Untitled

ББК
74.268.3(0)
Ч-46
Серія «Майстер-клас»
Р е ц е н з е н т:
О. М. Ніколенко, доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри зарубіжної літератури
Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка
Чередник Л. А.
Ч-46 Світова література. 10 клас. Рівень стандарту: Авторські уроки.— Х.: Вид-во «Ранок»,
2011.— 208 с.— (Майстер-клас).
ISBN 978–611–540–461–2.
Посібник містить календарне планування, розробки уроків, дидактичні матеріали, методичні рекомендації до
вивчення курсу світової літератури у 10 класі відповідно до «Програми для загальноосвітніх навчальних закладів:
Світова література. 10–11 класи. Рівень стандарту (укладачі Ю. І. Ковбасенко, Г. М. Гребницький та ін.)».
Призначено для вчителів світової літератури і студентів-філологів.
ББК 74.268.3(0)
© Л. А. Чередник, 2010
ISBN 978–611–540–461–2 © ТОВ Видавництво «Ранок», 2011
2
Передмова
Посібник укладено з урахуванням вимог «Програми для загальноосвітніх на-

вчальних закладів: Світова література. 10–11 класи. Рівень стандарту (укладачі
Ю. І. Ковбасенко, Г. М. Гребницький та ін.)». У цьому виданні ви знайдете кален-
дарне планування уроків із світової літератури в 10 класі, методичні розробки, які
стануть у пригоді вчителеві-практику.
Розробки уроків, запропоновані в посібнику, спрямовані на те, щоб через за-
цікавленість залучити десятикласників до текстуального вивчення програмових
творів, формувати у школярів уявлення про літературу як мистецтво слова, від-
працьовувати вміння й навички аналізу художнього тексту. Із цією метою у ви-
данні містяться цікаві запитання й завдання для учнів, матеріали для розповіді
вчителя, аналізи програмових текстів, вікторини, культурологічний коментар до
теми, тестові завдання для контрольних робіт. З урахуванням вікових особливос-
тей учнів пропонуються різноманітні проблемні запитання та ситуації, спрямо-
вані на актуалізацію логічного мислення і розвиток інтелектуальних здібностей
старшокласників.
З уроками текстуального вивчення творів органічно поєднуються заняття
зі зв’язного мовлення, які сприяють розвиткові усного та писемного мовлення
учнів.
Оскільки в сучасній школі використовуються підручники різних авторів, у роз-
робках уроків не передбачено посилань на їх сторінки. Хоча вчитель під час про-
ведення уроку може використовувати матеріал того підручника, за яким працює
клас.
У посібнику представлені варіанти проведення уроків позакласного читання,
які мають на меті розширити знання світової літератури, формувати читацьку
культуру сучасних школярів та потребу більше читати.
У виданні з метою полегшити вчителеві підготовку до уроків і, враховуючи
складність періоду, який вивчається у 10 класі, пропонується великий обсяг мате-
ріалу. За вчителем залишається право творчо використовувати його на свій розсуд
з урахуванням рівня підготовки класу та власним бажанням і потребами.
Автор сподівається, що цей посібник допоможе вчителям світової літератури
в їх повсякденній діяльності. Успіхів вам, творчості й наснаги!
З повагою автор
Календарно-тематичне планування
(35 годин, 1 година на тиждень)
Номер
Тема Дата Теорія літератури
уроку
Вступ. Із літератури реалізму
1 Загальна характеристика розвитку культури та лі- Поняття про соціально-

тератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літе- психологічну прозу
ратурі. Роль художньої літератури у культурному та
суспільному житті XIX ст.
2 Ф. Стендаль. Життєвий і творчий шлях письмен- Поняття про соціально-

ника. Роман «Червоне і чорне», поєднання в ньому психологічний роман
соціально-політичного й психологічного аспектів.
Гостра критика режиму Реставрації
3–4 «Все його життя було тільки довгим готуванням до

нещасть…». (Конфлікт головного героя Жульєна Со-
реля із суспільством як сюжетний стрижень роману
Ф. Стендаля «Червоне і чорне». Внутрішня драма
героя як наслідок цього конфлікту.)
5 Жіночі образи роману «Червоне і чорне». Психоло- Поняття про психологізм

гізм творчості Стендаля твору
6 О. де Бальзак — видатний французький письмен-

ник, зачинатель соціального реалістичного роману.
Бальзак і Україна. Композиція і стиль повісті «Гоб-
сек»
7 «Дивне поєднання скупості і своєрідності характе-

ру…». (Романтичні й реалістичні риси неоднозначно-
го образу «філософа й скнари» Гобсека. Влада золота
та її філософія в повісті.)
8 Розвиток зв’язного мовлення. О. де Бальзак. Повість

«Гобсек». Зіставлення образів Фанні Мальво й Анас-
тазі де Ресто
9 Позакласне читання. Історія кохання маленької

феї. (Роман Ш. Бронте «Джейн Ейр».)
10 Ф. М. Достоєвський. Життєвий і творчий шлях Поняття про роман, філо-

письменника. Філософські, етичні й естетичні погля- софський та психологічний
ди письменника та їх втілення в художніх творах. романи
Роман «Злочин і кара» як утілення нового, поліфо-
нічного типу художнього мислення. Філософські, со-
ціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору
11–12 Еволюція образу Раскольнікова і розвінчання теорії

сильної особистості, «надлюдини»
13 Система образів роману Ф. Достоєвського «Злочин

і кара». Значення і символіка його назви
14 Розвиток зв’язного мовлення. Урок-диспут за рома-

ном Ф. Достоєвського «Злочин і кара»
4
5
Продовження таблиці
Номер
уроку
15 Лев Толстой. «Анна Кареніна». Життєвий і творчий
шлях митця. Духовні й мистецькі шукання та здо-
бутки письменника. Паралелізм у композиції рома-
ну, особливості стилю
16 Роман Л. Толстого «Анна Кареніна». Образи-
характери твору: пластичність змалювання і психо-
логічна глибина. «Діалектика душі» толстовських
героїв
17 Суперечливий образ Анни Кареніної
18 Л. Толстой. «Анна Кареніна». Образ Левіна, його ав-
тобіографічна основа
19 Позакласне читання. Складні таємниці жіночої
душі. (Повісті Г. Джеймса «Дейзі Міллер» та І. Тур-
генєва «Ася».)
20 Контрольна робота «Вступ. Із літератури реалізму.
Творчість Стендаля, О. де Бальзака, Ф. Достоєвсько-
го, Л. Толстого»
Традиції і новаторські зрушення в поезії середини — другої половини XIX століття
21 Загальна характеристика провідних шляхів розвит Поняття про декаданс
ку поезії середини XIX століття. Етичні та естетичні
засади соціально-спрямованої лірики (М. Некрасов).
Принципи «чистого мистецтва» в поезії (група «Пар-
нас», творчість А. Фета)
22 В. Вітмен — американський поет-новатор. Життєвий Поняття про верлібр
і творчий шлях письменника. Зв’язок його поезії
з романтичними традиціями та трансценденталізмом
23 Збірка «Листя трави», її провідні теми й мотиви.
«Пісня про себе» — програмовий твір поета
24 Ш. Бодлер. Життєвий та творчий шлях письмен- Поняття про символ, симво-
ника. Світогляд й естетичні погляди Бодлера і його лізм, імпресіонізм, натура-
збірка «Квіти зла». Традиційність і своєрідність ви- лізм, неоромантизм
рішення проблеми «поет і натовп» у поезії «Альба-
трос»
25 Філігранність поетичної техніки, формальна довер- Поняття про сугестію
шеність і сугестивність вірша Ш. Бодлера «Вечорова
гармонія». Тлумачення предметних образів як «ви-
димих знаків» ідей, почуттів, душевних станів у по-
езії «Відповідності»
26 Із поезії французького символізму. Символізм як Поняття про символізм,
літературний напрям останньої третини XIX — по- сугестію
чатку XX ст. Основні естетичні принципи та поетич-
не новаторство символістів. Творчість П. Верлена.
Вірші «Забуті арієти», «Так тихо серце плаче…»,
«Поетичне мистецтво»
6
Закінчення таблиці
Номер
уроку
27 Творчість А. Рембо. Вірші «Відчуття», «П’яний ко-
рабель», «Голосівки»
28 Позакласне читання. Бурхливі людські пристрасті
у новелах П. Меріме
29 Контрольна робота «Творчість М. Некрасова,
А. Фета, В. Вітмена, Ш. Бодлера, П. Верлена,
А. Рембо»
Роман ранньомодерністської доби
30 О. Уайльд. Роман «Портрет Доріана Грея». Життє- Поняття про естетизм
вий та творчий шлях письменника. Уайльд — пись-
менник англійського раннього модернізму. Естетизм
Уайльда, імпресіоністичність стилю
31 «Портрет Доріана Грея» як осердя творчості
О. Уайльда, філософсько-естетичні та моральні проб
леми твору
32 О. Уайльд. Роман «Портрет Доріана Грея». Образ
головного героя
33 Образи твору О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». Поняття про парадокс, інте-
Риси інтелектуального роману лектуальну прозу
34 Контрольна робота «Творчість О. Уайльда. Роман
“Портрет Доріана Грея”»
Підсумок
35 Узагальнення та систематизація матеріалу, вивчено-
го протягом року
Урок № 1
Тема. Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст. Реалізм
як напрям у світовій літературі. Роль художньої літератури у культурному
та суспільному житті XIX ст.
Мета: ознайомити учнів з особливостями розвитку культури та літератури у другій по-
ловині XIX ст.; показати стильове розмаїття цього періоду; домогтися засвоєння
поняття про соціально-психологічну прозу; розвивати навички конспектування, ло-
гічного мислення, виразного читання, зв’язного мовлення; виховувати у школярів
зацікавленість до вивчення класичної культури та літератури.
Обладнання: підручник (за вибором учителя); словник літературознавчих термінів; виставка книг
письменників XIX ст., репродукцій картин цього періоду.
Хід уроку
I. Актуалізація опорних знань учнів
1. Бесіда.
— Згадайте й назвіть літературні епохи, що вам відомі. (Античність, Середньо-
віччя, Відродження, бароко, класицизм, Просвітництво, романтизм, реалізм.)
— Творчість яких письменників кожного періоду вам запам’яталася?
— Який з етапів розвитку світової літератури вам найбільш до вподоби?
II. Оголошення теми й мети уроку
III. Засвоєння учнями нових знань, формування вмінь та навичок
1. Лекція вчителя.
(Упродовж лекції учні конспектують матеріал.)
XIX століття — доба, що ввійшла до золотого фонду світового мистецтва.
Як вважають літературознавці, даний період є важливим етапом у розвитку євро-
Значення
XIX століття — пейської та американської літератур. На думку відомого українського дослідника
доби, що ввій- Д. Наливайка, історія літератури XIX століття починається з останнього десяти-
шла до золо- річчя XVIII, оскільки саме в цей час завершилося формування романтизму, що
того фонду став одним із головних напрямів літератури XIX століття й одним із важливих
світового мис-
тецтва етапів розвитку світового літературного процесу. Останні два десятиліття закін-
чують цю літературну добу. Адже починається переворот в естетичній свідомості
й художній творчості, який продовжується й у перші десятиріччя наступного сто-
ліття, з’являються нові засади й структури художнього мислення, нова система
літературних напрямів, стилів і жанрів.
У соціально-історичному плані література XIX століття в країнах Західної
Європи була літературою буржуазного суспільства, періоду його становлення,
7
8
Виникнення ро- озвою і початку глибокої кризи, яку воно пережило в наступному сторіччі.
р
мантизму як Його становлення було бурхливим, супроводжувалося політичними бурями (Ве-
відповіді на іс-
торичні бурі лика французька революція, наполеонівські війни, Реставрація). Відповіддю на
століття ці історічні події стало виникнення романтизму, що виразив як піднесення, по-
роджене грандіозним суспільним переворотом, так і глибоке розчарування його
наслідками.
Літературознавець Д. Наливайко вважає, що «романтизм не був лише літе-
ратурним напрямом, він був рухом, який охопив різні сфери духовної культури
того часу, нерідко проявляючись у них з такою ж широтою та інтенсивністю, як
і в літературі. Романтизм складався і розвивався як ціла духовна культура, бага-
тогранна й розгалужена, чим він нагадує інші великі епохи в історії європейської
культури, такі як Високе Середньовіччя, Ренесанс, бароко, Просвітництво… Най-
потужніше він проявився в літературі й музиці — тут він має найширші часові
й просторові виміри.
Підґрунтя ро- Все це означає, що в основі романтизму — глибинний і потужний духовний
мантизму
рух, спільні світоглядні структури, принципи й моделі мислення, які поширюва-
лися на різні сфери духовно-практичної діяльності людини».
Особливою прикметою XIX століття є поява нового розуміння сутності й функ-
ції мистецтва, нового бачення людини, що зумовило творення оновленої худож-
ньої системи, нове розуміння правди дійсності й правди художньої. Саме ця тен-
денція перейшла і в XX століття.
Література XIX століття в кожній країні мала свої особливості, зумовлені ба-
гатьма чинниками: соціальними, національними, культурно-історичними.
Окрім того, цей період характеризується стильовим розмаїттям: існують різні
напрями, серед яких можна назвати романтизм, реалізм, модернізм.
Стабілізація буржуазного суспільства, його життєва практика потребували
Перехід від ро- інших форм художнього мислення і вираження. Саме цим в літературі середини
мантизму і його
причини XIX століття і був зумовлений перехід від романтизму до реалізму. Тепер у центрі
уваги — різні сфери буржуазного соціального побуту, що породжує інший мен-
талітет і вимагає іншого, реалістичного художнього вираження. Тому в європей-
ських літературах XIX століття поряд із романтизмом як художньою системою
великого значення набуває реалізм. Слід нагадати, що деякий час вони розвива-
лися паралельно. Проте романтизм був домінуючим художнім напрямом першої
половини століття, а реалізм — другої.
3. Словникова робота.
Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — літературно-мистецький напрям,
який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу
соціально-історичних обставин на формування особистості.
Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) — загальна назва нових
літературно-мистецьких течій нереалістичного спрямування кінця XIX — почат-
ку XX ст., що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого.
4. Продовження лекції вчителя.

Період набут- Своїх класичних форм реалізм набуває у Франції в 30-х роках XIX століття,
тя класичних згодом завойовує також інші країни. Зазначимо, що термін «реалізм» з’явився
форм реалізму значно пізніше, ніж саме явище. Вперше його застосували маловідомі французькі
письменники Ж. Шанфльорі та Л.-Е.-Е. Дюранті, які виступили з утвердженням
принципів реалізму в збірці «Реалізм» (1857) та однойменному журналі (1850–
1857).
9
Формування Теоретичне обґрунтування нового напряму міститься в працях Ф. Стендаля

реалістичного (трактат «Расін та Шекспір») й О. де Бальзака (передмова до «Людської ко
світогляду
медії»).
На формування реалістичного світогляду мали вплив філософія позитивізму,
розвиток природничих і суспільних (економіка, соціологія, психологія) наук.
Позитивізм (лат. positivus — позитивний) — напрям філософії, в якому єдиним
джерелом знань вважають конкретні науки. Виник у Франції в 30-х роках XIX сто-
ліття. Його основоположником був французький філософ і соціолог О. Конт. По-
зитивісти не визнавали абстрактних теоретичних міркувань, що, на їхню думку,
не дають справжньої картини життя. Своєю філософією вони оголосили конкретні
науки, які спираються на досвід людини.

Література як Література стає засобом пізнання себе і навколишнього світу, набуває ідеоло-
засіб пізнання гічного значення. Однією з рис реалізму є тяжіння до правдоподібності, що вияв-
ляється в зображенні характерів, обставин, найменших подробиць життя. Важли-
ву роль відіграє мотивація вчинків героя. Об’єктивована манера оповіді справляє
враження саморозвитку подій і характерів, невтручання автора в їхній хід. Ре-
алісти починають підкреслювати соціальну зумовленість суспільних відносин,
тому й досліджують зв’язок людини і середовища.
Реалізмові як мистецькому напряму відповідає й певна система жанрів. Про-
відну роль у ній відігравали прозові твори (роман, повість, фізіологічний нарис),
хоча розвивалася й поезія.
Соціально- У цей період з’являється соціально-психологічна проза, для якої характерним
психологічна
є «історія людської душі»: коли письменник досліджує психологічну еволюцію ге-
проза та її
представники роя, усі драматичні переходи його почуттів у тісному зв’язку з тими соціальними
умовами, в яких особистості доводилося жити.
Найвидатнішими представниками соціально-психологічної прози були Стен-
даль, Г. Флобер, О. де Бальзак, Ч. Діккенс, У. Теккерей, Л. Толстой, Ф. Досто-
євський, А. Чехов, В. Короленко, Т. Шевченко, І. Нечуй-Левицький, Панас Мир-
ний, Б. Грінченко та багато інших митців.
7. Культурознавчий коментар (образотворче мистецтво). Повідомлення підготов-

лених учнів.
Класицизм
В образотворчому мистецтві XIX ст. на перше місце висувається живопис.
У ньому знайшли відображення і класицизм, і романтизм з реалізмом, і декаданс.
Як і в літературі, в художньому житті Європи провідною країною залишалася
Франція.
У роки Великої французької революції та імперії Наполеона розквітнув талант
Риси класициз-
му у творах Да- видатного представника класицизму Жака Луї Давида. В його творчості античні
вида традиції, раціоналізм, властиві класицизму, органічно злилися з політичними
реаліями, що дозволяє говорити про революційний характер творчості Давида.
Як заклик до революційної боротьби проти деспотизму французькою громадськіс-
тю була сприйнята його картина на сюжет римської історії «Присяга Гораціїв»
(1784). Кращим твором Давида вважається картина «Смерть Марата» (1793), напи-
сана під безпосереднім враженням від події. Трагізм сюжету, простота і лаконізм
композиції, стриманість кольору і скульптурність — риси класицизму — роблять
10
це полотно справжнім пам’ятником героям революції. В період правління Напо-

леона Давид написав декілька парадних портретів імператора (той призначив його
«першим живописцем імперії»). Помер митець у Бельгії, куди вимушений був
емігрувати після реставрації монархії Бурбонів.
Трансформування Класицизм, який трансформувався в академізм, тобто напрям, офіційно визна-
класицизму в ака- ний академіями мистецтв, проіснував усе XIX ст., але залишився на узбіччі магі-
демізм
стральних шляхів розвитку образотворчого мистецтва.
Романтизм
Найбільш масштабною фігурою в живописі на рубежі XVIII—XIX ст. був іспан-
ський художник і гравер Франциско Гойя, який повернув художньому мистецтву
своєї країни його минулу велич. Перші великі роботи митця просякнуті любов’ю
до життя, в них переважають світлі, веселі фарби. Але в 1792 році Гойя важко
захворів (він оглух і майже осліп), що позначилося і на творчості, зробило її го-
стро трагічною. Гойєю створені приголомшуючі картини про героїчну боротьбу іс-
панського народу проти французьких окупантів («Повстання 2 травня 1808 року
в Мадриді», «Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 року»), серії офортів
Значення твор-
чості Ф. Гойя
(гравюр на металі) «Капричос» («Фантазія, гра уяви»), «Діспаратес» («Божевіл-
ля»), «Лихоліття війни». Ці серії відзначені найскладнішою образністю, багатим
філософським підтекстом і справжнім новаторським баченням. Творчість Ф. Гойя
мала величезний вплив як на формування європейського романтизму, так і на ста-
новлення реалізму, з якими й пов’язані головні здобутки європейського живопису
XIX ст.
Найзначнішим явищем романтизму виявився живопис Ежена Делакруа.
У 1824 році він виставляє в Салоні (щорічні виставки, що влаштовуються акаде-
мією мистецтва у Квадратному салоні Лувра, звідки і походить назва як самих ви-
ставок, так і офіційно визнаного напряму в мистецтві — салонне мистецтво) свою
«Полум’яний ге- картину «Різня на Хіосі», сюжетом якої послужив справжній епізод визвольної
ній» Е. Делакруа війни грецького народу проти турецьких поневолювачів, котрі 1821 року вбили на
цьому острові понад 40 тисяч людей. Чітка громадянська позиція Делакруа, не-
звичайна свіжість живопису і життєвість образів викликали поляризацію думок
серед глядачів і знавців — бурхливе захоплення з одного боку («Він — полум’яний
геній!») і хвилю обурення з іншого («Це різня живопису»).
Найбільш відома картина Делакруа «Свобода на барикадах» також написана
на основі реальної події і викликала такі самі суперечки. Конкретному епізоду
вуличних боїв революції 1830 року художник надав символічного і тому позачасо-
вого звучання. Свободу на картині втілює француженка, що тримає трикольорове
революційне знамено. Вона поривчасто повернулася до тих, кого кличе за собою
на бій, і вся фігура її — героїчний порив. Слідом за нею грізною хвилею рухаються
повстанці: майстрові і буржуа, дорослі і діти — символи основних сил революції.
Колір, барвисті плями, їх гармонійна єдність стають основою живопису, кольором
же створюється і певний настрій. Живописна система Е. Делакруа являла новий
крок у розвитку образотворчого мистецтва.
Реалізм
Піднесення реалізму як художнього методу почалося в графіці. Велику роль
Реалізм відіграла тут творчість Оноре Дом’є, чиє мистецтво вважається спорідненим з ре-
О. Дом’є
алізмом самого О. де Бальзака. Дом’є завоював громадське визнання нещадною
сатирою на короля-буржуа Луї-Філіппа і правлячу буржуазну верхівку Франції.
Його карикатури друкувалися в періодичних виданнях і розповсюджувалися
11
окремими відтисками. Коли літографія (різновид гравюри) «Ґарґантюа» — кари-

катура на Луї-Філіппа, який заковтує золото і «віддає» натомість ордени і чини,—
була виставлена у вітрині, біля неї збиралися натовпи народу. За неї художник
отримав вирок: 6 місяців в’язниці і великий штраф. 1834 року О. Дом’є створив
свої кращі літографії: «Законодавче черево», «Всі ми люди, обіймемось!», «Цього
можна відпустити на волю». У них він дав колективний портрет палати депутатів,
викрив бездарність, жадібність і жорстокість з лицемірством влади заможних. Він
же створив зображення кривавої розправи влади з робітниками — «Вулиця Транс-
нонен 15 квітня 1834 року», яке було пронизане глибоким трагізмом. Заборона
в 1835 році політичної карикатури змусила Дом’є обмежитися побутовою сатирою.
Позиції реалізму в живописі середини сторіччя зміцнив Ґюстав Курбе. На-
Зміцнення по- вколо його творчості і теоретичних робіт розгорнулися бурхливі суперечки. Так
зицій реаліз- були сприйняті і «Каменярі», і «Похорон в Орнані». На першій картині фігури
му творчості старого і молодого робітника, вся колірна гама полотна створюють враження
Ґ. Курбе
сумного, безрадісного життя, заповненого одноманітною, виснажливою працею.
На другій — зображене «товариство» невеликого провінційного містечка Орнан,
батьківщини художника, під час поховання на місцевому кладовищі. Контраст
урочистості траурної церемонії і нікчемності людських пристрастей навіть перед
обличчям смерті викликав і у критики, й у публіки бурю протестів, що зробило
Курбе «знехтуваним»: 1875 року його картини не були прийняті на Всесвітню ви-
ставку. Тоді художник поруч з виставкою на свої власні кошти звів скромне при-
міщення, назвавши його «Павільйон реалізму», і розмістив там 40 робіт, зокрема
програмну картину «Майстерня художника». В каталозі до виставки Курбе дав
таке обґрунтування принципів реалізму в мистецтві: «Бути спроможним виразити
звичаї, ідеї, обличчя епохи… бути не тільки художником, але й людиною, одне
слово — творити живе мистецтво — таким є моє завдання». Він став членом Па-
ризької комуни, а після її розгрому був вимушений емігрувати до Швейцарії.
Жанр тематичної картини, написаної на сучасному матеріалі, стає основним
для художників-реалістів, розвиваються також пейзаж і портрет.
У другій половині XIX ст. центр реалістичного напряму в образотворчому мис-
Збагачення ре- тецтві перемістився із Франції до Росії. Величезний внесок у реалізм зробили ро-
алістичного сійські «передвижники» — учасники демократичного об’єднання «Товариства пе-
мистецтва ро- ресувних художніх виставок», створеного 1871 року, І. М. Крамськой, І. Є. Рєпін,
сійськими «пе- В. І. Суриков, В. Г. Перов, О. К. Саврасов, І. І. Шишкін, І. І. Левітан, А. І. Куїн-
редвижниками»
джі. Вони збагатили образотворче реалістичне мистецтво психологізмом, майстер-
ністю соціального узагальнення і поетизацією рідної природи.
Імпресіонізм
В останній третині сторіччя на грані реалізму й декадансу з’являється новий
напрям — імпресіонізм (від фр. impressionnisme, impression — враження). Імпре-
сіонізм посів в історії мистецтва місце, яке дорівнює цілим живописним епохам,
хоча сам рух тривав лише 12 років і охопив тільки 8 виставок.
Точкою відліку послужила творчість Едуарда Мане. Його картини «Сніданок
Точка відлі- на траві» й «Олімпія» стали подією і вплинули на становлення майбутніх ім
ку імпресіоніз- пресіоністів, але сам художник офіційно до руху не долучився. За рік до смерті
му — творчість в 1882 році він написав одну з найбільш довершених своїх картин — «Бар у Фолі-
Е. Мане Бержер».
Як ансамбль художників, котрі захищають спільні цілі в мистецтві, імпре-
сіонізм заявив про себе 1874 року, коли група молодих живописців влаштувала
виставку своїх картин в одному з паризьких фотоательє. Група включала в себе
12
лода Моне, Оґюста Ренуара, Каміля Піссаро, Альфреда Сіслея, Едґара Деґа, Бер-
К
ту Морізо. Представлений на виставці пейзаж Клода Моне «Враження. Схід сон-
ця» і дав назву творчості цих художників.
Імпресіоністи запропонували нове бачення світу, нові принципи малярства.
Нові принципи Вони сприймали навколишню дійсність як нескінченну зміну вражень. Картина
імпресіоністів стає немовби окремим кадром, фрагментом рухомого світу (в цьому відчувається
вплив нового тоді технічного досягнення — фотографії). З’явилася свіжість і без-
посередність у зображенні повсякденного життя сучасного міста, його пейзажів,
вигляду, побуту і розваг його мешканців. Найважливішим правилом імпресіоніс-
тів стала робота на відкритому повітрі — на пленері, завдяки чому у своїх пей-
зажах їм вдалося створити відчуття виблискуючого сонячного світла, багатства
фарб природи, передати рух повітря.
Імпресіоністи ввели і нову живописну техніку, відмовилися від змішаних ко-
льорів, почали писати чистими яскравими фарбами, густо наносячи їх окремими
мазками (при сприйнятті, оптично змішуючись, вони давали потрібний тон для
глядача).
Постімпресіонізм
Живописне завоювання імпресіоністів стало основою творчості і було підняте
на нову висоту постімпресіоністами — так умовно називають художників, розквіт
Заперечен-
ня буржуазно- творчості яких настав після і на основі досягнень імпресіонізму. Серед них — Поль
го способу жит- Сезанн, Вінсент Ван Гог, Поль Гоген. Вони вже не були однодумцями, але кожен
тя у творчості з них шукав художні засоби і можливості для створення нового мистецтва, для
постімпресіо- пізнання не зовнішньої, а істинної суті речей. Своїм мистецтвом і життям вони за-
ністів
перечували буржуазний спосіб життя (син банкіра Сезанн відмовився від свого се-
редовища, удачливий комерсант Гоген залишив кар’єру та сім’ю заради живопису
і виїхав на Таїті, Ван Гог покинув проповідницьку діяльність). Не знайшовши гар-
монії в сучасному суспільстві, художники звернулися до природи, однак прагнули
відобразити вже не мить, а вічність. Творчість Сезанна, Ван Гога і Гогена справила
великий вплив на весь подальший розвиток художньої культури.
IV. Застосування знань, умінь та навичок
1. Самостійна робота.
Скласти тези на тему: «Основні принципи реалізму» (на основі лекції вчи
теля).
(Орієнтовні тези лекції вчителя «Основні риси реалізму як літературного на-
пряму»:
Основні риси — Тяжіння до об’єктивності, достовірності;
реалізму — втілення діалектичного зв’язку між закономірно-загальним та індивідуаль
но-особливим;
— переважання індивідуальних стилів над «спільними»;
— відмова від поділу стилю на «високий» та «низький» залежно від сфер зо-
браження, а також від розмежування явищ на «естетичні» та «неестетичні»;
— пізнавальне спрямування (зв’язки з історією, природознавством, соціоло
гією, психологією);
— аналітичний підхід до дійсності, намагання відтворити світ як складну єд-
ність;
— увага до проблем взаємодії людини і середовища, до типових характерів за
типових обставин;
13
— перенесення центру уваги на соціальну сферу;

— переважання епічного першоджерела;
— романізація жанрів та драматизація роману;
— поява синтетичних індивідуальних стилів, які поєднували реалістичні та
романтичні елементи;
— психологізація всієї атмосфери твору, його предметно-емоційного світу
(портрет, інтер’єр, пейзаж тощо).
Представники реалізму: Ч. Діккенс, У. Теккерей, Г. Флобер, Е. Золя, О. де Баль-
зак, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, М. Салтиков-Щедрін, Панас Мирний, І. Нечуй-
Левицький тощо.)
2. Бесіда.
— Назвіть хронологічні межі літератури XIX століття.
— Які суспільно-політичні події впливали на розвиток культури цього пе
ріоду?
— Назвіть напрями, що існували в літературі XIX століття.
— Дайте визначення реалізму.
— Які роботи є теоретичним підґрунтям цього напряму?
— Назвіть основні риси реалізму.
— Що вважається його філософським підґрунтям?
— Як ви розумієте поняття «соціально-психологічна проза»?
— Назвіть представників реалізму в літературі та малярстві.
V. Підбиття підсумків уроку
VI. Домашнє завдання

Вивчити конспект лекції вчителя; перечитати роман «Червоне і чорне».
Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про життєвий та творчий
шлях Стендаля, історію створення роману «Червоне і чорне».
Урок № 2
Тема. Ф. Стендаль. Життєвий і творчий шлях письменника. Роман «Червоне і чор-
не», поєднання в ньому соціально-політичного й психологічного аспектів.
Гостра критика режиму Реставрації.
Мета: ознайомити учнів із творчістю французького письменника Стендаля на прикладі
його роману «Червоне і чорне»; поглибити знання школярів про французьку літе-
ратуру XIX ст., поняття «соціально-психологічна проза»; розвивати вміння готувати
повідомлення на задану тему, працювати з додатковою літературою, навички ана-
лізу прозового твору, образів твору, переказу, творчі здібності школярів, зв’язне
мовлення, логічне мислення; сприяти розвиткові читацького кругозору.
Обладнання: підручник; портрет письменника; виставка творів; текст* роману «Червоне і чорне»
в перекладі Є. Старинкевич (або іншому на вибір учителя).
* Тут і далі можна використати видання: Світова література. 10 клас. Профільний рівень, академічний рівень: Хрестома
тія-довідник. / Упоряд. І. Л. Столій.— Х.: Вид-во «Ранок», 2010.
14
Хід уроку
Роман — дзеркало, яке проносять вели-

кою дорогою; воно відображає і калюжі
й небесну блакить, і нице й піднесене.
Стендаль
Не для того, щоб стати багатим, живе

людина на землі, а щоб стати щасливим.
Стендаль
1. Бесіда.
— Чим був зумовлений перехід від романтизму до реалізму в середині XIX сто-
ліття?
— Дайте тлумачення терміну «реалізм».
— Визначте основні риси реалізму як літературно-мистецького напряму.
— В якій країні реалізм набуває класичних форм?
— Які об’єктивні чинники вплинули на розвиток реалізму?
II. Оголошення теми, мети та епіграфів уроку
III. Застосування учнями нових знань, формування вмінь та навичок
1. Слово вчителя.
«Завжди працювати для XX століття»,— таку думку в 1802 році висловив
французький письменник Стендаль. Цю думку-мрію можна вважати ключем до
Думка-мрія розуміння основної спрямованості творчості письменника. Все життя він намагав-
Ф. Стендаля ся йти у ритмі із часом, утверджуючи моральні цінності, які б відповідали духо-
вним запитам наступних поколінь. Стендаль як письменник-реаліст і мислитель
сміливо викриває вади буржуазного світу.
Проблема людини і суспільства — у центрі уваги великого письменника. Разом
з О. де Бальзаком Стендаль закладає основи критичного реалізму у французькій
літературі. Новаторський характер естетики Стендаля і став причиною того, що
французький письменник не був визнаний за життя. Його романи лишилися май-
же непоміченими критикою. Тільки окремі видатні письменники дали належну
оцінку творчості Стендаля. Серед них — Ґете, Байрон, Бальзак, Флобер.
2. Повідомлення підготовленого учня.

Життєвий і творчий шлях Стендаля
Справжнє ім’я письменника Стендаля — Анрі Марі Бейль. Він народився
«Бідне дитин- 23 січня 1783 року в Греноблі, на півдні Франції. Дитинство його було безрадіс-
ство» письмен- ним. У своїй ліричній сповіді «Життя Анрі Брюлара» він писав: «Два злих генії
ника
ополчилися проти мого бідного дитинства — тітка Софі і батько».
Батько, Шерюбен Бейль, адвокат місцевого парламенту, кавалер ордена Почес-
ного легіону і помічник мера в Греноблі, був людиною жадібною до грошей, хи-
трою, роялістом за настроями. Анрі не любив батька, для якого духовні інтереси
15
сина були чужими. З роками відчуженість між ними зростала, перетворюючись

у ненависть. Тітка Софі виявилася ханжою і релігійною фанатичкою.
Мати, Генрієта Ганьйон, чарівна молода й освічена жінка, кохалася у Данте,
читаючи його в оригіналі, померла, коли хлопчикові було сім років. Ця втрата на
все життя закарбувалася в його серці.
Анрі Ганьйон — Справжнім другом і вихователем хлопця був дід по матері Анрі Ганьйон, док-
справжній друг тор медицини. Палкий прихильник Вольтера, якого бачив під час свого палом-
і вихователь
ництва у Ферней, дід передав онукові свою любов до літератури та науки, привив
майбутнього
письменника культ Горація, Софокла, Еврипіда. Дід познайомив Анрі з творчістю Аріосто, зо-
крема з «Несамовитим Роландом», що відіграв велику роль у формуванні характе-
ру юнака. Дядя, Ромен Ганьйон, молодий, дотепний і легковажний, відкрив Анрі
незнаний світ мистецтва, повівши його у театр на «Сіда».
Навчався Анрі в Центральній школі Гренобля. Там хлопець уперше опинився
в середовищі ровесників. Анрі навчався непогано, навіть діставав нагороди, зо-
Роки навчання
крема з літератури. Але його освіта не обмежилася лише школою. Він вчився гра-
ти на скрипці, кларнеті, брав уроки співу. Та справжньою пристрастю стала для
нього математика. «Я любив і тепер ще люблю математику заради неї самої, бо
вона не допускає лицемірства і неясності — двох властивостей, які мені найбільш
огидні»,— писав Стендаль. Він хотів вступити до Політехнічної школи, але зго-
дом передумав, оскільки втратив інтерес до математики. Юнаком заволоділа нова
мрія — жити в Парижі та писати комедії.
Вирішальний Вирішальний поворот у житті Стендаля стався 1800 року. Його родич граф
поворот у житті Дарю, на той час старший секретар воєнного міністерства, а згодом міністр і статс-
Стендаля секретар Наполеона, влаштував Анрі в канцелярію міністерства. Але Стендаль не
виявив здібностей до канцелярської роботи і займався нею недовго. Через деякий
час він вступає до наполеонівської армії, в якій прослужив понад два роки.
У 1802 році Стендаль полишив армію і повернувся до Парижа. У нього багато
планів, але вони так і залишилися нездійсненими. Окрім того, страждань завда-
вали матеріальні нестатки. В пошуках заробітку Стендаль їде в Мілан і влаштову-
ється до торговельної фірми. Та торгівля не задовольнила його, він повертається
до Парижа і 1806 року знову вступає на військову службу. Стендаль брав участь
у московському поході Наполеона, пережив російський холод і панічний відступ
французів. Поступово змінюється його ставлення до Наполеона, з’являється не-
сприйняття тиранії та деспотії французького імператора. Причину його падіння
він вбачає в тому, що Наполеон зрадив революцію.
Початок літе-
ратурної діяль- Стендаль іде у відставку і від’їжджає до Італії, в якій мешкає близько семи ро-
ності ків. Саме тут 1814 року вийшла його перша книга «Листи, написані в австрійсько-
му Відні про знаменитого композитора Гайдна» під псевдонімом Луї-Александр-
Сезар Бомбе. В Італії Стендаль подорожує містами, вивчає італійську культуру,
підтримує зв’язки з карбонаріями. Пізніше письменник віддасть шану героїчним
учасникам цього руху, створивши образи карбонаріїв П’єтро Міссіріллі у «Ваніна
Ваніні», Ферранте Палла в «Пармській обителі», графа Альтаміри в «Червоному
і чорному».
1821 року Стендаль повертається до Парижа і поринає в літературну працю.
1827-го виходить його перший роман «Арманс».
У 1830 році Стендаль знову іде на адміністративну службу, діставши призна-
чення французького консула в м. Трієсті. Але уряд Австрії відмовився затвердити
його, і Стендаль став консулом у маленькому приморському місті Чівіта-Векк’я.
У вільний від службових обов’язків час Стендаль займається літературною ді-
яльністю. З-під його пера один за одним з’являються шедеври: «Ваніна Ваніні»,
16
«Червоне і чорне», «Люсьєн Левен» («Червоне і біле»), «Пармська обитель», «Іта-

лійські хроніки», «Записки туриста» тощо. Окрім того, Стендаль пише багато
літературних праць із мистецтва («Історія живопису Італії», «Расін і Шекспір»,
«Прогулянка Римом», «Музико, єдина моя любов!») та книги про Наполеона.
У 1836 році Стендаль дістає жадану довгострокову відпустку до Парижа. Жи-
Величезні пла- вучи три роки в Парижі, він їздить по всій Франції, а також відвідує Іспанію,
ни письмен- Англію, Шотландію, Ірландію. В 1839 році письменник повертається до Чівіта-
ника Векк’ї, де продовжує працювати над своїми творами. У Стендаля багато творчих
планів. Він писав: «…На літературному поприщі я бачу ще багато справ, які сто-
ять переді мною. Праці, яку я накреслюю, вистачило б на десять життів». Але
митець не знав, що жити йому залишилося зовсім мало і більшості задуманого не
судилося здійснитися.
22 березня 1842 року Стендаль, який перебував у Парижі, втратив свідомість
перед дверима міністерства іноземних справ і вночі помер від удару. Разом з Ко-
ломбом і Меріме на Монмартрський цвинтар проводжав його Олександр Тургенєв,
який за п’ять років до цього супроводжував до Святих Гір тіло вбитого Пушкіна.
О. де Бальзак у ті дні написав: «Франція, її література втратили одного з незви-
чайних людей нашого часу». На пам’ятнику над могилою письменник заповідав
написати прості слова «Жив. Любив. Страждав», в яких бажав відобразити всі
колізії свого життя.
Остання на- А наступного дня після поховання в усіх французьких газетах з’явилося по-
смішка долі відомлення про те, що на цвинтарі Монмартр поховано «маловідомого німецького
поета Фрідріха Стендаля». Це була остання насмішка долі.
У літературній біографії «Життя Анрі Блювала», написаній 1835 року, Стен-
даль зазначив: «Що стосується мене, я беру білет у лотереї з таким головним ви-
грашем: мати читачів у 1935 році». Життя показало, що здійснилися найсміли-
віші мрії письменника. Більше двохсот років минуло від дня його народження,
а живий голос письменника пристрасно і молодо лунає й сьогодні, хвилюючи сер-
ця читачів.
3. Робота з другим епіграфом уроку.

— Виразно прочитайте слова Стендаля, що служать другим епіграфом уроку.
— Подумайте, чи можна із цих слів визначити, що було головним для пись-
менника. (Можна сказати, що так. Адже все життя Стендаль прагнув до щастя,
хоча не завжди його мав.)

Історія створення роману «Червоне і чорне»
Сюжет цього роману підказала хроніка одного процесу, прочитаного Стендалем
у «Судовій газеті». Молодий Антуан Берте, вихователь дітей у провінційній дво-
Джерело сю- рянській родині, стає коханцем їх матері. У приступі ревнощів він вчиняє замах
жету роману на її життя, робить спробу покінчити з собою і гине на гільйотині.
«Червоне
і чорне» Літературознавці вважають, що роман може мати й інше джерело. Це судовий
звіт про справу Лафарга, робітника-червонодеревця, вихідця із дрібнобуржуазно-
го середовища. Лафарг любив своє ремесло, цікавився філософією і літературою,
був скромним, але самолюбивим і гордим. Одна легковажна дівчина зробила його
своїм коханцем, а потім кинула. Ображений, змучений ревнощами, Лафарг вирі-
шив вбити дівчину, а сам зробив невдалу спробу покінчити життя самогубством.
Звичайно, цих двох людей не можна ототожнювати з головним героєм роману
Жульєном Сорелем. Стендаль, відштовхуючись від обох прототипів, віднайшов
17
у фактах судової хроніки джерело грандіозного художнього і філософського уза-

гальнення про природу сучасного суспільства.
5. Робота з першим епіграфом уроку.

— Виразно прочитайте слова першого епіграфа, взяті з тексту роману «Черво-
не і чорне».
«Дзеркало» ро- — Подумайте, яке символічне значення в цьому вислові може мати слово
ману «Червоне «дзеркало»? (Слово «дзеркало» в даній фразі може бути синонімом поняття «ре-
і чорне» алізм». Але зазначимо, що Стендаль ніколи сліпо не копіював дійсність, а відо-
бражав її типові явища.)
— Що відобразило «дзеркало» роману «Червоне і чорне»? (Особисте життя ге-
роя та суспільну дійсність.)
6. Проблемні запитання. Робота з підзаголовком та епіграфами до роману.

— Відомо, що роман має підзаголовок «Хроніка XIX століття». Подумайте,
на якій підставі автор вибрав цей підзаголовок? (Дія роману відбувається у пе-
ріод Реставрації (1814–1830 роки). У цей час було проголошено відновлення мо-
нархії в особі Людовіка XVIII, за умови приведення його до присяги на вірність
Широка пано-
рама дійснос-
конституції, складеній сенатом, яка відрізнялася тим, що була більш лібераль-
ті у творі Стен- ною в порівнянні з наполеонівською. Література цієї доби спрямована на аналіз
даля суспільства. Зазначимо, що «поетичним правосуддям» переймалися і романтики,
і реалісти. У творі не тільки глибоко розкривається внутрішній світ головного ге-
роя Жульєна Сореля, а й змальовується широка панорама тогочасної дійсності,
зв’язків і суперечностей, що існують між всіма верствами суспільства — провін-
ційним дворянством, старовинною столичною аристократією, буржуа і служите-
лями церкви.)
7. Завдання для учнів.

— Схарактеризуйте провінційних дворян містечка Вер’єр. (Це малоосвічені,
грубі, меркантильні, безпринципні міщани, байдужі до всього, що не може дати
наживи, чини або хрести, ненависні до будь-яких проявів думки, до того, що су-
перечить їхнім уявленням про життя.)
8. Бесіда.
Позиція автора — Що можна сказати про позицію автора роману? (Як письменник-реаліст,
роману Стендаль піддає об’єктивній, глибокій критиці французьке суспільство напере-
додні революції 1830 року, симптоми якої він відчув із властивою йому далеко-
глядністю.)
— Яку роль, на вашу думку, відіграє епіграф до роману? (Епіграфом роману
служать слова Дантона: «Правда, сувора правда». Вони наголошують на викри-
вальному значенні твору.)
— Дайте тлумачення епіграфа до першого розділу роману. («Зберіть разом ти-
сячі людей — воно неначебто й непогано. Але у клітці їм буде невесело». Ця фраза
досить символічна. Клітка — це умовності життя. Як відомо із змісту роману, ко-
жен з героїв перебуває у своїй клітці (умовності провінції, семінарії, столиці) і має
їм підкорятися. Будь-яка найменша непокора має трагічні наслідки.)
— Подумайте, яку роль відіграють епіграфи до кожного розділу роману.
Підтвердіть свою думку конкретними прикладами. (Кожний розділ роману
має епіграф, який досить тонко налаштовує читача на події, що будуть описані
у ньому.)
18
7. Творче завдання.
Особливість — Прослідкуйте, у чому полягає особливість композиції роману. (Роман має
композиції ро- колову композицію. Дія починається у Вер’єрі там і закінчується. Зазначимо, що
ману коло, в якому відбувається дія твору, звужується у кінці роману і закінчується
смертю героя. Сцени у в’язниці є кульмінацією роману.)
— Проаналізуйте художній світ твору. (Дія твору відбувається у Вер’єрі (дім
пана де Реналя, життя містечка), Безансоні (семінарія), Париж (дім маркіза де
Ла-Моля), Вер’єр (в’язниця). Ідейна і художня тканина твору ґрунтується на
взаємозв’язку двох планів — розвиток подій, учасниками яких є персонажі рома-
ну, і внутрішня дія, рух думок та почуттів його головного героя Жульєна Сореля.)
— У чому полягає особливість зображення пейзажу у творі? (Роман починаєть-
ся чудовим пейзажем, який у Стендаля є функціональним. Ознаки часу руйнують
красу цього краю. Потік, що мчить з гір, приводить у рух велику кількість лісо-
пилок, окрім того над усім панує гвоздильна фабрика, що належить меру.)
IV. Закріплення знань, умінь та навичок учнів
1. Підсумкова бесіда.
— Яке справжнє ім’я Стендаля?
— Назвіть основні твори письменника.
— Яке ваше враження від роману «Червоне і чорне»?
— Що за події лягли в основу роману «Червоне і чорне»?
— Яка композиція роману?
— Назвіть героїв роману.
— Які соціальні групи зображено у творі?

Дібрати цитати до образу Жульєна Сореля.
Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про екранізації роману
«Червоне і чорне».
Уроки № 3–4
Тема. «Все його життя було тільки довгим готуванням до нещасть…». (Конфлікт
головного героя Жульєна Сореля із суспільством як сюжетний стрижень
роману Ф. Стендаля «Червоне і чорне». Внутрішня драма героя як наслідок
цього конфлікту.)
Мета: поглибити знання учнів про роман французького письменника; вдосконалювати
навички аналізу епічного твору, образу головного героя, психологічного спосте-
реження, переказу, зв’язного мовлення, логічного мислення; допомогти зрозуміти
внутрішній світ Жульєна Сореля, причини його внутрішнього конфлікту; сприяти
формуванню моральних орієнтирів школярів.
19
Обладнання: підручник; текст роману «Червоне і чорне» в перекладі Є. Старинкевич (або іншому
на вибір учителя).
Хід уроків
1. Вікторина «Перевір себе».

1) Де починається дія роману? (У містечку Вер’єр.)
2) Яка річка протікала в тій місцевості? (Річка Ду.)
3) Хто був мером Вер’єра? (Пан де Реналь.)
4) Із чого починається роман? (З опису пейзажу.)
5) Ким був батько Жульєна Сореля? (Теслею.)
6) Скільки дітей було в сім’ї де Реналей? (Два сини.)
7) Як звали друзів Жульєна і чим вони займалися? (Фуке торгував лісом, Ше-
лан — кюре, Гро — вчитель математики.)
8) Які слова були лозунгом Жульєна? («До зброї!»)
9) Де виховувалась пані де Реналь? (У монастирі Сакре-Кер.)
10) Кого Жульєн обрав своїм духівником у семінарії? (Абата Пірара.)
11) Як спочатку Жульєн називав Матільду де Ла-Моль? (Паризька лялька.)
12) З ким Матільда порівнювала Жульєна? (З Дантоном.)
II. Оголошення теми й мети уроків
III. Засвоєння учнями нових знань, формування умінь та навичок
1. Завдання учням.
— Подумайте, кого з героїв стосуються слова, що служать темою уроку? (Зви-
чайно, Жульєна Сореля.)
2. Проблемна ситуація.
— Чи згодні ви зі словами автора? Виразіть власну думку із цього приводу.
3. Робота з текстом.
Життя Жу- — Знайдіть у тексті роману портрет героя.
льєна Сореля
у Вер’єрі
4. Переказ тексту.
— Розкажіть, що вам відомо про життя Жульєна Сореля у Вер’єрі.
5. Бесіда.
— Чому Жульєну було важко серед своїх родичів? (Він був розумним, освіче-
ним, багато читав. Його просто не розуміли.)
— Що було причиною успіхів Жульєна? (Його феноменальна пам’ять. Щоб за-
воювати серце місцевого кюре абата Шелана, він вивчив напам’ять латиною весь
Улюблені книж- Новий Заповіт.)
ки героя — Які книжки були улюбленими для юнака? («Сповідь» Руссо і «Меморіал
Святої Єлени» — про життя Наполеона у вигнанні.)
— Хто був кумиром Жульєна? (Наполеон.)
20
Образ-символ, — З яким символічним образом пов’язана в романі думка про долю Наполео-
що узагальнює на? (З образом яструба. Цей хижий птах здається Жульєну втіленням сили й са-
думку про долю
Наполеона мотності. Щоб вирватися з клітки, перемогти своїх ворогів і досягти успіху, слід
стати самотнім і сильним, як хижак.)
— Про що мріяв герой? (Про військову службу. Йому хотілося вирватися
з Вер’єра. Запрошення в дім пана де Реналя було рятівним для Жульєна.)
— Подумайте, яку роль відіграє сцена в церкві, куди приходить Жульєн перед
тим як іти в будинок мера. (У церкві було темно і пусто. Через затягнуті червоною
матерією вікна, сонячні промені набувають тут особливого червоного відтінку.
На лаві він побачив клаптик паперу про страту якогось Женреля. Героя вражає
ця зловісна прикмета (адже навіть прізвища схожі!). Коли він виходить із церкви,
йому здається, що на підлозі біля кропильниці розлита кров. Насправді, це була
Стосунки гу- розбризкана свята вода, в якій відбилися червоні промені сонця. Як показує роз-
вернера з пані виток сюжету, ця прикмета виявилася віщою.)
де Реналь — Чому Жульєн змушений був покинути дім пана де Реналя? (Мер одержав
анонімного листа, з якого дізнався про стосунки гувернера з пані де Реналь.)
— Розкажіть про життя Жульєна Сореля у Безансонській семінарії.
7. Бесіда.
— Із чого починається вступ Жульєна в Париж? (З поїздки у Мальмезон, який
був резиденцією Наполеона, в той час, коли він очолював республіку. Отже, Со-
рель має мобілізувати всі сили, щоб зробити кар’єру. Адже перед ним відкрива-
ються блискучі обрії.)
— Як почувається герой у вищому товаристві? (Він досяг того, про що мріяв
усе життя. Але страждає від нудьги й самотності. Жульєн пізнає закони вищого
світу, здобуває освіту: до його послуг велика бібліотека маркіза де Ла-Моля.)
Зустріч Жульє-
— На вашу думку, яку роль відіграла зустріч Жульєна з графом Альтамірою?
на з графом
Альтамірою (Граф Альтаміра — політичний вигнанець, засуджений на батьківщині як карбо-
нарій. У них багато спільного. Обидва свободолюбиві, їх обох ненавидять у вищо-
му світі (одного як кровожерливого якобінця, іншого — як простолюдина), обидва
зневажають сильних світу цього. З образом графа Альтаміри в роман входить тема
карбонаріїв, майбутньої революції, що більш повно знайде своє відображення в ін-
ших творах Стендаля.)
— Відомо, що в житті Жульєна було дві жінки. Як ви думаєте, чи кохав він їх?
(Жульєн вважав справою честі завоювати пані де Реналь, яка належала до воро-
жого йому табору вер’єрських провінційних дворян. Його перемога над нею — це
щастя від подолання свого страху і нерішучості, свідчення мужності, утверджен-
ня віри у власні сили. Він відчував себе Наполеоном і виробляв стратегію плану
зваблення пані де Реналь. Любовний зв’язок з Матільдою де Ла-Моль є для Жу-
льєна тріумфом його честолюбства, своєрідною помстою всьому класові аристо-
Ставлення Со- кратів, які так зневажали юнака.)
реля до коха- — Чи змінювалося ставлення Жульєна до коханих жінок упродовж роману?
них жінок (Так. У кінці роману Жульєна дратує екзальтоване кохання Матільди, в якому він
вбачає лише бажання позувати. У в’язниці він зрозумів, що кохав тільки пані де
Реналь. Звістка про те, що вона жива, дала йому сили. Саме її він просить вихова-
ти його майбутнього сина. Але пані де Реналь померла через три дні після страти
21
Жульєна. Матільда поховала голову свого коханого на тому пагорбі, де юнак лю-
бив мріяти. Вона здійснила обряд поховання саме так, як це зробила Маргарита
Наваррська зі своїм коханцем Боніфацієм де Ла-Молем.)
9. Бесіда.
Мрії Жульєна — Як ви думаєте, чи здійснилися мрії Жульєна? (Так. Він, простолюдин, по-
трапив у вище товариство, мав одружитися з Матильдою де Ла-Моль, одержав чин
гусарського лейтенанта на ім’я кавалера Жульєна Сореля де Ла-Верне.)
— Знайдіть у тексті думку героя із цього приводу? Зачитайте її. («Отже, роман
мій завершений, і я завдячую цим тільки самому собі.»)
— Як він поводив себе? («Жульєн сп’янів від честолюбства, але не від чванли-
вості.»)
— Що різко змінило його долю? (Лист від пані де Реналь, написаний під впли-
Вчинок Сореля вом її духівника. У листі Жульєн характеризувався як «бідний і жадібний юнак,
і відчуття про-
вини що прагнув вибитися в люди, вдаючись із цією метою до найвитонченішого лице-
мірства» й зваблюючи жінок.)
— Що зробив Жульєн? (Він помчав до Вер’єра, купив пістолет і двічі вистрілив
у пані де Реналь, яка молилася в церкві.)
10. Психологічне спостереження за героєм.

— Прослідкуйте за почуттями героя в цей страшний момент і після нього.
(Жульєнові було важко стріляти в жінку, яку колись він так палко кохав. Але
образа на неї перемогла. Та він весь час відчував провину перед нею і був дуже
радий звістці про те, що жінка жива.)
11. Переказ тексту з творчим завданням.

— Розкажіть про поводження Жульєна у в’язниці і на суді.

— Схарактеризуйте образ Жульєна Сореля.
13. Коментар учителя.

Образ Жульєна Сореля поданий Стендалем у розвитку, в зіткненні героя із соці-
альними умовами життя, в яких він, утверджуючи власну особистість, прокладав
собі шлях з тими людьми, у руках котрих була влада, в боротьбі із самим собою.
В центрі уваги письменника — діалектика духовних порухів Жульєна, супереч-
Діалектика ду-
ховних порухів ливість і неоднозначність його поведінки, складність психологічних колізій, що
головного ге- випливали із цієї внутрішньої боротьби, де у двобою стикалися розум і серце, бла-
роя городство і розсудливість гравця, який вирішив задля досягнення мети поставити
на карту все, вдаючись навіть до компромісу із власним сумлінням.
Жульєн — честолюбець. Але це не просто риса його характеру. Відомо, що зна-
чення французького слова «честолюбець» широке: з одного боку — це риса харак-
теру, а з іншого — і бажання слави, і прагнення, і цілеспрямованість. Честолюб-
ство Жульєна Сореля — стимул і рушій усіх його вчинків.
Юнак розумний, освічений, відчайдушний, мужній, цілеспрямований. Гордий
індивідуалізм Жульєна, його самобутня натура, загострена чутливість і почуття
власної гідності є формою опору ворожому суспільству. Він, як і його кумир Напо-
леон, розробляє стратегії подолання все нових і нових вершин, прагнучи довести
самому собі, що він не є нікчемою. Стендаль розкриває світ думок і переживань
Жульєна Сореля, роблячи читача свідком його внутрішніх монологів, сповнених
22
Сукупність і су- надії, болю, сумнівів, любові, ненависті, та над усе нестримного бажання досягти
перечливість мети. Герой постає у всій сукупності й суперечливості своїх чеснот і вад. Пафос
чеснот і вад
Сореля роману й полягає у перипетіях трагічного єдиноборства Жульєна із самим собою,
у протиріччі між високим (натура Жульєна) і ницим (його тактикою, продиктова-
ною суспільними відносинами).
Останні сторінки життя Жульєна — це ідейна і художня кульмінація роману.
З великою реалістичною силою автор розкриває душевні й моральні переживання
героя, який на порозі смерті, підсумовуючи своє життя, робить остаточний вибір.
Жульєн скинув маску — і ось він віч-на-віч із власним сумлінням і перед лицем
суддів такий, як є насправді. У реальному світлі постає перед ним усе те, заради
чого він, силкуючи себе, намагався видертися вгору.
Заключним акордом лунає промова Жульєна на суді. Це сміливий обвинуваль-
ний акт проти суспільства, заснованого на фальші й брехні. Довгий внутрішній
монолог героя за ґратами є ніби продовженням виступу на суді. Врешті-решт Жу-
льєн доходить філософського висновку: правди в суспільстві не існує. Він розча-
рувався в усьому, навіть у релігії. Єдине, що тримає його,— це кохання до пані
де Реналь. Усі моральні й фізичні сили героя спрямовані на те, щоб не втратити
сили духу, бути гідним, коли піде на страту. І в цей страшний день він почуває
себе сильним і мужнім.
«Слава для Але Жульєн Сорель не революціонер, такий, як наприклад П’єтро Міссіріллі,
себе» — най-
головніше для герой новели «Ваніна Ваніні». Для нього найголовнішим є «слава для себе», а не
Жульєна свобода для всіх. Жульєн зміг пристосуватися до суспільних відносин, які скалі-
чили його натуру.
14. Проблемне запитання.

— Чи згодні ви з фразою автора: «Все його життя було тільки довгим готуван-
ням до нещасть…»? Висловіть власні міркування із цього приводу.

— Поясніть назву роману.

Назва роману Ф. Стендаля «Червоне і чорне» символічна. Але єдиного тлума-
чення її в дослідників творчості письменника немає.
Символічність
назви «Червоне Червоне — це нездійсненні мрії Жульєна про військові подвиги, вогонь його
і чорне» енергії, горда душа героя. Чорне — морок Реставрації, єзуїти, лицемірство, яке
юнак хотів зробити своїм другим «я» і яке скалічило його життя.
Це кров і смерть, кохання і безнадія, сміливість волелюбних поривань і гнітю-
ча влада церкви, червоні відблиски революції, що минула, та заграва нової, що па-
лає на горизонті, і чорна реакція, котра торжествує перемогу в епоху Реставрації.
Це чорна сутана Жульєна-семінариста, під якою б’ється полум’яне серце.

Екранізація роману
Роман Ф. Стендаля «Червоне і чорне» неодноразово привертав увагу кіне-
матографістів. Відомі такі екранізації твору: «Червоне і чорне» (1954, режисер
К. Отан-Лара), франко-італійська телеекранізація «Червоне і чорне» (1961, режи-
сер П. Кардинале), «Червоне і чорне» (1976, російський режисер С. Герасимов),
французький телефільм «Червоне і чорне» (1997, режисер Жан-Даніель Віраж),
франко-італійський фільм «Червоне і чорне» (1998, режисер Верхейг).
23
III. Закріплення знань, умінь та навичок учнів
— На вашу думку, чи є в характері Жульєна Сореля риси, що гідні насліду-
вання?
Напишіть твір-роздум «Етапи формування характеру Жульєна Сореля».
IV. Підбиття підсумків уроків
V. Домашнє завдання
Закінчити роботу над твором. Дібрати матеріал для характеристики жіночих
образів роману.
Урок № 5
Тема. Жіночі образи роману «Червоне і чорне». Психологізм творчості Стендаля.
Мета: поглиблювати знання учнів про зміст роману; домогтися засвоєння поняття «пси-
хологізм твору»; розглянути жіночі образи роману; розвивати навички переказу,
психологічного спостереження, виразного читання, зв’язного мовлення, логічного
мислення; формувати вміння заглиблюватися у внутрішній світ людини.
Обладнання: підручник; портрет письменника; виставка творів; текст роману «Червоне і чорне»
у перекладі Є. Старинкевич (або іншому на вибір учителя).
Хід уроку
Стендаль ніколи не обмежував себе опи-

сом своїх героїнь як функції свого героя:
він надавав їм їхньої власної сутності
та призначення. Він робив те, що рідко
можна знайти в інших письменників —
втілював себе у жіночих образах.
Сімона де Бовуар,
французька письменниця XX століття,
філософ, ідеолог феміністичного руху
1. Перевірка письмових робіт.

(Учитель перевіряє 3–4 учнівські роботи).
II. Оголошення теми, мети та епіграфа уроку

24
Жіночі образи роману — пані де Реналь та Матільда де Ла-Моль — відіграють
Роль у творі жі- важливу роль як у розвиткові подій, так і в розкритті образу головного героя. Ав-
ночих образів тор проводить Жульєна Сореля через випробовування коханням. Саме це почуття
допомагає розкривати нові грані характеру головного героя.
У своєму трактаті «Про кохання» Стендаль написав таку фразу: «Кохати — це
означає відчувати насолоду, коли ти бачиш, сприймаєш дотиком, усіма органами
чуття і якомога ближче істоту, котру ти кохаєш і котра кохає тебе». Яким було
кохання Жульєна Сореля?
— Знайдіть у тексті описи портретів пані де Реналь і Матільди де Ла-Моль.
Портрети пані
де Реналь і Ма- — Що вам відомо про кожну із цих жінок (становище в суспільстві, вихован-
тільди де Ла- ня, коло інтересів).
Моль — Як ставилися до обох героїнь у тому колі, до якого вони належали?
— Як вони сприймали Жульєна Сореля?
— Схарактеризуйте жіночі образи роману.
Дружина мера Вер’єра, мати двох дітей, старша за Жульєна. Вона багата
спадкоємиця своєї тітки, виховувалася в монастирі Сакре-Кер, була освіченою
красунею-провінціалкою. Весь нерозтрачений запал своєї молодості, розуму, по-
чуттів пані де Реналь віддала вихованню своїх дітей. Брала участь у благодійних
акціях, що їх організовував її чоловік, милувалась навколишнім краєвидом, пила
чай із варенням на веранді з подругою. Але до зустрічі із Жульєном вона не знала
кохання. І ось в її домі з’являється нова людина — гувернер її дітей, досить-таки
Почуття пані миловидний юнак. Бажання допомогти Жульєнові матеріально, придбати книж-
де Реналь ки, які він хотів би мати, тривалі прогулянки в саду стали тлом, на якому заро-
дилось та визріло кохання пані й гувернера. Палка, жагуча пристрасть охопила
обох. З ризиком для честі жінка зустрічається із Жульєном у своїй спальні, краде
для нього хліб після вечері, затягує драбину, по якій він піднімається до її кім-
нати. Забуто всі умовності світу. Панує тільки кохання — з її боку. Бо Жульєн
«закохався» в неї лише з корисливості. Справжнє прийде потім.
Своє почуття пані де Реналь сприймає як гріховне (особливо її злякала хвороба
сина), але й відмовитися від почуття вона не може.
Ця глибоко віруюча жінка, майже фанатично віддана Богові, під тиском свого
духівника здійснила вчинок, який зашкодив Жульєнові. Але те, що вона проба-
чила Сорелю, прийшла до в’язниці, заплямувавши свою честь і не боячись цього,
Матільда як є найкращим свідченням справжнього кохання.
протилежність Образ Матільди де Ла-Моль — один з найяскравіших образів Стендаля. Вона
пані де Реналь є повною протилежністю пані де Реналь. Горда і холодна красуня-аристократка,
екстравагантна, дотепна, глузлива, розумна, освічена (читає Вольтера, Руссо, ці-
кавиться історією Франції), Матільда вища за своє оточення. Вона зневажливо
ставилась до молодиків, з якими була знайома. Дівчина жила в очікуванні, що
з’явиться герой, схожий на улюбленця її ідеалу — Маргарити Наваррської. Сіра,
буденна, зовсім не героїчна сучасна дійсність не викликає в Матільди інтересу,
25
вона живе минулим, що постає в її уяві, оповите романтикою сильних почуттів.

Ця горда аристократка звертає увагу на Жульєна тому, що почуває в ньому не-
звичайну натуру із сильною волею. І все те, що вона очікувала, на що сподівалась,
Кохання, схоже Матільда знайшла-таки в Жульєнові. Але кохання цих молодих людей більше
на змагання схоже на змагання, бо вони постійно мучили одне одного. Причина того — хворе
честолюбство Сореля.
Матільда досить часто буває безжальною у своїх судженнях про людей, вона
ображає плебея Жульєна Сореля, змушуючи того вигадувати хитромудрі способи,
щоб підкорити її. Однак вона хоча й розсудливо та все ж таки прагне кохання.
Матільда розуміла, що, одружившись із Жульєном, вона потрапить у те сус-
пільство, до якого ставиться з презирством. До того ж — Сорель не любить її по-
справжньому, бо душею він з панею де Реналь. Хоча й усвідомлює це за досить
трагічних обставин.
5. Завдання та запитання до учнів.

— Розкажіть, як поводять себе героїні під час перебування Жульєна у в’язниці.
Поведінка (Пані де Реналь навідується до Сореля кожного дня, вмовляє його подати апеля-
героїнь під час цію, болісно переживає відмову Сореля зробити це. Тільки тут, у в’язниці, вони
перебуван- обоє зрозуміли, що їхня любов стала для них найвищим щастям і найбільшим ли-
ня Жульєна
у в’язниці хом. Матільда теж відвідує Жульєна, але ці відвідування дратують його.)
— Як героїні пережили страту Жульєна? (Пані де Реналь померла третього дня
після страти Жульєна. А Матільда, як і Маргарита Наваррська, поховала голову
свого коханого в печері, яку Жульєн вибрав для себе сам.)
— У трактаті «Про кохання» Стендаль написав: «Кохання — це дивовижна
Новий соціаль- квітка, але слід мати відвагу, щоб підійти і зірвати її на краю жахливої прірви».
ний зміст філо- Як ви думаєте, чи доречна ця фраза відносно почуттів Жульєна Сореля? (Мож-
софії кохання
ливо. Жульєн прагне кохання, але весь час він — на краю прірви, хоча й завжди
уникає падіння вниз.)
Слід зазначити, що філософія кохання, викладена Стендалем у трактаті «Про
кохання», на сторінках роману збагачується новим соціальним змістом. Автор
упродовж усього сюжету спостерігає кристалізацію почуттів, що здійснюється
в стосунках Жульєн — пані де Реналь, Жульєн — Матільда де Ла-Моль. Кожного
разу головний герой діє згідно зі зазделегідь накресленим планом, і кожного разу
життя вносить корективи в його здійсненя, чинячи перешкоди.
8. Робота з епіграфом.
— Як ви розумієте слова, що служать епіграфом уроку?
— Як вони пов’язані з темою уроку? (Образи героїнь справді мають власну сут-
ність, а не відіграють роль тла для головного героя. Стендаль створює досить своє-
рідні типи жіночих характерів, виходячи зі своїх поглядів на жінку й кохання.)
— Дослідіть, у чому полягає психологізм зображення героїв.

Новаторство
творчості Новаторство творчості Стендаля полягає в новаторському характерові його ху-
Стендаля дожнього методу. Письменник точно, глибоко й пристрасно зобразив внутрішній
26
світ героїв. Зазначимо, що це виявляється і в стилі — стислому й динамічному.

Стендаль обумовлює емоційну насиченість образів і навальність дій, уникаючи до-
вгих описів і багатослів’я. Нібито спокійний тон оповіді таїть у собі секрет напру-
Майстерність женого динамізму стилю митця.
Стендаля Відомий російський письменник І. Бабель одного разу сказав: «Ніяке залізо не
може пронизати людське серце таким крижаним холодом, як крапка, поставле-
на вчасно». Творчий метод Стендаля має саме таку особливість. Згадаймо сцену
страти Жульєна: «Все відбулося дуже просто, благопристойно, і з його боку без
будь-якої афектації». Так усього одним реченням письменник підбиває підсумок
складному й напруженому життю головного героя, викликаючи в читача сплеск
глибокого переживання.
1. Творчі завдання.
— Відомо, що 25 вересня 1840 року О. де Бальзак опублікував статтю, присвя-
чену роману Стендаля «Пармський монастир». У ній він виступив як блискучий
Стендаль як теоретик літератури, визначивши головні напрями розвитку сучасного йому рома-
представник ну. На думку митця, Стендаль є представником «літератури ідей». Подумайте, чи
«літератури згодні ви з цими словами. Аргументуйте свою думку. (Так. Адже у своїх романах
ідей» Стендаль досить точно відтворює сучасну епоху, змальовує суспільство в усій його
повноті, порушує важливі соціальні й моральні проблеми.)
— У своєму щоденникові Стендаль записав: «Для мене важливо одне — кар-
тина людського серця. Без цього я нуль». З’ясуйте яким чином, цей авторський
принцип виразився в романі «Червоне і чорне». (Головний художній інтерес пись-
менника — у сфері психології. Стендаль використовує особливий прийом створен-
ня образів: суміщення авторської точки зору на події і персонажів із зображенням
тих самих речей через сприйняття героїв. Проникаючи у думки й почуття героїв,
він наближує їх до читача, веде його, розкриваючи усі таємниці душі своїх пер-
сонажів.)

Прочитати повість О. де Бальзака «Гобсек».
Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення: «Життєвий і творчий шлях
письменника», «О. де Бальзак і Україна», «Історія створення повісті «Гобсек».
Урок № 6
Тема. О. де Бальзак — видатний французький письменник, зачинатель соціаль-
ного реалістичного роману. Бальзак і Україна. Композиція і стиль повісті
«Гобсек»
Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю видатного французького письменника
О. де Бальзака; показати зв’язки письменника з Україною; домогтися засвоєння
27
поняття «соціальний роман»; поглиблювати навички роботи з додатковою літера-

турою, підготовки повідомлення на літературну тему; розвивати зв’язне мовлення,
логічне мислення; сприяти розширенню читацького кругозору.
Обладнання: підручник; портрет О. де Бальзака; виставка його книг; текст повісті «Гобсек» (у пе-
рекладі А. Кашпера або іншому на вибір учителя); словник літературознавчих тер-
мінів.
Хід уроку
I. Оголошення теми й мети уроку
II. Засвоєння учнями нових знань, формування вмінь та навичок
1. Вступне слово вчителя.

Оноре де Бальзак — один з найяскравіших письменників в історії світової літе-
«Король рома- ратури. «Король романістів» — так назвав його Ф. Стендаль. У романах Бальзака
ністів» Оноре втілені характерні риси реалізму: намагання наблизитися до реалій життя, від-
де Бальзак творити типові характери за типових обставин, соціальність. Письменника ціка-
вили не лише окремі людські особистості, а й суспільство загалом. Не випадково
в передмові до «Людської комедії» Бальзак висловив бажання бути його «секре-
тарем». Проте твори митця не є простим копіюванням життя французького сус-
пільства, героїв «Людської комедії» породила буйна уява, фантазія письменника.
Донині залишається загадкою питання про те, ким же він був насправді: реаліс-
том чи фантазером і провидцем? Мабуть, і тим, і іншим. Але передусім Бальзак —
оригінальний мислитель, філософ, який у своїх творах порушував складні питан-
ня людського буття.
2. Культорознавчий коментар (повідомлення вчителя або підготовленого учня).

Пам’ятник У Парижі на перехресті бульварів Розпай та Монпарнас височить пам’ятник
О. Родена: Бальзаку, встановлений до сторічного ювілею митця. Автором пам’ятника був ві-
Бальзак — мис-
домий скульптор Огюст Роден. Триметрова статуя вражає своєю величчю. Скульп
литель і тво-
рець тор працював, наче одержимий. Бальзак завжди був для нього найулюбленішим
письменником, а головне — найбільш близьким. Їх споріднювала надзвичайна
працелюбність, невичерпна творча пристрасть. Саме у Бальзака скульптор вчився
мистецтва спостерігати життя і віднаходити справжню сутність речей. У процесі
роботи Роден знову й знову перечитував «свою Біблію» — «Людську комедію»,
жив життям її героїв.
О. Роден представив Бальзака мислителем і творцем, урочисто-задоволено спо-
глядаючим на створений ним світ. Відкинута голова, що своєю величчю і гордо-
витістю нагадує левину, домініканська ряса, що протягом довгих років служи-
ла письменникові «робочим» одягом. Саме в ній скульптор вирішив представити
письменника світові, щоб люди побачили його зоряний час. Усе це робить фігуру
спрямованою вгору і надає їй величності. Хоча задум О. Родена критики не зро-
зуміли. Між тим скульптор несамовито захищав свою роботу і пишався нею. Він
сказав: «Якщо істина має загинути — усі прийдешні покоління розламають на
шматки мого Бальзака…». Але пам’ятник стоїть і сьогодні.
28
3. Робота з портретом письменника.

Спогади сестри Бальзака, Лори Сюрвіль, першого біографа письменника
Оноре був наче мала дитина: весела вдача, гарно окреслений, завжди усміхне-
«Він зачарову- ний рот, темні очі, блискучі й лагідні, високий лоб, густе чорне волосся. Та цей
вав ваш розум,
ваше серце» наївний, ласкавий хлопчик завжди зустрічав суворий, спопеляючий, як полум’я,
погляд матері. Вона не любила свого старшого сина.
Спогади поета Ламартіна, сучасника О. де Бальзака
Він був огрядний, міцний, квадратний знизу і в плечах; міцні груди, шия, кор-
пус, але ніякої важкості. Його короткі руки невимушено жестикулювали, він го-
ворив як оратор. Голос у нього був гучним, але в ньому не було ні брутальності, ні
іронії, ні гніву. Волосся спускалося на лоба великими пасмами, чорні очі пронизу-
вали, наче стріли, по-дружньому проникаючи у ваші. Щоки повні, рожеві, яскра-
ві; ніс красивої форми, хоча трішки задовгий; губи привабливі, великі, з трішки
піднятими кутиками. Голову він часто схиляв набік, а коли пожвавлювався під
час суперечки, то закидав її неначебто з героїчною гордістю. Але найголовнішою
рисою його, навіть більше, ніж розум, була заразлива доброта. Він зачаровував
ваш розум, коли говорив, а коли мовчав, він зачаровував ваше серце.
4. Повідомлення підготовлених учнів.

