МеханГрунтів Мет вказ до лаб зан 2023

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Київський національний університет будівництва і архітектури
МЕХАНІКА ҐРУНТІВ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ВИКОНАННЯ ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ
для здобувачів ступеня вищої освіти «бакалавр»,

які навчаються за спеціальністю:
192 «Будівництво та цивільна інженерія»,
193 «Геодезія та землеустрій»,
101 «Екологія»
всіх форм навчання
Київ 2023
УДК 624.131.43
М55
Укладачі: М.В. Корнієнко, канд. техн. наук, професор;

В.В. Жук, канд. техн. наук, доцент;
А.М. Ращенко, старш. викладач;
Т.В. Диптан, старш. викладач
Рецензент: В.Л. Підлуцький, канд. техн. наук, доцент
Відповідальний за випуск В.С. Носенко, канд. техн. наук, доцент,

в.о. завідувача кафедри геотехніки
Затверджено на засіданні кафедри геотехніки, протокол № 21

від «30» травня 2023 року.
В авторській редакції.
Механіка ґрунтів: методичні вказівки до виконання лабораторних робіт

М55 / уклад.: М.В. Корнієнко та інші – Київ: КНУБА, 2023. – 80 с.
Викладено методику визначення основних фізичних та механічних

характеристик ґрунтів. Наведено приклади розрахунків та оформлення
лабораторних робіт.
Призначено для здобувачів ступеня вищої освіти «бакалавр», які

навчаються за спеціальністю: 192 «Будівництво та цивільна інженерія»,
193 «Геодезія та землеустрій», 101 «Екологія» всіх форм навчання
© КНУБА, 2023
ЗМІСТ
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ................................................................................. 4
ВІДБІР ЗРАЗКІВ ҐРУНТУ ДЛЯ ЛАБОРАТОРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ............ 5
І. ФІЗИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ҐРУНТІВ. ................................................. 8
Лабораторна робота №1 ВИЗНАЧЕННЯ ЩІЛЬНОСТІ ҐРУНТУ.......... 9
Лабораторна робота №2 ВИЗНАЧЕННЯ ПРИРОДНОЇ
ВОЛОГОСТІ ҐРУНТУ .............................................................................. 12
Лабораторна робота №3 ВИЗНАЧЕННЯ ЩІЛЬНОСТІ
ЧАСТИНОК ГРУНТУ .............................................................................. 15
Лабораторна робота №4 ВИЗНАЧЕННЯ ВИДУ ТА СТАНУ
ПІЩАНОГО ҐРУНТУ............................................................................... 18
Лабораторна робота №5 ВИЗНАЧЕННЯ РІЗНОВИДУ
ГЛИНИСТИХ ҐРУНТІВ ........................................................................... 26
ІІ. МЕХАНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ҐРУНТІВ. ....................................... 33
Лабораторна робота №6 ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА
ФІЛЬТРАЦІЇ ПІЩАНИХ ҐРУНТІВ ........................................................ 34
Лабораторна робота №7 ВИЗНАЧЕННЯ КУТА ПРИРОДНОГО
УКОСУ ДЛЯ ПІСКУ ................................................................................ 40
Лабораторна робота №8 ВИЗНАЧЕННЯ СТИСЛИВОСТІ
ҐРУНТУ ЗА ДОПОМОГОЮ КОМПРЕСІЙНИХ ВИПРОБУВАНЬ.... 42
Лабораторна робота №9 ВИЗНАЧЕННЯ ОПОРУ ҐРУНТУ
ЗСУВАННЮ НА ПРИЛАДІ ОДНОПЛОЩИННОГО ЗРІЗУ ............... 50
Лабораторна робота №10 ОЗНАЙОМЛЕННЯ З МЕТОДИКОЮ
ВИПРОБУВАННЯ ҐРУНТУ В СТАБІЛОМЕТРІ .................................. 57
Лабораторна робота №11 ОЗНАЙОМЛЕННЯ З МЕТОДИКОЮ
ВИЗНАЧЕННЯ ПРОСІДАЮЧИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ҐРУНТІВ ........ 64
ЗАКЛЮЧЕННЯ ................................................................................................. 69
ЛІТЕРАТУРА..................................................................................................... 70
Додаток А Формули для визначення фізичних характеристик ґрунтів ...... 70
Додаток Б Відповідність найменувань ґрунтів за різними стандартами .... 73
Додаток В Відповідність класифікаційних найменувань різновидів ґрунтів
за показником текучості 𝑰𝑳 та консистенції 𝑰𝑪 за різними стандартами .... 74
Додаток Г Методики визначення геотехнічних параметрів [20] ................. 75
Додаток Д Основні позначення (та їх міжнародна назва) [20] ..................... 76
Додаток Е Основні терміни та визначення ..................................................... 78
3
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Мета освітньої компоненти – надати здобувачу теоретичну та

практичну підготовку в галузі механіки ґрунтів. У результаті вивчення
освітньої компоненти здобувач повинен знати класифікацію і походження
ґрунтів, властивості ґрунтів та методи їх визначення, інженерно-геологічні
процеси і явища та засоби боротьби з ними. Після вивчення освітньої
компоненти здобувач має вміти аналізувати результати лабораторних і
польових методів визначення характеристик ґрунтів, визначати фізико-
механічні властивості ґрунтів, виконувати оцінку ґрунтових умов
майданчика.
Для різних розрахунків при дослідженні та проектуванні основ і
фундаментів [23, 24] необхідно знати фізико - механічні характеристики
ґрунтів. Їх визначають в основному за допомогою лабораторних досліджень
зразків ґрунту, відібраних під час інженерно-геологічних вишукувань. Від
точності отриманих значень залежить точність розрахунків, надійність і
техніко-економічні показники споруд.
Мета даних вказівок - ознайомити здобувачів з основними прийомами
роботи і методикою проведення лабораторних досліджень зразків ґрунту. У
роботі викладається матеріал, який необхідний здобувачам для виконання
циклу лабораторних робіт з механіки ґрунтів.
Здобувач повинен попередньо ознайомитися з роботою за даними
методичними вказівками і пропрацювати відповідний теоретичний
матеріал, потім виконати її в навчальній лабораторії з відповідними
записами вихідних даних і отриманих результатів (під контролем
викладача). Наприкінці заняття здобувач повинен оформити лабораторний
журнал по даній роботі і показати його викладачу. У журналі слід привести
необхідні формули, цифрові та графічні результати дослідження, а також
привести схеми приладів і необхідні пояснення.
По закінченні заняття здобувач зобов'язаний привести в порядок своє
робоче місце і здати його лаборанту.
Виконання кожної лабораторної роботи розраховане на 40 хв., окрім
робіт №№1, 2, 6 і 7, які виконуються за 40 хв. попарно. Для проведення
лабораторних занять академічна група здобувачів ділиться на самостійні
підгрупи. За кожною підгрупою закріплюються свої робочі місця.
4
ВІДБІР ЗРАЗКІВ ҐРУНТУ ДЛЯ ЛАБОРАТОРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Відбір, пакування, транспортування і зберігання зразків ґрунту

виконується відповідно до вимог норм [10].
Зразки ґрунту відбирають непорушеної (моноліти) або порушеної
структури з зачищених стін і забою гірничих виробок (шурфів, котлованів
тощо) і бурових свердловин.
Кількість зразків, що відбираються з кожного шару ґрунту, і їх розміри
встановлюються програмою робіт на виробництво вишукувань [4]. Також
відбирають зразки ґрунтової води, щоб визначити їх сольовий склад і
агресивність. Ці випробування виконують в спеціалізованих лабораторіях.
Загальний об’єм зразків повинен бути достатнім для проведення
необхідного комплексу лабораторних досліджень і контрольних визначень.
Відбір зразків ґрунту з гірничих виробок проводиться за допомогою ножа,
лопати тощо, а зі свердловин - ґрунтоносів різної конструкції.
Моноліт, який зберігає форму без жорсткої тари, необхідно відбирати
у вигляді шматка ґрунту, наближеного до паралелепіпеду чи куба розмірами
від 100х100 до 300х300 мм, з якого потім вирізаються зразки необхідних
розмірів. Моноліти, що відбираються зі свердловин у вигляді циліндрів,
мають діаметр від 110 мм. Моноліт, у якого не зберігається форма без
жорсткої тари, відбирають методом ріжучого кільця згідно норм [13].
Внутрішній діаметр ріжучого кільця при відборі монолітів
крупноуламкових ґрунтів має бути не менше 200 мм, а для інших видів
ґрунтів - не менше 90 мм. Висота кільця повинна бути не менше одного і не
більше двох діаметрів.
Моноліти піщаних і глинистих ґрунтів відбирають в процесі буріння
свердловин без застосування промивної рідини, без підливання води в
свердловину, із перекриттям водонасичених шарів ґрунту.
Моноліти ґрунту, відібрані з виробок і бурових свердловин, необхідно
негайно ізолювати від впливу зовнішнього повітря та перемінної вологості
наступними способами:
5
Моноліти, відібрані без жорсткої тари, туго обмотують шаром марлі,
попередньо просоченої розплавленим парафіном, змішаним з гудроном.
Потім весь моноліт в марлі опускають в розплавлений парафін, виймають і
покривають другим шаром марлі і ще раз парафінують. До парафінування
на верхню грань моноліту слід покласти загорнуту в кальку і покриту
парафіном етикетку. Другий примірник етикетки, змочений розплавленим
парафіном, прикріплюють зверху запарафінованого моноліту і покривають
тонким шаром парафіну так, щоб можна було прочитати напис на етикетці.
Моноліти, відібрані в жорстку тару, необхідно упаковувати в цій же
тарі. Відкриті торці тари слід закрити жорсткими кришками з гумовими
прокладками, місця з'єднання кришки з тарою заливають парафіном або
покривають ізоляційною стрічкою. При відсутності жорстких кришок торці
тари покривають у 2…4 шари просоченої парафіном марлі.
Парафін, що застосовується для ізоляції монолітів, нагрівають до
температури 57...60°С. Для збільшення пластичності парафіну в нього
додають 35...50% (по масі) гудрону. Застосовуються також складніші
мастики, готові до вживання.
На етикетці моноліту повинні бути зазначені: найменування
організації, що виробляє вишукування; назву або номер вишукувальної
партії (експедиції ); найменування об'єкта і місце його знаходження, назва
виробки та її номер; номер моноліту; глибина відбору; найменування ґрунту
по візуальному визначенню; посада та прізвище особи, яка виконувала
відбір моноліту, і його підпис; дата відбору моноліту. Етикетки повинні
заповнюватися чітко простим графітовим олівцем.
Зразки ґрунту, призначені для транспортування, необхідно упакувати
в ящики із заповненням вільного простору між ними вологою тирсою,
стружкою або іншими матеріалами з аналогічними властивостями.
Усередині ящика під верхню кришку необхідно покласти загорнутий в
кальку список зразків з інформацією, зазначеною на етикетці. Ящики слід
пронумерувати, забезпечити написами «Верх», «Не кидати» і «Не
кантувати», а також адресами одержувача і відправника.
6
При транспортуванні моноліти ґрунту не повинні піддаватися різким
динамічним і температурним впливам, зразки ґрунту слід зберігати в
спеціальних приміщеннях з відносною вологістю повітря 50...60% при
температурі не нижче 2°С або вище 20°С. Моноліти мерзлого ґрунту
зберігають у камерах з відносною вологістю 80...90% при від’ємній
температурі. Термін зберігання запарафінованих зразків ґрунту складає до
3 місяців в залежності від виду і стану ґрунту.
Моноліти ґрунту, що мають пошкодження гідроізоляційного шару і
дефекти упаковки або зберігання, приймати до лабораторних випробувань
забороняється. Їх необхідно приймати як зразки ґрунту порушеного стану.
При використанні зразків в лабораторії необхідно контролювати стан
ґрунту за вологістю та пористістю, стосовно відповідати природним
умовам. Розкритий зразок потрібно використовувати відразу в повному
обсязі і тільки у необхідних випадках залишати для повторних випробувань
з повним відновленням.
7
І. ФІЗИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ҐРУНТІВ.
Ґрунт – це будь-яка гірська порода чи рослинний ґрунт (а також тверді

відходи виробничої та господарської діяльності людини), які становлять
багатокомпонентну систему, що змінюється в часі, і використовується як
основа, середовище або матеріал для зведення будинків та інженерних
споруд [5].
Звичайно на практиці найчастіше в Україні зустрічаються дисперсні

ґрунти. Для оцінки параметрів скельових ґрунтів потрібно використовувати
інші методи.
За допомогою фізичних характеристик передусім визначають тип,

вид і стан ґрунту, що складає ґрунтову основу. Крім того, їх використовують
в різних розрахунках несучої здатності, міцності і деформацій основи,
стійкості укосів і насипів, при визначенні тиску ґрунту на огороджувальні
конструкції тощо.
8
Лабораторна робота №1
ВИЗНАЧЕННЯ ЩІЛЬНОСТІ ҐРУНТУ
Щільністю ґрунту називається відношення маси зразка ґрунту,

включаючи масу води в його порах, до його об’єму, г/см3, т/м3 :
𝑚
𝜌= (1)
𝑉
де: 𝑚 −маса зразка ґрунту;
𝑉 −об'єм зразка ґрунту.
Щільність залежить від мінералогічного складу, пористості та

вологості ґрунту. Чим важче мінерали і більше вологість, тим більше 𝜌 і,
навпаки, чим більше пористість, тим менше 𝜌. При повному насиченні пор
водою значення 𝜌 часто перевищує 2,0 т/м3. Щільність ґрунтів, що
зустрічаються в будівельній практиці, коливається в межах 1,4... 2,2 т/м3.
Найбільш поширений і універсальний - метод ріжучого кільця [13],

за допомогою якого виконується дана лабораторна робота.
Необхідне обладнання: пробовідбірник (ріжуче кільце),

штангенциркуль (лінійка), ніж з прямим лезом довжиною більше діаметра
кільця, дві пластинки зі скла (або металу), ваги лабораторні з різновагами
(або електронні ваги).
Методика визначення :
1. Зважити порожнє ріжуче кільце 𝑚 (г), а при визначенні 𝜌 піщаних
ґрунтів зважити і масу пластинок 𝑚 (г).
2. Виміряти внутрішній діаметр і висоту кільця та визначити його
внутрішній об'єм:
𝜋∙𝑑 ∙ℎ
𝑉= (2)
4
де: 𝑑, ℎ −відповідно внутрішній діаметр і висота кільця, см.
3. Верхню зачищену площину зразка ґрунту вирівняти, зрізуючи надлишки

ґрунту ножем. Встановити на ній ріжучий край кільця та злегка вдавити
кільце в ґрунт. Потім ґрунт зовні кільця обрізати на глибину 5…10 мм
нижче ріжучого краю кільця, періодично, у міру зрізання ґрунту, легким
натиском вдавлювати кільце в ґрунт, не допускаючи перекосів. Після
9
заповнення кільця ґрунт підрізати знизу на 8…10 мм нижче ріжучого
краю кільця й відокремити його від моноліту (рис. 1.1). Для забезпечення
надійного відбору зразків ґрунту у виробничих умовах використовується
спеціальне пресове обладнання.
4. Ґрунт, що виступає за краї кільця, підрізати ножем, зачистити поверхню
ґрунту на рівні з краями кільця і, якщо випробовується піщаний ґрунт,
закрити торці заздалегідь зваженими пластинками зі скла (або металу).
5. Зважити кільце з ґрунтом (для піщаного ґрунту з пластинками): 𝑚 (г).
6. Кільце очистити від ґрунту, а дані занести в журнал випробування
(табл. 1.1) і визначити масу зразка ґрунту: 𝑚 = 𝑚 − (𝑚 + 𝑚 )
7. Щільність ґрунту обчислити за формулою (1)
а) б) www.ams-samplers.com
Рис. 1.1 Відбір зразків ґрунту методом ріжучого кільця: а – методика

заповнення ріжучого кільця ґрунтом; б - 2"×2" Bulk Density
Stainless Steel Liner; 1 – ріжуче кільце; 2 – ніж
Результати визначення щільності ґрунту Таблиця 1.1

