Видатні українські вчені-

біологи 
Гриненко Ілля 9-Б
Мечников Ілля Ілліч
Український, російський та французький науковець,
один з основоположників порівняльної патології,
еволюційної ембріології, імунології і мікробіології,
творець наукової школи. Член-кореспондент (1883),
почесний член (1902) Петербурзької АН. У
1882 році Відкрив явище фагоцитозу, розробив
фагоцитарну теорію імунітету в 1883. Розробив теорії
зародкових листків, походження багатоклітинних
організмів.
Саме Мечников заснував першу в Росії
бактеріологічну станцію і розробив вакцину від
черевного тифу і сказу. А також розробив
профілактичну мазь від сифілісу і скоротив
захворюваність в рази. Також Ілля Мечников довів,
що передчасне старіння пов’язане з порушенням
нормальної мікрофлори кишечника і для
профілактики необхідно вживати якомога більше
кисломолочних продуктів.
Заболотний Данило Кирилович
У 1919—1923 роках був ректором Одеського медичного
інституту. У 1920 році організував першу у світі кафедру
епідеміології в Одеському медичному інституті. 1923 р.
— Заболотного було переведено в систему закладів Академії
наук СРСР.
У 1893 р.— разом із прозектором Іваном Савченком зробив
на собі небезпечний дослід: випив живу холерну культуру,
після попередньої пробної імунізації впродовж 28 днів, щоб
довести ефективність імунізації через рот (цим досвідом
покладено було початок методам ентеровакцинації).
На початку 1897 року Заболотний з групою вчених виїхав
на три місяці до Індії для вивчення страшної на той час
хвороби — чуми. За результатами цієї експедиції були
виявлені шляхи проникнення збудника до організму,
захисна дія протичумної сироватки, ефективність сіркової
терапії залежно від часу введення сироватки після
зараження та ін.
Протягом 1897–1899 років Заболотний брав участь в
експедиціях з боротьби з чумою в Індії, Внутрішній Монголії,
Персії, Аравії, Месопотамії, Китаї.
Гершензон Сергій Михайлович
Радянський і український генетик, академік Національної академії
наук України (1976), Герой Соціалістичної Праці (1990).
На підставі виконаної серії дослідів з плодовою мушкою майже
відразу ж після повернення з евакуації Сергій Гершензон, працюючи
у відділі генетики в Інституті зоології АН УРСР, у співавторстві
з Миколою Тарнавським та Пантелеймоном Ситьком, публікує свою
революційну статтю про мутагенну дію тимусної  ДНК на дрозофілу.
Проте Нобелівську премію за це відкриття декількома роками
пізніше вручають його зарубіжному колезі Герману Мюллеру (США).
Окрім хімічного мутагенезу, Сергій Гершензон виявив феномен
«стрибаючих генів» і зворотну транскрипцію.
Набагато раніше за американця Хейнца Френкель-Конрата він
зібрав з білків і нуклеїнових кислот живий вірус, хоча рівень
технічного забезпечення української біології відставав на той момент
від заокеанського на багато років. Проте Стокгольм не помічав
досягнень радянських учених, через гоніння на генетику у СРСР у
сорокові-п'ятидесяті роки. У 1972 р. до Нобелівського комітету
надходить заявка на аналогічне гершензонівському (мається на увазі
синтез вірусної ДНК на матриці зараженої поліедрозом РНК)
відкриття від американців Говарда Теміна і Девіда Балтімора, які і
отримують у 1975 р. Нобелівську премію. Девід Балтімор в листі
Сергію Гершензону щиро вибачився перед ним, оскільки не був
знайомий з його більш ранніми роботами.
Навашин Сергій Гаврилович
Сергій Гаврилович Навашин працював здебільшого
у галузі хімії, а також цитології, ембріології та
морфології рослин. Дослідив у берези механізм
проникнення пилкової трубки в насінну бруньку
через її підставу — халазу; проходження трубки у
вільхи, в'яза, волоського горіха та згодом довів
наявність халазогамії і у інших однопокривних
рослин. Фундаментальне значення мало відкриття
ним у покритонасінних рослин подвійного
запліднення, що пояснило природу їх триплоїдного
ендосперма, а також природу ксеній. Заклав
основи вчення про морфологію хромосом та її
таксономічне значення.
Професор Тбіліського (1918–1923) університету.
Один із засновників (1923) і перший директор (до
1929) Біологічного інституту ім. Тімірязева
в Москві. Академік АН СРСР (1918; член-
кореспондент 1901), академік АН УРСР (1924).
Микола Феофанович Кащенко
У 1875 р. закінчив Катеринославську гімназію і вступив до Московського
університету на медичний факультет. Ще під час навчання в гімназії він виявив
великий інтерес до природничих наук, особливо до зоології і ботаніки. В
університеті М. Кащенко захопився працями Ч. Дарвіна і у вільний від лекцій
час працював у зоомузеї.
Через матеріальні нестатки М. Кащенко в 1876 р. був змушений перевестися
на медичний факультет Харківського університету. Навчаючись, він проводив
наукові дослідження у галузі ембріології під керівництвом професора
З.І. Стрєльцова. У 1880 році після закінчення університету Микола Кащенко два
роки працював асистентом професора. Згодом він захистив докторську
дисертацію. У 1886–1888 рр. молодий учений стажувався у Німеччині, пізніше
— в Італії на зоологічній станції в Неаполі. У 1889 р. М.Ф Кащенка було
призначено професором у щойно відкритий Томський університет на кафедру
зоології і порівняльної анатомії. Тут яскраво виявилися багаті обдарування
М.Ф. Кащенка, його велика енергія і любов до науки. Учений продовжив
дослідження в ембріології. Проте згодом його зацікавила велична і сувора
природа Сибіру, особливо фауна цього краю.
З 1900 року професор М. Кащенко зацікавився плодівництвом. Його захопила
ідея створити плодові сади в Сибіру, де їх ніколи не було через несприятливі
кліматичні умови. У 1902 р. М.Ф. Кащенко  біля купленого ним будинку заклав
сад. Тут він вирощував яблуні, вишні, малину, аґрус, смородину, троянди та
багато городніх культур: томати, кукурудзу, савойську і брюссельську капусту та
ін. У результаті наполегливої праці український учений вивів цінні сорти яблуні,
аґрусу, дині, кукурудзи та ін., ставши основоположником наукового
садівництва Сибіру.