Життя та творчість О. де Бальзака
Оноре де Бальзак народився 20 травня 1799 року в м. Тур. Його дід був хлі-
боробом і мав прізвище Бальса, яке на діалекті Лангедоку означає «прямовиста
Сім’я Оноре де
Бальзака скеля». Батько письменника, Бернар-Франсуа Бальса, ставши чиновником, на-
дав прізвищу аристократичного звучання — Бальзак і помалу намагався дода-
ти до нього частку «де». Мати, Анна-Лаура Саламб’є, донька місцевого буржуа-
суконщика, була молодшою за чоловіка на тридцять два роки. Перша їхня дитина
померла не проживши й місяця, другою був син Оноре, майбутній прославлений
письменник.
Сім’я майже не займалася вихованням Оноре. З 1807 по 1813 рік хлопчик на-
вчався у Вандомському коледжі, навчальному закладі ченців-ораторіанців, що
його С. Цвейг у книзі про Бальзака називав «духовною тюрмою». Тут панували су-
Навчання юно- ворі звичаї й дисципліна, учнів навіть не відпускали додому на канікули, всі лис-
го Бальзака
ти перечитувалися цензорами, вихователі вдавалися навіть до тілесних покарань.
Юний Бальзак почувався в коледжі покинутим і пригніченим, оскільки навчався
він посередньо і серед вихователів мав стійку репутацію незібраного й малообда-
рованого учня. Хоча ці роки письменник згадував як не кращі у своєму житті,
саме тут уперше повною мірою виявилася його любов до читання, чарівного світу
книг.
Коли сім’я 1814 року переїхала до Парижа, він продовжив навчання в приват-
них закладах. З 1816-го вивчав право як вільний слухач юридичного факультету,
що його закінчив через три роки, отримавши диплом бакалавра. Водночас від-
відував лекції професорів Сорбонського університету. Мрії батьків про юридичну
кар’єру сина не виправдалися: він вирішив присвятити себе літературі. Батьки
погодилися дати йому для випробування два роки, протягом яких він мав засвід-
чити своє літературне обдаровання.
Оселившись у мансарді, юнак працював над історичною трагедією у віршах
Перша літера- «Кромвель», але перша спроба виявилася невдалою. І тоді він вирішив звернутися
турна спроба до жанру, який би швидко допоміг знайти видавця та покупця. Бальзак зрозумів,
що таким жанром є роман.
29
Літературній праці письменник присвятив усе своє життя. Стефан Цвейг влуч-
«Він примушує но порівнював його з Наполеоном. Багато хто з юнаків тоді був одержимим напо-
весь світ руха- леонівським бажанням завоювати світ. Але коли письменник досяг повноліття,
тися по орбіті це вже не можна було зробити за допомогою зброї. «Залишалось мистецтво,—
Франції»
відзначає Цвейг.— Бальзак почав писати… Подібно до Наполеона, він примушує
весь світ рухатися по орбіті Франції, центром якої є Париж». Перший його роман
«Шуани» вийшов у 1829 році. Більшість наступних творів письменник об’єднав
у багатотомну епопею «Людська комедія», яка принесла автору світову славу. Він
змалював у ній картину життя сучасного йому французького суспільства, виді-
ливши різні прошарки.
Проте матеріальне становище письменника було скрутним. Щоб виплутатися
з боргів, йому доводилося днями сидіти за письмовим столом. «Працювати,— пи-
сав він в одному з листів,— це означає вставати завжди опівночі, писати до 8-ї
години ранку, поснідати за п’ятнадцять хвилин і знову працювати до п’яти, по-
обідати, лягти спати і завтра все почати спочатку». «Пишу весь час,— повідомляв
він в іншому листі,— коли не сиджу над рукописом, обмірковую план, а коли не
думаю над планом, то виправляю гранки. Ось моє життя». Він писав по 12–14 го-
дин на добу.
Між тим Бальзак любив аристократичний світ, полюбляв відвідувати салони,
милуватися красою жінок, спілкуватися з відомими письменниками, серед яких
були Віктор Гюґо, Жорж Санд, Генріх Гейне та ін. Бажанням належати до цього
світу пояснюється, можливо, й сумна історія його одруження.
Сумна істо- У 1832 році Бальзак отримав листа з Одеси за підписом «Іноземка» і відповів на
рія одруження
Бальзака нього. Згодом він дізнався, що його автор — дуже родовита і багата жінка Евеліна
Ганська, польська графиня, російська піддана, яка мешкала у Верхівні, що непо-
далік від Києва. Листування і поодинокі зустрічі з нею тривали 18 років.
У березні 1850 року смертельно хворий письменник обвінчався з немолодою
вже Евеліною Ганською. Довга подорож із Верхівні до Парижа загострила його
хворобу і була останньою в житті. В. Гюґо, відвідавши Бальзака незадовго до його
смерті, сповістив друзям: «Європа втрачає у ці дні велику людину».
18 серпня письменника не стало, його було поховано на цвинтарі Пер-Лашез.
У промові, яку виголосив Віктор Гюґо над тілом покійного, він визнав Бальзака
«першим серед великих», «кращим серед обраних». Уже тоді було зрозуміло, що
митець посів одне із чільних місць серед класиків французької та світової літера-
тури.
Два періоди Творчий шлях письменника, як правило, поділяють на два нерівномірних
творчого шляху періоди. Перший — 20-ті роки XIX століття, коли він писав пригодницькі твори
письменника
в дусі В. Скотта та Ф. Купера, а також бульварні та готичні романи, які пізніше
так і не наважився визнати своїми і не включав до власних зібрань.
Другий період — 30-ті–40-ві роки, протягом яких він створив знамениту «Люд-
ську комедію», декілька драм. Справжній Бальзак — це, звичайно, Бальзак дру-
гого періоду творчості. Хоча перший відіграв значну роль у письменницькому ста-
новленні, у пошуках власного шляху в мистецтві.
Серед найбільш відомих творів О. де Бальзака — «Людська комедія», задум якої
формувався поступово, починаючи з 1829 року, а остаточно утвердився у 1841‑му.
Цей твір перегукується не тільки з назвою «Божественної комедії» Данте, а й з гран-
діозністю задуму і важливістю проблем, порушених обома письменниками. Баль-
зак, як і Данте, хотів зобразити увесь світ в усій його повноті. Але Данте змалював
світ потойбічний, Бальзак же став літописцем сучасного йому світу в усіх його
виявах. Зазначимо, що підхід до зображення світу був у Бальзака критичним.
30
Епопея «Люд- «Людська комедія» складається з трьох великих частин: «Етюди про звичаї»,
ська комедія» «Філософські етюди», «Аналітичні етюди». У передмові до свого твору Бальзак
наголошував, що перша частина («Етюди про звичаї») — лише «основа, сповнена
образів, трагедій і комедій, над якою височітимуть “Філософські етюди”, призна-
чення котрих полягає вже не у змалюванні життєвих явищ, а в поясненні їхніх
рушійних сил». В «Аналітичних етюдах» автор досліджує початки, основи речей.
Серед творів, що ввійшли до «Людської комедії», слід назвати такі: «Гобсек»,
«Тридцятирічна жінка», «Шагренева шкіра», «Батько Горіо», «Ежені Гранде»,
«Пишнота і злиденність куртизанок», «Втрачені ілюзії» тощо. Французькому
письменникові Е. Золя «Людська комедія» нагадувала «недобудовану Вавілон-
ську вежу», яку будівничий, на жаль, не встиг завершити.
Вісімнадцять років писав Бальзак свою «Людську комедію». То була справді
титанічна праця. Згодом Е. Золя зазначав, що ця «скеля розчавила би будь-кого,
тільки не його».
Бальзак був не просто «істориком французького суспільства», а й тонким пси-
Намагання хологом, творцем яскравих типів соціального життя, глибоким філософом, який
намагався наблизити мистецтво до життя. На його думку, письменник має бути
наблизити
мистецтво вчителем людей. Він вважав, що роль письменника подібна до ролі державного
до життя діяча, «а може, навіть вища за неї». Мистецтво повинно не лише відображати при-
роду, а й передавати її душу і смисл.
Французький письменник А. Моруа в художній біографії «Прометей, або Жит-
тя Бальзака» так писав про митця: «… з того дня, як Оноре де Бальзак зумів по-
казати світові пильний і важкий погляд своєї матері, свої прикрощі, своє читання
книг у Вандомському коледжі, вперше відчув “аромат жінки”, ганебні спекуляції
лихварів, свої “втрачені ілюзії” й захоплення творчістю, його мозок вигодував ці-
лий світ. І цей світ поглинув його життя — він помер ще молодим. Проте хто б не
хотів бути Бальзаком?»
О. де Бальзак і Україна

Письменник двічі відвідав Україну (1847–1848, 1848–1850). Загалом він про-
Інтерес Баль- вів тут більше двох років. Окрім Верхівні побував у Бердичеві, Києві та інших міс-
зака до тах. Перебування в Україні дало йому можливість ознайомитися зі слов’янським
слов’янського світом, до якого він виявляв інтерес. У листах на батьківщину відзначав багатства
світу
цього краю.
Українська тема була дуже популярною серед західноєвропейських письмен-
ників першої половини XIX ст. До неї зверталися Дж. Байрон, В. Гюґо, П. Ме-
ріме, мадам де Сталь, А. Міцкевич та ін. Але якщо увагу романтиків привертав
у першу чергу національний колорит, то Бальзака цікавило соціальне життя.
Листуючись з Е. Ганською та перебуваючи в її маєтку, він цікавився життям укра-
їнських селян. У незавершеному нарисі «Лист про Київ» письменник змальовує
враження від першої подорожі в Україну у вересні 1847 року. Йому запам’яталися
мальовничі села, родючі ниви і веселі селяни. «Всюди,— зазначає він,— я бачив
групи селян і селянок, які йшли на роботу або поверталися додому, дуже весело,
безтурботною ходою і майже завжди з піснями». Життя українського селянина
Бальзак сприйняв як ідилію. Він вважав, що селянину, який перебуває під опікою
поміщика, не стане краще, якщо звільнитися від неї і отримувати платню, як на
той час було з французьким селянином. Порівнюючи життя українських та фран-
цузьких селян, він дійшов висновку, що на українських не позначається руйнівна
Листи з України дія «фінансового начала». У листах з України міститься і багато критичних заува-
жень щодо відсталості української економіки, невмілого ведення господарства по-
31
міщиками тощо. Українські враження знайшли відображення в романі «Селяни»

(1848) — одному з підсумкових у творчості письменника.
Вдруге Бальзак приїхав до України в березні 1848-го і провів тут майже два
роки.
У колишньому маєтку Евеліни Ганської у Верхівні донині зберігається «му-
зейна» кімната, а біля головного входу — табличка з написом: «У цьому будинку
в 1847–1850 рр. жив великий письменник Оноре де Бальзак».
Зв’язок з Україною не вичерпується фактами перебування письменника на її
території. Його творчість стала відомою тут ще раніше завдяки російським пе-
рекладам, які почали з’являтися майже одночасно з французькими виданнями.
Бальзак та З творами Бальзака був добре обізнаний Т. Шевченко, про що свідчать посилання
українські на них у повістях Великого Кобзаря. І. Франко охарактеризував творця «Люд-
письменники
ської комедії» як одного з найвидатніших представників реалістичної традиції
у французькій та європейській літературах. Творчістю Бальзака захоплювалися
українські письменники другої половини XIX — початку XX ст. від Марка Вовч-
ка до М. Коцюбинського. Переклади його творів українською мовою з’являються
в останній третині XIX ст. 1884 року у Львові вийшов роман «Батько Горіо» як лі-
тературний додаток до журналу «Діло». Широке входження письменника в укра-
їнську культуру починається у 20–30-х роках XX ст., коли було перекладено
основні його твори. Цей процес тривав і в повоєнні роки. Класичними стали пере-
клади українською мовою, зроблені І. Сидоренко, Є. Дроб’язко, В. Підмогильним,
М. Рудницьким та ін.
З 1989 року здійснюється 10-томне видання творів Бальзака українською мо-
вою, у підготовці якого взяли участь перекладачі В. Шовкун, Д. Паламарчук,
І. Сидоренко, Т. Воронович та ін.
О. де Бальзак є зачинателем соціального реалістичного роману.
6. Робота зі словником літературознавчих термінів.

Соціальний (соціально-побутовий) роман — основний різновид реалістично-
го роману, для якого характерна ідеологізація приватного життя, побуту персо
Бальзак як за- нажів. Утвердився у XIX ст.
чинатель соці- Письменники-реалісти (передусім французькі: Ф. Стендаль, О. де Бальзак,
ального реаліс- Г. Флобер та англійські: Ч. Діккенс, В. Теккерей) розширюють сюжетні межі й до
тичного роману особистісного, приватного аспекту зображення долучають сцени та епізоди, які
охоплюють життя всього суспільства та епохи. Соціально-побутовий роман часто
відтворює конфлікт між людиною та суспільством і в такий спосіб намагається
розв’язати його або констатує неможливість усунення конфлікту.

Історія створення повісті «Гобсек»
Нарис про лих- Повість «Гобсек» — один із перших творів, що його автор свідомо писав як
варя — початок фрагменти «Людської комедії». Порушені проблеми були актуальними і хви-
повісті «Гобсек» люючими, тому письменник неодноразово повертався до твору, шліфуючи свій
задум.
У 1830 році О. де Бальзак написав нарис про лихваря. Потім включив цей на-
рис у повість про аристократів «Небезпека розбещеності», в якій основну увагу
приділяв сім’ї де Ресто.
32
Перший та дру- У першому варіанті відзначалися позитивні риси лихваря Гобсека, котрий до-
гий варіанти поміг адвокату Дервілю, пробачив борг бідній дівчині Фанні Мальво, врятував
повісті «Гобсек»
сім’ю де Ресто від розорення, а у фіналі навіть став депутатом.
Перший варіант повісті поділявся на розділи: «Лихвар», «Адвокат», «Смерть
чоловіка». Ці назви підкреслювали головні тематичні лінії твору.
Другий варіант твору, написаний у 1835 році, мав назву «Батечко Гобсек». Тут
автор позбавив лихваря багатьох позитивних рис, змінив фінал, зосередивши ува-
гу на маніакальній пристрасті героя до збагачення. 1848 року повість отримала
назву «Гобсек» і увійшла до «Сцен приватного життя» «Людської комедії».
Переклади «Гобсека» українською мовою з’явилися в 1930 і 1951 роках.
8. Бесіда.
— Яке ваше перше враження про твір?
— Чи сподобався він вам? Чим саме?
— Хто є головним героєм повісті? (Звичайно, Гобсек.)
— Назвіть інших персонажів твору. (Дервіль, графиня де Ресто, її син Ернесто
де Ресто, віконтеса де Гранльє, її донька Камілла, Фанні Мальво.)
Зв’язок пові-
сті з романом
— Відомо, що повість органічно пов’язана з романом «Батько Горіо». Чи зна-
«Батько Горіо» йомі ви з цим романом?
9. Проблемні запитання та завдання.

— Які способи зображення використовує автор у своєму творі? Наведіть при-
клади кожного способу. (Розповідь, портрет, інтер’єр, монолог, діалог. Окрім того,
автор використовує прийом, коли одні герої розповідають про своє враження щодо
інших героїв (Гобсек про графиню, Максима де Трая). Це суто бальзаківський пор-
трет: в рисах обличчя вгадати особистість.)
— Які кути зору висвітлює автор? (Розповідача, персонажів.)
— Яка роль автора в повісті? (Його голос чується на початку твору (в епіграфі),
а потім він передає ініціативу до рук Дервіля, надаючи йому право висловлювати
власні оцінки щодо Гобсека.)
Елементи сю- — Визначте елементи сюжету повісті «Гобсек» О. де Бальзака.
жету повісті (Експозиція — вечір у домі віконтеси де Гранльє.
«Гобсек»
Зав’язка — втручання у бесіду адвоката Дервіля.
Розвиток дії — розповідь Дервіля про Гобсека.
Кульмінація — монолог Гобсека про золото.
Розв’язка — смерть Гобсека і пом’якшення віконтеси щодо графа де Ресто.)

— Подумайте, у чому полягає особливість композиції повісті. (Це оповідання
в оповіданні. Автор використовує прийом обрамлення.)
Заключна бесіда.
— Назвіть роки життя О. де Бальзака.
— Хто з відомих письменників народився того ж року? (Російський письмен-
ник О. Пушкін з’явився на світ 6 червня 1799 року. Німецький поет Г. Гейне —
13 грудня 1799 року (хоча дослідники творчості стверджують, що Г. Гейне наро-
дився в 1797 році).)
33
Особливість — У чому полягає особливість творчості письменника? (В ній виявляються

творчості Баль- соціально-філософські мотиви.)
зака
— Скільки періодів визначають у творчості Бальзака? (Два.)
— Який твір є найголовнішим у творчому спадку митця? («Людська комедія».)
— Назвіть романи письменника.
— Як у його життя ввійшла тема України?
— Хто був автором пам’ятника письменникові в Парижі? (О. Роден.)
— Хто з письменників звертався до творчості Бальзака? (С. Цвейг, А. Моруа
та ін.)
— Назвіть українських перекладачів творів письменника.
— Дайте визначення поняття «соціальний роман».
— Скільки редакцій має повість «Гобсек»? (Дві: 1830 і 1835 років.)
— У чому полягає особливість композиції повісті «Гобсек»?
IV. Підбиття підсумків уроку
Підготувати матеріал про Дервіля. Подумати над питанням: «Як у повісті роз-
кривається тема влади золота?»
Урок № 7
Тема. «Дивне поєднання скупості і своєрідності характеру…». (Романтичні й реа-
лістичні риси неоднозначного образу «філософа й скнари» Гобсека. Влада
золота та її філософія в повісті.)
Мета: допомогти учням зрозуміти складний і неоднозначний образ Гобсека як головного
героя повісті, показати наявність у ньому романтичних і реалістичних рис; поглиб
лювати уміння учнів аналізувати прозовий твір; допомогти розкрити філософські
питання твору; розвивати навички аналізу образу-персонажа, переказу тексту, ро-
льової гри, виразного читання, роботи з текстом, зв’язного мовлення, логічного
мислення; виховувати негативне ставлення до жадібності й скнарості, здатність
критично ставитися до влади грошей.
Обладнання: підручник; текст повісті О. де Бальзака «Гобсек» (у перекладі А. Кашпера або іншо-
му на вибір учителя).
Хід уроку
Золото — найгірша із отрут для люд-

ської душі.
В. Шекспір
Під купою грошей може бути похороне-

на людська душа.
Н. Готорн,
американський письменник XIX ст.
34
(Застосовується інтерактивний прийом «ґронування».)
Основні етапи — Розкрийте основні моменти життя і творчості О. де Бальзака, використову-
життя та ючи ключові слова.
творчості
О. де Бальзака Сорбона м. Тур «Шуани»
Бальса О. де Бальзак Верхівня
«Людська комедія» Вандомський коледж
2. Опитування-«естафета».
(Учні читають завдання на картках, дають відповіді і передають картки далі.)
1) Де і коли починається дія повісті? (Узимку 1829–1830 року в салоні віконтеси
де Гранльє, близько першої години ночі.)
2) Як мати здогадалася, що Камілла закохалася у графа? (Дівчина прислухалася
до шуму кабріолета, на якому від’їжджав Ернест.)
3) До якого часу, на думку віконтеси, жодна мати не довірить Ернесто де Ресто
майбутнє і статок своєї доньки? Чому? (Поки жива його мати. Тому що дочка
через нього все розтринькає.)
4) Коли Камілла почала ставитися до Дервіля з прихильністю? (Після розмови на
балу. Дівчина зрозуміла, що він схвалює її прихильність до молодого графа.)
5) Скільки років Дервіль і Гобсек були сусідами? (Чотири роки.)
6) Як Дервіль називав Гобсека? (Батечко Гобсек.)
7) Що замовляв Гобсек на обід у Дервіля? А що їв у себе вдома? (Крильце ку-
ріпки, склянку шампанського — у Дервіля. У себе — склянку молока і су
харик.)
8) Про кого з героїв йдеться в цитаті: «Ця потвора з ангельським обличчям панує
над нею, певно, використовуючи її слабкості — гонор, ревнощі, жадобу насо-
лод, світський чад». Що вам відомо про нього? (Максим де Трай.)
9) Як ви розумієте фінал повісті: «Пані де Босеан приймала у себе пані де Рес-
то,— сказав старий дядько.— О, тільки на раутах! — відказала віконтеса»?
Значення фіна- (Як відомо, раутом називався великосвітський вечір без танців. Тобто пані де
лу повісті
Босеан не допускала графиню де Ресто у своє інтимне коло. А Гранльє зму-
шені будуть прийняти її, якщо Камілла вийде заміж за Ернесто. Закони світ-
ського Парижа жорстокі, але всі дотримуються їх.)
1. Робота з першим епіграфом.

— Виразно прочитайте слова Шекспіра, що служать першим епіграфом. Роз-
Історія теми крийте їх зміст.
влади золота — Чи можна сказати, що тема влади золота хвилювала й людей доби Відро-
дження? (Так. Недарма Шекспір написав п’єсу «Скупий». Тема впливу грошей на
стосунки людей висвітлюється в трагедії «Король Лір» та інших творах.)
35
2. Запитання до учнів.
— На вашу думку, яку роль у житті людей відіграють гроші, золото?
— Чи згодні ви з висловом, що служить епіграфом уроку?
Важко уявити людське життя без грошей. Уся історія людства невід’ємна від
них. Та разом із тим саме із золотом пов’язано все найстрашніше, що є в житті:
горе, ненависть, зради, вбивства. Не можна не погодитися зі словами невідомого
мудреця, який сказав, що «золота доба людства була тоді, коли золото ще не па-
нувало».
Тема золо- Тема золота знайшла своє відображення на сторінках творів письменників різ-
та у творчос-
ті письменників них епох. Римський драматург Плавт, англієць В. Шекспір, француз Мольєр, ро-
різних епох сіяни Пушкін, Гоголь, Салтиков-Щедрін. Кожен із названих митців по-різному
розкривав цю тему.
Уже античний драматург Плавт у своїй комедії «Cкарб» викриває золото як слі-
пу стихійну силу, що калічить людей, вносить у їхнє середовище елементи розбра-
ту й нерівності. Мольєр у комедії «Скнара» в образі Гарпагона висміяв нестримну
жагу до збагачення. Скупий лицар О. Пушкiна прагне влади, а грошi для нього
є засобом її досягнення. Хоча вiн швидше прихований владолюб, нiж справжнiй
користолюбець. Плюшкiн М. Гоголя — дрiб’язковий скнара «побутового» типу,
якого жадібність призвела до того, що він втратив усі моральні якості. Бальзак
пішов далі й показав у своїй повісті нові тенденції життя: процес накопичення
багатства, що стає рушійною силою не лише суспільства, а й людських стосунків.
Крок за кроком у своїй повісті автор досліджує вплив грошей на людську особис-
тість.
4. Бесіда.
Особливості — Як тема грошей входить у сюжет повісті? (Каміллі, доньці віконтеси де
сюжету повісті Гранльє, подобається молодий граф де Ресто. Але він небагатий. І мати проти їх-
ніх стосунків.)
— Що ще лякає віконтесу? (Те, що донька закохалася в юнака, який не на-
лежить до їхнього кола. Окрім того, їй відомо, що мати пана де Ресто здатна роз-
тринькати мільйони, вона жінка низького походження, погано ставилася до свого
батька і в молоді роки давала чимало приводів для пліток. Тобто графиня де Ресто
порушує всі канони аристократичного світу. Вона їм нерівня.)
— Проаналізуйте розмову Дервіля з Каміллою на балу. Що ви можете сказати
про кожного з учасників діалогу? (Дервіль постає людиною досвідченою, що до-
бре знає життя і закони вищого товариства. Камілла ще дуже юна особа, але вона
теж розуміє, що гроші мають владу над людьми. Тому дівчина й сказала, що якби
Ернест став багатий, то був би достойним женихом для багатьох.)
— Знайдіть у повісті цитати, які підтверджують, що золото має велику владу
над людьми. Вкажіть, кому з героїв належать ці вислови.
«Хіба я жив би так, як живу, коли би був багатий?» (Гобсек.)
«Але водночас я добре розумів, що коли в нього в банку лежать мільйони, то
в думці він може володіти всією землею, яку він об’їздив, обшарив, зважив, оці-
нив, пограбував». (Дервіль.)
«… з усіх земних благ є тільки одне, досить надійне, щоб людина прагнула
його. Це… золото. В золоті втілено всі людські сили». (Гобсек.)
36
«А хіба можуть у чомусь відмовити тому, в кого в руках мішок золота?» (Гоб-
сек.)
«А життя? Хіба це не машина, яку приводять у рух гроші?» (Гобсек.)
Життя — «ма-
шина, яку при- «Золото — ось духовна суть усього теперішнього суспільства». (Гобсек.)
водять у рух «Як і я, мої побратими натішилися всім, усім преситились і люблять тепер
гроші» тільки владу та гроші заради самого володіння». (Гобсек.)
«… Гроші — це товар, який можна зі спокійним сумлінням продавати дорого
або дешево, залежно від обставин». (Дервіль про принцип Гобсека.)
«Що може задовольнити наше “я”, наше марнославство? Золото! Потоки золота.
Щоб задовольнити нашi примхи, потрiбен час, потрiбнi матерiальнi можливостi
i зусилля. У золотi все це є у зародку, i воно насправдi дає все». (Гобсек.)
«Яку жахливу картину побачили б ми, якби могли зазирнути в душі спадко-
ємців, що обступили смертне ложе. Скільки тут інтриг, злих замірів, підступів —
і все через гроші!» (Дервіль.)
Як бачимо, такі відверті вислови про роль грошей у житті належать саме Гоб-
секові. Це й не дивно, адже він лихвар, тобто гроші — не тільки його «профе-
сія», а й сенс усього життя. Ці фрази схожі на слова божевільного, адже вони
наскрізь цинічні у своїй відвертості й страшні. Як же інші персонажі ставляться
до грошей?
7. Бесіда.
— Що для віконтеси де Гранльє головний чинник щастя й умова шлюбу її
Ставлення доньки? (Багатство жениха. «Ернест має бути дуже багатий, щоб така родина, як
героїв повісті
до грошей
наша, згодилася породичатися з його матір’ю».)
— З інших творів Бальзака відомо, що Анастазі де Ресто відмовилася від свого
батька, коли той віддав майно іншим донькам. Як ви оцінюєте людські якості цієї
героїні? (Вона не виконала дочірнього обов’язку. Для неї цінність мають лише
гроші.)
— Хто винен у розоренні її дітей? (Вона сама.)
— Про що говорить факт її пошуків заповіту в кімнаті померлого чоловіка?
(Для цієї жінки не існує нічого святого. Вона не погребувала навіть перевернути
труп свого чоловіка заради пошуків заповіту.)
— Як ви думаєте, чи кохав графиню Максим де Трай? (Ні. Він був типовим
альфонсом, який жив на гроші багатої жінки.)
— Чому Анастазі влізла у новий борг перед лихварем, продаючи йому свої фа-
мільні коштовності? (Вона просто ще на деякий час купувала кохання Максима
де Трая.)
Клієнти Гобсека — Що можна сказати про клієнтів Гобсека? (Вони повністю залежать від Зо-
лотого Тільця, який є їхнім божеством, тобто й від лихварів, котрі керують усім
життям.)
— Знайдіть у тексті підтвердження того, що лихварі мають велику владу. (Ури-
вок від слів «Я і мої побратими…» до слів «…у пам’яті прийдешніх поколінь».)
— Яку назву має кафе, де збираються лихварі Парижа? («Феміда». Як відомо,
Феміда у давньогрецькій міфології — богиня правосуддя. В цьому кафе збиралися
юристи. Автор, описуючи ті зустрічі, іронізує над життям: адже правосуддя теж
залежить від грошей.)
— Чому Гобсек брав з Дервіля менші відсотки? (Тому що вони вважалися дру-
зями.)
37
Отже, у світі, в якому живуть герої Бальзака, цінується лише золото. За нього
Цинізм суспіль- можна все купити, продати, бути щасливим, мати зв’язки тощо. Стосунки між
ства, описа- людьми базуються лише на грошових відносинах. Люди відкрито топчуть будь-
ного у повісті які моральні цінності: щастя, вірність у коханні, материнські й дочірні почуття.
«Гобсек»
Таке суспільство вражає своїм цинізмом. І в центрі всього, що пов’язано із золо-
том, стоїть Гобсек.
9. Творче завдання «Портфоліо героя».
(Учні заповнюють анкету героя.)
Ім’я: Жан-Естер.
Прізвище: ван Гобсек.
Рік народження: 1740.
Місце народження: передмістя Антверпена.
Батьки: мати — єврейка, батько — голландець.
Рід занять: лихвар.
Вірування: скоріше байдужий до релігії.
— Розкажіть, що відомо про життя Гобсека, його дитинство та юність.
— Знайдіть і зачитайте портрети героя. (Уривки від слів «…жовтувато-бліде,
Портрети тьмяне обличчя…» до слів «…щоб вона служила йому вічно». «Навіть під час най-
Гобсека сильнішої радості його мова була односкладова, а манери стримані». Від слів «Блі-
ді щоки старого порожевіли…» до слів «…палали надприродним вогнем». Від слів
«Він підвівся на постелі…» до слів «…і вмер при повній свідомості…»)
12. Бесіда.
— Що підкреслюється в усіх портретах Гобсека? (Блиск благородних металів
(золота, срібла, бронзи) та коштовного каміння. Складається враження, що він
сам нагадує злиток золота.)
— Якими були рухи героя? (Завжди розміреними, як коливання маятника.)
— Як Гобсек говорив? (Тихо, лагідно, ніколи не гарячкував.)
— Як був одягнений? (Старий картуз, чорний халат.)
— Чи був він емоційним? (Ні, Гобсек приборкував у собі всі людські почуття.)
— Знайдіть і зачитайте опис кімнати Гобсека та будинку, в якому він жив.
(Уривки від слів «Його кімната…» до слів «…ніколи не розгоряючись полум’ям».
Від слів «Цей дім…» до слів «…що приліпилися до неї».)
— Подумайте, яку роль у розкритті характера героя відіграє інтер’єр. (Інтер’єр
ще більше підкреслює холодність героя, його жадібність, адже все в кімнаті старе
й потерте. Від усього віє холодом. Недарма Дервіль говорить, що будинок і його
господар були схожі одне на одного.)
Дивна звичка — Яка дивна звичка була у Гобсека? (Під час розмови він раптово замовкав
Гобсека і чекав, доки проїде екіпаж. Він беріг свій голос. А коли заходив у будинки арис-
тократів, то любив бруднити килими.)
— Як перекладається його ім’я? («Ковтай сухе».)
— Знайдіть у тексті порівняння, які стосуються Гобсека. («Мов скеля і устри-
ця, що приліпилася до неї», «бігав по всьому Парижу на своїх сухих, як у оленя
38
ногах», «якщо торкнутися мокриці,.. так само і цей чоловік…», «Гобсек був нена-
ситним удавом цього великого агентства»; «життя його текло так само безшумно,
як пісок у старовинному пісковому годиннику»; «Гобсек, немов казкова химера,
пожирав її [графині] багатства».)
14. Бесіда.
— Яку роль відіграють усі ці порівняння в розкритті характеру героя? (Порів-
няння досить негативні, тому й не викликають симпатій до героя.)
Ставлення Гоб- — Чи були у Гобсека родичі? Як він ставився до них? (У Гобсека була дво-
сека до родичів юрідна онука Сара ван Гобсек, відома під іменем Чарівної Голландки. Вона була
куртизанкою. Звістку про її вбивство Гобсек сприйняв досить спокійно. Він не
хотів бачити і ненавидів родичів із чотирьох жіночих поколінь його роду, своїх
спадкоємців.)
— Як Гобсек ставився до людей взагалі? (Він добре знав їхні вади і зневажав
усіх.)
— Як ви гадаєте, чи кохав Гобсек кого-небудь? (Мабуть, ні.)
— Що найбільше Гобсек не любив в людях? (Хитрість.)
— Чи мав Дервіль підстави сказати: «до останньої миті його внутрішній світ
лишився для мене таємницею»? (Так. Тому що Гобсек жив у своєму світі й нікого
туди не впускав. Він нагадує слимака, що не вилазить зі своєї мушлі.)
15. Виразне читання.

— Прочитайте монолог Гобсека про золото. (Уривки від слів «А в кого може
Монолог Гобсе-
ка про золото бути…» до слів «…в чім полягають мої втіхи»; від слів «Ну, так от, хіба погані
в мене розваги…» до слів «…повернувши до мене своє бліде, наче відлите з срібла
обличчя».)
16. Проблемні запитання.

— Яку роль відіграють ці монологи в розкритті характеру Гобсека? (У них роз-
кривається сутність героя. Перший монолог — це гімн золоту. А в другому луна-
«Людина- ють навіть цинічні думки, які герой не збирається приховувати.)
автомат», — Як ви думаєте, чи справедливо Дервіль назвав Гобсека «людиною-автома
«людина- том», «людиною-векселем»? (Гобсек дійсно схожий на автомат, адже у нього відсут-
вексель» ні почуття, емоції. Він нагадує нам механізм, машину, яку періодично заводять.)
17. Творча робота «Розповідь від першої особи».

— Розкажіть про Гобсека від імені:
1) Дервіля;
2) графині де Ресто;
3) графа де Ресто;
4) Максима де Трая;
5) Фанні Мальво;
6) його воротарки.

— Як Гобсек розумів щастя? На вашу думку, чи був він щасливий? (Гобсек
говорив: «В чому щастя? Воно або у сильних почуттях, що збавляють життя, або
Розуміння Гоб- в розмірених заняттях, які обертають його на добре відрегульований англійський
секом щастя
механізм». Чи був він щасливий? Важко сказати. Залежно від того, з якого по-
гляду на це дивитися. Він мав багато грошей. Але хіба гроші є найголовнішим
39
у житті? А від сильних почуттів себе занадто оберігав. Та, мабуть, Гобсек і не був
на них здатний, оскільки не мав душі.)
Гобсек в очах — Чи згодні ви зі словами Дервіля про те, що «Гобсек найделікатніша і най-
Дервіля чесніша людина у всьому Парижі»? (Гобсек іноді був благородним. Зменшив відсо-
тки Дервілю, але з вигодою для себе, повернув двісті франків графині за перстень
з діамантом (хоча й був упевнений, що Максим не віддасть їй гроші), із симпатією
ставився до Фанні Мальво, з усіх людей виділив тільки адвоката і графа де Ресто,
бо ті довірились йому без хитрощів.)
— Як ви думаєте, чи правий був Гобсек, коли відмовився допомогти Ернесто
де Ресто, сказавши: «Нещастя — наш найкращий вчитель. Нещастя навчить його
знати ціну грошам і людям, чоловікам і жінкам. Нехай поплаває по паризькому
морю. А коли стане вправним лоцманом, ми дамо йому корабель»? (Мабуть, так.
Адже Гобсек знав, як гроші псують душу людини.)

— Розкажіть, як помер Гобсек.

— Подумайте, як розуміти слова Дервіля: «В ньому живуть двоє: скнара і фі-
лософ». Розкрийте їх зміст. (Скнарість Гобсека не знає меж, і свідченням цього
Гобсек: скнара є всі наведені вище приклади. Але він ще й філософ. Внаслідок важкого життє-
і філософ
вого досвіду герой дійшов сумних висновків про людей, виробив систему поглядів
на світ, яка вже ніколи не змінювалася. Він був тонким психологом, добре вивчив
людей (його поведінка з графинею, провіщування її долі (крізь розкіш її кімнати
він бачив злидні, до яких призвело захоплення графині молодим коханцем), став-
лення до Фанні Мальво, інформація про патрона Дервіля (якби він не розорив-
ся, Дервіль не прийшов би до лихваря), вирізнення Дервіля з-поміж усіх інших).
Гобсек гарний аналітик, який уміло розраховує вчинки людей і грається їхніми
долями, наче вмілий гравець у шахи.)

— Знайдіть риси романтизму й реалізму в образі Гобсека. (Цей персонаж до-
Риси роман- сить контрастний, що є ознакою романтизму. Елементи реалізму: він, як лихвар,
тизму й реаліз- в усьому точний, знає механізми позики грошей, чітко фіксує суму відсотків, во-
му в образі Гоб-
сека лодіє навичками банківських операцій, ділова людина, знає, чого хоче від життя,
не прогавить жодної копійки, з усього має вигоду. Елементи романтизму: само-
тній, загадковий. Адже невідомо, хто він, звідки приїхав, як став багатим, які
його зв’язки з корсарами і повстанцями тощо.)

— На основі аналізу, проведеного на уроці, визначте головні риси вдачі Гоб-
сека. (Скнара в усьому, навіть для себе всього жаліє, презирливо ставиться до
людей, ненавидить родичів, віддає перевагу самотності, вміє себе берегти, цинік,
хитрий ділок. Разом із тим добре знає людську психологію, чудово знається на
людях, вправний як спеціаліст, самотній, загадковий, розуміє красу.)
«Вічний образ» — Гобсек є «вічним образом». Він поповнив галерею скнар у світовій літера-
скнар турі (Гарпагон, Скупий лицар, Плюшкін). Подумайте, чому цей образ актуаль-
ний у наші дні. (Оскільки тема грошей важлива і сьогодні, образ Гобсека, який
уособлює силу і владу золота, є актуальним, оскільки розкриває руйнівний вплив
багатства на людську душу.)
40
23. Робота з другим епіграфом.

— Виразно прочитайте слова Н. Готорна, що служать другим епіграфом уроку.
— Як ви їх розумієте?
— Як слова Н. Готорна пов’язані зі змістом повісті? (Золото стало сенсом жит-
тя Гобсека і вбило його душу. Саме тому він перетворився на людину-автомат.)
24. Узагальнююче слово вчителя.

Бальзаківський Гобсек поповнив когорту скнар у світовій літературі.
Гобсек — типо- Зазначимо, що саме в цьому образi О. де Бальзак не лише змалював типового
вий лихвар лихваря, а і яскраво вiдтворив особливий психологiчний тип людини, що живе
лише однiєю пристрастю — користолюбством у чистому виглядi. Грошi — ось єди-
ні мета, любов i покликання Гобсека. В цьому образi узагальнено риси приватно
власницької психологiї й доведено до логiчного завершення (хоча майже абсурднi
з точки зору нормальної людини).
Як не дивно, Гобсек навіть не намагається скористатися тими можливостями
золота, про які сам говорить. Йому достатньо його мати. Не заради чогось iншого.
Для Гобсека не iснує жодних задоволень, крiм усвiдомлення наявностi свого ба-
гатства.
При всiй обмеженостi в цiлях Гобсек не є примiтивним. Вiн здатен робити
узагальнення щодо природи суспiльства, аналiзувати його рушiйнi сили. Знає
i психологiю людей. Щоб зробити висновок про всевладнiсть золота i створити
Головний ге- власну фiлософiю щодо цього, теж треба вмiти мислити. Отже, вiн розумна люди-
рой — жертва
золота
на, але його пристрасть виявляється сильнiшою за розум. Влада золота, про яку
вiн стiльки говорив, робить своєю жертвою самого Гобсека, вiн сам собi створює
пастку.
Що може бути абсурднiшим за смерть вiд голоду посеред незлiченного багат-
ства? Але попри абсурднiсть, вона є логiчною: Гобсека вбиває власна ж iдея про
всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiн настiльки боявся
втратити свої надбання, що непомiтно для себе знищив їх у фiзичному розумiннi:
коштовні тканини, посуд, картини — все зiпсувалося, все виявилось втраченим
для свiту. Якщо зважити на авторський задум, цей зумисний зовнiшнiй абсурд —
природне завершення подiбного ставлення до життя.
«Чи є у цiєї людини Бог?» — риторично запитує адвокат Дервiль. Так, є: це
грошi. Служiнню «золотому iдоловi» віддано життя Гобсека.
Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення i власне процес зба-
Бог Гобсека — гачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим золото не приносить щастя. I хай цей
гроші
образ — крайність, вiн свiдчить, до чого призводить шлях користолюбства, а ху-
дожня майстернiсть письменника робить застереження ще переконливiшим.

— Подумайте, яку роль у повісті відіграє епіграф до твору. (Епіграф до пові-
сті — уривок із листа Бальзака до свого шкільного товариша барона Баршу де
Пеноєна. На нашу думку, епіграф підтверджує правдивість оповіді. Адже в при-
ватних листах давнім друзям не слід брехати чи прикрашати певні події. Як відо-
мо, тематика романів і повістей Бальзака охоплює все розмаїття тогочасного фран-
цузького життя. Вигадані письменником персонажі, ситуації, події справляють
враження надзвичайно переконливої картини. Бальзак у передмові до «Людської
Бальзак — «се-
кретар суспіль- комедії» невипадково писав про те, що «суспільство — справжній історик, а він,
ства» письменник, тільки його секретар». Тобто автор у своєму творі детально дослі-
джує суспільство, в якому живе, й змальовує його типові риси.)
41
26. Запитання до учнів.

— Подумайте, чи є в повісті «Гобсек» людина, що міркує інакше, ніж інші
герої. (Так. Це Дервіль.)
27. Бесіда.
Характеристика
— Що відомо про Дервіля? (Він адвокат.)
Дервіля — Який його соціальний стан? (Він сам говорить, що є сьомою дитиною дрібно-
го буржуа.)
— Чому його приймають у вищому товаристві? (Дервіль виявив деякі формаль-
ні неправильності, допущені ще за часів Республіки, під час продажу особняка де
Гранльє, розпочав цей процес і виграв його. А потім він утвердив права віконтеси
на акції Орлеанського каналу і домігся повернення їй Ліснейського лісу. Таким
чином віконтеса одержала величезні гроші.)
— Якої думки про Дервіля оточення віконтеси і вона сама? (Людина неабиякої
чесності, освічена, скромна і добре вихована, адвокат відтоді став другом сім’ї
Гранльє. Своїм поводженням щодо пані де Гранльє він здобув пошану і клієнтуру
в кращих домах Сен-Жерменського передмістя, однак не скористався із цієї при-
хильності.)
— Чому Дервіль бував у вищому товаристві? («…Він бував у вищому світі тіль-
ки заради того, щоб підтримувати свої зв’язки».)

— Знайдіть у тексті вислови Дервіля про гроші. Проаналізуйте їх. («Невже все
вирішують гроші?»; «Чесна людина повинна скрізь триматися з гідністю. Прини-
жуватися через гроші не варто».)
29. Проблемне завдання та запитання до учнів.

— Подумайте, чи можна назвати Дервіля найбільш тверезо мислячою люди-
Дервіль — най- ною у товаристві, зображеному в повісті. Висловіть власну думку щодо цього об-
більш порядна
людина серед разу. (Дервіль найбільш порядна людина в цьому товаристві. Герой не втратив
персонажів по- моральних цінностей, на відміну від усіх інших персонажів. Він не вклоняється
вісті золоту, і про це яскраво свідчать його вислови.)
— Як ви вважаєте, чому саме Дервіль виступає в ролі оповідача?

Дервіль об’єктивно відтворює події, висловлює власне ставлення до героїв і си-
туацій. Усе це створює особливу атмосферу щирості розмови й вірогідності оповіді.
1. Проблемні ситуації.
— У передмові до «Людської комедії» О. де Бальзак писав: «Людина не добра
і не зла; вона народжується з певними інстинктами та нахилами. Суспільство зо-
всім не псує її, як вважав Руссо, але прагнення до вигоди розвиває її погані на-
хили». Висловіть власну думку із цього приводу. Аргументуйте її.
— У монографії «Оноре Бальзак» Д. С. Наливайко писав: «Гроші у Бальза-
ка — це не тільки економічна сила, а й матеріалізоване вираження особистої ви-
годи й хижого егоїзму, гірших нахилів і пристрастей людини, які не стримують-
ся, а, навпаки, стимулюються буржуазним суспільством». Яка ваша думка щодо
цього висловлювання сучасного українського літературознавця?
42

У «Людській комедії» Бальзак послідовно, крок за кроком показує, як згубно
сила грошей діє на суспільні звичаї, мораль, сімейні відносини, політику, пра-
Відображен-
ня згубної сили восуддя, на різні сфери соціального й приватного життя. Золото породжує закон
грошей егоїзму, особистої вигоди, що поширюється на всі сфери життя і затягує людину
в свої тенета, гублячи її душу. Вся історія, викладена у повісті Бальзака «Гоб-
сек»,— це історія пошуків грошей, їх значення в житті людей. За ставленням до
грошей можна оцінювати персонажів. Але, на жаль, майже всі вони цинічні у сво-
їх принципах. Бальзак об’єктивно показав, що золото стає володарем буржуазного
світу і на зміну владі аристократів приходить влада лихварів гобсеків.
Тема грошей залишається складною й нині, і ставлення до них неоднозначне.
З одного боку, гроші необхідні для життя. А з іншого, усі проблеми, порушені
Бальзаком, актуальні й сьогодні. Мабуть, якщо без грошей не можна обійтися,
слід чітко визначити своє ставлення до них: це життєва необхідність чи сенс буття
і мірило всіх цінностей. Залежно від розв’язання цього питання кожна особис-
тість й обирає свій шлях.

Дібрати матеріал до характеристики образів Анастазі де Ресто і Фанні Мальво.
Повторити поняття «композиція», «сюжет».
Урок № 8
Тема. Розвиток зв’язного мовлення. О. де Бальзак. Повість «Гобсек». Зіставлення
образів Фанні Мальво і Анастазі де Ресто.
Мета: поглиблювати вміння аналізувати літературний твір, виділяти структурні елементи
повісті, особливості стилю письменника; розвивати навички порівняльної харак-
теристики героїв, роботи з текстом, зв’язне мовлення, логічне мислення; сприяти
вихованню моральних якостей учнів.
Обладнання: підручник; текст повісті О. де Бальзака «Гобсек» (у перекладі А. Кашпера або іншо-
му на вибір учителя).
Хід уроку

У повісті є декілька жіночих образів досить різних за своїм походженням, по-
ведінкою, характером, стосунками з іншими героями твору. Це віконтеса де Гран-
43
Жіночі персона- льє, Анастазі де Ресто і Фанні Мальво. Як уже зазначалося, віконтеса — гордо-
жі повісті «Гоб- вита аристократка, для якої важливу роль відіграє матеріальний стан людини, її
сек»
приналежність до вищого світу. Та разом з тим про неї відомо досить мало: вона
багата, незалежна жінка, була наближеною до короля, суворо дотримується всіх
правил світського етикету.
Увазі читача пропонуються долі інших героїнь: графині Анастазі де Ресто і Фан-
ні Мальво, оскільки їхнє життя пов’язане з образом головного героя Гобсека.
— Розкажіть, що вам відомо про цих героїнь.
3. Бесіда.
— Коли вперше на сторінках повісті з’являється ім’я графині де Ресто? (Коли
Характеристи- описується салон віконтеси де Гранльє.)
ка графині де — Чому про неї згадує Гобсек? (Бо вона видала йому вексель, який приніс до
Ресто
лихваря Максим де Трай.)
— Що було відомо лихвареві про цю жінку? (Вона «одна з найвродливіших па-
ризьких жінок, дружина багатого землевласника, графа».)
— Чому Гобсека зацікавив цей вексель? (Як відомо, Гобсек розважався, спосте-
рігаючи за людьми. Він захотів дізнатися про таємницю цього векселя. «Що тут
приховується: дурість, необачність, кохання чи жалість?»)
— Де жила графиня? (На вулиці Ельдер.)
— Чи правильним був розрахунок Гобсека щодо поведінки графині? Як йому
вдалося здійснити свій намір? (Розрахунок був правильним. Гобсек — непоганий
психолог.)
— Як Гобсек довідався, що графині нічим платити? (Із солоденького голосу
покоївки.)
— Чому лихвар приходив до графині двічі? (Йому хотілося побачити цю кра-
сиву жінку, відчути владу над нею.)
— Знайдіть опис портрета графині. (Уривок від слів «Яку ж прекрасну жін-
ку…» до слів «… моє серце так не билось».)
— Знайдіть опис інтер’єру кімнати графині. З якою метою автор вводить його
в розповідь про героїню? (Автор змальовує розкішну обстановку спальні аристо-
кратки. З опису можна судити про деякі звички графині, риси її характеру.)
— Якою побачив кімнату графині Гобсек? («У всьому була краса, позбавлена
гармонії, розкіш і безладдя. А злидні, що під усім цим причаїлися, вже підводили
голову і давали відчути свої гострі зуби їй або її коханцеві».)
— На вашу думку, як Гобсек ставився до цієї жінки? (Гобсека зачарувала її
Ставлення Гоб-
сека до графині
краса, але поваги до неї з його боку не відчувається. «Ця жінка — демон»,— ска-
де Ресто зав він графові. Хоча Гобсек і врятував її перед чоловіком. Лихвар просто прагнув
поставити цю красуню в залежність від себе. Адже він добре знав людей.)
— Поміркуйте, чи правий був Дервіль, коли сказав таку фразу: «…я не опла-
кував долі цієї нещасної істоти, такої чарівної в очах світу і такої жахливої, хто
читав у її серці»? Що він мав на увазі? (Графиня дійсно була жахливою істотою:
вона покинула батька, коли той віддав свій спадок іншим донькам, зраджувала
чоловікові з красивим, але бездушним альфонсом Максимом де Траєм, врешті-
решт розорила своїх дітей.)
44
5. Переказ із творчим завданням.

— Розкажіть, як поводила себе графиня під час хвороби свого чоловіка.
«Полювання» — Як можна назвати її вчинок? (Ганебний і аморальний. Найстрашніше, що
на багатство
мати використовувала довіру своєї дитини.)
— Яке порівняння застосовує автор для змалювання графині? («Віддана про
людське око дружина, вона чатувала на смерть і багатство, як та польова комаха,
що, сидячи на дні виритої на зразок спіралі нірки в піску, чигає на свою неминучу
здобич, прислухаючись до падіння кожної піщинки».)
— Дайте власну оцінку тому, що сталося.
6. Робота з текстом. Виразне читання із творчим завданням.
— Зачитайте опис кімнати померлого графа.
— Подумайте, яку роль цей інтер’єр відіграє в розкритті характеру графині.
(Вона наскрізь цинічна особа. І її поведінка в кімнаті небіжчика підтверджує це.)
— На вашу думку, чи заслуговує графиня такого ставлення до себе, яким воно
Графиня
де Ресто — на- було з боку Гобсека, вищого світу? (Так. Адже графиня порушила не тільки девіз
скрізь цинічна роду («надійність»), а й елементарні правила. Вона дійсно була поганою донькою,
особа матір’ю, дружиною.)
— Як ви думаєте, чи зрозуміла графиня свої помилки? (Можливо. В усякому разі
вона намагалася спокутувати свою провину перед дітьми: після смерті чоловіка, жи-
вучи у злиднях, графиня присвятила себе дітям, дала їм чудове виховання й освіту.)
8. Бесіда.
— Як читач дізнається про Фанні Мальво? (Про Фанні вперше згадує Гобсек,
Характеристика оскільки від неї принесли вексель. Причому це сталося в той самий день, коли
Фанні Мальво принесли вексель графині та й сума була однаковою (тисяча франків). Приніс його
купець, який торгує тканинами і майже розорився.)
— Де жила Фанні? (На вулиці Монмартр.)
— Подумайте, з якою метою автор конкретно вказує, де мешкають його геро-
їні. (Це теж необхідна деталь для характеристики героїнь. Як відомо, Монмартр
розташовувався у північній частині Парижа. В минулому він був маленьким сели-
щем. Лише в XIX столітті його включили до меж міста. Тут оселялася незаможня
богема. Отже Фанні живе у бідному районі. Цей факт ще раз підкреслює те, що
вона проста дівчина.)
— Яким був будиночок, де жила Фанні? (Непоказний на вигляд. Уривок від
слів «Приходжу на вулицю Монмартр…» до слів «… темні, заяложені, потріскані».)
— Який вчинок Фанні вразив лихваря? (Йдучи з дому, вона залишила гроші
воротарці.)
— Якою уявляв Гобсек Фанні та якою вона виявилася насправді? (Уривки від
Враження Гоб- слів «Я уявляв її собі гарненькою вертихвісткою». Від слів «Фанні, молода дівчи-
сека від Фанні
Мальво на…» до слів «…м’яко освітлювали її миле личко».)
— Знайдіть опис квартири, де жила Фанні Мальво. (Уривок від слів «Коли
я опинився…» до слів «Я не помітив ні порошинки на меблях у першій кімнаті,
де мене прийняла господиня…»)
10. Бесіда.
— Яке враження справила на Гобсека ця дівчина? (Вона йому сподобалася.
Окрім того, лихваря вразила чистота в її кімнаті.)
45
— Чим займалася Фанні? (Вона шила білизну.)

Симпатія Гоб-
— Якими були психологічні спостереження Гобсека щодо цієї дівчини? (Він
сека до Фанні побачив, що Фанні бідна, тому й змушена працювати день і ніч. Вона походила
з чесної фермерської родини. Про її селянські корені свідчили веснянки. Дівчина
була віруючою: над її ліжком висіло дерев’яне розп’яття.)
— Чим підкорила Фанні старого лихваря? (Виявляється, що Гобсек здатен
симпатизувати людям. «Від неї віяло доброчесністю. Я ніби опинився в атмосфері
щирості і душевної чистоти, і мені навіть стало легше дихати… Я був майже зво-
рушений».)
— Що йому хотілося зробити для неї? («Мені хотілося запропонувати їй гроші
в позичку всього під дванадцять процентів, щоб допомогти їй придбати якесь при-
буткове діло».)
— Що зупинило благородні наміри Гобсека? (Думки про те, що у дівчини може
бути якийсь молодий кузен, що примусить її підписати векселі й оббере бідну дів
чину.)

— З тексту відомо, що Гобсек думав про обох жінок, з якими звела його доля.
Провіщування Кому з них він віддавав перевагу і чому? («Я думав саме про Фанні Мальво,— з неї
Гобсека вийшла б гарна жіночка, мати сім’ї. Я порівняв її чисте самотнє життя з жит-
тям тієї графині, що почала вже підписувати мені векселі, а незабаром скотиться
в безодню пороків на самісіньке дно».)
— Чи справдилися його провіщування? (Так. Фанні стала дружиною Дервіля,
а графиня розорилася.)
12. Творче завдання. Аналіз тексту.

— Прочитайте діалог Дервіля з віконтесою:
Діалог Дервіля «— Бідолаха,— зауважила віконтеса,— ви з властивою вам щирістю, либонь,
з віконтесою призналися б у цьому й перед більшим товариством.
— Я ладен крикнути про це всьому світові,— відповів адвокат».
— Подумайте, кого з учасників діалогу можна назвати щасливим? (Звичайно,
Дервіля. Він, до речі, найщасливіший з усіх героїв: має власну справу, люблячу
дружину, його поважають навіть у вищому товаристві. А віконтеса, незважаючи
на всі свої титули й багатство, навряд чи розуміє, що таке кохання.)
Робота з таблицею.
— Складіть таблицю — порівняльну характеристику образів Фанні Мальво
і Анастазі де Ресто. (Див. с. 46.)

Підготуватися до уроку позакласного читання за романом Ш. Бронте «Джейн
Ейр».
Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про життя і творчість пись-
менниці.
46
Порівняльна ха- Основні характеристики

рактеристика Фанні Мальво Анастазі де Ресто
образу
героїнь
Мабуть, донька фермера Походження Можливо, із заможньої
родини
Швачка Соціальне положення Графиня, аристократка
Незаміжня на початку твору, Сімейний статус Заміжня. Дружина багатого
а потім — дружина адвоката землевласника, графа
Молода дівчина, граціозна го- Портрет Прекрасна жінка з чорним
лівка, свіже личко, привітний волоссям, що вибивалося гус-
вигляд, каштанове волосся, тими кучерями з-під косинки;
блакитні, чисті, як кришталь, ніжна шкіра, очі її блищали
очі
Мила, ніжна, наївна, щира, Риси вдачі Жадібна до грошей, цинічна,
охайна, віруюча, працелюбна, хитра, непорядна
мрійлива
Стала гарною дружиною Справи життя Розорила своїх дітей. Хоча
потім спокутувала цей гріх:
присвятила себе дітям, дала їм
чудове виховання й освіту
Урок № 9
Тема. Позакласне читання. Історія кохання маленької феї. (Роман Ш. Бронте
«Джейн Ейр».)
Мета: ознайомити учнів із творчістю англійської письменниці Ш. Бронте на прикладі її ро-
ману «Джейн Ейр»; допомогти знайти у творі романтичні тенденції; поглиблювати
навички аналізу прозового твору, образів-персонажів, переказу, виразного читан-
ня, психологічного спостереження над поведінкою персонажів; розвивати зв’язне
мовлення, логічне мислення; сприяти вихованню моральних якостей школярів.
Обладнання: портрет Ш. Бронте; виставка книг письменниці; текст роману «Джейн Ейр» (у пере-
кладах на вибір учителя та учнів).
Хід уроку

Дивовижна Шарлотта Бронте — відома англійська письменниця, автор романів «Джейн
сила уяви Ейр», «Містечко», «Учитель». Вона мала дивовижну силу уяви, саме таку, що її
Й. В. Ґете називав секретом Генія — здатністю миттєво проникати в індивідуаль-
ність й особливості сприйняття зовсім сторонніх людей і вигаданих образів.
47
Життя і творчість Ш. Бронте

Сім’я
Ш. Бронте
Шарлотта Бронте народилася 21 червня 1816 року в англійському містечкові
Торнтоні, в Йоркширі, у сім’ї священика Патріка Бронте та його дружини Мері.
Окрім Шарлотти, в сім’ї було ще четверо доньок і один син.
У 1820 році родина переїхала до Хоуорта, глухого містечка в Середній Англії,
де Патрік Бронте отримав невелику парафію. Там, 1821 року, померла Мері Брон-
те, залишивши сиріт на руках свого чоловіка та незаміжньої своячениці. Після
смерті дружини Патрік, який завжди був веселим, любив співати вечорами гарні
духовні пісні, писав вірші (навіть випустив два невеликі збірники за власні гро-
ші), замкнувся в собі, став похмурим, забув про вірші, пісні, посмішку. Єдиною
його розрадою було піклування про дітей. Через деякий час він віддав дівчат до
Шарлотта в си- сирітського притулку Коун-Брідж. Дома залишився маленький син Бренуелл.
рітському при- Але умови життя в притулку були настільки суворими, що незабаром хвороб
тулку ливі дві старші доньки померли від сухот. Переляканий батько забрав Емілію
й Шарлотту із пансіону, і відтоді їхнім вихованням опікувалася сувора тітка.
Патрік Бронте був книголюбом, багато читав і виписував з Лондона навіть най-
дорожчі видання. Він дозволяв донькам користуватися його великою бібліотекою,
а за це вимагав суворо дотримуватися режиму й тиші в той час, коли працював над
складанням проповідей. Окрім того, батько приймав прихожан, що приходили до
нього з різними проханнями і скаргами. Отже, діти не могли бігати у будинку
з м’ячем чи ляльками, голосно розмовляти, хоча іноді їм цього дуже хотілося.
Щоб якось розважити малих, тітка і Шарлотта, котра стала старшою після
Дозвілля роди- смерті двох сестер, вигадували з ними п’єси для домашнього лялькового театру,
ни Бронте випускали власний літературний журнал. Декорації до п’єс малював маленький
Бренуелл, улюбленець усіх. У нього дуже рано відкрився талант портретиста та
художника. Зазначимо, що Шарлотта теж гарно малювала. Перша дитяча п’єса
називалася «Молоді люди», в ній розповідалося про казкових солдатів, які здій-
снювали подвиги в ім’я Наполеона Бонапарта і герцога Веллінгтона. Вистава йшла
в домі Бронте впродовж місяця. Хоча в цьому театрі був єдиний глядач — стара
служниця Таббі, діти відчували себе по-справжньому щасливими.
А батько, як і раніше, мовчав, став ще суворішим, усамітнено обідав, писав
проповіді, різким голосом віддавав накази слугам, а іноді від туги за дружиною
вискакував у двір і стріляв у повітря із старовинної рушниці, доки не закінчува-
лися патрони. Діти бачили все це, але ніяк не могли розрадити його горе, яке теж
переживали дуже боляче.
Невгамовна Шарлотта, щоб розважити малят, запропонувала нову забаву: кож-
Гра в казкові
острови ному роздала по вигаданому острову, попросила населити його різними персона-
жами, а всі пригоди та їхнє повсякденне життя на цих казкових островах запи-
сувалися до маленької книжечки-журналу чи розповідалися увечері по черзі. Так
виникла казкова країна Ангрія, прообраз, джерело поетичного світу всіх трьох
сестер Бронте. В Ангрії жили лицарі й чарівники, герцоги й пірати, прекрасні
дами й жорстокі королеви, здійснювалися найсміливіші подвиги й плелися лю-
бовні інтриги. Сидячи в маленькій кімнатці на другому поверсі, Шарлотта вже не
помічала ні похмурого пейзажу, ні сірих хмар, ні поривів холодного вітру, ні сво-
го сумного життя. Вона поринала у світ вигаданих мрій, пристрастей своїх героїв
й іноді навіть не знала, що реальніше: сумне життя Хоуорта чи бурхливий літопис
Ангрії. Дівчина рано почала вести щоденник і одного разу зробила там такий за-
пис: «Мало хто повірить, що вигадана радість може принести стільки щастя!»
48
Побоювання Але батька бентежило те, що діти не мають серйозної освіти, ростуть занадто
батька тихими й відлюдними. Він вирішив відправити Шарлотту й Емілію до пансіону
Маргарет Вулер, що славився своїми передовими й гуманними методами вихован-
ня (там були заборонені тілесні покарання). Емілія їхати відмовилася, а Шарлот-
та відважилася. Згодом вона з теплотою й ніжністю згадувала час, проведений
у пансіоні, де отримала чудову освіту, яка допомогла розвинутися її природному
письменницькому дару, і знайшла вірних подруг, котрі підтримували її впродовж
усього життя. У 1832 році Шарлотта закінчила пансіон, а з 1835 по 1838-й пра-
цювала в ньому вчителькою французької мови та малювання. Увесь свій учитель-
ський досвід, педагогічні роздуми Шарлотта Бронте пізніше відобразила на сто-
рінках романів.
Саме цей пансіон у 1838 році закінчила й наймолодша із сестер Енн, яка на той
час вже почала писати власні твори.
1837 року Шарлотта Бронте послала свої вірші відомому англійському поетові
Р. Сауті. У відповідь той написав, що «присвятити себе тільки поезії справа не
жіноча, хоча й можна займатися нею як приємною розвагою, але з однією умовою:
не забувати заради неї своїх жіночих обов’язків». Шарлотта образливо сприйняла
відповідь знаменитого поета.
Від природи всі сестри Бронте відзначалися веселим, живим характером і пра-
целюбністю. Їм подобалися музика, співи, дотепні бесіди, розгадування шарад і го-
ловоломок. Тому повертатися в похмурий і сумний Хоуорт їм не хотілося. Шар-
лотта зайнялася здійсненням проекту майбутньої школи «сестер Бронте» (сестри
Проект розраховували на спадок тітки і свої власні заощадження), а Енн пощастило зна-
майбутньої йти місце гувернантки у багатій сім’ї Робінсонів. Саме в цю родину після невдалої
школи «сестер
спроби підкорити своїм мистецтвом художника елегантно-примхливу лондонську
Бронте»
публіку було влаштовано й Бренуелла, тепер він став учителем малювання. Ви-
ставку його малюнків жорстко розкритикувала одна зі столичних газет. Брену-
елла це дуже засмутило, він вдався до пияцтва, пропив усі гроші й повернувся
додому, вигадавши красиву легенду про пограбування. Але, перебуваючи в родині
Робінсонів, Бренуелл закохався в господиню і палко зізнався їй у своїй пристрас-
ті. Місіс Робінсон образив вчинок вчителя, і його вигнали. Та разом з ним втрати-
ла місце й ні в чому не винна Енн. Бренуелл почав більше пити, вживати опіум,
роблячи тим самим життя сестер нестерпним і витрачаючи їхні гроші. Про школу
довелося забути.
Але сестри не здавалися. 1842 року Шарлотта й Емілія відправилися в педа-
гогічний пансіон Егера до Брюсселю для вдосконалення знань. Гроші на поїзд-
ку сестрам дала хрещена мати Шарлотти. Але не тільки жага знань штовхнула
Шарлотту на цю поїздку. Дівчина прагнула забути молодого священика Вільяма
Вейтмена, освіченого юнака, чудового друга, який служив помічником їхнього
батька. Та він був заручений з іншою. Трагізм історії полягав ще і в тому, що
у Вільяма також закохалася Енн. Через деякий час сестри дізналися про те, що
Вільям одружився, а ще через рік прийшла звістка про його смерть.
«Пристрасне кохання — божевілля, і, як правило, залишається без відпові-
ді!» — гірко повчала Шарлотта свою меншу сестру. Вона мала на це право. Бо її
Пристрасне
кохання саму закружляла пристрасть до одруженого чоловіка, мсьє Поля Егера, господа-
Шарлотти ря пансіона, батька п’ятьох дітей. Розумного, екцентричного француза спочатку
тішило кохання дуже серйозної романтичної дівчини, але після того як його дру-
жина розкрила таємницю, Поль усіляко намагався уникати Шарлотту. Життя
в пансіоні для вразливої дівчини стало нестерпним. Вона зібрала свої речі, дрібні
подарунки коханого і покинула Бельгію. Шарлотта повернулася додому з розби-
49
тим серцем. Часом їй хотілося голосити! Вона відчувала себе дуже самотньо в рід-
них стінах. Та й атмосфера в домі була тяжкою: Емілія заглиблювалась у свої мрії,
Енн, неначебто тінь, блукала по кімнатах, Бренуелл продовжував пити. Вечора-
ми Шарлотта писала листи коханому, але вона їх ніколи не відправила. В одно-
му були такі рядки: «Ви виявили до мене трішки інтересу і я чіпляюся за нього,
Роман як приречений чіпляється за життя!» Можливо, що писати роман «Учитель»,—
«Учитель» «біографію» свого почуття до Егера — Шарлотта вирішила тільки для того, щоб
звільнити душу від гнітючої туги, відволіктися від безодні безумства, щоб не чути
кашлю завжди знервованої Енн, п’яних пісень Бренуелла, тихого читання моли-
тов і псалмів у кімнаті батька.
Одного разу Шарлотта випадково відкрила альбом Емілії і в захваті прочитала
вірші сестри, що, на її думку, були зовсім не схожі на звичайну жіночу поезію:
Збірка під занадто стрімкі, яскраві, лаконічні. Вони настільки вразили дівчину, що вона ви-
псевдонімом рішила надрукувати збірку за власні кошти, приховавши жіночі імена під псевдо-
«Брат Белл»
німом «Брати Белл» (Шарлотта — Каррер, Емілія — Елліс, Енн — Ектон). Збірка
побачила світ у травні 1846 року, дістала позитивні відгуки критики. Особливо
відмічали вірші Елліса Белла (це був псевдонім Емілії).
Окрилена успіхом, Шарлотта вирішила надрукувати книгу прози «братів
Белл». До публікації вона приготувала свій роман «Учитель», «Грозовий пере-
вал» — Емілії та «Агнес Грей» — Енн. На жаль, її власний роман було відки-
нуто, книгу Емілії не помічено критикою (на твір чекав грандіозний успіх уже
після смерті двадцятирічної романістки), а роман Енн критики й читачі зустріли
захоплено. Шарлотта щиро раділа успіхові сестри і, виявивши величезну напо-
легливість, уже 16 жовтня 1847 року закінчила свій новий роман «Джейн Ейр»,
який мав шалений успіх, декілька видавництв сперечалися за придбання прав
перевидання. Відомий англійський письменник В. Теккерей запросив Шарлотту
до Лондона, щиро захоплюючись її талантом і маючи величезне бажання познайо-
Шарлотта митися з авторкою. Саме завдяки цьому письменникові Шарлотта декілька разів
в Лондоні
відвідала столицю, познайомилася з літераторами, 1851 року навіть була на лек-
ції В. Теккерея про англійську літературу. Після ознайомлення з другим романом
Шарлотти «Містечко» про долю незвичайної дівчини Люсі Сноу, яка, пережив-
ши нещасливе кохання, зберегла незломленим гордий дух, Теккерей написав про
Шарлотту Бронте такі слова: «Бідна жінка, що має талант! Пристрасне, малень-
ке, жадібне до життя створіння, хоробре, трепетне, некрасиве. Читаючи її роман,
я здогадуюся про те, як вона живе, і розумію, що більше, ніж слави і всіх інших не-
бесних скарбів вона хотіла б, щоб якийсь Томкінс кохав би її і вона кохала його!..»
Шарлотта все ще мріяла зустріти своє кохання, залікувати старі рани. Вона
Видавець
Смітт — нове
серйозно захопилася видавцем Сміттом, який відповідав їй взаємністю. На той
захоплення час Шарлотта поховала брата Бренуелла (жовтень 1848 року), улюблену сестру
Ш. Бронте Емілію (18 грудня того ж 1848 року!), була серйозно стурбована здоров’ям поми-
раючої Енн. Разом зі Сміттом вони возили її в Скарборо (Шотландія) на морські
купання, але це не допомогло і Енн теж померла через півроку після смерті Емілії.
Шарлотта практично залишилася самотньою — старий батько втрачав від горя
останні сили.
Але щось постійно зупиняло Смітта, він ніяк не міг освідчитися. Хоча молоді
люди з півслова розуміли одне одного, могли годинами говорити про що завгодно.
Та жаданим «Томкінсоном» Смітт для Шарлотти так і не став. Це була ще одна
драма її вразливого серця.
Змучившись від самотності, Шарлотта дала згоду на весілля спадкоємцеві
свого батька по парафії Артуру Ніколасу Бейллю. Чи кохала вона його? Важко
50
Коротке нещас- сказати, адже дівчина виховувалася в суворих традиціях жертовності сімейному
ливе заміжжя обов’язку й честі. Всі п’ять місяців свого короткого заміжжя Шарлотта старанно
Шарлотти
виконувала обов’язки дружини пастора й господині дому. Однак вільно займатися
творчістю вона вже не могла: це не подобалося її чоловікові. Таємно намагалася
щось писати й ховала в шухляди столу.
Життя ускладнювала хвороба (сухоти — спадкове захворювання родини Брон-
те) і вагітність. Чоловіка дратувало те, що вона не займалася господарством, що
йому доводилось обідати й вечеряти самому. Вона соромилася лягати, не хотіла
сердити Артура, але сили покидали її. Незадовго до смерті вийшов її новий роман
«Шерлі», який із захопленням зустріла публіка та критика. Всі чекали нових зле-
тів таланту Бронте. Але ніхто не знав, що вона помирає.
31 березня 1855 року Шарлотта відчула страшенну слабкість. Необхідно було
лягти в ліжко. Але її переслідувала думка про те, що чоловік знову буде незадово-
лений. Слід спуститися вниз, а в неї майже немає сили! Шарлотта зробила кілька
кроків і сіла в крісло, що стояло поруч. На мить їй здалося, що вона пливе кудись
у човні, а на березі стоїть Енн, простягає до неї руки і кричить: «Будь мужньою,
Шарлотто!» Це були останні слова, які вона чула. За декілька годин Шарлотти
Бронте не стало.
Трагічна смерть Через певний час після смерті Шарлотти її чоловік Артур Ніколлс Бейлль одер-
«маленької феї
із Хоуорта» жав листа з Лондона від якоїсь Елізабет Гаскелл, котра просила дозволу приїхати
до нього з метою оглянути архів його дружини — відомої письменниці Шарлотти
Бронте. Містер Ніколлс Бейлль роздратовано відповів, що «ніякого архіву немає,
оскільки місіс Ніколлс була перш за все донькою і дружиною пастора, а не літера-
турною знаменитістю». Місіс Гаскелл була розгублена і почувалася ніяково. Щоб
написати першу біографію письменниці, їй довелося зібрати спогади небагаточис-
ленних друзів Шарлотти Бронте,— «маленької феї із Хоуорта»,— скористатися
аналізом чотирьох її романів й уривками переписки з В. Теккереєм та декількома
видавцями.
Хоча пройшло вже більше ста років, читачі продовжують насолоджуватися
книгами англійської письменниці й приїздити до маленького будиночка в Хоуор-
ті, де знаходиться музей «маленької Жанни д’Арк» — як ніжно називав Шарлот-
ту Бронте В. Теккерей.
3. Бесіда.
Роман — Яке враження справив на вас роман Ш. Бронте «Джейн Ейр»?
«Джейн Ейр» — У чому полягає особливість оповіді твору? (Оповідь ведеться від першої осо-
би — головної героїні Джейн Ейр. Це робить розповідь більш достовірною і прав-
дивою.)
— Скільки років було героїні на початку оповіді? (Десять. Джейн Ейр розпо-
відає події свого життя, що тривали впродовж майже дев’яти років.)
— Що відомо про дівчинку? (Вона була сиротою, її батьки померли. Мати —
з багатої родини, а батько — бідний священик. Джейн жила у тітки Рід, яка без
задоволення й радості виконувала прохання свого брата не кидати дівчинку.)
— Як жилося дівчинці у тітки? (Дуже погано. Місіс Рід, її діти (Джон, Еліза,
Джорджіана), і навіть прислуга — всі намагалися нагадати дівчинці, що вона не
така, як інші, що її утримують тут з великої милості. Джейн вважали жорстокою,
злою, брехливою, хоча саме Ріди були такими. Особливо Джон полюбляв обража-
ти Джейн, а потім звинувачув її в усьому.)
— Яка подія найбільше вразила Джейн під час перебування в родині Рідів?
(Коли її зачинили в таємничій Червоній кімнаті, в якій колись помер містер Рід
51
і після того там ніхто не жив. Джейн побачила привид небіжчика, вона знепри-
томніла і потім дуже захворіла.)
— Чому тітка вирішила відправити дівчинку до сирітського притулку? (Місіс
Рід не хотілося більше займатися дівчинкою. Вона з радістю позбулася її.)
Джейн Ейр — Розкажіть про перебування Джейн Ейр у сирітському притулку в Ловуді.
у сирітському (Джейн провела у Ловуді вісім років: шість як вихованка, два як вчителька.)
притулку — Розкажіть про роль у житті Джейн директриси притулку міс Темпль та її
дружбу з Елен Берне. (Міс Темпль тепло ставилася до дівчинки, піклувалася про
неї, допомагала в навчанні. А Елен Берне багато розповідала Джейн про Бога і та
усвідомила, що Він — люблячий Отець небесний.)
5. Бесіда.
— Що різко змінило життя Джейн? (Одного дня у вісімнадцять років Джейн
зрозуміла, що більше не може залишатися в Ловуді. Вона дала оголошення і її за-
просили гувернанткою до маєтку Торнфілд.)
Життя Джейн — Кого вона зустріла в маєтку? (Домоправительку місіс Феєрфакс, жінку
у маєтку Торн- похилого віку, яка вела господарство у Торнфілді і виявилася доброю жінкою.
філд
Джейн мала бути гувернанткою маленької Адель, доньки коханки містера Ро-
честера, власника маєтку. Пізніше Джейн дізналася, що мати Аделі, французька
співачка, покинула спочатку свого коханця, а потім і Адель. Рочестер забрав дів
чинку на виховання.)
— Що відомо про господаря маєтку? (Він дуже рідко відвідував Торнфілд,
більшу частину часу проводив на континенті.)
— Як жилося Джейн у Торнфілді? (Вона ніколи не знала домашнього затишку,
а тут до неї ставилися дуже добре. Хоча іноді дівчина й відчувала тугу та самот
ність.)
— Що її хвилювало? (Вона відчувала, що в маєтку приховують якусь таємни-
цю, пов’язану, на її думку, із жінкою на ім’я Грейс Пул. Іноді вночі дівчина чула
нелюдський сміх, таємничі кроки тощо.)
6. Переказ тексту з творчим завданням.

— Розкажіть про першу незвичайну зустріч Джейн і містера Рочестера від
імені:
а) самої Джейн;
б) містера Рочестера.
— Прочитайте, якою була природа цього вечора.
Романтичний — Навіщо авторка змалювала саме такий пейзаж? (Пейзаж був досить роман-
вечір зустрічі тичний: вечір, місячне сяйво, нічний туман тощо. Він підсилює романтизм зустрі-
Джейн і містера чі героїв, наштовхує читача на думку, що між ними мають зав’язатися романтич-
Рочестера
ні стосунки.)
8. Завдання й запитання до учнів.

