НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

КАФЕДРА ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Дисципліна: „Військова підготовка”

(ВОС 280100, 510200, 341000)

ЗАТВЕРДЖУЮ
Завідувач кафедри
військової підготовки
к.ю.н., доцент
полковник запасу
М.П. Букін
„___”__________ 202__ р.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
щодо проведення групового заняття

Розділ 3. ТАКТИЧНА І ТАКТИКО-СПЕЦІАЛЬНА ПІДГОТОВКА.

Модуль ТСП 03.03. Військово-інженерна підготовка.
Змістовий модуль 3. Вибухові речовини та їх застосування.
Заняття 1. Вибухові речовини і заряди.

РОЗРОБИВ:
доцент кафедри
полковник у відставці
О.В. Сакун
„___”__________ 202__ р.

Обговорена на засіданні кафедри військової підготовки

протокол № ____ від „___” ___________ 202__ р.
Харків 202__ р.
І. Навчальні та виховні цілі
1. Надати студентам теоретичних знань щодо сфери застосування
вибухових речовин у військовій справі, призначення різних ВР та їх
класифікації, порядку виготовлення підривних зарядів з табельних ВР і
застосування стандартних зарядів і засобів підривання.
2. Вчити студентів дотриманню заходів безпеки під час поводження з
вибуховими речовинами та засобами підриву.
3. Виховувати у студентів впевненість в надійності, безпечності ВР та ЗП
за умови дотримування заходів безпеки при поводженні з ними.

ІІ. Навчальні питання

1. ВСТУПНА ЧАСТИНА …………………………………………… 5 хв.
1.1. Прийом рапорту чергового, перевірка наявності о/с та його
готовності до занять. Проведення контрольного опитування.
1.2. Оголошення теми та мети заняття.
2. ОСНОВНА ЧАСТИНА ………………………………………...….. 70хв.
2.1. Поняття про вибух. Класифікація та основні властивості
вибухових речовин і засобів підривання………………………… 30 хв.
2.2. Види і форми зарядів. Правила виготовлення зарядів у
військових умовах…………………………………………………. 30хв.
2.3. Засоби та приладдя для вогневого способу підривання, порядок
їх застосування під час бойових дій……………………………… 10хв.
3. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА ………………………………………….. 5хв.
3.1. Нагадування теми та мети заняття.
3.2. Оголошення поставлених оцінок.
3.3. Надання відповідей на запитання, що виникли під час занять.
Видача завдання на самопідготовку.

ІІІ. Метод проведення заняття: розповідь, показ.

ІV. Місце проведення заняття: навчальна аудиторія.

V. Література.
1. Застосування підрозділів інженерних військ в бою. Методичний
посібник. Мін-во оборони України; – Х.:, ФВП НТУ «ХПІ», 2008. – 96 с.
2. Керівництво із застосування інженерних боєприпасів у
Міністерстві оборони України та Збройних силах України; Мін-во оборони
України. – К.: Вид-во МО України, 2010. – 314 с.
3. Тактика. Підручник / Вишняков В.В., Дробаха Г.А.,
Каленський А.А., Смірнов Є.Б. – К.: Видавничо-поліграфічний центр
«Київський університет», 2009. – 274 с.

VІ. Матеріально-технічне забезпечення заняття.

1. Мультімедійний проектор, системний блок, екран, слайди за темою.
 1. ВСТУПНА ЧАСТИНА

Прийняти рапорт від чергового навчальної групи. Перевірити

наявність, зовнішній вигляд, готовність до заняття тих, хто навчається.
Оголосити тему заняття, навчальні та виховні цілі, навчальні питання і
порядок їх відпрацювання.
Провести контрольне опитування

Вступ

Підривні роботи, тобто роботи, що здійснюються за допомогою

вибухових речовин, є однією із галузей воєнно-інженерної справи і входять
до складу основних заходів інженерного забезпечення бойових дій військ.
Підривні роботи ведуться:
- при улаштуванні інженерних загороджень;
- для швидкого зруйнування (підриву) об’єктів;
- при улаштуванні проходів в інженерних загородженнях, завалах,
обвалах і т.п.;
- при знищенні боєприпасів, що не вибухнули;
- при розробці грунтів;
- приведенні робіт щодо захисту мостів і гідротехнічних споруд під час
льдоходу і при виконанні інших завдань інженерного забезпечення.
Підривні роботи здійснюються за наказом командирів і начальників та
під керівництвом офіцерів або сержантів, що ними призначені, які під час
виконання поставлених завдань є керівниками підривних робіт.

2. ОСНОВНА ЧАСТИНА

2.1. Поняття про вибух. Класифікація та основні властивості вибухових

речовин і засобів підривання

Вибуховими речовинами (ВР) називаються хімічні сполуки або

суміші, які здатні під впливом деякого зовнішнього впливу до швидкого
хімічного перетворення з утворенням газів, які мають високу температуру і
тиск. Гази поширюючись, виконують механічну роботу, яка проявляється в
киданні, розколюванні або подрібненні будь-яких матеріалів. Виконання
робіт за допомогою ВР значно зменшує витрати часу і робочої сили. Так, для
розробки вручну 3 м3 скельного ґрунту необхідно витратити біля 100
люд./год., а для розробки такого ж об’єму ґрунту за допомогою ВР необхідно
витратити біля 6 люд./годин робочого часу та 4 кг вибухових речовин.
Тому, під час риття окопів в ході обладнання вогневих позицій для
танків, риття котлованів для сховищ в мерзлих та твердих ґрунтах вигідно
застосовувати ВР. Крім того з використанням ВР, у випадку необхідності,
можливо проводити пошкодження і знищення бойової техніки, різних
оборонних споруджень. Також ВР широко застосовуються під час
влаштування завалів і руйнувань, створення вирв на шляхах руху, розробки
будівельних матеріалів
Хімічне перетворення ВР прийнято звати вибуховим перетворенням.
Вибухове перетворення в залежності від властивостей вибухової
речовини і виду впливу на неї може здійснюватись у формі вибуху або
горіння.
Вибух розповсюджується по вибуховій речовині з великою змінною
швидкістю, що вимірюється сотнями або тисячами метрів за секунду. Процес
вибухового перетворення, що обумовлений проходженням ударної хвилі по
ВР і такий, що протікає з постійною надзвуковою швидкістю, називається
детонацією.
У випадку зниження якості ВР (зволоженість, злежування) або
недостатнього начального импульсу детонація може перейти в горіння або
зовсім затухнути. Така детонація заряду ВР називається неповною.
Горіння – процес вибухового перетворення, обумовлений передачею
енергії від одного шару ВР до іншого шляхом теплопровідності та
випромінювання тепла газоподібними продуктами.
Процес горіння ВР (за винятком ініціюючих речовин) протікає
порівняно повільніше, зі швидкістями, які не перевищують декількох метрів
за секунду.
Швидкість горіння в значній ступені залежить від зовнішніх умов і в
першу чергу від атмосферного тиску. Зі збільшенням тиску швидкість
горіння збільшується; при цьому горіння може в деяких випадках переходити
у вибух або в детонацію. Горіння бризантних ВР в замкнутому об’ємі, як
правило, переходить в детонацію.
Збудження вибухового перетворення ВР називається ініціюванням.
Для збудження вибухового перетворення ВР потрібно надати йому, з
визначеною інтенсивністю необхідну кількість енергії (початковий імпульс),
яка може буде передана одним із наступних способів:
- механічним (удар, накол, тертя);
- тепловим (іскра, полум’я, нагрів);
- електричним (нагрів, іскровий розряд);
- хімічним (реакції з інтенсивним виділенням тепла);
- вибухом другого заряду ВР (вибух капсуля-детонатора або сусіднього
заряду). Класифікація - розподіл ВР за визначеними ознаками на різні
групи:
а) за хімічним складом;
б) за практичним використанням.
За хімічними властивостями ВР розподіляються на:
-фізичні суміші (димовий порох);
-хімічні сполуки (тротил, тетріл …).
Всі вибухові речовини, які використовуються під час здійснення
підривних робіт і спорядження різних боєприпасів, залежно від їх вибухових
властивостей, розподіляються на три основні групи:
-ініціюючі ВР;
 -бризантні ВР;
-метальні ВР (пороха).

