Міністерство освіти і науки України

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Пиріг Я. І., Галкін А. В.

МЕТОДИ ОЦІНКИ АДГЕЗІЇ

ТА КОГЕЗІЇ БІТУМНИХ В`ЯЖУЧИХ

Монографія

за заг. редакцією В. О. Золотарьова

Харків 2019
УДК 665.775 + 620.17 + 539.61
П94

Затверджено до видання Вченою радою Харківського національного

автомобільно-дорожнього університету (дозвіл № 23/19/4.4 від 29.11.2019 р.)

Рецензенты:

В. В. Мозговий, д-р техн. наук, проф., завідувач кафедри дорожньо-

будівельних матеріалів і хімії Національного транспортного університету;
Т. О. Костюк, д-р техн. наук, проф., завідуюча кафедрою будівельних матеріа-
лів та виробів Харківського національного університету будівництва та архіте-
ктури;
С. М. Толмачов, д-р хим. наук, професор кафедри технології дорожньо-
будівельних матеріалів і хімії Харківського національного автомобільно-
дорожнього університету.

Пиріг Я. І. Методи оцінки адгезії та когезії бітумних в’яжучих /

П94 Я. І. Пиріг, А. В. Галкін; за заг. ред. В. О. Золотарьова. – Харків :
ХНАДУ, 2019. – 224 с.

ISBN 978-966-303-743-1

В роботі приведено аналіз методів оцінювання фундаментальних власти-

востей бітумних в’яжучих – адгезії та когезії. Виконаний аналіз – як умов про-
ведення випробувань, так і необхідного обладнання – дозволяє обирати най-
більш придатний метод оцінювання необхідного показника якості в залежності
від подальших експлуатаційних умов роботи в’яжучого. Авторами показано
розвиток методів, як на прикладі вдосконалення існуючих методик, так і на
прикладі розроблених кафедрою ТДБМ методів оцінювання в`яжучих.

УДК 665.775 + 620.17 + 539.61

ISBN 978-966-303-743-1 © Пиріг Я. І.,

Галкін А. В., 2019
© ХНАДУ, 2019
 ЗМІСТ

Введення……………………………………………………………... 4
1 Адгезійно-когезійні властивості в`яжучих……………………… 5
2 Методи оцінки зчеплюваності бітумних в’яжучих…………….. 12
2.1 Методи визначення адгезійної міцності…………………….. 14
2.2 Методи визначення адгезії, які базуються на адсорбційній
здатності та змочуваності кам’яних матеріалів………………..... 46
2.3 Методи оцінки зчеплюваності бітумомінеральних сумішей. 62
2.3.1 Статичні методи випробування ………………………… 63
2.3.2 Динамічні методи випробування ………………………. 88
2.3.3 Ультразвукові методи випробування …..……………… 105
2.4 Методи оцінки зчеплюваності ущільнених асфальтобетон-
них сумішей……………………………………………………….. 108
2.4.1 Оцінки зчеплюваності за зміною міцносних показників
якості асфальтобетонних зразків……………………………… 108
2.4.2 Методи, що імітують дію автомобільного транспорту... 122
2.5 Метод ХНАДУ визначення показника зчеплення………….. 137
3 Методи визначення когезії бітумів ……………………………… 152
3.1 Огляд існуючих методів оцінки когезійних властивостей
в’яжучих………………………………………………………….. 152
3.2. Розробка методу визначення когезії ХНАДУ……………... 172
Висновки……………………………………………………………... 202
Перелік джерел посилань…………………………………………… 204

3
 ВВЕДЕННЯ

Нафтовий дорожній бітум є основним в’яжучим, що застосову-

ється в дорожній галузі всіх країн світу. На даний час світовий обсяг
виготовлення дорожніх бітумів сягає 110 млн. т, з яких найбільша кі-
лькість виготовляється в США, Китаї та Індії.
Історія застосування бітуму в дорожньому та цивільному будів-
ництві бере початок з 7500 р. до н.е., а історія дослідження їх власти-
востей та розвитку методів оцінювання налічує лише 140 – 150 років,
при цьому й досі залишаються актуальними питання дослідження фі-
зико-механічних, реологічних, експлуатаційних властивостей бітумів
та бітумних в’яжучих (бітумів, модифікованих різноманітними доба-
вками та модифікаторами), а також розробка методів їх оцінювання.
Причиною цього є значна обумовленість характеристик нафтових бі-
тумів: сировиною, з якої вони виготовляються; особливостями тех-
нології виготовлення; а також цілим рядом експлуатаційних факторів
(температури, навантаження, часу), під дією яких відбувається без-
перервна зміна їх структури та властивостей.
На даний час в світі для оцінювання властивостей дорожніх бі-
тумів застосовуються три системи оцінки якостей – пенетраційна, що
бере початок з 30-х років минулого століття; в’язкісна, заснована в
1963 р., та система Superpave, початок використання якої припадає на
90-ті роки минулого століття. Але й досі ведуться суперечки серед
дослідників різних країн стосовно доцільності використання тих чи
інших систем та показників якості. Одна з причин різноманіття пока-
зників якості полягає в неможливості теоретично обґрунтовано та
практично прийнятно оцінити найголовніші властивості бітумних
в’яжучих як дорожньо-будівельних матеріалів – адгезію та когезію.
Дана робота присвячена аналізу розвитку та сучасного стану
методів оцінки адгезійних та когезійних властивостей дорожніх бі-
тумних в’яжучих (бітумів, та бітумів, модифікованих різноманітними
модифікаторами).

4
1 АДГЕЗІЙНО-КОГЕЗІЙНІ ВЛАСТИВОСТІ В`ЯЖУЧИХ

Асфальтобетон є найбільш поширеним матеріалом, що викори-

стовується для влаштування покриттів автомобільних доріг як в світі,
так і в Україні.
Фізико-механічні показники, експлуатаційні характеристики і
довговічність асфальтобетонних покриттів в значній мірі визнача-
ються якістю вихідних матеріалів асфальтобетонних сумішей –
кам’яних матеріалів та в’яжучих. Головним призначенням кам’яних
матеріалів у складі асфальтобетону є створення стійкого внутрішньо-
го, який сприймає навантаження від автомобільного руху на дорож-
ній одяг. Бітум, що є в`яжучою речовиною в асфальтобетоні, на ста-
дії приготування асфальтобетонної суміші має рівномірно розподіля-
тися тонкою плівкою по поверхні всіх частинок кам’яних матеріалів,
та після ущільнення і застигання суміші об’єднувати їх в єдиний мо-
ноліт.
Впродовж експлуатації асфальтобетонного покриття плівка бі-
туму повинна: бути міцною; забезпечувати міцний контакт з поверх-
нею кам’яних матеріалів; протистояти відшаруванню від поверхні
кам’яних матеріалів під дією води і механічних зусиль; якомога пові-
льніше змінювати властивості зі зміною температури та з часом. Ці
показники якості забзпечуються адгезією, когезією та температур-
ною чутливістю.
Впродовж експлуатації автомобільної дороги асфальтобетонне
покриття піддається впливу різних за швидкістю прикладання та ве-
личин механічних навантажень, температурних коливань та руйнів-
ної дії води. Ці фактори призводять до зменшення міцності і довгові-
чності асфальтобетонних покриттів та їх руйнування, яке, зазвичай,
відбувається або по шару в’яжучого (причиною цього є низька коге-
зійна міцність), або по контакту в’яжучого з кам’яним матеріалом
(незадовільна адгезійна міцність).
Якісне зчеплення бітумних в’яжучих з поверхнею кам’яних ма-
теріалів є однією з найважливіших передумов забезпечення високої
якості і довговічності асфальтобетонних покриттів автомобільних
доріг. Незадовільна адгезія в’яжучих є причиною передчасного руй-
нування дорожнього покриття за рахунок лущення та викришування
зерен кам`яного матеріалу, що в свою чергу призводить до появи ям-
ковості та вибоїн [1].

5
 Адгезія є найпоширенішим в природі та надзвичайно складним
явищем. За визначенням С.С.Воюцького «адгезія – це зчеплюваність
між двома приведеними в контакт поверхнями різних за своєю при-
родою матеріалів» [2].
Стосовно бітумів і бітумних в`яжучих та існуючих методів ви-
значення їх адгезійних властивостей далі в тексті застосовуються на-
ступні визначення:
- адгезія – прилипання в`яжучого до поверхні матеріалу;
- зчеплюваність – якісна або кількісна оцінка адгезії;
- опір відшаровуючої дії води – здатність зберігати зчеплюва-
ність під дією води.
В матеріалознавстві та техніці зчеплюваність розглядається при
операціях склеювання різнорідних матеріалів з метою об’єднання їх
у єдиний моноліт. В цьому випадку оперують наступними терміна-
ми: адгезив – це речовина, що склеює матеріали; субстрат – матеріа-
ли, що склеюються.
Актуальність питання вивчення процесів зчеплюваності підтве-
рджується значною кількістю наукових робіт вітчизняних та закор-
донних науковців. Про складність адгезії, як явища, свідчить неодно-
значність теоретичних підходів до її опису. На даний час в світі є
найбільш визнаними шість теорій (деякі з яких суперечать одна од-
ної), що описують зчеплюваність: дифузійна, адсорбційна, механіч-
на, електрична, електронна та хімічна [3, 4].
У відповідності з адсорбційною теорією зчеплюваність обумо-
влена адсорбцією адгезиву в порах і тріщинах поверхні субстрату. В
механічній теорії адгезія розглядається як результат прояву сил між-
молекулярної взаємодії між молекулами адгезиву та субстрату. Елек-
трична теорія систему «адгезив - субстрат» розглядає як конденса-
тор, а за обкладку конденсатору приймається подвійний електричний
шар, що виникає при контакті двох різнорідних поверхонь. Згідно
електронної теорії зчеплюваність є результатом міжмолекулярної
взаємодії різних за своєю природою поверхонь. В дифузійній теорії
адгезія розглядається як взаємна або одностороння дифузії молекул
адгезиву і субстрату. В хімічній теорії до визначення зчеплюваності
підходять з позицій хімічних взаємодій речовин [2, 5, 6, 7].
Для кількісного опису адгезії двох рідких речовин часто вико-
ристовується рівняння Дюпре [2]:

6
 Wa   13   23   12 (1.1)

де Wa – робота адгезії (робота, що витрачається на подолання сил

зчеплюваності часток двох поверхонь для їх розділення);
σ12 – поверхневий натяг на межі рідина / газ;
σ13 – поверхневий натяг на межі тверда поверхня / газ;
σ23 – поверхневий натяг на межі тверда поверхня / рідина
Оскільки встановлення поверхневого натягу твердого тіла
ускладнане, для визначення адгезії між твердою поверхнею та ріди-
ною використовують рівняння Дюпре-Юнга [2]:
Wa  12 (1  cos ) (1.2)

де σ12 – поверхневий натяг на межі рідина / газ;

Θ – крайовий кут змочування.

З (1.2) витікає, що при розгляді зчеплюваності бітумних

в’яжучих з кам’яними матеріалами адгезію визначають поверхневий
натяг бітумів та крайовий кут змочування [7, 8].
Поверхневий натяг – це термодинамічна характеристика повер-
хні розділу двох фаз, що знаходяться в рівновазі. Поверхневий натяг
має енергетичний та механічний сенс: згідно енергетичного – повер-
хневий натяг це питома робота збільшення поверхні при її розтягу-
ванні за умови сталості температури; у відповідності з механічним –
це сила, що діє на одиницю довжини лінії, яка обмежує поверхню рі-
дини.
Поверхневий натяг бітумів варіюється у відносно незначних
межах. За даними Р.Б. Гуна [9] поверхневий натяг бітумів при під-
вищенні температури від 140 ºС до 250 ºС зменшується з 0,0238 Н/м
до 0,0197 Н/м, а за температури 25 ºС значення поверхневого натягу
бітумів досягає, в залежності від їх температури розм’якшеності,
0,025 … 0,040 Н/м [10]. При цьому, за даними [10, 11], поверхневий
натяг мало залежить від структури бітумів та їх в’язкості.
У випадку низького поверхневого натягу бітуму на межі з міне-
ральним матеріалом та високого поверхневого натягу на межі з во-
дою, бітумомінеральним або асфальтобетонним сумішам будє влас-
тива висока водостійкість.
Крайовий кут змочування є кількісною характеристикою, зна-
чення якої визначає міжмолекулярну взаємодію між поверхнею твер-

7
дого тілу з рідиною. Крайовий кут змочування визначає змочуваність
поверхні кам’яного матеріалу бітумним в’яжучим.
Змочуваність є процесом самовільного зменшення вільної енер-
гії системи, що складається з трьох фаз, які стикаються [11], при
цьому розтікання бітуму по поверхні кам’яного матеріалу можливе у
тому випадку, коли виконується умова:

 т   р   т р (1.3)

де σт – рівноважний поверхневий натяг твердого тіла,

σр – рівноважний поверхневий натяг рідини (бітуму),
σт - р – міжфазний поверхневий натяг на межі тверде тіло / рідина
(бітум).

Таким чином, із зменшенням поверхневого натягу бітуму, змо-

чуваність кам’яного матеріалу буде зростати. В свою чергу зменшен-
ня поверхневого натягу бітуму можливо досягти за рахунок: змен-
шення в’язкості в’яжучого, підвищення температури в’яжучого або
введенням поверхнево-активних речовин.
Другим важливим фактором, який визначає рівень зчеплювано-
сті бітуму з кам’яними матеріалами, згідно [11], є вибіркова адсорб-
ція, хемосорбція окремих компонентів бітумних в`яжучих на поверх-
ні зерен мінеральних матеріалів та вибіркова дифузія окремих скла-
дових бітумних в’яжучих в поверхневі пори кам’яного матеріалу. В
той час як вибіркова адсорбція э зворотнім процесом, в результаті
хемадсорбційних процесів утворюються міцні зв’язки між в’яжучим
та поверхнею кам’яного матеріалу.
За даними [11] адсорбційна здатність залежить від величини пи-
томої поверхні кам’яних матеріалів та їх мінералогічного складу.
Збільшення питомої поверхні кам’яних матеріалів за рахунок змен-
шення їх розміру незмінно приводить до покращення адгезії в асфа-
льтобетоні.
Значний вплив на адгезію має товщина шару в’яжучого на по-
верхні зерен – зменшення товщини шару призводить до покращення
адгезії. Поясненням цього є: збільшення в’язкості в’яжучого при
зменшенні товщині його шару; збільшення впливу структуруючої дії
підкладки; зменшення кількості дефектів шару в’яжучого.
Також адгезія бітумів з поверхнею кам’яних матеріалів в знач-

8
ній мірі залежить від температури – зменшуючись при підвищенні
температури, та збільшуючись до певної межі при зниженні темпера-
тури.
Крім властивостей бітуму зчеплюваність в асфальтобетонній
(бітумомінеральній) суміші значною мірою залежить й від властиво-
стей кам’яних матеріалів [8], а саме від їх мінералогічного складу,
характеру поверхні (шорсткості), пористості, гранулометричного
складу. При цьому найбільш впливовою характеристикою кам’яних
матеріалів на зчеплюваність з бітумними в’яжучими є їх мінералогі-
чний склад (наявність кислих або основних мінералів). З причини то-
го, що асфальтобетонні суміші є багатокомпонентними системами,
до складу яких входять мінеральні матеріали, що істотно розрізня-
ються як гранулометричним, так і мінералогічним складом, забезпе-
чення міцного зчеплення між бітумним в'яжучим і зернами кам'яного
матеріалу є складним завданням. Іще більш ускладненою є оцінка ад-
гезійних властивостей бітумів і інтерпретація отриманих результатів.
Не менш важливим фактором забезпечення належної якості ас-
фальтобетонного покриття є висока когезійна міцність бітумних
в’яжучих.
Когезія це зв’язок між молекулами (атомами, іонами) всередині
тіла в межах однієї фази. Когезія характеризує міцність тіла і його
здатність протистояти зовнішньому впливу, що кількісно визначаєть-
ся роботою когезії, яка представляє собою вільну енергію розділення
тіла на частини і віддалення їх на відстань, коли порушується ціліс-
ність тіла.
Робота когезії Wк визначається за формулою:
Wк  2 (1.4)
де γ – питома поверхнева енергія (для твердих тіл) або поверхневий
натяг (для рідин), що визначається як:
dFs
  (1.5)
dS
де Fs – вільна поверхнева енергія,
S – площа геометричної поверхні розділу фаз (площа одиничного
перерізу).

9
 Для бітумних в’яжучих визначення енергії когезії пов’язано з
технологічними та конструктивними складностями, тому здебільшо-
го для бітумів когезію оцінюють за показником «когезійна міцність».
В цьому випадку когезія є безпосередньою міцнісною характеристи-
кою опору деформуванню бітуму на стадії перевищення межи його
зсувної міцності і переходу до стаціонарної течії. Тобто когезія тісно
пов’язана з такими показниками якості бітумів як адгезія, поверхне-
вий натяг та в’язкість.
Когезійну міцність бітумів визначають за їх здатністю проти-
стояти розриву всередині в`яжучого за певної температури і заданій
швидкості деформування (або швидкості прикладання навантажен-
ня). Головними факторами від яких суттєво залежить значення коге-
зії є температура, швидкість деформування, а також товщина шару
в’яжучого.
Дослідження показника когезії бітумних в’яжучих в СРСР було
розпочато в 40 – 50-их роках минулого сторіччя [9, 11, 12]. На основі
чисельних досліджень вітчизняні науковці встановили фізичну сут-
ність показника та вивчили залежності від різноманітних факторів
(структури та в’язкості бітуму, температури і швидкості деформу-
вання та інше). Саме тоді були запропоновані й перші прилади для
визначення когезійної міцності.
Згідно А.С. Колбановської [11], оскільки когезія суттєво зале-
жить від заданої швидкості прикладення навантаження, вона є умов-
ною характеристикою і може використовуватися для порівняння різ-
них в’яжучих лише за однакових умов випробування (температури,
швидкості прикладання навантаження, товщини шару в’яжучого).
А.С. Колбановська [11], яка використовувала показник когезії для
оцінки структурних особливостей бітумів, проілюструвала на експе-
риментальних даних значну залежність когезії від товщини бітумно-
го шару.
Шампетье Г. [13] вказував, що когезія залежить від в’язкості,
колоїдної структури в’яжучого та близька до опору розтягнення, а на
її величину значним чином впливає швидкість та тривалість прикла-
дання навантаження, оскільки з повільним підвищенням наванта-
ження до значної величини спостерігається така ж деформація, як за
умови дії малого навантаження протягом тривалого часу.
Р.Б.Гун [9] виконав визначення та співставлення когезії з фізи-
ко-механічними показниками якості бітумів різних структурних ти-

10
пів. Автор [9] встановив залежність когезії бітуму від товщини шару,
температури розм’якшеності, структурно-реологічного типу
в’яжучого, а також отримав температурно-когезійну залежність, яка
по формі нагадує температурно-в’язкісну залежність для бітумів. За
експериментально отриманими даними зміна когезії бітуму зі зміною
температури не є лінійною. В діапазоні від 0 ºС до 15 ºС зміна темпе-
ратури на 1 ºС призводить до зміни когезії на 5 – 10 %, в інтервалі
15 – 25 ºС – когезія змінюється на 10 – 12 % а в діапазоні 25 – 40 ºС –
зміна температури на 1 ºС приводить до зміни когезії на 6 – 8 %.
При визначенні когезійної міцності одним з важливих факторів
є швидкість прикладання зусилля чи деформування зразка. Без вра-
хування швидкості отримуванні значення когезійної міцності є непо-
рівнянними. Швидкість навантаження суттєво впливає як на міц-
ність, так і на характер руйнування. Зі збільшенням швидкості руй-
нування збільшується й міцність зв’язку як когезійного, так і адгезій-
ного [6, 11, 14, 15, 16]. При низьких швидкостях деформування спо-
стерігається когезійний тип руйнування, подальше підвищення шви-
дкостей призводить до когезійно-адгезійного типу руйнування, а
значна швидкість руйнування призводить до адгезійного типу руйну-
вання. Ці принципи характерні для різноманітних матеріалів, що під-
тверджується даними, наведеними в роботі [16].
Крім міцносних показників когезія та адгезія може визначатися
як енергія або робота, що витрачаються на руйнування хімічних та
міжмолекулярних зв’язків. Отримані в цьому випадку результати не
можуть бути в повній мірі співставленні з міцнісними показниками.

11
 2 МЕТОДИ ОЦІНКИ ЗЧЕПЛЮВАНОСТІ БІТУМНИХ
В`ЯЖУЧИХ

Необхідність оцінки зчеплюваності бітумів та бітумних

в’яжучих з поверхнею кам’яних матеріалів була усвідомлена дослід-
никами ще в 20-30-х роках минулого століття. Саме тоді були сфор-
мульовані основні вимоги, яким повинен відповідати ідеальний ме-
тод визначення зчеплюваності [8], а саме: визначення зчеплюваності
не повинно займати багато часу та повинно бути досить простим; ме-
тод повинен забезпечувати високу відтворюваність результатів; по-
винен бути чутливим до різних факторів (температура, механічний
вплив, вплив модифікаторів); метод повинен бути теоретично обґру-
нтованим. Починаючи з того часу була запропонована значна кіль-
кість різноманітних методів (на кінець 1990-х років їх нараховува-
лось більше 150 [17]), що дозволяли оцінювати адгезійний зв’язок
в’яжучих з кам’яними матеріалами. В різні роки в США та країнах
Європи створювались робочі групи з метою розробки єдиного уні-
версального методу визначення зчеплюваності [18]. Остання за часом
подібна група була створена на основі технічного комітету
CEN TC 336 «Бітумні в’яжучі» Європейського комітету зі стандарти-
зації (CEN) в 2003 р. [19]. На жаль, до цього часу ніде в світі не вда-
лося створити простого і інформативного кількісного методу визна-
чення адгезії бітумних в’яжучих.
Усі існуючі на даний час методи оцінки адгезії бітумних
в’яжучих можуть бути принципово розподілені на три групи [11, 20].
До першої відносяться методи, в яких зчеплюваність визначається
або як міцність зв’язку бітуму з поверхнею кам’яних матеріалів (ви-
ражається в показниках міцності – Па, кг/мм2), або як робота адгезії
(виражається в одиницях Дж/м2 та ерг/см2) чи енергія молекулярного
зв’язку (в одиницях Дж, ерг). Ця група методів чисельно невелика і
використовується, зазвичай, в науково-дослідних лабораторіях. При-
чиною цього є необхідність застосування спеціального обладнання і
технологічні складності визначення адгезії, що обумовлюються ці-
лою низкою факторів (перевищення в діапазоні позитивних темпера-
тур адгезійної міцності над когезійною, що унеможливлює визначен-
ня адгезії в діапазоні помірних швидкостей деформування; поліміне-
ральність кам’яних матеріалів, що призводить до суттєвих розбіжно-
стей при оцінюванні зчеплюваності; істотна залежність результатів

12
від температури, швидкості деформування, товщини шару в’яжучого
і т.п.).
До другої групи відносяться методи, основані на визначенні ад-
сорбційної здатності та змочуваності бітумом поверхні кам’яних ма-
теріалів [11]. Ці методи є теоретично обґрунтованими і ілюструють
процеси, що протікають при контакті поверхні кам’яного матеріалу з
бітумним в’яжучим. Але складність та непоширеність в дорожніх ла-
бораторіях потрібного обладнання, а також неможливість врахування
факторів, які діють на асфальтобетонне покриття під час його екс-
плуатації (вплив води, температур, періодичних навантажень від ру-
хомого транспорту) є причиною того, що методи цієї групи також не
використовуються на виробництві.
Для практичних цілей в виробничих лабораторіях зазвичай ви-
користовуються умовні методи оцінки зчеплюваності третьої групи,
засновані на оцінюванні опору бітуму відшаровуючій дії води (вода
прийнята як найбільш значимий руйнівний фактор, що призводить до
погіршення якості асфальтобетону в експлуатаційних умовах). Ці
умовні непрямі методи оцінки зчеплюваності мають найдавнішу іс-
торію використання і є найбільш чисельними і широко використову-
ваними у виробничих умовах різних країн світу.
Причиною значного поширення методів цієї групи є: простота
методик; використання відносно простого обладнання (зазвичай ви-
користовується лише скляна ємність та прилад для нагріву води);
можливість оцінювання впливу на зчеплюваність різноманітних тех-
нологічних та експлуатаційних факторів (температури, часу витри-
мування, старіння в’яжучого, різниці в гранулометричному складі
кам’яних матеріалів та іншого). Основними недоліками методів цієї
групи є значна складність кількісного оцінювання результатів випро-
бування та відповідно цьому суб’єктивність результатів і низька від-
творюваність.
В європейській та американській практиці результати випробу-
вань, отримані методами першої та другої груп, відносять до визна-
чення безпосередньо адгезії. Результати, отримані методами третьої
групи позначаються як «stripping», тобто відшарування плівки бітуму
від поверхні кам’яного матеріалу під дією води [19]. У вітчизняній
практиці таке розділення відсутнє.

13
 2.1 Методи визначення адгезійної міцності

Перші спроби встановлення адгезійної міцності бітумів з

кам’яними матеріалами були виконані в 40-50-х роках минулого сто-
ліття. Саме тоді були розроблені й перші прилади для оцінювання
зчеплюваності – адгезиметри. Головним принципом цих приладів
було визначення зусилля, яке потрібно для відриву від бітуму робо-
чого органу, яким може бути металева або кам’яна пластина. Подібні
методи використовувалися в Європі та СРСР, але на той час їх вико-
ристання не знайшло широкого розповсюдження в зв’язку з немож-
ливістю відокремити когезійний відрив від адгезійного, тобто немо-
жливості повною мірою оцінити саме зчеплюваність в’яжучого [20].
Прикладом одного з найпростіших методів визначення адгезій-
ної міцності, є метод Аріано (метод Міланського дорожнього універ-
ситету), розроблений, а в подальшому й стандартизований, наприкі-
нці 30-х років минулого століття в Італії [18, 20, 21].
Для випробування за цим методом приймалися зразки, що скла-
далися з двох ретельно відшліфованих кам’яних призм розміром
5 × 5 × 2 см, склеєних між собою шаром бітуму завтовшки 17 мкм.
Крім зразків призматичної форми розробники методу виконували до-
слідження адгезії на кам’яних матеріалах різної форми (використову-
вався навіть дрібний щебінь) та з різними поверхнями (без шліфу-
вання, з грубим та ретельним шліфуванням). Після склеювання
кам’яних призм бітумом зразки витримувалися на повітрі 24 год.
Для випробування автори методу розробили спеціальний при-
лад (рис. 2.1). Для зсуву зразків прикладалось зусилля, що дорівню-
вало 7 кг, а швидкість розтягування, хоча і не нормувалось, але
приймалась постійною, що контролювалося кількістю обертів махо-
вика за одиницю часу. Зсувне зусилля прикладалась паралельно по-
верхні площі контакту.
Розробники методу пропонували ідентифікувати тип розриву, і
у випадку когезійного розриву, тобто коли розрив відбувався виклю-
чно по шару бітуму, результати випробування відбраковувалися. За
значення адгезійної міцності приймалось середнє з 8 найбільших
значень розтягуючих зусиль з 10 проведених випробувань.
Автори методу пропонували оцінювати й вплив відшаровуючої
дії води на адгезійну міцність. В цьому випадку перед випробуван-
ням зразки витримувалися 15 год у воді за температури 60 ºС, після

14
чого ретельно витиралися та випробувалися. За адгезійну міцність
приймалось відношення міцності на зсув зразків витриманих у воді,
до міцності на зсув зразків, що витримувались на повітрі.

1 – кам’яні призми, 2 – нерухомий затискач, 3 – рухома обойма,

4 – черв'ячний гвинт, 5 – пружинний динамометр, 6 – маховик,
7 – масляний амортизатор, 8 – циферблат
Рис. 2.1. Прилад для визначення адгезійної міцності за методом Міланського
дорожнього університету [21]

При розробці методу значна увага приділялась встановленню

оптимальних режимів приготування зразків (температури нагріву
в’яжучого та кам’яних матеріалів, часу витримування зразків у нагрі-
тому стані та холодному стані до випробування та інше). Для запобі-
гання когезійного розриву автори пропонували збільшення товщини
шару в’яжучого до 80 мкм.
На основі виконаних досліджень розробникам методу вдалось
встановити, що: на значення адгезії суттєво впливає як мінералогіч-
ний склад кам’яних матеріалів, так і в’язкість бітумів, що використо-
вувались (зі зменшенням глибини проникності голки бітумів та зі
збільшенням в їх складі кількості асфальтенів, адгезійна міцність збі-
льшувалась), а також, що зчеплюваність суттєво залежить від темпе-
ратури випробувань. Автори встановили, що: подовження часу ви-
тримування зразків до випробування призводить до збільшення зчеп-
люваності (таким чином розробники вперше оцінили вплив старіння
на адгезійну міцність); відносне значення зчеплюваності залежить
від розмірів зразка, зменшуючись при збільшенні площі контакту
в’яжучого з кам’яним матеріалом.

15
 Подібний варіант визначення адгезійної міцності використову-
ється для дослідницьких цілей й в наш час. В роботі [22] автори ви-
значали адгезійно-когезійний взаємозв’язок різноманітних бітумів,
модифікованих полімерами, з поверхнею мармуру. Для випробуван-
ня приймалися пластини з мармуру, площа яких складала 2,7 см 2.
Поверхня пластин полірувалась та ретельно очищувалась. На повер-
хню пластини наносили декілька крапель розігрітого до температури
150 ºС бітуму, зверху накривали другою мармуровою пластиною та
прикладали навантаження 0,28 МПа. Зразок за 15 хв охолоджували
до кімнатної температури, після чого закріплювали кам’яні пластини
в затискачах розривної машини РС-250 та розтягували зі швидкістю
25 мм/хв. Автори підкреслювали, що використаний метод не дозво-
ляє встановити окремо адгезійний чи когезійний розрив. В більшості
випадків спостерігався саме адгезійно-когезійний розрив, а площа
пластин, яка після випробування залишились вкритою бітумом, оці-
нювалась візуально у відсотках.
В СРСР одним з найперших методів визначення адгезійної міц-
ності був розроблений наприкінці 30-х років в тресті «Дорбудматері-
али» метод Калужської лабораторії [21].
Для випробування згідно методу Калужської лабораторії прий-
мались зразки, які виготовлялися з кам’яних матеріалів, що викорис-
товувалися для приготування асфальтобетонних сумішей. Зразки ви-
колювали з гірської породи, а потім шляхом обточування та шліфу-
вання доводили до потрібної форми та розмірів (рис. 2.2).
Лінія зламу зразків повинна була бути під кутом 90 º до продо-
льної вісі зразка. У випадку коли кут між поверхнею зламу та попе-
речним перерізом зразка перевищував 20 º, або поверхня зламу мала
викришування та відколи, зразок відбраковувався.
Підготовлені половинки зразка розміщувалися в сушильній ша-
фі з температурою 110 – 120 ºС та витримувалися впродовж двох го-
дин. Після висушування половинки зразка виймалися з шафи та в га-
рячому стані торцями зі зламом занурювалися на 1 – 2 см в поперед-
ньо нагрітий до температури 160 ºС бітум марки 3 (пенетрація 70 …
100 × 0,1 мм), а потім половинки з’єднувалися між собою, складаючи
зразок первісної форми (рис. 2.2). Скріплений таким чином зразок
встановлювався на торець, а зверху на зразку розміщувалась вантаж
1 кг. В такому стані кам’яна призма витримувалась впродовж 2 годин
за температури 18 – 20 ºС.

16
 Рис. 2.2. Кам’яні зразки для визначення адгезійної зчеплюваності за методом
Калужської лабораторії [21]

1 – зразок, 2 – підкладка, 3 – трьохгранна призма, 4 – прес, 5 – нерухомі пло-

щині, 6 – пружна підкладка, 7 – напрямок удару, 8 – лінія зламу
Рис. 2.3. Методи підготовки кам’яних зразків для випробування за методом
Калужської лабораторії [21]

Зразки закріплювалися в приладі Міхаєлиса (рис. 2.4), та випро-

бувалися на розтяг подібно випробуванням зразків-вісімок з цемент-
ного розчину. Випробування виконувалось за температури навколи-
шнього середовища – 18 … 20 ºС. За значення адгезійної міцності
приймалося розтягуюче зусилля віднесене до площі зламу зразка, яка
дорівнює 10 см2.
Згідно наведених розробниками методу даних [21], метод був

17
чутливим до випробування зчеплюваності на зразках з різних гірсь-
ких порід, а отримувані результати характеризувалися гарною збіж-
ністю. До недоліків методу можна віднести складність та, в багатьох
випадках, навіть, неможливість в умовах дорожнього лабораторії ви-
готовити зразки, оскільки, зазвичай, для приготування асфальтобе-
тонних сумішей не використовуються зерна кам’яного матеріалу з
розмірами більше 40 мм. Також до недоліків можна віднести й те, що
випробування виконувалось за постійної швидкості навантаження,
тобто порівняння отриманих результатів зчеплюваності для різних
в’яжучих було некоректним. Крім цього початкова авторська мето-
дика передбачала використання для випробування бітуму лише одні-
єї марки, що значно звужувало сферу застосування приладу.

1 – підставка, 2 – зразок, 3 – стійка, 4, 7 – важелі, 5 – сережка, 6 – вантаж,

8 – консоль, 9 – посудина з дробом, 10 – засувка, 11 – відерце, 12 – зуб засувки,
13 – затиск
Рис. 2.4. Прилад Міхаєлиса, за [23]

Розробники методу не приводили дані щодо типу розриву (адге-

зійний чи когезійний), але, ймовірно, враховуючи температуру ви-
пробування та швидкість навантаження, цей метод в більшій мірі до-
зволяв визначати когезійну, ніж адгезійну міцність.
Автори пропонували вдосконалити методику шляхом введення

18
різних температурних режимів випробування, зміни вологості
кам’яних матеріалів, використанням різних марок в’яжучих, але мо-
дифікацію методики не було виконано, а метод не знайшов широкого
використання в дорожній галузі країни.
В 60-х роках минулого століття в СоюздорНДІ було розроблено
метод визначення адгезійної міцності шляхом центрифугування зраз-
ків [22].
В якості зразків приймалися скляні пластини розміром
8 × 12 мм на які наносили в гарячому стані бітум таким чином, щоб
отримати шар в’яжучого завтовшки 5…10 мк. Після охолодження на
повітрі пластин вкритих бітумом на шар в’яжучого наносили зерна
наповнювача (сферичні зерна скла та мармуру з середнім діаметром
180 мк). Час, що відводився для занурення частинок заповнювача в
шар в’яжучого, залежав від середовища: при формуванні контакту на
повітрі пластини витримували до випробування впродовж 30 хв (при
цьому зерна наповнювача заглиблювалися в шар бітуму на 1,5 мк);
при формуванні контакту у водному середовищі, зразки витримува-
лися до випробування впродовж 24 год.
Підготовлений таким чином зразок розміщували в спеціальній
кюветі на центрифузі та обертали з поступовим підвищенням швид-
кості від 500 об/хв до 7750 об/хв. Після випробування за кожної
швидкості центрифугу зупиняли, скляну пластину виймали з кювети
та фотографували під мікроскопом (рис. 2.5). По закінченні випробу-
вання будували інтегральну криву розподілу частки зерен кам’яного
матеріалу, що контактували з бітумом, за відривною силою.

Рис. 2.5. Мікрофотографії поверхні бітуму з зернами наповнювача після

випробування за різних швидкостей центрифугування, [24]

За показник адгезійної міцності розробники методу приймали

силу, за якої відривалась половина усіх нанесених на пластину час-
тинок наповнювача.

19
 Не зважаючи на відносну складність обладнання, довготрива-
лість випробування, відсутність врахування пористості і шорсткості
поверхні реальних кам’яних матеріалів та певну невідповідність ме-
тодики випробування експлуатаційним умовам роботи асфальтобе-
тонного покриття, метод дозволяв отримувати значення саме адге-
зійної міцності.
Розробниками встановлено вплив на отримувані значення адге-
зійної міцності різних поверхнево-активних речовин та бітумів різ-
них марок. Згідно експериментальних даних, отримані значення ад-
гезійної міцності погоджувалися з когезією, виміряною на когезіоме-
трі СоюздорНДІ (когезія визначалась шляхом плоскопаралельного
зсуву двох кам’яних пластин, з’єднаних шаром бітуму).
У відповідності з даними розробників [24], метод позиціонував-
ся виключно для дослідницьких цілей, а можливість його викорис-
тання у виробничих умовах не розглядалась.
В 1995 р. в Швеції в дослідницькій лабораторії фірми Nynas бу-
ло розроблено подібний метод [24, 25]. В якості приладу використо-
вувався сконструйований в лабораторії Nynas spin tester (рис. 2.6). У
відповідності з методикою зчеплюваність визначалася за допомогою
центробіжної сили. Зерна кам’яного матеріалу наносилися на метале-
вий диск діаметром 260 мм, поверхня якого оброблювалась бітумом.
Під час випробування металевий диск обертався впродовж 30 сек з
завданною швидкістю. За рахунок центробіжної сили під час обер-
тання зерна відривалися від поверхні диску.

Рис. 2.6. Визначення зчеплюваності на Nynas spin tester, за [25]

Зчеплюваність оцінювалася за кількістю зерен, що відірвались

20
від поверхні диску або за значенням центробіжної сили, що була не-
обхідна для відриву не менше ніж 50 % зерен. Запропонований метод
використовувався в фірмі Nynas для оцінки зчеплюваності органо-
мінеральних сумішей, виготовлених на бітумних емульсіях, але міг
бути використаний й для оцінки зчеплюваності інших в’яжучих.
За даними авторів, метод є чутливим до типу в’яжучого та ная-
вності модифікуючих добавок. Нажаль, розробники методу не наво-
дять даних щодо технології нанесення бітумного шару на металевий
диск (товщина шару в’яжучого, температура нагріву бітуму, метод та
рівномірність розподілу в’яжучого по всій поверхні диску) та мето-
дики втоплювання кам’яних матеріалів (температура їх нагріву, час
об’єднання з бітумом, розмір зерен та інше). Крім того, викликає
сумнів неоднорідність умов випробування, оскільки швидкість обер-
тання зерен на різній відстані від центру диску є різною, відповідно
цьому й центробіжна сила, що діє на зерна кам’яного матеріалу, роз-
міщені в різних місцях диску, є різною. Також, зерна, розташовані
ближче до центру диску, при своєму змішенні під діїю центробіжної
сили, могли впливати на розташовані ближче до краю зерна.
Цей метод не знайшов широкого використання у світі. Згідно
[26] цей метод може бути використаний для оцінювання зчеплювано-
сті бітумних емульсій.
Подібний метод розроблено в Національному транспортному
університеті (м. Київ) в 2010 р. [27 – 30]. Визначення зчеплюваності
здійснюється на розробленому та запатентованому пристрої
«ЦП-НТУ» [31], що представляє собою горизонтальну центрифугу,
ротор якої обертається із заданою частотою (рис. 2.7).
Випробування полягає в тому, що на поверхню металевих плас-
тин наноситься шар бітуму, в який утоплюються зерна кам’яного ма-
теріалу. Підготовлені металеві пластини розміщуються у спеціальних
секціях пристрію «ЦП-НТУ». Під час обертання ротору «ЦП-НТУ»
зерна кам’яного матеріалу під дією центробіжної сили відриваються
від поверхні бітумного в’яжучого. За значення адгезійної міцності
приймається відношення кількості зерен щебеню, що залишилися пі-
сля випробування до їх початкової кількості.
Оскільки під час випробування спостерігається не тільки адге-
зійний, але й когезійний відрив зерен щебеню (що безумовно є недо-
ліком цього методу), автори запропонували замість терміну «адгезій-
на міцність» вживати термін «коефіцієнт приживлення» [29].

21
 Рис. 2.7. Пристрій «ЦП-НТУ» для визначення зчеплюваності
бітуму з зернами кам’яного матеріалу, за [27]

Метод пройшов виробничу перевірку, згідно якої, за даними ав-

торів, встановлено, що: через близкість умови випробування до реа-
льних умов роботи покриття автомобільної дороги, на відміну від
методів, за якими виконується кип’ятіння зерен кам’яного матеріалу,
результати випробувань за методом «ЦП-НТУ» мають гарну збіж-
ність з результатами польових випробувань та спостережень; запро-
поновані нормовані межі показника приживлення, для введення його
в нормативні документи України [30, 32].
Наступним кроком у визначенні адгезійної міцності бітумних
в’яжучих стало використання приладів, що застосовувалися для ви-
значення зчеплюваності покрівельних матеріалів (фарб, лаків та ін-
ше) з бетонною основою. Одним з найпростіших методів цього типу
є Direct Tensile Bond Test [33]. Конструкція приладу представлена на
рис. 2.8, а технологія підготовки зразків до випробування наведена на
рис. 2.9.
На поверхні матеріалу розташовується наважка бітуму, яка роз-
плющується стальним диском-формою діаметром 50 мм та товщи-
ною не менше 25 мм. Після охолодження та витримування впродовж
встановленого часу за кімнатної температури, стальна форма відри-
вається від поверхні за допомогою випробувального пристрою.

22
 Рис. 2.8. Загальний вигляд випробувального пристрою,
що використовується в Direct Tensile Bond Test [33]

Рис. 2.9. Підготовка зразків та випробування зчеплюваності за методом Direct

Tensile Bond Test [33]

Головною перевагою цього методу є його простота, оскільки

для випробування використовується ручний механічний прилад. Ме-
тод зазвичай використовувався для встановлення співвідношень зче-
плюваності в’яжучих до вологої та сухої поверхонь.
До недоліків методу відносяться: неможливість співставлення
результатів, що отримуються за різних температур під час випробу-
вання та швидкостей відриву, які ніяк не регламентуються; неможли-
вості забезпечення однакової товщини зразків, як на поверхні різних
матеріалів, так і під час випробування зчеплюваності на однакових
кам’яних матеріалах; обмежений діапазон вимірювальної системи

23
приладу; неможливість визначення саме адгезійної міцності (для бі-
льшості випробуваних в роботі [33] в’яжучих спостерігався адгезій-
но-когезійний тип руйнування).
Через недосконалість методики та приладу, використання Direct
Tensile Bond Test для встановлення адгезійної міцності бітумних
в’яжучих було дуже обмеженим і застосовувалось лише для експрес-
оцінки зчеплюваності в польових умовах. Але принцип методу було
використано для створення досконаліших методів і методик.
В даний час одним з найпоширеніших методів визначення адге-
зійної міцності бітумних в’яжучих в США та країнах, що використо-
вують американську систему стандартизації, є стандартизований
(AASHTO TP 91 [34]) метод Bitumen Bond Strength (BBS) Test.
Цей метод було основано на методиці Pneumatic Adhesion
Tensile Testing Instrument (PATTI), яка використовувалася в лакофар-
бовій промисловості для визначення адгезії фарби з основою [35]. За-
гальна схема обладнання наведена на рис. 2.10, а загальний вигляд
робочого вузла (відривної заглушки) приведено на рис. 2.11. Прин-
цип методу полягає у визначенні зусилля, що створюється пневмати-
чною системою приладу, потрібного для того, щоб відірвати заглуш-
ку, приклеєну бітумом до випробувальної поверхні (рис. 2.12).

Рис. 2.10. Схема обладнання та заглушки, що використовуються в методі

Bitumen Bond Strength Test [34]

В якості підкладки використовуються пластини гірських порід,

з яких отримується щебінь для виготовлення асфальтобетонних су-
мішей. Поверхня кам`яних пластин ретельно підготовлюється до ви-

24
пробування: полірується за допомогою абразивного листа шорсткіс-
тю 280; оброблюється протягом 60 хвилин в ультразвуковому очи-
щувачі, що містить дистильовану воду за температури 60 ± 1 ºС; ви-
сушується за температури 150 ºС впродовж мінімум 30 хв та знежи-
рюється ацетоном або тетрахлоридом вуглецю.

Рис. 2.11. Загальний вигляд відривної заглушки, що використовується в методі

Bitumen Bond Strength Test [34]

Рис. 2.12. Зовнішній вигляд відривної заглушки, підготовленої

до випробування [34]

При нанесенні в`яжучого на кам`яну пластину, і в`яжуче, і плас-

тина розігріваються, при цьому пластина нагрівається до температу-
ри 60 ± 2 ºС, а бітум до технологічної температури (тобто до темпе-
ратури, за якої відбувається об`єднання складових при приготуванні
асфальтобетонних сумішей). Зразки витримують до початку прове-
дення випробування на повітрі впродовж 24 год. Метод передбачає
можливість оцінювання впливу води на зчеплюваність в`яжучого.

25
Для цього підготовлені до випробування частини приладу занурюють
у водне середовище з температурою 40 ± 2 ºС (або 25 ºС) де витри-
мують впродовж 24 – 96 год.
Під час випробування зчеплюваності до відривної заглушки
прикладається розривне зусилля зі швидкістю 690 кПа /с.
Розтягувальне зусилля визначають за формулою:
( BP  Ag )  C
POTS  , (2.1)
A
де ВР – тиск розриву, кПа,
Ag – площа контакту прокладки, мм2,
С – константа поршня,
А – площа відривної заглушки, мм2

Оцінку впливу води на адгезійні характеристики бітумів

виконують за формулою [36]:
POTSСУХ  POTSВОЛ
(2.2)
POTSСУХ
Головною перевагою цього методу є те, що він дозволяє
оцінити зчеплюваність бітумного в’яжучого з кам’яним матеріалом,
який буде безпосередньо використовуватися при приготуванні
асфальтобетонних сумішей, а також визначити рівень зчеплюваності
прийнятого бітуму з різними кам’яним матеріалами (рис. 2.13). Крім
цього, перевагами цього методу є відносна простота, як конструкції
приладу, так і методики проведення випробування. Метод дозволяє
випробувати зчеплюваність як бітумів, так і модифікованих в’яжучих
та бітумних ємульсій. За допомогою методу можливе оцінювання
зчеплюваності бітумів як у повітряному, так і у водному середовищі,
а також у різних агресивних середовищах. Метод має широке
використання в США та країнах, що використовують американську
систему оцінки якості дорожніх матеріалів [37 – 39].
До недоліків цього методу безперечно відноситься те, що не
нормується едина температура випробування (випробування
виконується за температури навколишнього середовища або за будь
якої іншої температури при застосуванні системи обігріву), що може
позначатися на результатах та є фактором, який не дозволяє коректно

26
порівнювати отримані результати. Значним недоліком є те, що метод
не дозволяє чітко розмежувати вклад адгезії та когезії в отримувані
результати. Доволі часто отримані показники відбраковуються,
оскільки відрів відбувається в товщі в’яжучого (рис. 2.14),
поясненням цього можуть бути доволі значні товщини бітумного
в’яжучого (0,8 мм).

