КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО»

Світлана Тіхоненко

Сучасний урок літератури

як шлях пізнання феномену
художнього твору

Навчально-методичний посібник

Друкується за рішенням вченої ради комунального закладу «Кіровоградський

обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
імені Василя Сухомлинського»

Кіровоград
2014
1
ББК 74.26+83.34Укр
Т46

Тіхоненко С. О. Сучасний урок літератури як шлях пізнання феномену

художнього твору / за наукового редагування І. О. Небеленчук. – Кіровоград,
2014. – 84 с.

Рецензенти:
В. К. Рибальченко – кандидат філологічних наук, доцент кафедри
зарубіжної літератури та компаративістики Кіровоградського державного
педагогічного університету імені Володимира Винниченка.
О. О. Гузь – учитель світової літератури комунального закладу
«Навчально-виховний комплекс «Спеціалізований загальноосвітній навчальний
заклад І-ІІІ ступенів № 26 – дошкільний навчальний заклад – дитячий юнацький
центр «Зорецвіт» Кіровоградської міської ради.

У посібнику подано загальне уявлення про хронотопічний аналіз

художнього твору, розкрито значення поняття «хронотопічний аналіз», основні
види хронотопу. Показано застосування елементів хронотопічного аналізу під
час вивчення творів Марини Цвєтаєвої, Райнера Марія Рільке, Льва Толстого,
Поля Верлена, Ґабріеля Ґарсіа Маркеса.
Посібник адресований учителям світової літератури.

Відповідальна за випуск – Корецька Л. В.

© КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського»,

© С. О. Тіхоненко , 2014

2
 ЗМІСТ

Слово про вчителя………………………………………………………….. 4

Хронотопічний аналіз як шлях пізнання феномену художнього
твору (робота над методичною проблемою)………………………….………… 6
Часопростір у процесі вивчення античної літератури…………..……....….12
Елементи хронотопічного аналізу під час роботи над художніми
творами у 9 класі……………………………………………………………... 15
Особливості застосування елементів хронотопічного аналізу
під час вивчення поетичних творів…………………………………………. 18
Світ «неизменивших друзей» в поезії Марини Цвєтаєвої
«Книги в червоній палітурці» (5 клас).………………………………………... 23
Система уроків із вивчення творчості Райнера Марія Рільке (7 клас)...…. 26
Райнер Марія Рільке. Життєвий і творчий шлях Орфея ХХ століття.
Людина з Богом у душі – у центрі художнього світу
оповідання Р. М. Рільке «Пісня про Правду»……………………………… 26
«Пісня, що лунає вночі та несе світло…»
(Уславлення боротьби за незалежність та роль народної пісні
в оповіданні Р. М. Рільке «Пісня про Правду»)……………………………. 32
Матеріали до проведення заняття за оповіданням Л. Толстого
«Три смерті» (10 клас)…….……………………………………………………... 36
«…умирают и в прах свой возвращаются…» (к пониманию
философского смысла рассказа Л. Толстого «Три смерти»)……………… 36
«Пейзажі душі проклятого поета...» (до розуміння естетичної
концепції та художньо-смислового новаторства поезії
Поля Верлена) (10 клас)….................................................................................... 46
Система уроків з вивченння творчості
Ґабріеля Ґарсіа Маркеса (11 клас)……………………………………................51
Ґабріель Ґарсіа Маркес – відомий колумбійський письменник.
«Сто років самотності». Органічне поєднання буденного й
фантастичного як характерні риси «магічного реалізму» в романі…… 51
«Ті, кому судилось народитись із свинячим хвостом…»
(Проблематика та система образів твору)…………………………….......... 54
«Рід, що приречений на самотність…» (до розуміння
філософсько-естетичної концепції автора в романі)………………………. 66
Післямова………………………………………………………………………….. 70

3
 СЛОВО ПРО ВЧИТЕЛЯ

Тіхоненко Світлана Олегівна – учитель вищої кваліфікаційної категорії

гімназії № 9 Кіровоградської міської ради Кіровоградської області, учитель-
методист. Стаж її педагогічної діяльності становить 16 років. Визначальними
якостями педагога є високий рівень професіоналізму, досконале володіння теорією
та методикою викладання світової літератури, творчий підхід до викладання
предмета, обізнаність із філософськими, педагогічними, методичними джерелами.
Світлана Олегівна – творчо працюючий учитель. У період з 2011 по 2014 рік
кафедрою теорії і методики середньої освіти комунального закладу
«Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені
Василя Сухомлинського» вивчався досвід її роботи. Протягом зазначеного періоду
Світлана Олегівна брала активну участь в обласних засіданнях творчої групи,
круглих столів, у роботі обласних семінарів, у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель
року» (номінація «Світова література»). Так, у 2011 році Світлана Олегівна стала
лауреатом ІІІ етапу, а в 2014 році – переможцем ІІІ етапу зазначеного конкурсу.
За творчий внесок у розвиток освіти міста Світлана Олегівна відзначена
обласною премією імені Василя Сухомлинського (2012).
Вона є членом обласної творчої групи «Школа творчого словесника» (під
керівництвом О. Гузь) з 2004 року. Досвідом своєї роботи вчитель ділиться з
педагогами гімназії, міста, області. Так, у квітні 2014 року на спільному засіданні
вчителів світової літератури Кіровоградської області «Школи творчого
словесника» та вчителів творчої групи м. Миколаєва Світлана Олегівна провела
майстер-клас «Світ «неизменивших друзей» в поезії Марини Цвєтаєвої «Книги в
червоній палітурці». Учитель читає лекції для слухачів курсів підвищення
кваліфікації зі світової літератури у комунальному закладі «Кіровоградський
обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені
Василя Сухомлинського», проводить уроки та майстер-класи для слухачів курсів.
Світлана Олегівна є керівником шкільної творчої групи вчителів світової та
української літератури. Група працює над проблемою «Методика застосування
цілісного аналізу художнього тексту на уроках літератури», а також є керівником
обласної секції «Світова література» Малої академії наук. С. Тіхоненко є членом
експертної групи вчителів світової літератури при МЦСПС, членом журі міської
та обласної олімпіади з російської мови та світової літератури. Учитель брала
участь у засіданні Всеукраїнського круглого столу, що проходив на базі
Міністерства освіти і науки з теми «Роль фанфікшин у розвитку пізнавального
інтересу школярів до літератури» (2013). На засіданні вчитель презентувала досвід
роботи із зазначеного жанру на уроках світової літератури у своєму виступі
«Створення фанфіків як один із засобів розширення читацької свідомості».
Вихованці вчителя постійно беруть участь у конкурсах, олімпіадах і стають
призерами, захищають наукові роботи в гімназійному науковому товаристві
«Обрій». Так, учні Світлани Олегівни неодноразово здобували перемогу в
олімпіаді з російської мови та літератури. Зокрема, Любов Якимчук три роки
поспіль ставала призером зазначеної олімпіади (2011 рік – ІІІ місце, 2012 рік –
І місце, 2013 – ІІ місце). Також серед учнів Світлана Олегівни були переможці
обласного етапу захисту наукових робіт МАН у 2014 році (Анастасія Шейчук з
роботою «Парадигма кохання в творчості О. Купріна» – І місце,
Андрій Пешехонов з роботою «Дитяче фентезі як засіб формування духовного
4
обличчя читача на прикладі роману Корнелії Функе «Чорнильне серце» – ІІ місце,
Марія Толчиніна з роботою «Екзистенціальна модель світу у творі Альбера Камю
«Сторонній» – ІІІ місце.
Світлана Олегівна неодноразово ділилася досвідом своєї роботи на сторінках
фахових і періодичних видань. Є автором низки друкованих матеріалів: розробки
уроків, методичні рекомендації для вчителів, статті. Серед друкованих матеріалів
варто назвати такі: «Секреты стихотворения Марины Цветаевой «Когда обидой
опилась…», «Единство и многообразие художественных миров повести
Н. Гоголя», «Роль художніх світів казки Г. Х. Андерсена «Снігова королева» у
розкритті образів та розумінні головного конфлікту твору», «Душная тюрма или
прекрасный оазис?» (Особенности художественного мира повести Н. В. Гоголя
«Старосветские поміщики»), «Творцы, творящие пустяки…» (К пониманию
особенностей художественного мира и авторской эстетической концепции сказки
Джона Рональда Руэла Толкиена «Лист и дерево»), «Створення фанфіків на уроках
літератури як один із засобів розширення читацької свідомості учнів».
Проблемне питання, над яким працює Світлана Олегівна, – «Хронотопічний
аналіз як шлях пізнання феномену художнього твору на уроках світової
літератури». У практиці викладання вчитель активно використовує методику
навчального діалогу та полілогу. Під час роботи над художніми творами
застосовує елементи таких видів аналізу, як-от: герменевтичний, хронотопічний,
культурологічний; проводить роботу, спрямовану на аналіз художніх світів,
застосовує прийом «точка зору», розкриває значення художньої деталі у
смисловому полі тексту тощо. Серед форм роботи, що переважають на уроках,
назвемо такі: аналітико-герменевтична бесіда, аналітичне читання, робота в
динамічних групах, створення електронних презентацій учнями на різних етапах
уроку, зокрема на етапі засвоєння навчального матеріалу; складання опорних
схем, таблиць, асоціативних кущів тощо.
За професійне кредо вчителем взяті слова радянського та російського
музиканта, автора пісень, поета, композитора Костянтина Євгеновича Кінчева
«Моє ремесло – це зухвалість, але це в крові ... Я вмію читати в хмарах імена тих,
хто здатний літати!» Слова відомого композитора знаходять втілення в
практичній діяльності педагога. Вона відкриває для дітей цікавий світ літератури,
нові смисли відомих творів, вчить учнів працювати з художніми творами, дає їм
«крила» для вияву власної творчості, відкриває.
Посібник «Сучасний урок літератури як шлях пізнання феномену художнього
твору» є результатом тривалих шукань одного із шляхів для вирішення зазначеної
методичної проблеми. Його матеріли можуть стати основою для вчителів-
словесників у ході роботи над методичною проблемою та підґрунтям для власних
пошуків: створення методичних рекомендацій, розробок уроків, робочих зошитів з
уведенням у них основних аспектів власних методичних надбань з метою
оволодіння практичними навичками роботи з художніми творами.

Ірина Олександрівна Небеленчук,

старший викладач кафедри теорії і методики середньої
освіти комунального закладу «Кіровоградський обласний
інститут післядипломної педагогічної освіти імені
Василя Сухомлинського», кандидат педагогічних наук
5
 ХРОНОТОПІЧНИЙ АНАЛІЗ ЯК ШЛЯХ ПІЗНАННЯ ФЕНОМЕНУ
ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
(робота над методичною проблемою)

«Будь-який вступ до сфери смислів здійснюється

тільки крізь ворота хронотопів»
М. Бахтін

Сучасний урок літератури… Яким він має бути? Це питання останнім

часом хвилює вчителів літератури та літературознавців усе більше. Як
зацікавити учнів, які живуть у сучасному інформаційному просторі, художніми
книгами? Як зробити так, щоб читання художніх творів не перетворилося на
механічний процес «з-під палки», а стало співтворчістю автора та читача?
Метою аналізу художнього тексту є формування читача, особистості,
здатної самостійно здобувати інформацію, поновлювати її, коригувати та
інтерпретувати протягом усього свого життя. Тому ті види аналізу, які
застосовує вчитель у своїй практиці, мають підпорядковуватися глибинному
аналізу художнього твору.
Сучасний урок літератури – це урок-роздум, який допоможе учням
усвідомити себе людиною, особистістю культурної епохи, здатної до діалогу з
іншими історико-культурними епохами. На уроках літератури це досягається
шляхом пізнання глибинних смислів художнього твору. Цьому сприяє
методика застосування навчального діалогу, що на сучасному етапі дозволяє
ефективно працювати з текстом на культурологічному рівні. Подана методика
застосування навчального діалогу найбільш повно відображає природу
дидактичної взаємодії, співробітництва та співтворчості, створює оптимальні
умови для діалогічного спілкування в системі відносин «учитель – учні».
Оскільки головним суб’єктом літератури є людина, то й аналіз
художнього тексту, як і будь-яке дослідження, що стосується людини, повинно
розкривати питання про сутність людської особистості. Без цього будь-які
знання про людину будуть позбавлені основи, тобто будуть довільними,
випадковими, «фіктивними» (М. Бердяєв).
Сутність людини насамперед визначається тією історико-культурною
епохою, в якій вона існує, тобто часопросторовими межами, обумовленими як
державним устроєм, особливостями розвитку країни, так і історичним,
біографічним та суто приватним часом. Художній твір – модель,
«віддзеркалення» світу у його історичному, культурному, світоглядному
розвитку. Цілком зрозуміло, що час і простір художнього твору містять у собі
певні «коди», «розшифрування» яких дасть змогу збагнути не тільки авторське
бачення світу та місце людини в ньому, не тільки місце даного тексту в
історико-культурному процесі, а й допоможе усвідомити весь духовний досвід
людства, закарбований у словесних видах мистецтва. На уроках літератури
учнів необхідно вчити бачити та збагнути авторський «message», що міститься
в художньому часі та просторі художнього твору, інакше для юного читача
двері світу художнього твору можуть ніколи не відкритися. Тому в сучасному
літературознавстві та методиці викладання літератури постає питання про
необхідність застосування хронотопічного аналізу під час роботи з текстом.
Доцільно дати визначення хронотопу.
6
 Хронотоп – взаємозв’язок часових і просторових відношень, художньо
освоєних у літературі. Цей термін використовується в математичному
природознавстві. Уперше термін «хронотоп» був уведений у
літературознавство М. Бахтіним. Так, у праці «Формы времени и хронотопа в
романе» науковець зазначає, що «в літературно-художньому хронотопі має
місце злиття просторових і часових прикмет в усвідомленому та конкретному
цілому. Час тут згущується, ущільнюється, стає художньо-зримим; простір
же інтенсифікується, втягується в рух часу, сюжету історії. Прикмети часу
розкриваються в просторі, і простір осмислюється і вимірюється часом. Цим
перетином рядів і злиттям прикмет характеризується художній хронотоп».
Хронотопічний аналіз – аналіз художнього часу та простору – містить у
собі осмислення взаємозв’язків часових і просторових відношень художнього
тексту. Саме в хронотопі закладено основний конфлікт художнього твору,
визначаються жанр і жанрові різновиди; хронотоп як формально-змістова
категорія в певній мірі обумовлює й образ людини в літературі. Основною
метою застосування хронотопічного аналізу в методиці викладання літератури
є намагання читача збагнути сенс твору, наблизитися до розуміння авторського
задуму.
Під час аналізу художнього тексту важливо усвідомлювати різницю між
реальним хронотопом і хронотопом художнього тексту. Час і простір – це
усталена позиція, з якої або крізь яку людина освоює простір топографічно
об’ємного світу. Якщо час у реальному житті рухається лінійно, у
хронологічній та топографічній послідовності, то в рамках художнього тексту
рух часу та значення простору залежить виключно від волі автора. Час і простір
у художньому тексті існують не тільки у фабульній послідовності, але й
сюжетній, ланцюжок подій розвивається у зв’язку з авторським задумом.
Прикладом такого часопростору є новела І. Буніна «Легке дихання», де вперше
читач бачить героїню на портреті її могили. Варто пригадати роман
М. Булгакова «Майстер і Маргарита», а саме бал Сатани, де простір
розширюється, а ніч може тривати вічність. Такі хронотопічні параметри
необхідні автору для реалізації його задуму. Проблемами хронотопічного
аналізу в різні часи займалися такі літературознавці, як: Ю. Лотман («В школе
поэтического слова: Пушкин. Лермонтов. Гоголь»), А. Есалнек (практикум
«Основы литературоведения. Анализ художественного произведения»),
Н. Николіна («Филологический анализ текста»), Н. Копистянська («Хронотоп
як аспект вивчення слов’янського романтизму»). У своїх дослідженнях
науковці посилаються на працю М. Бахтіна як на своєрідний «канон», і тому,
говорячи про особливості хронотопічного аналізу, необхідно детально
зупинитися саме на роботі зазначеного автора.
У своїй праці «Формы времени и хронотопа в романе» М. Бахтін показав
процес освоєння реального історичного хронотопу в літературі на прикладі
розвитку європейського роману. Науковець виокремив декілька типів роману та
на прикладі продемонстрував, як «працює» хронотоп. Так, серед хронотопів
визначається хронотоп шляху, замку, вітальня-салон, провінційне містечко,
поріг та інші.
Роботу над з’ясуванням художнього часу та простору доцільно починати
в 5 класі. Це підготує учнів для подальшого, більш складного аналізу
художнього тексту в старших класах. Хронотоп народної казки (саме з
7
фольклору починається вивчення курсу «Світова література» в 5 класі)
безпосередньо залежить від функцій персонажів. Серед функцій, властивих
майже для всіх казок, визначають такі: «початкова ситуація», «заборона»,
«порушення заборони», «завдання шкоди», «нестача», «посередництво»,
«відправка», «отримання чарівних засобів», «перемога», «повернення». Для
того, щоб у чарівній казці знайшли відображення зазначені функції, повинен
бути певний своєрідний хронотоп. Найперше – це хронотоп дороги. Герой
вирушає шляхом життєвих випробувань, де зустрічає як чарівних помічників,
так і свого антагоніста («Царівна-жаба», «Іван – селянський син і Чудо-юдо» –
російські казки, «Котигорошко» – українська та інші). Для досягнення мети
герой потрапляє до іншого світу, який діє за певними чарівними законами, при
чому цей світ може існувати глибоко під землею («Пані Метелиця» – німецька,
«Котигорошко» – українська, «Про Алладіна та про чарівну лампу» – арабська),
так і високо вгорі («Джек і бобовий росток» – англійська) Саме у чарівному
світі й вирішується головний конфлікт казки – боротьба Добра зі Злом. Часто
герой – «чужий» у чарівному світі («Царівна-жаба» – російська, «Іван –
селянський син і Чудо-юдо» – російська, «Котигорошко» – українська, «Джек і
бобовий росток» – англійська). Герой прагне перемогти зло і повернутися до
свого світу. Проте існують казки, в яких герой, потрапивши до чарівного світу,
почуває себе цілком природно («Пані Метелиця» – німецька, «Морозко» –
російська), та у фіналі казки герой або героїня мають повернутися додому, щоб
зажити новим щасливим життям.
Пригадаємо характеристики часу в народній казці: «Долго ли, коротко
ль…», «Скоро сказка сказывается, да не скоро дело делается…» (російські
народні казки); ми не можемо точно сказати, скільки часу перебувала
Пасербиця у Пані Метелиці, а Джек – у світі велетнів.
Доволі часто, аби збагнути, чому хронотоп певної казки саме такий,
потрібно повернутися до її витоків – до міфології. Так, під час вивчення
німецької народної казки братів Грімм «Пані Метелиця» можна запропонувати
учням поміркувати, чому Пасербиці, щоб опинитися у світі Пані Метелиці,
необхідно стрибнути в колодязь, а для того, щоб повернутися додому, варто
просто пройти крізь браму? Учні розуміють, що світ у казці поданий у двох
проекціях: вертикальній та горизонтальній. Покажемо співвідношення двох
світів за допомогою рис. 1.
Колодязь – „портал” Світ людей Брама – об’єднує
між світами два світи
НАЗЕМНИЙ

Фантастичний
світ Пані
Метелиці

ПІДЗЕМНИЙ

Рис. 1. Два світи у казці «Пані Метелиця»

8
 Як відомо, народна казка вплинула на розвиток літературної казки, тому
хронотоп останньої багато в чому наслідує хронотоп народної казки: тут ми
можемо зустріти і хронотоп дороги, і подорож чарівними світами для
виконання «місії» головного героя. Автор літературної казки, створюючи твір,
домагається того, щоб хронотоп кожного з них був своєрідним, неповторним.
Можемо пригадати хронотоп казки Г. Х. Андерсена «Стійкий олов’яний
солдатик»: це і кімната для ігор, і підвіконня, і мостова, і черево величезної
риби. Автор і Доля жбурляють свого героя в бурхливе море життя. Окрім того,
у літературній казці наявні більш чіткі характеристики часу: Русалонька
перебувала в рідному підводному світі до 15 років, потім уперше виплила на
поверхню (Г. Х. Андерсен «Русалонька»); до 15 років росла й Еліза в
королівстві батька, а потім вирушила на пошуки братів, рік їй знадобилось, щоб
сплести із кропиви сорочки та звільнити братів від закляття (Г. Х. Андерсен
«Дикі лебеді»). У літературній казці за аналогією до традицій народної після
всіх випробувань та поневірянь, виконавши свою місію, герой може
повернутися до свого світу (Г. Х. Андерсен «Снігова королева»). Може також
залишитися у світі, до якого потрапив під час пригод, і цей світ стає для героя
«своїм», своєрідною нагородою (Г. Х. Андерсен «Дюймовочка», «Дикі лебеді»,
«Русалонька»).
Хронотопічний аналіз нерозривно поєднаний з аналізом художніх світів.
Це можуть бути світи географічні (світи, якими проходила Герда, географічно
розташовані у просторі), а можуть бути світи внутрішнього світу героїв,
соціально-психологічні світи, світи світосприйняття, світи життєвих цінностей
і так далі. Часто автор, щоб підсилити контрастність між героями або для
більш чіткого окреслення конфлікту твору, «розподіляє» своїх героїв як у
просторі, географічно, так і внутрішньо: світи, якими пройшла Герда
(Г. Х. Андерсен «Снігова королева»), містять у собі певні цінності, значущі для
героїв. Важливо зрозуміти, як взаємодіють художні світи у творі та як
впливають на героїв і один на одного, з якою метою автор уводить саме такі
світи. Збагнувши сенс «місії» художніх світів, можна пізнати авторський
задум, життєву позицію автора та концепцію світосприйняття взагалі.
Під час роботи над змістом п’єси-казки С. Маршака «Дванадцять місяців»
необхідно з’ясувати питання, чому події на початку твору та на початку кожної
дії п’єси-казки розпочинаються саме у лісі, коли відбуваються події твору (у
переддень Нового року), що у казці є домінуючим – художній час чи простір.
Оскільки події у творі відбуваються напередодні Нового Року – свята, від якого
люди завжди чекають дива, то й сам простір зимового лісу набуває чарівності.
Читач спостерігає за тим, як білки із зайцем грають у горюдуба (рос. горелки),
з’являються брати-місяці Січень із Груднем. У цьому просторі читачі вперше
зустрічають Пасербицю, дівчина «своя» в цьому чарівному світі, «своя» у світі
природи.
Під час роботи над картиною зимового лісу в першій дії простір варто
показати за допомогою рис. 2.
У чарівному просторі новорічного зимового лісу на початку п’єси автор
зображує два світи: світ мешканців лісу та світ людей. Ці світи пов’язані між
9
собою (на рис. 2 бачимо, що вони перехрещуються): люди приходять у ліс і
бачать звірів (Пасербиця), автор казки показує ставлення мешканців лісу до
людей, та головне, що об’єднує два світи, – це турбота братів-місяців як
уособлення Природи (на рис. 2 зображено на перехресті світів). У зимовому
лісі читач також бачить людей і знайомиться з героями твору: з солдатом та
Пасербицею, опосередковано – з Королевою, Мачухою та Дочкою.
Простір:
Чарівний зимовий ліс

Мешканці лісу Світ людей

Пасербиця
Заєць Крук (безпос.)
Перша Білка брати- Королева
(опосередк.)
Друга Білка місяці
Солдат (безпос.)
Лисиця Вовк турбота
Мачуха, дочка
Ведмідь (опосередк.)

