МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
КАФЕДРА ЕКОЛОГІЇ

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

З ДИСЦИПЛІНИ: “ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ”
НА ТЕМУ:
АУДИТ МІНІМІЗАЦІЇ ВІДХОДІВ
“

ВИРОБНИЦТВА”
Виконала:
студентка ННІЕБ-301
Гончар Вікторія

Перевірила:
к.т.н., професор Саєнко Т.В.
 ПЛА
Н
Вступ
І. Цілі та завдання
ІІ. Стадії аудитування
ІІІ. Методи та технології оздоровлення
IV. Проблема мінімізації відходів в Україні: стан та
перспективи
Висновки
Список використаної літератури
 Вступ
■ Аудит мінімізації відходів має свої особливості, які вимагають
окремого розгляду. Він може виконуватися як у комплексі з іншими
аудитами, так і по окремому завданню. У широкому розумінні
відходи — це матеріали та предмети, які вважаються непотрібними і
від яких тим чи іншим шляхом позбавляються. Проте в юридичному
розумінні до відходів відносять лише ті матеріали та предмети, які
включено до офіційних переліків, в яких всі відходи чітко
класифіковано. Саме їх створення, транспортування, видалення,
зберігання та використання в розвинутих країнах регулюється
спеціальним законодавством про відходи. Вони включають золу,
сміття, побутові відходи, промислові відходи, комунальні відходи та
ін.
■ Тому, зменшення маси відходів — це дуже актуальна проблема,
вирішення якої дає як екологічні, так і економічні вигоди. Аудит
мінімізації відходів — ефективний інструмент сприяння вирішенню
цієї проблеми. Згідно з нормативним регулюванням, яке діє в
І. Цілі та
завдання
Метою аудиту мінімізації відходів виробництва є визначення можливих варіантів зменшення маси
відходів і рекомендації щодо вибору найбільш ефективних з них. Для досягнення мети слід вирішити
такі завдання:
■ 1) розробити блок-схеми послідовності технологічних операцій;
Блок-схема повинна містити лише технологічні процеси (приймання, подрібнення, сортування, варіння,
пастеризація, фільтрування) і не повинна включати процеси лабораторного чи технічного контролю.
Розроблену блок-схему виробничих процесів обов’язково слід перевірити на місці, чи вірно вказана
послідовність операцій та чи відображає вона реальну технологію виробництва.
■ 2) визначити ті ланки технологічного процесу, на яких утворюються відходи;
■ 3) прорангувати джерела відходів за ступенем їх небез­печності;
І. Надзвичайно небезпечні (відходи, що містять ртуть та її сполуки, в тому числі сулему, ціаністий
калій, сполуки сурми, бензапірен та ін.)
ІІ. Високонебезпечні (відходи, що містять хлористу мідь, сульфат міді, сполуки свинцю)
ІІІ. Помірно-небезпечні (відходи, що містять оксиди свинцю, хлорид нікелю, чотирихлористий вуглець)
IV. Малонебезпечні (відходи, що містять сульфат магнію, фосфати, сполуки цинку, відходи збагачення
корисних копалин функціональним способом із застосуванням амінів)
■ 4) визначити і прорангувати варіанти зменшення маси відходів;
■ 5) розробити програму запровадження заходів щодо зменшення маси відходів.
ІІ. Стадії аудитування
Процес аудиту мінімізації відходів складається з трьох стадій:
■ А. Передаудитна стадія: проводиться загальне ознайомлення з підприємством і визначаються
найбільш важливі джерела відходів. В залежності від розмірів виробництва та номенклатури
його продукції ця стадія може проводитися від декількох днів до двох місяців.
■ Б. Стадія аудиту: Щодо матеріального балансу для кожного технологічного
процесу збирається інформація, яка має бути перевірена. При цьому
визначаються можливі варіанти зменшення відходів. Тривалість стадії — до
одного місяця, в тому числі тиж­день — безпосередньо на ділянці
підприємства.
■ В. Післяаудитна стадія — виконується техніко-економічний аналіз всіх
даних, пропонуються рекомендації щодо впровадження можливих
варіантів зменшення відходів. Тривалість стадії — до двох місяців.
Зібрана під час аудиту інформація заноситься у рабочі
таблиці, які складають три головні пакети:
1) організаційні робочі таблиці, в яких описується
підпри­ємство, визначаються цілі та завдання аудиту та
встановлюється відповідальність за збір інформації;
2) робочі таблиці аудиту щодо даних входу і виходу
продук­тів та потоку відходів, в яких для кожної
технологічної лінії визначаються види та кількість
продуктів (первинних, проміжних, супутніх) та відходів;
3) оціночні робочі таблиці, в яких наводяться
результати техніко-економічного аналізу можливих
варіантів мінімізації відходів.
ІІІ. Методи та технології
оздоровлення
На практиці частіше за все вирішуються задачі екологічного оздоровлення грунтів і
підземних вод. Для грунтів існує шість груп методів оздоровлення:
1). Видалення на звалища без попередньої оброб­ки грунту; в залежності від того, які
забруднюючі речовини присутні у грунті, з урахуванням їх концентрації та здатності
розчинятися у воді та транспортуватись підземним потоком, має вибиратись відповідний
тип звалища.
2). Руйнування неконсервативних органічних
речовин: використо­вується біохімічне
розкладання безпосередньо на ділянці
підприємства, на спеціально підготовлених
ділянках за межами підприємства та у
великих реакторах. Можливе також хімічне
та термічне руйнування. Використання
технологій руйнування має
супроводжуватись засобами моніторингу та
регулювання для запобігання забруднення
довкілля продуктами руйнування
(шкідливими газами та речовинами, що легко
розчиняються у воді).
3). Сепарація: використовує такі властивості речовин, як ле­тючість, розчинність та
здатність до сорбції для їх перенесення із грунту до іншого середовища (газу, рідини
або твердої речовини), з якого забруднююча речовина легко виділяється; практичне
застосування знаходять методи електроосмосу та електрофорезу.

