НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Податкова система» на тему:
«РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНОГО ОПОДАТКУВАННЯ»

Керівник роботи
к.е.н., доцент Інна ДОЛЖЕНКО

Виконала
студентка 4 курсу 6 групи
економічного факультету
ОП «Фінанси, банківська справа і страхування» Віка ШЕВЧУК

Київ - 2024
 2

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СПРАВЛЯННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО
ПОДАТКУ............................................................................................................... 6
1.1. Стан та розвиток екологічного оподаткування в Україні............................6
1.2. Економічна сутність екологічного податку та його роль в державі...........12
1.3. Механізм справляння екологічного податку................................................15
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ НАДХОДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ПОДАТКУ.............18
2.1. Оцінювання фіскальної та регулюючої ролі справляння екологічного
податку в Україні....................................................................................................18
2.2. Аналіз надходження екологічного податку в України..................................21
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО
ОПОДАТКУВАННЯ..............................................................................................26
3.1. Проблеми та шляхи вдосконалення екологічного оподаткування в
Україні..................................................................................................................... 26
3.2. Зарубіжний досвід у сфері екологічного оподаткування та можливості
його застосування в Україні..................................................................................29
ВИСНОВКИ............................................................................................................ 39
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................................42
ДОДАТКИ.............................................................................................................. 45
 3

ВСТУП

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля,

використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки
розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що
забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на
території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -
катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського
народу є обов'язком держави.
Питання фіскального значення нововведеного екологічного податку
набуває особливої актуальності у контексті катастрофічної нестачі коштів на
природоохоронну сферу в Україні та взагалі складною ситуацією із державним
боргом. Проте, незважаючи на суспільно-політичну та соціально-економічну
кризи, неможливо відволікатися від першочергового завдання будь-яких умов
існування та розвитку - екологізації національної економіки.
Сучасний стан екологічного оподаткування в Україні потребує негайного
його підпорядкування та адаптації до дійсних фінансових потреб сфери
охорони навколишнього природного середовища. Оцінювання фіскального
значення екологічного податку продемонструвало його незначущість в
контексті масштабу екологічних проблем незважаючи на зростання показників
надходжень від його структурних елементів. Саме тому екологічний податок як
інноваційна податкова технологія повинен стати діючим фінансовим
інструментом забезпечення стійкості екологічного розвитку держави.
Питання з екологічного оподаткування розглянуто у працях як
вітчизняних, так і зарубіжних учених, зокрема: З. Варналія, А. Соколовської,
Ю. Іванова.
 4

Предметом дослідження є сукупність фінансово-економічних

відносин, що виникають в процесі справляння екологічних податків в
Україні.
Мета дослідження. Метою дослідження є аналіз науково-теоретичних
положень та розробка практичних рекомендацій у сфері справляння
екологічних податків.
Для реалізації мети були поставлені наступні завдання:
- дослідити розвиток екологічного оподаткування в Україні;
- розкрити економічну сутність екологічного податку та його роль в
державі;
- розглянути механізм справляння екологічного податку;
- дослідити фіскальну та регулюючу роль справляння
екологічних податків;
- проаналізувати надходження екологічного податку в України;
- визначити проблеми та шляхи вдосконалення екологічного
оподаткування в Україні;
- узагальнити основні положення зарубіжного досвіду у сфері
екологічного оподаткування та можливості його застосування в Україні.
Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися
загальноприйняті методи системного і комплексного дослідження: метод
аналізу і синтезу (для визначення системи екологічного оподаткування та її
частин), метод порівняння (для зіставлення фактичних даних звітного та
попередніх років), графічний метод (для визначення сучасних тенденцій за
допомогою результатів дослідження), історичний (для дослідження
еволюційних процесів екологічного оподаткування в Україні), метод логічного
узагальнення (при узагальненні основ формування механізму екологічного
оподаткування в Україні).
Інформаційною базою для дослідження слугували законодавчі і
нормативні акти України з питань оподаткування, статистичні дані про
результати діяльності Державної податкової служби України, зведені
статистичні дані Державної служби статистики України, звіти Міністерства
 5

фінансів України про виконання зведеного бюджету, монографії та наукові

публікації.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку
використаної літератури та додатків.
 6

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СПРАВЛЯННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО
ПОДАТКУ

1.1. Стан та розвиток екологічного оподаткування в Україні

Для з'ясування правової природи екологічного податку необхідно

проаналізувати весь процес становлення цього платежу з початку набуття
нашою державою самостійності й до теперішнього дня. Так, уперше категорія
«екологічний податок» була закріплена в Законі України «Про систему
оподаткування» від 25 червня 1991 року. В якому визначалося, що екологічний
податок сплачують усі підприємства, об'єднання і організації та громадяни, які
завдають шкоди навколишньому природному середовищу та погіршують
якість природних ресурсів.
Екологічний податок справляється за нормативами, встановлюваними
залежно від рівня, обсягів і характеру забруднення навколишнього природного
середовища та погіршення якості природних ресурсів. Екологічний податок
зараховується у позабюджетні фонди охорони навколишнього природного
середовища місцевих Рад народних депутатів [19].
Зміни у цьому законі стосовно екологічного оподаткування відбулися 2
лютого 1994 року. Замість екологічного податку було введено «плату за
забруднення навколишнього природного середовища», що мала статус
загальнодержавного обов’язкового платежу, які встановлювалися Верховною
радою України (на території Республіки Крим встановлювалися Верховною
радою Республіки Крим).
Плата за забруднення навколишнього природного середовища
встановлювалась на основі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин в
навколишнє природне середовище і розміщення відходів промислового,
сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва.
20 березня 1997 року у Законі України «Про систему оподаткування»
плата за забруднення навколишнього природного середовища була
 7

перейменована у «збір за забруднення навколишнього природного

середовища» [18,с.68].
Відповідне перейменування у Законі України «Про охорону
навколишнього природного середовища» відбулося майже через рік – 5 березня
1998 року.
7 травня 1998 року було прийнято Положення про Державний фонд
охорони навколишнього природного середовища48. Державний фонд охорони
навколишнього природного середовища утворюється у складі Державного
бюджету України з метою концентрації коштів і цільового фінансування
природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових
досліджень з цих питань, а також заходів для зниження впливу забруднення
навколишнього природного середовища на здоров'я населення.
Наступні зміни відбулися 18 січня 2000 року у Законі України «Про
охорону навколишнього природного середовища» у зв’язку з економічним
експериментом, а саме: «Збори підприємств, установ, організацій, а також
громадян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне
середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах
лімітів відносяться на витрати виробництва, але не більше 0,15 відсотка
валових витрат для гірничо-металургійних підприємств, які беруть участь в
економічному експерименті, що проводиться з 1 липня 1999 року до 1 січня
2002 року, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в
розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян» [19].
Закінчення експерименту у 2002 році було відображено шляхом
видалення цих частин відповідних статей у Законі України «Про охорону
навколишнього природного середовища».
З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, яким
було введено екологічний податок, визначено об’єкти оподаткування, ставки та
інші аспекти справляння податку.
Об’єкт оподаткування дещо змінювався та уточнювався – від викидів і
скидів забруднюючих речовин у природнє середовище та розміщення відходів
 8

до чіткого виділення п’яти об’єктів оподаткування у сучасних умовах, які

включають утворення радіоактивних відходів та вироблення електричної
енергії атомними електростанціями [5].
За цей період змінювалися також інші умови оподаткування: розміри
лімітів та нормативів, ставки податку, порядок і органи їх встановлення,
спрямування та використання коштів від сплати екологічного податку тощо.
Основні тенденції розвитку екологічного оподаткування на мікрорівні –
поступове ускладнення адміністрування податку, зміна дозвільної та
ліцензійної системи. Ставки екологічного податку протягом усього періоду
його існування постійно зростають. Наприклад, за даними офісу великих
платників податків Державної фіскальної служби України з 1 січня 2018 року
ставки екологічного податку збільшені на 11,2 % порівняно з діючими у 2017
році
На макрорівні важливим аспектом у сфері екологічного оподаткування є
розподіл коштів між рівнями бюджетної системи та напрями їх витрачання.
Протягом усього періоду існування екологічного податку та попередніх
плати і збору за забруднення навколишнього природного середовища постійно
змінювалися розподілу надходжень податку між бюджетами та нормативно-
правова база, яка їх визначає. У цілому, існувала тенденція до децентралізації
надходжень екологічного податку з постійними намаганнями централізувати
такі кошти.
Наприклад, до 2009 року 70% надходжень від екологічного
оподаткування
спрямовувалося до місцевих бюджетів, проте у 2006 та 2007 роках Законом
України «Про державний бюджет» на відповідний рік встановлювалися інші
пропорції розподілу цих коштів: 65% коштів спрямовується до Державного
бюджету України замість 30%, визначених екологічним законодавством. У
2008 році такі зміни були визнані неконституційними [20].
Також важлива у цьому контексті подія відбулася у 2009 році – збір за
забруднення навколишнього природного середовища встановлюється також за
 9

