Копія Директору комунального

некомерційного підприємства
"Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10"
Вознесенівського району м. Запоріжжя
Глотовій Тетяні Олексіївні

Голові Лікарсько-консультативної комісії

Комунального некомерційного підприємства
"Центр первинної медико-санітарної допомоги №10"
Перідірій У.С

Від ФИО матери (мати) та

ФИО отца (батько) -
батьків та законних представників
малолітньої дитини(ФИО дитини),
адрес родителей по которому можно связаться

Заява
Ми, (мати) та (батько) дитини р.н., що має статус "дитини з інвалідністю" (особливими
потребами) просимо вас розглянути питання про надання моїй дитині підгрупи А, а саме просимо
провести перекомісію для присвоєння моїй дитині категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А".
Відповідно до порядку встановлення ЛКК інвалідності дітям, затвердженого Постановою
Кабінету Міністрів України №917 від 21.11.2013 року під назвою "Деякі питання встановлення
лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям" та Листа-роз’яснення МОЗ України
№04.04.42/28237 особам віком до 18 років комісіями, встановлюється категорія "дитина з
інвалідністю", а особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров’я та
надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного
нагляду інших осіб та фактична нездатність до самообслуговування, встановлюється категорія
"дитина з інвалідністю підгрупи А" .(п.3 Порядку)
Згідно абзацу 4 п.9 даного Порядку "Інвалідність встановлюється дітям до досягнення ними 18
років у разі наявності стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюваннями, травмою (її
наслідками) або вродженими вадами, що призводять до обмеження життєдіяльності дитини,
неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації,
несприятливого прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних
обставин за місцем проживання дитини-інваліда. Перелік захворювань та патологічних станів, що
дають право на встановлення дітям інвалідності відразу до досягнення ними 18 років визначається
МОЗ".
Інсулінозалежний цукровий діабет (1 типу) входить до переліку, затвердженого наказом МОЗ
України, Міністерствами праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від
8.11.2001 року №454/471/516, розділ ІІ, п.3, п.п.3.3 інсулінозалежний цукровий діабет (І типу).
Перелік захворювань та патологічних станів, що дають право на встановлення інвалідності
дітям, затверджується МОЗ. (п.20 Порядку).
До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров’я належать діти, які мають будь-які
основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені
порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які
оцінюються відповідно до вікової норми).
Цукровий діабет 1-го типу належить до порушення функцій організму людини ІІІ ступеня -
виражені порушення чи IV ступеня - значно виражені. Згідно наказу МОЗ України № 454/471/516 від
08.11.2001, розділ ІІ, п.3, п.п.33 інсулінозалежний цукровий діабет (І тип) , де характеристикою
клінічного перебігу захворювання та функціонального стану органів і систем є "необоротне стійке
порушення функції підшлункової залози, що проявляється клінічною та лабораторною картиною
абсолютної інсулінової недостатності та потребує постійної замісної терапії препаратами інсуліну".
Відповідно до розділу "Класифікація основних видів порушень функції організму дитини"
п.14. Порядку основними видами порушень функцій організму є: "порушення функцій кровообігу,
дихання, травлення, виділення, кровотворення, обміну речовин і енергії, внутрішньої секреції,
імунітету.
Відповідно до п. 17 щодо комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень
обмеження основних категорій життєдіяльності, дитина з цукровим діабетом підпадає під ознаки
порушення:
- “здатність до обслуговування ІІІ ступеня” - "нездатність до самообслуговування, потреба у постійній
сторонній допомозі та повна залежність від інших осіб". Самостійно дитина не в змозі вводити
правильну дозу інсуліну, шляхом ін'єкцій, які вираховують залежно від рівня глюкози крові, кількості і
якості їжі, стану здоров'я, фізичних навантажень та інших індивідуальних чинників. Також не може
самостійно проводити самоконтроль глюкози крові з оцінкою результатів і прийняття рішень щодо
визначення необхідної дози інсуліну. Тобто наша дитина є безпорадною у контролі своїх життєво
важливих показників рівня глікемії, та гіпоглікемії, яка може статися з багатьох причин та призвести
до коми і навіть смерті дитини (п5.1 Уніфікованого клінічного протоколу екстреної первинної,
вторинної, третинної допомоги дітям з цукровим діабетом 1 типу). При різкому падінні цукру за умов
швидкого наближення гіпоглікемії наша дитина фактично не здатна сама собі надати екстрену
допомогу, адекватно оцінити свій стан здоров’я, ввести глюкагон тощо. Особливо непередбачуваною є
гіпоглікемія під час сну. Наша дитина не здатна самостійно робити заміри рівня цукру в крові, вводити
адекватні дози інсуліну,відчути передвісники гіпоглікемії , тому безпека її життя щоночі ( регулярно)
повністю та надзвичайно залежить від стороннього догляду та допомоги.
- “Здатність контролювати свою поведінку ІІ ступеня” - "постійне зниження рівня критичного
ставлення до своєї поведінки і навколишнього середовища з можливістю часткової корекції тільки з
регулярною допомогою інших осіб", тобто відсутність контролю харчової поведінки (дотримання
спеціального харчування), а також вчасного введення інсуліну або надання невідкладної допомоги у
разі гострих станів (діабетичних ком).
Таким чином враховуючи вищенаведене та відповідно до критеріїв встановлення
інвалідності наша дитина підпадає під встановлення їй категорії "дитина–інвалід підгрупи А"
оскільки у неї є виключно висока міра втрати здоров'я та з надзвичайною залежністю від
постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність
до самообслуговування.
Прошу врахувати дані факти та при оцінці різних показників визначити та встановити для
нашої дитини з цукровим діабетом 1-го типу обмеження життєдіяльності в категорії
самообслуговування з регулярною частковою допомогою інших осіб із використанням технічних
засобів.
Відповідно до пункту 4 абз. 2 Порядку виписка з медичної карти стаціонарного хворого або
консультаційного висновку спеціаліста, виданих після стаціонарного або амбулаторного обстеження та
лікування дитини в закладах охорони здоров’я та науково-дослідних установах, повинна містити
обґрунтування медичних показань для визнання дитини особою з інвалідністю із зазначенням згідно з
Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем здоров’я 10-го перегляду
діагнозу. Так, виписка з медичної карти нашої дитини містить клінічно та лабораторно підтверджений
чіткий і зрозумілий для лікарів ЛКК діагноз цукровий діабет 1 типу важка форма.
У якості підтвердження даної позиції у якості додатку ми додаємо рішення суду № 826/3959/18
від 25 травня 2018 року, де у аналогічній ситуації судом була підтверджена дана позиція, а ЛКК
зобов’язана переглянути рішення щодо встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А".
Слід зазначити, що у виписці стаціонарного хворого законодавством України не передбачені
особисті рекомендації лікаря або завідуючого стаціонарним відділенням щодо встановлення
інвалідності дитини. Право та обов’язок щодо встановлення інвалідності або інвалідності підгрупи "А"
в Україні належить виключно лікарсько-консультативним комісіям (ст. 7 розділ 1 ЗУ "Про реабілітацію
інвалідів в Україні".
Прошу зауважити, згідно Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013р. № 917
"Деякі питання встановлення ЛКК інвалідності дітям" обов’язки і права комісій п.7, а саме комісії
визначають наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливість обмеження
життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 р. №470 зі змінами п. 6. комісія за
місцем проживання мають право розглядати (переглядати) оглядові справи дітей, яким вже
встановлено категорія "дитина з інвалідністю", з метою встановлення таким дітям категорії "дитина з
інвалідністю підгрупи А".
Тому, наполегливо просимо не перенаправляти оглядову справу нашої дитини на розгляд
будь-куди в інші медичні установи або до спеціалістів та не ухилятись від виконання своїх
посадових обов’язків.
Враховуючи незворотність стійкість та абсолютність інсулінової недостатності, даний діагноз
внесено до Переліку захворювань та патологічних станів, що дають право на інвалідність та соціальну
допомогу до 18 років без регулярних переглядів і підтверджень.
У разі відмови встановлення дитині категорії "дитина з інвалідністю підгрупі А", прошу надати
мені письмо відмову з посиланням на закони (або постанови), статті, пункти тощо, на підставі яких
було відмовлено, для того, щоб я змогла звернутися до суду для відстоювання прав своєї дитини.