Ініціюючі вибухові речовини

Ініціюючим ВР властива висока чутність до зовнішнього впливу

(удару, тертя і впливу вогню). Вибух порівняно невеликої кількості
ініціюючих ВР у безпосередньому контакті з бризантними ВР викликає
детонацію зарядів останніх.
Внаслідок вказаних властивостей ініціюючі ВР застосовуються
виключно для спорядження засобів ініціювання (капсулів-детонаторів,
запалів).
До ініціюючих ВР відносяться:
- гримуча ртуть (фульмінат ртуті);
- азид свинцю (азотистоводневий свинець);
- тенерес (тринітрорезорціонат свинцю).
До них можливо віднести так звані капсульні суміші, вибух яких може
застосовуватись для збудження детонації ініціюючих ВР або запалювання
порохів та виробів з них.
Гримуча ртуть (фульмінат ртуті) представляє собою
мілкокристалічну сипучу речовину білого або сірого кольору. Вона ядовита,
погано розчиняється у холодній і гарячій воді.
До удару, тертю і теплового впливу гримуча ртуть є найбільш
чутливою порівняно з іншими ініціюючими ВР, які застосовуються у
практиці військ. При зволоженні гримучої ртуті її вибухові властивості та
здатність сприймати начальний імпульс знижаються. Наприклад, при 10%
зволоженні гримуча ртуть тільки горить, не детонуючи, а при 30%
зволоження не горить і не детонує). Застосовується для спорядження
капсулів-детонаторів.
Гримуча ртуть при відсутності вологи не взаємодіє хімічно з міддю та
її сплавами. З алюмінієм вона взаємодіє енергічно з виділенням тепла і
утворенням невибухових з’єднань (відбувається роз’їдання алюмінія). Тому
гільзи гримуче-ртутних капсулів виготовляються із міді або мельхіору, а не із
алюмінія.
Азид свинцю (азотистоводневий свинець) являє собою
дрібнокристалічну речовину білого кольору, що слабо розчиняється у воді.
До удару, тертя й дії вогню азид свинцю є менш чутливим, ніж гримуча
ртуть. Для забезпечення надійності збудження детонації азид а свинцю під
впливом полум’я його покривають шаром тенереса. Для збудження детонації
в азиді свинцю за допомогою наколу його покривають шаром спеціального
накольного складу.
Азід свинцю не втрачає здатності до детонації при зволоженні та під
впливом низьких температур; ініціююча здатність його є значно вищою, ніж
ініціююча здатність гримучої ртуті. Застосовується для спорядження
капсулів-детонаторів.
 Азід свинцю хімічно не взаємодіє з алюмінієм, але активно взаємодіє з
міддю та її сплавами, тому гільзи капсулів, споряджених азідом свинцю,
виготовляються із алюмінія, а не із міді.
Тенерес (тринітрорезорціонат свинцю, ТНРС) являє собою
дрібнокристалічну не сипучу речовину темно-жовтого кольору. Її
розчинність у воді є незначною.
Чутливість тенереса до удару нижче ніж чутливість гримучої ртуті та
азиду свинцю; по чутливості до тертя він займає середнє місце між гримучою
ртуттю і азидом свинцю. Тенерес достатньо чутливий до теплового впливу.
Під впливом сонячного світла він темніє і розкладається. З металами тенерес
хімічно не взаємодіє.
Зважаючи на низької ініціюючої здібності тенерес не має самостійного
застосування, а використовується в деяких типах капсулей-детонаторів з
метою забезпечення безвідказності ініціювання азіду свинцю.
Капсульні суміші, що використовуються для спорядження капсулів-
запальників, являють собою механічні суміші декількох речовин, найбільш
розповсюдженими із яких є гримуча ртуть, хлорат калія (бертолетова сіль) і
трьохсерниста сурьма (антимоній).
Під дією удару або наколу капсуля-запальника здійснюється
спалахування капсульного складу з утворенням променя вогню, який здатний
запалити порох або викликати детонацію ініціюючої ВР.