Вапняк 1 Вапняк 2 Вапняк 3 Пісковик Граніт Мармур

Рис. 2.13. Зовнішній вигляд зразків після випробування за методом BBS, згідно
[35]

Когезійний відрив Адгезійний відрив Змішаний відрив

Рис. 2.14. Зовнішній вигляд випробуваних поверхонь кам’яних пластин, за [40]

Згідно [39] до недоліків методу також відноситься досить висо-

кий розкид результатів, встановлених на одному в’яжучому, що свід-
чить про низьку повторюваність та відтворюваність результатів. Але
найголовнішим недоліком є обмеженість використання методу для
оцінки зчеплюваності бітумів з кам’яними матеріалами, що визнача-
ється в сухому стані (в цьому випадку спостерігається переважно ко-
гезійно-адгезійний розрив і не можливо коректно оцінити вплив саме
адгезії). В [33] наведено дані випробування зчеплюваності бітуму з
пенетрацією 80/100 з поверхнею різних кам’яних матеріалів (граніт,
мармур, пісковик, вапняк). Автори встановили, що при витримуванні
зразків на повітрі спостерігається головним чином когезійний відрив,
а повністю адгезійний відрив було виявлено лише після 72 год тер-

27
мостатування зразків у водному середовищі. Це ж саме підтверджено
й в [40].
Метод Bitumen Bond Strength Test має широке застосування для
оцінки зчеплюваності не тільки в’язких та модифікованих бітумів, а і
бітумних емульсій [41, 42].
Bitumen Bond Strength Test за рахунок досить широкого розпов-
сюдження постійно вдосконалюється дослідниками різних країн сві-
ту. Наприклад, в [43] запропоновано доукомплектувати прилад при-
строєм, який дозволяє змінювати товщину плівок бітумного
в’яжучого та більш точно її контролювати. Авторами роботи [40]
змінено форму відривної заглушки – влаштовано зовнішній край зав-
товшки 200 мкм на якому нанесено 8 прорізів (рис. 2.15), що дозво-
ляє забезпечувати більш повне притискання бітуму до поверхні для
формування шара нормованої товщини. Прорізи дозволяють вільно
витікати зайвому бітуму. Завдяки запропонованій [40] модифікації
приладу, вдалось досягти високої повторюваності результатів.

Рис. 2.15. Зовнішній вигляд вдосконаленої відривної заглушки, [40]

Ще одну модифікацію методу BBS запропоновано в [43]. Авто-

ри змінили форму та розміри заглушки (рис. 2.16). Завдяки більш ре-
льєфній поверхні робочої частини заглушки, забезпечується більш
повний контакт бітумного в’яжучого з її поверхнею. Крім того було
змінено висоту бокової стінки з 0,8 мм до 0,4 мм та 0 мм.
В роботі [44] встановлено, що зі зменшенням висоти бокової
стінки з 0,8 мм до 0 мм, забезпечується більш повний контакт
в’яжучого з площею форми, що значно покращує повторюваність ре-
зультатів. Крім того, при використанні заглушок без бокової стінки

28
значення адгезії суттєво підвищуються (рис. 2.17). Автори поясню-
ють це тим, що зі зменшенням висоти бокової стінки зменшується
товщина шару бітуму з 998 мкм при товщині стінки 0,8 мм до
539 мкм при товщині стінки 0,4 мм та 106 мкм без бокової стінки.

Рис. 2.16. Зовнішній вигляд модифікованої форми відривної заглушки [44]

Ще один метод визначення адгезійної міцності бітумних

в’яжучих було запропоновано A.H.A.A. Al-Haddad [45]. У відповід-
ності з методикою зчеплюваність визначалась шляхом розтягування
двох металевих штоків зі швидкістю 30 мм/хв, в яких закріплювалися
зразки кам’яних матеріалів циліндричної форми, склеєних шаром бі-
туму заданої товщини (рис. 2.18). Металеві штоки, які використову-
валися в методі, виготовлялися або зі сталі (при випробуванні на по-
вітрі), або з алюмінію (при випробуванні у рідкому середовищі).
Підготовка зразків для випробування полягала у наступному. В
сушильній шафі нагрівали та висушували до постійної маси зразки-
циліндри з кам’яних матеріалів. На торець нижнього циліндру нано-
сили краплю в’яжучого, попередньо нагрітого до температури 140
ºС. Верхній та нижній циліндр зближали, таким чином, щоб досягти
потрібну товщину шару бітуму. Після 15 хв остигання зразка за тем-
ператури навколишнього середовища залишок бітуму видалявся за
допомогою нагрітого ножа. Підготовлені зразки випробувалися після
24 год витримування на повітрі за температури 10 ºС і 20 ºС або після
24 год витримування у воді за температури 20 ºС.

29
 Рис. 2.17. Залежність розтягувального зусилля при визначенні зчеплюваності
за методом BBS від товщини бокової стінки заглушки, за [44]

Рис. 2.18. Випробувальна установка, згідно [45]

Методика дозволяє варіювати такими параметрами як: товщина

плівки бітуму; швидкість деформування; температура випробування;
середовище випробування (на повітрі чи у рідині).
Випробування зразків виконувалось на розривній машині, що
обладнана вимірювальною системою, яка дозволяла записувати
отримані результати та термокамерою, яка постійно підтримувала
прийняту в досліджені температуру.

30
 На основі розробленого програмного комплексу, автори [45] ро-
зділяли адгезійний та когезійний розрив, та визначали їх площі окре-
мо (рис. 2.19). За адгезійний розрив приймалися випадки, коли на то-
рці металевого циліндру після випробування залишалось не більше
25 % поверхні, вкритої бітумом, а за когезійний розрив приймались
випадки, коли на торці залишалось не менше 75 % площі.

Рис. 2.19. Приклад обробки зображення, згідно [45]

Отримані експериментальні результати дозволили розробникам

методу встановити, що при збільшенні товщини шару бітуму спосте-
рігається перехід від адгезійного до когезійного типу розриву.
До недоліків цього методу можна віднести складність виготов-
лення для випробування зразків кам’яних матеріалів, а також необ-
хідність використання спеціалізованого обладнання та відповідного
програмного забезпечення. Автори виконували дослідження лише за
температур 10 ºС та 20 ºС. При збільшенні температури випробуван-
ня визначення адгезійної здатності на цьому приладі буде ймовірно
неможливим, оскільки буде переважати когезійний тип розриву.
Подібним попередньому методу є метод Direct Tension Test (ви-
пробування на прямий розтяг), що використовувався в роботі [46].
Згідно цього методу для випробування з кам’яних матеріалів вигото-
вляли циліндри діаметром 7,8 мм та висотою 10 мм. Зразки ретельно
полірували та очищували від пилу в дистильованій воді, після чого
висушували в сушильній шафі за температури 175 ºС впродовж
30 хв.
Два зразка з кам’яного матеріалу об`єднували бітумом, шаром
певної товщини (15 мкм). Для досягнення такої товщини шару бітуму
використовували реометр динамічного зсуву (DSR - EC Twist 502)
(рис. 2.20).

31
 Рис. 2.20. Підготовка зразків до випробування за Direct Tension Test, [46]

Зразки витримували перед випробуванням на повітрі впродовж

14 діб за температури 0 ºС або 20 ºС. Під час визначення впливу від-
шаровуючої дії води на зчеплюваність підготовлені зразки витриму-
валися у водному середовищі за температури 20 ºС впродовж 72 год.
При цьому зразки в ємності з водою розміщували таким чином, щоб
поверхня води була на 1 – 2 мм нижче бітумного шару (рис. 2.21). Це
приймалося для того, щоб забезпечити досягнення водою шару біту-
му за рахунок адсорбції.

Рис. 2.21. Зовнішній вигляд зразка за методом Direct Tension Test та його
витримування у воді, за [46]

Випробування виконувалось за допомогою універсальної роз-

ривної машини, обладнаної високочутливим тензометричним датчи-
ком в 500 Н. Зразки розривали зі швидкістю 10 %/сек та 30 %/сек.

32
 Метод дозволяв отримувати чисельні результати з високою від-
творюваністю. Але використання цього методу обмежено лише нау-
ковими цілями – впровадження його в випробувальних виробничих
лабораторіях неможливо через складність та значну тривалість підго-
товки зразків.
В роботі [47] запропоновано використовувати для визначення
адгезійної міцності прилад для визначення дуктильності бітумних
в’яжучих. Для випробування були виготовлені спеціальні форми, які
дозволяли виготовляти зразки з потрібними розмірами (рис. 2.22).

Рис. 2.22. Форми для визначення зчеплюваності

на дуктилометрі, [47]

Для отримання фіксованої товщини шару бітуму використову-

ються сталеві кульки діаметром 0,52 мм. Після підготовки та охоло-
дження зразків, їх термостатували впродовж 24 год за температури
25 ºС.
Процедура підготовки в’яжучого для проведення випробування
наведена на рис. 2.23. Випробування виконували на дуктилометрі,
що було обладнано системою вимірювання напружень. Зразки розтя-
гували з постійною швидкістю 20 мм/ хв за температури 25 ºС.
До переваг цього методу безперечно відноситься його простота
і те, що використовується стандартне та широко розповсюджене об-
ладнання. Крім того, метод дозволяє варіювати товщину шару біту-
му, температуру випробування та час витримування зразків до ви-
пробування. До недоліків методу відноситься неможливість визна-
чення адгезійної міцності бітуму з кам’яними матеріалами, наявність
когезійного відриву та складність розмежування когезійної та адге-
зійної складових при випробуванні (рис. 2.24).

33
 Рис. 2.23. Підготовка зразків, згідно [47]

Рис. 2.24. Зразки після випробування, згідно [47]

Автори роботи [48] застосували для визначення адгезійної міц-

ності бітумних герметиків тестер прямого розтягу – Direct Tension
Tester (DTT), який широко використовується в дорожній практиці
США. Для можливості використання Direct Tension Tester при визна-
ченні адгезійної міцності автори вдосконалили кріплення приладу
(рис. 2.25), яке складається з двох напівциліндрів діаметром 25 мм та
висотою 12 мм, виготовлених з кам’яного матеріалу.
На поверхні матеріалу розташовується наважка бітуму, яка роз-
плющується стальним диском-формою діаметром 50 мм та товщи-

34
ною не менше 25 мм. Після охолодження та витримування впродовж
встановленого часу за кімнатної температури, стальна форма відри-
вається від поверхні за допомогою випробувального пристрою.

Рис. 2.25. Кріплення для визначення адгезійної міцності за допомогою Direct

Tension Tester, за [48]

Для випробування використовували форми-вісімки, розміри

яких наведені на рис. 2.26. У випадку визначення адгезійної міцності
бітумних в’яжучих незалежно від мінеральних матеріалів, форми ви-
готовляли зі сталі. При визначення адгезійної міцності бітумного
в’яжучого з кам’яним матеріалом, форми виготовлялись з прийнято-
го в дослідженні кам’яного матеріалу.
Автори при визначенні адгезійної міцності значну увагу приді-
ляли підготовці форм, всі поверхні яких ретельно очищували та шлі-
фували. Обробка сталевих форм виконувалась піскоструминним апа-
ратом, а обробка форм з кам’яних матеріалів виконувалась тричі в рі-
зних напрямках наждачним папером SiC з розміром зерна 1000 грит.
Після шліфування поверхню металевих форм очищувалу від
жиру ацетоном, а поверхня кам’яних матеріалів оброблювали повіт-
рям під високим тиском для видалення рихлих поверхневих відкла-
день. Одразу після очищення частини форм об’єднували бітумом, то-

35
вщина шару якого встановлювалась за допомогою мікрометру. Фор-
му з в’яжучим приклеювали епоксидним двохкомпонентним клеєм
Araldit® до пластини з нержавіючої сталі. Після висушування впро-
довж ночі надлишок клею відшліфували для створення гладкої пове-
рхні переходу між заповнювачами і сталлю. Процедура підготовки
зразків наведена на рис. 2.27.

Рис. 2.26. Форми-вісімки для визначення адгезійної міцності, за [49]

Рис. 2.27. Підготовка зразків для випробування: а – зразок, встановлений в

мікрометр, б - склеювання частин форми-вісімки бітумним в’яжучим,
в – зразок зі скобою, готовий для розміщення в розривній машині, за [49]

36
 Нанесення шару бітуму виконували наступним чином. Бітум
розігрівали до температури 150 ºС в термошафі з примусовою конве-
кцією впродовж 30 хв – 2 год. Час нагріву визначався маркою
в’яжучого та приймався мінімально потрібним для нагріву в’яжучого
без зміни його властивостей. Вставки нагрівали локально за допомо-
гою пальника Бунзена. Після нагріву робочю поверхню форми зану-
рювали в нагрітий бітум і відразу розміщували в рамі (рис. 2.27, б).
За допомогою мікрометру форми притискали таким чином, щоб
отримати шар бітумного в’яжучого товщиною в 20 мкм (в перетині
шар бітуму мав розміри 5 мм × 1,5 мм). Зразок фіксували за допомо-
гою системи скоб (рис. 2.27, б). Зразок зі скобами видаляли з рами,
надлишок бітуму з форми видаляли нагрітим шпателем та залишали
форму на ніч. Загальний час зборки форми займав не більше 5 хв.
Швейцарські науковці на розробленому приладі виконали дос-
лідження щодо встановлення впливу на адгезійну міцність ряду фак-
торів: типу в’яжучого (чистий бітум та бітум, модифікований полі-
мером); температури (мінус 10 ºС та + 23 ºС); матеріалу підкладки
(сталева та кам’яна); відшаровуючої дії води.
Випробування виконували за допомогою випробувальної ма-
шини, до складу якої входив тензодатчик, захвати для утримання
зразка та екстензометр для вимірювання подовження зразка
(рис. 2.28). Зразок розтягувався з постійною швидкістю деформуван-
ня 0,1 мм/хв. При випробуванні за температурою мінус 10 ºС додат-
ково використовували кліматичну камеру, а температуру 23 ºС під-
тримували за рахунок кондиціонування приміщення. При встанов-
ленні впливу відшаровуючої дії води зразки витримувались у воді
впродовж 17 год за кімнатної температури (близько 22 ºС).
Для кожного випробування за даними тензодатчика та екстен-
зометру будували діаграму деформація-напруження, на якій виділяли
4 характерних стадії руйнування зразка (рис. 2.29): 1 – початок розтя-
гування; 2 – утворення шийки на зразку; 3 – утворення ниток;
4 – розрив шару в’яжучого.
За допомогою отриманих діаграм розробники методу визначали
такі характеристики в’яжучого як: модуль пружності; максимальне
розтягуюче зусилля; номінальна деформація; енергія механічного
руйнування в’яжучого; характеристики пластичності матеріалу [49].

37
 Рис. 2.28. Випробування зразків на розривній машині, за [49]

Рис. 2.29. Приклад діаграми напруження-деформації, за [49]

38
 Фактично метод в більшій мірі дозволяє визначати когезійну
міцність бітумних матеріалів, але автори позиціонували його як ме-
тод для дослідження адгезійної міцності. Суттєвим недоліком цього
методу є те, що за позитивних температур, за свідченням авторів, ро-
зрив в’яжучих матеріалів незалежно від їх типу (наявність чи відсут-
ність полімерного модифікатору), був когезійним. За низьких темпе-
ратур розрив був когезійної-адгезійним. Ймовірно досягти адгезійно-
го розриву можливо було шляхом випробування зразків або за більш
низької температури, або шляхом підвищення швидкості деформу-
вання. Тим не менш, метод є чутливим до зміни властивостей зразка
під дією води (при цьому у зразків зменшувався модуль пружності,
міцність та деформація при максимальному напруженні). До недолі-
ків методу можно віднести значний час випробування та необхід-
ність у високоточному обладнанні.
Ще однією групою методів, що використовуються для оцінки
адгезійної міцності бітумів є так звані методи відшарування «peel
test» [50, 51] – методи, що засновані на визначенні сили, потрібної
для відшарування бітумної плівки певної площі від прийнятої повер-
хні (рис. 2.30). Ці методи є досить простими та широко використо-
вуються в різних сферах машинобудування та хімічної промисловос-
ті. При цьому можуть реалізовуватися різні схеми випробування
(рис. 2.31), які, в свою чергу, суттєво впливають на значення відша-
ровуючої сили.
В роботі [51] наведені дані щодо використання методу відшару-
вання для визначення зчеплюваності бітуму із вапняковою поверх-
нею. Загальна схема випробування наведена на рис. 2.32. В якості пі-
дкладки використовували пластини з довжиною 200 мм, шириною
20 мм та висотою 10 мм, що випилювали з вапнякових валунів, а плі-
вку, яку відривали разом з бітумом від підкладки виготовляли з полі-
тетрафторетилену.
Технологія приготування зразків наведена на рис. 2.33. Випиля-
ні вапнякові пластини очищували вологим рушником від пилу та ви-
тримували в сушильній шафі за температури 50 ºС впродовж 30 хв.
Бітум перед нанесенням на поверхню нагрівали до технологічної те-
мператури, за якої виготовляють асфальтобетонні суміші. Виготов-
лений зразок витримували впродовж доби за кімнатної температури.
Випробування виконували за температури 20 ± 2 °C та відносній во-
логості 50 ± 5 %.

39
 Рис. 2.30. Загальна схема випробування зчеплюваності бітуму за методом
відшарування, згідно [52]

Рис. 2.31. Можливі схеми випробування зчеплюваності бітуму за методом

відшарування, згідно [47]

Рис. 2.32. Схема випробування на зчеплюваність методом відшарування, за [51]

Відшарування плівки з бітумом від поверхні кам`яного зразка

здійснювали зі швидкістю 10 мм/хв під кутом 90 ºС (рис. 2.34). Міні-
мальна довжина ділянки відшарування приймалась не менше 50 мм.
Метод дозволяє оцінювати вплив води на зчеплюваність. В цьому
випадку приготовлені зразки витримують у дистильованій воді за те-
мператури 20 ºС впродовж різного часу (автори [51] витримували
зразки до 10 діб).

40
 а – підготовка поверхні, б – нанесення розігрітого бітуму,
в – розміщення дротяних розпірок, г – розміщення відшаровуючої поверхні,
д – готовий до випробування зразок
Рис. 2.33. Етапи приготування зразків до випробування, за [51]

Рис. 2.34. Випробування зразків на відшарування за [51]

Значною перевагою такого методу є можливість точної оцінки

впливу на значення зчеплюваності таких параметрів, як товщина бі-
тумної плівки, швидкість відшарування шару бітуму і температура та
час випробування. Недоліком методу є те, що під час випробування
відбувається як адгезійний, так і когезійний відрив плівки бітуму, а
також може спостерігатися неоднорідність значень за площею зразка
(рис. 2.35).

41
 а – когезійний відрив, б – змішаний відрив
Рис. 2.35. Зовнішній вигляд зразків, що витримували у воді впродовж 14 діб,
після випробування на «peel test», згідно [53]

Незважаючи на недоліки цього методу, він використовується в

дослідницьких лабораторіях, а його методика постійно вдосконалю-
ється. Так, наприклад, в [53] запропоновано замінити використання
випиляних кам’яних пластин окремими зернами кам’яних матеріалів
(рис. 2.36). Для цього використовується спеціальна металева форма, в
якій розміщуються зерна кам`яного матеріалу та фіксуються за до-
помогою епоксидної смоли (рис. 2.37). Така модифікація методу до-
зволяє одночасно (при гарантованій ідентичності умов випробуван-
ня) визначати зчеплюваність на різних кам`яних матеріалах.
Типовим представником методу «peel test» є Vialit Plate Test.
Цей метод є випробуванням на визначення зчеплюваності шляхом
встановлення стійкості до відриву кам’яного матеріалу від бітумного
шару. Метод розроблено у Франції в 1963 р. для оцінювання зчеплю-
ваності матеріалів, що використовуються при влаштуванні поверхне-
вої обробки дорожнього покриття [54].

Рис. 2.36. Форма зразків, що використовують для випробування за «peel test»

(а) та його вдосконаленою модифікацією (б), згідно [53]

42
 а) зерна кам’яного матеріалу, б) епоксидний клей, в) зібрана форма,
г) зібрана форма з зернами кам’яного матеріалу, що залиті епоксидною
смолою, д) нижня частина кам’яних матеріалів, що залиті смолою,
е) верхня частина кам’яних матеріалів
Рис. 2.37. Підготовка зразків, згідно з модифікованим методом «peel test» [53]

У відповідності з методикою випробування на металеву пласти-

ну наносять шар бітуму в який утоплюють 100 зерен кам’яного мате-
ріалу. Металеву пластину встановлюють на піддон таким чином, щоб
оброблена поверхня з зернами кам’яного матеріалу була знизу
(рис. 2.38). На пластину з певної висоти тричі за 10 сек скидають ме-
талеву кульку вагою 500 г, що призводить до відривання зерен від бі-
тумного шару. За значення зчеплюваності приймають кількість зе-
рен, що залишились приклеєними до бітумного шару, при цьому, за
результатами візуального огляду відірваних зерен, встановлюють тип
відриву (адгезійний, когезійний чи змішаний).
Безумовною перевагою методу є його простота та оператив-
ність визначення зчеплюваності. Метод, починаючи з 70-х років ми-
нулого століття, широко використовується у різних країнах світу, що
є підтвердженням доцільності його використання. Точність методу,
яка встановлена ще на початку його використання дорівнює 15 % та
підтверджена багатьма дослідженнями і лабораторними випробуван-
нями.
Vialit Plate Test дозволяє встановлювати зчеплюваність різних
гірських порід з бітумами різних марок. Крім того існує можливість
оцінювання впливу на значення зчеплюваності: старіння в’яжучого
(пластину з зернами витримують певний час при високих температу-

43
рах); відшаровуючої дії води (пластину з зернами витримують у воді,
при цьому час витримування та температура води може прийматися
різною); забрудненості кам’яних матеріалів (мінеральні зерна можуть
бути вимитими перед випробуванням або прийматися немитими)
[54].

Рис. 2.38. Прилад для визначення зчеплюваності за Vialit Plate Test, [54]

До вад методу можно віднести: невідповідність методики умо-

вам експлуатації матеріалу у покритті; неможливість відокремити ад-
гезійний відрив від когезійного (рис. 2.39); неможливість викорис-
тання методу для оцінки низькотемпературної зчеплюваності (за
температури 5 ºС) високов’язких та модифікованих полімерами
в’яжучих [55]. Саме через ці причини корисність методу для оціню-
вання зчеплюваності ставиться під сумнів багатьма дослідниками
[54].
За час широкого експлуатаційного використання методика Vialit
Plate Test зазнала низки модифікацій. Так, наприклад, в США було
запропоновано модифікований тест, який отримав назву Vialit-SD test
[56].
Згідно модифікованій методиці, зерна, після розташування на
шарі бітумного в’яжучого, втоплюють у в’яжуче. Для цього металева
пластина з матеріалами встановлюється в прес і на неї 4 рази прикла-
дається через обрезинену металеву пластину тиск в 45 фунтів на ква-

44
дратний дюйм (0,31 МПа). Після цього пластина повертається на 90 º
та до неї знову прикладається навантаження. На весь час ущільнення
відводиться 2 хв.

Рис. 2.39. Когезійно-адгезійний відрив зерен кам’яного матеріалу після випро-

буванням за Vialit Plate Test, згідно [55]

Випробування починають з того, що спочатку металева пласти-

на з нанесеним шаром бітумного в’яжучого та втопленим щебенем
перевертали на 10 хв та обережно струшували. Після цього пластину
повертають у вихідне положення та пензликом обережно очищують
відокремлені зерна. Потім пластину знову перевертають кам’яним
матеріалом донизу та обережно струшують. Час виконання цих опе-
рацій обмежується 10 сек.
Початкову зчеплюваність визначають за формулою:
D AC
R1   100 , (2.3)
B

де R1 – початковий відсоток зерен безпосередньо після 10 секундного

струшування та очищення,
A – вага пластини з нержавіючої сталі (г),
B – вага зерен (г),
C – вага бітумного в’яжучого (г),
D – вага плити, зерен та в’яжучого після 10 секундного струшу-
вання та очищення (г).

Після попереднього випробування виконують основне випробу-

45
вання – пластину перевертають зернами до низу та на неї тричі за
10 сек скидають металеву кульку вагою 500 г.
Кінцеву зчеплюваність визначають за формулою:
E  AC
R2   100 , (2.4)
B
де E – вага плити, зерен та в’яжучого після початкових випробувань
та після падіння шару (г).

Автори модифікованого методу стверджують, що отримувані

результати визначення зчеплюваності в значній ступені корелюють з
польовими випробуваннями (коефіцієнти кореляції знаходяться в
межах 0,87…0,99 при рівні достовірності 97 … 99 %) [55].

2.2 Методи визначення адгезії, які базуються на адсорбційній

здатності та змочуваності кам’яних матеріалів

Історія методів визначення адгезії, що базуються на визначенні

адсорбційної здатності або поверхневих характеристик (крайового
кута, поверхневого натягу) бере свій початок з 40-х років минулого
століття. Незважаючи на теоретичну обгрунтованість методів, їх не-
доліками є потреба в використанні складного обладнання та висока
ретельність проведення експериментів. Через це їх застосовуваня об-
межено виключно науковими та дослідницькими цілями.
В 1939 р. Короткевич Н.Н. [57] застосував розроблений в лабо-
раторії П.А.Ребіндера в Академії наук СРСРС метод вимірювання
змочуваності мінеральних порошків для визначення крайових кутів
змочуваності бітумом поверхні мінеральних порошків [21].
Дослідження виконувалось на мінеральних порошках з розмі-
ром зерен від 0,074 мм до 0,088 мм. Мінеральні порошки висушували
за температури 105 … 110 ºС до постійної маси, після чого 5 г поро-
шку переносили в скляний циліндр з притертою кришкою, в якому
знаходилось 50 см3 розчину бітуму в бензолі (для роботи приймали
розчини з 0,012 %, 0,06 %, 0,12 %, 0,18 % та 0,24 % бітуму в бензолі).
Скляний циліндр ретельно закривали, енергійно збовтували та зали-
шали в покої на 24 год, після цього мінеральний порошок відфільт-
ровували з розчину та висушували за температури 90 – 95 ºС до пов-
ного видалення бензолу.

46
 Поверхню скляної пластини покривали шаром білого вазеліну, а
потім рівномірно наносили мінеральний порошок. Надлишок порош-
ку видаляли струшуванням скляної пластини і на шар мінерального
порошку наносили краплі води. Зображення краплі проектувалось на
лист фотографічного паперу (рис. 2.40), а потім на фотознімках за
допомогою транспортиру визначали значення крайового кута змочу-
вання.

Рис. 2.40. Фотографії крапель води на поверхні мінеральних порошків,

оброблених різною концентрацією бітуму в бензолі, за [57]

За отриманими даними автором [57] було побудовано залежно-

сті крайових кутів змочування (cos Θ) від концентрації бітуму в бен-
золі. Значення cos Θ від 0 до + 1 відповідали гідрофільним властиво-
стям, а значення від 0 до мінус 1 – гідрофобним властивостям поро-
шків. Розробники методу оцінювали зчеплюваність бітуму з мінера-
льним порошком по значенню гідрофобності, вважаючи, що чим бі-
льше ступінь гідрофобності порошку, тим більше його зчеплюваність
з бітумом.
Для перевірки коректності отриманих результатів, вони були
співставленні з даними зчеплюваності, отриманими за методом, який
розробили дослідники W. Riedel та H. Weber, та який, в той час, ши-
роко використовувався в дорожній практиці СРСР [20, 58]. Отримані
дані підтвердили висновки авторів, які, на основі співставлення ре-
зультатів, прийняли, що для забезпечення належної зчеплюваності
бітуму з мінеральним порошком, значення cos Θ повинно бути не
вище мінус 0,5.
Автор вважав, що за значеннями крайового кута змочування

47
можливо не тільки оцінювати зчеплюваність бітуму з кам’яним мате-
ріалом, а й встановлювати «легкість» перемішування бітуму з
кам’яними матеріалом під час приготування асфальтобетонних су-
мішей. Не зважаючи на те, що метод не знайшов широкого викорис-
тання в вітчизняній дорожній практиці, в подальшому, як вітчизня-
ними, так і американськими та європейськими науковцями, було роз-
роблено декілька методів, основаних на визначенні адгезії через
встановлення експериментальним шляхом поверхневої енергії. Знач-
ного поширення ці методи знайшли в останній час, що пояснюється
розвитком комп’ютерної техніки та програмного забезпечення, вико-
ристання якого сприяє підвищенню точності вимірювань.
Найбільш поширеними зараз є Sessile Drop Method (метод сидя-
чої краплі або метод статичного кута контакту) та Wilhelmy Plate
Method (метод пластини Вільгельму) [59].
За методикою Sessile Drop Method експеримент зазвичай вико-
нується на гоніометрі, типова схема якого наведена на рис. 2.41.
Сучасні гоніометри комплектуються високоточними шприцами-
дозаторами, чутливими відеокамерами та комп’ютерними системами,
за допомогою яких можливо спостерігати формування краплі на по-
верхні вибраного матеріалу та миттєво оброблювати отримані дані.
Прикладом використання гоніометру для визначення зчеплюва-
ності бітумних в’яжучих є робота R. Aranowski [61]. Автори визнача-
ли адгезію на основі кута змочування бітумом кам’яної поверхні,
який встановлювали експериментально за допомогою високотемпе-
ратурного гоніометру методом сидячої краплі (рис. 2.42).

  ar cos( 2r / d ) , (2.5)

де, R – радіус кола,

d – діаметра кола поверхні розділу між заповнювачем і краплею
в’яжучого (рис. 2.43).

За даними [62] застосування Sessile Drop Method для визначення

адгезії бітумних в’яжучих є сучасним, надійним, точним та практич-
ним. Крім цього, хоча метод й передбачає використання додаткового
обладнання, вартість гоніометру відносно незначна. До недоліків ме-
тоду можна віднести те, що для визначення крайових кутів поверхня
кам’яного матеріалу повинна бути ретельно підготовлена (очищена

48
та відшліфована), тобто метод не дозволяє врахувати вплив таких па-
раметрів поверхні як шорсткість, пористість, запиленість та інше.

Рис. 2.41. Схема гоніометру, згідно [60]

Рис. 2.42. Визначення крайового кута гоніометром, за [61]

49
 Рис. 2.43. Приклад вимірювання крайового кута, за [61]

В роботі [36] наведені порівняльні дані випробування значень

адгезійної міцності отриманих за Sessile Drop Method та Bitumen
Bond Strength Test. Представлені експериментальні дані свідчать про
існування кореляції між значеннями адгезії бітумних в’яжучих, ви-
значених різними методами. Це ж підтверджується й даними дослі-
дження, наведеними в [63].
Вітчизняні дослідники також використовують для оцінювання
адгезійної здатності методи основані на визначення крайових кутів
змочування, але при цьому, нажаль, не використовуються сучасні го-
ніометри [64].
В дослідженні [65] автори розраховували роботу адгезії за рів-
нянням Дюпре-Юнга, яке зв’язує роботу адгезії з поверхневим натя-
гом та крайовим кутом змочування матеріалу, при цьому крайовий
кут змочування визначали шляхом фотографування під мікроскопом
краплі бітуму на скляній підкладці (рис. 2.44).
Роботу адгезії визначали за формулою:
Wa       cos ) , (2.6)
де Wa – робота адгезії, мН/м2;
σ1,2 – поверхневий натяг бітуму на границі з повітрям, мН/м2;
θ – крайовий кут змочування скляної поверхні.

50
 Рис. 2.44. Визначення крайового кута змочування, за [65]

Цей метод дозволяє чисельно оцінювати зчеплюваність різно-

манітних бітумних в’яжучих з різними мінеральними поверхнями та
має високу чутливість до наявності поверхнево-активних речовин
(рис. 2.45). Недоліками його є: необхідність використання сучасного
складного обладнання; значні похибки визначення крайового кута
змочування при використанні в якості підкладки полімінеральних
кам’яних матеріалів.

Рис. 2.45. Порівняльна оцінка зчеплюваності, згідно [65]

Wilhelmy Plate Method полягає у визначенні ваги тонкої пласти-

ни та глибини, на яку вона зануриться у рідину [66]. При дотику тон-
кою пластиною (зазвичай пластина виготовляється з скла, фільтрува-

51
льного паперу, фольги або платини), що підвішена на тонкому мета-
левому дроті або пружині, поверхні рідини спостерігається втягуван-
ня цієї пластини в рідину. При цьому втягування супроводжується
подовженням пружини та збільшенням ваги. Втягування обумовлене
силою поверхневого натягу, що діє по периметру тонкої пластини, а
сила, з якою пластина втягується у рідину, визначається за формулою
[66]:

p cos   P  gsh , (2.7)

де р – довжина периметру змочування,

s – площа поперечного перетину пластини,
h – глибина занурення пластини,
ΔР – приріст ваги пластини,
Θ – крайовий кут змочування,
g – прискорення вільного падіння.

Виходячи з формули можливо розрахувати крайовий кут змочу-

вання. Метод є простим, надійним та характеризується високою точ-
ністю, яка при розрахунку кута змочування не перевищує 0,4 º [66].
В роботах [67, 68] виконані дослідження по порівнянню резуль-
татів зчеплюваності, розрахованої через експериментально встанов-
лені кути змочування методами Sessile Drop та Wilhelmy Plate. Для
випробування приймалися скляні пластини, а також пластини, виго-
товлені з базальту, вапняку, граніту та пісковику. Пластини мали ро-
змір 24 мм × 50 мм та товщину 0,15 мм. Пластини покривали шаром
бітумного в’яжучого. В якості рідини використовували дистильовану
воду. Схема приладу наведена на рис. 2.46.
Автори [67, 68] незалежно один від одного встановили, що оби-
два методи є прийнятними для оцінювання зчеплюваності бітумних
в’яжучих, а різниця в отриманих результатах не перевищує 4 – 8 %
(рис. 2.47). В той же час, згідно даних [67], метод Wilhelmy Plate від-
різняється меншою похибкою при визначенні крайового кута змочу-
вання, але на експеримент витрачається більше часу і метод є більш
складним.
Однією з новітніх методик для встановлення адгезійної міцності
бітумних в’яжучих шляхом визначення енергії міжфазного руйну-
вання є, розроблений в США, Blister Test [60, 69 – 70]. Створення ме-

52
тоду було розпочато ще під час виконання в США дослідницької
програми SHRP [71 – 72]. Але використання надто тонких шарів
в’яжучого приводило до когезійного розриву, а визначення лише пі-
кового тиску, не дозволяло коректно визначати руйнівне зусилля.

Рис. 2.46. Схема обладнання за методом пластини Вільгельму, [59]

Рис. 2.47. Визначення крайових кутів змочування методами Sessile Drop (SD)
та Wilhelmy Plate (WP) бітуму (VG30), бітуму, модифікованого 3,5 % SBS
(PMB40) та бітуму, модифікованого гумовою крихтою (CRMB60) за [67]

Fini E.H. [69 – 70] з колегами вдалось вдосконалити методику

Blister Test. У відповідно з запропонованою методикою готують зра-
зок кам’яного матеріалу у формі диску з діаметром 125 мм і завтов-
шки 6,3 мм, поверхню якого ретельно шліфують, так щоб шорсткість
не перевищувала 63 мкм. В середині зразка висвердлюють отвір діа-

53
метром 50 мм. Після ретельної промивки поверхні кам’яного зразка
водою і ацетоном, та висушування до постійної маси, на верхню по-
верхню зразка наносять попередньо нагріте в’яжучого. До поверхні
в’яжучого прикладають тиск таким чином, щоб забезпечити товщину
шару в 2 мм. Після затискання впродовж 1 год, зразок розміщували в
охолоджуючій бані на 30 хв. Послідовність процедури підготовки
зразків наведена на рис. 2.48.

Рис. 2.48. Підготовка зразку для випробування за Blister Test [70]

Через отвір в нижній частини зразку з постійною швидкістю

(0,1 л/год) подається рідина, яка відшаровує в’яжуче від кам’яного
матеріалу (рис. 2.49). За значення адгезії приймається зусилля, необ-
хідне для витіснення плівки з поверхні кам’яного матеріалу.
Під час випробування програмним забезпеченням приладу за-
писуються як функції часу такі показники, як тиск та висота пухиря
(блістеру). В якості рідини, що відшаровує плівку бітуму, приймаєть-
ся спирт. Вимушений тиск всередині пухиря фіксується датчиком ти-
ску Viatran, а висота пухиря реєструється диференційним трансфор-
матором для вимірювання лінійних переміщень (LVDT-датчик).
Метод дозволяє визначати модуль пружності плівки в’яжучого
та енергію міжфазного руйнування, яка відповідає адгезійній міцнос-
ті.

54
 Рис. 2.49. Схема визначення адгезії за методом Blister Test [70]

За даними авторів [69 – 70] метод дозволяє проводити випробу-

вання бітумних в’яжучих різної консистенції та виду (автори переві-
рили роботу методу на бітумних герметиках) за різних температур, в
тому числі низьких. Крім цього, Blister Test дозволяє оцінювати
вплив на адгезію таких факторів як старіння в’яжучого та наявність
добавок і модифікаторів. Як стверджують розробники Blister Test
[69 – 70], метод може бути прийнятим в якості стандартизованого
методу для оцінки адгезійних властивостей бітумних в’яжучих.
Методи оцінювання зчеплюваності, основані на адсорбції біту-
му на поверхні кам’яних матеріалів, почали розроблятися в 40-50 –х
роках минулого століття. Головною перевагою цих методів є те, що
вони дозволяють кількісно визначати адгезію бітумних в’яжучих,
при цьому отримувані результати є об’єктивними. В США перший
адсорбційний метод (Dye Adsorption Test – метод адсорбції барвника)
запропонував на початку 40-х F.N. Hveem [8]. В подальшому цей ме-
тод було дещо модифіковано дослідниками J. Skog та Е. Zube [8].
Згідно модифікованій методиці для випробування використо-
вувалия розчин сафритового барвника з концентрацією
0,2 … 0,7 мг/мл. В ємність занурювали 250 г прийнятого в дослі-
дженні кам’яного матеріалу та вводили розчин барвника. За зміною
концентрації барвника в розчині встановлювали кількість барвника
адсорбованого кам’яним матеріалом. Концентрацію барвника вимі-
рювали кожні 15 хв до отримання рівновісної концентрації.

55
 Нагрітий вихідний кам’яний матеріал об’єднували з нагрітим до
робочої температури бітумом та після охолодження суміш піддавали
динамічному випробуванню на відшарування в’яжучого під дією во-
ди. Після цього суміш розміщували в приладі, схема якого наведена
на рис. 2.50.

Рис. 2.50. Схема обладнання Dye Adsorption Test, за [8]

Бітумомінеральну суміш розміщували на ситах, які були розта-

шовані в ємності, місткістю 1,5 л. За допомогою вакуумної системи
весь розчин барвника нагнітався в воронку за 8 с, а потім зливався
назад в стакан. Така процедура виконувалась впродовж 1,5 год.
Ступінь зменшення площі поверхні кам’яного матеріалу, вкри-
того бітумним в’яжучим, розраховували за формулою [8]:
A2
 100 , (2.8)
A1
де А1 – барвник, адсорбований кам’яним матеріалом, мг/мл,
А2 – барвник, адсорбований кам’яним матеріалом після випробу-
вання бітумомінеральної суміші на стійкість до відшаровуючої дії
води, мг/мл.

56
 Кількість адсорбованого барвника визначали за формулою:
m1  m2
, (2.9)
m0
де м0 – маса суміші, гр,
м1 – маса барвника, використаного при випробуванні, мг,
м2 – маса барвника в розчині, мг.

Методу Dye Adsorption Test були притаманні недоліки, що є ха-

рактерними для всіх адсорбційних методів – тривалий час випробу-
вання та необхідність використання значної кількості обладнання та
додаткових хімічних реагентів.
В СРСР метод барвників було розроблено А.С. Колбановською
в 50-х роках минулого століття. Метод базувався на вибірковій адсо-
рбції барвників поверхнею кам’яних матеріалів, що не вкрита біту-
мом [73]. В якості барвника було прийнято метиленовий блакитний,
який практично не адсорбується бітумом. Для випробування вигото-
вляли бітумомінеральну суміш з попередньо висушених до постійної
маси частинок розміром не більше 5 мм, які оброблювали бітумом.
При приготуванні суміші мінеральний матеріал і бітум нагрівали до
технологічних температур, які приймали в залежності від марки
(в’язкості) бітуму, та варіювалися від 110 ºС до 180 ºС для в’язких бі-
тумів, та від 60 ºC до 120 ºC для рідких бітумів. Приготовану суміш
просівали крізь сито з розміром вічок, що дорівнював розміру най-
крупніших зерен необроблених в’яжучим, та розділяли на дві поло-
вини. Одну половину суміші використовували для встановлення по-
чаткового обволікання зерен бітумом, а другу частину застосовували
для визначення безпосередньо зчеплюваності.
При визначенні початкового покриття кам’яного матеріалу бі-
туму встановлювали адсорбцію метиленового блакитного за різни-
цею концентрації його в розчині до та після контакту з бітумомінера-
льною сумішшю.
Для випробування готували розчин метиленового блакитного,
концентрація якого приймали різною для різних гірських порід. В
скляну ємність об’ємом 250 мл поміщали зважену пробу бітумоміне-
ральної суміші та 100 мл розчину метиленового блакитного. Скляну
ємність збовтували протягом 1 год на приладі для збовтування, після

57
цього зливали розчин. Концентрацію метиленового блакитного вста-
новлювали на колориметрі, та по значенню вибіркової адсорбції ви-
значали відносну поверхню (в %) мінерального матеріалу, що зали-
шилась вкритою бітумом [73].
При визначенні зчеплюваності приготовану бітумомінеральну
суміш витримували на повітрі впродовж 24 год, після чого поміщали
в киплячу дистильовану воду на 3 хв для рідких бітумів та 60 хв для
в’язких бітумів. Бітум, що відокремлювався від поверхні кам’яних
частинок та спливав на поверхню, знімали фільтрувальним папером,
воду зливали. Випробувану суміш висушували на повітрі не менше
ніж 1 добу, після чого просівали скрізь сито та визначали рівень пок-
риття мінеральних частинок бітумом шляхом встановлення адсорбції
метиленового блакитного.
За результатами випробування розраховували відносну поверх-
ню матеріалу, вкриту бітумом, яку визначали у відсотках.
Значною перевагою цього методу на час його створення було те,
що він дозволяв кількісно оцінювати зчеплюваність бітумів різних
типів та марок з різноманітними кам’яними матеріалами. До недолі-
ків методу відноситься: його значна тривалість (не менше 1 доби);
потреба в специфічному обладнанні (колориметр чи фотоколори-
метр); наявність обмежувальної умови, згідно якої не менше 95 %
поверхні кам`яних матеріалів повинні бути вкриті бітумом. Крім то-
го, згідно [74] до вад відноситься те, що не враховується адсорбція
метиленового блакитного на поверхні ємностей а також подрібнення
мінерального матеріалу під час струшування, що може призводити
до 20 .. 30 % похибки.
Метод, запропонований Колбановською А.С., багато в чому по-
вторював методи, які були запропоновані приблизно в той же час на-
уковцями L.L. Lortscher, M.J. Snyder та R.B. Filbert [75]. Ці дослідни-
ки розглянули можливість використання для оцінки зчеплюваності
бітумів з мінеральними матеріалами таких методів, як: поглинання
оголеною поверхнею кам`яних матеріалів барвника (флуоресцеїну);
вимивання з оголеної поверхні кам`яного матеріалу еталонної речо-
вини, яка була нанесена на неї перед обробкою кам`яного матеріалу
бітумом.
У Європі, зокрема в Бельгії [18], в середині минулого століття
було запропоновано два методи оцінювання зчеплюваності бітумів,
основані на адсорбційній здатності. Першим був колориметричний

58
метод, в основу якого покладено вимірювання швидкості та ступеня
знебарвлення розчину бітуму, в якому знаходяться зерна кам’яного
матеріалу. Знебарвлення здійснюється за рахунок адсорбції бітуму
поверхнею кам`яних матеріалів та відбувається тим інтенсивніше,
чим вища адгезійна здатність в’яжучого і чим більша кількість в його
складі хімічно активних сполук.
Другий метод базувався на осадженні порошків в розчині з пев-
ною концентрацією бітуму. Чим більша зчеплюваність бітуму з по-
рошком, тим менша спостерігається швидкість осадження [18].
Використання методів визначення зчеплюваності бітумів з
кам’яними матеріалами на основі адсорбції отримали значний розви-
ток наприкінці минулого століття в зв’язку з виконанням в США
програми стратегічних досліджень в області автомобільних доріг –
SHRP (Strategic Highway Research Program), за результатами якої бу-
ло створено систему оцінки якості дорожніх матеріалів та проекту-
вання асфальтобетонних сумішей Superpave.
При виконанні програми SHRP для оцінки зчеплюваності біту-
мних в’яжучих було розроблено метод Net adsorption test [8, 76 – 79],
який базується на фізико-хімічній адсорбції бітуму із розчину в толу-
олі поверхнею мінерального заповнювача. Метод є досить чутливім
та дозволяє оцінювати вплив на зчеплюваність різних факторів – ти-
пу в’яжучого, типу та вологості кам’яного матеріалу, наявності пове-
рхнево-активних та модифікуючих добавок та інше. До недоліків ме-
тоду можна віднести відносно тривалий час випробування, який
складає 24 год.
Для випробування приймається дрібнозернистий заповнювач
розміром менше 4,75 мм. Випробування виконували за допомогою
спектрометричного вимірювання поглинання хвилі довжиною 410 нм
на спектрофотометрі [80]. Для випробування підготовлювали розчин
бітуму у толуолі (1 г бітуму на 1 л толуолу) та визначали на спектро-
фотометрі поглинання світла довжиною 410 нм. Після цього 50 г мі-
нерального матеріалу та 140 мл розчину бітуму поміщали у колбу
Ерленмейера ємністю 500 мл, збовтували впродовж 6 годин та знову
визначали поглинання світла довжиною 410 нм. За різницею значень
адсорбції визначали кількість бітуму, що адсорбувалась з розчину на
поверхні мінеральних зерен. В колбу Ерленмейера, в якій знаходився
розчин бітуму в толуолі та мінеральний матеріал, додавали 2 мл води
та знову збовтували впродовж 8 годин. Після збовтування визначали

59
адсорбцію та за зміною значення адсорбції розраховували кількість
бітуму, що витіснились з поверхні зерен кам’яного матеріалу моле-
кулами води.
Приклад розрахунку зчеплюваності за значеннями адсорбції на-
ведено в [78]. Початкова адсорбція визначається за формулою:
VC ( A1  A2 )
Ai  , (2.10)
WA1
де V = 140 мл – об’єм розчину,
С – концентрація розчину бітум / толуол,
A1/A2 – виміряна концентрація розчину,
W – вага заповнювачів.

Кінцева адсорбція визначається за формулою:

VC ( A1  A3 )
An  (2.11)
WA1
Відсоток кінцевої адсорбції:
An
 100 (2.12)
Ai
За значеннями адсорбції виконується оцінка зчеплюваності за
наступними критеріями: якщо адсорбція > 70 % - зчеплюваність гар-
на, якщо адсорбція в межах 55 – 70 % - допустима зчеплюваність,
якщо адсорбція < 55 % - зчеплюваність низька.
На основі досліджень зчеплюваності за допомогою Net
adsorption test [78] встановлено, що на значення адгезії найбільший
вплив має тип кам’яного заповнювача, ніж тип в’яжучого.
В подальшому Net adsorption test було дещо модифіковано [79].
Враховуючи, що до складу асфальтобетонної суміші входять не тіль-
ки кам’яні матеріали з розміром зерен менше 4,75 мм, а й крупніші
зерна з іншої гірської породи, адсорбція може значно змінюватися,
тому в модифікованому методі використовується бітумомінеральна
суміш з фіксованим зерновим складом: зерна фракції більше 2,36 мм
– 8 %; 1,18 … 2,36 мм – 25 %; 0,6 …1,18 мм – 17 %; 0,3 … 0,6 мм –
23 %; 0,15 … 0,3 мм – 14 %; 0,075 … 0,15 мм – 6 %.

