Економічні відносини ЄС

Зовнішня політика Європейського союзу здійснюється або за допомогою Спільної

зовнішньої політики та політики безпеки з керівництва Європейської ради, або шляхом
міжнародних економічних переговорів, виконаних Європейською комісією. Провідним
дипломатом ЄС в обох сферах була Верховний представник Кетрін Ештон , наразі її місце
зайняла Могерінні. Частина оборонного співробітництва відбувається в рамках Спільної
політики безпеки та оборони.
Країни-члени Європейського союзу мають високий ступінь інтеграції, але зовнішня політика
має міждержавний характер. Усі 28 країн-членів переважно самостійно контролюють свої
міжнародні відносини. Однак Союз набуває все більшої політичної ваги як єдиний політичний
блок, і існують спроби одноголосно виступати щодо різних політичних питаннях, особливо в
галузі торгівлі та енергетики.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) була створена, щоб дозволити

європейським країнам брати участь у зоні вільної торгівлі з меншою інтеграцією, як
у Європейських Співтовариствах (пізніше Європейський Союз). Більшість країн, які спочатку
входили до ЄАВТ, з тих пір приєдналися до самого ЄС, тому лише чотири залишилися поза
межами: Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн та Швейцарія.
Угода про Європейську економічну зону (ЄЕЗ) дозволяє Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну
мати доступ до внутрішнього ринку ЄС і навпаки. Застосовуються чотири основні
свободи (товари, послуги, люди та капітал). Проте існують певні обмеження щодо рибальства
та сільського господарства.
Є країни, які, хоча і не є офіційними членами єврозони, все ще використовують євро як
законну або фактичну валюту через офіційні угоди з ЄС. Це європейські мікродержави, які
значною мірою економічно залежать від своїх більших сусідів – членів єврозони.

У процесі створення Європейського Союзу, ще від початку його заснування, виділялися 6 країн, які
стали ініціаторами формування цього інтеграційного об’єднання. До цих країн належать Бельгія,
Нідерланди, Франція, Німеччина, Італія та Люксембург, які разом із Великобританією та
Скандинавськими країнами (Данія та Швеція) сформували собою безперечних лідерів з-поміж
інших членів союзу. У контексті дослідження глобальної економічної нерівності всередині ЄС варто
зауважити, що важливу роль у зростанні диспропорцій у розвитку країн-членів ЄС відіграє
географічний чинник. Зокрема, економісти умовно поділяють країни Європейського Союзу на
«західні» і «східні», і такий поділ приводить до зростання протиріч та поширення дезінтеграційних
процесів та настроїв. Протягом усього періоду існування ЄС між західними країнами ЄС і країнами
Центрально-Східної Європи сформувалися значні відмінності в економічному розвитку. Такі
відмінності знайшли свій прояв навіть у контексті класифікаційних груп країн у світовому
господарстві. Зокрема, країни Західної Європи можна віднести до групи промислово розвинених
країн, а країни Центральної та Східної Європи – до країн ыз перехідною економікою.

Одним із основних чинників глобальної економічної нерівності є нерівність доходів, тому у процесі
аналізу економічної нерівності в ЄС доцільно розглянути і проаналізувати доходи його країн-
членів, адже розмір мінімальної оплати праці в країні впливає не лише на добробут населення,
але й на продуктивність праці в країні, а також соціально-економічне положення країни у
міжнародних відносинах
Відносини між Європейським Союзом та Україною головним чином ґрунтуються на Угоді
про партнерство і співробітництво (УПС), яка набула чинності в березні 1998 року. УПС
підкреслює повагу до основних спільних цінностей як основи для співробітництва,
забезпечує відповідні рамки для політичного діалогу, запроваджує основні спільні цілі на
основі гармонійних економічних відносин, сталого розвитку, співробітництва в ряді
галузей та підтримки зусиль України в напрямку демократії, а також створення
інституційної мережі для досягнення цих цілей.

Основні напрямки співробітництва між Україною та ЄС.