Час:
Переддень Нового року
(чарівний)

Рис. 2. Особливості художнього простору зимового лісу

Другий і третій уроки за казкою являють собою виокремлення героїв зі
світу людей і створення характеристики художніх світів казки: світ природи
(дванадцяти місяців, Пасербиця), світ влади та егоїзму (світ Королеви), світ
жорстокості та влади грошей (світ Мачухи та Дочки, Королеви). Під час роботи
над характеристикою художніх світів з’ясовується питання, у чому полягає
головний конфлікт казки (зіткнення цінностей природного світу, світу гармонії
та любові зі світом влади, егоїзму, жадібності, жорстокості). За задумом автора,
головна місія природного світу – турбота про все живе. У людини ж ставлення
до світу природи – егоїстичне (Королеві захотілося пролісків посеред зими).
Основний конфлікт твору розгортається саме в зимовому лісі (представники
всіх художніх світів зустрічаються у цьому просторі казки). Автор підкреслює,
10
що світ природи набагато мудріший, ніж світ людей, і людина (Королева,
Мачуха з Дочкою, Професор), отримавши уроки від братів-місяців, стане
кращою та перетворить «свій» світ на більш гармонійний. Протягом роботи над
аналізом художніх світів з’ясовується зв’язок п’єси-казки С. Маршака
«Дванадцять місяців» з народною творчістю (слов’янською міфологією,
народними казками) та літературною традицією (сюжетна лінія юної королеви).
Під час вивчення творів героїчного епосу та народних балад у 7 та
8 класах необхідно звернути увагу учнів саме на простір творів як на один із
компонентів, що визначає специфіку жанрів героїчного епосу та народних
балад. З одного боку, простір у творах детально не характеризується, проте
чітко визначається, де саме відбуваються події: Муром, Чернігів, Київ; з
іншого – він надто великий. Причини такого зображення простору варто
шукати саме в специфіці творів героїчного епосу. Уся увага у творах
сконцентрована на головному ідеалізованому героєві-захисникові рідної землі.
Для того, щоб підкреслити, що герой захищає всю землю, простір набуває
символічного значення, певної «святості». Здійснюючи аналітичне дослідження
російської билини «Ілля Муромець і Соловей-Розбійник», варто з’ясувати в
учнів запитання, за допомогою якої геометричної фігури вони б зобразили
простір билини. Учні, зазвичай, відповідають, що за допомогою трикутника.
Покажемо художній простір билини за допомогою рис. 3.
П Київ
Р
О
С
Т
Соловей
І
Р Художній
час:
Б один день
(гіперболізація
И
часу)
Л
И
Н
И Муром Татари Чернігів

Рис. 3. Художній простір билини «Ілля Муромець і Соловей-Розбійник»

На проблемне запитання вчителя «Як пов’язані сторони трикутника

«Київ – Муром»?, учні доходять висновку, що Ілля Муромець вирушає до
Києва (верхня точка трикутника), щоб служити князю, тим самим захищаючи
рідну землю від загарбників.
Літературна балада багато в чому зберегла ознаки народної, проте внесла

11
багато нового, авторського. Передусім, це філософські роздуми про людину, її
внутрішній світ, морально-етичний вибір, місце в історичному процесі.
Цікавою в плані специфіки хронотопу є балада Й. В. Ґете «Вільшаний король».
Відомо, що для великого просвітителя природа була наріжним каменем
творчості. Як зазначає науковець О. Ніколенко, «природа – як Бог, як Всесвіт,
як сукупність усіх земних і духовних стосунків, як приклад гармонії і таємничої
сили, як добрий і жорстокий учитель, як сучасність і вічність».
У баладі наявні два світи: реальний і фантастичний або міфологічний, при
чому в реальному світі перебуває батько, син же цілковито знаходиться у
химерному світі фантазії або міфу. Там, де батько бачить нічний ліс, син вбачає
образи володаря лісу – Пана та його дочок. Вільшаний король забирає сина до
свого світу – у реальному хлопчик помирає, батько не зміг врятувати дитя.
Якщо розглянути образи батька та сина з позиції людства в історичному його
розвитку, то стає очевидним, що син символізує «дитинство людства», яке
жило в міфі (пригадаємо, що міфологія – це, передусім, донаукова, художньо-
образна система поглядів на світ), батько ж, скоріш за все, символізує людину,
яка живе у вік Просвітництва (царині розуму, уваги до науки і природи). За
переконанням автора, і людина на первинному етапі розвитку, і людина,
озброєна розумом і наукою, не може протистояти силі Природи. Частина
дослідників виявляють ще один план балади – психологічний, тому варто
розглянути баладу Й. В. Ґете з позиції сучасного психоаналізу: вважається, що
психологічно людина «складається» з декількох психотипів: «дитина»,
«батько», «дорослий». При чому два перші психотипи – деструктивні, до того ж
«дитина» є саморуйнацією, оскільки характеризується відсутністю
відповідальності, «батько» – авторитарністю, нав’язуванням своєї волі іншим. І
тільки тоді, коли людина «вмикає» «дорослого», вона стає гармонійною
особистістю, яка об’єднує в собі позитивні риси «дитини» та «батька» –
нестримне прагнення до творчості, чистий погляд на світ «дитини» та
відповідальність за своє життя, реальне сприйняття світу «батька». У творі
Й. В. Ґете ми бачимо тільки «батька» та «дитину», можливо, тільки тоді, коли
людина стане «дорослою», вона осягне Природу, як вічний нескінченний цикл
життя. Зазначена інтерпретація стосується насамперед вчителя, елітарного
читача. Хоча на уроці учні легко виявлять символ «людини, що живе в міфі»,
тобто сина, а замість «людини доби Просвітництва» на їхньому читацькому
рівні з’явиться розумна, упевнена тільки у своїй правді, людина. Учитель може
перейти на новий етап інтерпретаційного дослідження, поставивши питання: чи
можуть образи-символи набути певної психологічності та стати психотипами? І
якщо можуть, то яким чином? І як у цьому розкриється авторський задум?

Часопростір у процесі вивчення античної літератури

Під час вивчення у 8 класі теми «Антична література як вихідна основа

європейських літератур» важливо розкрити специфіку бачення світу античною
людиною. Ідея роду відіграє домінуючу роль у свідомості давніх греків: ахеї
піднялися на війну проти Трої, оскільки одному із роду Атреїв, Менелаю,
12
нанесено смертельну образу, Одіссей понад усе прагне дістатися Ітаки, свого
світу. Окрім того, у центрі світу, за уявою давніх греків, стояла людина.
Можемо говорити певною мірою «про антропоцентричність античної моделі
світу в земному бутті, де нерозривно поєднані людина і природа…»
Під час аналітичного дослідження поеми Гомера «Іліада» варто
застосувати аналіз хронотопу твору з метою виявлення життєвих цінностей
давньої людини, її морального кодексу. Художній простір у хронотопі поеми
відіграє домінуючу роль. На нашу думку, варто звернути увагу на дві
особливості художнього простору: по-перше, щит Ахілла як «наочний образ
світової гармонії» та художній простір, в якому перебувають троянці та ахеї. За
переконанням Б. Шалагінова, на щиті чітко проявляються, вирізняються три
частини: небо, життя людей, океан. Мирне життя людей описане рапсодом з
любов’ю та захватом, простір відкритий: неосяжне небо, золоте поле (життя
селян). Доцільно запропонувати учням завдання дослідити, в якому ж просторі
перебувають ворогуючі сторони. Троянці замкнені в стінах Трої, ахеї ж
«затиснені», з одного боку, стінами Іліону, з іншого – морем, що відрізало їх від
рідного дому. Виникає питання: чому художній простір замкнений як для ахеїв,
так і для троянців? З позицій Гомера, війна не дає людям вільно дихати, не дає
відчути «простір свободи», кровопролиття ув’язнює людину. Під час уроку
доречно запропонувати учням зобразити простір. Його ми покажемо за
допомогою рис. 4.

Море
Троя
Троянці

Ахеї

Рис. 4. Простір для ахейців і троянців

У поемі Гомера «Одіссея» вагоме значення відіграє простір моря. Для

того, щоб Одіссею досягти рідної Ітаки, йому необхідно подолати значний
морський шлях, при чому море – ворожий простір для героя. Посейдон, бог
моря, стає головною перешкодою на шляху героя. Усі острови, на які потрапляє
герой, стають справжнім випробуванням для Одіссея: випробуванням на силу
духу, силу його розуму, силу людини. Бурхливе море уособлює в поемі не
тільки життя, сповнене страждань та бід, не тільки невблаганний фатум, а й
стає наочним символом давнього обряду ініціації, який, за переконанням
науковця Б. Шалагінова, відображено в пригодах Одіссея.
13
 Також цікаво розглянути простір світів, куди потрапляє Одіссей під час
своєї подорожі. По-перше, це чужі світи для героя, там його чекали страждання,
там він постійно балансує на грані життя та смерті, там поступово він втрачає
своїх друзів. По-друге, усі світи мають замкнений простір, а отже, свої закони,
за якими існують. Та ці закони існування світів чужі світові Одіссея, тобто світу
людей. Єдиний світ, який став дружнім герою (проте не своїм!), – це світ
феаків, світ людей. Поема «Одіссея» – гімн не герою-напівбогу, а людині, яка
постала до рівня богів, завдяки силі свого розуму та силі бажання дістатися
своєї землі. Образ-символ моря надає «гучності» цьому гімнові. Узагальнюючи
сказане, з упевненістю можна сказати, що аналіз хронотопу гомерівських поем
дає усвідомлення того, що:
- простір відіграє домінуючу роль у смисловому полі поем;
- допомагає збагнути бачення світу давньою людиною;
- сприяє розкриттю задуму автора, його позиції у тексті.
Так, простір предметного образу – щит Ахілла, що є відкритим,
безмежним, різко контрастує із замкненим простором троянців та ахеїв. Це не
просто демонструє ставлення автора до війни, а й показує, що учасники
Троянської війни затиснені у колі родової єдності. Простір «Одіссеї» розкриває
перед нами образ людини, яка протистоїть невблаганній Долі. Окрім того, опис
світів, якими подорожував Одіссей, свідчить не тільки про освоєння давньою
людиною незнайомих земель, а й ставлення до всього незвичного, чужого: що
далі від рідної домівки, тим більш фантастичними та казковими уявляла
незнайомі країни давня людина.
Вивчаючи поему Вергілія «Енеїда», роботу з хронотопом твору варто
починати, ураховуючи такі аспекти:
1. Поема «Енеїда» – «державне замовлення» Октавіана Августа, що мало
прославити Римську Імперію та самого імператора.
2. Глибокий зв’язок твору Вергілія з поемами Гомера «Іліада» та
«Одіссея».
3. Еней – новий тип героя, який поєднав у собі риси героїв як
гомерівського епосу, так і елліністичної поезії (увага до внутрішніх, інтимних
переживань героя).
Нащадок славетних троянців Еней зображений передусім як людина, яка
має надособистісне призначення – повернутися до прабатьківщини троянців –
Італії та заснувати нову велику державу замість загиблої Трої – Рим. Художній
простір допомагає розкрити місію, що її повинен здійснити герой. Якщо в
«Одіссеї» Гомера мандри та випробування Одіссея мали показати велич
людини, її силу та протистояння невблаганній долі, то в «Енеїді» мандрівка
Енея до Італії та випробування, що випали на долю героя, мали утвердити його
високе призначення та змінити Енея внутрішньо. Насправді, мандрівка Енея –
це духовний шлях людини від приватної персони до державного мужа.
Моменти, що викликають явні алюзії з поемами Гомера (стосунки з Дідоною,
подорож до підземного царства мертвих, битва з рутульцями, опис щита Енея
тощо), мають зовсім інше смислове навантаження, ніж у Гомерівському епосі.
Так, якщо щит Ахілла – символ світової гармонії, засіб висловити авторське
14
ставлення до війни та її жахіть, то щит Енея прославляє майбутню велич Риму,
його славетну історію. Подорож до царства мертвих, яку здійснив і Одіссей,
остаточно переконала Енея в його призначенні й особливій долі. Війна з
рутульцями кривавими битвами, уславленими подвигами багато в чому
наслідує «Іліаду» Гомера. Проте у той час, як герої «Іліади» замкнені у просторі
(тим самим читач розуміє, що війна зв’язує людину, позбавляє вільно жити), в
«Енеїді» простір не замкнений (навіть страшна війна, хоч і є перепоною на
шляху Енея, не змінить долі героя та майбутньої держави, яку він має
заснувати). Варто зазначити, що в поемі Вергілія «Енеїда» художній час
набуває більшого значення у порівнянні з гомерівськими поемами. Художній
час в «Енеїді» теж слугує божественній місії героя. Еней – ланка, що поєднує
минулу велич Трої та майбутню могутність Риму. Теперішнє – важкий шлях від
минулого, що померло, до майбутнього, яке хоч і не народилося, проте його
зародок живе в самому Енеї. Значну увагу Вергілій присвятив і внутрішньому
хронотопу героя. Переживання, страждання Енея, його важкий внутрішній
шлях до усвідомлення своєї місії, відмова від кохання до Дідони заради
обов’язку вказують, що Еней порівняно з епічними героями Гомера (хоч багато
в чому і зберігає риси епічного героя) зовсім новий тип. Б. Шалагінов вбачає
«певні риси християнської психології… В Енеї є те, що пізніше назвуть
«покора», «смирення». Як бачимо, у поемі Вергілія спостерігаємо не тільки за
зовнішнім хронотопом, який впорядковується згідно з високим призначенням
героя, а й, що найголовніше, за внутрішнім, що власне й визначає місце героя в
системі життєвих цінностей людини епохи Принципату, доби
Октавіана Августа.
У процесі роботи над творами давньоримських поетів, учні доходять
висновку, що література Давнього Риму, хоч і опирається на традиції
Давньої Греції, проте демонструє новий підхід до зображення світу та людини.
Поема Вергілія розкриває не тільки складний, суперечливий світ людської
душі, а й передає спробу осмислити філософські питання буття: високе
призначення людини. Більш складними стають і часопросторові відношення
творів літератури Давнього Риму.

Елементи хронотопічного аналізу під час роботи над художніми

творами у 9 класі

Розпочати урок за темою «Література ХVІІ століття (бароко, класицизм).

Відображення кризи ренесансних уявлень про гармонійну особистість та
ідеальне суспільство в європейській культурі ХVІІ століття. Видатні митці»
(9 клас) доцільно з актуалізації знань учнів за матеріалом, що вивчався у
8 класі, а саме з трагедії В. Шекспіра «Гамлет». Творчість «пізнього» Шекспіра
називають передбароковою добою. Варто запитати учнів про те, який художній
світ постає в трагедії. Це світ, сповнений ненависті, зради, ницості і
бездуховності; світ, де немає місця самовідданому коханню, нестримному
польоту творчості. Читач спостерігає за крахом ренесансних ідей, разом із
Гамлетом усвідомлює, що зцілити цей світ неможливо. Така «ретроспекція»
15
допоможе зрозуміти учням неперервність, органічність світового літературного
процесу та сприятиме підготовці до сприйняття нової системи цінностей
модерної доби. Література бароко тісно пов’язана з творами доби Відродження:
у центрі барокового твору стоїть людина зі своїми страхами, сумнівами та
прагненнями пізнати всю глибину складного світу. З іншого боку, посилення
ролі церкви, що дещо ослабла за добу Відродження, стало причиною того, що у
творах епохи бароко відчувається вплив ідей середньовіччя – релігійне
благочестя, боротьба демонічного з Богом. Безперечно, суперечливість,
неоднозначність барокової літератури не могла не вплинути на особливість
хронотопу даного стилю.
Спробуємо розглянути часопросторові відношення на прикладі драми
Педро Кальдерона «Життя – це сон», що вивчається в межах шкільного курсу
«Світової літератури». На початку роботи над твором рекомендуємо зосередити
увагу учнівської аудиторії на назві твору. У самій назві приховані особливості
художнього часу твору. Дійсно, час уві сні діє зовсім за іншими законами, чим
у реальному житті. Учні помічають, що час у драмі не має чітких
характеристик, а більше нагадує непевний, метафоричний час видінь та
сновидінь. Авторові необхідна саме така «гра» часу, щоб підсилити
загубленість головного героя у житті, відсутність у нього життєвих орієнтирів.
Простір характеризується різко вираженою контрастністю: «палац» –
«в’язниця», «скеля – долина», «вежа – її підніжжя». Така контрастність
допомагає сприймати образ головного героя як ніби навпіл розірваної
особистості. З одного боку, Сехизмундо усвідомлює трагічність своєї долі,
«життя, як сон», з іншого – герой абсолютно не готовий «прокинутися». Тільки
складний духовний шлях дає поштовх до «пробудження» його душі. І знову
варто повернутися до назви твору: що ж є, на думку автора, сном? Людина
спить тоді, коли її душа ув’язнена невіглаством, жорстокістю та егоїзмом.
Тільки любов, бажання служити іншим людям і є справжнім реальним життям.
У 9 класі за програмою дванадцятирічної освіти (Програма для
загальноосвітніх навчальних закладів. Зарубіжна література. 5-12 класи. 2005)
введено вивчення повісті М. Гоголя «Шинель». Уважаємо за необхідне під час
аналітико-інтерпретаційного дослідження тексту особливу увагу приділити
саме хронотопу твору, а також опануванню смислового поля тексту завдяки
виявленню художніх світів повісті; з’ясуванню взаємодії цих світів, при чому
світи твору – не тільки соціальні, а й особистісні, світи духовного життя
людини. Значне місце у повісті займає простір Петербурга першої половини
ХІХ століття. Основні події твору розгортаються в департаменті, який автор
називає «одним департаментом», вказуючи на типовість історії. Головний герой
повісті Акакій Акакійович Башмачкін – «…один чиновник… несколько рябоват,
несколько рыжеват, несколько даже на вид подслеповат, с небольшой лысиной
на лбу, с морщинами по обеим сторонам щек и цветом лица, что называется,
геморроидальным… Фамилия чиновника была Башмачкин… Имя его было
Акакий Акакиевич.» Завдяки портретному зображенню героя автор підкреслює
його убогість, нікчемність. Від народження Башмачкіну визначено носити
смішні ім’я і прізвище та бути чиновником: «Ребѐнка окрестили, при чѐм он
16
заплакал и сделал такую гримасу, как будто бы предчувствовал, что будет
титулярный советник.» Отже, світ героя – світ титулярних радників, проте й у
світі дрібних чиновників Акакій Акакійович занадто нікчемний: «В
департаменте не оказывали к нему никакого уважения. Сторожа не только не
вставали с мест, когда он проходил, но даже не глядели на него, как будто бы
через приемную пролетела муха.» Єдиним світом, який став «своїм» для героя –
світ літер, саме в механічному переписуванні «… ему виделся какой-то свой
разнообразный и приятный мир.» Цей світ – замкнений, ізольований від
великого світу, але і у світі літер він – раб. Атрибутом світу літер (і «другою
шкірою» героя) є шинель Башмачкіна, «капот». Саме необхідність пошити нову
шинель виводить героя у великий світ, примушує самостійно приймати
рішення. Він потрапляє у новий світ, де володарює нова шинель: «Пообедал он
весело и после обеда уже ничего не писал, никаких бумаг, а так немножко
посибаритствовал на постеле…» Акакія Акакійовича навіть запросили у гості
до чиновника, який мешкав у заможній частині міста.
М. Гоголь зображує соціальне двосвіття, показує, як поступово
змінюються «кое-какие пустынные улочки с тощим освещением» на вулиці з
«освещенным окошком магазина», з «лакированными санками, с медвежьими
одеялами…» Нова шинель відкриває героєві новий, прекрасний світ, проте і
вона не в змозі зробити світ заможного Петербурга «своїм» для героя (на
званій вечері на Башмачкіна ніхто не звертає уваги, нова шинель лежить на
підлозі). Та Акакій Акакійович все одно почуває себе щасливим: «два бокала
шампанского вселили в Акакия Акакиевича весѐлое расположение Духа…»
Веселий настрій героя поступово зникає – Башмачкін знову входить у світ
дрібних чиновників, світ жебрацького Петербурга (цей світ ми зустрічаємо в
романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара»). Автор переконаний, що у цьому
світі неможливо бути щасливим. Невипадково, що і грабують Башмачкіна у
світі титулярних чиновників. Втрата нової шинелі – втрата нового світу стала
для героя справжньою катастрофою. Герой відчайдушно намагається
повернути свій новий прекрасний світ, але пошук справедливості приводить
його до смерті. Автор висміює страшну бюрократичну машину, де маленький
чиновник просто приречений стати черговою жертвою цього молоха. Зустріч
Башмачкіна зі «значительным лицом» невипадкова, невипадково і те, що імені
цьому героєві автор не дає, підкреслюючи типовість образу начальника-
деспота, якому немає ніякої справи до життя підлеглих. Шлях пошуку
справедливості Башмачкіним зображено за допомогою рис. 5. Проте головна
причина смерті героя навіть не в тому, що гнів начальства виявився просто
«вбивчим» для героя (виникає явна алюзія з оповіданням А. Чехова «Смерть
чиновника»), а в тому, що втрата шинелі призвела до втрати нового світу.
З’являється закономірне запитання: чому автор у фіналі свого
реалістичного твору вводить фантасмагорію? Поява мертвого чиновника навела
жах на все місто. Мрець зриває шинелі з чиновників усіх рангів. Світ
перевернувся: тепер чиновник-муха керує настроєм як титулярних, так і
статських радників. Тільки після того, як мертвий чиновник зірвав шинель зі
«значительного лица» (поновив справедливість!), його поява на вулицях
17
Петербургу припинилася. Автор ніби запитує у читача: «Невже для того, щоб
маленька людина знайшла справедливість у цьому світі, потрібні вихідці з
потойбічного?» Необхідно з’ясувати, чому назва повісті «Шинель». Шинель –
ключ, що відкрив героєві новий світ, проте автор ставить перед читачами
запитання: «Невже, щоб відродити власну душу, обов’язково шити нову
шинель?»

Ставлення представників Душевний стан героя

влади до героя

„… глядел, кажется, с Будочник „…начал задыхающимся

любопытством…” голосом кричать…”

„…стал расспрашивать „…Акакий Акакиевич

Акакия Акакиевича: да Частный сконфузился
почему он так поздно пристав совершенно…”
возвращался…”

„…так и обмер,
зашатался, затрясся
„ – Знаете ли, кому Значительное всем телом…”
это говорите?” лицо
„На другой же день
обнаружилась у него
? сильная горячка…”
Проблемне питання. Який шлях
пройшов герой у пошуках „Наконец бедный
справедливості? Як при цьому Акакий Акакиевич
розкривається задум автора? испустил дух.”

Рис. 5. Художні світи повісті М. Гоголя «Шинель»

Особливості застосування елементів хронотопічного аналізу під час

вивчення поетичних творів
Говорячи про хронотопічний аналіз на уроках світової літератури, не
можна обійти аналіз поетичного тексту, який має свої специфічні особливості.
Як відомо, в епічному та драматичному творах основним стрижнем та
об’єднуючим фактором є сюжет, що доповнюється, звичайно, й іншими
моментами. Та саме сюжет визначає початок і фінал дійства. У ліриці такого
сюжету не існує. У ліричному тексті композиційно організуючу, «цементуючу»
роль виконують словесні компоненти тексту, у першу чергу, синтаксичні та
ритмічні. Проте в ліричних творах ми часто спостерігаємо протиставлення світу
18
ліричного героя (героїні) навколишньому світу. Так, в 11 класі під час вивчення
творчості М. Цвєтаєвої можна запропонувати учням аналіз поезії поетеси
«Когда обидой – опилась…» (з циклу «Деревья»), що була написана в еміграції,
у вересні 1922 року. Подамо цю поезію.
Деревья

Когда обидой – опилась

Душа разгневанная,
Когда семижды зареклась
Сражаться с демонами –
Не с теми, ливнями огней
В бездну нисхлестнутыми:
С земными низостями дней,
С людскими косностями, –
Деревья! К вам иду! Спастись
От рева рыночного!
Вашими вымахами ввысь
Как сердце выдышано!
Дуб богоборческий! В бои
Всем корнем шествующий!
Ивы-провидицы мои!
Берѐзы-девственницы!
Вяз – яростный Авессалом!
На пытке вздыбленная
Сосна! – ты, уст моих псалом:
Горечь рябиновая…
К вам! В живоплещущую ртуть
Листвы – пусть рушащейся!
Впервые руки распахнуть!
Забросить рукописи!
Зеленых отсветов рои…
Как в руки – плещущие…
Простоволосые мои,
Мои трепещущие!
8 сентября 1922.

