботи); рос. исторические романы интереснее
фантастики – укр. історичні романи цікавіші за
фантастику (ніж фантастика) (а не історичні романи
цікавіші фантастики);
8) лексичні – встановлюють правила вживання слів
відповідно до їхніх лексичних значень. Такі норми
фіксуються та затверджуються словниками: тлумачними
(Сучасний тлумачний словник української мови (2006)),
Великий тлумачний словник сучасної української мови
(2001) тощо), перекладними, словниками синонімів,
паронімів, антонімів та іншими. Причинами порушення
лексичних норм можуть бути: 1) невиправдане вживання
кальок (буквально скопійованих слів), напр.: учбовий замість
навчальний, міроприємство замість захід, слідуючий
замість наступний, співставляти замість зіставляти;
2) вживання слів у невластивому їм значенні, особливо це
стосується слів-паронімів, напр.: комунікативна людина
~26~
замість комунікабельна людина, особистий листок з
обліку кадрів замість особовий листок з обліку кадрів;
9) фразеологічні норми врегульовують особливості
творення й використання в текстах різних стилів сталих
мовних зворотів. Поширеними помилками у вживанні
фразеологізмів є: 1) порушення лексичного складу
фразеологізму, напр.: стати в нагоді замість стати в
пригоді (приходити на допомогу у скрутну хвилину); 2)
калькування (дослівний переклад) іншомовних
фразеологізмів, які мають відповідники в українській мові,
напр.: приймати міри замість вживати заходів, здавати
екзамен замість складати екзамен, бути правим замість
мати рацію, кидатися у вічі замість впадати у вічі; 3)
стилістично невмотивоване вживання фразеологізмів, що
полягає у використанні емоційно забарвлених сталих
зворотів (собаку з’їсти, брати за барки, не нашого поля
ягода) у текстах наукового та офіційно-ділового стилів, та
книжних кліше (беручи до уваги; зважаючи на обставини,
що склалися; вживати заходів; відповідно до ...) у
розмовному та художньому мовленні;
10) стилістичні – визначають вживання стилістично
маркованих мовних зворотів у відповідних стилях мовлення.
Наприклад, використання книжних кліше (укладати угоду,
брати участь, вживати заходів) буде стилістично
доречним лише в текстах офіційно-ділового стилю;
вживання емоційно забарвлених лексем, фразеологізмів,
використання неповних речень буде нормативним лише для
художнього, публіцистичного та розмовно-побутового
мовлення.
Природність мови як знакової системи зумовлює її
постійну адаптацію до умов існування суспільства, яке вона
обслуговує, а отже, і норми літературної мови не можуть
бути застиглими, вони постійно змінюються і виявляють
варіативність.
~27~
1.4 Стилістична диференціація сучасної української
літературної мови
Слово «стиль» широко вживається в сучасному

мовленні: стиль роботи, стиль поведінки, сучасний
стиль, стиль керівництва, готичний стиль,
архітектурний стиль, молодіжний стиль тощо.
Походить воно від лат. stilus, stylus – "гостра паличка для
письма", якою користувалися в Давньому Римі та в часи
середньовіччя; також це манера письма. У мовознавстві
терміном «стиль» називають різновид літературної мови і
комунікативну підсистему, традиційно закріплену в
суспільстві за певною сферою соціального життя. Різні стилі
мовлення спостерігаються в усіх розвинених мовах світу.
Залежно від мети, місця та предмета висловлювання ми
вибираємо із національної мовної системи слова, прийоми
їх уживання, поєднання і застосування в мовній практиці.
Будь-яка сфера і форма спілкування, зокрема, офіційна чи
ділова зустріч, прийняття нового нормативного акта,
наукова дискусія, телефонна розмова визначає доцільність
вживання тих або інших мовних засобів, диктує закони та
засади сполучення мовних елементів.
У мові поняття стилю співвідноситься з поняттям
функції. Відомо, що мова як соціальне явище виконує
різноманітні функції, пов’язані з тією чи іншою сферою
людської діяльності. Важливими суспільними функціями
мови є: комунікативна (засіб спілкування), номінативна
(засіб називання предметів, явищ), пізнавальна (засіб
пізнання світу через власний досвід і мову), імперативна
(засіб вираження наказу), мислетворча (засіб передачі і
творення думки), естетична, виховна та інші. Для
реалізації цих функцій історично утворилися й оформилися
окремі різновиди мови, які називаються функціональними
стилями.
Функціональний стиль – це різновид літературної мови
з властивими йому лексичними, фразеологічними,
морфологічними, синтаксичними, орфоепічними,
акцентуаційними засобами, який використовується для
~28~
здійснення однієї з функцій мови – спілкування,
повідомлення або впливу.
Функціональний стиль є історичною категорією, що
залежить від соціально-культурних умов використання мови,
що історично змінюються.
У системі української мови кожний функціональний стиль
обслуговує певну сферу суспільної діяльності і відповідно до
цього має свої особливості добору й використання мовних
одиниць. Функціональне розшарування української мови
виявляється в тому, що в певних комунікативних ситуаціях
активізуються різні мовні засоби. Для кожної комунікативної
сфери характерні сукупності мовних засобів (стилі), які
відрізняються один від одного. Ці стилістичні відмінності
зумовлені передусім метою і змістом висловлювання.
Характеризуючи функціональне розшарування мови,
важливо врахувати екстралінгвістичні основи кожного
стилю, ті позамовні явища, які визначають умови комунікації
та вибір мовних засобів. До екстралінгвістичних основ стилів
належать: форма суспільної свідомості (наприклад, наука,
політика чи право), тип мислення (логічне чи образне),
призначення форми суспільної свідомості і завдання
спілкування тощо. Якщо мова – це засіб спілкування в усіх
сферах діяльності людей, то стиль – це засіб спілкування у
певній сфері суспільної діяльності: політиці, праві,
справочинстві, науці, техніці тощо. Кожний стиль має свою
сферу використання, призначення, ознаки і мовні засоби,
характеризується власними стильовими та стилістичними
нормами, принципами відбору, комбінації і трансформації
мовних засобів, диференційними ознаками.
Отже, вибір мовного засобу (слова, граматичної форми,
фразеологічної чи синтаксичної конструкції) визначається
метою висловлювання та ситуацією спілкування.
Функціональні стилі не є замкнутими різновидами мови,
адже вони широко взаємодіють, впливають один на одного,
досить часто спостерігається їхня активна взаємодія з
огляду на переплетіння суспільних функцій мови. Мовні
засоби, характерні для якогось окремого стилю, можуть
~29~
вживатися і в інших стилях; переважна ж більшість мовних
засобів є спільною для всіх стилів мови.
Системи функціональних стилів різноманітні у різних
мовах і в різні періоди існування однієї мови. У багатьох
сучасних літературних мовах виокремлюють п’ять
функціональних стилів: офіційно-діловий, науковий,
публіцистичний (стиль масової інформації), художній,
розмовний. Виділяють також епістолярний (стиль
приватного листування) та конфесійний (діє у сфері релігії
та церкви) стилі.
Для характеристики функціонально-стильової системи
важлива також форма мовлення – усна чи писемна. На
основі цього розмовно-побутовий стиль, реалізуючись в
усній формі мовлення, протиставляється чотирьом
писемним (книжним) – офіційно-діловому, науковому,
публіцистичному та художньому. Книжні стилі більш
організовані, стабільні й традиційні щодо унормування,
використання мовних засобів у них має більш складний
характер. До книжної лексики належать слова, що на тлі
стилістично-нейтральних лексем вирізняються своїм
походженням, особливістю словотвірної будови та вузькою
сферою вжитку. Вони вносять у спілкування відтінок
офіційності або врочистості.
Усне мовлення безпосередніше, менш продумане
наперед і менш оброблене. Цим зумовлена його
синтаксична організація та добір лексики.
Кожний зі стилів має свої характерні особливості, свою
сферу поширення, призначення, систему мовних засобів і
стилістичні норми. Він реалізується у мовних жанрах –
конкретних видах текстів. Мовні жанри мають специфічні
риси, які відрізняють жанри один від одного, а також спільні
риси певних груп жанрів, що належать до одного
функціонального стилю. У зв’язку з жанровою
диференціацією функціонально-стильових єдностей у
межах стилів виділяють підстилі – одиниці нижчого рівня
функціональної класифікації мовних засобів.
Офіційно-діловий стиль – це стиль ділових паперів:
міжнародних договорів, законів, постанов, указів, статутів,
~30~
наказів, розпоряджень, різних видів судово-слідчої
документації (акт експертизи, вирок, обвинувальний
висновок, протокол допиту тощо), якому властива значна
жанрова різноманітність, тому що тексти офіційно-ділового
стилю обслуговують потреби суспільства в державному,
політичному, економічному, громадському житті. Це один із
найдавніших стилів, ознаки якого можна знайти як в
стародавніх документах Київської Русі, так і в
дипломатичних документах УНР.
Офіційно-ділове мовлення повинне бути близьким до
наукового стилю за точністю, до публіцистичного – за
гнучкістю, до художнього – за доступністю.
Від інших стилів офіційно-діловий стиль відрізняється
своєю відносною сталістю. Із часом він дещо змінюється,
але багато його рис – жанри, специфічна лексика,
фразеологія, синтаксичні звороти – надають йому в цілому
консервативного характеру. Прикметною ознакою лексики
офіційно-ділового стилю є її книжний характер.
Загалом офіційно-діловий стиль має такі ознаки:
1) уніфікованість і стислість викладу;
2) широке використання обов’язкових стандартних
висловів, стійких мовних зворотів, які скорочують процес
укладання текстів (напр., відповідно до; згідно з; доводжу
до Вашого відома; у зв'язку з потребою; у зв'язку з
необхідністю (а не "тому що немає") тощо);
3) використання суспільно-політичної, дипломатичної,
юридичної, наукової, військової, адміністративно-
канцелярської термінології (напр., законодавство,
контракт, конституція, правоздатність, указ,
статус-кво, ультиматум тощо);
4) відсутність емоційно-експресивної лексики (на жаль,
злодюга, мертвець, потворний, як на зло, довжелезний
тощо);
5) відсутність розмовно-просторічної лексики (балакати,
брехати, пізнувато, недоумкуватий тощо);
6) застосування усталених висловів (напр., за
сумісництвом, скласти повноваження, уникнути
відповідальності, подати пропозицію, порушити
~31~
клопотання, провадити (проводити, робити) обшук,
накласти (накладати) стягнення, піддавати (піддати)
катуванню, укладати угоду, стягувати податки
тощо);
7) використання запозиченої лексики, інтернаціоналізмів
(напр., легальний, бізнесмен, дипломат, фракція,
президент, інфляція, корпорація, альянс, опозиція,
моніторинг, консультація тощо);
8) використання іменників з абстрактним значенням
(напр., порушення, здійснення, вирішення,
започаткування, виконання, дотримання, винесення,
затримання, вилучення тощо);
9) використання безособових і наказових форм дієслова
(напр., виконати, прийняти, пропоную, довести (до
відома), раджу, наказую тощо);
10) наявність дієслів теперішнього часу (напр.,
надсилається, йдеться, розглядає, повідомляється
тощо);
11) вживання пасивних конструкцій (напр.,
обговорюється питання, оголошується порядок
денний, задовольняються вимоги тощо);
12) прямий порядок слів у реченні;
13) тенденція до використання складних речень і
простих, ускладнених зворотами;
14) поділ тексту на пункти, підпункти, параграфи.
Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:

– адміністративно-канцелярський;
– дипломатичний;
– законодавчий;
– юридичний.
Адміністративно-канцелярський підстиль обслуговує
професійно-виробничу сферу та правові взаємини. Цей
підстиль реалізується в наказах, розпорядженнях,
службових листах, інструкціях, актах, протоколах, заявах
тощо.
Дипломатичний підстиль використовується в сфері
стосунків між державами в галузі політики, економіки і
~32~
культури. Дипломатичний підстиль обслуговує
дипломатичну службу, контакти української держави з
іншими державами, світовою спільнотою, міжнародними
організаціями. Дипломатичний підстиль втілюється в
міжнародних угодах і зверненнях: деклараціях, комюніке,
заявах (заявах уряду, міністерства закордонних справ,
спільних заявах), конвенціях, нотах (вербальних,
особистих), ультиматумах, меморандумах тощо.
Зауважимо, що дипломатичний підстиль офіційно-
ділового стилю української літературної мови почав активно
розвиватися лише в останньому десятиріччі ХХ століття
після проголошення незалежної української держави, і лише
відтоді почали з’являтися перші лінгвістичні дослідження
україномовних дипломатичних текстів, чим, зокрема,
зумовлений брак необхідних методичних розробок для
дипломатів-практиків. Це безумовно актуалізує проведення
відповідних лінгвістичних досліджень, вивчення
функціональних особливостей, стилістичних рис
дипломатичного мовлення.
Сфера вживання дипломатичного підстилю зумовлює
його жанрову розгалуженість. Так, дипломатичний підстиль
включає в себе значну кількість окремих жанрових
різновидів, зокрема, комюніке, ноти, декларації, протоколи,
меморандуми, договори, угоди, конвенції тощо.
Дипломатичний підстиль вимагає уникнення різких
висловів, образливих порівнянь, іронії на адресу інших
держав. Дипломатичному мовленню притаманні гнучкість,
тактовність, стриманість, широке використання обтічних
фраз і виразів. Тому особливого значення в дипломатичних
документах набувають вставні слова та вирази, які
пом’якшують тон спілкування: на жаль, …; шкода, але…;
прикро, але….
Законодавчий підстиль використовується у
законотворчій сфері. Він реалізується в таких жанрах, як:
конституція, закони, укази, постанови, статути. Мова
законодавства включає в себе лексику і фразеологію
державного, цивільного, кримінального, адміністративного
права тощо. Тексти законодавчого підстилю становлять
~33~
основу Кодексу законів про працю, Кодексу про
адміністративні правопорушення, Кодексу законів про
шлюб і сім’ю, Кримінального кодексу, Кримінально-
процесуального кодексу, Цивільного кодексу, Цивільно-
процесуального кодексу тощо.
Законодавчий підстиль – це мова державної влади, якою
вона розмовляє зі своїм суспільством. За його допомогою
видаються офіційні державні акти.
Законодавчий підстиль характеризується особливими
стилістичними нормами, певною сукупністю характерних
мовних засобів. Стилістична норма мови законодавства, з
одного боку, перебуває під впливом самого права, а з
іншого, – вона не може відступати від лексичних і
граматичних норм літературної мови, тому що тоді мова
законодавства не буде засобом спілкування в галузі права.
Для вираження у словесній формі думки законодавця є
спеціальні засоби та прийоми, що застосовуються
винятково і переважно у сфері правотворчості. Вони
відрізняють мову закону не тільки від мови публіцистики,
художньої літератури, але й від інших видів літературної
мови, які використовуються для складання правових
документів – розпоряджень, договорів, наказів тощо. Мова
законодавства характеризується особливою стилістикою,
внутрішньою будовою, суто юридичними поняттями та
термінами.
Стилістична норма мови законодавства є сукупністю
мовних засобів, утворених шляхом свідомого відбору з
елементів, які вже існують у літературній мові, а також
завдяки утворенню в ній нових складових. Стилістична
норма мови законодавства також повинна враховувати
законодавчий досвід минулого.
Юридичний підстиль використовується в
юриспруденції: судочинстві, досудовому слідстві, дізнанні,
судовому розгляді, при складанні різноманітних
господарських і цивільних договорів тощо. Цей підстиль
реалізується в позовних заявах, договорах, протоколах і
постановах слідчого й особи, що проводить дізнання,
~34~
постановах (ухвалах) судді, вказівках і постановах
прокурора, нотаріальних документах.
Науковий стиль обслуговує сферу науки. Основне
призначення стилю – повідомлення про результати
досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез і
класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань. Цей
стиль використовується в науковій діяльності, освіті,
науково-технічному прогресі. Твори цього стилю містять
наукову інформацію, яку необхідно донести до різних верств
населення.
Основними ознаками стилю є: ясність, зрозумілість,
об’єктивність, логічна послідовність, однозначність, точність,
лаконічність, переконливість, повнота інформації,
аргументація, доказовість викладу, наявність висновків.
Характерні мовні засоби наукового стилю:
1) велика кількість термінів і слів з абстрактним
значенням (дослідження, узагальнення, вивчення, чинники,
спостереження, кодифікація, систематизація, мета і
завдання, поняття, методи);
2) відсутність емоційно-експресивних синонімів,
багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних
неологізмів;
3) велика кількість схем, таблиць, графіків, діаграм,
фотографій;
4) вживання усталених словосполучень: виходячи
з…; має характер, дійти висновків тощо;
5) використання абревіатур і складноскорочених
слів;
6) застосування цитат, посилань;
7) вживання слів у прямому значенні;
8) застосування складних речень і складного
синтаксичного цілого, що підкреслює книжний характер
стилю;
9) наявність дефініцій;
10) відсутність особового займенника Я; часте
вживання вказівних займенників цей, такий;;
~35~
11) визначальною особливістю є вживання форми
першої особи множини теперішнього часу (У нашому
дослідженні...; Ми не обмежуємо себе…);
12) використання типових сполучників і відносних
слів: після того, як; залежно від того, що; внаслідок того,
що; відповідно до того; вставних слів і словосполучень:
отже, таким чином, з погляду..., на думку..., насамперед
тощо.
Мовні особливості наукового стилю пояснюються
призначенням наукових текстів: вони несуть об’єктивну
інформацію про людину, суспільство тощо.
Науковий стиль має такі підстилі:
1) власне науковий (нова інформація, призначена
для фахівців певної галузі науки) втілюється в таких жанрах
текстів, як монографія, наукова стаття, наукова доповідь,
дисертація, наукове повідомлення, тези;
2) науково-популярний (у ньому наукові дані
викладаються для нефахівців; втілюється в таких жанрах
текстів, як статті в неспеціальних журналах);
3) науково-навчальний (забезпечує навчальний
процес, де наукова інформація використовується з
навчальною метою; жанри підстилю: підручники, посібники,
лекції, бесіди тощо).
Стиль масової інформації (публіцистичний стиль)
служить для передачі різної інформації з газет, радіо,
телебачення, інтернет-комунікації про внутрішнє життя
країни та події за кордоном.
Призначення тексту цього стилю – формування
громадської думки, вплив на читача чи слухача в соціально-
політичному плані. Таким текстам притаманне чергування
інформативності й експресивності, необхідність подати
певну інформацію, розтлумачити її та переконати в чомусь
слухача, читача чи глядача. “Щоб формувати громадську
думку, публіцистичний твір може бути бездоганним стосовно
логічної побудови. Водночас навіть найідеальніша в
логічному плані річ не буде належно сприйнята, якщо вона
викладатиметься безпристрасною, заштампованою мовою.
У публіцистичному стилі логіка викладу та емоційно-
~36~
експресивне забарвлення повинні бути взаємно
врівноважені”13.
Розрізняють такі основні функції стилю масової
інформації: інформативна, пропагандистська, агітаційна,
функція впливу. Твори цього стилю дають оцінку
повідомленням, впливають на політичну свідомість
аудиторії, виступають засобом суспільного виховання,
формування громадської думки, поглядів, прагнень людини,
а також засобом агітації та пропаганди. Публіцист має
завжди когось у чомусь переконувати, щось доводити, а це
зближує публіцистичний стиль з науковим, від якого він ніби
позичає струнку систему послідовних логічних доказів і
відповідні мовні засоби. Публіцистика широко використовує
засоби емоційного впливу, а це зближує стиль з мовою
художньої літератури. Публіцист навіть у писемній формі
намагається наслідувати інтонації та інші особливості
усного мовлення.
Стилю масової інформації (публіцистичному) властиві
суспільно-політичні оцінки, вираження авторських думок. Він
характеризується яскравістю відтворення подій, образністю,
полемічною загостреністю, популярністю.
Мовними засобами цього стилю є:
1) значна кількість суспільної, суспільно-політичної
лексики (напр., вітчизна, національні інтереси, реакційні
сили, демократична партія, уряд тощо);
2) використання слів з переносним значенням та
емоційним забарвленням, іншомовних лексем, властивим
розмовній мові (напр., виборчі перегони, виборча дільниця;
фейкові вибори, офшорний скандал, залізна завіса);
3) використання різноманітних морфологічних засобів,
зокрема, словоформ з суфіксами -ість, -ство, -іння (-ення, -
ання), -іст (напр., особливість, незалежність, відданість,
суспільство, підвищення, опитування, громадськість,
пацифіст та ін.), з префіксами анти-, контр-, про-, нео-
(напр., антикорупційний, антимонопольний, контр-
аргумент, проамериканський, неофашизм, неоколоніалізм);
13
Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови / О. Д.
Пономарів. – К. : Либідь, 1992. – С. 12.
~37~
4) вживання дієслівних форм наказового способу в
закликах різного типу (напр., збережімо довкілля),
дієприкметників пасивного стану минулого часу (напр.,
невиконані обіцянки, досягнуті результати, узгоджений
текст угоди);
5) метафоричні вислови (напр., ескалація війни,
міжнародна арена, наріжний камінь, магістральні шляхи
тощо);
6) використання риторичних фігур і тропів, крилатих
висловів, приказок, прислів`їв (напр., “золоті руки в
кайданах”; “піррова перемога”; “яблуко незгоди”, “наші
їдуть, ваші йдуть” тощо);
7) неускладнений синтаксис;
8) широке використання питальних і окличних
конструкцій, неповних речень, звертань, прямої мови;
9) багатство інтонацій в усному мовленні.
Серед основних жанрів стилю масової інформації можна
назвати такі, як: стаття, нарис, репортаж, інтерв’ю,
повідомлення, фейлетон, блог та ін.
Розмовний стиль обслуговує спілкування людей у
побуті, сім`ї, на виробництві, в особистому та громадському
житті.
Основними рисами розмовного стилю є: здебільшого
діалогічна форма мовлення, непідготовленість,
незапланованість, емоційність і часта зміна почуттів,
стандартизація й індивідуалізація мови, прив’язаність тексту
до ситуації, економія мовних засобів та їх надлишковість.
Мовні засоби розмовного стилю:
1) загальновживана лексика;
2) оцінні слова;
3) вживання слів, що перебувають на межі літературної
мови та просторіччя: здрібнілі та згрубілі форми слів,
пестлива, фамільярна, лайлива, жартівлива лексика
(розбишака, мерзотник, роззява, ляпати);
4) часте вживання звертань, вигуків, вставних слів;
5) неускладнений синтаксис;
6) багатство інтонації;
7) заміна вербальних засобів невербальними (міміка,
жести, посмішки).
~38~
Художній стиль характеризується єдністю
комунікативної та естетичної функції мови. Головною рисою
стилю є вираження індивідуальності автора, його
світобачення, світовідчуття, світовідтворення.
У художньому стилі можуть використовуватися всі
одиниці й мовні засоби, які відображають багатство
національної мови. Мова є засобом створення художніх
образів, що зумовлює широке використання експресивних
та емоційно забарвлених лексико-фразеологічних одиниць і
граматико-стилістичних елементів мови.
Мова художніх творів використовує особливості інших
стилів у своєрідних комбінаціях і видозміненому вигляді,
вбирає все розмаїття мовних засобів загальнонародної
мови, в повному обсязі охоплює різноманітні прошарки
лексики української мови (напр., просторічну лексику,
діалектизми, жаргонізми), підпорядковуючи добір
виражальних засобів художньому зображенню дійсності,
яскравому змалюванню образів.
Художній стиль має такі підстилі:
1) епічний (втілюється в таких жанрах, як: роман,
повість, оповідання, новела, казка тощо);
2) ліричний (жанри: гімн, ода, поема, послання тощо);
3) драматичний (жанри: комедія, трагедія, драма
тощо).
1.5. Функції мови
Мова як найважливіший поліфункціональний засіб
спілкування нерозривно повʼязана з процесами мислення,
пізнання, номінації явищ навколишнього світу, впливу на
почуття тощо. Відповідно до цього розрізняють такі її
функції.
Комунікативна функція. Мова виступає засобом
інформаційного звʼязку між членами суспільства в науковій,
діловій, технічній, культурній, мас-медійній та інших сферах
життя. Спілкування реалізується не лише в діалогах
реальних осіб, а й у монологічних текстах, адресованих
уявному співрозмовнику, зокрема, в інтернет-комунікації. Як
відомо, існує багато засобів обміну інформацією: жести,
~39~
знаки, коди, символи, однак жоден із них не може висловити
думку так виразно, як мова.
Номінативна функція. Мова є засобом називання
предметів, явищ, процесів, ознак тощо, які оточують нас у
реальному світі. Через процес лінгвалізації створюється
цілісна картина діяльності людини.
Ідентифікаційна функція виявляється в ототожненні
себе в межах певної спільноти, яку об᾽єднує мова в
національному, духовно-культурному, соціальному
аспектах; служить зв᾽язком між минулими поколіннями й
українцями – сучасниками, що живуть в Україні та за її
межами і розмовляють однією мовою.
Естетична функція полягає в тому, що мова є
інструментом задоволення естетичних смаків суспільства,
першоджерелом культури, духовності, емоційності та краси.
Саме відчуття краси мови є одним із основних принципів
естетичного виховання особистості.
Когнітивна (гносеологічна) функція полягає в тому, що
за допомогою мови як своєрідного коду, людина пізнає світ
крізь призму не лише власного досвіду, а й того, що пізнали
попередники й сучасники. Тож у процесі пізнання чогось
нового мова виступає одним із найважливіших чинників.
Фатична функція – це функція встановлення контактів,
привернення уваги, обмін неінформативними з погляду
реальної комунікації етикетними повідомленнями, тобто
своєрідна підготовка співрозмовника до сприйняття
інформації.
Культуроносна (культурологічна) функція – ця
функція виявляється в тому, що, пізнаючи рідну мову,
людина долучається до культури та духовної скарбниці
свого народу, стаючи водночас її носієм і творцем.
Волюнтативна функція. У формах прохання, наказу,
спонукання, запрошення, вибачення, поради тощо мова
виступає засобом вираження волі щодо співрозмовника.
Крім названих вище, мова виконує також експресивну,
виховну, етичну, магічно-містичну та інші функції.
~40~
ЛІТЕРАТУРА ДО РОЗДІЛУ 1
Документи
1. Конституція України [Електронний ресурс] //
Законодавство України – Режим доступу: http://
www.zakon.rada.gou.ua.
2. Закон України „Про друковані засоби масової
інформації (пресу) в Україні”).
3. Закон України „Про Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини”.
4. Закон України „Про телебачення і
радіомовлення”.
5. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон
України від 21 травня 1997 р. [Електронний ресурс] – Режим
доступу: www.kiev.rada.ua.
6. ДСТУ 3966-2000. Термінологія. Засади і правила
розроблення стандартів на терміни та визначення понять.
7. ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система
документів / Чинний від 1 вересня 2003 р.
8. ДСТУ 2392-94. Інформація та документація.
Базові поняття. Терміни та визначення. – Чинний від 1 січня
1995 р. – К. : Держстандарт України, 1994. – 53 с.
9. ДСТУ 1.5:2003. Національна стандартизація.
Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до
змісту нормативних документів.
10. ДСТУ 1.2: 2003. Національна стандартизація,
Правила розроблення національних документів.
Основна
1. Вербич С. О. Спілкуйся українською :
практичні поради з офіційного мовлення : навч. посіб. /
Святослав Олексійович Вербич. – К. : МОН України
Київський інститут перекладачів, 2011. – 134 с.
2. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови / Г.Й.
Волкотруб. – К., 2002.
~41~
3. Гуць М. В. Українська мова у професійному
спілкуванні / Гуць М. В., Олійник І. Г., Ющук І. П. – К., 2004.
4. Демченко Т. Українська мова – правові проблеми / Т.
Демченко, І. Філіпчук // Право України. – 1996. – № 7. – С.
47-50.
5. Доценко О. Л. Правове регулювання статусу
української мови (діахронічний аспект) / О. Л. Доценко //
Українознавство. – 2006. – № 1. – С. 153-161.
6. Залізняк Г. Мовна ситуація Києва: день сьогоднішній
та прийдешній / Г. Залізняк, Л. Масенко. – К., 2001.
7. Пономарів О. Д. Культура слова : Мовностилістичні
поради / О. Д. Пономарів. – К., 1999.
8. Професійна мова економіста / Черемська О.С.,
Гайдамака Г.Г. та ін. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2005. – 288 с.
9. Токарська А. Культура ділового мовлення юристів :
стан і проблеми / А. Токарська // Право України. – 1999. – №
11. – С. 58–60.
10. Токарська А. С. Культура фахового мовлення
правника : навч. посіб. / А. С. Токарська, І. М. Кочан. – Львів,
2003.
11. Шевченко Л.І. Стилістика української літературної
мови: функціональна діагностика тексту: Навчальний
посібник / Л.І.Шевченко, Л.В.Шулінова. – К.: ВПЦ «Київський
університет», 2004. – 349 с.
Додаткова
1. Артикуца Н. В. Мова права і юридична термінологія /
Н. В. Артикуца. – К. : Стилос, 2004.
2. Доценко О. Л. Історія мови українського
справочинства / О. Л. Доценко. – К. : НАВСУ, 2005.
3. Зарицька І. М. Українське ділове мовлення.
Практикум / І. М. Зарицька, І. О. Чикаліна; за заг. ред. проф.
А. П. Загнітка. – К., 1997.
4. Костицький М. В. Світоглядні та правові проблеми
використання української мови як офіційної / М. В.
Костицький // Українська мова в юриспруденції : стан,
проблеми, перспективи. – К. : Київський нац. ун-т внутр.
справ, 2006. – С. 5–15.
~42~
5. Красницька А. В. Юридичні документи / А. В.
Красницька. – К. : НАВСУ, 2003.
6. Культура мови на щодень / за ред. С. Я.Єрмоленко. –
К. : Довіра, 2000.
7. Коваль А. П. Культура ділового спілкування / А. П.
Коваль. – К., 1992.
8. Максакова Р. М. Проблеми законодавчої
регламентації порядку застосування державної мови в
Україні / Р. М. Максакова // Українська мова в
юриспруденції: стан, проблеми, перспективи. – К.: КНУВС,
2006. – С. 29–33.
9. Прадід Ю. Ф. У царині лінгвістики і права / Ю. Ф.
Прадід. – Сімферополь : Еліньо, 2006.
10. Українська ділова мова: практичний посібник на
щодень / за ред. М. Д. Гінзбурга. – Харків, 2003.
Електронні ресурси
1. Лебедева Н. Б. О метаязыковом сознании
юристов и предмете юрислингвистики (к постановке
проблемы) [Електронний ресурс] // “Юрислингвистика-2:
Русский язык в его естественном и юридическом бытии”. –
Режим доступа : http://irbis.asu.ru/docs/server/publish/2001/37.
html.
~43~
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Розкрийте зміст понять державна мова, літературна

мова.
2. Назвіть документи чинного законодавства, які на
сьогодні регулюють функціонування мов в Україні.
3. У чому полягає відмінність між державною та
офіційною мовами? Дайте відповідь, посилаючись на чинне
законодавство.
4. Чим зумовлена складність мовної ситуації в Україні?
Які засоби запобігання “мовним” конфліктам, на ваш погляд,
є оптимальними для нашої країни?
5. Назвіть форми, в яких реалізується українська
національна мова.
6. Охарактеризуйте поняття “міжнародна мова”,
“офіційні і робочі мови міжнародних організацій,
міжнародних конференцій”.
7. Назвіть офіційні та робочі мови ООН.
8. Визначте поняття мовна норма.
9. Назвіть типи норм, наведіть приклади їхньої
реалізації.
10. Дайте визначення понять стиль та функціональний
стиль мови.
11. Охарактеризуйте основні ознаки офіційно-ділового і
наукового стилів.
12. В якій сфері діяльності застосовується законодавчий
підстиль офіційно-ділового стилю? Чому він перебуває в
стадії формування на сучасному етапі?
13. Дайте характеристику законодавчого підстилю
офіційно-ділового стилю української мови. Назвіть його
найважливіші стилістичні ознаки.
14. Що таке культура мовлення?
15. Назвіть основні функції мови та їхнє призначення.
~44~
Розділ 2
ДІЛОВІ ПАПЕРИ ЯК ЗАСІБ
___________________ПИСЕМНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
2.1 Документ — основний жанр ділового спілкування
Основним видом ділового мовлення, що фіксує та

передає інформацію, підтверджує її достовірність та
об’єктивність, є документ. Документи виконують офіційну,
ділову й оперативну функції, оскільки вони – писемний
доказ, джерело відомостей довідкового характеру. Таким
чином, документ – це матеріальний об’єкт, що містить
інформацію у зафіксованому вигляді, оформлений у
заведеному порядку і має юридичну силу відповідно до
чинного законодавства (ДСТУ “Діловодство і архівна
справа”).
Документ – це передбачена законом матеріальна
форма одержання, зберігання, використання і поширення
інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-,
відео-, фотоплівці або іншому носієві (стаття 27 Закону
України “Про інформацію”).
Документ внутрішньовідомчого характеру має бути
достовірним, переконливим, належним чином
відредагованим і оформленим, повинен містити конкретні й
змістовні пропозиції та вказівки. Більшість документів має
задовольняти такі вимоги, як придатність до тривалого
зберігання, максимальна точність. Щоб документ мав усі
перераховані властивості, його слід правильно скласти як за
формою, так і за змістом. В Україні процеси
документотворення та документообігу регламентуються
такими нормативними актами:
- Закон України “Про обов’язковий примірник
документа” від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної
Ради. – 1999. – № 22 – 23.
- Закон України “Про звернення громадян” від 2
жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996.
– № 47.
~45~
- ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система
документів / Чинний від 1 вересня 2003 р. “Цей стандарт
поширюється на організаційно-розпорядчі документи –
постанови, розпорядження, накази, положення, рішення,
протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті
діяльності:
- органів державної влади України, органів місцевого
самоврядування;
- підприємств, установ, організацій та їх об’єднань усіх
форм власності.
Цей стандарт установлює: склад реквізитів документів;
вимоги до змісту і розташування реквізитів документів;
вимоги до бланків та оформлення документів; вимоги до
документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних
засобів”14.
- ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові
поняття. Терміни та визначення. – Чинний від 1 січня
1995 р. – К.: Держстандарт України, 1994. – 53 с.
- Примірна інструкція з діловодства у міністерствах,
інших центральних органах виконавчої влади, Раді
міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих
органах виконавчої влади: Затв. Постановою Кабінету
Міністрів України № 1153 від 17 жовтня 1997 р. //
Офіційний Вісник України. – 1997. – № 43. – від 31.10.1997.
Доцільно навести та пояснити загальні функції
документа 15:
1. Інформаційна – це здатність документа
задовольняти потребу суспільства в інформації, тобто бути
джерелом інформації, знань.
2. Комунікативна – це здатність документів бути
інформаційним засобом передавання, обміну, комунікації
тощо.
14
ДСТУ 4163-2003...
15
Кушнаренко Н. Н. Документоведение : учебник / Н. Н.
Кушнаренко. – К. : О-во “Знання”, КОО, 2001. – С. 38-39.
~46~
3. Кумулятивна – це здатність документа
накопичувати, концентрувати, збирати й упорядковувати
інформацію з метою її зберігання для нинішнього та
майбутнього поколінь.
Водночас виокремлюють і спеціальні функції документа 16:
1. Управлінська (або регулятивна) – створення
документів з метою управління і в процесі його реалізації.
2. Пізнавальна (або когнітивна) – здатність документа
служити засобом отримання й передавання знань для
вивчення процесів і явищ природи та суспільства.
3. Правова – це здатність документа служити засобом
доведення, підтвердження певних фактів, свідчень.
4. Загальнокультурна – полягає у можливості
документа сприяти розвиткові культури суспільства,
виступати засобом закріплення й передавання культурних
традицій.
У сучасному документознавстві вирізняють декілька
ознак, за якими можна визначити види документів.
Класифікаційні ознаки документів:
 За найменуванням розрiзняють: заяви, листи,
постанови, довiдки, службовi записки, iнструкцiї, протоколи
тощо.
 За призначенням: кадрові, довідково-інформаційні,
обліково-фінансові, господарчо-договірні, організаційні,
розпорядчі.
 За походженням: службові (створюються організаціями,
установами, службовими особами, які їх представляють.
Оформляються в установленому порядку); особисті
(створюються окремими особами поза сферою їх службової
діяльності).
 За місцем виникнення: внутрішні (мають чинність
лише всередині тієї організації, де їх складено), зовнішні (є
результатом спілкування установи з іншими установами чи
організаціями).
 За напрямком: вхідні, вихідні.
 За формою: стандартні (мають однакову форму і
заповнюються у певній послідовності й за певними
16
Там само. – С. 39-41.
~47~
правилами), індивідуальні (створюються у кожному
конкретному випадку для розв’язання конкретної ситуації).
 За складністю: прості, що містять інформацію з
одного питання; складні – містять інформацію з двох чи
кількох питань.
 За юридичною силою: справжні (видані відповідно до
чинного закону з додержанням усіх правил. Поділяються на
чинні та нечинні, які втрачають юридичну силу з певних
причин); підроблені – зміст чи оформлення не відповідає
істині.
 За технікою відтворення (способом фіксації
інформації) – письмові (рукописні, відтворені механічним
способом), графічні (графіки, малюнки, схеми); фото-,
кінодокументи; фонодокументи.
 За терміном виконання – звичайні безстрокові
(виконуються в порядку загальної черги або в строк,
визначений керівництвом структурного підрозділу),
термінові (укладаються у строки, визначені чинним
законодавством, керівником або які мають спеціальну
позначку), дуже термінові.
 За терміном зберігання: постійного зберігання,
тривалого зберігання (понад 10 років), тимчасового
зберігання (до 10 років).
 За стадіями створення – оригінали, копії (відпуск –
повна копія відправленого із установи документа, яка
залишається у відправника; витяг; дублікат – другий
примірник документа, виданий у зв’язку з втратою
оригіналу).
 За ступенем гласності – загального користування,
для службового користування, таємні, цілком таємні,
конфіденційні.
 За носієм інформації – на папері, диску, фотоплівці,
магнітній стрічці, флешці.
Організація роботи з документами та діяльність щодо їх
створення називаються справочинством. Кожний документ
складається з низки елементів, які називаються реквізитами.
Реквізити – елементи документа, сукупність яких є
необхідною для набуття ним юридичної сили. Реквізити
поділяються на: 1) постійні – друкуються під час
~48~
виготовлення бланка; 2) змінні – фіксуються в бланку під час
його заповнення.
Формуляр-зразок – це модель побудови однотипних
документів, яка визначається галуззю їх використання і
встановлює особливості формату, добору та розташування
реквізитів.
Бланк – це стандартний аркуш паперу з відтвореною на
ньому постійною інформацією документа й місцем,
залишеним для змінних відомостей.
Штамп – сукупність реквізитів, яка оформляється в
документі як цілісний блок, наприклад: герб держави чи
емблема установи, назва міністерства чи відомства, назва
установи, юридична адреса установи, телефон, факс.
Справочинство – діяльність уповноважених осіб, яка
охоплює процеси документотворення й документообігу.
Реєстрація документів – це фіксування факту
створення або надходження документа шляхом
проставлення на ньому умовного позначення –
реєстраційного індексу з подальшим записом у
реєстраційних формах необхідних відомостей про документ.
Контроль за виконанням документа – дія
уповноваженої особи чи структурного підрозділу,
спрямована на забезпечення своєчасного та якісного
виконання документа.
Справа – сукупність документів, які стосуються певного
питання чи галузі діяльності установи, організації. Чинними
нормативами зі справочинства визначені такі правила
формування справ17:
1) у справи групуються лише оригінали правильно
оформлених і виконаних документів, окрім випадків, коли
оригінали відсутні (підшиваються засвідчені копії
документів);
17
“Примірна інструкція з діловодства у міністерствах, інших
центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів
Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої
влади”, затверджена постановою Кабінету Міністрів України №
1153 від 17 жовтня 1997 р.
~49~
2) у справи групуються документи одного діловодного
року, крім особових, судових та перехідних справ;
3) документи тимчасового та постійного зберігання
групуються, як правило, в окремі справи ;
4) до однієї справи включаються документи, які
стосуються одного питання або становлять єдиний
тематичний блок;
5) документи всередині справи групуються у
хронологічному чи логічному порядку або у їх поєднанні;
6) обсяг справи не повинен перевищувати 250 аркушів
(30-40 мм завтовшки).
Формування справ – це групування виконаних
документів у справи відповідно до номенклатури справ.
Номенклатура справ – обов’язковий для кожного
підприємства (організації, установи) систематизований
перелік найменувань справ, створюваних у справочинстві
установи, оформлений у відповідному порядку з
зазначенням строків зберігання справ.
Архів – установа (підрозділ установи), що здійснює
збирання, упорядкування і зберігання виконаних документів,
писемних пам’яток.
Документообіг – рух документів у структурі органу з
часу їх створення чи одержання до звершення виконання.
Існують певні правила документообігу, яких слід чітко
дотримуватися в справочинстві:
1. Проходження документів має бути оперативним,
оптимально здійснюватися.
2. Кожне переміщення документа має бути виправданим.
3. Документи не повинні повторюватися.
4. Процес проходження і процес обробки основних
категорій має бути максимально однаковим.
~50~
2.2 Вимоги до мови документа та його оформлення
Вимоги до укладання документів:

1. Документ видає повноважний орган або компетентна
особа.
2. Документ не повинен суперечити чинному
законодавству й підзаконним актам.
3. Документ має бути достовірним і відповідати
завданням керівництва.
4. Документ має бути складений за встановленою
формою.
5. Документ має бути бездоганно оформлений і
відредагований. У ньому не повинно бути юридичних та
мовних помилок.
Вимоги до оформлення сторінки документа:
1. Під час друкування документів необхідно
використовувати відповідні положення табулятора,
визначені для оформлення різних реквізитів.
2. Тексти документів на бланках А4 друкуються через 1,5
міжрядкові інтервали, на бланках А5 – через 1 інтервал.
3. Якщо документ друкується на кількох сторінках, вони
повинні бути пронумеровані, крім першої.
4. На бланку друкується перша сторінка, решта – на
чистих аркушах.
5. На останню сторінку можна переносити підпис і не
менше двох рядків тексту.
6. Не переноситься на наступну сторінку, не
залишається на попередній сторінці 1 рядок тексту чи слово.
Під час друкування документів потрібно
дотримуватися таких норм:
1. Використовувати такі стандартні положення
табулятора:
1) 0 (від межі лівого поля) – для реквізитів “Дата
документа”, “Заголовок до тексту”, “Текст” (без абзаців),
“Відмітка про наявність додатка”, “Прізвище виконавця і
номер його телефону”, “Відмітка про виконання документа
і направлення його до справи”, найменування посади у
реквізитах “Підпис” та “Гриф погодження”, засвідчувального
~51~
напису “Згідно з оригіналом”, а також слів “СЛУХАЛИ”,
“ВИСТУПИЛИ”, “ВИРІШИЛИ”, “ПОСТАНОВИЛИ”,
“НАКАЗУЮ”, “ПРОПОНУЮ”;
2) 1 (12,5 мм) – для початку абзаців у тексті;
3) 4 (92 мм) – для реквізиту “Адресат”;
4) 5 (104 мм) – для реквізитів “Гриф затвердження” та
“Гриф обмеження доступу до документа”;
5) 6 (125 мм) – для розшифровки підпису в реквізиті
“Підпис”;
2. Документи друкувати з використанням 12 – 14 кеглів18.
Окремі внутрішні документи (заяви, пояснювальні та
доповідні записки тощо) дозволено оформляти рукописним
способом19.
3. Реквізити документа відокремлюють один від одного
1,5 – 3 міжрядковими інтервалами.
4. Реквізити документа (крім тексту), які складаються з
кількох рядків, друкують через 1 міжрядковий інтервал.
Складові частини реквізитів “Адресат / адресант”, “Гриф
затвердження”, “Гриф погодження” відокремлюють один від
одного 1,5 – 2 міжрядковими інтервалами.
5. Назву виду документа друкують великими літерами.
6. Розшифрування підпису в реквізиті “Підпис” друкують
на рівні останнього рядка назви посади.
7. Максимальна довжина рядка багаторядкових
реквізитів (крім реквізиту тексту) – 73 мм (28 друкованих
знаків).
8. Текст документа на аркушах формату А4 друкується
через 1,5 міжрядкового інтервалу, на аркушах формату А5 –
через 1 інтервал.
9. Якщо в тексті документа йдеться про додатки або
окремим абзацом є посилання на документ, що став
підставою для його видання, слова “Додаток” і “Підстава”
друкують від межі лівого берега, а текст до них – через 1
міжрядковий інтервал.
18
Кегль – розмір друкарської літери (з гори до низу рядка).
19
ДСТУ 4163-2003.
~52~
10. Тексти документів постійного зберігання друкуються
на одному боці аркуша. Документи зі строком зберігання до
5 років можна друкувати на лицьовому та зворотному боці
аркуша20.
Рубрикація – це членування тексту на складові частини,

графічне відокремлення однієї частини від іншої,
використання заголовків, нумерації тощо.
Абзац – відступ управо у початковому рядку, яким
починається оформлення викладу нової думки у документі,
а також фрагмент тексту між двома такими відступами.
Типовий абзац має зачин, фразу, коментарі. Середня
довжина абзацу – 4 – 6 речень.
Назва виду документа – реквізит, необхідний для всіх
документів, крім листів. Друкується великими літерами,
крапка у кінці назви виду документа не ставиться. Назва
виду документа повинна відповідати компетенції установи,
змісту управлінської діяльності21.
Заголовок до тексту документа відбиває зміст тексту і,
як правило, формулюється за допомогою віддієслівних
іменників як відповідь на запитання, яке можна поставити
від назви виду документа, напр.: наказ (про що?) про
створення підрозділу установи; договір (про що?) про
постачання товару. Якщо у документі висвітлюється кілька
питань, то заголовок формулюється узагальнено.
Друкується малими літерами через один інтервал,
розміщується під назвою виду документа з відступом від
нього, має бути лаконічним і точним, якнайповніше
розкривати зміст документа. Його обсяг не повинен
перевищувати 5 рядків машинописного тексту з довжиною
рядка у 28 друкованих знаків. Якщо заголовок до тексту
перевищує 150 друкованих знаків (5 рядків), його дозволено
продовжувати до межі правого берега. Крапка у кінці
заголовка не ставиться. Якщо заголовок розташовується
після назви документа, його перше слово друкується з малої
20
ДСТУ 4163-2003.
21
Примірна інструкція з діловодства.
~53~
літери,а якщо ж він відділяється від назви документа іншими
реквізитами, потрібно розпочинати друкувати його з великої
літери.
Текст документа – основний реквізит документа, який
“повинен містити певну аргументовану інформацію,
викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об’єктивно, без
повторень та вживання слів і зворотів, які не несуть
змістового навантаження”22.
“Примірна інструкція з діловодства...”, затверджена
Постановою Кабінету Міністрів України № 1153 від 17
жовтня 1997 року, висуває такі вимоги до тексту документа:
1. З метою прискорення виконання документів та
правильного формування справ у діловодстві кожний
документ повинен містити одне питання. Винятком є
складання протоколів, наказів, планів, звітів та
узагальнювальних документів.
2. Зміст документа має бути пов'язаний зі змістом раніше
виданих і конкретно визначеного питання документів.
3. Як правило, тексти розпорядчих документів і листів
складаються з двох частин. У першій зазначається підстава
або обґрунтування для складання документа, у другій –
висновки, пропозиції, рішення, розпорядження або
прохання. В окремих випадках текст документа може
містити лише одну резолютивну частину, наприклад: наказ –
розпорядчу частину без констатуючої, лист – прохання без
пояснення.
У ДСТУ 4163-2003 визначена ще така вимога: “Якщо
частини тексту мають різні смислові аспекти або текст
документа містить декілька рішень, висновків тощо, його
треба розбити на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, які
нумерують арабськими цифрами і друкують з абзацу”,
наприклад:
3. Приймання, розгляд і реєстрація документів
3.1. Приймання документів
22
Примірна інструкція з діловодства.
~54~
3.1.1. Всі документи, що надходять до установи, у
тому числі створені за допомогою ПК, приймаються
централізовано в канцелярії.
У разі надходження документів у неробочий час вони
приймаються черговим працівником (Примірна інструкція з
діловодства).
Текст документа може бути оформленим одним зі
способів:
- суцільний текст – “містить граматично і логічно
узгоджену інформацію про управлінські дії та
використовується під час складання правил, положень,
листів, розпорядчих документів”23, розміщується від одного
поля до другого з абзацними відступами або необхідною
рубрикацією;
- анкета – використовується для викладу інформації про
об’єкт за визначеними ознаками. “Анкетні тексти
використовуються в організаційно-розпорядчих документах,
документах з матеріально-технічного постачання і збуту,
фінансових документах тощо”24;
- таблиця – використовується для викладу цифрової або
словесної інформації про кілька об’єктів за рядом ознак.
Табличні тексти містяться в планових, звітно-статистичних,
фінансових, бухгалтерських, організаційно-розпорядчих та
інших документах25;
- змішаний.
Дата – це обов’язковий реквiзит усiх документiв,
відсутність якого позбавляє документ юридичної сили.
Документ датується днем його підписання, затвердження,
прийняття, реєстрації. Обов’язковому датуванню і
підписанню підлягають усі службові позначки на документі,
пов’язані з його проходженням та виконанням (резолюція,
погодження, віза тощо). Акти і протоколи датуються днем
здійснення документованих у них подій. Дату проставляє
власноручно особа, яка підписує або затверджує документ.
23
Там само.
24
Там само.
25
Там само.
~55~
Способи оформлення дати:
1) словесно-цифровий – число і рік записують цифрами,
назву місяця і слово “рік” – словами; наприклад: 11 травня
2012 р. Якщо порядковий номер числа або місяця
складається з однієї цифри, то поряд з нею проставляється
цифра 0.
2) цифровим – позначення двома арабськими цифрами
числа та місяця, чотирма арабськими цифрами року. Усі
позначувані цифрами компоненти відокремлюються
крапками. Якщо число і місяць складаються з однієї цифри,
перед нею потрібно ставити 0, напр.: 01.02.2012;
3) словесний спосіб – усі компоненти дати
позначаються словами.
Способи оформлення дати у документах
цифровий словесно- словесний
цифровий
12.12.2002 12 грудня 2002 року Дванадцяте
01.01.2003 1 січня 2003 р. грудня дві тисячі
2002.11.23 другого року
На бланках дату підписання документа ставлять у лівій

верхній частині разом із індексом на спеціально
відведеному для цього місці. Якщо документ складено не на
бланку, його дата ставиться нижче тексту, злiва, поряд з
пiдписом або під ним.
Адресат – організація або уповноважена особа, якій
передається документ. Цей реквізит друкується з правого
боку у верхній частині сторінки. Кожний елемент – назву
установи, підрозділу, посаду, прізвище та ініціали особи,
поштову адресу – бажано друкувати з нового рядка. Якщо
документ адресовано особі, то назву її позначають у формі
давального відмінка відповідно до норм “Українського
правопису”26, що відбивають особливості української мови: в
українській мові специфікою цієї відмінкової форми є те, що
26
Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім.
О.О.Потебні; Ін-т української мови. – К.: Наук. думка, 2000. – С.
71.
~56~
вона характеризується варіантними закінченнями -у (-ю) та -
ові (-еві / -єві): адвокату – адвокатові, гостю – гостеві,
товаришу – товаришеві. Давальний відмінок на -ові (-еві / -
єві) більш доречний для субстантивів-істот чоловічого роду.
Окрім того, вибір форми на -ові (-еві / -єві) у давальному
відмінку дозволяє уникнути омонімії форм родового та
давального відмінків іменників чоловічого роду27.
Якщо особа, якій адресується документ, має спеціальне
чи вчене звання, науковий ступінь, то ці відомості подаються
перед прізвищем. Ці назви можна записувати у скороченій
формі відповідно до правил такого скорочення. У разі
адресування документа керівникові установи або його
заступникові назва установи входить до складу назви
посади адресата28. Якщо документ адресують посадовій
особі, назву установи зазначають у називному відмінку, а
посаду і прізвище адресата – у давальному 29, в документі,
адресованому кільком однорідним адресатам, ключові
іменники реквізиту оформляються у формі множини.
Документ не повинен мати більше чотирьох адресатів.
Слово “Копія” перед зазначенням другого, третього,
четвертого адресатів не ставиться. У разі надсилання
документа більш як чотирьом адресатам складається
список надсилання і на кожному документі зазначається
тільки один адресат.
Вказівка на адресанта – особу – автора документа (як
правило, в особистих документах), оформляється залежно
від типу документа за місцем створення. У внутрішніх
документах міститься інформація про автора документа як
співробітника організації, установи, підприємства,
граматично має форму родового відмінка без прийменника
від. У зовнішніх документах, крім прізвища, імені та по
батькові особи, зазначається її домашня адреса, паспортні
27
Сопоставительная грамматика русского и украинского языков /
Г.Д. Басова, А.В. Качура, А.В. Кахно и др. – К.: Наук. думка,
2003. – С. 273 – 274.
28
ДСТУ 4163-2003.
29
Там само.
~57~
дані, ідентифікаційний номер чи інша інформація на вимогу
адресата.
Підпис – обов’язковий реквізит кожного документа, який
засвідчує його достовірність. Оформлення підпису залежить
від типу документа й особливостей його укладання:
1) у документі, оформленому на бланку, не зазначається
організація, установа, підприємство, які представляє
уповноважена особа;
2) у документі, оформленому не на бланку, зазначається
організація, установа, підприємство, які представляє
уповноважена особа;
3) у документі, який підписується кількома особами,
рівними за рангом, підписи розташовуються на одному рівні;
4) у документі, який підписується кількома особами,
різними за рангом, їхні підписи розташовуються один під
одним відповідно до підпорядкованості;
5) “у разі відсутності посадової особи, підпис якої
зазначено в документі, документ підписує особа, яка
виконує її обов’язки, або її заступник. У цьому випадку
обов’язково зазначають посаду і прізвище особи, яка
підписала документ (виправлення вносяться рукописним
або машинописним способом)”30, наприклад: “в.о.” –
виконувач обов’язків, “заст.” – заступник. “Підписувати
документ із прийменником “за” або ставити правобіжну
похилу риску перед назвою посади не дозволено”31.
Погодження документів:
1) візування – погодження тексту документа
уповноваженою посадовою особою в межах структурного
підрозділу, організації, підприємства, установи. Віза
включає: назву посади, особистий підпис, ініціали та
прізвище особи, яка візує документ, та дату візування. Віза
проставляється як на лицьовому, так і на зворотному боці
останнього аркуша проекту документа, якщо місця для
цього на лицьовому боці останнього аркуша документа не
30
ДСТУ 4163-2003.
31
ДСТУ 4163-2003.
~58~
вистачає. Візи проставляються на примірниках документів,
що залишаються в установі32;
2) гриф погодження – позначки про погодження тексту
документа за межами організації, підприємства, установи,
що розташовується нижче підпису на лицьовому боці
останньої сторінки документа.
Гриф затвердження – реквізит, що фіксує засвідчення
документа після його підписання, санкціонує поширення дії
документа на визначене коло структурних підрозділів
організації (установи, підприємства) чи службових осіб.
Розташовується у верхній правій частині першого аркуша
документа.
Відбиток печатки – реквізит, який засвідчує на
документі підпис уповноваженої особи.
Печатка не ставиться безпосередньо на підпис особи,
проставляти її необхідно так, щоб вона захоплювала останні
кілька літер найменування посади особи, яка підписала
документ. У справочинстві використовують два типи
печаток:
1. Гербова печатка – проставляється на документах, що
засвідчують права громадян і юридичних осіб, фіксують
факт витрати коштів і матеріальних цінностей, на
положеннях (статутах) установ, договорах, посвідченнях,
довіреностях. Окрім того, “Примірна інструкція з
діловодства...” у додатку № 13 наводить перелік документів,
на які ставиться гербова печатка:
- акти (прийому закінчених будівництвом об'єктів,
обладнання, виконання робіт; списання; експертизи тощо);
- аркуші погодження проектів нормативно-правових
актів висновки і відгуки установ на дисертації й
автореферати, що направляються до Вищої атестаційної
комісії України;
- довідки (лімітні; про виплату страхових сум;
використання бюджетних асигнувань на зарплату; про
нараховану і належну зарплату тощо);
32
ДСТУ 4163-2003; Примірна інструкція з діловодства...
~59~
- довіреність на одержання товарно-матеріальних
цінностей, бюджетні, банківські, пенсійні, платіжні
доручення;
- договори (про матеріальну відповідальність, науково-
технічне співробітництво, підряди, оренду приміщень; про
здійснення робіт тощо);
- завдання (на проектування об'єктів, технічних споруд,
капітальне будівництво; технічні тощо);
- заяви (на акредитив; про відмову від акцепту тощо);
- заявки (на обладнання, винаходи тощо);
- зразки відбитків печаток і підписів працівників, які
мають право здійснювати фінансово-господарські операції;
- посвідчення про відрядження;
- кошторис витрат (на утримання апарату управління;
на підготовку та освоєння виробництва нових виробів; на
калькуляцію за договором, на капітальне будівництво тощо);
- листи гарантійні (на виконання робіт, послуг тощо);
- подання і клопотання (про нагородження орденами і
медалями; преміями);
- протоколи (погодження планів поставок);
- реєстри (чеків, бюджетних доручень);
- специфікації (виробів, продукції тощо);
- статути державних підприємств (об'єднань);
- титульні списки;
- штатні розписи.
2. Звичайна (негербова) печатка – печатка, яка відтворює
найменування відповідної установи або її структурного
підрозділу, ставиться на копіях документів, що
надсилаються в інші установи, та на розмножених
примірниках розпорядчих документів у разі розсилання33.
Відмітка про наявність додатків оформляється в
документі за такими правилами34:
1. Розміщується під текстом від межі лівого поля (3
положення табулятора).
33
Примірна інструкція з діловодства...
34
ДСТУ 4163-2003.
~60~
2. Якщо в тексті документа наводилася повна назва
додатків, то у вказівці зазначається лише кількість
примірників та кількість аркушів кожного з них.
3. Якщо документ має додатки, повних назв яких немає в
тексті, то ці назви треба подати після тексту, зазначивши
кількість аркушів у кожному додатку та кількість їхніх
примірників.
4. Якщо додатки зброшуровані, то кількість їхніх аркушів
не зазначають.
5. Додаток до розпорядчого документа повинен мати
відмітку з посиланням на цей документ, його дату і номер.
Відмітку роблять у верхньому правому куті першого аркуша
додатка
Резолюція – позначка на документі, яка наноситься
уповноваженою особою й містить вказівку щодо виконання
документа. Розташовується паралельно до тексту
документа під реквізитом “адресат” або на вільному від
тексту місці лицьового боку першого аркуша документа.
Якщо на документі немає вільного місця для резолюції,
дозволено оформлювати її на окремих аркушах або
спеціальних бланках35. Складається з прізвища виконавця,
змісту доручення, терміну виконання (якщо потрібно),
підпису уповноваженої особи, дати.
Відмітка про виконавця оформляється в нижньому
лівому куті останнього аркуша документа і містить прізвище
(або прізвище, ім’я, по батькові) виконавця та його
службовий телефон.
Відмітка про взяття документа на контроль – на
лівому полі першого аркуша документа (на рівні заголовка
до тексту) пишеться слово “Контроль” або літера “К”.
Відмітка про виконання документа та направлення
його до справи проставляється у лівому куті нижнього
берега лицьового боку першого аркуша документа шляхом
зазначення короткої інформації про виконання, якщо немає
документа про виконання, слова "До справи" і номер справи,
35
ДСТУ 4163-2003.
~61~
в якій документ буде зберігатися, дата направлення
документа до справи, найменування і підпис виконавця.
2.3 Заява та її реквізити
Заява – це письмове повідомлення особи чи організації

