Стройко І.А.

Нові медіа та тенденції розвитку системи авторського права та суміжних прав в Україні та світі

DOI: 10.36695/2219-5521.1.2021.44
УДК 347.77 / .78

І.А. СТРОЙКО

Ірина Анатоліївна Стройко, заступник Гене-

рального директора з юридичних питань ТОВ
«КВАРТАЛ 95», адвокат*
ORCID: 0000-0003-4764-0083

НОВІ МЕДІА ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

ТА СУМІЖНИХ ПРАВ В УКРАЇНІ ТА У СВІТІ

Постановка проблеми. Бурхливий розвиток цифрових технологій в останні роки, триваючий процес
конвергенції інформаційних послуг, мереж передачі даних і комунікаційних пристроїв спричинив появу
нових подібних до медіа сервісів, що породжує низку правових проблем, які потребують вирішення у най-
ближчій перспективі. Забезпечення дотримання авторського права і суміжних прав є одним із найбільш
нагальних питань, але при цьому недостатньо вивченим з огляду на виникнення нових форм поширення
інформації і трансформацію традиційних медіа. Особливої уваги заслуговують питання розповсюдження
контенту, створюваного безпосередньо споживачем («user generated content»), на Інтернет-платформах,
ефективного захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет, адаптації винятків та обмежень
авторського права і суміжних прав до цифрового середовища, колективного управління майновими правами
суб’єктів авторського права і суміжних прав стосовно онлайнових трансляцій тощо.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблематики нових медіа в контексті дотри-
мання авторського права і суміжних прав присвячені праці вітчизняних і зарубіжних правознавців, зокрема
Алі Сафарова, Anne Yliniva-Hoffmann, Dorien Verhulst, Karol Jakubowicz, Peter Martzneller, Remy Chavannes
та інших. У центрі уваги дослідників перебуває питання належної імплементації до законодавства країн-чле-
нів Європейського Союзу Директиви (ЄС) 2019/789 Європейського парламенту і Ради від 17 квітня 2019 р.,
що встановлює застосування положень авторського права і суміжних прав щодо окремих онлайнових транс-
ляцій організацій мовлення і ретрансляції радіо- і телепрограм та доповнює Директиву Ради 93/83/ЄЄС,
(далі – «Директива ЄС щодо онлайнових трансляцій») та Директиви (ЄС) 2019/790 Європейського парла-
менту і Ради від 17 квітня 2019 р. про авторське право і суміжні права в рамках Єдиного цифрового ринку,
яка доповнює Директиви 96/9/ЄС і 2001/29/ЄС (далі – «Директива ЄС щодо Єдиного цифрового ринку»).
Формулювання мети статті. Виходячи з вищевикладеного, метою цієї статті є аналіз міжнародних
норм, acquis communautaire та положень законодавства зарубіжних країн у сфері авторського права і суміж-
них прав щодо регулювання нових медіа і розробка пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства
України з окресленого питання.
Виклад основного матеріалу. 26 травня 2011 р. в місті Охрід (Македонія) відбулося пленарне засідан-
ня Європейської платформи регуляторних органів (далі – ЄПРО), на якому розглядалося питання встанов-
лення критеріїв розмежування традиційних і нових медіа та викликів, які постають перед регуляторними
органами в контексті розвитку нових форм медійного контенту1.
Нині серед наукової спільноти та представників бізнес-кіл досі тривають гострі дискусії, що саме охоп-
люється змістом поняття «нові медіа». Ряд вітчизняних та європейських фахівців відносять до нових медіа
наступні сервіси:
– Інтернет-плеєри теле- і радіоканалів;
– «Video-on-Demand» («VOD» – відео на замовлення) та «Audio-on-Demand» (аудіо на замовлення) –
система індивідуальної доставки абоненту за його запитом фільмів, телепередач, іншого контенту за допо-
могою Інтернет, кабельних, IPTV та/або інших мереж (наприклад, всесвітньовідомі відеосервіси: YouTube,
iTunes, Netflix, Disney+ тощо);
– «Catch-Up TV» («слідом за ефіром»), що є одним із різновидів «Video-on-Demand» – Інтернет-сервіси,
що дозволяють переглядати телевізійний контент протягом певного обмеженого періоду часу, який слідує за
здійсненням телевізійної трансляції фільму, передачі, іншої одиниці контенту;
– соціальні мережі: Facebook, LinkedIn тощо;
– блоги (Інтернет-журнали подій, Інтернет-щоденники), включаючи, зокрема, підкасти та відеоблоги;
– мережі міні-блогів: Twitter, Tumblr тощо;
– онлайн-медіаплеєри: Boxee;
– портали громадянської журналістики: Digg;
– Інтернет-радіо-сервіси: Pandora;
– фотосервіси: Picasa, Flickr.

