Міністерство освіти і науки України

Кафедра інформаційно-вимірювальної техніки

Курсова робота
на тему: «Особливості впровадження систем екологічного менеджменту у
сільському господарстві»
з навчальної дисципліни «Спеціалізовані системи управління»

Виконала: ст. групи

Керівник курсової роботи:

Львів – 2020
 ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО
МЕНЕДЖМЕНТУ…………………………………………………………………...5
1.1. Екологічний менеджмент: загальна характеристика, сутність та сучасні
принципи…………………………………………………………………………….5
1.2. Європейський досвід запровадження екологічного менеджменту……….9
РОЗДІЛ 2. СТАН ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УКРАЇНІ…………..15
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО
МЕНЕДЖМЕНТУ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ……………..………….20
3.1. Екологічні аспекти сільськогосподарського виробництва………….………20
3.2. Впровадження систем екологічного менеджменту на
сільськогосподарському підприємстві……………………………………………27
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….………..32
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………...…………………33

2
 ВСТУП

Уже протягом значного часу проблеми підвищеного навантаження на

навколишнє природне середовище і шляхи переходу до сталого розвитку
суспільства на різних рівнях управління привертають увагу вчених провідних
наукових шкіл, політичних та громадських організацій, суб’єктів
господарювання, свідомих особистостей та ін. Актуальність вирішення цих
питань підтверджується незадовільним станом природних об’єктів, низькою
якістю життя населення, зниженням ефективності господарської діяльності,
відсутністю екологічної відповідальності бізнесу та свідомості громадян.
Сучасні ринкові умови у сільськогосподарських підприємств вимагають
постійного підвищення рівня конкурентоздатності. Одним із факторів
поліпшення даної характеристики аграрного бізнесу є формування екологічно
безпечного виробництва та високої якості продукції. Даний підхід сприятиме і
поліпшенню економічних показників діяльності. Виконати такі умови можливо
шляхом включення еколого-врівноваженого напрямку функціонування до
стратегії розвитку підприємств. Спрогнозована стратегія повинна будуватись
на принципі постійного поліпшення економічних, екологічних і соціальних
параметрів діяльності. Вимоги міжнародних організацій, які регулюють рух
товарів на міжнародному ринку та виставляють вимоги до їх якісних
характеристик постійно удосконалюються та посилюються. Тому, до
підприємств аграрного сектору, як виробників продуктів харчування
підвищуються екологічні, економічні та соціальні вимоги. А саме, ставиться
завдання: - відновлення природних ресурсів; - забезпечення населення
якісними, екологічно безпечними продуктами харчування; - збільшення обсягів
виробленої продукції та ін. Лише ретельно прораховане стратегічне планування
діяльності сільськогосподарських підприємств із включенням екологічної
політики дасть можливість посилювати конкурентні позиції
сільськогосподарських підприємств на ринку.
Екологічний менеджмент на сьогодні є досить новим явищем, що
відображає закономірності розвитку організаційно-управлінської структури в

3
аспекті мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище. В Україні
застосування екологічного менеджменту в аграрному секторі викликано,
насамперед, необхідністю перегляду підходу до загальної системи управління.
Оскільки Україна є аграрною державою, важливе значення має посилення
позицій на міжнародному ринку сільськогосподарської продукції
Метою є дослідження проблеми впровадження системи стандартів і
міжнародних рекомендацій в галузі екологічного аудиту, вивчення передумов
поширення різних інструментів інформаційного забезпечення екологічного
менеджменту та аудиту, провести порівняння екологічних і міжнародних
стандартів.
Теоретичні та методичні основи екологічного менеджменту викладені в
працях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: О. Балацького, І.
Бистрякова, Т. Галушкіної, А. Ендерса, І. Косякової, В. Лук’янихіна, Н.
Пахомової, К. Ріхтера, А. Садєкова, В. Сидорчука, М. Хвесика, Є. Хлобистова
та ін. Питання необхідності впровадження системи екологічного менеджменту
у сільськогосподарських підприємствах досліджували В.Ф. Семенова, Л.Г.
Мельник, Т.О. Зайчук, Н.В. Зіновчук, В.М. Трегобчук, В.А. Фостоловича, О.І.
Фурдичко, В.О. Шлапак. Проте, проблемні питання щодо формування системи
екологічного менеджменту і аудиту як найбільш ефективних методів
управління на підприємствах аграрного сектору залишаються
малодослідженими.

4
 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ
ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
1.1. Екологічний менеджмент: загальна характеристика, сутність та
сучасні принципи

Агресивне природокористування в Україні призводить до погіршення

стану навколишнього природного середовища та економічних втрат внаслідок
виникнення природних надзвичайних ситуацій та катастроф – стихійних явищ
метеорологічного, гідрологічного та геологічного характеру. Через низьку
екологічну культуру населення та вистачу кваліфікованих кадрів з екологічного
менеджменту виснажуються природні ресурси, мало використовуються
природо-зберігаючі технології. Населення країни не раціонально використовує
природні ресурси (водні, енергетичні, земельні і т.д.), завдаючи непоправимої
шкоди навколишньому середовищу, а для України після Чорнобильської
катастрофи питання екологічного захисту є одним із пріоритетних.
Проблема збереження та раціонального використання природних ресурсів
займає чільне місце не тільки на теренах України, а й в усьому світі. Саме тому,
людство повинно використати усі можливості для її поліпшення, а оскільки
вагоме значення у соціально-економічному зростанні країни набуває
підприємництво, то доречним буде більш активне залучення підприємців до
екологічного управління. Такий напрям взаємодії між підприємництвом та
навколишнім середовищем має сучасну назву – «Екологічний менеджмент»
(Екоменеджмент), що являє собою систему управління навколишнім
середовищем, частину загальної системи управління, що включає організаційну
структуру, діяльність із планування, обов’язки, відповідальність, досвід,
методи, методики, процеси і ресурси для розробки, здійснення й аналізу
екологічної політики [1].
Оскільки, з кожним роком проблема охорони навколишнього середовища
та раціонального використання природніх ресурсів стає все актуальнішою, а
негативний вплив виробничого процесу – глобальнішим, то більшість

