Це був звичайний весінній день. Планів як завжди не було.

Тож орієнтуватися
будемо сьогодні по чуттю.
Джонлі прокинувся від променів сонця, котрі пробиралися через штори в його
спальню кімнату. Сьогодні він відпочивав на території Ґідзії. Тут досить освічена
територія. Враховуючи те, скільки продукції продають на базарі. Її ж ще й вирощують
тут. Та на превеликий жаль, чоловік би швидше обрав побути в якійсь тіні. Але зняти
собі хатинку на ніч зміг лише в досить світлому просторі. Нехай вночі він навіть і не
задумався про те, що буде відбуватися вдень. Що ж, ось буде урок на майбутнє. Варто
потурбуватися про те, щоб тебе не будило настирливе сонце. Котре так і лізе до твого
обличчя променями, ніби воно жадає якоїсь гри.
Чоловік з не дуже сильним бажанням піднявся з ліжка. О, Ви напевне думаєте,
що пан Моракс соня, котрий любить спати до обіду? Та це не так. Просто сталося
вночі те, що чоловікові прийшлося затриматися зі сном. Через що, він заснув досить
пізно. І саме по цій причині мав бажання поспати більше звичайного. Зараз на
годиннику була вже десята ранку. Довгенько він спав, як для його організму звісно.
Дракони потребують набагато менше сну по своїй природі. А те, що чоловік являється
Богом майже анулює його потребу сну. Та все ж людська форма виснажує. По цій
причині чоловік зазвичай влаштовує собі вихідні від істот. Лишається на самоті десь в
печерах гори Консі. Так як постійного місця проживання він не має. Дуже легко
сховатися від запитань де він пропадав. Зараз навіть можна навести приклад:
«Чоловік повернувся до Анфіди та завітав до однієї з крамничок де продавали
чай. Там його зустріла панянка на ім’я Жюанітта. Вона доглядала за цією
крамницею, та мала волосся блакитного кольору. Коли жінка помітила в своєму
полі зору перевертня. Вона щиро посміхнулась спираючись руками на свій
прилавок.

— Пане Джонлі! Давненько я вас не бачила. Де ж Ви пропадали? Цілий

тиждень не з'являлися. Невже вам на такий великий проміжок часу вистачило чаю?

— О, ні, пані Жюанітта. Чаю не вистачило. Скінчився вже після трьох днів як я
придбав його у вас. Але на жаль я був у роз'їздах по інших містах. Не мав змоги
завітати до Анфіди.

— Це ваше бурхливе життя.. таке привабливе. Постійно їздите до різних міст.

Бачили багато за своє життя, — із захопленням казала жінка, поки Джонлі слухав її
та оглядав різновиди чаю. — Ви не прив'язані до одного міста проживання. Вам
добре всюди, це так прекрасно. Можливо, з вашими знайомими теж саме?

Перевертень перевів легко погляд на панянку, котра із зацікавленістю

дивилася на нього.

— В мене гарна пам'ять на людей котрих я зустрічаю в своєму житті. І є певні

люди в моїй біографії, котрими я дуже дорожу. Спогадами з ними теж. Через що, я
невпевнений, що ваша теорія щодо моєї взаємодії з іншими є правильною, —
деяка пауза. — Можна мені будь ласка оцей чай з пелюстками лілії?
 Жінка піднялася зі свого місця проходячи до чоловіка та складаючи в
спеціальний пакетик чай. Вона ще подумає над тим, що почула від Джонлі. Але
зараз їй треба було робити свою роботу.»