Розміри кільця,
Маса, г
Об’ єм ґрунту, см3
Щільність ґрунту,
см
пластинками
порожнього
г/см3
внутрішній
№
пластинок
кільцем і
ґрунту з
діаметр
висота
ґрунту
кільця
з/
п
𝑚
𝑚 𝑚 𝑚 𝑚 ℎ 𝑑 𝑉 𝜌=
𝑉
1
2
Середнє арифметичне значення:
10
8. Провести паралельно не менше двох визначень. Розбіжність в кінцевих
результатах для однорідних ґрунтів більше 0,03 г/см3 не допускається. За
величину 𝜌 прийняти середнє арифметичне значення. Результати занести
в табл. 1.1. У виробничих умовах з кожного шару ґрунту потрібно
отримати в межах 6…15 зразків, що використовуються для визначення
нормативних і розрахункових величин при статистичній обробці
результатів визначень [9].
Приклад розрахунків
1. Виконуємо необхідні зважування:
Маса порожнього кільця 𝑚 = 53,41 г;
Маса скла 𝑚 = 69,57 г;
Маса кільця з ґрунтом і склом 𝑚 = 251,98 г;
2. Визначаємо масу ґрунту:
𝑚 = 𝑚 − (𝑚 + 𝑚 ) = 251,98 – (53,41 + 69,57) = 129,0 (г).
3. Розраховуємо об’єм зразка ґрунту, враховуючи, що висота кільця ℎ =
1,9 см; внутрішній діаметр ріжучого кільця 𝑑 = 7,15 см :
𝜋 ∙ 𝑑 ∙ ℎ 3,14 ∙ 7,15 ∙ 1,9 304,997
𝑉= = = = 76,25 (см )
4 4 4
4. Визначаємо щільність ґрунту :
𝑚 129,0 г
𝜌= = = 1,69 ( )
𝑉 76,25 см
г
5. Якщо для другого зразка отримано 𝜌 = 1,71 ( ) , то середнє
см
г
арифметичне значення складе 𝜌 = 1,70 ( )
см
11
ВИЗНАЧЕННЯ ПРИРОДНОЇ ВОЛОГОСТІ ҐРУНТУ
Вологість ґрунту - вміст у ньому деякої кількості води. Вологістю

ґрунту називають відношення маси води, що міститься в порах зразка
ґрунту, до маси сухого ґрунту того ж зразка:
𝑚
𝑤= (3)
𝑚
де: 𝑚 −маса сухого ґрунту;
𝑚 −маса води, що знаходиться в порах ґрунту.
Вологість ґрунту природної будови називається природною. Вологість

ґрунту вимірюється у відсотках або долях одиниці і визначається одним зі
способів: пікнометричним, прискореним або ваговим. Найбільше
поширення отримав останній метод, що став стандартним [15], за
допомогою якого виконується дана лабораторна робота.
Необхідне обладнання: шпатель, бюкси, ваги лабораторні з

різновагами (або електронні ваги), сушильна шафа, ексикатор з хлористим
кальцієм (для поглинання вологи).
1. Зважити порожній бюкс з кришкою 𝑚 (г).
2. Помістити 10...20 г досліджуваного ґрунту в бюкс, закрити його кришкою
і зважити 𝑚 (г).
3. Бюкс з пробою ґрунту поставити у сушильну шафу (рис. 2.1), відкрити
кришку і поступово протягом 1...2 годин підвищувати температуру до
100…1050С. Витримувати зразок у шафі при цій температурі близько 6
годин.
4. Закрити бюкс кришкою і перенести його в ексикатор, де охолодити
протягом 30...40 хв. Після цього бюкс з ґрунтом зважити 𝑚 (г) і знову
помістити в шафу для додаткового висушування протягом 2 годин.
5. Операції, описані в п.4, повторювати, поки різниця між двома останніми
зважуваннями стане менше 0,02 г. За результат зважування прийняти
найменшу масу бюкса з кришкою і сухим ґрунтом 𝑚 (г).
6. Бюкс очистити від ґрунту, а дані занести в журнал (табл. 2.1) і визначити
12
вагову вологість ґрунту 𝑤 за формулою (3), враховуючи, що
𝑚 = 𝑚 − 𝑚 та 𝑚 = 𝑚 − 𝑚.
7. Провести паралельно не менше двох визначень і за величину 𝑤 прийняти
середнє арифметичне значення. Розбіжність в кінцевих результатах
більше 0,02 (2%) не допускається.
Примітки:
Час висушування ґрунту (випаровування вологи) залежить від виду
ґрунту, його вологості і мінералогічного складу. Піски висихають
швидше, ніж глини, каолінітові глини - швидше, ніж монтморилонітові.
а) б)
youding.com
Рис. 2.1 Лабораторні прилади для висушування грунту: а - сушильна шафа

ШСУ з можливістю встановлення термометра; б – DHG 9030
Laboratory Oven
Результати визначення природної вологості ґрунту Таблиця 2.1

Маса бюкса, г Природна
з сухим ґрунтом Маса Маса вологість
порожнього
№
з вологим
води в сухого ґрунту,

ґрунтом
постійна
бюкса
ґрунті ґрунту
𝑚
𝑤=
𝑚 𝑚 𝑚 𝑚 𝑚 𝑚 𝑚 𝑚
- -
- -
13
Зазвичай більшість ґрунтів висихає за 6 годин. Але для отримання
абсолютно сухого ґрунту необхідно повторне зважування його після
додаткового висушування. Оскільки здобувач позбавлений можливості
виконувати експеримент протягом безперервних 7...9 годин, необхідно
вчинити так:
 Лабораторна робота №2 проводиться спільно з лабораторної роботою
№1 для ґрунту, взятого з ріжучого кільця. Після виконання пп. 1...3
бюкс залишається в сушильній шафі до наступного заняття. За цей час
відповідна температура в шафі буде підтримуватися лаборантами.
Настільки тривалий термін цілком достатній для висушування ґрунту.
 На наступному занятті здобувач визначає значення 𝑚 , попередньо

остудивши бюкс з сухим ґрунтом в ексикаторі, і виконує п.6.
 Графи для 𝑚 і 𝑚 (табл. 2.1) не заповнюються.
1. Виконуємо необхідні зважування:
Маса порожнього бюксу 𝑚 = 15,23 г.
Маса бюксу з вологим ґрунтом 𝑚 = 31,51 г.
Маса бюксу з сухим ґрунтом після висушування 𝑚 =30,15 г.
2. Визначаємо масу води в ґрунті:
𝑚 = 𝑚 − 𝑚 = 31,51 − 30,15 = 1,36 (г).
3. Розраховуємо масу сухого ґрунту:
𝑚 = 𝑚 − 𝑚 = 30,15 − 15,23 = 14,92 (г).
4. Визначаємо природну вологість ґрунту:
𝑚 1,36
𝑤= = = 0,09
𝑚 14,92
14
ВИЗНАЧЕННЯ ЩІЛЬНОСТІ ЧАСТИНОК ГРУНТУ
Щільністю частинок ґрунту 𝜌 називається маса одиниці об'єму

твердих (скелетних) частинок ґрунту:
𝑚
𝜌 = (4)
𝑉
де: 𝑚 −маса сухого ґрунту (твердої фази);
𝑉 −об'єм частинок ґрунту.
Щільність частинок ґрунту цілком залежить від мінералогічного

складу, змінюючись у вузьких межах. Осереднені значення 𝜌 для різних
ґрунтів можуть прийматися: для пісків 2,64...2,66 г/см3; супісків - 2,68...2,70
г/см3; суглинків - 2,70...2,72 г/см3; для глин - 2,74...2,76 г/см3.
Щільність частинок ґрунту визначають за допомогою

пікнометричного методу [15]. Вимірювання щільності пікнометром (рис.
3.1) базується на зважуванні речовини, що знаходиться в ньому (зазвичай в
рідкому стані), яка заповнює пікнометр до мітки на горловині або до
верхнього краю капіляра, що відповідає номінальній місткості пікнометра.
При цьому слід пам'ятати, що в процесі визначення 𝜌 в деяких

засолених ґрунтах можуть розчинитися прості солі, в результаті чого
значення будуть заниженими. Тому при проведенні дослідів воду необхідно
замінити нейтральною рідиною (гас, толуол тощо). Крім того, в
а) б)
geotechnical-
equipment.com
Рис. 3.1 Визначення щільності частинок ґрунту пікнометричним методом:
а – методика визначення; б – загальний вигляд пікнометра
15
зв'язних ґрунтах навколо глинистих частинок молекулярні сили можуть
утворити вельми міцні плівки зв'язаної води, збільшуючи значення 𝜌 . Щоб
уникнути цього при експериментах замість води слід застосовувати рідини
з невеликим поверхневим натягом (толуол, ксилол тощо). Адсорбоване на
поверхні ґрунтових частинок повітря при зануренні в воду може видалитися
не повністю, зменшуючи значення 𝜌 . Тому ґрунт рекомендується
попередньо кип'ятити, а в разі його засоленості проводити роботи у вакуумі.
Необхідне обладнання: технічні ваги з різновагами, пікнометри

місткістю не менше 100 см3, воронка, крапельниця, дистильована вода,
фільтрувальний папір, шпатель, порцелянова ступка з товкачиком, сито з
отворами 2 мм, піщана або водяна баня.
Методика визначення (для незасолених ґрунтів):

1. Зразок ґрунту довести до повітряно-сухого стану і методом квартування
відібрати пробу масою 100 г, просіявши її крізь сито з отворами 2 мм.
Залишок на ситі роздрібнити в порцеляновій ступці і з'єднати з просіяним
через сито ґрунтом, ретельно перемішавши всю масу.
2. Зважити сухий чистий пікнометр (𝑚 , г).
3. З отриманої проби взяти навіску ґрунту масою 15...20 г на кожні 100 см3
ємності мірної колби-пікнометра.
4. Навіску ґрунту через лійку обережно насипати в пікнометр і визначити
масу пікнометра з ґрунтом ( 𝑚 , г).
5. Налити в пікнометр дистильовану воду до половини його об'єму, ґрунт з
водою обережно збовтати і кип'ятити на піщаній бані для видалення
адсорбованого повітря і розчленування агрегатів глинистого ґрунту
(протягом 30 хв. для пісків і 60 хв. для глин). Наявність ґрунтових
частинок на внутрішніх стінках пікнометра вище рівня води не
допускається.
6. Остудити пікнометр до кімнатної температури і долити в нього
дистильованої води до мірної риски (на шийці пікнометра) по нижньому
рівню меніска, використовуючи крапельницю. Протерти пікнометр
фільтрувальним папером і зважити ( 𝑚 , г). Зовнішня поверхня
пікнометра і внутрішня поверхня шийки повинні бути сухими і чистими.
7. Пікнометр промити, знову заповнити дистильованою водою до мірної
16
риски і, протерши фільтрувальним папером, зважити (𝑚 , г).
8. Вилити воду з пікнометра і поставити його сушити на підставку, а дані
занести в журнал (табл. 3.1.) і визначити щільність частинок ґрунту:
(𝑚 − 𝑚 ) ∙ 𝜌
𝜌 = (5)
(𝑚 + 𝑚 ) − (𝑚 + 𝑚 )
де: ρ −щільність води, яка дорівнює 1 г/см3.
Результати визначення щільності частинок ґрунту Таблиця 3.1

Маса Щільність частинок
№
пікнометра, г ґрунту, 𝜌
до-
порож- з ґрунтом, з ґрунтом з водою, із середнє
сліду
нього, 𝑚 𝑚 і водою, 𝑚 𝑚 досліду значення
1
2
9. Виконати паралельно не менше двох визначень. Розбіжність більше

0,02 г/см3 не допускається. За величину 𝜌 прийняти середнє
арифметичне значення.
Примітки:
 Ґрунтова проба може бути запропонована здобувачу готовою у

зв'язку з тривалістю її підготовки, тому п.1 виключається
 Здобувач виконує дану лабораторну роботу з чистим кварцовим

піском середньої крупності, тому досвід можна проводити без
кип'ятіння води з ґрунтом, обмежуючись простим збовтуванням
протягом 1...2 хв.
17
ВИЗНАЧЕННЯ ВИДУ ТА СТАНУ ПІЩАНОГО ҐРУНТУ
Ґрунти складаються з окремих частинок різної форми, крупності і

мінералогічного складу.
Група частинок з приблизно однаковими діаметрами певного

діапазону називається фракцією. Найбільш поширена класифікація
визначає наступні найменування частинок ґрунту залежно від фракцій [6]:
Найменування частинок Розміри частинок, мм

галькові (щебеневі) 100…20
гравійні (дресв’яні) 20…2
піщані 2,0…0,05
пилуваті 0,05…0,005
глинисті < 0,005
Примітка: В зарубіжній практиці розмір глинистих частинок приймають < 0,002 мм .
Гранулометричний (зерновий) склад ґрунту - кількісний вміст у ґрунті

твердих частинок того чи іншого розміру. Це один з найважливіших
факторів, що визначають фізико-механічні властивості ґрунту. Від нього
значною мірою залежать деформативні показники і міцність - стисливість
ґрунтів та їх опір зсуванню, а також пористість і водопроникність,
пластичність, усадка і набухання (для зв'язних ґрунтів).
Гранулометричний склад визначається за допомогою

гранулометричного аналізу, що полягає в розділенні ґрунту на окремі
фракції. Цей аналіз необхідний для визначення :
 найменування піщаних ґрунтів за крупністю (піски гравіюваті, крупні,
середньої крупності, дрібні, пилуваті) ;
 наближеного значення коефіцієнта фільтрації (за емпіричними
формулами) ;
 придатності ґрунтів для влаштування земляних гребель, різних насипів
тощо ;
 параметрів фільтра бурових свердловин і розрахунку зворотних
фільтрів;
 можливості застосування піщаних ґрунтів як заповнювачів бетонів
(розчинів) ;
18
 можливості суфозії ґрунтів;
 для різних фільтраційних розрахунків і т.д.
Існує багато способів гранулометричного аналізу. У нашій країні

найбільшого поширення набули такі: ситовий - просіювання ґрунту через
набір сит (рис. 4.1), польовий метод Рутківського, методи подвійного
відмучування, піпеточний, ареометричний. Останні чотири засновані на
використанні закону Стокса - залежності між розмірами частинок і
швидкістю осідання їх в спокійній рідини. В якості основних методів
рекомендуються ситовий спосіб - для фракцій розміром до 0.1 мм та
ареометричним - для дрібніших фракцій (пилуватих і глинистих).
Гранулометричний склад піщаних ґрунтів визначається згідно норм

[16]. Тому здобувач знайомиться з методикою виконання ситового аналізу.
а) б) в)
geotechnical-equipment.com
Рис. 4.1 Обладнання для ситового аналізу ґрунту: а - аналізатор ситовий

А-12; б – стандартний набір сит; в – загальний вигляд приладу
SL 0136 Electromagnetic sieve Shaker with Frequency and Time
Adjustment; 1 – кришка; 2 – сита; 3 – піддон; 4 – гумове кільце; 5
– вібропривід ВП-30Т
1. Визначення гранулометричного (зернового) складу

піщаних ґрунтів ситовим методом
Необхідне обладнання: електронні ваги, шпатель, набір стандартних

сит, чашечки Ø 8...10 см.
19
1. Зразок піщаного ґрунту довести до повітряно-сухого стану і методом
квартування відібрати пробу масою 100…200 г (пісок вже приготовлений
в лабораторії для аналізу).
2. З отриманої проби взяти наважку ґрунту з точною масою 100 г.
Перевірити якість сит та звільнити їх від можливих залишків ґрунту від
попереднього визначення. Сита розташувати вертикальної колонкою так,
щоб вони були розміщені зверху вниз за зменшенням розміру отворів
послідовно: 2, 1, 0.5, 0.25, 0.1 мм і піддон. На верхнє сито висипати
підготовлену наважку ґрунту.
Примітка: В зарубіжній практиці сита мають інші розміри отворів та це в
цілому на результат аналізу практично не впливає.
3. Легкими круговими рухами в горизонтальної площині протягом 3…5 хв.
просіяти пісок через набір сит. Внаслідок цього ґрунт розділиться на
фракції, що залишаться на кожному ситі і піддоні.
4. Вміст кожного сита і піддону висипати у заздалегідь зважені чашечки і
зважити. Отриманий результат (після вирахування маси чашечок) занести
в журнал (табл. 4.1). Сума всіх фракцій повинна складати 100 г.
Розбіжність між масою наважки і сумою мас всіх фракцій більше 1г не
допускається. Цю різницю необхідно розподілити рівномірно між усіма
фракціями так, щоб загальна сума дорівнювала початковій. Результати
кожного зважування записувати в графу «маса фракції» (рядок «1»,
табл. 4.1). Визначити з урахуванням поправки вміст кожної фракції у
відсотках (рядок «2», табл. 4.1).
5. Послідовним підсумовуванням (рядок «3», табл. 4.1) визначити суму

фракцій у відсотках, що мають розмір більший за граничний діаметр
(діаметр отворів сит). Визначити різновид піску за гранулометричним
складом (табл. 4.2). Висновок записати в журналі (з поясненням).
2. Визначення повного (додаткового) найменування піску
1. За даними гранулометричного складу послідовним підсумовуванням

визначити суму фракцій у відсотках (рядок «4», табл. 4.1), що мають
розмір менше за граничний діаметр (діаметр отворів сит) і побудувати
20
сумарну криву (рис. 4.2). Остання будується в напівлогарифмічному
або в лінійному масштабі.
Результати ситового аналізу ґрунту Таблиця 4.1

№ Діаметр отворів сит, мм Піддон
Показники
з/п 2,0 1,0 0,5 0,25 0,1 ≈0
1 Маса фракції, г
2 Вміст фракції по масі, %
Сума фракцій у %, що мають
3
розмір > за граничний діаметр
Сума фракцій у %, що мають
4
розмір < за граничний діаметр
Різновид піщаних ґрунтів [6] Таблиця 4.2