Рис.1. Метод
електроосмосу
4). Іммобілізація — це фізичні або хімічні процеси, які зменшують рухомість речовин у
грунті, що запобігає їх попаданню у атмосферне повітря або до підземного
водоносного горизонту, після чого грунт використовують для виготовлення
будівельних блоків; можливе також заключення грунту в непроникливі капсули.
5). Ізоляція: припинення контакту грунту з навколишнім середовищем за
допомогою механічних бар'єрів (екранів та ін.) безпосередньо на ділянці
підприємства чи десь у іншому місці.
6). Повторне використання: забруднений грунт перетворюють у корисний продукт
(наприклад, асфальт) або використовують його як заповнювач там, де це можливо.
■ Багато з наведених вище технологій може бути використано для
екологічного оздоровлення забруднених підземних вод з тією
різницею, що воду треба забирати з водоносного горизонту за
допомогою насосів і подавати на відповідну очистку. Очищену воду
можна або знову повертати до підземного горизонту, або відводити до
поверхневого водного об'єкта. Проте існують умови (погана
проникність грунтів, їх неоднорідність), коли ефективність такого
відкачування є низькою.
■ Існують технічні можливості обробки підземної води безпосередньо у
водоносному горизонті з використанням хімічних і біологічних методів,
застосування яких потребує відповідного вивчення місцевих умов.
■ Можливе також запровадження технічних заходів, за допомогою яких
ліквідується подальше переміщення забрудненої підземної води. Це
можна зробити за допомогою перехоплюючих свердловин та
підземних бар'єрів.
■ Вартість використання описаних вище способів може становити від
200 до 1000 доларів за м3. Проте для більшості методів руйнування,
видалення та іммобілізації вона становить 150-300 дол. за м 3, тобто є
досить високою.
IV. Проблема мінімізації
відходів в Україні: стан та
перспективи
■ В контексті того, що забруднення навколишнього природного
середовища прогресує, є сенс відмітити, що проблема утворення
відходів виробництва та екологічно безпечного поводження з
ними набуває для нашої країни особливої гостроти. Тому
розробка й здійснення заходів з охорони навколишнього
природного середовища, раціонального природокористування
та відтворення природних ресурсів є однією з найважливіших
стратегічних завдань України на шляху до екостійкого розвитку.
■ Рішення проблеми мінімізації промислових відходів можливе за
умови опрацювання й організації комплексної системи мінімізації
відходів, котра повинна включати в себе технічні, технологічні,
еколого-економічні, санітарно-гігієнічні, організаційно-
управлінські аспекти. Кардинальний розв’язок проблеми
поводження з промисловими відходами можливий тільки на
основі раціонального ведення господарства та впровадження
Для того, аби ці програми успішно впроваджувались і працювали в Україні,
необхідно вирішити наступні проблеми:
■ 1.   Недієздатність механізмів екологічного управління. Мається на увазі повільне
впровадження в практику і декларативний характер деяких положень закону
«Про відходи». В першу чергу це стосується заходів, які мають здійснюватись на
регіональному та місцевому рівнях.
