Перше питання: Інтернет

Інтернет - це глобальна мережа, яка з'єднує мільярди комп'ютерів та інших пристроїв по

всьому світу за допомогою стандартних протоколів комунікації. Кожен пристрій
підключається до Інтернету через провайдера і отримує доступ до різноманітних ресурсів.
Інтернет став невід'ємною частиною нашого життя і нам складно уявити життя без нього,
тому що він використовується у різних сферах суспільства, таких як комунікація (електронна
пошта, соціальні мережі), освіта (онлайн курси, дистанційне навчання), розваги (стрімінгові
платформи, ігри онлайн), робота (телекомунікації, віддалена робота), медицина (онлайн
консультації, медичні портали), покупки ( онлайн магазини) та інші. Він також
використовується для пошуку інформації, здійснення фінансових операцій, ведення бізнесу,
досліджень та багатьох інших цілей.
Інтернет був створений у 1960-х роках у Сполучених Штатах Америки як проект військового
дослідження, відомий як ARPANET. Його розвиток був ініційований з метою створення
децентралізованої мережі, яка була б стійкою до збоїв. Пізніше ARPANET розширили та
перетворили у відкриту платформу, яка стала відома як Інтернет. З часом стандартизувалися
протоколи з'єднання та комунікації, що дозволило розвивати Інтернет у глобальну мережу,
яку ми знаємо сьогодні.

Друге питання

Кібербезпека – це комплекс процесів, практичних порад і технологічних рішень, які

допомагають захищати важливі системи й мережу від кібератак. Оскільки об’єм даних
збільшується й усе більше користувачів працюють і спілкуються звідусіль, кіберзлочинці
розробляють складні методи, щоб отримувати доступ до ресурсів, викрадати дані, саботувати
роботу компаній або вимагати гроші. Щороку кількість атак збільшується, а зловмисники
розробляють нові методи для уникнення виявлення. Ефективна програма з кібербезпеки
включає фахівців, процеси й технологічні рішення, які разом зменшують ризик перерв у
роботі компаній, фінансових втрат і підриву репутації внаслідок атак.

Загроза для кібербезпеки – це умисна спроба отримати доступ до системи окремого

користувача або цілої організації. Зловмисники
постійно вдосконалюють свої методи атак, щоб уникати виявлення й використовувати нові
вразливості. Однак деякі з цих методів досить поширені, і до них можна підготуватися.

Шкідливе програмне забезпечення – це загальний термін для програм, створених

зловмисниками, зокрема хробаків, зловмисних програм із вимогою викупу, шпигунського
програмного забезпечення й вірусів. Воно шкодить комп’ютерам і мережам, змінюючи або
видаляючи файли, видобуваючи делікатні дані, як-от паролі й номери рахунків, а також
надсилаючи зловмисні електронні листи чи трафік. Зловмисники, які отримують доступ до
мережі, можуть інсталювати шкідливе програмне забезпечення, але частіше саме окремі
користувачі випадково розгортають його, перейшовши за ненадійним посиланням або
завантаживши уражене вкладення.

Зловмисна програма з вимогою викупу – це вид шантажу, під час якого кіберзлочинці
шифрують файли за допомогою шкідливого програмного забезпечення й блокують доступ
користувачів до них. Під час таких атак кіберзлочинці часто викрадають дані й погрожують
опублікувати їх, якщо не отримають оплату. В обмін на ключ дешифрування жертвам
потрібно сплачувати викуп (зазвичай у криптовалюті). Оскільки не всі ключі дешифрування
працюють, оплата не гарантує відновлення файлів.

Соціотехніки
Використовуючи соціотехніку, зловмисники втираються в довіру до користувачів і обманом
змушують їх передавати відомості облікового запису або завантажувати шкідливе програмне
забезпечення. Під час таких атак зловмисники маскуються під відомий бренд, співробітників
або друзів жертви та використовують психологічні прийоми, як-от відчуття нагальності, щоб
маніпулювати людиною.

Фішинг
Фішинг – це вид соціотехніки, за якого кіберзлочинці надсилають електронні листи, а також
текстові або голосові повідомлення від імені надійного джерела, щоб переконати
користувачів надати їм доступ до делікатної інформації чи перейти за незнайомим
посиланням. Зловмисники розсилають фішингові кампанії великій кількості користувачів,
сподіваючись, що хтось один відкриє їх. Інші кампанії під назвою "цільовий фішинг"
націлені на вужче коло людей і уражають конкретних користувачів.