© І.А. Стройко, 2021

* Iryna Stroyko, Deputy General Director for Legal Matters of Limited Liability Company “KVARTAL 95”, Attorney at law

Часопис Київського університету права • 2021/1 227

Проблеми права інтелектуальної власності

У документі, представленому на обговорення учасникам Першої конференції Ради Європи на рівні

Міністрів з питань медіа та комунікаційних послуг «Нове поняття медіа?», що проводилась у Рейк’явіку
28–29 травня 2009 р., виділено три нових поняття медіа:
1) цифрові, конвергентні медіа, в які одного дня можуть еволюціонувати всі існуючі медіа;
2) медіа, створені новими гравцями, включаючи медіа, що створюються безпосередньо споживачем
(«user-generated media»);
3) діяльність, подібна до медіа («media-like activities»), що здійснюється нетрадиційними гравцями
ринку (посередники, наприклад, постачальники послуг Інтернету, надають доступ до контенту і забезпечу-
ють зв’язок контент-провайдера з аудиторією)2.
При цьому визнається, що в майбутньому виникнуть нові форми медіа. Більше того, конвергенція
сприятиме комбінуванню традиційних і нових медіа.
На сьогодні не існує єдиного визначення терміна «нові медіа». Відповідно до визначення, наданого
Канадською радіотелевізійною і телекомунікаційною комісією, до нових медіа належить будь-яка медіа-про-
дукція, що є інтерактивною та розповсюджується цифровими методами3.
Vin Crosbie у роботі «Що таке нові медіа?» наголошує на наступній особливості нових медіа: це – тип
комунікації «від багатьох багатьом», на противагу мас-медіа, де комунікація здійснюється «від одного бага-
тьом»4.
Відповідно до п. 2 ст. 99 Закону України «Про електронні комунікації» від 16 грудня 2020 р. № 1089-IX,
який вступає в силу з 1 січня 2022 р., універсальні електронні комунікаційні послуги широкосмугового
доступу до мережі Інтернет у фіксованому місці повинні забезпечувати швидкість на рівні, достатньому для
підтримки доступу споживачів до низки послуг (сервісів), включаючи, зокрема, засоби масової інформації в
мережі Інтернет5.
Таким чином, на рівні закону вперше в історії правового регулювання в Україні запроваджується такий
термін, як «засоби масової інформації у мережі Інтернет», при цьому зміст цього поняття у вказаному Законі
не розкривається.
Цікавий підхід реалізовано в Рекомендації Rec(2004)16 Комітету Міністрів Ради Європи державам –
членам щодо права на відповідь у новому медійному середовищі стосовно надання визначення терміна
«медіа»: це – будь-які засоби комунікації для періодичного поширення публіці відредагованої інформації,
незалежно від того, чи вони онлайнові або офлайнові, такі як газети, періодичні видання, радіо, телебачення
та новинні сервіси, що базуються на Інтернет6.
Проєкт Закону «Про медіа», що був повторно зареєстрований у Верховній Раді України 2 липня 2020 р.
під № 2693-д, також використовує поняття «медіа» («засіб масової інформації»), під яким розуміє засіб
поширення масової інформації у будь-якій формі, яке періодично чи регулярно виходить в світ під редакцій-
ним контролем та постійною назвою в якості індивідуалізуючої ознаки7.
Підсумовуючи вищевикладене, серед визначальних рис нових медіа можна виділити наступні ознаки:
– це – один з видів цифрових медіа;
– інтерактивність як ключовий фактор;
– вони базуються на Інтернет-технологіях («Web-Based»);
– у багатьох випадках контент генерується безпосередньо користувачем («User Generated Content»).
Вказані характеристики нових медіа розкривають як основні проблеми авторсько-правового регулю-
вання, так і зумовлюють необхідність перегляду нині існуючої системи охорони авторського права та суміж-
них прав.
Зауважимо, що у листопаді 2019 р. Міністерство цифрової трансформації України заявило про свої
плани у перспективі найближчих п’яти років забезпечити 100-відсоткове покриття населених пунктів та
їхніх соціальних об’єктів високошвидкісним Інтернетом8.
Дані моніторингу, виконаного дослідницькою компанією «Factum Group» на замовлення Інтернет Асо-
ціації України (ІнАУ), свідчать про відчутне збільшення на сім відсотків проникнення Інтернету в Україні в
2019 р., порівнюючи з 2018 р. Однією з причин такого зростання експерти називають так звану «смартфоні-
зацію» населення: 66 відсотків регулярних користувачів отримують доступ до мережі Інтернет за допомогою
мобільних телефонів. При цьому 22 відсотки Інтернет-користувачів використовують виключно мобільні
пристрої для доступу до мережі Інтернет9.
За словами віце-прем’єр-міністра – Міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, починаючи з
липня 2020 р. доступ до мобільного Інтернету четвертого покоління вперше отримали 7 685 населених пунк-
тів, де проживають понад 1,5 млн українців. Загалом доступ до технології «4G» вже мають 20 506 міст та сіл
України10.
За результатами дослідження, проведеного Міністерством цифрової трансформації України, станом на
липень 2020 р. 5,75 млн українців не мають можливості підключитися до якісного фіксованого широкосму-
гового доступу до мережі Інтернет. Понад 4 млн мешкають у селах, де немає якісного фіксованого Інтернету.
Результати дослідження свідчать, що 17 310 населених пунктів взагалі не мають оптичних мереж. Близько
65 % сіл не покриті якісним широкосмуговим доступом до мережі Інтернет11.
Міністерство озвучило амбітну мету – забезпечити до 2024 р. 95 % сільського населення України тех-
нічну можливість підключитись до широкосмугового доступу до мережі Інтернет зі швидкістю не менше
100 Мбіт/с.