Бризантні вибухові речовини

Бризантні ВР є більш потужними і набагато менш чутливими до

різного роду зовнішнього впливу ніж ініціюючі ВР. Збудження детонації в
бризантних ВР звичайно здійснюється вибухом заряду тієї або іншої
ініціюючої вибухової речовини, що входить до складу капсулів-детонаторів
або заряду іншої бризантної ВР (проміжного детонатора).
Порівняно невисока чутливість бризантних ВР до удару, тертя і
теплового впливу, а отже і достатньо висока безпечність під час поводження
з ними, обумовлюють зручність їхнього практичного використання.
Бризантні ВР використовуються у чистому вигляді, а також у вигляді сплавів
і сумішей декількох вибухових речовин. Вони підриваються від капсуля-
детонатора.
За потужністю бризантні ВР розподіляються на три групи:
- ВР підвищеної потужності (тен, гексоген, тетріл );
- ВР нормальної потужності (тротил, пластит-4);
- ВР пониженої потужності (амоніти, дінамони, амонали ).
Вибухові речовини підвищеної потужності застосовуються для
виготовлення проміжних детонаторів, детонуючих шнурів та інше. Вибухові
речовини нормальної потужності широко використовуються для усіх видів
підривних робіт.
 Вибухові речовини підвищеної потужності
Тен (тетранітропентаеритріт, пентріт) представляє собою білу
кристалічну речовину, негігроскопічна і нерозчинна у воді, добре пресуєма
до густини 1,6.
За чутливістю до механічного впливу тен відноситься до числа
найбільш чутливих з усіх бризантних ВР, що мають практичне застосування.
Від удару кулі стрілецької зброї (при прострілі) він вибухає.
Тен горить енергійно білим полум’ям без коптіння. При спалахуванні
тена горіння може перейти в детонацію. З металами тен хімічно не взаємодіє.
Тен застосовується для виготовлення детонуючих шнурів і
спорядження капсулів-детонаторів, у флегматизованому стані може
використовуватися для виготовлення проміжних детонаторів і спорядження
деяких боєприпасів. Флегматизований тен підкрашується в розовий або
помаранчевий колір.
Гексоген (триметилентринітроамін) представляє собою
мілкокристалічну речовину білого кольору: він не має ні смаку, ні запаху,
негігроскопічний, у воді нерозчиняється.
Гексоген у чистому вигляді пресується погано, тому його часто
застосовують з добавкою невеликої кількості флегматизатора (сплав
парафіна з церезіном), який покращує пресуємість гексогена і в той же час
знижує його чутливість до механічних впливів. Флегматизований гексоген
звичайно підкрашується в помаранчовий колір (шляхом добавки невеликої
кількості судана) і пресується до плотності 1,65.
Чутливість гексогена до удару нижче, ніж чутливість тена, але від
удару рушничної кулі (при прострілі) він може вибухнути. Гексоген горить
енергічно білим полум’ям; горіння його може перейти в детонацію, Хімічно
гексоген більш стійкіший, ніж тен; з металами хімічно не взаємодіє.
У чистому вигляді гексоген застосовується тільки для спорядження
капсулей-детонаторів. Для спорядження окремих видів спеціальних
боєприпасів застосовується флегматизований гексоген.
У сплаві з тротилом (наприклад і співвідношенні 50% тротилу і 50%
гексогену), гексоген застосовують для спорядження інженерних
кумулятивних зарядів. Під час приготування зазначених сплавів тротил
розплавляється, в нього додається і ретельно розмішується порошкообразний
гексоген. В сплаві з тротилом гексоген менш чутливий до зовнішніх впливів і
є більш зручним для спорядження боєприпасів шляхом заливки.
Для підвищення енергії вибухового перетворення в сплави гексогена з
тротилом додається алюміній у вигляді порошку. Прикладом таких сплавів є
морська суміш (МС) і сплав ТГА.
Тетрил (тринітрофенілметілнітроамін) являє собою кристалічну
речовину яскраво-жовтого кольору, без запаху, солонувату на смак. Тетрил
негігроскопічний, у воді не розчиняється, достатньо легко пресується до
густини 1,60-1,65.
 Чутливість тетрила до механічного впливу є декілька нижчою, ніж
чутливість тена і гексогена, але всеж таки від прострілу рушничною кулею
він також може вибухнути.
Тетрил горить енергично голубоватим полум’ям без коптіння. Горіння
його може перейти в детонацію. З металами тетрил хімічно не взаємодіє.
Застосовується для виготовлення проміжних детонаторів в різних
боєприпасах і для спорядження деяких типів капсулей-детонаторів.

Вибухові речовини нормальної потужності

Тротил (тринітротолуол, тол, ТНТ) – основна бризантна ВР, що
застосовується для підривних робіт і спорядження більшості боєприпасів.
Він являє собою кристалічну речовину від світло-жовтого до світло-
коричневого кольору, гіркувату на смак. Тротил негігроскопічний і
практично нерозчинний у воді; у виробництві його отримують у вигляді
порошку (порошкоподібний тротил), дрібних чешуйок або гранул
(гранульований тротил). Лускорований тротил добре пресується до
густини 1,6.
Тротил:
- плавиться без розкладання при температурі близько 81о;
- густина затверділого після розплавлення (литого) тротилу 1,55-1,60;
- температура спалахування близько 310о
- на відкритому повітрі тротил горить жовтим полум’ям, що сильно
коптить без вибуху. Горіння тротила у замкнутому просторі може
переходити в детонацію.
До удару, тертя і теплового впливу тротил є мало чутливим.
Пресований і литий тротил від прострілу звичайною кулею не вибухає і не
спалахує, з металами хімічно не взаємодіє.
Сприйнятливість тротилу до детонації залежить від його стану.
Пресований і порошкоподібний тротил безвідмовно детонує від капсуля-
детонатора №8, литий же, чешуйований і гранульований тротил детонує
лише від проміжного детонатора із пресованого тротилу або іншої
бризантної ВР.
Хімічна стійкість тротила висока; тривале нагрівання при температурі
до 130о мало змінює його вибухові властивості, він не втрачає цих
властивостей і після тривалого перебуванні у воді. Під впливом сонячного
світла тротил зазнає фізико-хімічних перетворень, які супроводжуються
зміною його кольору і деяким підвищенням чутливості до зовнішніх впливів.
Тротил отримується в результаті обробки толуола (рідкий продукт
коксохімічної і нафтопереробної промисловості) сумішшю азотної та
сірчаної кислот. Пресуванням або заливкою з нього виготовляються різні
заряди і підривні шашки.
Для спорядження боєприпасів тротил застосовується не тільки у
чистому вигляді, але і в сплавах з іншими ВР (гексогеном, тетрилом та інш).
Порошкоподібний тротил входить до складу деяких ВР пониженої
потужності (наприклад амонітов).
 Для здійснення підривних робіт тротил, як правило, застосовується у
вигляді пресованих підривних шашок:
- великих – розмірами 50х50х100 мм і вагою 400 г;
- малих – розмірами 25х50х100 мм і вагою 200 г;
- бурових (ціліндричних) – довжиною 70 мм, діаметром 30 мм і
масою 75 г.
Всі підривні шашки мають запальні гнізда для капсуля-детонатора №8.
Для більш надійного з’єднання з засобами вибуху запальні гнізда деяких
шашок виготовляються з різьбою. До надпису на паперовій обгортці таких
шашок додано: «З різьбою 1М10х1Н» або «З фольговою обгорткою різьби»
Для захисту шашок від зовнішнього впливу їх покривають шаром
парафіну і обгортають папером, на який потім наноситься ще один шар
парафіну. Місце розташування запального гнізда шашки позначають чорною
крапкою.
З метою забезпечення зручності під час зберігання, перевезення і
застосування підривні шашки упаковуються в дерев’яні ящики. В кожний
ящик укладено 30 великих і 65 малих або 250 бурових шашок. Ящик, що
містить великі і малі шашки, може застосовуватися як зосереджений заряд
вагою 25 кг (без зняття кришки). Для цього в кришці виготовлений отвір, що
закритий знімною планкою, проти якої покладена велика шашка (400 г) з
різьбою.
Пікринова кислота (тринітрофенол, мелініт) являє собою кристалічну
речовину жовтого кольору, гіркувату на смак. Пил пікринової кислоти
викликає сильне подразнення дихальних шляхів.
Пікринова кислота в холодній воді розчиняється слабо, у гарячій –
декілька краще. Розчини її сильно фарбують шкіру і тканини в жовтий колір.
Густина пресованої і литої пікринової кислоти складатиме приблизно 1,6.
Чутливість пікринової кислоти до удару, тертя і теплового впливу є
декілька вищою ніж у тротила; від прострілу кулею стрілецької зброї вона
може вибухнути. Пікринова кислота горить сильним полум’ям, що коптить,
але декілька енергійніше, чим тротил. Горіння її може переходити в
детонацію.
Пікринова кислота порівняно з тротилом має декілька кращу
сприятливість до детонації. Порошкоподібна і пресована пікринова кислота
вибухає від капсуля-детонатора №8. Лита пікринова кислота від капсуля-
детонатора №8 детонує не завжди, тому для її вибуху необхідна наявність
проміжного детонатора.
Пікринова кислота - речовина хімічно стійка, але вельми активна.Вона
хімічно взаємодіє з металами (за винятком олова), утворюючи солі, які
називаються пікратами.
Пікринова кислота застосовується як у чистому вигляді, так і у вигляді
різних сплавів з динітронафталіном для спорядження деяких боєприпасів.
Пластична ВР (пластит, ПВВ-4) являє собою однорідну тістоподібну
масу світло-кремового кольору густиною 1,4. Пластит виготовляється з
порошкоподібного гексогену (80%) і спеціального пластифікатора (20%)
шляхом ретельного їх перемішування.
Пластит негігроскопічний і нерозчинний у воді, легко деформується
зусиллям рук. Це дозволяє використовувати пластит для виготовлення
зарядів необхідної форми.
Пластичні властивості пластита зберігаються при температурі від – 30о
до +50о. При негативних температурах пластичність його декілька
знижується; при температурах вище +25о він розмягчується і міцність
виготовлених і нього зарядів зменшується.
До удару, тертю і теплових впливів пластит мало чутливий (його
чутливість лише трохи вище чутливості тротилу). При прострілі кулею, заряд
з ПВВ-4, як правило, не вибухає і не загорається. При запалюванні горить,
горіння його в кількості до 50 кг проходить енергійно, але без вибуху. З
металами пластит хімічно не взаємодіє. Детонує він від капсуля-детонатора
№8, що занурюється в масу заряду на глибину не менше 10 мм.
Пластит не має властивостей липкої речовини, тому під час проведення
підривних робіт з використанням пластиту, для надійного кріплення до
об’єкту заряди з нього необхідно обгортати в тканину або пластикатові
оболонки.
Пластит поставляється у війська у вигляді брикетів розміром
70х70х145 мм, вагою 1 кг, що обгорнуті папером. Брикети по 32 шт.
упаковані в дерев’яні ящики.

