МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ «РІВНЕНСЬКИЙ
ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ»
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ БІОРЕСУРСІВ І
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ
З дисципліни: «Технологія і організація будівельного виробництва»
на тему:
«БЕТОНУВАННЯ КОНСТРУКЦІЙ»

Виконав:
студент 3 курсу,групи 32-Б
Логин П.О.
Перевірив:
Шаперчук С.В.

Рівне 2023
 ПЛАН

Вступ……………………………………………………………………………….. 3 ст.
1.Склад процесу бетонування,підготовчі роботи……………………………….. 5 ст.
2.Ущільнення бетонних сумішей,засоби та схеми ущільнення………………….10 ст.
3.Улаштування робочих швів……………………………………………………… 20 ст.
4.Вакуумування бетонної суміші…………………………………………………. 22ст.
Література…………………………………………………………………………..... 23 ст.
Вступ

Бетонами називають штучні кам’яні матеріали, що отримуються в результаті

затвердіння ретельно перемішаної і ущільненої суміші з мінеральної або органічного
в’язкої речовини з водою, дрібного або великого заповнювачів, взятих в певних
пропорціях. До затвердіння цю суміш називають бетонною сумішшю.
У будівництві широко використовують бетони, приготовані на цементах або інших
неорганічних в’яжучих речовинах. Цемент і вода є активними складовими бетону; в
результаті реакції між ними утвориться цементний камінь, що скріплює зерна
заповнювачів у єдиний моноліт. Між цементом і заповнювачем зазвичай не
відбувається хімічної взаємодії (за винятком силікатних бетонів, одержуваних
автоклавної обробкою), тому заповнювачі часто називають інертними матеріалами.
Однак вони істотно впливають на структуру і властивості бетону, змінюючи його
пористість, терміни затвердіння, поведінка при впливі навантаження і зовнішнього
середовища. Заповнювачі значно зменшують деформаціі бетону при твердінні і тим
самим забезпечують отримання великорозмірних виробів і конструкцій. Як
заповнювачі використовують переважно місцеві гірські породи і відходи
виробництва (шлаки та ін.). Застосування цих дешевих наповнювачів знижує
вартість бетону, так як заповнювачі і вода складають 85-90%, а цемент 10 … 15% від
маси бетону. Для зниження щільності бетону і поліпшення його теплотехнічних
властивостей використовують штучні і природні пористі заповнювачі. Для
регулювання властивостей бетону і бетонної суміші в їх склад вводять різні хімічні
добавки і активні мінеральні компоненти, які прискорюють або уповільнюють
схоплювання бетонної суміші, роблять її більш пластичною, прискорюють твердіння
бетону, підвищують його міцність і морозостійкість, регулюють власні деформаціі
бетону, що виникають при його твердінні, а також при необхідності змінюють і інші
властивості бетону.
Бетони на мінеральних в’яжучих речовинах є капіллярнопорістимі тілами, на
структуру і властивості яких помітний вплив чинять як внутрішні процеси взаємодії
складових бетону, так і вплив навколишнього середовища.
Протягом тривалого часу в бетонах відбувається зміна пористої структури,
спостерігається протікання структуроутворюючих, а іноді і деструктивних процесів і
як результат – зміна властивостей матеріалу. Зі збільшенням віку бетону
підвищуються його міцність, щільність, стійкість до впливу навколишнього
середовища. Властивості бетону визначаються не тільки його складом і якістю
вихідних матеріалів, але і
технологією приготування і укладання бетонної суміші в конструкцію, умовами
тверднення бетону. Всі ці фактори враховують при проектуванні складу бетону і
виробництві конструкцій на його основі.
На органічних в’яжучих реч.(бітум, синтетичні смоли і т. д.) Бетонну суміш отрим.
без введення води, що забезпечує високу щільність і непроникність бетонів.
3
Різноманіття в’яжучих речовин, наповнювачів, добавок активних мінеральних
компонентів і технологічних прийомів дозволяє отримувати бетони з
найрізноманітнішими властивостями.
Бетон є крихким матеріалом: його міцність при стисненні в кілька разів вище
міцності при розтягуванні. Для сприйняття розтягуючих напружень бетон армують
сталевими стрижнями, отримуючи залізобетон. У залізобетоні арматуру
розташовують так, щоб вона сприймала розтягують напруги, а стискають напруги
передавалися на бетон. Спільна робота арматури і бетону обумовлюється хорошим
зчепленням між ними і приблизно однаковими температурними коефіцієнтами
лінійного розширення.
Бетон охороняє арматуру від корозії. Бетонні та залізобетонні конструкції
виготовляють або безпосередньо на місці будівництва – монолітний бетон і
залізобетон, або на заводах і полігонах з наступним монтажем на будівельному
майданчику – збірний бетон і залізобетон.
Застосування хімічних добавок Optical 105 premium, Novacolor і різних
дисперсних мінеральних компонентів в поєднанні з відповідним підбором
складу бетону дозволяє ефективно управляти його технологією на всіх її
етапах і отримувати бетони заданої структури і властивостей. У залежності від
потрібності бетону суміш готують на приоб'єктних бетонозмішувальних
установах циклічної або безперервної дії, а при великих витратах - на бетонних
заводах у бетозмішувачах.Мал.1