утворення та тимчасове зберігання радіоактивних відходів, і ця частина коштів

спрямовується до Державного бюджету України повністю при незмінних
пропорціях спрямування решти коштів від збору.
Не менш важливим є визначення фондів бюджетів, до яких
спрямовувалися кошти від екологічного оподаткування, де теж відбувалися
значні зміни від утворення позабюджетних фондів, з яким кошти потім могли
витрачатися лише на природоохоронні заходи (до 1998 року) до спрямування
цих надходжень до бюджету.
Особливість спеціального фонду бюджетів полягає у тому, що кошти з
них можуть бути витрачені лише на конкретні визначені цілі. Спрямування
коштів від сплати екологічного податку до загального фонду бюджетів
суперечить природі цього податку – кошти не спрямовуються на компенсацію
нанесеній природному середовищу шкоді, а надходять до бюджету без
подальшого цільового призначення.
З 1998 року кошти від екологічного оподаткування направлялися до
Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у складі
державного бюджету і відповідні фонди місцевих бюджетів.
У 2009 році з’являється Державний фонд поводження з радіоактивними
відходами у складі державного бюджету, до якого спрямовується повністю
частина коштів від сплати збору за забруднення навколишнього природного
середовища, що стосується утворення та тимчасового зберігання радіоактивних
відходів.
З прийняттям Податкового та пізніше Бюджетного кодексу спрямування
коштів від екологічного оподаткування постійно змінювалось. Така
нестабільність стосувалася пропорцій розподілу надходжень між бюджетами,
фондів бюджетів, а також невідповідністю між відповідними положеннями
кодексів та фактичного розподілу коштів, яке відбувалося відповідно до Закону
України «Про державний бюджет» на відповідний рік.
У 2011 - 2013 роках надходження від екологічного оподаткування
зараховувались до спеціального фонду бюджетів, у 2014 році за рахунок змін,
 10

внесених Законом Україна «Про Державний бюджет України на 2014 рік»

частина коштів була спрямована до загального фонду Державного бюджету,
що суперечило нормам Бюджетного кодексу [20].
Варто зазначити, що коли подібні зміни були прийняті у 2006-2008 роках,
вони були визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду, а у
2014 році подібного рішення не було.
У 2015 році була безпрецедентна ситуація з розподілу надходжень
екологічного податку: усі кошті (крім частини, що стосується радіоактивних
відходів) спрямовувалися до загального фонду Державного та місцевих
бюджетів, отже екологічний податок повністю втратив компенсаційну роль.
У 2016 році були змінені пропорції розподілу та фонди спрямування
коштів від сплати екологічного податку. У 2017 та 2018 змінювалися пропорції
розподілу, при чому, Законом України «Про державний бюджет України на
2018 рік» знову передбачено такий розподіл коштів від екологічного податку,
що стягується за утворення та тимчасове зберігання радіоактивних відходів, що
суперечить Бюджетному кодексу (змість спрямування повної суми до
спеціального фонду, кошти розподіляються між спеціальним та загальним
фондами державного бюджету 50/50%) [19].
Платники екологічного податку сплачують у 2019 році (у т. ч. за IV
квартал 2018 року) суми екологічного податку, що справляється за викиди,
крім викидів двоокису вуглецю в атмосферне повітря, скиди забруднюючих
речовин та розміщення відходів до місцевих бюджетів, відкритих в органах,
що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів,
забезпечують розподіл зарахованих коштів на вищевказані коди бюджетної
класифікації у співвідношенні, визначеному Бюджетним кодексом України:
- 45 % екологічного податку - до загального фонду Державного
бюджету України (крім екологічного податку, що справляється за викиди в
атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення,
який зараховується до загального фонду державного бюджету у повному
 11

обсязі; екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних

відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання
радіоактивних відходів їх виробниками понад встановлений особливими
умовами ліцензії строк, який зараховується до спеціального фонду державного
бюджету у повному обсязі);
- 55 % - до спеціального фонду місцевих бюджетів (крім екологічного
податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів), у тому числі:
- до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об’єднаних
територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним
планом формування територій громад, - 25 %;
- обласних бюджетів - 30 %;
- бюджету міста Києва - 55 % [1].
Таким чином слід відзначити, що одним з основних принципів охорони
навколишнього природного середовища в Україні є встановлення екологічного
податку. Він виступає, з одного боку, необхідним підгрунтям для забезпечення
стабільності бюджетних доходів, а з іншого – стимулюванням як приватних
власників природних ресурсів, так і природокористувачів до їх раціонального
використання.

1.2. Економічна сутність екологічного податку та його роль в

державі

Сьогодні екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як

кризову, що проявляється у нагромадженні дуже шкідливих відходів
виробництва, забрудненні повітря, підземних та поверхневих вод, земель.
Одним із інструментів охорони навколишнього середовища є
екологічний податок.
Відповідно до Податкового кодексу України екологічний податок – це
загальнодержавний обов’язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів
 12

викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об’єкти забруднювальних

речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що
тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених
радіоактивних відходів та фактичного обсягу радіоактивних відходів [5].
Екологічний податок справляється за такі види порушення природного
середовища, як:
– викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря стаціонарними
джерелами забруднення. Найбільше стаціонарних джерел забруднення
знаходиться на підприємствах металургійної, добувної, енергетичної,
нафтохімічної, будівельної та комунальних галузей;
– скиди забруднювальних речовин безпосередньо у водні об’єкти.
Шкідливі компоненти у водне середовище також попадають як зі стаціонарних,
так і з пересувних джерел забруднення. Основними забруднювачами вод є
комунальне господарство, морський та річковий транспорт, хімічні та
нафтохімічні підприємства, енергетика;
– розміщення відходів. Найбільш шкідливими відходами є продукти
переробки атомних електричних станцій. Небезпечні відходи супроводжують
лакофарбові та гальванічні процеси. Значні обсяги відходів утворюються під
час видобування вугілля, виробництва хімічних добрив та в побуті;
– утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);
– тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад
установлений особливими умовами ліцензії строк [5].
Із визначення зрозуміло, що метою податку є зниження обсягів викидів у
навколишнє середовище шляхом штрафних санкцій або ж мобілізація коштів
до бюджетів різних рівнів з метою фінансування витрат на охорону та
раціональне використання природних ресурсів.
Цілі екологічного оподаткування:
1. Превентивний спосіб захисту навколишнього середовища:
стимулювання інвестування у природоохоронні заходи, а саме застосовування
 13

платниками податку природо зберігаючих технологій, зменшення викидів,

забруднення та відходів, що становлять загрозу навколишньому середовищу.
Для дієвості цього механізму, ставки податку повинні бути такими, щоб
підприємствам було вигідніше модернізувати виробництво, ніж сплачувати
податок. Наприклад, встановлення ставки екологічного податку вище за ставки
кредитування для модернізації виробництва.
2. Джерело фінансових ресурсів для фінансування заходів по охороні
та відновленню навколишнього середовища.
3. Фіскальні цілі: використання коштів від сплати екологічного податку
для поповнення доходів державного бюджету [1].
Держава зацікавлена у тому, щоб обсяги сплаченого екологічного
податку збільшувались, оскільки податок є одним з джерел доходів бюджетів.
При цьому, ціллю державної екологічної політики є зменшення забруднення
навколишнього природного середовища. Для держави також важливо зберегти
рівень ділової активності, отже зміни у екологічному оподаткуванні не повинні
спричинити припинення або скорочення діяльності суб’єктів господарювання.
Підприємства, які є забруднювачами навколишнього природного
середовища, у першу чергу, зацікавлені у зменшенні витрат на сплату
екологічного податку та лібералізації умов, що пов’язані з забрудненнями –
спрощення отримання дозволів та ліцензій, збільшення нормативів тощо.
Модернізація підприємств може бути інтересом суб’єкта господарювання за
умови економічної ефективності цього процесу.
Інтересом суспільства є покращення навколишнього природного
середовища у країні в цілому і особливо на території проживання відповідної
громади. При цьому для суспільства важливо, щоб не відбулося підвищення
цін і тарифів, а також, щоб підприємства не скорочували робочі місця.
Отже, умови екологічного оподаткування пов’язані не лише з
екологічною
 14

ситуацією та фіскальною системою, а й енергетичною та промисловою

безпекою, ціновою та кредитною політикою, ринком праці, діловою
активністю, міжнародними зобов’язаннями країни тощо.

