1.

Коротка характеристика США як країни та держави (територія,

населення, економіка, політичний устрій, особливості ідентичності та
національної самосвідомості)
Географічне положення. США займає 1/3 території Північної Америки (9,4 млн. км2). За
площею країна займає четверте місце в світі. Територія країни складається з трьох
розрізненнях частин: основна частина займає центр материка, штат Аляска - на
північному заході материка і Гавайські острови в центральній частині Тихого океану.
США - федеративна республіка Глава держави і уряду - президент. Виконавча влада
належить також віце-президенту і кабінету міністрів. Законодавчий орган - конгрес.
(Сенат і Палата представників).
США є членом Ради Безпеки ООН, воєнного блоку НАТО, Північноамериканської зони
вільної торгівлі (НАФТА). На території США знаходяться штаб-квартири багатьох
впливових міжнародних організацій, в тому числі ООН, Міжнародного банку
Реконструкції і Розвитку, Міжнародного Валютного Фонду і інші.
Населення. Чисельність населення США на 2022 рік становить 331427186 чоловік і
містить 4.26% від загального населення всієї Землі. Сполучені Штати Америки займає 3
місце по населенню в світі.  США як національну державу історично формували
переселенці з Європи. Найбільшу частку становили вихідці з Великобританії (англійці,
шотландці, ірландці).
Корінне населення - індіанці - до кінця XIX ст. були остаточно завойовані і поселені у
резервати. Внаслідок воєнних дій, затяжних епідемій чисельність їх скоротилась і на
початку XX ст. індіанців нараховувалось лише 200 тис.
США - одна з найбільш урбанізованих країн світу. У містах проживає 77 % жителів. У
США є сім міст з населенням понад 1 млн. осіб: Нью-Йорк - 15 млн. осіб, Лос-Анджелес -
10,5 млн. осіб, Чикаго - 6,6 млн. осіб, Філадельфія - 4,1 млн. осіб, Сан-Франціско - 4 млн.
осіб, Майамі -3,5 млн. осіб, Даллас - 3 млн. осіб, Детройт - 3 млн. осіб, Сан-Дієго -2,5 млн.
осіб, Бостон - 2,5 млн. осіб, Х'юстон - 2,4 млн. осіб та ін., що одночасно виступають
центрами міських агломерацій. У США нараховується 37 агломерацій, в яких проживає
близько 50% населення країни.
В економічно найбільш розвинених регіонах США сформувалися мегаполіси - обширні
урбанізовані території, що утворюються при злитті сусідніх агломерацій. Найбільшим
мегаполісом США, що простягається вздовж північно-східного узбережжя країни майже
на 1000 км, є смуга від Бостона до Вашингтона (Босваш), що нараховує майже 50 млн.
осіб.
США - наймогутніша постіндустріальна держава світу. Валовий національний продукт
(ВНП) країни у поточних цінах становить понад 8 трлн. дол.
У США високий рівень розвитку галузей обробної промисловості, передусім,
машинобудування, електроенергетичної та хімічної промисловості. Галузева структура
промисловості значною мірою працює на світовий ринок і залежить від постачання
сировини та паливно-енергетичних ресурсів із інших країн світу. Найшвидшими темпами
в США розвиваються наукомісткі галузі та виробництва, а також галузі, що
використовують новітню техніку і є носіями технічного прогресу. Високим рівнем
розвитку виділяються також підприємства, що виробляють товари народного споживання,
визначають життєвий рівень населення.
Промисловість США характеризується повнотою галузевої структури, високою
забезпеченістю природними ресурсами і кваліфікованою робочою силою, розвиненою
науково-дослідною базою, а також значною концентрацією капіталу і виробництва.
У результаті структурної перебудови промислового виробництва прискореними темпами
розвивається електроенергетика, машинобудування та хімічна промисловість. їх сукупна
частка у продукції промисловості США перевищує 50 %, на них припадає до 60 % усіх
інвестицій у промисловість.
Енергетика. За запасами енергоресурсів та їх видобутком США мають одне з перших
місць у світі, далеко обійшовши всі інші розвинені країни.
Частка США у світовому видобутку нафти становить 11,1 %. Найбільшим районом
видобутку нафти є південно-західні штати - Техас, Луїзіана, Оклагома, Нью-Мексико, які
постачають майже половину нафти, що видобувається в країні. У межах цього району
нафта розробляється і на шельфовій смузі Мексиканської затоки. Другим важливим
районом видобутку і розміщення нафти є Тихоокеанське узбережжя у штаті Каліфорнія.
Новим районом видобутку нафти стала Північна Аляска.
США також володіють найбільш розвиненою нафтопереробною промисловістю.
Нафтопереробні заводи наближені до основних районів споживання нафтопродуктів -
промислових вузлів Північного Сходу, портових центрів, де переробляється імпортна
нафта, вздовж трасмагістральних нафтопроводів.
За видобутком природного газу США займають друге місце у світі. 
Основною  формою зовнішньоекономічних операцій США є вивіз капіталу. Оборот
підконтрольних американському капіталу зарубіжних підприємств перевищує 1,5 трлн
доларів, що у два рази більше експорту товарів зі США.
Ввіз іноземного капіталу у США теж досяг великих розмірів. Він становить понад 100
млрд. доларів щорічно. Іноземці купують у СІЛА облігації, акції, землю, нерухомість.
Іноземний капітал використовується для фінансування американської економіки.
Важливою статтею зовнішньої торгівлі США є торгівля ліцензіями на право користування
новими технологіями, дорогими машинами, інструментами, американськими методами
управління і на прокат кінофільмів.
Сфера зовнішньоекономічних інтересів країни торкається всього світу.

