Візитні картки при дипломатичних контактах

Візитна картка – неодмінний і важливий елемент ділового етикету, вона

сприяє створенню позитивного іміджу дипломата. Візитну картку активно
застосовують у дипломатичній практиці для встановлення і підтримання
контактів з урядовими, дипломатичними, діловими і громадськими колами
країни перебування. Вона може використовуватися як для безпосереднього, так
і для заочного відрекомендування її власника.
У дипломатичній практиці використовують такі основні види візитних
карток: офіційні, приватні та спільні. Вони можуть відрізнятися між собою
форматом, кольором, видом друку, змістом. Офіційні візитні картки, як
правило, розміром 9 х 5 см – для чоловіків і 7,5 х 5,5 см – для жінок; це
лаконічні документи, що друкуються на білому цупкому папері шрифтом,
близьким до рукопису. На офіційній візитній картці дипломатів друкується ім’я
та прізвище, посада і назва столиці, але може подаватися також адреса і
телефони, факси, адреса. У дипломатичній практиці використовуються і спільні
картки, коли до особи треба виразити спільне ставлення чоловіка і дружини.
Візитка виконуються на білому напівщільному картоні гарної якості з
текстом, видрукованим друкарським способом. Шрифт картки повинен бути
чітким і легко читатись. Ім`я, як правило, виділяється напівжирним шрифтом
трохи більшого розміру по середині картки. Візитна картка може друкуватись
на мові країни, де живе або перебуває в цей час власник, або англійською. У
країні, де є дві офіційні мови, доцільно мати окремі візитні картки кожною
мовою.
У міжнародній практиці міцно утвердилися короткі символи, які
виражають ставлення власника картки до того, кому вона призначається, або
інтенцію, з якої вона посилається (Табл. 1) . Ці символи пишуться чорним
чорнилом у лівому нижньому куті візитної картки. Візитна картка глави
диппредставництва з написом p.p. посилається разом з карткою особи, яку він
хоче відрекомендувати.. Відповідь у такому разі також дається візитною
карткою без напису на адресу особи, яку відрекомендовано.
Допускають й інші форми використання візитних карток. Якщо, скажімо,
картка передається адресату її власником (без складання візиту), то вона
загинається з правого боку по всій ширині; у деяких країнах загинається
верхній правий чи лівий кут. Вважається грубим порушення етикету, якщо
загнуту картку приносить кур’єр або водій. Через них можна передавати лише
незагнуті картки, але в жодному разі – не поштою. Відповіді на візитні картки
також дають візитними картками впродовж 24 годин з часу їх отримання. Але
слід відзначити, що ці останні моменти використання візитних карток
застосовуються нечасто.
Етикет обміну візитними картками:
- візитка вручається, коли виникла зацікавленість у продовженні
контактів. Якщо Вам вручили візитку, то у відповідь Ви повинні вручити свою
(етикет вимагає, щоб це було зроблено протягом доби). Якщо Ви не зацікавлені
в продовженні контактів, то вручаєте не стандартну робочу, а представницьку
(без адреси і телефонів);
 - візитка не повинна бути складеною, зім`ятою чи розірваною.
Зберігають візитки в спеціальних візитницях чи окремій кишенці сумки,
портфеля;
- візитку не вручають за столом під час їжі (це роблять до розсадки
або в перерві);
- обмін картками ведеться згідно з рангами та посадами (починаючи з
високопоставлених);
- візитку вручають стороною, повернутою для читання. Особа, якій
вручили, повинна поштиво відреагувати («Дякую, пане Юрченко», «Дуже
приємно, Маріє Петрівно»);
- жінки на своїй особистій візитній картці не вказують додаткові
відомості – лише прізвище, ім`я, по-батькові; усі інші дані можуть бути вписані
від руки;
- заміжня жінка, присутня на переговорах чи прийомі як дружина
офіційної особи, передає під час знайомства дві візитні картки – свою та
чоловіка. На візитній картці дружини зазначають тільки ім`я, прізвище, адресні
дані не пишуть.

