1

Лекція 8. РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ –

НА ПОЧАТКУ ХХІ ст.

План лекції

1. Електроенергетика і електричні системи.

2. Металургія, хімічні технології та машинобудування.
3. Розвиток транспорту. Космонавтика.
4. Електроніка, зв’язок, комп’ютерні системи.

1. Електроенергетика і електричні системи

У другій половині ХХ ст. значно зростають потужності теплових
електростанцій (ТЕС). Шляхом підвищення тиску і температури пари, що
направляється у турбіни, досягалися показники 0,5 млн. кВт при одиничної
потужності агрегатів 200 тис. кВт. Почали застосовувати теплові установки з
параметрами пари у 170 атм. і температурою понад 530°С. Це значно
підвищило КПД паротурбінних генераторів, але при цьому проявилися деякі
технічні труднощі. Зокрема, почала падати ефективність роботи
паросепараторних пристроїв котлів. З їх допомогою у звичайних умовах
усувалися відкладення солей на робочих органах турбіни. Цей недолік був
усунутий шляхом застосування нових високоякісних марок сталі.
На ТЕС почали застосовувати регенерування підігріву води котлів, що
подається паром, який збирався з проміжних ступенів турбіни, що дозволяло
значно скоротити витрату тепла на виробництво однієї кіловат-години.
Температура води, що подавалася, у конденсаційних турбінах великої
потужності (100-150 тис. кВт) становила 150-225°С, а в агрегатах з
надвисоким тиском доходила до 300°С.
У підвищенні економічності ТЕС велике значення мав розвиток
паливно-котельної техніки: перехід до нових методів спалювання палива,
використання потужних котлогенераторов, механізації процесів подачі
палива, спалювання дуже дрібно меленого вугілля, впровадження
 2

прямоточних парових котлів. Ці нововведення дали можливість застосувати

при будівництві електростанцій принцип блочності («котел - турбіна»).
Сучасні парові турбіни будуються комбінованими активними
одновальними або змішаними активно-реактивними багатоступінчатими з
частковою переробкою тепла на кожному ступені. Збільшення кількості
рівнів турбіни веде до зростання її економічності. Якщо число ступенів
перевищує 25, то вона складається з трьох циліндрів. Розведений на два
потоки випуск пари підвищує потужність турбіни. Крім того, застосовуються
турбіни з високим початковим тиском пари і високим протитиском, турбіни
високого тиску з вторинним перегрівом пари, а також реактивні турбіни,
паротурбінні установки із застосуванням ртутно-водяного бінарного циклу.
Так, у 1960-1970-х рр. в Україні на Харківському турбогенераторному заводі
був налагоджений випуск турбін потужністю 2 млн. кВт і більше.
На ТЕС основним елементом з виробництва електроенергії є синхронні
генератори трифазного змінного струму, безпосередньо з'єднані з валом
турбіни. Одним з основних елементів експлуатації є способи охолодження
його обмоток, для чого застосовується водень. Так, американський концерн
General Electric у своїх виробах з цією метою використовує розміщення у
пазах секції обмотки ротора порожнисті трубки прямокутного перерізу, для
чого передбачений незалежний контур. Водень охолоджується відцентровим
вентилятором.
У розглядуваний період зросло значення використання
гідроелектростанцій (ГЕС). Але капіталовкладення у їх будівництво значно
вище (гідротехнічні, земляні та бетонні роботи), ніж у теплових. З метою
економії коштів починається будівництво суміщених ГЕС, на яких відсутні
спеціальні машинні зали. Гідроагрегати встановлюються у самій греблі. Сама
ж ГЕС з'єднується з водозливними спорудами. Так, 1961 р в Україні почала
працювати Кременчуцька ГЕС на Дніпрі. У неї немає машинного залу.
Агрегати зверху накриті спеціальними ковпаками.
 3

Будівництво ГЕС дає можливість економити ресурси, зокрема, кам'яне

вугілля, особливо тим країнами, у яких немає великих родовищ. В Італії,
наприклад, у 1960-і рр. питома вага ГЕС становив понад 81%. З іншого боку,
у США виробництво гідроелектроенергії було у 5 разів менше, ніж на ТЕС.
Виробництво електроенергії на ГЕС має велике значення для економіки
таких країн, як Канада, Франція, Швейцарія, Норвегія, Швеція.
Хоча існує понад 300 типів гідротурбін, але всі вони поділяються на два
основні класи: активні (найпоширеніший ковшовий тип) і реактивні (осьові).
На одному валу з робочим колесом турбіни кріпиться ротор гідротурбінного
генератора, який є синхронним генератором змінного струму.
В останні десятиліття зросло значення електроенергетики, яка
спеціалізується на перетворенні кінетичної енергії повітряних мас в
електричну енергію. Таке перетворення здійснюється вітрогенераторами.
Інтенсивно розвивається і сонячна енергетика, основою якої є безпосереднє
використання сонячного випромінювання для отримання енергії у будь-
якому вигляді, оскільки сонце - невичерпне джерело енергії.
У 1950-х рр. вчені займалися вирішенням проблеми використання
атомної енергії у мирних цілях, насамперед для отримання дешевої
електроенергії, виробленої на атомних електростанціях.
Атомна техніка базується на використанні ланцюгової реакції поділу
важких ядер урану повільними нейтронами. Керовані ланцюгові реакції
здійснюються на изотопах урану-235, що виділяється з природного урану,
урану-233, плутонію-239 (одержуваного з урану-238), плутонію-241. Були
розроблені технологічні процеси: дифузний і електромагнітний - поділ
близьких за своєю атомною вагою ізотопів. Найбільш ефективним виявився
дифузійний метод.
Головним пристроєм в атомній техніці є реактор. Його використовують
для отримання електроенергії, вторинного ядерного палива, радіоактивних
ізотопів. Атомні реактори бувають двох видів: одні працюють на повільних, а
інші - на швидких нейтронах. Реактори на повільних нейтронах існують двох
 4

типів. Перші експериментальні представляли собою гетерогенний котел, у

якому атомне пальне у вигляді стрижнів урану, збагаченого ізотопом урану-
235 або природного урану, поміщалося у сповільнювач (графіт або важку
воду), який уповільнював швидкі нейтрони до теплових - повільних. Такі
реактори були дорогими у виробництві, громіздкими і складними в
експлуатації. Більш високі експлуатаційні якості виявилися у водо-водяних
реакторів, у яких сповільнювачем і відбивачем нейтронів, теплоносієм і
захистом служить звичайна вода. Інший тип повільного реактора -
гомогенний, де пальне у вигляді порошку знаходиться у підвішеному стані у
рідкому сповільнювачі (сіль урану у важкій воді).
У реакторах, які працюють на швидких нейтронах, теплоносієм є рідкий
метал, а сповільнювач відсутній. У атомних реакторах, що працюють на
швидких нейтронах (реакторах-розмножувачах) процес протікає з
відновленням. Вони виробляють не тільки електроенергію, але й ядерне
паливо: неактивний ізотоп урану-238 перетворюється на ядерно-активний
метал - плутоній-239, а торій-232 - в уран-233. Перший реактор для
виробництва радіоактивних ізотопів був створений у Канаді 1945 р. У США
реактор-розмножувач (або брідерний реактор) був побудований 1951 р.
Активна зона реактора оточується шаром речовини, яка відбиває
нейтрони. Для захисту людей, що працюють біля нього, від нейтронного і
гамма-випромінювання, застосовуються бетон і свинець. Регулювання
роботи реактора проводиться стрижнями, виготовленими з бору та гафнію
або кадмію шляхом зміни величини потоку нейтронів. У якості теплоносія
або охолоджуючого середовища використовується вода, вуглекислий газ або
гелій, а також рідкі метали - калій, свинець, натрій.
Атомні електростанції (АЕС) мають одно-, дво- і трьохконтурні схеми,
які залежать від системи теплопередачі. Первинний теплоносій (рідкий
метал) у теплообміннику віддає тепло іншому теплоносію (газ або вода), які
використовуються у вигляді пари або гарячих газів у турбінах. Це приклад
двоконтурної схеми, перевага якої полягає у тому, що біологічний захист
 5

необхідний тільки для реактора і теплообмінника, а не для усього

теплосилового обладнання. 1954 р. почалося виробництво електроенергії на
першій АЕС, побудованій в м.Обнінськ.
У цей же час були розгорнуті роботи зі створення транспортних
енергосилових установок на ядерному паливі. У січні 1955 року у США став
до ладу перший атомний підводний човен Nautilus водотоннажністю 3180 т і
швидкістю ходу 20 вузлів. 1958 р. він досяг Північного полюса. Незабаром
будівництво підводних і надводних (авіаносці, ракетні крейсери) атомоходов
серед провідних морських держав набуло масового характеру.
1955 р. у СРСР був побудований криголам, сумарна потужність 3-х
атомних реакторів якого становила 44 тис. к.с. Через два десятиліття, влітку
1977 р. капітан Кучієв вивів новий атомний криголам «Арктика» до
Північного полюса у надводному положенні, подолавши 10-бальні
багаторічні льоди.
Генератори, а також електричні лінії та підстанції складають
електричну систему. У неї входять: конструкції розподільних пристроїв,
схеми електричних з'єднань, забезпечення паралельної роботи
електростанцій, захист від перенапруги. Енергетичні системи є сукупністю
електростанцій і електричних мереж. ГЕС використовуються для зняття
«піків» добового графіка завантаження. Електростанції об'єднуються у
районні електромережі, які входять до єдиної енергетичної системи.
В електроенергетиці важливе місце займає процес автоматизації
управління і контролю. В експлуатації енергетичних систем
використовуються диспетчерські пункти, обладнані сучасними засобами
автоматизації та комп'ютеризації.
Прискореними темпами у цей період продовжувало розвиватися
виробництво електроапаратури, що було пов'язано з введенням в дію
потужних електростанцій та ліній електропередач. Важлива роль серед цієї
апаратури належить силовим вимикачів, робота яких у міру створення
об'єднання енергосистем увесь час ускладнювалася. Крім того, вони
 6

виконують функції захисних апаратів. Так, у США був створений

трехбаковий масляний вимикач на 69 кв, 2 тис. А, що мав номінальну
розривну потужність 3,5 млн. Кв.
Ускладнення енергосистем вело також до появи запобіжників
термічного типу для ланцюгів трифазного струму. Створений у США
запобіжник такого типу мав 3 розділених елемента, що вимикають і які
спрацьовують одночасно при перевантаженні однієї з фаз за 1-2 мілісекунди.
Введення у дію високовольтних ліній електропередач залежить від
застосування трансформаторів високої напруги. А їх створення, у свою чергу,
- від використання спеціальних ізоляційних матеріалів і сортів сталі. Так,
німецька фірма AEG сконструювала трансформатор напругою у 200 тис. Кв.
Вага використовуваного у ньому спеціального масла склала 42 т (при
загальній масі конструкції 271 т). Набули поширення також трансформатори
сухого типу, у яких в якості діелектрика використовується циркулююче
повітря. Їх перевагою є велика пожежна безпека.
Важливе значення для створення електротехнічних апаратів має
ізоляція, у якості якої почали застосовувати кремнійорганічні сполуки, що
дозволило збільшити потужність електромашин і апаратів без збільшення їх
ваги. Заміна міді на алюміній при виробництві електротехнічних приладів та
обладнання привела до використання замість звичайних ізолюючих
матеріалів плівки окису алюмінію товщиною у 0,0002 дюйма.
У 1960-х рр. починається застосування напівпровідників для
виробництва безконтактних регуляторів. У них процеси замикання і
розмикання струму відбуваються без механічного розриву або з'єднання
ланцюга. Функції вимикача виконує магнітний підсилювач (напівпровідник).
Такий регулятор плавно підключає напругу і поступово доводить її до
потрібних параметрів.
2. Металургія, хімічні технології та машинобудування
У другій половині ХХ ст. виробництво чорних металів мало перевагу у
металургійній галузі і значно перевищувало випуск кольорових.
 7

