МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Харківський національний університет внутрішніх справ

Кафедра теорії та історії держави і права факультету № 1

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ
з навчальної дисципліни «Юридична деонтологія»
обов’язкових компонент освітньої програми
першого (бакалаврського) рівня вищої освіти

081 Право (поліцейські)

за темою№ 1 – «Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна»

Харків 2020
 2

ЗАТВЕРДЖЕНО
Науково-методичною радою
Харківського національного
університету внутрішніх справ
Протокол від 23.09.2020 № 9
СХВАЛЕНО
Вченою радою факультету № 1
Протокол 16.09.2020 № 1

ПОГОДЖЕНО
Секцією Науково-методичної ради
ХНУВС з юридичних дисциплін
Протокол від 18.09.2020 № 5

Розглянуто на засіданні кафедри теорії та історії держави і права

факультету № 1 (протокол від 31.08.2020 № 12).

Розробники:
1. Доцент кафедри теорії та історії держави і права факультету № 1 ХНУВС,
кандидат юридичних наук, доцент Лазарєв В. В.
2. Доцент кафедри теорії та історії держави і права факультету № 1 ХНУВС,
кандидат юридичних наук, доцент Безуса Ю. О.

Рецензенти:
1.Професор кафедри міжнародного та європейського права юридичного
факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна,
доктор юридичних наук, професор Гавриленко О. А.
2. Завідувач кафедри загально правових дисциплін факультету № 6
Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат
юридичних наук, доцент Холод Ю. А.
 3

План лекції

1. Поняття юридичної деонтології, як науки і навчальної дисципліни.

2. Предмет юридичної деонтології.
3. Етапи становлення юридичної деонтології.
4. Функції та принципи юридичної деонтології.
5. Місце юридичної деонтології в системі суспільних та юридичних
наук.

Рекомендована література:

Основна:
1. Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія (Основи
юридичної діяльності) : навч. посіб. Рекомендовано МОН України. К. : Знання,
2010. 496 с.
2. Молдован А. В., Добкіна К. Р.Юридична деонтологія : навч. посіб.
Київ : Правова єдність : Алерта, 2015. 226 с.
3. Сливка С. С. Юридична деонтологія : підруч. Рекомендовано МОН
України. К. : Атіка, 2010. 296 с.
4. Юридична деонтологія : підруч. / С. П. Погребняк, О. О. Уварова, Г.
О. Христова та ін. Х. : Право, 2014. 248 с.
5. Юридична деонтологія: підруч./ За ред. В. Д. Ткаченка; Мін. освіти
та науки України, Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого. Харків :
Одіссей, 2006. 253 с.

Допоміжна:
1. Гіда Є. О. Систематизація підходів щодо розуміння предмету
юридичної деонтології Вісник Луганського державного університету
внутрішніх справ: наук.-теорет. журн. Луган. держ. ун-т внутр. справ. 2012.
№ 3. С. 286-293.
2. Малишко М. І. Основи юридичної деонтології: Навч. посібник.
Міжрегіональна Академія управління персоналом. К., 2000. 40с.
3. Юридична деонтологія : підручник : Затверджено МОН України /В.
Д. Ткаченко, Є. Б. Ручкін, С. П. Погребняк та ін. Х. : Одіссей, 2008. 256 с.

Інформаційні ресурси в Інтернеті:

1. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL:
http://portal.rada.gov.ua/.
2. Єдиний веб-портал органів виконавчої влади України.
URL:http://www.kmu.gov.ua/control/.
3. Офіційний сайт Уповноваженого Верховної Ради України.
URL:http://www.ombudsman.kiev.ua.
4. Офіційне інтернет-представництво Президента України. URL:
http://www.president.gov.ua/.
 4

5. Офіційний сайт Ради національної безпеки і оборони України. URL:

http://www.rainbow.gov.ua.

