Конспект Лекцій (3 Курс)

3
ЗМІСТ
ЛЕКЦІЯ № 1. Класифікація та основні характеристики суднових

парових котлів.................................................................................................. 4
ЛЕКЦІЯ №2. Склад і характеристики палива суднових котлів................... 9
ЛЕКЦІЯ №3. Процес згоряння та пристрої для спалювання палива.......... 17
ЛЕКЦІЯ №4. Тепловий баланс котла, теплові витрати та ККД котла........ 31
ЛЕКЦІЯ №5. Процеси теплообміну та циркуляції в котлі........................... 37
ЛЕКЦІЯ №6. Водні режими котлів................................................................. 44
ЛЕКЦІЯ №7. Конструкції суднових котлів................................................... 52
ЛЕКЦІЯ №8. Суднова котельна установка і основні споживачі пари........ 68
ЛЕКЦІЯ №9. Арматура котельних установок............................................... 74
4
ЛЕКЦІЯ № 1
Тема: Класифікація та основні характеристики суднових парових котлів
Мета: Ознайомитися із призначенням, класифікацією й технічними

характеристиками суднових парових котлів
План лекції
1. Призначення й класифікація суднових парових котлів
2. Характеристики парових котлів
1. Призначення й класифікація суднових парових котлів

Паровим котлом називають теплообмінний апарат, призначений для
перетворення води в пар заданих параметрів за рахунок теплової енергії, що
виділяється при спалюванні органічного палива.
Принцип дії парового котла визначається сутністю робочих процесів, ЩО
відбуваються в ньому. Робочі процеси в парових котлах протікають у повітряно-
газовому тракті, у пароводяному тракті, і тісно взаємозалежні один з одним.
Існує два основних джерела одержання тепла в паровому котлі:
1. Безпосереднє спалювання органічного палива в топці котла (основний
спосіб). При цьому утворюється великий обсяг гарячих продуктів згоряння
(димових газів), які є теплоносієм, що передає тепло нагріваємій та випаровуваній
воді та перегріваємому пару;
2. Використання тепла відпрацьованих газів інших типів теплових
двигунів: дизельного двигуна або газотурбінної установки.
Суднові парові котли можна класифікувати по наступних ознаках:
- на головні, що забезпечують парою головний двигун (парову турбіну) і
всі споживачі пари на ходу судна;
- допоміжні, що забезпечують парою всі споживачі судна на стоянці;
по способу використання:
- на автономні, що мають власну паливну систему й систему підведення
повітря, і, що використовують для вироблення пари тепло продуктів згоряння, що
утворяться при спалюванні органічного палива в топці;
- утилізаційні, що використовують тепло вихлопних газів головних
двигунів;
- комбіновані, у яких підігрів води і її випар можуть здійснюватися як від
власної паливної й повітряної систем, так і від тепла продуктів згоряння інших
типів енергетичних установок;
по конструкції:
- на водотрубні, у яких вода й пароводяна суміш рухаються усередині
труб, омиваних зовні гарячими газами;
- вогнетрубні, у яких гарячі гази рухаються усередині труб, омиваних зовні
водою;
5
- вогнетрубно-водотрубні, що мають у своєму складі водотрубну й

вогнетрубну частини;
за принципом організації руху води й пароводяної суміші:
- на котли із природною циркуляцією, у яких рух води й пароводяної суміші
по контуру циркуляції відбувається за рахунок різниці щільностей живильної
води й води, що утвориться при випарі, пароводяної суміші;
- котли із примусовою циркуляцією, у яких рух води й пароводяної суміші в
контурі циркуляції відбувається за рахунок роботи спеціального циркуляційного
насоса.
У свою чергу парові котли із примусовою циркуляцією по кратності
циркуляції діляться на котли:
- прямоточні;
- із примусовою циркуляцією малої кратності;
- із багаторазовою примусовою циркуляцією;
по способу організації руху повітря:
- на котли з вентиляторним дуттям (відкритим і закритим), у топці яких
паливо згоряє при тиску, що незначно перевищує атмосферний, а подача повітря в
топку здійснюється котельним вентилятором;
- котли з компресорним наддувом (високонапірні котли), у топці яких
паливо згоряє при тиску, що істотно перевищує атмосферний: 0,2 ÷ 0,4 МПа, а
нагнітання повітря в топку виконується за допомогою спеціального
компресорного агрегату;
по типу використовуваного палива:
- котли, що працюють на рідкому паливі (мазути, дизельне паливо);
- котли, що працюють на газоподібному паливі (природні й синтетичні
гази);
Для роботи суднових парових котлів звичайно застосовується рідке паливо:
мазути або (значно рідше) дизельні палива. У виняткових випадках на суднах-
газовозах із ПТУ можуть використовуватися парові котли з газовим опаленням,
що працюють на перевезеному судном газі.
по розташуванню топкових пристроїв:
- на котли з однофронтовим опаленням, у яких топкові пристрої
розташовуються на одному, передньому (з боку обслуговування) фронті котла;
- з двофронтовим опаленням, у яких топкові пристрої розташовані на
передньому й задньому фронтах котла;
- із стельовим розташуванням топкових пристроїв;
- з бічним розташуванням топкових пристроїв.
Суднові парові котли також можуть класифікуватися й по інших ознаках,
що характеризує їхні конструктивні особливості:
- по типу застосовуваних поверхонь нагрівання: випарних пучків труб,
економайзера, повітропідігрівника й пароперегрівника;
- по наявності або відсутності хвостових поверхонь нагрівання
(економайзерів і повітропідігрівників);
- по взаємному розміщенню поверхонь нагрівання;
- по кількості колекторів;
6
- по організації топкового процесу та ін.
2. Характеристики парових котлів

Робочий процес, ЩО відбувається в паровому котлі, досить складний. Його
можна розглядати як складений з окремих процесів, що відбуваються в повітряно-
газовому й пароводяному трактах котла.
У повітряно-газовому тракті котла відбувається безперервне підведення
повітря й палива, горіння палива й відвід продуктів згоряння (димових газів), які є
основним теплоносієм. Горіння палива й рух продуктів згоряння по газоходах
забезпечують протікання основного процесу, пов'язаного з тепловиділенням і
передачею тепла поверхням нагрівання котла. При русі повітря й газів у ПГТ
котла виникає опір, на подолання якого потрібна певна витрата енергії,
затрачуваної котельним вентилятором або компресорним агрегатом.
У пароводяному тракті котла відбуваються процеси підведення живильної
води, нагрівання її до кипіння, паротворення, перегрів пара й відвід його до
споживачів.
Оцінку різних типів парових котлів можна зробити по їхніх
характеристиках.
До основних характеристик парових котлів відносяться:
- паропродуктивність - D, [т/год] (кг/год) – вагова кількість пари,
вироблювана котлом в одиницю часу;
Паропродуктивність є головним показником, що характеризує навантаження
котла. Паропродуктивність сучасних допоміжних котлів – від 0,5 до 15 т/год.
Так як у сучасних котлах може вироблятися відбір не тільки перегрітої, але
й насиченої пари, у цьому випадку загальна паропродуктивність котла дорівнює
сумі паропродуктивностей по перегрітій й насиченій (охолодженій) парі:
D = Dn+DHAC
Робочий тиск пари в котлі – p, [МПа] – це надлишковий тиск пари:

- у паровому колекторі котла з природною циркуляцією;
- у сепараторі котла із багатократною примусовою циркуляцією;
- за головним стопорним клапаном прямоточного котла.
Температура перегрітої пари – tп, [°С] – температура пари за
пароперегрівником котла;
Коефіцієнт корисної дії котла – ηк, [%] – це відношення корисно
використаного тепла, що пішло на виробництво й перегрів пари, до підведеного
тепла в топці котла:
де DПЕ, DНАС – паропродуктивність котла по перегрітій й насиченій парі, [кг/год];

iпв, іх, іПЕ – ентальпії живильної води, насиченої й перегрітої пари відповідно,
[кДж/кг];
7
– нижча теплота згоряння палива, [кДж/кг];

В – витрата палива, [кг/год].
ККД парового котла характеризує його економічність і досконалість

процесів, що протікають у ньому, горіння палива, теплообміну, повноти
використання тепла продуктів згоряння. Для сучасних суднових парових котлів
значення ККД перебуває в наступних межах:
- головні котли з вентиляторним дуттям – 72 ÷ 80 %;
- котли з розвиненими хвостовими поверхнями нагрівання – 92 ÷ 94 %;
- котли із проміжним перегрівом пари – 96 ÷ 97 %;
- високонапірні котли – 83 ÷ 92 %.
витрата палива в одиницю часу – В, [кг/год] – також, як і
паропродуктивність, характеризує навантаження котла;
Істотне значення для суднових котлів має здатність їхньої роботи протягом
тривалого часу з перевантаженням і значним недовантаженням.
температура живильної води - tm, [°С] – температура води, що подається в
котел. Цей параметр має істотне значення, тому що його величина взаємозалежна
з іншими характеристиками котла: витратою палива, паропродуктивністю,
температурою перегрітої пари, ККД.
Температура живильної води визначається тепловою схемою установки й
використовуваним способом регенеративного підігріву живильної води.
Основним показником при цьому є величина недогрівання живильної води до
кипіння, що забезпечує надійну роботу економайзера котла.
Температура повітря, що надходить у топку – t, [°С] – також впливає на
витрату палива й економічність котла, і залежить від схеми котла, наявності й
конструкції повітропідігрівника. Подача в топку підігрітого повітря поліпшує як
процеси випару палива й перемішування його з повітрям, так і сам процес горіння
палива.
Про ступінь досконалості парових котлів можна судити по наступних
характеристиках:
• теплонапруження топкового об’єму – q, [кДж/м3·год] (Вт/м3) –кількість
тепла, що виділяється в одному кубічному метрі топкового об’єму в одиницю часу
при спалюванні введенного в топку палива:
де VT – об’єм топки, [м].

у старих котлах значення qT складало: qT = 1,5…2,0 МВт/м3;
у сучасних котлах: qT = 14…16 МВт/м3.
• теплонапруження поверхонь нагрівання котла – q, [кДж/м2год] (Вт/м2) –
кількість тепла, сприймана від продуктів згоряння палива одним квадратним
метром поверхні нагрівання котла в одиницю часу;
• питомий пароз’єм - y, [кг/м3год] – відношення паропродуктивності котла –
D до площі випарної поверхні нагрівання – FИСП:
8
Питомий пароз’єм характеризує інтенсивність паротворення й показує,

скільки (у середньому) кілограмів пари утвориться з кожного квадратного метра
випарної поверхні нагрівання котла;
• відносний вологовміст котла – ω, [год] – відношення вагової кількості води
в паротвірних елементах котла до його паропродуктивності:
Величина відносного вологовмісту показує, скільки буде потрібно часу на

випар всієї води, яка є у випарному контурі котла, якщо його навантаження буде
відповідати даній паропродуктивності. Чим менше величина відносного
вологовмісту, тим більш помітні коливання рівня води й тиску пари при зміні
режимів роботи котла.
для слабонапружених парових котлів: ω = 0,5 ÷ 1,0 год. і більше;
для високонапружених котлів: ω < 0,3 год.
 відносна вага сухого котла – gCK, [(кг·с)/кг] – відношення повної ваги котла
без води до його паропродуктивності:
• відносна вага котла з водою - g, [(кг·с)/кг] – відношення повної ваги котла,

заповненого водою до робочого рівня при температурі 20°С, до його
паропродуктивності:
• відносний об’єм котла – vК, [(м3·с)/кг] – відношення повного об’єму,

займаного котлом, до його паропродуктивності:
Експлуатаційні властивості парових котлів можна аналізувати по

наступному ряду показників:
- маневреності, що характеризується швидкістю підйому тиску пари в котлі
з холодного стану, стану гарячого резерву, і швидкістю зміни навантаження котла;
- надійності дії у всіх умовах повсякденної діяльності судна;
- живучості, що характеризується здатністю котла протистояти ударним
навантаженням, працювати при наявності кренів і диферентів;
- простоті будови, експлуатації й ремонту, доступності ремонту окремих
елементів в суднових умовах;
- терміну служби.
9
ЛЕКЦІЯ № 2
Тема: Склад і характеристики палива суднових котлів
Мета: Ознайомитися зі складом і характеристиками палива суднових

парових котлів
1. Вимоги, що пред'являються до палива парових котлів

2. Основні характеристики котельного палива
1. Вимоги, що пред'являються до палива парових котлів. Склад

котельного палива
Паливом називають речовини, здатні в процесі складних фізико-хімічних

перетворень, що визначаються терміном «горіння», виділяти значну кількість
теплової енергії.
До палива суднових котлів пред'являються такі вимоги:
- значне питоме (на 1 кг палива) тепловиділення;
- достатня поширеність, доступність для масового застосування та
дешевизна;
- невисока в'язкість при звичайних температурах, що забезпечує можливість
приймання палива на судно і перекачку його в різних кліматичних умовах;
- мінімальна шкідливість продуктів згоряння для газового тракту парового
котла.
Розрізняють три основних види палива – тверде (вугілля і вугільний пил),
рідке (мазути, дизельне паливо) і газоподібне (природні та синтетичні горючі
гази).
Основним видом палива, що спалюється в топках суднових котлів, є рідке
паливо: дизельне паливо і мазути - залишкові високосмолисті і високов'язкі
продукти прямої перегонки нафти і крекінгу. Досить рідко (в основному на
суднах-газовозах) можна зустріти ЕУ з котлами, які працюють на газовому
паливі.
За хімічним складом мазут представляє собою суміш різних рідких і
твердих органічних і неорганічних сполук, в яких у зв'язаному вигляді
знаходяться наступні речовини:
вуглець – С; ванадій – V;
водень – H; натрій – Na;
сірка – S; калій – K;
кисень – O; зола – A;
азот – N; вода – W.
10
Елементарний склад палива прийнято виражати таким співвідношенням:
C + H + S + O + N + A + W = 100%
Робочою масою палива називають такий склад, в якому воно подається в

топку котла:
I II III
де I – горючі елементи;
II – внутрішній баласт – ці речовини не приймають участі у процесі горіння;
ІІІ – зовнішній баласт – ці речовини потрапляють в паливо при його
транспортуванні та зберіганні.
Виключивши з робочої маси воду, отримуємо суху масу палива:
Виключивши з сухої маси золу, отримуємо горючу масу палива:
Відсоткове співвідношення складових частин мазуту і енергія, що

виділяється при горінні речовин показані в таблиці:
Вуглець – є основним горючим елементом будь-якого органічного палива.

Вміст вуглецю в мазутах зазвичай становить 82…86%. Вуглець знаходиться в
паливі у вигляді сполук з H, S та O. На розрив зв'язків з'єднань витрачається певна
11
кількість енергії, тому тепло, що утворюється при згоранні 1 кг вуглецю в

сполуках відрізняється від тепла, що утворюється при спалюванні 1 кг чистого
вуглецю.
Водень – є важливим горючим елементом, вміст якого значно підвищує
тепло згоряння палива. В мазутах міститься до 10 ÷ 12% водню.
Сірка – відноситься до шкідливих складових палива. Тепло згоряння сірки в
3,5 рази менше, ніж у вуглецю, тому підвищений її вміст в паливі знижує загальне
тепло згоряння палива. Сірка може перебувати в паливі у вигляді:
- органічної (або горючої) сірки – входить до складу органічних сполук і
складає горючу масу сірки. Ця сірка при горінні утворює сполуки SO2і SO3;
- негорючої сірки – входить до складу палива у вигляді сульфатів CaSO4і
MgSO4, і при спалюванні палива переходить в золу – АР.
Підвищений вміст сірки сприяє забрудненню поверхонь нагріву котла,
посиленню корозії в районі газоходу з температурами нижче точки роси парів
сірчаної кислоти (160 °С). При цьому концентрація парів сірчаної кислоти тим
вище, чим вище коефіцієнт надлишку повітря.
Кисень – при згорянні тепла не виділяє, а вступаючи в з'єднання з
горючими елементами, окисляє їх і знижує загальну теплову цінність палива.
Азот – є інертним елементом, що не бере участі в реакціях горіння.
Наявність його в паливі трохи зменшує вміст горючих елементів.
Зола – є негорючою мінеральною частиною палива, що залишається після
вигоряння всіх горючих елементів. Наявність та утворення золи призводить до
серйозних ускладнень при експлуатації парових котлів: відкладення золи на
стінках поверхонь нагріву знижують ККД котлоагрегату, а пятиокись ванадію –
V2O5, що міститься в золі – викликає високотемпературну корозію котельного
металу. Підвищений вміст золи в паливі (особливо в сірчистих сортах) сприяє
забрудненню поверхонь нагріву і посиленню корозії труб пароперегрівачів при
температурах газів вище 500 °С (високотемпературна ванадієва корозія).
Швидкість корозії збільшується зі збільшенням коефіцієнта надлишку повітря.
Вода – знижує теплову цінність палива, так як на її випаровування
витрачається певна частина тепла (питоме тепло пароутворення). Обводнення
палива (вміст води більше 2%) викликає порушення режиму горіння факела
(пульсації і навіть затухання факела), призводить до посиленого забруднення
поверхонь нагріву і посиленню корозії.
2. Основні характеристики котельного палива
Теплом згоряння (теплотворною здатністю) палива називають кількість

тепла, що виділяється при повному згорянні 1 кг палива.
При горінні палива розрізняють вище і нижче тепло згоряння палива:
р
Вищим теплом згоряння палива Qв називається кількість тепла, що
виділяється при повному згорянні 1 кг палива з подальшим охолодженням
продуктів згоряння до температури конденсації водяної пари і використанні цього
тепла для нагріву.
12
р
Нижчим теплом згоряння палива Qн називається кількість тепла, що
виділяється при повному згорянні палива без використання тепла конденсації
водяної пари.
Оскільки гази, що виходять із газоходу котла, мають температуру вище
температури конденсації водяної пари, то при розрахунках парових котлів
користуються тільки нижчою теплотою згоряння палива.
р р
Співвідношення між Qв і Qн виражається формулою:
де 2510 – питоме тепло пароутворення [кДж / кг] (для 1 кг водяної пари).
Експлуатаційні властивості мазутів визначаються рядом фізико-хімічних

характеристик:
В'язкість – [ВУ]: є однією з найважливіших характеристик рідкого палива,
що визначають його транспортабельність. Чим менше в'язкість мазуту, що
надходить до форсунок, тим краще його розпилювання.
Умовною в'язкістю називається відношення часу витікання 200 мл палива,
що має задану температуру, через калібрований отвір до часу витікання 200 мл
води при 20 °С.
В'язкість прийнята в якості основного показника при маркуванні мазутів.
Так, мазути різних марок мають умовну в'язкість, виміряну при 50°С:
Ф-5 – 5 ° ВУ; М-40 – 40 ° ВУ;
Ф-12 – 12 ° ВУ; М-60 – 60 ° ВУ;
Ф-20 – 20 ° ВУ; М-80 – 80 ° ВУ і т.д.
Хороший розпил мазуту можливий при в'язкості не більше 2 °ВУ. Низька

в'язкість палива (нижче 2,0 – 2,5 °ВУ) призводить до наступних негативних
наслідків:
- погіршується процес горіння палива, відбувається неповне горіння і, як
наслідок, зниження економічності котельні установки;
- може викликати вібрацію і заклинювання гідравлічних частин паливних
насосів;
- підвищує протікання палива через зазори і сальникові ущільнення;
- знижує специфікаційну продуктивність паливних насосів;
- викликає посилене коксоутворення на поверхнях нагріву котла;
- викликає димлення, вібрацію фронтів котла.
Таким чином, робоча температура палива перед форсунками повинна

выбиратися залежно від відомої вихідної характеристики в’язкості конкретного
палива, із розрахунку отримання в’язкості перед форсунками 2 °ВУ. Звідси
випливає, що перед подачею мазуту на топкові пристрої парових котлів його
необхідно попередньо підігрівати.
13
Температура підігрівання визначається залежно від марки мазуту по

номограмі ОТІ, яка зазвичай наводиться в інструкції з технічного обслуговування
котла.
У той же час висока температура підігріву палива також призводить до
деяких негативних наслідків: коксооутворенню в підігрівачах палива,
трубопроводах і форсунках; уривчастості горіння через утворення парових пробок
в паливному трубопроводі.
Підтримка заданої температури підігріву в межах ± 10°С забезпечує
нормальне протікання топкового процесу.
Густина d 4 (  4 ) – представляє собою відношення маси палива в даному

20 20
обсязі при температурі 20 °С до маси води в тому ж об'ємі при температурі +4 ° С.

