День, коли серце тріснуло… (Творча рефлексія)

Як і завше в такі миті, всі зібрались поруч. Розпачливий сидів в кутку, обхопивши коліна руками та щось
мурмотів собі під ніс. Закоханий, наче в трансі завис біля ноутбука. Видно було як його дихання ставало
дедалі тяжчим. Лінивий, як і завжди, лежав на дивані спокійно, ніби й нічого не сталось – руки складені на
грудях, очі розслаблено вивчали стелю. Розсудливий міряв квартиру кроками, намагаючись усьому знайти
пояснення. Говорив лишень Лихий. Він діловито розсівся на балконі, та не випускав із рота сигарету…
- А що я вам, вилупкам тупоголовим, говорив? Нікому не можна вірити. Нікому. Навіть таким, як вона.
- Усьому можна знайти раціональне пояснення, - не вгавав Розсудливий. – Будь-якій дії передують причини
та передумови, як об’єктивні, так і суб’єктивні…
- Що ти несеш? Які передумови? – нахабно перебив його Лихий, видихаючи нову порцію диму. – Третє
число, все сходиться, бляха, як у фільмах про Шерлока Холмса.
- Вона ж нам, впринципі, все розповіла. Що бачила його, що…
Спробу Закоханого знову обламав Лихий.
- Просто увімкни блядське голосове і прослухай ще раз, - гнівно процідив крізь зуби він. – А потім
повториш, що вона сказала все.
Жоден із Джиммі не знайшов що відповісти. Та і слухати злощасне повідомлення де йшлось про поцілунок,
ніхто не бажав.
- З чого взагалі кіпіш? Ну поцілувала, може він її, може їй це привиділось, ти ж бачив у якому стані вона
була, - Лінивий повернувся набік, щоб оглянути товаришів оком.
Закоханий не витримав.
- З чого кіпіш, блять? Вона з ним цілувалась! Вона не просто побачила його біля атб і поговорила. Вони ішли
разом… Він обіймав її, і щось не помітно було, щоби вона пручалась…
- Але вона дійсно напилась, а як виявилось, ще й колес якихось накидалась. Ми не знаємо як вони діють на
її і без того слабку психіку, а тому…
- Та закрийте вже свої писки!
Лихий докурив, різким жестом погасив бичок у попільничці та повернувся в кімнату. Разом із смердючим
ароматом ментолового «Вінстона» він приніс наступні думки:
- Ви усі тут подуріли! Про що взагалі мова? Які пояснення? Скільки разів ще вас мають наїбати, перш ніж ви
нарешті згадаєте про свою гідність? Вона хоч у когось тут лишилась?
Закоханий спохмурнів.
- Я її кохаю і не хочу робити передчасні висновки, - підвівся він, не зводячи очей з Лихого.
Той у відповідь почав голосно сміятись. Так голосно, що могли почути сусіди. Так сильно, що здавалося,
ніби в легенях не лишиться нічого. В абсолютній тиші квартири цей регіт звучав досить моторошно.
Закоханий зніяковів, Розсудливий завмер. Навіть Лінивий напружився.
- Вона обіцяла не різатись, обманювала тебе, про те що не юзає, обманювала тебе, коли вешталась до тієї
блядської квартири. Тратила гроші на цю брудну хуйню, коли ти боявся лишню копійку потратить, щоб коли
«маленькій Нат» захочеться чогось солоденького, мати гроші на це саме солоденьке, їбати мене в дупу.
Вона скидала подрузі переслані від нього повідомлення, а отже переписувалась з ним…
Лихий розпалювався. А коли це ставалось, важко було не те що знайти якісь аргументи проти, а просто
знайти в собі бажання протистояти йому. І тим не менш, інші все ще не здавались.
- По факту, ми навіть не помічали, що вона знаходиться під чимось. Отже це не так і небезпечно, -
спробував Лінивий.
Після цього в нього полетіла подушка.
- Вона найобувала тебе! Мене. Нас усіх! От що небезпечно. Скільки ще хуйні треба знайти, щоб до вас
нарешті дійшло? І це ж тільки один месенджер. Один сука! А що,якби ми могли перечитати інші, га? Вас то
не лякає? Бо мене піздєц як. І обурює піздєц як! Що має статись, щоб ви всі нарешті ЗРОЗУМІЛИ?
Слово нарешті взяв Розсудливий.
- По-перше - будь-які наркотики це небезпечно, тому, Лінивий, навіть не роззявляй за це писка. Ми з нею
плануємо сім’ю робити. Прошу про це не забувати. По-друге - Лихий, ти не правий. За різні свої помилки
вона неодноразово вибачалась, завжди. Те, що було до нас, лишило у Нат відбиток. Дуже важкий відбиток,
і наше завдання з розумінням ставитись до цих помилок. В цьому і проявляється наша любов до неї. І рано
чи пізно вона дасть свої плоди.
