МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра конституційного та міжнародного права

ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник кафедри конституційного та
міжнародного права
підполковник міліції
_______________Б.В. Калиновський
“__” ________2015 р.

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни “Конституційне право України”

на тему:
" Кабiнет Мiнiстрiв України, iнші органи виконавчої влади "

Для слухачів та студентів НАВС

Навчальний час – 2 години

Обговорено та схвалено на
засіданні кафедри конституційного та
міжнародного права
30 серпня 2015 року, протокол № 1

Київ – 2015 р.
 Дана лекція виконує наукові, методологічні та фахові функції.
Дидактичні цілі: освітня , розвиваюча та виховна.
Освітня допомагає студентам домогтися обізнаності у теоретичних
питаннях курсу «Конституційне право України», зокрема в питанні вивчення
поняття органів виконавчої влади, а також поняття та системи центральних
та місцевих органів виконавчої влади. Саме це буде слугувати подальшому
засвоєнню знань, формуванню практичних умінь і навичок з конкретного
навчального матеріалу.
Розвиваюча допомагає розвивати інтелектуальні здібності, мовлення,
пам‘ять, увагу, уявлення та мислення.
Виховна мета полягає у сприянні наукового світогляду, моральних,
естетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу.
Між предметні та міждисциплінарні зв‘язки:
Забезпечуючі дисципліни Теорія держави і права.
Забезпечувані дисципліни Конституційне право зарубіжних країн,
Історія політичних і правових учень, Міжнародне право, Права та свободи
людини і громадянина в Україні тощо.
Навчально-методичне забезпечення лекції:
Наочність навчально-методичні матеріали з курсу «Конституційне
право України», схеми.
План
1. Поняття органів виконавчої влади та їх система
2. Кабінет Міністрів України — вищий орган в системі органів
виконавчої влади України
3. Центральні органи виконавчої влади
4. Місцеві органи виконавчої влади
 Рекомендована література:
1. Авер’янов В. Система органів виконавчої влади: проблеми
реформування у світлі конституційних вимог // Газета Право України. – 2003.
– №9. – С. 24 – 30.
2. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.
3. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від
17.03.2011 р.
3. Конституція України 1996 р.
4. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний
посібник.-Вид. 3-тє, виправл. та доповн. - К.: Атіка, 2004. - 512 с.

