Механізм правового забезпечення екологічної безпеки

Під механізмом забезпечення екологічної безпеки розуміють комплекс взаємопов’язаних державно-

правових засобів, спрямованих на досягнення екологічної безпеки шляхом регулювання і контролю
діяльності суб’єктів екологічних правовідносин за допомогою еколого-правових норм.

Досвід практичної діяльності у сфері екологічної безпеки свідчить, що механізм її правового

забезпечення включає такі види державно-правових заходів, як організаційні, нормативно-регулятивні,
розпорядчо-виконавчі та забезпечувальні.

Організаційні заходи – це комплекс дій, спрямованих на виявлення екологічно небезпечних об’єктів

і видів діяльності, природних зон і територій, що характеризуються погіршенням екологічної ситуації, з
метою профілактики запобігання їх шкідливого впливу на здоров’я людини і навколишнє природне
середовище. До них належать такі заходи: державна реєстрація паспортизації екологічно небезпечних
підприємств і сертифікація екологічно небезпечної продукції; моделювання і прогнозування змін стану
навколишнього природного середовища; інформування населення та органів державної влади про стан
навколишнього природного середовища.

Нормативно-регулятивні заходи в механізмі правового забезпечення представляють собою

діяльність уповноважених державних органів із створення системи нормативно-правових актів,
спрямованих на досягнення екологічної безпеки через визначення принципів державної політики у галузі
екологічної безпеки, визначення пріоритету життя та здоров’я людини, встановлення нормативно-технічних
показників і регламентація діяльності екологічно небезпечних об’єктів. До них належать: розробка стандар -
тів у галузі екологічної безпеки; зонування екологічно небезпечних територій; розробка обґрунтування
нормативів екологічної безпеки, нормування лімітування екологічно небезпечної діяльності; впровадження
нормативно-економічних засобів забезпечення екологічної безпеки.

Розпорядчо-виконавчі заходи – це цілеспрямована діяльність спеціально уповноважених органів з

приводу реалізації організаційних, управлінських, контрольно-наглядових функцій з метою забезпечення
безпечного функціонування виробничих, наукових, інших структур й об’єктів в галузі екології, погодження
екологічних правопорушень і досягнення екологічної безпеки.

Забезпечувальні заходи – це сукупність дій, спрямованих на попередження і припинення екологічно

небезпечної діяльності та екологічних правопорушень. До них належать такі заходи: припинення екологічно
небезпечної діяльності за систематичне порушення нормативів екологічної безпеки, встановлення
відповідальності (дисциплінарної, адміністративної, кримінальної) за забруднення навколишнього
природного середовища і порушення вимог і норм екологічної безпеки, майнової відповідальності за
заподіяння шкоди здоров’ю і майну громадян та здійснення їх органами судочинства.

Екологічна безпека досягається тільки комплексним застосуванням вказаних заходів.

Поняття та юридичні ознаки економіко-правового механізму в галузі екології

Економіко-правовий механізм в галузі екології — система економіко-правових засобів, які

застосовуються в регулюванні еколого-економічних правовідносин, спрямованих на досягнення мети і завдань
екологічної політики держави

Склад правовідносин екон. механізму – це сукупність взаємообумовлених елементів які забезпечують

їх функціонування а саме це правові норми які регламентують провадження і застосування економічних методів
врегулювання економічних правовідносин , зміст, систему економіко- правових засобів, юр. Гарантій.

Система економіко-правового механізму – це сукупність екологічно обругнтованих зборів.

Основні вимоги запровадження економіко-правового механізму в галузі екології

 1. Застосування економічних важелів при здійсненні будь-якої діяльності, пов'язаної з використанням
природних ресурсів чи спроможної впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей

2. Встановлення нормативів плати і розмірів платежів на основі лімітів використання природних

ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та
інших шкідливих впливів

3. Визначення джерел фінансування системи екологічних заходів

4. Надання пільг фізичним і юридичним особам при запровадженні та здійсненні системи екологічних
заходів

5. Визначення економічної оцінки шкоди, заподіяної порушенням екологічного законодавства та її

відшкодування винними особами

Основні елементи економіко-правового механізму охорони навколишнього природного

середовища

- облік та економічна оцінка природних ресурсів - фінансування екологічних програм і заходів - система
зборів (платежів) за користування природними ресурсами і забруднення навколишнього природного сере-
довища - створення екологічних фондів- екологічне страхування - економічне стимулювання охорони
навколишнього природного середовища

Види зборів за забруднення навколишнього природного середовища

- за викиди і скиди забруднюючих речовин - в межах встановлених лімітів - за розміщення відходів -
понад встановлені ліміти

Види зборів за спеціальне використання природних ресурсів

- збори за спеціальне використання природних ресурсів в межах встановлених лімітів - збори за

понадлімітне використання природних ресурсів - збори за зниження якості природних ресурсів

Платність природокористування

- плата за використання природних ресурсів - плата за забруднення навколишнього природного

середовища - плата за інші види впливів на навколишнє природне середовище

Економіко-правовий механізм охорони довкілля — це комплексний міжгалузевий правовий інститут,

який об'єднує норми права різних його галузей і спрямований на системне правове регулювання суспільних
відносин у сфері охорони довкілля на засадах узгодження екологічних та економічних інтересів суспільства; це
система, яка містить правову, інституційну, функціональну та економічну підсистеми; це система політико-
правових, організаційно-правових, управлінських, економічних, у тому числі фінансових і податкових, заходів,
спрямованих на забезпечення охорони природи, раціонального природокористування та екологічної безпеки.
Найбільш коротко економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища можна
визначити як сукупність правових та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію економічних важелів
забезпечення охорони довкілля.

Склад і зміст економіко-правового механізму в галузі екології

До складу ЕПМ входять такі елементи: 1) організаційно-правовий 2) інституційний 3) функціональний

4) економічний ·
Організаційно-правова сторона даного механізму включає в себе сукупність правових норм, вміщених у
відповідних законодавчих актах, що спрямовані на забезпечення охорони довкілля у правовій формі.
  · Інституційна сторона охоплює собою систему органів державної влади та місцевого самоврядування,
які прямо чи опосередковано беруть участь в охороні довкілля відповідно до покладеної на них компетенції.

Функціональна сторона економіко-правого механізму охорони довкілля включає в себе сукупність

функцій з охорони природного середовища, що їх виконують зазначені органи влади у межах, встановлених
актами чинного законодавства. ·

Нарешті, економічна (ресурсна) сторона цього механізму являє собою сукупність економічних
регуляторів, визначених законодавством і спрямованих на забезпечення охорони довкілля.

Зміст ЕПМ становлять конкретні заходи, спрямовані на забезпечення охорони НПС, раціонального
використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

До таких заходів ст.41 ЗУ «Про охорону НПС» відносить: а) взаємозв'язок усієї управлінської, науково-
технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціональним використанням
природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навколишнього природного середовища на основі
економічних важелів; б) визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного
середовища; в) встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у
навколишнє природне середовище та на утворення і розміщення відходів; г) встановлення ставок екологічного
податку; д) надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та
інших пільг при впровадженні ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних
видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; е)
відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону
навколишнього природного середовища. Слід звернути увагу, що ст. 41 ЗУ «Про охорону НПС» перелічує лише
економічні заходи, не розкриваючи всього змісту ЕПМ.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів і за забруднення навколишнього природного

середовища і погіршення якості природних ресурсів

Плата за забруднення довкілля, екологічний податок (раніше «збір») - податки, пов'язані з

охороною навколишнього середовища, що відносяться в документах Європейського союзу до однойменної
категорії. Екологічні податки або екологічні платежі мають різну форму і часто по-різному називаються. В
англійському написанні поряд зі стандартним терміном taxes також використовуються charges, levies, fees,
duties. В даний час екологічні податки практикуються більшістю країн ЄС. Згідно з визначенням Європейського
агентства з навколишнього середовища, екологічні податки можуть бути в широкому плані визначені як «всі
податки... за специфічний негативний вплив на навколишнє середовище»
Збір за забруднення довкілля — плата, що справлялась в Україні за:

 викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними

джерелами забруднення.
 скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти та у системи каналізації.
 розміщення відходів.
 утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені).
 тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками.

Платники збору[ред. | ред. код]

Платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, юридичні особи, що не
здійснюють господарської (підприємницької) діяльності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і
організації, постійні представництва нерезидентів, які зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують
агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, громадяни, які здійснюють
на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і
скиди забруднюючих речовин у довкілля середовище та розміщення відходів.

Об'єкти збору[ред. | ред. код]

 Об'єктами обчислення збору є:

 для стаціонарних джерел забруднення — обсяги забруднюючих речовин, які

викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний об'єкт, та обсяги
відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.
 для пересувних джерел забруднення — обсяги фактично використаних видів пального,
в результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини.

Економічний механізм природокористування і природоохоронної діяльності базується на :

1. Засадах платності за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення та шкідливий вплив

на довкілля.

2. Цільовому використанні коштів отриманих від екологічних зборів та платежів на ліквідацію джерел
забруднення і відновлення та підтримання природних ресурсів в належному стані.

Кошти фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для
цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, в тому числі наукових досліджень з
цих питань, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на
здоров’я населення.

Вихідними положеннями концепції платного природокористування є встановлення порядку загального

і спеціального використання природних ресурсів, а також поділ їх на дві групи - державного і місцевого
значення. Загальне природокористування гарантує громадянам право на безплатне використання природних
ресурсів для задоволення їх життєво необхідних потреб (оздоровчих, естетичних), спеціальне - здійснюється
через їх надання у володіння, користування або оренду для ведення діяльності на платній основі.

Введення платного природокористування покликане розв’язати таке коло питань: - створення

економічних умов для прискореного розвитку ринкових відносин у цій сфері та приведення всієї системи
природокористування в Україні у відповідність з практикою найбільш розвинутих країн і міжнародними
стандартами; - стимулювання комплексного, раціонального використання природних ресурсів і створення для
нього відповідних науково-технічних передумов; - вирівнювання умов господарювання при використанні
природних ресурсів різної якості та доступності; - розширення інвестиційних можливостей щодо соціально –
економічного розвитку відповідних територій; - забезпечення узгодження загальнодержавних інтересів з
інтересами територій шляхом збалансованого розподілу коштів, що одержуються від плати за природні ресурси,
між республіканським та місцевим бюджетами.

Система платежів включає в себе: 1) платежі за право користування природними ресурсами (розробка
родовищ, лісозаготівель, відбору води, заготівель рослинної сировини); 2) платежі по відшкодуванню затрат на
охорону і відтворення природних ресурсів; 3) платежі за нераціональне і понадлімітне використання природних
ресурсів (економічні санкції).

Система екологічних платежів (екологічне оподаткування) в Україні виконує дві основні функції: 1)
збору і накопичення необхідних фінансових засобів для реалізації заходів екологічної спрямованості; 2)
формування економічних мотивів екологізації процесів виробництва і споживання товарів і послуг.

При цьому ставки платежів (зборів) повинні відповідати декільком вимогам: а) відбивати основні
закономірності (пропорції) впливу різних екодеструктивних факторів на економічні інтереси господарюючих
суб'єктів; б) підтримувати рівновагу між інтересами виробників і споживачів продукції; в) враховувати загальну
економічну ситуацію в країні і не викликати тотальних руйнувань економічної системи (зокрема масового
руйнування підприємств) [5].

Система платного природокористування в Україні включає дві підсистеми: 1) система зборів за

використання природних ресурсів; 2) система платежів за порушення природного середовища. Система зборів
за використання природних ресурсів формується на основі декількох ключових елементів: - ліцензій на
використання природних ресурсів, тобто дозволів на використання певних кількостей конкретних видів
ресурсів; система розробляється і затверджується екологічними підрозділами національних і місцевих рівнів; -
нормативів використання природних ресурсів; - порядку зборів; - ставок зборів (платежів) за використання
природних ресурсів; - систему розподілу зібраних коштів між різними рівнями господарювання.

В Україні встановлені збори за такі види природних ресурсів: земельні, водні, мінеральні, лісові,
тваринні, рослинні,радіочастотний ресурс.