228
 Стройко І.А. Нові медіа та тенденції розвитку системи авторського права та суміжних прав в Україні та світі

Слід наголосити на зростаючій важливості онлайнових проєктів для традиційних медіа. Так, медіа-ком-
панії переносять свої активності в онлайн: друковані ЗМІ створюють власні Інтернет-версії, телекомпанії
розвивають Інтернет-платформи та впроваджують сервіси «Video-on-Demand» (відео на замовлення). Деякі
друковані видання заявили про закриття паперових версій і концентрації зусиль на розвитку Інтернет-про-
єктів. Телекомпанії випускають застосунки для перегляду власних новинних та інформаційних передач на
мобільних пристроях, використовують онлайн-голосування для визначення переможців та онлайн-відбір
учасників телепроєктів тощо.
Вищезазначені тенденції позначаються на розвиткові рекламного ринку, що, як і раніше, залишається
одним із головних джерел фінансування медіа-індустрії. Так, з’являються наступні види реклами, притаман-
ні саме новим медіа:
– інтерактивна реклама («Interactive Advertising»): «Red Button Advertising» та «Green Button Adverti-
sing»;
– реклама у послугах на замовлення («On-Demand Advertising»);
– реклама, спрямована на конкретну цільову аудиторію («Targeted Advertising»)12.
Передумовами виникнення нових форм реклами є розвиток і вдосконалення складних онлайнових рек-
ламних механізмів та зниження темпів росту телевізійної реклами у ряді розвинених країн.
Наслідками цього процесу стали підвищення ролі операторів телекомунікацій у здійсненні рекламуван-
ня та необхідність побудови нових відносин із власником контенту для розміщення реклами у нових медіа,
що безпосередньо стосується сфери авторського права та суміжних прав.
З огляду на окреслені тенденції розвитку нових медіа в Інтернет-середовищі постає закономірне питан-
ня, чи поширюється авторсько-правове регулювання на мережу Інтернет. Стосовно України, то ще у 2000 р.
постановою Вищого арбітражного суду України «Про питання захисту авторських прав в Інтернеті» від
5 квітня 2000 р. № 04-1/5-7/82 було визнано, що розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному
для публічного споживання, є їхнім відтворенням13.
З викладенням Закону України «Про авторське і суміжні права» у новій редакції відповідно до Закону
України від 11 липня 2001 р. № 2627-III, з’явилось право автора на «подання своїх творів до загального відо-
ма публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-
який час за їх власним вибором»14.
На відміну від суміжних майнових прав, перелік майнових прав автора не є вичерпним, тому з розвит-
ком сучасних технологій можна констатувати, що будь-який новий вид використання творів кожного разу
охоплюється повноваженнями автора.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» закріплює за організаціями мовлення тільки три
майнових повноваження:
– публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;
– фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;
– публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.
Термін «публічне сповіщення», що надається ст. 1 Закону, охоплює публічне сповіщення в ефір, у тому
числі з використанням супутників, і публічне сповіщення по кабелю. Проте дане поняття не поширюється
на розповсюдження програм організацій мовлення у мережі Інтернет (наприклад, у випадку «IPTV» або
«webcasting»). Можна спробувати аргументувати тим, що передача IP-протоколів може здійснюватися за
допомогою кабелю, супутників та ефірних радіочастот, але таке пояснення не убезпечує проти виникнення
у майбутньому серйозних спорів між організацією мовлення і користувачами її програм.
Так звані Інтернет-договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності ВОІВ – Договір ВОІВ
про авторське право і Договір ВОІВ про виконання і фонограми від 20 грудня 1996 р. визнають за авторами,
виконавцями і виробниками фонограм право на доведення творів, виконань і фонограм до загального відома
через дротові або недротові засоби зв’язку у такий спосіб, що представники публіки можуть мати доступ до
таких об’єктів у будь-якому місці і в будь-який час за їхнім власним вибором.
На сьогодні жодна міжнародна угода не надає охорону сигналам організацій мовлення, які розповсюд-
жуються по кабелю та в мережі Інтернет. На сесії Постійного комітету ВОІВ з авторського права і суміжних
прав, що відбувалась у травні 2006 р., була досягнута домовленість, що спочатку робота Комітету буде зосе-
реджена на охороні традиційного ефірного і супутникового мовлення, а також кабельного мовлення. Усі
згадки про «webcasting» або «simulcasting» повинні бути видалені з тексту проєкту Договору ВОІВ про охо-
рону організацій мовлення.
Транснаціональний, глобальний характер мережі Інтернет і нових телекомунікаційних систем пород-
жує одну з найбільш серйозних проблем захисту авторського права і суміжних прав стосовно нових медіа.
Як зазначається у Політичній декларації Першої конференції Ради Європи на рівні Міністрів з питань медіа
та комунікаційних послуг «Нове поняття медіа?», медіа-послуги або подібні до медіа послуги зв’язку набули
транскордонного значення15.
На рівні Європейського Союзу 3 січня 2008 р. було схвалено Повідомлення Комісії Європейських Спів-
товариств Раді, Європейському Парламенту, Комітету з економічних і соціальних питань і Комітету регіонів
«Щодо креативного онлайнового контенту на єдиному ринку» («On Creative Content Online in the Single Mar-
ket»), яким передбачено впровадження низки заходів, спрямованих на підтримку транскордонної доставки
онлайнового контенту.

