Тема 7. Міжнародно-правові аспекти управління мережею Інтернет.

Розвиваючись надзвичайно швидкими темпами, Інтернет змінює звичні соціально-економічні

парадигми. І сучасне право не є винятком. Основними джерелами права, які регулюють
правовідносини у сфері Інтернет, є міжнародні договори, національне законодавство, судова
практика та звичаї, що складаються в процесі реалізації тих чи інших суспільних відносин.
Сучасне національне законодавство у сфері використання глобального інформаційного простору
тільки формується. Міжнародні угоди з цього питання майже відсутні, звичаї та судова практика
використовуються досить рідко.
Інтернет, не будучи керованою організаційною структурою і юридичною особою, не є суб'єктом
правовідносин, у зв'язку з чим немає юридичних відносин між мережею Інтернет (або її
національними сегментами) і державою. Структура інформаційних ресурсів в Інтернеті включає
сторінки (сайти) існуючих традиційних засобів масової інформації (телебачення, радіо, газети і т.
ін.), сторінки (сайти) засобів масової інформації, що не мають поза Інтернетом аналогів, сторінки
(сайти), суб'єктів, які не є засобами масової інформації.
Основними суб'єктами правовідносин у зв'язку з функціонуванням Інтернету є:
· власники інформації і власники інформаційних ресурсів в Інтернеті;
· інформаційні посередники (провайдери);
· користувачі.
З розвитком і поширенням Інтернету все більше країн світу усвідомлюють потребу в його
правовому регулюванні. Передусім це зумовлено тим, що завдяки потужним темпам розвитку
Інтернет сприяє революційним перетворенням в усіх сферах суспільного життя.
Міжнародна спільнота має позитивний досвід правового регулювання «технічного» боку
функціонування Інтернет-мережі. Так, вперше на міжнародному рівні питання управління
інтернет були обговорені тимчасовим органом – «Робочою групою з управління інтернет», що
діяла 2004-2005 роки при Генеральному секретарі ООН. На підставі аналітичних матеріалів,
підготовлених Робочою групою, були розроблені вихідні документи WSIS, що визначили
подальші напрямки вдосконалення і покращення роботи мережі. Управління мережею Інтернет
на сьогодні відбувається в рамках діяльності кількох провідних міжнародних організацій, до
яких відносяться ICANN, IANA, ISOC, IETF, IGF та інші. Дані організації використовують підхід
багатоаспектного формування системи управління мережею Інтернет. Так, наприклад IGF є
міжнародною організацією, створеною як базис для проведення політичних діалогів стосовно
методів і напрямів розвитку мережі Інтернет та можливості управління даним процесом.
Корпорація ICANN, яка є неприбутковою публічною корпорацією відповідає за управління
інтернет-протоколами адресного простору (IPv4 та IPv6), надання адресних блоків регіональним
реєстраторам та управління адресним простором доменів вищого рівня (включаючи контроль за
кореневими серверами). Загалом, більша частина роботи зосереджена на розробці та
запровадженні нових користувацьких доменів вищого рівня, тоді як усі технічні аспекти роботи
перекладаються на організацію IANA [15]. ICANN управляє системою нумерації і адресації,
визначає протоколи і правила роботи мережі в цілому. Розподіл ІР-адрес здійснюється
міжнародними організаціями, що діють на принципах самоуправління: RIN, ARIN, APNIC,
AfriNIC, LACNIC і RIPE NCC. Управління національними доменами делеговано корпорацією
ICANN відповідним країнам. В більшості випадків— це організації самоуправління, що діють у
відповідності з національним законодавством.
Саме тому проблема правового регулювання Мережі набуває все більшого значення, як на рівні
міжнародного співтовариства, так і в окремих країнах світу. Розглянемо більш детально, як
вирішується ця проблема в США і Європейському Союзі.
