Семінар 1. Поняття і зміст інформаційних технологій і систем.

1. Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних інформаційних

систем.
Інформаційною системою називається пов’язана сукупність засобів, методів і
персоналу, які використовуються для зберігання, оброблення та видачі інформації в
інтересах досягнення поставленої мети. ІС забезпечують збирання, зберігання,
оброблення, пошук, видачу інформації, необхідної в процесі прийняття рішень завдань з
будь-якої області. Вони допомагають аналізувати проблеми і створювати нові продукти. В
якості основного технічного засобу переробки інформації використовують персональний
комп’ютер (ПК). У великих організаціях поряд з персональним комп’ютером до складу
технічної бази ІС може входити мейнфрейм (maіnframe) або супер ЕОМ. Особливу роль в
ІС приділяється людині, тому що технічне втілення ІС саме по собі нічого не буде
означати, якщо не врахована роль людини, для якої призначена інформація і без якої
неможливе її одержання і представлення.

Інформаційне забезпечення − це сукупність методів і засобів розміщення й організації

інформації, що включають системи класифікації і кодування, уніфіковані системи
документації, раціоналізації документообігу та форми документів, методів створення
внутрішньо-машинної інформаційної бази інформаційної системи. Від якості
розробленого інформаційного забезпечення особливо залежать достовірність і якість
прийнятих управлінських рішень.

Згідно з визначенням, прийнятим ЮНЕСКО, інформаційні технології – це комплекс

взаємопов’язаних наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи
ефективної організації праці людей, зайнятих обробкою і зберіганням інформації;
обчислювальна техніка, методи організації і взаємодії з людьми і виробничим
устаткуванням, їх практичні додатки, а також пов’язані з усім цим соціальні, економічні та
культурні проблеми. Самі ІТ потребують великих початкових витрат і наукомісткої
техніки, а також добре навчених і підготовлених фахівців. Запровадження цих технологій
має починатися зі створення математичного забезпечення, моделювання досліджуваних
процесів, формування інформаційних сховищ для проміжних даних і рішень.

Невід’ємна умова відповідності ІТ «великим системам» — здатність до розвитку.

Розвиток ІТ має спрямовуватися, по-перше, за допомогою охоплення дедалі більшої
кількості рівнів управління в системі; по-друге, за допомогою розширення виконуваних
функцій. Принципово нові можливості в розвитку ІТ дає поява нових способів реалізації
ІП: розробка нових носіїв інформації, нових засобів накопичення даних тощо. Це
вдосконалення обчислювальних, програмно-апаратних засобів, експертних систем
обумовить можливість змінити характер «прийняття рішень», тобто дістатися верхнього
рівня організаційної структури системи управління.

У нульовому поколінні (4000 р. до Р. Х.—1900 р.) протягом шести тисяч років

спостерігалося ручне оброблення інформації: від глиняних таблиць до папірусу, потім до
пергаменту і, нарешті, до паперу. Малося багато нововведень у поданні даних, такі як
обмін і зберігання інформації локального значення.
 Перше покоління (1900—1950) пов’язане з технологією перфокарт, при якій запис
даних представлявся на них у вигляді двійкових структур. Процвітання компанії ІBM в
період 1915—1960 рр. пов’язане з виробництвом електромеханічного обладнання для
запису даних на карти, сортування та складання таблиць. Громіздкість обладнання,
необхідність зберігання великої кількості перфокарт зумовили появу нової технології, яка
повинна була витіснити електромеханічні комп’ютери.

Перші ІС з’явилися в 50-х рр. У ці роки вони були призначені для оброблення рахунків
і розрахунку зарплати, а реалізовувалися на електромеханічних бухгалтерських
рахувальних машинах. Це призводило до деякого скорочення витрат і часу на підготовку
паперових документів.

60-і рр. знаменуються зміною ставлення до інформаційних систем. Інформація,

отримана з них, стала застосовуватися для періодичної звітності за багатьма параметрами.
Для цього організаціям було потрібно комп’ютерне обладнання широкого призначення,
здатне обслуговувати безліч функцій, а не тільки обробляти рахунки і обраховувати
зарплату.

У 70-х — початку 80-х рр. ІС починають широко використовуватися як засіб

управлінського контролю, що підтримує і прискорює процес прийняття рішень.

До кінця 80-х рр. концепція використання ІС змінюється. Вони стають стратегічним

джерелом інформації і використовуються на всіх рівнях організації будь-якого профілю.
ІС цього періоду допомагають організації досягти успіху у своїй діяльності, створювати
нові товари та послуги, знаходити нові ринки збуту, забезпечувати собі гідних партнерів,
організовувати випуск продукції за низькою ціною і багато іншого.

