Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Кафедра хімії середовища та хімічної освіти

Реферат з екології
“Екологічна освіта і виховання населення”

Виконав студент
Групи Сох-11
Федчишин Ігор
Перевірив викладач
Черепанин Р. М.

Івано-Франківськ 2022
 Зміст
Вступ....................................................................................................................................................2
Історія розвитку екологічної освіти...................................................................................................3
Стокгольмська декларація (1972)...............................................................................................4
Белградська хартія (1975)............................................................................................................5
Тбіліська декларація (1977).........................................................................................................6
Характеристика екологічної освіти у світі...................................................................................6
Екологічна освіта в Німеччині.....................................................................................................7
Екологічна освіта у США.............................................................................................................8
Екологічна освіта у Франції.........................................................................................................9
Екологічна освіта в Японії..........................................................................................................10
Екологічна освіта та виховання в Україні..................................................................................11
Стратегічний напрямок розвитку сучасної системи освіти в Україні...................................15
Екологічна освіта.........................................................................................................................16
Висновок...........................................................................................................................................18
Джерела інформації:........................................................................................................................19

1
 Вступ
Однією з найбільших проблем сучасного людства є екологічний стан
довкілля. Глобальна екологічна криза, в умовах якої ми живемо, є
наслідком дії багатьох чинників. Це і споживацький підхід до природи, і
нерегульоване зростання народонаселення тощо. Але якщо подивитися на
проблему глибше, то виявиться ще одна, чи не найсуттєвіша причина
екологічної кризи - це глибоке падіння духовності та моралі, низький
рівень екологічної освіти і виховання, загалом екологічної культури
переважної більшості мешканців планети.

Мета екологічної освіти в тому, щоб пробудити в усіх вікових

групах населення занепокоєність станом природного середовища та
поєднати екологічне мислення і екологічну поведінку з розумінням того,
що все у світі взаємопов'язане, що певна дія людини викликає часом
непередбачені наслідки впливу на природу. Таким чином, екологічна
освіта стає способом життя людини на сучасному етапі її існування на
Землі.

Екологія повинна стати для людей не тільки наукою, а й способом

мислення, поведінки, реальністю дій. Набуття кожною людиною
екологічних знань має здійснюватись на всіх етапах формування
особистості. Екологічна освіта - це не тільки отримання відповідних знань
в навчальних закладах, але й система безперервного багатоступеневого
екологічного інформування і пропаганди. Результатом екологічного
виховання стає формування у людини свідомого сприйняття довкілля,
почуття особистої відповідальності за діяльність, пов'язану з
перетворенням природи, упевненості в необхідності бережливого
ставлення до неї.

2
 Історія розвитку екологічної освіти
Першопочатки екологічної освіти можна відстежити з початку XVIII
століття, коли Жан-Жак Руссо наголошував на важливості освіти, яка
зосереджена на довкіллі в своєму трактаті «Еміль, або Про виховання».
Декількома роками пізніше, Луї Агасіс, швейцарець за походженням, що
сповідував філософію Руссо, заохочував студентів до «вивчення природи,
а не книжок». Ці дві впливові програми допомогли започаткуванню чітких
екологічно-навчальних програм з вивчення природи, котрі з'явилися
наприкінці XIX — початку XX століття.
Сучасний рух екологічної освіти, що почав розвиватися в кінці 1960-
х і початку 1970-х, виникає з вивчення природи та освіти задля збереження
ресурсів. Люди почали побоюватися радіаційних опадів, значного
забруднення повітря, тож турбота громадськості про здоров'я та довкілля
сприяли уніфікації такого явища як охорона довкілля.
Одна з перших статей про екологічне навчання як новий рух
з'явилася в «Phi Delta Kappan» в 1969 році, автором якої став James A.
Swan.
Визначення «екологічна освіта» вперше з'явилося в журналі «The
Journal of Environmental Education» в 1969 році, автором якого є William B.
Stapp, який став першим директором з екологічної освіти при ЮНЕСКО, а
потім — Global Rivers International Network.
Врешті-решт, перший День Землі, що відбувся 22 квітня 1970
року — національне навчання про екологічні проблеми — заклав шлях до
сучасного екологічно-освітнього руху. Пізніше, того самого року,
президент Річард Ніксон прийняв акт про національну екологічну освіту,
котрим було додано екологічну освіту дошкільної програми K-12.
В 1970 році була створена Національна Асоціація Екологічного
навчання (зараз Північна Асоціація Екологічної освіти) задля покращення
екологічної грамотності шляхом надання ресурсів вчителям та просування
екологічних навчальних програм.
На міжнародному рівні екологічна освіта отримала визнання, коли
на Конференції ООН із проблем довкілля в 1972 році у Стокгольмі було
зроблено заяву про те, що екологічна освіта мусить бути використана як
інструмент задля вирішення глобальних екологічних проблем. На підставі
рекомендацій, вироблених вищезгаданою конференцією, ГА ООН тоді ж,
у 1972, створила Програму ООН з довкілля (ЮНЕП) як орган ГА ООН, що
здійснює нагляд за змінами стану довкілля, заохочує і координує
міжнародне співробітництво у галузі охорони довкілля.