■ 2.   Обмеженість фінансових ресурсів з боку держави. Акцент має робитися на
розробленні та впровадженні економічних стимулюючих механізмів в
господарську діяльність, що направлена на вирішення пріоритетних завдань
поводження з відходами.
■ 3.   Покращення технологічних процесів. Мається на увазі міжнародний досвід
країн ЄС у скороченні обсягів утворення відходів на стадії
виробництва. Необхідно запровадити в життя безвідходні та маловідходні
технології, новітні технологічні лінії переробки відходів, які  відповідали б всім
технічним та санітарно-гігієнічним вимогам. На жаль, більша частина
заготовленої або добутої сировини (92% і більше) в Україні перетворюється на
відходи і забруднює навколишнє природне середовище.
■ 4.   Загроза для здоров’я населення та стану навколишнього середовища. На
сьогодні в Україні в результаті утворення великих обсягів токсичних
промислових відходів проблема безпеки для здоров’я населення набула
особливої гостроти.
 И
В Україні програми впровадження систем екологічного менеджменту та аудиту , а
разом з ними і мінімізації відходів знаходяться лише на початковій стадії розвитку
та реалізації. Перехід підприємств до власних програм відбудеться згодом, коли
будуть вирішені вище зазначені проблеми. Важливо відмітити, що засоби для
початку реалізації такої роботи не обов’язково мають проводитися державною,
регіональною або місцевою владою з екологічних питань. Так промислові лідери, які
добре обізнані про негативні економічні сторони традиційних і пасивних
екологічних стратегії, мають розуміти, що проведення своїх власних внутрішніх
екологічних програм буде економічно більш вигідним і, відповідно, вирішувати їх
власні екологічні проблеми. Через спотворену ситуацію на ринку в деяких країнах
східної Європи, в тому числі і в Україні, цей економічний зв'язок може бути менш
очевидним, але багато які із згаданих переваг можуть бути ефективні з економічної
точки зору. Ціни на енергію, що ростуть, дорога сировина і безприбуткове
зберігання відходів поступово приведе до розуміння вигідності запобігання
забрудненню навколишнього середовища.
 Список використаної
літератури
■ 1. Закон України «Про екологічний аудит» [Електронний ресурс] / Верховна
Рада України. – 2009. – Режим доступу до тексту закону:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws.
■ 2. Дроздова О. Ю. Актуальні питання впровадження та розвитку екологічного
аудиту в Україні / О. Ю. Дроздова. – Екологічний менеджмент у загальній
системі управління: Шоста щорічна Всеукраїнська наукова конференція. –
Суми : Вид-во СумДУ, 2006. – 190 с.
■ 3. Шевчук В. Я. Екологічне управління : підручник / В. Я. Шевчук, Ю. М.
Саталкін, Г. О. Білявський та ін. – К. : Либідь, 2004. – 432 с.
■ 4. Лукьянихин В. А. Формирование экологической политики в Украине / В. А.
Лукьянихин // Вісник Сумського державного університету. – Серія Економіка.
– 2002. – № 10(43) – С. 22–31.
■ 5. Международная Торговая палата/ Деятельность ICC/ Документы ICC
[Електронний ресурс]. – 2009. – Режим доступу до документу:
http://www.iccwbo.ru/deatelnost/icc_documents.