ПЛАН-КОНСПЕКТ

для проведення занять з функціональної підготовки

за темою: Обов’язки керівника, посадових осіб щодо організації та

забезпечення пожежної безпеки на об’єкті. Порядок дій у разі виникнення
пожежі. Правила утримання шляхів евакуації.

Місце : навчальна аудиторія.

Вид заняття : лекція.

Навчальне навантаження : 2 академічні години (90 хв).

 2

Навчальні питання:

1. Обов’язки керівника, посадових осіб щодо організації та забезпечення

пожежної безпеки на об’єкті.

2. Порядок дій у разі виникнення пожежі.

3. Правила утримання шляхів евакуації.

ЛІТЕРАТУРА:
1) Кодекс цивільного захисту України.
2) Наказ МВС України від 30.12.2014 № 1417 «Про затвердження Правил
пожежної безпеки в Україні» (зі змінами).
Питання 1: Обов’язки керівника, посадових осіб щодо організації та
забезпечення пожежної безпеки на об’єкті.
Діяльність із забезпечення пожежної безпеки є складовою виробничої та
іншої діяльності посадових осіб і працівників підприємств та об'єктів.
Керівник підприємства повинен визначити обов'язки посадових осіб
щодо забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну
безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць, технологічного та
інженерного устаткування, а також за утримання й експлуатацію засобів
протипожежного захисту. Обов’язки щодо забезпечення пожежної безпеки,
утримання та експлуатації засобів протипожежного захисту передбачаються у
посадових інструкціях, обов'язках, положеннях про підрозділ.
На кожному об’єкті відповідним документом (наказом, інструкцією
тощо) повинен бути встановлений протипожежний режим, який включає:
порядок утримання шляхів евакуації;
визначення спеціальних місць для куріння;
порядок застосування відкритого вогню;
порядок використання побутових нагрівальних приладів;
порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт;
правила проїзду та стоянки транспортних засобів;
місця для зберігання і допустиму кількість сировини, напівфабрикатів та
готової продукції, що можуть одночасно знаходитися у приміщеннях і на
території;
порядок прибирання горючого пилу й відходів, зберігання промасленого
спецодягу та ганчір'я, очищення елементів вентиляційних систем від горючих
відкладень;
порядок відключення від мережі електроживлення обладнання та
вентиляційних систем у разі пожежі;
порядок огляду й зачинення приміщень після закінчення роботи;
порядок проходження посадовими особами навчання й перевірки знань з
питань пожежної безпеки, а також проведення з працівниками протипожежних
 3

інструктажів та занять з пожежно-технічного мінімуму з призначенням

відповідальних за їх проведення;
порядок організації експлуатації і обслуговування наявних засобів
протипожежного захисту;
порядок проведення планово-попереджувальних ремонтів та оглядів
електроустановок, опалювального, вентиляційного, технологічного та іншого
інженерного обладнання;
порядок збирання членів пожежно-рятувального підрозділу добровільної
пожежної охорони та посадових осіб, відповідальних за пожежну безпеку, у
разі виникнення пожежі, виклику вночі, у вихідні й святкові дні;
порядок дій у разі виникнення пожежі: порядок і способи оповіщення
людей, виклику пожежно-рятувальних підрозділів, зупинки технологічного
устаткування, вимкнення ліфтів, підйомників, вентиляційних установок,
електроспоживачів, застосування засобів пожежогасіння; послідовність
евакуації людей та матеріальних цінностей з урахуванням дотримання техніки
безпеки. Працівники об'єкта мають бути ознайомлені з цими вимогами на
інструктажах під час проходження пожежно-технічного мінімуму.
Під протипожежним режимом слід розуміти сукупність певних заходів і
вимог пожежної безпеки, заздалегідь встановлених для об'єкта або окремого
приміщення і підлягають обов’язковому виконанню всіма працюючими там
особами.
Для кожного приміщення об'єкта мають бути розроблені та затверджені
керівником об'єкта інструкції про заходи пожежної безпеки. У цих інструкціях
повинні вказуватися:
категорія приміщення з вибухопожежної та пожежної небезпеки (для
виробничих, складських приміщень та лабораторій);
вимоги щодо утримання евакуаційних шляхів та виходів;
спеціальні місця для куріння та вимоги до них;
порядок утримання приміщень, робочих місць;
порядок зберігання та застосування легкозаймистих рідин, горючих
рідин (далі - ЛЗР, ГР), пожежовибухонебезпечних речовин і матеріалів;
порядок прибирання робочих місць, збирання, зберігання та видалення
горючих відходів, промасленого ганчір'я;
порядок утримання та зберігання спецодягу;
місця, порядок та норми одночасного зберігання в приміщенні сировини,
напівфабрикатів та готової продукції;
порядок проведення зварювальних та інших вогневих робіт;
порядок огляду, вимкнення електроустановок, приведення в
пожежобезпечний стан приміщень та робочих місць, закриття приміщень після
закінчення роботи;
заходи пожежної безпеки при роботі на технологічних установках та
апаратах, які мають підвищену пожежну небезпеку;
граничні показання контрольно-вимірювальних приладів, відхилення від
яких можуть викликати пожежу або вибух;
обов'язки та дії працівників у разі виникнення пожежі.
 4

Ці інструкції мають вивчатися під час проведення протипожежних

інструктажів, проходження навчання за програмою пожежно-технічного
мінімуму, а також в системі виробничого навчання і вивішуватися на видимих
місцях.
На об'єктах з постійним або тимчасовим перебуванням на них 100 і
більше осіб або таких, що мають хоча б одне окреме приміщення із
одночасним перебуванням 50 і більше осіб (далі - об'єкти з масовим
перебуванням людей), у будинках та спорудах (крім житлових будинків), котрі
мають два поверхи і більше, у разі одночасного перебування на поверсі більше
25 осіб, а для одноповерхових - більше 50 осіб, мають бути розроблені і
вивішені на видимих місцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі.
На об'єктах з масовим перебуванням людей, які є навчальними (у тому
числі дошкільними) закладами, закладами охорони здоров'я із стаціонаром,
будинками для людей похилого віку та інвалідів, санаторіями і закладами
відпочинку, розважальними, культурно-освітніми та видовищними закладами,
критими спортивними будинками і спорудами, готелями, мотелями,
кемпінгами, торговими підприємствами та іншими аналогічними за
призначенням об'єктами з масовим перебуванням людей, на доповнення до
схематичного плану евакуації повинна бути розроблена та затверджена
керівником інструкція, що визначає дії персоналу щодо забезпечення безпечної
та швидкої евакуації людей, за якою не рідше одного разу на півроку мають
проводитися практичні тренування всіх задіяних працівників. Для об'єктів, у
яких передбачається перебування людей уночі, інструкції повинні передбачати
також дії у нічний час.
У разі зміни планування або функціонального призначення будинків
(приміщень, споруд), технології виробництва, штатного розкладу персоналу
плани евакуації та інструкції повинні бути відкориговані.
У приміщеннях на видимих місцях біля телефонів слід вивішувати
таблички із зазначенням номера телефону для виклику пожежно-рятувальних
підрозділів.
Територія об'єкта, а також будинки, споруди, приміщення мають бути
забезпечені відповідними знаками пожежної безпеки.
Застосування у будівництві й на виробництві матеріалів та речовин, на
які відсутні показники щодо пожежної небезпеки, забороняється.
Для працівників охорони (сторожів, вахтерів, вартових) повинно бути
розроблено інструкцію, в якій необхідно визначити їхні обов'язки щодо
контролю за додержанням протипожежного режиму, огляду території і
приміщень, порядок дій в разі виявлення пожежі, спрацювання систем
протипожежного захисту, а також указати, хто з посадових осіб об'єкта має
бути викликаний у нічний час у разі пожежі. Працівники охорони повинні мати
список посадових осіб об'єкта із зазначенням їх місць проживання, службових,
домашніх (мобільних) телефонів.
Працівники об'єкта зобов'язані дотримуватися встановленого
протипожежного режиму, виконувати вимоги Правил пожежної безпеки та
інших нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки.
 5

З метою проведення заходів із запобігання виникненню пожеж та

організації їх гасіння на підприємствах створюється добровільна пожежна
охорона, для забезпечення функціонування якої утворюються пожежно-
рятувальні підрозділи.
У загальноосвітніх навчальних закладах, дитячих таборах можуть
створюватися дружини юних рятувальників-пожежних відповідно до
законодавства України.
Повноваження у сфері пожежної безпеки асоціацій, корпорацій,
концернів, інших господарських об'єднань визначаються їхніми статутами або
договорами між суб'єктами господарювання, що утворили об'єднання. Для
виконання делегованих об'єднанню функцій у його апараті створюється служба
пожежної безпеки.
Усі працівники при прийнятті на роботу на робочому місці повинні
проходити інструктажі з питань пожежної безпеки (далі - протипожежні
інструктажі). Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною
пожежною небезпекою, повинні попередньо (до початку самостійного
виконання роботи) пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум).
У навчальних закладах повинно проводитися вивчення правил пожежної
безпеки, а також навчання діям на випадок пожежі.
У дитячих дошкільних закладах має проводитися виховна робота,
спрямована на запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем і виховання
у дітей бережливого ставлення до національного багатства, а також набуття
навичок особистої безпеки в разі виникнення пожежі.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування
зобов'язані організовувати навчання населення за місцем проживання правилам
пожежної безпеки.
Приступати до роботи особам, які не пройшли навчання,
протипожежного інструктажу і перевірки знань з питань пожежної безпеки,
забороняється.
Нове будівництво, реконструкція, реставрація, технічне переоснащення
та капітальний ремонт приміщень, будинків і споруд здійснюються на підставі
проектної документації, яка затверджена у встановленому порядку.
Питання 2: Порядок дій у разі виникнення пожежі.
Пожежа – поза регламентний процес знищення або пошкодження вогнем
майна, під час якого виникають чинники, небезпечні для живих істот і
довкілля. Проблема пожеж стає глобальною за своїми масштабами, зачіпляє не
тільки національні, але й міжнародні інтереси. Щорічно на Землі виникає
близько 6 мільйонів пожеж.
Гасіння пожеж – це комплекс бойових дій пожежних підрозділів,
направлених на ліквідацію горіння та забезпечення безпеки людям.
У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний працівник зобов’язаний:
негайно повідомити про це Державну службу України з надзвичайних
ситуацій за телефоном «101». При цьому, необхідно назвати точну адресу,
 6

кількість поверхів, місце виникнення пожежі, наявність людей, а також своє

прізвище;
повідомити про виникнення пожежі чергову частину Національної
поліції України, підрозділ пожежної безпеки Національної поліції України.
вжити (за можливістю) заходів щодо евакуації людей, рятування майна,
гасіння пожежі з використанням наявних вогнегасників та інших засобів
пожежогасіння;
Керівник підрозділу (уповноважена ним посадова особа), який перший
прибув на місце пожежі, зобов’язаний:
перевірити та впевнитися, що Державну службу України з надзвичайних
ситуацій та підрозділ пожежної безпеки Національної поліції України
повідомлено (продублювати повідомлення про пожежу);
очолити керівництво гасінням пожежі до прибуття працівників
Державної служби України з надзвичайних ситуацій та підрозділу пожежної
безпеки Національної поліції України;
у разі загрози життю людей негайно організувати їх евакуацію,
використовуючи для цього усі наявні засоби та сили;
вивести з приміщень за межу небезпечної зони усіх працівників, які не
зайняті у ліквідації пожежі;
направити для зустрічі підрозділів Державної служби України з
надзвичайних ситуацій особу, яка добре знає розташування під’їзних шляхів і
джерел протипожежного водопостачання;
перевірити включення та роботу автоматичної системи пожежогасіння
(за її наявності);
викликати (при потребі) медичну та інші аварійні служби;
припинити всі види робіт, які не пов’язані з ліквідацією пожежі;
організувати (при потребі) відключення електроенергії, зупинення
апаратів, пристроїв, систем вентиляції та здійснення інших заходів,
спрямованих на запобігання поширенню пожежі;
забезпечити захист людей, які беруть участь у гасінні пожежі, від
можливих обвалень будівельних конструкцій, уражень електричним струмом,
отруєння, опіків;
організувати (при потребі) евакуацію матеріальних цінностей;
при прибутті на місце пожежі працівників Державної служби України з
надзвичайних ситуацій керівник структурного підрозділу (уповноважена ним
посадова особа), який керував гасінням пожежі, повинен повідомити їх
старшому начальнику відомості про людей, які потребують допомоги,
евакуації, їх кількість, місце перебування, осередок пожежі та вжиті заходи
щодо її ліквідації.
Питання 3 : Правила утримання шляхів евакуації.
Евакуаційні шляхи і виходи повинні утримуватися вільними, нічим не
захаращуватися і у разі виникнення пожежі забезпечувати безпеку під час
евакуації всіх людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд.
Евакуаційний вихід – це вихід із будинку (споруди), безпосередньо
 7

назовні або вихід із приміщення, що веде назовні, до коридору чи сходової

клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважаються
евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:
- першого поверху безпосередньо назовні або через коридор, вестибуль,
сходову клітку;
- будь-якого поверху, окрім першого, до коридору, що веде на сходову клітку
або безпосередньо у сходову клітку (в тому числі через хол). При цьому
сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або крізь вестибуль,
що відокремлений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;
- до сусіднього приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене вже згаданими
виходами.
Шлях евакуації – безпечний для руху людей шлях, який веде до
евакуаційного виходу. До шляхів евакуації відносяться коридори, сходи,
сходові клітки, тамбури, шлюзи та інші проходи, що забезпечують евакуацію
людей, які знаходяться у будинку.
Кількість та розміри евакуаційних виходів з будівель і приміщень,
їх конструктивні й планувальні рішення, умови освітленості, забезпечення
не задимленості, протяжність шляхів евакуації, їх облицювання (оздоблення)
повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм.
У разі розміщення технологічного, експозиційного та іншого обладнання
у приміщеннях мають бути забезпечені евакуаційні проходи до сходових
кліток та інших шляхів евакуації відповідно до будівельних норм.
У приміщенні, яке має один евакуаційний вихід, дозволяється одночасно
розміщувати (дозволяється перебування) не більше 50 осіб.
Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з
будівель (приміщень).
Допускається улаштування дверей з відчиненням усередину приміщення
у разі одночасного перебування в ньому не більше 15 осіб, а також у санвузлах,
з балконів, лоджій, площадок зовнішніх евакуаційних сходів (за винятком
дверей, що ведуть у повітряну зону незадимлюваної сходової клітки).
При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть
замикатися лише на внутрішні запори, які легко відмикаються.
Килими, килимові доріжки й інші покриття підлоги у приміщеннях з
масовим перебуванням людей повинні надійно кріпитися до підлоги і бути
малонебезпечними щодо токсичності продуктів горіння, а також мати помірну
димоутворюючу здатність.
На сходових маршах і площадках мають бути справні огорожі з
поручнями, котрі не повинні зменшувати встановлену будівельними нормами
ширину сходових маршів і площадок.
У сходових клітках (за винятком незадимлюваних) дозволяється
встановлювати прилади опалення, у тому числі на висоті 2,2 м від поверхні
проступів та сходових площадок, сміттєпроводи, поверхові сумісні
електрощити, поштові скриньки та пожежні крани за умови, що це обладнання
не зменшує нормативної ширини проходу сходовими площадками та маршами.
 8

У незадимлюваних сходових клітках допускається встановлювати лише

прилади опалення.
Сходові клітки, внутрішні відкриті та зовнішні сходи, коридори, проходи
та інші шляхи евакуації мають бути забезпечені евакуаційним освітленням
відповідно до вимог будівельних норм та правил улаштування
електроустановок. Світильники евакуаційного освітлення повинні вмикатися з
настанням сутінків у разі перебування в будівлі людей.
Шляхи евакуації, що не мають природного освітлення, мають постійно
освітлюватися електричним світлом (у разі наявності людей).
У готелях, театрально-видовищних, лікувальних закладах, приміщеннях
інших громадських і допоміжних будівель, де можуть перебувати одночасно
більше 100 осіб, у виробничих приміщеннях без природного освітлення за
наявності більше 50 працюючих (або якщо площа перевищує 150 м 2), а також в
інших випадках, зазначених у нормативних документах, евакуаційні виходи
повинні бути позначені світловими покажчиками з написом «Вихід» білого
кольору на зеленому фоні, приєднаними до джерела живлення евакуаційного
(аварійного) освітлення, або такими, що перемикаються на нього автоматично
у разі зникнення живлення на їх основних джерелах живлення.
Світлові покажчики «Вихід» повинні постійно бути справними.
У глядачевих, виставочних та інших подібних приміщеннях (залах) їх слід
вмикати на весь час перебування людей (проведення заходу).
На випадок вимкнення електроенергії обслуговуючий персонал будівель,
де у вечірній та нічний час можливе масове перебування людей (театри,
кінотеатри, готелі, гуртожитки, ресторани, лікарні, інтернати, дитячі дошкільні
заклади та ін.), повинен мати електричні ліхтарі. Кількість ліхтарів
визначається адміністрацією, виходячи з особливостей об’єкта, наявності
чергового персоналу, кількості людей у будівлі (але не менше одного ліхтаря
на кожного працівника, який чергує на об’єкті у вечірній або нічний час).
Не допускається:
улаштовувати на шляхах евакуації пороги, виступи, турнікети, розсувні,
підйомні двері, такі двері, що обертаються, та інші пристрої, які
перешкоджають вільній евакуації людей;
захаращувати шляхи евакуації (коридори, проходи, сходові марші і
площадки, вестибюлі, холи, тамбури тощо) меблями, обладнанням, різними
матеріалами та готовою продукцією, навіть якщо вони не зменшують
нормативну ширину;
забивати, заварювати, замикати на навісні замки, болтові з’єднання та
інші запори, що важко відчиняються зсередини, зовнішні евакуаційні двері
будівель;
застосовувати на шляхах евакуації (крім будівель V ступеня
вогнестійкості) горючі матеріали для облицювання стін і стель, а також сходів
та сходових клітин;
розташовувати у тамбурах виходів, за винятком квартир та
індивідуальних житлових будинків, гардероби, вішалки для одягу, сушарні,
 9

пристосовувати їх для торгівлі, а також зберігання, у тому числі тимчасового,

будь-якого інвентаря та матеріалу;
захаращувати меблями, устаткуванням та іншими предметами двері,
люки на балконах і лоджіях, переходи в суміжні секції та виходи на зовнішні
евакуаційні драбини;
знімати встановлені на балконах (лоджіях) драбини;
улаштовувати у сходових клітках приміщення будь-якого призначення, у
т.ч. кіоски, ларки, а також виходи з вантажних ліфтів (підйомників),
прокладати промислові газопроводи, трубопроводи з ЛЗР та ГР, повітроводи;
улаштовувати у загальних коридорах комори і вбудовані шафи, за винятком
шаф для інженерних комунікацій; зберігати в шафах (нішах) для інженерних
комунікацій горючі матеріали, а також інші сторонні предмети;
розташовувати в ліфтових холах комори, кіоски, ларки тощо;
встановлювати телекамери в проходах таким чином, щоб вони
перешкоджали евакуації людей;
робити засклення або закладання жалюзі і отворів повітряних зон у
незадимлюваних сходових клітках;
знімати передбачені проектом двері вестибюлів, холів, тамбурів і
сходових кліток;
заміняти армоване скло на звичайне у дверях та фрамугах всупереч
передбаченому за проектом;
знімати пристрої для самозачинення дверей сходових кліток, коридорів,
холів, тамбурів тощо, а також фіксувати самозакривні двері у відчиненому
положенні;
зменшувати нормативну площу фрамуг у зовнішніх стінах сходових
кліток або закладати їх;
розвішувати у сходових клітках на стінах стенди, панно тощо.
 ПЛАН-КОНСПЕКТ
для проведення занять з функціональної підготовки

за темою: Пожежно - та вибухонебезпечні предмети на виробництві

та в побуті. Особливості гасіння пожеж на об’єктах Національної поліції
України. Правила поведінки при виявленні вибухонебезпечних предметів.

Місце : навчальна аудиторія.

Вид заняття : лекція.

Навчальне навантаження : 2 академічні години (90 хв).

 2

Навчальні питання:

1. Пожежно - та вибухонебезпечні предмети на виробництві та в побуті.

2. Особливості гасіння пожеж на об’єктах Національної поліції України.
3. Правила поведінки при виявленні вибухонебезпечних предметів.
ЛІТЕРАТУРА:
1) Кодекс цивільного захисту України.
2) Наказ МВС України від 30.12.2014 № 1417 «Про затвердження Правил
пожежної безпеки в Україні» (зі змінами).

Питання 1: Пожежно - та вибухонебезпечні предмети на виробництві

та в побуті.