Мал.1
4
1.Склад процесу бетонування
Процес бетонування складається з підготовчих, основних і допоміжних операцій та
контрольних заходів.
Підготовчі операції виконують до початку укладання бетонної суміші. Вони
призначені для створення зручних і безпечних умов виконання робіт відповідно до
проекту виконання робіт; усунення дефектів опалубки й арматури, які можуть
утворитися під час непередбачених перерв між улаштуванням їх і початком
укладання бетонної суміші; забезпечення потрібної якості поверхні основи чи
суміжного, раніше забетонованого блока та опалубки.
Основні операції — це приймання, укладання та ущільнення бетонної суміші.
Бетонна суміш при цьому має набрати зумовленої опалубкою відповідної проектної
форми і заповнити всі проміжки між арматурними елементами та між ними і
поверхнею опалубки; набути потрібної щільності та однорідності в об'ємі всієї
монолітної конструкції.
Допоміжні операції полягають в обслуговуванні технічних засобів: підготовці,
установленні та переміщенні машин, механізмів і пристосувань в усіх
взаємозв'язаних операціях бетонування. В кінці зміни інвентар, механізми та
пристосування відчищають від напливів бетону, промивають бетоноводи.
Контрольні заходи мають важливе значення щодо забезпечення високої якості
монолітної конструкції та створення безпечних умов виконання робіт.
Насамперед до початку бетонування треба перевірити якість робіт і конструкцій, що
зроблені до бетонування.
Перевіряють підготовлену природну основу, виконання гідроізоляційних робіт,
правильність установлення арматури і закладних деталей, анкерів,
каналоутворювачів, тобто ті елементи, які закриваються в процесі бетонування, й
оформляють акти на приховані роботи, які підтверджують якість виконання їх. Акти
на приховані роботи мають бути підписані відповідальними особами і є звітними
документами.
Опалубку і під гримувальні риштування уважно оглядають, перевіряють надійність
улаштування стояків риштувань, підкладок під ними, кріплень, а також відсутність
щілин в опалубці, наявність пробок, передбачених проектом. Перевіряють також
розміри, вертикальність і горизонтальність елементів опалубки. Необхідність огляду
і перевірки зумовлюється можливістю здимання основи, усихання і жолоблення
дерев'яних елементів.

5
Перед укладанням бетонної суміші перевіряють її рухливість чи жорсткість та
однорідність, а при бетонуванні взимку - температуру. Для оцінки міцності бетону
виготовляють зразки — кубики, які потім зберігають в умовах, що схожі з умовами
вистоювання бетону в конструкції, та випробовують.
Під час укладання бетонної суміші стежать за станом риштувань і опалубки. Якщо
виявлено зміщення чи деформації опалубки, бетонування зупиняють і виправляють
дефекти.
Дані контролю за виконанням процесу бетонування кожну зміну записують у
журнал бетонних робіт. У ньому зазначають дату виконання робіт, їх обсяги,
властивості бетонної суміші, дату виготовлення і кількість контрольних зразків,
температуру повітря і суміші, тип опалубки і дату розпалублення конструкцій.
Підготовчі роботи. Перед прийманням бетонної суміші підготовляють під'їзні
шляхи, настили, місця розвантаження й устаткування.
Арматуру, закладні деталі й анкерні болти очищають від бруду та іржі, що
відшаровується. Різьбу анкерних випусків оберігають від забруднення бетонною
сумішшю, змащуючи солідолом і покриваючи мішковиною чи іншим матеріалом.
Щілини 3...10 мм завширшки у дерев'яній опалубці закладають скрученим клоччям
(до промивання опалубки), а більше ніж 10 мм закривають дерев'яними рейками.
Щілини до 3 мм затягуються самі від розбухання дощок при змочуванні опалубки
перед укладанням бетонної суміші. Щілини між щитами металевої чи
металофанерної опалубки конопатять чи заклеюють смугами із спеціальної клейкої
стрічки або промащують глиняним тістом чи розчином будівельного гіпсу.
Опалубку очищають від бруду та сміття. Внутрішню поверхню інвентарної опалубки
змащують спеціальними мастилами для зниження зчеплення з нею бетону і
поліпшення якості поверхні бетону монолітної конструкції. Поверхню дерев'яної і
незнімної бетонної, залізобетонної та армоцементної опалубки змочують,
запобігаючи цим втрачанню вологи в шарах бетонної суміші, які прилягають до
опалубки, і тим самим погіршенню в них умов твердіння та набрання міцності.
Ґрунтові основи, на які укладатимуть бетонну суміш, слід очистити від мулових,
торф'яних та інших грунтів органічного походження. Перебори ґрунту нижче
проектної позначки заповнюють піском і ущільнюють.
Для забезпечення міцного з'єднання між затверділим бетоном і ново-укладеним
горизонтальні та похилі поверхні бетону очищають від цементної плівки,
застосовуючи механічні щітки чи гідропіщаноструменеві установки. Безпосередньо
перед бетонуванням на поверхню бетонної основи укладають тонкий шар цементно-
піщаного розчину у співвідношенні 1:3.
6
На робочих місцях розміщують потрібний інвентар, улаштовують огорожі та
запобіжні й захисні пристрої, передбачені технікою безпеки.
Укладання бетонної суміші. Залежно від виду монолітних конструкцій,
легкоукладальності бетонної суміші і прийнятих на основі цього засобів для її
ущільнення бетонну суміш укладають або горизонтальними, похилими та
східчастими шарами, або окремими смугами-картами в один шар, або одночасно на
всю висоту конструкції чи блока бетонування.
Шарами укладають бетонну суміш у разі потреби забезпечення її одночасного
ущільнення вібраційним устаткуванням. Рухливість бетонної суміші при цьому
становить 0...10 см залежно від виду, масивності та густини армування конструкції.
Так, суміш рухливістю 1...3 см укладають у масивні малоармовані конструкції,
рухливістю 4...6 см — у каркасні густоармовані масивні конструкції і стіни, 8...10 см
— у тонкі та густоармовані конструкції стін, каркасів тощо.
Товщину горизонтальних шарів в основному визначають засобами для ущільнення.
У разі використання важких підвісних вертикально розміщених вібраторів товщина
шару має бути на 5... 10 см менша за довжину робочої частини вібратора. При
застосуванні похило розміщених вібраторів товщина шару має дорівнювати
вертикальній проекції робочої частини вібратора, а при застосуванні ручних
глибинних вібраторів не повинна перевищувати 1,25 довжини їхньої робочої
частини. В разі ущільнення поверхневими вібраторами товщину шару укладуваної
суміші беруть до 250 мм у конструкціях з одинарним і до 120 мм — з подвійним
армуванням. Шарами такої товщини укладають бетонну суміш для монолітних
бетонних підготовок під підлоги та дороги, а також плитних конструкцій (плит
перекриття тощо) до 250 мм завтовшки.
У масивні густоармовані фундаменти, стіни, колони, балки суміш укладають
горизонтальними шарами 0,3...0,4 м завтовшки з ущільненням ручними внутрішніми
вібраторами. У великі малоармовані чи неармовані конструкції бетонну суміш
укладають шарами 1...2 м завтовшки, застосовуючи для її ущільнення потужні
пакети вібраторів, що переставляють краном.
На всю висоту конструкції чи блока бетонування укладають бетонну суміш
рухливістю 16...24 см, для отримання якої застосовують суперпластифікатори.
Суміш розподіляється та ущільнюється в конструкції під дією власної ваги.
Застосовують також напірний метод укладання суміші рухливістю 12...24 см, який
полягає в безперервному нагнітанні її напірним бетоноводом у конструкцію під дією
гідродинамічного тиску, що досягається нагнітальним устаткуванням —
бетононасосом.