3
ЮНЕСКО та ЮНЕП створили три головні декларації, які становлять
напрями екологічної освіти.
Стокгольмська декларація (1972)
Міжнародний документ, прийнятий Конференцією ООН з проблем
довкілля, що відбулася у Стокгольмі в 1972. Спрямована на мобілізацію
зусиль міжнародного співтовариства у справі розв'язання проблем
довкілля як на національному, так і міжнародному рівнях.
Складається з преамбули і 26 принципів. У преамбулі зафіксовано
значення вказаних проблем і загальні завдання щодо їх вирішення.
Вихідним принципом Декларації є принцип права людини на гідні «умови
життя у довкіллі». Забезпеченню цього права має сприяти рекомендована
державам і міжнародним організаціям система заходів охорони довкілля і
раціонального використання природних ресурсів. До них належать:
узгодження економічного і соціального розвитку з екологічними
вимогами; налагодження належного управління процесами
природокористування; запобігання заподіянню шкоди довкіллю;
впровадження наук, засад в екологічну сферу тощо.
Декларація закріпила суверенне право держав користуватися
власними природними ресурсами відповідно до національної екологічної
політики, а також Статуту ООН і загальних принципів міжнародного
права. Водночас, у документі сказано, що держави несуть відповідальність
за те, щоб діяльність, здійснювана під їх юрисдикцією і контролем, не
завдавала шкоди довкіллю інших держав або районам за межами дії
національної юрисдикції (п. 21). У декларації 1972 зафіксовано також
принцип міжнародного співробітництва держав з метою організації
ефективного контролю, зменшення і усунення негативних впливів на
довкілля (п. 24). Країни мають також сприяти підвищенню ролі
відповідних міжнародних організацій у справі поліпшення якості довкілля
(п. 25).
Белградська хартія (1975)
Белградська хартія була результатом Міжнародного семінару з
екологічної освіти, який відбувся в Белграді, Югославія (нині Сербія) в
1975 році. Белградська хартія була написана на основі Стокгольмської
декларації і визначає цілі, завдання та основні принципи екологічних
освітніх програм. Хартія визначає аудиторію для екологічної освіти, яка
становить основні верстви населення. Саме учасники цього семінару
запропонували глобальну схему екологічної освіти. Відповідно до цієї
схеми головною метою екологічної освіти має бути формування в
населення планети усвідомлення того, що виникла життєво важлива
глобальна проблема довкілля й усього, що з ним пов'язане, усвідомлення

4
того, що довкіллям необхідно опікуватися й що для цього треба мати
відповідні знання, досвід, уміння, мотивації та зобов'язання як для
індивідуальної, так і для колективної роботи задля порятунку біосфери та
запобігання майбутнім екологічним катастрофам.
Тбіліська декларація (1977)
Тбіліська декларація «одностайно визначила важливу роль
екологічної освіти задля збереження і покращення всього довкілля у
збалансованому розвитку громад світу». Тбіліська декларація оновлює та
уточнює Стокгольмську декларацію та Белградську хартію, вмістивши
нові цілі, завдання, особливості, і основні принципи екологічної освіти.
Завдання й мету екологічної освіти було конкретизовано:
 сприяти чіткому усвідомленню того, що суспільство
розвивається за тісних взаємозв'язків усіх природних і
соціальних процесів;
 забезпечити кожній людині можливість здобути знання, право,
досвід і умови їх реалізації, необхідні для захисту довкілля та
його поліпшення;
 розробити нові алгоритми поведінки окремої людини, груп
людей і суспільства як єдиного цілого стосовно довкілля.

