ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 7

Тема. Мікроклімат виробничих приміщень.

Мета. Усвідомити вплив процесів життєдіяльності людини на параметри
мікроклімату виробничих приміщень та, як наслідок, продуктивність людини.
Завдання. Розрахувати на скільки градусів може підвищитися температура (ΔT) за 1 год
у приміщенні об’ємом V, у якому N людей (табл. II.7.1) виконують роботу із невеликим
фізичним навантаженням. Кратність обміну повітря у разі неорганізованої природної вентиляції
дорівнює K (табл. II.7.1). Теплоємність повітря C = 1 370 Дж/(кг·К), а його густина ρ = 1,2 кг/м3.
За критерієм вмісту вуглекислого газу перевірити чи достатньо неорганізованої природної
вентиляції у приміщенні.
Таблиця II.7.1
Варіанти індивідуальних завдань
№ з/п Об’єм приміщення Кількість Кратність обміну
V, м 3
осіб, N повітря, К, год-1
1 500 20 0,50
2 270 10 1,50
3 550 25 0,60
4 280 10 1,85
5 430 20 0,65
6 280 8 2,00
7 560 25 0,75
8 490 17 2,20
9 650 30 0,80
10 290 12 2,05
11 450 25 0,85
12 360 16 1,85
13 670 30 0,95
14 330 10 2,15
15 750 35 1,00
16 320 14 1,80
17 630 25 0,95
18 360 15 1,75
19 620 25 0,90
20 490 17 2,15
21 700 30 0,85
22 430 20 2,15
23 660 25 0,80
24 350 12 1,75
25 980 45 2,00
26 350 14 1,95
27 740 25 0,95
28 410 18 2,05
29 680 20 1,00
30 390 15 2,00
 Теоретичні відомості
Між організмом людини і довкіллям відбувається постійний теплообмін, який
пов’язує кількість тепла, яке утворюється в організмі у результаті життєдіяльності, з
віддачою або одержанням тепла зовні. Інтенсивність процесів
теплообміну визначається параметрами мікроклімату
виробничих приміщень: температурою, відносною вологістю та
швидкістю переміщення повітря. Коливання цих параметрів
призводить до порушення терморегуляції організму, тобто його
здатності підтримувати нормальну температуру — 36,6ºС. Це
призводить до порушення кровообігу, підвищення температури
тіла, запаморочення, слабкості, втрати свідомості. Тому
параметри мікроклімату виробничих приміщень нормуються
санітарними нормами ДСН 3.3.6.042-99.
Норми параметрів мікроклімату залежать від періоду року та категорії робіт за
енергозатратами. Холодним періодом року вважається період, коли середньодобова
температура зовнішнього повітря становить +10 ºС і нижче, а теплим — коли перевищує
+10 ºС.
Оптимальні мікрокліматичні умови — поєднання параметрів мікроклімату, які у разі
тривалого та систематичного впливу на людину забезпечують зберігання нормального
теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції (табл. II.7.2). Вони
забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня
працездатності.
Таблиця II.7.1
Оптимальні параметри мікроклімату виробничих приміщень
Відносна вологість повітря,
Температура, ºС Швидкість руху повітря, м/с
Категорія %
робіт холодний теплий холодний теплий холодний теплий
період року період року період року період року період року період року
Іа 22–24 23–25 60–40 60–40 0,1 0,1
Іб 21–23 22–24 60–40 60–40 0,1 0,2
ІІа 19–21 21–23 60–40 60–40 0,2 0,3
ІІб 17–19 20–22 60–40 60–40 0,2 0,3
ІІІ 16–18 18–20 60–40 60–40 0,3 0,4

Якщо через технологічні особливості виробництва, технічну недосяжність чи

економічну недоцільність забезпечити оптимальні величини параметрів мікроклімату
неможливо, то встановлюють допустимі величини параметрів мікроклімату, які мають
дещо ширші межі коливань. Якщо допустимі величини параметрів мікроклімату
недосяжні, то для приведення їх до встановлених норм використовують будівельно-
планувальні, організаційно-технологічні та санітарно-гігієнічні засоби колективного
захисту.
Для забезпечення у виробничих приміщеннях оптимальних параметрів мікроклімату
та належної чистоти повітря (граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин)
використовують вентиляцію приміщень, яку встановлюють за допомогою сукупності
пристроїв для транспортування, подання та видалення повітря.
У виробничих приміщеннях з потужними джерелами тепла використовують
природну вентиляцію (аерацію) шляхом з’єднання приміщення з атмосферою аерацій-
ними ліхтарями або шахтами. Інтенсивність такої вентиляції визначається різницею
температур повітря у приміщенні та зовнішнього повітря, а також швидкістю вітру. Крім
організованої природної вентиляції є неорганізована, коли свіже повітря у приміщення
проходить через вікна, двері, щілини та ін. Така природна вентиляція є неефективною,
значною мірою залежить від метеорологічних умов, однак вона є найдешевшою.
Механічна вентиляція позбавлена цих недоліків, проте потребує затрат енергії та
більших коштів. За призначенням механічна вентиляція буває припливною, витяжною та
припливно-витяжною. За характером охоплення приміщень вона поділяється на
загальнообмінну та місцеву. Загальнообмінна вентиляція ґрунтується на розбавленні
забрудненого повітря свіжим і приведенням до норм параметрів мікроклімату та чистоти
повітря. Місцеву вентиляцію використовують за наявності у приміщенні окремих джерел
тепловиділення чи шкідливих речовин і ґрунтується на видаленні забрудненого повітря
через пристрої місцевої вентиляції: витяжні парасольки, бокові відсмоктувачі,
відсмоктувачі, вмонтовані в робочі столи, інструменти, обладнання тощо. У невеликих за
об’ємом приміщеннях при виконанні операторських робіт використовують системи
кондиціювання повітря з індивідуальним регулюванням температури та об’єму повітря,
що подається. Це найефективніший засіб нормування параметрів мікроклімату, проте він є
найдорожчим.

Рис. II.7.1. Види вентилювання приміщень.

Санітарно-гігієнічним показником забруднення повітря, де причиною зміни

його складу є тільки продукти життєдіяльності людини, прийнято вважати вміст у
ньому вуглекислого газу. Атмосферне повітря, як відомо, містить приблизно 0,036 %
вуглекислого газу, а при його вмісті в повітрі понад 0,07 % виникає неприємне
самопочуття, відчуття нечистого, «спертого» повітря. Ці явища виникають у людей не
через токсичну дію вуглекислого газу, а через зміну терморегуляції організму внаслідок
підвищення температури і вологості повітря. Разом із вуглекислим газом організм виділяє
у повітря тепло і воду. Між цими виділеннями існує взаємозв’язок. Наприклад, доросла
людина масою 70 кг видихає з повітрям приблизно 22 л вуглекислого газу за годину, що
відповідає джерелу вуглекислого газу 44 г за год. Водночас у повітря за нормальних умов
виділяється приблизно 42 г вологи і від 90 до 200 ккал тепла за годину залежно від
важкості виконуваної роботи. В цих умовах людина є джерелом тепла потужністю в
межах від 100 до 230 Вт. За наявності великої кількості людей у погано провітрюваних
приміщеннях параметри мікроклімату можуть виходити за оптимальні межі і порушувати
режим терморегуляції організму. Відзначимо вплив й інших виділень людини із
неприємним запахом, які рефлекторно впливають на дихання. Воно стає менш глибоким,
не забезпечує достатньої вентиляції легень і зумовлює кисневе голодування клітин
(найперше кори головного мозку!). Як наслідок, погіршується самопочуття, виникає
головний біль тощо.
Відтак встановлено, що граничнодопустимий вміст вуглекислого газу дорівнює
0,1 %, або 2 000 мг/м3. Із цієї величини обґрунтовані норми площі робочого місця та
об’єму повітря, що припадає на одне робоче місце. Площа кожного робочого місця
повинна бути не меншою як 4,5 м2, а об’єм повітря — не менше як 15 м3.
Останнім часом через значні забруднення повітря закритих приміщень від інших
джерел, зокрема сучасних будівельних матеріалів, одягу, виникають сумніви, що вміст
вуглекислого газу може адекватно відображати загальне забруднення повітря. Тому
пропонується використовувати інші критерії, такі як відношення кількості важких
аероіонів до легких, вміст аміаку та амонійного азоту в повітрі. Встановлено, що із
збільшенням загального забруднення повітря вміст легких іонів зменшується, а важких
збільшується. Тому їхнє відношення може адекватно відображати загальне забруднення
повітря.
Хід виконання
Інтенсивність вентиляції характеризується кратністю обміну повітря за одну годину
(К) яку обчислюють за формулою:
L
K= , (II.7.1)
V
де L — об’єм повітря, яке подається або виділяється з приміщення, м3/год; V — об’єм
приміщення, м3.
Об’єм повітря, L, яке подають у приміщення для видалення надлишкового тепла,
визначають за формулою:
3600  W
L= , (II.7.2)
C    ( T1 − T2 )
де W — потужність джерела тепла, Вт; C — питома теплоємність повітря при постійному
тиску, Дж/(кг∙К); ρ — густина повітря, кг/м3; T1, T2 — температура повітря, яке
видаляється з приміщення і подається в приміщення, відповідно.
Для визначення об’єму повітря, яке подається у приміщення з метою зменшення
концентрації шкідливих речовин до граничнодопустимої, користуються формулою:
, (II.7.3)

де M — маса шкідливих речовин, що надходять у повітря приміщення за одиницю часу,

мг/год; C1 і C2 — концентрації шкідливих речовин у повітрі, що видаляється із
приміщення і подається у приміщення відповідно, мг/м3. При цьому концентрація
шкідливих речовин у повітрі, що видаляється, не повинна перевищувати
граничнодопустиму концентрацію C3. Цього досягають за умови, що:
 , (II.7.4)
де t — час, за який концентрація шкідливих речовин у повітрі досягне
граничнодопустимої, год; V — об’єм приміщення, м3.
Знайшовши із (ІІ.7.4) M і підставивши послідовно у (ІІ.7.3) і (ІІ.7.1), визначимо
кратність обміну повітря у приміщенні, яка забезпечує його належну чистоту:

(ІІ.7.5)

Час, за який концентрація шкідливих речовин досягне граничнодопустиму величину,

визначають за формулою:

(ІІ.7.6)

Як бачимо з цього рівняння, чим нижча граничнодопустима концентрація шкідливої

речовини C3, тим більшою повинна бути кратність обміну повітря. В сучасних умовах
свіже повітря, яке подається, зрідка буває чистим і, згідно з формулою (ІІ.7.4), чим
брудніше повітря, що подається, тим більшою повинна бути кратність обміну. У випадку,
коли C2  C3 , повітря у приміщенні не очищується, а, навпаки, забруднюється.
Якою ж має бути К? ЇЇ величина значною мірою буде залежати від об’єму
приміщення, кількості присутніх у ньому людей, характеру їхньої діяльності та
параметрів мікроклімату, які необхідно підтримувати.
В Україні регламентується низкою Державних будівельних норм. Рекомендована
кратність обміну повітря у Німеччині, наприклад, залежить від типу використання
приміщення [https://de.wikipedia.org/wiki/Luftwechselrate] (узгодити з
https://vents.ua/ua/viznacenna-neobhidnogo-povitroobminu-primisen-rekomendacii-do-
proektuvanna):
• офісні приміщення — 3–6 разів на годину;
• кімнати для нарад — 5–10 разів на годину;
• лекційні аудиторії — 8–10 разів на годину;
• універмаги — 4–6 разів на годину;
• кінотеатри, театри — 4–6 разів на годину;
• басейни — 3–4 рази на годину;
• туалети — 4–6 разів на годину;
• лабораторії — 8–15 разів на годину;
• кухні — 20–30 разів на годину.

Приклад розрахунку.

Для розрахунку ΔT приймаємо, що спочатку температура повітря у приміщенні

дорівнює зовнішній, яка становить 18 ℃ (середня денна температура повітря у
населеному пункті для розрахункового періоду), і за 1 год вона піднялась до температури
повітря, що видаляється із приміщення.
Кількість тепла, яке виділяється у приміщенні за одну годину, дорівнює:
Q = 3600  W = 3600  g  N , (ІІ.7.7)
де W — сумарна потужність джерел виділення тепла, Вт; N — кількість джерел
виділення тепла (кількість людей у приміщенні); g — потужність виділення тепла
однією особою, яка коливається в межах від 100 до 230 Вт залежно від фізичного
навантаження.
Це тепло йде на нагрівання повітря, яке було у приміщенні об’ємом V , і нагрівання
повітря, яке надійшло в приміщення за одну годину L = K  V . Отже, за цей час об’єм
повітря, який нагрівся до температури T2 , становить V + K  V . Кількість тепла, яка йде
на нагрівання повітря з теплоємністю C і масою m від температури T1 до температури
T2 можна визначити за формулою:
Q = m  C  ( T2 − T1 ) (ІІ.7.8)
Об’єм повітря, пов’язаний з його масою, відомий за формулою:
m =   V  (1 + K ) , (ІІ.7.9)
де ρ — густина повітря.
Прирівнюючи праві частини рівнянь, що описують кількість виділеного тепла і
тепла, що пішло на нагрівання повітря, знаходимо шукану різницю температур:
3600  g  N
T = T2 − T1 = (ІІ.7.10)
C    ( K + 1)  V
Нехай у приміщенні об’ємом V = 460 м3 перебуває N = 20 осіб, які виконують легку
фізичну роботу (потужність виділення тепла однією особою становить 100 Вт). Кратність
обміну повітря, K = 0,5. Підставивши числові значення величин у формулу (ІІ.7.10),
матимемо:

Висновок 1: отже, температура у приміщенні за 1 год збільшиться на 6,4 ºС. Це є

неприпустимо, оскільки верхня межа оптимальної температури в теплий період року
становить 25 ℃. Тобто для того, щоб до кінця 8-годинного робочого дня температура у
приміщенні не перевищила це значення, допустимим є підвищення температури на
0,875 ℃ за 1 год.
Давайте розрахуємо мінімальну кратність обміну повітря, яка забезпечить
оптимальну температуру у приміщенні. Для цього перетворимо формулу (ІІ.7.10):

Для перевірки чи достатньо неорганізованої природної вентиляції у

приміщенні за критерієм вмісту вуглекислого газу потрібно порівняти фактичну
кратність обміну повітря К з кратністю обміну повітря, яка забезпечує належну чистоту
К0(чист.). Для знаходження величини К0(чист.) використовують формули (ІІ.7.5) та
(ІІ.7.6), приймаючи, що граничнодопустима концентрація вуглекислого газу в повітрі (C3)
дорівнює 2 г/м3, а його концентрація у повітрі, яке подається у приміщення, (C2) —
0,7 г/м3.
Масу вуглекислого газу, що надходить у повітря в результаті дихання N осіб,
визначають за формулою:
, (ІІ.7.11)
де m — маса вуглекислого газу, яку видихає одна особа за годину (m = 44 г/год).
Спочатку обчислюємо час, за який концентрація вуглекислого газу досягне
граничнодопустимого значення:
= 0,68 год.

Потрібна кратність обміну повітря становить:

год-1.

Висновок 2: отже, наявної кратності обміну повітря у приміщенні є недостатньо

для підтримання безпечної концентрації вуглекислого газу, оскільки K  K0 (чист.).
У приміщенні, яке ми аналізуємо, недостатньо природного вентилювання.
Потрібно встановити механічну систему вентилювання з можливістю охолодження
повітря, яке подають у приміщення. Це дозволить зменшити мінімальну кратність обміну
повітря, яка забезпечить оптимальну температуру у приміщенні, оскільки система
вентилювання з кратність обміну повітря 9,9 год-1 може бути занадто гучною для офісного
приміщення.