7
Суміш меншої рухливості (4... 10 см) укладають одночасно на всю висоту
конструкції, де опалубка оснащена зовнішніми вібраторами.
Основні вимоги до укладання бетонної суміші полягають у забезпеченні
монолітності й однорідності бетону в конструкції. Для цього бетонну суміш треба
укладати безперервно в межах конструкції чи окремих ділянок (блоків, ярусів)
бетонування, які назначають з урахуванням впливу температурних і усадкових
деформацій. Крім того, слід дотримуватись умов нерозшаровування суміші в процесі
роботи та умов примикання до раніше укладеного бетону окремих блоків.
Безперервність укладання бетонної суміші забезпечується, якщо наступний шар
укладають до початку тужавлення цементу попереднього.
Для забезпечення мінімальної інтенсивності бетонування масивних конструкцій при
значній площі блока суміш укладають східчастими шарами. Ширину смуг (східців)
визначають із умов зручності укладання та ущільнення суміші і беруть 2,5... 5 м.
Укладають бетонну суміш по смугах в одному напрямку. Інтенсивність укладання
бетонної суміші в цьому випадку
При бетонуванні масивних конструкцій до 2 м завтовшки бетонну суміш укладають
також похилими шарами, визначаючи інтенсивність укладання за виразом.
Інколи за технологічними, організаційними чи іншими умовами виникає потреба у
перервах, тривалість яких перевищує термін тужавлення цементу в укладеній
бетонній суміші. У цих випадках для забезпечення монолітності конструкції
укладання суміші поновлюють не раніше ніж через 7 год, якщо раніше укладений
бетон набрав потрібної початкової міцності. На поверхні стику раніше укладеного
бетону з новим улаштовують спеціальний робочий шов. Не допускається
влаштування робочих швів у конструкціях, які сприймають динамічні навантаження.
Необхідність урахування впливу температурних і усадкових деформацій зумовлює
укладання бетонної суміші в конструкції окремими блоками (ярусами). У суміжних
блоках (ярусах) суміш укладають послідовно, з технологічними перервами для
усадки бетону в раніше забетонованому блоці. Такі технологічні перерви можуть
бути від 40 хв до 2 год, тобто до початку тужавлення цементу в попередньому блоці
бетонування, що забезпечує умови монолітності влаштування конструкції, та 7 год і
більше, коли роблять робочий шов.
У разі влаштування масивних фундаментів під устаткування, товстих фундаментних
плит тощо розміри блоків визначають з умови максимального зниження впливу
температурних деформацій, що зникають від підвищення температури бетону при
його твердінні з урахуванням конструктивного рішення масиву і його армування.
Звичайно вони не перевищують 60 м2 у плані і 4,5 м у висоту.
8
Бетонну суміш у замикальний блок укладають після твердіння, охолодження й
усадки бетону суміжних блоків.
При динамічних навантаженнях на конструкції розподіл на блоки бетонування
недопустимий.
У процесі влаштування масивних армованих плит 0,15...1,5 м завтовшки, бетонних
підготовок під підлоги та дороги бетонну суміш укладають окремими смугами-
картами в один шар. Ширину смуг-карт беруть 3...4 м для плит до 0,5 м завтовшки і
підготовок під підлоги і дороги та 5... 10 м — для плит більшої товщини з
проміжками між ними 1...1,5 м. Бетонну суміш послідовно укладають у відокремлені
смуги-карти, а в проміжки — після усадки бетону конструкції до 0,5 м завтовшки та
твердіння бетону суміжних смуг більшої товщини і влаштування між ними робочого
шва.
Для забезпечення нерозшаровування бетонної суміші при укладанні обмежують
висоту її вільного скидання з транспортних засобів у конструкцію до 3...6 м. Якщо
висота скидання більша, застосовують ланкові хоботи чи бетоноводи. Допускається
скидати бетонну суміш з висоти до 5 м у колони. Якщо висота колон більша,
застосовують ланкові хоботи чи укладають суміш ярусами через бокові вікна в
опалубці.
При укладанні суміші в стіни понад 4,5 м заввишки застосовують ланкові хоботи або
подають суміш через карман з отвором в опалубці, влаштованим з одного боку стіни.
У густоармовані стіни та конструкції бетонну суміш укладають ярусами до 3,0 м
заввишки, подаючи її через кармани в опалубці чи зверху.
До укладання бетонної суміші в стіни доцільно на основу вкласти 100...200
міліметровий шар цементного розчину складу 1 : 2 чи 1 : 3 або дрібнозернистої
бетонної суміші. В процесі влаштування колон товщина такого нижнього шару
становить до 300 мм. Надалі при укладанні бетонної суміші частина крупного
щебеню втоплюється в цей шар, унаслідок чого забезпечується однорідність
укладеного бетону.

