НМК УКР, ЛІТ. Ч.1. - Сучасні методрозробки - занять. (І курс, 2-й семестр) - - Укладачка Світлана ЯЦЮК

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

«ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ МОРСЬКОГО ТРАНСПОРТУ
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
«ОДЕСЬКА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ»
ЗАТВЕРДЖУЮ
Заступник начальника коледжу
з навчальної роботи
___________Едуард МАЛАЙ
«_____»_____________2023 р.
Навчально-методичний комплекс
з дисципліни
«Українська література»
І курс, 2-й семестр
Частина 1 (лекції, семінари)
Укладачка:
викладачка української
мови і літератури
«Спеціаліст вищої категорії»
Світлана ЯЦЮК
Розглянуто і схвалено
на засіданні циклової комісії
Мови та літератури
Протокол №____від «______»_________2023 р
Голова комісії _______Марина КОНСТАНТИНОВА
ВСТУП
Одним із видів електронних освітніх ресурсів є курс дистанційного та

змішаного навчання. Авторська майстерня викладачки електронного
курсу навчання з української літератури є складовою частиною технології
змішаної форми навчання ВСП «Фахового коледжу морського
транспорту НУ «ОМА» в умовах воєнного стану.
Метою даного курсу є впровадження й удосконалення інноваційних

технологій при використанні інтерактивних методів навчання на всіх
етапах з навчального процесу щодо здійснення змішаного навчання
засобами мережі Internet.
Метою застосування інтерактивних методів у віртуальному навчанні в

процесі формування технологічної компетентності є створення
комфортних умов навчання, у яких усі курсанти взаємодіють між собою,
обговорюючи різноманітні проблеми, аргументують власні погляди,
відбувається взаємодія викладача і курсанта, яка орієнтується на розвиток
творчих здібностей і комунікативних навичок та фахової компетенції
майбутнього спеціаліста.
Метою уведення тренінгових психологічних розминок на сучасному етапі

занять як форма педагогічного впливу передусім передбачає
використання активних методів групової роботи курсантів, які
допоможуть пізнати один одного, краще познайомитись, розкрити себе та
покращити емоційний стан. Саме тому під час проведення тренінгових
інтерактивних вправах на занятті курсанти можуть засвоїти значно
більше навчального матеріалу в умовах воєнного стану.
Основними завданнями змішаного навчання для курсантів 1-го курсу є

забезпечення з дисципліни «Українська література» електронними
дискурсами навчальних матеріалів та опанування курсів лекцій,
семінарів, тренувальних тестів щодо контролю самоперевірки знань.
В основу системи національно-патріотичного виховання методичного

забезпечення електронних курсів сучасних занять покладено ідею
розвитку української державності як консолідуючого чинника
розвитку українського суспільства й української політичної нації, що
дасть можливість курсантам стати фахівцем своєї справи та гідно
представляти Україну на міжнародній арені.
Слід зазначити, що саме створення електронних курсів, у яких повною

мірою реалізована взаємодія курсанта з комп'ютерним віртуальним
середовищем, дає змогу забезпечити належну якість освіти в ОФЛАЙН і
ОНЛАЙН режимі.
ЗМІСТ І СТРУКТУРА
СУЧАСНИЙ ЕТАП ЗАНЯТТЯ
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ОСНОВНА
1. О. Авраменко. Українська література (рівень стандарту): підруч. для

10 кл. закл. загальн серед. освіти. – К.: Грамота, 2018.
2. О. Авраменко. Українська література (рівень стандарту): підруч. для
11 кл. закл. загальн серед. освіти. – К.: Грамота, 2019.
3. Мовчан Р.В., Ковалів Ю.І., Погребенник В.Ф., Пансенко В.Є.
Українська література : підруч. для 11 кл. загальноосв. школи. – К.:
Ірпінь, 2000.
4. Семенюк Г. Українська література: Підруч. для 11 кл. загальноосв.
навч. закл. – К.: Освіта, 2006.
5. Українська література: Хрестоматія. 10 клас / Укладачі Т.О.
Харахоріна, В.С. Адаменко, Т.В.Ткачук – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО»,
2008.
6. Українська література: Хрестоматія для 11 кл. серед. навч. закладів /
Упоряд. Р.В. Мовчан, Ю.І. Ковалів. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000.
ДОДАТКОВА
1. Араменко О.М. Українська література: хрестоматія для 11 класу

загальноосвіт. навч. закл. К.: Грамота, 2013.
2. Авраменко О.М., Пахаренко В.І. Українська література (рівень
стандарту, академічний рівень), 11 кл. К.: Грамота, 2011.
3. Дмитренко Є.В. Українська література: хрестоматія 10 кл. К., 2013.
4. Мовчан Р.В. Українська література: підручник для 11 класу
загальноосв. навч. закл. (рівень стандарту). К.: Грамота, 2013.
5. Семенюк Г.Ф., Ткачук М.П., Слоньовська О.В., Гром’як Р.Т., Вашків
Л.П., Плетенчук Н.С. Українська література (рівень стандарту,
академічний рівень), 10 кл. Х.: Сиция, 2012.
5. О.Авраменко. Українська мова та література. Власне висловлення. /
О.Авраменко, Ю.Гарюнова, І.Лінвінова, – К.: Грамота, 2022. – 72 с.
6. О. Авраменко. Українська мова і література: Довідник. Завдання в
тестовій формі: І частина / О.Авраменко, М.Блажко, – К.: Грамота,
2022. – 480 с.
Заняття № 18
ОФЛАЙН і ОНЛАЙН режимі
Тема: Семінар № 1. О. Кобилянська. «Меланхолійний вальс».
Образи нових жінок-інтелектуалок - талановитої піаністки Софії,
гордої духом Марти, пристрасної і вольової Ганнусі.
Мета (формувати компетентності):

предметні: уміння аналізувати новелу О. Кобилянської, зосереджуючи
увагу на створенні образів нових жінок-інтелектуалок;
характеризувати образи в їхньому порівнянні;
ключові: уміння логічно висловлювати свої думки, давати оцінку
героїням, використовуючи навички критичного мислення; виявляти
лідерські якості за аналогією до героїнь художніх творів, брати на себе
відповідальність за прийняття рішення; уміння визначати ситуації, у
яких людина потребує підтримки, володіти засобами їх надання; на
прикладі головних героїв твору шукати оптимальні шляхи вирішення
життєвих проблем;
комунікативну: висловлення власних суджень про творчість Шопена;
уміння порівнювати власні враження із впливом його музики на героїв,
розуміти роль читання для власного інтелектуального зростання;
інформаційну: навички самостійної роботи з джерелами інформації.
загальнокультурну: національна свідомість, емоційно-ціннісне
ставлення до мови, почуття національної гідності та цілеспрямованісті,
активну громадянську позицію, патріотизм.
Вид заняття: семінар.
Методи, прийоми, форми: слово викладачки, фронтальна бесіда, бліц-
опитування. «незакінчене речення», робота в парах, «сюжетний
ланцюжок», «психологічний тренінг» ; випереджувальні завдання
«уявне інтерв'ю з героями», «читацький коментар»,
«Мінідослідження», метод «Прес», інформаційне гроно, «мікрофон».
Методичне забезпечення: підручники, опорний конспект, епіграф,
електронні дискурси, ілюстративний матеріал до твору, словник
літературознавчих термінів, відеозаписи.
Технічні засоби: ноутбук, демонстрація екрана, смартфон, планшет.
Міжпредметні зв’язки: мистецтво, музика, художня література,
культорологія, психологія.
Теорія літератури: модернізм.
Тип заняття: формування умінь і навичок.
Епіграф до заняття:
Читаючи ...я немов бачила перед собою історію
цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва.
Леся Українка
Зміст і структура заняття
І. Організаційний момент. Забезпечення емоційного стану

1. Привітання з курсантами.
2. Перевірка присутніх на занятті.
3. Проведення “психологічних розминок".
ІІ. Актуалізація опорних знань курсантів

· Перевірка домашнього завдання (усне есе за творчістю
О.Кобилянської (вибірково).
Фронтальна бесіда
- Скажіть, чим Вас особисто захоплює О. Кобилянська як людина і
письменниця?
- Ви любите музику?
- Чи уявляєте своє життя без неї?
- Як впливає музика на Вас?
- Які образи виникають при прослуховуванні класичної музики?
ІІІ. Повідомлення теми й мети заняття. Мотивація навчальної

діяльності курсантів
· Вступне слово викладачки
Про вплив музики на особистість Ольги Кобилянської дізнаємося з
автобіографічної, епістолярної, мемуарної та творчої спадщини
письменниці. Музика в її житті відігравала чи не найважливішу роль:
допомагала у хвилини розпачу та зневіри, підбадьорювала, надихала,
не давала замкнутися в собі. Сім’я Кобилянських була творчо
обдарована музикально. Ольга Кобилянська грала на фортепіано, лише
два місяці навчаючись музичної грамоти, а ще грала на дримбі та цитрі.
Від дня народження і до останньої хвилини
Є мить прекрасна - це життя людини.
По-різному йдемо життєвим шляхом:
Хтось пролітає непомітним сірим птахом,
Комусь доводиться пливти за течією,
А хтось горить яскравою зорею...
- Життєвий шлях людини...У кожного він свій. Дуже часто життя

людини порівнюється з дорогою. Чому?
- Доберіть епітети до надзвичайно важливого слова «життя», якщо
мова йде про людину, яка «горить яскравою зорею»? (Життя
змістовне, яскраве, величне, безцінне).
- Як ви гадаєте, хто з відомих усьому світові українок мав подібне
життя?
· Робота над епіграфом

IV. Сприймання й усвідомлення курсантами вивченого матеріалу
План семінарського заняття
1. Тема, ідея, жанр твору «Меланхолійний вальс».
2. Проблематика та композиція твору.
3. Життя головної героїні Марти.
4. Зустріч з подругою Марти, художницею Ганною.
5. Пошуки третьої сусідки, через підвищення цін на квартплату.
6. Знайомство з новою співмешканкою Софією.
7. Весілля Марти.
8. Марта – зразкова дружина та дбайлива матір.
9. Подорож Ганни до Риму.
· Робота над змістом твору
Рік написання – 1897
Жанр – новела
Літературний рід – епос.
Літературний напрям: модернізм, неоромантизм.
Тема: зображення життя жінок-інтелектуалок, які прагнуть краси в
житті.
Ідея: мистецтво є віддзеркаленням внутрішнього світу людини, її
свободою.
Проблематика твору “Меланхолійний вальс”
Проблеми у творі “Меланхолійний вальс” розкриті такі:
жіноча рівноправність,
свобода вибору,
мистецтво і буденність,
музика і реальність,
пошуки щастя.
“Меланхолійний вальс” головні герої:
Софія Дорошенко ─ творчо обдарована особистість, лірична й
емоційна. Такі деталі, як подерті рукавички або затикання найменших
щілин у вікні розкривають у ній нервову, вразливу, чутливу до світу,
замкнену особистість. Мистецтво стає засобом саморозкриття,
віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті
(через нещасливе кохання).
Марта ─ втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна
обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних».
Готувалася стати вчителькою. За словами Ганни ─ вроджена жінка і
матір.
Ганна ─ емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Однак натуру
мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою
та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом. В особистому
житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте
життя. Мрія-розвиватися.
мати й дядько Софії, гуцули, господиня помешкання, її син.
“Меланхолійний вальс” сюжет
У творі “Вальс меланхолійний” йдеться про трьох жінок, які своїм
світовідчуттям не вписувалися у тогочасний формат пересічних образів
жінок.
Експозиція — оповідь Марти про музику, враження від неї, життя з

Ганнусею.
Зав’язка — рішення подруг взяти третього компаньйона для
спільного проживання; поява Софії Дорошенко.
Розвиток дії – розмови подруг, їх уподобання, навчання, проблеми;
смерть матері Софії.
Кульмінація – серцевий напад Софії, її згасання.
Розв’язка твору — похорон Софії, від’їзд Ганни до Італії,
повернення, Мартине заміжжя.
Провідною темою новели є музика, мистецтво та їх вплив на людину,
а також доля талановитого митця. У творі представлено три артистичні
натури Ганни, Марти та Софії. Вони різні за характером, але їх об’єднує
любов до краси, прагнення до гармонії, фізичної та духовної
досконалості.
Художній аналіз їхніх думок та почуттів становить основний зміст

твору. Героїні твору ─ сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні
жінки, що прагнуть утвердитися в чоловічому світі. Вони не бояться
лишитися незаміжніми, адже шукають щастя насамперед у собі.
Мистецтво задовольняє їх запити.
Сюжетний ланцюжок твору “Меланхолійний вальс”

Роздуми майбутньої вчительки Марти, від імені якої ведеться оповідь,
про любов до класичної музики.
Знайомство з художницею Ганною, подругою Марти, що орендували
разом квартиру.
Після підвищення орендодавцем плати за квартиру дівчата змушені
шукати третю співмешканку.
Знайомство з Софією відбувається через повідомлення служниці, яка
вказує на непривабливі деталі її гардеробу: подерті рукавички, ґудзик
від пальта тримається на одній нитці.
Софія – професійна піаністка. Перше враження змінюється після
виконання дівчиною етюду Шопена.
Марта вийшла заміж і стала зразковою дружиною та дбайливою
матір’ю.
Ганна виїздить до Риму, де заводить вільні стосунки. Однак цей зв’язок,
не скріплюючись справжніми почуттями, швидко розривається. Батька
своєї дитини вона покидає. Сина бере повністю під свою опіку.
Трагічна доля Софії. Її талант не зміг зреалізуватися – не було кому
покрити великі видатки, потрібні для здобуття освіти у Відні. Смерть
матері та відмова дядька допомогти завдали їй страшенної муки. Звук
розірваної струни фортепіано був останньою краплею для змученого
серця. Воно не витримало ─ настала раптова смерть.
Історія написання твору “Меланхолійний вальс”

Уперше новелу надруковано 1898 року в «Літературно - науковому
віснику». Як і багато інших творів О. Кобилянської, новела « Valse
melancolique» має значною мірою автобіографічний характер.
Письменниця порівнювала своє життя з життям однієї з героїнь твору
Софії Дорошенко. У листі до Осипа Маковея від 17 лютого 1898 року
вона писала: «Прочиталисьте « Valse melancolique» і знаєте історію
мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого».
- Пригадайте, чому Ольга так часто писала Осипу Маковею?
Валерія Врублевська написала про Ольгу Кобилянську чудову повість
у 1989 році, у якій розповідає, що О.Кобилянська захоплювалася ідеями
феміністичного руху, переймалася проблемами емансипації жінок.
Здогадайтеся, як називається повість В. Врублевської про
письменницю.
Письменниця знала багато українських, російських, німецьких пісень

та романсів як, наприклад, «Ой ти, дівчино, зарученая», «Уже журавлі
відлетіли», «І скучно, и грусно» М. Лермонтова, «Реве та стогне Дніпр
широкий» Т. Шевченка, «Верховино, смутку ти наш», «Гуляли,
гуляли…» та інші. Улюбленим композитором Ольги Кобилянської був
Ф.Шопен, а ще їй подобалася музика Ф.Ліста, Р. Шумана, Л.Бетховена,
Ф.Мендельсона, В.Моцарта, Й.Брамса, М.Лисенка.
Ольга згадувала: «Любо спливали нам вечори у родинному гуртку...

Музика, спів були одинокою насолодою для нас у маленькому
гірському містечку. Ціла наша родина була безтямно залюблена у своїй
музиці так, що іноді грали аж поза північ і то, що попало нам під руки:
грали класичну музику, різні сонати або наші народні пісні».
О. Кобилянська знаходила душевну рівновагу, окрім письменства,
також у малярстві та музиці, намагаючись «усіма силами заспокоїти в
собі ненаситну жадобу краси». Роздуми про мистецтво вона певною
мірою втілила в новелах «Impromtu phantasie» (1895), тобто фантазія-
експромт, та «Valse melancolique» (1898), в перекладі — меланхолійний
вальс.
Героїня першого твору з дитинства відчувала незбагненну силу
згармонізованих звуків. Урочисті церковні дзвони, дзижчання бджіл
над вуликами, гуркіт громовиці — ці образи викликали в її уяві картини
пережитого.
Особливо вразила дівчину справжня, висока музика. У новелі

простежується зміна естетичних переживань героїні. Виконуючи
фантазію-експромт, емігрант-піаніст спочатку ніби бавився з
інструментом. «Тони звучали, немов здавлений, пристрасний сміх, так,
немов сміх жіночий, одначе не сміх щасливий... Опісля — обидвома
руками. І тепер розляглися тони пориваючої, неописаної, якоїсь немов
морозяної краси...» Висока музика назавжди ввійшла в пам’ять героїні:
досить їй почути цю п’єсу, як душа сповнювалася слізьми.
Другий твір викликає інтерес постатями нових жінок-інтелектуалок,

що почали з’являтися в західноукраїнському житті на зламі століть.
Пристрасна, неврівноважена художниця Ганнуся, що мріє про Італію,
де зосереджені незрівнянні витвори мистецтва. Багата внутрішнім
духом Марта, яка хотіла б бути вчителькою, вихователькою дітей,
зрештою, доброю господинею в своїй хаті. Талановита піаністка Софія,
мрії якої про навчання в консерваторії не здійснилися. Долі цих жінок
яскраво відтінюються мелодією меланхолійного вальсу.
Новела засвідчує демократизм світоглядних позицій письменниці.

Малярка з деякою погордою ставиться до Марти, яка, мовляв, може
стати «стовпом родини», але їй не зрозуміти «нюанси артистизму». Із
твору випливає, що саме звичайна дівчина глибше сприймає все
духовне, бо наділена якостями і жіночності, і високої
інтелектуальності. Взагалі ж у новелі створено образи нових жінок,
яких ще було небагато в тогочасній Буковині.
Розкриваючи таємниці творчої лабораторії, письменниця зазначала, що

всі «дрібні поезії в прозі» — це «краплі» її крові. Виникали ті
фрагменти, етюди, новели тоді, коли акторка гостро відчувала
несправедливість не тільки в ставленні до себе, а й до інших. Правда,
ніколи не висловлювала обурення, протесту, скарг, хоч їй часто кривди
дуже боліли, а тільки «плакала поезіями в прозі»; «…музику люблю
пристрасно, і вона має на мене дуже сильний, майже потрясаючий
вплив», – зізнається письменниця чеському етнографу Франтішеку
Ржегоржу у листі від 17.01.1898 р.
У листі до Осипа Маковея від 5.02.1898 р. Ольга Кобилянська пише:

«Нині у Вас великий концерт і будете чути музику. Знаю, що будуть
співати різні пісні, але «Гуляли, гуляли…» не будуть співати, а в мене
понад се нема нічого. Я би навіть хтіла, щоби мені те співали, коли
умру, так страшне люблю ту пісню». Саме цю пісню та «Чуєш, брате
мій…» на слова Богдана Лепкого виконували на могилі письменниці 23
березня 1942 року, проводжаючи її в останню путь.
Музика, якою була оповита душа письменниці, мала великий вплив і на

її світовідчуття. Ліричними акордами пройнято багато її творів, у яких
чітко відчутно автобіографічні нотки і в яких саме музика допомагає
розкрити образи героїв.
V. Закріплення знань, умінь і навичок курсантів

Завдання та запитання до семінарського заняття
· Бліц-опитування
1. Перший твір О. Кобилянської німецькою мовою, який ознаменував
початок її творчості. («Гортенза»)
2. Ім’я небоги О. Кобилянської, яку вона виховала як власну доньку.
Галина — ...? («Олена»)
3. Прізвище української письменниці, яка мала великий вплив на
творчість О. Кобилянської. («Кобринська»)
4. Назва твору, який був опублікований у львівському журналі «Зоря»
в 1894 році. («Царівна»)
5. М. Старицький називав О. Кобилянську «пишною» в саду
української літератури». (Трояндою)
6. Ім’я одного з братів О. Кобилянської. (Юліан)
7. Ім’я коханого О. Кобилянської. (Осип)
8. Український письменник з яким О. Кобилянська познайомилася в
Києві. (Коцюбинський)
9. У с. Димка сім’я Кобилянських переїхала після виходу батька на...
(пенсію).
· Метод «Карта персонажів»

Ганнуся
□ Малярка.
□ Дразлива і химерна, коли малювала, була в щоденнім житті
наймилішою людиною.
□ У гонитві за красою не зважала на лиховісні підшепти життя.
□ Справді артистична натура. «Я живу штукою і вона цілковито
вдовольняє мою душу».
□ Гарна сама собою. Ясна, майже попеляста блондинка.
□ Артистка розридалася.
□ Була надзвичайно доброго серця.
□ Любила над усе елеганцію... До елеганції тягло її, мов дитину до
чічки.
□ Мала багато поклонників, але сама не залюблювалася ніколи.
□ Вона, артистка, вимагає бог знає чого...
□ Готова віддати руку першому-ліпшому заможному чоловікові, щоб
тим щиріше віддатися штуці.
□ Чекає розцвіту душі.
□ Не накладаймо на свої душі маски.
□ Мусить виїхати в інтересі штуки за кордон.
□ Терла нервово руки, що було вже в неї ознакою найбільшої розпуки.
□ Висока, горда, холодна, роздразнена до крайності, і її великі,
розгорілі з внутрішнього болю очі спочивали жадібно на змарнілім лиці
дівчини. Ні, не спочивали, шукали лиховісно чогось, щоб знищити вже
в другій хвилі... Недобра була в тій хвилі.
□ Ми любимо музику, правдиву, від душі музику, що є випливом.
струнами обдареної душі.
□ А щодо гармонії в відношеннях, то ми вміємо її цінити. Саме в нашім
житті грає гармонія велику роль.
□ В мене гостре око, і я пізнаю зараз, хто розуміється на нещасті.
□ Я страшенно цікава.
□ Вона — артистка. Неспокійна, змінчева, мов те море, але й гарна, мов
море. Хто мав би ту силу прикувати її назавсігди до себе! (Софія про
Ганнусю).
□ Вона — душею — артистка, хоч її твори не здобудуть собі, може,
європейської слави. вона є сама краса.
□ Любила її (Софію) пристрасно та запевнювала її, що вона просто з
неба засланий ангел, щоб увіковічнила його своїм знанням!
□ Настав май. Ганнуся спродала свою велику копію образа Корреджо
«Віроломна».
□ Ганнуся плакала, коли дізналася, що Софія не зможе поїхати. Плакала
своїм сильним, пристрасним плачем, закинула всі барвні речі і роздерла
прекрасний розпочатий малюнок. але по шістьох тижнях затужила знов
за барвами і, попрощавшись з усіма, виїхала до Рима (по смерті Софії).
□ Повернулася по трьох роках побуту з Італії і привезла з собою
дволітнього хлопчину, темного, мов із бронзи, з її очима. Зложила візит
до Марти, елегантна, пишна, мов княгиня. Про чоловіка, на питання
Марти відповіла, що остався там, де був. Не могли погодитися в способі
життя. Але хлопець — мій. Я заробляю сама на нього, і він — мій. Ніхто
не має права до нього, окрім мене.
□ Мала предивну вдачу, артистичну індивідуальність.
Марта
□ Від її імені (від першої особи) ведеться розповідь.
□ Дозволяла Ганнусі панувати над собою. «Сила якоїсь відпори не
прокидалася в мені ніколи».
□ Вчилася пильно, із божеським серцем, царство на землі належить до
тебе.
□ Має всі здібності доброї господині, матері й жінки, славний вахмістр
і будучий стовп родини.
□ Вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних.
□ Найменша краса вражає мою душу, і я піддаюся їй без опори.
□ Ви збудили в мені симпатію (Софія про Марту).
□ Коли вона грала його, я неначе інший слух дістала. Душа спала,
здібна розуміти музику. Кімната наша стала мінитися. Вона (краса)
поривала. Не голосною перемагаючою силою, лише самою ніжністю і
м’якістю.
□ Чулася такою дрібною й незначною перед нею (Софією), що й не
находила слів про свою нижчість.
□ З уст видно, що цілувалася б з кожним хлопцем, коли б хоч трохи
«порядний», і що ти балаклива, як сорока.
□ З веселих очей твоїх суджу, що ти обнімала б цілий світ, та що з
кожним була б «запанібрата», а по руках догадуюся, що в потребі і дров
нарубаєш...
□ Добре, що в мені стільки тепла, що можу ним і інших зогріти. На те
дав Бог серце...
□ Царство на землі належиться все-таки тобі?
□ Обох любила я. Я сама подавала їм. І подаючи її, була щаслива.
Перша (Ганнуся) приймала її, не замічаючи сього навіть, а друга
клонилася за те вдячно за мною, мов цвіт за сонцем.
□ Ти є вродженою жінкою і матір’ю...
□ Ти — ще неушкоджений повітнім духом тип первісної жінки. Ти й
без науки була б та сама, що тепер. Жертвувала б себе з напору
вродженої доброти, без намислу і без претензій до подяки! Ти — тип
тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без
нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на
землі. (Софія про Марту)
□ Я стужилася її гарних слів. Чула, що стояла чимось нижче. була
супроти неї лише якоюсь простою робітницею.
□ З тебе буде прегарна мати, Мартухо! (Софія)
□ Життя ставало незносиме, бо ж я виразно відчувала, що полюбила
його (молодого професора).
□ Я проста робітниця, тип послугача з природи вже, що не наділила її
навмисно тим гордим даром, щоб повзав. Тому повзаю й корюся до
сьогоднішньої днини й належу до тих тисячок, що родяться на те, щоб
без нагороди гинути!
□ Царство на землі належиться тобі. (Ганнуся, 3-й раз)
□ Настав май. Здавала саме письменну натуру, тішилася надією, що й
усна піде незгірше, а що найкраще — я була нареченою професора,
того, з години конвертації англійської мови!
□ Марта плакала, коли дізналася, що Софія не зможе поїхати.
□ Фортеп’яно «музики» забрала до себе, і на нім грає мій син.
Софія
□ Негарна. Лице змарніле, зі смутними очима.
□ Вона має фортеп’яно і грає.
□ З її уложення говорила інтелігенція й давала свідоцтво, що вона не
пересічна людина.
□ Вона держиться просто... і має смутні очі.
□ Темне, лагідне, густе волосся, уложене обережно в грубий вузол.
Профіль. чисто класичний. Чоло й ніс творили одну м’яку лінію.
Спадисті її рамена надавали їй ціху якоїсь панськості, певності.
Великий, здивований, майже допитливий погляд. Чорно вбрана, з
темно сповитою поверх шапочки головою, постава проста — вона!
□ Говорила дуже лагідно.
□ Вона усміхнулася ледве примітно: «Граю по своїй душі...»
□ Певність її рухів і та певність у голосі мали якусь іншу підставу, чим
«добре виховання» або походження з «доброї родини».
□ Була в неї привичка нервово гризти нігті.
□ Мій «фах» вибагливий і жадає зараз для себе нестісненої волі.
□ Я потребую спокою, що випливає з замилування до музики й гармонії
в відносинах, передусім гармонії!
□ Я мушу шукати любителів музики...
□ Здавалося, не вміла виказувати почувань словами.
□ Вона не мала багато речей. Найкраще, що було в неї, то був її
фортеп’ян, її улюблений інструмент.
□ Грала етюд Шопена ор. 21 чи 24 кілька разів раз по раз.
□ Ви — вроджена артистка. (Ганнуся про Софію)
□ Вона сама ходила така тиха, скромна, відпихала так очевидно всю
увагу.
□ Була дуже мила в обходженні, ледве-ледве замітна собою, але
мовчазлива й дуже поважна. Усміх на її уста, що появлявся лиш рідко,
був немов навіки затемнений смутком.
□ Вона дуже боялася, щоб вуйко не оживився, бо відтак не могла б іти
до консерваторії, що було б для неї тим самим, що смерть.
□ З замилувань Софії бачу натуру тонкого стилю, дбалу про красу й
штуку в повнім розумінні. А з другої сторони — вона для мене загадка
(Ганнуся).
□ Констатую, що нервова... наложила на свої чуття сильну упряж.
Завсігди спокійна, як мармур... не пристрасна... вірна... вміє тайну
заховати.
□ Не боюся смерті! З нею замовкне вся музика моїх нервів і те, що
здавило її звучність.
□ Грала чарівно. Запанувала цілком над нами.
□ Артистка залюбилася в ній, мов мужчина... А я мовчки молилася до
неї.
□ Стільки краси й ніжності.
□ «Я понижчала б усіх своєю любов’ю... я не з тих, що вміру люблять!»
□ Була найстарша з нас усіх, а по-друге, в ній було щось, що вимагало
тонкості в думках і поведенні супроти неї.
□ Коли була цілком певна, що ніхто чужий її не побачить, то оживала
й огрівалася... і перемінювалася в іншу істоту, теплу й приступну,
незрівнянну з своїми прерізними видумками, як «украшувати домашнє
життя»...
□ Панувала над собою, мов найсильніший мужчина.
□ Вальс — вияв стану її душі.
□ Кожний рух, погляд і усміх набирали в неї зараз смислу і ставали
продовженням внутрішнього життя. Здавалося, незвичайна сила була
втиснена в класичну форму незворушимого спокою... коли тим часом
думками була наскрізь новітня.
□ Висока, спокійна...
□ Гордість... одинока зброя жінки.
□ Широку любов, що мала мене вповні розвинути, ні, розцвісти мала
мене, віддала я йому. Не від сьогодні до завтра, лиш назавжди.
□ Був мені потребою, щоб я стала викінченою. Мав стати сонцем для
мене. ми ніколи не говорили про любов до себе. вона існувала між нами
лише німою музикою.
□ Витрясла йому всі лелії зі своєї душі під ноги, а він не пізнав їх. З того
часу перестала я з душі сміятися. Але я не плачу. Не плакала навіть.
Мені не жаль за ним.
□ Він навчив мене ненавидіти й задавив цілу мою істоту від голови до
стіп упокоренням. Більш я не любила нікого в своїм житті.
□ Інструмент — се її світ.
□ Її мати померла. Приїхала бліда, тиха — мов замерзла на тілі й дусі.
«Се подих смерті завис на мені».
□ Правильне, мов із білого мармуру личко, з великими смутними
очима.
□ Попсувала її нерви якоюсь чорною силою (похоронна музика), і вона
піддалася її тягареві.
□ Була цілком пригнете на. Я трачу між вас почуття самоти,— й
усміхнулася вдячно своїм лагідним усміхом.
□ Восени мала їхати до Відня, до консерваторії.
□ Здавалося, помирилася з життям. До музики звернулася з подвійним
запалом.
□ Настав май. Одного вечора повернулася пізно. Вона сиділа бліда, як
смерть, а очі її, звернені саме на мене (Марту), сіяли фосфоричним
світлом якимсь і видалися мені незвичайно великі...
□ Прийшов лист від вуйка, він одружився, повідомив, що оплачувати
навчання не зможе.
□ Вона грала свій вальс, але так, як ніколи.
□ Порвалася струна.
□ Дістала серцевий удар. Лікар не міг їй помогти.
□ Винесли нашу музику.
□ Май забрав її до себе.
□ Музика позбавила її життя. Одною-одніською тоненькою струною
вбила її!..
· Метод «Читацький коментар»

Виразне читання уривків із новели:
□ про вальс;
□ про фортепіано;
□ про музику;
□ про любов Софії.
· Робота з термінами
Психологізм у літературі — передавання художніми засобами
внутрішнього світу персонажа, його думок, переживань, зумовлених
зовнішніми і внутрішніми чинниками. Типовий образ є втіленням
загального, вираженого через індивідуальне у світлі авторської оцінки.
· Використовуючи метод «Прес», доведіть чи спростуйте твердження,

що глибокий психологізм твору — це новаторство О. Кобилянської.
· Прийом «Персонажі твору і я»

Розсадіть героїв твору за столом, включаючи і молодого професора, і
екс-нареченого Софії, і жінку, що прибирала в дівчат. Поміркуйте, чи
комфортно почуватимуться герої, сидячи у визначеному вами порядку.
· Мінідослідження
Розподілити риси характеру героїнь на такі, які можна уважати суто
жіночими чи суто чоловічими.
· Розгляньте та прокоментуйте ілюстрації до твору О.Кобилянської

«Меланхолійний вальс».
VІ. Підсумок семінарського заняття
• Заключне слово викладачки
Слова зворушеного серця письменниці залишають свій слід у
свідомості майбутніх поколінь. Сподіваюсь, що твір О. Кобилянської
залишить помітний слід у ваших серцях. Становлення особистості,
цілеспрямованої й цілісної натури. Образ ліричної героїні новели-
роздуму.
1. Метод «Мікрофон»
- Чи є образи-символи в новелі? Наведіть приклади.
- Чи хотіли б щось змінити в характері героїнь твору?
2. Скласти інформаційне гроно «Лірична героїня»
3. Метод «Рефлексія»
«Незакінчене речення»: «Меланхолійний вальс» Кобилянської - твір
про...»
Продовжіть речення: «Сьогодні на занятті мені найбільше вдалося...»
4. Психологічний тренінг «Особистий кошик»

— Курсанти визначають головні моменти заняття та ті знання, що
вони хотіли б узяти із цього заняття в майбутнє життя.
— Психологічна культура особистості як фактор гармонізації її
характеру в юнацькому віці.
• Оцінювання навчальних досягнень курсантів
VІІ. Домашнє завдання. Інструктаж щодо його виконання

1. Переглянути відеозаписи до твору О.Кобилянської «Меланхолійний
вальс» у мережі Інтернет.
2. Прочитати новелу «Меланхолійний вальс».
3. Підготуватися до семінарського заняття за планом.
4. Законспектувати теоретичну частину до семінару.
5. Скласти усне есе на тему за вибором курсанта: «Чим збагатило мене
знайомство з творчістю О.Кобилянської?» або «У чому неповторність
творчості О.Кобилянської»?
Заняття №19
Тема: Василь Стефаник. Життя і творчість. Творча співдружність
В. Стефаника з Л. Мартовичем і Марком Черемшиною («Покутська
трійця»). Новаторство письменника.
Мета заняття (формувати компетентності):
предметні: знати основні віхи життєвого і творчого шляху письменника;
ключові: розвивати зв’язне мовлення, уміння переконливо й толерантно
висловлювати власні судження;
комунікативну: інтерес до творчої спадщини письменника; роль читання
для власного інтелектуального зростання;
загальнокультурну: емоційно-ціннісне ставлення до мови, почуття
національної гідності за кращі таланти свого народу; шанобливе
ставлення до творчості письменника.
Вид заняття: лекція-бесіда.
Методи і прийоми: пояснення, бесіда, обговорення, «мозковий штурм»,
«мікрофон», «психологічний тренінг».
Методичне забезпечення: портрет письменника, ілюстрації до теми,
опорний конспект, підручники, електронні дискурси, епіграф, тестові
завдання.
Міжпредметні зв'язки: історія України, зарубіжна література,
кіномистецтво, культорологія, психологія.
Теорія літератури: експресіонізм.
Тип заняття: засвоєння нових знань.
Доля народу змусила Стефаника заговорити словом письменника.
Д. Павличко


· Перевірка домашнього завдання (Коментування доповідей (вибірково).

Сьогодні на занятті ми спробуємо прочитати кардіограму серця і
кардіограму життя великого українського письменника,
неперевершеного новеліста Василя Семеновича Стефаника, що стане
ключем до розуміння його творчості. Це заняття буде дещо незвичним,
адже ми зробимо уявну подорож у минуле, а Ви будете не курсанти, а
вчені-біографи та літературні критики.
· Робота з епіграфом
ІV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу

· Коментар викладачки
Коротка біографія Василя Стефаника
Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в с.Русів
Снятинського району на Івано-Франківщині в сім'ї заможного селянина.
Навчався у Русівській початковій школі, Снятинській міській школі,

потім в польських гімназіях у Коломиї та Дрогобичі.
Василь Стефаник разом з Лесем Мартовичем та Марком Черемшиною
створили таємне творче об'єднання "Покутська трійця". Через це Василя
Стефаника було виключено з коломийської гімназії. Освіту здобувати
письменник продовжив у Дрогобицькій гімназії. Під час навчання в
Дрогобичі Стефаник став членом "Українсько-руської радикальної
партії". Після закінчення Дрогобицької гімназії (1892) Стефаник вступив
на медичний факультет Ягеллонського Університету в Кракові (1892). Та
замість того, щоб вивчати медицину, письменник поринає у літературне
та громадське життя Кракова.
У Кракові Василь Стефаник написав новели «Камінний хрест», «Вечірня

година», «Дорога», «Палій». Університет Стефаник так і не закінчив.
Василь Стефаник як письменник намагався відійти від традиційної
манери письма і шукав себе в різних стилях та формах. Та визнання
Стефаник отримав лише після виходу своєї першої збірки новел, яка
називається "Синя книжечка"; вийшла вона у 1899 році в Чернівцях.
У 1900 р. вийшла друга збірка Стефаника — «Камінний хрест», яка
також отримала схвальні відгуки та захоплення манерою письма
письменника.
У 1901 році вийшла третя збірка новел Стефаника — «Дорога», яка стала
новим етапом в розвитку художніх принципів Василя Стефаника.
У 1905 році виходить четверта збірка письменника — «Моє слово». Тут
вперше надрукована новела «Суд», яка закінчує перший період творчості
Стефаника.
Другий період творчості Василя Стефаника не такий плідний як перший,
але здобутків було чимало.
Розпочинає новий етап творчості новела «Діточа пригода», написана
восени 1916 року. 1916 року Стефаник пише новелу «Марія», яку
присвячує пам'яті Франка. Опісля письменник публікує шість новел, які
разом із двома названими творами другого періоду («Діточа пригода» і
«Марія») склали п'яту збірку — «Вона — земля», видану у 1926 р.
У 1927 — 1933 рр. Стефаник опублікував ще понад десять новел. В
останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели,
белетризовані спогади. До них належать такі твори, як «Нитка», «Браття»,
«Серце», «Вовчиця», «Слава йсу», «Людмила», «Каменярі».
Василь Стефаник був одружений. Дружину звали Ольгою.
У них було троє синів. З 1910 року Стефаник зі сім'єю проживають у
рідному селі письменника. Через 4 роки дружина Стефаника помирає і він
залишається з дітьми.
У березні 1915 року Стефаника було безпідставно заарештовано, але
завдяки клопотанням Марка Черемшини невдовзі звільнено. Якийсь час
Стефаник жив у Відні.
Останні роки життя письменник тяжко хворів. 7 грудня 1936 року помер,
похований у рідному селі.
· Бесіда за питаннями
1. Яке враження справила на Вас біографія письменника?

2. Який факт із його життя найбільше вразив?
3. Яким, на вашу думку, був митець?
4. Чи легко йому було жити у ті буремні часи?
5. Чи могли обставини життя та світогляд відобразитись на манері письма

Стефаника?
Довідник з теорії літератури
Валерій Шевчук про творчість Стефаника написав так: «Василя

Стефаника не можна читати, аби вбити час, аби приємно наладнувати
себе до сну, аби захопити себе на якусь хвилину. Василя Стефаника бере
у руки той, хто запалений бажанням пізнати світ, людину, її історію,
передісторію, таємницю її душі, її радості, муки, горіння, біль, жах і
торжество.» І це пов’язано з тим, що письменник творив в
імпресіоністичній манері.
Для початку, давайте з’ясуємо де з’явився цей напрям та якими є його

особливості.
Експресіонізм (від франц. expression — вираження, виразність) —

літературно-мистецька течія модернізму, що сформувалася у Німеччині
на початку ХХ століття як заперечення позитивістських тенденцій
реалізму та імпресіонізму, як критичне осмислення досвіду романтиків і
символістів.
Основний творчий принцип експресіонізму — відображення

загостреного суб’єктивного світобачення через авторське «Я», напругу
його переживань та емоцій, бурхливу реакцію. З усіх напрямків нового
мистецтва ХХ століття експресіонізм гостро відобразив конфлікт
художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю.
Визначальні риси експресіонізму є:
- зацікавленість глибинними психічними процесами;

- заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
- оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності
та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм
і всеохопний пафос;
- суб’єктивізм і зацікавленість громадянською темою;
- символізм, художні деталі;
- бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві
при збереженні головних жанрів
Експресіонізм широко поширився в літературі країн Східної Європи.
Наприклад, в Польщі в творчості Мічінського та Станіслава
Пшебишевського, з творчістю яких був добре знайомий Василь
Стефаник, а про творчість останнього навіть писав:
«Станіслав Пшебишевський — сам великий і його великі товариші

навчили мене шанувати мистецтво».
У новелах творах Василя Стефаника переважають риси експресіонізму,

хоча більшість його творів пов’язані з темою українського села, у
розкритті якої він рішуче відійшов від реалістичної традиції: «Я писав
тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і
натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена».
Одним із найвідоміших творів Василя Стефаника є новела «Камінний

хрест», яку ви мали змогу прочитати вдома.
· Складання хронологічної таблиці за лекцією викладачки

Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871 р. в с. Русові
(тепер Снятинського району Івано-Франківської області) у сім’ї
заможного селянина.
1883 р. Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де із четвертого
класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка
вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема організовували
читальні).
Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Із своїх
перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш.
У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання: «Нечитальник» та
«лумера».
У 1890 р. Стефаник у зв’язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-
культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї й
продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у
громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто
познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні зв’язки.
Після закінчення гімназії Стефаник вступає на медичний факультет
Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією
медициною «вийшло діло без пуття». Замість студіювання медицини він
поринає в літературне й громадське життя Кракова. Тут існувало
товариство студентів-українців «Академічна громада». Більшість
студентів, які належали до нього, тягнулися до радикальної партії. До них
приєднався й Стефаник. У студентські роки він особливо багато читає,
пильно стежить за сучасною літературою, зближується з польськими
письменниками.
Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного
Покуття, розширює творчі контакти з українськими періодичними
виданнями, активізує свою діяльність як публіцист. Після опублікування
в 1890 р. першої статті — «Жолудки наших робітних людей і читальні»
він у пише й друкує в органах радикальної партії;
1896-1897 рр. — час особливо напружених шукань Стефаника.
Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-
оповідної манери своїх попередників на перших порах пов’язувалося з
модерністичною абстрактно-символічною поетикою.
У 1896-1897 рр. він пише низку поезій у прозі й пробує видати їх окремою
книжкою під заголовком «З осені». Та підготовлена книжка не зацікавила
видавців, і письменник знищив рукопис.
1897 р. у чернівецькій газеті «Праця» побачили світ перші реалістичні
новели Стефаника.
Перша збірка новел «Синя книжечка», яка вийшла у світ 1899 р. у
Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання.
У 1900 р. вийшла друга збірка Стефаника — «Камінний хрест», яку

також було сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки
Стефаника характерне посилення громадянського пафосу. У роки
перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже
безвиїзно в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської
праці хвилину.
До самої смерті не полишало Стефаника бажання «сказати людям
щось таке сильне й гарне, що такого їм ніхто не сказав ще». І на його
долю випало найбільше для художника щастя: він сказав те, що хотів, і
сказав так, як хотів.
Перенесений узимку 1930 року частковий параліч погіршив і так слабке
здоров’я, у листопаді до багатьох хвороб долучається ще й запалення
легенів. 7 грудня 1936 року Стефаник помер.
V. Закріплення й узагальнення вивченого матеріалу

Тестові завдання для самоконтролю знань курсантів
Оберіть одну правильну відповідь.
1. В. Стефаник народився у селі:
а) Нагуєвичі;
б) Русові;
в) Харківцях.
2. Рік народження письменника:
а) 1814;
б) 1861;
в) 1871.
3. Яку гімназію закінчив митець?
а) Коломийську;
б) Станіславську;
в) Дрогобицьку.
4. З 1892 р. В. Стефаник навчався на:

а) медичному факультеті Краківського університету;
б) філологічному факультеті Київського університету;
в) юридичному факультеті Чернігівського університету.
5. До «покутської трійці» належали:

а) В. Стефаник, О. Кобилянська, І. Франко;
б) Л. Мартович, М. Черемшина, В. Стефаник;
в) В. Стефаник, М. Павлик, О. Маковей.
6. Перша збірка творів В. Стефаника має назву:

а) «Синя книжечка»;
б) «Дорога»;
в) «Камінний хрест».
7. Періоди творчості новеліста:

а) 1897-1902 та 1916-1933 рр.;
б) 1897-1900 та 1916-1933 рр.;
в) 1898-1900 та 1916-1932 рр.
8. В. Стефаник, окрім того, що був обдарованим письменником,

уважався незрівнянним:
а) педагогом;
б) психологом;
в) музикантом.
9. Уміння спостерігати і глибоко переживати бачене й почуте

надало творам В. Стефаника того болю, що гримів, як музика:
а) Й. С. Баха;
б) М. Лисенка;
в) Л. Бетховена.
10. Помер письменник:
а 1933 р.;
б) 1936 р.;
в) 1945 р.
· Метод «Мозковий штурм»
1. Чи збіглося ваше враження про письменника після прочитання «Мого
слова» та опрацювання біографії?
2. Проаналізувати думку Лесі Українки про творчість Василя Стефаника:
«Він уміє віддавати настрій в розмовах і ситуаціях, а до того ж, малюючи
свої персонажі в дуже неприкрашеному виді, вміє будити у читача
симпатію до них, ніде не вдаючись до «характеристики від автора...»
3. Чому Стефаника називають майстром психологічної новели?
Обґрунтуйте свої міркування.
VІ. Підсумок заняття

1. Метод «Вільний мікрофон»
· Чи погоджуєтесь Ви зі словами Дмитра Павличка, які ми взяли за
епіграф заняття?
— Для мене діяльність митця відкрила...
VIІ. Домашнє завдання. Інструктаж щодо його виконання

1. Скласти усне есе на тему: Моє знайомство з постаттю Василя
Стефаника.
2. Переглянути відеозаписи до твору В. Стефаника «Камінний хрест»
у мережі Інтернет.
3. Прочитати новелу «Камінний хрест».
ЗАНЯТТЯ №20
Тема: Семінар № 2. «Камінний хрест»: психологічне розкриття теми
драматизму життя галицького селянства у зв’язку з вимушеною
еміграцією; сюжетно-композиційні особливості (трагічна
подкомпозиційний центр новели); емоційна загостреність;
символічність образів; камінний хрест та танок Івана як уособлення
долі людини; ідея нерозривної єдності Івана Дідуха з рідною землею.

предметні: коментувати зміст новели «Камінний хрест» та
характеризувати образ головного героя Івана Дідуха; уміти пояснювати
багатозначність символів камінного хреста, горба, прізвище головного
героя;
ключові: висловлювати свої думки, давати оцінку героїням,
використовуючи навички критичного мислення; виявляти лідерські
якості за аналогією до героїнь художніх творів, брати на себе
відповідальність за прийняття рішення; уміння визначати ситуації, у яких
людина потребує підтримки, володіти засобами їх надання; на прикладі
головних героїв твору шукати оптимальні шляхи вирішення життєвих
проблем;
комунікативну: уміння переконливо й толерантно висловлювати власні
судження; розуміти роль читання для власного інтелектуального
зростання;
загальнокультурну: емоційно-ціннісне ставлення до мови, почуття
національної гідності за кращі таланти свого народу; шанобливе
ставлення до творчості письменника.
Методи і прийоми: пояснення, фронтальна бесіда, обговорення,
«мозковий штурм», літературний монтаж, «асоціативний кущ»,
Методичне забезпечення: видання творів, ілюстративний матеріал до
твору, схема, таблиця, словники, опорний конспект;
Міжпредметні зв'язки: історія України, народознавство, художня
література, культорологія, психологія.
Теорія літератури: експресіонізм.
Епіграф до заняття
Може, мені на чужині
Жити легше буде,
Як іноді в Україні
Згадувати будуть.
Т. Шевченко


· Перевірка домашнього завдання (Коментування доповідей
(фронтально).

Наше сьогоднішнє заняття мені хотілося б назвати ще так : „В Україну
летять журавлі”.
Журавлі відлітали у вирій. Відлітали, щоб ніколи не повернутися.
Безмежна туга і печаль розносилася по світу від того плачу журавлиного.
Хто ж ті журавлі, що не змогли дочекатися весни на Батьківщині,
відлетіли у вирій і так надовго там залишились? Це – наша українська
родина, розкидана по Америці, Бельгії, Бразилії, Канаді. Та хіба
перелічиш всі її притулки?
Живуть землі співучої сини Летять роки, як сиві журавлі,
В Америці, Канаді й Аргентині. Немов журба, сльоза лягла на вії,
Їм сняться рідні села і лани, І не дає заснути до зорі
І очі мавок, незбагненно сині Щемлива, наче пісня, ностальгія..
А. Матвійчук
ІV. Сприймання й усвідомлення курсантами вивченого матеріалу
1. Життєвий і творчий шлях В. Стефаника.
2. Історія написання, тема новели «Камінний хрест».
3. Жанрово-композиційна специфіка твору.
4. Характеристика образу Івана Дідуха.
5. Значення творчості В. Стефаника.

«Камі́нний хрест» — епічно-психологічна
новела українського письменника Василя Стефаника,
написана 1900 року.
Новелу присвячено прощанню селян-емігрантів з рідним краєм перед
виїздом до Канади на межі ХІХ й ХХ ст., подаючись через від'їзд з
батьківщини старого Івана Дідуха.
Автор розкриває гнітючі переживання емігранта в момент його розриву з
рідним селом і клаптиком землі, в обробіток якого він уклав усе своє
життя, і який мусить покинути.
Прізвище символічне. Дідух – сніп, урожай, землероб, достаток,
щаслива доля. Це те, чого не вистачало Івану та його родині. Це те, за чим
він відправився у далеку дорогу – дорогу в один кінець.
V. Закріплення знань умінь та навичок. Розвиток творчих
здібностей курсантів
Завдання і запитання до семінарського заняття
· Метод «Мозковий штурм»

1. Чому Іван Дідух їде до Канади?
2. Знайти місця, де показано любов Івана Дідуха до своєї землі, до того
піщаного горба.
3. Якими художніми засобами підкреслюється тяжке становище сім’ї
Івана Дідуха і безрадісне майбутнє емігрантів?
4. Чому новелу названо „Камінний хрест”? Що символізує ця назва?
· Літературний монтаж
Пройшли роки. Пустилося коріння українське в далеких краях. Воно
понівечене, але ціле, слава Богу, не підрубане.
З любов’ю і журбою наодинці,
Із невмирущим словом Кобзаря,
Ми, українці, - всюди українці,
Допоки світить нам одна зоря!
І сьогодні, коли Україна відроджується, утверджується її незалежність, до
нас, як ніколи раніше, доносяться голоси наших співвітчизників з Канади
і Бразилії, Америки та Аргентини. Це люди українських діаспор, які через
століття зберегли святу пам’ять про отчий край, любов до України та її
народу, підтримують нас рідним словом і піснею, надають матеріальну
допомогу.
Летіть, летіть, нестримні журавлі,
Через усі держави і кордони,
Несіть привіт від рідної землі
Усім, хто в неї вірив безборонно,
Усім, хто зміг у серці зберегти
І землю ту, і мову ту єдину,
Хто крізь усі негоди і світи
В собі проніс любов до України.
Тож нехай у кожному серці полум’яніє вогонь любові до рідної
Батьківщини.
Тож любіть Україну, дбайте про неї.
Вона – наша Мати. А матері – не вибирають.
· Бесіда за питаннями
1. Розкажіть про Стефаника, його громадську діяльність і художню
творчість (можна реферати).
2. Назвіть тих культурних діячів, письменників, з якими перебував
3. Стефаник у творчих взаєминах. «Покутська трійця».
4. Новела «Камінний хрест» - психологічне розкриття теми еміграції.
5. Історична основа твору.
6. Чому письменник назвав новелу «Камінний хрест» студією? Поясніть.
7. Назвіть персонажів новели.
8. Поясніть символічність образів.
9. Охарактеризуйте Івана Дідуха (використовуючи цитати із тексту).
10. Визначте місце творчості Стефаника в історії української літератури.
(можна реферати).
• Робота над образами-символами.
Створити «Асоціативний кущ»
І група – горб, ІІ – хрест , ІІІ – Дідух

• Метод «Мікрофон»
1. Що Вас зацікавило сьогодні на занятті?
2. Чи потрібні такі заняття екскурсами в минуле?
3. Ваше ставлення до українських емігрантів.
4. Що Ви можете сказати про В. Стефаника — людину і митця?
5. Скільки новел написав В. Стефаник? Це мало чи багато?
6. Ваше враження від прочитаного?
• Психологічний тренінг «Особистий кошик»
1. Законспектувати теоретичну частину до семінару (опорний
конспект).
2. Написати есе на проблему: Чи є трагедія Івана Дідуха трагедією
усього краю?
3. Підготуватися до семінару за планом.
Тема: Леся Українка. Життєвий і творчий шлях. Драматична
спадщина. Роль родини, культурного оточення і самоосвіти у
формуванні світобачення письменниці. Неоромантизм як основа
естетичної позиції поетеси.
предметні: знати основні віхи життєвого і творчого шляху
письменниці;
ключові: розвивати зв’язне мовлення, уміння переконливо й толерант-
но висловлювати власні судження;
комунікативну: інтерес до творчості письменниці; роль читання для
власного інтелектуального зростання;
загальнокультурну: емоційно-ціннісне ставлення до мови, почуття шани
до творчої славетної особистості – Лесі Українки.
Методи і прийоми: пояснення, бесіда, «мозковий штурм», обговорення,
«рефлексія», «психологічний тренінг».
Методичне забезпечення: підручники, портрет письменниці,
ілюстрація до теми, опорний конспект, таблиця, електронні дискурси,
відеозаписи.
Міжпредметні зв’язки: історія України, художня література,
Теорія літератури: ліричні жанри, неоромантизм.
Якби мої думи німії
та піснею стали без слова,
тоді б вони більше сказали,
ніж вся оця довга розмова.

1. Перевірка домашнього завдання (Хронологічна таблиця «Життя і
творчість Лесі Українки»(вибірково).
2. Бесіда за питаннями
 Якою є лірична героїня поезія?
 Як вона розуміє своє місце у суспільстві?
 Які рядки твору, на вашу думку, слід читати найбільш емоційно?
 Які романтичні образи створені авторкою?

В історії кожного народу є славні імена, які становлять його велич.
Гордістю України є слабка за здоров’ям, але сильна духом жінка, «дочка
Прометея» – Леся Українка. Тож сьогодні на занятті Ви познайомитесь із
життєвим та творчим шляхом письменниці, а також прочитаєте її твори,
що відображають життєве кредо поетеси.
Лесю Українку — славетну й улюблену письменницю нашого народу,
феноменальну жінку у світовій культурі — можна охарактеризувати її ж
поетичним образом — «світло нагірне». Нагірною проповіддю було її
слово, що будило з летаргійного сну націю і вселяло віру й надію в її
духовні сили «contra spem spero».
Поезія «Contra spem spero!», назва якої в перекладі з латині означає «без
надії сподіваюсь», написана Лесею Українкою у 19-річному віці. У цей
період перед нею постав вибір: чи бути скореною важкою недугою (і не
тільки фізично), чи перемогти. Леся не піддалася, вона поставила перед
собою мету — і перемогла.

Неоромантизм – (новий романтизм) – літературний напрям, що
сформувався в українському письменстві на початку ХХ ст. На думку
Лесі Українки, неоромантизм створював найкращі можливості для
художнього відбиття нових історичних умов. Для неоромантизму
властива виразність суспільних ідеалів, прагнення до визволення
особистості, гармонія ідеалу з життєвою правдою. Леся Українка
зауважила, що неоромантизм прагне «визволити особистість у самому
натовпі, розширити її права, дати їй можливість знаходити собі подібних
або, якщо вона виняткова й при тому активна, дати їй випадок підносити
до свого рівня інших». Її ліричні та драматичні твори наснажені
визвольним пафосом, їм притаманні гострота конфлікту між добром і
злом, правдою і кривдою, оптимістична віра у перемогу перших («Лісова
пісня»).
Коментар викладачки
· Ознайомлення з біографією Лесі Українки.

Леся Українка – літературний псевдонім Лариси Петрівни Косач (Квітки)
– великої української поетеси та драматурга.
Народилася Лариса Косач у родині українських інтелігентів Петра

Антоновича Косача та Ольги Петрівни Косач 25 лютого 1871 року у місті
Звягелі, нині – Новгород-Волинський. Сім’я Лесі Українки на той час,
вкупі з кількома іншими, становила ядро нечисленного українського
громадянства.
Мати Лесі Українки – відома українська письменниця й громадська

діячка Олена Пчілка, займалася вихованням дітей. Батько – Петро
Антонович Косач, юрист за освітою, – високоосвічена, культурна людина
з давнього козацького роду, був людиною лагідною і правдивою.
У сім’ї панувала атмосфера поваги до народних звичаїв і традицій,

української культури. Найбільше Леся гралася зі своїм старшим братом
Михайлом, їх навіть називали спільним ім’ям – Мишолося, бо Ларису по-
домашньому кликали Лося.
У чотири роки Леся Українка вже добре читала, першою прочитаною нею
книгою була «Розмова про земні сили» Михайла Комарова. У п’ять –
грати на роялі. Також у цьому віці Ласира написала свого першого листа
своєму дядькові Михайлу Драгоманову, і вже його підписала як «Леся».
Вплив на Лесю Михайла Драгоманова був дійсно величезним, листування

між ними тривало від самого Лесиного дитинства аж до смерті
Драгоманова в 1895 році, яку Леся дуже важко пережила. І саме дядькові
Леся Українка завдячує своїм псевдонімом, адже деякі свої твори
Михайло Драгоманов підписував як «Українець».
Вже змалку Леся була хворобливою, а на десятому році її спіткала велика

біда. Під час свята Водохреща 1881 року, коли родина мешкала в Луцьку,
природня цікавість потягнула дівчинку на берег річки Стир подивитися,
як освячуватимуть воду. Дуже зацікавлена дитина довго вешталася
берегом, до всього приглядаючись і не помічаючи переохолодження.
Внаслідок цього Леся захворіла, згодом виявився туберкульоз кісток,
який стрімко розвивався.
Початкову освіту Леся з братом отримали вдома, а потім посилено

готувалися в Києві до вступу в гімназію. Брат поїхав до гімназії, а Леся
через хворобу змушена була і далі навчатися вдома з приватними
вчителями. Вона наполегливо вчилася, багато читала, дедалі більше уваги
приділяла вивченню іноземних мов (англійської, французької, німецької,
італійської, польської, болгарської, грецької і латини).
Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною Леся

написала перший у своєму житті вірш «Надія» під впливом звістки про
долю своєї тітки Олени Антонівни Косач, засланої за участь у
революційному русі.
Вперше надрукованими були вірші «Конвалія» і «Сафо» 1884 року у

львівському журналі «Зоря». 1885 у Львові вийшла збірка її перекладів з
Миколи Гоголя.
Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-их

років, коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і
Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». у 19-
літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія
східних народів».
Побувавши 1891 року в Галичині, а пізніше й на Буковині, Леся Українка

знайомиться з культурним бомондом Західної України: Іваном Франком,
Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником,
Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською. Основний зарис соціально -
політичного світогляду Лариса Косач сформувала після річного (1894—
1895) перебування у Михайла Драгоманова в Софії і його трагічної
смерті. У 1896—1898 рр. Леся Українка стає співзасновницею першої на
Наддніпрянщині української соціал-демократичної організації, групи
«Українська соціал-демократія».
Історію особистих стосунків Лариси Косач часто розпочинають із Сергія

Мержинського, з яким познайомилася у Ялті 1897 року під час лікування
сухот. Називаючи ці стосунки «дружбою», а не «коханням», Косач їде до
Мінська попри заборону матері, щоб доглядати хворого, коли стан
здоров’я «друга моїх ідей» став критичним. Тут 18 січня 1901 року за одну
ніч біля ліжка помираючого Мержинського з-під пера Лесі Українки
вийшла поема «Одержима».
У листопаді 1898 року Косач знайомиться з 18-літнім першокурсником
Климентом Квіткою в літературно-артистичному гуртку Київського
університету, де читала своє оповідання «Над морем», пропонує йому
записати від себе пісні, які захоплено збирає фольклорист.
Згодом знайомство переростає в стосунки. Влітку 1901 року Кльоня (так

назвали його Косачі) складає Ларисі компанію в подорожі Буковиною.
З юних літ постійно подорожуючи до Європи задля лікування, Леся

Українка формувала особистий та письменницький світогляд. Косач
відвідала майже всі найкращі європейські театри, слухала
найславетніших музикантів, була в курсі світових музично-театральних
новин. Ці вимушені потребою подорожі до Німеччини, Австро-
Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Полтавщині,
Одещині, у Криму, на Кавказі збагачували та наснажували її душу і тіло.
На початку березня 1907 року Леся Українка переїхала з Колодяжного до

Києва. А в кінці березня разом із Климентом Квіткою здійснила поїздку
до Криму, зокрема, побувала у Севастополі, Алупці та Ялті. Попри те, що
Олена Пчілка була категорично проти стосунків дочки «з якимось
жебраком», як презирливо називала Климента Квітку, 7 серпня 1907 року
вони офіційно оформили шлюб у церкві Вознесіння Господнього на
Деміївці, а вже 21 серпня разом вирушили до Криму, де Квітка одержав
посаду в суді. Подружжя жило спочатку в Ялті, потім у різних містах
Грузії. У цей час Лариса Косач багато працює на літературній ниві.
Останні роки життя Лариси Косач пройшли в подорожах на лікування до

Єгипту й на Кавказ. З чоловіком працювала над зібранням фольклору:
зокрема, на кошти подружжя організовано етнографічну експедицію
Філарета Колесси, в ході якої зроблено одні з перших аудіозаписів
кобзарів. У цей самий час інтенсивно опрацьовує власні драми.
На початку липня 1913 року здоров’я Лесі Українки різко погіршилося

через хворобу. 4 липня на звістку про важкий стан Лариси до Грузії
терміново приїжджають мати та молодша сестра Ізидора. Вони
наполягають на переїзді з «малярійного» Кутаїсі до гірського Сурамі.
Матері письменниця диктувала проєкти так і ненаписаної драми «На
берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна
прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами.
Виснажена хворобою, Лариса Косач-Квітка померла 19 липня 1913 року

в Сурамі у 42-річному віці. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Могила Лесі Українки є національною пам’яткою.
Творча спадщина Лесі Українки включає понад 270 віршів, не рахуючи
поем і віршованих драматичних творів, півтора десятка оповідань, стільки
ж статей, величезну кількість перекладів, безліч зібраних унікальних
народних пісень, казок, переказів, легенд українського народу.
Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно

працювала в різних жанрах, збагативши і урізноманітнивши українську
літературу. Її твори перекладені багатьма мовами. До того ж сама вона
переклала чимало творів світових авторів українською, адже знала більше
десятка мов.
· Збірки Л. Українки:
«На крилах пісень» (1893)
«Думи і мрії» (1899)
«Відгуки» (1902)
1.Опрацювання ліричної спадщини поетеси
За прикладом І. Франка Леся Українка, упорядковуючи поетичні збірки,
часто керувалася не хронологічним принципом розташування творів, а
компонувала їх за мотивами чи жанрами в цикли. Весь цикл сприймається
як завершений твір.
Вірші в циклі розташовані так, щоб зростала напруга головної думки.
2. Метод «Мозковий штурм»

На основі почутого створіть словесний портрет Лесі Українки або
розкажіть, якою у вашій уяві вона постала.

1. Інтерактивна вправа «Рефлексія»
Продовжте речення:
— «Сьогодні цікавим для мене було…».
— «Я не знав, а тепер знаю…».
2. Психологічний тренінг «Будь активним і толерантним»
— Курсанти визначають на кінець заняття свій емоційний настрій.
— Психологічна культура, підготовка професійно компетентного,
гуманістично зорієнтованого фахівця з високим рівнем психологічної
та педагогічної грамотності.
· Виставлення оцінок та їх мотивація

1. Скласти хронологічну таблицю щодо творчої діяльності поетеси.
2. Знати основні етапи життя і творчості Лесі Українки.
3. Вивчити на пам'ять поезію «Contra spem spero!».
Тема: Поезії. «Contra spem spero», «Стояла я і слухала весну...»
«Слово, чому ти не твердая криця...», «Мріє, не зрадь».
предметні: розкривати мотиви віршів: автобіографічні, призначення
поета й поезії, мужність ліричної героїні, характеризувати композиційні
й ритмомелодичні особливості, образи-символи, алегоричні образи;
ключові: логічно й послідовно обґрунтовувати своє твердження, робити
висновки на підставі спостережень над текстами поезії;
комунікативну: усвідомлювати значення етичних норм в особистому та
суспільному житті, прагнути їх дотримуватися; переконливо й
толерантно відстоювати власні погляди в дискусії, ухвалювати спільні
рішення;
інформаційну: уміння знаходити потрібну інформацію для виконання
навчальних завдань;
загальнокультурну: усвідомлювати духовні цінності неоромантичного
світогляду, виховання співчуття, співпереживання і велика
відповідальність за майбутнє свого народу.
Методи і прийоми: пояснення, «поетична хвилинка», обговорення,
фронтальна й евристична бесіди, «читацький коментар», «психологічний
портрет», робота в групах, метод «Прес», «вільний мікрофон»,
«психологічний тренінг».
Методичне забезпечення: підручники, словник літературознавчих
термінів, опорний конспект, епіграфи, електронні дискурси, відеозаписи,
тестові завдання.
Теорія літератури: ознаки неоромантизму.
Тип заняття: вивчення нового матеріалу.
Епіграфи до заняття:
Слово, моя ти єдиная зброя,
Ми не повинні загинуть обоє.
Я честь віддам титану Прометею,
Що не творив своїх людей рабами,
Що просвітив не словом, а вогнем,
Боровся не в покорі, а завзято.
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ КУРСАНТІВ

1. Поетична хвилинка
Виразне читання курсантами поезії Лесі Українки напам’ять.
2. Повторення ознак неоромантизму.
III. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ ЗАНЯТТЯ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ КУРСАНТІВ
1. Робота з епіграфами заняття
2. Фронтальна бесіда з курсантами
Як би ви охарактеризували поезію Лесі Українки за читацьким
сприйняттям?
Про видатну поетесу написано багато наукових розвідок, художніх
творів, але загадка її геніальності та сили духу залишається. Тому ми
продовжимо говорити про талановитого автора, про Ларису Петрівну
Косач. Це буде для вас зустріч з чудовою лірикою видатної поетеси. У нас
на занятті присутні «Літературознавці» (характеризують літературну
діяльність авторки, створюють словничок літературознавчих термінів),
«Дослідники» (визначають тему та ідею віршів, аналізують поезії,
звертаючи увагу на художні засоби, строфи).
ІV. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Повідомлення «Літературознавців»
Коли розповідь ведеться про «жіночу поезію», то найчастіше у ній
насамперед відзначають ніжність, м’якість, особливу задушевність,
милосердя і доброту ліричної героїні. Усе це ми, безумовно, знаходимо у
творах Лесі Українки. Проте не слід забувати про те, що, як поет-лірик,
вона сформувалася в ту епоху, котра привела до пошуків нової
особистості — борця і героя, мислителя і мрійника. І тому в симфонії
поетичного слова, овіяного жіночністю, звучать такі виразні
життєстверджувальні мотиви: мотиви уславлення мужності й сили
людського духу.
Уже рання тематична лірика Лесі Українки відзначається своєрідністю й
оригінальністю. Поезії «Contra spem spero!», «Лагідні весняні ночі»,
«Якщо прийде журба», «До мого фортеп’яно», цикл «Сім струн» виразно
засвідчили вихід української поезії за межі традиційних мотивів і
поетичних форм. Іван Франко високо оцінив ці твори поетеси.
Відзначав, що в них окремі «прекрасні строфи», де авторка «не віддається
песимізмові». Адже сама назва поезії «Contra spem spero!» (1890) в
перекладі з латини означає «без надії сподіваюсь». Великий Каменяр із
захопленням говорить про Лесю, дивуючись, що у цієї «слабосильної
хворої дівчини» стільки мужності, стільки любові до життя, стільки
пристрасті в художньому слові, що з нею не зрівняється жодний поет, бо
лірика тієї пори часто перепліталася нотками безнадії, розпачу,
розгубленості.
«Вона помалу доходить до того,— констатує Франко,— що може
виспівувати найтяжчі, розпучливі ридання і тим співом не будити в
серцях розпуки та зневіри, бо у самої в душі горить могуче полум’я
любові до людей, до рідного краю і широких людських ідеалів, ясніє
сильна віра в кращу будущину». Це справді так, адже свої пісні, свої
думки поетеса дарувала людям, щоб жагучим вогнем палити байдужих,
освітлювати нації шлях до верховин духовності й краси.
Поезія «Contra spem spero!» — не тільки творче, але й життєве кредо
поетеси. Ця велика і мужня жінка понад усе цінувала незламність сили
людського духу, вміння людини подолати себе й обставини, які
виникають на життєвому шляху, і сама подавала такий приклад — вела
тривалу й виснажливу боротьбу з хворобою. З самого дитинства вона
була упевнена в тому, що «сором хилитися, долі коритися!» Хоч доля
поетеси приготувала для неї чимало випробувань (тяжка хвороба,
передчасна смерть коханого), вона була мужньою, завжди знаходила в
собі сили протистояти тим випробуванням.
Леся змалку знала собі ціну, ненавиділа почуття жалості й ні від кого не
приймала співчуття. Вона не дозволяла опускатися «безсилим рукам»,
прагнула праці без відпочинку, знаючи, що «людині боротьба і праця
милі»,— а творчість, велика наполеглива праця митця допомагали їй у
цьому.
2. Коментар викладачки
У поезії «Contra spem spero!» Леся Українка висловлює оптимістичну віру
у своє поетичне покликання. Цей «безнадійно-надійний» вірш вона будує
на контрастних образах: з одного боку, відчуття гнітючості та зневіри, з
другого — оптимістичний настрій, сподівання. Зневіру передано за
допомогою образів суму: «думи, ви хмари осінні», «у жалю, в голосінні»,
«сльози гіркі», «серед лиха», «без надії», «думи сумні», «на вбогім сумнім
перелозі». Протилежними до цього ряду виступають оптимістичні,
радісні образи: «весна золота», «мелодії літа», «сміятись», «співати
пісні», «жити хочу!», «барвисті квітки». Поєднання цих контрастних ліній
формує образну систему твору, в якій голос поетеси звучить виразно й
піднесено. Цей вірш належить до лірики «чуття», що є художнім
вираженням «крику душі», прагненням молодої жінки жити
повнокровним життям навіть тоді, коли на заваді стають особисті й
суспільні перешкоди.
Перепони, що виникали на Лесиному життєвому шляху, лише додавали
їй енергії й снаги:
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні.
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Цей вірш, як і вся творчість письменниці,— яскраве свідчення
титанічного духу Лесі Українки, яка ладна була забути про власний біль,
готова була виконувати найважчу роботу задля щастя свого народу.
Дійсність царської Росії уявлялась Лесі Українці в образі міцної льодової
кори, морозу. Цим силам вона робила виклик, висловлюючи готовність
«сіять квітки на морозі», «лить на них сльози гіркі», поки не розтане лід і
не зійдуть квіти — квіти добра і щастя для людей.
Своє життя Леся називала «темною ніччю», свої думи — «хмарами
осінніми», свій шлях — дорогою на «гору круту крем’яную», куди
підіймалася, несучи «камінь важкий», а сама була ясним променем, що
пробиває «темряву ночі», яскравою квіткою, яка «на вбогім сумнім
перелозі» розцвіла в лютий мороз, зіркою, яка осяяла тернистий шлях до
волі. Вона кликала «без надії сподіватись», вірила, що квіти, посіяні на
морозі, зійдуть і настане «весела весна»; вона «сміялася крізь сльози» і
«серед лиха співала пісні». Це було гасло її життя.
Леся Українка слово зробила зброєю в боротьбі за світлу мрію,
«безжалісним мечем», що карає ворогів народу й стоїть на заваді до
здійснення найзаповітніших сподівань.
3. Повідомлення «Дослідників»
Поезія «Contra spem spero», назва якої в перекладі з латини означає «без
надії сподіваюсь», написана 19-річною Лесею Українкою. У цей період
перед нею постав вибір: чи бути скореною важкою недугою (і не тільки
фізично), чи перемогти. Леся не піддалася, вона поставила перед собою
мету — і перемогла. Наперекір зловісним «осіннім хмарам» вона відчула
жагучу потребу жити повноцінним життям, про що написала у листі до
брата (відомого у літературі як Михайло Обачний): «Любий Миша! Я
воскресла! От і знов беруся здіймати «сізіфовий камінь» догори!..
Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно -
надійного вірша:
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать...»
Леся Українка — образ сильної, вольової людини, борця, якому
протистоять люди із рабською психологією, настроями розпачу, зневіри.
Вірш «Contra spem spero..!» сміливо можна взяти за епіграф до всієї
творчості поетеси: у ньому звучить оптимістична віра людини у своє
поетичне призначення. Хоч вірш написаний у той період, коли напади
болю в нозі, ураженій туберкульозом, рідко змінювалися тимчасовим
полегшенням після лікування.
Боротьбу проти тяжкої хвороби Леся Українка жартома називала
«сізіфовим каменем». Вона хоче вселити віру: людина стає сильною тоді,
коли усвідомлює свою відповідальність перед народом.
Ліричний герой висловлює готовність «сіяти квітки на морозі», поливати
їх сльозами, поки не розтане лід і не зійдуть квіти добра, радості і щастя.
4. Записати в зошиті (Символіка в поезії «Contra spem spero»).
Нічка невидна — символ похмурого життя
Зірка провідна — надія, світло, сподівання
Весна золота — передчуття оновлення, прогресу
Квітки на морозі — життя наперекір смерті
Весела пісня — поетичне слово, пронизане оптимізмом
5. Повідомлення «Дослідників»
Ідейно-тематичний зміст поезії «Contra spem spero»
Тема: поетеса проганяє жалі й голосіння, які ввірвалися в молоде життя.
Ідея: вболівання за долю рідного народу, заперечення пасивного
співчуття його стражданням.
Жанр: поезія громадянської лірики.
Лірична героїня: активна, вольова, цілеспрямована, рішуча, прагне
діяти, відповідальна перед народом, свій обов’язок вбачає у боротьбі,
свідома у виборі життєвої долі.
Строфи: 9 чотирядкових:
1 — окреслення теми;
2-7 — утвердження волі до боротьби;
8 — зміна настрою;
9- віра в перемогу, надія на майбутнє.
Віршова форма
□ Латинський заголовок;
□ міфологічний образ Сізіфової праці;
□ повтор «Я буду» — створення композиції.
6. Коментар викладачки
Оглядаючись на свій письменницький шлях з відстані кінця 1911 року,
Леся дає таку самохарактеристику: «Життя ламало тільки обстанову
навколо мене, а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та
вже навряд чи й зміниться. Я людина еластично-уперта, скептична
розумом, фанатична почуттям, до того ж давно засвоїла собі «трагічний
світогляд», а він такий добрий для гарту.
Повертаючись із Єгипту в травні 1913 року, останній раз відвідала Леся
Українка Київ. Українська громадськість влаштувала поетесі врочисту
зустріч. З Києва Леся Українка знову повернулася на Кавказ, в Кутаїсі.
Крайня грошова скрута призводить навіть до того, що доводилося
продавати хатні меблі, аби прогодуватись. Лікування в Єгипті на цей раз
не допомогло, загострення хвороби прогресувало. Та ця героїчна жінка
продовжує працювати, не полишає своєї єдиної зброї — творчості.
7. Метод «Читацький коментар» (Виразне читання курсантами поезії

Лесі Українки: «Стояла я і слухала весну», «Слово, чому ти не твердая
криця...»).
8. Аналіз поезії «Стояла я і слухала весну»

Збірка «Думи і мрії», цикл «Мелодії»
Жанр “Стояла я і слухала весну”. Поезія поєднує в собі особливості
пейзажної та інтимної лірики.
Ідея: возвеличення почуття кохання, що дає людині радість, мрію, надію;
уміння ліричної героїні жити в гармонії зі світом природи.
Тема: зображення весняного відродження природи, сподівання ліричної

героїні на щастя і сум через його недосяжність, через утому від життєвих
змагань.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб
Римування: суміжне
Рима: чоловіча
Художні засоби: уособлення, метафора; синтаксичні засоби; інверсія.
метафори: слухала весну, Весна мені багато говорила, співали мрії
епітети: пісню дзвінку, голосну, таємно-тихо. Дієслівний ряд стояла,
слухала, говорила, співала, шепотіла передає мінливість світлих почуттів
героїні.
Наскрізним художнім засобом вірша “Стояла я і слухала весну…” є
уособлення.
Сюжет: Показано гармонію природного оновлення з душевним станом
ліричного героя.
Композиція: Восьмивірш, що складається з двох катренів.
Вірш Лесі Українки «Стояла я і слухала весну» (1895) сповнений свіжості
й тепла прекрасної пори року. Всього у двох строфах Леся Українка
вмістила багату палітру відчуттів, які бентежать душу навесні:
Стояла я і слухала весну.
Весна мені багато говорила.
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Лірична героїня вміє не просто слухати весну, а ніби спілкується з нею як
із персоніфікованим образом. Особливо Леся Украïнка любила весну як
пору вiдродження, оновлення, надiï. Тому лiрична героïня ïï поезiï стояла
i “слухала весну”, яка ïй “багато говорила”, спiвала пiснi про любов,
молодiсть, радощi й мрiï. Прекрасна пейзажно-iнтимна поезiя покладена
на музику. Ця поезія сповнена виразними інтонаціями через недосяжність
щастя, втому від життєвих змагань.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Уміння ліричної героїні “слухати весну” дало їй змогу почути дзвінку й
голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт. Голоси весни оспівують
любов, юну красу, радощі – все те, про що колись мріялось.
9. Аналіз поезії «Слово, чому ти не твердая криця»

Визначити провідну думку поезії «Слово, чому ти не твердая криця»
(вірш, у якому змальовано та висвітлено крик душі полум’яний, заклик до
боротьби за соціальне і національне визволення).
Жанр поезії: громадянська лірика.
Тема твору: звернення до слова, як до могутньої зброї в руках людини.
Ідея: уславлення міцної зброї, тобто слова, яке в умілих руках
перетворюється на меч. Ліричний герой звертається до слова, як до
єдиного, що може захистити людську гідність та добитися
справедливості. Лірична героїня прагне вдосконалити його й передати
«месникам дужим».
Художні засоби:
□ епітети: твердая (криця); гострий, безжалісний (меч); вражі (голови) ;
щира, гартована (мова); іскриста (зброя); невідомих (братів); месники
(дужі); хворі (руки);
□ метафори: слово — «зброя іскриста», «єдиная зброя», «меч на катів»,
«щира, гартована мова»;
□ риторичні звернення до слова.
Римування: парне.
Віршовий розмір: чотиристопний дактиль.
Підтвердити, що твір побудований на персоніфікації. (До свого слова
авторка звертається як до живої істоти, порівнюючи його з гострим
мечем та іскристою зброєю. Система вдало дібраних епітетів
допомагає створити образ, який став символом не лише Левиної поезії.
Поетеса вважає, що слово може бути «мечем на катів» не лише в її
руках. І коли не залишиться сил у неї, нові месники підіймуть зброю і
кинуться одважно до бою: «Зброє моя, послужи воякам краще, ніж
служиш ти хворим рукам!» Майстер слова розуміє, що боротьба буде
нелегкою, будуть поразки і страшні жертви, але це не лякає її. Таким
вагомим та впевненим є слово Лесі Українки).
10. Аналіз поезії «Мріє, не зрадь».
Літературний рід – лірика
Вид лірики – філософська
Літературний напрям – модернізм
Тема: зображення сильної волі та віри, самозречення заради високої мети.
Ідея: заклик до боротьби за навколишнім та своїм внутрішнім світом
заради досягнення цілей, заради здійснення мрій.
Основна думка: “Мріє хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, а як
прийдеться згинуть за теє — дарма!
Римування: перехресне
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб з пірихієм
Художні засоби та синтаксичні засоби: епітети, метафори, риторичні
звертання та оклики, анафора, інверсія, гіпербола.
Образ ліричної героїні: Лірична героїня твору переживає емоційний злет,
що змушує на відверті зізнання. Її служіння прийдешньому ідеалу сягає
крайньої межі:
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Леся Українка “Мріє, не зрадь” (читати вірш).

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних очей!
Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,
не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.

Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття.
Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра.
Мріє, колись ти літала орлом надо мною, —

дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє — дарма!
V. ЗАКРІПЛЕННЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

· Складання «психологічного портрета» Лесі Українки
1. Завдання курсантам. Свої думки обґрунтуйте, вибравши п’ять
найважливіших (на ваш погляд) крилатих висловів, які є промінчиками
душі поетеси. (Учні переносять промінчики — думки схематично,
утворюючи сонце).
2. Очікувані відповіді
□ Любіть волю, честь і славу.
□ Я честь віддам титану Прометею.
□ Крилате слово — ото моя стріла.
□ Хай сяє над людьми правда і надія.
□ Веселкою моя надія грала,
□ Горда, ясна, огнистая мова.
□ Мій дім — мій храм.
□ Буду жити! Геть думи сумні!
□ Слово, моя ти єдиная зброя!
· Евристична бесіда з курсантами
1. Які життєві обставини спричинили написання твору?
2. Визначте провідну думку поезії. (Вболівання за долю рідного народу,
місце особистості в суспільному житті, заперечення пасивного
співчуття стражданням народу).
3. Як поетеса розуміє своє місце в суспільстві? (Активна життєва
позиція: «Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду
сіять квітки на морозі...» «В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на
хвильку очей, Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних
ночей»).
4. Які рядки з цього вірша, на вашу думку, під час декламації слід
прочитати найбільш емоційно? (Гетьте, думи, ви, хмари осінні! То ж
тепера весна золота! / Чи то так у жалю, в голосінні / Проминуть
молодії літа? /.../ Так! я буду крізь сльози сміятись, / Серед лиха співати
пісні, / Без надії таки сподіватись, / Буду жити! Геть думи сумні!)
5. Як використано контраст у поезії? Наведіть приклад. («...я хочу
крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надїі таки
сподіватись»; «несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать»;
«Буду сіять квітки на морозі...»)
6. Який загальний настрій поезії? Чи є в ній місце суму, відчаю,
безнадії?
7. Які романтичні образи створено авторкою? (Лірична героїня —
самотня, трагічна, вольова, незламна. Вона протистоїть імперії, але ця
непересічна особистість, яка веде відчайдушну внутрішню боротьбу зі
своєю недугою і зовнішню — із самодержавством своїм словом, — це
незламний борець).
8. Доведіть символічність твору. (Символічними є образи, поєднані у
пари за принципом контрасту: осені і весни, сумного перелогу і
барвистих квіток, льодової кори і гарячих сліз, важкого каменя і веселої
пісні, темної ночі і провідної зірки. У поезії імперію, яка запроваджувала
політику утисків, заборон і рабської покори, символічно названо «довгою
темною нічкою невидною». На «вбогім сумнім перелозі» «барвисті
квітки» символізують волелюбні визвольні ідеї. Символічним образам, які
уособлюють самодержавство («льодова кора», «крута, крем’яна гора»,
«темна ніч»), протиставлені ті, що символізують визволення («барвисті
квіти», «весела весна», «зірка провідна» (прийом контрасту).
9. Пригадайте фразеологізм «сізіфова праця», його лексичне
значення.
10. Визначте віршовий розмір, спосіб римування та риму. (Анапест,
перехресне римування, чоловіча рима).
11. Які ще художні засоби використано в поезії і з якою метою?
(Епітети: «хмари осінні», «весна золота». Вони підкреслюють оптимізм
героїні. Анафора «Буду сіять» надає героїні відчуття впевненості у своїх
діях. Градація — наростання настрою непохитності прийнятого
рішення: «хочу крізь сльози сміятись», «Я на гору круту крем’яную Буду
камінь важкий підіймать», «Буду пісню веселу співать», «я буду крізь
сльози сміятись», «Буду жити! Геть думи сумні!»)
12. Дайте характеристику ліричної героїні вірша. (Сильна, незламна,
вольова особистість, яка сповнена мрій і сподівань на краще, готова
битися до перемоги).
13. Знайдіть рядки, які можна вживати як афоризми. (Як афоризми
звучать усі протиставлення: «Гетьте, думи, ви, хмари осінні! То ж
тепера весна золота!»)
14. Знайдіть алюзію в поезії. («Я на гору круту крем’яную буду камінь
важкий підіймать» — ці рядки нагадують міф про Сізіфа, який такий
же важкий камінь намагався закотити на гору).
15. Чи збігається життєва позиція ліричної героїні вірша зі
ставленням самої авторки до життя? (Поезія «Contra spem spero» є
своєрідною програмою дій, це гімн життю і боротьбі. Повставши проти
духовної деградації, яку нав’язувала поетесі її фізична недуга, вона
виграла свою «весну золоту»).
· Тестові завдання для самоконтролю знань курсантів

1. Стильовою домінантою творчості Лесі Українки є
А реалізм
Б імпресіонізм
В неоромантизм
Г сентименталізм
2. У вірші «Contra spem spero!» Леся Українка переосмислила

міфологічний образ
А Орфея
Б Зевса
В Сізіфа
Г Аріадни
3. Назва вірша «Contra spem spero!» перекладається з латини як

А мріє, не зрадь
Б без надії сподіваюсь
В надія помирає остання
Г пам’ятай, що живеш
4. Вірш «Contra spem spero!» побудований на...
А порівняннях
Б риторичних запитаннях
В оксиморонах
Г антитезах
5. «Чи не одиноким мужчиною на новочасну соборну Україну» Лесю

Українку назвав...
А Іван Карпенко-Карий
Б Іван Франко
В Михайло Коцюбинський
Г Василь Стефаник
6. Перша збірка Лесі Українки «На крилах пісень» побачила світ

завдяки активному сприянню...
А Івана Франка
Б Панаса Мирного
В Олени Пчілки
Г Ольги Кобилянської
7. Провідним мотивом вірша «Contra spem spero!» Лесі Українки є...

А заперечення права молодої людини на справжнє щастя
Б любов до рідного краю, його історії
В заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості
Г місце митця в суспільному житті.
8. «Contra spem spero!» Лесі Українки належить до того самого

літературного жанру, що й твір
А «Intermezzo»
Б «Чого являєшся мені у сні?..»
В «Віють вітри»
Г «Бджола та Шершень»
Д «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
9. Слова «Без надії таки сподіватись» – провідний мотив твору, де є

рядки
А «В житті ти мною згордувала, / Моє ти серце надірвала...»
Б «Я на вбогім сумнім перелозі / Буду сіять барвисті квітки...»
В «Я ж у полоні нав’язливих дум: / Лише одне непокоїть мій ум...»
Г «О слово рідне! Шум дерев! / Музика зір блакитнооких...»
Д «Сьогодні усе для тебе – / Озера, гаї, степи...»
10. Прочитайте наведений уривок із вірша «Contra spem spero!» Лесі

Українки:
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
В уривку використано
А персоніфікацію
Б метонімію
В гіперболу
Г епітети
11. Хмари осінні, весна золота, молодії літа, барвисті квітки, зірка
провідна – це художні образи поезії
А «Заповіт»
Б «Contra spem spero!»
В «Блакитна Панна»
Г «Чари ночі»
Д «De libertate»
12. Косач - це справжнє прізвище автора твору

А «Чари ночі»
Б «Блакитна Панна»
В «Contra spem spero!»
Г «Мойсей»
Д «Intermezzo»
VІ. ПІДСУМОК ЗАНЯТТЯ
· Заключне слово викладачки

Поетеса так жила і так творила: заради людей, в ім’я їхнього щастя. Вона,
мов легендарний Прометей, запалила вогонь свого життєдайного «слова»
і понесла його людям, так само, як нескорений титан; віддала його тим,
хто страждав; приймала жорстоку покуту і так само не корилася
немилосердній долі.
Думаю, що Леся Українка, як особистість може бути взірцем і для Вас, і
для сучасної молоді. Тому що справдилась її мрія про незалежну вільну
Україну.
І весь український народ може говорити рідною мовою, висловлювати

думки, не боятися переслідувань, розвивати свої творчі здібності, бути
активними у процвітанні рідної Батьківщини, вірити в добрі сили та
відновити мир на рідній землі.

Що найбільше вразило Вас у житті Лесі Українки?
В одному з листів вона писала: «Не знаю, чи буде хто з молодшого
покоління згадувати про мене... Але я б хотіла на те заслужити».
Як Ви думаєте, чи заслуговує Леся Українка на те, щоб її згадували,
читали її твори?
2. Метод «Прес»
Є вислів: «Життя Лесі Українки — подвиг». Чи можна уважати її життя
подвигом? Чому?
Щоб вітер розносив луну. Бути світлим променем для інших, самому
дарувати світло — ось найвище щастя для Лесі Українки: у ньому
скільки ніжності та тепла, світла, що потужно пробилося до нас із
минулого.

1. Виразно читати та аналізувати опрацьовані поезії.
2. Прочитати драму-феєрію «Лісова пісня».
3. Переглянути відеозаписи до твору Л. Українки «Лісова пісня» в
мережі Інтернет.
ТЕМА: Семінар № 3. Драма-феєрія «Лісова пісня». Фольклорно -
міфологічна основа. Символічність образів Мавки і дядька Лева –
уособлення духовності і краси. Мати Лукаша й Килина – антиподи
головній героїні Мавці. Симбіоз високої духовності і буденного
прагматизму в образі Лукаша.
Природа і людина у творі. Неоромантичне ствердження духовної
сутності людини, її творчих можливостей. Конфлікт між буденним
життям і високими пориваннями особистості, дійсністю і мрією.
Почуття кохання Мавки й Лукаша як розквіт творчих сил людини.
Художні особливості драми-феєрії.
предметні: навчити визначати основні проблеми, порушені в творі

«Лісова пісня», розкрити фольклорну основу сюжету,
схарактеризувати образи; уміти порівнювати образи Мавки і Лукаша;
ключові: розвивати зв’язне мовлення, уміння переконливо й толерант-
но висловлювати власні судження;
комунікативну: розуміти роль читання для власного інтелектуального
зростання;
загальнокультурну: національну свідомість, емоційно-ціннісне
ставлення до мови, прагнення літературної освіченості; читацькі інтереси,
гуманістичний світогляд.
Методи і прийоми: пояснення, фронтальна й евристична бесіди,
«сюжетний ланцюжок». обговорення, «мозковий штурм», «рефлексія»,
Методичне забезпечення: підручники, ілюстративний матеріал до
твору, схема, опорний конспект, епіграф, електронні дискурси,
Теорія літератури: драма-феєрія.
Тип заняття: застосування практичних знань, умінь та навичок.
Сильніше за любов злоба горить,
Сильніше за красу вражає бридь,
Але життя росте лишень з любові.
Лишень краса людей навчає жить!
Д. Павличко


1. Перевірка домашнього завдання (Доповіді курсантів (вибірково).
· Що надихнуло Лесю Українку на написання «Лісової пісні»?
· Що таке драма-феєрія?
· Назвіть персонажів твору.

Вступне слово викладачки
Однією із яскравих «зірок провідних», які вказують українцям
шляхи розбудови нашої нації, є Леся Українка – людина виняткової
мужності й принциповості, духовної краси й мистецького
обдарування.
Ми, українці, гордимося тим, що на нашій землі жила й творила
Леся Українка, що мальовнича волинська природа була не тільки
джерелом натхнення поетеси, а й стала дійовою особою її геніальних
творів.
Українська література початку ХХ століття, розвиваючись у руслі
загальноєвропейських тенденцій, відбила нові віяння науки та
мистецтва.
Не з античних сюжетів, а на «місцевому» матеріалі зродилася
геніальна драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Це поетичний
і трагічний твір про красу чистого кохання, про високу мрію людини,
про її одвічний потяг до прекрасного, до людяного. Прекрасне в
природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає.
В основі головного конфлікту «Лісової пісні» лежить вічна

суперечність між високим покликанням людини й тією буденщиною,
яка часто руйнує поезію людської душі. Драма переповнена
образами, створеними народною уявою і реальними особами. Мавка
— дівчина з лісу. Пробуджена до життя весною та грою на сопілці
Лукаша, вона оживає. З багатою, щедрою душею прийшла Мавка до
людей. Від чистого кохання розквітає та збагачується душа
«людського хлопця» Лукаша. Але на перешкоді їхнього щастя стоять
буденні людські клопоти, які поступово засмоктують у своє болото
Лукаша.
· Довідник з теорії літератури
Драма-феєрія — п'єса з казково-фантастичним сюжетом і
персонажами.
ІV. Сприймання й усвідомлення курсантами вивченого

матеріалу.
1. Життєвий і творчий шлях Л.Українки.
2. Основні мотиви лірики.
3. Ідейно-художній аналіз вірша «Contra spem spero!».
4. Історія написання, тема, ідея, жанрова специфіка «Лісової пісні».
5. Природа і людина у драмі-феєрії.
6. Проблематика твору.
7. Класифікація образів. Мавка і Лукаш. Образ Дядька Лева. Вивчити
напам’ять останній монолог Мавки.
8. Значення творчості Л.Українки.
· Робота над змістом твору.

Історія створення
У чорновому варіанті драма була написана влітку 1912 році в
Кутаїсі впродовж 10 – 12 днів. Остаточне доопрацювання та
редагування твору тривало до жовтня того ж року. Леся Українка в
листі до сестри Ольги від 27 листопада 1911 році так згадувала про
напружену роботу над «Лісовою піснею.
Лісова пісня»
(1911)
Жанр: драма-феєрія.
Драма-феєрія — один із жанрових різновидів драми, якому
властивий фантастично-казковий сюжет, неймовірні (з реального
погляду) перетворення. У такій драмі поряд з людьми виступають
створені їхньою уявою фантастичні істоти.
Тема: зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і
суперечливих взаєминах.
Головна ідея: оспівування краси людських взаємин, пориву до щас-
тя, незбагненної сили великого кохання.
Дійові особи:
 «Той, що греблі рве»
 Потерчата
 Русалка
 Водяник
 Русалка Польова
 Мати Лукашева
 Лукаш
 Дядько Лев
 Доля
Злидні
Перелесник
Пропасниця
Куць
Мавка
Лісовик
Килина
«Той, що в скалі сидить»
Хлопчик
Діти Килини
К
КОМПОЗИЦІЯ ДРАМИ-ФЕЄРІЯ «ЛІСОВА ПІСНЯ»
Найхарактернішою особливістю композиції є органічне
переплетення життя двох світів — природи й людини. Лісові істоти
олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє
розуміння добра і зла, вони наділені певними рисами вдачі за
аналогією до людських.
Драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними
порами року, із зародженням, розвитком і згасанням інтимних
почуттів і переживань Мавки та Лукаша.
Події відбуваються в старезному лісі, на Волині, протягом року. У
творі діють міфічні істоти: Мавка і Русалка, Лісовик і Перелесник,
Водяник і Потерчата. Кожна дія починається пейзажем, який
змінюється відповідно до пори року.
П’єса розпочинається з прологу — волинського лісового пейзажу:
«Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу
простора галява з плакучою березою і великим прастарим дубом…
Саме озеро — тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим
плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура —
повна ніжної задумливої поліської краси».
Цей шедевр світової драматургії — «Лісова пісня» Лесі Українки —
була написана всього лише за три тижні у м. Кутаїсі, що на Кавказі.
Леся тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася
її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами
дитинства.
У листі до матері Леся Українка зазначала, що «Лісова пісня»
з’явилася в результаті спогаду про дитинство,
проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки:
«Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними».
Сюжетний ланцюжок «Лісової пісні»
Перша дія. Старезний, предковічний ліс на Волині — до дуба, що на
широкій лісовій галявині, прийшли будувати хату дядько Лев і його
небіж Лукаш — від зимового сну прокидається Мавка, почувши гру
Лукаша на сопілці — Лукаш збирається наточити соку з берези,
проте Мавка зупиняє його, адже береза — її сестра, а сік її — то кров
— Мавка й Лукаш закохуються, перший поцілунок — Лукаш
розповідає про те, що восени його хочуть оженити, від чого Мавка
засмучується.
Друга дія. Пізнє літо — мати докоряє Лукашеві, що він все грає, а
робота стоїть — коли на подвір’ї з’являється Мавка, мати Лукаша
каже їй, що не гоже дівці упадати за парубком, проте лісовій красуні
ці людські міркування не зрозумілі — за Мавку заступається дядько
Лев, аби його сестра не називала Мавку відьмою — мати дає Мавці
серпа й загадує жати — Мавці не вдається цього зробити, бо з жита
виринає Русалка Польова й благає сестрицю не губити її красу —
Мавка, щоб хоч якось виправдати себе перед матір’ю Лукаша, ріже
собі руку серпом — на полі з’являється мати з молодицею й лає
Мавку за неробство — приходить Лукаш і допомагає молодиці жати
— Лукаш проводжає Килину додому — засмучена Мавка плаче біля
озера й просить Лісовика зробити її такою, як була; Лісовик вбирає
її в багряницю й срібний серпанок, у цей момент з’являється
Перелесник і кружляє Мавку у вирі шаленого танцю — раптом із
землі зявляється страшне Марище і вмовляє Мавку піти з ним
у далекий край, де «ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій»
— тут з’являється Лукаш; побачивши бліду Мавку, каже: «Яка
страшна! Чого ти з мене хочеш?» — Лукаш поспішає до хати й
просить матір готувати хліб для старостів, бо завтра буде сватати
Килину — почувши ці слова, Мавка зриває із себе багряницю й
просить Марище забрати її із собою — вони зникають під землею.
Третя дія. Хмарна осіння ніч — біля хати Лукаша чорніє постать
Мавки — з лісу виходить Лісовик і дивується, що Мавка тут, а не в
«Того, що в скалі сидить» — Мавка пояснює, що саме він визволив
її своїм злочином, перетворивши Лукаша на вовка — почувши вовче
виття, яке доходило до кам’яної печери, Мавка розповідає, що
прокинулась і силою чарівних слів урятувала Лукаша, повернувши
йому людську подобу — мати докоряє Килині, що та довго спить і
погана господиня — Килина, вибігши по воду, помічає постать
Мавки й запитує, чого та прийшла — Мавка відповідає: «Стою та
дивлюся, які ви щасливі» — Килина говорить: «А щоб ти стояла у
чуді та в диві!» — Мавка раптом перетворюється на вербу — з лісу
виходить Лукаш, на нього накинулася Килина й обізвала п’яницею,
він відповів: «Мовчи! Не скигли!» — на запитання Лукаша, куди
подівся дядьків дуб, вона відповіла, що продала купцям, щоб не
вмерти з голоду — з хати вибігає мати й радіє синові, скаржиться на
тяжке життя з «отою відьмою» — Лукаш докоряє матері, що їй
судилося бути відьомською свекрухою — до них підходить хлопчик
із сопілкою, зробленою з верби-Мавки, і просить Лукаша заграти на
ній — Лукаш починає грати й чує голос Мавки, випускає з рук
сопілку й запитує в Килини, що то за верба — Килина просить
Лукаша зрубати вербу, Лукаш ударив раз по стовбуру, замахнувся
вдруге й опустив руки — тут кинулася Килина, вихопила сокиру й
замахнулася — у цю мить метеором-вогнем з неба злетів Перелесник
і обійняв вербу, спалахнув вогонь і, досягнувши верховіття,
перекинувся на хату — мати й Килина виносять із хати добро разом
із Злиднями — Килина просить Лукаша покинути ліс і повернутися
в село — Лукаш не погоджується — Килина йде геть — аж тут з-за
берези виходить легка, прозора постать Мавки і схиляється над
Лукашем — Мавка ні в чому не звинувачає Лукаша. Твір
закінчується ремаркою, що сприймається як вірш у прозі (Лукаш
починає грати, тьмяний зимовий день зміняється на ясну весняну ніч,
Мавка спалахує давньою красою в зорянім вінці, Лукаш кидається до
неї, білий цвіт огортає закохану пару, переходить у заметіль, коли
завірюха вщухла, стає видно Лукаша, що сидить сам, прихилившись
до берези, на його вустах щаслива усмішка, очі заплющені, з неба
падає сніг).
V. Формування вмінь та навичок курсантів

Запитання та завдання до семінарського заняття
· Евристична бесіда з курсантами
Першій дія
На березі лісового озера з'являються люди.
1. Хто вони?
2. Які ваші перші враження від дядька Лева й Лукаша?
3. Яку характеристику дає дядькові Леву Лісовик?
(Словесно змалюють зовнішність персонажів, охарактеризують
дядька Лева як чудового знавця природи, народних повір'їв, друга
лісу, відзначать у Лукаша хист сопілкаря, що чує навіть голос
дерева. Це свідчить про мистецькі здібності парубка).
Аж тепер на зелену весняну сцену виходить головна героїня драми-
феєрії — Мавка.
4. Як вона з'являється?
5. Яка Мавка на вроду?
6. А вдачею?
(Зовнішність і одяг переконують — перед нами справжня лісова
царівна. Вдача у Мавки — вільна, чутлива до звуків, лагідна.
Це розкривається в діалозі з Лукашем під час першої зустрічі).
7. Що приваблює вас у поведінці і словах Лукаша?
8. Що свідчить про те, що Мавка духовно багатша, а Лукаш
приземленіший?
9. Що ж діється поміж персонажами, які прийшли в драму з
реального, людського світу?
(Дядько Лев звідусіль оточений лісовими силами, з якими добре вміє
співіснувати. Знання лісу і його законів допомагають йому скрізь.
Він знає, коли треба бути поблажливим, а коли й суворим. Крім
того, дядько-неабиякий оповідач, знає безліч казок, легенд,—
точнісінько так, як Лесин знайомий Лев Скулинський у її далекому
дитинстві.
Вечоріє, і дядько Лев засинає, а сільський хлопець і лісова дівчина в
цю прекрасну весняну ніч поєдналися душами, до них прийшло
кохання).
10. Які слова і вчинки персонажів свідчать про зародження ніжного
почуття?
(Лукаш не лише хоче зігріти Мавку в обіймах, а й готовий
захистити ЇЇ, заквітчати. Він іде шукати для неї прикраси — яскраві
світлячки, не думаючи про небезпеку. Коли ж хлопець потрапляє у
трясовину, Мавка рятує його, нагнувши вербу. А які слова
промовляють закохані! Той перший поцілунок — чистий, ніжний —
Мавка порівнює з зорею, що впала в серце).
11. Чи відчувають закохані гармонію душ?
(Так. Зігріті коханням, Лукаш з Мавкою переживають свої найкращі
хвилини, коли говорять не лише вуста, а й душі, їх єднає мистецтво.
Розлука закоханих така ж ніжна і щира, як і зустріч).
Друга дія
1. Як змінився пейзаж у другій дії?
2. Що свідчить про присутність людей у лісі? То що ж: щастя чи
мука судилися головній героїні?
3. Чи справедливо ставиться мати Лукаша до Мавки?
4. Чи змогла б узагалі Мавка догодити їй?
5. Як поводиться тепер Лукаш?
6. Чи схожий він на того замріяного, схвильованого парубка, якого
ми бачили в І дії?
7. Якими тут виявляють себе Мавка і Лукаш?
8. Чи зберегли вони гармонію душ і почуттів?
(Мавка така ж, як і раніше,— щира й одухотворена. Вона вірить,
що любов може подолати всі перешкоди, намагається викликати на
щирість Лукаша. не хоче погодитися з тим, що його чиста співуча
душа стала черствою і холодною.
Лукаш дуже змінився. З ніжного, чутливого, закоханого парубка він
перетворився в буденного, грубого приземленого селянського сина,
що гризеться господарством, злостиво докоряє та насміхається з
неї. Перед нами безвольна - людина, не здатна захистити свої
почуття. Лукашева мова нагадує мову його сварливої матері. Він
зовсім не розуміє піднесених, високих Мавчиних слів. На противагу
Лукашеві Мавка розкривається високого внутрішньою красою і
духовним багатством. Вона має "серце не скупе, що скарбів воно
своїх не криє", не боїться говорити відверто про своє кохання, бо це
- не сором, а найкращий цвіт душі людської. В її словах так багато
любові, муки й мудрості, що вони примушують читачів
замислюватися над власними почуттями і вчинками).
"Не зневажай душі своєї цвіту...",
зумій "своїм життям до себе дорівнятись".
9. Як Ви розумієте ці вислови?
(Скривджена Мавка йде з серпиком, як звичайна сільська дівчина, на
поле, несучи в очах біль і сум).
10. Що відтворює картина зустрічі Мавки з Русалкою Польовою?
Якою тут бачимо Мавку?
(З'являється Килина. Вона прийшла на запрошення Лукашевої
матері).
11. Як її схарактеризувала Мавка?
12. Чому вона застерігає Лукаша, невже тільки з ревнощів?
(Душа Мавки вміє розпізнавати людей. Розкотистий сміх Килини, її
облесливість і грубі жарти сказали Мавці багато що. Вона розуміє,
що Килина не пара Лукашеві, не рівня йому по душі, що він з нею не
буде щасливим. Це ще більше посилює Мавчину муку.
Лукаш зрадив, проміняв світлу душу Мавки на простакуватість і
невибагливість дебелої вдовиці Килини. Саме в цей момент Леся
Українка вплітає у зміст поетичну розмову Мавки з Русалкою.
13. Навіщо це робить поетеса?
14. Який настрій створює ця розмова?
15. 3 ким ви погоджуєтеся (з Русалкою чи Мавкою) в думці про
кохання?
16. Як сприймає Мавка докори Лісовика?
17. Чому ж Мавка страждає за цим життям?
(Можливо, їй хочеться додати йому тої злагоди і краси, якої там не
вистачає...).
18. При яких обставинах звучать знамениті слова:
"Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає"?
19. Як ви розумієте ці слова?
20. Що символізує образ "Того, що в скалі сидить"?
21. Чому Мавка все-таки йде в його царство?
"Той, що в скалі сидить", очевидно, смерть, яка одночасно позбавляє
І мук,
і радощів життя. Зрада наносить смертельний удар коханню
Мавки. Зневажливі останні слова Лукаша "Яка страшна! Чого ти
хочеш?" були отруйною стрілою у груди.
Мавка до останку бореться за своє кохання і Лукашеву душу, але...
даремно. Лукаш голосно, щоб Мавка чула заявляє матері, що буде
свататися до Килини. Це штовхає Мавку в западню.
Третя дія
І втретє природа змінила свої шати. Прийшла пора осіння, смутна,
вітряна.
1. Що сталося за цей час з персонажами драми?
2. Якими виявилися плоди життя Килими, Лукашевої матері, самого
Лукаша?
(Аналізуючи відповіді, доходимо висновку, що наприкінці дії
персонажі ніби розплачуються за свої помилки, одержують по
заслузі і за добро, і за зло).
3. Якою ж насправді виявилася Килина?
4. Чи мала рацію Мавка, називаючи її лукавою та хижою?
(Так. Крім того, Килина ще й зажерлива, ліс для неї — лише місце
наживи. Віддяка не забарилася: Килина замість вимріяного
багатства пожинає злидні й сімейні чвари. Мати Лукаша
Лукашева мати згадала добрим словом Мавку ("було таке покірне,
добре, хоч прикладай до рани") і пошкодувала, що Лукаш колись
проміняв її на Килину. Та пізно. Замість спокійної старості, якої
вона так прагнула, ця темна, спрацьована жінка має одні гризоти
та лайку з невісткою. Врешті-решт гине від вогню і хата,
побудована дядьком Левом.
Лукаш, якого Лісовик перетворив у вовкулаку, йде додому, але не
тому, що поспішає до сім'ї, а має надію зустріти Мавку, яку колись
зрадив. На Волині існує багато міфів. За одним з них, вовкулака — це
той, хто має вовчу подобу, та почувається людиною і хоч боїться
людей, але водночас і тягнеться до них.
Мавка, звільнивши його від чар, розповідає Лісовикові:
...Він у подобі людській упав мені до ніг, мов ясень втятий... І з долу
вгору він до мене звів такий болючий погляд, повний туги і каяття
палкого, без надії... Людина тільки може так дивитись!)
5. Який зміст вклала тут Леся Українка у слово "людина"?

(Очевидно, вона мала на увазі не подобу, а суть. Адже й зовні
нормальна людина може мати звірячі інстинкти, бути цинічною у
ставленні до оточуючих, безкультурною й бездуховною.
Мавка побачила в очах Лукаша розуміння скоєного ним гріха І не
помилилася. Лукаш потоптав доброту свого серця, зневажив чисте
кохання Мавки, зрадив її... Розплата була немилосердною, за нею
прийшло каяття, але вже "без надії". Пригадаймо, як жорстоко
розмовляв він з Мавкою. Послухаймо тепер ще один дуже
промовистий діалог Лукаша й Килини).
6. Чи знає Килина свого чоловіка?
(Ні, зовсім не знає, до його душі ніколи не прислухалася, здається
навіть не задумувалася над тим, що є в людей ще й духовний світ.
Вона міряла життя Іншими мірками).
7.Чому Лукаш нічого не пояснює, не виправдовується?
(Тому що Килина все одно його не зрозуміє. Недарма він каже: "„.я
бачу жінко, те, що ти не бачиш... Я мудрим став...")
8.Чи можливе було взагалі кохання між Лукашем і Килиною?
9.Обґрунтуйте свої міркування.
10. Що ж зрозумів Лукаш?
(Він збагнув, що помилявся і що найвищою життєвою цінністю є
душа людини, сповнена любові. Тому й чекав нової зустрічі з Мавкою.
А коли сталася пожежа, то не рятував "добра", що пожирає
вогонь, бо думав: "А може, там згорить і лихо?"
Отже, все матеріальне — тлінне, духовні ж набутий істинно
невмирущі.
Ми бачимо, що погляди авторки перегукуються з християнськими
засадами, за якими людина не повинна занадто піклуватися тим, що
стане тлінним, а думати про духовне).
11. А як же Мавка?
12. Чому вона знову приходить у ліс, розбудивши свою приспану
муку?
(Навіть з небуття повертається Мавка, коли відчуває, що з коханим
сталося лихо. "Я збагнула, що забуття не суджено мені",— каже
вона. Ці слова переконують нас у силі слова, "що й озвірілих: в люди
повертає". Слово має велику енергію, але не кожен може нею
оволодіти. Треба дуже любити людину, і тоді знайдуться ті чарівні
слова, що відвернуть страждання. Мавка любить, жертвує собою,
шукає стежки до оселі коханого, бо інакше вона не може).
· Розгляньте та прокоментуйте ілюстрації до драми-феєрії
«Лісова пісня».
· Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

Завдання курсантам:
— З’ясуйте проблематику твору, зробіть записи в зошитах?
(Взаємовідносини людини і природи; людина і власність; краса в
людському житті; вірність і зрада, першопричина людського горя,
зла; шляхи подолання зла; сутність кохання; трагедія самозради,
вічність життя).
VІ. Підбиття підсумків семінарського заняття
1. Інтерактивна вправа «Рефлексія».
· «Лісову пісню» прийнято вважати вершиною творчості Лесі
Українки, оскільки…».
· «Новаторство авторки полягає в тому, що…».
· «Цей твір змусив замислитися над тим, …».
· «То що ж було суджено головній героїні драми: щастя чи мука?...».
конспект).
2. Скласти усне есе на тему: Взаємозв'язок людини і природи в драмі-
феєрії Л. Українки «Лісова пісня».
Тема: Загальний огляд творчості письменника. М. Вороний –
ідеолог модернізації української літератури. Естетична програма
митця, орієнтована на модерністські течії в цілому, символізм
зокрема.
предметні: навчати курсантів характеризувати тематику і проблематику
віршів М. Вороного, визначати їхні жанрові й ритмомелодійні
особливості; дослідити поетику символізму у вірші «Інфанта»;
ключові: зв’язне мовлення, уміння розкрити неоромантичне звеличення
краси природи у вірші «Блакитна Панна»;
комунікативну: інтерес до творчої спадщини письменника; роль читання
для власного інтелектуального зростання;
загальнокультурну: національну свідомість, цінування краси поетичного
слова, його здатності об’єднувати людей роздумами над вічними
проблемами життя.
Методи і прийоми: пояснення, бесіда, «поетична хвилинка», робота в
парах та групах, обговорення, інтерактивна вправа «Ґронування», творча
робота, «психологічний тренінг».
Методичне забезпечення: портрет письменника, таблиця, підручники,
опорний конспект, ілюстрація до теми, електронні дискурси, відеозаписи.
культорологія, психлогія.
Теорія літератури: символізм, неоромантизм.
Тип заняття: вивчення нового матеріалу.
Її я славлю і хвалю, і кожну їй хвилину
готов оддать я без жалю!
Мій друже, я красу люблю —
як рідну Україну!
М. Вороний

1. Перевірка домашнього завдання (Вірш напам’ять Миколи Вороного
«Блакитна Панна»).

· Висвітліть життєвий шлях М. Вороного в соціальному й культурному
контексті української дійсності перших десятиріч ХХ ст.
· Чим була зумовлена відозва Вороного до українських письменників, які
ідеї в ній проголошувались?
· Пригадайте зміст поеми «Євшан-зілля», вивчену в попередніх класах,
схарактеризуйте тему, розкрийте образність.
· Дайте загальну характеристику неоромантизму як літературному
напряму.

діяльності
1. Вступне слово викладачки
Микола Вороний — видатний український культурний діяч — постать
неоднозначна, людина, що дивилась на світ своїми очима,
неперевершений майстер слова, творець поетичних шедеврів, видатний
перекладач, вчений-мистецтвознавець. Ім’я М. Вороного, як і його
творчість, нині повертається до нас із небуття.
2. Робота з епіграфом
Коментар викладачки (лекція)
Микола Вороний
(1871-1938)
Ідеолог модернізації української літератури
Народився 24 листопада 1871р. у сім’ї ремісника.

Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному
училищі, звідки був виключений за зв’язки з народниками, читання і
поширення забороненої літератури.
Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах на
філософському факультеті.
Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені
Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в
редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії».
Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і
«Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря».
З 1897р. актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського,
О. Васильєва та інших.
Член РУП.
У 1901р. залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова,
Одеси, Чернігова.
У 1910р. оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського.
У 1917р. один із засновників Української Центральної ради.
У 1917р. один із засновників і режисерів Українського національного
театру.
У 1920р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, невдовзі переїхав до
Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному
інституті імені М. Лисенка.
Після повернення в Україну у 1926р. викладав у Харківському
музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у
Всеукраїнському фото кіноуправлінні
У 1934р. було заарештовано як польського шпигуна.
7 червня 1938р. розстріляний за вироком УНКВС з групою селян.
10 листопада 1957р. рішенням президії Кіровоградського обласного суду
було реабілітовано.
Поетичні збірки:
Ліричні поезії (1911)
В сяйві мрій (1913)
Твори:
поема «Євшан-зілля»
альманах «З-над хмар і долин»(1903)
ряд мистецтвознавчих і театрознавчих розвідок:
«Театральне мистецтво й український театр»(1912)
«Театр і драма»(1913)
«Михайло Щепкін»(1913)
«Режисер»(1925)
«Драматична примадонна»(1924)
С. Єфремов про М. Вороного сказав: «Зразок поета-естета, що найбільше

кохається у формі поезії,— жрець краси, пурист художнього слова. «Яка
краса! Усе життя в акорди перелить, з високих дум і почуття нове життя
творить!» — міг би сказати й про себе поет, якщо акордом вважати музику
вірша». Найхарактерніша ознака віршів М. Вороного — музикальність.
Він починав творити не стільки від словесного образу, як од музики. Для
поета краса — богиня, «натхненна чарівниця», якій він ладен ставити
храми і все віддати за красу. (Акцентуація уваги на епіграфі уроку.)
Поетичні твори Вороного легкі, чисті, музикальні. Автор — співець
ідеалів, тих недосяжних високостей, яких прагне душа людська, і разом
співець серця, розбитого коханням.
Патріотична лірика Вороного — яскравий художній документ часу
революційних перетворень: у ній акумульовано прагнення кращих синів
нації збудувати свою державу.
2. Робота в парах за питаннями

· Назвіть головний мотив вірша?
· Які засоби використовує автор для створення образу весни?
· Визначте вид лірики.
· Поясніть значення слів: осанна, арабески, фрески, гротески, блавати.
· Доведіть, що твір неоромантичний.
— Очікуваний результат роботи
Поезія «Блакитна панна» — взірець пейзажної лірики. Поет М. Вороний
оспівав весну як блакитну панну. Поряд зі звичними, традиційними у
фольклорі та в літературі засобами виразності (весна запашна, чарівна, у
прозорих шатах, у серпанках) автор використовує біблійну урочисту
лексику («Осанна!»), метафори («в душі моїй, в сяйві мрій в’ються
хмелем арабески»), мистецькі терміни (арабески, фрески, гротески). І це
надає творові неповторне інтелектуально-мистецьке естетичне
забарвлення.
3. «Читацький коментар» (Виразне читання курсантами поезії

«Інфанта»
Бесіда за змістом твору
Якою постає природа на початку вірша?
· Яких відтінків вона набуває з появою героїні?
· Якими рисами наділений портрет незнайомки? Процитуйте.
· Поясніть значення слова «інфанта». (В Іспанії і Португалії називали
неповнолітніх принцес)
· Зверніть увагу на репродукцію картини Дієго Веласкеса «Інфанта
Маргарита», створіть словесний портрет дівчини.
· Опишіть стан душі ліричного героя під час зустрічі з незнайомкою.
· Які художні засоби використовує автор?
· Наведіть приклади авторських неологізмів.
· Прокоментуйте останні два рядки вірша.
4. Довідник з теорія літератури
Символізм (від гр.— знак) — літературний напрям, що сформувався у
французькій літературі 70-х років XIX ст., а пізніше увійшов і в інші
європейські літератури. На думку теоретиків і практиків цього напряму
(Артюр Рембо, Поль Верлен, Стефан Малларме), художня творчість має
передавати за зовнішнім зображенням і його приховану внутрішню суть.
Літературний твір може передати спілкування людей не стільки через
слова, як через діалог їхніх душ. Творчість символістів — француза Поля
Верлена, австрійця Райнера Марії Рільке, бельгійців Еміля Верхарна й
Моріса Метерлінка, норвежця Генрика Ібсена, росіянина Олександра
Блока — збагатила світову літературу яскравими художніми
узагальненнями, незвичайними поетичними образами. В українській
літературі символізм представляє творчість Петра Карманського, Миколи
Вороного, Василя Пачовського, Миколи Філянського, Олександра Олеся,
Спиридона Черкасенка, Грицька Чупринки, раннього Павла Тичини. Ці
поети наблизили вірші до музики, виявили високу культуру художнього
слова, їхні твори особливо збагатили українську інтимно-особистісну
лірику, піднесли її на рівень світових зразків.
Які, на вашу думку, образи-символи представлені в поезії? Який
прихований зміст вони містять?
— Очікуваний результат роботи
Вірш «Інфанта» — зразок інтимної лірики поета. У ньому М. Вороний
розмірковує над враженням, яке справила на нього старовинна картина
під такою ж назвою. Твір починається романтичною пейзажною
картиною, у якій багато авторських неологізмів,
створених його поетичною уявою («проміннострунними»,
«мрійнотканому», «вогнелунними»). З чуттям «побожної хвали»
ліричний герой оспівує жіночу красу, що, виринувши із глибини століть,
залишилася вічною й нетлінною.
А світ продовжує жити, у ньому є завжди «два мечі» — добро та зло, і це
слід сприймати як належне. Червоний колір полотна нагадав поетові
червоні заграви революції. Образи-символи — Революція, червона
заграва, меч — повернення до реалій часу, передчуття біди.
· Знайомство з біографією М. Вороного за планом (робота в групах з
біографічним матеріалом).
1. Життєва доля письменника.
2. М. Вороний і театр.
3. Трагічні 30-ті роки.
4. Естетичні погляди на літературу.
5. Творчий доробок письменника (тематичне й жанрове розмаїття).
· Інтерактивна вправа «Ґронування»

Скласти ґроно «Поезія М. Вороного» (модерніст — новатор — символізм
— неоромантизм — тонкий лірик — співець краси — закоханий поет).
· Творча робота
Скласти усне есе на тему: Роль поезії в суспільному житті» або «Чим
привабила мене лірика М. Вороного.

Недарма Вороного називають співцем краси. Краса була і джерелом його
творчості, і найголовнішим образом. Поет її бачив усюди: у чарах
природи рідного краю, у високому земному призначенні людини, у її
благородних почуттях. «Високих дум святі скрижалі, всі наші радощі і
жалі, всі ті боління, і надії, і чарівливі гарні мрії» — ці мотиви визначають
суть, сенс лірики Вороного, девізом котрого завжди було «йти за віком і
бути цілим чоловіком». На думку М. Вороного, саме поезія символізму
найкраще може передати прагнення людини, її бажання краси, пошуки
кохання, роздуми над сенсом життя.
· Психологічний тренінг «Будь активним і толерантним»

1. Вивчити вірш напам’ять «Блакитна Панна» М. Вороного.
2. Опрацювати практичні завдання та питання до теми.
3. Підготувати повідомлення про життя і творчість Миколи
Вороного (реферати за вибором курсантів).
ТЕМА: Тема: Олександр Олесь. Загальний огляд творчості
письменника. Неоромантичні, символістські тенденції у творчості.
Поезії «Чари ночі», «З журбою радість обнялась...», «О слово рідне!
Орле скутий !..»
предметні: знати основні події життєвого і творчого шляху письменника;
навчити визначати провідні мотиви поезій, пояснювати художні засоби
(контраст, антитеза, символіка тощо);
ключові: зв’язне мовлення, уміння розкрити символічне звеличення
краси рідного слова в поезії «О слово рідне! Орле скутий!..» та краси
кохання в романсі «Чари ночі»;
комунікативну: інтерес до творчої спадщини письменника; роль
читання для власного інтелектуального зростання; навички роботи в групі
й колективі;
інформаційну: уміння знаходити потрібну інформацію і презентувати її;
загальнокультурну: національну свідомість, емоційно-ціннісне
ставлення до мови; почуття усвідомлення кохання як життєствердного
почуття, творчої сили, що стимулює духовне піднесення, збагачення,
розквіт людини.
Методи і прийоми: слово викладачки, пояснення, фронтальна й
евристична бесіди, «дискусія», «читацький коментар», колективна,
словникова, творча роботи, обговорення, «рефлексія», «психологічний
тренінг».
Методичне забезпечення: портрети письменника, підручники,
ілюстрації до твору, епіграф, опорний конспект, електронні дискурси,
Технічні засоби: ноутбук, комп’ютер, демонстрація екрана, планшет,
смартфон.
Міжпредметні зв’язки: зарубіжна література, історія України,
Теорія літератури: художні засоби (контраст, антитеза, символіка).
Тип заняття: засвоєння нового матеріалу.
Душа розірвана, як рана…
Бальзам далеко так, як сонце,
А сонце, сонце, як і щастя,
Там, там, лише в краю коханім.
О. Олесь

1. Перевірка домашнього завдання (Вірш напам’ять Олександра Олеся
«О слово рідне! Орле скутий!..»)

Яка ж ти, о воле, прекрасна, пречиста!
Ти нам і не снилась такою…
Спинися ж над нами і сяй, промениста,
Довіку своєю красою.
Олександр Олесь
· Як ви розумієте цей вислів?
· Розкрийте зміст епіграфа заняття, створивши психологічний портрет
письменник
· Чим приваблює читача інтимна лірика О. Олеся? Продекламуйте один
із його віршів.
· Доведіть, що назва першої збірки відбиває істотне в житті її автора.
· Як передається краса природи в поезіях О. Олеся?
· Яке місце у творчості поета посідає громадянська лірика?

1. Вступне слово викладачки
Хтось ударив без жалю
по серці моїм,—
І забилося серце в вогні золотім…
І посипались іскри ясні,
І в дзвінкі обернулись пісні,…
І посипались іскри ясні,
І в дзвінкі обернулись пісні,—
так у першій поетичній збірці писав про свою «іскру Божу» поет
Олександр Олесь.
Романтичне світосприйняття, щедро напоєне народнопоетичною
образністю, музикальністю, динамічно визрівало до вершин поетичної
майстерності. Читачів буквально зачаровували алітерації та асонанси
поезій Олеся, а його щире, проникнуте співчуттям до знедолених слово
викликало співпереживання й довіру.
2. Робота над епіграфом

Спробуймо й ми перейнятися чаром поетичного слова Олександра Олеся.

1. Життєвий і творчий шлях Олександра Олеся
Олександр Іванович Кандиба назавжди увійшов в історію українського
письменства як видатний поет-символіст і талановитий драматург. Для
публікації творів використовував псевдонім Олександр Олесь. Його
творча спадщина надзвичайно багата — тут і поезія, і драматичні твори, і
проза, і публіцистика, і літературно-критичні статті. Багато перекладав
твори світової класики, бо добре знав російську, білоруську, польську,
сербську, болгарську, німецьку, англійську, арабську мови.
Олександр Олесь народився 5 грудня 1878 року в м. Білопілля в

Лебединськім повіті Слобожанщини, Сумської області. Тут Олександр
Олесь закінчив початкову школу й двокласне училище, а у віці 15 років
(1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі
неподалік Харкова. Там Олександр брав участь у випуску рукописних
журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з’являються його перші вірші.
Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського

політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки Олесь
змушений був залишити його. Працює в херсонських степах.
1903 Олесь вступив до Харківського ветеринарного інституту. Під час
навчання в університеті, паралельно працює на Дарницькій скотобійні.
Визначальним фактом у житті Олександра Олеся стала поїздка на
відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві. У цей час він
познайомився з Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Лесею
Українкою.
Творчість Олександра Олеся виразно поділяється на два періоди:

в Україні (1907–1918);
в еміграції (1919–1944).
Від 1909 року Олесь позначає обкладинки своїх книжок спершу з
варіянтами (Кн. ІІ, Т. ІІІ), а від «Драматичних етюдів» послідовно
використовує позначення «Кн.» плюс римська цифра, яка відповідає
порядковому номеру збірки.
У 1905 р. альманах «Багаття» вперше публікує твори Олександра Олеся.
За 1907–1918 рр. поет створив шість книг: «З журбою радість обнялась»

(1907). Становлення поета припадає на часи революційного піднесення
визвольного руху. За сприяння відомого історика Олександри Єфименко,
яка високо оцінила вірші молодого автора, на кошти українського
громадського діяча Петра Стебницького у 1907 р. виходить його збірка
поезій «З журбою радість обнялась» під псевдонімом Олександр Олесь.
Творами талановитого поета-лірика захопилася освічена громадськість, з
нетерпінням очікуючи нових видань. книжка «Драматичні етюди» (Кн.
IV, 1914).
1909 року вийшла друком збірка «Будь мечем моїм!..» (1909, авторська
назва була знята цензурою, тому книжка вийшла під заголовком «Поезії.
Кн. ІІ»). 1911-го — третя збірка «Книжка третя».
Подорож Гуцульщиною у 1912 р. збагатила поета незабутніми

враженнями. Описуючи храмове свято в с. Криворівня, він із захватом
згадує барвистий одяг верховинців, які спускалися з гір у долину. «Неначе
квітки, що ростуть на горах, ожили і сходять до Черемошу, щоб напитися
студеної води. Зачервоніло незабаром усе біля церкви.., наче розцвів
нагло квітник або хто розкидав червоне, як мак, багаття… Я стояв,
дивився і не міг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав
панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні
краси». Зустріч з Гуцульщиною знайшла втілення у поемі «На зелених
горах» (1915): в ній «країна див» асоціюється з вільним духом
українського народу. Тоді ж, 1912 року, О. Олесь познайомився та провів
кілька днів у Карпатах з І. Франком (який справив на нього «надзвичайно
файне враження»), з В. Гнатюком, О. Кобилянською, М. Коцюбинським.
У 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів («Мов
келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В долині тихий сон
летить»), які збагачують українську мариністичну лірику, тобто пов’язану
із зображенням морських пейзажів. Поет радісно зустрів повалення
самодержавства. Він, як і всі прогресивні діячі, гостро відчував
національне поневолення народу. В «Юнацькій пісні» (1915),
присвяченій синові Олегові, що згодом стане відомим поетом під
ім’ям Олег Ольжич, Олександр Олесь передбачав крах імперії, адже сини
України піднімалися у кожну епоху на священну боротьбу:
Земля розступилась! І з праведних трун
Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун!
І з Волі знімають кайдани міцні,
І слізьми співають щасливі пісні.
У 1917 р Олександр Олесь видає нову книжку поезій, в якій особливу
увагу привертає цикл «З щоденника. Р. 1917», наснажений урочистими
інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної
самостійності. Ліричний герой віршів циклі схвильований бурхливими
подіями будівництва української державності, йому аж не віриться, що
над поневоленим упродовж довгих віків краєм засяяло сонце свободи.
Після більшовицького жовтневого перевороту Олесь опиняється за
кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Після еміграції
за кордон оселяється і періодично живе
в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Олесь видає за кордоном ряд збірок,
основна тема яких — туга за Україною:
Душа розірвана, як рана…
Бальзам далеко так, як сонце,
А сонце, сонце, як і щастя,
Там, там, лише в краю коханім.
(«В вигнанні дні течуть, як сльози»)
Він також слідкує за літературними процесами в радянській Україні. На
твори, писані Павлом Тичиною на замовлення партії, Олександр Олесь
відгукнувся віршем-докором «І ти продався їм, Тичино…».
Поет хоче відвести душу в сивій давнині, він багато пише про міжусобиці
княжої доби, які призвели до занепаду Київську Русь. Певне, ця тема була
навіяна кривавою громадянською війною в Україні (так з’являється збірка
«Минуле України в піснях», видана 1930 р. у Львові).
Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933 р. в Україні,
про арешти і розстріли української інтелігенції, зокрема про розправу над
особистим приятелем — письменником Антоном Крушельницьким та
його дорослими синами Іваном і Тарасом у грудні 1934 р. Трагедія, яка
спіткала добре знайому родину Крушельницьких, стала імпульсом до
написання за кілька днів січня 1935 р. драми «Земля обітована».
Тяжкими були останні роки Олександра Олеся. Гітлер розчленовує Чехо-
Словаччину, яка прихистила поета. Угорські фашисти в крові затопили
проголошену державність Карпатської України. У вересні 1939 р.
спалахнула Друга світова війна. Поета не покидають тривожні думи про
сина Олега — активного учасника руху Опору.
Восени 1941 р. юнак побував у Києві, мріючи про відновлення
української державності. Та боротьба була нерівною: нацисти схопили
Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенгаузен.
Так передчасно обірвалося життя відомого вченого-археолога і
талановитого поета.
Помер Олександр Олесь 22 липня 1944 року в Празі, де його і поховали

на Ольшанському цвинтарі. 3 січня 2017 року стало відомо про
ексгумацію тіл Олександра Олеся та його дружини. Пізніше родичі
поета погодились на перепоховання поета в Україні.
2. Опрацювання творчості Олександра Олеся
ЧАРИ НОЧІ
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють пiснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, -
Знов молодiсть не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе -
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, -
Гори! Життя - єдина мить,
Для смерті ж - вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золотi:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серцi багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас - боги скупі,
Над нас - глухi й нечулі..."
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють пiснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодiсть не буде!"
Олександр Іванович Кандиба назавжди увійшов в історію українського
письменства як видатний поет-символіст і талановитий драматург. Але
широкий загал знає його псевдонім — Олександр Олесь.
Поетові довелося велику частину свого життя провести в еміграції. Тому
не дивно, що головна тема його творів — це туга за Батьківщиною.
Трагічною була і смерть письменника. Він відійшов у вічність через
місяць після того, як дізнався про смерть сина Олега Ольжича,
закатованого нацистами в концтаборі Заксенхаузен.
Основні твори:
«З журбою радість обнялась» (1907)
«Княжа Україна»(1920)
драматична поема «Ніч на полонині»
драматичний етюд «По дорозі в Казку».
“Він поєднав у собі риси полум’яного співця Тіртея і ніжного лицаря
краси Аполлона, головне своє завдання вбачав у тому, щоб грати на
золотій арфі пісні щастя, свободи, любові, очищати людські душі від
намулу і виводити рідний народ із долин на вершини добра,
справедливості, свободи, людської гармонії”(Р. Радишевський).
“Чари ночі”
Літературний рід: лірика.
Жанр: вірш-романс (популярна народна пісня).
Вид лірики: інтимна.
Провідний мотив: краса життя, краса кохання — над усе.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм, що утворює
особливу ритміку.
Вид римування: перехресне.
Рима: чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову
тональність вірша.
Поезія стала улюбленою народною піснею «Сміються, плачуть
солов’ї…». Вона сприймається як гімн юності, пісня коханню, як
уславлення органічної єдності життя людини і природи. Святковий
бенкет весни, коли «уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист
квітці рвійно шелестить, Траві струмок Воркоче», природно
відтінює «летючу мить життя» людини, нагадує, що життя —
тільки «єдина мить».
Поезія сповнена вітаїстичних, тобто життєлюбних мотивів, які
прославляють філософію життя ліричного героя, його закоханість у красу
буття і людини.
Для вирішення ідейно-художнього задуму автор вибрав кільцеву
композицію твору, яка є важливим складником авторської концентрації
почуттів, відтворення динаміки розгортання ліричного сюжету. Лірична
оповідь у поезії складається з трьох суб’єктів:
— власне автора;
— ліричного героя;
— «ти», тобто адресата, умовного співрозмовника.
Ця поезія — заклик не забувати, що життя — мить, яка так швидко
спливає, тому треба насолодитися кожним прожитим днем, кожною
хвилиною:
Лови летючу мить життя!..
Гори! Життя — єдина мить,
для смерті ж — вічність ціла.
«О слово рідне! Орле скутий!»