Енергетика. Цей напрямок охоплюватиме реформу енергетичного сектору,
включаючи приватизацію енергогенеруючого та розподільчого сектору та реформу
вугільного сектору, продовження співробітництва у сфері відновлювальної енергетики та
енергоефективності; інфраструктура транспортування енергоресурсів, особливо транзит
газу; ядерна безпека і пов'язані з цим питання, включаючи закриття ЧАЕС та допомогу ЄС
та країн Великої сімки у цьому секторі.
Торгівля та інвестиції. Сторони концентруватимуть роботу на заходах, метою яких є
прискорення переговорного процесу щодо вступу України у СОТ, включаючи прийняття та
впровадження міжнародних стандартів і технічного регулювання, посилення захисту прав
інтелектуальної власності відповідно до правил УПС та СОТ. Маючи на увазі зазначене та з
метою сприяння загальному інвестиційному клімату, сторони продовжуватимуть докладати
зусиль задля вирішення проблемних питань у торгівлі та у сфері інвестицій.
Юстиція і внутрішні справи. Співробітництво концентруватиметься на впровадженні
Плану дій ЄС, прийнятого Радою та затвердженого Україною. Це включатиме підготовку
схеми, впровадження моніторингу, оцінки та визначення щорічних пріоритетних
напрямків. Пріоритетними напрямками діяльності у сфері юстиції та внутрішніх справ є
переговори щодо угоди про реадмісію, посилення менеджменту кордонів, включаючи
розвиток прикордонної інфраструктури, питання міграції, судової реформи, верховенства
права, боротьби з організованою злочинністю у всіх її формах, а також боротьби з
тероризмом. Сторони також обговорюватимуть проблеми розширення ЄС, включаючи
питання віз.
Наближення законодавства України до норм і стандартів ЄС є ключовою метою і
буде відображеною у технічній допомозі ЄС.
 Охорона навколишнього середовища. На додаток до співробітництва у сфері ядерної
безпеки сторони мають намір концентрувати роботу насамперед на впровадженні
Кіотського протоколу. Співробітництво також включатиме проблеми, пов'язані з
погіршенням екологічної ситуації на Дунаї та на Чорному морі, у тому числі очищення
стічних вод.
Співробітництво у транспортній сфері включатиме подальшу інтеграцію української
транспортної інфраструктури, зокрема портів, до європейської транспортної мережі в
рамках пан'європейських транспортних коридорів, Чорноморського Пан'європейського
транспортного простору ПЕТРА та ТРАСЕКА.
З метою належного вирішення всіх питань у пріоритетних сферах співробітництва та
з огляду на розширення ЄС особлива важливість надаватиметься посиленню
регіонального та транскордонного співробітництва.

Вільна економічна зона (Free economic zone; Free economic area, Free trade zone) Обмежена
територія з пільговими економічними умовами для національних і іноземних підприємців,
відособлена частина території країни, що розглядається в якості суб‘єкта господарської діяльності,
що знаходиться поза її митною територією, в межах якої підтримується вільна від митних і
кількісних обмежень міжнародна торгівля промисловими товарами. Вільні економічні зони
володіють особливим юридичним статусом стосовно решти території. Вони створюються для
вирішення зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, регіональних і
науковотехнічних завдань. Вільні економічні зони є частиною національного економічного
простору, де використовується особлива система пільг і стимулів, не вживана в решті частин
країни. Фактично держава в цих зонах лише скорочує масштаби свого втручання в економічні
процеси. Вільні економічні зони починаючи з другої половини XX століття стають невід'ємною
частиною міжнародних економічних відносин. Вони виступають як чинник 29 прискореного
економічного зростання за рахунок активізації міжнародного товарообігу, мобілізації інвестицій,
поглиблення інтеграційних економічних процесів. З часу підписання в 1973р. Кіотської конвенції,
що визначила вільну зону як своєрідний зовнішньоторговельний анклав, де товари вважаються
такими, що знаходяться за межами митної території, СЕЗ набули поширення в багатьох країнах.
Виділяють кілька цілей створення СЕЗ: активізація зовнішньоекономічних зв'язків; реалізація
регіональної політики, спрямованої на пожвавлення дрібного і середнього бізнесу в депресивних
районах; вирівнювання міжрегіональних відмінностей; залучення іноземного капіталу, технологій;
модернізація промисловості, підвищення кваліфікації робочої сили. Крім названих цілей і причин,
створення вільних економічних зон ув'язується з трьома основними завданнями: стимулюванням
промислового експорту і отриманням на цій основі валютних засобів; зростанням зайнятості;
перетворенням зон на полігони з випробування нових методів господарювання, полюси зростання
національного господарства. Останнім часом в світовій економіці розгорнулася гостра конкуренція
між державами в області податкових та інших пільг, що надаються для залучення
капіталовкладень з інших країн. Хвиля різного роду податкових пільг, зафіксованих національними
законодавствами, отримала назву "податкової революції". Фактично вони представляють
своєрідні пастки для мігруючих в масштабах світового господарства капіталів. Розрізняють: зони
вільної торгівлі; зони сумісного підприємництва; банківські і страхові зони з пільговим режимом
здійснення цих операцій; технологічні зони; комплексні зони.