Враховуючи вищевикладене, просимо:

1. Призначити та провести засідання ЛКК відповідно до вимог чинного законодавства щодо

розгляду оглядової справи дитини інваліда (ФИО дитини и год рождения)р.н. за присутності батьків та
самої дитини особисто.
2. Видати медичний висновок стосовно ( ФИО дитини)про дитину інваліда підгрупи "А" віком
до 18 років.

Додатки:

1. Свідоцтво про народження

2. Виписка із медичної карти амбулаторного ( стаціонарного) хворого №
3. Постанова Кабінету Міністрів України № 917 від 21.11.2013 року
4. Лист-роз’яснення МОЗ України №04.04.42/28237
5. Рішення окружного адміністративного суда міста Києва про відсутність підстав для призначення
підгрупи «А» № 826/3959/18 від 25 травня 2018 року
 ДОДАТОК 1

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 21 листопада 2013 р. № 917
Київ

Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними

комісіями інвалідності дітям

{Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ

№ 996 від 28.11.2018
№ 470 від 05.06.2019}

Відповідно до статті 7 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні"

Кабінет Міністрів України постановляє:
{Вступна частина із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 470 від 05.06.2019}
1. Затвердити такі, що додаються:
Положення про лікарсько-консультативну комісію;
Порядок встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям.
2. Міністерству охорони здоров’я протягом п’яти місяців привести власні нормативно-
правові акти у відповідність з цією постановою.

Прем'єр-міністр М.АЗАРОВ
України

Інд. 70
 ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 21 листопада 2013 р. № 917

ПОЛОЖЕННЯ
про лікарсько-консультативну комісію

{У тексті Положення слова "дитина-інвалід" у всіх відмінках замінено словами "дитина з