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
«О слово рідне! Орле скутий!»
Літературний рід: лірика.
Жанр: вірш-медитація.
Поезія-медитація — це вірші-роздуми на філософську та житейську
теми. Це поетичні роздуми про швидкоплинність життя,
нездійсненність мрій та бажань ліричного героя, невідворотність
смерті.
Вид лірики: патріотична.
Провідний мотив: поет щиро захоплюється рідним словом, гнівно
картає колонізаторів, які його нищать, та своїх безбатченків, котрі його
зневажають.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб.
Вид римування: кільцеве.
Рима: чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову
тональність вірша.
Символи у вірші — меч (войовнича грань рідного
слова), сонце (миролюбна, окрилена, творча грань рідного
слова), слово (усе рідне, найдорожче), Самсон (віра в духовне
визволення народу-богатиря).
Олександр Олесь у цій поезії виголосив справжній гімн українському
слову, нагадуючи всім, що діти не повинні забувати мову батьків. У
будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження
України обов’язково стане «дощами судними» для її ворогів.
Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах: О слово!
Будь мечем моїм!
Поезія вибудована як монолог-звертання ліричного героя до рідного
слова.
Три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу.
Ідейно-тематичні домінанти етюду «По дорозі в Казку»

Провідна тема твору — зображення пошуку людиною шляху до щастя,
обов’язковою умовою якого є розвиток її духовності.
Жанр твору
«По дорозі в Казку» за жанром — драматичний етюд, тобто невеликий
віршовий чи прозовий драматичний твір, у якому наявна одна сюжетна
лінія, а дійові особи зображуються лаконічно, пунктирно, стаючи
образами-символами.
Проблема вождя й маси у світовій літературі
Драматичною поемою «По дорозі в Казку» Олесь вступає в полеміку з
популярним російським текстом Максима Горького «Легенда про
Данко», що відокремилась від конкретної художньої реальності та
претендувала на роль девізу для радикальної інтелігенції не тільки Росії,
а й України. У творі домінує тема романтичного героя, який намагається
вивести людство із темряви до світла. У казці «буревісника російської
революції» романтичний герой гине, розтоптаний юрбою, що
поривається уперед до «світлого майбутнього». Можна провести
відповідні паралелі між етюдом «По дорозі в Казку», де герой веде людей
від безпросвітності до щастя, з раніше написаною драмою норвежця
Генріка Ібсена «Бранд», у якій також підносився образ мужнього
проводиря, котрий дбає не про себе, а про інших.
V. Закріплення й узагальнення знань курсантів

1. Літературний диктант (на основі складених тез змісту заняття)
· Де й коли народився О. Олесь?
· У скільки років навчився читати?
· У якому віці написав перший вірш?

· У яких закладах навчався?
· За яким фахом працював О. Олесь?
· Як називався перший рукописний журнал, редагований О. Олесем?
· Хто з оточення юного Олеся вперше пробудив у ньому національну

свідомість?
· Яка подія визначила шлях Олеся в українській поезії?
· З яких мов і які твори перекладав О. Олесь?

· У яких роках О. Олесь емігрує за кордон?
· Як звали сина О. Олеся, відомого поета і вченого?
· Які збірки поезій ви запам’ятали?
2. Метод «Читацький коментар» (Виразне читання поезії «З журбою

радість обнялась…»).
3. Метод «Дискусія» (Обмін враженнями про поезію О. Олеся).
4. Евристична бесіда з курсантами
— Про що йдеться в поезії «З журбою радість обнялась…»? (Про
життя, в якому постійно присутні світлі й темні сторони).
— Яким настроєм перейнятий вірш?
— Назвіть контрасти, поняття, що протиставляються в поезії? (Журба —
радість, сльози — сміх, ранок — ніч, летить — спиня, одна — друга).
— Які ще художні прийоми, засоби використано в поезії? (Порівняння
«як в жемчугах», ускладнена метафора «З журбою радість
обнялась…», риторичні запитання).
— Про що свідчить «економність» у використанні художніх засобів?
(Про майстерність автора).
— Визначте віршовий розмір поезії, рими? (Чотиристопний ямб,
перехресна чоловіча рима).
· Слово викладачки
О. Олесь — співець кохання, радості життя. І переконати нас у цьому
може романс на його слова у виконанні неперевершеної Ніни Матвієнко
«Чари ночі» (Прослуховування відеозапису).
Літературознавець В. Яременко так пише про цей вірш: «Сміються,

плачуть солов’ї — це поезія, красу якої можна порівняти з красою квітів:
є квіти, до яких не можна доторкнутись навіть люблячою рукою. Від
дотику вони в’януть. Такі інтимні поезії О. Олеся. Настрій більшості з
них просто неможливо передати. При спробі перекласти його на мову
прози він в’яне і зникає.»
5. Метод «Читацький коментар» (Виразне читання вірша «О слово
рідне! Орле скутий!..».
6. Метод «Дискусія» (Обмін враженнями про поезію О. Олеся).
— Чому автор називає мову «орлом скутим»? (Бо вона могутня, горда,
але їй перешкоджають у розвиткові).
— Чому «слово рідне» кинуте чужинцям «на сміх» і хто в цьому винен?
(Деякі українці самі забувають мову батьків, нехтують нею, навіть
зневажають).
— Із чим поет порівнює мову і чому? (Мова уособлює красу, силу
батьківщини й народу, звеличується нею).
— До чого закликає слово поета і чому? (Бути зброєю, сонцем у боротьбі
за краще майбутнє рідного краю).
— Які художні засоби у вірші найбільш виразні? (Риторичні звертання,
окличні речення; епітети й метафори «співочий грім», «Дніпра левій
рев», інверсія та інше).
— Поясніть вираз «розлетися Дощами судними над ним»? (Це метафора,
що натякає на покарання за знехтування мови, на очищення, відновлення
любові народу до своїх духовних цінностей).
8. Метод «Читацький коментар» (Виразне читання поезії О. Олеся

«Чари ночі»).
9. Метод «Дискусія» (Обмін враження, виконання завдань).
· Визначте асоціації.
· Випишіть афористичні вислови. Чи згодні Ви з автором? Свою

думку обґрунтуйте.
· Слово викладачки
Громадська (патріотична) лірика — це особиста позиція поета в
суспільстві, його переконання, ідеали, ставлення до рідної мови,
національної культури, історії, іншими словами — сила, привабливість,
правдивість і цінність його поетичного слова для сучасних і наступних
поколінь.
До громадської лірики належить вірш О. Олеся «О слово рідне! Орле
скутий!..».
· Колективна робота над змістом творів

1. Поясніть, у чому полягає драматизм долі Олександра Олеся як людини
та митця.
2. Намалюйте ментальну карту, де запишіть мотиви творів поета та назви
поезій, у яких вони відтворені.
3. У чому виявився новаторський характер поетичних творів Олександра
Олеся?
4. Випишіть у робочий зошит художні засоби з поезій «Чари ночі» й «О
слово рідне! Орле скутий!...» та поясніть їх роль у розкритті ідейного
задуму автора.
5. Поясніть, чому Олександр Олесь звертається до проблеми ролі рідної
мови. Як він її художньо розв’язує?
6. Назвіть конфлікт твору «По дорозі в Казку» та поясніть, як він
розгортається. Назвіть тему й ідею етюду.
7. Поясніть особливості композиції етюду «По дорозі в Казку».
8. Визначте ключові епізоди, які найяскравіше виявляють характер
головного героя. Які його риси в них виявляються?
9. Доведіть, що Він — романтичний герой.
10. Назвіть ознаки символізму утворі. Наведіть приклади.
11. У науковій літературі існують різні інтерпретації символіки «По
дорозі в Казку». Зокрема, тему визначають як нерозуміння народом свого
лідера, який веде до ідеальної країни. Чи погоджуєтеся ви з таким
тлумаченням? Свою відповідь аргументуйте.
12. Уявіть, що головний герой етюду «По дорозі в Казку» перенісся через
століття в минуле й зустрів Дон Кіхота з однойменного роману
Сервантеса. Який діалог міг би між ними відбутися? Запишіть його.
10. ВИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ
Порівняйте драматичний етюд Олександра Олеся «По дорозі в Казку»
та драму-феєрію Лесі Українки «Лісова пісня». Дослідіть ці твори та
поміркуйте, у чому виявилися спільні риси світогляду двох авторів.
VІ. Підбиття підсумків заняття

Сьогодні ми зробили лише перший крок на стежині О. Олеся. Його
спогади, розповіді дослідників його творчості довели, що життя і
творчість митця були присвячені рідній землі — Україні.
Продовжіть речення
— «Мене зачарував …»
— «Мене вразила (здивувала) думка …»
— «Поезія О. Олеся, на мій погляд, …
· Оголошення результатів навчальної діяльності курсантів

1. Навести приклади з історії, життя про благородні вчинки, що
здійнювалися заради щастя людей.
2. Вивчити вірш напам’ять О. Олеся «О слово рідне! Орле скутий!..»
3. Опрацювати опорний конспект до теми.
Тема: Володимир Винниченко. Життя і творчість, громадська
і політична діяльність. Винниченко-художник. Прозові і
рамантичні твори. Перший український науково-фантастичний
роман «Сонячна машина», його популярність 1920-ті роки. Успіх
п’єс Винниченка на світовій сцені. Поєднання в новелі «Момент»
реалістичного змалювання дійсності та філософського підтексту.
Образ панни (Мусі) – утілення ідеї вічної жіночності, краси.
Імпресіонізм новели. Значення літературно-художньої спадщини
В.Винниченка.
предметні: ознайомити курсантів зі змістом новели; розкрити її
тематику, проблематику, філософський підтекст твору;
ключові: розвивати зв’язне мовлення, уміння аналізувати новелу,
висловлювати та аргументувати свою думку, навички характеристики
літературного героя, визначити стильові особливості твору;
комунікативну: повага до людей, інтерес до творчості письменника;
творчі здібності; естетичний смак, толерантне ставлення до думок і
почуттів оточуючих;
загальнокультурну: національну свідомість, прагнення літературної
освіченості; читацькі інтереси, гуманістичний світогляд.
Методи і прийоми: експрес-опитування, пояснення, «сюжетний
ланцюжок», евристична бесіда, обговорення, робота в парах,
«асоціативний кущ», «мозковий штурм», «рефлексія», «мікрофон»,
Методичне забезпечення: портрет письменника, підручники, опорний
конспект, ілюстрації з малюнками, електронні дискурси, відеозаписи.
Міжпредметні зв’язки: художня література, історія України,
Теорія літератури: модернізм, неореалізм, жанр новела.
Тип заняття: засвоєння нових знань і формування вмінь.
· Перевірка домашнього завдання (Коментуванння доповідей
(вибірково).
· Експрес-опитування (Курсанти дають стислу, лаконічну, точну
та змістовну відповідь).
1. Коли й де народився Володимир Винниченко? (28 липня 1880 р. в
Єлисаветграді Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область).
2. Де навчався майбутній письменник? (У сільській школі, в
Єлисаветградській гімназії, у Київському університеті, але був
виключений з першого курсу).
3. Як називалася створена Винниченком таємна студентська
революційна організація? («Студентська громада»).
4. Яке оповідання письменника стало першим друкованим твором?
(«Сила і краса»).
5. За що заарештовували Винниченка? (За неблагонадійність, за
дезертирство з армії, революційну діяльність, за переправляння
забороненої літератури через кордон).
6. Які посади обіймав Винниченко після Лютневої революції 1917 р.?
(Керівник Центральної Ради, голова першого українського уряду —
Генерального Секретаріату, один із керівників Директорії — нового
уряду Української Народної Республіки).
7. Чому письменникові довелося емігрувати? (На нього очікувала
довічна каторга).
8. Через що творчість В. Винниченка з 1933 року була піддана гонінням?
(В. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП(б)У, в якому
звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях
проти українського народу).
9. Коли й де помер один із найвидатніших письменників України? (6
березня 1951 р. у Франції в селі Мужен недалеко від Канн).
10. Назвіть перший український науково-фантастичний утопічний
роман. («Сонячна машина»).
11. Чиї слова були як відгук на збірку оповідань «Краса і сила»
В. Винниченка: «… не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками,
що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя»? (Івана Франка).
12. Який новий літературний напрям утвердив В. Винниченко?
(Неоромантизм).
• Вступне слово викладачки
Життя — це можливість,
Скористайся ним.
Життя — це краса,
Милуйся нею.
Життя — це мрія.
Здійсни її.
Життя — це виклик,
Прийми його.
Життя — це повинність
Твоя насущна,
Виконай її.
Життя — це гра,
Стань гравцем.
Життя — це багатство,
Не розтрать його.
Життя — це кохання,
Насолоджуйся ним сповна.
Життя — це таємниця,
Пізнай її.
Життя — це король лиха,
Побори все.
Життя — це пісня,
Доспівай її до кінця.
Життя — це боротьба,
Стань борцем.
Життя — це прірва невідомого,
Ступи в неї, не боячись.
Життя — це фортуна,
Шукай цю мить.
Життя таке чудове,
Не згуби його,
Це твоє життя,
Борись за нього!
• Духовний заповіт Матері Терези

В. Винниченку після новели «Момент» дорікали, що він постає в цьому
творі як співець «вільного кохання». Твердження правомірне, але в тому
сенсі, що це — захоплена молитва красі світу, безмежна вдячність серця
за радість існування, а також гімн перед страшним і прекрасним ликом
Бога кохання.
Це ж мовби про оповідання «Момент» написано: «Головний персонаж
залишається майже не названим — це могутня сила природи». Світ
природи вабить своєю гармонією, посилюючи відчуття недосконалості
світу людського.
Подібні контрасти характерні для літератури неоромантизму. Отже, в
цьому сенсі новела «Момент» може бути поставлена поруч з
«Intermezzo», «Тінями забутих предків» М. Коцюбинського, «Лісовою
піснею» Лесі Українки, деякими творами О. Кобилянської (за часом же
появи вона випереджувала їх).
У творі є і «винятково загострена думка», що містить морально-
філософське начало. Як це нерідко буває у В. Винниченка, його герой —
молодий партієць, революціонер. Історія подана як спогад оповідача про
ним особисто пережите, вона потрібна для підтвердження певних,
сформульованих істин, морально-філософських висновків. Слухачам і
читачам пропонується стати свідками любовних пригод героя.
Прихід Володимира Винниченка в українську прозу був дійсно
тріумфальним. Про це свідчать уже відомі нам відгуки Івана Франка та
Михайла Коцюбинського про його перші оповідання. Тому не дивно, що
ім'я новачка відразу стало поряд з іменами найвидатніших митців. Усього
ж творча спадщина письменника складається з 14 романів, близько 100
оповідань, 14 п'єс і великої кількості статей. Сьогодні ми маємо
можливість ознайомитися з одним із кращих його творів — новелою
«Момент», яку Євген Чикаленко назвав «прекрасним витвором»
словесного мистецтва.
IV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу
• Коментар викладачки
1. Життєвий і творчий шлях В. Винниченка.
1880, 28 липня (за н.ст.) в місті Єлисаветграді Херсонської губернії (нині
– Кропивницький) в робітничо-селянській родині народився Володимир
Винниченко, український письменник і політик, перший голова уряду
УНР, видатний діяч доби Української революції 1917-1921 років.
Батько його, Кирило Васильович Винниченко, був із села, замолоду
наймитував, а тоді переїхав до міста, де одружився з удовою Євдокією
Павленко. У Євдокії на той час уже було троє дітей від першого шлюбу:
Андрій, Марія та Василь. У шлюбі з Кирилом Васильовичем народився
лише Володимир.
Змалку хлопець відзначався гарною пам’яттю, гострим розумом і
ризиковим характером. Попри скруту, батьки віддали його спочатку до
народної школи, потім – до Єлисаветградської гімназії. Закінчити її не
пощастило: в старших класах гімназії він пише революційну поему, за яку
одержує тиждень «карцеру», бере участь у революційній організації,
за що його виключають з гімназії. Атестат зрілості (матуру) він отримує
в Златопільській гімназії, здавши іспити екстерном.
У 1901 році Винниченко вступає на юридичний факультет Київського
університету, але революційна діяльність уже з головою захопила юнака.
Уже на першому курсі він створює таємну студентську революційну
організацію, яка звалась «Студентською громадою», за що у 1902-му його
арештовують і садять до в’язниці. Серйозних доказів «злочину» не
знайшли, але Винниченка виключають з університету і позбавляють
права жити у великих містах.
Так само, був він позбавлений права на відстрочку військової служби, тож
Володимира було забрано в солдати. Побоюючись його революційного
впливу на військових, хлопця тримають в канцелярії роти, однак і звідти
він регулярно тікає, перевдягнувшись в цивільне, і проводить багато часу,
спілкуючись із київським пролетаріатом. Коли це було викрито, надійшов
наказ по арешт бунтівника, однак Винниченко, дізнавшись про це,
покидає військо і тікає до Галичини.
На той час він уже належав до першої революційної партії України —
РУП. У Львові друкується у партійних газетах «Праця», «Селянин»,
пише брошури й книги на революційні теми. У 1903 році при спробі
перевезти нелегальну літературу з Галичини до Києва Винниченка знову
арештовують. Із київської фортеці його звільнять у 1905 році в силу
революційних подій.
Але не надовго – у 1907 році за партійну агітацію як члена Української
соціал-демократичної партії його кидають в Лук’янівську в’язницю.
Через вісім місяців Винниченка випускають «на поруки» і він одразу
емігрує до Європи. Там він багато займається літературою (його творчість
високо оцінили Іван Франко та Леся Українка), продовжуючи цікавитися
подіями в Україні.
З початком Першої світової війни переїздить до Москви, де живе під
чужим іменем, видає журнал «Промінь». Революційні події лютого 1917
року повертають його в Україну, де він бере участь у створенні
Української Центральної Ради і очолює перший український уряд –
генеральний Секретаріат. Усі чотири універсали та інші програмні
документи того часу написані саме Винниченком – у них відчувається
талант письменника та фах юриста (диплом Київського університету він
таки отримав, склавши державні іспити екстерном). В травні 1917 року
він очолює українську делегацію на переговорах із Тимчасовим урядом, з
яких робить відомий висновок про те, що «російська демократія
закінчується там, де починається українське питання».
Утім, його політичні погляди та бачення шляху розвитку України часто
розходяться з баченням інших діячів Центральної Ради, зокрема.
Грушевського та Петлюри. Винниченко кілька разів виходив з
українського Уряду, потім знову очолював. У часи Гетьманату він
тримався в опозиції до влади, хоча, як свідчать спогади Скоропадського і
щоденники Винниченка, вони часто спілкувалися. Що не завадило
Винниченку вести таємні переговори з більшовиками Раковським і
Мануїльським з метою повалення «антинародного режиму
Скоропадського», висунувши умову українізації в обмін на «радянську
владу в Україні», а коли це не вдалося – взяти участь в підготовці
антигетьманського повстання – його навіть було арештовано
гетьманськими офіцерами, але через протест українського громадства
його змушені були відпустити.
У часи Директорії відбулося його тріумфальне повернення в політику –
Винниченка затверджують постійним головою Директорії. Але його
розходження з Петлюрою й іншими членами уряду призвели до того, що
в лютому 1919 року Винниченко залишає свій пост і невдовзі емігрує до
Європи. «Я їду за кордон, обтрушую з себе весь пил політики й поринаю
у своє справжнє діло — літературу», - напише він у своєму щоденнику.
Утім, він деякий час іще залишатиметься політиком, спробувавши
створити нову партію, соціальна програма якої наслідувала б
більшовиків, однак була б «національніша», тісніше пов'язана з
історичним минулим України. Він вийшов з УСДРП й організував у Відні
Закордонну групу українських комуністів, створив її друкований орган —
газету «Нова доба», у якій опублікував свій лист-маніфест «До класово
несвідомої української інтелігенції», сповістивши про перехід на позиції
комунізму.
У 1920 році Винниченко почав шукати шляхи повернення в Україну, яка
вже була під більшовиками. Більшовики пішли назустріч і навіть
запропонували йому стати членом ЦК КП(б)У і зайняти пост заступника
голови Раднаркому УСРР із портфелем наркома закордонних справ.
Однак, приїхавши до Москви і поспілкувавшись із комуністами,
Винниченко інтуїтивно відчув, що все це – фікція і запрошують його
більше як весільного генерала. Зрозуміти це дала можливість розмова з
одним із дрібних чиновників у Наркоматі закордонних справ РФ, який
сказав, що «ніякої України не було і немає. На Україні всі чудесно
розмовляють по-російськи, і все це українське питання є вигадкою».
Він повертається до Європи, де іще деякий час підтримує тісні зв’язки із
з українською національною еміграцією та групою російських
літераторів-емігрантів — Бєлим, Еренбургом, Ремізовим, але відмовився
від творчої співпраці з видавництвом «Скифы». Він пише проєкт
програми антибільшовицького «Єдиного революційно-демократичного
національно фронту», але об'єднати окремі емігрантські групи йому не
вдалося.
Паралельно в Європі він здобуває славу літератора і драматурга. Тут з
величезним успіхом ставляться його п’єси. В також УСРР масовими
накладами виходить його новий роман «Сонячна машина» та інші твори.
Однак після того, як у 1933-му Винниченко виступив з відкритим листом
до Політбюро Компартії, в якому звинуватив Сталіна і Постишева в
організації Голодомору в Україні, його оголошують «ворожим
елементом», книги вилучаються, гонорари перестають виплачуватися.
На гроші, що лишилися від гонорарів, у 1934 році Винниченко купує в
містечку Мужен на півдні Франції садибу, де і проживає з дружиною до
кінця життя, пишучи твори, малюючи картини (понад 20 його полотен
зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України) і
займаючись садівництвом – наприкінці життя він перейшов на
вегетаріанство.
У часи Другої світової, коли німці окупували Францію, вони
запропонували Винниченку стати українським прем'єром - главою
маріонеткового уряду України, як Відкун Квіслінг у Норвегії. Але
Винниченко відмовився. Його кілька тижнів потримали в концтаборі, але
потім відпустили. По закінченні війни він закликав до загального
роззброєння та мирного співіснування народів світу. За сто днів до смерті
закінчив свій останній роман «Слово за тобою, Сталіне», де розвінчує міф
про «щасливе життя в Радянській Україні».
Помер 6 березня 1951 року. Похований на кладовищі в Мужені.
Головною проблемою, яку порушує В. Винниченко в новелі «Момент», є
проблема любові і щастя людини. Чи можемо ми стверджувати, що до
Винниченка її не торкався ніхто? Звичайно, ні. Любов і щастя — це те,
чого споконвіку прагне кожна людина. Але письменник не був би
новатором, якби не розв'язав її по-новому. У чому ж полягає ця новизна?
Відповідь на це проблемне питання ми і намагатимемося знайти.
Момент — середньовічна одиниця виміру часу, яка дорівнює 1,5 хвилини
або ж 1/40 години. У сучасних мовах, зокрема в українській, слово
«момент» означає короткий проміжок часу, не вказуючи його точної
тривалості.
Синоніми: мить, термін, відтинок, проміжок часу; строк.
Зигмунд Фройд після 40 років досліджень людського мислення,
працюючи з тисячами людей, спостерігаючи тисячі стурбованих голів,
дійшов висновку, що щастя є вигадкою. Людина не може бути щасливою.
Найбільше, чого можна досягнути — це зробити речі комфортнішими —
і все. У кращому випадку людина може трішки зменшити нещастя, але
бути щасливою вона не може. А як вважаєте ви: щастя — це вигадка чи
реальність? Чи може людина бути щасливою? Що для людини, на вашу
думку, може бути джерелом щастя?
2. “Момент” Винниченко аналіз (паспорт) твору
Підзаголовок у новели – «Із оповідань тюремної Шехерезади».
Рік написання: 1910
Літературний рід: епос.
Напрям – модернізм
Жанр: новела.
Тема: історія короткої любові між революціонером і панною в
ризикованій для життя ситуації. Перехід людей через кордон; життєві
перипетії на шляху до щастя
Ідея: оспівування почуття кохання; усвідомлення скороминущості щастя.
Головна думка: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість».
Провідний мотив – кохання, щастя. Спалах почуттєвої любові в природі
– найвищий момент буття.
Головні герої :
В’язень-оповідач (Шехерезада),
панночка Муся,
контрабандист Семен Пустун.
Проблематика твору
У творі «Момент» В. Винниченко порушив проблему плинності життя й
щастя людини.
Також у творі порушені такі проблеми:
життя і смерті
миті як частини вічності
сенсу щастя людини
порівняння природної сутності людини і моралі, нав’язаної суспільством
Час подій: події у творі відбуваються навесні, утім час точно не
визначений, мов у позачассі.
Місце подій: село на кордноні — кордон, утім точно не визначене.
Сюжет новели “Момент”
Революціонер зустрічається з панночкою в клуні перед спланованим
нелегальним переходом через кордон. Панночка так само тікає від
переслідування поліції. Герой закохується в панночку — і читач стає
свідком народження й розвитку високого почуття. Молоді люди
переживають страшний, екстремальний момент: перебігаючи
прикордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як переможці
святкують радість життя.
Сюжетний ланцюжок твору “Момент”
Шехерезада у в’язниці розповідає історію про момент любові (пролог) —
Шехерезада їде із Семеном Пустуном — прохає Семена допомогти
терміново переправитися через кордон — Семен попереджає, що можуть
убити — Шехерезада уявляє себе мертвим, йому смішно — зустріч
Шехерезади в повітці з панною — у селі облава — панна просить у
Шехерезади револьвера — Шехарезада й панна терміново тікають
самотужки до кордону — дорога через поле, зближення — рух лісом,
відчуття близькості — панна просить Шехерезаду в разі її смерті передати
послання «”Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що
люблять життя”. Більше нічого…» — Шехерезада й панна перебігають
через кордон під кулями, страх — живі, щасливі — Шехерезада
зізнається в любові — панна цілує, просить ніколи її не шукати, бо щастя
«ось воно, мить».
1. Евристична бесіда за змістом твору «Момент»
 Подія, про яку йдеться у творі, відбулася навесні. Чи випадково це?
(Ні, хлопець, готуючись нелегально перетнути кордон, наражає
себе на смертельну небезпеку. І буяння весняної, нещодавно знову
народженої до життя природи є контрастом до можливої
смерті).
 Який підзаголовок має новела? З якою метою автор його
використовує? («Із розповідей тюремного Шехерезади». Цей
підзаголовок автор використовує, можливо, щоб заінтригувати
читача, надати розповіді забарвлення чарівної казки).
 Герой-оповідач не має імені, як ви думаєте, чому? (Автор хотів
зосередитися на його почуттях і переживаннях, а не на його особі).
 Які причини змушують Панну нелегально переходити кордон?
Чи зрозумієте ви людину, яка заради ідеї жертвує своїм життям
чи ризикує ним? (Причини нам невідомі, але ми знаємо, що якусь
панну розшукує поліція. Отже, певно, вона, як і герой, займається
нелегальною підпільною діяльністю).
 Як персонажі ставляться до смерті? Чи змінюється це ставлення
протягом розповіді? (Спочатку оповідач ставиться до
можливості смерті, як до гри. Для нього смерті не існує. Про це
свідчать його роздуми з елементами «жартів зі смертю»: «Я —
будучий мертвяк. Лежу в якому-небудь яру дикому, порожньому,
надо мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою
кружком сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби
ворожать, заглядаючи у неї, туди, де оселилась смерть. І лице моє
зеленкувате, тверде… А на скелі якійсь сидять чорні, великі таємні
ворони і ждуть чогось…» Персонаж ще не усвідомлює повністю
небезпеки. Муся — інша. Стверджуючи, що свідомо на смерть
може піти лише той, хто жагуче любить життя («Вмерла так,
як вмирають ті, що люблять життя»), дівчина напруженням сил
долає загрозу смерті. У її світовідчутті життя і смерть
протиставлені, вони змагаються й однаково можлива перемога
кожного з них. Життя в уяві дівчини не є всеохопним природним
потоком, у той час як у свідомості героя навіть смерть не вириває
його з цілісного і безупинного плину життя. Смерть він не
сприймає як кінець усього, бо навіть мертвим герой уявляє себе
часткою великого життя. Екстремальність екзистенційної
межової ситуації, момент на межі життя і смерті, сприйняття
навколишнього середовища на емоційному рівні дали можливість
кожному з персонажів збагатити себе досвідом іншого. Муся, яка
ділила життя на високе, духовне і низьке, буденне, відчула «вихор
життя», який зміта на своєму шляху судження типу «не треба»,
«не можна». Юнак пізнав справжній страх смерті, який допоміг
йому усвідомити і навіки закарбувати в пам'яті справжню
цінність життя і щастя).
 Яку роль у новелі відіграють описи природи? Які рядки
підкреслюють контраст природи і цивілізації? Відповідь
проілюструйте цитатами з тексту (Природа у творі є уособленням
натурального, справжнього порядку буття. У природи немає
такого поняття, як вульгарність. Спалах почуттєвої любові в
природі — момент, найвища точка буття, у той час як людина
перетворює свято кохання на побутовий елемент щоденного
життя. Тому зрозумілі слова Мусі: «Щастя — момент. Далі вже
буденщина, пошлість». В оцінці кузьок як «чистих циніків»
відчувається погляд соціалізованого світу, відголосок набутого
соціального досвіду. В. Винниченко піддається спокусі
натуралізмом, відводячи природі роль своєрідного каталізатора
бажання. Відвертістю живої наочності природа ніби дає модель
поведінки, протиставляючи її фальші абстрактної мертвої
культури людського суспільства),
 Після виходу в світ новелу сприйняли неоднозначно. Були думки,
що в ній Винниченко оспівує «вільне кохання», сприймаючи
вчинок героїв як просто розбещеність, аморальність, те, про що
говорять «лови момент». Як ви сприймаєте цей епізод твору?
 Чи зробив він головного героя щасливим?
 Чому, на вашу думку, молоді люди після всього пережитого разом
усе-таки приймають рішення розлучитися?
 Які проблеми порушено в новелі? (Любові і щастя; миті як
вічності, усвідомлення людиною свого місця у світі, характеру
зв'язків між нею і світом та іншими людьми.)
 Як Ви поясните назву твору? (Щастя — момент, і його треба
цінувати.)
 Як Ви уважаєте, чи вдало письменник дібрав заголовок? Можливо,
апропонуєте інший варіант?
2. Робота в парах. Аналітично-пошукова робота «Мозаїка»
Наше життя — це сума моментів. Один не помічаємо зовсім; згадуючи
інші, відчуваємо, як приємністю наповнюється наше єство. Інколи на все
життя запам'ятовується не сама подія, а чийсь погляд чи гарячий подих,
аромат чи ніжний дотик. На основі тексту новели складіть мозаїку із
найяскравіших вражень героя, які зробили для нього цей момент життя
незабутнім.
3. Створіть асоціативний кущ «Щастя в розумінні героя новели»
(Порівняйте його зі своїм. Зробіть висновки: щастя — це категорія
індивідуальна чи стала?)
4. Повторення відомостей з теорії літератури
 Уявіть ситуацію, що ви викладач теорії літератури і вам необхідно
провести практичне заняття, на якому розглядається питання:
«Твір В. Винниченка «Момент» — неореалістична новела».
Сформулюйте бажану для вас відповідь на поставлене питання.
(Новела — це невеликий прозовий твір про незвичайну життєву подію з
несподіваним закінченням. І автор «Моменту» протягом усього твору
тримає читачів у напруженні, яке переживають двоє молодих людей —
він і вона. Фінал твору несподіваний: розлука саме в той момент, коли в
серцях обох оселилися любов і щастя.
Однією з визначальних рис неореалізму є наявність документальної
основи твору (принцип достовірності факту), увага до життя
пересічної людини, що маємо в новелі. Підзаголовок твору «Із розповідей
тюремного Шехерезади» вказує на те, що факт мав місце. Та й герої
твору — звичайні, пересічні люди, але сильні особистості, які не
погоджуються з умовами, які їм нав'язує суспільство. Часто в
неореалістичному творі увагу приділено промовистій деталі, як-от у
творі автор декілька разів звертає нашу увагу на очі героїні, які «горіли»
то напруженням, то щастям, були великі, прекрасні.
Сюжетові «Моменту» притаманні напруженість, елементи небезпеки,
а імпресіоністична форма викладу, емоційність та психологізм твору
змушують читача повною мірою відчути те, що переживав головний
герой твору, який мав негайно перетнути кордон. У творі нерозривно
зв'язані між собою два мотиви — життя і смерті. Усе це дає нам право
вважати «Момент» саме неореалістичною новелою).
5. «Мозковий штурм»
— Що нового новелою «Момент» уніс Винниченко в розкриття теми
любові і щастя?
(Після того, як охочі висловилися, у зошитах учнів може бути орієнтовно
такий запис: у новелі «Момент» автор поєднує реалістичне змалювання
дійсності з філософським підтекстом про плинність життя, про щастя
людини, про мить як часточку вічності.
У творі йдеться про такий відрізок часу, який, переживши раз,
пам'ятатимеш усе життя. В. Винниченко, розповідаючи про спалах
кохання в серці головного героя, акцентує увагу, на відміну від існуючої
традиції опису любовних сцен, на зображенні почуттів і відчуттів, а
зовнішні події стають лише тлом, на якому це кохання розквітає. По-
новому зображує Винниченко і поведінку жінки в любовному тандемі:
саме вона виступає ініціатором рішучого кроку — розриву.
Обраний стиль розповіді допомагає відчути те, що переживав голов ний
герой, а екстремальність ситуації — момент на межі життя і смерті
— сприйняття юнаком довкілля на емоційному рівні роблять читача ніби
співучасником події. Пережитий момент любовного екстазу очищує
героїв і збагачує їх новим духовним досвідом).
VI. Підсумок заняття

Продовжте речення;
— «Такий випадок, про який ідеться в новелі В. Винниченка, я вважав
би (не вважав) моментом щастя для себе, тому що…».
— «Сьогодні цікавим для мене було…».
— «Твір примусв мене замислитися над питанням…».
— Чому новела має назву «Момент»? (Тому, що Муся назвала їхнє
щастя-кохання моментом).

Завдання творчого характеру:

1. Про події, які сталися з молодими людьми під час переходу кордону,
ми дізнаємося зі слів головного героя юнака. А як би про це розповіла
Панна? Підготувати переказ епізодів зі твору (на розсуд курсанта) від
імені Мусі.
2. Написати есе : «Що таке справжнє щастя?».
3. Опрацювати опорний конспект до теми.
ТЕМА: Українська література 20-30-х років ХХ ст. як новий етап в
історії національної культури; суспільно-історичні умови розвитку;
основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм);
митець і можливість свободи творчості; стильове розмаїття мистецтва
20-30-х років; потужне поетичне самовираження, емоційне переживання
пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів; поняття про «українське
відродження»; літературні угруповання літературна дискусія 1925 –
1928 рр.; «розстріляне відродження» - мистецьке покоління в Україні,
яке дало високохудожні твори в галузі літератури, живопису, музики,
театру, але було знищене тоталітарним сталінським режимом; уніфікація
в літературі.
МЕТА(формувати компетентності):
предметні: ознайомити курсантів з історичними та суспільними умовами
розвитку літератури ХХ століття, основними стильовими напрямами;
розкрити поняття «розстріляне відродження»;
ключові: розвивати усне зв’язне мовлення курсантів, уміння
користуватися довідковими виданнями й словниками; тренувати вміння
узагальнювати, систематизувати та аналізувати отриману інформацію;
учити вести дискусію, висловлювати та аргументувати власну думку;
комунікативну: інтерес до творчості письменника; почуття національної
гідності за кращі таланти свого народу, толерантно ставитися до іншої
точки зору;
загальнокультурну: емоційно-ціннісне ставлення до мови; інтерес до
української літератури, пошану до історичного минулого рідної країни.
Методи і прийоми: пояснення, обговорення, фронтальна бесіда,
«мозковий штурм», «гронування» «незакінчене речення»,
Методичне забезпечення: підручники, підбір фотографій письменників
доби «розстріляного відродження», твори письменників, таблиця,
опорний конспект, електронні дискурси, відеозаписи.
Міжпредметні зв’язки: історія України, культорологія, психологія.
Теорія літератури: «розстріляне відродження».
Епіграф заняття:
Відкриваю для себе нові імена
І глибинні думки, і душевні висоти...
Скільки років ховала їх прірва страшна,
Що хотіла наш дух, нашу суть побороти.
В. Крищенко

Перевірка домашнього (Коментування доповідей (вибірково).
Вступнеслово викладачки
Сьогодні ми поведемо Вас у світ краси і правди, любові і ненависті,
радості і болю. Це буде нелегка мандрівка крізь час. Література тісно
пов’язана з історією. Адже історія – це наука, що зберігає
таємниці минулого. Ми вирушимо у минувшину, щоб віднайти там себе
сьогоднішніх. Вивчаючи суспільно-політичне життя в Україні у 1920-
1930-х роках, ми помітили, що радянська влада приділяла серйозну увагу
розвитку культури, поєднаної з більшовицькою ідеологією. Сьогодні,
коли Україна є самостійною державою, ми повинні уважніше
придивитися до подій 20-30-х років ХХ століття, щоб усвідомити, яких
величезних втрат зазнала українська культура і, водночас, поставити
запитання: “Навіщо, з якою метою велася боротьба сталінського режиму
з діячами культури?”
ІV. Сприймання й усвідомлення вивченого матеріалу

1. Література 1920-х – 1930-х років ХХ століття
Однією з ознак ХХ століття стала руйнація світової системи колоніалізму
та вихід на світову арену молодих націй, репрезентованих власними
державами, серед яких була й Україна.
Розвиток української літератури цього періоду позначений боротьбою за

національне самоствердження, власну незалежну державу, яка єдина є
найважливішим гарантом виживання культури та повноправного
входження нації до європейської та міжнародної спільноти.
Тому вважаю за доцільне розглядати історію української літератури ХХ

століття саме з такого ракурсу. На жаль, сьогодні не існує єдиного
погляду, як періодизувати українську літературу ХХ ст. через зовсім
коротку історичну відстань та значну кількість позалітературних
чинників, що суттєво вплинули на українське письменство цього періоду:
 Лютнева революція 1917 року і визвольні змагання українського
народу 1917 – 1920 років;
 масове знищення українського селянства та інтелігенції, яке
розпочалося з 1929 – 1930 років і досягло апогею 1934 року;
 голодомор 1932 – 1933 років;
 Перший з’їзд радянських письменників 1934 року, що поклав
початок повній уніфікації літературного процесу на теренах СРСР;
 Друга світова війна 1939 – 1945 років;
 об’єднання західних та східних українських земель у складі УРСР;
 спроба лібералізації життя радянського суспільства М. Хрущовим,
що почалася після смерті Й. Сталіна (1953 р.) та ХХ з’їзду КПРС (1956
р.);
 проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.
Саме тому літературний процес ХХ століття традиційно поділяють на
такі періоди:
 1920 – 1930-ті роки;
 1940 – 1950-ті роки;
 1960 – 1990-ті роки.
Фактично ХХ століття почалося для України з розв’язанням Першої
світової війни, наприкінці якої вона постала як самостійна країна. Відхід
з життя класиків – М. Коцюбинського (1913 р.), Лесі Українки (1913 р.),
І. Франка (1916 р.), І. Нечуя-Левицького (1918 р.) та Панаса Мирного
(1920 р.) створює природну межу, що відокремлює два етапи в розвитку
української літератури першої половини ХХ століття.
Революція, що відбулася в лютому 1917 року в Петрограді, відкрила
нову добу для української нації. Було скасовано всі заборони та
обмеження на українську мову, за допомогою яких протягом тривалого
часу Російська імперія стримувала природний розвиток нашої культури.
Нація починала жити новим повнокровним життям. (Цей піднесений,
святковий настрій відбив П. Тичина у збірці «Сонячні кларнети» та поемі
«Золотий гомін».)
Період визвольних змагань 1917 – 1921 років (громадянської війни)
відзначився створенням українських держав на Придніпрянській
(УНР) і Західній Україні (ЗУНР) та їхнім наступним офіційним
об’єднанням (1919 р.), що сигналізувало про політичну волю
українського народу.
У ці буремні дні українські письменники розділили долю свого народу.
Багато хто з них пройшли крізь вир війни (В. Еллан-Блакитний, М.
Хвильовий, М. Куліш, Г. Косинка, П. Панч, О. Довженко, В Сосюра, Є.
Маланюк тощо). Не повернувся з фронту М. Євшан, загинули від куль
денікінської контррозвідки Г. Михайличенко і В. Чумак, був розстріляний
у підвалах ЧК поет Г. Чупринка.
Поразка Української Народної Республіки, окупація західних
українських земель Польщею і Румунією та поява 1921 року
УРСР суттєво позначилися на подальшій долі українську літературу ХХ
століття. Від того часу і аж до кінця 1980-х років у літературному
процесі можна виділити два паралельні напрями:
 українську радянську літературу;
 літературу еміграції.
Були змушені покинути рідний край М. Грушевський, В. Винниченко,
О. Олесь, В. Самійленко, С. Черкасенко, М. Вороний, Д. Донцов,
Д. Чижевський, Є. Маланюк, О. Ольжич і багато інших. За межами
УРСР літературний процес Галичини, Буковини
Закарпаття репрезентували В. Стефаник, О. Кобилянська, Б. Лепкий,
Б.-І. Антонич.
2. Літературна дискусія 1925-1928 рр.

Засновник літературної дискусії 1925-1928 рр. - М. Хвильовий
30 квітня 1925 р. - виходить перший памфлет Миколи Хвильового "Про
сатану в бочці", який розпочинає літературну дискусію.
Микола Хвильовий упродовж літературної дискусії 1925-1928 рр.
видав такі памфлети:
 "Про сатану в бочці"
 "Камо грядеш?" ("Куди йдемо?")
 "Україна чи Малоросія?"
 "Думки проти течії"
 "Апологети писаризму"
Микола Хвильовий у своїх памфлетах виступає проти:

 графоманства
 вульгаризації літератури
 масовізму літератури
 провінціалізму
3. Літературні напрямки
МОДЕРНІЗМ
Загальна назва сукупності літературних тенденцій нереалістичного
характеру межі ХІХ-ХХ ст.
Перевага інтуїтивного, ірраціонального начала
Вищість таланту й мистецтва
Поезія – краса, що здатна проникати в глибини буття
“мистецтво для мистецтва” (без практичних цілей)
СИМВОЛІЗМ
Мистецтво – посередник між двома світами
Література – “самоцінний вияв прекрасного”
Доступний лише на рівні інтуїції, натяк, символ
“Дух музики”
ІМПРЕСІОНІЗМ
Передає світ таким, яким його бачить і відчуває автор
Відтворю мінливі почуття і переживання
Наближається до натуралізму чи реалізму, символізму
ЕКСПРЕСІОНІЗМ
Протистоїть реалізму та імпресіонізму
Відображення максималізованого авторського переживання через
напругу переживань та емоцій
Загострена нервова емоційність, ірраціональність, гіперболічність,
гротеск, одноколірність
Оксюморони (день і ніч, буденність і космічність, простота і пафос…)
ФУТУРИЗМ
Деструктивна направленість щодо класичних худ. зразків
Урбанізм
Мистецтво майбутнього
Оновлення мистецтва на всіх рівнях (словотворення, синтез з малярством
і кіно)
АВАНГАРДИЗМ
Заперечує та викриває старі напрямки та стилі, висміює, пародіює їх
“очищення шляху” для нового
20-ті роки – оновлення народницької літератури
80-90-ті роки – неоавангардизм, викриття штучності соцреалізму
НЕОРОМАНТИЗМ
Поєднання дійсності та ідеалу в реальності завдяки волі людини
здійснити неможливе (Леся Українка, О. Влизько, М. Йогансен,
Ю. Яновський, О. Ольжич, О. Теліга).
СОЦРЕАЛІЗМ
Набір жорстоких догм і шаблонів для радянської літератури
Партійність, перекручені поняття народності й інтернаціоналізму,
прославлення радянського ладу…
ПОСТМОДЕРНІЗМ
Реакція на ідеологічну кризу гуманізму після Другої світової війни
Історична іронія, зневіра в прогрес, ідея циклічності часу,
повторюваності, зневіра.
Висновки
Модернізм “Мистецтво для мистецтва”
Символізм Символічність
Імпресіонізм Світовідчуття автора
Експресіонізм Нервова емоційність
Футуризм “мистецтво майбутнього”
Авангардизм Заперечення, оновлення
Неоромантизм Воля як рушійна сила мрії
Соцреалізм Прославлення радянського ладу
Постмодернізм Зневіра, ускладненість
4. "Розстріляне Відродження"
Термін "розстріляне відродження" знайомий нам ще зі школи (тим, хто
навчався в роки Незалежної України). В останні роки почало з’являтися
все більше праць про цю епоху і її представників, заснованих на недавно
розсекречених матеріалах.
Поняття "розстріляне відродження" виникло через два десятиліття після
трагічних подій. Першим сформулював його польський публіцист і
громадський діяч, який виступав за польсько-українське співробітництво,
Єжи Гедройц. У 1958 році він у своєму листі до українського
літературознавця Юрія Лавріненка, який працював на замовлення
Гедройца над антологією української літератури 1917-33 рр.,
запропонував назвати роботу саме так.
Усі видатні діячі розстріляного відродження відчули на собі дії
радянської репресивної машини. Вони були або знищені, або зламані.
Завдяки розсекреченню документів того часу, у нинішнього покоління
з’явився доступ до біографій і слідчих справ українських митців, які були
раніше невідомими. Біографічні довідки багатьох з них закінчуються
словом "розстріляний", а ті, кому вдалося вижити або повернутися з
суворого заслання, вже ніколи не змогли вільно творити, хоча були й ті,
хто став зразковим громадянином.
Прийнято вважати, що репресії тривали з 1933 по 1937 рік. Кульмінацією

тих трагічних подій став розстріл всесвітньо відомого актора і режисера,
народного артиста УРСР Леся Курбаса, а разом з ним ще 100 осіб. Це
трапилося 3 листопада 1937 року.
До цих пір невідома точна кількість репресованих українців. За деякими

підрахунками ця цифра коливається в районі 30 тисяч чоловік. З іншого
боку, за кількістю друкованих українських письменників до і після
репресій, дослідники називають 250 репресованих творчих особистостей.
Значення поняття
Саме слово "відродження" вказує на небувалий підйом серед
українського творчого покоління того часу, коли після падіння Російської
імперії, художники отримали можливість вільно творити і висловлювати
свої погляди через власні твори, чого не могли робити при царській владі.
Точніше сказати, в імперські часи всі подібні твори перебували під
забороною, а вільнодумство переслідувалося.
Як видно з поняття "розстріляне", після деякого відносного періоду

свободи в творчому середовищі, більшовицько-сталінський режим силою
своєї репресивної машини знищив або зламав талановитих художників,
більшість яких, власне, були розстріляні.
Найвідоміші представники
Лесь Курбас, Григорій Косинка, Євген Плужник, Микола Зеров, Михайло
Драй-Хмара, Микола Хвильовий, Антін Крушельницький, Микола
Куліш.
Багато художників брали участь в різних творчих об’єднаннях, таких, як

"ВАПЛІТЕ", "Ланка", "Плуг", "Молодняк".
5. Літературні угрупування
Угруповання “попутників”:
Ланка:
1924-1926 рр.
Київ
Представники: В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович,
Т. Осьмачка, Б. Тенета, Г. Косинка
Була реорганізована в МАРС (“Майстерня революційного слова” 1926-
1934 рр.).
ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури):
1926-1928
Харків
Утворена за ініціативою М. Хвильового
Керівники: М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній
Представники: М. Бажан, О. Довженко, М. Куліш, В. Сосюра, П. Тичина
та інші.
Перетворилась на «Пролітфронт» (Пролетарський літературний фронт)
ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочала славетну літературну
дискусію 1925—1928 рр. і перемогла в ній, довівши наявність і
необхідність національної, специфічної української літератури,
орієнтованої на Європу, а не на Росію.
Неокласики:
«Гроно п’ятірне»
Київ
Представники: Зеров, Рильський, Филипович, Бургардт, Драй-Хмара
“Пролетарські” угруповання:
Плуг (Спілка селянських письменників):
Харків
Керівник – Сергій Пилипенко
Представники: Наталя Забіла, Дмитро Бедзик, Володимир Гжицький
Гарт:
1923-1925 рр.
Керівник – Василь Еллан-Блакитний
Представники: Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий,
Олександр Довженко
ВУСПП (Всеукраїнська Спілка Пролетарських Письменників):
Всеукраїнська спілка пролетарських письменників
Представники: І. Кулик, І. Микитенко, І. Ле, Л. Смілянський та ін.
Молодняк:
1926-1932
Представники: С. Воскрекасенко, І. Гончаренко, Я. Гримайло
“Бойовий загон пролетарського фронту”
V. Систематизація й узагальнення знань курсантів

• Чому вражає літературний процес в українському письменстві 20-х рр.
ХХ ст.
• Поясніть відмінність літературних угруповань: МАРС, «неокласики»,
ВАПЛІТЕ і «Гарт», «Плуг», ВУСПП, «Молодняк».
• Якими підставами керувалася комуністична партія, утручаючись у
літературне життя 20-х рр. ХХ ст.?
• Що розуміємо під «стильовим новаторством» української прози
20-х рр. ХХ ст.?
• Яку проблематику порушували прозаїки цього періоду?
• Які нові жанри з’явилися в українській прозі 20-х рр. ХХ ст.?
• Поясніть причини оновлення української драматургії 20-х рр.
ХХ ст.
• Розкрийте причини «розстріляного відродження».
2. Розгляньте підбір фотографій письменників доби
«розстріляного відродження»
3. Інтерактивна вправа „Мозковий штурм”
Проблемні питання
— Чим була зумовлена боротьба сталінського режиму з діячами
культури в 1930-ті роки?
— Чому цей період ввійшов в історію як період „ розстріляного
відродження”?
— У чому самобутність і значимість цього періоду і його
представників
в літературі рідного краю?
— Чому радянська влада надавала великого значення управлінню
культурним процесом в Україні у 20-х роках?
— Як ви розумієте поняття ”ідеологізація культури”, термін
”культурна революція” ?

Заключне слово викладачки
Багато чого в нашому житті повторюється. Неповторне лише одне –
людське життя. І саме воно є найвищою цінністю. У Вас, шановні
курсанти, попереду ціле життя. Але яким воно буде, залежить великою
мірою від Вас самих, від вашого вибору. Не забувайте, що кожне ваше
слово, кожен ваш вчинок творить ваш образ людини. Яким Ви уявляєте
його?
1. Гронування до слова „Людина”.
2. Інтерактивна технологія „Незакінчене речення”.

— «Для мене сьогодні важливим було...»
— «Сьогодні я зрозумів...»
• Оголошення результатів навчальних досягнень курсантів

VII. Домашнє завдання. Інструктаж щодо його виконання
1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника.
2. Дати розгорнуту відповідь на запитання: «Розстріляне Відродження»
— суто національне явище чи загальна риса тоталітарної доби?
3. Виразне читання та аналіз творів письменників «розстріляного
відродження» (на вибір курсантів).
Тема: Павло Тичина. Основне з життя і творчості Павла Тичини.
Трагізм його творчої долі. Найбільший модерніст 1920-х років.
Звернення до «вічних» тем, мотивів, особливості віршування;
потужне ліричне «Я» як символ нової людини; поєднання тенденцій
символізму, неоромантизму, експресіонізму, імпресіонізму.

Предметні: ознайомити курсантів із творчістю Павла Тичини; уміти
розповідати про трагізм творчої долі поета;
ключові: розвивати навички аналізу його ліричних творів; уміння
висловлювати власні судження про мовлення;
комунікативні: усвідомлення того, що життєва позиція кожного
впливає на життя всього суспільства, інтерес до творчості письменника;
загальнокультурні: національна свідомість, шанобливе ставлення до
творчості майстра художнього слова.
Методи і прийоми: пояснення, фронтальна й еврестична бесіди,
обговорення, картка «Символи кольорів», «Вільний мікрофон»,
Методичне забезпечення: портрети письменника, підручники,
опорний конспект, епіграф, ілюстраціїз малюнками, електронні
дискурси, відеозаписи.
Міжпредметні зв’язки: художня література, культорологія,
психологія.
Теорія літератури: модернізм, кларнетизм, трагізм.
Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звойована ще небула.
Яка біда мене, яка чума косила! —
А сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Павло Тичина
І. Організаційний момент. Забезречення емоційного стану

1. Перевірка домашнього завдання (Вірш напам’ять Павла Тичини «Ви
знаєте, як липа шелестить..?»)
— Що таке символізм?
— У чому полягає ліричність творчості поета?
ІІІ. Повідомлення теми й мети заняття. М отивація навчальної

Тичина – це шукання й шукання, праця й вимогливість і, нарешті, уміння
з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший,
наймузикальніший… (Олесь Гончар).
• Опрацювання епіграфа до заняття (Поясніть, як Ви розумієте цей
вислів?)
ІV. Сприймання й усвідомлення вивченого матеріалу
1. Життєвий і творчий шлях Павла Тичини
Максим Рильський, характеризуючи індивідуальну неповторність поезії
Павла Тичини,дуже вдало назвав її музичною рікою.Він мав на увазі
насамперед те,що творчість одного з найбільших поетів нашого віку не
просто напрочуд музикальна,зіткана з численних пісенних образів,а й
передає одвіччний космічний світло ритм,переливається і плине,як
музична ріка.
Павло Григорович Тичина — поетичний геній XX віку — народився 11
січня (23 січня за новим стилем) [1] 1891 року в селі Піски Козелецького
повіту Чернігівської губернії (нині Бобровицького району Чернігівської
області). Павла — Григорій Тимофійович Тичина (1850—1906) — був
сільським дяком і одночасно вчителем у школі грамоти. Поет згадував:[2]
«У нашій хаті в першій кімнаті із земляною долівкою (а була ще й
друга кімната, з дерев'яною підлогою) стояли дві довгі парти. На
кожній парті сиділо душ по десять або ж по дванадцять учнів. Не
знаю, скільки мені тоді вийшло років, коли я однієї зими вже
підсідав то до одного, то до іншого учня і якось швидко, непомітно
для себе вивчився читати».
Спочатку Павло вчився в земській початковій школі (її в Пісках відкрили
1897 року) [5]. Його вчителькою була Серафима Миколаївна
Морачевська [6]. За добре навчання вона подарувала Павлові декілька
українських книжок. Серед них «Байки» Леоніда Глібова, оповідання
Марії Загірньої (Грінченко) про шахтарів — «Під землею». Першій
учительці поет присвятив поему «Серафима Морачевська» (залишилася
незавершеною; уперше опубліковано 1968 року в № 9 журналу
«Прапор») [7].
Від 1906 року Павло Тичина пише вірші — почасти під впливом
Олександра Олеся та Миколи Вороного. Перший відомий нам вірш
Тичини — «Сине небо закрилося…» — датовано 1906 роком. Пізніше
поет, переглядаючи свій архів, так відгукнувся про цей вірш:
«Подивишся — аж смішно»
Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з
Михайлом Коцюбинським, літературні «суботи» якого він відвідував з
1911 року.
1912 року в № 1 журналу «Літературно-науковий вісник» уперше
надруковано твір Тичини. Це був вірш «Ви знаєте, як липа шелестить».
1913 року Тичина опублікував три оповідання — «Спокуса» (в газеті
«Рада» від 17 жовтня), «Богословіє» (в газеті «Рада» від 6 листопада) та
«На ріках вавілонських» (в № 3 журналу «Світло»), якій стали його
своєрідним прощанням з бурсацькою та семінарською юністю [11].
У 1913—1917 роках Павло Тичина навчався на економічному факультеті
Київського комерційного інституту, але не закінчив його. Одночасно
працював редактором відділу оголошень газети «Рада» і технічним
секретарем редакції журналу «Світло» (1913—1914), помічником
хормейстера у театрі Миколи Садовського (1916—1917). Улітку
підробляв у статистичному бюро чернігівського земства. [2] Так, влітку та
восени 1914—1916 років Тичина працював роз'їздним інструктором і
рахівником-статистом Чернігівського губернського земського
статистичного бюро. Це дало йому можливість зробити низку цінних
фольклорних записів [12].
«Сонячні кларнети»
Перша сторінка рукопису спогадів Павла Тичини про мандрівку із
капелою Стеценка.Почавши поетичну творчість уже за чернігівського
періоду, Тичина в атмосфері Києва першого року державного
відродження України закінчив першу свою книгу поезій «Сонячні
кларнети» (1918, фактично вийшла в 1919), в якій він дав своєрідну
українську версію символізму,
створив власний поетичний стиль, який отримав власну назву —
«кларнетизм». Перебуваючи в центрі революційних подій, Тичина
написав книгу. Тому, що він стояв тоді понад партійними ідеологіями,
йому вдалося дати в «Сонячних кларнетах» автентичний естетичний
відбиток відродження своєї країни. 1923 року він переїздить до Харкова,
входить до літературної організації «Гарт», а в 1927 — до ВАПЛІТЕ, що
під проводом М. Хвильового намагалась протистояти великодержавному
шовінізмові ЦК ВКП(б). За приналежність до цієї організації і твір
«Чистила мати картоплю» Тичину гостро критикували, обвинувачуючи
його в «буржуазному націоналізмі». Відкинувши ці обвинувачення, він на
деякий час замовк, а на ворожі чутки про його «кінець» відповідав: «…
для них кінець, а для мене тільки початок. Я стільки нового зараз знаю (не
вичитаного, ні!), що, може вчетверо окріп» (з листа до М.
Могилянського). 1934 року П. Тичина переїздить з Харкова до нової
столиці України — Києва й поселяється в будинку письменників Роліт.
Друга світова війна ще посилила партійну «витриманість» збірок
Тичини з патріотично-оборонною тематикою: «Ми йдемо на бій» (1941),
«Перемагать і жить!», «Тебе ми знищим — чорт з тобою» (1942), «День
настане» (1943). Попри працю на державних посадах (вже від кінця війни
міністр освіти, а пізніше голова Верховної Ради УРСР), яка забирала
багато часу, Тичина видав низку поетичних збірок і за повоєнного часу:
«Живи, живи, красуйся!», «І рости, і діяти» (1949), «Могутність нам дана»
(1953), «На Переяславській Раді» (1954), «Ми свідомість людства» (1957),
«Дружбою ми здружені» (1958), «До молоді мій чистий голос» (1959),
«Батьківщині могутній», «Зростай, пречудовий світе» (1960), «Комунізму
далі видні» (1961), «Тополі арфи гнуть» (1963), «Срібної ночі» (1964),
«Вірші» (1968) та інші.
2. Творча спадщина та місце в українській літературі
У 1943-1946 рр. Тичина очолює Міністерство освіти України,турбується
питаннями відродження зруйнованої війною школи. В останній період
вийшло ще кілька збірок віршів – «І рости,і діяти»,»Зростай,пречудовий
світе» та інші.Тичину називали то символістом, то імпресіоністом, то
романтиком… Чи зводили характер його поезії до справді притаманної
йому панмузичності. Історик вітчизняної літератури Сергій Єфремов так
казав про поета:
«Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи
навіть школи. Він з тих, що самі творять школи... Поет, мабуть,
світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо
зумів у своїй творчості використати все багате попередніх
поколінь надбання. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє
орудувати нею з великим смаком і майстерністю... Дивний мрійник
з очима дитини і розумом філософа"
«Дивовижна ерудиція Тичини — свій духовний світ він оформив у
постійній самоосвітній культурній експансії», — писали про нього в книзі
поетичної антології 2005 року.У спадщині поета, окрім великої кількості
поетичних збірок — близько п'ятнадцяти великих поем. Найбільші з них
лишились недовершеними, але кожна — по-своєму. З поеми «Шабля
Котовського» в різний час були надруковані чотири великих розділи, за
якими важко скласти уявлення про зміст цілого твору. З драматичної
поеми «Шевченко і Чернишевський» відома самостійна за сюжетом
перша частина з пізніше дописаною фінальною сценою, що замінила
другу частину поеми, рукопис якої загинув у часи війни. Велика за
обсягом поема-симфонія «Сковорода», над якою автор працював
щонайменше двадцять років, — твір теж недописаний (виданий він був
уже після смерті автора). В «Сковороді», поемі «Похорон друга» (1942),
окремих фраґментах з посмертної збірки «В серці у моїм» (1970) Тичина,
не зважаючи на загальну пропагандистську нудотність переважної
частини свого післявоєнного поетичного здобутку, засвідчив живучість
свого поетичного таланту. Помер Павло Тичина 16 вересня 1967 р.
Найвідоміші збірки поезій Павла Тичини:
«Сонячні кларнети» (1918) (Побачила світ у 1919 р. тираж 1000
примірників. Збірка мала 5 видань)
«Плуг» (1920) (межова збірка, заявила про вірне В) підданство радянській
державі. Має символічну назву).
«Перемагать і Жить»;
«Замість сонетів і октав» (1920). ( У збірці помітні психологічні терзання
автора. Збірка присвячена Григорію Сковороді).
«В космічному оркестрі» (1921)
«Вітер з України» (1924); (Ця збірка стала останньою художньо цінною
книгою)
“Перемагать і жить” (1942);
“День настане” (1943)
“Срібної ночі” (1964)

Евристична бесіда
1. Визначте найголовнішу ознаку поезій збірки «Сонячні кларнети»?
(Найголовнішою ознакою поезій є тонке спостереження навколишнього
світу, замилування його гармонією. А ще несподіваність
першовідкриття. Побачити все довкола ніби вперше —на це здатний не
кожен. Так дитина відкриває світ. Душа поета теж дитина, сповнена
любов’ю і захопленням. У поетичному сплаві «Сонячних кларнетів»
поєднані розповідь, музика, спів, живопис — усе, що було близьким натурі
поета. Кожна картина — жива, радісна, інтонаційно багата. І все ж
тут переважає музичне світовідчуття. Василь Стус у книжці «Феномен
доби» Українська література 1920-1930 рр. наводить слова
А. Ніковського: «З духу музики зародилася ця лірика»).
2. Розкрийте особливості творчої манери, поетичного новаторства
Павла Тичини?
(Надзвичайно висока, порівняно з попередниками й сучасниками,
образність відтворення світу.Створення разом з іншими поетами
світової літератури (Поль Верлен, Лайнер Марія Рільке, Артур Рембо)
нової поетичної мови ХХ ст. Своєрідне порівняння фольклоризму та
модернізму).
3. Чи погоджуєтесь Ви із словами Миколи Зерова про те, що Тичина
вже у «Сонячних кларнетах» відкрив власні козирі? Обґрунтуйте
відповідь?
(Тичина став поетом, яким Україна пишається перед світом.
Оригінальний стиль, щирість інтонацій, дивовижна образність його
поезії кличуть нас в світ, де панує гармонія й красота . «А поміж всього
того, — пише Сергій Єфремов, — стоїть цей дивний мрійник з очима
дитини й розумом філософа, із вразливою, спраглою краси душею
художника і потужною мовою справжнього майстра слова...» Так, ідеал
П. Тичини — гармонія природи й людини, інтелекту і духовності,
почуття і обов'язку, національного й загальнолюдського, землі й
космосу.
Життя значного поета було часткою життя усього українського
народу. Одночасно з ним він печалився й радів, гинув й знову-таки
воскресав. І. може здатися , увесь безмір його кохання до України, до її
природи вмістився у декількох зболено-гірких рядках його вірша ,
написаного незадовго до смерті :
Радощі і чорну днину –
Все я з вами розділю.
Любите ви Україну –
Я ще більш її люблю.
• Технологічна картка «Символи кольорів»
Білий — чистота, невинність, мир, світло, щастя.
Чорний — печаль, траур, горе; строга урочистість.
Жовтий — сонце, життя, щастя, багатство; веселий, гарний настрій.
Червоний — життя, любов; війна, агресія, хвилювання.
Оранжевий — тепло, сила, врожай; активний, зігріваючий.
Фіолетовий — величність, розкіш, інтелект.
Синій — холод, спокій, печаль.
Блакитний — свіжий, легкий; чистота, вірність, далечінь, сум
Зелений — заспокійливий, врівноважений; мир, пасивність, спокій.
Яскравий зеленувато-жовтий — ненависть, невірність, заздрість.
Світло-зелений — чистота, радість, свято.
Темно-зелений — надія, мир, спокій, віра.
Тичина став поетом, яким Україна пишається перед світом. Оригінальний
стиль, щирість інтонацій, дивовижність його поезій кличуть нас у світ, де
панує гармонія і краса. «А серед усього того,— пише Сергій Єфремов, —
стоїть цей дивний мрійник із очима дитини і розумом філософа, з
вразливою, спраглою краси душею художника й потужною мовою
справжнього майстра слова…». Так, ідеал П. Тичини — гармонія природи
й людини, інтелекту й духовності, почуття й обов’язку, національного й
загальнолюдського, землі й космосу.
1. Інтерактивна вправа «Вільний мікрофон».
— Читаючи поезії П. Тичини, я думаю…

1. Вивчити напам’ять вірші П. Тичини «О панно Інно…».
2. Законспектувати теоретичну частину за мотивами збірки П. Тичини
«Сонячні кларнети»).
3. Скласти усне есе на тему: «Мої враження від світлої ноти «Сонячних
карнет».
Тема: Павло Тичина. Феномен «кларнетизму». Вітаїстичність як
наскрізна оптимістична тональність, життєствердна настроєність
(Збірка «Сонячні кларнети»). Художнє відтворення національно -
визвольного пробудження народу, уславлення борців за вільну
Україну («Пам’яті тридцяти», «Одчиняйте двері…»).
предметні: допомогти курсантам зрозуміти основні тенденції
української поезії 1920-х років, познайомити із життєвим і творчим
шляхом П. Тичини, його ранніми збірками, формувати вміння
характеризувати основні мотиви ранньої творчості;
ключові: розвивати навички аналізу поезій, особливих ознак
індивідуального стилю поета, удосконалювати навички виразного
читання;
комунікативну: інтерес до творчості письменників, почуття патріотизму
та відповідальності; життєва позиція кожного впливає на життя всього
суспільства;
загальнокультурну: почуття людяності, любові до мистецтва, розуміння
прекрасного, почуття національної гідності за кращі таланти свого
народу.
Методи і прийоми: пояснення, бесіда, випереджувальні завдання,
обговорення, «читацький коментар», «рефлексія», «мікрофон»,
Методичне забезпечення: підручники, ілюстрації з малюнками, опорний
конспект, електронні дискурси, відеозаписи, епіграф.
Теорія літератури: вітаїстичність, кларнетизм.
Тип заняття: засвоєння нового матеріалу.
Я люблю П. Тичину… Приваблює
до себе свіжий аромат його мови,
повної чарівної краси…
А. Кримський
І. Організаційний момент. Запезпечення емоційного стану
2. Перевірка присутніх на заняття.
1. Перевірка домашнього завдання (Перевірка напам’ять віршів
П.Тичини).
• Що таке кларнетизм?
• У чому полягає ліричність творчості поета?
ІІІ. Повідомлення теми і мети заняття. Мотивація навчальної

Сьогодні ми спробуємо торкнутися дивного світу ранньої поезії Тичини,
відчути її серцем і осягнути розумом, переконатися у її неординарності й
полюбити, зіставляючи з іншими видами мистецтва.
• Опрацювання епіграфа до заняття(Поясніть, як Ви розумієте цей
вислів?)