Виробництво чавуну, різних сортів сталі і прокату є основою розвитку

електроенергетики, машинобудування, транспорту, будівництва. Хоча у
створенні сучасної техніки значення нових матеріалів, у тому числі легких
сплавів, дуже високе.
Розвиток електрометалургії пов'язаний з необхідністю випуску нових
сортів сталі з наперед заданими фізичними і хімічними властивостями.
Важливе значення мають електротермічні металургійні процеси у
виробництві феросплавів, найпоширенішими серед яких є феросиліцій,
феромарганець, ферохром, феровольфрам, ферованадій. Феросплави
виробляють у відкритих дугових електричних печах. Виробництво
електроферосплавів налагоджено у багатьох країнах, але найбільшим
виробником є Норвегія.
Розвиток авіації та космонавтики прямо пов'язаний з виробництвом
легких металів - алюмінію, магнію і титану, а металургія легких металів - з
розвитком електроенергетики. Адже для виробництва 1 т магнію необхідно
30 тис. кВт год. електроенергії.
В алюмінієвій та магнієвій промисловості з'явилися технологічні
процеси, пов'язані з електролізом розплавленого середовища, що протікають
при температурі більше 900°С. Методи електролізу використовуються також
для отримання міді, нікелю, цинку, літію, берилію, танталу. Магній і
алюміній застосовуються у виробництві тугоплавких і рідкісних металів та їх
окислів. Сучасні технології дають можливість отримувати чисті метали з
мінеральної сировини, де вони знаходяться у змішаному виді.
Зарахування до групи рідкісних металів не пов'язане з його малим
вмістом у земній корі. До рідкісних належать метали, які важко отримати у
елементарному стані. Запаси рідкісних металів досить великі. Так, титану,
цезію, ніобію, гафнію у земній корі значно більше, ніж олова, ртуті і кадмію.
Але от способи їх отримання дуже дорогі.
Уся технологія отримання рідкісних металів розділена на дві стадії:
отримання чистої хімічної сполуки рідкісного металу та отримання рідкого
 8

металу в елементарному стані. Серед рідкісних металів в окрему групу

виділяються тугоплавкі з температурою плавлення більше 1700°С.
Вольфрам, молібден, ванадій, титан, ніобій, тантал використовуються в
основному у виробництві спеціальних сталей як розкислювачі або легуючі
добавки. Карбіди металів відрізняються дуже високою твердістю. Наприклад,
з вольфраму і титану виробляються нитки електричних ламп, а з танталу,
молібдену та ніобію - деталі комп'ютерів.
Для сучасного рівня розвитку техніки необхідно використання металів
високого ступеня чистоти. Так, застосування у радіоелектроніці германію
пред'являє такі вимоги: якщо на 10 млн. атомів потрапляють 2 атома
домішки, то метал значно втрачає свої властивості. У реактивній авіації
неприпустиме попадання у матеріали високого рівня жароміцності навіть
абсолютно малих часток домішок свинцю або сірки.
Створення нових зразків атомної техніки, електроніки, авіації та
космонавтики було забезпечено як розвитком металургії, так і хімічних
технологій. З різних галузей хімічної промисловості слід виділити
виробництво синтетичних матеріалів і виробів з них. Характерною рисою
сучасних хімічних технологій є застосування поширених елементів, які
раніше використовувалися мало, і перетворення їх в основу розвитку хімічної
промисловості.
У хімічній промисловості застосовуються нові методи: високий тиск
(від декількох сотень до 2000 і вище атмосфер); глибокий вакуум (до
тисячних часток атмосфери); високі температури (до декількох тисяч
градусів); глибокий холод (температури, близькі до абсолютного нуля);
використовуються ультразвук, електророзряди, радіоактивне
випромінювання. Однією з тенденцій сучасної хімічної науки є проектування
молекулярної структури речовини відповідно до заданих властивостей на
основі вивчення законів утворення молекул.
Сучасна хімічна промисловість використовує автоматизацію та
комп'ютеризацію виробництва, чому сприяє переважання у ній безперервних
 9

технологічних процесів. Під комп'ютерний контроль поставлені насамперед

процеси регулювання температури, тиску, складу, швидкості протікання
реакцій.
У середині ХХ ст. у машинобудуванні спостерігався розвиток
спеціалізованого виробництва, на якому випускалася насамперед стандартна
продукція. Особливість верстатобудування полягала у тому, що у цей час
значно зросла кількість типів верстатів, починаючи від таких, які призначені
для виготовлення дрібних деталей приладів, і до найважчих. Одним з
імпульсів розвитку верстатобудування був розвиток великого енергетичного
машинобудування. Так, в Україні на Краматорському заводі важкого
верстатобудування був створений токарний верстат, здатний обробляти
деталі вагою до 170 т довжиною 30 м і висотою 3 м. Потужність його
електродвигунів склала 260 кВт.
У післявоєнні роки у машинобудівних галузях провідних індустріальних
країн світу відбувалася заміна металорізальних верстатів, створених на
принципах багато позиційності і багато інструментальності, призначених для
виконання певних операцій, на агрегатні верстати, які були створені з набору
укрупнених нормалізованих вузлів-агрегатів. На одному такому верстаті
можна обробляти вироби одночасно декількома інструментами.
Одним з напрямків розвитку машинобудування є скорочення обсягів
обробки виробів шляхом різання, так як багато металу при такому методі у
вигляді стружки йде у відходи. Їх скорочення досягається розвитком
ковальсько-штампувального виробництва. У такому виробництві широко
застосовується безконтактний нагрів металу струмами високої частоти. Це
призводить до зниження утворення окалини, зменшуються допуски на
механічну обробку деталей, поліпшується якість поковок.
Виробництво реактивних двигунів зажадало масового виготовлення
точного лиття по виплавлених моделях. Крім того, почало застосовуватися
лиття в оболонкових тонкостінних разових формах, що виготовляються за
 10