У поданій поезії лірична героїня перебуває у світі «рѐва рыночного», де

всім керують демони, демони людської ницості. Лірична героїня йде до світу
дерев. Він гармонійний та прекрасний. У ньому лірична героїня зустрічає
образи-символи дерев, які, з одного боку, характеризують навколишній світ, а з

19
іншого – розкривають внутрішній світ героїні. Проте світ «рѐва рыночного» та
світ дерев пов’язані між собою. Героїня – творець, у світі людей залишилися її
рукописи, її творіння. Під час роботи варто запропонувати учням опрацювати
такі запитання герменевтичного характеру:
- Чому саме у світі дерев шукає порятунок лірична героїня?
- Як протиставляються два світи?
- Як ви розумієте рядки «Вашими вымахами ввысь / Как сердце
выдышано!»?
- Чому «вымахами ввысь» дихає саме серце?
- Які образи-символи дерев зустрічають героїню?
- Як ви гадаєте, ці образи пов’язані з національною традицією чи з
авторською позицією?
- Чому в поезії поєднуються язичницькі та біблійні образи?
- Як образи-символи дерев допомагають зрозуміти внутрішній світ
героїні?
- Чому героїня, особистість творча та сильна, не знаходить гармонії у
світі людей?
- Чи подає текст розмаїття світоглядів і чи відчуваємо ми бажання героїні
обрати один?
- Поезію написано в 1922 році, коли Марина Цвєтаєва перебувала в
еміграції. Чи пов’язаний стан ліричної героїні з переживаннями самої
поетеси, з почуттям самотності в чужому для неї світі?
- Як пов’язані ці світи? (У світі «рѐва рыночного» залишаються рукописи
героїні, часточка її самої.)
Уважаємо за необхідне звернути увагу учнів на те, що тема переходу
ліричного героя до «свого» світу не нова в поезії, і запропонувати здійснити
компаративний аналіз творів М. Цвєтаєвої «Когда обидой – опилась…» із
творами І. Буніна «И цветы, и шмели, и трава, и колосья…», Л. Костенко
«Виходжу в сад, він чорний і худий…», «Вже почалось, мабуть, майбутнє…» та
поезією Дж. Байрона «Хочу я быть ребѐнком вольным…» (переклад
В. Брюсова). Російський поет І. Бунін у поезії «И цветы, и шмели, и трава, и
колосья…» створює світ, який для ліричного героя є єдиним місцем, де він був
по-справжньому щасливий, та про який варто згадати за порогом смерті, перед
обличчям Бога: «И забуду я всѐ – вспомню только вот эти / Полевые пути меж
колосьев и трав…» Лірична героїня української поетеси Ліни Костенко в поезії
«Виходжу в сад, він чорний і худий…» приходить до свого світу гармонії, до
світу дитинства («В цьому саду я виросла» попрощатися. Героїня тривалий час
була розлучена зі своїм садом («і він мене впізнав, хоч довго придивлявся»). До
саду її душі прийшла осінь, він «чорний і худий…», проте цей світ –
найдорожчий для героїні, вона – єдина, хто може осягнути красу цього світу в
його вмиранні: «Чужі приходять в час твоїх щедрот, а я прийшла у час
твойого смутку…»
У поезії «Вже почалось, мабуть, майбутнє…» Л. Костенко звертається
до прийдешніх поколінь. Лірична героїня закликає людей не загубити те
прекрасне, що є у світі («…Не забувайте незабутнє…», «не знецінюйте
20
коштовне»), не зациклюватися на скороминучому («минає славне і гучне»).
Кожна людина повинна прагнути до світу прекрасного: це світ природи
(«Любіть травинку і тваринку…») та мистецтва («Шукайте посмішку
Джоконди…», «Згадайте […] як рафаелівська Мадонна / У вічі дивиться
вікам!»)
Говорячи про «інший світ» у поезії, не можна не згадати великого
романтика – англійського поета Джорджа Байрона та його поезію «Хочу я быть
ребѐнком вольным…» (переклад В. Брюсова). Ліричний герой усю ницість та
жорстокість життя бачить у світі, в якому він живе. Душею він прагне у гори,
де виріс («…И снова жить в родных горах…»). Саме у цьому світі для
ліричного героя сконцентроване все найкраще: єднання з природою, відчуття
внутрішньої свободи, духовного росту:
…Жить меж рабов мне нет охоты,
Их руки пожимать – мне стыд!
Верни мне край мой одичалый,
Где знал я грезы ранних лет…
Трагедія героя у тому, що він вимушений знаходитися в недосконалому
для нього світі:
Действительность! Ты речью властной
Разогнала мои мечты.
Дары судьбы, еѐ пристрастья,
Весь этот праздник без конца
Я отдал бы за каплю счастья,
Что знают чистые сердца!
Герой усвідомлює, що повернення до «лесов раздольных» не можливе (ось
звідки умовний спосіб : «…Когда б я мог…»). Ось у чому бажання піти з життя:
«…Умчаться в небо без усилья / Прочь, прочь от жизни – навсегда!»
Наприкінці уроку варто обговорити такі запитання:
- Які спільні причини відходу ліричних героїв до «своїх світів»?
- Чи варто сприймати розмаїття та багатогранність світів як безупинний
процес еманацій в один-єдиний нерозривний світ? (Дійсно, світи
ліричних героїв багатогранні й індивідуальні: світ дерев
Марини Цвєтаєвої з її язичницькими та біблійними образами-
символами; умираючий сад Ліни Костенко та світ, де мистецтво і
природа гармонійно злиті; світ гір та «лесов раздольных»
Джорджа Байрона, а також «полевые пути» Івана Буніна. Проте це один
нерозривний світ. Світ, куди прагне кожна людина у пошуках
внутрішньої свободи, творчості та вдосконалення.)
Таким чином, хронотопічний аналіз дозволяє опрацювати текст на досить
глибинному рівні, і не тільки збагнути задум автора щодо художньої моделі
світу та людини у творі, а також вийти за межі смислового поля й зрозуміти
твір на рівні «великого діалогу епох», з’ясувати місце та роль твору у контексті
національної та світової культури.

21
 Використана література
1. Бахтин М. М. Литературно-критические статьи / М. Бахтин; сост.
С. Бочаров и В. Кожинов. – М. : Художественная литература, 1986. – 543 с.
2. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе : [литературно-
критические статьи] / М. М. Бахтин; сост. С. Бочаров и В. Кожинов. – М.
: Художественная литература, 1986. – С. 121 – 122.
3. Бібліотека тижневика «Зарубіжна література». Книга одинадцята
// Зарубіжна література. – 2001. – № 9. – С. 7 – 8.
4. Гузь О. О. Від міфу до постмодернізму / О. О. Гузь. – Тернопіль :
Мандрівець, 2007. – 208 с.
5. Гузь О. О. Зарубіжна література. Конспекти уроків. 8 клас. Частина І
/ О. О. Гузь. –Тернопіль : Мандрівець, 2008. – 408 с.
6. Гузь О.О. Зарубіжна література. Конспекти уроків. 8 клас. Частина ІІ
/ О. О. Гузь. – Тернопіль : Мандрівець, 2008. – 416 с.
7. Кайда Л. Г. Композиционный анализ художественного текста: Теория.
Методология. Алгоритмы обратной связи / Л. Г. Кайда. – М. : Флинта,
2000. – 152 с.
8. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада / Ле Гофф Ж. [пер. с фр.;
под общей ред. В. А. Бабинцева; послесл. А. Я. Гуревича]. –
Екатеринбург : У-Фактория, 2007. – 560 с.
9. Ніколенко О. М. Бароко, класицизм, просвітництво. Література ХVІІ –
ХVІІІ століть : [посібник для вчителя] / О. М. Ніколенко. – Харків : Веста :
Видавництво «Ранок», 2003. – 224 с.
10. Николина Н. А. Филологический анализ текста : [учебное пособие для
студ. высш. пед. учеб. заведений] / Н. А. Николина. – М. : Издательский
центр «Академия», 2003. – 320 с.
11. Переденко І. М. Герменевтичний аспект сучасного уроку літератури
/ І. М. Переденко // Зарубіжна література. – 2008. – № 6-7. – С. 40 – 43.
12. Переденко І. М., Гузь О. О. До розуміння герменевтики як методології
гуманітарних наук / І. М. Переденко, О. О. Гузь // Зарубіжна література. –
2008. – № 6-7. – С. 5 – 32.
13. Переденко И. Н. Урок в системе литературного образования и наиболее
эффективные пути анализа художественного текста. Учебный диалог
/ И. М. Переденко // Зарубіжна література. – 2008. – № 6-7. – С. 33 – 39.
14. Пропп В. Морфология «волшебной» сказки. – [Електронний ресурс]
/ В. Пропп. – Режим доступа: http://lib.ru/CULTURE/PROPP/morfologia.txt .
15. Таранік-Ткачук К. В. Стилістичний аналіз художнього твору на уроках
зарубіжної літератури в старших класах : [методичний посібник]
/ К. В. Таранік-Ткачук. – К. : Грамота, 2008. – 128 с.
16. Теория литературы : [учебное пособие для студ. филол. фак. высш. учеб.
заведений]: в 2 т. / под ред. Н. Д. Тамарченко. – Т. 2: Бройтман С. Н.
Историческая поэтика. – М. : Издательский центр «Академия», 2004. –
368 с.
17. Шалагінов Б. Б. Зарубіжна література: Від античності до початку ХІХ ст.:
Історико-естетичний нарис / Б. Б. Шалагінов. – К. : Видавничий дім «КМ
Академія», 2004. – 360 с.
18. Эсалнек А. Я. Основы литературоведения. Анализ художественного
произведения / А. Я. Эсалнек. – М. : Флинта, 2004. – 216 с.
22
 СВІТ «НЕИЗМЕНИВШИХ ДРУЗЕЙ» В ПОЕЗІЇ МАРИНИ ЦВЄТАЄВОЇ
«КНИГИ В ЧЕРВОНІЙ ПАЛІТУРЦІ»
5 клас

Мета: ознайомити учнів із творчим і життєвим шляхом поетеси

Марини Цвєтаєвої, розкрити особливість розвитку ліричного сюжету
твору через плин почуттів, ремінісценцій, роздумів ліричної героїні,
глибину образу ліричної героїні; формувати навички аналізу ліричного
твору, хронотопічного аналізу, аналізу художніх світів, естетичний смак;
сприяти виховуванню любові та поваги до книги.
Обладнання: ПК, медіа-проектор, за допомогою яких демонструється
відеоролик, тексти твору.

Зміст уроку
I. Організаційний момент.
II. Оголошення теми та мети уроку.
III. Актуалізація опорних знань.
Бесіда.
- Які герої вивчених творів стали вашими улюбленими? Чому?
- Хто з героїв став вашим другом? Про кого ви думали постійно? Які саме
думки викликають у вас улюблені герої?
- Як ви гадаєте, у чому секрет популярності улюблених героїв?
IV. Мотивація навчальної діяльності.
1. Вступне слово вчителя.
Сьогодні у нас дивовижна зустріч з поетесою, яка, будучи дорослою
людиною зі складною долею, зуміла зберегти сонячний світ дитинства в душі. І
хоча її вірші створені для дорослих, своєю красою вони зачаровують і дітей.
Поезія, з якою ми сьогодні ознайомимося, розкриє вам не тільки багатий
внутрішній світ героїні, а й дасть змогу знову зустрітися з вашими улюбленими
героями.
2. Демонстрація відеоролика «Книги в червоній палітурці».
V. Етап передрозуміння тексту поезії (опираючись на відеоматеріал).
Бесіда.
- Які почуття у вас викликала поезія?
- Які образи виникли у вашій уяві?
- Які запитання у вас з’явилися?
- Як відеоряд допоміг вам краще зрозуміти текст поезії?
VI. Аналітичне дослідження тексту поезії.
Бесіда за запитаннями.
- Як ви гадаєте, лірична героїня – доросла чи дитина? Які рядки
допомогли вам зробити такі висновки? («Из рая детского житья…» Рай –
щось далеке та невимовно прекрасне. Дитинство залишилося в минулому
ліричної героїні.)
- Чому героїня вважає, що книги прощаються з нею («Вы мне привет
прощальный шлѐте».)? (Вона остаточно прощається з дитинством.)
- Як звертається героїня до книг? («Неизменившие друзья».)
23
 - Чому саме так? Як ви гадаєте, чи зустрічалася героїня в дорослому житті
зі зрадою? (У дорослому житті багато зла та несправедливості, з гіркотою
героїня говорить про те, що єдині, хто не зрадить, – це улюблені з дитинства
книги, що робили її щасливою.)
- Які почуття викликає у дівчинки-героїні зустріч з улюбленими книгами?
Доведіть текстом. («Дрожат на люстрах огоньки... Как хорошо за книгой
дома!» Зазначені рядки створюють атмосферу цілковитого щастя та душевного
комфорту.)
- Чому дівчинка слухає музику? (Коментар для вчителя. Можна надати
учням можливість послухати увертюру Е. Гріга, який, до речі, товаришував з
великим казкарем Г. Х. Андерсеном, «В печері гірського короля» (музика до
п’єси Г. Ібсена «Пер Гюнт».). Варто запропонувати п’ятикласникам заплющити
очі та побачити казкові образи, що намалює уява під впливом прекрасної
музики. Музика допомагає увійти до світу Прекрасного, світу Мистецтва.
«Казковість» музики Гріга допомагає створити реальність книжкового світу.)
- Які саме книги любила читати героїня в дитинстві? (Марк Твен
«Пригоди Тома Сойєра», «Принц та злидар».)
- Які епізоди з повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» найбільше
вразили дівчинку? Як ви гадаєте, чому саме ці епізоди описує героїня?
(Найяскравіші моменти повісті: сцена на кладовищі, що зачаровує своєю
містичністю та таємничістю; епізод у печері, коли Том і Беккі опинилися на
межі життя та смерті.)
- Чому героїня запам’ятала щасливого Тома поруч із Беккі? Які риси
героя підкреслює автор? (Життєлюбність Тома, його прагнення бути щасливим
та робити щасливими інших та те, що віра в диво, щастя та любов ніколи не
покидала цього дивовижного хлопчика.)
- Чи не здалося вам дивним порівняння Гекльберрі Фінна з Діогеном? Чи
знає хто-небудь з вас, хто такий Діоген? (Коментар для вчителя. Варто
розповісти п’ятикласникам про Діогена як про великого мудреця, який
відмовився від комфортного життя заради свободи. Саме ці риси притаманні й
образу Гека.)
- Чи згодні ви з думкою героїні, що головне в образі Гекльберрі Фінна –
прагнення бути вільним?
- Якою ще знаменитою книгою Марка Твена зачитувалася героїня в
дитинстві? Хто-небудь з вас читав чудовий роман «Принц і злидар»? Якщо так,
чи згодні ви, що епізод викриття Тома Кенті є найбільш хвилюючим у творі?
Якщо ви ще не прочитали цю захоплюючу книгу, на вас чекають неповторні
моменти зустрічі зі «стройным мальчиком в короне».
- Як змінюється настрій ліричної героїні, коли вона «вийшла» зі світу
спогадів, зі світу улюблених книг і повернулася до дорослого світу:
«Ушѐл во тьму, кто в ней возник.
Британии печальны судьбы...
– О, почему средь красных книг
Опять за лампой не уснуть бы?»
- Знайдіть ключові слова. («Тьма», «печальны судьбы». Доросла героїня
розуміє, що щастя, радість залишилися в далекому дитинстві та ніколи не
24
повернуться, у дорослому житті немає місця фантазії, і літературні герої ніколи
більше не оживуть. Доля Британії, як і інших країн у дорослому світі, сповнена
горя та печалі.)
- Чому героїня шкодує, що не може більше заснути за улюбленою
книгою, адже їй так цього хочеться? (Вона стала дорослою і двері уяви для неї
зачинились назавжди.)
- Про які часи говорить автор: «…где взор смелей и сердце чище»?
(Дитинство.)
- Чому саме дитинство автор уважає золотим часом у житті людини?
Чому саме в дитинстві людина є більш чистою, більш сміливою та
благородною? (За переконанням автора, саме віра в живе слово Книги і робить
дитину чистою, сміливою та щасливою.)
- Чи згодні ви з автором, що імена улюблених героїв є справді
«золотими»? Аргументуйте свою відповідь. (Герої найкращих творів світової
дитячої літератури стали для багатьох хлопчиків та дівчаток різних країн та
епох не тільки найкращими друзями, а й провідниками у неповторний світ, де
завжди сяє сонце, де панують щастя, радість і завжди звучить дитячий дзвінкий
сміх.)
- Пропоную вам ознайомитися з українським перекладом поезії. Цей
переклад здійснив український перекладач Ігор Папуша у 2012 році.
Виразне читання поезії учителем та учнями.
Бесіда.
- Чи сподобався вам переклад?
- Як ви гадаєте, чи зміг перекладач передати особливості поетичної мови
Марини Цвєтаєвої?
- Порівняйте, будь ласка, рядки оригіналу «О золотые времена, / Где взор
смелей и сердце чище!» та перекладу «О золоті мої часи, / Палає серце на
папері!». Як змінюється зміст вірша? (Перекладач свідомо змінює рядки, щоб
підкреслити, що дитинство і є золотою добою завдяки саме безсмертним
паперам.)
VII. Підсумкова бесіда.
Коментар для вчителя. Підсумкову бесіду можна провести у вигляді
спільного створення слайда «Художні світи поезії Марини Цвєтаєвої «Книги в
червоній палітурці». Варто запропонувати учням самостійно вибрати
ілюстративний матеріал для рисунка.
Бесіда.
- Скільки художніх світів взаємодіють у творі? (Світ дорослих, світ дітей
та світ книги.)
- Які з художніх світів гармонійно поєднані, а які – протиставлені? (Світ
дитинства та світ книги зливаються в один гармонійний і щасливий, а світ
дорослих контрастує з ними.)
- Чи означає, що дорослі не читають? (Ні! Проте вони більше не вірять в
реальність світу Книги.)
- Який із світів «свій» для героїні, а який – «чужий»?
- Як, на вашу думку, що варто зробити дорослим, щоб світ уяви
залишився відкритим для них? (Сприймати книги серцем!)
25
 - Підійшов до кінця наш урок, але захоплююча подорож світом книги
триває! І я вам бажаю залишатися назавжди там, «где взор смелей и серце
чище», і щоб улюблені герої та їхні «золоті імена» були поруч з вам усе життя!
VIII. Аргументація оцінок.
IX. Оголошення домашнього завдання.
1. Написати твір-мініатюру «Мої улюблені «неизменившие друзья» (Роль
книги в житті людини.)
2. Створити колаж до поезії М. Цвєтаєвої «Книги в червоній палітурці».

СИСТЕМА УРОКІВ ІЗ ВИВЧЕНННЯ ТВОРЧОСТІ

РАЙНЕРА МАРІЯ РІЛЬКЕ
7 клас

Райнер Марія Рільке. Життєвий і творчий шлях Орфея ХХ століття.

Людина з Богом у душі – у центрі художнього світу оповідання Р. М. Рільке
«Пісня про Правду»

Мета: опрацювати життєвий і творчий шлях письменника та поета, звернувши

особливу увагу на зв’язок Р. М. Рільке з Україною; дослідити
особливості структури оповідання Р. М. Рільке «Пісня про Правду»,
роль часових і просторових відношень у смисловому полі тексту;
формувати навички аналітичного читання твору; сприяти вихованню
патріотизму, почуття гордості за героїчне минуле України.
Обладнання: портрет Р. М. Рільке, тексти оповідання Р. М. Рільке «Пісня про
Правду», фото із зображенням ікони Іверської Богородиці, ікони
Знамення, українського степу, фото з репродукціями картин українських
художників, на яких зображені вікна.
Епіграф: Так багато всього закодовано в ньому!
Ю. Андрухович

Зміст уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Слово вчителя.
Сьогодні у нас зустріч з творцем, якого називали «Орфеєм ХХ століття»,
письменником, поетом, чия творчість і сьогодні тривожить та дивує своєю
таємницею.
Творчість австрійського поета Райнера Марії Рільке пройнята великою
духовною силою, поетичними відкриттями та філософською заглибленістю.
Його поезія сповнена любові до людей і світу. Він прагнув єдності та
одухотвореності в навколишній дійсності. На його думку, поет – це Божий
посланець, який наповнює моральним сенсом все навкруги і, «як янгол позначає
двері тих, хто буде врятований, легким дотиком торкається душі людини,
допомагаючи їй усвідомити вічність». Російська поетеса М. Цвєтаєва так
говорила про письменника: «Він єдиний, хто сказав Богові щось нове». І нам
належить дізнатися, що ж саме нове сказав Богові великий поет. Подивіться, на
другу частину нашої теми, перші слова закриті, сподіваюся, що наприкінці
26
уроку ви самі скажете мені, хто або що стоїть у центрі оповідання Р. М. Рільке.
ІІІ. Робота з біографією письменника.
- Подивіться, будь ласка, на портрет письменника. Що ви можете сказати
про його обличчя, зокрема, про його очі? Як ви гадаєте, чому очі в Р. М. Рільке
– сумні?
- Удома ви опрацювали біографію Р. М. Рільке. Пропоную бліц-
опитування за творчістю письменника:
 Літературу якої країни представляє Рільке?
 Яке місце в його житті займали подорожі?
 Хто такий Орфей?
 Чому Рільке називали Орфеєм ХХ століття?
 Яке місце в житті Рільке займала подорож до України?
- Слово учителя: «Земля без меж, вітри, рівнини,
Лісів там тіні старовинні
Й незмірна неба височінь.
Пливуть тобі назустріч села
І знов зникають в далині,

Немов прожиті щойно дні

Чи пісня дзвонів невесела».
Переклад М. Нагірного

Так Рільке писав про Україну. Скажіть, будь ласка, яким почуттям
наповнено поезію, як автор ставиться до землі, яку описує? Чи можна сказати,
що це просто замітки подорожнього?
- Як ви розумієте слова сучасного українського письменника
Ю. Андруховича, що стали епіграфом до нашого уроку: «Так багато всього
закодовано в ньому!»?
- Чи можемо ми на даному етапі уроку дати відповідь?
ІV. Аналітичне дослідження смислового поля тексту оповідання
Р. М. Рільке «Пісня про Правду».
1. Бесіда первинного сприймання тексту.
- Які ваші перші враження від прочитаного?
- Що найбільше вразило?
- Чи виникали труднощі під час прочитання?
- Що у творі викликало почуття необхідності одразу поділитися своїми
думками? Що то за думки?
2. Дослідження особливостей структури твору. Робота з рис. 1.
- Що здалося вам незвичним у структурі твору? (Починається твір з
розмови автора-оповідача з Евальдом, потім йде основна частина твору, при
чому у канву твору органічно «вплетений» поетичний твір – пісня сліпого
співця.)

