Тема моєї доповіді: Водяне колесо – двигун мануфактурного виробництва.

Передусім хочу зазначити, що водяне колесо є однією з перших машин, яка

використовула природні сили для заміщення м'язової праці людини. Воно
займає особливе місце в історії техніки, оскільки його поява значно
полегшила життя тогочасних людей.

Перші водяні колеса почали застосовуватись більш ніж за 3000 років до н.е.
у Єгипті, Китаї, Індії. Такі колеса переважно застосовувалися для черпання
води.

Стародавні греки зрозуміли, що водяне колесо, обертаючись, може не

тільки підіймати воду, але і виконувати іншу корисну роботу, якщо його
вісь з'єднати з яким-небудь механізмом. Саме за такою технологією був
створений водяний млин.

У V-VI ст. водяні млини були поширені майже повсюдно, усе більше і
більше робіт виконувалося з їх допомогою. Принцип роботи цього
механізму дуже простий. З одного кінця довгої осі закріплювалося
рухоме жорно, з другого — прикріплювалися лопаті. Коли таке колесо
розташовували під водним потоком, воно починало обертатись, повертаючи
водночас і млиновий камінь. Під нього знизу клали друге жорно, що
залишалося нерухомим. Між них сипали зерно, яке і розтиралося
на борошно. Млини також застосовувалися і для промислових потреб —
у сукновальнях, для розпиляння мармуру, для вижимання олій, і для
розм'якшення яблук.

Водяні колеса весь час удосконалювалися. Були придумані досить складні

пристрої і передатні механізми, которі дозволяли використовувати силу
води не тільки для помелу зерна, але і для виконання різноманітних робіт.
Водяні колеса обертали верстати, приводили у рух ковальські міхи,
допомагали металургам підіймати руду із шахт.

Водяні млини і колеса досить швидко розповсюдились у Європі. Для

спорудження водяних коліс у Західній Європі будувалися невеликі
водоймища. В Україні млини базувалися переважно на великих річках,
зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі. У разі потреби такі млини могли
переміщуватись річкою.
Для приведення у рух водяних коліс використовувалася також сила
припливу. Припливні млини впперше з'явилися на узбережжі Адріатичного
моря, а також в Англії і Франції.

Саме у 12 ст. основним енергетичним джерелом у всіх видах виробництва

стає енергія води. Звичними стали машини, які за допомогою енергії води
точили метали, ткали полотно, пиляли дошки і волочили дріт.

Поступово конструкція водяного колеса удосконалюється, і воно стає

основним двигуном у мануфактурному виробництві, а саме гідравлічним
двигуном, який перетворює енергію води в механічну енергію.

Не тільки розміри коліс збільшуються, самі колеса принципово змінюються.

Вони вже не просто плавучі, що використовують енергію течії ріки.
Будуються спеціальні греблі, які збільшують натиск води; вода за
допомогою каналів подається на колесо так, щоб повніше використовувати
її енергію.

Згодом будуються вже величезні водяні колеса. У Шотландії в Гриноці на

великій бавовнопрядильні працювало залізне водяне колесо діаметром
більш 21 м і шириною біля 4 м. На острові Мен в Англії було збудоване
колесо ще більшого діаметру. До середини XV ст. водяні колеса
розповсюдились всюди.

Нині водяні колеса не мають практичного застосування. Головний недолік

водяних коліс полягає у їхній залежності від наявності й кількості води, що
обмежує можливість їх застосування та розміщення.

Отже, можна зробити висновок, що винахід водяного колеса й справді був

величезним кроком вперед у розвитку людства. Цей механізм дав змогу
виконувати фізично важкі задачі без залучення великої кількості людей, що
звісно сприяло пришвидшенню виробництва.