1. Багатство поезій П. Тичини
Павло Тичина, поет геніальний і водночас суперечливий. Поет, якого
називали справжнім генієм і втраченим генієм. Поет, про якого О. Гончар
писав: "Тичина - це музика й барви, це чистота душі", а Є. Маланюк
назвав "поетом однієї книжки". Поет, про якого доводилося чути: "А
Тичина пише вірші, та все довші, та все гірші". То який же він, справжній
Тичина?
Вважаю, що однією з вершин української поезії XX століття можна
вважати мистецьку спадщину Павла Григоровича, що створена в період з
1914 по 1924 рік. Саме в цей час, коли, на перший погляд, тільки
формувався світогляд, поетичний стиль новаторської лірики, були
створені, без перебільшення, шедеври. Передусім це поезії із збірки
"Сонячні кларнети".
Образ "Сонячних кларнетів" - це і символ вічно юної краси, сповненої
барв і музики природи, в прагнення до всього світлого, радісного,
життєдайного. Ліричний герой збірки - юнак, багатий і щедрий душею,
романтик, закоханий у красу світу, в природу, в життя. Він захоплений
красою рідної землі, приходом весни, "запашної, квітами - перлами
закосиченої". У шумі гаїв йому вчуваються звуки арф, тому і назва поезії
- "Арфами, арфами". Але у чистому повітрі - передгрозове напруження:
"Буде бій вогневий". Серце героя охоплене водночас почуттям щастя й
передчуття чогось невідомого.
2. Інтимна лірика П.Тичини

І П. Тичина був мистецьки обдарованою людиною (співав, малював),
тому у його віршах багато музики, кольорів. Звуки весни він порівнює зі
звуками арфи. Весна уявляється йому то ніжною дівчиною закосиченою,
то боєм нового, що відроджується, й старого відживаючого, то сміхом і
плачем «перламутровим». Оригінальність мислення поета, його уяви
підкреслюється авторськими неологізмами («самодзвонними»,
«ніжнотонними»), особливими світлими тонами й оптимістичними
ритмами.
• «Читацький коментар»
О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги...
О панно Інно, панно Інно,

Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
Я Ваші очі пам'ятаю
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить:
«Ти рідну стрів!»
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші. —

Я ридаю. Сестра чи Ви? — Любив...
«О панно Інно, панно Інно!» — шедевр інтимної лірики. Розгортається

сюжетна картина — ліричний герой любив сестру, потім зустрів її. Очі
підказали, що знайшов рідну душу. Але все так складно в житті,
заплутано. Кого ж насправді любив? її, панну Інну, чи сестру? Тепер сам.
Сніги. І солодко-болючі спогади про неповторний час, бо «любові усміх
квітне раз — ще й тлінно». Кохання — це Божий дар. подарунок долі.
Використання звертань, називних речень, неологізмів дає простір для
уяви читача, фантазії, пробуджує найромантичніші почуття.
Ви знаєте, як липа шелестить
Ви знаєте, як липа шелестить
у місячні травневі ночі?
«Кохана спить, кохана спить,
піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...»
Ви ж чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? —

Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов'ї...
«Я твій», — десь чують дідугани.
А солов'ї!.. Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
Інтимно-пейзажна мініатюра «Ви знаєте, як липа шелестить...» устами
ліричного героя проголошує гімн коханню, радості буття, що віддільне
від природи. Безпосереднє звернення до читача, незакінші речення-
умовчання роблять поезію щирою, задушевною, пробуджують найкращі,
найромантичніші почуття.
3. Громадянська, патріотична лірика П.Тичини

Події 1917 року не могли не позначитися на творчості митця. Біль і
тривога за долю рідної землі постають в образі революції-нареченої.
Одчиняйте двері -
Наречена йде!..
Одчинились двері -
Горобина ніч!
Одчинились двері -
Всі шляхи в крові!
Незриданними сльозами,
Тьмами. Дощ...
Арфами, арфами...
Арфами, арфами —
золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Думами, умами —
наче море кораблями, переповнилась блакить
Ніжнотонними:
Буде бій!
Вогневий!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...
Стану я, гляну я —
скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон
як золотий
З переливами:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Любая, милая —
чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай
Там за нивами:
Ой одкрий
Колос вій!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...
І П. Тичина був мистецьки обдарованою людиною (співав, малював),
тому у його віршах багато музики, кольорів. Звуки весни він порівнює зі
звуками арфи. Весна уявляється йому то ніжною дівчиною закосиченою,
то боєм нового, що відроджується, й старого відживаючого, то сміхом і
плачем «перламутровим». Оригінальність мислення поета, його уяви
підкреслюється авторськими неологізмами («самодзвонними»,
«ніжнотонними»), особливими світлими тонами й оптимістичними
ритмами.
Пам'яті тридцяти
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців.
Славних, молодих...
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись

Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. —
Поховали їх.
Вірш П. Тинини «Пам'яті тридцяти» уславлює подвиг студентів та учнів,
які прийняли бій під Крутами й полягли за незалежність своєї
батьківщини. Це — цвіт української нації, щирі патріоти, які ділом довели
свою відданість рідному краєві: Трагедія довгий час замовчувалася, й
тільки вірш поета нагадав про цей подвиг, збудив совість і свідомість
українців.
Евристична бесіда
1. Робота над змістом вірша « Ви знаєте, як липа шелестить?»:
• Чи сподобався вам вірш? Чим саме?
• Що ви «побачили» , «відчули», слухаючи поезію? (Картини природи:
липа шелестить; місячні весняні ночі; старі гаї; місяць, зорі… вони
пов'язуються з душевними настроями ліричного героя).
Слово викладачки
Це своєрідна форма художнього пізнання людської душі. Вірш «Ви
знаєте, як липа шелестить...» нагадує фольклорні зразки, де картини
природи пов'язуються з душевними настроями, а події людського життя
часто замальовуються як певна паралель до явищ природи.
• Який це художній прийом? (Паралелізм).
Так, це пейзаж-паралелізм. У цій поезії єдність пейзажного образу й
ліричного настрою відчутна дуже сильно. Духовна спорідненість
ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій,
голосів рідної землі. Картини природи і людські почуття чергуються у
творі.
• У яких рядках відтворено картину природи? Яку? (Картина місячної
ночі)
• У яких – переживання ліричного героя? Із чим вони пов’язані?
• Що ж називається паралелізмом? ( Паралелізм – це паралельне
зображення двох і більше явищ із різних сфер життя, порівняння у формі
зіставлення)
• Із якою метою він використаний? (Збуджує в читачів роздуми й
переживання)
• Який жанр твору? (Ліричний вірш)
• Який твір називають ліричним?
• Який вид лірики? ( Шедевр інтимної лірики)
• Який провідний мотив твору? ( Світле й радісне почуття кохання
весняної ночі; вираження емоцій, які народжуються в душі юного
ліричного героя, перших і тендітних емоцій відчуття кохання)
• Які художні засоби допомагають відтворити красу кохання, силу
почуттів? ( Епітети: «місячні весняні ночі» , «старі гаї»; метафори:
«сплять гаї»; риторичні запитання: «Ви знаєте, як липа шелестить у
місячні весняні ночі?», « Ви знаєте, як сплять старі гаї»; риторичні
окличні речення:« А солов'ї!...Та ви вже знаєте, як сплять гаї!». Вони
привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача до сприйняття
наступної картини.)
• Яка ідея твору? (Ідейне навантаження вірша нечітке, тут змішані
хвилюючі ноти передчуття щастя й глибинне злиття з природою, отже,
уславлення гармонії. Гармонія – злагодженість, взаємна відповідність
різних якостей, предметів, явищ, частин цілого.)
2. Робота над змістом вірша «О панно Інно…»

а) випереджувальне завдання
Заздалегідь підготовлений курсант напам’ять читає вірш.
— Якій же з жінок, що зустрічалися на шляху поета, міг бути
адресований цей вірш?.. (Можливо, Поліні Коновал – першому коханню
в семінарії. Поліна – донька чернігівського поета й драматурга
І.О. Вороньківського. Вона не відповіла на почуття Павла).
б) бесіда
— Назвіть зорові образи (Сніги, луги)
— Що підкреслюється білим кольором зимового пейзажу? (Самотність
ліричного героя, який мучиться і страждає від кохання).
— Що символізує вислів «цвіли луги»? (Думка-згадка, що любов
загублено).
Музикальність, яка йде від логічних, ритмічних і психологічних пауз,
обірваних і номінативних речень ( Вікно. Сніги… Зимовий вечір. Тиша.
Ми) надає поезії великої естетичної цінності. Переживання персонажа
такі глибокі, що зорові враження переплавляються у музичні, і, навпаки,
– в зорові.
— Знайдіть рядки на підтвердження сказаного: («Я ваші очі пам’ятаю,

як музику, як спів» – зорові перейшли в музичні; «І раптом небо… шепіт
гаю… О, ні, то очі Ваші» – музичні перейшли в зорові).
Вірш складається всього з двох восьмирядкових строф (рівновеликі
ямбічні рядки скріплені двома римами), а скільки в ньому трепетного
почуття, щему, ніжності. Здається, перед нами звичайні прості слова. Але
чуті тисячі разів чуті слова письменник увів у свій контекст, і вони
набрали особливої ритмічності й образності, заграли, як відшліфований
діамант, зблиснувши такою барвистою гамою злото цінної любові й
ніжності.
1. Рефлексія. Технологія «Незакінчене речення»:
— «Я думаю, що поезія Тичини цікава, тому що...» (коментар курсантів).
2. Технологія «Мікрофон» (узагальнююча бесіда)

— Визначте найголовніші ознаки світлої поезії збірки «Сонячні
кларнети».
— Чи справдилися ваші очікування щодо заняття?

1. Вивчити напам’ять поезію «Пам'яті тридцяти».
2. Опрацювати теоретичний матеріал за творчістю Павла Тичини.
Тема: «Київські неокласики» - група українських письменників-
модерністів, які позиціонували себе як естетів, орієнтуючись у
творчості на форми та методи грецького й римського мистецтва; їхнє
творче кредо, орієнтація на традицію, класичну форму вірша
(М. Зеров, М. Драй - Хмара, Юрій Клен, М. Рильський,
П. Филипович, (О. Бургардт). Микола Зеров. Трагізм творчої долі; лідер
«неокласиків»; майстер сонетної форми; поетична історіософія;
перекладач античної поезії, теоретик літератури.
Поезія «Київ − традиція»: утвердження вічності Києва, його культури,
духовності, значення у світовій історії; оригінальність образів і троп.

предметні: ознайомити курсантів із групою і творчістю київських
«неокласиків», із життєвим і творчим шляхом М. Зерова, поглибити
поняття про сонет;
ключові: розвивати навички виразного й усвідомленого читання та ана-
лізу поезій М. Зерова, навчити висловлювати власні думки з приводу
поетичної майстерності «неокласика»;
комунікативну: інтерес до творчості письменника, почуття патріотизму
та відповідальності;
загальнокультурну: емоційно-ціннісне ставлення до мови, любов і
повагу до України, відчуття естетики поетичного образу.
до мови, почуття національної гідності за кращі таланти свого народу.
Методи і прийоми: пояснення, бесіда, «мозкови штурм», обговорення,
«читацький коментар», словникова робота, «вільний мікрофон»,
Методичне забезпечення: підручники, портрет письменника, таблиця.
епіграф до заняття, ілюстрація з малюнками, електронні дискурси,
Теорія літератури: неокласицизм, вітаїзм; сонет.
Міжпредметні зв’язки: історія України, зарубіжна література,
Закоханий у вроду слів Усіх Венер єдину піну.
Ти чародійно зрозумів І мідних римлян, і Тичину…
М. Зеров
2. Перевірка присутніх на занатті.

Перевірка домашнього завдання (Перевірка повідомлень курсантів
(фронтально ).

частини курсантів
Складання словничка заняття
Неокласики, неокласицизм, доба «розстріляного відродження», творче
кредо, філософічність, афористичність, лірика, сонет, ідейно-художній
аналіз поезії, вітаїзм, зорові й слухові образи, майстерність, естетика.

Неокласики — група українських поетів та письменників-модерністів
початку ХХ століття.
На відміну від інших груп, «неокласики» не дбали про своє організаційне
оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте
їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що
позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій
1925–1928 рр.
Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) — течія в літературі та
мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду класицизму як
літературного напряму й знайшла свій вияв у використанні античних тем
і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого»
мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в
оспівуванні земних насолод.
Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині ХІХ ст.
До групи українських неокласиків у 20-х роках ХХ ст. належали
М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський П. Филипович, Юрій Клен
(О. Бургардт). Вони відмежовувалися від так званої пролетарської
культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали
перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.
Те, що неокласики прагнули впроваджувати у своїй творчості форми та
методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалося
невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935 р. Були заарештовані
М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в
шпигунстві на користь чужоземної держави, у підготуванні й спробі
вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в
приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної
професором Миколою Зеровим.
Проходив у цій справі неокласик М. Рильський, але через деякий час був
звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким
походженням, виїхав до Німеччини на лікування й не повернувся. А М.
Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того
ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.
Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко протиставляли себе
народництву й романтизму. Крім художньої творчості, члени групи були
також активними літературними критиками та теоретиками українського.
Неокласики належать до так званих письменників доби «розстріляного
відродження».
Справді масовими літературними організаціями того часу стали Спілка
селянських письменників «Плуг» (1922 р.) та Спілка пролетарських
письменників «Гарт» (1923 р.).
1. Усний журнал «Гордість української літератури»
Перекладач, учений, критик і поет,
Закоханий в Елладу і поетів Риму,
Плекав класичний ритм і срібно дзвонну риму
Великий ерудит, природжений естет.
Прихильник строгих форм різьбив дзвінкий сонет.
Перекладав поетів світових перлини,
Нещадно розбивав противників доктрини,
І кожен рік міцнів його високий лет…
В часи сваволі дикої, пітьми і зла,
Коли засліплені безглуздий культ кували,
В неволі дальній, де німа холодна мла,
Миколи Зерова не стало.
О. Теліга
У цьому сонеті влучно описане життя нашого славного земляка, якого
заслужено називають гордістю української літератури.
Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, українській і
російській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні
відчуття, глибокий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий
критичний розум, феноменальна пам’ять, вільне володіння стародавніми
й новими мовами (близько 20), блискучий ораторський талант, тонко
вигострене слово — ось багатющий арсенал, яким володів Микола Зеров,
який допомагав йому виходити переможцем із різних літературних
дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його
нещастя.
Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів по перу
(М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бургардта), полягала
в необхідності засвоєння найвищих літературних здобутків людства як
передумови справжнього розквіту мистецтв, розуміння значення уроків
класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20–30-ті роки ХХ
ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили
твори-агітки, твори-плакати на злобу дня. Письменник писав власну
історію душі, протиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав
українську словесність невід’ємною складовою європейської словесності.
Як науковець і літературознавець М. Зеров турбувався й вболівав за
майбутнє української культури. Брав активну участь у літературній
дискусії 1925–1928 рр., ставши на бік М. Хвильового та інших членів
2. ВАПЛІТЕ
Виступав проти російської культурної гегемонії, проти зведення штучної
завіси між українською й західною культурами. Дбаючи про майбутнє
українського письменства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати.
Досвід минулих поколінь, традиції рідної культури, здійснювати новітні
пошуки в письменстві. Йому було чуже неуцтво й пристосовництво в
літературі, виступав за творче змагання. Уважається, що з цього все й
почалося: неокласики, ортодокси, руйначі усталених традицій,
формалісти, попутники, а значить — вороги народу. Звідси — неприязнь,
підозра, неприйняття і, нарешті, репресії. Майже 10 років (до арешту)
Микола Зеров жив у «підвішеному» стані — зацькований і зневажений.
Та вірив, що кривда відступить. Не відступила…
На Соловках, у нелюдських жахливих умовах, письменник намагався хоч
якось зберегти свій внутрішній світ — останнє, що в нього залишилося.
Але безжальна тоталітарна машина не залишала йому шансів на життя.
Микола Костянтинович Зеров, володіючи пам’яттю тисячоліть, прагнув
служити ідеалові гармонії в суспільстві. Але митець мусив трагічно
загинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечними
для суспільства.
Його реабілітовано посмертно. Творча спадщина Миколи Зерова
повноправно входить у фонд культурних цінностей українського народу,
якому він і присвятив усе своє коротке життя.
3. Складання хронологічної таблиці життєвого і творчого шляху

Миколи Зерова
Літопис життя і творчості Миколи Зерова
1890 р., 26 квітня — народився в м. Зінькові в родині вчителя.
1898–1900 рр. — навчання в Зінківській 2-класній школі.
1900–1903 рр. — навчання в Охтирській гімназії.
1903–1908 рр. — навчання в Першій Київській гімназії.

1908–1914 рр. — студент історико-філологічного факультету Київського
університету. Один із провідних діячів Київської української
студентської громади.
1912 р. — початок літературної діяльності в журналі «Світло».
1914 р. — блискучий захист роботи «Літопис Грабянки», закінчення

університету.
1914 р. — знайомство з майбутньою дружиною Софією Лободою.
1914–1917 рр. — викладач у Златопільській гімназії.
1917–1920 рр. — викладач латини в Другій українській державній

гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства і Академії Наук.
1919 р. — редактор журналу «Книгар».
1920 р., 13 лютого — вінчання із Софією Лободою.
1920 р., травень — дійсний член філологічної секції Українського

наукового товариства.
1920 р. — вийшла книга «Антологія римської поезії» у його перекладах

українською.
1920 р. — вийшла книга «Нова українська поезія».
1920 р., жовтень — переїзд сім’ї в Баришівку; викладання історії у

соціально-економічній школі.
1921 р. — вийшла збірка «Сонети і елегії».
1922–1933 рр. — професор, завідувач кафедри Київського інституту

народної освіти.
1924 р. — вийшли друком лекції з історії літератури «Нове українське

письменство» (1798–1870 рр.).
1924 р. — вийшла збірка «Камена».
1924 р. — опублікована монографія «Нове українське письменство».
1924 р. — вийшла монографія «Леся Українка».
1926 р. — побачила світ збірка статей «До джерел».

1928–1929 рр. — приїзд до Полтави, зустріч з Г. Мафетом, О.
Ковінькою.
1929 р. — вийшла збірка статей «Від Куліша до Винниченка».
1929 р. — свій архів передає до Всенародної бібліотеки України, складає

бібліографію своїх творів.
1934 р., вересень — звільнення від викладацької роботи в університеті,

позбавлення можливості займатися науковою роботою.
1934 р., листопад — смерть сина.
1934 р., грудень — переїзд до Москви.
1935 р., квітень — арешт.
1936 р., лютий — суд, вирок «терористові» — 10 років таборів.
1936 р., травень — вивезений на Соловки.
1937 р., вересень — останній лист дружині.
1937 р., жовтень — справу переглянуто й винесено вищу міру

покарання.
1937 р., 3 листопада — розстріляний в урочищі Сандормох (Карелія).
1958 р., березень — реабілітований.

1. «Читацький коментар» (Виразне читання поезії М. Зерова «Київ —
традиція». Обмін враженнями щодо прочитаного).

• Визначте історичні віхи в становленні Києва як центру, столиці
України, що їх автор називає у вірші.
• На які реалії тогочасної дійсності вказує поет?
• На вашу думку, чому вірш має таку назву?
• У якій формі написано вірш? Визначте його змістові та формальні
ознаки.
• Чим незвичний твір, як він характеризує автора?
3. Словникова робота
— Визначте «творче кредо» поетів-неокласиків за уривком із
поезії М. Зерова.
Класична пластина і контур строгий
І логіки залізна течія —
Оце твоя, поезіє, дорога.
Леконт де Ліль, Жозе Ередіа,
Парнаських зір незахідне сузір'я
Зведуть тебе на справжні верхогір'я.
VІ. Підбиття підсумків заняття

Продовжіть думку:
— Вірші юного поета свідчили …
— Ліричний герой ранньої лірики…
— Вірші М. Зерова вражають…, викликають у мене…, примушують
замислитись…

1. Скласти усне есе на тему: «Життєві цінності Миколи Зерова».
2. Вивчити напам’ять поезію «Київ – традиція» М. Зерова.
ТЕМА: Максим Рильський. Загальний огляд життя і творчості
письменника. Філософічність, афористичність його лірики. Мотиви
пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі, вітаїзм,
сповідальність, життєлюбство. Поезії «Молюсь і вірю...», «У теплі дні
збирання винограду».
МЕТА (формувати компетентності):
предметні: ознайомитися із творчістю Максима Рильського;
ключові: розвивати навички виразного читання та аналізу ліричних
творів, спостереження над текстом, уміння висловлювати власну думку
та враження від прочитаного, визначати художні засоби виразності;
комунікативні: повага до людей, формувати кругозір, світогляд,
активну життєву позицію;
загальнокультурні: шанобливе ставлення до творчості майстра
художнього слова; через красу художнього слова прищеплювати
курсантам любов до рідного краю.
Методи і прийоми: пояснення, бесіда, обговорення, «читацький
коментар», рольова гра, «читацький практикум», робота в групах,
інформаційне гроно, «мікрофон», «психологічний тренінг».
Міжпредметні зв’язки: зарубіжна література, філософія, культорологія,
психологія.
Теорія літератури: філософічність, сонет, неокласицизм.
Методичне забезпечення: підручники, опорний конспект, ілюстрації з
малюнками, епіграф, електронні дискурси, відеозаписи.
Технічні засоби: ноутбук, демонстрвція екрана, смартфон, планшет.
Максим Рильський був співцем правди, краси, добра.
М. Стельмах
І. Організаційний момент, Забезпечення емоційного стану
1. Перевірка домашнього завдання (Вірш напам’ять «У теплі дні
збирання винограду...» М. Рильського).
ІІІ. Повідомлення теми й мети заняття. Мотивація навчально

Природа завжди надихала поетів, музикантів, художників на створення
шедеврів. Серед ліриків провідне місце належить М. Т. Рильському, із
життям і творчістю якого ми ознайомимося на сьогоднішньому занятті.
Люди отримують справжню насолоду, читаючи твори українського поета.
Сподіваюся, що й вас вони не залишать байдужими (Курсанти записують
у зошити тему заняття, епіграф).
· Робота з епіграфом
(Викладачка читає вголос епіграф до заняття, коментує його, залучає до

бесіди курсантів).
— Про що говорять слова М. Стельмаха? (М. Стельмах поважає

М. Рильського і як поета, і як людину).

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ (185 — 1964)
О, тиха пристане робочого стола,

Де ще на якорях дрімають вірні рими,
Де мислі щоглами підносяться
стрункими, Струмують образи, як понадводна мла!
Максим Рильський
Все для людини і завжди з людиною —
цей заповіт Максим Рильський проніс
крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя.
Михайло Стельмах
Громадянин, патріот, ерудит, новатор, життєлюб — ці характеристики
Рильського-поета, справедливо дані нашими сучасниками, відзначають
різні грані його таланту. «Стрункий, гармонійний, прозорий вірш
Рильського, його майже завжди свіжі й винахідливі «варіації» класичних
і фольклорних ритміко-строфічних форм... його мова, на диво
врівноважена в усіх своїх лексичних, фразеологічних, стилістичних
елементах...— все це підносило, збагачувало культуру української
поезії»,— так характеризує творчість великого поета нашого віку
академік Леонід Новиченко.
1. Життєвий і творчий шлях М. Рильського
Максим Рильський народився 19 березня 1895 р. в сім'ї українського
етнографа і культуролога Тадея Рильського, що походив з давнього
сполонізованого українського роду, та простої селянки Меланії з с.
Романівки колишнього Сквирського повіту (тепер Попільнянського
району Житомирської області). Народився хлопець у Києві, але його
дитинство промайнуло в с. Романівці.
В автобіографічній розповіді «Із давніх літ» Максим Рильський з
теплотою згадував це село понад річкою Унавою, що, перепинена
греблею, розливається в широкий, зарослий очеретом і лататтям ставок.
Тут він почав пізнавати світ як «таємничу, ледве розкриту книгу». Різні
грані цього світу — «стоголосе поле», біла гречка, «вітер кучерявий»,
садок, що біліє цвітом і «тихо ронить пелюстки», цвітіння бузку, гудіння
«веселих бджіл» — потім природно увійдуть у вірші поета і нададуть їм
виразного національного колориту. Навчався Максим у приватній
гімназії відомого київського педагога Володимира Науменка, жив у
Миколи Лисенка та Олександра Русова.
Таке культурне середовище, в якому з повагою ставилися до всього
українського, сприяло формуванню підлітка в національному дусі,
виробленню в нього відповідних поглядів, запитів, смаків. Хлопець рано
починає віршувати, а у 1910 р. виходить книжка його лірики «На білих
островах».
У 1915 р. Максим став студентом Київського університету, де спочатку
два роки вивчав медицину, потім навчався на історико-філологічному
факультеті.
Громадянська війна, голод і холод змусили юнака перервати навчання і
покинути місто. Він учителює у школах сіл Вчорайше та Романівна на
Житомирщині (1917 — 1923). Багато читає, студіює наукові праці з
проблем філософії, естетики, літературознавства, історіософії, стає
високоерудованою людиною в царині мистецтва та гуманітарних наук. У
Києві виходять збірки його лірики «Під осінніми зорями» (1918), «Синя
далечінь» (1922), поема-ідилія «На узліссі» (1918).
Переїхавши до Києва, поет продовжує працювати вчителем української
мови та літератури в школах та на робітфаку інституту народної освіти,
читає курс теорії перекладу в інституті лінгвістичної освіти. Водночас
видає кілька збірок поезії — «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята
весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929),
багато перекладає з російської, польської та французької літератур.
Творча діяльність Рильського розгорталася тоді в річищі неокласицизму
— художньої школи українських поетів, зорієнтованої на античну
класику, на продовження гуманістичних традицій європейської поезії
нового часу. Неокласиками називали тих поетів і критиків, які
групувалися навколо журналу «Книгар» (1918 — 1920), а пізніше — біля
київського видавництва «Слово».
Миколу Зерова, Максима Рильського, Павла Филипо-вича, Михайла
Драй-Хмару, Освальда Бургардта об'єднували поглиблений інтерес до
загальнолюдських цінностей, прагнення підняти престиж художнього
слова, з його допомогою
вирішувати філософські, історичні, моральноетичні проблеми. Так ці
поети намагалися оберігати українську літературу від примітивізму,
поширюваного графоманами, котрі нібито писали на «злобу дня».
Відомо, що сталінщина спрямовувала репресивні удари насамперед проти
мислячої національної інтелігенції. Були ув'язнені, а потім замучені в
концтаборах Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара.
Арештовують у 1931 р. і півроку тримають у Лук'янівській в'язниці Києва
Рильського. Тільки Освальду Бургардту (Юрієві Клену) вдалося
емігрувати, що й врятувало йому життя.
Тяжкі часи настали для Рильського. Щоб вижити, доводилося говорити
не своїм голосом. Тому в 30-х роках не раз виходять з-під його пера
плакатні вірші-заклики. Тоталітарній системі були потрібні тільки такі
твори, де б вона «оспівувалася», «підносилася», «звеличувалася». Правда,
часом дозволялося надрукувати й щось «нейтральне», і такі можливості
Рильський та інші автори намагалися використовувати.
У роки війни проти фашистських заброд на хвилі загальнонародного
патріотичного піднесення знову щиро за-звучало й слово Рильського,
який перебував в евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві. Видані тоді
поетичні книжки — «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір»
(1942), «Світова зоря» (1942), «Світла зброя» (1942), «Велика година»
(1943), «Неопалима купина» (1944) — є художнім літописом роздумів і
переживань патріота в той трагічний час.
За видатні заслуги в розвитку науки і культури Рильського було обрано
академіком АН УРСР (1943), а згодом і академіком АН СРСР (1958).
Він очолював Спілку письменників України (1943 — 1946), був
директором академічного інституту мистецтвознавства, фольклору й
етнографії (1944 — 1964).
Серед кращих поетичних книжок повоєнного часу — «Троянди й
виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь»
(1959), «Зимові записи» (1964).
Не стало Рильського 24 липня 1964 р. Поховано його на Байковому
кладовищі в Києві.
Про молодість і кохання написано багато: поети різних епох поверталися
й повертаються до цих вічних тем. У М. Рильського нібито теж про це,
але вже з наголосом на філософській ноті: зустріч двох людей, розмова —
легкий флірт, а в підсумку все ж таки «добре бути молодим», що скеровує
до роздумів про сенс людського життя — про його найбільш щасливу
пору.
Здається, щось подібне могло статися будь-де й будь-коли. Але
позачасову легкість порушує згадка про Кіпріду (одне з імен Афродіти,
богині вроди й кохання), і ця алюзія непрямо залучає додаткові мотиви,
зокрема мандрів і розлуки.
Про твір М. Рильського знавець античної літератури Андрій Содомора
зауважив: «Тут уже знаємо, хто це він, а хто вона: блукач Одіссей і дочка
феакійського володаря Алкіноя — «біло-раменна» Навсікая. Вона — з
того казкового краю, острова Схеріт, куди не сягають життєві бурі... Він
— чудом після кораблетрощі врятований скиталець, той, хто довго світом
блукавши, «всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив.». Зустріч,
закоханість і... розлука, адже через тугу за Батьківщиною Одіссей мусив
залишити Навсікаю та продовжити сої мандри.
У поезії М. Рильського зображено всього один епізод. Зустріч і короткий

діалог, що поклав початок взаємній приязні:
жодних зайвих слів, лиш одне запитання й відповідь. Сільська ідилія
«теплих днів збирання винограду» і простота образів.
Повніше схарактеризована «вона» — «ясна, як сад, і радісна, як сміх».
Легка й безпосередня: сміливо розмовляє з незнайомцем, гукає «свіжо й
весело на мулів», рушаючи в путь. Простота і щирість закоханості —
сказано мало й водночас багато.
Саме таку легкість, зовнішню простоту, емоційну рівновагу передбачає
сонетний жанр. Як і решта «київських неокласиків», М. Рильський дуже
любив сонет і не раз до нього звертався. Цей ліричний жанр вимагає від
автора лаконізму, емоційної стриманості, високої майстерності.
Сонет має чотирнадцять рядків п'ятистопного або шестистопного ямба та
чітку строфічну організацію: зазвичай складається з двох катренів
(чотирирядкова строфа) та двох терцетів (строфа на три рядки). Так
побудовані класичні італійські сонети доби Відродження. Існує, правда, і
менш поширений варіант строфічної будови: три чотиривірші та дистих.
Таку строфічну організацію сонета зазвичай називають «англійською», бо
саме вона представлена у творчості В. Шекспіра.
Сонетна організація дисциплінує думку й почуття, потребує неабиякої
технічної вправності. Проте сонет М. Рильського легкий та органічний,
аж ніяк не силуваний результат формальних вправ. Це один із кращих
зразків його інтимної лірики зі збірки «Синя далечінь».
2. Аналіз твору “У теплі дні збирання винограду”
Дата написання: 1922 рік.
Збірка: “Сонети”.
Рід літератури – лірика
Жанр: сонет.
Вид лірики – інтимна
Поезія “У теплі дні збирання винограду” належить до особистої лірики.
Тема твору: Зображення зародження кохання немолодого чоловіка та

юної дівчини.
Ідея: Возвеличення почуття кохання, яке знаходить людину в усі часи – і

в молодості, і в зрілості (у теплі дні збирання винограду – якщо говорити
про цю пору, то це рання осінь, а в житті людини – зрілість).
Основна думка: Кохання найбільше пов’язане з молодістю, тому, коли
вона минає, важко закохатись знову так безтурботно.
Віршовий розмір – ямб (п’ятистопний).
Римування: перехресне.
“У теплі дні збирання винограду” художні засоби
Епітети: теплі дні, на мулах нешвидких, із ясного саду, кіпріді добрій,

рожевий дим.
Метафори: світи щодня лампаду, Кіпріді добрій; гукнула свіжо й весело

на мулів.
Порівняння: ясна, як сад, і радісна, як сміх; знявся пил, немов рожевий

дим; він потягся, як дитина.
Повторення: ясного, ясна
Образ дівчини з поезії “У теплі дні збирання винограду” – це символ

радості, краси, неповторності.
Образи у вірші: літнього саду; молодої ясної, радісної дівчини на мулах;

образ радісного молодого чоловіка.
Миксим Рильський написав свій вірш у жанрі сонету. Тут він, як і

середньовічні поети, уславлює красу життя і головне його джерело –
кохання. Перший рядок вірша ” У теплі дні збирання винограду” можемо
трактувати і як час природи – рання осінь, і як етап в людському житті –
зрілість. Останнім же реченням “Добре бути молодим
”У теплі дні збирання винограду” поет показує, що можна залишатись

молодим душею навіть в зрілості, тому не втрачати почуття краси і
вміння закохуватись як юнак.
“У теплі дні збирання винограду” вірш

У теплі дні збирання винограду
Її він стрів. На мулах нешвидких
Вона верталась із ясного саду,
Ясна, як сад, і радісна, як сміх.
І він спитав: — Яку б найти принаду,

Щоб привернуть тебе до рук моїх?
Вона ж йому: — Світи щодня лампаду
Кіпріді добрій. — Підняла батіг,
Гукнула свіжо й весело на мулів,

І чутно уші правий з них прищулив,
І знявся пил, немов рожевий дим.
І він потягся, як дитина, радо

І мовив: — Добре бути молодим
У теплі дні збирання винограду.
Кіпріда (грец. Kypris, Kypria) — епітет Афродіти, який походить від назви
острова Кіпр — її улюбленого місця перебування.
Мул — міжвидовий гібрид від схрещення коня та віслюка, одержаний від

самиці коня та самця віслюка.
· Опрацьовуємо прочитане
— Спираючись на прочитані твори української й зарубіжної літератури,
підтвердьте або спростуйте думку про те, що молодість і кохання є
вічними темами в літературі.
— Пригадайте й назвіть твори української та зарубіжної літератури, що
належать до жанру сонета.
3. Аналіз вірша «Молюсь і вірю» М. Рильський

Аналіз вірша «Молюсь і вірю» — тема, ідея, художні засоби, рік
написання та інші питання розкриті в цій статті. Вірш «Молюсь і
вірю» Максима Рильського — переповнений вірою, надією, оптимізмом.
Рік створення: 1918. Збірка: «Під осінніми зорями».
Літературний рід: інтимно-філософська лірика.
Жанр: вірш-рефлексія
Вид лірики: філософська.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб
Тема: людина у вирі життя.
Ідея: утвердження віри й краси як стрижнів, які тримають людину в
цьому світі; возвеличення краси й гармонійності світу; висловлення
бажання жити.
Мотиви: відтворення краси почуттів людини, її єднання з природою,
стану закоханості у світ, звеличення любові до життя.
Образи: людей: ліричний герой — людина, яка любить життя, його красу
й натхненно йде в майбуття; міфологічних істот: вид пречистої надії; дух
життя; природи: вітер, зграї голубів, води; предметів і явищ: моління й
віра, клятва, синя глибина, берег, серце.
Символічні образи: голуби (символ божественної присутності);
пречиста надія (символ чистоти, асоціація з Пречистою Дівою Марією як
символом надії, захисту); неба береги (символ досяжної гармонії);
блакитний, ясний, золотий (християнські символічні кольори чистоти,
божественості); Композиція (зміст): вірш складається з 4-х катренів:
ліричний герой, натхненний молитвою й вірою, знаходячись у
бурхливому житті, радіє й виносить спокій із осереддя бурі, пов’язуючи
майбутнє з любов’ю до великого щасливого світу. Художні засоби
«Молюсь і вірю» Епітети — пречиста надія, синя глибина, веселий світ,
щасливі води, тремтячі зграї Метафора — вітер грає, даль ясніє, стоїть у
глибині, Порівняння: серце б’ється як в огні. Риторичні оклики: мені
дозволить дух життя! Ходім! Інверсія: голубів тремтячі зграї, черкають
неба береги. Анафора: кленусь; і-і-ї. Повтор(рефрен): черкають неба
береги. «Молюсь і вірю» ідейно -художній аналіз У творі відтворено
красу природи і почуттів. Автор показує радості почуттів героя, який
впевнений у собі, він уже вважає світ своїм другом, і готовий жити дуже
довго, поки «дозволить дух життя» У вірші поет майстерно відтворює
красу почуттів ліричного героя, його єдність з природою, стан закоханості
у світ. Поет здійснює своєрідний психоаналіз внутрішнього світу
персонажа. Вірш пройнятий життєрадісністю, спрагою жагучого серця,
вишуканістю почуттів.
Композиційно твір будується як монолог. Оповідь веде ліричне «я»,
звертаючись до «ти», як до «іншого», унаслідок чого виникає діалогізм: І
ти смієшся, й даль ясніє, І серце б’ється, як в огні, І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині. У вірші виразно проступає неокласицистична
поетика: витонченість образів, захоплення красою світу, гармонія думки
і почуттів.
· «Читацький коментар»
“Молюсь і вірю” вірш
Молюсь і вірю. Вітер грає

І п'яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.
І ти смієшся, й даль ясніє,

І серце б'ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.
Кленусь тобі, веселий світе,

Кленусь тобі, моє дитя.
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!
Ходім! Шумлять щасливі води,

І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.

1. Рольова гра
Викладачка. Сьогодні незвичайне заняття. Ви разом із „журналістом”
завітаєте в гості до Максима Тадейовича Рильського. Прослухаємо
інтерв'ю, яке проллє світло на сторінки життя та творчості поета.
Курсант (Журналіст). Добрий день, шановний Максиме Тадейовичу!
Розкажіть, будь ласка, про своє дитинство.
Курсант (М. Рильський). Народився я 19 березня 1895 року в Києві в сім'ї
відомого українського культурного діяча Тадея Рильського.
Матір моя — проста селянська жінка з села Романівки. Вона була
розумна, з ніжною душею. За допомогою батька здобула освіту в
домашніх умовах.
Саме в Романівці минула чимала частина дитячих та юнацьких років. Тут
я ловив рибу й полював, вчився любити рідну природу.
Курсант (Журналіст). Хто був вашим першим учителем?
Курсант (М. Рильський). Звичайно, батько. Він навчив мене початкової
грамоти, прищепив любов до книги.
Курсант (Журналіст). У якому віці Ви пробували віршувати?
Курсант (М. Рильський). Ще в сім років я пробував писати вірші, а через
два роки їх друкували на сторінках тогочасних газет і журналів.
Курсант (Журналіст). Яку назву мала ваша перша збірочка?
Курсант (М. Рильський). „На білих островах”.
Курсант (Журналіст). Ким працювали після закінчення Київського
університету?
Курсант (М. Рильський). Працював учителем: викладав мову та
літературу в сільських школах, у залізничній школі Києва, на робітфаці
при Київському університеті.
Курсант (Журналіст). Чому вашу премію вручають за кращий переклад?
Курсант (М. Рильський). Тому що я маю великий досвід перекладача
творів.
Курсант (Журналіст).Щиро дякую за інтерв'ю.
2. Складання інформаційного грона
3. Читацький практикум
Пригадайте й назвіть твори української та зарубіжної літератури,
що належать до жанру сонета.
Виявляємо літературну компетентність

· Розкажіть про свої враження від прочитаного тексту. Який настрій він
викликав?
· Які зорові образи створює поет у творах? Яке емоційне забарвлення
мають ці образи?
· Визначте звукові образи. Які асоціації вони у вас викликають?
4. Робота в групах (Об'єднайтеся в малі групи, висуньте гіпотези,
обґрунтуйте їх презентуйте класу).
■ Чому в поезії переважають зорові образи?
■ Чому поезія починається і закінчується рядком «У теплі дні збирання
винограду»?
■ Якого значення в поезії набуває відповідь дівчини: «Світи щодня
лампаду Кіпріді добрій»?
■ Чому поет обрав для свого твору античний сюжет?
■ Як ви пам'ятаєте, в античності не було жанру сонета. Він виник у
Середньовіччі, а набув популярності й досконалості в добу Відродження.
Чому для викладу античного сюжету поет обирає форму «італійського
сонета»?
5. Оберіть рівень складності, виконайте завдання та презентуйте

свою роботу класу. Знайдіть у творі епітети та метафори. Визначте
їхню роль у творі.
■ Знайдіть у тексті діалог. Який підтекст криється в ньому? Обґрунтуйте

свої міркування.
■ Доведіть, що в поезії містяться образи, які набувають значення
символів .
■ У формі усного есе доведіть або спростуйте тезу «Сонет М. Рильського
«У теплі дні збирання винограду...» оспівує всепереможну радість
життя».

— Визначте місце Рильського в історії української і європейської
культур.


1. Опрацювати біографію Максима Рильського.
2. Вивчити напам’ять поезію «У теплі дні збирання винограду...».
ТЕМА: «Євген Плужник. Поезії «Вчись у природи творчого
спокою...», «Ніч... а човен – як срібний птах!..». Один із провідних
поетів «розстріляного відродження». Його творча біографія, трагічна
доля Є. Плужника. Сповідальність, ліричність, філософічність лірики.
Урівноваженість душевного стану ліричного героя, мотив туги за
минущістю краси, гармонією світу і людини, мить і вічність у чуттєвому
вираженні.
предметні: знати творчу біографію Є. Плужника, мати уявлення про його
основні твори; розповісти про поета, його трагічну долю; проаналізувати
вірші, виділити основні мотиви, настрої, визначити в них роль метафори
та інших художніх засобів;
ключові: усвідомлення зовнішнього спокою, урівноваженості як ознак
душевного стоїцизму, опірності неприйнятним життєвим обставинам;
розвиток уміння сприймати явища, події у зіставленні, порівнювати їх;
комунікативні: обміркувати і висловити власні судження з приводу
питання втрати душевної гармонії та способів її повернення; повага до
людей;
загальнокультурні: шанобливе ставлення до творчості майстра
художнього слова; через красу художнього слова прищеплювати
курсантам любов до рідного краю.
Методи і прийоми: пояснення, фронтальна й еврестична бесіди,
обговорення, «дискусія», «читацький коментар, «вільний мікрофон»,
Методичне забезпечення: портрет письменника, підручники, опорний
конспект, ілюстрації до теми, електронні дискурси, відеозаписи.
Технічні засоби: ноутбук, демонстрвція екрана, смартфон, планшет.
Міждисциплінарні зв’язки:
Забезпечуючі – історія України, теорія літератури, філософія, етика.
Забезпечувані – художня література, культорологія, психологія,
Теорія літератури: поглиблення поняття про ліричного героя; стоїцизм.
ЗМІСТ І СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

Перевірка домашнього завдання (Коментар творчих завдань
Один із провідних поетів "розстріляного відродження". "Громадянський
інтим", сповідальність, ліризм, філософічність лірики. Урівноваженість
душевного стану ліричного героя, мотив туги за минущістю краси,
гармонією світу і людини. Мить і вічність у чуттєвому, образному
вираженні.
Мотивація навчання: наводяться дані, спрямовані на формування
позитивної мотивації, пізнавального інтересу до теми, що вивчається.
ТЛ: поглиблення поняття про ліричного героя.

Ліричний герой — суб'єкт висловлювання в ліричному творі, свого роду
персонаж лірики. «Ліричний герой» — це образ, що виникає в уяві читача
під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів.
Ліричний герой не обов'язково тотожний з автором. Через нього автор або
передає власні почуття, або ж просто відображає переживання певної
якості. Ліричний герой — поняття суб'єктивне.
Поняття ліричного героя, не тотожного з автором тексту, виникло в
працях Юрія Тинянова й отримало розвиток у таких дослідників, як Лідія
Гінзбург, Григорій Гуківський, Дмитро Максимов. Деякі дослідники
розрізняють поняття ліричний герой та поняття ліричне «Я» поета.
Ліричний герой — це, за Лідією Ґінзбурґ, «не тільки суб'єкт, а й об'єкт
твору», тобто зображуване і те, що зображають збігаються, ліричний вірш
замикається на самому собі. У такому випадку природним чином
відбувається зосередженість ліричного героя перш за все на своїх
почуттях, переживаннях, що і є, суттю самої категорії ліричного. Про
ліричного героя говорять лише тоді, коли розглядається весь корпус
творів конкретного автора.

· Коментар викладачки
1. Хронологічна таблиця життя і творчості Є. Плужника
26 грудня 1898 р. народився в багатодітній родині дрібного купця Павла
Плужника в слободі Кантемирівці.
1918 р. разом із родиною переїхав на Полтавщину.
1923 р. Микола Зеров залучає Євгена Плужника до Асоціації
письменників (Аспис).
У 1923 р. у київській газеті «Більшовик» та журналі «Глобус»
з’являються перші вірші, підписані псевдонімом Кантемирянин.
1924 р. Є. Плужник стає членом письменницької групи «Ланка», яка
1926 р. перетворюється на «Марс» (Майстерня революційного слова).
1926 р. завдяки дружині поета, Галині Коваленко, вийшла у світ
перша книжка віршів Євгена Плужника під назвою «Дні».
1927 р. виходить друга й остання прижиттєва поетична збірка Є.
Плужника «Рання осінь», яка мала прихильну рецензію Ю. Меженка, а
іншими розкритикована.
1933 р.— збірка поезій під назвою «Рівновага», яку Плужник підготував
до друку, лишилася ненадрукованою: разом із багатьма своїми друзями
й колегами по перу він потрапив у жорна сталінської репресивної
машини. Ці вірші увійшли до «Вибраних поезій»
4 грудня 1934 р. виписаний ордер на арешт письменника.
25 березня 1935 р. Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок:
смертна кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання.
2 лютого 1936 р. Євген Плужник помер.
2. Творчий доробок автора

— Аналіз вірша «Ніч.., а човен — як срібний птах!..»
Жанр: класична любовна елегія Збірка: «Рівновага»
Тема: човен-як символ піднесеної душі ліричного героя, його
романтичної мрійливості і закоханості в навколишній світ
Ідея: показ глибини і незбагненності світу
Художні засоби «Ніч.., а човен — як срібний птах!..»:
звертання: Не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний
човне! апогея: І над нами, й під нами горять світи. І внизу, і в горі глибини
епітети: срібний птах, ненадійний човне порівняння: човне-як срібний
птах.
Мариністично-символічна поетична мініатюра. Композиційно
складається с 2 строф. Вірш, що ввійшов до збірки «Рівновага» — «Ніч..,
а човен — як срібний птах!..» — це мариністично-символічна поетична
мініатюра, сповнена неоромантичного світовідчування. Вона нагадує
симфонію, у якій почуття ліричного героя й морські краєвиди зливаються
в один візерунок, характеризують макрокосмос і мікрокосмос душі
ліричного героя, його бунтівливу вдачу. Водночас морська стихія є
втіленням вічності, що підносить душу людини до космічних вершин, до
абсолюту світла.
Нiч... а човен — як срiбний птах!..
(Що слова, коли серце повне!) ...
Не спiши, не лети по сяйних свiтах,
Мiй малий ненадiйний човне!
I над нами, й пiд нами горять свiти.

I внизу, i вгорi глибини...
О, який же прекрасний ти,
Свiте єдиний!
— Аналіз поезії «Вчись у природи творчого спокою...»
Збірка — «Рання осінь»

Жанр: пейзажна лiрика
Тема: взірець для творчої людини — природа, у якій все гармонійно
поєднане, включене в життєвий коловорот.
Ідея: захоплення красою навколишнього світу і біль з приводу
відсутності душевної гармонії, заклик шанувати природу, тому що все
минеться, а людина все одно буде бажати гармонії з довколишнім
світом.
Віршований розмір: ямб
Художні засоби «Вчись у природи творчого спокою»:
епітети: визнаних взірців, творчого спокою, дні вересневі порівняння –
як від озер, порослих осокою.
Інверсія – дні вересневі риторичні запитання — хто ж твоїй науці
допоможе . На певний шлях ступити з манівців?
До тих вічних цінностей, взірців, до яких варто звертатися, поет
відносить природу, у якій все гармонійно поєднане, включене в
життєвий коловорот.
Людині притаманно сумніватися, помилятися. Тому потрібно і вчитися у
природи, прислухатися до свого серця, своєї натури як частки цієї
природи. І вірити, мати якісь ідеали, співзвучні загальнолюдським, щоб
не схибити, не піти манівцями. Така головна думка поезії Є. Плужника
«Вчись у природи творчого спокою…».
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі,
Як від озер, порослих осокою,
Кудись на південь линуть журавлі.
Вір і наслідуй. Учневі негоже
Не шанувати визнаних взірців,
Бо хто ж твоїй науці допоможе
На певний шлях ступити з манівців?
V. Систематизація й узагальнення вивченого матеріалу
1. Метод «Читацький коментар» (Виразне читання курсантами поезій
«Вчись у природи творчого спокою…», «Ніч.., а човен — як срібний
птах!..»).
2. Фронтальна бесіда щодо сприймання курсантами ліричного твору
— Скажіть, який настрій викликав у вас цей вірш?
— Чи сподобався він вам, чим саме?

· Яким ви уявили собі ліричного героя твору? Чи можна вважати, що
ліричний герой у цій поезії – це сам автор?
 Доведіть, спираючись на текст, що автор описує початок осені.
(«Вересневі дні», «кудись на південь линуть журавлі»).
 Які роздуми викликає осіння атмосфера в ліричного героя? (Роздуми
про два начала буття: людину і природу).
 Доведіть, що людина й природа пов’язані між собою. (Пов’язані
двояко: прямо - від природи до людини, обернено - від людини до
природи. Це зв’язки не формальні, а символічні, духовні).
 Що символізує осінь у вірші? (Велична в пору дозрівання осінь
символізує у вірші стан духовної зрілості людини).
 Поясніть значення використання звукопису в першій строфі. (Поет
майстерно використовує звукопис у першій строфі: ри ро оро єре ро
ер оро ра, за допомогою чого відтворюються й звукова наповненість,
і плинність картин вересневих днів, яку завершує ключ журавлів, що
линуть у небі над чудовою осінньою землею).
 Яка роль наказових форм дієслів, що використовуються в другій
строфі? Хто є уявним адресатом? (Уявний адресат — вічний учень,
якому «негоже не шанувати визнаних взірців». Ці дієслова
пов’язують смислову організацію тексту в цілість).
 Прочитайте риторичне запитання. Чому воно є кульмінацією
ліричного сюжету? («Бо хто ж твоїй науці допоможе // На певний
шлях ступити з манівців?». Ці рядки викликають найсильніші емоції,
є емоційною домінантою).
 Яка ж ідея твору? (Возвеличення краси природи і гармонії людської
душі, внутрішньої урівноваженості і зрілості людини).
4. Бесіда з елементами дискусії

 Чим саме поезія Є. Плужника споріднюється із поезіями романтиків?
(Пафосом пошуку, неспокою, захопленням гармонією космічної сфери
й морської стихії).
 Яким новим змістом наповнює митець образ човна? (Човен
уподібнюється до срібного птаха, стає другим «я» митця).
 Доведіть, що у вірші Є. Плужника конкретна картина ночі на човні
поєднується з алегоричною.
 Перечитайте поезію, зверніть увагу на розділові знаки. Яку роль
відіграє кількаразове вживання трьох крапок? (За допомогою трьох
крапок автор передає глибоке внутрішнє хвилювання ліричного
героя).
 Визначте тему та ідею поезії. (Тема – зображення чарівної картини
місячної ночі над рікою; ідея – висвітлення гармонійного поєднання
різних вимірів, граней буття, мікрокосму і макрокосму).
 До якого виду лірики належить цей вірш? (філософсько-пейзажна).

Лірика Є. Плужника наповнена внутрішнім горінням і відзначається
філігранною витонченістю думки й почуття, образів і жанрових форм.
Його поетичний словник і тропи, на перший погляд, «прості»,
уживаються звичайні поняття, але за цією звичайністю постає
конденсована сила образів, експресія почуттів. Мистецька довершеність
досягається своїм баченням світу й людини у ньому, внутрішньою
цілісністю переживань та напруженістю думок, що, немов вулкан,
виштовхують хвилями спресовану енергію, вольовий порив, які
концентричними колами розгортаються в художньому світі митця. Не
випадково Микола Бажан поетичну творчість цього поета відніс до
найбільших і найдорожчих духовних цінностей української літератури
XX століття.
1. Інтерактивний метод «Вільний мікрофон»
— «Мене в поезії автора вразило…»

1. Вивчити напам’ять одну з поезій Є. Плужника (на вибір курсантів).
2. Написати есе на тему: Євген Плужник - найвидатніший митець
національного відродження.
ТЕМА: Микола Хвильвий (Фітільов). Загальний огляд життя і
творчості письменника; провідна роль у літературно-мистецькому
житті 1920-х років; неоромантичність світобачення; участь у
ВАПЛІТЕ; дискусія 1925-1928 рр.
МЕТА(формувати компетентності):
предметні: дати загальну характеристику розвитку української прози
20-х років XX ст., її представників; ознайомити курсантів із життєвим і
творчим шляхом Миколи Хвильового, розкрити його роль у літе-
ратурному житті 1920-х років;
ключові: розвивати уміння самостійно опрацьовувати інформацію,
пошуково-дослідницькі навички, формували в курсантів літературну
компетентність, уміння прослідковувати міжпредметні зв’язки;
комунікативну: прагнення жити за гуманістичними принципами,
читання художньої літератури; виявляти лідерські якості за аналогією
до героїв художнього твору;
загальнокультурну: любов до художньої літератури, прагнення до
самовдосконалення; інтерес до вивчення творчості М. Хвильового,
повагу до історії рідної країни, любов до Батьківщини, патріотичність.
Методи і прийоми: пояснення, бесіда, обговорення, робота з портретом,
самостійна робота, «мозковий штурм», «ланцюжок думок»,
Методичне забезпечення: опорний конспект, підручники, портрет
письменника, ілюстрації до теми, електронні дискурси, відеозаписи.
Теорія літератури: модернізм, новела.


Перевірка домашнього завдання (Коментування доповідей (вибірково).
Тема нашого заняття звучить наступним чином: «Розвиток української
прози 20-х років XX ст. Микола Хвильовий. Біографія письменника,
його провідна роль у літературному житті 1920-х рр.». На занятті ми
розкриємо загальну характеристику розвитку української прози 20-х
років XX ст., ознайомимося з життєвим і творчим шляхом Миколи
Хвильового, з’ясуємо його роль у літературному житті 1920-х років.
Історія розвитку української літератури мала такий же надзвичайно

складний, самобутній шлях, як історія країни в цілому. Література збері-
гає та передає загальнонаціональні, загальнолюдські цінності від
покоління до покоління, збагачує наш внутрішній світ, виховує
естетичний смак, розвиває інтелект, кругозір. Українцям є чим пишатися,
адже література впродовж століть довела свою унікальність, бо попри всі
гоніння й несприятливі історичні умови продовжувала розвиватися,
постійно відстоюючи своє право на існування. Сьогодні, коли наша
держава переживає не найкращі свої часи, але ми маємо можливість
вільно знайомитися із творами поетів і письменників, які ціною власного
життя відстоювали колись своє право на творчість, як і сьогодні своє
право на щастя і мирне небо відстоюють наші співвітчизники.

Початок ХХ ст. був для України не надто радісним. Малоземелля і
безземелля в селі, низька заробітна плата і сваволя підприємців щодо
робітників у містах революціонізували селянське і робітниче середовище.
В 1902 р. на Харківщині і Полтавщині відбулися масштабні селянські
виступи, для придушення яких царський уряд використав війська. У
Наддніпрянській Україні соціальні утиски поєднувались з
великодержавною політикою царського уряду. Переслідувались
українська культура, її діячі, українська мова, преса, театр і т. п.
Самодержавство взагалі відкидало право українського народу на
самостійне національне існування.
Особливістю Західної України було те, що тиск офіційної імперської

влади доповнювався національним гнобленням з боку польських,
румунських і угорських чиновників, великих землевласників і
підприємців. Закономірним наслідком такого становища було посилення
боротьби за поліпшення національно-політичного становища.
Соціальна і національна напруженість у суспільстві вилилася в Росії в
революцію 1905 - 1907 pp., яка почалася після розстрілу у Петербурзі 9
січня 1905 р. робітничої демонстрації. Революційні виступи в Україні
набули масового характеру. Вже на початку революції, в січні-березні
1905 p., страйкувало 170 тис. робітників усіх губерній України.
Улітку 1905р. селянський рух охопив половину повітів. 3 1907 p.

самодержавство перейшло у наступ. Після «третьочервневого
перевороту» (розпуск царем Миколою II другої Державної думи 3 червня
1907 р. з одночасним прийняттям нового виборного закону, що майже
виключав участь в Думі представників селян і робітників) майже всі
завоювання в національній і соціальній сфері, здобуті в попередні роки,
були втрачені. Переслідувались опозиційні до влади політичні партії,
закривалися профспілки, були страчені, кинуті в тюрми або заслані
активні учасники революційного руху. Почався новий виток русифікації.
Одна за одною почали закриватися «Просвіти» з підконтрольними їм
установами, заборонялися українські друковані видання, відновилася
заборона на вживання української мови в школах та інших освітніх
закладах.
Останні десятиліття перед Першою світовою війною були періодом

міцніючих зв’язків між визвольними рухами Наддніпрянської і Західної
України. Вони почали узгоджувати плани національно-визвольної
боротьби по обидва боки кордону. Коли стало ясно, що великій війні в
Європі запобігти неможливо і вона не обійде Україну, то виникла спільна
для всіх патріотів думка: використати війну і міжнародні політичні зміни
в інтересах України, наближаючи час відновлення української
державності.
Незважаючи на всю складність суспільно-політичного життя, українська

культура початку XX ст. зробила крок вперед. При цьому в своєму
розвитку вона мусила долати серйозні перешкоди.
Початок XX ст. в історії українського мистецтва відзначено подальшим

розквітом, що розпочався у другій половині XIX ст. Українські митці
долали численні перепони, що стояли перед ними через антиукраїнську
політику російського і австрійського урядів.
В умовах тимчасового послаблення тиску на українське слово нові
можливості відкрилися перед літературою. Письменники не обмежува-
лися лише селянською тематикою. Вони сприймали нові творчі течії,
звертались до нових жанрів.
Швидкі еволюційні та революційні зміни в естетичній свідомості

напередодні нової історичної доби формують розмаїте художнє полотно
- літературу XX ст. Дедалі чіткіше окреслюються дві орієнтації: перша -
на збереження національно-культурної ідентичності (так звана
«народницька теорія»), друга - на загальноєвропейський літературний
процес (так звана теорія «європеїзації», «космополітизму»,
«модернізму»).
«Україна кипіла, як величезний казан на безперестанному шаленому

вогні, і в цім казані виварювалися думки й почуття, наново пере-
творювалися світогляди, дивно змінювалися люди. Тим-то літературні
явища цієї доби становлять надзвичайно строкату картину», - писав
літературознавець
О. Білецький.
Для літературного процесу цих років визначальним було існування різних

ідейно-стильових течій (романтизму, реалізму, неокласицизму) і
численних літературних угруповань («Гарт», «Плуг», ВАПЛІТЕ,
«Молодняк», «Ланка», «Західна Україна») з їх несхожими, часто
протилежними, програмними положеннями і деклараціями. Але всі
літератори визнавали, що Жовтнева революція стала початком нового
етапу в розвитку людських, суспільних і національних відносин.
«Наше відродження, - писав у 1926 р. Микола Хвильовий, - йде під
прапором пролетарських революцій і кожним своїм нервом спрямовано
туди, де маячать і горять під осіннім димком прекрасні... озера загірної
комуни».
Література того періоду народилась як літопис пролетарської революції.