27
 Розмова автора-оповідача з
калікою Евальдом

Розповідь автора-оповідача
про далеке минуле України

„Пісня про
Правду”
(пісня сліпого
співця)
Історія Петра й Олекси

Рис. 1. Структура твору

- Під час роботи з текстом нам з вами належить з’ясувати, чому автор
обирає саме таку структуру свого твору. І як така побудова допомагає розкрити
задум автора.
3. Окреслення часових та просторових рамок твору.
- Скільки часових пластів зустрічаються в смисловому полі тексту? Чи
перетинаються ці пласти? Якщо так, то яким чином? (У творі ми зустрічаємо
декілька часових пластів, що відповідають кожній частині твору: сучасність
автора (обрамлення), далеке минуле України (приблизно ХVІ століття), основна
частина твору, також можна говорити про вічність, оскільки пісня кобзаря, хоча
і має на меті заклик про необхідність боротьби українців проти гнобителів,
говорить про вічні питання буття.)
4. Робота з обрамленням твору. Бесіда на основі герменевтичних
оповідань.
- Назвіть головних героїв обрамлення. На кому сконцентрована увага
автора? Чому? (Головним героєм обрамлення виступає каліка Евальд. Напевно,
авторові було важливо вивести перед читачем саме таку людину, яка
вирізняється серед інших людей. У християнській традиції образ каліки – образ
богообраної людини, людини, здатної бачити те, чого не можуть бачити інші.)
- Де автор-оповідач знаходиться під час зустрічі з Евальдом? (Біля
вікна.)
- Поміркуйте, чому саме там. (Евальд – каліка, і вікно – єдина
можливість спілкування з людьми та навколишнім світом. Окрім того, вікно –
це певна межа між зовнішнім світом і внутрішнім. У такий спосіб автор чітко
розмежовує зовнішній (матеріальний) і внутрішній (духовний) світи людей.)
- Як ви розумієте слова автора-оповідача: «Оповідання без Бога, та хіба
таке можливо?»? (У творчості завжди присутній Бог, отже, на початку твору
автор доносить читачеві головну свою позицію. Коментар для вчителя.
Оповідання Рільке «Пісня про Правду» тісно пов’язане із оповіданням «Як дід
Тимофій, співаючи, вмер». Варто учням дати випереджальне завдання:
28
прочитати зазначене оповідання.)
- Яких «руських співці» мав на увазі Евальд? (Українських кобзарів.)
- Чи можемо ми сказати на даному етапі уроку, чому так важливо
Евальдові почути про руських співців? Чому він сподівається, що вони зайдуть
до нього? (Українські кобзарі дуже близькі Евальдові по духу, вони, як і він,
несуть духовне у світ людей. Коментар для вчителя. Це запитання варто
поставити і у фіналі аналітичного дослідження тексту, коли учні, озброєні
досвідом, зможуть дати більш глибокі відповіді.)
- Як, на вашу думку, чи випадково автор-оповідач згадує ікону
Іверської Богородиці, говорячи Евальдові про винятковість його долі? (Ікона
Іверської Богородиці – прославилась своїми дивами. Чудотворна ікона ніби
об’єднує християн усього світу, різних національностей. Уважається, що ця
ікона не «пускає» до храму нечестивих людей. Напевно, таким чином, автор
хоче нам донести, що і Евальд має унікальний дар не пускати у свій світ погане
та нечисте.)
- Які ще проблеми окреслюються під час розмови Евальда та автора-
оповідача?
- Подивіться, будь ласка, на картини сучасних українських художників,
на них зображені вікна. Яке вікно, на вашу думку, є вікном Евальда? Чому?
(Деякі учні обирають картину, на якій зображена ніч, вікно відчинене, за вікном
видніється собор, а деякі вважають, що саме вікно, на якому знаходиться букет
весняних квітів, уособлює душу Евальда.)
- Які опозиції (протиставлення) цінностей ви помітили у творі?
Робота з рисунком «Бінарні опозиції тексту обрамлення». (Рисунок
являє вікно, що відображає дві сторони життя: матеріальне та духовне.)

Межа між світом Евальда та

матеріальне іншими людьми
життя
(«метушня»)
духовне життя
смерть («Багато
смерть
людей здибує її в
(«я не можу навіть смерті
дорозі»)
вийти назустріч»)
віра, життя з Богом у
душі
Рис. 2. Бінарні опозиції тексту обрамлення

- Нам належить дізнатися, чи побачимо ми зазначені проблеми в основній

частині тексту, і якщо побачимо, то які шляхи автор пропонує для їхнього
вирішення, і чи пропонує взагалі.
5. Аналітико-інтерпретаційне дослідження основного змісту твору.
- Де відбуваються події основного змісту оповідання? (В Україні.)
29
 - Коли відбуваються події у творі? (За часів поневолення України
Річчю Посполитою.)
- Чому автор не дає точних часових характеристик, як, приміром
М. Гоголь у повісті «Тарас Бульба» чітко вказує, в якому столітті відбуваються
події твору? (Особливості жанру: якщо М. Гоголь пише у жанрі історичної
повісті, то Р. М. Рільке – у жанрі притчі. Коментар для вчителя. Учні в
шостому класі вивчали філософську казку-притчу А. де Сент-Екзюпері
«Маленький принц», тому можуть визначити й знайти риси притчі у творі.)
- Який час доби переважно описує автор? (Ніч.) Як ви вважаєте, чому? (У
християнській символіці ніч – час, коли панують темні сили, разом з тим, це і
час молитов та духовного вдосконалення. Можна з упевненістю сказати, що в
Україні «настала ніч», темні сили гнобителів владарюють на землі, і водночас
це пора, коли душі людей стають благородними та чистими, а серця –
сильними.)
- На що саме звертає увагу автор, говорячи про Київ? (На «священні
купола».) Чому? (Автора цікавить духовне життя народу, Київ – серце України,
а купола – її душа.)
- Знайдіть у тексті, як автор описує «людей степу». Чому саме вони
зацікавили автора? Яке смислове навантаження несе у творі згадування про
давні могили (кургани)? («Народ у степах не знав ладу, що діється. Однак
пойняті незрозумілою тривогою діди виходили ночами зі своїх хат і мовчки
вдивлялися у високе, вічно безвітряне небо… Ці могили, гробниці минулих
поколінь, перетинають весь степ, ніби застиглий морський прибій. І в цій
країні, де могили, мов гори, люди нагадують безодні. Жителі степів незглибимі,
темні, мовчазні, і їхні слова – лише нетривкі, хисткі містки до їхнього
справжнього єства». Автора цікавлять українці, які живуть у степах та
зберегли національний колорит і національну свідомість. Нагадування про
кургани, що часто зустрічалися (і зараз зустрічаються) в українських степах, –
підкреслення глибинного зв’язку між поколіннями, унікальності та
неповторності української землі. Для автора люди цієї землі глибоко ховають
своє єство, напевно, не довіряючи нікому. Можливо, автор прагне збагнути
справжнє єство українця.)
- Чому люди, виходячи у степ, часто дивилися у небо? (Просили
допомоги у Бога.)
- Чому автор підкреслює, що небо «вічно безвітряне»? (Надії на зміни
немає.)
- Чому автор стверджує, що тільки ікони – опора для людей? Що то за
опора? (Знову звернення до духовного життя людини. Ікони – священні
зображення святих у християнстві – стають опорою у Вірі, єдиному, що
залишається людям цієї страшної епохи.)
- Як ви розумієте слова «Ікони, немов верстові камені Бога»? (Бог не
залишає своїх дітей у біді.)
- Що повідомляє автор про Петра? (Він старий, проте дужий, швець,
малює ікони, майже все життя провів на самотині, хоча має родину: дружину
Якилину, «поганкувату» дочку та сина Олексу сімнадцяти років.)
30
 - Чому, як на вашу думку, Петро провів на самотині? (Усе життя Петро
жив для інших, малюючи ікони.)
- Що автор повідомляє про Олексу? Чому саме цей образ привертає увагу
автора? Чому автор точно вказує на вік Олекси, а вік сестри не називає?
(Олекса – майбутнє України, саме від нього і від таких, як він, залежить
майбутнє України.)
- Давайте відтворимо образ Олекси та поміркуємо, чому саме таким
створив цей образ автор.
Робота з рисунком «Образ Олекси».

Воїнська Стосунки з
Олекса
справа родиною

Особисте Духовне життя

«На життя (спроба піти у Сестра била
Запорізьку Продовження монастир) його, коли він
Січ ніхто не батьківської був малим, а
хотів його справи тепер … почала
«Мар’яна,
брати» (малювання його
козацька
ікон) «Ченці його зневажати…
дочка,
не прийняли» «Мати
висміяла
його…» чудувалася з
«…так
нього й
мало досяг
побоювалася
схожості
заговорити з
зі строгим
ним, ніби він був
взірцем»
стороннім…»

«Отож для нього лишився тільки

степ, широкий, хвилястий степ»

Рис. 3. Образ Олекси

- Чому саме степ стає для Олекси «своїм» світом? (З’являється явна
алюзія із повістю М. Гоголя «Тарас Бульба», а саме із описом степу. Степ –
символ вільної України, козацької душі. Примітка. Можна запропонувати
учням переглянути фото із зображеннями українського степу та висловити свої
почуття і враження від символу української природи.)
- Чому хлопець не зробив жодного пострілу, хоча і ходив з рушницею?
(Юнак не жадає крові, рушниця – скоріш приналежність до воїнів, мужніх
козаків. Автор підкреслює, що українці – не жорстока нація, а волелюбна.)
V. Підсумкова бесіда.
31
 - Давайте повернемося до теми нашого уроку. Хто або що є центром
художнього світу оповідання? (Учні дійшли різних висновків у ході
аналітичного дослідження. Варіанти: людина з Богом у душі, пісня про
Правду, Віра, любов до рідної землі. Учитель разом із учнями обирає один із
варіантів і записує як продовження теми.)
- Як пов’язані частини оповідання? Яку роль відіграє розмова автора-
оповідача з Евальдом на початку твору з тим, про що йдеться далі? (Теми,
окреслені під час розмови, ми зустрічаємо далі у тексті: віра, духовне життя,
протиставлення духовного грубому, матеріальному.)
- Чому ж Евальдові так важливо було почути про руських співців?
(Кобзарі – люди, які пробуджували в душах інших найкращі почуття, повертали
Бога в їхні душі.)
VІ. Аргументація оцінок.
VІІ. Оголошення домашнього завдання.
1. Уважно перечитати оповідання.
2. Виокремити художні світи пісні Остапа, з’ясувати, як співвідносяться
світи у творі.
3. Написати твір «Образ степу у повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» та
оповіданні Р. М. Рільке «Пісня про Правду».

«Пісня, що лунає вночі та несе світло…»

(Уславлення боротьби за незалежність та роль народної пісні в оповіданні
Р. М. Рільке «Пісня про Правду»)

Мета: продовжити здійснювати аналітико-інтерпретаційне дослідження тексту

оповідання Р. М. Рільке «Пісня про Правду»; зосередити увагу учнів на
значенні пісні старого кобзаря в смисловому полі тексту; збагнути
авторський задум щодо створення системи образів, зокрема образу
старого Остапа; формувати аналітичне мислення учнів, розвивати
читацькі здібності; сприяти вихованню уважного читача.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: тексти оповідання, фото із зображенням ікони Божої Матері
«Знамення».
Зміст уроку

І. Організаційний момент.
ІІ. Оголошення теми і мети уроку.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.
- Сьогодні на нас знову чекають герої оповідання Р. М. Рільке «Пісня
про Правду». Нам належить з’ясувати, яку роль відіграє пісня старого кобзаря в
тексті, збагнути авторський задум щодо створення образів українців в
оповіданні.
Примітка. Домашнє завдання можна перевірити на початку уроку або в
процесі аналітико-інтерпретаційного дослідження.
ІV. Актуалізація опорних знань.
32
 - Про які історичні часи йде мова в оповіданні?
- Чому автора зацікавила саме ця історична доба? Як ставився
Р. М. Рільке до України?
- Чому оповідання має саме таку структуру?
- Хто головні герої оповідання? Хто з героїв привертає одразу увагу
автора та читача?
V. Аналітико-інтерпретаційне дослідження тексту оповідання.
- Коли до хати Петра завітав сліпий кобзар? (Увечері.)
- Чому? (Люди боялися вільно ходити вдень, не почували себе вільно.)
- Чому автор наголошує, що вечір був теплий та тихий? (Відчувається, що
навіть природа завмерла у передчутті чогось важливого.)
- Чому автор порівнює того, хто ходив біля хати, то з птахом, то з нічним
звіром? (Це ще раз підтверджує, що люди постійно відчували якусь небезпеку,
окрім того автор із самого початку виокремлює Остапа серед інших людей,
підкреслює, що він не такий, як всі, особливий.)
- Чи випадково автор зображує Остап сліпим? (Як правило, українські
кобзарі були сліпими, у контексті твору читач одразу пов’язує образ сліпого
Остапа з калікою Евальдом. Герої – люди богообрані, які перебувають у світі
духовного.)
- Чому Остап вніс ніч у хату? (Знову небезпека. Остап несе із собою
зміни, а, можливо, – це нагадування, що боротьба Добра і Зла розпочалася.)
- Про кого співає Остап, ходячи селами? Де ми зустрічали імена Кирдяги,
Кукубенка, Бульби? (Остап співає про козацьку славу, автор згадує імена героїв
повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Вони не існували в дійсності. Підсилюючи
зв’язок між своїм твором і твором М. Гоголя, автор дає зрозуміти, що вони
пишуть про одне – козацьку звитягу та захист рідної землі, проте освітлюють ті
ж самі події з різних сторін, автора «Пісні про Правду» цікавить духовність.)
- Чому Остап перехрестився саме на ікону Знамення, «сам того не
знаючи»? (Коментар для вчителя. Варто продемонструвати учням фото із
зображенням ікони Божої Матері «Знамення» та розповісти про неї. Згідно з
легендою, ікона захистила Новгород від нападу Суздальського князя
Андрія Боголюбського. Отже, ікона опікується тими, хто захищає свою землю
від нападників.)
- Чому в тексті ми декілька разів зустрічаємо згадування ікон із
зображенням Богородиці (Іверська ікона, ікона «Знамення»)? (Образ
Богородиці – символ святої матері Спасителя, що віддав своє життя за людство.
Можна сказати, що це і символ матері-землі, що закликає своїх дітей до захисту
Віри і рідної землі. Окрім того, запорожці вважали Богородицю своєю
заступницею.)
- Чому у хаті Петра зібралося все село? Яке місце займає Остап та його
пісні в житті цих людей? (Остап з піснями – зв’язок з мужніми козаками
Запорозької Січі, окрім того, пісні кобзарів – душа народу.)
- Давайте ми разом з героями оповідання спробуємо заглибитися у світ
пісні старого кобзаря, відчути її чарівність, перейнятись її настроєм.

33
 Аналіз пісні старого Остапа.
- Прочитайте виразно пісню. Які почуття викликає даний поетичний твір?
(Пісня Остапа сповнена гострого відчуття несправедливості, що панувала на
той час в Україні. Твір пробуджує в душі гнів та ненависть до гнобителів,
пристрасне бажання захистити Правду.)
- Скільки художніх світів можна виокремити у тексті? Співставлені чи
протиставлені художні світи твору? (Світ Правди різко протиставлений світу
Кривди.)
- Давайте спробуємо дослідити цінності кожного із світів. (Робота з
опорно-смисловим рисунком «Художні світи пісні старого кобзаря» (рис. 1).
«…вельможна Кривда – «Кривда сідає до «Правду зневажають,
з панами в світлиці…» панського столу» як сірому голу…»

«Тепер свята Правда

сидить у темниці…»

СВІТ КРИВДИ СВІТ ПРАВДИ

«Правда під п’ятою лютого закону...»

«… де ж той син, що прийде тебе

відшукати? Стане Бог великий
йому на підмогу і вкаже, єдиний,
праведну дорогу».

СВІТ ГНОБИТЕЛІВ СВІТ ПРИГНОБЛЕНИХ

Рис. 1. Художні світи пісні старого кобзаря

- Чому Закон отримав у поетичному тексті епітет «лютий»? (Так званий

закон захищає тільки касту завойовників.)
- Як, на вашу думку, яке значення має епітет «свята» по відношенню до
Правди? (Правда, як Бог, як вища справедливість, що тепер, в ці страшні часи
утиснена та пригноблена.)
- Чому Бог допомагатиме тому, хто стане на захист Правди? (Захисник
підніметься на святу справу.)
- Поміркуйте, чому саме тричі проспівав Остап свою Пісню. (Емоційне
підсилення проводить слухачів усіма шляхами духовних страждань народу:
скарга, в якій немає надії – докор, сама Правда наче докоряє людям, що немає
кому її захистити – гнів, що піднімає на боротьбу і водночас дає надію на
Звільнення і Свободу. Отже, Остап своєю піснею, своїм співом перероджує
34
людей: із рабів перетворює їх на вільних, гордих істот.)
- Які були перші слова людей після останнього акорду? Чому саме ці
слова? («– Де збираються чоловіки? – запитав молодий селянин…» Такою
короткою фразою автор дає зрозуміти, що переродження в душах людей
завершилося: тепер вони не покірні селяни, які ночами зітхають, дивлячись у
небо, а мужні воїни, котрі битимуться за свою землю.)
- Чому Олекса не пішов разом з усіма? Чому тільки йому потрібна була
відповідь Остапа? («– А на війну всім можна іти? – Усім, – відказав дід…»
Олекса, якому не щастило в усіх справах, який був невпевнений у собі, наче
отримує благословення. Автор говорить: у жорстокі часи кожен має стати
захисником Правди.)
- Чому автор підкреслює, що старий став наче видючим у темряві?
(Диво! Ніби дух народу надав сили старому кобзареві!)
- Чому мати Якилина, яка сторонилася сина, тепер ніжно поцілувала
його? (Благословення матері свідчить про те, що перед нами зовсім інший
Олекса: мужній воїн, захисник Правди. Ніжний поцілунок говорить Олексі,
що він обирає праведний шлях, хоча і смертельно небезпечний.)
- Як, на вашу думку, чому в домі всі удавали, ніби нічого не трапилося?
(Відчувається, що таким чином родина підтримує Олексу, вірить в його силу
та мужність. Зовсім тоненька свічка перед іконою Божої матері Знамення» –
вогник надії на порятунок землі та народу.)
- Чому історія автора-оповідача завершується повідомленням, що сліпий
Остап «проходив уже сусіднім селом і заводив своїм лагідно-жалібним
голосом тужну «Пісню про Правду»? (Місія Остапа – підняти весь народ на
боротьбу, відродити дух Правди та Свободи в серцях людей!)
- Як ви розумієте слова Евальда: «– Ну, чого ж ви не закінчите? Цей
старий був сам Бог»? (Відповідь на це запитання не може бути однозначною.
Віра в пісню Остапа, як віра в Бога, глибока та щира. Як Бог вдихнув життя в
людину, так і Остап зароджує в душах людей огонь Віри на порятунок. Пісня
Остапа – пісня самого Бога, що надихає своїх дітей захищати святу Правду.
Остап – митець, а митець, на думку автора, посланець самого Бога.)
V. Етап рефлексії (за текстом оповідання Р. М. Рільке «Пісня про
Правду»).
- Яким чином структура оповідання допомагає усвідомити глибинний
зв’язок між народами та епохами?
- Яке смислове навантаження несе у тексті образ каліки Евальда?
- Чому саме пісня сліпого Остапа є смисловим і символічним центром
тексту?
- Яким чином допомагає збагнути задум автора літературний зв’язок
тексту оповідання з повістю М. Гоголя «Тарас Бульба»?
- Опираючись на читацький досвід, здобутий впродовж вивчення тексту
оповідання, зробіть висновок щодо бачення автором українського народу та
його історії.
- Давайте повернемося до першого уроку роботи з текстом оповідання.
Як тепер ви розумієте слова українського сучасного письменника
35
Юрія Андруховича про Р. М. Рільке: «Так багато всього закодовано в ньому!»?
VІ. Аргументація оцінок.
VІІ. Оголошення домашнього завдання.
1. Написати есе на тему «Образ Бога в оповіданні Р. М. Рільке «Пісня
про Правду».
2. Здійснити компаративне дослідження «Героїчне минуле України у
творах М. Гоголя та Р. М. Рільке».

МАТЕРІАЛИ ДО ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ ЗА ОПОВІДАННЯМ

Л. ТОЛСТОГО «ТРИ СМЕРТІ»
10 клас

Примітка. Конспект уроку запропоновано російською мовою.

«…умирают и в прах свой возвращаются…» (к пониманию философского

смысла рассказа Л. Толстого «Три смерти»)

Цель: текстуально изучить рассказ, попытаться понять глубинные смыслы

произведения, раскрыть его философский подтекст, формировать
навыки аналитического чтения, способствовать воспитанию мыслящего
читателя.
Оборудование: текст рассказа.

Содержание занятия

І. Организационный момент.
ІІ. Объявление темы и цели занятия.
III. Мотивация учебной деятельности.
- Слово учителя: Смерть… Страшное слово для живущих. Смерть
обрывает все мечты, искания, отбирает надежду. Многие писатели мировой
литературы обращались к теме смерти как к конечной точке земного
существования человека. Можно вспомнить бессмертного Данте, который в
своей поэме «Божественная комедия» использует тему смерти как способ
создать потрясающую по своей глубине философскую концепцию жизни.
Можно вспомнить «отца» фэнтези Дж. Р. Р. Толкина и его философскую сказку
«Дерево и лист», в которой жизнь после смерти не менее важна, чем до неѐ.
Современный французский писатель Бернар Вербер начинает свой роман
«Империя ангелов» именно с описания гибели главного героя, чтобы после
показать своѐ авторское видение сущности человека и человечества.
Антуан де Сент-Экзюпери, описывая возвращение Маленького принца на свою
родную планету, говорит читателям, что смерти нет – это всего лишь
сбрасывание физической оболочки, как ненужной одежды. С какой целью
великий русский писатель Лев Николаевич Толстой обратился к теме смерти,
нам предстоит выяснить сегодня на уроке.