Кіберполіція (Департамент кіберполіції Національної поліції України) - міжрегіональний

територіальний орган Національної поліції України, який входить до структури кримінальної
поліції Національної поліції та відповідно до законодавства України забезпечує реалізацію
державної політики у сфері боротьби з кіберзлочинністю, організовує та здійснює відповідно
до законодавства оперативно-розшукову діяльність. Спеціалізується на попередженні,
виявленні, припиненні та розкритті кримінальних правопорушень, механізмів підготовки,
вчинення або приховування яких передбачає використання електронно-обчислювальних
машин (комп'ютерів), телекомунікаційних та комп'ютерних інтернет-мереж і систем.

Основними завданнями Кіберполіції є:

  ‌ еалізація державної політики у сфері протидії кіберзлочинності;
Р
 ‌Завчасне інформування населення про появу новітніх кіберзлочинів;
 ‌Впровадження програмних засобів для систематизації та аналізу інформації про
кіберінциденти, кіберзагрози та кіберзлочини;
 ‌Реагування на запити закордонних партнерів, що надходитимуть каналами
Національної цілодобової мережі контактних пунктів;
 ‌Участь у підвищенні кваліфікації працівників поліції щодо застосування
комп'ютерних технологій у протидії злочинності;
 ‌Участь у міжнародних операціях та співпраця в режимі реального часу. Забезпечення
діяльності мережі контактних пунктів між 90 країнами світу;
 ‌Протидія кіберзлочинам.

Третє питання.

Загалом, можна визначити 4 основних цифрових права дітей. І їх варто розглядати в контексті
буденних ситуацій.
Що ж, поговоримо про цифрові права, які має кожна дитина.

1) Право вільно висловлювати думки в мережі

Дитина може вести блог в мережі, ділитися своїми думками.
Але є певні обмеження для цього права. Не можна висловлювати думки, які шкодять іншим
людям або державному порядку денному.

Наприклад, якщо це стосується соцмереж, то дітям не можна постити контент, який

суперечить політикам використання цих соцмереж.

Порушувати політики може жорстокий, расистський чи дискримінаційний контент; матеріал,

який є образливим, порнографічним чи містить конфіденційну інформацію.

У соцмережі можуть видалити такий контент, тоді як акаунт – заблокувати.

2) Право доступу до мережі

Власне, дитина має право доступу до мережі інтернет з метою здійснення та користування
іншими своїми правами.
В Україні, як і в світі загалом, є проблема з доступом до інтернету. У 2017 році в
африканському регіоні близько 60% дітей не мали доступу до мережі, а в Європі цей
показник складав менше 4%.
У нас ця проблема пов’язана з відсутністю всеукраїнського широкосмугово доступу до
інтернету, що ускладнює доступ до інформації для дітей, які мешкають у селах та невеликих
містечках.

3) Право на інформацію
Кожна дитина має право на доступ до інформації та матеріалів з різних національних і
міжнародних джерел, особливо тих, які сприяють її здоровому фізичному та психічному
розвитку; соціальному, духовному та моральному благополуччю.
А також дитина має право знати, яку інформацію про неї зберігає адміністрація школи,
поліція чи соціальна мережа.

4) Право на приватність
Варто розуміти, що веб-сайти та кожна соціальна мережа збирають певні персональні дані
про кожного користувача за його дозволом.
Цей дозвіл ми даємо, коли погоджуємося з політиками використання соцмереж.
У таких політиках прописано, які дані про нас збирає соцмережа та як вони можуть бути
використані.
Якщо це, наприклад, Instagram, то кожен користувач може подати запит і дізнатися, які дані
про нього має ця мережа.
Насправді це не лише ім’я користувача, а й, крім того, дата, коли користувач змінив пароль,
інформація про відвідані сайти, пошукові запити, користувачів, за якими ви слідкуєте; групи,
на які підписані, лайки, збережені публікації тощо.
Приватність є однією з умов безпеки дітей у цифровому середовищі. Але не лише соцмережі
можуть її порушувати.
Наприклад, коли батьки чи вчителі фотографують дітей без їхнього дозволу з різною метою,
це також є порушенням права дітей на приватність.
До того ж варто зазначити, що діти мають право на безпеку в цифровому середовищі.

Так, станом на 11 листопада в Україні, за статистикою, було помічено 90128 мережевих атак
на користувачів. Крадіжка персональних даних, зняття коштів із картки, злам акаунтів у
соцмережах – це лише невеликий перелік загроз для дітей у інтернеті.

Тому необхідно піклуватися про цифрову безпеку дітей у школі та вдома. Наприклад, уникати
публічних Wi-fi, придумувати складні паролі, використовувати разом із дітьми двофакторну
автентифікацію в соцмережах.
А ще важливо не забувати нагадувати дітям ставити під сумнів інформацію, яку вони
споживають щодня, щоб розвивати їхнє критичне мислення.