5
 Характеристика екологічної освіти у світі
Аналіз та порівняльний досвід економічно розвинутих країн у сфері
становлення й розвитку екологічної освіти змушує визнати неможливість
простого перенесення та прямого використання їхніх надбань в Україні,
оскільки розглянуті освітянські системи є суто національними,
сформованими протягом певного періоду, з урахуванням конкретного
історичного досвіду. Деякі ж аспекти сучасного світового підходу до
принципів освіти слід було б застосувати під час реформування загальних
основ нинішнього національного способу навчання у контексті
узгодження всіх ланок освітянської системи, головних напрямів розвитку
науки і освіти на поточне десятиліття з пріоритетами екологічного
імперативу.

Ще на початку XX ст. на українських теренах процвітала ноосферна

модель взаємодії суспільства і природи, поки нам не нав'язали чужу
систему цінностей, підходів, темпів розвитку. Сьогодні триває нещадна
експлуатація ресурсів України. В українському інформаційному просторі
немає регулярних теле- і радіопередач з екологічної тематики, не
проводиться системна атестація керівників виконавчої влади
національного і місцевого рівнів з екологічного мінімуму.

Слід уже не тільки усвідомлювати, а й активно діяти у галузі

розвитку і поширення екологічної культури на всіх ланках повсякденного
життя, де нестримно поширюється інфекція споживацького способу
існування і задоволення тільки власних потреб. Держава до цього часу не
має національного плану дій з охорони навколишнього середовища, а
стратегія сталого розвитку є тільки на рівні проекту. Не розроблено в
Україні також плану довгострокового інтегрованого управління та
раціонального використання природних ресурсів.

Екологічна освіта в Німеччині. Активним організатором

поширювачем екологічної освіти як у Німеччині, так і в Європі можна
вважати Рудольфа Штейнера, який заснував вальфдорфську школу в 1919
р. в Штутгарті при тютюновій фабриці „Вальфдорф-Асторія”. Нині у світі
є цілий напрям вальфдорфської педагогіки: в Німеччині, Нідерландах,
Швейцарії, Англії, Канаді, США, Австралії. Вальфдорфська педагогіка має
певні особливості, тому у Східній Європі її школи відкрили тільки
наприкінці 80 - на початку 90-х років. Сьогодні вони вже є в Угорщині,
Польщі, Чехії, Румунії, Естонії, Україні, Росії.

Вальфдорфська школа являє собою гармонійне поєднання багатьох

компонентів: академічного, естетичного і практичного аспектів, нових

6
методів природничої освіти, живопису, викладання іноземні мов, музики,
навчання мистецтву мовлення. Особливості систем створюють органічну
єдність, яка відзначається антропософським ядром з наближенням до
ноосферного ідеалу. В Німеччині держава надає широку підтримку
вальфдорфським школам. Створено також розгалужену систему
підготовки вчителів і постійного підвищення їхньої кваліфікації, видається
багато літератури і, що дуже важливо, об'єднання вальфдорфських шкіл
представлено на високому академічному рівні.

Навчальний матеріал педагог розподіляє самостійно, методика

викладання має сприяти вільному засвоєнню інформації. Дуже важливу
роль відводять театру, театралізації навчання, особливо за допомогою
ляльок. Діти вчаться бачити рослину не тільки в її чуттєвій формі, а
зливаючись з самим її життям, оживляючи її таким чином, щоб думка
повністю звільнялася від способу відображення природи та наповнювалася
реальністю буття. Вони внутрішньо ототожнюються з рослиною, щоб
відчути, як сила тяжіння прив'язує її до землі за допомогою коріння, а
життєві сили цвітіння піднімають її угору до стану, де розпускається
квітка. Особливість і специфіка вальфдорфської школи завойовує все
більше прихильників у світі завдяки своїй природовідповідності,
людяності, розумності, справжній екологічності. Вища освіта у Німеччині
має характерні соціальні чинники, але статус природоохоронних
спеціальностей досить високий. Забезпеченість ВНЗ загальноосвітньою
компонентою з екології, особливо прикладною, варта уваги і наслідування.