1.3. Механізм справляння екологічного податку

Платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні

особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні
установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні
представництва нерезидентів під час провадження діяльності яких на території
України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської)
економічної зони здійснюються:
1. викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними
джерелами забруднення;
2. скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;
3. розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як
вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах)
суб'єктів господарювання);
4. утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);
5. тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад
установлений особливими умовами ліцензії строк [5].
Не є платниками податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи
вже накопичені) суб'єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії.
Не є платниками податку за розміщення відходів суб'єкти господарювання,
які розміщують на власних територіях (об'єктах) виключно відходи як
вторинну сировину.
Об'єктом та базою оподаткування є:
1. обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне
повітря стаціонарними джерелами;
 15

2. обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо

у водні об'єкти;
3. обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів
(класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних
територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання;
4. обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок
діяльності суб'єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх
виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;
5. обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями
ядерних установок (атомних електростанцій) [5].
Ставки податку залежить від рівня шкідливості забруднюючих речовин, а
також від відстані до населеного пункту джерела забруднення.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.
Платники зобов’язані самостійно визначати суму податку окремо за кожним
видом забруднення або за кожним видом забруднюючих речовин. Платники
податку складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку,
подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім
календарним днем податкового (звітного) кварталу, до контролюючих органів
та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім
днем граничного строку подання податкової декларації.
У 2023 році подати декларацію необхідно:
за І квартал 2023 р. – 10.05.2023 р.;
за ІІ квартал 2023 р. – 09.08.2023
р.;
за ІІІ квартал 2023 р. – 11.11.2019 р. (граничний день – 09.11.2023 р.,
субота);
за IV квартал 2023 р. – 10.01.2024 р. (граничний день – 09.01.2024 р.,
неділя).
Платники податку перераховують суми податку, що справляється за
викиди, скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів, одним
платіжним дорученням на рахунки, відкриті в органах, що здійснюють
 16

казначейське обслуговування бюджетних коштів, які забезпечують розподіл

цих коштів.
Якщо платник екологічного податку не планує здійснювати викиди,
скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних
відходів, то він повинен повідомити про це орган ДПС за місцем розташування
джерел забруднення шляхом заяви довільної форми про відсутність об’єкта
оподаткування екологічним податком у звітному році. Це звільняє його від
необхідності подання декларації з екологічного податку. Заяву треба було
встигнути подати до закінчення строку подавання декларації за І квартал 2023
р.. Якщо платник податку цього не зробив, то він зобов’язаний подавати
декларацію.
Контролюючі органи залучають органи державного нагляду у сфері
охорони навколишнього природного середовища для перевірки правильності
визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними
джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.
Контролюючі органи залучають за попереднім погодженням працівників
органу державної санітарно-епідеміологічної служби та органу державного
регулювання ядерної та радіаційної безпеки для перевірки правильності
визначення платниками фактичних обсягів радіоактивних відходів.
 17

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ НАДХОДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ПОДАТКУ

2.1. Оцінювання фіскальної та регулюючої ролі справляння

екологічного податку в Україні

На сьогодні проблема охoрoни навколишнього природного середовища і

раціонального викoристання природних ресурсів переросла в одну з
найважливіших глoбальних проблем сучасності. Від неї залежить основа
існування людськoго суспільства. Цілком очевидно, що її вирішення можливе
лише за умови oб'єднання зусиль міжнародного співтовариства, коли охорона
навколишньогo природного середовища стане однією з найважливіших
функцій усіх без винятку держав.
Система оподаткування господарської діяльності, пов'язаної з
експлуатацією природних ресурсів, покликана виконувати дві ключові функції
- фіскальну та стимулюючу. Система стимулювання спрямована на
екологізацію всіх стадій відтворення, а тому і на підвищення ефективності
суспільного виробництва.
Оскільки, у структурі державного механізму, економічне стимулювання
природоохоронної діяльності включає два аспекти - зацікавленість і
відповідальність, воно має створити умови, за яких економічно вигідно
дотримуватися встановлених екологічних регламентацій і обмежень, не
зменшуючи свободи підприємств.
Розглянемо динаміку сплати екологічних платежів в Україні (рис. 2.1).
Проаналізувавши отримані результати, можна побачити, що, хоча з
кожним роком надходження екологічних платежів збільшуються, їх частка у
податкових надходженнях Зведеного бюджету України зменшується. Це
свідчить про низьку швидкість приросту надходжень від даних податків. За
період з 2017 по 2021 р. найшвидший приріст надходжень мали ПДВ (2017 р. –
 18

181,7 млрд грн; 2021 р. – 434 млрд грн) та ПДФО (2017 р. – 72,2 млрд грн; 2021
р. – 185,7 млрд грн) [20].

Рис. 2.1. Динаміка надходжень екологічних платежів у податкових

надходженнях Зведеного бюджету України, 2017-2021 рр.

Фіскальна ефективність екологічних платежів повинна ототожнюватись

із питомою вагою податку в макроекономічних показниках, таких як доходи
зведеного бюджету, розмір ВВП, тощо.
Із даних, помітно, що за аналізований період з 2017 р. по 2021 р. питома
вага екологічних платежів кардинально не змінювалась. Хоча сума надходжень
має позитивну тенденцію, у складі ВВП та доходах Зведеного бюджету
України з 2019 рр. їх доля скорочується.
Частка екологічних податків у складі ВВП (приблизно 3,5%) та Зведеного
бюджету (приблизно 9,5%) в Україні залишається дуже низькою, тоді як в
таких країнах Західної Європи, як Словенія, Болгарія, Хорватія та Латвія,
показник питомої ваги цих податків у складі ВВП сягає більше 10%. Це
свідчить про низьку фіскальну ефективність податків та недостатньо приділену
увагу до стягнення цих податків та до екологічних проблем в цілому [16].
Для того, щоб проаналізувати темп росту екологічних платежів у період з
2017 по 2021 рр., розглянемо рис. 2.2.
 19

Рис. 2.2. Динаміка темпу росту екологічних платежів в Україні

за 2017-2021 рр.,%

Високий відсоток темпу росту у 2020 році зумовлений значним

підвищенням суми надходжень плати за землю у складі природно-ресурсних
платежів. У 2020 р. порівняно з 2019 р. надходження від цього податку
збільшилися на 8,5 млрд. грн. або 57,43 % і склали 23,3 млрд. грн.. Одним із
чинників такого збільшення було введення нових коефіцієнтів нормативної
грошової оцінки земель.
Що стосується % виконання плану, за аналізований період план був
виконаний лише у 2021 році. С 2017 по 2020 роки план не виконувався за
рахунок недостатніх надходжень рентної плати рис. 2.3).

Рис. 2.3. Динаміка % виконання плану надходжень екологічних податків

до Зведеного бюджет України за 2017-2021 рр.,%

Розглянемо, як надходили екологічні платежі до доходів Державного

бюджету та місцевих бюджетів України (рис. 2.4).
 20

Рис. 2.4. Динаміка надходження екологічних платежів до Державного

бюджету України та місцеві бюджети України
за 2017-2021 рр., млрд.грн.

