ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 4

Тема. Аналіз небезпеки під час роботи зі шкідливими та вибухопожежонебезпечними

речовинами.
Мета. Показати можливість досягнення граничнодопустимої концентрації шкідливої
речовини, нижньої та верхньої концентраційної межі пожежонебезпеки і мінімально
допустимої концентрації кисню у приміщенні.
Завдання. Оцінити небезпеки, які може спричинити витік природного газу в
приміщенні, та небезпеки, які можуть виникнути під час горіння природного газу. Оцінюючи
небезпеки, необхідно встановити чи достатньою буде природного вентилювання приміщення
(кратності обміну повітря) для запобігання встановленню небезпечних концентрацій, а саме:
 граничнодопустимої концентрації природного газу (Срозр. = 1,3 об.%);
 нижньої концентраційної межі займистості (Срозр. = 5 об.%);
 верхньої концентраційної межі займистості (Срозр. = 15 об.%);
 допустимої концентрації вуглекислого газу у повітрі (Срозр. = 0,1 об.%);
 концентрації кисню в повітрі, нижче допустимої межі (Смін. = 18 об.%).
У розрахунках прийняти, що вміст кисню у свіжому повітрі (Спов.) дорівнює 21 об.%, об’єм
приміщення – V0, м3, швидкість витоку природного газу – Vгазу, м3/год, фактична кратність
обміну повітря – К0, год-1.
Варіанти індивідуальних завдань подані у таблиці 1.
Таблиця 1
Варіанти індивідуальних завдань
приміщення

