09.11.

20

Не знаю що писати. Наче думок повна голова, але сказати немає чого. Якось так паскудно на
душі останнім часом. Мабуть багато всього навалилось. Або ж я просто все це вигадала. Не
знаю. Нічого не знаю.
Що не так? Що я роблю не так? Що я кажу не так? А найголовніше питання: як мені
розібратись з усім цим?
Як же я хочу туди. Там легше.
Там було все.
Тут немає нічого,окрім сліз.
А може я все таки вигадую все це?
Знаєш,що саме простіше?
Простіше просто перестати існувати. Але це було б простіше мені. Лише мені. Егоїстично.
Навіть сльози вже закінчились, стоїть ком горлі і все. Я вже просто втомилась плакати.
Ну що зі мною не так?
Якщо це приколи підліткового віку, то коли вони вже закінчаться? Мабуть, зараз я все таки
хочу бути дорослою.
Пережити всю цю підліткову драму.
Нікіта... тут навіть не знаю, що сказати.
Чому мені завжди попадаються якісь складні люди. Із своїми приколами. Можливо я не ту
спеціальність вибрала? В психолога перекваліфікуватись? В таких випадках навіть не знаєш
кому виплакатись. Бо всі твої тараканячі проблеми здаються просто засобом від нудьги. Типу,
щоб не нудьгувати — плачу.
Просто згадуючи ті вечори в гуртожитку. Як же я хочу все повернути... той жовтень, той
тиждень. Це все вкрадено. Цей карантин просто взяв і вкрав моє життя. Була б я зараз там, то
єдиною моєю турботою була б сесія. А зараз це найменше, що мене турбує. Я просто
сподіваюсь, що зроблять знову той самий рейтинг, що й минулого семестру. Закриється все
автоматом. І я спокійно буду депресувати через те, що немає з ким святкувати Новий рік.

Може я просто егоїстка? Він там сидить з реальними психологічними проблемами, а я тут
плачусь про те, що він ігнорить мій “добрий ранок”.
А з іншого боку.
Да напиши ти вже щось конкретне.
Але ж і я не пишу, чи пишу? А що писати, якщо все всеодно ігнориться, йому не хочеться
спілкуватися ні з ким. В тому числі і зі мною. А я роблю свою персону занадто важливою в
його житті. Бо він чомусь важливий в моєму.

Треба якось навчитись фільтрувати людей. Може все на що я заслуговую це Глушко. Чомусь
йому завжди є час для мене..

а може, легше і правді від всіх закритись. Тоді, або я приверну чиюсь увагу або втрачу людей.
Але я не хочу його втратити. Чомусь здається тільки він зможе зрозуміти, що відбувається в
цій голові. Хоча б спробувати зрозуміти.
Я все переоцінюю.
Просто прив'язалась до людини. Так, за такий короткий час. Він сказав, що закохується, я
здається, вже.

Я взагалі не можу зрозуміти чим я йому могла сподобатись? Тим, що просто красива дівчина
запустила його до себе в ліжко?
Але ж той чай, ті розмови, та його увага...
було б все легше, будь він поряд.

Розберусь якось, минулого разу теж істерики були. І теж було боляче. Але воно того не
вартувало. На цей раз хочеться свято вірити в інше, але,може, і тут воно не вартує?

Скільки всього написано, але ні в одному слові немає сенсу...

але це має залишитись тут. Якось треба все це зберігати.

Хочу написати про книгу.. про харчування

не знаю, чи то вона, чи що то взагалі
відчуваю себе легше
не переїдаю
(сьогодні зірвалась, але не так як завжди, менше)
свято сподіваюсь, що зможу схуднути, на цей раз це все серйозна заява.
Треба спробувати хоч раз в житті відчути себе в комфортному тілі
нехай на це піде пів року, рік, місяць
все одно
але я дійду до тих 55 кг.