60
 Метод Net adsorption test використовується для оцінки зчеплю-
ваності не тільки гарячих асфальтобетонних сумішей, але й бітумо-
мінеральних сумішей для поверхневих обробок, бітумомінеральних
емульсій, холодних асфальтобетонних сумішей, асфальтополімербі-
тумних сумішей та інше.
Умовно до методів, основаних на визначенні адгезії в’яжучих за
фундаментальними показниками, можна віднести й метод, запропо-
нований К.В.Кортеновичем разом з колегами [81]. Автори запропо-
нували визначати зчеплюваність за значеннями діелектричної прони-
кності бітумів. Діелектричну проникність бітуму визначали шляхом
вимірювання електричної ємкості бітуму на вимірювачі RLC «Tesla
moct TM 393». При цьому розігрітий бітум розміщували між двома
металевими пластинами-датчиками приладу. Після охолодження бі-
туму вимірювали товщину його шару та визначали електроємність
в’яжучого.
Діелектричну проникність визначали за формулою:
cd
 , (2.13)
 0S
де с – вимірювана електроємність зразка, Ф,
ε0 = 8,85 × 10-12, Ф/м;
d – товщина зразка, м,
S – площа пластин-датчиків апарату, м2.

Автори [81] встановили, що між значеннями діелектричної про-

никності та зчеплюваністю існує пряма залежність, яка може бути
описана рівнянням [82]:
A  7,82    57,13 , (2.14)
де А – зчеплюваність, %,
ε – діелектрична проникність.

Перевагами цього методу є малий час випробування (не більше

30 хв) та висока чутливість до наявності поверхнево-активних речо-
вин [83]. До недоліків можливо віднести складність оцінювання зче-
плюваності за різними температурами та до різних мінеральних підк-
ладок.

61
 2.3 Методи оцінки зчеплюваності бітумомінеральних сумішей

Найбільш чисельною групою методів визначення адгезії бітум-

них в’яжучих є методи, основані на оцінюванні відшаровуючої дії
води. Умовно методи цієї групи можна розділити на дві частини [8,
76, 84]: в першій використовуються бітумомінеральні або асфальто-
бетоні суміші, а в другій для випробування приймаються виготов-
ленні в лабораторії асфальтобетонні зразки або відібрані з дорожньо-
го покриття керни та вирубки.
Бітумомінеральні суміші, що застосовуються для випробування,
зазвичай виготовляються з зерен кам’яного матеріалу певного розмі-
ру, які обробляються бітумним в’яжучим. Після перемішування мі-
неральних зерен з в’яжучим, суміш охолоджують (в деяких випадках
безпосередньо після приготування) і занурюють у воду (як правило
дистильовану) або у водний розчин з прийнятою в методиці темпера-
турою (наприклад, 25 ºC, 40 ºС, 60 ºС або 90 - 95 ºС) і витримують
певний час (від декількох хвилин до декількох діб). Після витриму-
вання у водному середовищі відшаровування плівки бітумного в'я-
жучого від поверхні кам'яних матеріалів оцінюється, як правило, ві-
зуальним методом.
Методи випробування бітумомінеральних сумішей умовно роз-
діляються на:
- статичні методи випробування (Static Immersion Tests) – суміш
витримується у воді впродовж деякого часу,
- методи випробування у агресивному середовищі (Chemical
Immersion Tests) – суміші витримуються не у воді, а у водних розчи-
нах,
- динамічні методи випробування (Dynamic Immersion Tests) –
при витримуванні у воді суміш піддається механічному впливу.
Майже для всіх методів випробування бітумомінеральних су-
мішей характерні наступні переваги: відносна простота методики; ві-
дсутність потреби у додатковому спеціальному обладнанні; в бага-
тьох методах, особливо тих, що передбачають витримування у воді за
високої температури (60 – 95 ºС) час випробування є малий; за раху-
нок застосування зерен кам’яного матеріалу одного розміру (або од-
нієї фракції) існує можливість оцінки впливу товщини плівки бітуму
на поверхні зерен на значення зчеплення. У той же час методи цієї
групи мають суттєві недоліки, до яких відносяться: суб’ективність

62
візуального оцінювання результатів, що призводить до значних по-
хибок; залежність результатів від розміру і характеру поверхні зерен
кам’яних матеріалів (зменшення розміру зерен веде до покращення
адгезії); низці методів притаманна слабка чутливість до наявності
модифікуючих добавок; неможливість зіставлення результатів, отри-
маних різними методами.
Методи, основані на оцінці відшаровуючої дії води були пер-
шими, які знайшли широке застосування в виробничих лабораторіях.
Починаючи з 30-х років минулого століття в різних країнах світу бу-
ло розроблено декілька подібних методів, які відрізнялись лише ви-
користанням зерен кам’яних матеріалів різного розміру, температу-
рою води, в якій витримуються суміші, часом їх витримування та на-
явністю чи відсутністю механічного впливу [85, 86].
Оцінювання ущільнених асфальтобетонних сумішей є більш
ефективним методом. В цьому випадку використовують зразки, ви-
готовлені або в лабораторних умовах або зразки з вирубок, що відби-
раються з асфальтобетонного покриття діючих автомобільних доріг.
За звичай зразки витримуються у воді за температур, значення яких
залежить від обраної методики, впродовж певного часу. Після ви-
тримування визначають міцнісні показники зразків (міцність на
стиск або розтяг як прямий, так і опосередкований, модулі пружності
та інше) та розраховують коефіцієнти водостійкості, як відношення
цих показників після витримування у воді до їх значень до витриму-
вання.

2.3.1 Статичні методи випробування

Перші дослідження, що стосувалися зчеплюваності бітумів, бу-

ли розпочаті в США в 30-х роках минулого століття. Саме в цей час
було створено «Committee on Interfacial Surface Tension», який займа-
вся вивченням адгезії, створенням методів її визначення та дослі-
дженням речовин, які могли б підвищувати зчеплюваність [87].
Комітетом «Committee on Interfacial Surface Tension» було роз-
роблено метод визначення адгезії, який в подальшому знайшов за-
стосування в дорожніх лабораторіях США [20]. Випробування зчеп-
люваності виконувалось на суміші кам’яного матеріалу з розміром
зерен 6,35 – 9,5 мм, оброблених 5,5 % бітуму. Підготовлену суміш
поміщали в скляний стакан ємністю 600 см3, який на 2/3 заповнював-

63
ся дистильованою водою з pH = 6 – 7 та витримували впродовж
16 – 24 годин за кімнатної температури. Оцінка зчеплюваності здійс-
нювалась візуальним способом, результати відшаровуючої дії води
виражались у відсотках площі кам’яного матеріалу, що залишився
вкритим бітумом.
Суттєвим недоліком цього методу є суб’єктивність отриманих
результатів. В подальшому метод зазнав різних модифікацій: напри-
клад, для більш точного визначення площі кам’яних матеріалів, на
яких залишився бітум після випробування, виконувалось фотографу-
вання зерен; зерна кам’яного матеріалу оброблювалися краскою «са-
франін», що дозволяло за результатами адсорбції більш точно вста-
новлювати площу [20].
В 30-х роках минулого століття в США було запропоновано ме-
тод Holmes Water Displacement Test (метод витіснення води за
Холмсом) [8]. Згідно цього методу для випробування використовува-
ли кам’яні матеріали з зернами, які пройшли крізь сито № 4 (4,76 мм)
та залишилися на ситі № 10 (2 мм). Нагріті до технологічної темпера-
тури мінеральні зерна змішували з нагрітим до робочої температури
в’яжучим. Отриману суміш занурювали в ємність з нагрітою до 60 ºС
дистильованою водою, в якій її витримували впродовж 18 – 24 годин.
Після цього, воду, охолоджену до кімнатної температури впродовж
не менше ніж 1 години, зливали з ємності. Бітумомінеральну суміш
розкладали на поверхні, висушували на повітрі та візуально оцінюва-
ли площу поверхні вкриту бітумом [8].
На початку 1930-х років дослідниками W. Riedel та H. Weber
[20, 58] було запропоновано метод оцінки адгезії бітуму до поверхні
кам’яних матеріалів, в основу якого покладено кип’ятіння бітумомі-
неральної суміші впродовж 1 хв у воді. В подальшому автори моди-
фікували метод замінивши воду на розчини вуглекислого натрію різ-
ної концентрації. За міцність прилипання бітуму приймали концент-
рацію вуглекислого натрію, за якої від поверхні мінеральних часток
повністю відшаровується бітум. Метод отримав назву «метод Ріделя
та Вебера» та знайшов широке розповсюдження в різних країнах сві-
ту, в деяких з них він був стандартизованим, наприклад у Франції
[88]. В 30-40-х минулого століття метод Ріделя та Вебера широко ви-
користовувався в дорожніх лабораторіях СРСР [21, 89]. В даний час
цей метод залишається стандартизованим і в деяких країнах світу,
наприклад, в Південній Африці (метод TMH1 В11) [90].

64
 За класифікацією методів оцінки зчеплюваності бітумних
в’яжучих, прийнятих в США та країнах Європи [8, 76], метод Ріделя
та Вебера є єдиним представником методів випробування у агресив-
ному середовищі (Chemical Immersion Tests).
Згідно методу Ріделя та Вебера адгезія визначається в балах
(0 … 9), які відповідають прийнятим концентраціям вуглекислого на-
трію. Для проведення випробування використовується підготована та
охолоджена до кімнатної температури проба бітумомінеральної су-
міші (частинки з розміром 0,2 – 0,6 мм змішані з бітумом в кількості
71:29 по об’єму). Пробу суміші в кількості 0,5 г поміщають в пробір-
ку з 6 см3 розчину та кип’ятять впродовж 1 хв, після цього візуально
оцінюють зчеплення бітуму. У випадку відсутності відшарування бі-
туму збільшують концентрацію розчину (табл. 2.1) та експеримент
повторюють на нових пробах до тих пір, поки не буде підібрана від-
повідна концентрація за якої бітум повністю відшаровується.

Таблиця 2.1 – Концентрація розчину вуглекислого натрію та бали, за [91]

Молярна концентрація Вагова концентрація, г/л Бали
дистильована вода - 0
1/256 0,41 1
1/128 0,82 2
1/64 1,65 3
1/32 3,31 4
1/16 6,62 5
1/8 13,25 6
¼ 26,50 7
½ 53,00 8
1/1 106,00 9

За час використання методу його методика змінювалась різними

дослідниками (запропоновано замінити розчин вуглекислого натрію
на дистильовану воду, збільшити час витримування, зменшити тем-
пературу до 60 – 80 ºС, та інше) та піддавався критиці, головним чи-
ном за те, що умови проведення випробування не відповідають умо-
вам роботи бітуму в покритті. Крім того, як свідчать експеримента-
льні дані, результати зчеплення, які встановленні для фракції
0,2 – 0,6 мм, не завжди відтворюються на кам’яних матеріалів інших
фракцій [91]. Також до недоліків відноситься складність оцінювання
полімінеральних матеріалів та суттєве заниження результатів оцінки

65
зчеплюваності для полімінеральних гірських порід, зокрема для гра-
нитів [91].
В 1936 р. в США було оприлюднено інформацію щодо розробки
методу Овербаха (Oberbach Test), згідно якого зчеплюваність визна-
чали як одразу після приготування бітумомінеральних сумішей, які
навіть не встигли охолонути, так і на сумішах, які перед випробуван-
ням витримували певний час [8]. Для випробування приймали міне-
ральні матеріали с зернами, які залишились після просіювання на си-
ті № 4 (4,76 мм). Зерна попередньо висушували та об’єднували з
4…7 % нагрітого бітуму. При випробуванні щойно приготованих су-
мішей наважку суміші вагою 25 г відразу занурювали в дистильовану
воду з температурою 21 ºС (70 ºF) на 24 години, після чого висушу-
вали суміш та візуально визначали зчеплюваність. За другим варіан-
том, 35 г приготованої суміші витримували на повітрі за температури
21 ºС (70 ºF) впродовж 24 години, після чого занурювали суміш в ди-
стильовану воду з температурою 37 ºС (100 ºF) на 24 години.
Головним призначенням цього методу було оцінювання впливу
різних адгезійних добавок на зчеплюваність бітумних в’яжучих в рі-
зних умовах формування бітумомінеральної суміші (вологе чи сухе
середовище).
У Франції в 40-х роках XX століття було запропоновано метод,
подібний методу Холмса [92]. В ньому використовували суміш, що
виготовляли з 300 г чистого та висушеного порфірового щебеню
фракції 2 – 8 мм, який змішували з 15 г бітуму. Однорідну бітумомі-
неральну суміш поміщали в скляну ємність місткістю 500 см3 з во-
дою за температури 20 ºС та витримували 24 год. Після витримуван-
ня суміш висушували та візуально оцінювали зчеплюваність [92].
Ще одним стандартизованим у Франції методом, був метод, що
використовувався для рідких бітумів. За ним зерна щебеню оброб-
лювали бітумом, нагрітим до температури 70 … 80 ºС. Після ости-
гання за 20 ºС зерна занурювали у воду з такою ж температурою та
витримували впродовж 24 годин. Зчеплюваність оцінювали візуально
за ступенем покриття зерен бітумом [18]. Подібно до цього для оцін-
ки зчеплюваності в`язких бітумів використовували метод, запропо-
нований Гульником та Бенардом. В цьому методі оцінку зчеплюва-
ності виконували візуально на дрібних зернах, які після обробки бі-
тумом витримували у дистильованій воді за температури 20 ºС впро-
довж різного часу (1 год, 5 год, 1 доба, 2 доби, 3 доби).

66
 Аналогічний метод використовувався в той час й в Німеччині
для оцінки зчеплюваності розріджених бітумів. Щебінь розміром
8 … 12 мм в кількості 300 гр нагрітий до 40 ºС змішували з 15 гр на-
грітого до 70 ºС бітуму. Після охолодження суміші на повітрі впро-
довж 2 год її занурювали у дистильовану воду з температурою 20 ºС
де витримували впродовж 24 год. Оцінку зчеплюваності виконували
візуально. За другою модифікацією цього методу, приготовлену су-
міш перед занурюванням у воду витримували на повітрі впродовж
24 год.
В середині минулого століття у Франції було ініційовано ство-
рення комітету експертів Постійної міжнародної асоціації дорожніх
конгресів під керівництвом Парментье, члени якого повинні були ро-
зробити стандартний міжнародний метод визначення зчеплюваності
бітумів [18]. На жаль, ця задача залишилась не вирішеною.
В Германії в середині минулого століття був поширеним метод
U-37 [8], в якому зчеплюваність визначали на бітумомінеральних су-
мішах, для приготування яких приймали 300 гр кам’яних матеріалів
та 15 гр бітуму. Приготовлену суміш поміщали в скляну колбу
об’ємом 500 см3 з широкою шийкою, заливали водою за температури
20 ºС та залишали на 24 години, після цього візуально оцінювали ад-
гезію. В подальшому методику дещо змінили – суміш замість 24 го-
дин витримували впродовж 3 год, але в воді з температурою 37 ºС
(100 ºF). Зчеплюваність оцінювали в балах від 0 (повністю оголені
зерна) до 10 (всі зерна залишилися вкритими бітумом).
В СРСР на початку 50-х років минулого століття Лисіхіною А.І.
було розроблено декілька варіантів методу визначення зчеплюванос-
ті, за якими оцінювали зменшення площі поверхні кам’яних матеріа-
лів, оброблених бітумом, після витримування в киплячій воді [20,
91]. Випробування виконували на висушених, за температури 105 –
110 ºС до постійної маси, та очищених від пилу щебінках розміром
15 – 25 мм. Щебінки обв’язували нитками та поміщали в термостат,
де їх нагрівали до технологічної температури (60 – 140 ºС в залежно-
сті від того, який бітум буде використовуватися) на 1 год. Нагріті
щебінки занурювали в ємність з нагрітим до технологічної темпера-
тури бітумом, де й витримували протягом 3 хв. Після цього обробле-
ну бітумом зерна щебеню за нитку підвішували на штативі та зали-
шали зразок на добу. Через добу підготовлені таким чином зерна ще-
беню занурювали в скляний стакан ємністю 500 см3 з киплячою дис-

67
тильованою водою, в якій витримували її протягом 3 хв. Не виймаю-
чи щебінку з води оцінювали зчеплюваність в балах візуально по
ступеню оголення поверхні мінеральної частинки від бітуму (рис.
2.51).

Рис. 2.51. Оцінювання зчеплюваності бітумів за методом А.І.Лисіхіної, в зале-

жності від стану бітумної плівки на поверхні зерна, [91]

Не зважаючи на простоту методу, самі розробники вказували на

його суб’єктивність. Крім того значним недоліком методу було те,
що зчеплюваність визначалась на щебінках з розміром 15 – 25 мм, в
той час, як найбільшу питому поверхню в асфальтобетонних сумішах
мають дрібнозернисті наповнювачі (мінеральний порошок, пісок, ви-
сівки). Автори методу виконали дослідження зчеплюваності різних
органічних в’яжучих (бітуми різної в’язкості, сланцевий бітум,
кам’яновугільний та торф’яний дьоготь) з гранітами. На основі отри-
маних результатів було встановено що зчеплюваність визначається
головним чином природою в’яжучого, при цьому його в’язкість віді-
грає незначну роль.
В подальшому А.І.Лисіхіною було модернізовано створений
нею метод та розроблені окремі методики оцінювання зчеплюваності
з сухою та вологою поверхнею мінеральних часток різного розміру
(більше 10 мм та менше 10 мм) [20].
При оцінюванні зчеплюваності бітуму з сухою поверхнею
кам’яних матеріалів з розміром часток більше 10 мм, методика підго-
товки зразків залишилась майже без зміни – змінились лише режими

68
оброблення зерен бітумом (замість 3 хв, зерна опускають в нагрітий
бітум на 15 с). Зерна після стікання надлишку в’яжучого впродовж
15 хв занурюють на 3 хв в киплячу дистильовану воду. Оцінювання
адгезії виконували візуально в балах подібно вихідній методиці
(рис. 2.50). Майже в такому ж вигляді ця методика використовується
зараз в Україні в якості національного стандарту ДСТУ 8787 [93].
У випадку визначення зчеплюваності з мінеральними зернами з
розміром менше 10 мм перед початком випробування готували біту-
момінеральну суміш (2,5 – 4,5 % бітуму), яку поміщали на сітку із
фільтрувальним папіром та занурювали в скляний стакан з помірно
киплячою дистильованою водою на 3 хв (рис. 2.52), після цього ви-
конували візуальну оцінку зчеплюваності в балах.

Рис. 2.52. Оцінювання зчеплюваності бітумів з сухою поверхнею кам’яних

матеріалів крупністю менше 10 см, за [20]

А.І. Лисіхіною [20] також запропоновано метод визначення зче-

плюваності бітумів з вологою поверхнею кам’яних матеріалів. Згідно
цієї методики попередньо висушені щебінки з розміром більше 10 мм
перев’язують ниткою або проволокою та поміщають на 1,0 – 1,5 год
в стакан з киплячою дистильованою водою. Після цього щебінки ви-
ймають зі склянки, витирають вологою тканиною та швидко зану-
рюють в ємність з розігрітим до технологічної температури бітумом.
Витримані протягом 15 с зерна виймають з ємності з в`яжучим та за-
лишають на 15 хв на повітрі, після чого знову занурюють в склянку з

69
киплячою дистильованою водою на 3 хв та візуально оцінюють в ба-
лах зчеплюваність.
У випадку використання мінеральних частинок з розміром
менше 10 мм, їх розміщують на фільтрувальному папері на металеву
сітку та занурюють на 1,0 – 1,5 год в стакан з киплячою дистильова-
ною водою. Потім щебінки виймають зі склянки, витирають ткани-
ною та перемішують з нагрітим до технологічної температури біту-
мом в кількості 2,5 – 4,5 %. Через 15 хв оброблені щебінки розміщу-
ють на сітці та занурюють в склянку з киплячою дистильованою во-
дою на 3 хв. Після витримування у воді, виконують візуальну оцінку
зчеплюваності бітумів.
Ще одним методом запропонованим А.І.Лисіхіною, був метод
оцінки зчеплюваності асфальтобетонних чи бітумомінеральних су-
мішей, до складу яких входять мінеральні частинки з розміром мен-
ше 2 мм [20]. Згідно цього методу, відібрану пробу бітумомінераль-
ної чи асфальтобетонної суміші розміщують на фільтрувальному па-
пері та металевій сітці, після цього опускають пробу в спокійно кип-
лячу дистильовану воду на 3 хв. По закінченні часу витримування, з
поверхні води збирають бітум, що сплив, виймають пробу суміші,
промокають та оцінюють візуально зчеплюваність в балах.
Порівняно з вихідним, модернізовані методи характеризувалися
меншим часом випробування та диференціальним підходом до роз-
міру мінеральних частинок і температури нагріву частинок і
в’яжучих, що в деякій мірі дозволяє врахувати умови приготування
асфальтобетонних сумішей на виробництві. Недоліком запропонова-
них А.І. Лисіхіною методів є характерна для всіх візуальних методів
суб’єктивність оцінювання результатів випробування.
Незважаючи на притаманні методу недоліки, метод в декілька
модифікованому вигляді було стандартизовано в СРСР (введено в
стандарт ГОСТ 11508 [94] в якості методу «пасивної» зчеплюванос-
ті). Метод широко використовується й досі (наприклад, в міждержа-
вному стандарті ГОСТ 12801-98 регламентується визначення зчеп-
люваності асфальтобетонних сумішей методом кип’ятіння, а в
ПНСТ 184-2016 наведена дещо спрощена методика визначення зчеп-
люваності бітумних в’яжучих з поверхнею щебеню, та інше).
При стандартизації методу, запропонованого А.І. Лисіхіною,
були змінені наступні параметри:
- в якості кам’яних матеріалів рекомендується використовувати

70
білий мармур Коєлгинського або Прохор-Баландинського родовищ
фракції 2 … 5 мм;
- випробування виконують на бітумомінеральній суміші, що
складається з 30 г мармуру або піску та 1,2 г бітуму;
- оцінювання виконують візуально шляхом порівняння зовніш-
нього вигляду бітумомінеральної суміші після кип’ятіння з контро-
льними зразками бітумомінеральних сумішей № 1 (повне покриття
суміші), № 2 (не менше ¾ покриття кам’яних матеріалів вкрито біту-
мом) та № 3 (бітумом вкрито менше ¾ покриття кам’яних матеріалів)
(рис. 2.53).

Рис. 2.53. Фотографії контрольних зразків за ГОСТ 11508 [94]

А.І. Карташевським та А.Г. Кашиною було запропоновано ме-

тод, що за своєю сутністю є близьким до розробленого Лисіхіною
А.І. методу визначення зчеплюваності бітумів з вологою поверхнею
кам’яних матеріалів [95]. Згідно з запропонованим методом для ви-

71
пробування приймались кам’яні матеріали розміром 2 … 5 мм та
вольський пісок.
В скляні пробірки діаметром 32 мм та довжиною 120 …125 мм
поміщали (8 ± 1) г мінерального матеріалу, наливали 10 мл дисти-
льованої води та додавали (0,32 ± 0,03) г бітуму. Пробірки щільно за-
кривали скляними притертими пробками та витримували їх впро-
довж 10 хв у водяній бані з киплячою водою (при використанні
в’язких бітумів) або за температури 55 … 60 ºС (у випадку викорис-
тання рідких бітумів). Після закінчення часу витримування, пробірки
виймали з бані та енергійно струшували у напрямку осі пробірки
протягом 2 хв. Отримані бітумомінеральні суміші переносили на
скло та візуально оцінювали, порівнюючи їх з еталонними бітумомі-
неральними сумішами, що виготовляли до проведення випробування.
В якості еталонних матеріалів автори пропонували використо-
вувати:
- для оцінки зчеплюваності бітумомінеральних сумішей на
в’язких в’яжучих – бітум, отриманий на установці деасфальтизації з
гудрону ромашкінської нафти;
- для оцінки зчеплюваності бітумомінеральних сумішей на рід-
ких бітумах – асфальт деасфальтизації пропаном ромашкінскього гу-
дрону, що розріджено цетаном;
- бітумомінеральні суміші виготовлені з мармуру та еталонного
бітуму з додаванням 0 %, 0,03 %; 0,06 %; 0,12 % та 0,5 % стеаринової
кислоти (ці суміші відповідали балам зчеплюваності 1, 2, 3, 4 та 5);
- бітумомінеральні суміші виготовлені з вольського піску та
еталонного бітуму з додаванням 0 %, 0,12 %; 0,25 %; 1,0 % та 3,0 %
октадеціламіну (ці суміші відповідали балам зчеплюваності 1, 2, 3, 4
та 5).
При оцінці розробники [95] вважали, що зчеплюваність є задо-
вільною, якщо вона оцінюється не менше ніж в 4 бали.
Розробники методу [95] використали його для оцінювання 25
дорожніх бітумів, та встановили, що технологія виготовлення бітуму
суттєво впливає на зчеплюваність – в той час, як для бітумів, отри-
маних шляхом періодичного окислення, для досягнення зчеплювано-
сті в 4 бали потрібно було модифікувати в’яжуче поверхнево-
активними речовинами. Бітуми, отримані шляхом безперервного
окислення характеризувалися високою зчеплюваностю навіть без ви-
користання добавок.

72
 Метод дозволяв відносно швидко оцінювати зчеплюваність бі-
тумів різних марок, при цьому витрачались незначні об’єми як
кам’яних матеріалів, так і в’яжучих. До переваг відноситься й чутли-
вість методу до наявності у складі в’яжучих різних видів поверхнево-
активних речовин, й також наявність умовної шкали зчеплюваності,
що підвищувало надійність оцінювання результатів випробування.
Вадами методу є використання для створення еталонних сумішей
специфічних матеріалів, які не мають досить широкого розповсю-
дження.
Метод, запропонований А.І. Карташевським та А.Г. Кашиною
[95] було дещо модифіковано та у зміненому вигляді введено в стан-
дарт ГОСТ 11508 [94] як метод визначення «активної» зчеплюванос-
ті. Модифікація стосувалась системи оцінювання зчеплюваності – в
якості еталонів в стандарті наведені фотографії контрольних зразків
№ 1 (повне покриття суміші), № 2 (не менше ¾ покриття кам’яних
матеріалів вкрито бітумом) та № 3 (бітумом вкрито менше ¾ покрит-
тя кам’яних матеріалів). При цьому вважається, що зчеплюваність бі-
туму задовільна, якщо зовнішній вигляд суміші після випробування
відповідає контрольному зразку № 1, тобто поверхня повністю вкри-
та бітумом.
Незважаючи на суттєві недоліки, прості візуальні методи оцінки
зчеплюваності бітумів з поверхнею кам’яних матеріалів використо-
вуються й досі в дорожній практиці різних країн світу. Так, напри-
клад, компанія Shell [50] використовує для оцінки зчеплюваності бі-
тумів дуже простий метод, який полягає в обробці щебеню розміром
14 мм певною кількістю бітуму та витримуванні готової бітумоміне-
ральної суміші в дистильованій воді за температури 25 ºС впродовж
48 годин. За даними представників компанії метод має слабку відт-
ворюваність, що обумовлена суб`єктивністю візуальної оцінки ре-
зультатів. Також підкреслювалась невідповідність отриманих резуль-
татів натурним спостереженням (при незадовільних лабораторних
результатах зчеплюваності, спостереження за дорогою може показу-
вати гарну зчеплюваність в покритті і навпаки). Але, не зважаючи на
ці недоліки, метод використовуються в лабораторіях компанії для
експрес-оцінювання адгезійної здатності бітумів.
В Чеській Республіці нарівні з загальноєвропейськими викорис-
товується й національний стандартизований метод ČSN 73 6161:2000
[96], згідно з яким [97, 98] випробування виконується на бітумоміне-

73
ральній суміші, що виготовляється з 300 ± 3 г мінерального матеріа-
лу фракцією 8 … 16 мм нагрітого до температури 160 ± 5 °C та
12 ± 0,3 г бітуму нагрітого до 170 ± 5 °C. Приготовлену та охолодже-
ну впродовж 24 годин суміш (рис. 2.54) витримують у воді за темпе-
ратури 60 ± 3 °С протягом 60 хвилин. Відразу після виймання суміші
з води зчеплюваність бітуму з кам’яними матеріалами оцінюють ві-
зуально за балами (рис. 2.55) [99].

Рис. 2.54. Приготування зразків згідно методики ČSN 73 6161:2000 [96]

100 А 50 E

90 В 40 F

80 С 20 G

70 D

Рис. 2.55. Еталони для оцінювання зчеплюваності за методом

ČSN 73 6161:2000 [96]

74
 В США широке використання знаходить метод статичного за-
нурення (Static Immersion Test), методика якого нормується стандар-
том AASHTO T 182 [100]. Згідно цього методу використовують біту-
момінеральну суміш з кам’яних матеріалів фракцією 6,3…9,5 мм.
Приготовлену суміш (100 г мінеральних часток та 5,5 г бітуму) ви-
тримують в сушильній шафі впродовж 2 годин за температури 60 ºС,
після чого занурюють у дистильовану воду з температурою 25 ºС та
витримують в ній впродовж 16 – 18 годин. Після витримування зра-
зок оцінюють візуально, не виймаючи з води. Результат вважають за-
довільним, якщо не менше 95 % площі кам’яних частинок вкрито бі-
тумом [101].
Дещо модифікованою версією методу статичного занурення за
AASHTO T 182 є метод Total water immersion test [102]. Методика
передбачає використання бітумомінеральної суміші, що складається
з 100 г кам’яних матеріалів фракції 6,3 … 9,5 мм та 5,5 г бітуму. Піс-
ля приготування та охолодження суміш витримують впродовж 3 год
у дистильованій воді з температурою 40 ºС, а потім візуально оціню-
ють зчеплюваність. Головним призначенням цього методу є встанов-
лення впливу поверхнево-активних речовин на підвищення зчеплю-
ваності. Виходячи з цього метод передбачає випробування паралель-
но двох сумішей – одна на чистому бітумі, а інша на бітумі з поверх-
нево-активними речовинами. Головною перевагою методу є відносно
малий час випробування та можливість експрес-оцінки ефективності
застосування тієї чи іншої добавки [102].
В даний час в країнах Європи одним з загальноприйнятих мето-
дів випробування адгезії є статичний метод, що нормується стандар-
том EN 12697-11 [103]. У відповідності з цим методом зчеплюваність
визначають за кількістю зерен мінерального наповнювача, що повні-
стю втратили бітум після витримування у дистильованій воді впро-
довж 48 годин.
Для випробування відбирають 150 зерен кам’яного матеріалу
розміром 8,0 … 11,2 мм (або 6,3 … 10 мм), які попередньо висушу-
ють до постійної маси за температури (110 ± 5) °С. Перед випробу-
ванням зерна кам’яного матеріалу та бітум нагрівають до температу-
ри, що на (15 ± 5) °С нижче технологічної температури приготування
асфальтобетонної суміші. Нагріті кам’яні матеріали та бітум у кіль-
кості 4 % від маси заповнювача змішують вручну протягом 5 хв. Як-
що після цього залишаються зерна не повністю вкриті бітумом, то

75
додають ще 0,5 % бітуму та продовжують перемішування.
Оброблені бітумом зерна кам’яного матеріалу розмішують в
один шар в контейнері з пласким дном. Після остигання зерен впро-
довж 1 години за кімнатної температури, в контейнер наливають ди-
стильовану воду з температурою (19 ± 1) °С таким чином, щоб зерна
були повністю вкриті водою та залишають на 48 год, підтримуючи
при цьому зазначену температуру. Згідно методиці статичного мето-
ду температура 19 ºС та час витримування 48 годин є рекомендова-
ними, але можуть бути змінені на інші.
Після закінчення часу витримування воду зливають, висушують
зерна та оглядають кожне зерно, визначаючи кількість повністю ого-
лених від бітуму зерен. За результат випробування приймається кіль-
кість зерен, з поверхні яких відокремився бітум.
У відповідності з EN 12697-11 точність цього методу (повторю-
ваність та відтворюваність) ще не встановлені, але з лабораторних
випробувань відомо, що метод не відрізняється високою точністю.
Суттєвою вадою цього методу, є те, що його використання ускладне-
но при оцінці модифікованих в’яжучих та бітумів з низькою пенет-
рацією (наприклад, з пенетрацією 10 – 20 × 0,1 мм), оскільки рекоме-
ндована кількість в’яжучого є при цьому замалою. Крім того, є низь-
кою й рекомендована температура змішування для модифікованих
в’яжучих, що приводить до неповного покриття зерен в’яжучим.
Багато дослідників, що оцінювали зчеплюваність за статичним
методом, наголошували на занадто низькій температурі та короткому
часі витримування зерен кам’яного матеріалу. Особливо це стосуєть-
ся випробування сумішей, приготованих на модифікованих в’яжучих
та високов’язких бітумах. Для оцінки зчеплюваності кам’яних мате-
ріалів з такими в’яжучими необхідно або змінювати час витримуван-
ня, або збільшувати температуру середовища. Швейцарські дослід-
ники [104] встановили вплив температури води та часу витримування
зерен на результати зчеплюваності за статичним методом (рис. 2.56).
У відповідності з отриманими даними, за температури 19 ºС зчеплю-
ваність становить 100 % навіть при витримуванні впродовж 48 год, в
той час, як підвищення температури до 60 ºС призводить до різкого
зниження зчеплюваності впродовж першої години випробування зра-
зків у воді. Також при збільшені температури спостерігається більша
різниця в значеннях зчеплюваності, визначеній на сумішах, виготов-
лених на різних в’яжучих (рис. 2.57).

76
 Рис. 2.56. Вплив температури дистильованої води та часу витримування на
результати зчеплюваності, визначені статичним методом згідно EN 12697-11,
за [104]

Рис. 2.57. Вплив часу витримування зерен у дистильованій воді за температури

40 ºС на результати зчеплюваності, визначені статичним методом згідно
EN 12697-11, [104]

77
 Швейцарськими дослідниками [104] на основі експерименталь-
них даних встановлено залежність значення зчеплюваності від тем-
ператури витримування зерен, яка підпорядковується експоненціаль-
ній залежності (рис. 2.58).

Рис. 2.58. Залежність зчеплюваності від температури витримування впродовж

1 год, [104]

Методика статичного методу, згідно EN 12697-11, в цілому від-

повідає методу, що використовується у дорожній галузі Швейцарії та
нормується швейцарським стандартом SN 670 460 «Bituminoses
Mischgut, Prufvorschriften – Haftvermogen von bituminosen
Bindemitteln an Mineralstoffen» [105].
У відповідності з стандартом SN 670 460 для випробування
приймаються зерна кам’яного матеріалу з розміром 8,0 … 11,2 мм.
150 гр кам’яного матеріалу нагрівають до технологічної температури
та змішують з 8 гр бітуму (5,3 % по масі). Після остигання впродовж
5 хв бітумомінеральну суміш поміщають в ємність з дистильованою
водою з температурою 60 ºС та витримують впродовж 60 хв (такі па-
раметри сприяють відшаруванню плівки бітуму водою). По закінчен-
ня часу витримування воду зливають, а кожне зерно кам’яного мате-
ріалу розглядають та візуально визначають ступінь його покриття бі-
тумом. Для полегшення оцінки, швейцарські дослідники використо-
вують спеціально розроблений оцінювальний шаблон [104].
Результати визначення зчеплюваності за статичним методом
згідно стандарту SN 670 460 близькі до результатів зчеплюваності,
отриманих за Rolling bottle method (рис. 2.59).

78
 Рис. 2.59. Порівняння результатів зчеплюваності, отриманих за Rolling bottle
method та за статичним методом за SN 670 460, [104]

Виконавши порівняльне випробування зчеплюваності за стан-

дартом EN 12697-11 (статичний метод та Rolling bottle method), а та-
кож за стандартом SN 670 460 швейцарські дослідники дійшли ви-
сновку про недоцільність відміни національного стандарту та пере-
ходу на загальноєвропейський стандарт EN 12697-11.
В Литві діє стандартизований метод LST 1362.23 [106, 107], ос-
нований на кип’ятінні бітумомінеральної суміші. Згідно цього мето-
ду випробування виконують на бітумомінеральній суміші, для приго-
тування якої приймають 50 – 100 г фракції 8 … 11,2 мм та 2,5 % бі-
туму. При приготуванні суміші її складові нагрівають до технологіч-
ної температури та перемішують. Після остигання впродовж 15 хв
суміш поміщають у киплячу воду з температурою (100 ± 5) ºС, в якій
й витримують зразок впродовж (30 ± 1) хв. Оцінювання зчеплювано-
сті виконується візуально.
В США є стандартизованим метод Boiling Water Test (випробу-
вання в киплячій воді) – ASTM D 3625 [108]. Для випробування
приймають приготовлена в лабораторії або взята з виробництва ас-
фальтобетонна суміш. 250 г суміші поміщають в скляну ємність міс-
ткістю 1000 мл з дистильованою водою, що має температуру нижче
температури кипіння, але не нижче 85 ºС та витримують в ній впро-
довж 10 хв. Після цього бітум, що сплив на поверхню води, зніма-
ють, ємність з сумішшю охолоджують до кімнатної температури, во-

79
ду зливають, а суміш викладають на білий паперовий лист та візуа-
льно оцінюють зчеплюваність [101]. Вважається, що за показником
зчеплюваності суміш задовольняє вимогам, якщо не менше 95 % по-
верхні суміші залишилось вкритою бітумним в’яжучим. В [109] на-
ведені дані щодо використання Boiling Water Test для визначення на-
явності в суміші добавок, що підвищують зчеплюваність.
Значною перевагою методу є оперативність, що дозволяє вико-
ристовувати його навіть на виробництві для експрес-оцінки [110]
(рис. 2.60). Недоліками, що притаманні методу, є: суб’єктивність ві-
зуальної оцінки зчеплюваності; нечутливість методу у випадку оці-
нювання зчеплюваності в’яжучих, що мають температуру
розм’якшеності, близьку до температури випробування (85 – 95 ºС)
[102], а також значну в’язкість за температури випробування [111];
складність в оцінюванні результатів зчеплюваності при наявності
значної кількості дрібних кам’яних матеріалів; чутливість результа-
тів до pH води, в якій виконується випробування [109]; низька відт-
ворюваність результатів [39].

Рис. 2.60. Зовнішній вигляд асфальтобетонної суміші після випробування за

Boiling Water Test (кам`яний матеріал – граніт, бітум 40/60) [102]

На початку 90- х років минулого століття метод Boiling Water

Test було дещо модифіковано дослідниками з Бельгійського дорож-
нього дослідницького центру [8, 76], які доповнили методику тесту

80
калібрувальною кривою коефіцієнту зчеплюваності, тим самим замі-
нивши візуальну оцінку зчеплюваності кількісною. Для випробуван-
ня приймається 1,5 кг щебеню фракції 10 … 14 мм, які об’єднують з
1,8 % бітуму за вагою [112]. Нагріті до температури 140 … 160 ºС
кам’яні матеріли та бітум ретельно перемішують впродовж 5 хв за
допомогою механічної мішалки, після чого ємність з бітумомінера-
льній сумішшю швидко охолоджується в ємності з холодною водою,
в процесі охолодження бітумомінеральну суміш постійно перемішу-
ють для запобігання злипання мінеральних зерен. Для встановлення
кількості бітуму, що залишився на кам’яних матеріалах, охолоджену
бітумомінеральну суміш зважують.
Перед випробуванням виконують процедуру побудови калібру-
вальної кривої коефіцієнту зчеплюваності. Для цього готують шість
проб мінеральних сумішей вагою по 200 гр кожна, які складаються з
певної кількості оброблених бітумом зерен та чистих зерен в пропо-
рції: 0:100, 10:90, 20:80, 30:70, 50:50 та 100:0, що відповідають зчеп-
люваності в 100 %, 90 %, 80 %, 70 %, 50 % та 0 %.
Кожну суміш поміщають на 5 хвилин в скляний стакан об’ємом
800 мл, що наповнений (200 ± 0,5) г 0,1 N соляної кислоти. Розчин
перемішують обертаючи стакан, на початку випробування і через
2,5 хв. Після 5 хвилин витримування розчин знову перемішують і
акуратно зливають соляну кислоту у циліндр (градуйований) об’ємом
250 мл. Титрують 0,1 N гідроксиду натрію за допомогою фенол-
фталеїну. Визначають середній об'єм у мл 0,1 N NaOH, необхідний
для титрування розчину. На основі отриманих даних будують каліб-
рувальну криву, яка є дійсною лише для конкретної пари матеріалів
(бітум та кам’яний матеріал).
200 гр бітумомінеральної суміші витримують на металевій сітці
впродовж 10 хв в скляному стакані з 600 мл киплячої дистильованої
воді (рис. 2.61). По закінченню 10 хв в скляний стакан нижче метале-
вої сітки подають холодну воду для швидкого зниження температу-
ри. Мінеральні зерна переносять в суху чашку ємністю 800 мл (скля-
ну або пластикову) та зважують. Після висихання суміші її піддають
хімічному впливу кислоти та оцінюють кількісно зчеплюваність на
основі порівняння з калібрувальної кривою.
В подальшому цей метод було введено в загальноєвропейський
стандарт EN 12697-11 (п. 7 «Спосіб відшарування кип’ятінням у во-
ді) [103].

81
 В середині 80-х років минулого століття в США було розробле-
но Texas boiling test [113]. Розробники методу, усвідомлюючи, що
зчеплюваність суттєво залежить від розміру кам’яних матеріалів та
товщини бітумної плівки на зернах, запропонували для оцінки зчеп-
люваності використовувати кам`яні матеріали усіх фракцій, що вико-
ристовуються для приготування асфальтобетонних сумішей. При
приготуванні суміші приймають таку кількість в’яжучого, що може
забезпечити приблизно однакову товщину бітумної плівки на части-
нках різного розміру, що оцінюється візуально (відсутній залишок
вільного бітуму та зерен, що не вкриті в’яжучим).

Рис. 2.61. Скляний стакан з металевою сіткою для випробування

зчеплюваності, згідно [112]

Для випробування приймають або 300 г асфальтобетонної су-

міші, або 100 г окремої фракції кам’яного матеріалу, які нагрівають
впродовж 1 – 1,5 год за температури 163 ºС. Після додавання бітуму
та вимішування суміші її залишають за кімнатної температури на
строк не менше 2 годин.
Після охолодження суміш поміщають в скляний стакан ємкістю
1000 мл, що містить 500 мл киплячої дистильованої води. Кип’ятіння
суміші з періодичним помішуванням скляною паличкою виконують
впродовж 10 хвилин. Після закінчення кип’ятіння знімають паперо-
вим рушником відокремлений бітум та залишають стакан з сумішшю

82
охолоджуватися до кімнатної температури, після чого воду зливають,
а суміш викладають на паперовий рушник та дають час їм висохнути.
Оцінка зчеплюваності виконується візуально у відсотках з інтерва-
лом в 10 % і лише після повного висихання суміші. Вважається, що
суміш характеризується гарною зчеплюваністю, якщо вона становить
не менше ніж 65 … 75 % [113]. Для полегшення оцінювання автор
методики розробив стандартну оцінювальну шкалу, яка може вико-
ристовуватися в якості прикладу (рис. 2.62).

Рис. 2.62. Оцінювальна шкала за Texas boiling test [113, 114]

Під час розробки методики Texas boiling test встановлено знач-

ний вплив на зчеплюваність таких факторів, як: кількість повторів
процедури перемішування кам’яних матеріалів з в’яжучим (при по-
вторному розігріві та перемішуванні попередньо приготовленої су-
міші зчеплюваність збільшується) (рис. 2.63); температура, за якої
виконували змішування матеріалів (при збільшенні температури зче-
плюваність збільшується) та тип води, що використовується для
кип’ятіння (використання водопровідної води призводить до зни-
ження зчеплюваності).
Асфальтобетонні суміші, що за методом Texas boiling test харак-
теризувалися зчеплюваністю меншою ніж 70 % вважалися не водос-
тійкими [77].
В роботі [115] наведені дані щодо залежності результатів ви-
пробування за Texas boiling test від товщини бітумної плівки на зер-
нах кам’яного матеріалу. Автори вставили, що згідно методиці тов-
щина бітумної плівки на зернах кам’яного матеріалу складає

83
9 – 11 мкм, а для забезпечення зчеплюваності за методикою Texas
boiling test не меншої ніж 70 %, товщина шару бітуму повинна бути
більше ніж 55 мкм, 80 мкм та 100 мкм для, відповідно, вапняку, до-
линного гравію та базальту.

Рис. 2.63. Вплив на зчеплюваність повторного розігріву та

перемішування суміші, за [114]

В 80-х роках минулого століття російськими вченими [74] було

запропоновано кількісний метод оцінки зчеплюваності, який є своє-
рідною модифікацією методу, запропонованого ще А.І. Лисіхіною
[20]. Згідно цього методу випробування виконують на кам’яних ма-
теріалах фракції 2 .. 5 мм, що, за думкою розробників, дозволяє запо-
бігти втраті матеріалу під час аналізу зчеплюваності та забезпечити
гарну повторюваність результатів випробування. Вихідні кам’яні ма-
теріали промивають від пилу та висушують до постійної маси в су-
шильній шафі за температури 105 ºС. Для приготування бітумоміне-
ральної суміші приймають 15 гр кам’яних матеріалів та 0,6 г бітуму,
які поміщають в фарфорові чашки і витримують за температури
160 … 170 ºС впродовж 20 хв. Після нагріву матеріали ретельно пе-
ремішують, витримують 20 хв за кімнатної температури, розміщують
на металевій сітці та занурюють в склянку з бурхливо киплячою дис-
тильованою водою на 30 хв. Відразу після кип’ятіння суміш охоло-
джують протягом 2 … 3 хв в стакані з холодною водою, після чого
переносять суміш на попередньо зважені фільтри «синя стрічка» та
висушують спочатку потоком повітря з температурою 40 ºС протя-
гом 15 хв, а потім повітрям з кімнатною температурою протягом та-

84
кож 15 хв. Після висушування, суміш ретельно зважують, та визна-
чають зчеплюваність у відсотках за формулою:
C  (m1  m) 100 / 0,6 , (2.15)

де m1 – маса бітумомінеральної суміші після кип’ятіння, г

m – маса кам’яного матеріалу, г
0,6 – маса бітуму, г

За результат зчеплюваності приймають середнє значення п’яти

паралельних випробувань.
Головною перевагою цього методу є об’єктивність за рахунок
кількісного оцінювання зчеплюваності, простота та відносно мала
тривалість випробування (за даними розробників – 3 – 5 годин) [74].
До вад необхідно віднести: занадто завищену температуру нагріву
матеріалів (при оцінюванні бітумів з малою в’язкістю можливе зіста-
рення в’яжучого може позначатися на зчеплюваності); безумовні
втрати в’яжучого під час приготування суміші (на шпателі, на стін-
ках ємності, в якій перемішуються матеріали), що призводить до хи-
бності визначення зчеплюваності за запропонованою формулою.
В роботі [116] представлені результати порівняння значень зче-
плюваності за вищенаведеним методом [74] та максимальним зу-
силлям розтягування при визначенні дуктільності. На основі отрима-
них даних, автори стверджують, що між показником адгезії та мак-
симальним зусиллям розтягування, яке автори приймають за показ-
ник когезійної міцності в’яжучого, існує лінійна залежність
(рис. 2.64), що дозволяє використовувати в якості показника адгезії
результати визначення максимального зусилля при випробуванні на
дуктильність.
Нажаль автори статті [116] не освідомленні щодо того, що пока-
зники визначення максимального зусилля під час розтягнення зразків
бітуму за температур 0 ºС та 25 ºС, які повинні були би опосередко-
вано характеризувати когезію в’яжучого, не виправдали свого приз-
начення. Наведені в роботі [117] результати визначення максималь-
ного зусилля під час розтягнення бітумів різної пенетрації, отрима-
них з однієї сировини одним виробником за однією технологією, не
відтворюють залежності (рис. 2.65).