інвалідністю" у відповідному відмінку згідно з Постановою КМ № 470 від 05.06.2019}
Загальні питання
1. Це Положення визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що
не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15
до 18 років, дітей з інвалідністю (далі - діти) з метою встановлення ступеня обмеження
життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності.
2. Терміни у цьому Положенні вживаються у значенні, наведеному в Законі України "Про
реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні".
{Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 470 від 05.06.2019}
3. Лікарсько-консультативні комісії (далі - комісії) функціонують у закладах охорони
здоров’я Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, структурних
підрозділів з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських
держадміністрацій.
Утворюються в установленому порядку такі комісії: центральна комісія Міністерства
охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, центральні обласні, центральні міські у мм.
Києві та Севастополі (далі - центральні комісії), міські, районні, міжрайонні, районні в містах
комісії. Центральні комісії утворюються за рішенням Міністерства охорони здоров’я
Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних,
Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Центральна комісія МОЗ утворюється та функціонує за рішенням МОЗ у порядку,
встановленому Міністерством.
Склад центральної комісії МОЗ та її чисельність затверджуються МОЗ.
Міські, районні, міжрайонні, районні у містах комісії утворюються за рішенням керівника
відповідного закладу охорони здоров’я Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки
Крим, структурного підрозділу з питань охорони здоров’я місцевих держадміністрацій.
У рішенні про утворення центральних комісій, комісій визначається їх персональний
склад, місце та розпорядок роботи.
До складу комісії входять голова, лікарі за спеціальностями, спеціаліст з реабілітації,
лікар-психолог або практичний психолог.
У засіданнях комісії можуть брати участь представники органів соціального захисту
населення, психолого-медико-педагогічних консультацій, а також у разі потреби -
представники державної служби зайнятості, інших підприємств, установ та організацій (за
згодою).
4. Організаційною формою роботи комісій є засідання. Періодичність проведення засідань
комісії визначається її головою, але не рідше одного разу на місяць.
 5. Комісії у своїй роботі керуються Конституцією і законами України, актами Президента
України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами та цим
Положенням.
6. Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі
реабілітації дитини з інвалідністю, обов’язкові для виконання органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, іншими підприємствами,
установами та організаціями, в яких навчаються або перебувають діти.
Обов’язки і права комісій
7. Комісії:
1) визначають:
наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження
життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем;
категорію "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А", причину і час
настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15
до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві ;
потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами
реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань;
потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі
додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому
догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-
курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до
реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування;
2) складають (коригують) за участю представників органів управління освіти та
соціального захисту населення індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в
якій визначаються обсяги реабілітаційних заходів, строки їх проведення та виконавці;
здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання зазначеної програми;
3) проводять серед населення роз’яснювальну роботу з питань медико-соціальної
експертизи дітей віком до 18 років;
4) аналізують:
рівень дитячої інвалідності за категоріями "дитина з інвалідністю", "дитина з інвалідністю
підгрупи А";
причини настання інвалідності за окремими захворюваннями, територіальними ознаками;
ефективність проведення реабілітаційних заходів, визначення реабілітаційного
потенціалу;
5) надають батькам або законним представникам дитини:
направлення за медичними показаннями до медико-соціальної експертної комісії для
отримання довідки на забезпечення батьків або законних представників дитини з інвалідністю
автомобілем;
довідку про наявність у дитини тяжких форм деяких хронічних захворювань, у зв’язку з
чим вона не може проживати в квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім’ї;
довідку про потребу дитини, дитини з інвалідністю в домашньому догляді;
довідку для отримання путівки на санаторно-курортне лікування;
 консультаційну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного
нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;
довідку про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи,
тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне,
онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад,
цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV
ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує
паліативної допомоги;
{Підпункт 5 пункту 7 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 996 від 28.11.2018}
6) надають висновок про:
звільнення від державної підсумкової атестації учнів (вихованців) навчальних закладів
системи загальної середньої освіти за станом здоров’я;
звільнення від навчальних предметів: фізичної культури, трудового навчання (технології)
тощо;
переведення на індивідуальну форму навчання за станом здоров’я;
неповний день для навчання або неповний робочий тиждень;
потребу дитини в дієтичному харчуванні;
потребу дитини з інвалідністю у транспортуванні до навчальних закладів, закладів
охорони здоров’я, реабілітаційних установ та інших установ, які надають соціальні послуги;
те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до
досягнення шестирічного віку;
7) впроваджують наукові принципи і методи, розроблені науково-дослідними установами,
готують пропозиції щодо вдосконалення порядку проведення медико-соціальної експертизи;
8) беруть участь у конференціях, нарадах, семінарах з питань профілактики дитячої
інвалідності, реабілітації та адаптації дітей з інвалідністю;
9) встановлюють причинний зв’язок інвалідності з пораненнями чи іншими
ушкодженнями здоров’я, одержаними дітьми, які стали дітьми з інвалідністю внаслідок
поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і
військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення
заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії
Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 р., а з 1 грудня 2014
р. - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення
національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у
Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження,
та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення
антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і
оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та
Луганській областях на підставі рішення міжвідомчої комісії з питань встановлення факту
отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних від вибухових
речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної
операції.
{Пункт 7 доповнено підпунктом 9 згідно з Постановою КМ № 470 від 05.06.2019}
8. Центральні комісії:
1) здійснюють організаційно-методичне керівництво міських, районних, міжрайонних,
районних у містах комісій;
 2) перевіряють за зверненням дитини з інвалідністю віком понад 15 років, батьків або
законних представників дитини з інвалідністю:
правомірність прийнятих міськими, районними, міжрайонними, районними в містах
комісіями рішень щодо встановлення інвалідності;
якість розроблення індивідуальних програм реабілітації та здійснюють контроль за їх
виконанням;
3) розробляють комплексні заходи у регіонах щодо профілактики і зниження рівня
дитячої інвалідності, а також в установленому порядку удосконалюють механізм проведення
реабілітації дітей з інвалідністю;
4) проводять у складних випадках огляд хворих дітей та дітей з інвалідністю за
направленнями міських, районних, міжрайонних, районних у містах комісій;
5) надають консультаційну допомогу фахівцям з питань проведення медико-соціальної
експертизи дітей міських, районних міжрайонних, районних у містах комісій;
6) направляють в особливо складних випадках дітей, батьки або законні представники
яких звертаються для встановлення інвалідності дитині, до центральної комісії МОЗ;
7) впроваджують у роботу наукові принципи і методи, розроблені науково-дослідними
установами, готують пропозиції щодо удосконалення медико-соціальної експертизи;
8) беруть участь у конференціях, нарадах, семінарах з питань профілактики дитячої
інвалідності, реабілітації та адаптації дітей з інвалідністю.
9. Комісії мають право:
отримувати в установленому порядку від державних органів, закладів охорони здоров’я,
підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на неї
завдань;
подавати державним органам необхідну інформацію для вжиття заходів впливу на батьків,
законних представників, посадових осіб підприємств, установ та організацій, що порушують
права дітей з інвалідністю.
Основною формою роботи комісії є засідання.
10. Рішення комісії приймається більшістю голосів. У разі рівного розподілу голосів голос
голови комісії є вирішальним.
Відомості щодо результатів проведення медико-соціальної експертизи і прийнятих рішень
вносяться до медичного висновку на дитину з інвалідністю та протоколу засідання комісії, що
підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою закладу охорони
здоров’я.
11. У разі коли голова або окремі члени комісії не згодні з прийнятим рішенням, їх окрема
думка викладається в письмовій формі та додається до акта огляду комісії.
Зазначений акт подається у триденний строк центральній комісії, що приймає відповідне
рішення.
12. Комісія в день проведення медико-соціальної експертизи готує за формою,
затвердженою МОЗ, медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо
встановлення категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А" (щодо
відмови в установленні категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи
А" з відповідним обґрунтуванням) та складає індивідуальну програму реабілітації дитини з
інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи, їх обсяги, строки проведення та
виконавці.
 Медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років у триденний строк
надсилається органові, в якому дитина з інвалідністю перебуває на обліку як особа, що
отримує державну соціальну допомогу або пенсію, а у разі первинного встановлення категорії
"дитина з інвалідністю" - до органу соціального захисту населення за місцем проживання
дитини з інвалідністю.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також до закладу охорони
здоров’я і органу соціального захисту населення за місцем проживання дитини з інвалідністю.
13. Голова та члени комісії, винні у прийнятті неправильного рішення і незаконній видачі
документів про інвалідність, несуть відповідальність згідно із законом.

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 21 листопада 2013 р. № 917

ПОРЯДОК
встановлення лікарсько-консультативними комісіями
інвалідності дітям

{У тексті Порядку слова "дитина-інвалід" у всіх відмінках замінено словами "дитина з