Часопис Київського університету права • 2021/1 229

Проблеми права інтелектуальної власності

Відповідно до Гранадської міністерської декларації зусилля країн-учасниць ЄС повинні зосередитися

на утвердженні поваги авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет шляхом спрощення процедури
ліцензування, розрахованої на багато територій («multiterritorial licensing»).
Згідно з Політичною декларацією Першої конференції Ради Європи на рівні Міністрів з питань медіа
та комунікаційних послуг «Нове поняття медіа?», «також потрібно дослідити питання, яким чином права та
відповідальності повинні бути розподілені у відповідних випадках між творцями контенту та тими, хто його
розповсюджує, або провайдером послуг». На сьогодні існують різні підходи до вирішення цього питання
відповідно до законодавчих положень та судових рішень у країнах Європи та Сполучених Штатах Америки.
Для прикладу, у судовій справі за позовом двох голлівудських студій «Warner Bros.» та «Universal»
проти німецького онлайнового телевізійного сервісу «Zattoo», що пропонував можливість продивитися за
допомогою мережі Інтернет програми мовників одночасно з їхньою телевізійною трансляцію, Регіональний
суд Гамбургу прийняв рішення про порушення авторського права та суміжних прав саме власником вебсайту
Zattoo.de16.
В Україні склалася судова практика, згідно з якою відповідальність за порушення авторського права і
суміжних прав у мережі Інтернет несуть передусім власники вебсайтів, на яких розміщено матеріали, що
порушують авторське право та/або суміжні права.
Відповідно до Закону США про авторське право у цифрове тисячоліття («Digital Millennium Copyright
Act» – «DMCA») від 1998 р., Інтернет-провайдери не можуть бути притягнуті до відповідальності за пору-
шення авторського права за трансляцію або розміщення творів у своїх мережах та/або надання посилань на
такі об’єкти, що порушують авторське право, за умови виконання наступних умов:
– Інтернет-провайдер не повинен попередньо знати про порушення авторського права таким матеріалом;
– у випадку інформування правовласником про порушення авторського права Інтернет-провайдер
зобов’язаний видалити спірний матеріал зі своєї мережі та повідомити правовласника про таке видалення;
– у випадку отримання судового запиту Інтернет-провайдер має повідомити правовласника про особу
порушника17.
На противагу, до 7 червня 2021 р. держави – члени Європейського Союзу повинні адаптувати націо-
нальне законодавство до вимог Директиви ЄС щодо Єдиного цифрового ринку, ст. 17 якої прямо встановлює
відповідальність провайдерів послуги з поширення онлайнового контенту за публічне сповіщення або дове-
дення до відома публіки об’єктів авторського права і суміжних прав без дозволу правовласника (з урахуван-
ням деяких винятків, передбачених п. 4 цієї статті).
При цьому визначення терміна «провайдер послуги з поширення онлайнового контенту», що надається
у п. (6) ст. 2 Директиви, є широким і охоплює такі сервіси, як YouTube, Netflix, Facebook та інші Інтернет-