Значення густини палива необхідно для обліку його кількості. Густина
мазуту залежить від складу вихідної сировини, методів його обробки, і побічно
характеризує хімічний склад палива.
20
Величина d 4 для мазутів коливається в межах 0,88…1,03.
Густину мазуту також необхідно знати для розрахунків розпилючих
пристроїв.
Теплоємність мазуту знаходиться в межах 1,67 ÷ 2,1 кДж / (кг ° С) і може
бути визначена за емпіричною формулою:
14
Температура застигання – це така температура, при якій паливо втрачає

свою рухливість.
Температурою застигання називають температуру, при якій випробовуване
паливо загусає до такої міри, що при нахилі пробірки під кутом 45 ° його рівень
залишається незмінним протягом 1 хвилини.
Температура застигання характеризує припинення можливості
перекачування палива. Паливо, яке має високу температуру застигання, необхідно
підігрівати при перекачуванні і витрачанні.
Температура застигання залежить від вихідної сировини і способу
отримання палива.
Температура спалаху – це мінімальна температура, при якій суміш парів
нагріваємого палива і повітря спалахує при взаємодії з відкритим полум'ям. При
цьому саме рідке паливо не повинно загорятися. Температура спалаху
характеризує легкість запалювання палива і ступінь його вогненебезпечності.
Граничну температуру підігріву палива рекомендується встановлювати на
10…20 °С нижче температури спалаху, якщо паливна система відкритого типу. В
герметичних паливних системах, що працюють під тиском, допускається
збільшувати температуру підігріву вище цієї величини, але слід враховувати
пожежонебезпеку при прориві прокладок і розливі палива.
Температура займання – це температура, при якій паливо після спалаху
горить тривалий час (не менше 5 сек). Температура займання зазвичай перевищує
температуру спалаху на 15…20 °С.
Вміст води. Вода є шкідливим компонентом, оскільки знижує теплову
цінність палива і погіршує умови його згоряння. Додатково необхідно
враховувати витрати тепла на випаровування води, що міститься в паливі, і
перегрів пари. Вміст 1% води в мазуті зменшує тепло його згоряння на ~
460,1 кДж/кг. При значному вмісті води в паливі можливі зриви і загасання
факела і різкі перепади тиску в топці, що призводить до руйнування окремих
конструктивних елементів котла. Якщо в паливо потрапляє морська вода, вона
сприяє випаданню в осад твердих смолистих речовин в паливних цистернах.
Вміст механічних домішок. Механічні домішки зазвичай складаються з
піску, глини і найдрібніших частинок заліза. Вони забруднюють фільтри,
викликають знос гідравлічних частин насосів і паливної апаратури при
несправності паливних фільтрів.
Зольність – вміст у мазуті твердих негорючих речовин, які в процесі
згоряння утворюють золу.
При згорянні палива золотвірні мінерали викликають утворення різних
хімічних сполук (натрієвих, ванадієвих, кременистих, сульфатних і ін.), які
перебуваючи в потоці газу в розплавленому вигляді, утворюють зольні
відкладення на поверхнях нагріву.
Основною властивістю золи є її плавкість. Залежно від температури
плавлення розрізняють золу:
- тугоплавку - tпл> 1400 °С, що представляє собою пухку сипучу масу, що
легко видаляється з поверхні нагріву;
- середньоплавку – tпл – 1200 ÷ 1400 °С;
15
- легкоплавку – tпл < 800 °С, що утворить суцільні щільні відкладення, що

важко видаляються у вигляді склоподібного маси.
Мінеральні речовини, що становлять золу, є баластом палива та шкідливі з
наступних причин:
• зола, накопичуючись у коренів трубок, при бездіяльності котла вбирає
вологу і сприяє розвитку стоянкової корозії котла;
• відкладення золи на трубах поверхонь викликає погіршення теплообміну і
зниження ККД котла;
• у високонапірних котлах зола сприяє ерозійному руйнуванню лопаток
газової турбіни;
• відкладення золи на трубах пароперегрівача можуть стати джерелом
виникнення високотемпературної ванадієвої корозії.
Питання для самоконтролю
1. Які вимоги висуваються до палива суднових парових котлів?

2. Які марки мазутів застосовуються в суднових парових котлах?
3. Назвіть хімічний елементарний склад мазутів.
4. Назвіть елементарний складу робочої і горючої маси палива.
5. Що називається вищою і нижчою теплотою згоряння палива?
6. Що називається в'язкістю палива і як вона визначається?
7. Які негативні наслідки викликає низька в'язкість палива?
8. Як визначається температура підігріву палива за допомогою номограми?
9. Що являє собою густина палива?
10. Що являє собою температура застигання, спалаху і займання?
11. Як впливає вміст води на теплоту згоряння палива?
ЛІТЕРАТУРА
1. Денисенко Н.И., Костылев И.И. Судовые котельные установки. / Учебник

для ВУЗов. – СПб.: «Элмор», 2005. – 290 с.
2. Хряпченков А.С. Судовые вспомогательные и утилизационные котлы:
Учебное пособие. – 2-е изд. перераб. и доп. – Л.: Судостроение, 1988. – 296 с.
3. Милтон Д.Х. Судовые паровые котлы. – М.: «Транспорт», 1985. – 295 с.
4. Э.В.Корнилов, П.В.Бойко, Э.И.Голофастов. Вспомогательные,
утилизационные, термомаслянные котлы морских судов. Конструкция и
эксплуатация: Учебн. пособ. – Одесса: ЭкспрессРеклама, 2008. – 240 с.
5. Судовой механик: Справочник / Авт. кол.; под ред. A.A. Фока, д-ра техн.
наук, судового старшого механика. – В 3-х т. – Т. 2. – О.: Фенікс, 2010. – 1032 с.
16
1. Назвіть процеси, що проходять в паровому котлі.

2. Назвіть основні ознаки класифікації парових котлів.
3. Назвіть характеристики парових котлів.
4. Дайте визначення й запишіть формулу коефіцієнта корисної дії котла.
5. У яких межах перебуває значення ККД різних парових котлів?
6. Що таке теплонапруження топкового об’єму і як воно визначається?
7. Що таке теплонапруження поверхні нагрівання котла і як воно
визначається?
8. Що таке відносний вологовміст котла і як він визначається?
9. Що таке відносна вага сухого котла і як вона визначається?
10. Що таке відносна вага котла з водою і як вона визначається?
11. Як визначається відносний об’єм котла?
12. За якими показниками можна судити про експлуатаційним
властивостям парових котлів?

17
ЛЕКЦІЯ № 3
Тема: Процес згоряння та пристрої для спалювання палива
Мета: Ознайомитися із теоретичними основами процесу згоряння палива,

конструктивними особливостями та принципом дії пристроїв для спалювання
палива
1. Теоретично необхідна кількість повітря для горіння палива;

2. Розрахунок об'ємів продуктів згоряння палива;
3. Ентальпія продуктів згоряння;
4. Топкові пристрої суднових котлів;
5. Конструкції форсунок з нерухомими розпилювачами;
6. Конструкції повітронапрямних пристроїв для форсунок з нерухомим
розпилювачем;
7. Принцип дії ротаційної форсунки;
8. Агрегатовані топкові пристрої.
Горінням називається хімічний процес з'єднання палива з окислювачем, що

супроводиться виділенням великої кількості теплоти і різким підвищенням
температури реагуючих речовин. В процесі горіння горючі елементи палива
вуглець С, водень Н і сірка S з'єднуються з окислювачем, тобто окислюються.
Окислювачем служить кисень повітря О. В процесі окислення утворюються
кінцеві газоподібні продукти окислення СО2, Н2О і SO2. При цьому хімічно
зв'язана енергія переходить в теплову
Горіння може бути повним, коли горючі елементи палива окислюються
повністю до кінцевих продуктів окислення, і неповним, коли частина вуглецю
палива окислюється неповністю, і в продуктах згоряння додатково з'являється
продукт неповного окислення вуглецю — окисел вуглецю СО. Явище хімічної
неповноти горіння палива називається хімічним недопалюванням.
Розрахунок процесу горіння зводиться до визначення об'єму повітря,
необхідного для окислення горючих елементів палива, і об'ємів, що утворюються,
газоподібних продуктів згоряння – димових газів.
1. Теоретично необхідна кількість повітря для горіння палива

Підрахуємо кількість повітря, необхідного для повного згоряння палива,
користуючись рівняннями хімічних реакцій окислення горючих елементів палива
киснем повітря.
Нехай в 1 кг робочої маси палива міститься Ср%, Нр% і Sp % горючих
елементів. Розрахуємо кількість кисню, необхідну для їх спалювання. Початкова
формула для визначення кількості кисню, що вимагається для спалювання
вуглецю з утворенням вуглекислого газу, має вигляд
С + О2 = СО2. (1)
18
Оскільки атомна маса вуглецю рівна 12, а молекулярні маси кисню і

вуглекислого газу відповідно рівні 32 і 44, то рівність (1) можна переписати так:
12 кг (С) + 32 кг (О2) = 44 кг (СО2). (2)
Отже, для згоряння 1 кг вуглецю необхідно 32/12 або 2,67 кг кисню. В
нашому випадку в 1 кг палива міститься Ср/100 кг вуглецю. Тому для його
спалювання буде потрібно кисню, кг/кг
G/02 = 2,67CP/100.
Аналогічний розрахунок по рівняннях горіння водню
Н2 + 0,502 = Н20; (3)
2кг(Н2)+ 16 кг (О) =18 кг (Н2О) (4)
показує, що для спалювання 1 кг водню потрібн0 16/2 або 8 кг кисню, а для
спалювання Нр/100 кг водню, що міститься в 1 кг палива, потрібен кисень, кг/кг
G//02 = 8HP/100.
Розрахунок по рівняннях горіння сірки
S + 02=S02; (5)
32 кг (S) + 32 кг (02) = 64 кг (SO2) (6)
показує, що для спалювання 1 кг сірки потрібно 32/32 або 1 кг кисню, а для
спалювання Sp/100 кг сірки потрібен кисню, кг/кг
G//02=Sp/100.
Для повного спалювання 1 кг робочої маси палива кількість теоретично
необхідного кисню можна визначити як суму G/02 + G//02 + G///02 за вирахуванням
кисню ОР/100, що міститься в самому паливі, а саме, кг/кг
G02 = (2,67СР + Sp + 8НР – Ор)/100.
В сухому повітрі вміст кисню по масі складає 23,2%. Тому маса сухого
повітря, теоретично необхідного для спалювання 1 кг палива, рівна, кг/кг
G02 2,67  C p  S p  8 H p  O p
L0  
0,232 100  0,232
або
L° = 0,115 (СР + 0,375SP) + 0,345НР – 0,043ОР. (7)
Якщо величину L° розділити на густину сухого повітря за нормальних умов
ρв°, кг/м3, то отримаємо теоретично необхідну кількість повітря в м3/кг
V° = L°/ ρв°= 0,0889 (Ср + 0,375SP) + 0,265HP – 0,0333ОР. (8)
Тут ρв° = 1,293 кг/м3 – щільність сухого повітря за нормальних умов, тобто
при тиску 0,1012 МПа (760 мм рт. ст.) і температурі 0°С.
У формулах (7) і (8) елементи Ср, Sp і Нр виражені у відсотках по масі
палива. Для мазуту V0 = 10,6 м3/кг, тобто для повного спалювання 1 кг мазуту
потрібно 10,6 м3 сухого повітря.
2. Розрахунок об'ємів продуктів згоряння палива

Розрахуємо об'єми продуктів згоряння для випадку, коли повне згоряння
палива здійснюється при мінімально можливій кількості повітря, тобто
теоретично необхідній кількості L° або V°. В цьому випадку об'єм газів, що
утворюється, називають теоретичним об'ємом продуктів згоряння.
19
Візьмемо 1 кг палива, склад якого заданий робочою масою Ср, Hp, Sp, Np, Ор,
Aр і Wp у відсотках. У разі повного згоряння 1 кг палива при теоретично
необхідній кількості повітря в продуктах згоряння, за рахунок повного згоряння
горючих елементів Cр, Sp, Hp і випаровування вологи палива Wp і повітря,
утворюються трьохатомні гази СО2, SO2, H2O і азот N2. Останній поступає в
продукти згоряння з повітря і палива (кисню О2 в продуктах згоряння немає,
оскільки він повністю витрачений на окислення горючих елементів). Розрахуємо
теоретичні об'єми С02, SO2, H2O і N2.
Розрахунок теоретичного об'єму вуглекислого газу Vсо2. Для цього
скористаємося формулою горіння вуглецю (2). З неї виходить, що при згорянні
12 кг вуглецю утворюються 44 кг вуглекислого газу. Отже, при згорянні 1 кг
вуглецю утворюються 44/12=11/3 кг СО2. В 1 кг палива міститься Cр/100 кг
вуглецю; тому при їх спалюванні вуглекислого газу утворюється, кг/кг
11 C p
Gco2 
3 100
Об’єм СО2 рівний його масі, діленій на його густину  co0 =1,97 кг/м3. 2
Теоретичний об'єм Vco0 буде рівний, м3/кг

2
G co 11 C p 1
Vco 2  0 
2
  0,0186C p (9)
 co
2
3 100 1,97
Розрахунок теоретичного об'єму сірчистого ангідриду Vso2 . Для цього

скористаємося формулою горіння сірки (6). З неї виходить, що при горінні 32 кг
сірки утворюється 64 кг сірчистого ангідриду SO2. Таким чином, при згорянні 1 кг
сірки утворюються 64/32 = 2 кг SO2. В 1 кг палива міститься Sp/100 кг сірки, отже,
при згорянні утворюється S02, кг/кг
Gso2 = 2Sp/100.
Теоретичний об'єм Vso2 , м3/кг, буде рівний
G so2 Sp 1
Vso2  2  0,007S p (10)
 so0 2
100 2,86
де 
0
so2 =2,86 кг/м3 – густина SO2 за нормальних умов. Суму газів СО2 і SO2
називають сухим трьохатомним газом і позначають RO2, тобто R02 = СО2 + SO2.
Тоді теоретичний об'єм сухих трьохатомних газів, м3/кг, складатиме
V RO2  VCO2  V SO2 (11)
Теоретичний об'єм VRO2 не залежить від кількості повітря, що подається для
горіння, тому тут індекс «0» можна опустити.
0
Розрахунок теоретичного об'єму водяних парів VH 2O Водяні пари
H
утворюються в продуктах згоряння за рахунок горіння водню палива VH 2O , за
20
W
рахунок випаровування вологи, що міститься в паливі VH 2O і вологи, що
W
вноситься вологим повітрям VH 2O , а також за рахунок використовування пари при
розпилюванні палива паромеханічними форсунками VHф2O . Отже, для
теоретичного об'єму водяної пари можна записати
VH02O = VHH2O + VHW2O + VHW2O + VHф2O (12)
Розрахуємо величини, що входять в праву частину формули (12). З формули
горіння водню (4) витікає, що при згорянні 1 кг водню утворюються 18/2 або 9 кг
водяних парів. В паливі масою 1 кг містяться Нр/100 кг водню, тому при його
згорянні утворюються 9НР/100 кг водяних парів, а їх об'єм буде рівний, м3/кг
9H p 1 9H p 1
V H 2O 
H
  0,111H p (13)
100  H 2O
0
100 0,805
де  H 2O = 0,805 кг/м3 – умовна густина водяної пари за нормальних умов;
0
величина Hp виражена у відсотках по масі.

Об'єм водяної пари за рахунок випаровування вологи палива Wp %, складе,
м3/кг
Wp 1 Wp 1
VH O 
w
  0,0124W p . (14)
2
100  H O 100 0,805
0
2
B
Розрахунок об'єму водяної пари V H 2O . Водяна пара поступає в продукти
згоряння з вологим повітрям. Нехай вологість атмосферного повітря рівна
d= 10 г/кг або 0,01 кг/кг. Отже, кількість вологи, що вноситься в продукти
B
згоряння вологим повітрям, буде рівна G H 2O = 0,01L0 кг/кг, де L° – теоретично
необхідна кількість сухого повітря для згоряння 1 кг палива, кг/кг. Об'єм водяної
пари, що утворилася з цієї вологи, буде рівний, м3/кг
VHB2O  0,01L0 /  H0 2O . (15)
0
Оскільки L° = V°ρ B, то остаточно одержуємо об'єм водяних парів, що вносяться
повітрям, м3/кг
0,01V 0  B0 0,01V 0  1,293
VH O 
B
  0,016V 0 (16)
2
H O
0
2
0,805
Об'єм водяної пари, що вноситься паромеханічними форсунками, що
розпилюють паливо, рівний, м3/кг
V Hф O  W ф /  H0 O  1,24W ф
2 2
. (17)
ф
де W — витрата пари на розпилювання палива в паромеханічних форсунках;
звичайно Wф = 0,01...0,05 кг/кг
Остаточно теоретичний об'єм водяних парів при згорянні 1 кг палива будуть
рівні сумі значень, визначуваних формулами (13), (14), (16) і (17), м3/кг
VH02O = 0,111HP + 0,0124WP + 0,0161V°+1,24Wф. (18)
Тут величини HP і Wp – у відсотках по масі; V0 – в м3/кг; Wф – кг/кг.
21
0
Розрахунок теоретичного об'єму азоту VN 2 Азот поступає в продукти
згоряння з повітря і палива. В повітрі знаходиться азоту 79 % за об'ємом, значить,
його об'єм складе 0,79 V°м3. В паливі азоту міститься Np%. Об'єм цього азоту
рівний Np/(100 ·  N 2 , де  N 2 =1,25 кг/м3 – густина азоту за нормальних умов.
0 0
Повний теоретичний об'єм азоту рівний, м3/кг

Np 1
V N02  0,7V 0   0,79V 0  0,008 N p (19)
100 1,25
Сумарний теоретичний об'єм продуктів згоряння, отриманих при
спалюванні 1 кг палива, рівний, м3/кг
Vг0  V RO2  V H02O  V N02 (20)
Розрахунок дійсного об'єму продуктів згоряння. В реальних умовах паливо
спалюють не при теоретично необхідній кількості повітря, а при кількості, що
дійсно подається, яка більше теоретичного.
Відношення дійсної кількості повітря Lд(Vд), що підводиться в топку для
згоряння 1 кг палива, до теоретично необхідної кількості L°(V°) називається
коефіцієнтом надлишку повітря α, тобто
  Lд / L0 або   V д / V 0 . (21)
Коефіцієнт надлишку повітря вибирають залежно від вигляду і
властивостей палива, способу його спалювання, режиму роботи топки і інших
показників. Для суднових парових котлів на мазутовому паливі при роботі на
повному навантаженні коефіцієнт надлишку повітря складає 1,05...1,25.
При спалюванні палива при α > 1 дійсний об'єм продуктів згоряння буде
більше теоретичного на величину об'єму надлишкової кількості сухого повітря
(α – 1) V° і об'єму водяних парів 0,0161 (α – 1)V°, що міститься в надлишковому
повітрі. З урахуванням цього дійсний об'єм продуктів згоряння за нормальних
умов буде рівний, м3/кг
V гд  V RO2  V H02O  V N02  1,0161(  1)V 0 (22)
3. Ентальпія продуктів згоряння

Ентальпією продуктів згоряння I називається кількість теплоти, яку треба
надати продуктам, щоб нагрівати їх при постійному тиску від 0 до υ˚C.
Відповідно, якщо продукти згоряння охолодити, то вони віддадуть теплоту.
Наприклад, при охолоджуванні газів від υ1 до υ2 вони віддадуть теплоту, рівну
Q = I1 – I2 (23)
де I1 і I2 – ентальпія газу при температурі υ1 і υ2 відповідно.
Ентальпією газів зручно користуватися в теплових розрахунках котлів, коли

необхідно визначити кількість теплоти, яку гази, охолоджуючись, віддають
поверхням нагріву. Ентальпію газів І відносять до кількості продуктів згоряння,
що утворюється від згоряння 1 кг палива, тому розмірність ентальпії Дж/кг або
МДж/кг.
22
Продукти згоряння є сумішшю газів, нагрітих до однакової температури.