США
Донедавна в законодавстві Сполучених Штатів у сфері Інтернету діяли дві основних правових
норми, прийняті в 1996 році ("Telecommunications Act of 1996" як доповнення до федерального
закону "Communications Act of 1934" у вигляді нового параграфа 230 "Охорона особистого
блокування і захисту від образливих матеріалів") і зміст інформаційних ресурсів, що стосується
Інтернет. Перша норма визначає, що ні провайдер, ні користувач інтерактивної комп'ютерної
послуги, не несуть відповідальності за зміст інформації, яка опублікована іншим провайдером.
Друга норма знімає з провайдера усяку відповідальність за дії по обмеженню доступу до
інформації, яку він розцінює як образливу, брехливу, таку, що пропагує насильство тощо, а
також за дії по поширенню засобів, призначених для здійснення цих дій. Незважаючи на те, що
подібні підходи були досить ліберальними, суспільна реакція виявилася неоднозначною, і ці
норми розцінювалися громадською думкою як втручання в "суверенітет" користувачів Інтернету.
Зокрема, набула поширення "Декларація про незалежність кіберпростору" Джона Барлоу.
Декларація була написана як протест проти прийняття у 1996 року Закону "Про пристойність у
засобах зв'язку" (Акта про реформу телекомунікацій). Як заявив Дж. Барлоу Акт про реформу
телекомунікацій, що пройшов у Сенаті лише з п'ятьма голосами "проти", робить незаконним і
караним у 250 000 дол. США штрафу вираз "чорт візьми" в Мережі. Сама ймовірність втручання
в Мережу з боку влади розцінюється як обмеження свободи слова і відхід від демократії. Саме
тому в декларації зазначається: "Уряди одержують повноваження зі згоди керованих. Ви їх не
запитували, і не одержували від нас. Ми не запрошували вас. Ви не знаєте нас, ви не знаєте наш
світ. Кіберпростір не знаходиться усередині ваших кордонів. Не думайте, що ви можете будувати
його так, ніби це був проект суспільної будівлі. Ви не можете цього робити. Це – явище природи,
і воно росте само по собі через наші колективні дії. Ви не брали участі у нашому величезному і
зростаючому діалозі, ви не створювали багатства нашого ринку. Ви не знаєте нашу культуру,
нашу етику, наші неписані закони, що вже забезпечують у нашому суспільстві більше порядку,
ніж могло бути отримано від кожного з ваших розпоряджень. Ви стверджуєте, що в нас є
проблеми, які ви повинні вирішити. Ви використовуєте цю претензію як виправдання для того,
щоб вторгнутися в наші володіння. Більшість з цих проблем просто не існують. Де є реальні
конфлікти, де є правопорушення, ми будемо виявляти їх, застосовуючи наші власні засоби. Ми
формуємо наш власний Соціальний Контракт. Це керівництво виникне відповідно до умов
нашого світу, а не вашого. Наш світ інший.
У червні 1997 року Верховний Суд США відкинув положення Закону про пристойність в засобах
зв'язку, за яким, зокрема, поширення матеріалів непристойного змісту, до яких може отримати
доступ неповнолітня особа, кваліфікується як злочин, оскільки це було б порушенням
захищеного конституцією права свободи слова; однак при цьому Верховний Суд підтримав
положення закону щодо матеріалів непристойного змісту.
16 липня 1997 р. президент Б. Клінтон і віце-президент А. Гор обнародували стратегію,
спрямовану на створення в Інтернеті "сімейно-дружньої атмосфери". Згідно з цією стратегією,
батькам і викладачам мають бути надані необхідні засоби для обмеження доступу дітей до
небажаних матеріалів в Інтернеті і для спрямування їх до високоякісних освітніх ресурсів.
Керівники й асоціації галузі дійшли угоди про необхідність ужити заходів з розвитку систем
фільтрації і рейтингової оцінки і підвищенню поінформованості про можливості глобальної
мережі.