приміщення
природного

природного
повітря, К0

повітря, К0
Фактична

Фактична
кратність

кратність
варіанта

варіанта
газу, що

газу, що
Vгазу, м3

Vгазу, м3
витікає

витікає
обміну

обміну
Номер

Номер
V0, м3

V0, м3
Об’єм

Об’єм

Об’єм

Об’єм
1 20 0,95 0,40 21 29 0,75 0,50
2 16 0,64 0,45 22 34 0,50 0,80
3 18 0,25 0,55 23 38 0,30 0,95
4 22 0,45 1,60 24 40 0,85 0,70
5 24 1,20 0,80 25 37 0,75 1,40
6 28 0,70 1,70 26 33 0,45 0,25
7 30 0,85 0,45 27 31 0,25 0,55
8 34 0,92 0,35 28 28 0,55 0,80
9 38 0,88 1,60 29 26 0,65 0,45
10 40 1,35 0,90 30 22 0,10 0,40
11 23 0,35 0,50 31 24 0,80 0,70
12 25 0,25 0,80 32 20 0,75 0,85
13 27 0,55 0,40 33 25 0,55 1,00
14 30 0,75 0,70 34 27 0,85 0,55
15 35 0,45 1,10 35 32 0,25 0,70
16 33 0,75 1,20 36 36 0,45 1,10
17 28 0,60 0,75 37 30 0,35 0,85
18 24 0,25 0,35 38 28 0,50 1,25
19 22 0,10 0,40 39 24 0,75 0,50
20 25 0,35 0,55 40 32 0,20 0,60
 Хід виконання
Шкідливі речовини – це речовини, які, контактуючи з організмом людини, можуть
викликати травми, захворювання чи інші відхилення в стані здоров’я, які можна виявити за
допомогою сучасних методів діагностики як під час роботи, так і в подальші роки життя
нинішнього та наступних поколінь.
Серед джерел шкідливих речовин у позавиробничому середовищі можна виділити:
засоби побутової хімії для миття у вигляді порошків та паст, відбілювальні речовини, рідини
для дезінфекції; природний газ; будівельні матеріали; розчинники, лаки та фарби; засоби
автомобільної хімії; пестициди, інсектициди (для знищення комах), гербіциди (для боротьби з
бур’янами); мінеральні добрива; ртутні термометри, люмінесцентні лампи.
Під дією шкідливих речовин, які проникають в організм людини через органи дихан-
ня, травлення і шкіру, відбуваються різні порушення, зокрема гострі та хронічні отруєння.
Гострі отруєння часто трапляються унаслідок аварій та грубих порушень безпеки
праці і характеризуються короткочасною дією відносно великої кількості шкідливих речовин
та яскравим типовим проявом безпосередньо в момент дії або через деякий невеликий
проміжок часу.
Хронічне отруєння виникає поступово під час тривалої дії речовин, які проникають в
організм у відносно невеликих кількостях. Воно розвивається внаслідок накопичення самої
шкідливої речовини в організмі (матеріальна кумуляція) і збільшення викликаних нею змін в
організмі (функціональна кумуляція). У разі хронічного і гострого отруєння однією і тією
самою речовиною можуть бути уражені різні органи і системи організму. Наприклад, під час
гострого отруєння бензолом здебільшого уражається центральна нервова система і
простежується наркотична дія, а під час хронічного – система кровотворення.
Під час будь-якої форми отруєння інтенсивність дії шкідливої речовини залежить від
ступеня її фізіологічної активності – токсичності. Токсичність шкідливих речовин
виявляється здебільшого в хімічній взаємодії між ними і ферментами (каталізаторами
біохімічних реакцій в організмі). Ця взаємодія призводить до гальмування або припинення
низки життєвих функцій організму. Повна інактивація ферментів викликає загальне ураження
організму і, можливо, смерть.
За токсичністю шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки:
 1-й клас – речовини надзвичайно небезпечні;
 2-й клас – речовини дуже небезпечні;
 3-й клас – речовини помірно небезпечні;
 4-й клас – речовини мало небезпечні.
Небезпечність шкідливої речовини визначають за низкою показників, для кожного з
яких встановлені нормативні значення, а саме:
 граничнодопустима концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони
(ГДК) – це така концентрація, яка під час щоденної роботи (окрім вихідних днів)
протягом 8 годин чи іншої тривалості, але не більше як 41 год на тиждень, упродовж
усього робочого стажу не може зумовити відхилень у стані здоров’я, які виявляють
завдяки сучасним методам діагностики як в період праці, так і в подальші роки та в
наступних поколіннях;
 середня смертельна доза у випадку введення в шлунок – це така доза речовини, яка
викликає смерть у 50% тварин у разі одноразового введення у шлунок;
 середня смертельна доза у випадку нанесення на шкіру – це така доза речовини, яка
викликає смерть у 50% тварин у разі одноразового нанесення на шкіру;
 середня смертельна концентрація у повітрі – це така концентрація речовини, яка
викликає смерть у 50% тварин у разі 2–4-годинної інгаляційної дії.
 Серед цих показників для характеристики токсичності шкідливих речовин найчастіше
використовують ГДК у повітрі робочої зони, бо переважно виробничі отруєння трапляються
внаслідок того, що шкідливі речовини надходять в організм людини через органи дихання.
Велика площа поверхні легень і значна швидкість проникнення шкідливих речовин у кров
сприяють інгаляційному отруєнню. На сьогодні ГДК встановлені для понад 1 400 речовин.
Крім органів дихання, шкідливі речовини потрапляють в організм через шкіру не
тільки під час її забруднення, а й за наявності газів і пари у повітрі, оскільки шкіра також
бере участь у диханні. Шкідливі речовини розчиняються у поті та жировому покриві шкіри, а
потім проникають у кров. Вони потрапляють у травний тракт і в разі порушення правил
особистої гігієни, прийманні їжі, питті та курінні.
Багато речовин також є вибухопожежонебезпечними. Показниками такої небезпеки є
нижня та верхня концентраційні межі займистості:
 нижня концентраційна межа займистості (НКМ) – мінімальний вміст горючої
речовини у повітрі, за якого можливе поширення полум’я по суміші на будь-яку
відстань від джерела запалення;
 верхня концентраційна межа займистості (ВКМ) – максимальний вміст горючої