інвалідністю" у відповідному відмінку згідно з Постановою КМ № 470 від 05.06.2019}
Загальні питання
1. Цей Порядок визначає механізм, умови та критерії встановлення лікарсько-
консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів (далі - комісії) інвалідності
дітям.
2. У цьому Порядку термін "дитина з інвалідністю" вживається у значенні, наведеному
в Законі України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні".
{Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 470 від 05.06.2019}
Умови встановлення інвалідності
3. Особам віком до 18 років комісіями встановлюється категорія "дитина з інвалідністю",
а особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров’я та надзвичайну
залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших
осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія "дитина з інвалідністю
підгрупи А".
4. Медико-соціальна експертиза проводиться комісіями з метою встановлення дітям
категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А" за направленням
лікаря, який надає первинну медичну допомогу, закладу охорони здоров’я, в якому
спостерігається дитина, після повного медичного обстеження, проведення необхідних
досліджень, оцінювання соціальних потреб дитини, визначення клініко-функціонального
діагнозу, здійснення лікувальних і реабілітаційних заходів та отримання їх результатів за
наявності документів, що підтверджують стійкий розлад функцій організму, зумовлений
захворюваннями, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що призводять до
обмеження життєдіяльності дитини.
На розгляд комісії лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу, подає такі
документи:
 історію розвитку дитини за формою, встановленою МОЗ;
виписку з медичної карти стаціонарного хворого або консультаційного висновку
спеціаліста, виданих після стаціонарного або амбулаторного обстеження та лікування дитини
в закладах охорони здоров’я та науково-дослідних установах, визначених МОЗ, з
обґрунтуванням медичних показань для визнання дитини особою з інвалідністю із
зазначенням згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених
проблем здоров’я 10-го перегляду діагнозу та коду;
{Абзац четвертий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 470 від
05.06.2019}
план медичної реабілітації;
документ, що засвідчує особу батьків дитини або її законних представників.
Медико-соціальна експертиза дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного
випадку на виробництві, проводиться після подання акта про нещасний випадок, пов’язаний з
виробництвом, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. №
1232 "Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і
аварій на виробництві" (Офіційний вісник України, 2011 р., № 94, ст. 3426), направлення
закладу охорони здоров’я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому
потерпілий отримав травму, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків за рішенням суду, прокуратури.
5. Лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу, готує та подає на розгляд комісії
документи для встановлення дитині категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з
інвалідністю підгрупи А". При цьому зазначений лікар повинен бути присутнім під час
проведення засідання комісії для інформування про стан дитини.
У разі коли дитина, батьки або законні представники якої звертаються для встановлення
категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А", не може бути
присутньою на засіданні комісії за станом здоров’я, огляд її проводиться з виїздом на місце її
проживання (перебування), у тому числі в спеціальних установах і закладах соціального
захисту дітей, місцях позбавлення волі або в стаціонарі, в якому вона проходить лікування.
В окремих випадках, зокрема коли дитина, батьки або законні представники якої
звертаються для встановлення категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю
підгрупи А", проживає у віддаленій, важкодоступній місцевості, члени комісії можуть
прийняти рішення щодо встановлення інвалідності дитині на підставі поданих документів за
згодою батьків дитини або її законних представників.
У разі тимчасового перебування громадян України за кордоном на території держав, з
якими укладено міжнародні договори (угоди) про соціальне забезпечення, комісія може за
заявою батьків або законних представників дитини, у тому числі потерпілої від нещасного
випадку на виробництві, прийняти рішення про встановлення інвалідності за результатами
медичного обстеження в державі тимчасового перебування дитини на підставі поданих
документів.
6. Комісія проводить огляд хворої дитини та розглядає документи, зазначені у пункті
4 цього Порядку, протягом семи робочих днів з дня їх надходження.
Комісії за місцем проживання дитини з інвалідністю мають право розглядати
(переглядати) оглядові справи дітей, яким вже встановлено категорію "дитина з інвалідністю",
з метою встановлення таким дітям категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А".
У разі встановлення зазначеній дитині категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А"
оформляється новий медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років.
 Оригінал зазначеного висновку у триденний строк надсилається (передається) комісією
органові, в якому дитина з інвалідністю перебуває на обліку як особа, що отримує державну
соціальну допомогу або пенсію.
7. Датою встановлення дитині категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з
інвалідністю підгрупи А" вважається день надходження до комісії документів, зазначених у
пункті 4 цього Порядку.
8. У разі встановлення інвалідності комісія складає на підставі плану медичної реабілітації
індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні
заходи, їх обсяги, строки проведення та виконавці.
Комісія відповідає за якість розроблення індивідуальної програми реабілітації дитини з
інвалідністю та здійснює контроль за повнотою та ефективністю виконання зазначеної
програми.
9. З метою визначення ефективності та повноти реабілітаційних заходів, стану здоров’я і
ступеня соціальної адаптації повторний огляд дітей з нестійкими, оборотними змінами та
порушеннями функцій організму проводиться не пізніше ніж за один місяць до закінчення дії
медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Дата повторного огляду зазначається у медичному висновку про дитину з інвалідністю
віком до 18 років.
Повторний огляд дітей з інвалідністю раніше встановленого строку може бути
проведений за заявою як батьків або законних представників дитини з інвалідністю, так і
лікаря, який надає дитині первинну медичну допомогу, в разі зміни стану здоров’я і
працездатності.
Інвалідність встановлюється дітям до досягнення ними 18 років у разі наявності стійкого
розладу функцій організму, зумовленого захворюваннями, травмою (її наслідками) або
вродженими вадами, що призводять до обмеження життєдіяльності дитини, неефективності
реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого
прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних
обставин за місцем проживання дитини з інвалідністю. Перелік захворювань та патологічних
станів, що дають право на встановлення дітям інвалідності відразу до досягнення ними 18
років визначається МОЗ.
10. У разі незгоди з рішенням комісії дитина старша 15 років, у тому числі потерпіла від
нещасного випадку на виробництві, та/або її батьки чи законні представники мають право
протягом місяця після надходження висновку комісії звернутися до центральної комісії
Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, центральних обласних,
центральних міських у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні комісії) або до комісії, в
якій дитині проводилася медико-соціальна експертиза, чи до Міністерства охорони здоров’я
Автономної Республіки Крим, відповідного структурного підрозділу з питань охорони
здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Комісія, яка проводила медико-соціальну експертизу, або Міністерство охорони здоров’я
Автономної Республіки Крим, структурний підрозділ з питань охорони здоров’я обласних,
Київської та Севастопольської міських держадміністрацій подає у триденний строк після
надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд центральної комісії, яка
протягом місяця з дня подання зазначених документів, у тому числі з урахуванням у разі
потреби результатів додаткових або повторних обстежень, проводить повторний огляд дитини
і приймає відповідне рішення.
11. Рішення центральної комісії може бути оскаржене до центральної комісії МОЗ.
Центральна комісія МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-
соціальну експертизу доручає центральній комісії повторно розглянути з урахуванням усіх
наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, та/або розглядає всі наявні
документи, які у триденний строк після надходження відповідного запиту надсилаються
центральній комісії, а також вживає в межах повноважень інших заходів впливу для
забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.
