Іменник

Іменник
Іменники належать до певного роду, змінюються за відмінками й числами.
Усі іменники (крім множинних) належать до одного з трьох родів: чоловічого (син,
вітер, жах), жіночого (Україна, весна, любов), середнього (сонце, літо, кохання).
Іменники спільного роду – це слова, які можуть називати осіб як чоловічої, так і жіночої
статі (вони здебільшого характеризують певні якості особи): нікчема, ледащо тощо (мають
закінчення -а, рідше -о). У реченні узгоджуються з іншими частинами мови як у жіночому, так
і в чоловічому роді: нестерпна базіка – нестерпний базіка.
Назви осіб за професією чи видом діяльності належать до іменників чоловічого роду,
хоча можуть називати осіб як чоловічої, так і жіночої статі: Молодий науковець отримав грант.
Досвідчений лікар проконсультувала пацієнта.
Рід незмінюваних іменників іншомовного походження

Запам’ятайте: цеце (муха) – жін., івасі (риба) – жін., авеню (вулиця) – жін., кольрабі
(капуста) – жін., салямі (ковбаса) – жін., гінді (мова) – жін., торнадо (вітер) – чол.
Іменник пальто відмінюється.
У незмінюваних складноскорочених словах рід визначається за головним словом,
наприклад: ТЕС – жіночий рід, бо електростанція.
У змінюваних складноскорочених словах рід визначаємо граматично за типом
відмінювання (здебільшого як іменники чоловічого роду): виш.

Число іменників
Іменники, що мають форму і однини, і множини, наприклад: місто – міста, голос –
голоси, висновок – висновки.
Іменники, що мають лише форму однини, наприклад: мед синява формалізм птаство
(такі слова – це переважно назви речовин, почуттів, власні назви).
Іменники, що мають лише форму множини, наприклад: ворота, хитрощі кошти, фінанси,
Карпати (назви парних предметів, речовин, сукупностей предметів, почуттів, географічні
назви тощо);
Іменники, що називають сукупність однакових чи подібних істот, або предмети, які
сприймаються як одне ціле, називаються збірними (студентство, листя, насіння, молодь).
Вони мають форму лише однини.

Відмінки іменників
Іменники відмінюються за сімома відмінками:
називний (хто? що?),
родовий (кого? чого?),
давальний (кому? чому?),
знахідний (кого? що?),
орудний (ким? чим?),
місцевий (на кому? на чому?),
кличний (уживається для звертання).
Називний відмінок однини – початкова форма іменника.
Називний відмінок є прямим, решта – непрямі.
Іменник

Правопис окремих відмінкових закінчень

іменників І відміни

Орудний відмінок однини має закінчення -ою у твердій основі, наприклад: Весною,
країною, Іриною; та закінчення -ю/-єю у м’якій та мішаній основах, наприклад: землею,
душею, грацією.

іменників чоловічого роду II відміни

родовий відмінок

Деякі іменники можуть мати паралельні закінчення -а(-я) або -у (-ю). Це залежить від
наголосу або від значення: моста і мосту, стола і столу, двора і двору, плота – плоту, полка –
полку.
Зміна закінчення впливає на значення слова у таких іменниках наприклад:
папера (документ) – паперу (матеріал),
каменя (предмет) – каменю (матеріал),
терміна (слово) – терміну (строк),
типа (людина) – типу (зразок, форма)
Іменник

іменників II відміни
кличний відмінок

закінчення у пишемо:
• у іменниках твердої групи із суфіксами -к-, -ик-, -ок-, наприклад: синку, діду;
• в іншомовних іменах на г, к, х, наприклад: Фрідріху, Жаку;
• у деяких іменниках мішаної групи, крім основи на -ж, -р, наприклад: читачу, товаришу.

закінчення ю пишемо:
• у більшості іменників м’якої групи, наприклад: місяцю, краю.

закінчення е пишемо:
• у безсуфіксних іменниках твердої групи, наприклад: друже, соколе, юначе;
• в іменниках м’якої групи із суфіксом –ець, наприклад: хлопче, але бійцю, знавцю,
мудрецю;
• у більшості іменників мішаної групи.