2. Загальна характеристика становища США у системі міжнародних

відносин після закінчення «холодної війни»
Закінчення біполярного протистояння в ході холодної війни призвело до руйнування
напруженої, але стабільної міжнародної системи, що існувала тривалий час. Сучасна
міжнародна політична ситуація демонструє домінування Сполучених Штатів Америки і
дозволяє зробити висновок про формування держави-гегемона, проте питання про
розподіл політичного впливу в сучасних міжнародних відносинах і перспективах зміни
співвідношення сил у майбутньому є дискусійними. При цьому сучасна система
міжнародних відносин залишається нестабільною, а лідерство США піддається
випробуванням множинністю та строкатістю учасників міжнародних відносин.
Положення США як гегемона в сучасних міжнародних відносинах стає все більш
нестійким, що пов’язано з низкою внутрішніх чинників, таких як політична інерція
холодної війни, втрата деяких якостей, необхідних для утримання положення гегемона,
фінансова нестабільність; і зовнішніх - реакція на США, відсутність легітимації існуючого
світового порядку і, як наслідок нездатність США забезпечити при значному руйнівному
потенціалі контроль над більш слабкими державами. Невизнання легітимності гегемона
деякими учасниками міжнародних відносин у поєднанні з важливістю його стратегічних
виборів для нормального розвитку світової системи здатне призвести до зростання
нестабільності і конфліктності. Поєднання цих факторів вже зараз створює ситуацію
нестабільності, характерну для періоду ослаблення гегемона, і ставить питання про
подальший перерозподіл сил у міжнародних відносинах.
Постбіполярний період, що прийшов на зміну майже півстолітньому американсько-
радянському блоковому протистоянню, диктує нові вимоги для ведення успішної
зовнішньополітичної діяльності. Такий стан справ спонукав США вдатися до вироблення
нової, значно радикальнішої стратегії поведінки на міжнародній арені, основні моменти
якої зводяться до нарощування могутності у світі за рахунок підпорядкування нових
стратегічно важливих регіонів. До числа останніх, зокрема, увійшли й Балкани.
Зі зникненням радянської загрози відпала необхідність в існуванні єдиної Югославії, яка
могла у будь-який момент вийти з-під контролю Америки. На випадок схожого розвитку
подій Пентагон уже мав давно підготовлений сценарій, що передбачав ліквідацію
консолідованого балканського простору шляхом його розщеплення. Зокрема, в
розсекреченому Центральним розвідувальним управлінням США документі (від 18
жовтня 1990 року) говориться: «З відокремленням Словенії та Хорватії, Югославія
перестане функціонувати як федеративна держава протягом року і, скоріш за все,
розвалиться на протязі двох років; економічні реформи не зможуть завадити розпаду».
Метушня Вашингтону навколо Косово зовсім не через безмежну любов американців до
албанців, чи, навпаки, ненависть до сербів, і навіть не настільки через бажання
контролювати Європу чи назавжди витурити звідси росіян. Причини набагато простіші.
Підтримуючи мусульманську більшість у Косово, а також мусульман у БіГ, Сполучені
Штати намагаються зменшити їх негативне сприйняття в ісламському світі. Поряд з цим,
як підкреслює експерт з геополітики К. Телбот: «Прагнення США і НАТО будь-якою
ціною окупувати Косово і фактично всю Югославію було породжене бажанням заволодіти
багатими природними ресурсами. Одне тільки Косово володіє величезними запасами
мінеральної сировини в Європі на захід від Росії».
Також варто додати, що за тривалими конфліктами в колишній Югославії стоїть боротьба
за енергоресурси та контроль за шляхами їх транспортування. Власне Америка
намагається реалізувати проект «з перекачування каспійської нафти через Косово до
Адріатичного моря, звідки її танкерами можна поставляти на західноєвропейські ринки»
[8]. Водночас, контролювати транспортні артерії, як відомо, зручніше й надійніше через
систему протекторатів, створенням яких і займаються США на Балканах, починаючи з
1991 року. Таким чином, Пентагон намагається вбити одразу двох зайців: зміцнити свою
енергетичну безпеку, з одного боку, та послабити російську, з іншого. Адже, зараз
Російська Федерація є фактично монополістом на європейському енергетичному ринку.
Та вже, мабуть, ненадовго. У лютому 2015 року у закордонних та вітчизняних джерелах
з’явилася інформація про згортання Росією проекту «Південний потік», який передбачав
прокладання газопроводу через територію Сербії. Цим поспішили скористатися
американці, і вже попередньо домовилися з сербами про поставки газу у Сербію. Останнє,
зокрема, відкриває перед Сполученими Штатами блискучі можливості уже в
найближчому майбутньому примусити Белград визнати Косово, а також звільнити Європу
від російської енергетичної залежності, яка через нинішню російсько-українську війну
шукає альтернативні російським енергетичні джерела.
З розпадом Радянського Союзу, який завершив панування біполярної епохи у системі
міжнародних відносин, Сполучені Штати не змогли втриматися від спокуси очолити
«новий світовий порядок». Прагнучи втілити в життя ідею про монополярний світ, в
якому Америка залишатиметься єдиною «наддержавою», Вашингтон почав проводити
агресивну зовнішню політику, спрямовану, насамперед, на ті регіони, які мали важливе
геополітичне значення і де американський вплив був не достатньо сильний. У Європі
ласим шматочком для американців виступають Балкани. Інтерес США до згаданої
території зумовлений одразу кількома факторами. Насамперед, це природні багатства,
якими переповнена балканська земля. Далі, ідеальне геополітичне розташування регіону,
що дозволяє контролювати південні маршрути газового та нафтового транзиту в Європу.