Молоді літератори, діти своєї епохи, звели революційні зрушення в
абсолют. Але надто скоро вони здобули переконливий у своїй трагічності
досвід: революція часто спричиняла масове насильство, яке, у свою чергу,
породжувало зло та насильство. У літературі того періоду переважали
новелістичні жанри.
«Основоположником справжньої нової української прози» назвав

О. Білецький Миколу Хвильового. Вплив його на літературне життя 20-х
років був колосальним, а твори вражають трагічним передчуттям
майбутніх репресій. Однією з центральних проблем пожовтневої прози
залишалася традиційна для української літератури проблема людини і
землі.
Українське письменство переживало свій розквіт поза втручанням

компартії, всупереч «політиці в галузі літератури», бо сформувалось у
роки національного відродження початку XX ст. та в період національної
революції 1917 р. Тому в такій суперечливій ситуації літературна дис-
кусія 1925 - 1928 pp. була неминучою.
Вона поставила дуже болюче питання: бути чи не бути українській
літературі, культурі, нації? Відкрив її М. Хвильовий на сторінках газети
«Вісті ВУЦВК», надрукувавши в ній ЗО квітня 1925 р. пристрасний
памфлет: «Про «сатану в бочці», або про Графоманів, спекулянтів та
інших «просвітян». Згодом з’явилися статті письменника «Про
Коперника з Фрауенбурга, або Абетка азіатського ренесансу в мистецтві»,
а особливого розголосу набула його стаття «Україна чи Малоросія?»
Пізніше М. Хвильовий виступив із творами викривально-сатиричного
жанру - «Камо грядеши» («Куди йдеш») та «Думки проти течії», де
порушив важливі естетичні проблеми. У першу чергу він був
занепокоєний мистецьким рівнем сучасних авторів - членів спілок, що
проголосили «масовізм» своїм головним принципом. Цей рівень був дуже
низький.
Постать М. Хвильового багатогранна: поет, прозаїк, громадський і

культурний діяч. Це він був ініціатором літературної дискусії 1925 - 1928
pp. про шляхи розвитку української літератури початку XX ст. Це він
пострілом собі у скроню намагався зупинити сталінську машину
репресій.
М. Хвильовий безмежно вірив в ідеали революції, у прийдешній світлий

день. Уповні спізнав він болісне розходження між мрією і дійсністю, між
високими ідеалами та суворою реальністю. Ця колізія є провідною в його
творчості, позначеній жагою експериментаторства, пошуком нових
виражально-зображувальних засобів.
Письменник сміливо пориває з традиціями «описової» манери: «Я не хочу

бути зв’язаним. Я хочу творити по-новому». У його творах переважає не
подієва насиченість, а глибокий художній аналіз реалій, здійснений на
лірико-романтичних, імпресіоністичних засадах, підсилений роздумами
про одвічні людські цінності. Це був надзвичайно уважний до вибору
слова, техніки оповіді, психологічних сцен і фрагментів письменник.
М. Хвильовий - блискучий майстер малої епічної форми. Він поетизував
свій час, досліджував його суперечності й драматизм, дисгармонію буття
за тоталітарної системи.
• Життєвий і творчий шлях автора

Справжнє ім’я - Фітільов Микола Григорович (1893-1933).
Дата і місце народження - 13 грудня 1893 p., с. Тростянець Охтирського
повіту на Харківщині (нині Сумська область), у родині вчителів.
Навчання. Здобув початкову освіту в с. Калантаєві. Навчався в
Богодухівській гімназії.
З шостого класу виключений за участь у революційному гуртку. Пізніше
складав іспити екстерном і одержав атестат.
У 1914 - 1915 pp. працював вантажником, підвожчиком, різноробочим,
слюсарем. 1916 р. мобілізований до армії, перебував на фронті в Білорусії,
де його обрали до дивізійної ради солдатських депутатів. 1918 р.
організував загін, який воював проти гетьманців, петлюрівців,
«дроздовців». Вступив до Комуністичної партії. 1919 р. розпочав
літературну діяльність: писав «агітки» для плакатів і газет. Вийшов
перший друкований твір - поезія «Я тепер покохав город».
1921 р. працював на заводах Харкова, вів політичну пропаганду, стежачи
за розвитком нової літератури, став членом редколегії журналу
«Червоний шлях». Побачила світ поема «В електричний вік», в якій
прослідковується тверда впевненість поета у світовій будівничій місії
пролетарського мистецтва, ідей соціалізму. Вийшли друком збірки віршів
«Молодість» і «Досвітні симфонії», художньо доволі недосконалі. На цих
збірках творчість Хвильового як поета закінчується. Він переходить до
прози. Після виходу в світ першої книги прозових творів «Сині етюди»
(1923) та другої книги «Осінь» (1923) його стали називати
«основоположником української прози XX ст.». Новели письменника зу-
стріли із захопленням і читачі, і колеги. Хоча не обійшлося без закидів:
так, синій колір (назва збірки) декому здавався надто націоналістичним.
Однак теза про націоналізм збірки «Сині етюди» була безпідставною. На
сторінках новел Хвильового діяли самовіддані революціонери,
переконані комуністи. Чому ж збірка має таку назву? Можливо, тому що
здавна в мистецтві кольори синій, блакитний уособлюють прекрасну
мрію, порив до чогось нездійсненного, далекі обрії щастя.
1925 p. M. Хвильовий бере активну участь у створенні літературної

організації ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури). 1926
р. у памфлетах «Камо грядеши», «Думки проти, течії» письменник
порушує проблеми створення «нормальної атмосфери культурного
будівництва», підвищення художнього рівня українського мистецтва «на
рівень світових шедеврів». 14 січня 1928 р. ВАПЛІТЕ змушена була
«самоліквідуватись», шостий номер журналу «ВАПЛІТЕ»
конфісковують, випуск друкованого органу припиняється, опублікованої
другої частини «Вальдшнепів» дотепер не вдалося відшукати.
1927 - 1930 pp. Вийшли друком «Твори у трьох томах» М. Хвильового.
1933 р. Заарештовано друга М. Хвильового М. Ялового. Письменник
відвідує голодуючі села Полтавщини.
13 травня 1933 p. М. Хвильовий збирає на свій день народження друзів -
Миколу Куліша, Олеся Досвітнього, Григорія Епіка, Івана Дніпровського,
Михайла Йогансена, Івана Сенченка, грає на гітарі, жартує, декламує
«Беси» О. Пушкіна. Пише записку, з якої видно, що він залишається
вірним ідеям комунізму, і обриває своє життя пострілом із пістолета.
Посмертна записка: «Арешт ЯЛОВОГО - це розстріл цілої генерації... За
що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За
генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. «Отже»,
як говорить Семенко, ... ясно. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я
люблю життя - ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте, як я був
закоханий у це число? Страшенно боляче. Хай живе комунізм».
Створені ним твори залишились у скарбниці української культури як одна
з неперевершених її сторінок, як запорука майбутнього розквіту,
вимріяного М. Хвильовим.
• Основні мистецькі принципи М. Хвильового:

1. «Високий рівець художньої майстерності», фахова підготовка -
основне для письменника, без цього політична «правильність» -
ніщо. («Нове мистецтво утворюють робітники і селяни. Тільки з
умовою: вони мусять бути інтелектуально розвиненими, таланови-
тими, геніальними людьми».)
2. «Вперед до психологічної Європи!» - орієнтація на кращі зразки
європейського мистецтва, науки, філософської думки.
3. «Геть від Москви!», (російського культурного впливу, що спонукає
українських письменників до копіювання).
4. «Азіатський ренесанс» - майбутнє відродження мистецтва
азіатських народів (духовне відродження азіатських відсталих
країн).
5. «Романтика вітаїзму» (від vita - життя). («Балачки про
«абсолютний» реалізм пролетарського мистецтва, на наш погляд,
цілком безпідставні... І ми боремося за клинок романтичної
шпаги».)
V. Систематизація й узагальнення вивченого матеріалу

1. Робота з портретом
— Погляньте на портрет Миколи Хвильового. Про які життєві перепитії
можна здогадатися, дивлячись на портрет? (у письменника суворий
погляд, на його обличчі закарбувалась пам’ять про нелегкі часи його
сучасності)
— Подивіться на фотознімки сім’ї письменника. Як ви вважаєте, його
родина була щасливою? З чого це можна побачити?
2. Самостійна робота (Запишіть у зошити основні мистецькі

принципи М. Хвильового).

— Коли й де народився М. Хвильовий? У якій родині?
— Чи можна уважати рівень його освіти високим?
— Де він працював?
— Коли почалася літературна діяльність М. Хвильового?
— У яких жанрах він працював спочатку?
— Назвіть першу збірку творів, яка прославила письменника.
— Чим ще відзначалася діяльність М. Хвильового, крім літературної
творчості, у період 20-х років XX ст.?
Гра «Ланцюжок думок»
— У чому трагізм життєвої долі Миколи хвильового?
— Як ви вважаєте, чи могла б його доля скластися інакше?
«Хвильовий справді мав конфлікт з сучасністю - в площині національного
питання... Був він натурою цільною, компромісів не визнавав, отже, й
крапку ставив і в своїй боротьбі, і над своїм життям, бо власним переко-
нанням він надавав ціни життя» - писав Ю. Смолич.
- Так, дійсно, М. Хвильовий був сильною особистістю зі складною долею.
Він боровся за справедливість.


1. Скласти хронологічну таблицю «Основні етапи життя і творчості
Миколи Хвильового».
2. Переглянути відеозаписи до твору «Я (Романтика)» у мережі
Інтернет.
Тема: Семінар. №4 Новела «Я (Романтика)»: психологічна новела-
засторога; присвята «Цвітові яблуні»; проблема внутрішнього
роздвоєння людини між гуманізмом і фанатичною відданістю
революції, між загальнолюдськими цінностями й політичними
пріоритетами; образ ліричного «Я», образ матері, дегенерата, доктора
Тагабата, їх символічність; оригінальна стилістика новели;
гуманістичне звучання твору.
предметні: вивчити тему і проблематику новели М. Хвильового,
простежити історичне тло твору; допомогти курсантам з’ясувати
проблеми, порушені автором: трагічну роздвоєність особистості під
впливом обставин часу, складність морального вибору між
гуманістичними, вселюдськими ідеалами та фантастичною вірою в
«загірну комуну», невідповідність між метою та засобами її досягнення;
ключові: розвивати навички визначення рис творчої манери
письменника, аналізування прозових творів малих форм, формувати
комунікативність, навички роботи в групі;
комунікативну: висловлення власних суджень про творчість
письменника; розуміти роль читання для власного інтелектуального
зростання;
загальнокультурну: національна свідомість, емоційно-ціннісне
ставлення до мови, почуття національної гідності та цілеспрямованісті,
активну громадянську позицію, патріотизм.
Методи, прийоми, форми: слово викладачки, «сюжетний ланцюжок»,
фронтальне й евристична бесіди, гра «Так, ні», «дерево проблем»,
«Творча сторінка пера», «мікрофон», «психологічний тренінг».
електронні дискурси, ілюстративний матеріал з малюнками, словники
літературознавчих термінів, тестові завдання, відеозаписи.
Міжпредметні зв’язки: історія України, філософія, художня література,
Теорія літератури: імпресіонізм, «романтика вітаїзму».
Жодна мета не висока настільки,
щоб виправдовувала негідні засоби для її досягнення.
Альберт Ейнштейн


Довідник з теорія літератури
Романтика вітаїзму — своєрідний прояв в українській літературі 20-х
років XX ст. європейської літературної течії вітаїзму; літературу
активного романтизму (романтики вітаїзму) творив передусім Микола
Хвильовий, у ній панувала концепція повноправного життя, життєвості
українського відродження, утілювався ідеал активної, сильної, здатної
до боротьби людини.
• Робота з епіграфом

1. Життєвий шлях Миколи Хвильового.

2. Загальний огляд прозової творчості письменника.
3. Історія написання та публікації новели «Я(Романтика)».
4. Сюжетна структура новели.
5. Присвята новели.
Справжнє ім’я — Микола Григорович Фітільов

Народився в с. Тростянці, що на Харківщині (нині місто в Сумській
області), в учительській родині, помер у м. Харкові.
Письменник, ініціатор літературної дискусії 1925—1928 рр. («Геть від
Москви! Дайош псхоогічну Європу!»).
Найвідоміші твори: збірка прозових творів «Сині етюди» (оповідання
«Мати», «Солонський яр», «Кіт у чоботях»); новела «Я (Романтика)»,
повість «Санаторійна зона», роман «Вальдшнепи»; памфлети «Камо
грядеши?» й «Думки проти течії».
«Я (Романтика)» аналіз твору (паспорт)
Присвята. Психологічна новела «Я (Романтика)» М. Хвильового

присвячена «Цвітові яблуні» М. Коцюбинського.
Автор – Микола Григорович Фітільов. Рік написання: 1924
Літературний рід: епос
За жанром твір – це новела (точніше – соціально-психологічна новела з

філософським елементом).
Напрям – імпресіонізм
Течія: «романтика вітаїзму» (експресіонізм із яскраво вираженим

імпресіоністичним елементом).
Тема: протистояння добра і зла в душі героя, його роздвоєність.
Ідея: вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я»,

ціною злочину його не побудувати.
Головна ідея твору – засудження революційного фанатизму.
Провідний мотив – «вічне протистояння добра і зла, божого й

сатанинського», «материнська любов», «обов’язок і свобода вибору», «я
чекіст, але я й людина», «жертовність», «роздвоєність (розтроєність)
людської натури».
Головні герої:
головний герой «Я». Внутрішний світ “Я”- героя між фанатизмом і
людяністю “Я( Романтика)”. Герой твору «Я (Романтика)» Миколи
Хвильового уважає себе не тільки чекістом, але й ЛЮДИНОЮ («Я —
чекіст, але я і людина»).
мати. Мати героя твору “Я романтика” є прообразом Надзвичайної
Марії.
доктор Тагабат – «Жорстока людина з холодним розумом і з каменем

замість серця, п’яничка і людожер з інтелігентною зовнішністю»
Андрюша – чекіст мимоволі, людина з нормальною психікою і чутливим

серцем, який серед звірів сам фактично стає звіром.
Дегенерат – «Вірний пес революції…» вартовий з черепом дегенерата й

душею «палача з гільйотини». „Низький лоб, чорна копа
розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс”
Де відбуваються події у творі “Я (Романтика)”? Місце подій – будинок

розстріляного шляхтича.
Час подій: 20-ті рр. XX ст.
Сюжет «Я (Романтика)»
Події у творі «Я (Романтика)» розгортаються в такій

послідовності: засідання чорного трибуналу — прохання Андрюші
відпустити його на фронт — засудження теософів — ухвалення вироку
розстріляти черниць — вихід чорного трибуналу з міста
Іде засідання “чорного трибуналу комуни” у будинку розстріляного

шляхтича. Без участі прокурорів і адвокатів ухвалюється один і той же
вирок: “Розстрілять!” Увечері мати “Я” заспокоює “сина революції”.
Якось “чорний трибунал” приймає рішення розстріляти черниць за

антирадянську агітацію. Серед черниць “Я” впізнає свою матір. “Я” сам
застрілює свою матір, щоб довести свою відданість революції.
Композиція «Я (Романтика)»
Композиційні особливості: розповідь від першої особи, три частини,

лірико-романтичний зачин.
Твір складається з ліричного вступу (прологу) й 3 частин, у яких

відтворено три різні ситуації на фронті й три різні душевні стани
ліричного героя. У пролозі автор вводить читача в складний
психологічний світ (показана розмова матері з сином напередодні грози).
Розповідь ведеться від першої особи.
Елементи сюжету:
Стильові ознаки новели «Я (Романтика)»
1. Розповідь від першої особи.
2. Драматизм.
3. Внутрішні монологи героя.
4. Відсутність безпосередньої авторської оцінки.
5. Лаконізм.
6. Виразні художні деталі.
7. Глибокий психологізм.
8. Відмова від традиційного описового реалізму.
9. Часові зміщення.
10. Зіткнення віддалених епізодів.

11. Історичні алюзії, асоціації (термін «версальці» тощо) з метою
поставити революцію в контекст визначних подій світової історії.
12. Змістове згущення.
13. Символічний зміст образів, деталей.
14. Своєрідність зорового та звукового тла подій.
15. Засоби поетичного синтаксису.
«Я (Романтика)» образи та символи
Образи у творі Хвильового “Я (Романтика)”:
людей:
- «Я (Романтика)» — главковерх чорного трибуналу;
- Доктор Тагабат — моральний ідеал Я(Романтики), його «звірячий

інстинкт»;
- Дегенерат — жорстокий садист, «палач з гільйотини», сторож душі

Я(Романтики);
- Андрюша — тихий, слабосилий юнак;
- Марія — мати Я;
- черниці-, ікс; ігрек, зет;
природи: ніч, узлісся, далекий туман, тихі озера, полин;
предметів і явищ: револьвер, колишній панський палац на горі.
Символи у творі Хвильового “Я (Романтика)”:
Я (Романтика) – це символ роздвоєності людської душі, матеревбивства,

фанатика, боговбивства;
Доктор Тагабат + Дегенерат + Андрюша (символи різних сторін людської

натури);
загірна комуна (символ ідеального, справедливого суспільства);
Марія мати “Я (Романтика)” є символом материнської (божественної)

любові, богоматері, жертовності);
черниці (символ Христа);
Я, Ігрек, Зет (символи безликості людини);
полин (символ вічності);
м’ята (символ забуття).
“Я романтика” ознаки імпресіонізму
використання пейзажу як рівня певного світовідчуття; переважання

пейзажу над героями,
безсюжетність і фрагментарність,
символіка кольорів і заглиблення у внутрішній світ людини.
гра кольорів та звуків як частини духовного життя героїв;
психологізм у змалюванні персонажів.
V. Закріплення й усвідомлення знань курсантів

• Фронтальна бесіда з курсантами
1. Коли й де народився М. Хвильовий? У якій родині?
2. Де він працював?
3. Коли почалася літературна діяльність М. Хвильового?
4. У яких жанрах він працював спочатку?
5. Назвіть першу збірку творів, яка прославила письменника.
6. Чим ще відзначалася діяльність М. Хвильового, крім літературної
творчості, у період 20-х років XX ст.?
7. Значення творчості Хвильового?
8. Як ви вважаєте, чому твір присвячено «Цвітові яблуні» — оповіданню
Михайла Коцюбинського?
9. Що таке новела? Чим цей жанр відрізняється від оповідання?
10. Характери яких персонажів новели є цілісними, а яких —
суперечливими, роздвоєними?
11. Які спогади про матір залишилися в головного героя новели «Я
(Романтика)»?
12. Головний герой заявляє про себе: «Я чекіст, але я і людина». Що
людяного ще зосталося в нього? Наведіть інші приклади
самохарактеристики героя.
13. Як характеризує «главковерх чорного трибуналу» своїх найближчих
співпрацівників?
14. Чому головний герой власноручно позбавив життя рідну матір? Хто
більше винен у цьому злочині — він сам чи доктор Тагабат?
15. Як ставиться автор до свого героя? Чи достовірно й переконливо
розкриває цей образ?
16. Чим можна пояснити надлюдську жорстокість чекістів?
17. Які художні образи новели нагадують вам біблійних героїв? Що у
творі суперечить християнському вченню?
18. Чому не наведено жодного прізвища або імені людей, яких судили
чекісти? Чому безіменні в новелі й головні герої?
19. Яке значення тропів у цитаті: «Воістину: це була дійсність, як зграя
голодних вовків. Але це була й єдина дорога до загірних озер невідомої
прекрасної комуни». Чи згодні ви із суттю цього твердження?
20. А яке враження цей твір справив на вас?
• Евристична бесіда з курсантами

1. Як можна пояснити таку досить дивну назву твору М. Хвильового «Я
(Романтика)»?
2. Який твір, який письменник згадується при читанні присвяти твору?
(М. Коцюбинський, новела «Цвіт яблуні»).
3. Чому, на вашу думку, розповідь у новелі ведеться від першої особи?
(Так краще можна розкрити «alter ego», порухи й стан душі героя).
4. Як починається новела, які враження та почуття виникають при
цьому? Як вони змінюються далі? (Новела має ліричний зачин, з якого
постає образ далекої «загірної комуни» та образ Марії (Божої Матері),
потім реальної матері. Виникає мінорний настрій, «тиха жура», «добрість
безмежна»; «за вікном ішли росяні ранки і падали перламутри».
Та поступово наростає тривога, насувається гроза: «Там, за дорогами
сизого бору, спалахують блискавиці і накипають, і піняться гори». Цей
тривожний ліричний початок допомагає відчути всю повноту трагедії,
коли зіткнуться в одній душі гуманізм і фанатизм, людяність і сліпа
відданість абстрактній ідеї).
5. Хто є героями новели «Я (Романтика)»? (Головний герой «Я», мати,
доктор Тагабат, Андрюша, дегенерат; є символічні образи «загірної
комуни», біблійної Марії та ін.).
“Дерево проблем”
розбіжність мети і
збереження
засобів її досягнення;
цільності людської
натури;
колізії між
розбіжність гуманізмом і
між мрією і фанатизмом;
дійсністю;
роздвоєння особистості
• · Складіть «Дерево проблем», порушених у творі:

Перша – збереження людської індивідуальності, цільності людської
натури як необхідність існування людини;
Друга – розбіжність між мрією головного героя і дійсністю, що
характеризує особисту трагедію і самого Миколи Хвильового.;
Третя – розбіжність мети і засобів її досягнення З одного боку
головний персонаж новели прагне побудувати щасливу «загірну комуну»,
де всі люди будуть рівними, а з іншого – для досягнення цієї блаженної
мети бере на себе сміливість вирішувати, наче Бог, кому жити, а кому –
ні. І мало того, сам чинить жорстокі злочини;
Четверта – колізії між гуманізмом і фанатизмом. Будь-який прояв
фанатизму – антигуманний по своїй суті. Жодна людська ідея, якою б
утопічною вона не була, не є ціннішою за людське життя;
П’ята – роздвоєння особистості. Перживаючи муки совісті
головний персонаж стверджує: «Я- чекіст, але я – і людина…». Боротьба
добра і зла в душі кожного із нас – це тисячолітня історія, але що саме в
решті решт переможе, що і чому ми впустимо у своє серце – залежить від
кожної людини, від кожного із нас особисто.
Проблему роздвоєння особистості яскраво ілюструє специфічна
присвята твору Миколи Хвильового: «Цвітові яблуні», новелі
М. Коцюбинського, де душа головного героя, батька, у якого померла
донька, подібно до душі чекіста подвоїлась (у ній відбувається боротьба
між людиною, що страждає від втрати дитини, та художником, який
намагається зафіксувати усі деталі смерті, щоб у майбутньому
використати для творчості). У М. Хвильового центром уваги
є душа ліричного героя, що змагається між революційним обов'язком
та гуманістичним началом.
• Творча
сторінка пера
• Тестові завдання для самоконтролю знань курсантів

1. Справжнє прізвище Миколи Хвильового
А Фітільов
Б Очерет
В Лозов’ягін
Г Губенко
Д Рудченко
2. Одне з головних гасел літературної дискусії 1925-1928 pp.
А «У справжньому творі має бути думка, а не бездарні візерунки»
Б «Письменник — не американська машинка, а твори його — не
полтавські галушки»
В «Прогрес мистецтва доводять факти, а не логічні доводи»
Г «Геть від Москви! Дайош психологічну Європу!»
Д «У суперечках народжується істина»
3. На початку новели «Я (Романтика)» М. Хвильовий подає

присвяту-асоціацію твору М. Коцюбинського
А «Тіні забутих предків»
Б «Цвіт яблуні»
В «Intermezzo»
Г «Fata morgana»
Д «Маленький грішник»
4. Новела М. Хвильового «Я (Романтика)» має такі композиційні

особливості:
А ліричний вступ, три частини, розповідь від третьої особи
Б ліричний вступ, три частини, кульмінація на початку твору
В ліричний вступ, три частини, розповідь від першої особи
Г п’ять частин, кульмінація в кінці твору, опис інтер’єру палацу
Д дві частини, опис інтер’єру палацу, монологи
5. Багатство зорових і слухових образів, мінливість відчуттів і

вражень у новелі «Я (Романтика)» є ознаками твору
А романтичного
Б реалістичного
В імпресіоністичного
Г експресіоністичного
Д сентиментального
6. У новелі «Я (Романтика)» передусім засуджується

А садизм членів «чорного трибуналу комуни»
Б революційний більшовицький фанатизм
В невпевненість у собі в найважливіші моменти життя
Г революція 1917 p.
Д вандалізм нової влади.
7. Прочитайте рядки новели «Я (Романтика)»
І тоді ж пам’ятаю — з бору вдарив у тривогу наш панцерник. — Загудів
ліс. Метнувся вогонь — раз, Два-і ще — удар! удар! …Напирають
ворожі полки. Треба спішити. Ах, треба спішити!
Емоційно-експресивну роль у цьому уривку НЕ ВІДІГРАЄ
А безсполучниковість
Б специфічне розміщення рядків
В лексика іншомовного походження
Г своєрідна, авторська пунктуація
Д алітерація
8. На думку М. Рильського, «шукання Хвильового почались там, де
урвалися шукання…»
А Михайла Коцюбинського
Б Панаса Мирного
В Івана Нечуя-Левицького
Г Івана Франка
Д Лесі Українки
9. Прочитайте уривок із новели «Я (Романтика)»

Портьєра розвинулась, і в мій кабінет увійшло двоє: женщина в траурі
й мужчина в пенсне… Я:
Ваша фамілія? Зет!
Ваша фамілія? Ігрек.
Іменами Я, Ігрек і Зет М. Хвильовий
А наголошує на пересічності й нікчемності цих героїв
Б створює інтригу, яку має читач розгадати
В замасковує справжні прізвища героїв через раніше скоєні ними
злочини
Г указує на те, що ці герої виконують другорядну роль у сюжеті твору
Д показує, що жорстока революційна дійсність нівелює людську
індивідуальність
10. Кульмінацією новели «Я (Романтика)» є

А погроза розстріляти Андрюшу, якщо він покине трибунал
Б суд над жінкою в траурі й чоловіком у пенсне
В розстріл черниць
Г розстріл чекістом своєї матері
Д каяття чекіста в кінці твору
11. Установіть відповідність

Герой Характеристика
1 «Я» А садист, злий геній
2 дегенерат Б комунар, який творить усе супротив своєї психіки
3 Андрюша В озброєний татарин, який постійно щось наспівує
4 доктор
Г фанатик з роздвоєною душею
Тагабат
Д єдино вірний пес, страж революції, що не знає
сумнівів
Художній засіб Приклад

1 тавтологія А Тихо вмирав місяць у пронизаному зеніті.
2 персоніфікація Б По щоці, пам’ятаю, текла темним струменем кров.
В З тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то
3 алітерація
йде Марія.
4 Г Воістину моя мати — втілений прообраз тієї
старослов’янізм надзвичайної Марії.
Д Мати каже, що я (її м’ятежний син) зовсім замучив
себе.
• Інтерактивна гра «Так чи ні»

Запитання (відповіді):
1. «Я (Романтика)» — психологічна імпресіоністична новела (Так).
2. Автор виправдовує існування більшовицького революційного
фанатизму (НІ).
3. Ця новела М. Хвильового символізує крах революційної романтики для
самого письменника (Так).
4. Твори Миколи Хвильового були належно високо поціновані в
радянському союзі (Ні).
5. Образ матері символізує втрачену совість, всепрощення, розстріляну
Україну (Так).
6. Збереження людської індивідуальності, цільності людської натури як
необхідність існування людини – центральна проблема твору (Так).
— Чи сподобалося Вам заняття?
— Який з етапів заняття Вам запам’ятався найбільше і чому?

1. Опрацювати теоретичну частину до семінару (опорний конспект).
2. Виконати тестові завдання з практичної частини.
3. Скласти усне есе на тему за вибором курсантів:
— «Я в сучасному світі».
— «Шляхи моєї реалізації».
ТЕМА: Валер’ян Підмогильний. Загальний огляд життя і творчості
письменника. Інтелектуальність прози, її філософська
проблематика.
предметні: познайомити курсантів з життєвим і творчим шляхом
письменника, найосновнішими віхами його творчої біографії;
ключові: розкрити значення інтелектуально-психологічної прози Вале-
р’яна Підмогильного для розвитку української літератури;
комунікативну: удосконалення вміння формулювати мету власної
діяльності та робити висновки за її результатами, розвиток усного
мовлення, уміння аналізувати і висловлювати власну думку та
обґрунтовувати;
загальнокультурну: дотримання норм мовленнєвої культури, уміння
зв'язано висловлюватись про життєвий і творчий шлях
письменника; виховувати інтерес до вивчення маловідомих сторінок
української літератури ХХ століття.
Методи і прийоми: пояснення, обговорення, робота з портретом,
«мозковий штурм», фронтальна бесіда, «мікрофон», «психологічний
тренінг».
письменника, таблиця, ілюстрації до теми, епіграф, електронні дискурси,
Теорія літератури: модернізм, новела.
Для нього (В. Підмогильного) головна річ — людська душа,
її стан, її рухи в таких чи інших обставинах, усі ті світла й тіні,
які вона кидає на ціле своє окруження.
Юрій Смолич

У «Розповідях про неспокій» Ю. Смолич залишив нам чи не єдиний
ґрунтовний спогад про письменника, якого добре знав особисто: «Коли б
хто із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з
молодих українських письменників двадцятих-тридцятих років я вважаю
найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по-простому
кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не задумався і
відказав: «Валер'яна Підмогильного». Яким він був, цей інтелігент із
трагічною долею, людина, що відчувала людський біль і не могла
залишатися байдужою? Відповідь на це питання шукатимемо на занятті

1. БІОГРАФІЯ В. ПІДМОГИЛЬНОГО
Народився письменник в с. Чаплі під Катеринославом 1901 року в сім'ї
селянина, що завідував маєтком місцевого поміщика. Крізь революційні
події не зумів добути вищу освіту. Підмогильний завершив лише
"реальну школу" і 2 курси університету. Зате увесь власний вільний час
посвячував самоосвіті, досконало ознайомився з західноєвропейськими
літературами, повністю опанував французьку мову, цікавився
літературою з психології й філософії.
«Повість без назви» - кінцевий твір В. Підмогильного, що дійшов до нас.
На думку Валерія Шевчука, це один серед найблискучіших творів автора.
Той же дослідник в цьому творі, як й у других, бачить образи - символи,
бачить продовження літературних традицій Г. Сковороди і В.
Винниченка.
2. ТВОРЧІЧТЬ В. ПІДМОГИЛЬНОГО
Тут вже говорилось про те, що творам В. Підмогильного притаманний
психологізм. За психологізм критика 20-х років неодноразово паплюжила
письменника. Дуже багато дослідників творчості Підмогильного
указують на те, що уже у ранніх творах помітне екзистенційне мислення
автора.
Екзистенціалізм - це сучасна течія філософії і літератури, що
оформилась у 20-ті роки й набула поширення в Франції і Німеччині.
Однак остаточно оця мистецька течія сформувалась після Другої
світової війни.
Довідка. Головною категорією в філософії екзистенціалізму (від лат.-
існування) є поняття існування, яке ототожнюється із індивідуальним
переживанням людини. Саме воно є первинним. Людина створює світ,
яким бажає його бачити. Зовнішній світ без неї - ніщо. В бутті людина
шукає власну сутність. Ці пошуки переростають в відчай, трагедію.
Суспільство - це щось чуже людині, воно руйнує її внутрішній світ.
Звичайно, письменник не був знайомий із цією філософією, котра у роки
його творчості лише-но формувалася. Однак його творчість зближує із
екзистенціалізмом те, що за світоглядом Валер'ян був песимістом. Саме
песимізмом й скептицизмом віє від його творів. Однак, його скептицизм
не розпачливий, а тверезий, викликаний реаліями життя. Одним з
найперших у українській літературі Підмогильний сказав слово не лише
про будівничу силу революції, однак і про руйнівну її значення. Зрештою
останню він відчув на власній долі.
3. ЛІТЕРАТУРНА РОБОТА В. ПІДМОГИЛЬНОГО

В 1919 -20 роки Підмогильний вчителював в Катеринославі і Павлограді,
а 1921 - в Ворзелі під Києвом, де одружися із донькою місцевого
священика Катрею Червінською. Викладав математику. Однак
педагогічна роботу не приваблювала його. Дуже швидко ставши
знаменитим письменником, він переходить на редакційну працю в Києві.
Із 1928 року ім'я Валер'яна Підмогильного, як редактора, виникає на
обкладинці журналу "Життя і революція" - одного із найсолідніших
тодішніх часописів.
В Києві Підмогильний став однією із головних фігур літературного
життя, утворивши у 1924 році літературну групу "Ланка" (він, Є.
Плужник, Осьмачка, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, Марія Галич),
котра (після виходу із неї Осьмачки й вступу Фальківського, Тена,
Багряного) перетворилась 1926 року на "Марс" ("Майстерня
революційного слова").
Валер'ян Підмогильний заявив про себе як письменник в вельми
ранньому віці. Перші його оповідання написані в 16-17 років, а 1-ша
книжечка вийшла під назвою "Твори, том 1". В 1922 році в Харкові
виходить повість "Остап Шаптала", котра стала своєрідним рубіконом
поміж ранньою прозою й майстерними оповіданнями: "У епідемічному
бараці", "Собака", "Проблема хліба". В багатьох його творах піднімається
проблема інтелігенції і революції, її борсання і занепад, намагання
зберегти своє "я", пристосуватись до мирного життя. Однак входження
людини у новий побут здійснюється болісно. Не цурається письменник й
прямого опису колізій громадянської війни очима пересічного інтелігента
або учня гімназії (у оповіданні "Гайдамака", котрий кидається в військові
змагання не із ідейних переконань, а крізь відчуття власної
неповноцінності).
Перу письменника належать 2 романи. В 1927 році друкується роман
"Місто", а у 1930 році - "Невелика драма". Перший із них має успіх, саме
тому він крізь рік перевидається, а Б. Єлисаветський перекладає твір на
російську мову. Роман написано як психологічний твір. Це історія душі
людини, однак письменник сам застеріг проти ототожнення героя із
автором. Головна цінність роману у саме тому, що герой Степан Радченко
- людина неоднозначна, далека від плакатних героїв радянської
літератури.
Після 1930 року перестають друкувати твори письменника із політичних
причин. В той час благодійність всякого літератора визначалася одним
питанням: як ставляться його герої до радянської влади. Людинознавча,
гуманістична творчість В. Підмогильного заперечувалася. В період
вимушеного мовчання письменник переходить виключно на переклади.
Йому належить у історії української культури слава перекладача
практично усього Анатоля Франса, багатьох шедеврів Бальзака,
Мопассана, Стендаля. Навіть в тюремній камері Валер'ян не полишає
перекладів. Він дуже багато читає, вчить англійську мову, перекладає
"Портрет Доріана Грея" Уальда й "Генріха VI" Шекспіра. Переклади
письменника друкували у 30-ті, 50-ті роки, щоправда, без зазначення
імені перекладача. Й лише у 60-ті близько перекладів виникло ім'я автора.
4. Перекладацька діяльність
1931 року В. Підмогильний переїхав до Харкова, очевидно, сподіваючись

на кращі можливості для публікації своїх творів й розраховуючи на свій
зростаючий авторитет перекладача. І справді, у Харкові він працює у
видавництві «ЛіМ», а згодом отримує посаду консультанта з іноземної
літератури при видавництві «Рух». Письменник відомий як блискучий
перекладач з французької творів Вольтера, Д. Дідро, В. Гюго, О. Бальзака,
А. Доде. Гі де Мопассана, П. Меріме, А. Франса. Безперечно, знання
кращих здобутків європейського письменства не могло не вплинути на
формування літературно-естетичних уподобань прозаїка, його творчого
кредо, стилю, поетики творів. Упродовж 1931-1934 років з оригінальної
творчості йому вдалося видати лише одне оповідання «З життя будинку».
Тож Підмогильний зосередився на перекладацькій діяльності:
опублікував двотомник творів Дені Дідро, трактат Клода Адріана
Гельвеція «Про людину», був одним з організаторів і перекладачів
видання 15-томника Оноре де Бальзака та 25-томника Анатоля Франса.
5. Валер’ян Підмогильний хронологічна таблиця

Дата Подія
2 лютого 1901 Валер’ян Підмогильний народився в селі Писарівка
Павлоградського повіту а Катеринославщині в бідній селянській родині
(За іншими даними с. Чаплі під Катеринославом).
1910–1918 Навчався в Першому катеринославському реальному
училищі. Навчався з перервами, через матеріальну скруту, на
математичному та юридичному факультетах Катеринославського
університету, який так і не закінчив.
1917 Було написане оповідання «Важке питання».
1919 Оповідання «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк», «На селі» та
опублікував оповідання «Ваня» та «Старець» у катеринославському
збірнику «Січ»
1920 Збірка «Твори Т. 1»
1920–1921 Підмогильний вчителював у Павлограді на
Катеринославщині.
1921 Підмогильний працював бібліографом Книжкової палати в Києві.
1921–1923 Викладав українську мову та політосвіту у Ворзельській
трудовій школі. Одружився з донькою священника Катрею
Червінською, актрисою Театру юного глядача. Написав цикл
«Повстанці», “Син”.
1924 Переїхав з Ворзеля до Києва. Виходить книжка оповідань «В
епідемічному бараці», оповідання «Іван Босий». Вийшла друком
книжка Підмогильного «Військовий літун».
1926 Окреме видання повісті «Третя революція».
1926–1927 Разом з Євгеном Плужником він підготував два видання
словника «Фразеологія діловоï мови», працював над сценарієм фільму
«Коломба» за романом Проспера Меріме.
1927 Була опублікована збірка оповідань «Проблема хліба» та роман
«Таïс» Анатоля Франса у перекладі В. Підмогильного.
1928 У Харкові виходить друком роман «Місто». У цей же час
Підмогильний відвідав Німеччину, Чехословаччину.
1930 У Москві в перекладі російською мовою виходить роман «Місто».
1931 Переїхав до Харкова, працює у видавництві “ЛіМ”, а згодом
отримує посаду консультанта з іноземноï літератури при видавництві
«Рух».
1931–1934 Оповідання «З життя будинку». Перекладає твори Дені
Дідро, трактат Клода Адріана Гельвеція «Про людину», був одним з
організаторів і перекладачів видання 15-томника Оноре де Бальзака та
25-томника Анатоля Франса.
8 грудня 1934 Підмогильного заарештовано по звинуваченню в
«участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету
організацію терору проти керівників партії».
27-28 березня 1935 Засуджений на «десять років з конфіскацією
особистого майна». Невдовзі доправлений до Соловецького табору
особливого призначення.
3 листопада 1937 Був розстріляний в урочищі Сандармох у
Карелії.
Пояснити вислови літературних критиків та сучасників

В.Підмогильного за таким алгоритмом, давши відповіді на запитання:
— Яку інформацію про світогляд митця та його характер несе

цитата?
— Як це позначилось на його творчості?
• «Підмогильний бачить дійсність такою, якою вона є насправді, він не

хоче її прикрашати, але разом з тим і не стає байдужим спостерігачем, а
вбирає все у свою душу» (С. Єфремов).
• «Оригінальність молодого письменника бачиться в тому, що

Підмогильний обрав нетипову позицію — бути «на варті страждання», а
не радості людської» (С. Єфремов).
• «Чому юного Валер'яна в пору революційних бур цікавить душа

людини одинокої, малої, безпорадної, яка в собі, а не в розтривоженому,
переплутаному світі шукає розгадок на вічні, «важкі питання» буття?»
(Р. Мовчан).
• «Ні, ви пірніть, будь ласка, в саму гущу життя й розберіться в ньому.

Тоді ви не спатимете ночей. Ваші думки витимуть, як голодні собаки, і
кожен рядок ви писатимете власною кров'ю, а це єдина фарба, що ніколи
не втрачає блиску» (В. Підмогильний).
• «Він — на варті страждання, навіть особистого страждання, а не радості

людини. Він не одвертає свого лиця від неправди, якою вона сумною,
нерадісною та невтішною не здавалася б йому» (Ю. Смолич).
2 . Ф р о нта ль на бесіда з елемента ми уза га ль нення:
 Ро зкажіть пр о дитинство і юність письм енника?

 Що вплинуло на фо р м ування світо гляду
письм енника?
 Чо м у В. Підм о гильно го названо «надто о р игінальним
я вищем в укр аїнській літер атур і»?
 Які тем и р о зкр ивав у сво їх тво р ах м итець?
 Що ви м о жете сказати пр о Підм о гильно го -
пер екладач а?
 Хто були літер атур ні вч ителі?
3. Розгляньте та прокоментуйте ілюстрації до біографії

В. Підмогильного.
VІ.Під с ум о к за няття
• За к лючне сло во вик ла да чк и
В. Підмогильний зумів практично сягнути навіть синтезу української
літератури з європейською класикою. Але така проза, такі герої, як у неї,
були не потрібні командно-адміністративній системі. Тоталітарний
режим цілком влаштовували олітературені агітки та чорно-біла
розстановка однолінійних персонажів – рупорів політичних настанов.
Відродження інтелектуальної прози настало в 60-х роках, переважно у
творчості тоді ще молодих Б. Харчука, Р, Андріяшика, Ю. Щербака, Вал.
Шевчука. Щоправда, це покоління також читало В. Підмогильного лише
з приватних бібліотек, де зуміли вберегти його книжки. Але в той час
письменник теж не зміг прийти до масового читача – надто міцні ще були
пута ідеології сталінізму. Сьогодні ми маємо кілька книжкових видань
В. Підмогильного (книги перед вами), які, доповнюючи одно одне,
являють нам справді неординарну особистість, талановитого митця, чия
творчість, зазнавши суворого випробування, займає належне їй місце
серед класики української прози ХХ століття.
— Чому ми називаємо В. Підмогильного автором інтелектуально-
психологічної прози?
— Які риси індивідуального стилю письменника?
— У чому полягає його новаторство?


1. О пр ацювати тео р етич ний м атер іал найо сно вніші віхи
життя і тво р ч о сті письм енника, знати йо го тр агіч ну загибель.
2. Переглянути відеозаписи до твору «Місто» у мережі Інтернет.
Тема: Семінар №5. Валер’ян Підмогильний. Життєвий і творчий
шлях. Світовий мотив підкорення людиною міста, ідея
самоствердження, інтерпретовані на національному матеріалі
(роман «Місто»). Зображення «цілісної» людини: в єдності
біологічного, духовного, соціального. Роман «Місто» - перший
урбаністичний роман в українській літературі ХХ ст.

предметні: ознайомити курсантів із життям і творчістю письменника,
його трагічною долею; допомогти усвідомити ідейно-художні
особливості роману «Місто»; проаналізувати роман Валер’яна
Підмогильного, навчити курсантів розуміти вплив цивілізаційних
процесів на людину, психологічну мотивацію вчинків Степана Радченка
та інших героїв;
ключові: розвивати навички виділення головного з почутого та
прочитаного; уміння аналізувати світоглядну й психологічну еволюцію
характеру головного героя; формувати життєву й удосконалювати
літературно-мовну компетенції;
зростання;
загальнокультурну: національна свідомість, повагу до митця, почуття
гуманності, людяності, уміння вибудовувати стосунки з людьми,
цілеспрямованість уміння презентувати себе в суспільстві, збагачувати
свій науковий та творчий потенціал.
Методи, прийоми, форми: слово викладачки, фронтальна й
узагальнююча бесіди, «сюжетний ланцюжок», «мозковий штурм»,
сенкан, «інформаційне гроно», робота в групах, «мозковий штурм»,
«мінідиспут», «займи позицію», «мікрофон», «психологічний тренінг».
таблиці, схема, ілюстрації до теми з картинками, електронні дискурси,
Теорія літератури: інтелектуально-психологічна проза, урбаністичний
роман.
Підмогильний – один з найінтелігентніших і
найтонших українських письменників… він
глибший Мопассана, але залюбки вживає
Мопассанівський імпресіоністичний мазок і не
цурається спокійної розважливості фрази
Анатоля Франса чи Дені Дідро
Валерій Шевчук


1. Чим зацікавила творчість Валер’яна Підмогильного?
2. Що спричинило трагічну загибель письменника?
3. Яку проблему вперше у своїх творах показав Підмогильний?

Роман В. Підмогильного «Місто» — психологічний твір, історія людської
душі. Письменник пильно вдивляється в головного героя, аналізує його
«Я», переходить від конкретного образу до філософського узагальнення,
таким чином у виразній метафоричній формі створюючи образи Людини,
Міста, Світу. Літературознавці говорять і про «україномовне втілення
філософії екзистенціалізму, що полягає у відчутті щастя від буття як
такого: «почував у собі дивну повінь існування», що дає радість саме з
себе» (Л. Ставицька).
Які відчуття, думки та враження залишилися у нас від героїв роману
«Місто», дізнаємося на занятті.

1. Коротко про життєвий шлях Валер’яна Підмогильного.
2. Загальний огляд прозової творчості письменника.
3. Історія написання та публікації роману «Місто».
4. Сюжетна структура роману.
5. Образ Степана Радченка.
6. Аналіз чоловічих образів (Левко, Лука Гнідий,
Максим, Борис, Вигорський).
7. Жіночі образи роману (Надійка, Ганнуся та Нюся, Тамара Василівна
(Мусінька), Зоська, Рита).
8. Образ міста.
Характеристика образів-персонажів за планом
1. Вступ. Місце персонажа в системі образів твору.
2. Головна частина. Характеристика персонажа як певного
соціального типу.
• Соціальне й матеріальне становище.
• Зовнішній вигляд.
• Своєрідність світосприймання й світогляду, коло розумових інтересів,
схильностей і звичок.
• Характер діяльності й основних життєвих устремлінь.
• Уплив на навколишній світ (основна сфера, види й типи впливу).
Область почуттів:
• тип ставлення до оточуючого;
• особливості внутрішніх переживань;
• авторське ставлення до персонажа.
Які риси особистості героя виявляються у творі:
• за допомогою портрета;
• в авторській характеристиці;
• через характеристику інших дійових осіб;
• за допомогою передісторії або біографії;
• через ланцюг учинків;
• у мовній характеристиці;
• через «сусідство» з іншими персонажами;
• через навколишнє оточення.
Робота над змістом твору
Назва твору: «Місто». Автор: Валер'ян Підмогильний. Рік: 1927
Літературний рід: епос. Жанр: модерний урбаністичний роман
Тема: підкорення людиною міста
Ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.
Композиція: 2 частини
«Сюжетний ланцюжок»
І частина. Степан Радченко їде до міста, щоб вивчитися й повернутися в
село.— Він оселяється у дядькового знайомого крамаря, де ночує в
столярній майстерні поруч із коровами, їсть черствий хліб із салом,
ходить умиватися до Дніпра.— Юнак починає оформляти документи для
вступу в інститут, шукає роботу, але не знаходить.— Заходить до
односельців Надійки (вона йому подобалася) та Левка.— Складає
екзамени, нарешті отримує стипендію.—Починає шукати нове житло, але
господар пропонує спати в них на кухні, отримувати обід в обмін на
допомогу у господарстві. - Юнак радісно погоджується, бо тепер він
матиме змогу купити пристойний одяг. — Степан ходить вулицями,
думає про те, що, ставши освіченою, культурною людиною, повезе на
село нове життя. — Степан Радченко разом із Надійкою потрапляє на
літературний вечір. - Він заздрить славі молодих письменників. —Він
вирішує написати оповідання про бритву. — Критик, якого юнак
запримітив на літературному вечорі й до якого він звернувся щодо свого
твору, навіть не захотів його слухати. — Степан розлючений, він заходить
до Надійки і вони разом ідуть у парк. — Степан грубо скористався
дівчиною. — Коли Надійка розплакалася, він каже, що назавжди йде від
неї, адже кохання виявилося несправжнім. — Степан знайомиться з сином
господарів Максимом. Максим культурна, освічена та розчарована у
коханні людина.— В інституті Радченко вчиться набагато краще своїх
однокурсників.— Не припиняє писати оповідання.— Земляк Борис
радить йому надіслати їх до журналу.— Уночі до Степана приходить
господиня дому Тамара і розповідає йому про своє нещасливе подружнє
життя.— Син Тамари Максим дізнається про ці зустрічі, хлопці б'ються й
Максим іде з дому.— У Радченка добре виходило з математикою, важче
- з українською мовою, тому він засів за книжки.— Професор, якому
Степан складав екзамен, порадив йому влаштуватися викладачем на
курси української мови для держслужбовців.— Степан прислухався до
поради, пішов викладати, зміг придбати одяг і переїхати у кімнату, яку
запропонував Борис.— На курсах Степан познайомився з поетом
Вигорським і потоваришував із ним.
ІІ частина. Незважаючи на те, що він позбувся злиднів, Радченко
продовжував жити скромно, вести здоровий спосіб життя. — Зайнявся
вивченням іноземних мов та літератури. — Вигорський послав
оповідання Степана в журнал, там їх надрукували. — Степан щасливий,
він почуває себе письменником. — У кафе юнак знайомиться із дивною
дівчиною Зоською.— Із харківського журналу приходить гонорар і
запрошення продовжувати писати.— Радченко домагається прихильності
Зоськи.— Одного разу Степан зустрічає сина колишньої господині
Максима, який дуже змінився: зі скромного хлопця став розпусником і
пияком.—Згодом Степан прилучається до літературних дискусій і
покидає інститут.— Його збірку ухвалюють до друку з великим
гонораром.— Приходить Борис і повідомляє Степанові, що одружився з
гарною дівчиною.— Почувши опис, Степан розуміє, що то Надійка.—
Йому стає прикро, що дівчина стане прибиральницею й куховаркою у
міщанина.— Радченка отримує посаду секретаря в журналі, кидається в
роботу, наводить лад і врешті-решт стає незамінною людиною.— Тож
Степана обирають до культкомісії місцевкому.— Він рідше зустрічається
із Зоською, а якось необдумано пропонує їй одружитися - вона
погоджується.— Степан Радченко уявляє собі, як романтика
перетворюється в прості буденні речі й передумує. Він вирішує покинути
дівчину.— Тож він в присутності Зосі на якійсь вечірці залицяється до
інших жінок, знайомиться з балериною з Харкова Ритою.— У Радченка
з'являється задум написати великий твір, уже є продумана структура, але
чомусь не пишеться.— Степан у розпачі: хоче побачитися і помиритися з
Зоською, але тут виявляється, що дівчина через нього наклала на себе
руки (отруїлася).— Юнак переїжджає до нового помешкання, обставляє
його меблями, улаштовує все, як хоче, але квартира все одно здається
йому чужою. — Зустрічається з Левком, який збирається їхати працювати
на Херсонщину, згадує про село та про свої мрії, приходить до думки, що
і йому потрібно поїхати. — Згадує Надійку, йому кортить її побачити, тож
розшукує, але ця зустріч розчаровує його. — Зустріч з Ритою здалася
йому щастям. — Степан біжить додому, сідає за стіл і починає писати
задуману повість про людей.
"Місто" - перший урбаністичний роман в українській літературі.
Роман має епіграф: "Як можна бути вільним, Евкріте, коли ти маєш тіло?"
Юрій Шевельов про роман: "перший справжній прозовий роман ХХ ст.";
"одна з вершин української прози і дороговказ для її дальшого розвитку".
В. Підмогильний пояснив свій задум так: «Написав “Місто”, бо люблю
місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому,
щоб наблизити в міру змоги, місто до української психіки, щоб
сконцентрувати його в ній, і коли мені частина критики закидає
“хуторянську ворожість до міста”, то я собі можу закинути тільки
невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб
лишатись романтиками їх».
Історія написання. У романі «Місто» Валер’ян Підмогильний описав
селянську українську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами
потягнулася в міста, щоб завоювати й зробити своїм українське місто,
влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між
українським містом і селом. Автор показав бажання молодих селян
«вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку.
Твір не був подібний до традиційної народницької прози XIX ст., бо автор
орієнтувався на європейський роман XIX — початку XX ст., засвоївши
традицію романістики Оноре де Бальзака, Гі де Мопассана, Анатоля
Франса, Джека Лондона, а також вітчизняну — Агатангела Кримського,
Володимира Винниченка
Екзистенціалізм – [лат. existential – існування]. Ірраціональний напрям у
філософії та літературі, предметом вивчення якого є існування людини
(перев. у ситуаціях боротьби, страждання, смерті) у протиставленні її
суспільству.

• Метод «Мозковий штурм»
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть
краще зрозуміти специфіку аналізованого твору).
2. Історія написання та видання роману «Місто».
3. Життєва основа (реальні факти, які стали поштовхом і матеріалом
для твору).
4. Жанр.
5. Конфлікт. Тема, ідея, проблематика твору.
6. Композиція твору, особливості сюжету, їхня роль у розкритті проблем.
7. Значення позасюжетних елементів.
8. Система образів, їхня роль у розкритті проблем твору. Прийоми
творення характерів.
Художні деталі
9. Мовностильова своєрідність твору.
10. Підсумок (художня цінність твору, його місце в доробку автора та в
літературі, сприйняття цього твору критиками й сучасниками
письменника та його пізніше прочитання).
• Сенкан (В. Підмогильний).

Інтелектуально заглиблений, душевно тонкий, інтелігентний.
Напружено працює, вивчає іноземні мови, цікавиться історією.
Митець глибоко відчував найболючіші катаклізми своєї
доби, які могли породити духовні проблеми.
Прозаїк 1930-х років.
Степан не знає справжнього почуття любові, кожну з жінок використовує
для свого сходження на вершину слави, достатку. Разом із тим, він
хапається за кожну нову жінку, як за свій порятунок від самотності,
дисгармнії, душевної роздвоєності.
Гра «Інформаційне гроно»
Риси української ментальності в образі Степана:

розумові здібності;
мислення;
інтелект;
культура;
мова;
естетичні погляди.
• Робота в групах над характеристикою головних героїв
— Схарактеризуйте маргінальний образ українського інтелігента —
головного героя роману В. Підмогильного «Місто» (Кожна група
заповнює одну колонку таблиці).
«Цілісна» людина в єдності
Біологічне Духовне Соціальне
Мрія принести на село
Приятельські стосунки, «нове життя»; чітко
закоханість у Надійку, поставлена мета й Висока
Зоську, потім брутальна прямування до неї; громадянська
поведінка; елементарне прагнення слави, активність у
задоволення матеріальних визнання; молодості; ділові
потреб, потім прагнення до наполегливість, якості, що
комфорту; здоровий спосіб працелюбність, дозволили
життя як засіб прагнення до знань; зробити кар’єру;
самозбереження; інстинкт емоційність, схильність вибір пріоритетів
завойовника (жінок, міста) до філософських
роздумів, самоаналізу
— Схарактеризуйте жіночі образи та їхню роль у долі головного героя.

Жіночі образи у творі
Надійка Тамара Іванівна Зоська Рита
Мила, жвава,
Проста дівчина із
Вдвічі старша за оригінальна,
села; чиста, світла,
героя, нещасна в корінна городянка з Актриса,
довірлива; потім
подружньому нестійкою загадкова,
змінюється —
житті, психікою; через «завмерла
«погордлива»,
відчайдушна, зраду закінчує маска»
справжня міщанка-
нерозважлива життя
обивателька
самогубством
— Визначте позитивні та негативні риси характеру Степана

Радченка.
Позитивні риси Негативні риси
Талановитість Черствість душі
Мрія принести на село «нове життя» Байдужість до людського горя

Наполегливість Брутальна поведінка з жінками
Працелюбність Кар’єризм
Здатність до самоаналізу Заздрість
Філософське мислення Прагнення слави, визнання
Ділові якості Безвідповідальність за аморальні
вчинки, спроба виправдати їх.
• Узагальнююча бесіда з курсантами

1. Поміркуйте, яка повість Степана Радченка про людей?
2. Чи підкорив Степан Радченко місто чи місто підкорило його?
3. Які проблеми міста й села порушує В. Підмогильний у романі
«Місто»?
4. Які особливості сюжетної лінії в романі?
5. Чому роман «Місто» — психологічний твір?
6. Простежте, як розвиваються стосунки головного героя з жінками. Які
почуття переживає Степан до кожної з жінок?
7. Які повинні бути стосунки між людьми?
8. Чому і як варто дбати про гарні стосунки з іншими?
• Мінідиспут
— Чи можна ототожнювати автора твору з його головним героєм?
— Чим зацікавив вас цей твір? Чого навчає, від чого застерігає?

Отже, на сьогоднішньому занятті Ви поділись відчуттями
та враженнями, які залишились у Вас від героїв роману «Місто».
• Інтерактивна вправа «Займи позицію»
— Які риси переважають у характері Степана Радченка, героя роману
«Місто»
• Інтерактивна вправа «Мікрофон»

VІІ. Домашнє завдання Інструктаж щодо його виконання

Обов’язкове:
1. Законспектувати теоретичну частину до семінару (опорний конспект).
2. Переглянути відеозаписи за твором В. Підмогильного «Місто» в мережі
Інтернет.
3. Написати есе на тему: Місто"- перший роман європейського рівня про
селянську молодь.
ТЕМА: Перлини західноукраїнської літератури. Осип Турянський
«Поза межами болю». Коротко про письменника. Історичний матеріал
Першої світової війни як предмет художнього узагальнення й
філософського осмислення. Поема в прозі, що хвилює, єднає людські
серця, звільняє і просвітлює душу. Умовність зображення (події поза
конкретним часом і простором). Загальнолюдські мотиви і
гуманістичні цінності. Біологічні інстинкти і духовна воля до життя: ідея
перемоги духу над матерією.
предметні: розуміти і пояснювати умовності зображення, створювати
художньої реальності на конкретному матеріалі; ідейно-художній зміст
окремих фрагментів твору, пояснення особливості і ролі композиції,
пейзажу, інших художніх засобів для втілення головних думок;
прочитаного; формувати життєву й удосконалювати літературно-мовну
компетенції; осмислення вартості мистецтва, грошей, почуттів людини
тощо;
зростання;
соціальну: уміння працювати в групі, досягати порозуміння та
налагоджувати співпрацю, використовуючи власний і чужий, зокрема
взятий з історії, досвід;
емоційно-ціннісну: усвідомлення переваги в житті духовного над
матеріальним.
інформаційну: уміння користуватися довідковою літературою,
Інтернетом тощо для самостійного пошуку інформації;
загальнокультурну: уміння зв'язано висловлюватись про життєвий і
творчий шлях письменника; виховувати інтерес до вивчення
маловідомих сторінок української літератури ХХ століття.
фронтальна й еврестична бесіди, «лірична хвилинка», дискусія,
проблемне завдання, «рефлексія», «психологічний тренінг».
письменника, ілюстрації до теми, епіграф, словник літературознавчих
термінів, електронні дискурси, відеозаписи.
Теорія літератури: поема в прозі.
Війна, війна! І знов криваві ріки!
І грім гармат, і шаблі дзвін.
Могили, сироти, каліки
І сум покинутих руїн.
Олександр Олесь



«Панове, хай доля пришле Вас сюди на науку до нашої школи життя і
смерті. Тоді поети творили би поезію свою найчистішою кров'ю, а не
тільки самим чорнилом, це дуже часто діється. Критики стали б тут
поетами. Для творчої праці замало самого таланту. Поет мусить пройти
найглибше пекло людського буття й найвищі небесні вершини людського
щастя. Тоді його слово буде хвилювати, захоплювати, піднімати людську
душу» (О. Турянський).
Ернест Хемінгуей сказав: «Війна, яка б вона не була необхідна і
справедлива, завжди злочин», а довів це Осип Турянський ще 1917 році у
своїй поемі в прозі «Поза межами болю».
Пройшовши через пекло війни, перенісши весь трагізм, весь біль
відчутого і побаченого, він вирішив відтворити це у повісті-поемі.
Сьогодні на занятті ми поговоримо про те, чим сильна людина, що веде її
до перемоги і як залишитися Людиною з великої літери. А ще про війну,
яку засуджує автор, і про нездоланність людського духу. Бо як сказав
О. Генрі: «Треба прагнути бути людиною, незважаючи на всю
жорстокість навколишнього світу, і це можливо».

1. Опрацювання біографії Осипа Турянського
Народився Осип Васильович Турянський 22 лютого 1880 року в селі

Оглядів (нині Радехівський район Львівської області) в родині тесляра.
Був найстаршим серед 8 дітей. За допомогою сільського вчителя вступив
до Львівської української гімназії. Навчався добре, багато читав,
студіював іноземні мови. Потім закінчив філософський факультет
Віденського університету. Там же захистив докторську дисертацію
«Голосний [e] в українській мові». Працював учителем середніх шкіл
Галичини. У літературі дебютував 1908 р. новелами про нужденне
селянське життя в альманахові «Січ». З 1910 року викладав українську
мову та літературу в Перемишлянській гімназії. Восени 1914 року був
мобілізований в австрійську армію й відправлений на сербсько-
австрійський фронт. Потрапив у полон. Він один з 60 тисяч австрійських
полонених, яких, відступаючи, напівживі серби етапують засніженими
горами, і один із небагатьох, кому пощастило вижити. Це трапилося
дивовижним чином: серед семи замерзлих полонених несподівано
помітили якісь слабенькі порухи. Врятували доктора філософії Осипа
Турянського, зануривши в крижаний струмок, як запропонував земляк
Василь Романишин сербським лікарям.
Перебував у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба.