85
 Рис. 2.64. Залежність між значеням адгезії, визначеним за методом
Т.С.Худякової, та максимальним зусиллям розтягування для бітуму,
модифікованому добавкою БСК, за [116]

Рис. 2.65. Залежність максимального зусилля під час розтягненні бітумів марки
БНД 70/100 (□, ■ – до старіння,▲,  - після старіння) від їх пенетрації, за [118]

При цьому максимальне зусилля під час розтягнення за темпе-

ратури 25 ºС для всіх наведених бітумів, незалежно від їх пенетрації,
знаходиться майже на одному рівні і становить приблизно 1 см, тоб-
то регіструється через 8 – 15 с від початку розтягнення зразка. Під
час розтяжності за температури 0 ºС, коли мінімальні значення дук-
тильності для бітумів різних марок на теренах СНГ нормуються від

86
3,5 см до 7 см, час досягнення максимального зусилля під час розтяг-
нення буде ще менше, що, враховуючи похибку швидкості розтяг-
нення зразків, яка складає (5,00 ± 0,25) см, буде негативно впливати
на точність визначення показника.
Наприкінці минулого століття в Італії запропоновано Ancona
Stripping Test (AST) [8, 76, 119, 120]. За цим методом для випробу-
вання приготовляють бітумомінеральну суміш, що складається з 60 г
попередньо висушеного та нагрітого щебеню (або 85 г шлаку сталеп-
лавильного виробництва) фракції 6 … 10 мм та 3 г бітуму (5 % від
ваги мінерального матеріалу). Бітумомінеральну суміш після пере-
мішування розміщують на металевій сітці з розміром вічок 5 × 5 мм
та охолоджують впродовж 15 хв за кімнатної температури [120]. Піс-
ля остигання суміш з сіткою поміщають в 600 мл скляний стакан з
200 мл дистильованою водою, який, в свою чергу, розміщують в се-
редині 2000 мл скляного стакану з киплячою водою та витримують в
ній впродовж 45 хв (за перші 15 хв вода у стакані з сумішшю нагрі-
вається до потрібної температури) (рис. 2.66). Таким чином попере-
джується бурхливе кипіння води, та відповідне цьому механічний
вплив води на суміш. Після кип’ятіння суміш виймають з стакану та
охолоджують за кімнатної температури.

Рис. 2.66. Випробування суміші за методом Ancona Stripping Test (AST) [119]

Оцінку зчеплюваності виконують візуально у відсотках, а за кі-

нцевий результат приймається середнє значення зчеплюваності,
встановленої п’ятьма операторами.

87
 В Індії з 1973 р. діє національний стандарт на статичний метод
визначення зчеплюваності бітумних в’яжучих з кам’яними матеріа-
лами [121]. У відповідності з методикою для випробування прийма-
ють кам’яні матеріали фракції 12,5 мм…20 мм. Після очищування та
висушування 200 г зерен кам’яного матеріалу нагрівають до 150 ºС
та змішують з 5 % бітуму, нагрітого до 160 ºС. Після рівномірного
розподілу в’яжучого по поверхні кам’яного матеріалу суміш перено-
сять в хімічний стакан місткістю 500 мл та залишають там охоло-
джуватися за кімнатної температури. Після 2 год охолоджування в
стакан додають дистильовану воду. Стакан розміщують у водяній
бані з температурою 40 ºС та витримують там впродовж 24 год. Після
витримування суміш виймають зі склянки, охолоджують до кімнат-
ної температури та візуально оцінюють ступінь покриття кам’яних
матеріалів бітумом.

2.3.2 Динамічні методи випробування

Одним з перших методів, що відносився до динамічних методів

випробування (Dynamic Immersion Tests), був метод Нікольсона, роз-
роблений на початку 30-х років минулого сторіччя [20]. У відповід-
ності з методикою бітумомінеральну суміш (50 г кам`яних матеріалів
та 5 % бітуму), приготовану з мінеральних зерен малого розміру та
охолоджену за кімнатної температури впродовж 1 год, занурювали в
ємність з дистильованої водою та струшували впродовж 1 год. Кри-
терієм оцінки зчеплюваності була температура, за якої мінеральні ча-
стинки ще залишалися вкритими бітумом (чим більш високу темпе-
ратуру витримує суміш, тим краща адгезія). Замість дистильованої
води могли використовувати суміш води з бензолом, взятою в різній
концентрації. При цьому струшування виконували за температури
навколишнього середовища, а за критерій зчеплюваності приймали
концентрацію бензолу, за якою бітум починав відокремлюватися від
мінеральних частинок (чим більша концентрація, тим вища адгезія).
В подальшому в методі було модифіковано механічну дію, що
діє на бітумомінеральну суміш. Приготовану суміш (50 г кам`яних
матеріалів та 5 % бітуму) після остигання впродовж 1 год переносили
в ємність, в якій її обертали впродовж 15 хв зі швидкістю 39 об/хв.
Пізніше кількість та час обертів було змінено – ємність з сумішшю та
дистильованої водою обертали зі швидкістю 44 об/хв впродовж 15 хв

88
спочатку за температури 24 ºС (75 ºF), а потім ще по 15 хв за темпе-
ратур 38 ºС (100 ºF) та 49 ºС (120 ºF) [8]. Крім цього допускалась ще
одна модифікація, згідно якої приготовану бітумомінеральну суміш
могли попередньо витримувати в дистильованій воді впродовж пев-
ного часу, що міг варіюватися (від 20 год до 25 діб), з подальшим ви-
значенням зчеплюваності [8, 20].
В 50-х роках H.Mallison [20] запропоновував подальше удоско-
налення методу Нікольсона. Згідно цього методу для випробування
готували суміш, що складалась з мінеральних зерен розміром
8 – 12 мм. Після остигання, 100 г бітумомінеральної суміші разом з
100 мл дистильованої води поміщали в скляну ємність місткістю
250 мл та збовтували впродовж 4 год в спеціальній мішалці. Резуль-
тат зчеплюваності вважався задовільним, якщо більше ніж 75 % по-
верхні кам’яних матеріалів залишилися вкритими бітумом [73]. Го-
ловним недоліком цього методу, подібно й іншим, є суб’єктивність
оцінки отриманих результатів та невідповідність умовам роботи бі-
туму в покритті. Крім цього результати вищенаведених тестів, вста-
новлені в різних лабораторіях не могли бути коректно співставленні
через різницю в умовах випробувань.
В 30-х – 40-х роках XX сторіччя в США почав використовува-
тися метод «Wash Test», розробниками якого були A.V. Dow та
O.R. Tyler [8, 122]. За цим методом зчеплюваність визначалась на бі-
тумомінеральній суміші, яку виготовляли з 500 г кам’яних матеріалів
та 5 % бітуму. Після остигання суміші її занурювали в ємність з дис-
тильованою водою та струшували на вібраційних ситах впродовж 30
хв, після чого оцінювали зчеплюваність в балах за 10-ти бальної
шкалою (0 балів – відсутнє оголення поверхні, 1 – 3 бали – незначне
оголення поверхні, 8 – 10 – суттєве оголення). У подальшому в уні-
верситеті Перд’ю (США) [122] цей метод був дещо вдосконалений.
Виготовлену суміш залишали при кімнатній температурі на добу, пі-
сля чого суміш розділяли вручну на окремі зерна, які переносили в
двохлітрову скляну банку та додавали 1000 л дистильованої води.
Скляну банку розміщували на вібраційному приладі та струшували
протягом 30 хв за кімнатної температури (рис. 2.67). Таким чином
досягався більш інтенсивний вплив на поверхню зерен. Після випро-
бування бітумомінеральну суміш висушували та візуально оцінювали
ступінь зчеплення (відмінно – при відсутності поверхні не вкритої бі-
тумом; добре – при наявності до 25 % площі поверхні не вкритої бі-

89
тумом; погане – при більшій площі поверхні, що не вкрита бітумом).
Головним недоліком перших методів визначення бітумомінера-
льних сумішей було візуальне оцінювання результатів випробування,
що призводило до низької повторюваності та відтворюваності ре-
зультатів. Отже виникла потреба в кількісних методах результатів
випробування. Одним з перших кількісних методів оцінювання зчеп-
люваності, ймовірно, є метод, запропонований Bailey Tremper [122].
В цьому методі для випробування використовувався дрібний мінера-
льний матеріал, який проходив скрізь сито № 100 (з розміром вічок
0,149 мм). Головним принципом методу було порівняння ваги міне-
ральних часток до обробки бітумом з вагою часток після відокрем-
лення бітуму після випробування.

Рис. 2.67. Визначення зчеплюваності за методом «Wash Test», [122]

До переваг цього методу, окрім кількісного оцінювання зчеп-

люваності, можна віднести те, що метод дозволяв оцінити вплив на
зчеплюваність як бітуму, так і кам’яних матеріалів. В першому випа-
дку випробування виконувалось на еталонному кам’яному матеріалі,
в другому випадку використовувався бітум, зчеплюваність якого бу-
ла перевірена раніше на іншому кам’яному матеріалі.
Для випробування приймали кам’яні матеріали, що використо-
вували при влаштуванні асфальтобетонних покриттів. Кам’яні мате-
ріали подрібнювали до тих пір, поки вони не були здатні просіватися
скрізь сито № 100 (0,149 мм). Після цього кам’яні частинки висушу-
вали впродовж не менше ніж 6 годин за температури 54 ºС … 60 ºС

90
(130 ºF…140 ºF) та одразу після висушування їх об’єднували з попе-
редньо нагрітим до робочої технологічної температури бітумом в кі-
лькості 5 … 8 %. Мінеральні зерна ретельно перемішували з бітумом
ложкою доти, доки всі зерна за візуальною оцінкою не були вкриті
в’яжучим. Після остигання суміші від приготовленої партії відбирали
наважку в 50 г, яку поміщали в конічну колбу Ерленмеєра ємністю
250 мл та додавали 100 мл дистильованої води за температури 25 ºС.
Для врівноваження температури суміші, її витримували за темпера-
тури 25 ºС впродовж 5 хвилин, при цьому злегка збовтуючи колбу
для того, щоб роз’єднати агрегати. Після цього колбу з сумішшю за-
кріплювали в вертикальному положенні на вібраційному приладі
(рис. 2.68) та збовтували протягом 10 хв. По закінченню механічного
впливу на суміш, її промивали крізь сита № 40 (0,42 мм) та № 100
(0,149 мм) з вловлюванням промивочної води та кам’яних матеріалів.
Після промивки кам’яні матеріали, що залишились не вкритими бі-
тумом, висушували до постійної маси за температури 105 ºС та зва-
жували. За відношенням маси зерен не вкритих бітумом після випро-
бування до вихідної маси кам’яних матеріалів визначали втрату ма-
теріалів за формулою:
А
% втрати   100 , (2.16)
В
де А – маса зерен, що пройшли сито № 100, після випробування,
В – маса зерен, що пройшли сито № 100, до проведення випробу-
вання.

За своєю суттю метод визначення зчеплюваності Bailey Tremper

був модифікованою версією методу «Wash Test» і значною його пе-
ревагою була можливість кількісно оцінювати адгезію.
В СРСР наприкінці 30-х років М.Г. Старицьким було запропо-
новано метод вимивання мінеральних матеріалів [89]. Для випробу-
вання приймався мінеральний порошок з розміром часток менше
0,074 мм. Для випробування виготовлювали так зване «дорожнє мас-
ло», яке складалось з 50 % бітуму та 50 % важких нафтових залиш-
ків.

91
 Рис. 2.68. Загальний вигляд приладу за методом Bailey Tremper, за [122]

Мінеральний порошок в кількості 10 г поміщали у воронку, в

якій знаходилось 50 г «дорожнього масла» нкгрітого до температури
60 ºС. Воронку з сумішшю термостатували у водяній бані з темпера-
турою 60 ºС. Суміш у воронці перемішували високошвидкісною мі-
шалкою зі швидкістю 1300 обертів у хвилину впродовж 5 хв, після
чого у воронку з сумішшю в’яжучого з мінеральним порошком дода-
вали 100 см3 дистильованої води з температурою 60 ºС та додатково
перемішували впродовж ще 5 хв (рис. 2.69) [123].
Ступінь зчеплюваності в’яжучого з мінеральним порошком оці-
нювали наступним чином. У випадку гарної адгезії, у воронці відбу-
валось розділення компонентів – у верхній частині воронки знаходи-
лось суміш в’яжучого з мінеральним порошком, а у нижній частині
воронки була чиста прозора вода. При незадовільній адгезії, частин-
ки мінерального порошку осідали разом з водою на дно воронки. Ці
оголені зерна мінерального матеріалу з воронки зливали разом з во-
дою у чашку, де вони очищувалися від крапель масла. Після випару-
вання води, залишок мінерального порошку зважували та розрахову-
вали у відсотковому вигляді по відношенню до взятої наважки.
В роботі [89] виконано порівняльне дослідження адгезії, визна-
ченої за методом Ріделя і Вебера та методом Старицького. В якості
в’яжучих приймали як суміш бітуму з важкими нафтовими залишка-
ми, так і з чистим бітумом (в цьому випадку температура випробу-
вання складала 90 ºС). Отримані результати свідчили про узгодже-
ність значень зчеплюваності, отриманої різними методами. На основі
отриманих даних автори [89] запропонували критерії оцінювання мі-

92
неральних порошків за адгезійними властивостями: у випадку вими-
вання від 0 до 3 % зерен мінеральних порошків адгезія вважалась га-
рною, якщо вимивалось від 3 % до 10 % зерен, адгезія вважалась за-
довільною, і якщо вимивалось більше 10 % зерен адгезія вважалась
незадовільною.

1 – розділювальна воронка, 2 – електрична мішалка, 3 – водяна баня,

4 – приймач, 5 – трубка для відводу повітря
Рис. 2.69. Схема приладу для випробування на вимивання мінеральних матері-
алів, за [123]

Ймовірно через відносну складність методики та невідповід-

ність умов випробування роботі асфальтов’яжучого в асфальтобе-
тонному покритті, метод не знайшов широкого поширення у дорож-
ній практиці СРСР. До недоліків методу можна віднести й те, що йо-
го показники виявилися не чутливими до типу та марки в’яжучого.
В даний час одним з найбільш розповсюджених методів оцінки
зчеплюваності бітумів у європейських державах є Rolling bottle
method (метод обертання пляшки) [39, 124]. Цей метод за своєю сут-
ністю є модифікованою версією методу, розробленого

93
V.Nicholson’ом ще в 30-х роках минулого століття.
Rolling bottle method було розроблено в 1987 р. в Швеції дослід-
никами U.Isacsson та T.Jörgensen [125, 126]. Для випробування за
Rolling bottle method приймають щебінь фракції 8,0 … 11,2 мм або
6,3 … 10 мм. Зерна кам’яного матеріалу висушують до постійної ма-
си за температури 105 ºС, після чого нагрівають до технологічної
температури приготування асфальтобетонних сумішей, що визнача-
ється згідно прийнятих нормативів. 510 г кам’яних матеріалів пере-
мішують з бітумом (у випадку використання зерен фракції
8,0 … 11,2 мм приймають 16 г бітуму, а при використання зерен роз-
міром 6,3 … 10 мм приймається 17 г бітуму). Приготовлену бітумо-
мінеральну суміш розкладають на металевій пластині та залишають
на 12 – 64 год за температури (20 ± 5) ºС.
Перед випробуванням відбирають три проби суміші по 150 г,
що завантажують в три скляні пляшки ємністю 500 мл та доливають
дистильовану воду з температурою (5 ± 2) ºС (рис. 2.70). В пляшки
вставляють по скляному стрижню діаметром 6 мм, для запобігання
агрегування часток мінерального матеріалу в пляшці. Пляшки вста-
новлюють на обертовий пристрій (рис. 2.71) та обертають зі швидкіс-
тю 40 хв-1 (при використанні бітумів з пенетрацією більше
100 × 0,1 мм) або 60 хв-1 (при використанні бітумів з пенетрацією
менше 100 × 0,1) впродовж 6 год. Випробування виконують за кімна-
тної температури (20 ± 5) ºС.
Після 6 годин обертання з пляшок виливають воду, зерна
кам’яного матеріалу перекладають в чашу, яку заповнюють свіжою
дистильованою водою до тих пір, поки частинки не будуть вкриті
водою. Чашу ставлять на білу поверхню та оцінюють візуально се-
редній ступінь покриття бітумом частинок, з округленням до 5 %.
При оцінюванні будь-які тонкі, коричневі, напівпрозорі ділянки час-
тинок заповнювача вважають повністю вкритими бітумом. Після
оцінювання зчеплюваності, зерна знову переносять в скляні пляшки,
заливають водою, яка залишилась після випробування та продовжу-
ють обертання пляшок до загального часу 24 год. Для більш точного
встановлення зчеплюваності може використовуватися час обертання
48 год, 72 год або навіть 96 годин і 168 годин обертання. По закін-
ченні часу обертання знову оцінюють візуальним методом зчеплюва-
ність зерен кам’яного матеріалу. При необхідності перервати випро-
бування, обертання припиняють, воду зливають, а зерна викладають

94
на силіконовий папір.

1 – гвинтова кришка, 2 – гумова трубка, 3 – скляний стрижень,

4 – скляна пляшка для випробувань, 5 – рівень
Рис. 2.70. Скляна ємність для випробування за Rolling bottle method, за [103]

Рис. 2.71. Приклади приладів для обертання пляшок за Rolling bottle method,
[125, 127]

В даний час Rolling bottle method э стандартизованим в країнах

Європейського союзу [103], при цьому для полегшення візуальної
оцінки зчеплюваності в стандарті EN 12697-11 наведені еталони, що
відповідають певному значенню зчеплюваності (рис. 2.72).

95
Рис. 2.72. Шаблони для полегшення візуальної оцінки зчеплюваності за Rolling
bottle method, за [103]

За час використання Rolling bottle method у лабораторіях різних

країн світу встановлені його переваги та вади. До переваг відносить-
ся простота методу та відсутність необхідності використання склад-
ного обладнання. Вадами, як і для будь-якого візуального методу, є
суб’єктивність оцінювання результатів, на що вказували навіть роз-
робники методу [125]. Офіційно в стандарті EN 12697-11 [103] зна-
чення точності методу ще не встановлені, але з практики зазвичай
приймається повторюваність – 20 %, а відтворюваність – 30 %. Сут-
тєвою вадою є тривалість методу, яка при неможливості безперерв-
ного випробування, розтягується як мінімум на три робочих дні.
Крім цього, нарікання серед дослідників викликає той факт, що ви-
значення зчеплюваності в Rolling bottle method виконується на
кам’яних матеріалах однієї фракції (8,0 … 11,2 мм або 6,3 … 10 мм),
в той час як в асфальтобетонній суміші фракційний склад кам’яних
матеріалів є значно ширшим, а при зміні фракції показники зчеплю-
ваності можуть суттєво змінюватися.
В [127] наведено порівняльну оцінку результатів зчеплюваності,
отриманих за методами Rolling bottle method та Boiling Test. Методи-
ка Boiling Test була дещо модифікована, а саме: щебінь фракції

96
4 … 8 мм змішувався з 3,0 % бітуму; приготовлена суміш остигала за
кімнатної температури впродовж ночі; для випробування приймали
два зразки по 100 гр суміші; зразки суміші кип’ятили впродовж 10 хв
в скляному стакані ємкістю 1000 л, заповненому наполовину дисти-
льованою водою; суміш під час кип’ятіння перемішували скляною
паличкою; після кип’ятіння суміш охолоджували у воді, викладали
на паперовий рушник та витримували впродовж ночі; оцінку викону-
вали двома операторами.
В проведенні порівняльної оцінки зчеплюваності прийняли
участь 7 шведських лабораторій, які провели випробування на двох
бітумах з пенетрацією 160 … 220 × 0,1 мм (один без добавки, а дру-
гий з добавкою ПАР) та чотирьох кам’яних матеріалах. Випробуван-
ня показали, що обидва методи дозволяють коректно визначати зчеп-
люваність кам’яного матеріалу з бітумом у випадку дуже високих
або дуже низьких значень. У випадку оцінювання бітумомінеральних
сумішей, що мали проміжні значення зчеплюваності, Rolling bottle
method дозволяв більш точно та коректно оцінювати зчеплюваності.
Таким чином було встановлено, що метод Boiling Test може викорис-
товуватися лише для однозначної оцінки зчеплюваності – «висока»
або «низька». В той же час, Boiling Test на відміну від Rolling bottle
method дозволяє проводити випробування на асфальтобетонній су-
міші або на кам’яних матеріалах з будь-якою гранулометрією (за ви-
ключенням зерен дрібніше 2 мм), що є значною перевагою цього ме-
тоду [127].
Отримані результати підтверджені й міждержавними випробу-
ваннями, в яких прийняли участь дослідницькі лабораторії з Польщі,
Бельгії, Великобританії, Іспанії, Франції, Нідерландів, Бельгії, Шве-
ції, Германії та Італії [19, 124]. Випробування виконували на двох бі-
тумах 50/70 (один з ПАР) та бітумі, модифікованому полімером, і чо-
тирьох кам’яних матеріалах. Виконані дослідження показали, що зі
збільшенням часу проведення випробування (з 6 до 24 та 48 годин),
різниця між значеннями зчеплюваності, визначеними на різних
в’яжучих та кам’яних матеріалах, стає більш різкою, це ж підтвер-
джується й даними, наведеним в роботі [128]. Крім того, експеримен-
тально підтверджено, що при визначенні зчеплюваності бітумних
в’яжучих з кам’яними матеріалами, більш значущим фактором, що
обумовлює зчеплюваність, є вид кам’яного матеріалу, а не тип та ма-
рка бітумного в’яжучого [19]. Встановлено, що найбільша відтворю-

97
ваність методу Rolling bottle method спостерігається при значеннях
зчеплюваності менших ніж 20 % або більших за 70 %. Для підвищен-
ня точності визначення зчеплюваності необхідно, щоб оцінювання
виконувалось щонайменше двома операторами, а кількість паралель-
но випробуваних зразків сумішей була не менше трьох.
Значення зчеплюваності, визначені за Rolling bottle method на
різних кам’яних матеріалах, дещо відрізняються від зчеплюваності,
встановленої за методом Boiling Test. Наприклад, за Rolling bottle
method найменша зчеплюваність спостерігається на граніті, найвища
на вапняку, а зчеплюваність на базальті та піщанику знходиться між
ними. В той же час за методом Boiling Test найменша зчеплюваність
на граніті, найвища на базальті, а середні значення притаманні вап-
няку та піщанику.
До недоліків Rolling bottle method дослідники з різних лабора-
торій віднесли деяку невизначеність методики, наприклад: темпера-
турний діапазон випробування знаходиться в межах 15 … 25 ºС, в
той час, як в’язкість в’яжучих в цьому діапазоні може змінюватися
досить суттєво; відсутні вимоги до скляних пляшок (потрібно кожен
раз використовувати нові пляшки або можливе повторне викорис-
тання пляшок, внутрішня поверхня яких після декількох випробувань
стирається); час витримування суміші перед випробуванням варію-
ється з 12 годин до 64 годин; дозволяється як непереривне випробу-
вання впродовж 24 годин, так і переривчасте з вийманням кам’яних
матеріалів з скляної пляшки та витримуванням їх на повітрі за кімна-
тної температури, та інше. Також значним недоліком методу є невід-
повідність умов його проведення з реальними умовами роботи асфа-
льтобетонних покриттів.
Rolling bottle method є чутливим до марки і типу в’яжучого, а
також до наявності поверхнево-активних речовин. В [102] наведені
дані випробування зчеплюваності бітумомінеральних сумішей, виго-
товлених на одних кам’яних матеріалах, але різних в’яжучих. Експе-
риментальні дані, отримані за Rolling bottle method, підтверджують,
що при переході від більш в’язких в’яжучих до менш в’язких, зчеп-
люваність зменшується (рис. 2.73). На відміну від Total water
immersion test, Rolling bottle method дозволяє встановити навіть не-
значну різницю в зчеплюваності бітумомінеральних сумішей, виго-
товлених як на бітумах різних марок, так і на різних кам’яних матері-
алах [102].

98
 В роботі [129] наведені результати дослідження впливу різних
умов випробування за методикою Rolling bottle method на значення
зчеплюваності. Автори внесли суттєві зміни в стандартизовану мето-
дику Rolling bottle method з метою досягнення такого ж результату
зчеплюваності, як після випробування за EN 12697-12, що регламен-
тує метод визначення водостійкості асфальтобетонних зразків [130].
Польськими дослідниками було запропоновано чотири модифікації
Rolling bottle method:

Рис. 2.73. Кінетика зміни зчеплюваності, визначеної за Rolling bottle method на

бітумомінеральних сумішах, виготовлених на різних бітумах та кам’яних
матеріалах, згідно [102]

1) Підготовлені бітумомінеральні суміші витримували впро-

довж 4 год за температури 160 ºС, після чого зерна кам’яного матері-
алу, оброблені бітумом, викладали на силіконовий папір та витриму-
вали за кімнатної температури впродовж 24 год. Подальше випробу-
вання повністю відповідало методиці, наведеній в EN 12697-11.
2) Підготовлені бітумомінеральні суміші витримували впро-
довж 2 год за температури 160 ºС, а потім суміш викладали на силі-
коновий папір та залишали на 24 год за кімнатної температури. Після
витримування на повітрі, суміш поміщали в герметичний пластико-
вий пакет з 10 мл дистильованої води, витримували за температури
мінус 18 ºC впродовж 4 годин, а потім відтавали у водяній бані за те-
мператури 60 ºС протягом 2 годин. Подальше випробування повніс-
тю відповідало методиці, наведеній в EN 12697-11.
3) За третім методом зразки підготовлювали подібним чином як
у попередньому методі, а випробування виконували за методикою,

99
наведеною в EN 12697-11, з тією лише різницею, що замість дисти-
льованої води у скляних пляшках знаходився 7 % розчин NaCl.
4) Четверта методика відповідала третій з тією лише різницею,
що бітумомінеральну суміш піддавали циклу заморожуван-
ня/відтавання двічі. Випробування виконували за методикою, наве-
деній в EN 12697-11, але замість дистильованої води у скляних пля-
шках знаходився 7 % розчин NaCl.
Дослідження виконували на бітумі 35/50 (як на вихідному, так і
зістареному за методом RTFOT, а також з добавками поверхнево-
активних речовин) і на двох кам’яних матеріалах (вапняку та граніті).
Автори [129] встановили, що:
- попереднє витримування приготовленої суміші за температури
160 ºС призводить до суттєвого підвищення зчеплюваності (у граниті
зчеплюваність зросла з 10 % до 80 … 85 %);
- додаткові операції при підготовці бітумомінеральних сумішей
(заморожування/відтавання, витримування суміші у воді, випробу-
вання у водному розчині NaCl) не впливали суттєво на значення зче-
плюваності;
- при використанні бітумів, модифікованих поверхнево-
активними добавками, після 2 годин витримування бітумомінераль-
них сумішей за температури 160 ºС, вплив добавки повністю нівелю-
вався.
Таким чином, автори підтвердили, що при визначенні зчеплю-
ваності на методом Rolling bottle method найбільший вплив на зна-
чення зчеплюваності надає тип кам’яного матеріалу.
Для усунення одного з найбільших недоліків Rolling bottle
method, а саме суб`єктивності візуальної оцінки результатів випробу-
вання, в роботі [131] запропонована напівавтоматична система оцін-
ки зчеплюваності. Згідно запропонованій методиці, бітумомінераль-
ну суміш після випробування розміщали в прозорій скляній ємності,
заповненій дистильованою водою. Ємність встановлювали на зеле-
ний фон. Випробувану суміш вертикально фотографували з відстані
18 см 10-мегапіксельної фотокамерою. Для покращення якості фото-
графій та запобігання відзеркалення і затінювання, бітумомінеральну
суміш освітлювали двома світлодіодними лампами, встановленими
таким чином, щоб світловий потік в 70 лм був направлений на зерна
під кутом 45 º (рис. 2.74).

100
Рис. 2.74. Схема установки для фотографування випробуваної суміші за [131]

Для оцінювання зчеплюваності використовували комп’ютерну

програму ImageJ, яка дозволяє кожну точку зображення (піксель)
класифікувати за параметром YUV (де Y – яскравість світла, U та V
визначають кольоровість). Завдяки такій класифікації є змога підра-
ховувати кількість точок, що мають один колір. Кроки обробки зо-
браження наведені на рис. 2.75.

Рис. 2.75. Обробка зображення при визначенні зчеплюваності, [131, 132]

Запропонована полуавтоматична методика оцінювання резуль-

татів зчеплюваності дозволяє об`єктивно оцінити результати випро-
бування як бітумомінеральних сумішей, приготованих на світлих
кам`яних матеріалах, так і на темних, хоча розробники й підкреслю-
ють, що оцінювання результатів зчеплюваності на світлих кам’яних
матеріалах є більш точним. Метод забезпечує більш високу точність

101
результатів оцінки зчеплюваності, що не може бути досягнуто при
візуальній оцінці. Немаловажною перевагою методу є те, що він не
потребує використання специфічного обладнання та в ньому застосо-
вується програмне забезпечення з відкритим вихідним кодом, тобто
потреба в придбанні додаткових комп’ютерних програм відсутня. Ро-
зробники методики зазначають, що за рахунок високої точності оці-
нювання результатів зчеплюваності, можливо зменшити кількість
проб (зазвичай використовуються по три проби) та відповідно цьому
скоротити час випробування.
Ще одна методика комп’ютерної оцінки результатів зчеплюва-
ності за Rolling bottle method розроблена польськими дослідниками
[133]. Для оцінювання ступеня зчеплюваності автори використовува-
ли розроблену ними систему, представлену на рис. 2.76. Розрахунок
площі кам’яних матеріалів виконувався за допомогою спеціально ро-
зробленого програмного забезпечення DISCO.

Рис. 2.76. Обробка зображення згідно [133]

Запропонована польськими дослідниками система дозволяє ко-

ректно оцінювати площу кам’яних матеріалів, на яких залишилось

102
в’яжуче після випробування Rolling bottle method. При цьому запро-
понована система дозволяє навіть відокремлювати площу темних
мінералів, наприклад на гранітних зернах, від бітумного в’яжучого.
Крім розробки програмного забезпечення авторами роботи [133]
виконано порівняльне дослідження зчеплюваності бітумомінераль-
них сумішей, визначених за методами Boiling Water Test [108] та
Rolling bottle method (зразки обертались 6 год та 24 год). Отримані
дані свідчать про те, що випробування Boiling Water Test є більш жо-
рсткішим, ніж визначення зчеплюваності за методом обертання пля-
шки навіть після 24 год обертання. В той же час розкид значень зчеп-
люваності за методом Boiling Water Test є більшим ніж за Rolling
bottle method.
На основі порівняння значень адгезії отриманих різними мето-
дами, що застосовуються в країнах Європи, автори [134] роблять ви-
сновок, що метод обертання пляшки при комп’ютеризованому ви-
значенні отриманих результатів оголення поверхні кам’яних матеріа-
лів, за думкою авторів є «кращим з гірших» [134].
В роботі [135] виконано дослідження умов фотографування
(умови освітлення, кут нахилу камери, відстань від об’єктива та ін-
ше) кам’яних матеріалів після випробування за Rolling bottle method
на значення результатів адгезії. На основі отриманих експеримента-
льних даних автори запропонували зміни методики, яка дозволяє ма-
ксимально точно здійснювати оцінку площі кам’яних матеріалів,
вкритої бітумом після випробування за Rolling bottle method, а саме:
необхідно використовувати джерело світла з освітленістю від 350 лк
до 850 лк; роздільна здатність матриці камери повинна бути не мен-
ше 4,9 Мп; відстань від об’єктива камери до зразка повинно бути від
30 см до 50 см; кут фотографування повинен бути в діапазоні від 30 º
до 90 º; в якості підкладки використовувати білий фон; між зернами
кам’яного матеріалу повинен бути проміжок; оцінювання необхідно
виконувати на сухих мінеральних матеріалах. При використанні за-
пропонованого розробниками способу створення гістограми зобра-
ження точність не перевищувала 3 %, а загальний час оцінювання ре-
зультатів визначення зчеплюваності складав 45 хв та ще 35 хв було
потрібно для висушування зразків.
В США діє Film stripping test (плівковий тест), методика якого
близька до Rolling bottle method [85, 136].
Для випробування приймають кам’яні матеріали розміром від

103
2,38 мм до 9,51 мм в кількості 60 г, та бітум, кількість якого визна-
чають в грамах за формулою:
Б  (2,65 /  )  3,6 , (2.17)

де ρ – питома вага кам’яних матеріалів.

Вихідні матеріали нагрівають (мінеральний матеріал до 110 ºС

впродовж щонайменше 30 хв, а бітум до 150 ºС) та об’єднують в ме-
талевій ємності за температури 93 ºС … 121 ºС до повного покриття
зерен кам’яного матеріалу. Після перемішування суміш залишають
на 1 – 2 години для охолодження до кімнатної температури.
Скляні банки ємністю близько 230 г та приготовлену суміш ро-
зміщують в сушильній шафі з температурою 60 ºС де й витримують
впродовж 15 – 18 годин. Після цього суміш засипають в скляну бан-
ку, яку в свою чергу разом з сумішшю охолоджують до кімнатної те-
мператури (25 ± 0,5) ºС. Після охолодження в скляну банку додають
175 ± 5 мл дистильованої води з температурою (25 ± 0,5) ºС. Банки
закривають металевими кришками та розміщують в приладі
(рис. 2.77), в якому вони обертаються впродовж 15 хв зі швидкістю
(43 ± 2) об/хв. Після цього обертальний прилад зупиняють, скляні
банки знімають та розміщують в спеціальному коробі з флуоресцен-
тним світлом (рис. 2.78), де візуальним методом оцінюють зчеплю-
ваність бітуму з кам’яними матеріалами.

Рис. 2.77. Прилад для випробування зразків за film stripping test, за [136]

104
 Рис. 2.78. Короб з флуоресцентним світлом для оцінювання зчеплюваності за
методом film stripping test, за [136]

2.3.3 Ультразвукові методи випробування

В 60-х роках XX століття в США декількома науковцями було

запропоновано ультразвукові методи оцінки зчеплюваності, якими
випробували як бітумомінеральні суміші, так і асфальтобетонні зраз-
ки [102, 137]. Наприклад, O.B. Andersland [137] запропонував Sonic
method, згідно якого асфальтобетоні зразки-балочки піддавали періо-
дичному впливу ультразвуку (рис. 2.79 – 2.80) та витримуванню у
воді за температури 60 ºС впродовж прийнятої кількості днів (1, 3, 5,
7 або 9). Після певної кількості таких циклів визначався модуль пру-
жності зразків розрахунковим методом за значеннями власної часто-
ти та визначався відсоток зменшення модуля пружності оброблених
ультразвуком зразків відносно звичайних зразків.
При випробуванні окремих зерен бітумомінеральної суміші
ультразвуковим методом зазвичай використовують поліровані зерна
кам’яного матеріалу, що оброблюють бітумом таким чином, щоб то-
вщина плівки бітуму складала 0,12 мм. Так, в [54] для випробування
підготовлювали кам`яні зразки діаметром 45 мм та товщиною 10 мм,
поверхню яких ретельно полірували та очищували від пилу. Зерна
кам`яного матеріалу змішували з бітумом таким чином, щоб досягти
плівки 0,12 мм. Vuorinen M.J. та Valtonen J.P.В [8, 13] для випробу-
вання використовували поліровані зерна кам’яного матеріалу розмі-
ром 20 мм на 80 мм, які вкривали шаром бітуму товщиною 0,12 мм.

105
 Рис. 2.79. Апаратура для проведення випробування за Sonic method, за [137]

Рис. 2.80. Зразок-балочка після впливу ультразвуку та витримування у воді, за

[137]

Підготовлені зерна з бітумом зважують та поміщають у воду

потрібної температури і піддають ультразвуковому впливу, який
призводить до механічного видалення бітуму з поверхні полірованих
кам’яних матеріалів (рис. 2.81). Після ультразвукового впливу впро-
довж прийнятого часу зерна з бітумом знову зважують і за різницею
ваги визначають у відсотках зчеплюваність.
Метод, подібний цьому, було використано й H.J. Lassaile [77].
Різниця полягала лише в тому, що кам`яні матеріали після обробки
бітумом витримували у воді впродовж 3 діб, та лише після цього су-
міш піддавали впливу ультразвуку. H.J. Lassaile виконав таким мето-
дом дослідження адгезії бітуму з різними кам’яними матеріалами
(кварцит, габро, базальт, вапняк).
У відповідності з даними науковців Великобританії [102] ульт-

106
развуковий метод визначення зчеплюваності бітумних в’яжучих з
кам’яними матеріалами є малоінформативним, оскільки не дозволяє
зафіксувати різницю в зчеплюваності, що визначається на бітумах рі-
зних марок (рис. 2.82).

Рис. 2.81. Зразки після випробування ультразвуковим методом, згідно [54]

Рис. 2.82. Зовнішний вигляд кам`яних матеріалів, оброблених бітумом марки

40/60 (а) та 160/220 (б), після трьох циклів оброблення ультразвуком у
вологому середовищі, згідно [102]

В той же час за результатами загальноєвропейської оцінки пока-

зників, що використовують для оцінки якості бітумів [54], ультразву-
ковий метод характеризується досить високою точністю і повторю-
ваністю та дозволяє відносно швидко оцінювати зчеплюваність.

107
 2.4 Методи оцінки зчеплюваності ущільнених асфальтобетон-
них сумішей

2.4.1 Оцінки зчеплюваності за зміною міцнісних показників

якості асфальтобетонних зразків

Окремою групою методів визначення зчеплюваності є методи,

основані на зменшенні міцнісних показників асфальтобетонних зраз-
ків після витримування їх у водному середовищі. Значною перевагою
цих методів випробування є те, що вони є кількісними а зчеплюва-
ність визначається на асфальтобетонних зразках, виготовлених з тих
самих сумішей, які використовуються для влаштування дорожнього
покриття або на кернах, що відібрані з діючого асфальтобетонного
покриття. Недоліком є те, що асфальтобетонні зразки дуже обмежено
моделюють асфальтобетонне покриття, як на стадії його ущільнення,
так і експлуатації [75].
Перше згадування про використання таких методів для оцінки
зчеплюваності бітумів з кам’яними матеріалами наведено в Трудах
Міжнародного дорожнього конгресу в Парижі в 1938 р. [75]. В
1941 р. Е.Neumann [75] використовував для оцінки зчеплюваності
показники водостійкості, визначені за зміною міцності на стиск, роз-
тяг та вигин зразків, які випробували після витримування на повітрі
та у воді.
В 1954 р. в США було розроблено стандарт ASTM D 1075-54
«Method of test for effect of water on cohesion оf compacted bituminous
mixtures», в якому регламентувалось визначення водостійкості зраз-
ків по співвідношенню міцності асфальтобетонних зразків на стиск,
після витримування їх у сухому та вологому стані. З шести асфальто-
бетонних зразків, що були одночасно виготовлені, три зразки витри-
мували на повітрі за кімнатної температури, а інші три витримували
у водяній бані за температури 50 ºС впродовж чотирьох діб. Після
витримування всі зразки випробували на стиск за температури 25 ºС.
Приблизно в цей же час в багатьох країнах світу були розробле-
ні національні методи непрямого визначення зчеплюваності за пока-
зниками водостійкості.
У Франції для цих цілей використовували випробування за Дю-
рьезом [92]. За цим методом виготовляли асфальтобетонні зразки ци-
ліндричної форми діаметром 8 см, висотою 9 см та вагою 100 гр. По-

108
ловину зразків витримували 24 год на повітрі та потім випробували
на стиск за температури 18 ºС та швидкості деформування 1 мм/сек.
Другу половина зразків витримували у воді за кімнатної температури
впродовж 7 діб та після цього також випробували на стиск. Водос-
тійкість зразків визначали за відношенням міцностей на стиск водо-
насиченних та сухих зразків.
Крім цього, у Франції використовувався метод визначення во-
достійкості за співвідношенням значень міцності асфальтобетонних
зразків у сухому та водонасиченому стані, визначених за допомогою
конусного пенетрометру [75, 92]. Для випробування з бітумомінера-
льної суміші з крупністю зерен дрібніше 1 мм виготовляли шляхом
пресування протягом 3 хв під тиском 100 кг/см3 зразки у вигляді ци-
ліндричних дисків з діаметром 10 см та завтовшки 2,5 см. Після
остигання зразки зважували та визначали їх питому вагу у сухому
стані. Одну частину зразків випробували після витримування за кім-
натної температури протягом 1 – 2 години. Іншу частину зразків ви-
тримували у водному середовищі за встановленої температури про-
тягом 7 діб. При випробуванні міцності конусним пенетрометром на-
вантаження підбирали таким чином, щоб забезпечити занурення ко-
нуса у зразок на 3 – 5 мм.
Зчеплюваність асфальтобетонних зразків визначали за форму-
лою [92]:
Sm
10 , (2.18)
SO

де Sm – міцність до водонасичення,
So – міцність після водонасичення впродовж 7 діб.

В країнах Європейського Союзу в даний час для встановлення

впливу води на асфальтобетонні зразки широко використовують ме-
тод «Indirect tensile strength test» (ITSR) [138]. Згідно цього методу з
асфальтобетонної суміші виготовляють зразки-циліндри діаметром
(100 ± 3) мм (або іншим, наприклад 80 мм, 120 мм, 150 мм або
160 мм), одну частина яких витримують на повітрі за температури
20 ºС, а другу водонасичюють під вакуумом за залишковим тиском
6,7 кПа впродовж 30 хв та витримують у водному середовищі за тем-
ператури (40 ± 1)° С протягом 68 … 72 годин (витримування може

109
бути як безпосередньо у водяній бані, так і в щільних герметично за-
повнених водою пластикових пакетах, які розміщують у повітряній
бані). Після витримування зразки випробують на непрямий розтяг на
пресі, стискаючи їх зі швидкістю 50 мм/хв (рис. 2.83).

Рис. 2.83. Схема випробування зразків на «Indirect tensile strength test» (ITSR),
згідно [138]

Міцність при непрямому розтягуванні визначають за форму-

лою:

(2.19)

де Fmax – максимальне зусилля при руйнуванні зразка, Н,

h – висота зразка, мм,
d – діаметр зразка, мм.

Коефіцієнт міцності при непрямому розтягуванні визначають

за формулою:

(2.20)
де ITSwet – міцність при непрямому розтягуванні витриманих у воді
зразків,
ITSwet – міцність при непрямому розтягуванні витриманих на по-
вітрі зразків.

110
 Згідно з даними [139] «Indirect tensile strength test» є простим
методом, що дозволяє оцінити статичний вплив водного середовища
на зміну адгезійних властивостей. При цьому для методу характерні
такі вади: метод не фіксує значну різницю між випробуванням сухих
та водонасичених зразків; при випробуванні водонасиченних зразків
зменшується збіжність результатів, що пояснюється нерівномірністю
впливу води по площі зразка; метод є доволі чутливим до пористості
зразків. Перевагою методу є його чутливість до використання моди-
фікованного бітумного в`яжучого.Випробування за методом «Indirect
tensile strength test» є стандартизованим в ЄС та визначається згідно
стандарту EN 12697-12 (метод А) [130].
Також для встановлення водостійкості зразків використовується
випробування на прямий розтяг – метод «Direct tensile strength test»
(DTSR) [138]. Випробування виконують на зразках-призмах, які вирі-
зають з асфальтобетонних плит, ущільнених секторним пресом. Для
випробування приймають шість зразків, половину з яких витримують
в сухому стані, а друга половина – в водному середовищі. Після ви-
тримування зразки розтягують за температури 15 ºС зі швидкістю 1,5
мм/хв (рис. 2.84).

Рис. 2.84. Схема випробування зразків на «Direct tensile strength test» (DTSR),
згідно [138]

Міцність на розтяг (DTS) визначають за формулою:

111
 (2.21)
Коефіцієнт міцності на розтяг (DTSR) визначають за формулою:

(2.22)
В європейському стандарті EN 12697-12 [130] наведено ще один
метод оцінки водостійкості (непрямий метод визначення зчеплюва-
ності) - метод В. У відповідності з цим методом для випробування
використовують циліндричні зразки з діаметром 80 мм, 100 мм,
120 мм, 150 мм або 160 мм (при цьому співвідношення сторін повин-
но бути не менше 0,5) у кількості щонайменше 8 зразків для кожної
проби, що витримуються на повітрі після виготовлення від 16 до
24 год. Для подальшого випробування зразки розподіляють на дві пі-
дгрупи: одну підгрупу витримують на повітрі за температури
(18 ± 1) ºС; другу підгрупу вакуумують у вакуумній камері за залиш-
ковим тиском 47 кПа впродовж 60 хв з поступовим додаванням води,
а потім ще 120 хв після повного покриття зразків водою, після чого
витримують у водяній бані за 18 ºС впродовж 7 діб. Після витриму-
вання зразків обох підгруп визначають їх міцність на стиск за темпе-
ратури 18 ºС.
За коефіцієнт водостійкості приймають у відсотках відношення
міцності на стиск групи водонасичених зразків до міцності на стиск
групи ненасичених зразків.
Згідно з даними, наведеними в EN 12697-12 [130] значення,
отримані згідно методу А (Indirect tensile strength test) та В (при ви-
значенні міцності на стиск), в середньому є близькими.
Подібний до цього метод використовують й для визначення во-
достійкості зразків в Україні та колишніх країнах СРСР. Відміність
його методики полягає в більш глибокому водонасиченні та витри-
мувані зразків у воді з температурою 20 ºС впродовж 14 діб. При
цьому це випробування ніяк не пов’язується з адгезійною міцністю
асфальтобетонів, що випробуються.
В США стандартизованим (ASTM D 1075 [140]) є метод
Immersion compression, згідно якого зчеплюваність непрямим чином
визначають за втратою міцності зразків на стиск після їх витриму-
вання у водному середовищі. Згідно цього методу виготовляють

112
шість асфальтобетонних зразків-циліндрів діаметром 102 ± 2 мм та
висотою 102 ± 2 мм. Одну групу зразків після виготовлення витри-
мують впродовж 4 год на повітрі за температури 25 ± 1 °С, після чого
випробують на стиск. Другу група зразків витримують у водному се-
редовищі за температури 60 ± 1 °С впродовж 24 годин (можливе та-
кож витримування в воді за температури 49 ± 1 °С впродовж 4 діб),
після чого 2 години термостатують за температури 25 ºС та випро-
бують на стиск. Після випробування розраховують коефіцієнт стій-
кості до дії води у відсотках, як відношення між показниками стиску
визначеними на зразках, що витримували у воді та на повітрі. Якщо
цей коефіцієнт складає менше 70 % вважають що такі асфальтобето-
ни є занадто чутливими до дії води та відповідно характеризуються
незадовільною зчеплюваністю. Не зважаючи на те, що метод не пот-
ребує додаткового обладнання та є доволі простим у виконанні, його
критикують за невідповідність умовам роботи асфальтобетону в пок-
ритті та часту помилковість в оцінюванні водостійкості зразків [101].
Значного розповсюдження в різних штатах США в 70-х роках
XX століття отримав Lottman Test [101, 141]. Згідно цього методу з
асфальтобетонної суміші виготовляють 9 асфальтобетонних зразків
циліндричної форми, що мають діаметр 4 дюйми (10, 16 см) та тов-
щину 2,5 дюйми (6,35 см). Після 1 – 2 діб витримування на повітрі за
кімнатної температури партія зразків розподілялась на 3 групи по три
зразки в кожній: першу групу використовували для випробування пі-
сля термостатування на повітрі; друга група – зразки водонасичують
під вакуумом (660 мм рт. ст.) впродовж 30 хв та термостатують у во-
ді впродовж 3 год; третя група – зразки водонасичують під вакуумом
(660 мм рт. ст.) впродовж 30 хв, поміщають в щільний пластиковий
пакет з дистильованої водою та заморожуються за температури мінус
18 ºС впродовж 15 годин з наступним відтаванням у воді за темпера-
тури 60 ºС впродовж 24 годин [141].
Всі зразки перед випробуванням термостатують за температури
випробування (13 ºС або 23 ºС) впродовж 3 годин та визначають їх
модуль пружності або міцність на непрямий розтяг (ITS) зі швидкіс-
тю 1,65 мм/хв.
Зразки першої групи є зразками контрольними, зразки другої
групи виокристовують для оцінювання зміни міцності асфальтобе-
тонного покриття впродовж перших чотирьох років експлуатації,
третьої групи – зміни міцності впродовж 4 – 12 років експлуатації.