Ентальпію суміші можна підрахувати, якщо відомий об'єм і теплоємність кожного
компоненту суміші, а також її температура. Ентальпія теоретичного об'єму газів
при температурі υ підраховується по формулі
I 0  (V RO2CRO2  V H02OCH 2O  V N02CN 2 ) (24)
де CRO2, CH2O, CN2 – середні ізобарні об'ємні теплоємності компонентів газової
суміші в інтервалі температур від 0°С до υ°C, Дж/(м3°С).
Ентальпія дійсного об'єму газів більша на величину ентальпії надлишкового
вологого повітря, Дж/кг
I  (VRO2CRO2  VH02OCH2O  VN02CN2 )  (  1)VC0вл.в (25)
або
I  I 0  (  1) I вл0 .в (26)
де I вл0 .в = VCвл .в ; Cвл . в – теплоємність вологого повітря, Дж/(м3·°С) або

0
МДж/(м3·°С).
На основі розрахунків I будують графік залежності I = f(υ) при α = const, що
називається діаграмою «ентальпія – температура». На рис. 1 приведена діаграма
I – υ для мазуту стандартного складу при різних значеннях коефіцієнта надлишку
повітря α.
Рис. 1. Діаграма I – υ для мазуту при різних коефіцієнтах надлишку повітря

23
4. Топкові пристрої суднових котлів

Топковий пристрій суднового котла представляє собою сукупність
форсункових пристроїв і топкової арматури, що забезпечує повне спалювання
палива в топці.
Форсунковий пристрій (пальник) призначений для утворення горючої
суміші і стабілізації процесу горіння і складається з повітронапрямного пристрою
та форсунки.
Повітронапрямний пристрій служить для організації потоку повітря з метою
забезпечення повного згоряння палива в топці котла (рис. 2).
Рис. 2. Схеми організації потоків повітря за допомогою повітронапрямних

пристроїв: а) без закрутки; б) із закруткою
Топка (топкова камера) представляє собою замкнутий об’єм, в якому

протікають всі процеси спалювання палива – розпил палива, утворення його
суміші з повітрям, випаровування палива, газифікація його парів і тепловіддача
випромінюванням.
Класифікація топкових пристроїв визначається типом форсунок і
компонуванням їх спільно з топковою камерою.
За способом розпилення мазуту форсунки поділяються на механічні та
паромеханічні.
Механічні форсунки мають два різновиди: звичайну із нерухомим
розпилювачем (з розпиломм палива завдяки його потенційної енергії, тобто тиску,
який створюється паливним насосом) і ротаційну з обертовим розпилювачем (з
розпилом палива під дією відцентрових сил).
Паромеханічні форсунки з нерухомим розпилювачем (як і в механічних
форсунках) забезпечені спеціальною паровою шайбою, що дозволяє надавати
паливу, що розпилюється додаткову кінетичну енергію.
Агрегатовані топкові пристрої представляють собою агрегат, в якому
скомпоновані в одному корпусі; форсунки з повітронапрямними пристроями;
котельний вентилятор; паливний насос; підігрівач палива; елементи системи
регулювання горіння, сигналізації і захисту; електродвигун.
24
5. Конструкції форсунок з нерухомими розпилювачами

Форсунка з нерухомим розпилювачем складається зі стовбура з
центральним отвором (каналом), розпилюючої головки зі змінними
розпилювачами (шайбами) і пристрої кріплення стовбура на топковому фронті
котла. На стовбурі форсунки встановлений рухомий дифузор, який регулює
подачу первинного повітря до кореня факела.
Основним елементом форсунки є розпилююча шайба з тангенціальними
каналами, що закінчуються у вихоровій камері з центральним отвором для виходу
палива в топку (рис. 3). Процес розпилу в звичайній механічній форсунці протікає
в такий спосіб. Паливо по центральному каналу стовбура подається до периферії
шайби, далі по тангенціальним каналам воно надходить в конусну вихорову
камеру, обертаючись з великою швидкістю і рухаючись у напрямку до вихідного
отвору шайби. Продовжуючи обертатися, паливо виходить в топку і під дією
відцентрових сил інерції набуває форми обертового конуса. У міру віддалення від
кореня форсунки паливний шар стає менше.
Рис. 3. Розпилювач паромеханічної форсунки з шайбами: а) паровий;

б) паливний
У момент, коли сили інерції перевищать сили в'язкості в тонкій паливній

плівці, відбувається розрив її на окремі краплі, які під дією сил поверхневого
натягу набувають сферичну форму (рис. 4). Це – первинне дроблення паливної
плівки. Розмір крапель значно більше оптимального розміру при якісному
згорянні.
25
Рис. 4. Схема первинного дроблення палива при розпилюванні
Рухаючись в повітряному середовищі з високою швидкістю, краплі

відчувають вплив сил тертя. Якщо сила тертя перевищує силу поверхневого
натягу, то відбувається дроблення краплі на більш дрібні частини. Це – вторинне
дроблення (рис. 5), яке і визначає дисперсний склад (рис. 6) розпиленого палива.
Рис. 5. Схема вторинного дроблення краплі палива в топці: ωк, і

ωв – швидкості краплі і потоку повітря; РПН, Рсв – сили поверхневого натягу і
опору повітряного середовища
Якісне згоряння палива досягається при середньому оптимальному розмірі

крапель 50 ... 70 мкм з незначною кількістю великих крапель розміром менше
200 мкм.
Це – перша ознака високої якості розпилення палива. Друга ознака – ступінь
однорідності розмірів крапель, що характеризується їх близькістю до
оптимального розміру. Очевидно, що якість розпилення в разі 1 вище, ніж в разі 2
(рис. 6).
26
Рис. 6. Дисперсний склад розпиленого палива: ΔN – кількість крапель

одного розміру; N – сумарна кількість крапель; 1, 2 – висока і низька якість
розпилення
Важливою характеристикою процесу розпилення палива є кут розкриття

конуса факела, який визначає геометричні характеристики факела. З досвіду
відомо, що оптимальне значення цього кута лежить в діапазоні 80 ... 110 °С.
Нарешті, якість розпилення залежить від стану зовнішніх і внутрішніх
поверхонь тангенціальних каналів, вихорової камери і центрального отвору
розпилювача.
Для звичайних механічних форсунок з нерухомим розпилювачем
характерний вузький діапазон регулювання подачі палива – 70...100%
навантаження без зміни розпилюючої шайби.
У паромеханічних форсунках діапазон регулювання подачі палива
збільшений до 10...100% за рахунок використання парової шайби, в
тангенціальних каналах якої пар тиском – 0,15 МПа закручується в ту ж сторону,
що і конус палива, додаючи останньому додаткову кінетичну енергію, що
забезпечує якісний розпил палива в усьому діапазоні регулювання.
6. Конструкції повітронапрямних пристроїв для форсунок з нерухомим

розпилювачем
Повітронапрямні пристрої з нерухомими лопатками, що утворюють
тангенціальні канали, широко застосовують у водотрубних котлах (рис. 7).
Повітронапрямний пристрій (ПНП) представляє собою повітряний завихрювач 1,
утворений лопатками 2, встановленими між двома конусами, по дотичній до
початкової (умовної) окружності. Вони утворюють тангенціальні канали, що
закручують потік повітря, що надходить в топку.
На форсуночній трубі 3 встановлений дифузор 4 і втулка форсунки 5,
положення яких визначається при налагоджувальних випробуваннях.
Втулка форсунки призначена для установки форсунки в ПНП. Вона має два
штуцерних з'єднання і канали для підведення палива і пари до форсунки, в яких
встановлені кулькові клапани, що перекривають канали при знятті форсунки.
27
На корпусі ПНП передбачені штуцери для установки датчиків горіння

системи захисту.
Рис. 7. Повітронапрямний пристрій допоміжного водотрубного котла

КАВ 1.6/7: 1 – корпус; 2 – тангенціальні лопатки завихрювача повітря;
3 – форсуночна труба; 4 – дифузор; 5 – форсунка паромеханічна; 6 – електроди
запальні; 7 – фурма металева; 8 – канали повітряного охолодження фурми
Фурма 7 виконана металевою, охолоджується повітрям і слугує

продовженням проточної частини ПНП.
Регулювання подачі повітря в топку в розглянутих ПНП здійснюється за
допомогою регулюючої заслінки, встановленої в повітропроводі після котельного
вентилятора.
Конструктивні рішення ПНП можуть бути різними в залежності від того, які
типи форсунок застосовуються і на яких котлах встановлюються ПНП. Однак
призначення всіх типів ПНП з механічними і паромеханічними форсунками з
нерухомими розпилювачами залишається однаковим – забезпечити турбулізацію
потоку повітря і якісне сумішоутворення в топці.
7. Принцип дії ротаційної форсунки

У допоміжних котлах іноді використовують механічні форсунки з
обертовим розпилювачем (ротаційні). У них паливо розпилюється під дією
відцентрової сили, створюваної обертовим стаканом зі швидкістю 3000 ...
28
5000 об/хв. Внутрішня (робоча) поверхня стакана 1 має деяку конусність. Паливо
до стакана надходить по центральному отвору 2 вала і розтікається по його
робочій поверхні у вигляді тонкої плівки (рис. 8).
Рис.8. Механічна форсунки з обертовим розпилювачем (ротаційна

форсунка): 1 – обертовий розпилювач (стакан); 2 – вал з осьовим паливним
каналом; 3 – кільцевий зазор для виходу первинного повітря; 4 – вентилятор
первинного повітря; 5 – регулюючий шибер вторинного повітря;
6 – електродвигун
Під дією осьової складової відцентрової сили паливо рухається до вихідної

кромки, зривається з неї і утворює обертовий конус, що руйнується при
первинному дробленні. До його основи по кільцевому каналу 3 підводиться
первинне повітря (-10%) від автономного вентилятора 4, встановленого на одному
валу з розпилювачем. Повітря забезпечує вторинне дроблення крапель палива і
утворення гомогенної паливоповітряної суміші. Тиск палива в ротаційній
форсунці має бути таким, щоб забезпечити тільки підведення його до стакану
(можливо навіть самопливом). Якість розпилення від тиску не залежить і
визначається тільки механічною енергією, що надається паливу обертовим
29
стаканом. При цьому забезпечується якісне розпилення палива в діапазоні

навантажень від 0 до 100%, а подачу палива регулюють зміною прохідного
перетину паливного клапана (при постійній частоті обертання стакана).
До недоліків ротаційних форсунок слід віднести:
- складність конструкції і низьку надійність рухомих частин (особливо
підшипників);
- наявність кільцевого зазору 3 між корпусом і обертовим стаканом вимагає
ретельного регулювання величини цього зазору, який повинен бути однаковим по
всьому колу для запобігання «відведення» факела в сторону зменшеного зазору;
- необхідність створення в топці розрядження за допомогою додатково
встановлюваного за котлом димососа, щоб запобігти закиду крапель палива
всередину стакану (внаслідок рециркуляції продуктів горіння в осьову частину
факела, де, як і в будь-якому вихорі, створюється знижений тиск).
Ці недоліки перешкоджають широкому застосуванню ротаційних форсунок
в суднових котлах.
8. Агрегатовані топкові пристрої

Найбільш відомими і широко поширеними в котлах малої продуктивності
(до 6 ... 8 т/год) агрегатованими топковими пристроями з механічними
форсунками з нерухомими розпилювачами є пристрої типу «Монарх», «Ойлон» та
ін. (рис. 9).
Рис. 9. Топковий пристрій типу «Монарх»

30
Топковий пристрій представляє собою агрегат, який складається з двох

розпилюючих сопел 1 (основного і чергового), скомпонованих в одній голівці.
Паливний насос 2 і вентилятор 3 змонтовані на одному валу, що
приводиться в обертання електродвигуном 4. Паливо насосом подається в
електропідігрівач і далі до електромагнітних клапанів 5 і 6, що подає паливо до
сопел. Подачу палива регулюють або відключенням сопел, або зливом частини
палива в приймальну частина насоса.
Передбачений автоматичний захист по факелу за допомогою фотоелемента.
Основними характеристиками технічної досконалості топкових пристроїв
вважається коефіцієнт надлишку повітря і аеродинамічний опір ПНП. Обидві
характеристики залежать від теплового напруження топки і принципу
розташування форсунок – фронтового, двофронтового або стельового.
1. Напишіть рівняння реакцій горіння палива.
2. Яке горіння палива називається повним і неповним?
3. Як визначається теоретичне кількість повітря, необхідного для повного
спалювання 1кг палива?
4. Як визначається дійсна кількість повітря?
5. Дайте визначення і назвіть значення коефіцієнта надлишку повітря для
різних котлів.
6. Назвіть зовнішні ознаки якісного горіння палива
7. Як визначається коефіцієнт надлишку повітря за результатами
теплотехнічних випробувань котла?
8. Що називається ентальпією продуктів згоряння і як вона визначається?
9. Як будується теплова діаграма продуктів згоряння і де вона
використовується?
10. Поясніть принцип дії форсунок з нерухомими розпилювачами;
11. Поясніть принцип дії ротаційної форсунки;
12. Поясніть принцип дії агрегатованих топкових пристроїв.
6. Султанов, А.М. Судовые вспомогательные и утилизационные котельные
установки: учебное пособие. – Новороссийск: ГМУ им. адм. Ф.Ф. Ушакова, 2015.
– 96 с.
31
ЛЕКЦІЯ № 4
Тема: Тепловий баланс котла, теплові витрати та ККД котла
Мета: Ознайомитися з тепловим балансом котла, тепловими витратами та
ККД котла
1. Тепловий баланс та ККД парових котлів з вентиляторним дуттям;

2. Аналіз втрат тепла у паровому котлі
Виробництво пара в паровому котлі, як і при іншому процесі трансформації

енергії, супроводжується неминучими втратами тепла. Ефективність
використання теплової енергії палива, що згорає в топці котла, і величину втрат
тепла можна визначити через коефіцієнт корисної дії котла – ККД.
Для визначення ККД котла складаються рівняння теплового балансу.
Тепловий баланс котла являє собою співвідношення між приходом і
витратою тепла в котлі. Тепловий баланс прийнято складати стосовно 1 кг палива
для cталого режиму роботи котла.
Відповідно до закону збереження енергії, між приходом і витратою тепла в
котлі повинна існувати рівність. Розглянемо рівняння теплового балансу для
котла з вентиляторним дуттям з пароперегрівачем і економайзером (без
повітропідігрівача).
32
В топку котла з 1 кг палива вноситься тепло:

- Qнр – нижча теплота згоряння палива;
- QТ  СТ t Т – тепло підігрітого палива;
- QВ  VВо С рВ t В – тепло повітря, що подається в топку для спалювання 1 кг
палива;
- QФ  WФ (і П  2514) – тепло пари, внесеної в топку в паромеханічних
форсунках для розпилення палива, [кДж / кг];
де СТ , С рВ – середні питомі геплоемкості юпліва і повітря, [кДж/кг ·ºС];
t Т , t В – температури палива і повітря, [°С];
 – коефіцієнт надлишку повітря;
VВо – теоретично необхідний об'єм повітря для спалювання 1 кг палива;
WÔ – витрата пара на розпилення палива в паромеханічній форсунці, [кг/кг];
і П – ентальпія пари, що йде на розпилення палива, [кДж/кг];
2514 – ентальпія пари, що міститься у вихідних з котла продуктах згоряння,
[кДж/кг].
Сума теплот, внесених з різними середовищами в паровий котел

називається наявним теплом:
Тепло, що пішло на виробництво пари Q1 – називається корисно

використаним теплом.
Для котлів з відбором насиченої і перегрітої пари вона складається із суми
корисного тепла по насиченій пари QHAC і корисного тепла по перегрітій парі QПE:
де DПE і DHAC – кількість перегрітої і насиченої (зі ступенем сухості –х) пари, що
відбирається з котла, [кг/год];
iПЕ, iX, iПВ – ентальпії перегрітої, насиченої зі ступенем сухості х пари і
живильної води, [кДж/кг];
В – витрата палива, [кг/ од].
Інша частина наявного тепла йде з котла у вигляді втрат:
IУХ – втрати тепла з газами, [кДж/кг];
Q3 – втрати тепла від хімічної неповноти згоряння палива;
Q4 – втрати тепла від механічної неповноти згоряння палива;
Q5 – тепло, розсіюване в навколишній простір через обшивку та ізоляцію
котла, [кДж/кг];
Таким чином, прихідно-вихідний вираз теплового балансу котла буде

виглядати:
33
або
Вираз в дужках – втрата тепла з газами:
Тоді рівняння теплового балансу прийме вигляд:
Втрати Q4 від неповноти згоряння палива актуальні для котлів з вугільним

опаленням і практично відсутні в суднових котлах з мазутним опаленням, що
говорить про досконалість топкових процесів. Тому цим членом рівняння
теплового балансу часто нехтують.
Враховуючи, що для отримання пари корисно використовується тільки
тепло Q1, ККД котла можна визначити, як відношення корисно використаного
тепла до тепла згорання палива:
а виразивши корисно використану теплоту Q1 через паропродуктивність,

отримаємо:
Але в реальних умовах котли в процесі експлуатації піддаються

періодичним продуванням. З продуваємою водою втрачається наступна кількість
тепла:
де dПР – кількість продуваємої з котла води, [кг/год];

i – ентальпія продуваємої води, [кДж/кг].
При складанні теплових балансів котлів прийнято втрату тепла з

продуваємою водою не враховувати.
При проектуванні парових котлів, коли заданий їх ККД, можна визначити
витрату палива для заданих паропродуктивності і параметрів пари, кг/год:
Схематично рівняння теплового балансу і розподіл тепла в котлі з

вентиляторним дуттям без повітропідігрівника можна зобразити так:
34
Корисно використане тепло складається з тепла, яке пішло на нагрівання

води в економайзері QЭK, її випаровування в трубах, що сприймають промені QЛ і
конвективних поверхонь нагріву QИСП на перегрів пари в пароперегрівачі QПE.
Таким чином корисне тепло, [кДж/кг]:
У кожній частині котла є втрати тепла в навколишнє середовище. Загальна

втрата тепла на охолодження котла Q5 є сумою втрат в топці, випарнику,
перегрівачі і економайзері, [кДж/кг]:
Таким чином для кожної частини котла (топки, конвективної випарної,

перегрівної і економайзера) можна скласти складові рівняння теплового балансу.
З урахуванням складових рівнянь теплового балансу, ККД котла можна
виразити:
де I0 – теоретична ентальпія продуктів згоряння палива (без урахування втрат на

механічний і хімічний недопал), [кДж/кг]:
35
η – коефіцієнт утримання тепла в котлі, що враховує охолодження обшивки котла

(теплообмін із зовнішнім середовищем в топці, в районі конвективних поверхонь,
пароперегрівача і економайзера).
2. Аналіз втрат тепла в паровому котлі
Втрати тепла з вихідними газами

Втрати тепла з вихідними газами Q2 є найбільшими з усіх втрат в котлі і
складають 4 ÷ 25% від Qíð для котлів з вентиляторним дуттям і 8 ÷ 16% для
високонапірних котлів. Тому вони головним чином визначають економічність
котла:
Втрати тепла Q2 зростають з ростом об’єму продуктів згоряння VГ, які

