Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Кафедра міжнародних відносин та регіональних студій

КУРСОВА РОБОТА

ЯДЕРНА ПРОГРАМА ПІВНІЧНОЇ КОРЕЇ

Виконала:
студентка: 23 групи
ОПП «Міжнародні відносини»
Тарасюк Юлія Василівна

Науковий керівник:
к. г. н., доц. кафедри міжнародних
відносин і регіональних студій
Романюк Н. І.

Луцьк - 2021
 ЗМІСТ
ВСТУП..............................................................................................................................3
1. ЯДЕРНА ЗБРОЯ – ЗБРОЯ МАСОВОГО ЗНИЩЕННЯ..........................................5
2. ПІВНІЧНА КОРЕЯ - ДЕ-ФАКТО ЯДЕРНА ДЕРЖАВА......................................11
3. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ПОЯВИ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ В КРАЇНІ...............................16
4. СУТЬ ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ ПІВНІЧНОЇ КОРЕЇ..............................................19
5. УЧАСТЬ СВІТОВОГО СПІВТОВАРИСТВА У РОЗЗБРОЄННІ ПІВНІЧНОЇ
КОРЕЇ..............................................................................................................................26
ВИСНОВКИ...................................................................................................................35
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................................38

2
 ВСТУП
Східна Азія – регіон, у якому розташовані країни зі значними економічним
та військовим потенціалом, а також це регіон, де небезпека застосування ядерної
зброї дуже велика. І це найважливіше питання, яке хвилює світове співтовариство
у цьому регіоні – денуклеаризація Північної Кореї. Саме тому інтерес до даного
регіону з кожним роком зростає.
Актуальність дослідження зумовлюється тим, що не дивлячись на
тенденцію світових лідерів у зменшенні ядерних запасів, така країна як Північна
Корея починає збільшувати свої ядерні запаси і удосконалювати засоби їх
доставки, а також проводить ядерні випробування, що з кожним роком все більше
і більше турбує світове співтовариство. Адже ситуація яка склалася, може
призвести до серйозних наслідків не тільки у даному регіоні, а й у світі в цілому. І
саме ці фактори зумовлюють актуальність даної теми і потребують більш
детального її вивчення.
Об’єктом дослідження є Північна Корея, а предметом дослідження –
особливості формування ядерного потенціалу держави, можливості та наслідки
використання ядерної зброї КНДР.
Метою дослідження є аналіз ядерного потенціалу і ядерної програми
Північної Кореї та виявлення наслідків володіння цією зброєю для ситуації в
регіоні Східної Азії.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
1) розкрити теоретичні основи дослідження ядерної зброї як зброї масового
знищення;
2) провести аналіз ядерного потенціалу Північної Кореї;
3) проаналізувати основні причини появи ядерної зброї в КНДР;
4) дослідити суть ядерної програми Північної Кореї;
5) охарактеризувати участь світового співтовариства у роззброєнні КНДР.
Теоретико-методичну основу дослідження склали роботи таких авторів,
як: И. Н. Бекман [1], А. В. Воронцов та П. Агальцов [2], Д. Ганич [3], А. Жебин

3
[5], В. Кузарь [7], С. Кучер [8], М. Леонова [9], В. Михеев [10], Д. А. Райский [14],
Б. П. Теплоухов [15], Толерая [16] та ін.
В ході дослідження використовувалися як загальнонаукові (системно-
функціональний, історичний, порівняльний, метод аналізу і синтезу, індукції та
дедукції тощо) так і спеціальні (вивчення документів, івент-аналіз,
спостереження) методи.
Структура курсової роботи відповідає меті та завданням дослідження і
складається із вступу, п’яти параграфів, висновків та списку використаних
джерел. Обсяг курсової роботи становить 40 сторінок.

4
 1. ЯДЕРНА ЗБРОЯ – ЗБРОЯ МАСОВОГО ЗНИЩЕННЯ

Ядерна зброя, безперечно, є одним з найнебезпечніших і руйнівних видів

зброї масового знищення. Зброя масового знищення - це зброя, призначена для
нанесення масових втрат або руйнувань на великій площі. В міжнародній
англомовній ЗМІ-лексиці також часто вживається як абревіатура АВС-зброя
(англ. АВС weapons, atomic, biological or chemical weapons) [6].
Зброя масового знищення (ураження) характеризується великою руйнівною
спроможністю та великою територією ураження. Об’єктами ураження можуть
бути як самі люди, так і навколишнє середовище (ґрунти, місцевість, рослинний і
тваринний світ). Вона здатна за короткий проміжок часу знищити все навколо.
Масове застосування ядерної зброї може призвести до катастрофічних наслідків
для всього людства і нашої Землі. На озброєнні сучасних держав перебувають три
основні види зброї масового враження: хімічна зброя, біологічна зброя, ядерна
зброя.
Ядерна зброя – зброя масового ураження вибухової дії, побудована на
використанні ядерної енергії, що вивільняється при ланцюговій ядерній реакції
розщеплення важких ядер або термоядерній реакції синтезу легких ядер [18].
Можливість вивільнення внутрішньоядерної енергії обумовлена деякими
природними властивостями хімічних елементів. Ці властивості дозволяють
виділити внутрішньоядерну енергію в результаті поділу ядер важких хімічних
елементів та синтезу ядер легких елементів.
Основою ядерного вибуху є ядерна вибухова речовина, в якій за деяких
умов можлива вибухова реакція поділу чи синтезу (Рис. 1). Джерелом енергії при
ядерному вибуху є ядерні реакції, в результаті яких атоми одних елементів
перетворюються на атоми інших. В той час як при вибуху звичайного заряду одні
молекули перетворюються в інші, більш стійкі молекули продуктів вибуху. Атоми
при вибухах звичайної вибухової речовини не зазнають ніяких змін.
Для проведення атомних вибухів в наш час використовують два шляхи:
ланцюгова реакція поділу ядер важких елементів (ядерні реакції); реакція синтезу
5
(сполучення) ядер легких елементів (термоядерні реакції). Ланцюговою реакцією
поділу ядер називають реакцію, що розпочавшись поділом одного або кількох
ядер, може поширюватись в речовині без зовнішнього впливу, тобто розвивається
самостійно. Поділ ядер атомів речовини заряду в ядерних боєприпасах
відбувається під впливом нейтронів. Важке ядро, захопивши нейтрон, стає
нестабільним й поділяється на два осколка, що являють собою ядра атомів більш
легких елементів. А при реакції синтезу (термоядерна реакція) відбувається
злиття більш легких ядер з утворенням більш важких.

Рис. 1.1. Будова ядерної бомби.

Потужність ядерних зарядів та ядерних боєприпасів звичайно

характеризують тротиловим еквівалентом – такою масою тротилу, енергія вибуху
якого дорівнює енергії, що виділяється при повітряному вибуху ядерного заряду.
Тротиловий еквівалент прийнято вимірювати в тоннах [15].
Ядерна зброя включає в себе такі складові:
- ядерні заряди (балістичні, крилаті та зенітні ракети і торпеди, бомби,
артилерія);
- засоби їх доставки до цілі (ракети, літаки, торпеди, артилерійські гармати
тощо);
- засоби керування.