У разі потреби центральні комісії та центральна комісія МОЗ можуть направляти дітей
для проведення додаткового медико-соціального експертного обстеження до закладів охорони
здоров'я, науково-дослідних установ, визначених МОЗ.
12. Рішення комісії може бути оскаржене до суду.
Класифікація основних видів порушень функцій організму дитини
13. Класифікація, що використовується комісією під час проведення медико-соціальної
експертизи дітей, визначає основні види порушень функцій організму дитини, зумовлені
захворюваннями, травмами (їх наслідками) та/або вродженими вадами, і ступінь їх вираження.
14. Основними видами порушень функцій організму є:
порушення психічних функцій (сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, інтелекту, емоцій,
волі, свідомості, поведінки, психомоторних функцій);
порушення мови і мовних функцій (усної та письмової, вербальної і невербальної мови,
порушення голосоутворення та інше);
порушення сенсорних функцій (зору, слуху, нюху, дотику, тактильної, больової,
температурної та інших видів чутливості);
порушення статодинамічної функції (рухових функцій голови, тулуба, кінцівок, статики,
координації рухів);
порушення функцій кровообігу, дихання, травлення, виділення, кровотворення, обміну
речовин і енергії, внутрішньої секреції, імунітету;
порушення, зумовлені фізичним каліцтвом (деформація обличчя, голови, тулуба, кінцівок,
що призводить до зовнішньої потворності, аномальні отвори шлунково-кишкового,
сечовидільного, дихального трактів, порушення розмірів тіла).
15. Під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують стійкі порушення
функцій організму, встановлюють такі ступені їх вираження:
I ступінь - незначні порушення;
II ступінь - помірні порушення;
III ступінь - виражені порушення;
IV ступінь - значно виражені порушення.
Класифікація основних категорій життєдіяльності і ступені
вираження обмежень таких категорій
16. Основними категоріями життєдіяльності є здатність до:
самообслуговування;
самостійного пересування;
орієнтації;
спілкування;
контролювання своєї поведінки;
 навчання;
трудової діяльності.
17. Під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження
основних категорій життєдіяльності, встановлюються такі ступені їх вираження:
1) здатність до самообслуговування - здатність дитини самостійно задовольняти основні
фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти
навичками особистої гігієни:
I ступінь - здатність до самообслуговування з витрачанням при цьому більш тривалого
часу, дрібність виконання дій під час самообслуговування, зменшення кількості дій під час
самообслуговування з використанням у разі потреби технічних засобів;
II ступінь - здатність до самообслуговування з регулярною частковою допомогою інших
осіб з використанням у разі потреби технічних засобів;
III ступінь - нездатність до самообслуговування, потреба у постійній сторонній допомозі
та повна залежність від інших осіб;
2) здатність до самостійного пересування - здатність дитини самостійно переміщатися в
просторі, зберігати рівновагу тіла під час пересування, перебування у спокої і під час зміни
положення тіла, користуватися громадським транспортом:
I ступінь - здатність до самостійного пересування з витрачанням при цьому більш
тривалого часу, дрібність виконання дій під час пересування і скорочення відстані з
використанням у разі потреби технічних засобів;
II ступінь - здатність до самостійного пересування з регулярною частковою допомогою
інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів;
III ступінь - нездатність до самостійного пересування і потреба в постійній допомозі
інших осіб;
3) здатність до орієнтації - здатність дитини до адекватного сприйняття навколишнього
середовища, до визначення часу і місця перебування, оцінки ситуації:
I ступінь - здатність до орієнтації тільки у звичній ситуації самостійно та/або з
використанням технічних засобів;
II ступінь - здатність до орієнтації з регулярною частковою допомогою інших осіб з
використанням у разі потреби технічних засобів;
III ступінь - нездатність до орієнтації (дезорієнтація) і потреба в постійній допомозі та
(або) нагляді інших осіб;
4) здатність до спілкування - здатність дитини до встановлення контактів з іншими
особами шляхом сприйняття, переробки і передачі інформації:
I ступінь - здатність до спілкування із зниженням темпу і обсягу отримання і передачі
інформації; використання у разі потреби технічних засобів допомоги; здатність у разі
ізольованого ураження органа слуху до спілкування з використанням невербальних способів і
послуг сурдоперекладу;
II ступінь - здатність до спілкування з регулярною частковою допомогою інших осіб з
використанням у разі потреби технічних засобів;
III ступінь - нездатність до спілкування і потреба в постійній допомозі інших осіб;
5) здатність контролювати свою поведінку - здатність дитини до усвідомлення себе і
адекватної поведінки з урахуванням соціально-правових та морально-етичних норм:
 I ступінь - періодичне виникнення обмеження здатності контролювати свою поведінку в
складних життєвих ситуаціях та (або) постійне утруднення у виконанні рольових функцій, які
зачіпають окремі сфери життя, з можливістю часткової самокорекції;
II ступінь - постійне зниження рівня критичного ставлення до своєї поведінки і
навколишнього середовища з можливістю часткової корекції тільки з регулярною допомогою
інших осіб;
III ступінь - нездатність контролювати свою поведінку, неможливість її корекції, потреба
в постійній допомозі (нагляді) інших осіб;
6) здатність до навчання - здатність дитини до сприйняття, запам’ятовування, засвоєння і
відтворення знань (загальноосвітніх, професійних та інших), оволодіння навичками та
вміннями (професійними, соціальними, культурними, побутовими):
I ступінь - здатність до навчання у навчальних закладах або класах (групах) з
інклюзивним навчанням у таких закладах з використанням у разі потреби корегованих методів
навчання, спеціального режиму навчання та спеціальних засобів для освіти;
II ступінь - здатність до навчання за спеціальними програмами у навчальних закладах або
вдома чи спеціальних навчальних закладах з використанням у разі потреби спеціальних
засобів для освіти;
III ступінь - значне обмеження здатності до навчання (здатність до здобуття лише певних
освітніх рівнів (початкової загальної або базової загальної середньої освіти);
7) здатність до трудової діяльності - здатність дитини провадити трудову діяльність з
дотриманням вимог до змісту, обсягу, якості та умов виконання роботи:
I ступінь - здатність до провадження трудової діяльності;
II ступінь - здатність до провадження трудової діяльності у спеціально створених умовах
праці, зокрема на підприємствах, в установах та організаціях або вдома, з урахуванням
індивідуальних функціональних можливостей дитини, зумовлених інвалідністю, шляхом
пристосування основного і додаткового устатковання, технічного обладнання чи у разі
потреби - зниження кваліфікації, рівня важкості, напруження та (або) зменшення обсягу
роботи тощо, нездатність продовжувати роботу за основною професією у разі збереження
можливості в звичайних умовах праці провадити трудову діяльність за більш низькою
кваліфікацією;
III ступінь - здатність тільки до провадження елементарних видів трудової діяльності, що
не потребують здобуття будь-якої освіти.
18. Ступінь обмеження основних категорій життєдіяльності дитини визначається
виходячи з результатів оцінки їх відхилення від норми, що відповідає певному періоду (віку)
біологічного розвитку дитини.
Критерії встановлення інвалідності
19. Дитині, якій встановлена інвалідність, залежно від міри втрати здоров’я та обсягу
потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді
встановлюється категорія "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А".
20. Перелік захворювань та патологічних станів, що дають право на встановлення
інвалідності дітям, затверджується МОЗ.
21. Підставою для встановлення дитині категорії "дитина з інвалідністю" є помірна та
середня міра втрати здоров’я, залежність від стороннього догляду, допомоги або
диспансерного нагляду і здатність до самообслуговування.
 До числа дітей з помірною та середньою мірою втрати здоров’я належать діти, які мають
будь-які основні види порушень функцій організму I та II ступеня їх вираження (незначні та
помірні порушення) та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії I ступеня її вираження
(які оцінюються відповідно до вікової норми).
Підставою для встановлення дитині категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" є
виключно висока міра втрати здоров’я та надзвичайна (повна) залежність від постійного
стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до
самообслуговування.
До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров’я належать діти, які мають
будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та
значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV
ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).
 ДОДАТОК 2

