Характерною рисою міжнародно-правової політики наприкінці XX – на

початку XXI ст. є збільшення уваги питанням охорони довкілля, що пов’язані

з появою нових загроз для виживання людської цивілізації в епоху
глобалізації. Правовою формою усвідомлення важливості екологічних
проблем є визнання та нормативне закріплення на міжнародному та
внутрішньодержавному рівнях системи екологічних прав людини та
громадянина.
Такий захід є дуже своєчасним у зв'язку з тим, що стан захищеності
біосфери від антропогенних загроз викликає обґрунтовану тривогу як
світової спільноти, так і національних органів влади держав, громадян та
громадськості через тісний взаємозв'язок між станом довкілля, якістю життя
та здоров'я народів, що становлять світове співтовариство. Пошук розумного
компромісу між суспільною потребою в чистій воді, чистому повітрі та
інших елементах сприятливого довкілля та інтересами економіки є однією з
поки що не вирішених світовою спільнотою глобальних проблем сучасності.
Розуміння цієї необхідності зумовило закріплення ще в Стокгольмській
декларації, прийнятій на міжнародній конференції ООН з навколишнього
середовища 1972 р., права людини на сприятливе довкілля, а також
обговорення проблем підвищення гарантованих екологічних прав людини на
наступних загальносвітових екологічних самітах, що проводяться під егідою
ООН ( Ріо-де-Жанейро, 1992 р., Йоганнесбург, 2002 р. та ін).
Рада Європи є провідною організацією із захисту прав людини на
європейському континенті, а відповідно в рамках своєї діяльності приділяє
значну увагу захисту екологічних прав людини.
Мета дослідження полягає у чіткому розгляді та аналізі захисту
екологічних прав людини в праві Ради Європи.
Об’єктом дослідження є стандарти Ради Європи в сфері захисту екологічних
прав людини.
Предметом дослідження є екологічні права людини в праві Ради
Європи.
 Для виконання сформульованої мети дослідження, було
поставлено наступні завдання:
1. Визначити сутність та характеристики екологічних прав людини.
2. Проаналізувати правові стандарти Ради Європи в сфері захисту
екологічних прав людини.
3. З’ясувати механізм захисту екологічних прав людини в Раді Європи.
4. Дослідити практику ЄСПЛ щодо екологічних прав людини.
5. Розглянути співробітництво Ради Європи з іншими міжнародними
організаціями в сфері захисту екологічних прав людини.
Рада Європи, як провідна міжнародна організація з прав людини на
європейському континенті, визначає одним із своїх пріоритетів права
людини та навколишнє середовище. В документах Ради Європи надається
таке визначення поняття «довкілля»: природні ресурси як абіотичні, так і
біотичні, такі як повітря, вода, ґрунт, фауна, флора та взаємодія між тими ж
факторами; майно, що є частиною культурної спадщини; і характерні аспекти
ландшафту. Недаремно згадується дане поняття, бо поступово з’явилася така
категорія прав як «право на довкілля».
В ЄКПЛ та в додаткових протоколах до неї немає жодного положення,
яке б прямо вказувало на право на здорове довкілля. Проте Європейський суд
з прав людини визнав у своїй практиці і Європейської комісії, що певні види
погіршення навколишнього середовища з серйозними наслідками для
окремих осіб або навіть нездатність органів державної влади надати
інформацію щодо екологічних ризиків яким піддаються окремі особи,
можуть становити порушення певних прав, захищених положеннями
Конвенції.
З точки зору прав людини, право на здорове та якісне довкілля є
основним правом, характеристики якого не змінюються з плином часу або
внаслідок зміни обставин. Основні права людини є невідчужуваними, і ця
невідчужуваність також стосується права на здорове навколишнє
середовище.
 Поряд з правом на життя, закріпленим у статті 2 (1) Конвенції,
передбачено право на приватне та сімейне життя. оскільки саме стаття 8 (1)
найбільш часто використовувалася у випадках, пов’язаних із заподіянням
шкоди навколишньому середовищу в результаті забруднення. Еволюційне
тлумачення Судом цих концепцій дозволило відшкодувати ці збитки, завдані
середовищу, а відповідно зміст екологічних прав людини певним чином
підпадає під поняття «право на життя», «приватне життя» та «сімейне
життя».
Говорячи про захист екологічних прав людини, обов’язково слід
звернути увагу на практику ЄСПЛ. Загалом можна визначити такі важливі
напрямки рішень, прийнятих ЄСПЛ в контексті захисту екологічних прав: в
яких згадується право особи на довкілля; в яких згадується принцип
запобіжного забезпечення; в мотивуванні яких посилаються на Орхуську
конвенцію про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті
рішень та доступу до правосуддя з екологічних питань.
Звернення до Суду з екологічними справами здійснюється на тій
підставі, що несприятливі екологічні фактори стали причиною порушення
одного з їхніх прав людини, захищених Європейською конвенцією з прав
людини. Практика Суду включає в себе втручання в право на життя, право на
повагу до приватного і сімейного життя, а також до житла, право на
справедливий судовий розгляд і доступ до суду, право отримувати і
поширювати інформацію та ідеї, право на ефективний засіб правового
захисту і право на мирне володіння своїм майном.
Рада Європи в своїй діяльності приділяє величезну увагу
міжнародному співробітництву з іншими організаціями, в тому числі з
питань захисту екологічних прав людини та навколишнього середовища. За
приклад можна взяти співробітництво Ради Європи та Європейського Союзу
в рамках EEA - Європейського агентства з навколишнього середовища.
Також співробітництво з ООН в рамках ЮНЕП - Програми ООН з
навколишнього середовища. А ключовим досягненням визнання права на
чисте, здорове та стале довкілля Генеральною Асамблеєю ООН та Радою
Європи є створення умов для інших частин системи ООН, регіональних
систем прав людини та окремих держав (навіть тих, хто раніше скептично
ставився до цього права), реалізувати та розвивати це право. Здатність
спонукати, навіть якщо це не зобов’язує (резолюції Генеральної Асамблеї та
Ради Європи не є юридично обов’язковими), інші частини міжнародної
системи змінити курс або зробити значні кроки вперед є важливою і часто
недооцінюваною силою Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи.