1

Зміст
Теоретична частина
Вступ………………………………………………………………………………..3
1. Законодавство в сфері екологічного менеджменту.…………………………..4
2. Регіональна екополітика…………………………………………………..........7
3. Екологічна експертиза нової техніки…………..……………………………..10
Висновки………………………………………………………………………….12
Практична частина
Тести…………………………………..…………………………………………..26
Перелік використаної літератури………………………………………………..32
 3

Вступ
Менеджмент є наукою, яка динамічно розвивається з початку 20 століття.
Екологічний менеджмент виокремився в самостійну галузь дещо пізніше,
наприкінці 20 століття. Вчені, державні діячі, уряди багатьох країн усвідомили, що
людству можуть загрожувати не лише локальні, а й глобальні екологічні небезпеки,
навіть катастрофи. Потреби в координуванні і концентруванні зусиль, для
подолання екологічних проблем які загрожують людству, зумовила виникнення
екологічного менеджменту. Екологічні катастрофи загрожують людству і в наш час,
тому моя робота є досить актуальною.
Оскільки екологічний менеджмент продовжує бурхливо розвиватися , сучасні
науковці трактують його з різних точок зору :
- як добровільну ініціативну діяльність економічних суб’єктів, спрямовану на
реалізацію їх власних екологічних цілей, проектів і програм, розроблених на
основі принципів еко-ефективності та еко-справедливості;
- як контролювання видів діяльності людини, що впливають на довкілля.
Основне завдання цієї наукової роботи – є розкриття змісту, з’ясувати сутність,
принципи і функції такої дисципліни як « екологічний менеджмент». Об’єктом
екологічного менеджменту є – виробничо-господарські організації різних форм
власності, державні та приватні структури, діяльність яких безпосередньо пов’язана
з використанням, охороною та іншими формами взаємодії з довкіллям. Таким
чином, мета дисципліни «Екологічний менеджмент» - одержання нових знань і
практичних навичок з впровадження ефективних управлінських рішень,
формування усвідомленого екологічного світогляду як необхідного атрибуту якісно
нової ідеології управління природоохоронною діяльністю.
 4

1.Законодавство в сфері екологічного менеджменту

Законодавчий моніторинг у сфері екологічного менеджменту Законодавчо-
правова основа системи екоменеджменту в Україні визначається, формується і
регламентується Законом України Про охорону навколишнього природного
середовища», прийнятий ще в 1991 році, доповненнями до нього 1998 року, а також
іншими законодавчо-правовими актами, які повинні закріпити пріоритет охорони
природи і здоров’я нації над іншими видами діяльності, сформулювати принципи і
встановити єдині правила і порядок ведення господарської діяльності, насамперед,
за допомогою економічних методів управління. Це потребує адекватного введення
відповідних змін і доповнень в законодавство, що пов’язане з використанням
природних ресурсів (закони про державне підприємство, про власність, про
конверсію та інше). Крім того, в цей час першочерговими завданнями в сфері
екологічного законодавства є:
1. Прийняття нових (невідкладних) законодавчих актів, а саме: законів
України про зони надзвичайних екологічних ситуацій, екологічне страхування,
екологічну освіту;
2. Внесення змін і доповнень до існуючих кодексів (Лісовий, Водний, Кодекс
України про надра, Земельний кодекс України) і законів (Про охорону
навколишнього природного середовища», Про тваринний світ», «Про природно-
заповідний фонд», Про охорону атмосферного повітря», «Про лізинг» (доповнення
відносно лізингу природних ресурсів);
3. Підготовка проектів Законів України про статус рекреаційних, курортних,
лікувально-оздоровчих зон з особливими умовами природокористування;
4. Підготовка проектів підзаконних актів, що затверджуються Кабінетом
Міністрів України, а саме:
 Правил відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень
екологічного законодавства;
 5

 Положення про екологічний контроль;

 Положення про екологічний аудит;
 Положення про екологічне ліцензування. ā внесення змін і доповнень в
діючі акти законодавства, що визначають статус центральних і місцевих органів
державної виконавчої влади в сфері охорони навколишнього природного
середовища і використання природних ресурсів та регламентують підприємницьку,
інвестиційну, інноваційну, науково-технічну діяльність, а також ті види діяльності,
які здатні негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;
5. Затвердження законодавчих актів про розмежування функцій спеціально
уповноважених органів державного контролю в сфері використання природних
ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення
екологічної безпеки тощо.
Загалом же, правовий механізм екологічного менеджменту повинен
сприяти урегулюванню відносин у сфері екології за рахунок застосування
превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів з використання
природних ресурсів і їхніх відходів, а також широкому впровадженню юридичної
відповідальності за порушення екологічного законодавства до юридичних і
фізичних осіб. Таким чином, необхідно сформувати нову систему еколого-правових
відносин, що забезпечують включення екологічних і санітарно-гігієнічних вимог в
сферу виробничо-господарської діяльності і гарантують реалізацію
природоохоронних програм і заходів щодо збереження здоров’я нації. При цьому
вдосконалення правових основ екологічного менеджменту повинно бути
направлене на:
реорганізацію системи органів управління природними ресурсами і
подальшу інтеграцію функцій управління в сфері використання природних ресурсів
в єдину узгоджену функціональну систему;
 6