Горіння - це процес окиснення, який супроводжується інтенсивним

виділенням тепла і променевої енергії.
Самозаймання - явище різкого збільшення швидкості екзотермічних
реакцій, які призводять до виникнення горіння речовини за відсутності
підпалення.
Вибух - це швидке перетворення речовин (вибухове горіння, яке
супроводжується виділенням енергії та утворенням ударної хвилі).
Слово "Пожежа" завжди викликає у людини велику тривогу і
хвилювання, і це зрозуміло, бо вогнем нерідко знищується майно, руйнуються і
згорають житлові будинки, школи, і громадські будівлі, об´єкти господарської
діяльності, завдається значної шкоди навколишньому природному середовищу,
страждають і гинуть люди, зазнаючи опіків і травм. Щоденно вогонь
призводить до значних матеріальних втрат і загибелі людей.
На території України існують десятки тисяч промислових, енергетичних,
транспортних, сільськогосподарських та лісогосподарських об´єктів, які мають
значний знос основних фондів (від 60 до 85 %), часті відключення від
енергоносіїв, незадовільний стан пожежної безпеки; відсутність резервів
матеріально-технічних ресурсів, незадовільний стан комунального
господарства, недотримання вимог техніки безпеки виробництва і санітарного
стану. Все це призводить до виникнення значної кількості аварій (катастроф),
які передують пожежам (вибухам), від яких потерпають працюючий персонал і
населення. Це призводить до великих екологічних катастроф, що охоплюють
значні території в усіх регіонах держави.
Всі пожежі (вибухи) виникають у спорудах, на комунікаціях та
технологічному обладнанні промислових об´єктів; на об´єктах розвідки,
видобування, переробки, транспортування та зберігання легкозаймистих,
горючих, а також вибухових речовин; на транспорті; в шахтах, підземних та
гірничих виробках; в будівлях та спорудах громадського призначення; на
радіаційно, хімічно та біологічно небезпечних об’єктах.
 3

Техногенні пожежі і вибухи, які виникають на об´єктах, призводять до

виникнення таких факторів ураження як повітряна ударна хвиля і теплове
випромінювання. На характер і масштаби таких аварій суттєво впливають
кількість, тип і категорія вибухових і пожежонебезпечних речовин;
вогнестійкість будівель і споруд; пожежна небезпека виробництва; стан систем
з гасіння пожеж на об´єктах; метеоумови та інші.
За вибуховою, вибухопожежною і пожежною небезпекою речовин, що
застосовуються, і матеріалів промислових виробництв поділяються на п’ять
категорій: А, Б, В, Г і Д .
Категорія А (вибухопожежонебезпечні) - горючі гази, нижня межа
вибуховості яких не більше 10% від об´єму повітря; рідини з температурою
займання до 28 °С за умови, що ці гази і рідини здатні утворювати
вибухонебезпечні суміші; горючі гази, нижня межа вибуховості, яких не
більше 10 % від об´єму повітря; рідини з температурою займання до 28 °С за
умови, що ці гази і рідини здатні утворювати вибухонебезпечні суміші в об´ємі,
який перевищує 5 % об´єму приміщення; речовини, що здатні вибухати і горіти
під час взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним.
Категорія Б (вибухопожежонебезпечні) – горючі гази, нижня межа
вибуховості, яких більше 10 % від об´єму повітря; рідини з температурою
займання від 28 до 61 °С включно; рідини, які в умовах виробництва
нагріваються до температури займання і вище; горючий пил або волокна,
нижня межа вибуховості яких 65 г/м3 і менше об´єму повітря, при умові, що
вказані гази, рідини і пил можуть утворювати вибухонебезпечні суміші в
об´ємі, що перевищує 5 % об´єму приміщення.
Категорія В (пожежонебезпечні) – рідини з температурою займання вище
61 °С; горючий пил або волокна, нижня межа вибуховості яких понад 65
г/м3 об´єму повітря; речовини, які здатні лише горіти під час взаємодії з водою,
киснем повітря або один з одним; тверді горючі речовини і матеріали.
Категорія Г (пожежонебезпечні) – не горючі речовини і матеріали у
гарячому, розжареному чи розплавленому стані, процес обробки яких
супроводжується виділенням променевого тепла, жарин і полум´я; тверді, рідкі
і газоподібні речовини, які згорають чи утилізуються в якості палива.
Категорія Д (пожежонебезпечні) – не горючі речовини і матеріали в
холодному стані.
Вибуховими речовинами називають хімічні сполуки або суміші, що під
впливом зовнішніх дій здатні до швидкого хімічного саморозповсюджуваного
перетворення з виникненням сильно нагрітих і з великим тиском газів, що
проводять механічну роботу розширенням.
Вибухові перетворення у залежності від властивостей вибухових речовин
і виду дії на нього можуть протікати у формі горіння або вибуху.
Пожежі і вибухи на об´єктах господарської діяльності з ураженням
житлової зони можуть виникати не тільки в результаті виникнення осередків
полум´я, але і при руйнуванні елементів об´єктів, а також при раптовому
припиненні подання електричної енергії, води, газу, пари і т.д.
 4

Для того, щоб звести до мінімуму кількість пожеж після надзвичайної

ситуації, обмежити їх поширення і забезпечити необхідні умови для ліквідації,
необхідно завчасно провести відповідні пожежо-профілактичні заходи.
Основними інженерно-технічними заходами для підвищення
протипожежної безпеки об´єктів є:
 підвищення вогнетривкості нових будівель, а також будівель, що
реконструюються та розширюються;
 знос малоцінних легкозаймистих будівель;
 обробка вогненебезпечних конструкцій вогнезахисними речовинами;
зниження пожежонебезпечних властивостей оздоблювальних матеріалів і
покриттів;
 розробка безперервних технологічних процесів виробництва, що
виключають наявність проміжних ємностей з пожежовибухонебезпечними
продуктами;
 зниження місткості виробничої апаратури і складів пожежо-
вибухонебезпечних речовин, а також віддалення цих складів від технологічних
установок на безпечні відстані;
 захист ємностей і комунікацій від розливу речовин (прокладка на
низьких опорах, в землі, обвалування, підземне зберігання, установка
зворотних клапанів самозачинювання, піддонів, пасток і резервуарів з
направленим стоком);
 захист технологічного устаткування, апаратів, ємностей від дії
надзвичайних ситуацій (фарбування у білий колір, установка екранів);
 розробка і впровадження автоматичних систем виявлення і гасіння
пожеж на найбільш важливих об´єктах та ін.
З метою пожежної безпеки все населення у повсякденному житті
повинно виконувати певні профілактичні протипожежні правила:
- обережно поводитися із газовими і електронагрівальними приладами;
- не користуватися несправними газовими апаратами і
електронагрівальними приладами;
- не залишати працюючі газові і електронагрівальні прилади на тривалий
час с без нагляду;
- не дозволяти користуватися газовими і нагрівальними приладами дітям
і особам, що не знайомі з правилами користування;
- не розбирати і не ремонтувати газові і електронагрівальні прилади
власними силами і засобами;
- під час користування електронагрівальними приладами - прасками,
чайниками, плитками - їх слід встановлювати на негорючі теплоізоляційні
підставки (керамічні, інші);
- виходячи з дому, вимкнути електричні прилади, газові плити, примуси,
гасівки і печі;
- не зберігайте легкозаймисті засоби для чищення там, де є джерело
тепла.
Для запобігання виникненню пожежонебезпечиої ситуації потрібно
правильно користуватися побутовим газовим устаткуванням:
 5

- під час експлуатації газового устаткування не дозволяється підігрівати

балони зі зрідженім газом, встановлювати їх поблизу опалювальних приладів,
виявляти витікання газу за допомогою запаленого сірника, користуватися
несправними газовими приладами чи використовувати їх не за призначенням;
- не можна залишати без нагляду працюючі газові прилади, бо на випадок
затухання одного з пальників у приміщення починає надходити газ, він
накопичується та, змішуючись із повітрям, утворює вибухонебезпечну суміш.
Необхідно стежити, щоб рідина, що кипить, не залила вогонь пальника, протяг
не загасив полум´я;
- якщо газ потрапив у повітря приміщення, негайно слід закрутити кран
подачі газу і провітрити приміщення;
- категорично забороняється сушити білизну чи волосся над плитою із
запаленими пальниками;
- не можна розміщувати біля газової плити речовини, що можуть легко
займатися, папір, тканини тощо.
При виявленні запаху газу в приміщенні необхідно:
- уникати будь-яких дій, які можуть викликати іскру;
- закрутити крани перед газовими приладами та на приладах, при
газобалонному устаткуванні - вентиль на балоні та крани на плиті;
- відчинити вікно і двері, створивши протяг для провітрювання
приміщення; не допускати в приміщенні відкритого вогню, не вмикати і не
вимикати електроприлади та освітлення, щоб запобігти утворенню іскор, що
можуть призвести до загорання газу та вибуху;
- повідомити про витікання газу в аварійно-диспетчерську службу
газового господарства за телефоном 104 і залишити приміщення.

Питання 2: Особливості гасіння пожеж на об’єктах Національної поліції

України.

Пожежа – поза регламентний процес знищення або пошкодження вогнем

майна, під час якого виникають чинники, небезпечні для живих істот і
довкілля. Проблема пожеж стає глобальною за своїми масштабами, зачіпляє не
тільки національні, але й міжнародні інтереси.
Гасіння пожеж – це комплекс бойових дій пожежних підрозділів,
направлених на ліквідацію горіння та забезпечення безпеки людям.
У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний працівник зобов’язаний:
негайно повідомити про це Державну службу України з надзвичайних
ситуацій за телефоном «101». При цьому, необхідно назвати точну адресу,
кількість поверхів, місце виникнення пожежі, наявність людей, а також своє
прізвище;
повідомити про виникнення пожежі чергову частину Національної
поліції України, підрозділ пожежної безпеки Національної поліції України.
вжити (за можливістю) заходів щодо евакуації людей, рятування майна,
гасіння пожежі з використанням наявних вогнегасників та інших засобів
пожежогасіння;
 6

Керівник підрозділу (уповноважена ним посадова особа), який перший

прибув на місце пожежі, зобов’язаний:
перевірити та впевнитися, що Державну службу України з надзвичайних
ситуацій та підрозділ пожежної безпеки Національної поліції України
повідомлено (продублювати повідомлення про пожежу);
очолити керівництво гасінням пожежі до прибуття працівників
Державної служби України з надзвичайних ситуацій та підрозділу пожежної
безпеки Національної поліції України;
у разі загрози життю людей негайно організувати їх евакуацію,
використовуючи для цього усі наявні засоби та сили;
вивести з приміщень за межу небезпечної зони усіх працівників, які не
зайняті у ліквідації пожежі;
направити для зустрічі підрозділів Державної служби України з
надзвичайних ситуацій особу, яка добре знає розташування під’їзних шляхів і
джерел протипожежного водопостачання;
перевірити включення та роботу автоматичної системи пожежогасіння
(за її наявності);
викликати (при потребі) медичну та інші аварійні служби;
припинити всі види робіт, які не пов’язані з ліквідацією пожежі;
організувати (при потребі) відключення електроенергії, зупинення
апаратів, пристроїв, систем вентиляції та здійснення інших заходів,
спрямованих на запобігання поширенню пожежі;
забезпечити захист людей, які беруть участь у гасінні пожежі, від
можливих обвалень будівельних конструкцій, уражень електричним струмом,
отруєння, опіків;
організувати (при потребі) евакуацію матеріальних цінностей;
при прибутті на місце пожежі працівників Державної служби України з
надзвичайних ситуацій керівник структурного підрозділу (уповноважена ним
посадова особа), який керував гасінням пожежі, повинен повідомити їх
старшому начальнику відомості про людей, які потребують допомоги,
евакуації, їх кількість, місце перебування, осередок пожежі та вжиті заходи
щодо її ліквідації.
При рятуванні потерпілих з будівель, що горять, та гасінні пожежі треба
виконувати наступні правила:
- перед тим, як увійти в палаюче приміщення, покритися з головою
мокрим рядном, пальтом, плащем, цупкою тканиною;
- двері в задимлене приміщення відкривати обережно, по волі,
прикриваючи корпус тіла дверним полотном для того, щоб уникнути спалаху
полум’я від швидкого приливу свіжого повітря;
- у сильно задимленому приміщенні пересуватися повзком або
схилившись;
- для захисту від чадного газу (за можливістю) дихати крізь зволожену
тканину;
- якщо зайнявся одяг, лягти на землю (підлогу) та перекачуватися для
збиття полум'я;
 7

- побачивши людину, яка горить, треба накинути на неї пальто, плащ або
цупку тканину та щільно притиснути. При виникненні пожежі дії адміністрації
та персоналу повинні бути спрямовані на гарантування безпеки та евакуації
людей.
Евакуаційні шляхи і виходи повинні утримуватися вільними, нічим не
захаращуватися і у разі виникнення пожежі забезпечувати безпеку під час
евакуації всіх людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд.
Евакуаційний вихід – це вихід із будинку (споруди), безпосередньо
назовні або вихід із приміщення, що веде назовні, до коридору чи сходової
клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважаються
евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:
- першого поверху безпосередньо назовні або через коридор, вестибуль,
сходову клітку;
- будь-якого поверху, окрім першого, до коридору, що веде на сходову
клітку або безпосередньо у сходову клітку (в тому числі через хол). При
цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або крізь
вестибуль, що відокремлений від прилеглих коридорів перегородками з
дверима;
- до сусіднього приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене вже
згаданими виходами.
Шлях евакуації – безпечний для руху людей шлях, який веде до
евакуаційного виходу. До шляхів евакуації відносяться коридори, сходи,
сходові клітки, тамбури, шлюзи та інші проходи, що забезпечують евакуацію
людей, які знаходяться у будинку.
Кількість та розміри евакуаційних виходів з будівель і приміщень, їх
конструктивні й планувальні рішення, умови освітленості, забезпечення не
задимленості, протяжність шляхів евакуації, їх облицювання (оздоблення)
повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм.
У разі розміщення технологічного, експозиційного та іншого обладнання
у приміщеннях мають бути забезпечені евакуаційні проходи до сходових
кліток та інших шляхів евакуації відповідно до будівельних норм.
У приміщенні, яке має один евакуаційний вихід, дозволяється одночасно
розміщувати (дозволяється перебування) не більше 50 осіб.
Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з
будівель (приміщень).
Допускається улаштування дверей з відчиненням усередину приміщення
у разі одночасного перебування в ньому не більше 15 осіб, а також у санвузлах,
з балконів, лоджій, площадок зовнішніх евакуаційних сходів (за винятком
дверей, що ведуть у повітряну зону незадимлюваної сходової клітки).
При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть
замикатися лише на внутрішні запори, які легко відмикаються.
Килими, килимові доріжки й інші покриття підлоги у приміщеннях з
масовим перебуванням людей повинні надійно кріпитися до підлоги і бути
малонебезпечними щодо токсичності продуктів горіння, а також мати помірну
димоутворюючу здатність.
 8

На сходових маршах і площадках мають бути справні огорожі з

поручнями, котрі не повинні зменшувати встановлену будівельними нормами
ширину сходових маршів і площадок.
У сходових клітках (за винятком незадимлюваних) дозволяється
встановлювати прилади опалення, у тому числі на висоті 2,2 м від поверхні
проступів та сходових площадок, сміттєпроводи, поверхові сумісні
електрощити, поштові скриньки та пожежні крани за умови, що це обладнання
не зменшує нормативної ширини проходу сходовими площадками та маршами.
У незадимлюваних сходових клітках допускається встановлювати лише
прилади опалення.
Сходові клітки, внутрішні відкриті та зовнішні сходи, коридори, проходи
та інші шляхи евакуації мають бути забезпечені евакуаційним освітленням
відповідно до вимог будівельних норм та правил улаштування
електроустановок. Світильники евакуаційного освітлення повинні вмикатися з
настанням сутінків у разі перебування в будівлі людей.
Шляхи евакуації, що не мають природного освітлення, мають постійно
освітлюватися електричним світлом (у разі наявності людей).
У готелях, театрально-видовищних, лікувальних закладах, приміщеннях
інших громадських і допоміжних будівель, де можуть перебувати одночасно
більше 100 осіб, у виробничих приміщеннях без природного освітлення за
наявності більше 50 працюючих (або якщо площа перевищує 150 м 2), а також в
інших випадках, зазначених у нормативних документах, евакуаційні виходи
повинні бути позначені світловими покажчиками з написом «Вихід» білого
кольору на зеленому фоні, приєднаними до джерела живлення евакуаційного
(аварійного) освітлення, або такими, що перемикаються на нього автоматично
у разі зникнення живлення на їх основних джерелах живлення.
Світлові покажчики «Вихід» повинні постійно бути справними. У
глядачевих, виставочних та інших подібних приміщеннях (залах) їх слід
вмикати на весь час перебування людей (проведення заходу).
На випадок вимкнення електроенергії обслуговуючий персонал будівель,
де у вечірній та нічний час можливе масове перебування людей (театри,
кінотеатри, готелі, гуртожитки, ресторани, лікарні, інтернати, дитячі дошкільні
заклади та ін.), повинен мати електричні ліхтарі. Кількість ліхтарів
визначається адміністрацією, виходячи з особливостей об’єкта, наявності
чергового персоналу, кількості людей у будівлі (але не менше одного ліхтаря
на кожного працівника, який чергує на об’єкті у вечірній або нічний час).
Не допускається:
улаштовувати на шляхах евакуації пороги, виступи, турнікети, розсувні,
підйомні двері, такі двері, що обертаються, та інші пристрої, які
перешкоджають вільній евакуації людей;
захаращувати шляхи евакуації (коридори, проходи, сходові марші і
площадки, вестибюлі, холи, тамбури тощо) меблями, обладнанням, різними
матеріалами та готовою продукцією, навіть якщо вони не зменшують
нормативну ширину;
 9

забивати, заварювати, замикати на навісні замки, болтові з’єднання та

інші запори, що важко відчиняються зсередини, зовнішні евакуаційні двері
будівель;
застосовувати на шляхах евакуації (крім будівель V ступеня
вогнестійкості) горючі матеріали для облицювання стін і стель, а також сходів
та сходових клітин;
розташовувати у тамбурах виходів, за винятком квартир та
індивідуальних житлових будинків, гардероби, вішалки для одягу, сушарні,
пристосовувати їх для торгівлі, а також зберігання, у тому числі тимчасового,
будь-якого інвентаря та матеріалу;
захаращувати меблями, устаткуванням та іншими предметами двері,
люки на балконах і лоджіях, переходи в суміжні секції та виходи на зовнішні
евакуаційні драбини;
знімати встановлені на балконах (лоджіях) драбини;
улаштовувати у сходових клітках приміщення будь-якого призначення, у
т.ч. кіоски, ларки, а також виходи з вантажних ліфтів (підйомників),
прокладати промислові газопроводи, трубопроводи з ЛЗР та ГР, повітроводи;
улаштовувати у загальних коридорах комори і вбудовані шафи, за винятком
шаф для інженерних комунікацій; зберігати в шафах (нішах) для інженерних
комунікацій горючі матеріали, а також інші сторонні предмети;
розташовувати в ліфтових холах комори, кіоски, ларки тощо;
встановлювати телекамери в проходах таким чином, щоб вони
перешкоджали евакуації людей;
робити засклення або закладання жалюзі і отворів повітряних зон у
незадимлюваних сходових клітках;
знімати передбачені проектом двері вестибюлів, холів, тамбурів і
сходових кліток;
заміняти армоване скло на звичайне у дверях та фрамугах всупереч
передбаченому за проектом;
знімати пристрої для самозачинення дверей сходових кліток, коридорів,
холів, тамбурів тощо, а також фіксувати самозакривні двері у відчиненому
положенні;
зменшувати нормативну площу фрамуг у зовнішніх стінах сходових
кліток або закладати їх;
розвішувати у сходових клітках на стінах стенди, панно тощо.
Будівлі, як правило, складаються з підвалів, поверхів та горищ, розвиток
та гасіння пожеж в яких мають свої характерні особливості.

Дії з гасіння пожеж у підвалах.

Основними завданнями під час гасіння пожеж у підвалах є: забезпечення
безпеки людям, що знаходяться в будівлі; створення умов для гасіння пожежі
за допомогою видалення диму та зниження температури; ліквідація пожежі в
межах приміщень підвалу, що горять.
У випадках, коли на момент прибуття перших підрозділів на пожежу
сходові клітки дуже задимлені, а люди кличуть на допомогу, одночасно з
 10

проведенням розвідки треба негайно організувати рятувальні роботи. З цією

метою створюють максимальну кількість пошуково-рятувальних груп. Вони, в
першу чергу, розкривають вікна сходових кліток та двері (люки), що ведуть до
горища, щоб звільнити шляхи евакуації від диму та для зниження температури.
Після цього евакуюють людей з верхніх поверхів тому, що там створюється
найбільша загроза життю, перевіряють сходові майданчики та приміщення з
відкритими дверима. Щоб визначити місце перебування потерпілих проводять
опитування співробітників, які опинились в районі пожежі, а також тих, кого
рятують.
Закриті приміщення, що розташовані в дуже задимленій зоні, відмикають
або потрапляють до них через вікна та балкони, ретельно перевіряючи
наявність в них людей.
Людей рятують та евакуюють маршовими сходами через основні виходи,
стаціонарними пожежними сходами та запасними виходами, через вікна і
балкони за допомогою автодрабин та колінчатих автопідіймачів, висувних та
штурмових драбин, за допомогою рятувальних мотузок, а також виводять
людей на горище або на покриття з подальшим переходом до сусідніх
сходових кліток, що не задимлені, і виходом з будівлі.
Під час проведення рятувальних робіт і до завершення гасіння пожежі
проти входу у задимлені під’їзди виставляють пости працівників поліції, щоб
ніхто не заходив до будівлі. Це зумовлено тим, що в процесі гасіння пожежі
деформуються та частково обвалюються різні конструкції, змінюються
напрямки руху потоків продуктів згоряння, а при введенні стволів на гасіння
відбувається інтенсивне пароутворення, яке створює загрозу людям.
Рятувальні роботи вважаються завершеними коли всі приміщення
звільнені від диму, всі люди , яки потребували допомоги, врятовані.
Після закінчення рятувальних робіт усі сили та засоби зосереджуються на
ділянках гасіння пожежі.

Гасіння пожеж на поверхах будівель.

Складовою частиною будь-якої будівлі є поверхи. Пожежі на поверхах,
як правило, створюють загрозу для людей та швидкого розповсюдження вогню
у горизонтальному і вертикальному напрямках.
Особливо небезпечним є приховане розповсюдження вогню в
порожнинах будівельних конструкцій, вентиляційних каналах, шахтах тощо. В
таких умовах вогонь швидко та водночас розповсюджується у горизонтальному
напрямку в порожнинах перекриттів, а також вертикально в порожнинах
несучих перегородок, каналами систем вентиляції, сміттєпроводів та іншими
комунікаціями.
Під час гасіння пожеж на поверхах головним завданням є негайне
визначення наявності людей в приміщеннях, що горять, і в задимлених зонах та
надання їм допомоги, а також запобігання розповсюдженню вогню на поверхах
в різних напрямках.
Водночас з гасінням сходові клітини, коридори та приміщення
звільняють від диму, розкриваючи вікна, двері, люки у перекриттях.
 11

Розкривання вікон та дверей, щоб випустити дим, доцільно проводити з

підвітряного боку будівлі тому, що при незначному вітрі з цього боку
утворюється розрідження повітря, яке сприяє видаленню диму та
провітрюванню приміщень.

Гасіння пожеж на горищах.

Приміщення горищ обмежуються горищними перекриттями та дахом.
Вони бувають неспалимими, важкоспалимі та спалимі. Горищні приміщення
мають велику кількість спалимих матеріалів, а саме: конструкції, покрівля,
утеплювач, теплоізоляція системи опалення інше. Вони нерідко поділяються на
окремі відсіки протипожежними та капітальними стінами.
Швидкість розповсюдження вогню під час горіння дахових конструкцій
та спалимих покрівель може сягати 15 м/хв та більше, особливо якщо сильний
вітер. Процесу розповсюдження вогню сприяють також великі об’єми горищ,
наявність відкритих спалимих покрівель та гарна їх вентиляція. Під час горіння
спалимих покрівель вогонь швидко розповсюджується як покрівлею, так і на
сусідні будівлі та споруди.
Основним завданням бойових ланок на верхніх поверхах є гасіння пожеж
у перекриттях, а також запобігання розповсюдженню вогню на всі поверхи, що
розташовані нижче, та захист майна від води. В процесі гасіння пожеж на
горищах треба дотримуватись правил безпеки: не допускати накопичення
особового складу на дільниці можливого обвалення конструкцій; не дозволяти
знаходитися та пересуватися особовому складу під конструкціями, що
провисли та підгоріли.

Питання 3: Правила поведінки при виявленні вибухонебезпечних

предметів.

ДІЇ ПРИ ВИЯВЛЕННІ ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИХ ПРЕДМЕТІВ:

 при виявленні вибухонебезпечного (потенційно вибухонебезпечного)

предмету, жодним чином не чіпати його і тим більше намагатися
розібрати;
 негайно повідомити в найближче відділення поліції, у військкомат,
органи місцевої виконавчої влади, райвідділ ДСНС або за телефонами
«101», «102»;
 побачивши спалах або почувши звук вибуху, негайно сховатися чи лягти
на землю, навіть знаходячись на значній відстані від місця вибуху, тому
що можливе поранення камінням, уламками та ін.

ДІЇ ДОРОСЛИХ:

 позначити місце знахідки небезпечних предметів;

 виставити тимчасову охорону;
 12

 довести до присутніх, що торкатися до небезпечних предметів не можна,

бо це загрожує життю;
 негайно сповістити в місцеві органи влади, поліцію про знахідку;
 до прибуття працівників поліції взяти місце і предмет під нагляд;
 не допускати до місця знахідки інших людей, особливо дітей.

ДІЇ ДІТЕЙ:

 позначити місце знахідки;

 не торкатися знахідок самому і не дозволяти це робити нікому іншому;
 про знайдені підозрілі предмети негайно сповістити дорослих (в школу,
поліцію, найближчу установу);
 не розводити багаття поблизу знахідки;
 запам’ятати дорогу до того місця, де була виявлена знахідка і поставити
пам’ятну віху.