Водночас, постюгославський простір достатньо комфортний для створення (за допомогою
НАТО) потужного військового плацдарму Пентагону на випадок російської експансії чи
для впливу на європейців. Зрештою, балканська поліетнічність з помітним
мусульманським присмаком (йдеться, зокрема, про боснійських та албанських мусульман)
є надзвичайно сприятливою для побудови тут ісламської держави «нового типу», що
допоможе покласти край збройній боротьбі ісламського екстремізму проти Америки.
Скоріш за все, це не весь перелік підстав для пояснення американської геостратегічної
активності на Балканах. Проте, він цілком достатній для того, щоб зрозуміти, чому
Сполучені Штати сприяли дезінтеграції Югославії, втрутилися у боснійську війну,
відстоюють незалежність Косово, здійснюють політичний та економічний тиск на Сербію,
планують повністю інтегрувати Балканський регіон до ЄС та НАТО. Беручи до уваги те,
що значна частина амбітних геополітичних цілей Америки щодо Балкан знаходиться на
стадії реалізації, науковий інтерес до її політики в даному регіоні залишається
актуальним. Останнє, зокрема, стимулюватиме наступні дослідження з цієї проблематики.
В основі бачення Сполучених Штатів Америки лежить їх ідея ліберального світового
порядку та священної місії, яку вони за будь-яких обставин мають втілити в життя [3]. Ця
місія поширення християнських цінностей, прав і свобод, покладена на американців
Богом й історією є основою їхніх дій на міжнародній арені. Крім важливості ідеї, свою
роль відіграла ще й можливість її реалізації. Сполученні Штати Америки після розпаду
біполярної системи знаходились в унікальному, піковому моменті своєї могутності, що
робило ідею ліберального світового порядку ще більш привабливою [1]. Виходячи з
власних сакральних переконань і статусу єдиної наддержави у світі, підтримка союзників
або однодумців була не конче необхідною, що часто штовхало Сполучені Штати Америки
до унілатеральних дій проти тероризму або диктаторських режимів, що його
підтримували, як зазначає Роджер Канет [3]. Варто додати ще й те, що американці
сприймали загрозу як екзистенційну, як боротьбу добра і зла, де поразка означала би
смерть [2]. Теракт 9/11 на практиці довів суспільству й американському уряду, що загроза
є невигаданою, а цілком реальною і тільки рішучими, жорсткими діями можна покласти
край новій неоголошеній війні. Європа, своєю чергою, попри спільні зі Сполученими
Штатами ліберальні цінності, носієм месіанської ідеї не була. У держав Європи ніколи не
було певної історичної місії розповсюдити демократію поза межі власних країн [5].
Національні інтереси та адаптація гобсівського природного правила про те, що варто
шукати мир і триматись за нього складали основу їх бачення. Після розпаду біполярної
системи країни Європи не мали достатньо потужності для провадження одноосібних дій, а
тому тяжіли до багатостороннього розв'язання питань [5]. Нові загрози, що з’явились
(тероризм, національні та релігійні конфлікти) не були сприйняті як екзистенційні, адже
Європа століттями жила за наявності загрози, реальної чи гіпотетичної, і це стало
невіддільною (частина/ознака) частиною її політичного життя. Нарешті, «суспільство
компромісів» практично ніколи не воювало до повного знищення, адже здебільшого війни
в Європі – це війни за матеріальні блага, де вчорашній ворог міг стати союзником і
навпаки. Фактично, європейське щасливе життя – це відсутність війни, а для США це
здійснення історичної місії. Звісно, такі різні уявлення мали вплив на відносини Європи та
Сполучених Штатів протягом всієї історії їх інтеракцій, але не варто сприймати
розбіжності як несумісність. Захід, вочевидь, буде й надалі залишатись фактором світової
політики, попри певні кризові явища. Відносини Європи та США можна порівняти з
великим «трансатлантичним маятником», який тяжіє спочатку до дій однієї сторони, а
потім до іншої, але попри різкі коливання залишається стабільним, адже міцні його
ціннісні підвалини. Таким чином, можемо дійти висновку, що після закінчення холодної
війни Сполучені Штати Америки та Європа мали кардинально різні бачення нового
світового порядку через різні історичні обставини розвитку. В основі бачення Сполучених
Штатів лежить їх ідея месіанства, яка в більшості визначає зовнішньополітичний курс
держави та в постбіполярну добу. Сполучені Штати готові діяти самостійно та брати на
себе відповідальність за рішення, якщо це виходить із їх внутрішніх переконань. Для
Європи попри спільні ліберальні цінності з США більш характерно міркувати в рамках
національних інтересів. Крім того, за відсутності достатньої потужності європейські
держави в більшості тяжіють до колективних дій. Водночас, попри наявність
розбіжностей в зовнішній політиці, Захід продовжуватиме своє існування й надалі матиме
вплив на світову політику як цілком реальна сила.

3. Основні тенденції та сценарії розвитку становища США у міжнародній

системі. Криза американського глобального лідерства та перспективи
його подолання
Як зазначає відомий російський вчений А. Багатуров, „джерелом напрямних імпульсів у
світовій політиці виявляються не одноосібно США, а Сполучені Штати в щільному
оточенні країн „сімки”, крізь призму або фільтри якої переломлюються, стаючи більш
помірними, так чи інакше, змінюючи свою спрямованість, власне американські
національні устремління” [13, c. 28]. Сучасна форма лідерства може бути названа
інституційною гегемонією [14], що поєднує в собі дві різновекторні тенденції розвитку
сучасного світу: раціональну та стихійну. Раціональний початок веде до становлення
одноосібного лідерства США; стихійний, вносячи якийсь елемент хаотичності, ініціює
процес самоорганізації, який на практиці втілюється в розвитку і зміцненні міжнародного
співробітництва.