11.11.20

але як так виходить, що ще вчора була страшенна істерика, не хотілось ні з ким говорити,
нікого бачити, навіть себе.
Сьогодні вже зовсім інша людина. Все якось змінив він. Його телефонний дзвінок. З ним
завжди було простіше, хоча він взагалі не проста людина. За це я його і полюбила.
Я і справді егоїстка,людині реально хєрово, а я переймалась тим, чому він мене ігнорує..
звісно, можна і мене зрозуміти, але я сама вибрала його. І просто так здаватись я не хочу.
Сподіваюсь і він не здасться.
Просто треба якось придумати як його підбадьорити, і чи взагалі це можливо. Та взагалі з
середини нашої розмови він став трохи бадьорішим. Просто розговорився. Не думаю, що це
якось я повпливала.. не знаю..
ще така фраза почулась, я гадаю, що точно почулась, навряд чи він це сказав
коли він говорив, що потрібно вибратись в Київ, і всі так справи, мені почулось, що він
сказав “там є ти”. Навряд чи він таке міг сказати, але для себе, хочеться просто вірити в це.
Ну і не просто ж так він мені зателефонував (що було капець як несподівано)
значить, періодично згадує.. і ті повідомлення “на добраніч” о 2 ночі..
може.. все не просто так

але я дуже погано поступаю з Владом. Тим, що так з ним спілкуюсь, фліртуючи.
Мабуть, просто мені цього не вистачає, чогось простого. Нікіта не та людина, з якою можна
буде так переписуватись, чи про це розмовляти.
Якби він про це дізнався йому би було неприємно. Та якби зі мною так поступали, в мене би
була депресія. Мене й так та Богдана дико напрягає. Я просто хочу,щоб весь цей карантин
закінчився, ми би повернулись в гуртожиток, і все стало на свої місця.
Я навіть про сесію не сильно якось переймаюсь. Не знаю чого. Мабуть, ще не
усвідомлюю,що вона зовсім скоро..

сьогодні розпочали ремонт, ще вчора винесли всі меблі, сьогодні пофарбували стелю, вже
ніде не буде того жовтого та синього кольорів..
а зараз, чекаю поки перетелефонує Нікіта. На цей раз я йому дзвонила, але він чимось
зайнятись, я як завжди вибираю час, коли люди зайняті..
але якби йому було неприємно, чи якось не цікаво, чи ще щось, він би сам не писав, чи не
дзвонив, так же?
Хлопець би не приділяв просто так увагу. Фуух, от з Владом було би все набагато простіше,
хоча характер в нього теж не простий..
може я просто накручую себе? І все набагато простіше?
Все було б набагато простіше, будь чи він поряд..

12.11.20

що зрозуміла? Ніколи не треба мовчати. Цим ти ні до кого не привертаєш увагу,робиш тільки

собі гірше. Ти не та людина, яка буде довго без спілкування.
Все по порядку..
тільки що розповіла все Наташі, чесно, стало якось простіше
коли розповідаєш, все в твоїй голові складається
і ще, так як я все вже розповіла їй, не хочеться писати сюди..
тому коротко, про головне
ремонт
шпалери поклеєні, батареї пофарбовані
завтра дофарбую меблі і підлогу

Нікіта
подзвонив, в гарному настрої, трішки поговорити, стало на душі спокійніше

уроки

сьогодні написала Віталікова сестра, на урок. Прямо настоювала. Дивно.

Подзвонила Люда, питала за Вову, шось там він мутить з грошима мабуть, на уроки не
ходить.
Ось таке.
Зараз переписка з Владом, книга і солодкий сон

18.11.20

вже по-дурному все виходить. Пишу про одне й те саме. Після того як він мене ігнорив два
дні. Написав. Написав, що подзвонить. Поговорили ми хв 15. встиг він мені сказати, що
збирається до Києва. Запитав чи зможу приїхати я, відповів, що взаємно сумує. І знову
пропав.. на три дні.
Я просто не розумію, що мені відчувати! З одного боку я егоїстка, я ж не знаю, що він
відчуває. Може йому важко, не знаю. З другого боку, чому тоді просто не відпустити мене?
Не вистачає духу? Я просто знаю одне, не можна дозволяти собі закохуватись!
Та ще знаю одне, якщо тут не вийде, закриваюсь я від цих відносин до чортів собачих. Мені
вже якось вистачило сліз. Цей чортовий карантин. Якби не він все би було інакше!
Все!
Можна мені просто заснути, і прокинутись тоді, коли вже все закінчено. Як так подумати,
завал з навчанням можна розгребти, робота йде, спілкування теж доволі вистачає.. як би не
він.
Мене тягне до нього. Я знову хочу того спокою, того тепла, тих обіймів.
Я ж все це собі не вигадала, правда? Я ж йому теж подобалась? Він же казав, що починає
закохуватись! Він сам казав, що треба все це зберегти. Я ж не вигадала цього?
Він ще досі не відповів мені, хоча заходить до телеграму. Дивовижно те, що я його і тут
виправдовую. Треба просто змиритись з тим, що ніхто не буде робити мене особливою. Ніхто
не буде вибирати мене. Та він в Київ до друга їде.
Так що я ще досі не знаю. Їхати мені завтра чи ні.
От сиджу зараз, вся в сльозах, задумуюсь: чи взагалі мені це все потрібно, а от тільки він
напише — відразу все стане на свої місця.
Треба просто обов'язково побачитись. Щоб хоча б зрозуміти, що робити далі...
так що завтра буду тримати в курсі. Сподіваюсь наступного разу я напишу вже по приїзду
додому. Та сподіваюсь, не буду сміятись з цим слів..