Система платежів за порушення природного середовища включає такі основні елементи: - порядок
вилучення коштів у економічних суб'єктів; - ставки платежів, що встановлюють певну відповідність між
кількісними показниками впливу на природне середовище і величиною вилучення коштів; - допустимі межі
порушення середовища; як правило, ставки за понадлімітне порушення середовища збільшуються в 3-3,5 рази;
змінюється і порядок віднесення платежів; платежі за порушення середовища в межах лімітних значень
відносяться на виробничу собівартість підприємств, платежі за понадлімітний вплив на середовище
вилучаються з прибутку; - порядок розподілу зібраних коштів.

В Україні діє система платежів (зборів) за такі види впливу на довкілля: - забруднення атмосфери
(стаціонарними та пересувними джерелами); - забруднення води; - розміщення твердих відходів; - шкода
рослинам і тваринам; - шкода природно-заповідному фонду; - аварійне забруднення довкілля.

Екологічний аудит та страхування

Екологі́чний ауд́ит — визначення сучасного екологічного стану усіх компонентів

навколишнього середовища (літосфери та мінерально-сировинних ресурсів; геофізичних полів
Землі і Космосу) та їх впливу на довкілля і здоров'я людей; геоморфосфери (рельєфу) та
небезпечних ендо- та екзогеодинамічних процесів, руйнуючих літосферу і перетворюючих
рельєф; поверхневої та підземної гідросфери і водних ресурсів; атмосфери і кліматичних
ресурсів; фіто- та зоосфер і біологічних ресурсів; демосфери та стану здоров'я населення у
зв'язку з екологічними чинниками; техносфери та її впливу на всі попередні компоненти
природних екосистем).

Уринкових умовах реалізація одного з основних напрямів економіко-правового механізму

природокористування та охорони навколишнього природного середовища, а саме встановлення взаємозв’язку
усіх видів діяльності підприємств, установ, організацій зраціональним використанням природних ресурсів та
ефективністю заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, пов’язана з проведенням
екологічного аудиту та екологічного страхування.
Відносини, що формуються приздійсненні екологічного аудитуяк елементу економіко-
правовогомеханізму, врегульованіЗаконом України від 24 липня 2004 року «Про екологічний аудит»1. Даний
закон визначає екологічний документально оформлений, системний, незалежний процес оцінювання об’єкта
екологічного аудиту, що включає збір і оцінювання доказів для встановлення відповідності певних видів
діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім середовищем та інформації з цих питань вимогам
законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного
аудиту.
Мета проведення екологічного аудиту полягає в забезпеченні додержання законодавства про охорону
навколишнього природного середовища в процесі виробничої та іншої господарської діяльності.
До основних завдань, які вирішуються у процесі проведення екологічного аудиту, належать:
збір достовірної інформації про екологічні аспекти виробничої діяльності об’єкта екологічного аудиту
та формування наїї основі відповідного висновку екологічного аудиту;
встановлення відповідності об’єктів екологічного аудиту вимогам
законодавствапроохоронунавколишньогоприродногосередовищатаіншим критеріям екологічного аудиту;
оцінка впливу діяльності об’єкта екологічного аудиту на стан навколишнього природного середовища;
оцінкаефективності, повнотиіобґрунтованостізаходів, щовживаються для охорони навколишнього
природного середовища та об’єктів екологічного аудиту.
Закріплений Законом перелік об’єктів екологічного аудиту включає: 1) підприємства, установи та
організації, їх філії та представництва чи об’єднання, окремі виробництва, інші господарські об’єкти; 2)
системиуправліннянавколишнімприроднимсередовищем; 3) іншіоб’єкти, передбачені законом.
 Проведення екологічного аудиту здійснюється надоговірній основі юридичною чи фізичною
особою(аудитором), яка уповноважена на це суб’єктом господарювання та має право на здійснення відповідної
діяльності. Функції виконавця екологічного аудиту (аудитора) заборонено виконувати органам виконавчої
влади, органам місцевого самоврядування, особам, яким закон забороняє займатися підприємницькою
діяльністю, а також деяким іншим особам.
Закон розрізняє добровільний та обов’язковий екологічний аудит. Добровільний аудит здійснюється
щодо будь-яких об’єктів на замовлення зацікавленої особи за згодою власника об’єкта екологічного аудиту.
Обов’язковий аудит може бути проведений лише щодо екологічноне безпечних об’єктів у випадках,
передбачених законодавством. До таких випадків, зокрема, належать: банкрутство; приватизація; передача в
концесію об’єктів державної та комунальної власності;
передачаабопридбанняоб’єктіввдержавнучикомунальнувласність; створення на основі об’єктів державної та
комунальної власності спільних підприємств; екологічне страхування об’єктів; завершення дії угоди про
розподіл продукції відповідно до закону та ін. (ст. 12 Закону України «Про екологічний аудит»).
Екологічний аудит може поділятися на внутрішній і зовнішній.
Внутрішнійекологічнийаудитпроводитьсяназамовленнягосподарюючого суб’єкта (підприємства, установи чи
організації) для забезпечення його власних потреб. Замовниками зовнішнього аудиту є
стороннізаінтересованісуб’єкти, наприклад, органидержавноївиконавчої влади та ін.
Екологічний аудит як елемент економіко-правового механізму характеризується такими рисами, які
його суттєво відрізняють від екологічної експертизи (за своїм змістом, метою проведення, правовими
наслідками і т. п.).
За результатами проведення екологічного аудиту виконавцем сладається звіт,
якиймаєвідповідативимогам, встановленимзаконом. Він повинен, зокрема, містити: загальні відомості про
об’єкт, замовника тавиконавцівекологічногоаудиту; підставипроведення, мету; завдання,
програмутаобсягвиконанихробіт; перелікосновнихзаконодавчих актівтаіншихнормативнихдокументів,
дляперевіркинавідповідність яким проводиться екологічний аудит; характеристику стану об’єкта екологічного
аудиту; висновки екологічного аудиту; відомості щодо організації та осіб, яким надається звіт, та ін. Звіт
екологічного аудиту — власність його замовника, який на підставі звіту може приймати відповідні рішення.

