Еволюція сенсорних систем у

тварин

Виконав учень
11 класу.
Лавро
Максим
 Еволюція органу зору.
У процесі еволюції розвинулись різноманітні світлосприймальні системи:
- Зір у безхребетних тварин
Уже одноклітинні здатні реагувати на світло. Фототаксис амеби відбувається за рахунок світлочутливості її
цитоплазми, а у евглени зеленої є спеціальний детектор напрямку світла. Світлочутливі клітини є на поверхні тіла
у кишковопорожнинних і плоских червів, а у голкошкірих світло сприймають підшкірні нервові волокна. Проте око
як окремий орган, що спеціалізувався на сприйманні світла, виникає лише у поліхет і значно вдосконалюється
у членистоногих.
Фасеткове око вищих комах - складається з 5—50 тисяч простих вічок, які щільно прилягають одне до
одного.Фасеткове око комах добре сприймає кольори, деталі, є чудовим детектором руху, хоча його здатність до
розпізнавання образів обмежена дуже низькою гостротою зору. На відміну від комах у павуків є близько десяти
простих очок для розпізнавання інтенсивності освітлення.
У головоногих молюсків з'являються камерні очі, подібні до таких у хребетних тварин. Тут є рогівка, зіниця,
кришталик і сітківка, яка забезпечує образний зір. Відмінність від ока хребетних полягає в тому, що всі нейрони
сітківки у цих молюсків винесені за межі ока, а в середині їхнього камерного ока знаходяться лише фоторецептори
з пігментними клітинами. Тому світло в такому оці не проходить крізь шари нейронів, а безпосередньо падає на
фоторецептори. Таке око називається неінвертованим.
Око головоногих молюсків чудово сприймає рухомі об'єкти і добре пристосоване до поганого освітлення на глибині
моря. У головоногих вже існує зорове сприйняття, короткочасна зорова пам'ять, чітке розпізнавання форми
предметів
 Орган зору хребетних тварин.

• 1. У хребетних тварин фоторецептори знаходяться у особливій частині ока - сітківці, яка у ссавців займає
внутрішню (сенсорну) поверхню задньої половини очного яблука, де також знаходяться всі інші нейрони
сітківки. Також у риб, земноводних, плазунів і більшості птахів сітківка аналізує значно більше інформації
про параметри зорового сигналу, ніж у ссавців. Отже, в процесі еволюції у ссавців спостерігається деяке
зниження функцій сітківки за рахунок зростання їх у центральній частині зорового аналізатора.
• 2.Зір нижчих хребетних керує переважно автоматичними рефлекторними реакціями: у них добре розвинена
природжена здатність до аналізу розмірів і напрямку руху об'єкта, але погано розвинене сприймання
цілісних предметів, оскільки бракує первинної кори, яка розвивається згодом у птахів та ссавців.

Приклади органа зору у безхребетних Приклади орагна зору у хребетних

 Еволюція слуху.
- Слух у безхребетних тварин
Звукосприймальні органи з'явились на досить ранніх етапах еволюції тваринного світу. Вже у медуз функцію
слухової рецепції виконують статоцисти. Статоцисти мають вигляд занурених під покрив тіла пухирців, іноді
ямок чи колбоподібних випинань покривів.
Сприймання і відтворення звуків добре розвинуті у членистоногих, зокрема комах. Комахи сприймають звукові
коливання за допомогою волоскових сенсил, джонстонових і тимпанальних органів, які розміщені в різних
місцях: на церках, антенах, голові, черевці, кінцівках. У головоногих молюсків і примітивних хордових слухова
рецепція не розвинена.

Приклад органа слуху у безхребетних

Приклади органа слуху у
хребетних
 Слух у хребетних тварин.

• Орган слуху у всіх хребетних, починаючи з найпримітивніших круглоротих, знаходиться у

