Міжнародне

співробітництво з
екологічних проблем
 План
1) Розвиток міжнародного співробітництва в
екологічній сфері

2) Досвід держав Західної Європи у вирішенні

екологічних проблем та його значення для
України

3)Міжнародні організації, Угоди, Програми з

питань охорони довкілля та раціонального
природокористування
 2. Розвиток міжнародного співробітництва в
екологічній сфері
• На сучасному етапі механізм регіонального і субрегіонального співробітництва в області
природокористування і охорони навколишнього середовища в більшості частин світу в
основному сформувався і почав функціонувати.
• Міжнародні аспекти природоохорони містять обмін досвідом реалізації національних
програм природокористування, створення і функціонування міждержавних програм і угод,
заснування міжнародних органів для контролю за станом природного середовища і
виконанням прийнятих угод.
• На початковій стадії розвитку міжнародних відносин у сферу діяльності країн входили
тільки питання збереження і регулювання використання окремих природних ресурсів.
Пізніше почали приділяти увагу також обговоренню і розв’язанню комплексних проблем
охорони природи.
• Першим виявом міжнародного співробітництва в розв’язанні комплексних проблем
збереження і раціонального використання природних ресурсів було проведення в 1913 р.
Конференції з міжнародної охорони природи, де основну увагу було приділено питанням
створення заповідників та інших охоронних ділянок, збереження рідкісних видів тварин і
рослин, обговорювались також проблеми регулювання промислу китів і тюленів,
пропонувалися напрями щодо охорони деяких тварин Арктики. Ця конференція прийняла
акт про створення Консультативної комісії з міжнародної охорони природи, завданнями якої
був би обмін інформацією, збір та обробка матеріалів із проблеми. Однак, Комісія не
змогла розпочати свою роботу через першу світову війну, яка розпочалася незабаром.
 Основні завдання для вирішення сучасних
глобальних екологічних проблем

• створення спеціальної системи міжнародного

співробітництва у справі захисту біосфери
Землі

• вироблення такого спектру напрямів

співробітництва, який би охопив всю
сукупність основних аспектів проблеми
захисту біосфери.
• Початок 70-х років ХХ ст.. знаменує собою не тільки і не просто
активізацію міжнародного співробітництва з проблем
навколишнього середовища, але в першу чергу його
відновлення, суттєве розширення і розвиток на якісно нових
основах і на більш високому рівні.

• З кінця 60-х рр.. ХХ ст.. міжнародне співробітництво як в

основних районах світу, так і на всесвітньому рівні остаточно
набуває переважно міждержавного характеру. Основні
проблеми, що виникли у зв’язку з неефективним використанням
і охороною навколишнього середовища в національних
масштабах, відносяться в більшості країн світу до компетенції
державної влади, що обумовлює і необхідність участі держави в
міжнародному співробітництві з даної проблематики, особливо в
співробітництві, яке стосується і інтересів багатьох країн.
• В останні десятиліття помітно розширились функції
багатьох існуючих міжурядових організацій по
забезпеченню співробітництва з окремих аспектів
проблеми навколишнього середовища, виникли
навіть нові органи і організації, єдиною метою яких є
забезпечення співробітництва з проблеми
навколишнього середовища.
• Виходячи на перший план, міждержавне
співробітництво в цьому напрямі активно стимулює
подальше розширення міжнародного співробітництва
на неурядовому рівні, створюючи для нього умови.
• Активну роль у багатосторонньому співробітництві
широкого кола питань з охорони природних ресурсів
відіграють міжнародні неурядові організації (МНО).
• Перші такі організації з’явилися ще в кінці ХІХ ст. Це були
товариства любителів природи і об’єднання вчених-натуралістів
із різних країн, наукові установи і центри міжнародного
характеру, які досліджували флору і фауну окремих регіонів.
• До створення в 1972 році Програми ООН із проблем
навколишнього середовища універсальною всесвітньою
організацією з охорони природи комплексного характеру була
неурядова організація – Міжнародний союз охорони природи і
природних ресурсів (МСОП), – штаб-квартира якої знаходиться
у Швейцарії (м. Морж).
• Особливо бурхливе зростання кількості міжнародних
неурядових організацій, що пов’язані з екологічною
проблематикою, спостерігається в останні роки. В основі
бурхливого зростання таких організацій, безумовно, лежить
загострення екологічної ситуації в усьому світі.
 У залежності від цілей і характеру їх діяльності
міжнародні організації в області екології можна умовно
поділити на дві основні групи:

1) наукові центри, інститути, дослідні станції, організації, які

проводять самостійні наукові дослідження на багатосторонній
міжнародній основі;