5
менеджерів починають усвідомлювати, що ефективне виробництво неможливе
без впровадження модернізації пов’язаної з екологією. У зв’язку з цим у XX
столітті виник термін – екологічний менеджмент (EcoManagement). У 1992 році
(в Ріо-де-Жанейро) відбулася Конференція Організації об’єднаних націй з
навколишнього середовища і розвитку, яка стала підґрунтям для усвідомлення
важливості залучення природоохоронної діяльності в економічний розвиток
суспільства. Тлумачення терміну досить повно подається у міжнародних
стандартах, наприклад, у ISO 14000 «Система екологічного менеджменту»
визначається як частина загальної системи менеджменту, що включає
організаційну структуру, планування діяльності, розподіл відповідальності,
практичну роботу, а також процедури, процеси та ресурси для розробки,
впровадження, оцінки досягнутих результатів реалізації та вдосконалення
екологічної політики, цілей і завдань» [2]. На сьогоднішньому етапі розвитку
суспільства підвищується увага до виявлення рівня техногенного впливу на
природнє середовище на різних рівнях управління.
Дослідженням екоменеджменту займались такі науковці, як: Добуш Ю.Я.,
Аніщенко В.О., Галькевич Т.Л., Лук’янихіна О.А., Семенов В.Ф., Куриленко
В.В., Шевчук В.Я. та інші. Різні вчені по різному трактують дане поняття, так,
Трифонова Т.А., Селіванова Н.В., Ільїна М.Е. [3] під екологічним
менеджментом (Ecological Management) розуміють систему управління
підприємством, яка передбачає формування екологічно безпечного
виробництва, забезпечує оптимальне співвідношення між екологічними і
економічними показниками протягом усього життєвого циклу як самого
підприємства, так і виробленої ним продукції.
Сагайдак Ю.А. [4] екологічний менеджмент розглядає як систему
управління діяльністю підприємства з метою оптимізації використання наявних
ресурсів для зменшення негативних впливів на навколишнє природне
середовище.
Білик О.С. [5] в екологічному менеджменті вбачає ринково орієнтований
механізм, а не інструмент державного управління, метою якого є

6
пошукзабезпечення найбільш конкурентоздатних рішень у сфері керування
природоохоронною діяльністю.
Seibert H. та Soderbaum P. [6] виокремлюють систему екологічного
менеджменту як частину загальної системи менеджменту підприємства, що
включає в себе організаційну структуру, планування, розподіл відповідальності,
практичну діяльність та відповідні процедури, необхідні для розробки та
впровадження та досягання цілей екологічної політики.
Потай О.А. [7] екологічний менеджмент розглядає як процес управління
виробництвом, який забезпечує суміщення ефективності виробничої діяльності
з охороною довкілля і раціональним використанням природніх ресурсів. При
чому пошук оптимального поєднання економічних, соціальних та екологічних
напрямів функціонування будь-якого підприємства здатне забезпечити йому
безперебійне функціонування.
Можна зазначити, що в недостатній мірі вітчизняними науковцями
опрацьовані теоретичні та практичні аспекти до визначення та реалізації
екоменеджменту, адже для України такий підхід до управління підприємством
є досить новим. Досліджуючи європейський та американський досвід можна
констатувати, що вже давно були розроблені спеціальні стандарти, механізми,
інструменти для впровадження екоменеджменту. Саме тому нам необхідно
проаналізувати та адаптувати європейський досвід до впровадження
екоменеджменту.
Відповідно ми пропонуємо розподіляти рівні впровадження та реалізації
екоменеджменту на: державний, регіональний та локальний (рис. 1.1). Завдання
для кожного рівня екоменеджменту відрізняються за своїм значенням та
реалізацією функцій (планування, організації, контролю і мотивації).
Розглядаючи екологічний менеджмент на рівні держави, можна стверджувати,
що він являє собою державну систему управління, яка спрямована на створення
правових норм та засад з охорони навколишнього середовища, забезпечення
формування у населення свідомості щодо раціонального використання

7
природніх ресурсів, підтримку екологічних інноваційних та технологічних
проектів.

Екологічний менеджмент регіону являє собою систему управління, що

спрямована на реалізацію комплексних програм із екологічного менеджменту,
створення переробних та утилізаційних станцій і заводів для зменшення рівня
забрудненості регіону, а також на взаємодію із навчальним установами
(дитячими садочками, школами, університетами). Німецький досвід доводить,
що формуючи свідомість у дитини із початку народження про раціональне та
ощадливе використання ресурсів допомагає у майбутньому створити правильну
екологічну поведінку у всього населення, не витрачаючи при цьому значні
кошти.
8
 Екоменеджмент на локальному рівні, тобто на рівні підприємства,
передбачає створення системи управління, яка повинна розробляти та
реалізовувати комплекс заходів щодо раціонального безвідходного
використання ресурсів, зменшення рівня використання паливних та
енергетичних ресурсів, вироблення екологічно чистої продукції, а також
переробку відходів власного виробництва.
Кожній службі екоменеджменту на підприємстві при розробці
природоохоронних програм необхідно враховувати основні принципи
екоменеджменту (таблиця 1).
Таблиця 1

Отже, екологічний менеджмент представляє собою сукупність методів і

засобів щодо виробничого процесу для досягнення екологічних та економічних
результатів, а також охоплює такі сфери, як: екологія, менеджмент,
стандартизація і право.

1.2 Європейський досвід запровадження екологічного менеджменту

Досить актуальним для нашої країни є перейняття кращих практик

Європейського Союзу у частині правильного екологічного маркування власної
продукції, створення переробних станцій, а також запровадження

9
енергоефективних технологій, що дозволять економити на використанні
паливно-енергетичних ресурсів.
У 2011 році Європейською комісією було прийнято стандарт ISO 14001 як
система управління EMAS. Цей стандарт дозволив організаціям перейти від
ISO 14001 до EMAS без зайвих зусиль та витрат. ISO 14001 передбачав такі
вимоги як: початкову екологічну експертизу; адаптація чинного законодавства
країни до нових стандартів; зобов’язання постійно вдосконалювати екологічні
показники; залучення працівників та відкритість для громадськості; постійні
екологічні дії.
Хоча стандарт ISO 14001 не є законодавчим актом, а лише директивою
Європейського Союзу, більшість країн на свої ринки допускають продукцію
лише тих компаній, що мають відповідну сертифікацію ISO. Така ситуація є
виправдана, адже ті підприємства, що відповідають стандартам є більш
надійними та конкурентоспроможними, бо мають ряд переваг: добра репутація
підприємства з точки зору споживача (з кожним роком все більше зростає
екологічна свідомість населення), значна економія ресурсів, яка досягається
шляхом більш ефективного екологічного менеджменту, підвищення ринкової
вартості основних фондів підприємства та інше [7].
Ключовими завданнями екологічного менеджменту на сьогоднішній
момент виступає створення правових, економічних та соціальних засад для
його впровадження на кожному із розглянутих рівнів (рис. 1.2).
На сьогодні відбувається зміщення акцентів від лише раціонального,
економного споживання сировини і ресурсів до їх циклічної переробки та
створення кругового циклу використання продукції. Підприємства, які
запроваджують екоменеджмент, намагаються зменшити рівень забруднення
регіону через виготовлення продукції із тих матеріалів, що потім можуть бути
переробленні в нову сировину чи матеріали.
Більшість підприємств при розробці Корпоративної соціальної
відповідальності закладають також положення з екологічного відношення до
роботи, виробництва, споживача, ресурсів. У багатьох корпораціях існує власні

