Практичне (семінарське) заняття №1.

Методологічні основи наукового пізнання

Питання для обговорення.

1. Методологія і її призначення у науковій діяльності. Рівні методології.

2. Методологічні підходи і принципи у педагогічному дослідженні.
3. Методи наукового пізнання. Послідовність застосування методів у науковому дослідженні.
4. Методи емпіричного дослідження. Методи теоретичного дослідження.
5. Методи математичної обробки результатів дослідження.
6. Системний підхід у науковій роботі. Послідовність його застосування у дослідженні.
7. Метод моделювання у науковому дослідженні

1. Методологія і її призначення у науковій діяльності. Рівні методології.

Методологія наукової діяльності – це процес, який передбачає сукупність конкретних

прийомів, підходів, способів, дій, спрямованих на отримання нових наукових результатів,
досягнення поставленої мети та виконання запланованих завдань. Методологія – сукупність
методів дослідження, що застосовується в науці відповідно до специфіки об’єкта її пізнання.

Метод – спосіб пізнання явищ природи чи суспільного життя, прийом або система
прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності (науці, виробництві тощо). Існує
багато методів наукових досліджень. Серед найголовніших можна назвати такі: описові,
аналізу документальної інформації, дослідження текстів.
Загальноприйнята в сучасній науці типологія виділяє наступні рівні методології:
1-й рівень (вищий) - філософський рівень, або рівень філософської методології. Він включає в
себе загальні принципи пізнання і категоріальний лад науки в цілому (структурні компоненти), а
також всю систему філософського знання (функціональні компоненти);
II-й рівень - загальнонаукова методологія, або рівень методології загальнонаукових принципів
дослідження. Цей рівень включає в себе всі теоретичні концепції, що застосовуються до всіх або
більшості наукових дисциплін;
III-й рівень - конкретно-наукова методологія, або рівень конкретнонаукової методології. Він
являє сукупність методів, принципів дослідження і процедур, що застосовуються у тій чи іншій
спеціальній науковій дисципліні;
ІV-й рівень - технологічна методологія, або рівень методик і техніки дослідження. Даний
рівень становить сукупність методик і техніки дослідження, тобто набір процедур, що
забезпечують отримання 4 достовірного емпіричного матеріалу і його первинну обробку, після
якої він може включатися в масив наукового знання.

2. Методологічні підходи і принципи у педагогічному дослідженні.

Методологічні підходи дозволяють вичленувати проблеми педагогіки та визначити

стратегію і основні способи їх дозволу; цілісно і в діалектичній єдності проаналізувати всю
сукупність найбільш значущих освітніх проблем і встановити їх ієрархію; прогнозувати
найбільшу ймовірність отримання об'єктивного знання.
Методологічні підходи до педагогічного дослідженню:
Цілісний підхід - особистість розуміється як цілісність, як складна психічна система, що
має свою структуру, функції і внутрішню будову.
Особистісний підхід - орієнтація при конструюванні та здійсненні педагогічного процесу
на особистість як мету, суб'єкт, результат і головний критерій його ефективності. Особистісний
підхід передбачає розглядати всі педагогічні процеси і явища з позиції особистості, її структури,
закономірностей розвитку.
Діяльнісний підхід передбачає розглядати педагогічні явища з позиції цілісного вивчення
всіх компонентів діяльності: її цілей, мотивів, дій, операцій, способів регулювання, коригування,
контролю та аналізу результатів, що досягаються. Цей підхід вимагає спеціальної роботи з
формування діяльності дитини, з переведення його в позицію суб'єкта пізнання, праці та
спілкування, навчання його мети й планування діяльності, її організації та регулювання,
контролю, самоаналізу і оцінці результатів діяльності.
Системний підхід спрямований на виявлення безлічі елементів в досліджуваних
педагогічних явищах і зв'язків між ними. Це передбачає розгляд об'єкта вивчення як системи,
виявлення деякого безлічі елементів системи, які будуть піддані вивченню, встановлення зв'язків
між елементами і їх класифікація, виявлення зв'язків (системоутворюючих), які забезпечують
з'єднання різних елементів в єдину систему, виявлення структури та організації системи, шляхів
управління нею як цілісним утворенням.
Антропологічний підхід вперше розробив і обгрунтував К. Д. Ушинський. У його
розумінні він означав системне використання даних всіх наук про людину як предметі виховання
та врахування їх при побудові та здійсненні педагогічного процесу.
Діалогічний підхід - унікальність людської особистості народжується і виявляється лише в
діалогічному спілкуванні. Діалогічний підхід в єдності з особистісним і деятельностном складає
сутність методології гуманістичної педагогіки.

