Professional Documents
Culture Documents
Роздыл 01
Роздыл 01
ПОДАТКОВОГО
КОДЕКСУ
УКРАЇНИ
За загальною редакцією
М. Я. Азарова
Том 1
2010-Київ
ББК 67.302.23(4Укр) УДК
351.72:336.22(477) Н 63
ББК 67.302.23(4Укр)
УДК 351.72:336.22(477)
Авторський колектив:
Колесніков Борис Вікторович, Єфименко Тетяна Іванівна, Копилов Вадим
Анатолійович, Кузькін Євген Юрійович, Кравець Андрій Миколайович,
Мярковський Анатолій Іванович, Рибак Сергій Олександрович, Шевченко Юрій
Іванович, Шнипко Олександр Сергійович, Хомутинник Віталій Юрійович,
Гєллєр Євгеній Борисович, Папаіка Олександр Олексійович, Лекарь Сергій
Іванович, Харченко Сергій Іванович, Гєєць Валерій Михайлович, Андрущенко
Володимир Леонідович, Антипов Владислав Володимирович, Антипов
Володимир Іванович, Балюк Тетяна Віталіївна, Бушуєв Сергій Дмитрович
(креативний менеджер), Долгий Олександр Андрійович, Долгий Олександр
Олександрович, Касьяненко Любов Михайлівна, Кононенко Валерій Петрович,
Кучерявенко Микола Петрович, Лукашев Олександр Анатолійович, Мацелик
Михайло Олексійович, Мацелик Тетяна Олександрівна, Мельник Віктор
Миколайович, Новицька Наталія Борисівна, Новицький Андрій Миколайович,
Онишко Олег Володимирович, Позняков Спартак Петрович, Тарангул Віталій
Дмитрович, Тарангул Людмила Леонідівна, Тильчик Ольга Віталіївна,
Тимченко Леонід Дмитрович, Цимбалюк Анатолій Володимирович
Наукові рецензенти:
ПЕРЕДМОВА ........................................................................................................ 16
ГЛАВА 3. РОЗ'ЯСНЕННЯ
ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА ..........................................................212
Стаття 52. Податкова консультація
та податкове роз'яснення .....................................................................................212
Стаття 53. Наслідки застосування
податкових консультацій
та податкових роз'яснень .....................................................................................215
ГЛАВА 7. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНЕ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ
ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ.......................................................332
Стаття 71. Визначення
інформаційно-аналітичного забезпечення
діяльності
державної податкової служби .............................................................................332
Стаття 72. Збір податкової інформації ............................................................. 334
ГЛАВА 8. ПЕРЕВІРКИ......................................................................................349
Стаття 75. Види перевірок................................................................................. 349
Стаття 76. Порядок проведення
камеральної перевірки .........................................................................................353
Стаття 77. Порядок проведення
документальних планових перевірок .................................................................354
Стаття 78. Порядок проведення
документальних позапланових перевірок ..........................................................358
Стаття 79. Особливості проведення
документальної невиїзної перевірки ..................................................................367
Стаття 80. Порядок проведення
фактичної перевірки ............................................................................................ 369
Стаття 81. Умови та порядок допуску
посадових осіб органів державної податкової
служби до проведення документальних
виїзних
та фактичних перевірок .......................................................................................375
Стаття 82. Строки проведення
виїзних перевірок .................................................................................................379
Стаття 83. Матеріали, які є підставами
для висновків під час проведення перевірок .....................................................383
Стаття 84. Проведення експертизи під час
здійснення податкового
кодексу України
14.1.211. пункт продажу товарів для цілей розділу XII цього Кодексу
- це:
Рядом статей Податкового кодексу (ст. 16, 17, 20, 21) врегульовано
правовий статус платників податків та податкових органів. У цій ситуації
йдеться про певне співвідношення суб'єктів, які протистоять у податковому
правовідношенні, представляють владну та зобов'язану сторони цього
відношення.
Обов'язки й права платників податків закріплені в Податковому кодексі
України. Необхідно звернути увагу на логіку законодавця при закріпленні
суб'єктивних прав та юридичних обов'язків платників: спочатку - обов'язки, а
потім - права. Конкретні обов'язки платника виникають при наявності об'єкта
оподаткування у платника та наявності фактів, що породжують обов'язок
щодо сплати податку. Пояснюється це природою обов'язку щодо сплати
податків і зборів, що визначається владними, імперативними приписами з
боку держави відносно реалізації суб'єктом обов'язку щодо сплати податків і
зборів. Саме тому платник податків реалізує, насамперед обов'язок, який
визначає й певні права. Податкові правовідносини й реалізація
безпосереднього обов'язку платника щодо сплаті податку припускають певне
протистояння податкового органу й платника податків. Виходячи із цього,
необхідно чітко врегулювати межі можливих дій, права та обов'язки кожного з
них.
