Українські вчені та їх внесок у

світову науку.
створено учнями 9-Б класу.
 Кобрін Вікторія
Михайло Остроградський

(1801-1862)

Михайлу Остроградському належить одне з найпочесніших місць в історії

світової математичної науки. Непересічний талант, сміливий і гострий розум,
висока математична ерудиція, знання сучасного природознавства дозволили
Михайлу Васильовичу зробити першорядні відкриття в багатьох галузях
математики і механіки.

Діапазон наукової творчості Остроградського надзвичайно широкий:

диференціальне та інтегральне числення, алгебра, теорія чисел,
диференціальна геометрія, теорія ймовірностей, математична фізика,
варіаційне числення, аналітична механіка, теорія удару, балістика тощо.

200-річчя з дня народження славетного українського математика за рішенням

ЮНЕСКО у 2001р. відзначила міжнародна наукова громадськість.
Кравчук Михайло Пилипович
Миха́ йло Пили́ пович Кравчу́ к — український математик, академік АН
УРСР (з 1929), доктор фізико-математичних наук (з 1924), професор
Київського політехнічного інституту.

Вчитель всесвітньо відомих у майбутньому конструкторів ракетної та

космічної техніки, академіків Архипа Люльки, Сергія Корольова та
Володимира Челомея.

Методи М. Кравчука використані в США, Японії та інших країнах при

моделюванні кібернетичної техніки. Наукові праці М. Кравчука широко
використовували американські автори першого у світі комп'ютера.

Учасник багатьох міжнародних математичних конгресів. Мав широкі

контакти із світовою математичною громадськістю. Співавтор першого
тритомного словника української математичної термінології. Наукові
праці стосуються алгебри, математичного аналізу, диференціальних та
інтегральних рівнянь, теорії функцій та інших розділів математики.

ШУКЛІН ІЛЛЯ
Бернштейн Сергій Натанович
Сергій Натанович народився в м.Одеса. Навчався в університеті Сорбонна. У
1907- 1933 рр. був викладачем в харківському університеті.

Основними роботами є теорії: теорії диференціальних рівнянь, функцій та

ймовірностей. Він зумів знайти умови аналітичності розв'язків рівнянь 2-го
порядку еліптичного і параболічного типів, розробив нові методи розв'язання
граничних задач для нелінійних рівнянь еліптичного типу.

У теорії імовірностей розробив першу аксіоматику, продовжив і зумів

завершити дослідження петербурзької школи Чебишева, винайшов теорію
слабозалежних величин, вказав як можна застосувати теорію ймовірності у
фізиці, статистиці ібіології.

Є власником багатьох премій та нагород

Флоря Ілля
Георгій Феодосійович Вороний-— видатний український математик. Член-
кореспондент Російської Академії наук з 01.12.1907, професор Варшавського
Георгій Феодосійович
університету.Георгій Вороний працював головним чином в області теорії чисел. За Вороний
життя вченого ним було опубліковано шість фундаментальних монографій та шість
невеликих за обсягом праць. Кожна з його монографій відкривала нову галузь
досліджень, але і кожна його невеличка робота давала новий несподіваний погляд на проблему і
ставала поштовхом для нових наукових пошуків.

Уже перший науковий результат Георгія Вороного стосовно чисел Бернуллі (1890) виявив їхні
фундаментальні властивості, вивчення яких триває досі.
Головним результатом дисертаційних праць українського математика був опис загального кубічного поля
цілих алгебраїчних чисел і побудова алгоритму для обчислення основних його одиниць, який згодом
дістав назву «алгоритм Вороного». Узагальнення алгоритму неперервних дробів марно шукали протягом
усього XIX ст. найкращі математики Європи. За цей науковий внесок Г. Вороний отримав премію ім. В.
Буняковського (1896). Лише через 42 роки алгоритм Вороного наново відкрили німецькі математики.
Новий метод для знаходження членів асимптотичного розвинення арифметичних функцій, що його
запропонував Вороний у 1903 р., та формула підсумовування Вороного й тотожність Вороного, що
ґрунтуються на згаданому методі, стали визначальними для подальших досліджень в аналітичній теорії
чисел у XX ст.
Найвизначнішими за глибиною одержаних результатів є дві останні великі монографії вченого (що були
опубліковані у 1908—1909 рр.), які поряд із дослідженнями його сучасника німецького математика
Германа Мінковського (1864—1909) заклали основу нової галузі математики — геометрії чисел.
Досягнення Георгія Вороного в області досконалих форм стали значним внеском в теорію квадратичних