9
 2.Ущільнення бетонних сумішей,засоби та схеми ущільнення.

Ущільнення можна виконувати штикуванням, трамбуванням, вібруванням.

Штикування виконують за допомогою шуровок, якщо бетон укладають в тонкостінні
і густоармовані конструкції. Цей метод використовують також при укладанні
високорухомих і литих сумішей (з ОК>10 см), щоб не виникло їх розшарування.
Трамбування ручними або пневматичними трамбовками рекомендується при
укладанні дуже жорстких сумішей в малоармовані конструкції, а також тоді, коли
використовувати вібратори неможливо через негативний вплив вібрації на
розташоване поблизу устаткування.
Вібрація є основним способом ущільнення бетонної суміші при її укладанні в
опалубку або форми. При вібрації бетонної суміші повідомляють гармонійні кругові
або спрямовані коливання великої частоти (3000-20000 в хвилину) і невеликої
амплітуди (01-75 мм). Частинки суміші при вібрації зближуються і виштовхують
частина повітря, за рахунок чого збільшується щільність бетону. У той же час
внутрішнє тертя між частинками суміші зменшується, суміш стає менш в'язкою,
розріджується і набуває підвищену рухливість.

На щільність і міцність бетону істотно впливає динамічна характеристика вібратора -

частота і амплітуда коливань. Однак вирішальним фактором, що впливає на перехід
бетонної суміші в рідкий стан, є не частота або амплітуда коливань, взяті окремо, а
функції їх ,, що визначають швидкість або прискорення частинок компонентів
бетонної суміші. Вібрація буде ефективно тільки в тому випадку, коли швидкість
частинок бетонної суміші буде достатня для зменшення сил внутрішнього тертя. Для
даної швидкості-є критична тривалість вібрування, нижче-якої міцність бетону
зменшується, а з підвищенням її міцність зростає досить повільно.

Тому одним з можливих комплексних параметрів, що характеризують

інтенсивність вібрації, служить максимальне прискорення при коливаннях.
Прискорення пропорційно квадрату частоти. Якщо при незмінному моменті, який
створюють дебаланси (обертові ексцентрики) вібратора, збільшувати частоту, то
прискорення коливань швидко зростає і одночасно збільшується ефективність
вібратора. При цьому повинні змінюватися і його параметри, оскільки зі
збільшенням частоти зростає і споживана потужність. Збільшення ефективності
вібраторів при переході до більш високій частоті в більшості випадків є наслідком
збільшення вимушених коливань і прискорення коливань. В останні роки ряд
дослідників приходять до висновку, що найкращий ефект при ущільненні жорстких
бетонних сумішей досягається при одночасному впливі на них вібрацій різної
частоти, наприклад низької частоти-1500 - 3000 кол /хв і високої частоти - до 20000
10
кол /хв і більше (полічастотних вібрація). Застосовуючи одночасно кілька частот
вібрації, прагнуть створити найбільш сприятливі умови для одночасного коливання
частинок різної крупності. При цьому оскільки при кожній застосовуваної частоті
треба мати достатню величину прискорення коливань, необхідно, щоб коливання
більш низької частоти відбувалися з більшою амплітудою, а коливання високої
частоти - з меншою амплітудою.
Ущільнення бетонної суміші вібруванням дає можливість зменшити витрату
цементу на 10-15% і підвищити міцність бетону на 10-20% - Крім того, оскільки при
вібрації наростання міцності бетону відбувається значно швидше, ніж при ручному
укладанні, представляється можливим скоротити терміни розпалубки конструкцій.
Вібрація бетонних сумішей, що мають велику рухливість (пластичних сумішей), не
тільки не дає ніякого ефекту, але може привести до зниження якості бетону.
Вібратори для ущільнення бетонної суміші класифікують: а) за способом впливу
на бетонну суміш і формі робочої поверхні і б) по роду приводу. За способом впливу
на бетонну суміш і формі робочої поверхні вібратори підрозділяють (мал.2) на
глибинні, поверхневі, віброплощадки і зовнішні (прикріплюються).
За родом приводу і рушійною енергії розрізняють вібратори
електромеханічні, електромагнітні, пневматичні і з приводом від двигуна
внутрішнього згоряння.Найбільшого поширення набули електромеханічні вібратори,
які за характером коливань підрозділяються на вібратори з круговими і з
направленими коливаннями.