Проаналізувавши доходи Державного бюджету Україні у сфері

екологічних платежів, можна зробити висновки, що найбільші надходження
були у 2017 та 2018 роках, а найнижчі у 2019 та 2020 роках.
Як можна побачити найбільші надходження від екологічного податку до
місцевих бюджетів були у 2020 та 2021 роках, а найнижчі у 2017 та 2018 роках.

2.2. Аналіз надходження екологічного податку в України

Постійне збільшення надходжень від екологічного податку може бути

пояснене зростанням ставок екологічного податку, які збільшувалися постійно
протягом усього періоду існування податку. На рис. 2.5 можна побачити
динаміку питомої ваги екологічного податку в складі сукупних податкових
надходжень та ВВП України в період 2017-2021 рр.
 21

Рис. 2.5. Динаміка питомої ваги екологічного податку у складі сукупних

податкових надходжень та ВВП в Україні за 2017-2021 рр., %

Проведений аналіз показників свідчить про низьку фіскальну

ефективність екологічного податку. Звичайно, з кожним роком сума
надходжень збільшується, але у розрізі як ВВП, так і сукупних податкових
надходжень, частка залишається низькою. У країнах ЄС питома вага цього
податку значно більша. Наприклад, в таких країнах, як Хорватія, Данія та
Нідерланди, екологічний податок складає близько 5-6%, коли в Україні ця
частка с кожним роком зменшується. Максимальне значення середнього
показника екологічного податку у складі ВВП відзначено у таких країнах, як
Мальта, Кіпр, Данія та Болгарія. В цих країнах показник складає приблизно 10-
11%. Питома вага в Україні ж знаходиться на рівні 0,2-0,3% [6].
Екологічний податок з моменту його введення розподілявся між рівнями
бюджетної системи, відповідно до законодавства, частина екологічного податку
(крім того, що стосується радіовідходів) розподіляється між місцевими та
державним бюджетом, а екологічний податок, що стосується радіовідходів,
повністю спрямовується до державного бюджету.
Надходження екологічного податку до Державного бюджету України не
має чіткої тенденції, як і надходження до місцевих бюджетів.
Це пояснюється зміною пропорцій розподілу цих коштів. Централізація
коштів від екологічного податку відбулася у 2013-2014 роках. З 2015 року у
зв’язку з проведенням реформи міжбюджетних відносин було збільшено
 22

частину екологічного податку (крім частини по радіовідходам), яка

залишається у розпорядженні місцевих бюджетів (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Динаміка змін у законодавстві стосовно частки екологічного

податку, крім частини, що стосується радіовідходів, в Державному
та місцевих бюджетах України за 2017-2021 рр., %

Основними забруднювачами атмосферного повітря є переробна

промисловість та постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого
повітря (33-43%). Водні об’єкти ж забруднюються в більшості
електроенергетичною галуззю та сільським господарством (30-40%). Обсяг
забруднюючих речовин, які викидаються у атмосферне повітря стаціонарними
джерелами у цілому має тенденцію до зниження, проте зважаючи на динаміку
кількості підприємств, які здійснюють такі викиди (крім різкого підвищення у
2016 році), це відбувається більшою мірою за рахунок зменшення ділової
активності, а не модернізації виробництва та впровадження екологічних
технологій [3].
Порівнюючи області України, за період існування екологічного податку
найбільші обсяги його надходжень були у Дніпропетровській, Донецькій та
Запорізькій областях, найменші надходження екологічного податку у
Чернівецькій, Тернопільській та Волинській областях.
 23

При аналізі фіскальної функції екологічного податку важливим є частка

його у сукупних доходах бюджету та податкових доходах. Так, кошти від
сплати екологічного податку становлять лише 0,5 – 1,3% податкових
надходжень зведеного бюджету. У Державному бюджеті України частка
екологічного податку у податкових надходженнях коливається у межах 0,3 -
1,2%, у місцевих бюджетах у сукупності – менша 3%. У розрізі областей частка
екологічного податку у податкових надходженнях коливається від 0,2% до
15,6%. Важливим для формування податкових надходжень екологічний
податок є у Житомирській, Донецькій, Луганській та Івано-Франківській
областях [20].
У цілому у доходах зведеного бюджету екологічний податок займає
зовсім незначну частину – від 0,4% до 1 %. У доходах Державного бюджету
частка екологічного податку коливається від 0,2% до 1%, а у сукупних доходах
місцевих бюджетів – до 2%.
Серед усіх областей останніми роками найбільшу частку у доходах
бюджетів екологічний податок займає у Житомирській (11 – 16%), Донецькій
(3
– 12%), Луганській (2 – 9%) та Івано-Франківській (4 – 7%) областях.
Проте більшість місцевих бюджетів дотаційні, у бюджетах більшості
областей більше 50% доходів складають трансферти з державного бюджету. До
2015 року менше 50% доходів складали трансферти у Дніпропетровській,
Донецькій, Запорізькій, Полтавській та Харківській областях. Екологічний
податок у доходах бюджетів областей (з урахуванням трансфертів) складає
75незначні суми (менше 1%) у всіх областях, крім 5 областей з найбільшими
обсягами надходжень цього податку.
Міністерство фінансів розкриває інформацію про видатки місцевих
бюджетів на охорону навколишнього природного середовища у розрізі
областей за тимчасовою класифікацією видатків, що не дає змогу порівняти
реальний обсяг коштів, виділений на цю сферу в області. За тимчасовою
класифікацією видатки на охорону навколишнього природного середовища та
ядерну безпеку у 2021році найбільшими були у Дніпропетровській, Львівській,
 24

Одеській та Полтавській областях, найменшими – у Херсонській,

Хмельницькій, Тернопільській, Чернігівській та Сумській.
 25

РОЗДІЛ 3
НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО
ОПОДАТКУВАННЯ

3.1. Проблеми та шляхи вдосконалення екологічного оподаткування

в Україні

Екологія є, напевно, однією зі сфер, якій в Україні не приділяється

достатньо уваги, хоча наслідки Чорнобильської катастрофи мали б навчити
країну тому, що екологічне питання має стати одним із пріоритетних.
Наслідком цього стало стрімке збільшення кількості онкохворих в Україні,
кількість яких перевищила вже мільйон жителів [3].
Якщо поглянути на регіональний аспект, то перші три місця за викидами
забруднюючих речовин в атмосферне повітря займають Дніпропетровська,
Івано-Франківська та Запорізька області, а серед міст України – Дніпро, Одеса,
Краматорськ.
Першопричинами екологічних проблем України є: успадкована
структура економіки з переважаючою часткою ресурсо- та енергоємних
галузей, негативний вплив якої був посилений переходом до ринкових умов;
зношеність основних фондів промислової і транспортної інфраструктури;
існуюча система державного управління у сфері охорони навколишнього
природного середовища, регулювання використання природних ресурсів,
відсутність чіткого розмежування природоохоронних та господарських
функцій; недостатня сформованість інститутів громадянського суспільства;
недостатнє розуміння в суспільстві пріоритетів збереження навколишнього
природного середовища та переваг сталого розвитку; недотримання
природоохоронного законодавства. У зв’язку з такою ситуацією Міністерством
Екології та природних ресурсів України прийнято Стратегію Державної
екологічної політики України на період до 2020 року, яка передбачає
екологізацію податкової системи. Ця стратегія спрямована на наступні сфери:
 26

