1

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка
Факультет міжнародних відносин
Кафедра міжнародного права

Індивідуальна робота на тему:

"ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСПОРТУВАННЯ, ІМПОРТУ ТА ЕКСПОРТУ
ВІДХОДІВ В МЕЖАХ ЄС ВІДПОВІДНО ДО ПРАВА ЄС"

Виконав:
Олексюк Даніл Васильович,
студент групи МВП-м21з

Львів-2022
 2

Економічне зростання та глобалізація призвели до всесвітнього

збільшення транспортування відходів через кордони автомобільним,
залізничним та морським транспортом.
Загалом, Європейський Союз (далі ЄС) має систему нагляду та контролю
за транспортуванням відходів у межах своїх кордонів, а також з країнами, які
підписали Базельську конвенцію. ЄС також запровадив правила щодо експорту,
імпорту та перевезення пластикових відходів усередині ЄС. Комісія прийняла
пропозицію щодо нового Регламенту про перевезення відходів. Перш ніж ця
пропозиція набуде чинності, її мають ухвалити Європейський парламент і Рада.
Однак, про усе це детальніше згодом.
Перш ніж почати детальне досліження вищезазначеної теми, варто
коротко, по суті, описати загальний режим, який діє в межах ЄС щодо відходів
загалом. Отже, ЄС має систему нагляду та контролю за транспортуванням
відходів у межах своїх кордонів, а також з країнами, які підписали Базельську
конвенцію. ЄС також запровадив правила щодо експорту, імпорту та
перевезення пластикових відходів усередині ЄС.
Відходи містять цінну вторинну сировину. Торгові відходи можуть
позитивно впливати на економіку, але неконтрольований рух токсичних
відходів може мати катастрофічні екологічні наслідки. Токсичні відходи з
Європи також кілька разів експортувалися і скидали в країни, що розвиваються.
Законодавство ЄС щодо перевезення відходів містить правила
перевезення відходів через кордон. Воно реалізує зобов'язання викладені,
зокрема, у Базельській конвенції про контроль за транскордонним
перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням від 22 березня 1989 року.
Воно також відбиває положення рішення ОЕСР (2001 року), що встановлює
систему контролю за транскордонним переміщенням відходів, призначених для
операцій з відновлення, для реконструкції або ремонту для в межах території
ОЕСР.
Відповідно до законодавства ЄС перевезення небезпечних відходів та
відходів, призначених для утилізації, заборонені для країн, що не входять до
 3

ОЕСР, за межами ЄС. Для відправлень в країни ОЕСР вони, як правило,

підлягають попередній процедурі сповіщення і згоди, яка вимагає попередньої
письмової згоди всіх відповідних органів відправлення, транзиту і призначення.
Щоб прискорити процедуру, держави-члени можуть призначити “заздалегідь
узгоджені засоби”, для яких застосовуються більш м'які процедури і для яких
зазвичай не будуть підніматися заперечення.
Перевезення нешкідливих відходів із “зеленого списку” в межах ЄС та
ОЕСР зазвичай не вимагає попередньої згоди влади, але застосовуються
інформаційні вимоги. Контроль за транспортуванням відходів здійснюється
національними компетентними органами та інспекційними службами, а також
митницями.
У Європейському Союзі є два інструменти для вирішення екологічних
проблем: спеціальні програми дій з захисту екології і законодавство. це
документи середньострокової стратегічної політики, в яких відображаються
фундаментальні елементи сучасного екологічного мислення та сприйняття
проблем, а також орієнтація стратегічної політики. Програми, розроблені
Комісією та схвалені Радою, розглядаються виключно як загальний стан їх
намірів, оскільки немає офіційного зобов'язання вживати заходів щодо
пропозицій, включених до програми" Наразі Європейський Союз працює в
рамках своєї п'ятої програми дій.
Перші програми дій зосереджувалися здебільшого на загальних
принципах, в той час як пізніші програми ставали все більш змістовними.
Наприклад, програма дій з охорони навколишнього середовища 1973 року
представляла собою перше конкретне політичне зобов'язання щодо вирішення
широкого кола екологічних проблем на наднаціональному рівні, однак не мала
конкретних заходів контролю. [1]
Програма дій 1977 року визначила забруднюючі речовини кандидатами
на стандарти визначення якості повітря. У третій програмі 1982 року визнали
проблеми кислотних дощів та інших транскордонних забруднювачів. Метою
програми дій, яка охоплювала 1987-1992 роки, було встановлення та
 4

