Історія становлення ІІ відміни іменників в українській мові

друг, край, дядько, Дніпро

місто, море, життя - закінчення –о, -е, -я (крім іменників із суфіксами –ат (-ят), -ен при
відмінюванні)
вітрище, вовчище, свекрушище

ІІ відміна іменників сформувалася на основі 5 давніх типів основ: -ŏ- (-jŏ-), -ŭ-, -ĭ-, пригол.
-n- та -s-.
ІІ відміна
тверда м᾽яка мішана
-ŏ- -ŭ- -ĭ- -s- -jŏ- -ĭ- -n- -jŏ-
друг син голуб слово кінь гість ремінь ніж
чоловік віл звір дерево край зять камінь товариш
стіл мед вухо ------ дощ
---------- верх море ------
село дім поле селище
озеро життя плече
зілля вогнище

Найповніше зберегли свою систему закінчень іменники -ŏ-, -jŏ- основ.

Однина
істоти неістоти -ŏ- -jŏ-
д-укр. > укр. д-укр. > укр. д-укр. > укр д-укр. > укр.
Н братъ > брат вhтръ > вітер село > село море > море
Р брата > брата вhтра > вітру (ан. до ŭ) села > села моря > моря
Д брату>брату вhтру > вітру селу > селу морю > морю
братові(ан. до ŭ) вітрові (ан. до ŭ)
З братъ >брата(=род.) вhтръ > вітер село > село море > море
О братъмь >братом вhтръмь >вітром селъмь>селом морьмь>морем
М братh > (на) братові вhтрh > (у) вітрі селh > (у) селі мори >морі(ан. ŏ)
(на) браті (на) вітру по селу (ан. до дав.) по морю (ан. дав.)
К брате > брате вhтре > вітре село > село море > море

Іменники -ŭ-основ в окремих формах зберегли свої закінчення. Деякі форми утворилися
під впливом -ŏ-основ.
Однина
істоти неістоти
д-укр. > укр. д-укр. > укр.
Н.в. волъ > віл медъ > мед
Р.в. волоу > вола (ан. до ŏ) медоу > меду
Д.в. волови > волови/ волу (ан. до ŏ) медови > медові /меду (ан. до ŏ)
З.в. волъ > вола(= род.) медъ > мед
О.в. волъмь >волом медъмь >медом
М.в. волоу > волі (ан. до ŏ) медоу > медоу
Кл.в. волоу > воле (ан. до ŏ) медоу > меде (ан. до ŏ)
Іменники інших основ, що увійшли до ІІ відміни, переважно втрачають свої давні
закінчення:
Однина
-ĭ- -n- -s-
Н. з"ть > зять камы > камінь слово > слово
Р. з"ти > зятя камєнє > каменя/ю словєсє > слова -а, -я (-ŏ-/-jŏ-)
Д. з"ти > зятю/еві камєни >каменю/еві словеси > слову -у, -ю (-ŏ-/-jŏ-);-еві (-ŭ-)
З. з"ть > зятя камєнь > камінь слово > слово -я (род.в.)
О. з"тьмь > зятем камєньмь >каменем словєсьмь > словом -ом (-ŏ)
М. з"ти > зятеві/ю/і каменє > камені/ю словєсє > слові -і (-ŏ-); -еві (дав.в); -ю (-ŭ-)

К. з"ти > зятю камы > каменю слово > слово -ю (ан. до -jŏ-)

Називний відмінок
друг-Ø, день-Ø, ніж-Ø
край, рай, змій -и ([jь]) [jь] → [ῐ].
камы, ремы камень, ремень
літо, пшоно, поле
знани~, жити~, обличи
жити~ → жить~ → [житˊjе] → [житˊ:є]

Родовий відмінок
-а (-я) -ŏ-,-jŏ-основ (брата, ворога, женця; міста, поля)
-у (-ю) -ŭ-основ (меду, дому).

-ŭ- (сыну → сина)

-ĭ- (тєсти → тестя)
-n- (рєменє → ременя).

закона (-ŏ-) → закону,

края (-jŏ-) → краю,
огни (-ĭ-) → вогню,
каменє (-n-) → каменю.

до става – ставу, до двора – до двору.