6
 До ядерних боєприпасів належать оснащені ядерними зарядами бойові
частини ракет, авіаційні бомби, артилерійські снаряди, ядерні фугаси. Пристрої,
які використовуються для здійснення вибухового процесу і звільнення ядерної
енергії, називаються ядерними зарядами [1].
Ядерна зброя може бути застосована для двох різних цілей. По-перше, вона
може бути використана для безпосередньої дії на військо і техніку супротивника,
по-друге – для завдання потужних ударів по найважливіших промислових,
транспортних і політичних центрах противника, по-третє - як засіб політичного
впливу [15].
Ядерна зброя дуже відрізняється від звичайної зброї, адже вона здатна
виділити величезну кількість вибухової енергії, а також через ефекти, які вона
виділяє: висока температура і радіація. Відповідно, ядерна зброя відрізняється
масштабом і характером ураження. Вибухонебезпечну енергію, яку виробляє
ядерна зброя, найкраще можна оцінити за формулюванням слів кілотонн (1000
тонн) та мегатонн (1000000 тонн). Наприклад, атомна бомба, скинута на Хіросіму
у Японії 6 серпня 1945 р. (перше у світі використання ядерної зброї під час атаки
США проти Японії наприкінці Другої світової війни), що містила лише близько
64 кг високозбагаченого урану, виділила енергію, що дорівнює приблизно 15
кілотонн хімічної вибухової речовини.
Цей вибух викликав потужну ударну хвилю, величезну кількість тепла та
смертельне іонізуюче випромінювання. Конвекційні струми, створені під час
вибуху, забирали в повітря пил та інше сміття, створюючи грибоподібну хмару,
яка з тих пір стала віртуальною ознакою ядерного вибуху. Крім того,
радіоактивне сміття розносилося вітрами високо в атмосферу, щоб згодом
оселитися на Землі у вигляді радіоактивних опадів.
Ураження внаслідок ядерного вибуху залежать від багатьох факторів:
конструкція зброї (ділення або синтез); вихід зброї; середовище де відбувається
детонація (коли ядерна зброя детонує відбувається вогненна куля з температурою,
подібною до температури в центрі Сонця) в повітрі, на поверхні, під землею або
під водою; метеорологічні та екологічні умови [25].
7
 Вибух, під час ядерної реакції, породжує ударну хвилю, яка розширюється
назовні з великою швидкістю. Надлишковий тиск на фронті ударної хвилі, можна
виміряти в паскалях (Па) або у фунтах на квадратний дюйм (фунтів/кв. Дюйм).
Звичайний двохповерховий дерев’яний будинок зруйнується при надлишковому
тиску 34,5 кПа. Одномегатонна зброя, що вибухнула на висоті 3000 метрів,
створить надлишковий тиск такої величини до 7 км. Вітри, що слідують, кинуть
людину, що стоїть, об стіну, в кілька разів перевищуючи силу тяжіння. В межах 8
км мало хто на відкритому повітрі чи в звичайних будівлях зможе пережити такий
вибух. Величезна кількість кладки, скла, дерева, металу та іншого сміття,
утвореною хвилею, буде літати зі швидкістю понад 160 км на годину, що
спричинить подальше руйнування.
Як правило, приблизно 35 % від загальної енергетичної віддачі вибуху
повітря випромінюється у вигляді теплового випромінювання – світла та тепла,
здатних спричинити опіки шкіри та травми очей та розпалити горючі матеріали на
значні відстані. Ударна хвиля, що настає пізніше, може поширювати пожежі ще
більше. Якщо окремі пожежі досить великі, вони можуть об’єднатися в масову
пожежу, відому як вогняна буря, утворюючи єдину конвективну колону гарячих
газів які піднімаються, що засмоктує свіже повітря з периферії.
Існує три основних види ядерної зброї: ядерна (або атомна зброя),
термоядерна, нейтронна.
На сьогодні, дев’ять країн (США, Росія, Велика Британія, Франція, КНР,
Індія, Пакистан, Ізраїль і КНДР) володіють ядерною зброєю. Де-юре ядерні
держави – Франція, США, Велика Британія, Китай та Росія – тобто держави, які
вважаються «легітимними» ядерними державами згідно з Договором про
нерозповсюдження ядерної зброї. Де-факто ядерні держави – Індія, Пакистан та
КНДР. До них можна сміливо додавати Ізраїль, хоча він офіційно ніколи не
визнавав, що володіє ядерним арсеналом. Відповідно у кожної з держав є своя
ядерна стратегія держави та ядерна програма.
Ядерна стратегія держави передбачає розробку доктрин і стратегій
виробництва та використання ядерної зброї для політичних цілей [24]. Коріння
8
ядерної стратегії можна знайти в Другій світовій війні, коли вчені-ядерники, а
також американські та британські чиновники високого рівня почали думати про
те, як можна використовувати ядерну зброю. Щодо ядерної програми держави, то
це програма держави зі створення ядерної зброї. Як вже зазначалося ядерна зброя
є засобом політичного впливу, а саме вона є певним засобом тиску та шантажу.
Ядерний шантаж – це зовнішньополітична доктрина, в якій держава-
власник ядерної зброї шляхом залякування і погрози застосування ядерної зброї
намагається домогтися від противника певних дій на свою користь. Це вид
вимагання пов’язаний з балансом на межі війни [19].
Ядерний шантаж зазвичай розглядається як неефективний проти
раціонального противника, який має або є союзником держави з гарантованою
здатністю до знищення. Якщо у обох держав є ядерна зброя, ядерний шантаж стає
загрозою конфлікту. Під час холодної війни явна загроза застосування ядерної
зброї з метою змусити противника до дії була рідкістю, оскільки більшість країн
були союзниками Радянського Союзу або Сполучених Штатів Америки [19].
Наявність ядерної зброї обумовлює стриманість поведінки провідних
гравців, що само по собі є стабілізуючим фактором у світовій політиці. Однак ця
стабілізуюча роль веде, швидше, до консервації існуючих проблем, тижні до їх
вирішення. Ядерне стримування по своїй суті може бути звернено проти
державного гравця. У той час як нові загрози міжнародній і національній безпеці,
які множаться з кожним роком, переважно мають недержавний характер. Стає все
більш очевидним, що існування ядерної зброї в умовах трансформації системи
міжнародних відносин не стільки зміцнює міжнародну безпеку, скільки
багаторазово ускладнює вирішення ключових питань, посилюючи
дестабілізуючий характер глобальних проблем [14].
В міждержавних відносинах ядерна зброя має три основні ефекти:
1) надання ядерній державі непорушних гарантій її незалежності та фізичної
цілісності;

9
 2) взаємне стримування між державами та встановлює обмеження на
застосування насильства та дій у відповідь, гальмуючи розв’язання
тотальної війни;
3) змінюючи баланс між наступальними та оборонними діями на користь
оборонних, ядерна зброя надає слабшим країнам можливість ефективно
захищати себе від більш потужних [3].
Отже, ядерна зброя є одним із видів зброї масового знищення, що несе
смертельну небезпеку не тільки для окремого регіону, а й всього світу. Вона
призначена для масового ураження людей, знищення або руйнування
адміністративних і промислових центрів, різних об'єктів, споруд і техніки, та
служить невід’ємним важелем у зовнішній політиці країн, які нею володіє.