Односторонній характер дій США на світовій арені дозволяє говорити про те, що зростає
значення індивідуального лідерства в міжнародних відносинах. Однак дана тенденція
розкриває лише частину дійсності. Ретроспективний аналіз механізмів регулювання
міжнародних відносин вказує на їх поступальний розвиток у бік збільшення ступеня
інституціоналізації. Тому в довгостроковій перспективі спостерігається тенденція до
становлення інституційної гегемонії як основи регулювання сучасних міжнародних
відносин. Разом з падінням радянського блоку зник головний суперник лідерства США, а
новий світовий полюс, який може відновити відносно стабільний баланс сил і прийти на
зміну однополярності, ще не активізувався. З цієї причини з початку 90-х рр. ХХ ст.
відбулося різке посилення позицій „Pax-Americana” у світі. Свого апогею ця тенденція
досягла після подій 11 вересня 2001 р.; остаточно закріпленню домінування США у
взаємозалежному світі і завершенню створення „Pax-Americana” до осені 2001 року
„перешкоджала” відсутність „спільної загрози”, фактора, який у період „холодної війни”
був необхідний для єдності створюваної США системи „відкритих дверей” і використання
відповідних зовнішньополітичних інструментів. Відсутність даного чинника в перше
десятиліття після „холодної війни” руйнувало атлантичну солідарність, оскільки „без
ворожої сили, загрозливої обом сторонам, нитки, що їх зв’язують, ніяк не можуть
вважатися надійними”.
Для забезпечення стійкого положення гегемона необхідна легітимація - визнання
справедливості існуючого світового порядку більшістю основних політичних акторів [13,
с. 347]. У сучасних міжнародних відносинах домінування США регулярно оскаржується, а
право США на місце гегемона піддається сумніву. Для значної кількості учасників
міжнародних відносин і населення цих країн США асоціюються з пропагандою західного
способу життя, демократії і світського універсалізму. Це провокує консервативну реакцію
серед як ісламістів, так і європейських вкрай правих партій, яка виражається у
відторгненні цінностей світського демократичного суспільства. [16, с. 67-68]. Не
визнаючи легітимність положення гегемона, представники цих спільнот відкидають й самі
соціально-політичні цінності, на яких ґрунтується його державний устрій. Це виводить
конфлікт за рамки простої незгоди з правом гегемона на лідерство і надає йому нову
якість цивілізаційно-культурного конфлікту.
Положення США як гегемона в сучасних міжнародних відносинах стає все більш
нестійким, що пов’язано з низкою внутрішніх чинників, таких як політична інерція
холодної війни, втрата деяких якостей, необхідних для утримання положення гегемона,
фінансова нестабільність; і зовнішніх - реакція на США, відсутність легітимації існуючого
світового порядку і, як наслідок нездатність США забезпечити при значному руйнівному
потенціалі контроль над більш слабкими державами. Невизнання легітимності гегемона
деякими учасниками міжнародних відносин у поєднанні з важливістю його стратегічних
виборів для нормального розвитку світової системи здатне призвести до зростання
нестабільності і конфліктності. Поєднання цих факторів вже зараз створює ситуацію
нестабільності, характерну для періоду ослаблення гегемона, і ставить питання про
подальший перерозподіл сил у міжнародних відносинах.
Таким чином, сучасна перехідна епоха міжнародних відносин супроводжується
складними і суперечливими процесами співробітництва та конкуренції між учасниками
міжнародних відносин. За таких умов переформатування міжнародної системи проходить
розробку, концептуальне оформлення, висунення і реалізацію зовнішньополітичних
проектів суб’єктів глобальної та регіональної політики. Ці проекти ґрунтуються на двох
підходах - універсалістському і сфер впливу. Перший припускає наявність універсального
порядку, що формується з одного центру. Парадигма сфер впливу передбачає
поліцентричну систему - великі держави формують зони відповідальності, що засновані
на різних підходах у сфері безпеки, економіки, державного управління, ідеології та
культури. При сучасному співвідношенні військової та економічної потужності існує
значний потенціал конфлікту, коли універсальний порядок, заснований на домінуванні
США, підривається існуванням поліцентричної системи. У процесі розмивання
універсального порядку регіональні держави входять у протистояння, в тому числі, і
військові, з США, на які Вашингтон в силу взаємних стримуючих факторів не може
відповісти симетрично.
 4. Американське месіанство: теорія і практика
У січні 1941 р. Ф. Рузвельт заявив, що метою американської політики є чотири свободи –
свобода слова, релігії, свобода від бідності і страху і, до того ж, повсюди у світі. Заява
президента відповідала стереотипам «ворога» та «свободи», а риторика ефективно
виправдовувала агресивну політику. Тобто, США оголосили себе захисником і борцем за
права народів усього світу. А ті ідеї, що стимулювали американський ізоляціонізм у ХІХ
столітті, стали підживлювати месіанський глобалізм у ХХ столітті. В 1941 році президент
Рузвельт оголосив, що США планують встановити моральний порядок по всьому світі,
поширювати моральні свободи. З критикою такого підходу виступили конгресмени-
ізоляціоністи, які зазначали, що примусове насаджування свободи і демократії серед
народів, незалежно від їхнього бажання, шляхом застосування сили, буде суперечити
демократичним принципам політики Сполучених Штатів.
Ідеї американської місії в світі, а також поняття імперії, імперського мислення і
імперського тягаря, як зазначає російська дослідниця М.Солянова, «мають глибоке
історичне коріння і сходять до самого початку існування США як національної держави.
Концепція месіанства стала основою розвитку американського суспільства, а також
побудови взаємин зі світом». Відтак сучасні концепції світового домінування США,
стверджується у її науковій праці, спрямовані на забезпечення головної мети: створення
такого положення, при якому США мали б сприятливі умови для свого «існування».