Вибухові речовини пониженої потужності

Із ВР пониженої потужності найбільш широко застосовуються
аміачноселітрені вибухові речовини. Вони являють собою механічні вибухові
суміші, основною частиною яких є аміачна (амонійна) селітра. Крім селітри,
до складу зазначених сумішей входять вибухові або запальні доданки.
Аміачна селітра являє собою кристалічну речовину білого або блідо-
жовтого кольору. Вона існує в декількох кристалічних формах, що є
стійкими лише у визначених температурних межах. Температурами переходу
із однієї кристалічної форми в іншу, є температури від -16о до +32о. Перехід
із однієї кристалічної форми в іншу здійснюється тільки після достатньо
тривалого впливу вказаних температур (особливо при значному зволоженні
селітри) і супроводжується зміною об’єму; ця зміна приводить до деформації
пресованих виробів, що містять в собі аміачну селітру.
Аміачна селітра сильно гігроскопічна і дуже добре розчиняється у воді;
плавиться з частковим розкладанням при температурі 169,6о.
Аміачна селітра активно взаємодіє з окислами металів, при цьому
утворюється аміак і вода. Аміак може вступати в хімічну взаємодію з
деякими вибуховими речовинами (тротил, тетрил, пікринова кислота),
утворюючи чутливі до зовнішніх впливів з’єднання; наявність вільного
аміаку сприяє розвитку процесу корозії металевих виробів.
Аміачноселітрені ВР в залежності від характеру добавок, що
примішуються до селітри розподіляються на наступні види:
 - амоніти – ВР, в склад яких, крім аміачної селітри, входять вибухові
добавки (звичайно тротил);
- дінамони – ВР, що складаються із аміачної селітри і пальних добавок
(соснова кора, торф і т.д.);
- амонали – амоніти і дінамони з домішкою порошкоподібного
алюмінію.
З усіх видів аміачноселітрених ВР на постачанні військ знаходяться
амоніти, що містять у собі 20-50% тротилу (амоніти А-80 і А-50).
Фізико-хімічні властивості амонітів в основному визначаються
властивостями аміачної селітри. Вони також гігроскопічні і мають здатність
злежуватися, а вироби із них на тривалому зберіганні внаслідок
неодноразової перекристалізації селітри можуть збільшуватися в об’ємі.
Зволожені і такі, що злежалися амоніти володіють зниженою
сприятливістю до детонації а при вологості 3% і вище можуть давати відкази.
Зволожені амоніти перед застосуванням повинні просушуватися в тіні, ті що
злежалися – попередньо подрібнюватись (розминатися руками або
розбиватися за допомогою дерев’яних чи мідних колотушок).
Окремі види амонітів, що виготовлені з аміачної селітри і обробленої
спеціальними речовинами, є відносно водостійкими. Вони зберігають
вибухові властивості при перебуванні у воді від 2 до 5 годин.
При запалюванні амоніти (в тому числі й сухі) запалюються з трудом;
при видаленні джерела вогню горіння амоніта продовжується з шипінням і
колоттю. До тертя та удару амоніти декілька чутливіші ніж тротил, але при
поводженні є практично безпечними.
Основним видом амонітів, що надходять у війська, є амоніт А-80 у
вигляді пресованих брикетів розмірами 125х125х60 мм і вагою 1,35 кг.
Щільність брикетованого амоніта близько 1,4; брикети покриваються
гідроізоляційною оболонкою, що запобігає їх від дії вологи.
Брикети амоніта можуть знаходитися у воді протягом декількох годин,
не втрачаючи вибухових властивостей і сприятливості до детонації. Брикети
підриваються проміжним детонатором у вигляді шашки тротилу вагою 200-
400 г або заряду іншої бризантної ВР. Тому брикети не мають запальних
гнізд.
Амоніти застосовуються головним чином при здійсненні підривних
робіт в ґрунтах, а також для спорядження протитанкових мін і для
улаштування різних фугасів.
Амонітні брикети зберігаються і перевозяться в дерев’яних ящиках, в
кожен з яких укладається 24 брикети, зв’язаних в пачки, обгорнутих папером
(по 6 брикетів в пачці).

Метательні вибухові речовини (пороха)

Метательними ВР (порохами) називаються такі речовини, основною

формою вибухового перетворення яких являється горіння.
Пороха розподіляються на димні й бездимні.
 Димний порох застосовується для виготовлення вишибних зарядів в
осколкових і в сигнальних мінах, а також для виготовлення вогнепровідного
шнура і запальників реактивних зарядів. Він представляє собою механічну
суміш калієвої селітри (75%), деревного вугілля (15%) і сірки (10%). В
залежності від зерен пород ділиться на:
- мілкозернистий;
- і крупнозернистий.
Димний порох сильно гігроскопічний , під дією вологи відволожується
і при вологості вище 2% становиться не придатним для застосування.
Висушений (після відволоження ) порох має знижені якості. При зберіганні і
застосуванні димного пороху внаслідок високої здібності його до
запалювання необхідно додержуватися особливі заходи обережності.
Димний (мисливський) порох у підривній справі застосовується в
основному у вишибних зарядах осколкових мін, в сигнальних мінах і
підривниках реактивних зарядів, у вогнепровідних шнурах.
Бездимні пороха застосовуються для виготовлення зарядів, що
використовуються в різних реактивно-метательних установках. , а також в
артилерійських і стрілецьких боєприпасах.
При відсутності бризантних ВР пороха можуть застосовуватися (у
вигляді внутрішніх зарядів) і для здійснення підривних робіт. Детонація
порохових зарядів протікає нормально тільки в тому випадку, якщо
ініціювання їх здійснюється проміжним детонатором, а проміжки між
зернами пороху заповнені рідиною (вода, розчин повареної або іншої солі).
В ході виконання ряду задач підрозділи інженерних військ
застосовують заряди вибухових речовин (ВР), здійснюють вибухи. Найбільш
часто це буває при руйнуванні металевих, залізобетонних і дерев’яних
мостів, пошкодженні покрить доріг, дамб, гідротехнічних та інших споруд,
при відриванні котлованів для споруд, улаштуванні спусків до переправ на
водних перешкодах з крутими і бетонованими берегами і т.п.
Для підривання частіше за все застосовується пресований тротил в
шашках: розміром 50х50х100 мм, вагою 400 г і розміром 25х50х100 мм,
вагою 200 г., а також бурових (циліндричних) діаметром 30 мм, вагою 75 г.
Із цих шашок виготовляють заряди необхідної форми і величини.
Для цієї мети застосовують і вибухову речовину пластит-4, зовнішньо
являє собою однорідну тістоподібну масу світло-кремового кольору.
Пластит-4 постачається у війська у вигляді брикетів розміром 70х70х145 мм,
вагою 1 кг, обгорнутих папером. Брикети по 32 шт. упаковані в дерев’яні
ящики