Мал. 2. Схеми вібраторів: а - глибинний; б - поверхневий; в - вібромайданчик; г

- зовнішній

11
Ексцентриковий вібраційний механізм конструктивно виконують: а) за одне ціле з
електродвигуном (зазвичай з короткий амкнутим ротором), на валу якого
закріплюються поодинокі або парні дебаланси (ексцентрики) (мал.3).

Мал.3 Схеми вібраторів з ексцентриковим механізмом:

а - з дебаланс, закріпленим на валу двигуна; б - з дебаланс, відокремленим від
двигуна: 1 корпус вібратора; 2 - електродвигун; 3 - вал електродвигуна; 4 - дебаланс;
5 - болт; 6 - підстава; 7 - корпус; 8 - вал дебаланса; 9 - гнучкий вал.
Планетарні вібраційні механізми схематично зображено на мал. 4. При обертанні
приводного вала бігунок обкатує корпус робочої частини вібратора по поверхні
бігової доріжки. Обкатка бігунка може бути зовнішня (мал. 4а) і внутрішня (мал. 4б).
Чим ближче діаметр оегунка до діаметру бігової доріжки, тим більше число обкаток
відбудеться за один оборот валу бігунка. Кожна обкатка викликає одне коливання
вібратора.

Існуючі типи вібраторів для бетону підрозділяються на дві групи: вібратори для
ущільнення бетонної суміші при зведенні монолітних споруд і вібратори, які
використовуються на заводах збірного залізобетону. До першої групи
належать переважно глибинні і поверхневі вібратори, до другої - зовнішні
вібратори.і віброплощадки.
Глибинні вібратори своїм робочим органом занурюються в бетонну суміш
вертикально, передають коливання в різні боки по радіусу і ущільнюють деякий
12
прилеглий до робочої частини вібратора обсяг, який приблизно може бути
прийнятий як циліндр з радіусом, який в залежності від типорозміру вібратора
знаходиться в межах 10-40 см. Висота циліндра визначається товщиною шару, що
ущільнюється і залежить від довжини робочої частини вібратора.
Залежно від форми і розмірів робочого органу, а також загального компонування
елементів конструкції глибинні вібратори підрозділяються на вібратори з гнучким
валом; вібратори з двигуном, вбудованим в робочу частину; вібратори з винесеним
двигуном і жорстким з'єднанням його за допомогою штанги з жорстким валом
всередині неї.
За ступенем рухливості розрізняють глибинні ручні (переносні) і підвісні вібратори;
останні можуть працювати в одиночному або пакетному виконанні і підтримуються
під час роботи і перестановок за допомогою кранів. Можливе застосування пакетів з
декількох глибинних вібраторів як навісного обладнання на тракторах.

Глибинний вібратор.с гнучким валом (мал.5 а) складається з електродвигуна

(моторної головки), гнучкого валу і двох змінних вібронаконечнікі - великого і
малого.Обертання від валу електродвигуна передається валу вибронаконечника за
допомогою гнучкого дротяного вала, захищеного бронею. Циліндричні
вибронаконечники забезпечуються віброзбудник планетарного типу з внутрішньої
або зовнішньої обкаткою. Усередині вибронаконечника обертається ексцентрично
розташований бігунок, з'єднаний пружною муфтою з гнучким валом, який
приводиться в обертання винесеним двигуном. Вібратори приводяться в дію
електродвигуном, встановленим на металевій підставці, санчатах або візках.

Мал.4. Схема вібраційного планетарного механізму:

13
а - з зовнішньої обкаткою; б - з внутрішньої обкаткою; 1 - корпус робочої частини; 2
- приводний вал; 3 - бігунок; 4 - бігова доріжка; 5 - вал бігунка; 6 - гнучке
зчленування валів

Двигун включається в мережу через знижувальні трансформатор, що знижує напругу

до 36-40 ст.
Глибинні високочастотні вібратори з гнучким валом, передбачені типажем для
випуску промисловістю, мають зовнішній діаметр корпусу від 34 до 110 м і обурює
силу відповідно від 12 до 10 кн (від 120 до 1000 кг). Потужність двигуна вібраторів
цього типу коливається відповідно в межах від 08 до 15 кет і вага - від 30 до 50 кг.
Приблизний радіус дії 20-40 см, продуктивність 3-6 м /ч.