113
 Незважаючи на те ще метод є доволі складним, тривалим та
трудомістким (мінімум 3 доби), отримувані лабораторні результати
мають гарну збіжність [142] та добре корелюють зі значеннями міц-
ностей та модулів пружності асфальтобетонів з дорожніх покриттів
[101, 111].
В подальшому Lottman Test був модифікований та прийнятий в
1985 р. в якості стандарту AASHTO T 283 [77, 143]. Згідно з модифі-
кованим методом випробування виконують на непрямий розтяг за
методом «Indirect tensile strength test» (ITSR) за температури 25 ºС зі
швидкістю 51 мм/хв на шести асфальтобетонних зразках, ущільнених
до залишкової пористості 6 – 8 %. Три зразки вважаються контроль-
ними та витримують на повітрі. Інші три зразки водонасичюють під
вакуумом після чого заморожують за температури мінус 18 ºС впро-
довж 15 годин з наступним відтаванням у воді за температури 60 ºС
впродовж 24 годин (рис. 2.85). Завдяки спрощенню методики, гарної
збіжності результатів та хорошій кореляції результатів випробування
з польовими випробуваннями [142], ця модифікація знайшла широке
розповсюдження в дорожній галузі США, що підтверджується пос-
тійним перевиданням стандарту (2003 р., 2011 р., 2018 р.) та введен-
ням цього методу в систему Superpave [145].

Рис. 2.85. Зразки, підготовлені для заморожування,за методом AASHTO T 283

[146]

Випробування за Lottman Test, стандартизоване у вигляді

AASHTO T 283, прийняте за основу для оцінки адгезійної здатності в
американській системі проектування асфальтобетонних сумішей.
Подібним Lottman Test є метод Tunnicliff and Root Conditioning

114
[101, 147]. За цим методом визначають міцність при непрямому роз-
тягуванні зі швидкістю 51 мм/хв за температури 25 ºС шести асфаль-
тобетонних зразків, що мають пористість 6 – 8 %. Три зразки прий-
мають контрольними та випробують без впливу води. Інші три зраз-
ки водонасичують під вакуумом (508 мм. рт. ст.) впродовж 5 хв для
досягнення рівня водонасичення 55 – 80 %. Після водонасичення зра-
зки витримують у дистильованій воді з температурою 60 ºС впро-
довж 24 год. Деякі дослідники додають ще й цикл заморожування-
відтавання водонасичених зразків [101]. Значення коефіцієнту DTSR
повинно бути не менше 0,7, інакше приймається, що асфальтобетон
має низьку водостійкість.
В роботі [148] виконано порівняльне дослідження методів ви-
значення зчеплюваності бітумів з кам’яними матеріалами, що базу-
ються на співставленні міцностей, визначених при непрямому розтя-
гуванні водонасичених та не водонасичених асфальтобетонних зраз-
ків. Автори експериментально встановили, що заморожування-
відтавання водонасичених зразків дозволяє більш точно встановлю-
вати вплив відшаровуючої дії води на асфальтобетонні зразки. Не
зважаючи на те, що при введенні в методику визначення водостійко-
сті додаткової операції по заморожуванню-відтаванню зразків, яка
подовжує термін проведення випробування щонайменше на 40 год,
отримані результати свідчать про те, що навіть один цикл заморожу-
вання-відтавання є більш впливовим, ніж варіювання різним часом
водонасичення та температурою, за якою витримуються зразки. По-
дібні висновки підтверджуються й результатами роботи [146]. Авто-
ри встановили, що для коректного визначення водостійкості асфаль-
тобетонів, зокрема в кліматичних районах, для яких характерним є
частий перехід температур через 0 ºС та підвищена кількість опадів,
необхідно застосовувати щонайменше один цикл заморожування-
відтавання зразків.
Перевірка методу випробування зчеплюваності (водостійкості)
зразків за стандартом AASHTO T 283 (модифікований Lottman Test)
виконано в Польщі, кліматичні умови якої характеризуються знач-
ною кількістю переходів температури через 0 ºС в зимовий період
[149]. На основі американського методу за стандартом
AASHTO T 283 та європейського методу, що нормується вимогами
EN 12697-12, польськими дослідника була зроблена спроба створити
національний метод визначення водостійкості (зчеплюваності) асфа-

115
льтобетонних зразків. Отримані результати підтвердили значну
впливовість операції заморожуванні-відтавання зразків при визна-
ченні водостійкості. Роботи з розробки запропонованого методу були
подовжені в зв`язку з тим, що метод характеризувався низькою відт-
ворюваністю, встановленою шляхом міжлабораторних випробувань.
Ще одним методом, який дозволяє опосередковано через змен-
шення міцносних характеристик асфальтобетонів під дією води, оці-
нювати зчеплюваність є Immersion-Compression Test [101]. Цей метод
є стандартизованим в США у вигляді стандарту AASHTO T 165-02
[150] та ідентичного йому стандарту ASTM D 1075-96 і широко ви-
користовується в дорожніх лабораторіях. Згідно методики для ви-
пробування використовують шість асфальтобетонних зразків-
циліндрів діаметром та висотою 102 мм. Зразки виготовляють з ас-
фальтобетонних сумішей шляхом ущільнення під тиском 20,7 МПа
впродовж 2 хв (при цьому досягається пористість близька до 6 %).
Зразки розділяють на дві групи: контрольну та випробувальну. Зраз-
ки контрольної групи витримують на повітрі за температури 25 ºС не
менше 4 год, а зразки другої групи термостатують спочатку у воді з
температурою 60 ºС впродовж 24 годин (або з температурою 49 ºС
впродовж 4 діб) а потім безпосередньо перед випробування у воді з
температурою 25 ºС не менше ніж 2 години. Після термостатування
для зразків обох груп визначають міцність на стиск зі швидкістю
5,1 мм/хв [150].
Індекс опору визначають як відношення міцностей водонаси-
ченного та сухого зразків, виражене у відсотках. Вважається за неза-
довільним результат, що є меншим 70 %. Незважаючи на простоту
методу він має суттєві недоліки, до яких відносяться: вплив якості
води на результати випробування; відносно довгий час випробування
[111] та, що є більш значущим, низька точність та не коректне оці-
нювання впливу води на міцність зразків [101].
На початку 80-х років минулого століття в США Thomas
W. Kennedy запропонував Texas Freeze-Thaw Pedestal Test, в якому
зразки піддавали головним чином впливу заморожування-відтавання
[111]. Для випробування використовують асфальтобетонні зразки-
циліндри діаметром 41,33 мм і висотою 19,05 мм (рис. 2.86), які ви-
готовляють з подрібнених до фракції 0,5 … 0,841 мм кам`яних мате-
ріалів. Суміш кам`яних матеріалів змішують з в’яжучим та охоло-
джують до кімнатної температури, після чого нагрівають впродовж

116
20 хв до технологічної температури та ущільнюють під тиском
27,6 кН впродовж 20 хв [113].
Зразок витримують на повітрі впродовж 3 діб. Після цього зра-
зок поміщають в ємність з дистильованою водою (рис. 2.87) та під-
дають циклам заморожування-відтавання (зразок витримують за те-
мператури мінус 12 ºС впродовж 24 годин, після цього витримують у
воді з температурою 60 ºС впродовж 24 годин). В кінці кожного цик-
лу заморожування-відтавання перевіряють цілісність зразка. За пока-
зник чутливості до руйнівної дії води приймається кількість циклів
заморожування/відтавання до появи розтріскування зразків.

Рис. 2.86. Зразок та форма для випробування за методом Texas Freeze-Thaw

Pedestal Test, згідно [151]

Рис. 2.87. Зразок, що підготовлено для заморожування за методом Texas Freeze-

Thaw Pedestal Test, згідно [113, 152]

117
 Через декілька років використання методу було дещо вдоскона-
лено його методику [152]. По-перше, для приготування бітумоміне-
ральної суміші запропоновано використовувати або кам`яні матеріа-
ли фракції 0,420…0,841 мм або фракції 0,250…0,420 мм
(0,177…0,250 мм). По-друге, у вихідній версії методу використову-
вали подрібнений по потрібної фракції кам’яний матеріал, а в моди-
фікованій версії методу приймали відсіяні зерна потрібної фракції.
Втрете, були дещо зменшено час ущільнення зразків – з 20 хвилин до
15 хвилин. Вчетверте, для зручності контролювання температури
відтавання зразків змінилась тривалість циклу заморожуван-
ня/відтавання – час заморожування було збільшено з 12 часів до
15 часів, а час відтавання, відповідно, зменшено з 12 часів до 9 часів.
Метод є доволі розповсюдженим в США через те, що він дозво-
ляє визначати саме адгезійно-когезійний опір бітумомінеральних су-
мішей відшаровуючій дії води. Але метод має суттєві недоліки до
яких відносяться: занадто жорсткі умови витримування зразків у во-
ді, що не відповідають реальним умовам роботи асфальтобетонних
покриттів; тривалий час проведення випробування, який може бути
більше двох тижнів [111] (так, наприклад, згідно даних [151], для
зразків, виготовлених з гранітних кам’яних матеріалів, кількість цик-
лів складає 10, а для зразків з використанням базальтових кам’яних
матеріалів – 16 циклів). Крім того, фактично метод визначає зчеплю-
ваність бітуму з піском та мінеральним порошком, що є як перевагою
так і недоліком методу: перевагою, оскільки саме на ціматеріали
припадає найбільша площа питомої поверхні кам'яних матеріалів су-
міші; недоліком, оскільки практично не враховується вплив крупно-
зернистих кам’яних матеріалів, тобто не враховується гранулометри-
чний тип асфальтобетону.
Наприкінці минулого століття в Великобританії в Ноттінгемсь-
кому університеті на замовлення агентства автомобільних доріг Ве-
ликобританії було розроблено Saturation Ageing Tensile Stiffness
(SATS) test [153, 154], який дозволяє визначати довготривалу адге-
зійну міцність асфальтобетонних зразків.
Метод було розроблено з метою прискореної оцінки зчеплюва-
ності та відповідно водостійкості високомодульних асфальтобетонів,
виготовлених на високов’язких бітумах марки 10/20. Саме такі асфа-
льтобетонні покриття почали використовувати в 1990-х роках в Ве-
ликобританії на автомагістралях та показали низьку водостійкість. В

118
даний час метод стандартизовано (EN 12697-45) і введено в загально-
європейську систему оцінки якості асфальтобетонів.
Методика методу SATS дозволяє оцінювати комплексний вплив
вологи та старіння на міцнісні показники асфальтобетону. Для ви-
пробування використовують п`ять циліндричних асфальтобетонних
зразків, що мають діаметр 100 мм та висоту 60 мм, з пористістю 6 –
10 %. Зразки виготовляють на бітумі марки 10/20, вміст якого в ас-
фальтобетоні варіюється від 3,5 % до 5,0 %.
Основним обладнанням, що використовуєть в методі SATS, є
ємність, в якій зразки витримуються під тиском та підставка для зра-
зків, що розміщується в цій ємності (рис. 2.88).

Рис. 2.88. Експериментальна установка для вивзначення зеплюваності за

методом SATS, згідно [153]

Перед випробуванням визначається модуль жорсткості зразків

за температури 20 ºС за допомогою Nottingham Asphalt Tester (NAT).
Асфальтобетонні зразки насичують дистильованою водою під ваку-
умом (68 кПа впродовж 30 хвилин), а потім розміщують на полицях
підставки таким чином, щоб на кожній полиці був один зразок. Підс-
тавку розміщують в ємності так, щоб нижній зразок був повністю
вкритий водою, а інші знаходилися вище рівня води (рис. 2.89). При
такому розміщення всі зразки витримуються за різних температур
(рис. 2.89).

119
 Рис. 2.89. Розташування зразків (а) та умови їх витримування (б) під час
випробування за методом SATS, згідно [153, 155]

Асфальтобетонні зразки витримують протягом 65 годин в ємно-

сті, в якій підтримується тиск 2,1 МПа та температура 85 ºС. Потім
зразки ще 24 год витримують при поступовому зниженні температу-
ри до 30 ºС та тиску до атмосферного, та виймають з ємності. Режим
витримування зразків підібрано подібно до методу старіння бітумних
в’яжучих HiPAT (High Pressure Ageing Test – випробування на ста-
ріння під високим тиском), який є модифікованою версією методу
старіння PAV [76].
Після витримування визначають модуль жорсткості зразків та
розраховують індекс довговічності за методом SATS, як відношення
модулів жорсткості зразків після витримування (приймається середня
значення модулів жорсткості чотирьох зразків, що знаходилися над
поверхнею води в ємності під тиском) до модуля жорсткості почат-
кових зразків. Згідно вимог стандартів Великобританії, значення ін-
дексу довговічності повинно бути не менше 80 %.
У відповідності з методикою випробування асфальтобетонні
зразки піддають впливу більш високих температури та тиску, що до-
зволяє прогнозувати зміну властивостей (зокрема, зчеплюваності)
впродовж довготривалого використання асфальтобетону та моделю-
вати його експлуатаційні характеристики (рис. 2.90).

120
 Рис. 2.90. Зовнішний вигляд асфальтобетонних зразків до та після
випробування за методом SATS, згідно [155]

Умови методу SATS є значно суворішими ніж просте витриму-

вання асфальтобетонних зразків у насиченому стані у воді. При цьо-
му головним руйнівним фактором є відшаровуюча дія води. Це підт-
верджено експериментальними даними, наведеними в [153], які свід-
чать про ідентичність зміни властивостей бітумів, що були екстраго-
вані з асфальтобетонних зразків після випробування за методом
SATS, зміні показників якості бітумів після старіння за методикою
HiPAT (модифікацією PAV). Це дозволило розробникам методу [153]
зробити висновок про те, що причиною зменшення значень модулів
жорсткості є відшаровуюча дія води, а не зміна реологічних власти-
востей бітуму.
Порівняння результатів тесту SATS з результатами випробуван-
ня асфальтобетонних зразків за методом AASHTO T 283 (модифіко-
ваний Lottman Test) дозволило встановити ідентичність оцінювання
зчеплюваність бітумів з різними кам’яними матеріалами, але випро-
бування за методикою SATS зафіксувало більш руйнівний вплив від
дії води [153]. Крім цього порівняння характеристик методу SATS з
Rolling bottle test [156] та Peel test [53] свідчать про однаковість ре-
зультатів зчеплюваності бітумів з кам’яними матеріалами.
В подальшому метод було дещо модифіковано і розширено,
щоб забезпечити можливість випробування асфальтобетонів з іншою

121
гранулометрією, виготовлених на бітумних в’яжучих більшої пенет-
рації. Модифікація полягала в уточнені параметрів, за яких метод за-
лишався дієвим при оцінюванні задовільності зчеплюваності бітумів
з кам’яними матеріалами. Встановлено, що умови випробування мо-
жуть бути змінені на наступні: тиск 0,5 МПа, температура 85 ºС, час
витримування 24 год [157].
На замовлення європейських комітетів стандартизації
CEN TC 227 «Дорожні матеріали» та TC 336 «Бітумні в’яжучі» в
2006 – 2007 р.р. виконувалась робота щодо оцінювання можливості
включення методу SATS в загальноєвропейську стандартизацію, як
методу, що дозволяє оцінювати зміни адгезійних та когезійних хара-
ктеристик асфальтобетонів з часом [154], але остаточне рішення досі
й не прийнято.

2.4.2 Методи, що імітують дію автомобільного транспорту

Окремою групою методів оцінки зчеплюваності бітумних

в’яжучих з поверхнею кам’яних матеріалів є Simulated Traffic Tests,
тобто випробування, які моделюють дію транспорту на покриття до-
рожнього одягу [8]. В них асфальтобетонні зразки піддають одночас-
ній дії води і абразивів, що мають моделювати вплив на асфальтобе-
тонне покриття автомобільного транспорту.
Цю групу методів умовно можна розділили на методи, в яких
абразивний знос здійснюється за рахунок імітації дії автомобільного
колеса та такі, в яких зразки піддаються зносу шляхом тертя один об
одного [8].
Одним з перших випробувань, в яких асфальтобетонні зразки
піддавали абразивному зносу був Cold Water Abrasion Test (випробу-
вання на стирання в холодній воді). Згідно [8], для випробування
приймали асфальтобетонні зразки діаметром 4 дюйма (≈ 10 см) та
висотою 2 дюйми (≈ 5 см), які після витримування у воді впродовж
4 діб поміщали в ємність із водою з температурою 35 ºF (≈ 1,7 ºС) на
1 год. Після остигання зразків їх переносили в прилад для випробу-
вання на стирання Деваля, який попередньо наповнювали водою, де
й випробували зразки впродовж 33 хвилин (це відповідає
100 обертам) за температури 35 ºF.
За умовний показник зчеплюваності приймали відсоток втрати
маси зразка після випробування. Наведені в [8] дані свідчать про іс-

122
нування взаємозв’язку між зменшенням зчеплюваності асфальтобе-
тонних зразків при витримуванні їх у воді та втратою маси зразка за
вищенаведеним методом.
В роботі [158] наведені дані щодо використання дещо зміненого
методу Cold Water Abrasion Test в штаті Мінессота (США). Згідно
зміненій методиці для випробування приймали зразки розміром
5 × 5 см в кількості 6 штук. Зразки після виготовлення витримували в
сушильній шафі за температури 60 ºС протягом 24 год, після чого їх
розміщували у водяній бані з температурою 48,9 ºС (120 ºF) де й ви-
тримували 6 діб. Витримані зразки охолоджували до кімнатної тем-
ператури, а потім витримували за температури 0,8 ºС (33 °F) протя-
гом 1 год. Охолоджені зразки випробували в приладі на стирання Де-
валя за температури 0,8 ºС (33 °F) протягом 34,5 хв, що відповідає
1000 обертам. За непряме значення зчеплюваності також приймали
відсоток втрати маси зразка після випробування.
В США в середині минулого століття використовували
Abrasion-Displacement Test (випробування на стирання і зсув) та
Surface-Water Abrasion Test (випробування на стирання поверхні во-
дою), але вони не знайшли широкого застосування в дорожніх лабо-
раторіях [8].
В наш час в країнах Європи та Японії діє Cantabro test, в якому
адгезійна міцність оцінюється через вплив води на опір стиранню
асфальтобетонних зразків [139]. Метод розроблено в Іспанії [159] в
70-х роках минулого століття для випробування пористих асфальто-
бетонів. Для зменшення впливу когезійної міцності зі складу асфаль-
тобетонних сумішей, що використовуються за цим методом, вилуче-
ні дрібні зерна [84].
У відповідності з методикою Cantabro test для випробування
приймають асфальтобетонні зразки діаметром 100 мм та висотою
63 мм, які, зазвичай, ущільнюють обертовим пресом (гіратором). Зра-
зки розділяють на дві групи, одну з яких витримують до випробуван-
ня на повітрі, а другу водонасичюють під вакуумом (залишковим ти-
ском 6,7 кПа впродовж 30 хв) та витримують у водному середовищі.
Час та температура витримування водонасичених зразків може змі-
нюватися. Наприклад, в [160] зразки перед випробуванням витриму-
ють за температури 30 ºС протягом 3 діб, а в [159] зразки витриму-
ють за температури 60 ºС протягом 24 год.
Після витримування зразків їх термостатують за температури

123
(22 ± 2) °С протягом 30 хв, кожен з них зважують та розміщують в
машині для випробування на стирання в барабані Лос-Анджелес
(рис. 2.91 – 2.92), де за температури (22 ± 2) °С випробують (300 обе-
ртів за швидкістю 30 ± 2 об/хв) без залучення додаткових абразивних
зразків. Після обертання зразки знову зважують та визначають втрата
маси, а за показник зчеплюваності приймають зміну втрати маси піс-
ля водонасичення зразків (рис. 2.93).

а – машина (а) та схема (б) випробування на стирання Лос-Анджелес

Рис. 2.91. Випробування за методом Cantabro test, за [161]

Рис. 2.92. Зразки до (зліва) та після (справа) випробування за Cantabro test,

[159]

У відповідності з [159] втрата маси сухих зразків не повинна

перевищувати 25 %, а втрата маси водонасичених зразків (при ви-
тримуванні 24 год за температури 50 ºС) – 40 %.
Значення зносу, що отримуються за методом Cantabro test, є ду-
же чутливими до температури проведення випробування [162].

124
 Рис. 2.93. Залежність втрати маси від температури випробування за методом
Cantabro test, [162]

В роботі [160] наведені експериментальні дані порівняння зна-

чень адгезії за методами Cantabro test та Rolling bottle test (обертання
впродовж 72 год). На основі отриманих даних автор робить висновки
про те, що: обидва методи можуть бути використані для виробничого
контролю матеріалів для виготовлення асфальтобетонних сумішей;
отримані результати досить близькі і становлять для Rolling bottle test
– 15 %, а для Cantabro test – 25 %; методи є чутливими до наявності в
бітумах модифікаторів та до фракційного складу мінеральних мате-
ріалів; методи є близькими за тривалістю виконання; випробування
за методом Cantabro test може бути альтернативою методу Indirect
tensile strength test. До недоліків методу Cantabro test автор [160] від-
носить відсутність виробничої перевірки та малу кількість накопле-
них даних. В [139] вказується, що метод Cantabro test є відносно про-
стим у виконанні (за виключенням того, що потрібне додаткове об-
ладнання), але він є оріентований головним чином на визначення
опору зносу матеріалів.
В Германії в 90-х роках минулого століття було запропоновано
тест, який дозволяв визначати зчеплюваність бітумів з дрібними фра-
кціями мінеральних матеріалів шляхом визначення зносу при стру-
шуванні [163]. В подальшому цей метод, після апробації в Швеції та
модифікації, отримав назву Swedish Shaking Abrasion Test [160].
Для випробування приймають кам`яні матеріали фракції
0 – 2 мм. Після нагрівання до 150 ºС кам`яні матеріали перемішують
з нагрітим бітумом в кількості 7 %. З виготовленої суміші формують

125
зразки-циліндри діаметром 30 мм та висотою 27 мм, які ущільнюють
статичним пресуванням. Виготовлені зразки витримують за кімнат-
ної температури на повітрі впродовж 5 – 14 діб.
Перед випробуванням зразки зважують, обміряють та розрахун-
ком визначають пористість, яка повинна бути в межах 15 – 20 %, піс-
ля чого зразки розміщують у водяній бані де й витримують протягом
2 діб за температури 40 ºС. Після витримування зразки термостату-
ють протягом 30 хв за температури 25 ºС, обміряють та зважують.
Кожен зразок розміщують у металевому циліндрі з 750 мл води
встановленому на струшуючому столику (рис. 2.94). Зразки струшу-
ють протягом 3 год з частотою 20 об/хв (загальна кількість обертів
становить 3600). Під час струшування асфальтобетонні зразки вільно
переміщуються у циліндрах та піддаються зносу.

Рис. 2.94. Обладнання для випробування зразків за методом Swedish Shaking

Abrasion Test, за [160, 163]

Після закінчення струшування зразки зважують та розрахову-

ють втрату ваги, як відношення кінцевої ваги до вихідної у відсотках.
Згідно експериментальній перевірці [160, 163] встановлено, що
результати випробування за методами Swedish Shaking Abrasion Test
та Cantabro test добре корелюють один з одним (коефіцієнт кореляції
складає 0,71). Це підтверджується й даними наведеними в роботі
[160], згідно яким отримані результати випробувань на одних і тих

126
же матеріалах складають 25 % для Cantabro test та 15 % для Shaking
Abrasion Test.
Слід зауважити, що випробування за методом Swedish Shaking
Abrasion Test є єдиним, в якому визначається знос та адгезійні влас-
тивості асфальтов`яжучого. До недоліків методу Swedish Shaking
Abrasion Test можна віднести необхідність у використанні спеціаль-
ного обладнання, відносно тривалий час випробування та відсутність
чисельної перевірки лабораторних випробувань виробничими [160].
Більш поширеними методами визначення зчеплюваності, що
відносяться до групи Simulated Traffic Tests, є методи, в яких переві-
рка адгезійних властивостей та абразивний знос здійснюються за ра-
хунок імітації дії автомобільного колеса.
Науковцями Міланського дорожнього університету наприкінці
30-х років минулого століття було створено метод та прилад
(рис. 2.95) визначення адгезії з подрібненим кам’яним матеріалом.

1 – бітумомінеральна суміш, 2 – рухома форма, 3 – мотоциклетна покришка,

4 – набивка з тирси, 5 – ємність для води
Рис. 2.95. Прилад для визначення адгезійної міцності бітуму з подрібненим
кам’яним матеріалом за методом Міланського дорожнього університету [21]

127
 Для випробування приймалась бітумомінеральна суміш вигото-
влена з 150 г щебеню фракції 7 – 10 мм, 70 г річкового піску розмі-
ром 1,5 мм, 25 г річкового піску розміром 0,3 мм та 5 г бітуму. Цю
суміш в нагрітому стані перемішували та викладали у дерев’яну фо-
рму з розміром в плані 160 × 180 мм та глибиною 20 мм. На поверхні
суміші розміщювали металеву пластину на яку прикладали ущіль-
нююче зусилля шляхом прокочування 50 раз по поверхні ручного ка-
тка вагою 30 кг. Ущільнена плита залишалась на 48 год за кімнатної
температури.
Випробування виконували як на сухих, так і на зволожених зра-
зках. При випробуванні зразків у сухому стані, плиту розміщували у
приладі, а на її поверхню встановлювали сегмент мотоциклетної по-
кришки, який зверху навантажували, так щоб поверхня покришки
щільно прилягала до поверхні асфальтобетонної плити. Випробуван-
ня полягало у різкому висмикування плити з під покришки. Частинки
асфальтобетону, що відокремлювалися від плити після кожного ви-
смикування, обережно очищували, а плиту знову розміщували у при-
ладі. Навантаження на покришку збільшували на 2 кг та випробуван-
ня повторювалось. За зчеплюваність приймали таке навантаження,
що прикладалось до мотоциклетної покришки, за яким відокремлю-
валися останні зерна асфальтобетону з середини плити і ставало вид-
ним дно дерев’яної форми.
При випробуванні зразків у вологому стані, після виготовлення
плити, її витримували 2 доби на повітрі за кімнатної температури, а
потім ще 24 год у воді з кімнатною температурою. Водонасичену та-
ким чином плиту після витримування у воді ретельно витирали та
випробували як і плиту у сухому стані.
У відповідності з [21] вищенаведений метод є нечутливим до
умов витримування зразків, що виражалося у відсутності різниці між
результатами випробування сухих та витриманих у воді зразків.
Сорокові роки минулого століття є початком використання ви-
пробувальних доріжок [8], які представляли собою дослідні ділянки
певного розміру, що влаштовували з асфальтобетонних сумішей,
склад яких було підібрано для асфальтобетонного покриття, або з ви-
готовлених у лабораторії асфальтобетонних зразків. Конструкція ви-
пробувальних доріжок дозволяла випробувати асфальтобетони в
умовах наближених до умов експлуатації, при цьому асфальтобетон
міг піддаватися впливу води та певному навантаженню від автомобі-

128
льних коліс. Пізніше з врахуванням досвіду випробувальних доріжок
були створені дорожньо-випробувальні полігони та стенди.
В 60-х роках минулого століття співробітниками дослідницької
лабораторії дорожнього руху у Великобританії було запропоновано
метод, який отримав назву English Trafficking Tests (або Immersion
wheel tracking) [8, 50, 76] та розроблено відповідне обладнання
(рис. 2.96).

Рис. 2.96. Обладнання для вирпобування за методом Immersion wheel tracking,

за [8, 50, 76]

Згідно методиці асфальтобетонні зразки піддавали впливу як

водного середовища, так і змінного навантаження. Для випробування
у прес-формах виготовляли асфальтобетонні зразки-плити довжиною
28,1 мм та товщиною 25 мм. Випробування здійснювали одночасно
на трьох зразках, які розміщювали паралельно у перфорованих
металевих формах глибиною 1 дюйм (2,54 см), довжиною 12 дюймів
(30,5 см) та шириною 4 дюйми (10,2 см). У випробувальному приладі
зразки розміщювали таким чином, щоб рівень води у робочій
каммері приладу був трохи вищім за верхню поверхність зразка.
Температура води відповідала 40 ºС. На кожен зразок прикладали
навантаження в 20 кг від колеса, що мало покриття з твердої гуми.
Колесо здійснювало зворотно-поступальні рухи зі швидкістю

129
25 циклів / хвилину.
В ході випробування визначали час до руйнування зразка, за яке
приймається різке поглибшення колії та «розповзання» зразка [50].
Метод є чутливим до складу асфальтобетону, типу кам`яних
матеріалів та їх гранулометрії, в`язкості бітуму, ступеню ущільнення
зразка та іншого. Незважаючи на те, що випробування є доволі
складним, оскільки потребує як спеціалізованого обладання, так і
певного часу, а умови випробування є доволі агресивними.
Отримувані результати добре коррелюють з виробничими
перевірками єксплуатаційного стану асфальтобетонних покриттів на
дорогах з інтенсивним автомобільним рухом [50]. До переваг методу
відноситься те, що методика дозволяє оцінювати вплив низки
перемінних факторів на асфальтобетон (температури випробування;
середовища, в якому витримуються зразки; навантаження та інше).
В 1970-х роках Esso A.G. дослідником з Helmut-Wind
Incorporated в м. Гамбург (Германія) було запропоновано метод, який
в подальшому здобув назву Hamburg wheel tracking test (HWTD)
[109]. В методі використовувався прилад, який базувався на раніше
розробленому у Великобританії секторі, що мав колесо з гумовим
покриттям.

Рис. 2.97. Обладнання для випробування за Hamburg wheel tracking test, за [164]

Метод дозволяє опосередковано визначати зчеплюваність асфа-

льтобетонних зразків за рахунок зміни їх властивостей в результаті

130
одночасної дії навантаження та води [109, 164 – 166]. Випробування
виконується паралельно на парі асфальтобетонних зразків (рис. 2.97).
В перших модифікаціях методу використовували лише зразки приз-
матичної форми довжиною 320 мм, шириною 260 мм та завтовшки
40 мм (можливе випробування й зразків більшої товщини, наприклад
в 80 мм або 120 мм). Зараз для випробування можна приймати як
зразки призматичної, так і циліндричної форми (в цьому випадки
зразки мають діаметр 150 … 300 мм та товщину 40 мм) (рис. 2.98 –
2.99). Асфальтобетонні зразки ущільнюють до пустотності (7 ± 1) %
за допомогою гіраторного компактору або пресуванням.
Зразки під час випробування є повністю вкритими водою з тем-
пературою від 25 ºС до 70 ºС (найбільш прийнятною є температура в
50 ºС). Навантаження на зразки в розмірі 705 Н передається через
сталеве колесо шириною 47 мм та діаметром 203,5 мм. Швидкість
руху колеса складає 340 мм/с (53 проходу колеса у хвилину).
На приладі можливо випробувати одночасно дві плити або два
зразка. Сталеві колеса рухаються одночасно через кривошип, що
з’єднаний з маховиком. За рахунок такої конструкції швидкість руху
є перемінною, а її максимальне значення припадає на центр асфаль-
тобетонного зразка.

Рис. 2.98. Вид та розміри форми для розташування зразків при випробуванні за
Hamburg wheel tracking test, згідно [167]

131
Рис. 2.99. Зовнішній вигляд приладу, а також зразків до та після випробування,
за [168]

Прийнятими є дві схеми випробування: за одною – на зразок

прикладають 20000 проходів колеса, після чого вимірюють колію з
похибкою до 0,01 мм; за другою – випробування здійснюють до до-
сягнення глибини колії в 20 мм та визначають відповідну кількість
проходів колеса. Задовільним вважається результат коли глибина ко-
лії за 20000 проходів не перевищує 4 мм. Загальний час випробуван-
ня не перевищує 6,5 годин.
Типовий вигляд результатів випробування за методом Hamburg
wheel tracking test наведено на рис. 2.100. За значення стійкості до
впливу води приймають кількість проходів до точки зносу
(рис. 2.100).
Hamburg wheel tracking test широко використовують в дорожній
галузі США та різних країн світу, при цьому існує декілька модифі-
кацій методу, в яких використовують інші навантаження, розміри
форм та конструкції коліс [169]. Метод є стандартизованим в США -
AASHTO T 324 [170].
Незважаючи на те, що методу вже більше 40 років, порівняльні
дослідження результатів методу Hamburg wheel tracking test з експлу-
атаційним станом асфальтобетонних покриттів виконуються дослід-
никами різних країн світу й досі, при цьому отримувані результати є
суперечливими. За даними [171] результати методу мають гарну ко-
реляцію з єксплуатаційним станом асфальтобетонних покриттів.

132
 Рис. 2.100. Типові результати за методом Hamburg wheel tracking test, згідно
[165]

В той же час, за даними досліджень, наведеними в [172], метод

дозволяє точно оцінити єфект від використання поверхнево-активних
речовин. При цьому дані, отримані для асфальтобетонів на бітумах
без добавок є завищеними, а на бітумах, модифікованих полімерами
– заниженими. Для асфальтобетонів, виготовлених на
модифікованних в`яжучих, кореляційний зв’язок між лабораторними
досліженнями та польовими випробуваннями був незадовільний. Для
підвищення кореляції автори рекомендують попередньо
водонасичувати зразки та використовувати різні температури води
при випробуванні асфальтобетонів на різних в`яжучих.
Крім Hamburg wheel tracking test у світі використовується ще
група методів, що моделюють вплив на асфальтобетонне покриття
автомобільного транспорту (наприклад, Asphalt Pavement Analyzer,
French Pavement rutting tester, Purdue University Laboratory Wheel
Tracking Device, Model Mobile Load Simulator (MMLS3), Georgia
Loaded Wheel Tester). При цьому визначення впливу води, тобто оці-
нка адгезійних властивостей між в’яжучим та кам’яним матеріалом,
здійснюється найбільш часто саме Hamburg wheel tracking test [109,
165, 166].

133
 Значну увагу розробці методів оцінювання адгезії бітумних
в’яжучих з кам`яними матеріалами було приділено під час виконання
Стратегічної дорожньої дослідницької програми уряду США
(SHARP), на основі якої було розроблено систему підбору в`яжучого
та проектування асфальтобетонних сумішей (Superpave) [76, 173, 174,
175]. Результатами роботи чисельної групи науковців в університеті
штату Орегон (США) була Environmental Conditioning System (ECS)
(системи моделювання впливу навколишнього середовища) та
прийнятий на основі цієї роботи стандарт AASHTO TP 34 [176]. В
запропонованій системі визначали чутливість ущільнених асфальто-
бетонних зразків до впливу температури, водного середовища та ди-
намічного навантаження, що були подібні експлуатаційним умовам
асфальтобетонних покриттів автомобільних доріг.
Для випробування приймали циліндричні зразки діаметром та
висотою (102 ± 4) мм, які розміщували в середині випробувального
обладнання, наведеного на рис. 2.101 – 2.102.

Рис. 2.101. Зовнішний вигляд Environmental Conditioning System, за [174]

Environmental Conditioning System складається з трьох частин:

системи кондиціонування водного середовища, системи навантажен-
ня та системи моделювання впливу середовища та навантаження на
зразок [76]. Система кондиціонування водного середовища викорис-
товується для зволоження асфальтобетонного зразка, визначення йо-
го водо- та повітряпроникності, а також контролю pH дистильованої

134
води та її температури. Система навантаження складається з елект-
ропневматичної сервосистеми з замкнутим контуром та рами наван-
таження, що розміщені в термошафі, яка дозволяє проводити випро-
бування в діапазоні температур від мінус 20 ºС до 100 ºС та відносній
вологості до 95 %.

Рис. 2.102. Схема розміщення асфальтобетонного зразка всередині

випробувального обладнання за Environmental Conditioning System, [174, 175]

Випробування зразка складається з трьох етапів. На першому

етапі зразок випробують у сухому стані – визначають його геометри-
чні розміри та модуль пружності (жорсткості) в сухому стані. Дру-
гий етап – це випробування зразка у водонасиченому стані. Для цьо-
го асфальтобетонний зразок водонасичюють впродовж 30 хв під ва-
куумом з залишковим тиском 254 мм рт.ст., після чого визначають
водонасичування зразка.
На третьому етапі зразок піддають впливу температур та наван-
тажень впродовж трьох «гарячих» циклів (витримування за темпера-
турою 60 ºС впродовж 6 год) та одного «холодного» циклу (заморо-
жування за температури мінус 18 ºС протягом 6 год). Після кожного
циклу зразок термостатують за температури 25 ºC протягом 2 год (за
даними [175] протягом 4 год) та визначають модуль пружності і во-

135
донасичення. Під час «гарячих» циклів зразок додатково витримують
під вакуумом з залишковим тиском 254 мм рт.ст. та навантажують
постійним повторюваним навантаженням в 124 кПа. При витриму-
ванні зразка протягом «холодного» циклу навантаження не прикла-
дають, але зберігається додаткове витримування під вакуумом з за-
лишковим тиском 254 мм рт.ст.
Після закінчення випробувань зразок розділяють на дві частини
та візуально оцінюють оголення поверхні кам’яних зерен від бітуму
(рис. 2.103) і будують залежності модулів пружності та водонасичу-
вання.

Рис. 2.103. Номограма для оцінювання зчеплюваності за Environmental

Conditioning System, за [177]

Результати визначення асфальтобетонних зразків у відповіднос-

ті з методикою Environmental Conditioning System показували гарну
кореляцію з результатами випробування кернів та вирубок з асфаль-
тобетонних покриттів з різним часом експлуатації, а також з резуль-
татами випробування за методом Net Adsorption Test та Immersion
wheel tracking [177]. При цьому в [174] акцентується увага на тому,
що умови витримування зразків за методом Environmental
Conditioning System є доволі м’якими, що може призводити до зави-
щення результатів.
У зв'язку з тим, що результати випробування за методикою
Environmental Conditioning System не були більш точнішими ніж ре-
зультати отриманні за методом Hamburg wheel tracking test, а методи-

136
ка не була більш простою [174], метод ECS залишився в якості одно-
го з методів оцінювання асфальтобетону в системі Superpave, але
широкого використання не знайшов.

2.5 Метод ХНАДУ визначення показника зчеплення

В Харківському національному автомобільно-дорожньому уні-

верситеті на початку 90-х років минулого століття було розроблено
метод визначення показника зчеплення різних в’яжучих з поверхнею
еталонного скла та кам'яних матеріалів [178, 179], який в подальшо-
му було стандартизовано як ДСТУ Б В.2.7-81-98 [180].
Метод, за рахунок використання еталонної поверхні (листове
скло, хімічний склад якого незалежно від виробників змінюється у
вузьких межах), дозволяє оцінити вклад в значення зчеплюваності
саме властивостей бітумних в’яжучих. Скло прийнято виходячи з то-
го, що забезпечуються найгірші умови для взаємозв’язку з бітумом.
Метод відноситься до умовних показників, в якому оцінюється
опір плівки бітумного в’яжучого відшаровуючій дії води. У відповід-
ності з прийнятою в методиці схемою вода за певної температури ви-
тісняє плівку бітуму з поверхні еталонної підкладки впродовж прий-
нятого для випробування часу. При цьому швидкість витіснення плі-
вки бітуму може регулюватися як температурою води так і часом ви-
тримування зразка (рис. 2.104 – 2.105) [178].
Використання методу протягом тривалого часу, як у випробува-
льній лабораторії ХНАДУ, так і у виробничих умовах, дозволило:
вдосконалити методику визначення зчеплюваності бітуму; встанови-
ти кореляційні залежності між результатами зчеплюваності бітумних
в’яжучих різних марок та коефіцієнтом довготривалої водостійкості
асфальтобетонів, виготовлених на цих в’яжучих (рис. 2.106) [179];
встановити кореляційні залежності між значеннями зчеплюваності
бітумів різних марок та їх стандартними показниками якості, що до-
зволило визначити мінімальні нормовані значення зчеплюваності в
залежності від пенетрації бітумів та ввести в національний стандарт,
що регламентує якість дорожніх бітумів (ДСТУ 4044), показник зче-
плюваності (табл. 2.2) [181]; перевірити методику визначення зчеп-
люваності на бітумах та бітумах з різноманітними добавками (повер-
хнево-активними речовинами, енергозберігаючими добавками та по-
лімерами) [182 – 186].

137
Рис. 2.104. Залежність стійкості плівки бітуму на скляній поверхні від темпера-
тури при часі випробування: 1 – 8 хв; 2 – 16 хв; 3 – 25 хв; 4 – 50 хв; 5 – 80 хв, за
[178, 182]

Рис. 2.105. Залежність стійкості плівки бітуму на скляній поверхні від тривало-
сті витримування у воді за температури: 1 – 70 ºС;
2 – 80 ºС; 3 – 85 ºС; 4 – 90 ºС; 5 – 94 ºС; 6 – 98 ºС, [179]

138
 Рис. 2.106. Залежність зчеплюваності, визначеної за ДСТУ Б В.2.7-81-98 та
коефіцієнтом довготривалої водостійкості, [179]

Таблиця 2.2 – Нормування показника зчеплюваності бітумів (витяг з

ДСТУ 4044-2001 [187]
Значення для марок
Показники
БНД 40/60 БНД 60/90 БНД 90/130 БНД 130/200
Пенетрація за 25 ºС, 0,1 мм 40 … 60 61 … 90 91 … 130 131 … 200
Зчеплюваність із поверхнею
32,0 20,0 17,0 13,0
скла, %, не менше ніж

У відповідності з прийнятої до цього часу методикою визначен-

ня зчеплюваності за ДСТУ Б В.2.7-81 [180] для випробування вико-
ристовують скляні пластини товщиною 3 мм з розміром 80 × 35 мм
або відшліфовані кам’яні пластини товщиною 10 мм розміром
90 × 35 мм. Перед випробуванням поверхню скляних пластин проми-
вають розчинником (ацетоном), водою з господарським милом та ди-
стильованою водою. Підготовлені пластини кип'ятять в дистильова-
ній воді протягом 30 хв, після чого висушують у вертикальному по-
ложенні в сушильній шафі за температури 105 °С протягом
30…40 хв.
На неробочу поверхню скляної пластини наносять розмітку
площі 70 × 25 мм. На робочу поверхню скляної пластини наносять
0,35 г бітуму та рівномірно розподіляють його по розміченій площі
(товщина шару бітуму становить 0,2 мм). Після розподілення по
скляній пластині в’яжучого зразок витримують протягом 30 хв в го-
ризонтальному положенні в сушильній шафі за температури, яка на
80 ºС перевищує температуру розм’якшеності бітуму, а потім ще

139
30 хв охолоджують пластини на повітрі за кімнатної температури.
Підготовлені зразки витримують 25 хв у водяній бані з дисти-
льованою водою температурою 75 ºС при випробуванні бітумів або
85 ºС при випробуванні бітумів з поверхнево-активними речовинами.
Після закінчення часу витримування, температуру води в бані зни-
жують до температури, що є меншою на 10 ºC температури
розм’якшеності бітуму, після чого пластини виймають з води і ви-
значають площу, покриту в’яжучим.
За показник адгезії приймають розраховане у відсотках значен-
ня, що є середнім з п’яти випробувань, визначене як відношення
площі бітуму на кожній пластині після випробування до площі біту-
му на пластині до випробування.
Для зменшення похибки результатів зчеплюваності може вико-
ристовуватися комп’ютеризована система та спеціальне програмне
забезпечення (рис. 2.107 – 2.108) [186, 188].

Рис. 2.107. Принципова схема обладнання для комп’ютеризованого визначення

результатів зчеплюваності за ДСТУ Б В.2.7-81-98, [188]

Впродовж часу використання методу визначення зчеплюваності

за ДСТУ Б В.2.7-81 виконано співставлення результатів, визначених
різними методами. Так, наприклад, в [189] порівняні значення адгезії,
що встановлені за методом ДСТУ Б В.2.7-81, ГОСТ 11508 [94] та ме-
тодом А.І. Лисіхіною [20]. А в роботах [190, 191] порівняні результа-

140
ти, отримані за методом ДСТУ Б В.2.7-81, ГОСТ 11508 [94] та мето-
дом, запропонованим Т.С. Худяковою [74]. Наведені в цих роботах
дані свідчать про однакову динаміку зміни результатів та те, що
більш прийнятною є методика ДСТУ Б В.2.7-81. При цьому, експе-
риментальні дані, наведені в [190], свідчать про те, що метод визна-
чення зчеплюваності за ДСТУ Б В.2.7-81 не дозволяє встановити різ-
ницю між значеннями адгезії при модифікуванні бітумів великими
концентраціями поверхнево-активних речовин (наприклад, у випадку
Wetfix BE показник зчеплення досягає 100 % при концентрації ПАР в
1,0 %, а для добавки Дорос АП – 0,8 %).

Рис. 2.108. Зовнішній вигляд програми по обчисленню площі бітумної плями за

ДСТУ Б В.2.7-81-98, [188]

В роботі [192] встановлено вплив товщини шару бітуму на зна-

чення зчеплюваності, отримані за методом ДСТУ Б В.2.7-81. Авто-
рами встановлено, що зі збільшенням товщини плівки до 57 мкм зна-
чення зчеплюваності зростають, а при подальшому збільшення тов-
щини плівки бітуму зчеплюваність не змінюється. Для підвищення
точності визначення зчеплюваності автори рекомендували наносити
бітум з мінімально можливою товщиною та підвищувати температу-
ру води при витримуванні зразків.
В роботі [193] запропоновано модифікацію методу визначення

141
зчеплюваності за ДСТУ Б В.2.7-81 яка дозволяє визначати вплив на
зчеплюваність низьких температур. Згідно запропонованої методики
підготовлені для випробування за ДСТУ Б В.2.7-81 зразки бітумів,
нанесені на скляні пластини, піддають циклам заморожування за те-
мператури мінус 15 ºС та відтавання за температури + 25 ºС протягом
12 год. Автори стверджують, що таким чином вони розробили «від-
носно просту методику, що дозволяє одержати відтворювальні ре-
зультати, які характеризують залежність адгезійних властивостей
БМП від температури довкілля» [193].
В лабораторії кафедри ТДБМ ХНАДУ були виконані порівня-
льні дослідження зчеплюваності, визначені за прийнятих в Україні
методик та за однією з поширених в США методик – Static Immersion
Test, яка нормується стандартом AASHTO T 182 [100].
В даний час в Україні діють національні стандарту на визначен-
ня зчеплюваності бітумів:
- ГОСТ 11508-74 «Битумы нефтяные. Методы определения сце-
пления битума с мрамором и песком» [94] (дії з 1965 р., буде скасо-
вано 01.01.2022 р.);
- ДСТУ Б В.2.7-81-98 «Будівельні матеріали. Бітуми нафтові до-
рожні в'язкі. Метод визначення показника зчеплення з поверхнею
скла та кам'яних матеріалів» [180] (діє з 01-03-1999);
- ДСТУ 8787:2018 «Бітум та бітумні в’яжучі. Метод визначення
зчеплюваності зі щебенем» [93] (діє з 01.06.2019 р.);
- ДСТУ EN 12697-11:2018 (EN 12697-11:2012, IDT) «Бітумомі-
неральні суміші. Методи випробування гарячих асфальтобетонних
сумішей. Частина 11. Визначення зчеплюваності між заповнювачем і
бітумом» [194] (буде введено в дію 01.01.2020 р.).
В усіх вищенаведених стандартах фактично оцінюється здат-
ність бітумомінеральної суміші протистояти відшаровуючій дії води.
Порівняльні характеристики методик наведені в табл. 2.3.
Для порівняльних випробувань в якості об’єктів були прийняті
кварцит фракції 2,5 … 5 мм, 5 … 10 мм і 10 … 20 мм, а також сірий
граніт фракції 2,5 … 5 мм Редутського гранітного кар'єру і червоний
граніт фракції 2,5 … 5 мм Овруцького гірничо-збагачувального ком-
бінату (рис. 2.109). Для оцінювання можливості прийнятими в дослі-
дженні методами визначати зчеплюваність як чистих, так і модифі-
кованих в’яжучих, в роботі використовували чистий бітум марки
БНД 60/90 та приготовані на цьому бітумі в’яжучі з різними добав-

142
ками (полімером D1192 типу SBS виробництва фірми Kraton; енерго-
зберігаючої добавкою Licomont BS 100; поверхнево-активної добав-
кою Wetfix BE та комбінацією вищенаведених модифікаторів).