10
переробні станції, що забезпечують повторне використання сировини. В офісах,
так само як і в житлових будинках, відбувається сортування відходів та сміття,
відповідно до можливості їх повторного використання або переробки.

Також, кожне європейське підприємство на своїй виготовленій продукції

відповідно до стандарту ISO 14020 здійснює спеціальне маркування, що
дозволяє споживачу визначити, до якого типу відноситься продукція даного
підприємства (рис 1.3).

Рис 1.3
11
 Найкращим прикладом з переробки сміття є Швеція, де повністю
відбувається перероблення відходів (майже 99%) країни. За допомогою
перероблення сировини і використанню альтернативних джерел електроенергії
здійснюється опалення будинків. При чому, навіть спеціально до Швеції
імпортується сміття з інших країн світу.
У Німеччині, Швейцарії та Австрії закриті усі звалища, так як майже 97%
відходів теж переробляється. У Німеччині діє «сміттєва» поліція, яка штрафує
порушників, які не дотримуються правил сортування, смітять на вулицях і т.д.
У Фінляндії створенні зручні точки збору відходів для житлових будинків,
підприємств. Ще одним із нововведень виступає включення у вартості товару
заставної вартості упаковки. Сусідня з нами Польща прийняла спеціальний
закон, який поклав край нелегальним звалищам, і змусив людей сортувати своє
сміття [8].
В цих країнах вже відбувається постійна переробка пластику та пластмас.
На жаль, в світі лише 10% загальної кількості пластику переробляється, а 90% –
ні. Навіть науковцями розробленні та створенні портативні машини для
переробки виробів із пластмас. Винахідником такої машини є вчений Дейв
Хокінз, який у свою розробку заклав ідею переробної машини, яку під силу
побудувати простій людині. На своєму офіційному сайті він виставив схему
побудови машини та відео-урок для інженерів із повним описом усіх нюансів.
У більшості європейських країн побудовані переробні заводи для пластмас.
Беручи до уваги Україну, зазначимо, що на даний момент відсутня
національна система поводження з відходами, яка дала можливість запобігати
утворенню відходів, забезпечувала сортування сміття, його транспортування і
перетворення в якісно новий ресурс.
А тому повинен бути сформований чіткий розподіл відповідальності за
відходи та сміття, розроблена модель фінансування збиткових етапів
поводження з відходами, постійно відбуватись стимулювання громадян до
більш екологічної поведінки. На державному рівні потрібно заохочувати

12
підприємців до інвестування в екологічно безпечні технології з переробки та
утилізації відходів.
Зазначимо, що в Україні поступово відбуваються зміни в екологічній
ефективності виробництва та споживання. Кожні два роки Центр екологічної
політики та права при Єльському університеті разом з Колумбійським
університетом і Всесвітнім економічним форумом проводять оцінку
екологічного стану в кожній країні світу та розраховують відповідний індекс
екологічної ефективності (Environmental Performance Index (EPI), який має 25
показників-критеріїв з урахуванням якості та використання природних та інших
ресурсів, сировини, матеріалів (повітря, вода, ґрунт, пестициди, отрутохімікати,
добрива тощо) [9]. Індекс екологічної ефективності дозволяє проаранжувати
країни в декількох категоріях, які об’єднуються в дві групи: життєздатність
екосистеми і екологічне здоров’я. Україна у 2016 році посіла 44 позицію,
покращивши за 10 років свої результати на 25% і опинилась між Аргентиною –
43 та Кубою – 45 (рис 1.4).

Рис. 1.4
Отже, процес розбудови держави повинен ґрунтуватись на основі
узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з
метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь. Сталий економічний
розвиток держави в змозі забезпечити збалансоване вирішення
соціальноекономічних завдань, збереження сприятливого стану навколишнього

13
середовища і природно-ресурсного потенціалу. Відповідно Україні необхідно
адаптувати вже існуюче екологічне законодавство ЄС, впроваджувати системи
екологічного менеджменту на всіх рівнях управління, що принесе вагомі
результати для охорони і збереження довкілля, покращення життя населення.

14
 РОЗДІЛ 2. СТАН ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УКРАЇНІ

Україна належить до групи країн зі складними проблемами довкілля, які є

типовими для країн, що розвиваються (незбалансоване використання та
вихолощення природних ресурсів). Економічне зростання країни призводить до
збільшення обсягів використання природних ресурсів, які не є невичерпними, а
також відходів споживання, що посилює антропогенне навантаження на
навколишнє природне середовище. Врегулювання впровадження
відповідального споживання та виробництва в країні та регіоні потребує
політичних, економічних та соціальних зусиль, які повинні бути сфокусовані як
на екологічному виробництві, так і на екологічному споживанні.
На даний час у формуванні ВВП України ключову роль відіграють
ресурсоємні та енергоємні галузі. Саме тому пріоритетами державної політики
в цьому контексті є, по-перше, оптимізація використання природних ресурсів та
зниження енергоємності, а по-друге – мінімізація негативного впливу на
довкілля шляхом переходу до моделі «зеленої економіки» [10].
Можна розподілити чинники, що впливають на формування екологічного
менеджменту на внутрішні та зовнішні. Зовнішні чинники тісно пов’язані з
інтеграцією України до європейського та світового економічного і правового
простору. Підписання Україною договорів, ратифікація конвенцій накладає
відповідальність та передбачає розвиток вітчизняної нормативно-правової бази
щодо екологічного менеджменту. Так, у рамках третього періоду Кіотського
протоколу (2020-2030 роки) Україна бере на себе зобов’язання не перевищити у
2030 році 60% викидів парникових газів від рівня викидів таких газів у
базовому 1990 році, поступово переходити на використання біогазу та
біодизелю. Визначені таким чином критерії мають з часом бути відображені у
галузевих та регіональних стратегіях, цільових програмах.
Внутрішні чинники передбачають перехід на екологічне управління та
комплексні зміни у всіх секторах економіки. Первинний сектор, який охоплює
сільське господарство, рибальство, лісову та добувну промисловість, вимагає