впровадження стандартів для міжнародного співтовариства зі скорочення

викидів відходів для боротьби з підвищеною кислотністю та повільним
вимиранням лісів.
Третя програма дій у сфері навколишнього середовища (1982-1986 рр.) та
частково Четверта програма (1987–1992 рр.) відображають значну зміну в
підході політики. Вони значно ближче наблизилися до завершення формування
Спільного ринку, ніж їхні попередники. [2], [3].
Зміна політики відбулася з огляду на сильний тиск з боку Німеччини. В
результаті обговорення проблеми загибелі лісів, наявності економічних
інтересів щодо лісових ресурсів та тиску з боку Партії Зелених, що почала
набирати силу, уряд Німеччини прийняв ряд амбітних політик чистого повітря,
за якими вимагалося скорочення викидів великими сміттєспалювальними
заводами та автомобілями. Протягом 80-х років минулого століття, з метою
уникнення дисбалансу конкуренції, промислові сектори та уряд Німеччини
досягли успіху в лобіюванні узгодженої європейської політики контролю
викидів. Інші країни першопрохідці також успішно вивели інновації
національної політики на рівень ЄС, а саме мова йде про традицію
стратегічного екологічного планування з Нідерландів, культуру екологічної
політики участі з багатьох менших країн, наголос на встановленні цілей
екологічної якості з Великобританії та більш недавню реформу політики в
сфері хімічних речовин зі Скандинавських країн.
З початку 1990-х років і надалі "сталий розвиток" поступово став
нормативним посиланням для екологічної політики. Було надано сприяння
включенню екологічного аспекту та систематичному пошуку безпрограшних
стратегій. Іншими словами, було визначено взаємовиграшні ситуації як для
економіки, так і для екології.
За останнє десятиліття Шоста програма дій сприяла тому, що екологічне
законодавство розвинулося настільки, щоб вирішувати більшість екологічних
проблем в ЄС. Це був основний висновок підсумкової оцінки Шостої програми,
затвердженої в 2011 році. [4]
 5

Однак, необхідний подальший прогрес у впровадженні узгоджених актів

права ЄС щодо попередження втрат біорізноманіття і покращення якості води
та грунтів. Окрім того, зусилля по усуненню залежності економічного
зростання від збільшення обсягів використання ресурсів, ще не призвели до
загального зменшення викорхистання природних ресурсів.[5]
Перше законодавство щодо пакування відходів було прийнято урядом
Німеччини в 1991 році. Франція прийняла аналогічний закон у 1993 році. Уряд
Нідерландів також розглянув проблему пакування відходів в 1991 році, але у
формі добровільних угод з суб’єктами промисловісті, а не законодавства. [6]
Європейська комісія вперше запропонувала гармонізовану директиву
щодо сортування та пакування відходів в 1992 році, але законодавство щодо
зазначеної проблеми прийнято не було аж до кінця 1994 року. У період між
пропозицією Директиви та ухваленням країнами-членами вони оскаржували
цільові показники утилізації та переробки та дозвіл на спалювання.
Крім етичних питань, глобальна торгівля відходами здається
найефективнішим способом розподілу ресурсів для управління відходами. Таку
думку висловив тодішній президент Світового банку Лоуренс Саммерс у 1991
році. У своїй конфіденційній записці Саммерс написав: “Я вважаю, що
економічна логіка, що лежить в основі поховання токсичних відходів у країні з
найнижчою заробітною платою, є бездоганною, і ми повинні визнати, як я
завжди вважав, що країни в Африці сильно забруднені; їх якість повітря,
ймовірно, значно нижча, ніж у Лос-Анджелесі... Тільки між нами, хіба Світовий
банк не повинен заохочувати міграцію брудної промисловості до найменш
розвинених країн?” [7]
Країни Європейського Союзу, очевидно, до категорії менш розвинутих не
відносяться. Які ж тоді у них особливості транспортування, імпорту та експорту
відходів.
Отже, протягом останніх 30 років в ЄС була запроваджена дуже амбітна
політика та законодавство у сфері відходів. При цьому слід відмітити відхід від
традиційного мислення про відходи як небажаного тягаря. Відходи в ЄС тепер
 6