Тарасенко Максим
форм і значно стимулювали дослідження в цій області чистої математики. Повне видання праць
Вороного у трьох томах було опубліковано Інститутом математики УРСР у 1952-53 рр.
 Народився Іван Пулюй 2 лютого 1854 року в містечку
Гримайлові Тернопільської області в сім’ї землеробів. Закінчивши
Тернопільську гімназію, він поступає у 1864 році на теологічний
факультет Віденського університету. Одночасно відвідує лекції з
математики, фізики. Ці науки так захопили його, що по закінченні курсу
богослов’я він замість вигідного сану священика обирає, всупереч волі
батьків, скромне звання студента філософського факультету
Віденського університету.
Характерною рисою наукової творчості Пулюя є те, що об’єктом його
уваги завжди були проблеми, які перебували на передньому краї
фізичної науки та технічного прогресу і молекулярна фізика (70-ті
роки), катодні промені (початок 80-х), електротехніка, властивості та
природа рентгенівських променів. Пулюй удосконалив технологію
виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп. Його
лампи набагато кращі від ламп Едісона. Він перший дослідив “холодне
світло” (тепер неонове).
Важливе практичне значення мала запропонована Пулюєм
удосконалена конструкція телефонних станцій та абонентських
апаратів, зокрема застосування розподільного трансформатора. Цей
Іван Пулюй (1845-1918) винахід Пулюя запатентували у ряді країн Європи. Окремим епізодом –
короткотривалим, проте винятково важливим – у творчій біографії
Пулюя були його дослідження рентгенівських променів (або Х-
променів). Зокрема, за винахід і конструкцію вакуумної лампи в 1881
році на міжнародній виставці в Парижі він здобуває срібну медаль.
Особливо слід підкреслити, що свою “рентгенівську” трубку він
Довбиш Єва сконструював за 14 років до відкриття Х-променів Рентгеном.
 Володимир Іванович Вернадський народився 12 березня 1863 р. у м. Петербурзі.
Прадід його – запорізький козак, воював проти Польщі на боці Богдана Хмельницького.
Батько, Іван Васильович, працював професором Київського університету, а пізніше –
професором Олександрійського ліцею в Петербурзі. Мати, Ганна Петрівна, походила з
відомого українського роду Константиновичів. На формування світогляду В.І.
Вернадського значний вплив мали родинні зв’язки з Є.М. Короленком і М.І. Гулаком.
Ґрунтовні знання Володимир Іванович одержав на природничому відділенні фізико-
математичного факультету Петербурзького університету, який він закінчив 1885 р.

Початок наукової діяльності В. І. Вернадського пов’язаний з розробкою нових

напрямів у кристалографії і мінералогії. У подальших етапах наукових пошуків
Володимир Іванович віддавав перевагу розробці таких нових наукових напрямів геології
як геохімія, біогеохімія, радіогеологія і біосфера. Головною рисою біосфери, як вважав
вчений, є те, що у ній існує велика геологічна, можливо, космічна сила, планетарна дія
якої не береться до уваги в уявленнях про космос, таких, що мають наукову основу.