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

Правильно і безпечно знешкодити вибухонебезпечні предмети здатні

лише досвідчені фахівці. Ні в якому разі не намагайтеся робити це самі, адже
це може призвести до трагічних наслідків.
 Департамент організаційно-аналітичного забезпечення
та оперативного реагування Національної поліції України

ПЛАН-КОНСПЕКТ
проведення занять зі службової підготовки з поліцейськими Національної
поліції України

Тема: Основні поняття про надзвичайні ситуації та систему оповіщення.

Оповіщення та збір особового складу Національної поліції України.
Основи планування заходів реагування на надзвичайні ситуації.
 2

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………........... 3

1. Основні поняття про систему оповіщення ….…………………………………. 4

2. Алгоритм дій поліцейських за сигналами оповіщення та навчальним

сигналом ………………………………………………………………………….… 8

3. Основи планування заходів реагування на надзвичайні ситуації ………….. 12

Список використаних джерел ….……… ………………………………………. 16

 3

І. ВСТУП

Надзвичайні ситуації – це порушення нормальної життєдіяльності людей

на об’єкті чи території, викликане аварією, катастрофою, стихійним лихом,
епідемією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що спричинили
чи можуть спричинити людські та матеріальні втрати.
Відповідно до основного державного документа щодо класифікації
надзвичайних ситуацій – Державного класифікатора надзвичайних ситуацій
ДК:019, усі надзвичайні ситуації, що трапляються або можуть трапитися на
території України поділяються за походженням на чотири види:
техногенного характеру (які стосуються відносин людина – техносфера);
природного характеру (які стосуються відносин людина – природа);
соціального характеру (які стосуються відносин людина – людина);
воєнного характеру (які стосуються відносин людина – війна).
За рівнем надзвичайні ситуації поділяються на чотири рівні:
загальнодержавного рівня – надзвичайна ситуація розвивається на
території двох та більше областей або загрожує транскордонним перенесенням,
а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси в
обсягах, що перевищують власні можливості окремої області;
регіонального рівня – надзвичайна ситуація розгортається на території двох
і більше адміністративних районів (міст обласного підпорядкування) або
загрожує перенесенням на територію суміжної області держави, а також у разі,
коли для її ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси в обсягах, що
перевищують власні можливості окремого району;
місцевого рівня – надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно
небезпечного об’єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних
наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у
разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси, що
перевищують власні можливості потенційно небезпечного об’єкта;
об’єктового рівня – надзвичайні ситуації, які не підпадають під зазначені
визначення.
При усіх надзвичайних ситуаціях, незалежно від їх виду та рівня, першим
заходом, що проводиться є оповіщення поліцейських, подальша діяльність
регламентується відповідними оперативними планами.
Оповіщення органів (підрозділів) та збір працівників поліції для виконання
завдань проводиться відповідно до Конституції України, Закону України «Про
Національну поліцію», нормативно-правових актів МВС та організаційно-
розпорядчих документів Національної поліції обмеженого доступу.
Оповіщення та збір поліцейських та працівників поліції проводиться як
безпосередньо для виконання службових завдань, передбачених оперативними
планами, так і для проведення перевірок готовності органу (підрозділу) поліції
до виконання визначених законодавством завдань, стану мобілізаційної
готовності, а також навчань (тренувань).
 4

1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО СИСТЕМУ ОПОВІЩЕННЯ

Загальні питання оповіщення та інформування

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України та Положення про
організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних
ситуацій та зв’язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року № 733:
оповіщення – це доведення сигналів і повідомлень органів управління
цивільного захисту про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, аварій,
катастроф, епідемій, пожеж тощо до центральних і місцевих органів виконавчої
влади, підприємств, установ, організацій та населення;
інформування населення у сфері цивільного захисту – доведення
органами управління цивільного захисту через засоби масової інформації,
телерадіомережі відомостей про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або
виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, про
способи та методи захисту від них, а також про свою діяльність з питань
цивільного захисту, в тому числі з урахуванням особливостей оповіщення осіб з
фізичними, психічними, інтелектуальними та сенсорними порушеннями;
спеціальна об’єктова система оповіщення – програмно-технічний
комплекс, що створюється і функціонує на об’єкті поліції, призначений для
оповіщення поліцейських, державних службовців та працівників поліції у разі
загрози виникнення та під час виникнення надзвичайних ситуацій з
використанням виділеного для Національної поліції України ресурсу Єдиної
цифрової відомчої телекомунікаційної мережі МВС.
Доведення сигналів, повідомлень про загрозу виникнення або
виникнення надзвичайних ситуацій до населення, а також інформування
здійснюється:
державні і публічні телерадіокомпанії, комунальні, громадські та інші
телерадіоорганізації незалежно від форми власності з використанням їх
телемереж та мереж ефірного радіомовлення;
через операторів телекомунікацій із залученням телекомунікаційних мереж
загального користування;
через Інтернет-ресурси (сайти, соціальні мережі).
Для передачі сигналів та повідомлень оповіщення використовуються
сигнально-гучномовні пристрої, у тому числі встановлені на транспортних
засобах, що залучаються для оповіщення, електронні інформаційні табло,
електросирени та інші технічні засоби.
У разі відсутності цілодобового чергування в місцевих органах виконавчої
влади (органах місцевого самоврядування) до запуску місцевої автоматизованої
системи централізованого оповіщення можуть залучатися територіальні органи
Національної поліції, які отримують сигнали та інформацію з питань
цивільного захисту через технічні засоби територіальної автоматизованої
системи централізованого оповіщення (апаратура П-160 тощо).
Для привернення уваги перед доведенням інформації до населення про
загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації передається
 5

попереджувальний сигнал «УВАГА ВСІМ», а саме: уривчасте звучання

електросирен, часті гудки транспорту, зокрема у запису мережами
радіомовлення та через вуличні гучномовні пристрої. Тривалість звучання
попереджувального сигналу становить три – п’ять хвилин, після
попереджувального сигналу здійснюється трансляція телерадіомережами
відповідних повідомлень про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної
ситуації. Почувши такий сигнал, негайно треба включити гучномовець,
радіоприймач або телевізор і слухати повідомлення про надзвичайну ситуацію
та необхідні дії. Вислухавши це повідомлення, кожен повинен діяти без паніки і
метушні відповідно до отриманих вказівок.
Повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних
ситуацій готуються ДСНС, місцевими органами виконавчої влади (органами
місцевого самоврядування), керівниками підприємств, установ і організацій, де
створено систему оповіщення, державною мовою і мають містити
інформацію про характер та місце загрози виникнення або виникнення
надзвичайної ситуації, можливу зону надзвичайної ситуації, заходи
безпеки.
Рішення про оповіщення приймають такі посадові особи:
на загальнодержавному рівні – Прем’єр-міністр України за пропозиціями
центральних органів виконавчої влади;
на територіальному рівні – Голова Ради міністрів Автономної Республіки
Крим, голови обласних, Київської та Севастопольської міських
держадміністрацій;
на місцевому рівні – голови місцевих держадміністрацій або органів
місцевого самоврядування;
на об’єктовому рівні – керівники об’єктів.
Оповіщення здійснюється:
на загальнодержавному рівні – оперативно-черговою службою ДСНС;
на територіальному рівні – оперативно-черговими службами Ради
міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та
Севастопольської міських держадміністрацій;
на місцевому рівні – черговими службами місцевих органів виконавчої
влади (органів місцевого самоврядування);
на об’єктовому рівні – диспетчерськими (черговими) службами об’єктів,
на яких створено спеціальні об’єктові системи оповіщення.
Органи управління цивільного захисту зобов’язані надавати населенню
через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію, яка має
містити дані про суб’єкт, який її надає, та сферу його діяльності, про природу
можливого ризику під час аварій, включаючи вплив на людей та навколишнє
природне середовище, про спосіб інформування населення у разі загрози або
виникнення аварії та поведінку, якої слід дотримуватися.
 6

Зразки текстів повідомлень

1. При аварії на хімічно небезпечному об’єкті

«УВАГА! Говорить Управління цивільного захисту __________
облдержадміністрації.
ГРОМАДЯНИ! Сьогодні … (дата, місяць і час) відбулася аварія на …
(місце) з викидом в повітря хлору. Хмара зараженого повітря поширюється у …
(такому-то) напрямку з швидкістю … км/г. В зону хімічного забруднення
потрапляють: … (іде перерахування масивів і вулиць).
Мешканцям масивів і вулиць … (іде перелік) із приміщень не виходити,
зачинити вікна, двері, здійснити герметизацію квартир (будинків). У підвалах,
нижніх поверхах не ховатися, тому що хлор важчий за повітря і затікатиме у
низинні місця та підвальні приміщення.
Мешканцям … (масивів і вулиць) негайно залишити квартири (будинки),
об’єкти господарської діяльності за планом евакуації і виходити у райони …
(такі-то).
Всім громадянам надягти засоби індивідуального захисту: цивільні
протигази усіх типів, дитячі протигази, камери захисні дитячі, а при їх
відсутності – ватяну марлеву пов’язку або рушник, попередньо змочені водою
або 2% розчином питної соди.
Повідомте про це сусідів. Слухайте наступні наші повідомлення. У
подальшому дійте у відповідності з нашими вказівками».

2. При аварії на радіаційно небезпечному об’єкті

«УВАГА! Говорить Управління цивільного захисту __________
облдержадміністрації.
ГРОМАДЯНИ! Сьогодні … (дата, місяць і час) відбулась аварія на
__________ атомній електростанції з викидом в повітря радіоактивних речовин.
Хмара радіоактивного повітря поширюється у … (такому-то) напрямку з
швидкістю … км/г і досягне міста ___________ через … (хв., год.). В зону
можливого випадання радіоактивних опадів потрапляють: … (іде
перерахування районів, масивів, вулиць).
Мешканцям … (масивів, вулиць) із приміщень не виходити, зачинити
вікна, двері, здійснити герметизацію квартир (будинків) та місць утримання
сільськогосподарських тварин. Пам’ятайте, що підвальні, заглиблені і
загерметизовані приміщення є надійним місцем укриття від радіоактивних
опадів.
Всім громадянам провести йодну профілактику (прийняти препарат
стабільного йоду) та привести у готовність засоби індивідуального захисту
органів дихання та шкіри і постійно тримати їх при собі. За нашою командою
або при необхідності, одягніть їх. При собі майте плівкові (полімерні) накидки,
плащі або куртки.
Повідомте про це сусідів. Слухайте наступні наші повідомлення. У
подальшому дійте у відповідності з нашими вказівками».
 7

3. При загрозі катастрофічного затоплення частини території міста

«УВАГА! Говорить Управління цивільного захисту __________
облдержадміністрації.
ГРОМАДЯНИ! Сьогодні … (дата, місяць і час) внаслідок ... (указати
чого) розпочалося руйнування греблі водосховища __________ ГЕС, що може
призвести до утворення хвилі прориву і катастрофічного затоплення частини
території наступних районів міста _________: .... (перелік районів, масивів і
вулиць).
Населенню, що проживає на території … (районів, масивів, вулиць) міста
__________ перенести необхідні речі на горища, верхні поверхи будинків,
підготувати необхідний одяг і взуття, зібрати продукти харчування. Перед
виходом вимкнути електроенергію, газ і самим вийти в безпечні райони …
(перерахувати які). Там пройти реєстрацію на збірних пунктах евакуації …
(вказати адресу).
Якщо ви не змогли залишити зону катастрофічного затоплення,
підготуйте підручні плаваючі засоби та підніміться на верхні поверхи будинків
і споруд.
Про отриману інформацію сповістіть сусідів, надайте допомогу старим і
хворим. За будь-яких обставин не втрачайте самовладання, не піддавайтесь
паніці.
Слухайте наступні наші повідомлення. У подальшому дійте у
відповідності з нашими вказівками і чекайте на допомогу аварійно-рятувальних
сил».

4. При загрозі інфекційних захворювань (епідемій) на території міста

«УВАГА! Говорить Управління цивільного захисту __________
облдержадміністрації.
ГРОМАДЯНИ! На території … (яких районів, масивів) міста з’явилися
окремі випадки захворювання населення особливо небезпечними інфекційними
захворюваннями на … (вказати які хвороби), що можуть перейти в епідемію.
Потерпілі вживали в їжу продукти, закуплені на стихійних ринках, що не
пройшли лабораторного контролю.
ГРОМАДЯНИ! Ті, які спілкувалися з потерпілими та у яких з’явилися
наступні симптоми … (вказати які) повинні негайно звернутися в лікувальні
заклади для отримання необхідної медичної допомоги.
Попереджуємо громадян про небезпеку захворювання внаслідок
споживання продуктів, які придбані на стихійних ринках міста.
ГРОМАДЯНИ! Дотримуйтесь особистої і громадської гігієни. Бережіть
здоров’я і життя як своє особисте, так і оточуючих людей».
 8

2. АЛГОРИТМ ДІЙ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ЗА СИГНАЛАМИ

ОПОВІЩЕННЯ ТА НАВЧАЛЬНИМ СИГНАЛОМ

Оповіщення органів (підрозділів, закладів, установ) Національної поліції

України здійснюється шляхом передачі встановлених сигналів оповіщення про
приведення у вищі ступені мобілізаційної готовності або навчального сигналу
НАВЧАЛЬНА ТРИВОГА.
Порядок, нормативи та конкретні показники оповіщення визначається
організаційно-розпорядчими документами, що видаються відповідним
територіальним (міжрегіональним) органом (закладом, установою) і
розробленого на підставі відповідних нормативно-правових актів МВС та
організаційно-розпорядчих документів Національної поліції України
обмеженого доступу.
Загальними нормативами, що стосуються усіх структур поліції та
усіх поліцейських, державних службовців та працівників поліції є:
визначені сигнали оповіщення або навчальний сигнал передаються
працівниками чергових частин та працівниками, які цілодобово чергують у
підрозділах, згідно із затвердженими алгоритмами здійснення оповіщення
підрозділів;
за навчальним сигналом НАВЧАЛЬНА ТРИВОГА до визначеного місця
збору прибувають поліцейські, державні службовці, а також інші працівники,
які забезпечують виконання заходів згідно з оперативно-мобілізаційними
документами, документами плану цивільного захисту та іншими спеціальними
оперативними планами;
за необхідності та за рішенням керівників завчасно можуть формуватися
та затверджуватися керівництвом списки працівників, зобов’язаних прибути за
сигналами оповіщення або навчальним сигналом найпершими, для виконання
негайних оперативно-службових завдань за спеціальними оперативними
планами. До таких списків, за їх згодою, можуть входити поліцейські та
державні службовці, що проживають на невеликій відстані та можуть прибути
за викликом у першу чергу, з передбаченням відповідних заходів їх заохочення
(преміювання за результатами участі в навчальних та практичних заходах,
надання у визначеному порядку компенсації за вихід до місця несення служби в
позаслужбовий час тощо);
працівники чергових частин та працівники, які цілодобово чергують у
підрозділах, перед заступанням на чергування перевіряють готовність до
роботи каналів та засобів зв’язку, наявність схем або карток оповіщення;
загальний термін оповіщення керівництва, оперативних та цілодобових
чергових (працівників, які цілодобово чергують і керівників підрозділів не
повинен перевищувати 15 хвилин у робочий час або 30 хвилин у нічний час,
вихідні та святкові дні;
термін прибуття працівників підрозділів до визначеного місця збору в
неробочий час з моменту оголошення відповідного сигналу оповіщення або
навчального сигналу, який не повинен перевищуватися, визначається
організаційно-розпорядчим документом, що видаються відповідним
 9

територіальним (міжрегіональним) органом (закладом, установою), але не

можуть перевищувати загальні терміни, установлені в системі Націоанльної
поліції України;
термін прибуття особового складу за навчальним сигналом
НАВЧАЛЬНА ТРИВОГА включає прибуття до місця несення служби,
шикування у визначеному місці в однострої з тривожною валізою, отриманою
табельною зброєю та засобами індивідуального захисту в готовності до
виконання завдань.
Обов’язки керівників підрозділів з питань організації оповіщення та збору
працівників:
організувати роботу з оповіщення в підпорядкованому органі (підрозділі,
закладі, установі);
визначити осіб, відповідальних за підготовку та регулярне оновлення
схем і карток оповіщення;
затверджувати схеми і підписувати картки оповіщення;
не рідше одного разу на квартал проводити тренування з оповіщення та
збору за навчальним сигналом НАВЧАЛЬНА ТРИВОГА.
Загальний вигляд схеми оповіщення:

До схем оповіщення вносяться відомості про домашні та мобільні

телефони працівників, а також про їх адреси проживання (при залученні
посильних). Схеми оповіщення затверджуються керівниками відповідних
підрозділів.
 10

Картка оповіщення підрозділу:

 11

Пам’ятка з оповіщення й екіпірування:

Пам’ятка з оповіщення й екіпірування особового складу Національної

поліції України друкується на цупкому папері розміром 80х165 мм та двічі
перегинається вздовж ліній перегину. Рекомендується зберігати пам’ятку разом
зі службовим посвідченням та/або жетоном поліцейського.
 12

3. ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ ЗАХОДІВ РЕАГУВАННЯ НА

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ

Одним з основних чинників ефективного та якісного реагування на

надзвичайні ситуації є планування необхідних заходів у системі Національної
поліції України.
Для забезпечення максимально ефективного використання планових
документів у Національній поліції України:
безпекові заходи плануються на підставі загальноприйнятої світової
тенденції – ризикоорієнтованого підходу, при якому організація та здійснення
заходів проводиться, виходячи з ризику настання надзвичайних ситуацій або
тяжкості їх наслідків. Такий підхід дозволяє спрямувати ресурси, яких, як
правило, недостатньо, саме на ті загрози, що є найбільш актуальними;
планування здійснюється шляхом розроблення так званих оперативних
планових документів, основною особливістю яких є відсутність конкретних
розрахунків сил та засобів. При цьому у залежно від обстановки та інших
чинників керівники здійснюють маневр (перерозподіл) усіма наявними
ресурсами, у першу чергу спрямовуючи основну увагу на найбільш загрозливі
напрямки.
У межах ризикоорієнтованого підходу оперативні плани розробляються на
підставі основного документа, що визначає найбільш імовірні загрози для
конкретного органу (закладу, установи) НПУ – «моделі загроз».
Використання моделі загроз обов’язкове при розробленні (плануванні) всіх
заходів, що стосуються стійкої роботи (виконання оперативно-службових та
інших завдань під час надзвичайних ситуацій) та безпеки особового складу
відповідного органу (підрозділу, установи) поліції в умовах надзвичайних
ситуацій або інших особливих умовах (значного ускладнення оперативної
обстановки, уведення правових режимів воєнного або надзвичайного стану
тощо).
До оперативних планів з діяльності органу поліції за особливих умов
належать:
мобілізаційний план органу;
оперативні плани органу з цивільного захисту;

план участі органу в територіальній обороні;

оперативний план підвищення стійкості роботи органу в особливих
умовах.
Розроблення оперативних планів зазвичай здійснюється спеціально
утвореною для цього робочою групою органу, зміст усіх оперативних планів
 13

узгоджується між собою за змістом заходів, термінами їх проведення та

залученими силами.

Розроблення оперативних планів, як правило, проводиться спеціально

утвореною для цієї мети робочою групою в три етапи:
перший – підготовка до розроблення оперативних планів;
другий – практичне розроблення та оформлення проектів оперативних
планів;
третій – погодження і затвердження оперативних планів та постійне їх
оновлення.
На першому етапі:
збирають, узагальнюють та вивчають:
необхідні законодавчі, нормативно-правові, організаційно-розпорядчі,
методичні та довідкові акти і матеріали з питань безпеки особового складу та
функціонування органу (підрозділу, закладу, установи);
географічно-інфраструктурну характеристику прилеглої місцевості
(географічні та метеорологічні характеристики, розташування відносно
адміністративних центрів, наявність поряд комунікацій (доріг, залізничних
шляхів, судохідних річок), водний баланс місцевості, наявність аеродромів
тощо);
криміногенну обстановку в регіоні та в місці дислокації (найбільш
характерні та резонансні злочини, стан організованої та етнічної злочинності,
правопорушення з боку громадських та неурядових організацій тощо);
основні будівельні та технічні характеристики органу (підрозділу, закладу,
установи) (улаштування і будівельний стан стін, перекриттів, кількість входів
та віконних перерізів, наявність «слабких» ділянок на периметрі охорони,
наявність дублювання електроживлення тощо);
 14

порядок та розрахунки плану посилення охорони та оборони адмінбудівлі

(оперативного плану «Фортеця»), організацію перепускного та
внутрішньооб’єктового режиму органу (підрозділу, закладу, установи);
соціальні характеристики колективу органу (підрозділу, закладу, установи)
(стан кадрового забезпечення, рівень виявлених корупційних ризиків, віковий
та освітній рівень персоналу, стан травматизму та охорони праці, рівень довіри
та взаємодопомоги в колективі тощо);
отримують (витребовують) необхідні дані у взаємодіючих органів
(держадміністрацій, ДСНС, штабу АТЦ при СБУ, військових комісаріатах
тощо).
На другому етапі проводиться практичне розроблення та оформлення
окремих розділів і документів проектів оперативних планів, визначаються їх
конкретний зміст та обсяг. За необхідності приймаються додаткові рішення
щодо уточнення окремих положень.
На третьому етапі проводиться остаточне узгодження між собою всіх
розроблених розділів та документів оперативних планів, їх кінцеве текстуальне
доопрацювання, подання на погодження (за необхідності) і затвердження.
Усі оперативні плани доводяться до працівників у частині, що їх
стосується, і повинні бути ними повністю опрацьовані та вивчені. До
структурних і підпорядкованих підрозділів надсилаються витяги з оперативних
планів у частині, що їх стосується.