10
 2. ПІВНІЧНА КОРЕЯ - ДЕ-ФАКТО ЯДЕРНА ДЕРЖАВА

Північна Корея, офіційно – Корейська Народно-Демократична республіка

(КНДР) – країна Східної Азії, розташована на півночі Корейського півострова. На
півночі межує з Китайською Народною Республікою (КНР) та Росією вздовж
річок Ялуцзян і Туманган, а на півдні з Південною Кореєю з сильно укріпленою
демілітаризованою зоною, яка розділяє дві країни. Пхеньян – столиця та
найбільше місто країни [13].
У 1910 р. Корея була анексована Імператорською Японією, однак після
капітуляції Японії наприкінці Другої світової війни в 1945 р. Корея була розділена
на дві зони: північ була окупована Радянським Союзом, а південь – Сполученими
Штатами Америки. Переговори про возз’єднання не вдалися, тому в 1948 р. було
створено два уряди: на півночі утворилася соціалістична Корейська Народно-
Демократична Республіка, а на півдні капіталістична Республіка Корея.
Вторгнення Північної Кореї призвело до Корейської війни (1950-1953). Угода про
перемир’я Кореї призвела до припинення вогню, але мирний договір не був
підписаний, а кордон залишився таким же, як і раніше.
Згідно зі статтею 1 Конституції Північної Кореї, КНДР є незалежною
соціалістичною державою. У Північній Кореї проводяться вибори, хоча незалежні
спостерігачі їх кваліфікують як фіктивні вибори. Північна Корея – це тоталітарна
диктатура, вироблена культом особистості навколо династії Кім. Робоча партія
Кореї (WPK), очолювана членом правлячої сім’ї, має абсолютну владу в державі і
очолює Демократичний фронт за возз’єднання Вітчизни, членами якого повинні
бути всі політичні офіцери. Відповідно до статті з конституції КНДР, Чучхе є
офіційною ідеологією Північної Кореї.
Засоби виробництва належать державі через державні підприємства та
колективізовані господарства. Більшість послуг, таких як охорона здоров'я, освіта,
житло та виробництво продуктів харчування, субсидуються або фінансуються
державою. З 1994 по 1998 р. Північна Корея зазнала голоду, в результаті якого
загинуло від 240 000 до 420 000 людей, а населення продовжує страждати від
11
недоїдання. Північна Корея слідує політиці Сонгун, або політиці, що стосується
перших військових питань. Незважаючи на те, що вона є однією з найбідніших
країн у світі, вона підтримує одну з найбільших армій, це країна з найбільшою
чисельністю військовослужбовців та воєнізованих військовослужбовців із
загальною чисельністю 9 495 000 активного, резервного та воєнізованого
персоналу, або приблизно 37 % населення. Діюча армія в 1,21 млн осіб є
четвертою за чисельністю у світі після Китаю, США та Індії; що складається з 4,7
% його населення. Володіє ядерною зброєю. Окрім того, що вона є членом
Організації Об'єднаних Націй з 1991 р., Північна Корея також є членом Руху
неприєднання та G77 [13].
Країна Північна Корея має ізольовану і жорстко контрольовану командну
економіку. Командна економіка - стандартний компонент будь-якої комуністичної
країни. У командній економіці економіка централізовано планується і
координується урядом. Уряд Північної Кореї визначає, які товари слід виробляти,
в якій кількості і за якою ціною товари виставляються на продаж.
У Північній Кореї проживає більше 25 мільйонів чоловік, які живуть в
умовах комуністичного правління, яке строго контролює всі сфери повсякденного
життя. Люди повинні питати дозволу на поїздку, і відвідувачам також важко
в'їхати в країну.
Всі телевізори і радіо налаштовані на державні канали, і люди, спіймані на
прослуховуванні іноземних передач, піддаються суворим покаранням. Ці заходи
контролю означають, що більшість північнокорейців можуть мати мало або
взагалі не мати уявлення про світові події або про те, як їхня країна думає про
зовнішній світ.
Більшість північнокорейців вкрай бідні з такими речами, як холодильники,
пральні машини і навіть велосипеди, які важко дістати. Багато людей
покладаються на агентства по наданню допомоги, такі як Організація Об'єднаних
Націй, в наданні продовольства, тому що є на дачі мало поїсти.
Однак північнокорейці, які вимагають від свого уряду більшого, вимагають
зміни керівництва, або ті, хто просто намагається бігти, жорстоко карають, а іноді
12
і вбивають. Згідно зі звітом Amnesty International, сотні тисяч людей були
ув'язнені і трудові табори через свою незгоду з урядом. Здається, що
північнокорейці вітають і хвалять свого лідера на великих публічних заходах, але
важко зрозуміти причини цього, тому що неможливо вільно говорити з людьми,
що живуть там. Уряд Північної Кореї каже, що це тому, що Кім Чен Ин дуже
популярний серед свого народу. З раннього віку північнокорейців вчать, що їх
лідери подібні всемогутнім богам. Але інші стверджують, що люди могли
підтримувати Кім, тому що вони турбувалися, що в іншому випадку у них можуть
виникнути серйозні проблеми.
Північна Корея прийняла радянську модель управління і централізовано
плановану соціалістичну економіку, а також у цій моделі особлива увага
приділялася розвитку важкої промисловості та інвестицій в металургійну,
металургійну, цементну і верстатобудівну галузі. Багато експертів вважають, що
така політика уряду Північної Кореї, що почалася після Корейської війни, стала
перешкодою на шляху економічного розвитку країни. Недоліки цієї політики
поглиблювалися орієнтацією режиму на Сонгун (стиль політики, орієнтованої
перш за все на військові), що посилило хронічні економічні проблеми Північної
Кореї.
Економіка Північної Кореї вступила в одну з найгірших фаз застою і майже
впала в 1990-і р.. Розпад Радянського Союзу, за яким послідувала продовольча
криза після ряду стихійних лих - граду в 1994 р., повені з 1995 по 1996 р. і посухи
в 1997 р. - вкинули Північну Корею в економічну кризу. У період з 1990 по 1998
р. середньорічні темпи зростання в країні становили - 4,1 %. Країна стала
одержувачем міжнародної продовольчої і гуманітарної допомоги з середини 1990-
х р.; допомога триває і сьогодні. У 2000 рр. Північна Корея розширила тактику
відновлення економіки. З 2000 по 2005 рр. ВВП Північної Кореї ріс в середньому
на 2,2 % [22].
Валовий внутрішній продукт (ВВП) Північної Кореї оцінювався в $ 40 млрд
в 2015 р.. Що стосується ВВП на душу населення, то він становив 1700 доларів.
На сільське господарство припадало 22,5 % ВВП, на промисловість – 47,6 %, на
13
послуги - 29,6 %. Країна вкладає значні кошти в свої збройні сили (Табл. 1.). У
2016 р., Північна Корея витратила приблизно 4 млрд доларів, або приблизно 24 %
свого валового внутрішнього продукту (ВВП), на оборонні витрати [4].
Таблиця 1.
Порівняльна характеристика військового потенціалу
Японії, Китаю та Північної Кореї, 2005 р.*
Показник Японія Китай Північна
Корея
Військовий бюджет (млрд. дол. США) 44,7 29 1,9
Кількість постійних збройних сил (млн. 0,24 2,27 1,082
осіб)
Резерв військових сил (млн. осіб) 0,444 - 47
Мобільні ресурси (млн. осіб) 30,7 379,3 6
Кількість сухопутних військ (млн. осіб) 0,148 1,6 0,95
Кількість військово-повітряних сил (тис. 45,6 400 110
осіб )
Кількість військово-морських сил (тис. 44,4 255 46
осіб)
*Складено за: [ ].

Сьогодні Китай є основним торговим партнером Північної Кореї. Північна

Корея покладається на Китай як в економічній, так і в дипломатичній допомозі. У
2017 р. близько 86 % експорту регіону з Північної Кореї було направлено в Китай.
Основними експортними товарами країни є металургійна продукція, корисні
копалини, промислові товари, текстиль, а також продукція сільського
господарства і рибальства. Основними товарами імпорту для Північної Кореї є
нафта, вугілля, машини, обладнання, тканини і зерно. У 2017 р. більше 90 % від
загального обсягу імпорту регіону припадало на Китай.
Китай і Північна Корея в минулому підтримували тісні дипломатичні
відносини і Китай часто вважається найближчим союзником Північної Кореї.
Китай і Північна Корея мають Договір про взаємодопомогу та співробітництво,
який в даний час є єдиним договором в області оборони. Китай має посольство в
північнокорейській столиці Пхеньян і генеральне консульство в Чунцзіні. У
минулому спад у відносинах між Китаєм та Північною Кореєю відбувся
14
насамперед через зростаючу стурбованість у Китаї такими питаннями, як
вилучення Північною Кореєю китайських рибальських човнів і, що ще
важливіше, через програму ядерної зброї. Відносини знову стали все тіснішими з
2018 р., особливо після того, як Сі Цзіньпін відвідав Пхеньян у червні 2019 р..
Також, дипломатичні відносини з КНДР підтримувала Росія (у минулому
СРСР). СРСР був головним торговим партнером КНДР – в 1990 р. на нього
припадало 53,3 % зовнішньої торгівлі Північної Кореї, а товарообіг двох країн
склав 2,2 млрд доларів. У 1995 р. російсько-північнокорейський товарообіг склав
83 млн доларів. Після розпаду СРСР і приходу до влади в Росії Бориса Єльцина
російсько-північнокорейські контакти сильно ослабли. Це проявилося, зокрема, в
тому, що вище російське керівництво не висловило офіційного співчуття КНДР з
нагоди кончини Кім Ір Сена в 1994 р.
Після приходу до влади Володимира Путіна у 2000 р. відбувся перший візит
глави російської держави в Пхеньян. Тоді було досягнуто домовленостей про
активізацію політичних контактів і вироблення заходів по відновленню
економічного співробітництва. Росія періодично надавала КНДР гуманітарну
допомогу. КНДР – одна з 11 країн, які визнали законність приєднання Криму до
Росії. З 2003 р. Росія взяла участь в шестисторонніх переговорах щодо ядерної
програми КНДР. Офіційно Москва засудила північнокорейський ракетний запуск
12 грудня 2012 р., але як і раніше виступає проти жорстких дій відносно Пхеньяну
[16].
Отже, Північна Корея – де-факто ядерна держава, яка має ядерну зброю. В
результаті виникає небезпека, що цей процес може вийти не тільки з-під
контролю, а й може спровокувати серйозний конфлікт на Корейському півострові.

15
 3. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ПОЯВИ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ В КРАЇНІ

В середині 1950-х рр. Північна Корея одна з перших серед країн Азіатсько-
Тихоокеанського регіону розпочала секретні роботи з оволодіння військовою
ядерною і ракетною технологією. Причиною стала напружена ситуація, котра
склалася на Корейському півострові в результаті війни між Північчю і Півднем в
1950-1953-х рр..
9 жовтня 2006 р. увійшло в новітню світову історію як день, котрий
примусив здригнутися дощенту всю систему забезпечення безпеки Північно-
Східної Азії, яка складалася більше ніж пів віку. А також цей рік поставив під
сумнів саме майбутнє ядерного нерозповсюдження. У 2006 р. Північна Корея
провела своє перше ядерне випробовування, яке не тільки відкрило їй шлях до
клубу ядерних держав, а й, по суті, зняло перед Японією, Тайванем і Південною
Кореєю - країнами з розвиненою атомною енергетикою і незрівнянним з КНДР
потенціалом – багато перепон, які перешкоджали їм розвивати власні програми
створення ядерної зброї.
Створення ядерної інфраструктури в Північній Кореї почалося вкінці 50-х -
поч. 60-х рр. ХХ ст., коли Пхеньян уклав з Москвою і Пекіном угоди про
співпрацю в області мирного використання ядерної енергії. З цією метою в
Йонбені став створюватися ядерний дослідницький центр, де в 1965 р. був
встановлений радянський реактор ІРТ-2000 потужністю 2 МВт. Це легководний
реактор, в якому в якості палива використовується порівняно сильно збагачений
уран. За своїми характеристиками він не міг використовуватися для
напрацювання матеріалів, необхідних для створення ядерної зброї [7].
Звісно ж, що саме в цей період у Пхеньяна, де ще близькі були спогади про
ядерні загрози Сполучених Штатів Америки під час Корейської війни, з’явилися
таємні думки про створення власної ядерної зброї. Поступово в КНДР була
сформована розгалужена ядерна інфраструктура, що включає в себе, зокрема,
Коледж ядерної фізики при Університеті ім. Кім Ір Сена і Коледж ядерної фізики
в складі Технологічного університету ім. Кім Чхека в Пхеньяні, Дослідний центр
16
атомної енергії, урановий рудник і збагачувальне підприємство в Пакчхоні,
Дослідний центр атомної енергії і Науковий університет в Пхенсоні.
До створення ядерної зброї КНДР приступила в середині 1970-х рр. ХХ ст.,
коли її фахівці були допущені в китайські лабораторії і на полігони. До цього
Північна Корея щоб відвернути увагу, як затверджують деякі аналітики, вступила
в МАГАТЕ. Так само вона вчинила дещо пізніше – 1985 р., коли підписала
Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, отримавши за це від Радянського
Союзу нагороду у вигляді газо-графітного дослідного реактора потужністю 5
МВт. З його будівництвом в КНДР з’явилася можливість виготовляти плутоній,
необхідний для створення ядерної зброї.
Однак, ці плани вміло приховувалися від громадськості. Причому так, що
навіть інспектори МАГАТЕ, проводячи регулярні інспекції ядерних об’єктів
КНДР, не могли нічого запідозрити. Лиш в 1993 р. в МАГАТЕ з’явилися на цей
рахунок деякі сумніви, але її спроби організувати спеціальну комісію з ціллю їх
розвіяти зустріли мовчазний опір Пхеньяна. Північнокорейська влада спочатку
сказала про свій намір відмовитися від ДНЯЗ, а потім і зовсім пригрозила
виходом з МАГАТЕ.
Такі дії Пхеньян зробив на фоні різкого загострення відносин між США і
КНДР. В 1994 р. Президент США Б. Клінтон і його міністр оборони розглядали
можливість розпочати війну проти Північної Кореї і запросили відповідні дані у
представника Об’єднаного комітету головнокомандуючих штабів ВС США.
Адміністрація Б. Клінтона, дізнавшись про ймовірні втрати і витрати на війну з
КНДР, вважала їх неприйнятними для США і вступила з Пхеньяном в переговори.
Їх підсумком стала згода, за якою КНДР зобов’язалась зупинити будівництво і
використання реакторів по збагаченню ураном, а також демонтувати всі об’єкти,
пов’язані з розповсюдження ядерної зброї. США, у свою чергу, зобов’язались
вжити заходів у будівництві в КНДР АЕС на двох легководних ядерних реакторах
сумарною потужністю 2 млн кВт, а також – ще до завершення будівництва
першого реактора до 2003 р. – забезпечити постачання в КНДР рідкого палива в
об’ємі 500 тис. тонн в рік [8].
17
 Для початку Сполучені Штати Америки доставили в КНДР перші партії
мазуту, а ось з будівництвом реакторів не поспішали. Пхеньян зі своєї сторони
заявив про повернення в МАГАТЕ і про згортання своєї ядерної програми. Однак
з приходом до влади в США адміністрації Дж. Буша молодшого в Вашингтоні
було зроблено заяву, котра повернула американо-північнокорейські відносини в
іншу сторону. Зокрема, було сказано, що КНДР «представляє собою загрозу
демократичному світу», а зрештою і зовсім в Білому домі Північну Корею
віднесли до «країн-ізгоїв», для боротьби з якими всі засоби хороші.
Незабаром, США зупинили постачання палива для північнокорейських
електростанцій. Ці дії змусили Пхеньян прийняти міри у відповідь:
північнокорейська влада заявила про відновлення ядерної програми і про
вислання з країни інспекторів МАГАТЕ. Було б незайвим у зв’язку з цим
нагадати, що в 1998 р. КНДР здійснили випробувальний запуск триступеневої
балістичної ракети, яка пройшла над територією Японії, а потім впала в акваторію
Тихого океану. Почалося збільшення напруженості. В березні 2003 р. офіційний
представник МЗС КНДР Лі Кван Хук заявив, що Пхеньян «у змозі нанести
нищівний удар по американських інтересах у всьому світі», а також володіє
балістичними ракетами, «здатними вразити ворожі цілі на будь-якій відстані [23].
Отже, 2003 р. Північна Корея вийшла з Договору про нерозповсюдження
ядерної зброї і таким чином «розв’язала» собі руки для подальшого розвитку
ядерної програми.

18
 4. СУТЬ ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ ПІВНІЧНОЇ КОРЕЇ

Північна Корея виявила інтерес до розробки ядерної зброї ще за часів

холодної війни. Розвиток та збільшення ядерного потенціалу стали головними для
країни. Зміна влади, голод, нестабільні відносини з сусідніми державами лише
загострили ситуацію.
Ядерна програма КНДР – програма створення в Північній Кореї ядерної
зброї та засобів її доставки. 10 лютого 2005 р. МЗС КНДР вперше офіційно
повідомило про створення «сил ядерного стримування», бо «...не було іншого
вибору в умовах, коли США проголосили своєю метою знищення КНДР і
погрожують превентивними ядерними ударами».
Денонсувавши свої колишні обіцянки відмовитися від усіх ядерних програм
в обмін на гарантії безпеки і економічну допомогу, КНДР активізувала ядерні
розробки на основі графітових реакторів, за допомогою яких можна отримувати
збройовий плутоній, протягом півтора року в Японському морі проводила запуски
балістичних ракет й 3 жовтня 2006 р. офіційно попередила про намір «провести
ядерне випробування, безпека якого буде надійно гарантована». Попри
одноголосний заклик Ради Безпеки ООН відмовитись від нього і повернутись до
шестисторонніх переговорів без жодних попередніх умов КНДР провела перше
ядерне випробування 9 жовтня 2006 р. (Табл. 4.1.) [11].
За оцінками південнокорейських експертів, КНДР може мати достатньо
матеріалів розщеплення, аби потенційно виготовити 10 одиниць ядерної зброї.
Відповідно до повідомлень, Північна Корея вже отримала від 20 до 53 кілограмів
плутонію-239, чого цілком достатньо, аби виготовити одну чи дві ядерні
боєголовки.
Станом на 2006-й р. північно-корейська ракета «Нодонг» мала радіус дії
1300 кілометрів і могла досягти Південної Кореї, Японії та частково Росії і Китаю.
Ракета «Скад» здатна була пролетіти 300-500 кілометрів, досягаючи будь-яких
південнокорейських цілей. Припускають, що Північна Корея вже мала 600 ракет
типу «Скад» і 400 «Нодонг».
19
 Таблиця 4.1
Ядерні випробування Північної Кореї*
Дата Вид зброї, що випробовувався Результат
випробовування
9 жовтня 2006 р. Ракета «Нодонг» Успішно
4 липня 2006 р. «Скад», 2 ракети «Нодонг» і ракета Успішно
дальнього радіусу дії «Тепходонг-
2»
Квітень 2009 р. Триступенева ракета «Инха-3» Успішно
12 квітня 2009 р. Запуск супутника за допомогою Провал
триступеневої ракети на рідкому
паливі «Инха-3»
6 січня 2016 р. Воднева бомба Успішно
9 вересня 2016 р. Воднева бомба Успішно
3 вересня 2017 р. Воднева бомба Успішно
Травень 2019 р. Балістичні ракети малої дальності Успішно
«KN-23»
10 серпня 2019 р. Одноступенева твердопаливна Успішно
«квазібалістична» ракета
16-24 серпня Балістичні ракети малої дальності Успішно
2019 р.
2 жовтня 2019 р. Балістична ракета для підводних Успішно
човнів «Pukkuksong-3»
1 березня 2020 р. Ракети малої дальності «KN-25» Успішно
Березень 2021 р. Балістичні ракети малої дальності Успішно
*Складено автором

За оцінками південнокорейських і американських спецслужб,

комуністичний режим країни намагався модернізувати багатоступеневу ракету
«Тепходонг-2», яка змогла б донести смертоносний вантаж на відстань понад 10
тисяч кілометрів і уразити американське західне узбережжя. На думку експертів із
південнокорейського міністерства оборони, «Тепходонг-2» здатна донести 1000-
кілограмову боєголовку на відстань 6700 кілометрів, а отже уразити американські
штати Аляску і Гаваї. Це означає, що Пхеньян становить ядерну загрозу
Сполученим Штатам Америки. У той же час більшість експертів сходиться на