1. Поняття органів виконавчої влади та їх система

Після проголошення незалежності України та визнання одним із
провідних принципів національного державного будівництва принципу
поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. б
Конституції України) відбувається становлення якісно нової системи органів
виконавчої влади України. На відміну від радянського періоду, коли органи
виконавчої влади вважалися технічними по відношенню до державно-
партійного апарату в цілому й здійснювали основну, закріплену в тогочасних
радянських конституціях функцію — функцію державного управління,
сьогодні органи виконавчої влади в Україні, це, в першу чергу, органи, що
наділені відповідними державно-владними повноваженнями в усіх сферах
суспільного і державного життя.
Особливість виконавчої влади серед гілок державної влади, на думку В.
Б. Авер'янова, полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається
реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави,
практичне застосування важелів державного регулювання й управління
важливими процесами суспільного розвитку
Тривала і багато в чому схоластична наукова дискусія щодо визнання
за органами виконавчої влади в Україні правового статусу «органів
державного управління» чи «органів державної влади» втрачає свою
актуальність, оскільки в сучасних політичних реаліях Кабінет Міністрів
України і, дещо меншою мірою, центральні та місцеві органи виконавчої
влади, стають, в першу чергу, політичними органами державної виконавчої
влади.
Після Рішення Конституційного Суду України від ЗО вересня 2010 р.
№ 20-рп щодо визнання неконституційним Закону України № 2222-ІУ та
відновлення чинності Конституції України у редакції від 28 червня 1996 року
відбувається посилення повноважень Президента України у сфері виконавчої
влади. Зокрема, Президент України набув повноважень щодо призначення за
згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України і призначення за
поданням останнього членів уряду, керівників інших центральних органів
виконавчої влади, голів місцевих адміністрацій.
Реалізуючи свої конституційні повноваження, Президент України
започаткував масштабну адміністративно-правову реформу, за основу якої
було взято відповідні напрацювання Комітету економічних реформ,
Мін'юсту, Головдержслужби, провідних науковців і експертів.
Першим кроком щодо реалізації адміністративної реформи став Указ
Президента України від 9 грудня 2010 № 1085 «Про оптимізацію системи
центральних органів виконавчої влади». З метою оптимізації системи
центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх
повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату
та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного
управління Президент України утворив, ліквідував і перейменував
міністерства й інші центральні органи виконавчої влади, суттєво скоротивши
їх кількість. Наприклад, з 20 міністерств було утворено 16, а урядові органи
було ліквідовано взагалі. Віце-прем'єр міністри України, кількість яких
скоротилася до 4, очолили профільні міністерства.
Оптимізація чисельності та структури міністерств і ЦОВВ не стали
самоціллю адміністративної реформи. Указом Президента України від 9
грудня 2010 р. № 1085 була сформована новітня європейська філософія
державного управління для України. Її зміст виявився насамперед в
утворенні таких видів ЦОВВ, як міністерства, служби, агентства й інспекції,
затвердженні нової Схеми організації та взаємодії центральних органів
виконавчої влади, відокремленні політичних посад від державної служби та
ін.
На сьогодні адміністративно-правова реформа в Україні триває. 24
грудня 2010 р. Президент України ухвалив Указ № 1199 «Деякі питання
організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади», яким було затверджено типові положення міністерств і центральних
органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується
членами Уряду. Указ Президента України від б квітня 2011 р. № 370
«Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади»
уточнив систему центральних органів виконавчої влади, узгодив її з
завданнями і викликами, що постали перед виконавчою владою в Україні на
сучасному етапі державотворення.
Починаючи з 7 квітня 2011 р., Президент України затвердив положення
про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади: Указ
Президента України від 7 квітня 2011 р. № 395 «Про затвердження
Положення про Міністерство юстиції України», Указ Президента України від
8 квітня 2011 р. № 402 «Про затвердження Положення про Міністерство
надзвичайних ситуацій України», Указ Президента України від 9 квітня 2011
р. № 446 «Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України»
та ін. Прийняття цих положень дозволить перевести реалізацію
адміністративно-правової реформи в Україні в практичну площину.
Своє продовження на законодавчому рівні положення указів
Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085 і від 24 грудня р. № 1199
знайшли насамперед у законах України «Про центральні органи виконавчої
влади» і «Про внесення змін до Закону України «Про Кабінет Міністрів
України» », прийнятих 17 березня року Верховною Радою України і
переданих на підпис Президентові України в установленому порядку. В
основу цих законопроектів було покладено однойменні законопроекти,
подані до Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України (№ 8055 від
02.02.2011 і № 8056 від 02.02.2011). Йдеться про «пакет» законопроектів,
підготовлених для законодавчого забезпечення адміністративної реформи в
Україні.
Положення згаданого проекту закону про центральні органи
виконавчої влади, зокрема, встановлюють систему центральних органів
виконавчої влади та передбачають покладення на міністерство завдань щодо
забезпечення формування та реалізації державної політики в одній чи кількох
сферах, забезпечення нормативно-правового регулювання; внесення в
установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента
України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та
Кабінету Міністрів України тощо.
Очікувано, що після підписання цих законів главою держави
проведення адміністративно-правової реформи отримає своє належне
законодавче забезпечення. Таким чином, генезис правового статусу органів
виконавчої влади та їх системи у І кварталі 2011 р. можна охарактеризувати
як етап докорінної модернізації їх системи.
Особливість виконавчої влади серед інших гілок державної влади
полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення
в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне
застосування важелів державного регулювання й управління важливими
процесами суспільного розвитку. Можна погодитися і з тим, що виконавча
влада є виявом реалізаційних, прикладних властивостей державної влади.
Вона слугує інструментом перетворення продуктів законотворчості та
правосуддя в реалії сучасного життя. Слушною є й думка правознавців про
те, що призначення виконавчої влади є похідним від принципу поділу єдиної
державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, тобто змістом
діяльності виконавчої влади є виконання рішень законодавчого органу.
 Утім виконавчу владу не можна визначити, ґрунтуючись лише на
зіставленнях її з іншими гілками влади. Виконавча влада має власну
конституційно-правову природу. Про це свідчить і те, що Конституція
України присвячує Кабінету Міністрів України й іншим органам виконавчої
влади самостійний розділ.
Виконавча влада - самостійна гілка державної влади, зміст діяльності
якої визначається реалізацією Конституції України, законів України, указів
Президента України, формуванням і здійсненням державної політики в усіх
сферах соціально-економічного, гуманітарного, екологічного,
інформаційного, інноваційного життя суспільства і держави та здійсненням
ефективного державного управління в інтересах людини і задля реалізації
конституційних прав і свобод.
Важливою ознакою виконавчої влади у XXI ст. є високий рівень її
структурованості та систематизованості. Виконавча влада втілюється в
системі органів виконавчої влади. У різних державах світу система та
структура органів виконавчої влади різниться. У президентських республіках
очільниками системи органів виконавчої влади є президенти (СІЛА,
Аргентина, Бразилія і т. д.), у змішаних і парламентських республіках вищою
ланкою виконавчої влади є уряд.
Органи виконавчої влади в Україні - це система центральних і
місцевих, одноособових і колегіальних органів державної виконавчої влади
загальної та спеціальної компетенції на чолі з Кабінетом Міністрів України,
що відповідно до Конституції та законів України забезпечують виконання
Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов
Верховної Ради України в найважливіших сферах суспільного і державного
життя України.
За сутністю та змістом органи виконавчої влади України відрізняються
від інших органів державної влади, передусім законодавчих і судових, саме
своїм призначенням, змістом, суб'єктами, формами, способами і засобами
здійснення своєї діяльності. За своєю сутністю це насамперед
правозастосовні органи.
Навіть етимологія назви цих органів («виконавчі») вказує на їх основне
призначення в суспільстві та державі - виконання Конституції та законів
України, правових актів Президента та Верховної Ради України. Але ця
функція не є єдиною для органів виконавчої влади. Об'єктами діяльності,
впливу органів державної виконавчої влади в Україні є насамперед
економічна, господарська, соціальна, культурна (духовна), інформаційна,
екологічна, інноваційна й інші найважливіші сфери суспільного та
державного життя.