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

(МОЗ України)
вул. М. Грушевського. 7, м. Київ, 01601, тел. (044) 253-61-94, E-mail: moz@moz.gov.ua,
web:http://www.moz.gov.ua, кодЄДРПОУ 00012925

21.07.2013 № 04.04.42/28237 На № ________ від __________

Міністерство охорони здоров’я АР

Крим, структурні підрозділи

з питань охорони здоров’я обласних,

Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій

Міністерство охорони здоров’я України додатково до спільного листа

Мінсоцполітики України та МОЗ України (відповідно № 6140/0/14- 13/19 від
07.06.2013 та № 04.04.42-16/1271/17720 від 18.06.2013) надає інформацію щодо
визначення критеріїв встановлення категорії «дитина-інвалід», «дитина-інвалід
підгрупи А».

При комплексній оцінці різних показників, що характеризують стійкі

порушення функцій організму людини, виділяються чотири ступені їх
вираженості:

І ступінь - незначні порушення,

ІІ ступінь - помірні порушення,

ІІІ ступінь - виражені порушення,

ІV ступінь - значно виражені порушення.

При комплексній оцінці різних показників, що характеризують обмеження

основних категорій життєдіяльності людини, виділяються З ступеня їх
вираженості.

1. Здатність до самообслуговування - здатність дитини самостійно

здійснювати основні фізіологічні потреби, виконувати повсякденну
 побутову діяльність, в тому числі навички особистої гігієни:

● перша ступінь - здатність до самообслуговування при більш

тривалій витраті часу, дробність його виконання, скорочення обсягу з
використанням ігри необхідності технічних засобів;

● друга ступінь - здатність до самообслуговування з регулярною

часткової допомогою інших осіб з використанням при необхідності
технічних засобів;

● третя ступінь - нездатність до самообслуговування, потреба у постійній

сторонній допомозі і повна залежність від інших осіб.

2. Здатність до самостійного пересування - здатність самостійно

переміщатися в просторі, зберігати рівновагу тіла при пересуванні, у спокої і
при зміні положення тіла, користуватися громадським транспортом:

● перша ступінь - здатність до самостійного пересування при більш

тривалій витраті часу, дробність виконання і скорочення відстані з
використанням при необхідності технічних засобів;

● друга ступінь - здатність до самостійного пересування з регулярною

часткової допомогою інших осіб з використанням при необхідності
технічних засобів;

● третя ступінь - нездатність до самостійного пересування і потреба в

постійній допомозі інших осіб.

3. Здатність до орієнтації - здатність до адекватного сприйняття навколишнього

середовища, оцінки ситуації, здатність до визначення часу і місця
знаходження:

● перша ступінь - здатність до орієнтації тільки у звичній ситуації

самостійно і (або) за допомогою технічних засобів;

● друга ступінь - здатність до орієнтації з регулярною частковою

допомогою інших осіб з використанням при необхідності технічних
засобів;

● третя ступінь - нездатність до орієнтації (дезорієнтація) і потреба в

постійній допомозі та (або) нагляді інших осіб.

4. Здатність до спілкування - здатність до встановлення контактів між

людьми шляхом сприйняття, переробки і передачі інформації:
 ● перша ступінь - здатність до спілкування зі зниженням темпу і обсягу
отримання і передачі інформації; використання при необхідності
технічних засобів допомоги;--при ізольованому ураженні органа слуху
здатність до спілкування з використанням невербальних способів і
послуг сурдоперекладу;

● друга ступінь - здатність до спілкування при регулярній частковій

допомозі інших осіб з використанням при необхідності технічних засобів;

● третя ступінь - нездатність до спілкування і потреба в постійній допомозі

інших осіб.

5. Здатність контролювати свою поведінку - здатність до

усвідомлення себе і адекватної поведінки з урахуванням соціально-правових
та морально-етичних норм:

● перша ступінь - періодично виникаюче обмеження здатності

контролювати свою поведінку в складних життєвих ситуаціях і
(або) постійне утруднення виконання рольових функцій, які
зачіпають окремі сфери життя, з можливістю часткової самокорекції;

● друга ступінь - постійне зниження критики до своєї поведінки і

навколишнього середовища з можливістю часткової корекції тільки
при регулярній допомозі інших осіб;

● третя ступінь - нездатність контролювати свою поведінку,

неможливість її корекції, потреба в постійній допомозі (нагляді)
інших осіб.

6. Здатність до навчання - здатність до сприйняття, запам'ятовування,

засвоєння і відтворення знань (загальноосвітніх, професійних та
інших), оволодінню навичками та вміннями (професійними, соціальними,
культурними, побутовими):

● перша ступінь - здатність до навчання у звичайних навчальних закладах

або в у класах (групах) з інклюзивним навчанням звичайних
навчальних закладів у разі потреби із використанням корегованих
методів навчання, спеціального режиму навчання та спеціальних
засобів для освіти;

● друга ступінь - здатність до навчання за спеціальними програмами у

звичайних навчальних закладах або вдома чи спеціальних навчальних
закладах із використанням при необхідності спеціальних засобів для
освіти;
 ● третя ступінь - значні обмеження здатності до навчання (здатність до
здобуття лише певних освітніх рівнів (початкової загальної або базової
загальної середньої освіти).

7. Здатність до трудової діяльності - здатність здійснювати трудову діяльність

відповідно до вимог до змісту, обсягу, якості й умов виконання роботи:

● перша ступінь - здатність до виконання трудової діяльності у

звичайних умовах праці;

● друга ступінь - здатність до виконання трудової діяльності у

спеціально створених умовах праці, у тому числі на звичайних
підприємствах, установах та організаціях або вдома, з урахуванням її
індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених
інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового
устаткування, технічного обладнання чи у разі потреби зниженні
кваліфікації, важкості, напруженості і (або) зменшенні обсягу роботи
тощо, нездатність продовжувати роботу за основною професією при
збереженні можливості в звичайних умовах праці виконувати
трудову діяльність більш низької кваліфікації;

● третя ступінь - здатність тільки до елементарних видів трудової

діяльності, що не потребують здобуття будь-якої освіти.

Ступінь обмеження основних категорій життєдіяльності дитини визначається

виходячи з оцінки їх відхилення від норми, відповідної певному періоду (віку)
біологічного розвитку дитини.

Підставою для встановлення дитині категорії «дитина-інвалід» є помірні та

середні міра втрати здоров’я, залежність від стороннього догляду, допомоги або
диспансерного нагляду і здатність до самообслуговування.

До числа дітей із помірною та середньою мірою втрати здоров’я належать

неповнолітні особи, які мають будь-які основні види порушень функцій
організму І та II ступенів їх вираженості (незначні та . помірні порушення) та
обмеження життєдіяльності будь-якої категорії першого ступеню її вираженості
(які оцінюються відповідно до вікової норми).

Підставою для встановлення дитині категорії «дитина-інвалід підгрупи А» є

виключно висока міра втрати здоров'я та надзвичайна залежність від постійного
стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична
нездатність до самообслуговування.

До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров’я належать

неповнолітні особи, які мають будь-які основні види порушень функцій
організму III та IV ступенів їх вираженості (виражені та значно виражені
порушення) та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії другого,

третього та четвертого ступенів їх вираженості (які оцінюються відповідно до

вікової норми).

Просимо до 10.08.2013 року поінформувати МОЗ України щодо організації

перегляду оглядових справ дітей-інвалідів стосовно права на встановлення
дітям-інвалідам підгрупи А (факс: 253-69-36; e-mail: tls@moz.gov.ua).