Отже, у 1997 р. Президент США підписав указ, у якому були сформульовано основні принципи
політики Адміністрації США у сфері Інтернету. Там де втручання держави необхідно, воно
повинне мати на меті встановлення мінімальних, зрозумілих і простих правових норм. Втручання
влади повинне захистити приватні права і власність, попереджати шахрайство, підтримувати
свободу комерційних відносин і створювати умови для вирішення спірних питань. Правові
норми, напрацьовані за останні шістдесят років у сфері телекомунікацій, радіо і телебачення, не
можуть бути безпосередньо застосовані до Інтернету. Діючі закони, які можуть впливати на
Інтернет, мають бути переглянуті і змінені з урахуванням нової електронної ери.
Для здійснення діяльності, пов'язаної з цими питаннями, продавці послуг мають бути впевнені в
тому, що їхня інтелектуальна власність не буде вкрадена, а покупці мають знати, що одержують
аутентичну продукцію. Існує необхідність в укладенні міжнародних угод, які містили б адекватні
й ефективні правові норми для боротьби із шахрайством і крадіжкою інтелектуальної власності.
Захист приватних інтересів має ґрунтуватися на таких принципах: той, хто збирає інформацію,
має довести до відома споживача про те, яка інформація збирається і як передбачається її
використовувати, а також має забезпечити можливість для споживача обмеження використання
персональної інформації.
Для забезпечення виконання цих вимог Адміністрація США підтримує розвиток за допомогою
криптографічних засобів самостійних, діючих на ринкових принципах відповідних
інфраструктур, що мають забезпечувати ідентифікацію, цілісність і конфіденційність інформації.
Зокрема, Адміністрація США працює разом з Конгресом над розробкою законів, які мають
сприяти розвитку таких інфраструктур.
У суспільстві панують думки, що незважаючи на доступність технології "фільтрації", зміст
ресурсів в Інтернеті не повинен регулюватися за тими самими правилами, що радіо і
телебачення. Непотрібне регулювання буде задавати шкоди розвитку і різноманіттю Інтернету.
Виходячи з цього, Адміністрація США має намір підтримувати саморегуляцію в цій області,
впроваджувати конкурентні рейтингові системи і розвиток легко застосовуваних мережних
рішень з блокування інформації. У проведенні своєї політики Адміністрація дотримується таких
чотирьох пріоритетів:
1) регулювання змісту;
2) квотування іноземної інформації;
3) регулювання реклами;
4) боротьба із шахрайством.
У жовтні 1998 року Конгресом США було ухвалено законопроект, який стосується обмеження
поширення матеріалів у мережі Інтернет серед неповнолітніх користувачів. Закон про захист
особистого життя неповнолітніх ("Children's Online Privacy Protection Act") передбачає, що
поширення інформації особистого характеру щодо дітей, молодших 16 років, є можливим лише
за надання на це згоди їх батьків. Також в ньому передбачається, що особи, котрі не досягли
повноліття, не можуть мати власної адреси, персонального каналу в Інтернеті. Конгрес США
також ухвалив Акт про захист прав неповнолітніх ("Child Online Protection Act", 1998), в якому
передбачаються значні штрафні санкції (до 50 тис. дол. США) та інші міри покарання (ув'язнення
терміном до 6 місяців) за поширення матеріалів без обмеження доступу в мережі, які можуть
завдати шкоди дітям.
Значна увага також приділяється правовим проблемам, пов'язаним з діяльністю комерційних он-
лайнових компаній та Інтернетом. В цьому аспекті можна виділити такі проблеми: регулювання
змісту (шкідливого і незаконного), дотримання авторських і суміжних прав в умовах технічно
легкого копіювання будь-якої інформації, поданої в цифровому вигляді, питання формування
інформаційної економіки (електронні гроші, реклама, маркетинг, електронні публікації,
електронні контракти, податок на передачу інформації), інформаційна безпека, тобто безпека
життєво важливих для суспільства систем управління: транспортом, військами, господарством
великих міст тощо.
Як свідчить статистика правоохоронних органів США, порушення авторських прав і дії хакерів
щорічно спричиняють збитки до 10 млрд дол. Уряди не встигають адаптувати свої законодавства
відповідно до нових досягнень у сфері розвитку інформаційних і комунікаційних технологій. За
оцінками Інтерполу, оголошеними на шостому засіданні Робочої групи зі співробітництва
правоохоронних органів країн Центральної та Східної Європи з питань боротьби з комп'ютерною
злочинністю (м. Мюнстер, 28-30 серпня 2000 p.), прибутки комп'ютерних злочинців у світі
посідають третє місце після доходів наркоділків та нелегальних постачальників зброї.