платформи для зберігання і дистрибуції контенту (у тому числі такого, що генерується споживачами), метою
яких є отримання прибутку.
Запроваджені Законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» від 23 березня
2017 р. № 1977-VII18 зміни до Закону України «Про авторське право і суміжні права» у частині застосування
процедури «Повідомлення і припинення» («Notice and Takedown Procedure») не враховують повною мірою
вимоги, які висуваються у ст. 17 Директиви ЄС щодо Єдиного цифрового ринку.
Слід звернути увагу на те, що 15 грудня 2020 р. Європейська комісія подала Європейському парламенту
і Європейській раді дві законодавчі ініціативи: Закон про цифрові послуги («Digital Services Act», або
«DSA»)19 та Закон про цифрові ринки («Digital Markets Act», або «DMA»)20.
Закон про цифрові послуги містить норму про «комплексну перевірку» («due diligence») діяльності про-
вайдера послуги з поширення онлайнового контенту, що доповнює положення ст. 17 Директиви ЄС щодо
Єдиного цифрового ринку, яка регулює виключно дотримання авторського права і суміжних прав Інтернет-
платформами. У випадку прийняття Закону про цифрові послуги виникнуть питання, як на практиці будуть
застосовуватися нові розширені зобов’язання щодо комплексної перевірки, що висуваються до провайдера
послуги з поширення онлайнового контенту, і норми якого з двох законодавчих актів Європейського Союзу
будуть мати переважну силу.
Директива ЄС щодо онлайнових трансляцій у ст. 4 вводить систему обов’язкового колективного управ-
ління щодо об’єктів авторського права і суміжних прав, що містяться у телерадіопрограмах, яка раніше
застосовувалася лише до кабельної ретрансляції.
Як зазначається у преамбулі до Директиви, для того, щоб зробити онлайнові послуги доступними у різ-
них країнах, організації мовлення повинні мати необхідні права на твори та об’єкти суміжних прав для всіх
відповідних територій, що спричиняє складнощі у належному ліцензійному очищенні таких прав. Обов’яз-
кове колективне управління має спростити процедуру отримання дозволів мовниками на використання різ-
номанітних об’єктів авторського права та суміжних прав і сприяти розвитку онлайнових сервісів.
Використання інформації про управління правами (включаючи, зокрема, «Digital Rights Management» –
«DRM») є одним із найефективніших інструментів контролю за доступом до об’єктів авторського права
та/або суміжних прав, що поширюються за допомогою нових медіа, та їхнім використанням.
До проблемних питань застосування «DRM» належить інтероперабельність різних цифрових послуг та
пристроїв.
Позитивне значення «DRM» полягає у тому, що «DRM» не лише ідентифікує об’єкт авторського права
та/або суміжних прав та/або правовласника, а й інформує про умови використання матеріалу. Більше того,

230
 Стройко І.А. Нові медіа та тенденції розвитку системи авторського права та суміжних прав в Україні та світі

«DRM» надає правовласникам можливість відстежити і здійснити моніторинг використання об’єктів