Геніальний вчений-природознавець і мислитель, основоположник генетичної

мінералогії, біогеохімії, радіогеології, вчення про наукознавство, біосферу і ноосферу.
Організатор і перший президент Української академії наук (1918–1921),

Володимир Іванович Вернадський В. І. Вернадський був прекрасним педагогом. Тривалий час він працював
професором і ректором Таврійського університету, виступав із науковими доповідями в
(1863-1945)
багатьох університетах Західної Європи. Мінералогічна школа В. І. Вернадського і його
численні талановиті учні і їх послідовники успішно продовжують опановувати його
невмирущі ідеї. Протягом усього життя Володимир Іванович відстоював людську
гідність, людину як особистість, позапартійність науки.

Пучкова Вікторія
 Анатолій Михайлович Самойленко
У 1963–1974 рр. і з 1987 р. А.М.Самойленко працює в Інституті математики НАН
України (з 1987 р. – завідувач відділу звичайних диференціальних рівнянь, з 1988 –
директор інституту). Одночасно з 1967 р. – у Київському університеті (з 1974 –
завідувач кафедри) та з 1998 – завідувач кафедри диференціальних рівнянь
Національного технічного університету України “КПІ”.

Перші наукові праці вченого з’явились у 1961 р. За короткий час А.М.Самойленко

став одним із провідних фахівців з якісної теорії звичайних диференціальних
рівнянь і теорії нелінійних коливань. Спираючись на класичні досягнення
попередників, він провів оригінальні й глибокі дослідження і побудував теорію
збурення інваріантних тороїдальних багато видів динамічних систем, створив нові
та розвинув відомі асимптотичні методи нелінійної механіки, розробив теорію
багаточастотних коливань. У світовій математичній літературі з’явились терміни
“функція Гріна-Самойленка”, “чисельно-аналітичний метод Самойленка” та ін.. А.М.
Самойленко – автор близько 400 наукових праць, у тому числі 30 монографій і 15
навчальних посібників. Багато його праць перекладено іноземними мовами і
Шепель Наталія видано за кордоном.
Богомолець Олександр Олександрович (1881-1946) — патофізіолог і громадський діяч

Праці О.О. Богомольця сприяли розвитку майже всіх галузей патологічної фізіології. Вони
стосувалися питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, патології
кровообігу (зокрема гіпертонії), патогенезу шоку тощо. Основою їх є висунуте вченим
положення про те, що патогенез захворювання залежить не лише від етіології, а й від опірних
здатностей організму, тобто від його реактивності. Остання, на думку О.О. Богомольця,
зумовлюється станом нервової системи і сполучної тканини.

Він створив вчення про фізіологічну систему сполучної тканини, до якої включав різноманітні
сполучно-тканинні клітини та міжклітинні утворення. З метою підвищення функцій сполучної
тканини при ряді захворювань, перебіг яких відбувається зі зниженням цих функцій, О.О.
Богомолець запропонував спеціальну антиретикулярну цитотоксичну сироватку.

Велике значення мають також праці О.О. Богомольця, присвячені переливанню крові, в яких
доведено, що переливати кров доцільно не лише за прямими показами, а й з метою
підвищення реактивності організму.

В останні роки життя О.О. Богомолець багато уваги приділяв питанням старіння організму.
Він, як і Ілля Мечников, вважав, що людина за своєю природою може жити 125–150 років;
Хижняк Дар’я старіння, що настає у 60–70 років, — передчасне і зумовлене несприятливими умовами життя
та захворюваннями.
 (1907-1966)

Сергій Корольов– академік, видатний інженер і вчений в галузі ракетно-космічних

систем, який відкрив дорогу людству до космосу і став справжнім “батьком” цілої галузі
в колишньому СРСР.
Перший поштовх до нього майбутній Головний конструктор космічної техніки отримав у
той період дитинства, який цілком обґрунтовано можна назвати раннім. Ним стали
враження від демонстраційного польоту над базарною площею Ніжина Сергія Уточкіна
влітку 1910 року.

У серпні 1929 року студент Московського вищого технічного училища Сергій

Корольов познайомився з видатним вченим Костянтином Едуардовичем
Ціолковським, і ця зустріч означала початок нового етапу в житті майбутнього
конструктора. Юнак буквально «захворів» ракетами, реактивними двигунами і
всім, що з цим пов’язано.