Невіддільною частиною життєвого циклу розроблених оперативних планів

їх регулярна актуалізація, оновлення та супроводження, що організовується
відповідно до загального правила «PDCA» (англ. Plan-Do-Check-Act –
планування –> дія –> перевірка –> коригування) як циклічно повторюваний
процес прийняття рішень, що забезпечує постійне оновлення та адаптацію
процесу до змін навколишнього середовища.
 15

Актуальність оперативних планів також обов’язково перевіряється

відповідною посадовою особою, визначеною керівником органу (підрозділу,
закладу, установи), яка проводить їх регулярне коригування.
Під час проведення навчань і тренувань, у тому числі спільних з
підрозділами інших органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та
державних адміністрацій відповідного рівня, органами військового управління,
здійснюється перевірка реальності та повноти розроблених оперативних планів.
 16

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України.
2. Кодекс цивільного захисту України.
3. Закони України «Про Національну поліцію», «Про правовий режим
воєнного стану», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про основи
Національного спротиву».
4. Положення про єдину державну систему цивільного захисту,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09 січня 2014 року
№ 11, План реагування на надзвичайні ситуації державного рівня,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року
№ 223.
 Департамент організаційно-аналітичного забезпечення
та оперативного реагування Національної поліції України

ПЛАН-КОНСПЕКТ
проведення занять зі службової підготовки з поліцейськими Національної
поліції України

Тема: Створення та діяльність Функціональної підсистеми забезпечення

охорони публічного (громадського) порядку і організації безпеки
дорожнього руху єдиної державної системи цивільного захисту
 2

ЗМІСТ

1. Вступ .……………………………………………………………………… 3
2. Створення Функціональної підсистеми забезпечення охорони
публічного (громадського) порядку і організації безпеки дорожнього
руху єдиної державної системи цивільного захисту …………………… 4
3. Діяльність Функціональної підсистеми забезпечення охорони
публічного (громадського) порядку і організації безпеки дорожнього
руху єдиної державної системи цивільного захисту …………………. 13
4. Заходи безпеки під час участі поліції в реагуванні на надзвичайні
ситуації ……………………………………………………….…………… 16
5. Список використаних джерел …………………………………………… 23
 3

1. Вступ

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я,

честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю.
Таким чином, захист населення від негативного впливу надзвичайних
ситуацій є першочерговим завданням усіх органів державної влади, у тому
числі місцевих органів влади та керівників об’єктів незалежно від форм
власності.
Для забезпечення заходів безпеки населення та реагування на надзвичайні
ситуації в державі утворено єдину державну систему цивільного захисту,
однією зі складових якої є система Національної поліції України (далі – НПУ).
Заходи цивільного захисту (далі – ЦЗ) в Національній поліції України
передбачаються, плануються і здійснюються з метою:
забезпечення безпеки поліцейських, державних службовців та працівників
поліції під час їх роботи та в позаробочий час при виникненні надзвичайних
ситуацій (загальні завдання з ЦЗ);
виконання органами і підрозділами поліції спеціальних (визначених саме
для поліції як для озброєного державного правоохоронного органу) завдань,
передбачених законодавчими та нормативно-правовими актами саме для поліції
(спеціальні завдання з ЦЗ).
Загальні завдання з цивільного захисту спрямовані, насамперед, на
безпеку працівників поліції та виконуються як самими працівниками, так і
керівниками всіх рівнів.
Найбільш повно питання планування та здійснення загальних заходів
цивільного захисту в системі Національної поліції України узагальнено в
Методичних рекомендаціях з організації цивільного захисту в органах і
підрозділах Національної поліції України, затверджених Головою Національної
поліції України 04 травня 2017 року (вих. НПУ від 04 травня 2017 року
№ 4593/01/25-2017).
Для забезпечення спеціальних завдань з цивільного захисту,
спрямованих на захист населення на території обслуговування, створено
Функціональну підсистему забезпечення охорони публічного (громадського)
порядку і організації безпеки дорожнього руху єдиної державної системи
цивільного захисту.
Найбільш повно питання діяльності цієї функціональної підсистеми
узагальнено в Методичних рекомендаціях щодо створення функціональної
підсистеми забезпечення публічної (громадської) безпеки і порядку, безпеки
дорожнього руху єдиної державної системи цивільного захисту, затверджених
Головою Національної поліції України 24 січня 2020 року (вих. НПУ від
24.01.2020 № 1079/01/25-2020).
 4

2. Створення Функціональної підсистеми забезпечення охорони публічного

(громадського) порядку і організації безпеки дорожнього руху єдиної
державної системи цивільного захисту

1. Єдина державна система цивільного захисту України складається з

функціональних (які утворюються міністерствами) і територіальних підсистем
та їх ланок (які утворюються обласними та Київською міською державними
адміністраціями).
Положенням про єдину державну систему цивільного захисту,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 січня 2014 року
№ 11, передбачено створення НПУ, за участю Національної гвардії України
(далі – НГУ), відповідної Функціональної підсистеми забезпечення охорони
публічного (громадського) порядку і організації безпеки дорожнього руху
єдиної державної системи цивільного захисту (далі – ФП ЗПБ), яка утворена
наказом МВС від 04 жовтня 2019 року № 835 «Про затвердження Положення
про функціональну підсистему забезпечення охорони публічного
(громадського) порядку і організації безпеки дорожнього руху єдиної
державної системи цивільного захисту», зареєстрованим у Міністерстві юстиції
України 03 грудня 2019 року за № 1199/34170 (зі змінами, внесеними згідно з
наказом МВС України від 17.08.2022 № 501).
(Примітка. Регіональні ланки ФП ЗПБ в Автономній Республіці Крим та
місті Севастополі і неконтрольованих регіонах утворюються після
відновлення контролю України над анексованими територіями.)
2. До складу функціональних підсистем загалом (та ФП ЗПБ зокрема)
входять органи управління та підпорядковані їм сили цивільного захисту.
3. Органами управління ФП ЗПБ є:
на загальнодержавному рівні – центральний орган управління поліції;
на рівні територіальних підсистем цивільного захисту – органи управління
регіональними ланками ФП ЗПБ (головні управління Національної поліції в
Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях та м. Києві (далі –
ГУНП)).
Безпосереднє управління підпорядкованими силами і засобами та
координація дій з іншими органами управління системи цивільного захисту під
час реагування на надзвичайні ситуації, забезпечення збирання, оброблення,
узагальнення та аналізу інформації про участь сил ФП ЗПБ у реагуванні на
надзвичайні ситуації здійснюється органами оперативного управління
ФП ЗПБ – ситуаційними центрами (підрозділами) системи НПУ.

4. Силами ФП ЗПБ є:
1) на загальнодержавному рівні – регіональні ланки ФП ЗПБ (мал. 1);
2) на рівні територіальних підсистем цивільного захисту областей та міста
Києва – сили регіональних ланок ФП ЗПБ, до яких належать регіональні
служби охорони публічного (громадського) порядку (далі – служби ОПП) та
 5

формування (об’єктові, добровільні) цивільного захисту органів і підрозділів

НПУ (мал. 2).

Мал. 1. Загальнодержавний рівень ФП ЗПБ як складової єдиної державної

системи цивільного захисту

Служби ОПП, як правило, виконують спеціальні завдання з ЦЗ

(забезпечуючи при цьому усі необхідні загальні заходи щодо захисту та
самозахисту їх членів/учасників).
У службах ОПП:
основними силами є визначені завчасно сили територіальних органів
НПУ та частин Національної гвардії України (поліцейські та
військовослужбовці НГУ);
приданими силами (які, як правило, не залучаються до силових дій і
застосування поліцейських заходів примусу та інших дій, пов’язаних з
можливим обмеженням прав і свобод громадян) є сили добровільних
формувань охорони громадського порядку цивільного захисту,
громадських формувань з охорони громадського порядку, сил
волонтерських громадських організацій, формувань територіальної
оборони територіальних громад, членів руху опору тощо.
Керівником служби ОПП зазвичай призначається посадова особа з
керівництва територіального органу НПУ.
Служби ОПП під час реагування на надзвичайні ситуації
підпорядковуються призначеному держадміністрацією керівнику з ліквідації
надзвичайної ситуації в межах, що не суперечать законодавству.
 6

Мал. 2. Регіональна ланка ФП ЗПБ

 7

Формування цивільного захисту органів і підрозділів НПУ утворюються

керівниками відповідних органів та підрозділів поліції і виконують загальні
завдання щодо захисту працівників поліції та спеціальні завдання щодо
ведення рятувальних робіт на території органів і підрозділів поліції, у яких
установлено спеціальний перепускний режим, особливий режим доступу та
інші спеціальні обмеження.
В органах і підрозділах НПУ загальною чисельністю працівників менше
100 осіб формування цивільного захисту можуть не створюватися, при цьому
обов’язки з цивільного захисту працівників відображаються в їх
функціональних обов’язках та посадових інструкціях.

5. Відповідальність за підготовку сил і засобів покладається на:

керівника відповідної регіональної ланки ФП ЗПБ (начальника ГУНП) – за
підготовку всіх сил і засобів ланки;
керівника служби ОПП – за підготовку сил і засобів служби ОПП;
начальників (керівників) відповідних органів і підрозділів НПУ – за
підготовку формувань цивільного захисту та знання працівниками поліції
визначених обов’язків з цивільного захисту.

6. До складу ФП ЗПБ, її служб ОПП входять лише ті сили органів і

підрозділів поліції, відсутність яких на час виконання їх обов’язків з цивільного
захисту не буде перешкоджати виконанню поліцією повноважень, визначених
статтями 23 та 24 Закону України «Про Національну поліцію».
До виконання спеціальних завдань цивільного захисту зазвичай можуть
залучатися не більше 30 % працівників органу (підрозділу) поліції з наявних
за списком. За необхідності екстреного реагування на значні катастрофи, аварії,
які можуть призвести до масової загибелі людей та спричинити катастрофічні
наслідки, за погодженням з органом управління ФП ЗПБ вищого рівня,
дозволяється залучати до 60 % працівників органу (підрозділу) НПУ з
наявних за списком, але на строк не більше 12 годин, з наданням їм пізніше
відпочинку необхідної тривалості.
7. Сили і засоби ФП ЗПБ, служб ОПП та формувань цивільного захисту
органів і підрозділів поліції можуть залучатися до ліквідації надзвичайних
ситуацій соціального характеру (групових порушень правопорядку,
терористичних проявів, посягань на зміну конституційного ладу тощо) та
воєнного характеру (виконання завдань територіальної оброни, заходів
правового режиму воєнного стану тощо) у порядку, установленому Кабінетом
Міністрів України. У виняткових випадках, які потребують ужиття
невідкладних заходів для рятування людей (населення або працівників органів і
підрозділів НПУ) або недопущення їх загибелі, – за рішенням начальників
територіальних підсистем цивільного захисту (голів облдержадміністрацій), рад
оборони областей та міста Києва, начальників цивільного захисту відповідних
органів і підрозділів поліції.
 8

8. Включені до складу ФП ЗПБ, служб ОПП та формувань цивільного

захисту органів і підрозділів поліції працівники зобов’язані:
проходити відповідну підготовку та навчання, брати участь у планових
тренуваннях і навчаннях;
утримувати закріплені матеріально-технічні та інші засоби й інструмент у
справному стані;
брати участь у проведенні рятувальних робіт, виконувати інші покладені
завдання.
Працівники, які включені до складу ФП ЗПБ, служб ОПП та формувань
цивільного захисту органів і підрозділів поліції, але ухиляються від виконання
покладених обов’язків, притягуються до юридичної відповідальності
відповідно до законодавства.

9. Для успішного вирішення завдань керівники всіх рівнів завчасно

створюють необхідні резерви сил і засобів та здійснюють їх підготовку.

10. На місцевому рівні в об’єднаних територіальних громадах створення

служб ОПП узгоджується з процесом створення єдиних центрів безпеки в
громадах, які об’єднують пожежну, екстрену медичну допомогу, поліцію і
можуть додатково включати підрозділ організації національного
(територіального) спротиву (мал. 3).

Мал. 3. Взаємодія центрів безпеки та територіальних служб ОПП

 9

Створення мережі таких центрів передбачає існування в них єдиних

диспетчерських пунктів для координації дій та надання всієї необхідної
допомоги протягом 20 хвилин, тому доцільно управління силами і засобами під
час реагування на об’єктові надзвичайні ситуації здійснювати саме через єдині
диспетчерські пункти центрів безпеки в громадах.
Центри безпеки створюються в межах об’єднаної територіальної громади з
урахуванням нормативу реагування – 20 хвилин.

11. Для організації взаємодії в територіальній громаді, як правило,

визначається відповідальний (уповноважений) представник або відповідна
структура. З таким працівником проводяться співбесіди (заняття) щодо
розуміння ним особливостей виконання поліцейських заходів, регламентів,
телефонів та порядку обміну інформацією та взаємодії, а також з інших питань.
Координати для зв’язку (телефони, дані контактних осіб, адреси тощо)
відповідальних (уповноважених) представників або відповідних структур
територіальної громади передаються черговій службі поліції, диспетчерському
пункту Центру безпеки в громаді, відповідним підрозділам превентивної
діяльності та патрульної поліції.

12. У разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій перевірка безпеки

членів територіальної громади, оперативно-профілактичні відпрацювання або
попереджувальна (превентивна) робота може виконуватися на трьох
рівнях:
загальні превентивні заходи – широке коло заходів, що охоплюють
максимальну кількість людей. При цьому заходи мають власні цілі, але
одночасно значною мірою запобігають загальній ризиковій (протиправній)
поведінці. Важливим аспектом цього рівня є те, що при загальному охопленні
всього населення, а не лише «груп ризику», дехто з потенційних
правопорушників «підтягується» до загального рівня правосвідомості,
відмовляючись при цьому від деструктивних прагнень;
спеціальні превентивні заходи – уживаються для локалізації та превенції
більш конкретних проблем за напрямками (наркоманія, безпритульність,
домашнє насильство, проституція, екстремізм тощо) або застосовуються до
певного кола осіб, найбільш уразливих або маргінальних соціальних груп. Такі
заходи спираються переважно на досягнення педагогічної науки і потребують
окремих (додаткових) матеріальних та інформаційних ресурсів, використання
яких дозволить спрямувати (переорієнтувати) групи ризику на набуття більш
сприятливих перспектив;
індивідуальні превентивні заходи – спрямовуються на конкретних осіб з
проявами ризикової або деструктивної поведінки. Такі заходи, серед іншого,
можуть передбачати проведення оцінки особистості та розроблення схеми
потрібних дій і заходів, включаючи призначення наставника або куратора, який
допоможе правопорушнику змінити свій спосіб життя і повернутися лицем до
соціуму.
 10

13. Завдання ФП ЗПБ поділяються на загальні та спеціальні:

1) загальні:
здійснення заходів цивільного захисту в органах (підрозділах) поліції;
організація та проведення моніторингу і прогнозування виникнення
надзвичайних ситуацій та їх розвитку, визначення ризиків виникнення
надзвичайних ситуацій в органах (підрозділах) поліції;
своєчасне і достовірне інформування органів влади та населення про
виникнення або загрозу виникнення надзвичайних ситуацій в органах
(підрозділах) поліції;
забезпечення готовності сил і засобів поліції до реагування на надзвичайні
ситуації в органах (підрозділах) поліції;
участь у здійсненні навчання поведінці та діям у разі виникнення
надзвичайної ситуації в органах (підрозділах) поліції;
уведення, за потреби, у дію планів посилення охорони органів (підрозділів)
поліції;
інші завдання, визначені законодавством;
2) спеціальні:
здійснення моніторингу рівня стану публічного (громадського) порядку і
безпеки, прогнозування ризиків виникнення соціальних надзвичайних ситуацій
та тенденцій їх розвитку;
обмеження допуску населення до небезпечних зон, районів (зон) дії
небезпечних чинників надзвичайних ситуацій і до районів проведення
рятувальних робіт, пов’язаних з підвищеною небезпекою для населення,
охорона режимно-обмежувальних і карантинних зон навколо осередків
зараження та під час їх ліквідації, участь у здійсненні карантинних заходів під
час епідемій та епізоотій;
надання допомоги органам виконавчої влади та місцевого самоврядування
у відселенні людей з місць, небезпечних для проживання, проведенні евакуації
населення;
участь сил і засобів (у межах їх тактико-технічних можливостей у
проведенні рятувальних робіт на межі та поблизу районів виникнення
надзвичайних ситуацій;
залучення авіації (у тому числі санітарної та безпілотної) у визначеному
порядку до участі в ліквідації надзвичайних ситуацій;
організація та здійснення якісної комунікації з органами управління
територіальних підсистем цивільного захисту, органами виконавчої влади та
населенням щодо ходу робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій
створення та організація роботи пересувних (мобільних) пунктів
управління та оперативних груп на них;
надання послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних,
соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої
допомоги;
 11

організація та здійснення заходів щодо рятування людей, забезпечення їх

безпеки, охорони майна в разі стихійного лиха, аварій, катастроф та ліквідації
їх наслідків, охорони матеріальних і культурних цінностей при надзвичайних
ситуаціях, а також при проведенні евакуації;
ужиття заходів щодо забезпечення публічної безпеки і порядку в
публічних місцях;
регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за додержанням
Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації
транспортних засобів на вулично-дорожній мережі;
дотримання спеціальних режимів перевезень автомобільними дорогами та
режимів допуску до зон надзвичайних ситуацій і районів проведення
антитерористичних заходів (у разі їх установлення), а також організація
регулювання дорожнього руху на маршрутах евакуації;
здійснення супроводження транспортних засобів у випадках, передбачених
законом, а також супроводження рятувальної та іншої спеціальної техніки до
осередків зон надзвичайних ситуацій;
ужиття всіх можливих заходів для надання невідкладної, зокрема
домедичної, допомоги особам, які постраждали внаслідок правопорушень,
нещасних випадків, а також особам, які опинилися в небезпечній для життя чи
здоров’я ситуації;
сприяння забезпеченню проведення заходів правового режиму воєнного
або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації в разі їх
оголошення на всій території України або в окремій місцевості;
здійснення контролю за додержанням вимог режиму радіаційної безпеки в
зоні відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення навколо
Чорнобильської АЄС, організація участі чергової служби у функціонуванні
державної мережі спостереження;
ужиття заходів для визначення осіб, які не здатні повідомити інформацію
про себе, установлення особи за невпізнаним трупом;
здійснення охорони публічної безпеки і порядку на евакуаційних пунктах,
маршрутах евакуації та в районах (пунктах) розміщення евакуйованого
населення;
участь у комісійних обстеженнях стану охорони потенційно небезпечних
об’єктів та об’єктів критичної інфраструктури, що охороняються поліцією;
участь у межах компетенції у підготовці до виконання заходів щодо:
здійснення ідентифікації громадян України, які втратили документи,
що посвідчують особу, та осіб, які звернулися із заявами про визнання
біженцем, а також іноземців та осіб без громадянства, які втратили
документи, що посвідчують особу, та підлягають видворенню або реадмісії
органами ДМС під час надзвичайних ситуацій;
забезпечення (посилення) під час надзвичайних ситуацій охорони
ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших
джерел іонізуючого випромінювання державної власності, важливих
державних об’єктів, спеціальних вантажів і органів державної влади, а
також дипломатичних представництв, консульських установ іноземних
 12

держав, представництв міжнародних організацій в Україні з’єднаннями і

частинами НГУ;
участі в організації обліку втрат населення місцевими органами
виконавчої влади в разі виникнення надзвичайних ситуацій, обліку
евакуйованого населення, внутрішньо переміщених осіб і ведення адресно-
довідкової роботи місцевими органами виконавчої влади та органами
Державної міграційної служби України (далі – ДМС);
спеціальних і військових перевезень у межах України в інтересах
НПУ, а також на підставі рішень Кабінету Міністрів України та
міжвідомчих угод – в інтересах відповідних органів державної влади;
здійснення інших передбачених законодавством заходів.

Для реалізації окремих спеціальних завдань до складу ФП ЗПБ за

рішенням Міністра внутрішніх справ, заступника голови Державної комісії з
питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, можуть
тимчасово входити:
у прикордонній зоні та районах, де встановлений спеціальний перепускний
(прикордонний) режим відповідно до Закону України «Про державний кордон»,
за погодженням з Головою Державної прикордонної служби України – сили і
засоби Державної прикордонної служби України;
для здійснення реєстрації, ідентифікації громадян України, які втратили
документи, що посвідчують особу, та осіб, які звернулися із заявами про
визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, а
також іноземців та осіб без громадянства, які втратили документи, що
посвідчують особу, та підлягають видворенню або реадмісії, за погодженням з
Головою Державної міграційної служби України – сили і засоби ДМС.
 13

3. Діяльність Функціональної підсистеми забезпечення охорони публічного

(громадського) порядку і організації безпеки дорожнього руху єдиної
державної системи цивільного захисту

1. Безпосереднє управління силами і засобами ФП ЗПБ та координація дій

з іншими органами управління під час реагування на надзвичайні ситуації,
забезпечення узагальнення інформації про участь у них сил ФП ЗПБ
здійснюється органами оперативного управління ФП ЗПБ, якими є мережа
ситуаційних центрів поліції.
До розгортання роботи ситуаційних центрів поліції безпосереднє
управління силами і засобами ФП ЗПБ здійснює чергова служба органів
(підрозділів) НПУ.
Для забезпечення сталого управління в особливий період та при дії
негативних чинників середовища (радіаційного, хімічного, біологічного
зараження) НПУ використовує пересувні (мобільні) пункти управління ГУНП
(під час повсякденного виконання завдань та охорони публічного порядку і
безпеки під час масових заходів, припинення масових заворушень тощо
оперативно-штабний модуль пересувного (рухомого) пункту управління
використовується як ситуаційний автомобіль).
2. Склад сил, що входять до складу ФП ЗПБ, служб ОПП та формувань
цивільного захисту на час залучення до реагування на надзвичайні ситуації має
бути визначений поіменно.
Документальна форма визначення може бути різна (наказ або
затверджений керівником список тощо), але в будь-якому разі має дати змогу
однозначно визначити в майбутньому юридичний факт участі конкретної
посадової особи в реагуванні на надзвичайні ситуації та/або проведенні
рятувальних робіт.

3. У складі служб ОПП можуть завчасно утворюватися спеціалізовані

групи (підрозділи) залежно від завдань, до виконання яких вони будуть
залучатися, зокрема такі:
1) зі складу сил поліції:
організації заходів з регулювання та безпеки дорожнього руху;
здійснення заходів з охорони майна у визначеному законодавством
порядку;
забезпечення публічної безпеки і порядку;
тощо;
2) зі складу сил НГУ:
охорони громадського порядку;
охорони та оборони визначених законодавством об’єктів;
охорони та супроводження спеціальних вантажів;
тощо.
За необхідності, за рішенням керівника служби ОПП можуть створюватися
інші необхідні формування та підрозділи.
 14

4. За наявності підтвердженої інформації про загрозу виникнення

надзвичайної ситуації або при переведенні ФП ЗПБ у режим підвищеної
готовності особовий склад переводиться на посилений варіант службової
діяльності згідно з Інструкцією про порядок переведення органів Національної
поліції України на посилений варіант службової діяльності, затвердженою
наказом МВС від 10 грудня 2015 року № 1560, зареєстрованою в Міністерстві
юстиції України 05 січня 2016 року за № 12/28142.

5. До реагування на надзвичайні ситуації можуть залучатися на

добровільних або договірних засадах зведені загони об’єднань громадян,
громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння Національній
поліції, асоціації громадських формувань за наявності в учасників, які
залучаються до таких робіт, відповідного рівня підготовки, згідно зі статутами
таких об’єднань (формувань) або в порядку, визначеному керівництвом такого
об’єднання (формування), за погодженням з керівником робіт з ліквідації
наслідків надзвичайної ситуації.
6. Керівник ФП ЗПБ на підставі отриманої первинної інформації про
надзвичайну ситуацію та з урахуванням місцевих чинників у проєкті наказу про
участь у ліквідації надзвичайної ситуації визначає (уточнює):
склад сил і засобів ФП ЗПБ та час їх готовності до дій в осередку
ураження;
завдання, що стоять перед ФП ЗПБ, час і порядок їх виконання;
маршрути висунення сил і засобів ФП ЗПБ для виконання спеціальних
завдань та проведення рятувальних робіт;
місця розміщення рятувальних служб та медичних установ, що
взаємодіють, в операційному районі;
маршрути і порядок евакуації постраждалих (уражених) та надання їм
першої медичної допомоги;
склад, місце перебування та порядок залучення резерву сил і засобів;
організацію зв’язку та взаємодії.
7. Характер виконання завдань та особливості надзвичайної ситуації
визначають види нарядів ФП ЗПБ, якими можуть бути:
пости регулювання руху на маршрутах руху сил для ведення рятувальних
робіт і вивезення потерпілих з осередку ураження;
контрольно-перепускні пункти, контрольні пункти в’їзду-виїзду (КПП,
КПВВ);
пости з охорони об’єктів і в місцях зберігання вивезеного майна та
цінностей;
пости з підтримання публічного (громадського) порядку на збірних
евакопунктах, пунктах спеціальної обробки, пунктах санітарної обробки, а
також із забезпечення режиму допуску людей в уражені райони;
оперативні групи з протидії злочинності;
 15

наряди зі сприяння посадовцям у мобілізації працездатного населення і

транспорту для нарощування темпів робіт в осередку ураження й участі в
роботі похоронних команд;
патрулі з контролю дотримання комендантської години;
інші види нарядів.
 16

4. Заходи безпеки під час участі поліції в реагуванні на надзвичайні

ситуації

1. Правоохоронні органи загалом та поліція зокрема, виходячи зі

специфіки своєї діяльності, є органами, робота в яких потребує підвищеної
уваги як до питань особистої безпеки працівників поліції, так і до питань
забезпечення безпеки населення.
Участь у веденні рятувальних робіт ще більше підвищує ризики та змушує
звертати на питання безпеки посилену увагу.
Забезпечення особистої безпеки поліцейських під час виконання
службових обов’язків є головним пріоритетним напрямом організації
оперативно-службової діяльності поліції, оскільки будь-які умови чи характер
виконання службових завдань не можуть виправдати людські втрати.

