Семінар 9. Міжнародно-правові засади охорони навколишнього середовища.

1. Поняття міжнародно-правової охорони навколишнього середовища.

2. Принципи міжнародного права з охорони навколишнього середовища.
3. Міжнародні договори з охорони навколишнього середовища.
4. Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП).
5. Міжнародний екологічний суд.
6. Діяльність міжнародних організацій у сфері охорони навколишнього середовища.
7. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони навколишнього
середовища.

Рекомендована література:

1. Выстробец Е. А. Экологическое право. Мотивации в международном

сотрудничестве / Е. А. Выстробец. – М. : Наука, 2006. – 383 с. 
2. Довідник чинних міжнародних договорів України у сфері охорони довкілля. – Л.,
2009. – 203 с. 
3. Екологічне право : підручник / за ред. А. П. Гетьмана. – Х. : Право, 2013. – 432 с. 
4. Задорожній О. В. Міжнародне право навколишнього середовища : підручник / О. В.
Задорожній, М. О. Медведєва. – К. : Промені, 2010. – 510 с.
5. Лозо В. І. Становлення і розвиток правових основ екологічної стратегії
Європейського Союзу / В. І. Лозо. – Х. : Право, 2008. – 251 с.
6. Международное право : пер. с нем. / науч. ред., сост. указ. Т. Ф. Яковлева. – М. ;
Берлин : Инфотропик Медиа, 2011. – 961 с.
7. Міжнародне право навколишнього середовища: стан та перспективи розвитку :
матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – К. : Обрії, 2010. – 213 с.
8. Бут Ю. Стратегічні пріоритети Європейського Союзу в сфері охорони
навколишнього середовища та раціонального природокористування / Бут
Ю. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2011. – Вип. 98, ч. 2. – С. 6–
8.
9. Вівчаренко О. Міжнародно-правові вимоги щодо охорони земель / О.
Вівчаренко // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2010. – № 3. – С.
60–66.
10. Гіждіван Л. Про загальні питання міжнародної відповідальності за екологічну
шкоду / Л. Гіждіван // Право України. – 2010. – № 7. – С. 164–168. 
11. Герасименко Я. О. Міжнародний екологічний правопорядок та екологічні права / Я.
О. Герасименко // Правові засади гарантування та захисту прав і свобод людини і
громадянина : зб. наук. ст. та тез наук. повідомл. за матеріалами Міжнар. наук.-
практ. конф., Полтава, 23 листоп. 2012 р. – Х., 2012. – Ч. 1. – С. 178–180.
12. Гетьман А. П. Основні напрямки розвитку законодавства Європейського Союзу
про охорону біосфери / А. П. Гетьман, В. І. Лозо // Проблеми законності. – Х., 2012.
– Вип. 118. – С. 211–230.
13. Лозо В. І. Головні аспекти розвитку правового регулювання охорони біосфери в
Європейському Союзі / В. І. Лозо // Право і безпека. – 2011. – № 5. – С. 20–25.
14. Медведєва М. О. Значення проблеми фрагментації міжнародного права для
реалізації міжнародно-правових норм у галузі охорони навколишнього середовища
 / М. О. Медведєва // Порівняльно-правові дослідження. – 2012. – № 1/2. – С. 262–
266.
15. Медведєва М. Проблема ефективності міжнародно-правових норм у галузі охорони
навколишнього середовища / M. Медведєва // Публічне право. – 2012. – № 4. – С.
158–166.
16. Никифоров А. А. Международно-правовая охрана окружающей среды в странах
Северной Европы / А. А. Никифоров // Международное право и международные
организации. – 2012. – № 4. – С. 24–38.
17. Сухорольський П. Міжнародний механізм реалізації конвенцій з охорони довкілля /
П. Сухорольський // Юридична Україна. – 2012. – № 3. – С. 102–107.
18. Сухорольський П. М. Поняття реалізації та чинники ефективності міжнародних
договорів з охорони довкілля / П. Сухорольський // Публічне право. – 2012. – № 2.
– С. 162–169.
19. Шевкунова Є. О. Роль міжнародних неурядових організацій у захисті
навколишнього природного середовища / Є. О. Шевкунова // Держава і право.
Юридичні і політичні науки. – К., 2013. – Вип. 59. – С. 435–442.

Ключові слова і терміни: атмосфера, біосфера, геосфера, гідросфера, кислотні дощі,

екологічне право, екологічна безпека, міжнародне екологічне право, національні природні
ресурси, міжнародні природні ресурси, озоновий шар, оточуюче природне середовище,
парниковий ефект, потепління клімату, транскордонне забруднення, фауна, флора,
екоцид.

Контрольні питання:

1. Як ви розумієте термін “оточуюче природне середовище”? Які елементи включає в

себе оточуюче природне середовище?

Під навколишнім середовищем розуміють цілісну систему взаємопов’язаних

природних і антропогенних об’єктів і явищ, під впливом і при безпосередньому
використанні яких відбувається праця, побутова діяльність, відпочинок людей. Поняття
«навколишнє середовище» включає соціальні, природні і штучно створені фізичні, хімічні
та біологічні фактори, тобто все те, що впливає на життя і діяльність людини. Складовою
частиною навколишнього середовища є природне середовище. 

2. Розкрийте основні етапи становлення міжнародного права навколишнього

середовища.