Самостійним елементом економіко-правовогомеханізму природокористування та охорони

навколишнього природного середовища є екологічне страхування, яке слід розглядати як економічну гарантію
фінансового забезпечення охорони довкілля. Можливість його здійснення передбаченаст. 49 Закону
України«Про охорону навколишнього природного середовища» у двох формах: добровільного страхування та
обов’язкового державного страхування. Метою екологічного страхування є повний або частковий захист
майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі погіршення екологічної ситуації внаслідок техногенних
аварій чи катастроф, що стало результатом заподіяння шкоди довкіллю.
Порядок екологічного страхування має визначатися законодавством України. Але закон про екологічне
страхування поки що не прийнятий.

Потенційно розраховувати на підтримку страхових фондів для забезпечення відповідальності за

екологічну шкоду цілком можливо і в Україні. Така можливість, зокрема, передбачена ст. 49 Закону «Про
охорону навколишнього природного середовища», відповідно до якої в Україні здійснюється добровільне і
обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і
організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та
погіршення якості природних ресурсів. Порядок екологічного страхування встановлюється законодавством
України. Стаття 15 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» містить установчу
норму про здійснення страхування від ризику радіаційного забруднення довкілля (впливу на людину).

За загальним правилом екологічному страхуванню підлягають ризики заподіяння шкоди. Під ними
розуміються події, які є раптовими і непередбачуваними. До них належать техногенні аварії (аварійні ситуації)
та катастрофи. Наприклад, раптовими і непередбачуваними є: вибух на підприємстві, що призвів до значного
викиду забруднюючих речовин, небезпечного для здоров'я людей і довкілля; транспортна аварія, внаслідок якої
з контейнера в довкілля потрапили отруйні речовини тощо.

Види страхування :

+Страхування відповідальності
  Страхування відповідальності промислових підприємств за забруднення довкілля(понадлімітні
викиди і скиди)
 Страхування відповідальності транспортних підприємств перевізників екологонебезпечних
речовин і предметів.
 Страхування виконання рекультваційних робіт.

+Страхування ризиків (джерел підвищеної небезпеки, надзвичайних ситуацій)

+ Медичне страхування життя і здоровя.

Страховому покриттю підлягають будь-які збитки, що завдані техногенно-екологічним інцидентом:

витрати на очистку території (акваторії); неотримані доходи внаслідок зниження продуктивності
сільськогосподарських угідь; витрати на відновлення тварин; витрати на влаштування нових джерел питної води
замість забруднених; витрати на лікування, викликані погіршенням стану здоров'я внаслідок дії забруднюючих
речовин тощо.