Назва різновиду Розмір частинок, Вміст частинок,
піску D, мм % за масою
гравіюватий >2 > 25
крупний > 0.50 > 50
середньої крупності > 0.25 > 50
дрібний > 0.10 ≥ 75
пилуватий > 0.10 < 75
Примітки: Назву пісків встановлюють послідовним порівнянням фактичних
даних гранулометричного складу та табличних, починаючи з верхнього рядка
таблиці до першого рядочка нижче, що задовольняє наведеним умовам.
𝐷
𝐶 =
𝐷
Рис. 4.2 Графічне зображення гранулометричного складу – сумарна крива
21
2. За допомогою сумарної кривої знайти 𝐷 і 𝐷 (діаметр частинок
ґрунту, який відповідає вмісту відповідно 10% та 60%), для чого
проводять горизонтальні лінії з позначки 10% та 60% до перетину з
кривою і опускають перпендикуляри на горизонтальну вісь.
3. Знайти ступінь неоднорідності:

𝐷
𝐶 = (6)
𝐷
де: 𝐷 і 𝐷 −діаметр частинок ґрунту, який відповідає вмісту відповідно
10% та 60%.
Визначити стан піщаного ґрунту згідно норм [6] (табл. 4.3). Це додаткове
найменування записати у висновки журналу (з поясненням).
4. За заданими викладачем показниками щільності ґрунту 𝜌, щільності його

частинок 𝜌 та його природної вологості 𝑤 визначити коефіцієнт
пористості 𝑒. За величиною 𝑒 та з урахуванням типу піску (визначеного
за гранулометричним складом) визначити стан піщаного ґрунту за
щільністю будови (табл. 4.4), записати до висновків в журналі.
𝜌
𝑒 = ∙ (1 + 𝑤) − 1 (7)
𝜌
де: 𝜌 −щільність ґрунту, т/м3
𝜌 −щільність частинок ґрунту, т/м3
𝑤 −природна вологість ґрунту, д.од.
Класифікація піщаних ґрунтів за 𝑪𝒖 [6] Таблиця 4.3

Назва різновиду піску за ступенем
неоднорiдностi гранулометричного складу 𝐶 :
≤3 >3
однорідний неоднорідний
Назва пісків за щільністю будови [6] Таблиця 4.4

Назва різновиду піску Назва пісків при коефіцієнті пористості, 𝑒:
за гран.складом щільний середньої щільності пухкий
гравіюватий,
крупний, ≤ 0,55 0,55 < 𝑒 ≤ 0,70 > 0,70
середньої крупності
дрібний ≤ 0,60 0,60 < 𝑒 ≤ 0,75 > 0,75
пилуватий ≤ 0,60 0,60 < 𝑒 ≤ 0,80 > 0,80
22
5. Визначити ступінь водонасичення 𝑆 та за його величиною визначити
стан піску за ступенем водонасичення (табл. 4.5), записати найменування
в журналі.
𝑤∙𝜌
𝑆 = (8)
𝑒∙𝜌
де: 𝑒 −коефіцієнт пористості ґрунту, д.од.
𝜌 −щільність частинок ґрунту, т/м3
𝜌 −щільність води, яка приймається рівною 1 т/м3
𝑤 −природна вологість ґрунту, д.од.
6. Зробити загальний висновок про повну назву піщаного ґрунту (сукупність

попередніх висновків)
Стан пісків за водонасиченням [6] Таблиця 4.5

Назва стану пісків при ступені водонасичення 𝑆 , д.од.:
0 ≤ 𝑆 ≤ 0,5 0,5 < 𝑆 ≤ 0,8 0,8 < 𝑆 ≤ 1
малого ступеня середнього ступеня насичені
водонасичення водонасичення водою
1. Після просіювання піщаного ґрунту через набір сит виконуємо
зважування вмісту кожного сита та піддону. Результати зважування
записуємо в графу «Маса фракції» (табл.4.6, рядок «1»).
2. Враховуючи, що загальна вага навіски ґрунту складає 100г, то вміст
кожної фракції у відсотках буде дорівнювати масі відповідної фракції
(табл.4.6, рядок «2»).
3. Послідовним підсумовуванням у відсотках визначаємо суму фракцій у
відсотках, що мають розмір більший за граничний діаметр (діаметр
отворів сит), тобто >2мм, >1мм, >0.5мм, >0.25мм, >0.1 мм та >0 мм
(табл.4.6, рядок «3»). За цими даними визначаємо різновид піску за
гранулометричним складом згідно норм [16] (табл. 4.2).
4. Послідовним підсумовуванням у відсотках визначаємо суму фракцій у
відсотках, що мають розмір менше за граничний діаметр (діаметр
отворів сит), тобто <2мм, <1мм, <0.5мм, <0.25мм та <0.1 мм (табл.4.6,
рядок «4»). За цими даними будуємо сумарну криву (рис. 4.3).
23
5. За допомогою сумарної кривої знаходимо 𝐷 і 𝐷 (діаметр частинок
ґрунту, який відповідає вмісту відповідно 10% та 60%), для чого
проводимо горизонтальні лінії з позначки 10% та 60% до перетину з
кривою і опускаємо перпендикуляри на горизонтальну вісь (рис. 4.3).
Знаходимо ступінь неоднорідності 𝐶 та визначаємо стан піщаного
ґрунту згідно норм [6] (табл. 4.3):
𝐷 0.26
𝐶 = = = 2.36
𝐷 0.11
6. За заданими викладачем показниками щільності ґрунту 𝜌 = 1,74 г/см3,

щільності його частинок 𝜌 = 2,65 г/см3 та його природної вологості
𝑤 = 0,08 визначаємо коефіцієнт пористості піску:
𝜌 2,65
𝑒= (1 + 𝑤) − 1 = (1 + 0,08) − 1 = 0,64
𝜌 1,74
За величиною 𝑒 та з урахуванням типу піску визначаємо стан піщаного
ґрунту за щільністю будови згідно норм [6] (табл. 4.4)
7. Розраховуємо ступінь водонасичення 𝑆 та за його величиною
визначаємо стан піску згідно норм [6] (табл. 4.5):
𝑤∙𝜌 0,08 ∙ 2,65
𝑆 = = = 0,05
𝑒∙𝜌 0,64 ∙ 1
Результати ситового аналізу ґрунту Таблиця 4.6

№ Діаметр отворів сит, мм Піддон
Показники
з/п 2,0 1,0 0,5 0,25 0,1 ≈0
1 Маса фракції, г 0,1 3,4 9,0 29,7 49,8 8,0
2 Вміст фракції по масі, % 0,1 3,4 9,0 29,7 49,8 8,0

Сума фракцій у %, що
3 мають розмір > за 0,1 3,5 12,5 42.2 92 100
граничний діаметр
Сума фракцій у %, що
4 мають розмір < за 99,9 96,5 87,5 57,8 8,0 0
граничний діаметр
24
𝐷 = 0,11 мм;
𝐷 = 0,26 мм
𝐷
Рис. 4.3 Сумарна крива (графік будуємо за рядком «4» табл.4.6)
ВИСНОВКИ:
1) За даними гранулометричного складу назва піщаного ґрунту – пісок

дрібний, тому що сума фракцій крупніше 0,1 мм >75% (92%).
2) За ступенем неоднорідності стан піщаного ґрунту – однорідний, тому
що 𝐶 = 2,36 < 3.
3) За коефіцієнтом пористості стан піщаного ґрунту – середньої
щільності, тому що 𝑒 =0,64, тобто 0,60 < 𝑒 ≤ 0,75.
4) За коефіцієнтом водонасичення стан піщаного ґрунту - малого ступеня
водонасичення, тому що 𝑆 = 0,05 ≤ 0,5.
5) Отже, повна назва піщаного ґрунту – пісок дрібний, однорідний,
середньої щільності, малого ступеня водонасичення.
25
ВИЗНАЧЕННЯ РІЗНОВИДУ ГЛИНИСТИХ ҐРУНТІВ
Властивості глинистих ґрунтів в першу чергу залежать від їх

мінералогічного та гранулометричного складу і особливо від вологості. Зі
зміною вологості змінюються фізичні характеристики ґрунту, його
деформативні показники і міцність, а також консистенція ґрунту, в
основному визначає його несучу здатність і поведінку під спорудою
(навантаженням).
Під консистенцією розуміється ступінь рухливості частинок ґрунту
при механічних впливах, яка змінюється залежно від вологості.
Зміна консистенції ґрунту відбувається при певних граничних
значеннях вологості. Розрізняють дві границі пластичності - нижня і верхня,
звані відповідно вологість на границі розкочування 𝑤 та вологість на
границі текучості 𝑤 . Це можна зобразити таким графіком (визначення
меж прийнято Аттербергом):
Границею текучості 𝑤 називається вологість, при збільшенні якої

ґрунт переходить з пластичного стану в текучий і навпаки. Границею
розкочування 𝑤 називається вологість, при збільшенні якої ґрунт
переходить з твердого стану в пластичний і навпаки.
Величина границь пластичності вимірюється, як і природна вологість,
в частках одиниці і залежить від мінералогічного і гранулометричного
складу ґрунтів та хімічного складу ґрунтової води. Різниця граничних
вологостей називається числом пластичності :
𝐼 =𝑤 −𝑤 (9)
де: 𝑤 −вологість на границі текучості;

𝑤 −вологість на границі пластичності.
Число пластичності показує ступінь глинизації ґрунтів, залежно від

якої їх ділять на супіски, суглинки і глини (табл. 5.1), піски мають 𝐼 < 1%.
26
Таким чином, тип глинистих ґрунтів визначається за числом
пластичності, а стан - за показником текучості:
𝑤−𝑤
𝐼 = (10)
𝐼
де: 𝑤 −природна вагова вологість ґрунту;
𝑤 −теж, що у формулі (9);
𝐼 −за визначенням по формулі (9).
Існує кілька способів визначення величини граничних вологостей.

Здобувач виконує дану роботу із застосуванням методів, що стали
стандартними в Україні (за кордоном набули поширення методи
Аттерберга, Казагранде та ін).
Слід зазначити, що всі розроблені методи дозволяють визначати лише
умовні величини границь пластичності, так як при лабораторних аналізах
доводиться мати справу не з реальними ґрунтами, а з їх пастами.
Необхідне обладнання: технічні ваги, сушильна шафа, ексикатор з
хлористим кальцієм (для збирання вологи), бюкси, шпатель, фарфорова
чашка, лист глянцевого паперу або гладка дошка, балансирний конус
Василь’єва, тиглі.
Підготовка ґрунтової проби. Зразок ґрунту об'ємом близько 100 см3
розім'яти шпателем або подрібнити товкачем в ступці і протерти (або
просіяти) крізь сито з отворами 1 мм. Після цього ґрунт помістити в чашку
і зволожити до стану густої пасти ретельним перемішуванням. Закрити
чашку кришкою і залишити не менше ніж на 2 години для утворення
однорідної за вологістю маси.
Примітка. Ґрунтова проба може бути запропонована здобувачу
готовою у зв'язку із тривалістю її підготовки.
а) Визначення вологості на границі текучості 𝒘𝑳 [13]
Границею текучості 𝑤 називається вологість, при збільшенні якої

ґрунт переходить з пластичного стану в текучий і навпаки.
Вологість на границі текучості 𝑤 досягається за допомогою
балансирного конуса Василь’єва (рис. 5.1-а). Примітка: В міжнародній
практиці найчастіше використовують чашку Казагранде (рис. 5.1-в).
27
а) б) в)
geotechnical-
1 equipment.com
3 2
Рис. 5.1 Визначення границі текучості: а – балансирний конус Васильєва,

(загальний вигляд моделі КБВ); б – принципова схема
балансирного конусу; в – загальний вигляд приладу SL 0723
Manual liquid complete with counter; 1 - конус; 2 - балансирний
пристрій; 3 – металева чаша (тигель) з ґрунтовою пастою
Полірований конус з нержавіючої сталі, висотою 25 мм, з кутом при

вершині 30о, має кругову риску на відстані 10 мм від вершини. Балансирний
пристрій, який дозволяє конусу завжди перебувати у вертикальному
положенні, фіксуючи напрямок передачі навантаження, складається з двох
металевих вантажів, сталевого прута, зігнутого в півколо і закріпленого в
основі конуса.
При роботі конус опускається на поверхню ґрунтової пасти, яка
міститься у металевій чашці, влаштованій на підставку.
1. Заповнити тигель ґрунтовою пастою врівень з краями без утворення
пустот і поставити його на спеціальну підставку.
2. На поверхню ґрунту обережно опустити балансирний конус,
тримаючи його за ручку, і спостерігати за його вільним зануренням
протягом 5 с. Якщо конус зануриться чітко до позначки (на глибину 10 мм),
то вологість ґрунту знаходиться на межі текучості 𝑤 .
3. Якщо конус зануриться на меншу або більшу глибину, це свідчить
про те, що вологість ґрунту не досягнула або перевищила границю 𝑤 . У
цьому випадку пасту з тигля треба витягти, додати 2-3 краплі воді чи
навпаки сухого ґрунту та ретельно перемішати пасту. Повторити операції,
зазначені в п.2.
4. При досягненні границі текучості 𝑤 треба взяти навіску ґрунту
28
вагою близько 10...15 г і визначити відповідну вологість ваговим методом,
як описано в лабораторній роботі №2. Тигель очистити від ґрунту, а дані
занести в журнал (табл. 5.3)
5. Провести паралельно не менше двох визначень. Розходження
значень вологості в кінцевих результатах більше 0,02 (2%) не допускається.
За величину 𝑤 слід прийняти середнє арифметичне значення.
б) Визначення вологості на границі пластичності 𝒘𝑷 [13]
Границею пластичності 𝑤 називається вологість, при збільшенні

якої ґрунт переходить з твердого стану в пластичний і навпаки. Вологість на
границі пластичності 𝑤 досягається шляхом розкочування ґрунтової пасти
до утворення джгута (рис. 5.2).
1. Невеликий шматочок ґрунтової пасти розкачати пальцями на
скляній або пластмасовій пластинці до утворення джгута діаметром
3…4 мм. Розкочувати джгут з легким натисканням. При цьому надмірна
волога буде віджиматися з ґрунту. Якщо при вказаній товщині джгут не
кришиться, перемішати його і знову розкачати.
2. Границя пластичності 𝑤 вважається досягнутою, коли джгут
діаметором3…4 мм почне кришити по всій довжині на окремі відрізки
довжиною 5... 10 мм.
3. Взяти кілька шматочків джгута загальною масою 10...15 г і
визначити їх вологість ваговим способом, як описано в лабораторній роботі
№2. Дані занести в журнал (табл. 5.3).
а) б)
geotechnical-
equipment.com
Рис. 5.2 Визначення границі пластичності: а - методика досягнення

вологості на границі пластичності; б – загальний вигляд набору
SL 0731 The Plastic Limit complete set
29
4. Провести паралельно не менше двох визначень. Розбіжність більше
0,02 (2%) не допускається. За величину 𝑤𝑷 прийняти середнє арифметичне
значення.
в) Визначення повного найменування глинистого ґрунту [6]
1. За заданим викладачем значеннями щільності частинок ґрунту 𝜌s,

щільності 𝜌 і природній вологості 𝑤 визначити коефіцієнт пористості 𝑒
ґрунту і ступінь водонасичення 𝑆 відповідно за формулами (7) та (8):
щільність частинок 𝜌 , г/см3 ;

щільність ґрунту 𝜌, г/см3 ;
природна вологість 𝑤
коефіцієнт пористості 𝑒
ступінь водонасичення 𝑆
2. Визначити значення числа пластичності 𝐼 та показника текучості 𝐼

Тип та консистенцію ґрунту згідно норм [6] встановити відповідно за
числом пластичності (табл.5.1) та показником текучості (табл. 5.2).
Висновок занести в журнал з поясненнями. Примітка: в нормах [6] існує
додатковий поділ глинистих ґрунтів.
Назва різновиду глинистого ґрунту Таблиця 5.1

Назва різновиду глинистого ґрунту при числі пластичності 𝐼 , д. од.:
0,01 ≤ 𝐼 ≤ 0,07 0,07 < 𝐼 ≤ 0,17 𝐼 > 0,17
супісок суглинок глина
Стан глинистих ґрунтів за показником текучості Таблиця 5.2

Показник Назва стану глинистого ґрунту
текучості, 𝐼 : супісок суглинок, глина
𝐼 <0 твердий
0 ≤ 𝐼 ≤ 0,25 напівтвердий
0,25 < 𝐼 ≤ 0,5 тугопластичний
пластичний
0,50 < 𝐼 ≤ 0,75 м’якопластичний
0,75 < 𝐼 ≤ 1 текучопластичний
𝐼 >1 текучий
30
Результати визначення границь пластичності Таблиця 5.3
Маса бюкса, г Вологість
№бюкса
Границя порож- з вологим з сухим
пластич- нього ґрунтом ґрунтом 𝑚 −𝑚
𝑤=
ності 𝑚 −𝑚
𝑚 𝑚 𝑚 𝑚 𝑚
𝑤
𝑤
1) Після досягнення ґрунтом границі текучості 𝑤 (конус Васильєва