Методологічні принципи науково-педагогічного дослідження:

 об'єктивність і обумовленість певними умовами, факторами, причинами педагогічних

явищ. "Об'єктивність розгляду (не приклад, що не відступу, а річ сама в собі); вся
сукупність многоразличних відносин цієї речі до інших; розвиток цієї речі (явища), її
власний рух і власне життя" (В. І. Ленін);
 вивчення явища в його зв'язках і взаємодії з іншими явищами;
 вивчення явища в його розвитку;
 розгляд процесу розвитку як саморух і саморозвиток, зумовлене властивими йому
внутрішніми протиріччями, виступаючими як рушійна сила і джерело розвитку.
1.

2. Методи наукового пізнання.

Наука – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація

об'єктивних знань про дійсність.

Мета науки – опис, пояснення і передбачення процесів і явищ дійсності, що складають предмет
її вивчення, на основі законів, які відкриваються.

Метод являє собою систему правил, принципів і прийомів підходу до вивчення явищ і
закономірностей розвитку природи, суспільства і мислення або практичної діяльності людини.

Методика – це сукупність, послідовність, порядок використання різних методів у певному

дослідженні.
Певна система методів та форм, способів і видів пізнання становить наукову методологію. Під
методологією розуміють вчення про методи наукового пізнання.
Метод наукового пізнання – це сукупність прийомів і операцій, що регулюють дії з
досліджуваними об'єктами

Кожна наука використовує різні методи, які залежать від характеру задач, що розв’язуються нею.
Проте своєрідність наукових методів полягає в тому, що вони відносно незалежні від типу проблем,
але залежать від рівня і глибини наукового дослідження. Завдяки цьому виникають особливі форми
(сторони) наукового пізнання, найважливішими з яких є емпірична, теоретична і виробничо-
технічна.

Емпіричні методи дають факти (спостереження, опитування, анкетування, тестування тощо).

 Методи математичної статистики кількісно описують досліджувані явища (знаходження мір
центральної тенденції, розсіяння, зв'язків тощо).

Теоретичні методи забезпечують пояснення фактів, встановлення закономірностей і

передбачення нових фактів і явищ (логічні операції -аналіз, синтез, порівняння, класифікація,
абстрагування; понятійний аналіз; моделювання).

3. Методи емпіричного дослідження.

Емпіричне дослідження – це особливий вид практичної діяльності, що існує в середині науки.

Така діяльність потребує наявності специфічних здібностей: мистецтво експериментатора,
спостережливості польового дослідника, особистої контактності і такту психологів і соціологів, які
займаються проведенням досліджень та ін.

Загальні вимоги до емпіричних методів:

1. Валідність – це комплексна хаpактеpистика методу, яка вказує на його придатність до

використання (об’єктивність, діагностичну силу, репрезентативність, точність, надійність).
Найважливіша складова валідності – визначення області досліджуваних властивостей.
Об’єктивність передбачає зменшення суб’єктивного впливу особистості дослідника на результати
дослідження.

2. Діагностична сила (роздільна здатність) – характеристика, яка вказує на здатність методу

диференціювати досліджувані об’єкти за вимірюваною ознакою, тобто розподіляти їх як мінімум на
три групи: з низьким рівнем вираженості ознаки, середнім ти високим.