Піднявшись з ліжка чоловік пройшов до програвача котрий стояв в кімнаті. Він

взяв одну з платівок в жанрі класики, після чого увімкнув програвач. Мелодія
заполонила кімнату, в той час як Джонлі зробив собі навмання хвіст та пішов на
кухню.
Вже перебуваючи на кухні чоловік дістав заварник. Після чого закинув туди чаю
та поставив чугунний чайник на плиту. Треба було нагріти воду. Перевертень став
поруч з вікном кухні дивлячись на вулицю. Там вже кішило життям. Значить і йому
варто забиратися з домівки та йти по своїм справами. Вночі чоловік збирався
перелетіли до Логдано. Навіщо? Він і сам гадки не мав. Але хотілося побути в тому
місті. Давненько він туди не потрапляв. Напевне, багато чого змінилося з того часу.
Чоловік залив окріп до заварника, після чого накрив кришкою його таким чином
даючи заваритися. Джонлі поставив на плиті назад чайник. А сам пройшов назад до
кімнати де лунала спокійна мелодія. Треба було привести до ладу його волосся. Взявши
гребінець до рук Джонлі почав обережно розчісувати пасма свого волосся. Він тримав її
досить обережно. Наче один зайвий рух і вони посипляться. На землю.
Який вид мав сьогодні чоловік? Біла сорочка, поверх неї пішла темно-коричнева
камізелька, брюки кольору чорного шоколаду. Також варто не забувати про білу
краватку, котра була захована кінчиком в камізельку. Моракс оглядав свій прикид на
сьогодні дивлячись у дзеркало. Як завжди вишукано і елегантно. Перед виходом він ще
одягне довгий піджак коричневого кольору. Але це вже інше.
Тримаючи в руках чашечку чаю та дивлячись у вікно Бог видихнув. Він зробив
ковток зеленого чаю трохи розслабляючись та приходячи в себе остаточно. Нарешті
він прокинувся. Що правда, після цього маленького чаєпиття йому ще треба
намалювати собі помаранчеві стрілки під очима. Це була невід'ємна частина будь-якого
образу дракона. Без підкреслення своїх очей він відчував себе не в своїй шкурі.
Вийшов на вулицю пан Джонлі з легкою посмішкою. Як і згадувалося раніше, він
одягнув піджак, а також перед цим намалював стрілки. Тепер він готовий до
функціонування в суспільстві. Куди ж йому піти? В чоловіка є досталь часу щоб
насолодитися всіма краєвидами, або тістечками в якихось кафе. Та все ж для себе він
обрав перше. Хотілося відчути Ґідзію на повні груди. Подихати нею на останок.
Цілий день та вечір він так і провів. Спочатку завітав до базару. Там була
найбільша частина життя в Ґідзії. Багато приїжджих з інших регіонів, котрі шукали
собі найкращі продукти. Було досить кумедно слідкувати за тим, як один хлопчина
хотів вкрасти яблука, та ґадзиня котра їх продавала помітила це. Після чого хлопця
змусили відпрацьовувати це яблуко. Добрі душі людей все ще лишалися. Гарний приклад
буде для дитини. Що якщо хочеш отримати, то треба на це заробити для початку.
 Далі Джонлі тримав курс до берегу моря. Тут був гарний пляж. Так як весна,
людей тут було не багато. Хіба що парочки чи друзі, котрі відпочивали дивлячись на
хвилі в морі. Сам же Бог насолоджувався не водою. Він дивився на людей, котрі гуляли
цим місцем. Його, насправді, воротило від усього пов'язаного з водою. Єдину воду котру
він сприймав у своєму житті, так це пані Фуріну. І то, панянка з поваги до старшого не
бавилася водою перед ним. Бо прекрасно знала, як він ненавидить все морське.
І на звершенні вечора чоловік вже був в лісі. Там він планував перетворитися на
дракона та перелетіти до острова поруч. Нехай, туди можна було легко пройти по
спеціальному великому мосту. Та йому все ж трохи набридло бути в тілі людини.
Вже вночі він приземлився на одній з рівнин, після чого повернувся в свою
звичайну форму. Чоловік стряхував обережно долонею з себе зайвий бруд. Як відчув на
собі погляд. Інстинктивно він дістав камінець лазуриту з своєї кишені, як той швидко
перетворився на лук та одну стрілу. Він швидко зайняв стійку плануючи цілитися в
істоту котра споглядала на нього. Спочатку дракон подумав, що його помітив якийсь
звір. Через що, він був готовий битися. Але дивлячись на статуру людини перед собою.
Він заспокоївся. Не буде ж сам Бог контрактів вбивати без розбору когось.
Він нахилив лук, після чого той ніби зник. Але ні, він повернувся в початкову
форму лазуриту. Джонлі було складно прочитати персону перед собою. Він навіть
певною мірою і не знав, чи це звичайна позитивна істота чи мрець. Та хіба мерці
можуть бути на території Логдано? Навряд чи. Моракс прекрасно розумів, що є
ймовірність того, що його перевтілення помітили. Але що ж ти вже зробиш. Він чекав
поки інший заговорить. Це було напевне логічніше. Аніж він зараз скаже пару зайвих
слів. Треба зрозуміти наміри цього.. чоловіка? Не хочемо вдаватися до стереотипів, але
по статурі Джонлі більше склонявся до ідеї, що інший являється чоловіком. Хоча
можливо це й жінка. Хто знає.
Нарешті інший забалакав. По голосу було зрозуміло, що скоріше за все теорія
Джонлі щодо статі була підтверджена. Перед ним був чоловік. Тут повстало питання
про те, ким являється сам Моракс. Як жеж тут сказати. Правду чи збрехати?
— Гаразд, я не бачу сенсу брехати чи приховувати правду, — деяка пауза.
Джонлі оглядав персону перед собою. Чи повірить той чи ні, це вже не його справа. — Я
— Бог.