Таблиця 2.3 – Порівняльна характеристика умов випробування зчеплю-

ваності
Вага Мінеральний
Метод біту- матеріал Умови випробування Оцінювання
му (розмір та вага)
приготовану суміш ви-
30 г порівнянням
ГОСТ 11508 1,2 г тримують 30 хв у помірно
2,5 … 5,0 мм з еталонами
киплячій воді
скляна підкладка Скляні пластини з нанесе-
ДСТУ з робочою пло- ним в’яжучим витриму-
0,35 г у відсотках
Б В.2.7-81 щею ють у воді з температурою
70 × 25 мм 85 ºС протягом 25 хв
нагріті зерна занурують на
15 с в нагрітий бітум; піс-
ля стікання зайвого бітуму
6 зерен
ДСТУ 8787 протягом 60…120 хв зер- в балах
10 … 20 мм
на занурюють у воду з те-
мпературою 95 ºС
на 30 хв
Приготовану суміш
кам’яного матеріалу з бі-
тумом після витримуван-
ДСТУ 150 г ня протягом 12 … 64 год
5,3 г у відсотках
EN 12697-11 6,3 … 10 мм на повітрі розміщують в
скляній пляшці, яка обер-
тається зі швидкістю 40
хв-1 протягом 6 та 24 год
Приготовану суміш
кам’яного матеріалу з бі-
тумом витримують в су-
100 г візуально у
AASHTO T 182 5,5 г шильній шафі за темпера-
6,3…9,5 мм відсотках
тури 60 ºС протягом 2 год,
а потім 16 …18 год у воді
з температурою 25 ºС

143
 кварцит червоний граніт сірий граніт
Рис. 2.109. Зовнішній вигляд кам’яних матеріалів

Показники якості бітумних в’яжучих наведені в табл. 2.4.

Таблиця 2.4 – Показники якості бітумних в’яжучих

Показники якості
Маркування
Вміст добавки пенетрація температура
в’яжучого
за 25 ºС, 0,1 мм розм’якшеності, ºС
Б - 89 46,4
БW 0,7 % Wetfix 85 45,5
БS 3 % SBS D1192 60 51,2
БSW 3 % SBS D 1192 + 0,7 % Wetfix 61 50,6
БL 3 % Licomont 61 95,1
БLW 3 % Licomont + 0,7 % Wetfix 60 91,3

Першим було здійснено випробування за методом

AASHTO T 182 (табл. 2.5), у відповідності з яким всі матеріали пока-
зали зчеплюваність вище 95 %, що свідчить про гарний опір відша-
ровуючій дії води.
Результати випробувань за іншими методами наведені в
табл. 2.6 – 2.8.
За рахунок мономінеральності зерен кварциту результати адгезії
легко ідентифікувалися за всіма методами. Порівняльна оцінка зчеп-
люваності вихідного бітуму з різними кам’яними матеріалами (квар-
цитом, сірим і червоним гранітом) показала труднощі ідентифікації
результатів адгезії при використанні полімінеральних кам'яних мате-
ріалів (рис. 2.9). При застосуванні всіх прийнятих в роботі кам’яних
матеріалів, плівка бітуму залишалася на темних зернах і практично
повністю відокремлювалася від поверхні світлих зерен.

144
 Таблиця 2.5 – Результати випробування за методом AASHTO T 182
без ПАР з 0,7 % Wetfix

БНД 60/90

БНД 60/90
+3%
SBS D1192

БНД 60/90 +
3 % Licomont

Таблиця 2.6 – Результати випробування за методом ДСТУ Б В.2.7-81

без ПАР з 0,7 % Wetfix

БНД
60/90

БНД
60/90 +
3%
SBS D
1192
БНД
60/90 +
3%
Licomont

145
 Таблиця 2.7 – Результати випробування за методом ГОСТ 11508
без ПАР з 0,7 % Wetfix

БНД 60/90

БНД 60/90
+3%
SBS D1192

БНД 60/90
+ 3 % Licomont

Таблиця 2.8 – Результати випробування за методом ДСТУ 8787

без ПАР з 0,7 % Wetfix

БНД 60/90

БНД 60/90
+3%
SBS D1192

БНД 60/90
+3%
Licomont

146
 Таблиця 2.9 – Порівняльна оцінка зчеплюваності бітуму БНД 60/90 з різ-
ними кам`яними матеріалами за методом ГОСТ 11508
Суміш після випробування Зовнішній вигляд вихідних
Кам’яний матеріал
кам’яних матеріалів

Кварцит
(Одеса)

Граніт
(Овруч – червоний)

Граніт
(Редутський
- сірий)

При виконанні випробувань за всіма методами результати зчеп-

люваності оцінювалися трьома операторами за методиками, що
прийняті в кожному методі, та у відсотках, відповідно до шаблонів,
наведених в ДСТУ EN 12697-11. Отримані результати наведені в
табл. 2.10.
Значення зчеплюваності, отримані прийнятими в роботі мето-
дами, свідчать про значні відмінності в отриманих результатах.
Значення адгезії, визначені за методом ДСТУ 8787, є істотно за-
вишеними і відповідають, приблизно, значенням зчеплення, отрима-

147
ним після 6 год обертання бітумомінеральної суміші в пляшці за ме-
тодом ДСТУ EN 12697-11. Крім цього різниця між значеннями адге-
зії, визначеної для чистого бітуму і модифікованих бітумів, відрізня-
ється не суттєво (1,3 рази для бітуму і бітуму з ПАР; 1,03 рази для бі-
туму, модифікованого полімером і бітуму, модифікованого поліме-
ром і ПАР; 1,22 рази для бітуму), що може свідчити про слабку чут-
ливість методу до модифікації бітумних в’яжучих.

Таблиця 2.10 - Порівняльна оцінка зцеплюваності, що визначена різними

методами
ДСТУ Б ДСТУ EN 12697-11
ДСТУ 8787 ГОСТ 11508
Бітум В.2.7-81-98 при обертанні впродовж
% % бали % бали 6 год 14 год 24 год
Б 13,3 75 4,0 35 3,0 75 35 15
БW 99,2 98 4,5 96 4,5 97 85 70
БS 20,6 95 4,5 54 3,0 70 25 10
БSW 99,0 98 5,0 97 4,5 98 85 65
БL 82,8 81 4,0 68 3,5 75 35 10
БLW 99,6 99 5,0 99 4,5 98 85 75

Результати адгезії, визначені за ГОСТ 11508, дещо менше зна-

чень отриманих за методом ДСТУ 8787. Це пояснюється як меншим
розміром зерен кам'яних матеріалів, які використовуються в випро-
буванні, так і впливом полімінеральності зерен. У той же час випро-
бування за методом ГОСТ 11508 є більш чутливим до наявності у бі-
тумі полімеру та енергозберігаючої добавки. Дані адгезії, отримані за
методикою ГОСТ 11508, при порівнянні їх з адгезію за методом обе-
ртової пляшки, відповідають середнім даним, отриманим впродовж
часу випробування 6 год і 14 год.
Результати оцінки адгезії за методом ДСТУ Б В.2.7-98 для вихі-
дного бітуму і бітуму, модифікованого 3 % полімеру SBS D1192,
практично повністю відповідають результатам, отриманим за мето-
дом обертової пляшки впродовж часу випробування 24 год. Значне
перевищення значень адгезії за методом ХНАДУ для бітуму, моди-
фікованого енергозберігаючої добавкою Licomont BS, над значення-
ми, отриманими методом обертової пляшки, пояснюється тим, що
температура розм’якшеності в’яжучого БL (95,1 ºС) перевищує тем-
пературу випробування за методом ДСТУ Б В.2.7-98, яка складає
85 ºС. Удосконалення методу ДСТУ Б В.2.7-98, що полягає в зміні

148
підходу до призначення часу випробування (25 хв для бітумів, у яких
температура розм’якшеності значно менше температури випробу-
вання, і більший час витримування у воді за 85 ºС для бітумів з пове-
рхнево-активними речовинами та в’яжучих з температурою
розм’якшеності близькою до 85 ºС або більшою) дозволить застосо-
вувати даний метод для оцінки адгезії модифікованих в'яжучих і
більш коректно оцінювати вплив тієї чи іншої поверхнево-активної
речовини на адгезію бітуму.
Крім порівняння експериментальних даних при виконанні ви-
пробувань були оцінені переваги та недоліки методів.
Значними перевагами методу ГОСТ 11508 є простота методики,
відсутність потреби в спеціальному обладнанні та відносно малий
час проведення випробування, що не перевищує 1,5 год (без часу
очищення і висушування кам’яних матеріалів). До недоліків методу
можна віднести:
- через відсутність можливості забезпечити в даний час дорожні
лабораторії України прийнятим в методиці еталонним білим марму-
ром нівелюється основний принцип методу, оснований на викорис-
танні еталонних кам’яних матеріалах, і зникає можливість зіставляти
отримані в різних лабораторіях результати;
- суб`єктивність візуальної оцінки отриманих результатів адгезії
і неможливість їх зіставлення з наведеними в ГОСТ 11508 еталонни-
ми фотографіями.
За умови вдосконалення методу (регламентування нових етало-
нів кам’яних матеріалів і вдосконалення оціночних еталонів) він мо-
же бути використаний в дорожніх лабораторіях України для експрес-
оцінки адгезійних здатностей бітумів.
В національному стандарті ДСТУ 8787:2018 частково реалізу-
ється підхід до оцінювання зчеплюваності бітуму з кам’яними мате-
ріалами, безпосередньо з яких будуть виготовлятися асфальтобетонні
суміші, але методу притаманні значні вади, які ставлять під сумнів
значимість отримуваних результатів, а саме:
- для випробування приймають зерна щебеню з розміром не
менше ніж 10 мм (може бути і 10 мм, і 20 мм і навіть 40 мм), в той
час як в асфальтобетонній суміші найбільша питома поверхня влас-
тива мінеральному порошку (більше 80 % суміші), а зерна з розміром
більше 10 мм можуть й зовсім бути відсутніми в суміші (асфальтобе-
тон типу Г та Д; асфальтобетон дрібнозернистий типу Б та В);

149
 - значний вплив полімінеральності зерен на результати зчеплю-
ваності, що при обмеженій кількості зерен кам’яного матеріалу, які
випробуються, призводить до суттєвого розкиду результатів;
- з робіт Лисіхіної А.І., що створила цей метод ще в середині 50-
х років минулого століття [20, 91], відомо, що зі зменшенням розміру
зерен кам’яного матеріалу, зчеплюваність зменшується, таким чином
цей метод дає свідомо завишенні значення зчеплюваності. Саме це
було однією з причин того, що під керівництвом Лисіхіної А.І. цей
метод було змінено, а на його основі розроблено п’ять різних методів
зчеплюваності, які більш об’єктивно характеризували зчеплюваність
бітумомінеральних та асфальтобетонних сумішей;
- на поверхні зерен кам’яного матеріалу за рахунок коливань
температури нагріву матеріалів та особливостей бітуму (наприклад,
в’яжуче модифіковане енергозберігаючою добавкою на основі пара-
фінів, на повітрі миттєво застигає і стікання в’яжучого з поверхні
щебеню майже не відбувається) утворюється плівка в’яжучого не-
контрольованої товщині, що призводить до відмінностей в умовах
випробування різних зерен, крім того, на товщину плівки в’яжучого
значний вплив спричиняє мінералогічний і гранулометричний склад
кам’яних матеріалів та рельєф поверхні зерен;
- суб’ективність оцінки зчеплюваності та сумнівність можливо-
сті візуально встановити різницю між значеннями зчеплення, які зна-
ходяться на межі балів;
- низька точність оцінювання зчеплюваності (повторюваність –
0,5 бали тобто 15 – 20 % поверхні; відтворюваність – 1,0 бал, тобто
30 – 40 % поверхні) та нерівномірність розподілення балів (поверхня
кам’яного матеріалу з повністю відокремленим в’яжучим оцінюється
в 2 бали; до 60 % поверхні кожні 20 % поверхні з плівкою в’яжучого
оцінюються в 0,5 бали; від 60 % до 90 % кожні 15 % поверхні оці-
нюються в 0,5 бали, а від 90 % до 100 % кожні 10 % оцінюються в
0,5 бали).
Rolling bottle method (ДСТУ EN 12697-11) є широко розповю-
дженим в країнах Європи. До переваг методу відноситься його прос-
тота і відсутність необхідності застосування складного коштовного
устаткування, а також значна чутливість до модифікації бітуму доба-
вками. До недоліків методу відноситься: занадто тривалий час ви-
пробування (мінімальний час не може бути менше 18 год); необхід-
ність в додатковому обладнанні; значення адгезії, встановлені на зе-

150
рнах фракції 6,3 ... 10 мм і 8,0 ... 11,2 мм, можуть відрізнятися від ре-
зультатів зчеплення, отриманих на кам’яних матеріалах іншого роз-
міру, а тим більше від результатів, отриманих при випробуванні го-
тової асфальтобетонної суміші; суб’ективність візуальної оцінки ре-
зультатів адгезії і низька точність методів (повторюваність – 20 %,
відтворюваність – 30 %).
Метод ХНАДУ (ДСТУ Б В.2.7-98) на відміну від попередніх
методів дозволяє об`єктивно та кількісно оцінювати результати ви-
значення зчеплюваності. Крім цього до переваг методу відноситься
відносно малий час проведення випробування, що, разом з підготов-
кою скляних пластин, не перевищує 2,5 год.
До недоліків методу визначення зчеплюваності згідно стандарту
ДСТУ Б В.2.7-98 відноситься:
- некоректність використання методу для оцінювання зчеплю-
ваності бітумів, модифікованих полімерами та енергозберігаючими
добавками, що пояснюється невідповідністю температурних режимів
проведення випробування характеристикам в’яжучого (наприклад,
температура розм’якшеності модифікованих бітумів може бути вище
100 ºС, в цьому випадку температури випробування в 75 ºС та 85 ºС
є занадто малими для відокремлення плівки бітуму від поверхні
скла);
- нерівнозначність умов проведення випробування для в’яжучих
різних марок та типів (при випробуванні за нормованими методом
температурами в 75 ºС або 85 ºС, бітуми, що характеризується темпе-
ратурами розм’якшеності, наприклад, в 40 ºС та 55 ºС, будуть в нері-
внозначних реологічних умовах);
- вплив на точність результатів випробування поверхні скла (у
листового скла, виготовленого різними виробниками, може відрізня-
тися хімічний склад скла, а також різниця в значеннях зчеплюванос-
ті, визначених на різних поверхнях скла).
- необхідність використання додаткового обладнання для про-
ведення випробування та оцінки результатів зчеплюваності;
- невизначеність нормованої точності методу.
Вдосконалення методу ХНАДУ за рахунок розділення умов ви-
пробування для бітумів без модифікаторів та модифікованих
в`яжучих дозволить застосовувати його для оцінки модифікованих
бітумних в’яжучих, а отримувані результати можливо буде співстав-
ляти з результатами Rolling bottle method.

151
 3 МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ КОГЕЗІЇ БІТУМІВ

3.1 Огляд існуючих методів оцінки когезійних властивостей

в’яжучих

Визначення когезії бітумних в’яжучих було розпочато значно

пізніше, ніж визначення адгезійних властивостей. Перші методи ви-
значення когезійної міцності бітумів відносяться до 50 – 60 х років
минулого століття, тобто саме в той час, коли були розроблені й пе-
рші методи чисельного визначення адгезійної міцності в’яжучих. По-
ясненням цього може бути наведене в роботі М.І.Москвітіна [14]
твердження: «Силы сцепления любого взаимодействия можно, как
показывает практика, определять на одних и тех же приборах и од-
ними и теми же методами».
Когезійна як і адгезійна міцність, може бути визначена за різ-
ними схемами – наприклад при розтязі, вигині, відриві та інших, але
для отримання саме істинних значень адгезії чи когезії повинні вико-
нуватися наступні умови [14]:
- дійсна площа руйнування повинна повністю відповідати пито-
мій площі, що приймається для випробування;
- поверхня кам’яного матеріалу, з якою контактує бітум, повин-
на бути гладкою та не мати пор, що забезпечує постійність товщини
шару в’яжучого на всій питомій площі;
- навантаження повинно прикладатися перпендикулярно до
площі контакту.
При визначенні когезійної міцності бітумних в’яжучих найпо-
ширенішими є дві схеми – на зсув і на розрив (рис. 1.2) [195]. Най-
більш прийнятною є схема визначення когезії на одно - або двох
площинний зсув, оскільки вона дозволяє визначити міцносні значен-
ня когезії, а не енергетичні, як у випадку схеми визначення когезії на
розрив.
За схемою визначення на зсув визначається енергія розриву
[195]:
W0 
W   , (1.6)
S S

де W0 – енергія розриву,
ω – площа кривої залежності напруга-деформація,

152
 S – площа поперечного перерізу,
σmax – сила,
b – ширина.

За схемою визначення на розрив визначається когезійна міц-

ність:
 max
  (1.7)
b

де σmax – сила,
b – ширина.

Рис. 3.1. Схеми випробувань з визначення когезії бітумів [195]

Найбільше розповсюдження для визначення когезії бітумних

в’яжучих у вітчизняній науці знайшли пристрої, принцип дії яких
заснований за схемою визначення на розрив, хоча можливим є й ви-
користання інших схем визначення когезії. Так, наприклад, Шам-
петье Г. [13] наводить дані з визначення когезії шляхом відриву при
ударі тонкого шару бітуму, що склеює дві паралельні пластини з пе-
вного стандартизованого матеріалу. Крім того, визначення когезії
можливе на когезіометрі Леоте [13] шляхом виміру вигину пластин-
частої пружини, або на когезіометрі Дюрье – ударом маятникового
копра, що падає перпендикулярно або тангенціально до поверхні
склеювання, а далі, за висотою відскоку копра після удару, визнача-
ють енергію, витрачену на подолання когезійного опору.
Одним з перших вітчизняних приладів для визначення когезії
був прилад, створений в СоюздорНДІ (рис. 3.2). Когезійна міцність
на цьому приладі визначалася зусиллям, необхідним для розриву то-
нкого шару бітуму, який знаходився в зазорі між двома плоскопара-
лельними пластинами [11, 196]. На одну з пластин передавалося з за-
вданою швидкістю навантаження, а друга жорстко закріплювалась.

153
 1 – затискний гвинт, 2, 4 – індикатор, 3 – муфта, 5 – важіль, 6 – стійка,
7 – блок, 8 – вантаж, 9 – чаша для вантажу
Рис. 3.2. Схема когезіометру запропонованого А. С. Колбановською [11, 197]

Робочі пластини виготовлялися з металу або кам’яного матеріа-

лу та мали розміри 5 × 5 × 1 см, а їх поверхня була ретельно відшлі-
фована і відполірована. Товщина шару бітуму між пластинами ста-
новила 10 мк.
Для приготування зразка на одну з парних пластинок наносили
наважку (≈ 0,025 г) випробуваного бітуму. Пластинки поміщали в
термостат з температурою 130 °С і нагрівали впродовж 10 хв, після
чого склеювали. Склеєні пластинки витримували під вантажам 2 кг
протягом 24 год за температури (20 ± 2) °С. Потім склеєні пластинки
встановлювали в колодки когезіометру і навантажували з постійною
швидкістю водою. Навантаження проводило до розриву склейки пла-
стинок, після чого вимірювали циліндром кількість води і визначали
розривне зусилля за наступною формулою:
F
К , (3.1)
S
де К – когезія в кг/см2,
S – площа склеювання пластинок в см2 з точністю до 0,01,
F – розривне зусилля, кг:
F  N l, (3.2)
де N – навантаження в кг з точністю до 0,1,

154
 l – співвідношення плечей важеля.
На розробленому пристрої можливо було визначати когезію за
двома схемами: за ступінчастим підвищенням навантаження та за по-
стійною швидкістю прикладання навантаження (зі швидкістю
3,3 г/с).
Основним недоліком цього приладу була складність у забезпе-
ченні паралельності підкладок-пластин, відсутність якої могла приз-
водити до зниження точності одержуваних результатів і їх значного
розкиду. Розкиду результатів сприяло також те, що товщина бітумної
плівки була прийнята в межах від 5 мкм до 30 мкм, тобто бітум міг
бути структурованим поверхнею металевих або кам’яних пластин,
які до того ж використовувались багато разів.
В [196] вказується, що когезія бітумів суттєво залежала від при-
роди поверхні кам’яних пластин і товщини шару в’яжучого. У випа-
дку активної поверхні пластини з кам’яного матеріалу, за рахунок
хемосорбційних процесів, когезія зростала зі зменшенням товщини
шару бітуму (з 20 мкм до 5 мкм). У випадку ж неактивної поверхні за
використанням пластин з неактивних кам’яних матеріалів спостері-
галось зниження значень когезії зі зменшенням товщини шару
в’яжучого. На значення когезії впливало також те, що через малу то-
вщину шару бітуму, визначалась когезія структурованого бітуму, а
не об’ємного [196].
На приладі, подібному когезіометру СоюздорНДІ, визначав ко-
гезію й Р.Б. Гун [9]. Його зсувний когезіометр складався з термос-
тату, здатного підтримувати температуру до 120 – 130 С, приладу
для подачі води та шліфованих і попарно притертих пластинок з не-
ржавіючої сталі. Товщина шару в’яжучого між пластинами складала
від 5 мкм до 50 мкм [9]. Когезію розраховували за залежністю дефо-
рмації зсуву тонкого шару бітуму від тривалості прикладання наван-
таження. Поряд з тим автор сам зазначав, що через те, що бітумна
плівка була отримана недосконалим методом (ручним притиранням
пластин), її товщина на окремих ділянках складала 1 – 2 мк. Це приз-
водило до похибок у визначення когезії.
Корольов І.В. [198] для визначення когезії використовував гід-
равлічний прес ЦД-10 з додатково виготовленим пристроєм, який
складався з двох сталевих (з нержавіючої сталі) циліндрів діаметром
50 мм та висотою 25 мм, торцеві поверхні яких були відшліфовані до
II класу чистоти та ретельно притерті одна до одної. В протилежних

155
частинах циліндрів були виточені отвори, за які здійснювалося кріп-
лення до захватів розривного пристрою преса.
В’яжуче за кімнатної температури у вигляді круглої кулі розмі-
щували між двома нагрітими до температури 120 – 140 ºС робочими
циліндрами. Після розплавлення в’яжуче ретельно розподіляли по
поверхні торців циліндрів, які притирали до отримання необхідної
товщини шару. Виготовлений таким чином зразок витримували
впродовж 24 годин за заданої температури. Визначення когезії поля-
гало у розтягненні циліндрів з постійною швидкістю 3 мм/хв або
30 мм/хв.
Автором не наведено даних щодо температурних режимів, за
яких виконувалось визначення когезії, та щодо наявності термокаме-
ри, яка б дозволяла підтримувати встановлену температуру під час
проведення випробування. Також автор не вказує яким чином дося-
галась та чи інша товщина бітумного шару.
До недоліків методу можна віднести багаторазовість викорис-
тання одних і тих же циліндрів, оскільки невідомо як впливає на зна-
чення когезії багаторазове очищення робочих поверхонь.
Вітчизняні вчені приділяли когезії значну увагу, що підтвер-
джується спробою в процесі переробки ГОСТ 1544-52 «Бітуми наф-
тові дорожні. Технічні умови» ввести в нормовану номенклатуру по-
казників якості бітумів показник когезії [199]. Пропонувалось вико-
ристовувати прилад СоюздорНДІ, на якому визначали когезію шарів
бітумів товщиною 10 мк за постійної швидкості збільшення наванта-
ження. Нажаль, на той час прилад потребував вдосконалення і не був
підготованій до промислового випуску. Крім того, не була накопиче-
на достатня кількість експериментальних даних, що не дозволило
ввести показник когезії в технічні умови, навіть без нормування його
значень.
Не зважаючи на це когезія бітумів продовжувала розглядатись
як найважливіша характеристика бітуму, яка повинна застосовува-
тись для оцінки його якості за умов використання як в звичайних ас-
фальтобетонних покриттів, так і в спеціальних (асфальтобетонах,
призначених для використання в особливих умовах дорожнього бу-
дівництва – аеродроми, швидкісні дороги, інше) [200].
До питання використання показника когезії в країнах СНГ по-
вернулися наприкінці минулого століття, коли постала проблема оці-
нки якості чистих бітумів і бітумів, модифікованих різними добавка-

156
ми, зокрема полімерами. Так, наприклад, для оцінки якості бітумів,
модифікованих полімерами (еластомерами), автори роботи [201]
пропонували визначати когезію за допомогою розривної машини РС-
250. На мармурові пластини, поверхня яких була відполірована,
очищена та зневоднена етанолом та діетиловим ефіром, наносили бі-
тум, нагрітий до температури 80 – 90 ºС. Верхню пластину притиска-
ли до нижньої навантаженням 3 кг/см2 і охолоджували отриману
конструкцію протягом 15 хв за кімнатної температури. Кам’яні плас-
тини з застиглим в’яжучим розривали (схема а) або зсували (схема б)
одна відносно другої зі швидкістю 25 мм/хв (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Схеми визначення адгезії (а) та когезії (б) згідно [201]

Розрахунок когезійної міцності виконувався за формулою [201]:

P
  , (3.3)
S
де Р – розривне або зсувне навантаження в момент відриву пластин,
Н/м2·10-5,
S – сумарна площа кам’яних пластин, 6 см2.

Автори стверджують, що за схемою (а) вони визначали адгезій-

ну міцність бітумного в’яжучого, хоча наведені дані ілюструють, що
майже на всіх кам’яних пластинах після їх відриву за схемою (а) за-
лишилися або сліди бітуму, або його значна частка (до 50 %), що
може свідчити про адгезійно-когезійний розрив. Використовуючи та-
ку схему, та змінюючи швидкість розтягнення, можливо встановити

157
такий режим, коли руйнування буде проходити за шаром в’яжучого,
тобто розрив буде когезійним, що дозволить визначати безпосеред-
ньо когезію.
Суттєвим недоліком запропонованого методу є невизначеність
товщини шару бітуму, й відповідно до цього невизначеність віднос-
ної швидкості зсуву за визначенням когезії. Невизначенність товщи-
ни шару в’яжучого та швидкості деформування не дозволяє викону-
вати об’єктивне порівняння різних бітумів.
Подібний цьому метод було використано в роботі [202, 203].
Автори запропонували визначати когезію бітумного шару товщиною
6 мкм, який знаходився між кам’яними пластинами. Відшліфовані
пластини з граніту нагрівали до температури 140 С, склеювали бі-
тумом марки БНД 60/90 та притирали до утворення шару в’яжучого
приблизно 6 мкм. Після застигання, зразки випробували на зсув за
схемою наведеною на рис. 3.4 з постійною швидкістю деформування
0,01 мм/с.

а – гранітний зразок, б – підготовка зразків, в – випробування на зсув

Рис. 3.4. Визначення когезії, згідно [202]

Істотною перевагою цього методу є наближення умов випробу-

вання (підкладка – кам’яний матеріал, товщина – 6 мкм, яка близька
товщині бітуму на кам’яних матеріалах в асфальтобетоні) до умов
роботи бітуму в асфальтобетоні. Вадами методу є суттєва складність
в дотриманні плоскопаралельності зсуву зразків, а також значні зу-
силля, необхідні для підготовки робочих поверхонь кам’яних матері-
алів, які можливо випробувати лише один раз. Цей метод не присто-
сований для икористання у виробничих лабораторіях.
Висоцька М.А. в Білгородському державному технологічному
університеті ім. В.Г. Шухова визначала когезію полімермодифікова-

158
них в’яжучих за допомогою машини для визначення міцності зчеп-
лення 80-В0193 [204].
Зразки підготовлювали шляхом заповнення в’яжучим, розігрі-
тим до температури 160 ºС, форми, діаметром 60 мм. Після застиган-
ня в’яжуче випробували в машині 80-В0193. Для цього у форму опу-
скали робочий поршень приладу і прикладали до нього тиск 200 кПа.
Обертаючи поршень у формі з в’яжучим за годинниковою стрілкою
протягом 5 сек визначали за допомогою індикатору годинникового
типу міжмолекулярне зчеплення, тобто когезію в’яжучого.
Суттєвим недоліком запропонованого методу є відсутність тер-
мостатуючого пристрою, що призводило до визначення когезії
в’яжучих у різних температурних умовах. Крім того, через різну
структуру та в’язкість в’яжучих, поршень заглиблювався кожен раз
на різну глибину у форму, що також має призводити до похибок ви-
значення когезії. Автори [204] не приводять даних щодо швидкості
обертання поршня. На підставі загального вигляду приладу, предста-
вленого на рис. 3.5, можливо зробити висновок, що ця швидкість не
нормувалась. Даний прилад за умовами проведення випробування не
може бути рекомендованим для оцінки когезії бітумних в’яжучих,
оскільки отримані дані будуть непорівнянними.

а) загальний вигляд обладнання; б) зразок в’яжучого до випробування;

в) зразок в’яжучого після випробування
Рис. 3.5. Визначення когезії в’яжучих, згідно [204]

159
 За своєю сутністю наведений вище метод є модифікованим ана-
логом американського методу Frosted Marble Cohesion test, за яким
визначається зчеплення кам’яних матеріалів для влаштування повер-
хневих обробок з використанням емульсій (рис. 3.6) [205].

Рис. 3.6. Зовнішній вигляд та схема когезіометру для проведення

Frosted Marble Cohesion test, згідно [205]

В Московському автомобільно-дорожньому університеті зроб-

лена спроба створити прилад та методику для лабораторного визна-
чення когезії бітумів [206]. В якості приладу використовувалась роз-
ривна машина, оснащена спеціальним пристроєм для закріплення
скляних пластин, з’єднаних шаром в’яжучого певної товщини
(рис. 3.7).
Наважку бітуму масою 1 г розподіляли між нагрітими до 150 ºС
загартованими скляними пластинами розміром 400 × 200 × 9 мм. Під
навантаженням до 100 г протягом 20 хв за температури 150 ºС бітум
рівномірно розтікався між пластинами (рис. 3.8). Визначення площі
бітумного зразка виконували за допомогою сканування, що значно
підвищує точність випробування. Після виготовлення зразки термос-
татують в термошафі за завданої температури.
Для визначення когезії, скляні пластини з бітумом розміщують
в спеціальній оснастці, за допомогою якої конструкція може бути за-
кріплена на розривній машині (рис. 3.7). За ствердженням авторів
[206] розроблена конструкція забезпечує паралельність скляних пла-

160
стин одна відносно одної, та розміщення бітумного зразка строго на
центральній вісі системи. Визначення когезії виконується за швидко-
сті розтягнення пластин 3 мм/хв.

Рис. 3.7. Робочий вузол для випробування в’яжучих, [206]

Рис. 3.8. Скляні пластини з наважкою бітуму, згідно [206]

Простота конструкції та методики, можливість використовувати

стандартне обладнання дорожніх лабораторій, на погляд авторів, є
значною перевагою запропонованого ними методу в порівнянні з ін-
шими.

161
 За представленими в роботі [206] конструктивними схемами та
фото пристрою не зрозуміло, чи обладнано розривну машину термо-
шафою, чи зразки тільки витримуються в термошафі, а випробування
виконується за температури навколишнього середовища. Крім цього,
згідно з наведеними даними, автори не враховували під час розраху-
нків площу підготовлених зразків бітумних в’яжучих, яка відрізня-
лась майже вдвічі (61,2 см2 та 35 см2), що свідчить про різну товщину
шару в’яжучого між скляними пластинами. Через це когезія цих
в’яжучих визначалась за різної відносної швидкості (незважаючи на
однакову лінійну швидкість розтягнення пластин), яка визначається
за формулою:
v прил
vвід  , (3.4)
hш
де vприл – швидкість переміщення затиску приладу,
hш – товщина шару зразка в’яжучого.

Отже, отримувані результати не можуть коректно порівнювати-

ся. Крім цього до вад методу можна віднести й велику площу зразків.
Це може привести до порушення паралельності скляних пластин, що,
безумовно, позначиться на точності вимірювань.
В США когезію бітуму опосередковано визначають за допомо-
гою Bitumen Bond Strength Test (BBS Test), який є стандартизованим
методом визначення міцності покриттів на відрив за допомогою ад-
гезіометрів (ASTM D4541) [207, 208]. Хоча цей метод орієнтовано на
визначення зчеплюваності бітуму з поверхнею кам’яних матеріалів,
на ньому можливо при певних умовах визначати й когезійний відрив.
Обладнання, за допомогою якого визначаються адгезійно-когезійні
властивості в’яжучих, наведено на рис. 2.10 – 2.12. Розрахунок розтя-
гувального зусилля, яке при умові когезійного відриву може вважа-
тися показником когезійної міцності, виконується за форм. 2.1.
В залежності від умов проведення випробування та показників
якості в’яжучого/кам’яного матеріалу можливі три типи відриву
в’яжучого від поверхні кам’яного матеріалу (рис. 3.9) – когезійний,
адгезійний та когезійно-адгезійний. Хоча цей метод й призначений в
основному для визначення адгезії в’яжучого до конкретного
кам’яного матеріалу, який буде використано для приготування асфа-

162
льтобетонних сумішей, він може бути використаний й для оцінки ко-
гезії бітумного в’яжучого – у випадку перебільшення адгезійної міц-
ності над когезійною.

Рис. 3.9. Типи відриву в’яжучого від поверхні кам’яного матеріалу, згідно [40]

Недоліком методу є те, що за низьких експлуатаційних темпе-

ратур (нижче 15 – 25 ºС) встановити когезію дуже складно, оскільки
в основному спостерігається когезійно-адгезійний або чисто адгезій-
ний відрив.
В 2007 р. фірмою DuPont (США) для визначення когезії бітумів
та бітумів, модифікованих полімером Elvaloy AM, був використаний
стандартний американський метод ASTM D1002 – 10 «Standard Test
Method for Apparent Shear Strength of Single-Lap-Joint Adhesively
Bonded Metal Specimens by Tension Loading (Metal-to-Metal)» [209].
Автори модифікували стандартний метод, замінивши металеві плас-
тини на скляні, розміром 8 × 2,54 см, між якими розміщувався шар
бітуму, завтовшки 1,6 мм (маса бітуму складала 1…1,2 г). Площа
контакту скляних пластин – 6,54 см2 (рис. 3.10).
В процесі визначення когезії в’яжучого, пластини зсувалися в
розривній машині зі швидкістю 0,51 см/хв. Дообладнання розривної
машини кліматичною камерою, дозволило визначити показники ко-
гезії в’яжучих в широкому температурному діапазоні.
В США дослідники Вісконського університету (м. Мєдісон) ви-
значали когезію бітумів за допомогою динамічного зсувного реомет-
ра (DSR), який входить до переліку випробувального обладнання за
системою Superpave [210].

163
 Рис. 3.10. Визначення когезії за методом фірми DuPont, за [209]

Для проведення випробування готується зразок в’яжучого за те-

хнологією, прийнятою для проведення стандартного визначення рео-
логічних характеристик бітумів (комплексного модуля зсуву та фазо-
вого кута). Виготовляється бітумний зразок діаметром, що дорівнює
діаметру рухомої пластини приладу DSR. Необхідна товщина зразка
забезпечується точним встановленням зазору між рухомою та неру-
хомою пластинами. Зазвичай використовують два типи рухомих пла-
стин з діаметрами 25 мм (при цьому зазор, тобто товщина бітумного
зразка, складає 1000 мкм), та 8 мм (зазор 2000 мкм). Термокамера
приладу дозволяє встановлювати будь-яку потрібну температуру з
високою точністю. Розтягування в’яжучого за рахунок підйому верх-
ньої рухомої пластини виконують зі швидкістю 0,01 мм/с. В випро-
буванні вимірюється час випробування та сила, з якою розтягують
в’яжуче (рис. 3.11).
Кількісно когезія бітуму оцінюється коефіцієнтом клейкості
(Ст) [210], який визначається як площа під кривою залежності сили
від часу (рис. 3.11). Коефіцієнт клейкості характеризує енергію, не-
обхідну для подолання цілісності в'яжучого і поділу його на дві час-
тини.
Коефіцієнт клейкості визначається за формулою:
F( n 1)  F( n)
Cт   ( )  (t2  t1 ) , (3.6)
2
де F – сила розтягнення, Н
t – час, с.

164
 Рис. 3.11. Визначення когезії за допомогою методу DSR, згідно [210]

Завдяки широкому розповсюдженні в даний час у західному

світі цього обладнання, показник когезії може бути визначений не
тільки у наукових, а й у виробничих лабораторіях.
В Європейському Союзі в даний час діє три нормативних доку-
менти, які регламентують методи визначення когезії бітумів та біту-
мів, модифікованих полімерами [54, 211]:
- визначення когезії за методом Vialit згідно EN 13588 «Бітуми
та бітумні в'яжучі. Визначення когезії бітумних в'яжучих з викорис-
танням маятника» [212];
- опосередковане встановлення когезії як енергії в процесі ви-
значення дуктильності згідно EN 13587 «Бітум і бітумні в’яжучі. Ви-
значення механічних властивостей бітумних в’яжучих випробуван-
ням на розтяг» [213] та EN 13703 «Бітум і бітумні в’яжучі. Визначен-
ня енергії деформації» [214];
- опосередковане встановлення когезії як енергії в процесі ви-
значення дуктильності згідно EN 13589 «Бітуми та бітумні в'яжучі.
Визначення розтяжності» [215] та EN 13703 «Бітум і бітумні в’яжучі.
Визначення енергії деформації» [214].
Стандартний метод визначення когезії за методом Vialit розроб-
лено на основі методу, створеного в 90-х роках минулого сторіччя в
Європі. Призначенням цього методу було визначення адгезії бітум-
них в’яжучих, що використовуються для влаштування поверхневих

165
обробок на асфальтобетонних покриттях (рис. 3.12) [216]. В подаль-
шому метод Vialit було дещо перероблено, що дозволило визначати
когезію бітумних в’яжучих як відношення енергії, необхідної для
зсуву куба, приклеєного до підставки бітумінозним в’яжучим, до
площі руйнування (рис. 3.13).

Рис. 3.12. Визначення зчеплення бітумного в’яжучого з кам’яним матеріалом

поверхневою обробкою

Рис. 3.13. Прилад Vialit для визначення когезії бітумів (зразок до випробуван-
ня; зовнішній вигляд приладу; робоча частину приладу; випробуваний зразок),
за [217, 218]

Визначення когезії бітуму за методом Vialit здійснюється за

схемою площина – площина [212, 219]. У відповідності з цим шар
органічного в'яжучого товщиною 1 мм розміщується між двома ква-

166
дратними металевими пластинами, з розміром сторони 10 мм. Сенс
випробування полягає в тому, що маятник вагою (1925 ± 95) г, пада-
ючи з фіксованої висоти в 50 см, з високою швидкістю (4,4 м/с) вда-
ряє по верхній металевій пластині, відриваючи її від нижньої. В про-
цесі проведення випробування вимірюється кут відхилення маятника
від вертикалі після удару (α) і потім, за формулами, визначається
енергія відриву в Дж/см2.
Випробування виконують за не менш ніж шести значеннях тем-
ператури в діапазоні від мінус 10 ºС до + 80 ºС, таким чином, щоб
встановити максимальне значення когезії бітумного в’яжучого. Згід-
но методики визначаються три параметри (рис. 3.14): максимальне
значення когезії, Дж/см2; температура, що відповідає максимальному
значенню когезії, ºС; діапазон температур, за якого досягається мак-
симальне значення когезії.

Рис. 3.14. Результати визначення когезії за методом Vialit [218]

В роботах [217, 218] наведені дані щодо встановлення залежно-

стей між температурою максимальної когезії та пенетрацією і моду-
лем жорсткості (рис. 3.15)
На відміну від значень когезії, визначених на когезіометрі з фік-
сованою швидкістю зсуву, одержувані за методом Vialit значення ко-
гезії фізично менш виправдані, бо вони визначаються за високій
швидкості прикладання навантаження (за даними G.M. Rowe [217,
218] еквівалентні швидкості 120000 … 130000 рад/с).
До недоліків методу можна віднести й те, що через високу чут-
ливість обладнання приладу до коливань температури, випробування
виконується лише в вузькому температурному діапазоні – від + 18 ºС
до + 28 ºС.

167
Рис. 3.15. Залежність між температурою максимальної когезії за методом Vialit
та показниками якості бітуму, [218]

Нагріте до потрібної температури випробувальне обладнання

(куб з підставкою з шаром бітуму між ними) швидко переносять з
термокамери до камери приладу, затискають, зачиняють дверцята
камери і після цього відпускають маятник. Згідно умов проведення
випробування, на операцію переносу та встановлення випробуваль-
ної частини установки відпускається не більше 20 с. За такою мето-
дикою проведення випробування похибки визначення когезії
в’яжучих різних марок будуть суттєво змінюватися зі зміною різниці
між температурою до якої нагріто куб з підставкою з шаром бітуму
між ними та температурою навколишнього середовища.
Згідно висновків групи європейських науковців [54, 211], яка
впродовж 2007-2009 років виконувала роботу з аналізу існуючих ме-
тодів оцінки якості бітумних в’яжучих з метою розробки пропозицій,
щодо включення тих чи інших показників якості в’яжучих до станда-
ртів, які будуть розроблятися в майбутньому, визначення когезії згі-
дно EN 13588 придатне лише для в’яжучих для поверхневих обробок
і не може використовуватися в інших областях: повторюваність ре-
зультатів випробування низька; не виявлено ніяких кореляцій з ін-
шими методами випробування в’яжучих. Крім того, вибір темпера-
тур проведення випробування не є нормованим, тому об`єктивність
результатів, отриманих в різних лабораторіях не може бути забезпе-
ченим.
Два інших методи визначення когезії бітумних в’яжучих базу-
ються на методі визначення їх розтяжності з використанням модерні-
зованих дуктилометрів, на які встановлені датчики, що визначають

168
зусилля на розтягнення бітумного зразка.
Згідно EN 13589 для проведення випробування використову-
ються металеві форми-вісімки (рис. 3.16), які конструкційно відріз-
няються від звичайних форм-вісімок для визначення дуктильності
в’яжучих.

Рис. 3.16. Форми-вісімки для визначення когезії, згідно [215]

Випробування виконується за температури 5 ºС. В’язкий бітум у

формі-вісімці розтягують зі швидкістю 50 мм/хв до подовження зраз-
ка на 1333 % (400 мм). У випадку, якщо спостерігається крихке руй-
нування зразка, випробування повторюють. Після крихкого руйну-
вання й другого зразка, температуру випробування підвищують на
5 ºС до завершення випробування без крихкого руйнування.
Для випробування бітумів з підвищенною пенетрацією, встано-
влюється температура випробування у 0 ºС. Якщо випробуються бі-
туми, модифіковані полімерами, температура випробування стано-
вить 10 ºС або 15 ºС.
Енергія деформації визначається за кривими розтягнення, отри-
маними в процесі визначення дуктильності в’яжучих (рис. 3.17). Ін-
терпретуючи данні, особливу увагу слід приділяти аналізу форми
кривій, а не тільки числовим значенням.
До переваг методу відноситься те, що крива «зусилля - дуктиль-
ність» дає якісну характеристику когезійних та пружних властивос-
тей БМП, в залежності від типу полімеру, його кількості. Також

169
встановлено існування кореляції між максимальною енергією дукти-
льності і пенетрацією. Енергія деформації може використовуватися
для оцінки еластичних властивостей БМП згідно EN 13398.

Рис. 3.17. Визначення когезії за завданого подовження, згідно [219]

Нові показники визначення максимального зусилля за розтяг-

ненням зразків бітуму за температур 0 ºС та 25 ºС, які повинні були б
опосередковано характеризувати когезію в’яжучого, не виправдали
свого призначення. Наведені в роботі [118] результати визначення
максимального зусилля за розтягненням бітумів різної пенетрації,
отриманих з однієї сировини одним виробником за однією технологі-
єю, не відтворюють ніякої закономірності (рис. 2.64).
До недоліків можливо віднести те, що метод не може викорис-
товуватися для бітумів та БМП, дуктильність яких нижче 20 (40) см
[54, 211]. Методика вимагає проведення випробувань за значної кіль-
кості температур – починаючи від + 5 С з шагом 5 С до + 25 С.
Але для деяких в’яжучих, наприклад БМП з великою кількістю полі-
меру, неможливо провести випробування за 5 С та 10 С. Також
проблематичним є проведення випробування для в’яжучих після ста-
ріння.
Згідно [54, 211] метод потребує обгрунтування температурних
режимів випробування, які повинні бути прив’язані до пенетрації

170
в’яжучих, або необхідності регламентувати початок випробування з
температури + 25 С з подальшим зниженням температури, або рег-
ламентувати випробування всіх в’яжучих лише за однієї температу-
ри, наприклад + 20 С, щоб усі в’яжучі випробовувались в однакових
температурних умовах. Випробування згідно існуючої методики пот-
ребує занадто великого часу на проведення робіт (2 - 4 години на
один зразок).
Визначення когезії за методикою, що регламентується EN 13587
та EN 13703, в даний час, навіть в Європі, майже не використовуєть-
ся через те, що обладнання для проведення випробування ще не на-
було широкого розповсюдження в лабораторіях Європи, а отримані
результати не дають уявлення про їх зв’язок з характером деформу-
вання покриттів.
Методика має декілька спільних рис з випробуванням на пряме
розтягнення (DTT), що входить до методів оцінки в’яжучих за систе-
мою Superpave. Загальні компоненти для проведення випробувань, за
виключенням пристроїв кріплення та форм (рис. 3.18), є сумісними,
що дозволяє використовувати одне і теж основне обладнання з біль-
шістю випробувальних машин та температурних камер, доступних на
ринку обладнання.