Переносні глибинні вібратори з гнучким валом призначені для ущільнення жорстких

бетонних сумішей рухливістю 3-6 см, що укладаються шарами товщиною 30-40 см в
невеликі масиви монолітних конструкцій з часто розташованої арматурою.

Мал. 5. Глибинні вібратори: -а з гнучким валом; б - Вибробулава

На мал.5 б показаний найбільш поширений глибинний вібратор - булава з

електродвигуном, вбудованим в робочу частину. Вібратор являє собою сталевий
корпус 5 всередині якого розташований електродвигун з вібромеханізмом. Знизу
корпус закритий ребристим дном, а зверху до нього приварена трубчаста штанга, що
складається з двох частин, з'єднаних за допомогою гумової муфти для зменшення
вібрації верхньої частини штанги з рукояткою.
14
Включення або виключення вібратора здійснюється за допомогою вимикача.

Глибинні вібратори з вбудованим в робочу частину електродвигуном можуть бути

середнього та важкого типу, відповідно ручні або підвісні до складського крану.

Глибинні вібратори з вбудованим в робочу частина двигуном, передбачені типажем

для випуску промисловістю, мають зовнішній діаметр корлуса від 110 до 180 мм і
обурює силу відповідно від 5 до 35 кн (від 500 до 3500 кг). Потужність двигуна
вібраторів цього типу коливається відповідно від 06 до 40 кет і вага від 25 до 250 кг.

Глибинні вібратори з вбудованим електродвигуном призначаються переважно для

ущільнення важких бетонних сумішей рухливістю 1-3 см, укладаються в Неарії-
мировалось і малоарміроваяние монолітні конструкції шарами товщиною 30-40 см.
Орієнтовна зона дії вібратора 60-70 см, продуктивність 20 м /с.

Глибинні вібратори важкого типу об'єднують в групи у вигляді так званих пакетів.
Пакетний вібратор зазвичай складається з чотирьох потужних глибинних вібраторів,
які кріпляться до загальної рамі з ланцюгової підвіскою (для підвішування% гака
вантажопідіймального крана).

Пакет вібраторів охоплює з однієї установки площа близько 45 м2 ущільнюючи

конусну відсипання бетонної суміші об'ємом 6 м3 за 2-3 сек. Їм можна проводити не
тільки ущільнення, а й розрівнювання бетонної суміші: пакет опускають на конус
вивантажені із цебра бетонної суміші, і під дією інтенсивного вібрування бетонна
суміш розрівнюється в шар і ущільнюється.

Останнім часом для комплексної механізації робіт по розрівнювання і ущільнення

бетонної суміші у відкритих блоках застосовуються навісні конструкції вібраторів на
базі малогабаритних електротракторов (рис. 249). На тракторі встановлюється
«гребінка» з 4-5 глибинних вібраторів, а також бульдозерное обладнання, що
складається з прямого або зворотного відвалу з гідравлічною системою управління.
Загальна вага самохідної виброустановки близько 4 т, питомий тиск 25-30 кн /м2
(025-03 кг /см2) і швидкість пересування до 18 км /год.

Поверхневі вібратори (див. мал.2 б) встановлюють на поверхню ущільнюваної

бетонної суміші в бетонних і залізобетонних плитах, товщина яких не перевищує 20-
30 см. Основною частиною вібратора є електродвигун з двома дебалансами на валу,
жорстко закріплений на робочому майданчику з гладкою зовнішньою поверхнею. До
майданчика прикріплюються дві скоби, службовці для приміщення вібратора по
ущільнюваної бетонної суміші.
15
Робочим органом вібратора служить його майданчик у вигляді дерев'яної або
сталевої плити або двотаврова балка (вібробрусом). Коливання від віброзбудника,
зазвичай дебалансного типу, через робочу площадку передаються бетонної суміші.

Електродвигун вібратора потужністю 04-08 кет харчується струмом напругою 36 в

через понижуючий трансформатор, який обслуговує зазвичай кілька вібраторів.

при зведенні масивних монолітних споруд з камнебетона застосовують особливо

потужні поверхневі вібратори, за допомогою яких в шар свежеуложенной бетонної
суміші занурюють бутовий камінь розміром до 300-600 мм.

Пристрій потужного поверхневого вібратора для камені-бетонної кладки показано на

мал.6. Вибратор складається з підвіски (траверси), електродвигуна, проміжної
частини у вигляді сталевого циліндричного корпуса, проміжного вала і трьох
змінних віброблоков. До нижньої частини вібратора прикріплена ґратчаста вібрує
плита, а до верхньої частини на тросах підвішений пакет пригрузочним кілець.
Залежно від умов роботи вібратор може «бути налагоджений на роботу з одним,
двома або трьома віброблокамі. При обертанні вала дебалансние вібро-збудник
викликає кругові коливання робочої плити в горизонтальній площині; ці коливання
передаються занурювані камінню. При цьому камені, захоплені гратчастої плитою
вібратора, діють по відношенню до бетонної суміші як глибинні вібратори; під
впливом вібрації бетонна суміш набуває підвищену рухливість і камені
занурюються.

Потужність двигуна вібратора досягає 40 кет; загальна вага - 2-25 т; при

необхідності вага може бути збільшений пригрузочним кільцями до 16-18 т.