2. Питання безпеки поширюються на всі напрями та сфери дії працівників

поліції і загалом поділяються на:
загальні заходи безпеки, які організовуються і проводяться в органах
ФП ЗПБ централізовано, з метою захисту особового складу в службовий час;
цільові заходи безпеки, що плануються і здійснюються при виконанні
окремих оперативно-службових завдань;
заходи індивідуальної безпеки, які здійснюються постійно кожним
працівником органів і підрозділів поліції.
3. Керівництво забезпечує такі загальні заходи безпеки:
урахування в документації вимог безпеки при поводженні зі зброєю та
спецзасобами, охорони праці, фізичного захисту, екологічної безпеки, охорони
здоров’я, цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, перепускного
та внутрішньооб’єктового режимів та інших державних вимог до виконання
завдань;
наявність, необхідну номенклатуру та справність засобів індивідуального
та колективного захисту;
контроль якості виконання оперативно-службових завдань, а також
досягнення визначених цілей (очікуваного результату) у сфері безпеки;
обмін інформацією, який забезпечує обізнаність працівників з проблемами,
що можуть перешкоджати їм у виконанні обов’язків;
створення, підтримання та вдосконалення робочої інфраструктури
(необхідного офісного обладнання, робочих засобів, баз даних, реєстрів, мереж
тощо) і робочого середовища (робочого місця, місця несення служби, офісу
тощо);
проведення відповідного вступного (при призначенні на посаду) та інших
необхідних видів регулярних інструктажів;
урахування вимог громадської думки, антикорупційного аналізу та інших
результатів оцінки якості діяльності при плануванні роботи. При цьому
першочергову увагу слід звертати на їх вплив на підвищення безпеки та
зниження ризиків;
 17

проведення роз’яснювальної роботи з працівниками щодо дотримання

кращих прикладів поведінки, а також відповідального ставлення до виконання
вимог безпеки і положень системи управління безпекою та культури безпеки.
4. Цільові заходи безпеки плануються і проводяться перед початком
виконання окремих оперативно-службових завдань і передбачають:
особисту дисциплінованість працівників;
обов’язкове застосування засобів індивідуального захисту, у тому числі
бронезахисту, а також захисту органів дихання та шкіри;
проведення ретельного та повного інструктажу перед початком виконання
окремих оперативно-службових завдань з моделюванням та розглядом
можливих нештатних ситуацій, які можуть виникнути під час несення служби.
Інструктажі завершуються перевіркою рівня знань поліцейськими заходів
безпеки при поводженні зі зброєю, також порядку і правил застосування
заходів примусу, з обов’язковим відпрацюванням прийомів тактики
самозахисту та особистої безпеки;
дотримання установлених вимог правил та інструкцій щодо виконання
окремих оперативно-службових завдань;
використання сигналів оповіщення та взаємного розпізнавання;
виконання всіх наказів і вказівок з питань вимог безпеки, обмежень і
заборон перебування на певній території тощо (виконання вимог рятувальників
та працівників аварійно-рятувальних служб – під час проведення рятувальних
робіт, медичних працівників – під час розшуку постраждалих та надання їм
допомоги);
уміле застосування тактичних прийомів і набутих під час навчань та
тренувань навичок і знань у ході виконання окремих оперативно-службових
завдань.

5. Цільові заходи безпеки плануються і проводяться за відповідальності та

під управлінням керівника виконання окремого оперативно-службового
завдання (керівника проведення конкретної поліцейської операції, старшого
групи з виконання певного завдання, старшого патруля тощо), який має бути
обізнаним щодо всіх установлених вимог безпеки.
Керівник виконання окремого оперативно-службового завдання
відповідає за:
інструктаж залучених до виконання завдання працівників;
здійснення поточного контролю за виконанням завдання і вжиття заходів
для своєчасного усунення порушень;
планування необхідних ресурсів для виконання завдання;
своєчасну доповідь керівництву про актуальні питання безпеки в ході
виконання завдання;
подання керівництву запитів щодо виділення ресурсів, необхідних для
виконання вимог безпеки;
безпосередню взаємодію з керівниками виконання інших завдань.
 18

6. Безпека населення під час виконання окремого оперативно-службового

завдання забезпечується:
системою оповіщення населення із попередженням про можливі наслідки
та вказівкою небезпечних зон, які закриті для пересування та руху;
своєчасною евакуацією населення з небезпечних зон;
блокуванням небезпечних ділянок місцевості під час проведення
конкретних заходів та рятувальних робіт в операційному районі.

7. Заходи індивідуальної безпеки проводяться та впроваджуються

особисто працівниками органів і підрозділів поліції.
Основним чинником, що забезпечує ефективність заходів індивідуальної
безпеки, є достатній рівень культури безпеки працівників як сукупності
особистісних характеристик і підходів до виконання завдань, відповідно до
якого вищим пріоритетом завжди розглядаються питання безпеки.

8. Загалом формування культури безпеки має три послідовних рівні:

на першому (початковому) рівні організовується інженерне,
матеріально-технічне та інші види «фізичного» забезпечення, без якого
неможливе дотримання заходів безпеки. На цьому рівні цілком достатнім є
забезпечення і дотримання вже чинних вимог законодавства до питань безпеки
(вимоги до безпеки при поводженні зі зброєю, промислової безпеки, охорони
праці, санітарно-епідеміологічного нагляду, пожежної безпеки тощо);
на другому (поглибленому) рівні набуваються навички постійного і
беззастережного пріоритету безпекових заходів під час виконання обов’язків
(«розумне побоювання», «безпековий автоматизм») усіх видів. На другому
етапі забезпечується достатній рівень особистого захисту та безпеки
працівників поліції;
на третьому (інтегрованому) рівні достатній рівень культури безпеки є
однією з основних цілей функціонування органу поліції, а культура безпеки
вбачається як безперервний процес покращень, внесок у який може зробити
кожний працівник. На третьому етапі можливий ефективний захист навіть від
непрогнозованих надзвичайних ситуацій та ефективне реагування на них.
На першому (початковому) рівні поліпшення часто зводиться до
необхідності відповідати чинним вимогам законодавства з питань безпеки і
зазвичай реалізується за допомогою наказів і доручень керівництва та
виконання їх вимог працівниками, які визначені відповідальними за виконання
таких наказів (доручень). Працівники при цьому мають тенденцію вважати, що
безпека є обов’язком керівництва, а не самого працівника, і що вона значною
мірою диктується йому іншими особами.
Другий (поглиблений) рівень включає використання структури
менеджменту управління безпекою, коли в органі поліції виробляється бачення
або формулюються завдання, пов’язані з безпекою, і встановлюються чіткі
процеси та процедури досягнення таких цілей. На цьому етапі працівники
звертають увагу на те, що робота планується краще з попереднім розглядом
загроз для безпеки, а також систематично документованих правил і процедур,
 19

які необхідно або заборонено робити. Проте іноді цей рівень безпеки буває
«нав’язаний» працівнику «зверху», як директива керівництва або
відповідальних осіб, при цьому зацікавленості самого працівника в безпекових
питаннях не спостерігається.
Третій (інтегрований) рівень розвитку вимагає бачення і цінностей,
пов’язаних з безпекою, які повністю поділяються всіма (і керівництвом та
працівниками, і місцевими громадами та органами, з якими підтримується
взаємодія). Кожен працівник особисто бере активну участь у підвищенні
безпеки. Де можливо, також максимально залучаються інші організації, місцеві
громади та об’єднання громадян. Кожен має чітке розуміння вимог і прагнень
та індивідуально, а особливо – при спільному виконанні завдань, завжди
підтримує вимоги безпеки у своїй роботі.

9. Поведінка окремих працівників з питань безпеки має ґрунтуватися на

критичній позиції, яка передбачає перед виконанням кожного окремого
завдання відповіді для себе на такі питання:
чи розумію я завдання?
у чому полягає моя відповідальність? Який її зв’язок з безпекою?
чи достатні мої знання для продовження виконання завдання?
у чому полягає відповідальність інших працівників?
чи можливий вплив на виконання завдання правопорушників, громадян,
працівників інших правоохоронних органів? Він буде позитивний чи
негативний?
чи можливі які-небудь незвичайні обставини, ускладнення завдання?
чи потрібна мені допомога?
які можуть бути помилки?
які можуть бути наслідки помилок? (розглядаються наслідки аж до
максимально тяжких включно);
що треба зробити, щоб уникнути помилок, негативних наслідків?
що я повинен робити, якщо станеться помилка?
Для повсякденних завдань, до виконання яких працівник повністю
підготовлений, питання і відповіді переважно автоматичні. Водночас процес
осмислення нових завдань або тих, що пов’язані з підвищеною небезпекою
(застосування зброї, проведення поліцейських операцій, застосування заходів
примусу тощо), повинен бути предметом письмового розгляду таких питань,
обговорення їх результатів у колективі та з керівництвом, «програвання» на
місцевості реальних прикладів реалізації завдань з розбором можливих
негативних шляхів їх розвитку та адекватного реагування на негативні зміни.

10. У разі настання надзвичайної події за участю працівників невідкладно

детально з’ясовуються причини та умови, унаслідок яких вона стала можливою,
увага при цьому зосереджується на помилках, допущених працівниками, а
також наголошується на необхідності постійного дотримання заходів особистої
безпеки, підвищенні пильності та формуванні психологічної готовності до
 20

протидії з боку правопорушників. Результати та вироблені рекомендації

доводяться до всього особового складу відповідних органів, підрозділів.

11. На підставі узагальнення як національної статистики травмування і

загибелі працівників міліції та поліцейських, так і найбільш характерних
прикладів світових правоохоронних органів, слід визнати, що поліцейські
здебільшого отримують поранення та гинуть через те, що самі порушують
основні правила забезпечення особистої безпеки та мають низький рівень
культури безпеки.
До основних помилок працівників правоохоронних органів, що можуть
призвести до трагічних наслідків, належать:
1) байдужість, безтурботність і висока самооцінка. Правоохоронна
діяльність – сфера, яка постійно потребує стовідсоткової уваги і зосередження.
Перебуваючи при виконанні службових обов’язків, працівнику правоохоронних
органів не варто відволікатися на сторонні предмети, заходи та дії;
2) небажання звернутися за підтримкою або почекати її. Небажання
почекати або використати підтримку колеги (колег) – помилка, яка регулярно
призводить до загибелі поліцейських. Наявність підтримки істотно послаблює
можливість трагічного фіналу у випадках, коли правопорушник чинить опір;
3) ігнорування сигналів про небезпеку. Розслідування обставин загибелі
поліцейських свідчить про те, що здебільшого інциденту передували деякі
умови, які могли би попередити працівника правоохоронних органів про
небезпеку, якби він звернув на них увагу.
Основні ознаки, що сигналізують про наявність можливої небезпеки:
підозріла особа перебуває під впливом алкоголю або наркотиків;
наявність у підозрюваної особи зброї або можливість її наявності;
підозрюваний перебуває в стані крайнього емоційного розладу або діє
всупереч здоровому глузду;
наявні відомості про те, що в минулому підозрюваний чинив напади на
поліцейських;
підозріла особа діє непомітно або намагається сховатися;
підозрюваний займає оборонну або наступальну позицію;
підозрюваний погрожує накласти на себе руки;
підозріла особа припускає словесні образи на адресу працівників поліції;
підозрюваний не виконує наказів працівника правоохоронного органу;
підозріла особа намагається наблизитися до працівника правоохоронного
органу, скоротивши при цьому визначену ним відстань;
кількість підозрюваних осіб перевищує кількість поліцейських;
4) необґрунтовані висновки або необачні припущення. При несенні служби
варто виходити з того, що практично будь-який контакт з правопорушником
може бути потенційно небезпечним. Наприклад, той поліцейський, який
вважає, що неповнолітній при затриманні не може заподіяти йому шкоди
(«адже він лише дитина»), іде на невиправданий ризик;
5) неуважність до рук супротивника. Руки супротивника і те, що в них
перебуває, можуть становити найбільшу небезпеку для працівника
 21

правоохоронного органу. До особи, яка ховає одну або обидві руки, варто
ставитися з підозрою;
6) недостатня фізична підготовка і поганий фізичний стан. Щороку
поліцейські гинуть через те, що їх перемагають супротивники, які перебувають
у кращій фізичній формі. Поліцейські, які нехтують здоровим способом життя і
не займаються фізичною підготовкою, готують себе до ролі жертви при сутичці
з правопорушниками;
7) відсутність засобів захисту (бронежилета) при виконанні службових
обов’язків. Бронежилети рятували життя тисячам працівників
правоохоронних органів, істотно знижували ступінь тяжкості поранень,
отриманих при нападах, а також при дорожньо-транспортних пригодах. Проте
жоден захисний одяг не може врятувати працівника правоохоронного органу,
якщо він його не має або не використовує;
8) невдала позиція або необдумане наближення до суб’єкта. Майже
щороку поліцейські гинуть через те, що:
стоять безпосередньо перед дверима, у які стукають;
занадто близько підпускають підозрілих осіб до себе;
не ховаючись, з урахуванням особливостей місцевості, підходять до місця
можливого перебування підозрюваних;
перебувають між двома підозрюваними;
дозволяють підозрюваній особі перебувати в себе за спиною;
обертаються до підозрілого суб’єкта, перебуваючи за кермом своєї
патрульної машини;
саджають порушника поруч із собою на переднє сидіння для того, щоб
розпитати або виписати штраф;
9) непотрібний поспіх. Небезпечна ситуація може виникнути
безпосередньо після прибуття працівника правоохоронного органу на місце
події. Проте на практиці подібне трапляється досить рідко. Набагато частіше в
першого поліцейського, який прибув на місце події, є час оглянутися, оцінити
ситуацію і почекати підкріплення перед тим, як перейти до наступальних дій;
10) неправильно застосовані кайданки (наручники). Якщо є причини для
арешту особи, необхідно застосувати до неї кайданки (наручники). Для
пильного поліцейського не має значення, скільки років підозрюваному –
18 чи 80. Неправильно, коли кайданки надягнуто занадто вільно або занадто
туго, руки сковані попереду без транспортувального ременя чи прикріплення
наручників до ременя;
11) неякісно проведений особистий огляд (обшук) підозрюваної особи.
Гірше неякісно проведеного особистого огляду (обшуку) може бути тільки
те, що його взагалі не робили. Практично щороку поліцейських убивають зі
зброї, яку вони не змогли виявити в арештованого або підозрюваного;
12) поліцейські-«ковбої». Вони зазвичай намагаються обходитися без
підтримки, здійснювати арешти поодинці (навіть коли інстинкт
самозбереження потребує прикриття), вплутуються в непотрібні бійки і
провокують суб’єктів до вчинення їм опору. Такі поліцейські знижують
значущість поліцейської діяльності;
 22

13) стан спокою при ліквідації безпосередньої загрози. Єдиний спосіб

залишатися в безпеці на вулиці – бути максимально уважним при потенційно
небезпечній ситуації або в присутності потенційно небезпечного суб’єкта
(перебувати в стані «тривожної обачності»);
14) не досить добре відпрацьовані навички утримання зброї. Щороку
поліцейських вбивають із їхньої зброї. Практика свідчить: якщо злочинець
заволодіває зброєю поліцейського, він найчастіше використовує її для того,
щоб спробувати вбити колишнього власника. І досить часто така спроба буває
вдалою.
Недотримання безпечної відстані в декілька метрів між поліцейським і
порушником – класична помилка, що може стати фатальною. Ще одна помилка
поліцейських, яка може призвести до їх роззброєння, – коли вони не тримають
особисту зброю в закритій кобурі, міцно пристебнутій ремінцем (тросиком) за
антабку до поясного ременя, або ігнорують небезпечну близькість інших людей
до особистої зброї;
15) недостатнє використання прикриття. Не варто наближатися до
потенційно небезпечного злочинця відкрито там, де є можливість
використовувати прикриття. Необхідно обмірковувати можливе використання
прикриття по дорозі на будь-який виклик і при виникненні можливості
небезпечного контакту;
16) недбалість поліцейського до свого оснащення. Працівникові
правоохоронного органу необхідно досконало володіти обладнанням та
оснащенням, яке допомагає виживанню, незалежно від того, що воно собою
являє: вогнепальну зброю, кийок, набір кайданок (наручників), протигаз,
індивідуальну аптечку або патрульну машину;
17) відсутність навичок самодопомоги і домедичної допомоги. Працівник
правоохоронного органу має досконало володіти як навичками самодопомоги,
так і домедичної допомоги, щоб, за необхідності, надати допомогу собі,
колегам або постраждалим.
 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1 Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року та додаткові протоколи до

них від 08 червня 1977 року.
2. Конституція України.
3. Кодекс цивільного захисту України.
4. Закони України «Про Національну поліцію», «Про правовий режим
воєнного стану», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про основи
Національного спротиву».
5. Положення про єдину державну систему цивільного захисту,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09 січня 2014 року
№ 11, План реагування на надзвичайні ситуації державного рівня,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року
№ 223.
6. Типове положення про функціональну підсистему єдиної державної
системи цивільного захисту, затверджене постановою Кабінету Міністрів
України від 11 березня 2015 року № 101, Положення про спеціалізовані служби
цивільного захисту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від
08 липня 2015 року № 469, Порядок утворення, завдання та функції формувань
цивільного захисту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
09 жовтня 2013 року № 787.
7. Положення про функціональну підсистему забезпечення публічної
(громадської) безпеки і порядку, безпеки дорожнього руху єдиної державної
системи цивільного захисту, затверджене наказом Міністерства внутрішніх
справ України від 04 жовтня 2019 року № 835, зареєстрованим у Міністерстві
юстиції України 03 грудня 2019 року за № 1199/34170.
8. Методичні рекомендації щодо створення функціональної підсистеми
забезпечення публічної (громадської) безпеки і порядку, безпеки дорожнього
руху єдиної державної системи цивільного захисту, затверджені Головою
Національної поліції України 24 січня 2020 року (вих. Національної поліції
України від 24.01.2020 № 1079/01/25-2020).
 Департамент організаційно-аналітичного забезпечення
та оперативного реагування Національної поліції України

ПЛАН-КОНСПЕКТ
проведення занять зі службової підготовки з поліцейськими Національної
поліції України

Тема: Хімічно та радіаційно небезпечні об’єкти. Засоби колективного,

індивідуального та медичного захисту. Спеціальна та санітарна обробка.
Прилади та методика організації проведення хімічної розвідки.
 2

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………………... 3

1. Хімічно небезпечні об’єкти. Сильнодіючі отруйні речовини,

особливості їх впливу на людину ………...………………………………………. 4

2. Радіаційно небезпечні об’єкти. Проведення спеціальної та санітарної

обробки. Йодна профілактика …………………………………………………… 7

3. Засоби індивідуального та колективного захисту ………….………………. 13

4. Прилади для проведення хімічної та радіаційної розвідки і спостереження . 20

Список використаних джерел ………………………………………………....... 23

 3

I. ВСТУП

На території України розміщено понад 1,5 тис. хімічно небезпечних

об’єктів, діяльність яких пов’язана з виробництвом, використанням,
зберіганням і транспортуванням сильнодіючих отруйних речовин, а в зонах їх
розміщення проживає понад 22 млн. осіб.
Небезпека функціонування цих об’єктів господарської діяльності
пов’язана з імовірністю аварійних викидів (виливів) великої кількості
сильнодіючих отруйних речовин за межі об’єктів, оскільки на багатьох із них
зберігається 3-15-добовий запас хімічних речовин. Ось чому кожна наступна
надзвичайна ситуація може бути пов’язана з виливом або викидом у повітря
сильнодіючих отруйних речовин (далі – СДОР).
Також на території України функціонують 4 атомних електростанції (АЕС)
з 15 енергоблоками (Запорізька, Южно-Українська, Хмельницька та Рівненська,
заплановано добудову ще певної кількості енергоблоків), 6 міжобласних
спеціалізованих комбінатів УкрДО «Радон» з поховання радіоактивних відходів
(Донецький, Дніпропетровський, Київський, Львівський, одеський та
Харківський) а також знаходиться зона відчуження з Об’єктом «Укриття»
(згідно із законодавством, до зон радіоактивного забруднення повністю або
частково віднесено територію 74 районів 12 областей (Вінницька, Волинська,
Житомирська, Івано-Франківська, Київська, Рівненська, Сумська,
Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська), у яких
проживає близько 2 000 000 осіб). Крім того, у більшості галузей народного
господарства України, а саме у промисловості, медицині, сільському
господарстві, науці тощо використовується значна кількість джерел
іонізуючого випромінювання (ДІВ).
Для зберігання відпрацьованого ядерного палива на території Зони
відчуження навколо Чорнобильської АЕС побудовано Центральне сховище
радіоактивних відходів, куди з усіх АЕС України перевозяться відпрацьоване
радіоактивне паливо.
Все це зумовлює потребу вивчення основ реагування як на випадок
хімічних, так і на випадок радіаційних аварій.
 4

1. ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНІ ОБ’ЄКТИ. СИЛЬНОДІЮЧІ ОТРУЙНІ

РЕЧОВИНИ, ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ВПЛИВУ НА ЛЮДИНУ

Сьогодні в народному господарстві України використовуються десятки

тисяч різних хімічних сполук, причому щороку ця кількість збільшується на
200-1000 нових речовин.
За ступенем токсичності при інгаляційному (через органи дихання) і
пероральному (через шлунково-кишковий тракт) шляхах потрапляння в
організм хімічні речовини можна розбити на шість груп, а за ступенем дії на
організм людини – на чотири класи.
За ступенем токсичності СДОР поділяються на надзвичайно токсичні,
високотоксичні, сильно токсичні, помірно токсичні, мало токсичні та
практично не токсичні речовини. За класом небезпечності СДОР поділяються
на надзвичайно небезпечні, високонебезпечні, помірно небезпечні та
малонебезпечні.
До найбільш небезпечних (надзвичайно і високотоксичних) хімічних
речовин відносяться:
деякі сполуки металів (органічні та неорганічні похідні миш’яку, ртуті,
кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);
карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза тощо);
речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі,
бензальдегідціангідрон, нітрили, органічні ізоціанати);
сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору, фосфін,
фосфідин);
фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота і її ефіри, фторетанол тощо);
хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);
галогени (хлор, бром);
інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бромід, фосген, інші).
Хімічні речовини, які можуть викликати масові ураження населення
при аваріях з викидом (виливом) у повітря, можна розділити на групи:
перша група – речовини з переважною дією удушення (хлор,
трихлористий фосфор, оксихлорид фосфору, фосген, хлорпікрин, хлорид
сірки);
друга група – речовини переважно загальної отруйної дії (окисел
вуглецю, синильна кислота, динітрофенол, динітроортокрезол,
етиленхлоргідрин, етиленфторгідрин);
третя група – речовини, які мають дією удушення та загальну отруйну
дію (акрилонітрил, сірчаний ангідрид, сірководень, окисли азоту);
четверта група – нейротропні отрути, речовини, що діють на генерацію,
проведення і передачу нервового імпульсу (сірковуглець, фосфорорганічні
сполуки);
п’ята група – речовини, що мають дію удушення і нейротропну дію
(аміак);
шоста група – метаболічні отрути (етиленоксид, метил-бромід,
метилхлорид, диметилсульфат);
 5

сьома група – речовини, що порушують обмін речовин (діоксан).