розширення повноважень місцевих органів управління і контролю з

питань охорони навколишнього природного середовища і раціонального
використання природних ресурсів;
зміщення акценту в здійсненні державного контролю за дотриманням
екологічного законодавства шляхом поступового формування органів екологічного
контролю на регіональному рівні;
використання можливостей басейнового принципу з урахуванням
регіональних та місцевих особливостей і закономірностей розвитку природних
комплексів і екосистем;
узгодження координаційних і контрольних функцій Мінекоресурсів та
органів прокуратури з посилення контролю за дотриманням екологічного
законодавства, реалізації екологічної політики держави, захисту екологічних прав
громадян.
При цьому завданням природоохоронного законодавства про охорону
навколишнього природного середовища є регулювання відносин у сфері охорони,
використання і відтворювання природних ресурсів, забезпечення екологічної
безпеки, попередження і ліквідація негативного впливу господарської і іншої
діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів,
генетичного фонду живої природи, ландшафту і інших природних комплексів,
унікальних територій і природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною
спадщиною. Крім законодавчо-правових важелів важливе значення в механізмі
реалізації екополітики, в тому числі на регіональному рівні, займає нормативно-
регламентуюча база.
 7

2.Регіональна екополітика
Основну роль в реалізації екологічної політики здійснює держава, яка, однак,
не є єдиним суб’єктом екологічної політики. Поряд з державою реалізацію
екологічної політики забезпечують політичні партії, наукові організації, неурядові
громадські організації та інші суб’єкти, що робить її об’єктом не лише державного,
але й публічного управління. Зазначимо, що регіональну
політику держави потрібно розглядати в контексті конкретності інтересів, які вона
реалізує. Наскільки специфічними є інтереси регіонів, що відображають історичні,
етнічні, природні, економічні, соціальні, культурні особливості територій,
настільки конкретно диференційованими є інтереси держави щодо них. Суть та
зміст екологічної політики необхідно розглядати крізь призму більш широкого
поняття – регіональної політики. Водночас, зміщуючи акценти економічних реформ
у регіони, держава аж ніяк не повинна знімати з себе відповідальність за їхній
соціально-економічний та екологічний стан. Звичайно, в такому випадку виникає
проблема пошуку компромісу між регіональними інтересами держави і місцевими
інтересами регіону. Саме на балансі цих інтересів і повинна ґрунтуватись
регіональна політика (рис. 1). В цьому контексті слід вказати на домінуюче місце
екологічної політики в системі регіональної політики, що пояснюється об’єктивною
необхідністю екологізації всіх інших складових регіональної політики. Отже,
потреба здійснення регіональної екологічної політики виникає тоді, коли в умовах
диверсифікованого екологічного простору стає очевидною низька результативність
уніфікованих механізмів регулювання стану довкілля.
 8

Рис.1

Нормативно-правовою базою для розроблення стратегій регіонального розвитку є

Конституція країни, Закони країни, Концепція державної регіональної політики.
Для досягнення головної мети державної регіональної політики передбачається
забезпечити вирішення насамперед таких основних завдань:
- запровадження більш глибокого вивчення та оцінки внутрішнього
природного, економічного, наукового, трудового потенціалу кожного регіону,
розроблення комплексних правових, організаційних, економічних та інших
механізмів його ефективного використання;
- здійснення на інноваційній основі структурної перебудови економіки регіонів
з урахуванням особливостей їх потенціалу;
 9