В.о. Міністра О. Толстанов

Терещенко Л.C. 253-69-36

 ДОДАТОК 3

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
25 травня 2018 року 11:12 № 826/3959/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при
секретарі судового засідання Мині І.І., за участі позивачів, представника відповідача 2 - Дузь
Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Лікарсько-консультативної комісії Комунального
некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Оболонського
району м. Києва Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної
допомоги №1" Оболонського району м. Києва Голови лікарсько-консультативної комісії, заступника
директора з ЕТН Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної
допомоги №1" Оболонського району м. Києва Матусевич Г.І. про визнання протиправним та
скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивачі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з
позовом в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_6, в якому просять суд :
"Визнати протиправним та скасувати Висновок ЛКК № 120 від 20.09.2017р.", виданий
лікарсько-консультативною комісією Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної
медико-санітарної допомоги № 1" Оболонського району м. Києва, яким ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1,
визнано дитиною-інвалідом.
Визнати протиправним та скасувати "Висновок центральної ЛКК №117 від 29.11.2017р.".
виданий лікарсько-консультативною комісією Комунального некомерційного підприємства "Центр
первинної медико-санітарної допомоги № 1" Оболонського району м. Києва, про відсутність підстав
для призначення підгрупи "А" ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнати дійсним Медичний висновок на дитину-інваліда віком до 18 років, видані
Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1"
Оболонського Оболонського району м. Києва, яким ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано дитиною-
інвалідом підгрупи А, та направити цей висновок до Управління праці та соціального захисту
населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.
Стягнути з Відповідача-1 на нашу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, користь моральну шкоду в
загальній сумі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок в рівних долях на кожного з Позивачів.
Допустити негайне виконання постанови суду в частині направлення Медичного висновку на
дитину-інваліда віком до 18 років, виданого Комунальним некомерційним підприємством "Центр
первинної медико-санітарної допомоги № 1" Оболонського району м. Києва, яким ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано дитиною-інвалідом підгрупи А, до Управління праці та соціального захисту
населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації."
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачами було подано заяву про визнання дитиною -
інвалідом підгрупи "А", натомість, відповідачами протиправно, на думку позивачів, цю заяву
задоволено не було. При цьому, позивачі стверджують про те, що дитина потребує постійного
моніторингу цукру в крові, рівня фізичних навантажень та спожитого харчування, і не здатна до
самообслуговування.
 Від Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної
допомоги №1" Оболонського району м. Києва судом було отримано відзив, за змістом якого позовні
вимоги запере6чуються з підстав правомірності дій. При цьому вказаний відповідач стверджує, що для
прийняття рішення про встановлення підгрупи "А" було запропоновано здійснити
додаткові консультації у профільному закладі третинного рівня з метою визначення показань.
Відповідачем зазначено, що дільничного лікаря - педіатра та завідувача філії було притягнуто
до дисциплінарної відповідальності за подання на затвердження висновку без наявності обов'язкових,
на думку відповідача, обстежень та консультацій.
Представник вказаного відповідача в судовому засіданні дані заперечення проти позову
підтримав, проте, не повідомив суду наявність яких саме показань мала бути встановлена додатковою
консультацією, які саме обставини потягли за собою неможливість встановлення підгрупи "А"
відповідачем.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини,
на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення
для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Позивачі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_1
Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не спростовується, що дитині позивачів було
встановлено діагноз "цукровий діабет 1 тип важка форма ( код класифікатора Е 10.9)".
Позивачі звернулися за направленням на медико-соціальну експертизу їхнього сина щодо
встановлення ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалідності за діагнозом: "цукровий діабет 1 тип важка
форма вперше виявлений глікемічний контроль з високим ризиком для життя (Е 10.9)". У виписці було
зазначено, що встановлене захворювання відповідає класифікатору за п.п.3,3 п.З розділу II,
передбаченого Наказом №454/471/516 від 08.11.2001 року Міністерства охорони здоров'я України,
Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України "Про затвердження
Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-
інвалідів віком до 16 років".
На засіданні лікарсько-консультативної комісії 20 вересня 2017 року було затверджено
висновок, про стан здоров'я, вік та кінцевий діагноз: "цукровий діабет 1 тип важка форма вперше
виявлений глікемічний контроль з високим ризиком для життя (Е 10.9)", який відповідає п.п.3.3. п. З
розділу II Переліку медичних показань, що дають право на одержання соціальної допомоги на дітей-
інвалідів віком до 16 років, затвердженому наказом МОЗ України, Міністерства праці та соціальної
політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 року № 454/471/516. Даний висновок
№120 дійсний до 08 березня 2033 року із запланованою датою перегляду - лютий 2033 року.
Позивачі звернулися у жовтні 2017 року до Комунального некомерційного
підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Оболонського району м. Києва з
проханням надати їхньому синові категорію "дитина-інвалід підгрупи А".
Як стверджує вказаний відповідач, лікарем ОСОБА_7 та завідувачем філії ОСОБА_8 без
попередніх консультацій із членами комісії, будь-яких додаткових обстежень, керуючись лише
наявною медичною документацією, на підставі якої встановлювалась категорія "дитина-інвалід", було
складено медичний висновок, який було подано на затвердження комісії.
Матеріали були передані на розгляд лікарсько - консультативної комісії, яка, повторно
вивчивши медичну документацію, 23.11.2017р. вирішила: "для прийняття кінцевого рішення необхідна
консультація районного ендокринолога. Результати розгляду комісії будуть повідомлені батькам
29.11.2017 року".
Після вивчення медичної документації лікарем-ендокринологом, комісія 29.11.2017 року
прийняла рішення, оформлене протоколом від 29.11.2017р.:
"...на підставі спільного листа Міністерства соціальної політики від 07.06.2013 р. №6140/0/14-
13/19 та МОЗ України від 18.06.2013 р. N°04.04-42-16/1271/17720 "Про організацію змін до Закону
України "Про внесення змін до Закону України про державну соціальну допомогу інвалідам з
дитинства" та постанови КМУ від 21.11.2013 р. №917 "Про порядок встановлення лікарсько-
консультативними комісіями інвалідності дітям" та враховуючи, що у витягу з стаціонарної картки
хворого шифр діагнозу Е10.9, згідно Міжнародного класифікатору хвороб цукровий діабет без
ускладнень, станом на теперішній час показань для встановлення дитині ОСОБА_6 категорії "дитина з
інвалідністю підгрупи А" немає. Рекомендовано консультація ендокринолога у профільному закладі
третинного рівня (консультативній поліклініці Охматдит м. Києва або міського ендокринологічного
диспансеру м. Києва) з метою визначення показань для встановлення "підгрупи А". При наявності
консультативного включення в разі необхідності прийняте рішення буде переглянуте."
Суд щодо вищезазначених обставин висловлює наступну правову позицію.
Згідно ст. 7 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", особам у віці до 18 років
лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів встановлюється категорія
"дитина-інвалід", а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров'я та з
надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду
інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія "дитина-інвалід" підгрупи А.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними
експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів
затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №917 від 21.11.2013 року визначено Порядок
встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям.
Так, пункт 3 зазначеної постанови передбачає, що особам віком до 18 років комісіями
встановлюється категорія "дитина-інвалід", а особам віком до 18 років, які мають виключно високу
міру втрати здоров'я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або
диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія
"дитина-інвалід підгрупи А".
Пунктом 13 даної постанови визначено, що комісія під час проведення медико-соціальної
експертизи використовує класифікацію, яка визначає основні види порушень функцій організму
дитини, зумовлених захворюваннями, травмами (їх наслідками) та/або вродженими вадами, і ступінь їх
вираження.
П. 19 Постанови визначає, що категорії "дитина-інвалід" або "дитина-інвалід підгрупи А"
встановлюються дитині залежно від міри втрати здоров'я та обсягу потреби в постійному сторонньому
догляді, допомозі або диспансерному нагляді.
Перелік захворювань та патологічних станів, що дають право на встановлення інвалідності
дітям, затверджується МОЗ. (п.20 Постанови).
До числа дітей з помірною та середньою мірою втрати здоров'я належать діти, які мають будь-
які основні види порушень функцій організму І та II ступеня їх вираження (незначні та помірні
порушення) та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії І ступеня її;вираження (які оцінюються
відповідно до вікової норми).