15
найбільш радикальних змін, оскільки саме тут створюються продукти для
задоволення первинних потреб людства. Сільське господарство має
переорієнтовуватися на виробництво органічної продукції (без використання
хімічних добавок). Федерація органічного руху України у 2011 р. нарахувала
120 фермерських господарств, які виготовляють органічну продукцію. Їх
загальна площа перевищує 270 тис. га або 0,7% земель сільськогосподарського
призначення. За цим показником Україна входить у двадцятку країн світу.
Проте 90% вітчизняної органічної продукції експортується: продаж продукції
на національних ринках має низьку рентабельність – 70%, тоді як реалізація в
Європі – 200%.
Озеленення сільського господарства передбачає не лише виробництво
органічної продукції, а й вирощування енергетичних культур та їх
використання в енергетичних цілях. Крім того, переорієнтація
агропромислового комплексу дозволить скоротити зростаюче безробіття у
сільській місцевості, перейти на екологічно чисте біопаливо, досягти
незалежності від традиційних джерел енергії та скоротити витрати на їх
постачання.
Вторинний сектор економіки, який охоплює промисловість та будівництво,
найбільше потребує раціонального використання енергоресурсів.
Промисловість країни вимагає глибокої технологічної модернізації, оскільки
виробничі потужності є базою для створення машин, устаткування та
обладнання, які дозволять очистити виробництво та ефективно
використовувати обмежені ресурси. До того ж «озеленення» передбачає
активізацію галузі з переробки відходів. Сьогодні відходи, з одного боку,
несуть небачені загрози для навколишнього середовища, а з іншого – можуть
бути використані для підвищення конкурентоспроможності виробництва, за
рахунок скорочення витрат на сировину та їх повторного використання.
Дослідження Полтавського регіону показало, що лише невелика частина
відходів переробляється (13%), а інша (88%) викидається на сміття (рис. 2.1). У

16
порівнянні з Європейськими країнами переробляється майже 88% сміття, а
сміттєзвалища поступово зникають як такі.

Рис. 2.1
Для підприємців головною проблемою переробки сміття є обмеження
видів сировини на переробку (здебільшого, в Україні переробляється пластик та
макулатура, в той час як у розвинених країнах Європи під переробку потрапляє
практично все сміття) та нестача альтернативної сировини. В Україні, на жаль,
десятки сміттєзвалищ, де сміття з роками просто розкладається або ж згорає,
утворюючи жахливий сморід та шкодячи здоров’ю українців. Для прикладу,
хоча б скандальне Грибовицьке сміттєзвалище під Львовом, що входить до ста
найбільш небезпечних об’єктів України. На полігоні цілком реально
організувати сортування сміття та згодом його переробляти. Більше того,
українські відходи готові купувати навіть голландці, адже європейський досвід
доводить, що переробка – вигідний бізнес, який може приносити чималий
прибуток. Незважаючи на те, що створення однієї лінії з переробки, яка може
переробляти близько однієї тонни сміття на годину, на сьогодні коштує близько
130 000 – 150 000 тисяч доларів, вона досить швидко окупається [11].
Підвищення енергоефективності у будівництві також є одним із
перспективних напрямків, що сприятиме енергозбереженню, зменшенню
шкідливих викидів і створенню нових робочих місць. Окрім прямого ефекту,
«озеленення» будівельної галузі викликає низку суміжних ефектів: покращення

17
комфортності помешкань, продовження терміну експлуатації будівель,
зростання зайнятості у суміжних галузях, зменшення споживання імпортованих
ресурсів тощо.
Третинний сектор є тією з’єднувальною ланкою між первинним і
вторинним секторами, яка забезпечує реалізацію системи екологічного
менеджменту. Такий сектор є ніби системою галузей виробництва та видів
діяльності, які пов’язані з наданням послуг як населенню, так і бізнесу. Саме ця
сфера охоплює проведення комплексних науково-дослідних і
дослідноконструкторських розробок, створення бізнес-планів і програм,
розробку енергоефективних технологій, які здатні забезпечити якісні зрушення
у напрямку озеленення первинного та вторинного секторів. Створення
екологічних інновацій дозволить удосконалити виробничі процеси, ефективно
організувати бізнес за рахунок економії ресурсів, а також удосконалити
комерціалізацію та впровадження чистих технологій [12].
На сьогодні присутня позитивна щодо збільшення в Україні капітальних
інвестицій на охорону навколишнього природного середовища, але в кожному
регіоні частка виділених коштів різна (рис. 2.2).

Рис. 2.2
Тенденції підвищення ефективності екологічного розвитку стимулювали
інтерес до глобальних зрушень економіки України, які пов’язані з поступовим
впровадженням так званої «зеленої економіки». Урядом було розроблено
заходи екологічного розвитку: оприлюднення «Стратегії національної
18
екологічної політики України на період до 2020 року», яка визначає цілі щодо
досягнення безпечного стану навколишнього середовища; поліпшення
екологічної ситуації; введення з 1 січня 2011 року екологічного податку,
замість збору за забруднення навколишнього середовища; збільшення (у 15-20
разів) ставки податку за викиди в атмосферне повітря, за скиди забруднюючих
речовин у водні об’єкти тощо. Тому, перспективи впровадження системи
екологічного менеджменту в Україні стають цілком досяжними.
В економічно розвинених державах основними видами екологічного
захисту є виробництво різноманітного обладнання для контролю за
забрудненням довкілля, очищення повітря, води та газів, економії і збереження
ресурсів, збирання, перероблення та утилізації відходів.
Важливе місце відводиться виробництву органічних продуктів харчування,
екологічно безпечних меблів, побутової хімії, будівельних матеріалів, двигунів
для автомобілів. Для цього розвиваються, розповсюджуються та активно
використовуються екологічно чисті промислові і сільськогосподарські
технології. Актуальним та прибутковим є збирання, сортування, перероблення
та утилізація промислових і побутових відходів.
Отже, необхідність ліквідації згубних наслідків екологічних катастроф
спонукала до активізації діяльності з очищення забруднених ґрунтів,
водоймищ, підземних вод, закладення, відновлення лісонасаджень, з
відновлення земних і водних екологічних систем. В останні десятиліття почали
широко впроваджуватися консультаційні, дорадчі послуги, зокрема екологічні
консалтинг, моніторинг, аудит, страхування, сертифікація та паспортизація.
Екологічно орієнтований бізнес стає одним із перспективних шляхів
покращення екологічного стану в регіоні, вирішення проблем раціонального
використання природних ресурсів та підвищення добробуту громадян.