20.11.20

якось вже і не смішно.

Приїхала я в Київ ще вчора. Не змогла вже бути вдома. Я знала, що ми з ним вчора ще не
побачимось. Вночі написав. Сказав, що зранку і до 17 він вільний. Зараз вже 14. скоріше за
все він ще спить. Що тут сказати. Щось мені підказує, що ми і сьогодні не побачимось. На що
я сподіваюсь, я не знаю. В телеграм він поки не заходить. І писати, я йому вже не хочу. Якщо
ні, то це буде вираження того, як він до мене відноситься. Я маю розуміти всю ситуацію.
Цьому він не може зрозуміти мене. Я як могла показувала свою зацікавленість. Тепер його
черга.

Фуух... все що можу сказати.

Цілий день я була подавлена. Накрутила такого... він приїхав. Шикарний був вечір. Тільки як
же цього всього мало. Все так швидко пройшло. Поговорили, я трішки зачепила ту тему яка
мене тривожила. Я б не сказала, що стало зовсім легко і спокійно, але набагато легше.

Пообіцяв, що через пару тижнів знову приїде. В принципі, час має пролетіти доволі швидко.

22.11.20

що ж. На годиннику 01.30., тому, самий час ділитись думками. Насправді, я не знаю, що

писати, як завжди. В мене все настільки заплутано в голові.. я не знаю як краще, як
правильно, і не знаю в кого запитати...
треба якось переключатися від нього. Так стане менше сліз. Він же спокійно живе без мене.
Заміняє іншими людьми. Я знаю, що в мене немає інших людей. Тому буду зациклюватись на
собі, на своєму розвитку, на навчанні. Це буде найкраще, що я зроблю для СЕБЕ. Треба
виходити з В1 рівня. Бісить не знання чогось. Та й сесія скоро.. я й так запустила себе,
особливо з німецькою. Можу обманути одногрупників, себе не обманеш.

Вечір з ним був.. не знаю навіть яке слово підібрати.. я просто чекаючи його, емоційно
перегоріла. Коли він прийшов, після того як ми обнялись, поцілувались, перша його фраза
була: “мені треба Чурик”. Я знаю, що я далеко не на перших місцях, але такої фрази я точно
не очікувала. Далі він довго не міг заспокоїтись, йому треба було щось учудить. Але потім
сів, обняв, потім приліг, і, нарешті, все стало спокійно.
Я не знаю, що він відчуває до мене. Я не хочу його грузить, але і самій треба розібратись з
усім. Просто, якщо я йому не треба, то чому зустрівся, ці вечори, обійми, поцілунки. Він
мене цілував.
Може я себе сильно накручую, така вже я є.
Сподіваюсь, що він і справді приїде через деякий час, ми з ним побачимось, і якось
проговоримо все. Просто коли ми почали наближуватись до цієї теми, йому почали
надзвонювати, і все обірвалось. Я хочу день з ним. Ніч.. мені його мало.
А може я переоцінюю його. І мені просто треба увага, обійми і тд.
З цим якось теж треба розібратись.

Прийшла тільки що від Наташі. Вона мене взагалі не розуміє. Вона може вислухать, я їй
можу висловиться, але вона мене не слухає. Занадто ми з нею різні.

Не хочу, мабуть, поки про це писати.

Можу зробити один виняток. Треба читати,читати, і ще раз читати. Розвиватись. Тоді більше
приходить розуміння.

24.11.20
so, today the first note in English. Why do I do it? I have noticed that I learn, if I dare say it, but
afraid to speak. That is a big problem. So, I have decided to write my deary in English. Maybe I
would make a lot of mistakes, but so what. I am still learning.
So.
My thoughts.
Like always, I don’t know what to say.
I think a lot about crap. I need to think less and more concentrate on studying.
What about the boy. I don’t know what is in his head. The last time when we spoke, it was
Thursday. And then, silence. But I will not write to him or call him. I just will be waiting when he
will remember about me.
Than about me. Enough about somebody, especially about him.
I have ordered a ukulele. Tomorrow I will take it. I don’t know what else to say.
Soooo, it will be cool experience, I think. It is strange to think in English, but I need to. I feel that it
is not enough for me. I need to learn more. I have to..

