Реферат на тему: Наука 18-19 століття.

Виканавець:Артем Голішевський
Стадницька Гімназія
Наука - необхідний наслідок суспільного розподілу праці. Вона виникла слідом
за відокремленням розумової праці від фізичної, і перетворенням
пізнавальної діяльності у специфічний рід занять певної (спочатку дуже
малочисельної) групи людей.
Передумови для виникнення науки з'явилися у країнах Стародавнього Сходу: в
Єгипті, Вавілоні, Індії, Китаї. Там нагромаджувались і усвідомлювались
емпіричні знання про природу і суспільство, виникли основи астрономії,
математики, етики, логіки. Вони були пов'язані з потребами розвитку
землеробства, будівельної техніки, мореплавства, ремесел, мистецтв тощо.
Починаючи з кінця XVIII століття - трагічна доба в історії України, коли
завершено було ту послідовну політику позбавлення України не тільки
державності, а й національних досягнень та культурних здобутків попередніх
століть
Реформи 1861 року, звільнення селян, конкуренція промислового капіталу -
російського і західноєвропейського - викликали гостру потребу в новому виді
транспорту - в залізницях. У цьому питанні виразно виявилось нехтування
інтересами України: їй потрібна була насамперед залізнична магістраль від
українських центрів до Одеси та інших чорноморських портів. Проте, під
впливом російської буржуазії, перша магістраль була проведена від Москви
через Харків до Феодосії.
Цей факт так глибоко порушив інтереси України, що навіть у російському
виданні (Центрального статистичного комітету міністерства внутрішніх справ)
року 1864, в брошурі "Про напрямок залізниць в Південно-Західній Росії"
зазначалось: "Південна Росія... переконується, що її інтереси уряд ставить на
другому плані, і що прибутки цілої держави використовується на користь і
вигоду північної частини". Важко знайти чіткішу характеристику взаємовідносин
України та росії, ніж дав її автор російської офіціозної брошури.
Значного розвитку вітчизняна наука досягла з відкриттям Харківського та
Київського університетів. Тут розвивались такі галузі знання, як фізика,
астрономія, хімія, геологія, медицина та ін. Розвитку ботаніки, садівництва й
агрономії сприяла дослідна робота в ботанічних садах, які закладалися при
університетах.
В умовах, коли більшість населення українських земель не вміла читати, а успіхи
в розвитку освіти були незначними, прогрес у науці вражав уяву. Швидкий
розвиток науки зумовлювали такі чинники:

загальноєвропейський прогрес у науці й техніці;

розвиток промисловості після реформ 1860-1870-хpp., що потребував
кваліфікованих спеціалістів і нових технологій;
відчутність ідеологічного забарвлення у дослідженнях;
домінування філософії позитивізму, що сприяла пошуку достовірних і точних
вимірів фізичних і суспільних явищ.

Далі учитель будує свою розповідь на матеріалі таблиці «Українські вчені другої
половини XIX ст.». Учні під час розповіді вчителя записують таблицю у зошити.