3. Надійність – характеристика яка вказує на здатність методу давати однакові результати при
дослідженні однакових об’єктів у однакових умовах (забезпечувати відтворюваність результатів).

4. Репрезентативність – характеристика, яка вказує на здатність методу розповсюджувати

результати, отримані при дослідженні частини об’єктів на всі об’єкти, що входять до даної групи. Це
характеристика не стільки методу, скільки досліджуваної сукупності об’єктів, що повинні бути
відібрані з дотриманням ряду вимог. Репрезентативність – властивість вибіркової сукупності
представляти характеристики генеральної сукупності. Репрезентативність означає, що з якоїсь
наперед заданій чи визначеною статистично погрішністю можна вважати, що представлене у
вибірковій сукупності розподіл досліджуваних ознак відповідає їх реальному розподілу.

Для забезпечення репрезентативності вибірки даних необхідно врахувати ряд обов’язкових

для будь-якого дослідження умов. Серед них найважливішими є:

а) кожна одиниця генеральної сукупності повинна мати рівну імовірність попадання у вибірку;

б) вибірка змінних виробляється незалежно від досліджуваної ознаки;

в) добір виробляється з однорідних сукупностей;

г) число одиниць у вибірці повинне бути досить великим;

д) вибірка і генеральна сукупність повинні бути по можливості статистично однорідні.

Емпіричні методи дослідження є визначальними в навчально-дослідній справі, що пов’язана з

практикою, зокрема педагогічною, та забезпечують накопичення, фіксацію та узагальнення
вихідного дослідного матеріалу. Отримані за допомогою цих методів дані є основою для подальшого
теоретичного осмислення пізнавальних процесів та створюють цілісну єдність наукового пізнання.

1. Спостереження – це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання

предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об’єктами дослідження.

2. Вимірювання – це процедура визначення числового значення певної величини за

допомогою одиниці виміру.

3. Порівняння – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою встановлення

подібності чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути
властивим двом або кільком об’єктам дослідження.

4. Експеримент – апробація знання досліджуваних явищ в контрольованих або штучно

створених умовах.

Важливу роль у науковому дослідженні відіграють пізнавальні завдання, що з’являються при

вирішенні наукових проблем. Емпіричні завдання спрямовані на виявлення, точний опис і детальне
вивчення різних фактів, явиш і процесів. Емпіричні дослідження дають можливість отримувати
різнобічну інформацію про стан явищ, процесів і сприяють поглибленню їх кількісного та якісного
аналізів.

4. Методи теоретичного дослідження.

Аналіз і синтез - комплексний метод дослідження, оснований на послідовному використанні сукупності

прийомів і закономірностей розчленування об'єктів на елементи чи ознаки (аналіз) або поєднання частин об'єкта в
ціле (синтез). Ці методи забезпечують високу ефективність тільки в разі їх комплексного використання.
Індукція та дедукція • комплекс взаємопов'язаних методів дослідження, що характеризують протилежні
направленості процесів пізнання від конкретного до загального (індукція) та від загального до конкретного
(дедукція). У процесі дослідження методи доповнюють один одного,
Абстрагування - мисленне виділення з усіх ознак, властивостей і зв'язків реального об'єкта основних,
найзагальніших. Процес абстрагування включає два етани: 1) підготовку абстракцій (відокремлення
існуючого від неіснуючого); 2) здійснення процесу абстракції (заміна досліджуваного об'єкту його моделлю з
меншою кількістю ознак).
Велике значення у науково-дослідній роботі має моделювання педагогічних процесів, застосування методів
обробки інформації.
Моделювання це досить поширений загальнонауковий
теоретичний метод, що полягає у відтворенні характеристик певного об'єкта на іншому об'єкті, спеціально
створеному для вивчення. Цей другий об'єкт називають моделлю першого. У найзагальнішому вигляді модель
визначають як систему елементів, що відтворює певні частини, зв'язки, функції досліджуваного предмета.
Основою моделювання служить певна відповідність, але не тотожність, між оригіналом та його моделлю. За
формою відтворення моделі поділяються на матеріальні або фізичні та ідеальні, ідеалізовані, мисленні.
Найпоширенішого застосування в педагогіці набуло лише наочно-образне, описове моделювання.
Метод моделювання включає в себе всі вищеперераховані методи: індукцію та дедукцію, аналіз і синтез,
абстрагування.
[сторичний і логічний методи дослідження - комплекс методів, Ідо використовуються для дослідження
історії розвитку об'єктів, щоб мати уявлення про емпіричну історію об'єкта (історичний метод) чи виділення
сутності процесу історичного розвитку об"єкта (логічний метод).
Ідеалізація вид абстрагування, пов'язаний з вивченням ідеальних об'єктів, яким властиві нереальні,
нездійсненні властивості. Метод допомагає відшукувати істотні зв'язки й узаємовідносини та формулювати
закони.