26.11.20

Маю із собою щось робити. Треба цю лінь вибивати. Зараз сесія скоро. А я. Ніхєра не робила.
Де тим автоматам взятись..
граматика після по повній пизді. Інакше і не скажеш.
Страшно навіть думати. Але, пережила Мартинюк, переживу і Яценко.
Про Нікіту я навіть писати не хочу.
Звісно, я його буду виправдовувати. Я не хочу його втратити. Він мені потрібен, морально,
фізично, потрібен!
Швидше б пережити цей рік. Та ще й Новий рік..
І як тут не депресувати?
Навіть не так. Швидше б пережити цей карантин!!!
в мене би зараз могло бути просто прекрасне життя.
З людиною, яка мені дорога, а я би намагалася б робити все, щоб стати такою для нього.
Яка дурна. Скільки ще можна цього мазахізму? Як тільки розберусь з цим, буде два варіанти,
або ця історія продовжиться, або для мене відносин не існує. Хочеться відпочити. Від самої
себе в першу чергу.
Якби ж можна було просто взяти і виключити думки
я не хочу жити таким життям. В ньому взагалі немає ніякого смаку. Я би не хотіла взагалі
жити. Я погана людина. Обманюю всіх. А в першу чергу себе.
Треба щось з собою робити. Нарешті...

04.12.20

нащо пишу.. в моїх думках немає нічого. Нічогісінько. Я, я ніяка. Я настільки ніяка, що зараз
просто сама. Ти завжди знала, як то воно відчувати себе самотньою в натовпі, тепер ти
відчуваєш це гостріше. Нащо ти плачеш. Воно, мабуть, того все не варте. Пам'ятаєш, як тобі
був важливий він, зараз — це просто викликає сміх. Можливо, через пів року, рік, ти будеш з
сміхом читати ці рядки. Але зараз ти плачеш. Ти плачеш, бо ти сама. Нема нікого, а чи колись
вони були?. Ти багато чого вигадуєш, твої думки не формують сузір'я.
Простіше просто не існувати, ти не важлива ні для кого, тебе ніхто не розуміє, а чи розумієш
ти себе сама? Скільки разів ти пробувала почати все з початку. Ти обіцяла собі. Нехай перед
кимось іншим. Ти повинна бути чесна сама перед собою.
Як його викреслити із свого серця? Досить думати про це. Він не думає. Йому до тебе немає
ніякої справи. Тобі теж так має бути. Навчися жити простіше. Стань егоїстичною. В тебе теж
є думки. Не всі вони абсурдні. Почни жити для себе. Одягайся як хочеш ти. Знайди свій
стиль. В музиці. Ти маєш хобі. Розвивайся. І чекай. Виходу іншого просто немає.
Читай,вчи,ЖИВИ.
Для себе. Копи, тобі не потрібні всілякі дрібниці. Не подобається — скажи. Ти також жива!
Ти також людина! З думками, почуттями, з мислями. Не роби вигляд,БУДЬ.

Можливо це оп”яніння. Не знаю. Накипіло, часто накипає, і я ніяк не можу цей накип змити.
Хочеться виключитись.

Write in English, funny. I cant express my thoughts in Ukrainian, why did you think you can do it in
English?
But, try. It is better then nothing.
And now. Just go to bed and fall asleep. He doesn’t care why do you care? Live easier. And good
night.

11.12.20.