36
IV. Этап «вхождения в текст», выяснения первичного уровня
читательского восприятия.
Беседа.
- Все ли прочитали текст?
- Кто прочитал рассказ «на одном дыхании»? Что именно в тексте
наиболее привлекало при чтении?
- Кому чтение рассказа далось нелегко? Что в тексте показалось трудным
для восприятия?
- Какие вопросы возникли при прочтении?
V. Аналитическое исследование текста рассказа.
Беседа.
- Прочитайте первое предложение рассказа. Как вы думаете, почему
именно так начинает свой рассказ автор? («Была осень...» Автор начинает свой
рассказ с короткого сухого сообщения, что художественное время рассказа –
осень – пора умирания в природе.)
- Почему автор не сообщает в начале рассказа, куда направляются два
экипажа? (По видимому, автору важнее вначале сообщить читателю о героях
своего рассказа.)
- Кого «видит» читатель в первой карете? Почему первая, кого детально
описывает автор – служанка, а не госпожа? («Одна была госпожа, худая и
бледная. Другая – горничная, глянцевито-румяная и полная. Короткие сухие
волоса выбивались из-под полинявшей шляпки, красная рука в прорванной
перчатке порывисто поправляла их. Высокая грудь, покрытая ковровым
платком, дышала здоровьем, быстрые чѐрные глаза то следили через окно за
убегающими полями, то робко взглядывали на госпожу, то беспокойно
окидывали углы карет… Сложив руки на коленях и закрыв глаза, госпожа
слабо покачивалась на подушках, заложенных ей за спину, и, слегка
наморщившись, внутренне покашливала. На голове еѐ был белый ночной чепчик
и голубая косыночка, завязанная на нежной, бледной шее. Прямой ряд, уходя
под чепчик, разделял русые, чрезвычайно плоские напомаженные волосы, и
было что-то сухое, мертвенное в белизне кожи этого просторного ряда.
Вялая, несколько желтоватая кожа неплотно обтягивала тонкие и красивые
очертания лица и краснелась на щеках и скулах. Губы были сухи и неспокойны,
редкие ресницы не курчавились, и дорожный суконный капот делал прямые
складки на впалой груди. Несмотря на то, что глаза были закрыты, лицо
госпожи выражало усталость, раздраженье и привычное страданье».
Дышащее здоровьем лицо горничной, еѐ высокая грудь, живые чѐрные глаза
резко контрастируют с бледной копией человека, в которую превратилась
больная. Автор описывает первой горничную, здоровую, красивую, будто
подчѐркивая, что его интересует жизнь и живые. С другой стороны, это можно
трактовать и так, что автору важно было, чтобы читатель сразу понял,
почувствовал, что госпожа не просто больная – она умирает. Интересно
попросить учеников подумать, почему автор уделяет внимание таким
ненужным, на первый взгляд, деталям, как дешѐвые атрибуты одежды
горничной: полинявшая шляпка, порванные перчатки? Социальная пропасть
37
между горничной и еѐ госпожой превращается в пропасть, всегда лежащую
между живыми и мѐртвыми. Одновременно с этим автор спрашивает читателя:
«Что лучше? Быть здоровым в порванных перчатках или умирать в
роскошных одеждах?»)
- Как вы понимаете слова: «Несмотря на то, что глаза были закрыты,
лицо госпожи выражало усталость, раздраженье и привычное страданье»?
Видно ли в этих словах отношение автора к своей героине? Если видно, то как,
по-вашему, относится автор к больной госпоже? (Сразу видно, что героиня
действительно очень страдает, это страдание у неѐ уже приняло форму
привычки, то есть облегчения она не чувствует. Больная госпожа была
потрясающей красавицей, и вот молодая, некогда полная сил, героиня
вынуждена теперь умереть. Женщина устала от своей болезни, которая
измучила еѐ физически и морально. Все эти характеристики вызывают только
сочувствие, но вот слово «раздражение» говорит о том, что больная –
раздражена на всѐ, что еѐ окружает, и относится к тому типу больных, которые
тиранят заботящихся о них близких. Как ни парадоксально, читатель не видит
сочувствия автора к своей героине. Почему? Попытаемся узнать, углубляясь
далее в текст.)
- Какую роль в повествовании играет описание природы: «Небо было
серо и холодно, сырая мгла сыпалась на поля и дорогу»? (Всѐ художественное
пространство текста наполнено предчувствием приближающегося несчастья,
ничего жизнеутверждающего в мире не осталось.)
- Как ведѐт себя больная с горничной, доктором, мужем? Какое чувство
доминирует в еѐ отношении к окружающим? Почему? (Окружающие больную
люди только раздражают еѐ, а горничная даже вызывает брезгливость: «–
Опять, – сказала она, нервически отталкивая красивой худощавой рукой конец
салопа горничной, чуть-чуть прикасавшийся к еѐ ноге, и рот еѐ болезненно
изогнулся». Мужа героиня обвиняет в недостатке внимания и в нежелании ей
помочь вылечиться, доктора, хотя и не прямо (в силу воспитания) – в
равнодушии. Можно попросить учеников проследить, какие слова и с какой
интонацией наиболее часто произносит госпожа и подумать, почему именно
эти слова употребляет героиня: «Ах! не нужно!.. О! боже мой!.. Ах, боже мой!..
Боже мой! за что же?» Слова-жалобы, слова-упрѐки больная произносит с
восклицательной интонацией. Чувствуется, что ей крайне тяжело не только
физически, но и морально. Обращение к Богу свидетельствует о том, что на
земле она не видит поддержки: «Больная повернулась к окну и стала медленно
креститься, глядя во все большие глаза на большую деревенскую церковь,
которую объезжала карета больной».)
- Проследите, как окружающие относятся к больной? Почему именно
так? Какие приѐмы использует автор, чтобы передать взаимоотношения
больной с окружающими ее людьми? (Горничная побаивается свою госпожу,
внимательный читатель сразу поймет, что Матреше больная надоела до смерти:
«Матрѐша, глядя на неѐ, кусала нижнюю красную губу…» Муж жалеет жену,
хотя эта жалость скорее напоминает терпеливое участливое ожидание смерти.
Странно, что муж едет в одной карете с доктором, а не рядом с больной женой,
38
что было бы логично. Он как бы отгораживается от неѐ, ограждаясь тем самым
от смерти. Интересно проследить за поведением мужа сразу после разговора с
женой: «Муж, постояв немного, вошѐл в станционный дом…» Складывается
впечатление, что его одолевают сомнения: остаться рядом с женой или
провести приятно время за завтраком с доктором. Как видим, сомнения быстро
развеялись. Во время разговора с доктором муж не выглядит убитым горем: «–
Ну что, Эдуард Иванович, – сказал муж, встречая доктора и с весѐлой улыбкой
потирая руки, – я велел погребец принести, вы как думаете насчѐт этого?» Но
спрашивая о жене, муж больной снова входит в привычную роль: «– Ну, что
она? – со вздохом спросил муж, понижая голос и поднимая брови». Герой не
только меняет голос, но и выражение лица (поднимает брови), как бы одевая
привычную маску.)
Автор, малозначительными, на первый взгляд, штрихами показывает, что
между здоровыми и умирающими лежит невидимая, но явственно ощущаемая
граница. Особенно ярко это иллюстрирует эпизод, когда маленькие девочки со
станции, где остановились герои, прибежали посмотреть на больную:
«…пойдѐм ширкинскую барыню посмотрим, говорят, от грудной болезни за
границу везут. Я никогда ещѐ не видала, какие в чахотке бывают». Дети очень
любят страшные рассказы о выходцах с того света, для них больная – живой
мертвец, дети интуитивно чувствуют, что «ширкинская барыня» уже находится
не в мире живых.)
Можно объединить учащихся в микрогруппы и предложить поработать с
рисунком «Взаимоотношения умирающей и живых в рассказе Л. Толстого «Три
смерти». На работу отводится не более 3-х минут. После создания группами
рисунков, представитель каждой из групп презентует их. Работа с рисунком
проводится на листе формата А 3.

Привычное участие,
РАЗДРАЖЕНИЕ лѐгкое притворство,
ДОКТОР О
желание отгородиться,
К
Б профессиональная
ЗАВИСТЬ Р
О забота, равнодушие
У
Л
ОБИДА Ж
Ь Усталоть, досада, ГОРНИЧНАЯ А
Н страх Ю
О ЗЛОБА Щ
Й И
ТЩЕТНАЯ Жгучее любопытство, ДЕВОЧКИ СО Е
НАДЕЖДА смешанное со страхом СТАНЦИИ

Рис. 1. Взаимоотношения умирающей и живых в рассказе

Л. Толстого «Три смерти»
39
 Таким образом, читатель понимает, что больная осталась в полной
духовной изоляции. Характерно, что имени еѐ автор не называет, хотя имена
есть у всех героев, окружающих больную: у горничной Матрѐши, у доктора
Эдуарда Ивановича, у мужа Василия Дмитрича, и даже у маленьких девочек со
станции Аксюши и Маши, словно умирающая уже не человек, а некая тень
человека.
Беседа.
- Почему умирающая от чахотки так рвѐтся в Италию, не слушая советов
доктора? (Для героини поездка в Италию – в тѐплую солнечную страну –
возвращение к жизни, к миру здоровых сильных людей. Она отчаянно
цепляется за жизнь и панически боится смерти: «– Что ж, что дома?..
Умереть дома? – вспыльчиво отвечала больная. Но слово умереть, видимо,
испугало еѐ, она умоляюще и вопросительно посмотрела на мужа».)
- Почему автор так тесно связывает состояние больной и состояние
природы: «… но в груди так же было больно и тесно, в небе, в полях и по
дороге было так же серо и пасмурно, и та же осенняя мгла, ни чаще, ни реже,
а всѐ так же сыпалась на грязь дороги, на крыши, на карету…»?
(Складывается впечатление, что даже природа отказывает героине в праве на
жизнь.)
- С позиции какого героя читатель «слышит» «сильные, весѐлые голоса»
ямщиков? (С позиции больной. Автор несколько раз подчѐркивает, что она
остро улавливает любое проявление сильной здоровой жизни (сильные
быстрые движения горничной, еѐ румяные щѐки, блестящие глаза).
- Почему именно с позиции больной автору понадобилось совершить
переход ко второй части рассказа? (Во второй части автор повествует о
смертельно больном ямщике, и поэтому, кажущийся на первый взгляд, резкий
переход ко второй части, на самом деле, очень логичный и плавный с точки
зрения автора.)
- Почему автору было так важно показать разные социальные пласты
современного ему общества? (Л. Толстой известен, как мастер социальной
прозы, в которой он виртуозно раскрывает «диалектику души» человека. В его
произведениях читатель постоянно встречает столкновение разных социальных
групп, объединѐнных одним социальным, историческим или сугубо частным
явлением (например, видение нашествия Наполеона глазами аристократии и
крестьянства в «Войне и мире», взгляд на ведение хозяйства аристократом
Левиным и простыми крестьянами в «Анне Карениной», последствия
свободной любви для князя Нехлюдова и бедной приживалки
Катюши Масловой в «Воскресении»). В данном рассказе автор раскрывает
перед читателем отношение к близкой смерти представителей таких разных
социальных пластов.)
- Почему вторая часть начинается с описания ямщицкой избы, а не,
например, самого больного ямщика? (Автору необходимо было ввести читателя
в мир низшего сословия, людей, на которых обычно никто не обращает
внимание, они воспринимаются, как неотъемлемая часть лошади. Автор хочет
показать, чем эти люди живут, о чѐм думают.)
40
 - Какой автор описывает ямщицкую избу? Почему именно так?
Выделите ключевые слова. («…жарко, душно, темно и тяжело.» Чувствуется
эмоциональное усиление данного семантического ряда. Мир ямщиков давит,
человек не может чувствовать себя в нѐм легко и свободно. Больной
воспринимается, как что-то обыденное, ничем не примечательное: «Несколько
человек ямщиков было в горнице, кухарка возилась у печи, на печи в овчинах
лежал больной.»)
- С какой просьбой обращается молодой ямщик к больному? Почему
именно так начинает своѐ повествование об умирающем ямщике автор?
(Просьба Серѐги – простая и страшная одновременно. Попросить в
умирающего человека сапоги только потому, что он их носить уже не будет, а
мѐртвому сапоги не нужны – жестоко и цинично. Но в этом мире никто в этом
цинизма не видит: ни окружающие, ни сам больной. Вспомним, как деликатно
обращались окружающие с больной госпожой, вызывая у неѐ всѐ новые и
новые вспышки раздражения. Читатель понимает, что в мире ямщиков человек
привык бороться за выживание вот такими способами. Не попроси в
умирающего Фѐдора сапог, и Серѐга, мог сам заболеть и умереть.)
- На что обращает внимание автор при описании больного? Почему
именно на эту деталь портрета? («– Чаво? – послышался слабый голос, и рыжее
худое лицо нагнулось с печи. Широкая, исхудалая и побледневшая рука,
покрытая волосами, натягивала армяк на острое плечо в грязной рубахе…»
Автор особое внимание уделяет описанию худой бледной руки умирающего.
Это связано прежде всего с тем, что герой на жизнь зарабатывал руками, и вот
обессилившая рука не может прокормить своего хозяина. Люди в этом мире,
заболев, становятся обузой.)
- Какие взаимоотношения Фѐдора и окружающих его людей?
Отличаются ли они от взаимоотношений больной госпожи с еѐ окружением?
Почему автору так важно показать две модели поведения человека перед лицом
смерти? (Серѐге нужны новые сапоги, больной соглашается, прося взамен
камень себе на могилу. Снова разительное отличие от больной госпожи: любое
напоминание о смерти вызывало у неѐ истерику. Фѐдор же относится к этому
спокойно, со смирением: «– Везде больно. Смерть моя пришла – вот что. Ох,
ох, ох! – простонал больной». Настасья-кухарка сердится, что Фѐдор до сих пор
жив, он – обуза для нее: «– Уж где надобны, – неожиданно сердито на всю
избу затрещала кухарка, – второй месяц с печи не слезает. Вишь,
надрывается, даже у самой внутренность болит, как слышишь только. Где
ему сапоги надобны? В новых сапогах хоронить не станут. А уж давно пора,
прости господи согрешенье. Вишь, надрывается. Либо перевесть его, что ль, в
избу в другую, или куда! Такие больницы, слышь, в городу есть; а то разве дело
– занял весь угол, да и шабаш. Нет тебе простору никакого. А тоже, чистоту
спрашивают.» Фѐдор чувствует вину, он извиняется перед Настасьей за то, что
жив: «– Ты на меня не серчай, Настасья, – проговорил больной, – скоро
опростаю угол-то твой.» Логика этого мира проста: от ненужной обузы нужно
избавиться. Также читатель наблюдает противоположную ситуацию с первой
частью рассказа: больная чахоткой обвиняла близких (мужа) в том, что больна
41
и не может выздороветь: «Ежели бы я давно тебя не слушала, была бы теперь в
Берлине и была бы совсем здорова.»)
- Попробуем создать рисунок «Взаимоотношения Фѐдора с
окружающими» (работа в мини-группах).

Желание
Желание получить СЕРЁГА О
получить камень
сапоги К
Б на могилу
Р
О
У
Л Чувство вины за Злость за то, что жив, КУХАРКА
Ж
Ь то, что жив жалость
А
Н
Ю
О Желание Щ
Й Нечто обыденное,
избавить всех от ЯМЩИКИ И
часть привычной
себя, своей Е
картины мира
ненужности

Рис. 2. Взаимоотношения Фѐдора с окружающими

Как видим, Фѐдор совсем по-иному относится к своей скорой смерти, чем
госпожа в карете. Характерно, что в отличии от героини, автор сразу называет
героя по имени. Почему? Не скрыто ли тут авторское отношение? Фѐдор
вызывает большее уважение у автора, чем госпожа в карете? Однако, герой
тоже находится в некой изоляции, уже в другом мире, чем здоровые. Человек,
по мнению автора, всегда одинок при встрече со смертью, и должен сам
выбрать, как ему встретить еѐ: отчаянно цепляться за жизнь или отнестись со
смирением. Хотя, поведение Фѐдора можно трактовать и с точки зрения
социальной среды, к которой он принадлежал: у него просто не было выбора.
Очень символично то, что умирающие герои были так близко друг от друга – на
одной станции, и умирают они от одной болезни – чахотки. Автор напоминает
живым и здоровым: смерть везде, она так близка и сметает все кастовые
границы.
- Какова роль сна Настасьи в общей картине текста? («Чудно что-то я
нынче во сне видела, – говорила кухарка, в полусвете потягиваясь на другое
утро. – Вижу я, будто дядя Хвѐдор с печи слез и пошѐл дрова рубить. Дай,
говорит, Настя, я тебе подсоблю; а я ему говорю: куда уж тебе дрова рубить,
а он как схватит топор да и почнѐт рубить, так шибко, шибко, только щепки
летят. Что ж, я говорю, ты ведь болен был. Нет, говорит, я здоров, да как
замахнѐтся, на меня страх и нашѐл. Как я закричу, и проснулась.» Человек
боится смерти, воспринимает еѐ, как что-то насильственное (рубка дров),
поэтому и испугалась кухарка во сне. Ведь в образе Фѐдора к ней приходила

42
смерть, которую мѐртвый ямщик впитал в себя. Смерть, безжалостно рубящая
всѐ живое. В финале рассказа дерево, кстати, и погибло от того, что его
срубили. Таким образом, сном Настасьи автор даѐт закодированную сущность
смерти и отношение людей к ней: смерти всегда боятся, она безжалостно
отсекает живых от дерева жизни.)
- Почему третья часть рассказа начинается с описания весны? (Автор
описывает пробуждение природы, триумф самой жизни: «Пришла весна. По
мокрым улицам города, между навозными льдинками, журчали торопливые
ручьи; цвета одежд и звуки говора движущегося народа были ярки. В садиках
за заборами пухнули почки дерев, и ветви их чуть слышно покачивались от
свежего ветра. Везде лились и капали прозрачные капли... Воробьи нескладно
подпискивали и подпархивали на своих маленьких крыльях. На солнечной
стороне, на заборах, домах и деревьях, всѐ двигалось и блестело. Радостно,
молодо было и на небе, и на земле, и в сердце человека.» Радостное
пробуждение природы резко контрастирует с мрачной картиной глубокой
осени в первой части. Автор словно напоминает читателю, что жизнь –
прекрасна, не смотря на то, что в ней всегда присутствует смерть.)
- Почему автор снова обращает внимание на больную госпожу?
Резонирует ли еѐ судьба с всеобщим пробуждением природы? (На первый
взгляд – да. Принято считать, что между пробуждением к жизни и
«пробуждением» к смерти лежит огромная пропасть. Но автор говорит нам
совсем о другом. Если поближе посмотреть, что именно происходило в доме
больной (еѐ готовили к причащенью), становится понятно, что героиня (еѐ
душа) должна тоже пробудиться – пробудиться к вечной жизни, вечной весне.)
- Почему автор впервые упоминает имя госпожи – Марья Дмитриевна –
только при разговоре матери и священника? (Мать – та, кто по-настоящему
любит и скорбит о своей умирающей дочери. Поведение мужа кажется
искренним, он убит горем, но читатель помнит первую часть рассказа, и
понимает, что на герое та же маска скорбящего мужа.)
- Какую символическую нагрузку в тексте несѐт веселая игра детей в
доме умирающей? (Жизнь оборвать нельзя, вслед за умершими всегда придут
живые: «Мальчик остановился на минуту, пристально всматриваясь в лицо
отца, и вдруг подбрыкнул ногой и с весѐлым криком побежал дальше. – Это
она будто бы вороная, папаша! – прокричал мальчик, указывая на сестру.»
Жизнь и смерть всегда рядом, всегда неразрывно связаны друг с другом.)
- Смирилась ли умирающая с предстоящей смертью? Почему это так
важно для автора? (На первый взгляд, после причащения, героиня смирилась с
тем, что ей предстоит умереть: «Как мне теперь хорошо стало, какую
непонятную сладость я испытываю, – говорила больная, и лѐгкая улыбка
играла на еѐ тонких губах. – Как бог милостив!» Но тут же больная просит
послать мужа за знахарем: «– Сколько раз я говорила, что эти доктора ничего
не знают, есть простые лекарки, они вылечивают... Вот батюшка говорил...
мещанин... Пошли. –За кем, мой друг?»; пугается, когда кузина целует ее в
руку: «– Нет, сюда поцелуй, только мѐртвых целуют в руку. Боже мой! Боже
мой!» Автору было очень важно донести до читателя, что приход смерти –
43
важен для человека и умереть нужно достойно.)
- Почему умершую больную автор называет «тело», а умершего ямщика
и после смерти – по имени? (Вновь видно авторское отношение: человек,
достойно принявший смерть, и мѐртвым остаѐтся человеком, а уронивший своѐ
достоинство превращается в тело.)
- Как вы понимаете слова молитвы над усопшей? Подтверждают ли эти
слова авторский замысел? («– гласил псалтырь, – возьмѐшь от них дух –
умирают и в прах свой возвращаются. Пошлѐшь дух твой – созидаются и
обновляют лицо земли. Да будет господу слава вовеки». Смерть – лишь
составляющая жизни, душа человека бессмертна, ибо таким создал человека
Господь, отметив его духом своим. Слова молитвы – ключи к пониманию
философского смысла рассказа. Вот почему автор так настойчиво обращает
внимание читателя именно на отношение героев к предстоящей смерти:
встретить еѐ с честью означает для автора с честью носить имя человека –
создания, отмеченного божьей искрой!)
- Почему именно так заканчивает третью часть автор? («Но понимала ли
она хоть теперь великие слова эти?» В словах автора слышится явный упрѐк
своей героине. Она отчаянно цеплялась за уходящую жизнь, не понимая
великого смысла в смерти, как естественного продолжения существования;
вела себя недостойно, отравляя жизнь близким, обвиняя их в недостаточном к
себе внимании. И умерла она так и не впустив в душу Бога. Вопрос автора
обращѐн не только к своей героине, а и ко всем читателям – понимаем ли мы
великие слова эти?)
- С какой целью автору понадобилась четвѐртая часть, ведь
повествование о таких разных смертях завершено, герои перешли черту, по-
разному восприняв необходимость уйти в мир иной? (По-видимому, автору
необходимо сказать читателю ещѐ что-то очень важное, что-то, без чего рассказ
не был бы цельным (вспомним, что всѐ-таки рассказ называется «Три смерти»,
а не «Две смерти».)
- Почему последняя часть рассказа начинается с описания могил героев?
(Парадокс! Марья Дмитриевна после смерти получила то, о чѐм бедный Фѐдор
не мог и мечтать – каменную часовню! А ведь он просил только камень.
Каменную часовню получила та, которая до последнего отвергала божьи слова
о бессмертии духа человеческого! А у Фѐдора на могиле «всѐ ещѐ не было
камня, и только светло-зеленая трава пробивала над бугорком, служившим
единственным признаком прошедшего существования человека.» Могилы
мѐртвых – долг живущих, видно, Серѐга забыл про своѐ обещание поставить
камень на могилу Фѐдору.)
- С какой целью приводит автор разговор ямщиков? («– А грех тебе
будет, Серѐга, – говорила раз кухарка на станции, – коли ты Хвѐдору камня не
купишь. То говорил: зима, зима, а нынче что ж слова не держишь? Ведь при
мне было.» Автор показывает, что даже в мире, где люди относятся к смерти,
как чему-то обыденному, уважение к мѐртвым занимает важное место.)
- Почему поехал Серѐга в рощу ранним утром? (Чтобы вырубить крест
на могилу Фѐдору. Таким образом, все композиционные линии текста сходятся
44
воедино: топор Серѐги принесѐт смерть дереву – одна смерть потянула за собой
другую.)
- Каким видит читатель мир утренней природы? Почему именно утро
описывает автор? («На всѐм лежал холодный матовый покров ещѐ падавшей,
не освещѐнной солнцем росы. Восток незаметно яснел, отражая свой слабый
свет на подѐрнутом тонкими тучами своде неба. Ни одна травка внизу, ни
один лист на верхней ветви дерева не шевелились. Только изредка слышавшиеся
звуки крыльев в чаще дерева или шелеста по земле нарушали тишину леса.»
Величавая красота, покой, умиротворение в природе видит читатель. Автор
объединяет весь мир в одну гармоничную картину: земля, трава, деревья, небо
слиты воедино – на всѐм лежит печать истинно божественной красоты. Не
случайно автор описывает именно утро, если весна – пробуждение природы, то
утро – само еѐ рождение.)
- Чем стал для этого прекрасного мира резкий звук топора? («Вдруг
странный, чуждый природе звук разнѐсся и замер на опушке леса.» Удар
топора был, действительно, чужой, принѐсший диссонанс в изумительную по
красоте мелодию утреннего мира, принѐсший смерть. Этот звук был странен,
ведь, казалось, что в этом мире смерти нет.)
- Как описывает автор смерть дерева? Почему именно так? («Дерево
вздрогнуло всем телом, погнулось и быстро выпрямилось, испуганно колебаясь
на своѐм корне. На мгновенье всѐ затихло, но снова погнулось дерево, снова
послышался треск в его стволе, и, ломая сучья и спустив ветви, оно рухнулось
макушей на сырую землю.» Автор видит в дереве живое существо, которое всем
естеством своим ощутило боль от удара и внезапную смерть. Автор искренно
сочувствует такому чудесному созданию не меньше, чем людям.)
- Нарушила ли смерть дерева гармонию в природе? (Нет! Торжество
жизни ничем нельзя нарушить. И утро, прекрасное и чистое, наступило, как
символ вечного возрождения в природе: «Первые лучи солнца, пробив
сквозившую тучу, блеснули в небе и пробежали по земле и небу. Туман волнами
стал переливаться в лощинах, роса, блестя, заиграла на зелени, прозрачные
побелевшие тучки спеша разбегались по синевшему своду. Птицы гомозились в
чаще и, как потерянные, щебетали что-то счастливое; сочные листья
радостно и спокойно шептались в вершинах, и ветви живых дерев медленно,
величаво зашевелились над мѐртвым, поникшим деревом.»)
VI. Итоговая беседа.
- Почему же Л. Толстой обратился к теме смерти? (Автор преследует
несколько целей: показать, что смерти нет, ведь жизнь всегда торжествует,
таким наш мир создал Бог. Человек должен достойно принять смерть, как
неотъемлемую часть жизни, как и подобает божьему созданию. Социальный
подтекст занимает очень важное место в рассказе: читатель постоянно
«слышит» голос автора, спрашивающего читателя «Кто более достоин
уважения – важная дама или ничтожный ямщик? Справедливо ли общество, в
котором люди живут в таких ужасных условиях и вынуждены желать скорой
смерти больному, так как не могут заботиться о нем?» Автор в своѐм
произведении раскрывает потрясающую по своей глубине философскую
45
картину мира: описывая смерть дерева, Л. Толстой, по сути, сметает все
границы между бедными и богатыми, живыми и мѐртвыми, людьми и другими
живыми существами, населяющими этот мир.)
- Если основной замысел автора – показать торжество жизни, почему же
автор назвал свой рассказ «Три смерти»? (Как было сказано выше, смерть –
повод для автора поговорить о жизни: об отношении живых к смерти (при чѐм
в разных социальных пластах), о том, что есть смерть в глубоком философском
понимании, о том, что смерть и есть жизнь, только в иной форме.)
- Какую роль играет композиция в раскрытии замысла автора? (Все
части композиции подчинены внутренней логике и следуют раскрытию
авторского замысла. Картина глубокой осени, два умирающих, находившихся
на одной станции (символическое место оправки душ в иной мир?) в первых
двух частях, весна, как символ пробуждения природы и вечного триумфа жизни
в третьей. Кажется, что сама природа хочет помочь отчаявшейся умирающей
понять великие слова молитвы: «Пошлѐшь дух твой – созидаются и обновляют
лицо земли. Да будет господу слава вовеки.» В четвѐртой части рассказа
раскрывается величественная картина мира. Утро, как символ рождения нового
мира, новой жизни есть доминантой последней части. Смерть не может
нарушить гармонию жизни, так как является естественным еѐ продолжением.
Не случайно, что частей в рассказе четыре: четыре стороны света, четыре
времена года, четыре времени жизни человека, четыре стихии – вечный цикл
жизни.)
- Какова роль рассказа Л. Толстого в развитии малых эпических жанров?
(Л. Толстой внѐс в развитие жанра рассказа глубокий психологизм и
философский подтекст. Сжатость слога, умение раскрыть несколькими
штрихами всю гамму переживаний героя, всю сложность и неоднозначность
его внутреннего мира мы встречаем после у А. Чехова, А. Куприна, И. Бунина.)
VII. Аргументация оценок.
VIII. Объявление домашнего задания.
1. Дать полный письменный ответ на вопрос «Какова роль природы в
раскрытии авторского замысла в рассказе Л. Толстого «Три смерти»?
2. Подготовить реферативное исследование «Тема смерти в мировой
литературе и роль рассказа Л. Толстого «Три смерти» в данном контексте».