лабіринті внутрішнього вуха, точніше, в одному з мішечків лабіринту. Розміщені на стінках
мішечка скупчення волоскових сенсорних клітин (плями) у цих тварин поряд з гравітаційними
силами сприймають і звукові коливання. У риб від мішечка відходить тяж - лагена (попередник
завитки ссавців), яка бере на себе звукосприймальну функцію. Оскільки зовнішнього і
середнього вуха з барабанною перетинкою у риб немає, роль резонатора, що підсилює звук,
частково бере на себе плавальний міхур, який сполучається з лагеною за допомогою чотирьох
веберових кісточок.
• Для наземних тварин у повітряному середовищі звук відіграє значно більшу роль, ніж для
водних організмів. Тому у них відбувається прогресивний розвиток всієї слухової системи:
у амфібій з'являється барабанна перетинка, у рептилій - зовнішній слуховий хід. Слуховий
стовпчик (колумелла) у них з'єднує барабанну перетинку із внутрішнім вухом, але у змій він
прикріплюється не до барабанної перетинки, а до квадратної кістки черепа, що робить їх дуже
чутливими до коливань ґрунту. У деяких птахів і у всіх ссавців, за винятком китових,
з'являється зовнішнє вухо, яке дає їм змогу сприймати напрям звуку. У ссавців розвивається
справжня завитка, яка має від 0,25 до 4 обертів у залежності від виду.
 Еволюція гравітаційних сенсорних систем.
- Гравітаційні сенсорні системи у безхребетних.
Усе живе на Землі перебуває під постійним впливом сил гравітації, і тому необхідність орієнтації призвела до
розвитку гравітаційних рецепторів - волоскових сенсорних епітеліоцитів присінкового лабіринту. Такі рецептори
з’являються у кишковопорожнинних (медуз), їх мають майже всі безхребетні й хребегні тварини, за винятком комах. Не
зважаючи на різний ступінь складності й досконалості, принцип їх будови і, функції однакові у всіх тварин. Це
багатоклітинні утвори — статоцисти, заповнені рідиною невеликі закриті або сполучені із зовнішнім водним
середовищем порожнини. Всередині цих порожнин містяться дрібні тверді часточки (піщинки,кришталики кальцію
карбонату) — статоліти, отоліти або статоконії. На внутрішній поверхні статоцисти розміщені поодинці або
групами рецепторні волоскові клітини, волоски яких згинаються під вагою статолітів.
Таким чином, статоцисти є статичними рецепторами — вони сприймають силу гравітації, тобто один із видів
лінійного прискорення, і надсилають до нервових центрів інформацію про положення тіла відносно гравітаційного
вектора. У тварин, що ведуть активний, рухливий спосіб життя , виникають також динамічні рецептори, які
сприймають кутове прискорення, тобто зміну швидкості обертального руху. Це також волоскові клітини, але з
набагато довшими волосками, вкритими драглистою масою. Вони утворюють слуховий гребінь.
У комах статоцист немає, їх роль виконують спеціалізовані сенсорні клітини - сенсили, розміщені на поверхні
суглобів. Сенсила складається з волоскового виросту кутикули, з'єднаного з війчастими закінченнями нейрона.
- Гравітаційні сенсорні системи у хребетних.
У хребетних тварин вплив гравітації сприймається вестибулярним апаратом, який є частиною присінково-
завиткового органа у товщі скроневої кістки. Складається з кісткових присінка і півколових каналів, всередині яких розм
іщений перетинчастий присінковий лабіринт, утворений маточкою, мішечком, півколовими, маточково мішечковою та
ендолімфатичною протоками.
 Еволюція хеморецепції.
- Хеморецепції у безхребетних.
Уже бактерії виявляють вибіркову чутливість до певних хімічних речовин, особливо органічних.
У найпростіших виявлено специфічні рецептивні молекули, які вибірково реагують на певні амінокислоти.
У нижчих безхребетних хеморецепція здійснюється, ймовірно, вільними нервовими закінченнями, які також
виявляють високу хімічну чутливість.
У водних безхребетних хеморецептори знаходяться на всій поверхні тіла з переважною концентрацією їх на
передньому кінці тіла — в ділянці ротового отвору, у мантії чи сифоні. У черевоногих молюсків з'являється
спеціалізований хеморецепторний орган - осфрадій.
Осфрадій - орган нюху, або точніше хімічного почуття, в мантійній порожнині молюсків при початку зябер, де
до них надходить струм води.
Серед наземних безхребетних найбільшого розвитку хеморецептори досягли у членистоногих, особливо
у комах. У них уже можна виділити контактні (смакові) й дистантні (нюхові) рецептори не тільки за функцією, а
й за їх локалізацією. Хеморецептори комах - це різноманітні сепсили: кутикулярні вирости у вигляді волосків,
сосочків, штифтиків з каналом, в середину якого заходять війки хемочутливого нейрона.
- Нюх у хребетних тварин
За здатністю сприймати і розрізняти запахи речовин усіх хребетних тварин можна розділити на кілька груп:
тварини з добре розвиненим нюхом - макросматики ( мігруючі риби, деякі земноводні, більшість ссавців);
тварини у яких нюхової системи немає - аносматики (зубатий кит, дельфіни, деякі птахи); тварини зі слабким
нюхом - мікросматики (плазуни, більшість птахів, гризуни, примати). Найпоширенішим прикладом
хеморецепції в хребетних є ніс.
 Джерела інформації:
https://aist.dp.ua/evolyutsiya-organa-zreniya/
https://studfile.net/preview/9986045/page:4/
https://www.wikidata.uk-ua.nina.az
https://uahistory.co/pidruchniki/zadorozhnij-biology-and-ecology-11-cl
ass-2019-profile-level/6.php#google_vignette