металевими підігрітими моделями шляхом насипання на їх поверхню

формувальної суміші, яка набуває у процесі сушіння більшу міцність.
3. Розвиток транспорту. Космонавтика
ХХ століття, а особливо його другу половину, неможливо собі уявити
без автомобіля. У післявоєнній Європі, що переживала серйозні економічні
труднощі, широкого поширення набули недорогі у виробництві та
експлуатації малолітражні автомобілі. Великою популярністю користувалися
сконструйований ще до війни німецький Volkswagen Beetle, а також
французький Citroën 2CV, італійський FIAT-26, британський Mini.
Сильно впливав на серійне виробництво легкових автомобілів і
автоспорт. Великою популярністю продовжували користуватися гонки
кузовних серій, відомі ще з довоєнних часів, різні ралійні змагання. З 1950 р.
стартують змагання «Формули-1» - найбільш потужних і швидкісних
спеціально сконструйованих автомобілів. Саме з автоспорту у серійне
виробництво прийшли турбонаддув двигуна, електронне впорскування
палива в циліндри, вакуумні гальма, гідропідсилювач керма, незалежна
підвіска коліс і багато іншого.
З початку 1970-х рр. автомобільні вантажоперевезення починають
складати серйозну конкуренцію залізничному транспорту. Провідні
автомобілебудівні концерни почали поставляти на ринок вантажівки з
потужними дизельними двигунами. Крім того, було налагоджено масовий
випуск спеціалізованих напівпричепів: фургонів, цистерн, рефрижераторів, а
також кар'єрних самоскидів вантажопідйомністю 50-70 тонн. Особливістю
останніх є те, що дизельний двигун, як правило, працює на електромотори,
що приводять у рух кожне колесо.
У залізничних пасажирських перевезеннях останніх десятиліть
домінують два напрямки: підвищення комфортабельності, а також значне
збільшення швидкості руху потягів. У Японії, Європі та Америці знаходяться
в експлуатації потяги спеціальної будівлі. У Франції, наприклад,
використовуються потяги серії TGV. Вони складаються з двох локомотивів з
 11

двигунами нового покоління і 8 вагонів, використовують колісні каретки,

встановлені між вагонами, специфічну конструкцію коліс і гальм. На рейках
виставлені спеціальні датчики, які передають зібрану інформацію на
комп'ютер, встановлений у потягу, який контролює роботу всієї системи.
Використання сучасної техніки і нових технологій на залізничному
транспорті дало можливість досягти рекордної швидкості 574,8 км/г.
Усі ці нововведення поставили специфічні завдання перед укладанням
залізничного полотна, використанням нових технологій у його будівництві.
У виробництві шпал застосовуються особливі сорти цементу і хімічні
добавки, що збільшують протидію механічному, термічному і атмосферному
впливу. Аналогічні вимоги висуваються і до спеціальних сортів сталі, з якої
виготовляють рейки.
Але найбільш помітний вплив наукові досягнення у різних галузях знань
і технічні винаходи справили на розвиток авіації і створення космічної
промисловості.
У повоєнні роки при конструюванні літаків почали застосовувати
правило площ Річарда Уїткомба. Дослідження цього американського вченого
показали, що для зменшення опору конструкції при надзвукових швидкостях
фюзеляж літака у місці з'єднання з крилом повинен мати зменшену площу
поперечного перерізу. Це приблизно на 60% зменшує лобовий опір.
Експерименти підтвердили ці розрахунки.
Як показали дослідження і практика, надзвукові швидкості - це сильне
нагрівання зовнішніх поверхонь літака. Для подолання цієї перешкоди
конструктори пішли двома шляхами: максимальні швидкості включалися на
висотах понад 10 000 м, де повітря значно розріджене; почали застосовувати
для виготовлення планера літака легкі сплави на основі титану, які мають
властивість зберігати міцність при температурі 600°С і вище. Крім того, в
останні десятиліття почали застосовувати композитні матеріали. Саме цей
шлях виявився найбільш перспективним.
 12

1950-і рр. у розвитку реактивної авіації стали переломними. І заслуга у

цьому належить передусім творцям надійних турбореактивних двигунів, що
випускалися великими серіями. З їх допомогою авіація перейшла в область
надзвукових швидкостей. Величина потужності двигуна залежить від того, як
отримана від згоряння палива енергія перетворюється в енергію руху літака.
Так, в Англії для надзвукових літаків був створений двигун Giron. Він мав
діапазон сили тяги від 6800 кг до 8000 кг без перевищення існуючих меж
рівня температури на вході у турбіну.
Використання реактивних двигунів зробило помітний вплив на
конструювання і побудову вертольотів. На Мі-8, створеному під
керівництвом Михайла Міля, були встановлені двигуни ТВ-3-117. Саме вони
зробили цю машину універсальною і дали можливість перебувати в
експлуатації більше 30 років.
На розробленому у 1960-х рр. британському винищувачі-
бомбардувальнику вертикального зльоту і посадки Harrier GR.1
використовувався унікальний турбореактивний двигун Bristol Orpheus. Він
створював тягу у 3600 кг і направляв її у 4 сопла під час старту.
Крило як основний елемент конструкції літака постійно
вдосконалюється. На серійних винищувачах (американському Lockheed F-
104 Starfighter, радянському МіГ-21, французькому Mirage F-1)
встановлювалося дельтоподібне тонкого профілю крило із стріловідностью
близько 60°. Це дозволило машинам перевищувати швидкість звуку у 2-2,25
рази. Крім того, у бомбардувальній, пасажирській і транспортної авіації
застосовуються стрілоподібні крила великого подовження і площі: на
американському стратегічному бомбардувальнику В-52, що дозволяє
досягати 170-тонній машині швидкості 1050 км/год; на пасажирському
Boeing-747, здатному перевозити 400 пасажирів на великі відстані; на
транспортному Ан-225 «Мрія», створеному у Києві у КБ ім. О. Антонова,
здатному перевозити вантажі вагою 200 т, за що 2001 р він був занесений у
книгу рекордів Гіннеса.
 13

В останній чверті ХХ ст. в авіації почали застосовувати крила зі

змінюваною стріловидністю, що дозволило на третину збільшити радіус дії
машин і на чверть зменшити їх посадкову швидкість (американський
бомбардувальник F-111 з двома двигунами Pratt & Whitney TF30-P-1,
радянський багатоцільовий Су-17). Адже сам принцип керування літаком
базується на відхиленні певних частин поверхні крила і оперення.
Технології Stealth (об'єкт непомітний для радарів) вперше були
реалізовані у 1980-х рр. на американському винищувачі-бомбардувальнику
Lockheed F-117А. Їх складовою, поряд з використанням нових матеріалів,
було застосування крила великої стріловидності у передній частині і
відсутність горизонтального оперення. Похилі килі, що виконують функції
рулів напряму і висоти, а також двигуни General Electric F-404, що не мають
форсажних камер і глибоко заховані в кореневих частинах крила, також були
складовою «невидимості» літака. Турбореактивний двигун F-119 з
поворотними соплами змінної тяги, встановлений на винищувачі нового
покоління зі змінюваної стріловидністю крила, створений за технологією
Stealth - F-35В (2001 р.) також приводить у дію допоміжний підйомний
вентилятор, встановлений за кабіною пілота. Це дає можливість машині
злітати і сідати практично вертикально на палубу авіаносця.
Подальшим розвитком авіації і ракетобудування стало створення
космічної техніки. Для запуску штучних супутників Землі були створені
багатоступінчасті ракети, потужні двигуни і розроблені оптимальні режими
руху. Виведення космічного корабля на навколоземну орбіту здійснюється
при швидкості близько 8 тис. м/с. 4 жовтня 1957 р. був запущений перший
штучний супутник Землі. Його головним конструктором став колишній
студент КПІ, академік Сергій Корольов. У січні наступного року на орбіту
був запущений американський супутник Explorer-1. Так почалася епоха
освоєння космосу.
12 квітня 1961 р. радянський космонавт Юрій Гагарін здійснив перший в
історії пілотований космічний політ. 6 двигунів ракети-носія Р-7 загальною
 14

потужністю 20 млн. к.с. вивели корабель «Восток» вагою 4,725 т на

навколоземну орбіту. У 108-хвилинному польоті була досягнута швидкість
28 тис. км/г.
З 16 по 24 липня 1969 р. проходив політ американського космічного
корабля Apollo-11 до Місяця. 21 липня командир екіпажу Ніл Армстронг і
астронавт Едвін Олдрін здійснили вихід з посадкового модуля на місячну
поверхню у Море Спокою. Астронавти у місці посадки розмістили комплект
наукових приладів і зібрали 21,55 кг зразків місячного грунту. Весь цей час
пілот командного модуля Майкл Коллінз чекав їх на навколомісячній орбіті.
У наступні десятиліття в освоєння космосу включилися багато країн.
Зокрема, було створено Європейське космічне агентство (ЕSА).
Надалі радянська космічна програма була націлена на створення
орбітальних космічних станцій, першою з яких був «Салют», запущений на
орбіту 1971 р. 20 лютого 1986 р. був виведений на орбіту базовий блок
станції «Мир». Потім протягом 10 років один за іншим до неї були
пристиковані ще шість модулів. Станцію обслуговували кораблі серії
«Союз».
США, після закінчення польотів Apollo, зосередили зусилля на
реалізації програми «Космічна транспортна система». Кораблі
багаторазового використання (Space Shuttle) розроблялися компанією North
American Rockwell за дорученням NАSА (Національного аерокосмічного
агентства), починаючи з 1971 р. 1981 р. здійснив свій перший політ
космічний човник Columbia.
На станцію «Мир» було здійснено 9 короткочасних експедицій відвідин
за допомогою човників Atlantis, Endeavour і Discovery. 23 березня 2001 р.
станція «Мир», яка пропрацювала у три рази довше ніж запланований термін,
була затоплена у південній частині Тихого океану. Всього на ній побувало
104 космонавти з 12 країн.
17 червня 1992 р. Росія і США уклали угоду про співпрацю у
дослідженні космосу. Відповідно до нього Російське космічне агентство
 15

(РКА) і NASA розробили спільну програму «Світ - Шаттл», до реалізації якої

приєдналися також Канада, Японія, країни, що входять в ЕSА, і Бразилія. 20
листопада 1998 р. був запущений перший елемент Міжнародної космічної
станції (МКС) - функціонально-вантажний блок «Зоря», який був виведений
на орбіту ракетою «Протон»-К. 7 грудня того ж року шаттл Endeavour
пристикував до модуля «Зоря» американський модуль Unity.
Повністю спорудження МКС на орбіті було завершено 2008 р., коли 11
лютого до неї був пристикований модуль Columbus, створений на замовлення
ЕSА. У 2008-2009 рр. розпочато експлуатацію нових транспортних кораблів:
європейського ATV і японського HTV. У лютому 2010 р. Багатостороння
рада з управління МКС підтвердила, що не існує ніяких відомих на цьому
етапі технічних обмежень на продовження її експлуатації після 2015 року, а
Адміністрація США передбачила подальше використання МКС щонайменше
до 2020 р.
Сучасне життя важко уявити без орбітальних наукових лабораторій,
супутників зв'язку. Багато з цих апаратів виводяться на навколоземну орбіту
українською ракетою «Зеніт». Це найбільш екологічно чиста серед усіх
сучасних космічних систем. Її виробляють у Дніпропетровську на
виробничому об'єднанні «Південмаш».
Космічна астрономія почала розвиватися в другій половині ХХ ст. У
1962 р. Британія у рамках програми Ariel запустила на навколоземну орбіту
телескоп, призначений для вивчення Сонця. 1966 р. NASA відправила у
космос орбітальну астрономічну обсерваторію (ОАО-1). З 1968 по 1972 рр.
на навколоземній орбіті проводила дослідження ультрафіолетового
випромінювання зірок і галактик ОАО-2.
Ще 1968 р. в NASA був затверджений план будівництва космічного
телескопа-рефлектора. Програма передбачала його обслуговування на
навколоземній орбіті за допомогою пілотованих експедицій на шаттлах. Було
прийнято рішення про кооперацію з ЕSА, яке взяло участь у фінансуванні,
надавало сонячні батареї і отримало 15% часу для спостережень. З 1978 р.
 16