- захист атмосферного повітря (за даними державної статистичної

звітності 2012 року, основними забруднювачами атмосферного повітря є
підприємства переробної і добувної промисловості та підприємства електро- і
теплоенергетики (відповідно 31 і 21 та 40 % загального обсягу викидів
забруднюючих речовин, що надходять в атмосферне повітря від стаціонарних
джерел забруднення). Викиди забруднюючих речовин пересувними джерелами
становлять 39 відсотків загальної кількості викидів забруднюючих речовин в
атмосферне повітря. Викиди забруднюючих речовин автомобільним
транспортом становлять 91 % забруднюючих речовин, що викидаються
пересувними джерелами;
- охорона вод (водокористування в Україні здійснюється переважно
нераціонально, непродуктивні витрати води збільшуються, об’єм придатних до
використання водних ресурсів внаслідок забруднення і виснаження
зменшується. Практично всі поверхневі водні джерела і ґрунтові води
забруднені. Основні речовини, які призводять до забруднення, — сполуки
азоту та фосфору, органічні речовини, що піддаються легкому окисленню,
отрутохімікати, нафтопродукти, важкі метали, феноли. Інтенсивна
евтрофікація внутрішніх водойм призводить до погіршення стану Чорного та
Азовського морів. За рівнем раціонального використання водних ресурсів та
якості води Україна, за даними ЮНЕСКО, серед 122 країн світу посідає 95
місце;
- охорона земель та ґрунтів Стан земельних ресурсів України близький до
критичного. За період проведення земельної реформи значна кількість проблем
у сфері земельних відносин не лише не розв’язана, а й загострилася. Серед
земель України найбільшу територію займають землі сільськогосподарського
призначення (71 відсоток), 78 відсотків з яких є ріллею. На всій території
поширені процеси деградації земель, серед яких найбільш масштабними є
ерозія (близько 57,5 відсотка території), забруднення (близько 20 відсотків),
підтоплення (близько 12 відсотків території). Зменшується вміст поживних
речовин у ґрунтах, а щорічні втрати гумусу становлять 0,65 тонни на 1 гектар
[3].
 27

Сучасних умовах екологічне оподаткування виступає одним із

найважливіших елементів регулювання стану навколишнього природного
середовища. Однак діюча система екологічного оподаткування в Україні є не
ефективною, про що свідчать залежність обсягу надходжень екологічного
податку, передусім від економічних циклів, а не від чинного податкового
законодавства; зменшення витрат суб’єктів господарювання на інновації (у
тому числі пов’язані з екологією); нераціональний розподіл сум екологічного
податку.
У країнах ЄС є такі види екологічного податку, існування яких не
передбачено чинним законодавством України, які дійсно стимулюють суб’єктів
господарювання до зменшення викидів забруднюючих речовин.
Характерною рисою екологічної політики європейських країн є
застосування комплексу інструментів впливу на суб’єктів господарювання для
забезпечення екологічної безпеки всередині країни. Основними з таких
інструментів впливу на суб’єктів господарювання є:
– встановлення високих штрафів за понадлімітне забруднення
навколишнього природного середовища за порушення правил поводження з
відходами;
– надання субсидій приватним фірмам на забезпечення екологічно
безпечного виробництва;
– надання низько відсоткових кредитів на впровадження екологічно
чистого процесу виробництва;
– застосування прискореної амортизації, що дає змогу більш швидкими
темпами оновлювати основні засоби;
– впровадження пільгових ставок або загалом звільнення від ПДВ
операцій із продажу екологічної техніки;
– впровадження пільгового режиму оподаткування нерухомості для
природозахисних споруд [14].
З урахуванням досвіду європейських країн щодо екологічного
оподаткування пропонуються такі рекомендації (додаток А).
 28

Також для вдосконалення чинної системи екологічного оподаткування

необхідно запровадити: екологічне оподаткування готової продукції,
наприклад, енергоносіїв, холодильників, акумуляторних батарей та
пакетувальних матеріалів; екологічний акцизний збір на екологічно шкідливі у
виробництві та споживанні товари; штрафи за екологічні правопорушення;
пільгове кредитування (шляхом зниження відсотка за користування кредитом
або безвідсоткове надання кредитних ресурсів); використання стимулятивних
цін та надбавок за екологічно чисту продукцію; пільгове оподаткування
підприємств, які здійснюють екологічний аудит з подальшими інвестиціями у
природоохоронні заходи та впровадження ресурсоощадних та безвідходних
технологій.
Наведені напрями вдосконалення екологічного податку мають дати змогу
вирішити наявні проблеми щодо неефективності екологічного оподаткування,
що, своєю чергою, сприятиме покращенню екологічної ситуації та
економічному становищу країни шляхом підвищення експортного потенціалу
країни.

3.2. Зарубіжний досвід у сфері екологічного оподаткування та

можливості його застосування в Україні

Екологічне оподаткування – один із найважливіших стимулів

раціонального природокористування. Основна ідея введення екологічних
податків полягає у встановленні прямої залежності між розміром податкових
відрахувань та ступенем негативного впливу на навколишнє природне
середовище й природні ресурси в результаті діяльності суб’єктів
господарювання.
Необхідність їх застосування підтверджена Програмою дій
Європейського Союзу з охорони навколишнього природного середовища (1973
р.), що пов’язана з реалізацією принципу «забруднювач платить». Наступним
 29

етапом у розвитку екологічного оподаткування є ідея подвійного виграшу (win-

winsituation). Вона полягає в економічному стимулюванні охорони довкілля та
раціональному природокористуванні за допомогою введення екологічних
податків з одночасним зниженням податкового навантаження на інші об’єкти
оподаткування [5].
Нова європейська стратегія економічного розвитку «Європа 2020:
стратегія розумного, стійкого і всеосяжного зростання» значну увагу приділяє
втіленню в життя ідеї більш раціонального використання природних ресурсів,
покращенню екологічної ситуації, розробці нових екологічно чистих
технологій.
Згідно з єдиною екологічною стратегією, яка розрахована до 2020 р. і дістала
назву «Стратегія 20–20–20», планується на 20 % скоротити викиди парникових
газів (від рівня 1990 р.), довести до 20 % частку виробництва енергії за рахунок
відновлювальних джерел енергії, а загальні енерговитрати країн – членів ЄС
мають скоротитися на 20 % [3]. У країнах – членах ЄС поширеними
екологічними податками є енергетичні податки (Австрія, Великобританія,
Італія, Нідерланди, Словенія, Швеція). Це податки на споживання електрики,
вугілля, природного газу та палива; податок на мінеральне паливо (Австрія,
Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург,
Нідерланди, Німеччина, Словаччина, Франція) [16, с.56].
Директорат із податків і митних зборів Європейської комісії розподілив
екологічні податки на сім груп за сферами використання:
– енергетичні податки (на моторне паливо, енергетичне паливо,
електроенергію);
– транспортні податки (на пройдені кілометри, щорічний податок із
власників, акцизи при купівлі
автомобіля);
– плата за забруднення (емісія забруднювальних речовин в атмосферу й
викиди у водні басейни);
– плата за розміщення відходів на звалищах та їх переробку;
 30

– податки на викиди речовин, що призводять до глобальних змін

(руйнування озонового шару);
– податок на шумовий вплив;
– плата за використання природних ресурсів.
Найбільш поширеними в країнах Європи є транспортні та енергетичні
податки. Так, енергетичні податки складають 72 % від загальної величини
екологічних податків у ЄС, а транспортні податки – 23 %.
За основними цілями використання отриманих доходів екологічні
податки поділяють на такі види: стимуляційні податки (стимулювання
екологічної поведінки природокористувачів); збори на покриття затрат (затрат
на відновлення екології та моніторинг і контроль стану довкілля; податки, що
підвищують доходи (поповнення державного бюджету) [5].
Розбіжності в структурі й методах застосування національних
екологічних податків є важливим чинником для розробки заходів гармонізації
екологічних податків країн-членів ЄС. У додатку Б вміщено інформацію щодо
основних видів екологічних податків та зборів, які застосовуються деякими
державами ЄС.
Щодо України, то проблеми екологічного оподаткування ніколи не були
в центрі уваги вітчизняної податкової нормо творчості. Модель обкладення
платежами діяльності, яка прямо експлуатує ті чи інші ресурси навколишнього
природного середовища, по суті, не змінювалася ще з кінця минулого століття.
За даними Звіту про виконання Зведеного бюджету України за 2017 р.,
надходження від екологічного податку до бюджетів усіх рівнів склали 4,7 млрд
грн. Це ніщо навіть у структурі лише податкових надходжень (яких понад 800
млрд грн). Краща ситуація з рентною платою за використання природних
ресурсів, але й там 45 млрд грн (із 51 млрд грн) надходжень забезпечує плата за
видобування корисних копалин.
На сумну ситуацію з екологічним податком в Україні нещодавно вказала
Рахункова палата у Звіті про результати аудиту ефективності виконання
повноважень органами державної влади в частині контролю за повнотою й
 31