«ПЕЙЗАЖІ ДУШІ ПРОКЛЯТОГО ПОЕТА...»

(до розуміння естетичної концепції та художньо-смислового новаторства
поезії Поля Верлена)
10 клас

Мета: продовжувати працювати над осмисленням творчого спадку

Поля Верлена; здійснити аналітичне дослідження тексту вірша «Осіння
пісня»; розкрити особливості поезії поета (насиченість символами,
сугестивне сприйняття дійсності); формувати навички аналізу ліричного
твору, розвивати вміння зіставляти переклади; сприяти вихованню
гармонійної особистості.
46
Обладнання: тексти поезії, технічні засоби: ПК, медіа проектор, за допомогою
яких демонструється відеокліп пісні на слова П. Верлена «Осіння пісня»
французькою мовою.
Епіграф: Найперше – музика у слові!
Поль Верлен

На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
Мацуо Басьо

Зміст уроку

І. Організаційний момент.
ІІ. Оголошення теми і мети уроку.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Вступне слово вчителя.
Ми з вами продовжуємо знайомитися із творчим доробком «проклятого
поета», «короля символістів» Поля Верлена. Сьогодні нам належить зануритися
у неповторний і складний світ поезії «Осіння пісня», збагнути глибоке
смислове та емоційне навантаження символів, що діють у полі поетичних
текстів поета. Зокрема, спробуємо розшифрувати послання, яке закодував поет
у своїх творах, а також зрозуміти, у чому ж новаторство поезії Поля Верлена.
Бесіда.
- Зверніть, будь ласка, увагу на тему нашого уроку. Як ви розумієте
вислів «пейзажі душі»? Що здалося вам парадоксальним, незрозумілим?
- Прочитайте епіграфи до нашого уроку. Який епіграф, на вашу думку,
більш доречний? Чому? (Коментар для вчителя. Варто до цього питання
повернутися в кінці уроку, коли багато загадок і проблемних питань буде
розв’язано.)
ІV. Актуалізація опорних знань.
Бесіда.
- Що вам відомо про Поля Верлена?
- Які твори ви уже знаєте?
- Що ви можете сказати про бачення поетом сутності поезії, опираючись
на текст «Поетичного мистецтва»?
- Хто першим увів термін «прокляті поети»? Що цей вислів означає?
V. Аналітичне дослідження поетичного тексту Поля Верлена. Аналіз поезії
«Осіння пісня».
1. Демонстрація вчителем відеокліпу «Осіння пісня» на слова
Поля Верлена мовою оригіналу.
2. Бесіда.
- Яке враження справила на вас пісня?
- Що ви уявляли під час прослуховування?
- Як ви сприймаєте особливості ритмомелодики поезії?
47
 - Як музика допомагає збагнути емоційний стан ліричного героя?
3. Етап передрозуміння (робота з текстом поезії у перекладі
Г. Кочура).
- Прочитайте текст вірша вголос (читання поезії вчителем, а потім
учнем).
- Прочитайте текст ще раз про себе, визначаючи моменти, що
потребують тлумачення.
- Які враження залишив у вас текст поезії?
- Про що цей вірш?
- Який настроєм сповнений?
- Що здалося вам незрозумілим? Недоречним? Чому?
- Які запитання ви хотіли б обговорити у класі?
4. Смислотворчий діалог автора та читача (шлях від частини до
цілого). (Учитель починає роботу з опорно-смисловим рисунком «Особливості
художнього світу поезії», який заповнюється протягом уроку.)
- Яка пора року зображена в тексті? Як ви гадаєте, який період осені
описано у тексті? (Пізня осінь.) Чому саме пізня? (Час, коли все в природі
помирає: відцвітають квіти, в’яне листя, жовкне трава.)
- Уважно прочитайте першу строфу. Як ви думаєте, чому автор дає
осіннім струнам саме такі епітети – «неголосні, млосні»? (Зазначені епітети
допомагають створити емоційну картину осені: мляві фарби, що навіюють сум,
нудьгу.)
Засоби творення художнього
світу, «пейзажу душі»
«осінь душі»
Відтінки барвів, звуків –
Втрата життєвих «мелодія осені»
орієнтирів
Ритмомелодика поезії, що дає
Радість, щастя відчуття завмирання життя,
залишилися в плачу за втраченими
«мріях ідеалами, мріями
дитинних»
Насиченість символами, що
створюють картину душі,
Сум, Життя,
котра страждає, світу, в якого
нескінченний розірване навпіл
забрали всі барви
відчай

Рис. 1. Особливості художнього світу поезії Поля Верлена

«Осіння пісня»

- Чому, на вашу думку, автор використовує прийом градації: «… в

журбі, в голосіннях»? (Емоційний стан ліричного героя на межі шаленого
відчаю, при чому цей відчай зростає.)
- Що приносить у душу ліричного героя бій годинника? Що символізує

48
годинник у тексті? (Бій годинника, що символізує минуле, нагадує ліричному
герою про минуле, а саме про дитинство. Час, коли він був по-справжньому
щасливий. Тепер він може лише думками полинути в минуле, але полегшення
йому це не приносить.)
- Чому думки ліричного героя линуть не в саме дитинство, а в дитячі
мрії? (Ліричний герой усвідомлює, що істинне щастя лише в мріях, дитячі мрії
– чисті та яскраві.)
- Яким чином автор розширює простір поетичного тексту? Чому?
(«Вийду надвір..», «…в полі млистім.» Із розширенням простору змінюється
свідомість ліричного героя, його особиста трагедія набуває масштабів світової.)
- Як ви розумієте символи поля, вітру та жовклого листя? Як дані
символи допомагають збагнути світовідчуття ліричного героя? (Читач розуміє,
що у ліричного героя немає життєвих орієнтирів, його носить по життю без
мети, без любові та мрії. Образ-символ зжовклого листя підсилює пригнічений
емоційний стан, відчуття того, що життя закінчене.)
- Які часові пласти перетинаються у полі тексту? Чому в тексті відсутнє
майбутнє? (Теперішнє, в якому перебуває ліричний герой, приносить йому
тільки сум та відчай, на противагу – минуле, сповнене світлих «мрій»
дитинства. Майбутнього у ліричного героя немає, принаймні, він сам його не
бачить. Проте читач розуміє, що майбутнє героя – «носитись» зжовклим листям
відчаю та туги.)
- Зверніть увагу на ритм поезії. Як ритм дає розуміння емоційного фону
поезії? (Ритм вірша розмірений, повільний, наче життєві ритми завмирають,
зупиняються. Кожен третій рядок потребує паузи, що графічно відображено у
тексті. Тому «музика» вірша стає дійсно плачем, нагадує схлипування. У кінці
поезії ритм починає прискорюватися, наростає, ніби шалений вітер і справді рве
все навколо.)
- Знайдіть алітерацію в тексті. Які приголосні найчастіше
повторюються? Чому? («С», «н». Шиплячі та носові приголосні створюють
«звучання» осіннього вітру, шурхоту листя під ногами.)
- Які голосні найчастіше поєднуються у вірші? Чому саме ці? («о», «і»,
«е». Завдяки асонансу текст починає звучати як сумна та протяжна пісня, що
дає розуміння душевного стану ліричного героя.)
- Які звуки ви «чуєте» у тексті? Як це допомагає збагнути стан душі
ліричного героя? (Плач, бій годинника, виття вітру – усе це створює моторошну
картину осінньої ночі, картину оголеної людської душі.)
- Чи є у тексті яскраві барви? (Ні! ) Чому? (Один із принципів поетики
Верлена: «Люби відтінок і півтон! Не барву – барви нам ворожі: Відтінок лиш
єднати може Сурму і флейту, мрію й сон.»)
- Які відтінки кольорів переважають у тексті? Як допомагають розкрити
настрій ліричного героя, його душевний стан? (У поетичному тексті домінують
темні, тьмяні відтінки, вони підсилюють враження від художнього світу поезії,
як від світу смутку та печалі.)
- Скільки рядків у кожній строфі? (Шість.) Скільки строф у поезії? (Три.)
Чому автор виводить містичне число 666? (Таким чином автор дає розуміння
49
того, що ліричний герой знаходиться у світі темряви, світло, Бог залишились у
«дитинних мріях».)
Учитель. Як ви розумієте, перекладна література не може дати повного
розуміння авторського задуму. І тому нам на допомогу приходять різні варіанти
перекладу одного твору. Пропоную вашій увазі російськомовний переклад
поезії П. Верлена «Осіння пісня», здійснений Валерієм Брюсовим, видатним
представником «Срібного століття», одним із засновників російського
символізму.
5. Порівняльний аналіз варіантів перекладу поезії П. Верлена «Осіння
пісня».
- Прочитайте виразно російський переклад поезії. Чи змінюється ритм
вірша? Як саме? Як зі зміною ритму змінюється емоційний настрій поезії?
(Російськомовний переклад, порівняно з українським, має в кожному рядку
п’ять складів (україномовний має чотири), тому ритм стає більш монотонним,
уповільненим. Проте В. Брюсов також зберігає паузу після кожних двох рядків
та наростання ритму в останніх рядках твору.)
- Які епітети добирає російський поет до осінньої пісні? Чому
з’являється образ скрипки? (Епітет «долгие» додає до семантики вірша відтінок
туги, що триває вічно, осінній пейзаж, вмирання природи, здається ніколи не
скінчиться. Образ скрипки є водночас символом осені та душі ліричного героя.)
- Куди кличуть ліричного героя «долгие песни»? Чому перекладач
використовує епітет «неотвязный»? (Сум, відчай, який постійно посилюється;
читач розуміє, що полегшення для ліричного героя не буде.)
- Чому В. Брюсов акцентує увагу саме на чіткому визначенні часу («…с
боем полночи…»)? (Північ – межа, де розривається часовий простір, таким
чином з’являється відчуття розірваності життя ліричного героя.)
- Як змінюється семантика вірша зі «зникненням» дитинних мрій?
(«Вспомнится что-то…» Ліричний герой у перекладі В. Брюсова тужить саме за
минулим, за тим, що залишилося по той бік півночі.)
- Як змінюється емоційний і смисловий малюнок вірша з появою епітета
«смелый» до образу вітру? (Зазначений епітет додає антропоморфності образу
вітру. Сміливий – це той, який сам керує своєю долею, на противагу ліричному
герою, якого носить, мов «пожовклий лист».)
- Яким чином російськомовний переклад дає більш глибоке розуміння
авторського задуму? (Переклад В. Брюсова додає розуміння емоційного стану
ліричного героя: життя, що розірване навпіл, образ героя стає більш
зрозумілим, читач бачить людину, яка втратила не тільки життєві орієнтири, а й
здатність керувати власним життям. Осіння пісня – символ не тільки душі
головного героя, а й світу, в якому він живе.)
VІ. Підсумкова бесіда.
- Який світ постає в поезії? Чим він сповнений?
- Яка пора життя настала для ліричного героя? Чи дає автор шанс на
оновлення?
- Опираючись на текст поезії, поясніть значення вислову «сугестивне
сприйняття дійсності Полем Верленом».
50
 - Яким чином автор створює імпресіоністичну картину світу?
- У чому новаторство Поля Верлена у розвитку поезії символізму?
- Прочитайте ще раз тему уроку. Розкрийте поняття «пейзаж душі»,
опираючись на досвід, здобутий на уроці.
- Який епіграф, на вашу думку, є більш доречним. Свою думку
обґрунтуйте.
VІІ. Аргументація оцінок.
VІІІ. Оголошення домашнього завдання.
1. Написати есе на тему «Моє відкриття «пейзажів душі» Поля Верлена.
2. Опрацювати статтю підручника про творчість А. Рембо, скласти власне
судження щодо творчого та життєвого шляху поета.
3. Створити електронну презентацію «Творчість А. Рембо».

СИСТЕМА УРОКІВ З ВИВЧЕНННЯ ТВОРЧОСТІ

ҐАБРІЕЛЯ ҐАРСІА МАРКЕСА
11 клас

Ґабріель Ґарсіа Маркес – відомий колумбійський письменник. «Сто років

самотності». Органічне поєднання буденного й фантастичного як
характерні риси «магічного реалізму» в романі

Мета: розпочати текстуальне опрацювання роману «Сто років самотності»;

звернути увагу старшокласників на поєднання буденного та
фантастичного у творі як характерної риси «магічного реалізму»;
окреслити основні тематичні блоки тексту роману; формувати в учнів
навички аналітичного прочитання художнього тексту; сприяти
вихованню уважного читача.
Тип уроку: бесіда на герменевтичній основі.
Обладнання: портрет письменника, тексти роману.

Зміст уроку

І. Організаційний момент.
ІІ. Оголошення теми і мети уроку.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Учитель. Сьогодні ми з вами вирушаємо до неповторного світу
латиноамериканської літератури, де міф та реальність сплетені так нерозривно
та гармонійно, що, здається, магічне і є єдиною реальністю. Ми розпочнемо
знайомство з романом «Сто років самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса, якого
називають «поетом міфів», та котрий сам себе вважав реалістом, тому що «… у
Латинській Америці все можливе, все реальне». Сьогодні ми розпочинаємо
вивчати твір, що належить до літератури, яку назвали «Карибським дивом».
ІV. Аналітико-інтерпретаційне дослідження тексту роману.
1. Бесіда первинного сприймання тексту.
Примітка. Оскільки текст роману може буде складним для сприймання,
51
бесіда, що спрямована на з’ясування перших вражень, думок, асоціацій, які
виникли під час прочитання, дуже важлива для подальшої роботи з текстом.
- Чи всі прочитали текст роману?
- У кого під час прочитання були труднощі? Які саме?
- Що в тексті здалося дивним, незрозумілим, нелогічним?
- Які думки, враження виникли під час прочитання?
- Які питання ви б хотіли винести на обговорення в класі?
2. Окреслення часовопросторових параметрів тексту.
- Зверніть, будь ласка, увагу на назву роману. Що в назві вказує на час, а
що – на стан? Що в назві бентежить, викликає питання? («Сто років
самотності». У назві чітко вказаний час, який охоплює дію роману, проте час
характеризує стан людського існування: самотність. Одразу виникає ціла низка
питань: чому самотність; що то за самотність, яка триває сто років; чому автор
виніс у назву оповідання саме часову характеристику?)
- Де відбуваються події твору? (У Колумбії, у містечку Макондо, у
будинку родини Буендіа.)
- Як, на вашу думку, чи тільки життя маленького містечка та окремої
родини мав на меті описати автор? (На перший погляд, так, проте описуючи
життя родини та міста протягом ста років, автор охоплює історію своєї країни
впродовж віку.)
3. Робота над першими розділами роману (шлях аналізу «слідом за
автором»).
- Прочитайте перші три речення роману. Чому, на вашу думку, автор
розпочинає оповідь зі спогадів полковника Буендіа біля стіни розстрілу?
(«Пройдѐт много лет, и полковник Аурелиано Буэндиа, стоя у стены в
ожидании расстрела, вспомнит тот далекий вечер, когда отец взял его с
собой посмотреть на лѐд. Макондо было тогда небольшим селением с двумя
десятками хижин, выстроенных из глины и бамбука на берегу реки, которая
мчала свои прозрачные воды по ложу из белых отполированных камней,
огромных, как доисторические яйца. Мир был ещѐ таким новым, что многие
вещи не имели названия и на них приходилось показывать пальцем». У перших
реченнях одразу простежуються основні мотиви тексту: почуття втрати,
ностальгії; смерть, що крокує поруч з героями роману; переплетення часових
вимірів: минуле, сучасне, майбутнє настільки тісно переплітаються у творі, що
неможливо виокремити часові пласти одне від одного; казковість,
міфопоетичність оповіді. Окрім того, у читача відразу з’являється відчуття
того, що розповідь розпочинається зі створення світу: «Мир был еще таким
новым…»)
- Які асоціації викликає у вас прізвище Буендіа? («Буенос діас», «добрий
день» іспанською, родина Буендіа прийшла у цей світ, щоб нести добро.)
- Яким зустрічає читача Макондо на початку роману? (Перше враження
від містечка, як від ковтка свіжого повітря: жодної брудної плями немає в
цьому світі! Образ чистої води у річці, спів птахів викликають алюзії із земним
раєм, коли перші люди не знали гріхів, не знали смерті (до речі, ніхто ще не
помирав у Макондо), не знали ненависті.)
52
 - Чому автор значну увагу приділяє ролі циган і зокрема Мелькіадеса в
житті родини Буендіа та Макондо? (Плем’я циган завжди було оповите
легендою, містикою. Люди і зараз бояться циган: цигани можуть ворожити,
вони викрадають дітей, знають багато таємниць природи. Спілкування із
циганами – це дотик до чогось незвичного. Окрім того, це плем’я не має
власної батьківщини, мандрує світом і тому знає багато про інші народи та інші
культури.)
- Користь чи шкоду принесли для жителів Макондо, зокрема для їхнього
патріарха Хосе Аркадіо Буендіа, дива циган? Яку роль відіграє Мелькіадес у
житті родини Буендіа? (Наукові відкриття, щедро оздоблені магією, з одного
боку, розширили кругозір жителів Макондо, ознайомили з прогресивними
поглядами на світ, з іншого – позбавили Макондо його чистоти та поставили
Хосе Аркадіо Буендіа на шлях самотності: «Нескончаемые месяцы дождливого
сезона Хосе Аркадио Буэндиа просидел, запершись в маленькой комнате в
глубине дома, где никто не мог помешать его опытам. Он совершенно
забросил свои домашние обязанности… Именно в эту пору у него появилась
привычка говорить с самим собой, разгуливая по дому и ни на кого не обращая
внимания, в то время как Урсула и дети гнули спины в поле…» На даному етапі
дослідження важко визначити роль Мелькіадеса в житті родини Буендіа, проте
з упевненістю можна сказати, що зазначений герой – не людина, а, скоріш за
все, певний символ людського існування на іншому рівні свідомості. На тому
рівні, де буденне відходить на другий план, а на перший виходить потяг до
наук, пошуку відповідей на вічні питання буття, коли життя розглядається не
крізь призму днів, а крізь призму століть. Саме таке бачення світу було
притаманне Хосе Аркадіо Буендіа, і саме воно штовхало патріарха на пошук
нових земель.)
- Як ви вважаєте, чому про історію заснування Макондо автор
повідомляє тільки в другому розділі? (Читач вже ознайомлений із містечком
Макондо та його жителями. Нелінійна розповідь надає тексту роману певного
об’єму, усі події сприймаються як одне ціле, не розпадаючись на окремі події
чи епізоди.)
- Як розпочався рід Буендіа? Які реалії життя Латинської Америки
розкриває автор? (Напад піратів на мирне населення – не унікальний випадок в
житті Латинської Америки ХVІ-ХVІІІ століть. Члени родини Буендіа та Ігуаран
– єдині європейці (креольці) в індіанському селищі, а отже, приречені впродовж
багатьох років одружуватися одне з одним. Автор розкриває перед читачем
расові забобони, що мали місце в Латинській Америці.)
- Яке символічне значення має страх Урсули перед народженням дитини
з поросячим хвостом? Як засновниця роду Урсула бере відповідальність за
своїх нащадків? (Дитина з поросячим хвостом – образ багатогранний, який
розкривається впродовж всієї оповіді. На даному етапі дослідження можна
тлумачити, як потворність, що завадить майбутнім поколінням Буендіа.)
- Які події лягли в основу заснування Макондо? (Вбивши через образу
Пруденсіо Агіляра, Хосе Аркадіо Буендіа разом із дружиною та кількома
друзями вимушений був покинути селище та піти шукати інші землі.)
53
 - Як ви вважаєте, чому автор саме з убивства «засновує» Макондо?
(Автор ніби попереджає, що вбивство – поганий початок нового життя. Окрім
того, це натяк на те, як на мапі світової історії з’являлися нові держави. Варто
пригадати Сполучені Штати Америки – наддержаву, що виникла завдяки
масовому вбивству корінного населення (індіанців). Таким чином, твір починає
розширювати свої «смислові кордони», охоплюючи історію всього людства.)
- Яке символічне значення має образ льоду в тексті? Як ви розумієте сон,
що його бачив Хосе Аркадіо Буендіа напередодні заснування Макондо? (Лід
для людей, які живуть у країні, що не знає ані зими, ані снігу, ані льоду, –
справжнє диво. Макондо – також справжнє диво, що виникло на самотній землі
на березі безіменної ріки. З іншого боку, лід – щось ефемерне, дуже нетривале,
що живе лише мить. Сто років – мить для історії людства. Можливо, у цьому і
криється розгадка сну Хосе Аркадіо Буендіа.)
V. Підбиття підсумків уроку.
Бесіда.
- Яке враження справив на вас світ, створений Ґ. Ґ. Маркесом у романі
«Сто років самотності»?
- Які основні мотиви тексту ви виявили в перших розділах роману?
- Які риси магічного реалізму ви помітили під час роботи з текстом на
першому уроці?
- Чи можна після першого уроку роботи з текстом роману сказати, яку
саме роль відіграє магічний реалізм у художньому методі Ґ. Ґ. Маркеса?
VІ. Аргументація оцінок.
VІІ. Оголошення домашнього завдання.
1. Виписати цитати до характеристики образів членів родини Буендіа.
2. Підготувати детальний переказ епізоду, що найбільше вразив.
3. Створити генеалогічне дерево родини Буендіа.