з метою здійснення своїх прав, захисту інтересів. Заяви, за
якими звертаються громадяни, називають особистими;
заяви установ, підприємств та організацій – службовими. До
службових, наприклад, належать заяви про притягнення до
кримінальної відповідальності, позові заяви та інші.
Особисті заяви є документами низького рівня
стандартизації, однак для правильного оформлення заяви
слід знати основні вимоги до цього виду документів та
дотримуватися їх.
Заява складається з таких реквізитів:
● відомостей про адресата (назва організації або
службової особи, якій адресована заява);
● відомостей про заявника (прізвище, ім᾽я та по батькові,
при потребі – домашня адреса, посада та інші відомості);
● назви виду документа;
● тексту;
● переліку додатків із зазначенням кількості примірників
та сторінок (для складних заяв);
● підпису автора;
● дати заяви.
У діловодстві склалися чіткі вимоги до розташування на
аркуші основних реквізитів заяви та їхнього оформлення.
Відомості про адресата прийнято розміщувати на крайній
правій третині аркуша вгорі. При називанні посадової особи
повну назву її посади та прізвище ставлять у давальному
відмінку. Прізвище, імʼя, по батькові та інші відомості про
заявника пишуть під відомостями про адресата з нового
рядка у формі родового відмінка без прийменника від.
Обсяг інформації про заявника залежить від змісту заяви
та від того, кому заяву адресують. Так, у випадку звернення
громадян до органів державної влади чи місцевого
самоврядування обовʼязковою є повна адреса заявника.
~62~
Якщо ж заяву адресовано до організації, в якій працює
автор, немає потреби зазначати домашню адресу, досить
назвати посаду й місце роботи. Якщо заява стосується
отримання якихось пільг, встановлених законом для певних
категорій громадян, заявник мусить вказати свою
приналежність до відповідної категорії – інвалід,
реабілітований, учасник війни, учасник ліквідації наслідків
аварії на Чорнобильській АЕС, студент-заочник тощо. У
цьому випадку потрібно додати до заяви і копію документа,
що засвідчує належність автора заяви до певної категорії
пільговиків.
Якщо заява містить прохання чи вимогу виплати грошей,
серед відомостей про особу заявника вказують номер та
серію його паспорта (посвідчення особи).
Назву виду документа (Заява) пишуть посередині рядка
з великої літери без крапки, нижче від відомостей про
адресата і заявника. Текст починають писати з абзацу і з
великої літери, прагнучи суворо підпорядкувати виклад
інформації усталеним стандартам та змістові прохання чи
пропозиції. Виклад мусить бути лаконічним, конкретним,
містити всю інформацію, необхідну для прийняття рішення
адресата. Не треба вживати малозрозумілі формулювання
на зразок: у звʼязку з виробничою необхідністю тощо, а
точно зазначати конкретний факт (причину), що спонукали
до написання заяви.
Заяву пишуть від руки, переважно в одному примірнику.
Розрізняють заяви прості (містять лише прохання чи
пропозицію) та складні, мотивовані (містять обґрунтування
прохання чи пропозиції, можуть зазначати перелік
документів, доданих до заяви).
Перелік документів, доданих до заяви, оформлюють
кількома способами.
Після тексту заяви з абзацу і великої літери пишуть До
заяви додаю і подають повні назви документів у формі
знахідного відмінка.
Після тексту пишуть До заяви додаю такі документи
або Додаток і вказують назви документів у формі називного
відмінка.
~63~
Не варто робити приписки як-то: Сподіваюся на
позитивне (справедливе) вирішення питання і под.
Граматичні вимоги до написання заяви:

1. Адресат (з великої літери праворуч) – посада,
звання, прізвище та ініціали посадової особи, на ім’я якої
подається заява, у давальному відмінку, чергуючи
закінчення –ові (-еві, - єві) з –у (-ю).
2. Адресант (без прийменника з малої літери) –
посада, звання, назва закладу, прізвище, ім’я та ім’я по
батькові особи, яка звертається із заявою, у Р. відмінку
(без крапки у кінці останнього слова).
3. Назва виду документа (посередині, з малої літери).
4. Текст (з великої літери, з абзацу).
5. Підстава (додаток): перелік інших документів із
зазначенням кількості сторінок, що додаються до заяви на
підтвердження її правомірності чи вагомості аргументації.
6. Дата написання (ліворуч).
7. Підпис адресанта (праворуч).
Наведемо кілька зразків простих заяв:
Зразок 1
Ректорові
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
акад. Губерському Л.В.
студента І курсу
юридичного факультету
Бендика Олександра Олексійовича
Заява
Прошу перевести мене з денної форми навчання на заочну
форму у звʼязку з працевлаштуванням.
08.09.17 Підпис
~64~
Зразок 2 Деканові
проф. Семененку Г.П.
студентки ІІ курсу
Гливінської Інни Володимирівни
Заява
Прошу дозволити мені достроково скласти літню
екзаменаційну сесію у зв᾽язку з сімейними обставинами.
Наведемо зразок складної заяви:
Зразок 3 Генеральному директорові

ВАТ «Гранд-Авеню»
Бузюку О.В.
Сайкевича
Богдана Володимировича,
який проживає за адресою:
вул. Бердичівська, 94, кв. 11,
м. Житомир, 10008
тел. (0412) 44-93-77
Заява
Прошу зарахувати мене на посаду економіста відділу
нарахування заробітньої плати.
До заяви додаю:
1) Копію диплома про вищу освіту.
2) Трудову книжку.
3) Особовий листок з обліку кадрів.
У зв’язку з подальшою потребою і необхідністю

стандартизації та уніфікації з правоведення, що полегшує
~65~
розгляд ділових паперів, їх обробку, виникає багато нових
ситуацій, коли заяви пишуть на спеціальних бланках з
віддрукованими постійними даними. Заявник лише вписує у
відповідні місця (графи) індивідуальну інформацію про
себе. Серед таких заяв – заяви-зобов’язання, що містять,
наприклад, прохання окремої особи про надання позики,
заяви про приватизацію житла чи земельної ділянки тощо.
2.4 Особовий листок з обліку кадрів

Особовий листок з обліку кадрів - обов’язковий
документ особової справи працівників установ, організацій,
у якому фіксуються автобіографічні відомості. Заповнюється
цей документ особою під час оформлення на роботу
шляхом фіксації словесної і цифрової інформації в анкетних
графах і таблицях.
Обов’язковими реквізитами особового листка з обліку
кадрів є назва виду документа, фотокартка, прізвище, ім'я,
по батькові, дата і місце народження особи, що його
оформляє, відомості про освіту (назва навчального закладу,
факультет і відділення, рік вступу та рік закінчення
навчального закладу, спеціальність, № диплома), відомості
про рівень володіння іноземними мовами, присвоєні вчені
звання і наукові ступені, наукові праці та винаходи, відомості
про виконувану роботу з початку трудової діяльності (місяць
і рік зарахування та звільнення, посада із зазначенням
установи, підприємства, організації, місце знаходження
установи, підприємства, організації), відомості про урядові
нагороди, відношення до військового обов'язку та військове
звання, інформація про сімейний стан на момент
заповнення особового листка, паспортні дані, домашня
адреса, дата заповнення, підпис, автобіографія, оформлена
відповідно до вимог написання цього документа.
~66~
2.5 Автобіографія
Автобіографія (від грец. аutos – сам, bios – життя,

grafo – пишу) – це документ, у якому особа подає опис
свого життя і діяльності. Автобіографія – обов’язковий
елемент особової справи.
Документ має незначний рівень стандартизації. Виклад
подається від імені першої особи в хронологічному
порядку, є вичерпний, але лаконічний. Кожне важливе
нове повідомлення починають писати з нового абзацу.
Крім автобіографії як точного документа, існує інша
форма автобіографії - розповіді з елементами опису,
характеристикою людей, що в ній згадуються, образними
мовними засобами. Такі автобіографії пишуть зазвичай
видатні люди, творчі особистості.
Автобіографія має такі основні реквізити:
1. Назва документа.
2. Текст.
3. Дата написання.
4. Підпис.
У тексті мають бути такі відомості:
1. Прізвище, ім’я, по батькові.
2. Дата народження: число, місяць (словом), рік.
3. Місце народження (місто, село, селище, район,
область, країна, якщо за межами України, так, як
зазначено у свідоцтві про народження).
4. Відомості про навчання (повне найменування
навчальних закладів, назви отримання спеціальностей,
так, як зазначено в дипломі).
5. Відомості про трудову діяльність
(хронологічні дані, найменування посади і місця роботи).
6. Відомості про громадську роботу.
7. Короткі відомості про склад сім’ї (прізвище, ім’я,
по батькові, рік народження, посада та місце
праці/навчання).
Примітки до оформлення реквізитів.
1. Назва виду документа пишеться посередині рядка,
рядком нижче від верхнього поля аркуша.
~67~
2. Подаючи відомості про членів сім’ї, не зазначають
число і місяць народження, а лише рік.
3. Окрім нинішнього прізвища матері, у дужках
подають її дівоче прізвище.
4. Щодо складу сім’ї: неодружені особи подають
відомості про батьків, сестер, братів, які не мають своєї
сім’ї, одружені подають відомості про членів власної сім’ї
– чоловік/дружина, діти.
5. Домашньої адреси подавати не треба.
Зразок 1:
Автобіографія
Я, Швачко Данило Олексійович, народився 28 вересня 1978

року в місті Києві.
У 1985 році пішов до першого класу середньої школи № 160
міста Києва. Після закінчення 9-и класів вступив до Гуманітарного
ліцею міста Києва, який закінчив у 1995 році. Протягом 1999-2004
років навчався в музичній школі № 7 міста Києва з класу
акордеона. Під час навчання в ліцеї відвідував секцію з
настільного тенісу.
У 1995 році вступив до Інституту журналістики Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. У роки
навчання був членом редколегії факультетської газети.
Після закінчення університету в 2000 році було присвоєно
кваліфікацію «Журналіст радіомовлення та телебачення».
З вересня 2000 до травня 2002 року працював на посаді
кореспондента в газеті «День». З червня 2002 року – випусковий
редактор програми новин у телекомпанії «Ера».
Склад сімʼї:
Дружина – Швачко (Кубишко) Олеся Василівна, 1980 року
народження, менеджер магазину «Інтертоп» у місті Києві;
Дочка – Швачко Ярина Данилівна, 2003 року народження.
24.06.03 (Підпис)
Зразок 2:
Автобіографія
~68~
Я, Потолоцька Олена Петрівна, народилася 23 лютого 1987
року в селі Дружба Радивилівського району Рівненської області.
У 1993 році пішла до першого класу Дружбівської СШ № 2, яку
закінчила в 2004 році із золотою медаллю.
У 2004 році вступила до Львівського національного
університету імені Івана Франка на економічний факультет за
спеціальністю «Кібернетика». Зараз навчаюся на першому курсі.
Виконую обовʼязки старости групи.
Склад сімʼї:
Батько – Потолоцький Петро Пилипович, 1960 року
народження, учитель математики Дружбівської СШ № 2;
Мати – Потолоцька (Молярчук) Ольга Зіновіївна, 1963 року
народження, вихователь дитячого садка «Ранок»;
Брат – Потолоцький Ілля Петрович, 1988 року народження,
учень 10-го класу Дружбівської СШ № 2.
16.03.05 (Підпис)
2.6 Резюме
Резюме ─ це документ, що містить коротку

інформацію про особисті освітні професійні відомості
людини, яка його складає.
Це один з найефективніших засобів пошуку роботи.
Документ стає конкурентоспроможним завдяки своєму
вигляду і змісту. Резюме потрібно обов’язково скласти в
електронному варіанті і видрукувати на якісному білому
папері. Важливо розмістити резюме на одній сторінці,
максимум – на двох. Особливості викладу резюме –
стислість, конкретність, точність, динамічність. Головний
принцип подання інформації – вибірковість (потрібно
включати тільки ті факти, які важливі для посади, на яку
особа претендує).
Реквізити резюме:
1. Назва документа (посередині);
2. Текст документа, який складається з таких блоків:
а) інформація для контакту (поштова домашня адреса
– у лівому кутку аркуша, телефон (разом із кодом міста),
факс, електронна адреса – справа);
~69~
б) ім’я, прізвище (у називному відмінку);
в) мета ( заміщення вакантної посади, побажання тощо)
написання документа;
г) відомості про освіту (роки навчання, повна назва
навчальних закладів, у яких здобували освіту, із
зазначенням факультету та спеціальності);
д) відомості про професійний досвід (назва посади, яку
займає особа, назви попередніх посад і місця праці із
зазначенням стажу роботи);
е) особисті відомості (рік народження, національність,
громадянство, сімейний стан);
є) додаткова інформація ( володіння іноземними
мовами і комп’ютером, наявність посвідчення водія,
закордонного паспорта, членство у фахових організаціях,
партіях, коло зацікавлень, якщо воно пов’язане з
майбутньою роботою, ділові риси та ін.);
ж) вказівка про можливість надання рекомендацій.
Примітка до оформлення реквізитів.

1. Найефективнішим засобом зв’язку з претендентом
на посаду є телефон, тому подавати його потрібно
обов’язково (мобільний, домашній, робочий, стільниковий чи
контактний).
2. Ім’я та прізвище пишуть посередині аркуша і
виділяють великим жирним шрифтом.
3. Усі інші блоки варто також подавати так, щоб
вони не зливалися у суцільний текст, а чітко вирізнялися
і легко читалися; виділити заголовки, подбати про те, щоб
оформлення було в одному стилі.
4. Усі події описують не в прямому, а у зворотному
часовому порядку, тобто спочатку вказують останнє місце
праці, навчання.
5. Випускники і студенти розташовують розділ
«Освіта» перед розділом «Досвід роботи». Потрібно
зазначати лише середні спеціальні та вищі навчальні
заклади, у яких навчалися або вчаться. Тут описують і
аспірантуру, курси або інші форми підвищення кваліфікації.
Можна повідомити про відзнаки, наголосити на тих
~70~
вивчених дисциплінах, які відповідають майбутній посаді.
Що більше часу минуло після закінчення навчального
закладу, то менше місця цей пункт займе в резюме.
Зразок
Резюме
Вул. Суворова, 2, кв. 88, тел. (044) 233-78-10

м. Київ, 01012 моб. 097-567-32-65
e-mail: gandzurman@ukr.net
СВЯТОСЛАВ ГАНДЗЮРА
Мета: заміщення вакантної посади провідного спеціаліста
відділу внутрішньобанківських операцій.
Освіта: 1997-2002 рр. – Київський національний економічний
університет імені Вадима Гетьмана, факультет фінанси і кредит,
спеціальність «Банківська справа».
Досвід: серпень 2002 р. – дотепер – менеджер з реклами
ТзОВ «Пол-Гарт»
Особисті відомості: українець, 1980 року народження,
неодружений
Додаткова інформація: вільно володію англійською,
російською мовами, польською – на розмовному рівні; маю
навички роботи з компʼютером – Word, Internet, Excel, PowerPoint;
зацікавлення – автомобілі, комп᾽ютер.
Рекомендації будуть надані на вимогу.
2.7 Характеристика
Характеристика – це документ, у якому в офіційній

формі висловлено громадську думку про працівника як
члена колективу, дано оцінку його ділових та моральних
якостей.
Характеристику складають на вимогу самого працівника
або на письмовий запит іншої установи. Характеристика
може бути потрібна при вступі до навчального закладу,
висування на виборні посади, при обранні за конкурсом,
атестації працівника тощо.
Реквізити документа:
~71~
1. Назва виду документа (посередині).
2. Анкетні відомості особи, якій видається
характеристика (прізвище, ім’я, по батькові, посада (вчений
ступінь, звання), рік народження, національність, освіта –
справа у стовпчик.
3. Текст, який містить такі відомості:
а) трудова діяльність працівника (з якого часу працює в
цій установі, на якій посаді);
б) ставлення до службових обов’язків (ставлення до
роботи, підвищення професійного та наукового рівня,
досягнення, урядові нагороди, заохочення, дотримання
трудової дисципліни);
в) моральні якості (риси характеру, ставлення до колег);
г) висновки (пропозиції, рекомендації щодо працівника,
призначення характеристики).
4. Дата (ліворуч).
5. Назва посади, прізвище та ініціали і підпис
відповідальної службової особи.
6.Гербова печатка організації, яка видала
характеристику.
Примітки до оформлення реквізитів.

1. Анкетні відомості (у правій половині аркуша) подають у
формі родового відмінка (без прийменника), крім відомостей
про освіту - у називному відмінку.
2. Щоб уникнути перекручення прізвища особи, якій
видають характеристику, починати текст потрібно з
прізвища, імені, по батькові в називному відмінку.
3. Текст пишуть від третьої особи. Кожне нове
повідомлення починають з абзацу.
~72~
Зразок
Характеристика
Маковецької Дарини Віталіївни,

студентки юридичного факультету
Київського національного
університету імені Тараса Шевченка,
1988 року народження,
українки, освіта середня
Маковецька Д.В. навчається на ІІІ курсі юридичного

факультету за спеціалізацією «Правознавство». Протягом
навчання в університеті зарекомендувала себе здібною
студенткою.
До навчання ставиться сумлінно, має глибокі знання з усіх
предметів, усебічно розвинена. Постійно підвищує свій
професійний рівень, виступає з науковими доповідями на
звітно-наукових студентських конференціях. Складає сесії на
відмінно.
Маковецька Дарина брала участь у V Міжнародному
конкурсі з української мови імені Петра Яцика і посіла на
другому етапі перше місце.
Упродовж навчання є активним членом гуртка «Молода
юриспруденція». Зарекомендувала себе гарним організатором
під час студентських публічних дебатів на тему «Стратегічні
пріоритети України у Південно-Східній Азії».
Відповідальна, вимоглива до себе, доброзичлива. Має
авторитет серед товаришів і викладачів факультету.
Рекомендуємо Маковецьку Дарину до участі в
міжнародному студентському проекті «Україна – Лаос: шлях до
інтеграції».
Декан юридичного факультету

імені Тараса Шевченка (Підпис) Б. Ю.Масалко
20.04.08
~73~
2.8 Службове листування
Лист – це найпоширеніший вид документації, один із

способів обміну інформацією.
Службові листи належать до основних засобів
встановлення офіційних, службових контактів між
організаціями, установами.
Мета їх – пояснити, переконати, поінформувати і
спонукати адресата до певної дії.
За функціональними ознаками службові листи
поділяються на:
- такі, що потребують відповіді: листи-прохання,
листи-звернення, листи-пропозиції, листи-запити,
листи-вимоги.
- такі, що не потребують відповіді: листи-
попередження, листи-нагадування, листи-
підтвердження, листи-відмови, супровідні листи,
гарантійні листи, листи-розпорядження, листи-
повідомлення.
За кількістю адресатів розрізняють звичайні,
циркулярні, колективні листи. Звичайний лист
надсилають на адресу однієї інстанції, циркулярний лист –
цілій низці установ, колективний лист – на одну адресу, але
пишуть його від імені керівників кількох установ.
Службові листи пишуть чи друкують на бланку або
чистому аркуші паперу.
Основні РЕКВІЗИТИ листа:

1. Державний герб.
2. Емблема організації.
3. Зображення державних нагород.
4. Код організації установи.
5. Повна назва установи, організації – автора листа.
6. Назва структурного підрозділу.
7. Індекс підприємства зв'язку, поштова адреса, номери
телефону, факсу.
8. Дата (день, місяць, рік) записують здебільшого
словесно-цифровим способом.
~74~
9. Адресат.
10. Заголовок до тексту, що містить стислий виклад його
основного змісту.
11. Текст, що складається з двох частин:
- опис фактів або подій, які послугували підставою для
написання листа;
- висновки та пропозиції.
12. Відмітка про наявність додатка.
13. Підпис керівника організації.
14. Печатка.
ПРАВИЛА ВЕДЕННЯ ДІЛОВОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ:

1. Починати листа необхідно зі звертання у формі
кличного відмінка.
2. Ретельно обмірковувати початкову фразу листа, від
якої може багато залежати.
3. Вибір завершальних речень є також дуже важливим і
залежить від змісту листа. Можна повторити подяку,
висловлену на початку листа, просто подякувати за
допомогу, висловити сподівання.
4. Лист повинен бути і за змістом, і за формою
бездоганним.
5. Ділові листи не повинні бути надто довгими.
Викладати свої міркування слід чітко лаконічно і по суті.
6. Важлива умова успіху листа – логічність та
послідовність викладу.
Золоте правило ведення ділової документації:

ввічливість, коректність, тактовність, аргументованість.
Рекомендаційний лист - це документ, який подають у
ситуації клопотання про посаду, влаштування на нову
відповідальну роботу, подання на здобуття стипендії, гранту
тощо. Особа-претендент бажає заручитися поважною
рекомендацією, коли влаштовується на роботу (навчання)
чи подає клопотання про матеріальне заохочення.
І з рекомендаційним листом можна звертатися до
особи, яка добре знає претендента, його професійні та
~75~
моральні якості, наукові здобутки, коло зацікавлень
претендента тощо, а також має авторитет та визнання у
своїй галузі. Той, хто рекомендує, несе відповідальність за
рекомендовану особу. Справо честі – подати об’єктивну та
правдиву інформацію. Якщо рекомендацію просить
малознайома або ненадійна особа, то навряд чи варто
ставити свій підпис на рекомендаційному листі.
Рекомендації можуть бути й негативними, якщо автор
вважає, що претендент не відповідає посаді, за яку
клопочиться. У такий спосіб вдасться попередити можливі
ускладнення чи непорозуміння. У рекомендаційному листі
можна зазначити про вади претендента, які б могли йому
зашкодити на шляху до успіху, наприклад: Кононенко
О. Ю. принциповий, уважний до клієнтів, має значний
досвід роботи у цій сфері, але досягти найвищих
результатів йому часом заважає зайва запальність та
нестриманість, або На жаль, я не можу взяти на себе
відповідальності високо оцінити професійні якості Гая
І. О., або Шпиця М. Ю. не зможе виконувати покладених
на нього обов’язків тощо.
Рекомендаційні листи обов’язково містять відомості:
 як довго, звідки ви знаєте претендента;
 як оцінюєте його професійний рівень;
 з якими його працями чи досягненнями ознайомлені;
 як оцінюєте моральні якості претендента;
 висновки щодо відповідності претендента посаді, про
яку клопочеться.
Типи службових листів

Ініціативні листи – містять прохання, пропозицію,
звернення чи запит до адресата.
Листи-відповіді – залежні від ініціативних листів; у них
викладаються зміст проблеми чи вирішення питання,
прийняття чи відмову пропозиції, заявлених в ініціативному
листі. Найголовніша вимога – виразне формулювання
відповіді.
~76~
Зразок рекомендаційного листа
Шановні колеги,
Дозвольте рекомендувати випускника юридичного
факультету Національного юридичного університету імені
Ярослава Мудрого Іллєнка Миколу Микитовича.
Іллєнко М.М. успішно захистив магістерську роботу на
тему «Концептуальні засади виокремлення предмету
господарського права», має глибокі знання з поставленої
проблеми, володіє практичними навичками з проблем
господарського права. Як керівник його магістерської роботи
хочу вказати на вміння бачити проблему і знаходити методи її
вирішення. Визначається самостійністю мислення,
аналітичним розумом, наполегливий та цілеспрямований.
Знаю Іллєнка М.М. як переможця конкурсу студентських
наукових робіт. Він неодноразово виступав на студентських
наукових конференціях та засіданнях наукового гуртка. За
наявності відповідних умов праці може досягти значних
успіхів і забезпечити Вашій фірмі істотну користь.
Гадаю, що прийнявши Іллєнка М.М. на посаду завідувача
відділу кадастру і статистики, Ви зробите вдалий вибір.
20 травня 2017 р.
Доктор юридичних наук,

професор кафедри цивільного права
Національного юридичного університету
імені Ярослава Мудрого (Підпис) П.Р.Зуй
Супровідний лист – документ, що інформує адресата

про раніше надіслані документи. Можуть виконувати
інформаційно-супровідну функцію. Це може бути
доповнення, прохання, рекомендація-характеристика.
Договірний лист – різновид супровідного листа, що
вказує на факт надсилання попереднього укладеного
договору, угоди між адресатом і адресантом.
Лист-запрошення – містить інформацію про дату,
мету, місце, час проведення заходу. Деталізує умови участі
адресата в заході, умови проїзду, перебування, конкретизує
порядок денний робочого часу й культурної програми тощо.
~77~
Інформаційний лист і лист-запрошення – близькі до
листа-запрошення.
Гарантійний лист – документ, що є юридичним
гарантом виконання викладених у ньому зобов’язань. Його
укладають, щоб підтвердити угоди, умови або фінансово-
розрахункові зобов’язання, він має вищу правову функцію.
Цим листом установа гарантує погашення кредиту, оплату
за виконану роботу, надану послугу тощо.
Реквізити: номер розрахункового рахунку із зазначенням
назви банку, термін остаточного розрахування, сума,
підписи вищого посадовця й головного бухгалтера.
Рекламний лист – різновид інформаційного листа, що
містить ретельний опис рекламованих послуг, пропагує
діяльність установи.
Лист-нагадування – документ, у якому нагадують про
наближення чи завершення визначеного терміну,
попередньо обумовлених зобов’язань або проведення
заходів.
Лист-підтвердження містить повідомлення про
отримання певного повідомлення (факсу, листа), прибуття
певної особи чи групи осіб, виконання певних дій. Може
підтверджувати чинність попередньо укладених документів.
Рекламаційний лист – документ, який обґрунтовано
доводить виявлення певних вад у виконанні якоїсь роботи,
виробленій продукції.
Лист-претензія – документ, близький до
рекламаційного листа, але менш категоричний за змістом.
Це тактовне нагадування чи коректно висловлене
невдоволення.
Контрольний лист – специфічний документ-талон для
індивідуальної реєстрації документів, який містить
резолюцію на конкретний документ і його стислий зміст.
Лист-вітання – містить вітання з подією певних
офіційних осіб.
Комерційний лист – специфічний вид ділового
спілкування. Може містити комерційну інформацію про зміни
цін, видів, способів платежів, умови купівлі-продажу тощо.
~78~
Лист-запит - різновид комерційного листа, що містить
прохання надати інформацію про певні товари, послуги,
уточнити попередню інформацію про установу. Укладають
на підставі попереднього ознайомлення з каталогами,
проспектами тощо.
Має містити: підставу для запиту; назву товару,
послуги; умови й терміни постачання та оплати.
Розрізняють листи-запити:
- відкриття рахунку, представництва, філії;
- замовлення оренди приміщення для проведення заходів,
помешкання;
- комерційну пропозицію;
- рекомендації від ділового партнера;
- юридичну консультацію, допомогу;
- одержання позики, кредиту тощо.
2.9 Наказ щодо особового складу
Наказ щодо особового складу – розпорядчий

документ, метою укладання якого є оформлення
призначення, переміщення, звільнення, відпустки
працівника, різні заохочення, нагороди, стягнення.
Текст особового наказу має зворотний порядок
розміщення логічних елементів: починається він
розпорядчою частиною, у якій описується ситуація, яка
спричинила видання такого наказу. Констатувальна частина
стоїть після розпорядчої і починається словом “підстава”.
Підставою складання наказу щодо особового складу
можуть бути інші розпорядчі документи або деякі кадрові та
довідково-інформаційні документи (заява, доповідна
записка тощо). У тексті наказів категорично забороняється
робити будь- які скорочення та виправлення. Текст наказу
є підставою для оформлення відомостей про роботу,
нагородження, заохочення, звільнення у трудовій книжці.
Кадрові накази є документами тривалого зберігання
(75 років), виняток становлять накази про відрядження,
які зберігають до 5 років.
~79~
Зразок наказу 1
НАКАЗ
15.08.2016 м. Київ № 08-255-

04
З особового складу
Ковальчука Олега Володимировича зарахувати на посаду

доцента (1 ставка) кафедри господарського права юридичного
факультету з 01.09.2016 року по 30.06.2017 року на умовах
трудового строкового договору.
Підстава: заява Ковальчука О.В., згода керівництва
факультету, розпорядження першого проректора К.О.Борисова
Перший проректор К.О.Борисов
Погоджено:
Начальник відділу кадрів О.Г.Ткач
Начальник планово-фінансового відділу О.Б.Літська
Начальник юридичного відділу І.В.Сич
Головний бухгалтер Л.К.Колбач
~80~
Зразок наказу 2
НАКАЗ
25.04.2017 м. Київ № 09-678-

03
З особового складу
Науменко Катерину Іванівну, провідного економіста відділу

нарахування заробітної плати, 15.05.2017 року звільнити за
власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України.
Компенсація за 11 к. д. невикористаної щорічної відпустки.
Підстава: заява Науменко К.І., згода керівництва підрозділу.
Перший проректор К.О.Борисов
Погоджено:
Начальник відділу кадрів О.Г.Ткач
Начальник планово-фінансового відділу О.Б.Літська
Начальник юридичного відділу І.В.Сич
Головний бухгалтер Л.К.Колбач
2.10 Доповідна та пояснювальна записки
Доповідна записка – це службовий документ,

адресований керівникові установи, в якому автор інформує
про ситуацію, що склалася, про події та факти, про
виконання роботи тощо з висновками та пропозиціями.
Можуть готуватися з власної ініціативи чи за вказівкою
керівника.
~81~
Внутрішні доповідні записки, що подаються керівникові
структурного підрозділу або установи, оформлюють на
чистому аркуші паперу від руки або друкують.
Зовнішні доповідні записки, що виходять за межі
установи, оформлюють на бланках формату А4 чи А5 з
кутовим або поздовжнім розташуванням постійних
реквізитів. Підписує керівник установи.
Зразок доповідної записки
Деканові
університету
проф. Прохацькому С.О.
доцента кафедри
цивільного права
Кудренка І.П.
ДОПОВІДНА ЗАПИСКА
Доводжу до Вашого відома, що упродовж ІІ семестру студентка

Корнєєва С.Т. пропустила 26 академічних годин, має
неатестації, численні зауваження. Прошу вжити заходів до
студентки Корнєєвої С.Т.
Підпис
Пояснювальна записка – це службовий документ, у

якому пояснюється зміст окремих положень основного
документа (плану, звіту, проекту тощо) чи причини певних
(переважно негативних) подій, фактів. За змістом
пояснювальні записки поділяються на:
-документи, що супроводжують основний документ і
пояснюють зміст його окремих положень або є вступною
частиною іншого документа і обґрунтовують мету його
створення, структуру,зміст, термін дії тощо.Їх друкують на
загальних або спеціальних бланках установи;
-документи з приводу якихось випадків, ситуацій, що
склалися, провин та поведінки окремих працівників тощо.
~82~
Текст таких пояснювальних записок має бути
переконливим і містити неспростовні докази. Оформлюють
на чистому аркуші найчастіше від руки.
Основні реквізити доповідної та пояснювальної записок:
1) адресат;
2) адресант;
3) назва виду документа;
4) заголовок;
5) текст;
6) підпис;
7) дата.
Зразок пояснювальної записки

Деканові
економічного факультету
університету
Базилевичу В.Д.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
Я, доцент кафедри економічної теорії, Шмалій Сергій

Васильович, 25 вересня 2016 року запізнився на 30 хв. на
практичне заняття до студентів групи ЕТ-2 через погану роботу
транспорту. Прошу Вашого дозволу на проведення заняття 28
вересня 2016 року в ауд. 208 о 12.50. год.
25.09.2016 (підпис)
2.11.Доручення
Доручення – це документ, яким організація чи окрема

особа надає іншій особі право на певну діяльність або
отримання матеріальних цінностей від її імені.
Залежно від суб'єкта дії доручення поділяються на:
- особисті (особа доручає особі);
- офіційні (установа доручає особі чи установі).
~83~
Особисте доручення юридично правомірне лише в тому
випадку, коли підпис особи, що склала доручення, завірив
керівник установи печаткою і своїм підписом.
РЕКВІЗИТИ особистого доручення:
1. Назва виду документа.
2. Текст.
3. Дата.
4. Підпис особи, яка склала доручення.
5. Завірення підпису.
Офіційні доручення друкуються на спеціальних бланках.
РЕКВІЗИТИ офіційного доручення:
1. Штамп.
2. Номер.
3. Дата.
5. Текст.
6. Зразок підпису особи, якій видано доручення.
7. Підпис керівника установи.
8. Печатка.
Текст доручення містить такі відомості:
- прізвище, ім'я, по батькові, посада особи (в
офіційному дорученні – назва установи), яка видає
доручення;
- прізвище, ім'я, по батькові, посада особи, якій
видається доручення;
- назва установи, від якої особа повинна отримати
матеріальні цінності або в якій особа здійснює свою
діяльність;
- напрям діяльності особи або перелік матеріальних
цінностей, їх кількість і вартість;
- термін дії доручення;
- назва та відомості про документ (паспорт,
посвідчення), що засвідчує особу, якій видається доручення.
Офіційні доручення можуть бути разовими,
спеціальними, загальними (генеральними).
Разові видають на виконання одноразової дії
(отримання товарно-матеріальних цінностей, одержання
заробітної плати, пенсії, стипендії, поштового переказу).
~84~
Спеціальні – на здійснення приватною чи службовою
особою однотипних дій (представництво в органах суду,
виконання банківських операцій у межах певного терміну).
Загальні (генеральні) – на виконання широких
повноважень (отримання документів, ведення справ у
судових, арбітражних і адміністративних установах з
усіма правилами, що надані законом позивачеві,
відповідачеві; укладання угод, одержання майна тощо).
Для багатьох доручень є друковані бланки, куди від
руки вписують прізвище, ім'я та по батькові того, кому
доручається, що саме, де треба одержати, та завіряють
підписом і круглою печаткою. Завіряється також підпис
особи, на імʼя якої написано доручення. Термін чинності
доручення зазначають цифрами (разове, спеціальне) й
літерами (генеральне, загальне).
Зразок особистого доручення:

Доручення
Я, Будько Олег Юрійович, студент ІІ курсу економічного

факультету (паспорт серії ЮС № 813962, виданий Літинським
РВ УМВС України у Вінницькій області 14 липня 2003 р.)
доручаю Зубчик Сніжані Марківні (паспорт серії ВЛ № 306725,
виданий Старовижівським РВ УМВС у Волинській області 21
серпня 2002 р.) отримати в касі Міжнародної академії
управління персоналом належну мені стипендію за грудень
2004 року.
Доручення дійсне до 31 січня 2005 року.
15 січня 2005 р. (Підпис)

Підпис Будька О. Ю. засвідчую:
Декан юридичного факультету (Підпис) М.С.Тесляр

17 січня 2005 р.
Максимальний термін чинності доручення не має

перевищувати трьох років. Якщо термін не зазначено,
доручення чинне упродовж року від дня його укладання.
Недатований документ не має юридичної сили.
~85~
2.12 Розписка
Розписка – документ, у якому підтверджують дії, що

вже відбулися (одержання грошей, матеріальних цінностей,
документів від підприємства чи приватної особи).
Складається у довільній формі на чистому аркуші паперу
від руки або друкованим способом.
Типи: приватна (особа бере цінності від іншої особи);
службова (особа – представник установи – отримує
цінності від іншої установи).
Реквізити:
2. Текст:
1) прізвище, імʼя, по батькові, посада особи, яка дає
розписку і підтверджує отримання цінностей;
2) прізвище, імʼя, по батькові, посада особи, яка
передала цінності;
3) у чому конкретно дано розписку (зазначаються точні
найменування матеріальних цінностей, їхня кількість і
вартість – словами і цифрами);
4) на підставі якого розпорядження чи документа
одержано цінності;
5) відомості про документи (паспорт, посвідчення), що
засвідчують особу, яка отримує цінності;
6) підстава передачі і отримання цінностей.
3. Підпис особи, яка отримала цінності.
4. Дата.
Іноді у розписці зазначають свідків, тобто осіб, у
присутності яких її було написано. Такі особи засвідчують
документ своїми підписами.
Текст розписки розпочинається словами: «Видано
мною, учителем...»; «Я, учитель середньої школи №...».
Дата пишеться словесно-цифровим способом. Якщо
передають суми грошей, у розписці вказують адресу,
номер і серію паспорта того, хто їх отримує. Грошові суми
пишуться словами, а в дужках – цифрами: в сумі шести
тисяч шістсот двадцять (6620) гривень. Підпис особи,
що дає розписку, засвідчується нотаріальною конторою.
~86~
У розписці категорично забороняється робити будь-які
виправлення і стирання. Усі вільні місця між текстом та
підписом перекреслюють. Розписку складають в одному
примірнику і зберігають так само, як гроші і матеріальні
цінності.
РОЗПИСКА
Я, Джулай Тетяна Михайлівна, студентка ІІ курсу
філологічного факультету Львівського національного
університету імені Івана Франка, отримала від викладача
кафедри історії української літератури Бублик Т. К. для
тимчасового користування на час канікул 2 (два) підручники з
давньої української літератури.
24 січня 1997 р. (підпис)
РОЗПИСКА
Я, Гостроверх Віктор Савелійович, одержав від Ткаченка
Антона Григоровича 2000 (дві тисячі) гривень. Зобов᾽язуюся цю
суму повернути до 10 жовтня 2004 року.
Домашня адреса: вул. Річна, 12, кв. 208, м. Київ, 04053.
Паспорт серія МА № 620094.
02 січня 2004 року

Державний нотаріус (підпис) Р. О.Черкаська
Печатка
2.13 Договір, трудовий договір, контракт, трудова

угода
Договір з господарської діяльності – це документ, у

якому фіксується угода між сторонами про встановлення
ділових відносин, пов’язаних із господарською діяльністю.
Документи такого типу регламентують стосунки між
суб’єктами господарювання у різних сферах їхньої
діяльності. Це зумовлює виокремлення типів договорів,
~87~
проаналізованих авторами “Універсального довідника-
практикуму з ділових паперів” 36:
1) договори щодо створення нових форм
господарювання – один із необхідних для організації й
функціонування на правах, що не суперечать чинному
законодавству, документів. Установчі договори укладаються
між організаціями-засновниками асоціацій, спільних
підприємств, що діють на підставі статутів або положень;
2) договори в науковій діяльності –
документи, що використовуються для укладання,
оформлення і проведення робіт, спрямованих на створення
(передання) науково-технічної продукції. Документація
такого типу може регламентувати створення й організацію
діяльності тимчасових творчих колективів;
3) договори з посередницької діяльності –
документи, що регламентують надання посередницьких
послуг різних видів, залучення до виконання робіт на
договірній основі окремих фахівців і тимчасових колективів,
а також ведення спільної діяльності. Такі договори можуть
бути двосторонніми та багатосторонніми. За умовами
договору одна зі сторін виступає посередником і сприяє
одній чи кільком організаціям, підприємствам, установам у
встановленні взаємовигідних зв’язків, розв’язанні
економічних проблем. У тексті договору визначається
оплата послуг посередника у твердій грошовій сумі або у
відсотках від економічного ефекту чи прибутку учасників
угоди. Відповідно до видів послуг, які можуть надаватися
посередниками, розрізняють договори про надання
посередницьких послуг кооперативам, договори про
інформативне обслуговування, договори на брокерське
обслуговування тощо;
4) договори з банківської діяльності –
документи, що застосовуються в практичній діяльності
36
Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С. П.
Бибик, І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сюта. – К. : Довіра:
УНВЦ “Рідна мова”, 1998. – 507 с. – (Б-ка держ. службовця.
Держ. мова і діловодство).
~88~
комерційних банків для регулювання відносин щодо
здійснення кредитно-розрахункових операцій, залучення
внесків, надання кредитів з оренди тощо. Серед договорів з
банківської діяльності розрізняють зокрема такі:
договір на здійснення кредитно-розрахункового
обслуговування – визначає відносини між клієнтом і банком
під час відкриття розрахункового, поточного чи іншого
рахунку та при здійсненні розрахункового обслуговування
клієнта;
кредитний договір – юридичний документ, що визначає
взаємні зобов’язання між банком та клієнтом стосовно
одержання банківського кредиту;
договір про депозитний внесок – визначає стосунки між
банком і вкладником коштів (організацією) при зберіганні
коштів на депозитних рахунках;
договір про пайовий внесок – документ, що регулює
права та обов’язки співзасновників банку.
5) договори купівлі-продажу – юридичні
документи, що регламентують стосунки двох сторін, одна з
яких (Продавець) передає у постійну власність товари,
матеріальні цінності, а інша (Покупець) отримує їх у постійне
користування. Особливостями таких договорів є опис
об’єкта купівлі-продажу, визначення його фактичної
вартості, порядку ведення розрахункових операцій тощо;
6) договори оренди – юридичні документи, що
засвідчують передання однією стороною (Орендодавцем) у
тимчасове користування будівель, земельних ділянок тощо
іншій стороні (Орендареві);
7) договори з організації
зовнішньоекономічної діяльності – юридичні документи,
що відображають порядок та умови ведення
зовнішньоекономічної діяльності, передбаченої Статутом
(Положенням) організації, які укладаються особами, що
обіймають посади керівників організацій, установ,
підприємств, або їх заступників, уповноважених
відповідними дорученнями. На практиці серед угод такого
типу розрізняють контракти (коли йдеться про
~89~
зовнішньоекономічні операції купівлі-продажу) та договори
(коли мова йде про торговельні угоди щодо перевезення,
страхування тощо);
8) договори постачання – це договори, за
якими організація-постачальник зобов’язується передати в
певні строки організації-покупцеві (замовнику) у власність
або оперативне управління певну продукцію, а організація-
покупець зобов’язується прийняти продукцію до сплати за
встановленими цінами;
9) договір підряду – це договір, за яким
підприємство (організація)-виконавець зобов’язується
виконати певний обсяг робіт підприємству (організації)-
замовнику;
10) договори про матеріальну
відповідальність – це договір, за яким одна сторона
(матеріально відповідальна особа) бере на себе
матеріальну відповідальність за прийняті матеріальні
цінності і зобов’язується дотримувати встановлених правил
їх приймання, зберігання, відпускання й обліку, а інша
сторона (підприємство або організація, якій належать
матеріальні цінності) зобов’язується створити матеріально
відповідальним особам відповідні умови праці й виробничу
обстановку, що забезпечує схоронність зданих на
збереження матеріальних цінностей. Такий документ
складається у 2 примірниках: 1-й зберігається в особовій
справі матеріально відповідальної особи, а 2-й примірник
передається працівникові, що підписав договір;
11) договори про спільну діяльність – це
договір на проведення різних робіт для досягнення спільної
господарської або наукової мети: спільне дослідження,
будівництво, експлуатація підприємств, будівель, споруд
тощо.
Кількість суб’єктів господарювання, які беруть участь в
укладанні договору, зумовлює виокремлення серед цієї
групи ділових паперів двосторонніх і багатосторонніх.
~90~
За способом оферти37 дослідники розрізняють договори
приєднання (одна сторона наперед визначає істотні умови
майбутнього договору, інша сторона або приєднується до
таких умов, або не вступає у договірні відносини) та
договори, зміст яких сторони визначають при їх укладанні38.
Договори з господарської діяльності оформляються на
бланках або на чистих аркушах паперу. Якщо договір
складено на кількох сторінках (аркушах), то їх нумерують і
кількість сторінок (аркушів) зазначають у тексті документа.
Договори різних типів мають особливості в оформленні
реквізитів, тексту документа тощо, які обов’язково слід
ураховувати під час їхнього укладання, однак такі
розбіжності дозволяють визначити єдиний для різних типів
договорів з господарської діяльності формуляр-зразок.
Трудові договори – це угоди між особами, що
наймаються на роботу, та керівниками підприємств
(установ, організацій) або вповноваженим органом, за якими
працівники зобов’язуються виконувати роботу, визначену
цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому
розпорядку, а керівник підприємства або уповноважений
ним орган зобов’язується виплачувати працівникові
заробітну плату й забезпечувати умови праці, необхідні для
виконання роботи, передбаченої законодавством про
працю, колективним договором і угодою сторін.
Громадянин має право укладати трудовий договір на
одному чи кількох підприємствах (в установах, організаціях),
якщо останнє не суперечить законодавству, колективному
договору або угоді сторін.
Трудовий договір вважається укладеним тоді, коли
оформляється наказ керівника чи вповноваженої ним особи
про зарахування працівника або коли наказ
37
Оферта – пропозиція про укладання угоди з детальним
зазначенням її умов.
38
Палеха Ю.І. Управлінське документування: Навч. посібник: У 2
ч. Ч. 1. Ведення загальної документації (зі зразками сучасних
ділових паперів). – К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2001. – С. 222.
~91~
(розпорядження) не був виданий, але працівника фактично
було допущено до роботи.
Працівник зобов’язаний виконувати доручену йому
роботу особисто й не має права передоручати її виконання
іншій особі, за винятком випадків, передбачених
законодавством.
Керівник не має права вимагати від працівника
виконувати роботу, не обумовлену трудовим договором.
Види трудових договорів:
Трудовий контракт – це правовий документ (особлива
форма трудового договору), що засвідчує певну
домовленість між партнерами (підприємством чи установою
й працівником) про засади спільної виробничої і творчої
діяльності.
Реквізити:
1) назва виду документа;
2) заголовок (зі стислим зазначенням його призначення:
на управління підприємством, з начальником відділу, на
організацію і ведення бухгалтерського обліку);
3) дата, місце укладання;
4) орган, що наймає працівника;
5) посада, прізвище, ім’я, по батькові того, кого
наймають;
6) текст, де містяться:
- загальні положення;
- функції й обов’язки фахівця;
- компетенція та права фахівця;
- матеріальне і соціально-побутове забезпечення
фахівця;
- відповідальність сторін, розв’язання суперечок;
- зміна і розірвання контракту;
- термін дії та інші умови контракту;
- адреси сторін та інші відомості;
7) підписи сторін – укладачів контракту;
8) печатка, що засвідчує підпис наймача.
Термін дії, права, обов’язки й відповідальність сторін,
умови матеріального забезпечення та організації роботи
працівника, умови розірвання контракту, в тому числі й
~92~
дострокового, можуть встановлюватися за згодою сторін.
Сторонами в трудовому контракті є підприємство
(роботодавець) та працівник (контрактант).
Контракт складається не менше, ніж у двох примірниках,
які зберігаються у кожної зі сторін, про що зазначається у
тексті контракту. Набуває чинності з моменту його
підписання сторонами.
Контракт слугує підставою для видання наказу
(розпорядження) про прийняття на роботу.
Трудові контракти мають зберігатися 75 років, якщо
немає наказів щодо особового складу, 5 років після
звільнення працівника, якщо є відповідний наказ по
особовому складу.
Додаткова угода – це документ, що складається як
додаток до контракту із заступником керівника підприємства
(установи), головним бухгалтером тощо.
Трудова угода – це документ, що укладається між
підприємством та особою, яка не є штатним працівником
даного підприємства, для виконання нею певної роботи в
разі, якщо на підприємстві бракує фахівців із даної галузі й
ці роботи не можуть бути виконані на засадах договорів зі
штатними працівниками.
Колективний договір – укладається на основі чинного
законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою
регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних
інтересів працівників, власників чи уповноважених ними
органів.
Сторонами колективного договору є власник (або
уповноважений ним орган, особа) та одна або кілька
профспілкових організацій, або представники, уповноважені
трудовим колективом.
Зміст тексту:
- зміни в організації виробництва і праці;
- забезпечення продуктивної зайнятості;
- нормування й оплата праці, встановлення форм,
систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових
виплат;
- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
~93~
- участь трудового колективу у формуванні, розподілі і
використанні коштів (прибутку);
- режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку;
- умови й охорона праці;
- забезпечення житлово-побутового, культурного,
медичного обслуговування, організації оздоровлення,
відпочинку працівників;
- гарантії діяльності профспілки;
- умови регулювання фондів оплати праці та
встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових)
співвідношень в оплаті праці.
Колективний договір набирає чинності від дня його
підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в
ньому.
Після закінчення строку чинності колективний договір
продовжує діяти до того часу, поки укладуть новий, якщо
інше не передбачено договором.
2.14 Протокол. Витяг із протоколу
Протокол – це один із найпоширеніших документів

колегіальних органів. У ньому фіксують перебіг і результати
проведення засідань. У протоколах відображаються всі
виступи з питань, що розглядаються, і рішення, ухвалені
в результаті обговорення. Вони оформляються на
підставі записів і стенограм, зроблених під час засідань.
Протокол веде секретар або інша спеціально
призначена особа. Протоколи загальних зборів (нарад)
підписують голова й секретар, а протоколи засідань комісій
– усі члени комісії.
За обсягом фіксованих даних протоколи поділяються на:
 стислі, в яких записано лише ухвалу або поширену
резолюцію, а також зазначено номер, дату, назву
організації, кількість присутніх, порядок денний. Під
рубрикою «Слухали» вказується назва питання, хто
висловився.
~94~
 повні, в яких записуються виступи доповідачів та
інших учасників зборів, нарад. У докладний протокол
заносять також запитання доповідачеві та конспективний
запис виступів під час обговорення.
 стенографічні, де всі виступи, репліки, запитання й
відповіді записуються дослівно. Якщо перебіг засідання
стенографується, зміст виступів до протоколу не
заноситься; розшифрована та оформлена належним
чином стенограма додається до протоколу.
Коли перебіг зборів, нарад фіксується на магнітній плівці
записом на магнітофоні чи диктофоні, після засідання
записані на ній тексти виступів передруковуються і
заносяться до протоколу.
РЕКВІЗИТИ протоколу:
1. Назва виду документа, яку пишуть посередині рядка.
2. Порядковий номер протоколу.
3. Назва зборів, конференцій, засідання.
4. Назва установи, організації, де відбулися збори,
конференція.
5. Дата проведення зборів, засідання, наради, яку
пишуть нижче від назви організації з правого боку.
6. Перелік присутніх осіб на засіданні.
7. Порядок денний (у називному відмінку).
8. Текст протоколу.
9. Перелік додатків (якщо потрібно).
10. Підписи керівників заходу (голови і секретаря).
Примітки до оформлення реквізитів:

Основний зміст протоколу поділяється на розділи, які
відповідають пунктам порядку денного. Кожний розділ
містить: «СЛУХАЛИ», «ВИСТУПИЛИ», «УХВАЛИЛИ».
Слово «СЛУХАЛИ» друкується великими літерами,
після нього ставиться двокрапка. Далі вказують прізвище
та ініціали доповідача (у називному відмінку), тему доповіді.
Далі викладається основний зміст доповіді або вказується,
що текст додається.
Аналогічно оформлюється розділ «ВИСТУПИЛИ».
~95~
У розділі «УХВАЛИЛИ» повністю записується прийняте
рішення, яке може складатися з одного чи кількох пунктів.
Якщо на зборах проводяться вибори таємним
голосуванням, результати оформляються окремими
протоколами лічильної комісії: в одному зазначається
склад комісії, а в іншому – результати голосування.
Результати голосування з кожної кандидатури
записуються так:
1. За Пастернак Н.Д. – 48 голосів, проти – 0, утрималися – 3.
Протоколи групуються в хронологічному порядку і за

номерами, документи, що стосуються одного протоколу, - за
порядком денним.
Текст протоколу має бути точним, лаконічним,
складеним на основі виступів, повинен усебічно
характеризувати обговорюване питання з додержанням
змісту й форми викладу, позиції учасників сторін.
Витяг і з протоколу – це відтворення частини

протоколу, яка стосується розгляду окремого питання.
Його складають та надсилають (або передають) окремими
особами чи підприємствам на їхню вимогу.
РЕКВІЗИТИ витягу з протоколу:
2.Номер витягу з протоколу (відповідає номеру
повного протоколу).
3.Назва заходу, який протоколюється.
4. Назва організації, де відбувається захід.
5. Дата проведення заходу (пишеться праворуч).
6.Пункт порядку денного, що цікавить особу чи
установу, якій видають витяг («Слухали»).
7.Ухвала (вміщують повний текст ухвали з питання
порядку денного або ту частину ухвали, яка
безпосередньо стосується замовника витягу).
8.Підпис голови засідання та секретаря.
Примітка. Витяг засвідчується підписами голови та
секретаря зборів і скріплюється печаткою та підписом
~96~
посадової особи, яка згідно з розподілом функціональних
обов'язків видає витяги і є відповідальною за їх достовірність
та відповідність текстові протоколу-оригіналу.
2.15 Оголошення
Оголошення – це повідомлення про час і зміст нарад,

засідань; необхідність виконати якусь роботу; потребу в
заміщенні вакантної посади чи набір робочої сили та ін.
В оголошенні обов'язково вказують, хто й про що
повідомляє; дата вирізняється іншим шрифтом;
формулювання в тексті – стислі.
За змістом оголошення поділяються на: організаційні
– оголошення про подію чи певний захід; рекламні –
оголошення про навчання, послуги, роботу тощо.
За формою оголошення бувають: писані, мальовані,
друковані в газетах, журналах, на окремих аркушах. До них
належать афіші, що рекламують кінофільми, концерти,
вистави тощо.
В оголошеннях, окрім чіткої мови, важливості теми,
цікавості змісту, велике значення має оформлення:
написання слів більшими й меншими літерами, добір
кольорів, симетричність розташування повідомлень, а по
радіо й телебаченню – час повідомлень, чіткість вимови,
оригінальність композиції тексту.
За походженням розрізняють оголошення: службові –
від підприємств, установ, навчальних закладів, фірм,
агентств; особисті – від приватної особи чи групи осіб.
РЕКВІЗИТИ організаційного оголошення:
2. Текст, який містить:
а) дату;
б) місце;
в) організатора;
г) зміст (порядок денний) події;
ґ) коло осіб, які запрошуються на подію;
д) умови входу (платний чи вільний).
3. Підпис (назва установи або колегіального органу,
прізвище або посада особи, яка дає оголошення) – якщо
~97~
треба.
~98~
РЕКВІЗИТИ рекламного оголошення:
2. Заголовок.
3. Текст.
4. Адреса автора оголошення.
Часто в рекламних оголошеннях на місці назви
документа розміщують (для стислості та інформаційної
насиченості) заголовок, функцію якого виконує ключове
слово чи словосполучення з тексту: «Найму», «Продам»,
«Потрібні», «Робота за кордоном» тощо. Обсяг адреси
визначає автор оголошення (поштова, факс, маршрут
проїзду).
Текст оголошення будь-якого виду може бути різним за
обсягом: від максимально стислого до розгорнутого, який
наближається до проекту. Часто оголошення
наближаються до реклами за стилем викладу: в них
використовуються риторичні запитання та звертання,
оцінні, емоційно насичені слова, прикметники у формі
ступенів порівняння, неповні речення тощо.
Зразки оголошень
ОГОЛОШЕННЯ
19 грудня 2016 р. о 15.00. в актовому залі центрального
корпусу Національного університету харчових технологій
відбудеться літературний вечір, присвячений річниці від дня
народження Григорія Сковороди.
Запрошуються всі охочі. Вхід – вільний.
ОГОЛОШЕННЯ
Акціонерний банк «Бонус-банк» пропонує:
● відкриття і ведення рахунків юридичних осіб;
● розрахунково-касове обслуговування клієнтів на вигідних
умовах;
● приймання депозитних вкладів від юридичних осіб на різні
строки (мінімальна сума вкладу 1000 грн., процентна ставка за
домовленістю).
Просп. Воззʼєднання, 125-Д (Дарницький район)
Тел.: 550-23-40, 553-37-07
~99~
2.16 Запрошення
Повідомлення про захід (запрошення) – це
різновид службового листа, який адресується конкретній
особі і містить пропозиції взяти участь у якійсь події або
заході.
За змістом і формою повідомлення про захід подібне
до службового листа та оголошення про майбутню подію.
РЕКВІЗИТИ:
2. Звертання до адресата.
3. Текст, у якому вказується:
- дата та час події;
- місце події;
- її назва (тематика);
- порядок денний (при потребі);
- прізвище доповідача із кожного питання;
- прізвище й телефон відповідальної особи;
- маршрут проїзду.
Повідомлення про захід (запрошення) підписується
головою колегіального органу або керівником установи.
Обсяг може бути різним. Якщо запрошуються шановні, вищі
за службовим становищем особи, у тексті вживаються
формули ввічливості та подяки за увагу.
Зразки:
ЗАПРОШЕННЯ
Шановний Шульгін Семене Антоновичу!
Запрошуємо Вас узяти участь у роботі науково-практичної
конференції «Українська мова – державна мова».
ПОРЯДОК ДЕННИЙ:
1. Становлення української мови як державної (В. Пащенко)
2. Українська мова – мова ділових паперів (К. Зубець)
3. Труднощі впровадження української мови в документацію
різних галузей промисловості (П. Борщовик)
Конференція відбудеться в актовому залі Будинку вчителя
(вул. Володимирська, 57) 30 жовтня 2016 року. Початок о 12.00.
Їхати: тролейбусами № 5, 8, 17, метро до зупинки
«Університет».
Всеукраїнське товариство «Просвіта»
~100~
ЗАПРОШЕННЯ
Шановна Підківко Олександро Миколаївно!