Висновок: знання фізичних та хімічних властивостей вибухових

речовин суттєво сприяє виконанню поставлених задач і потребує
належному поводженню з вибуховимі речовинами.
 2.2. Види і форми зарядів.
Правила виготовлення зарядів у військових умовах

Зарядом називається визначена кількість ВР, що підготовлена для

здійснення вибуху. За формою заряди бувають:
- зосередженні;
- подовженні;
- фігурні;
- кумулятивні: зосередженні кумулятивні; подовжені кумулятивні.
Вага любого заряду залежить від якості матеріалу і розмірів об’єкту,
що підривається і в кожному випадку визначається розрахунком.
Форма заряду визначається конструктивними особливостями об’єкту,
що підривається і умовами здійснення підривних робіт.
За розташуванням відносно об’єктів, що підриваються заряди
діляться на:
- внутрішні;
- зовнішні.
Внутрішніми називаються заряди, що закладаються всередині
об’єктів, що підриваються або їх частин, зовнішніми – заряди, що
розташовуються на зовнішніх поверхнях об’єктів або на деякій відстані від
них.
Зовнішні заряди в залежності від того, чи укладаються вони впритул до
об’єкту, що підривається або розташовуються на деякій відстані від них,
розподіляються на:
- контактні;
- неконтактні.
Ініціювання внутрішніх зарядів доцільно здійснювати за можливістю
ближче до їх геометричного центру.
Наружні заряди будь-якої форми повинні ініціюватися, як правило, з
боку, протилежного об’єкту, що підривається.
Зосередженні заряди за формою нагадують куб або паралелепіпед,
довжина якого не перевищує його найменшого поперечного розміру більше
ніж в 5 раз. Вони можуть виготовлятися у військах або надходять у готовому
вигляді (стандартні заряди).
Подовжені заряди мають форму витягнутих паралелепіпедів або
циліндрів, довжина яких в 5 і більше разів перевищує їхній найменший
поперечний розмір. Подовжені заряди постачаються з промисловості у
готовому вигляді (стандартні заряди) або можуть виготовлятися у військах.
 Характеристики стандартних зосереджених і подовжених зарядів

Наймену- Тип Вага Вага Тип ВР Розміри Матеріал Кіл-сть

вання заряду ВР, заряду з зарядів, оболонки зарядів
заряду кг оболонкою мм в ящику
кг Шт..
СЗ-1 Зосеред. 1,0 1,4 Тротил 65х116х126 Сталь 16
СЗ-3 Зосеред. 3,0 3,7 Тротил 65х171х337 Сталь 6
СЗ-3а Зосеред. 2,8 3,7 Тротил 98х142х200 Сталь 10
або
ТГ-50
СЗ-6 Зосеред. 5,9 7,3 Тротил 98х142х395 Сталь 5
або
ТГ-50
СЗ-6м Подовж. 6,0 6,9 Пласти d = 82 Капрон, 5
т-4 l = 1200 поліети-
лен

Фігурні заряди застосовуються для підривання різних фігурних

елементів конструкцій; вони мають різноманітну форму і складаються так,
щоб напроти більш товстих частин елемента, що підривається знаходилась
більша кількість ВР.
Для виготовлення фігурних зарядів у військах використовуються
великі і малі тротилові шашки або пластит-4. З пластита-4 можуть
виготовлятися фігурні заряди будь-яких (в тому числі й криволінійних)
контурів.
Кумулятивні заряди застосовуються для пробивання великих товщин
броньових і залізобетонних споруджень, перерізування товстих металевих
листів і т.п. Під час вибуху кумулятивних зарядів утворюється направлений
вузький струмінь з високою концентрацією енергії, що забезпечує посилену
пробивну або ріжучу дію на значну глибину.

Схема утворення кумулятивного струменя

1 – заряд ВР; 2 – запальне гніздо; 3 – кумулятивна порожнина;
4 – траєкторії газових частинок; f – фокусна відстань

Найбільша пробивна (ріжуча) дія кумулятивних зарядів досягається у

випадку встановлення їх на фокусній відстані від перешкоди. Кумулятивні
заряди, як правило, постачаються у війська з промисловості у готовому
вигляді, але можуть виготовлятися також у військах.
 Кумулятивні заряди заводського виготовлення випускаються різної
форми в металевих корпусах і з металевою обкладкою кумулятивних
порожнин, яка додатково підсилює пробивну (ріжучу) дію кумулятивного
променя.

Характеристики кумулятивних зарядів

Найменування Тип Розміри Пробивна здатність заряду, мм

заряду заряду заряду, мм

Сталь Залізо- Грунт

(броня) бетон

ширина, d
довжина

глибина

глибина

глибина
діаметр

діаметр

діаметр
КЗ-2 Зосер. 9,0 14, - 35 висота
57 300 10- 130 40- 200 240
7 0 0 15 0 70 0
КЗУ Подов. 12,0 18, 50 22 19 120 - 100 - - -
0 0 5 5 0*
* Арматура перебивається на глибині до 200 мм.

Зосереджені, подовжені і кумулятивні заряди заводського

виготовлення споряджуються вибуховими речовинами нормальної або
підвищеної потужності і мають корпус з металу, тканини або пластикату. В
кожному заряді є одно або два запальних гнізда з різьбою для укручування
запальних трубок і електродетонаторів.
Для зручності переноски, кріплення або установки на елементах
конструкцій, що підриваються, заряди мають ручки, кільця, шнури і ніжки.