каменя (‘окремий шматок, брила такої гірської породи᾽)

каменю (‘тверда гірська порода у вигляді суцільної маси або окремих шматків, що не
кується й не розчиняється у воді᾽),
листа (‘орган повітряного живлення і газообміну рослин у вигляді тонкої, звичайно
зеленої пластинки᾽)
листу (збірне до лист)

Давальний відмінок
–ові, -еві (-єві) закінчення іменників колишніх ǔ-основ
-у (-ю) – закінчення іменників -ŏ- /-јŏ-основ.
Ізборники Святослава: къ дому, сыну (ǔ-основи), ангелу і ангелови, Богу і Богови (-ŏ-
основи).
м’який варіант цього закінчення: змиєви, мужеви.
батькові і батьку, Василеві і Василю, дубові і дубу
селу, вікну, полю
дитятку і дитяткові, лошатку і лошаткові. Дай серцеві волю – заведе в неволю.
Чому флексія -ови змінилася на –ові, а не ови?
Флексія -ови / -еви (˂-ови) поширена в сучасних південно-західних говорах та
західнополіських: хлопцˊови, коневи, вуйкови. А в південно-східних говорах поширена
флексія -ові / -еві (˂-овh): синові, коневі, конˊові.
Появу [і] у закінченні мовознавці пояснюють аналогією до форм давального відмінка
однини -ā-основ (жєнh), родового однини іменників -jā- (зємлh) або знахідного множини
-јŏ (конh), або місцевого однини ŏ-основ (столh).

Сучасна українська мова у знахідному відмінку має подвійні форми: 1) форми, що

збігаються з родовим; 2) – з називним. Перші поширені в іменниках чоловічого роду, що
означають істот, персоніфікованих явищ, другі – неістот (предметів, явищ, процесів,
понять).
Заміна давніх форм знахідного родовим (для істот) найдавніше почалася з власних імен
чоловічого роду. Це було зумовлено потребою в розрізненні форм підмета і прямого
додатка, які в багатьох основах збігалися, пов᾽язано з формуванням категорії істот і
неістот.

В орудному відмінку іменники успадкували фонетично змінені закінчення -ом (˂ъмь), -ем
/-єм (˂ьмь). Флексію –ям мають іменники середнього роду на зразок життя, знання.
Появу цього закінчення пояснюють дією внутрішньої аналогії, тобто аналогії до більшості
форм цих слів, напр. у називному, знахідному, родовому - закінчення –я.

У місцевому відмінку виступають 3 типи флексій:

1) -ові (-еві, -єві);
2) -у (-ю);
3) -і (-ї).
Деякі іменники можуть мати паралельні флексії, напр.: на орлові – на орлі, на столі – по
столу, на батькові – на батьку.
1) флексія -ові (-еві, -єві) – це флексія давального відмінка однини іменників з основою на
-ǔ-(сынови), що прийняла на себе функції місцевого відмінка однини.
2) флексія -у (-ю) – флексія місцевого відмінка однини іменників ǔ-основ (на вьрху).
3) флексія -і (-ї) є фонетично зміненою давньою флексією місцевого відмінка однини -h
іменників -ŏ-основ (въ лhсh, на дубh).

У кличному відмінку іменники чоловічого роду мають закінчення -у (-ю) та -е.

Закінчення -у походять від закінчення іменників ǔ-основ (сыну). Флексія ж -е – від флексії
іменників -ŏ-основ (дружє, отьчє).
Множина
Найактивнішу роль у формуванні сучасної системи відмінкових флексій іменників у
множині відіграли іменники колишніх -ā-, -jā- основ. Під їх впливом витворилися форми
дав., оруд., місц. відмінків на –ам(-ям), -ами (-ями), -ах (-ях) в іменниках всіх родів і
основ. Під впливом іменників -ǔ-основ велика кількість іменників інших основ отримала
флексію родового відмінка –ів (˂овъ). У незначній кількості іменників поширення набули
закінчення колишніх -ĭ-основ: у родовому –ей, а в орудному –ми.
 Множина

-ŏ- -ŭ- -ĭ- -n- -s-

Н брати > брати → воловє > воли з"тьє > зяті камєнє>камені словєса>слова
Р братъ > братів (-ŭ-) ← воловъ > волів → з"тьи > зятів камєнъ>каменів словєсъ>слів
Д братомъ>братам(-ā-) волъмъ > волам з"тьмъ > зятям камєньмъ>каменям словєсьмъ>словам
З браты >братів волы > волів/воли з"ти > зятів камєни>камені словєса>слова
О браты >братами(-ā-) волъми>волами з"тьми>зятями камєньми>каменями словєсы>словами
М братhхъ > братах(-ā-) волъхъ > волах з"тьхъ > зятях камєньхъ>каменях словєсьхъ>словах
К брати > брати воловє > воли з"тьє > зяті камєнє>камені словєса>слова