Отже цю плеяду видатних науковців світового рівня, на жаль, зараховують до

росіян, поляків чи інших народів, на землях яких через різні обставини їм
довелося працювати. Насправді ж вони були синами українського народу, якого
не цуралися.
Микола Маркевич ( 1804 – 1860 рр. ) Помітний внесок у розвиток науки . Зробив
чимало технічних винаходів і наукових відкриттів. За його ініціативи в Харкові,
Києві, Миколаєві, Полтаві були відкриті перші метеорологічні станції, за даними
спостережень яких почали передбачати погодні зміни. Автор близько 60
наукових праць із агрономії, хімії, конструювання сільськогосподарських машин,
нових методів сільськогосподарського виробництва.
Розвиткові астрономії сприяло заснування астрономічних обсерваторій у
Харкові (1808 р.), Миколаєві (1821 р.) і Києві (1845). Цікаві спостереження
небесних явищ було здійснено професором Харківського університету
Т.Осиповським (1765–1832). А ще він був визначним математиком і створив
тритомний «Курс математики», який протягом кількох десятиліть залишався
основним підручником з цієї дисципліни.
Видатну роль у розвиткові хімічної науки відіграли праці професорів
Харківського університету О.Ходнєєва та М.Бекетова. Чимало наукових праць із
ботаніки опублікував М.Максимович. Серед них були підручники для студентів
«Основи біології» та «Основи зоології», праці «Роздуми про природу»,
«Систематика рослин». У своїх працях учений вперше у світі сформував
уявлення не лише про еволюційну теорію розвитку органічного світу, а й про
клітинну будову організму.
Успішно розвивалася медична наука. Фундатором української хірургічної
офтальмології став професор Київського університету, один з засновників його
медичного факультету В.Караваєв (1811–1892). Професор Харківського
університету Н.Єллінський написав двотомний підручник з основ хірургії, за
яким тривалий час навчалися студенти університетів і медичних академій усієї
російської імперії.
Відомим був Ілля Ілліч Мечніков (1845 - 1916), випускник Харківського
університету. Викладав в Одесі, був членом Громади. У 1888році переїхав до
Пастерівської лабораторії в Париж. Лауреат Нобелівської премії (за відкриття
фагоцитозу). Працюючи професором Новоросійського університету в Одесі він із
своїм учнем Миколою Гамалією (1859 - 1949) створив першу в Російській імперії
і другу в світі бактеріологічну станцію, став одним з засновників мікробіології та
вчення про імунітет. М. Гамалій, продовжуючи справу свого вчителя, зробив
великий вклад у боротьбу з такими хворобами, як холера, чума, туберкульоз,
сказ, впровадив в практику охорони здоров'я щеплення.
Видатну роль у розвиткові хімічної науки відіграли праці професорів
Харківського університету О.Ходнєєва та М.Бекетова. Чимало наукових праць із
ботаніки опублікував М.Максимович. Серед них були підручники для студентів
«Основи біології» та «Основи зоології», праці «Роздуми про природу»,
«Систематика рослин». У своїх працях учений вперше у світі сформував
уявлення не лише про еволюційну теорію розвитку органічного світу, а й про
клітинну будову організму. Однак відкриття українського вченого не були
належним чином поціновані в Російській імперії.
Максимович походив з Полтавщини, з давнього козацького старшинського
роду. З дитинства хлопець захоплювався ботанікою, фольклором та українською
історією. Юнацькі вподобання визначили коло майбутніх наукових інтересів.
Вищу освіту Максимович здобув у Московському університеті. Перші два роки
він навчався на філологічному, а два наступні – на природознавчому відділенні.
Протягом 1823–1834 рр. Максимович працював у Москві, провадив науково-
педагогічну діяльність. За цей період він опублікував близько 100 наукових
праць, які дістали високу оцінку європейського наукового світу. Захоплення
природничими науками не заважали Максимовичу думками поринати до рідної
землі. Свідченням його туги за Батьківщиною стала поява 1827 р. збірки
«Малоросійські пісні». Після відкриття в Києві університету для Максимовича
з'явилася реальна можливість повернутися в Україну. «Заснування нового
університету,– писав він згодом,– потягло мене непереборною силою туди... де
Батьківщина мого роду». У вересні 1834 р. вченого затвердили на посаді
ректора Київського університету.

За неповні півтора роки свого ректорства вчений зумів чимало зробити для
організації навчання. Проте діяльність Максимовича викликала незадоволення
імперських чиновників, і над ученим встановили дріб’язкову опіку. Це змусило
Максимовича відмовитися від посади ректора.

Наступні десятиліття свого життя вчений присвятив культурі та історії

українського народу. Саме він був ініціатором створення Тимчасової комісії для
розгляду давніх актів і підготував її статут. Максимович виступав проти намірів
російських чиновників надати діяльності комісії проімперського характеру і
використовувати зібрані матеріали для виправдовування національного
гноблення українців імперією.