Перший етап - зародження - відноситься до 60-х рр.. XX ст. Правда, галузь має свою
передісторію. Першою багатосторонньої конвенції була Конвенція про захист птахів,
корисних для сільського господарства, 1902 р. На регіональному рівні в 1933 р. була
укладена Конвенція про збереження фауни і флори в природному стані, яка ставилася до
колоніальної Африці. У 1940 р. полягає аналогічна Конвенція щодо Західної півкулі.
Надалі питання навколишнього середовища зачіпаються договорами, що відносяться до
інших галузях. Таким договором з'явився Договір про Антарктиду 1959 Важливе значення
мав Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї в трьох середовищах
1963 Значну увагу приділив екології і Договір про космос 1967.
 Другий етап становлення МПОС відкривається на початку 1980-х рр.. Він був
ознаменований прийняттям Генеральною Асамблеєю ООН двох документів: Резолюції
про історичну відповідальність держав за збереженням природи Землі для теперішнього і
майбутнього поколінь 1980 р. і Всесвітньої хартії природи 1982.

Третій етап відкривається +1990-ми роками. Для нього характерно увагу до

глобальних проблем навколишнього середовища. На перший план висунулися проблеми
запобігання зменшення озонового шару і глобального потепління, а також збереження
біологічного різноманіття. На цьому етапі в повний зріст постало питання про організацію
планетарного взаємодії на основі загальної, але диференційованої відповідальності
держав.

3. Які основні джерела забруднення оточуючого природного середовища?

Основними джерелами забруднення атмосфери є природні і техногенні забруднювачі,

які можна об’єднати у такі групи:

 забруднювачі природного походження (мінеральні, рослинні, тваринні,

мікробіологічні);
 забруднювачі, які утворюються при згоранні палива для потреб промисловості,
опалення житлових будинків, при роботі всіх видів транспорту;
 забруднювачі, які утворюються в результаті промислових викидів;
 забруднювачі, зумовлені згоранням і переробкою побутових і промислових
відходів.
4. Які основні принципи міжнародного права навколишнього середовища ви знаєте?
Розкрийте їх зміст.

Основними принципами охорони навколишнього середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних

стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні
господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях

охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення
відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і

комплексів;

е) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів

суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних,
природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного
середовища;

є) обов'язковість надання висновків державної екологічної експертизи;

 ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан
навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного
світогляду;

з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на

навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних

ресурсів для господарської діяльності;

і) компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону

навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання

природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної
дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку; й) поєднання заходів
стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного
середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі

широкого міждержавного співробітництва;

л) встановлення екологічного податку, збору за спеціальне використання води, збору

за спеціальне використання лісових ресурсів, плати за користування надрами.

5. З якими галузями міжнародного публічного права тісно взаємодіє міжнародне

екологічне право?

Екологічне право взаємодіє з адміністративним, господарським, конституційним,

фінансовим та іншими галузями права, а тому його вивчення дозволяє вдосконалити
теоретичні знання та практичні навички щодо застосування відповідних норм і в цілому
поглибити знання про право завдяки ознайомленню з особливостями його застосування у
сфері взаємодії людини та природи. Це, зокрема, стосується права власності на природні
ресурси, права природокористування, юридичної відповідальності за екологічні
правопорушення тощо.

6. Які універсальні міжнародні договори заключні в галузі міжнародного

екологічного права? Коротко охарактеризуйте їх.

До універсальних джерел міжнародного м’якого права з попередження, обмеження та

контролю над забрудненням з наземних джерел відносяться Монреальські керівні
принципи щодо захисту морського середовища від забруднення з наземних джерел 1985 р.
та Глобальна програма дій щодо захисту морського середовища від наземної діяльності
1995 р. Універсальний рівень включає окремі положення Конвенції ООН з морського
права 1982 р. та єдину спеціальну універсальну Конвенцію щодо запобігання
забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів 1972 р. з Протоколом 1996 р. про
зміну Конвенції щодо запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших
матеріалів 1972 р. До універсальних міжнародних договорів, які містять у собі положення
щодо регулювання відносин з використання рослинного світу, можна віднести наступні
договори. Конвенція ООН про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що
перебувають під загрозою зникнення, від 3 березня 1973 р. Цей документ встановлює
правила та обмеження на використання видів дикої фауни і флори, що перебувають під
загрозою зникнення, із метою міжнародної торгівлі. Особливим договором є Рамсарська
конвенція про водно-болотні угіддя, прийнята 2 лютого 1971 р. Ця Конвенція пропонує
обмеження національних дій та міжнародного співробітництва для охорони і
раціонального використання водно-болотних угідь та їх ресурсів. На конференції ООН з
навколишнього середовища і розвитку, що відбулася 3-14 червня 1992 р. у м. Ріо-де-
Жанейро, серед прийнятих актів можна виділити Принципи ставлення до раціонального
використання, збереження та освоєння всіх видів лісів. У цих Принципах підкреслюється
необхідність раціонального використання лісів для забезпечення соціальних, економічних,
екологічних, культурних та духовних потреб нинішнього і майбутніх поколінь.
Наступним джерелом є Конвенція про біологічне різноманіття, прийнята 5 червня 1992 р.
у м. Ріо-де-Жанейро. У ній рослинний світ виступає одним із компонентів екосистеми
поряд з тваринами і мікроорганізмами, а також їх неживим довкіллям, що взаємодіють як
єдине функціональне ціле.

7. Яка роль міжнародних неурядових організацій у формування та реалізації норм

міжнародного екологічного права?

Міжнародними неурядовими природоохоронними організаціями є Міжнародний союз

охорони природи (МСОП, 1948 р.); Всесвітній фонд дикої природи (ВФДП, 1961 р.);
Грінпіс (1971 р.); Всесвітній альянс екологічного права; Центр міжнародного права
навколишнього середовища.