Запрошуємо Вас на премʼєру повнометражного науково-
історичного фільму «Українці. Віра», яка відбудеться 12 травня
2017 року у Червоному залі Будинку кіноматографів (вул.
Саксаганського, 6).
Початок о 19-й годині.
Т/О «Київнаукфільм»
~101~
Основна
1. Васильченко В. М. Юридичні документи: правила
укладання та оформлення / В. М. Васильченко, О. Л.
Доценко. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. –
552 с.
2. Діденко А. Н. Сучасне діловодство : навч. посіб. /
А. Н.Діденко. – К.: Либідь, 2000. – 384 с.
3. Козоріз В. П. Загальне та кадрове діловодство :
навч. посіб. / В. П. Козоріз, Н. І. Лаписька. – К. : МАУП, 2002.
– 162 с.
4. Корж А. В. Ділова українська мова для юристів :
лекції та комплексні завдання / А. В. Корж. – К. : Ін-т
держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. –
176 с.
5. Професійна мова економіста / О.С. Черемська,
Г.Г.Гайдамака та ін. – Харків : ВД «ІНЖЕК», 2005. – 288 с.
6. Шевчук С. В. Ділове мовлення для державних
службовців: навч. посіб. / С. В. Шевчук. – К. : Арій, 2008. –
424 с.
7. Шевчук С. В. Ділове мовлення : Модульний курс :
підруч. / С.В. Шевчук. – К.: Арій, 2009. – 448 с.
Додаткова
1. Культура мови на щодень / [Дзюбишина-Мельник Н.
Я., Дужик Н. С., Єрмоленко С. Я. та ін.]. – К. : Довіра, 2000. –
169 с.
2. Орфографічний словник української мови / [уклад.
Головащук С. І., Пещак М. М., Русанівський В. М.,
Тараненко О. О.]. – К. : Довіра, 1994. – 864 с.
3. Палеха Ю. І. Управлінське документування : навч.
посіб. : у 2-х ч. Ч.1. Ведення загальної документації (зі
зразками сучасних ділових паперів) / Ю. І. Палеха. – К. :
Вид-во Європейського університету, 2001. – 327 с.
4. Пономарів О.Д. Культура слова : Мовностилістичні
поради / О. Д. Пономарів. – К. : Либідь, 2001. – 240 с.
~102~
5. Російсько-український словник ділової мови / [уклад.
О. Покровський, О. Шокало]. – К. : Редакція журналу
“Український світ”, 1992. – 302 с.
6. Український правопис. – К. : Наук. думка, 2008. –
240 с.
7. Універсальний довідник-практикум з ділових
паперів / [Бибик С. П., Михно І. Л., Пустовіт Л. О., Сюта Г.
М.]. – К. : Довіра : УНВЦ “Рідна мова”, 1998. – 507 с.
Електронні ресурси
1. Кодекс законів про працю України від 01.09.2000
[Електронний ресурс] // Законодавство України. – Режим
доступу : http://www.zakon.rada.gou.ua.
~103~
1) Що мається на увазі під національним стандартом
документів?
2) Назвіть нормативно-правові акти, що регламентують
процеси документотворення та документообігу в Україні.
3) Дайте визначення поняття “документ”.
4) Охарактеризуйте загальні та спеціальні функції
документа.
5) За якими критеріями класифікують документи?
6) На які типи поділяють документи за призначенням
і за походженням?
7) Охарактеризуйте типи документів за формою.
8) На які типи поділяють документи за юридичною
силою?
9) Дайте визначення понять реквізит, бланк, штамп,
формуляр-зразок.
10) Які реквізити називаються постійними, а які
змінними? Наведіть приклади реквізитів обох типів.
11) Що таке бланк документа? Назвіть вимоги, згідно з
якими виготовляють бланки документів.
12) У чому полягає різниця між загальними бланками
документів і бланками службових листів?
13) Охарактеризуйте особливості оформлення сторінки
документа.
14) Якими способами може бути оформлений
заголовок до тексту документа?
15) Назвіть мовні особливості оформлення назви виду
документа, заголовка до тексту.
16) Якими способами може бути оформлена дата
укладання документа?
17) Як оформляється підпис у документі, який
засвідчується однією особою (двома особами, різними за
рангами; двома особами, рівними за рангами)?
18) Поясніть граматичні та технічні особливості
оформлення реквізитів “адресат” і “адресант”.
19) Назвіть елементи грифа затвердження, грифа
погодження, візи. Як вони оформляються в документі?
~104~
20) Визначте особливості оформлення копій
документів.
21) Охарактеризуйте текст як основний реквізит
документа.
22) Назвіть основні вимоги до тексту службового
документа. Яких правил слід дотримуватись під час
складання тексту документа?
23) Дайте визначення договору як юридичного
документа. З’ясуйте, який це документ за походженням,
призначенням, формою, стадіями створення.
24) Назвіть типи договорів. Визначте особливості
оформлення реквізитів таких документів.
25) Охарактеризуйте оголошення та запрошення як
довідково-інформаційні документи. Назвіть особливості їх
оформлення.
~105~
Розділ 3
_______________________ПРОФЕСІЙНА НАУКОВА МОВА
3.1 Поняття наукового жанру. Жанрова диференціація

наукового стилю
Як відомо, однією з важливих умов професійної

підготовки фахівця та його якісної освіти є опанування
механізмів наукової творчості та наукової мови як особливої
комунікативної сфери з притаманними їй специфічними
рисами й одиницями різних рівнів (лексичного,
морфологічного, синтаксичного тощо), добір і вживання яких
значною мірою залежить від підстилю й жанру.
Більшість мовознавців виокремлюють такі підстилі
наукового стилю:
● власне науковий (дисертація, монографія, наукова
стаття і т. д.);
●науково-навчальний (посібник, підручник, лекція тощо);
● науково-популярний (стаття у нефаховому виданні).
У контексті власне наукового підстилю розрізняють
науково-інформативний різновид (анотація, реферат) і
науково-довідковий (словники, довідники, каталоги тощо).
Кожен науковий жанр є формою організації мовного
матеріалу в межах певного підстилю з особливою
композиційною структурою. До основних жанрів наукового
стилю належать:
анотація – стисла характеристика роботи (статті,
автореферату, посібника і т. п.) з погляду її змісту та
призначення. Під час написання анотації найчастіше
використовуються дієслівні конструкції на –но, -то, -ся,
зокрема: стаття присвячена (присвячується…), у роботі
проаналізовано…, роглянуто (розглядається), виявлено,
простежено, описано, обґрунтовано тощо. Обсяг анотації не
більше 500 друкованих знаків;
тези – це стисло сформульовані основні положення
статті, наукової доповіді, лекції і т. п. Подають тези у формі
цитування першоджерела або формулюють власними
словами. Обсяг тез – від однієї до трьох сторінок. Тези
~106~
позбавлені ілюстрацій, таблиць, цитат і деталей. Структурно
цей жанр поділяється на преамбулу (вступ), основні
положення (кожна теза як нова думка друкується з абзацу)
та висновок. Тези повинні мати характер стверджувального
судження, а не описової констатації фактів і прикладів;
наукова стаття – наукова праця невеликого обсягу (5-12
сторінок), присвячена певній науковій проблемі. У статті
викладаються й описуються проміжні або кінцеві результати
дослідження, а також визначаються подальші перспективи
наукової діяльності та розробки обраної теми, розрахованої
на вузьке коло фахівців певної галузі.
Текст статті структурно поділяється на вступ, у якому
автор формулює актуальність наукової проблеми, визначає
мету, об`єкт і предмет дослідження, а також аналізує
джерела та називає прізвища провідних учених, які вже
розробляли цю тему; основну частину (виклад положень,
аналіз явищ, фактів, опис процесу дослідження, цитування і
наведення прикладів); висновок (підсумовуються отримані
результати). За змістом і способом викладу матеріалу
розрізняють наукові статтті оглядового, аналітичного,
дискусійного й повідомлювального характеру. Будь-якій
науковій статті передує анотація та ключові слова. У
сучасних наукових виданнях анотацію з ключовими словами
подають рідною та іноземною мовами;
монографія – наукова праця обсягом понад сто сторінок,
написана без співавторства, у якій ґрунтовно досліджується
певна наукова проблема чи обмежене коло питань на основі
опрацьованого значного фактичного матеріалу та
переконливих висновків у контексті власного бачення цієї
проблеми та концепцій її розв`язання. Монографія містить
теоретичні розділи, висновки, список використаних джерел;
дисертація – науково-дослідницька праця, у якій
висвітлюються складні наукові питання, здійснюється
відкриття нових наукових напрямів, започатковуються нові
підходи до розв᾽язання проблем і завдань певної галузі в
контексті їхньої подальшої розробки та перспектив розвитку.
Цей жанр має значний обсяг від 140 до 300 сторінок і
призначений для обов`язкового прилюдного захисту на
~107~
здобуття наукового ступеня. Дисертація складається зі
змісту, вступу, розділів, підрозділів, висновків, списку
використаних джерел і може містити додатки.
3.2 Композиційно-змістові особливості науково-

навчальних жанрів
Професійна діяльність та підготовка кваліфікованих

спеціалістів потребує не лише ґрунтовних фахових знань, а
й володіння навичками наукової роботи. Із цією метою в
навчальних планах різних вишів передбачено написання
рефератів, курсових і дипломних робіт. Ці наукові жанри
формують у студентів уміння вести самостійний пошук,
відбирати фактичний матеріал, систематизувати,
аналізувати й узагальнювати факти, теорії, гіпотези
дослідження, логічно викладати власні думки.
Цілеспрямованому осмисленню наукової проблематики
сприяють чітка композиція, встановлений обсяг та правила
оформлення кожного з названих жанрів. Тож розглянемо їх
більш детально.
3.2.1 Реферат
Однією з найпоширеніших форм самостійної роботи є
написання реферату, який є стислим викладом основних
положень і концепцій наукових першоджерел із конкретної
теми, аналітичним осмисленням прочитаного та
формулюванням власних висновків. Обсяг реферату
становить 10-12 друкованих сторінок формату А4. Реферат
готується за одним або кількома джерелами. Як і більшість
наукових жанрів, він складається із титульної сторінки,
вступу, основної частини, висновків та списку використаної
літератури. Головним завданням під час написання
реферату є виклад необхідної інформації з обраної теми без
дублювання, крізь призму власної оцінки та висновків. Крім
цього, важливо сконцентрувати увагу на тому, що є новим і
найбільш актуальним у реферованих наукових працях.
Реквізити, які зазначаються на титульній сторінці:
- назва міністерства, якому підпорядковується установа;
~108~
- назва навчального закладу, в якому навчається автор;
- назва факультету (інституту) та кафедри, де виконано
роботу;
- назва реферату (тема);
- інформація про виконавця;
- прізвище, ім`я, по батькові викладача, який перевіряє
реферат;
- місто і рік написання.
Зразок титульної сторінки:

Міністерство освіти і науки України
Кафедра міжнародної економіки
НАЗВА (ТЕМА)
Виконав (-ла):
студент (-ка) … курсу … групи
економічного факультету
спеціальності «…..»
(прізвище, ім`я, по батькові)
Перевірив (-ла):
викладач
(науковий ступінь, посада,
прізвище, ім`я, по батькові)
Київ – 2017
3.2.2 Курсова робота

Це письмовий виклад власних результатів науково-
дослідної роботи, що ґрунтується на критичному огляді
опрацьованих бібліографічних джерел та інтернет-ресурсів.
Курсова робота має реферативний характер, однак
обов`язковими в ній є елемент самостійного дослідження,
презентація глибоких знань із конкретної дисципліни на
~109~
певному етапі навчання (переважно закінчення першого –
третього курсу або повного циклу навчання у ВНЗ).
Процес написання курсової роботи складається з таких
елементів:
1) вибір теми та узгодження її з науковим керівником;
2) вивчення спеціальної наукової літератури за темою;
3) складання плану роботи;
4) збирання фактичного матеріалу;
5) опрацювання, систематизація, опис та аналіз
зібраного матеріалу;
6) формулювання чітких висновків;
7) захист курсової роботи.
За формою подання матеріалу курсова робота подібна
до реферату, але за обсягом вона повинна бути значно
більша – 25-30 друкованих сторінок (без списку
використаних джерел).
Структура курсової роботи
Робота складається з титульної сторінки, змісту, вступу,
основної частини з відповідними розділами та підрозділами,
висновків, списку використаних джерел і за потреби додатків
(таблиці, схеми, рисунки тощо).
У вступі (2-3 стор.) обґрунтовується актуальність обраної
теми, формулюються мета і завдання дослідження,
визначається обʼєкт і предмет, а також методи дослідження.
Для підтвердження актуальності роботи варто зазначити
прізвища провідних учених, у працях яких висвітлювалася
тема дослідження в різних аспектах. Детальна оцінка
наукових праць подається в першому розділі курсової
роботи, коли автор, цитуючи їх чи звертаючись до них, може
погоджуватися чи полемізувати з науковцями.
У вступі також рекомендується коротко
охарактеризувати структуру курсової роботи в цілому,
наприклад: «Структурно робота складається зі…», «Перший
розділ (назва) присвячений …» або «у першому розділі
здійснено огляд…» і т. д.
Для написання тексту вступу роботи можна використати
такі мовні кліше: актуальність обраної теми полягає в …;
мета курсової роботи – визначити (з`ясувати,
~110~
встановити тощо)…. Формулюючи від трьох до п`яти
завдань, варто вживати дієслова-інфінітиви:
проаналізувати, систематизувати, виокремити, описати,
простежити, обґрунтувати, окреслити тощо.
Основна частина курсової роботи поділяється на розділи
(переважно три) та підрозділи, кожен із яких нумерується і
має назву, наприклад:
Розділ 1. Назва
1.1. Назва підрозділу
1.1.1. Назва
Розділ 2. Назва
2.1. Назва
2.2. Назва
2.2.1. Назва
Усі розділи закінчуються короткими висновками. Варто
зазначити, що перший розділ завжди має теоретичний
характер, містить цитати й покликання на опрацьовані
наукові джерела за допомогою квадратних дужок [8, с. 10], у
яких зазначається порядковий номер джерела за списком
використаної літератури, а потім номер сторінки; другий і
третій розділи – це практична, власне дослідницька частина
роботи. У загальних висновках (2-3 стор.) відображаються
найбільш істотні результати й підсумки дослідження, що
подаються у вигляді окремих тез – стверджувальних речень
без цитат із нумерацією чи без неї, наголошуються ті
питання, які з різних причин залишилися поза увагою і не
висвітлені в роботі.
Список використаних джерел обов`язково має бути в
алфавітному порядку і повинен оформлюватися відповідно
до встановлених вимог:
~111~
Характеристика Приклад оформлення
літературного
джерела
Монографії: Різун В. В. Маси: тексти лекцій / В. В. Різун. –
один, два або три К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2003. – 118 с.
автори
чотири автори Масова комунікація: підруч. / А. З.
Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов,
В. А.Вергун. – К. : Либідь, 1997. – 216 с.
Багатотомні Адміністративне право України: академ. курс:
видання підруч. для студ. юридич. спец. вищих навч.
закл.: у 2 т. / НАН України; Ін-т держави і
права ім. В. М. Корецького. – К. : Юрид. думка,
2004-2005. – Т. 1: Загальна частина. – 2004. –
583 с.
Автореферати Герасимчук Н.Г. Трансформація фейлетону
дисертацій на шпальтах київської преси другої половини
XIX – початку XX ст.: призначення, жанрова
сутність, стилістика: автореф. дис.на здобуття
вченого ступеня канд. соц. ком. : 27.00.04 /
Герасимчук Надія Григорівна; Київ. ун-т ім.
Тараса Шевченка, Ін-т журналістики. – К.,
2013. – 19 с.
Іншомовні Rogoff E.M. Gaining a Voice: Media Relations for
джерела Canadian Ethnic Minorities / E.M. Rogoff. –
Ottawa: M.R.A.G. (Publications), 1991. – 187 p.
Електронні Зібрання законодавства України [Електронний
джерела ресурс]: станом на 1 серпня 2001 р. / Укр.
інформац.-прав. центр. – Текст. дані. – К.:
[б.в.], 2001. – 1 опт. Диск (CD ROM). –
(Комп`ютерна правова система; [вип. 14]. –
Систем. вимоги: Pentium 1200 МГц; 20 Mb
RAM, Windows 95/98/NT. – Назва з етикетки
диска.
Додаткова інформація щодо оформлення:

текст друкується 14 шрифтом, полуторним міжрядковим
інтервалом, береги: верхній і нижній – 20мм, лівий – 30 мм,
правий – 10 мм.
~112~
3.2.3 Дипломна робота
Дипломна робота – це науково-навчальне дослідження,
яке виконується на завершальному етапі навчання у ВНЗ в
кінці четвертого курсу як бакалаврська робота (обсяг 50-70
друк. стор.) для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня
«бакалавр» та в кінці шостого року навчання як магістерська
робота (обсяг 80-90 друк. стор.) для здобуття ОКР
«магістр». Обидва наукові дослідження мають відображати
ґрунтовні теоретико-практичні знання з базової фахової
дисципліни відповідної галузі наук, відзначаються науковою
новизною, практичним значенням результатів і призначені
для обов`язкового прилюдного захисту.
Структура дипломної роботи відповідає структурі
курсової роботи і відрізняється лише за обсягом.
У вступі висвітлюється актуальність теми (сутність і
значущість проблеми, праці відомих науковців,
обґрунтування необхідності свого дослідження).
Мету роботи зазвичай формулюють одним реченням.
Для досягнення поставленої мети треба розв'язати кілька
(3-5) завдань. Мета і завдання мають бути взаємопов'язані і
розкривати тему, зазначену в назві роботи.
Об'єкт дослідження – це явище або процес, що
зумовлює проблемну ситуацію й породжує обране для
аналізу та вивчення.
Предмет дослідження міститься в межах об'єкта. Таким
чином, об'єкт і предмет дослідження співвідносяться між
собою як загальне і часткове.
Потім подається перелік методів дослідження, джерел
(за необхідності), зазначається наукова новизна, теоретичне
і практичне значення одержаних результатів.
Отже, вступ розкриває сутність, стан наукової проблеми і
висвітлює загальну характеристику роботи.
Розділ 1
НАЗВА
Огляд наукової літератури за темою бакалаврської чи
магістерської. Порівняльний аналіз результатів, отриманих
іншими авторами. Визначення тих аспектів обраної
~113~
проблеми, які ще не достатньо вивчено і які досліджуватиме
автор цієї магістерської роботи.
Висновки до розділу.
Розділ 2
НАЗВА
Обґрунтування обраних методів дослідження. Опис
теоретичних та експериментальних досліджень, проведених
згідно із завданнями, визначеними у вступі. Висвітлення
отриманих результатів.
Розділ 3
НАЗВА
Аналіз й узагальнення результатів дослідження.
Показати, як розв`язані завдання допомогли досягти мету,
поставлену у вступі. Подання практичних рекомендацій за
необхідності.
За потреби бакалаврська або магістерська робота може
містити не три, а іншу кількість розділів, але в будь-якому
разі кількість розділів має бути обґрунтована змістом
дослідження.
ВИСНОВКИ
Дати стислі й узагальнені відповіді на кожне питання й
завдання, визначені у вступі.
Сформулювати розв`язане наукове завдання (тобто
мету, заявлену у вступі). Показати практичне значення
отриманих результатів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Наводиться бібліографічний опис опрацьованої і
використаної в роботі наукової літератури. Перелік
подається в алфавітному порядку. Приклади оформлення
бібліографічного опису наведено вище. Посилання на
літературу в тексті дипломної роботи подається в
квадратних дужках – наводиться номер цитованої праці і
через кому номер сторінки, на якій міститься цитований
уривок.
~114~
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ДОСЛІДЖЕННЯ
Наводиться за необхідності, якщо в роботі опрацьовано
значну кількість різноманітних джерел. Тоді слід подати
перелік тих джерел, звідки автор брав фактичний матеріл
для власних теоретичних експериментальних досліджень,
наприклад, назви досліджуваних газет, теле- радіопрограм,
інтернет-ресурсів, архівних матеріалів, список друкованих
праць того автора, чия творчість досліджується тощо.
ДОДАТКИ
Подаються за необхідності. Тут може міститися
фактичний матеріал у вигляді таблиць, схем, графіків,
рисунків тощо.
3.3 Рецензія та відгук як наукові жанри
Написання наукових і навчально-методичих праць,

зокрема посібників, підручників, статей, курсових,
бакалаврських і магістерських робіт обов'язково передбачає
їхній аналіз та оцінку з боку вповноважених осіб, які
виступають у ролі рецензентів. Внутрішніми рецензентами
можуть бути доценти і професори будь-якої кафедри
факультету чи інституту, у межах яких виконується робота, а
зовнішніми – фахівці з установ і навчальних закладів,
пов'язаних із науковою галуззю, якої стосується тема
рецензованої праці. Рецензія як критичний аналіз наукової
роботи може бути написана у вільній формі, але при цьому
повинна містити висновки й охоплювати аспекти щодо:
- ступеня актуальності роботи;
- глибини розкриття теми;
- уміння аналізувати досліджувану наукову тему, чітко і
логічно викладати головні аспекти проблеми;
- доцільності використання обраних методів наукового
дослідження;
- новизни та практичного значення викладених у роботі
висновків і пропозицій;
- повноти й різноманітності вивчення джерельної бази;
- уміння застосовувати набуті знання під час аналізу
практичних і теоретичних проблем;
~115~
- якості оформлення кваліфікаційної роботи;
- мовного оформлення та стилю викладу;
- зауваження, недоліки, рекомендації;
- висновок, у якому подається конкретна оцінка
(«відмінно», «добре», «задовільно») з пропозицією
присвоїти освітньо-кваліфікаційний рівень (для
бакалаврських і магістерських робіт), або рекомендація
щодо друку чи видання з грифом МОН (для наукових
статей, навчальних підручників, посібників) тощо.
Ознаками наукової рецензії є: узагальненість, точність,
стислість, відсутність емоційно забарвлених слів, чітке
оформлення висновку. Серед мовних кліше, які є найбільш
уживаними в текстах рецензії, можна назвати: «рецензована
робота присвячена…», «у рецензованій роботі
аналізується…», «актуальність роботи зумовлена…»,
«структурно робота складається з …», «позитивним є той
факт, що…», «на особливу увагу заслуговує…», «…
характеризується багатим фактичним матеріалом»,
«достатньо обґрунтовано…», «автору не вдалося належним
чином…», «автор залишає поза увагою…», «у роботі
трапляються технічні помилки (друкарські огріхи)»,
«хотілося б зауважити (побажати)», «незважаючи на
зазначене вище», «робота виконана на належному
(високому) науковому (навчально-методичному) рівні»,
«робота заслуговує на позитивну оцінку», «робота потребує
доопрацювання», «робота відповідає всім вимогам…», «… є
цілком завершеною, самостійно виконаною працею» тощо.
Відгук – це науковий жанр і документ, що містить
загальні висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи
установи щодо запропонованих на розгляд наукових робіт
(дипломної, курсової, автореферату, дисертації тощо).
Відгуки пишуть переважно наукові керівники бакалаврських,
магістерських робіт чи офіційні опоненти. На підставі
вивчення наукової праці подається стисла оцінка щодо:
- обґрунтування в ній актуальності дослідження;
- коректності визначення мети і завдань, відповідності
висновків роботи;
- достатності джерельної бази;
~116~
- аналізу стану розробленості наукової теми;
- обґрунтованості вибору методів дослідження;
- практичної спрямованості роботи;
- рівня наукової самостійності та оригінальності розробки
теми;
- якості оформлення роботи;
- мови і стилю роботи.
Також відгук повинен містити:
- зауваження, поради, рекомендації;
- загальні висновки про відповідність роботи основним
вимогам, які висуваються до такого виду наукових праць, і
можливості допуску її до захисту.
У кінці відгуку (як і рецензії) зазначається прізвище,
ініціали, посада, науковий ступінь і вчене звання автора
відгуку (рецензента), а також ставиться підпис і дата.
Зверніть увагу, що на відміну від рецензії, у відгуку
немає інформації про оцінку (бали) «відмінно», «добре»,
«задовільно».
Варто запам'ятати також кліше з коректним уживанням
прийменників зі словами «рецензія», «відгук»: рецензія на
…, але відгук про … .
Зразок рецензії:
Рецензія
на навчальний посібник
«Українська мова за професійним спрямуванням»,
укладений доцентом кафедри юридичної психології та
журналістики Національного університету
«Одеська юридична академія»
кандидатом філологічних наук М.В.Матвієнко. – Одеса, 2016.
Рецензований посібник присвячений актуальній проблемі

мовної освіти та культури фахового мовлення і призначений для
студентів-правників вищих навчальних закладів, а також усіх, хто
прагне досягти високого рівня мовної компетенції, яка є запорукою
фахової досконалості та професійного успіху.
Мета створеного посібника – сформувати у студентів цілісний
погляд на мову як універсальний засіб спілкування, ознайомити з
нормами сучасної української мови, вимогами до складання й
~117~
оформлення рівних типів документів, збагатити словник майбутніх
спеціалістів термінологічною юридичною лексикою, сприяти
забезпеченню належного рівня володіння українською
літературною мовою в усній і писемній формах; виробленню у
студентів умінь і навичок у сфері професійного спілкування.
Структурно навчальний посібник складається з трьох основних
розділів, які охоплюють тематику лекцій, теми та завдання до
практичних занять, тестові завдання, додатків, що містять теми
рефератів і питання для підсумкового контролю, а також списку
використаних джерел.
Позитивним є той факт, що посібник укладений відповідно до
нової програми Міністерства освіти і науки України і містить значну
кількість видів практичних вправ і тестових завдань, текстів
професійного спрямування, призначених для аналізу та
перекладу, що можуть виконуватися студентами як в аудиторний,
так і позааудиторний час. Для кращого засвоєння матеріалу до
кожної навчальної теми подано запитання для самоконтролю,
перевірки знань і список рекомендованої літератури.
Безперечно, рецензований посібник є цікавим і необхідним
виданням для викладання дисципліни «Українська мова за
професійним спрямуванням» у вищих навчальних закладах і
заслуговує схвалення. Однак хотілося б зауважити, що посібник
потребує повторного прочитання і доопрацювання з метою
виявлення та виправлення деяких лексико-граматичних,
орфографічних, пунктуаційних і технічних помилок.
Ураховуючи зазначене вище, вважаємо, що навчальний
посібник «Українська мова за професійним спрямуванням» є
завершеною науково-дидактичною працею і може бути
рекомендований до видання з грифом «Рекомендовано
Міністерством освіти і науки України».
Рецензент
кандидат філологічних наук, доцент,
старший науковий співробітник
відділу славістики Інституту української мови
НАН України (підпис) С.Ю.Єрмолін
Дата (число, місяць, рік)
Засвідчення підпису рецензента печаткою установи, де він

працює.
~118~
3.4 Принципи наукового редагування та перекладу
фахового тексту
Мовна компетенція будь-якого науковця полягає не

лише у вмінні логічно, послідовно й точно викладати власні
думки, а й розвивати мовне чуття як підсвідому оцінку
написаного в зіставленні з чинними літературними нормами
української мови, яка є основним ресурсом вирішення
наукових завдань і реалізації дослідницьких інтенцій.
Надзвичайно важливим аспектом наукової діяльності є
навички редагування й уникнення різних мовних помилок.
Більшість відхилень від лексико-граматичних і стилістичних
норм пов'язано із впливом інших мов, зокрема російської,
діалектів як варіантів загальнонародної мови, а також
елементарним нехтуванням встановленими правилами.
Серед порушень лексико-семантичних норм культури
наукового мовлення, які регулюють уживання слів у
властивому їм значенні, найбільш поширеними є:
1) тавтологія (грец. tauto – «те саме», logos – «слово») –
повторення вже сказаного, але в іншій формі без називання
чогось нового. Це явище часто виникає внаслідок поєднання
запозиченого і власне українського слів з одним і тим самим
значенням, наприклад: адміністративний менеджмент (лат.
administration – «управління», англ. management –
«керування, організація»; відтінки нюансів – (франц. nuance
– відтінок, ледь помітна різниця), тобто тут доречно вжити
або відтінки, або нюанси; інша альтернатива (лат. alter –
«один із двох») – альтернатива; обмінний бартер (англ.
barter – «товарообмін»), замість обмін або бартер;
промислова індустрія – тут варто вжити одне зі слів:
промисловість або індустрія; потенційна можливість (лат.
potentia – «сила, можливість»), замість просто можливість.
Різновидом тавтології є повторення однакових слів,
запозичених з інших мов чи власне українських:
«На сьогоднішній день ця ситуація …» - тут
словосполучення «на сьогоднішній день» треба замінити на
«сьогодні, наразі»; «… ця думка широко поширена серед
…» - правильно вжити або «поширена», або «широко
~119~
розповсюджена»; «…слід конкретніше конкретизувати,
замість «конкретизувати», або «переконливо
конкретизувати»; «… свій власний внесок у розвиток
економіки» - «свій» або «власний внесок»; «запитувати
питання» - «ставити запитання» або «запитувати»;
«взаємостосунки між колегами….» - тут треба вжити
«взаємини» або «стосунки» тощо;
2) плеоназм (від грец. pleonasmos – «надлишок,
надмірність») – уживання слів, зайвих як для повноти змісту,
так і для стилістичної виразності, тобто словесна
надлишковість. Наведемо кілька прикладів: у січні місяці – у
січні; тривалий період часу – тривалий час; «… під час
конфлікту, що мав місце …» - «… під час конфлікту», «ця
думка не була прийнята до уваги» - «… думка не взята до
уваги або не врахована»; «…удвічі збільшити існуючі
тарифні ставки…» - у цьому уривку з тексту треба замінити
слово «існуючі» на «теперішні» тарифні ставки, оскільки
слово «існуючі» передбачає, що можна збільшити й
неіснуючі ставки; ціни піднімаються вгору – ціни зростають;
3) під час перекладу, зазвичай із російської мови, нерідко
з’являються так звані ненормативні кальки – слова або
словосполучення, утворені з українських мовних елементів
шляхом буквального перекладу структури іншомовних
лексем, зокрема: рос. «многочисленный» перекладають як
«багаточисельний» замість «численний», що позначає
велику кількість чогось; рос. в «качестве доказательства» - в
«якості доказу», замість «як доказ, у ролі чогось»; рос.
«поднять вопрос» часто перекладають «підняти питання»,
замість «порушити питання»; рос. «объём производства» -
«об`єм виробництва», замість «обсяг виробництва»; рос.
«действующее законодательство» - «діюче законодавство»,
замість «чинне законодавство»; рос. «подвести итог» -
«підвести підсумок», замість «підбити підсумок» або
«підсумувати»; рос. «в ходе анализа» - «у ході аналізу»;,
правильно – «під час (у процесі) аналізу»; рос. «следует
отметить, что…» - «слід відмітити, що..», замість «слід
відзначити (зауважити)»; рос. «отсюда следует» - «звідси
витікає», замість «звідси випливає»; рос. «в конце концов» -
~120~
«в кінці кінців», замість «зрештою», рос. « в первую
очередь» - « у першу чергу», замість «передусім,
насамперед» тощо.
Щодо порушення словотвірних норм української мови, то
тут хотілося б наголосити на помилках, пов’язаних з
неправильним вибором префікса в слові, наприклад:
не вибирати, а обирати депутатів;
не відстоювати, а обстоювати думку;
не оправдати, а виправдати людину;
не осудили, а засудили злочинця;
не притримуватися, а дотримуватися правил;
не прикладати, а докладати зусилля;
не приводити, а наводити приклади;
не назначити, а призначити на посаду.
Серед морфологічних норм наукового мовлення і
прикладів їхнього порушення на окрему увагу заслуговують:
порушення правил узгодження дієслів із відмінковими
формами іменників, зокрема: характерний для чого (а не
чому); заслуговує на що (а не чого); опановувати що (а не
чим); притаманний, властивий чому (а не для чого);
розумітися, знатися на чому ( а не в чому);
• у науковій мові помітна тенденція до уникнення
активних дієприкметників із суфіксами –уч, -юч –ач, -яч, які
потребують заміни: домінуючий – домінантний, який
домінує; енергозберігаючий – енергозбережний,
енергозберігальний; уточнюючий – уточнювальний;
оточуюче середовище – навколишнє середовище, довкілля;
діюче законодавство – чинне законодавство тощо;
• особливість уживання займенників їх та їхній.
Займенник їх є родовим або знахідним відмінком множини
від займенника вони. Іноді він виконує функцію присвійного
займенника, тотожного лексемі їхній. Однак з метою
уникнення плутанини в наукових текстах краще вживати
займенник їхній: згідно з їхньою концепцією, а не згідно з їх
концепцією; їхня теорія, а не їх теорія;
• серед помилок, пов᾿язаних із неправильним уживанням
прийменникових конструкцій, варто звернути увагу на: у
рамках – у межах. «У рамках» треба вживати на
~121~
позначення напрямів, стилів, течій, галузей знань; «у
межах» – коли йдеться про територію, місцевість: у рамках
проведеної конференції...; у межах країни (території,
області);
• незважаючи на / не дивлячись на – ненормативним є
вживання конструкції не дивлячись на, яку нерідко
використовують у наукових текстах замість прийменника
незважаючи на (попри). Не дивлячись на слід вживати в
прямому значенні як частку –не з дієприслівником
дивлячись: Студент відповідав, не дивлячись у конспект.
Незважаючи на нові закони, становище в країні не
змінилося.
• у науковій комунікації трапляються також складені
прийменники у відповідності до, в порівнянні з , в (у)
залежності від, які кваліфікуються як ненормативні,
кальковані з іншомовних відповідників. Натомість потрібно
вживати двочленні прийменники відповідно до, порівняно
з, залежно від .
• на увагу заслуговує прийменник у міру , який також не
відповідає нормам української літературної мови. Його
можна замінити іншими еквівалентами: Будівництво
розширюється з надходженням нових коштів (не в міру
надходження); У міру своїх можливостей – варто замінити
по змозі, наскільки це можливо.
• замість чужого українській мові складеного
прийменника в (у) силу треба вживати прийменники через,
з огляду на, у зв`язку з: Він не з`явився на конференцію в
силу сімейних обставин. – Це речення можна відредагувати
такими варіантами: він не з`явився на конференцію через
сімейні обставини ( у зв`язку з сімейними обставинами).
• нерідко помилки пов`язані з уживанням ще одного
складеного прийменника в (у) ході для передавання
часових відношень. Його необхідно замінити такими
мовними одиницями: під час, протягом, у (в) процесі.
Наприклад: під час експерименту; у процесі дослідження;
протягом семінару (не в ході).
Варто пам`ятати, що для наукової комунікації
характерні також такі прийменникові конструкції на думку, з
~122~
погляду, за повідомленням, які вважаються більш
вдалими еквівалентами лексеми з точки зору.
У наукових текстах вживаються слова, що сприяють
логічній послідовності викладу і зв`язності тексту, зокрема :
по-перше, по-друге, таким чином, отже, як бачимо,
натомість, насамперед, безперечно, зокрема, уявімо, що
(не давайте уявимо) та інші.
Тож, готуючи й редагуючи наукові тексти, необхідно
звертати увагу на порушення норм на всіх мовних рівнях
(лексичному, граматичному, стилістичному тощо). Сучасний
науковий стиль у всіх своїх жанрах і різновидах, які на
перший погляд відзначаються високим ступенем
стереотипності і стандартизованості, усе більше виявляє
лексичне багатство, варіативність морфологічних форм і
засобів, гнучкість синтаксичних структур, вибір яких завжди
має бути вмотивованим і обґрунтованим.
~123~
Основна
1. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо. – К., 1991.
– 254 с.
2. Баженова Е. А. Научный текст в дискурсивно-
стилистическом аспекте / Е. А. Баженова // Вестник
Пермського университета. –2009. – Вып. 5. – С. 24-32.
3. Калєтнік А. А. Українська наукова мова: посібник / А. А.
Калєтнік. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2012. – 310 с.
4. Коваль А.П. Науковий стиль сучасної української
літературної мови: структура наукового тексту / Коваль А.П.
– К.: Видавництво Київськог університету, 1970.
5. Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови:
навч. посібн. – к.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312
с.
6. Семеног О.М. Культура наукової української мови:
навч. посібн. / О.М. Семеног. – К.: ВЦ «Академія», 2010. –
216 с.
7. Сурмін Ю. Науковий текст: специфіка, підготовка та
презентація: Навч.-метод. посіб. – К.: НАДУ, 2008. – 184 с.
8. Умберто Еко Як написати дипломну роботу:
Гуманітарні науки / Пер. за ред. О.Глотова. – Тернопіль:
Мандрівець, 2007. – 224 с.
9. Шевченко Л.І. Стилістика української літературної
мови: Функціональна діагностика тексту: Навчальний
посібник / Л.І.Шевченко, Л.В.Шулінова. – К.: ВПЦ «Київський
університет», 2004.
10. Шейко В.М. Організація та методика науково-
дослідної діяльності: підручник / В.М. Шейко, Н.М.
Кушнаренко. – К.: Знання, 2008.
Додаткова
11. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі
української мови: Навч. посіб. – К.: Артек, 1998. – 190 с.
12. Гальперин И.Р. Научный текст как объект
лингвистического исследования. – М., 1999. – 139 с.
~124~
13. Городенська К. Синтаксична специфіка української
наукової мови // Українська термінологія і сучасність: Зб.
наук. праць. – К.: КНЕУ, 2001. – Вип. IV. – с. 11-14.
14. Жайворонок В.В. та ін. Українська мова в
професійній діяльності: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2006.
– 431 с.
15. Котюрова М.П. Культура научной речи: текст и его
редактирование: Уч. пособие. – Пермь: Пермский гос. ун-т,
2005. – 125 с.
16. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української
фахової мови. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.
17. Михайлова О.Г., Сидоренко А.А. та ін. Українське
наукове мовлення. Лексичні та граматичні особливості:
Навч. посіб. – Х., 2000. – 97 с.
18. Основи наукового мовлення: Навч. метод. посіб. /
Уклад. Т.В. Симоненко. – Черкаси: ЧНУ ім.
Б. Хмельницького, 2005. – 80 с.
19. Панько Т.І., Українське термінознавство / Т.І.Панько,
І.М.Кочан, Г.П.Мацюк. – Л., 1994.
20. Українська лінгвістика XX – початку XXI століття:
система понять і бібліографічні джерела / За ред. д-ра
філол. наук, проф. С.Я.Єрмоленко. – К.: Грамота, 2007. –
368 с.
~125~
1. Назвіть підстилі наукового стилю та їхні жанри.
2. Розкрийте поняття науковий жанр.
3. Охарактеризуйте такі наукові жанри: анотація, тези,
наукова стаття, монографія, дисертація.
4. Назвіть композиційно-змістові особливості реферату
як навчально-наукового жанру.
5. З яких етапів складається процес написання курсової
роботи? Охарактеризуйте її структурно-змістові особливості.
6. Дайте визначення жанру «дипломна робота». Яка
мета її написання?
7. Охарактеризуйте окремо кожну структурну частину
дипломної роботи.
8. Назвіть встановлені вимоги до оформлення списку
використаних джерел.
9. Назвіть диференційні ознаки наукової рецензії та
відгуку. Які аспекти обов᾽язково повинні бути висвітлені в
цих жанрах?
10. Поясніть, що таке редагування наукового тексту.
11. Наведіть приклади найпоширеніших порушень
лексико-семантичних норм в українській науковій мові.
12. Що таке тавтологія? Наведіть приклади.
13. Розкрийте поняття плеоназму. Наведіть приклади
типових помилок у наукових текстах, пов`язаних із цим
явищем.
14. Які порушення морфологічних норм характерні для
наукової комунікації?
~126~
Розділ 4
___ЛЕКСИЧНІ НОРМИ ТА УКРАЇНСЬКА ЛЕКСИКОГРАФІЯ
4.1 Слово як основна мовна одиниця
Розділ мовознавства, у якому вивчається лексика,

називається лексикологія (гр. lexikos – “такий, що
стосується слова” і loqos “наука”). Уперше термін
лексикологія введено в обіг 1765 р. французькою
енциклопедією авторів Д. Дідро та Л. Д’Алaмбера. Сьогодні
його вживають у вузькому (власне лексикологія) та
широкому значеннях. У вузькому: це – розділ науки про
мову, у якому вивчають тільки лексику; у широкому: це –
загальна назва для позначення усіх розділів мовознавчої
науки, що займаються вивченням слова. Сюди входять:
1) семасіологія (гр. semasia – “знак, значення”) –
вчення про значення слів;
2) ономасіологія (гр. onomasia – “називання,
іменування) – наука, що досліджує процеси називання;
3) етимологія (гр. etymon – “істина”) – наука, яка вивчає
походження слів;
4) фразеологія (гр. phrasis – “мовний зворот, фраза”) –
вчення про стійкі сполучення слів;
5) ономастика (гр. onomastikos – “той, що стосується
імені”, onomastike – “мистецтво давати імена”) – наука про
власні назви (вона поділяється на антропоніміку (гр.
antropos – “людина”) – науку, що вивчає імена людей;
топоніміку (гр. topos – “місце”) – вивчає географічні назви;
зооніміку (гр. zoon – “тварина”) – власні імена (клички)
тварин тощо);
6) лексикографія (гр. lexicon – “словник”, grapho
“пишу”) – наука про укладання словників.
Залежно від аспекту дослідження словникового складу
мови виокремлюють:
1) загальну лексикологію – вивчає загальні
закономірності розвитку, функціонування, структури
лексичного складу мови взагалі;
~127~
2) конкретну – з’ясовує все це щодо окремої мови
(українська лексикологія);
3) описову - займається дослідженням сучасного стану
лексики;
4) історичну – закономірності розвитку і формування
лексики від найдавніших часів і дотепер;
5) зіставну лексикологію – виявлення структурно-
семантичних подібностей і відмінностей між лексичними
складами кількох мов для з’ясування спільних семантичних
закономірностей;
6) прикладну лексикологію – займається питаннями
культури мови, перекладу, укладання словників.
Слово – найменша мовна одиниця, що має самостійне
закріплене суспільно-комунікативною практикою значення,
називає предмет, явище, дію або ознаку з позамовної
дійсності і входить з властивим йому індивідуальним
значенням до словникового складу.
Ознаки слова:
1) лексичне значення – відображення явища позамовної
дійсності у внутрішній структурі слова;
2) номінативна функція – називання, вичленовування за
допомогою мовних засобів предметів об’єктивної
реальності, фіксація їх у свідомості;
3) внутрішньоструктурна цілісність (когезія) –
недопущення порушення послідовності морфем;
4) позиційна рухливість.
Під словниковим складом мови слід розуміти властиву
мові на відповідному етапі її функціонування як засобу
спілкування упорядковану за певними закономірностями
лексико-семантичну систему, елементи якої пов'язані
різними типами значеннєвих відношень, розрізняються за
сферами вживання в комунікативній практиці суспільства,
характеризуються найвиразнішою порівняно з одиницями
інших мовних рівнів динамікою якісного і кількісного
розвитку, перебувають у безпосередній залежності від явищ
позамовної дійсності, відображаючи пізнавальну діяльність,
широкий соціально-історичний досвід носіїв мови.
~128~
4.2 Лексичні точність і правильність мовлення
юриста та економіста
Точність мовлення – характеристика змісту мовлення

на основі співвідношення його з дійсністю (фактична і
предметна точність), мовленням і мисленням (поняттєва і
смислова точність).
Точність має два значення:
1) вживання у мові слів (їх значень) і словосполучень,
звичних для людей, які володіють нормами літературної
мови;
2) оформлення і вираження думки адекватно до
предмета чи явища дійсності, тобто несуперечність
реального предмета і його назви.
Точність у текстах наукового стилю виражається перш
за все через термін (звідси вимога однозначності термінів,
інтернаціональності їх змісту) і за допомогою формул.
Точність у науці легко може бути перевірена або практично,
або логічною несуперечливістю якогось твердження.
Точність у науковому та офіційно-діловому стилях
буквальна, пряма, не допускає метафоричності, образності,
експресивності.
Точність художнього стилю, відбиваючи задум автора,
може бути і предметно-понятійною, і художньо-образною.
Найменш «вимогливий» до точності розмовний стиль,
оскільки безпосередній контакт дозволяє уточнення під час
розмови за бажанням мовця чи на прохання слухача.
Точність досягається:
1) знанням предмета мовлення;
2) знанням мови, мовної системи усіх її рівнів,
оволодіння стилістичними ресурсами, мовними засобами
вираження емоційності тощо;
3) умінням узгодити знання про предмет зі
знанням мови.
~129~
4.2.1 Полісемія
Багатозначність (полісемія) – наявність у мовної
одиниці більше ніж одного значення. Поширене явище, яке
охоплює лексику (лексична полісемія) і граматику
(граматична полісемія).
Лексична полісемія – наявність у слова двох і більше
значень.
Лексика мови збільшується не тільки і навіть не стільки
кількісно, скільки якісно: старі слова набувають нових
значень і відбувається процес семантичного
переосмислення.
Учені по-різному оцінюють полісемію. Одні вважають, що
в «ідеальній» мові кожне слово повинне мати лише одне
значення. Інші, навпаки, стверджують, що принцип рівності
слів і значень призведе до перетворення мови на
автоматичний пристрій, позбавлений будь-якої виразності,
суму етикеток, назв.
Багатозначні слова мають основне значення (часто
вживане, яке не залежить від контексту) і похідні (утворені
на базі основного). Ці значення фіксуються в одній
словниковій статті, наприклад:
ЗАКОН – 1. юр. Встановлене найвищим органом державної
влади загальнообов’язкове правило, яке має найвищу юридичну
силу. // Сукупність таких загальнообов’язкових правил та
державних постанов, що визначають суспільні відносини людей;
втілення найвищої влади в суспільстві. // Те, що сприймається
як незаперечне розпорядження, веління, обов’язкове для
неухильного використання. 2. Загальноприйняте усталене
правило співжиття, норма поведінки. //Звичай, обряд. 3. Основні
правила в якій-небудь галузі людської діяльності, що випливають
із самої суті справи. ** Закон підлості. 4. Об’єктивно існуючий,
постійний і необхідний зв’язок між предметами, явищами чи
процесами, що випливає з їх внутрішньої природи, сутності;
закономірність. // Основне положення якої-небудь науки, що
відбиває причинно-наслідкові зв’язки між явищами, характеризує
перебіг певних процесів у природі або суспільстві. // Що-небудь
неминуче, незаперечне, що є виявом певної закономірності. 5.
Сукупність догм (основних положень) якої-небудь релігії,
віровчення.
~130~
Основне значення найбільш часто вживане і мінімально
залежить від контексту. Вторинні значення рідше
вживаються та більше контекстуально залежні.
Переносні значення завжди вторинні, але далеко не
всяке неосновне значення можна кваліфікувати як
переносне, бо не будь-яке з них ґрунтується на асоціації
подібності, що створює ефект образності. В основі
переносних значень лежить уподібнення одного явища
дійсності іншому на підставі подібності або суміжності:
світлий розум, залізна воля, потік свідомості тощо.
Підстави виникнення багатозначності:
1) метафора – перенесення назви з одного предмета на
інший на основі певної схожості їх ознак: зелений помідор –
зелена молодь (об’єднувальна ознака – незрілість), швидкий
біг – швидкий розум (об’єднувальна ознака – інтенсивність);
2) метонімія – перенесення значення одного слова на
найменування іншого предмета (тенор (голос) – молодий
тенор, читати (твори) Шевченка, слухати (музику)
Лисенка);
3) синекдоха – перенесення назви цілого на його
частину, і навпаки (добре слово – замість промова, гостре
перо – про журналіста).
Як засоби експресії багатозначні слова можуть
використовуватися і в своїх прямих значеннях. Часто в
одному тексті багатозначне слово виступає в різних
значеннях. При цьому переносне значення сприймається
тільки на тлі прямого значення. Саме взаємодія різних
значень одного слова підсилює кожне з них: Передачі не
лише дивляться, а й носять.
Іноді в одного слова розвиваються протилежні,
антонімічні значення. Так, напр., дієслово відходити може
означати прийти в звичайний стан, почуватися краще.
Але це саме слово має переносне значення померти
(відійти у вічність; відійти в інший світ). У реченні (Хворий
відійшов) можуть поєднатися ці взаємовиключні значення
багатозначного слова.
~131~
4.2.2 Умотивоване вживання омонімів
Омонімія – звуковий і/чи графічний збіг мовних
семантично непов’язаних одиниць. Омоніми фіксуються у
різних статтях словника, наприклад:
ДЕРЖАВА 1 – апарат державної влади суспільства. //
Країна з таким апаратом політичної влади.
ДЕРЖАВА 2 – заст. 1. Маєток, помістя, володіння. 2.
Міцність. 3. Влада, керівництво.
Виділяють власне омоніми, омофони, омографи й
омоформи.
Лексичні омоніми – це слова однієї частини мови, що
збігаються у всіх граматичних формах у звучанні й
написанні, але абсолютно різні за значенням. Напр.:
синтаксична деривація (побудова синтаксичної конструкції)
– деривація кулі (відхилення кулі під час польоту від звичної
траєкторії).
Омофони – слова, що збігаються у звучанні, але не в
написанні. Напр.: іти на зустріч з кимось – іти назустріч
комусь, вишневе варення – місто Вишневе.
Омографи – різні за значенням слова однієї чи різних
частин мови, що збігаються в написанні всіх або окремих
форм, але різняться у звучанні: відомість-відомість,
недоторканість-депутатська недоторканність.
Омоформи – слова однієї чи різних частин мови, що
збігаються у звучанні та написанні лише в окремих формах
(тому омоформи не можуть бути повними або неповними).
Напр.: три до дірки (дієслово у формі наказового способу) –
числівник три.
Омонімія можлива в юридичній та економічній
термінології за умови реалізації двох ознак:
1) за термінами закріплюються різні дефініції;
2) терміни функціонують в різних терміносистемах.
4.2.3 Паронімія
Пароніми – близькі за звучанням та написанням, але
різні за значенням слова, наприклад: комунікативний –
комунікабельний, особистий – особовий – особливий,
воєнний – військовий, зумовлений – обумовлений.
~132~
Пароніми можуть неправильно вживатися мовцями,
оскільки:
1) зазвичай є однокореневими, а отже, мають спільний
семантичний елемент;
2) є однією частиною мови;
3) виконують у реченні аналогічні функції;
4) схожі за звучанням;
5) іноді вступають у синонімічні відношення.
За характером смислових зв`язків розрізняють:
синонімічні, антонімічні, тематичні і семантично близькі
пароніми. З-поміж економічних термінів можна навести такі
приклади:
● синонімічні: торговий – торговельний (торговий знак,
торговельний ряд, торгова марка, торговельне об`єднання);
● антонімічні: консигнант (постачальник товару на склад
посередника) – консигнатор (посередник, який здійснює
зберігання товару постачальника); індосант (особа, що
передає документ) – індосат (особа, що одержує його).
Тематичні пароніми, що функціонують в одній галузевій
сфері: ліцензія (письмове повноваження, що надається
особою, яка має виключне право дозволяти використання
обʼєкта права інтелектуальної власності іншій особі) –
ліценція (дозвіл на відступ від загальноприйнятих правил у
якому-небудь виді діяльності; знижка з тарифного мита).
Окрему групу становлять міжстильові та міжгалузеві
пароніми, які вживаються в різних стилях і наукових
дисциплінах, зокрема: дисконт (екон. «облік векселів у
банку; відсоток, що одержує банк під час обліку) – дискант
(муз. «високий дитячий голос у хлопчиків); дебет (екон.
«ліва сторона бухгалтерського рахунка) – дебіт (тех.
«кількість газу, нафти, що дає джерело за одиницю часу);
девіз (стисле формулювання провідної ідеї) – девіза
(вексель, чек та ін., виписані в іноземній валюті для оплати
за кордоном); жирувати (розм. «жити в достатку») –
жирирувати (наук. екон.термін «переказувати вексель на
іншу особу…»).
Як бачимо, явище паронімії вимагає бездоганного
знання точних значень слів та їхнього правильного
вживання.
~133~
4.2.4 Синонімічне багатство української мови
Синонімія – тотожність чи близькість значень різних за
звучанням мовних одиниць.
1. Абсолютні синоніми – слова з
тотожними значеннями: одержати – отримати, іспит –
екзамен, процент – відсоток.
2. Семантичні (ідеографічні,
поняттєві синоніми) – слова і словосполучення, які
відрізняються відтінками значень: злочин –
правопорушення; здобути – одержати, посісти – зайняти.
3. Стилістичні синоніми – слова,
які мають однакове значення, але відрізняються
стилістичним забарвленням: у звʼязку з – бо.
4. Семантико-стилістичні –
слова, які відрізняються відтінками значень та стилістичним
забарвленням: іти, крокувати, плентатися,
шкутильгати, шкандибати, ноги волокти, повзти.
5. Контекстуальні синоніми –
частковий збіг значень слів спостерігається лише в
конкретному тексті, наприклад, у вірші Василя Симоненка
«Перехожий» як контекстуальні чи семантико-стилістичні
синоніми вживаються слова і словосполучення: ішов –
ступали ноги – співали ноги – творив ходу – грясти.
Від синонімів слід відрізняти дуплети (варіанти слів):

Євген – Євгеній, близнюки – близнята; помилка – помилка.
Функції синонімів:
1) заміщення;
2) підсилення (створення градації);
3) уточнення;
4) пояснення;
5) зіставлення.
На окрему увагу заслуговують слова, що на перший
погляд здаються синонімами, що призводить до їхнього
помилкового використання, наприклад: складати –
становити. Слово «складати» варто вживати у кількох
значеннях: розміщувати; зʼєднувати; створювати; збирати;
проходити перевірку знань. Наприклад: складати речі;
~134~
складати радіоприймач, гроші; складати сесію. Слово
«становити» означає «виражати певну кількість». Тому
правильно «прибуток становить…», «кількість населення
країни становить…».
Виключення – виняток
Виключення – це усунення зі складу чого-небудь,
виведення з організації, відрахування з навчального
закладу; виключення зі списків, з університету тощо. Слово
«виняток» вживається лише в значенні «відхилення від
загального правила: виняток із правил, усі без винятку…
4.3 Українська термінологія у професійному