Пережите в сербському полоні відтворив у повісті-поемі «Поза межами
болю» (1917-1921). Цей твір, написаний у стилі експресіонізму, став
видатним явищем української модерної літератури. Найчастіше
визначають жанр твору «Поза межами болю» як антивоєнна психологічна
поема в прозі
Автор часто охоплює все життя людини чи найважливіші її моменти.
Адже в «Поза межами болю» із розповідної форми дізнаємося про
трагічне життя Штранцінґера, який осліп через поранення в одному з
боїв. Його мати з розпуки померла, а наречена наклала на себе руки. Із
діалогу між персонажами стає відомо, що в Саба нікого не було з рідних,
а Пшилуському зраджувала дружина. Перед очима Оглядівського, який
був у передсмертному стані, промайнуло все його життя.
Після повернення з Італії до Австрії викладав право у Віденському

університеті, потім працював у Галичині, займався видавничою та
педагогічною діяльністю. Підірване сербським полоном здоров'я швидко
тануло, і 28 березня 1933 року у Львові письменник помер. Його скромно
похоронили на Личаківському цвинтарі у Львові, без жалобних промов та
вінків. На похорон, як пише сучасник, зійшлося кілька десятків учителів,
письменників і журналістів. Тільки через п'ятдесят років його ім'я та
літературна праця були гідно пошановані.
«Поза межами болю»... Часто цим художнім автобіографічним твором

(1917, 1921) визначали всю подальшу творчість О. Турянського, яку, на
жаль, абераціями нашого літературознавчого сприйняття було
викреслено як «тьмяну» сторінку в житті прозаїка, поета, перекладача,
науковця й журналіста. Зрештою, у публіцистиці перших декад XX ст.,
некрологах чи просто в спогадах про письменника його так і називали:
«автор “Поза межами болю”». Але автор тішив себе надією, оптимізмом
щодо подібного визнання й своєї подальшої творчості: написав
філософсько-алегоричний твір «Дума пралісу» (1923), сатиричну
комедію «Раби» (1927), низку оповідань: «Брате, сьогодні Святий вечір»
(1922), «Казка про «Зимову казку» (1923), «Боротьба за великість» (1926)
із двох давніх гумористично-сатиричних оповідань, «Кость бере жінку на
іспит» (1926), «Іван Правдолюб» (1929), «Машина «Метаморфоза»
(1933), «Як усі ущасливлювали Івана» (1933), різдвяну легенду «Як люди
приймали Христа» (1933); поетичні твори: «На суді духа» (1921),
«Козацька дума» (1923), «Світ і поет» (1927), роман «Син землі» (1933).
Створив літературно-критичні нариси, зокрема про «Слово о полку
Ігоревім», яким він захоплювався. 1933 року вийшла друком вільна
обробка різдвяної легенди «Як люди приймали Христа». Тоді ж двома
випусками в серії «Українська бібліотека» з'явився і роман «Син землі».
Свої твори письменник іноді підписував псевдонімами: Іван Думка

або І. Думка, Оглядівський. Інколи здається, що літературна слава
О. Турянського — то відбиток знедоленої душі, яка не знайшла собі
притулку в земному житті й постала біля тліючого вогнища-забуття, щоб
спалахнути зі старого цвинтаря волелюбним духом. А може, просто
тихою сповіддю сипати зерна на рідний поріг своєї щербатої долі.
2. “Поза межами болю” аналіз твору
Тема: зневага до війни, висвітлення її безглуздості та жорстокості по
відношенню до людей. Возвеличення моральної сили людини, міцності
духу та прагнення жити, незважаючи ні на що.
Ідея: заклик до взаємоповаги, взаєморозуміння між різними народами.
Віра у те, що українська нація стане вільною та незалежною. «Хай наші
спільні муки впадуть прокльоном на старий світ, який ще досі тоне в морі
крові і нікчемності… Хай ясна ідея… виведе молоде українське
покоління на сонячний шлях волі… І позве народи до вселюдського
братерства і любові».
Жанр твору: повість.
Проблеми, порушені в тексті:
влада і народ;
війна та народ;
гроші: всевладдя та непотрібність;
людські цінності в надскладних ситуаціях;
заперечення війни як необхідності.
Сюжет: перебіг, сюжетні лінії.
Усе у творі «Поза межами болю» пов’язане з війною, адже персонажі —
це семеро солдатів, які спромоглися втекти з-під варти. Голодні, бо не їли
вже з десяток днів та вбрані в легкий одяг у зимовий час, вони, практично,
не мають шансу вижити, але не втрачають надію. Щоправда, весь твір
супроводжується стражданнями людей: вони марять, згадують своє
минуле життя та людей, що залишилися вдома. Поступово автор
розкриває нам характеристику образів: чому вони стали такими, як є, що
сталося в їхньому житті до війни і як вона змінила їх самих та їхнє життя.
Сюжет автобіографічний: перехід через гори військовополонених
австрійців, втеча товаришів, їх загибель, за винятком автора
(Оглядівський). «Поза межами болю» — це хроніка передсмертних
марень, прокльонів та спогадів сімох виснажених солдат, що відстали від
загального каравану. Всіх їх об’єднує одне – вижити. Але в ході боротьби
за виживання вони відчули близькість один до одного, здружилися, стали
братами. Проклинаючи тих, хто започаткував цю війну, друзі приходять
до думки, що майбутнє людства у братерстві, здруженні народів.
Головні герої: Бояні (серб), Сабо (угорець), Ніколич (серб), Штранцінгер

(австрієць), Пшилуський (поляк), Добровський (українець), Оглядівський
(українець) – автор.
Певно, що автор не даремно наголошує на національності солдатів:

2 з них — серби, ще 2 — українці, а також угорець, австрієць та поляк. У
боротьбі за своє життя вони знаходять дружбу і стає зрозуміло, що люди,
які відрізняються за походженням, нацією можуть знаходити спільне,
чудово взаємодіяти між собою та залишатися людьми.
“Поза межами болю” композиція:

І – Ліричний відступ. Про що йдеться у ньому? («Я і мої товариші впали
жертвою жахливого злочину, це був злочин, якого люди і природи
допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти
духа людства». «Я чудом остався між живими». Тіні загиблих товаришів
з’являються йому у сні і наяву. Автор призиває майбутні покоління
українців до «вселюдського братерства і любові».
ІІ – Експозиція. Похід військовополонених, жорстокість конвою.
ІІІ – Зав’язка. Семеро товаришів вбивають конвоїра, утікають. «Голод і
мороз ведуть їх на стрічу смерті, і третій ворог – безнадійність. Вони не
їли десять днів.»
ІV – Кульмінація. Як врятуватися? Потрібно розпалити вогнище, це
значить зняти із когось одежу. Починається моторошний «танець смерті».
Вирішують: хто впаде у «танці смерті» першим, з того і знімуть одежу.
Першою жертвою під час «танцю смерті» падає Бояні.
V – Розвиток дії. Загибель кожного із товаришів Оглядівського: перший
помер Бояні, далі – Пшилуський, Ніколич, Сабо, Штранцінгер,
Добровський.
VІ – Розв’язка. Оглядівський, автор твору Осип Турянський,
врятований.
3. Висновок. Сьогодні ми з вами пройдемо шляхом життя і смерті, який

почали сім товаришів-невільників — українці Оглядівський та
Добровський, серби Бояні та Ніколич, угорець Сабо, поляк Пшилуський і
австрієць Штранцінґер, та подолав лише один — Оглядівський, від імені
якого ведеться оповідь. Їм довелося потрапити у саме пекло війни. Вони
пройшли пекло, яке кинуло їх поза межі людського болю. Їх терзання
інколи сягають таких висот, у порівнянні з якими нічим видається навіть
найгірша Божа кара, а смерть видається благом: «Наче скам'янілий подих
смерті, так застигли людські тіні. Їхні душі не вернули ще з далекої
мандрівки в замогильну безконечність. Вони блукали по бездорожних,
сонних пустирях і тужили, і плакали за втраченим життя. Та ніхто не чув
голосу їхнього болю. Тоді, як із шістьох краплинок води стає одна
краплина, так шість душ злилося в одну душу. І була ця одна душа
марніша від наймарнішої пилинки, котрою буря гонить безвістями. І стала
ця пилинка-душа велика, мов світ, бо сховала в собі біль усього світу…
4. Довідник з теорії літератури

Поема в прозі — це ліро-епічний твір, написаний прозою, в якому
історичні події й життя героїв розкриваються через сприйняття й оцінку
оповідача.
Весь твір глибоко поетичний; він тримає читача в надзвичайному
емоційному напруженні. Тому «Поза межами болю» О. Турянського за
всіма жанровими ознаками — поема, хоч сам автор називав її «скромним
оповіданням». Твір написаний поетичною ритмізованою прозою, з
короткими уривчастими речитативними реченнями, нерідко з
філігранним емоційним малюнком інверсованої фрази, сповненої
глибокого психологізму
V. Закріплення знань, умінь та навичок курсантів
1. Фронтальна бесіда за питаннями:

— «Що керує людиною на війні: інстинкт самозбереження чи прагнення
перемоги духу над тілом?»
— Де проходить грань між любов'ю до себе і любов'ю до інших?
— Що є вічними супутниками війни?
— Що тримає їх на цьому світі?
— У чому бачать порятунок?
— Що символізує танець?

– Який твір за жанром? ( Повість-поема ). Чому? (Повторення
літературних родів).
– Як пов’язане життя автора з повістю? Її можна назвати
автобіографічною?
– Якими літературно–мистецькими течіями і напрямами керувався
митець?
– Чим починається твір?
– У попередньому слові герой твору говорить про злочин, який
«приневолив їх стати супроти духа людства». Як ви це розумієте?
(Герої пройшли пекло, яке кинуло їх поза межі людського болю)
– Прокоментуйте ці слова: «Що є ворогами полонених? (безнадійність –
найтяжчий ворог, голод - холод).
– Що тримає цих людей на плаву життя? (Спогади). Які спогади?
– У чому вони бачать свій порятунок? (Вогнище).
– Лунає пропозиція спалити книги, але їх немає. Сабо пропонує спалити
скрипку Штранціпгера? Чому Добровський відхиляє цю пропозицію? Які
людські гуманні почуття беруть верх? Потрібно когось вбити?
– Аргументуйте свою думку. До якого рішення прийшов Сабо?
(Танцювати). «Хотів би я розбити скам’яніле небо і скинути всіх богів у
цю безодню. Хай би боги, царі і всі можновладці, що кинули людство у
прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються!
Хай би вони самі відчули і пізнали бездонну глибінь людського
страждання! Тоді боги стали б людьми, а люди братами.» – основна
думка твору.
– Чому не вбили крісом слабшого? Що керувало чоловіками?
– Пригадайте, що розповідав Добровський про свого капрала? За що, той
убив серба (мертвого)? (За те, що у нього в кишені не було грошей).
– Що зробив з капралом Добровський? (Убив. Бо в його душі живе ідея
людяності й добра. – не завершення дискусії).
– Німецько-австрійське військо витіснило сербів. Один із семи –
австрієць! Чому йому ніхто не мстить?
– Чому Бояні боявся Сабо? Цей страх був виправданий?
– К пояснити прихильність Бояні до Сабо перед смертю?
– Коли Бояні помер, Сабо запропонував з’їсти його, щоб вижити, але
товариші у тяжкій боротьбі духа і тіла віддали все-таки перевагу чому?
(духові).
– Чим закінчується твір?
– То який же сенс життя героїв?
3. Лірична хвилинка
Ми за життя горіли в пеклі —
О незнищенна міць огнива!
І лиш на серці цім запеклім
Кров запеклася чорним гнівом.
Ми переходили всі кола —
О, жоден Дант того не бачив!
І лиш стискали видноколо
Глухі пожежі гайдамачі,
І лиш кружляли чорні круки,
Щоб видзьобать незрячі очі.

Ми перейшли всі кола муки —
І ось прозріли —
в пітьмі ночі.
Є. Маланюк
Війни — найтрагічніші періоди в історії людства. Драматична війна — за
відстоювання чужих інтересів. Саме такою була Перша світова війна 1914
р., де загарбницькі плани Австро-Угорщини щодо Росії та Сербії мали
відстоювати колонізовані українці Західної України, серед яких був і
мобілізований Осип Турянський.
4. Дискусія:
Сабо обирає того, хто повинен умерти. Це гуманно?
5. Проблемне завдання:
– А які проблеми, підняті О. Турянським, Ви можете назвати?
Прокоментуйте їх?
• Війна і мир.
• Воля людини та біологічні інстинкти.
• Життя і смерть.
• Гуманізм та жорстокість.
• Загальнолюдські цінності.

Війни — найтрагічніші періоди в історії людства. Драматична війна — за
відстоювання чужих інтересів. Саме такою була Перша світова війна 1914
р., де загарбницькі плани Австро-Угорщини щодо Росії та Сербії мали
відстоювати колонізовані українці Західної України, серед яких був і
мобілізований Осип Турянський.
1. Інтерактивна вправа «Рефлексія».
– «Мене найбільше вразили слова...».
– «Тому що...».
– «Я вважаю...».
– «Таким чином...»

1. Опрацювати теоретичний матеріал (опорний конспект).
2. Переглянути однойменний художній фільм (режисер — Ярослав
Лупій) за мотивами повісті «Поза межами болю» (1989 року).
ТЕМА: Богдан-Ігор Антонич. Загальний огляд життя і творчості.
Внесок у розвиток української літератури в Західній Україні. Поезії
«Зелена Євангелія», «Різдво», «Коляда»: життєвий оптимізм,
метафоричність і міфологізм поезій; екзотика лемківського краю в
контексті вселюдських мотивів; побут і традиції як джерело образних
асоціацій; «Зелена Євангелія» – нерозривна єдність природи й людини,
язичницьких мотивів із християнськими; особливості поетики кольору
(«Різдво», «Коляда»).
предметні: ознайомити курсантів із життям та творчістю Б.-І. Антонича,
його віршами про народно-релігійні свята й обряди; навчити курсантів
бачити і відчувати красу навколишнього світу;
ключові: розвивати навички виразного читання, аналізу, визначення
художніх засобів у поезіях; висловлення власних суджень про сутність
зображеного в ліричних творах;
комунікативну: висловлення думок про творчість письменника;
загальнокультурну: шанобливе ставлення до звичаїв і традицій
українського народу, батьківського дому; виховувати високу культуру
почуттів до рідного краю.
«поетична хвилинка», «читацький коментар», словникова робота,
дискусія, робота в групах, «психологічний тренінг».
письменника, ілюстрації до теми, тестові завдання, електронні дискурси,
Теорія літератури: поема в прозі.
Перевірка домашнього завдання (Вірш напам’ять «Різдво». (вибірково).

Дуже любив Б.-І. Антонич звичаї, традиції, свята рідного народу, прадавні
легенди й міфи, біблійні оповіді. Під надзвичайно оригінальним кутом
бачить він Різдво, Коляду. Поет так любить свою Лемківщину, що вона
здається йому центром Всесвіту, місцем, де відбуваються найважливіші
події світу.

1. Біографічні відомості
Народився Богдан-Ігор Антонич у с. Новиці на Лемківщині (нині —
територія Польщі) в сім’ї священика. Два імені йому дали згідно з греко-
католицькою церковною традицією. Початкову освіту хлопець отримав
удома, бо мав слабке здоров’я, потім навчався в єдиній у тому краї
польській Сяноцькій гімназії, до речі, українських там взагалі не було. У
цьому навчальному закладі українській мові відводили дві години на
тиждень.
Перші вірші Антонич почав писати ще в дитинстві польською мовою, а
під час навчання у Львівському університеті — вже українською.
Антонич-гімназист захоплювався музикою, добре грав на скрипці,
виступав на шкільних концертах і навіть сам складав мелодії. Також він
чудово малював, знав і розумів образотворче мистецтво.
Відомий такий цікавий факт із життя Антонича-студента. У Львівський
університет приймали дуже мало студентів, усього 10 %. Українці на
заняттях мали право сидіти, а от студенти-євреї — лише стояли. При
цьому діяли суворі правила — поляки сідали праворуч від проходу,
українці — ліворуч. Якось Богдан-Ігор і майбутній композитор Роман
Савицький запропонували сісти біля себе студентці-єврейці, за що їх цілу
перерву потім били поляки. Але друзі підтримали Богдана-Ігоря та
Михайла і зробили те ж саме наступного дня, адже вважали
неприпустимим поділ і привілеї за національними ознаками.
Вірші Богдана-Ігоря Антонича життєрадісні, передають залюбленість
поета у рідну природу, прадавні звичаї, традиції народу.
2. Творча спадщина
Аналіз поезії “Зелена Євангелія”. Автор розповідає про важливі для
письменника цінності — природу і навколишнє середовище. Письменник
дуже любив природу і оспівував її, тому цей вірш — це гімн природі,
весні, землі, де все це гармонійно поєдналося.
Захоплюють тонкі й незвичні спостереження: дійсно, хіба заметіль із

пелюсток квітучих абрикосів (морель) не нагадує карусель? І місяць
інколи буває червоним, як тюльпан. Земля стобарвна, і весело ловити
сонце в дзбан (глечик), радіти йому, цінувати миті життя.
Вид лірики: пейзажна.
Жанр: ліричний вірш.
Провідний мотив: гімн природі, весні, землі, якій кожен із нас має
поклонятися як божеству.
Ідея: показати зелений світ, який для поета є священним.
Композиція твору
Вірш «Зелена Євангелія» — це лише дві строфи-катрени, але в них поет
висловив і почуття ліричного героя, і красу землі, і її божественне начало.
Образи твору
Ліричний герой — людина, шо любить свою землю, її природу, оспівує
весну, гірське село, місяць, усю багатобарвність і красу землі.
Художні засоби
У невеликому за розміром творі поет використав такі яскраві художні
засоби:
епітети: «білі коні», «земля стобарвна» допомагають побачити багаті
кольори землі;
порівняння: «весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан,
червоний», «земля, наче сон цей» змальовують спорідненість і гармонію
різнобарвного світу, у якому все схоже в чомусь між собою — воно живе;
омофони: «сонце — сон цей» використовує поет задля створення
багатогранного образу — зорового, звукового, тактильного;
діалектизм «морель» (пелюстки квіток абрикосів) передає національну
своєрідність змалювання пейзажу, робить його впізнаваним.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм.
Твір «Зелена Євангелія» — це Євангеліє, священна книга самого поета,
який поклонявся природі, вірив, що все живе має душу. Кожним рядком
вірша поет невтомно стукає в нашу душу, не просить, а вимагає любити
багатобарвну землю, поклонятися їй, бачити красу в усьому.
Весна — неначе карусель, на каруселі білі коні. Гірське село в садах
морель, і місяць, мов тюльпан, червоний. Стіл ясеновий, на столі
слов’янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, землі
стобарвній, наче сон цей!
Збірку віршів «Зелена Євангелія» називають книгою природи. Поезія

«Зелена Євангелія» — ніби візитна картка поета, він невтомно продовжує
стукати в наші душі:
«Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей!»
Невеличкий поетичний твір насичений незвичайними порівняннями:
«Весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан», метафоричний образ
«на каруселі білі коні» — неповторний образ весни, що міг з’явитися лише
у стилі цього поета.
Митець ще раз підкреслює, що наші предки шанували дві стихії — воду і
сонце: «…на столі слов’янський дзбан, у дзбані сонце».
Опис краси рідного мальовничого гірського поетового села Новиця, яке
тепер знаходиться на території Польщі, ліг в основу вірша. Поетика
кольору — явище глибинної структури тексту. Пряме й метафоричне
значення кольору можуть бути в тісному зв’язку й зіставленні смислів.
Поет використовує кольори:

Білий. Це доволі частотний колір у поезіях поета. Цей колір, мабуть, автор
використовує для надання своїм образам позитивного забарвлення.
Червоний. Допомагає змалювати образ місяця більш насичено.
Основою основ серед образів Антоничевої поезії став образ землі. Богдан-
Ігор Антонич прийшов до переконання, що джерело всіх слов’янських
вірувань треба шукати саме тут. Із землі народжується життя. Земля —
фундамент світового дому.
• Аналіз вірша “Коляда”
У поезії Антонича «Коляда» говориться про дорогу Божого Дитяти. Люди
радіють народженню Христа-Спасителя, «тешуть теслі з срібла сани», у
яких повезуть його в «синь незнану». Поряд
— Божа Матір із великими печальними очима. Поки що Дитя маленьке,
спить собі безтурботно, але Мати передбачає тернистий шлях життя і
місію, йому призначену — «снігом стелиться життя», тому й «плаче
Пані». Збірка – Три перстені Рік написання -1934 р.
Коляда
Богдан-Ігор Антонич
Тешуть теслі з срібла сани,
стелиться сніжиста путь.
На тих санях в синь незнану
Дитя Боже повезуть.
Тешуть теслі з срібла сани,
сняться веснянії сни.
На тих санях Ясна Пані,
очі, наче у сарни.
Ходить сонце у крисані,
спить слов’янськеє Дитя.
Їдуть сани, плаче Пані,
снігом стелиться життя.
— Божа Матір із великими печальними очима. Поки що Дитя маленьке,
спить собі безтурботно, але Мати передбачає тернистий шлях життя і
місію, йому призначену — «снігом стелиться життя», тому й «плаче
Пані». Збірка – Три перстені Рік написання -1934 р.
• Богдан-Ігор Антонич «Різдво» - аналіз твору, критика
(1909-1937)
«Різдво»
Історія написання: в умовах польської експансії на Західній Україні

Антонич відбувається як український поет, який шукає нових форм і
продукує новий погляд на світ, поезію, де поєднуються християнська
міфологія із традиційними національними фольклорними ідеями й
образами.
Рік створення: 1934.
Збірка: «Три перстені».
Напрям: модернізм. Течія: символізм, авангардизм, міфологізм.
Богдана-Ігоря Антонича складно віднести до якоїсь течії, оскільки його
творчість характеризується винятковою вишуканістю й неоднозначністю,
де національне злите зі світовим, міфологія з реальністю, раціональне з
ірраціональним.
Рід: лірика.
Жанр: вірш.
Віршовий розмір: хорей
Тематичний різновид: філософська лірика.
Тема: факт народження Христа.
Ідея: переосмислення факту народження Христа як події, що
відбувається в кожному селі й містечку; уславлення народження життя й
радості.
Мотиви: «велике в повсякденні»; «краса»; «Батьківщина»; «природа».
Образи: людей: лемки у крисанях; Марія; міфологічних істот (умовно):
бог; природи: ніч у сніговій завії, місяць — золотий горіх; предметів і
явищ: народження; сани; містечко; крисані (круглі капелюхи); стріхи;
долоні.
Символічні образи: кожен образ у поезії є своєрідним символом: сани
(український символ-аналог ясел, де народився Христос); лемки (символ-
аналог волхвів); золотий горіх (символ-аналог дитинчати Христа, нового
життя); місяць (символ батьківщини).
Автор «Трьох перстенів» — національно орієнтований митець, про що
свідчить, наприклад, такий його запис: «Проти розуму вірю, що місяць,
який світить над моїм рідним селом в Горлицькому повіті, є інший від
місяця з-над Парижа, Рима, Варшави чи Москви... Вірю в землю
батьківську і в її Поезію».
Композиція: складається із двох чотиривіршів, у яких у символічній
формі розказано про волхвів, які принесли дарунки новонародженому
Христу, і Марію, яка тримає на долонях (притуляє до лона) сина
(«золотий горіх»).
Система віршування: силабо-тонічна.
Строфа: чотиривірш (катрен). Римування: перехресне (абаб).
Художні засоби виразності: епітет, символ, інверсія.

1. Словникова робота поезії «Різдво»
Лемки — жителі Лемківщини;
к р и с а н і — капелюхи з крисами (полями);
завія — заметіль, метелиця;
стріха — дах; М а р і я — Божа Матір.
2. Дискусія (Обмін враженнями курсантів щодо прочитаного вірша).
3. Словникова робота поезії «Коляда»

Коляда — різдвяна величальна пісня;
Ясна Пані — Богоматір;
с а р н а — гірська коза.
4. Дискусія (Обмін враженнями курсантів щодо прочитаного вірша).

5. Робота в групах
1-ша група коментує зміст (робить частковий аналіз) вірша «Різдво».
2-га група пояснює зміст вірша «Коляда».
3-тя група порівнює вірш «Різдво» й «Коляда» з народними колядками
й щедрівками.
4-та група визначає художні засоби та їхню роль у творах.
((Місяць) круглий; принесли місяць; сніговій (завії); ніч крутиться; у
долоні у Марії — місяць; місяць — золотий горіх; тешуть теслі; тешуть з
срібла сані; стелиться путь; (синь) незнану; веснянії (сни); очі наче у
сарни; Ясна Пані; ходить сонце у крисані; снігом стелиться життя.)
Орієнтовні відповіді
1-ша група
Поет переосмислює біблійну легенду народження Ісуса Христа й
говорить, що Бог народився у його лемківському краї, на санях, а лемки,
як ті давні волхви, пастухи, принесли в дарунок місяць круглий. І цей
місяць у долонях Божої Матері як золотий горіх.
Цю поетичну картину можна зрозуміти по-різному — і як фантазію
автора, і як символічну думку — Бог у кожному краї, у кожній оселі і в
серці кожної людини.
2-га група
У поезії «Коляда» говориться про дорогу Божого Дитяти. Люди радіють
народженню Христа-Спасителя, «тешуть теслі з срібла сани», у яких
повезуть його в «синь незнану». Поряд — Божа Матір із великими
печальними очима. Поки що Дитя маленьке, спить собі безтурботно, але
Мати передбачає тернистий шлях життя і місію, йому призначену —
«снігом стелиться життя», тому й «плаче Пані».
3-тя група
У народних колядках та щедрівках теж славиться народження Сина
Божого, вказується на велике свято роду людського, усіх християн, як,
наприклад, у щедрівці «Добрий вечір тобі, пане господарю!». Разом із тим
тут є величання господарів, побажання їм усіляких гараздів. Поет
вдається і до передхристиянських мотивів, що стосуються урожаю,
приплоду худоби й т. ін. У народних колядках і щедрівках частими є
повтори, пестливо- зменшувальні слова, художні засоби прості,
використовуються здебільшого епітети. У поезії Б.-І. Антонича —
картини більш складні, можливо, з підтекстом, з художніх засобів
превалюють метафори.
4-та група
Серед художніх засобів трапляються епітети (сніговий, круглий),
порівняння (очі наче у сарни), повтори (тешуть теслі), метафори (місяць
— золотий горіх) тощо. Ці засоби допомагають яскравіше змалювати
картини життя, авторські почуття й переживання.
1. Богдан-Ігор Антонич народився на території ...
А Волині
Б Буковині
В Поділлі
Г Лемківщині
2. Назва першої збірки Б.-І. Антонича.

А "Привітання життя"
Б "Три перстені"
В "Книга Лева"
Г "Зелена Євангелія"
3. Збірка, що вийшла у світ після смерті поета

А "Три перстені"
В "Книга Лева"
Д "Привітання життя"
4. Гімн природі, весні, землі - провідний мотив твору ...

А "Зелена Євангелія"
Б "Різдво"
В "Вишні"
Г "Коляда"
5. Уславлення народження життя й радості - ідея твору ...

А "Коляда"
Б "Різдво"
В "Вишні"
6. Лемки, Марія, Бог, ніч, місяць - образи із твору ...

А "Коляда"
Б "Різдво"
В "Вишні"
7. Теслі, сани, Ясна Пані, сонце - образи із твору ...

А "Коляда"
Б "Різдво"
В "Зелена Євангелія"
Г "Вишні
8. Указати віршовий розмір поезії "Зелена Євангелія"
А хорей
Б ямб
В амфібрахій
Г анапест
9. Вірш "Коляда" написано ...

А хореєм
Б ямбом
В анапестом
Г амфібрахієм
10. Поезія "Різдво" написано ...

А хореєм
Б ямбом
В анапестом
Г дактилем
11. Рядок
Ходить сонце у крисані
з поезії ...
А "Вишні"
Б "Зелена Євангелія"
В "Коляда"
Г "Різдво"
12. У рядку
Тешуть теслі з срібла сани
використано художній засіб ...
варіанти відповідей
А метафора
Б епітет
В порівняння
Г алітерація
· Психологічний тренінг «Будь активним і толерантним»
1. Скласти хронологічну таблицю життя і творчості Б.-І. Антонича.
2. Вивчити вірш напам’ять «Різдво».
3. Виконати тестові завдання з практичної частини.
4. Опрацювати теоретичну частину (опорний конспект).
ТЕМА: Юрій Яновський. Загальний огляд життя і творчості.

Романтичність світовідчуття. Романтизована стихія національно -
визвольного руху. Роман у новелах «Вершники» - перший в
українській романістиці твір про український народ у вирі
громадянської війни.
предметні: ознайомити курсантів із життєписом Юрія Яновського,
різноманіттям його творів та місцем в розвитку української літератури,
жанровою своєрідністю роману «Вершники»;
проблематики твору; висловлення власних суджень про сутність
зображеного в художньому творі;
загальнокультурну: шанобливе ставлення до творчості письменника ;
виховувати активну громадянську позицію, любов до своєї Батьківщини,
фронтальна й еврестична бесіди, «ланцюжок думок», «займи позицію»,
письменника, таблиця, ілюстрації до теми, словник літературознавчих
термінів, електронні дискурси, відеозаписи.
Міжпредметні зв’язки: історія України, кіномистецтво, художня
Теорія літератури: неоромантизм, роман у новелах.


Перевірка домашнього завдання (Коментар доповідей курсантів
Складний і важкий, іноді й суперечливий творчий шлях пройшов Юрій
Яновський, шлях, будні якого були сповнені пристрасної творчості й
горіння. Девізом його стали крилаті слова Еміля Золя: «Ні дня без рядка».
Ключ до справжнього розуміння і злетів, і протиріч, та й деяких творчих
невдач Яновського — у сумлінному вивченні його спадщини.
Максим Рильський у статті «Правда завжди правда», присвяченій пам'яті

письменника, закликав «при ясному денному світлі уважно переглянути
всю творчість Яновського, — не для того, щоб її таки всю прийняти й
визнати бездоганною, не для того, щоб канонізувати й поставити поза
критикою деякі окремі, особливо ранні, твори письменника, а для того,
щоб над іменем нашого видатного майстра й чесного громадянина
засіяло в усій своїй красі сонце правди».
ІV. Сприйняття і засвоєння курсантами навчального матеріалу

1. Основні дати життя й творчості Ю. І. Яновського
1902 року, 27 серпня у селі Майєрове Єлисаветградського повіту

Херсонської губернії (нині Компаніївський район Кіровоградської
області) у хліборобській родині Івана Миколайовича та Марії Мусіївни
Яновських народився син Григорій, якого згодом стали називати Юрієм.
1909 р. — вступив до церковно-приходської школи в с. Майєровому,
через рік — до земської в селі Нечаївці.
1911 p., серпень — зарахований до Єлисаветградського реального
училища.
1918-1919 pp. — боєць добровільної санітарної дружини в місті
Єлисаветграді, бере активну участь у боях проти банди Никифорової.
1920 р. — інструктор Єлисаветградсього повітового статистичного бюро
та інспектор карткової системи продовольчого комітету.
1921р. — інспектор Елисаветградської повітової робітничо- селянської

інспекції.
1922 р. — завідуючий відділом адмінсектора при Елисаветградському
міськвиконкомі; 4 червня — у київській газеті «Пролетарська правда»
з'являється перша публікація — вірш російською мовою «Море» під
псевдонімом Ней.
1922-1925 pp. — студент Київського політехнічного інституту.
1924 p., 17 лютого — у київській газеті «Більшовик» з'являється перша
публікація українською мовою — вірш «Дзвін» під псевдонімом
Юрій Ней.
1924 p., 2 березня — у тій же газеті друкується перше оповідання «А
потім німці тікали».
1925 р. — у Харкові (видавництво «Книгоспілка») виходить перша
книга — збірка оповідань «Мамутові бивні»; жовтень — переїзд до
Харкова, знайомство з В. Блакитним, О. Довженком, Остапом Вишнею,
П. Тичиною, М. Кулішем.
1925-1927 pp. — редактор ВУФКУ, головний редактор Одеської
кінофабрики.
1927 р.— у журналі «Вапліте» (№ 3) друкується повість «Бай- город».
1928 р.— виходить книга поезій «Прекрасна Ут» і роман «Майстер
корабля».
1930 р.— виходить роман «Чотири шаблі».
1932 р.— з'являється друком перша п'єса «Завойовники».
1935 р.— друкується роман «Вершники» спочатку в перекладі
російською мовою в журналі «Знамя» та «Роман-газеті» (Москва), потім
у Держлітвидаві України.
1937 р.— у театрах Москви, Ленінграда, Харкова та інших міст з успіхом
іде п'єса «Дума про Британку».
1939 р.— переїзд на постійне проживання до
Києва; 31 січня — нагороджений орденом Трудового Червоного
Прапора.
1941p., З вересня — у газеті «За Радянську Україну» друкується перша
новела воєнного часу «Коваль».
1941-1946 pp.— відповідальний редактор журналу «Українська
література» (з січня 1946 р.— «Вітчизна»).
1942 р.— виходять збірки оповідань: в Уфі — «Американський кум» та
«Генерал Макодзьба», у Саратові —«Новели».
1945 p., листопад — 1946 p., березень — спеціальний кореспондент
газети «Правда України» на Нюрнберзькому процесі.
1947 р.— у журналі «Дніпро» (№ 4-5) друкується роман «Жива вода».
1948 p., квітень — за цикл «Київські оповідання», опублікований у
журналі «Знамя», присуджено Державну премію СРСР.
1954 p., 16 лютого — прем'єра п'єси «Дочка прокурора» на сцені
Київського драматичного театру ім. Лесі Українки.
1954 p., 25 лютого — помер Ю. І. Яновський. Похований у Києві на
Байковому кладовищі.
2. Висловлювання відомих людей про Юрія Яновського

• «Що таке талант? Дехто, шукаючи відповіді, копирсається у наукових
фоліантах. Пригадуючи Юрія Івановича, робиш висновок, що талановита
людина — це людина, яка має полум'яне серце, винятковий розум,
особливу увагу...»(Дмитро Гринько).
• «...У Яновського вийшло у світ багато творів, але писав він протягом
свого життя одну книгу — книгу мудрого великого
Буття» (Микола Строковський).
• «Юрій Іванович завжди був шукачем цікавих пригод, але шукав він їх
не для того, щоб одразу пустити в якийсь твір. Вони йому потрібні були
як доказ його принципових життєвих настанов, він підкріплював ними
своє впевнення, що людина може й повинна бути кращою, ніж вона є.
Прагнути цього він учив нас своїм життям і своєю творчістю, і за це йому
щиросердний уклін» (Матвій Талалаєвський).
• «Я любив романтичні твори Юрія Яновського — і вся його особа була
оповита для мене романтичним серпанком»(Абрам Кацнельсон).
• «Юрій Яновський — наша національна гордість» (Микита Шумило).
• «Яка ж то була напрочуд приваблива людина!.. Стриманий і м'який,
надзвичайно простий і привітливий у стосунках з людьми, з товаришами,
скромний і вдумливий...» (Наталя Забіла).
• «Письменницький талант Юрія Яновського наскрізь пройнятий поезією
українського народу, завжди викликав у нас справжню радість за
українську літературу...» (Петро Панч).
• «Дбайливо, з великою любов'ю ставився письменник до слова.
Варіюючи, відбираючи, він нанизував їх, як намистинки, одне до одного,
будучи до себе безмірно вимогливим. Щоб оновити відчуття мови, почути
її з народних вуст, він любив поринати в саму гущу народу»(Тамара
Яновська).
3. Творчий доробок митця

Ю. Яновський залишив нам багатожанрову спадщину: 70 новел,
оповідань, чимало поезій, повість, чотири романи, сім п'єс (деякі успішно
ставилися театрами), а ще кіносценарії, публіцистика. Його справедливо
називають сміливим новатором в українській літературі XX ст.
Він — один із найяскравіших представників неоромантичної течії в ній.
У царині як змісту, так і форми художніх творів ніколи не прагнув ходити
чужими стежками, відкидав усталені схеми, банальності, трафарети.
Уже перші збірки новел Ю. Яновського «Мамутові бивні» (1925), «Кров

землі» (1927) разом із творами М. Хвильового, Г. Косинки, В.
Підмогильного та ін. підтвердили відхід нової хвилі української
літератури від народницько-просвітницьких традицій XIX, а почасти й
початку XX ст. Поза сумнівом, на них позначився вплив футуризму й
кіностилістики нової музи, що вабила до себе і Яновського. Сюжетами
новел «Мамутові бивні», «Історія попільниці», «Роман Ма», «Туз і
перстень», «Кров землі» керує смілива авторська думка, хоч у цілому
вони досить банальні й поширені на ті часи.
Серед ранніх творів Ю. Яновського — новела

«Поворот» (1927), надрукована вперше тільки 1967 р. У романтичному
стилі написана повість «Байгород», яка створювалася 1927 р. в Одесі,
«коли спогади юнацтва підступили клубком до його горлянки. Авторові
нашому здавалося тоді, що море витікає з берегів і широкою водою тече
в степи, переламуючись, перегинаючись через обрій», — так пояснено
задум у «Коментарях до знижок...».
Роман «Майстер корабля» (1928) — абсолютно новаторський за змістом і

формою твір в українській літературі. Яновський осмислює роль творчої
інтелігенції, власне, еліти суспільства у формуванні й становленні
світогляду нової доби —тема, що постала на вістрі інтересу багатьох
тогочасних письменників.
У романі «Чотири шаблі» (1931) показано могутню стихію національно-

визвольного руху в Україні в революційний час та його трагічні наслідки.
Така тема в українській літературі була порушена вперше. Твір
складається із семи розділів (пісень). Таким чином, письменник
започаткував в українській літературі новий різновид роману —роман у
новелах.
Після появи 1935 р. роману в новелах «Вершники» письменник став

досить відомим. Цей твір узагалі протягом довгого часу вважався
вершинним здобутком митця. «В цій невеликій книжці закладено три
роки роботи, три роки всіляких думок і самовідчувань, усяких життєвих
умов», — читаємо в записниках автора. У ньому розповідається про
братовбивчу війну в Україні 1919 p., яка стала початком трагедій, що
випали на долю українського народу після революції 1917 р.
Ю. Яновський — романтик за світовідчуттям і стилем, його
приваблювали яскраві характери, небуденні, екстремальні ситуації, у
яких найвиразніше розкривалися людські риси. Його манера письма
позначена суб'єктивною стихією: вибухом емоцій, патетикою,
виведенням «назовні» авторськими симпатіями та антипатіями. Він був
тонким стилістом з особливим чуттям слова, його відтінків і нюансів. Сам
письменник назвав себе поетом, який інколи пише прозу.
Коли Юрій Яновський читав книжку і хотів її оцінити, він питав себе: «Чи
взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, у
далеку таємну путь? Чи поклав би її в торбу із хлібом окрайцем, пучкою
солі й цибулиною? Чи достойна вона там у торбі на плечах лежати всю
путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв'яжеш торбу і з'їси
хліба з цибулиною, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і
приємний біль мудрості?». У цих словах не тільки естетична програма
письменника. Це — девіз його життя. Твори письменника й сьогодні
захоплюють читачів, уселяють у них мужність, приносять незвичайну
радість, щирий захват.
4. Робота над романом «Вершники»

«Вершники»—перлина творчості Ю. Яновського. П. Г. Тичина сказав, що
саме цим романом новітня українська література склала екзамен на
атестат зрілості. Тема громадянської війни постає у творі по-справжньому
героїчною й романтичною. Автор правдиво показує трагедію цілої
родини Половців, яких революція розкидала по різні ідеологічні фронти.
Особливо яскраво виявилася в цьому творі композиційна майстерність
Яновського. Роман складається із восьми сюжетно завершених новел
(«Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі», «Батальйон Шведа»,
«Лист у вічність», «Чубенко, командир полку», «Шлях армій»,
«Адаменко»), які в сукупності передають панораму періоду
громадянської війни.
«Вершники» — новелістичний роман.
5. Теорія літератури
Роман (фр. готап — романський) — літературний жанр, найбільш
поширений у XVIII-XX ст.; великий за обсягом, складний за будовою
епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко
розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
Новела (іт. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом
прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним
фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.
Роман у новелах — складний за побудовою і великий за розміром епічний
прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи;
складається з окремих новел, об'єднаних спільним задумом.
Відображаючи дійсність, мистецтво не може не відображати і
часопросторові форми її існування.
Художній простір і час є відтворенням, ідеальним простором і
часопросторові. Простір і час у мистецтві — це універсальні визначення
художнього образу.
Специфіка художнього простору полягає в тому, що він є художньо-
відображеним простором і має естетичний зміст. Митець у своєму творі,
відтворюючи реальний простір, разом із тим формує певний художній
простір, у якому відбуваються події. Цей простір може бути великим і
охоплювати кілька країн або виходити за межі земної планети, або ж
навіть звужуватися до тісних меж однієї кімнати.
Художній час є способом існування мистецтва, одним із засобів
оволодіння соціальним та індивідуальним часом, його відтворення та
творення, збереження та перетворення. У XX ст. відбуваються суттєві
зміни в художній практиці. Поширюється вільна (монтажна) форма
композиції літературних творів. Майже одночасно з'являються
безсюжетна література, безпредметний живопис, атональна музика,
абстрактна скульптура.
В основу мистецтва покладена умовність зображення, оскільки не міг би

відбутися сам факт відображення дійсності, яким передбачено
відторгнення реально або ж уявно існуючих явищ і речей шляхом їх
відтворення у змалюванні, а не ототожнення з прототипом.
6. Опрацювання особливостей роману
• Роман складається з восьми композиційно й сюжетно пов'язаних новел.
• Відсутність хронологічної послідовності в розгортанні подій.
• Використання кінематографічного прийому монтажу «кадрів».
• Має ознаки народної думи, героїчної поеми, новели.
• Виняткових героїв автор показує у виняткових обставинах.
• Головний мотив — розпад людського роду, що почався з революцією.
• Правдивість і типовість у відтворенні історичних подій та змалюванні
дійових осіб.
Проблеми порушені в романі
• Трагедія роду й народу.
• Розпад родини заради ідеї.
• Революція і народ.
• Політичні платформи різних партій і політичних сил.
• Відданість справі.
• Творча праця та духовні цінності.
• Проблема братовбивчої громадянської війни.
Роман розпочинається новелою «Подвійне коло». Автор зразу вводить

нас у шквал гарячих подій літа 1919 року. На степових просторах ллється
кров чотирьох братів, обдурених, осліплених ворожими проповідями
шовіністів і монархістів, націоналістів і анархістів.
Новела «Подвійне коло» (коло інтересів класових і родин-

них) — класичний зразок художнього втілення болючих роздумів митця
про непростий час в історії свого народу, коли брат убиває брата. Той
«умовний» бій у степу під Компаніївкою символізує собою всю складну
ситуацію в Україні під час громадянської війни. І хоча врешті-решт
перемагає інтернаціональний загін Івана Половця, але емоційний акцент
зовсім на іншому — автор не підтримує цю криваву різню, хоча вона й
задля нового життя.

— У чому новаторство роману «Вершники»?
— Якою новелою починається роман?
— Яким девізом у житті керувався Мусій Половець?
— Чи дотримувалися батьківської науки сини?
— У чому полягає трагізм роду Половців?
— Чому новела має назву «Подвійне коло»?
2. Метод «Ланцюжок думок»

Маршрутний лист
• Рідна Кіровоградщина.
• Усі дороги ведуть до Києва.
• Чорноморський Голівуд.
• Родина.
• Творча спадщина.
• Романтизована стихія національно-визвольного руху (роман «Чотири
шаблі»).
• Роман у новелах «Вершники» — зразок соцреалізму.
— Визначте основні думки новели „Подвійне коло”.
(Засудження братовбивчої війни, жорстокості, насилля; заклик до єдності

роду; заклик до терпимості; толерантності; надання переваги
загальнолюдським цінностям).
— Повертаємося до нашого проблемного питання, поставленого на

початку заняття: „У чому трагедія роду Половців?”
(Ю. Яновський у новелі „Подвійне коло” зображує боротьбу братів, що

належать до різних класів, мають різні інтереси, хоча й вийшли з однієї
родини.
Трагедія їхнього роду в тому, що, маючи різні політичні переконання,

брати не дотримувалися заповіді батька жити в мирі й злагоді, а знищили
одне одного.
Гине родина, гинуть люди, що могли працювати на благо Вітчизни, – і в

цьому трагедія).
— У чому причина трагедії? (Різні політичні переконання, нетерпимість,

сваволя, жорстокість і обставини часу, що цьому сприяли).
4. «Займи позицію»
— Хто із братів, на вашу думку, є переможцем?

Шановні курсанти! Незабаром Ви підете у світ дорослих. То не райський
сад, то ринг, де вирішується людська доля. Без родини ми сироти,
відламані гілочки від дерева. І так хочеться в цей тривожний для всіх нас
час, щоб ми черговий раз не констатували: «Лютували шаблі, і коні бігали
без вершників».
Час невмолимий, його зупинити не можна. І ніхто не вгадає, куди кожного

з Вас понесуть життєві вітри, та дім своїх перших весен пам’ятайте. Не
забудьте і тривогу матері, і поради батька, теплі очі брата і сестри,
пташині зграйки в повітрі, кучеряву кульбабку на ріднім подвір’ї і оцю
родинну благодать: вишитий рушник, соняшник біля хати, хліб на столі,
вогник тепла й любові. Хай це ніколи не згасає у вашому серці, хай гріє у
будні і свята. Ідіть у життя зі світлим розумом і чистою совістю, бо вона
– наш внутрішній суддя і не дозволить зійти на криву стежку.
— Чим зацікавила Вас творчість Юрія Яновського?
— У чому проявляється романтичність письменника?
— Чим небезпечна втрата людьми, народом своїх коренів, родинних
зв’язків?
— Чи актуальна проблема збереження роду і його традицій сьогодні?

• Оголошення результатів навчальної діяльності курсантів

1. Скласти хронологічну таблицю життя і творчості Ю. Яновського.
3. Прочитати новели з роману: «Подвійне коло», «Шаланда в морі»,
«Дитинство».
4. Переглянути відеозаписи за твором Ю. Яновського «Майстер
корабля» в мережі Інтернет.
Тема: Семінар №5. Роман «Майстер корабля»: новаторство
художньої форми (модерний сюжет, що інтригує, умовність фабули,
зміщення часу й простору); проблеми творення нової української
культури, становлення духовності людини, її самоусвідомлення в
новій дійсності; символічність образів; неоромантичні герої: То-Ма-
Кі, Режисер, Сев, Тайях та їх прототипи; модерністські образи Міста,
Моря; морально-етичні колізії твору; національне крізь призму
загальнолюдського.

предметні: ознайомити курсантів зі змістом роману Ю. Яновського,
аналізувати художні образи, з'ясовувати їх символічність та ознаки
неоромантизму, поглибити знання про новаторстово художньої форми;
прочитаного, визначати межі власного знання і незнання; формувати
життєву й удосконалювати літературно-мовну компетенції;
зростання; ілюструвати, як автор розкриває національне крізь призму
загальнолюдського;
загальнокультурну: національна свідомість, повагу до митця, почуття
гуманності, людяності; виховувати уміння розуміти й поважати красу
людських стосунків, аналізувати та інтерпретувати твір в аспекті
національної культури.
Методи, прийоми, форми: слово викладачки, пояснення, обговорення,
«сюжетний ланцюжок», фронтальна бесіда, літературний диктант,
«мозковий штурм», «займи позицію», «психологічний тренінг».
ілюстрації до теми з картинками, тестові завдання, словник
літературознавчих термінів, електронні дискурси, відеозаписи.
Теорія літератури: український романтизм, неоромантизм,
автобіографічний роман.
Трапляються люди, що не полишають у пам’яті жодних згадок — були
та й нема. Зате життя нас нагороджує великою кількістю людей- зірок,
які не гаснуть у нашій пам’яті, які живіть у тобі, зогрівають тебе своїм
теплом, своєю мудрістю. До таких світлих, незабутніх людей і
належить Юрій Іванович Яновський.
Матвій Талалаєвський



Роман «Майстер корабля» був задуманий як твір модерністський. Його
основа неоромантична: на першому плані — окриленість, фантазія і віра
в людські можливості, які наче зовсім заступають приземлену буденність.
Екзотика приморського міста, романтика морських пригод, молодість з її
нестримними творчими амбіціями, кохання і вірна дружба — усе це
сприяє творенню загального неоромантичного ефекту життєвої повноти,
незмарнованих днів людського життя.
Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі,

науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у
філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності,
захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання
історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого
(історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле
або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику.
Неоромантизм (від грецьк. veog — молодий, новий і фр. romantisme) —
умовна назва естетичних тенденцій, що виникли у світовій культурі,
зокрема в літературі, живописі та музиці, на межі ХІХ-ХХ століть. Течія
раннього модернізму.
Роман (фр. roman — «романський») — літературний жанр, великий за
обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені
життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів
багатьох персонажів.
Роман мариністичний — роман на морську тематику.
Роман автобіографічний — жанровий різновид роману, у якому
головним персонажем виступає сам автор, а події, вміщені у фабулі, —
достеменні події з його життя.

1. Коротко про творчість Ю. Яновського.
2. Романтичне зображення подій у романі „Майстер корабля”:
а) жанрова своєрідність роману;
б) особливості композиції роману;
в) образи роману;
г) мова і стиль твору.
3. Проблематика роману «Місто».
4. Значення творчості Ю. Яновського.
• Робота над змістом твору

Жанр твору: автобіографічний роман.
Епоха: 1920-ті роки ХХ століття. Експериментальна проза 20-х років ХХ
століття, авангардна проза (О. Сайковська).
Напрям: модернізм (елементи детективного, пригодницько-авантюрного
жанру; іонізація; романтика настрою; новітні образи моря, міста
(мариністичний колорит); екзотичність (місця, імена), пейзаж).
Течія: неоромантизм
Тема: роздуми митця про сенс земного буття, загадковість і велич
людської душі, її поривання до гармонії та краси шляхом осягнення і
минулого, і майбутнього; теми жінки, кохання.
Ідея: утвердження торжества молодості, енергії, краси, щастя і
творчості, непереможного життєлюбства; поетизація вільного творчого
начала в українській людині, пробудженій до нового життя.
Композиційно-стильові особливості: в основі роману — власний досвід
роботи письменника на Одеській кіностудії в 1925-1927 рр. та його
співпраця з В. Кричевським, П. Нечесою, О. Довженком та Ітою Пензо,
які згодом стали прототипами головних героїв:
То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) — сам Юрій Яновський
Сев — режисер О. Довженко
Професор — художник, знавець старовини професор В. Кричевський
Директор — Павло Нечеса (очолював кінофабрику)
Тайах — відома балерина Іта Пензо, пізніше репресована, подобалася
Довженкові та Яновському
Богдан — актор Григорій Гричер
Місто — портова Одеса, тодішній «Голлівуд на березі Чорного моря».
Незвичний, новий для української літератури сюжет.
У романтичному творі є і любовна колізія, і Прекрасна Дама. Тут це
загадкова танцівниця Тайах, у яку закохані Сев, То-Ма-Кі та Богдан. Це
сильні, вольові натури, якими і мають бути романтичні герої.
«Сюжетний лонцюжок»
Любовна сюжетна лінія у творі є втіленням етичного кредо митця, який
сповідує культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин.
Роман “Майстер корабля” (1928) з’явився о тій порі, коли багато
українських письменників, слідом за М. Хвильовим, який відверто
поставив питання “Камо грядеши?”, “Україна чи Малоросія?”, шукали
відповіді на них. Яким шляхом розвиватиметься тепер українська нація і
культура зокрема?
Саме тоді з’являються романи В. Підмогильного “Місто”, “Невеличка
драма”, М. Івченка “Робітні сили”, Є. Плужника “Недуга”, В. Винниченка
“Сонячна машина”, М. Хвильового “ Санаторійна зона”, “Вальдшнепи”,
у яких провідне місце відводиться творчій інтелігенції, власне, еліті
суспільства.
Це абсолютно не збігалося із нав’язуваною більшовицькою
ідеологією правлячою роллю робітничого класу як гегемона. В цьому ж
ряду і роман “Майстер корабля” Юрія Яновського.
Це був абсолютно новаторський (за змістом і формою) твір в українській
літературі. Вплив зарубіжної романтичної класики відчувається тільки на
рівні світоглядному, що лише розширило художні обрії роману.
Композиція досить вільна, роман ніби розбудовується на очах.
Незвична форма оповіді – монолог-сповідь сімдесятилітнього То-Ма-Кі,
який згадує свою далеку молодість, пов’язану з кіномистецтвом. Читач
мандрує разом із героями з майбутнього в минуле. Таємничі, часом
небезпечні пригоди змінюють одна одну.
Дія відбувається то в Одесі, то в Італії, Румунії, навіть на острові Ява.
Мариністичний колорит Міста, що з’явився в українській літературі чи не
вперше в такому обсязі, змінюється екзотикою чужих країн.
Екзотичні також імена героїв: Тайах, Сев, То-Ма-Кі, його сини
Майкл і Генрі. Автор сміливо став в опозицію до літературних
трафаретів. Усе це не сподобалося тогочасній критиці.
У романтичному творі обов’язково має бути любовна колізія і Прекрасна
Дама. Тут це загадкова танцівниця Тайах, в яку закохані Сев, То-Ма-Кі та
Богдан. Усі вони готові впасти їй до ніг. Це сильні, вольові натури, якими
і мають бути романтичні герої.
Любовна сюжетна лінія у творі є втіленням етичного кредо митця, який
сповідує культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин.
“Майстер корабля” написаний відчайдушним романтиком,
залюбленим у море, життя, людей, письменником, що вміє “горіти” над
твором. Тут утверджується “романтика вітаїзму”, непереможне
життєлюбство, до якого закликав у статтях М. Хвильовий і яке
наснажувало багатьох митців 20-х рр. Ю. Яновський опоетизував вільне
творче начало в українській людині, розбудженій до нового життя (Це
символізує будівництво вітрильника).
Майстер на носі корабля – дерев’яна фігурка із профілем жінки, яка веде
його вперед, оберігає від рифів. Що повинна взяти з собою в подальшу
дорогу українська нація? Який багаж духовності, які морально-етичні
вартості? Що буде оберігати її в майбутньому? Ці проблеми і
порушуються в романі.
Уже сама тема роману «Майстер корабля» — море й кіномистецтво
— виконана в сміливому неоромантичному ключі, значно розширювала
ідейно-проблемні й стилістичні обрії української прози.
Окрім усього, «Майстром корабля» письменник демонстрував нову
форму, у якій домінував раціоналістичний стрижень, поетика умовного
моделювання.
Через образ оповідача — сімдесятилітнього То-Ма-Кі — автор
розмірковує сам і змушує всіх інших персонажів постійно «мудрувати».
Оповідь ведеться переважно у формі ліричної сповіді То-Ма-Кі. Йдеться
про минуле, але з висоти майбутнього — із 70-х pp. XX ст. Ця оповідь
переривається вставними «історіями» з життя інших героїв, які самі їх
згадують, — і тут, звичайно, фантазії прозаїка немає меж. Яновський
зміщує не лише різні часові, але й просторові площини: композиція
досить вільна, роман розбудовується на очах у читача — автор зумисне
залучає до активної співучасті в такому віртуальному творенні нової
дійсності. Авторська (а також читацька) уява мандрує слідом за дією, що
відбувається (реально або в споминах) то в Місті (тобто Одесі), то в Італії,
на острові Ява, в Румунії. Ця дія більш авантюрно-пригодницька,
інтригуюча, аніж логічно-описова, герої постійно перебувають у якихось
випробувальних, критичних ситуаціях, що спонукають до вибору.
Девізом його стали крилаті слова Еміля Золя: «Ні дня без рядка».
Ключ до справжнього розуміння і злетів, і протиріч, та й деяких творчих
невдач Яновського — у сумлінному вивченні його спадщини.
Максим Рильський у статті «Правда завжди правда», присвяченій
пам’яті письменника, закликав «при ясному денному світлі уважно
переглянути всю творчість Яновського,— не для того, щоб її таки всю
прийняти й визнати бездоганною, не для того, щоб канонізувати й
поставити поза критикою деякі окремі, особливо ранні, твори
письменника, а для того, щоб над іменем нашого видатного майстра й
чесного громадянина засіяло в усій своїй красі сонце правди».
"Майстер корабля" — перший любовний роман Ю. Яновського про
трикутник почувань, який поєднав три молодих і красивих життя, де
жайворонок дзвенів з високості для двох закоханих сердець, але звив
сімейне гніздечко для третього.
Твір побачив світ 1927 року і по праву вважається автобіографічним.
Письменник осмислив власний життєвий досвід, пов'язаний з роботою на

Одеській кіностудії, тому в деяких образах роману вгадуються риси
реальних людей. Ось художник Сев, який нагадує О. Довженка, риси В.
Кричевськрго помітні в особі мудрого всезнавця Професора, балерина
Тайах, ніжна, чарівна та граціозна в танці, нагадує Іту Пензо, танцівницю
балетної трупи. Крім того, не можна не вгадати в місті над Чорним морем
безліч прикмет Одеси 20-х років.
Цікавою та новаторською є композиція твору, її стрижнем стає
сповідь-спогад головного героя роману То-Ма-Кі (тобто Товариша
майстра кіно). Йому за сімдесят, це людина, яка вже осмислила свій
життєвий шлях, бо "сиве волосся до чогось зобов'язує". Головний герой
вболіває за те, що балет витісняється фізкультурою, а в художніх творах
зникає головна ідея.
Тому й перериваються ці роздуми спогадами про молодість, про
зародження і становлення українського кіномистецтва, про секрети
творчої праці.
Ю. Яновський також подає передісторії інших персонажів — Директора,
Сева, Богдана. Наприклад, "бурлака моря" розповідає про різноманітні
карколомні пригоди та екстремальні ситуації зі свого життя, що сталися
дуже давно. Богдан переконаний: "Я спостеріг, що такі мої пригоди
завжди траплялись тоді, коли я починав революцію, бунт або протестував
проти несправедливості". Одна з цих історій захопила Сева, тому і
вирішив він написати сценарій майбутнього фільму. Оскільки події
відбуваються на морі, то потрібен красень-парусник, який для
письменника та його героїв став символом краси, одухотвореної
творчості, прагнення до високих ідеалів. Ю. Яновський поетизує море, цю
вічну стихію з її мінливим настроєм, що надає творові ліризму і
схвильованості, непередбачуваності і пригод.
Перед читачем вимальовуються не просто будні з життя і творчості
українських кіномайстрів, не лише їхні турботи, а й широкий
узагальнюючий зміст, що все життя треба присвятити творчим
натхненням, і тоді воно перетвориться на казковий край мирної праці й
гармонійно розвинених особистостей.
Появою роману "Майстер корабля" Ю. Яновський утвердив себе як
справжній письменник — мрійник, який ніколи не забував про красу
звичайної людської душі.
«Море в тебе дійсно шумить скрізь», — так каже про це пілот Майк
батькові. Із цим образом пов'язані всі дійові особи. Але в житті кожного
з них море відіграє свою роль. Для матроса Богдана — це природна
стихія існування, якою він пишається, хоч іноді іронізує над собою.
Взагалі іронією перейнятий весь твір — у цьому одна з ознак його
модерністичності. Для режисера Сева та сценариста То-Ма-Кі море —
натхненник їхньої творчості й самовдосконалення. Море втілює
далеку мрію, можливо, ірреальну, яку можна відчувати, у стихії якої
можна жити, творити, рухатися вперед, долати перешкоди, труднощі,
мрію, що часом може стати реальністю.
Автор створює образ корабля (не бутафорного, а справжнього, за
стародавніми кресленнями), який символічно втілює своєрідну програму
духовного відродження українців, їхній власний шлях розвитку, з опорою
на справжні цінності, вивірені часом. Ця підтекстова програма постійно
доповнюється роздумами То-Ма-Кі, інших дійових осіб, причетних до
спорудження вітрильника. Власне, роман став своєрідною сходинкою в
усвідомленні українською людиною себе як частини певної нації,
своєї духовної, морально-етичної наповненості в конкретному часі та в
перспективі.
“Майстер корабля” проблематика:

– протиставлення молодості і старості;
– молодість як час для творчості;
– мистецтво як спосіб самовираження;
– розуміння мистецтва;
– кохання і його перепитії;
– любовний трикутник;
– дружба і довіра;
– дружба і суперництво;
– повага до людини;
– любов до світу, природи.
Символи-образи твору “Майстер корабля”:

корабель – образ держави
майстер корабля – “веселий народ”, який творить свою республіку.
місто – символізує берег, до якого прагнуть літературні герої.
робота над будівництвом вітрильника – поривання людини до гармонії із
собою, світом;
стародавні креслення для справжнього корабля – програма духовного

відродження українців для власного шляху розвитку
“Майстер корабля” композиція

Композиція твору “Майстер корабля”: 19 розділів, 4 епіграфи,
обрамлення
19 розділів з оповіддю про молодість, численними поверненнями в
сучасність оповідача, вставними листами від Тайях (розповідь про
молодість) і синів оповідача Генрі і Майка (сучасність).
Експозиція – розповідь оповідача про себе і мету початку своєї розмови.

Зав’язка – приїзд молодого редактора на кінофабрику, знайомство з
балериною Тайях, врятування Богдана.
Розвиток дії – підготовка до зйомок нового фільма Сева, історії, які
ляжуть в його основу, розповідь про будні на кінофабриці, розгортання
стосунків між редактором, Севом і Тайях.
Кульмінація – напад на редактора і Богдана, закінчення будівництва
корабля.
Розв’язка – спільна перемога Сева і редактора над нападниками, вибір
Тайях, прочитання батькових мемуарів синами.
Правильна послідовність подій у романі “Майстер корабля”: шторм

– ножове поранення – у цирку – спускання брига на воду – пожежа на
бризі.
Значення роману в українській літературі

Персонажі «Майстра корабля» внесли в українську прозу 20-х pp. XX ст.
дух творчого неспокою, сміливого пориву до утвердження в цьому
неспокійному, як вічне Море, новому світі. Письменникові вдалося
поєднати в романі загальнолюдське й національне, сміливо спроектувати
майбутнє.
Саме цей роман засвідчив апофеоз духовного й художнього зростання Ю.
Яновського як українського неоромантика. Тут утверджується
«романтика вітаїзму», непереможне життєлюбство, до якого закликав у
статтях М. Хвильовий і яке наснажувало багатьох митців 20-х рр.
У «Майстрі корабля» молодому Яновському на «морському матеріалі»,
на життєвих буднях першої фаланги українських кіномитців вдалося
витворити великий «інший смисл» людського буття, вдалося, як і
англійському письменнику Дж. Конраду чи російському О. Гріну,
оспівати загадковість життєвих морів, незбагненну тайну сучасного й
майбутнього, поривання людини до гармонійності та життєвої істини.
1. Які, на Вашу думку, події особливо вплинули на формування
світобачення майбутнього письменника?
2 Що Ви знаєте про значення кіно в творчості Ю. Яновського?
3. Які засоби кіностилістики використовував письменник у своїх творах?
4. Що можете розповісти про творчу співпрацю Яновського і Довженка?
5. Що спільне, а що відмінне у творах цих двох романтики?
6. Підготуйте реферат на тему: «Юрій Яновський і ВАПЛІТЕ».
7. У чому проявляється романтичне світобачення митця?
8. За стильово-родовими ознаками Яновський більше поет чи прозаїк?
9. За якими ознаками називаємо «Майстер корабля» романтичним
твором?
10. Схарактеризуйте образ Прекрасної Дами в ньому — танцівниці
Тайах. Чому, на Вашу думку, вона вибрала саме матроса Богдана?
11. Простежте за роздумами письменника про майбутню долю
українського народу, що їх він висловлює вустами своїх героїв у
«Майстрі корабля».
12. Ваш коментар вислову Г. Костюка про Ю. Яновського: «Лицар
культури нації».
• Літературний диктант
1. Молодий кінорежисер пропонує оповідачеві переглянути картину-
шедевр під назвою ...
2. Згадуючи молодість, автор описує Місто, яке розташувалось...
3. У театрі опери і балету, де всі танцюють, оповідач бачить тільки одну
жінку ...
4. Згадуючи Сева, автор звертає увагу, що в нього на стіні висить
портрет ...
5. Директор кіностудії колись був моряком і згадує, що розставляти міни
– то ...
6. Майк, син письменника, прочитавши батьків твір, зробив висновок,
що він ще ...
7. Моряк розповідає, як їх обманив полковник, а про те, що вони
пливуть не додому, він вивідав у ...
8. Іншого листа Тайах прислала вже з іншого італійського міста ...
9. Директор дав завдання зняти документальний фільм про офіційну
зустріч...
10. Професор дає поради, щоб дерево на будівництво парусника брали
тільки рубки ...
11. Богдан знову згадує свої мандри, розповідає, як він провчив ...
12. Оповідачу вже сімдесят, але він і досі гостро відчуває запах саду,
який ...
• Розгляньте та прокоментуйте ілюстрації до роману Ю. Яновського
«Майстер корабля»
• «Мозковий штурм»
Прокоментуйте ознаки твору “Майстер корабля”
— наявність екзотичних імен
— листування між персонажами
— захоплення стихією моря
— відображення процесу кіновиробництва

1. Жанр твору "Майстер корабля"

А експериментальний автобіографічний роман
Б роман у віршах
В соціально-психологічний роман
Г пригодницький роман
Д філософська поема
2. Роман "Майстер корабля" написано на основі матеріалу, зібраного

за період роботи
А військовим журналістом
Б на Одеській кіностудії
В редактором журналу "Українська література"
Г кореспондентом на Нюрнберзькому процесі
3. На картині зображено назву першого роману Юрія Яновського
А Б В Г
4. Сев у наведеному уривку?
Коли б тільки його не змальовували синьою фарбою і красивими
епітетами. Обов’язково над ним мусить літати чайка, що квилить-
проквиляє, буревісники, що чують бурю, і кораблі з білими лоскутами
парусів.
А про озеро
Б про село
В про небо
Г про місто
Д про море
5. У романі розповідь ведеться від (першої особи)

А сімнадцятирічного художника
Б сімдесятирічного кіномайстра
В шістдесятирічного актора
Г п'ятдесятирічного моряка
6. На картині зображено, що Сев хотів подарувати Тайах (декілька)
А Б В Г
7. Прототипом Сева у творі став
А Сізіф
Б Т. Шевченко
В Шекспір
Г О. Довженко
Д Ю. Яновський
8. Про що говорить То-Ма-Кі в наведеному уривку?
«У мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і
тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя,
їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит.
...Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві
бійців — бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на
гербі якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним
могутній корабель…».
А про балерину
Б про релігію
В про музику
Г про культуру нації
Д про море
9. Про якого персонажа сказано:

«Ім’я … ви можете знайти в історії архітектури Республіки, — його
будинки, сміливі й прості, і досі прикрашають наші міста. В історії
Великого Кіно — в нього почесне місце відданого й невтомного
працівника, непомітного, скромного й упертого в роботі»?
А Директор
Б Богдан
В Сев
Г Тайах
Д Професор
10. Укажіть не правильну послідовність подій у романі.