На короткі відстані сильнодіючі отруйні речовини перевозять
автотранспортом у балонах, контейнерах та автоцистернах. Автоцистерни
використовують для перевезення аміаку, хлору, гептилу й амілу. Стандартні
аміаковози мають вантажопідйомність 3, 10 і 16 т. Рідкий хлор транспортують в
автоцистернах місткістю до 20 т, аміл – до 40 т, гептил – до 30 т.
Аналіз структури підприємств, що виробляють або використовують
СДОР, показує, що в їх технологічних лініях обертається, як правило, незначна
кількість токсичних хімічних продуктів. Значно більша кількість СДОР за
об’ємом знаходиться на складах підприємств. Це призводить до того, що при
аваріях у цехах підприємств здебільшого спостерігається локальне зараження
повітря, обладнання цехів, території підприємств. Ураження в таких випадках
може отримати, в основному, виробничий персонал.
При аваріях на складах підприємств, коли руйнуються ємності, СДОР
розповсюджується за межі підприємства, що приводить до масового ураження
не тільки персоналу підприємства, а й населення, що перебуває в зоні ураження
суб’єкта господарювання.
У середньому на підприємствах мінімальні (не понижуючі) запаси
хімічних продуктів створюються на три доби, а для заводів з виробництва
окремих хімічних речовин і мінеральних добрив – до 10-15 діб.
У результаті на великих хімічних підприємствах, а також на складах у
деяких портах і на транспорті, що перевозить СДОР, можуть одночасно
зберігатися тисячі тонн різних сильнодіючих отруйних речовин. На
виробничих майданчиках або на транспорті СДОР, як правило, знаходиться в
стандартних ємностях. Це можуть бути оболонки з алюмінію, заліза або
залізобетону, у яких підтримуються умови, що відповідають заданим режимам
зберігання. Форма і тип ємностей вибираються, виходячи з масштабів
виробництва або використання, умов їх транспортування. Найбільше
поширення сьогодні отримали ємності циліндричної форми та кульові
(сферичні) резервуари.
Наземні резервуари, як правило, розміщуються групами. У кожній групі
передбачається резервна ємність для перекачування СДОР у разі їх виливання
із якогось резервуару. Для кожної групи наземних резервуарів за периметром
робиться замкнуте обвалування або загороджувальна стінка з негорючих і
стійких до корозії матеріалів висотою не менше 1 м. Внутрішній об’єм
обвалування розраховується на повний об’єм групи резервуарів. Відстань від
резервуарів до підошви обвалування або загороджувальної стінки приймається
рівною половині діаметру ближнього резервуару, але не менше 1 м.
Для зберігання СДОР на складах підприємств використовуються такі
головні способи:
у резервуарах під високим тиском;
в ізотермічних сховищах при тиску, близькому до атмосферного
(низькотемпературне сховище), або до 1 Па (ізотермічне сховище, при цьому
використовуються кульові (сферичні) резервуари великої місткості);
 6

зберігання при температурі навколишнього середовища в закритих

ємностях (характерно для висококиплячих рідин).
Спосіб зберігання СДОР у більшості випадків визначає їх поведінку при
аваріях (розкриття, пошкодження, руйнування оболонок резервуарів).
При організації робіт з ліквідації хімічно небезпечної аварії на об’єкті
господарської діяльності та її наслідків необхідно враховувати не тільки
фізико-хімічні властивості СДОР, але і їх вибухову та пожежну небезпеку,
можливість виникнення під час пожежі нових сильнодіючих отруйних речовин,
і на цій основі вживати необхідних заходів щодо захисту персоналу, який бере
участь у роботах.
Після отримання оповіщення про аварію на об’єкті зі СДОР приводяться
в готовність до використання засоби індивідуального і колективного захисту, а
в ряді випадків можуть проводитися підготовчі заходи до проведення
тимчасової евакуації (відселення) населення і сил ЦЗ.
 7

3. РАДІАЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНІ ОБ’ЄКТИ. ПРОВЕДЕННЯ

СПЕЦІАЛЬНОЇ ТА САНІТАРНОЇ ОБРОБКИ. ЙОДНА ПРОФІЛАКТИКА

Серед потенційно-небезпечних виробництв особливе місце займають

радіаційно-небезпечні об’єкти (далі – РНО).
До типових РНО відносяться:
атомні електростанції (АЕС);
підприємства з виготовлення ядерного палива, з переробки
відпрацьованого ядерного палива і захоронения радіоактивних відходів;
науково-дослідницькі та проектні організації, які працюють з ядерними
реакторами та експериментальними ядерними збірками;
медичні заклади, що використовують у своїй діяльності радіоактивні
джерела тощо.
Радіаційні аварії – це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин
(радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом
для нормальної експлуатації радіаційно-небезпечних об'єктів, в кількостях
більше встановлених меж їх безпечної експлуатації.
Радіаційні аварії на РНО можуть бути двох видів:
коли викид радіонуклідів у навколишнє середовище відбувається
внаслідок аварії або теплового вибуху та зруйнування РНО (типові приклади –
аварії на ЧАЕС та АЕС «Фукусіма»);
коли аварія відбувається внаслідок вибухової ядерної реакції. В цьому
випадку зараження навколишнього середовища буде таким, як при наземному
ядерному вибуху.
Найнебезпечнішими зі всіх аварій на РНО, є аварії на АЕС. Характер і
масштаби радіоактивного забруднення місцевості при аварії на АЕС залежать
від характеру вибуху (тепловий, чи ядерний), типу реактору, ступеня його
зруйнування, метеоумов і рельєфу місцевості. В ядерних реакторах на теплових
нейтронах як паливо використовується слабо збагачений природний уран-235.
Для характеристики радіоактивного забруднення застосовують ступінь
(щільність) забруднення, який характеризується поверхневою щільністю
зараження радіонуклідами і вимірюється активністю радіонукліда на одиницю
площі (об'єму). Основною дозиметричною величиною, за допомогою якої
оцінюється дія радіації є доза випромінювання – кількість енергії, яка
поглинута одиницею маси опроміненого середовища.
Головними принципами радіаційної безпеки, які покладені в основу
рекомендацій Міжнародної комісії з радіаційного захисту (Публікація № 60) та
Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97, введені в дію постановою
Головного Державного санітарного лікаря України від 01.12.1997 № 62), щодо
практичної діяльності є такі:
- будь-яка практична діяльність, що супроводжується опроміненням
людей, не повинна здійснюватися, якщо вона не дає більше користі
опроміненим особам або суспільству в цілому порівняно із шкодою, якої
вона завдає (принцип виправданості);
- рівні опромінення від усіх видів практичної діяльності не повинні
 8

перевищувати встановлені межі доз (принцип не перевищення);

- рівні індивідуальних доз і (або) кількість опромінених осіб повинні бути
настільки низькими, наскільки цього можливо досягнути з урахуванням
економічних та соціальних чинників (принцип оптимізації).
У випадку НС на радіаційно-небезпечних об’єктах (далі – радіаційної
аварії, РА) за основним етіологічним чинником прийнято виділяти такі можливі
варіанти аварійного опромінення:
- зовнішнє опромінення під час проходження радіоактивної хмари та від
радіоактивних речовин, що осіли на поверхню землі і місцеві об’єкти;
- внутрішнє опромінення за рахунок вдихання радіоактивних аерозолів і в
результаті споживання забруднених води та місцевих харчових продуктів
(найбільш небезпечне, оскільки після потрапляння радіоактивної речовини
всередину організму від її дії неможливо екрануватися);
- контактне опромінення у разі радіоактивного забруднення шкірних
покривів та одягу.
У початковій фазі основною небезпекою для особового складу і
населення може бути зовнішнє випромінювання хмари (переважно гамма-
випромінювання радіоактивних благородних газів) та потрапляння ізотопів
радіоактивного йоду (йод-131) до щитоподібної залози, у подальшому з часом
поступово зменшується внесок ізотопів йоду і збільшується відносна питома
вага цезію. У разі поєднання зовнішнього та внутрішнього опромінення,
переважною є дія зовнішнього чинника, при цьому слід враховувати, що
внутрішнє опромінення може бути тривалим, а пряма дія зовнішніх джерел
випромінювання на організм припиняється, якщо людина виходить із сфери їх
дії.
У реальних умовах вплив радіаційних чинників може поєднуватися з дією
токсичних абр нерадіаційних чинників (опіки, травми, отруєння чадним газом
тощо), що зумовлює так званий “синдром взаємного обтяження”.
Залежно від радіаційної обстановки, що склалася, захист особового
складу та населення забезпечується шляхом виконання комплексу таких
заходів:
- обмеження перебування на відкритій місцевості (тимчасове укриття у
будинках та/або захисних спорудах);
- вживання лікарських препаратів стабільного йоду з метою
попередження накопичення радіоактивного йоду у щитоподібній залозі (йодна
профілактика);
- евакуація населення;
- виключення або обмеження вживання у їжу забруднених
радіонуклідами продуктів харчування;
- переселення людей;
- регулювання доступу в район радіаційного забруднення, обмеження
перебування та пересування автотранспорту на забрудненій території;
- санітарна обробка населення (у разі рівня забруднення їх одягу та
шкірних покривів радіоактивними речовинами, що перевищує встановлені
нормативи);
 9

- найпростіша обробка продуктів харчування, у яких поверхня забруднена

радіоактивними речовинами (відмивання, вилучення поверхневого шару);
- захист органів дихання підручними засобами (респіратори, протипилові
маски, ватно-марлеві пов’язки, носові хусточки, рушники тощо);
- герметизація житлових будівель та службових приміщень на час
розсіювання радіоактивного забруднення у повітрі;
- невідкладна медична допомога;
- переведення сільськогосподарських тварин на незабруднені
радіонуклідами пасовиська або на незабруднені фуражні корми;
- дезактивація забрудненої місцевості.
Основними з них та найбільш ефективними і невідкладними на
початковій фазі радіаційної НС є: укриття, евакуація, йодна профілактика та
обмеження перебування населення на відкритому повітрі. Заборона чи
обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва
вводиться у ранній, середній і, частково, пізній фазах радіаційної НС.

Санітарна та спеціальна обробка

Одним з основних способів захисту від радіоактивного та хімічного
зараження є проведення спеціальної (для «неживих» речей, будівель,
озброєння та техніки) та санітарної (для «живих істот» – населення,
поліцейських та службових тварин) обробки.
У залежності від умов, наявності часу, медичних і матеріально-технічних
засобів санітарна і спеціальна обробка можуть бути частковими або повними.
Часткова обробка проводиться у максимально короткий термін після
ураження і включає санітарну обробку відкритих ділянок шкіри одягу, взуття
тампонами (ватними, марлевими), змоченими дезінфікуючими чи дегазуючими
розчинами (при дезактивації – водою або мильними розчинами), а також (лише
при дезактивації) механічна чистка одягу витряхуванням або вибиванням.
Часткова обробка, як правило, проводиться особовим складом самостійно.
Повна обробка проводиться у спеціально розгорнутих для цієї мети
пунктах спеціальної обробки (ПуСО) і пунктах санітарної обробки (ПСО).
Повна обробка, як правило, проводиться відповідними територіальними і
місцевими службами цивільної оборони (служба спеціальної обробки і медична
служба ЦЗ).
Існує п’ять ключових вимог, які необхідно пам’ятати про санітарну
обробку від СДОР:
- санітарна обробка від СДОР набагато більш невідкладний процес, ніж
санітарна обробка постраждалих внаслідок дії радіоактивних чинників і
біологічних агентів;
- найважливіша особливість санітарної обробки від СДОР полягає в тому,
що вона повинна розпочинатись через декілька хвилин після застосування
хімічної речовини, в цей термін вона найбільш ефективна і зволікання
(навіть на хвилини) в проведенні санітарної обробки постраждалого
зменшує її ефективність;
 10

- санітарна обробка від СДОР найбільш рекомендована при рідинних та

аерозольних формах СДОР;
- санітарна обробка від СДОР має проводити спеціально навчений
персонал, оснащений персональними засобами захисту та обладнанням;
- якщо оброблюваним постраждалим намагаються допомагати працівники
без відповідних засобів захисту, вони наражають себе на небезпечний вплив
СДОР і вважаються зараженими.
При санітарній обробці від радіоактивних речовин необхідно
пам’ятати наступне:
- заражена радіоактивними речовинами людина продовжує сама
отримувати радіоактивне випромінювання та стає джерелом
розповсюдження радіоактивного чинника;
- видалення радіоактивно-зараженого одягу і миття шкіри постраждалого
може зменшити зовнішнє зараження більше ніж на 80 %;
- екстрену медичну допомогу надають постраждалим з клінічними
проявами первинної реакції на гостре опромінення, оскільки розвиток
гострої променевої хвороби більш тривалий у часі;
- важливим моментом у лікуванні комбінованих радіаційних уражень є
першочергове лікування звичайних серйозних супутніх пошкоджень (опіки
та травми) до початку розвитку гострої променевої хвороби;
- стандартні запобіжні заходи (маска, бахіли, рукавички, халат та
захист очей) здатні захистити персонал від вторинного забруднення при
роботі з радіоактивно-зараженими постраждалими.

Проведення часткової обробки

Часткова обробка проводиться, якщо дозволяє обстановка, протягом
першої години безпосередньо в зоні зараження і повторюється після виходу з
неї. Вона полягає у видаленні небезпечних речовин з відкритих ділянок тіла
(часткова санітарна обробка) і спеціальної обробки однострою, озброєння,
засобів захисту та техніки (часткова спеціальна обробка). Для її проведення в
зоні зараження використовуються (за наявності) табельні засоби (індивідуальні
протихімічні пакети і комплекти) і підручні засоби.
Під час часткової обробки проводяться:
- дегазація шкірних покривів людини (обличчя, шия, руки),
обмундирування і засобів захисту, одягнутих на особовому складі, окремих
ділянок озброєння і техніки, з якими особовий склад постійно стикається при
виконанні завдань;
- дезактивація шкірних покривів людини (обличчя, шия, руки),
обмундирування, спорядження, взуття, засобів захисту, одягнутих на
особовому складі;
- дезінфекція шкірних покривів людини (обличчя, шия, руки).
При проведенні часткової обробки в зараженому районі необхідно
протерти або обмести протигаз (респіратор) і засоби захисту шкіри не знімаючи
їх, обмести і струсити однострій, спорядження та взуття, якщо не було одягнуто
засобів захисту шкіри.
 11

Під час виходу із зони зараження часткова обробка проводиться в

такій послідовності:
- зняти, струсити (обмести) або протерти ганчір’ям, змоченим у воді,
індивідуальні засоби захисту шкіри;
- не знімаючи протигаза, струсити (обмести, вибити) однострій
(бушлат або кітель для цього зняти);
- обмести і протерти ганчір’ям, змоченим водою, спорядження і
взуття;
- обмити чистою водою відкриті ділянки рук та шиї, а потім лицьову
частину протигаза;
- зняти протигаз, ретельно вимити чистою водою обличчя, шию,
руки, прополоскати рот і горло.
Часткова обробка обмундирування та взуття не проводиться, якщо вони
не були заражені внаслідок своєчасного використання особовим складом
засобів захисту.
При нестачі води обробка відкритих ділянок шкіри і лицьової частини
протигаза проводиться шляхом обтирання їх вологим тампоном або
носовичком, причому протирання здійснюється в одному напрямку. Взимку
однострій, спорядження та взуття можна обробити, протираючи незараженим
снігом.
Якщо в момент зараження особовий склад перебував у протигазах і
засобах захисту шкіри, часткова обробка проводиться після виходу із
зараженого району (при знятті засобів захисту).

Проведення повної обробки

Повна санітарна обробка особового складу, поранених і хворих полягає в
обмиванні всього тіла водою з милом або спеціальними розчинами із
обов’язковою зміною білизни, а при потребі – й однострою (якщо воно
одночасно не підлягає спеціальній обробці).
Повна обробка здійснюється у незаражених районах і проводиться
безпосередньо в підрозділах або на спеціально обладнаних для цієї мети
пунктах спеціальної та санітарної обробки (ПуСО та ПСО).

Проведення йодної профілактики

Одним з найбільш ефективних та необхідних заходів захисту при
радіаційних аваріях є проведення йодної профілактики.
Порядок її проведення в Україні визначено Регламентом щодо
проведення йодної профілактики у разі виникнення радіаційної аварії,
затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 09 березня
2021 року № 408, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 квітня
2021 року за № 526/36148.
Йодна профілактика полягає у введенні в організм людини препаратів
стабільного йоду в разі радіаційної аварії та за умови впливу на людину
радіоактивних ізотопів йоду і застосовується до моменту впливу
 12

радіоактивного йоду (завчасно, за 6 і менше годин) або протягом перших

6 годин після поглинання радіоактивного йоду щитоподібною залозою.
Ефективність йодної профілактики значно знижується, якщо прийом
стабільного йоду затримано навіть на декілька годин після початку впливу
радіоактивної аварії.
Прийом препарату одночасно з надходженням «радіоактивної хмари»
залишається ефективним та через 6 годин після інгаляційного надходження
приводить до 2-х кратного зниження дози, а через 24 години – практичній
відсутності захисного ефекту.
Однократне дозування для дорослої людини стабільного йоду становить
125 мг (100 мг йоду).
Особливості застосування препаратів стабільного йоду:
діти до 1 місяця (немовлята й діти, які перебувають на грудному
вигодовуванні) – 16 мг;
діти від 1 місяця до 3 років – 32 мг;
діти від 3 до 12 років – 62,5 мг;
підлітки від 13 до 18 років, дорослі до 40 років, матері, які годують
груддю – 125 мг.
(Примітки: 1. Препарати стабільного йоду приймаються після їжі.
Щоб уникнути подразнення шлунково-кишкового тракту, пігулки
рекомендується запивати водою, киселем, солодким чаєм тощо. Для дітей
пігулки перед прийомом слід розтовкти і розчинити в невеликій кількості
киселю, солодкого чаю, соку.
2. Для отримання необхідних дозувань калію йодиду лікарські засоби,
що на сьогодні зареєстровані в Україні мають бути застосовані відповідно
інструкції виробника.
3. У період аварійної обстановки та у особливий період протипоказань
до прийому препаратів стабільного йоду немає.)
Достатньо одноразового прийому препаратів стабільного йоду.
Для розширення арсеналу засобів захисту щитовидної залози від
радіоактивного йоду крім аптечного йодиду калію в таблетках (порошку), за
відсутності останнього може бути застосований також 5 % спиртовий
аптечний розчин йоду у формі «йодної сітки».
«Йодна сітка» накладається шляхом нанесення ватним тампоном
спиртового розчину йоду на шкіру у вигляді полос на спину, передпліччя,
гомілки. Загальна кількість використаного розчину воду на накладення «йодної
сітки» для дорослих має бути 25-35 крапель, дітям у віці від 5 до 14 років – 15-
25 крапель. Дітям віком до 5 років «йодна сітка» накладається спиртовим
розчином йоду послабленої концентрації (2,5 %) з розрахунку 10-15 крапель.
 13

2. ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ТА КОЛЕКТИВНОГО ЗАХИСТУ

До індивідуальних засобів захисту належать засоби захисту органів

дихання та шкіри.
Засоби захисту органів дихання представлені протигазами і
респіраторами промислового виробництва (протигази відрізняються від
респіраторів герметичністю, тому респіратори захищають лише від
радіоактивного або іншого небезпечного пилу або аерозолів і НЕ
ЗАХИЩАЮТЬ від СДОР або бактеріальних агентів).
Сучасні протигази мають достатньо високі захисні властивості й
експлуатаційні показники, які забезпечують захист органів дихання та очей
людини від впливу отруйних речовин (у вигляді пари, туману, газу, диму),
радіоактивних речовин, що знаходяться у повітрі у вигляді радіоактивного
пилу, а також від хвороботворних мікробів і токсинів в аерозольному стані.
Найширше використання мають фільтрувальні протигази
(загальновійськові, цивільні та промислові), захисна дія яких базується на
принципі очищення зараженого повітря у внутрішніх шарах протигазової
коробки, у якій знаходяться вугілля-каталізатор та аерозольний (протидимний)
фільтр. Захист органів дихання людини від окису вуглецю (чадного газу), який
не затримується шихтою протигазової коробки, забезпечується гопкалітовим
патроном, який пригвинчується до коробки протигаза (протигаз без
додаткового гопкалітового патрона НЕ ЗАТРИМУЄ чадний газ).
Протигази, які випускаються сьогодні, призначені для захисту від дії
різних шкідливих речовин. Відповідно до встановленої стандартами ЄС
класифікацій, їх розрізняють за кольором корпусу коробки фільтра,
зокрема:
А (коричневого кольору) – призначені для фільтрації парів речовин, що
киплять при температурі нижче 65°С, а також газів органічного походження;
AX (коричневий) – ці коробки забезпечують фільтрацію парів речовин з
температурою кипіння більше 65°С;
В (сірий) – забезпечують очистку повітря від більшості неорганічних
газів (за виключенням угарного);
Е (жовтий колір) – застосовується для захисту від парів і газів кислотного
походження;
CO (фіолетовий) – спеціальна марка для захисту від угарного газу;
К (зелений) – фільтрує аміак;
NO (синій) – призначений для захисту від оксидів азоту;
Р (білий) – призначений для захисту від вірусів і бактерій;
Hg (червоний) – захищає від парів ртуті та її небезпечних сполук;
SX (фіолетовый) – для захисту від хімічної зброї масового ураження;
Reactor (оранжевий) – захищає від радіоактивних ізотопів йоду та їх
з’єднань, а також знижує кількість альфа-частинок, що потрапляють в органи
дихання.
Загальновійськові протигази мають лицьову частину у вигляді шолому-
маски та протигазову коробку зі з’єднувальною трубкою або шолом-маску і
 14

протигазову коробку без з’єднувальної трубки та можуть додатково мати на

лицьовій частині переговорне пристосування.
Цивільні протигази використовуються, головним чином, для захисту
особового складу формувань ЦЗ і населення.