спілкуванні юриста та економіста
Термін – це слово або усталене словосполучення,

що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне
поняття. Терміни – лексика наукового, офіційно-
ділового стилів. Терміни мають точне, конкретне значення
й тому позбавлені суб’єктивно-оціночних відтінків.
Значення термінів зафіксовані у державних стандартах,
спеціальних словниках, довідниках. Терміни кожної сфери
потребують особливої уваги. На відміну від
загальнолітературної, мова професійного спілкування
вимагає однозначності тлумачення основних ключових
понять, зафіксованих у термінах. Деякі терміни мають
декілька значень. Правильне значення того чи іншого
терміна допомагає з’ясувати контекст.
Юридичне та економічне термінознавство новими
спеціалізованими напрямами дослідження термінологічно-
правового фонду української мови, у межах якого
розробляються загальнотеоретичні питання терміна,
термінології, терміносистеми, визначають ключові поняття і
категоріальний апарат своєї галузі, зокрема:
1) природу правового терміна: співвідношення
правового явища (денотата), юридичного чи економічного
поняття (сигніфікату) і термінологічної одиниці (мовного
знака);
~135~
2) способи номінації спеціальних юридичних і
економічних понять;
3) місце юридичної і економічної термінолексики у
системі загальнолітературної мови;
4) стратифікацію термінологічної лексики права з різних
позицій (семантичних, стилістичних, нормативності /
ненормативності, уживаності, кодифікованості /
некодифікованості, інформаційної насиченості тощо);
5) системність термінології;
6) загальні параметри класифікації юридичних і
економічних термінологічних одиниць (за структурою,
генетичними, семантичними, словотвірними і
функціональними характеристиками тощо);
7) генезис, історичний шлях та перспективи розвитку
юридичної й економічної термінології в українській мові;
8) співвідношення національних та інтернаціональних
елементів у терміносистемі права та економіки;
9) продуктивність/непродуктивність моделей і способів
термінотворення;
10) закономірності і специфіку розвитку термінологічної
системи права та економіки.
У сучасному термінознавстві виокремлюються самостійні
наукові напрями – юридична та економічна лексикографія,
що мають на меті повну інвентаризацію, опис і
впорядкування юридичної та економічної термінології. Під
цим терміном також розуміють сукупність юридичних та
економічних словників і наукових праць із цієї галузі.
І. С. Квітко, спираючись на різні визначення, пропонує
цікаву «сумарну» дефініцію терміна: «Термін – це слово чи
словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної
організованої галузі пізнання (науки, техніки), що вступає в
системні відносини з іншими словами та словесними
комплексами й утворює разом з ними в кожному окремому
випадку та в певний час замкнену систему, що
~136~
характеризується високою інформативністю, однозначністю,
точністю та експресивною нейтральністю»39.
Кожна галузь людської діяльності має свою
термінологію. У множині термінів кожної галузі вирізняють
термінологію і терміносистему. Термінологія – це система
термінів, яка відображає поняття, які утворились та
функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від
термінології, терміносистема – це опрацьована
фахівцями певної галузі та лінгвістами система
термінів, яка адекватно й однозначно відображає
систему понять певної галузі.
Офіційно-діловому стилю притаманна термінологія, яка
утворюється із активної лексики, запозичується з інших мов,
утворюється за допомогою власних слів та частин
іншомовних або запозичених складників тощо. При
утворенні похідних форм терміна необхідно користуватися
лише тими формами, які подаються в словнику чи
довіднику, бо вільне словотворення може стати причиною
неправильного використання чи сприймання.
Таким чином, термінологія – це сукупність термінів,
котрі висловлюють поняття певної галузі науки й техніки, що
сформувалися історично, взагалі — спеціальної сфери
людських знань чи діяльності.
Термін відрізняється від слова:
1) термін виражає спеціальне професійне, наукове,
технічне поняття, а слово – загальне чи побутове поняття;
2) термін базується на чіткому визначенні поняття, на
дефініції, слово – ні;
3) термін завжди є елементом терміносистеми, слово –
ні;
4) у сфері термінології термін є стилістично
нейтральним.
Поряд із власне юридичними та економічними
термінами, які є узагальненим позначенням правового чи
економічного поняття (арбітраж, віндикація, неосудність,
39
Квитко И.С. Термин в научном документе. – Львов: Вища школа,
1976. – С. 21.
~137~
позов, правомочність, правовідносини, законодавча влада,
дефолт, аудит, експорт, патент, мораторій, ф`ючерс), у
юридичних та економічних текстах широко використовується
номенклатура – система специфічних назв конкретних
правових об'єктів: державних і міжнародних органів, установ
та організацій, посад, документів, державних нагород
(Апеляційна палата, Європейський суд з прав людини,
Верховний комісар 00Н з прав людини, Закон України "Про
Національний банк України", Заслужений юрист України,
Міжнародний валютний фонд).
Термін відрізняється від номенклатури:
1) терміни утворюють єдину систему, номенклатура –
сукупність внутрішньо не пов`язаних елементів;
2) під номенклатурою, на відміну від термінології, варто
розуміти сукупність абстрактних і умовних символів, єдине
призначення яких – дати максимально зручні з практичного
погляду засоби для позначення предметів, речей, без
прямого відношення до потреб теоретичної думки, що
оперує цими речами;
3) номенклатурні слова сполучені з поняттями, але вони
практично незлічимі, більш номінативні, у той час як терміни
пов'язані з поняттями науки, їх кількість обмежена для
кожної науки, тому що словесно відбивають систему понять
визначеної науки.
Слід розмежовувати термін як цілком офіційну,
узаконену назву економічного чи правового поняття і
професіоналізм – напівофіційне слово, сферою уживання
якого є, як правило, усне побутово-професійне мовлення
правників (у суддів: підпадати під статтю, дослід,
адмінматеріали). Не є термінами також індивідуально-
авторські неологізми, образні вислови, розмовні слова,
терміноїди ("терміноподібні"), напівтерміни (ще не
сформувались і не набули чіткого термінологічного
визначення), які використовуються у наукових і
публіцистичних творах, усному мовленні (правова матерія,
правове поле, вакуум права, юридичне логарифмування,
оборудка, рихтувати закон, токсиманізація, телефонний
злочинець, "наркотичне" законодавство).
~138~
На особливу увагу заслуговують терміни, що виникли в
результаті метафоризації чи переосмислення значень
загальновживаних слів, наприклад: «грошова ілюзія»,
«знімання вершків», «податковий рай», «втеча капіталів»,
«фінансове гальмо» тощо.
Вимоги до термінів
1. Термін повинен відповідати правилам і нормам певної
мови.
2. Терміну притаманна властивість дефінітивності: кожен
термін зіставляється з чітким окремим визначенням, що
орієнтує на відповідне поняття.
3. Терміну властива відносна незалежність від контексту.
4. Термін повинен бути точним.
5. Термін повинен бути коротким, хоча дана вимога
нерідко суперечить вимозі точності, тобто повноти терміна.
6. Термін повинен бути однозначним.
7. Термінології не притаманна синонімічність, яка
заважає взаєморозумінню.
8. Терміни експресивно нейтральні.
9. Термін повинен бути милозвучним, тому не слід
заохочувати створення термінів, що походять з
діалектизмів, жаргонізмів чи варваризмів.
Юридичний термін – слово або словосполучення, що
виражає поняття з правової сфери суспільного життя і має
визначення (дефініцію) у юридичній літературі
(законодавчих актах, юридичних словниках, науково-
правових працях).
Юридичний термін співвідноситься з правовим поняттям
як першоелементом правового знання і слугує його
знаковою (мовною) моделлю, репрезентованою у звуковій і
буквеній формах. Поняття, його внутрішній зміст, обсяг і
структура є логіко-смисловою основою для побудови
термінологічного значення у формі дефініції, яка узагальнює
найістотніші ознаки і взаємозв'язки правового явища.
Поняттєва сутність зумовлює місце і статус терміна в
терміносистемі, його категорійні та класифікаційні ознаки.
~139~
За наявності визначення у нормативно-правових актах
термін вважається кодифікованим. Він є нормою, еталоном
для використання у всіх подальших законодавчих і
підзаконних актах, діловій документації та сфері усної
правової комунікації.
Термін, який створюється і функціонує у правовій науці,
може не фіксуватися в законах, а мати власне науковий
характер (нормотворчість, правосвідомість, правова
система, диспозиція правової норми). У науковій літературі,
яка віддзеркалює процес формування правового знання,
такий юридичний термін може мати декілька наукових
дефініцій, які презентують різні наукові підходи і школи, різні
аспекти вивчення одного й того самого правового поняття.
Юридичний термін є одиницею термінологічної системи
права, через яку входить до загального термінологічного
фонду національної мови. Належність до літературної
частини словника зобов'язує його відповідати правилам і
нормам певної мови.
Юридична термінологія – історично сформована
сукупність термінів, яка виражає систему правових понять і
призначена забезпечувати специфічні потреби спілкування
у сфері законодавства, юридичної науки і практики. Ця
сукупність є спеціальним об'єктом вивчення як у
юриспруденції (зокрема у теорії держави і права), так і
мовознавстві (насамперед у його галузях – термінознавстві
і лексикографії.
Юридична термінологія як мовнознакова система
складається впродовж усієї історії державно-правового
розвитку людства і віддзеркалює різноманітні способи
осмислення, номінації, визначення, класифікації правових
явищ і категорій, шляхи еволюції правового знання,
національно-мовні традиції термінотворення.
Використання термінології в нормативно-правових актах
підпорядковується низці вимог. Основні серед них такі:
1. Уживання термінів у прямому і загальновідомому
значенні. Не бажано використовувати терміни в
переносному значенні.
~140~
2. Простота і доступність у розумінні термінів. Бажано не
вживати рідкісні, маловідомі терміни.
3. Усталеність, стабільність у вживанні правничої
термінології. Рекомендується не відмовлятися від
традиційних, звичних термінів, не вводити замість них нові.
Надмірне використання неологізмів погіршує мову
законодавства, ускладнює розуміння правових актів.
4. Милозвучність і стилістична правильність правничих і
економічних термінів. Невдалими є такі терміни:
доукомплектування, живий громадянин. Термін майже
завжди втрачає милозвучність, коли утворюється за
допомогою частки «не» (ненакладення штрафу,
неповідомлення, невручення, нерозподіл, неутримання).
5. Бажано не вживати терміни-абревіатури і скорочення,
утворені з двох чи більше слів: турбаза, річфлот,
капбудівництво. Щоб уникнути непорозумінь, доречно
вживати терміни без скорочень.
6. Близьким за змістом правовим поняттям надають
схожі найменування, по можливості, однокореневі (суд —
суддя, правосуддя, підсудний, підсудність, судимість,
судовий, засуджений, судоустрій, судочинство; право —
правило, правосуддя, правознавець, правомірний,
правоздатність, правовий, правосвідомість,
правовідносини).
7. Відповідність нормам української мови.
Основні класифікації термінів

Термінологічний склад мови – це складне утворення,
структура якого містить підсистеми, що класифікуються за
різними критеріями.
За вживанням у різних сферах спілкування:
1) загальнонаукові – терміни, що використовуються в
різних наукових дисциплінах і виражають спеціальні поняття
широкого профілю (процес, фактор, залежність, функція,
співробітництво, відносини);
2) міжгалузеві – терміни, що вільно використовуються в
різних галузях наукових знань (лінгво-юридично-економічні:
~141~
термін, дефініція, поняття, умова, угода, договір,
документ, конвенція, згода, протокол);
3) вузькоспеціальні терміни – виражають поняття
окремої дисципліни (юриспруденція: правозастосування,
досудове слідство, інсинуація; економіка: інфляція, тендер,
ф`ючерс).
За внутрішньою структурою терміни кожної галузі
знання являють собою певні структурні типи
(терміномоделі). Ядро кожної терміносистеми – слова-
терміни, які є основою для творення складних термінів:
1) однокомпонентні,
2) багатокомпонентні (двокомпонентні, трикомпонентні,
багатокомпонентні).
Терміни-словосполучення творяться за відповідними
продуктивними моделями, які можна класифікувати за
морфологічним типом головного слова:
 субстантивні словосполучення (судове
слідство, тяжкий злочин, криміналістична експертиза,
вірчі грамоти, суверенна держава, консульський патент);
 дієслівні словосполучення (віддавати під суд,
порушувати судову справу, досягти згоди, підписувати
договір, вести переговори).
Багатокомпонентні терміни поділяються на прості (права
людини, оголошення померлим, Рада Безпеки,
консульський щит, дипломатичний етикет) і складні
(правове регулювання ринку цінних паперів, матеріальна
відповідальність членів колективного
сільськогосподарського підприємства, протокол
міжнародних організацій та конференцій, міжнародна
конвенція про дипломатичні зносини).
За позамовними зв’язками лексичних одиниць
(тематичні групи термінів). Класифікація дуже широка й
визначається критерієм, актуальним для дослідника.
За семантикою:
однозначні;
багатозначні: конституція, право, кредит, суд.
~142~
За власне лінгвістичними показниками (характером
смислових відношень між лексичними одиницями):
 Родо-видові відношення (юрист – адвокат, посол –
посланник, дипломат – аташе, місія – посольство).
 Синонімічні (правознавство – юриспруденція,
бартер – обмін, ранг – клас).
 Антонімічні (обвинувачення – захист, законно –
незаконно, колонія – метрополія, незалежність –
підлеглість, персона грата – персона нон грата).
Генетична класифікація термінів.
Конкретні термінологічні системи поповнюються за
рахунок різних мовних засобів.
1. Основа багатьох термінологій – слова літературної
мови (закон, дипломатія, злочин, держава, функція, право).
2. Терміни, запозичені з інших мов разом з реаліями і
поняттями, що вони позначають, наприклад: юнкер,
гауптвахта, штурм, батальйон, лафет – військова
термінологія, запозичення з німецької і французької мов;
адвокат, акт, агреман, аташе, конвенція, консул,
меморандум, інавгурація, конституція, політика, юстиція
– юридична та дипломатична термінологія, латинські та
грецькі запозичення.
3. Деякі терміни з'являються а) у результаті калькування
– перекладу відповідних іншомовних термінів: народовладдя
– демократія, міжнародний – інтернаціональний), б)
шляхом транслітерації (побуквений спосіб відтворення слів,
написаних за допомогою однієї алфавітної системи,
засобами іншої алфавітної системи): аудит (англ. audit),
депозит (англ. deposit), в) шляхом трансфонування
(відтворення звучання слова): менеджмент (англ.
management), леверидж (англ. leverage), ноу-хау (англ. know
how), істеблішмент (англ. establishment).
4. Нові терміни створюють штучно на базі слів рідної
мови або запозичень шляхом додавання до твірної основи
тих або інших афіксів (морфологічний словотвір),
наприклад: векселедавець, кримінально-виконавче право,
латентна злочинність.
~143~
4.4 Українська лексикографія. Роль словників у
підвищенні мовної культури
Лексикографія (гр. lехіkоn – “словник” і grapho – “пишу”)

– це наука, яка займається теорією укладанням словників.
Вона має прикладне значення, оскільки задовольняє потреби
суспільства у словниках, що є засобом кодифікації, і отже,
забезпечують уніфікацію усного й писемного мовлення в
суспільстві.
У кожному словнику є дві частини: вступна, в якій ідеться
про будову словника й правила користування ним, і
основна, в якій дається список слів, що характеризуються з
певного погляду (правопис, вимова, походження, переклад
іншою мовою і т. ін.).
Існують спеціальні словники понятійно-довідкового
характеру (енциклопедичні) й словники власне мовні
(лінгвістичні або філологічні).
В енциклопедичних словниках пояснюється зміст,
характер і сутність предметів, явищ. У них можна знайти
лаконічні відомості про різні країни, народи, мови, визначні
події, про видатних політичних діячів, учених, письменників,
митців. Ці словники містять довідковий матеріал з усіх
галузей знань: “Українська радянська енциклопедія” (в 12 т.
К.,1977–1985); “Енциклопедія українознавства” (Львів, 1993–
1994); “Українська літературна енциклопедія” (К., 1988.Т. 1;
К., 1990. Т. 2 ; К., 1995. Т. 3); ”Енциклопедія українознавства”
(у 3-х т. К.,1994-1995); Д.С. Григораш “Журналістика у
термінах і виразах” (Львів, 1974). Спеціальні енциклопедії:
“Юридична енциклопедія” (К., початок – 1998); “Українська
мова” (К., 2000).
У лінгвістичних словниках об’єктом аналізу є слово як
одиниця мови. Лінгвістичні словники бувають одномовні й
перекладні. Одномовні поділяються на: тлумачні, міжслівних
зв’язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні),
діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні,
фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі,
словники труднощів тощо).
~144~
Серед одномовних словників найбільш вагомими є
тлумачні словники, в яких пояснюється значення слів з
погляду їх уживання в сучасній мові, подаються їхні основні
мовні характеристики – граматичні ознаки, наголос,
написання, розкриваються стилістичні можливості та деякі
особливості сполучуваності з іншими словами. Наявність
тлумачного словника в будь-якій мові свідчить про високий
рівень розвитку книжкової справи, і тому є однією з ознак
цивілізованості суспільства. Основне призначення
тлумачного словника – пояснити значення слів, адже слово
в будь-якій мові має значно більше значень, ніж знає і
пам'ятає носій мови, який у повсякденному спілкуванні має
прагнути так уживати слова, щоб їх значення якомога
точніше передавали думки. Саме тому слід частіше
звертатися до тлумачних словників, які завжди допоможуть
реалізувати семантичні та стилістичні можливості слова.
У тлумачних словниках, як правило, подаються слова
літературної мови, що входять до активного словникового
складу, хоча в межах можливого залучаються і
найуживаніші професіоналізми, жаргонізми, діалектизми.
Нейтральні слова, тобто такі, що можуть вживатися в будь-
яких стилях писемної та усної мови й утворюють величезну
частину лексики літературної мови, в словнику наводяться
без позначок. Біля слів, які не є нормативними, ставлять
потрібні позначки, що характеризують їх місце в суспільній
мовній практиці. Серед тлумачних словників найважливішим
є одинадцятитомний академічний "Словник української
мови" (скорочено СУМ: К., 1970 – 1980 рр.), який містить
136302 слова. До словників цього типу також належать
“Короткий тлумачний словник української мови”, перше
видання якого за редакцією Л.Л. Гумецької вийшло у 1978
р., друге, перероблене і доповнене, – у 1988 р. за редакцією
Д.Г. Гринцишина. У словнику близько 6750 слів, які
належать до найуживаніших у періодичних виданнях,
науково-популярній та художній літературі; “Новий
тлумачний словник української мови” у 4-х томах (К., 1999).
У 2001 році вийшов друком “Великий тлумачний словник
української мови” – універсальний однотомний довідник, у
~145~
якому зафіксовано 170000 реєстрових одиниць. З 2010 року
Академія наук України розпочала видання Академічного
тлумачного словника української мови у 20 томах, перші
томи якого вийшли 2014 року.
Найбільш поширеними в Україні є перекладні словники.
У перекладних словниках подається переклад слів з однієї
мови на іншу. Їх створення ґрунтується на багатих традиціях
української лексикографії, відзначається безперервним
удосконаленням, поглибленням наукового, мовного
опрацювання. Перекладні словники бувають двомовні
(наприклад: українсько-англійський, українсько-російський,
німецько-український), тримовні (російсько-німецько-
французький, німецько-французько-англійський),
чотиримовні та ін.
Ще в 1948 році вийшов друком “Російсько-український
словник” за редакцією М.Я. Калиновича. У словнику
вміщено понад 80 000 слів. У 1955 р. вийшло друге видання
словника з деякими виправленнями та доповненнями, а в
1961 р. – третє. До перекладних словників належать також
“Російсько-український словник” (1968, перевидавався 1978,
1980, 1988 рр.), який складається з трьох томів і містить
понад 120 000 реєстрових одиниць; “Українсько-російський
словник“, укладений колективом Інституту мовознавства
імені О.О. Потебні у шести томах і виданий у 1953–1963 рр.;
однотомний “Російсько-український словник” Д.І. Ганича,
І.С. Олійника (1962); “Український словник” за редакцією
Л.С. Паламарчука, Л.Г. Скрипник (1975); “Русско-украинский
словарь юридических терминов” (К., 1985); “Російсько-
український словник соціально-економічної термінології”
С.А. Воробйової і Т.К. Молодід (К., 1976); “Російсько-
український словник для ділових людей” О.О. Тараненка і
В.М. Брицина (1992). У 1985 р. вийшов друком “Словник
лінгвістичних термінів” Д.І. Ганича та І.С. Олійника. У
словнику до термінів, поданих українською мовою,
наводяться спочатку російські відповідники (для
запозичених термінів указується мова-джерело), а далі
витлумачується значення терміна.
~146~
У термінологічних, або номенклатурних словниках містяться
визначення слів-термінів і відомості про використання їх у
певній галузі знань. Кожна з наук, щоб плідно розвиватися,
не може обійтися без свого галузевого (спеціального)
словника.
4.5 Фразеологічні норми сучасної української мови
Однією з питомих рис офіційно-ділового стилю є високий

ступінь його композиційної та мовної стандартизації, яка
значно прискорює процеси укладання і сприймання
службових паперів, а отже, є засобом економії місця й часу,
що вкрай важливо у сфері ділових стосунків. Якщо
композиційна стандартизація реалізується шляхом
вироблення системи моделей, формулярів-зразків, які
регламентують порядок розміщення й оформлення
реквізитів, типових для певної групи документів, то мовна
стандартизація офіційно-ділового стилю виявляється у
насиченні текстів документів сталими формулами,
закріпленими за відповідними часто повторюваними
ситуаціями.
Стандартизація на рівні мовних засобів, характерних для
офіційно-ділового тексту, виявляється у широкому
використанні стійких сполучень слів або усталених частин
тексту. За обсягом і синтаксичною будовою вони досить
різні: словосполучення, мовні формули, надфразні єдності,
моделі речень. Усі вони використовуються в офіційно-
діловому стилі, з одного боку, як засоби зв'язку логічних
елементів тексту документа чи усного повідомлення, напр.:
беручи до уваги вищесказане, результати перевірки
засвідчили, що..., за даними спостереження, наприкінці
необхідно відзначити, а з іншого – як засоби називання
понять, що формують науково-термінологічний апарат тієї
галузі службової діяльності, яка обслуговується відповідним
підстилем офіційно-ділового стилю, напр.: додана вартість,
цивільний кодекс, зустрічне звинувачення, досудове
розслідування, парафована угода, нота протесту.
~147~
Беручи до уваги ступінь спаяності компонентів сталих
зворотів, уживаних у текстах офіційно-ділового стилю, серед
них можна виокремити такі: фразеологічні єдності та
зрощення, фразеологічні сполучення, кліше, штампи,
шаблони.
Фразеологічні єдності та фразеологічні зрощення,
широко вживані в текстах художнього, публіцистичного й
розмовного стилів, у діловому мовленні використовуються
лише в ситуаціях, що допускають особливе емоційно-
експресивне забарвлення висловлювань, зокрема у
вітальних промовах, листах, телеграмах, напр.:
У цей святковий день висловлюємо щиру вдячність
ветеранам, які левову частку свого життя віддали гідній
справі захисту законних прав та інтересів громадян (лист-
вітання).
Фразеологічним сполученням, типовим для мови
офіційно-ділових текстів різних жанрів, на відміну від
фразеологічних зрощень і єдностей, властива відсутність
метафоризації значення, образності й емоційності, напр.:
брати участь, залишати без уваги, завдавати шкоди,
складати присягу,[перебувати] поза законом, уступити в
[свої] права, вручити вірчі грамоти тощо. Компонент з
фразеологічно зв’язаним значенням може вживатися або з
якимось одним словом, або з рядом слів, напр.: мати змогу
[вплив, значення, честь, на увазі, на меті тощо]. Один з
компонентів таких висловів може бути замінений синонімом,
напр.: мати справу – мати діло, мати в полі зору –
тримати в полі зору.
Кліше – сталі сполучення слів, які відтворюються в
мовленні як цілісні одиниці з лексично вільними
компонентами, напр.: з неприхованою радістю, з великим
успіхом, передайте вітання, з Вашого дозволу тощо.
Вживання таких стандартизованих виразів зумовлюється
загальною моделлю поведінки в конкретній ситуації. Так,
наприклад, вони вживаються в ситуаціях вітання, прощання,
звертання, побажання тощо. Кліше позбавлені експресії,
проте деякі з них можуть набувати додаткових емоційно-
експресивних відтінків, напр.: вельмишановний пане
~148~
Президенте, сердечно вітаємо. Незважаючи на лексичну
самостійність елементів кліше, такі сталі звороти
характеризуються значною формалізацією загального
змісту, зумовленою особливостями функціонування
офіційно-ділового стилю. Наприклад, використання в тексті
листа-нагадування виразу залишаємося з повагою не
обов’язково свідчитиме про глибоку повагу автора листа до
ділового партнера, який з певних причин не виконав
відповідних зобов’язань. Значення такого кліше є
формалізованим, а вживання зумовлене вимогами офіційно-
ділового стилю, зокрема етикетом ділового листування.
Досить розвинутою є система юридичних кліше, вживаних у
текстах кримінально-процесуальних, цивільно-
процесуальних та адміністративно-правових документів,
напр.: зважаючи на суперечність свідчень, арешт майна,
взяття під варту, взяти на поруки, вручення повістки,
цивільний позов, дисциплінарне стягнення, доказовість
скоєного злочину тощо.
Штампи (канцеляризми, канцелярські штампи) у текстах
офіційно-ділового стилю – це поєднання слів, які
усвідомлюються мовцем як стійка сполука, вживана для
вираження певного цілісного змісту. Від фразеологічних
сполучень штампи, як і кліше, відрізняються тим, що їх
компоненти є лексично самостійними, напр.: питання
з’ясовується, з огляду на зазначене, зважаючи на
викладене, абсолютна відповідальність. Вживання
штампів, як правило, не регламентується мовленнєвою
ситуацією. Найчастіше вживаними у ділових паперах є
прийменникові конструкції, які зараз сприймаються як
штампи, напр.: незважаючи на те, що; внаслідок того, що;
у зв'язку з тим, що; відповідно до; згідно з тощо. Штампи,
набуваючи функцій канцеляризмів, становлять норму
офіційно-ділового стилю, оскільки є одним із засобів мовної
стандартизації. Тобто мовний штамп – типовий, зручний для
певних ситуацій вираз, але через часте вживання він
втрачає свіжість.
У текстах інших функціональних стилів заштамповані
звороти, зміст яких втратив влучність, дотепність,
~149~
образність, притаманну художнім і публіцистичним текстам,
повсякденному мовленню, сприймаються як порушення
норми.
У текстах офіційно-ділового стилю широко
використовуються не тільки типові схеми словосполучень, а
й синтаксичні моделі, що вживаються як стандартні для
ділових паперів певного призначення й визначаються як
шаблони. Наприклад, для текстів організаційно-розпорядчих
документів різного змісту шаблонними є конструкції:
Контроль за дотриманням правил здійснюється
посадовими особами у межах їхньої компетенції;
Відповідно до пункту ___ статті ___ Закону України “Про
...” НАКАЗУЮ; Указ набуває чинності з дня його
підписання.
Фразеологізми, які використовуються в офіційно-
діловому стилі, характеризуються тим, що предметно-
логічний компонент їхньої семантики превалює над
експресивним, а для стійких сполучень, які лише називають
явища позамовної дійсності, не виражаючи ставлення мовця
до них, типовою є відсутність експресивних відтінків
значення. Сталі одиниці, яким властиве домінування
експресивно-стилістичного забарвлення, вживаються
переважно в ситуаціях, що характеризуються урочистістю,
патетичністю, напр.: вести початок, скласти зброю,
вступити на високий державний пост. Предметно-логічний
компонент домінує в семантиці фразеологізмів, які мають
термінологічне значення, напр.: порушення прав, юридична
особа, третейський суд. Часто використання у процесі
ділового спілкування одного компонента фразеологічного
комплексу зумовлює обов`язкове вживання й іншого, напр.:
перемога здобувається (а не одержується), інформація
доводиться до відома (а не повідомляється), порушення
тягне відповідальність, а особа несе відповідальність.
Співвіднесеність стійких сполучень слів із певними
частинами мови покладено в основу їх лексико-граматичної
класифікації, згідно з якою розрізняють дієслівні, іменникові,
прикметникові, прислівникові та вигукові фразеологізми.
Мові ділових паперів притаманні фразеологічні сполучення,
~150~
штампи та кліше, позбавлені суб’єктивно-оцінного значення,
яке реалізується переважно в прикметникових та вигукових
конструкціях. Широко використовуються в офіційно-ділових
текстах дієслівні (звернутися з заявою, обговорити
питання, оголосити догану), іменникові (муніципальна
міліція, візуальне спостереження, обсяг виробництва) та
прислівникові (належним чином, разом з цим) сталі звороти.
Різним видам документів, відповідно до їх призначення,
притаманний особливий рівень композиційної та мовної
стандартизації, а отже, й різний ступінь насичення сталими
конструкціями. Найбільш насиченими фразеологічними
сполученнями та зворотами (кліше, штампами, шаблонами)
є тексти обліково-фінансових та господарсько-договірних
документів (акти, розписки, контракти, трудові угоди тощо),
які укладаються так, щоб на ознайомлення з ними
витрачалось якомога менше часу, оскільки сфера
функціонування пов’язана з активним документообігом,
напр.: увести в дію, вилучити з обігу, відповідно до
постанови, накласти стягнення у формі догани, відкрити
рахунок. Оформляються такі ділові папери на бланках,
постійні реквізити яких реалізуються за допомогою мовних
штампів, що сприймаються як блоки фразеологічних
одиниць різних типів.
Більшість довідково-інформаційних і кадрових
документів (рецензії, листи, звіти, характеристики,
автобіографії тощо) створюються для розв’язання
нетипових ситуацій. Фразеологізми, вживані у текстах таких
службових паперів, добирають залежно від змісту й
призначення конкретного документа, напр.: бути вартим
уваги, достеменно відомо, довести справу до кінця, через
брак відомостей, зосередити зусилля колективу.
Використання сталих сполучень слів як засобу
стандартизації, уніфікації мовного оформлення ділових
паперів сприяє досягненню лаконічності, чіткості,
переконливості у відтворенні явищ реальної дійсності.
Здатність до узагальнення процесів, явищ і предметів,
смислова місткість, виражальна сила фразеологізмів
сприяють тому, що об`єкт повідомлення сприймається
~151~
масштабніше, а саме повідомлення стає змістовнішим і
динамічнішим. Однак неправильне вживання
фразеологічних сполучень може призвести до помилок у
тлумаченні тексту документа.
Найтиповішими помилками, що трапляються у вживанні
фразеологізмів, є намагання дослівно перекласти їх з однієї
мови на іншу. Відомо, що так можуть бути перекладені лише
крилаті висловлювання, напр.: Cogito, ergo sum – Мислю,
отже, я є (Картезіус), Per aspera ad astra – Через терни до
зірок (Сенека). Фразеологізми інших типів, зокрема й ті, що
вживаються у діловому мовленні, перекладаються шляхом
добору відповідників, вживання яких у мові регламентується
лексичними, граматичними та стилістичними нормами.
~152~
~153~
~154~
Основна
1. Артикуца Н. В. Мова права і юридична термінологія:
навчальний посіб. / Н. В.Артикуца. - К.: Стилос, 2002. - 198 с.
2. Артикуца Н. В. Проблеми і перспективи вивчення
юридичної термінології / Н.В.Артикуца // Право України. -
1998. - № 4. - С.56 - 57.
3. Артикуца Н. В. Мовно-термінологічна компетентність
у професіограмі правника / Артикуца Н.В. // Українська
термінологія і сучасність. – К., 2003. – С. 23 – 29.
4. Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична
термінологія: Довідник / В.В.Головченко,
В.С.Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 219 с.
5. Дʼяков А.С., Кияк Т.Р., Куделько З.Б. Основи
термінотворення. – К.: ВД «КМ Аcаdemia», 2000. – 218 с.
6. Зарицький М.С. Актуальні проблеми українського
термінознавства: підруч. для студ. ВНЗ / М.С.
Зарицький. – К.: Політехніка, 2004 р. – 124 с.
7. Професійна мова економіста / О.С. Черемська,
Г.Г.Гайдамака та ін. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2005. – 288 с.
8. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське
термінознавство: підр. для студ. гуманітарних вищих навч.
Закладів / Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. – Львів: Світ,
1994. – 216 с.
9. Симоненко Л.О. Мовно-термінологічна
компетентність – вагома складова фахової культури
правника / Л.О.Симоненко // Українська мова в
юриспруденції: стан, проблеми, перспективи. – К.: Київський
нац. ун-т внутр. справ, 2006. – С. 8-14.
10. Чулінда Л.І. Українська правнича термінологія: навч.
посіб. / Л.І.Чулінда. – К.: Магістр- ХХІ століття, 2005. – 112 с.
Додаткова
1. Артикуца Н. В. Термінологічно-правовий фонд
української мови: проблеми методології дослідження / Н.В.
Артикуца // Система і структура східнослов'янських мов:
міжкаф. зб. наук, праць. – К., 1999. – С. 164– 187.
~155~
2. Баулін О.В. Термінологічні проблеми дізнання / О.В.
Баулін// Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми,
перспективи. – К.: Київський нац. ун-т внутр. справ, 2006. –
С. 125 - 133.
3. Головатий С. Про потребу укладання словників
української правничої термінології / С.Головатий //
Українське право. – 1994. – № 1. – С. 55 – 57.
4. Зайцев Ю. Автентичність правового тексту та
проблеми його термінологічно-мовного оформлення (на
матеріалі Цивільного кодексу України) / Ю.Зайцкв //
Українське право. – 1997. – № 3. – С. 99 – 110.
5. Зайцев Ю. Деякі питання стратегії та методики
термінологічних робіт у період кодифікації українського
законодавства / Ю. Зайцев // Право України. – 1996. – № 1.
– С. 76 – 78.
6. Логвиненко А.М. Процес термінологізації і
детермінологізації в юридичній підсистемі / А.М.
Логвиненко // Право і лінгвістика: матеріали міжнародної
науково-практ. конф.: у 2-х ч. – Сімферополь. 2003. – Ч. 2. –
С. 65 – 69.
7. Онуфрієнко І.С. Іншомовні дериваційні ресурси в
українській юридичній термінології / І.С.Онуфрієнко //
Ономастика і апелятиви. – Дніпропетровськ, 2002. – Вип. 16.
– С. 161 – 166.
Словники
1. Англо-русский синонимический словарь = English-
Russian Dictionary of Synonyms: словарь / под ред. А.И.
Розенмана, Ю.Д. Апресяна. – 6-е изд., стереотип. – М.:
Русский язык, 2001. – 544 с.
2. Великий зведений орфографічний словник сучасної
української лексики: 253 000 слів. – К.; Ірпінь : Перун, 2004. –
896 с.
3. Великий німецько-український словник: близько
170000 слів та словосполучень / [укл. В. Мюллер]. - 2-ге
вид., виправ. та доповн. – К.: Чумацький шлях, 2007. - 792 с.
~156~
4. Великий тлумачний словник сучасної української
мови / [укл. і гол. ред. В.Т.Бусел]. - Київ; Ірпінь: Перун, 2001.
– 1440 с.
5. Візуальний словник 5 європейських мов: Deutch.
English. Francais. Espanol. Italiano: вивчення іноземної мови
через зорове сприйняття. - Київ; Ірпінь: Перун , 2007. –
1099 с.
6. Гнатишена І. М. Словник інтернаціональних
терміноелементів грецького та латинського походження в
сучасній термінології / І.М. Гнатишена, Т.Р.Кияк. - Київ:
Академія, 1996. – 102 с.
7. Калашник В.С. Словник фразеологічних антонімів
української мови / В.С.Калашник. – К.: Довіра, 2001. – 284 с.
8. Навчальний російсько-український словник фахової
термінолексики для правників / [Онуфрієнко Г., Пазюк Н.,
Полежаєва Н., Руколянська Н.] – Запоріжжя, ЗЮІ, 2001. –
124 с.
9. Новий англо-український, українсько-англійський
словник = New English-Ukrainian Ukrainian-English Dictionary :
50 000 слів та словосполучень / [За ред. Ю.О. Жлуктенка,
Н.М. Биховець]. – К.: А.С.К., 2002. - 880 с.
10. Новий німецько-український, українсько-німецький
словник = Das Neue Deutsch-Ukrainische Ukrainische-Deutsch
Worterbuch : 40000 слів / [укл. В.Ф. Малишев]. - Харків:
Єдінорог: Євроекспрес: Промінь, 2000. - 448 с.
11. Орфоепічний словник української мови: В 2 т. /
[уклад.: М.М.Пещак, В.М.Русанівський, Н.М. Сологуб та ін.];
за ред. М.М. Пещак. – К.: Довіра, 2001. – Т. 1: Близько
140 000 слів. – 955 с. – (Словники України).
12. Полюга Л.М. Словник антонімів української мови /
Полюга Л.М. - 2-ге вид., допов. і виправ. – К.: Довіра, 2001. -
275 с.
13. Російсько-український словник: близько 45000 слів /
укл. О.І. Скопненко, Т.В. Цимбалюк. – К.: Довіра, 2002. –
632 с.
14. Скригонюк М.І. Криміналістична термінологія: навч.
посіб. / М.І.Скригонюк. – К: ВПЦ “Київський університет”,
2003. – 125 с.
~157~
15. Сліпушко О.М. Тлумачний словник чужомовних слів в
українській мові: Політика. Економіка. Фінанси. Право.
Історія. Наука. Культура: 10000 слів: Правопис. Граматика:
Для студ. вищих та серед. навч. закладів / О.М.Сліпушко;
Мін. освіти України. – К.: Криниця, 1999. – 507 с.
16. Словник іншомовних слів: 23000 слів та
термінологічних словосполучень / за ред. Л.О. Пустовіт. – К.:
Довіра, 2000. – 1018 с.
17. Словник іншомовних слів: словарь / укл. С.М.
Морозов, Л.М. Шкарапута; Нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Укр.
мовно-інформац. фонд НАН України; - К.: Наукова думка,
2000. - 680 с.
18. Словник синонімів української мови: у 2 т. / НАН
України. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. Ін-т укр.мови;
редкол.: А.А. Бурячок та ін. – К.: Наукова думка, 2000 –
960 с.
19. Словник юридичних термінів (російсько-український) /
[укл.: Андерш Ф., Винник В., Красницька А. та ін.] – К.:
Юрінком, 1994. – 322 с.
20. Словники України – інтегрована лексикографічна
система (парадигма, транскрипція, фразеологія, синонімія,
антонімія) / [уклад. Широков В.А., Шевченко І.В., Рабулець
О.Г. та ін.]. – К.: Український мовно-інформаційний фонд
НАН України, 2001.
21. Тлумачний словник економіста / за ред. С. М.
Гончарова. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 204 с.
22. Українсько-російський словник наукової термінології /
за заг. ред. Л.О. Симоненко. – К. - Ірпінь: Перун, 2004. –
416 с.
23. Шевчук С.В. Російсько-український словник ділового
мовлення = Русско-украинский словарь деловой речи. – К.:
Вища школа, 2001. - 351 с.
24. Юридичні терміни. Тлумачний словник / [Гончаренко
В.Г., Андрушко П.П., Базова Т.П. та ін.; за ред.
В.Г. Гончаренка]. – К.: Либідь, 2004. – 320 с.
~158~
1. Дайте визначення понять лексикологія,
лексикографія, слово, словник.
2. Схарактеризуйте особливості антонімії та омонімії в
юридичній та економічній термінології.
3. Назвіть особливості використання паронімів у
фаховому мовленні.
4. Охарактеризуйте синонімічні відношення в
юридичній та економічній термінології.
5. Чим термін відрізняється від загальновживаного
слова, номенклатури?
6. Назвіть вимоги до терміна.
7. Назвіть особливості дипломатичної термінології.
8. Наведіть українські відповідники таких слів
іншомовного походження: апелювати, анархія, дебати,
дефект, домінувати, екстраординарний, конвенція,
координувати, лімітувати, прерогатива, пріоритет,
реєструвати, легальний, симптом, фіксувати.
9. Наведіть приклади термінів фразеологічного типу з
фахової мови.
10.Наведіть якомога більше слів іншомовного
походження, що найчастіше вживаються в економічних та
юридичних текстах і запишіть їх.
11. Які особливості функціонування міжнародних
термінів в юридичних та економічних текстах?
12. Які типи юридичних термінів розрізняють відповідно
до їхньої генетичної класифікації?
13. Назвіть юридичні енциклопедичні словники.
Визначте принципи опису в них реєстрових одиниць.
Наведіть приклади.
14. Назвіть економічні та юридичні лінгвістичні
словники, які вам відомі. Визначте принципи опису в них
реєстрових одиниць. Наведіть приклади.
~159~
Розділ 5
__________ГРАМАТИЧНІ НОРМИ ФАХОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ
5.1 Морфологічні особливості іменників,

прикметників і числівників у професійному
мовленні
Як відомо, система парадигм і правил функціонування

мови найкраще реалізується в її граматиці, тому будь-які
порушення, повʼязані з нею, є виявом низької мовної
культури в цілому. У професійній комунікації дуже важливим
є розуміння не лише граматичних механізмів і категорій, а й
їхніх варіантних форм і стилістичних функцій, адже категорії
роду, числа, відмінка, ступенів порівняння тощо можуть
набувати різних конотацій і мати специфічні засоби
вираження. Наприклад, іменники жіночого роду, що є
назвами осіб за професією, в офіційно-діловій і науковій
сферах спілкування вживаються у формі чоловічого роду,
зокрема: прем`єр, секретар, директор, лікар та ін., однак у
розмовно-побутовому мовленні існуть такі паралельні
форми цих слів: секретар (-ша), лікарка (-ша), прем`єрка,
директриса (директорша). Натомість, якщо дієслівні форми
вживаються поряд із такими іменниками, то потрібно
дотримуватися таких правил: якщо називається професія
особи, але не вказується її ім'я, прізвище, то слід
використовувати форму чоловічого роду дієслів минулого
часу: контролер виявив; якщо називається ім'я чи прізвище
жінки, то використовуються дієслівні форми жіночого роду:
контролер Марія Федорівна виявила, секретар Ольга
Гринчишин повідомила про проведення наради.
Рід незмінюваних іменників визначають за такими
правилами:
а) назви осіб мають рід відповідно до статі: знайома пані;
б) назви професій, які традиційно вважають чоловічими,
мають форму чоловічого роду: аташе, конферансьє,
імпресаріо, портьє;
в) назви неістот традиційно мають середній рід: київське
метро, швидке таксі, львівське кафе, залізничне депо;
~160~
г) власні назви зберігають рід загальних назв (місто,
озеро, ріка, країна тощо): велике Тбілісі (місто), глибока
Огайо (річка), знаменитий Толедо (порт).
ґ) рід ініціальних абревіатур визначається за родовою
належністю головного (стрижневого) слова: НАНУ
(Національна академія наук України) оголосила
результати опитування; УРП (Українська республіканська
партія) провела черговий з’їзд.
За відношенням до числа іменники поділяються на три
групи:
1) іменники, що вживаються в однині і в множині:
інститут – інститути, слухач – слухачі;
2) іменники, що вживаються тільки в однині:
а) з абстрактним значенням: свідомість, дружба, аудит,
слідство;
б) збірні: людство, електорат, студентство;
в) речовинні: срібло, цукор, бензин, масло, вода;
г) власні назви: Україна, Київ, Лондон, Маріуполь,
Житомир.
3) іменники, що вживаються тільки в множині:
а) збірні: фінанси, гроші, дрова;
б) парні предмети: ножиці, окуляри, ворота, двері;
в) речовинні: парфуми, дріжджі;
г) часові поняття, ігри, обряди, процеси: канікули,
вибори, шахи, переговори;
ґ) емоції, почуття, стани: гордощі, любощі, лінощі,
лестощі;
д) власні назви: Черкаси, Афіни, Суми, Карпати.
Категорія відмінка та відмінкові форми різних частин
мови є головним засобом організації будь-якого тексту.
Особливим семантико-граматичним багатством
відзначається в українській мові родовий відмінок, який
може відтворювати значення часу (цього року), частини від
цілого (розділ книги), присвійності та належності (акції банку,
звіт бухгалтера, закон України) тощо. При цьому на
особливу увагу заслуговують іменники чоловічого роду
однини, які у фаховій мові часто викликають труднощі з
написанням закінчень –а, -я, -у, -ю, що визначаються
~161~
значенням слова, рідше – наголосом, наприклад: акта
(документ) – акту (дія), апарата (прилад) – апарату
(установа), блока (у техніці) – блоку (політичне об'єднання),
листопада (місяць) – листопаду (процес), рахунка
(документ) – рахунку (дія), терміна (слово) – терміну
(строк); стола – столу.
Закінчення –а (-я) мають іменники чоловічого роду, що
позначають:
1) назви осіб, власні імена та прізвища: депутата,
менеджера, адвоката, суб`єкта, Андрія Коваленка;
2) назви конкретних предметів: векселя, чека, мандата,
портфеля, паспорта, диплома та ін., але: договору,
контракту, звіту, протоколу, реферату, журналу;
3) назви населених пунктів: Києва, Парижа, Лондона,
Харкова тощо;
4) назви мір довжини, ваги, часу, грошових знаків,
числові назви: грама, метра, місяця, процента, тижня;
гроша, долара, фунта стерлінгів; десятка, мільйона,
мільярда (винятки: віку, року);
5) назви місяців і днів тижня: вівторка, четверга,
жовтня, понеділка, травня;
6) назви машин та їхніх деталей: автомобіля, мотора,
поршня, трактора;
7) терміни іншомовного походження, які означають
елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні
фігури та їхні частини, а також українські за походженням
суфіксальні слова-терміни: атома, ромба, сегмента,
сектора, тощо; відмінка, додатка, займенника, іменника,
трикутника, числівника, відсотка.
Іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини
мають закінчення -у(-ю), коли вони позначають:
1) речовини, матеріали: меду, сиру, спирту, бальзаму,
азоту, льоду, гіпсу, (виняток: хліба);
2) збірні поняття: архіву, гурту, загалу, кодексу,
колективу, полку, тексту, вантажу, товару;
3) назви будівель, споруд, приміщень та їхніх частин
(крім назв архітектурних деталей): будинку, метрополітену,
кабінету, залу, коридору, (винятки: бліндажа, гаража,
~162~
куреня, млина (переважно з наголосом на закінченні);
обидва закінчення – -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники:
міст – мосту і моста, паркан – паркану й паркана;
4) назви установ, закладів, організацій: архіву,
інституту, клубу, комітету, банку;
5) слова зі значенням місця, простору: майдану,
полігону, світу;
6) явища природи: вогню, вітру, граду, дощу, туману,
урагану, холоду;
7) назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху;
8) назви процесів, станів, властивостей, ознак,
формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних
понять: процесу, ремонту, семінару, заліку, аудиту, виду,
винятку, голосу, дисонансу, інтересу, канону, конфлікту,
принципу, світогляду, хисту (винятки: ривка, стрибка,
стусана);
9) переважна більшість префіксальних іменників із
різними значеннями (крім назв істот): випадку, вислову,
заробітку, запису, прибутку, прикладу (виняток:
заголовка);
10) назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн,
областей, штатів: Амуру, Дунаю, Світязю, Кіпру,
Афганістану, Іраку, Донбасу, Кавказу, Сибіру;
11) складені назви населених пунктів, другою частиною
яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку
закінчення -у: Давидового Броду, Зеленого Гаю, Красного
Лиману, Кривого Рогу, Червоного Ставу, Широкого Яру
тощо.
У сучасній українській літературній мові іменники
чоловічого роду ІІ відміни у формі давального відмінка
можуть мати закінчення –ові (-еві, -єві) або -у (-ю). Такі
форми функціонують в українській мові паралельно, однак у
формах давального відмінка іменників чоловічого роду на
позначення істот перевагу надаємо формам на -ові (-еві, -
єві): заступникові міністра, а не заступнику міністра.
Якщо в тексті вжито поряд два і більше іменників, закінчення
варто чергувати, щоб уникнути одноманітності:
заступникові міністра Козачуку Вікторові Івановичу.
~163~
Щодо особливостей вживання прикметників, то варто
зазначити, що складені форми вищого та найвищого
ступенів порівняння якісних прикметників творяться шляхом
поєднання слів більш / менш, найбільш / найменш зі
звичайними формами прикметників, напр.: більш
актуальний, найменш доречний. Ненормативним є
вживання аналітичної форми вищого й найвищого ступенів
порівняння з прикметником у формі вищого ступеня (з
суфіксами -ш-, -іш-): більш рішучий, а не більш рішучіший;
найбільш доцільний, а не найбільш доцільніший.
Сучасній українській літературній мові не властива
складена форма найвищого ступеня порівняння якісних
прикметників зі словом самий: найдоречніший (найбільш
доречний), а не самий доречний; більш вдалий, а не
самий вдалий.
Особливістю якісних прикметників вищого ступеня
порівняння в українській мові є вживання їх у контексті з
прийменниками від, за, ніж: книга цікавіша за кінофільм,
Волга довша ніж Дніпро.
Під час утворення простої форми вищого ступеня
порівняння прикметників за допомогою суфікса -ш- основа
прикметника зазнає певних змін:
а) суфікси -к-, -ок-, -ек- випадають, напр.: рідкий –
рідший, глибокий – глибший, далекий – дальший;
б) приголосні г, ж, з при додаванні суфікса -ш-
змінюються на -жч-, напр.: дорогий – дорожчий, тяжкий –
тяжчий, низький – нижчий, близький – ближчий;
в) приголосний с разом із суфіксом -ш- змінюється на -
[шч] (графічно -щ-): високий – вищий, красивий – кращий.
Зверніть увагу! Ціни вищі, а товари дорожчі. Для
ділової комунікації більш характерним є вживання відносних
прикметників – судовий, юридичний, український,
кримінальний, інвестиційний тощо.
Під час написання різних видів документів і наукових

жанрів трапляються помилки, пов`язані з правилами
узгодження числівників з іменниками. Зокрема, необхідно
пам`ятами, що:
~164~
1) числівники два, три, чотири поєднуються з іменниками
називного відмінка множини (-и, -і): два закони (не закона);
три іспити (не іспита), два злочинці (не злочинця);
2) числівники від п`яти й більше вимагають родового
відмінка множини: п`ять контрактів, сім кілограмів, вісім
статей;
3) дробові числівники поєднуються з іменниками
родового відмінка однини, наприклад: півтора відсотка,
одна третя сторінки;
4) у складних числівниках відмінком керує остання
цифра: двадцять один банк, двадцять два – чотири банки,
двадцять п`ять банків.
Маючи різні варіанти позначення числових понять
(словесний, цифровий, словесно-цифровий), необхідно
знати правила запису цифрової інформації в ділових і
наукових текстах. Такі рекомендації (з посиланням на чинні
ДСТУ) дають автори посібника «Українська ділова мова:
практичний посібник на щодень», зазначаючи: «В офіційно-
діловому та науково-технічному стилях вироблено певні
правила, коли числівники слід подавати словами, а коли
цифрами»40. Відповідно до чинних нормативів назви
однозначних чисел (без указівки одиниці виміру чи обліку) у
запису відтворюємо словом, а не цифрою, напр.:
Підготовлено п’ять документів; Документи готували
протягом трьох – чотирьох днів. Складні та складені
числівники зазвичай записують цифрами, крім випадків,
коли ними починаються речення: Було забраковано 28
виробів цієї партії; але Двадцять вісім виробів цієї партії
було забраковано. Числа завжди записують цифрами, якщо
після них стоїть позначення одиниці виміру, напр.: 22 кВт;
15 м; 5 %; 2,8кг. Для позначення великих чисел
використовують також змішаний спосіб, напр.: 3 тис.; 67
млн; 63 млрд. Є певні вимоги і до позначення порядкових
числівників: до цифр дописують літери, причому нарощення
повинно складатися з однієї літери, коли закінчення має:
40
Українська ділова мова: практичний посібник на щодень / За
ред. М.Д. Гінзбурга. – Харків : Торсінг, 2003. – С. 473.
~165~
два голосних: з 9-ї ранку; голосний та приголосний: на
початку 80-х років; голосний та й: 6-й поверх; або з двох
літер, коли закінчення має приголосний і голосний: 2-га
редакція.
Римські цифри скорочень при собі не мають (у І
семестрі).
Числівникові конструкції на позначення приблизної
кількості передаються за допомогою слів більше, менше, до,
понад: до двадцяти чоловік (а не біля двадцяти чоловік).
Неозначено-кількісні та збірні числівники в офіційно-
діловому стилі української мови не вживаються: п’ять (а не
п’ятеро); 2–3 документи (а не декілька документів).
Якщо перша частина від числівникового слова
записується цифрами, то кінцева частина приєднується
через дефіс: 52-мільйонний – п’ятдесятидвохмільйонний,
13-поверховий – тринадцятиповерховий.
Літери додаються до цифр тільки на позначення
порядкових числівників: 9-й поверх, 29-го березня, 80-х
років.
У дипломатичних документах уникають вживання
простого дробу, і якщо у займеннику стоїть 2, 3, 4, то
замість 1/п треба писати і говорити: половина, третина,
чверть, 33 % даних (а не 1/3 даних); менше чверті
повідомлень (а не менше однієї чверті повідомлень).
Багатозначні цифрові числа розбиваються на класи за
допомогою пропусків: 23 456 430, але не розбиваються на
групи цифри в числах після знака № у позначеннях
нормативних документів.
Перелічуючи порядкові числівники, літери чи
позначення одиниць виміру треба ставити лише після
останнього: відстань на 60, 100 км; у 2, 3 та 4-му номерах
збірника.
Не можна вживати з числівниковими формами на
позначення часу прийменник в. Мовній формі відповідає
прийменник о (об): Церемонія відкриття конференції
відбудеться о 14 годині. Розпочнемо о 12 годині. Не
використовуються паралельні й розмовні форми на
позначення часу: 9.45 (о 9 год 45 хв.) усі делегати
~166~
зібралися (а не За чверть до 10 ранку всі делегати
зібралися).
В українській мові іменник година у числівникових
конструкціях на позначення часу має лише форму однини:
Зараз 13 година. Переговори завершаться до
п’ятнадцятої години.
У дипломатичних документах цифрова інформація
переважно записується цифрами. Словами пишуться:
- прості кількісні числівники, що позначають
однозначне число без назви іменника чи одиниці виміру,
часові межі: Із шести листів наше консульство отримало
лише три (а не із 6 листів ... );
- однозначні числівники на позначення числових меж
та складні й складені числівники на початку речення:
Шістдесяті роки (а не 60-ті роки); восьмий день.
У назвах дат іменник при числівнику ставиться в
родовому відмінку: сімнадцятого лютого, перед двадцять
третім липня.
Крім того, варто зауважити, що збірні числівники (двоє,
троє, четверо та ін.) не вживаються в ділових та наукових
текстах і не поєднуються з назвами посад, звань: два
міністри (а не двоє міністрів), три ректори (а не троє
ректорів), чотири президенти (а не четверо
президентів).
5.2 Дієслівні форми в офіційно-діловій і науковій

комунікації
У текстах офіційно-ділового стилю зазвичай

використовують такі форми дієслова: інфінітив, напр.:
ужити невідкладних заходів, заощадити кошти; безособові
форми на -но,-то, напр.: протягом тижня виконано,
здійснено перевірку, справу розглянуто вчасно тощо. Для
вираження значень позачасовості, постійності дії
використовують дієслова у формі теперішнього часу:
рішення виконується, на обговорення виносяться
питання.
~167~
5.2.1 Складні випадки дієслівного керування
Важко переоцінити граматичні і стилістичні можливості
такої частини мови як дієслово, його розмаїття
морфологічних форм, стильове використання яких залежить
від сфери комунікації. Так, якщо в художніх текстах
найбільш частотними є форми минулого часу для
відтворення опису подій, то в наукових і ділових текстах
поширеною є форма третьої особи теперішнього часу,
безособові та інфінітивні конструкції, яким властива
позачасова ознака. Наприклад: Ця концепція дає
можливість розглянути; протягом тижня здійснено перевірку;
у статті аналізуються; на обговорення виносяться такі
питання тощо.
На окрему увагу заслуговує проблема побудови
дієслівних словосполучень, у яких можуть виникати
порушення вживання відмінкової форми залежного слова,
зумовлені нерідко й впливом російської мови, зокрема: рос.
причинить ущерб – укр. завдати збитків; рос. нести
потери – зазнавати втрат; рос. благодарить министра –
укр. дякувати міністрові; рос. предупреждать конфликт –
укр. запобігати конфлікту; рос. нуждаться в помощи – укр.
потребувати допомоги; рос. подражать отцу – укр.
наслідувати батька; рос. приобретать навыки – укр.
набувати навичок; рос. простить друга – укр. пробачити
другові.
Крім того, варто пам᾽ятати усталені конструкції дієслів,
що вживаються з родовим відмінком: дійти висновку,
вжити заходів, додержувати слова, завдавати шкоди,
вчитися мови, не здобувати перемоги, зазнати поразки,
надавати чинності (закону), притягати до
відповідальності, набирати чинності, знущатися з (кого?),
довести до відома тощо; із давальним – властивий,
притаманний (чому), але характерний для (чого?);
піддавати сумнівам; запобігти аварії; зі знахідним –
опанувати професію, перетворювати на що;
запроваджувати мито, призначити на посаду,
відшкодувати втрати, повідомити про нараду,
переслідувати злочинця, хворіти на грип, ставити за
~168~
мету, ставити на порядок денний, підбивати підсумки,
зраджувати принципи, Батьківщину, заслуговувати на
увагу тощо; з орудним відмінком – оволодіти професією,
одружитися з (ким?), розмовляти іноземною, вийти
друком, звертатися з проханням, залишити поза увагою,
користуватися нагодою (але мати усіх, авторитет),
збігатися за часом (не співпадати), тримати під арештом
тощо; із місцевим – розумітися на політиці, наполягати
на перегляді справи, бути на чиємусь боці та інші.
5.2.2 Функціонування активних дієприкметників із