авторського права та/або суміжних прав, що також допомагає захистити належні їм права. Технологія
«DRM» має потенціал забезпечити правовласнику можливість здійснення ефективного ціноутворення в
онлайн-середовищі, залежно від обраних конкретним користувачем способів використання об’єкта авторсь-
кого права та/або суміжних прав («DRM» попередить випадки, коли користувач, який платить тільки за пев-
ний вид використання матеріалу (наприклад, за прослуховування музичного файлу в мережі Інтернет) реа-
лізує додаткові права (наприклад, ще і завантажує файл на власний комп’ютер).
Деякі фахівці у сфері авторського права і суміжних прав дотримуються точки зору, що вирішити про-
блему з Інтернет-піратством можливо через практичні рішення з промотування нових бізнесових моделей.
Як приклад такого вдалого рішення можна привести «iTunes».
Щодо нових медіа у цифровому середовищі, потрібно виділити також певне коло проблемних питань.
Так, виходячи із визначень термінів «фонограма» і «відеограма», наданих у ст. 1 Закону України «Про
авторське право і суміжні права», це є відповідні записи на певному матеріальному носії. Такі визначення
застарілі та не враховують рівень розвитку нових цифрових технологій. Значні проблеми виникають при
встановленні моменту виникнення суміжних прав на фонограму та відеограму, оскільки фіксація запису в
електронній (цифровій) формі не може братися до уваги у цьому випадку.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» визнає за організаціями мовлення право на фік-
сацію своїх програм виключно на матеріальному носії. Таким чином, щодо організацій мовлення не врахо-
вані два важливих моменти:
– можливість фіксації сигналу у нематеріальній (електронній або цифровій) формі;
– здійснення запису частини програми, а не всієї програми у цілому (оскільки найчастіше записується
саме певний фрагмент програми).
Найбільш дискусійним питанням щодо регулювання авторського права та суміжних прав у цифрову еру
залишається питання обмежень та винятків з охорони авторського права і суміжних прав – так звані способи
«вільного використання творів та об’єктів суміжних прав»
Правовласники занепокоєні втратою контролю щодо використання об’єктів авторського права та/або
суміжних прав у цифровому середовищі і побоюються зниження через це своїх доходів. Користувачі, навпа-
ки, вбачають у цифровізації можливість посилення контролю правовласника за використанням об’єктів
авторського права та/або суміжних прав та апелюють до свободи слова для вільного використання контенту.
До найбільш гострих питань належить право на вільне відтворення об’єктів авторського права та/або
суміжних прав в особистих цілях, оскільки з розвитком цифрових технологій є цілком можливим створити
копії матеріалів без погіршення їхньої якості у дуже стислі строки.
На сьогодні дискутується можливість надання авторами та/або суб’єктами суміжних прав повноважень
на використання об’єктів авторського права та/або суміжних прав необмеженому колу осіб на умовах «віль-
них ліцензій» («Creative Commons», «GNU Free Documentation License»). За таких умов права автора та/або
суб’єкта суміжних прав зберігаються, але вказуються межі вільного використання творів та об’єктів суміж-
них прав.
Щодо інтерактивності нових медіа, постає проблемне питання кваліфікації програмних послуг, де вико-
ристовується інтерактивний елемент.
Термін «інтерактивний», як правило, означає, що є зворотній зв’язок між споживачем програмної
послуги і особою, яка її надає. Тобто відбувається зворотна передача інформації точка-у-точку («point-to-
point») шляхом організації окремого каналу зв’язку для споживача.
На сьогодні дія законодавства у сфері авторського права та суміжних прав стосується випадків поши-
рення об’єктів авторського права та/або суміжних прав для загального відома, тобто, коли контент транслю-
ється для сприймання широкою публікою («point-to-multipoint»).
Можливі два підходи до кваліфікації інтерактивних елементів:
– на них не поширюється авторсько-правова охорона, оскільки вони не відповідають концепції поши-
рення (доведення) для публіки;
– вони призначені для сприйняття загальною публікою, оскільки будь-який учасник має можливість
отримати доступ до зазначеної послуги. Тому дія законодавства у сфері авторського права та суміжних прав
на них поширюється.
У Європейському Союзі ще 19 грудня 2002 р. була прийнята Резолюція Ради «Про інтерактивний медіа-
контент в Європі» (Council Resolution of 19 December 2002 on interactive media content in Europe
(2003/C13/04), яка закликала Комісію Європейських Співтовариств оцінити потребу у додаткових або нових
діях, спрямованих на розвиток цього сектору.
Висновки. Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що у контексті регулювання нових
медіа Україна повинна гармонізувати національне законодавство з acquis communautaire у сфері авторського
права і суміжних прав, включаючи нововведення, запроваджені Директивою ЄС щодо Єдиного цифрового
ринку та Директивою ЄС щодо онлайнових комунікацій. Існує нагальна потреба у наданні визначення тер-
міна «медіа» («засіб масової інформації») за українським законодавством, оскільки сфера Інтернет і діяль-
ність Інтернет-ЗМІ залишаються поза увагою, що не відповідає реаліям розвитку інноваційних технологій
та створює перешкоди для інтеграції України у міжнародний ринок дистрибуції аудіовізуального та іншого
контенту.