Європейський Союз
Загальні тенденції у формуванні політики Європейського Союзу у сфері регулювання
використання Інтернету та засобів електронної комунікації випливають із потреб та викликів
сучасного світу і полягають у підвищенні конкурентоспроможності, розробці та впровадженні
інноваційних технологій, регулюванні єдиного ринку електронно-комунікаційних послуг. У
межах відповідних політик ЄС можна виділити основні напрямки із гармонізації та уніфікації
законодавства всередині ЄС: кібербезпека, авторське право та персональні дані, а також
телекомунікаційні послуги.
В межах Європейського Союзу не має єдиного спеціального органу з регулювання
Інтернет. Але у 2004 році було створено європейське агентство по мережевій і інформаційній
безпеці (ENISA), що виступає в ролі консультанта і центру передових технології у сфері
мережевої і інформаційної безпеки для країн-членів і інститутів Євросоюзу. У січні 2013 року
сформовано Європейський центр боротьби з кіберзлочинністю, завдання якої є припинення
діяльності організованих злочинних мереж. На території ЄС діє Конвенція Ради Європи «Про
кіберзлочинність» 2001 р., Директива «Про приватність і телекомунікації» (2002 р.), Директива
щодо мережевої та інформаційної безпеки (2016), метою якої є встановлення загальних
стандартів кібербезпеки та покращення співпраці між країнами Європейського Союзу.
Протягом останніх десятиліть Інтернет розвивається як відкрита платформа для інновацій з
низькими бар’єрами доступу для кінцевих користувачів, надавачів контенту, програм та послуг, а
також як спосіб здійснення міжнародної, внутрішньої комунікації та торгівлі [1]. Існуючі
регулятивні рамки мають на меті сприяти можливості кінцевих корис-тувачів мати доступ до
інформації і поширювати її або користуватися програмами та послугами за власним вибором.
Такі тенденції вимагають прийняття на рівні Союзу спільних правил, що забезпечать відкритість
Інтернету і дозволять уникнути фрагментації внутрішнього ринку внаслідок ухвалених окремими
держава-ми-членами інструментів [2].Можна говорити про те, що основи регулювання Інтернету
в ЄС було закладено ще на початку 2000-х років, коли було розроблено та ухвалено низку
основоположних нормативно-правових актів у сфері регу-лювання телекомунікацій, цифрових
мереж та послуг. Це, зокрема, такі акти: Рамкова директива (2002/21/ЄС), Директива про краще
регулювання (2009/140/ЄС), Директива про доступ (2002/19/ЄС), Директива про дозвіл
(2002/20/ЄС), Директива про універсальні послуги (2002/22/ЄС), Директива про права громадян
(2009/136/ЄС), Директива про конфіденційність та електронні комунікації (2002/58/ЄC),
Директива про внесення змін та доповнень (2006/24/ЄC), Європейський кодекс електронних
комунікацій
(https://nkrzi.gov.ua/images/upload/519/7153/New_European_Electronic_Communications_Code_over
view.pdf),
Регламент BEREC. У рамках реалізації політик ЄС за цим напрямом було передбачено такі
заходи, як забезпечення спільного розуміння правових наслідків безпеки в електронних
комунікаціях; створення країнами-членами сприятли-вих умов для вільного обігу продуктів і
послуг шифрування через гармонізацію адміністративних експорт-них процедур та послаблення
експортного контролю; розробка Комісією правових заходів для зближення національних
законодавств щодо атак на комп’ютерні системи [3]. У сфері торгівлі Європейська Комісія
регулює ринок, щоб урівноважити значну ринкову силу колиш-ніх монополій, забезпечити
універсальність послуг та захистити споживачів. Метою Комісії є сприяння своєчасному та
послідовному виконанню правил телекомунікацій шляхом: моніторингу та звітування про
впровадження у державах-членах; відкриття провадження щодо порушення прав проти держав-