- поетапне зменшення рівня територіальної диференціації економічного

розвитку регіонів а соціального забезпечення громадян;
- широкий розвиток підприємництва як головного фактору соціально-
економічного розвитку держави та її регіонів, підвищення зайнятості населення,
наповнення місцевих бюджетів;
- зміцнення економічної інтеграції регіонів з використанням переваг
територіального поділу і кооперації праці, що є одним з головних чинників
підвищення конкурентоспроможності держави на міжнародних ринках;
- забезпечення здатності територіальних громад та органів місцевого
самоврядування в межах, визначених законодавством, самостійно та відповідально
вирішувати питання соціально-економічного розвитку, створення ефективних
механізмів забезпечення їх активної участі у формуванні та проведенні державної
регіональної політики;
- удосконалення фінансових міжбюджетних відносин, вироблення чітких
критеріїв і ефективних механізмів надання державної підтримки розвитку регіонів;
- досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілізації та поліпшення
демографічної ситуації в державі;
- подальше вдосконалення державної системи охорони довкілля та
використання природних ресурсів, механізмів та інструментів вироблення і
реалізації екологічної політики;
- налагодження міжнародного співробітництва у сфері регіональної політики,
наближення національного законодавства з цього питання до норм і стандартів
Європейського Союзу, а також розвитку транскордонного співробітництва як
дійового засобу зміцнення міждержавних відносин та вирішення регіональних
проблем.
 10

3. Екологічна експертиза нової техніки

Екологічна експертиза. Основними нормативними показниками екологічності
підприємств, транспортних засобів, виробничого обладнання та технологічних
процесів є ПДВ в атмосферу і ПДС в гідросферу. До нормативних показників
екологічності технічних систем відносяться також допустимі рівні фізичних
впливів (шуму, вібрації, ЕПМ і т. Д.), Що забезпечують ПДУ в сельбищних зонах.
Нормативні показники є основою для проведення екологічної експертизи.
Реалізація нормативних показників досягається шляхом підвищення екологічності
проектів промислових об'єктів, обладнання та технологічних процесів. Екологічна
експертиза техніки, технологій, матеріалів включає громадську та державну
експертизу. Мета екологічної експертизи нової техніки - попередження можливого
перевищення допустимого рівня шкідливого впливу на навколишнє середовище в
процесі її експлуатації (використання), переробки або знищення. Головне завдання
екологічної експертизи - визначення повноти і достатності заходів щодо
забезпечення необхідного рівня екологічної безпеки нової техніки при її розробці,
в тому числі:
- визначення відповідності проектних рішень створення нової техніки
сучасним природоохоронним вимогам;
- визначення повноти та достатності відображення технічних показників, що
характеризують рівень впливу на навколишнє середовище нової продукції, в даній
документації та їх відповідність встановленим природоохоронним нормативам;
- оцінка повноти і ефективності заходів щодо попередження можливих
аварійних ситуацій, пов'язаних з використанням нової техніки, і ліквідації їх
можливих наслідків;
- оцінка вибору засобів і методів контролю впливу техніки на стан
навколишнього середовища і використання природних ресурсів;
 11

- оцінка способів і засобів утилізації або ліквідації техніки після відпрацювання

ресурсу;
- визначення повноти достовірності та наукової обґрунтованості проведеної
оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС).
За результатами екологічної експертизи складається експертний висновок, що
включає три частини: вступну, яка констатує і заключну. У вступній частині
містяться відомості про експортованих матеріалах, організації їх розробила,
відомості про замовника, органі, що затверджує зазначені матеріали. Крім того, в
ній наводяться дані про орган, що здійснює експертизу, час її проведення. У
констатуючій частині дається загальна характеристика відображення екологічних
вимог в представленому на експертизу проект. У разі проектування підприємства,
крім того, дається інформація про екологічний стан території, де буде проводитися
будівництво. Заключна частина експертного висновку повинна містити оцінку
всього комплексу заходів щодо раціонального використання природних ресурсів і
охорони навколишнього природного середовища. Ця частина повинна
завершуватися висновками про допустимість впливу на навколишнє природне
середовище господарської або іншої діяльності, що стала об'єктом екологічної
експертизи, і можливості реалізації об'єкта експертизи.
Знову встановлені вантажопідйомні машини до пуску в роботу повинні бути
піддані повному технічному огляду. Вантажопідіймальні крани, що знаходяться в
роботі, повинні підлягати періодичному технічному огляду:
- частковому - не рідше одного разу на 12 місяців;
- повного - не рідше одного разу на три роки за винятком рідше
використовуваних (використовуваних тільки при ремонті обладнання), які повинні
піддаватися повному технічному огляду не рідше, ніж через кожні п'ять років.
 12