За суб'єктами діяльності органи виконавчої влади України представлені
системою органів державної влади у складі: 1) Кабінету Міністрів України;
2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (служб,
агентств, інспекцій), ЦОВВ зі спеціальним статусом (Антимонопольний
комітет України, Фонд державного майна, Державний комітет з телебачення
та радіомовлення), а також їх територіальних органів; 3) Ради міністрів
Автономної Республіки Крим; 4) місцевих державних адміністрацій
(обласних і районних державних адміністрацій, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій).
За формою діяльності органи виконавчої влади в Україні є переважно
єдиноначальними (міністерство, інший ЦОВВ, місцева державна
адміністрація). Вони очолюються керівником, який самостійно організовує їх
роботу та несе відповідальність за неї. Разом з тим Кабінет Міністрів України
є вищим колегіальним органом виконавчої влади. До того ж у кожному
міністерстві та ЦОВВ діють колегії. Це дозволяє говорити про поєднання
колегіальності та єдиноначальності в організації та діяльності органів
виконавчої влади в Україні.
За способами діяльності органи виконавчої влади в Україні здійснюють
систему функцій: виконавчу, програмну, управлінську, правотворчу,
бюджетно-фінансову, матеріально-технічну, контрольну, правоохоронну
тощо.
Здійснюючи свої функції, органи виконавчої влади діють від імені
Української держави, для чого їх наділено державно-владними
повноваженнями. Вони не лише реалізують нормативні положення
Конституції, законів України, указів Президента України, постанов
Верховної Ради, а й самі мають право видавати нормативно-правові акти.
Такими актами є постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, які
є обов'язковими для виконання іншими органами виконавчої влади, накази
міністерств тощо. При цьому слід звернути увагу на те, що лише незначна їх
частина є джерелами конституційного права.
Діяльність органів виконавчої влади ґрунтується на певних принципах
- керівних засадах їх організації та діяльності. У Законі «Про Кабінет
Міністрів України» 2014 р. закріплюються принципи діяльності Кабінету
Міністрів України, які також можуть застосовуватись до інших органів
виконавчої влади. Це принципи верховенства права, законності, поділу
державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності,
відкритості та прозорості.
Загальними ж принципами організації та діяльності органів виконавчої
влади в Україні є принципи демократії, верховенства права, поваги до прав і
свобод, честі та гідності людини і громадянина, єдиноначальності та
колегіальності, гласності, громадського контролю, компетентності,
територіальності та ін.
Державні органи виконавчої влади перебувають на бюджетному
фінансуванні і є юридичними особами, тобто мають цивільну правоздатність.
Діючи у межах своєї компетенції, вони користуються відносною юридичною
самостійністю, їх взаємодія із законодавчими (представницькими) та
судовими органами здійснюється у різноманітних організаційних формах,
таких як представництво, погоджувальні комісії, взаємоінформація тощо.
Будучи визначеними в Конституції України як самостійний вид державних
органів, органи виконавчої влади відрізняються від виконавчих органів
системи місцевого самоврядування, а також виконавчих органів комерційних
і некомерційних організацій та громадських об'єднань.
Органи виконавчої влади мають особливий склад (комплектацію).
Вони здебільшого складаються з державних службовців, між якими розподіл
посадових обов'язків закріплюється нормативними актами, а кожен
держслужбовець має відповідати встановленим вимогам щодо рівня
професійної підготовки, стажу та досвіду роботи тощо. Державні службовці
обіймають посади і виконують свої функції відповідно до законодавства про
державну службу.
Органи виконавчої влади є досить різноманітними. їх можна
класифікувати за такими критеріями, як: походження, порядок організації та
діяльності, характер компетенції, час дії, назва тощо. За походженням -
первинні (Кабінет Міністрів України) та похідні (центральні органи
виконавчої влади і місцеві державні адміністрації).
Навіть етимологія назви цих органів («виконавчі») вказує на їх основне
призначення в суспільстві та державі - виконання Конституції та законів
України, правових актів Президента та Верховної Ради України. Але ця
функція не є єдиною для органів виконавчої влади. Об'єктами діяльності,
впливу органів державної виконавчої влади в Україні є насамперед
економічна, господарська, соціальна, культурна (духовна), інформаційна,
екологічна, інноваційна й інші найважливіші сфери суспільного та
державного життя.
За суб'єктами діяльності органи виконавчої влади України представлені
системою органів державної влади у складі: 1) Кабінету Міністрів України;
2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (служб,
агентств, інспекцій), ЦОВВ зі спеціальним статусом (Антимонопольний
комітет України, Фонд державного майна, Державний комітет з телебачення
та радіомовлення), а також їх територіальних органів; 3) Ради міністрів
Автономної Республіки Крим; 4) місцевих державних адміністрацій
(обласних і районних державних адміністрацій, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій).
За формою діяльності органи виконавчої влади в Україні є переважно
єдиноначальними (міністерство, інший ЦОВВ, місцева державна
адміністрація). Вони очолюються керівником, який самостійно організовує їх
роботу та несе відповідальність за неї. Разом з тим Кабінет Міністрів України
є вищим колегіальним органом виконавчої влади. До того ж у кожному
міністерстві та ЦОВВ діють колегії. Це дозволяє говорити про поєднання
колегіальності та єдиноначальності в організації та діяльності органів
виконавчої влади в Україні.
За способами діяльності органи виконавчої влади в Україні здійснюють
систему функцій: виконавчу, програмну, управлінську, правотворчу,
бюджетно-фінансову, матеріально-технічну, контрольну, правоохоронну
тощо.
Здійснюючи свої функції, органи виконавчої влади діють від імені
Української держави, для чого їх наділено державно-владними
повноваженнями. Вони не лише реалізують нормативні положення
Конституції, законів України, указів Президента України, постанов
Верховної Ради, а й самі мають право видавати нормативно-правові акти.
Такими актами є постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, які
є обов'язковими для виконання іншими органами виконавчої влади, накази
міністерств тощо. При цьому слід звернути увагу на те, що лише незначна їх
частина є джерелами конституційного права.
Діяльність органів виконавчої влади ґрунтується на певних принципах
- керівних засадах їх організації та діяльності. У Законі «Про Кабінет
Міністрів України» 2014 р. закріплюються принципи діяльності Кабінету
Міністрів України, які також можуть застосовуватись до інших органів
виконавчої влади. Це принципи верховенства права, законності, поділу
державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності,
відкритості та прозорості.
 Загальними ж принципами організації та діяльності органів виконавчої
влади в Україні є принципи демократії, верховенства права, поваги до прав і
свобод, честі та гідності людини і громадянина, єдиноначальності та
колегіальності, гласності, громадського контролю, компетентності,
територіальності та ін.
Державні органи виконавчої влади перебувають на бюджетному
фінансуванні і є юридичними особами, тобто мають цивільну правоздатність.
Діючи у межах своєї компетенції, вони користуються відносною юридичною
самостійністю, їх взаємодія із законодавчими (представницькими) та
судовими органами здійснюється у різноманітних організаційних формах,
таких як представництво, погоджувальні комісії, взаємоінформація тощо.
Будучи визначеними в Конституції України як самостійний вид державних
органів, органи виконавчої влади відрізняються від виконавчих органів
системи місцевого самоврядування, а також виконавчих органів комерційних
і некомерційних організацій та громадських об'єднань.
Органи виконавчої влади мають особливий склад (комплектацію).
Вони здебільшого складаються з державних службовців, між якими розподіл
посадових обов'язків закріплюється нормативними актами, а кожен
держслужбовець має відповідати встановленим вимогам щодо рівня
професійної підготовки, стажу та досвіду роботи тощо. Державні службовці
обіймають посади і виконують свої функції відповідно до законодавства про
державну службу.
Органи виконавчої влади є досить різноманітними. їх можна
класифікувати за такими критеріями, як: походження, порядок організації та
діяльності, характер компетенції, час дії, назва тощо. За походженням -
первинні (Кабінет Міністрів України) та похідні (центральні органи
виконавчої влади і місцеві державні адміністрації); за змістом (предметом)
діяльності - міністерства, служби, агентства, інспекції; за порядком
організації та діяльності - колегіальні (Кабінет Міністрів України та ін.) та
єдиноначальні (міністерства, державні служби та ін.); за характером -
загальної компетенції (Кабінет Міністрів України), галузевої (Міністерство
охорони здоров'я та ін.), міжгалузевої (Міністерство фінансів України та ін.),
спеціальної (Служба безпеки України та ін.); за часом дії - постійні (Кабінет
Міністрів України та ін.), тимчасові (спеціально створені органи); за назвою -
Кабінет, Рада, Міністерство, Державний служба тощо.
Порядок організації та діяльності органів виконавчої влади в Україні
визначається розділом VI Конституції України та законами «Про Кабінет
Міністрів України», «Про місцеві державні адміністрації», «Про державну
службу» та ін.