Стрімкий розвиток глобальних інформаційних і обчислювальних мереж веде до зміни

фундаментальних парадигм обробки даних, які можна охарактеризувати як перехід до
підтримки та розвитку розподілених інформаційно-обчислювальних ресурсів. Технології
використання таких ресурсів стають пріоритетними в інформаційному суспільстві. При
цьому спостерігаються одночасно перехід до виключно розподіленої схеми створення,
підтримки, зберігання ресурсів і прагнення до віртуальної єдності за допомогою надання
вільного доступу до будь-яких ресурсів мережі. Постулюється принцип формування в
ресурсах “мережі” єдиного поля комп’ютерної інформації, яке здатне стати універсальним
і машинонезалежним носієм даних, уніфікованих програм і глобально розподілених
обчислювальних процесів.

Сучасний стан розвитку інтеграційних процесів у промисловому виробництві та інших

суспільних галузях України характеризується підвищеною увагою до ІТ. Інформаційні
технології забезпечують ефективне вирішення як поточних, так і стратегічних проблем.
Насамперед це пов’язано з підвищенням конкурентоспроможності підприємств та їхніх
виробів і послуг.

Так, у сфері транспортної логістики нині актуальні завдання автоматизації

інформаційного потоку. Такі завдання логістики, як раціоналізація матеріальних потоків
підприємства, максимальне завантаження виробничих потужностей замовленнями
споживачів, економія матеріальних витрат протягом усього логістичного потоку, а також
оптимізація витрат на постачання, виробництво та реалізацію готової продукції зможуть
бути виконані на належному рівні.

Принципи, згідно із якими відбувається розробка сучасних розподілених

інформаційних систем (ІС), орієнтовані на сучасний стан і найближчу перспективу
розвитку фундаментальних базових технологій. При цьому передбачається задоволення
основних вимог до ІС:

 здатність систем функціонувати в умовах інформаційної та реалізаційної

неоднорідності, розподіленості і автономності інформаційних ресурсів;
 забезпечення інтероперабельності, повторного використання неоднорідних
інформаційних ресурсів у різноманітних застосуваннях;
 можливість об’єднання систем у складніші, інтегровані структури, засновані на
інтероперабельності взаємодії компонентів;
 визнання реінженерії, реконструкції систем як безперервного процесу формування,
уточнення вимог та конструювання;
 здійснення міграції успадкованих систем у нові системи, що відповідають
сучасним вимогам і технологіям при збереженні їх інтероперабельності;
 забезпечення більш тривалого життєвого циклу систем.

Інтероперабельність - це здатність продукту або системи, інтерфейси яких

повністю відкриті, взаємодіяти і функціонувати з іншими продуктами чи системами без
яких-небудь обмежень доступу і реалізації.

2. Інтернет як система і технологія. Роль мережі Інтернет у житті

людства.
Однією з основних потреб сучасної людини є інформація. Для її накопичення і пошуку
людство створило спеціальні системи, здатні збирати, аналізувати, організовувати,
зберігати і поширювати інформацію, зокрема, інформаційні системи, у яких для роботи з
інформацією використовуються інформаційні технології (ІТ). Нині в світі накопичено
величезний інформаційний потенціал, що зумовлено необхідність впровадження нових
технологій обробки і передачі інформації і послужило початком переходу від
індустріального суспільства до інформаційного.

За останнє століття людство зробило значний стрибок в розвитку науки та техніки, що

спричинило виникнення нового простору для зовнішнього вияву поведінки – мережі
Інтернет. К.В. Єфремова, зазначає, що склалося стале уявлення про Інтернет як про
особливе, віртуальне середовище. Інтернет стає відображенням реального життя, в ньому
складаються практично всі ті види відносин, які існують поза ним.

Інтернет як складова сучасної соціальної реальності, зумовив розвиток нових

інститутів, що засновані на його можливостях і не мають прямих аналогів (електронні і
«віртуальні» гроші, соціальні мережі, розраховані на багато користувачів онлайн-ігри), а
також змінює її, запроваджує новий формат функціонування вже існуючих інститутів. У
той же час користувачі Інтернету продовжують залишатися суб'єктами права, а суспільні
відносини, що виникаючі між ними потребують правового регулювання.

Винахідник Всесвітньої мережі «Інтернет» Тімоті Бернерс-Лі у книзі «Заснування

Павутини» зазначає: «Мережа – це більше соціальне, ніж технічне явище». Задумував я її
для досягнення результату – допомогти людям працювати разом, – а не як технічну
іграшку. Найзагальніша мета Мережі – підтримка і поліпшення нашого існування у світі,
яке саме багато в чому є мережевим». Інтернет, спочатку був розроблений як відкритий
комунікаційний простір «для досягнення соціального результату  допомогти людям
працювати разом, а не як технічну іграшку».