Висновки
Отже, екологічний менеджмент як складова загальної системи управління
ґрунтується на теоретико - методологічних основах теорії загального менеджменту,
системно-екологічному підході та новітньому інформаційному забезпеченні. Він
повинний враховувати всі протиріччя і визначати раціональні співвідношення між
рівнями споживання, розвитку виробництва й екологічними факторами, тобто
вносити діалектичний характер. Екологічний менеджмент — це підсистема
загальної системи управління будь-яким об'єктом, діяльністю, виробництвом, яка
гармонізує роботу й розвиток підприємства, галузі в навколишньому середовищі й
екологічному правовому полі. Екологічний менеджмент є частиною загальної
системи менеджменту, яка передбачає організаційну структуру, планування,
розподіл, відповідальності, практичну діяльність, процедури, процеси й ресурси,
необхідні для розробки, впровадження й досягнення основних цілей екологічної
політики, її коригування, оновлення, розширення (залежно від змін екологічної
ситуації).
Сьогодні екологічний менеджмент — нова важлива дисципліна, котру слід
викладати в усіх вищих навчальних закладах України й яка є невід'ємним
елементом базових екологічних знань кожного спеціаліста, бо стосується системної
екологізації будь-якого виробництва, виду людської діяльності, екологічної
політики, що має забезпечити гармонійний розвиток суспільства.
 13

Практична частина
Тести:
1. У якому столітті менеджмент сформувався як наука:
А) ХІХ;
Б) ХХ;
В) ХІ;
Г) ХVII.
2. Перша міжнародна організація з питань охорони природи:
А) МОЗ;
Б) ПОЗ;
В) МСОП;
Г) МЗІС.
3. Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів
був створений:
А)1804 р.;
Б) 1954 р.;
В) 1964;
Г) 1948.
4. ISO 14000 це:
А) «Управління науковою діяльністю»;
Б) «Управління персоналом»;
В) «Управління економічної діяльності»;
Г) «Управління навколишнім середовищем».
3. ДСТУ ISO 9000 це:
А) «Управління якістю»;
Б) «Управління персоналом»;
В) «Управління економічної діяльності»;
 14

Г) «Управління навколишнім середовищем».

4. Екологічний менеджмент виокремився в самостійну галузь знань:
А) ХІХ;
Б) ХХ;
В) ХІ;
Г) ХVII.
5. Екологічний менеджмент зорієнтований на:
А) вдосконалення системи управління;
Б) збереження енергетичних ресурсів;
В) впровадження нових технологій;
Г) регулювання взаємодії суспільства і природного середовища.
6. Метою екологічного менеджменту не є:
А) формування екологічного світогляду;
Б) отримання економічної вигоди;
В) впровадження ефективних управлінських рішень;
Г) бережливе та раціональне використання довкілля.
7. Який за наступних стандартів серії ІSO не є стандартом якості
управління довкіллям:
А) ISO 14062;
Б) ISO 15200;
В) ISO 19011;
Г) ISO 14040.
8. У якому році Європейська організація якості і ЄС
розробили документ «Бачення якості для Європи» :
А) 2000 році;
Б) 1997 році;
В) 2003 році;
 15

Г) 1999 році.
9. Виберіть зайве. Головними тенденціями у галузі стандартизації якості
є:
А) ресурсозбереження;
Б) поширення стандартизації систем управління на виробництво
сільськогосподарської продукції;
В) збереження обороноздатності країни;
Г) розвиток міжнародної торгівлі.
10. Продовжте речення. Метою менеджменту якості є:
А) досягнення певного рівня якості продукції чи послуг;
Б) досягнення максимально можливого рівня якості продукції чи послуг;
В) досягнення значного рівня якості продукції чи послуг;
Г) досягнення визначеного рівня якості продукції чи послуг.
11. Виберіть зайве. Система НАССР ґрунтується на дотриманні таких
принципів:
А) аналіз ризиків;
Б) встановлення граничних значень;
В) перевірка виконання норм охорони праці;
Г) встановлення коригувальних дій.
12. Оберіть вірну відповідь. Небезпечними чинниками, що оцінюються і
контролюються у системі управління безпекою харчових продуктів:
А) біологічні;
Б) фізичні;
В) хімічні;
Г) фізіологічні;
13. Продовжте твердження. Система НАССР заснована на принципі… :
А) попередження появи надзвичайних ситуацій;
 16

Б) попередження виникнення потенційних проблем;