8. Які міжнародні організації діють у галузі міжнародного екологічного права?

Серед спеціалізованих установ Організації Об'єднаних Націй, діяльність яких так чи

інакше пов'язана з вирішенням екологічних проблем, можна виділити Продовольчу та
сільськогосподарську організацію ООН (ФАО, рік заснування — 1945); Організацію
Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО, 1946 р.); Європейську
економічну комісію ООН (ЄЕК ООН, 1947 р.); Економічну та соціальну комісію ООН для
Азії і Тихого океану (ЕСКАТО, 1947 р.); Міжнародну організацію стандартизації (МОС,
1947 р.); Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ, 1948 р.); Міжнародну морську
організацію (ММО, 1948 р.); Всесвітню метеорологічну організацію (ВМО, 1950 р.);
Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ, 1957 р.); Конференцію ООН з торгівлі
та розвитку (ЮНКТАД, 1964 р.); Програму розвитку ООН (ПРООН, 1965 р.); Організацію
Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО, 1966 р.); Програму ООН з
навколишнього середовища (ЮНЕП, 1972 р.).

1. Поняття міжнародно-правової охорони навколишнього середовища.

Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища зазвичай розглядається як

сукупність принципів і норм міжнародного права., що складають специфічну галузь цієї
системи права та регулюють дії його суб’єктів щодо запобігання., обмеження та усунення
шкоди навколишньому середо/ вищу з різних джерел, а також із забезпечення
раціонального., екологічно обґрунтованого використання природних ресурсів. Екоцид -
злочинний вплив на навколишнє середовище, який викликає незворотні зміни, зникнення
фауни і флори, загибель людей.

Так, до суб’єктів міжнародно-правової охорони навколишнього природного

середовища належать держави, міжнародні міжурядові та неурядові організації. До
останніх слід віднести такі спеціальні установи Організації Об’єднаних Націй, як:
Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО, рік заснування – 1945); Всесвітня
організація охорони здоров’я (ВООЗ, 1948 р.); Міжнародна організація стандартизації
(МОС, 1947 р.); Міжнародна морська організація (ММО, 1948 р.); Всесвітня
метеорологічна організація (ВМО, 1950 р.); Міжнародне агентство з атомної енергії
(МАГАТЕ, 1957 р.); Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП, 1972 р.);
Програма розвитку ООН (ПРООН, 1965 р.); Організація Об’єднаних Націй з
промислового розвитку (ЮНІДО, 1966 р.) тощо. Окрім того, до міжнародних неурядових
природоохоронних організацій міжнародні акти відносять Міжнародний союз охорони
природи (МСОП, 1948 р.); Всесвітній фонд дикої природи (ВФДП, 1961 р.); Грінпіс (1971
р.); Всесвітній альянс екологічного права; Центр міжнародного права навколишнього
середовища [3, c. 399]. Дані міжурядові та неурядові міжнародні організації беруть
активну участь у розробці міжнародних договорів у сфері міжнародного екологічного
права, щодо яких сьогодні спостерігається тенденція зростання. Водночас поряд із
зростанням ролі міжнародних договорів зростає і значення міжнародного екологічного
звичаю. Механізм взаємодії договору і звичаю зумовлений тим, що більшість норм діють
одночасно і як договірні, і як звичаєві [4, с. 12]. Основними об’єктами міжнародно-
правової охорони довкілля вважаються Світовий океан, внутрішні води, флора і фауна,
атмосферне повітря, космічний простір, об’єкти загальнолюдського надбання
(Антарктида, Місяць тощо).

Початок міжнародному співробітництву з проблем навколишнього середовища було

покладено в 1913 р. у Берні (Швейцарія), коли вчені 18 країн зібралися на конференцію по
міжнародній охороні природи.

Протягом останніх десятиріч намітилася чітка тенденція вирішення багатьох питань

екологічної безпеки на міжнародному рівні. Стимулюючим поштовхом до міжнародного
співробітництва на рівні держав з питань екології та охорони природи стала
Стокгольмська конференція 1972 року. Стокгольмська декларація закріпила
фундаментальне право людей не тільки на свободу та рівність, але й на адекватні умови
життя в навколишньому середовищі тієї якості, яке забезпечує їхню гідність та добробут.

2. Принципи міжнародного права з охорони навколишнього середовища.

У сучасному світі вже склалося тверде розуміння того, що вирішувати екологічні

проблеми можна тільки спільними зусиллями. Виділяються дві основні форми, в яких
здійснюється міжнародне співробітництво держав та інших суб'єктів міжнародного права
з проблем охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування:

1) договірна форма співпраці, що виражається в укладенні міжнародних договорів,

спрямованих на вирішення екологічних проблем;
 2) організаційна форма співробітництва, що виявляється у створенні і діяльності
міжнародних міжурядових екологічних організацій, а також в організації міжнародних
конференцій з проблем охорони навколишнього середовища.

Основою міжнародного співробітництва в галузі раціонального використання

природних ресурсів і охорони навколишнього середовища виступає міжнародно-правове
регулювання, що базується на загальновизнаних принципах міжнародного права і вже
сформованих і знайшли своє документальне закріплення принципах міжнародного права
навколишнього середовища.

Сформувалася навіть самостійна галузь в рамках міжнародного права, яке називається

міжнародне екологічне право.

Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища здійснюється на основі

наступних принципів: 1) захисту навколишнього середовища на благо нинішнього і
майбутніх поколінь; 2) неприпустимість радіоактивного зараження; 3) забезпечення
екологічної безпеки; 4) контролю за дотриманням міжнародних договорів але охорони
навколишнього середовища; 5) неприпустимість транскордонного шкоди; 6) захисту
екологічних систем Світового океану; 7) заборони військового чи іншого ворожого
використання засобів впливу на навколишнє середовище в концентрованому вигляді; 8)
екологічно обґрунтованого, раціонального використання природних ресурсів; 9)
міжнародно-правової відповідальності держав за шкоду навколишньому середовищу.

Заснована на цих принципах внутрішня і зовнішня екологічна політика держав

повинна сприяти забезпеченню національного та міжнародного екологічного
правопорядку.

3. Міжнародні договори з охорони навколишнього середовища.

Найбільшу кількість міжнародних природоохоронних документів було прийнято,

починаючи з другої половини XX століття. Найвагоміші з них - програма ООН "Людина
та біосфера" (1968), Програма з навколишнього середовища (1972), Європейська угода
про збереження тваринного і рослинного світу та природних біотопів (1979), Всесвітня
хартія природи, прийнята Генеральною Асамблеєю Об'єднаних Націй у 1982 р.,
Європейська Хартія про навколишнє середовище та здоров'я (1990), Конвенція із захисту
видів (1993), Конвенція збереження біорізноманіття (1993), Конвенція із захисту клімату
(1984), Декларація про ліс (1994),Порядок денний XXI століття (1992).

Важливими документами міжнародних природоохоронних відносин є Всесвітня хартія

охорони природи, яка проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на
виживання;

“Людина і біосфера” (МАБ) – довгострокова міжнародна міждисциплінарна програма

наукових досліджень, метою якої є докладне вивчення структури і функціонування
біосфери та її екологічних регіонів, систематичне спостереження за змінами біосфери в
результаті впливу людини, прогнозування цих змін. Програма МАБ виконується під
егідою ЮНЕСКО. Офіційно прийнята в 1970 р. на ХVІ сесії генеральної конференції
ЮНЕСКО.
 Міжнародна біологічна програма (МБП) – неурядова багаторічна науково-дослідна
програма з вивчення, головним чином, біопродуктивності природних і створених
людиною угруповань організмів у масштабах планети МБП, проводилася з 1964 по 1974
рр. вченими більш як 100 країн.

“Всесвітня стратегія охорони природи“ – міжнародний документ, розроблений

Міжнародною спілкою охорони природи і природних ресурсів (МСОП) спільно з
Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), при підтримці Всесвітнього
фонду охорони дикої природи, спрямований на управління процесами використання
людиною біосфери, екосистемі видів, які входять до їх складу, з метою одержання
стабільної користі зараз та у віддаленому майбутньому. “ВСОП” проголошена у 1980
році.

Всесвітня кліматична програма (ВКП) – програма, затверджена в 1979 р. на Восьмому

конгресі Всесвітньої метеорологічної організації. Всесвітня кліматична програма ставить
перед собою такі задачі: допомогти народам у використанні даних про клімат, які вони
мають, при плануванні і регулюванні всіх сторін людської діяльності, значно покращити
сучасні знання про клімат і повніше зрозуміти відносний вплив різних чинників на нього;
розробити методи довгострокового прогнозування можливих змін клімату, які могли б
бути несприятливими для добробуту людського суспільства.

Таким чином, екологічна проблематика все частіше виходить на перше місце в

міжнародних відносинах. Так, переважна більшість міжнародних екологічних документів
передбачає такі основні завдання:

 встановлення пріоритетів для майбутньої діяльності з розробки правових норм у

галузі охорони навколишнього середовища;
 прийняття міжнародних стандартів у галузі охорони навколишнього середовища;
 усунення корінних причин деградації навколишнього середовища;
 екологічний моніторинг і оцінка стану навколишнього середовища;
 прогнозування та розробка цільових механізмів збереження, відновлення і охорони
навколишнього середовища.
4. Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП).

Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) створена у 1972 році після

Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища. ЮНЕП є основним
органом ООН в сфері охорони навколишнього середовища, який покликаний
забезпечувати керівництво і сприяти співробітництву в інтересах навколишнього
середовища шляхом стимулювання діяльності, інформування та надання допомоги з
метою покращення якості життя. ЮНЕП визначає політику та координує діяльність з
питань навколишнього середовища та відповідає за природоохоронний компонент сталого
розвитку.

З моменту свого заснування ЮНЕП активно сприяла залученню широкого кола

міжнародних неурядових організацій до співробітництва в сфері навколишнього
середовища. У 1973 році в рамках ЮНЕП була створена секція неурядових організацій.
На цю структуру покладалися зобов’язання координувати програмну діяльність ЮНЕП з
діяльністю незалежних міжнародних неурядових організацій в сфері охорони
навколишнього середовища. У 1974 році була створена незалежна коаліція екологічних
неурядових організацій у вигляді Міжнародного центру з навколишнього середовища, яка
мала підключити до роботи ЮНЕП екологічні організації та установи зі всього світу.
Серед перших відомих організацій, що були залучені в роботу Центру особливо в галузі
збереження біологічного різноманіття, ще у 1970-ті роки, стали Міжнародний союз
охорони природи та Всесвітній фонд дикої природи. Їх робота в партнерстві з урядами
держав та спеціалізованими установами ООН призвела до вироблення ще у 1980 році
Всесвітньої стратегії охорони природи.