речовини у повітрі, за якого можливе поширення полум’я по суміші на будь-яку
відстань від джерела запалення.
Виникнення пожежі можливе тільки тоді, коли вміст горючої речовини у повітрі
перебуває між нижньою та верхньою концентраційними межами, а поза ними – вона
неможлива.
До головних заходів безпеки у виробничих умовах зараховують:
 зниження концентрації шкідливих речовин до величин, нижчих за ГДК, через
дотримання проектно-кострукційних вимог та належне вентилювання приміщень;
 використання індивідуальних засобів захисту (ізолюючих костюмів, спецодягу,
спецвзуття, засобів захисту органів дихання, шкіри, очей, рук тощо).
Для забезпечення належної чистоти повітря (допустимих концентрацій шкідливих
речовин) у громадських, адміністративних та побутових приміщеннях використовують
вентилювання приміщень, яке організовують за допомогою сукупності пристроїв для
транспортування, подання та видалення повітря. У таких приміщеннях передбачене природне
вентилювання (аерація) шляхом з’єднання приміщення з атмосферою аераційними ліхтарями
або шахтами (організоване вентилювання). Інтенсивність такого вентилювання залежить
від різниці температур повітря у приміщенні та ззовні, а також від швидкості вітру. Крім
організованого природного вентилювання, є неорганізоване, коли свіже повітря у
приміщення надходить через вікна, двері, щілини тощо.
Інтенсивність вентилювання характеризують кратністю обміну повітря за одну
годину K , яку обчислюють за формулою
L
K ,
V
де L – об’єм повітря, яке подають або видаляють з приміщення, м3/год; V – об’єм
приміщення, м3.
Серед можливих джерел небезпек детальніше розглянемо природний газ, оскільки
його найчастіше використовують у побутовому середовищі. Його використання є
невід’ємною складовою комфортного життя людей. Це і тепло наших осель, і гаряче
водопостачання, і найдоступніша можливість приготування їжі на газовій плиті. Але, окрім
беззаперечних благ, у разі недотримання правил безпечного використання, природний газ
несе значну небезпеку.
Основні властивості природного газу. Природний газ – суміш газів, що утворилася в
надрах землі за анаеробного розкладання органічних речовин. Головна частина природного
газу – метан (до 98 об.%). Крім того, в його склад можуть також входити інші вуглеводні:
етан, пропан, бутан, а також інші речовини: водень, сірководень, діоксид вуглецю, азот, гелій.
Природний газ немає ні кольору, ні запаху, тому з огляду на безпеку, перед
постачанням для побутових споживачів його одорують (надають йому характерного запаху).
Найчастіше як одорант використовують етилмеркаптан (16 г на 1000 м3 природного газу).
Природний газ є легшим за повітря (густина 0,73-0,88 кг/ м3) і тому накопичується
нерівномірно у приміщенні. За нормальних умов і за відсутності джерела запалення
самовільно зайнятися не може (температура займання – 650-750°С). З повітрям утворює
вибухонебезпечну суміш у межах між нижньою та верхньою концентраційними межами
займистості: 5,0÷15,0 об.%. Граничнодопустима концентрація природного газу у повітрі
дорівнює 1,3 об.%.
Згідно статистичних даних за останні роки кількість нещасних випадків, пов’язаних з
використанням природного газу, зростає, при тому кількість потерпілих та загиблих
внаслідок отруєнь чадним газом значно перевищують кількість осіб, потерпілих чи загиблих
від вибухів. Головна небезпека полягає в тому що у результаті неповного спалювання
природного газу утворюється надзвичайно отруйний оксид вуглецю (ІІ) – чадний газ.
Механізм дії чадного газу в організмі людини є складним, але головна його дія полягає у
здатності чадного газу взаємодіяти з гемоглобіном, утворюючи карбоксигемоглобін.
Оскільки чадний газ володіє більшою приблизно в 250 разів за кисень спорідненістю до
гемоглобіну, то гемоглобін втрачає здатність зв’язувати кисень і переносити його до тканин.
Внаслідок цього в організмі виникає кисневе голодування (гіпоксія). Після декількох вдихів
повітря, яке містить за об’ємом всього 1 % чадного газу, людина непритомніє і через 1–2
хвилини помирає.
У разі отруєння чадним газом невідкладна медична допомога полягає у виведенні
постраждалого з небезпечного приміщення на свіже повітря, найкраще на вулицю.
Окрім чадного газу під час спалювання природного газу утворюється і вуглекислий
газ, який належить до задушливих, самих по собі нетоксичних або мінімально токсичних
газів. Проте збільшення його вмісту в повітрі призводить до порушення оптимального
балансу між киснем і вуглекислим газом, що безпосередньо впливає на здоров’я і
самопочуття людини. Організм людини пристосований дихати повітрям, що містить
приблизно 21 % кисню і 0,037 % вуглекислого газу. Нестачу кисню людина починає
відчувати вже у разі зниження його вмісту в атмосфері до 18 %, а критичними для життя є 7-
11 %. У повітрі, яке ми видихаємо міститься 16 % кисню і 3,7-4 % вуглекислого газу.
Найчастіше причинами виникнення аварійних ситуацій у побутовому середовищі є:
 необережність мешканців під час експлуатації газового обладнання;
 витік газу з газової плити чи труби, що підходить до неї;
 самовільне втручання мешканців у систему газопостачання;
 несправність систем димових та вентиляційних каналів;
 несвоєчасне обслуговування газового обладнання;
 встановлення в приміщеннях, де є газові прилади з відведенням продуктів згоряння в
димові канали, примусової витяжної вентиляції;
 вмикання газових приладів без перевірки наявності тяги (користування газовими
приладами у разі відсутності чи недостатності тяги є смертельно небезпечним!).