членів, які не дотримуються правил телекомунікацій; проведення процедур консультацій з
громадами; підтримка роботи Комітету зв’язку, який об’єднує посадових осіб держав-членів для
координації імплементації правил телекомунікацій; організація семінарів для національних
суддів, присвячених різним аспектам регулювання телекомунікацій [4]. Політика Європейської
Комісії у сфері боротьби з кіберзлочинністю реалізується за чотирма основними напрямами. По-
перше, це законотворчий процес. Найбільш важливим законодавчим рішенням є Рамкове
рішення Ради Міністрів ЄС щодо атак на інформаційні системи від 17 січня 2005 року. Рамкове
рішення покликане забезпечити мінімальний рівень зближення кримінального права для
найбільш поширених форм криміналь-ної діяльності відносно інформаційних систем, таких як
незаконний доступ, незаконне втручання у систему та дані. По-друге, Європейська Комісія
заохочує транскордонне співробітництво правоохоронних органів кра-їн-членів ЄС. По-третє,
Європейська Комісія розвиває співробітництво між державним і приватним секторами у бо-
ротьбі з кіберзлочинністю, зокрема, співпрацю між правоохоронними органами та приватними
компаніями. По-четверте, Європейська Комісія заохочує підписання країнами-членами та
іншими країнами Конвенції про кіберзлочинність, розробленої Радою Європи, та бере участь у
міжнародних робочих групах [3]. Крім цього, 10 березня 2004 року було створено Європейську
агенцію з питань мережевої та інформацій-ної безпеки (ENISA), діяльність якої спрямована на
зміцнення можливостей європейської спільноти, кра-їн-членів, а також ділових кіл у сфері
попередження і реагування на проблеми, пов’язані з інформаційною безпекою [5].Новий етап
розробки гармонізованих механізмів регулювання електронних комунікаційних послуг та Ін-
тернету увінчався прийняттям у 2009 році низки нормативно-правових документів та, зокрема,
Регламенту (ЄС) 1211/2009, яким було засновано Орган європейських регуляторів електронних
комунікацій (BEREC), який перейняв на себе роль національного регуляторного органу.
Обов’язки BEREC включають визначення найкращої практики регулювання та вироблення
спільних по-зицій, а також підготовку звітів із загальною метою послідовного застосування
нормативної бази в електро-нних комунікаціях, допомога Комісії та національним регуляторним
органам в імплементації правил ЄС щодо телекомунікацій тощо [6]. 11 грудня 2018 року
ухвалена Директива (ЄС) 2018/1972 Європейського Парламенту та Ради про запро-вадження
Європейського кодексу електронних комунікацій (EuropeanElectronicCommunicationsCode), а
також оновленого Регламенту BEREC з метою досягнення гармонізованої і спрощеної основи
для регулю-вання електронних комунікаційних мереж, послуг електронних комунікацій і
пов’язаних з ними послуг на внутрішньому ринку ЄC. Кодекс став регулятивною базою у сфері
використання засобів електронної кому-нікації та Інтернет, що сприяють перетворенню Європи в
Інтернет суспільство. Основні його положення направлені на встановлення чітких правил щодо
використання Інтернету по всій території ЄС, підвищення якості надання послуг, сприяння
інвестиціям, рівність для усіх надавачів послуг в Інтернеті, надання чіткого визначення та
розмежування понять, формування взаємної довіри між зацікавленими особами у реагуванні на
нові ризики [4].Некоректно було б розглядати весь масив нормативно-правових актів, організацій
та механізмів ЄС, що стосуються регулювання мережі Інтернет, як статичну величину. Всередині
організації та у кожній із дер-жав-членів відбувається безперервний процес оновлення,
актуалізації та реформування. Зокрема, цікави-ми для дослідження були пропозиції щодо
реформ, які вносилися, починаючи з 2013 року, зокрема, 2013 Connected Continent Regulation [7].