як відзначають окремі критики американської політики, ті, хто робить політику
Сполучених Штатів, занадто багато інвестували в гегемонію, тому їх дії націлені на
передусім на забезпечення державних інтересів, на переважанні США й американських
цінностей, на месіанській ролі країни, на відповідальності політичних лідерів, які
підтримують політику США [160, с. 27].Протягом сучасного періоду розвитку
міжнародної системи на роль великої стратегії США претендували концепції домінування
(domination), першості (primacy), глобального лідерства, глобальної колективної безпеки,
регіональної безпеки, кооперативної безпеки, стримування, вибіркової залученості і навіть
неоізоляціонізму [161, с. 5-53]. Певний час деякі з них були офіційними стратегіями, але, з
різних причин, жодна не стала довгостроковою великою стратегією держави (grand
strategy). Відповідно до Закону ГолдвотераНіколса, який був прийнятий в 1986 р.,
офіційна стратегія США оголошується під час представлення президентом країни
Конгресу США щорічної доповіді про стратегію національної безпеки (National Security
Strategy Report).
Загалом щодо концепцій світового лідерства, виділяються три основні теоретичні
інтерпретації американської глобальної стратегії на ХХІ століття: 1) концепція відвертої
гегемонії США (жорстка гегемонія); 2) ліберально-реалістична концепція, в основі якої
більш збалансована оцінка ситуації в світі і можливостей США, визнання необхідності
відмови від месіанських ідей, що не є перешкодою для зміцнення інших центрів сили і
проведення політики «вбудовування» Америки в «концепт» провідних держав світу як
справжніх, так і майбутніх; 3) консервативно-ліберальна концепція (в її основі –
гегемонія), яка становила основу стратегії адміністрації Б. Клінтона, запозичуючи ідеї з
перших двох підходів. Однак її ідейне оформлення є термінологічно близьким до теорії
розумного лідерства, помітне прагнення завуалювати наявність компонента
«прихованої/пухкої» гегемонії.
Американський дослідник Ф. Нахта, дослідивши протиріччя в трактуванні сучасної
стратегії США, виділяє чотири основні групи, які утворюють перетин двох альтернатив в
трактуванні національних інтересів держави: ізоляціонізм (вибіркова залученість) –
глобальна залученість в світові справи; опора на власні сили (односторонні дії) – опора на
міжнародні організації та союзників (багатосторонні дії).
В основі ліберально-консервативної концепції лідерства або «ліберальної гегемонії»
закладено ідеї гегемонії, а ідеї американської «винятковості і месіанства» замінені ідеями
«поширення демократії» та «ринкової економіки» за американським зразком. Саме цією
концепцією керувалася адміністрації Б.Клінтона при розробці своєї зовнішньополітичної
стратегії. Згідно з ліберально-консервативною концепцією, «основними елементами
американської стратегії виступають гнучкість у взаємодії зіншими країнами, щоб
домогтися від них розуміння і приєднання до дій США, і жорсткість (у тому числі
військовий вплив), коли це стосується життєво важливих інтересів і планів американської
держави; НАТО і ЄС були оголошені найбільш ефективними міжнародними структурами,
на основі яких можливе демократичне перетворення світу відповідно до глобальних
планів США».
Ідеї, які проголошували прихильники концепції ліберальноконсервативного формату
глобального лідерства, увійшли в офіційну «Стратегію національної безпеки залучення і
розширення» або «доктрину Клінтона». Під час її розробки, певний вплив мали такі
чинники: «геополітичний – наддержавне положення США; ідеологічний – історична
спадкоємність в американській зовнішньополітичній думці, поява нового імпульсу до
відродження ідей американської «винятковості» і «месіанства»; особистісний – амбіції
президента Б.Клінтона і окремих членів адміністрації.
Робота над Стартегією національної безпеки не припинялася, починаючи з 1993 р Перед
експертами було поставлено завдання вироблення оригінальної концепції, в якій вже
відомі ідеї та підходи повинні були отримати нову інтерпретацію, надати нове тлумачення
американському лідерству, зробити його більш реалістичним, більш привабливим для
союзників. А також таким, щоб не викликало різкої негативної реакції у опонентів і було в
змозі нейтралізувати можливі звинувачення в гегемонізмі, диктаті, у зневазі до внутрішніх
проблем та економічних чинників.
Відтак з моменту приходу до влади адміністрація Дж.Буша-молодшого прагнула до
максимальної незалежності в сфері зовнішньої політики, до ухвалення односторонніх дій,
не погоджених із союзниками. «Найгірше, що ми можемо зробити, це дозволити коаліції
визначати нашу місію», - заявляв міністр оборони Д. Рамсфелд [266, c.6]. Фактично ідея
американського месіанства, зазначав Р.Такер, отримала новий імпульс, оскільки у
«Зверненні до країни» у січні 2002 р. президент Дж. Буш-молодший заявив, що «у США
з’явилася унікальна можливість стати державою, яка слугує цілям більш високим і
значним, ніж власні національні інтереси.
Наявні концепції лідерства США 1990-рр. виходили з емпіричних передумов і слугували
відповіддю на виклики часу, що виявлялося в зміні глобального порядку денного. В основі
ліберально-консервативної концепції лідерства або «ліберальної гегемонії» закладено ідеї
гегемонії. В цілому вониоформлені в ліберальних термінах, ідеї американської
«винятковості і месіанства» були замінені ідеями «поширення демократії» та «ринкової
економіки» за американським зразком.