2) міжнародні наукові та інші спеціальні постійні організації, які,

зазвичай, не проводять самостійних досліджень, але
займаються в основному проведенням міжнародних зустрічей,
сприяють обміну інформацією, координують дослідницьку
діяльність, яка здійснюється в окремих країнах.
• Наступним етапом стало об’єднання різних дослідницьких
товариств у порівняно великі міжнародні асоціації і організації.
Виникли такі організації, як Міжнародний союз лісових
дослідницьких організацій (1890 р.), Тихоокеанська наукова
асоціація (1920 р.), Європейська конфедерація наукових
досліджень із фітосанітарії (1952) і ряд інших.
• У подальшому розвитку багатостороннього міжнародного
співробітництва з питань екології, як на міждержавному, так і на
неурядовому рівні певну роль відіграла Стокгольмська
конференція (1972 р.). Вона, крім усього іншого, сприяла також і
відновленню зв’язків і контактів між самими неурядовими
організаціями, зацікавленими в даній проблематиці.
• Таким чином, можна констатувати, що в останні роки відбулося
організаційне оформлення групи неурядових організацій, які
мають відношення до екологічних проблем, а також покладено
початок співробітництву ЮНЕП з неурядовими організаціями.
 2. Досвід держав Західної Європи у вирішенні
екологічних проблем та його значення для України
• Співробітництво держав із вирішення екологічних проблем у
масштабі всього європейського регіону повинно розглядатися як
явище об’єктивне, як закономірність, яка відповідає
фундаментальним, історичним, господарським і екологічним
умовам, що склалися на Європейському континенті.

• Для Європи, як частини світу, характерна висока густота

«розміщення» держав. Властиве також і те, що досить багато з
його природних компонентів і ресурсів становлять «спільну
власність» кількох європейських країн і народів. Європа
відноситься до числа світових регіонів із високими рівнями
територіальної концентрації промисловості, сільського
господарства і транспорту, густоти населення та урбанізації.
Європа має значні мінеральні ресурси, достатньо забезпечена
енергоресурсами, особливо вугіллям і природним газом.
• Разом із цим можна відчути більшість основних видів
порушення умов навколишнього середовища. Надзвичайно
складна екологічна ситуація у Німеччині, Італії, Великобританії,
Франції, Україні, Бельгії.
• Однак, Європейський континент має певну специфіку з точки
зору умов збереження навколишнього середовища. Ця
специфіка являється високим ступенем взаємозалежності
великої кількості країн континенту. Для Європи особливо
характерним є те, що господарська діяльність в якійсь одній
країні відображається на екологічних вимогах інших країн, що
національні екологічні проблеми легко і вільно переростають у
міжнародні, загальноєвропейські.
• Організацією європейського масштабу, в якій разом з іншими
напрямами ведуться дослідження проблем природного
середовища, є Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК).
 Основними проблемами, які розроблялися в ЄЕК у
відповідності з її програмою, були такі:

• обмін інформацією відносно політики і стратегії в області

навколишнього середовища країн-учасниць ЄЕК;
• проблеми забруднення атмосфери;
• розвиток інформації з питань навколишнього середовища, необхідної
для економічних досліджень і розробки політики;
• управління природними ресурсами з точки зору екологічних критеріїв;
• екологічні аспекти планування економічного розвитку;
• розробка загального підходу до контролю за викидами токсичних
відходів;
• дослідження методів створення національних стандартів по захисту
води від основних забруднювачів;
• роль транспорту в міському навколишньому середовищі;
• економічна оцінка збитку, нанесеного навколишньому середовищу;
• проблеми навколишнього середовища, які охоплюють великі райони,
розвиток туризму.
• Україна як європейська країна приєдналася до процесу
державного та правового регулювання збереження якості
природного середовища. У 1991 р. було створене
Міністерство охорони навколишнього природного
середовища. З його ініціативи в 1991 р. був прийнятий Закон
про охорону навколишнього природного середовища та
розпочата розробка пакету законів та законодавчих актів з
економічних проблем, включаючи охорону атмосфери, води,
рослинного і тваринного світу.
 Україна, як учасниця Конференції 1992 р. у Ріо-де-Жанейро
внесла пропозицію про екологічну конверсію виробництва,
прийняла зобов’язання забезпечувати екологізацію економіки та
розв’язання екологічних проблем як першочергове завдання
господарської та державної політики. У відповідності з
принципами міжнародного співробітництва і враховуючи досвід
розвинених країн Європи, Україна здійснює національну
програму природокористування і охорони навколишнього
середовища, керуючись такими положеннями:

• кожна людина має право на життя в найбільш благополучних

екологічних умовах;
• кожна держава має право на використання природного
середовища і природних ресурсів для цілей розвитку та
забезпечення потреб своїх громадян;
• екологічне благополуччя однієї держави не може
забезпечуватися за рахунок інших держав або без врахування
їх інтересів;
• господарська діяльність, яка здійснюється на території держави, не
повинна приносити збитки природному середовищу;
• неприпустимі будь-які види господарської діяльності, екологічні
наслідки якої непередбачувані;
• повинен здійснюватися контроль на усіх рівнях за станом і змінами
навколишнього середовища та природних ресурсів на основі
міжнародно визнаних критеріїв і параметрів;
• повинен забезпечуватися вільний міжнародний обмін науков-технічною
інформацією з проблем навколишнього середовища і
природозберігаючих технологій;
• держави повинні надавати одна одній допомогу в надзвичайних
екологічних ситуаціях.