Після виходу у відставку Максимович постійно працював в архівах та

бібліотеках. Вислідом цієї праці стали дослідження з історії Києва, Острога,
Полтави, Переяслава та інших українських міст. Чимало матеріалів було зібрано
вченим з історії Національно-визвольної війни українського народу проти Речі
Посполитої в XVII ст., гайдамацького руху, виникнення козацтва. Максимович
переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім». Він усіляко пропагував
українську мову, підкреслюючи: «Щоб науки зріднилися з розумом народу,
треба розробляти їх рідною мовою...»

Не полишав цієї позиції Максимович і під час переслідувань української мови в

60–70-х рр. Він рішуче виступав проти тих, хто заперечував існування української
мови. Свою любов до Батьківщини Максимович висловив у поетичних рядках:
«Не покину, поки згину, мою Україну!» Цієї клятви визначний український
вчений не порушив. Помер Максимович 1873 р. у Києві. За своє життя вчений
написав та опублікував понад 260 праць і творів. Гідним ушануванням пам’яті
подвижника української науки стало видання його шанувальниками творів
Максимовича у трьох томах.

З ініціативи Каразіна протягом 1812–1830 рр. перші метеорологічні станції було

відкрито в Харкові, Києві, Миколаєві, Полтаві. За даними їхніх спостережень він
уважав за можливе передбачати похолодання, бурі, посухи тощо.

Значну роль у розвиткові ботаніки, садівництва та агрономії відігравала

науково-дослідна робота в ботанічних садах. Засновувалися ботанічні сади при
вищих навчальних закладах. У 1804 р. було закладено найстаріший ботанічний
сад Харківського університету. Окрім університетських садів, велику роботу
проводив заснований 1812 р. у с.Нікіта поблизу Ялти Нікітський ботанічний сад.
На західноукраїнських землях ботанічний сад існував при Львівському
університеті. У садах досліджувалися рослини, вирішувалися практичні завдання
з їхньої акліматизації, виведення нових сортів тощо.
Микола Єллінський (1796—1855) написав двотомний підручник з основ
хірургії, за яким тривалий час навчалися студенти університетів і ме-
дичних академій Російської імперії.
Із розвитком науки пов’язана поява наукових центрів, які сприяли
дослідницькій діяльності вчених і популяризації їхніх ідей. Першим
науковим центром у Наддніпрянщині стало засноване В. Каразіним на
Харківщині Філотехнічне товариство (1811—1818 рр.). У 1812—1829 рр.
при Харківському університеті діяло Товариство наук. Основним на-
прямком діяльності Тимчасового комітету для розшуку старожитностей
(1835—1845 рр.), створеного в Києві, стали археологічні дослідження.
Михайло Максимович
фундамент Десятинної церкви та руїни
Золотих воріт у Києві.
Найбільшим культурно-освіт-
нім і науковим центром на західно-
українських землях був «Оссолінеум»
(Народний заклад ім. Оссолінських)
у Львові, заснований польським іс-
ториком і громадським діячем Юзе-
фом Оссолінським у 1817 р. У ньому
зберігалися архіви польської шляхти,
колекції зброї, картин, скульптур, ар-
хеологічних пам’яток тощо. До складу
«Оссолінеуму» входили також велика
бібліотека, друкарня й музей. Визначну роль у розвитку хімічної науки відігра-
ли праці професорів Харківського університету Олек-
сія Ходнєва (1818—1883) та Миколи Бекетова (1827—
1911). З ініціативи В. Каразіна в 1812—1830 рр.
у Харкові, Києві, Миколаєві та Полтаві було створено
метеорологічні станції, що започаткувало регулярні
спостереження за погодними умовами. Значну роль
у розвитку ботаніки, садівництва та агрономії відігра-
вала науково-дослідна робота в ботанічних садах, які
в цей період було створено в Києві, Одесі, Кременчуці,
Харкові та Ялті. На західноукраїнських землях вели-
кий ботанічний сад існував при Львівському універ-
ситеті.