Доцільно виділити певні групи обов'язків платників: 1) з податкового
обліку (стати на облік або зареєструватися в податковому органі (новий зміст
придбав цей обов'язок з появою в Україні державних реєстрів фізичних і
юридичних осіб - платників податків); надавати компетентним органам
необхідну інформацію (податковим органам - про відкриття рахунків, про
рішення, прийнятих судом або власником) тощо); 2) щодо сплати податків
(самостійно й правильно обчислювати суми податкових платежів; вчасно й
повним обсягом сплачувати податки; погашати недоїмки); 3) з податкової
звітності (вести бухгалтерський облік і вносити виправлення у звітність;
вчасно складати звіти і зберігати їх необхідний час; представляти в податкові
органи необхідні документи, пояснення, довідки, виконувати їх вимоги (або
обґрунтовувати відмову) тощо).
У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які
здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що
підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення
інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів
(зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої
абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів,
їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи,
передбачені статтею 94 цього Кодексу;
20.1.6. для здійснення функцій, визначених податковим
законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому
числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку,
визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів
(засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та
скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську
діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу
інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотримання
вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на
органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну
звітність, у порядку та на підставах, визначених цим Кодексом;
20.1.7. під час проведення перевірок вимагати виготовлення і
надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника
податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать
про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за
дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та
отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим
Кодексом;
20.1.8. під час проведення перевірок вивчати та перевіряти
первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та
податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність,
пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог
іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на
органи державної податкової служби;
20.1.9. проводити контрольні розрахункові операції до початку
перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення
готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових
операцій. Товари, які було отримано службовими (посадовими) особами
органів державної податкової служби під час проведення контрольної
розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у
непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару
відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з
питань захисту прав споживачів;
20.1.10. під час проведення перевірок вимагати від посадових або
службових осіб платника податків надання повноважних осіб для
спільного з представниками органів державної податкової служби зняття
показань внутрішніх та зовнішніх лічильників, якими обладнані технічні
пристрої, що використовуються у процесі провадження ним діяльності,
що перевіряється;
20.1.11. доступу під час проведення перевірок до територій,
приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовується
для провадження господарської діяльності, та/або є об'єктами
оподаткування або використовується для отримання доходів (прибутку)
чи пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути
джерелом погашення податкового боргу;
20.1.12. у випадках, встановлених Законом, звертатися до суду
щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності
фізичної особи - підприємця про визнання недійсними установчих
(засновницьких) документів суб'єктів господарювання;
20.1.13. виключено;
20.1.14. виключено;
1
П. 33 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-
8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського
кодексів України».
при визначенні того, чи є особи пов'язаними, і включає як безпосередній, так і
опосередкований контроль (через інших пов'язаних осіб), охоплюючи такі
якісні характеристики, як володіння та вплив. Зокрема, до таких осіб
відносяться материнські компанії (пп. 14.1.103 Податкового кодексу) та
юридичні особи, які знаходяться під контролем таких осіб; юридичні особи,
які контролюються однією і тією ж материнською компанією; платник
податку та фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль над таким
платником податку; платник податку та посадова особа платника податку
уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії,
спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а
також члени її сім'ї; учасники об'єднання підприємств та інші платники
податку, які відповідають вимогам пп. 14.1.159 Податкового кодексу.
Використання цін, відмінних від ринкових, в операціях з платниками
податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші, ніж
основна ставки податку на прибуток, або не є платником податку, може бути
інструментом ухилення від сплати податку або неправомірного зниження
податкових зобов'язань, тому застосування звичайних цін в операціях між
такими платниками податку спрямовано на забезпечення справедливої сплати
податкових зобов'язань. Ця норма стосується як юридичних (у тому числі
нерезидентів), так і фізичних осіб (крім фізичних осіб, які не є суб'єктами
підприємницької діяльності).
До інших випадків застосування звичайних цін, визначених цим
Кодексом, відносяться, зокрема але не виключно, деякі операції із заставленим
майном (пп. 92.1 Податкового кодексу), деякі операції з надання/отримання
безповоротної фінансової допомоги (пп. 135.5.4 Податкового кодексу),
визнання витрат подвійного призначення при страхуванні певних видів
ризиків (140.1.6 Податкового кодексу), обчислення первісної вартості об'єктів
основних засобів (п. 146.7-146.10 Податкового кодексу), деякі операції з
відчуження об'єктів основних засобів (п. 146.14 Податкового кодексу), оцінка
вартості об'єкта нерухомості, що купується разом із землею (п. 147.3
Податкового кодексу), визначення доходу, отриманого внаслідок продажу або
іншого відчуження землі (п. 147.5 Податкового кодексу), продаж
неприбутковою організацією товарів, виконання робіт, надання послуг (п.
157.15 Податкового кодексу), безоплатне отримання товарів, робіт, послуг (пп.
164.2.17, п. 189.1 Податкового кодексу), нарахування (надання) доходів у
будь-якій негрошовій формі (п. 164.5 Податкового кодексу), визначення
вартості застрахованого майна та розміру шкоди при страховій виплаті (п.
165.1 Податкового кодексу), здійснення натуральних виплат у рахунок оплати
праці фізичним особам (п. 189.1 Податкового кодексу), продаж вживаного
транспортного засобу (п. 189.3 Податкового кодексу). При таких операціях
звичайна ціна переважно застосовується як нижня границя оцінки вартості
відповідних операцій.
Іноді визначення звичайної ціни є неможливим через відсутність
ідентичних (однорідних) товарів (робіт, послуг), унікальність функцій, які
виконують сторони операції, застосування цінних нематеріальних активів та
інших випадках, які зумовлюють відсутність можливості використовувати
інформацію про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних
умовах на відповідному ринку. У такому випадку цей Податковий кодекс
відсилає до загального правила, яким встановлено, що звичайна ціна
збігається з договірною ціною.
39.2. Методи визначення звичайної ціни для цілей оподаткування
встановлені на основі міжнародної практики з урахуванням Методики
трансферного ціноутворення для багатонаціональних підприємств та
податкових адміністрацій Організації економічного співробітництва та
розвитку (ОЕСР). Сутність методів визначення звичайних цін розкривається в
таких пунктах ст. 39 Податкового кодексу (див. коментар до п. 39.4-39.8
Податкового кодексу). Податковим кодексом не встановлюється черговість
застосування методів визначення звичайних цін, що дозволяє платнику
податку застосовувати найбільш прийнятний та ефективний метод для
певного виду операцій.
Визначення звичайної ціни базується на принципі ринкової ціни (так
званий «принцип витягнутої руки» в Типовій конвенції ОЕСР про уникнення
подвійного оподаткування доходів і капіталу), за яким ціна на товари (в тому
числі фактори виробництва), роботи і послуги в операціях між пов'язаними
особами та інших операціях, встановлених п. 39.1 Податкового кодексу,
повинна відповідати ціні, за якою б передавалися відповідні товари, роботи і
послуги виробництва між непов'язаними особами у співставних економічних
умовах.
При визначенні ступеня співставності розглядається поведінка
непов'язаних компаній за аналогічних умов. Непов'язані компанії беруть
участь у певній операції лише за тієї умови, якщо у них немає
альтернативного варіанта, який би був більш привабливим: продавець не
погодиться на ціну, нижчу за ціну, яку готові заплатити інші споживачі, а
покупець не погодиться на ціну, яка є вищою, ніж ціна, яку готові
запропонувати інші продавці. При цьому непов'язані особи оцінюють різницю
в умовах, які можуть бути запропоновані за альтернативних варіантів, і вплив
цих умов на ціну або прибуток від операції.
Ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність
в Україні» //Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2001. - № 47. - С. 251.
5
Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджені
Наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001
№ 47.
декількох аналогічних операцій, які підпадають під агрегування). Потім такий
прибуток розподіляється між пов'язаними особами на економічно
обґрунтованій основі, наближуючи такий розподіл до розподілу прибутку в
операції між непов'язаними особами.
Такий спільний прибуток може мати форму загального прибутку від
операції або залишкового прибутку, тобто прибутку, який неможливо
безпосередньо віднести до однієї з пов'язаних осіб, як, наприклад, у випадку із
використанням цінних (унікальних) нематеріальних активів. Вклад кожної із
сторін такої операції визначається на основі аналізу виконаних функцій (з
урахуванням використаних активів та прийнятих ризиків). При цьому для
порівняння може братися розподіл прибутку або рентабельність співставних
операцій між непов'язаними особами.
Якщо спільний прибуток має форму загального прибутку від операції, то
такий прибуток розподіляється на основі відносної ваги виконаних функцій (з
урахуванням використаних активів та прийнятих ризиків) кожної із сторін
операції, що доповнюється, у тій мірі, в якій це можливо, аналізом зовнішніх
ринкових даних, які свідчать про те, яким чином непов'язані особи
розподілили б між собою прибуток за подібних обставин.
Якщо спільний прибуток має форму залишкового прибутку, то він
розподіляється у два етапи. На першому етапі кожній з осіб нараховується
базовий прибуток, достатній для отримання адекватної рентабельності згідно з
типом операції, яку така особа здійснила. Така рентабельність визначається на
основі порівняння з рентабельністю аналогічних ринкових операцій між
непов'язаними особами. Таким чином, такий базовий прибуток не включає
прибутку від використання будь-яких унікальних або цінних активів, якими
володіють учасники операції. На другому етапі будь-який прибуток (або
збиток), який залишається після першого етапу розподілу прибутку,
розподіляється між учасниками операції на основі аналізу фактів та обставин,
які вказують на те, яким чином такий залишковий прибуток розподілявся б
між непов'язаними особами.
39.8. За методом чистого прибутку аналізується рентабельність за
показником чистого прибутку щодо відповідної бази (витрат, продажів,
активів), яку отримує платник податку. У застосуванні метод рентабельності
операцій за чистим прибутком подібний до методів ціни перепродажу та
«витрати плюс», тобто аналізуються функції, відповідні економічні умови
тощо. Рентабельність операцій між пов'язаними особами за методом чистого
прибутку порівнюється з аналогічною рентабельністю співставних операцій з
непов'язаною особою (внутрішнє порівняння) або між іншими незалежними
непов'язаними особами (зовнішнє порівняння).
39.9. Цим пунктом центральному органу виконавчої влади з
регулювання ринків фінансових послуг надаються повноваження щодо
затвердження методики визначення звичайної ціни страхового тарифу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 р. № 157 «Про
затвердження Положення про Державну комісію з регулювання ринків
фінансових послуг України» центральним спеціально уповноваженим органом
виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг є Державна
комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) 6.
39.10. Цим пунктом звичайна ціна на товари (роботи, послуги), ціни на
які регулюються державою, прирівнюється до регульованої ціни або
встановлюється не нижче мінімальної ціни продажу або індикативної ціни.
Державне регулювання цін розповсюджується на продукцію
виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і
послуги суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які
порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції 7 .
Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується,
нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та
високоефективноїтехнології, створеної спеціально для цієї продукції
11
Довідка Вищого Адміністративного Суду України від 15.04.2010 «Про результати
вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм
Закону України «Про податок на додану вартість».
погашення податкового боргу 12. При цьому, активи платника податків можуть бути
примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за
рішенням суду13.
П. 86.8 цього Кодексу встановлює, що податкове повідомлення-рішення
приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти
робочих днів з дня наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки
у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення)
податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб
платника податків до акта перевірки -приймається з урахуванням висновку про
результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів,
наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді
платнику податків.
Важливою нормою є те, що відхилення договірних цін у податковому обліку
платника податку від звичайних цін у бік збільшення або зменшення менше ніж на
20 відсотків не є підставою для невизнання таких цін для цілей оподаткування.
Встановлення таких положень відповідає світовій практиці та практиці
застосування звичайних цін для цілей Закону України від 03.04.1997 р. №
168/97-ВР 14
«Про податок на додану вартість».
39.16. Норма цього пункту Кодексу спрямована на захист прав платників
податків та запобігання конфліктних ситуацій. Існує позитивний світовий досвід
застосування таких норм при адмініструванні податків. Зокрема, можливість
укладення такого договору та рекомендації щодо його умов містяться в Методиці
трансферного ціноутворення для багатонаціональних підприємств та податкових
адміністрацій Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). У
договорі про ціноутворення для цілей оподаткування встановлюється відповідна
система критеріїв (таких як метод, ідентичні або однорідні товари (роботи,
послуги) та відповідні поправки доних, основні припущення щодо майбутніх
12
Пп. 2.3.1. Закону України від 21.12.2000 р. № 2181 -III «Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
13
Пп. 3.1.1. Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
14
П. 4.1. Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».
155
подій) для визначення звичайної ціни операцій, встановлених у п. 39.1 цього
Кодексу, впродовж визначеного періоду часу.
Можливість укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування
передбачена лише для великих платників податків, визначених відповідно до пп.
14.1.24 цього Кодексу як «юридична особа, у якої обсяг доходу від усіх видів
діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує
п'ятсот мільйонів гривень або загальна сума сплачених до Державного бюджету
України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової
служби, за такий самий період перевищує дванадцять мільйонів гривень».
Цим пунктом також встановлюється необхідність розробки Кабінетом
Міністрів України порядку укладення та виконання таких договорів. До
повноважень Кабінету Міністрів України, крім іншого, входить забезпечення
18
15
Ст. 185 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-IV.
16
Ст. 650 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
виконавчої влади, зокрема, затверджені постановами Кабінету Міністрів України
Положення про порядок організації та проведення аукціонів з продажу природного
газу, Порядок проведення конкурсів (тендерів) з вибору виконавців державного
оборонного замовлення, Положення про проведення концесійного конкурсу та
укладення концесійних договорів на об'єкти права державної і комунальної
власності, затверджені наказами Фонду державного майна України Положення про
застосування способів приватизації майна державних підприємств, Порядок
проведення конкурсу на право укладення договору оренди державного майна,
Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих
акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації,
затверджене наказом Фонду державного майна України, Антимонопольного
комітету України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та інші.