Протигаз з додатковим фільтром Фільтр NBC-3/SL, виготовлений з

дотриманням стандартів НАТО

Промислові протигази використовуються виробничим персоналом

підприємств, на яких працюють зі СДОР. Промислові протигази можуть
застосовуватися тільки в атмосфері, де об’ємна частка вільного кисню
складає не менш ніж 16-18 відсотків.
Ізолювальні протигази, на відміну від фільтрувальних, мають більш
універсальні захисні якості. Вони надійно захищають органи дихання від усіх
отруйних речовин, радіоактивного пилу й біологічного аерозолю, що
знаходяться у повітрі в будь-якій концентрації. У цих протигазах органи
дихання повністю ізолюються від навколишнього повітря, дихання
забезпечується за рахунок запасу кисню, що знаходиться у протигазі.
Респіратори можуть використовуватися населенням для захисту органів
дихання від радіоактивного пилу та інших шкідливих аерозолів, вони досить
прості у використанні, малогабаритні, мають малу вагу і розраховані на масове
виробництво, проте не забезпечують захист очей.
Респіратор Р-2 являє собою фільтруючу напівмаску, яка забезпечує
можливість багаторазового використання і перебування в ньому протягом 12
годин.
Найпростіші засоби захисту органів дихання можуть бути використані
населенням як респіратори. Вони є найбільш простими за своєю конструкцією,
а тому рекомендуються як масовий засіб, що виготовляється самим населенням.
До таких засобів відносяться протипилові тканинні маски (ПТМ) і ватно-
марлеві пов’язки.
Засоби захисту шкіри призначені для запобігання потраплянню
крапельно-рідинних отруйних речовин, збудників хвороб, радіоактивного пилу,
а також частково від впливу світлового випромінювання на шкіру, одяг,
спорядження та взуття.
 15

До загальновійськових засобів захисту шкіри належить

загальновійськовий захисний комплект (ЗВЗК). Комплект ЗВЗК (плащ ЗП-1,
захисні панчохи й рукавички), як правило, використовується з імпрегнованим
обмундируванням та білизною. Захисна потужність комплекту при захисті від
крапельно-рідинних ОР при температурі 36°С: плаща – не менше 40 хвилин;
захисних панчох – від 40 хвилин до 2 годин, рукавичок – від 1 до 3 годин.
Як підручні індивідуальні засоби захисту шкіри можуть широко
використовуватися предмети особистого, побутового, спортивного,
виробничого та іншого одягу і взуття, тобто звичайний повсякденний одяг з
додатковими засобами герметизації. Будь-який чоловічий костюм, гумові
чоботи й рукавички можуть скласти спрощений захисний фільтрувальний
комплект, який, так само як і інший побутовий, спортивний одяг, може
оброблятися засобами, які є доступними для всіх – спеціальними розчинами,
створеними на основі синтетичних миючих засобів ОП-7, ОП-10, або просто
мило-масляною емульсією.

Засоби колективного захисту

Основними засобами захисту населення є використання засобів
колективного захисту, сховищ (герметичні захисні споруди), протирадіаційних
укриттів та найпростіших укриттів (негерметичні захисні споруди, НЕ
призначені для захисту від СДОР).
Сховища – інженерні споруди, які забезпечують захист населення від
сучасних засобів ураження, радіоактивних речовин, СДОР, небезпечних
хімічних речовин, пожеж.
Протирадіаційне укриття – інженерні споруди, які призначені для захисту
від впливу іонізуючого випромінювання при радіоактивному забрудненні
місцевості.
Найпростіші укриття – споруди підземного простору міст, населених
пунктів (станції метрополітену, підземні переходи, гаражі, підвальні та інші
приміщення), гірничі виробки, які можуть бути використані для захисту
населення у разі виникнення НС у мирний час та в особливий період.
Захисні споруди розрізняють:
за призначенням – для захисту населення, розміщення органів управління
і медичних закладів;
за місцем розташування – вбудовані, відокремлені, метрополітен, у
гірських виробках;
за терміном будівництва – зведені завчасно, швидкозведені;
за захисними властивостями – найпростіші укриття (щілини відкриті та
перекриті), протирадіаційні укриття (ПРУ) і сховища.
Укриття найпростішого типу
У системі захисту населення особливе значення мають найпростіші
укриття типу щілин. Це найбільш масові захисні споруди, що можуть бути
збудовані населенням у найкоротший термін. Щілини будують відкритими і
перекритими. Відкрита щілина зменшує ймовірність ураження ударною хвилею
(у 1,2-2 рази), світловим випромінюванням і проникаючою радіацією.
 16

Перекрита щілина захищає: від світлового випромінювання – повністю, від

ударної хвилі – у 1,5-3 рази, від проникаючої радіації та радіоактивного
випромінювання – у 200-300 разів, а також надійно захищає від осколкових і
кулькових бомб, запалювальних засобів.
Відкрита щілина – це зигзагоподібна траншея з кількох прямолінійних
ділянок довжиною до 15 м. Глибина її – 1,8-2,0 м; ширина зверху – 1,1-1,3 м, на
дні – 0,8 м. Будівництво щілини починається з розмітки і трасування, тобто
визначення її плану на місцевості. Копають спочатку на ширину дна. У міру
заглиблення поступово підрівнюють крутизну, доводячи до потрібних
параметрів. Стінки (крутизну) щілини укріплюють дошками, жердинами,
очеретом, іншими наявними матеріалами.

Окоп Перекрита щілина

Коли є час і в разі потреби, щілину перекривають колодами, шпалами або

малогабаритними залізобетонними плитами. Зверху покриття влаштовують шар
гідроізоляції з толю, руберойду, хлорвінілової плівки або утрамбовують шар
глини і насипають шар ґрунту товщиною 50-60 см. У перекритій щілині
роблять вхід з одного або двох боків з дверима і тамбуром. Для вентиляції
встановлюють витяжну коробку.
Нормальна місткість щілини – 10-15 чоловік.
Якщо, наприклад, люди сховаються навіть у простих, відкритих щілинах,
то можливість опромінювання людей у результаті радіоактивного зараження
місцевості зменшиться у 2-3 рази, а після дезактивації заражених щілин – у
20 разів і більше. Якщо ж щілини перекрити, то захист від проникаючої радіації
і радіоактивного випромінювання при товщині ґрунтового обсипання поверх
перекриття 60-70 см – у 200–-300 разів. Перекриття щілини оберігатиме, крім
того, від безпосереднього потрапляння на одяг і шкіру людей радіоактивних,
отруйних речовин і бактерій, а також від ураження уламками будівель, що
руйнуються.
Треба, проте, пам’ятати, що щілини, навіть перекриті, не забезпечують
захисту від отруйних речовин і бактерій. При користуванні ними у випадках
хімічного і бактеріологічного зараження слід застосовувати засоби
 17

індивідуального захисту: у перекритих щілинах – зазвичай засоби захисту

органів дихання, у відкритих щілинах, крім того, – і засоби захисту шкіри.
Протирадіаційні укриття
Протирадіаційними укриттями
(ПРУ) називаються негерметичні захисні
споруди, що забезпечують захист людей в
умовах надзвичайних ситуацій. До ПРУ
можна віднести не тільки спеціально
побудовані споруди, а й будівлі
господарського призначення (погреби,
підпілля, овочесховища), пристосовані під
укриття, і звичайні житлові будівлі.
Захисні властивості укриттів
визначаються коефіцієнтом послаблення
радіації, що залежить від товщини
огороджувальних конструкцій, властивостей матеріалу, з якого виготовлені
конструкції, а також від енергії гамма-випромінювання. Наприклад, підвали
дерев’яних будинків послаблюють радіацію в 7-12 разів, а кам'яних – у 200-
300 разів.
У ПРУ, розрахованому на 50 осіб і більше, повинно бути не менше двох
виходів розміром 80x180 см, причому бажано, щоб вони були розташовані в
протилежних кінцях укриття під кутом 90° один до одного. Для підсилення
захисних властивостей у приміщенні забивають вікна і зайві двері, насипають
шар ґрунту на перекриття і роблять, якщо треба, ґрунтову підсипку ззовні біля
стін, що виступають вище поверхні землі. Для герметизації приміщень
ретельно замуровують тріщини, щілини, отвори у стінах і стелі, біля вікон і
дверей, припасовують двері, оббивають їх повстю, ущільнюють дверні рами
валиком з повсті або з іншої м’якої тканини. Укриття, що вміщує до 30 чоловік,
провітрюється природною вентиляцією через припливний і витяжний короби.
Для створення тяги витяжний короб установлюють на 1,5-2 м вище
припливного. На зовнішньому виводі вентиляційного короба роблять дашок, а в
припливному коробі – щільно підігнані засуви.
У пристосованих під укриття приміщеннях установлюють бачки з водою
з розрахунку 3-4 л на одну людину на добу, а в туалеті – виносну тару або
влаштовують люфт-клозет з вигрібною ямою. Крім того, в укритті
встановлюють нари (лавки) для відпочинку, стелажі для продуктів харчування.
Освітлення – від електромережі або переносними електричними ліхтарями.
Протирадіаційні укриття влаштовуються так, щоб коефіцієнт захисту їх
був найбільший. Вони влаштовуються, насамперед, у підвальних
поверхах будівель і споруд. Підвали в дерев’яних будинках ослаблюють
радіацію в 7-12 разів, у кам’яних будівлях – у 200-300 разів, а середня частина
підвалу кам’яної будівлі в декілька поверхів – у 500-1000 разів. Під ПРУ
можуть бути використані також наземні поверхи будівель і споруд; найбільш
придатні для цього внутрішні приміщення кам’яних будівель.
 18

Усі щілини, тріщини й отвори в стінах і стелях приміщень ретельно

закладають, місця введення опалювальних і водопровідних труб
проконопачують. На перекриття насипають шар ґрунту товщиною 60-70 см;
перекриття, за необхідності, попередньо посилюється (додатковими балками,
стійками). Зовні біля стін, що виступають вище за поверхню землі, роблять
ґрунтове обсипання.
Сховища
Сховище є найбільш надійним захистом від усіх вражаючих чинників:
високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних,
радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин, обвалів та уламків
зруйнованих будинків і споруд тощо, а також засобів масового ураження і
звичайних засобів ураження. Воно обладнане комплексом інженерних споруд,
що забезпечують необхідні умови життєдіяльності протягом певного часу.
За місцем розташування сховища бувають вбудованими (у підвалах
будинків) і відокремленими (поза будинками), їх споруджують заздалегідь, у
мирний час, але можуть будувати і в період загрози нападу або під час воєнних
дій (швидкозведені).
За місткістю розрізняють малі сховища (150-300 чол.), середні
(300-600 чол.) і великі (понад 600 чол.).
Сховище складається з основного приміщення, призначеного для
розміщення людей, що укриваються, і допоміжних приміщень-входів,
фільтрувально-вентиляційної камери, санітарного вузла, місця для
опалювального пристрою, а в ряді випадків – і приміщень для захищеної
дизельної установки й артезіанської свердловини. У притулку великої місткості
можуть бути виділені приміщення під комору для продуктів харчування і під
медичну кімнату.
Приміщення, призначене для розміщення тих, що вкриваються,
розраховується на певну кількість людей: на одну людину передбачається не
менше 0,5 м2 площі підлоги і 1,5 м3 внутрішнього об’єму. Велике за площею
приміщення розбивається на відсіки місткістю по 50-75 осіб. У приміщенні
(відсіках) обладнуються дво- або триярусні нари-лавки для сидіння і полиці для
лежання; місця для сидіння влаштовуються розміром 0,45x0,45 м, а для
лежання – 0,55x1,8 м.
Для того, щоб у приміщення, де розташовуються ті, що укриваються, не
проникало заражене радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними
засобами повітря, вони добре герметизуються. Це досягається підвищеною
щільністю стін і перекриттів таких приміщень, закладенням у них усіляких
тріщин, отворів тощо, а також відповідним устаткуванням входів.
Сховище зазвичай має не менше двох входів, розташованих у
протилежних боках. Вбудоване сховище повинне мати ще й аварійний вихід.
Входи до сховища в більшості випадків обладнуються у вигляді двох
шлюзових камер (тамбурів), відокремлених від основного приміщення і
перегороджених між собою герметичними дверима.
Зовні входу влаштовуються міцні захисно-герметичні двері, здатні
витримати тиск ударної хвилі ядерного вибуху. Вхід може мати передтамбур.
 19

Аварійний вихід є підземною галереєю з виходом на незавалювану

територію через вертикальну шахту, що закінчується міцним оголовком
(незавалюваною вважається територія, розташована на відстані від
навколишніх будівель, що дорівнює половині висоти найближчої будівлі плюс
3 м). Аварійний вихід закривається захисно-герметичними віконницями,
дверима або іншими пристроями, що відкриваються, для відсікання ударної
хвилі.

Фільтровентиляційна установка Сховище

Сховища мають фільтрувально-вентиляційні установки (ФВУ)

промислового виготовлення. ФВУ очищає зовнішнє повітря, розподіляє його по
відсіках і створює в захисному приміщенні надлишковий тиск, що
перешкоджає проникненню зараженого повітря через тріщини і щілини.
 20

3. ПРИЛАДИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ХІМІЧНОЇ ТА РАДІАЦІЙНОЇ

РОЗВІДКИ І СПОСТЕРЕЖЕННЯ

У зв’язку з моральним та технічним за старінням приладів радіаційної та

хімічної розвідки, що випускалися промисловістю СРСР, розгляд їх не
доцільний.
У той же час, аналіз представлених на теренах України як національних
виробників, так і повіданих іноземних виробників, що мають, зокрема, досвід
співпраці з мілітарними формуваннями (збройними силами відповідних країн і
блоку НАТО, поліцейськими службами, карабінерами тощо) свідчить про
можливість та доцільність використання їх новітніх напрацювань під час
комплексного вирішення питань захисту працівників поліції, наприклад:
Для детектування у повітрі бойових отруйних речовин на
пострадянському просторі застосовуються прилади типу ВПХР, що окрім
значної вартості та ваги, потребують ще й забезпечення витратними
матеріалами (індикаторними трубками) та фахового навчання з користування
ними. Натомість, доцільно з такою ж метою використовувати спеціальний
індикаторний папір, що зручний у користуванні, значно дешевший, має
тривалий термін зберігання та не потребує спеціального навчання з його
використання:
CALID

DETEHIT
ВПХР Зразки індикаторного паперу для детектування СДОР

Для забезпечення ефективного реагування на можливі інциденти з

використанням радіоактивних речовин, у першу чергу – нарядів патрульної
поліції, груп реагування патрульної поліції та слідчо-оперативних груп, що
прибувають на місце події, доцільно застосовувати найпростіші сигналізатори
наявності та рівня радіоактивного випромінювання (зараження), детектування
факту наявності якого вже буде достатньою підставою для уведення подальших
контрзаходів. Такі найпростіші прилади коштують у кілька десятків разів
дешевше від професійних метрологічно повірених вимірювальних приладів та,
як правило, мають можливості адаптації до ґаджетів, зокрема тих, що
використовуються у поліції (планшетів, смартфонів):
На даний час нормами належності передбачено використання лише
приладами типу «Терра» на наряд поліції, індивідуальна дозиметрія та облік
отриманої дози опромінення при цьому не ведеться.
 21

Дозиметричний ґаджет Інтелектуальний дозиметр «Gamma Sapiens» виробництва

для смартфона або України, для ґаджетів на ОС Android та можливістю он-лайн
планшета роботи по Bluetooth

Для дотримання встановлених постановою Головного державного

санітарного лікаря України від 01 грудня 1997 року № 62 «Про введення в дію
Державних гігієнічних нормативів «Норми радіаційної безпеки України» та
наказом МОЗ України від 02 лютого 2005 року № 54 «Про затвердження
державних санітарних правил «Основні санітарні правила забезпечення
радіаційної безпеки України», зареєстрованим в Мін’юсті 20.05.2005 за
№ 552/10832, норм і правил радіаційної безпеки та індивідуальної дозиметрії,
можливе використання у органах поліції систем обліку отриманих
працівниками поліції індивідуальних доз опромінення.
Такі системи, адаптовані під усі необхідні вимоги і оптимізовані для
використання саме на національному рівні, вже тривалий час розроблені
національними виробниками та засвідчили свою ефективність:

Варіант комплектації АСІДК Робоче вікно програми АСІДК

Одним із головних завдань чергової служби є оповіщення при загрозі

виникнення та під час виникнення надзвичайних ситуацій. Також, для
здійснення періодичного або постійного радіаційного та хімічного
спостереження відповідно до встановлених завдань та регламенту у чергових
частинах територіальних органів поліції функціонують (розгортаються) пости
радіаційного і хімічного спостереження, для функціонування яких необхідний
постійний моніторинг навколишньої обстановки. Особливо таке питання
актуальне у санітарно-захисній зона навколо АЕС України та інших ядерних
об’єктів.
 22

На сьогодні спостереження за радіоактивним фоном передбачалось лише

у режимі підвищеної готовності та надзвичайної ситуації, для чого відповідно
до норм належності чергові частини комплектувались приладами ДП-5В (ДП-
64), що за своїми можливостями не відповідають законодавству України і
комплектуючі до яких вже тривалий час не виробляються.
Натомість доцільно впровадити обладнання залів оперативного
управління чергової служби Національної поліції України інформаційними
табло, що можуть здійснювати постійний моніторинг навколишньої
обстановки, а й показувати точний час, температуру тощо.
Окремим бонусом у випадку позитивного вирішення такого питання є
можливість інтеграції отриманих даних спостереження до геоінформаційної
системи Ситуаційного центру Національної поліції України, створеній з
використанням ЄЦВТМ:

Варіант комплектації інформаційного табло Можливість інтегрування даних

спостереження до ГІС у Ситуаційному
центі НПУ в режимі on-line

Інформаційне табло з блоком детектування гамма-випромінення

 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кодекс цивільного захисту України.

2. Скалецький Ю.М. Військова токсикологія, радіологія та медичний
захист. – Тернопіль: «Укрмедкнига», 2003.
3. Основы дозиметрии и войсковые дозиметрические приборы. – М.:
Военное издательство, 1970.
4. Наставление по пользованию индивидуальными средствами защиты. –
М.: Военное издательство, 1972.
5. ДГН 6.6.1-6.5.061-98 «Норми радіаційної безпеки України» (НРБУ-97)
(затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від
01.12.1997 № 62), Державні гігієнічних нормативів ДГН 6.6.1.-6.5.061-2000
«Норми радіаційної безпеки України. Доповнення: Радіаційний захист від
джерел потенційного опромінення» (НРБУ-97/Д-2000) (затверджені
постановою Головного державного санітарного лікаря України від 12.07.2000
№ 116).
6. Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України
(затверджені наказом Головного державного санітарного лікаря України від
02.02.2005 № 54, зареєстрованим у Мін’юсті 20.05.2005 за № 552/10832).
 Департамент організаційно-аналітичного забезпечення
та оперативного реагування Національної поліції України

ПЛАН-КОНСПЕКТ
проведення занять зі службової підготовки з поліцейськими Національної
поліції України

Тема: Евакуаційні та оборонно-мобілізаційні заходи, порядок їх планування та

здійснення. Охорона публічного порядку і безпеки у районах безпечного
розміщення населення
 2

ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………………………....... 3

1. Евакуаційні заходи, порядок їх планування та здійснення .……………..…… 4

2. Охорона публічного порядку і безпеки у районах безпечного розміщення

населення та при надзвичайних ситуаціях ……………………….……………….. 8

3. Основи здійснення оборонно-мобілізаційних заходів ………………………... 13

Список використаних джерел …………………………………………………… 16

 3

ВСТУП

Захист населення є першочерговим завданням усіх органів державної

влади, у тому числі місцевих, та керівників об’єктів незалежно від форм
власності від негативного впливу надзвичайних ситуацій техногенного та
природного характеру, що може привести до втрат людей.
Стихійне лихо, аварії та катастрофи, викиди (виливи) сильнодіючих
отруйних і радіаційних речовин призводять до значних руйнувань, створення
надто великих зон радіаційного забруднення місцевості, хімічного зараження та
катастрофічного затоплення. У цих зонах може опинитися велика кількість
населення.
Також для України вкрай актуальні питання реагування на воєнні
надзвичайні ситуації, з урахуванням безпекової ситуації та проведення Операції
об’єднаних сил.
З метою завчасного виведення (вивезення) населення з небезпечних
районів як один із найбільш засобів захисту від можливих факторів ураження
застосовується евакуація населення, якщо життю і здоров’ю людей буде
загрожувати небезпека.
 4

1. ЕВАКУАЦІЙНІ ЗАХОДИ, ПОРЯДОК ЇХ ПЛАНУВАННЯ

ТА ЗДІЙСНЕННЯ

Евакуація – упорядковане виведення чи вивезення людей з об’єктів і

населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Евакуації
підлягають цінності, документація та архівні матеріали.
Основна мета евакуації – це забезпечення безпеки людей.
Відповідно до нормативно-правових документів визначено порядок
проведення евакуації в разі загрози виникнення або виникнення надзвичайних
ситуацій техногенного та природного характеру, який визначає механізм
здійснення організованого вивезення (виведення) населення із зон можливого
впливу наслідків надзвичайної ситуації або надзвичайної ситуації техногенного
чи природного характеру і розміщення його поза зонами дії вражаючих
факторів.
Евакуації підлягає населення, якому може загрожувати катастрофічне
затоплення, небезпечне радіоактивне забруднення, хімічне і бактеріологічне
ураження, стихійні лиха, великі аварії і катастрофи, а також виникнення
локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній зоні.
Ураховуючи обстановку, що склалася під час виникнення надзвичайної
ситуації, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення
тимчасового або безповоротного характеру.
Рішення про проведення евакуації приймають на:
державному рівні → Кабінет Міністрів України;
регіональному рівні → Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації;
місцевому рівні → районні, районні в м. Києві та Севастополі
держадміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;
рівні конкретного суб’єкта господарювання → його керівник.
У містах та інших населених пунктах, де є об’єкти підвищеної безпеки,
при неповному забезпеченні захисними спорудами основним способом захисту
населення є евакуація і розміщення його в позаміських зонах, безпечних для
проживання людей.
Заміська зона – територія, розміщена за межами можливих руйнувань у
містах (евакуйовані проживають у заміській зоні до особливого
розпорядження).
Загальна та часткова евакуація
Загальна та часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету
Міністрів України для всіх категорій населення і планується в разі:
- загальної аварії на атомній електростанції;
- усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;
- загрози катастрофічного затоплення місцевості;
- великих лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших
геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що
загрожують населенню.
 5

Евакуаційні заходи здійснюються комбінованим способом місцевими

органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, який
передбачає в мирний час вивезення основної частини населення з міст і
небезпечних районів усіма видами наявного транспорту.
При проведенні часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у
виробництві та обслуговуванні населення; діти, учні навчальних закладів,
вихованці дитячих будинків, разом з викладачами та вихователями, студенти,
пенсіонери та інваліди, які перебувають у будинках для осіб похилого віку,
разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей.
Масштаби евакуації залежать від величини поширення ураження чи
загрози надзвичайної ситуації. Успішність проведення евакуації залежить від
підготовленості керівництва об’єктів, населених пунктів, адміністративних
територій, керівників держави, населення, сил і засобів.
Види евакуації:
а) загальна евакуація – будівля або населений пункт звільняються
повністю;
б) часткова евакуація – звільняється частина приміщення, населеного
пункту чи адміністративного району; при частковій евакуації необхідно
обмежити господарсько-виробничу діяльність і збільшити шанси на
врятування; така евакуація в будь-яку мить може перерости в загальну
евакуацію;
в) негайна евакуація є терміновим заходом, якщо надзвичайна подія
(пожежа, вибух, аварія та ін.) уже виникла або може виникнути в обмежений
відрізок часу.
Кожний з названих видів евакуації під впливом обстановки, що
змінюється, може перерости в негайну евакуацію;
г) тимчасова евакуація проводиться при порівняно невеликій,
тимчасовій загрозі (підняття рівня води, хімічна аварія на віддаленні та ін.).
Евакуація населення з небезпечних районів і зон (крім зон карантину)
проводиться в разі загрози життю та здоров’ю людей. Евакуації підлягає все
населення району, якому загрожує небезпека. Евакуаційні заходи можуть мати
масовий характер і здійснюватися в стислі строки із залученням усіх видів
транспорту або поступово залежно від обстановки.
Пішки, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу
(30-40 км). Виведення населення організовується колонами уздовж доріг, які не
використовуються для інших перевезень. Для організованого руху піших колон
розробляються схеми маршрутів, на яких вказуються:
- склад колон;
- маршрут руху;
- вихідний пункт;
- пункти регулювання руху і час їх проходження;
- райони і тривалість привалів;
- медичні пункти та пункти обігрівання;
- проміжні пункти евакуації (ППЕ);
 6