занурився до позначки за 5 с), визначаємо вологість на границі текучості
ваговим методом, як описано в лабораторній роботі №2, а дані заносимо
в журнал (табл. 5.4):
𝑚 −𝑚 28,63 − 26,48 2,15

𝑤 = = = = 0,20
𝑚 −𝑚 26,48 − 15,7 10,78
2) Після досягнення ґрунтом границі розкочування 𝑤𝑷 (джгут товщиною

3…4 мм кришиться по всій довжині на окремі шматочки довжиною 5...
10 мм), визначаємо вологість на границі розкочування ваговим методом,
як описано в лабораторній роботі №2, а дані заносимо в журнал (табл.
5.4):
𝑚 −𝑚 27,62 − 26,95 0,67

𝑤 = = = = 0,06
𝑚 −𝑚 26,95 − 14,72 12,23
Результати практичного визначення границь пластичності Таблиця 5.4

Маса бюкса, г Вологість
№бюкса
Границя порож- з вологим з сухим

пластич- нього ґрунтом ґрунтом 𝑚 −𝑚
𝑤=
ності 𝑚 −𝑚
𝑚 𝑚 𝑚 𝑚 𝑚
083 𝑤 15,7 28,63 - - 26,48 0,20
114 𝑤 14,72 27,62 - - 26,95 0,06
31
3) Тип глинистих ґрунтів визначається за числом пластичності :
𝐼 = 𝑤 − 𝑤 = 0,20 − 0,06 = 0,14
4) Стан глинистих ґрунтів визначається за показником текучості:

𝑤−𝑤 0,18 − 0,06 0,12
𝐼 = = = = 0,86
𝐼 0,14 0,14
Тут вологість ґрунту у природному стані 𝑤 = 0,18 – за завданням
викладача.
ВИСНОВКИ:
1) Назва глинистого ґрунту – суглинок,

тому що 0,07 < 𝐼 ≤ 0,17 (а саме, 𝐼 = 0,14).
2) Стан глинистого ґрунту – текучопластичний,
тому що 0,75 < 𝐼 ≤ 1,0 (а саме, 𝐼 = 0,86)
3) Отже, повна назва глинистого ґрунту - суглинок текучопластичний.
32
ІІ. МЕХАНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ҐРУНТІВ.
При дії зовнішніх сил в ґрунтах виникають не тільки деформації,

притаманні суцільним тілам, але і специфічні деформації, зумовлені
взаємним переміщенням окремих твердих мінеральних частинок, зв'язаних
між собою.
Механіка ґрунтів вивчає закономірності впливу зовнішніх факторів на

мінерально- дисперсні тіла, а саме:
 стисливість ґрунтів, яка характеризується зміною коефіцієнта

пористості в залежності від тиску (компресійна залежність) - закон
ущільнення ;
 водопроникливість ґрунтів, яка характеризується залежністю

швидкості фільтрації води в порах ґрунту від напору, - закон
ламінарної фільтрації ;
 тертя і зсування в ґрунтах, що характеризуються залежністю

граничного опору зсуву в процесі зсування від нормального тиску, -
закон Кулона.
Слід підкреслити, що при вивченні механічних властивостей проба

ґрунту повинна володіти природною (непорушеною) структурою.
33
ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ФІЛЬТРАЦІЇ ПІЩАНИХ ҐРУНТІВ
Здатність ґрунту пропускати крізь себе воду називається

водопроникливістю. Вода рухається по порах ґрунту головним чином під
впливом гравітаційних сил та зовнішніх чинників. Чисельно
водопроникність характеризується коефіцієнтом фільтрації ґрунту, що
представляє собою швидкість фільтрації води при градієнті напору, що
дорівнює одиниці.
Кількість води 𝑄, що протікає через поперечний переріз, площею 𝐴
протягом часу 𝑡 при ламінарному (паралельно-струменевому) русі, за
законом Дарсі дорівнює:
𝑄 =𝑘 ∙𝐴∙𝑡∙𝑖 (11)
де: 𝑘 −коефіцієнт водопроникності (фільтрації);
𝑖 −гідравлічний ухил (градієнт напору), рівний відношенню різниці
гідростатичних напорів води (втрати напору) ∆𝐻 до довжини шляху
фільтрації 𝐿 (рис.6.1).
При 𝑘 ≥ 1 ∙ 10 см/с ґрунти вважають водотривкими (табл. 6.1).

Величина 𝑘 вимірюється в см/с, м/добу, см/рік і при однакових умовах
залежить, головним чином, від пористості, тиску, гранулометричного і
мінералогічного складу ґрунтів (табл. 6.2).
Коефіцієнт фільтрації використовується в розрахунках при визначенні

притоку ґрунтової води до будівельних котлованів і бурових свердловин,
витоків води з водосховищ, консолідації водонасичених ґрунтів (часу
стабілізації деформацій фундаментів), в різних фільтраційних розрахунках,
при проектуванні дренажів, фільтрів тощо.
∆𝐻 𝐻 − 𝐻
𝑖= =
𝐿 𝐿
Рис. 6.1 Схема руху ґрунтової води та визначення напірного градієнту
34
Існує кілька методів визначення величини 𝑘 , які можна об'єднати в
три групи: польові, лабораторні та за емпіричними формулами. При
лабораторних дослідженнях 𝑘 для пісків і глин визначають за допомогою
різних приладів [19]. Дана лабораторна робота виконується здобувачами
для визначення коефіцієнта фільтрації піщаних ґрунтів за допомогою
приладу КФ-ОО (рис. 6.2-а).
Класифікація за здатністю фільтрувати воду [5] Таблиця 6.1

Різновид ґрунту Коефіцієнт фільтрації 𝑘 , м/добу
неводопроникний 𝑘 ≤ 0,005
слабоводопроникний 0,005 < 𝑘 ≤ 0,3
водопроникний 0,3 < 𝑘 ≤ 3
сильноводопроникний 3 < 𝑘 ≤ 30
дуже сильноводопроникний 𝑘 > 30
Середні значення коефіцієнтів фільтрації ґрунтів Таблиця 6.2

Назва ґрунту 𝑘 (при тиску 0,1…0,2 МПа), см/с
піски 𝑖 ∙ 10-1 … 𝑖 ∙ 10-4
супіски 𝑖 ∙ 10-3 … 𝑖 ∙ 10-6
суглинки 𝑖 ∙ 10-5 … 𝑖 ∙ 10-8
глини 𝑖 ∙ 10-7 … 𝑖 ∙ 10-10
Примітки: 1. Тут 𝑖 − будь-яке число від 1 до 9;
2. Перехід від однієї одиниці до іншої: 1 см/с = 864
м/добу; 1см/с = 3· 10-7 см/рік; 1см/с =3· 10-5 м/рік
Необхідне обладнання: прилад КФ-ОО, термометр, секундомір,

глибока тарілка.
1. Вставити трубку упорним дном у зовнішній стакан на кільцеву підставку,
з'єднану зі шкалою напірного градієнта. Обертанням гвинта встановити
потрібний напірний градієнт (1.0), слідкуючи за суміщенням відповідної
риски на шкалі з верхнім обрізом зовнішнього стакану. Заповнити
зовнішній стакан водою до появи води між зовнішнім та внутрішнім
стаканом.
2. Протягом 3...4 хвилин невеликими порціями обережно наливати воду на
верхню сітку, поки вода не почне виливатися із зовнішнього стакану. Це
покаже, що ґрунт знаходиться в стані повного водонасичення, а вода в
35
його порах є гідравлічно безперервною.
3. Заповнити мірний балон водою і виміряти її температуру. Затиснути отвір
балона великим пальцем і, швидко перекинувши, вставити в муфту до
зіткнення з сіткою. У такому вигляді балон автоматично підтримує над
ґрунтом постійний рівень води в 1...2 мм. Коли останній, внаслідок
фільтрації знижується, в балон прориваються бульбашки повітря і
відповідна кількість води витікає з нього. Цим досягається сталість
напірного градієнту. Якщо в балон прориваються великі бульбашки
повітря, це означає, що отвір в балоні знаходиться від поверхні ґрунту на
занадто великій відстані. В цьому випадку балон належить опустити
нижче на 1...2 мм і добитися рівномірного просочування дрібних
бульбашок повітря.
4. Досягнувши рівномірної появи дрібних бульбашок повітря в балоні,
визначити час 𝑡, протягом якого профільтрується 𝑄 = 10 мл води.
5. Встановити напірний градієнт (1.0, 0.8, або 0.6), долити воду в зовнішній
стакан і повторити операції, описані в п.4.
а) б)
мл 0 0
10 10
20 20
9 30
40
4 50
60
70
2
10 1
7
11
8
4 3 geotechnical-
equipment.com
5
6
Рис. 6.2 Прилад для дослідження водопроникливості ґрунту:

а - схематичний розріз приладу КФ-ОО; б – зовнішній вигляд
приладу SL 0738; 1 – фільтраційна трубка; 2 – муфта; 3 – упорне
дно; 4 – латунна сітка; 5 – підставка; 6 – зовнішній стакан; 7 –
кришка; 8 – гвинт; 9 – мірний балон; 10 – шкала напірного
градієнта; 11 – ґрунт
36
6. Вилити воду з мірного балона. Дані занести в журнал (табл. 6.3) і
визначити значення:
𝑘
𝑘 = (12)
𝑡
де: 𝑘 −табличний коефіцієнт (табл. 6.4);
𝑡 −час фільтрації 10 мл води, с.
7. За величину 𝑘 прийняти середнє арифметичне значення:

𝑘 +𝑘 +𝑘
𝑘 = (13)
3
Результати визначення коефіцієнта фільтрації піску Таблиця 6.3

№ Напірний Температура Час фільт- Коефіцієнт, 𝑘
о
досліду градієнт, 𝑖 води, 𝑇, С рації, 𝑡, с 𝑘 𝑘 =
𝑡
1 0,6
2 0,8
3 1,0
Середнє арифметичне значення:
Величина 𝒌𝒊 для визначення коеф. фільтрації пісків Таблица 6.4

Температура Напірний градієнт, 𝑖
№ води,
𝑇, 0С 0,6 0,8 1,0
1 10 576,0 432,0 345,6
2 11 559,2 419,3 335,5
3 12 543,3 407,5 325,9
4 13 528,4 396,3 317,0
5 14 514,3 384,8 308,6
6 15 500,9 375,6 300,3
7 16 488,1 366,1 292,9
8 17 476,0 359,8 285,6
9 18 464,5 348,3 278,6
10 19 453,4 340,1 272,1
11 20 443,0 332,3 265,8
12 21 433,1 324,8 259,8
13 22 423,5 317,6 254,1
14 23 414,3 310,3 248,6
37
Примітки:
 Коефіцієнт 𝑘 може бути визначений зо формулою:
864 ∙ 𝑄
𝑘 = (14)
𝐴∙𝑖∙𝑇
де: 𝑄 −витрати води, що складають 10 мл;
𝛢 −площа поперечного перерізу циліндра, 𝐴 = 25 см2;
𝑖 −напірний градієнт;
𝑇 −температурна поправка (𝑇 = 0.7 + 0.03 ∙ 𝑇 ),
𝑇 −фактична температура води; що фільтрується, 0С;
864−перехідний коефіцієнт із см/с в м/добу.
 Температурна поправка вводиться тому, що в'язкість води залежить

від температури, яка в реальних умовах зазвичай буває близько 10оС.
 Так як здобувачу пропонується заряджений прилад при виконанні
даної роботи, то п.1 виключається.
 Величину 𝑖 - рекомендується приймати рівною 1.0, 0.8 та 0.6, щоб
можна було скористатися для розрахунків табл.6.4.
1) Отримане у викладача значення температури води: 𝑇 = 180С.

2) Знаходимо табличні значення 𝑘 (табл. 6.4) при різних напірних
градієнтах: 0.6, 0.8 і 1.0 та заносимо в журнал (табл. 6.5).
3) Заміряємо час 𝑡, с протягом якого профільтрується 𝑄 = 10 мл води при
різних напірних градієнтах (0.6, 0.8, 1.0) та заносимо в журнал
результати всіх дослідів (табл. 6.5).
4) Визначаємо значення 𝑘 для кожного напірного градієнта окремо:
𝑘 464,5
𝑘 = = = 3,25 (м/добу)
𝑡 143
𝑘 348,3
𝑘 = = = 2,98 (м/добу)
𝑡 117
𝑘 278,6
𝑘 = = = 2,93 (м/добу)
𝑡 95
де: 𝑡 −час фільтрації за результатом відповідного досліду, с.
38
5) За величину 𝑘 приймаємо середнє арифметичне значення з отриманих
результатів:
𝑘 +𝑘 +𝑘 3,25 + 2,98 + 2,93 9,16
𝑘 = = = = 3,05 (м/добу)
3 3 3
Результати практичного визначення 𝒌𝒇 піску Таблиця 6.5

Напірний Температура Час
№ Коефіцієнт, 𝑘
градієнт, води, фільтрації, 𝑘 =
досліду 𝑘 𝑡
𝑖 𝑇, оС 𝑡, с
1 0,6 18 143 464,5 3,25
2 0,8 18 117 348,3 2,98
3 1,0 18 95 278,6 2,93
Середнє арифметичне значення: 3,05
39
ВИЗНАЧЕННЯ КУТА ПРИРОДНОГО УКОСУ ДЛЯ ПІСКУ
Кутом природного укосу 𝜓 називається кут, при якому незакріплений

піщаний укіс зберігає граничну рівновагу, або кут, під яким розташовується
пісок після вільного обвалення. Кут 𝜓 використовується при виробництві
земляних робіт для призначення безпечних укосів без кріплення.
Піски, крім пилуватих, мають кут природного укосу 𝜓, що практично
дорівнює куту внутрішнього тертя 𝜑. В основному 𝜓 < 𝜑.
Для визначення величини 𝜓 розроблено декілька приладів. Ця
лабораторна робота виконується за допомогою УВТ-2 (рис.7.1).
Необхідне обладнання: прилад УВТ-2, совочок (ложка), шпатель,

порцелянова ступка з гумовим товкачем.
1. Зразок ґрунту довести до повітряно-сухого стану і методом квартування
відібрати пробу масою близько 1 кг.
а) б)
в)
gardco.com
Рис. 7.1 Обладнання для визначення кута природного укосу пісків:

а – зовнішній вигляд приладу УВТ-2; б – схематичний розріз; в - Angle of
Repose Apparatus BEP2 Copley Flowability Tester; 1 - шкала; 2 - резервуар;
3 - вимірювальний столик; 4 - обойма; 5 - опори; 6 - зразок ґрунту
40
2. Встановити резервуар на рівну поверхню і в його центрі помістити
вимірювальний столик з опорами та центральної шкалою. На столик
надіти обойму, яку заповнити отриманою пробою піску з одночасним
постукуванням.
3. Взяти великим і середнім пальцями горловину обойми, а вказівний уперти
в головку шкали. Обережно, по можливості по вертикалі, зняти обойму.
За вершиною піщаного конуса, що утворився, взяти відлік на шкалі в
градусах, який і дасть шуканий кут природного укосу (при основі).
4. Повторити операції, описані в пп. 2 і 3. Розбіжність між отриманими
результатами не повинна перевищувати 10. За величину 𝜓 прийняти
середнє арифметичне значення і занести в журнал. Звільнити прилад від
ґрунту та прибрати робоче місце.
Примітки:
 Здобувачу пропонується готова проба ґрунту у зв'язку з тривалістю її
підготовки, тому п.1 не виконується.
 Аналогічно визначається величина 𝜓 для пісків нижче рівня ґрунтових
вод. Для цього після заповнення обойми піском резервуар наповнюють
водою, котра насичує ґрунт зверху і знизу через отвори в столику. Для
водонасиченого піску 𝜓 зазвичай на 2... 30 менше, ніж для сухого.
 Шкала має розподіл 5... 450. Кожне ділення відповідає 10 в кутовій мірі.
1) Виконуємо пп.2-3 (методику визначення). Щоб знайти кут, під яким
розташовується пісок при вільному осипанні, знімаємо відлік на шкалі в
градусах:
𝜓 = 30,5 .
2) Повторюємо дослід ще 2 рази:
𝜓 = 29,5 .
𝜓 = 31,5 .
3) За величину 𝜓 приймаємо середнє арифметичне значення:
𝜓 +𝜓 +𝜓 30,5 + 29,5 + 31,5 91,5
𝜓=𝜓 = = = = 30,5
3 3 3
41
ВИЗНАЧЕННЯ СТИСЛИВОСТІ ҐРУНТУ
ЗА ДОПОМОГОЮ КОМПРЕСІЙНИХ ВИПРОБУВАНЬ
Ґрунт під фундаментом стискається під дією прикладеного