Можливі небезпеки під час експлуатації газового обладнання (рис. 1):

1. Отруєння природним газом. Подія відбудеться за умови перевищення у приміщенні
граничнодопустимої концентрації природного газу (1,3 об.%).
2. Вибух природного газу. Подія відбудеться за умови наявності у приміщенні
 концентрації природного газу в межах 5÷15 об.% та джерела запалення.
3. Гіпоксія (зниження вмісту кисню в крові людини). Подія розвивається за умови
зниження у приміщенні концентрації кисню до 18 об.% і менше та/або перевищення
допустимої концентрації вуглекислого газу у повітрі (0,1 об.%).
4. Отруєння чадним газом. Подія відбудеться за умови перевищення у приміщенні
граничнодопустимої концентрації чадного газу (0,0017 об.%).
Оскільки головним заходом, який запобігає виникненню перерахованих вище
потенційних небезпек під час експлуатації газового обладнання, є належне вентилювання
приміщень, то для оцінювання можливості їхньої реалізації необхідно перевірити чи
достатньо фактичної кратності обміну повітря. Спочатку визначають мінімально допустиму
кратність обміну повітря Кмін, за якої не досягається характерна для кожної події
концентрація, та порівнюють її із фактичною кратністю обміну повітря К0.
Для перевірки можливості отруєння природним газом мінімально допустиму
кратність обміну повітря розраховують за формулою:
Vгазу  100
K мін  (1)
С розр.  V0
де Cрозр. – граничнодопустима концентрація природного газу в повітрі у об.%; V0 – об’єм
приміщення, м3; Vгазу – швидкість витоку природного газу, м3/год. Якщо К0 ≥ Кмін, то
фактичної вентиляції у приміщенні достатньо, щоб не була досягнута небезпечна
концентрація газу і отруєння природним газом є неможливе. За умови, що К0 < Кмін,
фактичної вентиляції приміщення є недостатньо. Проте випадки отруєння природним газом
зустрічаються дуже рідко, оскільки через характерний неприємний запах людина відчуває
його наявність за значно нижчих концентрацій.
Для перевірки можливості вибуху природного газу формулу (1) використовують двічі.
Спочатку визначають мінімально допустиму кратність обміну повітря, коли досягається
нижня концентраційна межа займистості. Якщо К0 > Кмін, то фактичної вентиляції у
приміщенні достатньо, щоб не була досягнута небезпечна концентрація газу і вибух газу не
відбудеться. За умови, якщо К0 ≤ Кмін фактична вентиляція приміщення є недостатньою, і
вибух можливий, але за умови, що не досягнута верхня межа вибухонебезпечності. Тому за
формулою (1) визначають мінімально допустиму кратність обміну повітря, коли досягається
верхня концентраційна межа займистості. Якщо у цьому випадку К0 ≥ Кмін, то фактичної
вентиляції у приміщенні достатньо, щоб не була перевищена верхня межа
вибухонебезпечності, і за наявності джерела запалення вибух газу відбудеться. За умови, що
К0 < Кмін, фактична вентиляція приміщення є недостатньою, і концентрація природного газу
буде перевищувати верхню межу вибухонебезпечності, що зумовлює неможливість вибуху.
Таким чином, вибух природного газу є можливим тільки за виконання двох умов.
Для перевірки можливості досягнення допустимої концентрації кисню мінімально
допустиму кратність обміну повітря розраховують за рівнянням:
Vвитрат  100
ДК ( кисень )
K мін  (2)
(С пов.  С min . )  V0
де Vвитрат – швидкість витрати кисню на згоряння природного газу, м3/год; Cмін. – допустима
концентрація кисню у повітрі у об.%; Cпов. – концентрація кисню у свіжому чистому повітрі у
об.%. Під час спалювання природного газу використовується кисень повітря і згідно рівняння
хімічної реакції згоряння метану, як основного складника природного газу, маємо, що для
спалювання певного об’єму природного газу використовується подвійний об’єм кисню
повітря, тобто Vвитрат = 2×Vгазу.
 305 x y