Вірчі грамоти
Вірчі грамоти — документ, за допомогою якого здійснюється
акредитація дипломатичного представника. Назва походить від слова "вірити",
оскільки основний сенс грамоти — прохання до глави приймаючої держави
"вірити всьому тому, що буде говорити" глава дипломатичного представництва.
Вірча грамота містить: ім'я і титул (звання) відправника і одержувача, ім'я
і ранг дипломатичного представника, прохання «вірити» останньому у всіх
стосунках саме як представнику даної держави. Інколи в вірчій грамоті
викладаються в короткій формі мотиви і цілі дипломатичної місії, а також стан
дипломатичних стосунків між двома країнами в цей час.
Вірча грамота вручається дипломатичним представником при першій
аудієнції в глави держави, а її завірена копія заздалегідь супроводиться главі
відомства закордонних справ.
Вірча грамота носить характер загальних повноважень дипломатичного
представника: будучи акредитованим, він не потребує подальших повноважень
для своїх виступів і заяв в країні перебування, відповідальність за всі його
посадові дії, листи і слова повністю лягає на уряд, що призначив його. Проте
вірча грамота сама по собі не дає права дипломатичному представникові
підписувати міжнародні угоди і потребує спеціальних повноважень.
Вірча грамота втрачає силу в разі смерті глави держави, що призначила
дипломатичного представника, або глави держави, при якій він акредитований,
при зміні форми правління в країні перебування або на батьківщині
дипломатичного представника, при зміні рангу дипломатичного представника.
При залишенні свого поста дипломатичний представник вручає відзивні
грамоти (фр. lettre de rappel) і, у свою чергу, інколи отримує рекредитив (фр.
lettre de récréance) для вручення його своєму уряду після повернення на
батьківщину. Форма відзивних грамот і рекредитиву погоджується з вірчою
грамотою.
 Церемонія вручення Президенту України Вірчих грамот
організовується Службою Державного Протоколу і Церемоніалу
Секретаріату Президента України спільно зі структурним підрозділом з питань
протоколу Міністерства закордонних справ України і проводиться, як
правило, у Маріїнському палаці в урочистій обстановці. Біля входу до
Маріїнського палацу, де вишиковується почесна варта, посла зустрічає
керівник структурного підрозділу з питань протоколу Міністерства
закордонних справ України. Церемонія передбачає проходження посла повз
стрій воїнів почесної варти, вітання послом Державного Прапора України
уклоном голови.
У Маріїнському палаці посла іноземної держави приймає Президент
України. На церемонії вручення Вірчих грамот від Української Сторони
присутні Міністр закордонних справ України, або в разі його відсутності -
перший заступник Міністра закордонних справ України, а також відповідальні
працівники Секретаріату Президента України, керівник (заступник керівника)
структурного підрозділу з питань протоколу Міністерства закордонних справ
України.
Церемонія передбачає вітання послом Президента України потиском
руки і звернення посла з коротким вступним словом (до двох хвилин), після
чого Президенту України вручаються Вірчі грамоти.
Президент України приймає Вірчі грамоти і у відповідь вітає посла
короткою промовою, після чого відбувається відрекомендування послом своєї
дружини та працівників дипломатичного представництва відповідної
іноземної держави в Україні, які супроводжують посла під час проведення
церемонії (не більше п'яти осіб).
Після цього Президент України запрошує посла сфотографуватися біля
Державного Прапора України (спочатку вдвох, а потім - разом з учасниками
церемонії з обох сторін), на бесіду у вузькому колі. Під час бесіди у вузькому
колі присутні Міністр закордонних справ України, керівник відповідного
структурного підрозділу Секретаріату Президента України.
Як правило, Президенту України разом із Вірчими грамотами послом
іноземної держави вручаються Відкличні грамоти попередника.
Вручення Президенту України Вірчих та Відкличних грамот може
проводитися кількома послами іноземних держав послідовно (по 2-4 особи)
або, в окремих випадках, індивідуально протягом спеціально визначеного
Президентом України для такої церемонії дня.