- Тим більше, коли все добре, вона ж ідеальна! - мрійливо додав Закоханий. - Як вона піклується про нас,
готує, захоплено розповідає про все на світі. Як вона рухається, обіймається, як цілує та пестить. Яке відчуття
пробуджується в серці, коли вона притискається до грудей…
- Ви бляха навіжені! - парирував Лихий, підкурюючи знову. Його погляд зупинився на Розсудливому. -
Згадай той день, телепню! Згадай як ти звонив їй через кожні 10 хвилин, сподіваючись що вона візьме
трубку. Як ти нервувався, переживав, боявся, але кожного разу спихував усе на таблетки. Просто згадай. А
тепер, виявляється, що вона просто нахуярилась із цим слабкодухим недоумком. Ба, навіть більше, вона
привела його до НАС додому. У НАШУ з НЕЮ домівку. Що там по розумінню, га? - Розсудливий притих, доки
Лихий покосився на Закоханого. - А у тебе як, відчуття ніяке в серці не пробудилось? Ще ні, так ось тобі
факт. Про те, що їй хуйово знали цей недоумок і його сестра - ліпша подруга блять. Жодна із двох цих сук
навіть не подумала дати тобі знати. Щоб ти міг якось вплинути. Ні блять, вони промовчали. А один навіть
приперся до тебе в хату, накачуючи її цим лайном. Ось кому вона довіряє свої негаразди - а ти, ти, ти і
навіть ти, вже мовчу про себе, просто йдемо нахуй. Нас ніби й не існує. А потім вона зустріла ЙОГО. Ммм
сама цікава деталь, про яку нас, хлопці ніхто навіть і не думав інформувати. А нахуй? МИ ніщо. ТИ, Джиммі -
ніщо! Згадайте думки кожного із нас тої миті, коли в блядському інстаграмі побачили пропущений дзвінок?
Що ВІН хотів на повідомити чи показати?! Згадайте блять і подумайте добре, чи можна довіряти хоч слову
нашої «маленької Нат»? Попереднього разу нам також сцяли у вуха, то якого хуя ми віримо зараз, га?
Хочете щоб все повторилося знову? Та воно вже, сука, повторюється, просто ви не хочете у це вірити
- Стули пельку!
Неочікуваний голос з кутка змусив усіх здригнутись. Розпачливий, непомітно для всіх піднявся. Червоний та
розлючений, він до побіління пальців стис долоні в кулаки та буравив Лихого убивчим поглядом.
Останній, хоч і здивувався, але зустрів своє відображення насмішкою:
- Ого, в кого голосок прорізався. Щось хочеш сказати, малий?
- Ти тільки те й робиш, що у всьому шукаєш негаразди та брехню! Нат цього не заслужила. Не заслужила
того, що ти про неї кажеш!
Голос Розпачливого тремтів при кожному слові, в очах блистіли сльози, але він продовжував дивитись
Лихому прямо у очі.
- Ого! - єхидно посміхнувся той, наблизившись до Розпачливого. - То може це я винен у всьому? Може
через мене нас найобують через кожне слово? Може я взагалі усе це вигадую, а, малий? Це ти, сцикливий
виродку, хочеш мені сказати?!
Різкий удар кулака повалив Лихого на подушку в одну мить. Ніхто навіть і не подумав втрутитись, доки
Розпачливий стрибнув на нього згори і лаючись, крізь сльози, вкладаючи усі сили, почав гасити Лихого по
обличчю. Удар за ударом, перетворюючи того на криваву кашу.
- Вона має право сама все пояснити! Має право! Чуєш мене, покидьку?! Має право!
Декілька миттєвостей, здавалося б, тривали цілу вічність. Розпачливий нарешті зупинився, тяжко дихаючи.
Йому вистачило сил підняти кулак до гори, але опустити його востаннє їх уже забракло.
Лихий відкашлявся, вихаркав добряче крові. Розпухле від ударів, понівечене та закривавлене обличчя
розплилось у посмішці, оголяючи криві зуби, які вони ніяк не могли зібратись полікувати. Тепер же вони
взагалі капець як жахливо.
- Давай, малий, лишилось зробити останній удар, - прохрипів він, захлинаючись. - Але перш ніж ти це
зробиш, подумай чому? Чому вона нічого не каже? Чому так часто згадує про той час? Чому, га?
Останні слова він буквально прогарчав, немов поранений звір. Звір, якому лишилось ще не довго.
Відповіддю на запитання стала могильна тиша.
- Ха, - знову усміхнувся Лихий. - Ви зрозуміли. До вас, довбнів таки дійшло… Таак, все саме так. Бо коли їй
погано, вона згадує ЙОГО. Так, ЙОГО, бо якби вона зараз ЙОГО ненавиділа, ЙОГО вона любила по
справжньому! Вона брехала батькам, собі, пробачала істерики, крики, зради! Сука,подумайте тільки, вона
пробачала ЙОМУ зраду! Оце була любов! А може й зараз є, просто вона сама боїться це визнати. Бо якби
ти, Джиммі, не старався, якби не проявляв свої почуття, ти не зможеш затьмарити ЙОГО! Ти не нариєш
хорошенької порції наркоти! Ти не зробиш усе так як ВІН робив, так як їй подобалось. Боги, ти навіть
трахнути її не можеш нормально! Бо ти не такий Джимм, ні крапельки не схожий на нього! Ти жалюгідний у
своїй доброті, до неможливості. Такі як ти можуть сподобатись, але по справжньому Кохати??? Хахаха, не
сміши Джимм, такі як ти нікому не потрібні. Справжній ти нікому не цікавий. Справжній ти ніколи не зможе
дати Нат те, чого вона дійсно хоче. Саме тому вона не зможе тобі довіряти так, як хочеш ти…
Він захрипів та запнувся від чергового нападу кашлю. Коли він завершився, Розпачливий тихо прошепотів:
- Залиште мене…
Жодного слова більше не прозвучало в кімнаті. Усі без будь-яких настанов чи побажань, покинули
квартиру, таку затишну,яку Нат обрала для них, і в якій так боляче було залишатися зараз. Навіть Лихий,
хитаючись, поплентався геть, добряче гримнувши наостанок дверима.
Джимм ще довго сидів мовчки, спалюючи одну сигарету за іншою, не тому що вони дійсно допомагали, а
просто по звичці. По старій болючій звичці, до якої він сподівався більше ніколи не повертатись. Вже беручи
телефон, він відчув як в очах знову з’явилися сльози, а в серці почувся ледве гучний тріск…