114
 Формалізація - метод вивчення об'єктів відображенням їх змісту і структури у знаковій формі за допомогою
штучної мови та символів, які забезпечують чіткість фіксації знань.
Аксіоматичний метод — це побудова певної наукової теорії чи дисципліни, в основі якої лежить пошук знань за
певними логічними правилами, виходячи з низки тверджень, що використовуються без доведення. Цей метод
широко використовується в математичних науках.
Як правило, учитель-дослідник у своїй діяльності поєднує використання теоретичних методів з практичними.

5. Методи математичної обробки результатів дослідження.

Зведення дослідних даних, одержаних на основі проведеного емпіричного дослідження, – це їх систематизація та
встановлення якісних і кількісних залежностей між факторами, що досліджувались.
Для обробки результатів досліджень найчастіше застосовують статистичні, табличні й графічні методи.
Щоб кількісні показники результатів експерименту дали можливість виявити наявність деяких залежностей між
досліджуваними факторами, їх потрібно певним чином упорядкувати. Придатними для цього можуть стати статистичні
методи ранжування і групування.
Ранжування полягає у розподілі кількісних показників у певному порядку (наприклад, за ступенем їх важливості
чи значущості, або у послідовності зростання чи зменшення). На основі ранжування оминають усі другорядні й
випадкові дані, що не впливають на результати проведеного дослідження.
Групування передбачає поділ дослідних даних на основі певних показників на групи з однотипних або близьких за
значеннями елементів. Показники групування можуть бути кількісними і якісними.
При групуванні за кількісними ознаками (кількісне групування) за основу беруть ознаки, які можна
охарактеризувати кількісно (наприклад, результати тестування чи опитування, швидкість процесів, продуктивність праці,
точність виготовлення виробів тощо). Кількісні ознаки завжди можна вимірювати одиницями вимірювання, а результати
вимірювання упорядковувати за певною послідовністю (зростання, зменшення, періодичної повторюваності тощо).
При групуванні за якісними ознаками (атрибутивне групування) за основу беруть ознаки, які неможливо
охарактеризувати кількісно, але вони можуть так повторюватись (наприклад, національність або соціальне походження
опитуваних). З якісних ознак неможливо скласти якусь послідовність.
Дослідні дані можуть бути згруповані за однією або кількома ознаками. За кількістю ознак розрізняють просте й
комбіноване групування. Просте групування відбувається за однією ознакою (наприклад, всіх учасників експерименту
можна поділити за стажем роботи). Комбіноване групування конкретної сукупності даних одночасно здійснюють на
основі кількох ознак (коли поділених за стажем роботи працівників поділити ще й за рівнем освіти − то це вже буде
групування за двома ознаками. Третьою ознакою групування можуть стати вікові категорії тощо). Доцільним вважається
групування не більше, ніж за трьома ознаками.
Статистично упорядковані дослідні дані для зручності подальшого використання заносять до таблиць. Таблиці
дають можливість відображати кількісні ознаки досліджуваного об’єкта у стислому вигляді, компактно, систематизовано
і наочно. Подані у таблиці дані зручно порівнювати та аналізувати. Таблиця може бути не лише засобом відображення
зібраних під час експерименту даних, але й їх інтерпретації. Тому важливо знати, як правильно скласти таблицю, який її
вид доцільно обрати.
Кожна таблиця складається з двох частин: текстової й цифрової. До текстової частини відносяться заголовок
таблиці та необхідні словесні пояснення. До цифрової частини відносяться статистичні числові дані, номер таблиці.
Інформативність таблиці залежить від вдалої її побудови. Правильний вибір структури таблиці допомагає краще
розкрити сутність уміщених до неї даних і зв’язки між ними. За структурою розрізняють прості, групові, комбіновані,
складені, шахові та інші таблиці.
Проста таблиця (табл. 3.1) містить перелік даних, зібраних про окремі фактори досліджуваного об’єкта.
У груповій таблиці окремі з досліджуваних факторів групують за якоюсь певною ознакою (табл. 3.2).
У комбінованій таблиці (табл. 3.3) досліджувані фактори можуть бути згруповані за декількома ознаками.
Комбінована таблиця створює кращі умови для порівняння й аналізу дослідних даних, ніж прості та групові таблиці.
Складену таблицю створюють шляхом об’єднання кількох простих або групових таблиць (табл. 3.4).
Шахова таблиця (табл. 3.5) − різновид комбінованих таблиць. За допомогою такої таблиці можна зручно показати
зв’язки між досліджуваними ознаками.
Розміщують таблиці у науковій праці безпосередньо після посилання на них у тексті. Коли таблиця займає багато
місця, тоді її виносять на окрему сторінку відразу після тієї сторінки, де є посилання на неї. Якщо таблиця безпосередньо
з текстом не пов’язана, то її можна подати у додатках.
Над таблицею зазначають її назву, яка коротко і стисло характеризує значення зібраних у ній даних.
Усі таблиці нумерують арабськими цифрами. Номер таблиці розміщують на один рядок вище й праворуч від назви
таблиці (як у наведених зразках таблиць 3.1-3.5). Нумерація таблиці у межах розділу (Таблиця 3.1 − перша таблиця
третього розділу).
Для посилання на стовпчики таблиці їх нумерують (так, як це зроблено у зразку табл. 3.3).
Таблиця 3.1
Ставлення учнів до виконання нестандартних задач
Проста таблиця (зразок)

Характер відповіді Кількість учнів (%)

Виконувати пізнавальні завдання подобається 63
Не подобається 9
Не зовсім подобається 18
Відповіді немає 10
Всього 100

Таблиця 3.2
Розподіл учнів 6-х класів шкіл м. Глухова за інтересом до навчання
Групова таблиця (зразок)
Оцінка інтересу
Кількість
(Макс.100 балів)
10-20 14
21-40 16
41-60 30
61-80 9
80-100 13
Загалом 82

Таблиця 3.3
Розподіл учнів шкіл за віком
Комбінована таблиця (зразок)
Зведені відомості про учнів
Всього
Розподіл хлопчиків Розподіл дівчат за віком
учнів
за віком (у роках) (у роках)
Школа
до 10від 8

до 12від 10

до 10від 8

12від 10 до
Всього

Всього
до 8

до 8

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
ЗОШ І-ІІІ 14
42 36 53 131 53 41 48 273
ст. №6 2
 Таблиця 3.4
Розподіл учнів шкіл за віком
Складена таблиця (зразок)
Учні Вік
Школа
хлопчики дівчата До 8 8-10 10-12
ЗОШ
І-ІІІ ст. 234 328 62 235 265
№3
ЗОШ І-
542 554 112 490 494
ІІІ ст.№6