сприймаються як цінний ресурс. Довгострокова мета політики ЄС у сфері

поводження з відходами – перетворити ЄС на суспільство, у якому відходи
максимально переробляються, уникаючи відходів і використовуючи неминучі
відходи як ресурс, де це можливо. Метою є досягнення набагато більш високих
рівнів утилізації та мінімізація видобутку додаткових природних ресурсів.
Підхід ЄС до управління відходами ґрунтується на ієрархії відходів.
Законодавство ЄС встановлює пріоритетний порядок поводження з
відходамию.
Структуру законодавства ЄС у сфері поводження з відходами можна
зобразити наступним чином:
 1. горизонтальне екологічне законодавство (наприклад, директиви,
спрямовані на комплексне запобігання нанесення шкоди навколишньому
природному середовищу та контроль над забрудненням);
 2. законодавство, яке регулює поводження з відходами (Рамкова
директива про відходи та інші директиви та рекомендації);
 3. Тематична стратегія щодо запобігання та перероблення відходів;

 4. Стратегія сталого розвитку ЄС та програми дій з охорони

навколишнього середовища.
Рамковою директивою про відходи є Директива 2008/98/ЄС
Європейського Парламенту та Ради від 19 листопада 2008 року про відходи. Ця
Директива скасувала Директиву 2006/12/ЄС Європейського Парламенту та
Ради від 5 квітня 2006 року про відходи, Директиву про небезпечні відходи
91/689/ЄЕС, та Директиву про відпрацьовані масла 75/439/ЄЕС. Вона
встановлює загальні вимоги щодо поводження з відходами та встановлює
основні визначення у сфері поводження з відходами для ЄС. Рамкова директива
про відходи забезпечує рамки для координації управління відходами в
членських країнах ЄС з метою обмеження утворення відходів та оптимізації
організації поводження з відходами та їх утилізації.
“Відходи” відповідно до статті 3 Рамкової директиви про відходи – це
“будь-яка речовина або об'єкт, який власник викидає, має намір викинути або
 7

який потребує викинути". "Власник відходів" у цьому сенсі є "виробником

відходів або фізичною або юридичною особою, що володіє відходами".
Директива містить також і інші визначення, такі як "збір", "роздільний збір",
"поводження з відходами". Стаття 2 виключає певні речовини, такі як
газоподібні стоки та радіоактивні відходи зі сфери застосування Директиви. В
основному, мова йде про відходи, які регулюються окремими директивами. [8]
Власники відходів повинні поводитися з відходами та розпоряджатися
ними у відповідності з положеннями Рамкової директиви про відходи.
Директива вимагає створення адекватної мережі установок поводження з
відходами з метою запобігання нелегальному поводженню з відходами і надає
власникам відходів можливість діяти у відповідності з ієрархією поводження з
відходами та принципами просторової близькості та самодостатності.
Директива сприяє ефективному використанню ресурсів, вимагає, щоб товари
повторно використовувалися. Відходи розглядаються як сировина для
виробництва.
Держави-члени ЄС повинні регулярно розробляти плани управління
відходами та розробляти програми запобігання утворенню відходів.
Здійснюється контроль за підприємствами, які розпоряджаються відходами та
їх утилізують. Витрати на утилізацію відходів повинен нести власник відходів
(застосування принципу забруднювач платить).
Перелік відходів містить також Рішення 2000/532/ЄС. Це Рішення
встановлює систему класифікації відходів, визначає відмінність між
небезпечними та безпечними відходами. Рішення 2000/532/EC та Додаток III
Рамкової директиви про відходи зараз переглядаються з метою адаптації
класифікації відходів до технічного та наукового прогресу. [9]
У сфері управління відходами було прийнято наступні документи:
 Рекомендації щодо тлумачення формули R1 енергетичної ефективності
для установок спалювання, призначених для переробки твердих
побутових відходів згідно з додатком II до Директиви 2008/98/ЄC про
відходи 150 ;
 8