Підставою для встановлення дитині категорії "дитина-інвалід підгрупи А'" є виключно висока
міра втрати здоров'я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги
або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.
Суд вважає, що вищезазначені критерії можуть бути оцінені з правової точки зору, оскільки
нормативний акт прямо визначає обставини, від наявності чи відсутності яких може бути встановлено
наявність чи відсутність підстав для встановлення категорії.
При цьому, суд доходить висновків, що встановлення даних критеріїв має здійснюватися
комісією, якій надано на це відповідні повноваження чинним нормативним актом, з наданням оцінки
як поданим документам, так і посиланням батьків хворого.
Відповідач - Лікарсько-консультативна комісії Комунального некомерційного підприємства
"Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Оболонського району м. Києва і є такою комісією,
якою мало бути надано оцінку наявним матеріалам та посиланням заявників - позивачів.
Натомість, всупереч вимогам вищезазначеного Порядку встановлення лікарсько-
консультативними комісіями інвалідності дітям, комісією рішення прийнято не було.
Суд зауважує, що поданий на затвердження комісії висновок дільничного лікаря - педіатра,
підписаний завідувачем філії відповідав всім вимогам, нормативно встановленим для таких висновків, і
мав бути розглянутий комісією з винесенням відповідного рішення.
Натомість, комісією, всупереч вищенаведених вимог чинного законодавства, жодного рішення
прийнято не було. При цьому, вся аргументація комісії, наявна в матеріалах справи, заперечення
відповідача та пояснення представника відповідача в судовому засіданні зводяться до необхідності
проведення консультації лікаря - ендокринолога та проведення додаткових обстежень.
 Суд звертає увагу відповідачів на те, що відповідачам, нормативними актами надано відповідні
повноваження, тобто наділено певною суспільною функцією, якою обґрунтовується мета існування
комісії. При виконанні цієї функції, на думку суду, комісія не може ухилятися від прийняття рішень, за
наявності повноважень на його прийняття, та достатності для цього даних.
Суд вважає, що недостатність даних для прийняття певного рішення має бути обґрунтована та
не викликати сумнівів щодо необхідності встановлення додаткових обставин, та неможливості
прийняти рішення без їх встановлення.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням
повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення
(вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини
у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня
2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх
рішень.
В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд
з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним
чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще
одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони
були почуті.
Натомість, визначення, наведені в оспорюваному рішенні не містять, на думку суду, жодних
пояснень щодо того, яких саме підстав для встановлення категорії немає, які саме дані можуть (мають)
бути зібрані та надані, та які саме підстави підтверджувати.
Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), суд при
вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її
права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності
держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського
суду з прав людини.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на
підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і
заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення
справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами;
висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета
доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення
або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового
рішення.
За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням
порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна
встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є
докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин
справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення
обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких
ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних
повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності
покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в
спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які
свідчать про його правомірні дії.
Всупереч наведеному, ні матеріали справи, ні відзив, ні оспорюване рішення, ні пояснення
представника відповідача, не містять жодних обставин, для встановлення яких відповідачам необхідно
було отримати додаткові консультації та обстеження, які документи, отримані за наслідками цих
консультацій та обстежень, мають бути надані позивачами, які ці документи мають містити дані.
Відсутні також будь - які посилання щодо того, якими саме дослідженнями та обстеженнями
має бути підтверджена міра втрати здоров'я, надзвичайна (повна) залежність від постійного
стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до
самообслуговування у дитини, щодо якої заявлено вимоги, порівняно зі здоровою.
При цьому, саме наведені критерії є підставою для встановлення категорії, і саме наявність або
відсутність цих критеріїв мала бути розглянута відповідачами, саме щодо обґрунтованості тверджень
позивачів відносно їх існування комісією мало бути прийнято рішення.
В свою чергу прийняття обґрунтованого рішення за зверненням позивачів є належним
виконанням комісією вимог чинного законодавства та зробить можливим або задоволення вимог
позивачів, або надасть позивачам можливість скористатися процедурою оскарження, передбаченою
Порядком №917.
Так, згідно з приписами частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України,
у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача -
суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття
виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта
владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, згідно з абзацом 2 вказаної правової норми, у випадку, якщо прийняття рішення на
користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд
зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з
урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково,
шляхом скасування оскаржуваного рішення №117 від 29.11.2017 р. та зобов'язання розглянути заяву
позивачів.
Вимоги про скасування висновку ЛКК № 120 від 20.09.2017р., лікарсько-консультативної
комісії Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №
1" Оболонського району м.Києва задоволенню не підлягають, оскільки позивачі звернулися за
отриманням іншого висновку, щодо якого й виник спір.
Вимоги про визнання дійсним висновку задоволенню не підлягають, оскільки проект висновку
комісією затверджено не було, й такого засобу захисту порушеного права як визнання проектів певних
документів судом жодною нормою чинного законодавства не передбачено.
Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи
органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями,
діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і
службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної
шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у
зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа
зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у
душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної
особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру
правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або
позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо
вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне
значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4
"Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною
шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або
інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю
інших осіб.
 Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у
приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з
ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих
споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у
порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського
життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову
практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір
відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань
(фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх
тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються
стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь
зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану,
добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації
редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та
справедливості.
З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що позивачами не надано суду
належних обґрунтувань та доказів заподіяння їм моральної шкоди в заявленому в позовній заяві
розмірі, тому позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу
адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1.Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати висновок №117 від 29.11.2017 р., виданий
консультативно - лікарською комісією Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної
медико-санітарної допомоги №1" Оболонського району м. Києва щодо ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.
3. Зобов'язати лікарсько - консультативну комісію Комунального некомерційного
підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Оболонського району м. Києва
переглянути висновок Лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства
"Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" від 20.09.2017р. з урахуванням правової оцінки,
наведеної у мотивувальній частині даного рішення.
4. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу
адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами,
встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 04.06.2018.

Суддя С.К. Каракашьян