Підривні зосередженні заряди (розміри в мм)

а – СЗ-1; б – СЗ-3; в – СЗ-3а; г – СЗ-6
 Підривні подовжені заряди (розміри в мм)
а – СЗ-6м; б – СЗ-1п; в – СЗ-4п; г – СЗ-1е

Підривні кумулятивні заряди (розміри в мм)

а – КЗ-2; б – КЗ-6; в – КЗ-7; г – КЗУ; д – КЗК

Зосереджені, подовжені і фігурні заряди, що виготовляються у

військах, складаються (в’яжуться) з тротилових шашок, амонітових брикетів,
із пластичної ВР.
Зосереджені, подовжені і фігурні заряди, в залежності від умов їхнього
застосування, можуть бути без оболонок або в оболонках з м’яких або
жорстких матеріалів (тканина, картон, папір, гума, толь, ящики, діжки,
бідони. пляшки і т.п.)
Оболонки з м’яких матеріалів бувають готовими (звичайні і
водонепроникні мішки) або виготовляються на місці робіт (у військах).
Розміри кусків тканини при виготовленні м’яких оболонок для зарядів
будь-якої форми визначаються наступним чином: довжина куска повинна
бути на 0,2-0,3 м більше довжини заряду, складеною з його подвійною
висотою; ширина куску повинна на 0,2-0,3 м перевищувати подвійну ширину
заряду, складеною з його подвійною висотою.

Розташування тротилових шашок при виготовлення зарядів у тканевих

оболонках:
а – один ряд малих шашок; б – один ряд великих шашок;
в – три ряди малих шашок; г – два ряди великих шашок;
1 – тканина; 2 – шашки; 3 – запальні гнізда

Уподовж подовжених зарядів укладуються планки (дошки), які разом із

зарядами перев’язуються шпагатом через кожні 20 – 30 см. Обв’язка
тканиною подовженого заряду здійснюється в наступному порядку: спочатку
охоплюють тканиною торці заряду, а потім обгортають заряд по його
довжині; цим забезпечується достатньо щільне торкання окремих шашок між
собою і надійність передачі детонації по всій довжині заряду.
Щоб позначити місце для розміщення капсуля-детонатора, в оболонці
заряду прорізають отвір, через який в запальне гніздо шашки вставляють
дерев’яний кілок (шпильку).
Для порошкоподібних і гігроскопічних вибухових речовин
застосовуються водонепроникні оболонки у вигляді пластикатових,
резинових і прорезинених мішків або у вигляді осмолених дерев’яних
ящиків і діжок, металевих банок іт.п.
Для зарядівіз пластичної ВР найбільш доцільно застосовувати
оболонки із м’яких матеріалів (тканина, пластикат) у вигляді шлангів. Заряд
виготовляється шляхом набивки шлангу пластичною ВР; кінці шлангу
зав’язують шпагатом.
Зручним для практичного застосування є подовжений заряд з пластиту-
4 вагою 2 кг/м (внутрішній діаметр шлангу 40 мм) і довжиною до 2 м.

Подовжений заряд із пластиту - 4 з відрізком ДШ:

1 – оболонка з тканини; 2 – пластит-4; 3 – відрізок ДШ; 4 – зав’язка
шпагатом; 5 – вузли на ДШ; 6 – кінець шпагату для зв’язування зарядів

Для зберігання достатньої гнучкості заряду шланг заповнюється

пластитом на 85 – 90% свого об’єму, при цьому пластит розподіляється
рівномірно по всій довжині шлангу.
З наповнених пластитом шлангів шляхом їх перегинання, відрізання
або складання в декілька рядів можна виготовляти заряди будь-яких
потрібних розмірів, ваги і форми.
Запалювальна трубка або електродетонатор вставляється в заряд із
пластиту в будь-якому місці (краще в потовщеній частині або в торці). Для
установки запалювальної трубки (електродетонатора) в оболонці заряду
прорізається отвір, а в пластиті дерев’яним кілочком випресовується
запальне гніздо на повну довжину капсуля-детонатора. Для більшої
надійності запалювальна трубка (електродетонатор) прикріпляється до
заряду шпагатом.
Вибух заряду із пластиту може здійснюватися і без капсуля-
детонатора, від детонуючого шнура, який закладений (при виготовленні
заряду) в масу пластиту і має в середині заряду не менше трьох вузлів.
Кумулятивні заряди, що виготовляються у військах, можуть бути
різної форми і ваги і мати ті або інші оболонки або не мати їх. Кумулятивні
порожнини таких зарядів виготовляються без металевих обкладок, внаслідок
чого їхня пробивна (ріжуча) дія, як правило, є значно слабшою відносно дії
кумулятивних зарядів заводського виготовлення, які мають ту же вагу ВР.
Для виготовлення кумулятивних зарядів у військах використовується в
першу чергу пластит-4, із якого можно виліпити заряд будь-якої форми.
Рекомендується виготовляти два типи кумулятивних зарядів із пластиту-4:
- подовжений заряд для перебиття сталевих і броньових листів;
- зосереджений заряд для пробивання отворів в сталевих і броньових
листах.
 Подовжений кумулятивний заряд виготовляється у формі
півциліндра з півциліндричною порожниною, фанерованої жерстю. Діаметр
кумулятивної порожнини dв приймається рівним полуторній товщині листа,
що перебивається (dв=1,5h).

Подовжений кумулятивний заряд із пластида-4:

1 – заряд; 2 – запальне гніздо; 3 – кумулятивна порожнина; 4 – металева
оболонка; 5 – лист, що перебивається.

Зосереджений кумулятивний заряд виготовляється у формі усіченого

конусу з конічною порожниною без облицьовування.. Діаметр кумулятивної
порожнини приймається на 25% більше товщини листа, що підривається (dв =
1,25h), висота порожнини – на 10% більше її діаметру (hв=1,1 dв), зовнішній
діаметр нижньої основи заряду – на 20-30 мм більше діаметра порожнини
(dз= dв+20÷30 мм), діаметр верхньої основи заряду – не менше 10 мм, висота
і тточні значення діаметрів нижнього і верхнього основ заряду визначаються
у відповідності з його вагою (ст.140).

Зосереджений кумулятивний заряд із пластита-4:

1 – заряд ВР; 2 – запальне гніздо; 3 – кумулятивна порожнина;
4 – плита, що перебивається.

При улаштуванні плаваючих зарядів для забезпечення їх плавучості

необхідно від половини до трьох чвертей внутрішнього об’єму ящика (діжки,
металевої банки і т.п.) вибуховими речовинами не заповняти. Щоби заряд не
міг переміщатися всередині тари, його притискають зверху хрестовиною або
внутрішньою кришкою.
В деяких випадках при підриванні тих або інших об’єктів в якості
зарядів ВР можуть використовуватися різні міни, фугасні та осколкові
артилерійські боєприпаси, авіаційні бомби і т.п.

Висновок: використання різних зарядів за формою суттєво підвищує

ефективність підривних робіт і дозволяє езаощаджувати вибухові
речовини та засоби підривання.

2.3. Вогневий спосіб підривання

Вогневий спосіб підривання застосовується для підривання одиночних

зарядів ВР або для різночасного підривання серій зарядів, коли підрив одного
із них не може пошкодити другого заряду або другої серії.
Вогневий способі підривання зарядів здійснюється запалювальною
трубкою, яка складається із капсуля-детонатора і вогнепровідного шнура.
Запалювальні трубки надходять із промисловості в готовому вигляді
(запалювальні трубки з вогнепровідним шнуром в пластікатовій оболонці –
ЗТП), але можуть виготовлятися і у військах.
Для виготовлення запалювальних трубок у військах та їх запалювання
необхідні:
- капсулі-детонатори;
- вогнепровідний шнур;
- запалювальний (тліючий) гніт;
- сирники звичайні або сирники підривника (тліючі).
Капсулі-детонатори застосовуються для ініціювання (збудження
детонації) зарядів ВР.