В) попередження появи небезпечних подій;
Г) попередження зникнення працівників під час робочого дня.
14. Оберіть вірну відповідь. Багатосторонній підхід до застосування
НАССР за необхідності повинен передбачати:
А) експертизу сільськогосподарської сировини;
Б) перевірка овочесховищ;
В) перевірка документації на сільгосптехніку;
Г) експертизу лісових насаджень.
15. При визначенні ризиків не враховують наступний чинник:
А) вплив сировини;
Б) вплив компонентів;
В) рівень безробіття на виробництві;
Г) категорія зацікавлених споживачів.
16. Організації , зорієнтовані на випуск екологічної продукції, повинні
задля комерційного успіху реалізувати комплекс заходів, які
забезпечують максимально можливе …:
А) гарантування замовлень;
Б) збереження довкілля;
В) встановлення зв’язків з інвесторами, акціонерами, іншими
підприємствами.
17. Маркуванню підлягає:
А) вся продукція;
Б) лише екологічно безпечна продукція;
В) продукція, яка визначена Держспоживстандартом.
18. Добровільним інформаційним інструментом є:
А) стандартизація;
 17

Б) маркування;
В) сертифікація.
18. Глобальна екологічна мережа маркування у … об’єднувала 35
національних програм екомаркування та інтегровану програму
Європейського Співтовариства.
А) у 1991 р.;
Б) у 2001 р.;
В) у 2006 р..
19. Сукупність графічних позначень певного кольору, які
характеризують єдність певної групи екологічної продукції, вирізняють її з-
поміж інших товарів – це:
А) екологічне маркування;
Б) позначення якості;
В) екологічний стиль (фірмовий стиль).
20. Які знаки вказують на екологічну безпеку продукції?
А) Б) В)

21. Можливість виникнення несприятливих для життєдіяльності

суспільства обставин і ситуацій, зумовлених антропогенними чи природними
факторами і впливами – це…:
А) екологічна небезпека;
Б) соціальний збиток;
В) екологічний ризик.
 18

22. Природним екологічним ризиком є: (знайти зайве)

А) посилення національної нерівності, довготривала затримка
заробітної плати;
Б) аварія на підприємстві, використання ГМО;
В) витік нафти в море, спалах захворюваності району, облігація
підприємства.
23. Прийняттям рішень на основі системно-екологічного підходу із
максимально можливим врахуванням попередження негативного впливу на
природне середовище як у просторі так і в часі займається…
А) управління в менеджменті;
Б) управління екологічними ризиками;
В) орган виконавчої влади МНС.
24. Екологічна паспортизація підприємств, підготовка угод про розділ
продукції, екологічне страхування забезпечується …
А) екологічним менеджментом;
Б) економічним менеджментом;
В) екологічним аудитом.
 19

Перелік використаної літератури

1. Сердюк А. М., & Сватков В. І. (1995). Системна цілісність людини з
навколишнім середовищем. Лікарська справа. К: Лібра.
2. Білявський Г. О., & Бутченко Л. І. (2006). Основи екології: Теорія та
практикум. Навч. посіб. К.: Лібра.
3. Хвесик М.А., Горбач Л.М., & Кулаковський Ю.П. (2004). Економіко-
правове регулювання природокористування. К. : Кондор.
4. Иванух Р. П., & Данилишин Б.К. (2005). Природно-ресурсный
потенциал Украины и пути повышения эффективности его использования.
Экономика Украины. М.: ОАО «НПО Экономика».
5. Альберт Г. (2001). Земля у рівновазі. Екологія і людський дух - ВГО
Україна. Порядок денний на XXI століття та Інститут сталого розвитку. К.:
Інтелсфера.
6. Атаманчук Г. В. (2000). Государственное управление (организационно-
функциональные вопросы) : учебное пособие. М. : ОАО «НПО «Экономика».
7. Ашикова Е. І., & Прокопенко Л.Л. (2013). Стратегічна екологічна
оцінка як інструмент реалізації державної екологічної політики. Правові аспекти
публічного управління: теорія та практика. Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ.
8. Бакуменко В. Д. (2000). Формування державно-управлінських рішень :
проблеми теорії, методології, практики. К. : Вид- во УАДУ.
9. Малиш Н. А. (2011). Ефективні механізми формування державної
екологічної політики. К. : К.І.С.
10. Нижник Н. Р., & Машков О.А. (1998). Системний підхід в організації
державного управління : навч. Посібник.. К. : Вид-во УАДУ.
11. Гирусов Э.В. (2000). Экология и экономика природопользования:
Учебник для вузов. М.: ЮНИТИ.
 20

12. Голубев И.Р., & Новиков Ю.В. (1987). Окружающая среда и транспорт.
М.: Транспорт.
13. Гусева Т.В., & Хотулева М.В. (1998). Как организовать общественный
экологический мониторинг: Руководство для общественных организаций. М.:
СоЭС.
14. Давид У., & Пирс И. (1981). Использование вторичных ресурсов:
экономические аспекты. М.: Экономика.
15. Андрейцева В.І. (2001). Екологічне право. Особлива частина. Повний
академічний курс: Підручник. К.: Істина.