— Знайдіть у тексті портрети героїв і зачитайте їх. Як ви думаєте, чому пер-
сонажі не наділені гарною зовнішністю? (Можливо, для того щоб більше уваги
звернути на їх внутрішній світ.)
52
9. Психологічні спостереження.
— Прослідкуйте за психологічним станом Джейн і Рочестера, за їхніми стосун-
Психологічний ками. (Між Джейн і Рочестером майже відразу зародилася глибока симпатія, яку
стан героїв кожен з них старанно приховував. Вона — за прохолодною шанобливістю, він —
за грубувато-глузливим тоном звертання.)
— Як Рочестеру вдалося викликати ревнощі Джейн? (Він віддавав перевагу
міс Бланш, дивовижній красуні. Сусіди почали говорити навіть про їхнє весілля.
Та й сам Рочестер не відмовлявся від цього. У помісті готувалися до весілля.)
Сцена із
— Яку роль відіграла сцена із циганкою-ворожкою? (Саме Джейн здалося,
циганкою- що циганка дивна. А Рочестер міг розкрити деякі таємниці дівчини. Як потім
ворожкою з’ясувалося, Рочестер кохав Джейн і освідчився їй. Приготування йшли саме до
їхнього весілля.)
10. Бесіда.
— Що перешкодило здійсненню щасливих мрій Джейн? (Під час церемонії
Страшна таєм- вінчання виявилося, що Рочестер одружений.)
ниця Рочестера — Розкажіть страшну таємницю Едварда Рочестера.
— Як ви думаєте, чому Джейн не хотіла залишитися з Едвардом? Вона його
не кохала? (Ні, вона щиро кохала Едварда. Але бути на правах коханки не могла.
Це суперечило її принципам.)
— Де знайшла притулок Джейн після втечі з Торнфілда? (Доля подарувала
їй зустріч із чудовими людьми: сім’єю Ріверсів — місцевим священиком Сент-
Джоном, його сестрами Діаною та Мері. Виявилося, що всі вони родичі. Джейн
знайшла рідню.)
— Чи розлюбила вона Рочестера? (Ні, вона кохала, навіть розуміючи, що вже
ніколи його не побачить.)
— Про що свідчить той факт, що Джейн розділила свій спадок між усіма Рі-
версами? (Це ще одне підтвердження благородства її душі.)
— На вашу думку, чому Сент-Джон запропонував саме Джейн стати його дру-
жиною? (Вона витримана, спокійна, терпляча, коли потрібно рішуча, віддана,
благородна, не байдужа до людського горя — такою має бути дружина пастора.)
Пропозиція — Як Джейн сприйняла пропозицію Сент-Джона? (Вона відмовилася стати
Сент-Джона його дружиною, бо кохала Рочестера, але згодна була слідувати за ним як сестра
і помічниця. Однак такий варіант не влаштовував Сент-Джона.)
— Чому дівчина вирішила відвідати Торнфілд? (Джейн почувся голос Рочесте-
ра, який кликав її. Вона швидко зібралася і поїхала, бо вважала, що з ним щось
трапилося.)

— Розкажіть, як закінчилася історія кохання Джейн Ейр та Едварда Роче
стера.
— Що відомо про подальшу долю всіх інших героїв роману?

На думку дослідників творчості Ш. Бронте, у романі «Джейн Ейр» багато ав-
Автобіографіч- тобіографічного: жахливі умови життя в притулку та епідемія, Елен Бернс та її
ність роману смерть у школі; історія кохання Джейн і Рочестера нагадує кохання Шарлотти
і мсьє Егера.
На відміну від сестер, Шарлотті були притаманні захоплення сентименталіз-
мом, романтизмом, готичними романами. В її творі є містика в готичному дусі:
53
поява привида дядька Ріда, голос Рочестера, що його чує Джейн, хоча й знахо-
диться на відстані багатьох кілометрів від коханого, таємниці помістя Торнфілд,
Елементи ро- страшна таємниця Рочестера, яка відкривається в день весілля. Не дивлячись
мантизму на те, що роман написаний у той період, коли романтизм уже зійшов з англій-
й сентимента- ської літературної сцени, у ньому багато романтичних елементів (таємнича поява
лізму у творі Рочестера, пейзажі, романтичні почуття героїв тощо). У творі також багато еле-
ментів сентименталізму (чутливість натури головної героїні, психологізм образів
тощо).
Але роман цікавий тим, що Шарлотта Бронте одною з перших в англійській
літературі насмілилася так щиро, пристрасно, правдиво розповісти про кохання,
віру, обов’язок, звичайні людські почуття. Авторка сміливо заговорила про рів-
ність жінки і чоловіка, прагнення жінки до щастя, кохання, нормального життя.
Героїня Ш. Бронте — це людина, яка має вроджене високе почуття моралі, від-
чуття власної гідності, вірність моральним принципам, стійко витримує всі склад-
нощі долі й пробиває собі дорогу в життя власними силами. Щастя Джейн у кінці
роману сприймається як достойна нагорода за всі її страждання й муки.
— Чи сподобався вам роман?
Вічні проблеми — Чому твір Ш. Бронте продовжує хвилювати сучасних читачів? (Тому, що
роману в ньому зображено чисті людські почуття, відсутні цинізм, ницість, грубість. Віч
ними залишаються проблеми, порушені у творі: добра і зла, людських відносин,
стосунків чоловіка й жінки, вірності, честі, обов’язку тощо.)
— Відомо, що роман було неодноразово екранізовано. Чи бачили ви хоча б одну
з кіноверсій?
— Яке ваше враження від стрічки італійського режисера Франко Дзеффиреллі
(1994 рік, телефільм «Джейн Ейр»), що транслювалася на телеекранах?
Перечитати роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара».
Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про життєвий і творчий
шлях письменника, історію створення роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара»,
екранізацію твору та ілюстрації до нього.
Урок № 10
Тема. Ф. М. Достоєвський. Життєвий і творчий шлях письменника. Філософські,
етичні й естетичні погляди письменника та їх втілення в художніх творах.
Роман «Злочин і кара» як утілення нового, поліфонічного типу художньо-
го мислення. Філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї
твору.
54
Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом російського письменника Ф. До-

стоєвського, його філософськими, етичними й естетичними поглядами; домогти-
ся засвоєння поняття «роман» та його різновиди (філософський і психологічний);
розвивати навички конспектування, зв’язне мовлення, логічне мислення; сприяти
розширенню теоретичних знань школярів; виховувати кращі людські якості.
Обладнання: підручник; портрет Ф. М. Достоєвського; виставка книг письменника.
Хід уроку
Людина є таємниця. Її слід розгадувати,

і навіть якщо будеш розгадувати її впро-
довж усього життя, то не говори, що ви-
тратив час; я займаюсь цією таємницею,
оскільки хочу бути людиною.
Ф. М. Достоєвський
(Із листа до брата)
I. Оголошення теми, мети та епіграфа уроку
Ф. М. Достоєвський — оригінальний мислитель-гуманіст, творчість якого
пройнята почуттям любові до людини і невимовного болю за неї. У своїх творах
Ф. Достоєв- він зумів передати глибину людських страждань, переживань, майстерно вико-
ський — май- ристовуючи мистецтво психологічного аналізу.
стер психоло- Як зазначив дослідник С. Бєлов у своїй монографії про Достоєвського, все
гічного аналізу
XX століття пройшло під знаком усезростаючої слави письменника. В історії сві-
тової літератури важко знайти приклад, коли вплив письменника, котрий помер,
не слабшає, а, навпаки, з кожним роком все більше і більше зростає. Англійський
поет У. Оден так сказав про письменника: «Побудувати людське суспільство так,
як про нього розповідав Достоєвський, неможливо. Але суспільство, яке забуде
все те, про що він розповідав, недостойне називатися людським». Інтерес до твор-
чості Ф. Достоєвського не зникає й нині.
Ф. Достоєвський — щирий і гуманний письменник. Він навчав шукати іскру
добра в кожній людині, прагнув виховати особистість, розгадати її таємницю. Ві-
сімнадцятирічний юнак Федір Достоєвський 1839 року в листі до брата написав
Розкриття осо- слова, що є найкращим вираженням сенсу його творчості. (Учитель виразно за-
бистості мит- читує епіграф уроку.)
ця на сторінках
його творів Ф. Достоєвський належить до тих письменників, біографія яких тісно пов’язана
з творчістю, котрі змогли розкрити себе на сторінках своїх художніх творів.

(Можна використати портрети художників В. Петрова, В. Фаворського, І. Іва-
нова або інших на вибір учителя).
— Яким зображено письменника на всіх портретах?
— Яке ваше враження від цих робіт?
— Назвіть риси вдачі митця, що їх передають художники. (Зосередженість,
якась внутрішня напруга.)
55
Портрети Портретів письменника досить багато, і на всіх він постає серйозним, суворо-
Ф. Достоєв- зосередженим, задуманим. Слід зазначити, що сучасники Ф. Достоєвського від-
ського значали в його зовнішності щось болісно-напружене.
Портрет В. Петрова створено в той час, коли письменник повернувся з-за кор-
дону і працював над романом «Біси». Він сидить, міцно зімкнувши руки на колі-
нах. У його сутулій поставі, у похмурому виразі обличчя підкреслюється майже
болісна напруга.
У гравюрі на дереві роботи В. Фаворського Ф. Достоєвський зображений у кім-
наті, що слабо освітлена полум’ям свічки. Він стоїть біля столу з книгами і тримає
в руках листи паперу. Письменник серйозний, задуманий, внутрішньо напружений.
Робота І. Іванова переносить нас у Петербург Достоєвського з його темними
брудними дворами, злиденними трущобами. Обличчя письменника суворе, зосе-
реджене, на ньому відбивається душевний біль і муки від побаченого.
Життєвий та творчий шлях Ф. М. Достоєвського
Достоєвські походять зі старовинного дворянського роду, представники якого
Родина із XVI століття згадуються в різних документах південно-західної Русі. 1506 року
письменника їм була подарована грамота на село Достоєво у Пінському повіті, після чого ці слу-
живі люди почали прозиватися за назвою села Достоєвськими. У XVIII столітті
вони не прийняли католицтва, а переселилися в Україну, де поступово рід зга-
сав та втрачав свою знатність. Дід майбутнього письменника служив протоієреєм
в містечку Брацлав Подільської губернії. Його молодший син Михайло порушив
сімейну традицію і став лікарем.
Народився Федір Михайлович Достоєвський 11 листопада 1821 року в Москві.
Його батько служив лікарем у Маріїнській лікарні для бідних, на території якої
й минули дитячі роки майбутнього письменника. Мати, Марія Федорівна, донька
купця, енергійна жінка, котра дуже кохала свого чоловіка і була доброю і ніжною
до дітей (їх у сім’ї народилося семеро — чотири брати і три сестри). Мати зналася
на поезії, захоплювалася музикою й прищеплювала своїм дітям любов до мисте-
цтва.
Родина була скромно забезпечена всім необхідним і ніколи не дозволяла собі ні-
чого зайвого. Увечері батько любив читати вголос Карамзіна, Жуковського, Пуш-
кіна. І якщо Федір у 16 років переживав смерть Пушкіна як велике російське
горе, то цьому він зобов’язаний перш за все своєму батькові, котрий прищепив
Найкращий дітям любов до літератури. Окрім того, батьки рано почали навчати дітей, цим за-
друг Федора — ймалися мати й диякон. З 1834 року Федора з братом Михайлом, який був і його
брат Михайло
найкращим другом, віддали до приватного пансіону. Федір багато читав, серед
найулюбленіших авторів — Пушкін, Жуковський, Гоголь, Лермонтов, Шиллер,
В. Скотт. Батьки знали про літературні захоплення синів і всіляко підтримували
це. Їх віддали до Університетського благородного пансіону, що був сходинкою для
вступу до університету.
1837 рік видався для молодого Федора дуже важким: 29 січня (10 лютого)
1837 року не стало Пушкіна, а 27 лютого померла від туберкульозу його любляча
матуся. Втрата дружини зламала Михайла Андрійовича, а йому слід було підні-
мати дітей.
Реалізувати свої гуманітарні нахили — вступити до Московського універси-
тету — брати Достоєвські не могли. Злидні примусили набути практичні профе-
сії. Батько вирішив віддати синів до Головного військово-інженерного училища
56
Навчання в Петербурзі. Із цією метою написав прохання до імператора (цей заклад був під
братів управлінням великого князя Михайла) прийняти обох синів «через багаточислен-
не сімейство моє і злиденний стан». Імператор дозволив прийняти обох, але його
обіцянка не була виконаною. В січні 1838 року прийняли лише Федора, та ще
й змусили батька заплатити гроші. Федір напише татові: «Ми, які б’ємося з остан-
нього рубля, маємо платити, тоді як інші, діти багатих батьків, прийняті безко-
штовно». З батьком Федір більше не побачиться: той трагічно загине у 1839 році.
Михайло вступив на службу до Санкт-Петербузької інженерної команди, але через
три місяці був відправлений до Ревеля. Брати розлучилися.
Для майбутнього письменника починається новий, самостійний етап петер-
бурзького життя. У 18 років він вперше опинився наодинці із жорстокою дійсніс-
Самостій- тю. Самотній і мрійливий Федір страждав від різкого контрасту між щасливим ди-
ний етап пе- тинством й умовами життя в училищі, що пригнічували його. Він часто нудьгував
тербурзького на заняттях і пожвавлювався лише на лекціях з російської літератури та історії
життя
архітектури. Навчання було важким і напруженим. Наприклад, у першій поло-
вині 1841 року Достоєвський мав скласти: 7 січня — фортифікацію, 8 — історію,
9 — французьку мову, 11 — аналітику, 13 — геодезію, 14 — закон Божий і на-
рисну геометрію, 15 — фізику, 17 — архітектуру, 18 — ситуацію і російську сло-
весність. Юнак мав повне право сказати братові про навчання в училищі: «З нас
жили тягнуть, любий мій!» Але при такому навантаженні Федір не тільки був се-
ред кращих вихованців училища, а ще й міг прочитати всі книги, що задавалися
(«увесь Гофман російський і німецький», «майже весь Бальзак», Ґете, Ж. Санд,
Гюґо, «вивчив усього Шиллера» та інших).
У 1843 році Федір закінчив училище. В червні того ж року до Петербурга при-
їздить кумир Достоєвського Бальзак. Натхненний його приїздом, Достоєвський
переклав роман відомого француза «Євгенія Гранде». А через рік, 19 жовтня
1844-го, Федір Достоєвський подав у відставку. «За моє життя не хвилюйся,—
писав Федір братові,— шматок хліба я скоро знайду. Я буду працювати. Тепер
я вільний». Як і його великий учитель Бальзак, він вирішив стати професійним
літератором.
1846 року з’явилася перша повість Ф. Достоєвського «Бідні люди», що була
схвально сприйнята М. Некрасовим і В. Бєлінським, яким імпонувало зображення
в ній соціальної трагедії «маленької людини». Повість принесла авторові популяр-
«Бідні люди» —
перша повість ність, усі заговорили про появу в літературі нового Гоголя. Відбулося знайомство
Ф. Достоєв- молодого письменника з І. Тургенєвим та багатьма знаними на той час митцями
ського й критиками. Але наступні його твори: психологічна повість «Двійник» (1846),
фантастична — «Хазяйка» (1847), лірична — «Білі ночі» (1848), драматична —
«Неточка Незванова» (1849) — були холодно зустрінуті. Критика не сприйняла
новаторства Ф. Достоєвського, його прагнення проникнути в таємниці людсько-
го характеру. Письменник болісно переживав негативні відгуки, віддалився від
І. Тургенєва та М. Некрасова.
1846 року Ф. Достоєвський познайомився із соціалістом-утопістом М. В. Бута
шевичем-Петрашевським, почав відвідувати його зібрання. Саме тому разом з ни
ми 30 квітня 1849 року його арештували. На суді Достоєвському було пред’явлено
звинувачення в розповсюдженні забороненого листа В. Бєлінського до М. Гоголя
і винесено вирок до страти. 22 грудня 1849 року письменник разом з іншими пе-
трашевцями перебував у Петербурзі на Семенівському плацу в очікуванні смерт-
ної кари, але за кілька хвилин до страти її відмінили за високим розпорядженням.
Ці десять хвилин в очікуванні смертної кари ввійшли у творчість письменника як
символ людських страждань і, зокрема, знайшли відображення в романі «Ідіот».
57
Каторга і сол- На Достоєвського чекали чотири роки каторги в Омську, а потім — солдатчина
датчина: шлях в Семипалатинську.
до віри та Бога
На думку дослідників творчості письменника, ешафот став поворотним момен-
том у духовній біографії письменника. За словами самого митця, починається «пе-
реродження в нову форму». Дорогою на каторгу, в Тобольську, дружини декабрис-
тів М. А. Муравйова, П. Є. Анненкова з доньками О. І. Іванової та Н. Д. Фонвізіної
добилися побачення з письменником і подарували йому Євангеліє — єдину книгу,
яку дозволялося читати каторжанам. Достоєвський стає віруючою людиною, і піс-
ля каторги та заслання релігійна тема буде в його творчості центральною. На ка-
торзі він палко покохав Марію Дмитрівну Ісаєву, яка пізніше стала його дружи-
ною. Цей шлюб тривав сім років, але не приніс письменникові щастя.
У грудні 1859-го Достоєвський повертається до Петербурга, в якому він не був
рівно десять років. Там його зустрічають як мученика, проте визнання та славу
потрібно було ще завойовувати. Федір Михайлович виступає на літературних ве-
Знайомство
з Т. Шевченком чорах. На одному з них 21 листопада 1860 року в залі Пасажу він знайомиться
з Т. Шевченком.
У цей період були опубліковані повісті «Дядечків сон» (1859), «Село Степанчи-
ково і його мешканці» (1859), а також перший роман «Зневажені та скривджені»
(1861), «Записки з Мертвого дому» (1861–1862), в яких відобразилося пережите
на каторзі. Разом із братом Михайлом Достоєвський організовує і видає журнали
«Время» (1861–1863) та «Эпоха» (1864–1865), в яких друкуються твори митця та
інших відомих письменників того часу. Суспільно-філософський напрям журналь-
ної діяльності братів Достоєвських — «ґрунтівництво». Шлях до Золотого Віку,
Гармонії, Кришталевого Палацу стверджувався в моральному зближенні з «ґрун-
том», зі споконвічним світосприйняттям народу, його християнськими ідеалами,
«вселюдяністю».
Закордонні Упродовж 1862–1863 років письменник здійснює закордонні мандрівки (Па-
мандрівки риж, Баден-Баден). Його цікавить європейське життя, люди, їх побут і звичаї.
Світ побачили «Зимові нотатки про літні враження» (1863), «Записки з підпіл-
ля» (1864), які набагато випередили проблематику та образну систему наступних
романів.
Роботу письменника ускладнювали тяжкі удари долі, що була немилосердною
до нього. 14 квітня 1864 року Марія Дмитрівна померла від сухот. Федір Михай-
Тяжкі удари
долі лович ще багато років опікувався своїм пасинком Павлом Ісаєвим (сином Марії
Дмитрівни від першого шлюбу). У липні того ж року раптово помер Михайло
Михайлович Достоєвський — духовно найближчий письменнику з усієї великої
родини, що неодноразово допомагав йому матеріально й морально, єдиний серед
усіх братів і сестер Достоєвських, який боготворив свого геніального брата. Федір
Михайлович узяв на себе зобов’язання піклуватися про вдову та дітей небіжчика.
Достоєвський працює з відчайдушною енергією, що допомагає йому заглушити
душевний біль. Та раптом новий удар: помирає співробітник журналу, одноду-
мець письменника, прекрасний російський критик і поет Аполлон Григор’єв. Не-
зважаючи на всі намагання Достоєвського, рівень журналу «Эпоха» різко падає
і в червні 1865 року його доводиться закрити.
Та письменник продовжує роботу. Він реалізує свій давній задум — створює
роман «Злочин і кара», який із січня 1866 року починає друкуватися в журналі
«Русский вестник» і приносить авторові світову славу. В період роботи над рома-
ном Достоєвський запрошує стенографістку — молоду дівчину Анну Григорівну
Сніткіну, якій судилося стати останнім коханням Достоєвського, його дружиною,
другом, помічником. Коли Федір Михайлович просив її руки, вона відповіла йому:
58
Сімейне щастя «Я вас кохаю і буду кохати все життя!» І вона дотримала слово. У листі до своєї
та кохання подруги С. О. Кашиної Анна Григорівна писала: «…Що за дивовижна, прекрасна,
сердечна, добра, нескінченно добра людина! Його мало хто знає. Він завжди по-
хмурий, роздратований, але якби хто знав, скільки під цим приховується тепла,
добра і людяності. Чим більше його знаєш, тим сильніше прив’язуєшся до нього.
Я знаю, що і він мене пристрасно кохає, і це робить мене такою щасливою, що
я іноді думаю, що я не варта такого щастя…»
Але матеріальна скрута та кредитори заважали подружжю насолоджуватися
сімейним щастям. Вони змушені були поїхати до Європи, де перебували з 1867 по
1871 роки. Відвідали Берлін, Дрезден, Баден-Баден, Базель, Женеву, Вену, Мі-
лан, Флоренцію, Венецію, Трієст, Прагу. В цей період Достоєвський працює над
романами «Ідіот» та «Біси». За кордоном у подружжя народилися доньки Софія,
яка незабаром померла, і Любов.
8 червня 1871 року Достоєвський із сім’єю повертається до Петербурга, а че-
Борги Ф. До- рез вісім днів у них народжується син Федір. Кредитори знову не дають спокійно
стоєвського жити, вимагаючи погашення боргів брата Михайла і самого письменника. Анна
Григорівна бере до своїх рук усі фінансові справи родини і терпляче воює з креди-
торами.
1873 року Ф. М. Достоєвський починає працювати над «Щоденником пись-
менника», який з 1876-го друкується в журналі «Гражданин» і того ж року ви-
ходить як самостійне видання. Його художня форма унікальна. Поряд із публі-
цистичним, літературно-критичним матеріалом тут містяться «сюжети» із життя
сучасної дійсності, а також художні твори, «щоденникова проза»: «Бобок», «Сон
смішної людини», «Хлопчик у Христа на ялинці» та інші. 1875 року виходить
роман «Підліток», в якому відображені головні філософські, соціальні, моральні
пошуки письменника.
До автора славетних романів нарешті приходить загальне визнання, як у Росії,
так і на Заході. Але здоров’я погіршується (у письменника була епілепсія), дають-
Визнання ся взнаки каторга і тяжкі роки боротьби за життя та творчість. Його улюбленим
письменниць-
кого таланту місцем відпочинку та роботи було містечко під Великим Новгородом Стара Руса,
де родина наймала дачу. Саме тут у 1879–1880 роках Достоєвський працював над
романом «Брати Карамазови» — своїм останнім твором, який залишився неза-
кінченим. 7 травня 1880 року Достоєвський востаннє приїздить до Старої Руси.
Він залишає гамірний Петербург, щоб саме тут обміркувати й написати знамениту
промову про Пушкіна, свій літературний заповіт.
У червні 1880 року в Москві було відкрито пам’ятник О. Пушкіну. Промова
Достоєвського зробила це відкриття видатною подією в історії не тільки росій-
ської, а й світової літератури. Промова про Пушкіна — плід сорокарічних розду-
Промова про мів письменника щодо творчості великого російського поета. Виступ Достоєвсько-
Пушкіна — го зустріли грандіозними оваціями, з натовпу чулися вигуки: «Пророк, пророк!»
останній про- Письменники І. Тургенєв, І. Аксаков підійшли до Федора Михайловича, тиснули
мінь пізньої його руку зі словами: «Ви геній, ви більше ніж геній!» Достоєвського увінчали
слави Ф. До-
стоєвського лавровим вінком, який він вночі, перемагаючи сильний біль (митець дуже погано
себе почував), відвіз і поклав до пам’ятника Пушкіну. Промова про Пушкіна ста-
ла лебединою піснею письменника, останнім променем його пізньої слави: жити
йому залишилося менше семи місяців.
Майже весь січень 1881 року Достоєвський почував себе непогано і продовжував
працювати над романом «Брати Карамазови», навіть збирався зіграти в домашньо-
му спектаклі у С. А. Толстої роль схимника в «Смерті Івана Грозного». Але в ніч
з 25 на 26 січня письменникові стало погано: горлом пішла кров. Достоєвський від-
59
чував, що помре. У день смерті він покликав дружину, сказав, щоб запалила свічку
й подала Євангеліє. Він відкрив Євангеліє, але читати уже не міг, попрощався з ді-
тьми, заповідав їм «любити матір, любити чесність, працю, любити бідних і допома-
гати їм». 28 січня 1881 року о 8 годині 38 хвилин Федір Михайлович Достоєвський
Похорони помер. Похорони письменника перетворилися на історичну подію: тридцять тисяч
письменника людей проводжали його труну, яку несли письменники Д. Григорович, В. Соловйов
і петрашевці О. Плещеєв, О. Пальм. 72 делегації несли вінки, 15 хорів брали участь
у процесії. Так старі й нові друзі Достоєвського благословили в останню путь най-
більш пристрасного мрійника про братство і рівність людей.
Історія створення роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»
Витоки роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара» сягають часів перебування
письменника на каторзі. 9 жовтня 1859 року він із Твері писав братові: «У грудні
Витоки роману
«Злочин і кара» я почну роман… Не пам’ятаєш, я тобі говорив про одну сповідь-роман, який я хо-
тів писати після всіх, розуміючи, що ще самому слід пережити. Днями я вирішив
писати його негайно… Усе серце моє з кров’ю буде вкладено в цей роман». Спочат-
ку «Злочин і кара» задумувався письменником у формі сповіді Раскольнікова.
Але минуло ще шість років. Упродовж цього часу були написані романи «Зне-
важені та скривджені», «Записки із Мертвого дому», «Записки із підпілля». Голо-
вні мотиви цих творів — тема бунту і тема героя-індивідуаліста — потім синтезу-
валися в романі «Злочин і кара».
8 червня 1865 року Ф. Достоєвський попросив грошей у видавця О. Краєвсько-
го і запропонував йому для журналу «Отечественные записки» свою нову пра-
цю — роман «П’яненькі». Але видавець відмовив письменникові, мотивуючи це
відсутністю грошей у редакції.
Перебуваючи за кордоном, Ф. Достоєвський полишив «П’яненьких» і вирішив
написати повість, задум якої став зерном майбутнього роману «Злочин і кара».
У вересні 1865 року Достоєвський вирішив запропонувати повість журналу
«Русский вестник». У листі до видавця М. Каткова автор детально виклав план
«Психологіч- свого твору і визначив його головну ідею: «Це — психологічний звіт одного зло-
ний звіт одного чину». Але в процесі роботи повість поступово переростає у великий роман, і До-
злочину» стоєвський вирішує пожертвувати всім написаним і почати заново. В середині
грудня 1865 року перша частина роману була написана, опублікована в січні
1866 року в журналі «Русский вестник». Робота над твором тривала протягом
усього 1866 року.
Екранізація роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара», ілюстрації до нього
Роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара» неодноразово екранізувався. Відомі
такі роботи різного періоду: 1935 рік — П. Шеналь (Франція), 1956 рік — Ж. Лам-
пен (Франція), 1969 рік — Л. Куліджанов (Росія), 1983 рік — А. Каурисмяки
(Фінляндія), 2007 рік — телесеріал Д. Свєтозарова (Росія).
Графічні нариси Відомо, що під час роботи над романом Ф. Достоєвський створював графічні
персонажів нариси обличчя Раскольнікова, Соні, Дуні, Лизавети, Порфирія Петровича.
роману Роман ілюстрували багато відомих художників, серед них П. Боклевський,
М. Добужинський, Д. Шмарінов, І. Глазунов, Е. Неізвєстний.
Ф. М. Достоєвський у своїх творах поєднував силу геніального психолога, ін-
телектуальну глибину мислителя і пристрасність публіциста. Він — творець пси-
хологічного роману, в якому розвиток сюжету зумовлений зіткненням ідей, світо-
гляду персонажів. Тому твори письменника називають ще й філософськими.
60
Трагедія прини- Основа реалістичних творів Ф. Достоєвського — світ людських страждань, тра-
женої й скрив- гедія приниженої й скривдженої особистості. Геніально володіючи мистецтвом
дженої особис-
тості психологічного аналізу, письменник показав, як приниження людської гідності
руйнує душу, роздвоює свідомість, внаслідок чого в особистості, з одного боку,
виникає відчуття нікчемності, а з іншого — потреба протесту.
Роман (фр. roman — романський) — епічний жанровий різновид, місткий за об-
сягом, складний за будовою, прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому
широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування харак-
терів багатьох персонажів.
Психологічний роман — різновид роману, в якому відтворено внутрішні пере-
живання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності героя, які зумо-
вили його вчинки та поведінку.
Головним об’єктом дослідження у психологічному романі є людина з її непо-
вторним внутрішнім світом. Сформулювався в XIX столітті («Герой нашого часу»
М. Лермонтова, «Пані Боварі» Г. Флобера, «Злочин і кара», «Брати Карамазо-
ви» Ф. Достоєвського та ін.). У психологічному романі письменники досліджують
вплив соціальних обставин на психологію людини, взаємозв’язок індивідуального
та загального. В епоху модернізму суспільне не має визначального характеру, на
першому плані — особистість, яка творить свій особливий світ.
Філософський роман — великий епічний твір, в якому безпосередньо виклада-
ється світоглядна або етична позиція автора.
Як окремий жанр сформувався в епоху Просвітництва (Вольтер «Простак»,
«Кандід, або Оптиміст», Д. Дідро «Жак-фаталіст та його господар»), виник через
необхідність популяризації філософії раціоналізму, сатиричного зображення су
спільних норм, законів і політичних подій.
«Злочин — Доведіть, що роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара» є психологічним і фі-
і кара» — пси- лософським. (У романі відтворено таємниці людського духу, історію злочину і по-
хологічний і фі- карання Раскольнікова, його каяття і початку духовного переродження. Окрім
лософський ро-
ман
того, у творі розвінчується ідея «надлюдини», поширена тоді в суспільстві.)
8. Бесіда.
— Хто є головним героєм роману? (Родіон Раскольніков.)
— У чому, на вашу думку, полягає особливість роману? (Автор у композиції
свого твору зберігає багато рис ліричної оповіді — щоденник, сповідь. Адже майже
всі події роману подаються через сприйняття їх головним героєм, котрий присут-
ній, за деяким винятком, в усіх сценах твору. Крім того, в романі багато мемуар-
них епізодів: сповіді Мармеладова, Свидригайлова, лист Пульхерії Олександрівни
та ін. Але всі ці епізоди так чи інакше пов’язані з історією Раскольнікова.)
— На вашу думку, історія якого героя є основною? (Звичайно, Родіона Рас-
кольнікова.)
— Чиї ще історії є в романі? (Мармеладова, матері та сестри Раскольнікова, Лу-
жина, Свидригайлова, Разумихіна. Всі ці історії є частиною долі головного героя.)
Образ Рас- 9. Коментар учителя.
кольнікова як
композицій- Зазначимо, що образ Раскольнікова є не тільки композиційним, але й духовним
ний і духовний центром роману. Всі тематичні лінії нерозривно пов’язані з ідеологічною схемою
центр роману роману. Трагедія відбувається в душі Раскольнікова, й усі персонажі твору разом
61
з ним намагаються розгадати таємницю цієї трагедії. Дослідник М. Бахтін у своїй

монографії «Проблеми поетики Достоєвського» писав: «Кожен персонаж входить
у його [Раскольнікова] мову не як характер чи тип, … а як символ якогось життє-
Лабіринти со-
вісті Раскольні- вого рішення тих самих ідеологічних питань, що тривожать його».
кова Письменник як досвідчений провідник веде читача крізь лабіринти совісті Рас-
кольнікова і приводить героя до розуміння свого злочину, а також до каяття.

— Спробуйте визначити особливості сюжету та композиції роману.

Роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара» має свої особливості. Сюжет твору
Особливосі сю- пов’язаний з рухом свідомості героя від злочину до покарання, від бунту до упо-
жету та компо-
зиції роману коєння. Як зазначається в епілозі, це може скласти «нову історію, історію посту-
пового оновлення людини».
Сюжету підпорядкована і композиція твору. В романі головним є не фізичне,
а моральне покарання. У фіналі шостого розділу та епілозі здійснилося правосуд-
дя. Як бачимо, композиція роману присвячена розвінчанню теорії героя.
Окрім того, композиція твору побудована на прямих та підсвідомих діалогах
Поліфонія
«Злочину героя роману з його антиподами — Разумихіним, Порфирієм Петровичем, Сонею
і кари» Мармеладовою, а також «двійниками» — Лужиним, Лебєзятніковим, Свидригай-
ловим. «Діалоги» персонажів зумовили поліфонію роману.

Поліфонія (гр. рolyphonia — багатоголосся) — багатозвуччя, засноване на одно-
часному гармонійному поєднанні та розвитку рівноправних самостійних мелодій-
них ліній.
Музичний термін «поліфонія» був переосмислений і запроваджений у літера-
турознавстві теоретиком літератури М. Бахтіним, який дослідив цю тему в книзі
«Проблеми поетики Достоєвського» (1929). Згідно з його концепцією, літературна
поліфонія передбачає множинність поглядів на світ і місце особистості в ньому,
розмаїття різних позицій, суперечливість думок і почуттів, боротьбу ідей у творі.
В художньому тексті поліфонія має різні форми виявлення:
— діалогічна позиція автора стосовно героя (автор немовби веде з ним постій-
ний діалог);
— наявність героя-ідеолога (у його свідомості постійно триває боротьба ідей);
— зіткнення не характерів, а світоглядних позицій;
— діалогічність думок і переживань героя;
— звучання різних «голосів епохи» тощо.
Поліфонія зумовлює багатозначність твору, його різні інтерпретації.
13. Дослідницька робота.

— Наведіть приклади поліфонії в романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара».
(Багатоголосся міста, звучання окремих голосів на вулиці, у будинку, пережи-
вання головного героя, що виливаються у внутрішні монологи, уявні діалоги Рас-
кольнікова з іншими героями, велика кількість діалогів тощо.)
14. Продовження коментаря вчителя.

Символічні сни З композиційною структурою роману пов’язані символічні сни (Раскольнікова,
героїв Свидригайлова), образ міста — Петербурга, природні явища — спека, гроза. Так,
62
спека супроводжує кошмар злочину героя, гроза — самогубство Свидригайлова та

рішення Раскольнікова піти в поліцію з повинною. Одна з функцій символічних
явищ — висвітлити хибність ідеї «свавілля».
Як відомо зі спогадів самого автора, його задум про «ідейного вбивцю» роз-
Дві частини за- падався на дві частини: перша — злочин і його причини, друга — дія злочину
думу про «ідей-
ного вбивцю» на душу вбивці. Така особливість задуму відобразилася в остаточній редакції на
назві роману — «Злочин і кара» — та на особливостях його структури: із шести
частин твору одна присвячена злочину і п’ять — впливу цього злочину на душу
Раскольнікова.
15. Бесіда.
— Яким зображений Петербург на початку роману? (Бруд на вулицях, скрізь
Образ Петер- пил, цегла, спека, задуха, вигуки пияк. І хоча небо над Невою світле, безхмарне,
бурга у творі а вода майже блакитна, у читача складається враження, що місто тисне на героїв.
Над усім височіють лише сяючі бані собору.)
— Які кольори переважають? (Сірі, жовті (цей колір, до речі, у російській лі-
тературі асоціювався з образом Петербурга.)
— Якими зображені люди? (Злі, сердиті, п’яні, гамірні, ладні на будь-яке зло.)
— Подумайте, яку роль у творі відіграють вулиці Петербурга. (Дія роману
увесь час переноситься з приміщення на вулицю, що створює своєрідну динамі-
ку сюжету. З вулицями пов’язана доля майже всіх героїв: привселюдно кається
Раскольніков, приносить себе в жертву Соня, падає мертвим Мармеладов, стікає
кров’ю Катерина Іванівна.)

— Визначте проблематику роману.

Роман багатопроблемний. На думку літературознавця Л. Гроссмана, «Злочин
і кара» перш за все «роман великого міста XX століття. Широко розгорнутий
фон капіталістичної столиці визначає тут характер конфліктів і драм». У зв’язку
Багатопроб з цим у романі виникають соціальні проблеми: зубожіння міських «низів», па-
лемність ро-
нування ідеологічних теорій «надлюдини», проблема «маленької людини», гро-
ману
шей і капіталу. Вперше в російській літературі в романі Достоєвського була по-
ставлена проблема проституції — страшного породження капіталістичного міста.
У творі автор детально аналізує типові й виразні у своїй простоті факти буденного
життя Петербурга. На його думку, саме жахливе життя викликає найрізноманіт-
ніші фантастичні ідеї та ідеологічні ілюзії. Важливе місце посідає також проблема
психологічного стану людини в різних життєвих ситуаціях.
— Назвіть факти біографії письменника, що знайшли відображення в його
творчості.
Головна тема — На вашу думку, якою є головна тема творчості Ф. Достоєвського?
творчос-
ті Ф. Достоєв- — Яку роль у житті Ф. Достоєвського мала зустріч з дружинами декабристів?
ського — Подумайте, яке значення творчості письменника у розвитку російської та
світової літератури.
— Дайте визначення поняття «роман».
63
— Які особливості психологічного і філософського роману?

— Що таке поліфонія?
— Які проблеми порушує письменник у своєму романі «Злочин і кара»?
Особливості — Назвіть композиційні особливості твору.
образної систе- — У чому особливість образної системи роману «Злочин і кара»? (Усі персона-
ми роману жі так чи інакше пов’язані з долею Раскольнікова як головного героя роману.)

Вивчити конспект лекції вчителя; читати роман Ф. Достоєвського «Злочин
і кара»; дібрати цитати до образу Раскольнікова.
Уроки № 11–12
Тема. Еволюція образу Раскольнікова і розвінчання теорії сильної особистості,
«надлюдини».
Мета: допомогти учням зрозуміти філософські основи образу Раскольнікова, його еволю-
цію; поглиблювати навички аналізу прозового тексту; розвивати зв’язне мовлення,
логічне мислення; формувати здатність школярів протистояти згубним впливам.
Обладнання: підручник; текст роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара» (мовою оригіналу або
в перекладах на вибір учителя).
Хід уроків
Є один закон — закон моральний.

Ф. Достоєвський
(Із підготовчих матеріалів до роману)
Бесіда.
— Чим психологічний роман відрізняється від інших відомих вам різновидів
роману (історичного, соціально-побутового тощо)?
«Злочин і кара» — Як відомо, «Злочин і кара» задумувався Ф. Достоєвським як роман-сповідь.
як роман- На вашу думку, чому саме таку форму твору хотів вибрати автор? (Тому що саме
сповідь сповідь могла розкрити внутрішній світ героя.)
II. Оголошення теми, мети та епіграфа уроків
Робота з епіграфом.
Закон людської — Як ви розумієте слова письменника, що служать епіграфом уроку? (Головне
совісті для кожної особистості — це закон людської совісті. Саме совість диктує моральні
принципи життя.)
64
— Як, на вашу думку, цей вислів пов’язаний із назвою уроку? (Упродовж уро-
ку слід дослідити шлях героя від злочину до вчинків, викликаних совістю,— ка-
яття.)
— Знайдіть у тексті твору портрет головного героя. (Частина I, розділ I.)
Портрет і ха-
рактер голов- — Що в цьому портреті відразу впадає в око? (Юнак був задавлений бідністю.)
ного героя — Опишіть одяг Раскольнікова, його квартиру.
— Подумайте, яку роль відіграють ці описи в розкритті характеру героя. (Вони
підкреслюють його страшенну бідність.)
2. Творче завдання «Монолог героя».

— Від імені головного героя розкажіть про нього самого, його життя в Петер-
бурзі.
3. Бесіда.
— Що замислив герой? (Він готується вбити лихварку.)
— Як ви вважаєте, це було спонтанне чи свідоме рішення? (Абсолютно свідо-
ме, добре підготовлене вбивство.)
Незвичність
— У чому полягала незвичність злочину Раскольнікова? (Він прагнув переві-
злочину Рас-
кольнікова рити свою теорію.)
— Подумайте, чи мотивом убивства була лише бідність Раскольнікова. (Ні.
Це й біль за всіх «зневажених та скривджених», прагнення врятувати сестру
Дуню, змінити світ, зробити його справедливим. Отже, соціальні причини.)
— Які фактори підштовхнули героя на вбивство? (Власна бідність, лист ма-
тері, з якого він дізнався про Дуню, знайомство із сім’єю Мармеладових, п’яна
дівчинка на бульварі.)
Раскольнікова, який живе у 60-ті роки XIX століття, хвилювали сильні осо-
Захоплення бистості: Наполеон, Магомет. Тому не дивно, що юнака захопила теорія «надлю-
Раскольнікова дини», якій нібито дозволено не тільки вершити долі людей, а й «кров по совісті».
теорією «над- Саме таким «Наполеоном», котрий прагне змінити світопорядок будь-якими засо-
людини» бами, перевірити здатність переступити закони моралі в ім’я майбутньої суспіль-
ної гармонії, й намагається стати Раскольніков.
Філософська ідея Раскольнікова була викладена ним у статті «Про злочин»,
надрукованій у пресі.
Основні поло- — Визначте основні положення статті Раскольнікова. (1) Поділ людей на роз-
ження статті ряди. 2) Як відрізнити «звичайних» людей від «незвичайних»? 3) Як людство має
Раскольнікова
чинити з тими «незвичними» людьми, які вирішили знищити перепони?)
— У розмові з яким героєм розкриваються основні положення цієї статті?
(У розмові з Порфирієм Петровичем.)
— Знайдіть положення статті Раскольнікова і трактування їх, зроблене Пор
фирієм Петровичем.
(Це можна показати на прикладі таблиці, яку в процесі роботи створюють учи-
тель та учні.)
65
Орієнтовна таблиця
1) Поділ людей на розряди.
Роздуми й міркування Порфи-
Положення статті Раскольнікова
рія Петровича
«…люди, по закону природы, разделяются вообще на Від слів «…в ихней статье все
два разряда: на низших (обыкновенных), то есть, так люди разделяются на…» до
сказать, на материал, служащий для зарождения себе слів «собственно потому, что
«Звичайні»
і «незвичайні» подобных, и собственно на людей, то есть имеющих дар они необыкновенные.»
люди в розу- или талант сказать в среде своей новое слово.»
мінні Расколь- «…“необыкновенный” человек имеет право… разрешить
нікова своей совести перешагнуть… через иные препятствия,
и единственно в том только случае, если исполнение его
идеи… того потребует».
2) Як відрізнити «звичайних» людей від «незвичайних»?
Роздуми й міркування Порфи-
Положення статті Раскольнікова
рія Петровича
Від слів «…ошибка возможна ведь только со стороны Від слів «…чем же бы отли-
первого разряда…» до слів «…выходит красиво чить этих необыкновенных-то
и выразительно, одним словом, вам беспокоиться не- от обыкновенных?» до слів
чего.» «…как вы весьма счастливо
выразились, так ведь тут…»
3) Як людство має чинити з тими «незвичайними» людьми, які вирішили зни-
щити перепони?
Пояснення Раскольнікова Сумніви Порфирія Петровича
Від слів «Я должен согласиться… что такие случаи Від слів «Ну как иной какой-
действительно должны быть» до слів «…Общество ведь нибудь муж али юноша вообра-
слишком обеспечено ссылками, тюрьмами, судебными зит, что он Ликург, али Маго-
следователями, каторгами…» мет…» до слів «…ну и начнет
добывать себе для похода…»
— Як сам герой пояснює свій вчинок? Знайдіть у тексті відповідний уривок
і зачитайте.
— Кому з героїв твору він розповідає про все? (Соні Мармеладовій. Причому
герой називає декілька причин. Ось вони:
Пояснення 1) «Вот что: я хотел Наполеоном сделаться, оттого я убил…»;
Раскольніко-
2) «…Я и решил, завладев старухиными деньгами, употребить их на мои первые
ва щодо свого
вчинку годы, не мучая мать, на обеспечение себя в университете, на первые шаги по-
сле университета…»
3) «Я лгать не хотел в этом даже себе! Не для того, чтобы матери помочь, я убил —
вздор! Не для того я убил, чтобы, получив средства и власть, сделаться благо-
детелем человечества. Вздор! Я просто убил; для себя убил, для себя одного…
Мне надо было узнать тогда, и поскорей узнать, вошь ли я, как все, или чело-
век? Смогу ли я переступить или не смогу! Осмелюсь ли нагнуться и взять или
нет? Тварь ли я дрожащая или право имею…»)
— Як ви вважаєте, чи можна сформулювати загальну думку всіх міркувань
Раскольнікова? (Так. Вона полягає в тому, що будь-яке насильство над людьми
є порушенням норм моралі. Але вони породжуються об’єктивними законами
66
иття. Герой Достоєвського доходить таких висновків, проаналізувавши всю іс-

ж
торію людства.)
— Подумайте, яка з перелічених Раскольніковим причин була найголовні-
шою? (Третя, про те, що він убив просто для себе. Саме ця думка надає літера-
турознавцям підставу вважати Раскольнікова злочинцем не в кримінальному,
а у філософському плані.)
Антигуманна Зазначимо, що протест Раскольнікова проти світу, який не хоче його прийня-
ідея Раскольні- ти, проникнутий отрутою індивідуалізму, жагою егоїстичного самоствердження.
кова і його роз-
Антигуманна ідея Раскольнікова призвела його до розладу з людьми та із самим
лад з людьми,
із самим собою собою.
9. Бесіда.
— У розмовах з якими персонажами розкривається теорія Раскольнікова?
(У розмовах з Порфирієм Петровичем та Сонею.)
— Чи однаково поводить себе Раскольніков із цими співбесідниками? (Ні.
В розмовах з Порфирієм Петровичем він розкривається як теоретик і людина,
котра прагне будь-що приховати правду. А в розмові із Сонею розкриває свою
душу.)
— Який епізод розбудив совість Раскольнікова? (Зустріч у поліцейській діль-
ниці з майстровим хлопцем Миколкою, котрий взяв убивство старої лихварки на
себе.)
— Яка думка не дає спокою героєві? (Про те, що він був би щасливий, якби
вбив лихварку лише через голод. Ідея влади продовжує хвилювати Раскольніко-
ва. Він не бажає чути про скоєне, оскільки не вважає вбивство «нікому не потріб-
ної» лихварки за злочин.)
— Чому з усіх людей, яких герой знав, для сповіді він вибрав саме Соню?
(Бо вважає, що вона теж переступила поріг моралі, ставши повією.)
— Подумайте, з якою метою Ф. Достоєвський детально змальовує сцену вбив-
ства старої лихварки. (Автор детально змальовує цю криваву сцену, усі випадко-
вості й несподіванки, що сталися, з метою показати внутрішній супротив натури
Раскольнікова жорстокій думці про вбивство.)
— Поміркуйте, які наслідки має теорія Раскольнікова для нього самого й усіх
тих, хто міг бути її прихильниками? (Теорія мала тяжкі наслідки для героя.
Тяжкі наслідки
теорії Расколь- Страшна ідея призвела Раскольнікова до розколу з людьми та із собою. Теорія
нікова носила яскраво виражений індивідуалістичний, анархічний характер. Правий був
Порфирій Петрович, який у фіналі роману сказав: «Еще хорошо, что вы стару-
шонку только убили. А выдумай вы другую теорию, так, пожалуй, еще и в сто
миллионов раз безобразнее дело бы сделали!»)
— Що, на вашу думку, завадило Раскольнікову жити за своєю теорією? (Після
скоєного він втратив спокій. Він соромився своєї людяності, «неспособности зако-
вать тело в бронзу», того, що не зміг спокійно й байдуже «переступити». У цьому
герой вбачає свою нікчемність, яка доводить його приналежність до «звичайних»
людей. І ця думка змушує його тяжко страждати.)
— Проаналізуйте, які деталі використовує автор, щоб змалювати силу дії слів
міщанина на Раскольнікова. Знайдіть ці деталі в тексті. («голос… прерывался
67
и слова как-то не хотели ясно выговариваться», «ноги его ужасно вдруг ослабели»,
«на спине похолодало, и сердце на мгновение как будто замерло». Вдома герой
«в бессилии лег на диван и болезненно, со слабым стоном, протянулся на нем…»)
12. Психологічне спостереження над героєм.

— Уявіть, що ви лікар. Простежте стан Раскольнікова після злочину. Складіть
Стан Раскольні- його «історію хвороби». (Раскольнікова весь час лихоманить, він часто втрачає
кова після зло-
чину
свідомість. У нього тремтять руки. Герой іноді не пам’ятає, куди збирався йти,
що хотів робити. Він може годинами сидіти, заклякнувши, нічого не думаючи і не
розуміючи. В нього часто холонуть руки, ноги, виступає піт на спині. У героя спо-
стережуються всі ознаки нервового захворювання (невроз).)
13. Бесіда.
— Які, на вашу думку, епізоди розкривають боротьбу Раскольнікова зі своєю
«натурою»? (Зустрічі і бесіди з Порфирієм Петровичем.)
— Як герой поводить себе з оточуючими? (Досить фальшиво, його поведінка
є штучною.)
— Чи розуміє сам Раскольніков мотиви своєї поведінки? (Так. Адже ось що
Мотиви пове- він думає про свої стосунки з Порфирієм Петровичем: «Этому тоже надо Лазаря
дінки Расколь- петь… и натуральнее петь. Натуральнее всего ничего бы не петь. Усиленно ничего
нікова
не петь! Нет, усиленно было бы опять не натурально… Ну, да там как обернется…
посмотрим… сейчас… хорошо иль нехорошо, что я иду? Бабочка сама на свечку
летит. Сердце стучит, вот что нехорошо!..» Раскольніков відчуває, що потрапив
у пастку.)

— Проаналізуйте авторські ремарки, що супроводжують вислови Раскольні-
кова під час розмови з Порфирієм Петровичем (частина III, розділ V). («Начал он
усиленно законфузившись», «тревожно подумал», «промелькнуло в нем, как мол-
ния», «неловко усмехнулся было… особенно стараясь смотреть ему прямо в глаза;
но не смог утерпеть и вдруг прибавил…», «начал он просто и скромно» тощо.)
— Подумайте, яка роль цих ремарок у розкритті образу головного героя.
(Це один із художніх прийомів, що їх використовує автор з метою розкрити тяж-
кі душевні муки героя.)
15. Продовження бесіди.

— Як ви вважаєте, чи є у Порфирія Петровича докази злочину Раскольнікова?
(Твердих доказів немає. Адже матеріальні докази вбивства старої лихварки зни-
щено, Свидригайлов покінчив життя самогубством, у злочині вже зізнався Ми-
колка.)
Значення допи- — Чому, на вашу думку, Раскольніков вимагає від Порфирія Петровича до-
ту «по форме» питувати його тільки «по форме»? (Герой намагається зробити ставку на розум,
логіку, він боїться заплутатися. Його завдання — перемогти не тільки слідчого,
а й самого себе, відчуття злочину у власній душі.)
— Яку роль у розгортанні сюжету має фраза Порфирія Петровича: «Что такое:
убежит! это форменное; а главное-то не то… он у меня психологически не убежит,
хе-хе!»? (Ця фраза свідчить про те, що слідчий розгадав характер Раскольнікова.)
— Чому Порфирій Петрович намагається офіційний допит перетворити на
звичайну бесіду? (Порфирій Петрович зрозумів, що піймати Родіона за допомо-
гою допиту «по форме» просто неможливо. Тому він усіляко намагається вивести
68
аскольнікова з рівноваги, розтривожити його душу, підтримати відчуття муки,

Р
що стає занадто важким для героя. Тим самим він прагне довести Раскольнікова
Тонка психоло- до зізнання. Тобто слідчий веде досить тонку психологічну гру.)
гічна гра слід- — Подумайте, яку роль для підштовхування Раскольнікова до зізнання віді-
чого
грає його зустріч із матір’ю та сестрою? (Саме під час спілкування з найдорожчи-
ми людьми Раскольніков розуміє, що щирі стосунки з ними після скоєння злочи-
ну стали неможливими. Герой болісно переживає цей факт.)
— Чому Раскольніков зізнався? (Він не зміг перемогти свою «натуру». Його
людська природа не витримала тяжкого відчуття злочинності.)

— У чому Ф. Достоєвський вбачає джерело оновлення життя і моральну норму
поведінки людини?
— Чому в епілозі роману Раскольніков прийшов до віри й Бога?

В епілозі роману Ф. Достоєвський висловив своє розуміння життя. Він вва-
жав, що світ гине, охоплений жадібністю, пихою, брехнею та іншими гріхами.
«Заслугову- Світ може врятувати лише віра. В одному із записників письменника до роману
ється щастя «Злочин і кара» він відзначив: «Нема щастя у комфорті, заслуговується щастя
стражданням»
стражданням. Людина не народжується для щастя. Людина заслуговує своє щас-
тя, і завжди стражданням».
Раскольніков змучений пусткою самотності, відсутністю миру й любові у своїй
душі і в оточуючих. Його рятує Соня, порадивши вийти на перехрестя й покаяти-
ся привселюдно. Лише після такого вчинку в нього з’являється відчуття повноти
життя. Але досить довго прийняти християнську правду Соні Раскольнікову за-
важає його теорія. І лише звільнившись від неї, він схиляється перед людськими
стражданнями в особі Соні Мармеладової й приймає її «правду», що полягає у вірі
в Бога.
У зв’язку із цим значну роль у романі відіграють християнські мотиви, пов’язані
Християнські з притчею про воскресіння Лазаря. Ця притча згадується у творі тричі (симво-
мотиви в ро- лічне число в християнській символіці!). Вперше її згадує Порфирій Петрович,
мані
запитуючи у Родіона, чи вірить він у воскресіння, вдруге її читає Соня, втретє —
Раскольніков в епілозі). Символічно, що Соня читає притчу в четвертій частині
четвертого розділу, адже саме через чотири дні сталося воскресіння Лазаря.
Через страждання й муки прийшовши до Біблії, воскресає й змучена душа Рас-
кольнікова.
— Подумайте, яку роль у розумінні змісту роману відіграє епіграф.
Думка про не-
доторканність — Відомий російський дослідник творчості Ф. Достоєвського С. В. Бєлов пи-
усілякої люд- сав: «Ідея найбільшої цінності людської особистості знайшла в авторові “Злочину
ської особис- і кари” свого надійного захисника і виразника. Думка про недоторканність усіля-
тості кої людської особистості відіграє головну роль у розумінні ідейного задуму рома-
ну». Чи згодні ви з точкою зору вченого? Аргументуйте свою відповідь.
V. Підбиття підсумків уроків

69

Дібрати для аналізу приклади монологів та діалогів Раскольнікова з іншими пер-
сонажами, сни героїв, описи природи. Повторити поняття «психологічний роман».
Індивідуальне завдання. Знайти інформацію про значення імен героїв роману.
Урок № 13
Тема. Система образів роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара». Значення і сим-
воліка його назви.
Мета: допомогти учням з’ясувати образну систему, семантику й символіку назви роману;
поглиблювати навички аналізу твору, його образної системи; розвивати навички
переказу, зв’язне мовлення, логічне та асоціативне мислення; сприяти вихованню
морально-етичних ідеалів, гуманного ставлення до людей.
в перекладах на вибір учителя); ілюстрації до роману Д. Шмарінова, І. Глазунова,
П. Боклевського, М. Добужинського (на вибір учителя).
Хід уроку
1. Робота з картками.
Картка № 1
1) Назвіть особливості сюжету роману.
2) Що Родіон Раскольніков віддав під заставу старій лихварці? Чим був вмоти-
вований цей вчинок?
Картка № 2
1) Визначте особливості композиції роману.
2) Що вам відомо про Семена Мармеладова?
Картка № 3
1) Які проблеми лежать в основі сюжету роману?
2) Розкажіть про стосунки Раскольнікова і Разумихіна.
2. Бліцопитування.
1) Який роман називається психологічним?
2) Які особливості філософського роману?
3) Що таке поліфонія?
3. Літературна вікторина «Кому з героїв належать слова?»

1) «Я вам, Алена Ивановна, может быть, на днях, еще одну вещь принесу… се-
ребряную… хорошую… папиросочницу одну… вот как от приятеля ворочу…»
(Раскольніков.)
70
2) «Милостивый государь, бедность не порок, это истина. Знаю, что и пьянство

не добродетель, и это тем паче. Но нищета, милостивый государь, нищета —
порок-с.» (Мармеладов.)
3) «А! Воротился! Колодник! Изверг!.. А где деньги? Что у тебя в кармане,
показывай! И платье не то! Где твое платье? Где деньги? говори!..» (Катерина
Іванівна.)
4) «Я, брат, два раза к тебе заходил… Видишь, очнулся!» (Разумихін.)
5) «По-моему, Авдотья Романовна в этом деле жертвует собою весьма велико-
душно и нерасчетливо, для … своего семейства.» (Свидригайлов.)
6) «Да… Она была справедливая… Она приходила… редко… нельзя было. Мы
с ней читали и… говорили. Она Бога узрит.» (Соня Мармеладова.)
Відомий літературний критик XIX ст. М. Добролюбов у статті «Затуркані люди»
писав: «У творах Ф. Достоєвського ми знаходимо одну спільну рису, більш-менш
помітну в усьому, що він писав. Це біль про людину, яка визнає себе не в силі
чи навіть не в змозі бути людиною, справжньою, самостійною людиною самою по
собі».
Тема «зневаже- Тема «зневажених та скривджених» є однією з головних і в романі «Злочин
них та скрив- і кара». Твір Ф. Достоєвського — це книга про життя обездолених, це біль пись-
джених» —
одна з головних менника за зневажену честь «маленьких людей», життя яких протікає в тісних
у романі комірчинах або навіть на вулиці. Серед них — злидарі на вулицях Петербурга,
жінка, яка кидається в канал, п’ятнадцятирічна п’яна дівчинка, котра викликає
у Раскольнікова сумні думки про її страшне майбутнє: «Бедная девочка! Очнется,
поплачет, потом мать узнает… Сначала прибьет, а потом высечет, больно и с позо-
ром, пожалуй, и сгонит… А не сгонит, так все-таки пронюхают Дарьи Францевны,
и начнет шмыгать моя девочка туда да сюда… Ну а там… больница… вино… каба-
ки… и еще больница… года через два-три — калека, итого житья ее девятнадцать
али восемнадцать лет от роду всего-с». Найстрашніше, що таких дівчаток тисячі.
І гнів відчувається в словах Родіона, коли він говорить, що існуюче життя виправ-
довує подібне свідоме приниження людини: «Это, говорят, так и следует. Такой
процент, говорят, должен уходить каждый год…» У цей відсоток і потрапили такі
герої роману, як Мармеладов, Катерина Іванівна, Соня, Дуня Раскольнікова.
2. Творчий переказ.
— Розкажіть, що стало відомо про життя Семена Мармеладова з його сповіді
Раскольнікову.
3. Бесіда.
— Знайдіть опис портрета Мармеладова. (Частина I, розділ II.)
— Які почуття викликає розповідь людини, що колись була чиновником?
Семена Мар- (Кожна сторінка розповіді Мармеладова — це відчайдушний крик про допомогу
меладова людини, що викреслена із життя.)
— На вашу думку, чи розуміє Мармеладов своє становище? (Так, тому і п’є,
намагаючись залити горе. Окрім того, йому болить і те становище, в якому опи-
нилася його родина.)
71
— Які фрази героя найбільше вражають читача? («Ведь надобно же, чтобы
каждому человеку хоть куда-нибудь можно было пойти»; «Милостивый государь,
милостивый государь, ведь надобно же, чтоб у всякого человека было хоть одно та-
кое место, где бы его пожалели!». Мармеладов — людина, якій нікуди йти. У цих
словах героя — біль знедоленого серця, відчай від самотності людини в цьому ве-
ликому, жорстокому світі.)
— Знайдіть опис комірчини Мармеладових.
— Що ви можете сказати про Мармеладова як людину? (Незважаючи на те, що
він неухильно деградує, Мармеладов зберіг кращі людські якості, здатність силь-
но відчувати: він любить дітей, Катерину Іванівну, переживає за них. За словами
відомого російського критика Д. Писарева, «йому не зрадила природна делікат-
ність і чуйність глибоко ніжного характеру».)
— Що сталося з Мармеладовим? (Він потрапив під колеса коляски.)
— Що можна вважати останнім душевним порухом Мармеладова? (Він про-
сить Катерину Іванівну та Соню пробачити його.)
— Розкажіть про Катерину Іванівну, дітей Мармеладова. Чи можна сказати,
що очікує їх у майбутньому? (Катерина Іванівна помирає від сухот. На дітей че-
кали злидні, але їх врятував Свидригайлов.)
5. Бесіда.
— Які риси вдачі приваблюють в образі Катерини Іванівни? (Вона горда жін-
Характеристика ка, сильна, незламна, запальна, має власну гідність, надзвичайно добра. Катерина
Катерини Іва- Іванівна бореться за життя своїх дітей.)
нівни
— Як ви думаєте, чому вона вийшла заміж за Мармеладова? (Їй теж не було
куди йти. Вона змушена була «плача, рыдая и руки ломая, выйти замуж за не-
взрачного чиновника, вдовца с четырнадцатилетней дочерью Соней», який, у свою
чергу, одружується з нею з почуття жалю і милосердя.)
— Що ускладнювало життя героїні? (Невиліковна хвороба. Катерина Іванівна
була хвора на сухоти.)
— Чому вона влаштувала такі пишні поминки за небіжчиком? (Вона завжди
прагнула відчути себе справжньою людиною.)
— Як помираюча жінка намагається врятувати своїх дітей? (Вона йде до гене-
рала просити милостиню, але той обідає і не приймає бідної жінки.)
— Згадайте, з якими словами вона помирає. («…уездили клячу», «надорва-
лась».)
— Подумайте, з яким епізодом твору перегукуються ці слова. (Зі страшним
сном Раскольнікова, у якому він побачив замучену, забиту до смерті коняку. Вза-
галі образ «забитої шкапи» є досить поширеним у російській літературі XIX сто-
ліття і трапляється у вірші М. Некрасова, казці М. Салтикова-Щедріна.)
Символічність — На вашу думку, яке символічне значення цього образу? (Образ забитої шка-
образу «забитої пи — символ змучених тяжким життям людей. Тому образ Катерини Іванівни теж
шкапи» трагічний: вона є втіленням безмірного людського горя. Це один із найтрагічні-
ших персонажів світової літератури.)
— Знайдіть опис портрета Соні Мармеладової. (Частина I, розділ II.)
— Подумайте, який прийом для зображення героїні використовує автор. (При-
йом контрасту. Ф. Достоєвський любив контрастно відтіняти трагічне, ставлячи
72
його поруч із ницим, смішним, буденним. Саме тому Соня вперше з’являється
Трагізм обра- у вульгарному костюмі повії на похоронах батька. Цей жахливий костюм підкрес-
зу Соні
лює трагізм її образу.)
7. Бесіда.
— У чому трагізм становища Соні? (Їй також немає куди йти. Адже, за сло-
вами Мармеладова, «много ли может бедная, но честная девица честным трудом
заработать». Вона загнана у глухий кут, з якого два виходи: або самогубство, або
проституція.)
— Чому Соня змушена йти торгувати собою? (Тому що так вона рятує всю ро-
дину: хвору Катерину Іванівну, її маленьких дітей.)
— Чи розуміє Соня аморальність свого вчинку? (Так. Вона розуміє, що пору-
шує моральність, але усвідомлює й те, що не переступити цю межу — означає
приректи на смерть дітей.)
Соня — символ — У чому, на вашу думку, полягає символічність образу Соні? (Вона стає сим-
вічної жертов- волом вічної жертовності в ім’я когось, любові до людей, добра. Саме тому до неї
ності
«не пристає» ницість і бруд життя.)
— Подумайте, які риси характеру Соні можна назвати найголовнішими. (Від-
чуття своєї приниженості, смиренність, доброта, здатність прощати, віра в Бога.
Навіть живучи у бруді, вона змогла зберегти чистоту душі.)
— Як автор підкреслює принижене становище Соні? (Велику роль відіграють
деталі: «Соня села, чуть не дрожа от страху, и робко взглянула на обеих дам»,
«Соня опять села и опять робко, потерянно, поскорей взглянула на обеих дам
и вдруг потупилась», «Но, взглянув пристальнее, он вдруг увидал, что это при-
ниженное существо до того уже принижено, что ему вдруг стало жалко» (части-
на III, розділ V).)
— Деякі дослідники творчості Ф. Достоєвського зазначають, що образ Соні
є альтернативою образу Раскольнікова. Чи згодні ви з такою думкою? Аргумен-
туйте свою відповідь.
Відомо, що деякі літературознавці вважають: ідея роману Ф. Достоєвського
«Злочин і кара» розкривається в боротьбі Соні та Раскольнікова, котрі являють
Соня та Рас-
кольніков — собою вічне «змішання добра і зла». Виходячи із цієї теорії, Соня — чисте добро,
«змішання доб Раскольніков — чисте зло. Дійсно, вони різні. Соня вірить у Бога, покладає надію
ра і зла» на диво. Раскольніков — із цинічним скепсисом заперечує віру. Соня зосередила-
ся на своїх близьких, Раскольніков — на ідеї.
Та разом з тим у них багато й спільного. Вони обоє злочинці, оскільки загуби-
ли життя. Але різниця в тому, що Раскольніков загубив чуже (навіть два життя:
старої лихварки і невинної Лизавети), а Соня — своє. Раскольніков здійснив зло-
чин в ім’я ідеї, Соня — в ім’я спасіння дітей, хворої Катерини Іванівни. Та разом
із тим Раскольніков відчуває, що в них одна мета, і йти їм однією дорогою, адже
вони «переступили себе».
Зазначимо, що Соня Мармеладова є носієм моральної ідеї, поглядів самого ав-
тора. Ф. Достоєвський вважав, що особистість, яка жертвує собою заради спасіння
інших, високо піднімається в моральному плані. Людина, що пережила страждан-
ня, не зможе чинити зла іншим. Так у роман входить проблема добра і внутріш-
ньої гармонії, до якої особистість має прийти через страждання. Страждання здат-
73
Біблійні моти- ні очистити людину. Саме тому у творі з’являються біблійні мотиви (легенда про
ви як ілюстра- воскресіння Лазаря). Автор — гуманіст у ставленні до своїх героїв, тому й надає
ція до роздумів
про трагічне їм можливість виправитися, очиститися, відродитися. А біблійні мотиви служать
життя світу ілюстрацією до його роздумів про трагічне життя світу. В цьому відобразилися
погляди самого письменника, який вважав Біблію «Книгою всього людства», що
дає відповіді на всі питання.
10. Бесіда.
— Чим Раскольніков зобов’язаний Соні? (Саме вона змусила його піти покая-
тися в поліцію і просити прощення у всіх людей на перехресті вулиць. Це схоже
на церковний обряз сповіді. Адже Раскольніков дійсно щиросердно зізнався Пор
фирію Петровичу в усьому скоєному.)
— У родині Мармеладових була зелена хустка. Її носить Катерина Іванівна,
а потім Соня, вирішивши йти за Раскольніковим. Подумайте, яке значення має
ця річ у романі. (Сімейна хустина Мармеладових має символічне значення. Вона
є втіленням страждань і спокути. Соня одягає хустину, коли йде за Раскольніко-
вим, отже, приймає його страждання.)
— Як Достоєвський показує моральну силу Соні? (Вона змогла відродити Рас-
кольнікова, її полюбили каторжани.)
— Як Соні вдалося простити Раскольнікова? (Соні допомогло кохання до Рас-
кольнікова. Вона намагалася врятувати вбивцю, навернути його на шлях істини.
«Их воскресила любовь, сердце одного заключало бесконечные источники жизни
для сердца другого».)
— Як Соня впливала на Раскольнікова? Наведіть приклади з тексту. (Расколь-
Вплив Соні на ніков прийняв «правду» Соні Мармеладової, тим самим автор показує крах теорії
Раскольнікова героя. «Но он воскрес, и он знал это, чувствовал вполне всем обновившимся суще-
ством своим, а она — она ведь и жила только одною его жизнью!» На думку Ф. До-
стоєвського, тільки любов здатна врятувати світ від зла і ненависті, повернути
надію на краще життя.)

— Подумайте, чому Раскольніков, прочитавши листа від матері й дізнавшись
про Дуню, подумав: «Сонечка, Сонечка Мармеладова, вечная Сонечка, пока мир
стоит!»? (Як відомо з листа матері, Дуня виходить заміж за нелюбого чоловіка
заради «бесценного Роди». Тобто вона продає себе, але, на відміну від Соні, кон-
кретному чоловікові — Лужину.)

Неспроможність ідеї Родіона Раскольнікова про те, що можна переступити
Позиції «двій- через свою совість і спокутувати злочин добрими справами, засвідчують позиції
ників» головно- «двійників» головного героя — Лужина, Лебєзятнікова, Свидригайлова. Ці герої
го героя
називаються «двійниками» Раскольнікова, тому що в їхній свідомості та діях роз-
криваються негативні, розпусні, антигуманні сторони теорії головного героя.
13. Бесіда.
— Що відомо про Лужина? (Він — буржуазний ділок.)
— Який його основний принцип? («Возлюби прежде всего одного себя». Усі
його вчинки служать особистій меті. Це принцип егоїста. Він завжди прагне при-
гнічувати інших, слабших.)
74
— Що у них спільного з Раскольніковим? (Вони обидва вважають, що пооди-

нокі благодіяння не можуть врятувати світ. Наприклад, Лужин переконаний, що
Соня рано чи пізно вкраде.)
Найстрашніший — Чим страшний Лужин? (Він легко може переступити через людей, навіть не
із «двійників» задумуючись над тим, бо зневажає їх. Тобто, Лужин вважає себе «незвичайною»
людиною, якій все дозволено. Він втілює теорію Раскольнікова в життя.)
— Чи є щось спільного між Раскольніковим і Лебєзятніковим? (Кожний із них
є прихильником певної ідеї. Лебєзятніков, як відомо, нігіліст, тобто людина, яка
все заперечує. Він також виступає проти існуючого порядку. Але його нігілізм
беззмістовний, навіть карикатурний.)
— Хто, на вашу думку, найстрашніший з усіх «двійників»? Чим саме? (Кожен
із них страшний по-своєму. Але на совісті Свидригайлова дві смерті: дівчинки,
над якою він вчинив наругу, і дружини. Можливо, були й інші жертви, але про
них просто ніхто не знає.)
— Які основні риси Свидригайлова? (Він цинік, для його поведінки характер-
ним є свобода від моральності.)
Здатність — Чим пояснити, що така цинічна людина, як Свидригайлов, могла бути здат-
Свидригайлова
до благородних ною на благородні вчинки? (Він намагається спокутувати свої страшні вчинки
вчинків добрими справами.)
— Який благородний вчинок здійснив Свидригайлов? (Перед самогубством
Свидригайлов забезпечив сім’ю покійного Мармеладова, віддав спадщину своєї
дружини Дуні Раскольніковій, врятувавши її від шлюбу з Лужиним.)
— Подумайте, чому автор вирішив так вчинити зі Свидригайловим. (Тому що
добро і зло не можуть існувати по один бік життя. Вони несумісні.)
— Чим страшні «двійники» Раскольнікова? (Вони вважають, що їм все дозво-
лено. Кожен із них — це втілення в життя ідеї Раскольнікова про «надлюдину».)

У книзі Л. С. Виготського «Психологія мистецтва» є таке: «Психологізм — це
достатньо повне і глибоке зображення почуттів, думок і переживань літературного
Глибокий пси-
хологізм рома- персонажа за допомогою специфічних літературних засобів». Як відомо, романи
нів Достоєв- Ф. Достоєвського відзначаються глибоким психологізмом. Це стосується й «Зло-
ського чину і кари». На уроці ми повинні визначити, за допомогою яких художніх засо-
бів автор досягає психологізму.
На думку літературознавців (С. Бєлов, А. Бем), у романах Ф. Достоєвського ве-
лику роль відіграють імена та прізвища героїв.

Значення імен, прізвищ, по батькові в романі «Злочин і кара»
Дослідник С. В. Бєлов зазначав, що в бібліотеці письменника був такий кален-
дар, в якому подавався алфавітний список усіх святих зі значенням їхніх імен.
У процесі роботи над романом Ф. Достоєвський старанно добирає своїм героям
імена та прізвища, що завжди мають глибокий зміст. Цей прийом називається
«прізвища, що говорять».
Раскольніков. Дослідник А. М. Бем у книзі «Личные имена у Достоевского»
Значення пріз- звертає увагу на подвійне тлумачення цього прізвища. Перше походить від семан-
вища Расколь- тичного тлумачення — рос. «раскол» — роздвоєння. Інше — пов’язане зі словом
нікова «раскольники» (старовіри) — течія, що виникла в середині XVII ст. у російській
церкві як протест проти нововведень патріарха Нікона (1605–1681), котрі мали на
меті змінити деякі церковні звичаї та обряди.
75
Раскольніков «розколює» землю, яка породила його (значення імені Родіон),

а якщо взяти до уваги те, що по батькові він Романович, виходить таке: розкол
Раскольніков — землі Романових.
символ роздво- Раскольніков у Ф. Достоєвського сприймається як символ фанатизму, одержи-
єності
мості певною ідеєю, роздвоєності.
Мармеладов. На думку дослідників, сім’я Мармеладових є тим фокусом, в яко-
му переломилися всі нещастя ненормально влаштованого експлуататорського су
спільства. Яким «солодким» був цей світ, зрозуміло вже з гірко-іронічного пріз-
вища героя. Мармеладова звати Семеном Захаровичем. Як відомо, ім’я пророка
Захарія означає «пам’ять господня» (євр.). Тобто по батькові героя має прихова-
ний натяк на релігійність персонажа.
Значення пріз- Лебєзятніков. Утворено від російського слова «лебезить» — плазувати, падати
вищ персона- ниць. В образі Лебєзятнікова Достоєвський хотів дати сатиру на нігілізм і нігі-
жей твору лістів. Він писав: «Нігілізм — це лакейство думки. Нігіліст — це лакей думки».
Катерина Іванівна. Відомо, що в перекладі з грецької це ім’я означає «завжди
чиста». Недарма Соня говорить про неї: «Она справедливости ищет… Она чистая».
Соня. У перекладі з грецької Софія означає «мудрість, розум, наука». У пись-
менника багато героїнь мають це ім’я, всі вони покірні, зі смиренням несуть свій
хрест і вірять у перемогу добра. В книзі М. С. Альтмана «Достоевский. По вехам
имен» читаємо: «И если “София”, вообще, означает мудрость, то у Достоевского
мудрость его Софий — смиренномудрие…».
Пульхерія Олександрівна Раскольнікова. Пульхерія у перекладі з латини озна-
чає «прекрасна», а «Олександр» — «захисник людей».
Разумихін. У книзі М. С. Альтмана «Достоевский. По вехам имен» є такий за-
пис: «Разумихин вовсе не разумный, а всего лишь рассудительный человек». Уже
саме прізвище вказує на те, що герой належить до середовища демократичного
студентства.
Лизавета Іванівна. У місяцеслові православного календаря записано, що Єли-
завета в перекладі з єврейської означає «та, що шанує Бога».
Порфирій Петрович. Ім’я Порфирій означає «багряний» (грецьк.) Російський
дослідник Д. М. Брещинський так писав із цього приводу: «Убив ростовщицу и ее
сестру, и преступив тем самым ветхозаветную заповедь “не убий”, Раскольников
вступает в конфликт сразу с двумя правдами — Божьей и человечьей. Религи-
озное начало представлено в романе Соней Мармеладовой, правовое начало —
Порфирием Петровичем. Соня (София) и Порфирий — божественная мудрость
и очистительный огонь — именно так, мне думается, надо понимать символику
этих имен у Достоевского».
Свидригайлов. За свідченням літературознавця Г. Когана, у періодичній пре-
сі 1861 року повідомлялося про якогось Свидригайлова, котрий безчинствував
у провінції. Отже, Свидригайлов — це людина з «темним» минулим, особистість
мерзенна, страшна і нікчемна.
16. Бесіда.
— Наведіть приклади кольорів, що переважають у романі. Подумайте, яка
Роль кольорів їхня роль у творі. (Сірі, темні, жовті. Особливо багато жовтого: стіни кімнатки
у романі Раскольнікова, меблі в кімнаті старої лихварки, жовте від пияцтва обличчя Мар-
меладова, меблі із жовтого відполірованого дерева в кабінеті Порфирія Петрови-
ча. Цей колір є символом душевної хвороби, що охопила людей і місто в цілому.)
— Чого, на вашу думку, в романі більше — дії героїв чи аналізу наслідків їхніх
вчинків? (Аналізу наслідків. Як уже зазначалося, злочину присвячена одна час-
76
тина роману, а мукам совісті — п’ять. Для письменника важливо, не те, що герой
робить, а те, що думає.)
17. Робота з текстом. Аналіз описів.

— Які види описів використовує автор? (Портрет, інтер’єр, пейзаж.)
Види описів — Знайдіть описи портретів героїв — Раскольнікова, Соні, Мармеладова, Ка-
у творі
терини Іванівни, Дуні та ін.
— У чому полягає особливість портретів? (Автор спочатку описує зовнішність
героїв, а потім їхній внутрішній стан.)
— Знайдіть опис інтер’єрів у творі (кімнати Раскольнікова, старої лихварки,
Соні, Мармеладових.)
— Як ці описи пов’язані із життям героїв? (Задушна кімната Раскольнікова
призводить його до зародження страшної теорії; кімната Соні, що складається
з багатьох кутів, ледве не призвела її до самогубства; прохідна кімната Мармела-
дова приводить Катерину Іванівну до божевілля.)
— Яку роль, на вашу думку, відіграє пейзаж у розвитку сюжету? (Пейзаж під-
креслює тривожний, гнітючий настрій, що виникає з перших сторінок роману.)
— З ким із героїв пейзаж пов’язаний найбільше? (З Раскольніковим, Свидри-
гайловим.)
— Наведіть конкретні приклади. (Спека на початку роману, що дратує Рас-
кольнікова; опис погоди перед самогубством Свидригайлова (туман, бруд, ніч, мо-
рок. І на душі героя «холод и сырость».)

Зображення — Проаналізуйте психічний стан героїв. Як автор зображує його? (Стан героїв
психічного зображається через міміку, жести, рухи тіла. Наприклад: «Раскольников бросился
стану героїв к ногам Сони, сам того не осознавая» тощо. Це називається прийом «замовчування».)

— Знайдіть у тексті описи снів Раскольнікова та Свидригайлова.
— Подумайте, яка їхня роль у романі. (Описи снів використовуються для пси-
хологічного аналізу душевного стану героїв.)
— Проаналізуйте монологи та діалоги Раскольнікова.
— Чому, на вашу думку, їх так багато у творі? (Вони розкривають внутрішній
світ героя, складність натури Раскольнікова, служать засобом самоаналізу вчин-
ків персонажа.)

— Подумайте, чому автор проводить Раскольнікова ще й через випробування
Випробування
Раскольнікова коханням. (У цьому відобразилися погляди самого автора. На думку Ф. Достоєв-
коханням ського, лише кохання здатне врятувати світ від ненависті й зла, повернути віді-
брану надію побачити рай на землі.)
— Поміркуйте, яке символічне значення має назва роману.

Назва роману складається з двох слів. Злочин — це факт убивства, що взятий
Філософська
ідея твору із життя, переосмислений і вилитий у філософську форму. Саме у філософській
ідеї поєднані всі сюжетні лінії, моральні, політичні проблеми, а також сутність
трагедії, в яку втягнуті народ і все людство. Ідея виявилася хибною. Раскольніков
протистоїть світові, не сприймаючи його.
77
Мотив знедо- Мотив знедоленості присутній і в покаранні. У фіналі герой протистоїть світові,
леності але вже злочинному. Впродовж п’яти розділів роману автор описує страждання
героя як найстрашніше покарання. Всі персонажі твору проходять шлях тяжких
пошуків правди. На думку автора, людина, яка здійснила гріх, здатна до духо-
вного відродження, коли увірує в Христа. «Головне — люби інших, як себе»,—
у цьому, за Ф. Достоєвським, полягає основний принцип щастя людей. Людина
приходить до щастя лише через страждання, горе, віру, любов.
22. Робота з ілюстраціями.

(Проводиться впродовж усього уроку. Ілюстрації вибирає учитель.)
— Чи змогли, на вашу думку, художники відобразити головну сутність героїв
Відображення
в ілюстраціях роману? (Художники Д. Шмарінов, І. Глазунов, П. Боклевський, М. Добужин-
внутрішнього ський у своїх ілюстраціях до роману змогли відобразити внутрішній світ героїв
світу героїв Ф. Достоєвського.)
— Порівняйте словесні описи героїв з їхнім зображенням засобами живопису.
— Доберіть підписи до поданих ілюстрацій, використовуючи текст роману.
IV. Застосування учнями знань, умінь та навичок
1. Заключна бесіда.
— Окресліть коло проблем, що порушуються в романі. (У романі представле-
Коло проблем
но ті основні соціальні та моральні проблеми, які хвилювали Ф. Достоєвського
роману впродовж усього життя. Це і вплив різних теорій на людину, проблеми «зли-
денних і скривджених», «маленької людини», морального вдосконалення люд-
ства.)
— На вашу думку, що більше цікавить автора: злочин чи кара? Чому? (Зви-
чайно, кара, якій присвячено п’ять розділів роману. Адже процес морального по-
карання і вдосконалення — надто складний шлях.)
— Що лежить в основі реалізму Ф. Достоєвського? (Пошук морального ідеалу,
змісту буття.)
— Які художні прийоми використовує автор для розкриття духовного світу
Художні при- людини? (Різні види описів (портрети, пейзажі, інтер’єри), символіку кольорів,
йоми для роз-
криття духовно-
прийом «прізвища, що говорять», зображення психічного стану героїв за допо-
го світу людини могою пейзажу, прийом «замовчування», описи снів героїв, внутрішні монологи,
діалоги, зображення деталей (розглядалося на попередньому уроці).)
— Подумайте, яку роль у романі відіграють ретельно дібрані імена героїв. (Іме-
на розкривають або підкреслюють сутність героїв.)
— Як ви думаєте, чому такі складні в психологічному плані романи Ф. Досто-
євського є настільки популярними в сучасному світі?

Із цього приводу доречними можуть стати слова дослідника О. Козирева: «Звер-
таючись до Достоєвського, наш сучасник шукає відповіді на болючі питання, шу-
кає світла для своєї душі, оскільки вічна битва Бога й диявола продовжується
в серцях людей. Саме тому Достоєвський залишається одним з найбільш популяр-
них письменників світу».

78

Підготуватися до уроку-диспуту. (Учні мають бути заздалегідь ознайомлені
з питаннями диспуту.)
Урок № 14
Тема. Розвиток зв’язного мовлення. Урок-диспут за романом Ф. Достоєвського
«Злочин і кара».
Мета: перевірити рівень розуміння учнями змісту роману, здатність логічно мислити;
ознайомити з правилами проведення дискусії; розвивати зв’язне мовлення, нави-
чки вести бесіду на задану тему, аргументувати власну думку, застосовувати вмін-
ня аналізувати та синтезувати; формувати здібність відстоювати власну точку зору;
виховувати толерантність, повагу до оточуючих.
в перекладах на вибір учителя); словник іншомовних слів.
Хід уроку

Дискусії нав Романи Ф. Достоєвського мають одну цікаву особливість: коли перегорнута
коло романів остання сторінка, у читача залишається багато питань, що продовжують хвилю-
Ф. Достоєв- вати душу. На сьогоднішньому уроці ми разом спробуємо вирішити деякі з них.
ського
Диспут (лат. disputare — розмірковувати, сперечатися) — прилюдне обговорен-
ня наукових, літературних тем тощо.
3. Ознайомлення з правилами проведення дискусії.

(Можна нагадати учням відомості щодо ведення дискусії, про які вони дізна-
лися з уроків української мови.)
Орієнтовні правила дискусії

1) Вступаючи в дискусію, необхідно виявити предмет суперечки.
2) У суперечці слід виявляти толерантність і поважати думку інших.
3) Необхідно грамотно і чітко ставити питання.
4) Треба формулювати основні докази.
4. Повідомлення питань, що висуваються для дискусії.

— Чи можна здійснити зло в ім’я добра? (Виходячи зі змісту роману, ідея зла
в ім’я добра потерпає крах.)
— Раскольніков: злодій чи страждальник?
79
— Тема падіння і духовного відродження в романі «Злочин і кара».

— У чому, на вашу думку, полягає трагедія Раскольнікова?
— Твір «Злочин і кара» називають романом-трагедією. У чому полягає осо-
бливість зображення трагедії в романі? (Вся трагедія в душі героя, і завжди це
боротьба, муки та страждання, через які очищається душа.)
Раскольніков: — Уявіть себе спочатку в ролі «прокурора», а потім «адвоката» Раскольнікова.
аргументи «за» Спробуйте знайти обвинувачення для нього і матеріали для захисту.
і «проти» — Подумайте, чи має Раскольніков право на захист. (З точки зору Ф. До-
стоєвського, кожна людина має право на жалість. Згадайте слова Мармеладова:
«Милостивый государь, милостивый государь, ведь надобно же, чтоб у всякого
человека было хоть одно такое место, где бы его пожалели!»)
III. Підбиття підсумків уроку
Узагальнююче слово вчителя.

(Учитель підбиває підсумки диспуту.)
IV. Домашнє завдання

Перечитати роман Л. Толстого «Анна Кареніна».
Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про життєвий і творчий
шлях Л. Толстого, історію створення роману «Анна Кареніна».
Урок № 15
Тема. Лев Толстой. «Анна Кареніна». Життєвий і творчий шлях митця. Духовні
й мистецькі шукання та здобутки письменника. Паралелізм у композиції
роману, особливості стилю.
Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом російського письменника Л. Тол-
стого, його духовними й творчими пошуками; розкрити творчість письменника як
найповніший вияв можливостей реалістичної літератури; розглянути поняття «па-
ралелізм» у композиції роману; сприяти розширенню кругозору школярів.
Обладнання: портрет письменника; виставка творів Л. Толстого. (Можна використати репродук-
ції портретів Л. Толстого роботи І. Крамського, М. Ге, фотографії С. Левицького
«Група письменників журнала “Cовременник”» або інші матеріали на вибір учи
теля.)
Хід уроку
Ось, нарешті, спадкоємець Гоголя, зо-

всім на нього не схожий, як воно й має
бути…
І. С. Тургенєв про Л. Толстого
80
Толстой дійсно великий художник, які

народжуються віками, і творчість його
кришталево чиста, світла і прекрасна.
В. Г. Короленко
I. Оголошення теми, мети та епіграфа уроку
II. Сприйняття учнями нових знань, формування вмінь та навичок

Лев Толстой — це письменник, якого все життя цікавили люди. Він замислю-
вався над тим, як слід жити, щоб бути щасливим, намагався віднайти істини, без
Письменник,
яких не може інувати людство. «Люди, як ріки»,— ці слова з роману «Воскресін-
якого цікавили
люди ня», останнього твору митця, стали знаменитим афоризмом. Під час роботи над
твором письменник записав у щоденникові: «Одна з найбільших помилок у мірку-
ванні про людину полягає в тому, що ми називаємо її розумною, дурною, доброю,
злою, сильною, слабкою, а людина є все: усі можливості, це мінлива речовина».
Зрозуміти цю «мінливу речовину» — ось у чому письменник вбачав своє головне
завдання.

Життя та творчість Л. Толстого
Лев Миколайович Толстой народився 9 вересня 1828 року в Ясній Поляні, не-
подалік від Тули. Його батько, граф Микола Ілліч Толстой, походив зі старовин-
ного роду Горчакових, які були родичами прославленого російського полководця
Сім’я О. В. Суворова. Батько помер, коли синові виповнилося 9 років. Мати, уроджена
Л. Толстого княжна Марія Миколаївна Волконська, пішла із життя, коли хлопчикові було
лише 18 місяців. За свідченням очевидців, Марія Миколаївна мала добру душу.
У своїх «Cпогадах» Лев Миколайович написав: «…Усе, що я знаю про неї, все пре-
красне…» Письменник завжди з любов’ю згадував батьків і рисами їхнього харак-
теру, зовнішності наділив героїв своїх творів: історія одруження Марії Миколаївни
та Миколи Ілліча описана в романі «Війна і мир» як історія одруження Миколи
Ростова і княжни Марії Болконської, образ Maman у повісті «Дитинство» — це
його матуся. Вихователькою Льва Миколайовича після смерті батьків стала його
далека родичка Тетяна Олександрівна Єргольська. Про неї через багато років
письменник сказав: «Моя тітонька була третьою (після батька й матері) і найваж-
ливішою особою у впливі на моє життя». Образ тітоньки теж відобразився на сто-
рінках роману «Війна і мир» у персонажі Соні.
Діти Толстих — Микола, Сергій, Дмитро, Лев і Марія — були дуже таланови-
Літературна об- тими й глибоко сприймали культурні традиції родини, рано виявили літературну
дарованість та обдарованість. Відомо, що брати випускали рукописний журнал «Дитячі забави»,
інші таланти ді- в який маленький Лев дописував свої короткі історії із життя птахів. Зазначимо,
тей Толстих що пристрасть до жанру короткої історії із життя тварин у Л. Толстого залиши-
лася назавжди.
Толстой майже весь час перебував в Ясній Поляні, яку залишив лише за
10 днів до своєї смерті. Важливою подією в житті маленького Льва був перший
приїзд до Москви у 1837 році. Його вразила велич московських церков, старо-
винний Кремль, що його майбутній письменник показував своїм братам і сестрі,
розповідаючи про героїчне минуле (адже він у свої 18 років був учасником війни
81
1812 року проти Наполеона). Під впливом батькових розповідей, народжувалися

дитячі твори «Кремль», «Любов до батьківщини», що збереглися в учнівських зо-
шитах юнака. В одному з них він написав досить серйозну як для свого віку фразу:
«…Любов до Вітчизни не може ніколи згаснути у наших серцях».
У 1844–1847 роках Толстой навчався в Казанському університеті спочатку на
факультеті східних мов, оскільки рідні хотіли, щоб він став дипломатом, а по-
тім — на юридичному факультеті. Але університетська наука не задовольняла
його, тому, не закінчивши курсу, Толстой повернувся до Ясної Поляни. Юнак
Навчання багато читав, самостійно розширював коло знань, піклувався про поліпшення по-
Л. Толстого буту селян. Разом із зятем (чоловіком своєї сестри Марії) відвідав Сибір. Відомо,
що в цей час там відбували покарання декабристи. Але зустріч з ними відбулася
значно пізніше (у 1860 році — із С. Г. Волконським у Флоренції, у 1878-му —
з М. І. Муравйовим-Апостолом та П. І. Свистуновим у Москві. Письменника давно
цікавила тема декабристів і своє реальне втілення вона знайшла в романі «Дека-
бристи» (до нього він звертався двічі — у 1860-му та 1878–1879 роках), але твір
так і залишився незавершеним.
У травні 1851-го разом з братом Толстой вирушає добровольцем на Кавказ. Там,
беручи участь у воєнних діях, він пробув до початку 1854 року. Військова служ-
ба на Кавказі у ті часи була дуже небезпечною: йшла війна із загонами горців,
Військова об’єднаних під орудою Шаміля. Толстой почувався самотньо в товаристві офіцерів,
служба
на Кавказі
хоча мав змогу поспілкуватися з простими солдатами, в яких побачив добре серце,
стійкість і мужність. Саме на Кавказі він почав писати повість «Козаки», яку за-
кінчив 1862 року. В день свого 24-ліття молодий Толстой записав у щоденникові:
«Мені 24 роки, але я ще нічого не зробив. Я відчуваю, що ось уже вісім років я бо-
рюся з сумнівами й пристрастями. Але в чому моє призначення? Це відкриє май-
бутнє». А наступного дня він одержав листа від М. Некрасова, в якому відомий
поет дав високу оцінку першому твору Толстого «Дитинство». Можна сказати, що
на Кавказі Толстой зробив найголовніший вибір свого життя — письменництво.
Окрилений успіхом, він задумав написати роман «Чотири епохи розвитку», в яко-
му хотів відобразити процес духовного зростання особистості. Перша його частина
мала назву «Дитинство», пізніше були написані «Отроцтво» (1854) та «Юність»
(1856). Четверта частина — «Молодість» — так і залишилася в планах.
У 1853 році почалася російсько-турецька війна і Л. Толстой подав прохання
ввійти в діючу армію. Так він потрапив у Дунайську армію, а в листопаді 1854 року
його переведено в Крим, де письменник брав участь в обороні Севастополя. Тол-
Л. Толстой — стой був у захваті від того патріотичного пориву, яким було охоплено військо.
учасник росій Сам письменник під час севастопольської облоги виявив надзвичайну хоробрість:
сько-турецької
війни майже місяць він служив на четвертому бастіоні — найнебезпечнішому місці. То-
вариші по службі згадували, що Толстой був «у повному розумінні душею батареї.
Це був рідкісний товариш і найчесніша душа, і забути його ніяк неможливо». Свої
враження від цих подій він відобразив у циклі під назвою «Севастопольські опо-
відання» («Севастополь у грудні місяці» (1854), «Севастополь у травні» (1855),
«Севастополь у серпні 1855 року»). Толстой, як і в кавказьких нарисах, по суті,
першим у світовій літературі, правдиво показав війну — «не в правильному, кра-
сивому, блискучому строю, з музикою і барабанним боєм, із розгорнутими зна-
менами і гарцюючими генералами», а «в справжньому її вияві — у крові, страж-
даннях, у смерті».
Л. Толстой та
У другій половині листопада 1855 року після падіння Севастополя Л. Толстой
журнал «Совре- приїхав до Петербурга, де вперше потрапив у літературне середовище. Особливо він
менник» зблизився з письменниками, які згуртувалися навколо журналу «Современник»:
82
Д. Григоровичем, І. Гончаровим, І. Тургенєвим, М. Островським та ін. (Учитель
демонструє репродукцію фотографії «Група письменників журналу “Современ-
ник”».) Усі вони вбачали в молодому письменникові великий талант й усіляко
Толстой — «ве- намагалися сприяти йому. М. Некрасов називав його «великою надією російської
лика надія ро- літератури». П. Анненков зазначав: «Просто дивовижно, як багато мислила ця
сійської літера-
тури»
людина про моральність, добро, істину і з якого раннього часу!» Сам письменник
у щоденникові: «Бути завжди активним до мети духовної». Цей запис найкраще
відображає ту напружену внутрішню роботу, що відбувалася в душі Л. Толстого.
Він багато працював, майже за рік (1856–1857) були написані повісті «Юність»,
«Два гусари», «Ранок поміщика» та кілька оповідань.
У кінці листопада 1856 року Толстой вийшов у відставку і через два місяці
Закордонні вирушив у першу закордонну подорож, яка тривала півроку. Через Варшаву він
подорожі
приїхав до Парижа, де зустрівся з Некрасовим і Тургенєвим. Толстой знайомить-
ся з культурним життям Франції, відвідує лекції, концерти, Лувр, Національну
бібліотеку. Потім письменник відвідав Швейцарію, яка здивувала його красою
природи і різкими соціальними контрастами. Його вразила зустріч із співцем-
жебраком біля розкішного отелю в Люцерні, пізніше Толстой покладе цей епізод
в основу оповідання «Люцерн».
На початку 60-х років письменник остаточно оселився в Ясній Поляні. Його
Діяльність цікавили проблеми життя селян. Після відміни кріпосного права у 1861-му Тол-
Л. Толстого стой, відчуваючи відповідальність за долю селян, погодився обійняти посаду ми-
в Ясній Поляні рового посередника, щоб сприяти поліпшенню умов їх життя, принаймні у своєму
помісті та губернії. Проте дворяни поставилися до його дій надзвичайно вороже,
і через рік він змушений був залишити цю посаду. Водночас письменника заці-
кавили питання освіти. Він пише педагогічні статті, видає журнал «Ясная По-
ляна». Толстой сам проводив бесіди з дітьми, що тривали 3–4 години, пропонував
написати твір на тему народного прислів’я чи приказки. Це спонукало дітей до
творчості, зблизило письменника з простим народом.
З метою ознайомлення стану освіти в Західній Європі, Толстой здійснює дру-
гу закордонну поїздку. Тяжкою подією цього періоду стала втрата брата Миколи,
який помер на півдні Франції, у Гієре, на руках Льва Миколайовича. За словами
самого Толстого, брат був «одним з найкращих серед людей, з ним пов’язані най-
яскравіші спогади життя».
На початку 1861 року із Франції Толстой приїздить до Англії. В Лондоні йому
Толстой в Англії пощастило бути присутнім на лекції відомого англійського письменника Ч. Дік
кенса, присвяченій проблемі виховання. Відомо, що Діккенс був одним з найулю-
бленіших письменників Толстого. Портрет видатного англійця він помістив у сво-
єму кабінеті серед портретів близьких йому людей.
У вересні 1862 року сталася важлива подія в житті Л. Толстого: він одружився
із Софією Андріївною Берс, донькою московського лікаря. «Я дожив до 34 років
та не знав, що можна так кохати і бути таким щасливим»,— зізнавався він своїм
друзям. Молоді відразу після весілля поїхали до Ясної Поляни, де й прожили май-
Одруження
письменника же 20 років. «Вибір давно зроблено. Література, мистецтво, педагогіка і сім’я»,—
цим записом у щоденникові позначено новий етап у житті письменника. Софія
Андріївна і діти — Сергій, Таня, Ілля — пожвавлювали яснополянське життя.
Лев Миколайович захоплено займався господарством, вихованням дітей, вечора-
ми — читанням, музикою: разом з дружиною вони грали у чотири руки сонати
і симфонії Моцарта, Шуберта, Шопена. Сім’я для Толстого з одного боку була ду-
шевним притулком, джерелом натхнення, а з іншого — предметом для супереч-
ливих роздумів про кохання, гармонію людських стосунків і причини духовного
83
роз’єднання. Взаємини між подружжям у різні періоди життя виявилися неодна-

ковими і досить непростими. Толстой був дуже вимогливим до себе й інших, по-
стійно шукав шляхів всесвітньої гармонії, розглядав проблеми щастя з точки зору
високих моральних принципів.
З 1863 року Л. М. Толстой розпочав роботу над новим великим романом, яка
тривала сім років. В остаточній редакції твір отримав назву «Війна і мир». Ро-
Своєрідність
ман своєрідний за жанром. У ньому поєднуються елементи сімейно-побутового,
жанру роману-
епопеї «Війна соціально-психологічного, філософського, історичного, батального романів, а та-
і мир» кож документальної хроніки, мемуарів тощо, і це дозволяє охарактеризувати його
як роман-епопею. Така жанрова форма вперше з’явилася в російській літерату-
рі і стала художнім відкриттям Толстого. В цій історичній епопеї письменник
не лише відтворив факти минулого Росії, а й показав дух російського народу, ті
можливості для суспільного розвитку, які криються в ньому. «Думка народна»
була головною в романі. Твір відразу привернув увагу читачів, критиків, у газетах
з’явилися повідомлення про те, що «його прочитала вся Росія». Високу оцінку
роману дали такі відомі письменники, як М. Погодін, М. Лєсков, М. Салтиков-
Щедрін, І. Тургенєв, котрий назвав «Війну і мир» «однією з найкращих книг на-
шого часу».
Після завершення роботи над романом-епопеєю «Війна і мир» у Л. Толстого
Нові задуми
з’являється багато нових задумів. Він вирішив написати «Азбуку» та книги для
маленьких дітей. Для цього письменник знову відновив свої заняття із селянськи-
ми дітьми, перечитав багато народних билин і казок. У нього навіть з’являється
думка написати роман, героями якого були б билинні богатирі.
Але одночасно з роботою над «Азбукою» Толстого захопила інша ідея: він на-
думав писати роман про добу Петра I. Однак витративши багато часу на розробку
історичного задуму, він раптово починає писати твір на сучасну тему. Цей роман
в останній редакції одержав назву «Анна Кареніна».
У той час, коли Толстой працював над цим твором, художник І. Крамськой на
Толстой у зо- замовлення П. Третьякова, відомого російського мецената, засновника картинної
браженні галереї в Москві, написав в Ясній Поляні перший живописний портрет письмен-
І. Крамського ника. (Учитель демонструє портрет Л. Толстого роботи І. Крамського.) Критик
В. Стасов зробив таке зауваження про роботу художника: «…Придивіться уваж-
но — і перед вами відкриється глибока, складна, талановита, сповнена енергії та
сил натура. Усю внутрішню душу і склад цієї людини пан Крамськой схопив до-
сить майстерно».
У 1878 році твір «Анна Кареніна» було закінчено, і письменник знову повер-
нувся до роману про декабристів. Саме в процесі цієї роботи у світогляді Л. Тол-
стого відбувся різкий перелом відносно ставлення до суспільного життя.
Пристрасним протестом проти бездуховного суспільства став роман «Воскре-
сіння» (1889–1899), за який автора 1910 року було відлучено від церкви. Розбеще-
ному і фальшивому суспільству набридло слухати «абстрактні проповіді» митця.
Тому кінець його життя затьмарився непорозумінням і родини, і світу. Але пись-
менник не схилився, у постійній внутрішній боротьбі із собою та суспільством він
продовжував працювати. З-під його пера виходять такі твори, як «Живий труп»
(1900), «Після балу» (1903), «За що?» (1906), «Хаджи-Мурат» (1896–1904) та ін.
Складний час внутрішнього перелому співпав для Толстого з деякими змі-
Складний час нами у звичному житті: з 1881-го сім’я почала взимку жити в Москві, оскіль-
внутрішнього ки прийшов час синам вступати до університету, а донькам — виїздити у вище
перелому
товариство. Лев Миколайович полюбляв тривалі прогулянки Москвою, які він
здійснював разом із художником І. Рєпіним. Вони відвідували не лише парки
84
давньої столиці, а й робітничі райони, де жили злидарі та робітники місцевих

фабрик. У московський період життя виявився громадський талант письменни-
ка. Він брав участь у триденному перепису населення Москви. В цій роботі йому
допомагав старший син Ілля. У 1891–1892 роках Толстой організував допомогу
Ницість люд- голодуючим селянам Орловської та Рязанської губерній. Зміни, що відбулися
ського жит-
в його душі, знайшли своє відображення на сторінках «Сповіді». В цьому творі
тя в «Сповіді»
Л. Толстого розповідається про те, як руйнувалася його віра, як перед ним відкривалася ни-
цість людського життя.
З-під пера Л. Толстого з’являються також праці про мистецтво, розміщені
в книзі «Що таке мистецтво?», він активно листується з митцями, зустрічається
з молодими письменниками (А. Чеховим, М. Горьким, В. Короленком та ін.), з ху-
дожниками (І. Рєпіним, М. Ге, М. Нестеровим).
В останні роки життя Л. Толстой невтомно працює. Незважаючи на тяжку хво-
робу, перенесену в 1901–1902 роках, письменник залишився міцним духовно і фі-
зично. Проте життя в Ясній Поляні — забезпеченої людини серед нужденних се-
лян — дедалі більше гнітить його. Він мріє про життя серед простого люду, в селі.
Останні роки У «Сповіді» письменник говорить: «Зі мною трапився переворот, що давно визрі-
письменника вав у мені. Зі мною трапилось те, що наше життя — багатих, учених — не тільки
набридло мені, але і втратило будь-який сенс… Я відрікся від життя свого кола…»
З кожним роком зростає біль від неможливості щось змінити. «Життя тут, у Яс-
ній Поляні, зовсім отруєне. Куди не вийду — сором і страждання… Не можу за-
бути, не бачити»,— читаємо запис, зроблений 1908 року. У 1910-му духовна кри-
за досягла апогею: «Болісна нудьга від свідомості мерзенності свого життя серед
працюючих для того, щоб ледве-ледве уникнути холодної, голодної смерті… Учора
проїхав повз людей, що били камінь, немов мене крізь стрій прогнали…»
21 червня 1910 року Толстой написав «Заповіт», в якому зазначив, що після
смерті всі його твори не будуть нічиєю власністю. Дружина письменника не по-
«Заповіт»
Л. Толстого годжувалася із цим, бо вважала, що всі рукописи письменника мають належати
сім’ї. Посилилися непорозуміння у стосунках із Софією Андріївною. Толстой по-
чувався дуже самотнім.
Починалася холодна осінь 1910 року з ранніми заморозками і снігом. У ніч
з 9-го на 10-те листопада Толстой не зімкнув очей і прийняв рішення. О п’ятій
годині ранку він розбудив свого домашнього лікаря і друга Д. П. Маковицького
і сповістив, що збирається покинути Ясну Поляну. Письменник вирішив діста-
тися до півдня Росії й оселитися там у когось зі знайомих селян. Але дорогою він
застудився, захворів на запалення легень і змушений був зійти з потягу на стан-
ції Астапово Рязансько-Уральської залізниці. У будиночку начальника станції
І. І. Озоліна Л. Толстой провів сім своїх останніх днів. Звістка про хворобу пись-
менника швидко облетіла всю країну й світ. Кожного дня в газетах друкувався
бюлетень про стан здоров’я 82-річного хворого Л. Толстого, письменнику ставало
все гірше. 20 листопада 1910 року Толстой помер. Прах його — без участі духо-
венства — був похований в Ясній Поляні, у лісі, на місці, яке він сам заздалегідь
вибрав. Саме в цьому лісі разом зі своїми братами, будучи дитиною, він шукав
чарівну «зелену паличку», яка могла б зробити всіх людей щасливими. Навіть
помираючи, письменник-гуманіст думав про щастя людей.
Реалізм і ви- 3. Робота з епіграфами.

сока худож-
ня майстер- — Прочитайте вислови письменників про Л. Толстого.
ність творчості — Які риси, притаманні його творчості, підкреслює кожен із них? (Реалізм
Л. Толстого і високу художню майстерність.)
85
4. Розповідь учителя.
Історія створення роману «Анна Кареніна»
Після завершення роботи над романом «Війна і мир» Л. Толстой продовжує ці-
кавитися історією декабристського руху, а згодом захоплюється подіями XVIII сто-
Поява в заду- ліття і починає писати історичний роман про добу Петра I. Але на початку 70-х ро-
мах митця об- ків знову повертається до сучасності. Пізніше письменник згадував: «Це було, як
разу Анни Ка-
тепер: після обіду я лежав на дивані й палив. Чи замислився я, чи тільки боровся
реніної
зі сном, не знаю, але несподівано переді мною промайнув оголений жіночий лікоть
витонченої аристократичної руки. Я мимоволі почав придивлятися до цього виді-
ння. З’явилися плечі, шия і, нарешті, цілий образ вродливої жінки у бальному
платті, яка неначе благала про допомогу, дивлячись на мене сумними очима. Ви-
діння зникло, та я вже не міг звільнитися від його враження, воно переслідувало
мене і вдень і вночі, і, щоб позбутися його, я повинен був знайти йому втілення».
Так уперше в задумах митця з’явився образ майбутньої героїні — Анни Кареніної.
Письменник захопився ідеєю написати роман про сімейне життя, створити об-
Проблеми раз заміжньої жінки з вищого світу, яка загубила себе. У щоденникові С. А. Тол-
шлюбу і сім’ї стой є такий запис: «Він казав, що його завдання — зробити цю жінку жалюгід-
в романі
ною, але не винною…»
Робота над романом продовжувалася впродовж чотирьох років — з 1873-го по
1877-й. У цей час письменник усе частіше замислюється над проблемами шлюбу
і сім’ї. В щоденникові С. А. Толстой від 3 березня 1877 року читаємо запис, зроб
лений зі слів Л. М. Толстого: «Щоб твір був гарним, слід любити в ньому головну,
основну думку. Так, в “Анні Кареніній” я любив думку сімейну». Зазначимо, що
письменник не обмежився темою сім’ї, оскільки сімейні стосунки, на його дум-
ку, тісно пов’язані з історичними, соціальними, філософськими питаннями. Тому
в процесі роботи Толстой розширив межі сімейно-побутового роману, поглибивши
психологічну, морально-етичну лінії, зробивши певні філософські узагальнення
й роздуми про природу щастя і нещастя людей, про природу суспільних відносин
взагалі. І в результаті твір перетворився на великий соціально-психологічний ро-
ман із глибоким морально-філософським змістом.
Слід відзначити, що в процесі роботи було чотири редакції опису зовнішності
Анни Кареніної. За свідченням родички Толстих Т. А. Кузьмінської, письменник
Прообраз Анни надав Анні Кареніній риси зовнішності Марії Олександрівни Гартунг, старшої
Кареніної доньки О. С. Пушкіна. Л. Толстой познайомився з М. О. Гартунг 1868 року на
балу в Тулі.
Спочатку роман називався «Два шлюби». І хоча потім назву було змінено,
у композиції залишилося дві сюжетні лінії.
5. Бесіда.
— Подумайте, чи змінилося що-небудь зі зміною назви роману? (Так, досягну-
та більша концентрація уваги на образі головної героїні. І зрозумілим стає осно-
вна проблема твору: доля жінки з вищого товариства.)
— Які дві сюжетні лінії можна виділити в композиції роману «Анна Карені-
Дві сюжетні на»? (Сюжетна лінія Анни Кареніної і лінія Костянтина Левіна.)
лінії твору — Як починається роман? (Із думки «Усі щасливі родини схожі одна на одну,
кожна нещаслива родина нещаслива по-своєму».)
— Як ви гадаєте, чому ці слова вважають психологічним ключем до твору?
(У центрі уваги письменника не щасливі сімейні стосунки, а, навпаки,— не
щасливі.)
86
— Як ви розумієте зміст другої фрази: «Усе змішалося в домі Облонських…»?

(Роман починається не із зображення щасливої родини, а з розпаду сім’ї, руйну-
вання людських стосунків.)
Розкриття го- — На прикладі яких образів розкривається головна проблема твору? (На при-
ловної пробле- кладі кількох сімейних пар: Анна — Олексій Каренін, Доллі — Стіва Облонський,
ми на прикладі
кількох сімей- Кіті — Костянтин Левін.)
них пар — Які ще родини згадуються в романі? (Щербацьких, Вронських, княгині
Бетсі Тверської, сім’я селянина Івана Парменова і багатьох інших.)
6. Літературна вікторина «Назвіть героя».

— Скажіть, про кого з героїв йде мова. Що вам відомо про них?
1) «Главные качества.., заслужившие ему это общее уважение по службе, со-
стояли, во-первых, в чрезвычайной снисходительности к людям, основанной
в нем на осознании своих недостатков; во-вторых, в совершенной либераль-
ности..; и, в-третьих,— главное — в том совершенном равнодушии к тому
делу, которым он занимался, вследствие чего он никогда не увлекался и не
делал ошибок.» (Степан Аркадійович Облонський.)
2) «Все освещалось ею. Она была улыбка, озарявшая все вокруг… Место, где она
была, показалось ему недоступной святыней, и была минута, что он чуть не
ушел: так страшно ему стало.» (Кіті Щербацька і Костянтин Левін.)
3) «На нем был короткий сюртук. И руки и широкие кисти казались еще огром-
нее. Волосы стали реже, те же прямые усы висели на губы, те же глаза странно
и наивно смотрели на вошедшего.» (Микола Левін, брат Костянтина Левіна.)
4) «Зачем я еду? — повторил он, глядя ей прямо в глаза.— Вы знаете, я еду для
того, чтобы быть там, где вы,— сказал он,— я не могу иначе.» (Вронський.)
5) «Я не нахожу,— уже серьезно возразил..,— я только вижу то, что мы не уме-
ем вести хозяйство, которое мы вели при крепостном праве, не то что слиш-
ком высоко, а слишком низко.» (Микола Іванович Свиязький, поміщик, сусід
Левіна.)
6) «Вообще …своим сдержанным и неприятным, как бы враждебным отношени-
ем очень не понравился им, когда они узнали его ближе. И они рады были,
когда сеансы кончились, в руках их остался прекрасный портрет, а он пере-
стал ходить.» (Михайлов, художник, який в Італії малював портрет Анни.)
— Дослідник Е. Бабаєв висловив таку думку: «Пошуки “позитивної програ-
Пошуки «закону ми” — “закону добра” — складає рушійну силу внутрішнього розвитку сюжету
добра» у творі роману». Чи згодні ви з такою думкою? (Так, адже головні герої роману — Анна
і Левін — шукають закони добра для щастя.)
8. Спостереження над текстом.

— Л. Толстой відомий як майстер деталі. Проаналізуйте, які деталі характерні
Деталі та сим- для кожного героя. (Щодо Анни автор увесь час підкреслює її красиві руки, у Доллі
воли в романі руки, навпаки, сухі і кістляві; Олексій Каренін постійно глузує над Анною, вига-
дуючи якогось ніжного й закоханого чоловіка (він навіть не підозрював, що в його
пародії на кохання — відображення сімейних стосунків). Анна бачить його вуха
і очі, в яких не відчувалося життя. В портреті Вронського автор весь час робить ак-
цент на гарних білих зубах. До речі, після смерті Анни у нього почався зубний біль.)
— Знайдіть символи твору і різні перестороги, які, на ваш погляд, відіграють
роль у розвитку сюжету.
87
У романі велику роль відіграють символи. Коханню Анни і Вронського передує
погана прикмета: смерть чоловіка під колесами поїзда, що стає прообразом гибелі
героїні, смерті кохання.
Коли Анна поверталася до Петербурга і на станції зустрілася з Вронським, була
сильна заметіль. Ця природна стихія теж є неначе попередженням бурі, що ско-
лихне життя Анни.
Після розмови Анни з Вронським у вітальні Бетсі, коли героїня зрозуміла, що
Образ-символ кохає Вронського, вона піднімається сходами, повертаючись додому: «Анна шла,
кохання Анни
і Вронського
опустив голову и играя кистями башлыка. Лицо ее блестело ярким блеском; но
блеск этот был не веселый,— он напоминал страшный блеск пожара среди темной
ночи». Це і є образ-символ кохання Анни і Вронського. Але воно осяяло життя
героїні не вранішнім світлом, а спалахами пожежі у пітьмі. У цій пітьмі їй і су-
дилося померти.
Сцена перегонів є уособленням аморального, абсурдного життя, де триває жор-
стока боротьба, в якій беруть участь усі герої роману (Каренін, Вронський, Анна
та інші). Окрім того, ця сцена надає сюжетові роману катастрофічного темпу, зо-
бражаючи тривогу життя, атмосферу доби.
Залізниця символізує загальне зло, антигуманні сили, які загрожують людству.
Сни Анни виявилися «віщими», оскільки попереджали її про ті складні пери-
«Віщі» сни Анни петії долі, які очікують героїню.
Ще один образ-символ — свічка, що неодноразово з’являється в романі: «И све-
ча, при которой она читала исполненную тревог, обманов, горя и зла книгу,
вспыхнула более ярким, чем когда-нибудь, светом, осветила ей все то, что прежде
было во мраке, затрещала, стала меркнуть и навсегда потухла». Образ свічки — це
символ кохання Анни, що спалахнуло в її житті й швидко згасло.
Прекрасна перламутрова мушля, в яку з’єдналися хмари, які побачив Левін,
стали символом переміни не тільки поглядів героя на життя, а й змін у його долі.
Адже саме цього дня він побачив Кіті та відмовився від своїх думок про одру-
ження із селянкою, зрозумів, що все ще кохає дівчину і вирішив боротися за неї.
Левін також утвердився у своїх думках про загальне благо.
У романі змальовано зоряне небо: «Уже совсем стемнело, и на юге, куда он смо-
трел, не было туч. Тучи стояли с противной стороны. Оттуда вспыхивала молния
и слышался дальний гром. Левин прислушивался к равномерно падающим с лип
в саду каплям и смотрел на знакомый ему треугольник звезд и на проходящий
в середине его Млечный Путь с его разветвлениями. При каждой вспышке молнии
не только Млечный Путь, но и яркие звезды исчезали, но, как только потухала
молния, как будто брошенные какой-то меткой рукой, опять появлялись на тех
же местах. “Ну, что же смущает меня?” — сказал себе Левин, вперед чувствуя,
что разрешение его сомнений, хотя он не знает еще его, уже готово в его душе».
Високе небо означає, що Левін стоїть на порозі важливого рішення, він зрозумів
моральний закон, що допоміг йому вийти з душевної кризи.

— Відомо, що Л. Толстой є неперевершеним майстром зображення природи.
Знайдіть у тексті описи природи.
Роль описів — Подумайте, яка роль пейзажів у розвитку сюжету роману? (Пейзаж є засо-
природи у творі
бом, що допомагає автору створювати характеристику героя, психологічним тлом
подій, вираженням іншої, відмінної від суспільної, субстанції, яка є втіленням
природності, простоти, правди.)
88
1. Проблемні запитання та завдання.

— Дослідник Е. Бабаєв писав: «Поряд з “Євгенієм Онєгіним” О. Пушкіна ро-
ман “Анна Кареніна” Л. Толстого став справжньою “енциклопедією російського
життя”». Чи згодні ви із цими словами літературознавця? Аргументуйте свою
думку.
— Німецький письменник Т. Манн сказав: «Я без вагання називаю “Анну Ка-
«Анна Карені-
реніну” найвеличнішим соціальним романом у світовій літературі». Як ви думає-
на» — найве-
личніший соці- те, що надає можливості німецькому письменникові робити такі висновки?
альний роман — Відомо, що під час роботи над романом «Анна Кареніна» Л. Толстой пере-
у світовій літе- читував О. Пушкіна і, зокрема, роман «Євгеній Онєгін». Пушкін назвав «Євге-
ратурі нія Онєгіна» «вільним романом». Л. Толстой перейняв цю назву для свого твору.
Чи згодні ви з думкою автора? (Так, за широтою порушених проблем роман можна
вважати «широким, вільним».)
— Визначте основні проблеми роману Л. Толстого «Анна Кареніна». (Роль
сім’ї в житті людини («мысль семейная», за словами Л. Толстого), пошуки основ
міцних сімейних стосунків, питання вибору людини (жінки або чоловіка) права на
життя за порухами серця чи відповідальність перед членами родини.)
— Визначте головні сюжетні лінії роману. (Головні сюжетні лінії роману
пов’язані із життям кількох сімейних пар. Анна — Каренін, Доллі — Облонський,
Кіті — Левін. Окрім того, у творі згадуються сімейні історії Вронських, Бетсі
Тверської, княгині Лідії Іванівни, селянина Івана Парменова.)
— У чому, на вашу думку, полягають особливості композиції роману? (У цен-
Особливос- трі композиції роману — історія сімейного життя Анни Кареніної і доля дворяни-
ті композиції на Костянтина Левіна. Дві сюжетні лінії роману розвиваються паралельно, хоча
твору шляхи обох героїв не перетинаються. Лише наприкінці роману відбувається зу-
стріч між ними, яка не впливає на загальний розвиток сюжету.)
— Визначте різновид роману. (За жанром це сімейно-побутовий роман. Однак
Л. Толстой розширив його межі, вивчаючи соціальну дійсність і поглиблюючи
психологічні дослідження над характерами героїв.)
— Письменник і критик В. Розанов зазначав: «Творчість Льва Толстого, ко-
трий багато блукав у сутінках власних сумнівів, кличе до світла й радості духо-
вних пошуків». Як ви розумієте слова В. Розанова? Чи згодні ви із цим вислов-
люванням?
— Як ви думаєте, чим пояснюється популярність творів Л. Толстого в наш час?
Популярність (І в наш час, коли людство захопилося технологічними і соціально-економічними
творів Л. Тол- експериментами, надзвичайно важливими є думки Л. Толстого про духовну мету,
стого в наш час відновлення людської єдності, пошуки сенсу буття, а також цінність життя осо-
бистості.)
Дібрати цитатний матеріал для характеристики образів роману.

89
Урок № 16
Тема. Роман Л. Толстого «Анна Кареніна». Образи-характери твору: пластичність
змалювання і психологічна глибина. «Діалектика душі» толстовських ге
роїв.
Мета: допомогти учням зрозуміти образи роману, психологічну глибину їх зображення;
розвивати навички аналізу образів твору, виразного читання, психологічного спо-
стереження над характерами героїв; поглиблювати навички зв’язного мовлення,
логічного мислення; сприяти моральному вихованню школярів.
Обладнання: підручник; текст роману Л. Толстого «Анна Кареніна» (в оригіналі чи в перекладах
на вибір учителя); ілюстрації до твору (можна використати ілюстрації О. Верей-
ського або інші на вибір учителя).
Хід уроку
Перевірка домашнього завдання.

(Використовується інтерактивний метод «Літературна мозаїка».)
1) З даних слів складіть розповідь про те, яку роль відіграли в житті Л. Толстого
названі міста і місця.
Ясна Поляна. Москва. Казань. Кавказ. Севастополь. Петербург. Астапово. Ліс
у Ясній Поляні.
2) Подумайте, як названі особи й родини пов’язані із життям Л. Толстого? Роз-
кажіть, що ви знаєте про них.
Родина Горчакових. Родина Волконських. Т. О. Єргольська. Родини декабрис-
тів С. Г. Волконського і М. І. Муравйова-Апостола. Родина С. А. та Л. М. Тол-
стих.
3) Виходячи з висновків попереднього завдання, подумайте, чи випадковою була
Сім’я — одна головна думка роману Л. Толстого «Анна Кареніна».
з умов щасли-
вого життя (Мабуть, ні. Сім’я для Толстого була однією з умов щасливого життя. Думки
про сім’ю, сімейні стосунки цікавили письменника впродовж усього життя.)
У романі «Анна Кареніна» Облонські, Кареніни, Левіни, Вронські по-різному
«Думка сімей- розуміють і виражають «думку сімейну», що є рушійною силою твору. Л. Толстой
на» — рушійна показує життя різних сімей з метою віднайти щасливу родину і зрозуміти, що
сила твору
ж людині потрібно для щастя. Разом із тим, розповідаючи про різні родини, автор
намагається знайти і причини трагедії головної героїні.
2. Бесіда.
— Що трапилося в сім’ї Облонських? (Доллі дізналася про зраду чоловіка.)
— Яким було її перше рішення? (Вона вирішила розлучитися.)
90
— Яким у романі постає подружжя? (Доллі присвятила себе чоловікові й ді-

тям. Це головний орієнтир її життя. Стіва вважав її завжди заклопотанною, стур-
бованою, недалекою. Сам Степан Аркадійович часто зраджував дружину, не вба-
чаючи в цьому нічого поганого. Він по-своєму любить дітей, жінку, але не розуміє
всі її клопотання.)
— Хто помирив подружжя? (Анна Кареніна, яка доводилася сестрою Стіви.)
— Яким було остаточне рішення Доллі? (Вона врешті-решт вирішила заради
дітей зберегти сім’ю.)
— Як ви вважаєте, чи зміниться щось у їхньому житті? (Навряд чи. Доллі ска-
зала: «Если мы и останемся в одном доме — мы чужие. Навсегда чужие! — по-
вторила она с особенным значением это страшное для нее слово». І дійсно, зали-
шившись в одному домі, Стіва і Доллі стали чужими. У кожного з них було своє
життя.)
Трагедія сім’ї — У чому трагедія цієї сім’ї? (Ця сім’я нещаслива, оскільки порушена вну-
Облонських трішня духовна єдність між подружжям, кожний із них живе сам по собі. Справ-
жнє щастя ніколи не можна будувати на брехні та лицемірстві.)
— Які риси вдачі Стіви підкреслюються в романі? (Він лінивий, завжди весе-
лий, байдужий до справи, якій служить, має багато друзів, з котрими гарно про-
водить час.)
Характеристика — Схарактеризуйте родину Щербацьких. (Щербацькі — дружна московська
родини Щер- сім’я, що дотримується патріархальних традицій. Вони схожі на сім’ю Ростових
бацьких із «Війни і миру». Навіть у долі доньок Кіті багато спільного із життям Наташі.)
— Схарактеризуйте образ Кіті Щербацької. (Кіті вихована на старих патріар-
хальних традиціях. Вона чиста, відверта, прагне щастя. Героїня здатна помиля-
тися, але згодом усвідомлює це. Для Кіті головне — кохання і сім’я, вона стала
вірною дружиною. Їхні стосунки з Левіним були нелегкими, однак кожен із них
здатен прощати.)
— У романі Л. Толстого «Анна Кареніна» є такі слова: «Все члены семьи
и домочадцы чувствовали, что нет смысла в их сожительстве и что на каждом по-
стоялом дворе случайно сошедшиеся люди более связаны между собою, чем они,
Роз’єднання
в родині — члены семьи и домочадцы Облонских». Як ви думаєте, ці слова стосуються лише
роз’єднання сім’ї Облонських? (На жаль, ні. Увесь роман присвячений тому, що між людьми
в суспільстві відсутні зв’язки в сім’ї, суспільстві, немає нічого, що об’єднувало б їх. Роз’єднання
в родині є віддзеркаленням роз’єднання всього суспільства.)
— Розкажіть, що вам відомо про родини Вронських, Бетсі Тверської та ін-
ших.
Як зазначає автор, у кожній із цих родин, та й в усьому аристократичному то-
варистві, немає щастя. Тут усі знаходяться у відвертому або прихованому розлу-
ченні. Вищий світ — це не родини, це любовні зв’язки. Мати Вронського відома
тим, що і до заміжжя, а особливо після одруження, мала безліч романів. Брат
Вронського одружений і має дітей, але утримує танцівницю. Князь Чеченський
має дві сім’ї і в обох є діти. Графиня Лідія Олексіївна, що втішає Кареніна в тяжкі
91
для нього часи, не живе зі своїм чоловіком, «добродушнейшим распутнейшим ве-

сельчаком». Баронеса Шталь, коханка Петрицького, з’явилася в нього на вечірці
тільки для того, щоб повідомити про своє розлучення і про те, як вона хоче заво-
Самотність ге- лодіти грошима чоловіка.
роїв роману Отже, стосунки в цих сім’ях базуються на фальші, брехні, лицемірстві, показ-
ному благополуччі. Всі герої в романі самотні, не здатні зрозуміти одне одного, бо
втратили саме поняття «любов».
— На сторінках роману «Анна Кареніна» є такі рядки, присвячені роздумам
Анни: «…И все мы ненавидим друг друга… Вот это правда… Зачем эти церкви, этот
звон и эта ложь? Только для того, чтобы скрыть, что мы все ненавидим друг друга,
как эти извозчики, которые так злобно бранятся… борьба за существование и не-
нависть — одно, что связывает людей…» Чи згодні ви зі словами головної героїні?
(На превеликий жаль, люди в романі дійсно ненавидять одне одного. В їхньому
житті повністю відсутня любов.)
Набагато щасливішим і змістовнішим життям живе сім’я селянина Івана Пар-
менова.
9. Бесіда.
Характеристика — Чим сім’я Івана Парменова привернула увагу Левіна? (Ладом у господар-
сім’ї Івана Пар- стві, темпами господарювання, зацікавленістю всіх членів родини загальною
менова справою.)
— Які думки з’явилися у Левіна після відвідування цієї родини? (Людство має
стати родиною. Герой хотів створити артіль, що була б прообразом майбутньої ко-
муни.)
— Як ви гадаєте, чи ідеалізує цю сім’ю сам автор? (Ні, автор далекий від ідеа-
лізації селян. Він розуміє, що духовне руйнування невпинно проникає і в народне
середовище. Левін неодноразово стає свідком обману, хитрощів серед тих селян,
з якими хотів спільно працювати, у яких бажав вчитися, становище котрих мріяв
поліпшити в міру сил.)
— До яких висновків доходить автор? (Висновки досить сумні: усе суспільство
пройнято внутрішньою, духовною гнилістю, у ньому порушені моральні принци-
пи, що неминуче призведе до трагічних наслідків.)
— Як ви думаєте, чи є в романі сім’я, що викликає симпатії автора? (Так, це,
можливо, сім’ї Щербацьких і Кіті й Костянтина Левіних.)
Ще російський критик XIX століття Д. Писарєв, відомий своєю тонкою прони-
Психологічний кливістю, зазначив, що сюжет у Л. Толстого слугує всепроникаючому психологіч-
аналіз, «діалек- ному аналізові, «діалектиці душі»: «Подробиці і деталі зосереджують у собі всю
тика душі» в ро- художню зацікавленість… Тут відсутній розвиток характерів, немає дії, а є тіль-
мані
ки зображення деяких моментів внутрішнього життя душі, є аналіз. Усюди ми
натрапимо або на тонкий аналіз взаємостосунків між діючими персонажами, або
на психологічні спостереження, нарешті прослідковування найбільш таємних по-
рухів душі, не зовсім зрозумілих навіть самій людині, яка їх відчуває, виражене
у слові, не втрачаючи при цьому своєї таємничості».
92
Російський письменник Ф. М. Достоєвський так писав про твір Л. Толстого:
«Роман вражає не тільки повсякденністю змісту, але й великою психологічною
розробкою душі людської, величезною глибиною і силою».

— Доведіть правдивість висловлювання Ф. Достоєвського.
— Дослідіть прийоми авторської «діалектики душі».

Л. Толстой показує любовні стосунки своїх героїв не як зовнішній вияв сюже-
ту, а як їх внутрішній стан, котрий вони разом із читачем починають розуміти
Прийоми ав- поступово, що виявляється через певні деталі. Автор тонко зображає зародження,
торської «діа-
лектики душі» розвиток і повний зміст почуття, за яким слідують думки і вчинки. Для цього
Л. Толстой вдало використовує прийом «потоку свідомості» героїв (видіння Кіті
Левіну на ковзанці, очікування Кіті Вронського на балу, явлення Вронському
Анни в салоні Бетсі Тверської тощо).
Зазначимо, що кожен із героїв роману має власну моральну позицію і тому всі
вчинки можна пояснити, користуючись моральними принципами образу.
1. Письмова робота.
— Напишіть, як ви розумієте слова Л. Толстого: «Немає істини там, де нема
простоти і правди».
2. Перевірка письмових робіт учнів.

(Учитель перевіряє 3–4 роботи.)

Дібрати матеріал до характеристики образу Анни Кареніної. Подумати над пи-
танням: «У чому причини трагедії головної героїні роману?»
Урок № 17
Тема. Суперечливий образ Анни Кареніної.
Мета: допомогти учням розкрити суперечливий образ головної героїні роману Анни Ка-
реніної, зрозуміти причини її трагічної долі; розвивати навички аналізу літератур-
ного образу, зв’язне мовлення, логічне мислення; сприяти становленню моральної
позиції школярів.
на вибір учителя); ілюстрації до твору (на вибір учителя).
93
Хід уроку
…Ей неприятно было читать, то есть сле-

дить за отражением жизни других лю-
дей. Ей слишком самой хотелось жить…
Л. Толстой, «Анна Кареніна»
У смерті Анни винні не люди, з яких

складається суспільство. У смерті Анни
винен сам державний устрій. Мертве
суспільство, мертва дійсність вбиває лю-
бов тим, що позбавляє її сенсу життя.
Мертвий хапає живого.
В. Єрмілов, літературознавець
Опитування-естафета.
(На картках записані питання. Учні по черзі відповідають і передають картки
далі.)
1) Скільки років Л. Толстой працював над романом «Анна Кареніна»? (Чотири.)
2) Яка початкова назва роману? («Два шлюби».)
3) Хто слугував прототипом зовнішності Анни Кареніної? (М. О. Гартунг, стар-
ша донька О. Пушкіна.)
4) Що вам відомо про цю жінку? (Марія Олександрівна була надзвичайно краси-
вою, розумною, мала почуття гумору. Вона прожила довге і тяжке життя: рано
стала вдовою, але любила й виховувала племінників, жила скромно, завжди
була привітною. У голодні 1918–1919 роки часто біля пам’ятника О. Пушкіну
москвичі бачили жінку, одягнену в усе чорне, в чорній вуалі, яка годинами
сиділа поруч на лавочці. В руках вона завжди тримала то зелену гілочку, то
маленький букетик квітів, які клала до підніжжя. Це була Марія Олександрів-
на. Вона приходила на зустріч зі своїм великим батьком. 7 березня 1919 року
Марія Олександрівна померла. Поховали М. О. Гартунг на цвинтарі Донського
монастиря. На її могилі — завжди маленький букетик квітів.)
5) Хто з художників ілюстрував роман «Анна Кареніна»? (О. Верейський, О. Са-
мохвалов, Ю. Євстратова, О. Алексєєв.)
Образ Анни Кареніної є одним з найбільш суперечливих не тільки в російській,
Образ Анни Ка-
реніної: один а й світовій літературах, оскільки він не вкладається у звичні канони жіночих пер-
із найбільш су- сонажів. Із самого початку своєї появи цей образ викликав неоднозначні оцінки.
перечливих Доля героїні хвилює багато поколінь читачів. Незважаючи на своє досить довге
у світовій літе- літературне життя, Анна Кареніна викликає різні потрактування як у сучасній
ратурі
літературній критиці, так і у звичайних читачів.
94
Упродовж усього періоду існування роману виникала низка питань, що зали-

шаються актуальними й нині. Серед них можна назвати такі: «Анна — жертва
кохання чи його раба?», «Хто винен у трагедії героїні?», «Толстой засуджує Анну
чи виправдовує її?», «Анна — трагічна героїня чи легковажна жінка?» На ці та
інші запитання ми й маємо дати відповіді на сьогоднішньому уроці.

— Розкажіть, що вам відомо про героїню. Які ваші перші враження про неї?
— Знайдіть описи портрету Анни Кареніної.
Відомо, що багато художників створили ілюстрації до роману «Анна Каре-
ніна». Зокрема, портрет головної героїні намалювали О. Бем (1870; на цьому
портреті Анна схожа на М. О. Гартунг), М. Врубель (1883), М. Нестеров (1887),
Н. Верещагіна-Розанова (1940), М. Соколов (1946).
5. Робота з ілюстраціями.
— Розгляньте ілюстрації до образу головної героїні.
— Яка з них вам сподобалася найбільше?
— На вашу думку, хто з художників найбільш вдало передав «діалектику
душі» Анни за допомогою фарби чи олівця?
6. Бесіда.
— Яке враження справляла Анна на людей? (Там, де з’являється Анна все змі-
Характеристи- нюється. Вона помирила Доллі і Стіва Облонських, для їхніх дітей Анна справжнє
ка образу Анни
свято. Від Анни в захопленні Кіті: «Кити чувствовала, что Анна была совершен-
Кареніної
но проста и ничего не скрывала, но что в ней был другой какой-то высший мир
недоступных для нее интересов, сложных и поэтических».)
— Де вперше Анна зустрілася з Вронським? (На вокзалі, вона їхала в одному
купе з його матір’ю.)
— Що вразило Вронського в Анні, коли він вперше побачив її? («…В выражении
миловидного лица, когда она прошла мимо него, было что-то особенно ласковое
и нежное».)
— На вашу думку, чому Вронський дав грошей для вдови небіжчика? (Можли-
во, щоб сподобатися Анні Кареніній.)
— Як автор показує зародження їхнього кохання? (Це сталося на балу. І та
зустріч змінила не тільки долю Кіті, а й Анни та Вронського.)
— Що дивувало Кіті в її обличчі? («Она была прелестна..; но было что-то ужас-
ное и жестокое в ее прелести».)
— Як ви розумієте слова Кіті? (Толстой неначе попереджає Кіті, а разом із тим
застерігає Анну від цього кохання.)
Аналіз стосун- — Проаналізуйте стосунки в родині Кареніних. (Каренін одружився з Анною,

ків у родині Ка- яка була сиротою, на двадцять років молодшою (її тітка влаштувала цей шлюб).
реніних Можливо, Анна не кохала чоловіка, а просто підкорилася волі тітки.)
95
8. «Творча лабораторія» (Характеристика стосунків Анни та Олексія Кареніна).

— На вашу думку, чи були Кареніни щасливими? (Вони про це просто не дума-
ли. Зовні все було пристойно. Шлюби без кохання вважалися звичним явищем.)
— Що відомо про Олексія Олександровича Кареніна? (Він займав високу по-
саду, був втіленням петербурзької аристократії.)
— Як ви гадаєте, чи кохав він Анну? (Можливо, кохав по-своєму. Інакше він
би не переживав так болісно розрив із нею.)
— Як Каренін зреагував на зраду дружини? Зачитайте відповідний уривок тек-
Реакція Каре- сту. (Він відчув, що «стоит лицом к лицу пред чем-то нелогичным и бестолковым,
ніна на зраду и не знал, что надо делать. Алексей Александрович стоял лицом к лицу пред жиз-
Анни
нью, пред возможностью любви в его жене к кому-нибудь, кроме него, и это-то ка-
залось ему очень бестолковым и непонятным, потому что это была сама жизнь. Всю
жизнь свою Алексей Александрович прожил и проработал в сферах служебных,
имеющих дело с отражением жизни. И каждый раз, когда он сталкивался с самой
жизнью, он отстранялся от нее».)
— Чи згодні ви зі словами Анни про те, що Каренін — «зла машина»?

Олексій Олександрович сприймав реальне життя як безглузду річ, оскільки її
не можна було помістити у звичні для нього формули. Тому він і намагався за-
вжди відсторонитися від життя. «Переноситься мыслью и чувством в другое су-
Каренін: «зла
машина» чи щество было душевное действие, чуждое Алексею Александровичу. Он считал это
звичайна лю- душевное действие вредным и опасным фантазерством».
дина? Для Кареніна зрада дружини була порушенням звичної «обстановки щастя»,
яку він створив. Дізнавшись про зраду, він перевіряє свої почуття церковними
й суспільними нормами, піклуючись лише про те, аби «пристойно завершити ці
стосунки», тобто умістити їх у звичні формули. Олексій Олександрович поринає
в державні справи, канцелярську діяльність, щоб приховати не тільки від чужих,
а й від самого себе глибину свого горя. Однак ніщо не приносить очікуваного спо-
кою. Л. Толстой порівнює свого героя з людиною, яка спокійно пройшла мостом
і раптом побачила, що «цей міст розібрали і там безодня»: безодня — це саме жит-
тя, а міст — те штучне життя, яким він жив.
Анна назвала його «злою машиною», але це не є цілком справедливо. Адже
так вона сказала тоді, коли покохала Вронського. Олексій Олександрович вияв-
ляє і людські якості: глибоко страждає, переживає за Анну під час її хвороби,
піклується про маленьку доньку Анни і Вронського. Навіть Вронський відчув, що
не здатен на такі вчинки і відзначив: Каренін був «на недосяжній висоті». Скла-
дається враження, ніби Каренін приховує від усіх і від себе самого свою доброту.
Втрата Анни була для нього початком кризи всього життя, він розуміє непотріб-
ність добра в суспільстві.
11. «Творча лабораторія» (Аналіз стосунків Анни і Вронського).
— Що відомо про Вронського? (Він один із синів графа Кирила Івановича Врон-
Вронського ського, представник «золотої молоді» Петербурга. Красивий, багатий, має великі
зв’язки, вихованець Пажезького корпусу, флігель-ад’ютант і разом із тим, за сло-
вами Облонського, «очень милый, добрый малый».)
— Як Вронський ставився до сімейного життя? («Вронский никогда не знал
семейной жизни. …Женитьба для него никогда не представлялась возможностью.
96
Он не только не любил семейной жизни, но в семье, и в особенности в муже… он

представлял себе нечто чуждое, враждебное, а всего более — смешное».)
— Як ви думаєте, чи кохав він Кіті? (Мабуть, ні. Йому подобалася Кіті, але
він був задоволений тим, що не освідчився їй. Після повернення від Щербацьких
Вронський заснув міцним і спокійним сном. Закоханий не міг би так поводи
тися.)
Ставлення — Яким було його ставлення до Анни? (Він покохав цю жінку. Заради неї
Вронського до жертвує своєю військовою кар’єрою, всупереч світським законам розглядає свій
Анни зв’язок з Анною як шлюб. Вронський прагне створити сім’ю, мати дітей.)
— З тексту роману відомо, що Кіті знаходить деякі спільні риси між Врон-
ським і Левіним. Чи згодні ви з героїнею? (Спільне між ними те, що обоє сміливі,
мужні, правдиві, прямі у вчинках. Але є риси, що більше зближують Вронського
з Кареніним. Адже в нього теж є певні правила, яких він дотримується.)

Олексій Вронський — складний і неоднозначний образ. У своєму романі Л. Тол-
Внутрішня дра- стой порушує усталену літературну традицію зображення блискучого молодого
ма Вронського
дворянина, який спокусив заміжню жінку. Кохання змінило його, однак він теж
переживає свою внутрішню драму.

— Як ви вважаєте, у чому полягала внутрішня драма Вронського?

Внутрішня драма Олексія Вронського криється в його особистісних якостях.
Він, як і Каренін, живе згідго із законами та мораллю вищого товариства.
Автор показує Вронського дилетантом в усьому, чим би він не займався. Свід-
Вронський —
ченням того є декілька яскравих епізодів. Наприклад, Вронський виявився ди-
дилетант летантом під час перегонів, саме тому загинула його коняка Фру-Фру. Герой був
в усьому дилетантом у малярстві. Він гарно копіює чиюсь манеру, але в його роботах від-
сутні душа й особиста думка. Саме тому портрет Анни, який малював художник
Михайлов, виявися набагато кращим, ніж його картина. Михайлов зумів вловити
в Анні «самое милое ее душевное выражение», а Вронський не побачив цього в ко-
ханій жінці. Часто у Вронського відсутні власні думки, слова («С ним случилось
то же, что и с Голенищевым, чувствующим, что ему нечего сказать…»). Вронсько-
го влаштовує стилізація під життя.

— Як ви вважаєте, чи боялася Анна осуду вищого товариства? (Ні. Про це свід-
чить її присутність у театрі, коли всі «злобно и завистливо» дивились на неї. Вона
б усе могла витримати, якби її лише «внутри себя самой держала любовь». Анна
виявилася сильнішою від Вронського.)
— Який епізод роману можна вважати переломним у стосунках Вронського
й Анни? (Епізод, коли Анна одержала листа від Кареніна. «Прочтя письмо, он
поднял на нее глаза, и во взгляде не было твердости… Она знала, что бы он не
сказал ей, он скажет не все, что он думает. И она поняла, что последняя надежда
ее была обманута. Это было не то, чего она ждала.»)
— Як на вашу думку, чи була Анна щасливою з Вронським?
97

З усією палкістю душі Анна поринула у безодню кохання до Вронського.
Кохання — сенс За її словами, любов для неї те ж саме, що шматок хліба для голодного. Увесь
життя Анни світ і для себе, і для Вронського вона прагнула замінити коханням. Вона хотіла
жити. Про це свідчать і слова Л. Толстого. (Учитель виразно читає перший епі-
граф до уроку.)
Але покинувши все заради Вронського, Анна поступово починає відчувати, що
вони віддаляються один від одного. «Любовь…— повторила она медленно, вну-
тренним голосом…— Я оттого и не люблю этого слова, что оно для меня слишком
много значит, больше гораздо, чем вы можете понять»,— каже вона Вронському.
Автор підкреслює, що Анна говорить внутрішнім голосом, сама із собою, але скла-
дається враження, що, кажучи про це, вона доходить висновку: Вронський не для
того кохання, яке їй потрібне.
Взагалі, Анна неначе замкнула себе в любові. Невипадково Л. Толстой, опису-
ючи перебування героїні у маєткові Вронського, говорить: «…Главная забота ее
все-таки была она сама — она сама, насколько она дорога Вронскому, насколько
она может заменить для него все, что он оставил. Вронский ценил это, сделав-
шееся единственною целью ее жизни, желание не только нравиться, но служить
ему, но вместе с тем и тяготился теми любовными цепями, которыми она стара-
лась опутать его». І сам автор вважає неможливим втечу від життя, навіть якщо
це буде втеча в кохання. Тому що любов, яка замикається в собі, позбавляється
Причина за- найголовнішої функції — дарувати щастя світові й одержувати щастя від нього.
гибелі кохан- Саме в цьому, на думку Толстого, і полягають причини загибелі кохання Анни
ня Анни і Врон-
ського і Вронського.

— Як ви гадаєте, у чому трагедія Анни Кареніної?

Л. Толстой показує трагедію Анни як наслідок багатьох процесів: і соціаль-
них, і моральних. Героїня не може зміритися із жодними компромісами, напів-
рішеннями, оскільки саме кохання не приймає подібного. Анна створена для
великих почуттів, але вони відсутні в тому світі, в якому вона живе. В тому
суспільстві порушуються всі принципи — добра, правди, людяності, тут забу-
Суспільство вають про духовну єдність, а без цього неможливе щастя ні окремої людини, ні
в романі людства в цілому. На жаль, у романі всі герої самотні та нещасливі, тому що
втрачено «ключ любви». Звідси й уся ця брехня і ницість, що охопили суспіль-
ство. Недаремно Анна говорить: «Разве все мы не брошены на свет затем только,
чтобы ненавидеть друг друга и потому мучить себя и других?.. Все неправда, все
ложь, все обман, все зло!…» Отже, у цьому суспільстві можуть жити лише люди
бездушні, «мертві», не здатні до справжніх почуттів (порівняйте, у Бетсі, яка
зраджує свого чоловіка, усе нормально). Суспільство не сприймає нічого справж-
нього і не прощає подібного.
19. Робота з другим епіграфом.

— Прочитайте слова літературознавця В. Єрмілова.
— Чи згодні ви з його точкою зору? Свою думку аргументуйте.

— Розкажіть про Серьожу Кареніна і маленьку Аню.
98
— Як на вашу думку, чи щасливі вони? Чи дорослі мають зважати на дітей,
коли влаштовують своє життя? (Навряд чи діти були щасливими, адже цього не
Трагедія дітей
Анни може бути, коли між дорослими такі складні стосунки. Бажано, щоб дорослі зва-
жали на дітей, але в житті, на жаль, таке не завжди трапляється. З образами дітей
пов’язана тема сирітства. Сироти не тільки діти, а й сама Анна, Микола Левін,
котрі живуть серед чужих людей і самотні в цьому світі.)
21. Дискусія.
— Анна: хто вона — жертва чи легковажна жінка?
— Російський письменник В. Вересаєв вважав, що «Анна здійснила злочин
проти живого життя. Вона зрадила чоловікові, кинула сина… Достойний вихід
для Анни лише один: прийняти прощення чоловіка, задавити огиду до нього і по-
вернутися до брехливого життя, мороку й узаконеної ганьби. Анна цього не зроби-
ла — і гине. Але люди не мають права кидати в неї камінням “Вищий моральний
закон” і без того карає її жорстоко». Чи згодні ви з думкою В. Вересаєва? Аргу-
ментуйте своє висловлювання.
(У процесі дискусії учні висловлюють власну точку зору щодо героїні та її вчин-
ку. В кінці дискусії вчитель має підбити підсумки.)

— Прочитайте слова епіграфа до роману. Як, на вашу думку, автор засуджує
чи виправдовує героїню?

Епіграф роману «Мне отмщение, и аз воздам». Це слова з Біблії: «У меня отмще-
ние и воздаяние, когда поколеблется нога их; ибо близок день погибели их, скоро
наступит уготованное для них» (Другозаконня, гл. 32, 35). Ці слова були повторе-
Ставлення ні і в «Посланні до Римлян» апостола Павла: «Не мстите за себя, возлюбленные,
Л. Толстого до
своєї героїні
но дайте место гневу Божию. Ибо написано: “Мне отмщение, Я воздам”, говорил
Господь» (гл. 12, 19).
Л. Толстой у своєму романі виступає не як суддя, а як гуманіст. Згадаймо, що
він хотів зробити героїню роману «жалюгідною, але не винною…» Тому автор не
засуджує Анну, а намагається зрозуміти витоки її трагедії. В епіграфі до рома-
ну Л. Толстой проголошує, що ніхто не має права судити людину, окрім вищого
суду — Бога. Отмщеніє у творі — усьому суспільству, в якому забуті моральні
цінності.
— Як у романі визначається авторська позиція письменника-гуманіста?
— Яку роль відіграє епіграф у розкритті ідейно-художнього задуму твору?
Дібрати матеріал до характеристики образу Костянтина Левіна.

99
Урок № 18
Тема. Л. Толстой. «Анна Кареніна». Образ Левіна, його автобіографічна основа.
Мета: допомогти учням розкрити образ Костянтина Левіна, його автобіографічну основу;
розвивати навички аналізу образу-персонажа, переказу тексту, виразного читан-
ня, зв’язного мовлення, логічного мислення; допомогти школярам зрозуміти деякі
світоглядні позиції автора роману.
на вибір учителя); ілюстрації до твору (на вибір учителя).
Хід уроку

Літературна вікторина.
1) Ким доводилася Анна Кареніна Стіву Облонському? (Сестрою.)
2) Як звали камердинера Степана Аркадійовича? (Матвій.)
3) Де служив Стіва? (В одному з московських присутствій.)
4) Назвіть повне ім’я Левіна. (Костянтин Дмитрович Левін.)
5) В яких стосунках були Доллі і Кіті? (Вони були сестрами.)
6) Хто такий Сергій Іванович Кознишев? (Брат Левіна по матері, письменник.)
7) У якій сукні була Анна Кареніна на московському балу? (У чорній оксамито-
вій сукні, обшитій венеціанським гіпюром.)
8) Що могло розжалобити Кареніна? (Сльози дитини чи жінки.)
9) Що віддав Левін Кіті? (Свій щоденник.)
10) Де був маєток Вронського? (У Воздвиженському.)

Автобіографіч- Сюжетна лінія Костянтина Левіна є однією з головних у романі. Зазначимо,
ність образу що в образі Левіна багато автобіографічних рис. Навіть прізвище героя Толстой
Костянтина
Левіна
утворив від свого імені Лев — Левін.
— Розкажіть, що вам відомо про Костянтина Левіна.
3. Бесіда.
— У романі є такі слова: «Левин был почти одних лет с Облонским… Они люби-
ли друг друга, несмотря на различие характеров и вкусов… Каждому казалось, что
та жизнь, которую он сам ведет, есть одна настоящая жизнь, а которую ведет при-
ятель,— есть только призрак». Чи згодні ви із цими словами? (Так, Левін і Сті-
ва дійсно різні. Головне, чим вони відрізняються — чесність і порядність Левіна,
чого не можна сказати про Облонського.)
— Чому автор пише, що Левін був «влюблен именно в дом, в семью, в особен-
ности в женскую половину семьи Щербацких»? (Левін не пам’ятав своєї матері,
100
батько його помер. І тому йому не вистачало сімейного тепла, родинного затишку,
який панував у домі Щербацьких.)
— Чому він злякався свого кохання до Кіті? (Бо вважав, що некрасивий, не-
зграбний, а вона може кохати лише незвичайну людину.)
Вибір Левіна — Як ви думаєте, чому герой вибрав саме Кіті? (Цей вибір пояснювався не
і його причини лише коханням до Кіті, а й ставленням Левіна до родини Щербацьких. Саме в цій
сім’ї Левін бачив приклад старого, освіченого і чесного дворянства, для якого ро-
зуміння аристократизму базувалося на честі, гідності, порядності, на відміну від
поклоніння багатству й успіхам, що входили в моду.)
— Чим приваблює читача образ Левіна? (Тим, що він порядний, чесний, до-
брий, розумний, цілеспрямований, весь час у пошуку морального ідеалу й упро-
довж роману невпинно духовно зростає. Герой страждає, помиляється, але завжди
знаходить вихід із ситуації. Окрім того, Левін увесь час думає про те, як зробити
людей щасливими. В цьому герой схожий на самого письменника.)
— Чому Левін хотів покинути Покровське й одружитися із селянкою? (Йому
не подобалося життя його кола, він прагнув вирватися із цієї клітки штучного
існування, тобто такого, що замкнуте в самому собі. І в цих думках героя відчува-
ються роздуми самого автора.)
— Що завадило здійсненню цих планів? (Нова зустріч із Кіті. Левін зрозумів,
що кохає лише її і вирішив боротися за своє кохання.)
4. Творче завдання. Робота з текстом.