19
 РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО
МЕНЕДЖМЕНТУ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

3.1. Екологічні аспекти сільськогосподарського виробництва

Україна має високий природний і ресурсний потенціал, який дозволяє

забезпечити населення власними продуктами сільськогосподарського
виробництва та водночас експортувати частину урожаю. Це забезпечує
надходження капіталу в країну. Оскільки сільське господарство є важливою
бюджетотворчою ланкою економіки країни, то підхід до системи управління
сільськогосподарськими підприємствами вимагає подальшого розвитку. В
країнах ЄС впроваджується система екологічного менеджменту, яка дасть
змогу підвищити рівень екологічної безпеки сільськогосподарського
виробництва та сприятиме вибору оптимальних ресурсоощадних і екологічно
безпечних технологій виробництва продукції [13]. У зв’язку з цим, вивчення
впливу екологічних аспектів на забезпечення конкурентоспроможної
сільськогосподарської продукції є актуальною проблемою.
Підприємства аграрного сектору економіки, за даними Державної служби
статистики України, в 2013–2015 роках не збільшили випуск сільгосппродукції
[14]. Необхідно зазначити, що виробництво продукції не завжди є економічно
вигідним для виробника, оскільки на процес виготовлення сільгосппродукції
впливає ціла низка чинників, а саме:
– великий практичний досвід фахівців аграрного сектору;
- наявність системи менеджменту на підприємствах аграрної галузі;
- застосування ресурсоощадливих екологічно безпечних технологій
виробництва сільськогосподарської продукції;
– попит на ринку сільськогосподарської продукції;
– якість сільгосппродукції та її сертифікація;
– рівень маркетингу на підприємстві;

20
 - застосування системи внутрішнього та зовнішнього контролю за
процесом функціонування підприємства
Конкурентоспроможну сільськогосподарську продукцію можуть
реалізувати лише ті підприємства, які виробляють продукцію, що відповідає
міжнародним стандартам серії ISO 9000 та іншим вимогам [13]. Сертифікація
продукції дає можливість реалізувати не лише сировину, а й готовий продукт.
Це можливо у випадку впровадження системи екологічного менеджменту в
загальну систему управління підприємством. Міжнародна практика свідчить
про те, що вимоги до еколого-економічної політики країн щорічно
підвищуються. Відсутність системи екологічного менеджменту на
підприємствах аграрного сектору призводить до зменшення обсягів зовнішньої
торгівлі сільськогосподарськими товарами з різними країнами. Це зумовлено
посиленням у міжнародній торгівлі вимог до якості та сертифікації продукції,
робіт і послуг із урахуванням впливу сільськогосподарського виробництва на
стан довкілля. Екологічне сільськогосподарське виробництво має охоплювати
весь технологічний цикл: виробництво, транспортування, переробку, зберігання
та реалізацію продукції споживачу [15]. Відповідність продукції підприємств
аграрного сектору міжнародним екологічним стандартам позитивно
впливатиме на обсяги експорту сільгосппродукції України. Реалізація
технології органічного виробництва сільськогосподарської продукції може
задовольнити такі потреби:
- відтворення родючості ґрунтів і охорону довкілля;
- підвищення ефективності та прибутковості сільськогосподарського
виробництва;
- зміцнення експортного потенціалу країни;
- забезпечення ринку екологічно чистою та якісною продукцією;
- підвищення іміджу України як виробника та експортера екологічно
чистої продукції.
За визначенням Міжнародної Федерації органічного
сільськогосподарського руху (IFOAM), органічне сільськогосподарське

21
виробництво – це сільськогосподарська система, яка сприяє збереженню
довкілля. Органічне сільське господарство не використовує хімічно
синтезованих добрив, пестицидів і інших хімічних препаратів. Його основна
мета – це виробництво екологічно чистої продукції, збереження родючості
ґрунту, використання відновлювальних ресурсів у сільському господарстві та
зменшення рівня забруднення довкілля [16]. Щорічний приріст екологічно
чистої продукції на світовому ринку досягає 25%, а в країнах ЄС – 15%.
Найбільший попит на таку продукцію спостерігається в Німеччині, Італії та
Франції [17]. Україна має необхідний земельний потенціал для розвитку
органічного сільськогосподарського виробництва [18]. Вітчизняне органічне
сільське господарство залишається поза законодавчим полем, що ускладнює
його розвиток і впровадження механізму стимулювання та створення умов для
відновлення природних ресурсів.
Впровадження системи екологічного менеджменту в систему управління
сільськогосподарськими підприємствами сприятиме вибору оптимального
варіанта управлінського рішення щодо методики ведення господарювання,
вибору технології виробництва продукції та оцінювання його впливу на стан
довкілля. Необхідними умовами функціонування сільськогосподарських
підприємств у системі екологічного менеджменту є: - розроблення екологічної
політики;
- сертифікація продукції відповідно до стандартів ДСТУ ISO 9000 та її
виробництво відповідно до вимог стандарту ДСТУ ISO 14000;
- періодичне оцінювання результатів діяльності підприємства,
ефективності впроваджених технологій і способів виробництва продукції;
- ефективність функціонування системи екологічного менеджменту та
впливу підприємства на стан навколишнього природного середовища за
допомогою періодичного проведення екологічного аудиту;
- постійне поліпшення якісних характеристик виробництва, що позитивно
впливатиме на економічний результат діяльності підприємства [14].