Екологічна освіта у США. На відміну від Японії, у США якість

елітарної, в тому числі екологічної, освіти у приватних школах є значно
вищою, ніж у державних. Якість навчання у державних закладах великою
мірою залежить від місцевого законодавства. У 36 штатах один рік
навчання вважається достатнім для вивчення всіх природничих наук.

У центрах і лабораторіях США, що працюють над актуальними

питаннями освіти, вчені, спираючись на наукові підходи, планують місце
та роль школи, університету в загальній системі навчання, науки,
суспільного життя і корегують зміст, форми і методи освіти відповідно до
стану науково-технічної революції, екологізації неперервної всевікової
освіти.

Найвідомішою і найпоширенішою у США є концепція

індивідуально спрямованого навчання”. Індивідуально спрямоване
навчанні дає можливість створити для кожного учня свою, найбільш
прийнятну систему оволодіння знаннями. Діти є вільними у виборі форм

7
занять. Вони можуть працювати в бібліотеці, дивитись навчальні фільми,
проводити натуралістичні досліди на природі, вести дискусії.

Близькою до вищезгаданої є концепція „відкритої освіти”,

розроблена у м. Ньютоні, штат Массачусетс, Стенфордському
університеті, штат Каліфорнія, та у лабораторії м. Філадельфії.
Навчаються за цією системою у школах, коледжах, університетах, де
немає поділу на класи, групи. В них створюють рухливі об'єднання
слухачів, склад яких може визначатися різними чинниками: спільністю
інтересів, рівнем здібностей, темпами оволодіння навчальним матеріалом,
накопиченим обсягом знань та іншими ознаками, але не за віком. Таким
чином створюється гнучка, динамічна структура, за якої особа прямує
своїм темпом і відповідно до власних сил.

Обидві концепції відносять до системи екологічної освіти, тому, що

вони створюють освітній простір для навчання і сприяють розвиткові
творчості.

Інтегративний підхід до вивчення навчального матеріалу найчастіше

і найуспішніше використовують у галузі природничих наук. Тай
наприклад, поєднують ряд предметів: фізика, ботаніка, зоологія, хімія,
геологія, екологія. Автори часто розробляють навчальний курс, не
спираючись на логіку науки, а прив'язують той чи інший матеріал до
біографії найвидатніших у своїй галузі діячів або пам'ятних дат. Така
побудова програм не тільки сприяє посиленню інтересу слухачів до
теоретичних розділів навчального курсу та «оживляє» науку,
представляючи її як результат важкого пошуку, праці, наполегливості,
самопожертви, але демонструє і велику радість від творчості.

Для США характерна технічна тенденція в екологічній освіті,

особливістю якої є орієнтація на екологічні проблеми тієї місцевості,
де живуть учні, а не на охорону природи взагалі.

Екологічна освіта у Франції. У 80-х роках XX ст. розпочалися

реформи шкільної системи освіти Франції. Основним об'єктом
модернізації став 2-й клас ліцею, який одержав назву «клас визначення»,
де було введено цикл обов'язкових предметів: французька та перша
іноземна мови, математика, фізичні й природничі науки, фізкультура.

Планування системи освіти включали до стратегічного плану, який

враховував не тільки національні, а й загальноєвропейські та
загальнолюдські тенденції поступу цивілізації. Було запропоновано нову
структуру освіти за циклами, які об'єднували процес від дошкільних
закладів до закладів вищої освіти. Обов'язковим стало засвоєння певного
8
циклу навмання, і тільки після цього можливим ставав перехід до іншого.
Завдяки цьому зникла проблема другорічників у шкільній системі Франції.
«Учень є центром системи навчання та виховання – записано у
французькому Законі про педагогічну діяльність, тому все слід робити для
повноцінного розвитку учнів.

В університетах країни сьогодні навчається понад 2 млн. осіб, а

іншою інновацією в них є те, що першокурсникам почали надавати
допомогу в індивідуальній роботі, у встановленні розпорядку дня, у
знайомої з методами навчання і використання багатих джерел бібліотек та
it формаційних систем.

Суть нововведень у системі освіти Франції полягає у спробі віднайти

центр рівноваги між спадщиною минулого, специфікою французької
школи і необхідністю адаптувати освіту до нових вимог часу. Результати
реформ, впроваджених у Франції, дали надію на їхній позитивний вплив
на становлення юних особистостей. Поширився процес демократизації
шкільного та студентського життя, змінилися на краще стосунки
навчальних закладів з підприємствами, фірмами, асоціаціями, спілками та
громадськими рухами.