— Як характеризують Левіна різні герої? Прочитайте відповідні уривки тек-
сту. (Стіва: «Ты сам цельный характер и хочешь, чтобы вся жизнь слагалась из
Характеристика цельных явлений…»; «Это такая честная, правдивая натура, и сердце золотое».
героя Кознишев: «Ты натура слишком импульсивная, как говорят французы; ты хо-
чешь страстной, энергической деятельности или ничего». Кіті: «Вы все, кажется,
делаете со страстью».)
— Які риси характеру героя визначають названі герої? (Левін хоче жити і тво-
рити. Він увесь час у пошукові, відкидає одні свої рішення в ім’я інших, завжди
незадоволений дійсністю і самим собою. Його вчинки співпадають зі словами
Л. Толстого із «Сповіді»: «Щоб зрозуміти життя, слід творити його».)
5. Проблемне завдання.
Левін — люди- — Подумайте, чому Левін у місті почуває себе людиною з іншого світу. (Ле-
на з іншого
світу він — людина землі, досить патріархальна. Він, на думку автора, справжня осо-
бистість. А у світі фальші герой почуває себе досить ніяково.)
6. Бесіда.
— Що таке, на думку Левіна, сім’я? (Для Левіна сім’я — це найбільш глибоке,
найвище, яке тільки можливе, єднання людей.)
— Подумайте, який епізод роману свідчить про можливість такого духовного
єднання? (Сцена освідчення Левіна Кіті, коли він крейдою пише лише початкові
букви слів, а Кіті душею, сповненою почуття кохання, вгадує ті слова. Л. Толстой
цією сценою підтверджує фразу, написану як варіант даного епізоду: «Впевнитися
можна тільки любов’ю».)
— Яка думка криється у словах Костянтина Левіна: «Если б я мог любить все
это дело, как я люблю тебя»? (У цих словах Левіна виражається мрія самого авто-
ра: у кожного має бути така справа, яку б він любив, немов кохану людину. Роман
Л. Толстого показав уже той рівень людського розвитку, коли думка про загальну
101
справу переплітається з думкою про любов. Втіленням авторського ідеалу є Кос-

тянтин Левін.)
— Як ви гадаєте, чи був щасливим Левін? (Так.)
— Чим тоді пояснити такі рядки роману: «И счастливый семьянин, здоровый
человек, Левин был несколько раз так близок к самоубийству, что спрятал шну-
рок, чтобы не повеситься на нем, и боялся ходить с ружьем, чтобы не застрелить-
ся»? (Левіна хвилює багато питань: життя людей, проблеми щастя, віри в Бога.
Моральні пошу- Він багато в чому незадоволений собою. Його не може задовольнити розуміння
ки Левіна
життя, заснованого лише на біологічних законах. Він прагне віднайти сенс свого
існування. На його думку, такою метою могла бути побудова комуни, але одру-
ження з Кіті змусило його відмовитися від цієї мрії. Левін не може замкнутися
у своєму маленькому світі, він шукає шляхів до загального щастя і благополуччя.
Моральні пошуки героя не закінчуються й у фіналі роману, роблячи цей образ від-
критим. Самогубство Левіна перегукується із самогубством головної героїні. Але
на відміну від неї, він знайшов своє щастя. На думку Л. Толстого, щастя людини
полягає не лише в радості кохання, а й у зв’язку людини зі світом.)
8. Бесіда.
— Що рятує Левіна від самогубства? (Звернення до Бога.)
Порятунок — — Які думки продовжують хвилювати героя? («Прежде.., когда он старался
у зверненні до сделать что-нибудь такое, что сделало бы добро для всех, для человечества, для
Бога
России, для деревни, он замечал, что мысли об этом были приятны, но сама де-
ятельность всегда бывала нескладная, не было уверенности в том, что дело необ-
ходимо нужно.., теперь же, когда он после женитьбы стал более и более ограни-
чиваться жизнью для себя. Он, хотя не испытывал более никакой радости при
мысли о своей деятельности, чувствовал уверенность, что дело это необходимо…»
(Йдеться про найманих робітників. Ця справа здавалася Левіну дуже важливою,
саме тією загальною справою, до якої він прагнув.)
— Яку важливу істину відкриває для себе Костянтин Левін? («…Но моя теперь,
вся моя жизнь, независимо от всего, что может случиться со мной, каждая мину-
та ее — не только не бессмысленна, какою была прежде, но имеет несомненный
смысл добра, который я властен вложить в нее!»)
— Ф. Достоєвський у «Щоденникові письменника» за 1877 рік писав, що «Ле-
він є головним героєм роману і зображений автором як носій позитивного світо-
сприйняття, з позицій якого виявляються “неформальності”, що призводять до
загибелі інших». Чи згодні ви з висловлюванням письменника? Аргументуйте
свою думку.

Літературознавці вважають, що Костянтин Левін є новим образом у російській
літературі. Це вже образ і не «маленької», і не «зайвої» людини. Це скоріше образ
Левін — новий
образ у росій- мислителя-діяча. Пройшовши через гіркі розчарування й численні помилки, Кос-
ській літературі тянтин Левін нарешті відкриває важливі істини, які є вираженням думок самого
автора. Як справжній гуманіст, Л. Толстой вважає, що шляхи виходу із зобра-
женої ним трагедії особистості й суспільства слід шукати передусім у своїй душі.
Людина не приречена на страждання, вона має повернути в життя «безсумнівний
102
зміст добра». Відродження власної душі сприятиме відродженню всього суспіль-

ства. І тоді страждання полишать людство.
Творче завдання.
— Дослідники говорять, що в романі є «коло Анни Кареніної» і «коло Левіна».
Подумайте, у чому вони перетинаються, а в чому — різні. (В обох героїв є багато
Два кола спільного. Це жага кохання, прагнення до повноцінного життя, вміння віддалити-
в романі ся від суєтного, внутрішня боротьба, сумніви, що не полишають їх. Хоча є й різне.
По-різному вони віддаляються від суєтного: Анна — у кохання, Левін — у земську
діяльність, заняття господарством. Анна зайнята думками про особисте щастя,
Левін шукає блага для всіх. Анна не знайшла своє щастя і покінчила життя само-
губством. Левіна від самогубства врятувала віра в Бога. Окрім того, він знайшов
щастя в коханні до Кіті, їхній сім’ї, любові до сина.)

Прочитати повісті Г. Джеймса «Дейзі Міллер» та І. Тургенєва «Ася».
Індивідуальні завдання. Підготувати повідомлення про життя і творчість
Г. Джеймса.
Урок № 19
Тема. Позакласне читання. Складні таємниці жіночої душі. (Повісті Г. Джеймса
«Дейзі Міллер» та І. Тургенєва «Ася».)
Мета: ознайомити учнів із творчістю американського та російського письменників, на
прикладі повістей «Дейзі Міллер» та «Ася» розкрити особливості їхньої творчої ма-
нери; розвивати навички порівняльного аналізу літературного твору, дослідження
образної системи, зв’язного мовлення, логічного мислення; сприяти розвиткові
читацького кругозору школярів.
Обладнання: портрети письменників; тексти повістей Г. Джеймса «Дейзі Міллер» та І. Тургенєва
«Ася» (у перекладах на вибір учителя).
Хід уроку

Творчість Генрі Джеймса, одного з найяскравіших і найсуперечливіших пись-
менників «межі сторіч» — кінця XIX — початку XX століття,— настільки ху-
103
дожньо різнобарвна і багата, що виходить за рамки будь-яких класифікацій та

узагальнень. Він був одним із перших письменників, хто свідомо експериментував
Нові фор- з літературною формою, прагнув по-новому побачити й зобразити життя, вико-
ми оповіді ристовуючи для цього нові форми оповіді. В його доробку багато оригінальних за
Г. Джеймса своєю жанровою приналежністю творів. Серед них — психологічна повість, рома-
ни, драма, новела-таємниця тощо. Саме ця різноманітність і пояснює таку велику
кількість і полярність критичних оцінок творчості митця, що наявна у світовій
літературній науці. Письменника вважають як класичним реалістом, так і «бать-
ком модернізму» і навіть «дідусем постмодернізму». Сучасні дослідники говорять
про Г. Джеймса як про майстра психологічної прози і попередника М. Пруста,
Дж. Джойса та інших.

Життєвий та творчий шлях Г. Джеймса
Генрі Джеймс народився 15 квітня 1843-го в Нью-Йорку в досить забезпеченій
і культурній родині. Його батько покинув бізнес із метою присвятити себе науці та
мистецтву, а брат Вільям став видатним філософом, психологом, основоположником
Сім’я майбут- прагматизму. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в досить твор-
нього письмен-
ника чій атмосфері. В родині багато читали, ходили до театру, бурхливо обговорювали
побачене і прочитане. Дім Джеймсів був достатньо популярним у Новій Англії, його
часто відвідували В. Ірвінґ, Р. Емерсон та інші відомі письменники. Матеріальний
добробут сім’ї дозволяв її членам періодично жити в Європі. Малий Генрі змінив
декілька шкіл, його навчали й домашні вчителі, однак на освіту майбутнього пись-
менника вплинули також прогулянки багатьма відомими європейськими парками,
відвідування музеїв, спостереження за місцевими звичаями та традиціями.
1861 року під час пожежі Джеймс отримав серйозну травму хребта, що викли-
кала багато переживань і стала перепоною для служби в армії.
Навчання 1862 року Генрі вступає до Гарвардської школи права, однак незабаром лишає
Джеймса навчання і починає писати. У 1865-му в журналі «Атлантік манслі» було надру-
ковано його перше оповідання.
Через три роки Джеймс вирушив у першу самостійну подорож до Європи, де
пробув майже рік. Ця мандрівка дала йому цікавий матеріал для нових творів:
у них з’явилася тема зіткнення Старого і Нового Світу. Це було відкриттям для
літератури того часу, у якій більш прийнятним стало вираження захвату наївного
американця принадами Європи.
Після повернення до Америки Джеймс оселяється в Кембриджі, де публікує свій
Перші літера- перший роман «Опікун і та, що під опікою» (1870). Через рік побачила світ його
турні проби
перша серйозна новела «Палкий пілігрім». У своїх ранніх оповіданнях Джеймс
змальовує американський побут і звичаї. В цих творах відчувається вплив Ч. Дік
кенса, О. де Бальзака, Н. Готорна, Дж. Еліота. Молодий письменник працює над
критичними статтями і книжковими рецензіями.
З 1872 року Джеймс переїжджає до Європи, оселяється спочатку в Італії, потім
в Англії та Франції. Саме у Франції 1875 року Джеймс знайомиться з російським
письменником І. Тургенєвим. Тургенєв вводить його в коло літераторів, серед
яких Г. Флобер, Е. Гонкур, Е. Золя, А. Доде. Зазначимо, що Генрі з особливою
повагою ставився до І. Тургенєва, якого вважав своїм учителем. Письменників
зближувало те, що обоє добровільно жили далеко від батьківщини, але незримо
були пов’язані з нею. У своїх записниках Джеймс так говорив про Тургенєва:
«У його творах — як у кожного великого романіста — відчувається запах рідної
землі й у всіх, хто читав їх, виникає дивне відчуття знайомства з Росією». А після
104
смерті російського митця 1884 року зазначив: «Він писав романи і драми, але най-
більшою драмою його життя була віра у краще майбутнє Росії».
У 1876-му Джеймс емігрував до Англії, де й прожив двадцять років. Інколи він
Еміграція
та її наслідки приїздив до США, щоб відвідувати батьків і зібрати матеріал подорожніх нотат-
ків. Живучи в Англії, письменник бачив вади англійського суспільства і відчував
себе дуже самотнім. Одного разу він сказав: «Змішання Європи й Америки, яке
ви бачите у мені, виявилося згубним. Воно зробило мене людиною, яка не є ні
американцем, ні європейцем. Я втратив зв’язок з моїм рідним народом і живу тут
зовсім один».
Серед найбільш відомих творів письменника 80–90-х років ХІХ ст. слід назвати
повість «Вашингтонська площа» (1881), романи «Бостонці» (1886), «Княгиня Ка-
Творчий доро- замассима» (1886), «Трагічна муза» (1890) та інші. Привертають увагу і критичні
бок Г. Джеймса роботи Джеймса, що відзначаються глибокою проникливістю, серед яких «Фран-
цузькі поети та романісти» (1878), «Портрети улюблених письменників» (1888),
«Класики світової літератури» (1892), дослідження творчості Ж. Санд, Дж. Еліота,
О. де Бальзака, нариси про І. Тургенєва, Гі де Мопассана, А. Доде, Н. Готорна.
1897 року Джеймс купив у приморському містечку Рай невелику віллу «Лем-
хаус», де й проводив час між роботою над творами і спілкуванням із гостями, які
бували тут досить часто: в останні роки свого життя письменнику подобалося світ-
ське життя.
На початку XX століття Генрі Джеймс вступив у завершальний період своєї
творчості, що відзначився появою на світ таких романів, як «Крила голубки»
Завершальний (1902), «Золота чаша» (1904), нарисів «Сцени американського життя» (1907), де
період твор-
чості дав досить песимістичний аналіз американського способу життя. Джеймс задумав
написати п’ятитомну автобіографію. Реалізацією цього задуму стали такі твори:
роман «Маленький хлопчик та інші» (1913), «Нотатки сина і брата» (1914), «Зрілі
роки» (1915). Але повністю здійснити свої плани митець не встиг.
У 1915 році Джеймс прийняв британське громадянство на знак протесту проти
нейтралітету США у Першій світовій війні. В кінці того ж року від короля Геор-
га V письменник отримав орден «За заслуги».
Помер Генрі Джеймс 28 лютого 1916 року в Лондоні. Його прах покоїться в ро-
довій могилі в американському місті Кембріджі (штат Массачусетс).
1878 року вийшла повість Г. Джеймса «Дейзі Міллер», в якій письменник ство-
рив образ героїні, котра стала найбільш популярною серед його жіночих персона-
Доля повісті
«Дейзі Міллер» жів. У передмові до твору, яка була написана набагато пізніше, автор згадував, що
поштовхом до його створення стала випадково почута розмова про якусь молоду
багату американку та її невдале знайомство з італійцем, за яке вона поплатилася
презирством вищого товариства. «Мій неначебто типовий образ був, звичайно, по-
етичним витвором»,— писав Джеймс у передмові.
Доля цієї повісті склалася парадоксально: редактор філадельфійського журна-
лу, якому письменник запропонував свій рукопис, не хотів друкувати її, оскільки
вбачав у творі наклеп на американських дівчат і національний характер. Тому
«Дейзі Міллер» було надруковано в Англії і лише через деякий час твір переви-
дали у США.
4. Бесіда.
— Де відбувається дія твору? (У маленькому швейцарському містечкові
Веве.)
105
Зміст повісті — Що найбільше привертало увагу мандрівників? (Озеро, на берегах якого
«Дейзі Міллер» розмістилися готелі.)
— Що відомо про молодого американця, який з’являється на початку твору?
(Це Вінтерборн. Йому було 27–28 років, він приїхав до Веве із Женеви, де жив уже
не перший рік, щоб зустрітися з тіткою, яка зупинилася в найдорожчому готелі
«Три корони».)
— З ким Вінтерборн зустрівся в саду? (З 9–10-літнім хлопчиком, який попро-
сив у нього грудочку цукру. Звали його Рендольф Міллер. Він був сином багатого
бізнесмена.)
— Чим цей хлопчик вразив молодого джельтмена? (Своїм негативним ставлен-
ням до Європи й істинно американським патріотизмом у дитячому розумінні: че-
рез поганий європейський клімат у нього випадають зуби; американські цукерки,
хлопчики, дівчата найкращі, татусь живе в кращому місці, тобто в Америці.)
— Як хлопчина поводив себе? (Досить розкуто й вільно.)
— Чим вразила героя сестра Рендольфа? (Своєю рідкісною красою і такою ж
розкутою поведінкою, що була неприйнятною в Європі. Дівчина досить легко
вступила в розмову з незнайомим чоловіком і розповіла про свою родину та де
які сімейні проблеми (про пошуки вчителя для маленького Рендольфа, про те, що
вона полюбляє вищий світ, якого немає в Європі, що була у чоловічому товаристві
тощо). Вінтерборн був одночасно вражений і стурбований: йому ніколи не дово-
дилося чути, щоб молоді леді так говорили про себе. Він назвав її «гарненькою,
однак легковажною американкою».)
— Як звали незнайому? (Дейзі Міллер.)
Мрія Дейзі — Про що мріяла Дейзі? (Побувати у Шильйонському замкові.)
— Хто суворо контролював міс Міллер? (Агент сім’ї Юджин.)
— Розкажіть про своє враження від Дейзі Міллер та Вінтерборна. (Вона жвава,
проста у спілкуванні, красива, жіночна, однак здається досить легковажною. Він
сноб, скептик, манірний, але вихований молодий джельтмен.)
6. Бесіда.
— Чому тітка містера Вінтерборна не хотіла, щоб її племінник підтримував
стосунки з родиною Міллерів? (Тітка вважала їх вульгарними й погано виховани-
ми, її шокували стосунки Міллерів зі своїм агентом, вільна поведінка Дейзі.)
— Чи змінилося від цього ставлення Вінтерборна до дівчини? (Ні, незважаючи
Ставлення Він- на дивну поведінку Дейзі, вона йому все більше подобається.)
терборна до — Що Дейзі запропонувала Вінтерборну? (Стати вчителем її брата, але Вінтер-
Дейзі
борн відмовляється. Потім Дейзі запросила його заради неї приїхати взимку до
Рима.)
— Чи виконав Вінтерборн прохання Дейзі? Чому? (Він дійсно в кінці січня
приїздить до Рима. Дівчина йому подобається.)
— Розкажіть про життя героїв у Римі.
— Як на вашу думку, чим можна пояснити досить дивну поведінку Дейзі в Римі
стосовно Вінтерборна? (Він подобається їй, але вона не хоче зізнатися в цьому,
тому й дратує Вінтерборна своїми стосунками з Джованеллі.)
106
— Як ви думаєте, чи кохав її Джованеллі? (Навряд чи. Хоча італійця теж при-
ваблювала така красива й добра дівчина з чистою душею.)
9. Бесіда.
Трагічна історія — Що сталося з Дейзі в Римі? (Гуляючи вночі в Колізеї разом із Джованеллі,
в Римі Дейзі захворіла на лихоманку. Через тиждень вона померла.)
— Що вона просила передати Вінтерборнові? (Що вони з Джованеллі не за-
ручені.)
— Як ви гадаєте, це було важливо? (Для Дейзі так, адже вона більше ніяк не
могла зізнатися в тому, що одурила Вінтерборна. Її зізнання сприймалося як осві-
чення в коханні. Для Дейзі було дуже важливо, що про неї думатиме Вінтерборн.)
— Як Вінтерборн сприйняв звістку про смерть Дейзі? (Він дуже сумував за
нею, цілий рік не міг забути дівчину.)
— На вашу думку, чи зрозумів Вінтерборн Дейзі? (Так, однак лише через рік
після її смерті. Герой зрозумів, що знехтував коханням дівчини. Дивну поведінку
Дейзі він пояснив тим, що «вона понад усе цінувала повагу до себе».)
— Як склалося життя Вінтерборна? (Він повернувся до Женеви. Всі по-різному
Подальша доля пояснюють причини, що змусили його це зробити. Одні говорять, що він «по
Вінтерборна повнює там свою освіту», інші — що Вінтерборн зацікавився однією іноземкою —
«дамою, не позбавленою великого розуму».)

— Прокоментуйте останній діалог Вінтерборна зі своєю тіткою. (Вінтерборн
визнав правоту тітки. Своє захоплення він пояснив тим, що занадто довго прожив
за кордоном.)

— Подумайте, чим можна пояснити широку популярність новели, сюжет якої
начебто досить простий.

Твір привертає увагу читачів своїм глибоким психологізмом у зображенні люд-
ського характеру, зокрема жіночого. Головна героїня — досить наївна дівчина
з американської провінції. В дійсності вона дуже щира і саме в цьому витоки всіх
її вчинків. Дівчина видається незграбною у вищому товаристві, вона не бажає під-
Глибокий пси- корятися умовним європейським звичаям. У житті героїні багато досить дивних
хологізм повісті
вчинків, пригод, що з точки зору інших героїв виглядають як неправильні. Але
саме в цьому й виявляється чиста душа дівчини. На думку критиків, характер
Дейзі змальовано настільки психологічно достовірно, що цей образ вважається
одним з найбільш вдалих в американській літературі. Як зазначив критик Д. Хо-
веллс, Г. Джеймс розбудив усіх жінок своєю «Дейзі Міллер». Справа зайшла так
далеко, що все суспільство ледве не розділилося на «дейзіміллеритів» і «антидей-
зіміллеритів». Зображення подібних жіночих характерів відповідало досить по-
пулярній на той час темі жіночої емансипації.

— Визначте ознаки повісті у творі та його композицію.
Роль героя- — З’ясуйте роль героя-оповідача. (Між оповідачем і героями існує своєрідна
оповідача
дистанція, яка є свідченням того, що оповідач не володіє внутрішнім світом пер-
сонажів.)
107

Твір має всі ознаки повісті: невеликий за обсягом, однолінійний сюжет (у цен-
трі уваги — стосунки Вінтерборна і Дейзі Міллер), небагато героїв, глибокий пси-
хологізм, дія триває впродовж кількох місяців.
Композиція Г. Джеймс обрав досить цікаву композицію для своєї повісті.
повісті Експозиція — знайомство читача з головним героєм — Вінтерборном.
Зав’язка — знайомство Вінтерборна з Дейзі Міллер.
Розвиток дії — оповідь про стосунки героїв.
Кульмінація — нічна прогулянка в Колізеї та розмова героїв.
Фінал — смерть героїні.
Зазначимо, що твір має ще одну особливість. Автор використовує прийом,
який дослідники його творчості називають «відображене існування». Він полягає
Прийом
«відображене в тому, що сама Дейзі Міллер, яка практично не бере участі в дії твору, завжди
існування» присутня в оповіді. Саме завдяки цьому прийому створюється загадковість образу
героїні, романтичний настрій усього твору.
Г. Джеймс майже ніколи не описує внутрішній світ своїх героїв, для них не
є характерним самоаналіз. «Закритість» внутрішнього світу героїні компенсуєть-
ся яскравістю зовнішніх проявів і змушує читача бути уважним до всіх деталей,
за допомогою яких розкривається людська душа (іронія, пряма мова героїні, діа-
логи, що створюють своєрідний підтекст).
Російський письменник Іван Сергійович Тургенєв є визнаним майстром вишу-
каного художнього слова, глибокого зображення внутрішніх переживань героїв,
Повість І. Тур-
генєва «Ася» тонкого розуміння краси природи. Повість «Ася», один із найбільш ліричних його
творів, опублікована 1858 року в журналі «Современник» з підзаголовком «Опо-
відання Н. Н.» Твір був із захопленням зустрінутий публікою і породив велику
кількість відгуків, листів, статей.
16. Бесіда.
— Від імені кого ведеться оповідь? Що відомо про оповідача? (Від імені пана
Н. — чоловіка 45 років, який згадує історію, що трапилася змолоду. Він був
Зміст твору 25‑літнім, багатим, веселим, «делал, что хотел», мандрував.)
— Де відбувається дія повісті? (У невеликому містечкові З., на лівому березі
Рейну, та містечкові Л., на правому березі Рейну.)
— Якими зображені ці містечка? (Спокійне, тихе містечко З., з його розвали-
нами старовинних замків, віковими липовими алеями. Та гамірне містечко Л., зі
студентським легким укладом, музикою, що створюють враження справжнього
«свята життя».)
— Як познайомилися герої повісті? (У готелі відбувалася студентська вечірка
(коммерш) і пан Н. познайомився з молодими росіянами: Гагіним та Асею.)
— Що відомо про нових друзів пана Н.? (Вони представилися як брат і сестра.
Гагін займався живописом, «это была прямо русская душа, правдивая, честная,
простая, но, к сожалению, немного вялая, без цепкости и внутреннего жара». Мо-
лоді люди теж мандрували.)
— Що об’єднує героїв? (Молодість, національність, відчуття своєї самотності
на чужині. Усі вони мандрували.)
— Знайдіть у тексті портрети героїв.
— Чим Ася дивує пана Н.? (Своєю дивовижною поведінкою. Вона могла смія-
Дивна поведін-
ка Асі
тися без усякої причини, бігати, співати, залазити на вершину скелі тощо. Отже,
поводила себе не так, як прийнято це робити в її віці.)
108
— Чому дівчина почала уникати товариства пана Н.? (Брат одного разу пожар-
тував про даму серця пана Н. Ця звістка різко змінила поведінку Асі.)
— Перекажіть історію життя Асі.
— Якими є риси вдачі героїні? (Ася довірлива, щира, відкрита душею, наївна,
Характеристи- романтична, загадкова й запальна натура, яка тонко відчуває красу природи і вза-
ка головної ге- галі бачить красу в усьому. Їй притаманна ідеалістична віра в необмежені можли-
роїні вості людини.)
— З якою літературною героїнею асоціює себе Ася? (З пушкінською Тетя-
ною.)
17. Дослідницька робота.

— Які символічні образи використовує автор? Розкажіть про їх роль у повісті.
(У творі декілька разів з’являється мотив хреста (біля кам’яної каплиці, у цитаті
із пушкінського «Євгенія Онєгіна», у кінці повісті, коли пан Н. шукає Асю) як
символ хресної долі людини, її страждань. Розвалини замку, на яких сиділа Ася,
сприймаються як згадка про лицарські часи, служіння дамі. Але ця романтично-
Символічні об-
рази повісті
героїчна пора вже минула. Казка про Лорелею, котру розповіла стара німкеня
(згадаймо, що дія повісті відбувається на Рейні), закінчилася трагічно. Невдало
завершилося й кохання пана Н. та Асі. Образ «похмурої кімнати» (саме в такій
кімнаті померла мати Гагіна, і побачення пана Н. з Асею теж відбувалося в «глу-
хой, едва освещенной комнате») викликає відчуття трагізму. Все неначе готує чи-
тача до трагічних подій, що відбулися у фіналі твору, автор вносить мотиви суму,
що відчуваються підсвідомо.)

— Чим закінчилася ця історія? (Гагін і пан Н. дізналися про кохання Асі. Але
Закінчення вони обоє розуміли, що пан Н. не одружиться з дівчиною. Тому Гагін і Ася поки-
історії кохан- нули містечко З. І пан Н. уже ніколи більше не зустрівся з ними.)
ня Асі — На вашу думку, чи залишило кохання щирої дівчини який-небудь відби-
ток у душі героя? (Поступово пан Н. зрозумів, що навряд чи міг би бути щасли-
вим з Асею. В житті пана Н. були інші жінки, але, за його власним зізнанням,
«чувство, возбужденное во мне Асей, то жгучее, нежное, глубокое чувство, уже не
повторилось». Залишившись самотнім, він усе життя зберігав квітку гераніума,
колись подаровану Асею, й добрі спогади про неї.)

— Поміркуйте, чи було кохання Асі та пана Н. справжнім. (З боку Асі — так,
дівчина вперше закохалася. Її кохання було таким самим напружено-тревожним,
як і її духовне життя. Пана Н. зворушило це чисте кохання. Але вони різні люди
і це видно з деталей. (Ася бачить місячне світло, що асоціюється у неї з поезією:
«Вы в лунный столб въехали, вы его разбили!». А для оповідача це звичайна чорна
вода.) Спілкування з чистою, наївною дівчиною змусило пана Н. по-новому по-
дивитися на себе (він відчув свою самотність: «Что я здесь делаю, зачем таскаюсь
я в чужой стране, между чужими?»), світ розцвів для нього новими фарбами. Од-
нак він був занадто морально слабким, щоб зробити рішучий крок.)

— Схарактеризуйте художні особливості повісті І. Тургенєва «Ася».
Художні особ
ливості повісті
(Подія й розповідь про неї відбуваються в різних хронологічних планах. Така
форма оповіді обмежує авторський психологічний аналіз та надає можливість для
109
безпосереднього самоаналізу й саморозкриття: Н. Н. постійно коментує свої пере-

живання, але з точки зору прожитих років. Цей прийом допомагає авторові ство-
рити елегійний, ліричний настрій.
Образ художника Гагіна та його сестри Асі розкривається через сприйняття
Прийом роз- оточуючих (зокрема пана Н.) та їхню оцінку. Це прийом сповільненої, розгорнутої
горнутої експо-
зиції експозиції. Головним засобом створення образу Асі є сцени драматичної дії в по-
єднанні з описом жестів, міміки, зміни настрою, почуття, біографічні відступи,
зображення внутрішнього світу.)

— Дослідники творчості Г. Джеймса вбачають багато подібного між повістю
американського письменника «Дейзі Міллер» та твором його російського друга
і вчителя І. Тургенєва «Ася». Чи згодні ви з цією думкою? Аргументуйте відповідь.
22. Повідомлення учнів.

(Учні розповідають про результати свого дослідження.)

Дійсно, між творами американського і російського письменників дуже багато
подібного. Як уже зазначалося, Г. Джеймс високо цінував творчість російсько-
го письменника, упродовж тривалого часу підтримував з ним дружні стосунки.
В статті, присвяченій І. Тургенєву, Г. Джеймс писав: «Цілісний жіночий харак-
тер — ось що ввів Тургенєв у світову літературу. Його головні героїні є героїня-
ми у прямому розумінні слова, причому героїзм їхній є непомітним і далеким від
будь-якого хизування».
Схожість творів Твори обох авторів схожі за жанром — це повісті. Оповідь ведеться від імені
Г. Джеймса та
І. Тургенєва головного героя, який мандрує. Дія відбувається за кордоном. У творах однако-
ва позиція оповідача: поведінка головної героїні їм здається дивною. Схожими
є й образи головних героїнь. Американка Дейзі не бажає підкорятися умовностям
європейських традицій. «Погано вихована» тургенівська Ася також «чужа» ото-
чуючим, оскільки є позашлюбною дитиною.
Але повість І. Тургенєва більш лірична, романтичніша, відзначається більшим
психологізмом, внутрішньою складністю, багатогранністю створення образів-ха
рактерів.
— Що нового ви дізналися на уроці?
— Чи сподобалися вам прочитані твори? Чим саме?
— Як ви можете пояснити подібність тематики у таких різних авторів? (Творчі
впливи та важливість і новизна феміністичної теми в той час.)
— Російський критик XIX століття Д. Писарев у статті «Жіночі типи в рома-
Писарєв нах і повістях Писемського, Тургенєва і Гончарова» велику увагу приділив ха-
про Асю рактеристиці образу Асі. Він писав: «Ася — миле, свіже, вільне дитя природи».
Критик також вважав, що зображення таких характерів «доводить необхідність
суспільної емансипації жінок». Чи згодні ви з думкою Д. Писарева? Аргументуй-
те свою відповідь.
110
— Жіноча тема порушувалася і в романі Ш. Бронте «Джейн Ейр», який був
написаний раніше (1847). Як на вашу думку, чи змінилося щось у становищі жін-
Жіноча тема
ки в суспільстві? (Для жінки завжди існували певні заборони, що ускладнювали
життя. Від представниць чарівної статі більше вимагали дотримання правил по-
ведінки, ніж від чоловіків.)
— Чи є спільні риси між творами та героїнями англійської письменниці
Ш. Бронте, американського письменника Г. Джеймса та російського митця І. Тур-
генєва? (У центрі уваги письменників — психологія жіночої душі. В період робо-
ти над цими творами і в Європі, і в Америці питання жіночої емансипації були
досить актуальними. Героїні цих письменників різні, що обумовлено походжен-
ням авторів, їхнім світобаченням, особливостями країн, де вони мешкали. Дейзі
більш розкута у своїй поведінці, порівнюючи з Джейн Ейр. Джейн уміє тримати
себе в товаристві, вона дотримується його правил. Поведінка Асі багато в чому
пояснюється умовами життя. Але всі ці героїні чисті душею, щирі, прагнуть до
справжнього кохання і вміють кохати.)
Підготуватися до контрольної роботи «Вступ. Із літератури реалізму. Творчість
Стендаля, О. де Бальзака, Ф. Достоєвського, Л. Толстого».
Урок № 20
Тема. Контрольна робота «Вступ. Із літератури реалізму. Творчість Стендаля,
О. де Бальзака, Ф. Достоєвського, Л. Толстого».*
Мета: перевірити рівень засвоєння учнями вивченого матеріалу; сприяти актуалізації на-
бутих знань; розвивати вміння застосовувати знання на практиці, зв’язне мовлен-
ня, логічне мислення; сприяти вихованню самостійності, вміння сконцентрувати
увагу.
Обладнання: тестові завдання.
Хід уроку
II. Основний зміст роботи
Виконання учнями контрольної роботи

Початковий рівень
1. У яких роках XIX століття у літературі з’явився реалізм:
А 20-х;
* Учитель також може використати видання: Л. А. Чередник. Світова література. 10 клас. Рівень стандарту: Комплексний
зошит для контролю знань.— Х.: Вид-во «Ранок», 2010.
111
Б 30-х;
99 В 40-х;
Г 50-х.
2. У домі пана де Реналя звичкою Жульєна було:
99 А прикидатися;
Б плазувати перед господарями;
В насміхатися над усіма;
Г слідкувати за слугами.
3. Про кого з героїв роману Стендаля «Червоне і чорне» йде мова в такій цита-
ті: «Але доля наділила … такою нещасною вдачею, що нахабство цих неотес
його болісно ранило, а їхня ница підлесливість замість вдоволення викликала
в нього лише огиду»?
А Пана де Реналя;
Б абата Пірара;
В маркіза де Ла-Моля;
99 Г Жульєна Сореля.
4. Хто назвав О. де Бальзака «першим серед великих»?
А Е. Золя;
Б Ф. Стендаль;
99 В В. Гюґо;
Г Г. Флобер.
5. Прізвище діда Бальзака «Бальса» перекладається так:
А «висока гора»;
Б «господар»;
99 В «прямовиста скеля»;
Г «пан».
6. Скільки періодів визначають у творчості Бальзака:
99 А 2;
Б 3;
В 4;
Г 5.
7. Творцем роману якого жанру є Ф. Достоєвський?
99 А Психологічного;
Б історичного;
В соціально-побутового;
Г пригодницького.
8. Початкова назва роману «Злочин і кара»:
А «Бідні люди»;
Б «Знедолені»;
В «Вбивця»;
99 Г «П’яненькі».
9. Основною темою романів Ф. Достоєвського є:
А зображення побуту людей;
Б зображення політичної ситуації;
99 В біль за знедолених і скривджених;
Г зображення пригод героїв.
10. Про кого зі своїх родичів Л. Толстой у «Спогадах» написав такі слова: «Усе,
що я знаю про неї, все прекрасне…»?
99 А Про матір;
Б про тітку;
112
В про сестру;
Г про дружину?
11. Як називався журнал Л. Толстого, присвячений проблемам педагогічної осві-
ти?
99 А «Ясная Поляна»;
Б «Виховання дітей»;
В «Поради у вихованні дітей»;
Г «Поради батькам».
12. Як по батькові звали Анну Кареніну?
А Степанівна;
Б Олексіївна;
В Олександрівна;
99 Г Аркадіївна.
Середній рівень
1. Дайте визначення реалізму як літературного напряму.
2. Назвіть основні риси реалізму.
3. Чому пан де Реналь не розлучився зі своєю доужиною після того, як одержав
анонімного листа? (Тому, що вона мала стати багатою спадкоємицею. А він
любив гроші.)
4. Яку роль у житті Жульєна Сореля відіграв граф Альтаміра?
5. З ким Матильда де Ла-Моль порівнювала Жульєна Сореля? (З Дантоном.)
6. Кому з героїв належать слова: «В золоті втілено всі людські сили»? (Гобсекові.)
7. Як називалося кафе, де збиралися лихварі? («Феміда».)
8. Яку суму мали заплатити Анастазі де Ресто та Фанні Мальво лихвареві? (Ти-
сячу франків.)
9. У чому полягають особливості композиції роману Ф. Достоєвського «Злочин
і кара»? (У композиції роману багато рис ліричної оповіді — сповіді, щоден-
ника.)
10. Історії яких героїв розповідаються в романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара»?
(Історія Мармеладова, матері та сестри Раскольнікова, Лужина, Свидригайло-
ва, Разумихіна.)
11. Визначте жанр роману Л. Толстого «Анна Кареніна». (Соціально-побутовий
роман із глибоким морально-філософським змістом.)
12. Які сюжетні лінії визначаються в романі Л. Толстого «Анна Кареніна»? (Сю-
жетні лінії Анни Кареніної та Костянтина Левіна.)
Достатній рівень
1. Доведіть, що XIX століття є «золотою добою» класичного роману. Аргумен-
туйте свою думку прикладами з вивчених творів.
2. Схарактеризуйте образ Жульєна Сореля, прослідкувавши основні етапи фор-
мування його особистості.
3. У чому, на вашу думку, полягають особливості повісті О. де Бальзака «Гоб-
сек»?
4. Схарактеризуйте роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій повісті
О. де Бальзака «Гобсек».
5. Подумайте, який «безсумнівний зміст добра» вбачав у своєму житті Костян-
тин Левін.
6. Розкрийте на прикладі одного з образів (на вибір) «діалектику душі» героя
роману Л. Толстого «Анна Кареніна».
113
Високий рівень
1. Розкрийте роль художньої літератури в культурному та суспільному житті
XIX століття.
2. На прикладі роману Стендаля «Червоне і чорне» визначте особливості
соціально-психологічного роману.
3. Подумайте, чи згодні ви зі словами Дервіля, що Гобсек — «людина-автомат».
Аргументуйте свою думку посиланнями на текст.
4. Визначте ознаки психологічного та філософського роману у творі Ф. Достоєв-
ського «Злочин і кара».
5. З’ясуйте, у чому, на вашу думку, полягає суперечливість образу Анни Каре-
ніної.
6. Напишіть твір-роздум «Які моральні уроки закладені у творах письменників-
реалістів XIX століття?»
III. Домашнє завдання

Індивідуальні завдання. Підготувати повідомлення про життя і творчість
М. Некрасова, А. Фета, Ф. Тютчева, поетичну групу «Парнас», особливості твор-
чості російських поетів — представників «чистого мистецтва».
Традиції і новаторські зрушення в поезії
середини — другої половини XIX століття
Урок № 21
Тема. Загальна характеристика провідних шляхів розвитку поезії середини
XIX століття. Етичні та естетичні засади соціально-спрямованої лірики
(М. Некрасов). Принципи «чистого мистецтва» в поезії (група «Парнас»,
творчість А. Фета).
Мета: ознайомити учнів із шляхами розвитку поезії середини XIX століття; розглянути ес-
тетичні та етичні засади соціально-спрямованої лірики; засвоїти поняття про пар-
наську школу поетів та принципи «чистого мистецтва» у поезії, поняття «декаданс»;
розвивати навички виразного читання, зв’язного мовлення, роботи з додатковою
літературою, аналізу поетичного тексту; сприяти формуванню культури читача.
Обладнання: підручник; портрети М. Некрасова, А. Фета, Ф. Тютчева, поетів парнаської школи;
репродукцію літографії О. Лебедєва до вірша М. Некрасова «Роздуми біля парад-
ного під’їзду»; словник літературознавчих термінів; тексти віршів М. Некрасова,
Ф. Тютчева, А. Фета (мовою оригіналу чи перекладах на вибір учителя).
Хід уроку
(У процесі лекції учні складають конспект або тези.)
Кінець XIX — початок XX ст. позначається загальною кризою, яка охопила
різні сфери життя: економіку, політику, культуру. Однак ідейний розрух у на-
Духовний пере- строях, невпевненість у майбутньому, передчуття близьких історичних і соціаль-
ворот та його них перетворень сповнювали душі людей тривогою, та разом з тим заохочували до
естетичне ви-
раження пошуків нових ідеалів як у житті, так і у творчості.
У літературі романтизм і реалізм відійшли на другий план і поступилися ново-
му напряму — модернізму, який став естетичним вираженням духовного пере-
вороту.
Ситуація кінця XIX ст. відзначалася суперечливістю в історичному, естетично-
му і світоглядному планах. Нестабільність та хаос життя, втрата ідеалів і колиш-
ніх цінностей знайшли вираження в специфічному умонастрої кінця століття, що
має назву декаданс.

Декаданс (фр. decadance — занепад) — узагальнена назва кризового світосприй-
няття, яке виявляється в літературі, мистецтві, культурі.
114
115

Уперше цей термін використав французький поет Т. Готьє 1869 року в перед-
мові до книги Ш. Бодлера «Квіти зла». Пізніше про декаданс писав П. Верлен
у віршах 80-х років XIX ст. («Нудьга» та ін.) На межі XIX–XX ст. декаданське
світовідчуття поширилося в багатьох країнах.
Поширення де-
Зазначимо, що в центрі декадентської літератури — людина, яка відчуває свою
каданського відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів, віри в майбутнє. Особистість не
світовідчуття сприймає брутальної дійсності, надаючи перевагу самозаглибленню і самоспогля-
данню. Єдина дія, на яку вона здатна — «пристрасна нудьга» (за словами фран-
цузького письменника П. Клоделя).
Згідно з визначенням критика Л. Тайада, декаденти — це «покоління, яке
«Покоління, яке співає і плаче»: плаче від «прози життя», «незатишної дійсності», а співає, щоб
співає і плаче» не втратити «сердечного настрою», хоча «серце вже перетворилося на кладовище
нездійсненних мрій і надій». Тому основними мотивами творчості письменників-
декадентів були сум, відчай, песимізм, розчарування, скарги беззахисної душі.
Улюбленими темами стають підкреслена хворобливість і згасання життя, що пе-
ретворюються на джерело витончених переживань.
Одним із провідних тем декадентських творів є утвердження ролі мистецтва,
його переваги над реальністю. Звідси прихильність до естетизму О. Вайльда,
І. Анненського та інших письменників.
Тяжіння дека-
Декаденти тяжіють до фантастики, ірраціональності, містики, що допомагає
дентів до фан- відобразити складні зрушення у свідомості людини. Нерідко герой декадентських
тастики, ірра- творів має вразливу психіку, це сприяє глибоким прозрінням, а навколишній світ
ціональності, змальовується у підкреслено брутальних тонах. Так відбувається поєднання на-
містики
туралізму з романтизмом у межах декадансу. Декадентські мотиви притаманні
й деяким загалом реалістичним творам, що надає їм особливої трагічності та без-
надії.
Використання різних напрямів і стилів в добу декадансу засвідчило різнопла-
нові шукання мистецтва кінця XIX — початку XX ст., яке поступово наближало-
ся до кардинальної зміни естетичної системи й появи раннього модернізму.
У цей час великий вплив на мистецтво мали філософські теорії А. Шопен
гауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона.
Митці другої половини XIX — початку XX ст. перебували у пошуку, який
зумовили дві причини: намагання усвідомити духовну сутність світу, моральний
зміст існування і прагнення утвердити пріоритет культури. Невипадковим є по-
ява різних школ, угруповань, течій, в яких письменників об’єднує ідея «чисто-
го мистецтва», вічного і прекрасного, незалежного від натовпу, бруду, хаосу су-
часності. У цей період з’являються групи «Парнас», школа «чистого мистецтва»
у російській поезії, символізм тощо. Письменники поступово рухалися від роман-
тизму до модернізму, шукаючи нових форм поетичного вираження. Від роман-
тизму поети перейняли гостре неприйняття буденності, тяжіння до ідеального
світу, заглиблення у внутрішні переживання особистості. Але з другої половини
Пошуки нових XIX століття в поезії починаються пошуки нових, відмінних від романтичних
засобів засобів. Замість колишньої оповідальності застосовується пластична описовість,
а потім — відтворення особливого внутрішнього світу особистості, ціннішого за
дійсність.

(У процесі розповіді учні складають тези.)
116
Поетична група «Парнас»

Поетична група «Парнас» залишила помітний слід у літературі. Письменники
У центрі поети- цієх школи надали ліричним творам довершеної витонченості й вишуканості, по-
ки — краса ставивши в центр своєї поетики красу.
Як відомо, згідно з уявленнями давніх греків, на горі Парнас жили музи та
бог поезії, сонця і музики Аполлон. Саме тут бере початок священне Кастильське
джерело — поетичне натхнення. У переносному значенні Парнас — символ мис-
тецтва взагалі й поезії зокрема.
У французькій поезії 50–70-х років XIX ст. ця назва отримала друге життя.
Парнасцями стали називати поетів, які своїм завданням вважали створення «чи-
стої поезії» й основну увагу приділяли ідеальній поетичні формі.
У групу за різних причин входили і колишній романтик Т. Готьє, і майбутні
символісти П. Верлен і С. Малларме, які невдовзі знайшли свій шлях у літерату-
рі, і власне парнасці — поети Ш.-Л. де Ліль, Ж.-М. де Ередіа, Т. де Банвіль, котрі
сповідували єдині світоглядні та естетичні принципи. Наставником парнаської
школи вважається Теофіль Готьє, а її очолювачем — Шарль-Леконт де Ліль.
Поетів парнаської групи об’єднувала передусім ідея «чистого мистецтва».
Ідея «чистого В їхній творчості виявилося небажання впливати на натовп, прославляти його.
мистецтва» Як і романтики, вони не сприймали утилітаризації епохи, прагнули відірватися
від проблем сучасності, переносили дію своїх творів у далеке минуле або екзо-
тичні країни. Але, на відміну від романтиків, котрі пропагували сповідальність,
суб’єктивність, парнасці намагалися уникнути їх, заховати своє авторське «я».
Головний акцент вони перенесли на описовість, пластичне, картинне.
Характерними рисами творчості парнасців стали:
Характерні — точність і вивіреність поетики замість натхненної недбалості романтиків;
риси творчості
парнасців — дбайливе ставлення до обробки вірша й увага до речі в її чуттєвих проявах;
— любов до «романтичного пейзажу» змінилася любов’ю до «штучної приро-
ди»;
— живе в їх поезії часто порівнювалося з неживим, матерія з матеріалом (на-
гота жінки — мармур, листя — мідь, небо — блакитна емаль тощо);
— на відміну від романтиків, що зображали світ у його динаміці, парнасці
прагнули зупинити мить, надати їй закінченості і величі;
— головним прийомом парнасців став розгорнутий опис, створення «словесної
картини»;
— холодний ідеал краси незабаром почав сприйматися як жорстокий і недо-
сяжний.
Прихильники «сучасного Парнасу», на відміну від романтиків, надають пере-
вагу поетові-майстру. Інакше вони ставилися і до природи. Якщо у романтиків
вона жива, одухотворена, то у парнасців — байдужа до людських страждань. Ін-
коли естетизація жахливого або потворного, кристалічна холодність віршів від-
штовхували читачів від їхніх творів, але попри все вони назавжди залишилися
в історії світової літератури. Твори парнасців стали значним явищем у розвитку
поетичного мистецтва завдяки високій культурі мислення творців, майстерному
володінню технікою вірша, прагненню відкрити нові шляхи в літературі.
В Україні творчість парнасців цікавила багатьох поетів: П. Грабовського,
Зв’язок твор- В. Щурата, М. Терещенка, І. Світличного, Д. Павличка та ін. Вони й були пере-
чості парнасців кладачами цих творів. Особливу близькість до цієї групи відчували неокласики,
з Україною зокрема Микола Зеров. Традиції парнасців відчуваються і в творчості відомих
українських поетів М. Рильського, М. Драй-Хмари, П. Филиповича, О. Бургарда,
яких разом із М. Зеровим називали «п’ятеро з Парнасу».
117
Творчість поетів парнаської школи, за словами М. Зерова, «стала ще однією

сходинкою на верхогір’я заповітної гори Парнас».
У російській поезії XIX століття поширеними були дві течії: соціально спрямо-
вана і «чисте мистецтво». Представником першої був Микола Некрасов.
М. Некрасов — На російському поетичному олімпі йому належить особливе місце. «Він на-
«співець страж-
дань народних» справді був людиною високого благородства душі та людиною великого розу-
му…»,— згадував про Некрасова М. Г. Чернишевський, російський прогресивний
письменник і критик, сучасник поета. М. Некрасова вважають «співцем страж-
дань народних». І це дійсно так, оскільки головним героєм творів митця стали
прості люди, життя яких заслуговує на співчуття.

(У процесі розповіді учні складають тези.)
Життя та творчість М. Некрасова
Микола Олексійович Некрасов народився 10 грудня 1821 року в українському
містечку Немиров Кам’янець-Подільської губернії. Батько його, Олексій Сергійо-
Сім’я вич Некрасов, служив тоді в армії в чині капітана. Мати Олена Андріївна була
Некрасова донькою українського поміщика А. С. Закревського. Микола — третя дитина
в сім’ї. Дитячі спогади Некрасова пов’язані із селом Грешнєво Ярославської гу-
бернії. Тут, на березі річки Волга, було родове помістя Некрасових і сюди пере-
їхала родина після того, як Олексій Сергійович пішов у відставку. Товаришами
маленького Миколи стали діти селян, хоча батько й забороняв своєму синові спіл-
куватися з кріпаками.
Перший вірш Некрасов написав у сім років і присвятив його матері.
Навчання 1832 року Микола разом із братом Андрієм вступили до Ярославської гімназії.
Миколи
Гімназисти дуже любили Миколу за його характер і вміння розповідати цікаві
оповідки. Майбутній поет багато читав, а на перервах повідував товаришам про
своє селянське життя.
Але в 1837 році помер брат Андрій, що дуже вразило майбутнього поета. Він
вперше замислився над сенсом життя. Потрясіння відбилося на здоров’ї юнака
і батьки забрали його додому. Через деякий час тато хотів віддати його до Дво-
рянського корпусу (військовий заклад), а мати мріяла, що син закінчить універ-
ситет, оскільки, на її думку, тільки там можна було одержати повний курс наук.
Порушивши волю батька, восени 1837 року Микола на гроші матері поїхав до Пе-
тербурга. Але вступ до університету вирішив відкласти на рік, бо вважав, що має
слабкі знання. Та повертатися додому не було сенсу, адже батько за порушення
його волі позбавив сина матеріального забезпечення.
Період з 1838 по 1839 роки був для Некрасова надзвичайно складним. Він жив
у маленькій кімнатці в підвалі, харчувався чорним хлібом, ходив на Сінну площу
Тяжкі часи і писав селянам листи за п’ять копійок чи шматок білого хліба. У вересні 1839-го
Некрасов вступив «вільним слухачем» на філологічний факультет Петербурзького
університету. А через рік побачив світ його перший збірник «Мрії та звуки». Відо-
мий російський поет В. Жуковський порадив початківцю не вказувати своє ім’я,
щоб у майбутньому не було соромно за перші вірші. Саме тому вони й були над-
руковані під ініціалами «М. Н.». Збірка не викликала захоплення критиків. Але
сам автор говорив, що для нього це був гарний урок.
118
Період літера- Взагалі, 1840–1846 роки біографи поета називають періодом літературного
турного станов- становлення. Некрасов у цей час багато писав (вірші, прозу, нариси, водевілі),
лення
намагався друкуватися в різних журналах. Він творив під псевдонімами: М. Пе-
репельський, Ф. Боб, І. Пружинін тощо. Його праця не була марною, поступово
вдосконалювався письменницький талант. Вірші Некрасова, створені впродовж
1845–1848 років, користувалися успіхом публіки. Серед них було багато творів
громадянської тематики, а саме: «Трійка», поема «Кому на Русі жити добре»,
«Колискова пісня», «На Волзі», «Лицар на годину» тощо.
У 1847-му вийшов перший номер часопису «Современник», який упродовж
тридцяти років очолював Некрасов. Як відомо, цей журнал був заснований
О. Пушкіним 1836-го. Некрасов був головним редактором, видавцем, активним
працівником. Цей журнал став рупором демократичних кіл Росії того періоду.
Своїми вчителями в літературі Некрасов вважав критика В. Бєлінського та
Вчителя поета письменника М. Гоголя. Обидва вони, на думку поета, були «народними захисни-
ками», боліли за тяжку долю народу. М. Гоголю Некрасов присвятив вірш, у яко-
му є такі рядки:
Со всех сторон его клянут,
И, только труп его увидя,
Как много сделал он, поймут
И как любил он — ненавидя!
«Любити — ненавидячи» — саме цього навчився Некрасов у свого великого

співвітчизника. Для поета любити свій народ означало викривати соціальну не-
справедливість, гнобителів (поміщиків, чиновників, купців), що й відтворено
у віршах «У дорозі», «Батьківщина», «Чиновник», «Сучасна ода», «Секрет», «Со-
баче полювання» тощо.
У 50-х роках з-під пера Некрасова вийшло багато ліричних поезій. Вони були
присвячені жінці, знайомство з якою мало на нього позитивний вплив. Це була
Кохання Явдоха Яківна Панаєва, розумна, мила жінка. Впродовж п’ятнадцяти років вона
М. Некрасова є найближчим другом поета. Окрім того, Панаєва сама писала романи, допомагала
читати коректури часопису, готувати матеріал для нових номерів, зустрічалася
з авторами. У 1856 році вийшла збірка «Вірші», схвально сприйнята прогресив-
ною критикою як маніфест демократичної літератури.
Після закриття журналу «Современник» 1868 року Некрасов арендував у ви-
давця Краєвського журнал «Отечественные записки». Поет зумів згуртувати пе-
редових письменників і публіцистів того часу, і журнал став бойовим органом
демократичної молоді.
Останні роки М. Некрасова пройшли в тяжких фізичних стражданнях,
пов’язаних із хворобою — раком. Для пізньої лірики поета характерні елегійні
Останні роки мотиви: «Три елегії» (1873), «Ранок», «Елегія» (1874) та ін. Настрої цих віршів
поета
зумовлені втратою багатьох друзів, відчуттям самотності, тяжкою хворобою.
Та разом з тим з’являються і такі поезії, як «Пророк» (1874), «Сіячам» (1876). Не-
красов уже був дуже слабким, але розум йому не зраджував, і поет продовжував
писати. В січневому номері «Отечественных записок» за 1877 рік вийшли «Остан-
ні пісні» М. Некрасова, що були із захопленням зустрінуті читачами. Звістка про
тяжку хворобу митця рознеслася країною. Читачі писали йому, посилали теле-
грами, вірші, в яких висловлювали співчуття й любов.
27 грудня 1877 року М. О. Некрасов помер. Труну з тілом поета студенти на
руках несли до самого цвинтаря. У похоронній процесії взяли участь більше чо-
тирьох тисяч.
119
Твори М. Некрасова користуються популярністю в Україні. Серед найбільш

відомих перекладачів російського поета слід назвати І. Франка, М. Рильського,
М. Вороного, М. Терещенка, П. Усенка та ін.

(Можна використати репродукції портретів пера С. Левицького, І. Крамського,
І. Ге.)
— Що вас вражає у портреті поета? (Надзвичайно сумні очі.)
У 1848 році М. Некрасов написав вірш, в якому досить сміливо втілив незви-
Образ нової чайний, але художньо завершений образ нової музи людства. Цей образ відіграв
музи людства значну роль в історії російської реалістичної літератури. Митець нерозривними
узами пов’язав свою поетичну музу з долею народу.
9. Виразне читання вірша М. Некрасова «О шостій вчора завернув…»

(Учитель або підготовлений учень читають вірш мовою оригіналу чи в пере
кладі.)
10. Бесіда.
— Де відбувається дія вірша? (На Сінній площі. Це ринкова площа в Петербур-
зі, де відбувалися тілесні покарання.)
— Свідком якої сцени став ліричний герой? (Покарання молодої жінки-
селянки.)
— Що в цій сцені вразило ліричного героя? (Те, що молода жінка поводила
себе мужньо, не проронивши навіть стогону.)
— Як зрозуміти останні рядки вірша: «И Музе я сказал: “Гляди! / Сестра твоя
родная!”»? (Ці рядки є свідченням того, що Муза поета служить народові. Авто-
рові небайдуже тяжке життя простих людей.)
— Який прийом використовує поет у вірші? (Прийом контрасту: тяжкі реалії
Прийом життя і високе звертання до Музи. Як відомо, античні автори, звертаючись до
контрасту
Музи на початку твору, просили благословення, демонструючи свою залежність
від богів. А Некрасов у такій своєрідній формі декларує нове розуміння теми поета
й поезії: митець має служити народові.)
— Яку роль у цій поезії виконує прийом контрасту? (Показує різке розме
жування між дійсністю та мистецтвом. Але автор підкреслює, що його муза до-
слухається до проблем життя.)
— Визначте розмір вірша. (Ямб.)
11. Виразне читання вірша М. Некрасова «Роздуми біля парадного під’їзду».

(Учитель або підготовлений учень читають вірш мовою оригіналу чи в пере
кладі.)
12. Бесіда.
— Чим були викликані роздуми поета? (Він спостерігав звичайну картину:
прості селяни прийшли в столицю з проханням до високого чиновника.)
Опис простих — Знайдіть описи селян. (Уривок від слів «Он гостей оглядел: некрасивы на
селян вид!…» до слів «…Из каких-нибудь дальних губерний». Судячи з їхнього вигляду,
це бідні селяни, що здолали нелегкий шлях до Петербурга, вірні патріархальним
традиціям (помолилися на церкву).)
120
Тепле ставлен- — Чи можна судити про ставлення автора до селян? (В описі селян відчува-
ня автора до ється співчуття до них. Цьому сприяють такі форми слів, як «армячишка», «дол-
селян
гонько». Зменшено-пестлива форма допомагає відобразити тепле ставлення авто-
ра до селян.)
— Яким зображено господаря «розкішних палат»? Назвіть прийом, що його
використовує автор. (Уривок від слів «А владелец роскошных палат…» до слів
«…Возвеличенный громкой хвалой!..» При зображенні високого чиновника автор
використовує прийом іронії.)
— Яке ставлення викликають слуги чиновника? (Їхня поведінка обурлива.
На прикладі слуг високого чиновника автор показав духовну деградацію людей
під дією соціальної нерівності. Слуги петербурзького чиновника теж селяни, але
вони є свідками зневажливого ставлення їх хазяїна до бідних людей. На жаль,
Зверхність слуг
слуги дозволяють собі поводитися так само. Це надає їм можливості відчути
свою зверхність над нещасними посланцями з далеких губерній.)
— Як ви думаєте, чи образилися селяни через вчинок слуг? (Ні, вони мовчки
повернулися і пішли, говорячи: «Суди його Бог!» Ці слова стосуються і високого
чиновника, і його слуг. Така мовчазна покірність є свідченням того, що селяни ще
не здатні до протесту проти своїх поневолювачів.)
— Які думки викликає вигляд селян, що повертаються додому, не вирішив-
Тема рідної ши свої проблеми? (Образ селян викликає роздуми про тяжке становище народу
землі
в усій Росії. Саме так у вірш входить тема рідної землі.)
— Зачитайте рядки вірша, що на вашу думку, є найважливішими. (Уривок від
слів «Родная земля!…» до слів «И духовно навеки почил?..»)
— З’ясуйте значення риторичного запитання у фіналі вірша. (Ці рядки ма-
ють пробудити свідомість сучасників і змусити задуматися над необхідністю змін
у суспільстві.)
Композиція — Яка композиція вірша? (Зачин («Вот парадный подъезд», розвиток дії
вірша
(розповідь про події), кульмінація (образ рідної землі і стогін народу). Вірш на-
гадує епічний твір, в якому чітко відображено позицію автора-демократа й гу-
маніста.)
— Які елементи розмовної говірки автор вводить у зміст вірша? («Армячиш-
ка» (верхній одяг селян), «лапти», «гони», «допусти», «знать, брели-то долгонько
они», «покуда» тощо.)
— Прослідкуйте, чи однакова інтонація вірша? (Ні, на початку твору інтона-
ція звичайна, оповідна, а потім вона наростає, набуваючи гнівних публіцистич-
них нот у фіналі (починаючи від слів «Родная земля!» і до кінця твору).)
— Які художні засоби використовує автор? (Епітети: «парадный подъезд»,
Художні засоби «деревенские русские люди», «лестью бесстыдною», «преклонные дни» тощо;
іронія, риторичні запитання, риторичні оклики, незакінчені речення, що під-
креслюють жанр твору — роздуми; контраст (зображення селян і високого чи-
новника).)
— Якою є тема вірша? (Безправне становище простого народу, що викликає
глибоке співчуття ліричного героя.)
13. Робота з репродукцією.

(Учитель демонструє репродукцію літографії О. Лебедєва до вірша М. Некрасо-
ва «Роздуми біля парадного під’їзду».)
— Який епізод вірша зобразив художник? (Селяни біля під’їзду.)
— Знайдіть рядки, що відповідають зображеному.
— Як на вашу думку, чи вдалося художникові відтворити авторський задум?
121

28 лютого 1861 року помер Т. Г. Шевченко. У похороні поета брав участь чи
не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов,
Смерть Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лєсков, М. Костомаров, В. Білозер-
Т. Шевченка
ський, П. Куліш, Г. Честахівський). Великий Кобзар був похований на Смолен-
ському цвинтарі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його
прах в Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева. Напере-
додні похорону М. Некрасов написав вірш «На смерть Шевченка».
Над труною Великого Кобзаря з траурними промовами виступили В. Білозер-
ський, М. Костомаров, О. Афанасьєв-Чужбинський, П. Чубинський, П. Куліш.
На Смоленському цвинтарі, де був похований Т. Шевченко, впродовж двох мі-
сяців щотижня справляли панахиди. 14 квітня 1861 року члени української гро-
мади в Петербурзі організували літературний вечір пам’яті Т. Шевченка, кошти
від якого пішли на допомогу бідним студентам. На цьому вечорі пам’яті зі спо-
Реакція росій- минами та творами виступили М. Костомаров, П. Куліш, а також російські поети
ських митців А. Майков, Я. Полонський, М. Некрасов, котрий прочитав свій вірш «На смерть
на смерть Коб-
заря Шевченка». Після проводів праху Шевченка в Україну в залі петербурзьких дво-
рянських зборів організували другий шевченківський вечір, де відбувся великий
вокальний концерт. У ньому взяли участь симфонічний оркестр, чоловічий та
жіночий хори, солісти петербурзьких опер Д. Леонова, С. Гулак-Артемовський
(автор «Запорожця за Дунаєм»). Програма вечора складалася переважно з укра-
їнських пісень або творів української тематики, наприклад маршу із симфонічної
фантазії Ф. Ліста «Мазепа». Кошти, отримані від цієї акції, передали родичам
поета для купівлі землі.
15. Виразне читання поезії М. Некрасова «На смерть Шевченка».

(Підготовлений учень декламує вірш у перекладі П. Усенка.)
Ні, не сумуйте, скажу я по щирості!
Випадок трапився трохи не бажаний.
Гине дочасно від Божої милості
Краю російського син її вражений.
З часу дораннього молодість трудная,
Пристрастів повна, надій і захоплення…
Смілі промови, борня безрозсудная,
Довгі по тому часи поневолення…
Все йому знане: тюрма петербурзькая,
Допит, заслання, жандармів люб’язності,
Сині, безкраї степи оренбурзькії,
Ґрати залізні… У скруті, в незнаності,
Вічно образи холодні приймаючи,
Жив він солдатом — з солдатьми нужденними,
Міг і загинуть від лиха щоденного,
Певне, що й жив лиш того дожидаючи.
Та, не зменшаючи гніту знедолення,
Оберегло у часи поневолення
Руських людей провидіння грайливеє,—
Зникла пора його зла, нещасливая,
Все, що від юності ранньої марилось,
Серцю жадане, немов засміялося…
Бог же позаздрив йому:
І життя обірвалося.
122
16. Бесіда.
— Як називає Некрасов свого українського побратима по перу? («Гине дочасно
від Божої милості / Краю російського син її вражений».)
— Які біографічні мотиви із життя Т. Шевченка відобразилися у вірші? (Ури-
Біографічні мо- вок від слів «З часу дораннього молодість трудная…» до слів «Жив він солдатом —
тиви із життя з солдатьми нужденними».)
Шевченка у вір — Як ви розумієте слова: «Зникла пора його зла, нещасливая…»? (Мається на
ші Некрасова
увазі кріпосне право, що було скасоване у 1861 році.)
— Визначте розмір вірша. (Шестистопний ямб, який у фіналі чергується із чо-
тиристопним ямбом. Це чергування надає можливості передати неочікуванність
смерті Т. Шевченка.)
— Чого досягає перекладач поезії, використовуючи повні форми прикметни-
ків? (Повні форми прикметників («трудная», «безрозсудная», «безкраї», «грай-
ливеє») характерні для фольклору і надають віршеві протяжності, що відповідає
настроям туги за небіжчиком.)
— Визначте художні особливості поезії? (Епітети: «Божої милості», «тюрма
петербурзькая», «провидіння грайливеє» тощо; повні форми прикметників; неза-
кінчені речення.)

Особливості творчості російських поетів,
представників «чистого мистецтва»
У російській літературі XIX століття значного поширення набули естетичні кон-
цепції «чистого мистецтва» або «мистецтва для мистецтва». Тенденція розвитку
Розвиток «чистого мистецтва» в Росії пояснюється намаганням його захисників протистоя-
«чистого мис- ти популярності революційно-демократичного руху та «утилітарним» підходам до
тецтва» в Росії розуміння природи мистецтва. Особливо ці тенденції були поширеними у творчос-
ті послідовників романтизму, а саме: А. Григор’єва, А. Майкова, Я. Полонського,
А. Фета, Ф. Тютчева та ін. Ці поети у своїх творах намагалися уникати соціальних
та політичних питань, виявляли особливий інтерес до художньої форми.
Життя та творчість А. Фета

Афанасій Афанасійович Фет — один з найяскравіших представників напряму
«чистого мистецтва» в російській поезії XIX століття. Творчий шлях поета охо-
плює понад півстоліття. Хоча для багатьох Фет тривалий час був другорядним
письменником.
Значний вплив на майбутнього поета мала таємниця його народження.
Таємниця наро- У 14 років Фет дізнався, що справжнім його батьком був не дворянин Афанасій
дження А. Фета Шеншин, а німецький чиновник Йоган Фьот. Він втратив дворянські привілеї,
прізвище, до якого звик, і все своє життя вимушений був докладати зусилля,
щоб повернути їх.
Афанасій Фет отримав гарну освіту. Спочатку юнак навчався в німецькому
пансіоні (1835–1837), а потім — на словесному відділенні Московського універ-
ситету, яке закінчив у 1844-му. Він рано почав писати вірші й виявив інтерес до
класичної філології. Це захоплення він проніс через усе життя. Впродовж навчан-
ня в університеті Фет зблизився зі своїм однокурсником Аполлоном Григор’євим
та майбутнім юристом Яковом Полянським. Їх єднала не тільки тепла дружба,
а й естетичні погляди та захоплення поезією.
Літературний Літературним дебютом Фета була збірка віршів «Ліричний пантеон», яка поба-
дебют чила світ у 1840 році. Книга привернула увагу критики, але не набула широкого
123
розголосу. До неї входили балади та антологічні вірші (близькі за темою й мане-
рою до античних).
У житті Фета чітко вирізнилося прагнення до «ідеалу» і «буденні події». Він
рано зрозумів, що поет у цьому світі беззахисний. Тому в 1845 році вступив на
військову службу, почавши її унтер-офіцером кірасирського полку, який розмі-
щувався на території Херсонської губернії.
1850 року вийшла збірка віршів Фета, що засвідчила появу нового оригіналь-
Поетичні збірки ного поета. Він увійшов до кола столичних літераторів, зблизився з редакцією
А. Фета журналу «Современник», особливо з його ліберальним крилом — І. Тургенєвим,
Л. Толстим, І. Гончаровим, критиком П. Аненковим.
Збірка 1856 року теж мала успіх, але нетривалий, а двотомне видання 1863‑го,
що стало підсумком 25-річної роботи автора на поетичній ниві, було піддане різкій
критиці, яка зашкодила репутації поета. Різкі критичні відгуки про нього з боку
представників революційно-демократичного табору, численні пародії на його ві-
рші стали причиною того, що у 60–70-ті роки Фет припинив друкувати свої твори.
У 1858 році поет вийшов у відставку і цілком віддався літературній творчості.
Десять років (1867–1877) Фет не писав віршів — захопився філософією А. Шо-
пенгауера.
Важливою сторінкою творчого життя поета є перекладацька діяльність,
Перекладацька в яку він поринув у 70–80-х роках. Серед його перекладів слід назвати «Фауста»
діяльність Й. В. Ґете, твори Горація, «Сатура» Ювенала, «Вірші» Катулла, «Енеїду» Вергілія
поета та ін. Перекладацька діяльність Фета стала поштовхом до того, що його було об-
рано членом-кореспондентом Російської Академії наук.
Найважливішою подією останніх років життя Фета був вихід чотирьох збірок
Найщасливіший оригінальних віршів «Вечірні вогні» (1883–1891). До них увійшли твори, на-
день у житті писані після 1863 року. Поезії цього періоду пройняті філософським світоспри
Фета йняттям, проникнуті мотивами кохання, пейзажними замальовками. Для віршів
характерне поєднання трагічного і світлого («Смерть», «О. Л. К-ій» (Олександрі
Львівні Кревській), «Муза», «Сяяла ніч…» та ін.)
1888 року у зв’зку з «50-річчям своєї музи» Фет добився звання придворного
камергера і права носити власне прізвище. За словами самого поета, «цей день був
найщасливішим у його житті».
Помер А. А. Фет 21 листопада (3 грудня за н. с.) 1892 року в Москві, похований
у родовому маєтку Шеншиних у селі Клейменово..
18. Виразне читання поезій.
(Учень або вчитель виразно читає вірш А. Фета «Я прийшов до тебе мила…»
у перекладі М. Вороного.)
19. Аналіз поезії.
— Яка тема твору? (Тема кохання переплітається з темою природи. Окрім того,
у вірші відчувається ще один мотив — поетичної творчості.)
— Якою змальована природа? (Природа оживає, буяє життям і красою.)
— Що можна сказати про настрій вірша? (Настрій радісний, відчувається жага
до життя, краси, кохання.)
— Яким у цьому вірші постає автор? (Автор нагадує імпровізатора, котрий
створює вірш на одному диханні.)
— Які художні засоби використовує поет? (Епітети: «живуща сила», «спів пта-
Художні засоби шиний» та ін.; метафори: «живуща сила в листі променем заграла», «нове життя
у вірші буяє»; анафора: «І у лісі.., І лунає спів пташиний, І нове життя буяє», «Що до тебе
з тим же палом.., Що душа пройнята шалом.., Що на мене повіває…»)
124
20. Виразне читання поезії А. Фета «Шепіт, лагідне дихання…»

(Учень або вчитель виразно читає вірш у перекладі М. Рильського.)
Шепіт… Ніжний звук зітхання.
Солов’їний спів…
Срібна гра і колихання
Сонних ручаїв.
Ночі блиск… Тремтіння тіней…
Тіні без кінця…
Ненастанні, дивні зміни
Милого лиця…
У хмаринках — пурпур рози.
Відблиск янтаря…
І цілунків пал, і сльози,
І зоря, зоря!
21. Аналіз вірша.

— Якій темі присвячений цей вірш? (Темі кохання.)
Тема кохання — У чому полягає особливість поезії? (Вона схожа на прекрасний етюд, що
передає красу природи і глибокі почуття. Вірш від початку до кінця пройнятий
рухом, незважаючи на те, що в ньому немає жодного дієслова (із 36 слів, з яких
складається вірш, 26 — іменники).)
— На вашу думку, яку роль відіграють незакінчені синтаксичні конструкції?
(У вірші багато незакінчених речень, за допомогою яких передаються почуття лі-
ричного героя, його переживання, схвильованість, таємничість і особлива підне-
сеність душі, викликана коханням.)

Питання про належність Ф. Тютчева до школи «чистого мистецтва» може ви-
кликати заперечення. Але таким сприйняли його сучасники. На думку літерату-
Ф. Тютчев як рознавців, основні настанови цієї школи яскраво відобразилися в його ліриці, хоча
представник іноді в ній звучав відгомін на політичні події, наприклад повстання декабристів
школи «чистого 14 грудня 1825 року. Однак вірші політичної тематики не відіграли значної ролі
мистецтва»
у творчості поета. Федір Тютчев увійшов в історію світової літератури як поет-
філософ, тонкий лірик. У його поезії думка й почуття злиті воєдино. Популярна
для романтиків тема трагічної самотності людської душі в його ліриці знайшла
нове вираження. «Душа моя — Елізіум тіней»,— писав Тютчев, не знаходячи ні-
чого спільного між світом душі, яка не знає меж і кордонів, та буденним життям.
(Елізіум — латинізована форма з давньогрецької — Єлисейські поля — частина
підземного царства, де перебувають душі блаженних.)
Відомий російський поет В. Брюсов зазначав: «У поезії Тютчева вірш досяг тієї
витонченості, тієї «ефірної висоти», яка до нього не була відома. Поряд із Пушкі-
ним, творцем справжньої класичної поезії, Тютчев стоїть як родоначальник поезії
натяків».

Життєвий та творчий шлях Ф. І. Тютчева
Федір Іванович Тютчев — російський поет, дипломат, публіцист, член-
кореспондент Петербурзької Академії наук — народився 23 листопада (5 грудня)
1803 року в садибі Овстюг, Брянського повіту Орловської губернії. Він походив зі
старовинного дворянського роду.
125
Тютчев отримав гарну домашню освіту під керівництвом Семена Раїча, який
Освіта Тютчева пізніше став учителем М. Лермонтова. Вивчав латину, древньогрецьку поезію,
у тринадцять років перекладав оди Горація. За рік до вступу до університету,
в 1818-му, його обрали співробітником Товариства любителів російської словеснос-
ті. У 1819 році вступив на словесне відділення Московського університету, яке за-
кінчив 1821-го й отримав місце в Колегії іноземних справ. Згодом Тютчев потрапив
до Німеччини, у Мюнхен, як позаштатний аташе дипломатичної місії. Тут він зна-
йомиться з Шеллінгом і Гейне, які мали великий вплив на формування світогляду
митця. Понад 20 років поет прожив за межами Росії, лише інколи відвідуючи її.
Перші літера- Тютчев увійшов в літературу починаючи з кінця 20-х років. У російських жур-
турні проби налах й альманахах з’являлися його вірші «Весняна гроза», «Літній вечір», «Ви-
діння», «Сни», «Весняні води», «Silentium!» та ін.
Визначною подією стала публікація в пушкінському журналі «Современник»
за 1836 рік добірки з 24 творів під заголовком «Вірші, надіслані з Німеччини» за
підписом «Ф. Т.». Тютчев був гордий увагою до нього першого поета Росії й мрі-
яв про особисту зустріч. Проте побачитися їм не судилося. На смерть О. Пушкі-
на Тютчев відгукнувся віршем «29 січня 1837 року». Як і М. Лермонтов, Тютчев
звинувачував у смерті Пушкіна світську верхівку, але вважав, що поет глибоко
помилявся, відволікаючись від чистої поезії. Наприкінці вірша він стверджує без-
смертя Пушкіна: «Тебе ж, як і перше кохання, серце Росії не забуде».
У 40-ві роки поетичні твори Тютчева майже не з’являлися на сторінках періо-
дичних видань. Частково це пояснюється тим, що він не вважав себе професійним
поетом і не шукав слави.
1844 року митець повернувся до Росії і продовжував службову кар’єру та за-
Тютчев-
публіцист няття літературною творчістю. У цей час Тютчев виступає з низкою публіцистич-
них статей французькою мовою: «Листи до пана Кольбу» (1844), «Записка цареві»
(1845), «Росія і революція» (1849), «Про цензуру в Росії» (1857), працює над трак-
татом «Росія та Захід», що залишився незавершеним.
1854 року з ініціативи І. Тургенєва з’явилося перше видання поезій Тютчева,
що мало успіх. Друга збірка віршів вийшла у 1868 році, але була сприйнята до-
сить стримано, можливо тому, що тоді популярністю користувалася поезія грома-
дянського звучання.
На думку літературознавців, Ф. Тютчев продовжував традиції філософської
поезії, представником якої в російській літературі були В. Жуковський, Є. Бара-
тинський, О. Пушкін. Поет створював вірші, в яких домінувала думка, хоча вона
й була тісно поєднана з почуттям. Водночас, як зазначають дослідники, Тютчев не
був прихильником якоїсь однієї філософської системи. Його творчий шлях можна
схарактеризувати влучним висловом В. Жуковського: «життя і поезія — одне».
4 грудня 1872 року у Тютчева різко погіршився зір і втратилась рухомість лі-
вої руки. Неймовірних страждань йому завдавав головний біль. Вранці 1 січня
Останні дні 1873 року, незважаючи на попередження лікарів, поет пішов на прогулянку, аби
поета
відвідати знайомих. Але на вулиці з ним стався напад, який викликав параліч
усієї лівої половини тіла. 15 (27) липня 1873 року Ф. І. Тютчев помер. Поховано
поета в Петербурзі на цвинтарі Новодівичого монастиря.