У 1980-і роки ЮНЕП почала налагоджувати широке коло зв’язків з різними

неурядовими структурами. До них зокрема можна віднести: жіночі організації (з 1985-го
року—співробітництво з Всесвітньою конференцією зі становища жінок в Найробі);
релігійні організації (з 1984-го року запровадження ЮНЕП ініціативи «Екологічна
субота»), ділові та промислові структури (з 1984-го року взаємодія з Всесвітньою
промисловою конференцією з екологічного менеджменту); організації дітей та молоді
(глобальні молодіжні форуми та мережі молодіжних консультантів для різних регіонів
світу). у 1985 році була розпочата реалізація стратегії створення національних комітетів
ЮНЕП. Разом з тим, саме Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку
1992 року часто визнається як початкова точка, в якій громадянське суспільство дійсно
стало відігравати роль повноцінного гравця в процесі прийняття рішень на рівні ЮНЕП.
До того часу громадянське суспільство лише нарощувало власний потенціал і
легітимність, щоб в подальшому стати бути в змозі виступати вагомим голосом в
політичних дискусіях ЮНЕП.

На даний час робочі програми ЮНЕП зосереджені на таких основних напрямах:

 інформація, оцінка та вивчення стану навколишнього середовища, включаючи

потенціал реагування на надзвичайні ситуації, а також посилення функцій
завчасного оповіщення і оцінки;
 покращання координації діяльності конвенцій з питань охорони навколишнього
природного середовища та розробка документів з екологічної політики;
 прісноводні ресурси;
 передача технологій та промисловість.

Під егідою ЮНЕП також перебувають секретаріати декількох природоохоронних

конвенцій, зокрема секретаріат та фонд Монреальського протоколу, секретаріати
Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під
загрозою зникнення, Конвенції про охорону біологічного різноманіття, Конвенції про
збереження мігруючих видів диких тварин, Базельської конвенції контролю за
транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням і Стокгольмської
конвенції про стійкі органічні забруднювачі.

Співробітництво з ЮНЕП відбувається також в рамках «Ініціативи з довкілля та

безпеки» (ENVSEC), яка була створена на основі Меморандуму про взаєморозуміння між
ЮНЕП, ПРООН та ОБСЄ від 14 листопада 2003 року. Головною метою ініціативи є
допомога країнам у визначенні та розв’язанні проблем стабільності та безпеки, які
виникають у зв’язку з питаннями навколишнього середовища, а також поліпшення
загального взаєморозуміння шляхом зміцнення діалогу і співробітництва з екологічних
питань.

5. Міжнародний екологічний суд.

Зараз міжнародні судові спори екологічного характеру розглядають переважно

загальні суди. Це, зокрема, Міжнародний суд ООН, Міжнародний арбітражний суд,
Європейський суд з прав людини. Діють також деякі спеціалізовані галузеві судові органи
— Міжнародний трибунал з морського права, Міжнародний морський і річковий
арбітражний суд.

У 1994 р. було зроблено спробу утворити Міжнародний екологічний суд. З ініціативи

вчених-екологів на міжнародній установчій конференції у Мехіко було засновано судовий
орган під назвою "Міжнародний суд екологічного арбітражу та примирення". До його
складу увійшли вчені-екологи з 24 країн. Але Суд фактично виявився бездіяльним. Проте
ідея залишилася. Її реалізація зараз пов’язана зі створенням спеціалізованого
Міжнародного екологічного суду під егідою ООН. Це сприяло б підвищенню
ефективності застосування міжнародної відповідальності за екологічні правопорушення,
зокрема і за порушення вимог Екологічної Конституції Землі.

Певний час Міжнародний суд ООН розглядав справи екологічного характеру в

контексті інших видів справ і за загальною процедурою. Але у зв’язку зі збільшенням
таких справ у складі цього суду в 1993 р. було утворено спеціальну палату (камеру) з
питань охорони навколишнього середовища. До її складу увійшли сім постійних суддів
Міжнародного суду ООН. Вони спеціалізуються на розгляді саме екологічних справ.

Як правило, до цього суду передаються спори між державами, які не вдалося

врегулювати в порядку позасудової процедури. Наприклад, майже 10 років тривала
суперечка між Угорщиною та Словаччиною з приводу спільного проекту будівництва
системи шлюзів на річці Дунай (проект Габчикова - Нагімарош). Не досягнувши
порозуміння, сторони передали спір на розгляд Міжнародного суду ООН. У 1997 р. він
виніс рішення, визнавши обидві сторони винними у порушенні своїх обов’язків за
відповідним проектом. А тому зобов’язав Угорщину відшкодувати збитки Словаччині (як
результат зупинення виконання проекту угорською стороною), а Словаччину – Угорщині
(як результат зміни русла Дунаю словацькою стороною).

Розгляд екологічних спорів є також предметом діяльності Постійного арбітражного

суду – міжнародного судового органу з великою історією. Цей Суд було утворено
відповідно до Конвенції про мирне вирішення міжнародних спорів, прийнятої першою
Гаазькою мирною конференцією (1899 p.), скликаною, до речі, з ініціативи російського
царя Миколи II.

Тривалий час Постійний арбітражний суд займався розглядом переважно політичних і

економічних спорів. Але на початку XXI ст. його сфера діяльності розширилася за
рахунок екологічних спорів. З цією метою у складі суду почала діяти спеціалізована
Палата для розгляду арбітражних спорів, пов’язаних з природними ресурсами і
навколишнім середовищем.
 Крім розгляду справ екологічного характеру, ця палата бере участь у розробці проектів
відповідних міжнародних договорів та правил, проведенні науково-практичних семінарів
та конференцій з питань охорони навколишнього середовища тощо.