Екологічна освіта в Японії. Японська освіта має глибоке культурне

коріння. Вона базується на синтезі буддизму, конфуціанства та елементів
японської духовної спадщини – синтоїзму. Етноцентризм виступає
визначальною рисою японців і культивується в освітніх закладах, головна
його мета – збереження нації, традицій, способу життя, а досягається вона
за допомогою буддистських принципів самовдосконалення, моральних
норм, що ґрунтуються на конфуціанстві.

У процесі модернізації передбачалося, що одним із завдань

японської школи має бути виховання почуття національної єдності та
свідомості. Шкільна система і нині продовжує активно підтримувати
процес формування особистості та опікується інтересами суспільства. Від
усіх учнів делікатно вимагають участі в шкільних заходах, спортивних
змаганнях, походах, урочистих церемоніях. Все це розвиває почуття
братерства і колективізму, але вплив західних технологій навчання стає
все помітнішим у японських школах та університетах, екологічним
вважається навчання у закладах «без стін», вільне планування робочого
часу та відсутність суворого розкладу, проведення занять поза
приміщенням. Освіта та виховання в таких школах побудовані за
принципом природодоцільності і є яскравим прикладом екологічного
виховання.

9
 Природоохоронна спеціалізація у ВНЗ розгалужена і має певні
пріоритети, особливо там, де існують екологічні проблеми. Система
університетської підготовки підкріплюється обов'язковим стажуванням у
суміжних галузях, активно заохочується робота в інших країнах, досвід
яких вважається доцільним з погляду національних інтересів.

10
 Екологічна освіта та виховання в Україні
Екологічне виховання - невід'ємна складова навчально-виховної
роботи. Форми організації екологічної освіти і виховання. Питання
екологічного виховання в дошкільній, початковій освіті, в середній школі.
Освіта та виховання з питань екології у вищих навчальних закладах.
Екологічна освіта і виховання за кордоном. Наступність і безперервність
екологічної освіти та виховання.

Екологічне виховання - спосіб впливу на почуття людей, їх

свідомість, погляди і уявлення. Але будь-яке виховання, в тому числі
екологічне, повинне ґрунтуватися на освіті, насамперед екологічній. Мета
освіти - формування фізичного та психічного, духовного здоров'я людини і
всього суспільства. Освіта сама по собі не гарантує захисту від
нерозумного, а то і злочинного ставлення до природи, а отже, і до людей.
Свідомість людини - безпека країни, запорука подальшого існування
життя на планеті. Екологічна освіта охоплює сферу знань, умінь і навичок,
необхідних для дбайливого відношення до природного середовища. Вона -
основа професійної підготовки фахівців у будь-якій сфері, зв'язаній, навіть
побічно, із природою. В цьому процесі важливі певні принципи.

На сьогодні в Україні зволікають з прийняттям закону «Про

екологічну освіту» (хоча проект Закону існує ще з 2002 року),
розробленням та прийняттям Концепції освіти для сталого розвитку. Досі
екологічна освіта України продовжує базуватись на засадах підходу до
природи, як до невичерпного ресурсу без врахування катастрофічних
наслідків такого підходу. А ці наслідки вже призвели до незворотних змін
і потребують докорінної перебудови підходів до формування як загальних
засад екологічної освіти, так і до підготовки «екологів-професіоналів» для
всіх ланок і систем господарювання та забезпечення належного рівня
техногенно-екологічної безпеки життєдіяльності.
На сучасному етапі реформування освіти має утвердитися нова
позиція стосовно екологічної освіти, як до інструменту соціалізації
індивідуума, його адаптації до життя в урбанізованому середовищі в
умовах розвитку громадянського, інформаційного суспільства. Такий
підхід до розуміння екологічної освіти дає змогу представити її як нову
освітню галузь з надпредметними функціями, спрямованими на
формування ціннісних орієнтацій ставлення до довкілля: природного і
штучного — перетвореного людською діяльністю, та внутрішнього світу
самої людини, її здоров'я, духовних і матеріальних потреб. Екологічна
освіта повинна отримати статус стратегічної, масштабної, важливої
пріоритетної галузі, з розширеним і оновленим змістом, формою та
методами навчання.