A B E F C G R R’

25±0,5 4,0±0,1 3,0±0,3 75±2 12,5±1,0 12,5±1,0 8,0±0,3 12,5±0,3

Рис. 3.18. Форма-вісімка, згідно [213]

171
 Випробування полягає у розтягненні бітумних зразків у формі-
вісімці з різними швидкостями (1 мм/хв, 10 мм/хв, 50 мм/хв,
100 мм/хв, 500 мм/хв) за різних температур (мінус 20 ºС, мінус 10 ºС,
мінус 5 º С, 0 ºС, 5 ºС, 10 ºС, 15 ºС, 20 ºС). В процесі випробування
реєструється зусилля, що потрібне для розтягнення зразка та подов-
ження зразка. Значення когезії встановлюють за кривими розтягнен-
ня, отриманими в процесі визначення дуктильності в’яжучих
(рис. 3.17).
Оскільки не накопичено дані, для того щоб зробити висновок
відносно доцільності використання в подальшому цього методу ви-
пробувань, європейські науковці не рекомендували цей метод для
включення в технічні умови на бітумні в’яжучі [27, 28].
Наявність в європейській стандартизації трьох методів визна-
чення когезії бітумних в’яжучих безперечно свідчить про актуаль-
ність даного показника якості та нагальну потребу в ньому, але від-
сутність цього показника в технічних умовах на бітум (EN 12591)
вказує на недосконалість цих методів та пошук європейськими нау-
ковцями більш досконалого методу визначення когезії.

3.2. Розробка методу визначення когезії ХНАДУ

На кафедрі ТДБМ ХНАДУ роботи зі створення методу визна-

чення когезії бітумів та бітумів, модифікованих полімерами, вико-
нуються з 1985 р., коли було сконструйовано перший прилад для ви-
значення когезії (рис. 3.19).

Рис. 3.19. Зовнішній вигляд когезіометру ХНАДУ

172
 Визначення когезії за методом ХНАДУ [220, 221] полягає у
встановленні максимального напруження за переміщенням з віднос-
ною швидкістю, що дорівнює 1 с-1, у протилежних напрямках двох
взаємно паралельних полімерних стрічок, між якими розміщено зра-
зок в’яжучого з наперед визначеною площею та завданою товщиною
200 мкм.
Когезіометр складається з механічно-тензометричного робочого
пристрою та уніфікованої тензоапаратури (рис. 3.20).

1 – обертальний барабан; 2 – зразок; 3 – тензометрична балка; 4 – затиск;

5 – тензометричні датчики
Рис. 3.20. Схема когезіометру з постійною швидкістю розтягування стрічки

Для визначення когезії використовують гнучкі високоміцні по-

ліетилентерефталатні плівки, що дозволяє забезпечувати паралель-
ність підкладок бітумного шару під час випробування. Цей метод бу-
ло запатентовано кафедрою ТДБМ (патент на корисну модель когезі-
ометра № 63201 від 26.09.2011 [222]).
Когезія визначається за формулою:
P
K  , (3.7)
S
де Р – значення максимального зсувного зусилля в Н,
S – площа зразка в мм2.
Відносна швидкість визначаються за формулою:
v прил
vвід  , (3.8)
hш

де vприл – швидкість переміщення захвату приладу, мм/с,

hш – товщина шару зразка в’яжучого, мм.

173
 Для зменшення похибок визначення когезії вимірювання площі
зразка перед випробуванням виконується за допомогою розробленої
за участі співробітників кафедри ТДБМіХ комп’ютерної програми
[188].
З метою створення простого виробничого приладу, який би міг
використовуватися в лабораторіях та на підприємствах дорожньої га-
лузі України, в 2007 р. на кафедрі ТДБМ ХНАДУ було сконструйо-
вано когезіометр з постійною швидкістю навантаження робочої стрі-
чки (рис. 3.21). Розроблений метод значно спрощував методику ви-
значення когезії за рахунок використання більш простого обладнан-
ня.

Рис. 3.21. Загальний вигляд приладу для визначення когезії бітумів

Розроблений та виготовлений пристрій для визначення когезії

бітумів (рис. 3.25) складається з основних вузлів і компонентів: 1 –
ємність для води місткістю 45 літрів із зливним гнучким шлангом; 2
– шаровий кран; 3 – калібрований отвір; 4 – змінна навантажувальна
полімерна ємність для води місткістю 8 літрів; 5 – закріплювальний
пристрій для фіксування поліетилентерефталатної робочої стрічки; 6
– вісь з блоком шківів на кулькопідшипниках; 7 – опорно-
передаючий шків; 8 – шківи противаг; 9 – шків врівноважуючих тро-

174
сів; 10 – противаги; 11 – термостат; 12 – вторинна поліетилентереф-
талатна робоча стрічка; 13 – отвір для проходження поліетилентере-
фталатної робочої стрічки; 14 – кришка термостату.
Головною відмінністю сконструйованого приладу було те, що
на зразок в’яжучого прикладалось зусилля, яке зростало с постійною
швидкістю (рис. 3.22).

Рис. 3.22. Схема когезіометра з постійною швидкістю навантаження зразка

Для максимального спрощення та забезпечення доступності

схеми навантаження було використано воду, оскільки це дає можли-
вість чіткої реєстрації зусилля на момент зсуву бітуму за критичного
навантаження, а також дозволяє найбільш точно регулювати швид-
кість навантаження стрічки з бітумом за допомогою набору калібро-
ваних отворів. Результатом досліджень кафедри стала розробка та за-
твердження Державним агентством автомобільних доріг України
«Укравтодор» методичних вказівок «Метод визначення когезії біту-
мних в’яжучих» МВ 218-02071168-636:2008 [223].
В пошуках більш досконалого методу визначення когезії бітум-
ного в’яжучого в 2010 – 2011 р.р. кафедрою ТДСМ ХНАДУ спільно з
Державним науково-технічним центром інспекції якості та сертифі-
кації дорожньої продукції «Дор'якість» був розроблений та виготов-
лений когезіометр КХД-1. Метою цієї розробки було створення ком-
пактного приладу для визначення когезії, який би серійно виготовля-
вся та використовувався в лабораторіях як виробників в’яжучих, так і
дорожніх організацій.
Когезіометр КХД-1, зовнішній вигляд якого представлений на
рис. 3.23, складається з: пристрою керування; термостатуючої каме-
ри, в якій розташовується зразок для випробування; відсіку з вбудо-
ваною тензометричною системою; IP-камери та системи терморегу-
ляції. Пристрій керування складається з блоку керування і програм-

175
ного забезпечення, встановленого на комп’ютері.

Рис. 3.23. Когезіометр КХД-1

Кафедрою ТДБМ було створено методику визначення когезії на

приладі КХД-1 [224], яка була розглянута та затверджена Державним
агентством автомобільних доріг України в 2012 р.
При тестуванні приладу КХД-1 [225] було встановлено ряд
конструктивних недоліків, які впливали на точність результатів ви-
значення когезії в’яжучих. Вдосконалення конструкції когезіометру
та створення його модифікацій КХД-2 та КХД-3 (рис. 3.24) дозволи-
ло суттєво вдосконалити прилад. Конструкція приладу КХД-3, роз-
робленого співробітниками Державного підприємства «Центр науко-
во-технічного супроводу дорожніх робіт та сертифікації дорожньої
продукції» (ДП «Дорцентр»), дозволяє визначати когезію в широко-
му температурному та швидкісному діапазонах.
Результати визначення когезії бітумних в’яжучих суттєво зале-
жать від ряду факторів: умов підготовки зразка; розмірів зразка (діа-
метру та товщини); температурних, швидкісних та технологічних па-
раметрів проведення випробування; необхідної кількості випробу-
вань для отримання прийнятної точності результатів.

176
 Рис. 3.24. Когезіометр КХД-3

В існуючих на даний час у світі приладах для визначення когезії

в якості підкладки використовуються пластини, виготовлені зі скла,
кам’яного матеріалу або металу. Через це завжди виникає проблема з
підготовкою робочих поверхонь, на які буде нанесене в’яжуче (їх
очищення, доведення до певного класу чистоти та рівності поверхні
у випадку використання кам’яних або металевих поверхонь) та їх по-
вторним використанням. Крім того, завжди існує ймовірність пере-
косу пластин, або порушення їх співвісності під час проведення ви-
пробування, що суттєво позначається на точності отриманих значень
когезії.
З метою спрощення підготовки робочих поверхонь підкладок та
унеможливлення їх перекосу або не співвісності під час проведення
випробування, на кафедрі ТДБМ ХНАДУ [224], ще в процесі розроб-
ки першої моделі когезіометру, було запропоновано використання в
якості підкладок полімерних стрічок, які виготовлялись з поліетилен-
терефталатної плівки товщиною (50 + 5) мкм, властивості якої відпо-
відали вимогам ГОСТ 24234-80 «Плівка поліетилентерефталатна. Те-
хнічні умови».
Вибір цієї полімерної плівки був обумовлений тим, що поліети-
лентерефталат (ПЕТ) є одним з найбільш поширених полімерів в по-
буті та на виробництві. Також, на відміну від інших полімерів з яких

177
промисловість виготовляє прозору плівку, лише поліетилентерефта-
лат має найбільший робочий температурний діапазон та найбільші
значення міцності на розрив та вигин. Плівка ПЕТ стійка до дії ма-
сел, киплячої води, мінеральних кислот, органічних рідин, сонячного
світла; середньостійка до лугів, ультрафіолетового опромінювання,
розчиняється в фенолах і сірчаній кислоті. Плівка морозостійка, збе-
рігає еластичність за температур до мінус 70 °С. ПЕТ має гарну тер-
мостійкість в діапазоні температур від мінус 40 °С до + 200 °С.
Для пепревірки доцільності використання прийнятної для ви-
пробування плівки в нових модифікаціях когезіометру було викона-
но дослідження когезії на плівках різної товщини. Отримані резуль-
тати наведені в табл. 3.1. Когезія визначалась за 25 С та відносній
швидкості зсуву зразка 1 с-1. Товщина бітумного зразка складала
200 мкм. В якості в’яжучого було прийнято бітум марки БНД 60/90
виробництва Мозирського НПЗ, що мав пенетрацію за 25 С –
77 × 0,1 мм, температуру розм’якшеності – 48,5 C, температуру
крихкості – мінус 25 C.
Таблиця 3.1 – Вплив полімерної плівки-основи на значення когезії біту-
му марки БНД 60/90
Матеріал плівки Товщина плівки, мкм Значення когезії, МПа
50* 0,109
50** 0,099
поліетилентерефталат 100 0,117
175 0,123
200 -
полівінілхлорид 200 0,115
поліпропілен 30 -
Примітка: * - плівка вирізалась поперек довжини рулону,
** - плівка вирізалась уздовж довжини рулону.

На плівках з поліпропілену когезію не визначали, оскільки в

процесі підготовки зразків було встановлено, що стрічки деформу-
ються (значно розтягуються) навіть за незначного навантаження.
Проведення випробування плівок з полівінілхлориду товщиною
200 мкм та поліетилентерефталату товщиною 175 мкм було усклад-
нено через незручності закріплення їх у розтягувальному механізмі.
Отримані дані свідчать про те, що з підвищенням товщини плівки-
основи значення когезії дещо підвищуються. В той же час, суттєва

178
різниця в значеннях когезії, що визначали з використанням принци-
пово різних плівок (ПЕТ та ПВХ) відсутня. Різницю в значеннях ко-
гезії, отриманих на поліетилентерефталатних плівках які вирізали
уздовж довжини рулону та поперек довжини рулону, ймовірно мож-
ливо пояснити властивостями плівок, обумовлених технологєю їх
виготовлення.
В подальших дослідженях для визначення когезії в якості плів-
ки-основи прийнято поліетилентерефталатні плівки завтовшки
50 мкм. Для того, щоб уникнути похибки, пов’язаної з відмінностями
у деформативності плівки на розтяг у поздовжньому та поперечному
напрямку, запропоновано завжди використовувати плівки, орієнто-
вані у поперечному напрямку.
Однією з головних задач у випробуваннях на когезію бітумних
в’яжучих є забезпечення ретельності підготовки зразка з мінімізаці-
єю сторонніх факторів, які можуть вплинути на точність визначення
когезії.
Під час розробки методики було запропоновано два методи під-
готовки бітумних зразків: накапуванням розігрітого до температури,
що на 100 C перевищує температуру розм’якшеності, та виготов-
ленням зразків бітуму вручну за температури оточуючого середови-
ща.
За першою методикою в’яжуче нагрівали до певної температу-
ри, занурювати в ємність з підігрітим в’яжучим скляну або металеву
паличку, і, після її витягування, накапували краплі в’яжучого на під-
ложку, що не змочується нафтовими вуглеводнями (папір з силіконо-
вим покриттям, пергаментний папір), після цього застиглі краплі
в’яжучого переносили на ваги та визначали їх масу.
За другим методом формування кульок бітуму різної маси ви-
конували вручну, в процесі чого поверхня в’яжучого контактувала зі
шкірою пальців. Перед початком роботи та протягом неї, шкіру па-
льців протирали спиртом для запобігання прилипання в’яжучого до
шкіри.
Встановлення впливу методики підготовки зразків на значення
когезії виконано на бітумі БНД 90/130 Мозирського НПЗ (пенетрація
за 25 С – 106 × 0,1 мм; температура розм’якшеності – 46,0 C; тем-
пература крихкості – мінус 27,0 C; дуктильність за 25 С – 104 см).
Когезію визначали за температури 25 С та постійній лінійній швид-
кості зсуву зразка, яка дорівнювала 0,2 мм/с, що за товщини шару бі-

179
тумного зразка близько 0,2 мм, дає відносну швидкість 1 с -1. Отрима-
ні дані свідчать про те, що прийняті два методи підготовки бітумних
зразків є рівноцінними, про що свідчать дані статистичної обробки
отриманих результатів (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 – Дані статистичної обробки результатів визначення когезії

бітумів, зразки якого підготовлені за різними методами
Значення Підготовка зразків Підготовка зразків
методом методом
накапування виготовлення вручну
Кількість значень 10 10
Середньоарифметичне значення, МПа 0,039 0,041
Середньоквадратичне відхилення 0,002 0,001
Коефіцієнт варіації, % 7,38 5,72
Дійсне значення знаходиться в межах,
0,039 ± 0,0024 0,041 ± 0,0022
МПа
Відносна похибка, % 6,14 5,41

Оскільки підготовка зразків методом виготовлення кульок вру-

чну дозволяє отримувати бітумні зразки потрібної маси, для подаль-
шого використання прийнято саме цей метод.
Варіації товщини зразка бітуму призводять до зміни відносної
швидкості деформації в’яжучого в процесі випробування, що обумо-
влює суттєву похибку визначення когезії. Отже важливим є приготу-
вання зразків фіксованої товщини.
В ході попередніх досліджень розроблена методика підготовки
зразків, яка полягала в наступному. Із поліетилентерефталатної плів-
ки виготовляють необхідну кількість пар стрічок довжиною
(200 ± 10) мм, шириною (20 ± 0,5) мм. Стрічки зневоджують та зне-
жирюють спиртом по всій площині на відстані (60 ± 0,5) мм від од-
ного із кінців стрічок і висушують на повітрі не менше ніж 5 хв.
З відібраної проби бітумного в’яжучого відбирають зразки ма-
сою (22,5 ± 0,5) мг, надаючи їм кулясту форму. Одну з стрічок укла-
дають знежиреною поверхнею догори на скляну пластину (довжи-
ною (90 ± 2) мм, шириною (60 ± 2) мм і товщиною (5 ± 0,3) мм зі скла
згідно з ДСТУ Б В.2.7-122). На знежирену частину стрічки уклада-
ють дві сталеві мірні пластини (довжиною (60 ± 2) мм, шириною
(10 ± 1) мм і товщиною (0,2 ± 0,005) мм). Одну сталеву мірну плас-
тину укладають на відстані (10 ± 1) мм від кінця стрічки, другу –

180
(60 ± 1,0) мм (рис. 3.25).
Відстань між внутрішніми торцями сталевих мірних пластин
повинна становити (40 ± 1,0) мм. Між мірними пластинами, посере-
дині, розташовують підготовлений зразок в’яжучого відповідною ма-
сою. Мірні пластини із кулькою в’яжучого накривають другою стрі-
чкою (знежиреною поверхнею униз) таким чином, щоб вільні кінці
стрічок знаходились у протилежних напрямках (рис. 3.25).
Стрічки накривають скляною пластиною та навантажують вер-
тикально встановленим металевим вантажем циліндричної форми з
діаметром основи (8,0 ± 0,5) см та масою (0,8 ± 0,1) кг. Металевий
вантаж попередньо нагрівають до температури, що перевищує тем-
пературу розм’якшеності бітуму не більш ніж на (20 ± 2) С. Через
кожні (30 ± 10) с вантаж підіймають і візуально за допомогою шаб-
лону з обмежувальним шаблоном з прозорої плівки з нанесеним об-
межувальним шаблоном діаметром 12 мм, перевіряють площу зразка.
Готовність зразків бітумного в’яжучого до випробування визначають
за досягненням зразка діаметра (12 ± 0,5) мм. Після закінченні розті-
кання та формування зразка бітумного в’яжучого круглої форми, ви-
мірюють два перпендикулярних діаметра зразка, різниця між якими
не повинна перевищувати 1 мм. За умови невідповідності діаметра
зразка бітумного в’яжучого значенню (12 ± 0,5) мм зразок бракують.
На значення когезії суттєвий впливають товщина та діаметр бі-
тумного зразка.
Визначення впливу товщини зразка на значення когезії викону-
валось на приладі ХАДІ, конструкція якого дозволяє визначати коге-
зію за різної лінійної швидкості зсуву зразків (0,065 мм/с; 0,195 мм/с;
0,49 мм/с). Для досягнення однієї і тієї ж відносної швидкості розтяг-
нення в 1 с-1 виготовляли зразки різної маси (вага 0,0074 г – лінійна
швидкість 0,065 мм/с; вага 0,0228 г – лінійна швидкість 0,195 мм/с;
вага 0,056 г – лінійна швидкість 0,049 мм/с). Для кожної пари ма-
са/лінійна швидкість виготовляли по п’ять зразків. Когезію визнача-
ли за температури 25 ºС на бітумі БНД 60/90 виробництва Мозир-
ського НПЗ (пенетрація за 25 С – 77 × 0,1 мм, температура
розм’якшеності – 48,5 C, температура крихкості – мінус 25 C).
Згідно даних, наведених рис. 3.26, значення когезії зростають з
підвищенням товщини шару бітумного зразка. Також спостерігається
збільшення розкиду даних з наближенням до малих товщин, що мо-
же бути пов’язано зі складностями забезпечення постійної ваги зраз-

181
ка та його товщини в процесі приготування зразків.

Рис. 3.25. Схема розташування стрічок з кулькою зразка бітумного в’яжучого

на склі перед розтіканням: 1 – мірні пластини; 2 – зразок бітумного в’яжучого;
3 – скляна пластина; 4 – верхня стрічка; 5 – нижня стрічка.

Дослідження впливу площі зразка в’яжучого на значення когезії

також визначене на бітумі Мозирського НПЗ.

182
Рис. 3.26. Залежність когезії бітуму БНД 60/90 від товщині зразка за однакової
відносної швидкості в 1 с-1

Наведені на рис. 3.27 значення свідчать про залежність когезії

в’яжучого від площі зразка. Зі зміною площі зразка з 23,19 мм2 до
148,05 мм2, тобто майже в 6,1 рази, значення когезії бітуму змінилось
в 1,7 раз. Найбільший вплив площі на значення когезії спостерігаєть-
ся в діапазоні площ зразків від 20 мм2 до 80 мм2 (тобто за відповідно-
го діапазону діаметрів бітумних зразків від 5,5 мм до 13,7 мм). В
цьому діапазоні значення когезії змінюються з 0,193 МПа до
0,122 МПа, тобто в 1,58 раз. З подальшою зміною площі зразка (до
148,05 мм2) значення когезії залишаються майже на одному рівні.
Різниця в значеннях когезії пояснюється похибками, що вини-
кають в процесі приготування зразків та їх випробуванні, а також рі-
зницею в товщині бітумних зразків, що в свою чергу призводить до
зміни відносної швидкості зсуву. Різниця між найбільшою та най-
меншою товщиною зразка складала 32 %. Це призвело до різниці між
найбільшою та найменшою відносною швидкістю також у 32 %. Від-
повідно цьому різниця між найбільшим та найменшим значеннями
когезії склала 33,4 %. Також зі зменшенням площі зразка може про-
являтися масштабний фактор.

183
Рис. 3.27. Залежність когезії бітуму БНД 60/90, визначеної за однакової товщи-
ни бітумного зразка та відносної швидкості зсуву 1 с-1 від площі зразка

В подальшій роботі, для мінімізації похибок вимірювання коге-

зії, для приготування зразків використовували наважку бітуму масою
0,0228 г, що відважували на торсійних вагах.
Бітумам та бітумним в’яжучим притаманна така здатність, як
тиксотропія, тобто з часом, консистенція в’яжучого (в’язкість не-
зруйнованої структури) збільшується. В подальшому за умов нагрі-
вання в’яжучого, або прикладення механічного впливу до нього, кон-
систенція в’яжучого зменшується. Проявом тиксотропного структу-
роутворення є збільшення в’язкісних характеристик з часом.
Визначення впливу витримування зразків до випробування ви-
конано на в’яжучих різних марок, виготовлених на різних нафтопе-
реробних заводах: Мозирського НПЗ (пенетрація за 25 ºС –
58 × 0,1 мм; температура розм’якшеності – 52,0 ºС; температура кри-
хкості – мінус 22,0 ºС) та виробництва НПЗ «Укртатнафта» (пенетра-
ція за 25 ºС – 83 × 0,1 мм; температура розм’якшеності – 48,0 ºС; те-
мпература крихкості – мінус 24,0 ºС). Отримані дані наведені на
рис. 3.28.
Зразки виготовляли майже одночасно, після чого витримували в
лабораторних умовах за температури навколишнього середовища.

184
Визначення когезії в’яжучих виконували через проміжки часу –
0,5 год, 1 год, 2 год, 3 год, 4 год, 6 год, 8 год, 16 та 24 год. Наведені
на рис. 3.28 залежності підтверджують факт зміни значень когезії з
часом. В перші дві години після виготовлення бітумних зразків спо-
стерігається незначне зменшення значень когезії з подальшим їх збі-
льшенням. Після 2 – 4-ох годин витримування зразків після їх виго-
товлення, значення когезії стабілізуються і в подальшому, із збіль-
шенням часу витримування зразків, значення когезії не змінюються.
Вплив тиксотропних ефектів в більшій мірі притаманний більш
в’язким в’яжучим. Це проявляється через збільшення значень когезії
з часом і тривалості стабалізації значень когезії. Виходячи з отрима-
них даних запропоновано встановити мінімальний час витримування
виготовлених бітумних зразків до визначення когезії на рівні 6 год.
Приготовлені зразки потрібно витримувати, захищаючи їх від пилу
та сонячного світла.

Рис. 3.28. Вплив часу зберігання зразків до початку випробування

на когезію бітумів різних марок різних виробників

В ході розробки методики виконано роботу щодо визначення

впливу швидкості зсуву зразка в’яжучого на значення когезії. Відно-
сну швидкість зсуву в процесі визначенні когезії можливо змінювати
двома шляхами: варіювати товщини бітумного зразка, тим самим

185
змінюючи відносну швидкість за фіксованої швидкості зсуву та змі-
нювати лінійну швидкість зсуву за фіксованої товщини бітумного
зразка. В першу чергу були виконані дослідження щодо зміни зна-
чень когезії зі зміною товщини бітумного зразка (лінійна швидкість
зсуву залишалась постійною). Для цього були виготовлені зразки з
середніми товщинами 60 мкм, 120 мкм, 230 мкм, 330 мкм та 440 мкм,
що дозволило визначати когезію за відносної швидкості зсуву
0,19 с-1; 0,25 с-1; 0,36 с-1; 0,71 с-1 та 1,32 с-1. Когезію визначали за тем-
ператури 25 ºС.
Наведені на рис. 3.29 дані свідчать про те, що в межах віднос-
них швидкостей зсуву від 0,19 с-1 до 0,95 с-1 співвідношення між
швидкістю зсуву та значенням когезії може бути описано лінійною
залежністю з коефіцієнтом варіації R2 = 0,99. Із збільшенням швидко-
сті зсуву до 1,32·10-5 м/с за рахунок зменшення товщини зразка до
60 мкм когезійно-швидкісна залежність суттєво відхиляється від
прямої пропорційності. Поясненням цього, ймовірно, може бути на-
ближення до товщини структурованого шару в’яжучого.

Рис. 3.29. Вплив швидкості зсуву зразка на когезію бітуму БНД 60/90

Найбільша інтенсивність зміни когезії зі зміною швидкості зсу-

ву зразка спостерігається в діапазоні товщини шару бітуму від
100 мкм до 250 мкм. За цих умов когезія змінюється в 2,27 рази. Із

186
подальшим збільшенням товщини шару в’яжучого, значення когезії
залишається майже незмінним – за зміною товщини шару з 250 мкм
до 473 мкм значення когезії зменшилось в 1,17 рази.
В ході роботи була виконана перевірка впливу відносної швид-
кості зсуву на показник когезії, а також перевірки відтворюваності
значень когезії, отриманих на різних приладах. Для цього були виго-
товлені зразки з бітуму марки БНД 40/60 Мозирського НПЗ, які мали
різну товщину шару бітуму, але приблизно рівні площі. Для виготов-
лення зразків використовувалися різні наважки в’яжучого (0,0057 г;
0,0114 г; 0,0228 г та 0,0342 г), що дозволило виготовити 4 групи зраз-
ків, з середньою товщиною шару в’яжучого відповідно 80 мкм,
140 мкм, 245 мкм та 350 мкм. Крім цього, додатково було виготовле-
но ще 2 групи зразків з однаковою товщиною зразка, яка дорівнюва-
ла 245 мкм.
Визначення когезії виконували на приладі ХАДІ (рис. 3.19), на
якому конструктивно можливо визначати когезію за різної швидкості
зсуву зразків (0,0162 мм/с; 0,065 мм/с; 0,195 мм/с; 0,49 мм/с та
1,482 мм/с).
Когезію визначали за температури 25 ºС. Отримані результаті
наведені на рис. 3.30, на якому також приведені дані когезії, що були
отримані на приладі КХД-1. Експериментальні дані свідчать про іде-
нтичність значень когезії бітуму, які були отримані на різних прила-
дах (когезіометрі КХД-1 та приладі ХАДІ) за рівної відносної швид-
кості зсуву.
Когезійні властивості бітумних в’яжучих суттєво залежать від
температури. Перевірка впливу температури проведення випробу-
вання на значення когезії виконана на бітумі БНД 60/90 виробництва
Укртатнафта (пенетрація за 25 ºС – 67 × 0,1 мм, температура
розм’якшеності – 49,7 ºС).
Значення когезії визначали в діапазоні температур від + 15 ºС до
+ 35 ºС (з шагом в 5 ºС). За менших температур для даного бітуму
спостерігався когезійно-адгезійний відрив (від плівки частково відс-
тавав бітум), а за більших температур визначення когезії було немо-
жливе через низьку чутливість вимірювального пристрою.
Наведена на рис. 3.31 температурно-когезійна залежність ілюс-
трує істотний вплив на значення когезії температурних умов її ви-
пробування.

187
 Рис. 3.30. Залежність когезії бітумі від відносної швидкості зсуву

Рис. 3.31. Температурна залежність когезії бітуму БНД 60/90 за відносної шви-
дкості зсуву 1 с-1

В діапазоні прийнятих температур залежність когезії від темпе-

ратури лінійна, за подальшого підвищення температур інтенсивність
зниження стає нелінійною. Зміна температури випробування на 1 ºС
суттєво впливає на значення когезії. За умови визначення когезії за

188
температури 25 ºС, похибка в ± 1 ºС призводить до похибки значення
когезії в ± 0,01 МПа, що для досліджуваного бітуму складає 17 –
20 %.
В методиці визначення когезії пропонується встановити похиб-
ку температури не вище ніж ± 0,5 ºС, що дозволить мінімізувати тем-
пературні похибки визначення когезії.
Отримані дані щодо умов підготовки та проведення випробу-
вання дозволили розробити методику визначення когезії бітумних
в’яжучих, яка лягла в основу національного стандарту – ДСТУ «Бі-
туми та бітумні в’яжучі. Метод визначення показника когезії», роз-
робленого кафедрою ТДБМіХ та затвердженого Національним орга-
ном стандартизації – ДП «УкрНДНЦ».
З використанням створених на кафедрі ТДБМіХ когезіометрів
на протязі тривалого часу виконували роботи по дослідженню когезії
бітумів та бітумних в’яжучих.
Встановлено, що визначення когезії бітумів в широкому діапа-
зоні відносних швидкостей випробування дозволяє оцінювати струк-
турно-реологічні особливості в’яжучих. Підтвердження цього може
бути проілюстровано результатами оцінювання бітумів різних марок,
виготовлених на одному підприємстві з однієї сировини. Результати
встановлення залежності когезії від відносної швидкості для дисти-
ляційних бітумів Nynas різних марок фірми Akzo Nobel (властивості
бітумів в табл. 3.3) наведені на рис. 3.32.

Таблиця 3.3 – Показники якості дистиляційних бітумів Nynas

Експериментальні значення
Показники
NБ1 NБ2 NБ3 NБ4
Пенетрація за 25 ºС, 0,1 мм 60 84 141 189
Пенетрація за 0 ºС, 0,1 мм 10 13 29 41
Температура розм’якшеності, ºС 48,9 45,7 43,0 39,2
Температура крихкості, ºС - 9,0 -12,5 -13,5 -15,5
Розтяжність за 25 ºС, см > 100 > 100 > 100 > 100
Індекс пенетрації -1,05 -1,08 -0,30 -0,64
Інтервал пластичності, ºС 58,9 58,2 56,5 54,7
Когезія за 25 С та швидкості 1 с , МПа
-1
0,15 0,09 0,041 0,024

Отримані значення когезії та швидкісні залежності для різних

марок є інформативними для оцінки структурованості в’яжучих. Так,
з переходом від бітуму NБ1 до NБ4, різниця інтервалів пластичності

189
складає 4,2 ºС, температура розм’якшеності змінюється на 9,7 ºС, пе-
нетрація зростає в 3,15 раз, а когезія зменшується в 6,25 раз. Тобто
когезія є найбільш чутливим показником. В той же час, зі збільшен-
ням пенетрації бітумів, когезійні злажності стають прямолінійними
та менш чутливими до зміни відносної швидкості, що може опосере-
дковано характеризувати структуру в’яжучого.

Рис. 3.32. Когезійно-швидкісні залежності дистиляційних бітумів Nynas різних

марок фірми Akzo Nobel

Подібним чином впливає на значення когезії й модифікація бі-

туму полімерами. Для прикладу на рис. 3.33 наведені когезійно-
швидкісні залежності бітумів різних марок, виробництва Мозир-
ського НПЗ, що були модифіковані 3 % полімеру СБС. Властивості
в’яжучих наведені в табл. 3.4. Когезію визначали за температури
25 ºС.

Таблиця 3.4 – Властивості бітумів, модифікованих полімером СБС

Пенетрація Температура Дуктильність Еластичність
В’яжучі
за 25 ºС, 0,1 мм розм’якшеності, ºС за 25 С, см за 25 C, %
БМП 40/60 50 87,0 12 78
БМП 60/90 66 84,0 15 85
БМП 90/130 98 81,0 25 90
БМП 130/200 132 67,0 30 95
Для об’єктів дослідження, властивості яких наведені в табл. 3.5,

190
виконано перевірку взаємозв’язку показника когезії, визначеного за
температури 25 ºС та швидкості деформування 1 с-1, зі стандартними
показниками – пенетрацією, визначеною за температури 25С, та те-
мпературою розм’якшеності. Отримані залежності наведені на
рис. 3.34 – 3.35.
Залежності, наведені на рис. 3.34 – 3.35, свідчать про існування
тісного взаємозв’язку між значеннями когезії та пенетрацією, визна-
ченою за температури 25 ºС, і температурою розм’якшеності. Це під-
тверджується значеннями достовірності апроксимації степеневого
типу. Для кожної групи бітумів (бітумів, виготовлених з однієї сиро-
вини та за допомогою одних і тих же технологічних методів) значен-
ня достовірності апроксимації знаходяться на рівні 0,97…0,99.

Рис. 3.33. Когезійно-швидкісні залежності бітумів, модифікованих 3 % поліме-

ру СБС

191
 Таблиця 3.5 – Властивості бітумів, що використовували в роботі
Бітуми виробництва
Показники Лисичанського НПЗ Мозирського НПЗ Лабораторні бітуми
ЛБ1 ЛБ2 ЛБ3 ЛБ4 Бм4 Бм6 Бм9 Б0 Б1 Б2 Б3 Б4 Б5 Б6
Глибина проникності голки за 25 С,
50 75 105 172 58 77 106 193 179 130 120 82 61 40
0,1 мм
Температура розм’якшеності, ºС 53,8 49,5 47,0 42,6 52,0 48,5 46,0 40,7 41,2 43,3 44,6 47,9 52,6 60,6
Температура крихкості, ºС -14 -15,5 -18 -20 -22,0 -25,0 -27,0 -23,5 -24,5 -22,5 -22,5 -21,5 -21,0 -22,5
Розтяжність за 25 С, см 74 100 100 100 68 70 > 100 66 >100 >100 89 85 44 12
Зчеплюваність із поверхнею скла за 75 ºС,
20,0 13,0 11,0 8,0 - - - 14,0 18,6 7,9 18 15,2 20,6 68,7
%
Температура спалаху, С, 286 283 281 262 - - - 295 295 290 290 294 293 294
Зміна властивостей після прогрівання:
Зміна маси після прогрівання, % 0,08 0,05 0,08 0,1 - - - 0,01 0,02 -0,01 0 -0,02 -0,01 -0,02
Залишкова пенетрація, % 76,0 58,7 61,9 66,0 - - - 57,0 61,5 70,8 68,3 76,8 83,6 82,5
Зміна температури розм’якшеності, C 6,3 5,7 4,3 4,5 - - - 2,7 2,4 2,4 2,6 2,6 2,8 3,3
Індекс пенетрації -0,29 -0,32 -0,01 0,36 -0,36 -0,52 -0,29 0,11 -0,02 -0,49 -0,33 -0,51 -0,08 0,61

192
 Рис. 3.34. Залежність когезії від пенетрації бітумів різної технології
виготовлення

Рис. 3.35. Залежність когезії від температури розм’якшеності бітумів різної

технології виготовлення

193
 Когезійні залежності стандартних властивостей бітумів (пенет-
рації та температури розм’якшеності) при ідентичних умовах визна-
чення когезії (товщині шару бітумного зразка та швидкості деформу-
вання) чутливі до сировинної основі і технології отримання бітумів.
Дані, наведені на рис. 3.34, свідчать про більш високі значення коге-
зії, при рівності значень пенетрації, у бітумів, отриманих шляхом ди-
стиляції (бітуми Nynas шведської фірми Akzo Nobel). Покращені бі-
туми ВАТ «Мозирський нафтопереробний завод», виробляли шляхом
вакуумної перегонки мазуту і подальшого безперервного окислення
гудрону киснем повітря в апаратах колонного типу, що близько за
технологічними особливостями до виробництва дистиляційних біту-
мів. Відповідно до цього, когезійно-пенетраційні залежності бітумів
Nynas і ВАТ «Мозирський НПЗ» близькі, в той час, як когезійно-
пенетраційна залежність лабораторних бітумів відстоїть від них.
Ще більш суттєва різниця в значеннях когезії для бітумів різно-
го структурного типу, виготовлених з різної сировини різними тех-
нологічними методами, спостерігається на залежності когезії від те-
мператури розм’якшеності (рис. 3.35). Однакове значення показника
когезії, наприклад 0,14 МПа, притаманне для бітумів типу «гель»
(лабораторні бітуми) з температурою розм’якшеності 54,8 ºС, а для
бітумів типу «золь» (дистиляційні бітуми Nynas) з температурою
розм’якшеності 48,5 ºС. Різниця складає 6,3 ºС, що більше нормова-
ної межі температури розм’якшеності для будь якої марки бітумів,
прийнятої в ДСТУ 4044 або EN 12591.
Ще більша різниця в значеннях когезії бітумів різних структур-
них типів спостерігається за залежностями когезії від температури,
що відповідає пенетрації 800 × 0,1 мм – Т800 (рис. 3.36). Для одного й
того ж значення когезії (0,14 МПа), різниця в значеннях температур
Т800 досягає майже 15 ºС. Ці відмінності виявляються в більшій мірі
для в'язких бітумів з пенетрацією до 70 … 80 × 0,1 мм. При підви-
щенні пенетрації, тобто при переході бітумів від реологічного типу
«гель» до «золь-гель» та «золь», відмінності в технології виробницт-
ва позначаються в меншому ступені.
Когезія корелює з показником глибини проникності голки біту-
мів як до старіння, так і після старіння за різними методами – як
прийнятим в вітчизняній практиці методом (ГОСТ 18180-72 [226]),
так і найбільш поширеним у світі методом RTFOT [227]. Залежності
когезії від пенетрації бітумів до старіння та після старіння, побудо-

194
вані за даними, наведеними в [228], підтверджують незмінність фор-
ми і виду апроксимаційних залежностей когезії від показника пенет-
рації бітуму (рис. 3.37 – 3.38).

Рис. 3.36. Залежність когезії від температури Т800 бітумів, отриманих за різної
технології виготовлення

Рис. 3.37. Когезійно-пенетраційні залежності бітумів, виготовлених

на Мозирському НПЗ, згідно [228]

195
 Рис. 3.38. Когезійно-пенетраційні залежності бітумів, виготовлених різними
виробниками, згідно [228]

Дані, наведені на рис. 3.38, підтверджують більш жорсткими є

умови старіння за методикою RTFOT, що призводить до менших
значень залишкової пенетрації і, відповідно, збільшення значень ко-
гезії [15]. З огляду на те, що до і після старіння когезійно-
пенетраційні залежності бітумів, які можуть бути описані рівнянням
степеневого типу, збігаються, значення залишкової пенетрации може
бути використано для встановлення значень когезії бітумів (розраху-
нковим методом) після технологічного старінню, що, в свою чергу,
може сприяти прогнозуванню зсувостійкості асфальтобетонних пок-
риттів.
Для бітумів Nynas та лабораторно-виготовлених бітумів встано-
влені значення в’язкості за температури 25 ºС в широкому інтервалі
швидкостей зсуву. Експериментально отримані результати визначен-
ня когезії та в’язкості бітумів за температури 25 C дозоляють вста-
новити зв’язок між цими показниками. Згідно даних наведених на
рис. 3.40, значення когезії бітумів, визначенні за різних швидкостей
зсуву, відповідають значенням напружень зсуву при визначенні
в’язкості за відповідних швидкостей. Для бітумів Nynas всіх прийня-
тих марок взаємозв’язок між напруженнями зсуву при визначенні
в’язкості та когезією описуються лінійними залежностями з коефіці-
єнтами детермінації 0,97 – 0,98. Аналогічні кореляційні залежності

196
встановлені й для лабораторних бітумів з інтервалом пенетрації від
40 × 0,1 мм до 193 × 0,1 мм (рис. 3.41). Значення коефіцієнтів детер-
мінації складають 0,96 … 1.

Рис. 3.40. Залежності когезії та напруження зсуву при визначення в’язкості від
швидкості зсуву для бітумів Nynas

Рис. 3.41. Залежності когезії та напруження зсуву при визначенні в’язкості від
швидкості зсуву для лабораторних бітумів

197
 Існування такої залежності дає змогу прогнозувати значення ко-
гезії за різних експлуатаційних температур, що є актуальним, оскіль-
ки існуючий метод визначення когезії дозволяє встановлювати зна-
чення показника когезії лише в досить вузькому інтервалі температур
(від 0…10 C до 35…40 С).
Згідно раніше виконаних на кафедрі ТДБМіХ ХНАДУ робіт
[229, 230], доведено існування лінійного зв’язку когезії бітумних
в’яжучих з зсувостійкістю асфальтобетонів, виготовлених на цих
в’яжучих (рис. 3.42). Приймаючи до уваги цю закономірність та ви-
ходячи з існування залежності між напруженням зсуву при визна-
ченні в’язкості та когезією, можливе прогнозування зсувостійкості
асфальтобетонів за значеннями в’язкості бітумних в’яжучих, на яких
вони виготовлені.

Рис. 3.42.Взаємозв’язок між опором зсуву асфальтобетону та когезією

в’яжучого, згідно [229]

Існування тісної залежності між стандартними показниками

якості (пенетрацією за температури 25 ºС та температурою
розм’якшеності) бітумів і бітумних в’яжучих та когезією, визначе-
ною за температури 25 ºС і швидкості зсуву 1 с -1, дозволяє нормувати
показник когезії для в’яжучих різних марок.
На основі накопичених на кафедрі ТДБМіХ даних стандартних

198
показників якості та когезії для бітумів (130 об’єктів), пенетрація
яких змінювалась від 19 × 0,1 мм до 435 × 0,1 мм та бітумів, модифі-
кованих різноманітними полімерами (83 об’єкти) з концентрацією
модифікатору від 0,2 % до 10 % побудовані пенетраційно-когезійні
залежності, представлені на рис. 3.43 – 3.44.

Рис. 3.43. Пенетраційно-когезійна залежність бітумів, модифікованих

полімерами

На основі статистичної обробки показників якості в’яжучих та

регресійного аналізу залежностей когезії від пенетрації для бітумів та
в’яжучих, модифікованих полімерами (БМП), встановлено, що:
- найбільші значення індексів детермінації і кореляції (відповід-
но 0,61 та 0,78) та найменша похибка апроксимації спостерігається
при встановленні залежності між пенетрацією БМП, визначеною за
25 С та когезією БМП, визначеною за 25 С, за допомогою рівняння
гіперболи першого порядку:
8,08267
  0,001042  (3.9)
П

199
 Рис. 3.44. Пенетраційно-когезійна залежність бітумів

- найкраще залежності когезії від пенетрації описуються рів-

нянням степеневого типу, що підтверджується найвищими значення-
ми індексів детермінації і кореляції та найменшими похибками апро-
ксимації (індекс детермінації – 0,545, індекс кореляції – 0,738, похи-
бка апроксимації – 21,57 %):

 к  5,257  П 0,919 (3.10)

За допомогою знайдених рівнянь були встановлені мінімальні

значення когезії для бітумів всіх марок, згідно номенклатури
ДСТУ 4044 та ДСТУ Б В.2.7-135, та введені нормовані показники ко-
гезії в ці стандарти (табл. 3.6 – 3.7).

200
 Таблиця 3.6 – Нормування когезії бітумів, модифікованих полімерами, в
ДСТУ Б В.2.7-135
Значення для марок
БМПА БМПА БМПА БМПА БМПЗ БМПЗ БМПП БМПП БМПП БМПП
Назва показника
40/60- 60/90- 90/130 130/200 60/90- 90/130 40/60- 60/90- 90/130 130/200-
57 53 -50 -48 56 -53 68 65 -62 59

Глибина проник-
ності голки (пене-
трація), 0,1мм,
за температури 131-
40-60 61-90 91-130 60-90 91-130 40-60 61-90 91-130 131-200
25 °С 200
Температура роз-
м'якшеності за
57 53 50 48 56 53 68 65 62 59
кільцем і кулею,
°С, не нижче
Когезія, МПа, не
0,13 0,09 0,06 0,04 0,09 0,06 0,13 0,09 0,06 0,04
менше

Таблиця 3.7 – Нормування когезії бітумів в ДСТУ 4044

Значення для марок
Назва показника БНД БНД БНД БНД БНД
35/50 50/70 70/100 100/150 150/220
Глибина проникності голки (пе- від 35 від 51 від 71 від 101 від 151
нетрація) за температури 25 С, до 50 до 70 до 100 до 150 до 220
0,1 мм включ. включ. включ. включ. включ.
від 52 від 49 від 45 від 41 від 37
Температура розм’якшеності, ºС до 58 до 55 до 51 до 47 до 43
включ. включ. включ. включ. включ.
Когезія за температури 25 С,
0,14 0,10 0,07 0,05 0,03
МПа, не менше

201
 ВИСНОВКИ

Значна кількість методів та різноманітність підходів до оціню-

вання адгезійних та когезійних властивостей бітумних в’яжучих сві-
дчить про відсутність універсальних методик визначення цих показ-
ників. Пошук та вдосконалення методів, що не припиняється вже на
протязі майже століття, безумовно свідчить про актуальність оціню-
вання цих показників та нагальну потребу визначення адгезійно-
когезійних властивостей бітумів як оптимизації проектування асфа-
льтобетонного покриття, так і для забезпечення його довговічності за
конкретних єксплуатаційних умов.
В останній час значна зацікавленість науковців у створенні про-
стих, прогностичних та фундаментально обгрунтованих методів оці-
нювання адгезії і когезії бітумних в’яжучих, обумовлена розробкою
комплексних систем оцінки якості в’яжучих. В США розроблена
наприкінці минулого століття принципова нова системи Superpave,
яка оріентована на визначення фундаментально-реолоічних показ-
ників. В рамках розробки цієї системи було створено нові (напри-
клад, Net adsorption test, Blister Test, Environmental Conditioning Sys-
tem) і суттєво вдосконалено існуючі на той час методи (наприклад,
Lottman Test). В Європі на початку 2000-х роківстворено загальное-
вропейську систему, що базується на використанні методів, оріенто-
ваних на встановлення зміни властивостей матеріалів впродовж часу
їх експлуатації (наприклад, Rolling bottle method, Saturation Ageing
Tensile Stiffness test).
При розробці в ХНАДУ методів оцінки зчеплюваності та когезії
бітумних в’яжучих виходили з необхідності забезпечити кількісну
оцінку властивостей з достатньо високою точністю, використовуючи
відносно просте обладання. Метод оцінки адгезії дозволяє кількісно
(вручну або допомогою програмного комплексу) оцінювати зчеплю-
ваность бітуму в найгірших умовах і визначати ефективність та оп-
тимальну кількість адгезійних добавок. Метод визначення когезії є
першим з розроблених на теренах СРСР методів, що дозволяє оціню-
вати когезійну міцність бітумів і бітумних в’яжучих, модифікованих
різноманітними добавками (полімери, енергозберігаючі добавки, то-
що), та може використовуватися в дослідницьких цілях і у виробни-
чих лабораторіях для оцінки якості в’яжучих.
Вдосконалення, напротязі останніх 30 років, розроблених в

202
ХНАДУ, методів оцінки адгезії та когезії, є передумовою створення
нової національної системи оцінювання якості бітумних в’яжучих,
що має базуватися на фундаментальних показниках якості та буде
оріентована на врахування кліматичних та експлуатапційних умов
роботи асфальтобетонних покриттів автомобільних доріг України.

203
 ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАННЯ

1. Золотарев В.А. Долговечность дорожных асфальтобетонов.