треба робити німецьку, тому сіла писати, максимально відтягую час. Тільки якось і писати
нічого не хочеться. Хочеться не просто від людей закритись, хочеться закритись від себе.
Швидше б пережити цю сесію і нарешті погрузнути в собі. Думаю пізніше поїхати до баби.
Після нового року. Я вже втомилась від цих стін.
Цього тижня мала їхати до Києва. З ним. Але все відмінилось. Я просто не знаю як мені себе
вести. Я стараюсь щось читати, цікавлюсь, я все розумію. Ну просто, в нього ж буває час на
пацанів, я не прошу відзвонюватись мені кожного дня. Просто хоч деколи. Хоч деколи
нагадувати про себе. Як же я хочу пропасти звідси. Тут все сіре. Тут нема ніякого життя.
Нема нікого. Тут ти завжди сама. Деколи ти створюєш ілюзію соціального життя. Але це
тільки ілюзія. Ти і в натовпі сама. Згадай день народження Богдана. Ти залишилась сама. Але
хіба ти колись не була самотня.
Я називаю людей егоїстами, а я хто? Може пишучи ці слова, думаючи над цим, це те
егоїстично. Зациклюватись на собі.
Я не позву нікого гуляти, сама нікуди не хочу йти ( типу тебе хтось кличе) я закриюсь в собі,
як це і хотіла зробити. Ти і так вже багато чого розказала. Більше я цієї помилки не допущу.
Але все одно ті слова були не почуті.
Локдаун?
Йти писати німецьку.

29.12.20

зараз не можу сказати, що все погано. Але і добре назвати я не можу. Наче все окай. Окрім
універу. Там як завжди срака. Сподіваюсь мені як і з граматикою пощастить і мені не
прийдеться здавати екзамени.
Що в мене взагалі відбувається?
По-тихеньку готуюсь до Києва. Збираємось з Натахою зустрічати новий рік там. Буду пить і
ні про що не думати. Це весь мій план. Нікіта? Обіцяв приїхати. Тільки мені щось слабо
віриться,що він приїде. Здається в нього депресивна фаза. Дзвонила. Не бере. Думаю в четвер
подзвонити ще раз. Зараз сліз немає вже переплакала. Ми нічого не обіцяли один одному. Ми
просто розважались. Це якомога частіше треба говорити собі. Внушати. Відразу після Києва
збираюсь в Борову. Треба мінять обстановку. Молюсь, щоб не було екзаменів.

03.01.2021
що ж, перший запис 21го. Якщо чесно, нічого не хочеться писати вже. Бо все одне й те саме.
Пишу про одне й те саме. Сльози, самотність, Нікіта. Якось вже хочеться пройти всю цю
фазу.
Сьогодні зустріла Владу, посиділи з дівчатами.. як я за цим всім сумую. За таким життям.
Коли вже цей карантин закінчиться.. про Нікіту я взагалі писати не хочу. Здається це вже
кінець. Треба ставить на цьому всьому крапку. Я просто не можу зрозуміти, чи то я сама собі
навигадувала чогось, чи як все це виходить. Тільки чому завжди виходить так, що всіх пофіг,
тільки в мене сльози. Я багато чого можу зрозуміти, йому не легко. Але ж на друзів в нього
вистачає часу. А навіщо тоді взагалі все це. Чесно, хочу вже поговорити. І поставити крапку.
Іншого розвитку подій я не бачу. Я просто вже від цього всього втомилась.
Новий рік.
Провели вдвох з Наталі. Не так вже і погано було, якщо чесно. Сумно,але не нудно.
Завтра їду на Борову. Їду на 17 годину, жевріє надія побачити його.

05.01.2021

не знаю навіть з чого почати.