Дослідники називають Ф. Тютчева представником натурфілософської лірики
в російській поезії.
Специфіка лірики поета полягає в тому, що він мовою поезії намагається висло-
вити філософські роздуми, які його хвилюють. Філософське сприйняття домінує
126
у творчості Тютчева. І крізь його призму поет висвітлює бачення навколишньо-

го світу, зокрема природи та людини. У творах Тютчева пейзажі одухотворені,
Філософська а людське і природне першоджерела тісно поєднані.
лірика Тютчева До шедеврів філософської лірики Ф. Тютчева належить вірш «Silentium!».
У перекладі з латини ця назва означає «Мовчання».
25. Виразне читання поезії Ф. Тютчева «Silentium».

(Учень або вчитель виразно читеє вірш у перекладі М. Вороного.)
Silentium
Мовчи, заховуй од життя
I мрії, і свої чуття!
Нехай в безодні глибини
I сходять, і зайдуть вони,
Мов зорі ясні уночі:
Любуйся ними і мовчи.
Як серцю висловить себе?
Чи ж зрозуміє хто тебе?
Не зрозуміє слова він,
Бо думка висловлена — тлін.
Джерел душі не руш вночі:
Живися ними і мовчи.
В собі самому жить умій!
Є цілий світ в душі твоїй
Таємно-чарівливих дум;
Заглушить їх буденний шум,
I зникнуть, в сяйві дня мручи,
Ти слухай спів їх і мовчи!

— Яка тема вірша? У чому полягає особливість її втілення? (У вірші ніби схрес-
Теми поета
і поезії та ко-
тилися два мотиви: традиційна для літератури тема поета й поезії і тема кохання.
хання За формою та змістом вірш декларативний, тобто автор намагається переконати
читача в правильності суджень, які задекларовані у цій поезії.)
— Яку проблему вирішує автор у своєму вірші? (Це проблема, що хвилювала
ще поетів-романтиків: чи все підвладне мовному оформленню і вираженню, чи,
може, є речі, які залишаються невисловленими?)
— Чи можна судити про ставлення автора до свого ліричного героя? (У вірші
відчувається співчуття автора до людини, яка приречена на внутрішню самотність
і нерозуміння.)
— Яке значення має звертання до природи? (Автор використовує прийом
психологічного паралелізму. Людина і природа живуть за однаковими закона-
Прийом психо- ми. Як не можуть зрозуміти зорі того, чому вони мають блищати і згасати у ви-
логічного пара- сочині, так і людина не може і не повинна намагатися зрозуміти, чому почуття
лелізму раптово виникають і так само раптово зникають: «Нехай в безодні глибини /
І сходять, і зайдуть вони, / Мов зорі ясні уночі: / Любуйся ними і мовчи». Тют-
чев вважав, що почуття вищі від розуму, оскільки вони є породженням вічної
душі, а не тлінної матерії. І через це намагатися висловити те, що відбувається
в душі людини, не має сенсу, та й взагалі не можливо: «Як серцю висловить
себе? / Чи ж зрозуміє хто тебе? / Не зрозуміє слова він, / Бо думка висловле-
на — тлін».)
127
— Яка строфа, на вашу думку, є ключовою у структурі вірша? (Ключове місце

в структурі вірша посідає друга строфа, зокрема рядок, який в оригіналі звучить
як афоризм: «Мысль изреченная есть ложь». Саме ця думка пояснює заклики до
мовчання в першій та останній строфах.)
Світ людської — Яким у поезії постає світ людської душі? (Світ людської душі — живий
душі в поезії
і опредмечений, він існує ніби поза людиною («любуйся ними» — тобто своїми
чуттями — «і мовчи»). Ця авторська ідея підкреслюється насиченою метафорич-
ністю мовлення («чуття сходять», «чуття зайдуть», «серце висловлює себе»).)
— У поетичному перекладі М. Вороного в назві твору відсутній знак окли-
ку і тютчевський афоризм «Мысль изреченная есть ложь» набуває трохи інших
відтінків: «Бо думка висловлена — тлін». Чи змінюється у перекладі значення
цих рядків та назви? (Назва твору стає більш стверджувальною. Російське слово
«ложь» у «Словникові російської мови» С. І. Ожегова має таке лексичне значення:
«намеренное искажение истины, неправда». Слово ж «тлін» походить від «тлін-
ня», що означає «розпад». Синоніми — прах, тлінність (скінченність життя).
Отже, у перекладі М. Вороного цей рядок набуває більш сильного, трагічного від-
тінку.)
— Яка роль у вірші риторичних питань та окликів, рефрену «мовчи»? (Ри-
торичні питання та оклики посилюють його ораторську спрямованість. У питан-
Роль риторич- нях простежується філософська тема («Як серцю висловить себе?», «Чи зрозуміє
них питань та хто тебе?»), у відповідях — ідея («Мовчи, заховуй од життя і мрії, і свої чуття!»,
окликів «В собі самому жить умій!», «Ти слухай спів їх [почуттів] і мовчи!». Рефреном
звучить слово «мовчи». Воно вживається у вірші чотири рази, і це фокусує нашу
уяву на основній думці вірша: чому і про що потрібно мовчати.)
— Російський літературознавець Д. Овсяников-Куликовський у своїй праці
«До психології розуміння» аналізує вірш Тютчева «Silentium». Учений писав:
«Тютчев, як і ми з вами, усвідомлює, що взаємне розуміння є ілюзією. Але усві-
домлення цього настільки не заважає ні поетові, ні нам перебувати під владою цієї
ілюзії, зберігати її, користуватися її послугами». Яка ваша думку щодо почутого?
(Дослідник, можливо, вбачає в цій ситуації особливу принадність: якщо б людські
душі розкрилися для взаємного проникнення, то жити на світі було б нецікаво.)

У творчості Ф. Тютчева важко виокремити філософську та пейзажну лірику,
Пейзажна ліри- незважаючи на те, що він писав і суто пейзажні вірші.
ка Тютчева Поет любив «зламні» моменти в природі, коли змінюються пори року, ніч по-
ступається дню. Його приваблювали некеровані стихії, такі, наприклад, як буря,
гроза.
Одним з кращих його творів цієї тематики є вірш «Весняна гроза» (1828).
28. Виразне читання поезії Ф. Тютчева «Весняна гроза».

(Учень або вчитель виразно читає вірш у перекладі М. Рильського.)
Весняна гроза
Люблю я час грози весною,
Коли травневий перший грім,
Немовби тішачися грою,
Гуркоче в небі голубім.
Гримить відлуння голосисто!
От дощик бризнув, пил летить.
128
Краплин прозорчасте намисто

На сонці золотом горить.
Біжать потоки вод прозорих,
Пташиний не змовкає гам,
І в лісі гам, і шум у горах,—
Усе підспівує громам.
Ти скажеш: пустотлива Геба,
Кормивши Зевсові орла,
Громокипучий кубок з неба
На землю з сміхом розлила.

— Як поет змальовує природне явище? (Гроза як природне явище зображено
в усій його реальності за допомогою зорових і слухових образів. Автор яскраво
змальовує наближення грози.)
Прийом — За допомогою якого художнього прийому створюється образ грози? (Поет
алітерації використовує прийом алітерації, за допомогою звуків ніби відтворює гуркіт грому.
Для цього в кожному рядкові вірша повторюються звуки «г» і «р». Передати про-
тяжність грозового гуркоту допомагає прийом асонансу (повторення звуку «о».)
— Чим же приваблює ліричного героя гроза, явище природи, яке багато хто
просто побоюється? (Гроза Тютчева приваблює некерованістю стихії, коли все охо-
плене спалахами блискавок, перебуває в стані боротьби, в руху.)
— Прослідкуйте, які етапи грози змальовує автор. (Кожна строфа вірша при-
свячена одному з етапів грози. У першій гроза лише наближається, нагадуючи про
себе віддаленим громом. Небо все ще ясне й блакитне (уривок від слів «Люблю
я час грози весною…» до слів «Гуркоче в небі голубім». У другій — гроза наближа-
ється, починається боротьба між сонцем і бурею, грім звучить голосно і відчутно:
Перемога при-
«Гримить відлуння голосисте! От дощик бризнув, пил летить. Краплин прозорчас-
роди, життя те намисто На сонці золотом горить». А в третій — гроза в розпалі. Та перемагає
не зла сила, а природа, життя. Через це «усе підспівує громам»: «Біжать потоки
вод прозорих, / Пташиний не змовкає гам, / І в лісі гам, і шум у горах,— / Усе
підспівує громам».)
— Який настрій поезії? (Незважаючи на те, що у вірші зображено страшну
природну стихію, настрій веселий. Адже це весна, вона завжди пов’язана з радіс-
тю, надіями.)
— На вашу думку, з якою метою у фіналі вірша з’являється образ Геби? (Як ві-
Образ Геби домо, Геба в грецькій міфології — богиня молодості, донька Зевса і Гери, що стала
дружиною Геракла, коли тому було подаровано безсмертя. Образ Геби, яка «Гро-
мокипучий кубок з неба / На землю з сміхом розлила» стає завершальним акор-
дом вірша, що стверджує перемогу весни.)
— Як ви вважаєте, що у вірші є головним: образ грози чи образ-почуття? (Не-
зважаючи на детальний предметний опис грози (грім, пил, дощ, потік води), голо-
вним у вірші є не образ грози, а образ-почуття, той настрій, який викликає вона
в серці ліричного героя.)
— Які художні прийоми використовує автор? (Вірш написаний у дусі роман-
Художні при- тизму. Автор використовує прийом персоніфікації («грім грає», «гримить голо-
йоми систо», природа «підспівує»), порівняння («краплин прозорчасте намисто на сонці
золотом горить»), епітети («травневий перший грім», «в небі голубім»), античні
образи (Геба, Зевс та ін.).)
— Визначте розмір вірша. (Двостопний ямб.)
129
1. Узагальнююча бесіда.
— Які соціальні умови виникнення декадансу?
— Дайте визначення цього поняття.
— Які особливості декадентського світосприйняття?
— Назвіть естетичні принципи парнаської школи.
— Як ви розумієте термін «чисте мистецтво»?
— Які течії існували в російській поезії другої половини XIX століття?
— Російський поет, літературний критик Аполлон Григор’єв назвав М. Некра-
сова «людиною з народним серцем». Як ви думаєте, що йому дало підстави так
говорити про митця?
— Які принципи теорії «чистого мистецтва» відобразилися у творчості А. Фета
і Ф. Тютчева?
— Висловіть власне ставлення до творчості поетів, вірші яких аналізувалися
на уроці.
Вивчити конспект; проаналізувати один з віршів М. Некрасова, А. Фета,
Ф. Тютчева (на вибір). Вивчити один з віршів цих поетів напам’ять (на вибір).
Індивідуальні завдання. Підготувати повідомлення про життя та творчість
В. Вітмена, переклади творів В. Вітмена українською мовою, історію написання
збірки В. Вітмена «Листя трави».
Урок № 22
Тема. В. Вітмен — американський поет-новатор. Життєвий і творчий шлях пись-
менника. Зв’язок його поезії з романтичними традиціями та трансценден-
талізмом.
Мета: ознайомити учнів із відомостями про життя та творчість американського поета
В. Вітмена; розкрити поняття «верлібр», «трансценденталізм»; розвивати навички
конспектування, зв’язного мовлення, логічного мислення; сприяти розширенню
читацького кругозору школярів.
Обладнання: підручник; портрет В. Вітмена, збірка віршів «Листя трави» (у перекладах на вибір
учителя).
Хід уроку
Я втілюю в собі всіх страдників і всіх

знедолених…
Волт Вітмен
130
Я приймаю реальність без усяких засте-

режень і сумнівів, матеріалізмом напо-
внений я увесь.
I. Оголошення теми, мети та епіграфів уроку

Волт Вітмен — американський поет, публіцист, прозаїк, критик, одна з най-
В. Вітмен — яскравіших постатей в історії світової культури.
оригінальний Він був оригінальним мислителем. Вітмена не сприймали реакціонери, оскіль-
мислитель ки він вважав, що людство збережеться у віках, а не помре безславно. Митець не
сприймав жадібність і все те, що вбиває людську душу, вірив у перемогу добрих
почуттів та об’єднання всіх рас і націй. І все це тому, що він бачив світ невимов-
но прекрасним і неосяжним та говорив про нього словами простими й нев’януче
свіжими.

(У процесі розповіді школярі складають конспект.)
Життя та творчість В. Вітмена

Предки поета були вихідцями з Голландії. Вони прибули до Нового Світу ще
в XVII столітті й оселилися на острові Лонг-Айленд. Батькові майбутнього поета
Сім’я Вітмена Волтові Вітмену старшому дісталася у спадок невелика ферма, на якій він роз-
водив коней. Мати, Луїза, виросла в тому ж Лонг-Айленді, але в більш заможній
родині. В сім’ї Вітменів було дев’ятеро дітей.
Волт Вітмен молодший народився 31 травня 1819 року. Він був первістком у ро-
дині, й тому його нарекли батьковим іменем. У майбутньому син мав перейняти
й батьківську справу. Але ще ніхто не знав, що Волт-молодший порушить родинні
плани, стане поетом і на тридцять шостому році життя видасть книгу «Листя тра-
ви», що зробить ім’я Вітменів безсмертним.
Батько Волта був працелюбним, прагнув розбагатіти, але «вибитися в люди»
йому так і не судилося. Згодом сім’я переїхала до Брукліна. Деякий час Волт-
Навчання про- молодший відвідував школу, але у дванадцять років змушений був іти працювати,
фесії, політичні щоб допомогти родині. Його найняли в контору до юриста. Власник цієї установи
погляди
виявився порядною людиною і допомагав юнаку навчатися грамотно писати, бра-
Вітмена
ти книги в бібліотеці. Увесь вільний час юнак віддавав читанню Нового Заповіту,
творів Шекспіра, Мільтона, європейських та американських романтиків.
Упродовж життя Вітмен змінив чимало професій: був учнем друкаря, розсиль-
ним, шкільним учителем, теслярем, журналістом, редактором провінційних газет.
Вітмен мав радикальні політичні погляди, виступав проти рабства, захоплю-
вався ідеями свободи, демократії, з надією дивився на Сполучені Штати Америки
як на державу, де може народитися нова, вільна людина.
Наприкінці 30-х років у журналах почали з’являтися різноманітні за темати-
кою статті Вітмена, в яких він, зокрема, виступав проти поклоніння долару, під-
креслював, що гонитва за грошима призводить до духовного спустошення. Іноді
він вдавався до різких політичних висловлювань, що стали причиною звільнення
131
його з посади редактора періодичного видання «Дейлі Ігл». Вітмен змушений був
жити випадковими заробітками. Та все ж продовжував публікувати власні вірші,
статті в різних періодичних виданнях.
Захоплення У середині 40-х років В. Вітмен захопився музикою і театром. Відомо, що одну
музикою та зі своїх рецензій, присвячену потребі розвитку оригінального американського
театром театру, він надіслав до журналу «Бродвей Джорнал», що його видавав Е. По. Ві-
домий новеліст не тільки опублікував рецензію, а й підтримав Вітмена під час
особистої зустрічі.
За свідченням біографів, у цей час Вітмен вивчає філософію, естетику, астро-
номію, навіть єгипетську старовину, а також бере участь у політичному житті
країни. Він любив подорожувати і в 1848 році пройшов пішки через сімнадцять
штатів. Любов Вітмена до усамітнення дивувала тих, хто його знав. На думку май-
бутнього поета, такі мандри були необхідними для того, щоб краще пізнати себе
і життя.
Взагалі, нахил Вітмена до усамітнення неодноразово коментувався біографами
Нахил до уса-
мітнення
поета. Всі вони намагалися зрозуміти, чому серед природи поет почувався краще,
ніж у людському товаристві, вбачали в цьому здатність митця до містичних пере-
живань. Дослідники згадують також про палке кохання 29-річного поета в Ново-
му Орлеані й жінку, яка майнула в його житті і зникла, принісши одне з най-
більших зворушень, будь-коли пережитих ним. Взагалі, Волт Вітмен ніколи не
був одружений. Хоча біографи називають ім’я однієї жінки, котра пристрасно ко-
хала поета й була готова вийти за нього заміж. Це Анна Гілкрайст, удова англій-
ського літературознавця, талановита особистість, яка при першому ж знайомстві
з віршами американського митця високо поцінувала їх. Вона навіть переїхала до
Америки, але Вітмен (уже тяжко хворий, розуміючи свій стан) завжди наголошу-
вав, що вони можуть бути лише друзями. Анна Гілкрайст померла раніше за ньо-
го. Про смерть Анни Вітмен дізнався з листа її старшого сина, і ця сумна звістка
дуже схвилювала його.
У літературне життя Америки Вітмен увійшов пізно. Його поезія вражала сво-
єю незвичністю й оригінальністю. 1850 року було надруковано декілька віршів
Вхід до літера- поета, зокрема «Європа». В цьому творі автор висловив власне розуміння історії,
турного життя
революції 1848 року, оспівав свободу. Своє нове поетичне світобачення Вітмен вті-
Америки
лив у збірці поезій «Листя трави». Вона вперше побачила світ 1855 року, але за-
лишилася непоміченою. Вітменові повертали його першу книгу майже всі, кому
він дарував її. І лише американський письменник Р. Емерсон захоплено привітав
поета.
Біографи митця зазначають, що він був великим гуманістом. Із листів до рід-
них він постає ніжним сином і братом, який турбується про всіх членів родини.
Саме в роки виходу першого видання збірки «Листя трави» тяжко захворів бать-
ко, і опікуватися сім’єю тепер мав Вітмен-молодший. Хоча любов поета до людей
не замикалася в межах сім’ї. В нього були друзі, він умів спілкуватися з людьми,
любив веселитися, співати й слухати пісні, читати. Серед літературних кумирів
Вітмена — М. Сервантес, Р. Бернс, Дж. Байрон, Й. В. Ґете, Ч. Діккенс, Ж. Санд,
Ф. Купер.
У 1861 році почалася Громадянська війна, що тривала до 1865-го. Впродовж
усього воєнного періоду поет, працюючи в державній військовій скарбниці, у віль-
Вітмен і Грома- ний час допомагав санітарам доглядати поранених і хворих. Він неначебто розчи-
дянська війна нився в трагедії країни, намагаючись зменшити людський біль: носив пораненим
їжу, під диктовку писав листи додому. Відгуком на події Громадянської війни
став цикл віршів «Барабанний бій».
132
Тяжким ударом для Вітмена було вбивство президента Лінкольна. Його пам’яті
присвячено цикл поезій, серед яких слід назвати вірш «О капітане!», в котрому
відтворено потрясіння американського народу.
Остання дні У п’ятдесят чотири роки Вітмен тяжко захворів: його розбив параліч. Значно
життя поета погіршилося й матеріальне становище поета. Та прикутий до ліжка, письменник
продовжує працювати, а в його творах не втрачається оптимізм і впевненість.
1871 року вийшло п’яте видання збірки «Листя трави», що принесло поетові дов-
гоочікуване визнання американської публіки та критики.
26 березня 1892 року поет відійшов у вічність.
Волт Вітмен залишив помітний відбиток у світовій літературі, а його поезія
справила значний вплив на творчість багатьох митців. Серед них слід назвати
бельгійського поета-символіста Е. Верхарна, російських майстрів слова В. Мая-
ковського та В. Хлєбнікова, українських митців П. Тичину, М. Семенка, Б. І. Ан-
тонича.
Переклади творів В. Вітмена українською мовою

Проблеми Проблема перекладу творів В. Вітмена полягає в тому, що іншими мовами важ-
при перекладах ко передати ритмічну окресленість його поезії. Існують певні проблеми й у пере-
творів Вітмена кладах українською мовою: окрім ритмічної окресленості, труднощі виникають
у тому, що українські слова довші за англійські. Тому дослідники часто перекла-
ди з Вітмена вважають новотворами.
Доробок американського митця в Україні популяризували В. Мисик, І. Драч,
В. Коротич.
До перекладу віршів американського поета зверталися М. Семенко, Лесь Кур-
бас, П. Тичина (особливо у 20-ті роки), І. Кулик, який вмістив твори В. Вітмена
до «Антології американської поезії» (1929).
1969 року українською мовою вийшла книга «Листя трави», що стало резуль-
татом праці колективу перекладачів, серед яких були В. Мисик, І. Кулик, В. Ко-
ротич, М. Тупайло та ін. У 1984 році читачі познайомилися з книгою українського
дослідника і перекладача Л. Герасимчука «Уолт Уїтмен. Поезії».
3. Робота з епіграфами.
— Виразно прочитайте висловлювання поета, що служать епіграфами до
уроку.
— Як ви розумієте перший епіграф? (Волт Вітмен завжди намагався злитися
з усім світом, усіма людьми, жити їхніми болями й радощами.)
— Як можна тлумачити другий епіграф? (Поет приймає життя таким, яким
воно є, без прикрас.)
(Учні складають тези або конспект лекції.)
Особливості світогляду поета
Важко зрозуміти творчість В. Вітмена, не усвідомивши його оригінальної фі-
Оригінальна
філософія лософії. У ставленні до життя поет був гуманістом. Відомо, що з дитинства май-
Вітмена бутній письменник захоплювався читанням Біблії. Можливо, саме із цієї Книги
Книг і беруть початок такі ідеї митця, як віра у братерство народів, невичерпність
людського генія, думки про рівноправність усіх людей.
Відомо, що великий вплив на формування світогляду поета мала філософія
трансценденталізму, що набула великого поширення в США.
133
Трансценденталізм (від лат. transcendens — те, що виходить за межі чогось,

позасвідоме) — самобутня релігійно-філософська й етична система, в основу якої
було покладено вчення І. Канта про апріорне знання, котре нібито відвічно при-
таманне свідомості та є умовою будь-якого досвіду. Терміном «трансцендентний»
позначається потойбічне, те, що знаходиться за межами людського пізнання.
Трансценденталісти не сприймали капіталістичного накопичення, протистав-
У центрі все ляли йому вищі духовні цінності. Вони поставили в центр всесвіту людську осо-
світу — люд- бистість, наділену божественною душею, яка не визнає над собою жодної влади,
ська особис- крім закону «я». На світогляд Вітмена вплинули такі ідеї представників цього
тість напряму, як «довір’я до себе», духовна незалежність, божественність людського
«я», рівність людей, пантеїстичне сприйняття життя (ототожнення Бога з приро-
дою), віра в існування «наддуші», частинки якої містяться в кожній людині.
Окрім того, в роки формування Вітмена як поета значного поширення в су
спільному житті Америки набули ідеї аболіціонізму (руху за скасування рабства
негрів), що відіграв велику роль у Громадянській війні 1861–1865 років. Аболіці-
оністські погляди Вітмена також відчутні в збірці «Листя трави».
В усіх своїх творах — і публіцистичних, і поетичних — письменник завжди
наголошував на великій ролі літератури в суспільному житті. У памфлеті «Де-
мократичні перспективи» він зазначає, що в цивілізації XIX століття «літерату-
ра, безперечно, панує над усіма мистецтвами, виконує виняткову службову роль:
формує характер і церкви, і школи, або принаймні могла б формувати. Сфера
її впливу, справді, безмежна, особливо якщо ми залучаємо сюди літературу на-
укову».

Історія написання збірки В. Вітмена «Листя трави»
Перше видання збірки поет набрав власноруч у 1855 році, здійснив власним ко-
штом, але на титульній сторінці не було імені автора. Хоча в книзі було поміщено
портрет поета. Збірка містила лише 12 віршів.
Робота, що Друге видання побачило світ у 1856 році й містило двадцять сім віршів і поем,
тривала все а третє, що вийшло 1860 року, налічувало вже більше сотні творів.
життя Поет продовжував роботу над своєю збіркою впродовж усього життя. Він писав
нові вірші й поеми, виправляв уже опубліковані, змінював їх назви та порядок
розміщення творів, удосконалював композиційну структуру всієї книги. В цілому
Вітмен працював над своїм твором майже сорок років. Останній, найбільш повний
варіант 1891 року вважається «виданням смертного ліжка».
У статті «Погляди на пройдене» автор так пояснив свій задум: «Листя тра-
ви» — «це переважно спроба передати мою власну емоційну та особистісну при-
роду… спроба скрупульозно — від початку до кінця — відтворити Особу, людське
єство (мене самого в другій половині дев’ятнадцятого сторіччя в Америці), і зро-
бити це вільно, невичерпно і правдиво».
Вірші, що входять до збірки, написані верлібром.
Верлібр (фр. vers libre — вільний вірш) — система віршованих рядків, ритміч-
на єдність яких ґрунтується на інтонаційній подібності.
Джерелом верлібру є фольклор. У художній літературі верлібр поширюється
Фольклор —
джерело в добу Середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків,
верлібру французьких символістів та ін. Особливого значення верлібру надавав В. Вітмен,
а також — авангардисти XX століття.
134
Для верлібру характерні відсутність розмірів, рим та інших компонентів орга-

нізації вірша. Велика роль надається ритму, інтонаційному малюнку. Верлібр, як
Особливості
верлібру правило,— вільний (тобто різностопний), неримований вірш, який не має строгої
строфічної будови. Неабияке значення в ньому відіграє система повторів (анафо-
ри, епіфори), а також пауз.
7. Виразне читання учителем вірша «Себе я оспівую».

(Учитель читає вірш В. Вітмена в перекладі В. Коротича або іншому на власний
вибір.)
8. Бесіда.
— У чому полягає особливість світосприйняття ліричного героя вірша? (У тому,
що він сприймає себе як «людський загал», тобто частиною людства.)
Ліричний герой — Як ліричний герой сприймає життя? (Радісно, відчувається жага до жит-
вірша тя.)
— Кого оспівує автор? («Сучасну людину я оспівую».)
— Знайдіть у поезії особливості верлібру. (Це вільний (різностопний), неримо-
ваний вірш, відсутня строфічна будова, використовуються повтори («я оспівую»),
анафори («себе я оспівую», «я оспівую», «не лише…», «не тільки…»), паузи.)
9. Виразне читання вірша «О капітане!».
10. Бесіда.
— Кому присвячено вірш? (Президенту Америки А. Лінкольну, якого було
Присвята вбито 4 квітня 1865 року в театрі. Він став першим президентом Америки, на ко-
Президентові
Америки трого здійснено замах.)
— Як називає автор президента? («О капітане! Батьку!»)
— Із чим автор порівнює Америку? (З кораблем.)
— Який загальний настрій вірша? (У вірші відтворюється потрясіння амери-
канського суспільства, спричинене підступним злочином.)
— За допомогою чого авторові вдалося передати біль американців? (За допо-
могою великої кількості окличних речень, що сприймаються як крик людської
душі.)
— Що нового ви дізналися на уроці?
— У чому, на вашу думку, полягає особливість Вітмена як особистості?
— Під впливом якої філософії проходило формування світобачення поета?
— Які основні принципи філософії трансценденталізму?
— Що таке аболіціонізм?
— Що таке верлібр?
— Упродовж якого періоду Вітмен працював над збіркою «Листя трави»?
2. Перевірка конспектів.
(Учитель перевіряє 3–4 зошити учнів.)

135
Вивчити конспект; підготуватися до виразного читання поезій В. Вітмена.
Урок № 23
Тема. Збірка «Листя трави», її провідні теми й мотиви. «Пісня про себе» — про-
грамовий твір поета.
Мета: поглибити знайомство учнів із поезією В. Вітмена; показати зв’язок його поезії
з романтичними традиціями та філософією трансценденталізму; розвивати нави-
чки аналізу поетичного тексту, виразного читання, зв’язного мовлення, логічного
мислення; сприяти формуванню гуманістичних ідеалів школярів.
Обладнання: підручник; тексти віршів В. Вітмена із збірки «Листя трави» (у перекладах на вибір
учителя).
Хід уроку
Я вітаю всіх, хто живе на землі…

Бесіда.
— У чому полягають особливості світогляду В. Вітмена?
— Яке значення для його творчості мала подорож країною?
— Як відгукнувся поет на смерть президента Лінкольна?
— Дайте визначення поняття «верлібр».
— Які особливості верлібру?
Оригінальна Збірка «Листя трави» В. Вітмена сприймається як єдиний цілісний твір, що
побудова має оригінальну побудову і складається з окремих циклів.
збірки Перекладач поезії Вітмена Лесь Герасимчук зазначає: тема книги — «це сам
Вітмен», сюжет — «Людина і Всесвіт», ідея — «вічне й неухильне торжество лю-
дини».
Збірка має символічну назву «Leaves of Grass», яку можна перекладати по-
різному: «листя», «стебла», «паростки» трави і навіть «аркуші». Отже, назва збір-
ки відображає природну єдність людини зі світом, загальний взаємозв’язок усього
існуючого — від листя трави до зірки, від землі до душі особистості, а також світ-
лі надії письменника на духовне відродження людини й людства, які усвідомили
свою сутність і призначення у світі.
136
Ключове місце у збірці «Листя трави» належить поемі «Пісня про себе», що
стала своєрідним поетичним маніфестом автора.
2. Виразне читання вчителем уривків з поеми «Пісня про себе».

(Учитель читає уривки з поеми В. Вітмена в перекладі В. Коротича або іншому
на власний вибір.)
3. Бесіда.
— Хто є суб’єктом оповіді поезії «Славлю себе!»? (Суб’єкт оповіді — «Я». Він
близький постаті творця книги, але не тотожний їй. (Зачитується уривок від слів
«Я, тридцятисемирічний, починаю у добрім здоров’ї…» до кінця рядку.).)
Особливість — У чому особливість поетичного «Я» у вірші? (Поетичне «Я» постійно пере-
поетичного «Я» втілюється в інших людей і навіть у явища природи і має узагальнюючий харак-
тер.)
— Що приймає ліричний герой? («Я припускаю добро і зло, я дозволяю го-
ворити навмання, / Природа не знає цензури, вона повна первісних сил». Тобто
герой приймає життя у всій його повноті.)
— Як герой сприймає безкінечність життя? («Все прямує тільки вперед і тіль-
ки вгору, занепаду не існує, / Померти — це зовсім не те, що ми уявляємо, це
багато приємніше». Це філософське сприйняття життя і вічності матерії.)
— Знайдіть в поезії ознаки верлібру. (Це вільний (різностопний), неримований
Ознаки верліб
ру в поезії вірш, відсутня строфічна будова, використовуються анафори («я байдикую», «я,
тридцятисемирічний…», «я припускаю…», «може…» тощо), паузи, велике значен-
ня має ритм.)
4. Виразне читання вчителем 13 вірша «Пісні про себе».
5. Бесіда.
— Кого зображує автор у 13 вірші «Пісні про себе»? (Вірш починається із зо-
браження негра, що їде на підводі.)
— Чи можна судити про ставлення ліричного героя до зображуваного? (Негра
змальовано з великою симпатією.)
Ідея гуманізму — Які ідеї світогляду поета відобразилися в цьому вірші? (Ідеї гуманізму. Для
автора не має значення раса людини.)
— Яким є авторське ставлення до життя? («Я голублю життя усюди, куди б не
ступало воно — вперед чи назад,— однаково».)
— Як ви розумієте рядки «Я шаную зелене, бузкове й вінки кучеряві,— усе це
сповнене змісту»? (Природа — це складний і прекрасний організм, а людина, як
дитя природи, має з повагою ставитися до нього.)
— Які художні прийоми використовує автор? (Анафора: «Я захоплений…»,
«Я голублю життя…» тощо; синонімічний паралелізм (коли кожен другий рядок
є дещо зміненим повтором першого): «Я вірю в їхнє крилате прагнення до мети, /
Я визнаю біле, червоне і жовте…».)
7. Бесіда.
Єдність усіх — Яка головна думка цієї поезії? (У поезії говориться про єдність усіх лю-
людей дей.)
— Для чого потрібна ця єдність? (Щоб відчувати спорідненість із Всесвітом.)
137
9. Бесіда.
— Який прийом використовує автор? (Прийом поліфонії.)
Прийом
поліфонії
— У чому виражається поліфонія вірша? (Ліричний герой слухає голоси пта-
шок, людей різного віку і роду занять, шурхіт зростаючого жита, «балаканину
вогнів, хрускіт розпалених дрів», звуки музичних інструментів тощо. Всі ці звуки
зливаються в дивовижну оперу.)
— Що втілює ця поліфонія? (Думку про те, що«Ось воно — існування».)
11. Бесіда.
— Яка головна думка поезії? (Природа постає в усій своїй красі.)
— Яка мета зображення краси природи? (Ліричний герой прагне показати своє
Злиття лірично- злиття з природою. Адже людина теж є її частиною.)
го героя з при-
родою
— Назвіть прийом, що його найчастіше використовує автор. Наведіть прикла-
ди. (Анафору: «І мурашка… / І звичайна ропуха…», «Даремно…».)
— З якою метою автор використовує цей прийом? (Завдяки широкому застосу-
ванню цього прийому досягається емоційна насиченість вірша.)

«Пісня про себе» не має сюжету в загальноприйнятому значенні. Але вона (як
і вся збірка) містить ліричний центр: рух думок, почуттів об’єднує образ лірично-
го героя. Суб’єкт оповіді «Я» близький постаті творця книги, але не тотожний їй.
Сам поет писав: «У мене є лише один центральний образ — узагальнена людська
особистість, типізована через самого себе. Але моя книга примушує мене, навіть
робить абсолютно необхідним для кожного читача поставити себе на головне міс-
це, стати живим джерелом, головною дійовою особою, яка переживає кожну сто-
рінку, кожне почуття, кожен рядок».
Поетичне «Я», образ «Волта Вітмена» — це типізований персонаж, який вби-
рає в себе характерні риси американців. «Я» поета належить до «усіх епох і всіх
земель».
Як неможливо окреслити тематичні мотиви будь-якого музичного твору, так
неможливо їх визначити і в «Пісні про себе». Можна сказати, що цей твір про
Голос самого людину, природу, життя в усьому його розмаїтті. Це думки, почуття, роздуми ав-
життя
тора, голоси природи і, взагалі, голос самого життя, що, зливаючись зі Всесвітом,
набуває космічних масштабів.

— Визначте особливості поетики В. Вітмена.

Американського митця В. Вітмена часто називають поетом-новатором. І це
Вітмен — поет- справді так. Він суттєво оновив тематику поезії. Серед тем його творів слід назва-
новатор
ти оспівування життя, людини, демократії, людства («мільйонних мас»), краси
природи тощо. Окрім того, Вітмен почав оспівувати місто, за що його вважають
попередником урбаністичної поезії («Свій похід починай, Індустріє!»).
У поезії Вітмена можна знайти риси романтизму. В його творах часто викорис-
товуються образи моря, ночі, зірок, які традиційно використовували романтики.
138
Ознаки панте- Окрім того, природа у Вітмена — живий організм, а все живе має душу. Це, як
їзму у творчості відомо, ознаки пантеїзму. Причому у Вітмена він носить романтичний характер.
поета
Поет вірить у рівність людей, в існування «наддуші», частинки якої є в кож-
ного живого організму й завдяки чому підтримується нерозривний зв’язок лю-
дини та природи. У цьому виявилися риси його трансценденталістичного світо-
гляду.
Зазначимо, що, використовуючи традиційні мотиви, письменник часто по-
новому висвітлює їх. Якщо романтики оспівували пору юності, а її швидкоплин-
ність викликала у них сум, то Вітмен возвеличує пору зрілості. Наприклад, у по-
езії «Діти Адама» поет з великою любов’ю розповідає про старого батька, котрий
має п’ятьох синів.
Як відомо, романтики із задоволенням змальовували обличчя, волосся й осо-
бливо очі, що були віддзеркаленням людської душі. А Вітмен зображує різні
органи тіла: живіт, стегна, вигини ніг, хребет тощо. Але в його творах це не
є натуралізмом, оскільки «божественне сяйво від нього [тіла] струмує з голови
до ніг».
Мова збірки Вітмена «Листя трави» шокувала сучасників поета, оскільки в цих
Сміливий екс- віршах автор насмілився поставити поряд слова різних стилів, дозволив собі змі-
перимент із мо-
вою
шування лексики іншомовної, книжкової, наукової з розмовною. Взагалі, мова
поезії надзвичайно емоційна, образна, і кожне слово, на думку дослідника Л. Ге-
расимчука, «несе ту поетичну потенцію, яку йому задано нести автором».
Зміни відбулися й у формі творів. Американський поет прагнув відійти від кла-
сичних форм віршування, тому й відмовився від традиційних розмірів, рим, надав
перевагу вільному віршу — верлібру. В. Вітмен часто використовує анафори, си-
нонімічний паралелізм, питальні й окличні речення, повтори.
Велику роль у ритмомелодиці відіграють паузи. Їх може бути декілька у вір
шованому рядку де автор виділяє головні склади, навколо яких ґрунтуються рит-
мічні одиниці. Ритмічність віршів підсилюється однорідністю їх синтаксичної
побудови. Ритми поета намагаються передати симфонію життя, а разом із тим
і складну картину людського буття.
IV. Закріплення знань, умінь та навичок
1. Дослідницьке завдання.
— Знайдіть у віршах В. Вітмена особливості поетичної майстерності автора.
— Виразно прочитайте епіграф.
— Подумайте, як слова епіграфа пов’язуються з тематикою проаналізованих
віршів. (У словах епіграфа відчувається комізм поезії В. Вітмена, багатство тем.)

Повторити матеріал про особливості поетики парнаської школи, поняття «де-
каданс».
шлях французького поета Ш. Бодлера.
139
Урок № 24
Тема. Ш. Бодлер. Життєвий та творчий шлях письменника. Світогляд й естетичні
погляди Бодлера і його збірка «Квіти зла». Традиційність і своєрідність ви-
рішення проблеми «поет і натовп» у поезії «Альбатрос».
Мета: ознайомити учнів з особливостями розвитку французької поезії другої половини
XIX ст.; розглянути творчість Бодлера як одного із зачинателів символізму; засвої-
ти поняття «символ», «символізм», «імпресіонізм», «натуралізм», «неоромантизм»;
поглиблювати навички самостійної роботи з науковою літературою, аналізу пое-
тичного твору, виразного читання; розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення;
сприяти розширенню кругозору школярів; виховувати кращі людські якості.
Обладнання: підручник; портрет Ш. Бодлера; збірка «Квіти зла» (у перекладах на вибір учителя);
словник літературознавчих термінів.
Хід уроку
Істинність мистецтва — у вираженні

правдивих почуттів, водночас палких
і печальних, меланхолійних і солодких.
Ш. Бодлер
Він шукав свою природу, тобто свій ха-

рактер, але виявилося, що він лише спо-
стерігав за довгим і одноманітним чергу-
ванням власних настроїв.
Жан-Поль Сартр,
французький письменник
1. Бесіда.
— Згадайте, що таке декаданс?
— Якими є основні принципи поетики митців парнаської школи?
— Назвіть принцип, що для представників групи «Парнас» був головним?
(Принцип Краси.)
Як відомо, наприкінці XIX століття письменники активно шукали шляхи
Пошуки шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм, що тоді існували, уже не задоволь-
оновлення літе- няли потреби митців, котрі намагалися здійснити прорив від сірої буденності
ратури
у світ, де панує гармонія і краса. Письменники мріяли про твори, які відображу-
вали б не конкретні предмети і життя людей, а духовне буття, власну думку, що
має особливі закони. Ці прагнення знайшли втілення в теорії й практиці однієї
140
Змішання з літературних течій модернізму — символізмі, який виник і найяскравіше розви-

літературно- нувся у французькій поезії, справивши великий вплив на всю світову літературу.
мистецьких на-
прямів Разом із символізмом у літературі того часу існували реалізм, модернізм, натура-
лізм, імпресіонізм, неоромантизм.
2. Робота зі словником літературознавчих термінів. Коментар учителя.

— Знайдіть визначення понять «реалізм», «модернізм», «неоромантизм», «на-
туралізм», «імпресіонізм».
(Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — літературно-мистецький напрям,
який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу
соціально-історичних обставин на формування особистості.
Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) — загальна назва нових
літературно-мистецьких течій нереалістичного спрямування кінця XIX — по-
чатку XX ст., що виникли як заперечення традиційних форм та естетики ми-
нулого.
Неоромантизм (від грецьк. νe5ος — молодий, новий і фр. romantisme) — умовна
назва естетичних тенденцій, що виникли в літературі на межі XIX–XX ст. Течія
раннього модернізму. На естетику неоромантизму здійснили вплив філософські
концепції А. Шопенгауера та Ф. Ніцше, наукові відкриття З. Фрейда, взаємодія
з реалістичними тенденціями.
Як і попередники, представники романтизму XX ст.— неоромантики заперечу-
Заперечен- вали прозу «обивательського» життя. Вони оспівували мужність, подвиг, роман-
ня прози «оби- тику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Характер-
вательського»
ний неоромантичний герой — непересічна сильна особистість, нерідко наділена
життя
рисами «надлюдини», вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач
романтики та пригод.
Сюжетові неоромантичного твору притаманні напруженість, елементи небезпе-
ки, боротьби, таємничі або надприродні події.
Неоромантичні ознаки простежуються у таких авторів: Д. Конрад, Р. Кіплінг,
Р. Л. Стівенсон, А. Конан Дойл, Е. Л. Войнич, Г. Ібсен, Джек Лондон, Максим
Горький, Ю. Яновський, О. Кобилянська, Леся Україна, О. Олесь, М. Вороний,
М. Хвильовий.
Натуралізм (фр. naturalisme, лат. natura — природа) — літературно-мистецький
напрям, що виник у Франції в 70-ті роки XIX ст. і у 80–90-ті роки охопив літера-
туру Західної Європи та США. Визначається об’єктивістським, фотографічним зо-
браженням дійсності, трактуванням причинної зумовленості людського характеру
біологічними, спадковими чинниками та соціально-матеріальним середовищем.
Представниками натуралізму є Е. Золя, брати Ж. та Е. Гонкури, певною мірою
Гі де Мопассан, Г. Гауптман, Г. Ібсен та ін. У малярстві риси натуралізму можна
знайти в картинах Е. Мане, К. Моне, Г. Курбе тощо.
Програма
натуралізму Програму натуралізму виклав Е. Золя в книгах «Експериментальний роман»
(1880) та «Романісти-натуралісти» (1881).
Натуралістична художня система спиралася на позитивістську філософію
О. Конта й методи біологічних наук.
Натуралісти намагалися зробити мистецтво саме таким, як наука. Їхні твори
стали «клінічним» документом, історією спадкової хвороби, протоколом судової
експертизи. Соціальна роль людини трактувалася натуралістами як жорстоко де-
термінована (робітники, пралі, солдати, лікарі були середньоарифметичними ве-
личинами і завжди мали бути жертвами й бунтівниками). Натуралізм закладав-
ся на спробі довести умовність мистецтва, прагненні перетворити художній твір
141
на точну копію факту. Важливе значення митці цього напряму надавали опису.
У статті «Про роман» (1888) Е. Золя проблемам опису присвятив цілий розділ.
Складність натуралізму полягала в тому, що він, з одного боку, демократизу-
вав мистецтво, розширював його тематику, показуючи все нові площини життя,
а з іншого — дещо втрачав в естетичному плані, бракувало йому й широких уза-
гальнень.
В Україні натуралізм не знайшов істотного поширення, хоча й мав деякий
вплив на художні шукання І. Франка, котрий у своїх літературно-критичних пра-
Натуралізм
в Україні
цях досліджував систему натуралізму («Влада землі в сучасному романі» (1891),
«Еміль Золя та його життя і писання» (1898) тощо). Леся Українка вказувала, що
за правдою факту натуралісти не бачили художньої узагальненої правди і пере-
бували під гіпнозом факту, їх поетика — «шукати фактичної правди і на ній все
будувати».)
Імпресіонізм (фр. impression — враження) — течія раннього модернізму, яка
відзначається ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень
і спостережень, мінливих відчуттів і переживань.)
Особливості символізму та його основні ознаки
Як літературна течія символізм сформувався у французькій поезії 70–80-х ро-
ків XIX століття і розвивався аж до початку XX ст.
Символізм (гр. symbolon — знак, символ, ознака) — одна з течій раннього мо-
дернізму, в якій замість художнього образу, котрий відтворює певне явище, за-
Пошуки «вічної стосовується художній символ, що є знаком мінливого «життя душі» і пошуку
Істини»
«вічної Істини».
Термін запропонував французький поет Ж. Мореас у статті «Символізм» (1886).
Домінуючою ознакою нової тенденції він вважав вияв «прихованої близькості до
первісних ідей», підкреслюючи, що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву фор-
му, перетворити первинні емоції на лінії, кольорові плями, звуки, яким надається
символічного значення.
Символісти вважали, що сутність світу не можна пізнати за допомогою раці-
оналістичних засобів, бо вона доступна лише інтуїції і розкривається тільки на
ірраціональній основі — через натяк, осяяння.
Ознаки символізму:
Розкриття сут-
ності світу че- — поет — божество, творець загадкового світу символів та алегорій;
рез натяк, ося- — пріоритет творчої інтуїції, що розглядалася як містичне прозріння;
яння — протиставлення реальності світу духовному, вічних ідей та символів;
— прагнення наблизитися до непізнаної таїни, Вічності, Сенсу всього сущого;
— у центрі твору — художній символ (знак прихованих процесів, що відбува-
ються в людській душі, відображення нелегких пошуків Істини);
— Краса — це Істина і форма Бога;
— сугестивність письма (натяки, навіювання смислів);
— складний метафоризм;
— метамова;
— музикальність;
— абстрактність образів;
— вишуканість, шляхетність лірики;
— намагання висловити невимовне.
Ідеї французьких символістів позначилися на творчості українських письмен-
ників: М. Вороного, Олександра Олеся, Д. Загула, Б. Лепкого, П. Тичини та ін.
142
Відкриття шля- Французькі символісти здійснили важливий крок у розвитку мистецтва, від-
ху до модер- криваючи шлях до модернізму. Їх поезія відзначається високим змістом і довер-
нізму
шеністю естетичної форми.

Життєвий та творчий шлях Ш. Бодлера
Шарль-П’єр Бодлер народився 9 квітня 1821 року в Парижі. Його батько,
Франсуа Бодлер, походив із селян, але в епоху Наполеона став сенатором. Коли
народився син йому було 62 роки, а дружині, Кароліні, всього 27. Франсуа Бодлер
Сім’я був художником, і з раннього дитинства прищеплював синові любов до мистецтва,
Ш. Бодлера разом вони відвідували музеї та галереї. Батько знайомив Шарля-П’єра зі своїми
друзями-художниками. Та коли хлопчикові було шість років, тато помер. Через
рік мати вийшла заміж за генерала Жака Опіка. Стосунки з вітчимом у Шарля не
склалися. Заміжжя матері спричинило тяжку психічну травму, пов’язану скорі-
ше не з раннім сирітством, а зі «зрадою» матері (саме так Шарль сприймав цей її
вчинок). Тому в період отроцтва юнак шокував батьків своєю поведінкою.
Утім думка про вітчима як про жорстоку людину була хибною. Він дійсно мав
хист до військової кар’єри, адміністративної діяльності, був Великим командором
ордену Почесного легіону. Та разом з тим Опік розумівся на мистецтві і пізніше
Шарль Бодлер у своїх листах неодноразово ділився з ним своїми творчими плана-
ми, називаючи «татусем». Хоча в дитинстві хлопця дуже дратувало те, що Опік
обмежував його бунтівну вдачу, намагаючись побороти схильність пасерба до не-
продуманих вчинків. Це ображало Шарля, але в дійсності для такої поведінки
вітчима були підстави.
Бодлер крізь усе життя проніс світле почуття до матері. Він завжди писав їй
Бодлер — ніжні листи, особливо після смерті Опіка, піклувався про її здоров’я, ділився
«про5клятий» з нею творчими планами, шкодував, що не може допомогти матеріально. Бодлера
поет
називали «про5клятим» поетом, але він говорив, що не хоче бути проклятим своєю
матір’ю.
Коли Шарлю виповнилося 11 років, родина перебралася до Ліона, де хлоп-
чик почав відвідувати пансіон. Там трапилася пригода, що змінила життя Шар-
ля. Одного разу до нього потрапила записка, що компрометувала його товариша.
На вимогу викладача віддати записку Шарль порвав її і проковтнув. Коли його
покликали до директора, він відмовився переказати зміст записки і заявив, що
віддає перевагу будь-якій карі перед зрадництвом. За цей вчинок Шарля виклю-
чили з пансіону, і йому довелося навчатися в іншому закладі — колежі Людовіка
Великого. Шарль закінчив його у 1840 році, одержав ступінь бакалавра і нарешті
відчув себе вільним. Юнак відмовився продовжувати навчання і вирішив стати
поетом.
У травні 1841 року батьки, намагалися відвернути Шарля від поганого впливу
богемного кола, відправили його на о. Маврикій в Індійському океані, що юнак
сприйняв як покарання. На острові Шарль мав працювати вчителем, але через рік
він повернувся до Франції.
1848 року Бодлер брав участь у революції, яку сприйняв із захопленням, став
Бодлер — учас-
ник революції до лав учасників барикадних боїв. У щоденнику «Моє оголене серце» він так зга-
дує про себе 27-річного: «Моє сп’яніння від 1848 року. Якою була природа цьо-
го сп’яніння? Жага помсти. Природне задоволення від руйнування. Літературне
сп’яніння; спогади про прочитане».
У творчій біографії важливе місце посідає творчість кінця 40-х років — першої
половини 50-х років. Бодлер експериментує в прозі (новела «Фанфарло» (1847)),
143
драматургії (п’єса «П’яниця» (1854)), пише нотатки про художні виставки, пере-
кладає твори Е. По, присвячує йому два літературно-біографічних нариси («Едгар
По, його життя і творчість» (1852) і «Нові нотатки про Едгара По» (1857)). Та все
ж таки літературну долю Ш. Бодлера визначила його єдина поетична збірка «Кві-
ти зла».
Глибока духов Після революції 1848 року поет пережив глибоку духовну кризу. Він пере-
на криза поета осмислює ці події, намагається осягнути все, що сталося, з філософської точки
зору, змінюються погляди митця на світ. Якщо раніше він вважав, що світ — це
збалансованість добра і зла, то тепер, на його думку, зло виявляється всесильним.
Поет інакше побачив і людину. Бодлер стверджує, що людина має два прагнення:
одне спрямоване до Бога (духовність, прагнення до внутрішнього вдосконалення),
друге — до Сатани (тваринні інстинкти, насолода від власного падіння).
Увесь біль поета за духовний стан сучасного йому суспільства вилився у збірці
«Квіти зла» (1857). Після її виходу Бодлер написав небагато: «Салон 1859 року»
«Квіти зла»:
біль за духов
(1859), «Штучний рай» (1860), друге видання «Квітів зла» (1861), до якого вві
ний стан су йшли 35 нових віршів і 50 віршів у прозі (1857–1867), які було надруковано окре-
спільства мим томом під назвою «Паризький сплін» (1869).
На початку 1862 року Ш. Бодлер тяжко захворів. Його мучив головний біль,
жар, безсоння, але він не здавався. У квітні 1864-го поет від’їжджає до Брюсселя,
де читає лекції й домовляється про видання своїх творів. Однак лекції не при-
носять ні успіху, ні грошей, до того ж не вдається укласти контракт з видавцем.
Поет працює над щоденником «Моє оголене серце», який мріє опублікувати окре-
мою книгою, але робота не приносить задоволення.
4 лютого 1866 року під час відправи у церкві Сен-Лу в Наморі Бодлер втра-
Останні дні тив свідомість. Це було початком тривалої і тяжкої хвороби. 31 серпня 1867 року
життя поета
Ш. Бодлер помер. Його поховано в Парижі на цвинтарі Монпарнас.
Інформація для допитливих

Сучасники розповідали, що Бальзак і Бодлер випадково наскочили один на од-
ного під час прогулянки, і це комічне зіткнення, що викликало в обох сміх, по-
Бальзак — літе- служило приводом до знайомства. Півгодини по тому вони вже прогулювалися по
ратурний учи- набережній Сени й розмовляли про все, що спадало на думку.
тель Бодлера
До речі, Бальзак був одним з улюблених письменників і літературних учителів
Бодлера.
Естетичні погляди Ш. Бодлера
У своїй творчості Ш. Бодлер розробляв принципи нового модерністського мис-
тецтва. Він наголошував, що роль Краси у світі є надзвичайною. На його думку,
мистецтво стає Прекрасним лише тоді, коли виражає почуття, пристрасті, мрію
кожного. Прекрасним у мистецтві може бути будь-яка річ, будь-яке переживання,
але таїну Прекрасного ніхто й ніколи так і не осягне. Таємниця співчуття — це
теж ознаки краси. Бодлер завжди наголошував на тому, що досконале не може
бути завершеним. Це означає, що справжній витвір мистецтва має знайти своє
продовження в душі читача, викликати в нього певні переживання, почуття, зму-
сити зазирнути в самого себе.
Головним для ліричного героя поета стали вже не конфлікти з дійсністю, а його
внутрішні протиріччя. Окрім того, він силою уяви здатен творити новий світ влас-
них бажань, марень і почуттів. Цей світ безмежний у власних проявах і до кінця
не пізнаний.
144
— Як ви розумієте слова Ш. Бодлера, що служать першим епіграфом уроку?
(Поет звертає увагу на роль почуттів у сприйнятті творів мистецтва.)
Самобутність — На яку рису вдачі Бодлера вказував французький письменник Ж.-П. Сартр
митця у вислові, що є другим епіграфом уроку? (Письменник вказував на самобутність
митця.)
7. Розповідь учителя.
Історія створення і структура збірки «Квіти зла»
Книга, що містить лише двісті сторінок невеликого формату, стала перлиною
світової лірики.
Задум збірки визрів у 1846 році. Тоді цей твір мав називатися «Лімби», що озна-
Задум збірки чає «верхні кола пекла». Звичайно, виникають асоціації з Данте та його твором
«Божественна комедія». Пеклом здавалося поетові сучасне життя, пекельні муки
відчували як ліричний герой твору, так і сам автор. Але таку назву вже мала кни-
га Теодора Верона. Письменник Іполит Бабу підказав іншу — «Les Fleurs du Mal»
(«Квіти зла»). Ця назва сподобалася Бодлеру, окрім того слово «le Mal» має ще
й інше значення — біль. Саме так називалася нова збірка поета, що з’явилася
1 червня 1855 року і містила лише 18 віршів.
Назва твору виявилася напрочуд влучною і виразною, відбивала всі супереч-
ності, які переживав поет.
Структура Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів: «Сплін та ідеал», «Па-
«Квітів зла» ризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі вони об’єднані за
проблемно-тематичним принципом.
Вірші у збірці мають здебільшого двопланову структуру, але на першому пла-
ні — предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, а за ними ховається ідея, аб-
стракція, що перетворює предметно-емпіричні образи на символи. Символіка пое-
та звернена до «реальної свідомості», спрямована глибоко й експресивно виразити
суперечливе духовне буття особистості.
Сучасники не сприйняли книгу Ш. Бодлера, звинуватили його в аморальності,
а проти автора було висунуте судове обвинувачення в «обра5зі суспільної моралі».
Навіть його мати не зрозуміла книги сина і приєдналася до думки критиків. Суд
над поетом відбувся 20 серпня 1857 року.
Суд над Бодле- Зазначимо, що в той же час судили й іншого письменника — Г. Флобера, авто-
ром ра роману «Пані Боварі». Але у Флобера був блискучий адвокат і митця виправ-
дали. А Ш. Бодлерові присудили сплатити штраф у сумі 300 франків. Видавець
його збірки теж мав сплатити штраф — 100 франків. Окрім того, суд вимагав ви-
ключення зі збірки шести віршів, увесь тираж заарештували.
Бодлер був у розпачі і переживав тяжку депресію. Він написав зворушливого
листа імператриці з проханням зменшити штраф. Імператриця відгукнулася на
сповідь поета, і штраф зменшили до 50 франків.
Напередодні Різдва 1857 року Ш. Бодлер писав: «Я кілька місяців перебуваю
в полоні жахливої апатії, що порушила все… Самотність без підтримки й без ро-
боти — жахлива річ…».
Пройшов певний час, доки Бодлер почав писати.
9. Виразне читання поезії «Альбатрос».

(Учень або вчитель декламують вірш у перекладі Д. Павличка або М. Терещен-
ка чи І. Драча.)
145

— Якими зображені матроси? (У перекладі Д. Павличка це люди, які розважа-
ються на палубі корабля і задля розваг «піймали альбатроса». У перекладі М. Те-
рещенка про них написано так: «Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів…
безпечно ловить птиць, величних альбатросів». Вони жорстоко розважаються:
«Той — люльку в дзьоб дає, а той сміється з нього, / Каліку вдаючи, іде за птахом
вслід». Тобто, матроси змальовані як юрба веселих, жорстоких гуляк.)
Образ
— А яким зображено альбатроса в небі та на палубі? (У Д. Павличка альба-
альбатроса
трос — «король блакиті», у нього «великі білі крила», «прекрасний в небесах».
У М. Терещенка — «величні альбатроси», «ясних висот владику». Але на палубі
птах змінюється. У Д. Павличка — «він присоромлений, хода його смішна. / Во-
лочаться за ним великі білі крила, / Як весла по боках розбитого човна», «Пре-
красний в небесах, а тут — як інвалід!».)
— Який прийом використовує автор при зображенні матросів та альбатроса?
(Прийом контрасту. Але протиставлення тут набагато глибше. У вірші протистав-
ляються два світи: романтичний і реальний, приземлений.)
— Хто з героїв який зі світів уособлює? (Матроси — реальний, земний, ниций,
морально недосконалий. Альбатрос — світ волі, високих ідеалів, мистецтва.)
— До кого уподібнюється альбатрос? Чому? (Альбатрос уподібнюється поетові,
котрий також протиставляється натовпу, що його не визнає.)
— Який художній прийом використовує автор при змалюванні образу альба-
троса? (Алегорію.)
Особливість — У чому полягає особливість композиції? (Композиція вірша побудована на
композиції опозиціях, що допомагають показати два несумісні першоджерела: земне і небес-
вірша
не, вільний простір неба і замкнений корабля, високе і нице, альбатрос і матроси,
поет і натовп.)
— Подумайте, завдяки чому досягається композиційна єдність вірша? (Компо-
зиційна єдність досягається за допомогою центрального образу — альбатроса.)
— Які образи вірша є символічними? Дайте їх тлумачення. (Образ альбатроса
(символ поета), політ альбатроса (символ нестримного польоту фантазії митця),
неба (символ творчої волі митця), «висота» і «блакить» символізують піднесені
прагнення митця.)
— Які кольори використовує автор? (Блакить, білий, темні, похмурі.)
— Визначте тему вірша. (Тема вірша — місце поета та його призначення в су
Трагедія митця
в духовно ни- спільстві. У вірші розкривається трагедія митця в духовно ницому суспільстві.)
цому суспіль- — Яким, на думку автора, має бути поет? (Поет як альбатрос — володар гроз та
стві грому, / Глузує з блискавиць, жадає висоти, / Та, вигнаний з небес, на падолі зем-
ному / Крилатий велетень не має змоги йти». Поет прагне до високого, він завжди
залишається вільним у світі своєї уяви, але натовп його не розуміє.)

— Порівняйте переклади Д. Павличка і М. Терещенка.
(У вірші, Д. Павличком, альбатроса не можна вважати переможеним. І навіть,
знаючи про драматичну долю поета, перекладач услід за Ш. Бодлером проголошує
перемогу духовного першоджерела над земним. У вірші, перекладеному М. Те-
рещенком, заслуговує на увагу образ «несамовитої» юрби матросів, які є уосо-
бленням натовпу, що протиставляється творчій особистості. У цьому перекладі
яскраво розкривається саме конфлікт митця зі світом. Обмеженість земного світу
підкреслюється і словом «тюрма». Перекладач теж утверджує силу генія митця,
здатність наповнювати дійсність світлом високих ідей.)
146
Проблемні завдання й запитання.

— Знайдіть риси модернізму у вірші Ш. Бодлера «Альбатрос». (Наявність
Риси модерніз- образів-символів, кольорова символіка, непомітний перехід символу в настрій,
му у вірші «Аль-
батрос» настрою — в думку, думки — у почуття.)
— Дослідник І. Карабутенко писав: «Больове начало — лейтмотив книги [“Кві-
ти зла”]. Чи згодні ви з такою думкою? Як вона втілюється у вірші «Альбатрос»?
(Біль за митця, його розтоптану душу, нерозуміння поета оточуючими дійсно ви-
кликають біль.)

Вивчити конспект (тези) уроку; повторити вивчену на уроці термінологію; ви-
вчити напам’ять вірш Ш. Бодлера «Альбатрос».
Урок № 25
Тема. Філігранність поетичної техніки, формальна довершеність і сугестивність
вірша Ш. Бодлера «Вечорова гармонія». Тлумачення предметних образів як
«видимих знаків» ідей, почуттів, душевних станів у поезії «Відповідності».
Мета: проаналізувати вірші зі збірки «Квіти зла», поглибити знання учнів про творчість
Ш. Бодлера, особливості поетики митця; домогтися засвоєння поняття «сугестія»;
розвивати навички аналізу поетичного твору, виразного читання, зв’язного мов-
лення, логічного мислення, творчі здібності; сприяти формуванню читацької куль-
тури школярів.
Обладнання: підручник; тексти віршів Ш. Бодлера (у перекладах на вибір учителя та учнів); слов-
ник літературознавчих термінів, тлумачний словник.
Хід уроку
Одна з найхарактерніших прикмет по-

езії Бодлера полягає в органічному поєд-
нанні глибокого й інтенсивного ліризму
з пластичною довершеністю форми. Фі-
лософська ідея чи драматичне пережи-
вання знаходять у нього напрочуд повне
втілення в образах, візуально виразних
до скульптурності й водночас піднятих
до висоти символу.
Д. Наливайко,
український літературознавець
147
1. Бесіда.
— Дайте визначення понять «символізм», «модернізм».
— Назвіть основні ознаки символізму.
— Розкрийте особливості естетичних поглядів Ш. Бодлера.
— Розкажіть про структуру збірки «Квіти зла».
— Яке символічне значення назви збірки «Квіти зла»?
2. Виразне читання напам’ять поезії Ш. Бодлера «Альбатрос».

(Вірш декламують напам’ять 3–4 учні.)
Як відомо, композиційну особливість структури збірки «Квіти зла» становить
її двоплановість. Це стосується передусім основної частини «Сплін та ідеал»,
в якій утверджується божественна природа людини і ницість звичайного життя.
Двоплановість Поет прагне злетіти вгору, його «трепетний дух» утікає від «земної хвороботвор-
збірки «Квіти
зла» ної гнилі», щоб піднятися в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але йому важко
втриматися на цій висоті. Від першої частини «Спліну та ідеалу» до заключної
(вірші «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник»)
чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеалу», а на-
впаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога — до Сатани.
Цикл «Сплін та ідеал», як і в цілому вся збірка,— це лірична драма, де ідеа-
лові протистоїть не сама дійсність, а «сплін» — хворобливий душевний стан, по-
роджений цією дійсністю. Бодлеру вдалося заглянути в безодню людського відчаю
й душевного мороку.
2. Виразне читання поезії Ш. Бодлера «Вечорова гармонія».

(Учень чи вчитель декламують вірш у перекладі Д. Павличка (або іншому на
вибір учителя).)
Вечорова гармонія
Надходить час, коли стебло співає росне,
Немов кадило цвіт димує в тишині;
Мелодій повіви зринають запашні,
Меланхолійний вальс та очманіння млосне!
Немов кадило, цвіт димує в тишині,
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,
Меланхолійний вальс та очманіння млосне,
Як вівтар, небеса високі і смутні.
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,
Те серце, що труну ненавидить і в сні!
Як вівтар, небеса високі і смутні,
Упало в кров свою світило життєносне.
Те серце, що труну ненавидить і в сні,
З минувшини бере світання високосне,
148
Упало в кров свою світило життєносне,

Та сяє, мов потир*, твоє лице мені.
— Які почуття викликає у ліричного героя вечір? (Вечір викликає у героя різ-
ні почуття та асоціації. Глибоке враження на нього справляють захід сонця, нічна
тиша, буяння трав і дерев.)
Відчуття гармо- — Як у вірші досягається відчуття гармонії? (За допомогою поєднання звуків
нії у вірші та ароматів, почуттів і вражень.)
— Прослідкуйте за особливостями мелодики. (Вірш дуже мелодійний. Ця ме-
лодійність забезпечується повторами, прийомами асонансу (часте повторення зву-
ків «о» та «у», що передають протяжність мелодії) та алітерації (багато сонорних
звуків «м», «л», «н». Разом з тим часте повторення «р» вносить відчуття триво-
ги).)
— Яку роль відіграє образ меланхолійного вальсу? (Це мелодія серця лірично-
го героя — меланхолійна, тобто сумна, дещо піднесена, але трагічна.)
— Чи можете ви сказати, про що цей вірш? (Про невимовну тугу особистості,
прагнення гармонії, недосяжність ідеалу, про життя і смерть.)
— Яке значення має захід сонця, змальований у кінці вірша? (Кривавий захід
Значення захо- сонця набуває символічного значення. Він уособлює душевні втрати, що завжди
ду сонця
супроводжують життя людини. Але в останньому рядку звучить світла нота: згад-
ка про кохану «Та сяє, мов потир, твоє лице мені». Невипадковою є згадка про
потир, адже кохання набуває ознак святості. Саме таким і є це почуття.)
— Який прийом використовує автор у фіналі твору? (Прийом синтаксичного
протиставлення: «Упало в кров свою світило життєносне, / Та сяє, мов потир, твоє
лице мені».)
Приклад сугес-
У вірші «Вечорова гармонія» відчувається якась недомовленість, незаверше-
тивної лірики ність. І все це відбувається в душі ліричного героя. Перед нами приклад сугестив-
ної лірики.
Сугестія — навіювання, спонтанний вияв емоцій.
Сугестивна лірика — жанрова група ліричних творів, яка спирається не на ло-
гічно оформлені зв’язки, а на асоціації та інтонаційні відтінки, звернена до емо-
ційної сфери читача. Предметом зображення в сугестивній ліриці є духовна сфера,
внутрішні конфлікти морально-психологічного характеру.
6. Продовження слова вчителя.

Поезія «Вечорова гармонія» має глибокий підтекст. Вірш демонструє тезу пое-
та про те, що справжнє мистецтво має бути незавершеним, таємничим. У творі во-
Глибокий під-
єдино зливається Краса і Таїна, які символізують різні першоджерела. Так автор
текст твору
стверджує гармонійну цільність особистості в усіх її почуттях. Подібна цільність
є одним із проявів Ідеалу, способом утвердження духовної величі людини.
Відомий російський поет-символіст В. Брюсов писав: «Два вірші Бодлера ви-
значають межі його поезії, а можливо й поезії взагалі: “Краса” та “Відповідності”.
В одному з них поет схиляється перед Красою світу, а в іншому — перед його Та-
* Потир — чаша, в якій на літургії змішують вино з водою для причастя.

149
їною. Людство з давніх-давен знає ці два напрямки, ці два ідеали. Античний світ
схилявся перед Красою, світ християнський — перед Таїною. Боротьба цих двох
ідеалів і складає всю історію людства».
7. Виразне читання поезії Ш. Бодлера «Відповідності».

(Учень або вчитель декламують вірш у перекладі М. Драй-Хмари (або іншому
на вибір учителя).)
Відповідності
Природа — мудрий храм, де ряд колон живих
Нечутно шепчеться, як вечоріє днина;
Лісами символів проходить там людина
І зустріча привітний погляд їх.
Як верховинських лун глухі, протяжні гуки,
Зливаються в акорд протяжний і міцний,
Де все з’єдналося: і ніч, і день ясний,—
Так сполучаються парфуми, барви й звуки.
Є свіжі пахощі, як тільця немовлят,
Зелені, як лука, м’які, як звук гобоя,
І є торжественно-розпусний аромат —
Дух амбри, ладану, дух пижма і бензоя,
Що в безкрай шириться, як і саме життя,—
У нім екстаза дум, в нім захват почуття.
— Чи можна визначити тему вірша? (Чітко її визначити важко. Адже в поезії
Таємниче, інтуї-
тивне, підсвідо- багато таємничого, інтуїтивного, підсвідомого.)
ме в поезії — Якою у цьому вірші є позиція автора? (Автор закликає читачів долучитися
до загадкової і непізнаної таємниці буття, відчути цілісність та єдність усього су-
щого. Кожен читач по-своєму може трактувати символи поезії, адже вони завжди
багатозначні.)
— Якою у вірші постає природа? («Природа — мудрий храм».)
— У чому полягає особливість зображення світу в поезії? (У вірші багато зо-
рових і чуттєвих образів. Автор передає звуки і запахи. Читач «відчуває» запах
парфумів, «дух амбри, ладану, дух пижма і бензоя», «бачить» зелені луки, ліси,
безкраї поля. Кожен має знайти свої «відповідності» і пізнати сенс буття.)
— Визначте жанр поезії. (Сонет: 14 рядків, два катрени і два терцети. У кін-
ці — основна думка: життя багатогранне і непізнане.)
— Виразно прочитайте епіграф до уроку.
— Які особливості поетики Ш. Бодлера визначив Д. Наливайко? (Органічне по-
єднання глибокого ліризму, філософська насиченість вірша, символізм образів.)
10. Проблемні запитання й завдання.

— У чому полягає особливість поетики Ш. Бодлера?
— Знайдіть втілення рис символізму в поезіях Ш. Бодлера.

Основоположний структурний принцип збірки «Квіти зла» є таким, що від-
повідає романтичному напряму. Це визначається контрастним протиставленням
150
Принцип оета, який прагне до ідеалу, і жорстокого навколишнього світу. Домінантами, що

п
контрасту організовують образно-поетичну структуру збірки, виступають принцип контрас-
ту, характерний для романтизму, і символіка.
Кожен художній образ тією чи іншою мірою є символом, бо він не тільки щось
безпосередньо відображує, а й символізує ширше, істотніше, загальніше.
Вірші Бодлера часто сповнені жахливих, гидких, відвертих картин пороку,
бруду, розбещеності («Падло»). Але якщо поезія насичена образами, котрі симво-
лізують суспільний і моральний занепад, це не означає, що сама вона випромінює
зло. Навпаки, будь-який вірш Бодлера обов’язково несе віру та надію на краще.
Про це свідчать слова самого поета: «…У цю жорстоку книгу я вклав усе моє серце,
усю свою ніжність, усю мою віру… усю мою ненависть…».
Вплив «Кві-
«Квіти зла» — це здійснений із рідкісною послідовністю та завершеністю син-
тів зла» на роз- тез значної епохи європейської поезії — доби романтизму, й водночас своєрідний
виток сучасної пролог до іншої видатної поетичної епохи кінця XIX — початку XX століття. Тому
поезії невипадково Бодлера називають і пізнім романтиком, і поетом епох імпресіоніз-
му, і предтечею символізму.
«Квіти зла» вплинули на розвиток сучасної поезії. Французькі послідовники
Бодлера — С. Малларме, А. Рембо. Сильний вплив Бодлера можна виявити у твор-
чості австрійського поета Р.-М. Рільке.
IV. Закріплення знань, умінь та навичок
1. Творче завдання. Рольова гра.

— Ознайомившись з віршами зі збірки «Квіти зла», уявіть себе «адвокатом»
Ш. Бодлера. Спробуйте «захистити» його на суді.
— Яке ваше особисте враження від поезії Ш. Бодлера?
— У чому виявляється особливість композиції збірки «Квіти зла»?
— Яким поет бачить мистецтво?
— У чому полягає особливість поетики Бодлера?
— Які особливості символізму притаманні поезії митця?

Повторити матеріал про символізм, його естетичні принципи.
шлях П. Верлена.
Урок № 26
Тема. Із поезії французького символізму. Символізм як літературний напрям
останньої третини XIX — початку XX ст. Основні естетичні принципи та
поетичне новаторство символістів. Творчість П. Верлена. Вірші «Забуті
арієти», «Так тихо серце плаче…», «Поетичне мистецтво».
151
Мета: поглибити знання учнів про символізм як літературний напрям; актуалізувати знан
ня про естетичні принципи символізму, сугестію; ознайомити учнів із матеріалом
про життєвий та творчий шлях французького поета П. Верлена; поглиблювати на-
вички аналізу поетичного тексту, виразного читання; розвивати зв’язне мовлення,
логічне мислення; сприяти розширенню читацького кругозору школярів; виховува-
ти кращі людські якості.
Обладнання: підручник; портрет П. Верлена; виставка творів символістів; тексти віршів П. Вер-
лена (у перекладах на вибір учителя або учнів); виставка репродукцій картин імпре-
сіоністів (на вибір учителя); словник літературознавчих термінів, тлумачний слов-
ник.
Хід уроку
Бесіда.
— Згадайте визначення символізму як літературного напряму. (Символізм
(грец. symbolon — знак, символ, ознака) — одна з течій раннього модернізму,
в якій замість художнього образу, котрий відтворює певне явище, застосовуєть-
ся художній символ, що є знаком мінливого «життя душі» і пошуку «вічної Іс
тини».)
— Назвіть ознаки символізму як літературного напряму.
(У процесі лекції учні записують тези.)
Як відомо, символізм виник у Франції в 60–70-ті роки XIX ст., звідки й по-
ширився в інші країни.
На думку літературознавців, символізм формується на проголошеному Ш. Бод-
Значення за- лером законі «відповідностей», що проникають у безмежний, постійно оновлюва-
кону «відповід- ний світ, де відбувається «активне самоперетворення внутрішнього на зовнішнє»,
ностей»
їх синтез.
В основу естетичної системи символізму покладено символ як засіб уникнення
повсякденності, досягнення ідеальної сутності світу — Краси.
Великий вплив на розвиток естетичної концепції символізму справив німець-
кий романтизм, філософія А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. Соловйова.
У французькому символізмі виділяють три етапи:
Три етапи I — 70-ті — друга половина 80-х років XIX ст.— період становлення напряму;
французького II — 80–90-ті роки XIX ст.— період активного розвитку символізму;
символізму III — кінець XIX — початок XX ст.— спад символістського руху.
У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А. Рем-
бо, С. Малларме; у Бельгії — М. Метерлінк, Е. Верхарн; в Австрії — Р. М. Ріль-
ке; у Росії — В. Брюсов, А. Бєлий, О. Блок. В Україні символізм представлений
творчістю плеяди талановитих поетів, які утворили цікаві угруповання, напри-
клад: «Молода муза», «Українська хата», «Митуса»» та ін. Ідеї французьких
152
с имволістів мали вплив на М. Вороного, Олександра Олеся, О. Слісаренка, Д. За-

гула, Б. Лепкого, П. Карманського, П. Тичини та ін.
Одним із зачинателів французького символізму став поет Поль Верлен, хоча
сам він і заперечував свій зв’язок із символістами.