Черговість вручення Вірчих та Відкличних грамот визначається
структурним підрозділом з питань протоколу Міністерства закордонних
справ України з урахуванням міжнародної дипломатичної практики.

Дипломати та їх обов’язки
Дипломат – посадова особа, яка призначається керівником конкретної
держави для виконання відповідальних дипломатичних функцій. Дипломат –
професія унікальна. Представляти інтереси своєї країни в іноземній державі –
справа непроста і відповідальна. Перебуваючи за кордоном, дипломати
проводять переговори з зарубіжними партнерами, відстоюють інтереси
зовнішньої та внутрішньої національної політики.
 Дипломат має:
- бути освіченим: і в політиці, і в економіці, і в історії, і в мистецтві, і
в музиці;
- вміти спілкуватися з людьми, вести діалог, переконувати
співрозмовника;
- знати декілька іноземних мов, бажано крім англійської ще якусь
більш рідкісну (японську, арабську, тайську…)
Спеціальні знання дипломата:
- пріоритети зовнішньої політики власної країни;
- географія, історія та культура; політична, соціальна та економічна
ситуації країни, що приймає;
- світова мережа дипломатичних представництв, міжнародних та
регіональних організацій та інститутів;
- міжнародне законодавство.
У дипломата мають бути відповідні особисті якості:
- комунікабельність і вміння викликати довіру до себе;
- інтелектуальна багатогранність та прагнення до пізнання;
- вміння мислити нестандартно, інтуїція;
- вміння швидко приймати рішення та реагувати на виклики,
причому з «холодною» головою, стресостійкість;
- спокійний, врівноважений характер;
- особиста теплота і чуйність, тактовність;
- лояльність, дисциплінованість, відповідальність;
- терпіння й виваженість;
- чесність;
- цілеспрямованість;
- уважність, спостережливість, гарна пам’ять;
- гнучкість.
Три основні риси дипломата (український дипломат Г.Удовенко):
професіоналізм, порядність і патріотизм.
Сім найважливіших рис дипломата (англійський дипломат Гарольд
Ніколсон): любов до правди; точність; спокій; рівний характер; скромніст;
витривалість; лояльність.
Сім смертних гріхів сучасного дипломата: відірваність; занадто сильне
бажання догодити країні акредитації; віддаленість та зверхнє ставлення до
інтересів громадян своєї країни; ізоляція; легковажність; відсутність;
викривлення в повідомленнях реальної картини.
Основними професійними обов’язками дипломата є:
- інформування та отримання інформації щодо стану справ та
політичного курсу держав, а особливо держави перебування, намірів та позицій
її керівництва, стану та характеру процесів, що відбуваються у державі;
- ведення переговорів;
- відстоювання інтересів своєї держави та її громадян;
- заохочення дружніх відносин між державами;
- представницька функція.
За кордоном дипломати також виконують такі завдання: підготовка
інформації вузького фахового змісту; представництво на міжнародних
семінарах і конференціях з вузькою тематикою; участь у переговорах, які
стосуються специфічної сфери.
Основними функціями дипломата є:
- представлення та захист інтересів його країни та її громадян;
- збір інформації про країну перебування;
- сприяння встановленню дружніх, культурних, торговельних та
інших зв'язків між країнами.
Дипломат має офіційно встановлений дипломатичний ранг і володіє
дипломатичним імунітетом. Дипломатичний ранг не обов'язково пов'язаний з
конкретною займаною посадою, він являє собою особливий юридичний статус,
що забезпечує надання дипломату спеціальних привілеїв, таких як
недоторканність особи, непідсудність судам країни перебування, звільнення від
митного огляду. При цьому, обсяг дипломатичних привілеїв (дипломатичного
імунітету) однаковий для дипломатів всіх рангів.
В усіх країнах дипломати призначаються Главою держави, за поданням
керівника відомства з закордонних питань. Обов'язки та права дипломата у
кожній країні визначаються законодавством про дипломатичну службу.
Дипломатичний ранг зберігається за дипломатом довічно. Скасування
дипломатичного рангу може здійснюватися судовими органами, за наявності
вагомих підстав, визначених діючим законодавством кожної країни.