Розстріл

Дійові особи: x-іменний герой; пістолет притиснутий до

скроні; Ви.
*Головний герой прокидається теплого весняного ранку у своєму
ліжку. У вікно світить сонце, співають пташки, люди йдуть по
свої справах, все, ніби спокійно. У місті вирує життя. Чого
вартий один день для цього, майже вічного, нестримного
кружляючого потоку?*
Мене завтра розстріляють... Що тепер робити? Ця думка,
наче куля, влетіла мені в голову спросоння. Я якось і забув...
Навіть і не приготувався ніяк. Дивно, ніхто навіть і не нагадав,
ніби кожен день друга стріляють. А у вас кожен день друга-брата
стріляють, ні? У мене - ні! Із усієї компанії лише одного
застрелили, а чи нагадали йому... Про це я спитати не встиг. Ай,
ну його, в біса цих, ще друзі звуться. Треба думати, що робити
далі? ПРИДУМАВ! Зроблю чаю - проясню думки, а там вже
краще піде.
*Ставить чайник на плиту. Чайник починає закипати*
Чайник кипить. Це заважає, краще не думати поки він
кипить.
*Проходить якийсь час. Чайник кипить*
Нарешті! Я вже сам почав закипати не думаючи. Який чай
сьогодні випити? Я взагалі люблю чорний, познайомився з ним
ще в дитинстві на Новий рік. Пам’ятаю, як мене пригощали чаєм
з бергамотом, це було неймовірно, бо його подали в новенькій
милій чашечці. Відчував себе тоді неймовірно, бо мені розповіли,
що такий чай п’ють лише у вишуканих закладах. А щодо кави...
Мені здається її варто пити лише у гостей, щоб не видатися
дурнем, що не розуміється на вишуканих напоях, а вдома таку
гидоту я пити не буду. Навіть цукор не допомагає їй. Ну так що
сьогодні питиму. Вибір невеликий, я вже третій день заварюю
один і той самий пакетик зеленого чаю... Якщо сьогодні вже
такий день, то думаю, можна і новий дістати, якраз один
лишився. Щось я геть не за те переймаюся! Такс.. І що його
робити, що робити?! Якщо це мій останній день, то потрібно
провести його належним чином... Сьогодні питиму чай тричі:
перший раз заварю вчорашній, чи вже позавчорашній пакетик...
А на обід буде свіженький, а на вечерю майже свіженький! Але
стоп, якщо це все-таки мій останній день, а завтра мене
розстріляють, то треба хоч причепуритися. Для початку умиюсь,
поголюсь, вкладу волосся салом. А щодо одягу? Треба
інтелігенто вдягтися, модно, бо що люди скажуть? Його
розстрілюють, а він ще й одягнений як простий мужик. А якщо
вони тьотю Зіну запросять... А я їй сказав, що добре тут у місті
влаштувався, гарну зарплатню маю, а як розстріл, то навіть
вдягтися культурно не може. Хоча її саму вдягає багатенький
синок чиновник. Ану но я понишпорю у шафі, може щось
пристойне і знайдеться.
*Починає розгрібати стару шафу*
На вішаках точно нічого інтеліґентного - це мій робочий одяг. І
що його вдягти?.. Може у старій валізі щось є.
*Дістає з дна шафи стару запилюжену валізу. Змахує з неї пил*
О! Це ж мій випускний костюм! Пам’ятаю, як танцював у ньому
під таку ніжну меланхолійну мелодію на шкільному балу. Ех..
Час спливає непомітно. Але щось з ним не так. Схоже юність
пішла, а натомість прийшла міль та гризуни, що зіпсували мого
костюма!
Хоча цього варто було очікувати, купуючи валізу з діркою, без
наміру це виправити. Схоже прийдеться йти у звичайному одязі.
Ну тоді може хоч надушитися, бо розстріл діло серйозне - раз в
житті буває