 Рекомендації щодо оцінки життєвого циклу товарів, включаючи загальні

правила та конкретні рекомендації щодо біологічних відходів та відходів
видобувної промисловості 151 .
 Керівні документи щодо надання дозволів та здійснення перевірок,
практичні керівництва з прикладами найкращих практик 152 ;
 Керівні документи щодо підготовки планів управління відходами 153 ;
 Керівні принципи щодо підготовки програм профілактики відходів 154 ;
 Рішення Комісії щодо визначення цілей утилізації;
 Рекомендації щодо запобігання харчовим відходам; Керівництво по
застосуванню розширеної відповідальності виробника та використанню
економічних інструментів
 Рекомендації щодо використання економічних інструментів та діяльності
управління відходами 155 ;
 Рішення Комісії 2009/337/ЄC;
 Рішення Комісії 2009/335/ЄС;
 Рішення Комісії 2009/360/ЄС.
Також була прийнята низка довідкових документів про найкращі
доступні технології та найкращі практики управління відходами в
різноманітних галузях.
Безпечна утилізація всіх потоків відходів та, зокрема, небезпечних
відходів має регулюватися законодавством. Завдяки глобалізації та збільшенню
кількості відходів також необхідними є міжнародні угоди, спрямовані на
зменшення кількості відходів. Існує необхідність у встановленні спільної
відповідальності держав щодо захисту клімату, ресурсів та навколишнього
природного середовища, оскільки дії, вчинені в одній країні, можуть мати
вплив на навколишнє природне середовище в іншій країні. Наприклад, викиди
метану впливають на світовий клімат, а не тільки на місцевий клімат.
Ключовою метою законодавства ЄС є скорочення полігонів і розширення
відповідальності виробників, які утворюють відходи. Суб'єкти господарювання
згідно законодавства повинні взяти на себе відповідальність за утилізацію
 9

відходів, які виникають в процесі їхньої господарської діяльності, у тому числі

нести фінансові витрати за їх утилізацію. Державичлени ЄС повинні
забезпечити, щоб починаючи з 2030 року всі відходи, придатні для переробки
або повторного використання, не потрапляли на звалище. Такі вимоги
законодавства сприяють збільшенню обсягів переробки відходів і їх повторного
використання.
Понад 90% відходів, що утворюються в ЄС, переробляються в країні, де
вони були утворені. Це відповідає принципу близькості, що лежить в основі
законодавства ЄС щодо відходів, який вимагає поводження з відходами
якомога ближче до місця утворення, щоб уникнути впливу транспортування
відходів на навколишнє середовище та експорту впливу операцій з утилізації
відходів. Висока частка відходів, які переробляються в тій самій країні, де вони
утворюються, є результатом прийняття рішень операторами утилізації відходів
з урахуванням багатьох факторів, таких як нормативні обмеження, економічні
міркування та екологічні проблеми, пов’язані з транспортуванням і переробкою
відходів. Наприклад, обмеження та адміністративний тягар діють щодо
відходів, що перевозяться окремими державами-членами ЄС. Однак важливо
пояснити, що перевезення відходів зрештою блокує не адміністративне
навантаження, пов’язане з правилами утилізації відходів. Натомість це
збільшує час очікування та витрати на доставку, що зрештою зменшує норму
прибутку та/або сповільнює рух ресурсів. Більшість утворених відходів має
низьку внутрішню цінність порівняно з витратами на транспортування на
далекі відстані, а це означає, що оператори не отримають прибутку, якщо вони
будуть відправляти відходи в інші країни.
Проте обсяг і вартість відходів, що перевозяться через кордони в межах
ЄС, є значними. За останні 15 років частка відходів, які продаються через
кордон, а не переробляються в країні, де вони були утворені, зросла, хоча й
повільно. У 2018 році близько 6% від загального обсягу утворених відходів
було перевезено через кордони, але в межах ЄС. Тенденції вказують на те, що
ринки вторинної сировини для перероблених відходів зростають в ЄС. Якщо ці
 10