утворюються при спалюванні 1 кг палива (тобто із зростанням коефіцієнта
надлишку повітря – α), і з ростом температури відхідних газів – tyx.
Температура вихідних газів tyx в працюючому котлі залежить від
навантаження котла і від стану поверхонь нагріву. Чим більше сажі і накипу на
поверхнях нагріву, тим гірші умови теплопередачі, тим з більшою температурою
йдуть з котла гази і більше втрата тепла Q2.
Фізичний сенс зростання втрати Q2 з ростом об’єму газів VГ і температури
відхідних газів tyx полягає в тому, що надлишкове повітря, введене в топку або
потрапило через нещільності, маючи температуру tyx викидається в атмосферу,
несучи з собою ту кількість тепла, яке витрачене на його нагрівання до цієї
температури.
Тому при експлуатації котлів прагнуть забезпечити мінімально можливе
значення коефіцієнта надлишку повітря – α, чистоту і справність поверхонь
нагріву і герметичність обшивки котла.
Втрати тепла від хімічної неповноти горіння палива

Ці втрати мають місце в тому випадку, якщо в процесі спалювання палива
разом з продуктами повного горіння (CO2, SO2 і H2O) утворюються газоподібні
продукти неповного горіння (CO, CH4 і ін.).
Зазвичай ці втрати становлять Q3 = 0,5 ÷ 1,0% в залежності від типу
топкових пристроїв і навантаження котла.
Втрата Q3 может збільшитися в порівнянні з розрахунковою в наступних
випадках:
• при занадто великому чи малому коефіцієнті надлишку повітря;
• при великому вмісті вологи в паливі та його низькій температурі;
• при великому вмісті в паливі золи і механічних домішок;
• при поганому розпиленні палива і недостатньому його перемішуванні з
повітрям;
• при занадто великій продуктивності окремих форсунок (знос
36
розпилювачів) і неправильної центровке і установці форсунок поотношенію до

фурмам;
• при малому об’ємі топкового простору, недостатньому для завершенія
процесу горіння палива.
Залежності Q2 = f (α) і Q3 = f (α) наведені на діаграмі:
Горіння палива в котлі має бути бездимним, з мінімальним коеффіцієнтом

надлишку повітря. Недопал палива в топковому об'ємі веде до його догорання на
стінках конвективних поверхонь нагріву, що може привести до виникнення
локальних високотемпературних місць на стінках труб і перепалу поверхонь
нагріву, особливо трубної системи пароперегрівача.
При експлуатації котлів бажано вибирати такий коефіцієнт надлишку
повітря α, при якому сумарна втрата тепла (Q2 + Q3) мінімальна.
Втрати тепла в навколишнє середовище

Ці втрати визначаються кількістю тепла, яке передається в навколишнє
середовище променевим випромінюванням і конвекцією зовнішніми нагрітими
поверхнями котла, газоходів, арматури, колекторів.
Для зменшення цих втрат зовнішня обшивка котла і всі його нагріті частини
покриваються ізоляцією. Роль ізоляції також виконує повітряний зазор між
зовнішнім і внутрішнім кожухами котла. Крім того, для зменшення
випромінювання тепла всі зовнішні поверхні котла забарвлюються світлою
фарбою або серебріном.
Із збільшенням паропродуктивності котла (навантаження) відбувається
зменшення втрати Q5, і навпаки – втрата Q5 максимальна для котла, що
знаходиться в гарячому резерві.
37
ЛЕКЦІЯ № 5
Тема: Процеси теплообміну та циркуляції в котлі
Мета: Ознайомитися із способами передачі теплоти, циркуляції та тяги в

котлі
1. Теплообмін в топці котла і теплопередача в конвективних поверхнях

нагріву;
2. Циркуляція;
3. Тяга
1. Теплообмін в топці котла і теплопередача в конвективних поверхнях

нагріву
Способи передачі теплоти:
1. Випромінювання – перенесення теплового потоку від одного тіла до
іншого за допомогою електромагнітних хвиль певної довжини. Тілом, що
випромінює теплоту, є полум'я факела, випромінювальна здатність і світіння
якого обумовлені наявністю в ньому трьохатомних газів, що утворилися при
горінні частинок сажі і золи, і температурним рівнем процесу горіння. Тілом, що
сприймає теплоту, є поверхня нагріву, що сприймає промені (радіаційна), тобто
поверхня труб, розташованих в топці.
Випромінювання є основним видом теплопереносу в топці. Характерною
особливістю променистого теплообміну є його протікання одночасно з процесом
горіння палива. Найбільшою випромінювальною здатністю володіє полум'я
мазутного факела.
2. Теплопровідність – перенесення теплоти всередині тіла із зони з високою
температурою в зону з більш низькою температурою шляхом віддачі енергії
швидкорухомими мікрочастинками (більш нагрітими) микрочастинкам менш
нагрітим.
3. Конвекція – передача теплоти тілу, що омиває його теплоносієм.
Конвекція завжди супроводжується теплопровідністю, так як більш і менш нагріті
мікрочастинки вступають в зіткнення.
Процес спільної передачі теплоти конвекцією і теплопровідністю називають
конвективним теплообміном, однак перенесення теплоти конвекцією є
визначальним, оскільки він значно інтенсивніше теплопровідності.
Всі три механізму перенесення теплоти діють одночасно, але практично
завжди інтенсивність одного з них превалює над іншими, і він визначає
ефективність теплообміну.
38
Тепловий потік (кількість переданої в одиницю часу теплоти, кВт) від

газового середовища через поверхню нагріву може бути визначений з рівняння
теплового балансу топки:
Фл = φВр (Qвт – iзт)
де φ – коефіцієнт збереження теплоти;

Вр – масова витрата палива;
Qвт – питома кількість теплоти, що виділилася в топці;
iзт – ентальпія газів на виході з топки.
Інтенсивність перенесення теплоти (Вт/м2) характеризується щільністю

теплового потоку – кількістю теплоти, переданої в одиницю часу через одиничну
площу поверхні.
Радіаційні поверхні нагрівання, розташовані на стінках топки, називають
екранами. Топкові екрани і фестони працюють з високою щільністю теплового
потоку (300…600 кВт/м2), тому навіть короткочасний упуск води, порушення
циркуляції, відкладення накипу призводять до перегріву металу, появи свищів і
розриву труб.
Конвективні поверхні нагрівання – поверхні нагрівання, що сприймають
основну частину теплоти в результаті конвективного теплообміну. До них
відносять поверхні паротвірних пучків труб, пароперегрівачів, економайзерів,
підігрівачів повітря.
Щільність теплового потоку конвективних поверхонь нагріву по ходу газів
знижується від 25…40 кВт/м2 в перших рядах труб до 1…4 кВт/м2 в останніх.
Інтенсивність конвективного теплообміну залежить від геометричних
характеристик поверхонь нагріву, різниці середніх температур і швидкості руху
гріючих і нагрівальних середовищ (температурного напору).
2. Циркуляція
Надійна робота парового котла можлива за умови безперервного відводу
теплоти, переданої газами поверхні нагрівання. Теплота відводиться нагріваємим
середовищем, тобто водою, парою або пароводяною сумішшю. Надійне
відведення теплоти нагріваємим середовищем забезпечується при правильній
організації циркуляції.
Циркуляція – багаторазовий рух води по замкнутому контуру.
Контур циркуляції – замкнута система безперервного руху води і
пароводяної суміші по трубах, підключеним до парового і водяного колекторів
котла.
Безперервний рух води і пароводяної суміші в циркуляційному контурі
водотрубного котла здійснюється внаслідок різниці їх щільності (природна
циркуляція) або за допомогою циркуляційних насосів (примусова циркуляція).
Контурі циркуляції бувають незалежними і змішаними. У незалежного
контуру циркуляції опускні труби обслуговують тільки свій контур, а у змішаного
– опускні труби живлять водою підйомні труби декількох контурів.
39
У водотрубному паровому котлі

(рис. 1) вода з пароводяного колектора
4 по опускним трубах 2 і 5, найбільш
віддаленим від топки і, що отримують
менше теплоти, надходить в водяні
колектори 1 і 7. Опускні труби 5 є
обігріваємими, 2 – необігріваємими.
Перші отримують теплоту, що йде на
підігрів води, а другі теплоту
практично не отримують. Труби 6
конвективного пучка і труби 3 екрану,
що сприймають більше теплоти, є
Рис. 1. Водотрубний котел з двома підйомними – по ним рухається в
незалежними контурами колектор 4 утворювана пароводяна
суміш. У пароводяному колекторі відбувається поділ пари і води, змішання
живильної води з котловою і організація надходження води в опускні труби. У
більшості котлів всі конвективні пучки труб підйомні, а опускні необігріваємі
труби розміщуються за першим рядом бокового екрану або в повітряних коробах
фронту котла, тобто поза топки.
У допоміжному вогнетрубному котлі і утилізаційному газотрубному котлі,
що відносяться до котлів з неорганізованою циркуляцією, процес циркуляції
здійснюється завдяки підйомним потокам на ділянках поверхонь нагріву
найбільш обігріваємих і опускним потокам – на необігріваємих або
слабообігріваємих ділянках.
Витрата води через циркуляційний контур перевищує кількість утвореної в
ньому пари.
Кратність циркуляції – відношення витрати циркулюючої води до
паропродуктивності контуру:
Gв
kц = .
Dк
Кратність циркуляції показує, скільки разів повинна пройти по контуру

певна маса води, щоб повністю перетворитися в пар.
kц = 20 - 70 в ГК
kц = 20 - 40 в ВК
kц = 2 - 10 в УК з примусовою циркуляцією.
Рушійний напір циркуляції – різниця мас стовпів води і пароводяної суміші

відповідно в опускних і підйомних трубах контуру.
Висота підйомної труби складається з економайзерної ділянки hе (рис. 2), в
якому вода, що надходить з водяного колектора, доводиться до кипіння, і ділянки
hп, що називається висотою паровмісної частини. На ділянці hп відбувається
пароутворення і підйомний рух пароводяної суміші. Рушійний напір залежить від
висоти паровмісної частини і різниці щільності води і пароводяної суміші, що
знаходяться практично при однаковій температурі.
40
Корисний
К напір цирркуляції – різницяя між
значенннями рушшійного ннапору і опорів
о рууху в
підйомнних трубаах.
Швидкіст
Ш ь циркуляяції – швидкість входу
в
води в підйомні
п труби коонтуру [т//год]. Залеежно
від розташуванн ня пучківв труб по о відношеенню
до дж жерела теплоти
т значенняя швидккості
циркуляяції стано
овлять 0,33 - 1,5 м/сс.
За
астій ци иркуляції – уповільнення або
припиннення руху пароводдяної сум міші вгоруу. Це
явище виникає в разі неерівномір рного обіггріву
або забруднення паротвір рних т
труб,
розташоованих в одном му ряду. При застої
циркуляяції в менш нагріттих тррубах
Рис. 2.. Контур циркуляц
ц ції: утворююється вілльний ріввень води и. По діллянці
1 – парроводяной коллекттор; труб, ро
озташованому вищ ще вільного рівня, буде
2 – опуускні трууби; но рухатися пар, а нне парово
повільн одяна сум
міш.
3 – воддяний коллектор;
4 – під
дйомні трруби
Н
Нормальн ного відведення тееплоти відд стінки труби,
т щоо обігріваається не буде
і відбуудеться авварійний перегрів металу.
П
Перекидаання цирккуляції – явище, при яко ому в ппідйомних х трубах, які
отримуують в порівнянн
п ні з іншиими трубами ряду у менше теплоти, відбуваєється
виділеення пари и і його піідйом з о дночасни
им опускаанням водди. Причи ини і насллідки
переки идання ті ж, що і при
п застоїї циркуляції.
У горизоонтальних х трубахх і трубаах з невеликим уухилом до гориззонту
можли иве розш шаруванняя пароводдяної суміші. Пр ри русі ппароводяяної суміші з
невели икою шви идкістю пар, що має менш шу щільн ність, ніж
ж вода, піднімаєть
п ься і
відділяяється від д води, в результааті чого виникає
в роздільни
р ий рух по о трубі вооди і
пари. Це при изводить до переегріву ділянок труб, т щоо омиваю ються пааром.
Розшаарування пароводяяної сумііші посил люється зі збільшшенням діаметра
д т
труб,
зниженням шви идкості рууху середдовища, підвищенн
п ням тискуу пари.
К
Кавітаціяя – явище, при якому у вхідно ому переетині опускної трубит
відбуввається паароутвореення. Вон но може наступити
н и, якщо сттатичнийй тиск в цьому
переріізі вияви иться менше тисску в паароводяно ому колеекторі. ПриП кавіітації
поруш шується нормальнее надходж ження водди в опускні трубби, отже, і в підйоомні.
Утворені паровві бульбаашки і їхх конден нсація виккликаютьь в трубаах гідравлічні
удари,, які мож жуть бутии причиноою утвор рення тріщщин в тррубах. Длля запобіггання
кавітац ції слід підтримув
п вати рівеннь води в пароводдяному коолекторі нен меншее ніж
на 50 ммм вище верхньої кромки ввхідного перетину
п опускнихх труб.
З метою забезпечеення надіійної цир ркуляції необхідно
н о утримуввати в чистоті
поверххні нагріівання, не допусккати різки их коливвань тискку пара, підтримуувати
нормалльний рівень вод ди в парооводяном му колектторі, особбливо при и хитавииці, а
41
також не допусскати модернізаціійних зах ходів без попереднньої оцінки надійн

ності
циркулляції для нового вааріанту коотла.
33. Тяга
ООднією з умов стійкого
с горіння палива є безпереервна под дача в топку
т
повітрря і видаалення продуктів
п ня. Для цього
згорянн ц поовинна бути
б ствоорена
рушійн на сила, яка
я називаається тяягою.
ТТяга – руушійна сила,
с що забезпеччує безперервний рух повіітря і газзів із
заданоою швидккістю в повітряно
п о-газовомуу тракті котла
к і пподоланняя виникаю ючих
при цььому опоррів. Тяга буває
б при
иродна і штучна.
ш
ППрироднаа тяга (Самоттяга) ви иникає внаслідок
в к різниц ці щільн ності
навколлишньогоо повітря і димовихх газів в газоходах
г х і димовіій трубі.
Ре = g НДТ (ρ
ρв – ρг) [Па]
де g – прискореення вільн ння, м/с2;

ного падін
НДТ – висота газоходуу, м;
ρв, ρг – щілльності наавколишн нього поввітря і димових
д ггазів при
и відповіідних
3
темперратурах, кг/м
к .
Поввною висотою газзоходу НДТ Д вважає ється

ввідстань від центр ру нижнььої форсуунки до зрізу
ддимової труби.
т
У сучасних х котлівв значен ння поввного
ааеродинаммічного опору поовітряногго і газоового
ттрактів зн
начно білльше пририродної тяяги, томуу для
пподоланняя всіх
х видівв опор
рів трактів
ввикористоовують штучну
ш тяггу.
Дляя створення штучнної тяги застосовуують
ввентилятоори, димоососи і еж
жекційні пристрої.
п
Споособи оргаанізації ш
штучної тяяги:
Рис. 3 Схем ма котл ла з 1. Дуття
Д (п
подача поовітря) в герметтично
природ дною тягоою ззакриті повітряні
п коробкии і подвіійний коожух,
зздійснюваане венти
илятором.
22. Витяж
жна тяга, яка здій йснюєтьсяя димососсом, що сстворює розріджен
р ння в
газохооді.
33. Змішанна тяга, створюваана одноч часно вен
нтилятороом, що по одає повіттря в
топку котла, і димососом
д м, що виддаляє газии.
Т
Тиск або розріджеення вим мірюють тягоміри.
т Широкоо викорисстовуютьсся U-
подібн нець скляної трубкки з'єднан
ні тягомірри (рис. 4), у якогоо один кін ний з робоочим
середоовищем, інший
і – з атмосф ферою. Тр рубка зак
кріплена нна планц ці зі шкаллою і
заповннена підффарбовано ою для ккращої ви идимості водою. Іноді вик користовуують
42
нереєсструючі або
а реєсттруючі мембранніі тягоміри и, що пррацюють по принципу
перемііщення мембрани
м і пов'язааної з неею стрілк
ки під дієєю виміррюваної сили.
с
Реєстрруючі тягооміри викконують оодночасно запис св відчень нна стрічку
у.
Рис. 4. Тягомір
Т
Питан
ння для са
амоконтр
ролю
1. Назвітьь основні способи передачі теплоти в котлі.

22. Які повверхні наггрівання нназиваютть радіаційними?
33. Які повверхні наггрівання нназиваютть конвекттивними??
44. Що наззивають контуром
к циркуляц ції?
55. За рахуунок чого
о здійснюєється при иродна цииркуляція??
66. Що наззивають кратністю
к ю циркуляяції?
77. Назвітьь причинии застою тта переки идання цииркуляції..
88. За якихх умов наступає каавітація таа як їй зап
побігати??
99. Що наззивають тягою
т та яякі її види
и вам відо
омі?
ЛІТЕРА
АТУРА
1. Денисеенко Н.И., Костыл ев И.И. Судовые

С котельные
к е установвки. / Учеебник
для ВУУЗов. – СПб.: «Элм мор», 20005. – 290 с.
с
22. Хряпчченков А..С. Судоввые вспомогательные и уттилизацио онные коотлы:
Учебнное пособи ие. – 2-е изд.
и перерраб. и доп п. – Л.: Суудостроенние, 1988. – 296 с.
3. Милтон Д.Х. Судовые
С п
паровые котлы.
к – М.:
М «Траннспорт», 1985.
1 – 2995 с.
44. Э.В.Корнило ов, П.В
В.Бойко, Э.И.Голофастовв. Вспоомогателььные,
утилиззационны ые, терм момаслянн ные котл лы морсских суддов. Конструкци ия и
эксплууатация: Учебн.
У по
особ. – Оддесса: ЭксспрессРек клама, 20008. – 240 с.
55. Судовоой механи А кол.;; под ред.. A.A. Фо
ик: Справвочник / Авт. ока, д-ра техн.
т
наук, ссудового старшого о механикка. – В 3-х
х т. – Т. 2. – О.: Феенікс, 2010. – 1032 с.
нов, А.М.. Судовыее вспомоггательные и утилиизационные котельные
66. Султан
устаноовки: учеб бное посо обие. – Н
Новоросси ийск: ГМУ У им. адм м. Ф.Ф. Ушакова,
У 2
2015.
– 96 с..
43
1. Дайте визначення і напишіть рівняння теплового балансу котла.

2. Як визначається корисно використане тепло?
3. Назвіть теплові втрати котла.
4. Дайте визначення і напишіть рівняння по визначенню ККД котла.
5. Напишіть формулу по визначенню витрати палива для заданих
паропродуктивності параметрів пари.
6. Дайте визначення та аналіз теплової втрати з газами.
7. Втрати тепла від хімічної неповноти горіння палива. З яких причин ця
втрата збільшується?