Харьков : Вища школа, 1977. 116 с.
2. Воюцкий С.С. Аутогезия и адгезия высокополимеров. Моск-
ва: Издательство научно-технической литературы РСФСР, 1960.
244 с.
3. Кузнецов В.П., Баумгартэн М.И., Невзоров Б.П., Фадеев
Ю.А. Адгезия в композиционных материалах: термины и физическая
сущность. Вестник Кемеровского государственного университета.
2014. № 2 (58). Т. 1. С. 173–177.
4. Дудчак Т. В. Теоретичні передумови дослідження адгезійної
міцності полімерних композиційних покриттів. Проблеми трибології.
2015. №. 3. С. 13-18.
5. Зимон А.Д. Адгезия жидкости и смачивание. Москва: Химия,
1974. 416 с.
6. Дерягин Б.В., Кротова Н.А., Смилга В.П. Адгезия твердых
тел. Москва: Наука, 1973. 280 с.
7. Адгезия, клеи, цементы, припои / под ред. Н. Дебройна и
Р. Гувинка. Москва: Иностранная література, 1954. 582 с.
8. State of the art: Effect of water on bitumen - aggregate mixtures.
Special report 98. Highway research board, 1968. 88 р.
9. Гун Р.Б. Нефтяные битумы. Москва: Химия, 1973. 432 с.
10. Руденская И.М., Руденский А.В. Органические вяжущие для
дорожного строительства. Москва: Транспорт, 1984. 229 с.
11. Колбановская А.С., Михайлов В.В. Дорожные битумы. Мос-
ква: Транспорт, 1973. 264 с.
12. Михайлов В.В. Нефтяные дорожные битумы. Москва: Дори-
здат, 1949. 184 с.
13. Шампетье Г., Рабатє Г. Химия лаков, красок и пигментов.
Москва: Госхимиздат, 1962. 576 с.
14. Москвитин Н.И. Физико-химические основы процессов
склеивания и прилипання. Москва: Лесная промышленность, 1964.
248 с.
15. Пыриг Я.И., Галкин А.В., Золотарев В.А. Связь когезии со
стандартными показателями качества битумных в’яжучих. Вестник
ХНАДУ. 2017. № 79. С. 52-56.
16. Дерягин Б.В., Кротова Н.А. Адгезия: Исследования в облас-

204
ти прилипания и клеящего действия. Москва; Ленинград: Изд-во АН
СССР, 1949. 242.
17. Grönniger J., Wistuba M.P. Adhesion in Bitumen-Aggregate-
Systems. Road Materials and Pavement Design. 2010. № 11(4). Р. 881-
898.
18. X Международный дорожный конгресс. Москва: Автотран-
сиздат. 1957. 364 с.
19. Besamusca J., Rooijen R.V., Robertus C., Beuving E. The search
for simple tests to assess the complex properties of adhesion and
durability of adhesion. 5th Eurasphalt & Eurobitume Congress, 13-15th
June 2012, Istanbul. 2012. 10 р.
20. Лысихина А.И. Поверхностно-активные добавки для
повышения водоустойчивости дорожных покрытий с применением
битумов и дегтей. Москва: Автотрансиздат. 1959. 232 с.
21. Поляков М.П., Кострико М.Т. Определение удельного сцеп-
ления вяжущих с каменными матеріалами. Строительство дорог.
1940. № 12. С. 33-36.
22. Киселев В.П. Совместное использование вторичных продук-
тов лесохимической отрасли с материальными ресурсами других
производств компонентами органоминеральных смесей. Вестник
Оренбургского государственного университета. 2005. №. 10-2.
С. 126-129.
23. Гончаров А.А., Копылов В.Д. Метрология, стандартизация
и сертификация: учебное пособие для студ. высш. учебн. заведений.
Москва: Академия, 2008. 240 с.
24. Авербах Э.И., Давидова А.Р. , Яхнин Е.Д. Адгезия час-
тиц наполнителей к битумам. Исследование свойств битумов, при-
меняемых в дорожном строительстве. Труды Союздорнии. Вып. 46.
1970, С. 115-123.
25. Klǽbeevne i fundamentale enheder. Dansk Vejtidsskrift. 1997.
№ 3. Р. 9.
26. Khoo K.Y. Literature review of the adhesion mechanisms in
emulsion seals. Sydney: Austroads Ltd. 2014. 32 р.
27. Результати наукової та дослідно-конструкторської роботи
лабораторії автомобільних доріг та аеродромів Національного транс-
портного університету / Павлюк Д.О. та ін., Вісник Национального
транспортного університету. 2015. № 31. С. 401-414.
28. Пристрій для оцінки приживлення щебеню при влаштуванні

205
поверхневої обробки / Павлюк Д. та ін., Автошляховик України. 2005,
№ 6. С. 25-27.
29. Щодо нормування показників приживлення щебеню поверх-
невих обробок дорожнього покриття / Павлюк Д.О. та ін., Автомобі-
льні дороги. – 2013. № 6. С. 34-39.
30. Глуховеря В.М. Дослідження зчеплення в’яжучих та
кам’яних матеріалів. Дороги і мости. 2008. № 8. С. 59-67.
31. Центрифуга з подвійним тілом обертання для визначення
міцності адгезії: пат. 91954 Україна, МПКВ04В 3/00, G01N 19/00.
№ а 2010 00242; заявл. 13.01.2010; опубл. 10.09.2010, Бюл. № 17. 4 с.
32. Сравнение результатов исследования по возможности при-
живаться тонких слоев износа в натурных условиях и с помощью
устройства ЦП-НТУ / Павлюк Д. А. и др. Автошляховик України.
2010. №. 6. С. 30-36.
33. Zhou F., Li H., Chen P., Scullion T. Laboratory evaluation of
asphalt binder rutting, fracture, and adhesion tests. Texas A&M
Transportation Institute. 2014. 75 р.
34. AASHTO TP 91:2015. Standard Method of Test for Determining
Asphalt Binder Bond Strength by Means of the Asphalt Bond Strength
(ABS). Test standard by American Association of State and Highway
Transportation Officials, 2015. 14 р.
35. Study of adhesion characteristics of different bitumen–aggregate
combinations using bitumen bond strength test / Syeda A.A. et al. Journal
of the Chinese Institute of Engineers. 2018. Volume 41, Issue 5. Р. 1-11.
36. Effect of Aging on Adhesion Properties of Asphalt Mixtures
with the Use of Bitumen Bond Strength and Surface Energy Measurement
Tests / Aguiar-Moya J.P. et al. Transportation Research Record: Journal
of the Transportation Research Board. November 2015. Р. 57-65.
37. Bahia H., Moraes R., Velаsquez R. Measuring asphalt-aggregate
bond strength under different conditions. Proceedings of the 2nd
International Conference on Transport Infrastructures (ICTI). 2010. Р. 1-
10.
38. Bahia H., Moraes R., Velаsquez R. The effect of bitumen
stiffness on the adhesive strength measured by the bitumen bond strength
test. 5th Eurasphalt & Eurobitume Congress, 13-15th June 2012, Istanbul.
2012. Р. 1-11.
39. Vansteenkiste S., Soenen H. FunDBitS: functional durability-
related bitumen specification. Correlations between bitumen and asphalt

206
properties Binder/aggregate interaction (water sensitivity). CEDR
Transnational Road Research Programme. 2016. 54 р.
40. Adhesive and cohesive properties of asphalt–aggregate systems
subjected to moisture damage / Canestrari F. et al. Road Mater Pavement
Design. 2010. Vol. 11 (sup. 1). Р. 11-32.
41. Greyling A., Miller T., Bahia H., Jenkins K. Development of a
test method for determining emulsion bond strength using the bitumen
bond strength (BBS) test - A South African perspective. 10th Conference
on asphalt pavements for Southern Africa. 2011. Р. 1-19.
42. Greyling A.H. Development of a Standard Test Method for
Determining the Bitumen Bond Strength of Emulsions - A South African
Perspective: Thesis (MScEng) / Stellenbosch University, 2012. 141 р.
43. Copeland A.R. Influence of Moisture on Bond Strength of
Asphalt-Aggregate Systems: PhD thesis / Vanderbilt University, 2007.
242 р.
44. Ahmed T.A., Lee H.D., Williams R.C. Using a modified asphalt
bond strength test to investigate the properties of asphalt binders with poly
ethylene wax-based warm mix asphalt additive. International Journal of
Pavement Research and Technology. 2018. Vol. 11, Issue 1. Р. 28-37.
45. Al-Haddad A.H.A.A., Al-Khalid H. Development of a new
aggregate-binder adhesion test method. Bituminous mixtures and
pavements. 2015. № VI. Р. 385-394.
46. Priya Darshini Cheyyar Nageswaran Adhesion of aggregate-
binder systems: MSc. Thesis / Delft. 2016. 65 р.
47. Fauzan M. J. Adhesion of asphalt mixtures: PhD thesis /
University of Nottingham. 2012. 347 р.
48. Fini E.H., Al-Qadi I.L. , Dessouky S.H. , Masson J.F. Adhesion
of Bituminous Crack sealants to Aggregates. 85th Annual Meeting of the
Transportation Research Board [CD-ROM], Washington, D.C. 2006.
16 р.
49. Poulikakos L.D., Partl M.N. Micro scale tensile behaviour of thin
bitumen films. Experimental mechanics. 2011. Т. 51. №. 7. С. 1171-1183.
50. Read J., David W. The Shell Bitumen Handbook. London, UK:
Thomas Telford Publ., 2003. 460 p.
51. Blackman B.R.K., Cui S., Kinloch A.J., Taylor A.C. The
development of a novel test method to assess the durability of asphalt
road-pavement materials. International Journal of Adhesion and
Adhesives. 2013. Vol. 42. Р. 1-10.

207
 52. Horgnies M., Toubeau P., Fezai H., Darque-Ceretti E.Adhesion
between aggregates and bitumen characterized by peel tests and surface
analyses. 4th World Congress on Adhesion and Related Phenomena, At
Arcachon, France. 2010. 2 р.
53. Zhang J., Airey G.D., Grenfell J., Apeagyei A.K. Moisture
sensitivity examination of asphalt mixtures using thermodynamic, direct
adhesion peel and compacted mixture mechanical tests. Road Materials
and Pavement Design. 2018. 19 (1). Р. 120-138.
54. Analysis of available data for validation of bitumen tests. Report
on phase 1 of the BiTVal project / еditor C. Nicholls. 2006. 213 р.
55. Louw К., Rossmann D., Cupido D. The Vialit adhesion test: is it
an appropriate test to predict low temperature binder/aggregate failure.
Proceedings of the 8th Conference on Asphalt Pavements for Southern
Africa (CAPSA'04. Sun City, South Africa: 12 – 16 September 2004.
56. Selim A. A., Ezz-Aldin M.A. Correlation between field and
laboratory performance of liquid asphalt-based seal coats. Transportation
Research Record. № 1259. 2000. Р. 53-62.
57. Короткевич Н.Н. Физико-химические основы применения
минеральных порошкообразных материалов (заполнителей) для до-
рожных асфальтобетонов и методы их использования. Минеральные
порошки для асфальтового бетона. Москва: Дориздат, 1940. С. 3-67.
58. Twagirimana E. Evaluation of adhesion properties in bitumen-
aggregate systems for winter surfacing seals using the bitumen bond
strength test : Thesis (MEng) / Stellenbosch University. 2014. 189 р.
59. Bhasin A. Development of methods to quantify bitumen-
aggregate adhesion and loss of adhesion due to water: doctoral dissertation
/ Texas A&M University. 2003. 158 р.
60. Naveed A. Asphalt mixture moisture sensitivity evaluation using
surface energy parameters: PhD thesis / University of Nottingham. 2001.
306 р.
61. Aranowski R., Wojewуdka P., Błażejowski K. Determination of
binder-aggregate adhesion by contact angle measurement / ed. Y. Richard
Kim. Londyn: CRC Press. 2014. Р. 617-624.
62. Koc M., Bulut R. Assessment of a sessile drop device and a new
testing approach measuring contact angles on aggregates and asphalt
binders. Journal of materials in civil engineering. 2013. Т. 26. №. 3.
Р. 391-398.
63. Wei J., Zhang Y. Application of sessile drop method to

208
determine surface free energy of asphalt and aggregate. Journal of Testing
and Evaluation. 2012. Т. 40. №. 5. Р. 807-813.
64. Лукашевич В.Н., Ефанов И.Н. Адгезия вяжущего при строи-
тельстве асфальтобетонных покрытий, дисперсно-армированных во-
локнами из отработанных сорбентов. Вестник Томского государст-
венного архитектурно-строительного университета. 2014. №. 4
(45). С. 221-230.
65. Абдуллин А.И., Емельянычева Е.А., Дияров И.Н. Оценка ад-
гезии битума к минеральному материалу в асфальтобетоне на основе
его смачивающих свойств. Вестник Казанского технологического
университета. 2009. № 4. С. 256-259.
66. Вережников В.Н. Практикум по коллоидной химии поверх-
ностно-активных веществ: учебное пособие. Воронеж: Изд-во ВГУ.
1984. 224 с.
67. Habal A., Singh D. Comparison of Wilhelmy plate and Sessile
drop methods to rank moisture damage susceptibility of asphalt–
aggregates combinations. Construction and Building Materials. 2016.
Т. 113. С. 351-358.
68. Bahramian A. Evaluating surface energy components of asphalt
binders using Wilhelmy Plate and Sessile Drop Techniques. Royal
Institute of Technology. Stockholm, Sweden. 2012. 40 р.
69. Fini E.H., Al-Qadi I.L. Development of a pressurized blister test
for interface characterization of aggregate highly polymerized bituminous
materials. Journal of materials in civil engineering. 2011. № 23(5).
Р. 656-663.
70. Fini E., Al-Qadi I., Masson J.F. A new blister test to measure
bond strength of asphaltic materials. Asphalt Paving Technology-
Proceedings. 2007. № 76. Р. 275-302.
71. Аnderson D.A. Binder Characterization and Evaluation, Vol. 3:
Physical Characterization, SHRP-A-369. Strategic Highway Research
Program, Washington, D.C. 1994. 491 р.
72. Chang W.V. Application of acoustic emission to study the
cohesive and adhesive strength of asphalt. Washington. 1994. 293 р..
73. Колбановская А.С. Метод красителей для определения сцеп-
ления битума с минеральными материалами. Москва: Научно-
техническое издательство Министерства аттомобильного транспорта
и шоссейных дорог. 1959. 32 с.
74. Худякова Т.С., Розезенталь Д.А., Машкова И.Н., Березников

209
А.В. Количественная оценка сцепления дорожных битумов с ми-
неральным матеріалом. Химия и технология топлив и масел. 1987.
№ 6. С. 35-36.
75. Goetz W.H. Methods of testing for water resistance of
bituminous paving mixtures. Purdue University Lafayette Indiana. 1958.
№ 8. 23 р.
76. Airey G.D., Choi Y.K. State of the art report on moisture
sensitivity test methods for bituminous pavement materials. Road
Materials and Pavement Design. – 2002. № 3:4. Р. 355-372.
77. Curtis C.W. SHRP-A/UIR-90-016 A literature review of liquid
antistripping and tests for measuring stripping. Washington, D.C, 1990.
23 р.
78. Walsh G., O'Mahony M., Jamieson I.L. The net adsorpfion test
for chip sealing aggregates and binders. Transportation Research Board.
Washington, D.C, 1995. 33 р.
79. Walsh G., Jamieson I., Thornton J., O'Mahony M. A modified
SHRP Net Adsorption Test. 1st Eurasphalt Eurobitume Congress,
Strasbourg, 1996. 8 р.
80. Cominsky R.J., Huber G.A., Kennedy T.W., Anderson M. The
Superpave mix design manual for new construction and overlays. SHRP-
A-407. Washington, DC: Strategic Highway Research Program, 1994.
172 р.
81. Кортенович К.В. Диэлектрическая проницаемость как пока-
затель, характеризующий адгезионные свойства битумов /
К.В.Кортенович, Н.Г. Евдокимова, Б.С. Жирнов //Нефтегазовое дело.
– 2006. – № 2. – С. 12-15.
82. Евдокимова Н.Г. Разработка научно-технологических основ
производства современных битумных материалов как нефтяных дис-
персных систем: дис. д-ра техн. наук: 05.17.07 / Москва, 2015. 417 с.
83. Влияние аддитивов-модификаторов гудрона на адгезионную
способность окисленных битумов к минеральным матеріалам / Гру-
шова Е.И. и др. Труды БГТУ. 2016. № 4. с. 43-47.
84. Taylor M. A., Khosla N.P. Stripping of asphalt pavements: State
of the art. Transportation Research Record. 1983. №. 911. С. 150-158.
85. Solaimanian M., Harvey J., Tahmoressi M., Tandon V. Test
methods to predict moisture sensitivity of hot-mix asphalt pavements.
Moisture Sensitivity of Asphalt Pavements: A National Seminar.
California. Department of Transportation. 2003. Р. 76-113.

210
 86. Diab A., Singh D., Pais J.C. Moisture Susceptibility of Asphalt
Mixes: A Literature Review. 4th Conference of Transportation Research
Group of India (CTRG), December 17-20, 2017, in Mumbai, India. 2017.
Р. 1-10.
87. Valentin J., Vavricka J., Valentovа T. Influence of Various
Adhesion Promoters on Asphalt Behavior by Assessment of Water
Sensitivity. Proceedings Ninth International Conference on the Bearing
Capacity of Roads, Railways and Airfields. 2013. Vol. 2. Р. 1-10.
88. Herbert Abraham Asphalt and allied substances. New York:
D.Van Norstrand Company, 1929. 650 р.
89. Ханина Ц.Г. Исследование свойств минеральных порошков
для асфальтового бетона. Минеральные порошки для асфальтового
бетона. Москва: Дориздат. 1940. С. 70-136.
90. Method B11 The determination of the adhesion of bituminous
binder to stone aggregate by means of the chemical immersion test (Riedel
Weber). 986. 3 р.
91. Лысихина А.И., Ханина Ц.Г. Об определении сцепления ор-
ганических вяжущих с поверхностью щеня. Дориздат. 1951. 14 с.
92. Аррамбид Ж., Дюрье М. Органические вяжущие и смеси для
дорожного строительства. Москва: Автотрансиздат, 1961. 272 с.
93. ДСТУ 8787:2018. Бітум та бітумні в’яжучі. Метод визначен-
ня зчеплюваності зі щебенем. [Чинний з 2019-06-01]. Вид. офіц. Київ:
УкрНДНЦ. 2018. 16 с.
94. ГОСТ 11508-74. Битумы нефтяные. Методы определения
сцепления битума с мрамором и песком [Действует с 1975-01-01].
Изд офиц. Москва: Издательство стандартов, 2006. 6 с.
95. Карташевский А.И., Кашина А.Г. Определение адгезии би-
тумов к минеральным матеріалам. Нефтепереработка и нефтехи-
мия. 1971. № 4. С.11-13.
96. ČSN 73 6161:2000. Stanovenн přilnavosti asfaltovэch pojiv ke
kamenivu. (Determination of adhesion of asphalt binders to aggregates).
Brno: ČNI, Mai 2000. 12 pp.
97. Valentová T., Altman J., Valentin J.Impact of Asphalt Ageing on
the Activity of Adhesion Promoters and the Moisture Susceptibility.
Transportation Research Procedia. 2016. Vol. 14. Р. 768-777.
98. Cihlarova D., Fencl I., Capayova S., Pospíšil P. Use of adhesion
promoters in asphalt mixtures. Slovak Journal of Civil Engineering. 2018.
Vol. 26, № 1. Р. 19-24.

211
 99. Valentovа T., Altman J., Valentin J. Development and
verification of a suitable methodology for stability assessment of bitumen
adhesion promoters. 6th Eurasphalt & Eurobitume Congress. 1-3 June
2016. Prague, Czech Republic. 2016. р.р. 1 – 10.
100. AASHTO T 182-84 Standard Specification for Coating and
Stripping of Bitumen-Aggregate Mixtures. 1984. 3 р.
101. Kandhal P.S. Field and Laboratory Investigation of Stripping in
Asphalt Pavements: State of the Art Report. Transportation Research
Board. 1994. № 1454. Р. 36-47.
102. Liu Y., Apeagyei A., Ahmad N., Grenfell J., Airey G.
Examination of moisture sensitivity of aggregate–bitumen bonding
strength using loose asphalt mixture and physico-chemical surface energy
property tests. International Journal of Pavement Engineering. 2014.
Vol. 15, No. 7. Р. 657-670.
103. EN 12697-11:2012. Bituminous mixtures. Test methods for hot
mix asphalt. Determination of the affinity between aggregate and bitumen.
– Brussells: Comite Europeen de normalisation. 2012. 30 р.
104. Angst C. , Beltzung F., Hugener M. Affinitat von
Gesteinskornungen und Bitumen, nationale Umsetzung der EN. Quelle:
Eidgenössisches Departement für Umwelt, Verkehr, Energie und
Kommunikation, Bundesamt für Strassen Bern. Schweiz. 2010. 64 р.
105. Hugener M., Beltzung F., Angst C. Affinity between bitumen
and aggregates: improvement of the en static test method. 5th Eurasphalt
& Eurobitume Congress, 13-15th June 2012, Istanbul. 2012. 10 р.
106. LST 1362.23:1996. Bitumo sukibimo su mineralinemis
medziagomis nusratymas. Sukibimas su sausu pavirsiumi.
107. Paliukaite M., Vorobjovas V., Bulevicius M., Andrejevas V.
Evaluation of different test methods for bitumen adhesion properties.
Transportation Research Procedia. 2016. Vol. 14. Р. 724-731.
108. ASTM D 3625-2012. Standard Practice for Effect of Water on
Bituminous-Coated Aggregate Using Boiling Water. ASTM International.
2012. 2 p.
109. Hunter E.R., Ksaibati K. Evaluating moisture susceptibility of
asphalt mixes. Department Civil and Architectural Engineering University
of Wyoming. 2002. 160 р.
110. Terrel R.L., Shute J.W. Summary report on water sensitivity.
SHRP-A/IR-89-003. Strategic Highway Research Program, National
Research Council, Washington, DC. 1989. 102 р.

212
 111. Hicks R.G. Moisture damage in asphalt concrete. Washington,
Transportation Research Board. 1991. 100 р.
112. Boiling water stripping test on coarse aggregates coated with a
bituminous binder. Belgian road research centre (BRRC). Operating
Procedure, ME 65/91, 1991. 24 р.
113. Kennedy T.W., Roberts F.L., Anagnos J.N. Texas boiling test
for evaluating moisture susceptibility of asphalt mixtures. Research
Report 253-5. 1984. 36 р.
114. Kennedy T.W., Roberts F.L., Lee K.W. Evaluating moisture
susceptibility of asphalt mixtures using the Texas Boiling Test.
Transportation Research Record. 1984. № 968. Р. 45-54.
115. AlKofahi N., Khedaywi T. Evaluation the Effect of Asphalt
Film Thickness on Stripping Resistance. International Journal of Applied
Engineering Research. 2019. Volume 14, Number 2. Р. 560-570.
116. Евдокимова Н.Г., Ким А.В. , Егорова Н.А. К вопросу о мо-
дифицировании нефтяных битумов и определении их адгезионных
свойств. Нефтегазовое дело. 2016. Т. 14. №. 4. С. 91-96.
117. Оверин Д.И. Новые межгосударственные стандарты. До-
рожная держава. 2014. № 58. С. 59-61.
118. Худякова Т.С. О новых стандартных требованиях к дорож-
ному битуму. Дорожная держава. 2015. № 59. С. 40-44.
119. Pasquini E. Multi-scale analysis of warm-mix asphalt with
electric arc furnace steel slag. 3rd International Workshop on “The use of
marginal materials in road construction”. Padua, Italy. Thursday, 14th
December 2017. 2017. 62 р.
120. Ferrotti G., Cardone F. Caratterizzazione sperimentale dei
leganti trasparenti CORES EVIZERO per applicazioni in ambito stradale.
Ancona, Università politecnica delle marche. 2013. 85 р.
121. BIS IS 6241:1971 (R2003) Method of Test for Determination
of Stripping Value of Road Aggregates. New Delhi. Indian standards
institution. 1971. 4 р.
122. Melson L.B. The adhesion of bituminous materials to
mineral aggregate. Oregon state college. 1941. 74 р.
123. Старицкий М. Способ смешения на дороге при постройке
черных покрытий облегченного типа. Ленинград: Гострансиздат.
1935. 126 с.
124. Porot L., Besamusca J., Soenen H., Apeagyei A.
Bitumen/Aggregate Affinity—Rilem Round Robin Test on Rolling Bottle

213
Test. 8th RILEM International Symposium on Testing and
Characterization of Sustainable and Innovative Bituminous Materials.
2015. Р. 153-164.
125. Isacsson U., Jörgensen T. Laboratory methods for
determination of the water susceptibility of bituminous pavements.
Experience gained in the Nordic countries. Statens Väg-och Trafikinstitut.
VTI rapport 324 A. 1987. 56 р.
126. Halim A. O., Ramani M. Abd El Stripping Distress on Hot
Mixed Asphalt Pavement. Global Research and Development Journal for
Engineering. 2016. № 3. Р. 66-70.
127. Jorgensen T. Testing adhesion between bitumen and aggregate
with the Rolling Bottle Test and the Boiling Test. Proceedings of the 6th
international conference on the bearing capacity of roads and airfields,
Lisbon, Portugal, 24-26 June 2002. 2002. Р. 889 – 897.
128. Radenberg M., Nytus N., Diedel R., Miehling M., Boetcher S.
New findings in relation to adhesion. 6th Eurasphalt & Eurobitume
Congress. 1-3 June 2016, Prague, Czech Republic. 2016. 13 р.
129. Błażejowski K., Olszacki J., Peciakowski H., Wуjcik-
Wiśniewska M. Testing of bitumen-aggregate affinity by various methods.
6th Eurasphalt & Eurobitume Congress. 1-3 June 2016, Prague, Czech
Republic. 2016. 9 р.
130. EN 12697-12:2008. Bituminous mixtures–test methods for hot
mix asphalt – Part 12: determination of the water sensitivity of bituminous
specimens. Brussells: Comite Europeen de normalisation. 2008. 20 р.
131. Use of image analysis for the evaluation of rolling bottle tests
results / Lantieri C. et al. International Journal of Pavement Research
and Technology. 2017. Volume 10, Issue 1, January 2017. Р. 45-53.
132. Semi-automatic Evaluation of the Degree of Bitumen
Coverage on Bitumen-Coated Aggregates / Lamperti R. et al. 8th RILEM
International Symposium on Testing and Characterization of
Sustainable and Innovative Bituminous Materials. 2015. Р. 15-24.
133. Brożyna D., Kowalski K. J. Assessment of polyethylen-
modified bitumen adhesion using computer image analysis. Archives of
Civil Engineering. 2016. Т.62. № 4. С. 3-18.
134. Grothe H., Wistuba M. Affinität Bitumen / Gestein – eine
dauerhafte Verbindung? Gestrata. Das Asphalt-Magazin. 2010. № 129.
Р. 8-14.
135. Komacka J., Budjacova E., Remisova E. Colour-histogram-

214
based assessment procedure of the rolling bottle test considering the
drawbacks in the digital image analysis of bitumen–aggregate systems.
Materials and Structures. 2019. Т. 52. №. 3. С. 59.
136. California Test 302. Method of test for film stripping. State of
California. Business, transportation and housing agency. 2017. 7 р.
137. Andersland O.B., Goetz W.H. Sonic test for evaluation of
stripping resistance in compacted bituminous mixtures. Purdue University
Lafayette Indiana. 1956. № 11. 51 р.
138. Wistuba M.P., Grothe H., Grоnniger J., Handle F. Adhesion of
bitumen: screening and evaluating laboratory testing techniques. 5th
Eurasphalt & Eurobitume Congress, 13-15th June 2012, Istanbul. 2012.
12 р.
139. Gubler R., Part1 M.N., Canestrari F., Grilli A. Influence of
water and temperature on mechanical properties of selected asphalt
pavements. Materials and structures. 2005. Т. 38. №. 5. С. 523-532.
140. ASTM D 1075-07. Standard Test Method for Effect of Water
on Compressive Strength of Compacted Bituminous Mixtures. ASTM
International. 2007. 2 p.
141. Lottman R.P. Laboratory test method for predicting moisture-
induced damage to asphalt concrete. Transportation Research Record.
1982. № 843. Р. 88-95.
142. MacKean C. Lottman Repeatability: Variability in the Indirect
Tensile Stripping Test. Research Report 1993-4. Denver, Colorado. 1994.
36 р.
143. AASHTO T 283-14. Standard Method of Test for Resistance of
Compacted Asphalt Mixtures to Moisture-Induced Damage. American
Association of State and Highway Transportation Officials, 2014. 9 р.
144. Aschenbrener T., McGennis R. B. Investigation of the
modified lottman test to predict the stripping performance of pavements in
colorado. 1993. №. CDOT-DTD-R-93-3. 70 р.
145. Diab A., Singh D., Pais J.C. Moisture Susceptibility of Asphalt
Mixes: A Literature Review. 4th Conference of Transportation Research
Group of India (CTRG), December 17-20, 2017, in Mumbai, India. 2017.
Р. 1-10.
146. Moaveni M., Abuawad I. The comparison of modified idot &
AASHTO T-283 test procedures on tensile strength ratio and fracture
energy of mixtures. 5th Eurasphalt & Eurobitume Congress, 13-15th June
2012, Istanbul. 2012. 9 р.

215
 147. Tunnicliff D.G., Root R.E. Use of Antistripping Additives in
Asphaltic Concrete Mixtures: Laboratory Phase. NCHRP Report 274.
TRB, National Research Council, Washington, D.C., 1984. 50 p.
148. Coplantz J.S., Newcomb D.E. Water sensitivity test methods
for asphalt concrete mixtures: a laboratory comparison. Transportation
research record. 1988. № 1171. Р. 213 -236.
149. Maliszewski M., Zofka A., Maliszewska D., Sybilski D.
Asphalt mixture sensitivity to water and frost. 8th RILEM International
Symposium on Testing and Characterization of Sustainable and
Innovative Bituminous Materials. Rilem. New York, London. 2016.
Р. 177-188.
150. AASHTO T 165-02. Standard Method of Test for Effect of
Water on Compressive Strength of Compacted Bituminous Mixtures.
American Association of State and Highway Transportation Officials,
2002. 3 р.
151. Bolzan P.E. Moisture Susceptibility Behavior of Asphalt
Concrete and Emulsified Asphalt Mixtures Using the Freeze-Thaw
Pedestal Test. Transportation Research Board. 1989. № 1228. Р. 6-16.
152. Kennedy T.W., Anagnos J.N. Modified test procedure for texas
freeze-thaw pedestal test. Research Report Number 253-7. Texas State
Department of Highways and Public Transportation. 1984. 25 р.
153. Nicholls J.C., Prime J., Meitei B., Lowe A. Review of
Saturation Ageing Tensile Stiffness (SATS) test for use in Ireland. TRL
Published Project Report. 2011. 74 р.
154. Nicholls J.C., Whiteoak D. Test procedures for durability and
adhesion in asphalt. Published project report PPR187. 2007. 47 р.
155. Choi Y.K. Development of the saturation ageing tensile
stiffness (SATS) test for high modulus base materials: Thesis submitted to
the University of Nottingham for the degree of Doctor of Pholosophy /
University of Nottingham. 2005. 235 p.
156. Grenfell J. Assessing asphalt mixture moisture susceptibility
through intrinsic adhesion, bitumen stripping and mechanical damage /
Grenfell J. et al. Road Materials and Pavement Design. 2014. 15 (1).
Р. 131-152.
157. Grenfell J., Ahmad N., Airey G.D., Collop A. Optimising the
moisture durability SATS conditioning parameters for universal asphalt
mixture application. International Journal of Pavement Engineering.
2012. № 13(5):1-18. Р. 1-35.

216
 158. Kiggundu B.M., Roberts F.L. Stripping in HMA mixtures:
State-of-the-art and critical review of test methods. NCAT Report
No. 88-2. 1988. 44 р.
159. Arrieta V.S., Maquilоn J.E.C. Resistance to degradation or
cohesion loss in Cantabro test on specimens of porous asphalt friction
courses. Procedia-Social and Behavioral Sciences. 2014. Т. 162.
Р. 290-299.
160. Jørgensen T., Teigen M., Torgersen K. Water susceptibility of
asphalt mixtures: Testing the effect of adhesion agents on different
binder/aggregate mixtures. Proceedings of the international conferences
on the bearing capacity of roads, railways and airfields. – 2005.
161. Dong Q., Wu H., Huang B., Shu X., Wang K. Investigation into
laboratory abrasion test methods for pervious concrete. Journal of
Materials in Civil Engineering. 2012. Т. 25. №. 7. Р. 886-892.
162. Hamzah M.O., Hasan M.R.M. , Van Bochove G. Rational
control parameters for determination of design binder content of porous
asphalt. 5th Eurasphalt & Eurobitume Congress, 13-15th June 2012,
Istanbul. 2012. 14 р.
163. Ulmgren N. The influence of the mastic on the durability of
asphalt pavements as studied by the shaking abrasion test. Proceedings of
the 3rd eurasphalt and eurobitume congress held Vienna, May 2004. 2004.
Т. 2. Р. 1464-1475.
164. Yildirim Y., Kennedy T.W. Correlation of field performance to
Hamburg wheel tracking device results. Research Report 0-4185-1. The
University of Texas at Austin. 2001. 69 р.
165. Loaded Wheel Testers in the United States: State of the
Practice. NCAT Report No. 2000-4 / Cooley L.A. et al. National Center
for Asphalt Technology. Auburn, AL. 2000. 21 р.
166. Kandhal P.S., Cooley L.A. NCHRP Report 508: Accelerated
Laboratory Rutting Tests: Evaluation of the Asphalt Pavement Analyzer.
Transportation Research Board, National Research Council. Washington,
D.C. 2003. 116 р.
167. Izzo R.P., Tahmoressi M. Use of the Hamburg wheel-tracking
device for evaluating moisture susceptibility of hot-mix asphalt.
Transportation Research Record. 1999. Т. 1681. №. 1. Р. 76-85.
168. Romero P., Stuart K. Evaluating accelerated rut testers. Public
Roads. 1988. Vol. 62, Issue 1. Р. 50-54.
169. Tsai B.W., Coleri E., Harvey J.T., Monismith C.L. Evaluation

217
of AASHTO T 324 hamburg-wheel track device test. Construction and
Building Materials. 2016. Т. 114. Р. 248-260.
170. AASHTO T 324-19. Standard Method of Test for Hamburg
Wheel-Track Testing of Compacted Hot Mix Asphalt (HMA). American
Association of State and Highway Transportation Officials, 2019. 14 р.
171. Aschenbrener T. Evaluation of Hamburg wheel-tracking device
to predict moisture damage in hot-mix asphalt. Transportation Research
Record. 1995. Т. 1492. Р. 193.
172. Lu Q., Harvey J.T. Evaluation of Hamburg wheel-tracking
device test with laboratory and field performance data. Transportation
Research Record. 2006. Т. 1970. №. 1. Р. 25-44.
173. Solaimanian M., Bonaquist R.F. , Tandon V. Improved
conditioning and testing procedures for HMA moisture susceptibility.
Transportation Research Board, Т. 589. Washington, D.C. 2007. 70 р.
174. Aschenbrener T., Terrel R., Zamora R. Comparison of the
hamburg wheel-tracking device and the environmental conditioning
system to pavements of known stripping performance. Final report.
№. CDOT-DTD-R-94-1. U.S. Department of Transportation Federal
Highway Administration. 1994. 108 р.
175. Terrel R. L., Al-Swailmi S. Water sensitivity of asphalt-
aggregate mixes: test selection. №. SHRP-A-403. National Research
Council. Washington, D.C. 1994. 194 р.
176. AASHTO TP34-1994 (R1996). Standard Test Method for
Determining the Moisture Sensitivity Characteristics of Compacted
Bituminous Mixtures Subjected to Hot and Cold Climate Conditions.
AASHTO. 1994. 16 р.
177. A. Ali Al-Joaib Evaluation of water damage on asphalt
concrete mixtures using the environmental conditioning system: thesis for
the degree of Doctor of Philosophy / Oregon State University. 1994.
279 р.
178. Золотарев В.А., Агеева Е.Н. Об оценке адгезии битума к
поверхности минерального материала. Автомобильные дороги. 1995.
№. 12. С. 13-15.
179. Zolotarev V.A., Ageeva E.N., Zinchenko V.N. Quantitative
evaluation of bitumen’s adhesion by the method of its displacement by
water. Mechanical Tests for Bituminous Materials–Recent Improvements
and Future Prospects. Rotterdam. 1997.
180. ДСТУ Б.В.2.7-81-98. Будівельні матеріали. Бітуми нафтові

218
дорожні в'язкі. Метод визначення показника зчеплення з поверхнею
скла та кам'яних матеріалів [Чинний з 1999-03-01]. Вид. офіц. Київ:
Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики
України, 1999. 5 с.
181. Взаємозв’язок зчеплення та стандартних характеристик бі-
туму / Золотарьов В. О. та ін. Вестник ХНАДУ. Сборник научных
трудов. 2005. Выпуск 29. С. 248-251.
182. Золотарев В.А. Технологические, реологические и поверх-
ностные свойства битумов. Избранные труды. Т.1. Санкт-Петербург:
Славутич, 2012. 148 с.
183. Золотарев В.А., Кудрявцева С. В. , Агеева Е. Н. Водоустой-
чивость битумополимерных вяжущих и асфальтополимербетонов на
их основе. Вестник ХНАДУ. Сборник научных трудов. 2006.
Выпуск 34-35. С. 152-156.
184. Золотарьов В.А., Кудрявцева С.В., Єфремов С.В., Агеє-
ва О. М. Адгезійна стійкість у водному середовищі бітумів, модифі-
кованих полімерами і поверхнево-активними речовинами. Автошля-
ховик України. 2007. № 2. С. 34-37.
185. Золотарев В.А., Кудрявцева С.В., Ефремов С.В., Агее-
ва Е. Н. Совместное влияние полимеров и поверхностно-активных
веществ на сцепление битумов и водостойкость асфальтобетонов.
Наука и техника в дорожной отрасли. 2007. № 3. С. 33-35.
186. Золотарев В.А. Битумы, модифицированные полимерами и
добавками. Избранные труды. Том 2. Санкт-Петербург. Славутич,
2013. 149 с.
187. ДСТУ 4044-2001. Бітуми нафтові дорожні в’язкі. Технічні
умови. [Чинний від 2002-01-01]. Вид. офіц. Київ: Государственный
комитет строительства, архитектуры и жилищной политики Украи-
ны, 2001. 10 с.
188. Використання ЕОМ для визначення показника зчеплення
бітуму з поверхнею скла / Золотарьов В. О. та ін. Автошляховик Ук-
раїни. 2005. № 3. С. 30-33.
189. Нуриєва С. В. Вплив виду підкладки на адгезійні властиво-
сті бітумів. Вістник ХНАДУ. 2017. Вип. 79. С. 57-61.
190. Соломенцев А.Б., Бухтияров С.В. Сравнительная оценка
методов определения сцепления дорожного битума с адгезионными
добавками с поверхностью минерального материала. Строительст-
во и реконструкция. 2014. № 1 (51). С. 85-91.

219
 191. Ивкин А.С., Васильев В.В., Кондрашева Н.К., Сухано-
ва К.Г. Закономерности распределения битума на поверхности мине-
рального материала. Известия Санкт-Петербургского государст-
венного технологического института (технического университета).
2017. №. 38. С. 81-85.
192. Ивкин А.С., Васильев В.В. Влияние толщины битумной
плёнки на результаты оценки сцепления по ДСТУ Б В. 2.7-81-98.
Проблемы геологии и освоения недр: труды XXI Международного
симпозиума имени академика М.А. Усова студентов и молодых
ученых, посвященного 130-летию со дня рождения профессора МИ
Кучина, Томск, 3-7 апреля 2017 г. Т. 2. Томск, 2017. Т. 2. С. 239-241.
193. Пиш’єв С.В. Вплив природи полімеру на властивості мо-
дифікованих бітумів / Пиш’єв С.В. та ін. Восточно-европейский жу-
рнал передовых технологий. 2014. №. 2 (11). С. 4-8.
194. ДСТУ EN 12697-11:2018 (EN 12697-11:2012, IDT). Бітумо-
мінеральні суміші. Методи випробування гарячих асфальтобетонних
сумішей. Частина 11. Визначення зчеплюваності між заповнювачем і
бітумом. [Не чинний]. Вид. офіц. Київ: УкрНДНЦ. 2018. 41 с.
195. Maliar V. Cohesion Properties of Bitumen of Different
Structures. Transbaltica 2015: Proceedings of the 9th international
scientific conference. 2016. Volume 134. Р. 121-127.
196. Колбановская А.С., Ефимова Л.И. Влияние природы би-
тума и поверхности каменного материала на свойства битума в тон-
ких слоях. Автомобильные дороги. 1962. № 7. C. 15-17.
197. Руденская И.М. Нефтяные битумы. Москва: Высшая шко-
ла. 1964. 44 с.
198. Королев И.В., Дегтярев Б.И., Плахотниченко В.А. Коге-
зионная прочность асфальтовяжущего вещества в тонких слоях.
Известие вузов. Строительство и архитектура. 1982. № 4. С. 67-72.
199. Ахметова Р.С., Фрязинов В.В., Торбеева Л.Р. Дорожные
битумы нефтеперерабатывающих заводов СССР и современные тре-
бования, предъявляемые к их качеству. Высокосернистые нефти и
проблемы их переработки. 1968. Вып. VIII. С.159-167.
200. Михайлов В.В. О повышении требований к битумам для
строительства скоростных дорог. Проблемы производства и потреб-
ления нефтяных битумов. Труды БашНИИ. 1973. Вып. XI. С. 7-13.
201. Киселев В.П., Ефремов А.А., Гурьев Д.Л., Каменев Н.В.
Оценка адгезионных и когезионных свойства модифицированных

220
дорожных би тумов. Вестник ТГАСУ. 2010. № 4. С. 129-138.
202. Башкарев А.Я., Беспалова Н.Н. Изменение прочностных и
адгезионных свойств битума под воздействием температурно-
временного фактора. Современное машиностроение. Наука и образо-
вание. 2014. № 4. 2014. С. 650-659.
203. Кудрявцева Н.Н. Исследование адгезионной прочности в
асфальтобетонном композите: магистерская диссертация / Санкт-
Петербург: СПбПУ. 2015. 81 с.
204. Высоцкая М.А., Русина С.Ю. О перспективе использования
нанотрубок при приготовлении полимерно-битумных в’яжучих. До-
роги и мосты. 2014. № 2. С. 171-187.
205. Performance Oriented Guidance for Mississippi Chip Seals.
Volume I / Howard Isaac L. et al. Mississippi State University. 2013.
191 р.
206. Васильев Ю.Э., Субботин И.В., Шелест С.М., Степанищев
А.Д. Разработка системы и методики для численной оценки коге-
зионной и адгезионной просностей битума. Науковедение. 2014.
№ 5 (24). C. 1–13.
207. ASTM D4541-09e1. Standard Test Method for Pull-Off
Strength of Coatings Using Portable Adhesion Testers.
208. Ahmad N. Asphalt mixture moisture sensitivity evaluation
using surface energy parameters: dissertation (PhD) / University of
Nottingham. 2011. 286 p.
209. Babcock G.B., Statz R.J., Larson D.S. Study of Asphalt Binders
using Lap Shear Bonds. Proceedings of the 43rd Annual Conference of
Canadian Technical Asphalt Association. Canadian Technical Asphalt
Association. Vancouver, Canada 1998. Volume XLIII. P. 1-15.
210. Hanz A., Bahia H., Kanitpong K., Wen H. Test method to
determine aggregate/asphalt adhesion properties and potential moisture
damage. Wisconsin Highway Research Program, University of Wisconsin.
Madison, 2007. 135 p.
211. Eurobitume TF Data Collection. Position Paper on Test
Methods used during the Data Collection. Brussels, Belgium. European
Bitumen Association. 2009. 37 р.
212. EN 13588-2008. Bitumen and bituminous binders.
Determination of cohesion of bituminous binders with pendulum test.
Brussels. European committee for standardization. 2008. 22 p.
213. EN 13587-2010. Bitumen and bituminous binders.

221
Determination of the tensile properties of bituminous binders by the
tensile test method. Brussels. European committee for standardization.
2010. 14 p.
214. EN 13703-2003. Bitumen and bituminous binders.
Determination of deformation energy. Brussels. European committee for
standardization. 2004. 14 p.
215. EN 13589-2008. Bitumen and bituminous binders.
Determination of the tensile properties of modified bitumen by the force
ductility method. Brussels. European committee for standardization. 2008.
12 p.
216. Gaskin J. On bitumen microstructure and the effects of crack
healing: thesis of Doctor of Philosophy / University of Nottingham. 2013.
246 p.
217. Rowe G. M. Vialit Cohesion and Cracking Performance. 6th
Eurasphalt & Eurobitume Congress. 1-3 June 2016. 2016. 10 р.
218. Rowe G. M. Cohesion, fracture and bond – understanding the
data from the Vialit cohesion pendulum test and other fracture tests from
an analysis of rheological properties. The International Journal of
Pavement Engineering and Asphalt Technology. 2014. Volume: 15, Issue:
1. Р.20-37.
219. Nikolaides A. Highway Engineering: Pavements, Materials and
Control of Quality. CRC Press. 2015. 924 p.
220. Випробування дорожньо-будівельних матеріалів. Лабора-
торний практикум / Золотарьов В.О. та ін. Харків: Видавництво
ХНАДУ, 2006. 352 с.
221. Маляр В.В. Закономерности механических свойств неф-
тянных дорожных битумов при стекловании: дис. канд. техн. наук /
Харьков: ХГАДТУ, 1993. 217 с.
222. Когезіометр: пат. 63201 Україна: МПК (2011.01), G01N
7/00, C03C 17/28 (2006.01) / Золотарьов В.О., Маляр В.В., Єфремов
С.В.; ХНАДУ. заявл. 06.06.2011; опубл. 26.09.2011, Бюл.№ 18,
2011 р. 3 с.
223. Методичні вказівки «Метод визначення когезії бітумних
в’яжучих» МВ 218-02071168-636:2008. Київ: Укравтодор. 2008. 12 с.
224. М 02071168/21476215-703:2012 Методика визначення коге-
зії бітумних в’яжучих на когезіометрі ХНАДУ-Дор’якість (КХД-1).
Київ: Укравтодор. 2012. 18 с.
225. Пыриг Я.И., Галкин А.В., Золотарев В.А. Определение ко-

222
гезии битумных вяжущих на когезиометре КХД-1. Вісник Донбаської
національної академії будівництва і архітектури, випуск. 2013.
1 (99). C. 71-77.
226. ГОСТ 18180-72 (СТ СЭВ 4543-84). Битумы нефтяные. Ме-
тод определения изменения массы после прогрева (с Изменениями
N 1, 2, 3). [Действует с 1974-01-01]. Москва: Стандартинформ. 1972.
4 с.
227. EN 12607-1:2007. Bitumen and bituminous binders.
Determination of resistance to hardening under the influence of heat and
air. – Part 1: RTFOT method. Brussels: European committee for
standardization. 2007. 18 р.
228. Золотарев В.А., Копинец И.В. Сравнительное исследование
окисленных и остаточных битумов в статическом и динамическом
режимах старения. Дороги и мосты. 2016. Вып. 35. С. 215-232.
229. Чугуенко С.А. Сдвигоустойчивость асфальтобетонов на
битумах, модифицированных полимерами: дисс. канд. техн. наук:
05.23.05 / Харьков: ХНАДУ, 2006. 185 с.
230. Золотарёв В.А., Ефремов С.В., Пыриг Я.И., Чугуенко С.А.
Влияние добавок термопласта Элвалой на свойства битума и асфаль-
тобетона. Наука и техника в дорожной отрасли. 2004. № 1. С. 41-44.

223
 Наукове видання

Ян Іванович ПИРІГ
Андрій Володимирович ГАЛКІН

МЕТОДИ ОЦІНКИ АДГЕЗІЇ ТА КОГЕЗІЇ

БІТУМНИХ В’ЯЖУЧИХ

Монографія

Відповідальний за випуск В.О. Золотарьов

Авторська редакція

224