В економічній сфері глобалізація є процесом неухильного переплетіння національних економік. На

думку фахівців Міжнародного валютного фонду, глобалізація – це процес зростаючої
взаємозалежності країн світу, який проявляється у підвищенні обсягів та зростанні кількості
різновидів міжнародних трансакцій товарів та послуг, вільному пересуванні капіталів, стрімкішому
та ширшому розповсюдженню та проникненню технологій. Дослідники підкреслюють також
значення глобалізації як прогресуючого розподілу праці у світовому масштабі. Глобалізація сприяє
розвитку транспорту і комунікацій, зниженню торговельних бар’єрів, створенню єдиного ринку.
Прогнозують, що останній сформується остаточно у 1-й чверті ХХІ ст. на основі європейського,
американського, азіатсько-тихоокеанського регіональних ринків. Економічну глобалізацію
супроводжує підвищення ролі транснаціональних корпорацій, збільшення обсягів міжнародної
торгівлі, утворення регіональних інтеграційних утворень, поліпшення доступу до фінансових
ринків. Глобалізації сприяє діяльність таких міжнародних організацій, як ООН, СОТ, Міжнародний
валютний фонд тощо.

Економічна комісія ООН для Європи (ЕКЄ / Європейська економічна комісія) Регіональна комісія
Економічної і соціальної ради ООН, що зобов’язана сприяти погодженню дій, спрямованих на
економічний розвиток країн Європи, підтримувати економічні відносини між європейськими
країнами та іншими країнами світу

Міжнародна торгова палата Міжнародна організація, що об’єднує представників бізнесу з усього

світу з метою сприяння торгівлі та інвестиціям, відкриттю ринків, економічному зростанню,
створенню робочих місць та процвітанню. Міжнародна торгова палата здійснює низку
різноманітних функцій, зокрема: проведення комерційного арбітражу, встановлення стандартів і
правил ведення бізнесу, налагодження співробітництва з міжнародними організаціями, у тому
числі з СОТ, «великою вісімкою», ООН, надання цим організаціям консультативної допомоги,
відстоювання інтересів бізнесу на міжнародній арені. Як орган міжнародного комерційного
арбітражу, Міжнародна торгова палата щорічно виносить рішення з більше ніж 500 справ. Так, у
2004 р. була розглянута 561 справа між 1682 зацікавленими сторонами з 116 країн. Міжнародна
торгова палата – одна з найстарших міжнародних організацій, що була заснована у 1919 р.
Сьогодні членами палати є більше 7000 підприємств, галузевих асоціацій та фізичних осіб. Роботу
палати забезпечують 16 галузевих комісій. Національні комітети палати діють у 84 країнах, у тому
числі в Україні. Під егідою створеного у 1998 р. Українського національного комітету Міжнародної
торгової палати діє третейський суд. Комітет активно співробітничає з органами державної влади
та недержавними організаціями, проводить роботу щодо пошуку ділових партнерів для
українських підприємств, розширення 218 ринків збуту української продукції, має 9 закордонних
представництв.