навантаження. Стискаючись, він прагне розширитися в сторони, відчуваючи
при цьому протидію з боку навколишнього ґрунту. Якщо розглянути
невеликий об'єм ґрунту, що знаходиться під центром фундаменту, то він
буде стискатися без бічного розширення за рахунок зменшення об’єму пор
тільки за напрямком дії сили, тобто в більшості випадків - у вертикальному
напрямку. Таке стиснення ґрунту без можливості його бічного розширення
називається компресією і є окремим випадком тривісного стиснення.
Вивчення компресійного стиснення дозволяє розробити порівняно
прості методи розрахунків деформації основи.
При компресійних (за міжнародною термінологією – одометричних)
випробуваннях [8] зразок ґрунту розташовують в обоймі з жорсткими
стінками (рис. 8.1-в), що виключає його бічне розширення.
а) б) в)
geotechnical-
equipment.com
Рис. 8.1 Компресійний прилад: а – загальний вигляд приладу КПР-1М; б –
загальний вигляд приладу SL 0772 Front Loading Oedometer; в –
принципова схема одометру; 1 – зразок ґрунту; 2 – робоче кільце;
3 – перфорований штамп; 4 – піддон з ємністю для води і
перфорованим вкладишем під кільце; 5 – механізм вертикального
навантаження; 6 – циліндрична обойма; 7 – індикатор для
вимірювання вертикальних деформацій зразка ґрунту
42
Прикладається вертикальне навантаження, яке зменшує об'єм зразка
за рахунок зменшення об'єму пор, що зовні проявляється у зменшенні його
висоти. При цьому визначають залежність коефіцієнта пористості від тиску,
яка графічно зображується компресійною кривою (рис. 8.2).
Характер компресійної кривої показує ступінь стисливості ґрунту,
який може бути виражений коефіцієнтом стисливості 𝑚 або модулем
деформації 𝐸 . Таким чином, одна з основних цілей компресійних
випробувань - отримати значення 𝑚 , 𝐸 або 𝑝 , необхідні для розрахунку
деформацій основи або осідання фундаментів.
Для побудови компресійної кривої необхідно кілька точок, тому
завантаження зразка проводиться ступенями. Кожна ступінь навантаження
витримується в часі до настання стабілізації осідання ґрунту, щоб його
щільність прийшла у відповідність з прикладеним навантаженням. Тільки
після цього здійснюється перехід до наступної ступені. Зазвичай значення
ступенів навантаження приймається з кроком 0,05 МПа.
Швидкість стисливості ґрунту (стабілізація деформацій) насамперед
залежить від потужності стисливої товщі, вологості ґрунту і його
коефіцієнта фільтрації. Стабілізація деформацій для пісків настає порівняно
швидко. Деформація глин іноді протікає десятки років. Тому при
випробуваннях орієнтуються на умовну стабілізацію деформацій, яка
вважається досягнутою, коли приріст деформацій за останні 3 години
спостереження для глин і 30 хвилин для пісків не перевищує 0,01 мм. Це
призводить до того, що компресійні випробування деяких зв'язних ґрунтів
тривають тижнями.
Рис. 8.2 Компресійна крива за результатами одометричних випробувань
43
Враховуючи навчальний характер даної лабораторної роботи, її
виконують з деякими умовними спрощеннями, які полягатимуть в тому, що
час витримки кожної ступені навантаження обмежується 2... 3 хв.
Рекомендований нормами [3] розрахунок осідання фундаментів
ґрунтується на застосуванні закону Гука. Тому для практичного
користування ділянку компресійної кривої в певному інтервалі тисків
(зазвичай 0,05...0,25 МПа) замінюють прямою (рис. 8.2), а шукані
характеристики визначають за формулами:
 коефіцієнт стисливості:
𝑒 −𝑒
𝑚 = , (МПа ) (15)
𝑝 −𝑝
де: 𝑒 , 𝑒 −коефіцієнти пористості ґрунту, що відповідають значенням
тиску 𝑝 і 𝑝 відповідно.
 коефіцієнт відносної стисливості:

𝑚
𝑚 = , (МПа ) (16)
1+𝑒
де: 𝑚 −за визначенням по (15);
𝑒 −початковий (до стиснення) коефіцієнт пористості ґрунту,
визначається за формулою (7).
 компресійний модуль деформації:

1+𝑒 𝛽
𝐸 = ∙𝛽 = , (МПа) (17)
𝑚 𝑚
де: 𝛽 −коефіцієнт, який враховує відсутність поперечного розширення
ґрунту в компресійному приладі і який обчислюють за формулою:
β=1− ;
ν −коефіцієнт поперечної деформації, яку визначають за результатами
випробувань у приладах тривісного стиску. (у разі відсутності
експериментальних даних допускається приймати ν рівним:
0,30…0,35 - для пісків і супісків; 0.35…0,37 - для суглинків; 0,2…0,3
для глин з 𝐼 < 0 ; 0,3…0,38 при 0 ≤ 𝐼 ≤ 0.25 ; 0,38…0,45 при
0,25 ≤ 𝐼 ≤ 1,0 . При цьому менші значення ν приймають при
більшій щільності ґрунту);
𝑒 −теж що у формулі (16) ;
𝑚 −за визначенням по (15);
𝑚 −за визначенням по (16).
44
 модуль деформації:
𝐸=𝐸 ∙𝑚 , МПа (18)
де: 𝐸 − за визначенням по (17);
𝑚 −коефіцієнт, що враховує невідповідність польових і лабораторних
випробувань ґрунту і наближує величину 𝐸 , отриману за
компресійними випробуваннями, до натурних умов; для навчальної
роботи приймається рівним: для пісків - 2, для глин - 3.
Компресійні випробування ґрунтів проводяться в компресійних

приладах, званих одометрами. Конструкція їх буває різною залежно від
способу прикладання навантаження і цілей дослідження. Але всі вони
засновані на загальному принципі, показаному на схемі (рис. 8.2).
Одометр складається з металевого кільця (рис. 8.1-в), в яке поміщають

пробу ґрунту. Кільце встановлюють на піддон. Зверху на кільце опускають
штамп – механізм вертикального навантаження з циліндричною обоймою.
Вертикально до штампу прикладають навантаження 𝑝, під дією якого
штамп переміщується вниз на величину осідання зразка 𝛥𝑆, яке вимірюють
за індикатором. Дно і штамп мають отвори для відводу води, що
віджимається в процесі випробування. Для цієї ж мети по торцях кільця
укладають зволожений фільтраційний папір.
При випробуванні ґрунту попередньо визначають його щільність і

щільність частинок ґрунту 𝜌 і 𝜌 , природну вологість 𝑤 , за якими
обчислюють початковий (до стиснення) коефіцієнт пористості ґрунту 𝑒 за
формулою (7).
Прикладаючи навантаження, вимірюють відповідну величину

переміщення штампа ∆𝑆 , від якої віднімають тарувальну поправку ∆𝑆 і
обчислюють вертикальну деформацію зразка: ∆𝑆 = ∆𝑆 − ∆𝑆 .
Коефіцієнт пористості ґрунту, що відповідає кожній ступені
навантаження, визначають за формулою:
∆𝑆
𝑒 =𝑒 − ∙ (1 + 𝑒 ) = 𝑒 − 𝜀 ∙ (1 + 𝑒 ) (19)
ℎ
де: ℎ −початкова (до стиснення) висота зразка ґрунту в кільці, мм;
∆𝑆 −вертикальна деформація зразка;
ε −відносна деформація зразка, ε = ∆𝑆/ℎ ;
𝑒 −початковий (до стиснення) коефіцієнт пористості ґрунту.
45
Дана робота виконується в одометрі типу КПР-1М (рис.8.1-а),
навантаження в якому прикладається з допомогою гир через дискові
важільні системи із загальною кратністю 10. Гиря масою 6 кг на підвісці
створює тиск під поршнем в 0.1 МПа.
Необхідне обладнання: одометр, фільтрувальний папір, годинник,

тарувальна металева болванка, ніж з прямим лезом, технічні ваги, сушильна
шафа, бюкси, ексикатор, штангенциркуль, пікнометр, крапельниця,
порцелянова ступка з товкачиком.
1. Заповнити робоче кільце одометра ґрунтом. Вставити кільце з
фільтрувальним папером в одометр і привести його в робочий стан,
попередньо визначивши тарувальну поправку ∆𝑆 в міліметрах.
Встановити показання індикатора в нульове положення. (здобувачу
пропонується заповнений ґрунтом і приведений в робоче положення
одометр в зв'язку з тривалістю підготовки).
2. Визначити для ґрунту значення 𝜌, 𝜌 , 𝑤 і 𝑒 (здобувачу пропонується ці
значення отримати у викладача в зв'язку з тривалістю їх визначення).
3. Ступенями по 0,05...0,1 МПа прикладати до зразка ґрунту вертикальне
навантаження 𝑝 (до 0,3... 0,4 МПа). Кожну ступінь витримати в часі до
настання умовної стабілізації деформацій. Стабілізацію вважати умовно
досягнутою через 2...3 хв. після прикладання навантаження. По
індикаторах визначити відповідну середню деформацію зразка:
∆𝑆′ = (∆𝑆 + ∆𝑆 )/2.
4. Отримані дані занести в журнал (табл. 8.1). З урахуванням тарувальної
поправки обчислити вертикальне обтиснення зразка ∆𝑆 в міліметрах і
відповідний коефіцієнт пористості 𝑒 для кожної ступені навантаження.
5. Побудувати компресійну криву і визначити по ній для інтервалу тисків
0,05... 0,25 МПа коефіцієнт стисливості ґрунту 𝑚 і модуль деформації
ґрунту 𝐸.
Примітки:
 Здобувачу пропонується заповнений ґрунтом і приведений в робоче
положення одометр в зв'язку із тривалістю підготовки, тому пп. 1...2
р
46
 Значення 𝑒 обчислюється за заданими викладачем значеннями
показників 𝜌, 𝜌 , 𝑤.
 Тарувальна поправка ∆𝑆 вже вказана в лабораторних журналах.
 Компресійна крива будується осередненою за отриманими точками.
Результати компресійного випробування ґрунту Таблиця 8.1

Відлік Тару- Відно-
Верти- Вертикальна
по вальна сна Коефіцієнт
кальний деформація
інди- поп- дефор- пористості
тиск зразка
катору равка мація
𝑝, ∆𝑆 , ∆𝑆 , ∆𝑆 = ∆𝑆 − ∆𝑆 , ∆𝑆
мм ε= 𝑒 = 𝑒 − 𝜀(1 + 𝑒 )
МПа мм мм ℎ
0,0 0 0,00 0 0
0,05 0,05
0,10 0,08
0,20 0,12
0,30 0,14
1) Отримані у викладача величини фізичних характеристик ґрунту:

𝜌 = 1,81 т⁄м ; 𝜌 = 2,72 т/м ; 𝑤 = 0,21
2) Визначаємо початковий (до стиснення) коефіцієнт пористості ґрунту за

формулою (7):
𝜌 2,72
𝑒 = (1 + 𝑤) − 1 = (1 + 0,21) − 1 = 0,81
𝜌 1,81
3) Ступенями прикладаємо вертикальне навантаження до зразка ґрунту

(0,05 МПа; 0,1 МПа; 0,2 МПа; 0,3 МПа), знімаємо відлік ∆𝑆 по
індикаторах та заносимо в журнал (табл.8.2)
4) З урахуванням тарувальної поправки ∆𝑆 визначаємо вертикальну

деформацію зразка ∆𝑆 = ∆𝑆 − ∆𝑆 та заносимо в журнал (табл.8.2):
𝑝 =0,05 МПа ∆𝑆 = 0,272 − 0,05 = 0,222 ;
47
𝑝 =0,1 МПа ∆𝑆 = 0,427 − 0,08 = 0,347 ;
𝑝 =0,2 МПа ∆𝑆 = 0,606 − 0,12 = 0,486 ;
𝑝 =0,3 МПа ∆𝑆 = 0,682 − 0,14 = 0,542 .
5) Знаходимо відносну деформацію 𝜀 для кожної ступені навантаження,

враховуючи, що початкова (до стиснення) висота зразка ґрунту в кільці
складає ℎ = 25 мм :
𝑝 =0,05 МПа 𝜀 = ∆𝑆/ℎ = 0,222/ 25 = 0,009 ;

𝑝 =0,1 МПа 𝜀 = ∆𝑆/ℎ = 0,347/ 25 = 0,014 ;
𝑝 =0,2 МПа 𝜀 = ∆𝑆/ℎ = 0,486/ 25 = 0,019 ;
𝑝 =0,3 МПа 𝜀 = ∆𝑆/ℎ = 0,542/ 25 = 0,022 .
6) Обчислюємо для кожної ступені навантаження коефіцієнт пористості

ґрунту за формулою (19), та заносимо в журнал (табл.8.2):
𝑝 =0,05 МПа 𝑒 = 0,81 − 0,009 ∙ (1 + 0,81) = 0,794 ;

𝑝 =0,1 МПа 𝑒 = 0,81 − 0,014 ∙ (1 + 0,81) = 0,785 ;
𝑝 =0,2 МПа 𝑒 = 0,81 − 0,019 ∙ (1 + 0,81) = 0,776 ;
𝑝 =0,3 МПа 𝑒 = 0,81 − 0,022 ∙ (1 + 0,81) = 0,770.
7) За результатами будуємо графік залежності 𝑒 = 𝑓(𝑝) - компресійну

криву (рис.8.3) і визначаємо по ній коефіцієнт стисливості ґрунту 𝑚 і
модуль деформації ґрунту 𝐸 для інтервалу тисків 𝑝 = 0,05 МПа і 𝑝 =
0,25 МПа :
 коеф. стисливості:
𝑒 −𝑒 0,794 − 0,773
𝑚 = = = 0,105 (МПа )
𝑝 −𝑝 0,25 − 0,05
де: 𝑒 і 𝑒 −коефіцієнти пористості ґрунту, що відповідають тискам
𝑝 = 0,05 МПа 𝑖 𝑝 = 0,25 МПа (визначені за компресійною
кривою);
 коеф. відносної стисливості:
𝑚 0,105
𝑚 = = = 0,058 (МПа )
1+𝑒 1 + 0,81
48
 компресійний модуль деформації:
𝛽 0,8
𝐸 = = = 13,79 (МПа)
𝑚 0,058
де: β −коефіцієнт, який приймається в загальному випадку з
урахуванням коефіцієнта умови роботи рівним 0,8 ;
 модуль деформації:
𝐸=𝐸 ∙ 𝑚 = 13,79 ∙ 3 = 41,37 (МПа)

де: 𝑚 - коефіцієнт, що враховує невідповідність польових і
лабораторних випробувань ґрунту до натурних умов, для навчальної
роботи приймається для глинистого ґрунту 𝑚 = 3.