2. Кабінет Міністрів України — вищий орган в системі органів

виконавчої влади України
Вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет
Міністрів України, який очолює систему органів виконавчої влади, є Урядом
України, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства
та інші центральні органи виконавчої влади, Раду Автономної Республіки
Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює
діяльність цих органів. Він відповідальний перед Президентом України і
Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді
України у межах, передбачених Конституцією України (ст. 113 Конституції
України).
Отже, Кабінет Міністрів України — це вищий орган у системі органів
виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України і Верховною
Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, що
керується у своїй діяльності Конституцією, законами України, указами
Президента України та постановами Верховної Ради України.
В умовах реалізації в Україні конституційно-правової реформи Кабінет
Міністрів України набуває якісно нового конституційного статусу і
перетворюється в один із найбільш впливових вищих органів державної
влади, поряд з Верховною Радою України та Президентом України. По суті,
Кабінет Міністрів України набуває значної політичної ваги і
трансформується в центральний орган виконавчої влади, що формується, а
відтак — і репрезентує функції коаліції депутатських фракцій, до складу якої
входить більшість народних депутатів України від конституційного складу
Верховної Ради України. Тобто Кабінет Міністрів України перетворюється з
технологічного органу державної влади в політичний.
Вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет
Міністрів України - Уряд України. Він здійснює всю повноту виконавчої
влади у державі безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи
виконавчої влади, а також їх територіальні органи, Раду міністрів
Автономної Республіки Крим і місцеві державні адміністрації, спрямовує,
координує та контролює діяльність цих органів.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України
та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах,
передбачених Конституцією (ч. 2 ст. 113 Конституції України). Уряд України
є колегіальним органом і приймає рішення після обговорення відповідних
питань на засіданнях.
У своїй діяльності Кабінет Міністрів України керується Конституцією
та законами України, актами Президента України. Серед законів, які
регулюють діяльність Уряду України, слід виділити насамперед Закон «Про
Кабінет Міністрів України» 2014 року.
Неприпустимим є неправомірне втручання будь-яких органів,
посадових осіб, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян у
здійснення функцій, віднесених до відання Кабінету Міністрів України.
Отже, Кабінет Міністрів України - це вищий колегіальний орган у
системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом
України та Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний
Верховній Раді України, що керується у своїй діяльності Конституцією,
законами України і актами Президента України та реалізує завдання, функції
та повноваження, покладені на нього чинним законодавством.
 Основними завданнями та функціями Уряду України, згідно зі ст. 116
Конституції України і ст. З Закону «Про Кабінет Міністрів України» від 2014
р., є: 1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності
України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання
Конституції та законів України, актів глави держави; 2) вжиття заходів щодо
забезпечення прав і свобод людини і громадянина, створення сприятливих
умов для вільного й усебічного розвитку особистості; 3) забезпечення
проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, а
також політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту,
охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної
безпеки та природокористування; 4) розроблення та здійснення
загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального,
культурного розвитку, охорони довкілля та інших цільових програм; 5)
забезпечення розвитку та державної підтримки науково-технічного й
інноваційного потенціалу держави; 6) забезпечення рівних умов розвитку
всіх сфер власності та здійснення управління об'єктами державної власності
відповідно до закону; 7) розроблення проекту закону про Державний бюджет
України і забезпечення його виконання та звіт про це перед Верховною
Радою України; 8) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності
та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі
злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 9) організація та
забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
10) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів
виконавчої влади, виконання інших функцій, визначених чинним
законодавством.
Також слід визначити таке важливе завдання Кабінету Міністрів
України, як реалізація передвиборчої програми Президента України, яке
здійснюється шляхом розроблення програми діяльності Уряду. Ст. 10 Закону
«Про Кабінет Міністрів України» встановлює необхідність затвердження
програми діяльності Уряду Верховною Радою України. Невиконання
Кабінетом Міністрів України у подальшому програми своєї діяльності є
підставою для висловлення парламентом недовіри Уряду з його наступною
відставкою.
Важливим елементом конституційно-правового статусу Кабінету
Міністрів України є конституційний склад Уряду та порядок його
формування.
Структура та чисельність урядів у світі визначається завданнями, що
стоять перед урядом, національними традиціями державотворення та
державного управління, іншими чинниками. Найменшим за своїм кількісним
складом є уряд Швейцарії - 7 осіб, що обираються парламентом, і за чергою,
не більше року обіймають посаду президента цієї держави. У середньому ж
чисельність урядів у європейських державах становить від 10 до 25 осіб.
Винятком є Уряд Великої Британії у складі 100 осіб - міністрів, молодших
міністрів та інших посадових осіб.
Ст. 114 Основного Закону встановлює, що до складу Кабінету
Міністрів України входять Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр,
віце-прем'єр-міністри та міністри.
Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за
поданням Президента України. Персональний склад Кабінету Міністрів
України (кількість і перелік посад) новосформованого Кабінету Міністрів
України визначається Верховною Радою України за поданням Прем'єр-
міністра та Президента України – міністра оборони та міністра закордонних
справ, одночасно з призначенням персонального складу Уряду в порядку,
встановленому Законом «Про Кабінет Міністрів України» 2014 р.
Як відомо, керує роботою Кабінету Міністрів України Прем'єр-міністр
України, який спрямовує діяльність Уряду на забезпечення здійснення
внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Програми діяльності
Кабінету Міністрів України та здійснення інших функцій і повноважень,
покладених Конституцією та законами України, актами Президента України
на Уряд.
 Перший віце-прем'єр-міністр України і віце-прем'єр-міністри
відповідно до розподілу повноважень: 1) забезпечують виконання Програми
діяльності Уряду та інших покладених на Кабінет Міністрів України завдань
і повноважень; 2) очолюють відповідні урядові комітети; 3) забезпечують
підготовку питань для розгляду на засіданнях Кабінету Міністрів України,
попередньо розглядають законопроекти і проекти актів Президента України,
які готуються Урядом; 4) забезпечують взаємодію Кабінету Міністрів
України з Президентом України та Верховною Радою України щодо
діяльності органів виконавчої влади; 5) бере участь у розгляді питань на