44
ЛЕКЦІЯ № 6
Тема: Водні режими котлів
Мета: Ознайомитися із видами води, використовуваної в суднових

котельних установках та їх основними показниками якості. Вивчити прийоми
докотлової і внутрішньокотлової обробки води
1. Види води, використовуваної в СКУ;

2. Показники якості води. Основи водопідготовки;
3. Докотлова обробка води;
4. Внутрішньокотлова обробка води
1. Використовувана вода
Ефективність роботи і експлуатаційна надійність енергетичної установки
залежать від якості води, використовуваної в котлах. Вимоги до якості води
визначаються призначенням котла і його робочим тиском.
Розрізняють воду наступних видів:
- котлова вода, що знаходиться в паротвірних трубах, економайзері,
колекторах і інших елементах циркуляційних контурів котла під час його роботи;
- живильна вода, що подається живильним насосом безпосередньо в котел в
процесі його роботи (конденсат пари, відпрацьованого в механізмах і
теплообмінних апаратах);
- продувальна вода, що видаляється з котла при продуванні;
- додаткова вода, що заповнює втрати, що виникають в результаті
протікання пара і води через нещільності з'єднань, витрати пари на обдувку
поверхонь нагріву і розпил палива, а також в результаті продування котла та ін.
Додаткова вода являє собою дистилят, отриманий в випарних установках з
забортної води. В окремих випадках у допоміжних котлах невеликої
паропродуктивності допускається в якості додаткової використовувати прісну
воду, прийняту з берега.
Маса додаткової води:
- в головних котлах: 0,5…2% Dк,
- у допоміжних котлах: до 4…5% Dк.
Живильна вода містить домішки, що знаходяться в розчиненому або
нерозчиненому стані у вигляді газів, солей і окислів металів. Ці домішки разом з
живильною водою потрапляють в котел. При роботі котла частина води йде з
нього у вигляді пари, а концентрація домішок у котловій воді, що залишилася,
поступово збільшується, і при досягненні стану насичення починається
кристалізація мінеральних домішок. Речовини, що кристалізуються в об'ємі води,
утворюють зважені в ній частки – шлам, а на поверхні нагрівання вони
утворюють щільні і міцні з'єднання у вигляді накипу.
45
Головна вимога до води – мінімальний вміст розчинних в ній солей, газів,

кислот, органічних речовин, нерозчинних домішок і масла.
Накип – нерозчинні компоненти (гіпс, гідрат окису магнію, силікат
кальцію, карбонат кальцію, карбонат магнію, хлористий магній, хлористий
кальцій), які відкладаються на поверхнях нагріву котла. Залежно від хімічного
складу розрізняють гіпсовий, карбонатний, силікатний і змішаний накип.
Накип погіршує процес теплопередачі і викликає перегрів стінок поверхні
нагрівання, прискорює корозійні процеси. Це підвищує температуру вихідних
газів і, отже, знижує економічність роботи котла.
Корозія металу котла виникає під впливом хімічних і електрохімічних
процесів. Зниження вмісту кисню і вуглекислоти в живильній воді зменшує
швидкість хімічної корозії.
Корозія в пароперегрівачі починається при вступі перегрітої пари в реакцію
з залізом при температурі 450 °C і вище. Тому пароперегрівачі часто
виготовляють з легованих сталей, стійких проти корозії даного виду.
Каустична крихкість металу – зниження механічних властивостей металу
під впливом на нього концентрованого розчину їдкого натру при високих
температурах. Цей вид корозії найчастіше спостерігається в місцях застою і
розшарування пароводяної суміші.
Електрохімічна корозія є наслідком різниці потенціалів між окремими
ділянками металу, різними за складом, структурою і напруженням. При омиванні
цих ділянок котловою водою, що діє як електроліт (так як містить розчинені солі і
луги), вони утворюють між собою численні мікрогальваноелементи, що
викликають руйнування металу.
2. Показники якості води
Загальний солевміст – сумарна кількість солей, розчинених у воді. Якісно
цей показник зазвичай характеризує вміст хлоридів.
Вміст хлоридів – вміст у воді хлористих солей NaCl, MgCl2, CaCl2 та
інших, концентрацію яких виражають у міліграмах хлор-іона Cl¯, що містяться в
1 л води (мг/л). За вмістом хлоридів можна контролювати випадки засолення
забортною водою конденсату в конденсаторах і теплих ящиках, прісної води в
міждонних цистернах та інших ємностях в разі появи там нещільності.
Жорсткість (мг-екв/л) – якість води, що визначається вмістом в ній
розчинених солей кальцію і магнію.
1 мг-екв / л – така концентрація маси речовини (в мг/л), при якій маса
розчиненої речовини (в мг) чисельно дорівнює еквівалентній масі, рівної
відношенню молекулярної маси до валентності речовини.
Жорсткість – одна з найважливіших характеристик води, тому що солі
жорсткості є основними накипоформувальними речовинами. Розрізняють
загальну жорсткість ЖО, кальцієву ЖСа, магнієву ЖМg, карбонатну ЖК і
некарбонатну ЖНК.
ЖО = ЖСа + ЖМg = ЖК + ЖНК
Кальцієва і магнієва жорсткості визначаються концентрацією у воді іонів
відповідно кальцію та магнію.
46
Карбонатна (тимчасова) жорсткість обумовлена вмістом у воді

двовуглекислих солей (бікарбонатів) кальцію Са (НСО3) 2 і магнію Mg (HCO3)2,
які при нагріванні води до температури кипіння розпадаються на карбонати
СаСО3 і MgCO3.
Са (НСО3)2 – ↓ СаСО3 + СО2 + Н2О
Mg (HCO3)2 – MgCO3 + Н2О, потім відбувається гідроліз карбонату магнію:
MgCO3 + Н2О → ↓ Mg (OН)2 + СО2.
Важкорозчинні речовини СаСО3 і Mg (OН)2 випадають в осад і у вигляді
шламу видаляються з котла при продуванні.
Некарбонатна (постійна) жорсткість обумовлена вмістом у воді
сульфатів, хлоридів, нітратів, силікатів кальцію і магнію. Вони залишаються
розчиненими і в осад не випадають і при випаровуванні води відкладаються на
поверхні нагрівання у вигляді накипу.
Лужність води обумовлена присутністю речовин, які при дисоціації або
гідролізі утворюють іони ОН¯. Залежно від того, які іони присутні у воді,
лужність називають гідратною (ОН¯), карбонатною ( CO 32 ), бікарбонатною
( HCO 3 ) або фосфатною ( PO 34 ). Сума цих видів лужності називається загальною
лужністю.
Луг може бути вільним та зв'язаним. Вільний луг утворюється при введенні
бікарбонату натрію, а зв'язаний – при введенні тринатрійфосфату.
Причина лужності – введення в воду хімічних сполук для усунення
жорсткості і накипоутворення. Лужність виражається в мг-екв/л, але частіше
використовується показник, званий лужним числом.
Лужне число АZ – загальна лужність в перерахунку на NaOH (мг/л). Для
вимірювання лужності використовуються також фосфатне число PZ, нітратне
число NZ і показник концентрації водневих іонів рН.
Фосфатне число – надмірний вміст тринатрійфосфату в котловій воді, що
характеризується кількістю фосфатного ангідриду (мг/л) і підтримуване для
забезпечення безнакипного режиму.
Нітратне число – вміст в котловій воді нітрату натрію NaNO3 (мг/л).
Нітрат натрію вводиться для нейтралізації агресивної дії вільного лугу,
виключаючи міжкристалітну корозію і крихкість металу в місцях з'єднань при
наявності в них пропарювання.
Водневий показник рН характеризує ступінь лужності або кислотності води
і визначає її корозійну активність. Чиста нейтральна вода при t = 22 °С має рН = 7.
При рН> 7 вода має лужну реакцію, при рН <7 – кислу.
Вміст газів – важливий показник якості води. У воді можуть знаходитися в
розчиненому вигляді кисень, азот і вуглекислий газ. Азот є нейтральним газом і
на протікання процесу корозії і обробку води впливу практично не робить.
Кисень – основний корозійний агент, що викликає хімічну корозію
пароводяного тракту котла.
Вуглекислий газ впливає на процеси обробки води і в його присутності
починають активно протікати корозійні процеси з виділенням водню.
47
Норми якості води встановлюються інструкціями заводу-виготовлювача і

судновласника по кожній серії суден в залежності від параметрів пари і
конструктивних особливостей котлів. Основні норми якості води для суднових
котлів (не більше) наведені в таблиці 1.
Таблиця 1
Тип котла і робочий тиск пари
Показник Допоміжні і утилізаційні
Газотрубні Водотрубні
Живильна вода
Загальна жорсткість, мг-екв/л 0,5 0,3
Вміст масла і нафтопродуктів, мг/л 3 3
Вміст кисню, мг/л 0,1 0,1
Конденсат
Хлориди, Cl¯, мг/л 50 10
Дистилят або хімічно оброблена вода
Загальна жорсткість, мг-екв/л – 0,05
Прісна вода
Загальна жорсткість, мг-екв/л 8 5
Котлова вода
Загальний солевміст, мг/л 13000 3000
Хлориди, Cl¯, мг/л 8000 1200
Лужне число NaOH, мг/л 150 – 200 150 – 200
3
Фосфатне число PO 4 , мг/л 10 – 30 10 – 30
Нітратне число NaNO3, мг/л 75 – 100 75 – 100
Жорсткість залишкова мг-екв/л 0,4 0,2
3. Водообробка і водоконтроль
Докотлова обробка – поліпшення якості води до подачі в котел.
Методи докотлової водообробки:
Термічний метод – отримання дистиляту (додаткової води) в
водоопріснювальній установці шляхом випаровування забортної води і подальшої
конденсації пари в конденсаторі.
Хімічний метод – очищення води реактивами, які в поєднанні з
розчиненими у воді солями дають нерозчинні солі, що випадають з води в
спеціальні відстійники, або переводять постійну жорсткість в тимчасову, що
легко видаляється при нагріванні.
Катіонітовий метод – пропускання живильної води через шар катіоніту (в
іонообмінних фільтрах), що володіє властивістю поглинати катіони кальцію і
магнію, що містяться у воді і є накипотвірниками, а в розчин переводити катіони
натрію, що містяться в ньому.
Магнітний метод – зміна фізичних властивостей води і солей, що
містяться в ній під впливом магнітного поля. Солі випадають у вигляді шламу і не
утворюють накипу.
48
ДДеаераціяія – видал лення з жиивильної води роззчиненогоо кисню і вуглекисслого

газу прри підігрііві її до теемпературри кипінн
ня в деаер
раторі (риис. 1).
Рисуноок 1 – Схеема деаераатора:

1 – реегулятор рівня вод ди; 2 – гголовка; 3 – охолооджувач ввипару; 4 – регуллятор
подачіі пари; 5 – гріючий пар; 6 – барбо отажний пристрійй; 7 – бак
к-акумуляятор;
8 – деааерована вода; 9 – подача вооди в деааератор
Ф
Фільтрац ція – очи
ищення в оди від масла
м і механічнихх домішо ок в фільттрах,
що всттановлюю ються на магістраллях живильної вод ди і в тепплому ящику (збіррнику
конден нсату). В якості фільтруюч
ф чих матер
ріалів вик користовуують кок кс, активооване
вугіллля, пенькуу, тканини
и та ін.
Ж
Живильна вода, що щ надхоодить в теплий
т ящ
щик (рис . 2, а) віідстоюєтьься, і
масло частковоо осідає нан пласти нах 2 секкції 1. По отім вода надходитть в секцію 3,
де очиищається від маслаа в коксоввому філььтрі 4, всттановленоому в гніззді I. Очищщена
вода ввідкачуєтьься живил льним нассосом. Пр ри знижен нні рівня води в тееплому ящщику
він пооповнюєтьься автом матично зза допомо огою попл лавковогоо регуляттора 5. Фіільтр
(вузолл I) складається з рослин нного філльтрувалььного маттеріалу 6, 6 решітоок 7,
коксу 8.
Т
Теплий ящик
я (рисс. 2, б) яввляє собо
ою зварен ну цистеррну 1, роззділену на
н дві
частинни гори изонтальнною перрегородко ою 2. Верхня частин на роздіілена
перегоородками 3 на ряд касскадних відсіків. У перрших тр рьох відссіках
відстоюються нафтопро
н одукти і оосідають механічн ні домішкки. В остаанніх відссіках
встаноовлені фільтри
ф 4,
4 які зааповнюю ються кок ксом, пооверх якого зазввичай
укладаають маанільську або ссезальскую пеньк ку, дереевну стр ружку. Іноді
І
застоссовують тканинні
т матеріали и (махровве полотн но, сукноо) і порол
лон. Очищ щена
вода з останньоого відсік ку надходдить в ни ижню часстину тепплого ящи ика, звідкки по
трубі 5 забираєється живи ильним н насосом.
49
П
Перерахоовані вищ ще фільтрруючі маатеріали затримую ють тільки крапеельне
масло.. Масло у вигляді емульсіії може бутиб видаалено прри фільтруванні тіільки
через активован не вугілл
ля. Зазвиччай фільтр
р з активованим ввугіллям розміщую
р ють в
окремоому від тееплого ящ
щика корп пусі.
а)
б)
Рисуноок 2 – Буд
дова тепли
их
ящиківв
В
Внутріш шньокотл лова оббробка – заб
безпеченння безн
накипногоо і
безкоррозійногоо режиму роботи ккотла. Во она поляггає в посстійному коригуваанню
складуу котловоої води шлляхом ввеедення в котел про отикорозійних
отинакиппних і про
хімічн
них реагеентів. Вступаючи и в реаккцію з солями жорсткості, реаггенти
перевоодять їх в шлам, що
щ видаляєється про одувкою котла.
к
Реекомендо
овані реж
жими вну
утрішньокотловоїї обробки
и
Типи и котлів Режим ообробки

Газотррубні, водотрубні тта інші Фосфатно
Ф о-лужний
котли з тиском пари до 2 МПа Фосфатно-ннітратний
й
Водотррубні з ти
иском від 2 до
Фосфатно-ннітратний
й
6 МПа
50
При фосфатно-лужному режимі (рідше фосфатно-нітратному) в котлову

воду вводять протинакипин МФ, препарат ТХ, зарубіжні препарати: Rochem One
Shot BWT, Adjunct B і Ameroid GC, Perolin HR-227 і Perolin LA-133, Combitreat та
ін.
Протинакипин МФ складається з кальційованої соди Na2CO3,
тринатрійфосфату Na3PO4 і концентрату сульфітно-спиртової барди. Розчинені в
котловій воді солі в результаті їх хімічної реакції з лугами, що містяться в
протинакипині, переходять з розчину в осад.
До складу препарату ТХ входить динатрійфосфат Na2HPO4, їдкий натр
NaOH, трилон Б (комплексон) і полімерні добавки. Трилон Б пов'язує
накипотвірні іони Са і Mg. Полімерні добавки прискорюють процес осадження в
шлам солей жорсткості.
Фосфатно-нітратний режим застосовується для запобігання лужної
крихкості, тобто корозійного руйнування металу в результаті збільшення
лужності води. При цьому режимі в котлову воду вводять тринатрійфосфат і
нітрат натрію (селітру) NaNO3 або калію KNO3. Нітрат натрію утворює на
внутрішніх поверхнях котла захисну плівку, що запобігає корозії.
При фосфатному режимі для зменшення кількості шламу вода повинна
бути з мінімальним вмістом кисню, хлоридів, солей жорсткості та інших домішок.
У котлову воду вводиться тільки тринатрійфосфат Na3PO4 -12 Н2О.
Для зниження вмісту кисню в воді застосовується гідразингідрат N2H4 •
H2O. Цей хімічний реагент не тільки зв'язує кисень, а й відновлює оксиди заліза в
їх закиси, що не утворюють накипу і знаходяться в вигляді шламу.
Верхнє продування котла здійснюється для видалення разом з водою
плаваючого шламу, нафтопродуктів і солей. Нижнє продування – для видалення
шламу і значної частини котлової води, в результаті чого загальний солевміст,
шламовміст та інші показники знижуються.
Під час експлуатації котла регулярно відбираються проби води для
визначення її складу.
Для контролю якості води в суднових умовах застосовують хімічні
лабораторії водоконтролю типів ЛВК-4, ЕЛВК-5, КЛВК-1, Склав-1 та ін. Аналіз
води виконують згідно прикладеним інструкціям. Крім лабораторій на суднах
використовують експрес-методи оцінки показників якості води за допомогою
спеціальних препаратів.
1. Які види води, що використовуються в СКУ, вам відомі?

2. Назвіть основні показники якості води.
3. Назвіть методи докотлової водообробки води.
4. Назвіть методи внутрішньокотлової обробки води.
51

– 96 с.
52
ЛЕКЦІЯ № 7
Тема: Конструкції суднових котлів
Мета: Ознайомитися з особливостями конструкції й принципу дії різних

типів суднових котлів
1. Вимоги, що пред'являються до ДПК;

2. Водотрубний вертикальний ДПК з природною циркуляцією;
3. Водотрубний горизонтальний ДПК з природною циркуляцією;
4. Водотрубний ДПК з багатократною примусовою циркуляцією;
5. Газотрубний ДПК;
6. Газоводотрубний ДПК;
7. Водогрійний котел;
8. Основні характеристики утилізаційних парових та водогрійних котлів, їх
будова та принцип дії;
9. Котли систем з органічним теплоносієм
Вимоги, що пред'являються до ДПК

Класифікація та основні характеристики ДПК і ДК. Вимоги, що
пред'являються до допоміжних парових котлів, наступні: мінімальні маса і
габарити, автоматизація управління і захисту, простота і надійність в
експлуатації, висока економічність, хороша маневреність, тобто можливість
швидкого переходу з одного режиму роботи на інший. Останні дві вимоги
більшою мірою відносяться до ГПК, а також до ДПК, що забезпечує роботу
турбогенераторів, турбоприводу та іншого обладнання з високими маневреними
характеристиками.
Всі парові котли (ПК) поділяються на дві основні групи: водотрубні і
газотрубні. В водотрубних ПК гази омивають труби зовні, а вода і пар рухаються
всередині труб, в газотрубних ПК навпаки - гази рухаються всередині труб, а вода
і пар омивають їх зовні.
Залежно від організації руху води і пароводяної суміші парові котли можуть
бути з природною циркуляцією і з примусовою циркуляцією. В ПК з примусовою
циркуляцією спеціальний насос створює необхідний напір для подолання опору
руху води і пароводяної суміші. Всі газотрубні ПК відносяться до парових котлів
з природною циркуляцією. Вони мають вертикальне чи горизонтальне
розташування труб.
Кут нахилу β паротвірних труб до горизонталі має значення від нуля до 90
°. У так званих секційних ПК з прямими трубами кут β = 15…25°. В ПК, умовно
званих вертикальними, застосовують вигнуті труби з кутом нахилу β = 10…90 °.
На основних ділянках труби, де відбувається пароутворення, як правило, β > 45 °.
Парові котли, у яких частина паротвірної поверхні працює як водотрубна, а
інша - як газотрубна, називаються газоводотрубними.
53
Будова і принципи дії ДПК і ДК
Водотрубні вертикальні допоміжні парові котли з природною циркуляцією є

найпоширенішими, особливо на морських суднах. Деякі з них виконуються з
розвиненими поверхнями нагріву, тобто крім паротвірних є й інші поверхні
нагрівання, інші ПК мають тільки паротвірні поверхні нагріву.
Розглянемо ДПК з розвиненими поверхнями нагріву. Такі ДПК
встановлюють на великих теплоходах і газотурбоходах, а також використовують
як допоміжних на паротурбінних суднах.
Зображений на рис. 1 водотрубний вертикальний паровий котел складається
з пароводяного колектора 5, верхня частина якого заповнена парою (ця частина
називається паровим простором). Нижня частина пароводяного колектора 5 разом
з водяним колектором 10 і з'єднують їх трубами 7, 8, 11 заповнена водою – ця
частина називається водяним простором.
Поверхня розділу парового і водяного просторів називається дзеркалом
випаровування, рівень якого позначається на всіх схемах знаком V. Труби 8
зазвичай розташовуються впритул один до одної і утворюють суцільний бічній
екранний ряд (або просто екран); відносний крок (відношення відстані між осями
двох сусідніх труб в ряду, звані кроком s1 до діаметра труби d) для такого ряду
дорівнює одиниці. Перед введенням в колектор труби 8 розводяться і утворюють
два ряди з відносним кроком s1/d=2. Труби 11 складають багаторядний
притопковий паротвірний пучок. Величина кроку s1 в пучку є дуже важливим
параметром, від якого залежить швидкість газів, що в кінцевому підсумку
визначає теплову напруженість у ПК.
Необігрівані труби 7, розташовані за суцільним екранним рядом труб 8,
називаються опускними. За ним парогенераторна вода з пароводяного колектора
5 опускається вниз в колектор 10 і далі надходить в труби 8 та 11. Ці труби
обігріваються, і на внутрішніх стінках труб утворюються бульбашки пари, які
разом з водою піднімаються вгору; тому труби 8 та 11 називаються підйомними.
Сумарна зовнішня поверхня всіх підйомних труб становить паротвірну поверхню
нагріву ДПК.
При виході з підйомних труб парові бульбашки проходять через шар води і
дзеркало випаровування в колекторі 5 і потрапляють в його паровий простір.
Котельна вода, що не випарувалася змішується в колекторі 5 з живильною
водою (ПВ), що безперервно надходить і знову бере участь в природній
циркуляції за описаною схемою.
Простір, обмежений передньою 17 та задньою 15 стінками, екранними
трубами 8 і поверхнею, що проходить через осі труб першого ряду притопочного
пучка, називається топкою. Довжина топки визначається розміром Lт. Таку ж
довжину мають всі інші газоходи ДПК, де розташовуються конвективні поверхні
нагрівання.
Топковий пристрій 9, розташований на передній стінці, складається з
форсунки 19, куди надходить паливо (Т), і повітро-направляючого апарату 18,
через який в топку проходить необхідне для згоряння палива повітря. У топці
згоряє паливо і утворюються продукти згоряння, що мають високу температуру,
54
які, рухаючись по газоходах ДПК, послідовно обігрівають всі поверхні нагріву і

на виході з котла мають температуру tух.
Рис. 1. Водотрубний вертикальний ДПК з природною циркуляцією
За притопочним паротвірним пучком розташовується пароперегрівник.