Відлік Тару- Відно-
Верти- Вертикальна
по вальна сна Коефіцієнт
кальний деформація
інди- поп- дефор- пористості
тиск зразка
катору равка мація
𝑝, ∆𝑆 , ∆𝑆 , ∆𝑆 = ∆𝑆 − ∆𝑆 , ∆𝑆
𝜀= 𝑒 = 𝑒 − 𝜀 ∙ (1 + 𝑒 )
МПа мм мм мм ℎ
0,0 0 0,00 0 0 0,81
0,05 0,272 0,05 0,222 0,009 0,794
0,10 0,427 0,08 0,347 0,014 0,785
0,20 0,606 0,12 0,486 0,019 0,776
0,30 0,682 0,14 0,542 0,022 0,770
Рис. 8.3 Компресійна крива, графік залежності 𝑒 = 𝑓(𝑝)
49
ВИЗНАЧЕННЯ ОПОРУ ҐРУНТУ ЗСУВАННЮ
НА ПРИЛАДІ ОДНОПЛОЩИННОГО ЗРІЗУ
Порушення міцності (стійкості) ґрунтових масивів (основ)

супроводжується утворенням поверхонь ковзання, за якими відбувається
зрушення однієї частини ґрунту по іншій. Граничний стан ґрунту за
міцністю обумовлюється тим, що дотичне напруження в масиві по
елементарних площадках ковзання досягає значення граничного опору
ґрунту зрушенню 𝜏.
Опір ґрунту зрізуванню – характеристика міцності ґрунту, що
визначається значенням дотичного напруження 𝜏, при якому відбувається
зрізування. Величина 𝜏 для ґрунтів є функцією нормального тиску 𝜎 ,
діючого по площадці ковзання: 𝜏 наростає із збільшенням 𝜎. Залежність між
цими величинами графічно зображується кривою, яка без істотний похибок
в розрахунках зазвичай замінюється прямою (рис. 9.1-б), за графіком також
можна визначити тиск зв’язності 𝑝 = с/𝑡𝑔𝜑 (рис. 9.1-в).
Такий прийом був вперше введений Кулоном, який запропонував
зазначену залежність математично виражати у вигляді рівняння прямої
(закон Кулона):
𝜏 ═ 𝜎 ∙ 𝑡𝑔𝜑 + с (20)
де: 𝜑 −кут внутрішнього тертя ґрунту;
𝑐 −питоме (віднесене до одиниці площі) зчеплення ґрунту.
а) б) в)
Рис. 9.1 Графіки, якими можуть бути представлені результати

випробувань на зсувному приладі: а – залежність деформацій від
дотичних напружень; б – залежність дотичних напружень від
нормальних для піщаних ґрунтів; в – теж для глинистих ґрунтів.
50
Ці характеристики використовуються при визначенні несучої
здатності основи (для визначення розрахункового опору основи 𝑅 ), при
розрахунках стійкості масивів (укосів), тиску на огорожі, в розрахунках
осідання деяких типів фундаментів (паль) тощо. Визначаються вони
експериментально в лабораторних або польових умовах.
Опір зсуванню в загальному випадку, крім нормального тиску,
залежить від пористості ґрунту, різко зменшуючись зі збільшенням
останньої. Також істотний вплив на глинисті ґрунти має їх вологість. Опір
зсуванню також залежить від гранулометричного і мінералогічного складу
ґрунтів (у кварцових пісків він більший, ніж у слюдянистих, у
крупнозернистих - більший, ніж у пилуватих), природи внутрішніх
структурних зв'язків і умов зсування. Останнє особливо характерно для
зв'язних ґрунтів. Тому при проведенні експерименту необхідно
максимально наближатися до натурних умов напруженого стану основи.
В основному застосовуються два способи випробування зразка ґрунту
на зрушення - по відкритій і закритій системі (рис. 9.1-б). Перший
передбачає визначення величини 𝜏 після того, як ґрунт під дією
прикладеного тиску 𝜎 отримав максимально можливу для даного
навантаження щільність - звичайні умови будівництва. За другим способом
𝜏 визначають відразу після прикладання нормального тиску, не чекаючи
ущільнення проби. Кількість і площа контактів ґрунтових частинок під
а) б)
Рис. 9.2 Прилади для випробування ґрунту на зріз: а - прилад ПСГ-3М;

б – SL 0782 Digital Residual Direct Shear Apparatus.
51
дією прикладеного тиску майже не збільшується, тому стиснення зразка не
здійснює істотного впливу на величину 𝜏 , яка при цьому залежить в
основному від питомого зчеплення ґрунту с . Правда, величина с дещо
збільшується порівняно з першим випадком в результаті явища релаксації.
Дані умови характерні для інтенсивного будівництва на м'якопластичних
водонасичених глинистих ґрунтах.
Найбільше поширення в практиці лабораторних досліджень отримали
зсувні прилади одноплощинного зрізу, в яких зсув відбувається по одній
заздалегідь фіксованій площині (рис. 9.3).
Принцип випробування полягає в тому, що до зразка ґрунту
прикладають певний вертикальний тиск, під дією якого і визначають
граничну величину 𝜏. Для побудови діаграми зсування необхідно кілька
точок, тому 𝜏 визначають при різних значеннях 𝜎, для чого в прилад щоразу
поміщають новий зразок, взятий з одного і того ж моноліту. Величину 𝜏
визначають поступовим збільшенням горизонтального навантаження, поки
не відбудеться зріз ґрунту. Горизонтальну деформацію зразка реєструють в
часі за відповідним індикатором. Навантаження прикладається ступенями
по 5...10% від вертикального тиску 𝜎. Перехід від одної ступені до іншої
здійснюється після стабілізації горизонтальних деформації 𝛿. Паралельно
будують графік залежності 𝛿 = 𝑓(𝜏), за яким визначають граничне значення
𝜏. Вважається, що зрушення відбулося при переміщенні 𝛿 = 1. . .3 мм.
Лабораторна робота виконується на приладі одноплощинного зрізу з
нижньою рухомою обоймою типу ВСВ-1 по відкритій системі.
Навантаження створюється домкратними гвинтами, зусилля вимірюються
пружинними динамометрами. До приладу даються таблиці, що дозволяють
визначати τ і σ за показаннями індикаторів.
а) б)
Рис. 9.3 Принципова схема приладів для випробування ґрунту на

зсування: а – з нижньою рухомою обоймою; б – з верхньою
рухомою обоймою
52
Необхідне обладнання: прилад одноплощинного зрізу з нижньою
рухомою обоймою типу ВСВ-1, фільтрувальний папір, годинник, прилад
для попереднього ущільнення, ніж з прямим лезом.
1. Заповнити ріжуче кільце ущільнювача ґрунтом.
2. Вставити кільце з фільтрувальним папером в ущільнювач і прикласти
вертикальний тиск 𝜎 = 0,1 МПа . Ґрунт витримати до стабілізації
деформацій, визначивши її за індикатором. Стабілізація вважається
досягнутою, якщо за останні 3 години спостереження для глин і
30 хвилин для пісків приріст деформацій не перевищує 0,01 мм.
3. Привести прилад у робочий стан і перенести в нього кільце з ґрунтом із
ущільнювача. Показання всіх трьох індикаторів встановити в нульове
положення.
4. За допомогою вертикального домкратного гвинта прикласти до зразка
ґрунту тиск 𝜎 = 0,1 МПа , керуючись тарувальною таблицею, що
додається до приладу (табл.9.1).
5. Відпустити стопорний гвинт. Повільно обертаючи горизонтальний
домкратний гвинт, прикласти до зразка зсуваюче зусилля 𝜏 ступенями по
5... 10% від 𝜎 , керуючись тарувальною таблицею, що додається до
приладу (табл.9.2). Кожну ступінь витримувати до настання умовної
стабілізації горизонтальної деформації (зсування) 𝛿 . Стабілізація
вважається умовно досягнутою після припинення руху стрілки
індикатора, упертого в важіль нижньої обойми, протягом 1...2 хв.
Постійно підтримувати незмінне значення 𝜎 .
Тарувальна таблиця для вертикального тиску Таблиця 9.1

Зсуваюче зусилля, Показники індикатора
МПа динамометра
0,05 1,070
0,10 1,148
0,15 1,215
0,20 1,290
0,25 1,365
0,30 1,435
0,35 1,505
0,40 1,575
53
6. Визначити граничне зсувне зусилля 𝜏 . Необхідний момент зсування
встановлюється після досягнення 𝛿 = 2. . . 3 мм або при безперервному
зсуванні під дією постійного зусилля 𝜏. Отримані дані занести в журнал
(табл. 9.3).
7. Повторити операції, описані в пп. 1...6 для 𝜎 = 0,2 МПа, 𝜎 = 0,3 МПа.
8. Побудувати діаграму зсування і визначити по ній кут внутрішнього тертя
𝜑 за формулою (21) або графічно, як кут нахилу графіку до горизонталі,
та питоме зчеплення 𝑐 за формулою (22):
𝛥τ
𝑡𝑔 φ = ; φ = 𝑎𝑟𝑐 𝑡𝑔(φ) (град) (21)
𝛥σ
𝑐 = 𝜏 − 𝑝 ∙ 𝑡𝑔 𝜑 (МПа) (22)
де: 𝛥𝜏 і 𝛥𝜎 −відповідно різниці величин дотичного і нормального тиску;
𝜏і𝜎 −будь-які відповідні одна одній величини дотичного і
нормального тиску.
Тарувальна таблиця для зсуваючого тиску Таблиця 9.2

Вертикальний Показники Вертикальний Показники
тиск, індикатора тиск, індикатора
МПа динамометра МПа динамометра
0,005 1,055 0,065 1,660
0,010 1,105 0,070 1,705
0,015 1,155 0,075 1,755
0,020 1,205 0,080 1,805
0,026 1,255 0,085 1,855
0,030 1,305 0,090 1,905
0,035 1,355 0,095 1,955
0,040 1,405 0,100 2,005
0,045 1,460 0,105 2,055
0,050 1,505 0,110 2,105
0,055 1,560 0,115 2,165
0,060 1,610 0,120 2,205
Результати випробування ґрунту на зсування Таблиця 9.3

Вертикальний тиск Горизонтальна Граничний опір
при зсуві, деформація (зміщення), зсуву,
𝑝, МПа 𝛿, мм 𝜏, МПа
0,1
0,2
0,3
54
Примітки:
положення прилад у зв'язку з тривалістю його підготовки, тому пп.1...
3 виключаються.
 Замість виконання п.7 здобувач використовує дані, отримані іншими
здобувачами на сусідніх приладах.
 Діаграма зсування будується як осереднена пряма за отриманими
точками.
1) За допомогою вертикального домкратного гвинта прикладаємо до зразка
ґрунту тиск 𝜎 = 0,1 МПа , керуючись тарувальною таблицею, що
додається до приладу (табл.9.1). Повільно обертаючи горизонтальний
домкратних гвинт, прикладаємо до зразка зсувне зусилля 𝜏 ступенями
по 5... 10% від 𝜎, керуючись тарувальною таблицею, що додається до
приладу (табл. 9.2). Кожну ступінь витримуємо до настання умовної
стабілізації горизонтальної деформації (1...2 хв.). Визначаємо граничне
зсувне зусилля 𝜏 (при якому відбулося зсування верхньої частини кільця
відносно нижньої). Отримані дані заносимо в журнал (табл. 9.4).
2) Повторюємо операції для вертикального тиску 𝜎 = 0,2 МПа і
𝜎 = 0,3 МПа, дані заносимо в журнал (табл. 9.4).
3) За результатами досліду будуємо діаграму зсування (рис.9.4) і
визначаємо по ній кут внутрішнього тертя 𝜑 і питоме зчеплення 𝑐
 Кут внутрішнього тертя:
𝜏 −𝜏 0,013 − 0,010 0,003
𝑡𝑔 𝜑 = = = = 0,03
𝜎 −𝜎 0,2 − 0,1 0,1
𝜑 = 𝑎𝑟𝑐𝑡𝑔(𝜑) = 𝑎𝑟𝑐𝑡𝑔(0,03) = 1,72 (град)
 Питоме зчеплення:
с = 𝜏 − 𝜎 ∙ 𝑡𝑔𝜑 = 0,017 − 0,3 ∙ 0,03 =
= 0,017 − 0,009 = 0,008 (МПа)
55
Результати випробування ґрунту на зсування Таблиця 9.4
Вертикальний тиск Горизонтальна деформація Граничний опір зсуву,
𝑝, МПа (зміщення), 𝛿, мм 𝜏, МПа
0,1 1,105 0,010
0,2 1,155 0,013
0,3 1,170 0,017
0,020
τ,МПА
0,016
0,012
0,008
0,004
0,000
0 0,1 0,2 0,3 р, МПа
0,4
Рис. 9.4 Діаграма зсування за результатами випробування на зріз
56
ОЗНАЙОМЛЕННЯ З МЕТОДИКОЮ
ВИПРОБУВАННЯ ҐРУНТУ В СТАБІЛОМЕТРІ
В описаних вище приладах ґрунт знаходиться в умовах окремого

випадку тривісного стиску, що не повною мірою моделює його роботу в
основі. Наявність жорстких обойм, заздалегідь фіксованої площини зсуву,
зміна площі поперечного перерізу зразка при зсуванні спотворюють
одержувані результати внаслідок виникнення сил тертя по бічній поверхні
зразка, заклинювання ґрунтових частинок, нерівномірного розподілу
дотичних напружень по площині зсування тощо. Тому останнім часом
найбільш поширені випробування ґрунту в умовах тривісного стиску - в
стабілометрі (рис.10.1).
Випробування в стабілометрі створюють ряд переваг.
Найважливішими з них є відсутність фіксованій площині зсуву, можливість
створення будь-якого співвідношення головних напружень і
а) б)
Рис. 10.1 Загальний вигляд приладу випробування на тривісний стиск:

а – модель стабілометру СТП-80/38; б – модель SL 0875 Triaxial
Universal Electromechanic Test Machine
57
довільна зміна їх у процесі експерименту. Крім того, такі випробування
дозволяють комплексно отримувати різні механічні характеристики ґрунтів:
модулі деформації, коефіцієнти бічного тиску і розширення, питоме
зчеплення і кути внутрішнього тертя, коефіцієнти ущільнення і фільтрації
(при заданому тиску) тощо. При цьому використовують одну-дві проби
ґрунту з одного моноліту, виконуючи випробування в однакових умовах, що
дає можливість об'єктивної оцінки одержуваних величин. В описаних вище
способах зазначені характеристики визначають на декількох зразках і на
різних приладах в різних умовах, що робить їх менш порівнянними.
Більш широке поширення знаходять стабілометри типу «А»
(рис. 10.2-а). Їх застосовують головним чином для одержання величин
𝑐, 𝜑, 𝐸 і величини порового тиску. Найбільш відомі стабілометри цього
класу - системи ДІІТ-3, ЛІІЖТ ГА-3 тощо.
Стабілометри типу «Б» (рис.10.2-б) використовують в основному для
компресійних випробувань та вивчення бічного тиску. До них відносяться
прилади системи М-2, ЛІІЖТ ГБ-2 тощо. Принцип роботи стабілометрів
наступний. Зразок (зазвичай з відношенням висоти до діаметра ℎ⁄𝐷 = 2)
а) б)
Рис. 10.2 Принципова схема камер стабілометрів []:

а - стабілометр типу «А»; б - стабілометр типу «Б»; 1 - основа
камери; 2 - корпус камери; 3 - шток; 4 - зразок ґрунту в оболонці;
5 - верхній штамп; 6 - нижній штамп; 7, 8 - трубки для дренування
і вимірювання тиску в поровій рідині; 9 - трубка для заповнення
камери і вимірювання тиску в камері
58
встановлюють в тонку гумову оболонку (товщиною близько 0,2 мм) і
поміщають в прозору камеру, наповнену водою. За допомогою компресора
або гир і плаваючого поршня на воду передають заданий тиск. При цьому
навколо зразка виникає всебічний тиск, рівний бічному (тип «А»), або
тільки бічний (тип «Б»). Через шток до зразка прикладають вертикальний
тиск 𝜎 за допомогою гир. У стабілометра типу «А» значення 𝜎 має бути
більше 𝜎 . Останній під час досвіду може підтримуватися постійним.
Випробування ґрунту проводять за системою відкритого або
закритого зсування. Наприклад, хід роботи для стабілометра типу «А» по
відкритій системі зсуву наступний. Створюють постійний бічний тиск води
𝜎 = 𝜎 в МПа. Зрівноваживши шток (діючу на нього виштовхувальну силу
води і тертя в сальнику з масою тяг і вантажної платформи) і заміривши
вертикальну деформацію зразка за рахунок всебічного обтискання, до
торців ґрунту ступенями прикладають вертикальне навантаження 𝑃 .
Величина ступені приймається такою, щоб тиск на зразок 𝜎 становив 0,01;
0,02 або 0,05 МПа. Кожну ступінь витримують до настання умовної
стабілізації деформації (на практиці 5...10 хв).
Вертикальні деформації у міліметрах заміряють індикатором. Ґрунт
стискають до руйнування, яке відбувається внаслідок зсування по похилій
площадці (рис. 10.3-в). Після цього таким же чином випробовують другий
зразок, але при іншому значенні бічного тиску 𝜎 = 𝜎 .
а) б) в)
Рис. 10.3 Схеми напруженого стану зразка ґрунту при тривісному

випробуванні в стабілометрі типу «А»: а - зразок після
обтиснення всебічним тиском; б – деформування зразка після
завантаження вертикальним тиском; в - руйнування зразка після
завантаження вертикальним тиском.
59
Визначають відносні вертикальні деформації 𝜀 після стабілізації для
кожної ступені навантаження:
∆ℎ
𝜀= (23)
ℎ
де: ℎ′ −висота зразка після обтиску всебічним тиском 𝜎 , мм.
∆ℎ −вертикальні деформації зразка після завантаження вертикальним
тиском, мм.
Обчислюють площу поперечного перерізу зразка для кожної ступені

навантаження:
𝐴
𝐴 = (24)
1−𝜀
де: 𝐴 −площа поперечного перерізу зразка до початку випробування, м 2.
𝜀 −за визначенням по формулі (23).
Обчислюють додатковий до 𝜎 вертикальний тиск для кожної ступені

навантаження, МПа:
𝑃 𝑃 ∆ℎ
𝜎 = = ∙ (1 − ) (25)
𝐴 𝐴 ℎ
де: 𝐴 −площа поперечного перерізу зразка для відповідної ступені
навантаження, м2.
𝑃 −вертикальне навантаження для відповідної ступені.
Будують графік залежності 𝜀 від 𝜎 (рис. 10.4-а), за яким знаходять

𝜎 (наприкінці практично прямолінійної похилої ділянки) і відповідну
цьому значенню відносну деформацію 𝜀𝑟 , після чого визначають модуль
деформації при тривісному стисненні 𝐸 , МПа (тривісний модуль
пружності):
𝜎
𝐸 = (26)
𝜀
Будують граничні кола напружень (кола Мора) і проводять дотичну
до них (рис. 10.4-б), яка характеризує явище зсування для даного ґрунту.
Радіус кіл 𝑆 визначають як піврізницю вертикального та бічного тиску, а
відстань до центру кіл 𝜎 знаходять як середнє значення для бічного та
вертикального тиску:
𝜎 − 𝜎
𝑆= (27)
2
де: 𝜎 = 𝜎 + 𝜎
𝜎 + 𝜎
𝜎 = (28)
2
60
а) б)
Рис. 10.4 Графіки, одержувані при тривісному випробуванні ґрунту:

а - залежність вертикальної деформації зразка від додаткового
напруження; б - граничні кола напружень; 1 - крива при бічному
тиску 𝜎 ; 2 - крива при бічному тиску 𝜎 > 𝜎
Дотична до кіл є аналогічною діаграмі зсування, одержуваної при

виконанні лабораторної роботи №9; по ній і визначають величини 𝑐 і 𝜑
звичайним методом. Для пісків при 𝑐 = 0 кут 𝜑 знаходять з виразу:
𝜎 − 𝜎
𝘴𝑖𝘯 𝜑 = (29)
𝜎 + 𝜎
Для зв’язних ґрунтів необхідно подібним методом випробовувати не

менше двох зразків з різною величиною головних напружень (рис. 10.4-б).
З рисунка можна визначити тиск зв’язності 𝑝 , що сумарно замінює дію сил
зчеплення:
𝑝 = 𝑐 ∙ 𝑐𝑡𝑔 𝜑 (30)
Рівняння, що описує граничний опір ґрунту зсуванню при тривісному
напруженому стані для зв’язних ґрунтів:
𝜎 − 𝜎
𝘴𝑖𝘯 𝜑 = (31)
𝜎 + 𝜎 + 2𝑐 ∙ 𝑐𝑡𝑔 𝜑
Значення 𝑐 і 𝜑 також можна визначити графічним способом

(рис. 10.4-б) за точкою перетину дотичної з вертикальною віссю та як кут
нахилу дотичної до горизонталі відповідно.
В світовій практиці при проведенні випробувань зразків ґрунту, як

правило додатково визначається величина порового тиску 𝑢 (тиск води в
порах ґрунту). Це надає можливість розглядати сприйняття напружень в
зразку 𝜎 як скелетом ґрунту 𝜎′ (ефективного тиску за К.Терцагі), так і
61
поровою водою – 𝑢 . Отже, при визначенні умови Кулона (лабораторна
робота №9) необхідно враховувати певні зміни:
𝜏 = ( 𝜎 − 𝑢) ∙ 𝑡𝑔𝜑 + с (32)
де: 𝜎 − 𝑢 = 𝜎′ −ефективне напруження в ґрунті;
𝜑 , с′ −відповідно кут внутрішнього тертя і питоме зчеплення при
ефективному напруженні за К.Терцагі.
Параметри 𝜑 і с′ використовуються Європейськими нормами [20] в

розрахунках основ за несучою здатністю. Окрім того, при недренованому
випробуванні зразків ґрунту визначається додатково параметр питомого
зчеплення 𝑐 (при цьому 𝜑 = 0), який використовується в розрахунках
несучої здатності водонасичених ґрунтів.
Лабораторна робота виконується здобувачами на стабілометрі УС-1.

Навантаження тут створюється домкратними гвинтами, зусилля
вимірюються пружинними динамометрами. До приладу даються таблиці,
що дозволяють визначати 𝜏 і 𝜎 за показаннями індикаторів.
Необхідне обладнання: стабілометр, гумова оболонка, фільтрувальний
папір, годинник, прилад для попереднього ущільнення, ніж з прямим лезом.
Методика визначення 𝐸, 𝜈 (компресійна схема випробування) :

1. Зразок ґрунту у гумовій оболонці розташувати у прозорій камері
стабілометра (простір між зразком та камерою заповнюється
дистильованою водою для виконання функції рівномірного обтиснення
зразка). До верхнього торця зразка прикласти вертикальне стискаюче
навантаження (вода, що віджимається із пор ґрунту, відводиться через
перфорований вкладиш по трубкам).
2. Під час проведення експерименту по манометру замірювати тиск рідини
у робочій камері, осьові деформації зразка ґрунту визначати за
показниками індикаторів годинникового типу.
3. Збільшувати навантаження на зразок ґрунту ступенями по 0,1 МПа,
витримувати кожну ступінь навантаження до умовної стабілізації
деформацій, після чого зняти відлік по індикаторам та манометру, що
фіксує величину бічного тиску.
4. За результатами випробування побудувати графік залежності бічних
реактивних напружень від вертикальних стискаючих напружень
𝜎 = 𝑓(𝜎 ) та графік залежності 𝜀 = 𝑓(𝜎 ).
62
5. Визначити коефіцієнт бічного тиску: 𝜉 = , а також коефіцієнт
відносної поперечної деформації (коефіцієнт Пуассона): 𝜈 = .

6. Визначити показник деформативності ґрунту – модуль загальної
лінійної деформації за графіком залежності 𝜀 = 𝑓(𝜎 ) в інтервалі
вертикальних стискаючих напружень 𝜎 від 𝜎 до ( 𝜎 + 𝜎 ), де
𝜎 ,𝜎 – природний та додатковий тиск на глибині 𝑧 відповідно:
𝐸= ∙ (1 − ) . Також можна визначити модуль об'ємної
деформації ґрунту 𝐾 = та модуль зсуву 𝐺 = .
( ) ( )
Методика визначення 𝑐, 𝜑 (схема руйнування зразка):

1. Зразок ґрунту у гумовій оболонці розташувати у прозорій камері
стабілометра (простір між зразком та камерою заповнюється
дистильованою водою для виконання функції рівномірного обтиснення
зразка). До верхнього торця зразка прикласти вертикальне стискаюче
навантаження (вода, що віджимається із пор ґрунту, відводиться через
перфорований вкладиш по трубкам).
2. Під час проведення експерименту по манометру, що фіксує тиск рідини
у робочій камері, відслідковувати тиск та підтримувати його незмінним
за значенням 𝜎 = 𝜎 , осьові деформації зразка ґрунту визначати за
показниками індикаторів годинникового типу.
3. Збільшувати навантаження на зразок ґрунту ступенями по 0,1 МПа,
витримувати кожну ступінь навантаження до умовної стабілізації
деформацій, після чого зняти відлік по індикаторам. Момент руйнування
зразка фіксується за появою прогресуючої швидкості вертикальних
деформацій (за індикаторами).
4. Повторити випробування для другого та третього зразка ґрунту при
інших значеннях їх бічного обтиснення.
5. Побудувати діаграму Кулона-Мора, провести дотичну до кіл, що
характеризує опір ґрунту зсуванню.
6. Визначити питоме зчеплення ґрунту 𝑐 як відстань від осі абсцис до
точки перетину дотичної з віссю ординат.
7. Визначити кут внутрішнього тертя ґрунту 𝜑 як кут нахилу дотичної до осі
абсцис.
63
ОЗНАЙОМЛЕННЯ З МЕТОДИКОЮ
ВИЗНАЧЕННЯ ПРОСІДАЮЧИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ҐРУНТІВ
До просідаючих відносять ґрунти, які під дією зовнішнього

навантаження або власної ваги при замочуванні водою або іншою рідиною
дають вертикальну деформацію (просідання) і при цьому величина
відносної деформації просідання 𝜀 ≥ 0,01 [6].
Відносна деформація просідання ґрунту визначається за формулою:
𝘩 −𝘩 .
𝜀 = (33)
𝘩
де: 𝘩 −висота зразка ґрунту природної вологості при визначеному тиску;
𝘩. −висота того ж зразка ґрунту після його повного водонасичення
при тому ж тиску;
𝘩 −висота зразка ґрунту природної вологості при природному
(побутовому) тиску.
Тиск, при якому визначають 𝜀 обчислюється за формулою:
𝑝 = 𝜎 + 𝜎 (34)
де 𝜎 −тиск від споруди на глибині 𝑧;
𝜎 −тиск від власної ваги ґрунту на глибині z.
Можливе просідання в межах всієї стисливої товщі рекомендується
[2] обчислювати за формулою (35):
𝑆 = 𝜀 , ∙𝘩 ∙ 𝐾 , (35)
де: 𝜀 −відносне просідання окремого i-го шару ґрунту, що визначається

при тиску p для середини кожного шару;
𝘩 −товщина 𝑖-го шару ґрунту;
𝘯 −число шарів ґрунту в межах стисливої товщі;
𝐾 , −коефіцієнт, що приймається рівним 1,0 при 𝑏 ≥ 12,0 м ;
а при 𝑏 ≤ 3 м обчислюється за формулою (36):
1,5 ∙ 𝑝 – 𝑝 ,
𝐾 , = 0,5 + (36)
𝑝
де: 𝑝 −середній тиск під підошвою фундаменту, кПа;
𝑝 , −початковий тиск просідання 𝑖-го шару, кПа;
𝑝 −тиск, що приймається рівним 100 кПа.
64
Найбільшого поширення набули способи визначення відносного
просідання ґрунту на компресійних приладах [18] за методом однієї і двох
кривих (рис. 11.1). У першому випадку компресійним випробуванням
піддають два зразка ґрунту: один із них природної вологості, другий - при
повному водонасиченні, і будують графіки залежності коефіцієнта
пористості від тиску (компресійні криві), які дозволяють знайти відносну
деформацію просідання ґрунту при будь-якій величині заданого тиску.
а) б)
Рис. 11.1 Компресійні криві для просідаючого ґрунту: а - при

випробуванні за методом двох кривих; б - при випробуванні за
методом однієї кривої; 1 - крива для ґрунту природної вологості;
2 - крива для того ж ґрунту, насиченого водою
У другому випадку випробовують один зразок ґрунту природної

вологості до заданого тиску. Після стабілізації деформацій зразок ґрунту
насичують водою, заміряють величину 𝜀 і випробування продовжують
вже для водонасиченого ґрунту.
Методика випробувань не відрізняється від методики звичайних
компресійних випробувань (робота №8). Під час випробування вживають
заходів для запобігання висихання зразків. Воду для замочування зразка
зазвичай підводять до приладу знизу, хоча є можливість водонасичення і
зверху.
Методику однієї кривої застосовують, коли заздалегідь відомо тиск в
ґрунті під підошвою фундаменту. В іншому випадку вдаються до
випробування за методикою двох кривих.
За компресійними кривими можна визначити відносну деформацію
65
просідання ґрунту:
𝑒 −𝑒
𝜀 = (37)
1+𝑒
де: 𝑒 −коефіцієнт пористості ґрунту природної вологості при
природному тиску;
𝑒 −коефіцієнт пористості того ж ґрунту природної вологості при
заданому тиску 𝑝;
𝑒 −коефіцієнт пористості того ж ґрунту при заданому тиску 𝑝 після
насичення водою.
Важливою характеристикою для лесових просідаючих ґрунтів є

величина початкового тиску просідання 𝑝 , який при замочуванні викликає
початок деформацій просідання. Величина 𝑝 дозволяє визначити величину
безпечного тиску на основу (при 𝑅 ≤ 𝑝 ) та границю деформацій
просідання в основі (при 𝑅 > 𝑝 ), полегшує вибір типу фундаментів і
оцінку роботи несучого шару ґрунту під підошвою фундаменту з
урахуванням можливого замочування просідаючої основи. Початковий тиск
просідання визначають для кожного шару ґрунту за графіком 𝜀 = 𝘧(𝑝)
(рис.11.2) наступним чином:
1. Проводять компресійні випробування ґрунту (переважний метод двох
кривих) і знаходять 𝜀 , при різних величинах тиску 𝑝 .
2. Будують графік 𝜀 = 𝘧(𝑝).
3. На графіку проводять лінію, що відповідає 𝜀 = 0,01 , паралельно осі
абсцис (рис.11.2). З точки перетину опускають перпендикуляр на вісь
𝑝 і отримують величину 𝑝 .
Рис. 11.2 Графік залежності 𝜀 = 𝘧(𝑝) за результатами компресійних

випробувань ґрунту
66
Потрібно зауважити, що при компресійних випробуваннях, як
правило, отримують 𝜀 завищеним, а 𝑝 - заниженим проти реальних
значень для лесових ґрунтів. Тому уточнення параметрів просідання
потрібно виконувати за результатами польових випробувань з
використанням штампів, для яких методику «двох кривих» доцільно
використовувати.
Дану лабораторну роботу здобувачам пропонується виконати з

використанням методу «однієї кривої».
Необхідне обладнання: компресійний прилад, пробовідбірник (ріжуче

кільце), штангенциркуль (лінійка), ніж з прямим лезом довжиною більше
діаметра кільця, дві пластинки зі скла (або металу), ваги лабораторні з
різновагами (або електронні ваги), шпатель, бюкси, сушильна шафа,
ексикатор з хлористим кальцієм (для поглинання вологи).
1. Заповнити робоче кільце одометра ґрунтом, встановити кільце з
фільтрувальним папером в одометр і привести його у робочий стан, як
описано у роботі №8 (здобувачу пропонується заповнений ґрунтом і
приведений в робоче положення одометр в зв'язку з тривалістю
підготовки).
2. Визначити для зразка ґрунту значення 𝑤, 𝑒 , 𝜌, 𝜌 (здобувачу
пропонується ці значення отримати у викладача в зв'язку з тривалістю їх
визначення)
3. Виконати компресійне випробування для зразка ґрунту (як описано у
роботі №8): ступенями по 0,05 МПа прикладати до зразка ґрунту
вертикальне навантаження 𝑝 до тиску 0,3 МПа, отримані дані занести до
журналу (табл. 11.1).
4. Після умовної стабілізації осідання у компресійному приладі при тиску
𝑝 = 0,3 МПа зразок замочити до стану повного водонасичення,
підтримувати рівень води в резервуарі по верхньому торцю зразка ґрунту
до завершення випробування. Через 10 хв. зняти відлік по індикатору,
дані занести до журналу (табл. 11.1).
5. Прикласти ступень навантаження 0,1 МПа (загальний тиск 0,4 МПа),
після умовної стабілізації зняти відлік, занести до журналу.
6. За результатами випробування, використовуючи дані журналу
67
(табл. 11.1), визначити: величину деформації зразка ґрунту ∆𝑆 та
величину відносної деформації 𝜀 з точністю 0,001 для відповідного
значення тику.
7. Побудувати компресійну криву (як описано в роботі №8) за величинами
коефіцієнтів пористості 𝑒 .
8. Побудувати графік залежності 𝜀 = 𝘧(𝑝). Визначити величину відносного
просідання 𝜀 при тиску 𝑝 = 0,3 МПа за даними випробування,
виконаного за методикою «однієї кривої».
Примітки:

положення одометр в зв'язку із тривалістю підготовки, тому пп. 1...2
виключаються.
 Значення 𝑒 обчислюється за заданими викладачем значеннями
показників 𝜌, 𝜌 , 𝑤.
 Тарувальна поправка ∆𝑆 вже вказана в лабораторному журналі
(табл. 11.1).