своєчасністю надходження екологічного податку з викидів в атмосферне

повітря та скидів у водні об’єкти [6].
Тож для України, яка позиціонує себе як держава, орієнтована на
європейські цінності, закономірним буде переймати напрацювання в
зазначеному напрямі більш досвідчених «колег». Зарубіжні країни
використовують екологічні податки для стимулювання інвестиційно-
інноваційної діяльності у сфері охорони навколишнього природного
середовища. Наприклад, у Швеції та Великобританії деякі екологічні податки
запроваджуються з визначення прямого обов’язку з боку держави
спрямовувати доходи від екологічних податків на скорочення податків на
доходи фізичних осіб та податків на фонд заробітної плати [16, с. 60].
Досвід країн ЄС свідчить про те, що причини дієвості екологічних
податків за забруднення в державах ЄС полягають у високих ставках, які
спрямовані на те, щоб підприємствам було вигідніше вживати заходи з охорони
довкілля, а не забруднювати його. Головна особливість податкового еколого-
економічного інструментарію полягає в тому, що зібрані таким способом
кошти надходять на бюджетні рахунки відповідного рівня (державного чи
місцевого) і використовуються на фінансування екологічних проблем та
відшкодування збитків [17].
Щодо ситуації в Україні, то суми видатків зведеного бюджету України на
охорону навколишнього природного середовища повинні відповідати
податковим надходженням з екологічного податку в регіонах України, оскільки
в протилежному випадку можна стверджувати про необґрунтованість розміру
ставок екологічного податку, а саме про їх заниження в певних регіонах,
оскільки їх розмір не забезпечує дохідну частину відповідних бюджетів на
достатньому рівні для виконання покладених на них завдань. Оскільки розмір
сплаченого екологічного податку є прямим відображенням завданої шкоди
навколишньому природному середовищу, а впровадження цього податку
покликане покращити та відновити екологічний складник, то теоретично сума
бюджетних витрат на таке відновлення не повинна бути меншою за сплачену
на
 32

цій території суму екологічного податку. Світовий досвід екологічного

регулювання показує, що для захисту інтересів громадян і національних
виробників світова спільнота намагається скоординувати свої дії у сфері
екологічного оподаткування. Нині в державах – членах ОЕСР і ЄС широко
застосовують понад 520 різновидів екологічних податків, які стимулюють
суб’єктів господарювання зменшувати викиди забруднювальних речовин [16].
Важливо зазначити, що особливістю екологічного оподаткування є те, що
екологічний прогрес досягається з найменшими втратами для економіки,
порівняно з іншими інструментами регулювання. Використання цінових
стимулів за допомогою оподаткування «шкідливого виробництва» більш
високими податками, порівняно з «екологічно чистими» альтернативами, має
більш гнучку реакцію виробників і споживачів. Податки стимулюють зміну
поведінки за рахунок системи стимулювання, а не примусу [6].
Головною особливістю екологічної політики країн ЄС є те, що вона
спрямована на попередження виникнення забруднення навколишнього
середовища за допомогою проведення екологічної оцінки, таких видів:
екологічна оцінка впливу на навколишнє середовище й екологічна оцінка
стратегічних планів і програм розвитку.
Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) являє собою
процедуру оцінки ймовірних наслідків промислової діяльності для
навколишнього середовища й здоров’я людей на етапі планування
(проектування) такої діяльності. Оцінка впливу на навколишнє середовище є
обов’язковою процедурою та одним із ключових елементів запобігання
забрудненню навколишнього середовища в усіх розвинених країнах світу,
міжнародних фінансових установах [19].
Значні фінансові результати від реформи екологічного оподаткування
вже отримала Німеччина. За рахунок збільшення надходжень від енергетичних
податків (із 34,1 млрд євро в 1998 р. до близько 52,7 млрд євро у 2003 р.)
вдалося спрямувати 88 % від отриманої суми на зменшення внесків громадян у
межах системи державного пенсійного страхування, а 3 % використано на
 33

фінансування урядової федеральної програми щодо розширення інвестицій у

поновлювальні джерела енергії та підвищення енергоефективності будівель [5].
Зі свого боку, Україна в процесі розв’язання екологічних проблем із
допомогою податкового регулювання може забезпечити економічні стимули
для забруднювачів – стимулювати їх до нововведень та інвестицій у
відновлювані джерела енергії й альтернативні види палива; ефективне
використання паливно-енергетичних ресурсів, реалізацію заходів
енергозбереження; збільшення частки відновлюваних джерел енергії та
альтернативних видів палива в енергетичному балансі країни; коригування
споживчого попиту на екологічно «чисті» й «шкідливі» товари, їх пропозиції з
боку виробників; ефективне використання
природних ресурсів; фінансування природоохоронних фондів тощо.
Якщо розмір штрафних санкцій за байдужість до екологічних проблем
керівників підприємств, які забруднюють довкілля, є меншим від витрат на
дотримання правил, то уряд, змінюючи ставки екологічних податків, їх
структуру й правила сплати, має зробити їх більшими. Це матиме результат –
зменшення викидів забруднювальних речовин, збільшення витрат на інновації
та технологічні вдосконалення. Отже, податки дають змогу збільшити обсяг
коштів, які заплатить забруднювач навколишнього середовища [3].
Позицію уряду щодо збільшення ставок екологічного оподаткування
висловив міністр екології та природних ресурсів О. М. Семерак За його
словами, наявна система оподаткування не компенсує суспільству збитків,
завданих природному середовищу та здоров’ю населення внаслідок
потрапляння в атмосферу, воду, ґрунти й ліси шкідливих компонентів. Міністр
повідомив, що є тиск і на нього, і на міністерство, аби не відбувалося
підвищення ставок, та що підвищення податків – це створення несприятливих
умов для роботи бізнесу. Міністр уважає, що, піднявши екологічний податок,
власникам підприємств буде вигідніше вкладати кошти в екологічну
модернізацію й зменшувати викиди, автоматично зменшуючи суму сплаченого
податку. Натомість держава може компенсувати бізнесу частини відсоткової
 34

ставки за кредитом, який підприємство взяло на екологічну модернізацію. При

цьому глава відомства акцентував, що в Україні податок на викиди в рази
нижчий, ніж в інших країнах. Адже в багатьох державах світу є так званий
вуглецевий податок. При цьому польські та українські підприємства продають
той же метал за світовими цінами [16].
Визначення рівня вуглецевого податку виходить із нормативів заданої
державою ціни на вуглець, з урахуванням якої суб’єкти ринку обчислюють
можливі обсяги викидів, які не лімітуються. Вуглецеві податки
використовуються багатьма державами Європи, а також Мексикою та Японією.
Щорічний світовий обсяг їх сплати складав 14 млрд дол. США (на квітень 2015
р.) Ціни на вуглець складають від 1 дол. за тонну вуглекислого газу в
еквіваленті в Мексиці до 130 дол. за тонну у Швеції. Разом із тим здебільшого
ця ціна складає менше ніж 10 дол. за тонну [12, с. 99]. Згідно з Податковим
кодексом України, ставка вказаного податку становить 0,33 грн (0,015 євро) за
1 тонну вуглекислого газу в еквіваленті, тоді як у ЄС зараз ринкова ціна за 1
тонну вуглекислого газу в еквіваленті складає близько 6 євро. Тому цей
податок в Україні поки що не створює належних стимулів до зменшення
парникових викидів в атмосферу та заохочує як українських, так і зарубіжних
інвесторів розвивати в нашій країні «брудні» виробництва. Цьому може
завадити лише самоорганізація населення на місцях і соціально відповідальний
бізнес, оскільки наша держава ще не приділяє належної уваги збереженню
довкілля [17].
Водночас, ураховуючи той факт, що в останні роки Україна
перетворилася на найбіднішу країну Європи, важливо поступово підвищувати
ставку вуглецевого податку, орієнтуючись на його рівень у наймеш розвинутих
державах ЄС. Для України важливо ефективніше торгувати вуглецевими
квотами на міжнародних вуглецевих біржах, щоб отримати додаткові іноземні
інвестиції для побудови «зеленої» економіки в країні. Справа в тому, що наша
держава поки що не вибирає встановлені для неї міжнародним співтовариством
 35

