Енергетична хартія – це міжнародна угода, яка першочергово була

націлена на об’єднання секторів енергетики Радянського Союзу та Східної

Європи з Європейським Союзом.

Наприкінці Холодної війни, у червні 1990 року прем’єр-міністр

Нідерландів Рууд Любберс запропонував схему кращої співпраці з країнами
Східної Європи, особливо з нестабільним СРСР у секторах енергетики та
безпеки. Члени Європейського Союзу мали на меті інвестувати у Східну
Європу, яка, у свою чергу, постачала би енергію. Тож така співпраця була
вигідна обом сторонам. Східна Європа потребувала і досі потребує інвестицій,
а Західна Європа хотіла стати незалежною від інших експортерів енергії,
наприклад, від ОПЕК. Три роки потому, 17 грудня 1994 року був підписаний
договір разом з Протоколом з питань енергетичної ефективності та суміжних
екологічних аспектів (ПЕЕСЕА).

Угода повинна була набрати чинності після її ратифікації щонайменше 30-

ма країнами. Згодом 17 країн та 10 міжнародних організацій отримали статус
спостерігача. Після підписання договору була запроваджена Конференція з
Енергетичної хартії як уповноважена за прийняття рішень. У квітні 1998 року
30-та ратифікація дозволила договорові набрати чинності.

Серед основних зобов’язань, які накладає Хартія – відсутність

дискримінації постачальників енергоресурсу, створення конкурентного ринку,
вільний транзит електроенергії. На практиці для України це означає, що ми
гарантуємо безперешкодний транзит російського газу через свою територію, не
дискримінуючи з політичних причин.

Хартія також ставить собі за завдання сталий розвиток енергетики,

підвищення рівня енергобезпеки, поліпшення стану охорони навколишнього
середовища та створення сприятливих умов для залучення інвестицій.
 Текст Хартії ратифікувало вже 70 країн, включно з Україною. Договір було
модернізовано відповідно до сучасних реалій світового ринку енергетики. З
Європейської Енергетичної Хартії угоду перейменовано на Міжнародну
Енергетичну Хартію, оскільки межі співпраці вже давно не обмежуються
Євроазійським ринком.

Зміст договору

У договорі прописано 4 основні мети:

1. Захист іноземних інвестицій на основі розповсюдження національного

режиму та захист від основних некомерційних ризиків;

2. Недискримінаційні умови торгівлі енергетичними матеріалами,

продуктами та пов’язаним з енергетикою устаткуванням на основі правил СОТ,
а також свобода транзиту енергії трубопроводами, електромережами та з
використанням інших видів транспортування;

3. Розв’язання суперечностей між державами-учасницями та, у випадку

інвестицій, між інвесторами та країною, що їх приймає;

4. Сприяння підвищенню енергоефективності та намагання звести до

мінімуму вплив виробництва та використання енергії на навколишнє
середовище.

Потрібно згадати ще роль Паризької угоди з питань зміни клімату .

Підписана в Парижі 2015 року угода зобов’язує країни до 2050 року
відмовитися від викопного палива та перейти на 100% до енергії з
відновлюваних джерел. Кліматична угода несе рекомендаційний характер, а не
зобов’язуючою. Це означає, що за невиконання своїх зобов’язань країна не
підпадає під прямі санкції. Паризькі зобов’язання допоможуть втримати
глобальну температуру земної поверхні на рівні 1,5-2 градусів. Розвинуті
країни взяли на себе більш амбітні цілі і намагаються їх виконувати, натомість
Україна взяла ціль “з запасом”. Через те, що менш розвиненим країнам буде
важко досягти цілі в 100% ВДЕ, розвиненим необхідно буде до 2025 року
врівноважити ринок відновлюваної енергетики.

Енергетична Хартія і її Секретаріат є допоміжною структурою, яка

консультує на міждержавному рівні та допомагає скласти договір, який
забезпечить захист безперебійного транзиту електроенергії та безпеку
інвестицій у майбутні проекти, пов’язані з будівництвом сонячних
електростанцій та вітропарків. Виходячи з того, що потенціал відновлюваних
джерел енергії на Півдні України є порівняно високим можна передбачити, що
в разі розвитку цього напрямку енергетики ми зможемо не тільки покривати
власні потреби в електроенергії, але й продавати її в інші регіони.