Часопис Київського університету права • 2021/1 231

Проблеми права інтелектуальної власності

1 Майбутнє нових медіа в Європі: Європейська платформа регуляторних органів розпочала вироблення критеріїв.
26 травня 2011 р. С. 1. URL: https://www.nrada.gov.ua/majbutnye-novyh-media-v-yevropi-yevropejska-platforma-regulyatornyh-
organiv-rozpochala-vyroblennya
2 Karol Jakubowicz. Media revolution in Europe: ahead of the curve. A new notion of media? Media and media-like content and
activities on new communication services. Commissioned by the Steering Committee on the Media and New Communication Services,
Council of Europe and distributed as a discussion paper to participants in the 1st Council of Europe Conference of Ministers Respon-
sible for Media and New Communication Services. Reykjavik, 28–29 May 2009. Pages 177–178. URL: https://rm.coe.int/media-revo
lution-in-europe-web-16x24/1680984bb6
3 Broadcasting Public Notice CRTC 1999-84. Telecom Public Notice CRTC 99-14. New Media. Ottawa, 17 May 1999. URL:
https://crtc.gc.ca/eng/archive/1999/pb99-84.htm
4 Vin Crosbie. What is New Media? Rebuilding Media: The fate of media. Corante. April 27, 2004. Pages 7–8.
5 Про електронні комунікації: Закон України від 16 грудня 2020 р. № 1089-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/
1089-20/print
6 Recommendation Rec(2004)16 of the Committee of Ministers to member states on the right of reply in the new media environ-
ment (adopted by the Committee of Ministers on 15 December 2004 at the 909th meeting of the Ministers’ Deputies). URL:
https://search.coe.int/cm/Pages/result_details.aspx?ObjectId=09000016805db3b6#_ftn1
7 Проєкт Закону «Про медіа» від 2 липня 2020 р. № 2693-д. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=
69353
8 Мінцифра створює інтерактивну мапу доступу до інтернету в різних куточках України. Прес-офіс Міністерства та
Комітету цифрової трансформації. 26 листопада 2019 р. URL: https://thedigital.gov.ua/news/mintsifra-stvoryue-interaktivnu-mapu-
dostupu-do-internetu-v-riznikh-kutochkakh-ukraini
9 Проникнення інтернету в Україні. Factum Group. Жовтень 2019. URL: https://inau.ua/sites/default/files/file/1910/dani_
ustanovchyh_doslidzhen_iii_kvartal_2019_roku.pdf
10 Михайло Федоров: За 4 місяці 1,5 млн українців вперше отримали доступ до 4G. Міністерство цифрової трансформа-
ції України. 12 листопада 2020 р. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/mihajlo-fedorov-za-4-misyaci-15-mln-ukrayinciv-vpershe-
otrimali-dostup-do-4g
11 17 тисяч населених пунктів не мають жодного оптичного провайдера – дослідження Мінцифри. Прес-офіс Міністер-
ства та Комітету цифрової трансформації. 30 липня 2020 р. URL: https://thedigital.gov.ua/news/17-tisyach-naselenikh-punktiv-ne-
mayut-zhodnogo-optichnogo-provaydera-doslidzhennya-mintsifri
12 Study on the Socio Economic Dimension of the Unauthorized Dimension of the Unauthorized Use of Signals: Part 1: Current
Market and Technology Trends in the Broadcasting Sector. – Screen Digest Ltd, London. – Standing Committee on Copyright and Rela-
ted Rights. – Nineteenth Session. – Geneva, December 14 to 18, 2009. 58 p.
13 Про питання захисту авторських прав в Інтернеті: постанова Вищого арбітражного суду України від 5 квітня 2000 р.
№ 04-1/5-7/82 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v7_82800-00#Text
14 Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII (у редакції Закону України
№ 2627-III від 11 липня 2001 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/print
15 Recommendation CM/Rec(2011)7 of the Committee of Ministers to member states on a new notion of media (adopted by the
Committee of Ministers on 21 September 2011 at the 1121st meeting of the Ministers’ Deputies). URL:
https://www.ivir.nl/publicaties/download/IRIS_Themes_I.pdf
16 Anne Yliniva-Hoffmann and Peter Martzneller. New Services and Protection of broadcasters in Copyright Law. IRIS plus
2010-5. European Audiovisual Observatory, Strasbourg (France), 2010. Page 10.
17 The Digital Millennium Copyright Act of 1998. PUBLIC LAW 105 – 304. October 28, 1998. 60 p. URL: https://www.gpo.gov/
fdsys/pkg/PLAW-105publ304/pdf/PLAW-105publ304.pdf
18 Про державну підтримку кінематографії в Україні: Закон України від 23 березня 2017 р. № 1977-VII. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#Text
19 Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the Council on a Single Market for Digital Services (Digital Servi-
ces Act) and amending Directive 2000/31/EC. Brussels, 15.12.2020. COM(2020) 825 final. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/
EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:52020PC0825&from=en
20 Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the Council on contestable and fair markets in the digital sector
(Digital Markets Act). Brussels, 15.12.2020. COM(2020) 842 final. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=
CELEX:52020PC0842&from=en