Капсуль-детонатор №8-А:
1 – гільза; 2 – чашечка; 3 – сітка; 4 – тенерес; 5 – азід свинцю; 6 – тетрил
(тен або гексоген)
 У військах для підривних робіт застосовується капсуль-детонатор №8-
А, що являє собою відкриту з однієї сторони циліндричну алюмінієву гільзу,
в нижній частині якої запресована бризантна ВР підвищеної потужності
(тетрил, тен або гексоген), а зверху – ініціюючі ВР (азід свинцю і тенерес).
Заряд капсуля-детонатора прикривається зверху алюмінієвою чашечкою з
круглим отвором в центрі, закритим шовковою сіткою.
Можуть також застосовуватися капсулі-детонатори №8-М, №8-С або
№8-Б, які мають відповідно мідну, стальну або паперову гільзу з латунною
або мідною чашечкою, а в якості ініціюючої ВР – гримучу ртуть. В капсулях-
детонаторах цього типу отвори чашечок можуть не мати прикриваючої сітки.

Капсулі-детонатори вибухають:
- від пучка іскор вогнепровідного шнура (при вогневому способі
підривання);
- від полум’я електрозапальника (при електричному способі
підривання),
- або від вибуху детонуючого шнура (у випадку його застосування при
вогневому або електричному способі підривання)

Характеристики-капсулів-детонаторів

Найменування Матеріал Найменуван Вага Діаметр

Відстань від відкритого

поверхні чашечки, мм
Довжина гільзи, мм
капсулів- гільзи ня ВР, г гільзи, мм

кінця гільзи до
детонаторів складових
частин
внутрішній
Зовнішній

заряду

Тенерес 0,10 6,8- 6,3- 45,5- 17,0-23,0

7,05 6,5 48,5
№ 8-А Алюміній Азід 0,20
свинцю
Тетрил, тен 1,02
або гексоген
№ 8-М Мідь Гремуча 0,50 6,8- 6,3- 47,0- 17,0-23,0
ртуть 7,05 6,5 51,0
№ 8-С Сталь Тетрил, тен 7,0- 6,3- 47,0- 17,0-23,0
або гексоген 7,2 6,5 51,0
№ 8-Б Папір Тетрил, тен 1,02 7,35- 6,3- 47,0- 17,0-23,0
або гексоген 7,65 6,5 51,0
Примітка: капсулі-детонатори № 8-М, № 8-С або № 8-Б застосовуються в
народному господарстві і на постачання військ в мирний час, як правило, не надходять.

Капсулі-детонатори потребують обережного відношення, тому що від

удару, тертя і нагрівання вони можуть вибухнути.
 Капсулі-детонатори необхідно оберігати від вологи і зберігати в сухих
місцях окремо від вибухових речовин.
До місць здійснення підривних робіт капсулі-детонатори повинні
доставлятися в заводській упаковці або в спеціальних пеналах.
Капсулі-детонатори рахуються не пригодними при наявності:
- сквозних тріщин і пом’ятостей на гільзі;
- опудреності стінок гільзи ініційованим складом;
- окислення у вигляді крупних плям або суцільного нальоту на гільзах.
Капсулі-детонатори із зазначеними дефектами застосовувати для
підривних робіт забороняється.
Вогнепровідний шнур призначається для збудження вибуху капсулів-
детонаторів в запалювальних трубках і запалювання зарядів димного пороху.
Він скдадається із порохової серцевини з однією направляючою
ниткою в середині і ряду внутрішніх і зовнішніх оплеток і оболонок.
Зовнішній діаметр шнура 5 – 6 мм.

Вогнепровідний шнур (довжина 10 м):

1 – зовнішня оболонка; 2 – порохова серцевина; 3 – направляюча
нитка

Виготовляється вогнепровідний шнур 3-х видів:

- в пластикатовій оболонці (ОШП) сірувато-білого кольору:
- подвійний асфальтований (ОШДА) темно-сірого кольору;
- асфальтований (ОША) темно-сірого кольору.
Шнур в пластикатовій оболонці і подвійний асфальтований шнур
застосовуються при проведенні підривних робіт під водою та у вологих
місцях. Асфальтований шнур може застосовуватися тільки при роботі в
сухих місцях, де зволоження його виключається.
Швидкість горіння вогнепровідного шнура на повітрі складає
приблизно 1 см за секунду; під водою шнур горить на глибині до 5 м; горіння
його під водою відбувається декілька швидше, ніж на повітрі.
Швидкість горіння вогнепровідного шнура перевіряють
підпалюванням відрізку його довжиною 60 см, визначаючи час горіння по
секундоміру або по годиннику з секундною стрілкою. Час горіння відрізку
вказаної довжини повинен складати не менше 60 і не більше 70 секунд (+
7%).
Запалювальний (тліючий) ґніт (фітіль) застосовується для
запалювання вогнепровідного шнура і представляє собою пучок бавовняних
або льняних ниток, сплетених в шнур діаметром 6-8 мм і пропитаних
калієвою селітрою. Гніт (фітіль) тліє з швидкістю1 см в 1-3 хвилини в
залежності від сили вітру.
При роботі з запалювальним ґнотом (фітілем) особливу увагу
необхідно звертати на добре з’єднання його з вогнепровідним шнуром, тому
що погане з’єднання призводить до відмови. Запалювальний ґніт (фітіль)
необхідно оберігати від зволоження.
Запалювальні трубки виготовлені у військах можуть бути
виготовлені без запалювального ґноту (фітілю) або з фітілем. Без фітіля
запалювальні трубки короче 50 см виготовляти, як правило, забороняється, в
запалювальних трубках з запалювальним фітілем відрізок вогнепровідного
шнура повинен мати довжину не менше 10 см.

Запалювальні трубки, виготовлені у військах:

а – без запалювального гніта (фітіля); б – з запалювальним ґнотом (фітілем):
1 – капсуль-детонатор; 2 – вогнепровідний шнур; – ізоляційна смуга; 4 – ґніт
(фітіль)

У виключних випадках бойової обстановки і при здійсненні підривних

робіт під час захисту мостів від льодоходу дозволяється застосовувати
запалювальні трубки без фітіля довжиною 15 см.
Виготовлення запалювальних трубок здійснюється в такому порядку:
- чистим гострим ножем на дерев’яній підкладці відрізають під прямим
кутом необхідний за часом горіння відрізок вогнепровідного шнура (не
менше 50 см);
- виймають із коробки капсуль-детонатор і перевіряють його
пригодність шляхом огляду;
- потім беруть вогнепровідний шнур в праву руку, а капсуль-детонатор
в ліву і на відстані витягнутих рук вогнепровідний шнур обережно, без
нажиму і обертання, які можуть привести до вибуху капсуля-детонатора,
вставляють в капсуль-детонатор до упора. Якщо шнур входить в гільзу дуже
вільно, кінець його оборачують одним шаром ізоляційної смуги або паперу.
- після цього для закріплення капсуля-детонатора на вогнепровідному
шнурі його обжимають спеціальним обжимом. Для цього беруть шнур в ліву
руку і притримуючи капсуль-детонатор вказівним пальцем, накладують
правою рукою обжим так, щоб його нижня поверхня була на рівні зрізу
гільзи;
 Обжимання капсуля-детонатора на вогнепровідному шнурі