«Ті, кому судилось народитись із свинячим хвостом…»

(Проблематика та система образів твору)
Мета: продовжити роботу над змістом роману, акцентувавши увагу учнів на
системі образів роману; розкрити глибокий психологізм у зображенні
героїв, визначити роль зображувально-виражального ряду, використаного
автором у створенні образів членів родини Буендіа; з’ясувати
багатоплановість розповіді; розвивати читацькі здібності учнів; сприяти
вихованню інтелектуально розвиненої особистості.
Обладнання: тексти роману.

Зміст уроку

І. Організаційний момент.
ІІ. Оголошення теми і мети уроку.

54
ІІІ. Актуалізація опорних знань.
Бесіда.
- Що мають на увазі літературні критики, коли говорять про «карибське
чудо»?
- Які поєднання буденного та фантастичного ви помітили під час
вивчення роману «Сто років самотності» на першому уроці?
Примітка. Домашнє завдання вчитель перевіряє протягом уроку.
ІV. Мотивація навчальної діяльності.
- Ми продовжуємо занурюватися у загадковий та неповторний світ
роману Ґ. Ґ. Маркеса «Сто років самотності». Сьогодні маємо з’ясувати головне
смислове навантаження змісту роману та зрозуміти, чому саме так будує автор
систему образів у романі.
V. Аналітико-інтерпретаційне дослідження тексту роману.
Отже, ми залишили героїв роману в період заснування чудового містечка
Макондо.
- Як ви гадаєте, чому після розповіді про заснування міста, автор різко
«перемикає» увагу читача на синів Урсули та Хосе Аркадіо Буендіа? (Діти
Буендіа – не тільки продовження роду, а й майбутнє самого Макондо.)
- На чому акцентує увагу автор під час зображення Хосе Аркадіо? Як ви
вважаєте, чому? (Учні зачитують цитатні характеристики, що приготували
вдома. «Однажды Урсула, войдя в комнату, где он раздевался перед сном,
ощутила смешанное чувство стыда и жалости: после мужа сын был первым
мужчиной, которого ей довелось видеть обнаженным, и он был так хорошо
снаряжѐн для жизни, что она даже испугалась… Вдруг гадалка протянула
руку и коснулась его. «Ух ты!» –воскликнула она с неподдельным испугом…»
Акцентування уваги автора на гіперболізованій чоловічій силі Хосе Аркадіо
тим самим ніби позбавляє героя духовного обличчя. Усі переживання,
страждання Хосе Аркадіо пов’язані виключно з плотським коханням. З іншого
боку, чоловіча сила героя зближує його з богами та героями античності, що
славилися своїми любовними пригодами.)
- Яким рисам приділяє увагу автор під час створення образу Ауреліано?
(На перший погляд, образ Ауреліано – повна протилежність образу
Хосе Аркадіо, чоловічої сили брата у нього немає; він замкнений, мовчазний:
«Мальчик был молчалив и замкнут. В животе у матери он плакал и родился с
открытыми глазами…» Яскравою рисою Ауреліано є дар яснобачення. Окрім
того, він єдиний із дітей, хто захоплювався ідеями батька. Ауреліано – перша
дитина, яка народилася в Макондо. На відміну від образу Хосе Аркадіо, який є
статичним (тривалі мандри не змінили, а закріпили його тваринне начало),
образ Ауреліано подається в динаміці.)
- Яку роль відіграла Пілар Тернера в долі родини Буендіа? Чим
відрізнялася Пілар від представників роду Буендіа? (Пілар стала тою свіжою
силою, яка хоч і не врятувала рід від загибелі, то, принаймні, не дала остаточно

55
замкнутися у своєму колі. Та це з’ясується у ході подальшої роботи з текстом.
На даному етапі роботи можна з упевненістю сказати, що Пілар – певний
символ безкорисливої любові. Саме вона подарувала синів Хосе Аркадіо та
Ауреліано й онуків Урсулі та Хосе Аркадіо Буендіа.)
- Як зникнення Хосе Аркадіо вплинуло на життя родини? (Коли зник Хосе
Аркадіо (до речі, зник завдяки циганам та своїм чоловічим інстинктам), Урсула
вирушила на пошуки сина. А Хосе Аркадіо Буендіа разом із сином Ауреліано
доглядав маленьку дочку Амаранту та займався своїми дослідами. В епізоді
зникнення Урсули розкриваються нові грані характеру героїні. До цього читач
знав Урсулу як певну протидію божевільним ідеям чоловіка та добру
господиню, її раптове зникнення, те, що вона покинула новонароджену дочку,
та те, що вона не вміла співати (тільки батько співав маленькій Амаранті
колискові), наштовхують на думку, що душа героїні позбавлена якихось дуже
важливих властивостей.)
- Як ставилися Хосе Аркадіо Буендіа з сином до чудес, що відбувалися в
лабораторії? Як даний епізод допомагає збагнути специфіку роману? («Через
месяц после исчезновения Урсулы в лаборатории начали происходить
странные явления. Пустая бутылка, давно валявшаяся в шкафу, вдруг
сделалась такой тяжѐлой, что невозможно было сдвинуть еѐ с места. Вода в
кастрюле, поставленная на рабочий стол, закипела сама по себе, без помощи
огня, и бурлила целые полчаса, пока не испарилась до последней капли.
Хосе Аркадио Буэндиа и его сын шумно радовались этим чудесам, они не знали,
чем их объяснить, но истолковывали как предвестие появления новой
субстанции. В один прекрасный день корзина с Амарантой, без всякого
постороннего воздействия, внезапно описала круг по комнате на глазах у
пораженного Аурелиано, который поспешил остановить еѐ». Читач
спостерігає за характерними для творів магічного реалізму рисами: злиття
магічного та буденного. Героїв не лякають чудеса, а тільки надихають
досліджувати таємниці природи. Дива стають невід’ємною частиною життя
героїв, заряджають енергією, допомагають розібратися у складному житті.)
- Який новий етап у розвиток Макондо принесло повернення Урсули? Як
ви гадаєте, чому Хосе Аркадіо Буендіа не вдалося у свій час відкрити новий
шлях іншим людям до містечка? (Хосе Аркадіо Буендіа ставив собі за мету
відкрити нові землі, а не відкрити Макондо світові, Урсула ж, навпаки, не
хотіла покидати свого дому. Вирушивши на пошуки сина, вона привела багато
людей і життя міста різко змінилося: «Это были не цыгане, а такие же, как в
Макондо, мужчины и женщины с гладкими волосами и смуглой кожей, они
говорили на том же языке… Макондо совсем преобразилось. Люди, которых
привела Урсула, так расхвалили повсюду выгоды его расположения и
плодородие окрестных земель, что очень скоро скромное селение превратилось
в оживлѐнный городок с лавками, мастерскими ремесленников и бойким
торговым путем…» Отже, образ Урсули – не просто образ берегині роду, а й

56
символ самої землі Макондо. Добробут міста для неї так само важливий, як і
добробут сім’ї. Проте певна душевна обмеженість викликає у читача тривогу.
Добробут у житті людини, міста, народу – це далеко не все. Урсула цього не
бачить: «В то время в Макондо кипела очень деятельная жизнь, и в доме
Буэндиа царила такая суета, что было не до детей».)
Примітка. Можна запропонувати колективне складання схеми «Роль
Урсули та Хосе Аркадіо Буендіа в житті міста Макондо», яка буде
доповнюватися учнями протягом роботи з текстом (рис. 1).

Хосе Аркадіо Буендіа Урсула

через вбивство вимушені були шукати нових земель

став молодим патріархом: зупинила Хосе Аркадіо Буендіа,

навчив людей правильно коли той хотів покинути
будувати будинки, сіяти хліб, Макондо; привела нових людей,
висадив мигдалеві дерева, стала господинею найбагатшого
зробив Маконда «земним раєм» та найгостиннішого дому в місті

«хвіст героїв»

відірваність від життя, марне «зацикленість» на матеріальному

витрачання часу на нікому не боці життя
потрібні дрібниці

Смерть героїв

Прожила більш ніж сто років,

Помер, прив’язаний до каштана померла сліпою, із тілом зсохлої
ляльки

Рис. 1. Роль Урсули та Хосе Аркадіо Буендіа в житті міста Макондо

57
 - Чому розвиток міста автор нерозривно пов’язує з добробутом родини
Буендіа? (Дім Буендіа є стрижнем самого Макондо, його серцем. Відомо, що
автор хотів назвати свій роман «Будинок». Таким чином, стає зрозуміло, що дім
– предметний символ сім’ї та міста, усе, що відбуватиметься з родиною, знайде
своє відображення в будинку.)
- Якими новими членами поповнилася родина Буендіа? Чому дітей
виховували не батьки, а слуги-індіанці? (Окрім Ауреліано та доньки Амаранти,
в родині з’явився син Хосе Аркадіо та Пілар Тернери Аркадіо. Окрім того,
здалека привезли дівчинку Ребеку, яка була нібито дочкою загиблого друга
Хосе Аркадіо Буендіа. Той факт, що Урсула та Хосе Аркадіо Буендіа прийняли
до себе незнайому дитину, свідчить про їхню щирість та доброту. Проте дітей
вони не виховували, тому що були зайняті містом та будинком, повністю
переклавши обов’язки на слуг- індіанців: «В то время в Макондо кипела очень
деятельная жизнь, и в доме Буэндиа царила такая суета, что было не до
детей. Их поручили заботам Виситасьон, индианки из племени гуахиро,
которая попала в Макондо вместе со своим братом… Вот так и вышло, что
Аркадио и Амаранта стали говорить на языке гуахиро раньше, чем по-
испански, и научились есть суп из ящериц и паучьи яйца, но Урсула этого даже
не заметила, потому что была всецело поглощена сулившим немалые прибыли
производством зверушек и птиц из леденца». Таким чином, читач розуміє, що
кожен Буендіа самотній у цьому великому та гостинному домі. Привиди, які з
кожним роком наповнюють дім, тільки підкреслюють це відчуття самотності.)
- Давайте поближче подивимося на нове покоління Буендіа. Що
незвичного ви помітили в образі Ребеки? Як ви гадаєте, чому автор підкреслює
саме ці деталі її образу? (Скринька з кістками батьків та те, що Ребека їла
землю та вапно, – яскраві художні деталі, з якими автор одразу знайомить
читача. Кістки пращурів, земля, мінерали (вапно) наводять на думку, що Ребека
знаходиться найближче до своїх коренів, хоч і відірвана від них. Згодом читач
розуміє, що вірність – найяскравіша риса цього образу.)
Примітка. На зазначеному етапі можна запропонувати учням розпочати
роботу з генеалогічним деревом роду Буендіа, яке мала підготувати творча
група, а саме з тими його «гілками», «над якими» відбувається робота класу
(рис. 2).
- Чому саме Ребека принесла у Макондо безсоння? (Смілива фантазія
автора створила страшну хворобу, що відбирає не тільки пам’ять, а й саме
життя. Можливо, те, що саме Ребека принесла хворобу в Макондо, є натяком:
Ребека ніколи не стане по-справжньому своєю в родині Буендіа.)
- Що символізує хвороба в смисловому полі тексту? (Хворобу автор
змальовує з іронією та гумором: «Наглядное представление о том, как жители
Макондо пытались бороться с забывчивостью, даѐт табличка, повешенная
ими на шею корове: «Это корова, еѐ нужно доить каждое утро, чтобы
получить молоко, а молоко надо кипятить, чтобы смешать с кофе и получить

58
кофе с молоком». Вот так они и жили в постоянно ускользающей от них
действительности…» Проте це доволі багатогранний символ: це і пам’ять
попередніх поколінь, без яких неможливе сьогодення, і колективне підсвідоме
(за К. Ґ. Юнгом), і вірність корінню. У такий спосіб автор подає читачеві своє
бачення існування будь-якого народу: без шанування власної історії народ
існувати не може. І стає зрозумілою ще одна причина того, чому саме Ребека
принесла хворобу: її було відірвано від коріння, як і індіанців, від яких
прийшла ця хвороба.)

Урсула Ігуаран Хосе Аркадіо Буендіа

Ребека Хосе Аркадіо Ауреліано Амаранта

Пілар Тернера
Санта Софія 17 синів
де ла П’єдад Аркадіо Хосе Ауреліано Ауреліано

Хосе Аркадіо-2
Ремедіос
Вродлива Ауреліано-2 Фернанда дель Карпіо

Хосе Аркадіо

Меме Амаранта Урсула

Дитина із хвостом,
остання в роду
Маурісіо Бабілонья
Ауреліано Бабілонья

Рис. 2. Генеалогічне дерево родини Буендіа

- Чому саме Мелькіадес врятував Макондо від безсоння? (Як зазначалося

раніше, Мелькіадес – носій досвіду людства, містичних та наукових знань.
Недарма, саме він пише історію роду Буендіа.)
- Яке значення має повернення Мелькіадеса для родини Буендіа та міста
Макондо? (Старий циган врятував Макондо від безсоння, повернув
Хосе Аркадіо Буендіа на шлях пізнання. Цікаво, що саме після повернення
59
Мелькіадеса Хосе Аркадіо Буендіа поступово перетворюється на нікчемного
божевільного. Автор іронізує з героя, описуючи його спроби довести існування
Бога за допомогою дагеротипу. Мелькіадес повернувся з того світу, ніби
залишив щось дуже важливе на землі, залишив термінову справу саме в
Макондо. Взагалі, Мелькіадес – «магічний» двійник автора, оповідач
«магічного» рівня тексту. Саме тепер Мелькіадес починає розшифровувати
записи Нострадамуса щодо Макондо та родини Буендіа.)
- Чому Хосе Аркадіо Буендіа став на перешкоді новій владі? (Життя в
Макондо спокійно пливло за законами, що установив Хосе Аркадіо Буендіа,
керуючись досвідом попередніх поколінь. Коррехідор, який прибув у Макондо,
намагався нав’язати нову владу, що була чужою та ворожою людям Макондо.
Автор розкриває перед читачем трагічну долю багатьох незалежних міст-общин
Латинської Америки.)
- Чому Урсула вирішила перебудувати дім? Чому автор надає таку
велику увагу простору будинку? (Примітка. Оскільки простір будинку відіграє
у тексті важливе значення, варто акцентувати увагу учнів на епізоді перебудови
дому. Протягом розповіді будинок «реагує» на зміни в житті родини Буендіа:
занепадає, потерпає від нашестя мурах та скорпіонів у важкі роки скрути,
перетворюється на заїжджий двір у період бананової лихоманки, стає похмурим
і непривітним за часів Фернанди дель Карпіо. Таким чином, художній простір
будинку символізує долю та внутрішній стан родини. Перебудова дому мала
принести в родину щастя та злагоду: «Рождение обновленного, белого, как
голубка, дома было отмечено балом. Мысль устроить его пришла в голову
Урсуле в тот вечер, когда она обнаружила, что Ребека и Амаранта стали
взрослыми девушками. Собственно говоря, желание создать достойное
помещение, где бы девушки могли принимать гостей, и явилось главной
причиной затеянного строительства. Дабы претворить свою идею в жизнь с
полным блеском, Урсула трудилась, словно каторжная, всѐ то время, пока
осуществлялись преобразования, и ещѐ до окончания их она собрала на
продаже сластей и хлеба столько денег, что смогла заказать много редких и
дорогих вещей для украшения и благоустройства дома, и среди прочего –
чудесное изобретение, которому предстояло поразить весь город и вызвать
бурное ликование молодежи, – пианолу. Еѐ привезли в разобранном виде в
нескольких ящиках и выгрузили вместе с венской мебелью, богемским
хрусталѐм, дорогой столовой посудой, простынями из голландского полотна и
несметным количеством разнообразных ламп, подсвечников, цветочных ваз,
покрывал и ковров». Знаменно те, що Хосе Аркадіо Буендіа мало пожив в
оновленому прекрасному домі, патріарх не зміг винести нововведень, шалено
захопився піанолою, лялькою-танцівницею та остаточно втратив глузд. Його
було прикуто до каштану, ніби Прометея до скелі, і патріарх назавжди залишив
будинок, який збудував власними руками. Символічно, що навіть його привид
ніколи не заходив у дім, а так і залишився під каштаном. Залишився патріарх і

60
осторонь тих доленосних подій, у вир яких було втягнуто Макондо. Після
смерті Хосе Аркадіо Буендіа пішов дощ із маленьких жовтих квітів. Сама доля,
здається, відводила межі під епохою, яку уособлював собою патріарх.)
- Як у життя молодшого покоління Буендіа прийшло кохання? Що вам
здалося неправильним, нелогічним у коханні молодих Буендіа? (Ауреліано
закохався у маленьку дівчинку Ремедіос, Амаранта та Ребека – у П’єтро Креспі
– настроювача піаноли. Вражає те, що молоді Буендіа ніби навмисно обрали
собі страждання: Ауреліано страждає від того, що його кохана – дитина, Ребека
страждає від розлуки з коханим, а Амаранта – від нерозділеного кохання та
ненависті до Ребеки. І кожен із них почуває себе самотнім і нещасним у
великому та світлому домі. Автор з гіркотою констатує, що почуття, яке має
облагороджувати людину та робити її щасливою і доброю, принесло горе та
ненависть у родину Буендіа.)
- Як, на вашу думку, у чому причина того, що кохання молодих Буендіа
не принесло щастя ані їм, ані їх обранцям? (Не дивлячись на щирі почуття, і
Ребека, і Амаранта, і Ауреліано охоплені всепоглинаючим егоїзмом: Амаранту
не хвилюють почуття П’єтро, вона всіма силами перешкоджає весіллю Ребеки,
навіть намагається отруїти сестру-суперницю, а потім, коли Ребека покинула
П’єтро заради Хосе Аркадіо, жорстоко грає з почуттями юнака, її жорстокість і
приводить П’єтро до самогубства. Ребека, не вагаючись, покидає нареченого,
навіть не замислюючись, що той відчуватиме. Пристрасть до надсамця
Хосе Аркадіо повністю поглинає дівчину. Ауреліано не хвилює те, що його
молода дружина майже дівчинка і, можливо, ще не готова до дорослого
повноцінного життя, егоїзм Ауреліано, ненависть Амаранти стають причиною
смерті ніжної та доброї Ремедіос.)
- Як ви гадаєте, чому Ауреліано перетворився на полковника
Ауреліано Буендіа? Як це перетворення перегукується з історією країн
Латинської Америки в середині ХІХ століття? (Ауреліано, поховавши дружину,
поховав і здатність любити. Тому, на думку автора, на місце любові прийшла
холодна ненависть. Автор подає нам історію війн, що мали місце в країнах
Латинської Америки. Наприкінці XVIII століття на величезних просторах
колоніальних володінь Іспанії та Португалії відчувалося наближення епохи
війни за незалежність, епохи антиколоніальної буржуазної революції. У
результаті війни за незалежність іспанські колонії позбулися колоніального
гніту й стали суверенними державами: Мексиканські Сполучені Штати,
Федерація Центральної Америки, Колумбія, Перу, Чилі, Болівія, Парагвай.)
- У чому сенс крейдяного кола, яке полковник наказував окреслювати
навколо себе? (Коло – наочний символ самотності та відчуженості не тільки
Ауреліано, але і його сім’ї.)
- Як ви гадаєте, чому Аркадіо замість того, щоб забезпечити мир і спокій
у місті, установив криваву диктатуру? (Абсолютна влада, що потрапила у руки,
стала тим випробуванням, котре виявилося не під силу юнаку, по суті стала тим

61
свинячим хвостом, якого так боялася Урсула: «Аркадио продолжал сильнее и
сильнее закручивать гайки своей ненужной жестокости и наконец
превратился в самого бесчеловечного из правителей, каких видел Макондо».)
- Як поводив себе Хосе Аркадіо під час кривавих подій? Чому так
безглуздо загинув? Чому від його тіла та могили тхнуло порохом? (Героя
хвилювало тільки накопичення землі. Жадібність Хосе Аркадіо, його тваринне
єство, котре завжди домінувало, призвело до того, що героя було застрелено, як
хижого звіра, запах пороху мав стати усім Буендіа ніби пересторогою: «Позже
могилу обложили несколькими слоями кирпичей и засыпали все промежутки
золой, опилками и негашѐной известью, но от кладбища ещѐ много лет разило
порохом».)
- Чому Буендіа, які мали нести у світ добро (на це вказує навіть
прізвище), почали сіяти смерть? Чому це бачила тільки Урсула? (Замкненість у
своєму родовому колі є, по суті, ксенофобією, неприйняттям нічого чужого.
Звідси і жорстокість Буендіа в ім’я добра. Урсула завжди боялася «свинячого
хвоста» у своїх нащадків, із жахом вона починає розуміти, що свинячий хвіст
може бути не тільки на тілі, а й у душі: «Урсула пренебрегла приказом сына не
беспокоить его и вошла к нему в спальню. Одетая в чѐрное, необыкновенно
величественная, она так и не присела все три минуты, что длилось свидание. –
Я знаю, ты расстреляешь Геринельдо, – сказала она спокойно, – и ничего не
могу сделать, чтобы помешать этому. Но предупреждаю тебя об одном: как
только я увижу его труп, клянусь тебе прахом моего отца и моей матери,
клянусь тебе памятью Хосе Аркадио Буэндиа, клянусь перед Богом, где бы ты
ни был, я выволоку тебя и убью своими руками. – И прежде чем покинуть
комнату, не ожидая его ответа, она заключила: – Ты поступаешь так, словно
родился со свиным хвостом».)
- У чому ви бачите символічне значення народження в роду двійнят:
«Пока близнецы не вступили в юношеский возраст, это были два синхронных
механизма. Просыпались они всегда одновременно, в одну и ту же минуту у
обоих возникало желание идти мыться, они болели одними и теми же
болезнями и даже видели одни и те же сны»? (Образи Ауреліано другого та
Хосе Аркадіо другого уособлюють собою замкненість Буендіа в родовому колі
та повторення одне в одному. Той факт, що вони ніби переплуталися, свідчить
про єдність у протилежностях, недарма імена чоловіків багатьох поколінь були
Хосе Аркадіо та Ауреліано.)
- Чому саме в родині Буендіа народилася найвродливіша жінка на землі
– Ремедіос Прекрасна? (Явно відчуваються фольклорні мотиви: казкова
красуня, яка тільки своєю появою бентежить чоловіків; чарівна дівчина, яку
рідня не показує іншим, і прекрасному принцу належить здійснити безліч
подвигів, аби завоювати її серце. Автор відкриває нам нові грані свого бачення
роду. Родина Буендіа не тільки символізує народ Латинської Америки, не
тільки уособлює людство, а й відображає міфологічний світогляд, що