Насичена пара (НП) з пароводяного колектора 5 надходить у вхідний колектор
пароперегрівника та, проходячи по трубах 12, перегрівається. З вихідного
колектора перегрітий пар (ПП) направляється до споживачів.
За пароперегрівачем розташовуються так звані хвостові поверхні
нагрівання: економайзер і повітропідігрівник. Живильна вода в кількості, що
дорівнює сумарній кількості відбируваної споживачами пари, живильним насосом
подається у вхідний колектор економайзера. З нього вода надходить в паралельно
включені труби 13, де підігрівається, але не доводиться до кипіння. З вихідного
колектора економайзера вода через живильний клапан 16 направляється в
пароводяний колектор.
Останнім на ходу газів є повітропідігрівник, який складається з труб 14,
закріплених в нижній і верхній трубних дошках 1. Гази проходять всередині труб.
Зовні труби омиваються повітрям (В), що подається вентилятором. Нагріте
повітря надходить до топкового пристрою.
Всі стінки ДПК представляють собою міцний металевий каркас, до якого
кріпляться колектори, листи обшивки, покриті теплоізоляційними матеріалами
(на схемах заштриховані). Зазвичай роблять подвійні стінки. Простір між ними
заповнений повітрям, що подається в повітронпрямний апарат і далі в топку.
55
Передня і задня стінки топки і газоходів у районі паротвірного пучка і

пароперегрівача з внутрішньої сторони викладаються вогнетривкою цеглою. Така
кладка називається футеровкою.
Рівень води і тиск пари в пароводяному колекторі контролюють за
допомогою водовказівного приладу 6 і манометра 3. Для захисту ДПК від
підвищення тиску вище допустимого служить запобіжний клапан 4.
На ДПК встановлюють різну запірну арматуру: клапани 2 для відключення
пароперегрівача і роз'єднання ПК із споживачами, клапани для продувки та ін.
Розвиток хвостових поверхонь нагріву пов'язано з ускладненням
конструкції, збільшенням габаритів, маси та вартості ДПК. а також із
збільшенням аеродинамічного опору руху повітря і газів і витрат енергії на його
подолання. Тому ДПК призначені для теплопостачання судна, обігріву рідкого
вантажу і роботи парових насосів, виконують без хвостових поверхонь і
пароперегрівача; вони мають тільки паротвірну поверхню. Головна перевага їх
полягає в простоті конструкції, компактності і більш високій надійності в роботі
(підвищена витрата палива, яка має місце при більш низьких значеннях ККД, не
має істотного значення в тепловому балансі всієї енергетичної установки).
Водотрубні допоміжні горизонтальні парові котли (рис. 2) до сих пір
встановлюють на суднах зарубіжної побудови.
Рис. 2. Водотрубний горизонтальний ДПК з природною циркуляцією
До пароводяному колектору 1 трубами 2 приєднуються хвилясті передні

камери 3, з яких виходять прямі паротвірні труби 4, які входять протилежними
кінцями в аналогічні задні камери 5. Утворений в трубах пар відводиться в
колектор по перепускним трубам 6. Напрямок циркуляції показано стрілками.
Паротвірні труби розташовані під кутом 15…25 ° до горизонталі.
Таким чином, ДПК складається з кількох секцій, кожна з яких має передню
і задню камери, що з'єднують їх паротвірні труби і перепускну трубу. Розглянутий
тип ДПК називають також секційним.
56
За тепловим навантаженням паротвірної поверхні нагрівання і габаритними

показниками водотрубні горизонтальні ПК поступаються вертикальним, так як
через малий нахил труб циркуляція води менш інтенсивна, а хвилясті камери з
плоскими стінками громіздкі і важкі.
Переваги горизонтальних ДПК полягають в тому, що ці ПК збираються з
однакових по конструкції секцій і тому вигідні для багатосерійного виробництва.
Застосування прямих труб, які легко чистити від накипу, а при необхідності і
замінювати, робить ДПК зручними в експлуатації та невибагливими до якості
живильної води.
Допоміжні водотрубні парові котли з багатократною примусовою
циркуляцією розглянемо на прикладі ДПК типу «Ла Монт» (рис. 3). За
допомогою циркуляційного насоса 8 вода з пароводяного колектора 1 подається в
колектор 6 і далі надходить в труби 7, які покривають нижню і задню стінки
топки у вигляді суцільного екрана, а у вихідному перетині топки утворюють
розріджений пучок для проходу газів. Труби цього пучка входять в колектор 6.
Наступними по ходу газів поверхнями нагріву є труби паротвірного пучка 3
(з роздавальним 4 і збиральним 2 колекторами), з якого виходить пароводяна
суміш з масовим паровмістом х = 0,10…0,20.
В пароводяному колекторі
відбувається відділення пари від
води, яка, змішуючись з
живильною водою, що надходить,
знову забирається насосом 8 і
робить рух за описаним вище
пароводяному тракту. Для
повного випаровування одиниці
маси циркулюючої води їй буде
потрібно вчинити 1/х раз оборотів
по циркуляційному контуру, що
складається з послідовно
розташованих елементів 1-3-1. Це
число називається кратністю
Рис. 3. Водотрубний ДПК з багатократною циркуляції, К = 10…5. Основні
примусовою циркуляцією типу «Ла Монт» переваги ДПК розглянутого типу,
зумовлені самим принципом примусової циркуляції, наступні: застосування труб
малого діаметра і з меншою товщиною стінки; компоновка поверхонь нагріву в
будь-якому напрямку при обліку умов розміщення ДПК на судні; повне
екранування стінок топок без конструктивних утруднень; найефективніше
використання об'єму, займаного ДПК. для розміщення поверхонь нагріву; високі
швидкості руху газів при забезпеченні високої надійності роботи труб. Все це
дозволяє зробити ДПК з багатократною примусовою циркуляцією більш
компактними і легкими, ніж ДПК з природною циркуляцією. Надійність
експлуатації ДПК з багатократною примусовою циркуляцією залежить від
циркуляційного насоса, який працює у важких умовах (він прокачує воду в стані,
57
близькому до насичення). Тому наявність цього насоса нерідко розглядається як

найбільш вірогідне джерело всякого роду неполадок і аварій. Однак вітчизняний
та зарубіжний досвід експлуатації подібних насосів не підтвердив цих побоювань:
при правильному підході до вибору конструкції можна створити насоси, що
володіють високою експлуатаційною надійністю.
Застосування насоса для роботи таких ДПК вимагає додаткових капітальних
і експлуатаційних витрат, що безумовно, є недоліком розглянутих ДПК.
Газотрубні допоміжні парові котли набули широкого поширення у
вітчизняному суднобудуванні. Газотрубний паровими котлами обладнують
теплоходи, де витрата пара на допоміжні потреби не перевищує 0,28 кг/с.
Газотрубний ДПК (рис. 4) складається з циліндричної обичайки 1,
переднього 2 і заднього 7 днищ, жарової труби 4, димогарних труб 8, 9, газових
камер 5 і 3 і димника 6. З'єднання всіх цих вузлів (крім труб) в єдину жорстку
конструкцію виконується за допомогою зварювання. Утворені в жаровій трубі
гази роблять поворот на 180 ° в газовій камері 5, проходять всередині труб 9, в
газовій камері 3 знову повертають на 180 ° і по димогарних трубах 8
направляються в димник, звідки через димову трубу викидаються в атмосферу.
Жарова труба і димогарні труби складають паротвірну поверхню нагріву.
Бульбашки пара утворюються на зовнішній поверхні цих елементів.
Рис. 4. Газотрубний ДПК
Газотрубні ДПК характеризуються невпорядкованою природною

циркуляцією, так як в них не виділені підйомні і опускні елементи
циркуляційного контуру.
Всі елементи ДПК (обичайка, димогарні труби, жарові труби та ін.) під час
роботи нагріваються до різних температур, і, якщо не забезпечити компенсацію
температурних деформацій, то в зазначених елементах можуть виникнути
термічні напруги Особливо небезпечні термічні напруги для жарових труб, що
піддаються високим тепловим навантаженням. Для зниження термічних
напружень довгі жарові труби роблять або хвилястими, або застосовують
компенсатори іншої конструкції.
При невеликій довжині (≤ 1500 мм) жарові труби роблять гладкими.
58
Елементи ДПК знаходяться під тиском, мають значну товщину стінок. Це

обумовлено великими розмірами діаметра обичайки і пласкою конструкцією
днищ. Тому всі газотрубні ДПК при D > 1 кг/с за масовими показниками
поступаються водотрубним. Ця різниця зростає із збільшенням
паропродуктивності. Ось чому газотрубні ДПК будуються тільки на невелику
паропродуктивність.
Порівняно прості за конструкцією і
обслуговуванню газотрубні ДПК показали високу
експлуатаційну надійність. Поширена думка, що
одним з основних їх переваг є те, що для них не
потрібна висока якість живильної води. Проте в
результаті багаторічного експлуатаційного досвіду
виявлено, що основні аварійні пошкодження
(головним чином, жарових труб) виникали саме
через низьку якість живильної води. Враховуючи
це, а також і те, що очищення від накипу
димогарних і жарових труб в ДПК малої
продуктивності складні через важкий доступ до
них, в даний час підвищені вимоги до якості
живильної води, які виявилися дуже близькими до
вимог для водотрубних ДПК такого ж тиску
На суднах, особливо зарубіжної побудови,
Рис. 5. Газотрубний ДПК можна зустріти ДПК, виконані за іншими схемами
типу «Кохран» (рис. 5). У них циліндрична обичайка корпусу має
вертикальне розташування. На рис. 5 зображений
газотрубний ВПК типу «Кохран».
В цьому ДПК вогнева камера 2 винесена за
міцний корпус і з'єднується зі сферичним стелею
топки 5 патрубком 4. Протяжність димогарних труб
3 визначається діаметром обичайки 1.
Сферична форма стелі топки переважніше
пласкою, так як вона більш стійка і в меншій мірі
відчуває температурні напруження через
можливість вільного розширення при нагріванні.
Крім того, на такій поверхні не затримується шлам,
що випадає з води, що зменшує ймовірність її
перегріву.
Газоводотрубний допоміжний паровий
котел схематично показаний на рис. 6. Водотрубна
Рис.6. Газоводотрубний паротвірна поверхня нагріву представлена
ДПК типу УХ вертикальними прямими трубами 7, закріпленими в
трубних дошках 5 і 8, які служать плоскими днищами верхньої 3 і нижньої 1
частин корпусу. Вогнева камера 2 утворена вільним від труб простором між
трубними дошками, закритим зверху підкріпленим листом 4, і з'єднується з
топкою патрубком 9.
59
Труби 7 омиваються зовні поперечним газовим потоком. Трубні дошки,

патрубок 9, стельова стінка топки 6 складають вогнетрубну паротвірну поверхню.
Водогрійні котли, як правило, газотрубні і мають невисоку потужність (до
230 кВт). На рис. 7 зображена схема вітчизняного ДК, що отримав широке
застосування. Він складається з обичайки 11, переднього 2 і заднього 8 плоских
днищ, димогарних труб 10, 12, жарової труби 4, приймального колектора 1 і
порожнистої кришки 6, з'єднаної з міжтрубним водяним простором перепускною
трубою 5. Утворені від згоряння палива гази рухаються по жаровій трубі,
омивають кришку 6, роблять поворот на 180º в газовій камері 7 і по димогарних
трубах 12 направляються в газову камеру 3, звідки через труби 10 надходять в
димннк 9 і далі в димову трубу.
Рис. 7. Водогрійний котел
Охолоджена вода (ОВ) з системи теплопостачання забирається спеціальним

насосом і подається в приймальний патрубок, звідки потрапляє в міжтрубний
простір і далі по трубі 5 надходить у внутрішню порожнину кришки 6. При
температурі 75…95 ° С гаряча вода (ГВ) знову повертається до споживачів.
ККД таких водогрійних котлів знаходиться на рівні 85%. Щоб вода не
кипіла, вона знаходиться під тиском > 0,10 МПа.
Основні характеристики утилізаційних парових та водогрійних котлів,

їх будова та принцип дії
В УПК та УВК отримання пари і підігрів води здійснюються за рахунок

теплоти газів, що надходять від головних двигунів. Тому їх головна особливість -
відсутність топки. Розглянуті УПК та УВК класифікують за тими ж ознаками, що
і допоміжні. Для їх оцінки використовують характеристики, які були приведені
для допоміжних парогенераторів та водогрійних котлів, за винятком витрати
60
палива. Так як в УПК та УВК паливо не спалюється, їх ККД слід розглядати як

показник, що характеризує ступінь використання теплоти випускних газів.
Продуктивність УПК (УВК) визначається кількістю випускних газів в
двигуні і їх температурою. Отже, вона залежить від потужності двигуна та інших
його теплотехнічних характеристик. Тому при оцінці УПК (УВК) додатково
користуються питомими характеристиками: для УПК d = D/Neн кг/(кВт·c); для
УВК q = Nк/ Neн, де Neн – ефективна номінальна потужність головного двигуна,
якій відповідає паропродуктивності парового котла D або потужність
водогрійного котла Nк.
Параметри пари, паропродуктивність і компоновка поверхонь нагріву УПК
визначаються їх призначенням. УПК, призначені для теплопостачання, мають
тільки паротвірну поверхню нагріву і тиск пара 0,5…0,7 МПа. УПК, що
використовувані в схемах з глибокою утилізацією і призначені для електро- і
теплопостачання, мають пароперегрівну, паротвірну і економайзерну поверхні
нагрівання, розташовані в такій же послідовності по ходу газів.
Вибір оптимальних параметрів пари в таких УПК – непросте завдання,
особливо якщо парогенератор встановлюють за газовою турбіною. Правильне
рішення задачі може бути виконано на основі техніко-економічного зіставлення
багатьох варіантів параметрів пари з урахуванням всіх елементів установки:
головною і утилізаційної турбін, ПК і конденсатора. Паропродуктивність і
параметри розглянутих утилізаційних ПК. встановлюваних на сучасних суднах,
характеризуються такими значеннями: D = 0,8…7 кг/с; р = 0,7...1,2 МПа;
tп.п = 260…310 ºС.
Температура газів, а отже і середній
температурний напір в УПК та УВК. набагато
менше, ніж у ДПК, тому утилізаційні поверхні
нагрівання виходять більш громіздкими.
Водотрубний вертикальний утилізаційний
паровий котел з природною циркуляцією
зображений на рис. 8.
Паротвірна поверхня УПК складається з
суцільного ряду труб 1 і пучка 2, приєднаних до
нижнього водяного і верхнього пароводяного
колекторів. Труби 1, що обігріваються значно
меншою інтенсивністю, ніж труби 2 називаються
опускними. Труби пучка працюють як підйомні і
для покращення омивання труб пучка 2 газами і,
як наслідок підвищення ефективності його роботи
Рис. 8. Водотрубний в пучку встановлена перегородка 4.
вертикальний УПК з В КПК передбачено обвід газів повз
природною циркуляцією поверхні нагрівання, здійснюваний за допомогою
заслінок (шиберів) 3 і газонапрямного щита 5.
Завдяки цьому можна регулювати паропродуктивність УПК. При установці
заслінок в положення, показане штриховими лініями, весь газовий потік пройде
по обвідному каналу.
61
Водотрубні утилізаційні парові котли з багатократною примусовою

циркуляцією набули широкого поширення на вітчизняних суднах. На рис. 9
зображена схема УПК з циліндричною формою кожуха і спиралевидной формою
трубних змійовиків, розташованих горизонтально. Такі УПК мають невисоку
паропродуктивність (0,05…0,6 кг/с) та призначені в основному для
теплопостачання.
Між циліндричним кожухом 1 і центральною трубою 2, що служить для
перепуску газів повз поверхні нагрівання, встановлені паралельно включені в
колектори 5 і 8 змійовики 3. Один змійовик складається з двох послідовно
з'єднаних спіралей 4 і 9 (у плані вони показані однією лінією). Кожна спіраль
утворює горизонтальний ряд труб. В одній горизонтальній площині спіраль
закручується, в іншій - розкручується. Трубний пакет по відношенню до газового
потоку може мати шахову або коридорну будову.
Рис. 9. Водотрубний УПК з примусовою циркуляцією і горизонтальним

розташуванням змійовиків
Пароводяна суміш відводиться в сепаратор 6, який може мати

горизонтальне або вертикальне розташування. З сепаратора вода, що не
випарувалася в суміші з живильною водою (ПВ) забирається циркуляційним
насосом 7 і знову повертається в паротвірні змійовики 3 через колектор 8.
Кратність циркуляції в таких УПК дорівнює 5…8.
Перепуск газів в трубу 2 регулюється заслінкою 10. Обвідний канал може
розташовуватися поза кожуха або взагалі відсутнім. Тоді трубний пучок займає
весь поперечний переріз кожуха. Виготовити внутрішні спіралі з малим радіусом
згину дуже важко. Тому всередині пучка утворюється простір, не заповнений
трубами. Його зазвичай на вході в пучок і при виході з пучка закривають дисками.
62
Послідовно омивані газами змійовики

відчувають різні теплові навантаження, що є
істотним недоліком цього, а також через
конструктивні і технологічні труднощі, що
виникають при створенні спіралей великого
діаметра (> 1500 мм) для
високопродуктивних УПК, в установках з
глибокою утилізацією застосовують
поверхню нагріву, що складається з
вертикально розташованих змійовиків (рис.
10). Кожух 2 має прямокутну форму, всі
колектори трубних пучків розташовуються
горизонтально, а паралельно включені
змійовики – вертикально. При обігріві
газами паралельні змійовики кожного пучка
Рис. 10. Водотрубний УПК з знаходяться в однакових умовах. На початку
примусовою циркуляцією і по ходу газів розташовується
вертикальним розташуванням пароперегрівник 6, наприкінці –
змійовиків економайзер 3, куди насосом 7 подається
вода з сепаратора 1. З нижнього колектора
економайзера підігріта вода надходить в
першу паротвірну секцію 5, далі в другу
паротвірну секцію 4, а потім в сепаратор 1,
де відбувається відділення пари від води.
Частина насиченої пари (НП)
направляється його споживачам, інша
частина – в пароперегрівник 6, звідки
перегрітий пар (ПП) подається до
турбогенератора. Вода, що від'єдналася від
пари змішується з живильною водою (ПВ),
що надходить в сепаратор, забирається
насосом 7 і повторює описаний вище шлях.
У схемі УПК передбачені резервні
магістралі (показані пунктиром) і арматура,
що дозволяють відключити економайзер,
другу паротвірну секцію і пароперегрівник
окремо або разом.
Рис. 11. Газотрубний УПК типу Залежно від прийнятої теплової схеми
«Кохран»
утилізаційної енергетичної установки
живильна вода може надходити спочатку в економайзер, а потім в сепаратор 1.
Вода з сепаратора 1 надходить відразу в першу паротвірну секцію.
У порівнянні з іншими типами УПК з примусовою циркуляцією
характеризуються найкращими масовими і габаритними показниками.
Утилізаційні газотрубні парові котли, наприклад газотрубний УПК типу
«Кохран» (рис. 11) та інші УПК подібного типу, використовують для
63
теплопостачання на невеликих судах. Наведена схема УПК найбільш типова,