суфіксами –уч, -юч, -ач, -яч та способи їхньої
заміни
Кожна мова має власний потенціал для відображення
різних реалій навколишнього світу. Чимало помилок у
мовленні виникає через низький рівень володіння рідною
мовою і відповідно калькування та копіювання моделей
інших мов. Про це свідчать активні дієприкметники із
суфіксами -уч, -юч, -ач, -яч, які в українській мові мають
обмежену сферу функціонування і можуть вживатися в
розмовному, художньому стилях вже як слова, що втратили
дієслівні ознаки і означають сталу властивість предмета:
лежачий камінь, ходяча енциклопедія, люблячий батько,
сидячі місця тощо.
Однак варто пам᾽ятати, що існують численні способи
заміни зазначених дієприкметників, які не завжди
стосуються категорії процесуальності, як скажімо, у
російській мові: работающий, идущий, исполняющий і т. д.
Тож розглянемо найпоширеніші способи заміни та
еквіваленти цієї групи активних дієприкметників:
- віддієслівні прикметники на –альн, -івн (ий), -лий (ий):
пануючий – панівний, гальмуючий – гальмівний,
вимірюючий – вимірювальний, захоплюючий – захопливий;
- прикметники з іншим коренем: діюче (законодавство) –
чинне; біжучий (рік) – поточний; бажаючі – охочі; ведучий
(спеціаліст) – провідний; воююча (сторона) – протиборча;
знаючий (працівник) – компетентний; обізнаний, правляча
(еліта) – керівна; процвітаюча (країна, людина) – квітуча,
~169~
успішна; слідуючий раз – наступного разу; наступаючий
(новий рік) – прийдешній; вражаючий ефект –
приголомшливий; існуючі (закони) – теперішні; сучасні,
оточуюче (середовище) – навколишнє; плаваючий (графік) –
гнучкий, змінний;
- іменники: головуючий – голова; завідуючий (чим?) –
завідувач (чого); керуючий – керівник; початкуючий –
початківець; виступаючий – доповідач; виконуючий
(обов`язки) – виконавець (обов`язків); мітингуючий –
мітингувальник; обслуговуючий (персонал) – обслуга;
протестуючі – протестанти;
- дієприкметники минулого часу із суфіксом –л:
прилягаюча – прилегла; відстаюча – відстала;
- безприйменникові конструкції: контролюючі (органи) –
органи контролю; підтверджуючі (документи) – документи
підтвердження (що підтверджують);
- дієприслівниковий зворот: виступаючі на конференції
науковці акцентували увагу на … - виступаючи на
конференції, науковці акцентували увагу на …;
- підрядним реченням: дослідник, вивчаючий це питання
… - дослідник, який вивчає це питання; поступаючі товари
до продажу – товари, що надходять до продажу.
Варто також наголосити на тому, що в українській мові
не вживаються слова із суфіксом –вш(ий)-: бувший –
колишній, -екс; замерзший – замерзлий.
5.3 Типові порушення вживання прийменникових

конструкцій
За структурними ознаками та морфологічною будовою

прийменники поділяються на:
1) прості – з однією кореневою основою, напр.: в, до,
без, під, коло, край;
2) складні – утворені поєднанням двох чи більше
простих прийменників, напр.: поверх, заради, щодо, поміж,
з-посеред, з-поміж;
3) складені–складаються з кількох слів, напр.: у зв`язку
з, незважаючи на, відповідно до, згідно з.
~170~
Найчастіше помилки у вживанні прийменників
трапляються під час перекладу прийменниково-іменникових
конструкцій з російської на українську мову:
Російською мовою Українською мовою

отдел по борьбе с відділ боротьби з
организованной організованою злочинністю
преступностью
мероприятия по заходи з удосконалення
усовершенствованию
по понедельникам щопонеділка
по подозрению в чем-то за підозрою в чомусь
рекомендации по проблемам рекомендації з проблем
эксплуатации експлуатації
по возвращении після повернення
проживать по улице Телиги мешкати на вулиці Теліги
при любых обстоятельствах за всяких обставин
согласно инструкции відповідно до інструкції
в соответствии с приказом згідно з наказом
в зависимости от залежно від обставин
обстоятельств
в этом случае у цьому разі
в случае необходимости у разі потреби
в большинстве случаев здебільшого
без задержки негайно, відразу
по обеим сторонам дороги обабіч дороги
Щоб уникнути подібних помилок, варто запам`ятати такі
правила:
№ Українська Значення вживання прийменникової
приймен- конструкції:
никова приклади
конструкція
1. по + (Д.в.) Місце, де щось відбувається: по поверхні,
по річці.
Роздільно-порційному значення: по
зернятку, по частці.
Напрям, за яким щось відбувається: (йти)
по сліду.
У деяких усталених висловах, наприклад,
по можливості, по змозі, по черзі.
~171~
2. Б/П + (О. в.) Місце, де щось відбувається: поверхнею,
(без річкою, морями, дротами.
прийменника) Напрям, за яким щось відбувається: (йти)
слідом, (йти) слідами.
3. по + (М.в.), Місця, де щось відбувається: по річках, по
-ах,-ях. поверхнях, по морях, по дротах.
4. по + (З.в.) Межі того, що відбувається: по обидва
боки, по самісінькі вуха.
5. уздовж (вздовж) Поруч із чим, вздовж чого: уздовж лінії,
+ (Р. в.) вздовж кордону.
6. з + (О. в.) Напрям, за яким щось відбувається: плисти
за течією, рухатися за вітром.
У сфері якоїсь діяльності, по відношенню
до чогось: лікар за фахом, національний за
змістом.
7. у + (М. в.) Напрям, за яким щось відбувається: у
напрямі руху, у всі боки.
У сфері якоїсь діяльності: у справах.
8. у + (М. в.) Предмет, як об`єкт дії: стріляти у мішені,
влучити у натовп.
9. з + (Р. в.) По відношенню до чогось: залік з
математики, підручник з фізики, з причини
чого, фахівець з правознавства.
10. щодо, до, По відношенню до чогось: дії щодо
Б/П + (Р. в.) поширення (досвіду), заходи подальшого
поліпшення, рекомендації до здійснення.
11. на + (З.в.) На підставі чогось: на смак і на колір, на
замовлення, на мій погляд, на виплат (не в
розстрочку).
12. через + (З. в.) З причини або внаслідок: через
неуважність, через помилку.
13. після + (Р.в.) Після когось або чогось: після закінчення
засідання, після розгляду доповіді.
14. згідно з + (О. в.) Відповідність до чогось: згідно з теоремою,
згідно з ухвалою.
~172~
Рядки Зверніть увагу!
таблиці
1 та 3 На відміну від російської у прийменникових
конструкціях з прийменником по у просторовому
значенні у множині вживаються іменники в місцевому
відмінку (неправильно: по складам, по річкам, по
морям). Таким чином, в українській мові уніфіковано
відмінки іменників з боку просторових прийменників у,
на, по: у приміщеннях, на столах, по трубах.
1 та 2 Для української мови вживання в просторовому
значенні прийменника по та безприйменникової
конструкції є більш властивим, порівняно з російською.
1 та 6 Коли мова йде про вказування напряму, за яким щось
відбувається, слід пам`ятати, що, на відміну від
прийменника по, прийменник за вказує, що дія
відбувається за рахунок чогось або когось.
5 Українська прийменникова конструкція уздовж
(вздовж) + (Р. в.) застосовується тоді, коли в
російському тексті прийменник «по» можна замінити на
«вдоль».
4 та 6 Часто ПК з дієсловами іти, їхати, заходити, приходити,
посилати неточно вживають прийменники по та за. Тут
слід пам`ятати таке правило: коли треба передавати
послідовність дій або порядок пересування людей чи
предметів, слід застосовувати прийменник за; якщо
йдеться про мету якоїсь дії, то краще використати
прийменник по.
6, 9, 11 Різницю між уживанням прийменників за, з і на
пояснити дуже важко. Можна лише порадити у разі,
коли треба вказати на причину, привід або підставу
якоїсь дії, вживати прийменник з або на. Наприклад, з
наказу, на бажання, за наказом, за бажанням.
9 та 10 Прийменникові конструкції наведені в 10 рядку, за
змістом збігаються із значенням прийменника з. Їхнє
застосування дає змогу уникнути повторів під час
перекладу.
12 Іноді для вказування на причину чи обставини
здійснення чогось, замість прийменника через
помилково вживають завдяки. Наприклад, російську
фразу «Он сделал это по ошибке» українською слід
перекласти «Він зробив це через помилку
(помилково)». Він був відсутній через хворобу (не
завдяки хворобі).
~173~
Окремо наведемо приклади ненормативного вживання
прийменника по і його заміни:
1) Безприйменниковою конструкцією:
по відношенню до роботи – стосовно роботи, щодо
роботи;
по крайній мірі – принаймні, щонайменше;
по ліву строну – ліворуч;
по понеділках – щопонеділка;
по порядку – послідовно;
по пошті – поштою;
міністерство по охороні – міністерство охорони.
2) Деякі конструкції з прийменником по замінюємо
синонімічним прийменником з. Приклади:
по тій причині – з тієї причини;
нарада по безпеці – нарада з безпеки;
монополісти по видобутку – монополісти з видобутку;
комісія по виготовленню форми – комісія з виготовлення
форми;
комісія по правах людини – комісія з прав людини;
3) Також замінюємо прийменник по на український
відповідник – прийменник у:
по питаннях – у питаннях;
по вихідних – у вихідні;
по святах зустрічаємось – у свята зустрічаємось;
по справах служби – у службових справах;
голова адміністрації по області – голова адміністрації в
області;
переходить по спадщині – переходить у спадщину.
4) Вживаємо питомі українські форми, тобто
прийменник по замінюємо на за:
по власному бажанню – за власним бажанням;
робота по сумісництву – робота за сумісництвом;
по місцю проживання – за місцем проживання;
по порядку – за порядком;
по наказу – за наказом;
по привичці – за звичкою;
по формі – за формою.
~174~
5) Замість прийменника по вживаємо нормативний на:
по всіх напрямках – на усіх напрямках;
мешкаю по вулиці – мешкаю на вулиці;
по проханню – на прохання;
по замовленню – на замовлення;
по запрошенню – на запрошення;
по імені – на ім᾽я;
по вимозі – на вимогу;
по темі – на тему.
6) На як;
по його словах – як він сказав;
по мірі потреби – як буде треба.
7) На прийменник до:
зауваження по роботі – зауваження до роботи;
по місцю призначення – до місця призначення;
по червень – до червня.
8) Також варто брати до уваги й інші конструкції, що
також замінюють прийменник по:
по можливості більше – якомога більше або
щонайбільше;
не по силах – не під силу;
по відношенню до нього – щодо нього.
5.4 Синтаксичні особливості наукового та ділового

мовлення
Синтаксична система – це сукупність синтаксичних

одиниць будь-якої мови, форм зв’язку між ними,
синтаксичних і семантичних відношень, засобів
комунікативного й прагматичного оформлення мовленнєвих
одиниць синтаксису.
Одиницями синтаксису є:
1) слова та форми слів, які входять до складу
словосполучень і речень, виконуючи в останніх функцію
членів речення;
2) словосполучення, які входять до структури речення і є
сполученням двох чи кількох самостійних слів, пов’язаних
~175~
одним з типів підрядного зв’язку (узгодження, керування,
прилягання) та за змістом;
3) речення як граматично оформлена відповідно до норм
української літературної мови синтаксична конструкція, що
характеризується смисловою та інтонаційною завершеністю
й певним чином співвідноситься з дійсністю;
4) текст (складне синтаксичне ціле, надфразна єдність)
як мовленнєва синтаксична одиниця, що складається з
одного (прислів’я, приказки) чи кількох речень і
характеризується змістовою та структурною завершеністю.
Мовними засобами зв’язку речень у тексті є узгодження
форм часу і способу дієслів, займенники, синоніми,
сполучники тощо. Наприклад, у тексті
Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються
законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську
діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових
осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей,
що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не
можуть бути допитані як свідки.
Засобами зв’язку першого та другого речень є: 1)
уживання у функції присудків дієслів недоконаного виду
третьої особи теперішнього часу дійсного способу; 2)
повторення слова адвокат і похідних. Засобами зв’язку
другого та третього речень виступають: 1) конструкція з
вказівним займенником цих (з цих питань), що
співвідноситься з останнім фрагментом попереднього
речення (відомостей, що становлять адвокатську
таємницю); 2) займенник вони, який корелює з однорідними
додатками другої синтаксичної конструкції (від адвоката,
його помічника, посадових осіб і технічних працівників).
Слова і словоформи як мінімальні синтаксичні одиниці,
предикативні частини складного речення на семантико-
синтаксичному рівні (тобто за змістом і граничними
засобами зв’язку) вступають у синтаксичні відношення.
Розрізняють предикативні (між підметом і присудком),
сурядні (єднальні, протиставні, зіставні, розділові) та
підрядні (означальні, обставинні, об’єктні) відношення.
Наприклад, у реченні
~176~
Авторство я можу підтвердити опублікованими
статтями й документами.
реалізуються такі синтаксичні відношення:
а) предикативні – я можу підтвердити;
б) сурядні (єднальні)– статтями й документами;
в) підрядні: можу підтвердити (що?) авторство –
об’єктні;
можу підтвердити (чим?) статтями – об’єктні;
можу підтвердити (чим?) документами – об’єктні;
статтями (якими?) опублікованими – означальні.
На формальному рівні семантико-синтаксичні
відношення між синтаксичними одиницями реалізуються
через відповідні синтаксичні зв’язки, кожний з яких
виявляється у певних синтаксичних формах:
1) предикативний зв’язок пов'язаний із координацією як
формою зв'язку головних членів двоскладного речення, для
якої характерна двобічна залежність підмета і присудка,
напр.: Договір і контракт укладаються; Договір чи
контракт укладається;
2) сурядний синтаксичний зв’язок реалізується через
координацію, яка, на відміну від предикативної
двобічноспрямованої координації, є незалежною, напр.:
договір і контракт; підручник або посібник;
3) підрядний зв’язок оформлюється через узгодження
(процесуальні документи, кримінальний кодекс), керування
(дотримуватися закону, запобігати помилкам, сповнений
гордості) та прилягання (якісно працювати, швидко
виконувати), що є формами зв'язку між повнозначними
словами, одне з яких є головним, а друге – залежним.
Для синтаксису офіційного мовлення типовим є прямий
порядок слів, що характеризується нейтральністю, оскільки
передає загальний зміст речення без спеціального
виділення окремих його елементів. При прямому порядку
слів група підмета передує групі присудка: Речові докази
зберігаються до набрання вироком законної сили або до
закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про
закриття справи (КПК України).
~177~
За непрямого порядку слів (інверсії) основний зміст
речення зберігається, але змінюється смислове вираження
певних компонентів речення. Використання непрямого
порядку слів виправдане лише, коли на присудок треба
зробити логічний наголос – тоді група присудка ставиться
перед підметом: При провадженні слідчих дій під час
попереднього слідства і дізнання, в судових і в разі
необхідності в розпорядчих засіданнях суду першої
інстанції, а також у засіданні Пленуму Верховного Суду
України ведуться протоколи (КПК України).
Характерними ознаками синтаксису наукового стилю є:
1) переважання активних конструкцій над пасивними,
останні з яких уважаються наслідком впливу російської
мови, наприклад: Партнери підписали контракт (а не
Контракт підписаний партнерами);
2) уживання активних конструкцій, що містять підмет як
активний суб’єкт дії та присудок, виражений дієсловом у
формі третьої особи однини чи множини минулого часу та
додатка, який вказує на об’єкт дії: Менеджер проаналізував
зауваження (а не Зауваження були проаналізовані
менеджером);
3) пасивні конструкції на –но, -то, що містять іменник як
об’єкт дії у формі знахідного відмінка, наприклад: нову
концепцію запропоновано; у роботі визначено нові
стратегії…;
4) інфінітивні речення: Легше запобігти економічній
кризі, ніж потім усувати її наслідки;
5) конструкції із присудком у формі третьої особи
множини: Ці методи застосовуються для …; заходи
вживаються щодо …
На окрему увагу заслуговують правила координації
підмета та присудка, зокрема:
1) якщо в складі підмета є слова більшість, решта, низка,
меншість, багато, мало, чимало, частина, дехто, то присудок
має форму однини: Решта документів підписано (а не
підписані). Більшість студентів склало іспити успішно.
Частина дослідів виконувалася (не виконувалися). Дехто з
науковців розглядає (не розглядають).
~178~
2) з підметами іменниками чоловічого роду на
позначення професій, посад жінок присудок координується
за граматичними ознаками, а не за змістом:Бухгалтер
Степаненко Галина Петрівна перерахувала гроші;
3) якщо в складі підмета є числівник, що закінчується на
цифру один, то присудок має форму однини: Двадцять
одне положення вимагає доопрацювання. Якщо ж перед
таким підметом є означення в множині (усі, наші і т. п.), то
присудок має форму множини: Усі двадцять одне
положення вимагають доопрацювання.
4) якщо ж у складі підмета вживаються числівники до
десяти, то присудок частіше має форму множини: Три
бізнесмени підписали…; два юристи укладають…
Узгодження прикладки з означуваним словом у відмінку
відбувається, коли це:
1) чоловічі та відмінкові жіночі прізвища (юристу
Петришиній, студентові Коваленку);
2) назви населених пунктів (крім складених назв, а також
маловживаних і маловідомих іншомовних назв): до міста
Харкова, але до міста Кривий Ріг.
Не узгоджуються у відмінку:
1) назви станцій (до станції Полтава);
2) назви гір, озер, островів (до гори Говерла);
3) умовні назви (газет, книг, готелів, суден, підприємств
тощо) (до готелю «Космос», на шахті «Гігант», газеті
«Поступ»);
4) астрономічні назви (на планеті Земля);
5) офіційні назви держав чоловічого роду (офіційні назви
держав жіночого роду здебільшого узгоджуються) (до
Республіки Парагвай, до Ісламської Республіки Пакистан,
до Князівства Ліхтенштейн, але до Республіки Франції, до
Республіки Польщі, до Республіки Куби).
При поєднанні власних і загальних назв важливо
дотримуватися правил узгодження у відмінку. У низці
випадків таке узгодження необхідне, у деяких – не
допускається.
Узгодження відбувається, коли у складі
словосполучення є:
~179~
1. Чоловіче або жіноче (відмінюване) прізвище і загальна
назва: аплодувати композиторові П. Майбороді;
познайомитися зі співачкою Вікторією Лук’янець
але: говорити з лікарем Петренко Ольгою Іванівною.
2. Назва міста або села, річки, що виражена
відмінюваним іменником і загальна назва: зустрітися у
місті Миколаєві, повертатися з села Лісового, плисти по
річці Дніпрі.
3. Назви вулиці, а також зарубіжної республіки, країни
(обов᾽язково жіночого роду) і загальна назва: договір з
республікою Індією, будинок на вулиці Підвальній.
Узгодження не відбувається, якщо назва міста, села,
ріки є рідковживаною або складною назвою: представники
міста Кривий Ріг, жителі села Новий Березів.
Не узгоджуються також назви міст, сіл на –о: у місті
Кемерово.
У називному відмінку також використовуються
назви міст, сіл, що стоять у реченні в дужках: Змагання
відбулися в обласних містах України (Тернопіль, Вінниця,
Львів, Хмельницький).
Якщо власна назва має чоловічий рід або є назвою
складною – узгодження не відбувається: їхати вулицею
Велика Васильківська;
У випадку з вулицями, проспектами, провулками
тощо діє таке правило: якщо родове й видове слово
одного роду (вулиця Соснова, проспект Дніпровський), то
відмінюються обидва слова: на вулиці Сосновій, вулицею
Сосновою, біля Дніпровського проспекту, на проспекті
Дніпровському.
Якщо роди різні (вулиця Хрещатик), то відмінюється
тільки родове слово: на вулиці Хрещатик, вулицею
Хрещатик.
Якщо родового слова немає, то назва вулиці
відмінюється як завжди: на Хрещатику, біля Соснової,
через Дніпровський.
Щодо міст, то можливі обидва варіанти, залежно від
контексту.
Як правильно писати: «у місті Київ» чи «у місті Києві»?
~180~
Залежить від контексту. У більшості випадків
правильним варіантом є «у місті Києві», так як назви міст,
які виступають у ролі прикладки до слова «місто» і
виражені відмінюваним іменником, як правило,
узгоджуються у відмінку зі словом «місто» (в місті
Чернівцях, з міста Сум).
Але не узгоджуються рідковживані назви міст
(неподалік від грецького міста Волос), складені назви (у
місті Кривий Ріг) й будь-які назви міст у спеціальній
літературі (географічній, військовій), в офіційних паперах
тощо.
Зверніть увагу: якщо немає слова «місто», то назва
відмінюється у будь-якому контексті (у Києві, у Кривому
Розі тощо).
Отже, чітке дотримання всіх граматичних норм і форм
кодифікованої писемної мови, уніфікація структури
словоформ, словосполучень, речень сприяють точності
передачі інформації та її семантичній прозорості, що є
надзвичайно важливо для ділової фахової комунікації.
~181~
Основна
1. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення:
навч. посіб. / Т.Б. Гриценко. — Вінниця: Нова книга, 2003. –
472 с.
2. Гуць М.В. Українська мова у професійному спілкуванні:
Навч. посіб. / Гуць М.В., Олійник І.Г., Ющук І.П. – К.:
Міжнародна агенція “BeeZone”, 2004. – 336 с.
3. Корж А.В. Ділова українська мова для юристів: Лекції
та комплексні завдання / А. В. Корж - К. : НАВСУ, 2002. –
176 с.
4. Мацюк З. Українська мова професійного спрямування:
навч. посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К.: Каравела, 2008. –
352 с.
5. Мацько Л.І. Культура української фахової мови: навч.
посіб. / Л.І. Мацько, Л.В. Кравець. – К.: ВЦ «Академія», 2007.
– 360 с.
6. Михайлюк В.О. Українська мова професійного
спілкування: навч. посіб. / В.О. Михайлюк. – К.:
Професіонал, 2005. – 496 с.
7. Нелюба А. Професійна мова юриста / Анатолій
Нелюба. – Харків: Прапор, 2002. – 208 с.
8. Пономарів О.Д. Культура слова: Мовностилістичні
поради / О.Д. Пономарів. – К.: Либідь, 2001. – 238 с.
9. Професійна мова економіста /
О.С. Черемська, Г.Г.Гайдамака та ін. – Х.: ВД «ІНЖЕК»,
2005. – 288 с.
10. Токарська А.С. Ділове мовлення юристів у схемах
та тестах: навч. посіб. / А.С. Токарська. – К.: Центр
навчальної літератури, 2005. – 272 с.
паперів / Бибик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. –
К.: Довіра: УНВЦ “Рідна мова”, 1998. – 503 с.
12. Чак Є. Складні випадки правопису та
слововживання / Є.Чак. – К.: А.С.К., 1998. – 219 с.
~182~
13. Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних
службовців: навч. посіб. / С.В. Шевчук. — К.: Арій, 2008. –
424 с.
14. Шевчук С.В. Ділове мовлення: Модульний курс:
Підруч. / С. В. Шевчук. – К.: Арій, 2009. – 448 с.
Додаткова
1. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови / Г. Й.
Волкотруб. – К.: МАУП, 2002. – 208 с.
2. Волощак М. Неправильно-правильно. Довідник з
українського слововживання / М. Волощак. – К. : Просвіта,
2000. – 160 с.
3. Глущик С.В. Сучасні ділові папери: навч. посіб. /
Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. – К. : Арій, 2009. – 400
с.
4. Ділова українська мова: Тестові завдання: навч.
посіб. для студ. вищих навч. закладів / [Шевчук С.В.,
Доценко О.Л., Дейнега В.Г. та ін.]. – К. : А.С.К., 2002. – 216 с.
5. Корж А.В. Юридичне документоведення: лекції та
зразки документів / А.В. Корж. – К.: Інститут держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 168 с.
6. Корж А.В. Документація праводілової сфери: лекції
та зразки документів / А.В. Корж.– К.: КНТ, 2002. – 237 с.
7. Культура мови на щодень / [Дзюбишина-Мельник
Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін.]; за ред.
С.Я.Єрмоленко. – К.: Довіра, 2000. – 169 с.
8. Мацько Л.І. Стилістика української мови: підруч. /
Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. – К. : Вища
школа, 2003. – 462 с.
9. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української
мови / О.Д. Пономарів. – К.: Либідь, 1992. – 248 с.
~183~
1. Назвіть особливості вживання закінчень –а, -я, -у, -ю
іменників чоловічого роду в родовому відмінку однини.
2. Що ви знаєте про особливості категорії роду
іменників на позначення назв професій і посад?
3. Назвіть правила узгодження іменників із
числівниками.
4. Які ви знаєте правила запису цифрової інформації у
ділових текстах?
5. Наведіть приклади складних випадків дієслівного
керування (на прикладах фахової мови).
6. Що вам відомо про особливості функціонування
дієприкметників із суфіксами –уч, -юч, -ач, -яч та способи їх
заміни?
7. Назвіть типові порушення вживання прийменника по.
8. Проаналізуйте особливості синтаксису офіційного та
науково-професійного мовлення.
~184~
Розділ 6
__________КУЛЬТУРА УСНОГО ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ
6.1 Орфоепічні норми фахового мовлення
Лексичні, граматичні, стилістичні норми важливі

передусім для писемного мовлення, водночас для усного
мовлення пріоритетними є правильна вимова й нормативна
акцентуація. В офіційному спілкуванні потрібно
дотримуватися норм літературної вимови. Орфоепія (гр.
orthoepeia, від ortho – правильно, epeia – говорю) – розділ
мовознавства, що вивчає правила літературної вимови.
Норми правильної сучасної української вимови склалися
на основі середньонаддніпрянських говірок у другій половині
ХІХ століття. На вироблення орфоепічних норм впливали й
інші говори, але цей вплив був незначний. Орфоепія
невіддільна від фонетики, а фонетична система, порівняно
з іншими мовними системами, найменше зазнала змін у
процесі багатовікового функціонування української мови.
До системи орфоепічних норм входять: правила вимови
окремих звуків, звукосполучень, слів, граматичних форм,
норми наголошування та інтонування.
Можна зазначити окремі причини відхилень від норм
літературної вимови:
1. Вплив на вимову діалектного оточення.
2. Вплив на вимову правопису, наприклад, побуквена
вимова (без відповідних спрощень і чергувань) слів, як-то:
б’ється, радишся, агентство, шістнадцять.
3. Вплив російської (або іншої) вимови. Наприклад, в
українській мові л вимовляється перед наступним е як
середній між твердим і м’яким, на відміну від російської
мови (лектор, коллекция) і деяких діалектів (лэктор,
колэкційа).
6.1.1 Норми вимови голосних звуків

1. Наголошені [a], [o], [y], [і], [е], [и] вимовляються
завжди чітко і виразно, напр..: закòн, конститýція, злòчин,
пíдкуп, хабáр, предмéт.
~185~
2. У деяких словах [і] на початку слова наближається до
[и], напр.: [иі]ноді, [иі]нколи. Ця вимова залишилась від
давньої української орфоепічної норми.
3. Ненаголошені [е], [и] у вимові наближаються один до
одного, напр..: [бериег], [веисна], [теирието́ рія], [меитро́ ].
4. Ненаголошений [е] у вимові різною мірою
наближається до [і]: [еі], [іе]: [зайіец᾽].
5. Ненаголошений [o] набуває незначного відтінку [y]
перед складом з наголошеними [y] та [и], напр.: т[oу]му́ ,
к[oу]му́ , [гоулубка].
6.1.2 Норми вимови приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні в кінці складу та слова
вимовляються завжди дзвінко, напр.: [нарòд], [судòм],
[стòрож], [грùб], [постанòв], [перèгл’а’д], [зріз], [поб’ігти].
Однак у середині слова перед [т], [к] вимова звука [г]
наближається до [х]: [лèхко], [вòхко], [кíхт´і]; прийменник [з]
перед приголосними [к], [п], [т], [ф], [х] вимовляється як [с]: [с
поперèджеин´:ам], [с фотоапарáтом].
2. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], задньоязикові [ґ], [к], [х],
фарингальний [г] і шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж] приголосні звуки
завжди тверді. Іноді перед голосним [і] вони
напівпом’якшуються, напр.: [ф’іл´м], [в’ізуáл´ний].
3. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова
вимовляються дзвінко, напр..: [бород´ба], [одже´].
4. Приголосні перед [е] вимовляються твердо, крім [л],
напр..: [кòдекс], [конвèнц´ійа], [коментáр]. Приголосний [л]
перед [е] вимовляється “нейтрально”, напр..: [лèкц´ійа],
[колектùв], [деилеигáт], [веилиечèзний].
5. Подовжені шиплячі вимовляються як один
напівпом’якшений звук, напр..: [запор´іж’:а], [узб’іч’:а],
[затùш’:а].
6. Приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] між приголосними
в іменниках середнього роду ІІ відміни, в орудному відмінку
іменників жіночого роду, у деяких словах І відміни
вимовляються як один подовжений пом’якшений звук,
напр..: [суд’:а], [зван´:а], [знан´:а], [стат´:а], [бажан´:а].
~186~
7. У дієсловах 3-ї особи однини і множини теперішнього
часу сполучення на –ться вимовляються як [ц´:а], напр..:
[здійсн´уjец´:а].
8. В українській мові розрізняються звуки [г] і [ґ]. Звук [ґ]
вимовляємо в словах аґрус, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґлей,
ґрати, ґречний, ґудзик та похідних від них: обґрунтувати,
ґвалтувати, підґрунтя, ґречність тощо. Для позначення
звука [ґ] на письмі “Українським правописом” 1990 року
видання було поновлено літеру ґ.
9. Буквосполучення –дж, -дз можуть передавати один
звук [͡дзвінок], [͡джерело] або два звуки [надзвичайний],
[підживлення].
10. У кінці складу або слова, а також на початку слова
перед приголосним орфографічне в вимовляється як [ỹ], а
орфографічне й в аналогічній позиції – як [ĭ]: [ỹчора],
[праỹда], [буỹ], [ĭти].
6.2 Засоби милозвучності української мови
Деякі сполучення звуків і окремі звуки, коли вони часто

повторюються, стають неприємними для слуху, втомлюють
увагу слухача. Вони помітні не тільки в усному мовленні, але
й у писемному:
Причини немилозвучності:
1. Збіг приголосних: Якби був сам, він боявся б
бандитів.
2. Збіг голосних: вона іде, буду увечері.
3. Повторення однакових звукосполучень на межі
слів у реченні: На нашій нараді...;по понеділках; ці цінні
папери.
4. Одноманітний ритм, створюваний
переважанням односкладових чи, навпаки, багатоскладових
слів: може дати добрі дані; розходження у ставленні до
зазіхань на перекроювання.
Способи досягнення милозвучності
1. Чергування прийменників та префіксів у – в, і – й:
гляне сину в очі (а не гляне синові в очі, гляне сину у очі);
~187~
як уже відзначалося (а не як вже відзначалося), у
статистичних збірниках; дощ іде, дощ не йде.
1) У вживається:
- між приголосними, напр.: жив у місті, участь у
громадському самоврядуванні;
- на початку речення перед приголосним, напр..: У
Законі визначені основні засади функціонування мов в
Україні;
- незалежно від закінчення попереднього слова перед
наступними в, ф, льв, сф, св, зв, тв, хв, напр..: у Львові, у
святкові дні, прошу відпустку у зв’язку з навчанням, у
сфері;
- після паузи, що на письмі позначається комою,
крапкою з комою, тире, напр.: Тут, у відділі, зібралися
науковці; підпишете угоду – і підете у відпустку.
2) В уживається:
- між голосними, напр..: це потрібно в інтересах
спадкоємців;
- на початку речення перед голосними, напр.: В усіх
інших випадках, передбачених законодавством;
- після голосного перед більшістю приголосних, напр.:
викладена в письмовій.
2. Фонетичне варіювання прийменників, префіксів з –
зі – із, напр.: з книжки, зі сходу, зі школи, зіштовхнутися.
3. У кінці деяких префіксів, прийменників та
прислівників можуть додаватися голосні звуки, напр..:
відірвати, переді мною, знову промовив – знов обізвався,
пізніше сталося – пізніш усвідомив.
6.3 Акцентуаційні норми української літературної

мови
Згідно з визначенням, термін акцентуація (лат.

Accentus – “наголос”) означає: 1) наголошування певних
складників слова чи фрази; 2) систему наголосів якоїсь мови
~188~
чи в групі споріднених мов; 3) позначення наголосів у
писаному тексті чи транскрипції41.
Під наголосом розуміють виділення одного зі складів
слова або слова в реченні за допомогою посилення
м’язового напруження, зміни висоти тону або подовження
голосного звука. Наголоси бувають наступних видів:
словесний, фразовий, тональний, тактовий, побічний,
логічний, емфатичний.
Словесний наголос – це виділення одного складу
слова за допомогою артикуляційних засобів, властивих
певній мові. Для української мови характерний рухомий,
змінний наголос, на відміну від польської, де наголос падає
на передостанній склад, англійської – переважно на перший,
французької – на останній. Тобто при зміні форми слова
змінюється і місце наголосу.
Словесний наголос виконує такі функції:
1) фонетичне об’єднання звуків (напр.: злòчин,
злочùнний);
2) словорозрізнювальну функцію (напр.: зáмок – замòк,
áтлас – атлáс, госпòдарчий – господáрчий, лю́ дський –
людськùй тощо);
3) форморозрізнювальну функцію (напр.: вòди – водù,
хатù – хáти).
У мовленні часом трапляються такі
помилки:
Правильно Неправильно
одинáдцять – оди́ надцять
украї́нський – укра́ їнський
чотирна́ дцять – чоти́ рнадцять
новùй – но́ вий
оптòвий – òптовий
ви́ падок – випа́ док
сере́ дина – середи́ на
фахови́ й – фа́ ховий
руко́ пис – ру́ копис
141
Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник
лінгвістичних термінів / Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г.
– К., 2001. – С. 13.
~189~
машино́ пис – маши́ нопис
поверну́ – пове́ рну
ки́ дати – кида́ ти
живо́ пис – жи́ вопис
ри́ нковий – ринко́ вий
ненáвидіти – ненави́ діти
вирáзний – ви́ разний
текстови́ й – те́ кстовий
валовùй – вáловий
При наголошенні слів слід запам’ятати такі правила:

1. Абстрактні іменники, утворені за допомогою суфікса -
ина, наголос мають на закінченні, напр.: старовинá,
величинá, височинá, новинá, давнинá.
2. У числівниках на -надцять наголошений склад – -
на-, а в числівниках на -десят – наголошується склад -ся-,
напр.: одина́ дцять, двана́ дцять, чотирна́ дцять,
п’ятдеся́ т.
3. Іменники на -ання наголошуються так, як дієслова,
від яких вони утворені, напр.: пізна́ ти – пізна́ ння, чита́ ти –
чита́ ння, покара́ ти – покара́ ння.
4. Двоскладові іменники на -ання мають наголос на
закінченні, напр.: звання́ , знання́ .
5. В іменниках з префіксом ви-, як правило,
наголошений перший склад, напр.: вùпадок, вùняток,
вùсновок, вùселок; перé-: пере́ гляд, пере́ пис, пере́ каз. .
6. В іменниках, які мають наголошене закінчення, при
сполученні з числівниками два, три, чотири наголос
переходить на основу, напр.: книжкù, жінкù – чотири
кнùжки, три жíнки.
7. У складних іменниках, що мають два корені, наголос
переважно падає на сполучний голосний –о: руко́ пис,
чорно́ зем, літо́ пис (але: листопа́ д).
8. В іменниках, що закінчуються на –ія, наголос
залишається на корені: інженéрія, металýргія, індýстрія.
9. При наголошенні слів іншомовного походження
дотримуються таких правил:
~190~
9.1. Власні назви зберігають той наголос, що і в мові, з
якої запозичені, напр.: Нéльсон, Крòмвель, Стендáль,
Дюмá, Гюгò, Золя́ , Міцкéвич, але Шекспíр, Рентгéн.
9.2. У cловах із суфіксами -ист, -іст наголошений
суфікс, напр.: оптимíст, конформíст, моторùст, артùст,
енциклопедùст.
9.3. Склади слова з частиною -крат мають наголос на -
крáт, напр.: бюрокрáтія, демокрáтія, аристокрáтія.
9.4. Слова полілòг, діалòг, каталòг, монолòг мають
наголос на -лòг.
9.5. У складних словах з основою -метр, що позначають
одиниці виміру, наголос на останньому складі, напр.:
кіломèтр, мілімèтр, сантимèтр, а в словах – назвах
приладів – на передостанньому: спідòметр, барòметр,
термòметр.
В українській мові є ряд слів, у яких зміна наголосу
змінює значення слів, напр.:
1) вùгода – користь: мати вигоду від контракту,
вигòда – зручність: мати квартиру з усіма
виго́ дами;
2) брòня – документ,
броня́ – захисна обшивка;
3) зáпал – натхнення,
запáл – запальник;
4) людськùй – властивий людині,
лю́ дський – уважний до людини;
5) типòвий – характерний,
типовùй – зразковий;
6) недотòрканість – той, кого ніхто не торкався;
недоторкáнність (депутата) – принцип, за яким
депутат представницького органу державної влади не може
бути притягнений до карної відповідальності без згоди цього
органу.
~191~
6.4 Основи ораторського мистецтва.
Риторична спадщина античності
Будь-яка наука, усяке мистецтво мають свою довгу або

коротку історію. Історія красномовства становить приблизно
2500–3000 років.
В античності, яка вважається епохою народження
риторики, її називали царицею наук, основою багатьох
інших сфер знань. Тобто першими людьми, які звернули
увагу на зміст і форму людської мови, були давні греки та
римляни. Теорію і практику красномовства вони пов'язували
зі своїми міфами, драмами, героїчними епічними творами, з
сонмом своїх богів, що сиділи на Олімпі й керували
поведінкою й життям кожної людини. Антична риторика
взяла з цих джерел усе найцінніше, що було створене
відомими та невідомими авторами в багатьох творчих
жанрах того часу: емоційну і художню насиченість, логічний
зміст, високе громадянське і демократичне звучання.
Уже в античні часи ораторське мистецтво поєднувало
промови, що мають різну спрямованість, розраховані на
неоднакову аудиторію, відмінні цілі, з якими оратор
з'являється перед слухачами. Наприклад, промови були
політичними, судовими, громадянськими, військовими,
навчальними, науковими, урочистими, побутовими (на
весіллі, на траурній церемонії тощо). Майданчиком для
виступу оратора могла стати міська площа, на якій
вирішувалися найважливіші державні проблеми, або
невелика тісна кімната при з’ясуванні взаємних претензій
сусідів.
Поступово красномовство стало тією найважливішою
наукою і мистецтвом, яким було необхідно оволодіти
кожному громадянину Афін чи Риму. Видатні оратори та
ритори почали створювати письмову теорію риторики,
вивчати й описувати її найважливіші закономірності. Видатні
оратори і ритори давнини були одночасно яскравими
вченими, філософами, політичними, а нерідко й
державними діячами, людьми високої культури.
~192~
Перикл (490–429 рр. до н.е.) – найвизначніший оратор,
реформатор, державний діяч. Його промова (у викладі
Фукідіда), виголошена під час траурної церемонії поховання
афінських воїнів, загиблих в одному з боїв, стала взірцем
для всіх наступних поколінь. Перикл був великим
воєначальником, лідером однієї з партій, ініціатором
будівництва багатьох храмів (Парфенону, Одеону тощо).
При ньому почалася Пелопонеська війна, і одночасно з його
ім'ям пов'язаний розквіт Афін, так званий «Золотий вік
Перикла». Дійшов до нас і скульптурний портрет Перикла –
він зображений у бойовому шоломі з задумливою усмішкою
на вустах.
Сократ (469–399 рр. до н.е.) – великий афінський
філософ, найбільший мислитель людства, в юності
скульптор. Усе, що про нього відомо, дійшло до нас через
Платона, який присвятив своєму вчителю кілька творів.
Сократ створив учення, в якому головне місце посідала
людина. Вища чеснота людини, на думку Сократа, – знання,
мудрість. Шлях їх досягнення – самопізнання, засіб
оволодіння знаннями – система запитань, які наводять
«співбесідників» на правильне розуміння істини.
Не обіймаючи ніяких державних або громадських посад,
Сократ учив на площах міста. Його вороги домоглися
винесення йому смертного вироку. Сократ свідомо випив
чашу з отрутою, відмовившись від утечі, яку його друзі
обіцяли йому організувати.
Сократ часто повторював, що «єдине, що він знає, це те,
що він нічого не знає». Тих, хто у нього вчився, він не хотів
називати учнями, а говорив «ті, що розмовляли зі мною».
Для нас Сократ – символ мудрості, честі та мужності.
Демосфен (384–322 рр. до н.е.) – політичний діяч і
оратор, відомий кожному, хто вивчає риторику, тим, що
виголошував пристрасні промови проти македонського царя
Філіппа II (батька великого Олександра Македонського). Ці
промови стали відомими під назвою «філіппіки». У них
Демосфен закликав греків не підкорятися завойовникам.
Форма його промов позначена піднесенням, пристрасністю,
використанням ефектних ораторських засобів. Виступи
~193~
Демосфена характеризувалася логікою, яка підкорювала
слухачів, гострою аргументованістю кожного
запропонованого аудиторії положення і тези. Після того, як
Македонія захопила Грецію, Демосфен прийняв отруту.
Платон (427–347 рр. до н.е.) – учень Сократа і вчитель
Аристотеля, видатний грецький мислитель, філософ, ритор,
оратор, створив свою школу, описав методи і прийоми
ораторської майстерності Сократа, став основоположником
філософських шкіл «платонізму», складав високохудожні
діалоги, в яких викладав ідеї Сократа і свої погляди. Платон
– це не ім'я, а прізвисько, яке в перекладі українською
означає «широкий». Це слово повною мірою відповідає його
спадщині, широті його поглядів і заслугам перед людством.
Аристотель (384–322 рр. до н.е.) – учений, званий з
давніх часів енциклопедистом. Аристотель по праву
вважається одним із «батьків» риторики, яку він називав
способом «знаходження можливих засобів переконання»
щодо кожного даного предмета. Він був великим
філософом, вихователем Александра Македонського,
засновником Лікею (Ліцею), основоположником науки логіки,
автором книг «Етика», «Політика», «Риторика», «Поетика»
та багатьох інших. Послідовники Аристотеля створили
філософську течію під назвою «аристотелізм». Вплив
Аристотеля на подальший інтелектуальний і риторичний
розвиток Європи абсолютно беззаперечний. Аристотель
першим указав, що розум є тією категорією, яка відрізняє
людину від тварини, а сама людина є істотою суспільною.
Його книги можуть стати основою для кожного, хто вивчає
сучасне ораторське мистецтво.
З античних грецьких авторів, що займалися
красномовством, слід назвати ще софіста-ритора Горгія
(483–375 рр. до н.е.), що в своїй школі проголошував
риторику «майстром переконання»; Лісія (459–380 рр. до
н.е.), Ісократа (436–338 рр. до н.е.). Їхній внесок до теорії
ораторського мистецтва описаний у багатьох
енциклопедичних словниках.
З античних римських риторів варто докладніше
зупинитися на двох.
~194~
Цицерон Марк Тулій (106–43 рр. до н.е.) – філософ,
політичний і державний діяч, письменник, найвизначніший
оратор давнини. Із його творів збереглися до наших днів 58
політичних і судових промов, 19 трактатів, серед яких є й
присвячені риториці, понад 800 листів. Для сучасних
ораторів найбільший інтерес становлять його книги
«Оратор» і «Про оратора», які багато разів перевидавалися
під різними назвами. В особі Цицерона класичне
красномовство сягнуло своєї досконалості. Його вплив на
неориторику був настільки великим, що його ім'ям був
названий типографський шрифт – «цицеро» (розмір букви
4,5 мм), котрим уперше були надруковані «Листи Цицерона»
(1467 р.). У своїй промові проти Катиліни Цицерон вигукнув:
«О tempora, о mores!» («О часи, о звичаї!»). Цей вираз став
приказкою для всіх наступних епох і поколінь, так само, як:
«Quousque tandem!» («Допоки ж, нарешті!») – гнівний вираз
нетерпіння, яким Цицерон нерідко прикрашав свої виступи.
Цицерона вбили вороги, які побоювалися його впливу на
народ і на державну політику.
Квінтиліан (бл. 35 – бл. 96) – римський оратор, ритор і
теоретик красномовства. Його трактат «Про освіту оратора»
– найбільш детальний з усіх збережених курсів античної
риторики з екскурсом в історію грецької та римської
літератури, від азів до вершин ораторської майстерності. У
наступні століття праця Квінтиліана стала настільною
книгою всіх, хто вивчав риторику як за навчальними
планами, так і для власної потреби.
6.4.1 Богословська риторика Середньовіччя

З настанням епохи християнства антична культура була
відкинута як прояв язичництва. Тому була створена нова
модель підготовки оратора до публічного виступу
(священика до проповіді перед вірянами), яка отримала
назву церковного (богословського) красномовства під
назвою «гомілетика». В епоху Середньовіччя риторика була
обов’язковою навчальною дисципліною, викладалася як
технологія переконання (у схоластичних диспутах), як
~195~
мистецтво красномовства (в жанрі духовної проповіді), як
мистецтво прикрашення мови (в поетиці).
Гомілетика (від грецьк. – «спілкуюся з людьми») –
розділ богослов'я, в якому розглядаються питання теорії і
практики проповідницької діяльності духівництва. У ній є дві
основні течії: у першій ступінь впливу на віруючих
уважається залежним від того, наскільки проповідник
володіє прийомами переконування, може обґрунтувати тези
своєї проповіді; у другій – акцент робиться на знання
проповідником своєї пастви, на його пастирську ревність і
благочестиве життя. Першу течію називають риторичною,
другу – пастирською. Серед церковних діячів можна назвати
чимало імен, які залишили в історії риторики помітний слід
як в її теоретичній, так і в практичній частині.
Іоанн Златоуст (347–407) – візантійський церковний
діяч, проповідник настільки яскравий і красномовний, що
отримав ім'я Златоуст, єпископ Константинопольський (398–
404 рр.). Автор трактату з пастирського богослов’я «Шість
слів про священство», автор безлічі інших богословських
книг, літургії, що отримала його ім'я (Літургія Іоанна
Златоуста). У віці 39 років він був висвячений у
пресвітерський сан, і з цього часу починається його
проповідницька діяльність. Натовпи народу стікалися в
головний Антіохійський храм слухати чергову проповідь
Златоуста. Він страждав від підступів ворогів, але
залишився в історії людства взірцем красномовства і
символом віри в торжество правди на землі.
Симеон Стовпник (бл. 390–459) – християнський аскет і
проповідник-практик. Він не залишив після себе теоретичних
праць, але прославився тим, що виконував релігійну
обітницю нерухомого стояння на стовпі («Стовпник»). На
вершині стовпа був майданчик для стояння та сидіння,
звідки Симеон понад сорок років виголошував проповіді та
вів бесіди. Учні склали його житіє, а прожив він понад сто
років. Ім'я його ввійшло в усі словники та енциклопедії.
~196~
6.4.2 Східнослов’янська риторика
Корені давньоруського красномовства заглиблені в
народні традиції. Згадаймо «Слово о полку Ігоревім»,
«Моління Данила Заточника», «Повчання Володимира
Мономаха» та інші твори, які передавалися від батьків до
дітей спочатку усно, а пізніше були й записані. Усі ці
джерела свідчать, що давньоруське красномовство
характеризується увагою до промови мудрої, переконливої,
доброї, насиченої змістом і оформленої багатьма
образними засобами – ораторськими прийомами, зокрема.
Перші вітчизняні посібники з риторики були написані
єпископом Макарієм, одним із творців Слов'яно-греко-
латинської академії Феофаном Прокоповичем, іншими.
Цей список можна продовжити багатьма славними іменами.
Сучасна риторика має жанрову своєрідність. У кожному
жанрі існують свої типові риторичні прояви, моделі
ефективної комунікації. Жанрова своєрідність виявляється у
виборі слів, у невербальному супроводженні інформації.
Завдяки риторичній специфіці той чи інший жанр зрештою
набуває рис своєї унікальності.
6.4.3 Політична риторика

Політика відображається риторичними засобами через
промови політичних діячів, державних лідерів, їхні прес-
конференції, інтерв’ю, виступи, статті у ЗМІ. Виступи,
промови вищих керівників, представників держави –
важливий елемент пропагандистської діяльності держави на
міжнародній арені.
Політична риторика яскраво демонструється на мітингах,
різноманітних суспільних публічних заходах. Окремим
видом політичної риторики є риторика виборчих кампаній, у
центрі яких – політичні дебати між претендентами на вищі
державні посади країни. При цьому навіть такі вияви
політичної риторики, як листівки, оголошення з наочною
анотацією можуть відігравати неабияку роль у формуванні
рейтингу того чи іншого претендента, що прагне бути
політичним лідером. Тому традиційним фактором виборчих
перегонів стає участь у піар-акціях професійних технологів –
~197~
спічрайтерів, іміджмейкерів. Наприклад, в одного з
президентів США – Білла Клінтона – було задіяно на службі
50 спічрайтерів. Промови Клінтона відрізнялися
інформативною насиченістю, апеляцією до патріотичних
почуттів американців, прикладами з історії, життя великих
людей, доречними жартами, експресією.
Сучасна політична риторика широко використовує
методи агітації, пропаганди, маніпулятивні засоби впливу на
свідомість людей. Тому необхідно вивчати ці явища, щоб, з
одного боку, розвивати критичне мислення, а з іншого –
засвоювати навички спілкування в політичній сфері. Сучасні
політики передусім – люди публічні. Для того, щоб стати
лідерами, здобути авторитет, їм необхідно мати
переконливий риторичний імідж, демонструвати власні
переваги у численних телевізійних діалогах, дебатах, ток-
шоу. Незважаючи на перманентну боротьбу за владу в
Україні, можна помітити, що з кожним роком політична еліта
стає все більш красномовною, розкутою перед
телекамерами, у теле- та радіоефірі. Подолано звичку
зачитувати чергові доповіді з паперів, набуто полемічних
навичок. При цьому безумовним недоліком сучасної
політичної полеміки є її низька етична складова. Тому
наступне покоління політиків має розвинути саме ту частину
риторики, яка називається «етос» – моральність при
принциповості, тактовне ставлення до опонентів при
відстоюванні власних позицій.
6.4.4 Юридична риторика

Судова та юридична риторика – це найдавніший жанр
красномовства. Цей жанр потребує двох досконалих умінь
від судового промовця: добирати та аналізувати безперечні
у своїй переконливості факти та грати на почуттях публіки.
Необхідна риторична майстерність при передачі та
тлумаченні фактів, емоцій підсудних, жертв, свідків подій. У
демократичному полісі Афін ще у VI столітті до н.е. саме на
основі судової справи було розвинуто мистецтво публічного
красномовства.
~198~
Особливу сторінку вписали в історію розвитку
вітчизняної риторики юристи кінця XIX – початку XX
століття. Серед них є судові оратори, імена яких стали
настільки популярними, що на їхні виступи в судових
засіданнях публіка збиралася, як у наші дні на концерти до
естрадних артистів. Назвемо деякі найбільш відомі
прізвища.
Коні Анатолій Федорович (1844–1927) – юрист і
громадський діяч, член Державної ради, почесний академік
Петербурзької Академії наук (з 1900 р.), син відомого
російського письменника і драматурга Ф. А. Коні (1809–
1879). А. Ф. Коні – один з найбільш відомих судових діячів і
ораторів. У 1878 році під його головуванням суд виніс
виправдувальний вирок у справі Віри Засулич. Віра Іванівна
Засулич (1849–1919) вчинила замах на життя
петербурзького градоначальника Ф. Ф. Трепова (1812–
1889), пораненого нею. Причиною вчинку В. Засулич стало
надзвичайно жорстоке поводження градоначальника з
ув'язненими, щодо яких він наказував застосовувати тілесні
покарання. Справа мала не тільки юридичний, але й
політичний резонанс. Звертаючись до присяжних
засідателів, А.Ф. Коні як голова судового засідання
сказав: «Обговоріть справу спокійно й уважно, і нехай у
вироку вашому виявиться той «дух правди», яким повинні
бути пройняті всі дії людей, що виконують священний
обов’язок судді». Читаючи праці А. Ф. Коні, переконуєшся в
тому, що кожна його фраза ідеально точна за змістом,
бездоганна за формою, демонструє з усіх питань таку
позицію автора, яка дозволила йому самому сказати про
себе так: «Я прожив життя так, що мені немає за що
червоніти... Я любив свій народ, свою країну, служив їм, як
міг і вмів... Я багато боровся за свій народ, за те, у що
вірив».
Плевако Федір Никифорович (1842–1909) – один із
найвизначніших адвокатів. Глибока ерудиція, ретельна
підготовка до судових засідань і до власних судових промов,
занурення у психіку обвинувачених зробили його постать
міфічною, поступово перетворивши навіть його прізвище на
~199~
легенду, розповіді про яку передавалися з уст в уста від
покоління до покоління. В. В. Вересаєв згадує про одну з
судових промов Ф. Н.Плевака, коли той захищав священика
за злочин, якого сам підсудний не заперечував. Промова
адвоката складалася всього з декількох фраз, які він
виголосив схвильовано: «Господа присяжные заседатели!
Дело ясное. Прокурор во всем совершенно прав. Все эти
преступления подсудимый совершил и в них сознался. О
чем тут спорить? Но я обращаю ваше внимание вот на
что. Перед нами сидит человек, который тридцать лет
отпускал на исповеди все наши грехи. Теперь он ждет от
вас: отпустите ли вы ему грехи?» Священика
виправдали. Цей та інші приклади із судової практики
увійшли чи не в усі підручники вітчизняного красномовства,
прославляючи ім'я адвоката. Після смерті Ф. Н. Плевака
було опубліковано понад 60 записів його судових виступів.
П. Сергеїч (Петро Сергійович Пороховщиков, 1867–
1954) – юрист, який залишив по собі не лише декілька
збірників промов, але й підручник під назвою «Мистецтво
промови на суді». П.С. Пороховщиков закінчив юридичне
відділення Московського університету, обіймав різні посади
в Орлі, Харкові, Петербурзі. Був нагороджений вищими
державними орденами Росії: Анни II і III ступеня,
Володимира. Він докладав великих зусиль для того, щоб
звернути увагу громадськості на необхідність не тільки
вдосконалення самого судового процесу, але й поліпшення
мовлення учасників судових засідань. У своїх книгах він
наводить приклади такого недбалого мовлення,
підкреслюючи, що один невдалий вираз може змінити думку
мовця, позбавити її бажаного змісту.
До цієї когорти знаменитих судових ораторів слід також
віднести такі імена: Петро Якимович Александров (1838–
1893), Сергій Аркадійович Андрієвський (1847–1918),
Володимир Іванович Жуковський (1838–1899),
Володимир Данилович Спасович (1829–1906),
Олександр Іванович Урусов (1843–1900) та ін.
~200~
6.5 Публічний виступ. Етапи підготовки до
публічного виступу
Кожна промова повинна гармонійно поєднувати логічний