62
відображається також у легендах і народних казках. От тільки краса
Ремедіос Прекрасної викликала не кохання, а шалене безумство, сама ж вона
покохати нікого не могла. ЇЇ чистота межувала з ідіотизмом: «По правде говоря,
Ремедиос Прекрасная была существом не от мира сего. Ещѐ долго после того,
как она вышла из детского возраста, Санта София де ла Пьедад вынуждена
была мыть и одевать еѐ, и даже когда Ремедиос стала с этим справляться
сама, всѐ ещѐ приходилось следить, чтобы она не рисовала на стенах зверюшек
палочкой, вымазанной собственными какашками. Она дожила до двадцати
лет, так и не научившись ни читать, ни писать, ни обращаться с приборами
за столом, и бродила по дому нагая – еѐ природе были противны все виды
условностей».)
- Чому Ремедіос вознеслася на небо із простирадлами? (Вона була
порожньою за своєю сутністю, тому й відірвалася від землі. Особливість
магічного реалізму: диво, нерозривно пов’язане з побутовим елементом,
сприймається як щось звичайне та повсякденне. Вознесіння Ремедіос підсилює
враження того, що історія роду – своєрідна концентрація біблійно-
міфологічних сюжетів із історії людства.)
- Які зміни відбулися у родині Буендіа з появою Фернанди дель Карпіо?
(Фернанада – нащадок давнього аристократичного роду стала дружиною
Ауреліано другого. Уводячи образ героїні у твір, автор виливає їдку іронію на
пихатість, снобізм та нікчемність касти аристократів. З появою Фернанди
світлий і гостинний дім Буендіа став нагадувати скоріш холодний склеп, де
живуть тільки за суворими правилами. Фернанда намагалася витравити із дому
всі почуття, саме життя: «Мало-помалу погребальное великолепие древних и
мрачных господских покоев перекочевало в светлый дом Буэндиа». «К нам
переслали уже всѐ семейное кладбище, – заметил как-то Аурелиано Второй. –
Не хватает только плакучих ив и надгробных плит».)
- Як вплинув на життя міста в цілому та історію роду Буендіа зокрема
прихід бананових плантаторів? Хто з Буендіа – у центрі авторської уваги?
Чому? (Прибуття плантаторів розширило кордони, Макондо стало великим
містом, на станцію прибувають усе нові і нові потяги. Жителі Макондо немов
утягнуті у вихор. Вони забувають про спокійне патріархальне життя, про мирну
працю. Ауреліано другий у цей період привертає основну увагу автора. Завдяки
своїй коханці Петрі Котес, чудодійному дару їхнього союзу впливати на
приплід домашніх тварин, герой повністю поринає в безтурботне раблезіанське
життя. Проте таке життя не є життєстверджуючим, а, як і все, що робили
Буендіа, – руйнівним: «Плодитесь коровы! Жизнь коротка!..
Аурелиано Второй потолстел, лицо его стало багрово-фиолетовым,
расплылось и напоминало теперь морду черепахи, а всѐ по вине его
чудовищного аппетита…»)
- Чому Макондо майже на п’ять років потерпало від зливи? Чому автор
проводить явну паралель із біблійним потопом? (Автор розкриває перед

63
читачем реалії життя Латинської Америки початку ХХ століття: повстання
робочих і жорстоке ставлення влади. Проте авторський гнів падає і на людей,
які не хотіли бачити, що відбувається в країні, «граючи» тим самим на руку
владі. Хосе Аркадіо другий, який став свідком жорстокої розправи над
робітниками та їхніми сім’ями, до кінця життя не міг довести правду, йому
ніхто не вірив: «Хосе Аркадио Второй не произнѐс ни слова, пока не допил
кофе.
– Там было, наверное, тысячи три, – прошептал он.
– Чего?
– Мертвых, – объяснил он. – Наверное, все, кто собрался на станции.
Женщина посмотрела на него с жалостью. «Здесь не было мертвых, –
возразила она. – Со времѐн твоего родича, полковника Аурелиано Буэндиа, в
Макондо не случалось». В трѐх кухнях, где побывал Хосе Аркадио Второй,
прежде чем добрался до своего дома, ему сказали то же самое: «Не было
мертвых». Таким чином, автор попереджає людство: за зраду пам’яті –
розплата страшна.)
VІ. Підсумкова бесіда.
Слово вчителя.
Ми практично дійшли до того моменту, коли історія родини Буендіа
наблизилася до свого трагічного фіналу.
- Яким чином за допомогою системи образів автору вдалося розгорнути
перед читачем всеохоплюючу картину духовних злетів і падінь людства?
(Історія родини Буендіа, доля кожного героя допомагає авторові провести
читача складними шляхами людського існування, ницих пристрастей і високих
поривань.)
Примітка. На вказаному етапі уроку варто скласти опорно-смисловий
рисунок «Хвости родини Буендіа» (рис. 2), який сприятиме ефективній
систематизації набутих знань протягом уроків. Зазначений рисунок дозволить
органічно перейти до заключного уроку з вивчення творчості Ґ. Ґ. Маркеса,
адже учні працюватимуть із ними на наступному уроці. Рисунок має
продемонструвати ті «глибини» людської душі, які, за переконанням автора,
впливають не тільки на її існування, а й на існування людської цивілізації в
цілому.
VІ. Аргументація оцінок.
VІІ. Оголошення домашнього завдання.
1. Доповнити рисунок «Хвости родини Буендіа» цитатами з тексту.
2. Виписати у зошити власні розшифрування образів-символів
«скорпіона», «мигдалевих дерев», «мурах», що червоною ниткою проходять
крізь увесь роман.

64
 Хосе Аркадіо Полковник Амаранта
- надсамець; Ауреліано Буендіа - егоїзм;
- тілесне домінує над - егоїзм; - втеча від життя;
духовним; - жорстокість; - жорстокість;
- смерть героя: вбитий - свідома самоізоляція; - смерть героя:
невідомими, сильний - смерть героя: самотня влаштувала спектакль зі
запах пороху як згадка смерть, що принижує своєї смерті
про насильницьку героя-воїна
натуру героя

Аркадіо Хосе Ауреліано

- жорстокість; - егоїзм;
- спотворення владою духовного „я”; - потяг до рідної тітки;
- смерть героя: розстріляний як диктатор та - смерть героя: помер
тиран насильницькою смертю під час
громадянської війни

Хосе Аркадіо другий Ауреліано другий Ремедіос Прекрасна

- свідома
самоізоляція;
- смерть героя: помер
одночасно з братом
- прагнення тілесних - самоізоляція;
насолод; - втеча від життя;
- тілесне домінує над
духовним; - несвідома жорстокість;
- смерть героя: помер від - смерть героя: вознеслася
раку горла на небо з простирадлами

Меме Хосе Аркадіо

- ненависть до родини; - безцільне існування;
- потяг до саморуйнації; - спотворений погляд на кохання;
- смерть героя: самотня смерть у монастирі - бідність духовного світу;
- смерть героя: вбитий юними
друзями через золото

Амаранта Урсула Ауреліано

- потяг до саморуйнації; - потяг до саморуйнації;
- остаточна замкненість - остаточна замкненість у Дитина з хвостом
у родовому колі; родовому колі; остання в роду
- відмежування від - відмежування від - смерть героя:
великого світу великого світу; з’їли мурахи
- смерть героя: - смерть героя: загинув у
померла від кровотечі вихорі, що стер
Макондо з лиця землі

Рис. 2. Хвости родини Буендіа

65
 «Рід, що приречений на самотність…»
(до розуміння філософсько-естетичної концепції автора в романі)

Мета: узагальнити та систематизувати знання учнів, отримані у процесі

вивчення роману Ґ. Ґ. Маркеса «Сто років самотності»; розкрити
причину загибелі роду та авторську позицію щодо поняття «самотність»
у філософському значенні цього слова; формувати аналітичні здібності
учнів; сприяти вихованню мислячої особистості.
Обладнання: тексти роману.

Зміст уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Оголошення теми і мети уроку.
ІІІ. Актуалізація опорних знань.
- Доведіть на основі вже опрацьованого тексту роману, що родина Буендіа
– мікромодель людства, яка змальована автором крізь призму «магічного
реалізму».
- Які «риси людства» цікавлять автора в першу чергу? Чому?
ІV. Мотивація навчальної діяльності.
Вступне слово вчителя.
Сьогодні ми разом із Буендіа зробимо останні кроки до повного знищення
роду Буендіа з лиця землі. Маємо з’ясувати, яка головна причина зникнення
роду, та збагнути уроки, що дає їх автор читачам своїм романом.
V. Аналітичне дослідження тексту роману.
Бесіда.
- Давайте повернемося трохи назад і подивимося на смерть членів роду
Буендіа. Наше завдання – збагнути, чому саме так помирали Буендіа, адже
автор велику увагу приділив тому, як йшли із життя члени роду. Першим пішов
з життя Хосе Аркадіо Буендіа, проте його тінь, як і привид Мелькіадеса,
залишилася в домі. Чому? (Патріарх, що заснував Макондо, став ніби символом
як роду, так і міста. Його привид біля каштана, який бачили всі члени родини,
окрім полковника Ауреліано Буендіа, ніби залишається ув’язненим в родовому
колі. «Самотність у смерті» – така доля спіткала найстаршого Буендіа.)
- Чому доля Урсули – прожити більше ста років та стати іграшкою для
нащадків? (Урсулі, яка була берегинею сім’ї, судилося прожити неймовірно
довге життя, осліпнути та врешті-решт стати об’єктом знущання наймолодших
Буендіа. Урсула – єдина в роду, до якої зі сліпотою прийшло справжнє
прозріння щодо її життя та родини:
«– Гадина! – крикнула Урсула.
Амаранта, начавшая складывать в сундук одежду, решила, что мать
укусил скорпион.
– Где он? – испуганно спросила она.
– Кто?
– Скорпион, – объяснила Амаранта.
Урсула ткнула пальцем в сердце.
66
 – Здесь, – сказала она». Невипадково автор абсолютно в дусі магічного
реалізму не тільки робить її довгожителем, а й «зменшує» її фізичне тіло. Це
вказує на те, що і поваги до праматері у молодших Буендіа немає, і справа
всього її життя – процвітання сім’ї – зійшла нанівець. Помирає Урсула в
страшну спеку, коли навіть птахи помирають під час польоту. Ніби зі смертю
героїні доля спалює колишні цінності, якими жило Макондо.)
- Чому полковник Ауреліано Буендіа помирає в той час, коли справляв
малу потребу? (Автор навмисне принижує самого знаменитого та героїчного
Буендіа та «дарує» йому таку ганебну для воїна смерть. Знаменно, що помирає
полковник під деревом, як і його батько, ось тільки квіти не осипалися на
землю. Доля відбирає у нього навіть сімнадцять синів Ауреліано, якими
полковник пишався та якими погрожував владі. Маркес проводить паралель із
давньогрецьким міфом про Ніобу, яка своїм зухвальством стала причиною
смерті власних дітей. Герой помирає як самотній, нікому не потрібний старий.
Таким чином, самоізоляція, духовний холод приводять героя саме до такої
смерті.)
- Хосе Аркадіо, Аркадіо та Хосе Ауреліано знайшли свою смерть у
страшні роки громадянської війни. Як ви вважаєте, чи випадково, герої
загинули в даний історичний період та померли насильницькою смертю?
(Хосе Аркадіо, його син та небіж прагнули отримати власну вигоду з
доленосних подій: Хосе Аркадіо хотів отримати більше землі, Аркадіо – владу,
а Хосе Ауреліано – тітку Амаранту. Таким чином, кожен з них став жертвою
своїх же амбіцій та життєвих орієнтирів.)
- Амаранта довго готується до смерті, шиє саван, який мріяла пошити
Ребеці, та влаштовує «шоу», йдучи з життя. Як ви гадаєте, чому Амаранта, яка
присвятила себе гіркій долі старої діви, так «публічно» помирає? (Урсула
вважала, що Амаранта прагнула любові, але не знайшла її та присвятила себе
вихованню племінників. Проте неприродна тяга до небожів, багатолітня
ненависть до Ребеки, те, що саме жорстокість Амаранти стала причиною смерті
П’єтро Креспі та нещастя полковника, наводять читача на думку: Амаранта
замкнулася у своїй самотності завдяки всепоглинаючому егоїзмові. Її смерть –
прямий наслідок її самозакоханості: «Тогда Амаранта легла и вынудила Урсулу
публично засвидетельствовать еѐ девственность.
– Пусть никто не обольщается, – крикнула она, чтобы слышала
Фернанда. – Амаранта Буэндиа уходит из этого мира такой же, как пришла в
него.
Больше она уже не вставала».)
- Чому близнюки Ауреліано другий та Хосе Аркадіо другий помирають
одночасно? Чому в труні їх було переплутано? (Вони – дві половинки однієї
особистості. Тіло та душа. Гротескна тілесність Ауреліано другого
доповнюється напруженою думкою та гострим відчуттям несправедливості
Хосе Аркадіо другого. Рак, що роздирав горло Ауреліано другого, – немов кара
за його ненажерливість. Саме ця хвороба і стала причиною смерті обох братів,
тіло стало причиною смерті духовної.)
Примітка. Починаємо працювати з рисунком «Хвости родини Буендіа»
67
та доповнимо його смертями героїв, адже їхня смерть – продовження їхнього
«хвоста». Під час створення рисунку вчитель перевіряє домашнє завдання:
цитати, що обрали учні для рисунку. Також радимо повернутися до рисунку
«Роль Урсули та Хосе Аркадіо Буендіа в житті міста Макондо» та доповнити
його, таким чином завершуючи дослідження на всіх рівнях роботи.
- Давайте звернемо увагу на наймолодше покоління Буендіа: Меме,
Хосе Аркадіо, Амаранту Урсулу та Ауреліано. Чому, знайомлячись із героями
та їхнім життєвим шляхом, у читача виникає відчуття, що потяг долі набирає
обертів та на шаленій швидкості наближається до кінцевої станції? (Описуючи
долю останніх поколінь Буендіа, автор із безжалісністю фатуму розкриває
перед читачем наслідки замкненого родового кола. Бурхливий протест Меме,
що намагалася вирватися із в’язниці сім’ї та народила позашлюбне дитя, привів
до ще гіршої в’язниці – самотнього життя в монастирі. Хосе Аркадіо, що
перетворився на розбещену істоту (цікаво, що саме йому судилося знайти
золото подорожніх, які близько ста років шукали Буендіа), убитий у басейні
своїми юними «друзями» через золото. Амаранта Урсула – прекрасна, розумна,
сповнена неймовірної сили, помирає від кровотечі під час пологів, немов уся
кров Буендіа витікає із останньої жінки в роду. Ауреліано Бабілонья, який виріс
бідним знайдою в рідній сім’ї та котрий був наділений мудрістю і силою
попередніх поколінь чоловіків-Буендіа, стає єдиним, хто зумів розгадати
манускрипти Мелькіадеса та кому судилося стати свідком смерті останнього в
роду й міста Макондо. Усі вони приречені стати заручниками сімейного
«прокляття», прокляття самотності та самоізоляції.)
- Як із роками змінюється Макондо? Чому частіше автор згадує мертві
мигдалеві дерева, що німим докором стояли у місті, скорпіонів та мурах, від
яких потерпав будинок Буендіа? (Примітка. На зазначеному етапі уроку
вчитель перевіряє ще одну складову домашнього завдання: знайти тлумачення
символів, що зустрічаються в тексті. Місто після того, як бананові плантатори
поїхали, занепадає: «Только одна эта аптека и осталась в городе от прошлого,
разрушение которого всѐ никак не приходило к концу, ибо прошлое разрушалось
бесконечно, поглощая само себя, готовое каждое мгновение кончиться совсем,
но так никогда и не кончая кончаться». Злива, що тривала майже п’ять років,
та страшенна спека, немов божа кара, впала на голови жителів. Простір міста
починає звужуватися, разом з ним звужується і простір будинку Буендіа.
Скорпіони та мурахи просто знищують колись простору та світлу оселю:
«…дом с каждым часом все больше дряхлел. Стены его покрылись нежным
мхом, весь двор зарос травой, под напором сорняков цементный пол галереи
растрескался, как стекло […], рыжие муравьи покинули источенный ими
фундамент, прошли через сад, взобрались на галерею, где иссохшие бегонии
приобрели землистый оттенок, и проникли вглубь дома […] в ход пошли
инсектициды и, наконец, негашѐная известь, но всѐ было напрасно – на другой
день рыжие муравьи наползли снова, упорные и неистребимые». Символ
мурахи трактується неоднозначно: з одного боку, це уособлення народу, з
іншого – існує прикмета, що мурахи несуть нещастя. Таким чином, образ мурах
у контексті твору можна розуміти, як нещастя народу, нещастя роду. Символіка
68
образу скорпіона більш категорична – це знак Божого покарання, уособлення
самого диявола. Читач розуміє: усе, що відбувається з героями – є страшна
закономірність. Мигдалеві дерева, що колись буйно цвіли у місті, символізують
вічну весну, у християнській традиції є символом Божого благословення, яке
залишило Макондо.)
- Яке значення для останніх днів роду відіграло кохання
Амаранти Урсули та Ауреліано? (Хоча герої цього не знають, вони є рідними
по крові, цей факт додає щось неприродне та потворне їхньому, справді
сильному та глибокому почуттю. Потяг до саморуйнації, що був притаманний
усім Буендіа, у союзі героїв досяг свого апогею: «То была безрассудная,
губительная страсть, державшая их в состоянии вечного возбуждения […]. За
короткий срок они внесли в дом больше разрушений, чем муравьи…» Таким
чином, герої, які своїм коханням мали врятувати рід, прискорили його смерть.
Народження дитини з хвостом є страшним і водночас логічним результатом
такого союзу та підсумком існування усього роду.)
- Чому рукописи Мелькіадеса розкрилися тільки у фіналі? (У читача
складається враження фатуму, приреченості. Водночас автор попереджає
людство: якщо воно і далі продовжуватиме нарощувати собі «хвости», то може
зникнути з обличчя землі: «…ибо тем родам человеческим, которые обречены
на сто лет одиночества, не суждено появиться на земле дважды».
Характерно, що в останньому реченні автор не називає ані прізвище роду, ані
національність. Складається враження певної «біблійності» останніх слів. Стає
зрозуміло, що останні слова свого роману автор адресує всім людям.)
VІ. Підсумкова бесіда у просторі означеної теми та системи уроків з
вивчення роману Ґ. Ґ. Маркеса «Сто років самотності».
- Доведіть, що Макондо – художня модель не тільки Латинської Америки,
а й усього людства, при чому на всіх рівнях реальності: колективному й
індивідуальному, легендарному та історичному, соціальному та
психологічному, побутовому та ліричному.
- Опираючись на читацький досвід, здобутий протягом вивчення тексту
роману, скажіть: чому результат діянь усіх Буендіа – поразка?
- Яким чином текст роману ілюструє метод «магічного реалізму»?
- Який ефект надають твору постійні мотиви долі, ключової в
старогрецькій трагедії, та використання античних міфів?
- У чому полягає гуманістичний пафос роману?
- Зробіть висновок про значення роману Ґ. Ґ. Маркеса «Сто років
самотності» для розвитку світового літературного процесу.
VІІ. Аргументація оцінок.
VІІІ. Оголошення домашнього завдання.
1. Написати есе «Людський рід, приречений на самотність…» (за
романом Ґ. Ґ. Маркеса «Сто років самотності».)
2. Здійснити дослідження «Текстуальний зв’язок у творах Ґ. Ґ. Маркеса
«Сто років самотності» та «Полковнику ніхто не пише».
3. Підготуватися до контрольної роботи за творами Ясунарі Кавабати та
Ґабріеля Ґарсіа Маркеса.
69
 ПІСЛЯМОВА

Методичному розробленню проблеми «Хронотопічний аналіз як шлях

пізнання феномену художнього твору на уроках світової літератури» сприяли
праці з літературознавства та методики викладання літератури таких учених,
як: М. Бахтін, Ж. Ле Гофф , О. Ніколенко, Н. Ніколіна, Л. Кайда,
Н. Копистянська, А. Есалнек, Б. Шалагінов, Л. Мірошниченко, О. Ісаєва,
Ж. Клименко та інших.
Установлено, що хронотоп – це взаємозв’язок часових і просторових
відношень, художньо освоєних у літературі; хронотопічний аналіз – аналіз
художнього часу та простору – містить у собі осмислення взаємозв’язків
часових і просторових відносин художнього тексту. Значущість для розуміння
поняття «хронотопічний аналіз» являють праці М. Бахтіна, зокрема «Формы
времени и хронотопа в романе». Під час аналізу художніх творів важливим є
розмежування понять «реальний хронотопом» і «хронотопом художнього
тексту». У дійсності категорії часу та простору існують лінійно, тоді як у
художньому творі вони можуть перехрещуватися та цілком залежати від задуму
автора.
У ході застосування елементів хронотопічного аналізу варто враховувати
специфіку художніх творів. Під час роботи над казками варто зосередити увагу
учнів на хронотопі дороги. Відтак, предметом розгляду може бути дорога, якою
прямують герої, та ті перешкоди, що зустрічаються на їхньому шляху. Для
розкриття хронотопу народної казки необхідно з’ясувати міфологічну основу,
оскільки казки у своїй структурі опираються на міф.
Під час аналізу поем Гомера «Іліада» й «Одіссея» важливим є
дослідження простору моря, оскільки він суттєво впливає на героїв, їхні
почуття, зокрема в поемі «Одіссея».
Особливостями хронотопічного аналізу творів ліро-епічного роду
(билини, балади) є обширний простір, що включає як простір конкретного міста
(Київ, Чернігів, Муром – у билинах), так і простір усієї землі, яку необхідно
боронити або визволяти.
Хронотопічний аналіз п’єси-казки «Дванадцять місяців» передбачає
з’ясування простору лісу та перебування в ньому різних героїв і розкриття їхніх
світів. Варто зазначити, що для різних героїв ліс виступає або закритим
простором, або відкритим, є «своїм» світом або «чужим». Так, для Пасербиці
ліс є «своїм» світом. Їй допомагають і звірі, і птахи, і люди. Для Баби та її
Дочки ліс є закритим простором, він ніби не пускає їх у свої володіння (не
можуть знайти квіти, не можуть вибратися, збилися зі шляху, немає чим їхати
тощо).
У ході хронотопічного аналізу доцільно зосередити увагу на художніх
світах, оскільки вони є структурним компонентом аналізу. Під час застосування
елементів хронотопічного аналізу важливо враховувати специфіку твору за
його родовою приналежністю.
Практичний зміст посібника спрямований на з’ясування часопросторових
особливостей таких творів, як: вірш «Книги в червоній палітурці» М. Цвєтаєвої
70
та розкриття світу дітей і дорослих; оповідання «Пісня про Правду»
Р. М. Рільке та показ особливостей простору України (степ, небо, Київ, ніч,
храм тощо); оповідання «Три смерті» Л. Толстого та дослідження світу
здорових і хворих, живих і мертвих; поезії П. Верлена та розкриття
особливостей його художнього світу; роман «Сто років самотності»
Ґ. Ґ. Маркеса та з’ясування часопросторових параметрів твору
(містечко Макондо, Колумбія, Латинська Америка в цілому, простір родини
Буендіа та їхнє родове коріння).
Провівши методичний аналіз уроків учителя С. Тіхоненко, можемо
стверджувати, що уроки розкривають проблемне питання методичного
дослідження «Хронотопічний аналіз як шлях пізнання феномену художнього
твору на уроках світової літератури».
У ході вивчення педагогічного досвіду С. Тіхоненко варто зазначити, що
застосування хронотопічного виду аналізу сприяє більш глибшому
проникненню в смислову тканину художнього твору, ґрунтовному розкриттю
змісту, зануренню в смислове поле твору, з’ясуванню позиції автора щодо
художньої моделі світу; допомагає осягнути твір у контексті національної та
світової літератури, визначити місце твору в аспекті культурологічної
значущості. Відтак, застосування елементів хронотопічного аналізу на уроках
світової літератури засвідчує його важливість і необхідність під час розгляду
художніх творів, оскільки дає можливість виходу в простір не лише
конкретного автора, а й у простір літературної та певної історичної доби, а
також у полікультурний простір, що показує зв’язок різних епох і визначає
місце творів серед різних національних культур.
Сподіваємося, що навчально-методичний посібник С. Тіхоненко
«Сучасний урок літератури як шлях пізнання феномену художнього твору»
стане експериментальним дослідженням у царині хронотопу, а головне –
створить підґрунтя для вчителів у пошуках власних методичних ідей і шляхів
роботи над творами світового красного писемства.

Ірина Небеленчук

71
 Світлана Тіхоненко

Сучасний урок літератури

як шлях пізнання феномену
художнього твору

Навчально-методичний посібник

Підписано до друку 26.11.2014 р.

Формат 60х84 1/16. Папір офсетний. Гарнітура Таймс.
Друк – принтер. Тираж 100 прим.
Зам. № 205

КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», вул. Велика Перспективна, 39/63, Кіровоград, 25006
Віддруковано в лабораторії інформаційно-методичного забезпечення освітнього процесу
КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», вул. Велика Перспективна, 39/63, Кіровоград, 25006

72