А у цирку - ножове поранення - шторм - пожежа на бризі - спускання
брига на воду
Б шторм - ножове поранення - у цирку - спускання брига на воду -
пожежа на бризі
В шторм - у цирку - спускання брига на воду - ножове поранення -
пожежа на бризі
Г ножове поранення - шторм - у цирку - пожежа на бризі - спускання
брига на воду
11. Де відбуваються зйомки фільму в романі «Майстер корабля»?

А у Харкові
Б в Одесі
В у Києві
Г у Голлівуді
Д у Місті біля моря
12. Співвіднесіть ім’я персонажа і його характеристику
1 «стримана й холодна взагалі, а коли сміється — робиться близькою»
2 «з однаковою гордістю стоятиме серед велетенських машин... на
палубі океанського корабля, що йде в невідомі країни, він стоятиме з
однаковою гордістю й серед неміряного степу, спираючись на палицю»
3 «реаліст, який іронічно сприймає зауваження про те, що «жінку треба
носити на руках»
4 «твори його “легкі, бадьорі, і вони звучать, як пісня птаха”»
А То-Ма-Кі
Б Тайах
В Генрі
Г Сев
Д Богдан

За один з епіграфів до роману Ю. Яновський узяв слова з «Римської
держави» Горація: «О корабле, тебе вже манить хвиля моря?» Горацій
прославляв Римську державу, порівнюючи її з кораблем. Ю. Яновський у
романі, герої якого споруджують красень-вітрильник, думав про свою
Республіку — про Україну... Якщо корабель у романі — символ держави,
то так само символічним є й майстер корабля. Екзотична дерев’яна жіноча
фігурка має вести задуманий Севом і Редактором бриг крізь бурі й
випробування. Але в ширшому сенсі майстер корабля — це «веселий
народ», який творить свою Республіку. Апофеозом йому й завершується
роман, цілком у дусі Довженкових фільмів 1920-х років.

— «Який багаж духовності, які морально-етичні вартості повинна
взяти з собою в майбутнє українська нація?»

1. Законспектувати теоретичну частину (опорний конспект).
2. Прочитати роман Юрія Яновського «Майстер корабля».
3. Виконати в зошиті тестові завдання з практичної частини.
ТЕМА: Микола Куліш. Основне про життєвий і творчий шлях митця.

Зв’язок із театром Л.Курбаса. Національний матеріал і вселюдські,
«вічні» мотиви та проблеми у п’єсах.
предметні: ознайомити курсантів з творчістю письменника М. Куліша,
його творчим внеском у розвиток української драматургії;
проблематики твору; висловлення власних суджень про сутність
зображеного в художньому творі;
загальнокультурну: шанобливе ставлення до творчості драматурга;
виховувати національну гідність, почуття прекрасного. любов до рідного
краю.
Методи і прийоми: коментар викладачки, пояснення, обговорення,
робота з портретом та схемою, фронтальна бесіда, літературний алфавіт,
«мозковий штурм», «читацький коментар», «мікрофон», «психологічний
тренінг».
письменника, таблиці та схема, ілюстрації до теми, словник
Теорія літератури: різновиди драми, філологічна комедія, українізація.
Куліш-драматург був талантом світового масштабу.
Ю. Смолич
1. Перевірка домашнього завдання (Коментар доповідей курсантів
— Що таке літературний процес?
— Який зміст ми вкладаємо у поняття “Розстріляне відродження”?
— Яких письменників 20-30рр. ми вивчили?
— Назвіть репресованих українських письменників. Що ставало їх
виною і причинною арештів?
Епіграфом до заняття ми обрали слова Ю. Смолича «Куліш-
драматург був талант світового масштабу». Щоб осягнути велич,
значимість і надзвичайну обдарованість Миколи Куліша, поринемо у
світ театру, вирушимо в уявну подорож і помандруємо в минуле
століття.
• Робота зі схемою
Микола Гурович Куліш
(1892-1937)
М. Куліш став свідком страшного голоду, який охопив степову Україну

в 20-х роках. Група «істориків» надає довідку про перший радянський
голод (1921-1923 рр.).
1. Короткі біографічні відомості про письменника-драматурга
Миколу Гуровича Куліша присудили до 10 років Соловків. На відміну
від інших, хто проходив по тій же справі, Куліш не мав права працювати,
дихати свіжим повітрям, користуватися шпиталем. Для нього була
відведена камера-одиночка. У таких умовах відбували каторгу з усіх
засуджених українських письменників лише М. Куліш та В.
Підмогильний. Звідти письменник намагався писати якомога частіше
додому. Та листи просто зникали невідомо куди. Останню звістку про
себе він подав дружині 15 червня 1937 року. Відтоді на всі запити
дружини про Куліша їй відповідали однозначно: «Н е знаємо!» Існує дві
версії загибелі письменника. Йосип Гірняк залишив письмові свідчення,
що Куліша, Курбаса і ще багатьох представників української інтелігенції
вивезли на баржі далеко від берега, розстріляли й викинули в крижані
хвилі Білого моря. Інші джерела вказують на те, що цього письменника
разом з Миколою Зеровим розстріляли 3 листопада 1937 року з нагоди
двадцятиріччя більшовицького перевороту. 4 листопада 1956 року
Військова колегія Верховного суду СРСР реабілітувала М. Куліша
посмертно «через відсутність складу злочину» .
ВИСНОВОК. М. Г. Куліш належить до когорти письменників
«розстріляного відродження».
Його творчість — найяскравіша сторінка в історії української новітньої
драматургії й непересічне явище у світовій культурі. Увібравши в себе
№ 3 (331) січень 2013 р. кращі традиції світового та вітчизняного
драматургічного мистецтва (Гете, Ібсена, Шекспіра, Мольєра,
Гауптмана, Чехова, Шоу, Тобілевича, Лесі Українки, Винниченка та ін.
) , Куліш насамперед є першопрохідцем у розробленні необарокової
п’єси. Новаторський підхід до драматургічного мистецтва, сміливе
експериментаторство, пошуки оригінальних форм сценічного
вираження конфліктів, образів, ідей, вічних загальнолюдських проблем,
безперечно, це «талант світового масштабу», як слушно зазначив Юрій
Смолич.
2. Опрацювання біографії М.Куліша (хронологія життя).
Дата Подія
18 грудня 1892 - Микола Куліш народився в селі Чаплинка на
Херсонщині в бідній селянській родині. Початкову освіту здобув у школі
рідного села
1905 рік - Початок навчання в Олешківському міському
восьмикласному училищі.
1908 рік - Вступив до Олешківської прогімназії.
1913 рік - Написав свою першу п’єсу – «На рибной ловле», подав
документи до Новоросійського університету міста Одеси, куди його
прийняли.
1914 рік - Мобілізований до війська з початком Першої світової війни.
1915 рік - Куліш одружився. Того ж року опинився на фронті
1918 рік - Організував в Олешках «Просвіту», почав писати роман
«Трохим Леміш».
1919 рік - Член Дніпровського політвиконкому й завідувач управління
народної освіти.
1924 рік - написав першу п’єсу «97», у якій розповідав про голод 1921-
1923 років на селі.
З 1925 року - Член «Гарту», згодом президент ВАПЛІТЕ, редактор
«Червоного шляху» та «Літературного ярмарку», член «Політфронту»,
очолює УТОДІК.
1927-1933 роки - Розчаровується у новій владі, починає співпрацю з
Лесем Курбасом у театрі «Березіль».
1934 рік - Заарештований за буржуазний націоналізм. Засуджений до
10 років ув’язнення на Соловках.
3 листопада 1937 року - Розстріляний в урочищі Сандармох.
3. «Літературна спадщина»
М. Куліш надіслав до столичного Харкова свою п’єсу «97» (1924 р.) про
голод в Україні. Вона була схвалена, прийнята і поставлена в театрі ім.
І. Франка. Успіх першої п’єси став причиною того, що 1925 р. М. Куліш
був відкликаний до Харкова, де він з головою поринув у бурхливе
літературне життя, займався творчістю вже як професійний літератор,
вів активну громадську діяльність. Він став членом, а пізніше й очолив
літературне угрупування ВАПЛІТЕ, редагував журнал під такою самою
назвою. Куліш тісно сходиться з М. Хвильовим, разом з талановитим
режисером-новатором Лесем Курбасом закладають основу нового
українського театру.
Повідомлення учня «Микола Куліш і театр «Березіль»
Група «літературознавців» виступає з повідомленнями про творчість
Миколи Куліша.
— Його п’єси визначалися гостротою проблематики, актуальністю,
емоційною напруженістю, рельєфним відтворенням характерів.
4. Робата з таблицею «Творчий доробок драматурга»
Рік
Назва твору Жанр твору
створення
«97» 1924 соціально-побутова драма
«Комуна в степах» 1925 соціально-побутова драма
«Хулій Хурина» 1926 гротескна комедія-сатира
«Зона» 1926 соціально-психологічна драма
«Отак загинув
1927 побутова комедія
Гуска»
«Народний Малахій» 1927 трагікомедія
«Закут» 1929 мелодрама
«Мина Мазайло» 1929 комедія
«Патетична соната» 1929 драматична поема
«Маклена Ґраса» 1933 соціально-психологічна драма
«Прощай, село» 1933 алегорично-психологічна драма
«Поворот Марка» 1934 драма
філософсько-інтелектуальна
«Вічний бунт» 1934
драма
5. Термінологічний словничок
Драма — як літературний рід має три основні види:
- власне драму;
- трагедію;
- комедію.
Драмою називають такий драматичний твір, в основу якого покладено
хоч і гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу й складні
переживання персонажів, але розв’язка не є трагічною, так само як
відсутня й свідома настанова на сатиричне висвітлення подій і
персонажів. Це не значить, що в драмі неможливі комічні сцени й
персонажі, а також елементи трагічного, але вони не домінують.
Розрізняють такі різновиди драми:
історична;
героїчна;
обутова;
психологічна та ін.
Драматична поема — переважно невелика за розміром віршована
п’єса, у якій поєднуються драматичні, епічні й ліричні елементи теми;
виклад матеріалу визначається стислістю й лаконізмом, відсутній
широкий фон подій і зовнішня інтрига, а вся увага зосереджена на
розкритті якогось ідейного конфлікту між основними супротивниками,
на показі їх словесного двобою в стадії найбільшої гостроти й
вирішення.
Комедія — драматичний твір, у якому сатиричними й гумористичними
засобами відображено смішне в житті, висміяно потворні суспільні й
побутові явища, все відстале й відмираюче, негативні риси людей.
Трагедія — драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий,
непримиренний і життєво важливий для певної епохи конфлікт, а
незвичайний герой потрапляє у безвихідне становище, розпочинає
боротьбу з нездоланними в певній ситуації силами й часто гине.
Трагікомедія — драматичний твір, у якому поєднані ознаки трагедії й
комедії. Але найчастіше говорять про наявність у драмах, трагедіях і
комедіях трагікомічних образів і ситуацій, які є одночасно і трагічними,
і комічними.
Гротеск — переважно сатиричний художній прийом у мистецтві і
літературі, заснований на умисному перетворенні дійсності за
допомогою фантазії, поєднанні в одному предметі або явищі таких різко
контрастних якостей, які насправді не співіснують: реального з
фантастичним, страшного або трагічного з комічним тощо. При цьому
люди й предмети так трансформуються, що втрачають свою звичайність,
стають дивними, такими, яких у житті не буває. Гротеск у руках
майстрів сатири — гостра зброя в боротьбі проти негативних явищ.
Мелодрама — повчально-моралізаторський, підкреслено емоційний
драматичний твір з гострою фабулою, у якому персонажі різко діляться
на доброчинних і лиходіїв. Незвичайна доля позитивних персонажів,
виняткові почуття і страждання розчулюють і викликають сльози у
глядачів, а щасливий випадок та остаточна перемога героїв — почуття
радості.
1. ЛІТЕРАТУРНИЙ «АЛФАВІТ»
А Ім’я дружини Миколи Куліша Антоніна
У цьому театрі Лесь Курбас
Б найчастіше ставив п’єси «Березіль»
М.Куліша
31
В Назва однієї з п’єс М. Куліша «Вічний бунт»
Що лягло в основу драми
Г Голод 1921-1923 рр.
М. Куліша «97»
Прізвище у назві одного з творів
Ґ Ґраса
М. Куліша
Невеликий драматичний твір,
написаний у віршованій формі,
Д який поєднує в собі ознаки Драматична поема
жанру драми та ліро-епічної
поеми
Ця літера остання у назві
літературного угруповання,
Е президентом якого деякий час ВАПЛІТЕ
(після М. Хвильового) був
М. Куліш
Назвіть основні види драми як
Є Власне драма, трагедія і комедія
літературного роду
Невеличка комічна п’єса,
Ж Жарт
переважно на одну дію
З Назва драми М. Куліша «Зона», «Закут»
На який рік припадає початок
И драматургічної творчості 1924
М. Куліша?
На який факультет Одеського
І університету вступив М. Куліш Історико-філологічний
1914 року
Смішні побутові сценки з
народного життя, які
виконувалися артистами в
Ї Інтермедія
перервах між діями драми на
серйозні, переважно релігійні
теми
Його було заарештовано 7 грудня
1934 року просто на вулиці.
Драматургові висунули
звинувачення у вбивстві першого
Коли М. Куліша було
секретаря Ленінградського
Й заарештовано? Які йому було
обкому партії Кірова,
висунуто звинувачення?
інкримінували приналежність до
неіснуючого «Всеукраїнського
боротьбистського
терористичного центру»
К Жанр твору «Мина Мазайло» Комедія
Один із основних літературних
родів, у якому життя
відображають через відтворення
Л Лірика
почуттів, переживань, думок
людини в певних обставинах, під
впливом певних подій
Соціально-психологічна драма
М «Маклена Ґраса»
М. Куліша
Н Назва драми М. Куліша «Народний Малахій»
Сюди повернувся після
закінчення громадянської війни
О М. Куліш. Тут він редагує Олешки
газету, завідує повітовим
відділом народної освіти
Культурно-політичне українське
товариство, яке організував
П «Просвіта»
М. Куліш у Дніпровському
повіті і був його головою
Літературно-мистецьке
покоління 20-х-початку 30-х рр.
в Україні, яке дало
високохудожні твори в галузі
Р «Розстріляне відродження»
літератури, живопису, музики,
театру і яке було знищене
тоталітарним сталінським
режимом
Це слово є в назві драматичного
твору М. Куліша, який було
С «Патетична соната»
перекладено німецькою мовою.
Назвіть цей твір
Який режисер поставив
«Патетичну сонату» на сцені
Камерного театру в Москві,
Т Таїров
запросивши на прем’єру членів
уряду. Успіх вистави був
неймовірним
Продовжте речення: 1905 року …учнем училища в містечку
У
Микола Куліш був… Олешки
3 яким драматичним твором у
світовій літературі німецький
Ф
письменник Вольф порівнював «Фауст»
«Патетичну сонату»?
Про кого М. Куліш сказав: «Це
Х наш натхненник! Він перший Хвильовий
відкрив нам очі на Україну»?
Чи вдалося Кулішеві закінчити Ні. Перша світова війна
Ц
навчання в університеті? перервала навчання
Назвіть село, де народився
Ч Чаплинка
М. Куліш
Назвіть справжнє прізвище
друга М. Куліша, який увійшов в
Ш Шевченко
українську літературу під
псевдонімом І. Дніпровський
Що мав на увазі М. Куліш,
говорячи: «Про це не лише
Голод 1933 р. Після подорожі по
Щ писати треба, а кричати, бити у
селах України
дзвони на сполох!» Коли він це
сказав?
М. Куліш, І . Дніпровський,
Чиїми іменами представлена Ю. Смолич, Ю. Яновський,
Ь
драматургія 20-30-х рр. XX ст. І. Кочерга, Я. Мамонтов,
О. Корнійчук
3 його ініціативи та за його участі
було відкрито низку шкіл,
дитячих садків та дитбудинків.
Який внесок зробив М. Куліш
Ю М. Куліш створив перший на той
для розвитку народної освіти?
час український буквар, який
назвав «Первинкою», а також
читанку для початкової школи
Хто з українських письменників
Я у своєму романі зобразив Яновський
батьківську родину Куліша та
обрав його прототипом комісара
Данила Чабана
2. «Мозковий штурм»
— Дайте визначення поняття “українізація”.

— Хто був ініціатором “українізації”?
— Спробуйте визначити негативні та позитивні наслідки
“українізації”.
— Який вплив мала політика “українізації” на життя суспільства?
4. «Читацький коментар»
(Зачитаємо слова Леся Танюка й запропонуємо курсантам пояснити,
як вони розуміють подану цитату)
«Талант приймав в Кулішеві гору – він єдиний диктував йому шлях до

вічності, хоч то був шлях крізь Голгофу, - шлях, на котрому давно уже
лежали його побиті і розгублені блакитні й червоні мрії. Ось чому,
опановуючи творчість Миколи Куліша, мусимо пізнати у ній усе: від
плоских агіток на злобу дня до його драматургічних шедеврів, від ядучої
публіцистики доби ВАПЛІТЕ до найінтимніших листів, адресованих
друзям й рідним, від сміху до плачу, від кохання до ненависті. Нам немає
чого соромитись в Кулішеві – в усіх проявах власного «Я» він був однаково
щирий…»

Микола Куліш – або не найтрагічніша постать у українській драматургії
доби «Розстріляного Відродження». Твори його, заборонені в тридцятих
роках, поверталися на українську сцену тяжко.
Перше видання спадщини основоположника нової української драми
рідною мовою на батьківщині побачило світ в 1980 році.
Доля Миколи Куліша висвітила й увібрала у себе усі вирішальні
проблеми становлення й поступу українського театру ХХ вік.
Миколу Куліша, як і Курбаса, Підмогильного, Зерова, було розстріляно в
листопаді 1937 р за постановою особливої трійки НКВС по
Ленінградській області від 9 жовтня 1937 р. Усього вихідців з України
було 240 із 1111 осіб, розстріляних в урочищі Сандормох на честь 20-ї
річниці жовтневої революції. Всі вони, як і колись, знову були
разом… Реабілітований посмертно 4 серпня 1956 за відсутністю складу
злочину.
— Що Вас найбільше вразило в житті письменника?
— Чи впливають історичні події на життя і творчість людини?


1. Скласти хронологічну таблицю життя і творчості М. Куліша.
3. Переглянути відеозаписи комедії «Мина Мазайло» у мережі
Інтернет.
Тема: Семінар №6. Комедія «Мина Мазайло»: викриття суспільних
антиукраїнських явищ, засудження міщанства, національної
упередженості й зверхності (великодержавного шовінізм у),
національного анахронізму та нігілізму; звеличення рідної мови,
захоплення її багатством та самодостатністю; колоритність
сатиричних.

предметні: ознайомити курсантів із життям і творчістю письменника,
його трагічною долею; допомогти усвідомити ідейно-художні
особливості комедії М. Куліша, з’ясувати причини появи в суспільному
житті України національного нігілізму; аналізувати тематику, образну
систему твору «Мина Мазайло»;
ключові: формувати життєву й удосконалювати літературно-мовну
компетенції; уміння вчитися, навички самостійної роботи, пізнавальну
активність.
комунікативну: уміння самостійно мислити, давати власну оцінку
прочитаному, навички спілкування в парі, толерантне ставлення до думок
і почуттів оточення;
інформаційну: уміння визначати роль деталі в тексті, навички роботи з
книгою;
загальнокультурну: національна свідомість, повагу до митця, виховувати
любов до українського народу, інтерес до свого родоводу.
Методи, прийоми, форми: слово викладачки, обговорення, «сюжетний
ланцюжок», фрнтальна й евристична бесіди, робота в парах, дискусія,
дослідницький практикум, «рефлексія», «мікрофон», «психологічний
тренінг».
таблиці та схема, ілюстрації до теми з картинками, тестові завдання,
словник літературознавчих термінів, електронні дискурси, відеозаписи.
Міжпредметні зв’язки: культорологія, історія України, художня
Теорія літератури: трагікомедія, драматичний твір.
А тим часом український театр дістав свою найкращу
комедію, може, свою єдину комедію, якщо властивістю
комедії вважати легкість, грайливість, ритмічність, грацію
на підложжі глибокого, але тільки натягненого змісту.
Юрій Шерех


• Бесіда за питаннями
1. Чим зацікавила творчість М. Куліша?
2. Що спричинило трагічну загибель письменника-драматурга?
3. Яку проблему вперше у своїх творах показав М. Куліш?

У кожній національній літературі є твори з особливим статусом, з
особливим резонансом та популярністю, їх стисло й багатогранно можна
охарактеризувати одним словом – легендарні.
В українській літературі одним з таких творів є комедія Миколи Куліша
«Мина Мазайло».
Продовжуючи вивчати творчість М.Куліша, ми розглянемо одну з кра-
щих його п’єс. Про це свідчить епіграф до нашого заняття.
• Довідник з теорії літератури
Трагікомедія — вид драматичних творів, які мають ознаку як трагедії,
так і комедії.
Драматичний твір – художній твір, у якому показано життя в дії і який
написано у формі розмови дійових осіб (діалоги, монологи).

1.«Мина Мазайло» - художнє відтворення українізації, запровадженої в
20 рр., її прихильників і супротивників.
2. Обговорення тексту:
а) тема, ідея, проблематика твору.
б) художні образи, герої.
3. Інсценізація епізодів з п’єси (на вибір курсантів).
4. Актуальність п’єс М.Куліша сьогодні.
• Робота з текстом твору
ПАСПОРТ комедії «Мина Мазайло»
Рід літератури: драма.
Жанр: сатирична трагікомедія.
Тема: художнє відтворення проблеми українізації у 20-30-х роках XX
ст.; сатиричне змалювання новітнього міщанства.
Ідея: засудження міщанства, комплексу меншовартості, національної
упередженості й зверхності; висміювання носіїв великодержавного
шовінізму.
Дійові особи:
Мина Мазайло — харківський службовець;
Лина (Килина) Мазайло — його дружина;
Рина (Мокрина) Мазайло — їхня дочка;
Мокій — їхній син;
Уля — подруга Рини;
тьотя Мотя з Курська — сестра Лини;
Тарас Мазайло — дядько Мини з Києва;
Баронова-Козино — вчителька «правильних проізношеній» російської
мови;
Тертика, Губа — комсомольці, друзі Мокія.
Особливості драми:
драму не можна перекласти жодною мовою, бо втратиться комічність
ситуацій, викликаних грою на різниці фонетичних і морфологічних, ети-
мологічних і лексичних норм української та російської мов (саме з тієї
причини Лесь Танюк назвав п’єсу «філологічним водевілем»);
немає позитивних персонажів (навіть дядько Тарас половинчастий у своїх
думках і вчинках, надто легко здає свої позиції; Мокій не патріот: україн-
ська мова цікавить його більше з наукового погляду);
у творі містяться доволі прозорі натяки на облудність насильницької ра-
дянської українізації; фіаско для Мини можливе тільки в літературному
творі, бо в той час більшовики підтримували перевертнів.
Особливості сюжету:
В основу твору покладено начебто анекдотичну історію про те, як
харківський службовець «Донвугілля» з Н-ської вулиці Холодної Гори
Мина Мазайло вирішив змінити прізвище, у якому вбачав причину своїх
життєвих і службових поразок, на престижніше — російське Мазєнін.
Але суперечка з приводу цього факту поступово переходить у сімейну
дискусію і виходить на рівень національної проблеми.
Ставлення персонажів до мови лягло в основу конфлікту, що у творі
розгортається у формі дискусій, які породжують комічні ситуації,
визначають основні сюжетні лінії: Мина – Мокій, Уля – Мокій, тьотя
Мотя – дядько Тарас та ін.
Дія відбувається в домі Мини Мазайла на вул. Н-ській, 27, Холодної
Гори м. Харкова в період найбільшого поширення українізації.
Засобами гротеску і разючої сатири автор викриває суспільні ан-
тиукраїнські явища, висміює носіїв великодержавного шовінізму.
Проблематика твору:
1) мови;
2) батьків і дітей;
3) уміння відстояти власну думку;
4) комплексу меншовартості.
Примітки: В особі головного героя Мини Мазайла драматург показав
нового перевертня, що в ім’я особистих вигод здатен не тільки змінити
українське прізвище на російське, а й відцуратися власного роду, забути
рідну мову, звичаї, традиції.
• Композиція: складається з 4 дій.
• Сюжет: традиційний:
• Про твір. 20 роки ХХ століття для України, що увійшла до складу
СРСР, проходили під гаслом українізації ("коренізації"). Проблема
повернення зросійщеній Україні права на власну культуру і мову було
дуже актуальним, адже російська мова витіснила українську з усіх сфер
суспільного життя і була першою ознакою "культурної" людини.
• Процес українізації викликає суперечливу реакцію у героїв твору
Миколи Куліша, які, по суті, відображають настрої і ставлення до цього
процесу різних груп населення. Одні вважають, що українізація — це
спосіб робити з людини провінціала, другосортного службовця. Саме так
думає головний герой твору Мина Мазайло. З погляду інших, українізація
— це спосіб виявлення українців, щоб потім їх знищити. Саме так розуміє
українізацію дядько Тарас. Проте Мокій, син Мини, твердо впевнений,
що саме рідна мова допоможе людині стати справжнім громадянином.
• Для досягнення ідейно-художньої мети автор використовує русизми,
суржик, протиставляючи цьому яскраві українські відповідники
(антитеза); застарілі слова вжито як ілюстрацію забутого, але прекрасного
мовного багатства.

1. Яку тему комедії «Мина Мазайло» визначив сам автор?
2. Чи актуальний твір «Мина Мазайло» в наші дні?
3. Чому п’єсу «Мина Мазайло» називають філологічною комедією?
4. Яка особливість основного конфлікту твору?
5. Що спільного і відмінного в поглядах Мокія і дядька Тараса з Києва?
6. Чим відзначається композиція твору?
7. Як тему комедії «Мина Мазало» визначив сам автор?
8. Яка особливість основного конфлікту твору?
9. Що спільного в поглядах Мокія та дядька Тараса з Києва?
• Робота в парах
— Підготувати курсантам інсценівки за твором М. Куліша «Мина
Мазайло».
• Метод «Дискусія»
— Сатиричне викриття бездуховності обивателів, що зрікаються своєї
мови, культури, родового коріння, у комедії М.Куліша “Мина Мазайло”.
• Евристична бесіда з курсантами

1. Коли й де відбувається дія? (Дія відбувається в домі Мини Мазайла на
Н-ській вулиці, 27, Холодної Гори м. Харкова, у тридцяті роки XX ст„ у
період найбільшого поширення українізації).
2. Ми знаємо, що Мокій Мазайло дуже захоплюється українською мовою
й хоче переробити своє прізвище. На яке саме? (На Мазайло-Квач.)
3. Яким чином Мина прагне покращити знання з російської мови? (Хоче
найняти вчительку російської мови).
4. 3 якою метою матуся вирішила написати листа до тьоті Моті в Курськ?
(Щоб вона негайно приїхала й вмовила Мокія змінити погляди).
Знайомлячи Улю з Мокієм, Рина перероблює прізвище Улі Розсохина на
Розсоху. Навіщо? (Щоб догодити братові).
5. Із скількох сцен складається друга дія? (З дев’яти сцен).
6. Як саме Рина, Мазайлиха й тьотя Мотя божеволіли від радості? (Разом
з Миною вони починають перевдягатися, уявляючи різні способи звучання
свого нового прізвища: Мазєніни. їхні репліки закінчуються рядками з
того російського вірша, за допомогою якого вчителька вчить Мину
правильно говорити російською мовою. Газету вставляють у раму).
7. У чому звинуватили дядька Тараса? (У шовінізмі, чим він дуже
незадоволений).
8. Як дізнався Мина про зміну свого прізвища? (Мина Мазайло вичитує в
газеті, що зміна прізвища вже відбулася).
9. За що звільнено з посади Мину? (За систематичний і зловмисний опір
українізації).
• Дослідницький практикум
— Визначити проблематику комедії, спираючись на текст
1. Мовна проблема в комедії. Художнє відтворення проблеми українізації.
/ Твір М. Куліша висвітлює проблеми русифікації України, яку в 1920-х рр.
більшовицькі ідеологи намагалися прикрити так званою «українізацією»
. П’єса написана на матеріалі, який був характерний для Харкова 1920-х
рр., відбиває говірку Харківщини тих часів. Головний герой Мина Мазайло
з комічною цілеспрямованістю намагається змінити своє прізвище на
російське, більш благозвучне. Цим він сподівається підвищити своє
службове становище, здобути авторитет серед службовців.
Мина — перевертень, який хоче зректися не тільки рідної мови, а й свого
національного «я». Герой бере уроки російської мови, намагається всю
родину позбавити права розмовляти українською мовою, що й при-
зводить до гострого, конфлікту в родині. Частина — за українізацію (син
Мокій, дядько Тарас), а частина — за русифікацію (тьотя Мотя, Рина).
/
2. Проблема вміння відстоювати свою думку. / П’єса «Мина Мазайло»
навчає нас відстоювати свої вподобання та переконання, не боятися
сказати вголос думку. Навіть зустрівшись із різними тьотями мотями,
минами, ринами, не варто тихо погоджуватися з усім, ними сказаним.
Треба вчитися не соромитися себе, передусім свого походження та ро-
дини. /
3. Проблема стосунків між батьками й дітьми. / Мокій і Мина, хоча батько
й син, але в житті вони є антиподами. Треба вміти слухати один одного,
приймати спільні рішення, шукати «золоту середину». /

1. Перу М. Куліша належать твори

А «Вальдшнепи», «Майстер корабля»
Б «Народний Малахій», «Ярослав Мудрий»
В «97», «Чотири шаблі»
Г «Мина Мазайло», «Санаторійна зона»
Д «Патетична соната», «Маклена Граса»
2. До засобів творення комічного НЕ НАЛЕЖИТЬ

А іронія
Б сарказм
В гротеск
Г анафора
Д шарж
3. Визначальною жанровою рисою комедії «Мина Мазайло» є

А наявність фантастичних елементів
Б єдність місця, часу й дії
В кульмінація на початку твору
Г наявність однієї сюжетної лінії
Д передача внутрішнього стану героя
4. Події, зображені в комедії «Мина Мазайло», відбуваються в
А дореволюційному Києві
Б революційному Харкові
В Києві 20-х років XX ст.
Г Харкові 20-х років XX ст.
Д Харкові під час «хрущовської відлиги»
5. Характеристикою «...очі, рот, стан — все чисто українське» Мокій

наділяє
А Мазайлиху
Б Рину
В Улю
Г дядька Тараса
Д Мину Мазайла
6. Прочитайте рядки
— «Бринить» має декілька нюансів, відтінків. По-українському кажуть:
орел бринить. Це означає — він високо, ледве видко — бринить... Можна
сказати — аеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить. Це як випаде,
а тоді зверху, в повітрі, ледве помітний такий, бринить... Або кажуть —
думка бринить...
У цій репліці звучить
А іронічне ставлення до української мови
Б захоплення й гімн багатій і милозвучній мові
В умнів щодо виражальних лексичних можливостей мови
Г заклик до обов'язкового вивчення української мови
Д думка про брак окремих слів на позначення різних понять
7. Репліка
Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами:
«Харків». Дивлюсь — не «Харьков», а «Харків»! Нащо, питаюсь, навіщо
ви нам іспортілі город? належить
А Рині
Б Мазайлисі
В Бароновій-Козино
Г тьоті Моті
Д Мині Мазайлу
8. Своє ставлення до української мови (з байдужого на прихильне) з

часом змінює
А Уля
Б Рина
В Килина
Г тьотя Мотя
Д Баронова-Козино
9. Темою комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» є
А показ перших паростків русифікації
Б засудження міщанства й українізації
В змалювання життя української інтелігентної родини
Г панорама життя харківської молоді на початку XX ст.
Д зображення українізації й міщанства
10. Яку організацію очолював М. Куліш у харківський період свого

життя?
А ВАПЛІТЕ
Б «Молодняк»
В «Плуг»
Г ВУСПП
11. Події в комедії «Мина Мазайло» розгортаються в такій послідов-

ності
А телеграма до Курська — приїзд тьоті Моті — звільнення з посади
Мазайла
— навчання «правильних проізношеній»
Б звільнення з посади Мазайла — телеграма до Курська — приїзд тьоті
Моті
В телеграма до Курська — навчання «правильних проізношеній» —
приїзд
тьоті Моті — звільнення з посади Мазайла
Г приїзд тьоті Моті — телеграма до Курська — звільнення з посади
Мазайла
Д телеграма до Курська — звільнення з посади Мазайла — навчання
«правильних проізношеній» — приїзд тьоті Моті
12. Установіть відповідність між реплікою і персонажем п’єси М.

Куліша «Мина Мазайло»:
Репліки
1. «Улю!… Братик мій Мокій збожеволів од своєї укрмови, ти
розумієш?»
2. «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?»
3. «“Харків” — написано. Тільки що під’їхала до вокзалу, дивлюсь —
отаким великими літерами: “Харків”. Дивлюсь — не “Харьков”, а
“Харків”. Нащо, питаюсь, ви нам іспортілі город?»
4. «А не забули ще… Пахнет сеном над…»
5. «їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді
знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!»
Персонажі
А Мазайлиха
Б тьотя Мотя
В дядько Тарас
Г Мина Мазало
Д Рина
Е Баронова-Козино
На завершення хочу сказати: живіть, любіть, радійте, творіть, ідіть по
життю з високо піднятою головою. Гордіться: Ви – українці! Живете на
своїй рідній землі. Завжди пам’ятайте висловлювання Т. Шевченка:
1. Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила і
воля святая!
2. Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.
3. Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню
тяжкую минуту за неї Господа моліть.
• Метод «Рефлексія»
— Доповніть, будь ласка, речення: «Цей твір мене навчив…, вразив…,
змусив задуматись…».

1. Законспектувати теоретичну частину (опорний конспект).
2. Прочитати комедію «Мина Мазайло» М. Куліша.
ТЕМА: Остап Вишня. Загальний огляд життя і творчості;

внесок у розвиток українського гумору, сатири; жанрова
специфіка творів; життєвий оптимізм, любов до природи,
людини, доброзичливий гумор як ознаки стилю
письменника. Збірка «Мисливські усмішки».
предметні: ознайомити курсантів із життєписом Остапа Вишні,
удосконалити вміння аналізувати усмішки, художні засоби, портрет,
пейзаж, використання народних прикмет, приказок;
ключові: розвивати навички виразного читання, аналізу твору, уміння
порівнювати мисливські усмішки Остапа Вишні з пейзажними описами у
творах інших письменників;
загальнокультурну: шанобливе ставлення до творчості майстра
художнього слова; виховувати почуття усвідомлення оптимістичної ролі
гумору в житті людини.
Методи і прийоми: слово викладачки, пояснення, обговорення, робота з
портретом, літературний-термінологічний диктант, «цитатний
коментар», «займи позицію», «мікрофон», «психологічний тренінг».
письменника, таблиця, схема, ілюстрації до теми, словник
Теорія літератури: гумореска, усмішка, фейлетон.

Сьогодні ми поговоримо про сміх, гумор, які виліковують, виховують
людину, дають їй можливість стати кращою.
Остап Вишня писав нариси, фейлетони, плідно працював як перекладач,
але найбільше слави зазнав як гуморист і сатирик. Увів в українську
літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання,
що його сам же й назвав усмішкою.
Новому жанру Остап Вишня дав таке жартівливе значення: «Мені нове
життя усміхається, і я йому усміхаюся! Через те й усмішки».
Остап Вишня активно розвивав жанрові різновиди усмішки: усмішка-
пародія, усмішка-жарт, усмішка-нарис, усмішка-мініатюра тощо.

1. БІОГРАФІЯ. ОСТАП ВИШНЯ (1889-1956)

Остап Вишня (справжнє ім’я — Павло Михайлович Губенко) народився
13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь на Полтавщині
(тепер Охтирський район Сумської області). Закінчив початкову, потім —
двокласну школу в Зінькові. Навчався в Київській військово-
фельдшерській школі, яку закінчив у 1907 р. Працював фельдшером:
спочатку — в армії, а згодом — у хірургічному відділі лікарні Південно-
Західної залізниці. 1917 р. вступив до Київського університету на
історико-філологічний факультет, але навчання не закінчив. Натомість
розпочав журналістську та літературну роботу. З 1919 р. почав писати
фейлетони. Цього ж 1919 р. разом з іншими ентузіастами українського
відродження потрапляє до Кам’янця-Подільського, звідки повертається
навесні 1920 р. Восени журналіста заарештовують, але ніяких доказів
вини не знаходять, тому у квітні 1921 р.
П. Губенка випускають із в’язниці. Псевдонім Остап Вишня з’явився в
літературі у 1921 р. Новий письменник-дотепник став відомий усій
Україні. Літературна спадщина Вишні — це насамперед тисячі гуморесок
у щоденній пресі на всі теми дня — усмішки, або «реп’яшки», як назвав
їх сам автор.
На вимогу читачів їх видавали окремими збірками. До початку 1930 р.
тираж книжок Вишні доходив до 2 мільйонів примірників, нечуваної тоді
цифри. У грудні 1933 р. Остапа Вишню знову заарештовано. Його було
звинувачено у підготовні терористичного акту. Письменника засудили до
смертної кари, але потім вирок замінили десятьма роками ув’язнення в
північних таборах. Його письменник відбував у Чиб’ю Ухто-
ПечОрського табору. Остапові Вишні пощастило вижити. Тільки у 1944
р. він повертається додому і продовжує писати. Помер Остап Вишня у
1956 році. Остап Вишня — письменник-гуморист. Упродовж життя
написав близько двох із половиною тисяч творів: це гуморески, нариси,
фейлетони, памфлети, мемуари, щоденник, переклади. Започаткував у
літературі новий жанр — усмішку (різновид гумористичного оповідання,
у якому оповідь про події була короткою, точною, дотепною і доброю).
Провідна тема всієї творчості письменника — розвінчання вад людини і
суспільства.
2. Творча спадщина гумориста

Визначальні особливості гумору О. Вишні — багатство відтінків і барв
комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад
дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені
проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги — один із основних
засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні
неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.
Остап Вишня майстерно застосовує прийом зіставлення та поєднання в
межах одного твору різних лексичних «шарів» і стилів — побутової і
політичної, літературної і ділової, «протокольно»-канцелярської мови,
стилю високого, ліричного й буденного. Джерело таких мовно-
стилістичних прийомів і засобів — мовна практика народу, літературна
класика, найперше — Івана Котляревський, Тараса Шевченко, Миколи
Гоголь.
Свої особливості наклав на тематику та й стилістику творчості Остапа
Вишні й повоєнний час. Після повернення з місць ув'язнення він мусив
передовсім вдаватися до викриття капіталізму, буржуазних націоналістів,
а радянське життя зображувати переважно у формах «позитивного»
гумору.
У творах повоєнного періоду він часто виводить образ людини з народу
(чи бодай подає про неї лаконічні відомості) — свого спільника,
однодумця. Один із таких прикладів — постать діда Свирида в «Зенітці»
як живе втілення кращих рис народного характеру. У ряді ж творів («Зоре
моя вечірняя...», «У ніч під Новий рік», «Як вовки голову з'їли» та інших)
роль такого образу відверто функціональна.
Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу постає Остап
Вишня в усмішках власне мисливських — про перебування людини на
полюванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й
характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок
зумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач,
якому притаманне чуття прекрасного й який уміє скористатися народним
колоритним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту.
Внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий,
письменник був справжнім новатором.
3. Психологічний портрет письменника
Важко живеться людині, яка немає почуття гумору. Здається, немає
жодної людини, яка не читала б чудових усмішок Остапа Вишні,
«запашних», «ніжних», «смішних» і водночас, кажучи словами Миколи
Хвильового, «глибоко трагічних». Головним джерелом його гумору була
любов до життя, до людини, а девізом: «Треба любити людину більше, як
самого себе». Остап Вишня – це не просто гуморист, він поет за станом
душі. Зверніть увагу на портрет Остапа Вишні, але ми спробуємо
створити психологічний портрет письменника за такими напрямками
(кожен учень вибирає для себе одну з карток): родина, освіта, захоплення,
друзі, професійна діяльність, тяжкі випробування долі, нескорений
гуморист.
4. Відомості з теорії літератури
Гумореска — невеликий художній твір, у якому події та люди зображені
в жартівливому тоні.
Усмішка — різновид фейлетону й гуморески, уведений в українську
літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки полягає в
поєднанні побутових замальовок і жанрових сценок із частими
авторськими відступами, їй властиві дотепність і лаконізм.
Фейлетон — невеликий художньо-публіцистичний твір
• Розгляньте хронологічну таблицю
Дата Подія
На хуторі Чечва (Полтавська обл.)
народився Губенко Павло Михайлович
3 листопада 1889 р. (псевдонім Остап Вишня).
Закінчив спочатку початкову, а далі

двокласну школу у с. Зінькові. Потім
навчання в Київській військово-
фельдшерській школі.
Працює фельдшером в російській армії.

Згодом трудиться в хірургічному відділі
лікарні Південно-західної залізниці, що в
З 1907 р. місті Київ.
Навчання в Київському університеті.

Але невдовзі Павло Михайлович закинув
вишкіл, віддаючи весь свій час
1917 р. літературі та журналістиці.
Губенко мобілізований до лав Армії

1918 р. УНР.
Дослужився до начальника медично-

санітарного управління Міністерства
залізниць УНР, керував усіма
залізничними шпиталями, які приймали
1919 р. поранених солдат.
Кінець 1919 р. – Попав в полон більшовиків, утримувався

весна 1921 р. в Харкові.
Працює в газеті «Вісті ВУЦВК».

1921 р. Активно друкується.
В газеті «Селянська правда» Павло

Михайлович вперше пише під
псевдонімом Остап Вишня (фейлетон
22 липня 1921 р. «Чудака, їй-богу»).
Редагував перші два номери журналу

1922 р. «Червоний перець».
Працює в журналі «Червоний перець»,
котрий лиш через 5 років після перших
двох номерів відкрився. Також цього
року написаний Magnum opus
З 1927 р. письменника «Моя автобіографія».
З 26 грудня 1933 р. Арештований, відбуває покарання у

по весну 1934 р. в’язниці НКВС в м. Харків.
Продовжує покарання в ГУЛАГУ (на

1934-1943 рр. Печорі).
Виходить твір «Зенітка», котрий

повернув Остапа Вишню в літературу
1944 р. після ув’язнення.
1947 р. Збірка «Вишневі усмішки».
1956 р. Збірка «Мисливські усмішки».
Губенко Павло Михайлович помирає

у віці 66 років в м. Київ. Похований
28 вересня 1956 р. на Байковому кладовищі.
• Розгляньте схему
5. Збірка «Мисливські усмішки»
Особливе місце у творчості Остапа Вишні посідає тема любові до рідної
природи, змалювання її краси.
Художні компоненти «Мисливських усмішок»:
1) дотеп;
2) анекдот;
3) пейзаж, що виконує важливу композиційну або ідейно-смислову
функцію;
4) портрет;
5) пісня;
6) авторський ліричний відступ;
7) порівняння;
8) епітети;
9) персоніфікація;
10) гіпербола.
Головним персонажем «Мисливських усмішок» є мисливець чи
рибалка, який з почуттям гумору розповідає цікаві бувальщини. Як
правило, в основі “невигаданих” історій лежить такий улюблений засіб
народної творчості, як художнє перебільшення.
Автор постає в «Мисливських усмішках» як поет рідної природи —
великий гуманіст, що змалював колоритних мисливців і рибалок,
безмежно закоханих у рідні озера і ліси, річки і гаї.
У щоденнику за 23 січня 1952 року Остап Вишня писав:
«Їздили полювати. Це не вперше і не востаннє. Нічого! І як радісно, що я
нічого не вбив».
Остап Вишня — видатний сатирик і гуморист, який увів у літературу
жанр «усмішка». Сам він писав про це так: «Мені нове життя усміхається.
І я йому усміхаюсь! Через те й усмішка!»
Запрошуємо вас детальніше познайомитися з його творчістю. Ми
переконані — буде весело, цікаво і пізнавально!
Остап Вишня — автор усмішок, гуморесок, фейлетонів, політичних
памфлетів, літературно-мистецьких нарисів, рецензій.
За життя письменника було видано більше 100 збірок («Мисливські
усмішки», «Вишневі усмішки» (сільські, закордонні, кооперативні,
театральні) та ін.), а деякі з яких ще й перевидавалися.
Його називали «королем українського тиражу», бо своїми творами
захоплював широке коло читачів.
Тематика творів пов’язана із злободенними проблемами часу:
— українське село у віковічних злиднях;
— доля інших народів (наприклад, кримських татар);
— розвиток української культури (література і театр);
— потяг неосвічених людей до нового життя;
— партійна ідеологія;
— проблеми розвитку національної мови;
— відродження національної гідності українського народу;
— природа як джерело краси і натхнення тощо.
багатство відтінків у змалюванні образів;
соковитий народний гумор;
дотепність; правдиво змальовані характери персонажів;
один із основних засобів характеристики персонажів — колоритні
діалоги;
застосування прийому зіставлення та поєднання в межах одного твору
різних лексичних «шарів» і стилів — побутового і політичного,
літературного і ділового, високого й буденного; використання пейзажів;
посилена увага до окремих деталей, їх обґрунтування.
V. Закріплення знань умінь і навичок курсантів

• ЛІТЕРАТУРНИЙ –ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ ДИКТАНТ
1. Яке справжнє ім’я Остапа Вишні? (Павло Губенко).
2. Під яким псевдонімом почав писати Павло Губенко в газетах? (Павло
Грунський).
3. Різновидом яких двох жанрів є усмішка? (гумореска і фейлетон).
4. Комічне – це … (результат контрасту, протистояння прекрасного-
потворному і т.д.)
5. Форми комічного (гумор, сатира, іронія, сарказм).
6. Назвіть тематичний цикл усмішок (3-4: сільські, кримські,
закордонні, реконструктивні, київські, мисливські і т.д.)
7. Яка тематика творів (3-4 назви: село у злиднях, доля інших народів,
потяг до нового життя, партійна ідеологія, проблема розвитку мови,
відродження національної гідності, природа).
8. Гумореска – це… (невеликий віршований, прозовий чи драматичний
твір з комічним сюжетом).
9. Фейлетон - це різновид якого жанру? (художньо-публіцистичного).
10. Який жанр описує власний життєвий шлях (автобіографічне
оповідання).
11. У якій збірці Остапа Вишні найбільш виразно зображено
одухотвореність української природи? (у «Мисливських усмішках»).
12. Яке слово слід ужити на місці пропуску в реченні «Ніколи не
сміявся без…»? (любові).
• «Цитатний коментар»
Висловлювання відомих людей про творчість гумориста:
1. «Автор «Усмішок» — дуже своєрідний художник. Його манеру не
сплутаєш ні з чиєю. Можна і треба вчитись у нього творчого ставлення
до життя, але марна річ — наслідувати його» (М. Рильський).
2. «Тут [«Моя автобіографія»] — увесь Вишня: любов до життя, любов
до людини, іронія до отого «щасливого» дитинства...» (М. Рильський).
3. «Коли входиш в літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був
Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітріть черевики!» (Остап Вишня).
4. «Його фейлетони і гуморески робили тираж газетам, у яких
друкувалися. Він скоро завоював село, його ім’я стало чи не
найпопулярнішим після Тараса Шевченка» (В. Гжицький).

Дати відповідь на запитання, аргументуючи свою думку.
— Які риси характеру Остапа Вишні Вас вразили найбільше?
(Несхитність, вірність ідеалам простих людей, душевна щедрість,
витривалість, мужність, емоційність).

Здається, немає жодної людини, яка б не читала чудових усмішок Остапа
Вишні, запашних, ніжних, смішних і глибоко трагічних. «Читаючи
Остапа Вишню, народ і усміхався, і повнився радістю, і печалився, і
обурювався — багатьох і багатьох струн його душі торкалося
вишнівське людяне, мудре, гостре й ніжне слово».
Головне ж, що отримує читач, ознайомившись із гуморесками, — це
світлий, задушевний настрій, посмішку, а то й сміх від душі, бажання
оберігати й примножувати багатства нашої матінки-природи: «Хороший
сміх — той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує.
Господи, до чого просто все» (Остап Вишня).
1. Інтерактивна вправа «Мікрофон»

— Що дізналися нового на занятті?
— Що є найголовніше в письменникові?
— Які ознаки притаманні гумористу?


1. Скласти хронологічну таблицю «Життя і творчості О. Вишні».
2. Переглянути екранізовані уривки за творами письменника-
гумориста в мережі Internet.
Тема: Семінар №7. Гумореска «Моя автобіографія». Усмішка «Сом».
«Моя автобіографія: розповідь про формування світогляду
письменника; висвітлення факторів, що впливають на формування
митця; засоби творення комічного. «Сом»: виховання любові до
природи, рідного краю; поєднання народного анекдоту й пейзажної
лірики; колоритний образ оповідача; засоби творення комічного.
Пейзаж, портрет, характер людини, авторський голос, народні
прикмети, прислів’я та приказки в усмішках.

предметні: ознайомити курсантів із періодами життя О. Вишні, як
основними засадами розвитку таланта письменнника-гумориста,
поглибити знання про види смішного; показати красу і своєрідність
збірки «Мисливські усмішоки; розкрити тему любові до природи та її
захисту, з'ясувати роль пейзажів, діалогів;
ключові: формувати вміння моделювання аналізу, застосовувати набуті
знання практично, творче мислення курсантів, уміння аналізувати
прочитане, усне мовлення; поглибити знання шляхом самостійного
читання творів та літератури про творчість письменника та його життя;
комунікативну: уміння самостійно мислити, давати власну оцінку
прочитаному, толерантне ставлення до думок і почуттів оточення;
працювати в парі, ухвалювати спільні рішення;
книгою;
загальнокультурну: національна свідомість, повага до митця, виховувати
любов до українського народу, інтерес до свого родоводу; формувати в
собі людяність, чесність, доброту, почуття відповідальності.
Методи, прийоми, форми: слово викладачки, обговорення, опитування,

«сюжетний ланцюжок», словникова робота, фрнтальна бесіда,
пошуково-дослідна робота, робота в групах, метод «Прес», «рефлексія»,

схеми, ілюстрації до теми з малюнками, тестові завдання, словник
літературознавство, культорологія, психологія.
Теорія літератури: види комічного, гумореска, усмішка.
Ніколи не сміявся без
любові до вас усіх,
до сонця, до вітру,
до зеленого листу!
Остап Вишня



У післявоєнний період Остап Вишня створив великий цикл

неперевершених за своєю майстерністю, тонкістю відчуття рідної
природи «Мисливських усмішок».
Збірка «Мисливські усмішки» — яскрава сторінка не тільки в

багатогранній творчості Остапа Вишні, а й у всій українській сатирично-
гумористичній літературі. Тематичний цикл усмішок: сільські,
мисливські, закордонні, київські, кримські тощо.

1. Коротко про життєвий та творчий шлях Остапа Вишні.
2. Трагічна доля українського гумориста.
3. Велика популярність і значення його усмішок у 20-ті роки.
4. Тема, ідея, проблематика усмішок «Моя автобіографія», «Сом».
• Робота над змістом творів

1. «Моя автобіографія»
Тема: розповідь про батьків, дитинство, навчання й формування
світогляду письменника.
Ідея: висвітлити в дотепній, гумористичній формі фактори, які впливають
на формування митця.
Композиція: 3 розділи
1 розділ – народження Остапа Вишні, його дитинство;
2 і 3 розділи – навчання Остапа Вишні; формування його світогляду.
Жанр: гумореска.
Композиція твору відповідає формі ділового паперу — автобіографії.
У «вступному» етюді-розділі автор розповідає про те, де й коли
народився, про батьків та дідів. Другий і третій етюди присвячені етапам
навчання, формування світогляду майбутнього письменника.
Гумореска скомпонована з окремих невеличких розділів — «фресок».
Автор «вихоплює» найяскравіші епізоди, події. Це не лише життєпис, а й
аналіз пережитого автором. Гострий на слово гуморист постає серйозним
і вдумливим.
Гумореска насичена розмовною лексикою, розповідними інтонаціями.
Комізм ситуації базується на контрасті. Твір вражає людяністю, щирістю.
Максим Рильський про неї писав: «Тут — увесь Вишня: любов до життя,
любов до людини, іронія до отого “щасливого” дитинства…»
Проблеми усмішки:
– формування митця;
– пошана до старших;
– повага до вчителів;
– відповідальність письменника за свою працю.
Особливості усмішки:
– У назві гуморески “Моя автобіографія” використано тавтологію.
– У творі Остап Вишня розповідає про самого себе. Розповідь ведеться
від першої особи.
2. «Сом»
Рік: 1953
Літературний рід: епос
Жанр: усмішка
Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з'їсти
гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.
Головна ідея: виховання любові до природи.
Композиція: 4 частини.
У гуморесці "Сом" як і у всіх "Мисливських усмішках" О. Вишня

широко використав гротеск та гіперболу, контраст між справжнім і
вигаданим, змішування ліричного, сатиричного й фантастичного.
Дід Панас - знавець безлічі мисливських вигадок і побрехеньок, але разом
з тим щирий любитель й охоронець природи.
Особливості гуморески «Сом»
У гуморесці «Сом», як і в усіх «Мисливських усмішках», Остап Вишня
широко використав гротеск та гіперболу, контраст між справжнім і
вигаданим, змішування ліричного, сатиричного й фантастичного.
Усмішка «Сом» – оригінальне поєднання народного анекдоту й

пейзажної лірики.
Персонажі: оповідач, дід Панько.

Герой усмішки «Сом» дід Панько – знавець безлічі мисливських вигадок
і побрехеньок, але разом з тим щирий любитель й охоронець природи.
3. «Сюжетний ланцюжок (Прокоментуйте сюжети до творів

гумориста Остапа Вишні).
4. Довідник з теорії літератури
Види комічного:
Гумор – доброзичливий сміх, використання дотепності та гри слів.
Іронія – прихований сміх, замаскований серйозною формою.
Сатира – гостра критика недоліків, суперечностей.
Сарказм – зла іронія, що має руйнівну силу.
Усмішка – невеликий твір, у якому м’який гумор поєднується з ліризмом.
Характерні риси: авторські відступи, іронічність, дотепність. Уведений у
літературу Остапом Вишнею.

1. Як і чому життєва біографія Остапа Вишні вплинула на тематичне
спрямування його творів, кон'юнктури їсть деяких із них?
2. Що нового додають ці твори до вашого розуміння Остапа Вишні?
3. Використовуючи додаткові джерела, підготуйте розповідь про життя
Остапа Вишні на засланні.
4. Що таке усмішка? Фейлетон?
5. Схарактеризуйте образ оповідача в усмішках гумориста.
6. Підберіть із текстів усмішок пейзажні описи. Чим вони характерні?
7. Які риси українського національною характеру розкриваються в
усмішках Остапа Вишні?
8. Доберіть портретні характеристики героїв із творів гумориста.
9. На чому заснований гумор Остапа Вишні: комізмі ситуації чи комізмі
вислову?
10. Ознайомтеся з «Мисливськими усмішками» Остапа Вишні.
11. В чому їх оригінальність?
12. Чому Остап Вишня був особливо популярним у 20-х рр.?
• Пошуково-дослідна робота
— Як описує Остап Вишня природу?
Орієнтовна відповідь. З великим замилуванням описує Остап Вишня

природу — річку Оскіл, диких каченят: «Заплава річки Осколу, Де він у
цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими
очеретами, кугою, верболозом i густою, зеленою, соковитою травою. Як
увійдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травні та в червні…».
Письменник розповідає з гумором неймовірні бувальщини про сомів, їхні

звички, про пригоди, що трапляються з рибалками. І хоч у цих пригодах
чимало, м'яко кажучи, без перебільшень, це не заважає читачеві весело
сміятися й дивуватися багатству та красі нашої рідної природи:
«Інтересна риба сом! За царського режиму, як свідчать дореволюційні
рибалки-письменники, сом важив до 400 кілограмів, ковтав собак і
ведмедів. Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну і
ковтатиме симентальських бугаїв і невеличкі буксирні пароплави…». «А
сома… сома мені самому доводилося бачити такого завбільшки, як
комбайн! Тільки трохи довшого. Це, дорогі наші читачі, серйозно й без
жодного перебільшення».
• Робота в групах
2 група. Завдання до тексту гуморески «Моя автобіографія»

• Метод «Прес»
Максим Рильський назвав Остапа Вишню «поетом полювання».
Чому ж так назвав?
— Я вважаю…
— Тому що…
— Отже…

1. Справжнє прізвище Остапа Вишні
А Фітільов
Б Рудченко
В Губенко
Г Лозов’ягін
Д Очерет
2. В усмішці як літературному жанрі поєднано риси

А гуморески і байки
Б фейлетону і казки
В анекдоту і новели
Г гуморески і фейлетону
Д повісті й гуморески
3. У назві гуморески «Моя автобіографія» використано

А епітет
Б алегорію
В інверсію
Г тавтологію
Д фразеологізм
4. Головна тема «Мисливських усмішок» Остапа Вишні —
зображення
А безтурботного життя мисливців
Б краси рідної природи й любові до неї
В наслідків від перебування людини на природі
Г сміливих і захоплених своєю справою мисливців
Д беззахисної перед людиною природи
5. Велику ковбаню в річці герой-оповідач («Сом») вимірює

А панським собакою
Б великим сомом
В паровим катером
Г дзвіницею з хрестом
Д гімалайським ведмедем
6. Події в усмішці «Сом» відбуваються на річці
А Дністер
Б Дунай
В Черемош
Г Буг
Д Оскіл
7. Найсильніше враження в дитинстві на Остапа Вишню справив
твір
А «Катехізис» Філарета
Б «Оракул» Соломона
В «Руський паломник»
Г «Сон (Мені тринадцятий минало…)» Т. Шевченка
Д «Записки охотника» І. Тургенєва
8. Головною темою «Моєї автобіографії» є розповідь про

А політичну ситуацію в радянській Україні
Б громадянську активність автора
В формування світогляду письменника
Г «темні» сторінки дитинства митця
Д літературні уподобання гумориста
9. До жанрових ознак усмішки належать
А поєднання побутових замальовок, жанрових сценок з авторськими
відступами, лаконізм, дотепність
Б яскраво виражена мораль, зображення великого проміжку часу,
висміювання вад суспільства
В динамічний сюжет, несподівана розв’язка, психологізм, потужний
ліричний струмінь, пейзажі
Г наявність кількох сюжетних ліній, авторські відступи, дотепність,
лаконізм, елементи фантастичного
Д невеликий обсяг, дотепність, наявність конфлікту, детальне
змалювання характеру героя в його розвитку
10. У «Моїй автобіографії» О. Вишня порушив усі названі проблеми,
ОКРІМ
А формування митця
Б пошани до старших
В поваги до вчителів
Г екології довколишнього світу
Д відповідальності за свою працю

Розділ Зміст (усмішка «Сом»)
А застереження діда Панька бути обережним біля

1 глибокої ковбані, адже в ній живе великий сом, який з’їв
перший панського собаку
Б розповідь про те, чим живляться соми, і рекомендації,

2 другий як їх ловити
В запрошення побувати «на річці на Осколі» й

3 третій насолодитися мальовничими пейзажами
4 Г історія навчання Остапа Вишні в Зіньківській

четвертий двокласній школі
Д розповідь «заядлого й справедливого рибалки» про те,

як сом тягав за собою моторного човна
Художній засіб Приклад
А Тут і починається найцікавіший момент качачого

1 гіпербола полювання.
Б «Спішу, щоб на вечірню зорьку спізнитись!» — і

2 оксиморон галопом далі.
В …дикі качки водяться… по річках-колисках

3 інверсія смарагдової Батьківщини нашої…
4 Г …селезень каменем падає в воду, — прекрасний,

порівняння як казка, у своєму весняному вбранні…
Д Та там з одного набою торік по двадцять чотири

качки били.
Олесь Гончар написав про Остапа Вишню: «Мабуть, з часів
Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким
іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялась знову в прекрасній
творчості Остапа Вишні». Тож будьте здорові, живіть у добрі.
Усміхайтеся життю, пам'ятайте, що «мова на Вкраїні найкраща,
наймилозвучніша, небо найкраще, земля найрідніша, ґрунт
найродючіший, народ найкультурніший, найпатріотичніший».
Новому жанру Остап Вишня дав таке жартівливе значення: «Мені нове
життя усміхається, і я йому усміхаюся! Через те й усмішки». Остап
Вишня активно розвивав жанрові різновиди усмішки: усмішка-пародія,
усмішка-жарт, усмішка-нарис, усмішка-мініатюра тощо.
— Остап Вишня – простакуватий дивак чи життєлюбний інтелігент?
— Чи розгадали ви секрет цього «чародія сміху»?
— «Сьогодні на занятті я дізнався….».
— «Цікавим для мене було…».
— «Я візьму з собою в життя…».
конспект).
2. Прочитати твори О. Вишні («Моя автобіографія», «Сом»).
ТЕМА: Еміграційна література І половини XX ст. (літературний

процес). Українська література за межами України. Найбільші
осередки громадсько-політичного й культурного життя: Чехія (поети
«празької школи»; продовження ними модерністичних традицій
поетів-неоромантиків, неокласиків).
предметні: дослідити історичні умови і функціонування української
літератури за кордоном, причини другої хвилі еміграції українців,
створення «празької школи» української поезії; стисло оглянути
творчість представників «празької школи»;
ключові: розвивати в курсантів навички сприймати розвиток літератури
в історичному контексті;
комунікативну: висловлення думок про творчість письменників ;
загальнокультурну: шанобливе ставлення до творчості майстрів
художнього слова; виховувати почуття патріотизму.
портретами, ілюстрація до теми, літературозавчий словик, «читацький
коментар», «Портрет-асоціація», «рефлексія», «психологічний тренінг».
Методичне забезпечення: опорний конспект, підручники, епіграф,
тексти поезій, портрети представників «празької школи», електронні
дискурси, відеозаписи.
Теорія літератури: празька поетична школа.
Хто пережив страшну операцію розриву з живим тілом Батьківщини,
хто відчував пекучий брак Батьківщини, як вічно роз'ятрену рану,
хто задихався в чужому повітрі, у чужому підсонні, під чужим небом...,
той зрозуміє психологічний стан емігранта.
Є. Маланюк

Фронтальна бесіда з курсантами
• Пригадайте умови еміграції українців на початку XX ст.
• Назвіть письменників першої хвилі еміграції.
• Окресліть основну тематику їх творчості в еміграції.