Мабуть треба почати з того, що зараз найбільше рве душу. Нікіта. Ми розійшлись. В Києві ми
так і не зустрілись. Вже коли я їхала сюди він зателефонував... це був настільки абсурдний
розрив, що я навіть зараз маю якусь недосказаність в душі. Знала що до цього все це йде. Але
все таки сподівалась. Ще цей довбаний зв'язок. Чого воно вибило саме тоді?! Чесно, хріново.
Дуже. Тільки вся ця обстановка з дітьми не дає мені зациклюватись на цьому всьому. Не
знаю. Може я все ще надіюсь на березень. Чи коли ми там зможемо побачитись. Не знаю.
Знаю тільки одне — я не хочу цього розриву. Не так. Не з ним. Не знаю, що до нього
відчуваю. Не можу назвати це любов'ю, але все це була не просто симпатія. Закоханість.
Мабуть це слово підійде найкраще. Як його відпустити? В нього вже все пройшло. Його вже
відпустило. То чого я не можу?Чого в мене не може бути все так просто? Треба, мабуть,
більше думати про себе. Зараз. Не знаю. Чому я зациклююсь на одних людях? Треба якось
розширити коло знайомих. Треба переключатись на нових людей. Тільки так я зможу забути
про нього. Пам'ятаєш як було з Льошою? Все було хєрово. Але відпустило швидко. Тільки
якось не чесно зрівнювати ці відносини. Тут вони були. Тиждень, але були. Там була чиста
каторга. Цікаво, чи згадує він про мене..хоч іноді.. чому мене не можна так полюбити.
Взаємно. Якби тільки він тоді приїхав. На той тиждень. Цього би всього не було. Ми би були
разом. Я це точно знаю. Хоча. Може і ні. З тим як він телефонував, писав, цікавився, може і
ні. Запропонував кєнтувати. Що ж. Не думаю, що це вийде. Наразі точно. Це останній раз
коли я пишу про нього. Закриваю цю сторінку. Перегортаю. Далі білий, чистий аркуш. Там
буде нова історія. Але не його, не про нього. Про мене. Треба покінчити з цими слізьми. Я
більше не хочу, не можу. Занадто все складно мені дається. Я закрита для відносин. Як і
обіцяла. Собі.
Зараз,як я вже писала, я в Борові. Дітей багато, нема коли сумувати. Багато чого,звісно, не
влаштовує, але так краще. Менше про все думається. Я проживу цю хуйню коли повернусь
додому, там поплачу, нап”юсь як скотина і поплачу! Це просто необхідно. Ці ємоції треба
прожити. Щоб точно поставити остаточну крапку.
Що ще? Почала читати, я на мене, хорошу книжку. Там, до речі, рекомендується вести
щоденник. Так що я роблю все правильно.( кажу так, наче для цього є якась інструкція)
там почнеться другий семестр, який я буду просто відмінно проходити. Зараз мені немає на
що відволікатись. Пам'ятаєш, як ти готувалась до граматики? Ти не думала ні про що, ти
тільки вчила. Він забувався. Забувався тоді, забудеться і зараз.
Ну от. Знову про нього...закриваюсь.

06.01.2021
як я собі пообіцяла, пишу кожного дня.
Немає особливо про що писати. З дітьми нічого такого не відбувається. Дивились сьогодні
мультики. Сьогодні свят вечір. Нічого особливого в ньому немає. Немає куті і всього такого.
Дивно якось. Оксана сьогодні подарувала мені дві чашки. Приємно. Дзвонила до Наташі. Не
знаю як її описати. Людина реально нічого не хоче робити. Як можна бути настільки не
продуктивною. Хвалю себе за те, що хоча я і лінива дупа, але роблю реально більше ніж
вона. Реально більше допомагаю мамі. Ще б цінилось це якось..
якщо чесно, не знаю, що написати ще. Дивне в мене якесь відношення до цього всього. Тут
також все не ті.

10.01.2021

не знаю як писати кожного дня. Немає, мабуть, про що. Просто розказувати про день? То що?
Якщо нічого особливо не відбувається. Сьогодні вони вже нарешті поїхали. Тепер спокійно
все. Але, скоріше за все, стане нудно.
Ходила я сьогодні на прогулянку. Треба набивати навик фото. Фотографувала будинки. Яка б
фотографія не була, хороший ефект її має врятувати.
Телефонувала до Наталі. Вона мені розповіла як виходила гуляти з капшуками. Про Яну..
оххх.. мені наче і все одно на неї, але і шкода. Все таки треба їй кидати того Олексія. Нічого
вона з ним не досягне.
А що про мене? Все таки надихає та книжка. Хочеться щось починати, чимось займатись.
Якщо говорити про нього.. так, думаю. Часто думаю. Підлаштовуюсь під нього, поки. Поки
не можу я його відпустити. Зможу коли побачимо в гуртожитку. Я сподіваюсь він там буде.
Має бути. Часто уявляю нашу зустріч. Якби це тупо не звучало.. не знаю. Не можу забути і
все. Нема на що переключитися. На себе треба переключатися. Найкращий варіант.
Виникають якісь бажання. Маю на увазі, то пофотографвати, то помалювати.. хороший знак.
Взагалі є про що ще написати. Говорила вчора з мамою. Сьогодні ще й батько дзвонив. Не
знаю чому така реакція. Мабуть, поки не хочу з цим розбиратись. Але те що це ненормальна
реакція теж розумію.
Що ще в моїй голові? В основному він.. поки що.

12.01.2021.