ринки працюватимуть оптимально, вони можуть стати ідеальним засобом для

збільшення як кількості, так і якості переробки в ЄС. [10]
Дані, надані відповідно до Регламенту ЄС щодо перевезення відходів і
через базу даних Євростату, дозволяють нам зрозуміти, які потоки відходів є
найбільш поширеними. Вони також показують, які країни мають найвищий
рейтинг як країни призначення для вторинної переробки відходів і з точки зору
відправки відходів, а також чи і як варіюються ціни на вторинну переробку
відходів залежно від приймаючої країни-члена ЄС. [11]
Аналіз транспортування відходів у межах ЄС на національному рівні
показує, що деякі держави-члени більше, ніж інші, покладаються на
транспортування своїх відходів, придатних для вторинної переробки, до інших
держав-членів для обробки, тоді як деякі управляють більшою частиною своїх
відходів у межах національних кордонів.
Якщо країна не перевозить багато відходів до інших країн, це може
означати, що країна розробила свою політику поводження з відходами
відповідно до принципу близькості, наприклад, шляхом розвитку власного
потенціалу для обробки всіх типів відходів, які вона створює. Іншим фактором,
який впливає на те, скільки відходів транспортується через кордони, є розмір
країни: загалом, менші країни вважають економічно недоцільним розробку
очисних споруд для всіх відходів і всіх видів обробки, що означає, що деякі
відходи потрібно транспортувати в інше місце. З точки зору прийому відходів,
постійний і великий імпорт певних типів відходів, які можна переробити,
свідчить про те, що країна є конкурентоспроможною за ціною обробки цих
видів відходів. Це може бути результатом інвестицій країни в потужності,
доступності технологій і ноу-хау в країні або таких факторів, як низька робоча
сила.
З іншого боку, постійний експорт малоцінних відходів зазвичай
пов’язаний з експортом забруднюючої діяльності в інші місця. Шляхом
перегляду Постанови про перевезення відходів у 2021 році ЄС в цілому прагне
обмежити експорт відходів до третіх країн до мінімуму, щоб обмежити експорт
 11

екологічних проблем. Однак, дослідження причин експорту чи імпорту відходів

окремими країнами виходить за рамки цього дослідження.
Отже, підсумовуючи, екологічна політика є однією з найбільш важливих і
далекосяжних областей законодавства Європейського Союзу. ЄС є провідним
авторитетом в екологічній сфері. Цей союз держав компетентний діяти у всіх
областях екологічної політики, таких як забруднення повітря і води, питання
змін клімату, управління відходами, регулювання їх експорту та імрорту.
Охорона навколишнього середовища та інновації допомагають створити нові
можливості для бізнесу та зайнятості, які стимулюють подальші інвестиції.
Зелена економіка лежить в основі політики ЄС для забезпечення того, щоб
економічне зростання в Європі було екологічно стійким. Для цього в рамках ЄС
було прийнято широке законодавство не лише у питання транспортування
відходів, але й у інших глобально важливих питаннях. І саме тому ЄС відіграє
ключову роль у сприянні сталому розвитку на глобальному рівні.
 12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Офіційний вісник ЄС C112/1 від 20.12.1973.
2. Офіційний вісник ЄС C46/1 від 17.02.1983.
3. EU Environmental Policy Handbook, EEB.
4. Джерело доступу:
http://ec.europa.eu/environment/newprg/pdf/
Ecoliogic_6EAP_Report_EXECUTIVE%20SUMMARY.pdf
5. Джерело доступу:
http://ec.europa.eu/environment/archives/eap/index.htm
6. THE PACKAGING ORDINANCE AND INTERNATIONAL TRADE, §
1(1) Bundesministerium für Umwelt, Naturschutz und Reaktorsicherheit, June
23,1993 (F.R.G.).
7. Lawrence Summers, confidential World Bank memo, December 12, 1991,
quoted in Nixon, Rob, (2011), Slow Violence and the Environmentalism of the Poor,
Cambridge, MA and London: Harvard University Press, p. 1.
8. Директива Європейського Парламенту і Ради 2008/98/ЄС від 19
листопада 2008 року про відходи та про скасування деяких директив.
Офіційний вебпортал парламенту України. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_029-08#Text (дата звернення:
14.09.2022).
9. Рішення 2000/532/ЄС. Homepage - WECOOP. URL:
https://wecoop.eu/wp-content/uploads/2020/04/Решение-Европейской-Комиссии-
2000532EC.pdf (дата звернення: 14.09.2022).
10. Waste shipment statistics - Statistics Explained. European Commission |
Choose your language | Choisir une langue | Wählen Sie eine Sprache. URL:
https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php?
title=Waste_shipment_statistics (date of access: 14.09.2022).
11. Easy comext. Home - Eurostat. URL:
http://epp.eurostat.ec.europa.eu/newxtweb/ (date of access: 14.09.2022).