почалися повномасштабні роботи по створенню телескопа, що отримав ім'я

Едвіна Хаббла.
1983 р. був створений Науковий інститут космічного телескопа, який
відповідав за організацію робіт. Керівництво проектом було покладено на
Центр космічних польотів Годдарда. Технічний супровід здійснювалося
NASA.
29 квітня 1990 р. шаттл Discovery STS-31 стартував у космос, а
наступного дня вивів телескоп Habble на розрахункову орбіту: апогей - 566
км; перигей - 561 км. Довжина космічного апарату - 13,3 м, маса - 12,5 т. На
момент запуску на його борту було встановлено 5 наукових приладів:
широкоугольна планетарна камера (WFPC), спектрограф високої роздільної
здатності Годдарда (GHRS), спектрограф темних об'єктів (FOS), камера
зйомки темних об'єктів (FOC), високошвидкісний фотометр (HSP).
Обслуговування Hubble здійснювалося під час виходів у відкритий
космос з шатлів. Всього було здійснено 4 експедиції (5 польотів човників) з
обслуговування телескопа. 1 березня 2005 р. сталася катастрофа Columbia, і
старти човників були відкладені. Керівництво NASA прийняло рішення, що
кожен шаттл повинен мати можливість при виявленні несправності
зістикуватися з МКС. Але через велику різницю у нахилі і висоті орбіт
човник після відвідин телескопа не міг пристикуватися до станції. Тільки
після складних переговорів між усіма зацікавленими організаціями нове
керівництво NASA офіційно оголосило про підготовку останньої експедиції з
ремонту і модернізації Hubble.
11 травня 2009 р. з космодрому на мисі Канаверал стартував шатл
Atlantis STS-125 з сімома астронавтами. Поруч на стартовій позиції
перебував як рятувальний корабель Discovery. Під час 5 виходів у відкритий
космос астронавти відремонтували основну камеру і замінили дві інші,
встановили на телескоп новий стикувальний пристрій і оснастили Hubble
ультрафіолетовим спектрографом. Після проведених четвертою експедицією
 17

робіт термін служби телескопа збільшився на 10 років. У цей же час почалися

роботи по створенню нового космічного телескопа James Webb.
За допомогою Hubble було досліджено більше 22 тис. небесних об'єктів -
зірок, туманностей, галактик, планет. Обсяг даних, якими щодня оперує
телескоп, перевищує 15 Гб. Понад 4 тис. астрономів з різних країн отримали
можливість використовувати його для спостережень. 1994 р. Hubble
зафіксував зіткнення комети Шумейкер-Леві 9 з Юпітером, вперше
астрономам вдалося отримати карти Плутона та Еріди, спостерігати
ультрафіолетові полярні сяйва на Сатурні, Юпітері і Ганімеді. Були отримані
спектрометричні дані про планети, що знаходяться поза Сонячною системою,
виявлені протопланетні диски навколо зірок у Туманності Оріона. Крім того,
було доведено, що процес формування планет у більшості зірок Чумацького
Шляху триває, частково підтверджена теорія про надмасивні чорні діри у
центрах галактик, на основі спостережень була запропонована гіпотеза, яка
пов'язує масу чорних дір з властивостями галактик.
За підсумками спостереження квазарів була створена сучасна
космологічна модель: Всесвіт розширюється з прискоренням і заповнений
темною енергією. Був уточнений її вік - 13,7 млрд. років. Були виявлені
еквіваленти гамма-спалахів в оптичному діапазоні, відкрито понад 1500
нових галактик, а також отримані зображення протогалактик, перших
згустків матерії, які сформувалися менше мільярда років після Великого
вибуху.
Програма «Космічна транспортна система» була завершена. 8 липня
2011 р. Atlantis STS-135 доставив на МКС наукове обладнання. Це був
останній політ човника. Він завершився 21 липня 2011 р. За 30 років
експлуатації 5 шатлів здійснили 135 польотів. На них у космос було виведено
355 астронавтів і космонавтів і 1,6 тис. тон корисних вантажів.
4. Електроніка, зв’язок, комп’ютерні системи
У другій половині ХХ ст. у розвитку радіотехніки домінуючою стала
радіоелектроніка. Її прилади незамінні при вирішенні багатьох науково-
 18

технічних проблем. Так, через електропровідність води, яка не дозволяє

пропускати електромагнітні хвилі, радіолокація, пеленгація і зв'язок у цьому
середовищі можливі тільки з використанням ультразвуку - механічних
коливань, які розповсюджуються у пружному середовищі з частотою більше
20 кГц. Гідроакустика отримала великий розвиток як область військової та
навігаційної техніки, зокрема, для створення гідролокаторів.
Радіолокаційні прилади у техніці ультразвуку використовуються для
вироблення високочастотної енергії для порушення механічних коливань в
ультразвукових джерелах випромінювання. У промисловості та науці
ультразвук застосовується для виявлення дефектів у виробах, для вивчення
внутрішньої будови різних матеріалів. Зокрема, ультразвукова дефектоскопія
використовує явище відбиття звуку від поверхні розділу двох середовищ. У
промисловості застосовується ультразвукова пайка алюмінію і його сплавів,
ультразвукове очищення і шліфування деталей у розчиннику або рідині,
ультразвукова різання та свердління металу, а також заточка різців з
надтвердих сплавів.
Розвиток радіолокації заклав фундамент створення нової науки -
радіоастрономії. Почалися дослідження радіовипромінювання планет
Сонячної системи та інших космічних об'єктів за допомогою радіотелескопів
з діаметром дзеркал до 75 м, що дозволяють приймати електромагнітні хвилі
з космосу на відстані приблизно 30 млрд. світлових років. Американські
вчені розробили радіотелескоп зі сферичним дзеркалом діаметром 300 м,
який здатний виявляти предмети в 1 м перетину на відстані до 25 тис. мм. У
1961 р. його будівництво було завершено у Пуерто-Ріко.
Ще на початку 1950 р. у США почалася регулярна трансляція
кольорових телепрограм з використанням принципу послідовної передачі
кольорових зображень з великою швидкістю, розкладанням кольорів на три
основні складові і відтворенням їх при прийомі за допомогою дискового
триколірного світлофільтра. В цей же час в Америці телевізійні трансляції
 19