Таблиця 3.5
Розподіл учнів шкіл за статтю та віком
Шахова таблиця (зразок)
Вік учнів
Стать учнів Всього
До 8 8-10 10 - 12
Хлопчики 42 36 53 131
Дівчатка 53 41 48 142
Всього 95 77 101 273

Графічний метод представлення емпіричних даних полягає у побудові графічних залежностей між
досліджуваними параметрами.
Вони надають можливість стисло й наочно подати результати досліджень, у конкретній і зрозумілій формі
пояснити цифрові дані та взаємозв’язок між ними. За допомогою вдало побудованих графіків чи діаграм можна
зобразити не лише конкретні дані, а й закономірності, які вони ілюструють.
Графічні зображення результатів досліджень найчастіше будують на основі системи прямокутних координат. Для
побудови графіків застосовують рівномірні і нерівномірні (функціональні) шкали. Рівномірною вважається шкала,
протягом якої відстань між двома сусідніми відмітками не змінюється. У функціональної шкали відстань між двома
сусідніми відмітками постійно змінюється за певним математичним законом (прикладом такої шкали може бути
логарифмічна). Застосовують нерівномірні шкали для більш наочного зображення окремих графічних залежностей.
Побудова графіка включає три етапи:
 вибір шкали і побудова координатної сітки з урахуванням доцільного масштабу графічного зображення;
 відкладання дослідних точок (тобто числових значень експерименту) на координатній сітці;
 з’єднання дослідних точок ламаною або плавною лінією так, щоб вона проходила якнайближче до них.
Наприклад, для опису динаміки рівня інтересу учнів до навчання використовується лінійний графік (рис. 3.1).

Основной
Інтерес (бали)

Основной
Основной
Основной
Основно Основно Основно Основно Основно
й й й й й
Класи
Рис. 3.1. Динаміка рівня інтересу учнів до навчання (лінійна діаграма).

Більш наочно, ніж лінійні графіки, залежності між досліджуваними факторами відображають діаграми:
стовпчикові (вертикальні (рис. 3.2) і горизонтальні), стрічкові та секторні (рис. 3.3). Ступінь наочності діаграм значно
підвищується за рахунок їх об’ємності, можливості нанесення словесних пояснень та різноманітних умовних позначень.

70
60
50
40
30
20
10
0
Основно Основно Основно Основно Основно
й й й й й
 Рис. 3.2. Розподіл учнів за інтересами до професій
де: 1 − Л-Природа; 2 − Л-Техніка; 3 − Л-Знакова система; 4 − Л-Людина; 5 − Л-Художній образ.
5%

25%

Незадов.
48%
Задов.
22%
Добре
Відм.

Рис. 3.3. Розподіл оцінок учнів з трудового навчання (секторна діаграма).

6. його застосування у дослідженні.

Систе́мний підхі́д  — напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як

цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як
модель системи. 
Остання домінуюча модель системного підходу мала назву експертного методу, який в рамках
системного підходу вичерпно використовував метод аналога чи прототипу. Ефективність системного
підходу залежить від характеру застосовуваних загальносистемних закономірностей, що
встановлюють зв'язок між системними параметрами. На сучасному етапі на основі узагальнення
різних варіантів системного підходу створюються умови для побудови загальної теорії про
системи — системології. Виникнення і поширення системного підходу зумовлено
кризою елементаризму і механіцизму у зв'язку з ускладненням завдань науки і практики. Системний
підхід розвиває і конкретизує такі категорії діалектики, як зв'язок
(філософія), відношення, зміст і форма, частина і ціле та ін.
Основний засіб системного підходу — це системний аналіз.

Основні принципи системного підходу

 Цілісність, яка дозволяє розглядати систему одночасно і як єдине ціле, і як підсистему

вищестоячих рівнів.
 Ієрархічність побудови, тобто наявність множини (принаймні двох) елементів, які
розташовані на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня.
Реалізація цього принципу добре видна на прикладі будь-якої конкретної організації, яка
являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої. Одна підпорядковується
іншій.
 Структуризація, яка дозволяє аналізувати елементи системи і їх взаємозв'язки в рамках
конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи
обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої
структури.
 Множинність, яка дозволяє використовувати множину кібернетичних, економічних і
математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.
 Системність — властивість об'єкта володіти всіма ознаками системи.

7. Метод моделювання у дослідженні.

Моделювання — це процес створення та дослідження моделі, а модель — засіб, форма
наукового пізнання.
Іноді дослідження за допомогою моделей є єдино можливим способом експериментального
вивчення технологічних процесів. Так, процеси, які тривають багато років, можна вивчати на
моделях протягом короткого проміжку часу. І навпаки, швидкоплинні процеси вивчаються на
моделях протягом більш довгого часу.
Моделювання різних фізичних процесів виходить з подібності явищ, що розглядаються. Два
явища називаються подібними, якщо за характеристиками одного можна одержати характеристики
іншого шляхом простого перерахунку. Умовами або критеріями подібності двох явищ є рівності
деяких безрозмірних параметрів, які називаються числами або критеріями подібності. Визначення
критеріїв подібності при моделюванні процесів, що вивчаються, потребує глибокого знання
механізму цих процесів і є досить важкою задачею. При рішенні цієї задачі усі досліджувані процеси
слід розділяти на дві суттєво різні групи. До першої групи потрібно віднести процеси і явища, які
можна описати рівняннями, до другої, яка становить найбільший інтерес, – процеси і явища, які ще
не мають математичного опису. У випадках, коли рівняння досліджуваних процесів невідомі, числа
подібності можна знайти за теорією розмірностей. При наявності диференціальних рівнянь
досліджуваних процесів числа подібності легко визначаються, як коефіцієнти рівнянь, які
представлені в безрозмірному вигляді. Природно, що одержання критеріїв подібності при наявності
рівнянь значно простіше, ніж при їх відсутності. Тому теорію розмірностей слід застосовувати для
отримання критеріїв подібності тільки при дослідженні процесів, які не мають математичного опису.
Під моделлю розуміється об'єкт будь-якої природи (мислено уявлена або матеріально реалізована
система), котрий, відображаючи чи відтворюючи в певному сенсі об'єкт дослідження, здатний
заміщати його так, що вивчення моделі дає нову інформацію про об'єкт.
Методом моделювання називається такий загальнонауковий метод дослідження, при
якому вивчається не сам об`єкт пізнання, а його зображення у вигляді так званої моделі, однак
результат дослідження переноситься з моделі на об`єкт.
Моделювання як метод пізнання використовується тоді, коли безпосереднє дослідження
оригіналу неможливе або естетично не рекомендоване. Під моделлю потрібно розуміти об`єкт,
який відповідає іншому об`єкту (оригіналу), замінює його при пізнанні і дає про нього або про
його частини інформацію.
Моделі зазвичай бувають у вигляді малюнків, креслень, схем, таблиць, матриць, символів або
описуються у вигляді тексту. В модель включають важливі з точки зору пізнання риси і виключають
несуттєві.
Моделі в широкому розумінні повинні відображати будь-що із об`єктів реального світу, що
підлягає вивченню. Моделі, які використовуються в науці, поділяються на дві групи:
До першої групи відносяться всі матеріальні предметні моделі, які імітують структуру або
функції об`єкта й безпосередньо сприймаються органами відчуття.
До другої групи належать обчислювальні моделі, які існують як відображення об`єктів, що не
можуть бути безпосередньо сприйняті за допомогою органів відчуттів. Їх поділяють на наочно-
образні і логікосимволічні. Наочно-образні моделі бувають у вигляді слів, схем, креслень або
просторових конструкцій. Логіко-символічні (знакові) моделі будуються як логічні і математичні
обрахунки, в них особливості реальних явищ представлені символами, і тому їх називають
математичними моделями.