Життєвий та творчий шлях П. Верлена
Поль Верлен посідає особливе місце серед видатних французьких ліриків кінця
XIX століття. Проголошений «королем поетів» і шанований як визнаний майстер
«Найбільш ори- символічного напряму, він, проте, не був ні його лідером, ні теоретиком.
гінальний се- Французький письменник А. Франс назвав П. Верлена «найбільш оригіналь-
ред сучасних ним, грішним, містичним, найбільш натхненним і справжнім серед сучасних
поетів» поетів».
Життя цього поета сповнене вічних пошуків, протистояння долі, злетів і па-
дінь.
Народився Поль-Марі Верлен 30 березня 1844 року в сім’ї капітана саперних
військ. Дитинство поета було щасливим: обожнюючи свого єдиного і довгоочі-
Сім’я та куваного сина, батьки (особливо мати) в усьому йому потурали. Після відставки
навчання батька родина переїхала до Парижа.
П. Верлена Навчався Верлен в ліцеї Бонапарта, де почав писати вірші. Закінчивши
у 1862 році ліцей, юнак вступив на юридичний факультет університету. Але за-
хоплення юриспруденцією досить швидко минуло. Окрім того, матеріальний стан
родини похитнувся, і в 1864 році Поль Верлен влаштувався дрібним службовцем
до страхового товариства, потім до мерії одного з паризьких районів, а згодом —
до міської ратуші.
Один із ранніх своїх віршів під назвою «Смерть» Верлен 1858 року надіслав
В. Гюґо. У 1863-му поет надрукував сонет «Пан Прюдом», який свідчив про за-
Початок літе-
ратурної твор- хоплення юнака групою «Парнас». У 1866-му вже вісім його віршів з’явилися
чості в збірці «Сучасний Парнас». У тому ж році Верлен власним коштом видав збірку
«Сатурнічні поезії», значну частину яких склали вірші, написані під помітним
впливом Ш. Бодлера, Т. Готьє і парнасців. Однак твори «Сатурнічних поезій» вже
мають ознаки оригінального верленівського стилю: меланхолійність інтонації,
здатність передавати таємні порухи душі, її «музику». Збірка присвячена тим, хто
народився «під знаком Сатурна», усім, «хто нещасливий на землі, кого тривожить
бентежна уява, хто приречений на земні, а можливо, і на віковічні страждання».
Саме таким бачив поет себе й свого читача, сподіваючись на його співчуття. Поет
захоплено говорить про твори та предмети мистецтва. Але в його сприйнятті світ
не є холодно-гармонійним і прекрасно-байдужим, яким він поставав у «парнас-
ців». Створені Верленом пейзажі здебільшого зображують осінь, захід сонця, су-
тінки («Осіння пісня», «Сонце на спаді», «Nevermore»). Ліричний герой цих вір
шів статичний, у його застиглості відчутне щось фатальне.
У другій половині 60-х років Верлен приєднався до групи «Парнас». Він ціка-
виться риторикою, вивчає іноземні мови, відвідує літературні салони.
1868-го побачила світ збірка «Вишукані свята», присвячена темі мистецтва.
У збірці Верлен використав характерний для «парнасців» прийом створення пей-
Верлен і група зажу: не враження від живої природи, а її відображення в живописі надихають
«Парнас»
поетичні рядки. Поета захоплюють картини Ватто, Фрагонара, Греза, проте зама-
льовки природи набувають суто верленівського характеру «пейзажу душі», вони
підпорядковані тут основному художньому завданню — виявити відтінки стану
душі ліричного героя. Дами й кавалери, які з’являються в книзі, не живуть у ре-
153
альному світі, а існують як гра уяви, примхлива вистава на тлі витонченого «пей-
зажу душі»: «Твоя душа — витворний краєвид, / Яким проходять з піснею і грою
/ Чарівні маски, радісні на вид, / Та сповнені таємною журою».
Схвальні відгуки на обидві збірки дали А. Франс і В. Гюґо, відзначивши своє
Нерозуміння рідність таланту молодого поета, який, на їхню думку, був «не схожий на своїх
віршів поета
широкою сучасників». Однак широка публіка не зрозуміла віршів П. Верлена, тому поетові
публікою довелося пройти довгий шлях до своєї популярності.
У 1869 році Верлен познайомився з Матільдою Мот’є де Флервіль, яка стала
його дружиною. Після заручення у червні 1869 року почав працювати над збіркою
«Добра пісня», котру присвятив своїй нареченій. Книга, що вийшла 12 червня
1870 року, за два місяці до вінчання, стала весільним подарунком Матільді.
У дні революції 1871 року Верлен приєднався до Комуни і брав участь у ро-
боті бюро комуністичної преси в революційному уряді. У спогадах митця є та-
кий запис: «Я все ж із самого початку любив цю революцію, яка була мирною
і якій небезпечно близькою була приказка: “Якщо хочеш мати мир, готуйся до
війни”».
Після 1871 року верленівська меланхолія поглиблюється. Відіграють свою роль
і поразка Паризької Комуни, і особисте життя, що дало тріщину.
Поглиблення У лютому 1871 року Верлен одержав листа з маленького провінційного містеч-
меланхолії ка Шарлевіль від нікому ще не відомого 18-річного поета Артюра Рембо з кіль-
кома його віршами. У своєму листі-відповіді Верлен запросив молодого поета до
Парижа. Після знайомства поета з Артюром Рембо родинні відносини перетворю-
ються на справжню драму. Суцільний нігілізм і анархізм цього юного генія під-
штовхують Верлена до більш рішучого розриву з поетичною традицією.
Поети вирушають у мандри до Бельгії, Англії, знову повертаються до Бельгії.
Зв’язок
з А. Рембо Між ними відбувається кілька суперечок і примирень, аж поки в липні 1873 року
не вибухає кульмінаційна сварка. Верлен стріляє в Рембо з револьвера й легко
ранить того в руку, за що його заарештовують, а згодом засуджують до двох років
ув’язнення. На волю поет вийде тільки у січні 1875-го.
Випуском четвертого збірника «Романси без слів» (1874), що являв собою лі-
ричний щоденник, у якому описувалися враження від подорожі Бельгією та Анг
лією, Верлен керував із в’язниці.
«Романси без слів» — найвище поетичне досягнення Верлена. Знову, як і в пер-
Найвище пое ших збірках, звучать ноти суму й меланхолії, нетривалого забуття й печалі. Окре-
тичне досяг- мі вірші збірки нагадують пейзажі художників-імпресіоністів, часом у них усе
нення Верлена
ніби вкрите сірою імлою або розчинене в тумані. При цьому чітко виявляється
притаманна поезії межі століть тенденція до синтезу словесних і живописних об-
разів, використання образотворчих художніх можливостей мови. Прислухаючись
до монотонного шуму дощу, до відлуння церковних дзвонів, блукаючи насичени-
ми осіннім повітрям вулицями, занурюючись у бузково-зелену тінь дерев, поет
зливається душею з печальним і таємничим світом. Навколишні предмети не іс-
нують для нього окремо від світла, яке вони випромінюють, від вібрації повітря:
«Зеленаво й малиново / У непевнім світлі лампи / За вікном все знову й знову /
Мерехтять пригорки й рампи…».
«Романси без слів», імпресіоністичні за своєю природою, складаються пере-
важно з віршів, які змальовують пейзажі. Інші сюжети (історичні, героїчні, сати-
ричні) безслідно зникають. Але пейзаж тут незвичайний — це знов-таки «пейзаж
душі». Природа й душа поета зливаються в одному образі, в єдиній істоті, яка,
залишаючись природою, стає водночас людиною. Так Верлен стає визнаним май-
стром імпресіонізму.
154
Імпресіонізм (фр. impression — враження) — течія раннього модернізму, яка
відзначається ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень
і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань.
(У процесі лекції можна продемонструвати репродукції картин художників-
імпресіоністів.)
Витончене від- Імпресіонізм як літературно-мистецький напрям

биття миттєвих Імпресіонізм виник у Франції в другій половині XIX століття, насамперед
вражень і на- у живописі. Назву напряму дала картина К. Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873).
строїв
Найвідоміші представники імпресіонізму в малярстві: К. Моне, Е. Мане, О. Ре-
нуар, Е. Дега, К. Піссарро та ін. Своїм головним завданням вони вважали най-
природніше зображення зовнішнього світу, витончене відбиття своїх миттєвих
вражень і настроїв.
Імпресіонізм став плідним напрямом і в музиці, йому віддали перевагу М. Ра-
вель, К. Дебюссі, Дж. Пуччіні, М. де Фалья та ін.
У літературі представниками цього напряму були брати Гонкури, Гі де Мо-
пассан, П. Верлен (Франція); С. Цвейг (Австрія), М. Коцюбинський, М. Вороний
(Україна) та ін.
У поезії імпресіонізм близький до символізму.
Риси імпресіонізму:
— головним є відчуття, враження, мінливі почуття особистості, миттєві стани
Риси душі;
імпресіонізму
— суб’єктивність зображення, підкреслений ліризм;
— різнобарв’я тропів, що створюють певний настрій, посилюють емоційність
почуттів і вражень;
— фрагментарність описів (мить, епізод внутрішнього буття);
— гра кольорів та відтінків, світла й тіні;
— злиття звуків і кольорів, слів і звуків, слів і барв тощо;
— вишукана мелодика творів;
— витонченість поетичного письма.
6. Продовження повідомлення підготовленого учня.

Під час перебування у в’язниці Верлен дізнався, що його дружина порушила
справу про розлучення. Коли поет вийшов на волю, його зустрічала тільки ста-
ренька мати.
Відчуваючи самотність, Верлен шукає підтримки з боку А. Рембо, з яким зу-
стрівся у Штутгарті. Ця зустріч виявилася останньою для кожного з них. Через
деякий час, повертаючись додому в нетверезому стані, вони посварилися і вчини-
ли бійку. Після цього випадку друзі вже ніколи не бачилися.
Звернення Вер- У 70–80-х роках Верлен звертається до Бога. Саме тоді він зрозумів, у чому слід
лена до Бога шукати ту силу, що здатна протистояти ницості життя, загальній зневірі. Релі-
гійні настрої позначилися на його збірці «Мудрість» (1881), в якій поет прагнув
розв’язати конфлікт між «життям» і «мистецтвом».
Упродовж 1875–1877 років П. Верлен мешкає переважно в Англії, багато пра-
цює.
1884 року виходить збірка «Колись і недавно» та книга літературно-критичних
статей «Про5кляті поети». У цій книзі Верлен дав вичерпну характеристику най-
155
новішої школи поетів-символістів і визнав геніями зовсім невідомих у той час

Успіх «Про5кля- С. Малларме, А. Рембо, Т. Корб’єра та ін. Успіх «Про5клятих поетів» викликав
тих поетів» цікавість публіки і до самого Верлена — поет отримав змогу видавати свої твори
та одержувати за них гроші. А доти він вів злиденне існування.
«Найперше — музика у слові!» — під таким гаслом відбувалася еволюція
поета. Естетичні принципи митця, що набули довершеної форми, чітко вирази-
лися у збірках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісня для неї»
(1891).
Вірші Верлена стали надзвичайно популярними. У 1891 році на традиційній
церемонії обрання «короля поетів» найбільше голосів було подано за Верлена.
До поета прийшла довгоочікувана слава. На жаль, визнання прийшло занадто
пізно. Верлен — у пастці злиднів, він часто хворіє.
1892 року вийшла збірка «Таємні обідні», що була присвячена пам’яті Бодле-
ра. Останній прижиттєвий збірник Верлена «Епіграми» побачив світ 1894 року.
У творчому добуткові Верлена є й прозаїчні твори, які звичайно поділяють
Творчий добу- на дві групи: «прозу уяви» й автобіографічну. До першої належать «Записки
ток Верлена вдівця» (1886), різнорідні мініатюри якої були написані в основному впродовж
1883–1884 років. Автобіографію Верлена складають такі твори, як «Мої лікарні»
(1891), «Мої в’язниці» (1893) і «Сповідь», котру поет так і не встиг завершити.
8 січня 1896 року від кровотечі легенів Поль Верлен помер у лікарні. Натовп
літераторів і шанувальників його таланту супроводжував труну з тілом поета від
церкви Сент-Етьєн дю Мон на цвинтар.
У липні 1873 року в Брюсселі Верлен перебував у в’язниці, куди він потрапив
після пострілу в А. Рембо. Саме в цьому похмурому місці він написав вірші своєї
найкращої поетичної збірки «Романси без слів» (1874), яка складається із циклів
«Забуті арієти» і «Бельгійські краєвиди».
«Романси без слів» — вершина імпресіоністської лірики Верлена. Збірка є се-
Вершина імп- рією замальовок, мотивів, фрагментів, пейзажів. Імпресіоністська суб’єктивація
ресіоністської та дематеріалізація дійсності сягає в ній найвищого ступеня. Вдосконалюється
лірики поета
майстерність нюансування образу, зростають гнучкість і задушевність поетичної
інтонації.
8. Виразне читання поезії П. Верлена «Забуті арієти».

(Учитель або учень декламують вірш у перекладі М. Лукаша (чи іншому на
вибір учителя).)
Забуті арієти
Це захоплене зомління,
Це закохане томління,
Хвильні трепети лісів
У руках вітрів пестливих
I між віток шелестливих
Хор сп’янілих голосів.
О, цей шелест, шемріт, шепіт,
Воркіт, туркіт, цвіркіт, щебет,
Журкіт, муркіт, свист і писк,
Трав розмайних шевеління,
Шум води по моховинню,
По камінню плеск та блиск…
156
Хто ж до всього того шуму

Вплів мотив тривоги й суму,
Жаль снує душа — чия?
То, напевно, ми з тобою
День прощаємо журбою,
То душа твоя й моя!
Арієта — різновидність арії. Це невеличка арія з пісенним характером мелодії.
Так називається й інструментальна п’єса наспівного характеру.

— Чи можна визначити тему цього вірша? (Чітко визначити тему важко. В по-
езії відображені почуття ліричного героя.)
— Якою зображено природу? (Вона прекрасна й таємнича. Герой неначе зли-
вається з нею.)
— Які художні прийоми використовує автор? (У вірші багато іменників та
Злиття лірично-
прикметників, що передають відчуття і допомагають «побачити» різні предмети.
го героя з при- Використано прийоми алітерації, за допомогою якого передаються звуки приро-
родою ди: шуми («I між віток шелестливих», «О, цей шелест, шемріт, шепіт», «Трав роз-
майних шевеління, Шум води по моховинню» тощо); плеск води («По камінню
плеск та блиск…»). У вірші багато сонорних звуків («м», «л», «в»), що створюють
протяжність оповіді; звуки «з», «р» вносять у тло поезії нотки неспокою, чогось
різкого); прийом асонансу (звуки «о», «у») створює ефект милозвуччя, який на-
буває особливого змісту в поєднанні з алітерацією.)
— Який настрій вірша? (Меланхолійний, адже до шуму вплітається мотив
Меланхолійний тривоги й суму. Може, за нездійсненними надіями, сподіваннями. Відчувається
настрій вірша
якась загадковість і недомовленість. «То, напевно, ми з тобою / День прощаємо
журбою, / То душа твоя й моя!» Сама назва нагадує про сум, адже арієти забуті.
Виникає запитання: «Ким?».)
— Які асоціації викликає у вас цей вірш? (Він схожий на фрагмент меланхо-
лійної мелодії.)
Риси імпресіо- — Знайдіть риси імпресіонізму в поезії. (У вірші передається відчуття лірич-
нізму в поезії ного героя, відчувається ліризм оповіді, перед нами — мить внутрішнього буття
ліричного героя; у поезії воєдино зливаються слова і звуки, сугестійні настрої.)
11. Виразне читання поезії П. Верлена «Так тихо серце плаче…»

(Учитель або учень декламують вірш у перекладі М. Рильського (або іншому
на вибір учителя).)
Так тихо серце плаче…
Тихенький дощ падає на місто…
Артюр Рембо
Так тихо серце плаче,
Як дощ шумить над містом.
Нема причин неначе,
А серце ревно плаче!
О, ніжно як шумить
Дощ по дахах, по листю!
У цю тужливу мить
Як солодко шумить!
157
Відкіль цей плач, не знати,

В осиротілім серці?
Ні зради, ні утрати,—
Відкіль журба, не знати.
Найтяжчий, певне, сум —
Без гніву, без любові,
Без ревнощів, без дум —
Такий нестерпний сум.

— Які слова служать епіграфом вірша? (Рядки з поезії А. Рембо, друга П. Вер-
лена. У них теж лунає тема дощу.)
Тема дощу — — Визначте, про що цей вірш? (У вірші мова йде про плач дощу, що підсилює
плач знедоле- внутрішню драму ліричного героя, плач його знедоленого серця.)
ного серця по-
ета — Який настрій вірша? (Сумний, меланхолійний. Настрій підкреслюється по-
годою: адже дощ часто викликає сум.)
— Який художній прийом використовує автор? (Прийом психологічного пара-
лелізму: явище природи і настрій ліричного героя співпадають.)
— На вашу думку, звідки у вірші сумні настрої? (Сум йде від «осиротілого сер-
ця», яке «тихо» й «ревно плаче».)
— Визначте художні особливості поезії. (Перед нами — зразок імпресіоністич-
ної поезії. Це вірш-відчуття, вірш-враження від пережитого й споглядання при-
родного явища. У творі сумні слова, що передають тугу ліричного героя, неначе
Прийом аліте- тануть у шумі дощу, який передається за допомогою прийому алітерації (у кож-
рації та асо- ному рядку поворюються шиплячі звуки «х», «ч», «ш», «щ», «ж»). Прийом асо-
нансу нансу з повторюваними голосними «а», «о», «у», «і» та сонорні звуки (алітера-
ція) «л», «м», «н» створюють ліризм оповіді та витонченість письма. Для надання
музичності віршу Верлен широко використовує повтори («Як дощ шумить над
містом», «О, ніжно як шумить», «Як солодко шумить!»; «Ні зради, ні утрати…»;
«Без гніву, без любові, / Без ревнощів, без дум…»). Твір надзвичайно живописний
і створює враження розмитої картини, відчуваються сугестійні настрої (зокрема,
навіювання смутку).)

У 1882 році Верлен публікує вірш «Поетичне мистецтво», що увійшов до збір-
«Поетичне мис- ки «Колись і недавно». Поезія ніби подає теоретичне обґрунтування тих особли-
тецтво»: теоре- востей стилю Верлена, які намітилися в «Сатурналіях» та «Вишуканих святах»
тичне обґрун- і повністю втілилися в «Добрій пісні» й особливо в «Романсах без слів». Вірш був
тування стилю
Верлена написаний з нагоди 200-річчя виходу у світ трактату «Поетичне мистецтво», ство-
реного теоретиком класицизму Ніколя Буало.
14. Виразне читання поезії П. Верлена «Поетичне мистецтво».

(Учитель або учень декламують вірш у перекладі Г. Кочура чи іншому на вибір
учителя.)
Поетичне мистецтво
Найперше — музика у слові!
Бери ж із розмірів такий,
Що плине, млистий і легкий,
А не тяжить, немов закови.
158
Не клопочись добором слів,

Які б в рядку без вад бриніли,
Бо наймиліший спів — сп’янілий:
Він невиразне й точне сплів.
В нім — любий погляд з-під вуалю,
В нім — золоте тремтіння дня
Й зірок осіння метушня
На небі, скутому печаллю.
Люби відтінок і півтон,
Не барву — барви нам ворожі:
Відтінок лиш єднати може
Сурму і флейту, мрію й сон.
Винищуй дотепи гризькі ті,
Той ум жорстокий, ниций сміх,
Часник із кухонь тих брудних —
Від нього плач в очах блакиті.
Хребет риториці скрути
Та ще як слід приборкай рими:
Коли не стежити за ними,
Далеко можуть завести.
Хто риму вигадав зрадливу?
Дикун чи то глухий хлопчак
Скував за шаг цей скарб, що так
Під терпугом бряжчить фальшиво?
Так музики ж всякчас і знов!
Щоб вірш твій завше був крилатий,
Щоб душу поривав — шукати
Нову блакить, нову любов.
Щоб мчав, де далеч непохмура,
Де чари діє вітерець,
Де пахне м’ята і чебрець…
А решта все — література.

Проголошення — Які нові тенденції в поезії проголошує Верлен у своєму вірші? (Перш за все
нових тенден- поет заперечує принцип раціоналізму в мистецтві. Головним для нього є інтуїція,
цій у поезії за допомогою якої й можна осягнути таємничість світу як природи, так і люд-
ських почуттів.)
— У яких рядках проголошується принцип нової поезії? («Найперше — музи-
ка у слові!»)
— Знайдіть рядки, в яких говориться про нову рису поезії — музикальність?
(«Бери ж із розмірів такий, / Що плине, млистий і легкий, / А не тяжить, немов
закови».)
— Чого досягається використанням музикальності? (Уривок від слів «Бо най-
миліший спів — сп’янілий» до слів «На небі, скутому печаллю».)
— Що стає головним для поета: реалії предметів чи асоціації та враження, які
вони викликають? (Звичайно, асоціації. «В нім — любий погляд з-під вуалю, /
В нім — золоте тремтіння дня / Й зірок осіння метушня / На небі, скутому пе-
Пошуки загад- чаллю».)
кової сутності — Що говорить автор про пошуки загадкової сутності речей? («Щоб вірш твій
речей завше був крилатий, / Щоб душу поривав — шукати / Нову блакить, нову любов.
159
/ Щоб мчав, де далеч непохмура, / Де чари діє вітерець, / Де пахне м’ята і чеб
рець…».)
— Якими словами поет говорить про відображення емоцій та настроїв? («Люби
відтінок і півтон,/ Не барву — барви нам ворожі: / Відтінок лиш єднати може /
Сурму і флейту, мрію й сон».)
— Подумайте, яке значення має зміна ритму в останніх рядках. (Синтаксич-
на фігура умовчання в передостанньому рядку і зміна ритму в останньому неначе
Значення зміни проводить ту межу, що існує між раціоналістичною літературою і «справжнім по-
ритму
етичним мистецтвом». Для письменників-раціоналістів завжди все є зрозумілим
і конкретним. А поетам, на думку Верлена, нічого не ясно, оскільки вони можуть
лише відчувати духовну сутність світу, що приваблює їх своєю таїною. Справжня
поетична натура тільки мріє про «нову блакить», котра є втіленням особливої дій-
сності, зрозумілої лише поетам.)

У «Поетичному мистецтві» в наспівних, ритмічно витончених віршах, що
своєю якістю мали показати можливості нової поетики, Верлен протиставляє
музичність вірша визначеності його смислу, закликає до максимального нюан-
«Найперше —
музика у слові!» сування зображення і демонстрації відтінків. Замість барв певних тонів суттєви-
ми виявляються переходи, напівтони. Саме звідси гасло «Найперше — музика
у слові!» — адже музика знищує чіткість граней у зображуваному. Верлен за-
кликає позбавитися у віршах розуму й дотепності, сміху й красномовства, оголо-
шує війну римі як пустому брязкальцю. Вірш, за Верленом, цінний лише своєю
безпосередністю, за умови, однак, що він прагне до «нової блакиті», «далечі не-
похмурої».
Правила традиційного французького александрійського (силабічного) віршу-
вання вимагали певної кількості складів у рядку та наявності рим, мова мала
«підкорятися» розміру. Верлен же піддавав сумніву рими, мірність вірша й де-
монстрував можливості «неправильностей». Повтори, внутрішні рими, системи
співзвучних голосних (асонанси) і приголосних (алітерації) — все це створює
ефект справжньої музики слова. Мова тут покликана навіювати, а не описувати
чи доводити. Поет вплітає у вірш просторіччя, архаїчне мовлення й мовні «непра-
Ілюзія мовної вильності». Це створює ілюзію абсолютної спонтанності й мовної інтимності. Вер-
інтимності лен розчленовує александрійський вірш за допомогою незвичних цезур і неочіку-
ваних переносів таким чином, що часом здається, ніби вірші переходять у прозу.
Саме Верлен проклав шлях верлібру поетів-символістів.
«Поетичне мистецтво» було сприйняте молодими поетами-символістами як
справжній маніфест, хоча сам Верлен застерігав послідовників від буквального
наслідування його настанов.
— Спробуйте визначити новаторство П. Верлена у розвитку поезії XIX століття.

Верлен посідає особливе місце у французькому символізмі. Будучи визнаним
метром, поет усе ж не був головою і теоретиком цього напряму, як С. Малларме.
Міцніше, ніж будь-хто з найвідоміших символістів, Верлен тісно пов’язаний з ім
пресіонізмом. Він намагався не стільки створювати символи, скільки передавати
160
враження. Поетичний образ Верлена найчастіше будується з найбуденніших дета-

лей, фрагментів побаченого та сприйнятого.
Новаторство Верлена як поета полягає в наданні поетичному слову небаченої
Новаторство
поезії Верлена раніше музичності та сугестивності, збагаченні ритміки вірша. Верлен був одним
із перших, хто звернувся до «вільного вірша» — верлібра («vers libre»).
Високу оцінку творчості П. Верлена дав відомий французький письменник
А. Франс: «Цього поета не можна сприймати як людину зі здоровим глуздом…
Ви стверджуєте, що він божевільний? Я теж думаю так. Він божевільний поза
будь-яким сумнівом. Але обережніше, тому що цей божевільний створив нове
мистецтво, і немає нічого неймовірного, якщо про нього колись заговорять, як
говорять тепер про Франсуа Війона, на котрого він настільки схожий. Це був най-
кращий поет свого часу».
Поетичною майстерністю Верлена захоплювалися І. Франко та Леся Українка.
Його вірші українською мовою в різний час перекладали І. Франко, П. Грабов-
ський, М. Вороний, М. Зеров, М. Рильський, М. Терещенко, М. Лукаш, Г. Кочур
та ін.

Вивчити напам’ять один з віршів П. Верлена (на вибір учнів); виконати пись-
мовий аналіз поезії П. Верлена (на вибір).
шлях А. Рембо.
Урок № 27
Тема. Творчість А. Рембо. Вірші «Відчуття», «П’яний корабель», «Голосівки».
Мета: поглибити знання учнів про символізм; ознайомити з матеріалом про життєвий
та творчий шлях французького поета А. Рембо; поглиблювати навички аналізу по-
етичного твору, виразного читання; розвивати зв’язне мовлення, логічне мислен-
ня; сприяти поглибленню знань школярів про французький символізм; виховувати
естетичний смак.
Обладнання: підручник; портрет А. Рембо; виставка його творів; тексти віршів А. Рембо (у пере-
кладах на вибір учителя чи учнів).
Хід уроку
Я — це хтось інший…
Артюр Рембо
Творчий шлях Артюра Рембо — це без-

прецедентна пригода в історії мистецтва.
Стефан Малларме,
французький поет-символіст
161
Перевірка домашнього завдання.

1) Аналіз трьох-чотирьох письмових робіт учнів.
2) Виразне читання напам’ять віршів П. Верлена (3–4 учні).

Серед визначних поетів французького символізму чи не найтрагічнішою є по-
стать Артюра Рембо. Метеором увірвався він у літературу (почав писати ще в шко-
А. Рембо — лі, та назавжди полишив поезію вже у 20-річному віці), але його творчість, гаряч-
трагічний кова й відчайдушна, трагічна й енергійна, схвилювала сучасників та нащадків.
«ангел і демон» «Ангелом і демоном» назвав письменника Поль Верлен, захоплюючись «стрімким
польотом його поетичної фантазії, що ширяла в різних, подекуди суперечливих,
сферах людського духу». Сам Рембо вважав себе бунтівником, котрий спромігся
піднятися над своєю епохою і зазирнути «в небачені глибини особистого світу,
з яким ніколи не може бути згоди, як і з людством».

Життєвий та творчий шлях А. Рембо
Жан-Нікола-Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в провінційному
містечку Шарлевіль, в Арденнах, на північному сході Франції.
Його батько, Фредерік Рембо, був військовим, служив в Алжирі. Мати, Марі-
Сім’я А. Рембо Катрін-Віталі Кліф, походила із заможної селянської родини. Коли хлопчикові
виповнилося чотири роки, батько покинув сім’ю, і з того часу мати сама займа-
лася вихованням сина. Вона прищеплювала дітям доброчинність, любов до Бога.
Змалку Артюр подарував батькам неабиякі надії: був богобоязливим, слух-
няним, блискуче вчився. Здібності Рембо всіх вражали. Вчитель Жорж Ізамбар
підтримував перші спроби юного поета. Із шести-семи років Артюр почав писати
Захоплення прозу, а потім вірші. У п’ятнадцять років написав вірш «Сенсація», опублікова-
юного Рембо ний без відома автора в одному з паризьких журналів на початку 1869-го. Цього
ж року надрукував кілька віршів латинською мовою. У цей час Рембо багато чи-
тає, захоплюється творами Рабле і Гюґо, а також поезією «парнасців». Віршами
«Офелія», «Бал повішених», «Зло», «Сплячий у долині» поет заявив про себе як
символіст. В. Гюґо, високо поцінував талант молодого Рембо, назвав його «дитям
Шекспіра».
Перший період творчості митця (до 1871 року) позначений впливом авторите-
Перший період
тів, що не завадило визріванню бунтарського духу як проти традиційної естетики,
творчості так і проти буржуазних порядків провінційного Шарлевіля, де, за словами поета,
«ніколи нічого не відбувається». Орієнтуючись на В. Гюґо і Ш. Бодлера, почав
писати вірші, які викривали нікчемність міщанства («Засідателі»), Другу імперію
(«Шаленство кесаря»), лицемірство служителів церкви («Покарання Тартюфа»).
Рембо захоплюється революційними ідеями, що призвели монархію до краху. У ті
часи свої надії на перебудову суспільства він пов’язував з Республікою.
1871 року, дізнавшись, що проголошено Комуну, Рембо кидає ліцей і, дістав-
шись до Парижа, бере участь у революційних подіях. За спогадами сучасників,
162
поет жив разом з комунарами, якийсь час був навіть у національній гвардії. Суворо-
ритмічний «Вільний гімн Парижа», зворушливий образ дівчини-комунарки у вір
ші «Руки Жанни-Марі» — яскраві свідчення його настроїв. Але після розгрому
Комуни, зневірившись у соціальній боротьбі, А. Рембо в листі до друга від 10 лип-
ня 1871 року просить знищити свої твори про комунарів.
Пошуки іншого Письменник шукає іншого шляху в поезії, яка, на його думку, має стати про-
шляху в поезії рочицею і ясновидицею. У листі 1871 року до свого шкільного вчителя Жоржа
Ізамбара Рембо стверджує, що поет — віщун і провидець — повинен бути Проме-
теєм, йти попереду людства.
У серпні 1871-го, повернувшись до Шарлевіля, він посилає свої вірші Полю
Верлену. Хлопець із провінційного містечка своїми рядками зачарував відомого
поета, і той запрошує його до себе. Знайомство переростає в дружбу. Верлен і Рем-
бо вирушають з Парижа на пошуки нових вражень у Бельгію, а потім у Лондон.
Цілий рік вони мандрували разом Європою.
У другий період короткочасної творчості (з початку 1871 до початку 1872 року)
поезія Рембо набуває трагічного звучання. Особливо виділяється вірш «П’яний
Другий період
творчості
корабель», що його Стефан Цвейг назвав «фантасмагоричним сновидінням, бун-
том фарб, химерною симфонією лихоманячих слів». Корабель, який збився з кур-
су і втратив управління, символічно відображає творчі й життєві пошуки Рембо.
У символістському сонеті «Голосівки» декларувалися нові принципи мисте-
цтва: перетворення слова на символ, увага до смислового забарвлення звуків,
велике значення відчуттів у сприйнятті світу та відображенні духовного життя
людини.
У третій період творчості (1872–1873) Рембо пише цикл «Осяяння», який за-
свідчив народження незвичайної форми вірша, що можна назвати і віршем у про-
Третій період зі, і ритмізованою прозою. Чарівною красою віє від загадкових картин, навіяних
творчості гарячковою вільною фантазією поета. Головне в «Осяяннях» — фіксація особистих
настроїв і відчуттів, незалежно від того, що їх викликало: «Є в лісі птах, його спів
затримує вас і змушує червоніти. Є годинник, який не дзвонить. Є вибоїна з гніз-
дом білих звіряток. Є собор, який запалає, й озеро, яке підіймається. Є малень-
кий візок, що, покинутий у гаю або ж заквітчаний стрічками, котиться по стежці.
Є трупа маленьких акторів у костюмах, що з’являються на дорозі перед стіною
лісу. Є, нарешті, й такі, що тебе проганяють, коли ти спраглий і голодний».
Артюр Рембо мав непостійну і примхливу вдачу. Як у творчості, так і в житті
він шукав різних шляхів, інколи цілком протилежних. Серед сучасників корис-
тувався славою «скандального» поета, який, за словами П. Верлена, «любив так
Непостійна само пристрасно, як і ненавидів». Можливо, внаслідок цього дружні стосунки між
і примхлива двома письменниками нерідко закінчувалися сварками. Одного разу, збуджений
вдача поета
полемікою про релігію, Рембо вдарив Верлена ломакою й продовжував лупцю-
вати, допоки той знепритомнів. А в липні 1873 року під час чергової бурхливої
суперечки Верлен стріляє в Рембо, ранить його і сам потрапляє до в’язниці. Схви-
льований Рембо впадає наче в лихоманку. Криком душі, зойком людини, котра
вже не розраховує на чиюсь допомогу і все ж кличе у всесвіті когось невідомого,
стала книга «Сезон у пеклі» (1873), єдина збірка, видана за життя поета. Але не-
величкий наклад (500 примірників) письменник не міг оплатити, і книжки так
і залишилися на складі. Їх знайшли випадково через кілька десятків років, до
того існувала легенда, начебто Рембо сам знищив увесь наклад.
Розрив із Верленом, відсутність коштів, духовна невлаштованість призвели
Рембо до гострої творчої кризи. В останніх творах поета відчувається біль і розпач
самотньої душі, приреченої на марне благання: «Приходьте всі, навіть маленькі
163
діти, щоб я зміг втішити вас, роздати вам своє серце, прекрасне серце! Прийдіть,
бідаки, робітники! Я не хочу молитов, вистачить мені вашої довіри, вона дасть
мені щастя».
«П’яний «П’яний корабель» долі Рембо остаточно збився з курсу. Поет шукає забуття
корабель» в алкоголі, наркотиках, бурхливих пристрастях. Але це не втамувало «болю пе-
долі Рембо кучих протиріч», і Рембо вирішив змінити своє життя. Після того, як йому випо-
внилося двадцять років, він не написав жодного поетичного рядка. Відмовившись
від мистецтва, Рембо блукав Англією, Німеччиною, Бельгією, торгував усілякими
дрібницями на європейських базарах, наймався косити траву в голландських се-
лах, був навіть солдатом голландських колоніальних військ на Суматрі. Побував
у Єгипті, на Капрі, в Занзібарі. Рембо вивчав мову негрів Сомалі, освоював землі
Африки, де не ступала нога цивілізованої людини, допомагав імператору Абіссінії
готувати війну проти Італії. В останні роки працював у торговельній фірмі «Віан-
не, Барде і К°», яка продавала каву, слонові бивні, шкіру.
Розрив А. Рембо з поезією дослідники трактують по-різному. Французький
Розрив А. Рем- письменник А. Камю вбачав у цьому «самогубство духу», австрійський прозаїк
бо з поезією
С. Цвейг — «зневажання мистецтва, нехтування ним». Існує версія, що поет утік
з Парижа, щоб віднайти себе в іншому, щоб ствердитись, але потім все ж таки
повернутись незалежним і вільним, позбавившись від «п’яного сну». В деяких су-
часних дослідженнях утверджується думка про те, що поет підійшов у своїх екс-
периментах зі словом до крайньої межі і, зазирнувши за неї, побачив лише порож-
нечу, він ще намагався писати, але вже не міг віднайти сенс поетичної творчості.
Однак загадка поезії Рембо й досі не розгадана. Таємничим є не тільки його відхід
від мистецтва, а передусім ті твори, що він встиг написати за короткий період,
який став цілою епохою у світовій літературі.
Тридцяти семи років, стомленим, але ще повним сил, повернувся Артюр Рембо
у Францію. Невідомо як склалася б його подальша доля, та 1891-го в нього вини-
кла пухлина правого коліна, яка виявилася саркомою. 10 листопада того ж року
Рембо помер у марсельській лікарні. Поховано поета в Шарлевілі.
Пiсля смертi до митця прийшла всесвiтня слава. Його iм’я стало символом
Ім’я Рембо — свiтового поетичного авангарду. Без ясновидiння Рембо не було б великої по-
символ світо-
вого поетично- етичної революцiї Г. Аполлiнера, французьких сюрреалiстiв, iнших поетiв. Його
го авангарду творчiсть привертала увагу й українських поетiв. Значний iнтерес до неї виявляли
Юрiй Клен i Василь Бобринський. Поезiї Рембо також перекладали М. Терещен-
ко, Г. Кочур, М. Лукаш, Д. Павличко, В. Стус, В. Ткаченко, М. Москаленко та iн.
У другій половині XX століття спостерігається нова хвиля інтересу до особис-
тості А. Рембо. Так, зокрема, його образ цікавив кінорежисерів. Найбільшу попу-
лярність мав фільм Агнешки Холланд «Повне затемнення» (1995), створений за
однойменною п’єсою американського режисера і сценариста Крістофера Хемптона
(1967), в якому роль поета виконував Леонардо Ді Капріо (хоча достовірність об-
разів Рембо і Верлена у цьому фільмі багатьма ставиться під сумнів).
А. Рембо усвідомлював свій шлях у поезії як «вічне блукання й поривання
«Вічне блукан- у нетрях духу». Усе, що йде ззовні («загальноприйнятні» норми моралі або універ-
ня й поривання сальні «закони розуму», «здоровий глузд» або «добрий смак»), він сприймав як
у нетрях духу» нестерпні пута, що заважають порухам його душі й тіла. Поет не терпів не лише
жодного насильства, а й «приручення до середовища», відчуваючи себе істотою,
що належить до «іншої раси», «чужинцем» у світі, настільки ж неприємним для
оточення, наскільки й воно було неприємним йому.
164
Тому поезії Рембо властиві поривання до «втечі» й «бунтарства». «Я той, хто

страждає, і хто збунтувався»,— писав митець в «Осяяннях». Мова йде про бунт
Бунт поета про- не тільки проти зовнішнього світу, а передусім проти себе, оскільки найбільше
ти себе він ненавидів саме своє «я» — продукт виховання психологічних, моральних, ін-
телектуальних звичок. Це «я» для нього не вичерпувало людської суті, воно —
маска, за якою ховаються інші, невідомі ірраціональні сили, що творять дійсну
сутність людини і потребують звільнення. В одному з віршів поет писав:
Як гордо голову здійняла знов Людина!
І Бога променем своїм краса первинна
На плотськім олтарі в тремкий повергла стан.
Щаслива від добра, поблідла від страждань.
Людина хоче все пройти й пізнати!..
4. Робота з епіграфами до уроку.

— Виразно прочитайте епіграфи до уроку.
— Як ви розумієте слова А. Рембо, що служать першим епіграфом? (У словах
А. Рембо відчувається якась роздвоєність особистості, що була характерною для
нього, пошуки власного «я».)
— Дайте свій варіант тлумачення вислову С. Малларме про А. Рембо. (Дійсно,
Роздвоєність в історії світової літератури, мабуть, не можна знайти письменника, зірка якого
особистості
так швидко б спалахнула і канула у вічність, котрий би за життя, відмовився від
занять поезією.)
«П’яний кора- Вірш «П’яний корабель» А. Рембо написав, коли йому було 15 років. Хоча че-
бель» — нова- рез два роки він виправив деякі рядки. Прочитавши цей твір, П. Верлен зазначив,
торське явище що в ньому є те, «чим повинна збагатитися сучасна й майбутня поезія». І, дійсно,
французької лі-
тератури «П’яний корабель» став новаторським явищем у тогочасній французькій літе
ратурі.
6. Виразне читання поезії А. Рембо «П’яний корабель».

(Учень або вчитель декламують вірш у перекладі В. Ткаченко чи іншому на
вибір учителя.)
П’яний корабель
За течією Рік байдужим плином гнаний,
Я не залежав більш од гурту моряків:
Зробили з них мішень крикливі Індіани,
Прибивши цвяхами до барвних стояків.
На вантажі свої я не звертав уваги,—
Чи хліб фламандський віз, чи з Англії сукно,
І, ледь урвався крик матроської ватаги,
Я вирушив туди, куди хотів давно.
Скажено хлюпали припливи океанські,
А я, колись глухий, як мозок дітвори,
Все за водою плив! І заколот гігантський
Зняли півострови, простори і вітри.
Моє пробудження благословили шквали.
Мов корок, танцював я на морських валах,
Що їх візничими утоплених прозвали,
І десять діб вогнів не бачив по ночах.
165
В сосновий корпус мій текла вода зелена,—

Солодка, як малим кисличний сік, вона,
Відкинувши убік і якір, і демено,
Блювоту вимила та плями від вина.
В настої зорянім, в Морській Поемі милій
Я плавав і ковтав зелену синь тоді,
Як мрець замислений вигулькує з-під хвилі,
Неначе тьмяний знак занурення в воді;
Там, раптом синяві підфарбувавши вири,
Повільні ритми й шал у днину осяйну,
П’янкіші од вина, потужніші за ліри,
Витворюють гірку любовну рябизну!
Я блискавицями роздерте небо знаю,
Прибої, течії, смеркання голубі,
Світанки, збуджені, мов голубині зграї,
І те, що може лиш примаритись тобі.
Я сонце споглядав у пострахах містичних,
Що зблисло згустками фіалкових промінь;
Буруни злі, немов актори драм античних,
Віконничний свій дрож котили в далечінь.
Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,
Цілунок на очах морів, і гладь ясну,
І соків круговерть, хмільних і незбагненних,
Співочих фосфорів пробудження від сну!
Розлючені вали в звіриній істерії,
Що брали штурмом риф, уповні бачив я,
Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії
Утихомирює захекані моря.
На берегах Флорид мені траплялось зріти
Квітки, подібні до пантерячих зіниць!
Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтий
До лазурових стад стремів на повну міць!
Я бачив, як шумлять драговини та верші,
Де в комишах гниє морський Левіафан!
Як падають у штиль гігантські хвилі перші,
Як даль врізається в бездонний океан!
Льодовики, сонця, і небеса, й заграви!
Гидотні обмілі серед рудих заток,
Куди обліплені комахами удави
Падуть у смороді з покручених гілок!
Хотів би показать я гомінкій малечі
Співочих риб, дорад, що блискотять між хвиль.
І піна вквітчана мої гойдала втечі,
І вітер додавав мені не раз зусиль.
А море — мученик у безбережнім світі —
Мене підносило на схлипах злих своїх,
Воно несло мені свої тінисті квіти,
А я, мов дівчина навколішках, затих…
І, взявшись на своїх бортах гойдати
Їх чвари та послід, я, майже острівець,
Ледь задкував, коли в мої тонкі канати,
Шукаючи нічліг, чіплявся пухлий мрець!
166
Під гривою заток я — корабель пропащий,—

Закинутий у вись етерну без птахів,
Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий
Не вирвуть острова, що від води сп’янів;
Я, що в бузковій млі повільно так пролазив,
Довбаючи, як мур, червоний небокрай,
Де видно — о нектар солодких віршомазів! —
Небесні сопляки та сонячний лишай;
Я, весь плямований вогнистою дугою,
Що мчав і гнав ескорт із коників морських
(Ультрамаринове склепіння наді мною
Валилось, плавлячись у вирвах вогняних),
Я, жахом пройнятий, бо округ потойбічний
Тремтів од ревища Мальштремів та Биків,
Ясних застиглостей вивідувач одвічний,—
Я за Європою прадавньою тужив!
Архіпелаги зір та острови незнані
Я зрів, де небеса відкриті для плавців:
— В такі-от ночі ти дрімаєш у вигнанні,
О зграє злотих птиць, Снаго прийдешніх днів?
Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,
Гіркі усі сонця й пекельний молодик;
Заціпило мені від лютого кохання.
Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!
За європейською сумуючи водою,
Холодну та брудну калюжу бачу я,
Де вутлий корабель, як мотиля весною,
Пускає в присмерку засмучене хлоп’я.
І я, купаючись у ваших млостях, хвилі,
Не можу більше йти в кільватері купців,
Під оком злих мостів я пропливать не в силі,
Ані збивать пиху з вогнів і прапорів.
— Чи можна визначити про що цей вірш? (Вірш має безліч інтерпретацій, ви-
кликає у читачів різні асоціації. Одні бачать у ньому бунт проти сірої буденності,
інші — аналогію з подіями Паризької комуни, треті говорять про те, що в цьо-
му творі автор передбачив свою власну долю, четверті вбачають у ньому виклад
філософсько-естетичної концепції митця. У вірші описані мандри корабля, що
втратив управління і носиться безмежним океаном.)
Особливість — У чому полягає особливість цього твору? (У вірші спостерігається злиття
поезії
об’єктивного і суб’єктивного першоджерел. Саме тому описані події можуть асо-
ціюватися як з реальним життям, так і з філософським узагальненням (блукання
і поривання ліричного героя у просторах духу, життя, поезії).)
— Визначте композицію вірша. (Композиція вірша складається з трьох частин.
Три частини Зав’язка — загибель команди і втрата керування кораблем, розвиток дії — уявні
вірша мандри ліричного героя в морській стихії, кульмінація — зіткнення піднесеної
фантазії з буденною реальністю, розв’язка — відмова героя від прагматичного
життя.)
— Які види конфлікту є у творі? (У вірші є два види конфлікту: зовнішній
і внутрішній. Зовнішній — зіткнення ліричного героя зі стихією та буденністю,
167
внутрішній — боротьба, що точиться в душі ліричного героя за духовне пробу-

дження, особистий незалежний світ, мрії.)
— Яка головна тема твору? (Мандри душі ліричного героя в житті та у світі
власної уяви.)
— Прослідкуйте етапи «пробудження» душі ліричного героя. (Вірш починаєть-
Етапи «пробу-
дження» душі
ся з мотиву пробудження ліричного героя. («Я вирушив туди, куди хотів давно»;
ліричного героя «Моє пробудження благословили шквали»; «колись глухий.., я за водою плив».)
— Що, на вашу думку, символізує образ корабля? (Образ корабля, що нарешті
звільнився, символізує потяг ліричного героя до пошуку іншого світу, відмінного
від звичайного, вільного у своїх фантазіях, думках, мріях.)
— Як почуває себе ліричний герой у цьому плаванні? (Його приваблює небез-
пека: «Я блискавицями роздерте небо знаю, / Прибої, течії, смеркання голубі, /
Світанки, збуджені, мов голубині зграї, / І те, що може лиш примаритись тобі».)
— Що побачив герой під час плавання? (Усе розмаїття світу, з його складнос-
тями і багатогранністю. Але його не лякають ні шторми, ні блискавиці, ні склад-
нощі, пов’язані з пошуками таємного сенсу буття.)
Два світи — У вірші є два світи. Як їх сприймає ліричний герой? (Реальний світ для
у вірші ліричного героя є справжньою трагедією, оскільки в ньому немає простору для
польоту думок і почуттів. Вільніше він почувається у світі ірреальному.)
— Який прийом використовує автор для зображення цих двох світів? (При-
йом контрасту: безмежний бурхливий океан і холодна й брудна калюжа, вільний
«п’яний корабель» і «вутлий корабель», що його в присмерку пускає засмучене
хлоп’я.)
— Який фінал вірша? (Фінал відображає результат духовних та естетичних
пошуків автора, який усвідомив перевагу внутрішнього життя над обмеженістю
зовнішнього простору.)
Образи-сим — Які образи-символи є у вірші? (Образ п’яного корабля, моря, символи-
воли твору кольори.)
Назва вірша теж є символічною. Багатьох дослідників та читачів хвилює пи-
тання: «Чому корабель п’яний?» У творі неодноразово звучить мотив сп’яніння.
З одного боку, це означає забуття нудної буденності, сірого життя, а з іншого —
відчуття припливу нестримної фантазії та енергії. Ліричного героя п’янить роз-
маїття почуттів, небачені краса і таємниця ірреального світу, що відкрився в його
душі. У вірші відчувається дивовижне злиття героя зі стихією, що пробуджує
в ньому поетичне натхнення.
Море в поезії виступає багатозначним символом. Це і почуття, і примхлива
життєва доля, і поезія.
Символи- У вірші є й символи-кольори: зелений колір моря, «зелена синь» морських гли-
кольори бин. Як відомо, у символістів ці два кольори означали надію.
— Деякі дослідники називають вірш А. Рембо «П’яний корабель» поемою.
Чи згодні ви з такою думкою? (Відомо, що поема як жанр поєднує в собі елементи
лірики, епосу й драми. Усі ці ознаки є у творі А. Рембо.)
10. Виразне читання поезії А. Рембо «Відчуття».

(Учень або вчитель декламують вірш у перекладі Г. Кочура чи іншому на вибір
учителя.)
168
Відчуття
В блакитні вечори стежками йтиму я;
Колотиме стерня, траву почну топтати:
Відчує свіжість піль тоді нога моя,
Я вітру голову дозволю овівати.
Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.
В душі безмежної любові лиш припливи;
Все далі й далі, мов бродяга той, піду,
З Природою, немов із жінкою, щасливий.

— Яким постає у творі ліричний герой? (Ліричний герой представлений ман-
дрівником.)
— Якою він бачить природу? (Природа для нього постає живою істотою в об-
разі жінки, яку він здатен пізнати лише за допомогою відчуттів.)
Прагнення лі- — До чого прагне ліричний герой? (До злиття з природою, що надає йому гар-
ричного ге-
монії та щастя.)
роя до злиття
з природою — Яка композиція вірша? (Вірш поділяється на дві частини. У першій відоб
ражено уяву ліричного героя, згадуються вже пережиті враження. В цій части-
ні переважають дієслова майбутнього часу, оскільки почуття проектуються на
майбутнє. У другій — ліричний герой немов переноситься в уявну дійсність, що
сприймається як реальність. Тут переважають дієслова теперішнього часу.)
— Яка кольорова символіка вірша? (У вірші домінує блакитний колір, що сим-
волізує чистоту почуттів та духовних поривань героя до світу краси.)
— Які художні засоби використовує автор? (Епітети: «блакитні вечори», «без-
межної любові»; порівняння: «все далі й далі, мов бродяга той, піду»; метафори:
«я вітру голову дозволю омивати».)
Роль тропів — Яка роль тропів у вірші? (Вони розкривають піднесений настрій героя, ду-
у вірші шевний спокій, сповнений відчуттям вільного простору та свіжого повітря.)

Вірш А. Рембо «Голосівки» відразу привернув увагу читачів і критиків, ви-
Найбільша за- кликавши різні тлумачення. Багато літераторів вбачали в ньому розвиток думки
гадка А. Рембо Ш. Бодлера про «відповідності» між звуками, кольорами, запахами, людськими
почуттями. Інші говорили, що в цьому вірші Рембо відобразив дитячі спогади
про барвистий буквар, за яким його вчили читати. Існують і символічні про-
читання твору. Але цей вірш, мабуть, залишиться найбільшою загадкою поета
А. Рембо.
13. Виразне читання поезії А. Рембо «Голосівки».

(Учень або вчитель декламують вірш у перекладі Г. Кочура чи іншому на вибір
учителя.)
Голосівки
А чорне, біле Е, червоне І, зелене
У, синє О,— про вас я нині б розповів:
А — чорний мух корсет, довкола смітників
Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;
Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;
169
І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп’яніле каяття або нестримний гнів;
У — жмури на морях божественно-глибокі,
І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —
Печать присвячених алхімії ночей;
О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,
Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,
Омега, блиск його фіалкових Очей.

— Визначте жанр твору. (Сонет.)
— Чим сонет Рембо відрізняється від усіх інших творів подібного жанру?
Сонет А. Рембо (А. Рембо відкидає строгість у вибору теми сонету, стриманість форми, чіткість
ритму. Його сонет побудований як низка асоціацій ліричного героя. «Голосівки»
вражають читача своєю динамікою, рухливими образами й почуттями, зміною ін-
тонації, що допомагає авторові розкрити багатогранний світ людських відчуттів,
вражень, асоціацій.)
Новизна твору — У чому полягає новизна твору? (А. Рембо пропонує нове поетичне бачення,
коли поєднуються звуки і кольори в одне ціле, душевний стан природи і людини,
земне і божественне.)
— У чому особливість асоціацій ліричного героя? (На перший погляд, асо-
ціації ліричного героя досить розрізнені. Але вони пов’язані між собою відно-
синами контрасту: чорний — білий (духовна смерть — чистота вічного буття),
червоний — зелений (пристрасть — мудрий спокій). Але поет не бачить яки-
хось нездоланних протиріч, адже одне не існує без іншого, оскільки у світі все
взаємопов’язане.)

У «Голосівках» поет шукав нову мову поезії. Він писав: «Я винайшов колір
голосних! Я погодив форму і плин кожної приголосної і тішив себе надією за до-
Експерименти
поета помогою інстинктивних ритмів винайти таке поетичне слово, яке рано чи пізно
буде доступне всім почуттям. Я зберігав тлумачення. Спочатку це було навчан-
ня. Я записував безгоміння ночі. Я занотовував невимовне. Я фіксував запамо-
рочення».
Експерименти А. Рембо були продовжені наступними поколіннями символіс-
тів, які шукали таємничого змісту в царині звуків і дивовижних образів.
— Подумайте, чому А. Рембо вважають символом поетичного авангарду?
— На вашу думку, яку роль відіграли тривалі мандрівки поета?
— У чому полягає трагізм долі А. Рембо?
— Які новаторські тенденції притаманні поезії митця?
— Яка роль поета у розвиткові світового літературного процесу?
— На кого з українських поетів мала вплив творчість А. Рембо?
— Назвіть перекладачів віршів А. Рембо українською мовою.

170

Підготуватися до уроку позакласного читання. Прочитати новели П. Меріме
«Кармен», «Маттео Фальконе», «Венера Ілльська».
Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про життя та творчість
П. Меріме.
Урок № 28
Тема. Позакласне читання. Бурхливі людські пристрасті у новелах П. Меріме.
Мета: ознайомити учнів із творчістю французького письменника П. Меріме, допомогти
зрозуміти ідейно-філософський зміст його новел; поглиблювати навички само-
стійної роботи, аналізу прозового твору, виразного читання, переказу; розвивати
зв’язне мовлення, логічне мислення; сприяти розширенню читацького кругозору
школярів.
Обладнання: портрет П. Меріме; виставка його творів; тексти новел письменника (у перекладах
на вибір учителя).
Хід уроку
Любов — дитя, дитя свободи…

Арія Кармен з однойменної опери Ж. Бізе
I. Оголошення теми, мети уроку

П. Меріме — Проспер Меріме — один з відомих французьких письменників-реалістів
блискучий дра-
матург і май- XIX століття, блискучий драматург і майстер художньої прози. Його твори при-
стер художньої вертають увагу читачів життєвою енергією, досконалою формою, глибиною психо-
прози логічного аналізу, яскравими характерами і бурхливими пристрастями.

Життя та творчість П. Меріме
Проспер Меріме народився 28 вересня 1803 року в сім’ї освіченого хіміка
й живописця Жана Франсуа Леонора Меріме. Закінчивши курс юридичних наук
у Парижі, він одержав призначення на посаду секретаря графа д’Арту, який був
одним із міністрів червневої монархії, а потім головним інспектором історичних
пам’ятників Франції. Під час своєї першої подорожі до Іспанії 1830 року він по-
товаришував з графом де Тебом і його жінкою, донька яких Євгенія згодом стала
французькою імператрицею, дружиною Наполеона III. У 1853 році Меріме став
сенатором і користувався повною довірою і дружбою Наполеона III. Незважаючи
на вдалу й швидку політичну кар’єру, політика відігравала в його житті друго-
рядну роль. Справжнім покликанням Меріме була література.
171
Дебют Як письменник він дебютував досить рано, коли йому виповнилося лише 20 ро-
письменника ків. Першим твором стала історична драма «Кромвель», що її схвально зустрів
Меріме
Стендаль. Але, незважаючи на високу оцінку Стендаля, Меріме залишився неза-
доволеним своїм твором і тому драма не потрапила до друку. Пізніше письмен-
ник написав декілька драматичних п’єс, що були надруковані під назвою «Театр
Клари Газуль». Цікаво, що Меріме у передмові до книги заявив: автором творів
є нібито невідома іспанська актриса мандрівного театру.
Упродовж 1828–1829 років з-під пера письменника виходять драма «Жаке-
рія», історичний роман «Хроніка часів Карла IX», новели «Маттео Фальконе»,
«Таманго», «Етруська ваза» та декілька листів з Іспанії.
Поїздка на Кор- 1839 року Меріме здійснив поїздку на Корсіку. Його завжди приваблювали ек-
сіку зотичні країни, звичаї інших народів і цивілізацій.
Письменник написав кілька творів з історії Греції, Риму, Італії. Зазначимо, що
його історичні розвідки про короля Кастилії користуються популярністю навіть
серед спеціалістів.
Універсальність літературної освіти Меріме помітно вирізняє його серед фран-
цузьких письменників. Зокрема, Меріме одним із перших французьких митців
Універсальність
поцінував російську літературу, оволодів російською мовою, щоб прочитати
літературної в оригіналі твори Пушкіна та Гоголя. Він обожнював Пушкіна, у 1849 році пе-
освіти Меріме реклав його повість «Пікова дама». За спогадами І. Тургенєва, П. Меріме у при-
сутності самого В. Гюґо називав Пушкіна найкращим поетом доби. 1851 року
вийшов етюд Меріме про Гоголя, а в 1853-му — переклад «Ревізора». Пись-
менника цікавила історія Петра I, Смутного часу. Меріме був шанувальником
І. Тургенєва, написав передмову до його роману «Батьки і діти», опублікованого
в Парижі 1864 року.
Письменник негативно поставився до перевороту 1851-го, в результаті якого
Луї Наполеон Бонапарт оголосив себе імператором Наполеоном III. Завдяки дру-
Стосунки Мері-
жині імператора Євгенії Меріме оточили милостями двору, нагородили орденом
ме з імператор-
ською родиною Почесного легіону, а влітку 1853 року призначили сенатором. Однак у сенаті
Меріме буде грати скромну роль: за сімнадцять років лише тричі він брав слово.
Та близькі стосунки з імператором не склалися, хоча імператриця й ставилася до
нього як до рідної людини.
У 50-ті роки Меріме жив дуже самотньо. Після смерті батька він більше
п’ятнадцяти років прожив з матір’ю. 1852 року Анна Меріме померла. У Про-
спера не було ні братів, ні сестер, ні дружини. Звужувалося коло його друзів.
Ще 1842 року помер Стендаль, з яким Меріме товаришував упродовж двадцяти
років. Стосунки з Валентиною Делессер приносять письменникові багато страж-
дань. 1852 року Валентина покинула Меріме, він болісно переживав її вчинок. Те-
пер письменник відчував наближення старості, підупало його здоров’я (він хворів
на астму).
Стан Меріме погіршився ще й від того, що Франція 19 липня 1870 року оголо-
Останні дні
життя письмен- сила війну Пруссії. Він розумів: війна веде до катастрофи, глибоко співчував імпе-
ника ратриці, проголошеній регентшою. Незважаючи на хворобу, Меріме двічі робить
візити до Євгенії.
11 вересня 1870 року письменник приїздить до Канн. Своєму лікареві він
сказав: «Франція помирає, і я хочу померти разом з нею». 23 вересня 1870 року
о дев’ятій годині вечора Проспер Меріме несподівано помер. Йому було 67 років.
Після смерті П. Меріме російський письменник І. Тургенєв написав: «Під зо-
внішньою байдужістю він приховував любляче серце; він був до кінця вірним сво-
їм друзям».
172
П. Меріме — П. Меріме відомий як майстер новели. Одним з найбільш яскравих його тво-
майстер рів є новела «Кармен» (1845). Зазначимо, що в основу сюжета однойменної опери
новели Ж. Бізе, музика якої надзвичайно популярна і в наші дні, взято саме цей твір.
4. Бесіда.
— У чому полягає особливість композиції новели? («Кармен» — це оповідання
«Кармен» — в оповіданні. В новелі декілька оповідачів: автор-археолог і контрабандист Хосе
оповідання Наварро. Завдяки цьому оповідь дещо сповільнюється.)
в оповіданні
— Де відбувається дія? (В Іспанії, у Кордові.)
— Хто є героями твору? (Автор — археолог, етнограф і лінгвіст, контрабандист
Хосе і циганка Кармен.)
— Розкажіть, як автор-оповідач познайомився з Хосе. (Вони зустрілися на Ка-
менській рівнині.)
— Знайдіть опис Хосе. Що вражає в його портреті? (Суворий і гордий по-
гляд.)
— Що вразило оповідача при першій зустрічі з Кармен? У яку пору доби це
сталося? (Його вразила краса жінки, але це холодний погляд ученого. Її «дика
краса» та чуттєвий й одночасно жорстокий вираз очей. Це сталося вночі.)
Портрет — Знайдіть опис портрета Кармен. («В волосах у нее был большой букет жасми-
Кармен на, лепестки которого издают вечером одуряющий запах. Одета была она просто,
пожалуй, даже бедно, во все черное, как большинство гризеток по вечерам».)
— Який образ найбільше підходить Кармен? (Хижої кішки, що стрибає за здо-
биччю.)
— Перекажіть історію життя Хосе.
— Розкажіть, що вам відомо про Кармен.
— Якими були стосунки Хосе і Кармен? (Досить складними, хоча вона й гово-
Характеристика рила, що кохає Хосе.)
Кармен — На вашу думку, чи можна вважати Кармен позитивною героїнею? (Ні, вона
увібрала дуже багато поганого від того злодійського оточення, в якому жила. Вона
не може не брехати, завжди готова взяти участь у будь-якій авантюрі.)
— Чим героїня привертає увагу? (Щирістю й чесністю в коханні, що є основою
її єства, гордістю, жагою свободи, готовністю пожертвувати всім, навіть життям,
заради внутрішньої незалежності.)
— Чи є щось спільне між героями? (Вони обоє ладні віддатися всепоглинаючо-
му почуттю кохання.)
— Схарактеризуйте образ автора. (Це зацікавлений дослідник і мандрівник,
трохи іронічний, спокійний спостерігач за тим, що відбувається.)
Образ Кармен неодноразово привертав увагу митців. До нього зверталися
Образ Кармен О. Блок (цикл «Кармен»), М. Цвєтаєва (вірші про Кармен), Ж. Бізе (опера «Кар-
у мистецтві
мен»), Р. Щедрін (балет «Кармен-сюїта»). (За бажанням учителя можна викорис-
тати названі матеріали.)
У 1829 році П. Меріме створив новелу «Маттео Фальконе», яка публікувалася
в усіх збірниках, що виходили за життя автора. При створенні цієї новели автор
скористався заміткою в газеті, з якої взяв сюжетну основу твору.
173
8. Бесіда.
— Де відбувається дія твору? (На південно-східному узбережжі острова Кор-
сика.)
— Що відомо про головного героя Маттео Фальконе? (Він був багатим господа-
Зміст новели рем, «он жил честно, то есть ничего не делая, на доходы от своих многочисленных
стад, которые пастухи-кочевники пасли в горах, перегоняя с места на место».)
— Чим він був відомий? (Був гарним стрільцем.)
— Як звали його сина? (Фортунато.)
— Розкажіть, що трапилося на подвір’ї Маттео Фальконе. (Фортунато, споку-
сившись на запропонований годинник, видав втікача, який заховався в сіні на
подвір’ї Маттео Фальконе.)
— Чому Маттео Фальконе так вчинив зі своїм сином? (Тому що найстрашні-
шим для нього була зрада. А його син став зрадником.)
— Як ви вважаєте, чи мав право Маттео Фальконе на вбивство сина? (Це жах-
ливий вчинок. Але відповідно до законів Корсики зрада була найбільшою ганьбою
для всього роду.)
Реальність У 1837 році П. Меріме написав новелу «Венера Ілльська», яку вважав найкра-
і фантастика
у новелі «Вене- щим своїм твором. Ця новела цікава тим, що в ній реальні події майстерно пере-
ра Ілльська» плітаються з фантастичними.
10. Бесіда.
— Чим ця новела привертає увагу читача? (Незвичністю подій, що розгорта-
ються на сторінках твору.)
— Яка подія лежить в основі сюжету? (У містечкові Ілль було знайдено анти-
чну статую Венери, котру поставили в парку пана Пейрорада.)
— Що дивувало в статуї? («Презрение, насмешку, жестокость можно было про-
честь на этом невероятно прекрасном лице. Право же, чем больше всматривался
я в эту поразительную статую, тем сильнее испытывал мучительное чувство при
мысли, что такая дивная красота может сочетаться с такой полнейшей бессердеч-
ностью».)
— Який напис було зроблено на цоколі статуї? («Бережися тієї, яка кохає».)
— Яка подія мала статися в родині пана Пейрорада? (Його син Альфонс мав
одружитися. Ця подія повинна була статися в п’ятницю. День вибрав батько на-
реченого, оскільки п’ятниця — день Венери.)
— Розкажіть, як відбувалася церемонія весілля.
— Що дивувало оповідача в цьому дійстві? (Альфонс одружувався тому, що
наречена багата. Дівчина була вродливою, із чистою душею і не знала всіх намірів
нареченого.)
— Яка дивна пригода сталася цього дня? (Альфонс, граючи у м’яча, скинув
Дивна пригода старовинну обручку з діамантом і надів її на палець статуї. Згадав він про неї лише
під час весілля під час церемонії. На палець нареченої він одягнув іншу каблучку. Коли юнак по-
біг у парк зняти каблучку, йому це не вдалося. Статуя не віддала її.)
— Як статуя Венери покарала Альфонса? (Вона прийшла до нього вночі й вби-
ла нареченого.)
— Яке символічне значення має в новелі статуя Венери? (Вона стає симво-
Символічне лом краси, котру осквернила ницість і вульгарність міщанського суспільства.
значення статуї Пейрорад-батько, педант, позбавлений естетичного смаку, сповнений високої само-
Венери оцінки, провінційний любитель старовини, не здатен зрозуміти красу в мистецтві.
174
А його син, розбещений, самозакоханий буржуа, визнає в житті лише одну цін-
ність — гроші.)
— Яким є символічне значення фіналу? (Як відомо, Венера — богиня кохання.
Символізм
фіналу твору Альфонс спаплюжив це почуття, розтоптав його, тому він і покараний. Трагічний
фінал твору сприймається як помста статуї Венери.)
— Як ви розумієте слова епіграфа?
— Як вони пов’язані з темою уроку? (Для героїв новел П. Меріме головним за-
вжди є свобода і незалежність, сила характеру.)
— Визначте особливості новелістики П. Меріме. (Підкреслено об’єктивна роз-
Особливос- повідь, суб’єктивна манера викладу, притаманна романтикам, поглиблення пси-
ті новелістики хологічного аналізу, що є невід’ємним від зображення суспільних причин, якими
П. Меріме породжені переживання героїв. Меріме не любить описувати емоції, тому в його
творах відсутні внутрішні монологи. Композиція новел чітко продумана. Автор не
зупиняється лише на зображенні кульмінаційного моменту в розвиткові конфлікту.
Він залюбки розповідає його передісторію, змальовує насичені життєвим матеріа-
лом біографічні характеристики своїх героїв. Велика увага приділяється образові
оповідача, засобам уведення його в тло твору. Новели Меріме часто побудовані на
контрасті між буденністю тієї дійсності, що виникає в обрамленні оповіді, та драма-
тизмом, незвичністю подій, про які читач дізнається із самої розповіді. Дія творів
відбувається в екзотичних країнах і автор часто вводить детальні описи цих країн,
звичаї народів, котрі їх населяють. Усе це посилює зацікавленість читача.)
— Подумайте, чим приваблюють новели П. Меріме сучасного читача. (Зобра-
женням сильних людських пристрастей, гордих, мужніх героїв, які вміють від-
стояти себе і для яких головним у житті є свобода.)
Підготуватися до контрольної роботи «Творчість М. Некрасова, А. Фета, В. Віт
мена, Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо».
Урок № 29
Тема. Контрольна робота «Творчість М. Некрасова, А. Фета, В. Вітмена, Ш. Бод-
лера, П. Верлена, А. Рембо».*
Мета: перевірити рівень засвоєння вивченого матеріалу; розвивати навички самостійної
роботи, зв’язного мовлення, логічного мислення; формувати уміння сконцентрува-
175
ти увагу на данній роботі, уміння вибирати найголовніше з об’єму вивченого ма-

теріалу.
Хід уроку
Виконання учнями контрольної роботи.

1. У якій країні виник декаданс?
А Німеччині;
99 Б Франції;
В Росії;
Г Польщі.
2. Група «Парнас» з’явилася у французькій поезії:
А 30–40-х роках;
Б 40–50-х роках;
99 В 50–60-х роках;
Г 50–70-х роках.
3. Яку назву мала перша збірка М. Некрасова?
А «Мрії і сподівання»;
Б «Мрії і спогади»;
99 В «Мрії і звуки»;
Г «Мрії і сподівання».
4. Збірка В. Вітмена «Листя трави» вперше побачила світ:
А 1852 року;
Б 1853 року;
В 1854 року;
99 Г 1855 року.
5. Скільки віршів містила перша збірка «Листя трави»:
99 А 12;
Б 13;
В 14;
Г 15.
6. Що таке верлібр?
А Літературний напрям;
99 Б вільний вірш;
В троп;
Г стиль.
7. Найвизначніша збірка Ш. Бодлера має назву:
99 А «Квіти зла»;
Б «Штучний рай»;
В «Салон 1859 року»;
Г «Паризький сплін».
8. Скільки етапів виділяється у творчості французьких символістів:
А два;
99 Б три;
176
В чотири;
Г п’ять.
9. Рядки «Найперше — музика у слові!» взято з вірша П. Верлена:
А «Забуті арієти»;
Б «Так тихо серце плаче…»;
99 В «Поетичне мистецтво»;
Г «Осіння пісня».
10. Хто із сучасників А. Рембо називав його «ангелом і демоном»?
А Ш. Бодлер;
99 Б П. Верлен;
В С. Малларме;
Г А. Франс.
11. Хто з французьких поетів-символістів став символом поетичного авангарду?
А Ш. Бодлер;
Б П. Верлен;
В С. Малларме;
99 Г А. Рембо.
12. Слово «сугестія» у перекладі означає:
А спогад;
99 Б навіювання;
В мрія;
Г сум.
1. Назвіть основні ознаки декадентського світосприйняття.
2. Якими є характерні риси творчості поетів «парнаської» школи?
3. Кого з українських поетів цікавила творчість «парнасців»? (П. Грабовського,
А. Щурата, М. Терещенка, І. Світличного, Д. Павличка та ін.)
4. Які дві течії були найпопулярнішими в російській поезії другої половини
XIX ст.? (Соціально спрямована течія (громадянського звучання) і «чистого
мистецтва».)
5. Яка основна тема поезії російського поета М. Некрасова? (Співчуття до тяжкої
долі народу.)
6. Кому присвячено вірш В. Вітмена «О капітане!» (Президенту США А. Лін-
кольну.)
7. Дайте визначення поняття «верлібр». (Верлібр (фр. vers libre — вільний
вірш) — система віршованих рядків, ритмічна єдність яких ґрунтується на
інтонаційній подібності.)
8. Які провідні теми поезії А. Фета? (Кохання і природа.)
9. Сформулюйте визначення поняття «символізм». (Символізм (гр. symbolon —
знак, символ, ознака) — одна з течій раннього модернізму, в якій замість ху-
дожнього образу, котрий відтворює певне явище, застосовується художній
символ, що є знаком мінливого «життя душі» і пошуку «вічної Істини».)
10. У якому творі Ш. Бодлера своєрідно розкрито тему поета і поезії? (У вірші
«Альбатрос».)
11. Зі скількох циклів складається збірка Ш. Бодлера «Квіти зла»? (Із шести
циклів.)
12. Який головний образ-символ поезії А. Рембо «П’яний корабель»? (Образ ко
рабля.)
177
1. Які філософські джерела символізму? Звідки походить термін «символізм»?
Дайте визначення поняття «символ».
2. Доведіть, що збірка В. Вітмена написана верлібром.
3. Розкрийте, у чому полягало поетичне новаторство символістів.
4. Дайте тлумачення символіки поезії Ш. Бодлера «Альбатрос». Як на вашу дум-
ку, чи є у вірші автобіографічні мотиви?
5. З’ясуйте риси імпресіоністичної поезії на прикладі творчості одного з її пред-
ставників (на вибір учня).
6. Проаналізуйте одну з поезій А. Фета або М. Некрасова (на вибір учня).
1. Подумайте, чим був зумовлений феномен «чистого мистецтва» в поезії другої
половини XIX століття.
2. Визначте риси модернізму в поезії Ш. Бодлера (на прикладі творів на вибір
учня).
3. Подумайте, у чому полягає новаторство Вітмена-поета.
4. Порівняйте розкриття теми поета і поезії у творчості Ш. Бодлера, П. Верлена,
А. Рембо.
5. З’ясуйте, у чому полягає сформульований Ш. Бодлером закон «відповіднос-
тей», що був характерним для творчості символістів.
6. Напишіть твір-роздум «Мої враження від поезії другої половини XIX століт-
тя».