- поступово усилюючи нажим на обжим і повертаючи його, створюють

на краю гільзи кольцову шийку, чим і досягається міцність з’єднання
капсуля-детонатора з шнуром.
Обжимати капсуль-детонатор можно тільки обжимом. Якщо обжиму
немає, то кінець вогнепровідного шнура, що вставляється в капсуль-
детонатор, необхідно обвернути ізоляційною смугою або (при відсутності
смуги) папером так, щоб шнур не випадав із гільзи під дією своєї ваги.
При використанні запалювальних трубок у зволожених місцях і при
підводних вибухах місце з’єднання вогнепровідного шнура з капсулем-
детонатором покривається ізоляційною смугою.
Перед запаленням запалювальної трубки вільний кінець
вогнепровідного шнура для більшого оголення порохової серцевини і
покращення умов запалення обрізають навкоси. Обрізка шнура повинна
здійснюватися після того, як запалювальна трубка буде вставлена в заряд
ВР.
Якщо виготовлена запалювальна трубка не буде відразу застосована
для здійснення вибуху, то вільний кінець вогнепровідного шнура заліплюють
воском , мастикою або обвертають ізоляційною смугою.
При виготовленні запалювальної трубки з ґнотом (фітілем) відрізок
останнього довжиною не менше 3 см надівається на зрізаний навкоси кінець
вогнепровідного шнура. Фітіль прив’язується до шнура міцною ниткою;
прив’язування повинно здійснюватися нижче зрізу шнура, в противному
випадку можливий відказ у запалюванні запалювальної трубки.
Запалювання запалювальних трубок здійснюється:
- запалювальним гнітом (фітілем) (тліючий кінець фітіля
прикладується до косого зрізу вогнепровідного шнура);
- звичайними сирниками або сирниками підривника (тліючими);

Запалення запалювальної трубки звичайним сирником

 - вогнепровідним шнуром, що горить, з насічками.
Запалювальні трубки, що виготовлені промисловістю, мають 3-и
строки уповільнення: 50 сек. (ЗТП-50); 150 сек. (ЗТП-150) і 300 сек. (ЗТП-
300). Вони герметичні, можуть застосовуватися для підривання зарядів у
воді. Вони виготовляються з терковим або механічним запалюванням
вогнепровідного шнуру.

Характеристики запалювальних трубок

Характеристики Найменування трубок

ЗТП-50 ЗТП-150 ЗТП-300
Час уповільнення вибуху, сек:
- на повітрі 50 150 360
- у воді на глибині 5 м 40 100 300
Довжина, см 55 150 100
Вага, г 50 75 65
Колір вогнепровідного шнура Сірувато-білий Голубий*
* Трубки ЗТП-300 перших випусків мають вогнепровідний шнур сірувато-білого
кольору.

ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ПІДРИВНИХ РОБІТ

Одному чоловіку дозволяється підпалювати не більше 5-ти

запалювальних трубок. Підпалювання здійснюється тільки за командою
старшого. Запаливши запалювальні трубки, підривники повинні відійти на
безпечну відстань або в укриття, не чекаючи загальної команди.
Після команди «ВІДХОДЬ» всі, в тому числі і такі, що не встигли
запалити запалювальні трубки, відходять у вказане раніше укриття або на
безпечну відстань.
Якщо заряд не підірвався, підривнику, що виконував його установку,
дозволяється підходити до заряду (за командою старшого) не раніше ніж
через 15 хвилин після того, як за розрахунком повинно було здійснено вибух.
При підході необхідно уважно слідкувати, чи відсутні признаки горіння
вогнепровідного шнура або самого заряду.
Особи, які призначаються для проведення підривних робіт, повинні
знати правила поводження з вибуховими речовинами і засобами підриву,
мати навички у виконанні підривних робіт і твердо знати наступні заходи
безпеки:
- місце вибуху оточується постами на такій відстані, на який можливий
розліт каміння та шматків ґрунту. Оточення виставляється і знімається за
наказом або сигналом;
- місце та відстань, на яку потрібно відходити в очікуванні вибуху,
вказується командиром;
- вільні від роботи люди до місця проведення підривних робіт не
допускаються;
 - капсулі-детонатори і запалювальні трубки зберігаються окремо від
зарядів і в стороні від місця робіт, під охороною;
- підготовлені заряди ВР і капсулі-детонатори до їх застосування
охороняються чатовими;
- палити під час робіт з вибуховими речовинами і приладдям для
підривних робіт З А Б О Р О Н Я Є Т Ь С Я;
- вогнепровідний шнур перед використанням перевіряється на
швидкість горіння, для чого відрізки від кожного круга довжиною 60 см
підпалюються командиром і швидкість горіння перевіряється за годинником.
- вести облік зарядів, які вибухнули і якщо є відмови, до заряду
підходити не раніше ніж через 15 хв., а при використанні детонуючого шнуру
– не раніше ніж через 30 хвилин від розрахункового часу;
- капсулі-детонатори, запалювальні трубки вводять у зовнішні заряди
після закріплення зарядів на об’єктах, що підриваються, безпосередньо перед
виконанням вибуху;
- шнур що був запалений, але чомусь згас, повторно підпалювати
суворо З А Б О Р О Н Я Є Т Ь С Я:
- в зарядах, що закладені в ґрунт, запалювальні трубки необхідно
дублювати;
Перед запалюванням запалювальних трубок подається команда
“ПРИГОТУВАТИСЬ”, за цією командою підривники стають біля зарядів і
готуються до підпалювання. Підпалювання запалювальних трубок
проводиться за командою “ВОГОНЬ”, а відхід підривників - за командою
“ВІДХОДЬ”. За цією командою відходять всі підривники, в тому числі і ті що
не встигли підпалити свою трубку, до місць і шляхами, які вказані
командиром.
При групових вибухах, коли по звуку неможливо визначити чи всі
заряди вибухнули, перевірку результатів вибуху проводити однієї людині не
раніше ніж через 15 хвилин після вибуху.
Для відкрито розташованих людей безпечними є наступні відстані
(в метрах ):
- при вибухах поверхневих зарядів без оболонок вагою до 5 кг; - 50
- при підриванні льоду підривними зарядами -100
- при підриванні деревини - 150
- при підриванні цегли, каміння, бетону і залізобетону - 350
- при підриванні відкрито розташованих металевих конструкцій – 500
Особи, що не зайняті безпосередньо на роботах пов’язаних з
проведенням вибуху, а також сторонні особи на місця робіт не допускаються.
Вибухові речовини, засоби підриву і підготовлені заряди на місцях
проведення робіт охороняються чатовими.
При уході з місця робіт всі за будь-яких причин не використані ВР та
ЗП повинні бути здані на польовий розхідний склад, а ті що непридатні для
подальшого використання, знищуються на місцях робіт.
 3. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Викладач нагадує тему та ціль заняття, навчальні питання. Відзначає

кращих, активних. Відповідає на запитання, ставить завдання на
самопідготовку, називає тему наступного заняття.