11
 Екологічне виховання на дошкільному етапі навчання передбачене в
окремих розділах "Програми виховання в дитячому садку" з напрямків:
виховання у дітей любові до рідного краю, сприйняття краси природи,
дбайливого ставлення до всього живого; формування у дошкільнят
елементарних знань про природу і на цій основі загальних уявлень про
зв'язки між явищами в природі.

У віці 5-6 років у дітей вже повинні бути сформовані уявлення про
зв'язки між природними явищами, залежності не комфортності життя від
екологічних умов, пов'язаних з діяльністю людей. Саме цей віковий період
дуже важливий для подальшого виховання дітей, зокрема екологічного.
Екологічні проблеми в сучасних умовах переходу суспільства до ринкової
економіки викликали кризу моральності, а екологія і моральність
взаємообумовлені. Тому екологічні проблеми необхідно розглядати у
взаємозв'язку з моральним вихованням. Ця проблема ставиться не вперше.
Великий внесок в розвиток теорії морального виховання в процесі
спілкування з природою зробили відомі діячі педагогічної науки та освіти
- К.Д. Ушинський, В.Г. Городників, В.А. Сухомлинський.

У загальноосвітній середній школі процес виховання умовно

розділений на три етапи. Перший - вивчення в 1-3 класах складових
частин природи, сезонних змін і їх причин, загальних понять про
використання природних ресурсів. У цьому віці важливо навчити дітей
мислити екологічно грамотно - це головне завдання вчителя, вихователя.
Людина - складова частина природи, і як вона відноситься до неї, так і
природа ставиться до людини. Згадаймо вислів К. Маркса у середині XIX
ст. - природа жорстоко мстить людині за всі її промахи, помилки. Другий
етап - учні 4-9 класів вивчають історію суспільства, що відображає основні
етапи використання природи людиною для її потреб. У цьому віковому
періоді важливі факультативні курси з екології, історії її розвитку,
сучасного стану охорони природи. Але цього недостатньо. Необхідно
ставити питання про постійний курс екології й охорони природи в
середній школі як постійних навчальних предметів, які треба починати з 8
класу, коли формується свідоме відношення до довкілля. Третій - в 9-12
класах здобуваються основи діалектичного підходу до розуміння єдності
суспільства і природи, їхньої взаємозалежності. Аналіз навчальних
програм з 1924 р. показав, що зміст екологічного аспекту виховання і
навчання значною мірою залежить від фактичного відношення суспільства
до природи, від матеріальних умов і потреб людини.

У 60-х рр. ХХ ст. в навчальних дисциплінах природу розглядали

односторонньо - тільки як джерело матеріальних благ, необхідне для
задоволення постійно зростаючих потреб людини, суспільства. В 70-х рр.

12
наступив період загостреної уваги до екологічних, біосферних проблем,
підсилився природоохоронний аспект шкільного виховання. З 80-х рр. у
предмети природничо-наукового і географічного циклів були введені
елементи екологічного навчання і виховання. Хоча цього було
недостатньо. Так, в курсі географії і біології питома вага навчального часу
для роботи в природі складає близько 3,1% і 3,4% відповідно. В трудовому
вихованні 75% навчального часу приділялося на практичні роботи, що
зв'язані з безпосереднім використанням ґрунту, води, рослин, тварин,
впливом на природне середовище.

Природоохоронна діяльність часто відірвана від трудової, тому

охорона природи в уявленні учнів виступає альтернативою виробництву.
Через це виховний потенціал екологічних знань учнів і можливостей
виробництва не реалізуються повною мірою і не забезпечують
формування належного рівня елементів екологічної культури. Щоб
ліквідувати цей розрив у школярів, необхідно, щоб найвища екологічна
культура і знання були насамперед у кожного вчителя, вихователя.

Виховання та освіта з питань екології, охорони природи є важливим

елементом загальної екологічної підготовки майбутніх фахівців, у тому
числі вчителів гуманітарних, фізико-математичних, біолого-географічних,
економічних та інших спеціальностей. Такі знання є
загальнообов'язковими і є кваліфікаційною ознакою кожного фахівця, в
тому числі і педагога.