та емоційний компоненти, перший з яких зорієнтований на
знання предмета мовлення та уміння точно його описати,
другий покликаний схвилювати аудиторію, створити певне
враження, сформувати позитивне ставлення до оратора і
змісту сказаного ним, спонукати до дій.
Логічний компонент промови зорієнтований на зміст
мовлення і ґрунтується на принципах послідовності,
органічної єдності компонентів виступу, доборі оптимальних
логічних методів аргументації. Емоційний компонент
зорієнтований на слухачів і має на меті зацікавити,
схвилювати, не залишити байдужими до проблеми, яка
обговорюється. Домінування логічного чи емоційного
компонента залежить від особливостей теми промови,
слухацької аудиторії та мети виступу (інформувати,
зацікавити, вплинути). У пропагандистській, профілактичній
роботі переважає фактор впливу, а отже, велике значення
має емоційний компонент мовлення. Окрім того, логіка та
емоції по-різному виступають у різних структурно-
композиційних елементах промови.
Особливості структури промови залежать від її теми й
комунікативної мети. Традиційно структура публічного
виступу тричленна:
- вступ, метою якого є підготовка слухачів до
сприйняття основної інформації. У ньому, як правило,
формулюється актуальність теми, значення виступу для
певної аудиторії, мета виступу, коротка історія питання, що
висвітлюється;
- основна частина, в якій викладається суть питання;
- висновки, які містять підсумок основних положень
промови і мають активізувати творчу діяльність слухачів.
~201~
Композицію промови, крім вступу, головної частини та
висновків, складають4241:
- зачин – ораторський прийом, необхідний для
встановлення контакту зі слухачами, який містить
привітання, інформацію, що не стосується теми виступу, але
привертає увагу слухачів до оратора;
- кінцівка, у якій немає відомостей, що стосуються
змісту промови, а наголошується на припиненні контакту
оратора з аудиторією, сподівання на наступну зустріч тощо.
Під час підготовки і виголошення промови оратор може
використовувати прийоми емоційного впливу, зацікавлення,
наприклад:
1) наведення цікавого прикладу з особистого життя чи
життя відомих людей;
2) цитування;
3) парадоксальне цитування, яке особливо доречним
буде у вступі. Наприклад, виступ можна розпочати трьома
цитатами, які зазвичай викликають бурхливу негативну
реакцію у молоді, а отже, привертають її увагу до
проблеми 43421) “Наша молодь любить розкіш, вона погано
вихована, вона насміхається з керівництва і зовсім не
поважає людей похилого віку”; 2) “Наш світ досяг критичної
стадії. Діти більше не слухають своїх батьків. Очевидно,
кінець світу вже недалеко”; 3) “Ця молодь розтлінна до
глибини душі. Молоді люди злі й не можуть зарадити собі .
Ніколи вони не зможуть бути схожими на молодь колишню.
Молоде покоління сьогодення не зуміє зберегти нашу
культуру”. Парадокс полягає в тому, що перша цитата
належить Сократові, який жив у 470–399 р. до н.е., друга –
єгипетському жерцеві і датована приблизно 2000 р. до н.е.,
а третя – це напис на глиняному горщику часів Давнього
Вавилону (приблизно 3000 років до н.е.). Розкриття
4142
Зубенко Л. Г. Ораторське мистецтво: Практичний посібник / Л.
Г. Зубенко. – К., 2002. – С. 75.
42 43
Приклад наводять автори підручника “Культура и искусство
речи” Л. А. Введенська та Л. Г. Павлова.
~202~
парадоксальності цитат змінить ставлення молодіжної
аудиторії, проте зацікавленість проблемою залишиться;
3) використання крилатих висловів (українською мовою
або мовою оригіналу з перекладом на рідну мову),
прислів’їв, приказок, наприклад: Non vivere, sed valere vita
est (у перекладі з латини – “Сенс життя не в тому, щоб жити,
а щоб бути здоровим”); Bonis nocet, qui malis parcit (“Добрим
шкодить, хто злим потурає”); Gravissimum est imperium
consuetudinis (“Найважчою є сила звички”); Amicitia inter
pocula contracta plerumque vitrea est (“Дружба, що почалася з
келихом в руці, переважно нетривка”);
4) запитання до аудиторії, що “втягує” її в активний
творчий комунікативний процес;
5) наведення статистичної інформації: “Протягом 2003
року в Росії від вживання наркотиків загинуло 70 000 людей.
Це більше, ніж у всіх війнах та збройних конфліктах після
1945 року”.
Підготовка публічних виступів – складний творчий
процес, у якому виокремлюють такі етапи:
1) вибір теми, під час якого враховуються, з
одного боку, ступінь обізнаності оратора у проблемі, а з
іншого – рівень зацікавленості аудиторії. Вибір теми може
проводитися кількома шляхами: 1) тема може бути
запропонована доповідачеві, тобто сформульована іншими
особами з урахуванням компетентності оратора та
уподобань слухачів; 2) ораторові може бути запропонований
об’єкт промови, у межах якого він повинен виокремити тему,
наприклад, у межах об’єкта “Наркоманія” можна виділити
низку тем: “Медико-біологічні чинники розвитку
наркозалежності”, “Конфлікти з оточенням як фактор ризику
виникнення наркотичної залежності”, “Причини поширення
наркоманії в підлітковому та юнацькому середовищі” тощо; у
межах об’єкта «Дипломатія» відповідно можна вирізнити такі
теми, як «Дипломатія незалежної України», «Дипломатичне
мистецтво та його складові», «Дипломатична та консульська
служба» та ін. 3) доповідач може самостійно обрати тему
промови, зважаючи на ступінь її актуальності для аудиторії,
власний рівень обізнаності в проблемі та ораторські
~203~
здібності. Формулюючи тему, необхідно подбати про її
чіткість, конкретність, лаконічність, узгодження з
комунікативною метою виступу тощо;
2) складання плану, який упродовж підготовки
промови може змінюватися, вдосконалюватися, проте він
необхідний на початкових етапах підготовки виступу як
каркас, що буде обростати концептуальною інформацією та
засобами впливу на аудиторію;
3) збирання матеріалу – етап підготовки до
публічного виступу, “що передбачає вивчення
першоджерел, перевірку фактів, цифр, імен, прикладів, дат,
які оратор збирається наводити у своїй промові; підбір
засобів наочності та виражально-зображальних засобів для
зацікавлення слухачів”44;43;
4) запис промови, що може бути оформлений,
залежно від особливостей виголошення, як розгорнутий
конспект чи тези. Розгорнутий конспект варто
використовувати ораторам-початківцям, оскільки саме такий
варіант оформлення промови дозволяє попрацювати над
текстом, виправити мовні та стилістичні помилки, якщо такі
є, потренуватися в інтонуванні промови. Така промова
читається з аркуша, проте слід пам’ятати, що оратор
повинен добре бути ознайомленим із текстом, орієнтуватися
в ньому, аби під час виголошення можна було вільно
відводити погляд від аркуша і спілкуватися з аудиторією.
Тези містять інформацію, яку необхідно відтворити точно,
дослівно, зачитати її (статистичні відомості, цитати,
визначення тощо), вони мають більше переваг для
спілкування з аудиторією під час публічного виступу,
дозволяють вибирати ту інформацію, яка є
найактуальнішою у конкретній мовленнєвій ситуації. Проте
таке оформлення промови не дозволяє попрацювати з
текстом, вичитати його, тому тезами доречно користуватися
досвідченим ораторам, які не бояться експромтів, звикли і
вміють добирати мовні засоби у процесі виголошення
промови;
4344?
Куньч З. Риторичний словник / – К., 1997. – С. 194.
~204~
5) графічна підготовка тексту промови, що
полягає у виділенні логічних наголосів, пауз різних типів,
особливостей інтонування виступу за допомогою знаків
партитури45;44;
6) тренування – завершальний етап підготовки
до виголошення промови, метою якого є: 1) визначення часу
її звучання; 2) з’ясування орфоепічних, акцентуаційних,
інтонаційних особливостей тексту; 3) напрацювання техніки
паравербального (інтонація, паузи, сила голосу) та
невербального (міміка, жести, кінесика) спілкування з
аудиторією тощо.
За способом виголошення промови бувають:
1) промови, що читаються з конспекту, – це
промови, метою виголошення яких є інформування
аудиторії: ознайомлення з новими науковими положеннями,
статистичними даними тощо. Такі виступи, зазвичай, містять
відомості, які необхідно відтворити максимально точно;
тексти насичені складними для запам’ятовування й
спонтанного відтворення термінами, синтаксичні конструкції
складні;
2) промови, які готуються заздалегідь і
вчаться напам’ять, – невеликі за обсягом публічні виступи,
метою яких є не стільки інформування слухачів, скільки
бажання справити враження, зацікавити, розважити: вітальні
промови, тости, цікаві розповіді тощо;
3) промови, які готують заздалегідь, але
напам’ять не вчать, – виступи, що, як правило,
виголошуються за тезами, де наводяться план виступу та
відомості, які потребують точного відтворення: статистичні
дані, визначення понять, цитати тощо. У процесі такого
виступу оратор має змогу орієнтуватися і на змістовий
компонент, і на слухацьку аудиторію;
4) імпровізовані промови – це такі публічні
виступи, які виголошуються без видимої підготовки й
попередньої розробки тексту, але потребують від оратора
4445?
Абрамович С. Д. Риторика загальна та судова / Абрамович С.
Д., Молдован В. В., Чикарькова М. Ю. – К., 2002. – С. 193-197.
~205~
володіння необхідною інформацією та риторичними
навичками.
6.6. Етикет ділового спілкування
6.6.1 Загальні засади етикету фахової комунікації

Професійне спілкування – це процес обміну
інформацією, досвідом роботи задля досягнення
відповідного результату в спільній роботі, реалізації
визначених завдань. Уміння правильно поводитися під час
професійного спілкування – одна з основних складових
успіху професіонала, особливо керівника. Кваліфікований
управлінець повинен уміти безконфліктно і продуктивно
організувати комунікативну співпрацю підлеглих,
дотримуючись норм етикету організовувати бесіди з
громадянами, переговори з діловими партнерами.
Особливо прискіпливими до рівня культури мовлення
слід бути працівникам правоохоронних органів, адже саме
цей критерій найчастіше є визначальним, коли йдеться про
бажання чи небажання громадян звертатися до працівника
міліції по допомогу або пораду, допомагати чи ні під час
виникнення ситуацій, що потребують втручання
правоохоронців. Отже, культура мовлення міліціонера є
важливою складовою забезпечення спокійного життя
суспільства. Тому в системі підготовки кваліфікованого
правника-управлінця необхідно особливу увагу приділяти
культурі професійного спілкування, вироблення умінь
“досконало використовувати вербальну зброю, якою є слово
і як знаряддя праці, і як засіб отримання й обміну
інформації, і як засіб впливу на слухача, співрозмовника”46.45
Не менш прискіпливими до рівня культури мовлення слід
бути і працівникам зовнішньополітичних відомств,
дипломатам усіх рангів. Саме вони формують імідж своєї
держави на міжнародній арені, зміцнюють її авторитет,
4546?
Онуфрієнко Г. Риторика у практичних завданнях для юристів /
Галина Онуфрієнко. – Запоріжжя, 2002. – С. 4.
~206~
сприяють подальшому розвитку її міжнародного спілкування
та співробітництва.
Професійне спілкування – складний багатоплановий
комунікативний процес, учасники якого повинні враховувати
соціальні статуси один одного й орієнтуватися на
досягнення спільної мети.
Основними засадами професійного спілкування є:
1) регламентованість – підпорядкування
встановленим обмеженням, визначеним національними
традиціями, професійними етичними принципами.
Передусім регламентованість виявляється в увазі до мови і
мовлення, дотриманні норм етикету, використанні етикетних
“формул” привітання, вибачення тощо;
2) зручність – доцільність і практичність спілкування.
Діловий етикет має дві групи правил:
1) горизонтальні – норми поведінки рівних за статусом
учасників одного колективу;
2) вертикальні – настанови, що визначають спілкування
керівника з підлеглим і навпаки.
Загальними вимогами, які не залежать від типу стосунків
між співробітниками, є приязне ставлення до
співрозмовника, ввічлива поведінка, які не залежать від
особистих симпатій чи антипатій. Дотримання норм
мовленнєвого етикету всіма членами колективу тієї чи іншої
організації або установи сприяє підтриманню позитивної
репутації всієї організації.
6.6.2 Етикетні форми привітання і звертання

У сучасному суспільстві процедура знайомства та
привітання не є такою складною, якою була за минулих
часів. Однак і тут існують правила, яких слід дотримуватися,
бо вітання, як відомо, має особливий вплив на сприйняття
особи, а перше представлення накладає відбиток на
майбутнє ставлення.
Етикет професійного спілкування визначає характер
поведінки співрозмовників, при цьому, зокрема, велике
значення має черговість привітання:
~207~
1) загальновідомим є те, що чоловік першим вітається з
жінкою;
2) при зустрічі молодший за віком першим вітається зі
старшим;
3) молодша за віком жінка першою вітається зі старшою,
а також з чоловіком, набагато старшим за неї;
4) молодший за посадою співробітник першим вітається
зі старшим;
5) якщо людина зайшла до приміщення, де зібралися
кілька осіб, вона вітається першою, незалежно від її статі;
6) керівник вітається першим з підлеглими, коли входить
до приміщення або коли підлеглі – це жінки чи старші люди;
7) жінка першою вітається з чоловіком, якщо вона
проходить повз групу людей чи коли приєднується до цієї
групи;
8) перебуваючи в суспільстві, чоловік встає (за винятком
дуже літніх), коли до нього наближається жінка. Вона ж, у
свою чергу, вітаючи чоловіка, може продовжувати сидіти,
але встає, коли перед нею інша жінка;
Існує дві основні форми вітань – вербальні та
невербальні. До невербальних форм належать такі, що
здійснюються без допомоги мовного апарату: рухи головою,
уклін, потискання рук, вітання рукою, поцілунок руки, обійми,
вітання з використанням головного убору.
Поцілунок руки жінці робиться у вигляді імітації
поцілунку, потім необхідно «впіймати» погляд особи; такий
вид вітання допустимий тільки у відносно закритому
приміщенні, ініціюється тією особою, якій цілуватимуть руку.
На офіційних заходах руку цілують коронованим та
духовним особам.
Невербальним еквівалентом привітання може бути уклін
головою (в ситуаціях, коли комуніканти знаходяться на
значній відстані один від одного), для чоловіків – ледве
піднятий над головою капелюх.
Привітання часто супроводжується рукостисканням
(потиском руки), яке іноді може замінювати вербальне
привітання.
Під час рукостискання (для потиску) руку першим подає:
~208~
1) керівник - підлеглому;
2) у вітаннях між чоловіками діє правило
старшинства: старший за віком (посадою, титулом, рангом)
подає руку молодшому;
3) у вітаннях між жінками діє те саме правило за
винятком фактору віку – вік не враховується. Жінки завжди
вітаються тільки кінцівками пальців;
4) у вітаннях між чоловіками та жінками
ініціатива вітання завжди залишається за жінкою (якщо
жінка не подає руку для рукостискання чоловікові, він робить
лише легкий уклін);
5) при вітанні подружніх пар на офіційних
заходах дружина має знаходитись праворуч від свого
чоловіка. Це правило «правої руки» укорінене історично: за
традицією зліва у лицаря завжди знаходилась холодна
зброя. Вітання відбувається за наступною схемою: першими
вітаються жінки (ініціатива вітання за господинею); потім
синхронно господиня вітається з гостем, а гостя – з
господарем; останніми вітаються чоловіки (ініціатива також
за господарем).
У цьому виді невербального вітання особливої ваги
набуває відстань (особа не повинна тягнутись, щоб
привітатися з Вами, і водночас Ви не повинні займати її
життєвий простір).
Чоловіки під час привітання завжди повинні знімати
рукавицю з правої руки. Жінки зобов’язані це робити тільки в
тому разі, якщо ця рукавиця плетена чи хутряна.
Обійми є логічним продовженням потискання руки або
поцілунку. Як вид вербального вітання допустимий лише
при давніх дружніх стосунках між сторонами. Обійми
здійснюються у вигляді потискання ліктя або плеча.
Вітаючись, обов’язково виймають руку з кишені та
цигарку з рота.
І нарешті, така «дрібниця»: не соромтеся трішечки
посміхнутися. Посмішка не лише прикрашає людину, а й
приваблює до Вас співрозмовника.
Якщо потенційні співрозмовники не знайомі на момент
початку спілкування, то їхня розмова має розпочатися
~209~
представленням. Представлення може бути безпосереднім і
опосередкованим. Функції особи, що представляє
незнайомих людей одне одному, виконує господиня або
господар, іноді спеціально уповноважений упорядник (як,
наприклад, на дипломатичних прийомах).
Під час опосередкованого представлення, коли двох
людей знайомить третя особа, необхідно дотримуватися
таких норм:
1. Представляють раніше:
а) невідомого або новоприбулого тим, хто зібрався;
б) чоловіка – жінці;
в) молодшого – старшому;
г) нижчого за рангом – вищому за службовим
становищем;
ґ) якщо Ви знайомите рівних за статусами людей,
представте першим того, кого менше знаєте, тому, кого
знаєте краще.
2. Якщо Ви представляєте особу, про неї необхідно
сказати:
а) ім'я, по батькові (у разі потреби) та прізвище особи;
б) під час представлення людей старшого віку варто
називати їхні титули і звання;
в) кілька слів неособистого характеру. До імені (по
батькові) та прізвища додається коротка довідка з переліком
позитивних рис, зазначенням роду занять, способу життя та
ін..
Відрекомендуватися самостійно має право лише чоловік,
і тільки у виняткових випадках.
Заочна форма представлення використовується в
особливих випадках, коли немає можливості звернутися до
описаної вище форми, іноді через надсилання візитної
картки.
В етикеті ділового спілкування одним із способів
вираження ввічливості, привернення уваги та встановлення
контакту зі співрозмовником є звертання: пані, пане,
громадянине, товаришу тощо. В українській мові звертання
має форму кличного відмінка. При цьому слід запам᾽ятати
такі правила:
~210~
1) жіночі та чоловічі імена, а також жіночі імена по
батькові на –а у кличному відмінку мають закінчення –о:
Олена – Олено, Микола – Миколо, Світлана Петрівна –
Світлано Петрівно.
2) жіночі імена на –ія у кличному відмінку мають
закінчення –є: Марія – Маріє, Валерія – Валеріє, Лідія –
Лідіє.
3) іменники на –я зі зменшувально-пестливим значенням
при звертанні мають закінчення –ю: Оля – Олю, Галя –
Галю, бабуся – бабусю, Леся – Лесю.
4) чоловічі та жіночі імена з основою на м᾽який
приголосний здебільшого на –я у кличному відмінку
закінчуються на –е: Ілля – Ілле, Катря – Катре, Настя –
Насте.
5) чоловічі імена на твердий приголосний та на –о мають
при звертанні закінчення –е: Максим – Максиме, Іван –
Іване, Дмитро – Дмитре, Петро – Петре.
Виняток становлять слова із суфіксами –ик, -ок, -к(о) та з
основою на г, к, х, ш, ч, які в кличному відмінку мають
закінчення –у: доповідач – доповідачу, позивач – позивачу,
полковник – полковнику, товариш – товаришу, Олег –
Олегу (у розмовно-побутовому спілкуванні можна
звертатися й Олеже). До цієї ж групи належать чоловічі
імена по батькові: Петрович – Петровичу, Вікторович –
Вікторовичу.
6) чоловічі імена із основою на м᾽який приголосний у
кличному відмінку мають закінчення –ю: Василь – Василю,
Анатолій – Анатолію, Андрій – Андрію.
У звертанні, що складається з кількох слів, варто
дотримуватися таких правил:
- у звертаннях, що складаються з двох загальних назв,
форму кличного відмінка мають найчастіше обидва слова,
хоча друге може вживатися і в називному відмінку:
пане директоре/пане директор, товаришу
полковнику/товаришу полковник;
- у звертаннях, які складаються із загальної та власної
назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: друже
Петре, пані Катерино;
~211~
- у звертаннях, що складаються із загальної назви і
прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна
назва, прізвище виступає у формі називного відмінка:
колего Сергійчук, пане Ковальчук, товаришу Петренко;
- у звертаннях, які складаються з двох власних назв,
форму кличного відмінка мають обидва слова: Іване
Івановичу, Ольго Іванівно.
З метою посилення шанобливого ставлення до особи,
якій адресоване звертання, можна додати такі прикметники:
шановний (-а), вельмишановний (-а), високоповажний (-а)
та інші.
Однак треба завжди пам`ятати, що вибір тієї чи іншої
форми звертання залежить передусім від комунікативної
ситуації, характеру стосунків і тональності спілкування.
6.7 Ділова бесіда
Ділова бесіда – міжособистісне спілкування, що

передбачає обмін думками, поглядами, інформацією,
зорієнтоване на розв’язання тієї чи іншої проблеми.
Основне завдання бесіди – викликати присутніх на розмову,
спонукати їх на викладення своїх позицій і думок.
Водночас бесіди в суспільно-політичній і державно-
правовій сферах є важливим інструментом комунікативної
практики, тому що мета дипломатії – усунення
розбіжностей, протиріч і сприяння розвитку дружнього
співробітництва між державами тощо.
Неофіційна бесіда відрізняється від офіційної
характером ситуації спілкування. Неофіційні бесіди можуть
проводитися без дотримання певних правил та
формальностей. Зрозуміло, що результати будь-якої бесіди
залежать від рівня підготовки, вміння мобілізувати і
правильно спрямувати свої знання та досвід, уміння слухати
співрозмовника, виділити головні аргументи положень, які
він висуває, і бути готовим виставити свої контраргументи та
докази.
Важко дати рекомендації для кожного виду бесід, але є
певні загальні закономірності, на які доцільно звернути
~212~
увагу. Успіх бесіди закладається задовго до її проведення.
Тому слід знати, що бесіда буде ефективною, якщо під час її
підготовки та проведення дотримуватися низки
рекомендацій фахівців.
1. Скласти психологічний портрет співрозмовника.
Корисно заздалегідь отримати певні відомості про свого
співрозмовника (склад сім’ї, особисті уподобання, інтереси,
хобі, політичні уподобання та ін.), щоб уміло
використовувати їх у процесі бесіди. Це безумовно
сприятиме встановленню добрих особистих стосунків із
співрозмовником.
2. Попередньо визначити тему й мету бесіди. Вивчити в
деталях усі обставини, документи, пов’язані з нею, щоб
досягти чіткого власного бачення в ній.
3. Визначити і детально продумати план майбутньої
розмови і домагатися його повної реалізації, для чого
потрібен досвід, який напрацьовується роками.
4. Чітко визначити черговість питань, які слід розглянути
під час бесіди. Доцільно заздалегідь опрацювати тактику
ведення бесіди (розпочинати бесіду з питань, у яких
співрозмовники є однодумцями, чергувати “позитивні” та
“негативні” питання, завершувати бесіду на “позитивній”
ноті).
5. Підготувати вагому аргументацію для захисту своїх
думок і поглядів щодо тієї чи іншої події, одночасно
готуючись до можливого спростування аргументів свого
співрозмовника.
6. Зрозуміло і переконливо висвітлювати питання, точно
формулювати думки. Для більш переконливого процесу
бесіди дуже важливо підкріплювати її прикладами і
фактами, взятими з офіційних джерел.
7. Уміло використовувати техніку формулювання
запитань.
8. Важливо розрахувати час, щоб мати його вдосталь
для обговорення основного питання і забезпечення ділової
частини бесіди, а не тільки її протокольного оформлення.
~213~
9. Ніколи не можна ставитися упереджено до свого
співрозмовника, спираючись на інформацію, отриману від
інших осіб, бо вона далеко не завжди буває об’єктивною.
10. Дуже важливо вести бесіду спокійним тоном, у
жодному разі не підвищуючи голосу і не виявляючи навіть
ознак якогось незадоволення чи роздратування, не
переривати співрозмовника. Нетактовність під час бесіди
може бути використана проти Вас.
При цьому спеціалісти називають основні типові
помилки, яких припускаються учасники ділових бесід:
1. Виявляють авторитарність, не зважають на думку
інших.
2. Ігнорують стан співрозмовника.
3. Не враховують мотиви стану співрозмовника.
4. Не виявляють інтересу до проблеми співрозмовника.
5. Не слухають співрозмовника.
6. Перебивають мовця.
7. Говорять, не впевнившись, що їх слухають.
8. Говорять довго, перетворюючи бесіду на «монолог».
6.7.1 Кадрова бесіда

Кадрову бесіду проводить керівник організації,
підприємства, установи з метою оцінити співробітника чи
претендента на посаду з погляду його відповідності
заміщуваній посаді, сформувати власну позицію для
ухвалення рішення.
Методику проведення кадрової бесіди під час прийому
особи на роботу досить точно визначив російський
дослідник Романов у книзі “Граматика ділових бесід”: “По
суті, будь-яка співбесіда під час прийому на роботу
зводиться до восьми основних (стрижневих, базових)
запитань і відповідних відповідей на них”. Автор пропонує
лише загальне формулювання запитань, яке у кожному
конкретному випадку буде уточнюватися:
1. Що ви за людина?
Керівник-інтерв’юер просить претендента розповісти про
себе.
2. Чому ви шукаєте роботу?
~214~
Керівникові важливо знати причини пошуку нової роботи,
логічність їх обґрунтування.
3. Чим ви можете бути корисні?
Керівник з’ясовує, наскільки претендент орієнтується у
справах організації, в якій він хоче працювати.
4. Які ви маєте позитивні риси?
Необхідно, щоб претендент підтвердив наявність
названих рис фактами з практичної діяльності. Доречно
запропонувати йому описати свою поведінку в одній із
конфліктних ситуацій, що виникала в організації.
5. Які ви маєте негативні риси?
Керівник з’ясовує ступінь відвертості, щирості
претендента на вакантну посаду, наскільки він психологічно
врівноважений.
6. Яким, на ваш погляд, повинен бути керівник?
Обережно потрібно ставитися до відповідей, у яких
претендент намагається продемонструвати поступливість,
безконфліктність.
7. Які ваші найбільші досягнення?
Якщо кандидат не може назвати хоча б один значний
успіх, то навряд чи він готовий до серйозної та
відповідальної роботи.
8. На яку зарплату ви можете претендувати?
Серйозний претендент, як правило, називає нижню і
верхню межі оплати.
Ці запитання не стосуються змісту майбутньої роботи,
тому, завершуючи розмову, варто запитати у претендента,
чи не хоче він обговорити ще якісь питання. Відповідь на це
запитання продемонструє ставлення кандидата до
майбутньої роботи.
Претендентові на посаду можна запропонувати
ознайомитися з посадовою інструкцією.
Успіх кадрової бесіди залежить від дотримання її
учасниками деяких норм поведінки:
1. Кадрову бесіду необхідно розпочинати точно у
визначений час. Претендента варто поінформувати про
місце, дату і час зустрічі.
~215~
2. Господар кабінету, де проводитиметься кадрова
бесіда, повинен піднятися назустріч претендентові на
посаду, який зайшов до приміщення, запропонувати сісти.
3. Варто заздалегідь визначити особливості просторової
організації спілкування під час кадрової бесіди. Наприклад,
якщо керівник залишатиметься за своїм робочим столом,
комунікативний процес матиме суто офіційний характер,
претендент на вакантну посаду почуватиметься менш
упевнено.
4. Керівникові варто допомогти співрозмовнику подолати
невпевненість, сором’язливість, ніяковість у незвичній
комунікативній ситуації. Необхідно створити атмосферу
доброзичливості, зацікавленості.
5. Керівник повинен звертатися до кандидата на
вакантну посаду на ім’я та по батькові.
Інша кадрова бесіда, що проводиться під час звільнення
працівника, ― це психологічно складний тип спілкування
для обох комунікантів, оскільки часто супроводжується
хвилюванням, клопотами, а іноді й конфліктом.
Спеціалісти радять під час таких кадрових бесід
дотримуватися відповідних норм етикету47:46:
1) не проводити таких бесід перед вихідними та
святковими днями;
2) бесіду краще проводити в кабінеті начальника, а не на
робочому місці працівника;
3) така бесіда не повинна бути тривалою (до 20 хвилин);
4) необхідно зняти психологічну напругу, що неодмінно
виникає під час такої бесіди, за допомогою стриманого,
коректного, доброзичливого тону спілкування.
6.7.2 Прийом відвідувачів

Прийом відвідувачів – це один із напрямів діяльності
керівника, на який зазвичай відводиться більшість його
робочого часу. Етикет вимагає від особи, яка проводить
бесіди такого типу, врахування, що відвідувач іде на прийом
4647?
Введенская Л. А. Риторика для юристов / Л. А. Введенская, Л.
Г Павлова. – М., 2005. – С. 183.
~216~
за власною ініціативою, сподіваючись, що його вислухають,
не зупинять, до його пропозиції чи прохання поставляться
уважно.
Питання, з якими відвідувачі звертаються до керівників,
можуть бути різними:
1) особистого характеру (поліпшення житлових умов,
підвищення зарплатні, надання відпустки тощо);
2) стосуватися суспільних інтересів (пропозиції про
удосконалення системи управління установи, проведення
виховної роботи тощо).
До організації та проведення керівником прийому
відвідувачів ставляться такі вимоги:
1. Прийом відвідувачів слід проводити у точно
визначений час.
2. Варто практикувати попередній запис на прийом.
3. Керівника не повинні відволікати інші відвідувачі,
телефонні дзвінки тощо.
4. Варто дати відвідувачеві можливість спокійно
викласти своє прохання або пропозицію, створивши
атмосферу невимушеної бесіди.
5. Необхідно враховувати характер відвідувачів, а також
те, що, йдучи на прийом, відвідувач, як правило,
хвилюється.
6. Керівник повинен уміти ставити запитання так, щоб
вони не передбачали односкладних відповідей типу “так”,
“ні”.
7. Керівникові варто тактовно підсумувати висновки
бесіди, дати їм оцінку.
8. Якщо питання вирішується позитивно, потрібно
сказати, які заходи буде вжито і встановити строки їх
виконання.
9. Якщо питання вимагає додаткового вивчення,
необхідно переконати в цьому відвідувача і запросити його
прийти ще раз.
10. Керівник не має права давати обіцянки, якщо немає
твердої впевненості у тому, що вони можуть бути виконані.
11. Керівник повинен слухати 60 – 70 % часу, а решту
часу говорити.
~217~
12. Керівникові під час розмови з відвідувачем не можна
переглядати газети чи журнали, гортати папери, які не
стосуються справи, постійно говорити по телефону,
дивитися вбік, стукати пальцями тощо.
6.7.3 Дисциплінарна бесіда

Дисциплінарна бесіда проводиться з працівниками, які
порушили правила внутрішнього розпорядку організації,
невчасно або недбало виконали завдання. Такі бесіди часто
замінюють адміністративні засоби покарання (зауваження,
догани тощо).
Проведення дисциплінарних бесід вимагає від керівника,
з одного боку, такту, почуття міри, а з другого – твердості,
наполегливості, принциповості. Головне завдання такої
бесіди – майбутня робота працівника, який чимось завинив.
1. На початку розмови потрібно працівникові дати
можливість висловитися.
2. Критикувати потрібно не особу, а її негативні вчинки.
Не потрібно проводити бесіду без належної підготовки:
всебічного вивчення ситуації, засобів запобігання порушень
дисципліни. Однак не можна її “відтягувати” довше, ніж на
48 годин з моменту вчинення порушення.
4. Бесіда про дисципліну – не вистава, а довірлива і
відверта розмова.
5. Не можна ухвалювати рішення заздалегідь.
6. Важливо погодити із працівником програму його
подальших дій і термін її реалізації.
~218~
6.8 Нарада як форма ділового спілкування
Нарада – це усна комунікативна взаємодія групи людей

(колективу), метою якої є вирішення виробничих питань на
підприємствах та в установах, управліннях і відомствах.
Наради – один із найефективніших способів обговорення
актуальних проблем і ухвалення рішень у всіх сферах
громадського та політичного життя. Завдяки їм усі члени
колективу мають змогу брати участь у розв’язанні
суспільних проблем. Учасники наради обмінюються
досвідом, думками, поглядами, а голова наради,
висловлюючи свої думки і погляди, забирає часу не більше,
ніж інші її учасники.
Залежно від питань, які потрібно розглянути, наради
поділяються на:
1. Проблемні – проводяться у невеликому колі
спеціалістів або компетентних осіб, щоб знайти оптимальне
управлінське вирішення обговорюваних питань.
2. Інструктивні – організовують безпосередньо
керівники з метою доведення до відома працівників
загального завдання.
3.Оперативні – скликають для отримання інформації
про поточний стан справ. Проводяться у точно визначені дні
і години.
Функцію організатора комунікативного процесу учасників
наради виконує голова наради. Неправильні дії голови
наради роблять її непродуктивною, спричиняють втрату
авторитету керівника.
Успішному проведенню наради сприяє дотримання таких
правил:
1. Ретельна попередня підготовка.
2. Попередня поінформованість учасників наради про
порядок денний.
3. Умілі дії голови протягом наради.
4. Тривалість наради не повинна перевищувати півтори
– дві години.
5. Участь у нараді тільки причетних до ситуації, що
обговорюється.
~219~
6. Змінний склад учасників, тобто особи, не причетні до
обговорення визначених питань, можуть залишити нараду.
7. Оптимальна кількість учасників – 10–12 осіб.Однак не
виключено, що при вирішенні деяких важливих проблем
дискусія навіть між 2–3 фахівцями може дати вагомі
результати. Якщо кількість учасників перевищує 16–18 осіб,
то не всі матимуть змогу взяти участь в обговоренні. Якщо
учасників більше 20-ти, можна поділити їх на дві групи для
обговорення обраної проблеми, а потім об’єднати висновки
обох груп.
8. Приміщення, пристосоване до проведення нарад.
9. За кожним пунктом дискусії треба підбивати підсумки.
10. Наприкінці наради слід узагальнити висновки, а якщо
будуть поставлені завдання, то до кожного з них слід
додати: що треба зробити; хто що робитиме; термін
виконання дорученої справи.
11. Наради треба запротоколювати.
12. Виконання поставлених завдань має бути вчасно
проконтрольоване.
Обов’язки голови наради:
1. Заздалегідь чітко визначити тему і мету наради.
2. Чітко сформулювати предмет обговорення.
3. Говорити чітко та коротко самому і вимагати того ж від
тих, хто виступає.
5. Виносити на наради ті питання, які не можна
розв'язати у робочому порядку.
6. Стежити за дотриманням регламенту наради: 5–7
хвилин кожному на виступ.
Порядок денний наради має містити таку інформацію:
- тема наради;
- мета наради;
- перелік обговорюваних питань;
- час початку і закінчення наради;
- місце проведення;
- прізвища доповідачів, співдоповідачів,
відповідальних за підготовку питань;
- час, відведений на кожне питання;
~220~
- місце і час, де можна ознайомитися з матеріалом з
кожного питання.
Під час наради голова не повинен:
1. Вести телефонні розмови.
2. Переглядати, підписувати які-небудь документи.
3. Висловлювати свою позицію щодо обговорюваної
проблеми на початку наради, до того, як це зроблять інші.
4. Застосовувати негативні формулювання, наприклад:
«Якщо зробимо це по-вашому, нам перепаде».
6.9 Культура службового телефонного діалогу
Телефон – один із найефективніших засобів зв’язку,

спосіб налагодження офіційних ділових контактів між
людьми та установами, спосіб підтримання приватних
зв’язків.
Телефонна розмова може виступати й однією з робочих
форм переговорного процесу. Але, на відміну від
виробничих, комерційних та інших структур, де загальна
домовленість може бути досягнута по телефону, у
дипломатичній практиці телефонна розмова, як правило,
проводиться лише для з’ясування чи уточнення окремих
питань.
Телефонна розмова – один із видів усного мовлення, що
характеризується специфічними ознаками, зумовленими
екстрамовними причинами:
 відсутність візуального контакту між
співрозмовниками, тобто виключення передачі інформації
через міміку, вираз очей, жести тощо;
 обмеженість у часі;
 можлива наявність технічних перешкод.
Слід брати до уваги, що досить часто неякісний зв’язок,
зовнішній шум, дефекти вимови співрозмовника тощо
ускладнюють спілкування, призводять до появи
надлишкової інформації (перепитування, повторення).
Спілкування може ускладнитися через невміння
співрозмовників висловлюватися стисло, простими
реченнями. Тому при веденні телефонної розмови особливо
~221~
важливим є широке використання лексичних можливостей
ділової мови. Цим зумовлюються стереотипні одиниці
мовного етикету, які застосовуються у телефонних
розмовах.
Вимоги до мовлення:
1. Чіткість, ясність, лаконічність, послідовність
викладення інформації, уникання зайвих подробиць.
2. Дозована передача інформації при викладенні
багатоаспектного питання. Слід вчасно робити паузи та
витримувати їх (телефонна розмова – не монолог, а діалог).
3. Чітка артикуляція, темп мовлення – рівний, тон –
спокійний.
4. Називати співрозмовника на ім'я та по батькові. У
розмові про третю особу слід теж називати її на ім’я та по
батькові, або за прізвищем; повторювати «він» або «вона» –
неввічливо.
5. Уникати категоричності. Тон розмови має бути
доброзичливим.
6. Завжди стисло підсумовувати бесіду, називати ще раз
домовленості, яких досягли.
Правила ведення службового телефонного діалогу

1. На початку розмови слід перепитати, чи не заважаєте
ви і чи можуть приділити вам кілька хвилин.
2. Якщо телефон механічно відключився, вдруге набирає
номер ініціатор розмови.
3. Передавати стороннім телефони знайомих можна
лише за згоди останніх.
4. Навіть гарним знайомим після 22-ї години не
телефонують. Краще не турбувати телефонними розмовами
співробітників у вихідні дні.
5. Якщо на 5–6 сигнал вам ніхто не відповідає, варто
покласти слухавку.
6. Не тактовно вітати по телефону з днем народження
літню людину, запрошувати людей похилого віку на весілля,
дякувати за подарунок чи послугу, якщо є можливість
зробити це особисто.
~222~
7. Не варто телефонувати з особистих питань із
службового телефону.
8. Ініціатива закінчення розмови належить, як правило,
тому, хто зателефонував, але якщо посада співрозмовника
вища, то слід дати можливість закінчити розмову саме йому.
Запис телефонної розмови повинен бути викладений
ясно, чітко, без двозначностей. Цьому мають сприяти
нотатки, які робляться під час розмови, зокрема, коли
йдеться про конкретні дати, цифри, прізвища. При цьому
запис телефонної розмови проводиться з дотриманням
певної форми, згідно з якою в обов’язковому порядку
необхідно зазначити:
– посаду, прізвище, ім’я та по батькові співрозмовника;
– країну, місце, тривалість розмови, за чиєї ініціативи
вона відбувалася.
Запис телефонної розмови може супроводжуватися
службовою запискою чи листом, що містить висновки та
конкретні пропозиції щодо ефективного використання
отриманої інформації в оперативній роботі.
~223~
Основна
1. Абрамович С. Д. Риторика загальна та судова /
Абрамович С. Д., Молдован В. В. та інші – К.: Юрінком,
2002. – 416 с.
2. Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції: мова та
етика ділової комунікації / Н. В. Ботвина. – К., 2002.
3. Вербич С. О. Спілкуйся українською: практичні
поради з офіційного мовлення: навч. посіб. / С. О. Вербич. –
К.: МОН України, Київський інститут перекладачів, 2011.
4. Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий
тлумачний словник лінгвістичних термінів / Єрмоленко С. Я.,
Бибик С. П., Тодор О. Г.; за ред. С.Я.Єрмоленко. – К.:
Либідь, 2001. – 223 с.
5. Загнітко А. П. Українське ділове мовлення:
професійне і непрофесійне спілкування / А. П. Загнітко, І. Г.
Данилюк. – Донецьк: ВКФ «БАО», 2004. – 480 с.
6. Зубенко Л. Г. Культура ділового спілкування / Л. Г.
Зубенко, В. Д. Нємцов. – К.: Ексоб, 2002. – 200 с.
7. Леонтьев А. А. Речь в криминалистике и судебной
психиатрии / Леонтьев А. А., Шахнарович А. М., Батов В. И.
– М.: Наука, 1977. – 62 с.
8. Мацько Л. І. Риторика / Л. І. Мацько, О. М. Мацько. –
К.: Вища школа, 2003. – 311 с.
9. Онуфрієнко Г. Риторика у практичних завданнях для
юристів / Г. Онуфрієнко. – Запоріжжя: ЗЮІ, 2002. – 307 с.
10. Резніченко В. І. Довідник-практикум офіційного,
дипломатичного, ділового протоколу та етикету / В. І.
Резніченко, І. Л. Михно. – К.: Рідна мова, 2003. – 479 с.
11. Сербенська О. А. Культура усного мовлення.
Практикум / О. А. Сербенська. – К.: Центр навчальної
літератури, 2004. – 216 с.
Додаткова
1. Баркер А. Как улучшить навыки общения /
Алан Баркер. – СПб.: Нева, 2003. – 224 с.
2. Бугай Н.І. Український етикет: Посіб. Для дітей
та дорослих / Н. І. Бугай. – К. : Бібліотека українця, 2000. –
264 с. – (Бібліотека українця).
~224~
3. Введенская Л. А. Культура и искусство речи /
Л. А. Введенская, Л. Г. Павлова. – Ростов н/Д.: Феникс,
1995. – 448 с.
4. Зубенко Л. Г. Ораторське мистецтво: практик.
посіб. / Л. Г. Зубенко. – К.: Довіра, 2002. – 96 с.
5. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового
спілкування: навч. посіб. / В. Я. Зусін. – 2-ге вид., перероб. і
доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с.
6. Карнеги Д. Как выработать уверенность в
себе и влиять на людей, выступая публично / Дейл Карнеги.
– М.: Прогресс, 1995. – 448 с.
7. Ковалевська Т. Ю. Основи ефективної
комунікації: навч. посібник / Т. Ю. Ковалевська, С. А.
Бронікова. – Одеса: Фенікс, 2008. – 140 с.
8. Кохтев Н. Н. Ораторская речь: Стиль и
композиция / Н. Н. Кохтев. – М.: изд-во МГУ, 1992. – 176 с.
9. Куньч З. Риторичний словник / Зоряна Куньч.
– К.: Рідна мова, 1997. – 341 с.
10. Почепцов Г. Г. Семиотика / Г. Г. Почепцов. –
М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2002. – 432 с.
11. Почепцов Г. Г. Имиджелогия: теория и
практика / Г. Г. Почепцов. – К.: АДЕФ-Україна, 1998. – 287 с.
12. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации / Г. Г.
Почепцов. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2001. – 656 с.
13. Романов А.А. Грамматика деловых бесед /
А.А. Романов. – Тверь: Фамилия, 1995. – 239 с.
14. Сагач Г. М. Риторика / Г. М. Сагач. – К.:
ІнЮре, 2000. – 148 с.
15. Сліпушко О. Українська мова й етапи кар'єри
ділової людини. Короткий словник бізнесмена / О. Сліпушко.
– К.: Криниця, 1999. – 199 с.
16. Хоменко І. В. Еристика: мистецтво полеміки / І.
В. Хоменко.– К.: Юрінком 2001.–192 с.
Чулінда Л. І. Риторична майстерність: Посіб. / Л. І.
Чулінда, І. С. Паримський; Нац. акад. зовніш. торгівлі. – К.:
Юрінком Інтер, 2000. – 79 с.
~225~
1. Дайте визначення поняття «орфоепія».

2. Назвіть головні причини відхилень від норм
української літературної вимови.
3. Наведіть приклади реалізації норм вимови голосних
звуків української мови.
4. Наведіть приклади реалізації норм вимови
приголосних звуків української мови.
5. Охарактеризуйте фонологічні засоби милозвучності
української мови.
6. Охарактеризуйте акцентуаційні норми української
мови.
7. Назвіть видатних ораторів античності, середньовіччя.
З’ясуйте, який внесок вони зробили у розвиток риторики.
8. Імена яких відомих судових діячів і ораторів ви можете
назвати? Який їхній внесок в ораторське мистецтво юриста?
9. Проаналізуйте риторичну спадщину А. Коні,
10. З’ясуйте специфіку риторичного стилю Ф. Плевака.
11.Проаналізуйте риторичний доробок
П. Пороховщикова.
12. Назвіть етапи підготовки публічної промови.
13.Проаналізуйте особливості роботи над структурно-
композиційними елементами промови.
14. Назвіть особливості взаємоузгодження логічного та
емоційного компонентів промови.
15. Назвіть типи промов за способом виголошення.
16. Які методи використовує сучасна політична
риторика?
17. Назвіть особливості телефонної розмови та кадрових
бесід різних типів.
18. Охарактеризуйте особливості поведінки учасників
кадрових бесід різних типів.
19. Які вам відомі етикетні правила і форми привітання,
представлення?
20. Проаналізуйте вимоги до організації та проведення
ділової бесіди.
~226~
21. Назвіть правила вживання кличного відмінка при
звертанні.
22. Назвіть типи нарад.
23. Визначте передумови успішного проведення наради.
24. Назвіть обов’язки голови наради, сформулюйте
вимоги до його поведінки.
~227~
БЛОК ІІ. ПРАКТИКА
І. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
Підсумковий тест № 1
1. Державними мовами в Україні є:
а) українська;
б) українська та російська;
в) російська;
г) усі мови національних меншин України.
2. Поняття "мова міжнаціонального спілкування"
означає:
а) синонім до "міжнародної мови";
б) мову-посередник, обрану для спілкування у
багатонаціональній державі;
в) мову, що використовується в особистому спілкуванні
представників різних націй;
г) одну зі світових мов.
3. Українське законодавство, яке регулює питання
мовної політики, визначає що:
а) держава надає можливість особистості з метою
втілення своїх прав людини самостійно обирати мову
спілкування;
б) держава дбає про задоволення національно-
культурних і мовних потреб українців, які проживають за
межами держави;
в) Україна забезпечує вивчення державної мови всіма
особами, які цього бажають;
г) на державному рівні дозволяється замінити у процесі
навчання українську мову на будь-яку мову національних
меншин України.
4. Якими шляхами має йти процес законотворення в
галузі мовної політики, щоб Україну визнавали як
демократичну державу на міжнародному рівні:
а) надання статусу державної іншим, найбільш
розповсюдженим на певних територіях мовам (наприклад,
кримськотатарській);
~228~
б) поступового переходу на українську мову в усіх
сферах життєдіяльності, включаючи особисте життя людей;
в) подальшого розвитку державної мови і сфер її
функціонування за умови шанобливого ставлення до інших
мов;
г) загальної відмови від державної мови.
5. Вибір мови повсякденного спілкування:
а) встановлюється Конституцією України;
б) є невід'ємним правом самих громадян;
в) встановлюється міжнародно-правовими
документами;
г) підтверджується нотаріально завіреними довідками.
6. Під державною мовою розуміють:
а) мову більшості населення країни;
б) традиційну мову, яка функціонує на певній території;
в) правовий статус певної мови, закріплений на
законодавчому рівні з метою використання її у всіх сферах
офіційного життя держави;
г) мову, визначену шляхом опитування думки
населення на референдумі.
7. Конституція України щодо питань мовної політики
вважається однією з найдемократичніших у світі, тому що:
а) не звертає особливої уваги на обов'язкове
використання державної мови;
б) забезпечує демократичні засади для
функціонування державної мови;
в) розрізняє ступінь розповсюдженості мов по території
України;
г) гарантує працевлаштування і рівень заробітної плати
залежно від знання державної мови.
8. Основними ознаками літературної мови є такі:
а) унормованість, функціонування у галузі державної і
політичної діяльності, наявність територіальних діалектів,
наявність усної та писемної форм існування;
б) унормованість, наявність усної і писемної форм
існування, функціонування у галузі державної і політичної
діяльності, наявність територіальних діалектів;
~229~
в) наддіалектна форма існування, унормованість,
наявність усної і писемної форм існування,
поліфункціональність, стилістична диференціація.
9. Сукупність загальноприйнятих правил реалізації
мовної системи, закріплених у процесі суспільної
комунікації, це:
а) орфографічні правила;
б) мовні норми;
в) граматичні правила.
10. Функціональний стиль – це:
а) різновид національної мови, що є засобом
спілкування у географічно обмежених мовленнєвих
колективах;
б) варіант літературної мови, використання якого
зумовлене сферою спілкування, змістом і метою
висловлювання;
в) властивий художникові слова чи іншому носієві
мови стиль, який стає об’єктом дослідження лінгвістів.
11. Обговорення, відстоювання та пропаганда важливих
суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку –
мета мовлення:
а) розмовного стилю;
б) масової інформації;
в) офіційно-ділового стилю.
12. Мовними особливостями офіційно-ділового стилю є:
а) використання канцелярської лексики, широке
вживання готових словесних формул, переважання простих
ускладнених синтаксичних конструкцій;
б) використання суспільно-політичної лексики,
переважання складних речень, гранично точний виклад,
часте вживання прислівників і прикметників;
в) широке застосування слів у переносному значенні,
гранично точний виклад, переважання простих ускладнених
синтаксичних конструкцій.
13. Поєднання інформативних і впливових компонентів,
оцінність, емоційність, точність, логічність, офіційність, – це
ознаки:
а) розмовно-побутового стилю;
~230~
б) офіційно-ділового стилю;
в) масової інформації;
14. Велика кількість термінів і слів з абстрактним
значенням, застосування складних синтаксичних
конструкцій, уживання слів у прямому значенні – це ознаки
стилю:
а) офіційно-ділового;
б) наукового;
в) конфесійного.
15. Широке використання готових словесних формул,
трафаретів:
а) порушення норм адміністративно-канцелярського
підстилю офіційно-ділового стилю;
б) відповідає нормам адміністративно-канцелярського
підстилю офіційно-ділового стилю;
в) один із напрямів ускладнення ділового мовлення.
1. Документ – це:
а) друкована стандартна форма ділового папера з
реквізитами, що містять постійну інформацію;
б) основний вид ділового мовлення, що фіксує і
передає інформацію, підтверджує її достовірність,
об’єктивність;
в) сукупність реквізитів, розташованих у певній
послідовності.
2. До групи документів за походженням належать:
а) індивідуальні;
б) вихідні;
в) службові;
3. За місцем виникнення виокремлюють такі види
документів:
а) зовнішні;
б) вхідні;
в) стандартні;
4. Змінний реквізит, який містить інформацію про
подальшу роботу з документом, – це:
а) гриф погодження;
~231~
б) резолюція;
в) підтвердження;
г) гриф затвердження.
5. До групи документів за складністю належать:
а) індивідуальні документи;
б) прості документи;
в) службові документи.
6. У складній заяві зазначається:
а) перелік документів, які додаються до заяви з метою
підтвердження правомірності висловленого у ній прохання;
б) гриф обмеженого доступу до документа;
в) відмітка про засвідчення копій.
7. Характеристика – це:
а) документ, у якому в офіційній формі викладено
громадську думку про працівника як члена колективу і який
складається на його вимогу або письмовий запит іншої
установи для подання до цієї установи;
б) документ, у якому подаються короткі відомості про
навчання, трудову діяльність та професійні успіхи й
досягнення особи, яка його складає;
в) документ, у якому коротко викладаються особисті,
освітні, професійні відомості про особу.
8. За походженням характеристика – це:
а) стандартний документ;
б) офіційний документ;
в) особистий документ.
9. Особисту заяву оформляють:
а) від руки на бланку установи;
б) друкують на бланку установи;
в) від руки в одному примірнику;
г) від руки у двох примірниках.
10. Відомості про особу, якій видається характеристика,
викладають:
а) у хронологічній послідовності;
б) у будь-якій послідовності;
в) у послідовності, що зумовлюється ступенем
важливості тієї чи іншої інформації.
11. У тексті резюме бажано не зазначати:
~232~
а) мету складання документа;
б) розмір заробітної плати;
в) ділові якості особи;
г) досвід роботи;
12. У тексті автобіографії зазвичай не зазначають:
а) домашню адресу;
б) короткі відомості про склад сім`ї;
в) відомості про навчання;
г) місце народження;
13. Виклад інформації в автобіографії-документі має:
а) довільну форму;
б) зворотний порядок;
в) хронологічний порядок.
14. Група реквізитів та їх постійних частин, відтворена на
бланку документа як єдиний блок, – це:
а) бланк;
б) формуляр-зразок;
в) штамп.
15. На бланках дату підписання документа ставлять:
а) під текстом зліва;
б) у правій верхній частині під назвою виду документа і
заголовком;
в) у лівій верхній частині разом з індексом на
спеціально відведеному для цього місці.
16. Гриф погодження – це:
а) внутрішнє узгодження документа;
б) зовнішнє узгодження документа;
в) узгодження документа з підрозділами та
службовими особами установи.
17. Витяг з протоколу – це:
а) фіксація перебігу і результатів проведених засідань;
б) відтворення частини протоколу з окремого питання;
в) відтворення всього протоколу;
18. За призначенням розрізняють такі види документів:
а) службові;
б) довідково-інформаційні;
в) прості.
~233~
19. Друкована стандартна форма документа з
реквізитами, що містять постійну інформацію – це:
а) формуляр-зразок;
б) документ;
в) бланк.
20. Договір – це:
а) юридичний документ, укладений за ініціативи однієї
сторони і нею засвідчений, для ведення торгово-
економічних операцій;
б) належним чином оформлений документ, у якому
зафіксовано взаємне зобов’язання, угоду про взаємодію,
права та обов’язки між двома чи кількома юридичними або
фізичними особами;
в) домовленість двох або трьох фізичних осіб про
виконання торговельних, господарських дій, банківських
операцій з метою отримання спільного прибутку.
21. Розрізняють такі два основні типи договорів:
а) договори про банківські справи та договори про
торговельні справи;
б) договори з господарської діяльності і трудові
договори;
в) договори з банківської діяльності й трудові договори.
22. Обов’язковими реквізитами господарських договорів
є:
а) заголовок, дата, місце укладання, текст, юридичні
адреси сторін договору, підписи, назва виду документа,
номер, печатки, вказівка на додатки;
б) заголовок, номер, індекс, дата, місце укладання,
текст, юридичні адреси сторін договору, підписи сторін,
печатки, вказівка на форс-мажорні обставини, вказівка на
додатки;
в) назва виду документа, індекс, номер, дата, місце
укладання, текст, юридичні адреси сторін договору, підписи
сторін, вказівка на додатки.
23. Підписи сторін, що уклали господарський договір,
розташовуються:
а) один під одним у послідовності, що відповідає
посаді;
~234~
б) під текстом праворуч із розшифруванням, яке
береться у дужки;
в) на одному рівні.
24. У тексті договору назви сторін, між якими
укладається договір, пишуться:
а) з великої літери у лапках;
б) з малої літери у лапках;
в) з великої літери.
25. Договір з господарської діяльності – це:
а) належним чином оформлений документ, у якому
зафіксовано взаємне зобов’язання, угоду про взаємодію,
права та обв’язки між двома чи кількома юридичними або
фізичними особами;
б) один із необхідних для організації й функціонування
на правах, що не суперечать чинному законодавству,
документів;
в) документ, у якому фіксується угода між сторонами
про встановлення ділових відносин, пов’язаних із
господарською діяльністю, і які регулюють ці відносини.
1. Слова гривня – гривна, афект – ефект, індійці –
індіанці – це:
а) пароніми;
б) синоніми;
в) антоніми.
2. Пароніми – це:
а) слова чи словосполучення, що позначають поняття
спеціальної галузі знань або діяльності;
б) назви понять, спільні за основними лексичними
значеннями, але відмінні відтінками цього значення або
емоційно-експресивними чи стилістичними можливостями;
в) слова, подібні за структурою і вимовою, але відмінні
за значенням.
3. Назви понять, спільні за основними лексичними
значеннями, але відмінні за відтінками цього значення або
емоційно-експресивними чи стилістичними можливостями –
це:
~235~
а) синоніми;
б) антоніми;
в) багатозначні слова.
4. Ознакою термінів є:
а) наявність дефініції;
б) експресивне забарвлення;
в) можливість міжмовної омонімії.
5. Юридичний термін – це:
а) загальнонародне слово, що використовується в
юридичній сфері;
б) будь-яке слово, зрозуміле кожному носієві
української мови;
в) мовна одиниця (як слово, так і словосполучення),
яка застосовується у правничій сфері для передачі
юридичних понять через спеціальні слова або спеціальні
значення загальнонародних слів.
6. Виберіть серед поданих варіантів перелічених вимог
до терміна неправильний:
а) термін повинен бути точним;
б) термін може мати емоційне забарвлення;
в) термін повинен бути однозначним.
7. Українську юридичну та економічну термінологію
становлять слова:
а) тільки українського походження;
б) слов'янського походження;
в) інтернаціоналізми;
г) і українські, і запозичені слова.
8. Термін відрізняється від загальновживаного слова
тим, що:
а) термін – це цілком офіційна, узаконена назва
певного поняття, а слово – напівофіційне, сферою уживання
його є, як правило, усне побутово-професійне мовлення;
б) терміни утворюють єдину систему, слова –
сукупність внутрішньо не пов’язаних елементів;
в) термін базується на чіткому визначенні поняття, на
дефініції, слово – ні.
~236~
9. Серед порушень лексико-семантичних норм наукового
мовлення є:
а) уживання слів у прямому значенні;
б) уживання синонімів;
в) тавтологія і плеоназм.
10. За вживанням у різних сферах спілкування терміни
бувають:
а) загальнонаукові, міжгалузеві, вузькоспеціальні;
б) двокомпонентні, трикомпонентні, багатокомпонентні;
в) прості, складні.
1. Визначте, яке зі словосполучень відповідає морфологічним
нормам української мови:
А Б
1 висловлений тезис висловлена теза
2 економічний кризис економічна криза
3 особиста підпис особистий підпис
4 давня літопись давній літопис
5 науковий ступінь наукова ступінь
6 цінний рукопис цінна рукопись
7 сильна біль сильний біль
8 активний продаж активна продажа
9 підносити до степені підносити до степеня
10 новий кафель нові кахлі
2. Виберіть правильну відмінкову форму числівника:

А Б
1 ста двадцяти стам двадцятьом
2 шестидесяти сімом шістдесяти семи
3 вісімдесятьома вісьмома восьмидесятьма вісьма
4 два мільйони сто тисяч два мільйони сто тисяч
дев`ятисотий дев`ятсотий
5 вісімнадцятьма вісьманадцятьма
6 дев`яноста п`ятьом дев`яносто п`ятьом
7 три цілих шести десятих трьох цілих шести десятих
8 одинадцятьом тисячам одинадцяти тисячам
9 на сороках тисячах на сорока тисячах
10 вісімста п`ятидесяти восьмистам п`ятдесяти
~237~
одному одному
3. Виберіть правильний варіант (чи правильні варіанти)
узгодження числівника з іменником:
А Б
1 одне слова одного слова
2 два аркуша два аркуші
3 три чисті сторінки три чистих сторінок
4 одинадцять кілометри одинадцять кілометрів
5 півдев᾿ятого пів на дев᾿яту
6 з Восьмим березня! З Восьмим березнем!
7 без двадцяти два за двадцять хвилин друга
8 двадцять хвилин третього двадцять хвилин на третю
9 вісімдесятьом студентам восьмидесяти студентам
10 два адвоката два адвокати
4. Виберіть варіант слововживання, який відповідає всім

мовним нормам сучасної української мови:
А Б
1 завідуючий кафедрою завідувач кафедри
2 голова наради головуючий на нараді
3 охочий бажаючий
4 відстаючий відсталий
5 початкуючий початківець
6 пануюча ідея панівна ідея
7 подорожуючий подорожній
8 зворушливий виступ хвилюючий виступ
9 керуючий відділом керівник відділу
10 на порядок денний на порядок денний винесено
винесено слідуючі питання
5. Виберіть варіант перекладу з російської мови

словосполучення мероприятия по усовершенствованию,
що відповідає нормам вживання прийменників:
а) заходи по удосконаленню;
б) заходи відносно удосконалення;
в) заходи щодо удосконалення.
6. Виберіть правильний варіант перекладу з російської

мови словосполучення проживать по улице Некрасова:
а) мешкати по вулиці Некрасова;
~238~
б) проживати по вулиці Некрасова;
в) проживати на вулиці Некрасова.
7. Виберіть правильний варіант перекладу з російської
мови словосполучення согласно программе конференции:
а) відповідно програмі конференції;
б) відповідно з програмою конференції;
в) відповідно до програми конференції.