однак вона не вичерпує всіх можливих варіантів компоновки газотрубних ПК.
Так, УПК типу «Кохран» можуть бути двох- і одноходовий з боку газів.
Регулювання паропродуктивності можна робити або за допомогою
газоперепускної заслінки, або відключенням поверхні нагрівання шляхом
зниження рівня води.
Утилізаційні водогрійні котли – це в
основному котли газотрубного типу, тому що
в порівнянні з водотрубними вони володіють
великим водовмістом, а отже, і більш стійкою
температурою води на виході.
Ця обставина має дуже важливе
значення в сучасних, повністю
автоматизованих водогрійних котлах.
На рис. 12 показана схема найбільш
поширеного на вітчизняних судах
вогнетрубного УВК, дуже простого за своєю
конструкцією. За допомогою регулюючої
заслінки 1 випускні гази можуть бути
спрямовані в обхід поверхні нагрівання по
каналу 2.
Рис. 12. Газотрубний УВК УВК може бути водотрубний з
оребренной зовнішньою поверхнею
змійовиків. За умовами роботи такої УВК
слід розглядати як звичайний економайзер.
Будова і принцип дії допоміжних

комбінованих парових котлів
Допоміжний і утилізаційний ПК з
природною циркуляцією можуть бути
об'єднані в єдину конструкцію. Основні
схеми таких комбінованих допоміжних ПК
показані на рис. 13, 14 і 15. Парові котли,
зображені на рис. 13 і 14, відрізняються від
парового котла, зображеного на рис. 15, тим
що випускні гази двигунів і гази від згоряння
палива рухаються по різних газовим трактам.
Рис. 1.13. Допоміжний Такі комбіновані парові котли мають дві
комбінований водотрубний ПК з незалежно працюючі частини і відповідні їм
природною циркуляцією поверхні нагрівання. Якщо, наприклад, на
ходу судна паропродуктивність утилізаційної частини недостатня (головний
двигун працює із зниженим навантаженням), включається в дію топковий
пристрій іншої частини ПК. Розглянемо схеми парових котлів цієї групи.
64
В ПК, схема якого показана на рис. 13 є

загальний пароводяний колектор 1, до якого
приєднані труби 7, 8, 9 паливної частини ПК і
труби 2 утилізаційної поверхні нагрівання
Останні омиваються випускними газами
головного двигуна в напрямі,
перпендикулярному площині рисунка. Завдяки
наявності перегородки 4 обидві частини ПК по
газовій стороні повністю розділені і можуть
працювати одночасно. За компонуванням
паливна (колектори 1, 5, труби 7, 8, 9, топковий
пристрій 6) і утилізаційна (колектори 1, 3,
труби 2) частини представляють собою
звичайні вертикальні водотрубні ПК з
природною циркуляцією.
У комбінованому ПК (рис. 14) утилізаційна
поверхня складається з прямих вертикальних
труб 2, що омиваються газами зовні (принцип
Рис. 14. Допоміжний роботи водотрубного котла), а поверхня нагріву
комбінований газоводотрубний паливної частині складається з труб 6 і
ПК стельової стінки топки 7, які омиваються
газами зсередини (принцип роботи
газотрубного котла). Труби 2 розташовані в
кільцевому просторі, обмеженому стінками 1 і
3, а також трубними дошками 4 і 5 Ці труби
омиваються поперечним потоком газу, який на
вході симетрично роздвоюється.
Вертикальне розташування корпусу і
труб обох частин ПК роблять його дуже
компактним. На відміну від розглянутих вище,
зображений на рис. 15 комбінований ПК має
загальну поверхню нагріву з труб 1, які
омиваються або випускними газами двигуна,
які надходять через патрубок 3, або газами від
згорання палива при включеному в дію
топочному пристрої 2. Комбіновані ПК такого
Рис. 15 Допоміжний типу застосовуються рідко через відсутність
комбінований газотрубний ПК резерву при роботі, наприклад, на випускних
із загальним газоходом газах, і неможливості створення загальної
поверхні нагрівання, ефективно працюючої на випускних газах двигуна і газах від
згоряння палива, так як ці теплоносії сильно розрізняються по витраті і
температурі.
Комбіновані ПК можна зустріти на теплоходах різної потужності. За
масовим і габаритними показниками вони переважніші, ніж допоміжний і
утилізаційний парові котли, виконані окремо. Однак на великих суднах вони
65
застосовуються порівняно рідко, так як комбінування високопродуктивних частин

ПК пов'язано з певними конструктивним і експлуатаційними труднощами.
Серйозним недоліком всіх комбінованих ПК є те, що вони менш надійні,
ніж роздільно виконані допоміжні та утилізаційні парові котли. Так, наприклад,
розрив якої-небудь однієї паротвірної труби утилізаційної частини виводить з
ладу весь комбінований паровий котел.
Котли систем з органічним теплоносієм

Водяна пара, що використовується в системах теплопостачання, має ряд
недоліків (висока корозійна агресивність; низька температура насичення при
малих тисках; можливість замерзання конденсату пари в системах обігріву
приміщень і баластних танків; необхідність жорсткого контролю якості води;
труднощі і висока вартість техобслуговування систем обігріву вантажних,
паливних і ін. танків).
На суднах без турбоприводів доцільно використовувати інші теплоносії.
Останнім часом в якості таких теплоносіїв використовують органічні рідини на
основі мінеральних масел (термомасел). При їх використанні знижуються
трудомісткість і вартість обслуговування, спрощується експлуатація і усувається
небезпека замерзання теплоносія. Крім того, є можливість забезпечити високу
точність і рівномірність регулювання температури нагріваємого середовища.
Термомасла застосовуються на суднах, призначених для плавання в холодних
районах, на танкерах і деяких спеціалізованих суднах.
Поверхня нагріву допоміжного котла з термомасляним теплоносієм
(рис. 16) скомпонована у вигляді зовнішнього 3 і внутрішнього 5 змійовиків.
Котел має форму циліндра діаметром
2250 мм і висотою 3045 мм, у верхній частині
якого розміщено топковий пристрій 1 для
спалювання мазуту. Термомасло надходить
зверху по трубах 2 і по зовнішньому змійовику
3 рухається вниз і далі до внутрішнього
змійовика 5, в якій воно має пілйомний рух до
верхніх елементів змійовика. Звідти воно
відводиться до споживачів. Внутрішній
змійовик виконаний у вигляді екрану не по
всій висоті, утворюючи в нижній частині
розріджену ділянку 6 для проходу газів в
кільцевий простір між змійовиками (рух газів
показано стрілками). Зовнішній змійовик 3 по
всій висоті циліндра утворює суцільну стінку
(екран), тому димові гази рухаються вгору,
Рис. 16. Термомасляний котел з потім повертають на 180 ° і рухаються вниз по
примусовою циркуляцією кільцевому простору між зовнішнім
змійовиком 3 і корпусом котла 4 до виходу в
димохід 7 діаметром 450 мм.
66
Труби змійовиків 3 омиваються газовим потоком з двох сторін і мають

тільки конвективний теплообмін, а змійовики 5 сприймають променисту теплоту з
топки і отримують частково конвективную теплоту з боку кільцевого простору
між змійовиками. По висоті змійовики мають відповідно по 26 і 28 витків,
виконаних з труб діаметром 82,5 × 5 мм повністю звареної конструкції без
фланцевих з'єднань.
Тиск термомасла близько 1 МПа, температура на вході в котел 140 °С, а на
виході 180 °С; кількість масла в котлі 1,27 м3; маса котла без масла 5400 кг.
На деяких суднах, які працюють в північних широтах, в системах опалення
іноді використовують два теплоносія – водяна пара і термомасло, причому
термомасло нагрівається водяною парою, отриманим в звичайних парових котлах.
Відомі органічні теплоносії: АМТ-300 і АМТ-300Т, Жілотерм, Ессотерм-500
та ін.
Недоліки органічних теплоносіїв:
- низька термічна стійкість, що приводить до утворення щільних відкладень
нафтопродуктів;
- висока пожежна небезпека;
- висока вартість;
- відсутність досвіду експлуатації термомасляного обладнання;
- труднощі при ремонті зварюванням і т.д.
1. Опишіть конструкцію оборотного газотрубного котла.

2. Назвіть конструктивні елементи оборотного газотрубного котла.
3. Назвіть значення основних характеристик газотрубних котлів.
4. Назвіть переваги газотрубних котлів.
5. Назвіть недоліки газотрубних котлів.
6. Як улаштований водотрубний котел із природною циркуляцією.
7. Назвіть ознаки класифікації морських водотрубних котлів із природною
циркуляцією.
8. Опишіть принцип дії водотрубного котла із природною циркуляцією.
9. Як утвориться контур циркуляції і як визначається кратність циркуляції.
10. Назвіть значення кратності циркуляції в сучасних водотрубних котлах.
11. Назвіть переваги водотрубних парових котлів із природною
циркуляцією.
12. Назвіть недоліки водотрубних котлів з природною циркуляцією.
13. Як улаштований секційний водотрубний котел?
14. Як улаштовані котли з багаторазовою примусовою циркуляцією?
15. Як улаштований комбінований водотрубний котл з природною
циркуляцією із утилізаційною й паливною частинами?
16. Поясніть принцип дії котлів системи з органічним теплоносієм.
67

– 96 с.
68
ЛЕКЦІЯ № 8
Тема: Суднова котельна установка і основні споживачі пари
Мета: Ознайомитися з основними споживачами пари на судні, вивчити

принцип дії, склад і основні системи котельної установки
1. Споживачі пара на судні;

2. Принцип дії, склад і основні системи котельної установки
1.Споживачі пара на судні

Суднова енергетична установка незалежно від призначення судна і типу
застосовуваного головного двигуна повинна безперервно забезпечувати енергією
всі суднові споживачі як у морі, так і на стоянці в порту. З цією метою СЕУ
виробляють енергію різних видів (механічну, електричну, теплову), яка
зберігається на судні у вигляді прихованої хімічної енергії органічного палива.
Теплова енергія виробляється в основному в котельних установках, які є
складовими елементами СЕУ. Теплопродуктивність (теплова потужність)
котельної установки повністю визначається сумарною тепловою потужністю
споживачів тепла, що працюють в даний момент. Зазвичай носієм теплової енергії
є водяна пара (рідко – органічні теплоносії).
Склад споживачів пари, їх конструктивні особливості та техніко-економічні
характеристики залежать від призначення і району плавання судна, типу і
потужності ГД та інших факторів. У загальному випадку всі споживачі пари
можуть бути розділені наступним чином.
1. Споживачі (називатимемо їх машинними), що забезпечують
нормальне функціонування елементів СЕУ, наступні.
Головний двигун:
- парові супутники паливної системи;
- парові турбіна і машина, ходові турбогенератори;
- системи обігріву паливних і масляних запасних, відстійних, переливних і
видаткових цистерн і ін.
Котельна установка:
- системи обігріву запасних, відстійних і витратних паливних цистерн;
- підігрівачі палива та живильної води, турбоприводу живильних насосів та
інших мехнізмів;
- паромеханічні форсунки;
- сажеобдувальні пристрої;
- система очищення котлів.
Інші допоміжні пристрої:
- турбогенератори, випарна установка;
- підігрівач сепаратора лляльних вод;
- локальна система пожежогасіння в МВ.
69
2. Споживачі загальносуднові, що працюють в наступних напрямках.

Нормальні умови проживання екіпажу і пасажирів, а також господарсько-
побутові потреби:
- підігрівачі прісної і забортної води (загального призначення);
- система опалення житлових і службових приміщень.
Безпека судна:
- системи обігріву баластних танків, кінгстонних ящиків, патрубків
забортної води, якорів і т.п.;
- система парогасіння службових і вантажних приміщень.
Перевезення вантажів, інші технологічні потреби:
- системи обігріву вантажних танків і миття танків;
- турбоприводи вантажних насосів;
- підігрівачі повітря в системі вентиляції вантажних приміщень;
- системи запобігання забруднення моря з судна.
На конкретних суднах використовують тільки ті споживачі, застосування
яких обумовлено призначенням судна, типом і потужністю ГД і деякими
специфічними вимогами. В іншому класифікація не вимагає додаткових
коментарів.
Для вибору теплопродуктивності котельної установки, крім складу і
характеристик споживачів пари, необхідно мати інформацію про режими їх
використання – періодичності і терміну циклів безперервної роботи споживача з
тією чи іншою тепловою потужністю (навантаженням). Режими використання
споживачів мають імовірнісний характер, що в принципі виключає можливість
заздалегідь встановлювати їх навантаження, періодичність і тривалість роботи.
Тут можливі тільки деякі загальні міркування, що базуються на аналізі досвіду
експлуатації транспортних морських суден.
Режими роботи машинних споживачів пари залежать від того, де
знаходиться судно – в морі (на ходу) або на стоянці. Очевидно, що на ходу судна
використовуються всі машинні споживачі пара, а їх навантаження визначається в
основному режимом роботи ГД і порою року (взимку вона максимальна).
Відмінною особливістю режимів використання споживачів пари, обслуговуючих
КУ, є те, що вони працюють безперервно як на ходу, так і на стоянці. Це
обумовлено тим, що робота загальносуднових споживачів пари залежить від
інших факторів (району плавання, виду вантажу, що перевозиться, пори року,
специфічних вимог).
Таким чином, імовірнісний характер режимів використання споживачів
пари не дозволяє дати однозначні рекомендації щодо вибору паропродуктивності
КУ і параметрів пари. При проектуванні зазвичай вважають, що всі споживачі
працюють одночасно з номінальною тепловою потужністю. У більшості випадків
це призводить до завищення паропродуктивності і, таким чином, вартості КУ.
Очевидно, потрібні інші підходи до вибору характеристик установки, які
враховували б імовірнісний характер роботи споживачів пари.
Вибір параметрів пари (тиску і температури) базується на одному з
головних вимог – забезпечення високої економічності комплексу котельна
установка – споживачі пара. При цьому в основі лежить принцип
70
термодинамічної доцільності, сутність якого полягає в тому, щоб в створюваних

пристроях максимально ефективно використовувалася теплова енергія робочого
тіла (пара). З цієї точки зору для споживачів, в яких робоче тіло (пар) в процесі
виконання роботи не змінює свого агрегатного стану (в турбінах, машинах і т.п.),
доцільно підвищувати початкові тиск і температуру пари (з урахуванням
технічної доцільності та безпеки).
Для більшої частини суднових споживачів, в яких пар в процесі
теплообміну змінює свій агрегатний стан (конденсується), з урахуванням
зазначеного принципу доцільно знижувати начальні тиск і температуру пари до
певних мінімальних значень. Пояснюється це тим, що при зниженні тиску зростає
тепло пароутворення, що передається нагріваємому середовищу при конденсації
пари. Наприклад, якщо при конденсації насиченої пари тиском 1 МПа виділяється
2018 кДж/кг тепла, то при тиску 0,5 МПа це значення складе 2110 кДж/кг (тобто
майже на 5% більше). Однак зниження тиску пари обмежується гідравлічним
опором паропроводів і самих споживачів пари. В даний час ці гідравлічні опори
складають 0,1…0,3 МПа, тому для розглянутих споживачів використовують
насичену пару тиском 0,5…0,7 МПа. На теплоходах, де, крім звичайних
споживачів насиченої пари, встановлені турбоприводні механізми,
використовується пара двох рівнів тиску – перегрітий тиском до 1,5 МПа (рідше
до 3 МПа) і насичена тиском 0,5 МПа (для пониження тиску використовують
редукційні пристрої).
2. Принцип дії, склад і основні системи котельної установки

Суднова котельня установка називається головною, якщо споживачами пара
є головні двигуни, і допоміжною, якщо пара використовується у допоміжному
обладнанні судна.
Основним складовим елементом будь котельної установки є котел, тип і
конструктивні особливості якого визначають склад і характеристики допоміжного
обладнання обслуговуючих його систем. До складу головної котельні установки
входить один або кілька головних котлів. При використанні на судні тільки
одного ГК зазвичай передбачається установка одного - двох допоміжних котлів,
що забезпечують потреби судна в парі на стоянках і в екстремальних ситуаціях в
морі. Допоміжні котельні установки в залежності від призначення судна і типу
СЕУ складаються з одного або декількох допоміжних і утилізаційних котлів.
Принцип дії парового котла визначається сутністю його робочого процесу,
який полягає в тому, щоб шляхом підведення певних кількостей тепла і води
генерувати задану кількість пари необхідної якості.
Існують два джерела отримання тепла в котлі: безпосереднє спалювання
органічного палива в топках котла; використання теплової енергії відпрацьованих
газів двигуна внутрішнього згоряння або газотурбінної установки. У першому
випадку котельна установка не залежить від інших суднових установок, у другому
- утилізаційний котел нерозривно пов'язаний з ДВЗ або ГТУ і утворює
утилізаційний контур котельної установки, режими роботи якого визначаються
режимами використання головного двигуна.
Паровий котел в агрегатованому виконанні може складатися з топки,
71
паротвірних елементів, пароперегрівача, економайзера і повітропідігрівників. У

допоміжних котлах в залежності від призначення з трьох останніх елементів
можуть використовуватися або будь-які їх комбінації, або не використовуватися
ніякі.
У топці котла спалюється органічне паливо. Тепло, що виділяється
передається нагріваємим теплоносіям, в результаті чого в котельних елементах
відбувається пароутворення, а в пароперегрівачі – перетворення вологої насиченої
пари в перегрітий до заданої температури. Економайзер служить для підігріву
води, що надходить в котел, а повітропідігрівник – для підігріву повітря, що
надходить в топку. Нагріваючим середовищем в паротвірних елементах,
пароперегрівачі і економайзері є димові гази, а в повітропідігрівниках можуть
використовуватися як димові гази, так і водяна пара.
Паровий котел на рідкому паливі обслуговують такі системи: живильна,
паливна, подачі повітря і відводу димових газів, автоматичного регулювання та
сигналізації, продувки котла і введення хімічних реагентів. Розглянемо їх на
прикладі допоміжної котельні установки з утилізаційним контуром (рис. 1).
Рис.1. Принципова схема допоміжної котельної установки

Живильна система служить для підготовки і подачі води в котел. До складу
живильної системи входять теплий ящик 21, живильні насоси (один резервний)
17, трубопроводи, шляхова і регулююча арматура і контрольно-вимірювальні
прилади (КВП). У теплий ящик конденсат надходить через конденсатор 18 –
охолоджувач чистого конденсату від споживачів пари, в яких відсутня
можливість контакту води з паливом і маслом, через конденсатор 19 –
72
охолоджувач брудних конденсатів і контрольно-оглядовий цистерну 20.