18 жовтня 1947 року на полігоні Капустін Яр відбувся старт першого зразка

балістичної ракети А-4, зібраного і налагодженого під керівництвом С. П.
Корольова.
Гасло Корольова «Ракета — це оборона і наука!» активно втілювалося в
життя.

Остра Марія
 Ігор Сікорський

Авіаконструктор, котрий мігрував за кордон — і винахідник гелікоптерів.

Талановита люди, знавець своєї справи, саме він перший у світі збудував
чотирьохмоторного літака «Руський витязь» (1913 рік), важкого чотиримоторного
бомбардувальника і пасажирського літака «Ілля Муромець» (1914),
трансатлантичного гідроплана (1934), серійного гелікоптера із одногвинтовою
схемою (1942).

Він емігрував 1918 року до США, де 1923 року заснував компанію Sikorsky Aircraft.
Автор літаків-велетнів «Ілля Муромець», Sikorsky S-29-A. Конструктор першого в
США літака-амфібії. У 1931 році він презентував проект літального апарату з
двома пропелерами — горизонтальним на даху і вертикальним на хвості. У
вересні 1939-го почалися випробовування гелікоптера VS-300. 13 травня 1940-го
конструктор вперше підняв свою машину у вільний політ. Американська армія
зацікавилася таким винаходом, і замовила собі кілька гелікоптерів. Понад
півстоліття всі президенти США користуються гелікоптерами Sikorsky Гупалюк Ярослав
Йосип Тимченко родился в селе Окоп, Харьковской губернии, в семье крепостного крестьянина.
Был учеником в механических мастерских Александра Эдельберга — купца 3-й
гильдии, оптика и механика, поставщика Харьковского императорского
Университета.
В 1874 году вместе с друзьями отправился в Одессу. Увлечённые идеями
Миклухо-Маклая, они собирались отправиться в путешествие в Океанию.
Однако скоро друзья возвратились в Харьков, Тимченко же остался в Одессе,
где поступил работать в Российское Общество Пароходства и Торговли.
С 1880 работал механиком физико-математического факультета
Новороссийского университета в Одессе. На ссуду в 15 000 рублей построил
новое здание мастерских на улице Преображенской.
Иосифу Тимченко принадлежит несколько конструкторских разработок.
В 1875 году он разработал устройство для проверки манометров паровых котлов.
В том же году изготовил электрические часы, которые были сначала подарены губернатору, а затем отправлены в
Санкт-Петербург в качестве подарка императору. Часы потерялись в дороге.
Сконструировал программное механическое устройство для слежения за движением небесных тел по орбитам,
которое было использовано в Одесской обсерватории.
Разработал микрохирургические инструменты для глазных операций.
Чікірис Аліна
Кришталь Олег Олександрович
Український вчений Олег Кришталь – знаний у світовому науковому
співтоваристві біофізик. Його по праву вважають одним з найбільш
цитованих у науковому світі українських вчених. Кришталь – доктор
біологічних наук, професор, лауреат Державної премії СРСР і України в
галузі науки і техніки, автор низки відкриттів світового рівня. Зокрема,
він займався вивченням механізмів іонного проникнення, локалізованих
на мембрані сенсорних нервових клітин. Кажуть, одного разу Олег
Кришталь ледь не отримав Нобелівську премію .На рахунку Кришталя
– кілька значущих відкриттів. Зокрема, вченому вдалося виявити два
нових рецептора в нервових клітинах. Олег Олександрович викладав у
провідних навчальних закладах світу: в університеті Кюсю в Японії,
Гарварді, університеті Пенсільванії і Мадридському університеті
Комплутенсе .Також Кришталь є членом Національної академії наук,
очолює Інститут фізіології ім. Богомольця.

Климович Аня
Платон Григорович Костюк
Платон Костюк - доктор наук, доктор медичних наук, професор академік НАН,
НАМН, РАН, ЄАН, Інститут фізіології ім.Богомольця. Засновник та завідувач Відділу
Загальної фізіології нервової системи. Засновник і завідувач Мембранної біофізики
Київського відділення Московського фізико - технічного інституту. Засновник та
директор Міжнародного Центру Молекулярної фізіології НАН України. Президент
Українського фізіологічного товариства. Автор більше, ніж 400 наукових публікацій
та 12 монографій.

Терентьєва Анна
Амосов Микола Михайлович
Микола Михайлович Амосов народився 6 грудня 1913 р. в селі Ольхово Вологодської
губернії.
У 1932 р. закінчив Череповецький механічний технікум, після чого 3 роки працював змінним
механіком на Архангельській електростанції.
З 1947 по 1952 рік працював головним хірургом Брянського облздороввідділу і у цей
час почав широко займатися грудною хірургією, проводив велику наукову роботу і у 1953 році
захистив докторську дисертацію.У 1952 році М. М. Амосова, як великого фахівця з грудної
хірургії, було запрошено У Київський інститут туберкульозу для керівництва спеціально
створеною клінікою торакальної хірургії.
Тут з особливою повнотою розкрився його різносторонній талант хірурга та дослідника, фізіолога та інженера,
стала особливо плідною наукова, організаторська, практична, педагогічна та суспільна діяльність. М. М. Амосов був
одним з ініціаторів широкого впровадження у нашій країні хірургії при захворюваннях легенів, вніс багато нового у
розвиток цієї проблеми. У 1961 році роботи Н.М. Амосова з легеневої хірургії були відмічені Ленінською премією.

Семенов Андрій
 Скороход Анатолій Володимирович
Скороход Анатолій Володимирович-народився у 1930
році у місті Марганець.Відомий український математик. Закінчив у
1953 році Київський державний університет, доцент (1956), кандидат
фізико-математичних наук (1957), доктор фізико-математичних наук
(1962), професор (1964), академік НАН України (1985), член-
кореспондент (1967). У 1956—1964 рр. працював у Київському
університеті, у 1964—2002 рр. в Інституті математики НАН України,
головний науковий співробітник (у 1964—1992 роках завідувач
відділу випадкових процесів), водночас професор Київського
університету.
Із 1993 року працює на посаді професора Мічиганського
університету (США).Член Американської академії мистецтв і наук.
Наукові праці з теорії стохастичних диференціальних
рівнянь, граничних теорем для випадкових процесів, розподілів у
нескінченновимірних просторах, статистики випадкових процесів,
марковських процесів.
Державна премія України в галузі науки і техніки (1982,
2003). Премія імені М. М. Крилова НАН України (1970). Срібна
медаль ім. М. В. Остроградського (2001).
Автор понад 450 наукових праць, серед яких понад 40 монографій
і підручників.

Дерев’янко Іван
Евгений Сергеевич Короленко
Евгений Сергеевич Короленко — советский и
украинский учёный, заведующий кафедрой
социальной медицины и организации
здравоохранения в Крымском государственном
медицинском университете имени Сергея
Георгиевского.

15 октября 1938

Євтєєв Валера 9-б

Юрій Олексійович Митропольський
(1917-2008)
Ю.О.Митропольський – дійсний член Національної академії наук
України, Російської академії наук; іноземний член заснованої в 1711
році Болонської академії наук (Італія). Ю.О.Митропольський по праву
вважався керівником школи з нелінійної механіки, родоначальниками
якої в 30-ті роки ХХ сторіччя були академіки М.М.Крилов та М.М.
Боголюбов. Він автор більш ніж 750 наукових праць, серед яких 53
монографії, виданих багатьма мовами світу; підготував 100
кандидатів та 25 докторів наук.

Неможливо охопити той величезний внесок у розвиток сучасної

науки, що мають ідеї та результати досліджень, які проводив Юрій
Олексійович.

За роки своєї майже 60-річної наукової діяльності Ю.О.