словосполучення в соответствии с приказом, що
відповідає нормам вживання прийменників:
а) згідно з наказом;
б) у відповідності з наказом;
в) згідно до наказу.
словосполучення в зависимости от обстоятельств, що
відповідає нормам вживання прийменників:
а) залежно від обставин;
б) у залежності від обставин;
в) в залежності від обставин.
10. Виберіть правильний варіант синтаксичної конструкції:

А Б
1 Ми не повинні проходити Ми не повинні проходити
повз тих недоліків повз ті недоліки
2 Вчитися на українській мові. Вчитися українською мовою
3 Дані експертизи Дані експертизи заперечують
заперечують причетність... про причетність ...
4 Він ігнорує думкою членів Він ігнорує думку членів
колективу. колективу.
5 Нехтувати мовним Нехтувати мовне
оформленням документа. оформлення документа.
6 Запобігати помилок. Запобігати помилкам.
7 Положення про конкурс по Положення про конкурс
створенню кращих робіт з ... на кращу роботу з ...
8 Зустрітися біля пам’ятника Зустрітися біля пам’ятника
Шевченка. Шевченкові.
9 Документ датований Документ датований
двадцять шостим вереснем. двадцять шостим вересня.
~239~
10 При будь-яких обставинах За будь-яких обставин
Підсумковий тест №5
1. Логічний компонент публічного виступу ґрунтується
на:
а) законах формальної та неформальної логіки;
б) логічності побудови тексту промови;
в) принципах послідовності та єдності структурних
компонентів промови;
г) принципах індукції та дедукції.
2. Емоційний компонент промови зорієнтований на:
а) емоційний стан оратора;
б) слухацьку аудиторію;
в) зміст промови;
г) тему промови.
3. Компонентами структури промови є:
а) вступ, головна частина, висновок;
б) зачин, головна частина, висновок;
в) початок, продовження, закінчення;
г) зачин, головна частина, кінцівка.
4. Зачин промови – це:
а) початок промови, у якому оголошується її тема,
актуальність, мета, завдання;
б) привітання до слухачів і звернення до них;
в) висвітлення короткого змісту промови;
г) компонент виступу, який привертає увагу слухачів і
часто не пов’язаний зі змістом промови.
5. Метою вступу публічного виступу є:
а) привернення уваги слухачів до оратора;
б) підготовка слухачів до сприйняття основної
інформації;
в) ознайомлення слухачів з планом публічного виступу;
г) встановлення психологічного контакту оратора зі
слухачами.
6. Етапами підготовки публічного виступу є:
а) вступ, головна частина, висновки;
б) вибір теми, складання плану, збирання матеріалу,
запис промови, тренування;
~240~
в) формулювання вступу, основної частини та
висновків;
г) вибір об’єкта промови, написання її чорнового
варіанта, перевірка та редагування, підготовка остаточного
варіанта.
7. Імпровізована промова – це:
а) промова, виголошена без очевидної підготовки на
тему, в якій добре обізнаний оратор, що має навички
спілкування з аудиторією;
б) промова, яку оратор повинен виголосити без
підготовки в екстремальній ситуації;
в) промова на цікаву для слухачів тему, яку оратор
виголошує без продумування.
8. Емоційний компонент домінує у таких композиційних
елементах публічного виступу:
а) головна частина;
б) зачин і вступ;
в) головна частина і висновок;
г) висновок в інформативних промовах.
9. Композиція публічного виступу відрізняється від його
структури тим, що:
а) розрахована переважно на враження, які повинний
викликати виступ у слухачів;
б) зорієнтована на зміст промови;
в) нічим не відрізняється.
10. Однією з етикетних норм привітання є:
а) жінка першою вітається з чоловіком;
б) чоловік першим вітається з жінкою;
в) якщо жінка проходить повз групу людей чи коли
приєднується до цієї групи, першим вітається чоловік.
11. Представляють раніше:
а) невідомого або новоприбулого тим, хто зібрався;
б) жінку – чоловікові;
в) старшого – молодшому;
г) вищого за службовим становищем – нижчому за
рангом.
12. Ініціатива закінчення телефонної розмови належить:
а) тому, кому зателефонували;
~241~
б) тому, хто телефонував;
в) будь-кому.
13. Підручник із судового красномовства «Мистецтво
промови на суді» написав:
а) П.С. Пороховщиков;
б) Ф. Н. Плевако;
в) В.В. Вересаєв;
г) А.Ф. Коні.
14. Під час кадрової співбесіди питання майбутньої
зарплати працівника:
а) обговорюється;
б) не обговорюється;
в) обговорюється лише з ініціативи роботодавця;
г) обговорюється лише з ініціативи майбутнього
працівника.
15. Попередній запис на прийом до керівника:
а) варто практикувати;
б) є ознакою бюрократизму;
в) залежить від ініціативи керівника.
16. Під час прийому відвідувачів керівник повинен
говорити:
а) 60 – 70 % часу;
б) 50 % часу;
в) 30 – 40 % часу.
17. Під час дисциплінарної бесіди:
а) починає аналіз ситуації керівник;
б) на початку розмови потрібно дати можливість
висловитися працівникові;
в) варто залучити до розмови третіх осіб.
18. Наради, що проводяться у невеликому колі
спеціалістів або компетентних осіб з метою пошуку
оптимального вирішення проблемних питань, – це:
а) проблемні наради;
б) інструктивні наради;
в) оперативні наради.
~242~
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ І ВПРАВИ
І. Виберіть правильний варіант, поставивши знак +
1. Виберіть правильний варіант побудови
словосполучення…
А) пам`ятник Тараса Шевченка . ..
Б) пам`ятник Тарасу Шевченку . ..
В пам`ятник Тарасові Шевченку . ..
2. Виберіть правильний запис слів ….
А) мінімаркет, спорттовари, внутрішньо-ринковий . ..
Б) суспільно корисний, по батькові, будь ласка . ..
В) кон`юктура, хобі, по-третє. . ..
3. Виберіть правильний словесно-цифровий запис
дати...
А) двадцяте вересня 2003 р. . ..
Б) 20 вересня 2003 року . ..
В) двадцяте вересня 2003 року . ..
4. Виберіть правильний варіант узгодження
числівника з іменником...
А) півтора відсотки, два документи . ..
Б) три заліка, шість кілограмів . ..
В) два іспити, півтораста кілометрів . ..
5. Визначте, яке звертання записано правильно ….
А) пан професор . ..
Б) шановний доповідачу . ..
В) шановна Любов Іванівно . ..
словосполучення...
А) враження від людини . ..
Б) відповідно з новим законом . ..
В) згідно з цим розпорядженням . ..
7. Виберіть рядок, у якому прийменник по вжито
правильно ...
А) брат по матері, по нашим даним . ..
Б) по закінченню занять, наказ по університету . ..
В) піти по довідку, дивитися по телебаченню . ..
~243~
8. Виберіть правильну відповідь на запитання:
«Котра година?»
А) десять двадцять . ..
Б) без десяти одинадцята . ..
В) одинадцята десять . ..
9. Виберіть правильний початок заяви.
А) Я, Коваленко Іван, прошу дозволити мені достроково
скласти зимову сесію . ..
Б) Прошу дозволити мені достроково скласти зимову сесію
. ..
В) Дозвольте мені достроково скласти зимову сесію . ..
10. Виберіть правильну відмінкову форму
числівника.
А) видали дипломи трьомстам п`ятидесятьом студентам
. ..
Б) видали дипломи трьомстам п`ятдесятьом студентам
. ..
В) видали дипломи трьохстам п`ятдесятьом студентам
. ..
ІІ. Виконайте завдання.

11. Відредагуйте і запишіть правильно.
Це складає 2 відсотка; з наступаючим Новим роком! Два
раза приймав участь у конференціях; результати дослідів не
співпадають; підняти важливе питання; у ході дослідження;
це стане вам в нагоді; завідуючий кафедри; у керівника
предвзяте відношення до всіх; заказний лист.
12. Перекладіть українською.
Объём производства; окружающая среда; не имею к
этому никакого отношения; семейное положение;
исключение из правил; щекотливый вопрос; срочно принять
меры; новое научное направление; принять во внимание; не
имею представления об этом; в качестве аргумента.
13. Поставте наголос відповідно до акцентуаційних
норм української мови.
~244~
Ринковий, валовий, каталог, випадок, разом, поняття,
кілометр, запитання, черговий, листопад, чотирнадцять,
мережа.
14. Утворіть форму родового відмінка однини
іменників чоловічого роду.
Інтерфейс, монітор, облік, залік, іспит, документ,
Інтернет, Лондон, відсоток, банк.
15. Розкривши дужки, побудуйте словосполучення,
якщо потрібно, вживайте прийменники.
Відповідно (розпорядження), вживати (заходи), згідно
(закон), дійти (висновок), зрадити (Батьківщина), опанувати
(професія), оволодіти (ситуація), учитися (рідна мова),
хворіти (грип), завдати (шкода).
І. Виберіть правильний варіант, поставивши знак +.

словосполучення…
А) повідомте деканові про нараду . ..
Б) повідомте декану про нараду . ..
В) повідомте декана про нараду . ..
2. Виберіть правильний запис слів ….
А) північно-східний, експеремент, міні-доповідь . ..
Б) Мін`юст, пріоритет, науково аргументований. . ..
В) дивіденти, вийняток, ноу-хау. . ..
3. Виберіть словосполучення, у якому немає
лексичної помилки...
А) ти правий у всіх відношеннях . ..
Б) сумлінне відношення до роботи . ..
В) процентне відношення . ..
А) п`ять кілограм, два дипломи . ..
Б) три контракта, п`ять модулей . ..
В) шість статей, півтораста гектарів . ..
~245~
А) Тарасе Петровиче . ..
Б) Лесю Іванівно . ..
В) Андріє Васильовичу . ..
А) не дивлячись на погану погоду . ..
Б) у порівнянні з минулим роком . ..
В) залежно від життєвих обставин . ..
7. Виберіть рядок, у якому прийменник по вжито
правильно ...
А) залік по хімії, коса по пояс . ..
Б) видали по комплекту, черговий по школі . ..
В) проректор по науковій роботі, по вівторок включно . ..
8. Виберіть правильну відповідь на запитання:
«Котра година?»
А) без двадцяти десять . ..
Б) початок другої . ..
В) за двадцять сьома . ..
9. Виберіть правильний початок доповідної записки.
А) Доводжу до Вашого відому . ..
Б) Довожу до Вашого відома . ..
В) Доводжу до Вашого відома . ..
10. Виберіть правильну відмінкову форму
числівника.
А) у ста шестидесяти будинках . ..
Б) подарували сувеніри двохстам сорока дітям . ..
В) надійшли скарги від трьохсот п`ятдесяти квартир . ..

Зайняв друге місце в конкурсі; співпадає з написаним;
отримав наукову ступінь; чекатиму біля сьомої години поруч
з пам`ятником Сковороди; військове положення; явка
обов`язкова; узяв товар в розстрочку; святкові
~246~
міроприємства; по случаю святкування; узнав про це по
газетам; піти за довідкою; цікава об`ява.
Поднять этот вопрос; уступить место; пользоваться
успехом; наверстать упущенное; бывшие друзья; желающие
принять участие; производить впечатление; по сравнению с
прошлым годом; заведующий лабораторией; предвзятое
отношение; расторгнуть соглашение; повестка дня;
финансовое положение.
Ознака, феномен, гуртожиток, металургія, завдання,
одинадцять, центнер, фаховий, об`єм, видання (книг).
14. Утворіть форму родового відмінка однини
іменників чоловічого роду.
Товар, контракт, зразок, іспит, кредит, аудит, підпис,
Париж, дефолт, дослід.
15. Розкривши дужки, побудуйте словосполучення,
якщо потрібно, вживайте прийменники.
Навчати (мова), одружитися (гарна дівчина), відповідно
(Конституція), надіслати (лист), запобігати (конфлікт),
додержувати (слово), зазнати (поразка), пробачте (ми),
розумітися (політика), прийти (справа).
ІІІ. Виберіть правильний варіант, поставивши знак +.

1. Знайдіть словосполучення, у якому допущено
помилку…
А) договір купівлі-продажу . ..
Б) кон`юктура ринку . ..
В) фінансові інновації . ..
2. Виберіть правильний словесно-цифровий запис
дати...
А) двадцяте вересня 2003 р. . ..
Б) 20 вересня 2003 року . ..
В) двадцяте вересня 2003 року . ..
~247~
А) півтора відсотки, два документи . ..
Б) три заліка, шість кілограмів . ..
В) два іспити, півтораста кілометрів . ..
А) пан опонент . ..
Б) шановний вкладник банку . ..
В) шановна Любове Іванівно . ..
А) прибуток складає . ..
Б) відповідно з новим законом . ..
В) згідно з цим розпорядженням . ..
6. Виберіть правильний початок заяви.
А) Я, Петренко Тарас, прошу дозволити мені достроково
здати зимову сесію . ..
Б) Прошу дозволити мені достроково скласти зимову
сесію . ..
В) Дозвольте мені достроково скласти зимову сесію . ..

Біля двох відсотка; відбувається економічний підйом у
державі; два раза приймав участь у конференціях;
результати дослідів не співпадають; підняти важливе
питання; приймати до уваги; навчатися в престижному ВУЗі.
Окружающая среда; объем производства; исключение из
правил; щекотливый вопрос; срочно принять меры; новое
научное направление; по предварительным данным; не
имею представления об этом; в качестве аргумента.
Металургія; поняття, валовий, сільськогосподарський.
10. Допишіть закінчення іменників у формі родового
відмінка однини.
~248~
Проведення аукціон__, інвестиційного портфел__,
підписання контракт__, копія документ__, отримання
доход__ від емітент__.
ІV. Виберіть правильний варіант, поставивши знак +.

1. Виберіть рядок, у якому зазначено довідково-
інформаційні документи.
А) заява, лист, відгук . ..
Б) протокол, пояснювальна записка, запрошення . ..
В) оголошення, наказ, контракт . ..
2. Офіційно-діловий стиль – це мова…
А) періодичних видань . ..
Б) наукових праць . ..
В) ділових паперів . ..
3. Документи класифікують за місцем виникнення
на…
А) вхідні, вихідні . ..
Б) внутрішні, зовнішні . ..
В) службові, особисті . ..
4. Знайдіть рядок, у якому не порушено правила
милозвучності.
А) у документів, згідно із статтею, в Львові . ..
Б) зі списків, у вступі, був в банку . ..
В) у сфері, в актах, у рефераті . ..
5. Знайдіть словосполучення, у якому допущено
помилку.
А) не зважати на думку інших . ..
Б) незважаючи на всі обставини . ..
В) не дивлячись на нові закони . ..
6. Виберіть рядок, у якому є неправильні
прийменникові конструкції.
А) по можливості, на замовлення . ..
Б) по закінченню, по мірі сил . ..
В) з приводу, за дорученням . ..
7. Виберіть правильну відмінкову форму числівника.
А) двохстам мешканцям, чотирма депутатами . ..
~249~
Б) п`ятдесяти семи відсотків, вісьмома учасниками . ..
В) семи десяти трьох учнів, п`ятьма студентами . ..
8. Знайдіть речення, в якому допущено лексичну чи
стилістичну помилку.
А) Вважаю за правильне відмовитися від цієї поїздки . ..
Б) Він прийшов поговорити на рахунок покупки квартири
. ..
В) Варто докласти зусиль до цієї справи . ..
9. Виберіть правильний варіант правопису складних
прикметників.
А) зовнішньоекономічна, суспільно корисний . ..
Б) всесвітньовідомий, кисломолочні . ..
В) науково обґрунтований, псевдо-науковий . ..
10. Виберіть рядок, у якому всі ступені порівняння
прикметників утворені правильно.
А) найбільш важливіший, оригінальніший . ..
Б) менш лаконічний, найдорожчий . ..
В) більш актуальний, поганіший . ..
~250~
ІІ. ТРЕНУВАЛЬНІ ВПРАВИ
Практичні завдання 1
Завдання 1. Ознайомтеся з основними положеннями
мовного законодавства в Україні. Назвіть законодавчі
документи, що регулюють мовну ситуацію в Україні.
Завдання 2. Схарактеризуйте мовну ситуацію в Україні
за планом:
1) кількість мов, що використовуються українцями;
2) ступінь генетичної близькості мов, які функціонують в
Україні;
3) кількісне співвідношення мовців, які користуються
різними мовами;
4) наявність чи відсутність стандартизації та
унормування української та інших мов;
5) оцінка ситуації з боку мовців різних категорій.
Завдання 3. Доберіть текст (5–6 речень) з фахової
літератури. До якого стилю належить дібраний текст?
Відповідь обґрунтуйте.
Завдання 4. Поясніть, що таке соціальний діалект,
назвіть його форми. Підготуйте міні-доповідь на тему
«Територіальні та соціальні діалекти».
Завдання 1. Відредагуйте і запишіть текст. Назвіть
помилки, яких припустився автор заяви. Поясніть вживання
великої літери.
Директору Київського Технікуму Легкої Промисловості

Громадянину Василенку Р.Л.
від Ткача Ігоря Івановича
Заява
Зарахуйте мене на перший курс Технікуму Легкої
Промисловості на спеціальність “пошиття верхнього одягу”.
До заяви додаю копію атестату про середню освіту,
автобіографію.
Ткач І.І.
30/06-2011 року.
~251~
Завдання 2. Відредагуйте документ. Назвіть помилки,
допущені автором. Укажіть приклади порушень стилістичних
норм у запропонованому тексті.
Директоро
ві виробничого
об’єднання “Кварц”
Назаренку О.Д.
Дмитренка Романа Сергійовича
Заява
Шановний пане директор, до Вас звертається начальник
транспортного цеху Дмитренко Р.О. з таким питанням.
Дуже прошу Вас звільнити мене на деякий час від роботи
(приблизно на три тижні). Я зараз повинен пройти курс
лікування у гастроентерологічному відділенні нашої районної
поліклініки.
Олексію Дмитровичу, не відмовте мені у моєму проханні,
підпишіть заяву.
Дмитренко Р.С. 12 жовтня 2000 року
Завдання 3. Відредагуйте подані дефініції.

Заява – це довідково-інформаційний документ,
адресований приватній особі, в якому викладається певна
пропозиція з її коротким обґрунтуванням.
Характеристика – документ, у якому в неофіційній
формі викладено власну думку про працівника як члена
колективу і який складається на його вимогу або
письмовий запит іншої установи для подання до цієї
установи.
Автобіографія – документ, у якому особа повідомляє
основні факти функціонування установи, в якій вона
працює і відомості про себе в хронологічно зворотньому
порядку.
Завдання 4. Відредагуйте текст характеристики. Назвіть

помилки, яких припустився автор документа. Проаналізуйте
мовні помилки, наявні в тексті.
~252~
Характеристика
учневі 7-Д класу сш № 234 м. Києва,
Романченкові О.П.
Романченко О.П. навчається у 234 школі з 1997 року. На
протязі навчання проявив себе старанним учнем. Постійно
виконував домашні завдання. Часто приймав участь у різних
шкільних міроприємствах.
Олег дуже любить сучасну музику, колекціонує фотокартки
сучасних виконавців та музичних груп і прикрашає ними свою
кімнату. Батьки не заперечують проти такого захоплення
хлопця, тим більше, що воно не впливає на його оцінки (“добре”
та “відмінно”). Тільки з алгебри та геометрії Олег має трійки.
Романченко О. дуже любить грати у футбол, займається
цим не тільки на уроках фізкультури, а й у вільний час після
уроків, але іноді і на перервах ганяє м’яча із організованою ним
футбольною командою.
Вчителі ставляться до Романченка нормально, а
однокласники обрали його старостою класу. Добре було б, аби
хлопець виправив оцінки по математиці.
Характеристика написана для вчителів спеціалізованої
фізкультурної школи.
Підпис
Завдання 5. Розташуйте елементи тексту

характеристики в необхідній послідовності.
1) Призначення характеристики (за потреби).
2) Ставлення до службових обов’язків та трудової
дисципліни (вказують найбільш значущі досягнення,
заохочення та покарання). Моральні якості (риси
характеру, ставлення до інших членів колективу).
3) Трудова діяльність працівника (з якого часу в цій
установі працює, на якій посаді).
4) Висновки.
Завдання 6. Зіставте два тексти автобіографій.

Визначте, який з них є документом. Які відомості повинні
бути висвітлені в тексті автобіографії, що є кадровим
документом?
~253~
А. Місто Ічня на Чернігівщині, де я народився (1878, 27. 12),
одне з кращих міст на Україні. Вже багато років минуло, як я
вимандрував з нього, проте ще й тепер я часто з вдячністю
згадую ічнянські поля та ліси, стави між садами, навіть бур’яни.
Залишилася в пам'яті моїй Ічня ще своїми піснями та напрочуд
хорошими голосами.
Батько мій, Василь Панасенко, був ремісник – швець, що
обслуговував сусідні, глухі села. Влітку вся сім’я виходила на
заробітки – жати чуже. Мати наймала грядку на городину. Хата
була стара. В хаті ми жили якось (вісім душ). Наша родина дуже
бідна, проте життя було тихе.
В Ічні школа була п’ятирічна. Записався в неї боязким, а
кінчив – кращим учнем.
Шістнадцяти років я поступив у Коростишівську
учительську семінарію, скінчив і пішов на учителювання.
( За С.Васильченком)
Б. Я, Петренко Святослав Лук’янович, народився 10 вересня

1975 року в місті Одесі.
У 1982 році пішов до першого класу Одеської середньої школи
№ 5.
У 1992 році вступив до Національного педагогічного
університету імені М.П.Драгоманова на історичний факультет,
який закінчив у липні 1997 року.
З вересня 1997 року до червня 2010 року працюю вчителем
історії та народознавства у Київському соціально-економічному
ліцеї “Еліта”, проводячи навчальну та науково-дослідну роботу.
Опублікував 3 статті, присвячені проблемам розвитку
писемності на території Київської Русі.
Склад сім’ї:
дружина – Петриненко Ірина Олегівна, вчителька історії
середньої школи № 234 м. Києва;
син – Петриненко Ігор Святославович, 1998 року
народження.
25 травня 2011 року Підпис
~254~
Завдання 7. З'ясуйте, зміст яких понять розкривають
запропоновані визначення:
- результат відображення конкретної інформації на
спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи
формою, що є доказом юридичних відносин або юридичних
фактів;
- друкована стандартна форма документа з
реквізитами, що містять постійну інформацію;
- модель побудови однотипних документів;
- група реквізитів та їх постійних частин, відтворена
на бланку документа як єдиний блок.
Завдання 8. Напишіть доповідну записку на ім`я

керівника установи про особу, яка систематично порушує
трудову дисципліну.
Завдання 9. Напишіть рецензію на самостійно вибрану
фахову наукову статтю.
Завдання 10. Відредагуйте фрагмент господарського
договору. Назвіть помилки, допущені автором документа.
Ми, що нижчепідписані, Дмитренко Ірина Валентиновна, яка
нині проживає по вулиці Драгоманова, 8 у кв. 7, яка у
подальшому називатиметься орендатор, та Зінченко
Константин Борисович, який далі називатиметься орендар,
заключили цю домовленість про наступне.
Завдання 11. Напишіть вступну частину тексту

господарського договору купівлі-продажу. Поясніть
вживання великої літери.
Завдання 12. Відредагуйте фрагмент господарського

договору. Запишіть. Визначте, який це документ за
призначенням, походженням, місцем виникнення, формою.
Договір на оренду житлового приміщення
11.01.2012 Київ
Ми, кампанія “Вереск” у особі директора Онисенка О.О., що
діє на засадах статуту свого підприємства, та нижче
підписавшийся Загоруйко П.А., власник житлового приміщення,
яке хочуть орендувати, підписали даний договір про наступне.
~255~
Завдання 13. Відредагуйте словосполучення:
передбачений наступним договором, у повному об’ємі,
досрочно відгрузити, діяти по закону, привести до
порушень. Складіть речення з утвореними конструкціями.
Завдання 14. Напишіть доповідну записку ініціативного
характеру про необхідність внесення змін до навчального
плану юридичного факультету.
Завдання 15. Напишіть пояснювальну записку про те,

чому студент ІІ курсу юридичного факультету Соловйов Ілля
Лук’янович не з’явився на екзамен з кримінології.
Завдання 16. Прочитайте текст документа. Відредагуйте
його, якщо в тому є потреба, допишіть відсутні реквізити,
виправте помилки.
Росписка
Я, студентка І курсу юридичного факультету Нікітіна
Людмила, взяла у викладача Білецького В.В. 1 кримінальний
кодекс для проведення його детального вивчення.
Нікітіна Л.А.
Завдання 17. Прочитайте текст документа. Відредагуйте

його, якщо в тому є потреба, допишіть відсутні реквізити,
виправте помилки.
Росписка
Я, студент ІІ курсу Інституту міжнародних відносин
Гончаров Ігор, взяв у викладача Ковтун О.Ю.дисертаційну
роботу для проведення її детального вивчення.
Гончаров І.А.
Завдання 1. Визначте, чи однакові значення мають
наведені слова, утворіть словосполучення з кожним із них.
Відношення – ставлення, місце – місто, положення –
становище, книга – книжка, талан – талант, окраса –
прикраса, гуманний – гуманітарний, загальний – спільний,
комунікативний – комунікаційний, дружний – дружній,
національний – націоналістичний, визначний –
визначальний, закінчити – завершити, заслухати –
~256~
прослухати – вислухати, відвідати – провідати,
наголосити – підкреслити, вважати – рахувати.
Завдання 2. З наведеними паронімами складіть
словосполучення.
Вивільняти – визволяти – звільняти, гарантійний –
гарантований, адресат – адресант, демонстративний –
демонстраційний, економіка – економія, ізоляторний –
ізоляційний, кампанія – компанія, загроза – погроза,
комунікативний – комунікабельний, шукати – ошукувати –
вишукувати, виборний – виборчий, авторитетний –
авторитарний, людний – людяний, об’єктивний –
об’єктний.
Завдання 3. Перекладіть словосполучення українською
мовою.
Административный надзор, анализ состава
преступления, в случае необходимости, баланс доходов и
расходов, бегство из-под стражи, безнадзорность детей,
борьба с расточительством, бросаться в глаза, быть
правым, вводить в убыток, в зависимости от
обстоятельств, вопрос наводящий, в соответствии с, в
силу зависимости, в случае, вступать в противоречие,
вступать в силу, в целях предотвращения, давать добро
(соглашаться, разрешать), давать себя знать, изо дня в
день, наносить удар, на протяжении месяца, не давать
никакой поблажки, одержать победу, окружающая среда,
оставлять в спокойствии, принимать меры, принимать
участие, пришло на ум, согласно инструкции, сбить с
толку, понести убытки.
Завдання 4. Доберіть синоніми до терміна злочин.
Визначте тип синонімічних відношень між ними.
Завдання 5. Визначте всі зафіксовані словниками
значення юридичних термінів: злочин, закон, право;
економічних термінів: аудит, лізинг, ф`ючерс.
Завдання 6. Утворіть похідні слова від термінів суд,
право, влада, держава. Визначте способи словотвору.
Завдання 7. Виберіть із синонімічного ряду, зазначеного
в дужках, слово, яке необхідно вжити у цьому тексті.
Прокоментуйте свій вибір.
~257~
(Держава, країна, батьківщина, вітчизна) гарантує
(волю, свободу) творчості, (розкутий, безперешкодний,
беззаборонний, вільний, вільготний, розкріпачений)
(відбирання, вибір, відбір) видів (культурної, цивілізованої,
вихованої, інтелігентної) діяльності.
(Вторгнення, втручання, вплутування, встрявання) у
творчий процес, цензура у (галузі, сфері, середовищі)
творчої (діяльності, дійства, руху, практики) не
допускається.
Завдання 8. Виберіть із синонімічного ряду, зазначеного
в дужках, слово, яке необхідно вжити у цьому тексті.
Прокоментуйте свій вибір.
(Ґрунтуючись, базуючись) на Декларації про
державний(у) (незалежність, вільність, свободу,
суверенітет) України та Акті (проголошення,
декларування, виголошення) її (свободи, волі,
самостійності, незалежності), Закон (стверджує, визнає)
інформаційний(у) (суверенітет, свободу, волю,
самостійність, незалежність) України і визначає правові
форми міжнародного (співпраці, співробітництва) у (сфері,
царині, галузі, області) інформації.
Завдання 9. Визначте, яке зі значень відповідає
кожному зі слів-паронімів:
Економний – це: Економічний – це:
а) такий, що стосується економіки;
б) такий, що стосується економічної політики,
заощадження коштів;
в) такий, що є заощадливим.
Завдання 10. Визначте, яке зі слів-паронімів відповідає
запропонованому визначенню:
Той, що стосується війська, армії,
військовослужбовця.
Військовий Воєнний
Завдання 11. Опрацюйте один із наведених у списку

літератури юридичних словників за планом:
1. Вихідні дані словника.
~258~
2. Тип (перекладний, одномовний чи кількамовний), з
яких мов і на які мови здійснюється переклад;
одногалузевий чи кількагалузевий.
3. Аналіз передмови.
4. Призначення.
5. Кількість сторінок і термінів.
6. Способи вираження термінів.
6.1. Однослівні.
6.1.1. Іменники.
6.1.2. Прикметники.
6.1.3. Дієслова.
6.1.4. Прислівники.
6.1.5. За сферою вживання (філософські,
загальнонаукові, галузеві).
6.1.6. За походженням (власномовні, запозичені).
6.1.7. Способи словотворення (лексико-семантичний,
морфолого-синтаксичний, морфемний (за всіма
різновидами).
6.2. Терміносполуки.
6.2.1. Модель терміносполук (за кількістю і характером
слів, що входять до терміносполуки).
6.2.2. Стрижневі слова.
6.2.3. Детермінанти до стрижневих слів.
7. Абревіатури.
8. Синонімія, омонімія, антонімія, паронімія в термінах.
9. Особливості витлумачення термінів (дефініція). При-
клади та аналіз.
10. Висновки
Завдання 12. Запишіть слова у чотири колонки: 1 –
фразеологічні єдності й зрощення, 2 – фразеологічні
сполучення, 3 – кліше, 4 – штампи.
З огляду на зазначене, зважаючи на суперечність
свідчень, зважаючи на суперечність свідчень, зважаючи на
викладене, брати участь, абсолютна відповідальність,
взяття під варту, залишати без уваги, взяти на поруки,
вручення повістки, незважаючи на те, що; цивільний позов,
побити горшки, завдавати шкоди, внаслідок того, що;
накивати п’ятами, складати присягу, у зв'язку з тим, що;
~259~
дисциплінарне стягнення, відповідно до; [перебувати] поза
законом, з неприхованою радістю, уступити в [свої] права,
з великим успіхом, передайте вітання, з Вашого дозволу
Завдання 13. Перекладіть сталі сполучення слів
українською мовою:
На протяжении месяца, в соответствии с, за
исключением вопросов, основание для, поощрение в связи
с, внедрение в производство, правительственные
награды, понести убытки, нормативные акты
применяются.
Завдання 14. Користуючись тлумачним та
етимологічним словниками, поясніть походження та
значення наступних словосполучень та слів іншомовного
походження:
Аташе, інсинуація, агреман, консул, акредитація,
конвенція, депозитарій, нунцій, делікт міжнародний,
персона грата, персона нон грата, статус кво, де-юре,
де-факто, омбудсмен, субсидіарність, modus vivendi, ad
referendum, ad hoc, casus belli, a.d. (ad interim) або p.r. (par
interim).
Завдання 1. Прочитайте слова, дотримуючись
орфоепічних та акцентуаційних норм.
Боротьба, розписка, пісня, бореться, шістдесят,
беремо, ідемо, кидати, ненавидіти, агентство, випадок,
живопис, середина, близький, дошка, загроза, колесо,
котрий, студентський, туристський, виразний, кухонний,
новий, порядковий, ринковий, текстовий, тонкий,
фаховий, запитання, ім’я, видання, навчання, завдання,
знання, спання, звання, металургія, радист, егоїст,
песиміст, курятина, старовина, новина, величина,
довжина, ознака, параліч, приятель, ремінь, Нельсон,
Кромвель, Тетчер, Діккенс, одинадцять, чотирнадцять,
нести, несла, несемо, новий, оптовий.
Завдання 2. Підготуйте промову на тему “Кому потрібна
вища освіта”, орієнтуючись на різну аудиторію:
1) школярі молодших класів;
~260~
2) школярі середніх класів;
3) старшокласники;
4) вчителі;
5) пенсіонери;
6) дільничні інспектори;
7) слідчі;
8) адвокати;
9) працівники прокуратури;
10) працівники суду;
11) слухачі курсів секретарів-референтів;
12) студенти вищих навчальних закладів;
13) курсанти вищих навчальних закладів;
14) студенти педагогічного університету;
15) солдати-новобранці;
16) домогосподарки;
17) батьки старшокласників;
18) викладачі вищих навчальних закладів;
19) ветерани війни;
20) працівники музеїв;
21) актори академічних театрів;
22) студенти-іноземці;
23) депутати Верховної Ради України.
Обґрунтуйте вибір типу проголошення промови,
актуалізацію мовних і позамовних засобів впливу на
аудиторію.
Завдання 3. Підготуйте до виголошення промову на
одну з тем:
1. Суд присяжних в Україні: за і проти.
2. Смертна кара: засіб боротьби зі злочинністю чи
вбивство.
3. Як підняти престиж працівників органів внутрішніх
справ в очах громадськості.
4. Не мовчи, коли повинен говорити.
5. У дипломатичному протоколі дрібниць немає.
6. Дипломатія – наука письмова.
7. Як підняти престиж української дипломатії на
міжнародній арені.
~261~
8. Що не забороняє закон, те забороняє зробити
сором (Сенека).
9. За одним злочином пізнаєш усі інші (Вергілій).
10. Свобода – це можливість робити те, що дозволено
правом.
11. Державна незалежність – шлях у майбутнє.
Завдання 4. Підготуйте євхаристичну промову з нагоди
присвоєння чергового звання (отримання диплома,
нагороди тощо), враховуючи поради Ф. Прокоповича:
- сказати про свою вдячність;
- скромно сказати, що не бачите великих заслуг за
собою, вартих такої високої відзнаки;
- висловити сумнів, чи зумієте висловити вдячність;
- ви самі хотіли вислужитися перед добродієм, але його
ласка випередила вас;
- ласка виявляється у наданні почестей, посад, звань;
любов – у доброчинності; щедрість – у матеріальній
допомозі;
- на завершення годиться подякувати або пообіцяти
зберегти почуття вдячності й пообіцяти віддячити, тобто
заявити про свій обов’язок відплатити добром за добро,
честю за честь;
- просити добродія, щоб надалі не обходив своєю
ласкою, пообіцяти свою відданість у майбутньому, щоб
добродій не пошкодував за свою ласку.
Завдання 5. Проаналізуйте ситуацію:
Керівник дав доручення, наголосивши на його
важливості. Підлеглий виконав доручення якісно і
достроково. Отримавши результати роботи, керівник не
переглянув їх, відразу відклав, сказавши, що перегляне все,
коли у нього буде час.
Визначте, яких помилок припустився керівник, як би ви
діяли на місці працівника.
Завдання 6. Підготуйтеся до телефонної розмови з
метою з'ясування наявності вакансії в організації. У ході
розмови уточніть умови праці й посадовий оклад.
Використовуйте формули мовного етикету.
~262~
Завдання 7. Проведіть умовні переговори з
представниками місцевої адміністрації про розширення
мережі побутових послуг населенню за наявності
конкурентів.
Завдання 8. Змоделюйте ситуацію, типову для
співбесіди, що відбувається під час прийому на роботу.
Відтворіть її.
Завдання 9. Змоделюйте ситуацію, типову для
проблемної наради, на якій обговорюється питання про
необхідність скорочення працівників.
Завдання 1. Встановіть, які граматичні норми порушено
в наведених конструкціях, запишіть правильний варіант.
1. В п’ятидесятих роках не сумнівались – це було
небезпечно. 2. Треба більш активніше працювати під час
уроку. 3. Творці цього сучасного апарату хотять, щоб він
служив добру.
Завдання 2. Поставте наведені іменники в родовому
відмінку однини: мандат, вирок, протокол, імпічмент,
контракт, орден, протест, кримінал, курс, звіт, обшук,
відсоток, офшор.
Завдання 3. Запишіть числа словами. Провідміняйте
утворені числівники.
325, 1994, 271, 4965.
Завдання 4. Виправте синтаксичні помилки, запишіть
речення правильно. Поясніть причини помилок.
1.Її вчинки вселяють віру й упевненість за прийдешнє.
2. На це вона сама не раз наголошувала. 3. Там
позбавляють народні маси змоги виявляти свою волю і
обрати справжніх захисників. 4. По обговореному питанню
прийняте рішення. 5. Будь-яку роботу він виконує швидко,
при високій якості роботи. 6. Невже для того, щоб
розбудити бодай не співпереживання, а хоча б
елементарну повагу, треба видавати наказ?
Завдання 5. Відредагуйте словосполучення з
іменниками – назвами посад, вжитими на позначення осіб
жіночої статі:
~263~
наша директорка сказала, лейтенант міліції Васенкова
доповів, касирка виявила, міліціонерка Петрова, директор
доповіла, доцент Іванова довів, прем`єрка заявила про.
Завдання 7. Запишіть іменники у формі, типовій для
використання у звертаннях: пан начальник, пані Наталія,
пан ректор, Валерія Іванівна, друг Олег, товариш
командир, пан міністр, добродій Іван, Ольга Петрівна,
Владислав Іванович.
Завдання 8. Запишіть словосполучення, розкриваючи
дужки.
Властивий (фахівець) – характерний (злочинець);
сповнений (гордість) – наповнений (рідина); навчати
(мова) – вивчати(економіка); оволодіти (знання) –
опанувати (наука).
Завдання 9. Складіть словосполучення зі словами:
наслідувати, завдавати, постачати, потребувати,
пробачати, дякувати.
Завдання 10. Перекладіть словосполучення українською
мовою.
Обратиться по адресу, случилось по вине, в защиту,
согласно распоряжению, соответственно приказу, по
всем правилам, работать по совместительству,
выполнять по приказу, получить в рассрочку, в тот же
момент, по возможности быстрее.
Завдання 1. Прочитайте речення, з’ясуйте, чи є в ньому
орфографічні та пунктуаційні помилки. Якщо потрібно,
відредагуйте речення.
1. Проте замовчування цієї проблеми протягом
десятиліть, відсутність еффективної законодавчої бази
для бородьби з організованою злочинною діяльністю, а
також чіткого придатного для роботи правоохоронних
органів визначення організованої злочинності та групових
утворень, що входять в її структуру, зумовили низький
рівень протистояння даному виду злочинності. 2.
Зробивши історичний огляд наукової розробки та
законодавчого закріплення поняття організатора злочину
~264~
дисертант зауважує актуальність теми дослідження. 3.
Автор виражає думку, що крім суспільної небеспечності
назвати якусь одну специфічну властивість особистості
усіх злочинців неможливо.
Завдання 2. Прочитайте речення, з’ясуйте, чи є в ньому
орфографічні та пунктуаційні помилки. Якщо потрібно,
відредагуйте речення. Поясніть наявні орфограми і
пунктограми.
1. Висновок про те, що існуюча нормативна база
діяльносьті Інститутів спільного інвестуваня
зорієнтована у першу чергу на виконання завдань, які
виникали на етапі роздержавлення власності не відповідає
вимогам сьогодення. 2. Особливісьтю їх є те, що вони
постійно пропонують до продажу свої цінні папери в
прагненні збільшити капітал, і виконують вимоги
власників своїх цінних паперів щодо їх викупу.
Завдання 3. Відредагуйте текст. Поставте, де потрібно,
розділові знаки. На місці крапок поставте пропущені букви.
Поясніть правопис виділених слів.
1. Кожна Догов…рна Д…ржава визначає … своїй
ратифiкацiйнiй грамотi або своєму документi про
прийня…я чи затвердж…ння кожну р…гiональну мову або
мову м…ншини чи офiцiйну мову яка менш широко
викор…стовуєт…ся на всiй її територiї або частинi
територiї i до якої застосовуються пункти визначенi
вiдповiдно до пункту 3 статтi 2.
2. Будь…яка …торона може в подальшому в будь…
який час повiдомити …енерального …екретаря про те що
вона приймає зобов'язання якi випливають з положень
будь…якого iншого пункту Хартiї який вона ще не
визначила у своїй ратифiкацiйнiй …рамотi або своєму
документi про прийняття чи затвердження або про те що
вона застосовуватиме пункт 1 цiєї статтi до iнших р…
гiональних мов або мов м…ншин чи до iнших офiцiйних мов
якi менш широко використовуються на всiй її територiї
або частинi територiї.
3. Зобов'язання зазначен…i у попередньому пунктi …
важаються складовою частиною ратифiкацiї прийняття
~265~
або затвер…ення i мають таку ж силу вiд дати їхнього
повiдомлення.
Завдання 4. Перепишіть текст. Поставте, де потрібно,
розділові знаки. На місці крапок поставте пропущені букви.
Поясніть правопис виділених слів.
1. Цивільне судочинс…о здійснюється …ержавною мовою.
2. Особи які б…руть участь у справі і не володіють або
недостатньо володіють …ержавною мовою у порядку …
становленому цим …одексом мають право робити заяви
давати поясн…н…я виступати в суді і заявляти клопотання
рідною мовою або мовою якою вони володіють користуючись при
цьому послугами пер…кладача в порядку …становленому цим
…одексом.
Завдання 5. Прочитайте документ, відредагуйте,
запишіть правильний варіант.
Звіт
Київського національно університету ім. Т.Шевченка
про юридичну практику
Практику проходила у І Київський Державній нотаріальній

конторі м.Києва. За час проходження практики познайомилася з
особливостями трудової діяльності нотаріусів та юристів,
допомагала нотаріусу в складанні документів.
Студентка юридичного факультету
Зозуля К.С. (підпис)
Завдання 6. Напишіть звіт про вашу навчальну або

науково-дослідну роботу в І семестрі.
Завдання 1. Розкрийте значення економічних
термінів-фразеологізмів:
податкове гальмо -
золотий парашут -
ефект повітряної кулі -
жорстке приземлення -
ринкове вікно -
податковий рай -
стратегія «зняття вершків» -
~266~
європейська валютна змія -
«копчений оселедець» -
стеля і підлога -
2. Наведіть кілька власних прикладів таких
термінологічних словосполучень.
3. Визначте за вказаною дефініцією і запишіть назву
терміна з фахової мови.
Зразок: вид довгострокової оренди або кредитування
нерухомого майна,товарів тощо - лізинг.
Надавання економічного захисту, привілеїв з боку якої-
небудь фірми клієнтам, що започатковують нову справу - ...
Перевірка фінансової діяльності комерційного
підприємства, банку і т. д. - …
Продаж готової продукції або сировини - ...
Випуск в обіг грошей, акцій, облігацій та інших боргових
зобов'язань - ...
Системне вивчення ринку і потреб споживачів,
управління виробничо-збутовою діяльністю фірми, компанії,
підприємства - ...
Економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх
технічних, матеріальних і грошових засобів, що в процесі
свого руху приносять дохід - ….
Документ, свідоцтво, що видається винахідникові,
засвідчує його авторство та виключне право на
використання винаходу - …
Зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї країни
до грошової одиниці іншої - ...
Господарська діяльність, яка розвивається поза
державним контролем і тому не відображається в офіційній
статистиці - ...
Документи, що засвідчують зобов'язальні відносини між
особою, яка їх випустила, та їхнім власником - ...
~267~
4. Поставте наголос у поданих словах.
Ринковий, ознака, валовий, металургія, поняття, договір,
феномен, випадок, кілометр, оптовий, експерт, перепис,
пересічний (громадянин), одинадцять, витрат, податковий.
5. Поставте подані іменники у форму родового
відмінка однини.
Суб'єкт, аргумент, контракт, банк, кредит, чек, актив,
графік, аудитор, дефіцит, інваріант, баланс, параметр,
офшор, документ, байт, сертифікат, автореферат, протокол,
бюджет.
6. Перекладіть українською мовою.
Взымать налоги; покупательная способность; уйти от
ответственности; налоговы льготы; научная степень;
согласно экономическим показателям; ответы не
совпадают; изьятие имущества; цели и задачи научной
работы; вовлекать в работу специалистов; неоднократно
принимать участие; в одном экземпляре; относительно
вашей просьбы; щекотливый вопрос; ущемлять права.
7. Відредагуйте словосполучення.
Крупний вчений; переслідувати мету; взять в россрочку;
важливі міроприємства; предвзяте відношення керівника;
значні об'єми виробництва; у ході дослідження; у порівнянні
з; в залежності від; бажаючі прийняти участь; по нашим
даним; аннотація на англійській.
8. Поставте подані іменники у форму родового
відмінка однини
Зразок: світ-світу
Суб'єкт, фактор, розвиток, напрям, простір, поділ, рівень,
шлях, процес, стандарт, досвід, вступ, механізм, наслідок,
метод, ступінь, фонд.
9.Утворіть звертання, використовуючи кличний
відмінок.
Зразок: дорога (Ірина Сергіївна) - дорога Ірино Сергіївно
Шановний (пан опонент), доповідач (Ілля Петрович),
вельмишановний (пан голова), добродій Ковальчук, колега
(Анатолій Васильович), шановна (Марія Іванівна, Леся
Олексіївна).
~268~
10.Перекладіть українською мовою.
Обьем производства; в зависимости от; по таким
параметрам; желающие принять участие; взымать налоги;
оказать помощь; выделить денежные средства на ...; жилые
дома; принять во внимание; в ходе исследования; внедрять
нове технологии; в сравнении с итогами прошлого года; с
точки зрения ученых; за исключением нескольких случаев;
предовратить конфликт.
11.Розкрийте дужки, узгодивши дієслова з
іменниками та числівниками.
Дозвольте подякувати (науковий керівник, професор
Ткачук Сергій Петрович); повідомити (аспірант) про
засідання кафедри; учитися (культура мова); опанувати
(нова програма); пробачити (колега); два (примірники);
півтора (відсоток); чотири (підприємець); п'ять (кілограм);
три (селянин); потребувати (допомога); завдати (шкода).
12.Розшифруйте і запишіть подані абревіатури.
Зразок: ВВП — валовий внутрішній продукт
ВНП —
ПДВ —
НТП —
НБУ —
ОЕСР —
МВФ —
ЄАВТ —
МВКВ —
13. Поясніть різницю значень поданих слів, склавши
з ними речення. Визначте специфіку їх стилістичного
використання.
Одержати ― отримати ― здобути;
зайняти ― посісти ― вибороти;
квиток ― білет;
зумовлений ― обумовлений;
ставлення ― відношення;
оскільки ― бо ― у зв’язку з;
об’єм ― обсяг;
відносно ― стосовно ― щодо;
вести ― призводити до;
~269~
становище ― стан ―положення;
незважаючи на ― не дивлячись на;
становити ― складати;
виключно ― винятково;
дійсний ― чинний ― справжній.
14. Перекладіть подані словосполучення
українською мовою, дотримуючись усіх мовних норм.
Достойно оценить работу; осуществить сделку; около
семидесяти процентов; взымать налоги; уйти от
ответственности; научная степень; выполнить на должном
уровне; щекотливый вопрос; ущемлять права человека;
ответы не совпадают; изьятие имущества; работа в одном
экземпляре; относительно вашей просьби; предвзятое
отношение к; взять в рассрочку; в целях предотвращения;
управляющий отделом снабжения; считаться с мнением
других; в качестве веского(весомого) доказательства;
обвинительный приговор.
15. Утворіть два-три словосполучення (мовні кліше)
з поданими іменниками за зразком: кредит — погашення
кредиту, взяти в кредит, надання кредиту.
Відповідальність, законодавство, договір, злочин, закон,
збитки, рішення, кошти, порядок, допомога, право(а).
~270~
ІІІ. РЕДАГУВАННЯ ТА ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ
ФАХОВИХ ТЕКСТІВ
І. Прочитайте та відредагуйте текст. Знайдіть і

виправте фонетичні,орфографічні, лексичні та
граматичні помилки.
Науково-технічна революція як складне і широке явище
зробила людину могутньою у її взаємодії з природою. Людина
може знищити весь оточуючий світ і себе разом з ним. Тоді як на
протязі усієї попередньої історії вона могла змінювати природу,
обмежено впливати на довкілля, але не могла його знищувати.
Що стосується територіальної організації виробництва, то
відбулася переорієнтація матеріаломістких галузів промисловості.
Якщо раніше вони "прив'язувалися" до джерел сировини, то нині
орієнтуються на ринки збута своєї продукції. Практика засвітчила,
що країни можуть мати потужну енергетику і важку промисловість,
немаючи власних запасів енергетичнопаливної сировини.
Територіальне поєднання освіти, науки і наукомістких
виробництв стало типовою ознакою ведучих промислових районів
країн з високо-розвиненою ринковою економікою. З'явилися
технополіси - територіальні зони, де і поєднуються ці три
елемента.
Всесвітньовідомою стала, наприклад, Силіконова Долина
(Silicon Valley) - промисловий регіон у графстві Санта Клара
(Каліфорнія, США) відомий виробник високо-технологічної
продукції. Свою назву регіон дістав з огляду на те, що кремній є
основою сучасної електроніки.
Крім того науково-технічна революція сприяла високій
територіальній концентрації виробництва і населення. Якщо
раніше більшість мешканців Землі проживали у сільській
місцевосці, то впродовж останніх десятиліть посилилася
урбанізація – процесc зосередження населення, економічного і
культурного життя в містах.
Водночас науково-технічна революція прискорила процес
інтернаціоналізації економічної діяльності. Це означає, що
економіки країн світу розвиваються неізольовано з епізодичним
виходом на міжнародний ринок, а функціонують у постійній
взаємодії суб'єктів господарювання як у рамках країн, так і з
відповідними суб'єктами інших держав світу.
~271~
ІI. Прочитайте та відредагуйте текст. Знайдіть і
виправіть фонетичні, орфографічні, лексичні та
В наш час міжнародна економіка є невід'ємним фактором, що
постійно впливає на розвиток кожної країни світу. Це в повній мірі
відноситься і до нашої держави - складової світового економічного
простору. Серед основних напрямків розвитку міжнародної
економіки, в яких безпосередньо приймає участь Україна, слід
відмітити інтернаціоналізацію господарського життя, поділ праці
та. кооперацію в сфері виробництва, науки, техніки, міжнародну
міграцію робочої сили, іноземну кредитну та інвистиційну
діяльність, глобалізацію світового" господарства.
Перспективними шляхами взаємовигідного співробітництва
України з іншими суб'єктами міжнародної економіки є перейняття
досвіду риночних перетворень, створення відповідних
інституційних структур в економічно розвинутих країнах,
оптимальне включення в систему використання інтернаціональних
сировиних, енергетичних, виробничих, матеріальних, науково-
технічних, трудових, фінансових ресурсів, вирішення задач,
пов'язаних з реструктуризацією зовнішньо-торговельних відносин.
Реалізація національних задач у цих напрямках розвитку
міжнародних господарських відносин веде до підвищення рівня
світової конкурентноспроможності України.
Важливим завданням нашої держави в сфері використання
переваг міжнародної економіки є формування раціонального
механізма інтеграції вітчизняного господарства у світовий
економічний простір на загально планетарному та регіональному
рівні. Йдеться мова, передусім, про вступ України до СОТ та
виважене реагування на наслідки такої співпраці.
Не може залишатись осторонь наша держава і від розв'язання
таких глобальних проблем розвитку міжнародної економіки як
екологічна ситуація в Україні, енергетичне забезпечення
національного господарства, демографічна ситуація, становище
охорони; здоров'я тощо. Подолання цих проблем в нашій країні
можливо при умові надання міжнародної допомоги, використання
можливостей, переваг господарського співробітництва держав
світової спільноти.
~272~
ІIІ. Прочитайте текст рецензії. Знайдіть і виправте
мовностилістичні помилки. Укажіть, яких змістових
частин не вистачає.
Рецензія
на наукову статтю Бабенко Олени Олексіївни
на тему «Ризики поширення другої хвилі світової фінансової
кризи для економіки України»
У теперішніх умовах загострення боргових проблем
розвинутих країн та посилення нестабільності світового
фінансового ринку все частіше піднімається питання про
можливість настання другої хвилі світової кризи. У цій ситуації
актуальним для України є дослідження положення світової
фінансової системи та тенденцій розвитку світової економіки для
зменшення впливу зовнішніх шоків на національну економіку.
Стаття Бабенко О.О. присвячена саме цим наболілим питанням.
У даній роботі подається змістовне дослідження становища
боргової проблеми окремих країн, автором виділені фактори
загроз, що ведуть до настання другої хвилі світової фінансової
кризи та наголошення на ризиковому стані Європейської
Банківської Системи.
Автор вивчає динаміку зовнішніх боргів розвинутих країн,
зокрема країн ЄС. На основі виявлення загрозливих факторів
розвитку світової економіки автор намагається дати практичні
рекомендації уряду України на рахунок зменшення негативного
впливу можливих зовнішніх шоків на вітчизняну економіку,
зокрема щодо розвитку зовнішньої торгівлі з метою недопущення
значних втрат експорту. Також автором були надані рекомендації
стосовно збереження фінансової стабільності України при умові
настання другої хвилі кризи.
Подана робота є прекрасним самостійним дослідженням
актуальної теми, містить елементи наукової новизни, відповідає
вимогам до подібних робіт. Рекомендації статті можуть бути
корисними для уряду та органів виконавчої влади України.
Рецензент:
доцент кафедри міжнародної економіки
імені Тараса Шевченка О. О. Мілютенко
~273~
IV. Прочитайте уривок автореферату. Знайдіть і
виправте фонетичні, орфографічні, лексичні,
Актуальність теми. На момент проголошення незалежності
України її економіка була типологічною для країн та республік з
цілком монополізованим виробництвом, біля 92% якого було
засновано на державній формі власності. Економіка
«радянського» типу принцепово не визнавала конкуренції на
внутрішніх ринках. Функціонували переважно середні та великі
підприємства, які використовували переваги великих структур.
Але не досконалість управління, значні ресурсо-, трудо- та
енерговитрати зводили на нівець еффект масштаба виробництва,
і економіка ставала вцілому все більше витратнішою.
Роздержавлення та приватизація привели до зменшення частини
підприємств державної форми власності.
Деякі із державних монополістів трансформувались в
монополії не державної форми власності (приватні, колективні,
змішані), що в ряді випадків ще більш загострило проблему
монополізації виробництва та збута продукції по фактору якості,
кількості і ціни. Ще більш гостро ці проблеми стоять на
гірничовидобувних та енергетичних підприємтвах, природніх
монополіях.
У наукових дослідженнях, публікаціях широко поширене
законодавчо прийняте тлумачення монополій, зокрема природніх,
які з точки зору економічної науки не можна признати цілком
правильними, що вимагає подальшого уточнення цих понять.
Недостатньо обгрунтовано також систему податків,
обов`язкових платежів гірничо-видобувних монополій, ренти,
ціноутворення тощо.
Все це вимагає комплексного проведення досліджень
теоретичних проблем відношень держави з монопольними
підприємствами, пошука форм і методів державного регулювання,
що у сукупності визначає актуальність теми дисертаційної роботи.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є
розробка цілісної наукової концепції регулювання діяльності
монополій добувної промисловості у період ринкових
трансформацій економіки та реалізація цієї концепції у
паливноенергетичному комплексі України.
Об`єкт дослідження – процеси державного регулювання
монополій добувних галузів промисловості в умовах риночних
трансформацій.
~274~
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною
основою дисертаційної роботи стали положення сучасної
економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених.
Джерелом інформації послужили законодавчі акти Верховної ради
України, укази президента України, постанови Кабінету міністрів
України, рішення центральних органів і органів місцевого
самоуправління тощо.
V.Знайдіть і виправте помилки в поданому тексті.