Сьогодні Інтернет охоплює майже усі сфери суспільного життя (бізнес, транспорт,
охорону здоров'я, освіту, культуру, ЗМІ, державне управління, науку, особисту
ідентичність, ігри  тощо) і забезпечує можливість прямого діалогу між людьми, незалежно
від їх фізичного місцезнаходження.

Будь-які суспільні відносини потребують регулятора, найефективнішим регулятором

суспільних відносин виступає право. Щодо правового регулювання суспільних відносин,
що виникають в мережі інтернет існують різні думки, від повного заперечення
необхідності правового регулювання таких суспільних відноси до створення спеціального
законодавства, яке б регулювало такі відносини. Науковці, що говорять про неможливість
правового регулювання інтернету - вказують на те, що фактично сама мережа
створювалася для вільного доступу та спілкування без правових обмежень, а основні
правила поведінки в Інтернеті встановлюються самими учасниками цих суспільних
відносин. Тобто йдеться про саморегулюючу систему, яка має виключно внутрішні
правила поведінки, прописані у різних кодексах поведінки, правилах користування. Такий
підхід щодо ролі держави у регулюванні мережі Інтернет та встановленні законодавчого
регулювання, пов’язаний з генезисом мережі. У більшості країн світу мережа Інтернет
розвивалась академічними спільнотами, які розробляли та використовували внутрішні
регулятивні інструменти. Досить незначне поширення та чіткі внутрішні правила
поведінки давали можливість регулювати суспільні відносини на перших етапах розвитку
мережі Інтернет. Проте поява та бурхливий розвиток комерційних відносин у мережі
Інтернет, створення умов для вільного широкого доступу усіх людей, з різними намірами,
бажаннями, особливостями виховання загострили проблеми суспільного регулювання
взаємозв’язків між окремими громадянами, групами осіб. Виникла потреба в регулюванні
суспільних відносин, пов’язаних із підприємницькою діяльністю, із обігом цифрових
продуктів (аудіо, відео, програмного забезпечення). У мережі почали надаватися платні
послуги. Усе це стало причиною необхідного впливу держави на правове регулювання
суспільних відносин у інтернеті.

Ерік Шмідт і Джерард Коен з компанії Google, прогнозують, що «кожна держава

спробує регулювати Інтернет ... всі країни – від найбільш демократичних до авторитарних
– намагаються спроектувати закони з реального світу на світ віртуальний». Ці тенденції
прослідковуються у багатьох сучасних країнах (США, Великобританія, Німеччина,
Ізраїль, Росія, Китай, Україна) Уряди цих країн почали збільшувати свій контроль над
кіберпростором і демонструють готовність втрутитися в комунікацію між користувачами
в Інтернеті.
 26 липня 2016 р. у резолюції ООН зазначено, що ті ж самі права, які людина має в
офлайновому середовищі, повинні також захищатися в онлайновому середовищі, зокрема
свобода вираження думок, яка може бути застосована незалежно від кордонів і в рамках
будь-яких обирають людиною засобів масової інформації, відповідно до статей 19
Загальної декларації прав людини і Міжнародного пакту про громадянські і політичні
права.

У зв’язку з розвитком новітніх інформаційних систем та інших науково-технічних

досягнень «четверте покоління» прав людини закріплює низку так званих віртуальних
прав, зокрема право на доступ до Інтернету та можливості існування віртуальної
реальності людини, де вона є вільною і не може зазнавати втручання з боку державної
влади. На сьогодні вже прийнято чимало міжнародно-правових актів, що регулюють це
питання. Насамперед варто зазначити, що Організація об’єднаних націй (далі – ООН)
визнала право на доступ до Інтернету одним з невід’ємних прав людини. Відтак
блокування доступу до Інтернету можна розглядати як порушення цього права.

Таким чином, необхідність регулювання доступу до матеріалів, розміщених в

Інтернеті, визнається в багатьох державах світу. Вводячи обмеження на доступ до тієї чи
іншої інформації, уряди наводять різноманітні причини. Такого роду обмеження можуть
бути обґрунтованими лише у разі, якщо це не порушує міжнародно-правові норми. Як
видається, способи та методи забезпечення інформаційної безпеки в більшості держав
світу подібні.

Сучасний світ характеризується стрімким прогресом у сфері поширення та розвитку

інформаційно-комунікаційних технологій. Динамічне використання нових засобів
телекомунікації, зокрема Інтернету як потужного глобального інформаційного ресурсу,
приваблює широкі верстви населення незалежно від віку, освіти та соціального статусу.
Водночас неконтрольоване використання інтернет-мережі перетворилося на загрозу
гармонійному розвитку особистості, її психічному здоров’ю, а в ряді випадків навіть
призвело до летального результату. Тому проблема інтернет-залежності все більше
привертає увагу представників державної влади та вчених у різних країнах світу і
спонукає до її глибшого дослідження та пошуку шляхів подолання.