Текст лекції

1. Поняття юридичної деонтології, як науки і навчальної

дисципліни.
Юридична деонтологія – це галузь юридичної науки і навчальна
дисципліна, що являє собою узагальнену систему знань про юридичну
практичну діяльність, юридичну науку та освіту, а також кодекс фахової
поведінки юриста, оптимальну збірку правил дозволяючого, забороняючого,
зобов'язуючого і рекомендаційного характеру, які повинен опанувати юрист і
керуватися ними у стосунках, що виникають під час виконання своїх
службових (посадових) повноважень.
Деонтологія (від грец. «deon» - обов'язок і «logic» - вчення) – це теорія
дослідження належного. Початком юридичної деонтології є етика: обов'язок
особи поводитися відповідно до соціальних законів, що установлюються через
мораль. Юридична деонтологія виділилася в окрему галузь знань у процесі
розвитку правової етики. Проте, вона не тотожна з нею. Юридична деонтологія,
з одного боку, є стрижнем, «серцевиною» правової етики, а з другого – значно
ширшою за змістом, тому що поряд з морально-етичною культурою містить в
собі тісно пов'язані з нею інші грані культури юриста як особи. Тобто
юридична деонтологія лише частково збігається з правовою етикою, не
поглинаючи її предмет і методи. Вона є певним вступом до неї як до
спеціальної науки і навчальної дисципліни, використовуючи її як джерело, з
якого черпає деонтологічні норми. Змістом юридичної деонтології є як норми,
не забезпечені юридичними санкціями (етичні, естетичні та ін.), так і норми, що
встановлюють юридичну відповідальність за невиконання приписів,
закріплених у службових документах і нормативних актах (правові).
Таким чином юридична деонтологія являє собою звід правил, якими
повинен оволодіти і керуватися здобувач вищої освіти – майбутній юрист,
правоохоронець, представник органів Національної поліції.
Аналіз юридичної літератури показує, що однозначного визначення
поняття юридичної деонтології поки не існує. У тлумаченні цього питання
намітились такі підходи:
- юридична деонтологія (у вузькому сенсі) - наука про застосування
загальних норм моралі у специфічних умовах діяльності юристів -
професіоналів;
- юридична деонтологія (у широкому сенсі) - наука, що аналізує, поряд з
моральними, психологічні, політичні, професійні, етичні, естетичні вимоги, які
регламентують відношення спеціаліста до об'єкта праці - клієнтові, а також до
своїх колег, і забезпечують в цілому режим найбільш оптимальної та
гарантованої поведінки осіб у стані їх взаємозалежності.
Зрозуміло, юридичну деонтологію не можна зводити до вузько
професійним вимогам, і юристи, як і особи інших професій, повинні керуватися
 5

загальними поняттями етики: бути уважними один до одного , чесними,

правдивими, гуманними, чуйними, душевними і т.д. Однак ці якості у юриста-
професіонала мають свою специфіку і нюанси. Чуйність, гуманність набувають
найвищою мірою належний характер, є мірою моральної відповідальності. У
діяльності людей інших професій чуйність, гуманність мають дещо інший
характер, ніж у юристів. У юриста вони визначаються специфікою діяльності
кожної з юридичних спеціальностей: адвоката, прокурора, судді, слідчого,
нотаріуса, юрисконсульта та ін.
Особливість професії юриста полягає в тому , що він постійно стикається
з необхідністю вирішувати (а часом в лічені хвилини) складні проблеми, за
якими стоїть життя і честь людей. Прийняття юридичних рішень вимагає від
професіонала-юриста великої напруги моральних сил, мобілізації досвіду і
знань, глибокого розуміння ступеня відповідальності перед клієнтом ,
колективом, в якому він працює, нарешті, перед суспільством. Тому юрист
повинен опанувати в необхідній мірі (залежно від спеціальності) нормами
психології, політики, етики, естетики; володіти сумою культурних цінностей -
юридичних, психологічних, політичних, етичних, естетичних.
Тільки зв'язавши вимоги, які пред'являються до юристів різних
спеціальностей, відповідними сторонами їх типового прояву і надавши їм певну
системність, можна створити узагальнений обсяг знань про кодекс професійної
поведінки юриста, оптимальному зводі правил, якими він повинен оволодіти і
керуватися. Цим і покликана займатися наука - юридична деонтологія.
Отже, основним змістом юридичної деонтології є знання про вимоги до
професійних та особистих якостей юриста. Разом з тим юридична деонтологія
включає також загальні знання про юридичну науку і практику, оскільки, по-
перше, є навчальною дисципліною, з якої починається вивчення юриспруденції
і повинна дати здобувачам вищої освіти загальні поняття про юридичну науку і
практику; по-друге, без засвоєння знань з юридичної діяльності, її видів та
змісту неможливо розглядати якості юриста, а також вимоги до юристів різних
спеціальностей.
Таким чином, термін “юридична деонтологія” використовується для
позначення двох відокремлених сфер людської діяльності, де формуються,
використовуються та накопичуються деонтологічні знання – сфери освіти
(здійснення навчально – виховного процесу) та сфери науки (дослідницька
діяльність). А отже юридична деонтологія може бути охарактеризована як
навчальна дисципліна та водночас як певна галузь наукових знань (наука).
І наука і навчальна дисципліна мають різне функціональне призначення,
вирішують різні завдання, мають різні об’єкти впливу. Понятійний апарат
юридичної деонтології як навчальної дисципліни вужче понятійного апарату
юридичної деонтології як науки. Досягнення останньої служать основою для
розвитку і вдосконалення першої.
Юридична деонтологія як навчальна дисципліна – це система загальних
наукових знань про юридичну науку та юридичну практику, про вимоги до
працівників юридичної сфери та систему формування професійних особистих
якостей працівників.
 6

Юридична деонтологія як наука – поряд з навчальною дисципліною існує

однойменна галузь наукових знань, що характеризується як сфера
дослідницької діяльності, результати якої ретранслюються у сферу юридичної
освіти та юридичної практики, дозволяють забезпечити належний рівень
здійснення професійної діяльності юристів.
Основні завдання юридичної деонтології:
1. вивчення норм поведінки юристів, спрямованих на максимальне
підвищення ефективності їх професійної діяльності;
2. гуманізація юридичної діяльності;
3. усунення конфліктних ситуацій і деформацій у юридичній практиці; '
4. розкриття міри участі юриста в політичному житті суспільства;
5. розкриття значення і ролі міжнародних норм професійної діяльності
юриста;
6. підвищення престижу юридичної професії;
7.стимулювання зростання правової культури суспільства та ін..
Запропонований курс має на меті ввести поліцейського у майбутню
професію, ознайомити з його місцем в суспільстві; показати сферу застосування
знань; розкрити деонтологічні вимоги, що пред'являються до нього; дати
загальне уявлення про принципи, норми, вміння і навички, якими він мусить
оволодіти, щоб відповідати своєму професійному призначенню.
Зібрання правил, що визначають поведінку юриста в процесі практичної
діяльності, називають нормативами його культури. Нормативи психологічної,
етичної, політичної, правової, естетичної, інформаційної культур юриста
обумовлюють його фахову діяльність, регламентують його ставлення до
клієнта, а також до колег, і забезпечують в цілому режим найбільш оптимальної
і гарантованої поведінки осіб у стані їх взаємозалежності.
Юридична деонтологія не може обмежуватися вивченням професійної
моралі. Вона повинна з'єднувати в одну систему взаємозалежні аспекти
(психологічні, політичні, правові, економічні, екологічні, етичні, естетичні та
ін.) формування професійних і особистих якостей-достоїнств юриста. Без
наявності цих якостей-достоїнств юрист не може відбутися як професіонал,
спроможний усвідомлено і кваліфіковано виконувати свої обов'язки.
Деонтологія юриста – це цілісність, в якій не можна механічно
відокремити психологічне, політичне, етичне й естетичне від юридичного, бо
можливо лише виділити психологічні, політичні, етичні, естетичні,
інформаційні підсистеми культури особи юриста, що перебувають у розвитку,
зв'язку і гармонії. Професійний обов'язок юриста, відповідальність за
виконання професійних повноважень – основні морально-правові цінності
професії, її канони.
Особливість юридичної деонтології полягає в тому, що вона характеризує
юриспруденцію крізь призму юридичної професії і діяльності юриста як особи.
Під час здійснення професійних обов'язків юрист постійно зіштовхується з
необхідністю швидко вирішувати складні проблеми, за якими стоять життя і
честь людей. Прийняття юридичних рішень вимагає від професіонала-юриста
великої напруги моральних сил, мобілізації досвіду і знань, глибокого
 7

розуміння рівня відповідальності перед клієнтом, колективом, в якому він

працює, перед суспільством. Юрист не може обмежуватися в своїй діяльності
тільки настановами закону, оскільки в законі неможливо передбачити всі без
винятку ситуації, в які він може потрапити. Тому поряд із законом діяльність і
поведінка всіх представників юридичної професії регулюється
деонтологічними (етичними) нормами.

2. Предмет юридичної деонтології.

Юридична деонтологія як галузь наукового знання має свій предмет
дослідження.
Визначення предмету даної юридичної науки є дуже важливим та
принциповим питанням, вирішення якого допоможе більш глибоко
ознайомитися із самою наукою та одночасно окреслити сферу наукового
дослідження, визначити більш менш закінчений перелік соціальних явищ, які
підлягають вивченню. Зазначимо, що у центрі деонтологічного дослідження
знаходиться людина зі своєю особистою системою знань, навичок, умінь, а
також діяльність людини, що здійснюється у правовій сфері життя суспільства.
Людина, її якості та її існування вивчаються також іншими науками, але в
межах юридичної деонтології відбувається спеціалізація об'єкту дослідження.
Даною наукою вивчається існуюча система юридичних знань, завдання та
функції правознавства, роль юридичних знань у вирішенні питань суспільного
буття.
Предмет юридичної деонтології – це оптимальний звід правил, які в
сукупності визначають соціально-правовий режим професійного спілкування
юриста з колегами і клієнтами, його професійну поведінку в процесі практичної
юридичної діяльності. Правовий режим професійного спілкування юриста – це
атмосфера взаємовідносин по лінії «юрист-громадянин», що розкривається в
особливих психологічних, моральних, правових та інших зв'язках: юрист –
клієнти, юрист – колеги, юрист – родичі клієнта.
Предмет юридичної деонтології складається з:
1) юридичних професії з їхніми характерними рисами;
2) юридичної практики у взаємовідношенні з юридичною освітою і
юридичною наукою;
3) нормативів поведінки юристів різних спеціальностей , яких вони
повинні дотримуватися в процесі професійної діяльності.
Усі елементи структури предмета юридичної деонтології тісно
взаємозалежні й, по суті, два перші "працюють" на третій елемент, тому що
досліджувана наука називається «юридичною деонтологією» і покликана дати
узагальнення деонтологічних стандартів поведінки й основних принципів
професійної діяльності юриста. Сухий опис юридичної професії, юридичної
освіти й науки не може вичерпати або замінити розкриття оцінної сторони
професійної діяльності юриста, що виражається в нормативах (регулятивах)
його поведінки . Тільки через вимоги, правила (нормативи, моделі) поведінки
юристів-практиків у всім різноманітті їх учинків відкриваються можливості
пізнати якість, ефективність юридичної практики.
 8

До предмету юридичної деонтології включаються також і питання

юридичної практики: формулюються поняття та зміст юридичної діяльності,
види та форми її здійснення, вивчаються окремі юридичні спеціальності та
відповідні професійні якості працівників юридичної сфери. При цьому
особлива увага звертається на особисті людські якості, на етикет юриста, який
передбачає цілу систему правил: як треба поводитися з співробітниками та
різними учасниками юридичного процесу, якими нормами керуватися при
здійсненні професійного обов'язку, на яких моральних принципах та правових
ідеалах будувати свою роботу тощо.
Окремим блоком питань до предмету юридичної деонтології входять
питання юридичної освіти - підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення
кваліфікації, розповсюдження позитивного досвіду. Головною тут є проблема
підготовки не просто спеціаліста-юриста, а працівника високого рівня
кваліфікації, тобто професіонала своєї справи. Зрозуміло, що професіоналом не
можна бути взагалі. Професіонал - це добре підготовлений спеціаліст
конкретної справи, тому система підготовки таких спеціалістів повинна
відбивати специфіку практичних завдань, які треба вирішувати працівнику у
повсякденній роботі.
Найважливішою формою існування професійної роботи є поведінка
юриста, яка складається з вчинків. «Людина є ніщо інше, як ряд її вчинків»
(Гегель).
Професійна поведінка юриста повинна бути деонтологічною,
багатогранною якісною, що відповідає нормам права й іншим нормативам
соціальної культури: нормам-рекомендаціям і нормам-зобов'язанням, нормам-
заборонам і нормам-дозволам.
У соціальну діяльність юрист втягується з його суб'єктивним світом
почуттів, переживань, прагнень, уявою мислення, моральних оцінок. Під час
професійно-правової роботи юрист керується міркуванням юридичного
характеру, спирається на знання соціальних норм (моралі, звичаїв, політики,
естетики) і виробляє ставлення до тих соціальних цінностей (правових,
політичних, етичних, естетичних та ін.), що захищаються цими нормами.
Поведінка юриста виявляється в культурі професійного мислення, вмінні
на науковій основі організувати свою працю, майстерності спілкування,
спроможності оцінювати і переоцінювати професійний досвід, аналізувати
власні можливості і помилки, приймати правильне рішення, орієнтуватися в
психологічних і моральних особливостях клієнта, створювати сприятливий для
справи психологічний клімат у колективі, естетично оформляти документи і
своє робоче місце, ефективно використовувати інформаційні системи і багато
чого іншого. Специфіка професійної поведінки юриста обумовлена, крім
юридичного мислення, рівнем кваліфікації, стилем керівництва, особливостями
юридичної практики, компетентністю, періодичною атестацією,
дисциплінарною відповідальністю тощо.
Розмаїтість варіантів поведінки юриста в практичній діяльності не
піддається перерахуванню. Під впливом певних нормативних приписів і
конкретних життєвих ситуацій, у яких він опиняється, його поведінка щораз є
 9

неповторною, «разовою». Проте, вона в усіх випадках має бути

деонтологічною, тобто заснованою на правилах конкретно-зобов'язального,
дозволяючого, заборонного і рекомендаційного характеру, які складають
нормативну основу стандарту його культури.
Професійна поведінка ґрунтується на:
1) володінні мистецтвом спілкування, тобто вмінні створювати
морально-психологічну атмосферу досягнення найбільш сприятливого
результату в спілкуванні з колегами і клієнтами;
2) володінні мудрістю прийняття правильного і своєчасного
рішення щодо розглядуваної справи;
3) вмінні оформити прийняте рішення відповідно до правил
юридичної техніки й естетики, тобто належним чином, і домогтися його
виконання.
Таким чином, у загальному вигляді предметом юридичної деонтології
можна визначити юридичну теорію, юридичну практику та систему моральних
вимог, що складають етикет професійної діяльності юристів.
Охоплення юридичною деонтологією широкого кола питань дозволяє
виділити в її межах наступні частини.
Загальна деонтологія – розглядає особливості юридичної практичної
діяльності і визначає основні нормативи культури юриста, що відповідають
стандарту його професіоналізму. Вона формує систему вимог, які
пред'являються до юриста: особи (психологічна структура), учасника
політичного життя (ідейно-політична сутність), спеціаліста (професійно-
правовий зміст), носія високих моральних принципів (моральна основа),
володаря стійких естетичних смаків (розуміння прекрасного) та ін. Ці вимоги
складають професійну культуру юриста. Хоча професійна культура багато в
чому збігається з поняттям правової культури (це обумовлено правовою
сферою професійної діяльності юриста), їх не можна ототожнювати. Юрист
зобов'язаний мати більшу систему якостей, чим вимагає правова культура. Для
здійснення своїх професійних обов'язків він повинен не тільки мати знання в
галузі права, але й орієнтуватися в політичних проблемах суспільства,
розбиратися в психології ділового спілкування, дотримуватися професійної
таємниці, уміти логічно і гарно викладати свої думки, зі смаком вдягатися
тощо.
У загальній деонтології з урахуванням особливостей кожної юридичної
професії дається їх опис (професіограми юридичних професій).
Нормативна деонтологія визначає й обґрунтовує соціальні нормативні
приписи – моральні, політичні, естетичні, правові та інші рекомендації,
дозволи, заборони й зобов'язання (веління, імперативи), запропоновані для
юриста будь-якої професії (про правила поведінки, норми спілкування, тактику
взаємодії як з колегами, так і з клієнтами тощо).
Нормативи культури служать головним способом регуляції професійної
поведінки юриста. Вони містяться в нормативно-правових актах держави,
деонтологічних і етичних правилах, розроблених і прийнятих різними
національними і міжнародними юридичними співтовариствами (адвокатів,
 10

нотаріусів, суддів і т. ін.).

Спеціальна деонтологія освітлює специфічні аспекти належної поведінки
окремих юридичних професій – адвоката, прокурора, слідчого, нотаріуса або
працівника певного відомства. Наприклад, можна говорити про деонтологію
адвоката, судді, нотаріуса, працівника прокуратури, державного виконавця,
працівника Національної поліції тощо. Спеціальна деонтологія вивчає окремі
юридичні професії, враховує їх особливості.

Етапи розвитку юридичної деонтології.

Термін «деонтологія» в активний науковий обіг запровадив англійський
філософ і правознавець Ієремія Бентам. Термін було вжито та роз’яснено у
праці «Деонтологія або наука про мораль», що була опублікована у 1834 р.
Бентам використав термін «деонтологія» для позначення теорії
моральності як науки про належну поведінку або про мораль поведінки
індивіда для досягнення належної для нього мети.
Прийнято вважати, що вчення Бентама прославляє приватний інтерес як
основу суспільного благоденства. В сфері моралі він вважав, що єдиним
мотивом людської поведінки є досягнення задоволення та уникнення
страждання (максимальне щастя за мінімальних страждань). При цьому Бентам
вважає, що вчення про мораль побудоване на принципі користі. Між тим,
дослідники оригінальних текстів Бентама стверджують – у нього деонтологія не
передбачає моралізаторства у вигляді накладення на людство кайданів
обов’язку, носіння яких не дає йому нічого іншого окрім страждань. Відповідно
до поглядів Бентама робити добро слід в найбільш прийнятний спосіб для того,
кому це добро робиться, інакше це тиранія.
Разом з тим, слід наголосити, що сьогодні термін «деонтологія»
переважно використовують для позначення професійної етики як системи
етичних норм виконання відповідними працівниками своїх службових
обов’язків. До того ж тривалий час, здебільшого, йшлося про професійну етику
медиків та юристів, хоча вже існує деонтологія журналістики, педагогічна,
управлінська, економічна, екологічна, політична деонтологія та інші.
Теоретичне обґрунтування деонтології здійснювалося представниками
багатьох філософських та етичних традицій. Так,на розвиток юридичної
деонтології істотний вплив зробила медична деонтологія, яка зародилася в
античні часи. Початок їй покладено «клятвою» Гіппократа, що містить
принципи і правила, котрі регламентують діяльність лікаря. А в XX—XXI
століттях медична деонтологія стала одним із розділів медичної науки,
присвячених вивченню ролі психологічних, етичних і інших соціальних вимог
до діяльності медичних працівників з метою досягнення максимальної користі
в лікуванні і профілактиці хвороб, оздоровленні і продовженні життя людини.
Перший етап розвитку юридичної деонтології, що виразився в уявленнях
про те, якою повинна бути юридична діяльність, відноситься до часів
Стародавнього Риму і пов'язаний з іменами класиків юриспруденції (Гай,
Ульпіан, Модестин, Папініан). Та й сам термін «юриспруденція» (знання права)
виник у Стародавньому Римі в кінці IV — на початку III століття до н. є.
 11

Діяльність провідних юристів Стародавнього Риму істотно вплинула на

подальші покоління юристів країн Західної Європи в плані формування
професійних якостей і навичок. Проте терміном «юрист» тоді ще не називалися
фахівці у галузі права. Він використовувався для позначення багатьох явищ
правового характеру - права, сукупності законів, справедливості тощо.
У міру ускладнення соціального життя, розвитку моральності і етнічної
культури суспільство передавало накопичуваний обсяг різних видів діяльності,
що регулюють їх життя і забезпечують цю регуляцію (особливо при вирішенні
конфліктів), спеціально виділеним і професійно підготовленим людям.
Поступово в усіх країнах світу йшов процес становлення, а потім
організаційного і методичного оформлення професійної юридичної освіти.
Перші університети, що виникли в XII—XIII століттях у Болоньї, Падуї,
Кембриджі, Парижі, мали юридичні факультети, де готувалися юристи з
урахуванням обсягу і змісту правових робіт і послуг у даному суспільстві. 
Другий етап розвитку юридичної деонтології пов'язаний з періодом
розвитку буржуазних відносин і формуванням світського, юридичного,
світогляду (XVII—XVIII ст.), коли юридична практика змінюється,
розширюється її зміст, з'являються нові форми і засоби здійснення. Властива
юридичному світогляду буржуазії ідеалізація права як основи суспільства і
держави багато в чому сприяла формуванню інтересу до юридичної професії.
Накопичений досвід у державах Західної Європи став одним з важливих етапів
розвитку деонтологічних якостей вітчизняного юриста. Тоді ж у Російській
імперії (XVIII ст., при Петрі І) запроваджено в ужиток термін «юрист»,
запозичений з Німеччини.
Деонтологічні вимоги пред'являлися до випускників юридичних
факультетів університетів дореволюційної Росії і України, які функціонували з
60-х рр. XIX ст. Випускники юридичних факультетів, в основному, йшли на
службу в державний апарат по відомству Міністерства юстиції (судді,
прокурори, слідчі, нотаріуси) і в юрисконсультські частини казенних і
комерційних установ. Багато хто з них обирав «вільну» професію адвоката.
Принципи і норми деонтології залежали від рівня соціально-економічного
розвитку, від суспільно-політичного ладу, способу життя, менталітету народу,
його національних і релігійних традицій. Деонтологія завжди була органічно
вплетена в систему духовної культури.
Третій етап розвитку юридичної деонтології припадає на початок XX
століття і пов'язаний з оформленням перших документів про стандарти
юридичної професії (зокрема відомостей з питань юридичної деонтології).
Усвідомлення необхідності регулювання юридичної професії, а значить і
досягнення її цілісності, відбулося не відразу. Значний внесок у процес
визрівання права професії на саморегулювання і визначення корпоративних
нормативів культури юриста внесли американські судді Джорж Шарсвуд,
котрий опублікував 1854 р. курс лекцій «Професійна етика», і Давид Гофман,
який в 1856 р. включив п'ятдесят рішень в «Курс правових досліджень». їх
напрацювання були використані при складанні Першого професійного кодексу,
прийнятого Американською Правовою Асоціацією (АВА) в 1908 р. під
 12

назвою «Канони професійної Етики». Стандарти, що містилися в положеннях

«Канонів професійної Етики» забезпечували, з одного боку - цілісність
професії, а з іншою — довіру суспільства до юридичної професії.
Регулювання юридичної практики в США, як і раніше, здійснюється за
допомогою: 1) розробки етичних кодексів (професійних і стандартів), які
стають законодавчою базою штатів у цьому питанні, 2) винесення резолюцій
(рішень) з різних аспектів адвокатської практики, де найзначнішими є
роз'яснення з питань професійної стики. Ці роз'яснення не володіють
нормативною силою, проте, виступають «переконливою інстанцією», тобто є
своєрідними деонтологічними нормами-рекомендаціями.
Четвертий етап розвитку юридичної деонтології пов'язаний
і міжнародною уніфікацією вимог, що пред'являються до юристів, виходом за
національні рамки, появою міжнародних стандартів у професійно-юридичній
діяльності (з 80-х рр. XIX ст.). (з’явилися європейський деонтологічний кодекс,
міжнародні стандарти незалежності юридичної професії, міжнародні кодекси
етики та ін.. Інтерес до деонтології в юридичної професії зріс як у науковій, так
і в навчально-освітній сфері.
Запровадження навчального курсу юридичної деонтології стимулювало
розробку проблем у даній галузі наукових знань.
Отже, впродовж майже всієї історії суспільства потреба в праві,
професійній діяльності юристів була різною. Усвідомлення цієї потреби
змінювалося. Але завжди в суспільстві жило прагнення мати можливість
справедливого вирішення спорів і захисту від свавілля за допомогою
професійних юристів.

3. Принципи юридичної деонтології.

Принципи юридичної деонтології – вихідні незаперечні вимоги до
професійної діяльності юриста, що виконують функцію соціальних орієнтирів
його поведінки в різноманітних ситуаціях.
Принцип гуманності означає поважне ставлення до конкретної людини з
урахуванням його індивідуальних особливостей, вміння поставити себе на
місце клієнта і подивитися на ситуацію з його позиції, співчувати йому,
виявити милосердя, надати йому допомогу.
Принцип справедливості передбачає відповідність між практичною
діяльністю юриста і його соціальним та службовим положенням, між заслугами
і суспільним визнанням, між працею і винагородою, цілями і засобами їхнього
досягнення, правами й обов'язками, злочином і покаранням тощо.
Невідповідність у цих відносинах сприймається як несправедливість. Термін
«юстиція» у перекладі з латинської означає справедливість, законність (від jus–
право). Вже в самому терміні закладена вимога до юриста бути справедливим.
Праву належить провідна роль у забезпеченні соціальних гарантій (право на
освіту, медичне обслуговування, пенсії в старості, соціальну безпеку особи і
т.ін.), а також у припиненні різного роду порушень справедливості
(протекціонізму, незаслуженої привілейованості положення, злочинного
збагачення і т.ін.). По суті, право означає застосування рівного масштабу до
 13

будь-якої людини.
Принцип законності полягає в тому, що під час формування власних норм
поведінки юрист повинен керуватися вимогами чинного законодавства, що
відповідає праву, знати закон і діяти відповідно до закону. Формально перед
законом усі рівні, у тому числі й ті, хто його застосовує.
Принцип істинності означає встановлення в кожній юридичній справі
цілковитої істини. У пошуках істини юрист повинен бути чесним, насамперед,
перед самим собою, продумано і зважено здійснювати свої службово-
професійні дії. Порушення істинності на будь-якому етапі розгляду юридичної
справи спричиняє його кінцеву безрезультатність. Істинність повинна
виявлятися й у висновках юридичної справи, причому виключається
недомовленість і двозначність.
Принцип плюралізму виражається в толерантності до ідеологічних
позицій клієнта, його ідейно-політичної (релігійної) переконаності або
партійної приналежності, до його соціального стану. Цей конкретний принцип
юридичної деонтології ґрунтується на загальному принципі юриспруденції,
пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей перед іншими
розуміннями соціального, ідейно-політичного, релігійного характеру.
Принцип професійно-правової активності означає цілеспрямовану
діяльність юриста-професіонала щодо реалізації своєї компетенції в рамках
правових норм, що пов'язана з додатковими витратами часу, енергії. Працюючи
в колективі і не ігноруючи його інтересів, юрист повинен вміти проявляти
ініціативу, самостійність, брати відповідальність на себе, мати здатність
швидко і безпомилково вчасно приймати обґрунтоване та вірне рішення.
4. Функції юридичної деонтології
Функції юридичної деонтології – це основні напрямки її теоретичного і
практичного призначення, орієнтовані на якісне виконання юристом свого
професійного обов'язку.
Основні функції юридичної деонтології:
1) пізнавальна (онтологічна) чи інформаційна виражається в
отриманні деонтологічних знань; пізнанні сутності юридичної діяльності;
збагненні характеру професійної поведінки юриста, норм-вимог та інших
нормативів культури, якими він повинен керувалися; своєчасному
ознайомленні з правовими актами, що стосуються його діяльності. Важливо
встигати стежити за оперативною інформацією, що відноситься до юридичної
деонтології;
2) евристична складається в заглибленому пізнанні юридичної практики
і розкритті нових закономірностей професійної поведінки юриста,
«нарощуванні» нових знань, постійного удосконалення моделі (стандарту)
юридичної професії, нормативів культури юриста;
3) Прогностична виражається в розробці перспектив розвитку
практичної юридичної діяльності, морально-правового збагачення обов'язку
юриста-практика на основі адекватного відображення об'єктивних
закономірностей функціонування держави і права, соціальної культури
суспільства;
 14

4) аксіологічна (аксіологія – навчання про цінності) виражається в

оцінці людських відносин і явищ соціальної дійсності, в уявленні про те, що
таке добро і зло, справедливе і несправедливе. Предметом оцінки є поведінка
юриста професіонала, його вчинки, наміри, мотиви, особистісні якості;
5) ідеологічна складається з вироблення фундаментальних ідей
(концепцій) про шляхи удосконалення юридичної практики та професіоналізму
юриста, відпрацювання норм-рекомендацій і норм-вимог, норм-заборон і норм-
дозволів для юристів різної спеціалізації, а також до правової політики
держави, яку вони покликані впроваджувати в життя;
6) виховна виражається у вихованні і самовихованні юриста
відповідно до нормативів його професійної культури, стандартів юридичної
професії;
7) прикладна складається з аналізу відповідності дій юриста
професійному обов'язку в ході юридичної практичної діяльності, включаючи
ступінь впливу різних видів стимулювання на його професійну практичну
активність; у розробці практичних рекомендацій для вирішення проблем
юридичної діяльності тощо.
Орієнтація України на формування демократичної соціально-правової
держави викликала підвищення авторитету юридичної професії і зростання
культурно-правового рівня клієнтів, їх вимог до якості юридичної допомоги.

5. Місце юридичної деонтології в системі суспільних та

юридичних наук.

Маючи свій власний предмет, юридична деонтологія займає конкретне

місце в системі соціальних наук-як юридичних, так і неюридичних
(психологічних, політичних, етичних, естетичних).
Юридична деонтологія є спеціальною професійно-прикладною наукою і
вступної навчальною дисципліною, яка тісно пов'язана як з суспільними
науками - - психологією, соціологією, етикою, естетикою, так і з юридичними
дисциплінами.
Юридична деонтологія входить до системи юридичних наук, об'єднаних
загальною назвою - правознавство. У класифікації юридичних наук
(1.теоретико-історичні; 2. галузеві та міжгалузеві; 3.спеціально-прикладні 4.
науки , що вивчають міжнародне право) її можна віднести до першої категорії,
оскільки вона має стрижнем свого поглибленого вивчення професійну культуру
юриста, його професійно-правову поведінку, гармонійно пов'язану з
політичною, психологічною, етичною та естетичною культурою.
Проблематику юридичної деонтології можна вважати головним чином
теоретико-правовою, тісно пов'язаною з правової психологією, правової
політологією, правової етикою, правової естетикою.
Віднесення юридичної деонтології до теоретико-історичних наук аж ніяк
не означає відсутність специфіки кожної з юридичних наук, що входять в цю
групу. Предмет юридичної деонтології має відмінності від предмета теорії
держави і права, що дозволяє розглядати їх як самостійні науки та навчальні
 15

дисципліни. Теорія держави і права в певній мірі також є введенням до

галузевих наук - конституційного, цивільного, адміністративного,
кримінального, екологічного та іншим. Однак на відміну від юридичної
деонтології, вона - загальнотеоретична, що виробляє загальні поняття і
принципи, на які спираються інші юридичні науки.
Юридична деонтологія, будучи теоретико-правовою наукою і навчальною
дисципліною, має свою цільову направленість. Вона покликана узагальнити
інформацію про якість юридичної практики і представити майбутньому юристу
систему вимог, які пред'являються до нього в цивілізованому суспільстві, дати
загальні відомості про специфіку та зміст юридичної діяльності.
Юридична деонтологія як навчальна дисципліна покликана допомогти
майбутньому юристу навчитися спілкуватися з клієнтами та колегами, керувати
людьми, виважено аналізувати складні ділові ситуації, самостійно приймати
рішення, витягати з негативного досвіду позитивні висновки, - вдаватися до
постійного самоаналізу і об'єктивній оцінці як своїх дій, так і дій оточуючих
людей. Зрозуміло, що чим вище можливості юриспруденції (теоретичної і
прикладної), тим більше вимог пред’являється до самих юристів-
професіоналів. 
Висновок. Значення юридичної деонтології як навчальної дисципліни не
вичерпується тим, що вона є вступом у юридичну спеціальність. Діапазон її
впливу на культуру юриста досить широкий. Більш поглиблене і ґрунтовне її
вивчення необхідно не тільки при отриманні юридичної освіти незалежно від
спеціальності, а і для підвищення кваліфікації протягом усієї трудової
діяльності.
Розвиток теоретичної юриспруденції, вдосконалення юридичної практики
вносять істотні поправки і зміни в юридичну деонтологію, бо вона є не набір
формальних умовностей, а вираз суспільної необхідності.