Нова зовнішньополітична концепція глобального лідерства була узагальнена Б. Клінтоном
у травні 1997 р. у доповіді про стратегію національної безпеки в XXI в. Тоді пропонувався
перехід від зусиль з вирішення конкретних проблем до цілісного моделювання системи
міжнародних відносин, яка блокує виникнення глобальних «загроз», таких як тероризм,
нелегальна торгівля наркотиками і зброєю тощо. Під час другого президентського терміну
Б. Клінтона було використано такі стратегії, як «вибіркове залучення» і «узгоджена
безпека».

5. Глобальне лідерство США та основні тенденції розвитку міжнародної

системи на сучасному етапі
Див. питання 3-4
6. Внутрішні фактори американського посилення та процвітання
(демографічні, природно-кліматичні, географічні, релігійні, політичні,
конституційні).
Для того, щоб зрозуміти сучасну Америку та оцінити, як вона розвивалася історично,
необхідно звернути особливу увагу на деякі чинники, що цьому сприяли. Серед них слід
назвати: • відношення до корінних американців та інших етнічних груп (зокрема,
афроамериканців); • ранні колоніальні поселення європейців від кінця п’ятнадцятого
століття і формування конкретних соціальних цінностей, релігійних культів та
інституційних структур;• війна за незалежність від Великобританії (1775–1783 рр.); •
розширення нової нації на захід; • наслідки великомасштабної імміграції в країну,
особливо в ХІХ і ХХ ст.; • громадянська війна, що ліквідувала рабство відокремила
південні держави від Союзу (1861–1865 рр.); • принципи нації (людська гідність і права на
свободу, справедливість і можливості), що містяться в Декларації про незалежність (1776
р.) і Конституції США (1787 р.); • ідеології егалітаризму, індивідуалізму та утопізму; •
розвиток корпоративного капіталізму, його управління та бізнесової філософії; •
заохочення державного регулювання та бюрократії, що сприяли обмеженню
індивідуальної автономії; • власне американське ставлення до решти світу, особливо у
періоди воєн, холодної війни і на початку ХІХ ст.; • розвиток США як домінантної
економічної, військової та культурної сили з початку ХХ ст.; • сучасні аргументи щодо
того, чи є США ключовим актором сучасної глобалізації (взаємозалежні економічні,
політичні та культурні сили) чи щодо того, чи Америка сама піддається глобалізованим
силам, що існують поза її впливами.
Ці історичні події сприяли формуванню чотирьох основних компонентів американської
ідентичності, що можуть суперечити один одному й одночасно діяти на рівні ідеалізму та
прагматизму: • першим з них є розмаїта етнічна культура, що основується на розвитку
корінної американської цивілізації, європейських колоніальних поселень,
афроамериканському рабстві та пізніших хвилях імміграції. Етнічна культура, що її
зініціювало колоніальне поселення США, основним чином була сформована із
переселенців із Британії, що співіснували з корінним населенням Америки, а також
іншими іммігрантами з Європи, зокрема Іспанії та Франції. Вони сприяли діяльності
багатьох політичних, соціальних, конституційних і релігійних інституцій нової країни, що
формували американську ідентичність та цінності, вплив яких відчутний досі. Протягом
ХІХ ст. із північно-західної Європи до США простежувалися значні хвилі імміграції в
США. Було також багато іммігрантів з Азії (особливо Китаю) протягом цього часу. У ХХ
ст. більшість переселенців прибували з Південної і Східної Європи. Цей факт істотно
змінив демографічний склад США, оскільки нові іммігранти не були ні англійцями, ні
протестантами. Наприкінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. до США емігрувала величезна
різноманітність інших національностей з усього світу. Іммігранти та переселені
африканські раби значно впливали на громадське життя в різні періоди історії США, але
водночас вони також стикалися з труднощами інтеграції в суспільство через мовні
проблеми, соціальний стан чи культурні традиції. Виникали конфлікти і расова
напруженість між корінними американцями, афроамериканцями та іммігрантами, які іноді
виливалися у насильство [6, с. 71]. Ці чинники виявили нативізм (дискримінація щодо
інших корінних народів) та расизм у багатьох сферах американського життя, що часто
були навіть узаконені. Загалом можемо стверджувати, що сьогодні США вдалося успішно
інтегрувати усіх іммігрантів у сучасне американське суспільство, а новим переселенцям,
як правило, вдається адаптуватися до американського життя; • другим є багатоконфесійна
або плюралістична релігійна культура, яка відображає вірування колоністів і іммігрантів
та частково існує досі. Вона бере своє коріння із вірувань, які до Америки принесли
іммігранти та раби: одні власне привозили і залучали до цих вірувань інших, другі на
рідних землях не притримувалися жодних вірувань і асимілювалися. Проте більшість
переселенців подорожували до Нового світу заради пригод, нових вражень, аби втекти з
Європи, заради матеріальної вигоди та придбання землі. Час від часу неоднорідність
релігійної сфери США потребувала місіонерської діяльності. Однак, як правило, релігія і
плюралізм конфесій стали визначальними особливостями американського суспільства,
порівняно з іншими країнами. Незважаючи на те, що питання релігії є особистою справою
кожного і є абсолютно окремим від держави, воно є важливим аспектом соціального,
економічного та політичного життя суспільства [3, с. 267]. Незважаючи на прагнення
залишити релігію поза політикою, питання про те, чи доцільно повністю заперечувати
активну роль релігії в суспільному житті США, а також у міжнародних відносинах досі
залишається відкритим; • третьою є політико-правова культура, що теоретично будується
на індивідуалізмі, конституціоналізмі та повазі до закону. Цей підхід прагне об’єднати
людей навколо ідеальної версії “американськості”, якій притаманні егалітаризм,
моральність і патріотизм, що відображені в діяльності політичних і правових інституцій.
Необхідність у політико-правовій культурі для підтримки рівноваги і компромісу в
суспільстві ілюструє ступінь абстракції у визначенні поняття американської ідентичності.