22
 Такий підхід до системи управління сільськогосподарськими
підприємствами забезпечить здійснення постійного аналізу та визначення
оптимального варіанта під час прийняття рішення. Вибір науково
обґрунтованої моделі виробництва продукції зменшить негативні наслідки та
мінімізує рівень витрат енергетичних, трудових і фінансових ресурсів, що
підвищить економічну ефективність виробничого процесу.
Отже, необхідною умовою виходу підприємств аграрного сектору із
кризової ситуації є зміна підходу до системи управління за допомогою її
удосконалення, яке передбачає інтеграцію системи екологічного менеджменту
до загальної системи управління.
Завдання держави окреслити стратегічні напрями екологічного, безпечного
розвитку аграрної сфери, яка здатна забезпечити продовольчу незалежність,
охорону та відтворення природних ресурсів. Стратегія раціонального
використання земельних ресурсів охоплює планування й управління їх
використання та поетапний перехід до системи консервації і відновлення якості
земель. Основою охорони й відновлення земельних ресурсів України є
оптимізація співвідношення ріллі і екологостабілізувальних угідь в умовах
інтенсифікації та екологізації агропромислового комплексу. На землях, які
перебувають в інтенсивному обробітку, необхідно докорінно змінити структуру
посівних площ у сівозмінах так, щоб за вирощування на них польових культур
підвищувалася родючість ґрунтів [16]. Екологічно чистою продукцією
вважають таку продукцію, яка одержана шляхом використання екологічно
чистих природних ресурсів і технологій виробництва та за якісними
параметрами відповідає чинним стандартам і прийнятим санітарно-гігієнічним
нормам [19].
Сучасний стан природних ресурсів вимагає їх вартісної оцінки, що
дозволить встановити розмір плати за їхнє використання та витрати на
відновлення. Наприклад, з метою забезпечення відновлення природних
ресурсів і охорони довкілля Уряд США застосовує два важелі впливу на
сільгоспвиробників. Перший – це часткове відшкодування витрат, які пов’язані

23
з екологізацією виробничої діяльності, другий – стимулюючі виплати
фермерам. Максимальний розмір виплат не перевищує 75% вартості витрат, які
пов’язані з екологізацією виробничої діяльності. Стимулюючі виплати
надаються фермерам з метою реалізації ними одного або декількох видів
діяльності з управління використання природних ресурсів.
У країнах ЄС реалізуються екологічні напрями, які охоплюють: виведення
з обігу еродованих земель і компенсацію фермерам часткової втрати доходу від
виведення їх з експлуатації. На законсервованих землях вирощують нехарчові
культури (ріпак для виробництва біодизеля, біомасу для енергетичних цілей).
Другим напрямом є виплата фермерам дотації за зменшення застосування
міндобрив і пестицидів, тим самим стимулюється екстенсивне землеробство та
створюються умови для використання природної родючості ґрунтів. Третій
напрям – це цілеспрямована підтримка спеціальних агроекологічних заходів,
які є інструментом забезпечення сільського розвитку.
Надмірне застосування в сільськогосподарському виробництві
отрутохімікатів, мінеральних добрив і генетично модифікованих організмів
призвело до виснаження природних ресурсів і забруднення довкілля, особливо
це позначилося на стані водних ресурсів. Значні обсяги води використовуються
на зрошенні, а також застосування у виробничих процесах хімічних речовин
призводить до забруднення поверхневих і підземних водних джерел. У країнах
ЄС для кількісної оцінки екологічно небезпечної підприємницької діяльності
застосовуються такі заходи, а саме: попередження та компенсація за спричинені
забруднення здійснюється за рахунок забруднювача довкілля, для реалізації
екологічно безпечного розвитку агропромислового комплексу держава виділяє
значні фінансові ресурси. Сільгоспвиробники погоджуються на впровадження
заходів щодо збереження довкілля – не застосовувати технології, що можуть
наносити шкоду відновленню природних ресурсів. У європейських країнах
жорстко контролюється використання у підприємствах АПК
екологонебезпечних засобів, їх вплив на довкілля, а також заходи щодо захисту
ґрунтів, водних ресурсів і збереження та розвитку біорізноманіття [19].

24
 Світовий досвід показує, що ринкові механізми є дієздатними для
досягнення цілей сталого розвитку. За допомогою цінових сигналів можна
впливати на поведінку суб’єктів підприємницької діяльності, при цьому
отримується не тільки прибуток, але й досягаються екологічні цілі. Ринкові
інструменти, що використовуються при реалізації екологічних програм, можна
поділити на шість основних категорій:
1.Система платежів за забруднення.
2.Система торгівлі дозволами на забруднення.
3.Депозитарно-компенсаційна система.
4.Система зменшення ринкових бар’єрів.
5.Ліквідація державних субсидій.
6.Система інформаційного забезпечення.
Ефективна дія економічного механізму використання природних ресурсів
може бути досягнута у випадку поєднання економічних і організаційних форм
господарювання, які направлені на випуск максимального обсягу продукції при
мінімальних витратах ресурсів і впливу на довкілля [20]. Одним із дієвих
державних інструментів ефективного використання природних ресурсів є
акумуляція внутрішніх фінансових ресурсів у вигляді екологічного податку,
який виконує водночас фіскальну та компенсаційну функції [21]. Раціональне
природокористування забезпечується завдяки впровадженню ефективних
економічних механізмів управління природними ресурсами, використанню
маловідходних і безвідходних технологій, ефективних систем і засобів
контролю за використанням та збереженням ресурсів і захистом довкілля від
забруднення [22].
Світова практика підтверджує, що система екологічного менеджменту
залежить від ефективності економічного механізму природокористування, який
поєднує регулятори примусово обмежувального характеру з регуляторами
стимулюючо-компенсаційного характеру. Вони забезпечують сприятливі умови
для збереження довкілля, а також сприяють реалізації екологічно безпечних
технологій і методів господарювання. Чинником, який забезпечує раціональне