засіданнях Кабінету Міністрів України, має право бути присутнім на
засіданнях Верховної Ради України та її органів, брати участь у роботі
колегій міністерств і інших ЦОВВ; 6) за рішенням Кабінету Міністрів
України здійснює керівництво консультативними, дорадчими та іншими
допоміжними органами, що утворюються Урядом України; 7) веде
переговори і підписує міжнародні договори України відповідно до наданих
йому повноважень тощо.
Міністри України - члени Кабінету Міністрів України уповноважені: 1)
забезпечувати виконання Програми діяльності Уряду України, формувати та
реалізовувати державну політику у відповідній сфері; 2) здійснювати
керування міністерством і визначати політичні пріоритети та стратегічні
напрями роботи ввірених їм міністерств; 3) вносити на розгляд Кабінету
Міністрів України пропозиції щодо вирішення питань, пов'язаних з
виконанням своїх повноважень зі спрямування та координації центральних
органів виконавчої влади, а також пропозиції щодо погодження головами
обласних державних адміністрацій кандидатур керівників територіальних
органів міністерств і ЦОВВ; 4) скріплювати підписом акти Президента
України, що вимагають контрасигнування; 5) подавати на розгляд Уряду
України проекти законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів
України, розробником яких є міністерство чи ЦОВВ, який знаходиться у
сфері спрямування та координації цього міністерства; 6) видавати обов'язкові
до виконання накази з питань, що належать до сфери діяльності міністерства
та ін.
Члени Кабінету Міністрів України мають особливий конституційно-
правовий статус. їх посади належать до політичних і на них не поширюється
трудове законодавство та законодавство про державну службу. Своєю
чергою, члени Уряду України мають бути громадянами України, мати вищу
освіту та володіти державною мовою. Не можуть призначатися членами
Уряду України особи, які мають судимість, не погашену і не зняту у
встановленому законом порядку.
Урядовці не можуть суміщати свою службову діяльність з іншою
роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, не
можуть входити до складу керівного органу чи наглядової ради
підприємства, що має на меті одержання прибутку. Члени Кабінету Міністрів
України також не мають права одночасно бути народними депутатами
України.
Підстави і порядок складення повноважень Урядом України та його
відставки визначаються Конституцією і Законом України «Про Кабінет
Міністрів України» 2014 р.
По-перше, Кабінет Міністрів України складає повноваження перед
новообраною Верховною Радою України. Відповідна заява подається
Прем'єр-міністром України чи особою, яка виконує його повноваження, у
день вступу на посаду новообраного складу Верховної Ради України.
По-друге, відставка Уряду України, яка є наслідком: 1) прийняття
Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України;
2) відставки Прем'єр-міністра України, що має своїм правовим наслідком
відставку всього Кабінету Міністрів України; 3) смерті Прем'єр-міністра
України.
Кабінет Міністрів України продовжує виконувати свої повноваження
до початку новосформованого Уряду, але не довше ніж 60 днів.
 Конституція України у ч. 2 ст. 115 закріплює право Прем'єр-міністра
України й інших членів Уряду заявити Верховній Раді України про свою
відставку. У першому випадку відставка Прем'єр-міністра України матиме
своїм наслідком відставку всього Кабінету Міністрів України, у другому -
відставка члену Уряду призведе до його звільнення.
Першоосновою конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів
України та його діяльності є компетенція Уряду. Діяльність Кабінету
Міністрів України спрямовується передусім на забезпечення інтересів
Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України,
актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів
України, схваленої парламентом, вирішення питань державного управління у
сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості,
охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони
довкілля, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, за-
конності, забезпечення прав і свобод людини, протидії корупції, розв'язання
інших завдань внутрішньої та зовнішньої політики, цивільного захисту,
національної безпеки і оборони.
Закон «Про Кабінет Міністрів України» у ст. 20 чітко визначає
компетенцію Уряду України щодо покладених на нього завдань у таких
сферах: 1) економіки та фінансів; 2) соціальної політики, охорони здоров'я,
освіти, науки, культури, спорту туризму, охорони навколишнього
природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 3)
правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини; 4)
зовнішньої політики; 5) національної безпеки і обороноздатності; 6)
вдосконалення державного управління та державної служби тощо. У
названих сферах державного життя Уряд України формує та реалізує цілісну
державну політику.
Важливим елементом конституційно-правового статусу Кабінету
Міністрів України є порядок організації його діяльності. Окрім Конституції
України і Закону «Про Кабінет Міністрів України» Уряд керується в
організації своєї роботи положеннями Регламенту Кабінету Міністрів
України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня
2007 р. № 950.
Кабінет Міністрів України здійснює повноваження шляхом прийняття
рішень на своїх засіданнях більшістю голосів від посадового складу.
Засідання Уряду України скликаються Прем'єр-міністром України. Вони є
повноважними за умови присутності на них більше ніж половини посадового
складу Кабінету Міністрів України. У випадку коли міністр не може взяти
участь у засіданні Уряду, з правом дорадчого голосу на засіданні присутній
його заступник. Засідання Кабінету Міністрів України стенографується, його
рішення оформлюються протоколом, який є офіційним документом.
Діяльність Уряду України забезпечується Секретаріатом Кабінету
Міністрів України на чолі з Міністром Кабінету Міністрів України.
Основними завданнями Секретаріату Кабінету Міністрів України є
організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-
технічне й інше забезпечення Кабінету Міністрів України. Секретаріат діє на
підставі Положення, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Для забезпечення здійснення своїх повноважень Кабінет Міністрів
України також утворює постійні, тимчасові консультативні, дорадчі й інші
допоміжні органи - Громадська рада при Кабінеті Міністрів України, Рада
підприємців при Кабінеті Міністрів України, Міжвідомча координаційна
рада з питань реалізації в Україні Конвенції про оцінку впливу на
навколишнє середовище в транскордонному контексті та ін. їх завдання,
склад та організація роботи визначаються Урядом України. У різні періоди
становлення та розвитку Кабінету Міністрів України кількість таких органів
становила від 20 до понад 200.
На основі та на виконання Конституції, законів України й актів
Президента України та в межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України
видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
 Акти Кабінету Міністрів, що мають нормативний характер, видаються
у формі постанов, а акти з оперативних, організаційно-розпорядчих та інших
питань, які не мають нормативного характеру, видаються у формі
розпоряджень.
Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України підписуються
Прем'єр-міністром України і діють з моменту їх прийняття, якщо не
встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Ті ж із них, що
визначають права і обов'язки громадян, вступають у дію не раніше дня їх
опублікування в офіційних друкованих виданнях.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, відповідно до ч.
З ст. 117 Конституції, підлягають реєстрації у встановленому законом
порядку.