Для підвищення рівня екологічної поінформованості,

кваліфікованості сучасних фахівців - педагогів, інженерів у навчальні
плани всіх вищих навчальних закладів будь-якого профілю введені курси:
"Актуальні проблеми охорони природного навколишнього середовища",
"Основи екології", "Екологія і раціональне природокористування" та інші,
які вивчають екологічні проблеми в тісному зв'язку із суспільними,
психолого-педагогічними, загальноосвітніми дисциплінами, що базуються
на знаннях історії, географії, біології, хімії, фізики, інших наук.

Першими курс "Охорона природи" почали викладати в Україні на

початку 50-х рр. в Одеському університеті. Про необхідність такої
дисципліни для всіх вищих навчальних закладів йшла мова вже в 1959 рр.,
а в 1961 було прийняте рішення про його факультативне вивчення не
тільки в університетах, педагогічних, медичних, технічних вузах, а й в
сільськогосподарських, юридичних, економічних. У 1970 р. були
затверджені програми обов'язкового курсу "Охорона природи" для
педагогічних інститутів і для факультетів спеціальностей "Біологія і
хімія", "Дошкільна педагогіка", "Педагогіка і методика початкового

13
навчання". Тепер це загальнообов'язковий нормативний предмет у всіх
вищих навчальних закладах для всіх спеціальностей. Проблеми охорони
природи відбиваються в наукових дослідженнях педагогічних та інших
навчальних закладів з напрямків: "Методика організації і проведення
масових природоохоронних заходів в школі", "Природа як метод
естетичного виховання", "Охорона природи і школа".

14
 Стратегічний напрямок розвитку сучасної системи
освіти в Україні
Одним із стратегічних напрямків розвитку сучасної системи освіти у
нашій країні є формування екологічної культури особистості, виховання у
кожного школяра позитивного ставлення до навколишнього світу, бо, як
зазначав ще В.О.Сухомлинський, "у дитини, яка вихована в умовах
дефіциту спілкування з природою, розвивається емоційна глухота,
агресивність у ставленні як до людей, так і до об'єктів природи". Ось чому
таким важливим є формування емоційно-естетичного, духовного світу
людини, де переважає почуття співпереживання до всього живого.

Екологічна освіта - це неперервний процес засвоєння цінностей і

понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для
осмислення і оцінки взаємозв'язків між людьми, їхньою культурою і
навколишнім середовищем, що передбачають розвиток умінь приймати
екологічно доцільні рішення і мають на меті засвоєння правил поведінки в
навколишньому середовищі. Певна річ, що свідоме і бережливе ставлення
кожної людини до природи можливе тільки при наявності в неї
екологічної культури, широких екологічних знань про закономірності
розвитку природи, знайомства із загадковим світом тварин, рослин...

Мета екологічної освіти і виховання - формування системи наукових

знань, поглядів і переконань, які закладають основи відповідального та
дієвого ставлення до навколишнього природного середовища.

Екологічна освіта і виховання підростаючих поколінь в сучасних

умовах мають бути спрямовані, в першу чергу, на зміну ставлення самої
людини до свого здоров'я, а потім і до навколишнього середовища як
необхідної умови його збереження і зміцнення. Тому одним із проявів
культури особистості має бути екологічна вихованість, яку можна
визначити як відповідальне ставлення людини до свого здоров'я та
навколишнього середовища. Екологічно відповідальна людина в умовах
будь-якої виробничої діяльності буде приймати рішення відповідно до
наукових принципів цілісності природи. Тобто екологічна
відповідальність пов'язана з усіма сторонами екологічних взаємин людини
та проявляється як інтегральна характеристика особистості.

Серед її компонентів важливу роль відіграє розуміння залежностей

здоров'я окремої людини, всього людства від стану навколишнього
середовища та розвинута потреба здорового способу життя, яка є одним з
найважливіших критеріїв ефективності екологічної освіти і виховання.
Тому здоровий спосіб життя розглядається нами як складова частина

15
екологічної культури особистості, яка є формою прояву її відповідальності
за ставлення до власного організму як високоорганізованої біологічної
системи, здатної до саморегуляції та адаптації.