Митропольський отримав фундаментальні наукові результати в галузі
асимптотичних методів нелінійної механіки, якісного аналізу
нелінійних систем диференціальних рівнянь при збуреннях,
дослідженні коливних процесів у нелінійних системах. Голофаєв Антон 9-Б
 Микола Іванович Вавілов
(1887-1943)
Радянський вчений-генетик, ботанік, академік АН СРСР і АН УРСР, найбільше відомий роботами з ідентифікації
центрів походження культурних рослин. Вавілов віддав усю свою енергію для підняття сільського господарства на
новий рівень, одержавши від країни «по заслугах» – вмираючи в ГУЛАЗі від голоду, про все людство. Прагнучи
довести необхідність генетики – науки, здатної створити нові сорти рослин, що врятують людство від голоду і
задовольнять зростаючі потреби населення в продуктах харчування.Праці по географії рослин, за дослідження
походження культурних рослин і імунітету рослин, йому в числі перших вчених у 1926 році була присуджена
Ленінська премія. За географічний подвиг його експедиції по Афганістану, він був нагороджений Географічним
суспільством СРСР золотою медаллю імені М.М. Пржевальська. Він складався директором Державного інституту
досвідченої агрономії (1923–1929 р.), засновником і директором Інституту генетики Академії наук СРСР (1930–1940
р.), першим президентом Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна (1929–1935 р.),
президентом Географічного суспільства СРСР.

Не раз відзначалося, що Микола Іванович був обраний членом Королівського суспільства в Лондоні (Англійська
академія наук), членом Королівського суспільства в Единбурзі (Шотландська академія наук), членом-кореспондентом
Академії наук у Галлі, почесним членом Всеіндійської академії наук, членом-кореспондентом Чехословацької
академії сільськогосподарських наук, почесним членом Американського ботанічного суспільства, Садівничого
суспільства в Лондоні, членом Нью-Йоркського географічного суспільства, почесним членом Британської асоціації
біологів, членом багатьох інших наукових суспільств.

Підготувала Горобець Катерина

Мирон Онуфрійович Зарицький
Наукові інтереси М. О. Зарицького охоплюють, головним чином,
теорію множин з алгеброю логіки та теорію функцій дійсної
змінної. Він досліджує похідні множини методами алгебри логіки,
виходячи тільки з кількох основних аксіом і не користуючись
іншими геометричними міркуваннями. Крім того, М. О. Зарицький
займався теорією вимірних перетворень множин, тобто таких
гомеоморфних перетворень, які переводять довільну вимірну
множину в іншу множину такого ж роду. У зв'язку з цим він також
займався деякими теоретико-числовими питаннями і надрукував
статтю «Деякі числові послідовності та їх застосування»

Невиніцин Даніїл
 Єрмаков Василь Петрович
В.П. Єрмаков – один з організаторів Київського фізико-математичного товариства
(1899) і засновників Вищих жіночих курсів (1889). У 1884 році він заснував "Журнал
элементарной математики" – науково-популярний математичний журнал, на якому
виросло багато гідних талановитих математиків.Основними напрямами його
наукової діяльності були: теорія рядів, теорія диференціальних рівнянь, варіаційне
числення, теорія спеціальних функцій. Він є автором монографії "Теория абелевых
функций" (1897).Його життя є гідним прикладом наукового зростання. Після
закінчення Київського університету св. Володимира (1868 р.) В.П. Єрмаков був
залишений стипендіатом "для подготовления к профессорскому званию". Слухав
лекції в Берліні та Парижі. У 1873 р. у Петербурзькому університеті захистив
магістерську дисертацію "Общая теория интегрирования линейных
дифференциальных уравнений высших порядков частными производными и проч."
У 1877 р. отримав ступінь доктора за дисертацію "Интегрирование
дифференциальных уравнений механики". Працював у Київському університеті
(доцент, екстраординарний професор, ординарний професор). Був членом-
кореспондентом Петербурзької академії наук (1884).

Ком’яхова Дарина