25
використання та охорону природних ресурсів є застосування економічних
методів управління. Повинна бути передбачена економічна відповідальність за
природні ресурси, створені умови для матеріальної зацікавленості підприємств
у розробці та впровадженні досягнень науки і техніки, водночас повинні
застосовуватися як заохочувальні засоби, так і санкції за порушення норм і
правил природокористування. Приймаючи до уваги еколого-економічний стан в
Україні, необхідно зазначити, що держава повинна сформувати такий
економічний механізм природокористування, який би впливав на джерела
забруднення. Вчені-економісти вважають, що економічний механізм є
інструментом політики регулювання, що дозволяє оперувати цінами,
виправляючи недоліки ринку, пов’язані з неточним обсягом втрат від
забруднення довкілля та вигоди від його контролю. Водночас рівень
забруднення довкілля залежить від досконалості виробничого процесу, його
екологічної орієнтованості, від техніко-екологічних характеристик виробничого
устаткування та рівня його спрацювання. В Україні важливе значення має
застосування економічного механізму природокористування та забезпечення
природоохоронної діяльності, який передбачає запровадження плати за
користування природними ресурсами та за забруднення довкілля. Необхідно
також заохочувати підприємства, які застосовують маловідходні та
ресурсозберігаючі технології. Забруднення довкілля повинно бути невигідним
для суб’єктів підприємницької діяльності. Конкурентоспроможність
національної економіки має підвищуватися за рахунок зменшення споживання
природних ресурсів і шкідливих викидів. Екологічний напрям розвитку
економіки нашої країни зумовлений низкою причин, а саме:
- одним із чинників, які найбільше хвилюють розвинені країни, є
екологічні проблеми;
– велика кількість екологічних проблем в Україні має транскордонний
характер, а це дає можливість країні зайняти провідні позиції в міжнародних
екологічних програмах;

26
 – резервом інвестиційних коштів може бути екологічно орієнтоване
вдосконалення виробничих процесів шляхом зменшення енергоємності та
матеріалоємності одиниці продукції;
– актуальність розвитку екологізації в країні полягає в тому, що
виробництво екологічно чистих товарів і послуг є сферою виробництва, яка
опирається на потужний науковий потенціал України;
– екологізація економіки – це випуск екологічно чистої продукції, яка має
міжнародне визнання, а для її реалізації можуть бути залучені кошти різних
міжнародних фондів і багатих країн;
– підготовленість міжнародної громадськості до сприйняття «екологічні
товари».
В Україні запроваджено основні засади економічного механізму
природокористування та природоохоронної діяльності, основними елементами
якого є: екологічний податок, грошові стягнення за шкоду, заподіяну довкіллю,
фінансування природоохоронних заходів і система зборів за соціальне
використання природних ресурсів.

3.2. Впровадження систем екологічного менеджменту на

сільськогосподарському підприємстві

Частка сільськогосподарського виробництва становить близько 70 % усієї

сукупності продовольчих ресурсів, а отже, є вагомим важелем для розвитку
економіки України.
Ведення сільського господарства здійснює значний антропогенний вплив
на довкілля. Сільськогосподарські підприємства нехтують елементарними
екологічними вимогами до ведення господарської діяльності. На рис. 3.1
показано загальні екологічні вимоги до діяльності підприємств.

27
 Рис. 3.1
Часткове виконання, або взагалі невиконання зазначених вимог наносить
непоправний руйнівний вплив на довкілля та якісні показники виробленої
продукції. В табл. 2 представлено аналіз викидів забруднюючих речовин у
атмосферу від стаціонарних джерел забруднення по Україні за 2011 р.
Таблиця 2

Нині науковці доводять доцільність впровадження екологічного

менеджменту на сільськогосподарських підприємствах. Енс Колк (Ans Kolk)
звертає увагу на необхідність посилити екологічну свідомість та
відповідальність власників бізнесу, споживачів продукції й послуг та
працівників підприємств [23]. В Україні впровадження екологічного
менеджменту в аграрних підприємствах не обов’язкове, має довільну форму і
не підтримується державою.
В інших галузях національної економіки вітчизняні підприємства
найчастіше запроваджують екологічний менеджмент через:

28
 • серії міжнародних стандартів ISO 14000 — системи управління
навколишнім середовищем та серії ISO 9000 — системи управління якістю.
Вони адаптовані в Україні в стандарти ДСТУ;
• системи керування професійною безпекою і здоров’ям — OHSAS 18001;
• інтегровану систему екологічного менеджменту, яка поширюється на всі
етапи життєвого циклу продукції, від виявлення потреб ринку до
післяпродажного обслуговування, і будується у форматі поєднання основних
положень міжнародних стандартів серій ISO 9000, ISO 14000, OHSAS18000 та
інших залежно від політики підприємства.
Зарубіжні компанії вже давно поєднують вимоги стандартів серій ISO 9000
і 14000 в інтегровану систему менеджменту, яка забезпечує управління і якістю,
і охороною довкілля. До того ж досить часто цілі, які ставить підприємство у
межах системи менеджменту якості та охорони довкілля, збігаються, що дає
змогу одночасно налагоджувати виробничий процес і здійснювати
природоохоронні заходи [24]. Проаналізувавши ці шляхи впровадження
екологічного менеджменту та адаптувавши їх до специфіки аграрного
виробництва, важливо виділити оптимальні етапи впровадження екологічного
менеджменту саме в сільськогосподарських підприємствах (табл. 3).
Забезпечення механізму впровадження екологічного менеджменту на
сільськогосподарському підприємстві забезпечується шляхом обміну
інформацією та поширенням звітів про екологічні аспекти діяльності даного
підприємства, належного документообігу робочих процесів і ефективного
аудиту робочих процедур, а також за умови готовності до реагування на
нештатні ситуації, які можуть впливати на навколишнє середовище. Зазначимо,
що навіть якщо сільськогосподарське підприємство виконає кожен з етапів з
табл. 3, то ефективність впровадження екологічного менеджменту буде
досягнута лише за умови активної підтримки з боку керівництва
сільськогосподарського підприємства та участі всіх працівників у налагодженні
екологічно свідомої та відповідальної діяльності. Результатом впровадження
системи екологічного менеджменту на сільськогосподарських підприємствах

29
буде поступове поліпшення екологічних характеристик, а поряд із цим —
економічних показників діяльності за рахунок впровадження еколого-
економічних, ресурсоощадних та конкурентоспроможних технологій
виробництва продукції.
Таблиця 3
Етапи впровадження екологічного менеджменту на сільськогосподарських
підприємствах
Етапи Заходи Документація
досліджеАналіз і

1. Оцінювання екологічної 1. Звіт про проведення моніторингу

ситуації на с.-г. підприємстві
2. Оцінювання та аналіз впливу
діяльності галузі тваринництва
1. Визначення відповідальних
впровадРозробка Організа
ння
екологічної діяльності
підприємства.
2. Звіт про проведення моніторингу
1. Документальне розроблення

осіб серед керівництва ті їх задекларованих принципів та

ція

повноважень.
2. Введення структури
1. Розроблення завдань програми
екологічного менеджменту.
та
зобов’язань.
2. Розроблення системи
1. Проєкт тексту програми
екологічного менеджменту с.-г.