Серед сфер, з якими людина стикається на протязі всього свого

життя, є сфера насамперед стосунків Людини і Природи: ставлення
людини до своєї власної природи (до свого тіла) й ставлення людини до
природи довкілля. Певна річ, ми повинні розглядати обидва ці аспекти в
єдності (В. Вернадський), бо лише в такій площині можна побачити
можливість продуктивного розгортання здоровоохоронних і
природоохоронних заходів. Людина здатна дивитися на своє тіло як на
"зовнішній" об'єкт так само, як вона дивиться на елемент навколишнього
природного середовища, і сприяти його удосконаленню або руйнуванню.
Усе це й викликає систему зусиль людини, які спрямовані на підтримку
здоров'я свого тіла і профілактику захворювань (фізична культура, гігієна
життя і праці, харчування, духовна підтримка організму тощо). А з іншого
боку, людина є об'єктивно тісно поєднана з навколишнім середовищем
(повітря, харчування, світло сонця, енергетичний обмін тощо), а це також
могутній чинник впливу на здоров'я її організму.

До ціннісних орієнтирів екологічної освіти і виховання відносимо

ставлення до власного здоров'я, прихильність до спорту і фізичної праці,
гарт організму, здоровий спосіб життя, дотримання правил особистої
гігієни, усвідомлення своєї єдності з навколишнім природним
середовищем, бережне ставлення до всього живого на Землі, розвиток
здатності відчувати красу Природи, дбайливе ставлення до природних
засобів життя і національних багатств.

Велику роль в нормалізації стосунків людини з Природою відіграє

розвиток її здатності до самоподолання, саморегуляції і
саморегламентації. В кінцевому рахунку у сфері свого самозбереження і
збереження навколишнього природного середовища людина може
осягнути лише внаслідок цілеспрямованого духовно-естетичного
спілкування з природою.

У формуванні екологічної культури учнівської молоді важливу роль

відіграє насамперед робота по формуванню здорового способу життя. Цей
процес ми розглядаємо насамперед як валеологічний компонент
екологічної освіти і виховання. Бо саме активне засвоєння валеологічних
знань у системі неперервної освіти дає можливість кожному суб'єкту всіх
її ланок осягнути свою роль та завдання у справі формування, збереження,
зміцнення, відтворення, передачі особистого здоров'я, а також з істотною

16
складовою формування належного ставлення до природного та
суспільного середовища.

Оскільки екологічна освіта і виховання мають безпосередній зв'язок

із процесами державотворення та національного відродження України,
завдання школи, вихователів полягає в тому, щоб формувати у
підростаючого покоління вміння та навички мислити і діяти по новому, з
почуттям екологічної відповідальності. А це можливо лише за умови
переорієнтації кожного вихованця на самопізнання і саморозвиток,
самореалізацію й самостійність.

Здоровий спосіб життя є вирішальним у зміні споживацького

ставлення людини до природи. Бо саме він враховує екологічний підхід,
змінює свідомість особистості, сприяє формуванню в неї відповідального
ставлення до свого здоров'я і навколишнього середовища. Виконання
правил збереження та зміцнення здоров'я дозволяє людині швидше
адаптуватися до несприятливих умов довкілля. Тобто, здоровий спосіб
життя містить у собі елементи екологічної культури.

Зміст екологічної освіти і виховання учнів передбачає систематичне

та безперервне оволодіння учнями знань про природу. Розпочинаючи з
початкових класів, у школярів формується усвідомлення, що людина -
частка природи, від стану якої залежить здоров'я і життя людства в цілому
й кожної людини зокрема.

17
 Висновок
Отже, екологічна освіта в Україні та й загалом у світі відіграє дуже
важливу роль, адже запорукою чистого довкілля є освіченість людини в
цьому напрямку, а також правильне ставлення до природи, збереженню її
благ і раціональне використання ресурсів даних нею може гарантувати
нам чисте і здорове майбутнє. Природа віддячить нам щирими дарунками
за нашу дбайливість тому що кожна людина яка може себе назвати Homo
Sapiens (лат. Людина розумна) повинна любити природу і дбати про неї
адже всі ми завдячуємо її життям.

18
 Джерела інформації:
 https://studfile.net/preview/6012673/page:35/
 https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA
%D0%BE%D0%BB%D0%BE
%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0_
%D0%BE
%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0
 http://www.pedahohikam.net/nervs-112-1.html
  Авраменко Н.Л. Екологія в системі освіти // Збірник
наукових праць науково-методичної конференції “Людина
та навколишнє середовище - проблеми безперервної
екологічної освіти в вузах”. - Одеса: вид-во ОДАХ, 2000. -
С.113.

19