завжди забуваю писати. В принципі, зараз якось і немає про що писати. Вже два дні без
малих. І всі вони однакові. Встаю,їм,телефон,їм,телефон,їм. Все. Завтра думаю сходили до
баби Мані. Хочу щось сфоткати. Не знаю,може щось вийде. Тепер про Нікіту. Не знаю,
більше попускає. Я зараз зрозуміла, що я зможу з ним просто спілкуватись. Мені цікава ця
людина. Мене все таки тягне до нього. Але вже немає такого,щоб я постійно лежала і думала
про нього. Не можу зовсім не думати. Він постійно про себе нагадує. В інсті, в думках. Вчора
перед сном довго думала про нього. Мабуть через це зараз так легше. Я просто багато чого
собі внушила. Я знаю,що ми ще з ним побачимося. Я тааак на це сподіваюсь. В голові вже
стільки придуманих ситуацій та діалогів. Швидше б закінчилась ця тупорила дистанційка.
Залишилось ще здати цей тупорилий залік. Я вже заряжена на наступний семестр. Якщо не
він, то ніхто. Влаштовую повний локдаун у відносинах.
Оксана мені сьогодні показала свої вірші. Все про кохання. Все таки, який тупорилий зараз
вік. Просто треба все це зараз пережити. Набридло страждати, плакати. Хочеться легкості.
Немає друзів — з'являться ще. Любов? Я красива дівчинка, хтось та й клюне. Лови цю істину.
Не треба жаліти людей, вони тебе не шкодують. Вибирай для себе найкраще. Красивий,
високий, цікавий, а не те що клює на тебе. Тягни сома, досить мальків.
Про сім”ю я все ще не готова писати. Не хочу. Може і це через вік? Фууух.
Якщо чесно, я вже і додому хочу. Там хоч з Наташою можна кудись вийти...ту нічого, нікого.

...
все було добре поки я не зайшла в його історії. Тільки не якась інша. Якого чорта. Нашо то
репостити? Як почати думати простіше про все це? Ще кілька годин тому я думала, що все
відпустила, що за ілюзія то була? Я хочу повернутись до неї. Якщо цей тупорилий репост
може зі мною таке зробить, що вже говорити про щось інше? Сука!

21.01.2021

сьогодні останній день тут. Проводжу я його максимально лайтово. Згадай момент коли тебе
попросили сходити по ліки. Як це було кайфово. Сонце світило, хороша музика, сніііг.
Вчора в мене був урок з Каріною. Передісторія. Вона мене попросила допомогти перекласти
відео. Справилась я не геть погано. Тому вона попросила мені допомогти їй з англійською. Я
не відмовила. І от вчора був перший урок. Зрозуміла я одне. Треба мені зубрити,зубрити і ще
раз зубрити. Це дало мені такииий стимул.

Якщо чесно, пропадає бажання писати. Просто зараз все дійсно на лайті. Не знаю. Наче
випала з реального світу, дні перестали рахуватись, проживається все одним днем. Я навіть
не помітила як минув місяць!

Але все. Завтра вже додому. Чесно кажучи я вже і хочу. Треба повертатися до життя. Брати
себе і своє тіло до діла. Занадто я вже тут відпочила. Скучила за Наталі. ох.. якби ще п”янку
якусь влаштувати...

24.02.2021

дома вже давно. Не пишу. Як завжди, нема чого. Якась апатія. Страшні думки. Цілий день без
настрою. Сьогодні знову були ті сльози. Яка тупізна. Зараз йти до Тані. Сім'я. Щоб її. По
останнім новинам більше нічого не хочу казати...

29.01.2021

вже в гуртожитку. Вчора приїхала. Я сподівалась, що він вже тут. Сьогодні виявилось,що ні.
Вчора був жахливий вечір. Купила випивки, сиділа ревла біля вікна. Писати навіть страшно.
Які тільки думки не приходили в мою голову. Взяла ніж. Не змогла зробити собі боляче. Яке
в мене все таки гімняне життя. Не можу не думати про нього. Як не думати коли все тут
нагадує про нього? Кожного разу дивлюсь на ту кімнату. Швидше б його побачити. Просто
зрозуміти як він до мене відноситься. Можливо не зараз,але я прийму те, що ми не разом, що
більше не буде.. всього. Але поки. Все таки на щось сподіваюсь.
Скоріше за все зараз знову по щось піду. Я не можу провести ще один вечір на самоті. Мені
треба компанія. Нехай навіть алкоголю.