2. Впровадження програми підприємства.

екологічного менеджменту за 2. Програма екологічного
Серти- таПроведе

1. Аналіз керівництвом 1. Протокол заходів з боку

оцінки ження
ння

запланованих заходів. керівництва.

2. Проведення внутрішнього 2. Звіт про внутрішній аудит
аудиту. 3. Звіт про проведення моніторингу і
1. Проведення перед 1. Звіт про перед сертифікаційний
фікація
аудиту

сертифікаційного аудиту. аудит.

2. Вибір органу сертифікації. 2. Замовлення на сертифікацію

30
 ВИСНОВКИ
Екологічний менеджмент – складна міждисциплінарна наука, метою якої є
пошук шляхів забезпечення найбільш конкурентоспроможних рішень,
прийнятих у сфері керування природоохоронною діяльністю.
Упровадження екологічного менеджменту в сільськогосподарських
підприємствах, є досить перспективним і актуальним у сучасних еколого-
економічних умовах господарювання аграрних підприємств. Це сприятиме
• поліпшенню іміджу фірми в сфері виконання природоохоронних вимог (у
т.ч. природоохоронного законодавства);
• економії енергії і ресурсів, у тому числі тих, що направляються на
природоохоронні заходи, за рахунок більш ефективного управління ними;
• збільшенню оціночної вартості основних фондів підприємства;
• бажанню завоювати ринки «зелених» продуктів;
• поліпшенню системи управління підприємством;
• підвищенню інтересу у залученні висококваліфікованої робочої сили.

31
 Використана література
1. Семенов В.Ф. Екологічний менеджмент : підручник / В.Ф. Семенов, О.Л.
Михайлюк, Т.П. Галушкіна. – К. : Центр навч. літ. – 2004. – 407 с.
2. Литвак С.М. Екологічний менеджмент і аудит : навч. посіб. / С.М. Литвак. –
К. : ВД «Професіонал». – 2005. – 112 с.
3. Шкурко Т. П. Органічне землеробство за розвинутого тваринництва / Т. П.
Шкурко // Вісник аграрної науки. – 2017. – № 1. –С. 24–28.
4. Оцінювання екологічного стану грунтів земель сільськогосподарського
призначення / Л.І. Моклячук, А. М. Ліщук, І.М. Городиська, І.П. Яцук // Вісник
аграрної науки. – 2017. – № 1. – С. 52– 56.
5. Willer H. Organic Agriculture Worldwide: Current Statistics [Електронний
ресурс] / H. Willer // Research Institute of Organic Agriculture (FiBL), Frick,
Switzerland. – Режим доступу: www.fibl.org.
6. Сокольська Т. В.Світовий досвід та вітчизняна практика виробництва
екологічно чистої сільськогосподарської продукції / Т. В. Сокольська //
Економіка та управління АПК. – 2012. – Вип. 7. – С. 49–54.
7. Куриленко Н. О. Фінансові ресурси природокористування / Н.О. Куриленко //
Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія «Фінанси і
кредит». – 2005. – № 1. – С. 356–359.
8. Дзядикевич Ю. В. Теоретичні і практичні аспекти ресурсозбереження / Ю.В.
Дзядикевич, Б.Р. Гевко // Інноваційна економіка. – 2016. – №3–4. – С.103 –107.
9. Веклич О. «Екологічна ціна» економічного зростання України / О. Веклич,
М. Шлапак // Економіка України. – 2012. – № 1. – С. 51-60.
10. Міщенко В.С. Економічний механізм природокористування / В.С.
Міщенко // Економіка України. – 2001. – № 10. – С. 32–37.
11. Бистряков І.К. Природні ресурси як фактор активізації еколого-економічної
діяльності / І.К. Бистряков // Економіст. – 2011. – № 4. – С. 8–22.
12. Голян В.А. Сфера природокористування в сучасних умовах: системні
суперечності ринкових трансформацій та проблеми управління / В.А. Голян //
Агросвіт. – 2008. – № 6. – С. 27–33.

32
13. Семенов В.Ф. Екологічний менеджмент : підручник / В.Ф. Семенов, О.Л.
Михайлюк, Т.П. Галушкіна. – К. : Центр навч. літ. – 2004. – 407 с.
14. Литвак С.М. Екологічний менеджмент і аудит : навч. посіб. / С.М. Литвак. –
К. : ВД «Професіонал». – 2005. – 112 с.
15. Шкурко Т. П. Органічне землеробство за розвинутого тваринництва / Т. П.
Шкурко // Вісник аграрної науки. – 2017. – № 1. –С. 24–28.
16. Оцінювання екологічного стану грунтів земель сільськогосподарського
призначення / Л.І. Моклячук, А. М. Ліщук, І.М. Городиська, І.П. Яцук // Вісник
аграрної науки. – 2017. – № 1. – С. 52– 56.
17. Willer H. Organic Agriculture Worldwide: Current Statistics [Електронний
ресурс] / H. Willer // Research Institute of Organic Agriculture (FiBL), Frick,
Switzerland. – Режим доступу: www.fibl.org.
18. Сокольська Т. В.Світовий досвід та вітчизняна практика виробництва
екологічно чистої сільськогосподарської продукції / Т. В. Сокольська //
Економіка та управління АПК. – 2012. – Вип. 7. – С. 49–54.
19. Кобзєв І.С. Природокористування в аграрній сфері на засадах сталого
розвитку / І.С. Кобзєв // Агроінком. – 2012. – № 1–3. – С. 49–52.
20. .Куриленко Н. О. Фінансові ресурси природокористування / Н.О. Куриленко
// Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія «Фінанси і
кредит». – 2005. – № 1. – С. 356–359.
21. Дзядикевич Ю. В. Управління процесами ефективного використання
природних ресурсів / Ю.В. Дзядикевич // Інноваційна економіка. – 2014. – №2.
– С. 99–104.
22. Дзядикевич Ю. В. Теоретичні і практичні аспекти ресурсозбереження / Ю.В.
Дзядикевич, Б.Р. Гевко // Інноваційна економіка. – 2016. – №3–4. – С.103 –107.
23. Ans Kolk. Ekonomics of Environmental Manаgеment. — Harlow: Pearson
Education. — 2000. — 205 р.
24. Потай О.А. Формування інтегрованої системи екологічного менеджменту
промислових підприємств // Наук. вісник НЛГУ. — 2009. — Вип. 19.9. — С.
212–216.

33