Резюме

Стройко І.А. Нові медіа та тенденції розвитку системи авторського права та суміжних прав в Україні та світі.
У цій статті автор розглядає складне та суперечливе питання розвитку нових медіа та пов’язані з цим проблемні аспекти
охорони авторського права і суміжних прав. Намагається розкрити зміст поняття «нові медіа» та визначити основні фактори,
що впливають на становлення нових медіа в Україні та у світі. У даній роботі досліджуються особливості реалізації авторсь-
кого права і суміжних прав щодо нових медіа в контексті викликів Інтернет-середовища, цифровізації та наявності у сервісах
інтерактивних елементів. При цьому автор аналізує положення як національного, так і міжнародного та європейського законо-
давства у царині авторського права і суміжних прав, наводить приклади судової практики у згаданій сфері.
Ключові слова: нові медіа, відео на замовлення та аудіо на замовлення, соціальні мережі, блоги, цифрові медіа, інтер-
активний медіа-контент, Інтернет, контент, що генерується безпосередньо користувачем, інформація про управління цифрови-
ми правами.
Резюме

Стройко И.А. Новые медиа и тенденции развития системы авторского права и смежных прав в Украине и мире.
В этой статье автор рассматривает сложный и противоречивый вопрос развития новых медиа и связанные с этим про-
блемные аспекты охраны авторского права и смежных прав. Старается раскрыть содержание понятия «новые медиа» и опре-

232
 Стройко І.А. Нові медіа та тенденції розвитку системи авторського права та суміжних прав в Україні та світі

делить основные факторы, влияющие на становление новых медиа на Украине и в мире. В данной работе исследуются осо-
бенности реализации авторского права и смежных прав относительно новых медиа в контексте вызовов Интернет-среды, циф-
ровизации и наличия в сервисах интерактивных элементов. При этом автор анализирует положения как национального, так и
международного и европейского законодательства в области авторского права и смежных прав, приводит примеры судебной
практики в указанной сфере.
Ключевые слова: новые медиа, видео по заказу и аудио по заказу, социальные сети, блоги, цифровые медиа, интерак-
тивный медиа-контент, Интернет, контент, генерируемый непосредственно пользователем, информация об управлении цифро-
выми правами.

Summary

Iryna Stroyko. New media and tendencies of the development of system of copyright and related rights in Ukraine and
worldwide.
In this Article the author considers the complicated and controversial issue of the development of new media and problematic
aspects of the protection of copyright and neighbouring rights as related thereto. She tries to give the definition of the term “new media”
and determine the main factors having impact on the development of the new media in Ukraine and worldwide. In this work she
explores peculiarities of the realization of copyright and related rights with regard to the new media in the context of challenges of the
Internet network, digitalization and interactive elements in the services.
Furthermore, the author analyzes the provisions of the national as well as international and European legislation in the field of
copyright and related rights, cites examples of the court rulings in the mentioned sphere.
The author reveals the provisions of the Directive (EU) 2019/790 of the European Parliament and of the Council of 17 April 2019
on copyright and related rights in the Digital Single Market and amending Directives 96/9/EС і 2001/29/EС with regard to the legal
regulation of activities of online content-sharing service providers.
Key words: new media, video-on-demand and audio-on-demand, social networks, blogs, digital media, interactive media con-
tent, Internet, user generated content, Digital Rights Management (“DRM”).

Часопис Київського університету права • 2021/1 233