20
тому, що технології виготовлення компактних ядерних зарядів, які можна
розмістити на ракетах Північна Корея на момент 2006-го року не мала. На їх же
розробку вона повинна була б витратити ще, щонайменше, п’ять років.
Після цього Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, що обмежує поставки
Пхеньяну продукції і технологій, які можуть бути використані у військових цілях,
зокрема, для збагачення урану. Зокрема вона передбачає режим недопущення в
КНДР чи з неї зброї масового знищення чи матеріалів пов’язаних з ними.
Північна Корея зі свого боку обіцяла відмовитися від ядерних озброєнь, як тільки
перестане відчувати загрозу з боку США.
4 липня 2006 р., тобто в День Незалежності США, відбувся пробний запуск
північнокорейських балістичних ракет. Згідно з оцінок японського Управління
оборони були запущені: «Скад», 2 ракети «Нодонг» і одна ракета дальнього
радіусу дії «Тепходонг-2» [23].
Своє друге ядерне випробування Північна Корея провела у квітні 2009 р.
Північна Корея запускає триступеневу ракету «Инха-3», яку багато хто вважає
модифікованою версією її балістичної ракети великої дальності «Тепходонг-2».
Ця бомба показала скромний технологічний прогрес, її тротиловий еквівалент
оцінювався від 2 до 8 кілотонн. Хоча Північна Корея стверджує, що ракета вивела
на орбіту супутник, Північне командування США повідомляє, що перша ступінь
ракети приземлилася в Японському морі, а решта частин разом з вантажем впали
в Тихий океан [20].
Рада Безпеки ООН наклала ще більше санкцій на Північну Корею, але було
складно зашкодити країні ще більше. Економіка КНДР вже була зруйнована,
оскільки була відгороджена майже від усієї міжнародної торгівлі з кінця Холодної
війни. Без сумніву, режим Кімів був готовий на міжнародну ізоляцію та
економічні втрати заради збереження ядерного арсеналу.
13 квітня 2012 р. Північна Корея намагалася запустити метеорологічний
супутник за допомогою триступеневої ракети на рідкому паливі «Инха-3» зі своєї
пускової станції в південно-західному районі країни. На першому етапі,

21
приблизно через 90 секунд, ракета розвалилась, відхилившись трохи на схід від
передбачуваного курсу [23].
Невдача була настільки нечуваною, що навіть державні ЗМІ не змогли його
приховати. Як написала New York Times, «це був перший раз, коли КНДР
публічно визнала провальний запуск ракети дальньої дії чи супутника».
Незрозуміло, що стало причиною невдалого запуску ракети. Аналітики
припускають, що, можливо, сталася відмова конструкції на другому ступені або
що не всі чотири двигуни на першому місці спрацювали правильно. Північна
Корея визнає запуск невдалим, чого не відбулося після запуску в квітні 2009 р.,
коли північнокорейської громадськості повідомили, що супутник успішно вийшов
на орбіту. США офіційно відмовилися від своїх планів по відправці продовольчої
допомоги до Північної Кореї [20].
12 лютого 2013 р. був зафіксований підземний вибух на полігоні у Пунгері,
приблизно такої ж потужності, як вибух, що провела КНДР у 2009 році. У грудні
2015 р. Північна Корея заявила про те, що вона сконструювала водневу бомбу, яка
є значно якіснішим варіантом ядерної зброї. 6 січня 2016 р. Північна Корея
оголошує про проведення четвертого випробування ядерної зброї, стверджуючи,
що вперше підірвала водневу бомбу. Станції моніторингу Організації Договору
про всеосяжну заборону ядерних випробувань виявляють сейсмічну активність
від випробування. Тип протестованого пристрою залишається неясним, хоча
експерти сумніваються, що це була воднева бомба на підставі сейсмічних даних. 9
вересня 2016 р. Північна Корея проводить п'яте ядерне випробування. Сейсмічна
активність реєструється з магнітудою 5,0 [23].
Якби Північна Корея створила водневу бомбу, це був би великий крок
вперед у технологічному плані. Але експерти дуже й дуже скептичні: масштаби
сейсмічного зрушення, спричинені бомбою, були схожі з попереднім
випробуванням, і тому занадто низькі, щоб бути викликаними набагато
потужнішою бомбою.
Проте, можливо, Північна Корея використовує щось на кшталт проміжної
зброї, яку називають “вдосконаленим” ядерним пристроєм. Це включає дуже
22
незначну кількість синтезу, який підвищує потужність бомби, що працює на
поділі ядра. Як стверджує Беннетт, її тротиловий еквівалент - загалом близько 50
кілотонн.
3 вересня 2017 р. Північна Корея провела своє шосте ядерне випробування,
стверджуючи, що випробуваним пристроєм була воднева бомба, і випробування
пройшло «бездоганно». Сейсмічна активність вказує на те, що Північна Корея
провела найбільше ядерне випробування на сьогоднішній день. За первинною
оцінкою Організації Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань
(ОДВЗЯВ), сейсмічна подія з магнітудою близько 5,8 сталася на дуже невеликій
глибині і сталася в безпосередній близькості від полігону Північної Кореї
Пюнгері. Грунтуючись на сейсмічних даних, ряд експертів оцінюють вибухову
потужність пристрою, що перевищує 100 кілотонн у тротиловому еквіваленті, що
значно вище, ніж у минулих ядерних випробувань Північної Кореї. Затвердження
Північної Кореї про те, що пристрій був водневою бомбою, не може бути
незалежно підтверджено, але більш висока потужність може вказувати на
прискорений поділ або термоядерний пристрій. За оцінками, станом на початок
2018 р. КНДР володіла плутонієм у кількості, достатній для виготовлення від 6 до
20 ядерних боєголовок [23].
4 травня 2019 р. Північна Корея випробувала залп ракет і балістичну ракету
малої дальності, які раніше не випробовувалися. 9 травня 2019 р. Північна Корея
запускає дві балістичні ракети малої дальності, в тому числі нову ракету,
випробувану 4 травня. 25 липня 2019 р. Північна Корея випробовує дві балістичні
ракети малої дальності, імовірно «KN-23». Північна Корея повідомляє, що
випробування пройшли успішно. 10 серпня 2019 р. Північна Корея випробувала
запуск двох ракет малої дальності невідомої конструкції. За оцінками експертів,
ракета являє собою одноступеневу твердопаливну «квазібалістичну» ракету, яка
вважається більш досконалою, ніж модель «КN-23».
16 серпня 2019 р. Північна Корея при випробуваннях запустила дві ракети
малої дальності. Лідер Північної Кореї Кім Чен Ин спостерігав за запуском і
повідомив про «ідеальний результат». 24 серпня 2019 р. країна успішно
23
випробувала дві балістичні ракети малої дальності. 2 жовтня 2019 р. Північна
Корея випробувала свою нову балістичну ракету для підводних човнів
«Pukkuksong-3». Ракета пролетіла 450 км і стала першим випробуванням
балістичної ракети для підводного човна Північною Кореєю з серпня 2016 р [23].
1 березня 2020 р. КНДР запустила дві ракети малої дальності, імовірно
«KN-25», під час свого першого випробувального запуску в 2020 р. 14 квітня 2020
р. країна випробувала серію ракет малої дальності. За попередніми оцінками
Об'єднаного комітету начальників штабів Південної Кореї, це випробування
знаменує собою перший запуск Північною Кореєю крилатої ракети майже за три
роки.
Північна Корея у березні 2021 р. запустила дві балістичні ракети малої
дальності у бік Японії, які впали у нейтральних водах моря, ігноруючи резолюції
ООН, що забороняють це. Згодом Рада безпеки ООН прийняла резолюцію про
продовження мандата експертів ООН з нагляду за санкціями проти Північної
Кореї. Випробування ракет, про які раніше не повідомлялося в ЗМІ, стали
фактично першим викликом з боку лідера КНДР Кім Чен Ина для президента
США Джо Байдена. Адже, нова адміністрація Білого дому досі не окреслила
публічно свого підходу щодо ядерної загрози з боку режиму в Пхеньяні [12].
Таким чином, Північна Корея продемонструвала світу, що вона має ядерну
зброю і може продовжувати розробку своїх військових проектів. Наявність у
країни ядерної зброї сильно скорочує арсенал методів, які використовуються
іншими державами для здійснення впливу на неї.