вуглецеві квоти на викиди в повітря двоокису вуглецю. Їх можна продавати

розвинутим країнам, які перевищують закріплені за ними подібні квоти. Але
умовою отримання вказаних інвестицій є обов’язкове їх використання на
проекти, у яких передбачено скорочення викидів парникових газів у цілому [5].
Цілком закономірно, що такі фінансові інструменти, як «зелені податки»,
можуть забезпечити бюджет додатковими доходами, які можна буде
використати для поліпшення екології або скорочення податків для незаможних
верств населення.
Витрати на адміністрування податків надзвичайно важливі, тому
екологічні податки є досить ефективними. Зокрема, надзвичайно низькі
витрати на їх адміністрування в Німеччині: на екологічні податки витрачається
лише 0,1
% їхніх доходів (для порівняння: 2,2 % доходів від податку на доходи фізичних
осіб і 5 % доходів від корпоративного прибуткового податку витрачаються на
їх адміністрування) [3]. Для України ж досить дорогим є адміністрування
податків у цілому та екологічного зокрема, тож скорочення таких витрат,
відповідно до досвіду Німеччини, для нашої країни є одним із пріоритетних
завдань.
Також для України було б доцільно ввести понижувальні коефіцієнти або
ставки екологічного податку для платників, які запровадили систему
екологічного менеджменту (система стандартів ISO 14 000). Одним із варіантів
фіскального стимулювання зменшення викидів може стати дозвіл на
вирахування природоохоронних витрат із суми екологічних платежів. Із
початку 1990-х років багато країн в основу оподаткування автомобілів заклали
викиди вуглекислого газу (CO2). Першою була Фінляндія, яка запровадила
його в 1990 р. Невдовзі її приклад наслідували Великобританія, Данія,
Німеччина, Нідерланди, Польща, Словенія, Фінляндія та Швеція [16].
В Україні важливо вже докорінно змінювати ситуацію щодо екологічного
оподаткування й переймати світовий досвід, тим більше, це слід зробити у
2018–2020 рр., оскільки, за підсумками 2017 р., наша країна втратила 65
позицій за індексом екологічної ефективності, опинившись на 109 місці серед
180 держав світу [15]. Усе це вимагає суттєвого вдосконалення використання
 36

тих екологічних фінансово-кредитних інструментів, які вже застосовуються в

Україні (насамперед екологічного податку, «зеленого» тарифу, «зелених»
інвестицій, податкових пільг на використання електротранспорту тощо), та
запровадження нових, що вже застосовуються в провідних країнах світу
(«зелені» інновації, «зелені» сертифікати, карбонові обмеження на діяльність
підприємств на перспективу тощо). Це потрібно тому, що однією з підвалин
соціально-ринкової економіки, на думку зарубіжних й українських учених, є
забезпечення екологічного порядку, що передбачає збереження довкілля,
енергетичну ефективність, використання альтернативних відновлюваних
джерел енергії [19].
У країнах ЄС розглядають питання щодо запровадження спеціальних
екологічних сертифікатів, у яких буде передбачено вид енергії, що
використаний для продукування того чи іншого товару (послуги). У випадку
застосування переважно викопних джерел енергії для виробництва певного
товару для нього
будуть уведені обмеження для експорту в держави ЄС. Тим самим фінансово
стимулюватиметься виробництво енергії з відновних джерел [16]. Так, у
країнах Європи основною функцією екологічного оподаткування є
регулювання діяльності економічних агентів, щоб їхня діяльність спричиняла
менше навантаження на навколишнє природне середовище. В Україні
вигідніше заплатити екологічний податок і далі виконувати шкідливу
діяльність, аніж екологізувати виробництво. З огляду на зазначене, податок не
виконує ні регулятивно-стимуляційну, ні фіскальну функцію (через мізерний
рівень надходжень). Окрім того, чи не найбільше проблем в Україні існує з
адмініструванням та контролем за сплатою екологічного податку. Наприклад,
зовсім не врегульовано порядок взаємодії між органами фіскальної служби та
екологічної інспекції. Задля виправлення ситуації потрібно систематизувати
досвід європейських країн та адаптувати його для впровадження в українських
реаліях [19].
 37

Таким чином, очевидним є факт наявності в Україні системи

екологічного оподаткування в її початковій фазі. Для чинного уряду такий стан
речей є досить виправданим, адже усталену сформовану систему значно важче
реформувати, натомість створення чіткого продуманого механізму практично з
«нуля» викличе в населення та бізнес-сектору більш позитивну, аніж негативну
реакцію, але це можливо виключно за умови мудрого, поступового підходу.
Для досягнення належного ефекту слід переймати досвід країн, які
спромоглися досягти успіху у сфері екологічного оподаткування, в Україні
треба зменшити витрати на адміністрування екологічного податку,
застосовувати його як механізм стимулювання екологічно безпечних
виробництв, установити належний контроль за поверненням коштів,
акумульованих з екологічно шкідливих виробництв саме в ті регіони, стану
довкілля яких нанесли збитки ці виробництва. При цьому важливу роль
відіграє рівень екологічної свідомості населення та бізнесу в країні, оскільки
питання екологічного оподаткування не є виключно економічним чи
юридичним, а передусім виступає морально- етичним і кожні позитивні зміни в
цьому напрямі можливі лише за умови усвідомлення важливості його кожним
громадянином.
 38

ВИСНОВКИ

На основі проведених у курсовій роботі досліджень на тему екологічного

оподаткування в Україні були зроблені теоретичні висновки та запропоновані
шляхи підвищення ефективності справляння екологічних податків.
Дослідивши теоретичні засади та історію розвитку екологічних податків,
виявлено, що ефективність екологічного оподаткування в зарубіжних країнах
та в Україні відрізняються між собою ступенем впливу держави на регулюючі
процеси, відповідальністю платників, власною свідомістю та зацікавленістю
населення.
Для того, щоб удосконалити справляння екологічних податків в нашій
державі, був проаналізований зарубіжний досвід розвинених країн світу та
можливості його застосування в Україні.
Розглянувши роль екологічних податків у структурі доходів Зведеного
бюджету та ВВП України, було виявлено, що надходження від цих податків
складають незначну частку, тобто їх фіскальна роль не реалізується повною
мірою.
Екологічні податки не можна назвати основним бюджетоутворюючим
джерелом доходів, адже їх фіскальна роль в Україні незначна, а надходження
від екологічних податків займають незначну питому вагу у надходженнях до
доходів Державного та місцевих бюджетів.
Тому ця сфера потребує удосконалення та підвищення регулювання з
боку
законодавчих органів задля задоволення інтересів населення та
підприємництва.
Дослідивши досвід іноземних країн, можна казати про те, що власну
стратегію покращення справляння екологічних податків потрібно формувати з
урахуванням досвіду декількох розвинених країн, таких як Франція,
Німеччина, Данія, Фінляндія, Великобританія та інші.
 39

Досвід цих країн свідчить про те, що екологічні податки мають бути
вагомим інструментом регулювання впливу підприємництва на оточуюче
середовище та мати превентивний характер задля зменшення небезпечних
викидів у атмосферне повітря та водний фонд.
Аналізуючи існуючу на сьогодні вітчизняну систему екологічного
оподаткування, можна прийти до висновку про необхідність у її подальшому
розвитку для підвищення впливу держави на виробничі процеси в економіці з
метою отримання відповідного еколого-економічного ефекту.
Вітчизняний механізм податкового регулювання у вирішенні екологічних
проблем суспільства реалізується не повною мірою, оскільки відповідні норми
регулювання, які діють у країнах Європейського Союзу, відсутні у
Податковому кодексі України. Варто враховувати можливі ризики
екологічного оподаткування: зниження платоспроможності та фінансової
стійкості забруднювачів; ускладнення виконання ними податкового
законодавства; неможливість повністю або частково зменшити свої податкові
зобов’язання з екологічних податків перед бюджетом; додаткові витрати
фіскальних органів на адміністрування таких податків; ухилення від
оподаткування та незаконна діяльність суб’єктів господарювання –
забруднювачів тощо.
Проведений аналіз дав змогу виявити чіткі напрями удосконалення
екологічного оподаткування у Україні. Потрібно враховувати особливості та
диспропорції сучасного соціально-економічного розвитку при виборі стратегії
для збільшення та укріплення дохідної бази місцевих бюджетів
надходженнями від податку на майно.
Для вдосконалення стягування екологічних податків потрібно:
- встановити критерій розмежування сільськогосподарських земель при
стягуванні земельного податку на ті, що оброблюються за допомогою
традиційних технологій, та на ті землі, що обробляються за допомогою
екологічно модернізованого устаткування і які використовуються для
органічного виробництва;
- надавати податкові пільги при переході платників на маловідходні та
 40