CH 4  2O 2  CO 2  2H 2O
22,4 222,4  44,8 22,4

Якщо К 0  К ДК ( кисень )
мін , то фактичної вентиляції у приміщенні достатньо, щоб не була
досягнута мінімально допустима концентрація кисню і гіпоксія не буде розвиватися. За
умови, що К 0  К мін
ДК ( кисень )
, фактична вентиляція приміщення є недостатньою і створюються
сприятливі умови для розвитку гіпоксії.
Для перевірки можливості перевищення допустимої концентрації вуглекислого газу
мінімально допустиму кратність обміну повітря розраховують за рівнянням:
Vвугл.  100
ДК ( вугл. газ)
К мін  (3)
(Сдоп.  С пов. )  V0
де Vвугл – швидкість утворення вуглекислого газу під час згоряння природного газу, м 3/год;
Cдоп. – допустима концентрація вуглекислого газу у повітрі у об.%; Cпов. – концентрація
вуглекислого газу у свіжому чистому повітрі у об.%. Під час спалювання природного газу
утворюється вуглекислий газ і згідно рівняння хімічної реакції згоряння метану, як основного
складника природного газу, маємо, що під час спалювання певного об’єму природного газу
утворюється такий же об’єм вуглекислого газу, тобто Vвугл. = Vгазу. Якщо К 0  К мін ДК ( вугл.газ)
, то
фактичної вентиляції у приміщенні достатньо, щоб не була перевищена мінімально
допустима концентрація вуглекислого газу і гіпоксія не буде розвиватися. За умови, що
К 0  К мін
ДК ( вугл.газ)
, фактична вентиляція приміщення є недостатньою і створюються сприятливі
умови для розвитку гіпоксії.
Щодо отруєння чадним газом, то оцінити розрахунковим шляхом можливість
досягнення його небезпечної концентрації є складним завданням, оскільки швидкість його
утворення під час спалювання природного газу залежить від багатьох чинників, які важко
врахувати. Але впевнено можна стверджувати, що зменшення вмісту кисню та збільшення
вмісту вуглекислого газу у повітрі приміщення, без сумніву, сприятиме його утворенню, тому
знайдені мінімально допустимі кратності обміну повітря за вмістом кисню та вуглекислого
газу можуть служити орієнтирами у запобіганні отруєння чадним газом.