Ряд конвенцій екологічного характеру передбачають розгляд спорів між сторонами у

арбітражних (третейських) судах (трибуналах), утворюваних у порядку ад-хок. Йдеться,
зокрема, про Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у
транскордонному контексті, Конвенцію про охорону і використання транскордонних
водотоків та міжнародних озер, Конвенцію про збереження морських живих ресурсів
Антарктики та деякі інші.

Відповідно до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у

транскордонному контексті, наприклад, сторони можуть передати спір, що виник між
ними, з приводу тлумачення або застосування Конвенції, на розгляд Арбітражного суду.
Цей суд складається з трьох арбітрів. Кожна сторона призначає по одному арбітру. Вони
за взаємною згодою призначають третього арбітра, який виконує функції голови
арбітражного суду. Якщо це питання затягується, то на прохання будь-якої із сторін у
спорі третього арбітра може призначити виконавчий секретар Європейської економічної
комісії.

Справи екологічного характеру можуть бути й предметом розгляду Європейського

суду з прав людини як судового органу контролю за виконанням Європейської конвенції
про захист прав і основних свобод людини (1950 p.). Право звернення до цього суду
належить як державам, так і фізичним особам. На різних стадіях розгляд справ
здійснюють спеціально створювані органи суду: комітети, палати, Велика палата. За
виконанням державами рішень суду спостерігає Комітет міністрів Ради Європи. Суд
знаходиться у місті Страсбурзі (Франція).

Міжнародний трибунал з морського права є самостійним міжнародним судовим

органом. Він був утворений відповідно до ст. 287 Конвенції ООН з морського права для
мирного вирішення спорів, пов’язаних із тлумаченням та застосуванням Конвенції,
використанням морів, океанів та їх ресурсів. Місцем перебування Трибуналу є місто
Гамбург (Німеччина). Трибунал має статус спостерігача в роботі Генеральної Асамблеї
ООН.

Крім Міжнародного трибуналу з морського права, діють і відповідні регіональні судові

органи. До них, зокрема, належить Міжнародний морський і річковий арбітражний суд,
утворений у січні 1997 р. під егідою Міжнародної асоціації судновласників
Чорноморського басейну. До його складу входить понад 30 арбітрів-фахівців з морського
права від України, Росії, Туреччини, Болгарії та деяких інших країн. Цей арбітражний суд
розглядає спори як комерційного, так і екологічного характеру, які мають місце між
відповідними суб’єктами міжнародного права за встановленою арбітражною процедурою.
Знаходиться він у місті Варна (Болгарія).

Останнім часом спостерігається тенденція до більш тісного співробітництва судів

різних країн і міжнародних судових органів у галузі обміну досвідом розгляду справ
екологічного характеру. Новою організаційною формою такого співробітництва є
заснований у лютому 2004 р. Форум суддів країн Європейського Союзу з навколишнього
середовища. Його офіційно було презентовано 26 квітня 2004 р. у Європейському суді
справедливості у місті Люксембурзі.

6. Діяльність міжнародних організацій у сфері охорони навколишнього середовища.

Крім держав і міждержавних організацій, сьогодні в області охорони навколишнього

середовища активно діють такі організації як, Всесвітній фонд дикої природи, Грінпіс,
Всесвітній фонд охорони тварин, Міжнародний союз охорони природи і багато інших.
Вони привертають увагу громадськості, держав і всього міжнародного співтовариства до
найбільш гострих проблем охорони природи, і стимулюють діяльність держав і
міжнародних міжурядових організацій в цій сфері.

Проблема навколишнього середовища в її сучасному розумінні була вперше

поставлена в Організації Об'єднаних Націй на Міжурядовій конференції з проблем
біосфери в Парижі в 1968 р. У червні 1972 р. у Стокгольмі (Швеція) відбулася
конференція ООН із проблем навколишнього середовища. Ця конференція проголосила
право людини на якісне навколишнє середовище і обов'язок його охороняти і
покращувати для майбутніх поколінь. На ній були подані національні доповіді від 77
урядів, від органів і заснувань ООН, міжурядових і міжнародних неурядових організацій.
Конференція прийняла Декларацію по навколишньому середовищу, план заходів, що
повинні здійснюватися урядами і міжнародними організаціями і "Резолюцію про
організаційні і фінансові заходи"; обговорила питання планування населених пунктів і
керування природними ресурсами, розглядалися інформаційні і культурні аспекти
проблем навколишнього середовища. Стокгольмська конференція відкинула песимістичну
концепцію "фатальної" глобальної екологічної катастрофи. День відкриття Конференції, 5
червня, відзначається як Всесвітній день навколишнього середовища.

Пізніше, у грудні 1972 р., Генеральна Асамблея заснувала програму ООН по

навколишньому середовищу (ЮНЕП - UNEP, United Nations Environment Programme) для
здійснення контролю за навколишнім середовищем. Штабквартира ЮНЕП, першого
заснування ООН, розташована в Найробі (Кенія).

До першочергових напрямів діяльності ЮНЕП відносяться:

- здоров'я людини;

- охорона земель і прісних вод;

- захист світового океану;

- охорона тваринних і генетичних ресурсів;

- енергетичні ресурси;

- освіта;

- торгівля, економіка, технологія.