Уявлення про те, чим є “Америка”, необхідно дослідити з урахуванням як
матеріалістичних аспектів реальності, так і ідеалістичного, абстрактного символу “нації”.
Американська політикоправова система враховує маніпуляції групових та ідеологічних
інтересів, а також надмірну риторику, спрямовану на просування спільних рішень.
Американці знають про масштаби корупції та некомпетентності в політичних і правових
системах, а також про те, що ці системи, які de jure орієнтовані на дотримання прав і
свобод не завжди такими є в реальності. Американська політична система, що відображає
федеральний характер уряду США, частіше перебуває під впливом місцевих і
регіональних або державних інтересів, ніж залежить від національної ідеї. Такі факти
часто сприяють тому, що американські виборці голосують одночасно за політичних
представників різних політичних партій, підтримуючи окремі пункти їхніх програм.
Протягом останніх десятиліть в академічних колах говорять про апатію та низький рівень
участі американських громадян у політичному житті країни. Вони також розрізняються за
своїми методами вимірювання явки виборців на виборах [4, с. 64]. Низька явка і
реєстрація громадян на виборах передбачає відчуження від політичного процесу та
акцентує на тому, що владу обирає меншість – яскравим прикладом є вибори, на яких
переміг Дональд Трамп. І безпосередньо такий вибір американців викликав неймовірний
резонанс на міжнародній арені та дискусії з приводу того, наскільки радикально зміниться
зовнішньополітичний вектор США; • четвертий напрям представлений економічною та
споживчою культурою, що зумовлені корпоративною та індивідуальною конкуренцією, а
також розвитком виробництва, що стимулює прибуток та споживання товарів і послуг.
Американці зазвичай вірять в індивідуалізм і систему вільного підприємництва, яка
передбачає поставку товарів і послуг, затребуваних на споживчому ринку. Історично,
люди боролися за економічне і соціальне виживання: процес, який може призвести до
експлуатації інших і “виживання найсильнішого” відповідно до підходу Дарвіна.
Конкурентність американського життя створює значні диспропорції багатства, породжує
соціальну нерівність та різні життєві можливості людей. Американці звикли скептично
ставитися до “Великого бізнесу” та “Великого уряду” [2]. Проте, дебати з приводу
неефективності капіталістичної моделі часто ігнорують значну економічну співпрацю,
діяльність благодійних організацій та волонтерство в американському суспільстві.

7. Зовнішні фактори американського посилення та процвітання

(особливості географічного положення та дипломатії США,
використання зовнішніх обставин тощо)
http://www.americanstudies.history.knu.ua/wp-content/uploads/2017/11/3-
Horodnia.pdf
8. Економічні чинники американського посилення та процвітання
(продуктивність праці, адаптивність, наукомісткість тощо).

9. Особливості геополітичного становища США та їхнього впливу на

американську зовнішню політику протягом історії країни
10.Ізоляціонізм як традиція зовнішньої політики США. Геополітичні
витоки ізоляціонізму.
11.Експансіонізм як традиція зовнішньої політики США, природа та
особливості американського експансіонізму протягом історії
зовнішньої політики США. Геополітичні витоки експансіонізму.
12.Євразійська стратегія США: геополітичне коріння
13.Ідеї свободи та демократії в американській ідеології, внутрішній та
зовнішній політиці
14.Американська винятковість: ідеологічні засади. Ліберальне (City on the
Hill) та консервативне (exemptionalism) розуміння винятковості США.
15.Універсалізм як одна з основ американської політичної ідеології
16.Ідея поширення демократії в американській ідеології та
зовнішньополітичній традиції.
17.Теорія «демократичного світу» в американській зовнішньополітичній
традиції.
18.Ідея «кінця історії» в американській зовнішньополітичній думці та її
вплив на зовнішню політику США.
19.Поняття та сенс «великої стратегії» США. Основні компоненти
американської "великої стратегії".
20.Еволюція «великої стратегії» США у XIX та XX століттях. Основні
поворотні точки. Придбання великою стратегією США глобального
охоплення.
21.Поширення американських норм, цінностей та правил (поширення
демократії та ліберальної ринкової економіки) як частина великої
стратегії США.
22.Євразійська стратегія Вашингтона як частина великої стратегії США.
23.Пошук США своїх місць та ролі у міжнародній системі після
закінчення «холодної війни». Дискусії основних зовнішньополітичних
шкіл.
24.«Велика стратегія» США під час президентства Б. Клінтона як
стратегія «м'якої гегемонії». Концепція США як "необхідної держави"
(indispensable nation) (М. Олбрайт).
25.Розуміння глобалізація як магістрального та прогресивного напряму
історичного розвитку у зовнішньополітичній стратегії Б. Клінтона.
Риторика та політика адміністрації Клінтона щодо «управління»
глобалізацією.
26.Розширення західного економічного порядку, порядку в галузі безпеки
та політичного порядку у зовнішньополітичній стратегії Клінтона
(створення СОТ, НАФТА та АТЕС, зміцнення та розширення системи
союзів, включаючи НАТО, тощо).
27.Проблема захисту прав людини у зовнішньополітичній стратегії
Клінтона та переосмислення державного суверенітету. Доктрина
гуманітарних інтервенцій
28.Концепція США як "глобальний шериф". Миротворчі операції США
під час адміністрації Б. Клінтона.
29.Посилення односторонності у зовнішній політиці адміністрації
Клінтона до кінця 1990-х років.
30.Посилення критики ліберального інтернаціоналізму та експансіонізму
у самих США наприкінці 1990-х років. Посилення позицій
неоконсерваторів та прибічників односторонніх дій у американській
політичній еліті у другій половині 1990-х років.