тверда м᾽яка мішана

чол. р сер. р ч.р с.р ч.р с.р
Н -и ←-ы -ŏ- -а←-ŏ- -і, -ї←-jŏ- -я← -і← -а←-ŏ-,
(знах.в.) (знах.в.) і←

Р -ів ← -ŭ-, -Ø←-ŏ- -ів←-ŭ-, -Ø←-ŏ- -ів←-ŭ- -Ø←-ŏ-,

-Ø←-ŏ- -їв←, -ей←-ĭ-
-ей ←-ĭ-
Д -ам←-ā- -ам←-ā- -ям←-jā- -ям←-jā- -ам←-ā- -ам←-ā-
З -и←-ŏ-, -а←-ŏ- -і←-jŏ-, -ї←, -я←-jŏ- -і←-jŏ-, -а←-ŏ-, -
-ів (істоти) ← -ів← ів← і←
О -ами←-ā- -ами←-ā- -ями←-jā -ями←-jā -ами←-ā- -ами←-ā-
М -ах←-ā- -ах←-ā- -ях←-jā -ях←-jā -ах←-ā- -ах←-ā-
К -и← -а← -і←, -ї← -я← -і← -а←, -і←

Коментарі

У називному відмінку іменники чоловічого роду колишніх основ на -ŏ- мали флексію -и
(-і): жебраци, пастуси, ворози. Такі форми не збереглися, а були витіснені формами
знахідного відмінка, напр. вовки, духи, пор.: наз.в. вълци – знах.в. вълкы, наз.в. дуси –
знах.в духы. У літературній мові лише слово друзі (˂друзи) зберегло давню форму.
Іменники -јŏ-основ мали флексію -и (кони), яка була витіснена формою знахідного (конh).
Іменники -ŭ-основ мали флексію -ове (сынове, волове). Ця флексія була поширена в
староукраїнській мові: попове, потомкове. Проте вона не збереглася. Лише іменник
панове має таке закінчення (також іноді можна зустріти синове, братове) у кличному
відмінку.

Іменники -ĭ-основ та на приголосний мали флексії –е чи –и (камене, камени). Флексію –е

мали іменники -ŏ-основ із суфіксом –ин в однині, а в множині цей суфікс втрачали, вони
відмінювалися як іменники з основами на приголосний, напр. земляне, погане, мhщане. У
художній літературі: Учися, серденько, колись З нас будуть люде, - ти сказала
(Т.Шевченко). У сучасній мові флексія -е в цій формі не вживається.

Іменники середнього роду зберігають флексії –а (-я): села, поля, моря. Проте іменники
око, вухо та плече мають флексію –і (˂h), де форми двоїни -ŏ-, -јŏ-основ виступають у
функції множини: очі, уші (і вуха), плечі.

Деякі іменники мають паралельні форми: вуса і вуси, хліби і хліба.

У родовому відмінку іменники ІІ відміни мають флексії

− -ів (садків, гаїв, морів);
− -ей (коней, гостей, плечей);
− нульову флексію (громадян, слів, бажань).
Іменники -ŭ-основ зберегли давню флексію –овъ, яка змінилася на –ів: сыновъ → синів.
Ця флексія поширилася на інші типи основ: братів, друзів (-ŏ-), морів, полів (-jŏ-), каменів,
коренів (-n-), вогнів, голубів (-ĭ-).
Іменники -ĭ-основ мали флексію –ьи (гостьи), де редукований [ь] мав сильну позицію і
перейшов в [е]: гостей.
У деяких іменників інших типів основ з᾽явилися ці флексії: коней, плечей, грошей (-jŏ-),
очей, ушей (вух) (-s-).
Іменники -ŏ- та -jŏ- у цій формі мали флексії -ъ та –ь (вhтръ, лhсъ, жьньць, селъ, поль).
Після занепаду редукованих у слабкій позиції утворюється нульова флексія, яку іменники
середнього роду зберегли (боліт, знань, озер, сіл). Також нульове закінчення мають окремі
іменники чоловічого роду: чобіт, киян, болгар, громадян, селян, татар.
Деякі іменники мають паралельні закінчення: (7) день і днів, раз і разів, чоловік (осіб) і
чоловіків (осіб чоловічої статі), партизан і партизанів, солдат і солдатів; ушей і вух,
плечей і пліч.
В орудному відмінку, як і в давальному та місцевому, закінчення з᾽явилися під впливом -
ā, -jā основ. Але в орудному відмінку деякі іменники можуть мати паралельні закінчення:
гостями і гістьми, колінами і коліньми, крилами і крильми, чоботами, чоботями, чобітьми,
конями і кіньми, грішми і грошима.
Окремі іменники мають флексію –има: очима, плечима.