У ньому, фактично, вперше було надано такий пакет заходів із захисту споживачів, який
спрямований також і на покращення загальних умов. Хоча ці заходи і значно полегшили доступ
до зовнішніх ринків та збільшили потенціал для багатонаціональної діяльності, залишалося
кілька фінансових, культурних, мовних, політичних та інших перешкод. Давалася взнаки так
звана, «внутрішня фрагментація» [7], як це явище визначає датський аналітик Савін А. У 2015 р.
у розвиток Стратегії «Європа 2020» Європейська Комісія схвалила «Стратегію єдиного
цифрового ринку для Європи». Стратегія концентрує увагу на трьох основних опорах Єдиного
цифрового ринку ЄС: зняття бар’єрів для доступу споживачів та бізнесу до товарів та послуг
через Інтернет у межах ЄС; створення сприятливих умов розвитку цифрових мереж та послуг;
сприяння максимальному зростання потенціалу європейської цифрової економіки [8].Огляд
переліку заходів стосовно усунення бар’єру, що стосується Порядку денного цифрових
технологій 2020 року, показує наскільки це все ще залишається проблемою: складні умови
ліцензування, проблеми забезпечення авторських прав або зближення в аудіовізуальному
просторі, фрагментація та спротив на національній основі, а також відсутність всеохоплюючої
нормативної бази у рамках єдиного органу телекомунікацій ЄС – ось деякі з прикладів питань,
які залишалися актуальними [7]. Хоча визначальним у формуванні сучасного стану регулювання
Інтернету в ЄС став пакет норматив-ноправових актів та реформ, який поступово
впроваджувався, починаючи з 2018 року. Крім нової реформи оподаткування, ним було
передбачено [8]: у червні 2019 р. – правила щодо забезпечення чесності прозорості онлайн-
послуг для бізнес-користувачів; з травня 2018 р. – нові правила також для онлайн послуг
транскор-донної доставки товарних посилок; з 2020 р. – нові спільні правила захисту споживачів
товарів онлайн; нові правила для цифрових контрактів; з грудня 2018 р. – нові правила ЄС
електронної торгівлі, забороняють онлайн дискримінацію на основі національності або місця
розташування.
Список використаних джерел:
1. Стратегія розвитку цифрових технологій. Офіційний веб-сайт Європейської Комісії.
URL: https://digital-strategy.ec.europa.eu/en/policies/electronic-communications-laws (дата звернення:
25.05.2021).
2. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2120 від 25 листопада 2015 року
про заходи щододоступу до відкритого Інтернету. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_010-15#Text (дата звернення 01.06.2021).
3.Запорожець Ю. О. Політика Європейського союзу у сфері інформаційної безпеки.
Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 87 (Частина ІІ). 2009. URL:
http://journals.iir.kiev.ua/index.php/apmv/article/viewFile/1195/1139 (дата звернення 29.05.2021).
4. Правове регулювання відносин у мережі Інтернет : монографія / А. П. Гетьман, Ю. Є.
Атаманова, В. С. Мілаш та ін. ; за ред. С. В. Глібка, К. В. Єфремової. Харків: Право,
2016. URL: https://ndipzir.org.ua/archives/5224 (дата звернення 07.06.2021).
5. The European Network and Information Security Agency. Офіційний веб-сайт Агентства
Європейського Союзу з кібербезпеки. URL: https://www.enisa.europa.eu/ (дата звернення
03.06.2021).
6. Офіційний сайт Органу європейських регуляторів електронних комунікацій (BEREC). URL:
https://berec.europa.eu/ (дата звернення 12.06.2021).
7. Savin A. How Europe formulates internet policy. 2014.URL:
https://policyreview.info/articles/analysis/how-europe-formulates-internet-policy#footnote26_38u40qr
(дата звернення 10.06.2021).
8. Шнирков О. І. ЄC: Від єдиного цифрового ринку до цифрового союзу країн-членів.
URL: http://journals.iir.kiev.ua/index.php/ec_n/article/view/3790 (дата звернення 06.06.2021).