встановлених 12 каналів (частот) з використанням системи радіорелейних

ліній почали транслюватися від Атлантичного до Тихого океану.
У телебаченні почали застосовуватися фотоелектронні помножувачі
(фотоелементи), в яких використовується явище вторинної електронної
емісії. Було встановлено, що рубідій і цезій володіють найбільшим
фотоефектом. У фотографії, сигналізації, звуковому кіно знайшли
застосування селенові і сурм'яно-цезієві елементи. Термоелектронна емісія
використовується, наприклад, в електронному мікроскопі, що дає збільшення
у 150 тис. разів і більше (іонний емісійний мікроскоп).
Використання фотоелементів відкрило шлях до застосування
напівпровідників - елементів, що містить слабкозв'язані електрони, які
займають проміжне положення між металами і діелектриками. До
напівпровідників відносяться германій, графіт, бор, кремній, цезій, рубідій,
кадмій, оксиди і сульфіди, а також більшість мінералів. Застосування
напівпровідників у різних комбінаціях сприяє перетворенню, посиленню і
генерації струмів. Сутність процесів, що відбуваються у напівпровідниках,
полягає у тому, що при більш високих температурах речовина, що є
ізолятором, стає напівпровідником, оскільки у напівпровідниках, на відміну
від металів, вільних електронів набагато менше. У техніці використовується
властивість напівпровідника перетворювати світлову енергію в електричну.
Найповніше нові відкриття у галузі електроніки знайшли застосування
при створенні комп'ютерної техніки. У листопаді 1950 р. під керівництвом
доктора фізико-математичних наук Сергія Лебедєва у Києві в Інституті
електротехніки АН УРСР була створена «Мала електронна лічильна машина»
(МЕЛМ). Вона містила близько 6000 електровакуумних ламп і споживала 15
кВт. Машина могла виконувати близько 3000 операцій на секунду.
Комп'ютер британської компанії Lyons & Company LEO I почав
працювати 1951 р. і вперше у світі став регулярно використовуватися для
офісної роботи. У червні 1951 р. компанія Remington Rand встановила у Бюро
перепису населення США комп'ютер UNIVAC 1. У ньому використовувалося
 20

введення з металізованої магнітної стрічки. У 1954 р. компанія IBM

випустила на ринок модель 650 вартістю 500 тис. доларів. Всього було
реалізовано більше 2000 цих комп'ютерів. Пам'ять на магнітному барабані
зберігала 2000 10-знакових слів. Пізніше вона була збільшена до 4000 слів.
Використовувався компілятор Symbolic Optimal Assembly Program (SOAP),
який розміщував інструкції з оптимальним адресами.
У 1955 р Моріс Уїлкс винайшов мікропрограмування - принцип, який
пізніше почав широко використовуватися у мікропроцесорах
найрізноманітніших комп'ютерів. Мікропрограмування дозволяє визначати
або розширювати базовий набір команд за допомогою вбудованих програм.
У 1956 р. IBM вперше продала пристрій для зберігання інформації на
магнітних дисках - RAMAC (Random Access Method of Accounting and
Control). Він використовував 50 металевих дисків діаметром 24 дюйми, по
100 доріжок з кожного боку, зберігав до 5 МБ даних.
Комп'ютери на транзисторах, які замінили енергоємні лампи - це друге
покоління комп'ютерної техніки, яке домінувало на початку 1960-х рр. Хоча
вони значно зменшилися у розмірах, але як і раніше були досить дороги і
тому використовувалися тільки університетами, урядами, великими
корпораціями.
У період з 1960 по 1964 рр. IBM випустила більше 100 тис. комп'ютерів
середнього класу моделі 1401. У ній використовувалася пам'ять на 4000
символів (пізніше збільшена до 16000). Паралельно компанія поставляла на
ринок мейнфрейм IBM 7090 і транзисторну модель IBM 1620, спочатку
тільки перфострічкову, але незабаром оновлену до перфокарт. Вона стала
популярна у якості наукового комп'ютера.
Першими радянськими серійними напівпровідниковими електронно-
обчислювальними машинами (ЕОМ) були «Весна» і «Сніг», що випускалися
з 1964 по 1972 рр. Але кращою ЕОМ другого покоління була БЕСМ-6,
створена 1966 р. На той момент вона була найшвидшою у Європі. У її
архітектурі вперше був використаний принцип сполучення виконання
 21

команд. Механізми переривання, захисту пам'яті та інші новаторські рішення

дозволили використовувати БЕСМ-6 у мультипрограмному режимі і режимі
поділу часу. Вона працювала з тактовою частотою 10 МГц і рекордною для
того часу продуктивністю - близько 1 млн. операцій на секунду.
Швидке зростання використання комп'ютерів почалося з третього
покоління обчислювальної техніки, пов'язаного із застосуванням
інтегральних схем. У 1969 р. співробітник компанії Intel Тед Хофф
запропонував створити центральний процесор на одному кристалі. Тобто
замість безлічі інтегральних мікросхем створити одну головну. Такий
пристрій отримав назву - мікропроцесор.
У 1971 р. компанія Intel випустила на ринок перший мікропроцесор Intel
4004. Поява мікропроцесорів дозволила створити мікрокомп'ютери - невеликі
недорогі машини. Реалізація цієї ідеї поклала початок створенню комп'ютерів
четвертого покоління. У 1980-х рр. мікрокомп'ютери стали масовим явищем.
Перший масовий домашній комп'ютер розробив Стів Возняк - один із
співвласників компанії Apple Computer. Компанія DEC також вийшла на
ринок з 64-розрядним Alpha. Але вже 1993 р. починається новий етап у
виробництві комп'ютерної техніки: Apple запропонувала портативний
персональний комп'ютер (ПК) - Newton.
У 1994 р. IBM і Motorola спільно створили мікропроцесор Power PC,
який протягом декількох років перевершував за швидкістю плати Intel.
Подальші роботи над дизайном комп'ютерів призвели до того, що 1998 р.
фірмовим знаком Apple стає iMac, розроблений Стівом Джобсом і Джонні
Айвом. Через 2 роки на ринку з'явився Power Mac G 4 Cube, один примірник
якого через оригінальний дизайну представлений у Нью-Йоркському музеї
сучасного мистецтва.
Цифрові технології (Digital technology) засновані на представленні
сигналів дискретними імпульсами аналогових рівнів, а не у вигляді
безперервного спектру. Сигнали мають невеликий набір значень, як правило,
два, але облікові системи зберігання даних працюють на основі трьох.
 22