Емігранти, чужоземці, вигнанці, люди, хворі Україною... У них забрали
рідну землю, небо, могили предків, але не змогли лишити Любові,
пам'яті, прагнення жити Батьківщиною. Звернімо увагу на епіграф
заняття.
Сьогодні ми спробуємо віртуально пройти шлях емігранта, сприйняти
його психологію, підґрунтя поетичної творчості й побачити ту Україну,
омріяну, виболілу, незвичну.
IV. Сприйняття й засвоєння курсантами навчального матеріалу
1. Загальний огляд розвитку
Література української діаспори або еміграційна література —література
написана українськими письменниками в еміграції, які з політичних,
економічних, релігійних причин виїхали з України на постійне або
тривале проживання за кордоном. Діаспорна література — результат
переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на
території України у XX ст. Коли в СРСР єдиним офіційним стилем
мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-
емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також
можливість критично осмислювати події в Україні. Таким чином
українська діаспорна література XX ст. розвивалася паралельно з іншими
європейськими літературами в той час, коли в Україні ці процеси були
зупинені і замінені в значній мірі суто пропагандистською та про-
радянською літературною продукцією.
Перша хвиля української еміграції на межі ХІХ-ХХ ст. уважається
трудовою, тож вона представлена скромними літературними набутками,
що з'явилися переважно в США й Канаді. Зокрема, це жанр
заробітчанських та емігрантських народних пісень, які дійшли до нас у
збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інших
фольклористів.
Друга хвиля еміграції була пов'язана з поразкою національно- визвольних
змагань. Саме ця хвиля принесла значні літературні твори та саму
атмосферу живого літературного процесу. Тож перші значні українські
літературні угрупування з'явилися в 1920-х pp. До них належали
передовсім Празька школа (Юрій Липа, Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена
Теліга, Євген Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна та ін.) в
Чехословаччині та групи «Танк» та «Ми» в Польщі.
Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена
Другою світовою війною. Завдяки свободі самовираження в еміграції
з'явилося багато оригінальних літературних творів, які продовжували
модерністську традицію обірвану в УРСР політичними репресіями. Так,
у післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 р. активно діяла організація
українських письменників «Мистецький український рух» (Іван
Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький та ін.), очолювана
Уласом Самчуком. У МУРІ були й літературні критики, серед яких Юрій
Шевельов, Володимир Державин та Віктор Петров.
Важливим завданням для себе письменники діаспори бачили також
переклади сучасних їм літературних творів. Активними перекладачами
були Ігор Костецький, Олег Зуєвський та Михайло Орест.
Після переселення значної частини українських емігрантів за межі
Німеччини літературні об'єднання виникали в англомовних країнах.
Так, у 1954 р. аналогом МУРу постало об'єднання письменників «Слово»,
у якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці
(Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас
Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін.).
Особливо яскравою була творчість неформального об'єднання поетів під
назвою Нью-Йоркська група (Юрій Тарнавський, Емма Андієвська,
Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.).
їхні твори відзначаються модерністською елітарною естетикою і
віддалені від політики.
Зі здобуттям Україною незалежності значно почастішали контакти
«материкових» і діаспорних письменників. Загалом література діаспори
дедалі більше інтегрується в загальноукраїнський літературний процес.
2. Психологія поета мігранта
• Україна стає для поета-емігранта раною, болем, святістю, прокляттям.
Шукаючи «свою» Україну чи то в стилізації фоль-
клору (О. Лятуринська,
О. Стефанович), чи то в історіософських розмислах про неї (Ю.
Клен,
Є. Маланюк), поети-емігранти творили ідеалізований образ Вітчизни.
• «Світогляд поетів-емігрантів,— говорить у передмові до антології
«Координати» І. Фізер,— був перевантажений неймовірною трагедією
їхнього народу... Втрачена батьківщина і майже травматична туга за нею
в творчості цих поетів-емігрантів є фактором великого значення. Вона
часто-густо мобілізує їхню увагу, вона викликає надмірну ідеалізацію
історичної минувшини... Україна для цих поетів була реальнішою дійс-
ністю, ніж дійсність, у якій вони жили на еміграції».
• Творчість багатьох поетів-емігрантів, особливо представників
«празької школи», «тематично... спрямована найчастіше в
минуле» (М. Неврлий). Для часово-просторової характеристики таких
творів притаманним є виростання майбутнього саме з минулого, а не
з сучасного (Н. Колесниченко-Братунь).
• Почуття поета-емігранта часів Другої світової війни Г. Грабович
називає «комплексом уцілілого»: «Страхіття й травми недавнього
минулого, неминуче почуття вини за те, що тобі вдалося вижити й
утекти на свободу, коли так багато люду згинуло або залишилося позаду,
й у висліді глибинна, не інтелектуальна чи моральна, але попросту
органічна потреба бути свідком, сказати світові, що сталося,— все це
панівний, безупинний рефрен».
• «З погляду цього стресу,— зауважує С. Павличко,— всі члени МУРу,

хто більше, хто менше, намагалися збагнути як своє особисте, так і ціле
історичне минуле, а також відповісти на запитання: що буде далі? Зі
мною? З Україною? З літературою? І ще: для кого і як писати?»
• 3 переїздом за океан починається новий етап у розвитку української
еміграційної літератури. І однією з основних його ознак став «вихід на
сцену» нового покоління митців, які згрупувалися навколо Нью-
Йоркської групи.
Члени НЙГ були вже не поети-емігранти, а радше українські поети, які
живуть поза межами України. Зі своїм баченням світу й свого місця в
ньому. З одного боку маємо яскраві свідчення нерозривної єдності
особистості з Україною: «...я свою Україну ношу, як слимак свою хатку,
я в ній живу» (Е. Андієвська), «...я повсякчас жив, дихав, обідав і вечеряв
Україною» (Б. Рубчак), але з іншого — той же Б. Рубчак: «Українську
культуру я вивчив уже в Америці (навіть, до речі, літературну мову)... Я
приїхав сюди в чотирнадцять років і негайно вріс в американське
суспільство. Я почав жити повнокровним життям... Треба просто
зрозуміти, що більшість діяспорників мого покоління — Януси з двома
обличчями. А це значить, що ми цілком інакші, коли ми серед
американців неукраїнського походження, ніж коли ми в середовищі
українців. І навіть приймаємо різні шкали вартостей, зокрема в питаннях
культури, мистецтва... «Ой не ходи, Грицю» існує для нас у зовсім іншому
всесвіті, ніж Юджін О'Ніл. І трудно сказати, що нам рідніше...». «Празька
поетична школа».
Назва «Празька школа», яка об'єднала самобутніх і близьких за
світоглядом поетів, а саме — Юрія Дарагана, Євгена Мала- нюка, Леоніда
Мосендза, Юрія Клена, Олега Ольжича, Наталю Лівицьку-Холодну, Юрія
Липу, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Галю Мазуренко,
Олену Телігу, Андрія Гарасевича та інших, уперше була вжита
професором Володимиром Державиним у роботі «Три роки літературного
життя на еміграції (1945-1947)».
«Пражани» були своєрідним «творчим клубом», у якому циркулювалася
низка художніх, філософських, політичних, ідеологічних тощо ідей, котрі
поділялися співрозмовниками. Тому маємо справу з «нестандартним»
колективним явищем в історії української літератури, яке, попри
окресленість однією назвою та певною співзвучністю тих чи інших ідей,
образів, мотивів у творчості поетів, передбачає розмову про доволі
насичені, різнобарвні, глибоко самобутні і самостійні художні
практики «пражан», об'єднані лише певними загальними рисами.
Суттєвим аргументом на користь назви «Празька школа» є географічний
чинник. Не слід забувати, що становлення поетів як індивідуальних
творчих особистостей відбулося в Празі 20-х pp. XX ст., де більшість із
них навчалися, відвідували лекції чи викладали в місцевих закладах та
інших навчальних установах:
Карловий університет (О.Стефанович, О.Лятуринська, О.Ольжич,
Н.Лівицька-Холодна, А.Гарасевич), Український Вільний
Університет (О. Стефанович, О. Ольжич, А. Гарасевич), Українська
господарська академія (С. Маланюк, Л. Мосендз), Український високий
педагогічний інститут ім. Михайла Драгоманова (Ю. Дараган, О. Теліга,
Г. Мазуренко), Українські студії практичного мистецтва (О. Лятуринська,
Г. Мазуренко). Міжвоєнна Прага, по суті, перетворилася на один із
найбільших мегаполісів українського наукового, літературного та
політичного життя на еміграції.
За своїм стилем «пражани» були неоромантиками, але філософською
заглибленістю й любов'ю до класичних форм споріднювались з
київськими неокласиками.
їхні твори відбили болісні роздуми над причинами поразки у визвольній
війні. Вони сформулювали свою концепцію людини. Це — духовно
сильна й вольова особистість, національно свідомий українець, який з
ідейних переконань віддасть життя за незалежність України.
Волелюбність, мужність, почуття відповідальності перед поневоленою
батьківщиною, щирий патріотизм — основний пафос їхньої творчості.
3. Огляд творчості поетів «Празької школи»
Юрій Дараган
Родоначальник школи, мав великий вплив на творчість поетів саме
історіософськими мотивами (яскравий історизм, варяги, дикий степ,
сонячний Дажбог, настрої вигнанця). Увійшов у літературу збіркою
«Сагайдак» (1925). Тема України є центральною в ліриці Дарагана. У
циклах віршів «Луна минувшини», «Дике поле», «Срібні сурми»,
«Запоріжжя» Дараган творить поетичний і натхненний образ Вітчизни.
Вона приходить до нього в снах і наяву, у спогадах і скупих звістках. За
нею він тужить, її образ плекає в серці як найдорожчий і поки що не
досягнений ідеал. Митець прагнув поетичним словом витворити ідеал
українця — мужнього й загартованого в боях, який пишається славним
минулим народу і наслідує героїчні подвиги своїх предків.
Леонід Мосендз
Поет, прозаїк, критик, перекладач. Під час громадянської війни воював у
лавах війська Петлюри. 1920 року разом з армією УНР відступив до
Польщі. Навчався в Українській господарській академії на хіміко-
технологічному факультеті. Учений- хімік, визнаний у Європі
винахідник. Лейтмотив поезій Мосендза — відродження України,
визвольної боротьби її народу після Першої світової війни. Одним з
перших відчув космічність свого народу й нації. Це було модерне
світовідчуття людини XX ст. (вінок сонетів «Юнацька весна»). Мосендз
творив «наукову» поезію, сміливо в її образну тканину включав
філософські мотиви, поняття й лексику з точних наук, розширюючи
естетичне поле лірики. Цим шляхом у 60-х pp. ітимуть І. Драч,
М. Вінграновський та їхні послідовники.
Олег Ольжич
Талановитий поет, публіцист, політичний діяч, археолог, людина-
легенда. Син видатного українського поета Олександра Олеся. Під час
Другої світової війни організатор підпільного руху опору фашистам.
Жорстоко закатований німцями на смерть 1944 р. Збірками «Рінь»,
«Вежі», «Подзамчя» він увійшов в українську літературу як поет
раціональної, предметної лірики, яка заперечувала сентиментальне
оспівування життя та образ пасивної, безвольної людини.
Олег гартував свою волю і вважав, що саме сильна духом, цілеспрямована
особистість потрібна майбутній відродженій Україні. По-новому трактує
митець поняття героїчного, що поєднує в собі й хоробрість, і відвагу
серця, а головне — сильний заряд духовності, яка веде борців до
оновлення світу, розбиває кайдани рабства.
Олена Теліга
Поетеса, революціонерка, яскрава особистість, вольова, енергійна й
вродлива жінка, яка своє життя присвятила боротьбі за незалежну
Україну. Під час Другої світової війни на окупованій Україні організувала
літературно-мистецьке життя, очолила Спілку письменників України. Як
українську патріотку гестапівці 1942 р. розстріляли в Бабиному Яру.
Посмертно вийшли збірки «Душа на сторожі», «Прапори духа»,
«Полум'яні межі». У поезіях та публіцистичних виступах поетеса
проголошує героїзм як найвищу чесноту, сформувала принципи героїчної
етики, наповненої героїчним діянням, відвагою, безкомпромісністю. У
художньому світі поетеси панує бунт, змагання за оновлений світ, протест
проти безбарвної «нудоти життя». На переконання О. Теліги, рідний край
від неволі може врятувати новий тип українця, який уміє жити й творити
для своєї нації.
В історії виділяють три етапи еміграції за кордон:
1) перед Першою світовою війною (причини - в основному соціально-
економічного плану);
2) у міжвоєнний період (причини політичного характеру); емігранти -
представники української інтелігенції, прихильники вільної України);
3) у період Другої світової війни; «переміщення осіб» (протягом 1945 -
1947
років було здійснено переміщення осіб на місця постійного проживання
до США, Канади, Австралії, Бельгії, Латинської Америки).
Довгий час письменників, які потрапили у хвилю еміграції називали
зрадниками, їхні твори не були введені в програми, не друкувалися. З
проголошенням незалежності України у 1991 р. більшість творів
письменників-емігрантів знайшли свого читача.
Є. Маланюк підкреслював: «Еміграція - це завжди наслідок поразки».

1. «Читацький коментар»
3ачитування віршів поетів «празької школи» (за вибором курсантів).

2. «Портрет-асоціація»
На основі опрацьованих відомостей про еміграційну літературу,
прослуханих поетичних творів побудуйте узагальнений портрет-
асоціацію українського поета-емігранта: ВІН — українець, вигнанець...
• Метод «Рефлексія»
— Доповніть, будь ласка, речення: «Літературна спадщина
письменників-емігрантів мене навчила…, вразила…, змусила
задуматись…».

• Виставлення оцінок та їх мотивація

1. Опрацювати завдання з практичної частини.
2. Переглянути відеозаписи про письменників-емігрантів у мережі
Internet.
3. Законспектувати теоретичний матеріал до заняття.
ТЕМА: Євген Маланюк. Загальний огляд життя і творчості поета.

Оригінальність естетичної концепції Є.Маланюка. Трагічна
рівновага поміж життям і творчістю. Поезії «Стилет чи стилос?..»,
«Під чужим небом», «Уривок з поеми».
предметні: розкрити складність проблеми розвитку української
літератури за межами України на прикладі життя Євгена Маланюка -
одного з найталановитіших поетів; вчити курсантів робити ідейно -
художній аналіз поетичних творів, розширити знання про письменників
діаспори;
ключові: розвивати уміння аналізувати поезії Євгена Маланюка,
визначати їх основні ідеї, мотиви, пояснювати їх; шліфувати вміння
висловлювати власні міркування, оцінку явищ мистецтва;
художнього слова; виховувати патріотичні почуття, які проявляються на
відстані усвідомлення їхньої щирості й безпосередності та почуття
людської гідності, честі, любові до своєї Батьківщини.
портретом, літературний-термінологічний диктант, «цитатний
коментар», «займи позицію», «мікрофон», «психологічний тренінг».
письменника, таблиця, схема, ілюстрації до теми, словник
Теорія літератури: гумореска, усмішка, фейлетон.
Мій ярий крик, мій біль тужавий,
Випалюючи ржу і гріх,
Ввійде у складники держави,
Як праця й камінь слів моїх.
Є. Маланюк

Серед когорти першорядних поетичних талантів, що сформувалися в

умовах української еміграції міжвоєнного двадцятиріччя, роль лідера
випала Є. Маланюкові.
Він був виразником настроїв цілого покоління, яке після поразки змагань
за Українську державу змушене було пережити важкий «ісход» з рідної
землі, але зуміло не розчинитися в чужоземному середовищі, не втратити
національної ідентичності, навпаки, почало творити в еміграції
національну культуру, моделюючи узагальнений образ батьківщини в її
історичному, етнокультурному, психологічному вимірах, утверджувати її
своєрідний метод як «українську мрію».
Висока оцінка творчості Є. Маланюка цілком виправдана. Він майстер.

Глибокодумний і самобутній. У доброму розумінні класицист, сповнений
духу новаторства. А передусім — мислитель — гуманіст, джерела
творчості, характер, доля якого визначалися основами буття народу,
органічною спорідненістю з життям нації.

Центральною темою всієї творчості Є. Маланюка була Україна. Любов до
Батьківщини, жодного разу не зрадивши, проніс поет через усе життя, усі
довгі роки еміграції, нею жив, нею дихав, нею марив.
У поетичних рядках Є. Маланюка образ України розкривався в різних

контрастних значеннях: одночасно почуттям любові та ненависті, надії та
розпуки. Поет не міг пробачити своїй, найдорожчій у світі, Батьківщині
малодушності, небажання стати державною нацією, зрадництва власним
інтересам, рабської покори завойовникам.
Велика синівська любов спонукала його дивитися правді у вічі, хоч би

якою гіркою вона не була. Щоб зрушити національну свідомість, варто не
лише підносити позитивне в історичному досвіді, а й мати мужність
вказати на потворне й ганебне в історії. У багатьох віршах поет
відмовляється назвати Україну матір'ю, натомість вважає її «повією ханів
і царів».
Літературознавець М. Неврлий писав: «Любити і ненавидіти Батьківщину

дано геніям. Так немилосердно картати Україну міг лише той, хто був
готовий віддати за неї своє життя».
1. Євген Маланюк - Біографія

Євген Маланюк (1897-1968) імператор залізних строф український
Одіссей поет-воїн «пражанин».
Народився 20 січня 1897р. в м. Архангороді на Херсонщині. Навчався в
Єлисаветградській реальній гімназії.
1914 р. — вступив до Петроградського політехнічного інституту, але не
закінчив, бо був мобілізований до Армії УНР.
1920 р. — з’являється друком перший вірш. Після поразки УНР назавжди
покидає Україну Потрапивши у табір у Каліші, зосереджується на
поетичній творчості Бере участь у виданні журналу «Веселка» та
альманаху «Озимина».
Восени 1923 р. переїздить до Чехословаччини. Стає лідером «Празької
поетичної школи».
1925 р. — видає першу збірку «Стилет і стилос» В очікуванні арешту,
залишивши дружину й сина, переїздить до Німеччини, а потім до США
(входив до об’єднання українських письменників (ОУП) «Слово»)
Помер 16 лютого 1968р. по дорозі в театр. Творчість - Історіософічність
творчості — спроба вмотивувати, пояснити логіку історичних подій,
осмислення їх сенсу для України.
- Чітка організація поетичної мови, нагромадження приголосних,
сторення ефекту „непісенності», строгості, суворості.
- Наскрізна ідея української державності Належав до умовної
«Вісниківської квадриги» — Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга,
Леонід Мосендз, бо друкувались у часописі «Вісник» (квадрига —
четвірка коней).
2. Збірки Євгена Маланюка:
- 1925р. перша збірка «Стилет і стилос»
- 1926р. «Гербарій»
- 1930р. «Земля і залізо»
- 1934р. «Земна Мадонна»
- 1939р. «Перстень Полікрата»
- 1943р. «Вибрані поезії»
- 1951р. «Влада»
- 1953р. поема «П’ята симфнія»
- 1954р. «Поезії»
- 1959р. «Остання весна»
- 1962, 1966рр. «Книга спостережень» у 2-х томах — збірка есеїв
- 1964р. «Серпень»
- 1972р. посмертна збірка – «Перстень і посох»
Митець брав на себе надзвичайно велику громадянську відповідальність.
Є. Маланюк вважав, що поет, людина мистецтва — єдиний, хто може роз-
будити душі співвітчизників, донести до суспільства певні ідеї, вірування,
прагнення.
3. ПРО ТВОРЧЕ ПОКЛИКАННЯ «НАПИС НА КНИЗІ ВІРШІВ»
Для Є. Маланюка творчість була не лише мистецтвом, а ще й
національною самопрезентацією. «Мистецька творчість нещадна і
мстива, — писав поет. — Вона викриває в творі національність творця,
вона зраджує в нім найглибше — расу». Тому й не відділяв автор
поетичного від національного. І в поезії, і в боротьбі волів бути собою.
Його «Напис на книзі віршів» звернений насамперед до нащадків. Це
спроба пояснити, чому поезія для нього мусила стати зброєю — мала бути
одночасно і «стилосом», і «стилетом». Образи, звичайно, символічні і для
поета не випадкові. Їх винесено в назву збірки «Стилет і стилос», у якій є
вірш зі схожою назвою («Стилет чи стилос?»). Цей вірш —
самохарактеристика поета й водночас цікавий мистецький твір. У ньому
автор досить оригінально стилізував творчий процес під воєнні дії:
ліричний герой — «залізних імператор строф» — веде свої поезії, «як
когорти» бійців, у наступ.
4. «Стилет чи стилос?..»
Збірка: «Стилет і стилос»
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний вірш
Вид лірики: громадянська, філософська
Тема: вибір митцем своєї місії.
Ідея: утвердження ролі митця як борця за долю народу, стилетом
(зброєю) і стилосом (паличка для письма) якого стає слово.
Образи:
людей: ліричний герой — поет; золототілі діви;
природи: дивний ліс, п’яні птиці, незім’ята трави, гіпнотичні кобри,
набряклий вітром обрій;
предметів і явищ: стилет, стилос; трагічні терези; береги краси; галас бою;
розгін бур; п’яний синій хміль.
Оскільки Є. Маланюк — яскравий прихильник символізму, то за кожним
образом поезії можна бачити більше, ніж один смисловий шар.
Провідний мотив (ідея): роль митця, його слова в житті суспільства;
утвердження думки, що митець повинен безкомпромісно служити
народові, формувати свідомість нації.
Віршовий розмір: ямб
Художні засоби: алітерація, асонанс; символ; епітет; метафора;
персоніфікація; метонімія; оксиморон; антитеза; риторичний вигук.
Стилет — це зброя (різновид кинджала), а стилос — це перо (загострена
паличка для писання на вкритій воском дощечці). Стилет — це символ
боротьби за волю, за ідеали, стилос — це інструмент фіксування думки та
краси, символ мистецтва. Ліричний герой розмірковує, що з них
ефективніше.
Збірка Є.Маланюка «Стилет і стилос?» побудована на своєрідній
художній антитезі.
Стилет — це символ одвічної борні, це свідомий вибір боротьби за ідеали
народу.
Стилос — це світ мистецтва у його витонченій гармонії, це музика тонів
і півтонів, людських чуттів, це магія краси й добра. У цій збірці ліричний
персонаж має вибирати між стилетом і стилосом, але можливостей для
вибору майже немає. І ось тоді ліричний персонаж обирає стилос, який
нагадує стилет (слово — зброя).
Власне, у назві збірки, як і в однойменному вірші, загострювалася давня
проблематика світової літератури: що має бути визначальним у художній
творчості — краса чи служіння суспільним інтересам. Частка «чи» у
формулі Є.Маланюка виконувала неабияку смислову роль, указуючи на
певну нерішучість ліричного героя перед неминучим вибором.
Тому символ терезів як втілення долі поета за такої невизначеності
завбачає трагічні наслідки вагання, зумовлює потребу подолання
подвійної ситуації.
Отже, Є.Маланюк прагнув, щоб його слово було гострим, як кинджал,
тобто стало зброєю в умовах виборювання української державності.
Водночас він був проти заземленого, однобокого розуміння проблеми,
маючи на увазі історичну закономірність чи, висловлюючись точніше,
приреченість митця недержавної нації на служіння національним
інтересам, а не естетичним потребам.
Поезія «Стилет чи стилос?»
Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко
Вагаються трагічні терези.
Не кинувши у глиб надійний якор,
Пливу й пливу повз береги краси.
Там дивний ліс зітхає ароматом

І весь дзвенить од гімнів п’яних птиць,
Співа трава, ніким ще не зім’ята,
І вабить сном солодких таємниць,
Там зачарують гіпнотичні кобри
Під пестощі золототілих дів…
А тут — жаха набряклий вітром обрій:
Привабить, зрадить, і віддасть воді.
Та тільки тут веселий галас бою —

Розгоном бур і божевіллям хвиль.
Безмежжя! Зачарований тобою,
Пливу в тебе! В твій п’яний синій хміль!
Літературознавці про твір. Автор долучається до споконвічної

естетичної дискусії: митець може витати у далекому від життя світі мрій,
понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за
вдосконалення реального світу, наближення його до ідеалу, до Бога.
Ці дві настанови символізують у вірші взяті з давнини образи — стилет

і стилос (стилет — це холодна зброя, різновид кинджала; стилос —
загострена паличка для писання на вкритій воском дощечці).
Протилежність настанов увиразнюють також прислівники «тут» —
«там».
Ситуація вибору для митця надзвичайно складна: герой «пливе» по

непевній воді («тут») і його манять «береги краси» («там»). Хоча «тут —
жаха набряклий вітром обрій», усе ж героя більше зачаровує таки
«веселий галас бою», тож він продовжує плисти у «безмежжя», яким
«зачарований». Так ранній Маланюк відчув трагічну дилему свого
життя. Трагічна доля Батьківщини, честь чоловіка, воїна, оборонця
спонукають його брати у руки стилет: «Як в нації вождя нема. Тоді вожді
її — поети!» (В. Пахаренко)
5. "Під чужим небом" (1920-1924)

Даний вірш був написаний в еміграції. Поет виразно показує свою тугу за
Батьківщиною.
Тема: патріотизм, сумні почуття ностальгії та любові до рідної землі.
Ідея/основна думка: вітчизна є вітчизна, її не замінить ніщо.
Слова ліричного героя збігаються зі словами й думками автора: він
відчуває себе чужим за кордоном. Він пам'ятає все, що бачив і переживав
на Батьківщині, постійно думає про неї, як про кохану людину. Автор
порівнює це відчуття із любов'ю до людини. Він не хоче жити тут, але
вимушений. Повернутися додому він не може. Саме усвідомлення цього
факту бентежить його найбільше.
Художні засоби:
- епітети: "золотосрібний ріг", "скажений біль", "вітер з кришталевих
хвиль";
- порівняння: "життя давно, як божевільне, блудить";
- риторичні запитання: "куди ж іще заблудить безглузда путь і хто
остереже?"
Вірш складається з п'яти частин, написаних Євгеном Маланюком в
різні роки (1920-1924).
Деякі частини мають різні розміри: 4-стопний ямб, 4-стопний анапест, 5-
стопний анапест.
Розмір, рима і ритм змінюються.
Ліричний герой і є автором. У вірші зображені тяжкі душевні
переживання і сумні почуття самого Євгена Маланюка в еміграції.
Отже, "Під чужим небом" - це патріотична елегія.
1
Чужі: й земля, і небо тут, і люди,
І місяця золото-срібний ріг.
Життя давно, як божевільне, блудить
По манівцях заплутаних доріг.
Десь кревний край кона в останній муці,

Дикун над ним заносить ятаган,
А він скажений біль терпить, як Муцій,
І крапле кров росою з чорних ран.
Чому ж я тут? Куди ж іще заблудить

Безглузда путь і хто остереже?
Чужа земля, чужі похмурі люди —
Й саме життя, здається, вже чуже.
2
Не треба ні паризьких бруків, ні Праги вулиць прастарих. Тут молюсь,
убогий митар, шукаю Твій вогненний слід...
3
Я тут, на чужинних бруках, чужий — несу чужий тягар. І сниться степ
Твій, сняться луки, і на узгір'ях — вітряки.
4
Несу отут страшний свій іспит
І знаю, що життя мине.
І мати, сидячи на призьбі,
Вже не вичікують мене.
Давно Євгена поминає
За упокій старенький піп,
За весною весна минає
Під запашне зітхання лип.
Все далі висиха Синюха,

Й линя її весела синь,
А вітер заголосить глухо
І пролітає вдалечінь.
Сиріє стріха під дощами,

Вже хата стала нетривка,
І мати слухають ночами
Бронхітне гавкання Бровка.
5
По яких ще дорогах шукати причинної долі?
Перекотиполем блукати в яких степах?
Вітер грає, веселий, хвилюючись по роздоллю,
Від зруйнованих міст розвіває горілий прах.
Заховала перекупка — пам'ять всі сни глибоко,

Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі,
Ніби в морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій
Після чарки отрути влітає сонячний хміль.
І ось все забуваю, і все зникає в сутінні.

Зростає лише рівний профіль і зоряний зір,
Та ще заграв глухих за плечима Твоїми тремтіння:
Всі принади Твоєї страшної краси.
Туга за Батьківщиною — одне з найболючіших почуттів, і поет добре
відчув це на собі. Доля закинула ліричного героя вірша Є. Маланюка „Під
чужим небом” далеко на чужину. Йому самотньо, тоскно без рідної
Херсонщини, батьківської хати, привіту рідних та близьких. Усе це йому
сниться, пригадується, ятрить серце, але повороту немає. Вірш
складається з п'яти частин, кожна з них має свій ритмомелодійний
малюнок відповідно до змісту і настрою героя.
6. “Уривок з поеми”
Автор: Євген Маланюк.
Дата написання: 5 червня 1924 року. Жанр: громадянська лірика.
Тема: Відчуття ліричного героя себе частинкою свого нескореного
славетного народу.
Ідея: Український народ ще отримає незалежність від російського, бо ж
українці, маючи таке славетне минуле, матимуть не менш величне
майбутнє.
Основна думка: Поки кожен пам’ятатиме про славетне минуле, то не
згине надія на краще майбутнє.
Римування: перехресне.
“Уривок з поеми” художні засоби:
Епітети: кремезного чумака, блідий праправнук, в гучних віках,
державну волю, дні буденні, запорозька кров, міцних поплічників,
отаманів курінних, п’яний сміх, скривавлене обличчя, залізна голова,
катівської сокири, дикий вихор, упевнена рука, в батуринськім огні,
свячений ніж, майбутні діти, жадний примус, жадне зло, херсонські
прерії, херсонський вітер, козацький Буг, вербний пух, послів
московських.
Метафори: я закохавсь в гучних віках; я волю полюбив державну;

рокоче запорозька кров; (отамани) уміли кинуть п’яний сміх в
скривавлене обличчя – муці; (залізна голова) жбурляла в чернь слова; я
там весен вербний пух і дух землі з дитинства нюхав; і з серця кров’ю
крикнув Гонта.
Порівняння: (голова) жбурляла в чернь такі слова, що їй мороз ішов за

шкіру; вони лишилися, як криця!; херсонські прерії — мов Січ, а
кобзарем — херсонський вітер;
Звертання: Даремно, вороже, радій; народ мій — в гураган подій жбурне

тобою ще, невірний!
Алюзія: І рідним був одразу клич: — Вставайте! Кайдани порвіте!
“Уривок з поеми”
Внук кремезного чумака,

Січовика блідий праправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,

Крізь дні буденні — богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана —
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя — муці.
Чия залізна голова

І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака

Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні

Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло —

Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скориться.
Херсонські прерії — мов Січ,

а кобзарем — херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
— Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й — не раз червоная — Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі — з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той —
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій —

не паралітик і не лірник
Народ мій — в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських —
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
Цей вірш — самохарактеристика поета й водночас цікавий мистецький
твір. У ньому автор досить оригінально стилізував творчий процес під
воєнні дії: ліричний герой — «залізних імператор строф» — веде свої
поезії, «як когорти» бійців, у наступ.
Поет виробив власну мову символів, що є водночас і знаряддям, і
результатом його світоаналізу. Саме символізм визначає одну із
провідних рис поетичного мовлення Маланюка — лаконічність як
принцип, що регулює структуру тексту.
• Творча робота «Мотиви лірики» (виписати назви творів і цитати до

кожного мотиву).
1. Мотив безмежної любові до рідної землі і такої ж безмежної туги за

рідним покинутим краєм (Херсонщиною) .
2. Мотиви гострої полеміки з ворогами української свободи.
3. Мотив болю через перекручування рідної історії, науки, культури,
тобто-через денаціоналізацію.
4. Мотив болю через продажність, зрадливість, саморуйнування
народу і його байдужість до вигнанців.
5. Мотив уславлення величі часів Київської Русі, лицарів Запорожжя.
6. Мотив відродження здобутків Степової Еллади (еллінського
гуманізму) в поєднанні з могутньою силою державницької волі.
7. Мотив тривоги через технократизацію суспільства.
8. Мотив уславлення людей багатогранних і цільних(Т.Шевченка,
І.Мазепи...).
9. Мотив безстрашної боротьби за свої ідеали.
10. Мотив кохання до Жінки (еротична й інтимна лірика).
1. Яке враження справив на вас прочитаний вірш? Які літературні
асоціації у вас виникли? До яких роздумів спонукав вірш?
2. Визначте мотив твору.
3. Зачитайте самохарактеристику ліричного героя. Які риси підкреслено
в цій характеристиці?
4. Простежте, яким чином автор відтворює у вірші плин української
історії.
5. Прокоментуйте висновок поета щодо майбутнього України. На вашу
думку, цей висновок є оптимістичним чи песимістичним? Чому ви так
вважаєте?
6. Знайдіть у вірші епітети, метафори, уособлення. Наведіть приклади
художніх засобів, які здаються вам найбільш яскравими.
• Дослідницький практикум
1. Назви яких річок згадуються в «Уривку з поеми» Є. Маланюка?

Користуючись мережею Інтернет та іншими довідковими джерелами,
проведіть дослідження про значення цих річок в історії українського
народу. Презентуйте результати дослідження. Зробіть висновок: яку
роль виконують ці назви у вірші Є. Маланюка?
2. Назвіть історичних осіб, яких згадано в «Уривку з поеми». Що Вам

відомо про них з уроків історії України? Що, на Вашу думку, вони
символізують у творі Є. Маланюка «Уривок з поеми»?
• Дискусія
— Чи є, на Вашу думку, актуальними висловлені у вірші Є. Маланюка

думки? Наведіть аргументи на її доказ своєї позиції.

Метод «Мікрофон»
— Назвіть мотиви лірики прочитаних віршів Є.Маланюка.
- з’явилась “празька школа” (де?)… ;
- школа налічувала … поколінь;
- “імператором залізних строф ” називали … ;
- у літературі дебютує збіркою……… ;
- основним мотивом творчості є.…….

1. Скласти хронологічну таблицю «Життя і творчість Є. Маланюка».
2. Опрацювати теоретичний матеріал конспект (опорний конспект).
3. Вивчити вірш напам’ять «Уривок з поеми».
4. Переглянути екранізовані уривки за творами Є. Маланюка
в мережі Internet.
ТЕМА: Іван Багряний (І. Лозов’яга). Загальний огляд життя і

творчості письменника-в’язня сталінських концтаборів. Діяльність
письменника в еміграції.
предметні: відтворити складність і суперечливість епохи, за якої жив і
творив І.Багряний; висвітлити біографічні моменти одного з
найталановитіших із когорти письменників-емігрантів;
ключові: формувати в курсантів активну життєву позицію; розвивати
вміння співвідносити життєвий досвід письменника з його творчістю;
художнього слова; виховувати почуття національної гідності,
патріотизму.
портретом, бліц-опитування, асоціативна схема «Людина», фронтальна
бесіда, гра «Час пік», «мікрофон», «психологічний тренінг».
письменника, епіграф, схема, ілюстрації до теми, словник
Теорія літератури: «розстріляне відродження".
Епіграф до заняття
Ми є. Були. І будем ми.
Й Вітчизна наша з нами.
І. Багряний
• Бліц-опитування
1. Справжнє прізвище Івана Багряного (Лозов’яга).
2. Друга назва роману «Тигролови» («Звіролови»).
3. В якому році було написано твір? (1944)
4. Жанр роману (пригодницький).
5. Головний герой (Григорій Многогрішний).
6. Із скількох розділів складається твір? (12)
7. Як називається острівець у тайзі, де знаходить головний герой
прихисток? (Зелений Клин)
8. Прізвище родини тигроловів (Сірко).
9. Прізвище майора, що переслідує головного героя (Медвин).
10. До скількох років було засуджено головного героя? (25)
11. У якому році роман «Тигролови» уперше вийшов в Україні? (1991)
12. Життєва мета головного героя (служити добру, бути потрібним
людям).
До світової історії деякі епохи увійшли як символ жорстокості,
деспотизму і тиранії: період правління римського імператора Нерона,
часи володарювання Калігули, криваві дні Торквемади. Роки
тоталітарного режиму затьмарили попередні і кількістю жертв, і
формою знущань. Основного удару було завдано інтелігенції:
письменникам, музикантам, художникам, вченим, політикам.
Ситуація, що склалася в Україні впродовж десятиліть після жовтневого
перевороту, була надзвичайно складною, адже кожен письменник ставав
перед вибором.
На одних чекало заслання чи то на Колиму, чи то до Казахстану, що
нерідко закінчувалося смертельним вироком. Якщо З.Тулуб опинилася
вдома через 14 років, а Б.Антоненко-Давидович й О.Ковінька — через
21, то М.Куліш, Лесь Курбас, В.Підмогильний, М.Зеров, М.Драй-Хмара,
О.Влизько, Д.Фальківський не повернулися. Інші самі натискали курок
або ж затягували на шиї мотузку (М.Хвильовий, І.Микитенко, А.Казка).
Деякі зрікалися свого таланту, закопавши назавжди в землю дар Божий
(Я.Кальницький, Г.Касьяненко); або писали на два фронти: для всіх,
тобто на замовлення, та для себе, тобто в шухляду, і завдяки цьому
подарували світові самобутні зразки мистецтва (П.Тичина, В.Сосюра,
О.Довженко); декотрі, сліпо повіривши в комуністичні ідеали, ставали
солістами в «народному хорі» і завзято оспівували селянський рай та
пролетарську свідомість, інтернаціоналізм та світле майбутнє
(О.Корнійчук, М.Шеремет, А.Клоччя). Були й такі, які, зберігаючи
вірність своїй музі та ідеалам, покидали країну, хоча думками і серцем
назавжди залишалися з нею (В.Винниченко, О.Олесь, Є.Маланюк,
В.Барка, У.Самчук, О.Ольжич, О.Теліга). До них належить і Іван
Багряний, якого цілком справедливо називають одним із
найталановитіших із когорти письменників-емігрантів.
Народ — герой героїв появляє,
Шануючи, він їх вінцем вінчає:
Високий дух високість признає.
А раб — народ, як є герой у його, —
Він на борця величного свойого
грязь кидає, його камінням б’є!
Б. Грінченко
ІV. Сприймання й осмислення вивченого матеріалу
1. «Життєвими стежками І. Багряного»
Родина
■ Майбутній письменник народився 19 вересня (2 жовтня за новим
стилем) 1906 року в місті Охтирка, нині Сумської області, в сім’ї муляра
Павла Петровича Лозов’яги. Мати майбутнього письменника — Євдокія
Іванівна Кривуша — походила із заможного селянського роду із села
Куземин. У сім’ї, крім Івана, виховувалися також син і дочка Єлизавета.
Навчання
■ Шестирічним хлоп’ям Іван почав навчатися в церковнопарафіяльній
школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу
■ 1920 року хлопець вступив до технічної школи слюсарного ремесла,
потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю, яку
закінчив 1922 року.
Трудова діяльність та активне громадсько-політичне життя

■ З 1922 року Іван Багряний то завполіт цукроварні, то окружний
політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії
для безпритульних сиріт.
■ 1925 рік — вийшов з комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями»,
побував на Донбасі, в Криму, на Кубані.
■ Працює у Кам’янці-Подільському ілюстратором у газеті» Червоний
кордон».
«Політично неблагонадійний»
■ 1926 року Іван вступив до Київського художнього інституту, який
через матеріальну скруту й упереджене ставлення керівництва,
закінчити не вдалося.
■ Вступає до опозиційного літературного об’єднання МАРС, де
зближується з В.Підмогильним, Є.Плужником, Г.Косинкою,
Т.Осьмачкою.
■ Активно працює і друкується в журналах «Глобус», «Всесвіт»,
«Життя і революція», «Червоний шлях».
В ув’язненні та на засланні
■ 16 квітня 1932 року І.Багряного заарештували в Харкові й
звинуватили «в проведенні контреволюційної агітації».
■ Багряний пробув 11 місяців у камері одиночного ув’язнення у
внутрішній тюрмі ГПУ (пережите письменник описав у романі «Сад
Гетсиманський»).
■ А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки
відправили до спецпоселень Далекого Сходу (цей період біографії
малодосліджений).
■ Життя серед українців Зеленого Клину (роман «Тигролови»)
■ Втеча на Україну і арешт у дорозі. Новий термін (3 роки) — тепер
уже в таборі БАМЛАГу.
■ 1938 рік — повторно заарештований, відсидів у Харківській в’язниці
УГБ-НКВС на Холодній Горі 2 роки й сім місяців.
■ З відбитими легенями і нирками був звільнений восени 1940 року.
Знесилений, але нескорений письменник повертається в Охтирку.
Під час війни
■ Війна застала письменника в Охтирці.
■ І.Багряний одразу пішов в українське підпілля, передислокувався до
Галичини.
■ Пише статті, листівки, бойові пісні і марші, малює агітаційні плакати.
Але згодом розходиться у поглядах із керівництвом УПА і емігрує до
Словаччини, потім переїжджає до Німеччини.
В еміграції
■ З 1946 року переходить на легальне становище, живе у таборі для
переміщених осіб, а далі наймає приватне житло у м. Новий Ульм.
Веде активне творче і політичне життя: заснував газету «Українські
вісті», організував МУР (Мистецький Український Рух), став лідером
Української революційно-демократичної партії.
■ З 1948 року часто хворів, але прикутий до ліжка, написав свої кращі
твори, зокрема роман «Сад Гетсиманський».
Помер І. Багряний 25 серпня 1963, в лікарні за роботою над черговим
рукописом.
2. Хронологія творів
· поетична збірка «До меж заказаних» (Київ, 1927)
· поема «Монголія» (1927)
· поема «Ave, Марія» (Харків, 1928)
· п’єса «Бузок»
· віршований роман «Скелька» (Харків, 1929)
· оповідання «Крокви над табором» (Харків, 1930)
· Гуляй Поле
· Рідна мова
· «Звіролови» (Львів-Краків, 1944)
· «Тигролови» (Новий Ульм, 1946)
· збірка поезій «Золотий бумеранг» (1946)
· сатирична поема «Антон Біда, герой труда» (Новий Ульм, 1947)
· п’єса «Генерал» (1947)
· п’єса «Морітурі» (1947)
· п’єса «Розгром» (1948)
· роман «Сад Гетсиманський» (Новий Ульм, 1950)
· «Огнене коло» (Новий Ульм, 1953)
· «Маруся Богуславка» — перша книга роману «Буйний вітер»
(Мюнхен, 1957)
· «Людина біжить над прірвою» (посмертно, Новий Ульм — Нью-Йорк,
1965).
3. Творчий доробок
— поема «Монголія» — про жалюгідне становище далекої східної
країни у контрасті з її величним минулим;
— роман у віршах «Скелька» — історичне минуле України;
— роман «Сад Гетсиманський» — один з перших творів про
безпідставні арешти, ув’язнення та розстріли української інтелігенції
в умовах тоталітарного режиму;
— роман «Маруся Богуславка» — про життя українського села після
голодомору;
— повість «Людина біжить над прірвою» — про трагедію українців,
що опинились в роки війни по різні сторони окопів;
— п’єси «Розгром» та «Генерал» — про життя народу в роки
фашистської окупації;
— п’єса «Морітурі» — доля в’язнів, приречених на постійні етапи і
на заслання;
— книга поезій «Золотий бумеранг», поема «Гуляй-поле» —
апокаліптична картина у вирі воєн, революцій та голодоморів.
1. Асоціативна схема «Людина»
— Як Ви розумієте дану схему? Обґрунтуйте свою думку.
Орієнтовна відповідь (у центрі людина, коло навколо неї — це її

духовний світ, її душа; друге — темне коло — це зло, що в той час
огорнуло з усіх сторін людину).
2. Імітаційна вправа: гра «Час пік»

(курсанти задають питання за біографією письменника, а один з них
відповідає на ці питання, граючи роль митця).
— Який дитячий спогад запам’ятався Вам найбільше?
— На жаль, цей спогад трагічний, це кривавий кошмар дитинства, коли
на моїх очах більшовицький винищувальний загін замордував мого 92-
річного діда-пасічника тільки за те, що був заможним українським
селянином (мав 40 десятин землі) й був проти «комуни».
— Чому Ви не отримали вищої освіти?
— Ще під час навчання в Київському художньому інституті я покинув
спілку «Плуг» і вступив до літературної організації «МАРС»
(Майстерня літературного слова), там я познайомився з Борисом
Антоненко-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Валер’яном
Підмогильним та іншими письменниками (яких пізніше було
репресовано). Мене та моїх друзів було піддано нищівній критиці і
всіляко переслідувано. Тому керівництво КХІ оголошує мене
«політично неблагонадійним» і виключає з вузу.
— Як Ви потрапили у Зелений Клин? Що Вас там найбільше
вразило?
— 16 квітня 1932 року в Харкові мене заарештовують, у камері
одиночного ув’язнення у внутрішній тюрмі ГПУ я пробув 11 місяців.
Потім на три роки відправляють до спецпоселень Далекого Сходу. Але
терміну не добув — утік 1936 року. Блукаючи у тайзі, потрапив до
людей, що виявилися переселенцями з України, а місцевість свою вони
назвали Зеленим Клином. Мені дуже добре жилося там, я ніби потрапив
у вільну Україну, мене вразило, що мої земляки не забули мову, віру,
традиції, а ще мене здивувала екзотика тих диких країв (про цей край ви
дізнаєтеся з мого роману «Тигролови»).
А потім… Ось які подальші випробування чекали на мене (запис
зроблено моїм другом, літератором Григорієм Костюком): «Охотське
море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Все це, сказати щиро, було мені
навіть цікаво. Але згодом охопила страшна туга за Україною.
Непереможна. Отож сів я на поїзд і рушив на захід. У Томську мене
перехопила залізнична агентура НКВД. Арешт, суд і вирок: за втечу із
заслання — три роки вже ув’язнення в таборі. Так я потрапив у Баклаг
(Байкало-Амурський лагер). Відгаратав три роки. Звільнившись,
офіційно поїхав до Охтирки».
— А як Вам жилося в еміграції?
— З 1945 року я проживав у Німеччині. Активно займався політичною
діяльністю, але й тут свободи не відчував, це була «страшна людська
пустеля», в якій мене підтримували друзі та моя сім’я . Не завжди я
сходився у поглядах з іншими українцями-емігрантами. Але мені
вдалося випустити ряд творів у Німеччині, розповісти всьому світові
правду про жахливий катівський механізм влади у Радянському Союзі.
— Іване Павловичу! А щоб ви побажали своїм землякам, молоді?
— Мені довелося багато пережити та мене не зламало сповнене небезпек
і пригод життя. Я вірю в перемогу добра над силами зла. А юному
поколінню хочу побажати, незважаючи ні на що оптимістичного
ставлення до життя, мати почуття людської та національної гідності, за
будь-яких обставин залишатися Людиною.
• Що найбільше цінував І.Багряний?
• Якими були його пріоритети в житті та творчості?
• Яка риса І. Багряного сподобалась вам найбільше?
• Чому йому довелося «бігти над прірвою»?
• Про що б ви запитали І.Багряного, якби мали таку можливість?
• Чи легко було протистояти системі?

З дитинства ми чуємо народне прислів’я: «Життя прожити - не поле
перейти». Жодній людині не вдається перейти поле, не поколовши ніг
стернею. Тому деякі повертають назад, інші зупиняються на півдорозі, а
найбільш затяті, зціпивши зуби, прямують уперед, уселяючи надію в тих,
хто зневірився. І саме про таких сміливців Максим Горький сказав:
«Людина - це звучить гордо!»
Отже, кредо головного героя роману «Тигролови»: «життя прожити - не

поле перейти», «тільки сміливі мають щастя», «ліпше вмирати біжучи,
ніж жити гниючи».
Ви пам’ятаєте легенду про те, як Тарас Шевченко шукав залізні

стовпи, що підпирають землю.
— На яких «трьох залізних стовпах», на Вашу думку, повинна

височити справжня Людина?
— Які факти з життя письменника Вас найбільше вразили?


1. Опрацювати біографію Івана Багряного (опорний конспект).
2. Переглянути екранізований фільм за твором І.Багряного
«Тигролови» у мережі Internet.
Тема: Семінар №8. «Тигролови»: романтичний твір з елементами
пригодницького жанру; історія створення роману; композиція та
сюжетна канва; проблема одвічного протистояння добра і зла,
вірності Батьківщині; Григорій Многогрішний – уособлення
моральності, сили духу українця-патріота; відображення кращих рис
національного менталітету родини Сірків.
предметні: розкрити жанрові особливості роману, його будову, художні
прийоми відображення дійсності, образи героїв твору, як людей
могутньої волі і незламного духу через біографію, публіцистику Івана
Багряного та його роман “Тигролови”.
ключові: розвивати в курсантів уміння визначати ідейний зміст і
художню специфіку твору, активну життєву позицію, змушувати
працювати, думку, фантазію.
книгою;
загальнокультурну: національна свідомість, повага до митця, виховувати
любов до українського народу, почуття гідності.
Методи, прийоми, форми: слово викладачки, обговорення, опитування,
«сюжетний ланцюжок», фронтальна бесіда, самостійна робота,
«мозковий штурм» скарбниця морально-етичних цінностей, робота в
групах, «рефлексія», «мікрофон», «психологічний тренінг».
схема, ілюстрації до теми з малюнками, тестові завдання, словник
суспільствознавство, літературознавство, культорологія, психологія.
Теорія літератури: пригодницький роман, символ.
Я буду вмирати, та поки мого дихання в мені,
я буду змагатись і буду квапитись хапати іскри сонця,
відбитого в людських очах,
я буду з тугою вчитись тайни самому запалювати їх,
шукаючи в тих іскрах дороги з чорної прірви в безсмертя...
І. Багряний



Івану Багряному судилося народитися лицарем духу, стати безстрашним,
не прирученим «тигром» у світі насильства, усе життя бігти над прірвою
страждань, долати хресний шлях на Голгофу й саме своєю сміливістю
здобувати право на життя та на щастя. Його не могло вдовольнити
маленьке, як шибка у вікні, щастя для себе. Він прагнув щастя для свого
«нещасного краю і народу».
Справжнє ім'я — Іван Павлович Лозов'ягін. Народився в с. Куземині, що
на Полтавщині (нині Сумська область), у родині робітника-муляра, помер
у м. Шварцвальді (похований у м. Новий Ульм, Німеччина). Належить до
письменників-емігрантів (член МУРу). Одним з перших був
заарештований радянською тоталітарною системою 30-х років XX ст.
Його життя можна назвати шляхом постійних звинувачень, тортур,
концтаборів. Більшість творів має автобіографічне начало.
Найвідоміші твори: романи «Тигролови», «Сад Гетсиманський», роман
у віршах «Скелька», повість «Огненне коло», збірка поезій «Золотий
бумеранг»; із публіцистики — лист «Чому я не хочу вертатись до СССР?».

1. Ґрунтуючись на розповідях членів родини Сірків, підготовте усну
доповідь "Українська діаспора Далекого Сходу".
2. Роман „Тигролови”: жанр, тема, ідея твору.
3. Проблематика твору, характеристика образів.
4. Система образів роману, побут та символіка.
5. Алегоричність назви роману.
6. Сюжет та композиція твору.
• Робота над змістом твору

Роман «Тигролови» (1946)
Жанр: пригодницький роман.
Тема: зображення трагічної долі людини-особистості в радянському
тоталітарному режимі.
Головна ідея: перемога добра над злом; за будь-яких обставин кожен
передусім має бути Людиною.
Головні герої: Григорій Многогрішний (молодий український інженер -
авіатор); родина Сірків: Наталка, Гриць та їхні батьки — Денис Сірко й
Сірчиха; майор НКВС Медвин.
Іван Багряний - відомий український письменник-романіст, автор
повістей, численних публіцистичних виступів, памфлетів, поезій,
активний учасник творення літератури відродження.
Перша назва - «Звіролови».
Назва символічна: 1) родина Сірків полює на тигрів; 2) тигр - символ
тайги; 3) в умовах тоталітарного режиму людина полює на людину (у
тайзі - найбезпечніше, поки не з'являється людолов (у романі - майор
Медвин)).
Сюжетні лінії:
- пригодницька (втеча Григорія Многогрішного, його перебування в
тайзі);
- сталінських репресій (уривчаста).
Основний композиційний принцип побудови роману - принцип
дихотомії (сюжетні лінії розгортаються паралельно, протиставляються і
зіставляються).
Образ Григорія Многогрішного об'єднує сюжет в одне ціле.
Життєвий принцип героя - «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи».

Григорій - правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного (1668 - 1672), який
боровся проти окупації України московськими царями, через що був
засланий на каторгу до Сибіру. Іван Багряний підкреслює спадкоємність
волелюбних ідей українців. «Сміливі завжди мають щастя» - доля
головного героя, який не скорився жахливим обставинам, а діяв
(«стрибнув у смерть, але не здався»).
У боротьбі за право на життя і щастя він перемагає. Саме з цим героєм
Іван Багряний пов'язує свої сподівання щодо майбутнього України,
історія якої нагадує замкнене коло.
Розгляньте схему до образу
Сюжет: Григорій Многогрішний втікає з "ешелону смерті" (потяг, який

перевозить смертників ГУЛАГу до Сибіру). Він переховується в родині
Сірків. Потім разом з названим братом Грицем Сірком їде до
Хабаровська. Його переслідують. Многогрішний зустрічається з
Медвиним у тайзі і розправляється з ним. Закохані Григорій і Наталка
втікають за кордон СРСР. (Події відбуваються в 30-их роках ХХ ст.)
Сюжетні лінії:
Пригодницька (життя Григорія Многогрішного);
Сталінські репресії (уривчаста).
Символіка назви:
Родина Сірків полює на тигрів.
Тигр - символ тайги.
В умовах тоталітарного режиму людина полює на людину.
Тематичні пласти роману:
трагедія України;
вплив сталінських репресій на долю людини (інженера-авіатора
Григорія Многогрішного);
жорстокість тих, хто чинить беззаконня;
побут і традиції українців - переселенців на Далекий Схід;
романтичне кохання Наталії (з родини Сірків) і Григорія.
«Тигролови» мають усі прикмети пригодницького роману:
персонажі розділені на позитивних і негативних;
захоплюючий сюжет;
мисливські пригоди;
кохання до дівчини, яка зросла в умовах дикої природи;
щасливий кінець.
Життєвий принцип Григорія Многогрішного - "Ліпше вмирати біжучи,
ніж жити гниючи".
Історія написання роману:
Роман ґрунтується на особистих враженнях автора. Іван Багряний, який
зазнав переслідувань із боку радянської влади, перебував на Далекому
Сході понад п’ять років: спочатку — як висланець, якому заборонили
протягом трьох років проживати в Україні, а потім — як каторжанин
«БАМЛАГу» (табору Байкало-Амурської магістралі – залізниці,
будованої силами ув’язнених). Митець об’їздив ці землі, займався
мисливством у тайзі, отримав безліч вражень, які потребували творчого
втілення.
Перебуваючи на окупованій німцями території, Іван Багряний подався на
Західну Україну, щоб воювати в лавах Української Повстанської Армії.
Налагоджуючи відповідні зв’язки, він восени 1943 року деякий час жив у
курортному містечку Моршин (неподалік від Львова), де поправляв
підірване в сталінських тюрмах здоров’я, лікувався від туберкульозу.
Одного разу Багряному повідомили, що його розшукують гестапівці, які
почали справжнє полювання на активістів українського національного
руху. Місцеві патріоти сховали його в конспіративній оунівській
квартирі. Саме тут він усього за 14 днів написав роман, побудований на
далекосхідних враженнях.
Твір І. Багряного вперше побачив світ у 1944 р., його було надруковано в
часописі «Вечірня година» під назвою «Звіролови». Авторську назву
(«Тигролови») без дозволу автора змінив редактор журналу. Після війни,
в 1947 р., роман вийшов окремою книгою.
Час дії роману “Тигролови”: 30-ті роки XX cт.
Пригодницький роман — це роман, сюжет якого насичений
незвичайними подіями й характеризується їх несподіваним поворотом,
значною динамікою розгортання. Для нього характерні такі мотиви, як:
утечі та переслідування, сміливі припущення та розгадування; атмосфера
таємничості й загадковості; винятковість та непересічність особистості
головного персонажа; чітке розмежування персонажів на позитивних і
негативних; романтичне кохання; щасливий фінал.
Проблематика твору:
– виживання людини в умовах жорстокого терору;
– боротьба добра і зла;
– справедливість і покарання;
– моральний вибір особистості;
– воля до життя та цілеспрямованість;
– людина і природа;
– родинні взаємини і кохання;
– збереження вікових традицій предків за будь-яких умов існування.
Композиція: дві частини, дванадцять розділів.
ЧАСТИНА ПЕРША
Розділ І
„Дракон”
Розділ ІІ
„Світ на колесах”
Розділ ІІІ
„Навзаводи із смертю”
Розділ ІV
„Родина тигроловів”
Розділ V
„П’ятнування”
Розділ VІ
„В пралісах Сіхоте-Аліня на марші”, „Зустріч з Морозами”,
„Діалог під накомарниками”, „Падь голуба”, „Пантовка”,
„Сіркове чаклування”, „Щастя, як трясця”, „Золоті арабески”
ЧАСТИНА ДРУГА
Розділ VII
„Memento mori”, „Тунгуз Пятро Дядоров”, „Історична довідка”,
„Співуни”, „Заколот і капітуляція”, „Мавка”, „В гирлі Мухені”
Розділ VІII
„Осінь у тайзі”, „Коли достигає виноград”,
„Весела Робінзонада”, „Бог кохання”, „Коли вирує кров”
Розділ ІХ
„Зима перед великим полюванням”, „Ціною дружби”,
„Злодюжка”, „Різдво в пралісах”
Розділ Х
„Рейд на Хабаровськ”, „Експрес, которий возіт дрова і лєс”,
„Хабаровськ. Смішні й печальні походеньки”, „Не ходи босий!”
Розділ ХІ
„На кішку”
Розділ ХІІ
„Навзводи з щастям”
Позасюжетні епізоди-пейзажі, портрети, сценічні елементи —
романтично забарвлені. Особливо захоплюють уяву читача екзотичні
панорами Сіхоте-Аліньських гір, описи краєвидів на Зміїній та Голубій
Паді. Події у романі відбуваються упродовж півроку (осінь, зима).
Експозиція: втеча Григорія Многогрішного з поїзда-дракона.
Зав’язка: герой-в’язень потрапляє до сім’ї тигроловів (Сірків).
Кульмінація: вбивство Медвина Многогрішним.
Розв’язка: еміграція Григорія та Наталки за кордон.
Питання та завдання до семінарського заняття

1. Початок твору вражає експресивно використаним образом поїзда-
дракона, що летить крізь сибірські простори на Далекий Схід. Що
символізує цей образ?
2. Відтворіть біографію Григорія Многогрішного до того часу, коли він
опинився на Далекому Сході.
3. За що, на вашу думку, Григорія Многогрішного було вкинуто в катівні
НКВС? Чому прислужники сталінського режиму так боялися Григорія і
ставилися до нього як до ворога?
4. Григорій Многогрішний - правнук українського гетьмана Дем'яна
Многогрішного. Чи відбилося його походження в характері, світогляді,
життєвих принципах?
5. У чому виявляється моральна шляхетність головного героя
"Тигроловів"?
6. Які риси характеру Григорія виявилися у його взаєминах з Наталкою?
7. Що уособлює автор в образі майора НКВС Медвина?
8. Розшифруйте символічний підтекст назви роману.
9. Що символізує назва розкішного острівця в тайзі - Зелений Клин?
10. Як оцінює роман критика? Розкрийте значення твору.
11. У чому перевага Григорія Многогрішного над своїми мучителями?
12. Що Вам відомо про публіцистику Івана Багряного.
• Метод «Мозковий штурм»

1. Розкажіть про переселення українців на Далекий Схід та про
республіку Зелений Клин.
2. Які люди населяли Сибір та Далекий Схід?
3. Чи виправдано було переселення великої кількості людей на
4. Далекий Схід? З якою метою це робили?
5. Звідки І. Багряний знав про переселення українців на Далекий
Схід?
6. Чи випадково Г.Многогрішний у тайзі потрапляє до українців?
Що спільного в їхніх долях?
7. Завдяки чому родині тигроловів удалося зберегти своє
національне, народне? Що їм у цьому допомагало?
8 Що значила для Г.Многогрішного родина Сірків?
9. Чи вплинув осередок українців на вчинки головного героя
роману як саме? А на І. Багряного?
10. Що міняє характер людини?
11. Чи пробували ви щось змінити в собі?
12. Які риси національного характеру незаслужено втрачені нашим
народом?
1. Жанр роману І. Багряного "Тигролови"
А історичний
Б пригодницький
В автобіографічний
Г соціально-психологічний
2. Життєвий принцип «ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи»

сповідує персонаж твору Івана Багряного
А Медвин
Б Наталка Сірківна
В Григорій Многогрішний
Г Григорій Сірко
3. Два експреси, протилежні за призначенням, зображуються в
романі І. Багряного «Тигролови»
А у розвиту дії
Б в експозиції
В у зав'язці
Г у розв'язці
4. Чому звиклий до конспірації Григорій Многогрішний відкрито
розписується на снігу після розправи над ворогом
А нехтує безпекою, бо більше немає кого боятися
Б залишає умовний сигнал
В робить це підсвідомо
Г указує на невідворотність кари
Д вважає цей вчинок не вбивством, а виконанням вироку
5. Символізм роману «Тигролови» виявився в

А прізвищах персонажів
Б коханні Григорія та Наталки
В способі переходу героями радянського кордону
Г назві твору
Д образі поїзда, що мчав у тайгу
6. Укажіть, який вищий навчальний заклад закінчив І. Багряний у

1926 р., не одержавши диплома як «політично неблагонадійний»
А Київський художній інститут
Б Київський університет
В Київську консерваторію
Г Сумський педінститут
7. Голову поїзда, який мчав в'язнів через простори Росії, прикрашав

портрет
А Леніна
Б Маркса
В Енгельса
Г Сталіна
8. Яку назву спочатку мав роман І. Багряного “Тигролови”?
А “Звіролови”
Б “Григорій Многогрішний”
В “Полювання на тигрів”
Г “Залізний дракон”
9. Укажіть основне заняття родини Сірків з роману «Тигролови»

А землеробство
Б тваринництво
В полювання
Г теслярство
10. Хто сказав такі слова такі слова: «В сміливих завжди щастя
є!..»?
А Сірко
Б Сірчиха
В Грицько
В Григорій Многогрішний
11. Хто це? «Молодий – років 25. На ньому військовий старий

френч. На ногах ічаги, на голові набакир кепка, а з-під неї буйний
чуб кучерявиться. По боці – ніж, а за плечем новенький дробовик»
А Сірко
Б Медвин
В Грицько
Г Григорій Многогрішний
12. Що, за словами Сірка, треба перш за все зробити, вирушаючи на

полювання?
А смачно поїсти
Б тепло одягтися
В зброю впорядкувати
Г з родиною попрощатися

Іван Багряний — Лицар Духу, щирий українець, Людина, яка ціною
життя виграла двобій з демоном тоталітаризму. І герої творів
письменника — це не жертви більшовицької системи, а представники
нескореного народу, борці за національне визволення.
— Чи творить життя митця і його літературна спадщина один
єдиний текст?
— Про що свідчить лейтмотив твору: «Сміливі завжди мають щастя».
— Чим твір І. Багряного “ Тигролови “ збагатив Вас ?
Продовжіть речення:
— «Сильна українська людина — це...»
— «Роман «Тигролови» змусив мене замислитися над...»

• Виставлення оцінок та їх мотивація

конспект).
2. Прочитати роман «Тигролови».
3. Написати есе на тему:
Гуманістична ідея перемоги добра над злом у романі І. Багряного
«Тигролови.

НМК УКР, ЛІТ. Ч.1. - Сучасні методрозробки - занять. (І курс, 2-й семестр) - - Укладачка Світлана ЯЦЮК

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

НМК УКР, ЛІТ. Ч.1. - Сучасні методрозробки - занять. (І курс, 2-й семестр) - - Укладачка Світлана ЯЦЮК

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

Одним із видів електронних освітніх ресурсів є курс дистанційного та

Метою даного курсу є впровадження й удосконалення інноваційних

Метою застосування інтерактивних методів у віртуальному навчанні в

Метою уведення тренінгових психологічних розминок на сучасному етапі

Основними завданнями змішаного навчання для курсантів 1-го курсу є

В основу системи національно-патріотичного виховання методичного

Слід зазначити, що саме створення електронних курсів, у яких повною

1. О. Авраменко. Українська література (рівень стандарту): підруч. для

1. Араменко О.М. Українська література: хрестоматія для 11 класу

Мета (формувати компетентності):

І. Організаційний момент. Забезпечення емоційного стану

ІІ. Актуалізація опорних знань курсантів

ІІІ. Повідомлення теми й мети заняття. Мотивація навчальної

- Життєвий шлях людини...У кожного він свій. Дуже часто життя

· Робота над епіграфом

Експозиція — оповідь Марти про музику, враження від неї, життя з

Художній аналіз їхніх думок та почуттів становить основний зміст

Сюжетний ланцюжок твору “Меланхолійний вальс”

Історія написання твору “Меланхолійний вальс”

Письменниця знала багато українських, російських, німецьких пісень

Ольга згадувала: «Любо спливали нам вечори у родинному гуртку...

Особливо вразила дівчину справжня, висока музика. У новелі

Другий твір викликає інтерес постатями нових жінок-інтелектуалок,

Новела засвідчує демократизм світоглядних позицій письменниці.

Розкриваючи таємниці творчої лабораторії, письменниця зазначала, що

У листі до Осипа Маковея від 5.02.1898 р. Ольга Кобилянська пише:

Музика, якою була оповита душа письменниці, мала великий вплив і на

V. Закріплення знань, умінь і навичок курсантів

· Метод «Карта персонажів»

· Метод «Читацький коментар»

· Використовуючи метод «Прес», доведіть чи спростуйте твердження,

· Прийом «Персонажі твору і я»

· Розгляньте та прокоментуйте ілюстрації до твору О.Кобилянської

2. Скласти інформаційне гроно «Лірична героїня»

4. Психологічний тренінг «Особистий кошик»

VІІ. Домашнє завдання. Інструктаж щодо його виконання

Зміст і структура заняття

ІІ. Актуалізація опорних знань курсантів

ІІІ. Повідомлення теми й мети заняття. Мотивація навчальної

ІV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу

Навчався у Русівській початковій школі, Снятинській міській школі,

У Кракові Василь Стефаник написав новели «Камінний хрест», «Вечірня

1. Яке враження справила на Вас біографія письменника?

3. Яким, на вашу думку, був митець?

4. Чи легко йому було жити у ті буремні часи?

5. Чи могли обставини життя та світогляд відобразитись на манері письма

Довідник з теорії літератури

Валерій Шевчук про творчість Стефаника написав так: «Василя

Для початку, давайте з’ясуємо де з’явився цей напрям та якими є його

Експресіонізм (від франц. expression — вираження, виразність) —

Основний творчий принцип експресіонізму — відображення

Визначальні риси експресіонізму є:

- зацікавленість глибинними психічними процесами;

«Станіслав Пшебишевський — сам великий і його великі товариші

У новелах творах Василя Стефаника переважають риси експресіонізму,

Одним із найвідоміших творів Василя Стефаника є новела «Камінний

· Складання хронологічної таблиці за лекцією викладачки

У 1900 р. вийшла друга збірка Стефаника — «Камінний хрест», яку

V. Закріплення й узагальнення вивченого матеріалу

4. З 1892 р. В. Стефаник навчався на:

5. До «покутської трійці» належали: