МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ ТА СЕРЕДНІХ ВІКІВ

Луговий О.М.
„ЕТНОДЕМОГРАФІЧНА ІСТОРІЯ ЄВРОПИ
В СЕРЕДНІ ВІКИ”
Навчально-методичний посібник

ОДЕСА – 2013
 2

Навчально-методичний посібник до спецкурсу „Етнодемографічна

історія Європи в Середні віки” (для студентів II курсу історичного
факультету)
Упорядник : Луговий О.М. к.і.н., доцент кафедри історії
стародавнього світу та середніх віків

Рецензенти:

Ю.А. Добролюбська, д.філос.н., зав. кафедри всесвітньої історії

Південноукраїнського національного педагогічного університету
імені К.Д. Ушинського

О.А. Довгополова, д.філос.н., проф. каф. філософії природничих

факультетів Одеського національного університету
імені І.І. Мечникова.

А.М. Домановський, к.і.н., доц. каф. історії стародавнього світу та

середніх віків Харківського національного університету
імені В.Н. Каразіна.

Навчально-методичний посібник „Етнодемографічна історія Європи в

Середні Віки” призначений для забезпечення однойменного
спеціального курсу для студентів II курсу історичного факультету
унаочненнями та методичними вказівками. Він вміщує теоретичні
матеріали, етнодемографічні карти, статистичні данні, переліки
літератури для вивчення за кожною темою, завдання для самостійної
роботи.

Рекомендовано до друку
Вченою Радою історичного факультету ОНУ імені І.І. Мечникова
протокол № 1 від 18.09.2012 р.

Науково-методичною радою ОНУ імені І.І. Мечникова

протокол № 3 від 21.03.2013 р.
 3

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………….........…...........……4
Програма……………………………………………….......................……5

Змістовий модуль 1.
Демографічна та етнічна структура населення Середньовічної
Європи
Тема 1. Етнодемографія та історична демографія: предмет,
об’єкт, методи дослідження........................................................................7
Тема 2. Джерела вивчення демографії середньовіччя..............12
Тема 3. Природа та людина в Середні віки................................17
Тема 4. Демографічна структура середньовічного
суспільства.................................................................................................24
Тема 5. Етнічна карта середньовічної Європи.......................... 30

Змістовий модуль 2.
Етнодемографічні процеси у Середньовічній Європі
Тема 6. Чисельність населення Європи..................................... 36
Тема 7. Міграційні процеси раннього та розвинутого
середньовіччя.............................................................................................45
Тема 8. Урбанізація......................................................................66
 4

ВСТУП
Метою курсу етнодемографічної історії Європи в середні віки є
вивчення студентами етнічної історії народів Європи від доби
Великого Переселення народів до початку Нового часу, формування
на її території етносоціальних спільностей, стан демографічних
процесів у вказаному регіоні.
Основним завданням даного курсу є вивчення особливостей
відтворення етносів середньовічної Європи, а також аналіз етнічної
структури населення різних країн в статиці та динаміці, виявлення
відносної ролі в динаміці етнічної структури різних факторів
(демографічних, міграційних та етнічних процесів). Курс передбачає
ознайомлення з елементами загальної демографії, а також добру
орієнтацію в середньовічній географії Західної Європи. Посібник
зокрема спрямований на надання студенту усіх необхідних
географічних та статистичних даних для правильного засвоєння курсу.
Хронологічні рамки спецкурсу охоплюють період, який
характеризується кількома хвилями порівняно швидкого зростання
населення Європи і спричиненої ним внутрішньої колонізації та
низкою міграційних рухів, а також не менш вражаючими
демографічними кризами.
Для досягнення мети спецкурсу необхідно висвітлити
особливості розвитку європейських етносів періоду розвинутого
середньовіччя, сформувати у студентів чіткі уявлення про
етнодемографічні процеси як невід’ємний елемент формування націй і
державних утворень, вплив різних факторів на демографічні
показники.
Вивчення курсу сприяє засвоєнню студентами даних з
демографічної історії регіонів Європи доби середньовіччя. Курс
призначений для студентів II курсу денного відділення спеціалізації
„всесвітня історія”.
 5

ПРОГРАМА
Змістовий модуль 1.
Демографічна та етнічна структура населення
Середньовічної Європи
Тема 1. Етнодемографія та історична демографія: предмет,
об’єкт, методи дослідження. Розвиток демографічних досліджень.
Історична демографія. Етнологічний категоріальний апарат в
етнодемографії: етнічні спільноти, етнічні групи, етногенез.
Концепція середньовічної народності.
Тема 2. Джерела вивчення демографії середньовіччя.
Документальні джерела. Поліптики. Описи маєтків, переписи
населення. "Книга Страшного суду", Сотенні сувої. Маркові устави.
Археологічні джерела. Дані наративних джерел у вивченні
етнодемографії.
Тема 3. Природа та людина в Середні віки. Оточуюче
середовище, географічні та природнокліматичні умови життя. Фізико-
географічне районування Європи. Вплив природних факторів на
демографічну ситуацію у середні віки. Традиції та новації в
агрокультурі та тваринництві. Зміни в раціоні споживання. Природні
ресурси та ремісництво.
Тема 4. Демографічна структура середньовічного
суспільства. Стан медицини в середньовічній Європі. Показники
тривалості життя, смертності, народжуваності. Статева, вікова
структура суспільства. Типи шлюбу. Сімейні структури.
Тема 5. Етнічна карта середньовічної Європи. Етнокультурні
та етноконфесійні чинники розвитку романських та германських
етнічних спільнот. Романське населення: Апеннінський та
Піренейський півострови. Етнічний склад держави франків.
Формування французької, германської, італійської народностей,
етнічних груп в складі них та ін. Етнічна ситуація на
Скандинавському півострові. Кельтське та германське населення
Британських островів. Обрис етнічної карти Східної та Центральної
Європи.
 6

Змістовий модуль 2.
Етнодемографічні процеси у Середньовічній Європі.
Тема 6. Чисельність населення Європи Демографічні
показники середньовічного голоду, війни та епідемій. Загальна
характеристика динаміки чисельності населення по окремих регіонах.
Тема 7. Міграційні процеси раннього та розвинутого
середньовіччя.
Міграції останнього періоду Великого переселення народів:
лангобарди та авари.
Міграції скандинавів та угрів.
Заселення арабами та берберами Піренейського півострову та
Реконкіста. Головні етапи Реконкісти. Форми колонізації
відвойованих у мусульман земель. Етнічний склад населення та
взаємовідносини етнічних груп. Мудехари та моріски.
Внутрішня колонізація.
Ostsiedlung. Демографічні характеристики. Соціальний та
етнічний склад колонізації. Основні напрямки та методи руху німців
на Схід. Наслідки колонізації для Польші, Чехії та східних
слов’янських земель, нові державні утворення.
Єврейська діаспора в середньовічній Європі. Розселення на
території Римської імперії. Єврейські поселення в Галлії, Бургундії,
Лангобардському та Вестготському королівствах. Відродження
єврейства в арабській Іспанії. Розселення в Провансі, Ельзасі,
Лотарингії та Піренейських областях. Гоніння проти іудеїв в період
Хрестових походів. Маррани та вигнання євреїв з Іспанії та
Португалії. Роль в економічному житті Європи напередодні Нового
часу.
Поява циган – остання значна міграція середньовіччя.
Тема 8. Урбанізація. Проблема виникнення міст в середні віки.
Iнкастеляція та вплив феодального права на демографічні процеси.
Різновиди міст. Особливості відтворення міського населення. Етнічні
процеси в містах.
 7

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1
ДЕМОГРАФІЧНА ТА ЕТНІЧНА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ
СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

Тема 1. Етнодемографія та історична демографія: предмет, об’єкт,

методи дослідження
Демографія (від грец. ∆έµος — народ, γράφω — пишу)
Термін введений до наукового обігу французьким вченим Ахіллом
Гійяром в книзі Éléments de statistique humaine ou Démographie comparée
(„Елементи статистики людини, або Порівняльна демографія”, Париж, 1855).
Його визначення демографії: природна та соціальна історія людини,
математичне вивчення населення, його змін та його фізичних,
громадянських, інтелектуальних і моральних умов.
Перша згадка у російській літературі – робота Євгена Миколайовича
Анучіна „Значение статистики как науки и Международный статистический
конгресс” (СПб, 1872).
Офіційне міжнародне визнання поняття «демографія» отримало
завдяки Міжнародному конгресу гігієни та демографії (Женева, 1882).

Предметом демографії є відтворення населення як процес

безперервного відновлення його чисельності та структури в ході зміни
одного покоління іншим і закони, що ним керують.
Демографія вивчає процеси народжуваності, смертності, шлюбності та
припинення шлюбів, відтворення населення в цілому. Демографія досліджує
статевовіковий склад населення, закономірності зміни загальної чисельності
населення.

Методи демографічних досліджень

1. Власні – описовий аналіз і прогнозування демографічної структури;
2. Загальнонаукові — наукової абстракції, метод порівняння, аналіз та
синтез, індукція та дедукція.
Математично-статистичні методи:
1) Метод когорт (застосовується при вивченні змін певної
демографічної ознаки в межах життя одного покоління. Когорти – групи
населення, що об’єднуються однією демографічною ознакою).
2) Метод поздовжнього та поперечного аналізу (порівняння
особливостей відтворення кількох поколінь).
3) Метод потенційної демографії (демографічні процеси передаються
демографічними потенціалами окремих груп населення, що вирахувані в
людино-роках).
4) Співставлення демографічних моделей, опис змін населення в
цілому або його компонентів.
5) Метод математичної графіки, соціологічні методи тощо.
 8

Розвиток демографічних досліджень

Політична арифметика – будь-яке теоретичне дослідження суспільних
явищ у кількісному відношенні. Зародилось у ХVII ст.
Джон Ґраунт – Natural and political observations upon the bills of
mortality, chiefly with reference to the government, religion, trade, growth, air,
disease s etc. Of the city of London („Природні і політичні спостереження над
біллями померлих, головним чином у їхньому відношенні до управління,
релігії, торгівлі, зросту, повітря, хвороб, тощо міста Лондона”) 1662 р.
Вільям Петті – Political Arithmetic („Політична арифметика,
міркування про розмір та цінність земель, населення, будівель, землеробства,
мануфактур, торгівлі, риболовства, ремісництва, матросів, солдат, державних
доходів, процентів, податків, лихварства, кораблів, банків, про оцінку людей,
збільшення числа матросів, про міліцію, гавані, позиції, мореплавство,
морську могутність, тощо, наскільки це все відноситься до усіх країн взагалі і
в особливості до території його Величності короля Великої Британії та його
сусідів – Голандії, Зеландії та Франції”) 1691 р.
Едмунд Ґаллей в 1693 році розрахував повну таблицю смертності для
населення міста Бреслау (суч. Вроцлав).
Річард Прайс написав перший підручник з непередбачуваних
обставин життя (1771 р.)
Томас Роберт Мальтус (1766-1834) – Essay on the Principle of
Population („Про принцип народонаселення”), 1798 р. Три головні тези:
- Через біологічну здатність людини до продовження роду його
фізичні можливості використовуються для збільшення власних продовольчих
ресурсів.
- Народонаселення строго обмежено засобами існування.
- Зростання народонаселення може бути припинений лише
зустрічними причинами, які зводяться до морального стримування або лих
(війни, епідемії, голод).

Дослідницькі центри
1919 р. Демографічний інститут АН УСРР в Києві.
1930 р. Демографічний інститут АН СРСР в Ленінграді.
Дмитро Ігнатійович Валентей – «Система знаний о
народонаселении», 1976 г.

Історична демографія та етнодемографія

Історична демографія — наукова дисципліна, об’єктом дослідження
якої є демографічна історія, що знаходиться на межі історії та демографії.
Історична демографія вивчає демографічні явища в історичні ретроспективі.
Термін «історична демографія» вперше вжитий в 1890-і рр.
Адольф Ландрі (1874-1956) – французький демограф, якому належать
перші спроби створити загальну модель демографічної історії. La Revolution
 9

demographique (1934 р.), Traite de demographie (1945 р.). Сформулював

гіпотезу демографічної революції, згідно з якою демографічна історія являє
собою ряд типів відтворення населення, що змінюють один одного та
обумовлені соціально-економічними умовами.
В другій половині ХХ ст. в умовах демографічного вибуху та
загострення демографічної ситуації історико-демографічні дослідження
набули високого рівню актуальності. Серед відомих дослідників: М. Рейнар,
Ф. Арієс, Ж. Анріпен, П. Губер, Л. Анрі, А. Арменго, Ж. Дупак’є, Ф. Бродель
(Франція), Р. Молс (Бельгія), П. Ласлетт, Е. Ріглі, Дж. Хаджнал,
Т. Холінгсворт, Д. Гласс (Велика Британія), А. Коул (США), Б.Ц. Урланіс,
Ю.Л. Безсмертний (СРСР). 1963 р. в Парижі за ініціативою М. Рейнара та
А. Арменго засноване Товариство історичної демографії (Société de
démographie historique). З 1964 р. видає щорічник з історичної демографії (з
1965 р. – Annales de démographie historique).
Фернан Бродель (1902-1985) – La Méditerranée et le Monde
Méditerranéen a l’époque de Philippe II („Середземномор’я та
Середземноморський світ за доби Філіпа II”; 3 томи 1949 р.); Civilisation
matérielle, économie et capitalisme, XVe-XVIIIe siècle („Матеріальна цивілізація,
економіка та капіталізм, XV-XVIII ст.”; 3 томи, 1979 р.); La Dynamique du
Capitalisme („Динаміка капіталізму”; 1985 р.); L’identité de la France („Що
таке Франція?”, 3 томи, 1986).
Філіп Арієс (1914-1984) – дослідник історії сім’ї та дитинства.
Показав, що відношення до смерті та дитинства є важливим предметом
історичного аналізу. Histoire des populations françaises et de leurs attitudes
devant la vie depuis le XVIIIe (1948); Le Temps de l’histoire (1954); L’Enfant et la
vie familiale sous l’Ancien Régime (1960); L’Homme devant la mort (1977).
Метод відновлення історії сімей (розроблений у Франції, починаючи з
1950-х рр., на базі обробки метричних записів).

Борис Цезаревич Урланіс (1906-1981) – провідний радянський

спеціаліст з економічної демографії, загальних проблем народонаселення,
теорії статистики та динаміки населення Європи та СРСР. „История
американских цензов” (1938); „Рост населения в Европе” (1941); „Войны и
народонаселение Европы” (1960).

Етнодемографія (етнічна демографія) – наукова дисципліна, що

досліджує етноси, особливості їхнього відтворення та динаміку чисельності
окремих етносів. Використовує демографічні джерела та методику таких
суспільствознавчих дисциплін як етнічна соціологія, етногеографія, етнічна
психологія, антропологія, медицина.
Категоріальний апарат в етнодемографії: етнічні спільноти, етнічні
групи, етногенез. Концепція середньовічної народності.
 10

Категорії демографії:
Структура (склад) населення – розподіл індивідів по певних
типологічних групах, що виділені за певними демографічними ознаками:
статевий, соціальний, етнічний, конфесіональний розподіл, урбанізованість,
шлюбність, грамотність, економічна активність тощо.
Демографічні структури – структури населення, які безпосередньо
прямо та зворотньо пов’язані із відтворенням населення: статева
структура, вікова структура, а також шлюбна та сімейна структура
населення.
Демографічні процеси – процеси відтворення населення:
народжуваність, смертність, шлюбність, розлучність.

Рух населення
- природний (охоплює шлюбність, народжуваність, смертність,
вивчення яких є виключною компетенцією демографії);
- міграційний (множина усіх просторових переміщень населення, які
визначають характер розселення, щільності, сезонну та маятникову
рухливість населення);
- соціальний (переміщення з одних соціальних груп до інших, що
визначає відтворення соціальних структур населення).

Етнографічні категорії
Етнічна спільнота – будь-яка спільнота, що характеризується
характерними етнічною самосвідомістю, територією, мовною спорідненістю,
рисами матеріальної та духовної культури, побуту, загальними
психологічними ознаками. Виокремлюють історичні типи етнічної спільноти
– плем’я, народність, націю. За просторовою ознакою виокремлюють
територіально компактні та територіально роздроблені етнічні спільноти.
Термін застосовується для позначення кількох споріднених народів, так і для
підрозділів в середині народу.

Етнографічна група – відособлена частина народності або нації,

культура та побут якої зберігає певні особливості (власний діалект, релігійні
вірування, самовизначення тощо).

Етногенез — процес створення нової етнічної спільноти на базі

різноманітних етнічних компонентів, що втрачають свою специфіку або
частково зберігаються.

Етнічні процеси – зміни у часі етносів як динамічних систем.

Етноеволюційні процеси призводять до зміни деяких елементів та
параметрів етносу чи його частин, проте не закінчуються руйнуванням
етнічної системи
 11

Етнотрансформаційні процеси призводять до зміни етнічної

приналежності тих чи інших груп людей, виникнення або зникнення нових
етносів
До основних видів етнотрансформаційних процесів належать процеси
етнічного розділення та об’єднання. Етнічне розділення (етногенетична
дивергенція) – процес відділення від єдиної етнічної спільноти окремої групи
людей, або ж випадок, коли етнічна спільнота повністю розділяється на дві та
більше частин.
З-поміж процесів етнічного розділення виділяють етнічну парціацію,
сепарацію та дисперсизацію.
Етнічна парціація – це поділ єдиного колись етносу на декілька
приблизно рівних частин, причому кожна з них не ототожнює себе з
попереднім етносом.
Етнічна сепарація – відокремлення від етносу його порівняно
невеликої частини, що згодом перетворюється в новий самостійний етнос.
Етнічна дисперсизація – це відокремлення від початкового етносу
окремих порівняно невеликих етнічних груп (модус міграції).

Серед процесів етнічного об’єднання виділяють етнічну консолідацію,

етнічну асиміляцію, міжетнічну інтеграцію та етногенетичну міксацію.
Міжетнічна консолідація – злиття декількох споріднених за мовою та
культурою етносів в єдине більше етнічне об’єднання.
Етнічна асиміляція – це процес розчинення самостійного етносу чи
його окремих груп в середовищі другого етносу, що має наслідком повну чи
майже повну втрату таким етносом чи групою, притаманних їй рис і набуття
нових.
Міжетнічна інтеграція, або гомогенізація – виникнення окремої
культурної спільності (при збереженні основних етнічних рис) у суттєво
різних за своїми культурними параметрами етносів в результаті їх взаємодії.
В ході етногенетичної міксації шляхом взаємодії декількох не
пов’язаних спорідненістю етносів виникає новий етнос.

1. Проілюструвати типологію етнічних процесів прикладами з історії

середньовічної Європи.
2. В чому сутність мальтузіанської демографії? Як демографічна
історія середньовічної Європи підтверджує теорію демографічних циклів?
3. Якою є роль статистики в середньовічній історіографії?
4. Визначити сутність поняття середньовічної народності.

Література:
Бродель Ф. Средиземное море и средиземноморский мир в эпоху Филиппа II /
Пер. с фр. М.А. Юсима: в 3 ч. – Ч. 1. Роль среды. – М., 2002.
 12

Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХV-ХVIII ст. /

Пер. з фр. Гр. Філіпчука. – Т.I. Структури повсякденності: можливе і
неможливе. – К., 1995.
Бромлей Ю.В. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. –
М., 1987.
Демографический энциклопедический словарь / глав. ред. Д.И. Валентей. –
М., 1985.
Казьмина О.Е., Пучков П.И. Основы этнодемографии: Учеб. Пособие. – М.,
1994.
Место демографии в системе наук. – М., 1975.
Токарев С.A. Проблема типов этнических общностей // Вопросы философии.
– 1964. - №11
Урланис Б.Ц. Рост населения в Европе. – М., 1941.
Урланис Б.Ц. Эволюция продолжительности жизни. – М., 1978.
Шелестов Д.К. История и демография // Вопросы истории. – 1981. - №5.

Тема 2. Джерела вивчення демографії середньовіччя

Середньовічні письмові джерела включають: документальні матеріали
(публічні акти, приватні акти, документи господарського характеру,
адміністративні, фінансові, військові і тому подібні документи державної
влади), юридичні пам’ятки («правди», тобто записи звичайного права
германських та інших народів, кодекси цивільного, кримінального і
церковного права, окремі закони й укази, міські хартії, судові протоколи,
юридичні трактати), оповідні джерела (аннали, хроніки, біографії, житія
святих, листування неофіційного характеру, публіцистика), фольклор,
літературні твори та ін.
Для дослідження історичної демографії та етнодемографії вивчають:

Географічні твори
Наприклад
Баварський Географ (або Східнофранкська таблиця племен), власне:
Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii («Опис міст
і земель на північ від Дунаю», IХ ст.
Свердлов М.Б. "Баварский географ" как источник этнической истории
Восточной Европы IX в. // Герценовские чтения. – Л., 1970, вып. 2, Ис-
торические науки. – С. 112-114.

Ранньодержавні переписи родів

Наприклад
Senchus Fer n-Alban („Історія людей Шотландії”). Записаний латиною
в VII ст., перекладений ірландською в Х ст.
 13

Публ.: Corpus genealogiarum Hiberniae / Ed. Michael A. O'Brien. – Dublin

Institute for Advanced Studies, 1976: Genealogies from Rawlinson B 502. -
http://www.ucc.ie/celt/published/G105003/index.html

Landnámabók («Книга про заселення Ісландії»), написана в XI ст. Арі

Торгільссоном (1068-1148). В ній перераховано 400 скандинавських
переселенців, котрі висадились в Ісландії між 850 та 930 рр., з кордонами
розподілених між ними земель, біографіями та генеалогічними викладками
щодо їхніх нащадків до ХI ст.
Публ.: Книга о занятии земли / Пер. с др.-исл. Т.Ермолаева. –
http://norse.ulver.com/src/lnb/
Гуревич А.Я. Колонизация Исландии // Учёные записки Калининского гос.
пед. института, труды кафедры истории, том 35. – 1963.

Переписи населення господарського характеру

Наприклад
Поліптики (від грец. Poly — багато та ptyche —дощечка) – опис майна
і доходів, перш за все церковних (монастирських) володінь доби Каролінгів.
У поліптиках вказувалася кількість панської, тобто монастирської, землі
(ріллі, лугів, виноградників, лісів, пасовищ і так далі), а також угідь, будов,
млинів і т.п.; давалися переліки селянських тримань, з вказівкою на
місцезнаходження й повинності, що вимагаються від них, а також імен і
соціального статусу тримачів і членів їх сімей.
Найважливіші:
Марсельский поліптик (Прованс, 813-814 рр.): Cartulaire de l’abbaye de
Saint-Victor de Marseille / Publie par B. Guerard. P., 1857. Переписано 13
населених пунктів: 44 сім’ї колонів, 50 сімей манципіїв, 48 сімей без
вказаного статусу та 38 сімей, про які переписувачі не змогли отримати
точних відомостей.
Поліптик монастиря Фарфа (Середня Італія, початок IХ ст.): 271
домогосподарство, близько 1200 людей.
Поліптик абата Ірмінона (Polyptyque de l’’abbaye de Saint-Germain des
Pres. / Publie par A.Longnon. P., 1886.). Названий за іменем абата Ірмінона
(померлого близько 825 р.). Переписано 2680 сімей, зокрема 2122 сім’ї
колонів (79,2%), 261 сім’я сервів (9,7%).
Поліптик Реймського абатства св. Ремігія (845 р.): Polyptyque de
l’abbaye de Saint-Remi de Reims / Publ. par B.Guerard. P., 1853. Переписано
1001 сім’я тримачів землі, зокрема 599 ingenui, тобто вільнонароджених
(59,7%), 137 – сервів (13,6%).
Поліптик св. Мавра (868 р.).

Описи маєтків. У країнах, де і за розвинутих товарно-грошових

стосунків феодали продовжували в значних масштабах вести панське
 14

господарство, велике значення придбали в XIII ст. описи маєтків (екстенти в

Англії, урбарії в Германії та інших країнах), звіти керівників, рахунки,
інструкції тощо. Ці джерела дають подеколи можливість робити більш-менш
точні статистичні підрахунки.
У зв’язку з розвитком товарно-грошових стосунків в XIII-XV ст.
з’явились нові види документів: акти, що оформляли різні земельні операції
(купівлю-продаж, заставу і оренду землі, заставу і продаж земельної ренти і
тому подібне), встановлення фіксованих селянських повинностей, викуп
селян з кріпосного стану, тощо.

Переписи населення державного значення.

Загалом нехарактерні для доби середньовіччя. Тим не менш в інтересах
правильного обкладення податками іноді проводились.
Наприклад
Domesday Book („Книга Страшного суду”), перепис населення Англії,
проведений 1086 р. за наказом короля Вільгельма Завойовника. Перепису
піддалися 34 графства Англії. Не було переписано населення значних міст та
чотирьох північних графств - Дарема, Нортумберленда, Вестморленда та
Камберленда.
Вступ: „Тут записане обслідування земель, як їх королівські барони
обслідували, саме по клятві шерифа графства, всіх баронів і їх
вільнонароджених та всієї сотні1, священика, старости, шести вілланів із
кожного села. Саме, як зветься помістя, хто тримав його під час Едуарда-
короля, хто тепер тримає; скільки в ньому гайд2, скільки плугів на панській
землі, скільки у людей, скільки вілланів3, скільки котаріїв4, скільки рабів,
скільки вільних людей, скільки сокменів5, скільки лісу, скільки лугу, скільки
млинів, скільки риболовищ, скільки прибавилося або зменшилося; скільки
давало все разом [раніш] і скільки дає тепер; скільки там кожна вільна
людина і сокмен мав [раніш] і має [тепер]. Усе це тричі, саме в часи Едуарда-
короля, і коли король Вільгельм дав, і як воно є тепер; і чи може давати
більше, ніж дає в нинішній час”.
1
Сотня — адміністративний поділ графства.
2
Гайда — земельний наділ, що містив у середньому близько 120 акрів (акр
дорівнює приблизно 0,4 гектара).
3
Віллани — залежні селяни.
4
Котарії — залежні селяни, що володіли дрібними клаптями землі в межах
помістя.
5
Сокмени — вільні люди, що перебували під приватною юрисдикцією, так
званою «сокою».
Публ.: Domesday Book / ed. Farley and Ellis. – London, 1783-1816
Maitland F.W. Domesday Book and Beyond. — Cambridge, 1897.
The National Archives. Domesday -
http://www.nationalarchives.gov.uk/domesday/
 15

„Сотенні сувої” (лат. Rotuli hundredorum, англ. Hundred Rolls) –

зведення матеріалів низки урядових описів в Англії ХIII ст. Особливою
цінністю відрізняються „Сотенні сувої” 1279 р., що представляють
поземельний (власницький) опис, зроблений за короля Едуарда I в масштабах
всієї Англії у фіскальних цілях корони (розшук повинностей і прав, що
належать королю як феодальному сюзерену країни у володіннях його
васалів). Анкета фіксувала: структуру маноров, розміри панського домена,
юридичні категорії тримань, їх площу, повинності, що належали з них,
лордам і т. д. Зберігся лише фрагмент для п’яти среднеанглійських графств.
Публ.: Rotuli Hundredorum, ed. W. Illingworth and I. Caley // Record
Commission, v. 1-2, 1812-18.
Косминский E.A. Исследования по аграрной истории Англии XIII в., М.-Л.,
1947, гл. 2; Барг M.A. Исследование по истории английского феодализма
в XI-XIII вв. – М., 1962.

Для Німеччини характерна поява в XIII ст. „Маркових уставів”, тобто

записів звичаєвого права, в яких фіксувалися громадські розпорядки, а інколи
також повинності селян на користь феодалів.
Розвиток міст викликав до життя міські хартії і статути, що
регулювали внутрішньоміську організацію і стосунки міст з сеньйорами. У
XIII ст. вперше стали записуватися статути, що визначали внутрішній устрій
цехів. Серед джерел такого роду виділяється складена в Парижі близько
1268 р. „Книга ремесел” – зведення 100 цехових статутів.

Флорентійський кадастр 1427 р. (складався до 1430 р.). В ньому

переписано населення 60 тис. домогосподарств у Флоренції та її контадо
(включаючи п’ять значних міст – Ареццо, Піза, Кортона, Пістойя, Прато,
Вольтерра). Населення території, внесене до кадастру – більше 264 210
чоловік, що не належать до кліру.
Herlihy D., Klapisch-Zuber CН. Les Toskans et leurs familles: Une étude du
"catasto" florentin de 1427 / Centre de recherches hiat. de Paris; Centre nat. de
la rech. act. - P.: Fond. nat. des sciences polit.: École des hautes études en
sciences sociales, 1978. – 702 p.;
Herlihy D., Klapisch-Zuber CН. Tuscans and their Families. A Study of the
Florentine Catasto of 1427. – Yale, 1985.

Метричні, парохіальні записи

Ідея фіксувати при церквах факти народження, шлюбу та смерті
прихожан зародилась у VI ст. У 731 р. імператор Лев Ісавр намагався
запровадити таку практику у церквах візантійської імперії, „як колись вчинив
фараон із дітьми єврейськими, та чого і самі араби, вчителі його [імператора
Льва] не допускали по відношенню до східних християн” (Theophanis
Chronographia / ex rec. I. Classeni. – Bonnae, 1839. – P. 643-644).
 16

В окремих містах метричні записи вели із ХIV ст. Збереглись церковні

записи у Сієні з 1379 р., у Брюсселі з 1406 р.,у Пізі з 1457 р.
1538 р. був виданий наказ Томаса Кромвеля, канцлера англійського
короля Генріха VIII про обов’язкову реєстрацію хрещень та смертей. Записи
збереглись з 1570-х рр.
1539 р. був виданий Вілль-Коттерейський едикт французького короля
Франциска I аналогічного змісту. Едиктом в Блуа від 1579 р. Генріх III
зобов’язав французьких священників фіксувати також одруження. Проте у
південних та східних регіонах згадані едикти не завжди виконувались. Задля
уніфікації ведення парохіальних записів в 1677 р. Людовік XIV Сен-
Жерменським едиктом запровадив єдину форму занесення інформації у
реєстри. Але в багатьох місцевостях на протестантському півдні королівські
едикти продовжували саботуватись. Остаточно змусив протестантів вести
парохіальні книги лише Мальзербський едикт 1789 р.
У загальноєвропейському масштабі рішення про ведення метричних
записів було прийнято на Трідентському соборі 1563 р. Проте воно не було
актуальним для тих країн, населення яких сповідувало протестантизм.
Див.: Урланис Б.Ц. Рост населения в Европе. – М., 1941. — С. 100.
Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька історіографія ХХ
століття. – Львів, 2001. – С. 8.

Наративні джерела не є специфічними для вивчення

етнодемографічної історії. Однак вони несуть фрагментарну інформацію, яка
відображає погляди авторів на історію тих чи інших народів, міст, на певні
демографічні процеси – міграції, війни, на природні катаклізми.
Наприклад:
Иордан. О происхождении и деяниях гетов / Пер. с лат. – М., 1960.
Прокопий из Кесарии. Война с готами / Пер. с гр. – М., 1950.
Салимбене де Адам. Хроника / Пер. с лат. – М., 2004.
Титмар Мерзебургский. Хроника / Пер. с лат. И.В. Дьяконова. – М., 2009.

1. Писемні джерела візантійського та східного походження для вивчення

етнічної карти Західної Європи.
2. Монастирські поліптики ІХ ст. як джерело для вивчення етнічної
демографії. Демографічний аналіз села в ІХ ст. за матеріалами поліптиків.
3. „Книга Страшного суду” як джерело для вивчення етнічної демографії
середньовічної Англії.
 17

Тема 3. Природа та людина в Середні віки

Оточуюче середовище, географічні та природнокліматичні умови
життя.
Основні кліматичні події в історії Європи в середні віки:
До VI ст. – похолодання;
600–750 – ранньосередньовічне потепління;
763/4 р. – „Велика зима” і похолодання до 870-х рр.;
870–1200 – Середньовічна тепла доба (кліматичний оптимум);
ХIII ст. характеризується нестабільним кліматом з варіаціями від
катастрофічно холодних років (1235) до надзвичайно теплих зим (1289/90).
Посушливі роки (1252, 1253) чергуються із надмірними опадами, що
призводять до катастрофічних повеней (1276);
1315 р. – Перший холодний рік „Малого льодовикового періоду”
(вологість зросла ще з 1312 р.). Катастрофічно холодні зими із регулярними
літніми повенями. Незначне потепління спостерігалось з 1440-х до 1560 рр.
З початку ХVII ст. розпочалась третя фаза „Малого льодовикового
періоду” (найхолодніша), яка тривала до 1855-1860 рр.
 18

Сонячна активність за останні 1100 років, досліджена через

концентрацію радіоізотопу вуглецю (14С) в річних кільцях дерев та
льодовикових кернах.

Зміни сонячної активності з приблизним датуванням:

Назва періоду початок завершення
Мінімум Оорта 1040 1080
Середньовічний максимум 1100 1250
Мінімум Вольфа 1280 1350
Мінімум Шпьорера 1450 1550
Мінімум Маундера 1645 1715
Мінімум Дальтона 1790 1820
Сучасний максимум 1950 триває

Dean W.E. The Sun and Climate // US Geological Survey. Fact Sheet 0095-
00. – http://pubs.usgs.gov/fs/fs-0095-00/

1. Чи існує кореляція між сонячною активністю та кліматичними

змінами?
2. Яким є вплив кліматичних змін на розвиток населення Європи?
 19

Дані про підвищення врожайності в Європі, розраховані

Б.Г. Сліхером ван Батом (Yield rations, 810-1820. – 1963. – P. 16; Бродель Ф.
Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХV-ХVIII ст. – Т.I – К., 1995.
– С.95-96)
 20

Межі поширення оливкових гаїв та винограду

Бродель Ф. Средиземное море и Средиземноморский мир в эпоху

Филиппа II. – М., 2002. – Т.1. – С. 324.

Херрман Й. Славяне и норманны в ранней истории Балтийского

региона // Славяне и скандинавы / Пер. с нем. – М., 1986. – С. 11.

1. Охарактеризуйте зв’язок між зростом врожайності та зростом

щільності населення
2. Ф. Бродель вважав вирішальним перехід від трикратної до
чотирикратної врожайності. Чому?
3. Змоделюйте причини та наслідки тривалих падінь врожайності.
4. Яким чином кліматичні зміни впливають на економіку
виноградарства та оливководства.
5. Якими були наслідки повсюдного поширення жита в ранньому
середньовіччі
 21

Наступ суходолу

Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. –

М., 1976. – С. 32.

Як річкові наноси вплинули на розміщення міста Остія з античності

до нашого часу?

Антропогенний вплив: випадок Нідерландів.

 22

Впродовж раннього Середньовіччя у зв’язку з потеплінням клімату та

зростанням рівня моря лінія узбережжя була розмита штормами й
Флевонське озеро з’єдналось із Північним морем. Етапи створення затоки
Зьойдер-Зе маркірують катастрофічні повені 1170, 1287 та 1421 рр.
Починаючи з ХIV-ХV ст. сільське господарство Нідерландів переживає
підйом, пов’язаний із відвоюванням у моря заплавних територій та боліт,
значних земельних угідь, польдерів. На польдерах вводяться нові системи
обробітки ґрунту (багатопілля), використовуються нові знаряддя (легкий
брабантський плуг) та добрива. Особливо велике значення мають молочне
тваринництво, посіви фуражних (конюшина, люцерна, турнепс) та технічних
(льон, хміль) культур, зорієнтовані на експорт. Найбільшого розвитку досягає
огородництво (в ХVI ст. добре відомі Лейденська та Дельфтська капуста й
морква).
Охарактеризуйте вплив боротьби із морем та освоєння польдерів на
економічний розвиток середньовічних Нідерланд.
 23

Антропогенний вплив: випадок Венеційської лагуни

З ХV ст. на венеціанській Терра Фермі проводились масштабні

зрошувальні роботи. Прориті канали захистили Венеційську низовину та
лагуни, що оточують місто. Однак північна частина Лагуни заповнилася
відкладами, нанесеними невеликими річками – П’яве та Сіле. До цього часу
той район був вкритий стоячою водою. Натомість на півдні Лагуни
безперервні роботи спрямили течію Бренти і відтоді вода Лагуни від Кіоджи
до Венеції постійно оновлюється.
(Uccelli A. Storia della tecnica dal Medio Evo ai nostri giorni. – 1945. –
P. 338; Бродель Ф. Средиземное море и Средиземноморский мир в эпоху
Филиппа II. – М., 2002. – Т.1. – С. 88.)

1. В чому унікальність розміщення Венеції? Яке значення має

Венеціанська Лагуна для процвітання міста?
2. Яку роль зіграли венеціанські міські канали в улаштуванні міського
простору Венеції?
 24

Лісовий покрив Західної Європи в ранньому середньовіччі

Яку роль відігравав ліс в економічному житті населення

середньовічної Європи?
 25

Острови: Сардинія

Бродель Ф. Средиземное море и средиземноморский мир в эпоху Филиппа II.

– Ч. 1. – М., 2001. – С. 197-199.
Красновская Н.А. Сардинцы // Расы и народы. – №12. – 1982. – С. 241.

1. Як впливала відкритість острівного узбережжя для колонізаторів-

фінікійців та римлян на розміщення античного населення Сардинії – сардів?
2. Чому пастуше скотарство стало головним видом господарства на
острові?
3. Як за часи середньовіччя впливала на розвиток сардинського етносу
залежність Сардинії від італійських та піренейських держав?
4. Чи справді Сардинію можна вважати „ізольованим світом” за
висловом Ф.Броделя?

Література:
Агрикультура в памятниках западного средневековья. – М.-Л., 1936.
Блок М. Характерные черты французской аграрной истории / пер. с фр. – М.,
1957.
Добрынин Б.Ф. Физическая география Западной Европы. – М., 1948.
Дубро И.В., Луговой О.М. Реконструкция климата Северного Причерноморья
в голоцене на основе исторических и палеоклиматических данных //
Холодильна техніка і технологія. – 2003. - №4 (84). – С. 63-69
 26

Ерамов Р.А. Физическая география зарубежной Европы. – М., 1973.

Калесник С.В. Общие географические закономерности Земли. – М., 1970.
Клименко В.В. Климат и история в средние века // Восток. – 2003. - №1
Котельникова Л.А. Агрикультура и урожайность зерновых в Тоскане в XII-
XIV вв. // Средние века, 36. – М., 1973.
Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада / пер. с фр.
Ю.Л. Бессмертного. – М., 1992.
Леруа Ладюри Э. История климата за 1000 лет / пер. с фр. – Л., 1971.
Майер В.Е. Виноградарство и его место в аграрной истории Германии XIV-
XVI вв. // Средние века, 27. – М., 1965.
Монтанари М. Голод и изобилие. История питания в Европе / пер. с ит.
А. Миролюбовой. – СПб., 2009.
Cамаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века:
Учеб. Пособие. – М., 1976.
Серовайский Я.Д. Севообороты средневековой Франции IX-XIII вв. //
Средние века, 35. – М., 1972.
Скржинская Е.Ч. Техника эпохи западноевропейского средневековья //
Очерки истории техники докапиталистических формаций. – М.-Л., 1936.
Шевеленко А.Я. Природный фактор и европейское общество V-Х вв. //
Вопросы истории. – 1969. - №10.

Тема 4. Демографічна структура середньовічного суспільства

Середня тривалість життя

Середня тривалість життя князів мейсенської, саксонської та

тюрингської династії Веттінів в Х-ХVIII ст. (Кьохлерт, 1882 р.)
вік смерті кількість доля померлих від
померлих загальної кількості
До 1 року 179 31,2%
1-5 44 7,6%
6-15 36 6,3%
16-25 43 7,5%
26-35 57 10%
36-45 47 8,3%
46-55 40 6,9%
56-65 56 9,7%
66-75 48 8,3%
76 та більше 24 4,2%
загалом 574 100%
Урланис Б.Ц. Рост населения в Европе. – М., 1941. – C. 110.
 27

1. Якими мали бути фактори смертності для значних феодалів?

2. За тими ж самими даними середня тривалість життя Веттінів
складала 30 років в 1240-1570 рр., 33,3 роки в 1570-1670 рр. та впала до 25,6
років в 1671-1770 рр. Якими причинами можна пояснити ці коливання?

Стан медицини
Хвороби монахів монастиря Ґрафтон Реджіс (Англія) у ХIV ст.
за рештками 14 похованих монахів віком від 30 до 55 років.

Пригніченні кістки ніг та здавлені хребці 14

Хвороби ясен, що впливають на стан щелепної кістки 14
Артрит (ерозія суглобів та відгинання кромок кістки, особливо у
13
хребців)
Сліди переломів (кісткові мозолі) 10
Анкілоз (нерухливість суглоба, зрощування кісток ) 5
Ебурнеація (руйнування хряща, полірування країв кісток) 4
Значна нестача зубів 3
Карієс 2
Абсцеси (руйнування щелепної кістки біля кореня зубу) 2
Грижа Шморля (внедріння частини міжхребцевого диску в тіло
2
хребця) та сколіоз
Інфекція вушного каналу (з ерозією) 1
Псевдококсалгія (асептичний некроз, деформація голівки стегна) 1
Інфекційний періостит 1
Ґудзикова остеома (пухлина кістки на поверхні черепу) 1
Поротичний гіперостоз (губчаста структура черепного склепіння
1
через бідну дієту)
Wells C. Bones, Bodies and Disease. – L., 1964;
Past Worlds. Harper Collins Atlas of Archeology. – Times Books, 2001. – P. 42

Змалюйте умови життя середньовічного англійського монаха,

відповідно до його „медичної картки”.
 28

Статева структура суспільства

Співвідношення чоловіків і жінок у Франкській державі IХ ст.
(доля чоловіків на 100 жінок)
Соціальний Доля чоловіків
статус загальна серед дорослих Серед дітей
всього доля всього доля всього доля
людей чоловіків людей чоловіків людей чоловіків
За Сен-Жерменським поліптиком
Колони 6130 129 3401 126 2729 133
Серви 890 123 513 122 409 130
Усього 9267 129 4558 127 4709 136
За Реймським поліптиком
Інгенуї 2023 118 1735 117,5 280 118,5
Серви 460 158,3 330 156,5 130 161,5
Усього 2771 128,6 2358 128,7 519 122,7
За Марсельським поліптиком
Колони 235 89,5 89 111,9 146 78
Манципії 248 129,6 99 115,2 149 140,3
Усього 855 106,5 353 110,1 432 108,7
Блонин В.А. Некоторые вопросы исторической демографии
западноевропейского средневековья (к проблеме формирования
«европейского» типа брачности) // Проблемы разложения феодализма и
генезис капитализма в Европе. – Горький, 1989.
1. Яку тенденцію у співвідношенні статей у середньовічному
суспільстві демонструє таблиця?
2. Якими можуть бути причини таких показників?

Література:
Абдуллабеков В.О. Представления о браке и брачности в Пизе начала XV века
// Женщина, брак, семья до начала нового времени: демографические и
социокультурные аспекты. - М., 1993.
Арьес Ф. Ребенок и семейная жизнь при Старом порядке. – Екатеринбург,
1999.
Бессмертный Ю.Л. Демографические и социальные процессы во
французской деревне ХIV в. // Французский ежегодник, 1981. – М., 1983.
– С.127-146.
Бессмертный Ю.Л. Жизнь и смерть в средние века. Очерки демографической
истории Франции. – М., 1991
Бессмертный Ю.Л. К вопросу о положении женщины во франкской деревне
IX в. // Средние века. – М., 1981, вып. 44. – С.97-116.
Бессмертный Ю.Л. К демографическому изучению французской деревни
IX в.: Люди и имена // Сов. Этнография. – М., 1981, № 2. – С.51-67.
 29

Бессмертный Ю.Л. Крестьянская семья во Франции IX в.: Заметки о статье

Э.Коулмен "Детоубийство в раннее средневековье" // Средние века. – М.,
1975, вып. 39. – С.240-241.
Бессмертный Ю.Л. Структура крестьянской семьи во франкской деревне IX
в.: Данные антропоним. анализа Сен-Жерменского полиптика // Средние
века. – М., 1980, вып. 43. – С.32-52.
Блонин В.А. Некоторые вопросы исторической демографии
западноевропейского средневековья (к проблеме формирования
«европейского» типа брачности) // Проблемы разложения феодализма и
генезис капитализма в Европе: Межвузовский сборник научных
трудов. – Горький, 1989. – С. 15-30.
Брачность, рождаемость, семья за три века / Под ред. Вишневского Б.Г.,
Кона И.С. – М., 1979. – С. 169-182.
Гис Ф., Гис Дж. Брак и семья в Средние века. – М., 2002.
Данилова Г.М. К вопросу о положении женщины в период феодализма:
(сравнит, анализ славян, и герман. "Правд") // Исследования по славяно-
германским отношениям. – М., 1971. – С.238-249.
Каплан А.Б. Некоторые вопросы изучения Французской средневековой
антропонимики: (Историография и методика) // Европа в средние века:
экономика, политика, культура. – М., 1972. – С. 421-430.
Ковнер С.Г. История средневековой медицины. – К., 1897.
Кон И.С. Понятие поколения в современном обществоведении // Актуальные
проблемы этнографии и современная зарубежная наука. – Л., 1979. –
С.209-228.
Ле Руа Ладюри Э. Монтайю, окситанская деревня (1294-1324) / Пер. с фр. –
Екатеринбург, 2001.
Ливи Баччи М. Демографическая история Европы / Пер. с ит.
А. Миролюбовой. – СПб., 2010.
Лучицкая С.И. Семья крестоносца: супружеский конфликт в начале ХII века
// Человек в кругу семьи. Очерки по истории частной жизни в Европе до
начала Нового времени. – М., 1996.
Покшишевский В.В. География населения зарубежных стран. – М., 1971.
Савело К.Ф. Раннеанглийские законы о браке и семейном имуществе //
Проблемы социальной структуры и идеологии средневекового общества.
– Л., 1978, вып. 2. – С. 25-33.
Сапрыкин Ю.М. О взглядах Д.Чосера на любовь и брак. // Вестн. Моск. ун-та.
Сер. 8. История. – М., 1982, № 4. – С. 62-71.
Урланис Б.Ц. Эволюция продолжительности жизни. – М., 1978
Ястребицкая А.Л. Средневековая Европа в свете историко-демографических
социокультурных исследований // Средневековая Европа глазами
современников и историков. – Часть II. Европейский мир X-XV вв. – М.,
1995.
 30

Тема 5. Етнічна карта середньовічної Європи.

1. Які мови належать до романської групи мов?

2. Які мови належать до кельтської групи мов?
3. Які фактори призвели до скорочення території, що займають носії
кельтських мов за часи середньовіччя?
 31

Етнічний склад держави франків. Формування французької,

германської, італійської народностей, етнічних груп в складі них та інш.

Кіндер Г., Хільгеман В. Всесвітня історія. Dtv-Атлас. – К., 2001. –

С. 120.
 32

1. В чому полягає проблема співвідношення германського та романського

етнічного елементів в середньовічній Галлії?
2. Яким був етнічний склад імперії Каролінгів?
3. Як формувалась середньовічна французька народність?
4. Якими є витоки розділення північнофранцузького та південнофранцузького
субетносів?
 33

Середньовічний етнос: від племені до народу. Приклад фризів

Решина М.И. Фризы Нидерландов // Расы и народы. – 1981. - №11. –

С. 221

1. Охарактеризуйте етнічну історію фризів-фрисландців.

2. В якій мірі зона сучасного поширення фризької мови відображає
історичний ареал розселення фризів?
3. Які етнічні групи та народи найближче споріднені із фризами?
4. Що дозволило фризькій етнічній групі зберегти свою ідентичність
впродовж середніх віків та раннього нового часу?
 34

Кельтське та германське населення Британських островів

Кіндер Г., Хільгеман В. Всесвітня історія. Dtv-Атлас. – К., 2001. –

С. 128.

1. Як розподілились кельтські та германські етнічні компоненти на

Британських островах в процесі Великого переселення народів?
2. Чому французька область Бретань носить ім’я кельтського
населення Британських островів?
3. Який регіон Британії підпав скандинавському етнічному впливові? В
чому це проявилось?
 35

Література:
Ададуров В. Історія Франції. Королівська держава та створення нації (від
початків до кінця XVIII століття). – Львів, 2002
Беркович М.Е. О характере немецкой средневековой этнической общности в
ХI-ХIII вв. // Средние века, 36. – М., 1973
Буданова В.П. Этнонимия племен Западной Европы: рубеж античности и
средневековья. - М., 1993.
Вайнштейн О.Л. Этническая основа так называемых государств Одоакра и
Теодориха // Историк-марксист, 1938, № 6.
Вильсон Д.М. Англосаксы. Покорители кельтской Британии / Пер. с англ.
П.В. Тимофеева. – М., 2004.
Колесницкий Н.Ф. Донациональные этнические общности (на материале
средневековой Германии // Расы и народы, 8. - М., 1978
Колесницкий Н.Ф. Об этническом и государственном развитии средневековой
Германии (VI-ХIV вв.) // Средние века, 23. – М., 1963
Колесницкий Н.Ф. Этнические общности и политические образования у
германцев I-V вв. // Средние века, 48. - М., 1985.
Косминский Е.А. К вопросу об образовании английской нации // Вопросы
истории, 1951, № 9.
Левандовский А.П. Об этническом составе империи Каролингов // Вопросы
истории. – 1952. - №7
Люблинская А.Д. К вопросу о развитии французской народности (IХ-ХV вв.)
// Вопросы истории. – 1953. - №9
Филип Я. Кельтская цивилизация и ее наследие. – Прага, 1961.
Филиппов И.С. Средиземноморская Франция в раннее Средневековье.
Проблема становления феодализма. – М, 2000.
Цьольнер Е. Історія Австрії / пер. з нім. – Львів, 2001.
Шервуд Е.А. Предпосылки формирования итальянского этноса (социально-
экономический аспект в V-VI вв.) // Романия и Барбария. – М., 1989.
Этнические процессы в странах Зарубежной Европы. – М., 1970
 36

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2
ЕТНОДЕМОГРАФІЧНІ ПРОЦЕСИ У СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЄВРОПІ

Тема 6. Чисельність населення Європи

Демографічні показники середньовічного голоду, війни та епідемій

Поширення чуми в Європі в 1347-1353 рр.

McEvedy C., Jones R. Atlas of World Population History. – Penguin,

Harmondsworth, 1978. – P. 25
Ливи Баччи М. Демографическая история Европы. – СПб., 2010. – С. 108

Деякі інші відомі епідемії та пандемії чуми

Римська імперія – 443–446, 455, Богемія – 1380
480-і Франція, Париж – 1418, 1466
„Юстиніанова чума” – 541–547 Ісландія – 1494–1495
Галлія – 580, 588, 591, 592 Англія – 1498, 1509–1510
Британія – 663-664 Німеччина – 1527
Палестина – 639 Іспанія, Валенсія – 1557
Італія – 680 Османська імперія, Стамбул –
Німеччина – 1008, 1058, 1093 1560
Італія – 1058 Англія – 1563–1564
„Чорна смерть” – 1338–1353 Русь, Москва – 1570
пандемія – 1360-63 Шотландія, Едінбург – 1574
Німеччина – 1371, 1382 Іспанія – 1596–1602

1. Які чинники сприяли широкому поширенню епідемії чуми 1347-53 рр.?

2. Який вплив справила чума на демографічний розвиток Європи?
 37

Динаміка смертності в Сієні в ХIV-ХV ст. (1000 осіб = 100%)

згідно записів церкви Сан-Доменіко

Del Panta L. Le epidemie nella storia demografica italiana. – Loescher, Torino,

1980;
Ливи Баччи М. Демографическая история Европы. – СПб., 2010. – С. 120

1. Що було причиною піків смертності в Сієні в 1348, 1363, 1374, 1383,

1390, 1400 та інш. роках?
2. Наскільки смертність в кризові роки перевищувала середню (рівень
100% - 3% населення Сієни)?
3. За умови, що в некризовий рік за рахунок природного приросту
відновлюється максимум 1% населення, якою мала бути динаміка населення
Сієни впродовж ХIV-ХV ст.?
 38

Загальна характеристика динаміки чисельності населення по окремих

регіонах
Чисельність населення Східної та Західної Римської імперії на кінець IV ст.
Населення, в мільйонах
Регіон
За Фоордом1 за Кеннехом за Расселом2
Британія 3 0,75 1
Галлія и Рейн 15 5 5
Іспанія 12 4 4
Італія 10 6 6
Сицилія, Корсика та -
0,25 -
Сардинія
Африка, Нумідія, 5
3 -
Мавританія
Реція, Норік, Паннонія и 10
3 -
Далмація
Загальна чисельність
55 22 16
(2.300.000 км2)
Мезія та Фракія 12 2,5
5
Греція и Македонія 3,5
Мала Азія (Анатолія) 32 15 11,6
Сирія, Палестина 7
6,5 4,3
Месопотамія 1,5
Кіпр та Кілікія 5 - -
Вірменія та Колхіда 1,5 - -
Єгипет 6 6,5
3
Кіренаїка 0,5
Загальна чисельність
65 34,5 23,9
(1.600.000 км2)

1
Foord E.A. The Byzantine Empire. – L., 1911. – P. 11
2
Transactions of the American Philosophical Society. 48. Parte 3ª. 1958
 39

Данні переписів за країнами:

Франція
Поліптик абатства Сен-Жермен де Пре (поліптик абата Ірмінона), поч.
IХ ст.: переписані 10 282 чел. без рабів на сільськогосподарській площі в 17
тис. га. (щільність 72 чол / км²). Вся територія абатства – 221 тис. га, більшою
частиною заліснена. Населення всієї території – близько 22 тис. Для всієї
Франції – 5 284 тис. мешканців, за умови однакової щільності населення по
всій території.
Вогнищеві переписи (враховуються лише платники податків):
1328 р. – 2 411 149 вогнищ в 24 150 церковних приходах з 40 864
приходів усієї Франції. Загальне населення 16-20 млн.
В Лангедоці (округи Бокер і Нім): в 1328 р. 102 268 вогнищ, перед 1345
р. – 92 783, в 1345 р. – 75 783, бл. 1370 – 22 637, 1387 – 7 382 вогнища.
 40

Англія

1066-1086 рр. Книга Страшного суду нараховує 1400 васалів короля,

7871 вівасала, 108 456 селян з повним наділом, 89 977 дрібних селян, 23 090
вільних селян, 12 384 вільних громадян (лицарів?), 25 156 рабів та 995
священників. Інших (французів, валлійців, риболовів, робітників соляних
промислів, злидарів) – 13 913 чол. Всього населення склало 283 242
мешканця. Поза обліком: Лондон, Вінчестер та інші міста, а також графства
Нортумберленд, Камберленд, Вестморленд і Дарем. Не враховувались слуги,
ремісники, монастирські присельники тощо. За різними підрахунками
кількість населення коливається від 1,2 до 2,5 млн.
 41

Зміна орної площі на кінець ХIХ ст. у порівнянні із відомостями

Книги Страшного суду (у тис. акрів)
Графство 1086 р. 1895 р. Вся територія

Суссекс 371 298 933

Суррей 141 133 461
Беркшир 251 204 462
Дорсет 280 188 632
Сомерсет 577 207 1042
Девон 957 581 1667
Бекінгем 269 165 476
Оксфорд 317 228 485
Глочестер 589 269 797
Бедфорд 187 155 298
Нортгемптон 352 215 640
Лінкольн 605 1017 1695

1377 р. Pall tax – подушний податок усіх старше 14 років (крім

мешканців Честера та Дурхема та злидарів). Сплатило податок – 1 376 442
світських та 29 161 духовних лиця (загалом 1 405 603 мешканців). Для всієї
Англії розрахунки дають від 2 256 до 3 069 тис.

Порівняння відомостей податних списками вогнищ за 1327 та 1377 рр.

1327 р. 1377 р.
Лестершир 26 826 50 760
Стаффордшир 21 712 35 982
Сомерсетшир 62 814 87 072
Суссекс 43 278 58 310
Вустершир 28 098 25 758
 42

Італія
1255 р. перепис сімей в Пістойї (Тоскана) – 7 357 сімей по 4,5 чол. = 32
тис. На площі в 700 км²: щільність – 46 чол / км².
В кінці ХIII ст. у Сицилійському королівстві введений посімейний
податок. За розмірами зібраного золота в Неаполітанській частині в 1275 г.
сплатили податок 180 тис. сімей, у Сицилії – 60 тис. сімей, що дорівнює 1 200
тис. платоспроможного населення королівства.
 43

В ХIII ст. в Асколі, Мачераті та Анконі – 99 600 вогнищ = бл. 500 тис.
Населення на 8 тис. км² = 60 чол / км²
В 1377 р. в Роман’ї 54 тис. вогнищ = 270 тис. Нас. на 8,5 тис. км² = 30
чол / км² без городян.
В 1427 р. на 11 тис. км2 Тосканії мешкало понад 260 тис. людей,
зокрема 38 тис. складало населення Флоренції. Щільність населення – 24 чол.
/ км2.

Іспанія
Каталонія
1359 р. – 87 214 вогнищ = 400-450 тис. мешканців на 36 тис. км² =
11 чол./км².
Арагон
1404 р. – 42 863 вогнища = 250 тис. = 5 чол / км².
1429 р. – 42 683 вогнища
1495 р. – 50 391 вогнище

Кастилія
1594 р. – 6 701 тис. мешканців. Разом по всій Іспанії в цей час –
1 641 358 сімей, або 8 207 тис. мешканців.

Бельгія та Голландія
1435 р. у Брабанті – 92 418 вогнищ, бл. 500 тис. мешканців – 45 чол /
км².
Податкові данні по провінції Антверпен (1480 р.): 91 тис. мешканців в
містах та 122 тис. в сільській місцевості, тобто 213 тис. мешканців на площі
70 км² – 70 чол / км².

Скандинавія
Ісландія
На 930-і рр. згідно із Landnámabók населення Ісландії вже складало
близько 30-35 тис. (вдесятеро менше за сучасне) Щільність населення – 0,3
чол / км2

Норвегія
36 500 хуторів ХIII-ХIV ст. по 6 мешканців в середньому (згідно
переписа 1665 р.). Не враховані 60-75 тис. окремих господарств. Таким
чином 300-500 тис. мешканців.

Данія
Поземельний перепис 1231 р. (Данія, Сконе, Халланд і Блекінг) – 910
тис. сільського населення. Загальна кількість населення – близько 1 млн.
 44

Німеччина
Перепис Максиміліана Габсбурга (поч. ХVI ст.) – 12 млн (щільність –
20 ч/км).

Література:
Авербух М.С. Войны и народонаселение в докапиталистических обществах. –
М., 1970.
Барг М.А. К вопросу о росте населения Англии в ХI-ХIII вв. // Вопросы
истории. – 1947. - №11
Бессмертный Ю.Л. Демографические и социальные процессы во
французской деревне ХIV в. // Французский ежегодник, 1981. – М., 1983.
– С.127-146.
Блок М. Характерные черты французской аграрной истории. – М., 1957.
Бульст Н. Почитание святых во время чумы // Одиссей. Человек в истории. –
М., 2000. – С. 152-185.
Звидриньш П.П. Население Великобритания (размещение, состав и
воспроизводство). – М.: Статистика, 1979.
Покшишевский В.В. География населения зарубежных стран. – М., 1971.
Руссев Н.Д. Безносая привратница эпох: "Чёрная смерть" на Западе и Востоке
Европы // Stratum plus. Структуры и катастрофы. – 1997. – C. 220-239.
Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века:
Учеб. Пособие. – М., 1976.
Самаркин В.В. "Черная смерть" по данным современной зарубежной
литературы // Вести. Моск. ун-та. Сер. 8. История. – М., 1976, № 3. – С.
69-80.
Урланис Б.Ц. Рост населения в Европе. – М., 1941.
Урланис Б.Ц. Демографическая политика в рабовладельческом и феодальном
обществах // Вопросы демографии. – М., 1970. – С. 48-69.
 45

Тема 7. Міграційні процеси раннього та розвинутого середньовіччя

Міграції останнього періоду Великого переселення народів:
лангобарди та авари

Wegewitz W. Das langobardische Brandgräberfeld von Putensen. – Kreis

Harburg, 1972. – S. 1–29.
Седов В.В. Славяне. Историко-археологическое исследование. – М.,
2002. – C. 313.
1. Якими були рушійні сили поновлення міграційного руху у середині
VI ст.?
2. Чому зона компактного розселення аварів майже співпала із
землями попередньо зайнятими германськими племенами гепідів та
лангобардів?
 46

3. Як змінилась етнодемографічна ситуація в Італії після переселення

туди лангобардів?

Джерело:
Павел Диакон. История лангобардов / Пер. с лат. Ю.Б. Циркина. – СПб.,
2008.
Література:
Буданова В.П., Горский А.А., Ермолова И.Е. Великое переселение народов.
Этнополитические и социальные аспекты. - СПб., 2011.
Шервуд Е.А. Предпосылки формирования итальянского этноса (социально-
экономический аспект в V-VI вв.) // Романия и Барбария. - М., 1989.

Міграції скандинавів
У IХ ст. населення Скандинавії могло розміщуватись лише
невеличкими, більш-менш ізольованими і незалежними одна від одної
територіальними одиницями, кожна з яких мала свої звичаї та місцевих
володарів. Єдиною країною, що за Середніх віків мала біль-менш великий
обшир орних земель, була Данія. За нею йшли рівнини Естер- та
Вестерйотланду, Свіаланд (власне Швеція) та Трьонделаг у Норвегії.

Пріцак О. Походження Русі. – Т.II. – К., 2003 – С. 959.

 47

Набіги норманів у VIII-Х ст.:

1 – райони, колонізовані норманами; 2 – території, котрі часто підпадали
нападам; 3 – дати набігів
 48

Скандинавська колонізація Ньойстрії / Нормандії

За картографічними матеріалами http://viking.no/e/france/contents.html

Шведська колонізація Фінляндії

Пріцак О. Походження Русі. – Т.II. – К., 2003. – C. 951.

Virrankoski P. Suomen historia. – Helsinki, 2009. – S. 44.
 49

1. Дати загальну характеристику скандинавських міграцій.

2. Який їхній вплив на етнодемографічну ситуацію в Європі взагалі і в
окремих регіонах зокрема?
3. Як топографічні дослідження дозволяють визначити етнодемографічні
процеси в минулому?

Література:
Анохин Г.И. К проблемам формирования фарерского народа и возникновения
на Фарерах национально-освободительного движения // Этнические
процессы в странах зарубежной Европы. – М., 1970. – С.224-283.
Анохин Г.И. Судьба гренландских норманнов // Этнографы рассказывают. –
М., 1978. – С.60-76.
 50

Гуревич А.Я. Походы викингов. – М., 1966

Ингстад X. По следам Лейва Счастливого. – Л., 1969.
Каппер Д.П. Викинги Британии / Перевод с англ. И.Ю. Ларионова. – СПб.,
2003.
Лебедев Г. Эпоха викингов в Северной Европе. – Л., 1985.
Пріцак О. Походження Русі. – Т.II: Стародавні скандинавські саґи і Стара
Скандинавія. – К., 2003.
Славяне и скандинавы / Пер. с нем. Г.С. Лебедева; общ. ред.
Е.А.Мельниковой. – М., 1986.
Хлевов А.А. Предвестники викингов. Северная Европа в I-VIII веках. – СПб.,
2003.

Міграції угрів, печенігів та половців

Кіндер Г., Хільгеман В. Всесвітня історія. Dtv-Атлас. – К., 2001. – С.

168.
1. Дайте загальну характеристику угорської міграції IХ-Х ст.
2. Які фактори сприяли осіданню угорського населення в Паннонії?
 51

1. Яким є внесок кочовиків тюркського походження в етногенез

угорців?
2. Чому саме Угорщина притягувала нові хвилі кочового населення?

Література:
Голубовский П. Половцы в Венгрии (исторический очерк). – К., 1889.
Прохненко І.А. До питання про проникнення печенігів у Верхнє Потисся //
Історичні студії. Збірник наукових праць з проблем давньої та
середньовічної історії та етнології. – Ужгород, 2010. – Вип. 3. – С. 30-43.
Шушарин В.П. Ранний этап этнической истории венгров. Проблемы
этнического самосознания. – М., 1997.
 52

Реконкіста

1. Якими були демографічні, етнічні та конфесійні наслідки

Реконкісти?
2. Дайте етнодемографічну характеристику мудехарів та морісків.

З архіву толедських мосарабів XII-XIII ст.

Червень 1163р.
Звільняє дон Роман ібн Сельма звернуту у християнство і названу
Марією Хуліаніс, яка позбавилася рабства, прийнявши хрещення, і тепер має
права й обов'язки такі ж, як і в усіх вільних християн.
 53

Розриває він рабські ланцюги, і ніхто не повинен домагатися від неї

чого-небудь і вимагати повернення її в рабство з якої-не-будь причини або
мотиву.
Зробив він це з любові до Бога і щоб заслужити повне прощення.
Передає цей документ до її рук, щоб він був при ній і вона могла б показати
його тому, хто забажає повернути її в рабство...
Свідчать [свідки] на прохання обох сторін про те, що сказано, і
засвідчують, що це відбулося, як сказано, і вони [свідки] чули це від обох
сторін і знають їх та знають, що вони в повному володінні своїми
здібностями і здоровому глузді і правомочні укладати контракти, в місяці
червні 1201 ери3.
Амр ібн Абільфараж, Айшун ібн Алі, Абдаррахман ібн Харіс,
Абдальмелік ібн Абдаррахман, Мікаель ібн Вадіайш (написано за них за
їхнім проханням і в їх присутності). Абдаллах ібн Сулейман (написано за
нього за його проханням та в його присутності також)

1. Як наведений документ характеризує національний та конфесійний

склад населення м. Толедо, приєднаного до Кастилії в 1085 р.?
2. Хто такі мосараби? Які інші етноконфесійні групи населення,
специфічні для Іспанії доби Реконкісти, ви знаєте?

З „Першої загальної хроніки Іспанії” (складалась починаючи з 1270 р.)

про битву при Лас-Навас-де-Толоса (1212 р.)
Благородний король дон Альфонсо наказав своїм писарям і урядовцям
перерахувати всіх хрестоносців, що прийшли з інших країн, щоб знати,
скільки серед них лицарів і скільки піхотинців.
Єпископ Родріго повідомляє, що серед тих, хто прийшов з-за кордонів
Іспанії, було лицарів більше 10 000 і піхотинців близько 100 000. І, як
розповідає історія, з Кастилії і сусідніх з нею областей Іспанії – Арагону,
Леону, Галісії, Португалії і Астурії – було теж 10 000 кабал’єрос і 100 000
піхотинців.
1. Як іспанські джерела оцінюють участь неіспанського етнічного
елементу в Реконкісті (вказані лицарі „з-за кордонів Іспанії” були переважно
вихідцями із Франції та Італії)?
2. Чи є достовірною зазначена кількість учасників битви?
Аргументуйте відповідь.

Література:
Альтамира-и-Кревеа Р. История Испании / сокр. пер. с исп. Е.А. Вадковской
и О.М. Гармсен. – Т. 1-2. – М., 1951.

3
Літочислення за іспанським календарем починалось з 1 січня 38 р. до н.е.
 54

Варьяш О.И. Два очерка о Реконкисте // Средние века, 59. – 1996. – С. 116-
129.
Карасс М.Б. Реконкиста и колонизация в истории кастильского крестьянства
// Средние века, 22. – 1962. – С. 130-158.
Корсунский А.Р. История Испании IX-XIII вв. – М., 1976.
Масленников Н.С. О предпосылках образования испанской народности //
Вопросы истории. – 1954. - №11
Червонов С.Д. Первые исследования по демографии испанского
средневековья (обзор) // Демография западноевропейского средневековья в
современной зарубежной историографии. – М., 1984. – С. 151-167.

Внутрішня колонізація
Внутрішня колонізація – міграційний процес, що характеризується
заселенням та господарським освоєнням земель в середині країни, зокрема
осушення боліт, корчування та випалення лісів.

Виникнення нових населених пунктів в Італії за даними Е. Серені:

Антична доба – 2689 ХII ст. – 1014
VIII ст. – 228 ХIII ст. – 886
IХ ст. – 262 ХIV ст. – 217
Х ст. – 552 ХV ст. – 258
ХI ст. – 945 ХVI ст. – 207

Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. –

М., 1976. – С. 120.

Яким чином та чому динаміка виникнення нових населених пунктів

відображає процес внутрішньої колонізації?

Роль монастирів в демографічних процесах. Приклад Клюні

Велике абатство Клюні, засноване 909 р. в лісах Бургундії, постійно
нарощувало розміри та престиж. Перші монахи мешкали на старовинній
франкській віллі. Вони побудували першу церкву (Клюні І) в 927 р. В
1040-х рр. низка монастирів та пріоратів приєдналися до Клюні. Наступні 50
років абатство швидко розвивалось. В 1042 р. в ньому було 70 монахів, на
1109 р. їх нараховувалося вже 3 тисячі. Грандіозна церква Клюні III (183 м
завдовжки) була збудована в 1088 р. До комплексу абатства також входили
помешкання монахів, служників, новіціїв, прочан та хворих. Монастирі
Клюні були розміщені по всій Франції, Німеччині, Швейцарії, а також,
меншою мірою, Англії, Іспанії та Італії. Всього на момент найвищого
розквіту ордену їх нараховувалось 1450.
Монастирська колонізація проводилась часто силами поселенців-
госпітів, які отримували тимчасові пыльги за освоєння пустуючих земель.
 55

Conant K.J. Cluny: les églises et la maison du chef d’ordre. - Cambridge, Mass.,
1968;
Past Worlds. Harper Collins Atlas of Archeology. – Times Books, 2001. – P. 244

1. Чи справляли монастирі вплив на демографічну ситуацію в Європі і

який?
2. Яким був внесок монастирського господарства у процеси
внутрішньої колонізації?
3. Охарактеризуйте роль абатства Клюні в міжнародній церковній
структурі.

Устав св. Бенедикта // Опыт тысячелетия. Средние века и эпоха

Возрождения: Быт, нравы, идеалы. – М., 1996.
 56

Чому і в якій мірі зміна площі лісового покриву відображає процес

внутрішньої колонізації?

Література:
Авдеева К.Д. Внутренняя колонизация и развитие феодализма в Англии ХI-
ХIII вв. – Л., 1973.
Мулен Л. Повседневная жизнь средневековых монахов Западной Европы /
Пер. с фр. Т.А. Чесноковой. – М., 2002.
 57

Ostsiedlung. Демографічні характеристики

Етапи розселення німців на схід

За матеріалами сайту: Poland in the Classroom. Demographic

Ethnicity and Linguistic Maps –
http://info-poland.buffalo.edu/classroom/maps/task5.html
 58

Abel W. Geschichte der Landwirtschaft. – Stuttgart, 1962.

Pounds N.J.G. An Historical Geography of Europe. – Cambridge University Press,
1990. – p. 46
Ливи Баччи М. Демографическая история Европы. – СПб., 2010. – С. 38.
 59

Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века:

Учеб. Пособие. – М., 1976. – С. 97.

1. Якими були причини німецької колонізації центральноєвропейських земель?

2. Що відрізняє колонізацію IХ-ХII ст. від колонізаційних процесів ХIV ст.?
3. Охарактеризуйте зв’язок між „Drang nach Osten” та урбанізацією у
Східній Німеччині та Польщі.

Література:
Германская экспансия в Центральной и Восточной Европе / Ред.
В.Д. Королюк, пер. с польск. И.В. Созина и И.С. Миллера. - М., 1965.
«Дранг нах Остен» и историческое развитие стран центральной, восточной и
юго-восточной Европы. – М., 1967.
 60

Єврейська діаспора в середньовічній Європі.

Кіндер Г., Хільгеман В. Всесвітня історія. Dtv-Атлас. – К., 2001. – С. 154

 61

Реєстр єврейських громад Веніаміна з Тудели (1160-1172 р.)

Місто Чисельність громади Примітки
(лише чоловіки ?)
Барселона не вказана
Жерона не вказана Невелика громада
Нарбон до 300 Центр розселення
Безьє не вказана Громада вчених
Монпельє не вказана Значна і багата громада
Люнель 300
Бокер до 400 Наявна мешива
Сен-Жіль 100
Арль 200
Марсель 300
Генуя 2
Піза 20
Лукка 40
Рим 200
Капуя 300
Поццуолі та Сорренто Наявність не зазначена
Неаполь 500
Салерно до 600
Амальфі 20
Беневенто 200
Мельфі 200
Асколі до 40
Трані 200
Барі Місто зруйноване
Таранто до 300
Бріндізі 10 Усі євреї – фарбарі
Отранто до 500
о. Корфу 1 Рабі Іосиф
Левкада 100
Ахілон 10
Натолікон (Етолікон?) Наявність не зазначена
 62

Патра 50
Лепанто (Навпакт) 100
Кореш на горі Парнас 200 Місто населене виключно іудеями
(Хріссо?)
Коринф до 300
Фіви 2000 Вчені та майстри шовківництва
Аргірфу (Халкіс?) до 200
Ябустріс (Бистриця) ? до 100
Робеніка ? до 100
Сінон-Потамо ? до 50
Градіги Місто зруйноване, проте невелика
кількість євреїв наявна
Арміло (Альміро) до 400
Вісіна (Воло) 100
Салуска (Фессалоніка) 500
Метрісі (Мітрузі біля 20
Серр?)
Дарма (Драма) 140
Каністолі (Хріступоль, до 20
суч. Кавала)
Абіро (Траянополь?) -
Константинополь до 2000 Крім того до 500 караїмів; обидві
групи мешкають в Пері за
Золотим Рогом.
Родосто 400
Галліполі 200
Калес 50
о. Мітілена (Лесбос) 10 різних громад
о. Хіос 400
о. Самос 300
о. Родос 400
о. Допрос (Кіпр) Громада рабанітів та громада
мінеїв
Мальмістра -
Тарс -
Антіохія 10 Склярі
 63

Потому подорож Беніаміна продовжується до Єрусалиму і далі в

Персію та Аравію.
Публ.: Книга странствий раби Вениамина / Пер. П.В. Марголина //
Три еврейских путешественника. – М., 2004.

1. Які фактори впливали на концентрацію єврейського населення в

певних районах Європи?
2. Якими були причини середньовічного антисемітизму?
3. Як закони про вигнання євреїв, прийняті в Англії 1290 р., Франції
1306 р., Священній Римській імперії 1348 р., Іспанії 1492 р. вплинули на
співвідношення етнічних груп в містах Європи?

Література:
Гершберг С. Антиеврейские настроения в Германии в эпоху перед Черной
смертью // Еврейская старина. – Т. 12. – Л., 1928.
Гильберт М. Атлас по истории еврейского народа. – Библиотека-Алия, 1990.
Диманштейн С. Экономическое положение евреев в период крестовых
походов // Красная новь, 20. – 1926.
Дубнов С.М. Краткая история евреев. – СПб., 1912.
Лозинский С.Г. Социальные корни антисемитизма в средние века и в новое
время. – М., 1929.
Рот С. История евреев. – Иерусалим, 1967.
Социальная жизнь и социальные ценности еврейского народа. - Библиотека-
Алия, 1977.
Стоу К. Отчужденное меньшинство. Евреи в Средневековой Латинской
Европе. – М., 2007.
Сэмюэлс Р. По тропам еврейской истории. – М., 1991.
Цетлин М.Н. Еврейская диаспора ХII века в изображении Вениамина
Тудельского и Петахия Регенсбургского. – М., 1944.
 64

Поява циган – остання значна міграція середньовіччя

З „Щоденника паризького буржуа за 1405-1449 рр.”:

„В неділю... 17 серпня 1427 року з’явились у Парижі двонадцять
розкаюваних, як вони себе називали – герцог, граф та ще десятеро, усі
вершки; вони сказали, що вони – добрі християни з Нижнього Єгипту...
Щоправда, як вони переповідали... напали на них сарацини, а потім... вони
поступились своїм ворогам, стали як колись сарацинами та відреклися від
Господа нашого.
...Імператор Германії, король Польщі та інші сеньйори, довідавшись,
що вони без боротьби зреклися нашої віри та стали ідолопоклонниками,
піднялись та швидко завоювали їх... Імператор та інші сеньйори вирішили,
що ніколи не повернуть їм землі, хіба за особливим дозволом Папи, і що їм
належить їхати до Святого Престолу в Рим.... Після того, як Папа почув їхню
сповідь, він наклав на них єпитимію, та, розмисливши, звелів сім років
мандрувати світом; а щоб вони мали бодай якісь засоби, він звелів усім
єпископам та абатам видавати їм разові виплати по десять ліврів... З тим вони
й відбули. Ось вже п’ять років вони мандрують світом та нарешті дістались
Парижу.
...В день святого Іоанна Хрестителя прибули незнатні люди, котрим не
дозволили увійти до Парижу, і вони розмістились біля Капелли Сен-Дені. Їх
було, разом із жінками та дітьми, біля сотні або ста двадцяти”.
 65

Рік прибуття чи
Країна, місцевість
першої згадки циган
Візантія, Мала Азія та Грузія 803 чи 1054
о. Крит 1322
Сербія 1348
о. Корфу 1360
Дубровнік 1362
Візантія, Пелопоннес 1378
Валахія 1385
Південна Богемія 1411
Базель і Гессен 1414
Трансильванія, Брашов 1417
Молдавія 1417
Саксонія, Аугсбург та Гамбург 1418
Франція, Прованс 1419
Італія, Болонья та Рим 1422
Іспанія, Арагон 1425
Франція, Париж 1427
Польща, Сянок та Львів 1428
Англія 1430
Данія 1433
Шотландія 1500
Швеція 1515

1. Виокремити етапи циганської міграції в Європі.

2. Виявити причини великої міграції 1417 та наступних років.
3. Охарактеризувати роль прийшлого циганського населення у суспільстві
різних країн Європи.
4. Які обставини допомагали циганам швидко поширитись Європою?

Література:
Деметер Н., Бессонов Н., Кутенков В. История цыган: новый взгляд. –
Воронеж, 2000.
Зіневич Н.О. Цигани в Україні: формування етносу і сучасний стан //
Український історичний журнал. – 2001. - №1. – С. 40-51.
 66

Тема 8. Урбанізація

Указ Фрідріха Барбароси від 28 листопада 1186 р.

„Фрідріх, Божою милістю імператор... Цінуючи чесну і постійну
відданість городян міста Бремен і бажаючи по заслугах віддати за їхню
вірність, ми поступаємося їм і затверджуємо за містом Бремен ті права, які
блаженної пам'яті імператор Карл по настійному проханню Святого
Віллегада, першого святителя церкви Бременської, подарував цьому місту, а
саме:
1. Якщо який-небудь чоловік або жінка пробуде безперешкодно в місті
Бремен у межах того, що в просторіччі називається міська межа, протягом
року і дня і якщо хто-небудь після цього надумає оспорювати його свободу,
то, наклавши мовчання на скаржника, хай буде надано тому довести свою
свободу посиланням на вищезгаданий строк; вилучаються всі люди
Бременської церкви і всіх церков, що примикають до неї по правому своєму
стану”.

З міського права, що даровано імператором Фрідріхом II місту Гослар

13 липня 1219 р.
„1. Якщо хто-небудь проживав у місті Гослар і за життя своє ніким не
був викритий в рабському стані, то після смерті його ніхто нехай не посміє
називати його рабом або зводити в рабський стан.
2. Якщо ж який-небудь чужак прийшов жити в назване місто і так
залишався там протягом року і дня, причому жодного разу йому не
зауважували рабського стану, не викрили його в цьому, і сам він у цьому не
признавався, то хай він користується загальною з іншими громадянами
свободою; і після смерті його ніхто нехай не посміє оголошувати його своїм
рабом”.

Вкажіть причини появи у середньовічному міському праві положення

про те, що „міське повітря робить вільним”.

Постанова щодо шовкопрядіння у Кельні (1412-1413 рр.)

„Так буде відомо, що до нас з’явився Вальтер Кезенгер, який
запропонував побудувати колесо для прядіння і сучіння шовку. Але,
порадившись і подумавши зі своїми друзями..., рада вирішила, що багато хто
в нашому місті, хто годується цим ремеслом, загинуть тоді. Тому було
постановлено, що не треба будувати і ставити колесо ні тепер, ні коли-небудь
потім”.
З якою метою магістрат віддавав перевагу ремісничому ручному
виробництву перед машинним?
 67

Моделі розвитку міст середньовічної Європи

Середньовічний Париж

Міські стіни: 1 – Сіте (ІІІ ст. н.е.); 2 – початку ХII ст.; 3 – часів Філіпа II
Августа (1190-1210 рр.); 4 – Карла V (1360-1370 рр.); 5 – додані за правління
останніх Валуа (друга половина ХVI ст.); 6 – добудова доби Людовика ХIII
(бл. 1630-1640 рр.); 7 – міська межа близько 1780 р.
І – Собор Паризької Богоматері (1163-1345 рр.); II – Монастир Св. Мартіна
(поновлений у 1059-1060 рр.); ІІІ – Монастир Св. Женев’єви (поновлений у
1177 р.); IV – Монастир Сен-Жермен-де-Пре (541 р.); V – Монастир Св.
Антуана (1198 р.); VI – Лувр (перші укріплення – 1190 р.); VII – Бастилія Св.
Антуана (1370-1383 рр.); VIII – Єлисейські поля; IХ – Марсові поля.

Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века:

Учеб. Пособие. – М., 1976. – С. 106.

1. Як античне минуле вплинуло на появу середньовічного міста

Парижу?
2. Визначте фактори зростання Парижу.
3. В ХIII ст. у Парижі мешкало 50 тис. населення на площі бл. 380 га.
Визначте та охарактеризуйте щільність населення міста.
 68

Середньовічний Лондон

Клаут Х. История Лондона / Пер. с фр. Е.Д. Мурашкинцевой. – М.,

2002. – С. 21, 34

Зростання населення Лондону з 1100 до 2007 р. (в тис.)

Клаут Х. История Лондона / Пер. с фр. Е.Д. Мурашкинцевой. – М., 2002. – С.
10
Рік Лондон-Сіті Великий Загалом Відношення
Лондон (без населення
Сіті) Лондону до
населення
Англії та
Уельсу
1100 20 - 20 1,3%
1380 35 - 35 1,75%
1400 45 - 45 2%
1500 50 - 50 1,6%
1600 200 - 200 4,4%
1700 208 367 575 9,9%
1801 128 989 1117 12,6%
1901 27 6559 6586 20,2%
1991 5 6675 6680 13%
2007 7,2 7549,7 7556,9 14%
 69

1. Як давньоримський Лондініум вплинув на формування простору

середньовічного Лондону?
2. Чому відбувалась спеціалізація виробництва і торгівлі в Лондоні
між двома центрами – ринками Уестчіп та Істчіп?
3. Яка роль в економічному житті Лондону корпорацій та церковних
володінь?
4. На які тенденції вказує динаміка зростання населення Лондона? Які
періоди можна виокремити в цьому процесі?
5. Якими є головні відмінності середньовічної урбанізації від
урбанізації нового та новітнього часу?

Перетворення римських міст Нарбонської Галлії на міста

середньовічного Провансу (на матеріалах: Février P. Le développement
urbain en Provence. – P., 1964. – Fig. 2, 3, 11, 18.
 70

1. Якими були особливості адаптації урбаністичного спадку Римської

цивілізації у середні віки?
2. Якими були фактори зростання середньовічного Арлю у порівнянні з
римським Арелатом та значного зменшення населення середньовічного
Фрежюсу у порівнянні з римським Форумом Юлії?
 71

Міста без римської основи. Одноядерна та багатоядерна моделі.

Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века:

Учеб. Пособие. – М., 1976. – С. 102.

1. Назвіть чотири головні ядра середньовічного Магдебургу.

2. Що являв собою Магдебург від свого заснування 805 р. до
будівництва єдиного міського муру в ХII ст.?
 72

Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века:

Учеб. Пособие. – М., 1976. – С. 101.

1. Яку роль грав Мейсен в поширенні німецької середньовічної

народності на схід?
2. В якій мірі магдебурзьке право сприяло зростанню населення?
 73

Венеція. Місто-острів без укріплень

1 – Собор Сан-Пьетро (VI-VIII ст., суч. будівля 1596 р., кафедр. собор до 1807 р.);
2 – собор Сан-Марко (832 р., перебудований у 1063-1094 рр.); 3 – Палац дожів (IХ ст.,
перебудований у сер. ХIV ст.); 4 – корабельня Арсенал (1105 р.);
5 – міст Ріальто (понтонний з 1181 р., дерев’яний з 1264 р., кам’яний з 1591 р.);
6 – Фондако деї Тедескі (Німецьке подвір’я, 1170-і рр.); 7 – Фондако деї Туркі
(Турецьке подвір’я; поч. ХIII ст.); 8 – августинська церква св. Стефана (ХIII ст.);
9 – скуола Сан-Марко (1260 р.); 10 – францисканський монастир і церква Санта-Марія
деї Фрарі (1330-1440-і рр.); 11 – Гетто (з 1516 р.).

Населення Венеції
1581 134 861 1871 128 901
1586 142 900 1881 129 851
1624 141 625 1901 146 682
1633 102 243 1911 154 642
1642 120 307 1931 163 599
1696 138 067 1961 137 985
1760 149 476 1971 108 987
1780 141 086 1981 92 925
1790 137 603 1985 86 072
1797 137 240 2009 60 000
Бек К. История Венеции / Пер. с фр. – М., 2002. – С. 184.
 74

Населення Венеції у 1586 році (кожна крапка – 10 мешканців)

Венеціанські лавки у 1661 році (одна крапка – одна лавка)

Beltrami D. Storia della popolazione di Venezia. – 1954. – P. 39, 53.

Бродель Ф. Средиземноморье и средиземноморский мир в эпоху Филиппа II /
Пер. с фр. – Ч. 1. – М., 2002. – С. 433.

1. В чому полягає унікальність міської моделі Венеції?

2.Що дозволяло Венеції підтримувати високий рівень населення
впродовж середньовіччя, чому він залишався стабільним та занепав в
останні роки ХХ ст.?
3. Виявіть демографічне та економічне „серця" Венеції.
 75

Доля міського населення в країнах та регіонах Європи з 1500 по 1800 рр.

(процент населення міст із 10 тис. та більше населення до всього населення
країни)

N Країна 1500 1550 1600 1650 1700 1750 1800

1 Скандинавія 0,9 0,8 1,4 2,4 4,0 4,6 4,6
2 Англія та Уельс 3,1 3,5 5,8 8,8 13,3 16,7 20,3
3 Шотландія 1,6 1,4 3,0 3,5 5,3 9,2 17,3
4 Ірландія 0 0 0 0,9 3,4 5,0 7,0
5 Голландія 15,8 15,3 24,3 31,7 33,6 30,5 28,8
6 Бельгія 21,1 22,7 18,8 20,8 23,9 19,6 18,9
7 Німеччина 3,2 3,8 4,1 4,4 4,8 5,6 5,5
8 Франція 4,2 4,3 5,9 7,2 9,2 9,1 8,8
9 Швейцарія 1,5 1,5 2,5 2,2 3,3 4,6 3,7
10 Італія Північна 15,1 16,6 14,3 13,6 14,2 14,3
11 Італія Центральна 12,4 11,4 12,5 14,2 14,3 14,5 13,6
12 Італія Південна 11,9 14,9 13,5 12,2 13,8 15,3
13 Іспанія 6,1 8,6 11,4 9,5 9,0 8,6 11,1
14 Португалія 3,0 11,5 14,1 16,6 11,5 9,1 8,7
15 Австрія та Богемія 1,7 1,9 2,1 2,4 3,9 5,2 5,2
16 Польща 0 0,3 0,4 0,7 0,5 1,0 2,5
Регіон
1-6 Північний захід 6,6 7,2 8,2 10,9 13,1 13,6 14,9
7-9 Центр 3,7 4,0 5,0 6,0 7,1 7,5 7,1
10-14 Середземномор’я 9,5 11,4 13,7 12,5 11,7 11,8 12,9
15-16 Схід 1,1 1,2 1,4 1,7 2,6 3,5 4,2
Європа 5,6 6,3 7,6 8,3 9,2 9,5 10,0

De Vries J. European Urbanization, 1500-1800. – Harvard University Press, 1984.

Ливи Баччи М. Демографическая история Европы. – СПб., 2010. – С. 56.

1. Чим пояснюється нерівномірність урбанізаційних процесів у різних

регіонах Європи?
2. Проаналізуйте обставини, що призвели до розбіжностей в темпах
урбанізації в таких групах регіонів як Бельгія та Голландія; Північна,
Центральна та Південна Італія; Іспанія та Португалія.
 76

Література:
Город в средневековой цивилизации Западной Европы. – Т.1. Феномен
средневекового урбанизма. – М., 1999.
Город в средневековой цивилизации Западной Европы. В 4-х тт. – М., 1999-
2000
Городская жизнь в средневековой Европе. – М., 1987.
Демография западноевропейского средневековья в современной зарубежной
историографии / под ред. Ю.Л. Бессмертного. – М., 1984. – С. 168-248.
Клаут Х. История Лондона / Пер. с фр. Е.Д. Мурашкинцевой. – М., 2002.
Комбо И. История Парижа / Пер. с фр. Б.А. Ситникова. – М., 2002.
Лозинский А.А. О росте населения Парижа в ХVI в. // Средние века, 37. – М.,
1973. – С. 146-173.
Осипова Т.С. Социально-этническая структура городского населения в
Ирландии ХII-ХV вв. // Социальная природа средневекового бюргерства
ХIII-ХVII вв. – М., 1979. – С. 173-195.
Пиренн А. Средневековые города Бельгии / Пер. с фр. под ред.
Е.А. Косминского. – СПб., 2001.
Ревуненкова Н.В. Население Монпелье в XII в. // Средние века, 30. – М.1967.
Регистры ремесел и торговли г.Парижа / Пер. Л.И.Киселевой // Средние века.
– Вып. 10-11. – М., 1957-1958.
Ру С. Повседневная жизнь Парижа в средние века / Пер. с фр.
Е.В. Колодочкиной. – М., 2008
Рутенбург В.И. Итальянский город от раннего средневековья до
Возрождения. – Л., 1987.
Сванидзе А.А. К исследованию демографии шведского города ХIV-ХV веков
// Средние века. – М., 1968, вып.31. – С. 199-218; М., 1969, вып. 32. – С.
208-231.
Средневековый город. Межвузовский сборник научных трудов. –
Саратовский государственный университет. С 1968 г.
Стам С.М. Экономическое и социальное развитие раннего города (Тулуза
XI-XIII вв). – Саратов, 1969.
Сюзюмов М.Я. Проблема возникновения средневекового города в Западной
Европе // Средние века, 31. – М., 1968. – С. 77-118
Ястребицкая А.Л. Европейский город (Средние века – Раннее Новое время).
Введение в современную урбанистику. – М., 1993.