2. Центральні органи виконавчої влади

Центральною ланкою у системі органів виконавчої влади є під відомчі

Кабінету Міністрів міністерства й інші центральні органи виконавчої влади.
Особливість їх правового статусу полягає в тім, що саме міністерства й інші
центральні органи виконавчої влади є головними управлінськими
структурами у різних сегментах виконавчої влади.
Система міністерств і центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ)
перебуває в Україні у стані перманентного вдосконалення. У 2005-2010 роках
система міністерств і ЦОВВ була представлена міністерствами, державними
комітетами (державними службами), іншими державними органами зі
спеціальним статусом. Окремо слід зауважити, що в системі міністерств
також діяли урядові органи, які були своєрідними «мікроміністерствами». Ця
система виявилася досить громіздкою (у 2010 році нараховувалося 116
міністерств, інших ЦОВВ і урядових органів), але не ефективною для
здійснення виконавчої влади, і тому вона зазнала реформування.
На сьогодні після прийняття Указу Президента від 9 грудня 2010 р. №
1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та
Указу Президента України від 6 квітня 2011 р. № 370 «Питання оптимізації
системи центральних органів виконавчої влади» в Україні діє 16 міністерств,
а також інші центральні органи виконавчої влади, які за своїм предметно-
функціональним призначенням поділяються на: 1) державні служби, 2)
державні інспекції та 3) державні агентства.
Діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади
в Україні ґрунтується на принципах верховенства права, безперервності,
законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та
прозорості.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй
діяльності керуються Конституцією, законами України, актами та
дорученнями Президента, актами Кабінету Міністрів, іншими актами
законодавства України.
Першорядне значення для системи міністерств та інших центральних
органів виконавчої влади мають міністерства (з лат. тіпівіегіит - служба) -
центральні органи виконавчої влади, уповноважені формувати та реалізувати
державну політику в одній чи кількох сферах суспільного та державного
життя.
Саме між міністерствами розподіляється весь спектр урядової
політики, а діяльність центральних органів виконавчої влади, керівники яких
не входять до складу Кабінету Міністрів України, спрямовується і
координується міністрами. Питання діяльності таких центральних органів
виконавчої влади представляють відповідні міністри, до сфери спрямування
та координації яких належать ці органи.
Основними завданнями міністерства як органу, що формує та реалізує
державну політику в одній чи кількох сферах, є: 1) забезпечення нормативно-
правового регулювання ввіреної йому сфери державної політики; 2)
визначення пріоритетних напрямів розвитку цієї сфери; 3) інформування та
надання роз'яснень щодо здійснення державної політики у своїй сфері
відання; 4) узагальнення практики застосування законодавства, розроблення
пропозицій щодо його удосконалення та внесення в установленому порядку
проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів
України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України; 5)
здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на
нього актами Президента України.
Отже, нині міністерства стають центрами вироблення нових програм,
концепцій, законопроектів і проектів актів Президента України та Кабінету
Міністрів України у конкретних сферах державної політики. Тобто
міністерства трансформуються в органи стратегічного планування та
нормопроектного й правотворчого забезпечення системи органів виконавчої
влади за секторальними напрямами здійснення державної політики.
Міністерства є єдиноначальними органами. Міністерство очолює
міністр, який входить до складу Кабінету Міністрів і несе персональну
відповідальність за роботу міністерства. Міністр як член Кабінету Міністрів
України особисто відповідає за впровадження Програми Кабінету Міністрів
України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній
сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері,
спрямовує та координує діяльність інших органів виконавчої влади з цих
питань.
Порядок призначення на посаду та звільнення з посади, припинення
повноважень на посаді міністра, а також статус міністра як члена Кабінету
Міністрів України визначаються Конституцією України та Законом «Про
Кабінет Міністрів України».
Слід звернути увагу на певний дуалізм функцій і повноважень міністра
як члена Уряду України і як глави міністерства. Міністр, будучи членом
Кабінету Міністрів України, здійснює повноваження, визначені Законом
«Про Кабінет Міністрів України», зокрема щодо спрямування та координації
діяльності центральних органі н виконавчої влади.
Будучи керівником міністерства міністр: 1) очолює міністерство,
здійснює керівництво його діяльністю; 2) визначає пріоритети робо ти
міністерства та шляхи виконання покладених на нього завдань, затверджує
плани роботи міністерства, звіти про їх виконання; 3) організовує та
контролює виконання апаратом міністерства та територіальними органами
міністерства Конституції, законів У країн и, актів і доручень Президента
України, актів Кабінету Міністрів України; 4) вносить Прем'єр-міністрові
України пропозиції щодо призначення на посади першого заступника
міністра, заступника міністра (у разі введення), заступника міністра-
керівника апарату; 5) затверджує положення про самостійні структурні
підрозділи апарату міністерства, призначає на посади та звільняє з посад їх
керівників і заступників керівників, працівників патронатної служби
міністра; 6) утворює, ліквідовує, реорганізовує за погодженням з Кабінетом
Міністрів України територіальні органи міністерства як структурні
підрозділи апарату міністерства без статусу юридичної особи; 7) призначає
на посади керівників територіальних органів міністерства за погодженням з
головами місцевих державних адміністрацій та їх заступників і звільняє їх з
посад тощо.
Частину своїх посадових повноважень міністр доручає своїм
заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства, відповідно до
затвердженого міністром розподілу службових обов'язків між заступниками.
Так, перший заступник міністра набуває статусу політичного діяча, оскільки
його посада стає політичною і на неї не поширюються трудове законодавство
та законодавство про державну службу. Також запроваджується посада
заступника міністра - керівника апарату. Він призначається на посаду за
поданням Прем'єр-міністра України та звільняється з посади Президентом
України. Прем'єр-міністр України вносить на розгляд Президента України
подання про призначення на посаду заступника міністра - керівника апарату
відповідно до пропозиції відповідного міністра. При цьому заступник
міністра-керівник апарату є не лише державним службовцем, а й по суті
керівником усіх держслужбовців міністерства.
 Заступник міністра - керівник апарату відповідно до покладених на
нього завдань: 1) організовує роботу ввіреного йому апарата міністерства; 2)
забезпечує підготовку пропозицій щодо виконання завдань міністерства та
подає їх на розгляд міністрові; 3) організовує та контролює виконання
апаратом міністерства Конституції та законів України, актів і доручень
Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерства
та доручень міністра його першого заступника та заступника (у разі
введення), звітує про їх виконання; 4) готує та подає на затвердження
міністрові плани роботи міністерства, звітує про їх виконання; 5) забезпечує
реалі задію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її
збереженням в апараті міністерства та ін.
Апарат міністерства - це система взаємопов'язаних структурних
підрозділів і посад, що забезпечують діяльність міністра, а також виконання
покладених на міністерство завдань на чолі із заступником міністра -
керівником апарату. Апарат міністерства, інших центральних органів
складається з державних службовців і фінансується з Державного бюджету
України.
Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією і
законами України, а також положеннями про ці органи. Положення про
міністерства й інші ЦОВВ затверджує Президент України, а граничну
чисельність його працівників - Кабінет Міністрів України. Типове положення
про міністерство затверджено Указом Президента України від 24 грудня 2010
р. № 1199 «Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади».
Слід звернути увагу, що у випадках, передбачених положеннями про
міністерства, затвердженими Президентом України, можуть створюватися
територіальні органи міністерств. Керівники територіальних органів