Одне з перших починань ЮНЕП — створення всесвітньої системи станцій

спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери.
 У світлі занепокоєності, що росте у світі, проблемами навколишнього середовища
завдання ЮНЕП ускладнюються, а можливості збільшуються. До числа всеохоплюючих
програм ЮНЕП відносяться: Глобальна система моніторингу навколишнього середовища
(ГЕМС), Міжнародний реєстр потенційно токсичних хімічних речовин (ІРПТК) і
всесвітня мережа даних ІНФОТЕРА.

ЮНЕСКО (UNESCO — скор. від англ. United Nations Educational Scientific and
Cultural Organization — Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури) -
міжурядова організація, що є специфічним заснуванням ООН. ЇЇ ціль - сприяти миру і
безпеці, розвитку співробітництва країн в галузі науки, освіти і культури для заохочення
загального розвитку справедливості, правопорядку, прав людини й основних свобод,
передбачених статутом ООН для всіх народів світу без різниці раси, статі, мови і релігії.
Одним із найважливіших напрямків роботи організації - є охорона навколишнього
середовища і пам'ятників культури, співробітництво в галузі глобальних наукових
проблем в сфері океанографії, геології, гідрології і т.д.

З 1970 року у світі з ініціативи ЮНЕСКО здійснюється міжнародна програми

"Людина і біосфера". Ця програма включає 75 наукових об'єктів для загальних
досліджень, що виконуються в більш ніж 30 країнах світу. У цих програмах вирішується
цілий ряд завдань, серед яких можна назвати такі: - визначення й оцінка змін у біосфері
під впливом антропогенної діяльності;

- вивчення структури, функціонування і динаміки природних, і контрольованих людиною

Екосистем;

- дослідження зв'язку між соціально-економічними процесами;

- розробка шляхів і засобів зміни якісних і кількісних змін природного середовища;

- координація досліджень біосфери та ін.

Римський клуб - це міжнародна громадська організація, заснована у 1968 р. з

метою дослідження розвитку людства в епоху науково-технічної революції. Римський
клуб - це неформальна спілка, яка об'єднує біля 100 учених, суспільних діячів і керівників
міжнародних корпорацій і фондів із 43 країн, які фінансують дослідження. Вона не має ні
структури, ні штабу, ні бюджету. Ціль Римського клубу - дослідження найближчих і
подальших наслідків великомасштабних рішень, пов'язаних з обраними людством
шляхами науково-технічного й економічного розвитку. Перед дослідниками Римського
клубу постала головна проблема: чи можна зберегти здоровий стан регіонального і
глобального природного середовища, економічну рівновагу, усталеність суспільного
розвитку і добробут людей, базу не поновлюваних природних ресурсів, якщо неминучі
зміни в характері використання енергетичних і сировинних матеріалів, засобах
виробництва і споживання в індустріальних країнах будуть і далі йти шляхом найменшого
опору, керуючись тільки вузькими економічними інтересами? Відповіді на ці питання
Римський клуб подає як результат своєї роботи в такій формі, яка зробила б їх надбанням
широкої публіки й одночасно вагомим аргументом для осіб, що приймають рішення.
Переслідуючи ці цілі, члени Римського клубу створюють тимчасові робочі групи, що
подають результати досліджень у вигляді "доповідей Римському клубу", серед них такі, як
"Межі росту", "Стратегія виживання", "За межами сторіччя марнотратств", "Цілі для
людства". У цих роботах розглянуті моделі майбутнього людства.

Всесвітній фонд дикої природи (ВФДП) - найбільша і найавторитетніша незалежна

організація світу в галузі охорони навколишнього середовища. її основною метою є
збереження біорізноманіття Землі, припинення деградації природного середовища
планети і побудова майбутнього, в якому люди жили б в гармонії з природою. ВФДП бере
участь у розробці екополітики і пріоритетів, створенні глобальних партнерств, надає
підтримку природоохоронній діяльності в різноманітних регіонах.

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) є міжнародною міжурядовою

організацією науково-технічного спрямування, створеною у 1957 році відповідно до
рішення Генеральної Асамблеї ООН. Станом на квітень 2015 року до складу Агентства
входить 164 країни-члена. МАГАТЕ входить до загальної системи міжнародних
організацій ООН. На сьогодні основними напрямками діяльності МАГАТЕ є:

1. Ядерна енергетика, паливний цикл та ядерна наука (програма ІНПРО, технології

ядерного паливного циклу та матеріалів, створення потенціалу та збереження ядерних
знань для стійкого енергетичного розвитку, сприяння розвитку різних галузей ядерної
науки);

2. Ядерні застосування у сферах безпеки продовольства та в сільському

господарстві, для охорони здоров’я (ракові захворювання, томографія), забезпечення
водних ресурсів, для оцінки та раціонального використання морського та наземного
середовища, виробництво медичних радіоізотопів та радіаційні технології, управління
технічним співробітництвом у цілях розвитку.

3. Ядерна та фізична ядерна безпека (безпека ядерних установок, радіаційна

безпека та безпека перевезень, поводження з радіоактивними відходами, фізична ядерна
безпека, готовність на реагування у випадку інцидентів та аварійних ситуацій);

4. Ядерна перевірка (застосування системи гарантій МАГАТЕ, імплементація

гарантій Агентства в Ірані, Сирії та КНДР).