24
 5. УЧАСТЬ СВІТОВОГО СПІВТОВАРИСТВА У РОЗЗБРОЄННІ
ПІВНІЧНОЇ КОРЕЇ

Випробовування Північною Кореєю ядерної зброї викликало серйозний

резонанс в середовищі світової спільноти. Від розвитку ситуації, що склалась
залежить як безпека в Тихоокеанському регіоні так і в світі у цілому. Крім того,
це може послужити неприємним претендентом для розширення ядерного клубу і,
відповідно, ламання існуючої системи безпеки в цій сфері за сценарієм, який зараз
дуже важко передбачити, але який включає в себе вірогідність потрапляння
ядерної зброї до рук неурядових суб’єктів - терористів.
Першими, хто намагався врегулювати ситуацію, яка склалася в КНДР були
Сполучені Штати Америки. Після того, як у березні 1993 р. КНДР оголосила про
вихід із Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), який забороняє
неядерним державам створювати ядерну зброю, Міжнародне агентство з атомної
енергії (МАГАТЕ) заявило, що воно більше не може підтвердити, що Північна
Корея використовує свій ядерний матеріал в мирних цілях. 11 червня 1993 р. після
переговорів з США в Нью-Йорку Північна Корея припинила своє рішення про
вихід із ДНЯЗ як раз до того, як вихід вступить в силу з юридичної точки зору.
Північна Корея також була згодна на повне і неупереджене застосування гарантій
МАГАТЕ. Зі свого боку, Сполучені Штати надали гарантії проти загрози силою і
її застосування, в тому числі ядерної зброї. Вашингтон також обіцяв не
втручатися у внутрішні справи Північної Кореї.
19 липня 1993 р., після другого раунду переговорів з США, Північна Корея
оголосила в спільній заяві, що «готова почати консультації з МАГАТЕ з приводу
гарантій та інших питань», і що вона готова вести переговори про інспекції
МАГАТЕ своїх ядерних об'єктів [23].
21 жовтня 1994 р. Сполучені Штати і Північна Корея завершили
чотиримісячні переговори прийняттям «Рамкової угоди» в Женеві. Аби США
більше не турбувалися з приводу реакторів Пхеньяна з виробництва плутонію і
заводу з переробки плутонію в Йонбені, в Угоді містився заклик до Північної
25
Кореї заморозити і, в кінцевому підсумку ліквідувати свої ядерні об'єкти.
Північна Корея також дозволила МАГАТЕ перевіряти дотримання умов Угоди за
допомогою «спеціальних інспекцій» і погодилася дозволити вивезення 8000
відпрацьованих тепловиділяючих елементів ядерного реактора в третю країну.
Але Угода була далека від неминучого успіху. Щоб вона працювала,
Північна Корея мала вірити, що дотримання цієї Угоди буде кращим способом
захисту власних інтересів, аніж відмова від неї. Але це не тривало постійно.
21-22 квітня 1996 р. Сполучені Штати і Північна Корея зустрілися в Берліні
для проведення першого раунду двосторонніх переговорів щодо ракет «Скад» і
«Нодонг». Сполучені Штати запропонували КНДР приєднатися до Режиму
контролю за ракетними технологіями (РКРТ) - добровільною міжнародною
угодою, спрямовану на контроль продажів систем, компонентів і технологій
балістичних ракет. У відповідь Північна Корея нібито вимагає, щоб Сполучені
Штати виплатили компенсацію за втрату доходів, пов'язаних з ракетами. 11-13
червня 1997 р. в Нью-Йорку пройшов другий раунд американо-
північнокорейських переговорів щодо ракет, при цьому американські
парламентери вимагають від Північної Кореї не розгортати ракету «Нодонг» і
припинити продаж ракет «Скад» і їх компонентів. Сторони не досягли
домовленості, тому США ввели санкції проти країни [23].
1 жовтня 1998 р. у Нью-Йорку розпочався третій раунд американо-
північнокорейських ракетних переговорів, але він не просунувся вперед.
Сполучені Штати повторили свій запит до Пхеньяну про припинення його
ракетних програм в обмін на звільнення від економічних санкцій. Північна Корея
відкинула пропозицію США на тій підставі, що скасуванням санкцій мається на
увазі Рамкова угода 1994 р. Наступні раунди двосторонніх переговорів також
були безуспішними[23].
Коли у 2001 р. Джордж Буш-молодший став президентом США,
американська політика щодо Північної Кореї значною мірою змінилася.
Адміністрація Клінтона по суті використовувала до ядерної програми КНДР
підхід «батога і пряника» - якщо ви щось їм дасте і чимось іншим пригрозите,
26
вони зможуть змінити свою поведінку. Команда Буша, у свою чергу, зі зневагою
ставилася до переговорів.
На своєму початковому етапі адміністрація Буша загалом не мала бажання
випробовувати гіпотези «стимулів для ядерного роззброєння», над якими
працювала команда Клінтона. Багато хто в новій адміністрації був переконаний,
що в Північної Кореї немає жодних намірів позбутися своєї ядерної програми за
будь-яку ціну, а також заперечував принцип «надання заохочень або нагород»
Північній Кореї, режиму, який вони ненавиділи, навіть якщо це могло дати якийсь
прогрес.
В результаті Рамкова угода, яка з огляду на природу північнокорейського
режиму завжди хиталася на волосині, зазнала краху. До кінця 2002 р. Північна
Корея розпломбувала 5-мегаватний реактор та інше обладнання в Йонбені,
прибрала монітори МАГАТЕ і почала процес повторного запуску своєї ядерної
програми.
Другою спробою мирного врегулювання ситуації з ядерною зброєю в КНДР
було створення шестисторонніх переговорів. У Пекіні відбулася серія зустрічей з
шістьма державами-учасницями: Корейська Народна демократична Республіка,
Республіка Корея, Сполучені Штати Америки, Російська Федерація, Китайська
Народна Республіка, Японія. Мета шестисторонніх переговорів - визначити курс
дій щодо забезпечення безпеки та стабільності Корейського півострова. Основним
питанням, яке стосувалося переговорів, була програма ядерної зброї КНДР. Ці
переговори стали наслідком того, що Північна Корея вийшла з Договору про
нерозповсюдження ядерної зброї у 2003 р..
27-29 серпня 2003 р. у Пекіні пройшов перший раунд шестисторонніх
переговорів. У переговорах не було досягнуто значного прориву. Північна Корея
запропонувала покрокове рішення, закликавши Сполучені Штати укласти
«Договір про ненапад», нормалізувати двосторонні дипломатичні відносини,
утримуватися від перешкод «економічного співробітництва» Північної Кореї з
іншими країнами, добудувати реактори, обіцяні в рамках Рамкової угоди, а також
відновити поставки мазуту і збільшити продовольчу допомогу. Пхеньян заявив,
27
що демонтує свій «ядерний об'єкт», а також припинить випробування ракет і
експорт ракет і пов'язаних з ними компонентів. Північна Корея вперше відкрито
заперечила наявність у неї програми збагачення урану[5].
25-28 лютого 2004 р. у Пекіні пройшов другий раунд шестисторонніх
переговорів. Заступник міністра закордонних справ Південної Кореї Лі Су Хек
висунув пропозицію, (яку і Китай, і Росія підтримали) про надання енергетичної
допомоги КНДР в обмін на заморожування її ядерної програми, а також обіцянку
її згорнути. Ван І, посланник Китаю на шестисторонніх переговорах, згодом
заявив, що між Вашингтоном і Пхеньяном зберігаються «гострі» розбіжності. На
думку МЗС Японії, Північної Кореї та інших учасників, у переговорах було дві
специфічні проблеми. Перша, США, Японія і Південна Корея хотіли, щоб всі
ядерні програми Північної Кореї були згорнуті, але Північна Корея бажала, щоб
їй було дозволено зберегти одну з них для «мирних цілей». Друга, Вашингтон і
два інших уряди хотіли, щоб Пхеньян визнав, що у нього є програма зі збагачення
урану. Було досягнуто незначний прогрес, хоча обидві сторони погодилися
провести ще один раунд переговорів до кінця червня 2004 р. [5].
23-26 червня 2004 р. у Пекіні пройшов третій раунд шестисторонніх
переговорів. Сполучені Штати надали докладну пропозицію щодо виходу з кризи.
Пропозиція закликала до двохетапного процесу, в якому Північна Корея буде
отримувати мазут з Китаю, Південної Кореї і Росії після згоди спочатку
заморозити, а потім згорнути свої ядерні програми. Крім того, Вашингтон почне
двосторонні переговори з Пхеньяном про зняття санкцій США. Вигоди, викладені
в пропозиції, можуть бути скасовані, якщо Північна Корея не підкориться. Згідно
із заявою МЗС Північної Кореї від 28 червня 2004 р., Північна Корея заперечила,
пропонуючи утриматися від виробництва, випробувань або передачі ядерної зброї
і заморозити всі об'єкти, пов'язані з ядерною зброєю і продуктами, виробленими в
результаті їх експлуатації. За даними МЗС, тривалість заморожування залежатиме
від того, «чи виплатиться нагорода чи ні».
26 липня 2005 р. у Пекіні розпочався новий раунд шестисторонніх
переговорів. Переговори включили безпрецедентну кількість двосторонніх
28
переговорів між США і Північною Кореєю. У той час як Північна Корея
продовжувала заперечувати наявність у неї «програми створення ядерної зброї на
основі урану», Пхеньян запропонував «прояснити» будь-яку відповідну
«достовірну інформацію або докази», представлені Сполученими Штатами з
цього приводу [23].
19 вересня 2005 р. учасники шестисторонніх переговорів уклали спільну
заяву про принципи, яким керуватимуться в майбутніх переговорах. Згідно із
заявою, Північна Корея зобов'язується «відмовитися від всієї ядерної зброї та
існуючих ядерних програм і найближчим часом повернутися до Договору про
нерозповсюдження ядерної зброї і гарантіям МАГАТЕ». Він також закликав до
«дотримання та здійснення Спільної декларації 1992 р. про денуклеаризацію
Корейського півострова, яка забороняє двом Кореям володіти установками зі
збагачення урану і відділенню плутонію». У заяві Вашингтона стверджується, що
він не мав наміру нападати на Північну Корею або вторгатися в неї [10].
Заява зобов'язала учасників домогтися «перевірки денуклеаризації
Корейського півострова мирним шляхом» і говорити, що сторони погоджуються
вжити скоординовані кроки для виконання узгоджених зобов'язань і винагород
поетапно, відповідно до принципу «прихильність справі, дія до дії».
У заяві говорилося, що Північна Корея має право на мирне використання
ядерної енергії, і що інші сторони «висловили свою повагу і погодилися
обговорити в належний час предмет положення» легководного ядерного
енергетичного реактора в Пхеньяні. Це питання викликало суперечки під час
переговорів, і остаточною угодою став результат компромісу між Вашингтоном і
Пхеньяном. Північна Корея наполягала на тому, щоб в заяві визнали її право на
мирну ядерну енергетичну програму і зобов'язували інших учасників надати їй
легководні реактори, в той час як Сполучені Штати стверджували, що Північна
Корея не повинна отримувати жодних ядерних реакторів.
Наступний раунд переговорів розпочався 9-го листопада 2005 р. і тривав
три дні. Усі учасники переговорів висловили свої погляди на те, як має бути
реалізована Спільна заява, але не було зареєстровано ніяких нових досягнень, а
29
суттєві переговори не були й не передбачалися.. Зустріч завершилася без
визначення дати наступного раунду переговорів.
Після закінчення першої сесії переговорний клімат значно погіршився.
Санкції США щодо торговельних підприємств Північної Кореї, а також Banco
Delta Asia в Макао викликали різкий осуд з боку Пхеньяна. Північна Корея знову
бойкотувала шестисторонні переговори і провела кілька ракетних випробувань в
липні і своє перше ядерне випробування 9 жовтня 2006 р.. У відповідь Рада
Безпеки ООН прийняла 14 жовтня Резолюції 1718, в якій зажадала від Північної
Кореї утриматися від подальших ядерних або ракетних випробувань, відмовитися
від зброї масового знищення (ЗМЗ) і ракетних програм і негайно повернутися до
шестисторонніх переговорів.
Подальші обговорення поновилися в лютому 2007 р., які завершилися
Угодою про початкові кроки з реалізації Спільної заяви 2005 р.. В Угоді міститься
заклик до вжиття заходів у наступні 60 днів, протягом яких Північна Корея
зобов'язується закрити і опечатати ядерні об'єкти в Йонбені і обговорити з
іншими сторонами список своєї ядерної діяльності. Сполучені Штати і Японія
зобов'язалися брати участь у переговорах щодо нормалізації відносин, в той час
як всі сторони будуть працювати над постачанням 50 000 тонн мазуту протягом
60 днів [2].
Сполучені Штати також погодилися почати процес виключення Північної
Кореї зі свого списку державних спонсорів тероризму і припинити дію Закону про
торгівлю з ворогом щодо Північної Кореї. У березні 2007 р. між країнами була
підписана Угода про торгівлю.
Наступний раунд переговорів почався вчасно, але не прийшов до істотної
угоди на перших засіданнях після того, як північнокорейська делегація вийшла
через затримки з виділенням коштів з санкціонованого Banco Delta Asia.
Дипломати були оптимістично налаштовані щодо того, що проблеми, пов'язані з
банком, були тимчасово вирішені, але технічна затримка з переказом коштів
призвела до оголошення про чергову відстрочку.