Також перший заступник Міністра Галина Карп взяла участь у 27-й Сесії
Конференції з Енергетичної Хартії та Міністерській конференції «Актуальність
міжнародної Енергетичної Хартії в контексті глобальних викликів: її
потенційний внесок в сталий розвиток і глобальні зусилля в сфері змін
клімату».
Поїздка делегації України під головуванням першого заступника Міністра
енергетики та вугільної промисловості України Г. Карп до  м. Токіо (Японія)
відбулась на офіційне запрошення Міністра закордонних справ Японії
Ф. Кішіди та Генерального Секретаря Енергетичної Хартії У. Руснака у період з
25 по 26 листопада 2016 року.
У рамках заходів обговорено питання доступу до енергетичних ресурсів у
регіонах світу, шляхи досягнення балансу між економічним зростанням та
впливом викидів на зміни клімату, створення моделі сталої енергетики через
залучення інвестицій у сектори енергетики.
Галина Карп у виступі під час конференції запевнила, що Україна
належним чином виконує свої міжнародні зобов’язання у рамках приєднання до
договору до Енергетичної Хартії та готова поглиблювати співпрацю в цьому
напрямку.
 У 2020 р Європейська Комісія запропонувала реформувати Договір про
Енергетичну хартію. Європейська комісія дала дві основні причини
реформування ЄСТ:

Спочатку, він зазначив, що його положення не були оновлені з моменту

його створення і що вони більше не відповідають реформованому підходу ЄС
щодо інвестиційної політики (наприклад, робота ЄС над поточним
багатостороннім процесом реформ у Комісії ООН з міжнародного
торгівельного права).

Друге, тиск громадської думки з метою врахування зобов'язань щодо

кліматичної політики, зокрема Паризька угода, яку ми вже згадували
прискорило рішення Європейської Комісії запропонувати реформу договору.

Договір Енергетичної хартії - це багатостороння угода, яку слід ефективно

використовувати для вирішення екологічних питань. Наприклад, у вересні
2019, Держави-члени ЄС отримали лист від неурядових організацій з
проханням вивести свої країни з ЄСТ, оскільки це підриває необхідні
кліматичні заходи.

Європейська енергетична хартія не є документом прямої дії. Після її

підписання країни-учасниці провели міжнародні переговори про підписання
Базисної угоди (згодом вона дістала назву "Договір хартії"), яка мала стати
основою широкомасштабного і різностороннього співробітництва у сфері
енергетики. Цей договір було підписано в Лісабоні у грудні 1994 р. Україна є
учасницею договору.

Хартія є політичним документом, який проголосив певні принципи. Згідно

ж з договором країни-учасниці взяли на себе конкретні зобов'язання.

Договір охоплює енергоресурси, стосується також оподаткування і

доступу до капіталів та технологій. Країни-учасниці зобов'язалися не
створювати перешкод для використання іноземними компаніями на ключових
позиціях персоналу за їхнім вибором (незалежно від національності і
громадянства). Договір поширюється на весь процес використання ядерного
палива (тобто враховує принцип нерозповсюдження ядерної зброї).

Транзитні країни взяли на себе зобов'язання забезпечити свободу транзиту

і не допускати дискримінації з огляду на країну походження енергоресурсів та
власності на них. Країни не чинитимуть штучних перешкод для спорудження
нових транзитних потужностей відповідно до законодавства транзитної країни.
Країни транзиту мають забезпечити безпеку та ефективність енергосистеми.

Отже , В той час як Європейська Енергетична Хартія була розроблений як

декларація політичних намірів щодо стимулювання співробітництва між
Сходом і Заходом в галузі енергетики, Договір до Енергетичної Хартії є
юридично зобов'язуючим багатостороннім документом, єдиним у своєму роді,
конкретно присвяченим міжурядовому співробітництву в енергетичному
секторі.

У світі глобалізації і взаємозалежності між експортерами і імпортерами

енергії загальновизнано, що багатобічні правила можуть забезпечити
збалансованіші і ефективніші рамки для міжнародної співпраці, ніж ті, які
передбачені лише в двосторонніх угодах або документах, що не мають
законодавчої сили. Тому Договір до Енергетичної Хартії грає важливу роль в
контексті зусиль зі створення правового поля для глобальної енергетичної
безпеки, на основі відкритих, конкурентних ринків і принципів стійкого
розвитку.