Передбачено заповнення теплого ящика і підживлення його насосом 22 з
цистерни 23 додаткової води. Так як в теплом ящику живильна вода має
безпосередній контакт з атмосферним повітрям (відкрита система живлення), то
створюються сприятливі умови для насичення води киснем, яке обумовлює
інтенсивну корозію металу трубопроводів, арматури і елементів котла. У
головних і допоміжних КУ відповідального призначення застосовують закриті
системи живлення, в яких замість теплого ящика встановлюють деаератор.
Паливна система служить для підготовки і подачі палива до форсунок
котла. З відстійно-видаткової цистерни 8 паливо забирається паливним насосом
10 та подається ним через підігрівач 11 до форсунок 16. На паливному
трубопроводі встановлені фільтри холодного 9 та гарячого 12 палива, шляхова і
регулююча арматура і КВП. В цистерну 8 паливо подається з бункера (танка) 4
паливоперекачувальним насосом 7. Для зниження в'язкості палива перед його
перекачуванням паливний трубопровід 6 на ділянці між танком і відстійно-
видатковою цистерною змонтований разом з паровим супутником 5 системи
підігріву палива в ємностях і трубах.
Повітряно-газова система служить для подачі повітря в топку котла і
відводу з нього димових газів. До її складу входять котельний вентилятор 13,
повітропровід 15 з заслінками 14 і газохід котла.
В систему автоматичного регулювання, сигналізації та захисту входять
підсистеми регулюваня живлення котла, горіння і температури перегрітої пари,
елементи сигналізації і захисту котла.
Система продувки призначена для періодичного видалення з котла солей і
шламу, що накопичуються в котловій воді.
Система введення в котел хімічних реагентів, що складається з дозерного
бачка, насоса і трубопроводів з арматурою, призначена для введення хімічних
реагентів з метою запобігання накипоутворення і корозії.
В утилізаційному котлі відсутні паливна та повітряна системи, а
конструктивні особливості інших систем, обслуговуючих УК, визначаються
типом і призначенням котла. Так, в утилізаційному контурі (рис. 1) використаний
утилізаційний котел 2 з примусовою циркуляцією. Живильна система складається
з власне живильної і циркуляційної систем, об'єднаних сепаратором пара 3.
Живильна вода з теплого ящика 21 подається живильним насосом 17 в сепаратор
пара 3, звідки циркуляційний насос 1 забирає воду і подає її в паротвірну частину
УК. Пароводяна суміш з утилізаційного котла надходить у сепаратор, де пара
відокремлюється від води і направляється до споживачів пари.
1. Перелічити споживачі пари машинні і загальносуднові.
2. Пояснити принцип роботи суднової котельної установки.
3. Назвати всі системи, що входять до складу котельної установки.
3. Які основні вимоги, що пред'являються до суднових котлів?
5. У чому полягає сутність принципу термодинамічної доцільності, що
лежить в основі вибору параметрів пари?
73

74
ЛЕКЦІЯ № 9
Тема: Арматура котельних установок
Мета: Ознайомитися із основними видами котельної арматури, їх будовою

та принципом дії, особливостями експлуатації
1. Запобіжні клапани.
2. Стопорні клапани.
3. Живильні клапани.
4. Верхня та нижня продувка котла.
5. Повітряні клапани.
6. Водовказівні прилади.
Арматура призначена для забезпечення надійної і безпечної роботи котла.

Вона служить для підведення до котла живильної води, палива, повітря,
відведення пари до споживачів, продувки котла, відбору проб котлової води і
введення хімічних реагентів, спостереження за рівнем води в котлі, видалення з
нього води і повітря, запобігання підвищенню тиску пари понад установленого
значення.
До арматури парового простору відносяться:
- запобіжні клапани;
- роз'єднувальні (стопорні) клапани;
- клапани для видалення повітря з котла;
- клапани на манометри;
- клапани головного і допоміжного паропроводів.
Також котли можуть мати клапани для парогасіння, до пароохолоджувача,
для продування пароперегрівача, подачі пара до свистка та ін.
До арматури водяного простору відносяться:

- солемірний клапан;
- живильний клапан;
- клапан верхньої і нижньої продувки;
- клапан для введення хімічних реагентів.
Запобіжні клапани призначені для забезпечення безпечної дії котла. Вони
скидають надлишок пари в разі збільшення його тиску вище робочого.
На кожному паровому котлі встановлюють не менше двох пружинних
запобіжних клапанів, які можуть бути прямої і непрямої (імпульсної) дії.
Здвоєний запобіжний клапан прямої дії (рис. 1) розташований в корпусі 4 і
прикріплений до котла фланцем 3. Верхній кінець пружини 9 фіксується тарілкою
10, що упирається через втулку 12 в кришку 8. Пружина нижнім кінцем через
тарілку 7 і шток 11 притискає тарілку 6 клапана до сідла 5. При підвищенні тиску
75
пари в котлі понад

п усстановлен
не значен ння таріллка 6, доолаючи опір пруж жини,
відход
дить від сідла,
с і наадлишок ппари виходить в атмосферу
а у. При зн
ниженні тиску
т
пари ттарілка піід впливо ом пружиини прити искається до сідлаа. Для під
дриву клаапана
вручнуу є приввід з важ желем 2, за допом могою якого, вплииваючи на н ковпакк 13,
закріп
плений чеекою 14 на н штокуу 11, мож жна подоллати опірр пружини и. При цьому
шток і тарілка 6 відходять від сіддла 5, і пар
р виходитть в атмоссферу.
Рис.
Р 1. Зап
побіжний клапан прямої
п дії
Н
Натяг прружини регулюют
р ть, вкруч чуючи або викруччуючи вттулку 12 при
знятомму ковпаку 13. Після опломбу ування інспектор
і ром Регіістру кллапан
регулююванню нен підлягаає (пломб а 1 пов'яззує чеку 14
1 з ковпааком 13).
К
Котли паропроду
п уктивністтю нижч че 750 кг/год
к і утилізац ційні можуть
обладннуватися тільки од
дним запообіжним клапаном
к .
В котлахх з роб бочим ти иском паари 4 МП Па і білільше реекомендуєється
встаноовлювати запобіжні клапан ни імпульсної дії (пристрооїв, що складають
с ься з
імпулььсного і головного
г о запобіжн них клапаанів, рис. 2).
П
При регулюванні запобіжн
з них клапан нів максиимальний тиск в ко отлі при їх
ї дії
не поввинно перревищуватти робочи ий більш як на 10% %.
76
а) б)
Р
Рис. 2. Заапобіжний й клапан ннепрямої дії (а – ім
мпульсниий; б – гол
ловний):
1 – наррізна втуулка; 2 – верхня
в таарілка; 3 – пружин на; 4 – штток; 5 – нижня
н таррілка;
ипускний патрубок; 7 – таарілка клаапана; 8 – сідло кклапана; 9 – впускний
6 – ви
патруббок; 10 – випускни ий патруббок (в атммосферу); 11 – вхідд пари відд імпульссного
клапанна; 12 – шток; 13 3 – порш
шень; 14 – пружин на; 15 – порожни ина головвного
клапанна; 16 – вппускний патрубок
п ; 17 – тар
рілка клап
пана; 18 – сідло клаапана
Рис. 3. Схема дії

д імпулььсного і гооловного запобіжнного клапанів:
1 – таарілка клапана; 2 – поршеень серво одвигуна; 3 – пруж
ужина; 4 – імпулььсний
трубоппровід; 5 – імпульссний клап
пан; 6 – паровий ко
олектор
77
С
Стопорні клапани и (рис. 4) призначені для з’єднання
з я (роз’єдн
нання) коттла з
паропрроводамии.
Р
Роз'єднуввальні (сттопорні) кклапани головного і допом міжного паропров
п водів,
крім м
місцевого управлін ння, повиннні мати дистанцій
д йні привооди.
Стопорніі клапани, що з’єднуютть котел з голоовним і допоміж
С жним
паропрроводамии, називаюють головвним і доппоміжним
м стопорнними клап панами.
Риис. 4. Куттовий незвворотно-ззапірний стопорни

с ий клапан:
1 – маховик; 2 – шток к; 3 – втуулка кро
онштейна кришки;; 4 – наттискна вттулка
сальниика; 5 – кришка;
к 6 – парон
нітова пр
рокладка; 7 – сідлоо клапана; 8 – таррілка
клапанна; 9 – коорпус клапана; 10 – фланецьь для кріпплення доо котла.
Літераами "О" і "З" позн начені поккажчики положень відкритття і закр риття клап
пана.
Верхнній кінец ць штокаа (подовж жений квадрат
к над
н махоовиком) служить для
приєдннання дисстанційно ого привооду.
Ж
Живильніі клапани призн начені дл
ля з’єднання і роз'єднан
ння котлла з
живилльним труубопровод
дом (рис. 5).
Рис. 5. Живильни
Ж ий клапан незвороттного
типу:
1 – кришшка;
2 – таріл
лка клапанна;
о клапана;;
3 – сідло
4 – корпуус.
78
Кожен котел обладнують не менше ніж двома живильними клапанами

незворотного типу. Утилізаційний котел може мати один клапан. Для можливості
роз'єднання незворотного живильного клапана і котла між ними встановлюють
роз'єднувальний клапан. Незворотний і роз'єднувальний клапани можуть
розміщуватися в одному корпусі.
Клапан верхньої продувки призначений для видалення шламу, маслянистих
речовин і інших плаваючих домішок, які накопичуються біля дзеркала
випаровування. Також вони служать для зниження солоності води котла в процесі
експлуатації шляхом часткового видалення її за борт.
Від клапана всередині котла проходить труба, що закінчується лійкою або
труба з повернутими вгору отворами.
Клапан нижньої продувки призначений для видалення шламу і солей, які
осідають в нижній частині барабана вогнетрубного котла або у водяних
колекторах водотрубного котла.
Труби нижньої продувки мають отвори по нижній твірній поверхні і
з'єднані одним кінцем з клапаном (інший кінець заглушений).
Повітряний клапан служить для випуску повітря з парового колектора при
заповненні котла водою перед його підготовкою до дії. Клапан закривають після
того, як через нього буде виходити пар.
Клапани до манометрів служать для з’єднання котла з манометрами. Котел
повинен мати не менше двох манометрів.
Надійна експлуатація парового котла можлива тільки при певному рівні
води в ньому. Нижній рівень води в котлі повинен знаходитися на відстані не
менше 150 мм над найвищою точкою поверхні нагрівання. Для котлів з
паропродуктивністю менше 750 кг/год ця відстань може бути зменшена до
125 мм. Верхній рівень обмежується необхідним паровим об'ємом котла. Робочий
рівень розташований посередині між нижнім і верхнім рівнями.
Рівень води контролюють за допомогою покажчиків рівня води, в основі
роботи яких лежить принцип сполучених судин. На кожному котлі, що має
дзеркало випаровування, має встановлюватися не менше двох незалежних
водовказівних приладів. На котлах з паропродуктивністю до 750 кг/год і
утилізаційних агрегатах допускається встановлювати тільки один прилад.
Покажчик рівня води (рис. 6) з’єднується з водяним і паровим простором
колектора котла клапанами 8 і 11. Клапани 8 мають ручне керування, а клапани 11
– дистанційне за допомогою тяг 13 і 14, які важелями 12 повертають штоки. У
рамці 4 встановлені прозорі слюдяні пластини 2 або спеціальні скельця, що
притискаються до рамки упорними планками 3 за допомогою болтів. Між рамкою
і пакетом пластин встановлена прокладка 5.
Для щільності з'єднання корпусу 1 приладу з патрубками, що з’єднують
його з котлом, є набивка 9. Канали приладу закриті пробками 6. На планці 10
нанесені поділки, які відзначають верхній, середній і нижній рівні води.
Покажчики рівня води кріплять до котла фланцями 7. Кран 15 служить для
продувки водовказівного приладу.
79
Рис. 66. Покажч

чик рівня води
в
ППри робооті котла рівень вооди в поккажчику рівня

р водии повинен коливаттися,
відсуттність кооливань рівня ссвідчить про заабрудненння канал лів прилладу.
Водоввказівні пррилади нееобхідно продуватти не рідш ше одногоо разу за вахту,
в а також
перед проведен нням верх хнього і н ижнього продуван ння котла..
ППорядок продуван ння водов казівногоо приладуу:
и нижній клапан (аабо кран) продуван
- відкрити ння;
- закрити паровий клапан;
- відкрити
и паровийй клапан і потім заакрити воддяний клаапан;
- відкрити
и водянийй клапан і закрити клапан (к кран) проодування.
ППри розташуванніі пароводдяного кол лектора котла
к исоті, а також
на ззначній ви
при уп правлінніі котлом з ЦПУ ззастосовую ють знижжені покаажчики ріівня. Дляя цих
покажжчиків засстосовуютться ріди ни, щільн ність якихх більше щільностті води і які з
водоюю не змішууються (ттетрахлоррид, чотирихлорисстий вугллець та інші речови ини).
Для крращої вид димості ваажку рідиину фарбуують.
ЗЗниженийй покажч чик рівняя (рис. 7)) предстаавляє соббою U-по одібну пеетлю,
нижняя частинаа якої зааповнена важкої рідиною. На лівіій гілці встановллений
80
покаж
жчик 1, яккий з’єдн
нується ччерез клап
пан 5 з паровим,
п а через клапан 6 – з
водяни
им простоором котл
ла.
Труба 2 заповн нена коннденсатом м. У неї є
неізолльована конденсааційна ппорожнин на 3, зввідки
надлиишок води внаслід док кондеенсації паари або зміну
з
рівня через перегородку 4 стіккає в тру убу 7. Таким
чиномм, в труббі 2 рівен нь води постійниий. У труубі 7
рівеньь відповвідає ріівню вооди в пароводян
п ному
колеккторі. Прри підви ищенні ррівня во оди в котлі
к
збільш
шується висота
в сттовпа водди в труб
бі 7, через що
підви
ищується тиск
т на поверхню
п важкої рідини
р і ріівень
в покаажчику 1 піднімаєється.
Рис. 7.. Знижени

ий
покажжчик рівняя води в
котлі
Питан
ння для са
амоконтр
ролю
1. Яке при изначенн

ня котельнної арматуури?
22. Яку фуункцію ви
иконують запобіжн ні клапани
и?
33. Для чого признаачені стоп
порні клаапани?
44. З якою
ю метою вииконуютьь верхню та нижню ю продувкку котла??
5. Яке призначенння повітряяного клаппана?
66. Для чого признаачені водоовказівні прилади??
77. Признаачення та принцип п дії зниженого поккажчика ррівня водии в котлі.
ЛІТЕРА
АТУРА
1. Денисеенко Н.И., Костыл ев И.И. Судовые

С котельные
к е установвки. / Учеебник
для ВУУЗов. – СПб.: «Элм мор», 20005. – 290 с.
с
22. Хряпчченков А..С. Судоввые вспомогательные и уттилизацио онные коотлы:
Учебнное пособи ие. – 2-е изд.
и перерраб. и доп п. – Л.: Суудостроенние, 1988. – 296 с.
3. Милтон Д.Х. Судовые
С п
паровые котлы.
к – М.:
М «Траннспорт», 1985.
1 – 2995 с.
44. Э.В.Корнило ов, П.В
В.Бойко, Э.И.Голофастовв. Вспоомогателььные,
утилиззационны ые, терм момаслянн ные котл лы морсских суддов. Конструкци ия и
эксплууатация: Учебн.
У по
особ. – Оддесса: ЭксспрессРек клама, 20008. – 240 с.
55. Судовоой механи А кол.;; под ред.. A.A. Фо
ик: Справвочник / Авт. ока, д-ра техн.
т
наук, ссудового старшого о механикка. – В 3-х
х т. – Т. 2. – О.: Феенікс, 2010. – 1032 с.
нов, А.М.. Судовыее вспомоггательные и утилиизационные котельные
66. Султан
устаноовки: учеб бное посо обие. – Н
Новоросси ийск: ГМУ У им. адм м. Ф.Ф. Ушакова,
У 2
2015.
– 96 с..

Конспект Лекцій (3 Курс)

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Конспект Лекцій (3 Курс)

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

3

ЛЕКЦІЯ № 1. Класифікація та основні характеристики суднових

Тема: Класифікація та основні характеристики суднових парових котлів

Мета: Ознайомитися із призначенням, класифікацією й технічними

1. Призначення й класифікація суднових парових котлів

- вогнетрубно-водотрубні, що мають у своєму складі водотрубну й

- по організації топкового процесу та ін.

2. Характеристики парових котлів

Робочий тиск пари в котлі – p, [МПа] – це надлишковий тиск пари:

де DПЕ, DНАС – паропродуктивність котла по перегрітій й насиченій парі, [кг/год];

– нижча теплота згоряння палива, [кДж/кг];

ККД парового котла характеризує його економічність і досконалість

де VT – об’єм топки, [м].

Питомий пароз’єм характеризує інтенсивність паротворення й показує,

Величина відносного вологовмісту показує, скільки буде потрібно часу на

• відносна вага котла з водою - g, [(кг·с)/кг] – відношення повної ваги котла,

• відносний об’єм котла – vК, [(м3·с)/кг] – відношення повного об’єму,

Експлуатаційні властивості парових котлів можна аналізувати по

Тема: Склад і характеристики палива суднових котлів

Мета: Ознайомитися зі складом і характеристиками палива суднових

1. Вимоги, що пред'являються до палива парових котлів

1. Вимоги, що пред'являються до палива парових котлів. Склад

Паливом називають речовини, здатні в процесі складних фізико-хімічних

Елементарний склад палива прийнято виражати таким співвідношенням:

Робочою масою палива називають такий склад, в якому воно подається в

Виключивши з робочої маси воду, отримуємо суху масу палива:

Виключивши з сухої маси золу, отримуємо горючу масу палива:

Відсоткове співвідношення складових частин мазуту і енергія, що

Вуглець – є основним горючим елементом будь-якого органічного палива.

кількість енергії, тому тепло, що утворюється при згоранні 1 кг вуглецю в

2. Основні характеристики котельного палива

Теплом згоряння (теплотворною здатністю) палива називають кількість

де 2510 – питоме тепло пароутворення [кДж / кг] (для 1 кг водяної пари).

Експлуатаційні властивості мазутів визначаються рядом фізико-хімічних

Хороший розпил мазуту можливий при в'язкості не більше 2 °ВУ. Низька

Таким чином, робоча температура палива перед форсунками повинна

Температура підігрівання визначається залежно від марки мазуту по

Густина d 4 (  4 ) – представляє собою відношення маси палива в даному

обсязі при температурі 20 °С до маси води в тому ж об'ємі при температурі +4 ° С.

Температура застигання – це така температура, при якій паливо втрачає

- легкоплавку – tпл < 800 °С, що утворить суцільні щільні відкладення, що

Питання для самоконтролю

1. Які вимоги висуваються до палива суднових парових котлів?

1. Денисенко Н.И., Костылев И.И. Судовые котельные установки. / Учебник

Питання для самоконтролю

1. Назвіть процеси, що проходять в паровому котлі.

1. Денисенко Н.И., Костылев И.И. Судовые котельные установки. / Учебник

Тема: Процес згоряння та пристрої для спалювання палива

Мета: Ознайомитися із теоретичними основами процесу згоряння палива,

1. Теоретично необхідна кількість повітря для горіння палива;

Горінням називається хімічний процес з'єднання палива з окислювачем, що

1. Теоретично необхідна кількість повітря для горіння палива

Оскільки атомна маса вуглецю рівна 12, а молекулярні маси кисню і

2. Розрахунок об'ємів продуктів згоряння палива

Теоретичний об'єм Vco0 буде рівний, м3/кг

Розрахунок теоретичного об'єму сірчистого ангідриду Vso2 . Для цього

величина Hp виражена у відсотках по масі.

Повний теоретичний об'єм азоту рівний, м3/кг

3. Ентальпія продуктів згоряння

Ентальпією газів зручно користуватися в теплових розрахунках котлів, коли

Продукти згоряння є сумішшю газів, нагрітих до однакової температури.

де I вл0 .в = VCвл .в ; Cвл . в – теплоємність вологого повітря, Дж/(м3·°С) або

Рис. 1. Діаграма I – υ для мазуту при різних коефіцієнтах надлишку повітря

4. Топкові пристрої суднових котлів