30
 У липні 2007 р. МАГАТЕ підтвердило, що ядерний реактор у Йонбені
потужністю 5 мегават був зупинений і опломбований. Північна Корея взяла на
себе зобов'язання не передавати ядерні матеріали, технології або ноу-хау іншим
сторонам. Інші сторони погодилися збільшити допомогу Північній Кореї до 1 млн
тонн мазуту або еквівалентів мазуту і продовжити дипломатичні процеси
нормалізації [2].
Після численних затримок в реалізації, американські і північнокорейські
переговорники зустрілися в Сінгапурі в квітні 2008 р. та узгодили три кроки, за
допомогою яких Північна Корея могла б деталізувати або розглянути свою ядерну
діяльність.
Подальші шестисторонні переговори продовжилися в червні 2008 р. і
закінчилися передачею Заяви Північної Кореї про ядерну діяльність. У той же час
президент США Буш оголосив, що виключив Північну Корею із Закону про
торгівлю з ворогом, і повідомив Конгрес про виключення країни зі списку держав,
які спонсорують тероризм [23].
Через труднощі з узгодженням системи перевірки другий захід було
відкладено до 11 жовтня 2008 р.. Необхідність в системі перевірки була
підтверджена в спільному комюніке, опублікованому 12 липня 2008 р. шістьма
сторонами. Пропозиція США від 11 серпня 2008 р дозволити перевірочні
інспекції на об'єктах по всій Північній Кореї була категорично відхилена.
Наполягаючи на тому, щоб інспекції були обмежені в Йонбені, Північна Корея
оголосила, що скасовує заходи щодо виведення з ладу, і заявила, що
перезапустить свій завод з переробки. Усна угода була досягнута на початку
жовтня. Угода дозволяла проводити інспекції за межами Йонбена, коли Китай,
Японія, Росія, Південна Корея і США дійшли згоди на основі консенсусу.
Прогрес знову загальмувався в листопаді 2008р., коли Північна Корея
заявила, що в усній угоді вона дала згоду на збір зразків в Йонбені. Чергове
засідання шестисторонніх переговорів в грудні не принесло нового консенсусу
[2].

31
 5 квітня 2009 р., після неодноразового попередження з боку США, Японії і
Південної Кореї, Пхеньян провів випробування модифікованої триступеневої
ракети «Тепходонг-2», нібито в рамках своєї Громадянської космічної програми.
Рада Безпеки ООН опублікувала Заяву президента США від 13 квітня 2009 р., в
якій він назвав випробування порушенням Резолюції 1718, і після цього розширив
санкції відносно північнокорейськіх фірм. Північна Корея у відповідь, заявила,
що вона більше не братиме участі в шестисторонніх переговорах [2].
Після останнього раунду переговорів кожна із залучених сторін час від часу
закликала до їх відновлення. У грудні 2010 р. Китай, Японія, Південна Корея і
США закликали до екстреної сесії шестисторонніх переговорів. У 2014 р.
спеціальний посланник Північної Кореї сказав президенту Росії Володимиру
Путіну, що Північна Корея буде готова відновити шестисторонні переговори.
Китай продовжував відмовлятися від їх відновлення ще в серпні 2017 р.. Однак
останнім часом прогрес в продовженні шестисторонніх переговорів був
незначним.
У 2018 р. президент США Дональд Трамп, намагався відновити двосторонні
переговори між США і КНДР. 12 червня 2018 р. Дональд Трамп уперше зустрівся
з Кім Чен Ином на сінгапурському острові Сентоса. Лідери держав, у ході
зустрічі, підписали документ у якому йшлося про те, що «Президент Трамп
гарантує безпеку КНДР, а лідер Кім Чен Ин підтверджує свою тверду і непохитну
прихильність до повної денуклеаризації Корейського півострова» [12].
Друга історична зустріч президента США Дональда Трампа та лідера
Північної Кореї Кім Чен Ина розпочалася у столиці В'єтнаму 27 лютого 2019 р..
лідери двох країн обговорювали питання денуклеаризації Корейського півострова.
Президент США Дональд Трамп і північнокорейський лідер Кім Чен Ин не
змогли досягти угоди на своєму другому саміті у В'єтнамі. 30 червня 2019 р.
Трамп і Кім зустрілися в демілітаризованій зоні між двома Кореями. Трамп став
першим чинним президентом США, який ступив на північнокорейську землю. На
зустрічі лідери США і Північної Кореї домовилися відновити зупинені
переговори про денуклеаризацію КНДР. Це була третя зустріч американського й
32
північнокорейського лідерів. Сполучені Штати Америки не послаблюють санкції
проти КНДР, домагаючись від Пхеньяна практичних кроків щодо відмови від
ядерної зброї [17].
Північна Корея у 2021 р. здійснила кілька випробувальних пусків ракет
малої дальності. Випробування ракет стали фактично першим викликом з боку
лідера КНДР Кім Чен Ина для президента США Джо Байдена. Адже, нова
адміністрація Білого дому досі не окреслила публічно свого підходу щодо ядерної
загрози з боку режиму в Пхеньяні. У відповідь, адміністрація Білого дому
зазначила, що США не прагнутимуть великої угоди, а застосовуватимуть
зважений, практичний підхід, що «підвищить безпеку Сполучених Штатів, наших
союзників і військових сил» [12].
Отже, ситуація з ядерною програмою Північної Кореї є одним з прикладів
безпорадності міжнародного співтовариства у справі недопущення
розповсюдження ядерної зброї. І хоча певний інструмент притягнення до
дисципліни північнокорейського режиму існує (економічні санкції) він видається
малоефективним.

33
 ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.