міністерства призначаються на посади за погодженням з головами місцевих
державних адміністрацій та звільняються з посад міністром, якщо інше не
передбачено законом. їх структура та штатний розпис затверджуються
міністром.
Наступною складовою центральної ланки системи органів виконавчої
влади в Україні є інші центральні органи виконавчої влади України
(державні служби, державні інспекції, державні агентства), діяльність яких
спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через
відповідного профільного члена Уряду. Ці центральні органи виконавчої
влади забезпечують реалізацію державної політики в одній чи кількох
сферах.
Отже, інші, окрім міністерств, центральні органи виконавчої влади
(ЦОВВ) - це система визначених Конституцією та законами України, актами
Президента України державних служб, державних інспекцій, державних
агентств, які спрямовуються та координуються через відповідного члена
Кабінету Міністрів України й уповноважені забезпечувати реалізацію
державної політики у сферах, визначених главою держави.
Основними завданнями центрального органу виконавчої влади є
реалізація державної політики у визначеній Президентом України сфері, а
також внесення пропозицій щодо її формування.
Для реалізації цього завдання центральні органи виконавчої влади
здійснюють такі функції та повноваження: 1) надання адміністративних
послуг; 2) здійснення державного нагляду (контролю); 3) керівництво
об'єктами державної власності; 4) внесення пропозицій щодо формування
державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують і координують їх
діяльність; 5) здійснення інших завдань, визначених законами України та
покладених на них Президентом України.
На відміну від попередньої системи центральних органів виконавчої
влади, що існувала до 2010 р., нині чинне законодавство диференціює інші
центральні органи згідно з їх завданнями у системі органів виконавчої влади
і механізмі держави загалом. Це підтверджують і положення Указу
Президента України від 9 грудня 2010 № 1085 «Про оптимізацію системи
центральних органів виконавчої влади», якими визначено конкретні служби,
інспекції та агентства.
Державна служба - це центральний орган виконавчої влади, основним
завданням якого є надання державних і адміністративних послуг. На сьогодні
державними службами є: Державна архівна служба України, Державна
виконавча служба України, Державна казначейська служба України,
Державна міграційна служба України, Державна пенітенціарна служба
України, Державна податкова служба України, Державна реєстраційна
служба України, Державна санітарно-епідеміологічна служба України і ін.
Державна інспекція - це центральний орган виконавчої влади,
основним завданням якого є здійснення державного нагляду та контролю. До
державних інспекцій укази Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085
та від 6 квітня 2011 р. № 370 «Питання оптимізації системи центральних
органів виконавчої влади» відносять такі ЦОВВ, як: Державна фінансова
інспекція України, Державна інспекція України з питань праці, Державна
інспекція сільського господарства України, Державна інспекція техногенної
безпеки України, Державна архітектурно-будівельна інспекція України,
Державна інспекція навчальних закладів України та ін.
Державне агентство - це центральний орган виконавчої влади,
основним завданням якого є управління об'єктами державної власності. Нині
такими агентствами є: Державне агентство водних ресурсів України,
Державне агентство екологічних інвестицій України, Державне агентство з
інвестицій та управління національними проектами України, Державне
агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, Державне
агентство земельних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів
України, Державне агентство резерву України та ін.
Центральні органи виконавчої влади (державні служби, державні
інспекції та державні агентства) здійснюють повноваження безпосередньо та
через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного,
республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, у разі їх
утворення.
Голова центрального органу виконавчої влади призначається на посаду
за поданням Прем'єр-міністра України та звільняється з посади Президентом
України. Він має не більше двох заступників, які призначаються на посади за
поданням Прем'єр-міністра України та звільняються з посад Президентом
України. Пропозиції Прем'єр-міністру України щодо кандидатур на посади
голови центрального органу виконавчої влади та його заступників вносить
міністр, який спрямовує та координує діяльність центрального органу
виконавчої влади.
Голова центрального органу виконавчої влади здійснює такі
повноваження: 1) очолює центральний орган виконавчої влади, здійснює
керівництво його діяльністю; 2) в межах компетенції організовує та
контролює виконання в апараті центрального органу виконавчої влади та
його територіальних органах Конституції, законів України, актів і доручень
Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерств;
3) вносить на розгляд міністра, який спрямовує та координує діяльність
центрального органу виконавчої влади, пропозиції щодо формування
державної політики у відповідній сфері, зокрема, розроблені центральним ор-
ганом виконавчої влади проекти законів, актів Президента України та
Кабінету Міністрів України, наказів відповідного міністерства, а також
позицію щодо таких проектів, розробниками яких є інші міністерства; 4)
подає на затвердження міністру, який спрямовує та координує діяльність
центрального органу виконавчої влади, плани роботи центрального органу
виконавчої влади; 5) вносить пропозиції міністрові щодо кандидатур на
посади своїх заступників; 6) затверджує за погодженням з міністром, який
спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади,
структуру апарату центрального органу виконавчої влади; 7) забезпечує
виконання центральним органом виконавчої влади наказів і доручень
міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу
виконавчої влади, з питань, що належать до сфери діяльності центрального
органу виконавчої влади; 8) забезпечує взаємодію центрального органу
виконавчої влади зі структурним підрозділом міністерства, визначеним
міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу
виконавчої влади, відповідальним за взаємодію з центральним органом
виконавчої влади тощо.
Положення про державну службу, державне агентство чи державну
інспекцію затверджує Президент України, а граничну чисельність державних
службовців і працівників центрального органу відповідного ЦОВВ - Кабінет
Міністрів України.
Слід звернути увагу, що Антимонопольний комітет України, Фонд
державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення
України, тобто органи державної влади, чий статус безпосередньо
встановлює Конституція України, визначені Законом «Про центральні органи
виконавчої влади», прийнятим 17 березня 2011 р. Верховною Радою України,
як органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Голова Антимонопольного комітету України, голова Фонду дер-
жавного майна України, голова Державного комітету телебачення і
радіомовлення України призначаються на посади та звільняються з посад
Президентом України за згодою Верховної Ради України. Окрім названих
ЦОВВ, Президентом України можуть бути утворені й інші центральні органи
виконавчої влади зі спеціальним статусом.
У процесі реалізації своєї компетенції міністерства й інші центральні
органи виконавчої влади, у тому числі ті з них, що мають спеціальний статус,
широко взаємодіють з професійними спілками, організаціями роботодавців і
громадськими організаціями з питань забезпечення прав і свобод громадян,
задоволення їх соціально-економічних, трудових, культурних та інших
інтересів, сприяють виконанню статутних завдань цих об'єднань. Об'єднання
громадян можуть вносити на розгляд відповідного центрального органу
пропозиції з питань їх діяльності. До того ж Типове положення про
громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої
влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській і
Севастопольській міській, районній, районній у містах Києві та Севастополі
державній адміністрації, затверджене постановою Кабінету Міністрів
України від 3 листопада 2010 р. № 996, затвердило новий порядок залучення
громадськості до формування та реалізації державної політики, визначивши
правовий статус громадської ради й упровадивши демократичний порядок їх
формування та легітимізувавши форми і методи їх впливу на організацію та
діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в
Україні. Зазначені нормативно-правові та інституційні механізми
забезпечують демократичність розвитку державної влади в Україні.