На сьогодні Україна є учасницею понад 20 міжнародних конвенцій,

13 двосторонніх угод. Беручи участь у міжнародному співробітництві,
Україна отримує допомогу від міжнародного співтовариства для
розв’язання екологічних проблем. У майбутньому вона розширюватиме
свою міжнародну активність у напрямі співробітництва з такими
світовими організаціями, як ЮНЕП, МАГАТЕ, Комісія Сталого розвитку
та ін.
 3. Міжнародні організації, Угоди, Програми з питань
охорони довкілля та раціонального
природокористування
• Оцінка результатів впливу людини на природу, охорона
природи і раціональне природокористування стають
першочерговими проблемами діяльності у сфері міжнародної
політики і економіки.
• Серед багатьох напрямів міжнародного співробітництва з
охорони природи дуже важливим є розвиток освіти з даного
питання.
• У 1913 р. вчені 18 держав (Австралії, Австрії, Аргентини,
Бельгії, Великобританії, Румунії, Німеччини, Нідерландів,
Данії, Іспанії, Італії, Норвегії, Португалії, Росії, США, Франції,
Швейцарії, Швеції) зібралися у Берні (Швейцарія) на
Конференцію з міжнародної охорони природи.
• Представники цих же країн після Першої світової
війни в 1923 р. з ініціативи французького уряду взяли
участь у роботі Першого міжнародного конгресу з
охорони природи в Парижі. Однак рішення конгресу
про початок діяльності консультативної комісії з
міжнародної охорони природи не було реалізоване з
кількох причин. І тільки в 1929 р. при підтримці вчених
Бельгії вдалося створити Міжнародне бюро по
захисту природи з резиденцією в Брюсселі.

• Подальший розвиток діяльності бюро було

перервано Другою світової війною.
• У післявоєнний час ініціатором відновленні міжнародного співробітництва з
охорони природи виступила Швейцарська ліга охорони природи. У жовтні 1948
р. був створений Міжнародний союз по захисту природи. Пізніше, 1956 р. він був
перейменований у Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів –
МСОП. Головна його мета – сприяння збереженню природних ресурсів в
економічних і соціальних цілях, у наукових і культурних інтересах. Він є також
основним науковим консультантом інших міжурядових і міжнародних організацій
з охорони природи і раціонального природокористування.

• Розширенню міжнародної діяльності і науково-технічних зв’язків в області

природоохоронної освіти сприяли видання Міжнародним союзом у 1976 р.
Багатомовного словника термінів з охорони природи, а також «Підручник з
освіти в області навколишнього середовища».

• Значною подією стала 14 Генеральна асамблея МСОП (26.09 – 5.10.1978) в

Ашхабаді. Основна увага приділялась проекту «Хартія охорони природи» і
«Всесвітня стратегія охорони природи». У Хартії зафіксований виклик до
припинення подальших випробувань, розробок і застосування ядерної,
біологічної, хімічної та інших видів зброї. У Всесвітній стратегії сформульовані
основні вимоги з охорони природи, надані рекомендації з їх виконання тощо.
 У зв’язку з тим, що охорона навколишнього середовища є
багатоплановою, комплексною проблемою, окремими її
аспектами займаються такі спеціалізовані організації під егідою
ООН, що мають статус автономних:
• ЮНЕСКО (об’єднання національних освітніх, наукових і
культурних організацій) проводить дослідження соціально-
економічних факторів розвитку і взаємозв’язку між людиною і
середовищем;
• ФАО має своєю метою покращання виробництва і переробки
с.-г. продукції, лісівництва і рибальства, сприяє інвестиціям в
агросферу, освоєнню нових і відтворювальних джерел енергії;
• ВОЗ (всесвітня організація охорони здоров’я) має сприяти
екологічній безпеці, харчування і знищення відходів;
• ЮНИДО сприяє промисловому розвитку і встановленню
нового міжнародного економічного порядку;
• МАГАТЕ розробляє норми безпеки і захисту від радіації;
• МКОСР – Міжнародна комісія з охорони довкілля і розвитку;
• ЕФОС – Глобальний фонд навколишнього середовища;
• ЮНІСЕФ – Дитячий фонд ООН;
• АМО – Всесвітня метеорологічна організація.
• Усі ці організації є самостійними, створеними
на основі міжурядових погоджень і такими, що
мають великі міжнародні повноваження.

• Міжнародне співробітництво в сфері

природокористування за останні десятиріччя
зазнало суттєвих змін. Насамперед,
втягування в цей процес нових регіонів і
країн, зміна форм і методів взаємодії, перехід
від домовленостей з охорони або відтворення
окремих видів ресурсів до визначення
глобальних задач.
Дякую за увагу!