Продуктивність вібратора при роботі на камнебетоне становить 50-75 м3 /год при

ущільненні шару камнебетона товщиною 50-60 см протягом 60 сек.

16
Мал.6. Поверхневий вібратор для камнебетонной кладки: 1 траверса; 2 -
електродвигун; 3 -проміжна частина; 4 - муфта; проміжний вал; 6 - тросові значна; 7
- пригрузочним кільця; S -зміна віброблокі; 9 - нижній вібро блок з масляним
насосом; 10 - решітчатая плита
Зовнішні вібратори для ущільнення бетонної суміші прикріплюють до опалубки
бетонованого споруди або до форми вироби і передають суміші з електродвигуна з
закріпленими на його валу одним або двома дебалансами і затискних губок, за
допомогою яких він кріпиться до ребру опалубки або форми і передає їм коливання.

При бетонуванні великих елементів збірного залізобетону до опалубною формі

можуть бути прикріплені кілька зовнішніх вібраторів.

Потужність двигуна зовнішніх вібраторів коливається від 04 до 14 кет. Двигун

живиться від мережі леременного струму через понижуючий трансформатор,
напруга тюка 36 в.

Вібраційні майданчика. Для ущільнення бетонної суміші при виготовленні бетонних

і залізобетонних виробів на заводах збірного залізобетону застосовують типізовані і

17
уніфіковані виброплощадки з спрямованими вертикальними коливаннями, здатні
ущільнювати дуже жорсткі бетонні суміші.

Мал.7. Вібромайданчик:

а - загальний вигляд; б - уніфікований віброблок; 1 - корпус здвоєного вібратора; 2 -

дебалансние вал; 3 - дебаланс; 4 - рама

Ці віброплощадки різної вантажопідйомності виконуються за єдиною схемою, що

складається з окремих незалежних уніфікованих вузлів.

Спрямовані коливання створюються двома однаковими вібраторами, що

обертаються з однаковою кутовою швидкістю в протилежних напрямках.
Дебалаісние вали віброплощадок кинематически зв'язуються за допомогою зубчастої
передачі, званої синхронізатором.

Синхронізатор для двох вібровалов є передачу з чотирьох послідовно зачіпляються

зубчастих коліс, що знаходяться в масляній ванні. Дебалансние вали пов'язані з
вихідними валами синхронізаторів допомогою валів з пружними муфтами.

Для виброплощадки з чотирма віброваламі синхронизатор має більше число

проміжних зубчастих пар, щоб забезпечити необхідну відстань між осями
електродвигунів.

В даний час створено уніфікований ряд віброплощадок вантажопідйомністю від 1 до

24 г для ущільнення бетонної суміші при виготовленні виробів з габаритними
розмірами відповідно від 3X16 до 45X138 м..
18
Конструктивно вібромайданчик (мал. 7 а) складається з уніфікованих віброблоков
(мал. 7 б) і шестерних синхронізаторів, карданних валів і пристосувань
(пневматичних і електромагнітних) для закріплення форм (опалубки).

За допомогою віброплощадок можна ущільнювати жорсткі бетонні суміші легко

укладатися 100-160 сек по віскозиметрі.

Типажем передбачено випуск наступних віброплощадок:

а) вантажопідйомністю 2-4 т з гармонійними вертикальними коливаннями,

одночастотні, двухчаетотние і з ударним режимом;

б) вантажопідйомністю 81216 і 24 г з одночастотних-ми гармонійними

вертикальними коливаннями. Все вібро-плшцадкі збираються верб уніфікованих
блоків. Вібратор низької частоти створює 3000 кол /хв, вібратор високої частоти-
6000 кол /хв.

19
3.Улаштування робочих швів.
Для забезпечення монолітності бетонувати конструкцію бажано безперервно.
Укладання наступного шару бетонної суміші допускається до початку схоплювання
бетону попереднього шару. Але це можливо лише при незначних обсягах робіт і в
порівняно простих конструкціях. У всіх інших випадках перерви в бетонуванні
неминучі. При необхідності влаштування перерв в бетонуванні конструкцій
вдаються до так званих робочих швів.

Робочим швом називають площину стику між затверділим і новим (свіжоукладеним)

бетоном, утворену через перерви в бетону ванні. Робочий шов утворюється в тому
випадку, коли подальші шари бетонної суміші укладають на повністю затверділі
попередні. Зазвичай відбувається це при перервах в бетонуванні від 7 годин.

Робочі шви є ослабленим місцем, тому їх повинні влаштовувати в перетинах, де

стики старого і нового бетону не можуть негативно впливати на міцність
конструкції.

Робочі шви допускаються при бетонуванні :

• колон – на рівні верху фундаменту, низу прогонів, балок і підкранових консолей,
вверху підкранових балок, низу капітелей колон безбалкових перекриттів;
• балок великих розмірів, монолітно сполучених з плитами – на 20 … 30 мм нижче
позначки нижньої поверхні плити, а при наявності в плиті вутовів – на позначці низу
вута плити;
• плоских плит – в будь-якому місці паралельно меншій стороні плити;
• у випадку ребристих перекриттів можливі два випадки – якщо бетонування йде в
напрямку, паралельному другорядним балкам, робочий шов допускається в межах
середньої третини прольоту балок; при бетонуванні в напрямку, паралельному
головним балкам (прогонам) – в межах двох середніх чвертей прольоту балок і
плит;
• у випадку окремих балок – в межах середньої частини прольоту балок, в напрямі,
паралельному головним балкам і прогонам, в межах двох середніх чвертей прольоту
прогонів і плит;
• у випадку масивів, арок, склепінь, бункерів, мостів, інших складних інженерних
споруд і конструкцій – у місцях, зазначених в проектах.