- порядок і термін виведення (вивезення) колон з ППЕ в кінцевий пункт

евакуації;
- сигнали управління та оповіщення.
Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) населення за
межі зон можливих сильних руйнувань та катастрофічних затоплень.
Основним органом, що планує та керує проведення евакуації є
евакуаційна комісія.
Основними завданнями евакуаційної комісії є планування і практичне
виконання евакуаційних заходів щодо організованого вивезення й виведення
працівників академії та членів їх сімей з району можливого впливу наслідків
надзвичайних ситуацій техногенного, природного, екологічного та воєнного
характеру і розміщення в безпечному районі в разі виникнення безпосередньої
загрози їх життю або заподіяння шкоди здоров’ю.
Планування евакуаційних заходів відображається у відповідних планах
евакуації, які розробляються у кожному органі, підрозділі, підприємстві,
установі та організації, незалежно від форми власності.
Пам’ятка евакуйованим
1. Працівникам органу (підрозділу) поліції і членам їх сімей необхідно
ЗНАТИ:
про включення Вас і членів Вашої сім’ї до списків на евакуацію;
яким видом транспорту (потягом, автомобілями) чи пішки Ви вирушаєте
до нового місця розташування установи;
місце збору перед відправленням на збірний евакуаційний пункт (ЗЕП),
адресу ЗЕП і час відправлення потяга, автомобільної або пішохідної колони;
новий район (пункт) розташування об`єкта, якщо це визначено завчасно;
сигнали оповіщення цивільного захисту та як діяти за сигналами.
2. Перед тим, як залишити житло, необхідно:
зачинити вікна;
вимкнути газ, воду й електрику;
забрати продукти з холодильника.
Ключі від квартири необхідно здати представникові ЖЕК, ОСББ і
залишити записку з позначенням прізвища, складу сім’ї та адреси місця роботи.
3. Із собою мати документи: паспорт, військовий квиток, документи про
освіту й фах, посвідчення про шлюб і народження дітей, пенсійне посвідчення,
трудову книжку та інші документи.
4. Узяти із собою валізу (рюкзак) з теплим одягом, постільною білизною,
особистими речами і предметами гігієни. Загальна вага не повинна
перевищувати 30 кг.
До валізи (рюкзака) прикріпити табличку з позначенням адреси
постійного місця проживання, прізвища евакуйованого і станції призначення.
На одязі дітей мають бути нашивки з позначенням прізвища, імені та по
батькові евакуйованого, року народження, адреси постійного місця проживання
і станції призначення.
 7

5. Одержати та підтримувати в готовності засоби індивідуального захисту

(протигаз, респіратор, індивідуальну аптечку, індивідуальний перев’язочний
пакет).
6. Виконувати всі розпорядження посадових осіб евакуаційних і
евакоприймальних органів. Підтримувати дисципліну та порядок на маршруті
(на шляху руху на транспорті) та в районі розселення за новим місцем
розташування об’єкта.
За можливості надавати сприяння органам охорони громадського порядку
і медичним працівникам.
 8

2. ОХОРОНА ПУБЛІЧНОГО ПОРЯДКУ І БЕЗПЕКИ У РАЙОНАХ

БЕЗПЕЧНОГО РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ТА ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ
СИТУАЦІЯХ

Охорона публічного порядку у районах безпечного розміщення населення

(безпечних районах) передбачає:
оповіщення і приведення в готовність сил і засобів поліції, транспорту й
евакуаційних органів;
оповіщення, збір і відправлення в безпечний район працівників і членів їх
сімей, зброї та боєприпасів, спецзасобів та спеціальних оперативно-технічних
засобів, матеріально-технічних засобів, документації тощо;
прийом, розміщення і працівників і членів їх сімей, розміщення в
установленому порядку зброї та боєприпасів, спецзасобів та спеціальних
оперативно-технічних засобів, матеріально-технічних засобів, документації в
безпечному районі;
організацію розосередження (підвезення робочих змін і вивезення їх після
закінчення роботи).
Евакуація проводиться в найкоротший строк за наперед розробленими
планами відповідних органів управління й евакуаційних органів.
Для організованого проведення евакуаційних заходів створюються збірні
евакуаційні пункти (ЗЕП), визначаються місця посадки (навантаження) і
висадки (вивантаження) евакуйованих (еваковантажів). При виборі місця
враховуються стан під’їзних шляхів, можливості одночасної посадки великої
кількості населення на автомобільний, залізничний або водний транспорт, а
також укриття евакуйованих за сигналом ПОВІТРЯНА ТРИВОГА.
До складу евакуаційної комісії відповідної держадміністрації включається
представник органу поліції, який у мирний час бере участь у розробленні
документів з евакуації населення, вивченні стану вулиць і доріг, мостів і
переїздів на предмет організації заходів безпеки дорожнього руху. Разом з
представниками автотранспортної служби він бере участь у визначенні
пропускної спроможності доріг, місць установки додаткових дорожніх знаків і
тимчасових засобів регулювання руху, можливість прокладання колонних
шляхів, місця переправ, наявність з’їздів і об’їзних шляхів, а також можливість
організації одночасного повернення в місто транспорту, що звільнився, за
запасними маршрутами.
Організація і забезпечення виконання заходів безпеки дорожнього руху
при НС та евакуації проводиться з урахуванням наступного:
при обмеженій транспортній спроможності за планами ЦЗ
держадміністрацій частина населення може виводитися з міст пішки. З цією
метою передбачаються ЗЕП, на яких евакуйовані розбиваються на колони і під
керівництвом старших колон прямують за встановленими для них маршрутами;
для організації та регулювання безпеки дорожнього руху при значних НС
рішенням відповідних держадміністрацій можуть уводитися спеціальні
перепустки єдиного зразка, які встановлюються в правому нижньому кутку
лобового скла усередині кабіни;
 9

евакуація населення з прилеглої до категорованих міст зони

передбачається, в основному, пішки, з виділенням транспорту для евакуації
тільки після вивезення міського населення або власним транспортом без
завдання шкоди виконанню основних евакуаційних перевезень.
На автомобільних дорогах, якими буде вивозитися з міста евакуйоване
населення, організується, як правило, односторонній рух автотранспорту в
декілька рядів. У випадках руйнування мостів і пошкоджень шляхопроводів у
місцях з’їздів з евакуаційних маршрутів установлюються добре помітні
покажчики напрямів об’їзду.
Регулювальники забезпечуються засобами зв’язку, гучномовцями і
технічними засобами регулювання.
З метою забезпечення контролю за безпекою руху маршрути евакуації
поділяються на сектори, на яких виставляються наряди з розрахунку: один пост
на 7 – 10 кілометрів. Залежно від обставин, кількість постів у секторі може бути
збільшено, а самі пости – посилено. За рішенням військового командування і
узгодженням з автотранспортною підсистемою ЦЗ до складу нарядів КПП
можуть включатися представники Військової служби правопорядку у Збройних
Силах України і дорожньо-експлуатаційних ділянок.
Забезпечення охорони публічного порядку і безпеки в період проведення
евакуації (розосередження) населення забезпечується:
на ЗЕП, що організуються при організаціях співвласників
багатоквартирних будинків, у мікрорайонах міст, на внутрішньоміських
маршрутах, зупинках міського транспорту і вулицях (при евакуації із сіл та
селищ міського типу) – силами територіальної служби охорони публічного
порядку міста за територіальністю;
на маршрутах евакуації та розосередження – силами територіальної
служби охорони публічного порядку тих областей, районів і залізниць,
територіями яких проходять евакомаршрути;
на ЗЕП установ і організацій, у місцях посадки, у дорозі проходження і в
місцях розселення населення в безпечних районах – начальниками ЦЗ об’єктів
(підприємств, установ, організацій, закладів) силами своїх загонів (ланок)
охорони публічного порядку. Територіальна служба охорони публічного
порядку надає начальникам ЦЗ об’єктів необхідну допомогу і здійснює
контроль за їх діяльністю з охорони публічного порядку і безпеки.
Потреба сил територіальної служби охорони публічного порядку для
забезпечення евакуаційних заходів визначається з орієнтовного розрахунку:
один поліцейський у зміну на ЗЕП, що організовується при ОСББ,
лікарнях, навчальних закладах, якщо кількість евакуйованих не перевищує
2000 осіб;
три-п’ять поліцейських на ешелон (на залізничній станції та платформах);
чотири-п’ять поліцейських на ешелон (у тимчасово організованих
необладнаних місцях посадки);
два-чотири поліцейських на пункт посадки на судна й інші плавзасоби;
не менше двох поліцейських для супроводу ешелону (судна, колони) в
дорозі.
 10

Для підтримання публічного порядку й безпеки на підступах до вокзалів,

залізничних станцій та інших місць посадки евакуйованих кількість нарядів
підсистеми визначається кількістю населення, що прибуває до місць посадки,
розташуванням пунктів і умовами посадки, а також оперативною обстановкою.
Методика спрямування значних мас евакуйованого населення в місцях
масового скупчення людей (вокзали, інші місця посадки-висадки) аналогічна до
дій на масових заходах та заповнення містких захисних споруд.
За необхідності керівник відповідної територіальної служби охорони
публічного порядку або керівник ФП ЗПБ з ліквідації НС подає на розгляд
держадміністрації пропозиції про залучення (приписку) додаткових сил,
автотранспорту й інших засобів, яких не вистачає.
Із завершенням евакуації населення 85-90 % особового складу
територіальної служби охорони публічного порядку та формувань ЦЗ органів і
підрозділів поліції виводиться у безпечні райони. Забезпечення охорони
публічного порядку і безпеки, охорона залишеного майна в будівлях органів
(підрозділів) поліції тощо здійснюється силами 10-15 % працівників, що
залишаються та які складають першу зміну при впровадженні вахтового методу
роботи.
При розміщенні сил підсистеми в безпечному районі організується
будівництво укриттів найпростішого типу, пристосовуються наявні підвальні та
інші заглиблені приміщення і використовуються складки прилеглої місцевості.
Охорону публічного порядку і безпеки в місцях розміщення
евакуйованого населення забезпечують територіальні служби ОПП, а в місцях,
де такі служби не створено, забезпечення охорони публічного порядку і
безпеки здійснюють дільничні офіцери поліції (поліцейські офіцери громади) із
залученням до несення патрульно-постової служби патрульних поліцейських та
громадськості.
Після опрацювання даних оцінки обстановки керівник ставить завдання
підпорядкованим силам і засобам з виконання загальних та спеціальних завдань
ЦЗ, при цьому до них рекомендується обов’язково доводити:
відомості про небезпечний чинник: вид чинника, час початку його
впливу, епіцентр розповсюдження, територія міста, що опинилася в осередку
ураження щодо кожного операційного району;
коротку характеристику радіаційної, хімічної, біологічної обстановки (за
даними розвідки); втрати серед працівників, транспорту й техніки органів і
підрозділів поліцйії; сили та засоби, що збереглися, і стан їх готовності;
характеристику руйнувань спеціальних об’єктів; місця масового скупчення
потерпілих; диверсії, що мали місце, кримінальні прояви та інші найбільш
небезпечні порушення правопорядку;
завдання територіальній службі охорони публічного порядку із
забезпечення охорони публічного порядку і безпеки в осередку ураження і
надання домедичної допомоги потерпілим працівникам;
порядок посилення територіальної ланки ФП ЗПБ операційних районів у
зонах найбільшого ураження;
 11

заходи із забезпечення безпеки працівників органів і підрозділів поліції (у

тому числі тих, які входять до складу територіальної служби охорони
публічного порядку та формувань ЦЗ органів і підрозділів поліції) при несенні
служби;
склад і місце розташування резерву та порядок його використання;
порядок матеріально-технічного забезпечення, підтримання зв’язку і
терміни та порядок оперативного інформування про хід ліквідації НС;
дислокацію тимчасового органу управління (у разі його утворення) і
порядок управління силами та засобами ФП ЗПБ і територіальної служби
охорони публічного порядку.
Для захисту особового складу у місцях розміщення в безпечних районах
використовуються капітальні захисні споруди (вбудовані або окремо
споруджені укриття) або обладнуються протирадіаційні укриття чи
швидкоспоруджувані (найпростіші) захисні споруди (землянки, окопи,
перекриті щілини тощо). З цією метою також можуть використовуватися
переобладнані підвали, льохи й інші заглиблені приміщення та споруди. У
районах з розвинутою гірничодобувною промисловістю максимально
використовуються шахти і підземні виробки. В лісових масивах сили ФПЗПБ
слід розташовувати на віддалі 150-200 метрів від узлісся і 30-50 метрів від доріг
і просік, уживаючи необхідні заходи захисту від пожежі.
У випадку хімічного зараження території робота ведеться винятково в
засобах захисту органів дихання та шкіри. (протигазах, ЗВЗК, Л-1). Захист
працівників, що виконують завдання на території бактеріологічного
(біологічного) зараження, здійснюється шляхом використання засобів
індивідуального захисту, антибіотиків, бактеріальних препаратів,
дезінфекційних засобів, проведення санітарної обробки, а також посилення
медичного спостереження з метою раннього виявлення і госпіталізації хворих.
Особовий склад залучається до участі у проведенні робіт в осередках
бактеріологічного (біологічного) зараження лише за наявності засобів
індивідуального захисту і проведення спеціальних профілактичних щеплень.
За необхідності виконання визначених законом обов’язків силами поліції
в зоні надзвичайної ситуації, на території якої продовжується дія негативних
для здоров’я поліцейських чинників, несення служби організовується вахтовим
методом.
Вахтовий метод – це особлива форма організації служби (роботи)
поліцейських та державних службовців і інших працівників органів і
підрозділів НПУ в разі неможливості їх щоденного повернення до місця
постійного проживання. Вахта – це час несення служби (виконання робіт) у
районі надзвичайної ситуації і міжзмінного відпочинку в безпечних районах
поблизу вогнища надзвичайної ситуації.
Тривалість вахти встановлюється відповідним наказом органу поліції
терміном до 30 діб, у виняткових випадках з дозволу керівництва Національної
поліції України та за погодженням з відповідними профспілковими
організаціями органів поліції вона може бути збільшена.
 12

Рішення про застосування вахтового методу служби (роботи) приймає

керівництво Національної поліції України. Установлення тривалості вахти для
конкретних підрозділів та окремих працівників здійснюється відповідно до
наказів за підписом начальників територіальних органів поліції. При роботі
вахтовим методом за межами території відповідальності територіального
органу поліції, у якому проходить службу поліцейський (числиться працівник),
його направлення на вахту проводиться у вигляді відрядження.
Місцем виконання службових обов’язків поліцейськими при вахтовому
методі вважаються включені до єдиної дислокації сил маршрути, пости та інші
об’єкти несення служби, як стаціонарні, так і пересувні (мобільні), а також
спільні з іншими органами військового управління та силами цивільного
захисту пости, наряди тощо, які розташовані в районі надзвичайної ситуації.
Змінний персонал, що перебуває на вахті, у період міжзмінного
відпочинку має проживати в спеціально обладнаних для цього в безпечних
районах вахтових містечках та в інших обладнаних під житло приміщеннях.
Проживання працівників у період міжвахтового відпочинку у вахтових
містечках забороняється.
Питання, пов’язані із застосуванням вахтового методу служби (роботи),
вирішуються відповідно до чинного законодавства, нормативно-правових актів
МВС та організаційно-розпорядчих актів Національної поліції України.
При вахтовому методі служби (роботи) запроваджується загальний облік
робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період (місяць,
квартал, рік) не перевищувала норми робочих годин, установлених чинним
законодавством. Обліковий період охоплює весь робочий час (час несення
служби, час виконання завдань, у тому числі час службової підготовки), час у
дорозі від місця міжзмінного відпочинку працівника під час вахти до місця
несення служби в районі надзвичайної ситуації.
У кожному підрозділі кадровим підрозділом або спеціально визначеним
працівником ведеться спеціальний (табельний) облік робочого часу і часу
відпочинку кожного працівника щомісяця та з накопичувальним підсумком – за
весь обліковий період відповідно до чинних нормативно-правових актів.
Контроль за правильністю ведення такого обліку покладається на начальників
(командирів) відповідних підрозділів Національної поліції України. У разі
утворення зведених загонів та інших міжвідомчих (змішаних) формувань з
особового складу військових або правоохоронних органів особу, відповідальну
за контроль за правильністю ведення такого обліку, визначає уповноважений
командир (керівник) такого міжвідомчого (змішаного) формування.
Після закінчення вахти працівники можуть проходити медико-
психологічну реабілітацію відповідно до законодавства.
 13

3. ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ОБОРОННО-МОБІЛІЗАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ

Основи участі поліції в оборонних заходах

Національна поліції України, як державний озброєний правоохоронний
орган входить до складу сектору безпеки й оборони держави у якості складової
сил безпеки.
Також поліція бере, у межах компетенції, участь у діяльності сил оборони
виключно у частині участі у реалізації Закону України «Про основи
національного спротиву».
Таким чином виконання оборонно-мобілізаційних заходів Національною
поліцією України може здійснюватися за напрямами:
а) участь у заходах мобілізаційної підготовки та мобілізації, які
здійснюються у інтересах Збройних Сил України відповідно до Закону України
«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (довідково: відповідно до Указу
Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну
мобілізацію», органи і підрозділи поліції беруть участь у виконанні визначених
законодавством мобілізаційних завдань);
б) участь в операціях Сил оборони Збройних Сил України, у випадку їх
проведення (довідково: на даний час відповідно до Указу Президента України
від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»,
затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, особовий
склад Національної поліції України з 24 лютого переведений на посилений
варіант службової діяльності відповідно до Інструкції про порядок
переведення органів Національної поліції України на посилений варіант
службової діяльності, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ
України від 10.12.2015 № 1560, зареєстрованого в Міністерстві юстиції
України 05 січня 2016 року за № 12/28142 та приступив до виконання
визначених завдань в оперативній взаємодії з Силами оборони Збройних Сил
України);
в) участь у створенні та діяльності системи національного спротиву
відповідно до Закону України «Про основи національного спротиву»
(довідково: на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України
від 24 лютого 2022 року «Про введення в дію плану оборони України та
Зведеного плану територіальної оборони України», введеного в дію Указом
Президента України від 24 лютого 2022 року № 70, Національна поліція
України виконує завдання, визначені Планом забезпечення громадської безпеки і
порядку під час оборони держави, який є однією зі складових плану оборони
України та Планом територіальної оборони в окремих місцевостях України);
г) участь у реалізації планів цивільного захисту на особливий період у
разі їх уведення Урядом, відповідно до Кодексу цивільного захисту України
(довідково: відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від
24 лютого 2022 року № 179-р «Про організацію функціонування єдиної
державної системи цивільного захисту», доведеним до чергової частини
Національної поліції України о 19 год. 11 хв. 24 лютого 2022 року, у органах і
 14

підрозділах поліції уведено в дію плани цивільного захисту на особливий період,

з установленням при цьому ступеня готовності ПОВНА ГОТОВНІСТЬ).
Заходи за цими напрямками можуть уводитись як окремо один від
одного, так і послідовно або взаємоузгоджено.
Основним змістом заходів є:
а) мобілізаційної підготовки та мобілізації – виконання відповідних
мобілізаційних планів, спрямованих на забезпечення безперешкодного та
вчасного сприяння розгортанню Збройних Сил України, і розроблення яких
регламентовано нормативно-правовими актами обмеженого доступу;
б) відповідно до доктринальних документів Збройних Сил України для
відсічі збройної агресії та реагування на інші надзвичайні ситуації воєнного
характеру утворюється міжвідомче угрупування Сил оборони з
військовослужбовців з’єднань і частин Збройних Сил України та інших
складових сил оборони, яке під командуванням командувача проводить
відповідну операцію протидії збройній агресії. Відповідно до статті 24 Закону
України «Про Національну поліцію» виконання інших, не передбачених
статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» завдань може бути
здійснено лише окремим Законом. Таким чином додаткові права, повноваження
та обов’язки поліцейських під час проведення операції сил оборони
визначається окремими законами України;
в) Законом України «Про основи Національного спротиву» передбачено
діяльність трьох складових системи національного спротиву: територіальна
оборона України; рух опору; система підготовки громадян України до
національного спротиву. Додатково, відповідно до Закону України «Про
правовий режим воєнного стану» Національна поліція України бере участь у
реалізації заходів правового режиму воєнного стану у разі його уведення на
всій території України або в окремих регіонах. Виконання заходів правового
режиму воєнного стану тісно пов’язане та входить до складу заходів
територіальної оборони;
г) заходи цивільного захисту на особливий період значною мірою
співпадають із заходами територіальної оборони і уведення їх окремо від інших
оборонно-мобілізаційних заходів, як правило, не розглядається.

Відповідно до Закону України «Про основи національного спротиву» у

мирний час одним з основних напрямків є участь поліції в заходах
Національного спротиву, складовими сякого є:
1) територіальна оборона України:
своєчасне реагування та вжиття необхідних заходів щодо оборони
території та захисту населення на визначеній місцевості до моменту
розгортання в межах такої території угруповання військ (сил), призначених для
ведення воєнних (бойових) дій з відсічі збройної агресії проти України;
участь у посиленні охорони та захисті державного кордону;
участь у захисті населення, територій, навколишнього природного
середовища та майна від надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків ведення
воєнних (бойових) дій;
 15

участь у підготовці громадян України до національного спротиву;

участь у забезпеченні умов для безпечного функціонування органів
державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування
та органів військового управління;
участь в охороні та обороні важливих об’єктів і комунікацій, інших
критично важливих об’єктів інфраструктури, визначених Кабінетом Міністрів
України, та об’єктів обласного, районного, сільського, селищного, міського
значення, районного у містах рад, сільських, селищних, порушення
функціонування та виведення з ладу яких становлять загрозу для
життєдіяльності населення;
забезпечення умов для стратегічного (оперативного) розгортання військ
(сил) або їх перегрупування;
участь у здійсненні заходів щодо тимчасової заборони або обмеження
руху транспортних засобів і пішоходів поблизу та в межах зон/районів
надзвичайних ситуацій та/або ведення воєнних (бойових) дій;
участь у забезпеченні заходів громадської безпеки і порядку в населених
пунктах;
участь у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного
стану в разі його введення на всій території України або в окремих її
місцевостях;
участь у боротьбі з диверсійно-розвідувальними силами, іншими
збройними формуваннями противника та не передбаченими законами України
воєнізованими або збройними формуваннями;
участь в інформаційних заходах, спрямованих на підвищення рівня
обороноздатності держави та на протидію інформаційним операціям
противника;
2) рух опору (організація партизанського руху на випадок втрати
контролю над окремими територіями держави);
формування осередків руху опору та набуття ними відповідних
спроможностей;
перешкоджання діям військ (сил) противника;
участь у проведенні спеціальних (розвідувальних, інформаційно-
психологічних тощо) операцій;
участь у підготовці громадян України до руху опору;
3) система підготовки громадян України до національного спротиву:
сприяння набуттю громадянами України готовності та здатності
виконання конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та
територіальної цілісності України;
військово-патріотичне виховання громадян України;
підготовка населення до умов життєдіяльності в районах ведення
(воєнних) бойових дій.
 16

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України.
2. Кодекс цивільного захисту України.
3. Законом України «Про основи Національного спротиву»,
4. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2013 року № 841
«Про затвердження Порядку проведення евакуації у разі загрози виникнення
або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного
характеру».