Тару- Верти-
Верти- Відлік по Від-
індикатору, вальна кальна
кальний носна Коефіцієнт
мм поп- деформація
тиск, дефор- пористості
равка, зразка,
МПа #1 #2 сер. мація
мм мм
∆𝑆 = ∆𝑆 ∆𝑆(1 + 𝑒 )
𝑝 ∆𝑆 ∆𝑆 ∆𝑆 ∆𝑆
= ∆𝑆 − ∆𝑆 𝜀 = 𝑒 =𝑒 −
ℎ ℎ
0,0 0 0 0 0,00 0 0
0,05 0,05
0,10 0,08
0,20 0,12
0,30 0,14
Замочування
0,30 0,14
0,40 0,15
Примітка: ∆𝑆′ визначається як середнє арифметичне: ∆𝑆′ = (∆𝑆 + ∆𝑆 )/2
68
ЗАКЛЮЧЕННЯ
Знайомство з методикою визначення основних показників фізико-

механічних характеристик ґрунтів дозволяє інженеру-будівельнику
контролювати дані, що приводяться в звітах з інженерно-геологічних
вишукувань, та ставити, в разі необхідності, питання щодо їх перевірки чи
збільшення об’єму уточнюючих вишукувань проти виконаних. При цьому
потрібно мати на увазі, що більш точну інформацію про величину
показників деформативності та міцності ґрунту в межах масиву ґрунту
потрібно отримувати за результатами польових випробувань «in situ» (в
масці залягання ґрунту). В цілому на практиці комплексна оцінка
будівельних властивостей ґрунтів на стадії проектування є бажаною в усіх
випадках.
Окрім того, необхідність оцінки властивостей ґрунту основи може

виникати як в процесі будівництва, так і в процесі обстеження існуючих
будівель і споруд. Свої практичні знання про регіональні властивості
ґрунтів інженер-будівельник повинен постійно накопичувати і оновлювати
та пам’ятати, що проведення моніторингу в процесі будівництва і
експлуатації будівельних об’єктів забезпечує уникнення ризиків і підвищує
надійність прийнятих рішень при їх проектуванні, зведенні, в подальшому.
69
ЛІТЕРАТУРА
1. Будівлі і споруди в складних інженерно-геологічних умовах. Загальні
положення: ДБН В.1.1-45:2017. – [Чинний від 01.10.2017]. – Київ,
Мінрегіон України, 2017. -29 с. (Національні стандарти України)
2. Основи та фундаменти споруд. Основні положення: ДБН В.2.1–10:2018.
– [Чинний від 01.01.2019]. – Київ, Мінрегіон України, 2018. -36 с.
(Національні стандарти України)
3. Вишукування, проектування і територіальна діяльність. Інженерні
вишукування для будівництва: ДБН А.2.1-1-2008. – [Чинний від
01.07.2008]. – Київ, Мінрегіон України, 2008. -72 с. (Національні
стандарти України)
4. Ґрунти. Терміни та визначення: ДСТУ Б А.1.1-25-94. – [Чинний від
01.10.1994]. – Київ, Держбуд України, 2001. -52 с. (Національні
стандарти України).
5. Основи та підвалини будинків і споруд. Ґрунти. Класифікація: ДСТУ Б
В.2.1–2–96. – [Чинний від 01.04.1997]. – Київ, Державний комітет
України у справах містобудування і архітектури, 1997. -47 с.
(Національні стандарти України).
6. Основи та підвалини будинків і споруд. Ґрунти. Лабораторні
випробування. Загальні положення: ДСТУ Б В.2.1-3-96. – [Чинний від
01.01.1997]. – Київ, Державний комітет України у справах
містобудування і архітектури, 1997. -26 с. (Національні стандарти
України).
7. Основи та підвалини будинків і споруд. Ґрунти. Методи лабораторного
визначення характеристик міцності і деформованості: ДСТУ Б В.2.1-4-
96. – [Чинний від 01.04.1997]. – Київ, Державний комітет України у
справах містобудування і архітектури, 1997. -102 с. (Національні
8. Основи та підвалини будинків і споруд. Ґрунти. Методи статистичної
обробки результатів випробувань: ДСТУ Б В.2.1-5-96. – [Чинний від
01.04.1997]. – Київ, Державний комітет України у справах
містобудування і архітектури, 1997. -24 с. (Національні стандарти
України).
9. Основи та підвалини будинків і споруд. Ґрунти. Відбирання, упакування,
транспортування і зберігання зразків: ДСТУ Б В.2.1-8-2001. – [Чинний
від 01.04.2002]. – Київ, Державний комітет будівництва, архітек-тури та
житлової політики України, 2002. -16 с. (Національні стандарти
України).
10.Основи та підвалини будинків і споруд. Ґрунти. Методи лабораторного
визначення властивостей набухання та усадки: ДСТУ Б В.2.1-11:2009. –
70
[Чинний від 01.10.2010]. – Київ, Мінрегіонбуд України, 2010. -25 с.
(Національні стандарти України)
11.Основи та підвалини будинків і споруд. Ґрунти. Метод лабораторного
визначення максимальної щільності: ДСТУ Б В.2.1–12:2009. – [Чинний
від 01.10.2010]. – Київ, Мінрегіонбуд України, 2010. -15 с. (Національні
визначення ступеня морозної здимальності: ДСТУ Б В.2.1-13:2009. –
[Чинний від 01.10.2010]. – Київ, Мінрегіонбуд України, 2010. -8 с.
(Національні стандарти України).
визначення фізичних властивостей: ДСТУ Б В.2.1-17:2009. – [Чинний
14.Основи та підвалини будинків і споруд. Грунти. Методи лабораторного
визначення гранулометричного (зернового) та мікро агрегатного складу:
ДСТУ Б В.2.1-19:2009. – [Чинний від 01.10.2010]. – Київ, Мінрегіонбуд
України, 2010. -29 с. (Національні стандарти України)
15.Основи та підвалини будинків і споруд. Ґрунти. Визначення щільності
ґрунтів методом заміщення об`єму: ДСТУ Б В.2.1-21:2009. – [Чинний від
01.10.2010]. – Київ, Мінрегіонбуд України, 2010. -8 с. (Національні
визначення властивостей просідання: ДСТУ Б В.2.1-22:2009. – [Чинний
визначення коефіцієнта фільтрації: ДСТУ Б В.2.1-23:2009. – [Чинний від
01.10.2010]. – Київ, Мінрегіонбуд України, 2010. -18 с. (Національні
18.Geotechnical investigation and testing – Identification and classification of
soil – Part 2: Classification principles and quantification of descriptive
characteristics: ISO 14688-2:2004
19.Standard Test Method for Classification of Soils for Engineering Purposes:
ASTM D 2487-2000
20.Eurocode 7: Geotechnical design - Part 2: Ground investigation and testing:
EN 1997-2 (2007) (English). [Authority: The European Union Per Regulation
305/2011, Directive 98/34/EC, Directive 2004/18/EC]
71
Додаток А
Формули для визначення фізичних характеристик ґрунтів
Одиниці
Позна- Найменування,
Формула для розрахунку вимірюванн
чення характеристики
я
Основні фізичні характеристики ґрунтів
𝜌 щільність 𝜌 = 𝑚/𝑉 г/cм3; т/м3
𝜌 щільність частинок 𝜌 = 𝑚 /𝑉 г/cм3; т/м3

𝑚– 𝑚 𝑚
𝑤 природна вологість 𝑤=
𝑚
=
𝑚
%; д.од.
вологість 𝑚
𝑤 𝑤 =
𝑚
%; д.од.
на границі розкочування
вологість 𝑚
𝑤 𝑤 =
𝑚
%; д.од.
на границі текучості
Похідні фізичні характеристики ґрунту
𝜌
𝜌 щільність сухого ґрунту 𝜌 = г/cм3; т/м3
1+𝑤
щільність у
𝜌 𝜌 = 𝜌 ∙ (1 + 𝑤 ) г/cм3; т/м3
водонасиченому стані
щільність у
𝜌′ 𝜌′ =𝜌 −𝜌 г/cм3; т/м3
виваженому стані
𝛾 питома вага ґрунту 𝛾 = 𝜌∙𝑔 кН/м3
𝛾 питома вага частинок 𝛾 = 𝜌 ⋅𝑔 кН/м3

𝜌 ∙𝑒
𝑤 повна вологоємність 𝑤 =
𝜌
−
Класифікаційні фізичні характеристики ґрунту

𝐼 число пластичності 𝐼 =𝑤 −𝑤 −
𝑤−𝑤 𝑤− 𝑤
𝐼 показник текучості 𝐼 =
𝑤 −𝑤
=
𝐼
−
𝑤⋅𝜌
𝑆 ступінь водонасичення 𝑆 =
𝑒⋅𝜌
−
𝜌 −𝜌 𝜌 (1 + 𝑤)
𝑒 коефіцієнт пористості 𝑒= = −1 −
𝜌 𝜌
72
Додаток Б
Відповідність найменувань ґрунтів за різними стандартами
73
Додаток В
Відповідність класифікаційних найменувань різновидів ґрунтів за
показником текучості 𝑰𝑳 та консистенції 𝑰𝑪 за різними стандартами
74
Додаток Г
Методики визначення геотехнічних параметрів [20]
75
Додаток Д
Основні позначення (та їх міжнародна назва) [20]
𝐴− площа (area)
𝑐− питоме зчеплення (cohesion)
𝑐′ − питоме зчеплення на відрізку часу ефективних напружень
(cohesion intercept in terms of effective stress)
𝐶 − ступінь відсортованості гранскладу (coefficient of curvature)
𝐶 − ступінь стисливості (compression index)
𝐶 − ступінь неоднорідності гранскладу (uniformity coefficient)
𝑐 − опір недренованому зрізу (undrained shear strength)
𝐶 − ступінь вторинної консолідації (secondary compression index)
𝐶 − коефіцієнт фільтраційної консолідації (consolidation coefficient)
𝐷 − діаметр частинок ґрунту (particle diameter, particle size)
𝐸− модуль деформації (Young’s modulus of elasticity)
𝑒− коефіцієнт пористості (void ratio)
𝑒 − коефіцієнт пористості піску в гранично-пухкому стані (maximum
index void ratio)
𝑒 − коефіцієнт пористості піску в гранично-щільному стані (minimum
index void ratio)
𝐸 − компресійний модуль деформації (oedometer modulus)
𝐸 − тривісний модуль пружності (triaxial resilient modulus)
𝐺− модуль зсуву (shear modulus)
ℎ− висота (height)
𝑖− гідравлічний ухил (hydraulic gradient)
𝐼 (𝐿𝐼) − показник текучості (liquidity index)
𝐼 (𝑃𝐼) − число пластичності (plasticity index)
𝐾− модуль об'ємної деформації (bulk modulus)
𝑘 (𝑘) − коефіцієнт фільтрації, водопроникності (coefficient of
permeability)
𝑚− маса (weight)
𝑚 − маса сухого ґрунту (dry soil weight)
𝑚 (𝑎 ) − коефіцієнт стисливості (compressibility coefficient)
𝑚 − маса частинок ґрунту (solid particles weight)
𝑚 − коефіцієнт відносної стисливості (coefficient of volume
compressibility)
76
𝑚 − маса води в порах ґрунту (weight of pore water)
𝑝 (𝜎 ) − тиск зв’язності (tensile strength)
𝑅 − опір стискуванню ґрунту (compressive resistance)
𝑠− осідання (settlement)
𝑠 − одномоментне, миттєве осідання (immediate settlement)
𝑠 − осідання викликане консолідацією (settlement caused by
consolidation)
𝑠 − осідання викликане повзучістю, вторинне стискування (settlement
caused by creep, secondary settlement)
𝑆 (S) − ступінь водонасичення (degree of saturation)
𝑇− температура (temperature)
𝑡− час (time)
𝑢− поровий тиск (pore-water pressure)
𝑉− об'єм зразка ґрунту (volume)
𝑉 − об'єм частинок ґрунту (solid particles volume)
𝑤− вологість (natural water content)
𝑤 (𝐿𝐿) − межа текучості (liquid limit)
𝑤 (𝑃𝐿) −межа пластичності (plastic limit)
ε− відносні вертикальні деформації (axial strain)
𝜈− коефіцієнт поперечної деформації (Poisson’s ratio)
𝜌− щільність ґрунту (soil density, bulk density)
𝜌 − щільність сухого ґрунту (dry soil density)
𝜌 − щільність частинок ґрунту (solid particles density, density of solids)
𝜌 − щільність води (water density)
𝜎− нормальні напруження (total stress normal)
𝜎 − ефективне напруження в ґрунті (effective normal stress)
𝜎 − стискаючі девіаторні напруження (deviator stress)
𝜏− граничний опор ґрунту зрушенню, напруження дотичні (shear
stress, stress tangential)
𝜑− кут внутрішнього тертя (angle of shearing resistance, internal
friction angle)
𝜑′ − кут внутрішнього тертя при ефективних напруженнях (angle of
shearing resistance in terms of effective stress)
𝜓− кут природного укосу (angle of repose)
77
Додаток Е
Основні терміни та визначення
дренування процес відведення води із ґрунту
ефективне напруження в скелеті ґрунту, що визначаються як різниця між

напруження повними напруженнями в зразку ґрунту та поровим тиском
компресія стиснення зразка ґрунту вертикально прикладеним тиском в

умовах, що виключають можливість розвитку бічних
деформацій
консистенція ступінь рухливості частинок глинистого ґрунту, обумовлена

різним вмістом у ньому води
консолідація процес деформування ґрунту, що супроводжується

(вторинна) повзучістю ґрунту
консолідація процес ущільнення ґрунту, що супроводжується

(фільтраційна) віджиманням води із пор
одометр прилад для випробування ґрунту в умовах одновісного

стиснення
оптимальна вологість, при якій досягнута максимальна щільність скелету

вологість ґрунту ґрунту
пластичність здатність ґрунту змінювати форму без порушення суцільності

під впливом зовнішніх сил та зберігати набуту форму після
зникнення впливу зовнішніх сил
повзучість розвиток деформацій ґрунту в часі при незмінному

напруженні
стабілометр прилад для випробування ґрунту в умовах тривісного

стиснення
умовна стабілізація падіння швидкості приросту деформацій до певної заданої

деформацій величини
78
МЕХАНІКА ҐРУНТІВ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ВИКОНАННЯ ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ
призначено для здобувачів ступеня вищої освіти «бакалавр»,

які навчаються за спеціальністю:
192 «Будівництво та цивільна інженерія»,
193 «Геодезія та землеустрій»,
101 «Екологія»
всіх форм навчання
Укладачі: КОРНІЄНКО Микола Васильович,

ЖУК Вероніка Володимирівна,
РАЩЕНКО Андрій Миколайович,
ДИПТАН Тетяна Василівна
Комп’ютерне верстання: В.В. Жук
Підписано до друку ___.___.20_ р. Формат 60  84 1/16. Папір офсетний.

Ум. друк. арк. 6,74. Обл.-вид. арк. 7,25 Наклад 100. Зам. №____.
_______________________________________________________________________
Друк: «Карат-Лтд» 03194, м.Київ, вул.Литвиненко-Вольгемут,2-а

тел.:(044)229-11-40/90, (050)355-72-92, e-mail: karat@karat.in.ua
Свідоцтво ДК №163 від 01.09.2000 р..

МеханГрунтів Мет вказ до лаб зан 2023

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

МеханГрунтів Мет вказ до лаб зан 2023

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний університет будівництва і архітектури

для здобувачів ступеня вищої освіти «бакалавр»,

Укладачі: М.В. Корнієнко, канд. техн. наук, професор;

Рецензент: В.Л. Підлуцький, канд. техн. наук, доцент

Відповідальний за випуск В.С. Носенко, канд. техн. наук, доцент,

Затверджено на засіданні кафедри геотехніки, протокол № 21

Механіка ґрунтів: методичні вказівки до виконання лабораторних робіт

Викладено методику визначення основних фізичних та механічних

Призначено для здобувачів ступеня вищої освіти «бакалавр», які

Мета освітньої компоненти – надати здобувачу теоретичну та

Відбір, пакування, транспортування і зберігання зразків ґрунту

Ґрунт – це будь-яка гірська порода чи рослинний ґрунт (а також тверді

Звичайно на практиці найчастіше в Україні зустрічаються дисперсні

За допомогою фізичних характеристик передусім визначають тип,

Щільністю ґрунту називається відношення маси зразка ґрунту,

Щільність залежить від мінералогічного складу, пористості та

Найбільш поширений і універсальний - метод ріжучого кільця [13],

Необхідне обладнання: пробовідбірник (ріжуче кільце),

3. Верхню зачищену площину зразка ґрунту вирівняти, зрізуючи надлишки

7. Щільність ґрунту обчислити за формулою (1)

Рис. 1.1 Відбір зразків ґрунту методом ріжучого кільця: а – методика

Результати визначення щільності ґрунту Таблиця 1.1

Вологість ґрунту - вміст у ньому деякої кількості води. Вологістю

Вологість ґрунту природної будови називається природною. Вологість

Необхідне обладнання: шпатель, бюкси, ваги лабораторні з

Рис. 2.1 Лабораторні прилади для висушування грунту: а - сушильна шафа

Результати визначення природної вологості ґрунту Таблиця 2.1

води в сухого ґрунту,

 На наступному занятті здобувач визначає значення 𝑚 , попередньо

 Графи для 𝑚 і 𝑚 (табл. 2.1) не заповнюються.

Щільністю частинок ґрунту 𝜌 називається маса одиниці об'єму

Щільність частинок ґрунту цілком залежить від мінералогічного

Щільність частинок ґрунту визначають за допомогою

При цьому слід пам'ятати, що в процесі визначення 𝜌 в деяких

Необхідне обладнання: технічні ваги з різновагами, пікнометри

Методика визначення (для незасолених ґрунтів):

Результати визначення щільності частинок ґрунту Таблиця 3.1

9. Виконати паралельно не менше двох визначень. Розбіжність більше

 Ґрунтова проба може бути запропонована здобувачу готовою у

 Здобувач виконує дану лабораторну роботу з чистим кварцовим

Ґрунти складаються з окремих частинок різної форми, крупності і

Група частинок з приблизно однаковими діаметрами певного

Найменування частинок Розміри частинок, мм

Гранулометричний (зерновий) склад ґрунту - кількісний вміст у ґрунті

Гранулометричний склад визначається за допомогою

Існує багато способів гранулометричного аналізу. У нашій країні

Гранулометричний склад піщаних ґрунтів визначається згідно норм

Рис. 4.1 Обладнання для ситового аналізу ґрунту: а - аналізатор ситовий

1. Визначення гранулометричного (зернового) складу

Необхідне обладнання: електронні ваги, шпатель, набір стандартних

5. Послідовним підсумовуванням (рядок «3», табл. 4.1) визначити суму

2. Визначення повного (додаткового) найменування піску

1. За даними гранулометричного складу послідовним підсумовуванням

Результати ситового аналізу ґрунту Таблиця 4.1

Різновид піщаних ґрунтів [6] Таблиця 4.2

Рис. 4.2 Графічне зображення гранулометричного складу – сумарна крива

3. Знайти ступінь неоднорідності:

4. За заданими викладачем показниками щільності ґрунту 𝜌, щільності його

Класифікація піщаних ґрунтів за 𝑪𝒖 [6] Таблиця 4.3

Назва пісків за щільністю будови [6] Таблиця 4.4

6. Зробити загальний висновок про повну назву піщаного ґрунту (сукупність

Стан пісків за водонасиченням [6] Таблиця 4.5