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить

Greenpeace (Зелений світ), з яким співпрацюють представники громадськості і нашої
країни. Його головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біосфери.
Організація діє в 30 країнах світу, в Україні почала працювати з 1990 року. Greenpeace
відомі у всьому світі своїми не зовсім однозначними акціями на захист довкілля, таких як
жбурляння кульками фарби на показах “хутряної” моди, знищення посівів
генномодифікованої пшениці тощо. Однак основними принципами Greenpeace є
“незалежність”, “ненасильство” та “протест дією”, а тому незважаючи на неоднозначність,
організація все ж прославилася, перш за все, відсутністю агресії та креативом. Greenpeace
працює у сфері охорони довкілля за всіма напрямками. Активісти організації однаково
зацікавлені і в проблемі глобального потепління, і збереженні лісів та джунглів і навіть у
відмові від неорганічної продукції.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) – спеціалізована установа ООН,

діяльність якої спрямована на боротьбу з особливо небезпечними хворобами, розробку
міжнародних санітарних правил та ін. Заснована в 1946 р. Місце перебування – м.Женева
(Швейцарія). До складу ВООЗ входить 194 країни, в тому числі Україна. Штаб-квартира
знаходиться в Женеві. Головне завдання ВООЗ - сприяти охороні здоров’я для населення
всіх країн, зокрема, імунізація, боротьба з поширенням СНІДУ. ВООЗ працює в таких
напрямках:

• Укріплення та удосконалення національних служб охорони здоров’я.

• Попередження інфекційних захворювань

• Охорона та оздоровлення навколишнього середовища

• Підготовка медичних кадрів

• Розвиток медичних та біологічних досліджень

• Санітарна статистика.

Міжнародний союз охорони природи (МСОП; англ. International Union for

Conservation of Nature, IUCN) — міжнародна організація, метою якої є збереження
природних ресурсів. Заснована в 1948 році, головний офіс знаходиться в місті Гланд
(кантон Во, Швейцарія). Основні задачі МСОП:

- збереження природних екосистем, рослинного і тваринного світу;

- збереження рідкісних і зникаючих видів;

- організація заповідників, резерватів, національних парків.

7. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони навколишнього

середовища.

Будучи членом ООН, Україна є суверенною стороною 18 міжнародних угод з питань

екології, бере участь у 20 міжнародних конвенціях, а також понад 10 двосторонніх угодах,
підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори, насамперед із сусідами Білоруссю,
Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про
взаєморозуміння щодо співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища
підписані з Австрією і Фінляндією, Ізраїлю. Динамічно розвивається співробітництво в
галузі охорони навколишнього середовища, національних парків і біорізноманіття,
раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами,
токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – з Данією,
Нідерландами, США.

Україна була активним учасником Всесвітньої конференції ООН з навколишнього

середовища й розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992р., яка мала значний вплив на розвиток
міжнародного співробітництва з охорони навколишнього середовища. На цій конференції
було задекларовано принципи сталого розвитку та прийнято два документи: “Декларація у
справі природного середовища і розвитку” та “Глобальна програма дій – Порядок денний
на ХХІ століття”, які передбачають взаємо узгоджений підхід до вирішення проблем
економіки і навколишнього середовища на лише на національному, але й на світовому
рівнях.

Протягом 90-х рр. Україна уклала з державами сусідами угоди із регіонального

співробітництва, в яких ідеться про спільні заходи щодо охорони навколишнього
середовища. Інтенсивно розвиваються партнерські відносини України з міжнародними
організаціями. Певні переваги в цьому аспекті порівняно з іншими країнами СНД створює
традиційне членство України в ООН. Своєю чергою в Україні, як і в інших державах,
охорона навколишнього середовища потребує зусиль уряду і громадськості з метою
втілення відповідальності суспільства за стан навколишнього середовища в офіційну
політику та усі аспекти повсякденного життя.

У 1997р. в Кіото (Японія) було підписано протокол до Рамкової конвенції ООН з

питань зміни клімату, який зобов’язує країни обмежувати викиди парникових газів в
атмосферу. В лютому 2004р., після ратифікації Верховною Радою, Україна стала 121-ю
країною, яка погодилась обмежити викиди парникових газів.

Ратифікація Україною Кіотського протоколу відповідає вимогам світового

співтовариства. Переваги для України полягатимуть в реалізації спільних міжнародних
проектів, одержанні доходів від прямого продажу квот, у виході на міжнародні ринки
деривативів з торгівлі квотами, вирішенні енергетичних та інших проблем.

Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов’язана із

вирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО і
ін.). Україна бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії,
насамперед, її Комітету з екологічної політики.

Програма міжнародного співробітництва України з ЄС у галузі охорони

навколишнього середовища передбачає гармонізацію національного законодавства із
законодавством ЄС і, зокрема, підходів до створення системи національних екологічних
стандартів, впровадження екологічно чистих технологій, ресурсо- та енергозаощаджень і
оцінку стану навколишнього середовища.

Пріоритетними напрямками участі України в міжнародному співробітництві з охорони

навколишнього середовища є: - входження України в світовий правовий екологічний
простір; - втілення сучасної, гармонізованої з міжнародною, природоохоронної політики
та системи стандартів і нормативів; - отримання технічної допомоги в галузі охорони
навколишнього середовища, ядерної та радіаційної безпеки та раціонального
використання природних ресурсів; - вирішення проблем пов’язаних з ліквідацією
наслідків аварії на ЧАЕС; - впровадження економічних інструментів
природокористування; - навчання персоналу, отримання інформації у сфері охорони
навколишнього середовища.

Крім цих заходів важливим є участь України в Кіотському процесі, що дозволить

вирішити глобальні та регіональні екологічні проблеми. В рамках Кіотського протоколу
Україна може привернути інвестиції в проекти енергоефективності, відновлення та
насадження лісів, уловлювання парникових газів тощо.