20
В безбалкових перекриттях робочі шви роблять в середині прольоту плити. Робочі
шви в балках і плитах утворюють у вигляді вертикального зрізу.
Відновлювати перерване бетонування можна після того, як в раніше покладеній
бетонній суміші закінчиться процес схоплювання і бетон придбає міцність не менше
1,5 МПа (здатний сприймати незначний динамічний вплив без руйнування).

Поверхня робочого шва повинна бути перпендикулярна осі колон і балок, що

бетонуються, а в стінах і плитах – їх поверхні. Для цього встановлюють щитки –
обмежувачі з прорізами для арматурних стрижнів, прикріплюючи їх до щитів
опалубки.
Для надійного зчеплення бетону в робочому шві поверхню раніше покладеного
бетону ретельно обробляють: край схопленого бетону очищають від цементної
плівки і оголюють великий заповнювач, протираючи дротяними щітками;
продувають стисненим повітрям і промивають струменем води. Особливо ретельно
обробляють поверхню бетону навколо випусків арматури; арматурні стрижні
очищають від розчину. Очищену поверхню стику перед початком бетонування(коли
проводиться підготовка до укладання бетону) покривають цементним розчином,
який має такий же склад, як бетонна суміш, що буде укладатися.

21
4.Вакуумування бетонної суміші.
Вакуумування бетону полягає в відсмоктуванні з бетонної суміші повітря і води.
Вакуумування бетону рекомендується застосовувати при бетонуванні підстилаючого
шару і покриттів підлог будівель, відкритих бетонних майданчиків і доріг, плит та
балок перекриттів будинків, склепінь-оболонок, бічних поверхонь стін, фундаментів
і масивів - в цілях економії цементу, прискорення роспалубки і термінів будівництва,
а також з метою збільшення довговічності відкритих бетонних поверхонь.
Вакуумування бетону повинно здійснюватися за допомогою: я) вакуум-камер
(вакуум-щитів), що накладаються на. відкриту поверхню забетонованої конструкції;
б) вакуум-опалубки і в) приладів внутрішнього вакуумування. закладаються
всередину бетонної конструкції на час вакуумування.
Застосування вакуумування допускається тільки для бетонів на сілікатцементах і
шлакосілікатцементах. При бетонуванні на інших цементах доцільність
вакуумирования повинна бути підтверджена попередніми дослідами.
Розриви між вібрацією і вакуумуванням повинні бути мінімальними (15-40 хвилин в
літню пору); перерви більше 1 години не допускаються.При вакуумуванні бетону в
холодну пору року повинні бути вжиті заходи проти льодоутворення під поверхнею
вакуум-камер і в вакуум-мережі.Порядок і послідовність вакуумування і розміщення
вакуум-установки повинні встановлюватися відповідно до вимог спеціальної
інструкції по вакуумуванню бетону.При вакуумуванні процес твердіння бетону
прискорюється (наростання міцності йде на 30-50% швидше, ніж у звичайного
бетону), підвищується міцність бетону на 20-30% проти міцності вібрувати бетону,
підвищується зчеплення бетону з арматурою, підвищується морозостійкість, а також
збільшується зчеплення нового бетону, що укладається з застосуванням
вакуумування, зі старим.

Мал.8
1-вакуумні щити 2-зєднувальні рукава 3-колектор 4-всмоктувальні шланги 5-
водороздільник 6-вакуумні насоси 7-вакуумна камера
22
Література

1. Державні будівельні норми України. Організація будівельного виробництва.

ДБН А.3.1-5-96. Держ. комітет України у справах містобудування і архітектури.
Київ, 1996.

2. Строительные нормы и правила. Несущие и ограждающие конструкции.

СНиП 3.03.01-87. Госстрой СССР, М., 1988.

3. Технология строительних процесов. Под ред. Данилова Н.Н., Терентьева О.М.

М. «Высшая школа», 1997.

4. Афанасьев А.А. Возведение зданий и сооружений из монолитного

железобетона, М., 1990.

5. Технология строительного производства. Под ред. О.О. Литвинова, Ю.И.

Белякова, Киев, В.Ш., 1985.

6. Технология и организация монтажа строительных конструкций. Справочник.

Под ред. В. Черненко, В.Ф. Баранникова. Киев. Будівельник. 1988.

7. Технология строительного производства. /С.С. Атаев, Н.Н. Данилов, Б.В.

Прыкин и др. М., Стройиздат, 1984.

8. Колесниченко В.Г. Технология монтажа металлических конструкций. К. Вища

школа, 1961.

9. Монтаж железобетонных конструкций сборных гражданских зданий. /Егнус

М.Я., Каграманов Р.А., Левинзон А.Л., Черепанова Э.Л./ Справочник по
общестроительным работам. М. Стройиздат, 1975.

10. Черненко В.И. Методы монтажа строительных конструкций. Киев.

Будівельник, 1982.

23