Укажіть, які мовні норми порушено.
Серед витоків доказової бази по справам про хабарництво
велику роль грають особистості та їх свідчення. Допит свідків по
справам цієї категорії має місце низка особливостей. Найбільш
поширенішим явищем є та обставина, що хабар часто-густо
дається без свідків. В окремих випадках свідками являються
особистості, які мають близькі або родинні відношення зі
звинуваченими. В якості свідків по справам про хабари на перший
план виходять також особистості, які дають хабарь і коли вони
добровільно і своєчасно заявляють про зроблений злочин, або
особи, які дали хабарь іншій особистості, зловживаючій своїм
службовим положенням. Такі в деталях знають обставини
злочина, і їх показання мають велике значення, але треба мати в
виду, що ці свідки специфічні люди. Вони зробили злочин, але
государство звільнило їх від відповідальності в інтересах більш
повнішого розкриття здирництва Таке положення цих свідків
обусловлює особливості тактики їх допиту і оцінки показань, які
вони дають.
Часто-густо в якості свідків виступають особистості, знаючі про
хабарництво зі слів других осіб. Не дивлячись на те, що ці
показання являються не початковими, а похідними, вони грають
дуже важливу роль.
VI. Прочитайте текст. Виправте помилки, указавши,

які мовні норми порушено. Запишіть відредагований
текст.
Свідки в віці до 14 років допитуються в присутності педагога,
при чому педагог може бути присутнім по дозволу слідчого і при
допиті свідків й звинувачених, не досягших 16 років. Крім того
педагог може приймати участь і в ході допиту неповнолітніх
звинувачених старше 16 років, якщо вони признані розумово
відставшими.
~275~
Своєрідність деяких тактовних прийомів допиту неповнолітніх
зумовлено особливостями їх психіки. Дуже важливо визначити,
кого необхідно запросить для участі в допиті і де його провести.
Для успіха допиту необхідно створити неповнолітньому особливо
дошкольного і молодшого віку спокійну, привичну обстановку, щоб
в ході допиту з ним був чоловік, до якого він привик і якому він
довіряє.
Неповнолітні звинувачувані, а також свідки, які дерзко ведуть
себе, допитуються звичайно в кабінеті слєдователя.
При підготовці до допиту треба зібрати подробності свідчення,
характеризуючи особу підозрюваного, вік якого має бути
підтверджен документально.
Треба також враховувати особливості сприймання,
запам᾽ятовування й відтворення неповнолітнім провіряємих подій.
В часності, слід враховувати недостатній рівень його розвитку,
обмежений круг понять, вузькість мислення, відсутність життєвого
досвіда, підвищену склонність до внушенія і фантазірованія.
При допиті неповнолітнього більш ефективнішою являється
форма вільного викладу показаній, так як вона в більшій мірі, ніж
питально-відповідальна форма забеспечує достовірність
показань.
В ході допиту необхідно уважно слідкувати за поведінкою
неповнолітнього, щоб уяснити, сором`язливий він чи заляканий,
відвертий чи скритний.
VII. Відредагуйте поданий текст.

До кожного допросу свідка слідчий зобов᾽язаний серйозно
підготуватися. Він повинен встановити особові відношення свідка
з іншими співучасниками діла, особливо зі звинуваченими, а також
його службову, матеріальну чи іншу залежність від тієї чи іншої
особистості, можливу заінтересованість в ісході справи. Необхідно
також вивчити і особу свідка, щоб використати данні в ході
підготовки до допросу.
Допрос свідка може дати позитивні результати при умові, якщо
слідчий сам добре знає обставини, які він хоче з`ясувати у свідка.
Тому перед допросами свідків по підготовленим раніше питанням
необхідно вивчати відповідні інструкції, положення,
проконсультуватися з спеціалістами, знать роботу закладу, де мав
місце факт взятки. По справам про взятки треба складати писемні
плани допросу свідків.
~276~
VІII. Прочитайте текст. Укажіть, які мовні норми
порушено в ньому.
Сучасне людство не може не визнати того факта, що
насильство в тій чи іншій мірі було і залишається невід`ємним
елементом історії усього людства. В той же час намагання
теоретично переосмислити та інтуїтивно охопити характеристику
історичного процеса були нечисельні, але завжди плодотворні.
Одна з таких спроб була зроблена одним з засновників
сучасної етики ненасильства Л.Толстим. Згідно його поглядів,
насильство складається з того, що одні люди заставляють інших
під загрозою страдань чи смерті робити те, що вони не хочуть.
Проти такого розуміння насильства енергійно виступає
пристрастний критик толстовства І.Ільїн. Для нього насилля
являється не люба примусова дія, а лише вчинок людини
«необґрунтований, проізвольний, огидний».
З позицією Ільїна важко погодитись. Безсумніву, мова йдеться
про різні прояви однієї і тієї ж суті, центральним признаком якої
виступає ущемлення волі об`єкта насильницьким методом. В
цьому сенсі Л.Толстой більш послідовний. Але за межами його
уваги залишилася дуже важлива проблема духовного насильства.
IX. Відредагуйте запропонований текст. Дайте

заголовок тексту.
Давайте з`ясуємо, яке ж в загальних рисах становище
сучасної іноземної поліцеїстики. Приорітетними направленнями
публікацій, які видаються в США і країнах західної Європи –
Великій Британії, Франції, Італії і др. являються: тактика дій по
боротьбі з окремими видами злочинів. Широко піднімаються
проблеми одбору, підготовки і керування персоналом,
організаційні основи функціонування окремих галузевих служб,
головним чином патрульна і кримінальна поліція. Багато уваги
наділяється вдосконаленню виробництва кримінальних експертиз,
технічних засобів, активно проаналізовуються деякі правові
регламенти. А втім, є немало видань, відображаючих роль
служителів закона і захисту ідеалів «классичної» демократії і
законності, які носять відвертий пропагандиський характер. Рідко
можна зустріти книги і статі по управлінню поліцейськими
органами вцілому, да і то, як правило, середньої ланки. Ще
більший раритет складають праці, присвячені стратегії управління
поліцейськими формуваннями на загально-національному і
~277~
регіональному рівні, місцю й ролі у системі органів держави та
місцевої влади, взаємодії з судовими інстанціями,
фундаментальними принципами кадрової політики.
X. Відредагуйте уривок тексту. Визначте, до якого

стилю він належить. Обґрунтуйте критерії визначення
стилю та вкажіть характер мовних помилок у
запропонованому тексті.
Враховуючи соціально-економічне положення на Україні й
сучасні тенденції розвитку автомобільного ринка, можна
стверджувати, що жінки все активніше і активніше стають
шоферами автотранспортних засобів.
Щороку кількість жінок-шоферів росте,відношення до них на
українських дорогах потроху змінюється. Нажаль, в цілому у
страхуванні не рахується розподіл водіїв машин на статі. Жінки на
перший погляд знаходяться у рівних можливостях, що і чоловіки.
Але, аналізуючи страховий ринок України, можна
стверджувати, що вірогідно страховики з обережністю відносяться
до змін в сфері страхування автотранспортних засобів по
відношенню до створення окремих страхових продуктів для жінок.
Це може бути спричинено невпевненістю у популярності та
конкурентно-спроможності страхових продуктів для жінок на
ринкові.
Проте, варто відмітити, що у світі вже існує страховий продукт
в області автотранспорта, створений винятково для жінок:
страхова кампанія Індії Bajaj Allianz впровадила на території своєї
держави інноваційний страховий продукт ― «24/7 Free Spot
Assistance», ідея якого полягає у тому, аби забезпечити безпеку та
надійність жінкам у ході їх подорожів на автомобільному
транспорті. Окрім безпеки самого автомобіля, жінка-шофер також
здобуває додаткові переваги в формі страхування від нещасних
випадків при пересуванні на авто.
Зважаючи на сучасне становище розвитку автострахування в
Україні, а також той факт, що особливості жіночої поведінки та
фізичних можливостей зовсім не рахуються при наданні страхових
послуг, на нашу думку, було б доцільно розглянути впровадження
аналога індійського продукту «24/7 Free Spot Assistance» і на
вітчизняному ринку.
~278~
XI. Визначте, до якого функціонального стилю
належить поданий текст, і відредагуйте його,
зосередивши увагу на лексико-граматичних і
стилістичних помилках.
1. Споживач має право відмовитися від договора про
виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування
збитків, якщо виконавець вчасно не приступив до виконання
зобов’язань по договору або не може закінчити роботу у визначені
часові рамки.
2. Якщо в ході виконання робіт чи надання послуг стане ясно,
що їх не буде зроблено по вині виконавця згідно всіх умов
договора, споживач може призначити відповідний строк для
усунення недоліків і виправлення склавшоїся ситуації, а у випадку
невиконання цієї вимоги — розторгнути договір зовсім.
3. У випадку виявлення недоліків і хиб у виконаній роботі чи
наданій послузі споживач має право по своєму вибору вимагати
наступне:
• безоплатне усунення недоліків у виконаній роботі в розумний
термін;
• відповідне зменшення ціни виконаної роботи чи наданої
послуги;
• безоплатне виготовлення інших речей з такого ж матеріала і
тої самої якості чи повторне виконання роботи;
• реалізацію інших прав, передбачених діючим
законодавством на день укладення договора тощо.
4. При наявності в роботі (послузі) суттєвих вад споживач має
право вимагати розторгнення договора та відшкодування збитків.
5. У випадку коли виконавець прострочує виконання роботи
згідно умов договора, за кожний день (чи годину) прострочення
споживачові сплачується неустойка розміром три відсотка від
вартості послуги чи роботи, якщо інші міри не передбачені
законодавством.
6. Виконавець в залежності від характера й специфіки
виконаної роботи (чи послуги) зобов’язан видати споживачу
розрахунковий документ, що завіряє факт виконання роботи чи
надання послуги.
~279~
XII. Відредагуйте запропонований уривок тексту.
Аналіз організаційних зусиль в правовій сфері доводить, що
до числа найбільш актуальніших проблем організації боротьби по
злочинності на сучасному етапі розвитку суспільства має
відношення наступне, а саме відсутність чітко визначених і
офіційно прийнятих стратегій боротьби. Правові дії органів, на
превеликий жаль, характеризуються відсутністю єдиної,
скоординованої і довготривалої лінії. В їхній роботі відсутня
стабільність, а чисельні плани та програми не кореспондуються
одна з одною і повністю не виконуються. Організація і тактика
боротьби по злочинності так і не знайшли якісних змін, а
ефективна система попереджень і розкриття нових видів злочинів
наразі не створена. Сьогодні відчутно проглядається бажання
вирішити цю проблему за рахунок лише окремих дій і
міроприємств, створення тимчасових структур для виходу з
критичного положення, що склалося.
Допишіть 3-4 речення із власними пропозиціями
щодо ефективного вирішення проблем організації
боротьби зі злочинністю в країні.
XIІІ. Відредагуйте уривок наукового тексту.

На сьогодні витрати на опалення виробничих і інших корпусів у
структурі загальногосподарських витрат підприємств, що попали в
кризисне положення, складають до 30%. Тому рішення про
концентрацію виробництва і консервацію не завантажених
корпусів може бути дуже ефективним. Якщо по кооперації послуги
обходяться даже на 10-20% дороще ніж всередині підприємств,
вона виявляється вигідною, бо в цьому випадку досягається як
зниження витрат, так і зменшення фінансового цикла
виробництва.
Для оцінки проектів доцільно використовувати покажчики
чистої вартості проекта, внутрішньої ставки дохідності, періоду
окупності тощо. На практиці дуже часто по об`єктивним причинам
графіки фінансування не виконуються, може виникнути затримка
термінів, об’єму випуску продукції, що приводить в кінці кінців до
зміни ефективності проекта. Враховуючи, що більша половина цих
факторів практично незалежні один від іншого, доцільно
проводити оцінку різних варіантів сценаріїв, які дозволяють
зрозуміти, наскільки стійкий проект, і що буде при
малоймовірному, але несприятливому поєднанні усіх чинників.
~280~
Тому заключним етапом визначення ефективності інвестиційної
стратегії реструктуризованих підприємств є побудова полей
проектів, тобто інтервалів, у яких знаходиться чистий доход і
майбутня коштовність підприємств. У такій постановці самим
зручним може бути імітаційне моделювання ситуації, яка
дозволить вийти на схему інвестування з відповідними,
привабливими для інвестора, покажчиками.
~281~
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Документи
1. Конституція України [Електронний ресурс] //
Законодавство України – Режим доступу : http://
2. Закон “Про мови в Українській РСР” Української РСР
№ 8313-11 від 28.10.1989 [Електронний ресурс] //
Законодавство України – Режим доступу : http: //
3. Закон України „Про адвокатуру”. // Законодавство
України. – Режим доступу: http://
www.zakon.rada.gou.ua/go/5076-17.
4. Закон України „Про друковані засоби масової
інформації (пресу) в Україні” // Законодавство України. –
Режим доступу: http:// www.zakon.rada.gou.ua/go/2782-12.
5. Закон України „Про Кабінет Міністрів України” //
Законодавство України. – Режим доступу: http://
6. Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини” // Законодавство України. – Режим
доступу: http:// www.zakon.rada.gou.ua/go/776/97-вр.
7. Закон України „Про телебачення і радіомовлення” //
Законодавство України. – Режим доступу: http://
8. Закон України “Про обов’язковий примірник
документа” від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради.
– 1999. – № 22 – 23.
9. ДСТУ 4163-2003. Державна уніфікована система
документів. - Чинний від 1 вересня 2003 р. – К.:
Держстандарт України, 2003. – 44 с.
10. Рішення Конституційного Суду України у справі за
конституційними поданнями 51 народного депутата України
про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції
України щодо застосування державної мови органами
державної влади, органами місцевого самоврядування та
~282~
використання її у навчальному процесі в навчальних
закладах України (справа про застосування української
мови) № 10-рп/99 від 14.12.1999 [Електронний ресурс] //
Законодавство України – Режим доступу : http://
www.zakon.rada.gou.ua
Навчальні посібники, монографії та статті

1. Абрамович С. Д. Риторика загальна та
судова / Абрамович С. Д., Молдован В. В., Чикарькова М. Ю.
– К.: Юрінком, 2002. – 416 с.
2. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо /
Борис Антоненко-Давидович. – К. : Видавничий дім «КМ
Academia», 1994. – 254 с.
3. Артикуца Н. В. Мова права і юридична
термінологія / Н. В. Артикуца. – К.: Стилос, 2004. – 277 с.
4. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура
української мови / Н.Д.Бабич. – Львів: Світ, 2003. – 432 с.
5. Баркер А. Как улучшить навыки общения /
Алан Баркер; пер. с англ. А.Козлов и В. Спивак. – СПб.:
Нева, 2003. – 224 с.
6. Бибик С. П. Універсальний довідник –
практикум з ділових паперів / С. П. Бибик., І. Л. Михно. – К.:
Довіра, 1999. – 503 с.
7. Білецький А.О. Про мову і мовознавство /
Андрій Олександрович Білецький. – К. : АртЕк, 1996. – 224 с.
8. Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції:
мова та етика ділової комунікації / Н. В. Ботвина. – К., 2002.
9. Бугай Н. Український етикет: Посіб. Для дітей
та дорослих / Н.І. Бугай. – К.: Бібліотека українця, 2000. –
264 с. – (Бібліотека українця).
10. Васильева Н. В. Краткий словарь
лингвистических терминов / [Васильева Н.В., Виноградов
В.А., Шахнарович А.М.] – М. : Русский язык, 1995. – 175 с.
11. Васильченко В. М. Юридичні документи:
правила укладання та оформлення: навч. посібн. / В. М.
Васильченко, О. Л. Доценко. – Тернопіль : Навчальна книга
– Богдан, 2011. – 552 с.
~283~
12. Введенская Л. А. Культура и искусство речи /
Л. А. Введенская, Л. Г. Павлова. – Ростов н/Д.: Феникс,
1995. – 448 с.
13. Вербич С. О. Спілкуйся українською: практичні
поради з офіційного мовлення: навч. посіб. / Святослав
Олексійович Вербич. – К.: МОН України, Київський інститут
перекладачів, 2011. – 134 с.
14. Водолазька С. Лінгвістичні основи
документознавства / С. А. Водолазька. – К.: НВЛ Ін-ту
журналістики КНУ, 2007. – 208 с.
15. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови / Г.
Й. Волкотруб. – К.: МАУП, 2002. – 208 с.
16. Гінзбург М. Поліпшення якості нормативних
документів – головний чинник зміцнення державного статусу
української мови / М. Гінзбург, А. Ганжа // Вісник Нац. ун-ту
"Львів. політ.". – 2004. – № 503. – С. 20–23.
17. Головач А. С. Зразки оформлення документів:
для підприємств і громадян / А. С. Головач. – Донецьк :
Стакер, 1997. – 352 с.
18. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та
консульської служби / Борис Іванович Гуменюк. – К.: Либідь,
1998. – 248 с.
19. Гуць М. В. Українська мова у професійному
спілкуванні / Гуць М. В., Олійник І. Г., Ющук І. П. – К.:
Міжнародна агенція «Bee Zone», 2004. – 336 с.
20. Демченко Т. Українська мова – правові
проблеми / Т. Демченко, І. Філіпчук // Право України. – 1996.
– № 7. – С. 47 – 50.
21. Діденко А. Н. Сучасне діловодство : навч.
посібн. / А. Н. Діденко. – К.: Либідь, 2000. – 384 с.
22. Доценко О. Л. Історія мови українського
справочинства / О. Л. Доценко. – К. : НАВСУ, 2005. – 142 с.
23. Доценко О. Л. Правове регулювання статусу
української мови (діахронічний аспект) / О. Л. Доценко //
Українознавство. – 2006. – № 1. – С. 153 – 161.
24. Загнітко А. П. Українське ділове мовлення:
професійне і непрофесійне спілкування / А. П., Загнітко, І. Г.
Данилюк. – Донецьк: ВКФ «БАО», 2004. – 480 с.
~284~
25. Залізняк Г. Мовна ситуація Києва: день
сьогоднішній та прийдешній / Г. Залізняк, Л. Масенко. – К.:
ВД «КМ Академія, 2001. – 94 с.
26. Зарицька І. М. Українське ділове мовлення.
Практикум / І. М. Зарицька, І. О. Чикаліна; за заг. ред. проф.
А. П. Загнітка. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів,
1997. – 112 с.
27. Зубенко Л. Г. Культура ділового спілкування /
Л. Г. Зубенко, В. Д. Нємцов. – К.: Ексоб, 2002. – 200 с.
28. Зубенко Л. Г. Ораторське мистецтво: практ.
посіб. / Л. Г. Зубенко. – К.: Довіра, 2002. – 96 с.
29. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового
спілкування: навч. посіб. / В. Я. Зусін. – 2-ге вид., перероб. і
доп. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с.
30. Карнеги Д. Как выработать уверенность в
себе и влиять на людей, выступая публично / Дейл Карнеги.
– М.: Прогресс, 1995. – 448 с.
31. Ковалевська Т. Ю. Основи ефективної
комунікації / Т. Ю. Ковалевська, С. А. Бронікова. – Одеса:
Фенікс, 2008. – 140 с.
32. Коваль А. П. Культура ділового спілкування /
А. П. Коваль. – К.: Либідь, 1992. – 296 с.
33. Козоріз В. П. Загальне та кадрове
діловодство: навч. посіб. / В. П. Козоріз, Н. І. Лаписька. – К. :
МАУП, 2002. – 162 с.
34. Корж А. В. Ділова українська мова для
юристів: лекції та комплексні завдання / А. В. Корж. – К.: Ін-т
держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. –
176 с.
35. Костицький М. В. Світоглядні та правові
проблеми використання української мови як офіційної / М. В.
Костицький // Українська мова в юриспруденції: стан,
проблеми, перспективи. – К.: Київський нац. ун-т внутр.
справ, 2006. – С. 5 – 15.
36. Кохтев Н. Н. Ораторская речь: Стиль и
композиция / Н. Н. Кохтев. – М.: изд-во МГУ, 1992. – 176 с.
~285~
37. Кочан І.М. Українська наукова лексика:
міжнародні компоненти в термінології: навч. посіб. – К.:
Знання, 2013. – 294 с.
38. Красницька А. В. Юридичні документи / А. В.
Красницька. – К. : НАВСУ, 2003. – 500 с.
39. Культура мови на щодень / [Дзюбишина-
Мельник Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін.]; за ред. С.
Я. Єрмоленко. – К. : Довіра, 2000. – 169 с.
40. Кушнаренко Н. Н. Документоведение: учебник
/ Н. Н. Кушнаренко. – К.: О-во “Знання”, КОО, 2001. – 460 с.
41. Лебедева Н. Б. О метаязыковом сознании
юристов и предмете юрислингвистики (к постановке
проблемы) / Н. Б. Лебедева [Електронний ресурс] //
“Юрислингвистика-2: Русский язык в его естественном и
юридическом бытии” – Режим доступа:
http://irbis.asu.ru/docs/server/publish/2001/37. html.
42. Леонтьев А. А. Речь в криминалистике и
судебной психиатрии / Леонтьев А. А., Шахнарович А. М.,
Батов В. И. – М.: изд-во МГУ, 1977. – 62.
43. Максакова Р. М. Проблеми законодавчої
регламентації порядку застосування державної мови в
Україні / Р. М. Максакова // Матеріали ІІ Міжвузівської наук.-
практ. конф. [«Українська мова в юриспруденції: стан,
проблеми, перспективи»]. – К. : КНУВС, 2006. – С. 29 – 32.
44. Мацько Л. І. Риторика / Л. І. Мацько, О. М.
Мацько. – К.: Вища школа, 2003. – 311 с.
45. Михайлюк В.О. Українська мова професійного
спілкування: навч. посіб. / В.О. Михайлюк. – К.: ВД
«Професіонал», 2005. – 496 с.
46. Онуфрієнко Г. Риторика у практичних
завданнях для юристів / Галина Онуфрієнко. – Запоріжжя :
ЗЮІ, 2002. – 307 с.
47. Паламар Л. М. Мова ділових паперів / Л. М.
Паламар, Г. М. Кравець. – К.: Либідь, 1996. – 208 с.
48. Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика :
[пробний підруч. для гімназій гуманіт. профілю] / М. І.
Пентилюк. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.
~286~
49. Пономарів О. Д. Культура слова:
Мовностилістичні поради / О. Д. Пономарів. – К.: Либідь,
2001. – 240 с.
50. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної
української мови / О. Д. Пономарів. – К.: Либідь, 1992. – 247
с.
51. Почепцов Г. Г. Семиотика / Г. Г. Почепцов. –
М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2002. – 432 с.
52. Почепцов Г. Г. Имиджелогия: теория и
практика / Г. Г. Почепцов. – К.: Адеф-Украина, 1998. – 287 с.
53. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации / Г. Г.
Почепцов. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2001. – 656 с.
54. Прадід Ю. Ф. У царині лінгвістики і права / Ю.
Ф. Прадід. – Сімферополь: Еліньо, 2006. – 256 с.
55. Професійна мова економіста / О.С. Черемська, Г. Г.
Гайдамака та ін. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2005. – 288 с.
56. Романов А.А. Грамматика деловых бесед / А.А.
Романов. – Тверь: Фамилия, 1995. – 239 с.
57. Російсько-український словник ділової мови / уклад.
О. Покровський, О. Шокало. – К.: Український світ, 1992. –
302 с.
58. Семиног О.М. Культура наукової української мови:
навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2010. – 216 с.
59. Сербенська О. А. Культура усного мовлення.
Практикум / О. А. Сербенська. – К.: Центр навчальної
літератури, 2004. – 216 с.
60. Сліпушко О. Українська мова й етапи кар'єри ділової
людини. Короткий словник бізнесмена / О. Сліпушко. – К.:
Криниця, 1999. – 199 с.
61. Струганець Л. В. Культура мови. Словник термінів /
Л. В. Струганець. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,
2000. – 88 с.
62. Сучасна українська літературна мова : підруч. /
[Грищенко А.П., Мацько Л.І., Плющ М.Я. та ін.]; за ред. А. П.
Грищенка. – К.: Вища шк., 1997. – 439 с.
63. Сучасні ділові папери / [Глущик С.В., Дияк О.В.,
Шевчук С.В. та ін.]. – К.: А.С.К., 2001. – 400 с.
~287~
64. Токарська А. Культура ділового мовлення юристів:
стан і проблеми / А. Токарська // Право України. – 1999. – №
11. – С. 58 – 60.
65. Токарська А. С. Культура фахового мовлення
правника: навч. посіб. / А. С. Токарська, І. М. Кочан. – Львів:
Світ, 2003. – 312 с.
66. Українська ділова мова: практ. посіб. на щодень за
ред. М. Д. Гінзбурга. – Харків: Торсінг, 2003. – 287 с.
паперів / [Бибик С. П., Михно І. Л., Пустовіт Л. О., Сюта Г.
М.]. – К.: Довіра: УНВЦ “Рідна мова”, 1998. – 507 с.
68. Універсальний довідник з ділових паперів та ділової
етики. – К.: Довіра, 2003. – 623 с.
69. Хоменко І. В. Еристика: мистецтво полеміки / І. В.
Хоменко. – К.: Юрінком, 2001. – 192 с.
70. Чулінда Л. І. Риторична майстерність / Л. І. Чулінда, І.
С. Паримський4 Нац. акад. внутр. справ України, Укр. акад.
зовн. торгівлі. – К.: Хрінком Інтер, 2000. – 79 с.
71. Шевченко Л.І. Інтелектуальна еволюція української
літературної мови: теорія аналізу / Л.І. Шевченко. – К.: ВПЦ
«Київський університет», 2001. – 478 с.
72. Шевченко Л.І., Шулінова Л.В. Стилістика української
літературної мови: Книга 1: Тести, завдання, вправи: навч.
посібник. – ВПЦ «Київський університет», 2012. – 264 с.
73. Шевчук С. В. Ділове мовлення для державних
службовців: навч. посібн. / С. В. Шевчук. – К.: Арій, 2008. –
424 с.
Словники
74. Великий тлумачний словник сучасної української
мови. – К., 2001.
75. Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий
тлумачний словник лінгвістичних термінів / Єрмоленко С. Я.,
Бибик С. П., Тодор О. Г. – К.: Либідь, 2001. – 223 с.
76. Куньч З. Риторичний словник / Зоряна Куньч. – К.,
1997. – 341 с.
77. Орфографічний словник української мови / [уклад. С.
І. Головащук, М. М. Пещак, В. М. Русанівський, О. О.
Тараненко]. – К.: Довіра, 1994. – 864 с.
~288~
78. Російсько-український словник / [уклад. О. І.
Скопненко, Т. В. Цимбалюк]; за ред. Г. П. Півторака]. – 3-є
вид., випр. і допов. – К.: Довіра, 2007. – 415 с. – (Словники
України). – Книга-«переверт». В спіл. опр. з кн. Українсько-
російський словник.
79. Словник української мови : в 11 т. – К.: 1970–1980.
80. Словники України – інтегрована лексикографічна
система (парадигма, транскрипція, фразеологія, синонімія,
антонімія) / [уклад. Широков В. А., Шевченко І. В., Рабулець
О. Г., Пещак М. М., Костишин О. М.]. – К. : Український
мовно-інформаційний фонд НАН України, 2001.
81. Тлумачний словник економіста / [уклад. Гончаров
С.М., Кушнір Н.Б.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. –
264 с.
82. Українсько-російський словник / [уклад. О. І.
Скопненко, Т. В. Цимбалюк; за ред. Г. П. Півторака]. – 3-є
вид., випр. і допов. – К.: Довіра, 2007. – 463 с. – (Словники
України). – Книга-«переверт». В спіл. опр. з кн. Російсько-
український словник.
~289~
Додаток
КОРОТКИЙ СЛОВНИК
ЛАТИНСЬКИХ ТЕРМІНІВ ТА СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ
~290~
ab dato recessi — з моменту вчинення дії
ab dato recessi — з моменту вчинення a die — від цього дня
дії ad maximum — до найвищого
ab initio (ab init.) — з початку чого- ступеня; до вищого ступеня, міри
небудь, з виникнення ad meliorem fortunam — до
ab intestato — без заповіту більш сприятливих обставин
ab ovo — з самого початку ad memorandum — для пам'яті
abrupto — раптово, відразу ad minimum — до найнижчого
absolutio — звільнення від ступеня
відповідальності ad modum — за зразком
a contrario — від протилежного (про ad normam — за зразком, за
доказ) приписом
actio civilis — цивільний позов ad notam — до відома, для
actio de dolo — позов про намір пам'яті
actio de dolo malo — позов про ad notata — примітка, відмітка
шахрайство ad oculos — наочно, на власні очі
actio famosa — позов про дифамацію ad personam — особисто
actio hypothecaria — іпотечний позов ad probandum — для доказу
actio in personam — позов про ad ratificandum — до
завдання особистої шкоди [збитку] затвердження
actio in rem utilis — речовий позов ad referendum — для
actio judicati — позов про виконання подальшого розгляду
судового рішення [узгодження]; за умови ухвалення
actio mandatі — позов, що спирається вищою інстанцією
на доручення ad rei veritatem — за об'єктивних
actiones juris — юридичні акти підстав
actio popularis — позов, який може ad rem — по суті справи
бути поданий кожним ad usum — для вживання; до
actio sequestraria — позов, що вжитку
спирається на секвестр ad valorem — «ад валорем»;
actio vi bonorum raptoruin — позов, відповідно до вартості; за
що виникає через примусове вартістю
позбавлення майна ad verbum — буквально;
actu — у дійсності, насправді дослівно
ad acto — до справи, до архіву ad vocem — до слова; з приводу;
(помітка на ділових паперах) що стосується; стосовно
ad arbitrium — довільно, на розгляд a fortiori — тим більше, ще
a dato — з дня підпису більшою мірою
ad exempium — за зразком, за alieno nomine — від чужого імені,
прикладом під чужим іменем
ad extra — до крайньої міри, до aIieni juris — несамостійний; що
крайнього ступеня (межі) знаходиться (перебуває) під
ad finem (ad fin.) — до кінця (сторінки владою іншого
та ін.) aliorum — інакше; точніше
ad hoc — спеціальний, для даного кажучи
випадку annu currentis (а.с.) — цього року
ad interim — протягом певного часу; ante diem — до цього дня
тимчасово; на час ante factum — раніше, завчасно,
ad legem — за законом до факту
ad libitum — на вибір, за бажанням ante meridiem (a.m.) — до обіду
ad litteram — буквально, дослівно a posteriori — на підставі
ad idem — той самий досвіду; заднім числом
~291~
a prima facie — на перший погляд cum hoc — після цього
a priori — апріорі, завчасно, curriculum vitae — короткі
заздалегідь; до досвіду біографічні дані (відомості).
argumenta adversaria — аргументи de dato — датований
протилежної сторони de facto — у дійсності; насправді;
argumentum argentarium — хабар; фактично
підкуп de jure — згідно з законом (за
auctoritas rei judicatae — прецедент законом); де юре; за правом;
судової ухвали (рішення) юридично
bona fides — сумлінність, de lege ferenda — з точки зору (з
достовірність, істинність погляду) законодавчого
calumnia — несправедливе припущення
звинувачення; наклеп de lege lata — з точки зору (з
capitalis fraus — тяжкий злочин; погляду) діючого закону
злочин, за здійснення якого злочинець de nomine — за формальною
засуджується до смертної кари підставою
casus — випадок, пригода de rigore juris — відповідно до
casus belli — привід до війни; випадок, букви закону
що виправдовує війну de visu — на власні очі; як свідок
casus conscientiae — обставини dicis causa — заради форми
обізнаності dictum ta — афоризм; вислів;
casus delicti — випадок думка судді
правопорушення dies fastus — день присутності (у
casus foederis — обставини, за яких суді)
набувають чинності зобов'язання за dies nefastus — день
союзним договором неприсутності (у суді)
causa activa — діюча причина dolus — умисел, замір, намір
causa civilis — привід для цивільного dominus proprietatis — власник
судового позову (спору) майна, власник
causa criminalis — привід до dos adventicia — придане, посаг,
звинувачення; карна справа що надають не родичі по лінії
causa obligationis — зобов'язання батька, а інші особи
causa proxima, non remota spectator dura lex, sed lex — закон
— береться до уваги найближча, а не суворий, але це закон
віддалена причина dura necessitas — сувора
compos sui — при повній свідомості; необхідність
який (що) контролює свою поведінку elegantia juris — юридичні
condenmatio — засудження тонкощі
confirmation — доказ; обґрунтування, ео ipso — у силу цього,
підтвердження відповідно до цього, тим самим
consensus — одностайність; ergo — відповідно, отже, відтак
консенсус; згода errata — помилки, друкарська
consensus omnium — загальна згода помилка
contra — проти error facti — помилка у факті
contra pacem — проти миру error in forma — помилка у формі
copia vera — точна копія error in re — помилка за суттю
corpus delicti — склад злочину; (справи)
речовий доказ error juris — помилка у праві;
corpus juris — зведення законів юридична помилка
corrigenda — виправлення; поправки et alia (et al.) — і так далі, і таке
cui prodest? — кому вигідно? інше, і тому подібне
cuique suum — кожному своє et alii (et al.) — та інші
~292~
et cetera (etc.) — і так далі; і таке інше, професійно
і тому подібне exprompto — раптово,
et multa alia — і багато іншого несподіванко
ex abrupto — раптом, відразу expromptu — відразу, без
ex adverse — від протилежного підготовки; експромтом
ex aequo — нарівні; порівну; таким же ex proposito — зумисне
чином ex proprio motu — за власним
ex analogia — за аналогією [за бажанням; за власною
схожістю] ініціативою
ex ante — з попереднього; очікуваний, ex proprio sinu — з самої суті; з
передбачуваний самої сутності
ex commodo — у зручний час; на ех re — з приводу, з нагоди, у
розсуд зв'язку з
ex condigno — на підставі чеснот ex silentio — із замовчування
ex congruo — за угодою ex tempore - без підготовки;
ex consensu — за згодою негайно, експромтом
ex consilio — у результаті ex termino facto — негайно;
обговорення; за порадою відразу
ex contrario — з протиріччя extra ordinem — поза звичним
exempli gratia (e.g.) — наприклад порядком
exeptio doli — відвід (відмова) через ex vi termini — відповідно до
посилання на недобросовісність букви; формально
протилежної сторони ex voto — за обіцянкою
exeptio veritatis — відвід (відмова) facta notoria — загальновідомі
через посилання на дійсні обставини факти
exequatur — нехай виконує (формула в factotum — довірена особа
дипломатії) fictio juris — юридична фікція
ex eventu — після випадку [пригоди] gratis — даром, задарма;
ex fide bona — з чистою совісті, безкорисливо
щиросердно habeas corpus — закон про
ex fontibus — у першоджерелах недоторканність особи
ex jure — за правом hoc loco — тут, на цьому місці
ex lege — відповідно до закону; за hoc sensu — в цьому розумінні
законом homo alieni juris —
ex locato — обгрунтовано неправоздатний
ex mero motu — за власним бажанням homo sui juris — правомочний
ex more — за звичаєм ibidem (ib., ibid.) — там само (у
ex necessitate rei — у зв'язку з виносках)
необхідністю idem quod (i.q.) — так само, як
ex nihilo — з нічого id est (i.e.) — тобто
ex officio — за посадою; зі службових id quod erat demonstrandum —
обов'язків; за службовим становищем те, що й потрібно було довести
ex parte — на користь однієї сторони imperitia pro culpa habetur —
explicite — відкрито, явно, відверто незнання ставиться за провину
ex post — заднім числом; після, пізніше implicite — те, що мається на
ex post facto — після факту, що стався увазі
expressis verbis — категорично; in absentia — без особистої
рішуче присутності; за відсутності
expressum facti cessare taciturn — in abstracto — узагалі,
відверто висловлене усуває те, що абстраговано
мається на увазі in actu — у дії
ex professio — за спеціальністю, in aequilibrio — у рівновазі
~293~
in brevi — коротко in loco — на місці
in carne — особисто; власною in loco delicti — на місці злочину
персоною in margine (i.m.) — на полях
in casum — у випадку in materia — по суті, за суттю
in casum casus — при виникненні in medias res — у саму суть;
нових подробиць у справі одразу до справи
in contumaciam — заочно in medio — у середині; всередині
in contumaciam — усі без винятку; у in mente — при свідомості; при
повному складі розумі
in crudo — у первісному вигляді; в in natura — у природному стані
оригіналі in optima forma — у найкращому
inde — звідси, тому вигляді; належним чином
in deposito — на зберігання in ordine successivorum — у
in diem — на день послідовному порядку
in dubio — під сумнівом, сумнівно in originali — в оригіналі
in dubio mitius — у сумнівному in pace — у мирі, у спокої
випадку — менш сувора ухвала in perpetuum — назавжди
in dubio pro reo — у випадку сумніву in persona — особисто, власною
— на користь звинувачуваного персоною
in effectu — у дії; насправді in praesenti — зараз, тепер
in esse — дійсний, існуючий in ргахі — у вжитку; насправді
in eventum — у результаті in prima instantia — у першій
in extenso — повністю, без скорочень інстанції
in extracto — у скороченому викладі in publico — привселюдно
in extremis — у крайньому разі; в in puncto — стосовно, що
останній момент стосується
in facsimile — у точному відтворенні in puncto puncti — у головному;
in facto — у дійсності; насправді у найістотнішому пункті
infamia — безчестя in puris naturalibus — у
in favorem — на користь, задля користі природному стані; у чистому
in fidem — за домовленістю; за вигляді
довірою in quali — по суті справи, за
in fine (in f.) — у кінці (сторінки та ін.) суттю справи
in flagrante delicto — на місці злочину in rе — у дійсності; фактично
in foro — перед судом in rebus — насправді
in foro conscientiae — перед судом in residuo — у підсумку; у
совісті залишку
infra (inf.) — далі; нижче in salvo — у безпеці; у надійному
in future — у майбутньому місці
in genere — узагалі in situ — на місці знаходження
in grosso — у великій кількості, оптом in situ criminis — на місці
in hoc casu — у цьому [даному] скоєння злочину
випадку in solidum — із загальною
in honorem — на честь відповідальністю
in ipso actu — під час самої дії in specie — у різновиді; зокрема,
injure — на законній підставі в окремому випадку
injuria realis — образа дією in statu mortis — на смертному
injuria verbalis — образа словом одрі
in limine — у самому початку чого- in statu nascendi — у момент
небудь зародження [створення]
in limine litis — перед початком in statu quo — без змін; в одному
судового розгляду й тому ж [первісному] стані
~294~
in statu quo ante — у попередньому справедливість
стані jus canonicum — канонічне
in status quo — у стані, що існує тепер право
in summa — коротко; одним словом jus circa sacra — державне
in suspenso — у стані невизначеності, церковне право
у непевному стані jus civile — цивільне право
inter — поміж, між jus cogens —
inter alia — між іншим загальнообов'язкове право
inter alios — справа, що трапилася між jus commune — загальне право
іншими (і, відповідно, мене не jus constitutionarium — закон
стосується) політичного й суспільного устрою
in terminis — в останній інстанції (про державу)
inter nos — конфіденційно, довірчо jus criminale — кримінальне
inter partes — між сторонами право
intepretatio abrogans — анулююче jus dicere — право чинити суд і
тлумачення тлумачити закони
in terrorem — для залякування jus dominii — право власності
inter se — між собою jus generis humani — природне
in toto — у повному складі; вцілому; право людини
без пропусків (про текст) jus gentium — міжнародне право
intra vires — у межах повноважень jus haereditatis — право
in una persona — в одній особі успадкування;
in usu — для вжитку спадкове право
in usum et abusum — на користь і на jus humanum — право людини
шкоду jus in rem — речове право
in vacuis locis — у вільних місцях jus judiciarium — закон, що
in via juris — законним шляхом визначає устрій діяльність судів
invicem — поперемінно, по черзі jus militare — військова юстиція
ipsissima verba — слово в слово; jus naturae — закон природи
абсолютно точно jus naturale — природне право
ipso facto — внаслідок самого факту; jus optionis — виборче право
насправді, у дійсності; з цієї причини, jus possessions — право
через це незалежного володіння
ipso jure — внаслідок самого закону; jus possidendi — право
на законній підставі тимчасової власності
ipso verbo — безперечно, jus praecedentiae — право
беззаперечно першості [переваги]
jannis clausis — за зачиненими jus primi possidentis — право
дверима першого власника
judicium ассіреге — відповідати за jus privatum — приватне право
позовом; стати перед судом у якості jus proprietatis — право
відповідача власності
jurisdictio contentiosa — (мати право jus protections — право захисту,
юрисдикції) у спірних (суперечливих) право на захист
справах jusprudentia — юриспруденція
jurisdictio voluntaria — (мати право jus publicum — міжнародне
юрисдикції) у конфліктних (безспірних) право; публічне право (державне
справах й кримінальне)
jus advitalitium mutuum — право jus puniendi — право покарання
довічного користування jus quaestionis — право судового
jus aggratiandi — право помилування слідства
jus bonumque — право і jus repraesentationis — право
~295~
представництва (волі)
jus respondendi — право робити litterae procuratoriae —
висновки заключення (у судових довіреність, правомочність,
справах) повноваження, представництво
jus retorsionis — право помсти locatio conductio operarum —
jus romanum — римське право особисте винаймання (вільної
jus scriptum — буква закону; писаний людини)
закон locatio conductio operis faciendi
jus strictum — сувора законність; — підряд
суворе право locatio conductio rei — майнове
jus suffragii — право голосу винаймання
justa causa — законна причина; locator — винаймач
справедливий привід loco citato (loc.cit; I.e.) — у
jus talionis — право на рівне цитованому місці
покарання locus delicti — місце, де був
justitia — юстиція скоєний злочин
justus titulus — законна підстава (для locus sigilli (l.s.) — місце печатки
чого- небудь), правопідстава mala tides — недобросовісність,
jus utendi et abutendi — право нечесні наміри
вживання і зловживання (тобто право mandatum cum libera —
повної власності) необмежене повноваження
jus vitae ас necis — право manu armata — силою зброї
розпоряджатися життям і смертю manu brevi — невідкладно; скоро
lapsus linguae — обмовка manu forti — силою примусу
lege et consuetudine — за законом і за medias res — суть справи
звичаєм mens legis — дух [смисл] закону
lege ferenda — відповідно до memorandum — пам'ятна
загальноприйнятого записка (в дипломатії)
значення(тлумачення) missio in possessionem —
lege lata — у широкому смислі уведення у володіння (власність)
(значенні) слова modus operandi — спосіб дії
lege necessitatis — за законом modus vivendi — тимчасова
необхідності угода або врегулювання (між
leges duodecim tabularum — закони сторонами, що перебувають у
XII таблиць спорі); спосіб життя
legis habet vigorem — має силу закону mors sivilis — позбавлення
lex — закон громадянських прав
lex abrogate — скасований закон mortis causa donatio —
lex civilis — цивільний закон дарування на випадок смерті
lex mercatoria — звичайне торгове mutatis mutandis — з
право відповідними змінами
lex naturalis — природний закон [обговоренням]
lex non scripta — неписаний закон natura debetur — зобов'язання в
lex posterior derogat legi priori — натурі
більш ранній закон відміняється neglegentia crassa — велика
(скасовується) більш пізнім недбалість
lex propria — приватне право negotiorum gestio —
lex prospicit, non respicit — закон не провадження (ведення) чужих
має зворотної сили (дії) справ без доручення
lex scripta — писаний закон ne varietur — зміні не підлягає
lex specialis — спеціальний закон nomen juris — юридичний термін
liberum arbitrium — свобода вибору nomine et re — на словах і в
~296~
дійсності per idem — через посередництво
non dubitandum — не доводиться того самого
сумніватися, немає сумніву per legem terrae — за законом
nota bene (NB) —запам'ятай добре країни
(помітка на полях книги та ін.) per procura — за довіреністю;
nuda pactio — проста угода; угода, що через посередництво кого-небудь
не набула законної, визнаної римським per se — у чистому вигляді; саме
правом форми по собі
nuda proprietas — право власності без per secreta vota — закритим
права користуватися результатами голосуванням
midis verbis — безпідставно, без persona non grata — небажана
достатніх підстав особа, персона нон грата
nudus usus — користування, не persona publica — посадова
пов'язане з отриманням матеріальної особа; суспільний діяч
вигоди persona sui juris — правомочна
ob dolum — через злий задум, зі злим особа
умислом per taciturn consensum — за
objecturn quaestionis — предмет мовчазною згодою
розгляду per usum — на практиці
obligatione generali — внаслідок per vota secreta — закритим
головного зобов'язання голосуванням
omnium consensu — за загальною pleno jure — з повним правом
згодою post bellum — після війни;
optima fide — з повного довірою післявоєнний, повоєнний
opus citatum (op.cit; op.c.) — post factum — після здійснення
цитований твір; цитована робота факту;
pacta sunt servanda— сторони повинні заднім числом, постфактум
(мають) дотримуватися post hominum memoriam — з
pactum pads — мирна договір (пакт) прадавніх часів, від споконвіку
paritas volorum — рівність голосів post meridiem (p.m.) — після
particeps criminis — співучасник полудня, по обіді
(спільник) злочину post mortem — після смерті,
parricidium — убивство одного з посмертно
батьків (матері чи батька) post scriptum (p.s.) — після
pars pro toto — частина замість цілого написаного, постскриптум
per aliud — за посередництвом іншого prima facie — на перший погляд;
per alium — через іншого, не з першого разу
безпосередньо pro anno — тепер, на цей час
per analogiam — за аналогією [за probatio liquidissima — наочний
подібністю] доказ
per annum — на рік; щорічно probatum est — перевірено,
per capita — на душу населення доведено; схвалено, ухвалено
per consequention — за наслідком pro et contra — за й проти
(результатом), що випливає з цього pro forma — для годиться,
висловлювання формально
per contra — з іншого боку pro interim — тимчасово
per contrario — у протилежність (кому- pro memoria — для пам'яті; на
небудь,чому-небудь.) пам'ять про кого-небудь
per diem — у день pro mutua accepta — взяте у
per exemplum — наприклад вигляді позики
per expressum — дослівно, буквально pro numo — у даний момент;
тепер, на цей час
~297~
pro rata — відповідно, пропорційно sqq.) — наступне місце(я) та ін.
pro tanto — відповідно sigillum veri — доказ істинності
pro tempore (pro tern.) — тимчасово, (чого-небудь)
поки що sic dicta — так би мовити
quaestio — розслідування sine anno et loco (s.a.e.l.) — без
quaestio facti — питання факту зазначення року й місця
quaestio juris — питання права sine die (s.d.) — без зазначення
qui pro quo — одне замість іншого; дати
плутанина; змішування понять sine dubio — поза сумнівом
quod demonstrandum est — що й sine jure — без права; незаконно
потрібно було довести sine letigima prole — без
quod erat demonstrandum (Q.E.D., законних нащадків
q.e.d.) — що й потрібно було довести; sine loco (s.l.) — без зазначення
саме собою зрозуміло місця
quod vide (q.v.) — дивися це (там, у sine loco, anno, vel nomine —
тому місці) без зазначення місця, року й
ratio decidendi — підстава для навіть найменування
вирішення; вирішальний аргумент sine loco et anno — без
ratio legis — дух і ціль закону; підстава зазначення місця й року видання
закону sine qua non — необхідна
rebus sic distantibus — за такого стану [обов'язкова] умова
справ solam proprietatem — право
rebus sic stantibus — за незмінного власності без права набуття
стану справ результатів
regula juris — правова норма species facti — встановлення
res communis — спільне майно складу злочину обставини справи
res communis omnium — об'єкт sponte sua, sine lege —
спільного (загального) користування добровільно, за власним
res controversa — спірне майно бажанням
res extra commercium — річ, що не stare decisis — дотримуватися
може бути об'єктом торгівлі попередніх рішень
res fungibilis — замінювана річ status juridicus — правовий
res habilis — річ у власності статус (особи чи держави)
res integra — невирішена справа status quo — статус-кво;
res inter alios acta — справа між двома існуючий стан справ, речей
сторонами status quo ante — стан справ, що
res inter commercium — предмет існував раніше
торгівлі status quo ante beilum —
res judicata — вирішена справа, становище до війни
юридичний прецедент status quo post beilum —
res mobilis — рухоме майно становище, яке (що) склалося
restitutio in integrum — відтворення в після війни
первісному вигляді stricto jure — у суворій
re vera — насправді, у дійсності відповідності до закону
scilicet (scil.; sc.) — а саме, тобто stricto, strictissimo sensu — у
scriptus heres — спадкоємець за вузькому значенні (слова)
заповітом sub conditione — за умови
semper idem — завжди те ж саме; те ж sub consensu — з чиєї-небудь
саме згоди
sensu stricto — у вузькому розумінні sub crimine falsi — під страхом
(значенні) звинувачення в порушенні клятви
sequens, sequentes (seq., sq., seqq., subicitur juris necessitati —
~298~
внаслідок правової необхідності ut supra — як сказано вище
sub judice — у стадії обговорення [раніше]
sub modo — за умови venditori redhibet — повернення
sub poena — під загрозою покарання речі назад продавцеві (пов'язане
sub ratione — з точки зору, з погляду з розриванням договору купівлі-
sub specie — з точки зору; під кутом продажу)
зору verbatim — дослівно, слово в
summum supplicium — смертна кара слово
supra scriptum — вище написано verso folio — на зворотньому
supra vide — дивися вище (за текстом) боці листа
supressio veri — приховування істини versus — проти, на противагу;
tacito consensu — з мовчазної згоди стосовно чого-небудь
tacitus consensus — мовчазна згода verte — дивися на звороті
terra incognita — невідома земля; (помітка на рукописі)
щось невідоме, незвідане чи via — через, за чийого-небудь
неосягненне посередництва
testantibus actis — довіреність на via facti — самовільно, явочним
ведення (провадження) судового порядком
процесу vice versa (v.v.) — навпаки, назад
testes muti — мовчазні свідки vide (v.) — звернися до; дивися
toto corpore — цілком, повністю там
ubi emolumentum, ibis onus — права videlicet (viz) — а саме, тобто;
передбачають певні обов'язки наприклад
ubi non est lex, ibi non est vide supra (v.s.) — дивися вище
transgressio — де немає закону, там (примітка)
немає й порушень vi mandati — за приписом; за
ubi pericuium, ibi lex — де є [загрожує] наказом
небезпека, там і закон vi praesidii — за правом
ultra vires — поза компетенцією; за головуючого
межами повноважень vis iegis — сила закону
unum et idem — те ж саме vis major — нездоланна сила
usus fori — судовий звичай vis probandi — доведена сила
ususfructus — вилучення прибутків, visum repertum — під час огляду
користування чужого власністю знайдено
ut infra — як сказано нижче (формула протоколу судового
uti possidetis — формула взаємного огляду)
визнання прав сторін, що воюють, на viva voce — в усній формі
зайнятій ними території voluntas ultima — заповіт;
uti possidetis ante bellum — формула остання воля
взаємного визнання прав за станом, що votum separatum — особлива
існував до війни думка
~299~
325
Навчальне видання
Тетяна Михайлівна Андрєєва

Ольга Василівна П’ятецька
УКРАЇНСЬКА МОВА
за професійним спрямуванням:
фахова комунікація
(теорія і практика)
Посібник для студентів економічних
і юридичних спеціальностей
Комп’ютерна верстка – Є. Цвелих

Дизайн обкладинки – А.-Ю. Бортник
Підписано до друку 31.10.2017 р.

Авт.друк.арк. 21,4. Обл.-вид. арк. 21,6.
Формат 60х90/16
Наклад 300 прим. Зам. 88–017
ДП «Прінт-Сервіс»
Свідоцтво про внесення до
Державного реєстру суб’єктів видавничої справи
ДК № 3655 від 24.12.2009 р.
Київ, вул. Ялтинська, 14
~300~
~301~

Прінт-Сервіс, 2017. - 300 с.

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Прінт-Сервіс, 2017. - 300 с.

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Тетяна Андрєєва, Ольга П’ятецька

Рекомендовано Вченою радою Інституту філології Київського

А 65 Андрєєва Т. М., П`ятецька О.В. Українська мова за

У навчальному посібнику висвітлено особливості

© Т. М. Андрєєва, О. В. П’ятецька, 2017

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………………. 281

ДСТУ державний стандарт України

В умовах глобалізації та інтенсивного розвитку

1.1 Поняття державної мови. Українська мова як

Упродовж століть українська мова постійно

літературна діалекти просторіччя

Соціальний діалект (соціолект) – варіант національної

Жаргон (фр. jargon, від галло-романського gargone –

Арго (фр. argot – замкнутий, недіяльний) – штучно

Літературна мова – це унормований варіант

діалогічне монологічне монологічне

4. Стилістична диференціація. Кожна зі сфер

просторіччя соціальний територіальний літературна

* Пунктиром позначено спорадичні (випадкові, несистемні)

5. Унормованість. На відміну від норм діалектного

1.3 Нормативність мови. Типи мовних норм

Норма – сукупність традиційних реалізацій мовної

Слово «стиль» широко вживається в сучасному

Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:

1. Розкрийте зміст понять державна мова, літературна

2.1 Документ — основний жанр ділового спілкування

Основним видом ділового мовлення, що фіксує та

Вимоги до укладання документів:

Рубрикація – це членування тексту на складові частини,

На бланках дату підписання документа ставлять у лівій

2.3 Заява та її реквізити

Заява – це письмове повідомлення особи чи організації

Граматичні вимоги до написання заяви:

Наведемо зразок складної заяви:

Зразок 3 Генеральному директорові

У зв’язку з подальшою потребою і необхідністю

2.4 Особовий листок з обліку кадрів

Автобіографія (від грец. аutos – сам, bios – життя,

Я, Швачко Данило Олексійович, народився 28 вересня 1978

Резюме ─ це документ, що містить коротку

Примітка до оформлення реквізитів.

Вул. Суворова, 2, кв. 88, тел. (044) 233-78-10

Характеристика – це документ, у якому в офіційній

Примітки до оформлення реквізитів.

Маковецької Дарини Віталіївни,

Маковецька Д.В. навчається на ІІІ курсі юридичного

Декан юридичного факультету

Лист – це найпоширеніший вид документації, один із

Основні РЕКВІЗИТИ листа:

ПРАВИЛА ВЕДЕННЯ ДІЛОВОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ:

Золоте правило ведення ділової документації:

Типи службових листів

Доктор юридичних наук,

Супровідний лист – документ, що інформує адресата

2.9 Наказ щодо особового складу

Наказ щодо особового складу – розпорядчий

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

15.08.2016 м. Київ № 08-255-

Ковальчука Олега Володимировича зарахувати на посаду

Перший проректор К.О.Борисов

Начальник відділу кадрів О.Г.Ткач