31.Вплив подій 11 вересня на стратегію адміністрації Буша щодо
забезпечення національної безпеки. Ослаблення реалістів та посилення
позицій неоконсерваторів в адміністрації Буша на початку 2000-х
років.
32.«Велика стратегія» США першого президентського терміну Дж. Буша
як стратегія «жорсткої гегемонії». Стратегія швидкого та жорсткого
реформування міжнародної системи із опорою на американську силу.
Ідея всесилля США у зовнішній політиці першої адміністрації Буша-
молодшого.
33.Роль «Великого Близького Сходу» у «великій стратегії» адміністрації
Дж. Буша.
34.Політика адміністрації Дж. Буша щодо боротьби з міжнародним
тероризмом та поширенням зброї масової поразки.
35.Війна в Іраку як пік та переломний момент у здійсненні «великої
стратегії» адміністрації Дж. Буша.
36.Основні результати «великої стратегії» першого терміну адміністрації
Дж. Буша: для регіону «Великого Близького Сходу», для США, для
міжнародної системи в цілому.
37.Велика стратегія" США в період президентства Б. Обами та
перспективи зовнішньополітичної стратегії США
38.Криза глобальної американської гегемонії в період президенства Б.
Обами та криза керованості міжнародної системи. Основні
характеристики нинішньої кризи глобального регулювання.
39.Нові ініціативи адміністрації Б. Обами щодо системи глобального
управління, Великого Близького Сходу, Європи, Східної Азії, Росії.
40.Арабська весна» та зовнішня політика США при адміністрації Б.
Обами
41.Консолідація союзників та стримування Росії та КНР: велика стратегія
США другого президентського терміну Б. Обами
42.Європа у системі американських регіональних геостратегічних
пріоритетів. Роль Європи на вибудовуванні глобального порядку,
орієнтованого США. Політичні, економічні та культурно-ціннісні
основи трансатлантичних відносин
43.Політика США щодо Європи у сфері безпеки під час президентства Б.
Клінтона. Роль НАТО у європейській та глобальній безпеці.
Функціональне та географічне розширення НАТО. НАТО та
європейська інтеграція у сфері безпеки та оборони.
44.Динаміка ролі Східної Азії у світовій економіці та політиці після
закінчення «холодної війни» та у глобальній стратегії США.
Перетворення Азії на головний регіональний стратегічний пріоритет
Америки.
45.Американська система союзів у регіоні та Китай як два найважливіші
напрями політики США у Східній Азії.
46.Політика США щодо підтримки та зміцнення системи союзів у Східній
Азії. Політика щодо Японії, Південної Кореї, Філіппін, Австралії та ін.
Конкуренція з Китаєм за впливом на ці країни.
47.Політика США щодо Північної Кореї та щодо північнокорейської
ядерної програми. Особливості підходів адміністрацій Б. Клітона, Дж.
Буша та Б. Обами.
48.Відносини США – Китай у політичній та військово-політичній сфері.
Проблема Тайваню. Стратегія «оточення Китаю».
49.Роль Близького Сходу в американській політиці в роки холодної війни
50.Події 11 вересня 2001 року та зміна ролі Близького Сходу в
американській зовнішньополітичній стратегії. Концепція
 Великого/Розширеного Близького Сходу. Концепція трансформації та
демократизації Великого Близького Сходу.
51.Війна в Іраку 2003 року як перший крок у реалізації стратегії
трансформації Великого Близького Сходу.
52.Арабо-ізраїльський конфлікт у зовнішній політиці США. Еволюція
політики США до вирішення арабо-ізраїльського конфлікту. Вплив
американської підтримки Ізраїлю на позиції та образ США у
мусульманському світі.
53.Іран в американській зовнішньополітичній стратегії до та після
ісламської революції 1979 року. Політика адміністрацій Б. Клінтона та
Дж. Буша щодо Ірану, зокрема з питання іранської ядерної програми
54.Війна в Афганістані та перспективи американської стратегії щодо
Афганістану.
55.Політика США щодо Лівії та Сирії
56.Відносини Росія – США на початку 1990-х років. Американська
політика «альянсу з російськими реформами» та політика РФ щодо
«входження до міжнародної спільноти».
57.Розкол Європи за Буша-мол. та ставка США на «нову Європу» - країни
Центральної, Східної Європи та Балтії.
58.Відносини Росія – США у другій половині 1990-х років. Розширення
НАТО, російська концепція багатополярного світу (Е.М. Примаков),
війна у Югославії 1999 р., внутрішньополітичні проблеми Росії другої
половини 1990-х років. і зміна образу РФ США до кінця президентства
Б. Єльцина.
59.Погіршення відносин РФ-США до середини 2000-х років.
60.Війна в Південній Осетії серпня 2008 р. як момент російсько-
американських відносин.
61.Українська криза та нова російсько-американська конфронтація 2013-
2022 рр.
62.Криза «перезавантаження» 2011-2012 років у відносинах між США і
РФ.
63.Причини, природа та перспективи російсько-американської
конфронтації
64.Особливості участі США в українсько-російській війні 2022 р.
65.Глобальні аспекти нової російсько-американської конфронтації
66.Українсько-американські відносини в кінці 1980-х рр. – на початку
1990-х рр.
67.Українсько-американські відносини при президенстві Л.Кучми і Б.
Клінтона.
68.Роль США у кольорових революціях на пострадянському просторі.
69.Участь США у помаранчевій революції в Україні в 2004-2005 рр.
70.Українсько-американські відносини при В. Ющенку і В. Януковичу.
71.Участь США під час Євромайдану і Революції Гідності в 2013-2014 рр.
72.Участь США у вирішенні Української кризи 2013-2022 рр.