Ядерна зброя є одним із видів зброї масового знищення, яка несе
смертельну небезпеку не тільки для окремого регіону, а й всього світу. Вона
призначена для масового ураження людей, знищення або руйнування
адміністративних і промислових центрів, різних об’єктів, споруд і техніки.
У міждержавних відносинах ядерна зброя має три основні ефекти: надання
ядерній державі непорушних гарантій її незалежності та фізичної цілісності;
взаємне стримування між державами та обмеження на застосування насильства та
дій у відповідь, гальмуючи розв’язання тотальної війни; змінюючи баланс між
наступальними та оборонними діями на користь оборонних, ядерна зброя надає
слабшим країнам можливість ефективно захищати себе від більш потужних.
Корейська Народно-Демократична Республіка – держава, яка
продемонструвала світовій спільноті, що вона має ядерну зброю і може
продовжувати розробку своїх військових об’єктів. У такому розвитку подій,
ситуація може вийти з-під контролю, що може призвести не тільки до конфліктів
між країнами в регіоні, а й до війни у цілому світі.
Серед чинників, які вплинули на появу ядерної зброї в Північній Кореї,
можна виділити історичні та геополітичні. Проаналізувавши історію появи
ядерної зброї в країні треба відзначити, що для КНДР перш за все це був розвиток
мирного атому для забезпечення власних енергетичних потреб у різних сферах
діяльності, а тільки потім це переросло у виробництво власної ядерної зброї.
Пізніше, першочерговою метою для КНДР, задля створення власної ядерної зброї,
стала протидія Сполученим Штатам Америки. З геополітичної точки зору,
наявність ядерної зброї в Північній Кореї це засіб стримування, а також
розширення сфер впливу в Північно-Східному регіоні.
В регіоні Північно-Східної Азії, де розташована де-факто ядерна держава –
КНДР – існує небезпека застосування ядерної зброї. Це найважливіший стимул,
34
щоб всіляко сприяти початку діалогу та переговорів про обмеження ядерних
озброєнь в країні. Північна Корея є дев’ятою країною з ядерною зброєю і те, як
відреагує світ на корейську ядерну проблему, може стати знаковим для інших
потенційних ядерних держав, таких як, наприклад, Іран.
Без сумнівів, саме США, поки що є найбільш впливовою зовнішньою силою
у вирішенні проблем на Корейському півострові. Крім того, жодні з трьох
великих регіональних держав – Китай, Японія, Росія не має військової
присутності на півострові, водночас як США тримають у Південній Кореї хоча й
нечисленні, але озброєні контингенти.
Провівши аналіз розвитку шестисторонніх переговорів, можна зазначити,
що учасники переговорів не можуть вплинути на ситуацію, яка склалася на
Корейському півострові. Досягнення домовленості про ліквідацію ядерної
програми КНДР чи то в шестисторонньому, чи двосторонньому, американосько-
північнокорейському форматі, означатиме, що, по-перше Пхеньяну вдалося
досягнути своїх політичних цілей завдяки ядерному шантажу; по-друге, не
гарантуватиме повторення подібного сценарію в подальшому; по-третє,
створюватиме небезпечний прецедент для інших держав, для яких стимул
володіння зброєю масового знищення виявиться більшим, ніж стимул не
володіти.
Можна виділити три варіанти щодо можливого вирішення ядерної
проблеми Північної Кореї. Перший варіант – найбезпечніший, дипломатія.
Найбільш прийнятним варіантом вирішення кризової ситуації навколо проблеми
північнокорейського ядерного випробовування є переговорний процес. Потрібно
не розглядати всі проблемні питання, пов’язані з КНДР, а виділити лише ті, які
вимагають більш негайного урегулювання – ракетне і ядерне питання. На даний
момент недоцільно зосереджуватись на обговоренні проблем прав людини або
скорочення північно-корейських звичайних озброєнь. Включення їх у
переговорний процес може ускладнити їх хід.
Другий варіант – заключається в «превентивному» військовому ударі, і він
має чимало прихильників, перш за все в особі США. Проблема в тому, що це
35
викличе величезну, дороговартісну війну і немає гарантій, що це зруйнує весь
прихований потенціал Північної Кореї. Крім того, і Росія, і Китай, і Південна
Корея виступають рішуче проти такого сценарію, вважаючи, що він може
захопити і їхні території.
Третій варіант – «жити» з ядерною програмою Північної Кореї. Однак
небезпека цього варіанту не в тому, що Північна Корея скористається ядерною
зброєю, а в тому, що вона зможе її продати. Тим більше, що такі спроби у
Пхеньяна вже були. Крім того це буде все ж підштовхувати інші країни регіону до
володіння власної ядерної зброї.
Наявність ядерної зброї у Північній Кореї створює загрозу ескалації будь-
якого конфлікту до рівня ядерної війни з жахливими наслідками. Ядерне
стримування не захищатиме від збройних конфліктів, і якщо військове зіткнення
між країнами регіону все таки відбудеться, то наслідки можуть бути набагато
більш катастрофічними і в регіональному, і в глобальному масштабах.

36
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бекман И. Н. Ядерная индустрия: ядерное оружие / И. Н. Бекман
[Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://profbeckman.narod.ru/NIL33.pdf
2. Воронцов А. В., Агальцов П. Ядерная интрига корейского
полуострова приведут ли переговоры к решению? / А. В. Воронцов, П.
Агальцов // Азия и Африка сегодня. – 2010. – № 10. – С. 24–29.
3. Ганич Д. «Большая ядерная игра» в Южной Азии / Д. Ганич // Азия и
Африка сегодня. – 2007. – № 5. – С. 15–20.
4. Экономика КНДР // Википедия. – [Электронный ресурс]. – Режим
доступа: // https://ru.wikipedia.org/wiki/
5. Жебин А. Ядерная проблема в Корее и интересы России / А. Жебин //
Азия и Африка сегодня. – 2005. – № 3. – С. 2–11.
6. Зброя масового ураження // Wikiwarriors. – [Електронний ресурс].
Режим доступу: // https://warriors.fandom.com/uk/wiki/
7. Кузарь В. Ядерная программа КНДР: реализация и последствия / В.
Кузарь // Международная жизнь. – 2010. – №6. – С. 8 –94.
8. Кучер С. Ядерна програма Північної Кореї: регіональний та
глобальний аспекти/ Кучер С. // Актуальні проблеми міжнародних відносин:
Збірник наукових праць.- К.: КНУ імені Т. Г. Шевченка, Інститут міжнародних
відносин, 2006.– Випуск 64, Ч.ІІ.– С. 24–26.
9. Леонова М. Дональд Трамп уперше зустрівся з главою КНДР Кім Чен
Ином / Леонова М. // . – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://hromadske.ua/posts/donald-tramp-upershe-zustrivsia-z-hlavoiu-kndr-kim-
chen-ynom
10. Михеев В. Корея сегодня: внутренние и глобальные основы
ядерного кризиса/ В. Михеев // Азия и Африка сегодня. – 2006. – № 1. – С. 36–
44.
11. Перше випробування ядерної зброї у КНДР // Вікіджерела. –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: // https://uk.wikisource.org/wiki

37
 12. Північна Корея випробує Байдена новими пусками ракет – WP.
– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // https://www.ukrinform.ua/rubric-
world/3214035-pivnicna-korea-viprobue-bajdena-novimi-puskami-raket-wp.html
13. Північна Корея // Вікіпедія. – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: // https://uk.wikipedia.org/wiki/
14. Райский Д. А. Ядерное оружие в начале XXI в. / Д. А. Райский //
Теория и практика общественного развития. – 2014. – № 5. – С. 148–152.
15. Теплоухов Б. П. Зброя масового ураження та захист від неї:
Навчальний посібник. – Київ: К.ВІКНУ, 2008. – 100 с.
16. Толерая Г. Д. Очередной цикл корейского кризиса (2008-2010).
Российские интересы и перспективы выхода из корейского тупика / Г. Д.
Толерая // Проблемы Дальнего Востока. – 2010. – №5. – С. 3–19.
17. Третя зустріч Трампа та Кім Чен Ина: як вона стала
«історичною» та до чого домовились лідери. – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: // https://wz.lviv.ua/news/393083-tretia-zustrich-trampa-ta-kim-chen-yna-
iak-vona-stala-istorychnoiu-ta-do-choho-domovylys-lidery
18. Ядерна зброя // Вікіпедія. – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: // https://uk.wikipedia.org/wiki/
19. Ядерний шантаж // Вікіпедія. [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: // https://uk.wikipedia.org/wiki/
20. Beauchamp Z. A brief history of North Korea's nuclear program and
the failed US campaign to stop it. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //
https://www.vox.com/2016/1/7/10729960/north-korea-nuclear-program-history
21. Democratic People`s Republik of Korea (North Korea) country brief
// Australian Government Department of Foreign Affairs and Trade. –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.dfat.gov.au/geo/democratic-
peoples-republic-of-korea
22. Democratic People`s Republik of Korea (North Korea) country
brief // Australian Government Department of Foreign Affairs and Trade.–

38
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.dfat.gov.au/geo/democratic-
peoples-republic-of-korea
23. Masterson J. Chronology of U.S.-North Korean Nuclear and Missile
Diplomacy. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //
https://www.armscontrol.org/factsheets/dprkchron
24. Nuclear strategy // WikipediA. – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: // https://en.wikipedia.org/wiki/Nuclear_strategy
25. Nuclear weapon // Britannic. – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: // https://www.britannica.com/technology/nuclear-weapon/Residual-
radiation-and-fallout

39