14.02.21

мабуть треба написати про вчорашній вечір. Вчора з Машою пили. Половину вечора навіть
не пам”ятаю. Але було весело. Багато розмовляли. З вчорашнього дня я почала курити. Не
можу. Не витримую. Треба щось із собою робити. Сьогодні купила цигарки. Щось в цьому є.
Просто ще не зрозуміла що.
Про нього все ще весь час думаю. Сьогодні знову була невелика істерика. Все так
повертається знову. Навчання в гімні. Але по тихеньку знайомлюсь з гуртожитськими
пацанами. Але чому так хєрово. Бля, не хочу писати.
Нічого не хочу. Просто тону. Може це просто лінь,чи як це все ще можна назвати?
Перестати би існувати. Ось. Єдине бажання яке в мене зараз є. От якби можна було
виключити мозок.

23.02.2021

не пішла сьогодні в унік. Не змогла себе змусити піднятись із ліжка. Що з цим всім робити?
Я не знаю, що в мене в голові. Це підлітковий бунт чи що? Як взятись за навчання. В голову
нічого не лізе. Апатія так і не пройшла. Максимально не хочу прив”язуватись до людей. Не
виходить. Я вже не знаю як себе вести. Хочеться скрутитись в клубочок і плакати. Чи. Я не
знаю чого вже хочеться. Він мене тотально ігнорує. Як, в принципі, і я його. Нехай носиться.
Його діло. Яка я дурна. Може вже досить чіплятись за перше, що попадеться на шляху?
Наприклад Влад. Та він просто прикрив тебе одіяльцем, а ти вже думаєш як би його побачити
в коридорі. Дурня в тому, що вони ніколи про тебе так не думають, не цінять. Ти вже
змінилась. Ти вже точно не та яка була ще восени. Головна біда гроші. Як їх навчитись
заробляти, а головне навчитись правильно витрачати?
Ні, треба. Треба налагодити все в своєму житті. Налагодити відносини із сім”єю. З
навчанням. З СОБОЮ! Полюби ти вже себе нарешті! Ти ж знаєш, що в тебе не саме херове
життя. На котраст з Катьою ти просто неймовірно живеш. Перестань жерти, пий більше води
і почни вже нарешті вчити ту грьобану німецьку!

Ну нічого, все буде добре. Все завжди стає добре)

22.03.21

пройшов місяць, а скільки змінилось. Він забувся, та взагалі зараз по відношенню до хлопців
набагато легше. 8 березня я познайомилась з Сергієм Гринчуком. На свою голову. Ну чому
такі толкові хлопці так виглядають, ще й ростом низенький. Я знаю, наскільки все це тупо
звучить, але я знаю якого я хочу бачити біля себе. От би йому зовнішність Нікіти. Вийшов би
ідеальний хлопець. Хоча, може я поки так кажу поки його не знаю. Я не знаю, що я роблю.
Навіщо я з ним фліртую. Я просто хочу до себе уваги. Це не чесно по відношенню до нього.
Але я й понапридумувати багато чого собі могла. Але буде що буде. Я б хотіла піти з ним
погуляти, але я цього робити не буду. Я знаю, що гуртожиток ще зведе нас. Так що ще
збачимось. Якщо йому набридне таке спілкування він може мінуснутись, як сам і писав.
Може він від мене чогось ще чекає. Не знаю.
Тепер про незрозуміле. Здоров”я іде кудись не туди. Треба за себе вже братись. На цей раз я
кажу серйозно. Ці уколи, аналізи. Не могли ж цигарки з алкоголем так на мене повпливати.
Може я просто всього недооцінюю? За навчання я берусь. За німецьку також. Сергій якось
допомагає в цьому. Не знаю як пояснити. Не хочеться показуватись гіршою. Просто я знаю,
що якби не моя лінь, все би в мене було набагато краще. Сьогодні урок з Каріною, завтра з
дівчатами, потихеньку рухаємось. Не знаю ще які плани на вихідні. Чекаю місячних. Чесно,
не знаю чого й чекати ще. Але я чомусь все таки сподіваюсь, що я його побачу на цих
вихідних. Не можна так так прив'язуватись до людей, Янааааа!
08.05.21

зараз на годиннику 02:38 ночі. Маша пішла вже в кімнату, а ти сидиш в кімнаті і збираєшся
курити другу цигарку. Я ще досі не розібралась, що в тебе в голові, але. Все набагато краще
ніж було. Ти починаєш знаходити своїх людей. Тобі комфортно з ними. Дякую тобі за те, що
ти трішки починаєш брати контроль. Ти не закохана. В тебе немає людини за якою ти
страждаєш. Клас. Попереду 3 дні релаксу. Насолоджуйся, блін! Живи, блін!