Зазвичай це 0, 1, NULL які мають значення «брехня», «істина» і в

присутності NULL «відсутність результату». Цифрові технології
використовуються у комп'ютерах; різних галузях електротехніки.
Ідея стільникового телефонного зв'язку з'явилася ще у 1940-х рр. у Bell
Labs, яка належала компанії AT & T. Наступні 15 років тривали роботи,
спрямовані на пошук оптимальних технічних рішень. Радянський інженер
Леонід Купріянов 1961 р. створив мобільний телефон вагою 70 г, який був
подальшою розробкою його експериментальної моделі ЛК-1. Через 5 років на
виставці «Інтероргтехніка-66» болгарські інженери показали мобільні
телефони РАТ-0,5 і АТРТ-0,5, а також базову станцію Ратца-10 на 6
абонентів.
У 1967 р. колектив одного з відділів компанії Motorola під керівництвом
Мартіна Купера створив портативні рації для поліції Чикаго. Накопичений
досвід дозволив компанії 1973 р. випустити перший стільниковий телефон
Motorola DynaTAC вагою 1,15 кг з 12 клавішами без дисплея, змонтувати у
Нью-Йорку на 50-поверховому Alliance Capital Building базову станцію на 30
абонентів і з'єднати їх з наземними лініями зв'язку. Але лише через
десятиліття на ринку з'явився перший комерційний стільниковий телефон -
DynaTAC 8000Х.
Життя у XXI столітті неможливо уявити як без сучасних комп'ютерів,
так і без мобільного зв'язку. Тільки в одному 2000 р. з'явилися перший
мобільний телефон з підтримкою технології Internet Times (Swatch) -
Ericsson T20; телефон з GPS-приймачем - Benefon ESC; стільниковий
телефон з поліфонією (Sony IS); перший телефон з МР3-плеєром і
підтримкою карт пам'яті Multi Media Card Siemens SL45; Sharp разом з J-
Phone випустила телефон з вбудованою камерою (Sharp J-SH04).
До 2005 р. популярність iPad значно зросла. У тому році було продано
20 млн. пристроїв, а крім того ще й 825 млн. мобільних телефонів. У той же
час в Apple працювали над створенням планшетного комп'ютера. Екран
повинен був мати функцію «мультитач» - здатність обробляти декілька
 23

сигналів одночасно («мультисенсорний екран»). До кінця року ідея знайшла

остаточне технічне втілення в інерційній продукції, яка дозволяла рухати
картинку, проводячи пальцями по екрану.
До 2011 р. у цифровому світі визначилися два принципових підходи до
інтегрованих систем: відкритий і закритий. Так, спроектований Возняком
Apple II легко відкривався, мав доступ з мінімальним централізованим
контролем, можливості вільно модифікувати програмне і апаратне
забезпечення, ділитися кодами, подавати інформацію для відкритих
стандартів, працювати з контентом і додатками, які були сумісні з багатьма
приладами та операційними системами. Він давав можливість користувачам
вільно оперувати великою кількістю порталів.
Macintosh Джобса - це програмно-апаратний комплекс, в якому обидва
аспекти взаємопов'язані і не підлягають модифікації. Тому операційна
система Macintosh недоступна для стороннього апаратного забезпечення.
Сучасна комп'ютерна техніка зайняла домінуюче положення у багатьох
галузях науки, техніки, мистецтва, медицини, спорту. На її основі
створюються автоматизовані системи управління, дослідницькі та виробничі
комплекси, в тому числі й Інтернет.
Агентство з перспективних оборонних наукових досліджень США
(DARPA) 1957 р. запропонувало розробити систему передачі інформації
Каліфорнійському університету в Лос-Анжелесі, Стенфордському
дослідницькому центру, Університету Юти і Університету штату Каліфорнія
у Санта-Барбарі. Комп'ютерна мережа отримала назву ARPANET (Advanced
Research Projects Agency Network), і 1969 р. ці чотири наукових центру були
об'єднані у рамках проекту. У тому ж році у Каліфорнійському університеті
було встановлено перший сервер ARPANET (комп'ютер Honeywell DP-516)
та проведено сеанс зв'язку зі Стенфордським дослідним інститутом на
відстані 640 км.
До 1971 р. була розроблена перша програма для відправки електронної
пошти. Через два роки до мережі були підключені за допомогою
 24

трансатлантичного телефонного кабелю організації з Великобританії та

Норвегії. У той час починається розвиток протоколів передачі інформації.
З січня 1983 р. ARPANET перейшла з протоколу NCP на TCP/ IP і за нею
закріпився термін «Інтернет». У наступному році була розроблена система
доменних імен - Domain Name System (DNS), а Національний науковий фонд
США (NSF) створив міжуніверситетську мережу NSFNet. За рік до неї
підключилися близько 10 тис. комп'ютерів і назва «Інтернет» закріпилося за
NSFNet. У 1988 р. був розроблений протокол Internet Relay Chat (IRC),
завдяки чому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).
Відомий британський вчений Тім Бернерс-Лі 1989 р. запропонував
концепцію Всесвітньої павутини, а протягом наступних двох років розробив
протокол HTTP, мову HTML і ідентифікатори URL. З 1991 р. Всесвітня
павутина отримала доступ в Інтернет, а через два роки з'явився веб-браузер
NCSA Mosaic. Саме поєднання веб-протоколу, який забезпечував
комунікації, і браузера, який надавав інтерфейс, зробило Веб достатньо
відомим. У 1995 р. був створений Консорціум Всесвітньої павутини і з
наступного року поняття «Інтернет» поступово перейшло до павутині. У цей
час Інтернет вже налічував близько 10 млн. комп'ютерів і було зареєстровано
більше 1 млн. доменних імен.
Сьогодні до Інтернету можна підключитися через супутники зв'язку,
кабельне телебачення, радіоканали, телефон, стільниковий зв'язок. З 22 січня
2010 р. прямий доступ в Інтернет отримав екіпаж МКС.
Розвиток сучасних інформаційних технологій на рубежі ХХ-ХХІ ст.
змінили як характер виробничих процесів практично у всіх галузях
промисловості, так і напрями наукових досліджень. Отримання вихідних
матеріалів з наперед заданими властивостями, моделювання ходу
виробничого процесу, контроль якості готової продукції - далеко не повний
перелік змін, які прийшли у промислове виробництво з новими технологіями.
Але ще глибше характер змін проявився у дослідницькій діяльності, у
всіх без винятку напрямках наукових робіт і конструюванні як окремих
 25

приладів і апаратів, так і цілих систем. Завдяки сучасним технологіям наука

стала невід'ємною частиною виробничого процесу. Темпи реалізації
досліджень і впровадження нових технологій постійно зростають.