Приклад оцінювання небезпек, які може спричинити витік природного газу в

приміщенні та небезпек, які можуть виникнути під час горіння природного газу. Вихідні
дані, необхідні для проведення розрахунків, подані у таблиці 2:
Таблиця 2
Вихідні дані для проведення розрахунків
Об’єм приміщення V0 20 м3
Швидкість витоку природного газу, Vгазу 0,305 м3/год
Фактична кратність обміну повітря, К0 0,8 год-1

Використовуючи формулу (1) розрахуємо мінімально необхідну кратність обміну

повітря, яка необхідна для того, щоб у приміщенні не встановилася небезпечна концентрація
природного газу:
1) гранично допустима концентрація природного газу (Срозр = 1,3 об.%):
0,305  100
ГДК
К мін   1,2 год-1;
1,3  20
2 а) нижня концентраційна межа займистості (Срозр = 5 об.%):
 0,305  100
НКМ
К мін   0,3 год-1;
5  20
2 б) верхня концентраційна межа займистості (Срозр = 15 об.%):
0,305  100
ВКМ
К мін   0,1 год-1.
15  20
Для оцінювання можливості отруєння чадним газом та виникнення гіпоксії (3 та 4
небезпечні події) розраховують мінімально допустиму кратність обміну повітря за формулою
(2), враховуючи, що зниження концентрації кисню в повітрі не може бути нижче межі
(Смін. = 18 об.%). Витрати кисню на згоряння метану становлять Vвитрат = 2×Vгазу = 2×0,305 =
0,61 м3/год, а мінімальна кратність обміну повітря у цьому випадку дорівнює
0,61  100
ДК ( кисень )
К мін   1,0 год-1.
(21  18)  20
За формулою (3) розраховуємо мінімально допустиму кратність обміну повітря, яка
забезпечує мінімально допустиму концентрацію вуглекислого газу в повітрі, приймаючи, що
швидкість його утворення дорівнює швидкості згоряння природного газу, тобто 0,305 м 3/год,
а мінімально допустима концентрація вуглекислого газу у повітрі Cдоп.= 0,1 % і концентрація
вуглекислого газу у свіжому чистому повітрі Cпов. = 0,037 %.
0,305  100
ДК ( вугл. газ)
К мін   24,2 год-1.
(0,1  0,037)  20
Отримані результати обчислень Кмін заносимо у табл. 3, порівнюємо із фактичною
кратність обміну повітря К0 та аналізуємо умови настання небезпек.
Таблиця 3
Результати оцінювання можливих небезпек під час експлуатації газового обладнання
Потенційні Отруєння Вибух Гіпоксія та отруєння
небезпеки природним природного газу чадним газом
газом
Одночасне виконання
Виконання хоча б однієї
двох умов:
з двох умов:
За гранично- 1) за нижньою межею
1) за вмістом кисню
Умови реалізації допустимою вибухонебезпечності
К 0  К мін
ДК ( кисень )
;
небезпек концентрацією К 0  К мін
НКМ
;
2) за вмістом вуглекислого
К 0  К мін
ГДК
2) за верхньою межею
газу
вибухонебезпечності
К  К ДК ( вугл.газ)
.
К 0  К мін
ВКМ
. 0 мін

Виконання умов:
0,8 > 0,3 ‒ 0,8 < 1,0 +
+ виконується; 0,8<1,2 +
0,8 > 0,1 + 0,8 < 24,2 +
‒ не виконується
Реалізація
Так Ні Так
небезпек, так/ні