енергозберігаючі технології;
- розширити практику застосування екологічних податків у частині
оподаткування рухомих джерел-забруднювачів, відходів (автомобільні шини,
акумуляторні батареї, поліетиленові пакети) і джерел забруднення в сільському
господарстві (пестициди, добрива);
- встановлювати ставки екологічного податку у такому розмірі, щоб вони
були достатніми для забезпечення надходжень екологічного податку для
покриття витрат на охорону оточуючого середовища;
- звільнювати від оподаткування підприємств на період їх реконструкції
та модернізації з метою підвищення екологічності виробництва;
- оподатковувати шкідливий вплив фізичних та біологічних факторів на
навколишнє природне середовище та людину (шум, вібрація, електромагнітне
випромінювання);
- підвищити ставки екологічного податку, збільшивши плату за скидання
одиниці маси забруднюючої речовини до європейського рівня;
- ввести збір на захист навколишнього середовища;
- встановлювати підвищені норми амортизації основних виробничих
природоохоронних фондів;
- заохочувати лісовідновлення, надаючи позики на пільгових умовах та
стимулюючи охорони грунтів;
- надавати субсидії та створювати угоди по лісо захисту;
- привести у відповідність до європейських стандартів національну
модель
спостереження та прогнозування антропогенного впливу на довкілля для
оцінки регіонального та транскордонного перенесення забруднюючих речовин
і парникових газів.
 41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бюджетний кодекс України: від 08.07.2010 р. № 2456-VI

[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.
gov.ua/laws/show/2456-17
2. Закон України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної
політики України на період до 2020 року» вiд 21 грудня 2010 року № 2818-VI
[Електронний документ]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
3. Закон України «Про охорону навколишнього природного
середовища», редакція від 01.01.2002. -
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1264- 12/ed20020101.
4. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.
5. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-IV
[Електронний Мандрик В.О. Екологічний податок в Україні: зарубіжний
досвід, сучасні реалії, напрями удосконалення. - [Електронний ресурс] / В.О.
11. Мандрик, У.П. Новак // Науковий вісник НЛТУ України. - 2016. - Вип.
26.6. - С. 20–26. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvnltu_2016_26.6_5.
12. Нікітіши А. Податкове регулювання як інструмент державної
екологічної політики. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2017. № 2.
С. 126–137.
13. Остап Семерак. Підвищення екологічного податку – хороший стимул
для підприємств проводити модернізацію шкідливих виробництв. Міністерство
екології та природних ресурсів України. 2018. URL:
https://menr.gov.ua/news/32014.html.
14. Податкова система України [Текст]: навч. посіб. / За ред. І.О. Лютого.
- К.: ЦУЛ, 2017. - 456 с.
15. Податкова система: Навчальний посібник / [Баранова В.Г., Дубовик
О.Ю., Хомутенко В.П. та ін..]; за ред. В.Г. Баранової. - Одеса: ВМВ, 2015. – 344
с.
16. Податкова система України: навчальний посібник / За заг. ред. М.Я.
Азарова. - К.: Міністерство фінансів України, Національний університет
державної податкової служби, 2016. - 656 с.
 42

17. Податкова система України: тренінг-курс: Навч. посібник / О. М.

Тимченко, Ю. В. Сибірянська, С. М. Кокшарова та ін.; за заг. ред. О. М.
Тимченко. - К. : ДННУ “Акад. фін. управління”, 2015. - 656 с.
18. Стратегія Державної екологічної політики України на період до 2020
року. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
http://www.menr.gov.ua/content/article/8328?printtrue.
19. Чередніченко Ю. В. Шляхи реформування податкової системи
України

20. в трансформаційний період: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня

канд. екон. наук: 08.04.01 / Ю. В. Чередніченко; Укр. акад. банк. справи. –
Суми, 2017. – 22 с.
21. Шевченко І.В. Екологічне оподаткування: зарубіжний досвід та
Україна
22. / І.В. Шевченко // Стратегічні пріоритети: (науково-аналітичний
щоквартальний збірник) / На. ін.-т стратегічних досліджень. - Київ, 2019. -№
2(31). - С. 55-60.
23. Шевченко І. В. Екологічне оподаткування: зарубіжний досвід і
Україна
24. / І. В. Шевченко // Стратегічні пріоритети. - 2019. - № 2 (31). - С. 56.
18.Шульга Т. М. Становлення і розвиток екологічного оподаткування в
Україні / Т. М. Шульга // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного
університету. Сер.: Юриспруденція. - 2017, № 6-3. - Том 2. - С. 68 - 70.
25. 19.Яцішин Є. Екологічне оподаткування: українські реалії та
європейська практика. Юридична газета онлайн. 2018.
 43

Додаток А

Проблемні аспекти та шляхи реформування

екологічного податку

Статті ПКУ Недоліки чинного Пропозиції

законодавства
Ст. 243-247, Підвищення ставок Впровадити щоквартальну
249 екологічного податку індексацію ставок екологічного
здійснюється один раз на рік податку.
шляхом внесення змін до
ПКУ.
Ст. 243-247, Наявність однакового Здійснити диференціацію ставок
249 розміру ставок екологічного екологічного податку в розрізі
податку для всіх регіонів регіонів країни.
країни.
Ст. 243, 245 Відсутність системи лімітів Впровадження прогресивної
щодо здійснення шкали коригуючих коефіцієнтів,
викидів/скидів що застосовуються до ставок
забруднюючих речовин в екологічного податку за
атмосферне повітря/водні понадлімітні викиди/скиди
об’єкти. забруднюючих речовин в
атмосферне повітря/водні
об’єкти
Ст. 243.1, Невідповідність ставок Привести у відповідність ставки
243.2 податку за викиди 1 т податку за викиди
конкретного виду забруднюючих речовин в
забруднюючих речовин в атмосферне повітря за назвою та
атмосферне повітря до класом небезпечності
ставок податку, що забруднюючих речовин
встановлюються залежно від
класу небезпечності
речовини.
Розділ VIII ПКУ не передбачено Запровадити екологічний
ПКУ оподаткування екологічним податок за виробництво та
податком добрив та імпорт добрив та пестицидів
пестицидів.
 44

Додаток Б

Екологічні податки та збори деяких країн ЄС

Країна Основні види екологічних податків та зборів

Великобританія Збір за паливо;

акциз на автомобілі;
збори з
авіапасажирів;
податок на звалища;
збір за зміну клімату;
податок на будівельні матеріали.
Німеччина Екологічні податки (спеціальний податок на фінансування
навколишнього середовища,
податок на захист навколишнього середовища);
система зборів для підтримки якості навколишнього
середовища (плата за забруднення води);
збори на продукти (надбавка до ціни продукту,
виробництво або споживання якого забруднює довкілля);
торгівля квотами.
Польща Плата за забруднення повітря, води, скидання стічних вод,
утилізацію твердих відходів,
вирубку лісу;
плата за продукцію, що не відповідає екологічним
стандартам.
Словенія Плата за скидання стічних
вод; податок за викиди
вуглецю;
податок на виробництво
електроенергії; податок на транспортні
засоби.
Латвія Плата за забруднення повітря, води;
плата за відходи;
плата за видобуток корисних копалин;
плата за продукцію, яка шкодить
довкіллю.
Литва Цільова плата за забруднення природи;
нецільові податки за використання окремих видів
природних ресурсів.
Чехія Плата за викиди в атмосферу;
плата за продукцію з використанням
хлорфторвуглецю; плата за забруднення води;
плата за діяльність, пов’язану зі знищенням відходів;
податок на шумове забруднення (оподатковуються
аеропорти).