3. Місцеві органи виконавчої влади

Важливу роль у системі органів виконавчої влади відіграють місцеві

державні адміністрації. Відповідно до ч. 1 ст. 118 Конституції України і ст. 1
Закону України «Про місцеві держані адміністрації» від 9 квітня 1999 р.,
місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях і
районах, містах Києві та Севастополі.
Місцеві державні адміністрації - це система обласних і районних
державних адміністрацій, Київської міської державної адміністрації, які
згідно з чинним законодавством України здійснюють виконавчу владу у
відповідних адміністративно-територіальних одиницях.
Місцеві державні адміністрації діють на принципах, властивих для всієї
системи органів виконавчої влади, з урахуванням особливостей умов і
завдань їх функціонування. Основними засадами діяльності місцевих
державних адміністрацій є: відповідальність перед людиною і державою за
свою діяльність; верховенство права; законність; пріоритетність прав
людини; гласність; поєднання державних і місцевих інтересів;
відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України;
підзвітність і підконтрольність органам виконавчої влади вищого рівня тощо.
 Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами
виконавчої влади, мають статус юридичної особи. Владні повноваження цих
державних органів реалізуються одноособово їх керівниками - головами
місцевих державних адміністрацій, які призначаються на посаду і
звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів.
У здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом
України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам
виконавчої влади вищого рівня.
Місцеві державні адміністрації також підзвітні й підконтрольні радам у
частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними
радами. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові
відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент
України приймає рішення та дає обґрунтовану відповідь. У разі ж коли
недовіру голові обласної чи районної адміністрації висловили дві третини від
складу відповідної місцевої ради, Президент України приймає рішення про
підставку голови місцевої державної адміністрації.
У межах своїх повноважень місцеві державні адміністрації здійснюють
виконавчу владу на території відповідних адміністративно-територіальних
одиниць, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідними
радами. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та
Севастополі визначаються окремими законами України.
На сьогодні питання, пов'язані з діяльністю Київської міської
державної адміністрації, яка є виконавчим органом Київської міської ради і
паралельно виконує функції місцевої виконавчої влади, регулює Закон «Про
столицю України - місто-герой Київ» від 16 січня 1999 р.
Основними завданнями місцевих державних адміністрацій, виконання
яких вони забезпечують у межах відповідних адміністративно-
територіальних одиниць, згідно зі ст. 2 Закону України «Про місцеві держані
адміністрації», є: виконання Конституції, законів України, актів Президента
України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України й інших
органів виконавчої влади вищого рівня; забезпечення законності й
правопорядку ти підвідомчої території, додержання прав і свобод громадян;
виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та
культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного
проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх
національно-культурного розвитку; підготовка і виконання відповідних
бюджетів і програм, звіти про їх виконання; здійснення взаємодії з органами
місцевого самоврядування; реалізація інших наданих державою, а також
делегованих відповідними радами повноважень.
У межах, установлених Конституцією і законами України, а також
актами Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади
вищого рівня, місцеві державні адміністрації здійснюють управління у
визначених чинним законодавством України галузях суспільного життя і
несуть відповідальність за стан справ у цих галузях.
До установ і закладів, які належать до сфери управління місцевих
державних адміністрацій, є засновані ними або за їхньою участю засоби
масової інформації: радіо, телебачення, газети, журнали, інші періодичні
видання; інвестиційні фонди, засновниками яких є обласні державні
адміністрації; об'єкти, які забезпечують діяльність державних підприємств,
установ і організацій і перебувають на місцевому бюджеті, а також деякі інші
об'єкти управління, визначені чинним законодавством. У разі делегування
місцевим державним адміністраціям районними чи обласними радами від
повідних повноважень в їх управлінні перебувають також об'єкти спільної
власності територіальних громад.
Повноваження місцевих державних адміністрацій поширюються на всі
основні сфери суспільного життя на місцях - здійснення публічної влади на
місцях, бюджетну, економічну, містобудівельну, соціальну та культурну
(духовну), екологічну, інформаційну, інноваційну та ін.
Законом України «Про місцеві державні адміністрації» визначені їх
основні галузеві повноваження, зокрема, в галузі соціально економічного
розвитку; бюджету та фінансів; управління майном приватизації та
підприємництва; в галузі містобудування, житлово-комунального
господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і
зв'язку; використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони
довкілля; у галузі науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури та
спорту, материнства та дитинства, сім'ї та молоді; соціального забезпечення
та соціального захисту населення; у галузі зайнятості населення, праці та
заробітної плати; забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод
громадян; у галузі міжнародних зовнішньоекономічних відносин; у галузі
оборонної діяльності.
На місцеві державні адміністрації покладено здійснення державного
контролю за збереженням і раціональним використанням державного майна;
станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних
контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним
відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; використанням та охороною
земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного
світу й інших природних ресурсів; охороною пам'яток історії та культури,
збереженням житлового фонду; додержанням виробниками продукції
стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю та
сертифікацією; додержанням санітарних і ветеринарних правил, обиранням,
утилізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів,
додержанням правил благоустрою; додержанням архітектурно-будівельних
норм, правил і стандартів, додержанням правил торгівлі, побутового,
транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав
споживачів; додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами,
освіти, культури, охорони здоров'я, материнства та дитинства, сім'ї, молоді та
неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури та спорту;
охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою
мінімального розміру оплатою праці; додержанням громадського порядку,
правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього руху; додержанням
законодавства про державну таємницю та інформацію.
Для реалізації наданих повноважень і здійснення контрольних функцій
місцевим державним адміністраціям надано права проведення перевірки
стану додержання Конституції, законів України, І н ш и х актів законодавства
органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками
підприємств, установ, організацій, їх філіалів і відділень, незалежно від форм
власності та підпорядкування; залучення вчених, спеціалістів, представників
громадськості до проведення перевірок, підготовки і розгляду питань, що
належать до компетенції місцевих державних адміністрацій; право
одержувати відповідну статистичну інформацію й інші дані від державних
органів і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних
партій, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та
організацій, незалежно від форм власності; видавати згідно з чинним
законодавством обов'язкові для виконання розпорядження керівникам
підприємств, установ і організацій, а також громадянам з контрольованих
питань; порушувати питання про їх відповідальність у встановленому
законом порядку; здійснювати інші функції та повноваження згідно з чинним
законодавством.
Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих
державних адміністрацій. Крім голови до їх складу входять заступники
голови, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів. У
межах бюджетних асигнувань голови місцевих державних адміністрацій
визначають структуру, затверджують штатний розпис місцевих державних
адміністрацій та положення про її структурні підрозділи. Рекомендаційний
перелік їх управлінь, відділів та інших структурних підрозділів і типові
положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України.
На виконання Конституції, законів України, актів Президента України,
Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади власних і делегованих повноважень
голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження, а
керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в
межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній
території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями,
посадовими особами та громадянами. Голови місцевих державних
адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них
відповідальність згідно з чинним законодавством.
Акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру,
прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту прийняття,
якщо самими актами не встановлено інший термін введення їх у дію. Ці акти
доводяться до виконавців, а за потреби оприлюднюються.
Організаційно-процедурні питання внутрішньої діяльності місцевих
державних адміністрацій регулюються їх регламентами, які затверджуються
головами відповідних державних адміністрацій. Типовий регламент місцевих
державних адміністрацій затверджується Кабінетом Міністрів України.
Свої особливості має діяльність місцевих державних адміністрацій в
Автономній Республіці Крим. Крім завдань, які передбачені законодавством
для всіх місцевих державних адміністрацій України, в Автономній
Республіці Крим вони забезпечують виконання Конституції Автономної
Республіки Крим, нормативно-правових актів Верховної Ради та рішень Ради
міністрів Автономної Республіки Крим. Рада міністрів у межах своїх
повноважень спрямовує і контролює діяльність державних адміністрацій.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим має право скасовувати
розпорядження голів відповідних районних державних адміністрацій, що
суперечать Конституції та законам України, а також Конституції Автономної
Республіки Крим, нормативно-правовим актам Верховної Ради автономії,
рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Керівники місцевих державних адміністрацій в Автономній Республіці
Крим призначаються на посади та звільняються з посад Президентом
України за поданням Кабінету Міністрів України, погодженим з головою
Верховної Ради Автономної Республіки Крим і головою Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, Постійним представником Президента
України в Автономній Республіці Крим. За наявності підстав Рада міністрів
Автономної Республіки Крим може порушувати питання перед Президентом
України і Кабінетом Міністрів України про притягнення до дисциплінарної
відповідальності голів відповідних місцевих державних адміністрацій. Рада
міністрів Автономної Республіки Крим за позитивними результатами роботи
місцевих державних адміністрацій може застосовувати до їх посадових осіб
заходи заохочення. У межах наданих повноважень взаємодіє з місцевими
державними адміністраціями в Автономній Республіці Крим представництво
Президента України в Автономній Республіці Крим.
Одним із ключових напрямів діяльності місцевих державних ад-
міністрацій є організація взаємодії з органами місцевого самоврядування,
насамперед у вирішенні питань економічного, соціального та культурного
розвитку територіальних громад і всього регіону.

Загальні висновки
Органи виконавчої влади в Україні — це система вищих, центральних і
місцевих, одноособових і колегіальних органів державної виконавчої влади
загальної та спеціальної компетенції, що відповідно до Конституцій та
законів України забезпечують виконання Конституції України, законів
України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України в
найважливіших сферах суспільного і державного життя України.
Кабінет Міністрів України — це вищий орган у системі органів
виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України і Верховною
Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, що
керується у своїй діяльності Конституцією, законами України, указами
Президента України та постановами Верховної Ради України.
 Центральним органом виконавчої влади називають орган, який
забезпечує проведення в життя державної політики у відповідній галузі чи
сфері на всій території України, здійснює керівництво дорученою йому
сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку та
безпосередньо підвідомчий Кабінету Міністрів України або за рішенням
Президента іншому центральному органу виконавчої влади.