Прочитати роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея».
Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про життя та творчість
О. Уайльда.
Урок № 30
Тема. О. Уайльд. Роман «Портрет Доріана Грея». Життєвий та творчий шлях пись-
менника. Уайльд — письменник англійського раннього модернізму. Есте-
тизм Уайльда, імпресіоністичність стилю.
Мета: ознайомити учнів з матеріалом про життєвий та творчий шлях відомого англійсько-
го письменника О. Уайльда, з’ясувати особливості його естетичної позиції; домог-
тися засвоєння понять «естетизм», «парадокс»; поглиблювати навички самостійної
роботи з додатковою літературою, конспектування; розвивати зв’язне мовлення,
логічне мислення; сприяти естетичному вихованню школярів.
Обладнання: підручник; портрет О. Уайльда; текст роману О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»
у перекладі Р. Доценка (або іншому на вибір учителя та учнів); словник літературо
знавчих термінів.
Хід уроку
Художник — це той, хто творить пре-

красне.
О. Уайльд
Поета робить живе відчуття дійсності

і здатність її висловити.
Й. В. Ґете, німецький поет
I. Оголошення теми, мети та епіграфів уроку

Оскар Уайльд — одна з найбільш визначних фігур європейського декадансу.
О. Уайльд — Ідеї та настрої свого часу він епатажно відтворив на прикладі власного життя.
представник Це одна з найбільш парадоксальних особистостей в історії людства. О. Уайль-
європейського
декадансу да називали «королем життя», «принцом Парадоксу», «Шехерезадою салонів»,
«блискучим Оскаром» за його неймовірну дотепність, невичерпну вигадку і вмін-
ня зачаровувати людей.
Творчість О. Уайльда тісно пов’язана з багатьма явищами не тільки англій-
ської, а й усієї західноєвропейської літератури. Письменник сам підкреслював
цей зв’язок, згадуючи низку близьких йому імен, серед яких слід назвати Е. По,
Ш. Бодлера, Т. Готьє, Дж. Рескіна, У. Пейтера.
Уайльд намагався протистояти всьому офіціозному, все буденне його дратува-
ло, все огидне — відштовхувало. Єдине, що рятувало від сірої буденності — Мис-
тецтво (письменник завжди писав це слово з великої літери). Мистецтво для нього
було храмом Краси, де завжди багато радості і де можна забутися від жахів світу.
178
179
Життєвий та творчий шлях О. Уайльда

Оскар-Фінгал-О’Флаерті-Уїлс Уайльд народився 16 жовтня 1854 року в столи-
ці Ірландії — Дубліні, місті, що подарувало світові плеяду видатних письменників
(серед них — Дж. Свіфт, Р. Б. Шерідан, Дж. Б. Шоу, Дж. Джойс та ін.).
Батьком майбутнього письменника був один з найвідоміших лікарів не тільки
Сім’я Ірландії, а й усієї Великої Британії — офтальмолог і отоларинголог Уїльям Роберт
О. Уайльда Уайльд. Він відзначався високою ерудицією, цікавився археологією та ірланд-
ським фольклором. Мати, Джейн Франческа Уайльд, відома ірландська світська
дама, досить екстравагантна жінка, поетеса, яка писала патріотичні вірші під
псевдонімом «Сперанца» (в перекладі з італійської — Надія). Вона знала давньо-
грецьку мову і відкрила перед сином красу творів Есхіла, Софокла, Еврипіда. Від
батька Оскар успадкував працелюбність і допитливість, від матері — мрійливість,
екзальтований розум, інтерес до таємничого і фантастичного, схильність вигаду-
вати незвичайні історії. Великий вплив на формування майбутнього письменника
мала й атмосфера літературного салону матері.
В одинадцять років хлопчика віддали до знаменитої Портора-скул — суворої,
фундаментальної, по-справжньому англійської школи. Спочатку ні успішністю, ні
Навчання май- старанністю він не відзначався, оскільки важко витримував суворий режим, але
бутнього пись-
менника швидко навчився самостійності й уміння пристосовуватися до обставин, чим від-
разу вирізнився з-поміж учнів,— зі смаком одягався, був бездоганний і охайний
у побуті, стриманий і розважливий у словах та вчинках. Наступним етапом його
освіти став коледж Трініті у Дубліні — інтернат із не менш суворими правилами,
ніж у Портора-скул. Далі — Оксфорд, який за тих часів більше нагадував арис-
тократичний клуб молоді, ніж навчальний заклад. Оскар став членом елітарного
клубу знавців мистецтва, центром якого був викладач університету Джон Рескін,
відомий англійський літератор.
Канікули Оскар Уайльд проводив в Італії або Греції. Античні статуї, архітек-
Перше вели- тура, фрески та мозаїки Рима, Венеції, Мілана надихали юнака на творчість. Спо-
ке досягнення
Уайльда чатку це були вірші, в яких відчувалися давньогрецькі мотиви, потім — балади,
сонети. За поему «Равенна» Уайльд одержав золоту нагороду Оксфордського уні-
верситету. Це було перше велике досягнення майбутнього письменника.
1878 року Оскар закінчив університет і переїхав до Лондона, де й почав само-
стійне життя. Молодий чоловік зосередився на тому, щоб привернути до себе ува-
гу. Він годинами проводив перед дзеркалом, вивчав своє обличчя, рухи, жести.
І незабаром в Оскара з’явився новий імідж: довге волосся, одяг у стилі доби Від-
родження (короткі штани, оксамитова курточка, неймовірних розмірів краватка,
вигадливий берет, яскраві середньовічні панчохи), а в руці квітка лілеї або со-
няшника. Його вигляд шокував сучасників, але саме на таку реакцію Оскар і роз-
раховував.
Перша поетична збірка Уайльда «Поезії» вийшла 1881 року й одержала схвальні
відгуки критики. В надзвичайно живописних поезіях молодого автора відчувалася
Поетична збір-
ка «Поезії» наближеність до творчої манери французьких символістів та імпресіоністів. Але
надалі він відмовився від поезії. Хоча саме вірші й принесли Уайльдові славу. Про
нього дізналися у Франції (під час перебування в цій країні Уайльд познайомився
з Е. Золя, П. Верленом, С. Малларме, вже дуже постарілим В. Гюґо). Письменни-
ка запросили з лекціями до Америки, які він читав упродовж 1882–1883 рр., про-
пагуючи естетизм — нову філософську й літературну течію. Уайльд в усьому зали-
шається оригінальним. Наприклад, проходячи таможенну процедуру перевірки,
180
на питання чи є у нього те, що має бути задекларованим, він відповів: «Мені немає
чого декларувати, окрім своєї геніальності».
З Америки Уайльд повертається до Ірландії, де теж читає лекції в Дублінсько-
му університеті. Саме тут, у Дубліні, він познайомився з Констанцією Ллойд,
Одруження яка стала його дружиною. Скромна серйозна дівчина, донька адвоката, побачила
Уайльда в Уайльді казкового принца і закохалася в нього без пам’яті. Перші роки сімей-
ного життя були щасливими: Оскар ніжно й віддано кохав свою дружину. У по-
дружжя народилося двоє синів — Сиріл та Вів’єн. Саме для них Уайльд вигадує
казки. Пізніше він записав їх і видав два збірники казок — «Щасливий принц та
інші казки» (1888), «Гранатовий будиночок» (1891).
У 80-х роках відбулося становлення Уайльда як журналіста, критика, есеїста,
Захоплення
й уподобання прозаїка, драматурга, майстра усної бесіди. Свої естетичні смаки письменник за-
письменника довольнив, редагуючи журнал «Світ жінки». Діяльність Уайльда-журналіста ви-
соко цінував Б. Шоу.
1887 року вийшла низка творів письменника, серед яких були оповідання
«Злочин лорда Артура Севіла», «Взірцевий мільйонер», «Кентервільський при-
вид», есе «Душа при соціалізмі». Ці твори стали втіленням уайльдівської теорії
естетизму у творчості.
1890 року виходить єдиний роман, що приніс Уайльду успіх,— «Портрет До-
ріана Грея».
У 90-х роках з-під пера О. Уайльда вийшли драматургічні твори «Соломея»
(1893), «Ідеальний чоловік» (1895), «Як важливо бути серйозним» (1899) тощо.
Творчий доро- Сценічний успіх цих п’єс приніс авторові не тільки славу, а й гроші. Нарешті він
бок митця міг задовольнити свій вибагливий смак, втілити в життя любов до коштовних ре-
чей. Уайльд майже перестав писати й повністю віддався світському життю. Його
називали «королем життя» або «Принцом Парадоксу». Він навіть зовні став ін-
шим: юнацький костюм змінили сюртуки, рединготи, циліндри; тепер цей франт
обирав коштовності залежно від пори року, погоди, настрою. Незмінною залиша-
лася лише свіжа квітка у петельці, але вже не соняшник чи лілея, а орхідея або
гвоздика.
До Уайльда по-різному ставилися всі, хто його знав. Настрої публіки вияви-
лися досить мінливими. Спочатку цензура заборонила п’єсу «Соломея», звинува-
тивши автора в аморальності. А потім над письменником почався судовий процес.
Суд над пись- Він подав позов до суду на лорда Куїнсберрі, який письмово образив його, звину
менником вативши в розбещенні свого сина Альфреда Дугласа. Але внаслідок підступної
гри лорда на лаві підсудних опинився сам О. Уайльд. Процес набув розголосу.
Знайшлося багато свідків аморального поводження Уайльда, і вони виступили
в суді. Сам підсудний не вимовив жодного слова на свій захист. Друзі навіть
пропонували йому втекти з Англії, але він відмовився. 25 травня 1895 року
Уайльда засудили до двох років ув’язнення, що стали роками пекельних мук
для душі й тіла письменника.
Навіть звільнившись із в’язниці, Уайльд вже не міг повернутися до колишньо-
го життя. Дружина подала на розлучення, друзі відвернулися від нього. У цей пе-
ріод виходять нові твори митця — «Балада Редінгської в’язниці» (1898) і «Тюрем-
Блукання на сповідь» (лист із в’язниці до Альфреда Дугласа опублікований 1905 року, після
О. Уайльда
смерті автора). Окрім того, книги письменника вилучалися з бібліотек, журнали
не друкували його творів. Через деякий час Уайльд покинув Англію. Попереду
були три роки довгих блукань Європою, аж поки письменник не знайшов при-
тулок у Франції. Уайльд навіть змінив своє ім’я на Себастьян Мельмот. Як відо-
мо, прізвище Мельмот було взято з готичного роману відомого англійського пись-
181
менника XVIII століття Чарлза Метюріна, двоюрідного діда Уайльда,— «Мельмот

Блукач».
Там, на чужині, в Парижі, О. Уайльд і помер 30 листопада 1900 року від го-
строго менінгіту, самотній, в якомусь другорядному готелі. Незадовго до смерті
він сказав: «Я не переживу XIX століття. Англійці не винесуть моєї подальшої
присутності». Його поховали на цвинтарі Баньо у Парижі.
Приблизно через 10 років Уайльда перезахоронили на цвинтарі Пер-Лашез.
На могилі митця було встановлено пам’ятник у вигляді крилатого кам’яного
О. Уайльд — сфінкса.
найбільш до- У кінці 2007 року після спеціального опитування телеглядачів корпорацією
тепна людина «Бі-бі-сі», Оскара Уайльда було визнано найбільш дотепною людиною Вели-
Великої Бри- кої Британії. Він обійшов навіть таких славетних людей Англії, як Шекспір та
танії
У. Черчіль.
До історії світової літератури О. Уайльд увійшов як представник естетизму —
своєрідного філософсько-естетичного напряму, що виник у кінці XIX століття.
4. Робота із словником літературознавчих термінів.

Естетизм — 1) загальна назва літературно-миcтецьких течій, митці яких у сво-
їх маніфестах і творах на перше місце висувають естетичні програми та естетичні
особливості мистецтва («парнасці», символісти, неокласики та ін.); 2) філософська
теорія, яка обстоює пріоритет мистецтва, його іманентну (внутрішню) сутність,
художню автономність, вічну красу і силу.
(У процесі лекції учні складають конспект або тези.)
Естетичні погляди О. Уайльда
Головним для прихильників естетизму був культ краси.
Культ краси — Як відомо, першими, хто проголосив мистецтво та красу явищами самоцінни-
головне для ми, стали французькі романтики та символісти. Захоплення античністю, критич-
прихильників не ставлення до загальноприйнятих істин, обожнювання прекрасного в усіх його
естетизму
проявах — усе це об’єднувало французьких представників «чистого мистецтва»
з англійськими естетами.
На думку літературознавців, витоки естетизму беруть початок у «Прерафаеліт-
ському братстві», яке за свій ідеал обрало культуру Середньовіччя. Уайльд деякий
час відвідував збори товариства, спілкувався з Д. Росетті, Ч.-А. Суїнберном, котрі
мріяли відкрити нове бачення краси, що трансформувало б усталені cмаки старої
Англії.
Великий вплив на естетичні погляди письменника мали його оксфордські на-
ставники — Дж. Рескін та У. Пейтер. Саме від них і прийшло обожнювання краси
в мистецтві та житті й нове епікурейство — відхід від проблем буття у світ влас-
них витончених почуттів.
Теорію естетики О. Уайльд виклав у книзі «Задуми» (1891), зокрема тракта-
Нове епікурей- ті «Занепад мистецтва брехні», побудованому у формі діалогу Сиріла та Вів’єна.
ство О. Уайльда
Єдиний пункт, в якому сходилися обидва співрозмовники,— критичне ставлен-
ня до сучасного письменникові стану мистецтва. Сиріл захищає традиційний ре-
алістичний погляд на мистецтво як дзеркало життя. Прихильник радикальних
поглядів Вів’єн (у його словах відчуваються погляд самого Уайльда) стверджує,
182
що «життя тримає дзеркало перед Мистецтвом», тобто життя наслідує мистецтво

значно більше, ніж мистецтво життя. У запропонованій формулі мистецтва, що
дивиться в люстерко, яке тримає життя, відбилися основні положення естетизму
Уайльда:
— велич і вічність мистецтва;
Основні поло- — самодостатність;
ження естетиз- — мистецтво вище за істину й мораль;
му Уайльда — замилування прекрасним;
— естетична увага до почуттів, вражень людини;
— зображення краси у всіх її проявах;
— проголошення насолоди як вищого сенсу існування (гедонізм).
О. Уайльд — Широко відомі парадокси О. Уайльда, за які його називали «Принц Парадокс».
«Принц Пара- Парадоксальність митця можна вважати виявом гедонізму — насолодою від го-
докс» строї гри думок.
6. Робота із тлумачним словником.

Парадокс (грец. παρα5δοξος — незвичайний, неймовірний, дивний, від. παρα —
поруч, біля, порівняно з і δo5ξα — думка, погляд) — 1) позірно істинне твердження
чи низка тверджень, яке призводить до суперечності або ігнорує інтуїцію; 2) фор-
мально логічна суперечність, яка полягає в тому, що в процесі доведення створю-
ються умови для одночасного доказу істинності й хибності певного висловлювання,
причому доведення істинності цього висловлювання неодмінно веде до визнання
його хибності та навпаки; 3) несподіване явище, яке не відповідає звичайним на-
уковим уявленням; 4) думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами,
начебто суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною.
Парадокс використовується як художній прийом.
Парадоксальність властива багатьом творам мистецтва різноманітних жанрів.
Парадокс як ху-
Через свою незвичайність парадоксальні вислови, назви, зміст творів привертають
дожній прийом увагу. Це застосовується в розмовному жанрі, театральному мистецтві, живописо-
ві та фольклорі. Хороші оратори використовують цей прийом у своїх виступах для
підтримання уваги слухачів.
Парадоксальними є багато висловів відомих мислителів та письменників, на-
приклад афоризми Козьми Пруткова, Бернарда Шоу, Оскара Уайльда, Станіслава
Єжи Лєца.

У всіх своїх літературних творах, як і в житті, О. Уайльд широко використову-
вав парадокс, котрий був для письменника і літературним прийомом, і способом
мислення. Уайльд підтримував своїх літературних попередників, діячів доби Від-
родження, які гостро поставили проблему співвідношення правди й красномов-
ства, усвідомивши, що гра словом може бути небезпечною, вона здатна віддаляти
від істини, а не вести до неї. Парадоксальними в Уайльда стають не тільки окремі
вислови, а й ситуації.
Зазначимо, що парадокси О. Уайльда не завжди розкривають його ставлення
до проблеми. Сам письменник говорив, що «парадокси завжди безпечні». Деякою
Творче та жит- мірою, він мав рацію, оскільки балансування митця на межі серйозного й кумед-
тєве кредо ного звикли розглядати як творче та життєве кредо.
митця
Важливе положення естетики митця — співвідношення мистецтва і моралі.
У цьому питанні Уайльд посів своєрідну позицію. Поширюючи тезу про самодос-
татність мистецтва, він заперечував вплив морально-етичних законів суспільства
183
Уайльд — про- на митця та його твори. У передмові до роману «Портрет Доріана Грея» письмен-
тивник баналь- ник зазначив: «Немає книг моральних або аморальних. Є книги добре написані
ного розумін-
ня моральних або погано написані. Ото й усе», «Митець не має етичних уподобань». Як бачимо,
принципів вислови зовсім різні, що й дало можливість звинуватити Уайльда в аморальності.
Не слід думати, що письменник відкидав мораль взагалі, йому не подобалося ба-
нальне розуміння моральних принципів.
8. Інформація для допитливих.

30 листопада 2000 року до 100-ліття від дня смерті О. Уайльда в Лондоні було
відкрито пам’ятник письменникові.
У ці ж дні в Британській бібліотеці Лондона відбулася виставка, матеріали якої
яскраво висвітлюють життя О. Уайльда та його час. Серед експонатів — численні
листи, рукописи, фотографії, перші видання книг та багато інших цінних речей.
В організацію виставки великий внесок зробив онук письменника Мерлін Хол-
ланд, який до цієї дати видав «Повне зібрання листів Оскара Уайльда».
Особливо зворушливим був один експонат. Це конверт, в який Оскар у 13 років
поклав пасмо своєї молодшої сестри, котра померла в 10 років. Цей конверт зна-
йшли серед його особистих речей. Тридцять три роки він возив його із собою: до
Зворушливий Америки, при переїздах після одруження, тримав при собі у в’язниці, вигнанні.
експонат
Цей конверт був з Оскаром Уайльдом і в день його смерті. Недарма його онук,
Мерлін Холланд, часто повторював: «Оскар, попри всі свої недоліки, був дивовиж-
ним феноменом».
— Виразно прочитайте вислови, що служать епіграфами до уроку.
— Як ви розумієте слова О. Уайльда? (У них відчувається вплив естетичної
теорії: митець має створювати прекрасне і нести його своїм читачам.)
— Подумайте, як слова німецького поета Й. В. Ґете співвідносяться з творчіс-
тю О. Уайльда? (Митець має віднайти прекрасне в дійсності й відобразити його
у своїх творах.)
1. Підсумкова бесіда.
— Представником якого літературного періоду був О. Уайльд? (Ранньомодер-
ністської доби.)
Казки
— Чи знайомі вам казки О. Уайльда? Поділіться своїми враженнями про них.
О. Уайльда — Дайте визначення поняття «естетизм як філософсько-естетичний напрям».
— Згадайте, хто до Уайльда пропагував естетизм у мистецтві? (Члени групи
«Парнас», представники «чистого мистецтва».)
— У чому полягала сутність естетичних поглядів О. Уайльда?
— В якому творі О. Уайльд виклав свою теорію естетики?
— Що таке парадокс?
— Чого не визнавав О. Уайльд у житті та мистецтві? (Банальності.)
— Знайдіть у тексті роману «Портрет Доріана Грея» приклади парадоксів,
Приклади пара- спробуйте дати тлумачення цих висловів.
доксів у романі («Краса, справжня Краса кінчається там, де починається одухотвореність. Інте-
лект — уже сам собою щось диспропорційне»; «Єдине, чим шлюб задаровує — це
184
обман, без якого не обходяться ані чоловік, ані жінка»; «Сумління і боягузтво —
власне одне й те саме. Сумління — це лише фасад боягузтва»; «Бо ніщо не лікує
так душі, як відчуття, і ніщо не лікує так відчуттів, як душа»; «Справжня таїна
життя — це видиме, а не невидиме»; «Мужчини одружуються з утоми, жінки з ці-
кавості: ті й ті знаходять розчарування» тощо.)
3. Перевірка конспектів.
(Учитель перевіряє 3–4 учнівські зошити.)
Вивчити конспект; перечитати роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея».
Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про історію створення ро-
ману.
Урок № 31
Тема. «Портрет Доріана Грея» як осердя творчості О. Уайльда, філософсько-
естетичні та моральні проблеми твору.
Мета: поглибити знання учнів про творчість О. Уайльда; розвивати навички роботи з до-
датковою літературою, аналізу тексту, зв’язне мовлення, логічне мислення; спри-
яти розвиткові читацького кругозору, аналітичного мислення школярів.
Обладнання: підручник; текст роману «Портрет Доріана Грея» у перекладі Р. Доценка (або іншо-
му на вибір учителя чи учнів).
Хід уроку
1. Бесіда.
— Чому О. Уайльда називають письменником англійського раннього модерніз-
му? (Завдяки естетизму творчості письменника, рисам імпресіонізму, що є в ро-
мані.)
— В яких жанрах працював О. Уайльд? (У його творчому доробку є поезія, каз-
ки, роман, драматичні твори.)

Уайльд мав добре натренований голос приємного тембру, що додавало принад
Розмовниць-
кий талант
його мові, а головне — вмів з унікальною спритністю у будь-якій ситуації знахо-
О. Уайльда дитись на слово, завжди бути іскрометним співбесідником.
Цей свій розмовницький талант Уайльд зберіг до кінця життя, навіть коли
втратив гроші, друзів, мистецтво. Письменник зазначав: «Художник живе, лише
висловлюючи себе».
185
II. Оголошення теми, мети уроку

Історія створення роману «Портрет Доріана Грея»
Свій єдиний роман О. Уайльд написав у рекордно короткий термін (усього за
Роман на за- три тижні) на замовлення американського журналу. Уперше твір опубліковано
мовлення 1890 року. Для окремого видання в 1891 році автор на вимогу видавця додав кіль-
ка розділів, аби надати творові «соліднішого» розміру (писати такі короткі романи
було не в дусі англійської прози). Цим пояснюється непропорційність окремих час-
тин твору,— зокрема «переломного» XI розділу, куди автор, послуговуючись своєю
пам’яттю, увів мало не цілі уступи з різних брошур, антикварних реєстрів тощо.
Відомо, як виник задум роману: одного разу в майстерні свого приятеля Уайльд
познайомився з натурником, котрий вразив його досконалістю своєї вроди. «Який
жаль,— вигукнув письменник,— що таке славне створіння мусить старіти!» На це
Історія задуму
художник, погодившись, додав: «Чудово було б, якби він залишався такий точ-
нісінько, як зараз, а натомість щоб його портрет старів і вкривався зморшками».
Ця розмова торкалася проблеми, яка ніколи не переставала хвилювати письмен-
ника: взаємини життя і мистецтва. Із цією проблемою тісно пов’язана інша: мо-
раль і мистецтво, роль етичного та естетичного в житті. Для Уайльда, як відомо,
ці слова були майже антонімами.
Розбіжностей в критичних оцінках роману після появи не бракувало як одразу,
«Всяке наду- так і потім. Сам автор так говорив про свій роман: «Справжня мораль цього твору
життя тягне за полягає в тому, що всяке надужиття, так само, як і самозреченість, тягне за собою
собою покару» покару. Тобто, Безіл Голуорд, надміру обожнюючи фізичну вроду, як це робить
більшість художників, вмирає від руки того, в чиїй душі він породив страхітливу
й безтямну марнославність. Доріан Грей, вівши життя в самих тільки чуттєвих
насолодах, пробує вбити сумління і цієї миті убиває самого себе. Лорд Генрі Уот
тон намагається бути тільки спостерігачем у житті і під кінець виявляє, що ті, хто
уникає битви, ще глибше зранені, аніж ті, хто бере в ній участь».
2. Творча робота.
— Проаналізуйте афоризми О. Уайльда, що складають передмову до роману.
Подумайте, як вони розкривають образ письменника та головні проблеми твору.
Передмова до роману складається з 25 афоризмів. У них декларується естетична
програма автора. Письменник знову застосовує парадокси для викладу власної ес-
Естетична про- тетики. У парадоксальному вигляді повторюються основні положення естетизму:
грама автора «Митець — творець прекрасного», «Розкрити себе і втаїти митця — цього прагне
мистецтво», «Обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне — Красу»
тощо. Не обминув автор і питання моральності мистецтва, роз’єднавши ці поняття
як несумісні: «Етичні уподобання митця призводять до манірності стилю», «Роз-
бещеність і чесноти для митця — матеріал мистецтва». Проте життя головного
героя роману демонструє небезпечність штучного роз’єднання етичних та естетич-
них принципів.
У тій самій передмові до роману О Уайльд писав: «Мистецтво — дзеркало,
яке віддзеркалює того, хто в нього дивиться, а не все життя». Він чудово засвоїв
186
ніверситетські лекції Пейтера, котрий говорив про усталену мінливість життя.

у
Перед смертю автор скаже: «Життя — не можна писати, життя можна тільки
жити». І у цьому також виявляється парадоксальність мислення письменника.
— Як естетичний ідеал О. Уайльда втілився в романі «Портет Доріана Грея»?
Втілення есте- (У романі абсолютизовано творчість та творчу особистість, протиставлено вну-
тичного ідеалу
трішній світ людини бездушній, грубій дійсності, проголошується насолода як
сенс буття (гедонізм).)
— Назвіть головну проблему твору. (Співвідношення естетичних проблем
з етичними законами суспільства. Ця проблема порушується вже в передмові і за-
кінчується описом експерименту над життям головного героя — Доріана Грея.)
— Яку роль, на думку автора, відіграє мистецтво в житті? (Людині вільно те-
оретизувати, але мистецтву дано право відтинати від тих абстрактних теоретизу-
вань усе наносне, хибне і минуще.)
— Про що попереджає письменник? (Людина не може загравати ні з мисте-
цтвом, ні із життям.)
У романі «Портрет Доріана Грея» вирішуються складні філософсько-етичні та
Філософсько- моральні проблеми, стикаються різні погляди на мистецтво, його природу, мету.
етичні та мо- Ці точки зору уособлює художник-естет Безіл Голуорд і гедоніст лорд Генрі. Осо-
ральні пробле- бливість їхніх суперечок полягає в тому, що вони, відстоюючи засади естетизму,
ми «Портрета борються не стільки один з одним, скільки разом проти загальноприйнятого,
Доріана Грея»
усталеного, традиційного погляду на мистецтво, життя, мораль. Художник Безіл
стверджує думку про самодостатність мистецтва. Як митець, він відчуває красу,
служить їй, творить її, віддає їй усю свою душу. Лорд Генрі — проповідник на-
солоди від життя та мистецтва. Практичне ж утілення естетичних ідей у життя
уособлює образ Доріана Грея.
Автор застерігає, що бездумне наслідування ідей завжди призводить до краху.
Проаналізувавши життя Доріана Грея, можна сказати, що воно є не тільки запе-
реченням зв’язків мистецтва з моральними принципами, як це доводив естетизм,
але й доказом головної ідеї письменника про розвиток мистецтва за власними за-
конами, які не збігаються із законами життя.
Практично, ідеолог гедонізму в романі лорд Генрі не робить нічого аморально-
го. Навіть Безіл зауважує: «Ти не говориш нічого морального і не робиш нічого
аморального». Тобто ні сам по собі естетизм, ні гедонізм не є шляхом до злочину.
В романі ми бачимо фантастичний злам сюжету, що створює незвичайність по-
зиції Доріана Грея, який усе переплутав: реальне життя, мистецтво, красу, по-
творність. І все це ще раз доводить вічну істину: мистецтво має власні закони роз
витку, які не можна переносити на людське життя.
Втілення дав- — Подумайте, який давній мотив відтворено у романі. (Мотив продажу люди-
нього мотиву
ною душі заради вічної молодості.)
— Знайдіть у романі описи інтер’єрів. Подумайте, яка їхня роль? (Роман на-
сичений детальними описами великосвітських віталень, будинку і кімнат Доріана
Грея. Сам герой визнає: «Я кохався на красивих речах, до яких можна доторкну-
187
Значення опи- тись і взяти до рук. Старий грезет, зелена бронза, лаковані дрібнички, різьблення
сів інтер’єру із слонової кості, вишукані інтер’єри, розкіш, пишнота — усе це дає чимало вті-
хи». Описи інтер’єрів додають більше для розкриття естетичних смаків головного
героя.)
— Проаналізуйте пейзажі, що є в романі. (Пейзажі в романі вражають своєю
штучністю, відшліфованістю: «Небо тепер стало чисто опаловим, і на його тлі на-
вколишні дахи виблискували, мов срібло»; «Тіні сріблясті, а небо сяє, наче чудова
перлина». Штучну красу Уайльд плекав, від природної відвертався. З усіх витворів
природи він любив лише квіти. Особливо часто на сторінках роману з’являються
орхідеї та тюльпани: «Тюльпани на клумбах по той бік алеї пломеніли тремтливи-
ми огнистими язичками. Білий порох трепетною хмаркою духовитої пудри зави-
сав у повітрі. Мов якісь величезні метелики, пурхали й колихались барвисті пара-
Панування світу
сольки квітів». Квіти в нього оранжерейні, штучно викохані, начебто несправжні.
речей
Мистецтво для Уайльда вище за життя, а отже, і за природу. Саме тому світ речей,
тобто витворів рук людських, превалює в романі над природним світом.)

Російський поет-символіст, один з найвизначніших митців срібної доби К. Баль-
Розуміння монт у статті «Поезія Оскара Уайльда» порівнював самого письменника з орхіде-
К. Бальмонтом єю і писав: «Оскар Уайльд нагадує красиву й страшну орхідею. Можна говорити,
сутності душі
Уайльда що орхідея — отруйна і чуттєва квітка, але це квітка, вона гарна, вона квітне,
вона милує око.
Червоні маки спершу, весна і літо, повітря, життя. І потім нещадна зміна того,
що зветься порами року. Осінь, зима, сад, і в середині, у цьому розкішному саду
з підвищеною температурою і холодними вікнами, пишна, дивовижна, і хвилю-
юча квітка — орхідея тигрова». Так К. Бальмонту вдалося поетично відобразити
сутність душі О. Уайльда.
Творча робота.
— Напишіть твір «Мої перші враження від роману О. Уайльда “Портрет До-
ріана Грея”».

Дописати твір; дібрати цитати до характеристики образу Доріана Грея.
Урок № 32
Тема. О. Уайльд. Роман «Портрет Доріана Грея». Образ головного героя.
Мета: поглибити знання учнів про зміст роману; допомогти зрозуміти образ головного
героя; розвивати навички аналізу художнього образу, переказу, виразного читан-
ня, зв’язне мовлення, логічне мислення; сприяти морально-етичному вихованню.
188
му на вибір учителя чи учнів).
Хід уроку
1. Перевірка та аналіз письмових робіт.

(Учитель перевіряє 3–4 учнівські роботи.)
2. Літературна вікторина.
1) Хто малював портрет Доріана Грея? (Безіл Голуорд.)
2) Як звали лорда Генрі? (Гаррі.)
3) Кому належать такі слова: «Поети не такі дразливі, як ти. Вони знають ко-
рисність пристрастей для друку. У наш час розбите серце витримує багато ви-
дань»? (Лордові Генрі.)
4) Як звали тітоньку лорда Генрі? (Агата.)
5) Ким була Сибіл Вейн? (Актрисою.)
6) Як звали слугу Доріана Грея? (Віктор.)
7) Куди Доріан наказав винести портрет? (До класної кімнати.)
Захоплення 8) Чим Доріан захоплювався? (Коштовним камінням, музикою, ароматичними
Доріана речовинами та секретами їх виробництва, гобеленами, дорогими тканинами
та вишивками, релігійними обрядами.)
9) До чого закликав Доріана Безіл після того як побачив спотворений портрет?
(До каяття.)
10) Чим займався Алан Кемпбел? (Хімією.)
1. Бесіда з учнями.
— Знайдіть опис портрета Доріана.
Портрет — Чим він вражав людей? (Своєю дивовижною красою.)
Доріана — Скільки років було Доріанові на початку роману і в кінці? (Двадцять на
початку роману і тридцять вісім у кінці. Отже, дія роману тривала вісімнадцять
років.)
— Які слова Доріана стали зловісними? («Який жаль! Я зістарюся, стану брид-
Зловісні слова ким і потворним, а цей портрет повік лишиться молодим. Він ніколи не буде ста-
рішим, ніж ось цього червневого дня… О, якби тільки можна було навпаки! Якби
це я міг лишитись повік молодим, а старішав — портрет! За це… за це… я віддав
би все! Так, все, геть-чисто все на світі! Я віддав би за це навіть саму душу!».)
— Яку роль у житті Доріана зіграв лорд Генрі? (Лорд Генрі став його вчителем,
злим генієм. Саме він, милуючись портретом у майстерні художника Безіла, під-
казав Доріану ідею вічної молодості.)
— Розкажіть, чому між художником Безілом і лордом Генрі виникли напру-
жені стосунки.
189
Художник, вражений чистотою юного Грея, вклав у його портрет свої мрії, по-
чуття, власне бачення краси. Прекрасний витвір мистецтва ввібрав душу митця,
здатну впливати і підкоряти інших. Але Доріана приваблювали не почуття Бе
зіла, а ідеї лорда Генрі. На думку лорда, людина повинна не довіряти мистецтву
й вчитися краси у нього, а сама шукати її в житті: «Впливати на когось — це
Битва за душу означає віддавати комусь власну душу. Людина вже не захоплюється своїми при-
та красу Дорі- родними пристрастями. І чесноти вона переймає від інших, і гріхи — коли є така
ана між худож- річ, як гріх,— запозичує. Мета життя — розвиток власного “я”». Повністю реа-
ником і лордом
лізувати своє єство — ось для чого існує кожен з нас». Між художником і лордом
розгортається битва за душу та красу юнака. З перших сторінок роману перемогу
одержує лорд. Чому це сталося? Можливо, тому, що його слова впали на благо-
датний ґрунт. Лорд Генрі говорив: «Прекрасне у житті — це насолода почуттів,
треба лише дати вияв кожному почуттю, втілити кожну мрію». І свої теорії він
мав нагоду перевірити на юному Доріанові.
— В уста лорда Генрі О. Уайльд вклав свій улюблений парадокс: «Єдиний
Улюблений па- спосіб позбутися спокуси — піддатися їй». Подумайте, як цей парадокс розкри-
радокс Уайль- вається на прикладі образу Доріана Грея? (Доріан Грей пішов за своїм учителем
да в устах лор- навіть без довгих вагань. Він досить легко проміняв власну душу на пошук віч
да Генрі
ної насолоди.)
— Який прийом використовує автор у своєму романі? (Прийом фантастики,
пов’язаний з перетворенням портрета.)
5. Бесіда.
— Якими, на вашу думку, були стосунки Доріана Грея із Сибіл Вейн? Чи ко-
хав Доріан цю дівчину? (Сибіл Вейн була актрисою і вразила естетичні почуття
Доріана своїм незвичайним талантом перевтілення. Але Доріан кохав дівчину
доти, поки бачив у ній літературну героїню: Джульєтту, Офелію, Розалінду, Бе-
атріче, Корнелію. Дівчина ж палко покохала молодого красеня. Коли Сибіл, за-
кохавшись у Грея, не змогла більше задовольнятись коханням уявним, Доріан,
не отримавши насолоди від вистави, грубо відштовхнув дівчину.)
Доля Сибіл
Вейн — Що відомо про долю Сибіл Вейн? (Вона не могла пережити вчинок Доріана
Грея і випила отруту.)
— Як Доріан пережив цю трагедію? (Спочатку Доріан неначебто переживав.
Однак лорд Генрі довів йому непотрібність подібних переживань. Доріан не про-
лив жодної сльози, а своєму другові зізнався: «Якби я прочитав це у книжці,
я ридав би! А от тепер, коли це сталося у житті, і сталося зі мною, воно виглядає
занадто дивовижним, щоб проливати сльози». Це був перший вияв жорстокості
героя.)
Причина змін
на портреті — Що спричинювало зміни на портреті? (Злочини Доріана.)
— Яким був перший злочин? (Смерть Сибіл Вейн. Після цього «інакшим став
вираз, щось жорстоке з’явилося в обрисах вуст».)
— Як на вашу думку, чи позначилося перетворення з портретом на психологіч-
ному стані героя? (Звичайно, герой втратив душевний спокій. Він живе подвійним
життям, що згубно впливає на його психіку.)
190
7. Дослідницьке завдання.
— Прослідкуйте етапи морального падіння Доріана Грея. (Став виною смерті
Етапи мораль- Сибіл Вейн, від світських салонів перейшов до брудних притонів, опіумних кури-
ного падіння лень, про нього поповзли брудні плітки.)
Доріана
— У чому, на вашу думку, криються причини такої поведінки? (Не бажання
насолоди жене його у бруд, а скоріше побоювання, що хто-небудь побачить пор-
трет і розгадає його страшну таємницю.)
Уже після першої зміни портрета Доріан починає жити подвійним життям.
На людях він був блискучим денді, красенем, якого всі хотіли бачити, кумиром
Подвійне молоді, котра наслідує його манери, стиль, висловлювання. Він стає еталоном
життя Грея краси, прихильником естетизму в реальному житті. Любов до краси виявляється
в прагненні до вишуканих коштовних речей. Доріан Грей умеблював свій дім з ве-
ликою пишністю, зібрав колекцію старовинних гобеленів і рідкісних парфумів,
коштовного каміння та дивовижних музичних інструментів. Але разом з тим він
весь перебуває у полоні страху, що його таємниця може розкритися.
— На вашу думку, яку роль для розуміння характеру головного героя відіграє
опис інтер’єру? (Зазначимо, що описам інтер’єру будинку головного героя при-
таманна декоративність — одна з головних рис естетизму. Увага автора до ефек-
тних речей відіграє важливу роль у розкритті характеру Доріана Грея. Один із до-
слідників зазначив: «Жодного пейзажу, жодного подиху свіжого повітря! — лише
Світ мертвої
краси Доріана
кімнати, стіни, гобелени!» Отже, описи інтер’єру створюють світ мертвої краси
Доріана Грея.)
— Подумайте, що в розумінні Доріана Грея є краса? (Для головного героя кра-
са є статичним, декоративним поняттям, вона немов замкнена в картинну раму.
Такою ж замкненою для всіх є душа самого Доріана. Для нього абсолютно не існує
поєднання краси і духовності. Тобто його краса є мертвою.)
— Згадайте, кому першому Грей відкрив свою таємницю? (Це був автор пор-
трета — художник Безіл Голуорд.)
— Чому Доріан убив художника? (Бо той став свідком його таємниці.)
— Яким був наступний злочин Доріана Грея? (Шляхом шантажу він примусив
колишнього приятеля Алана Кемпбела, котрий був хіміком, знищити тіло небіж-
чика.)
Доля Кемпбела — Яка подальша доля Кемпбела? (Він наклав на себе руки.)
— Чому ніхто не розшукував Безіла? (Тому що всі знали, що він зібрався їхати
до Парижа на тривалий час.)
— Чи загрожувала Доріанові розплата? (Так, лише один раз. Брат Сибіл Вейн
Джеймс прагнув помститися Доріанові за смерть сестри. Він упродовж усіх цих
років шукав Доріана. Двічі Джеймс намагався покарати Грея, але обидва рази
йому не вдалося це зробити. Першого разу Джеймса ввела в оману зовнішність
Доріана (адже він виглядав набагато молодшим), а вдруге — сліпа куля влучила
в самого Вейна, коли той на полюванні цілився у свого ворога. Доля врятувала
Доріана Грея.)

— Подумайте, чи розумів сам Доріан Грей, що став «потворним символом но-
вого гедонізму», до якого його закликав лорд Генрі.
191

Із самого початку юний і чистий Доріан Грей опинився між двома протилежни-
ми ідеями: «чистого мистецтва» художника Безіла та вченням лорда Генрі, який
бачив мистецтво в самому собі. Але, на жаль, «митець власної душі» та «митець
власного життя» не помічали душ інших людей, вони прогледіли й душу юного
красеня. Учень заперечив теорії своїх наставників і як наслідок — у пізнанні жит-
«Смерть влас- тя став злочинцем, а для себе — власним душогубцем.
ної душі в жи-
вім тілі»
Урешті-решт сам герой зрозумів, до чого доводить нехтування мораллю:
«Смерть власної душі в живім тілі». Руйнівні сили, які впустив у свою душу До-
ріан Грей, знищили і його тіло. Тож коли він кинувся з ножем на портрет, то убив
самого себе.

— На вашу думку, чи можна сказати, що трагічний фінал роману заперечує
Заперечення
теорії естетиз- теорію естетизму О. Уайльда?
му Уайльда — Яке символічне значення має фінал роману?

У романі багато блискучих парадоксів: «Доброго впливу взагалі не існує»,
«Сумління — це страх», «Життя — це лише нервові волокна і клітини мозку»
тощо. Але в порівнянні зі страшними змінами, що сталися на портреті, вони втра-
чають свою привабливість і стають марними. О. Уайльд, почавши із заперечення
моралі в мистецтві, закінчив запереченням її заперечення. І в цьому теж полягає
парадокс письменника. Він дійшов висновку про те, що саме мистецтво є найви-
щим людським сумлінням, непідкупним і незнищенним. Доріан покараний лише
тоді, коли піднімає руку на прекрасне — на витвір мистецтва. Відомо, що мисте-
цтво як втілення прекрасного є вічним, тому й гине герой, вчинки якого є амо-
ральними й страшними.
Фінал роману досить символічний. Портрет стає суворим суддею вчинків Дорі-
Символічність
фіналу роману ана Грея. Подальші зміни такі значні та страшні, що Грей більше не може бачити
свій портрет і намагається позбавитися його. Та виявляється, що він знищує не
власне зображення, а себе самого.
Після смерті героя портрет знову став таким, як раніше, він неначе «відродив-
ся». Це є прекрасним свідченням того, що справжня краса існує поза теоріями.
Тому портрет — один із головних персонажів роману. Він є магічним дзеркалом,
що висвітлює сутність буття. Портрет, наче рентген, показав хворобу, знищив її
та засяяв новими фарбами.
Творча робота.
— О. Уайльд колись сказав: «Кожна людина бачить свої гріхи в Доріанових».
Напишіть твір-роздум на тему «Які гріхи бачить у собі людина XXI століття?»

Дописати твір; дібрати цитати до образів героїв роману. Повторити поняття
«парадокс», «імпресіонізм».
192
Урок № 33
Тема. Образи твору О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». Риси інтелектуального
роману.
Мета: допомогти учням зрозуміти сутність образів роману; засвоїти поняття «інтелекту-
альна проза», віднайти риси інтелектуальної прози у творі; поглиблювати навички
аналізу епічного твору, переказу; розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення;
сприяти морально-етичному вихованню школярів.
му на вибір учителя чи учнів); словник літературознавчих термінів.
Хід уроку
1. Перевірка та аналіз письмових робіт учнів.

(Учитель пеервіряє 3–4 учнівські роботи.)
2. Бесіда.
— Як ви розумієте слово «парадокс»?
— Чому О. Уайльда називали «Принц Парадокс»?
— Дайте визначення імпресіонізму як літературно-мистецького напряму.
— Назвіть риси імпресіонізму.
1) Місто, в якому народився О. Уайльд. (Дублін.)
2) Письменницький псевдонім його матері. (Сперанца.)
3) Дівоче прізвище дружини Уайльда. (Ллойд.)
4) Назва п’єси О. Уайльда. («Соломея».)
5) Прізвище, яке взяв Уайльд під час вимушеного перебування у Франції. (Мель-
мот.)
6) Прізвище художника, котрий намалював портрет Доріана Грея. (Голуорд.)
(Можна записати у вигляді кросворду. Із виділених букв складеться прізвище
«принца Парадоксу» — Уайльд.)
Значення трьох У романі О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» порівняно невелика кількість
центральних героїв. Але кожен з них відіграє значну роль у розкритті образу головного персо-
персонажей
у розкритті об- нажа — Доріана Грея. Три центральні фігури твору (лорд Генрі, художник Безіл
разу Доріана і Доріан Грей) виражають різне ставлення до життя.
2. Робота над характеристикою образу лорда Генрі.

— Що відомо про лорда Генрі? (Це англійський аристократ, справжній салон-
ний апостол насолоди і розкоші.)
193
Лорд Генрі — — Критики неодноразово проголошували лорда Генрі двійником Уайльда.

двійник Чи згодні ви з такою думкою? (Так. Адже лорд Генрі є палким прихильником
Уайльда
естетизму, краси, він дотепний, його мова пересипана суцільними парадоксами.)
— Чи згодні ви з такими словами Безіла: «Ти любиш усіх — тим-то байдужий
до кожного»? (Безіл помилявся. Лорд Генрі сам пояснив це: «Я дуже дбайливо
розрізняю людей. Друзів собі я обираю лише вродливих, приятелів — лише лагід-
них, ворогів — лише розумних. Особливо не завадить обережність, коли обираєш
ворогів. Серед моїх супротивників немає жодного недоумка. Всі вони люди роз-
виненого інтелекту і тому вміють належно цінувати мене». Лорд Генрі — тонкий
психолог і дуже добре знається на людях. Він відразу полонить їх. Так сталося із
Доріаном Греєм.)
— Які думки лорда Генрі посіяли сумніви в душі Доріана і призвели до того,
що він ладен був продати все заради молодості? (Лорд Генрі сказав Доріанові про
швидкоплинність часу і тлінність краси: «Краса — це одна з великих істин світу,
як сонячне світло, як весняна пора, як відбиття у водах тої срібної шкаралупи, що
ми звемо місяцем. Краса — це поза всякими сумнівами. Їй дано божественне пра-
«Розкошуй- во на верховенство. Вона робить принцами тих, хто її має… Так, містере Грей, боги
те часом, доки були щедрі до вас. Але що вони дають, те скоро й забирають. Перед вами лише
юні!» кілька років життя справжнього, багатющого, розмаїтого! А коли ваша юність
мине і врода разом з нею,— тоді ви раптом відкриєте, що для вас не лишилося
перемог, або ж змушені будете вдовольнятись благими перемогами, що їх пам’ять
про минуле зробить ще більш гіркими, ніж поразки. Кожен місяць ви все ближче
до того жахливого майбутнього. Час — ревнивий, він зазіхає на ваші троянди й лі-
леї. Ваше лице стане жовтавим, щоки позападають, очі потьмяніють. Ви будете
неймовірно страждати… О! Розкошуйте часом, доки юні!». Ці слова глибоко впали
в душу Доріана і психологічно підготували його вчинок.)
— Подумайте, чи можна сказати, що лорд Генрі поставив дослід над Доріаном
Греєм? (Так, але найстрашніше те, що юний Доріан згодився на цей дослід, навіть
не роздумуючи над його наслідками.)
— Як на вашу думку, чому лорд Генрі обрав саме Доріана? (По-перше, тому,
Доріан в очах
що той був вродливим. А по-друге, коли він побачив портрет Доріана, то сказав:
лорда Генрі «Судячи з портрета, твій таємничий юний друг, імені якого ти не хочеш назвати,
має чарівну вроду, отже, він ніколи не думає. Він — прекрасне бездумне створін-
ня, яке мусить бути з нами завжди: і взимку, коли ми не маємо квіток, щоб ми-
луватися ними, і влітку, коли ми потребуємо чогось, що остудило б мозок». Отже,
лорд Генрі дивився на Доріана як на красиву іграшку.)
— Схарактеризуйте основні риси вдачі лорда Генрі.
Образ лорда Генрі у романі є втіленням філософії насолоди. Це витончений
естет, що кохається в красі й відмежовується від потворного, бридкого в житті.
Лорд Генрі — Це прагнення не помічати нічого, крім краси, робить його не просто байдужим
втілення філо- до всього іншого, а й цинічним. У лорда Генрі холодна душа людини, яка не має
софії насолоди ідеалів. Пробуджуючи в Доріанові бажання насолоджуватися життям за будь-яку
ціну, він зовсім не замислюється над можливими наслідками такої поведінки як
для самого юнака, так і для інших людей.
Егоїзм лорда Генрі — це егоїзм естета, який хоч і має уявлення про реальне жит-
тя, але не зважає на нього. Навіть самогубство Сибіл лорд Генрі в першу чергу оці-
нює не з етичного, а з естетичного погляду. Саме такою трагедією, що цілком вдо-
вольнила смаки обох естетів, стала смерть юної актриси. Здібний учень лорда Генрі,
194
Доріан тільки спочатку вражений тим, що сталося. Мине зовсім небагато часу, і він
буде відчувати те ж саме, що і його наставник: «А все ж те, що сталося, не вразило
мене так, як би мало вразити… У ньому — вся моторошна краса грецької трагедії,
трагедії, в якій я був один з головних героїв, але яка не поранила моєї душі».
У чому причина такої поведінки? Лорд Генрі, а потім і його учень Доріан Грей,
Заміна мораль замінили моральні почуття милуванням красою. Обидва герої не хочуть визнати,
них почуттів що в реальному світі кожному вчинку обов’язково притаманне певне етичне зна-
милуванням чення. Провина за смерть Сибіл залишається провиною, вбивство художника Без-
красою
іла Голуорда — вбивством. При цьому сам лорд Генрі не робить нічого аморально-
го, його цинізм — тільки слова, поза. Але ця поза — його сутність. Бо найдужче
лорда дратує природність. Можна сказати, що він виступає теоретиком, проповід-
ником тієї філософії, якою керується в реальному житті Доріан Грей.
4. Робота над характеристикою образу Безіла Голуорда.

— Де відбулася перша зустріч Безіла з Доріаном? (На вечорі у леді Брендон.)
— Що сприяло їхньому знайомству? (Досить незрозуміле представлення До-
ріана, яке викликало в обох сміх.)
Значення для — Що для Безіла означала дружба з Доріаном? («Розумієш, Гаррі, Доріан для
Безіла дружби мене просто збудник у творчості. Ти, можливо, не побачиш у ньому нічого. Я бачу
з Доріаном в ньому — все. Адже ж якраз найбільше він присутній у моїх творах тоді, коли не
його я зображую на полотні. Я ж казав тобі — його образ мовби відкриває переді
мною нову манеру малювання. Його я находжу у вигинах певних ліній, у чарів-
ності й ніжності певних кольорів. Оце й усе».)
— Чому Безіл не хотів знайомити лорда Генрі з Доріаном? («Доріан Грей —
мій найдорожчий друг. Твоя тітонька мала цілковиту рацію — душа в нього чиста
й прекрасна. Не зіпсуй його, Гаррі. Не намагайся вплинути на нього. Твій вплив
має згубні наслідки».)
Побоювання — Чи справдилися побоювання Безіла? (Так, стосунки з лордом Генрі здійсни-
Безіла
ли на Доріана набагато сильніший вплив, ніж дружба з художником.)
— Чому Безіл не хоче виставляти портрет Доріана у салоні? («…Я не збираюсь
оголювати душу перед їхніми активними очима».)
— Схарактеризуйте образ Безіла.
Художник Безіл Голуорд — втілення ідеї служіння мистецтву. Він творить
красу, для нього немає нічого вищого за малярство. У Безіла гаряче, чуйне, до-
бре серце, яке він вкладає в кожний свій твір. Портрет Доріана Грея став його
кращим творінням. Саме тому Безіл Голуорд спочатку не хоче виставляти його,
Портрет Доріа- бо це означає відкрити власну душу, її глибинні порухи кожному, хто прийде по-
на Грея — кра- дивитися нову роботу. Безіл захоплюється своїм шедевром настільки, що вже не
ще творіння
Безіла відділяє портрета від живої людини, з якої його написано. Він обожнює Доріана,
стає йому другом, відчуває, що почав набагато краще малювати з того часу, як по-
знайомився із цим юнаком. На відміну від Генрі й Доріана, для Голуорда етичне
й естетичне невіддільні, як краса та доброта. Збираючись виїхати з Лондона на
тривалий час, Голуорд приходить до Грея, щоб утримати його від бажання під-
даватися спокусам, застерегти від такого способу життя, який потребує насолод
різного роду за будь-яку ціну. Голуорд не хоче вірити непевним чуткам відносно
Доріана, але вважає за свій обов’язок попередити друга. Звичайно ж, він не міг пе-
редбачити, як трагічно завершиться візит до того, хто надихнув його на створення
найкращого полотна. Та кінець Безіла неминучий. Він спалює себе на вівтарі слу-
195
жіння мистецтву. Це людина з гранично розвиненим естетичним почуттям. І саме

Страждання
в цьому причина його трагедії. Художник страждає від того, що відчуває страшен-
художника ний розрив між ідеальним змістом, який він вклав у своє творіння, і життям, що
розбиває його мрії, не дає йому змоги бути щасливим.
Роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» можна вважати взірцем інтелекту-
ального роману кінця ХІХ століття.

Інтелектуальний роман (лат. intellectus — розум, пізнання, intellectualis —
розумовий, розсудливий) — проза, в якій відчутно переважають інтелектуально-
«Портрет До-
ріана Грея» —
раціональні елементи образного мислення митця над емоційно-чуттєвими.
взірець інте- У творі це виявляється в схильності персонажів, оповідача, ліричного героя
лектуального до розумових рефлексій, самоаналізу, в яких домінує абстрактне мислення; у по-
роману рушенні й художньому втіленні важливих проблем, у розкритті інтелектуально-
го драматизму мислителів; схильності письменників до певних жанрів (філософ-
ський роман, драма ідей, медитативна лірика тощо).
8. Проблемні завдання.
— Знайдіть у творі «ПортретДоріана Грея» риси інтелектуального роману.
— Доведіть, що в романі О. Уайльда є риси модернізму, зокрема імпресіонізму.
У цьому творі втілено найдорожчі для письменника думки, що визначали спо-
Потужний стру- сіб і стиль його власного життя. В романі відчувається потужний струмінь автобіо
мінь автобіо- графізму, і саме суб’єктивність надає зображеному психологічної достовірності.
графізму
«Портрет Доріана Грея» тяжіє до розкриття складних філософських проблем
у вигляді розмовних рефлексій героїв та автора, показу протиборства ідей естетиз-
му й гедонізму, вирішення проблеми співвідношення мистецтва та життя, моралі
та мистецтва, ролі етичного та естетичного в житті. Для Уайльда, як відомо, ці сло-
ва були майже антонімами. Протиставлення мистецтва і життя, мистецтва і мора-
лі породжує ряд інших протиставлень, що ними переповнений роман. Усе яскра-
ве, блискуче, прекрасне пов’язане з мистецтвом; усе сіре, буденне — із життям.
«Портрет Доріана Грея» найповніше виражає естетизм Уайльда. Вчинки і ви-
словлювання героїв роману підпорядковані тому, щоб якнайяскравіше висвітлити
думки та погляди автора.
Письменник збагатив світову романну традицію не стільки новими проблема-
ми, скільки незвичайними шляхами їх вирішення.
Цей твір — ідеальний приклад парадоксальної (перевернутої) фабули, нетра-
Роман Уайль- диційної поетики, що є характерною для раннього модернізму. У творі порушу-
да — ідеальний ється межа між дійсним і фантастичним, об’єктивним і суб’єктивним, свідомим
приклад пара- і підсвідомим. У зображенні автора світ почуттів, вражень, насолод виявляється
доксальної більш значущим для формування світогляду, ніж об’єктивні умови. Нерідко чи-
фабули
тач втрачає відчуття того, де герой мислить, а де марить, занурившись у химерні
мрії. Існування Доріана Грея перетворюється на своєрідне вигадане життя уяви,
жахливість якого доводять ганебні вчинки героя.
У центрі роману постає особистість. Головною метою автора є дослідження її
психології. О. Уайльд використовує у творі імпресіоністичний стиль, фіксуючи,
на перший погляд, непомітні порухи людського серця.
196
При змалюванні життя Доріана стає важливим усе те, що герой почув, поба-
чив, відчув.
У романі є певна символіка, пов’язана з портретом. Саме портрет стає симво-
лом людської душі, що зробилася занадто потворною. Через зміни на портреті ав-
тор змальовує моральну деградацію головного героя.
Важливу роль для розуміння символіки портрета відіграє родинна портретна
Символі- галерея. Розглядаючи її, Доріан відчув, що несе в собі «незбагненні спадки ду-
ка, пов’язана мок і пристрастей» своїх предків, що його плоть заражена їхніми страхітливими
з портретом хворобами. Своїх останніх фарб додало до портрета мистецтво, яке естетизує люд-
ські вади, отруюючи потягом до незвичайних вражень. Це відчуває сам Доріан:
«Вони всі близькі йому — ті дивні й жахливі постаті, що пройшли світовою сце-
ною і зробили гріх таким чудовим, а зло сповнили такої витонченої принадності.
Здавалося, їхні життя в якийсь таємничий спосіб переплелися з його власним».
Портрет — Отже, портрет стає символом гріхопадіння не тільки головного героя роману. Ав-
символ гріхопа- тор імпресіоністичними засобами створює узагальнений символ — портрет люд-
діння
ського гріха.
Як відомо, ранній модернізм тісно пов’язаний з романтизмом. У романі відчут-
ні романтичні традиції, але в парадоксальній інтерпретації. Це стосується, зокре-
ма, пошуків героями нових ідеалів, що протиставлені реальній дійсності. Доріан
знаходить свій ідеал у насолоді, Безіл — у творенні прекрасного, лорд Генрі —
у вільному волевиявленні, Сибіл Вейн — у коханні. Всі вони мріють про інший
світ. Але якщо у романтиків ідеал є прекрасним, то в романі О. Уайльда він досить
невизначений. Особистість у його творі постає в складному сплетінні протиріч,
розв’язати які не в змозі навіть саме життя.
Ефект постій- У романі багато переживань, думок, ідей, які повинні викликати в читачів
ного плину
«свідомості як
власні асоціації, роздуми, настрої. Все це створює ефект постійного плину «свідо-
вона є» мості як вона є», що, на думку автора, «має полонити увагу читача».

Роман «Портрет Доріана Грея» має численні паралелі з творами світової літера-
тури. Зокрема, фантастичний сюжет, коли герой за допомогою темних сил отримує
довголіття, молодість, славу, є досить поширеним у літературі. Подібні сюжети
й ситуації трапляються у творах Й. В. Ґете, Е. По, Е. Т. А. Гофмана, Р. Стівен-
сона та ін. Появі образа Доріана Грея передував роман англійського романтика
Паралелі ро-
Чарлза Метюріна «Мелмот Блукач» (1820), що його Уайльд знав і з літератури, і з
ману з творами
світової літера- родинних переказів (автор роману був дядьком його матері). Німецький літератор
тури А. Шаміссо в повісті-казці «Історія Петера Шлеміля» (1814) описав, як герой за-
ради успіху продав дияволу власну тінь.
У романі «Портрет Доріана Грея» згадується твір Ж.-К. Гюїсманса «Навпаки»
(1884). Саме за допомогою цієї книги лорд Генрі «отруїв» душу Доріана. Герой
роману Ж.-К. Гюїсманса, молодий аристократ Дез-Ессент, влаштував собі жит-
тя «навпаки» загальноприйнятим нормам, відгородившись від усього світу. Його
купання у витончених ароматах, захопленість екзотичними рослинами нагадує
життя не лише Доріана Грея, а й самого Уайльда. Герої романів обох письменни-
ків сповідують імпресіоністичний принцип «все — у враженні». Всупереч світу
головні герої створюють новий світ краси, яка вища за мораль, саме тому вони
й живуть за принципом «усе дозволено». Заради своїх оригінальних вражень герої
ладні на все, навіть на вбивство.
Дослідники вказували подібність роману О. Уайльда із твором О. де Бальзака
«Шагренева шкіра». Уайльд же зазначив: «Пишучи, я зовсім не думав про Баль-
197
зака. Звісно, подібність це річ прикра, але нічим не зарадиш. Не буду я переробля-
ти свого роману через те, що якийсь недійшлий самовбивця отруював собі життя
шматком ослячої шкіри. Треба зовсім не мати уяви, щоб не відчути, наскільки
живіший, тонший, яскравіший і правдивіший мій роман».
— Як відомо, роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» із самого початку
сприймався неодностайно. Подумайте, як із цим образом співвідноситься афоризм
із передмови: «Суперечки з приводу твору мистецтва свідчать, що цей твір новий,
складний і життєздатний».

Роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея», безумовно, викликає багато супе
речок. Сам автор в одному з листів писав про нього так: «Мою історію можна на-
звати есе про декоративне мистецтво. Вона, якщо хочете, виділяє отруту, але ви
«Есе про деко-
ративне мисте-
не можете заперечувати, що вона досконала, а саме досконалість і є для нас, ху-
цтво» дожників, кінцевою метою».
Попри всі суперечки щодо творчості митця, твори Уайльда і в наші дні при-
ваблюють нових читачів. Англійський письменник Чарлз Морган, відповідаючи
на запитання щодо причин популярності творів О. Уайльда, сказав: «Кожне нове
покоління зачароване красою і магією мови Уайльда, його дивовижним умінням
наповнити мелодикою кожну фразу». Із цим важко не погодитися. Можливо, ось
у чому секрет популярності англійського митця.
Підготуватися до контрольної роботи «Творчість О. Уайльда. Роман “Портрет

Доріана Грея”».
Урок № 34
Тема. Контрольна робота «Творчість О. Уайльда. Роман “Портрет Доріана
Грея”».*
Мета: перевірити рівень засвоєння учнями вивченого матеріалу; поглиблювати навички
самостійної роботи; розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення; формувати
вміння концентрувати увагу, вибирати з вивченого матеріалу найголовніше.
198
Хід уроку
Виконання учнями контрольної роботи.

1. В якому місті народився О. Уайльд?
А Парижі;
Б Лондоні;
99 В Дубліні;
Г Манчестері.
2. Батько О. Уайльда був:
А юристом;
99 Б лікарем;
В буржуа;
Г судновласником.
3. Мати Уайльда мала письменницький псевдонім «Сперанца», що означає:
99 А надія;
Б віра;
В любов;
Г мудрість.
4. В якому університеті навчався О. Уайльд?
А Гарварді;
Б Ліверпулі;
В Трініті;
99 Г Оксфорді.
5. Де О. Уайльд читав лекції про естетизм?
А У Франції;
Б у Росії;
99 В у США;
Г у Німеччині.
6. У роки навчання О. Уайльд захоплювався культурою:
99 А античності;
Б Середньовіччя;
В Відродження;
Г романтизму?
7. О. Уайльд став редактором журналу:
А «Світ політики»;
99 Б «Світ жінки»;
В «Ранок»;
Г «Дзвін».
8. В якому році було опубліковано роман «Портрет Доріана Грея»?
А 1879;
Б 1889;
99 В 1890;
Г 1891.
199
9. Де О. Уайльд знайшов притулок?

А У Швеції;
Б у Німеччині;
В у Польщі;
99 Г у Франції.
10. Як звали художника, який намалював портрет Доріана?
99 А Безіл;
Б Боб;
В Бенджамен;
Г Білл.
11. Хто з письменників позитивно оцінив діяльність О. Уайльда-журналіста?
А Е. По;
Б В. Гюґо;
99 В Б. Шоу;
Г Ш. Бодлер:
12. О. Уайльд був представником:
А англійського романтизму;
Б англійського реалізму;
В англійського символізму;
99 Г англійського раннього модернізму.
1. За який твір О. Уайльд одержав свою першу нагороду? (За поему «Равенна»
в період навчання в Оксфорді.)
2. Які вам відомі збірки казок О. Уайльда? («Щасливий принц та інші казки»,
«Гранатовий будиночок».)
3. Як називали роман «Портрет Доріана Грея»? (Декоративним романом.)
4. Упродовж якого часу автор написав роман «Портрет Доріана Грея»? (Упро-
довж трьох тижнів.)
5. Дайте визначення поняття «естетизм».
6. Хто з героїв роману виступає носієм теорії естетизму, а хто — гедонізму? (Бе
зіл — естетизму, лорд Генрі — гедонізму.)
7. Який відомий літературний мотив є в романі? (Мотив продажу людиною душі
темним силам заради молодості.)
8. Які квіти найчастіше згадуються на сторінках роману? (Тюльпани й орхі-
деї.)
9. Хто з героїв змінив плин життя Доріана Грея? (Лорд Генрі.)
10. Як звали героя, котрий прагнув помститися за смерть Сибіл Вейн? (Джейн
Вейн, її брат.)
11. Чим захоплювався головний герой? (Колекціонував коштовне каміння, гобе-
лени, фарфор.)
12. Чому відбувалися зміни на портреті? (Бо Доріан Грей нехтував мораллю.)
1. Дайте тлумачення терміна «парадокс» та розкрийте роль у романі «Портрет
Доріана Грея».
2. Визначте основні положення естетичної теорії О. Уайльда.
3. Як на вашу думку, у чому полягає егоїзм Доріана Грея?
4. Розкрийте роль інтер’єру в романі.
5. Схарактеризуйте образ лорда Генрі.
200
6. З’ясуйте філософсько-етичну та моральну проблематику роману «Портрет До-

ріана Грея».
1. Доведіть, що роман «Портрет Доріана Грея» є головним твором О. Уайльда,
в якому викладено естетичні погляди митця.
2. Визначте риси інтелектуального роману у творі.
3. З’ясуйте, у чому полягали радощі й трагедії в долі Доріана Грея.
4. Визначте, у чому полягає імпресіоністичність стилю О. Уайльда.
5. Подумайте, яку роль відіграють у романі парадокси.
6. Напишіть твір-роздум на тему: «Чи може Краса бути аморальною?»

Підготуватися до уроку систематизації та повторення знань. Повторити вивче-
ний матеріал із теорії літератури.
Підсумок
Урок № 35
Тема. Узагальнення та систематизація матеріалу, вивченого протягом року.
Мета: перевірити рівень засвоєння учнями вивченого матеріалу; розвивати вміння засто-
совувати набуті знання на практиці; розвивати творчі здібності школярів, навички
виразного читання, зв’язного мовлення, логічного мислення; сприяти вихованню
загальної культури учнів.
Обладнання: підручник; портрети письменників, твори яких вивчали протягом року; словник лі-
тературознавчих термінів.
Хід уроку
II. Застосування учнями знань, умінь та навичок
— Психологічний роман — …
— Соціально-психологічний роман — …
— Філософський роман — …
— Верлібр — …
— Натуралізм — …
— Декаданс — …
— Символізм — …
— Імпресіонізм — …
— Неоромантизм — …
— Сугестія — …
— Інтелектуальна проза — …
— Парадокс — …
— Порівняйте особливості реалізму та модернізму як літературних напрямів.
— Перелічіть твори, у назвах яких міститься символ. Дайте його тлумачення.
(«Червоне і чорне» Ф. Стендаля, «Альбатрос» Ш. Бодлера, «Забуті арієти» П. Вер-
лена, «П’яний корабель» А. Рембо.)
4. Гра «Екскурсія містами Європи».

Завдання: розкажіть, як назване місто пов’язане з літературним твором чи пер-
сонажем.
— Париж («Червоне і чорне», «Гобсек».)
— Петербург («Злочин і кара», «Анна Кареніна».)
201
202
— Москва («Анна Кареніна».)

— Лондон («Портрет Доріана Грея».)
5. Рольова гра «Монолог героя».

Завдання: складіть розповідь від імені героя (тему оберіть довільно):
— Жульєн Сорель;
— пані де Реналь;
— Дервіль;
— Раскольніков;
— Соня Мармеладова;
— Анна Кареніна;
— Костянтин Левін;
— Кіті Щербацька;
— Доріан Грей;
— лорд Генрі;
— Безіл Голуорд.
6. «Творча лабораторія митця».

Завдання: доведіть необхідність і закономірність появи нових ідей у мистецтві
від імені їх творців.
— Поява соціального реалістичного роману (від імені О. де Бальзака);
— Необхідність поєднання в романі соціально-політичного і психологічного
аспектів (від імені Стендаля);
— Звернення до нового вірша (верлібру) (від імені В. Вітмена);
— Поява символізму (від імені Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо);
— Теорія естетизму (від імені О. Уайльда).
Завдання: визначте, кому з письменників належать вислови.
— «Не для того живе людина, щоб стати багатим, а щоб стати щасливим.»
(Стендаль.)
— «Людина є таємниця. Її слід розгадувати…» (Ф. Достоєвський.)
— «Краса врятує світ» (Ф. Достоєвський.)
— «Найперше — музика у слові!» (П. Верлен.)
— «Думка висловлена — тлін.» (Ф. Тютчев.)
— «Як серцю висловить себе? Чи ж зрозуміє хто тебе?» (Ф. Тютчев.)
— «Людина хоче все пройти й пізнати!» (В. Вітмен.)
— «Нехай критики розходяться у поглядах,— художник залишається вірним
собі.» (О. Уайльд.)
— «Художник — це той, хто творить прекрасне.» (О. Уайльд.)
8. Літературна гра «Вгадай, про кого йде мова?»

— «Секретар суспільства» (О. де Бальзак);
— «Король романістів» (О. де Бальзак);
— «Маленька фея із Хоуорта» (Ш. Бронте);
— «Принц Парадокс» (О. Уайльд);
— «…Спадкоємець Гоголя, зовсім на нього не схожий, як воно й має бути.»
(Л. Толстой);
— «Співець страждань народних» (М. Некрасов);
— «Це покоління, яке співає і плаче» (Декаденти).
203
— У якому творі присутній давній літературний мотив продажу людської душі
темним силам? («Портрет Доріана Грея» О. Уайльда.)
— Назвіть письменників, які у своїх творах порушували проблему грошей.
(О. де Бальзак, Ф. Достоєвський.)
— Хто з авторів порушував тему злочину і кари? (Ф. Достоєвський, «Злочин
і кара».)
— У творі якого письменника «думка сімейна» є головною? (Л. Толстой, «Анна
Кареніна».)
— Хто з російських поетів є представником «чистого мистецтва»? (А. Фет.)
— Кого з поетів називають попередником урбаністичної поезії? (В. Вітмена.)
— Хто з письменників є майстром парадоксу? (О. Уайльд.)
— Кого з письменників вважають зачинателем символізму? (Ш. Бодлера.)
— Який поет найбільш широко використовував верлібр? (В. Вітмен.)
— Який письменник шукав «зелену паличку», що зробить людей щасливими?
(Л. Толстой.)
— У творах якого письменника розкривається «діалектика душі» героїв?
(Л. Толстого.)
— Кого називають представником англійського раннього модернізму?
(О. Уайльда.)

— Розкажіть про цікаві факти із життя письменників.

— Подумайте, які теорії мали вплив на письменників і літературних героїв.
Якими є наслідки цих впливів.
1) Теорія «надлюдини» (Раскольніков, «Злочин і кара» Ф. Достоєвського);
2) трансценденталізм (В. Вітмен);
3) естетизм (О. Уайльд).
12. Інсценізація.
(Учні показують інсценівки на основі уривків творів, що найбільше сподоба-
лися.)
13. Конкурс читців.

(Обирається кращий читець вірша чи уривка з твору, який найбільше
запам’ятався.)
14. Рольова гра «Інтерв’ю з письменником».

— Уявіть собі, що вам випала можливість взяти інтерв’ю у письменника. Які
питання ви б йому задали? Спробуйте дати відповіді.
III. Підбиття підсумків уроку
ІV. Домашнє завдання
Упродовж канікул прочитати твори, що будуть вивчатися у 11 класі.

Література
1. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів: Світова література. 10–

11 класи. Рівень стандарту (укладачі Ю. І. Ковбасенко, Г. М. Гребницький
та ін.
2. Альтман М. О. Достоевский. По вехам имен.— Саратов, 1975.
3. Антологія зарубіжної поезії другої половини XIX—XX сторіччя: Посіб. для
10–11 кл. / Укл. і авт. вступ. ст. Д. С. Наливайко.— К.: Навчальна книга,
2002.
4. Балашов Н. И. Рембо и связь двух веков поэзии // А. Рембо. Стихи. Послед-
ние стихотворения. Озарения. Одно лето в аду.— М.: Наука, 1982.
5. Випер Ю. Б. Творческие судьбы: О западноевропейских литературах XVI —
первой половины XIX века.— М.: Художественная литература, 1990.
6. Гарин И. Пророки и поэты.— М.: Терра, 1992.
7. Гугушева М. П. Ш. Бронте. Очерк жизни и творчества.— М.: Художественная
литература, 1992.
8. Долина Н. Предисловие к Достоевскому.— Л.: Детская литература, 1980.
9. Ермилов В. Толстой-романист («Война и мир», «Анна Каренина», «Воскресе-
ние»).— М.: Художественная литература, 1965.
10. Ермилов В. Ф. М. Достоевский.— М.: Художественная литература, 1956.
11. Карабутенко І. Особистість і лірика Ш. Бодлера // Жовтень.— 1975.— № 6.
12. Лексикон загального та порівняльного літературознавства.— Чернівці: Золоті
литаври, 2001.
13. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін.—
К.: ВЦ «Академія», 1997.
14. Мендельсон М. О. Жизнь и творчество Уитмена.— М.: Наука, 1969.
15. Наливайко Д. С. Оноре Бальзак. Нарис життя і творчості.— К.: Дніпро,
1985.
16. Наливайко Д. Жах і екстаз життя / Бодлер Ш. Поезії.— К.: Дніпро, 1989.
17. Ніколенко О. М. Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Вер-
лен, Артюр Рембо: Посібник для вчителя.— Х.: Веста: Видавництво «Ранок»,
2003.
18. Нольман М. Шарль Бодлер. Судьба. Эстетика. Стиль.— М.: Художественная
литература, 1979.
19. Овруцька І. М. Стендаль: Нарис життя і творчості.— К.: Дніпро, 1983.
20. Пустовойт П. Г. И. С. Тургенев — художник слова. Монография.— М.: Из-
дательство Московского университета, 1987.
21. Реизов Б. Г. Стендаль. Художественное творчество.— Л.: Художественная ли-
тература, 1979.— 408 с.
21. Розанова Л. А. О творчестве Н. А. Некрасова: Книга для учителя.— М.: Про-
свещение, 1988.
22. Світова література. 10 клас. Профільний рівень, академічний рівень: Хрестома
тія-довідник. / Упоряд. І. Л. Столій.— Х.: Вид-во «Ранок», 2010.
23. Соколянский М. Г. Оскар Уайльд: Очерк творчества.— К.— Одесса: «Лыбидь»,
1990.
24. Цвейг С. Артюр Рембо // Нева.— 1991.— № 8.
25. Цвейг С. Жизнь Поля Верлена // Нева.— 1991.— № 9.
26. Л. А. Чередник. Світова література. 10 клас. Рівень стандарту: Комплексний
204
Зміст
Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Календарно-тематичне планування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

Урок № 1. Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст. Реалізм
як напрям у світовій літературі. Роль художньої літератури у культурному
та суспільному житті XIX ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7
Урок № 2. Ф. Стендаль. Життєвий і творчий шлях письменника. Роман «Червоне і чорне»,
поєднання в ньому соціально-політичного й психологічного аспектів. Гостра
критика режиму Реставрації. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
Уроки № 3–4. «Все його життя було тільки довгим готуванням до нещасть…» .(Конфлікт
головного героя Жульєна Сореля із суспільством як сюжетний стрижень
роману Ф. Стендаля «Червоне і чорне». Внутрішня драма героя як наслідок
цього конфлікту.). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18
Урок № 5. Жіночі образи роману «Червоне і чорне». Психологізм творчості Стендаля. . . . . . 23
Урок № 6. О. де Бальзак — видатний французький письменник, зачинатель
соціального реалістичного роману. Бальзак і Україна. Композиція і стиль
повісті «Гобсек». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
Урок № 7. «Дивне поєднання скупості і своєрідності характеру…». (Романтичні
й реалістичні риси неоднозначного образу «філософа й скнари» Гобсека.
Влада золота та її філософія в повісті.). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33
Урок № 8. Розвиток зв’язного мовлення. О. де Бальзак. Повість «Гобсек». Зіставлення
образів Фанні Мальво і Анастазі де Ресто.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
Урок № 9. Позакласне читання. Історія кохання маленької феї. (Роман Ш. Бронте
«Джейн Ейр».) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46
Урок № 10. Ф. М. Достоєвський. Життєвий і творчий шлях письменника. Філософські,
етичні й естетичні погляди письменника та їх втілення в художніх творах.
Роман «Злочин і кара» як утілення нового, поліфонічного типу художнього
мислення. Філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї
твору.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53
Уроки № 11–12. Еволюція образу Раскольнікова і розвінчання теорії сильної особистості,
«надлюдини».. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63
Урок № 13. Система образів роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара». Значення
і символіка його назви.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69
Урок № 14. Розвиток зв’язного мовлення. Урок-диспут за романом Ф. Достоєвського
«Злочин і кара».. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
Урок № 15. Лев Толстой. «Анна Кареніна». Життєвий і творчий шлях митця. Духовні
й мистецькі шукання та здобутки письменника. Паралелізм у композиції
роману, особливості стилю. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79
205
206
Урок № 16. Роман Л. Толстого «Анна Кареніна». Образи-характери твору: пластичність

змалювання і психологічна глибина. «Діалектика душі» толстовських героїв. . . . . 89
Урок № 17. Суперечливий образ Анни Кареніної. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92
Урок № 18. Л. Толстой. «Анна Кареніна». Образ Левіна, його автобіографічна основа . . . . . . . 99
Урок № 19. Позакласне читання. Складні таємниці жіночої душі. (Повісті Г. Джеймса
«Дейзі Міллер» та І. Тургенєва «Ася».). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102
Урок № 20. Контрольна робота «Вступ. Із літератури реалізму. Творчість Стендаля,
О. де Бальзака, Ф. Достоєвського, Л. Толстого».. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110
Традиції і новаторські зрушення в поезії середини — другої половини XIX століття
Урок № 21. Загальна характеристика провідних шляхів розвитку поезії середини

XIX століття. Етичні та естетичні засади соціально-спрямованої лірики
(М. Некрасов). Принципи «чистого мистецтва» в поезії (група «Парнас»,
творчість А. Фета). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 114
Урок № 22. В. Вітмен — американський поет-новатор. Життєвий і творчий шлях
письменника. Зв’язок його поезії з романтичними традиціями та
трансценденталізмом.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 129
Урок № 23. Збірка «Листя трави», її провідні теми й мотиви. «Пісня про себе» —
програмовий твір поета. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135
Урок № 24. Ш. Бодлер. Життєвий та творчий шлях письменника. Світогляд й естетичні
погляди Бодлера і його збірка «Квіти зла». Традиційність і своєрідність
вирішення проблеми «поет і натовп» у поезії «Альбатрос». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139
Урок № 25. Філігранність поетичної техніки, формальна довершеність і сугестивність
вірша Ш. Бодлера «Вечорова гармонія». Тлумачення предметних
образів як «видимих знаків» ідей, почуттів, душевних станів у поезії
«Відповідності».. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146
Урок № 26. Із поезії французького символізму. Символізм як літературний напрям
останньої третини XIX — початку XX ст. Основні естетичні принципи
та поетичне новаторство символістів. Творчість П. Верлена. Вірші «Забуті
арієти», «Так тихо серце плаче…», «Поетичне мистецтво». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150
Урок № 27. Творчість А. Рембо. Вірші «Відчуття», «П’яний корабель», «Голосівки».. . . . . . . . . 160
Урок № 28. Позакласне читання. Бурхливі людські пристрасті у новелах П. Меріме. . . . . . . . 170
Урок № 29. Контрольна робота «Творчість М. Некрасова, А. Фета, В. Вітмена,
Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 174
Урок № 30. О. Уайльд. Роман «Портрет Доріана Грея». Життєвий та творчий шлях
письменника. Уайльд — письменник англійського раннього модернізму.
Естетизм Уайльда, імпресіоністичність стилю. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178
Урок № 31. «Портрет Доріана Грея» як осердя творчості О. Уайльда, філософсько-
естетичні та моральні проблеми твору.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 184
207
Урок № 32. О. Уайльд. Роман «Портрет Доріана Грея». Образ головного героя. . . . . . . . . . . . 187
Урок № 33. Образи твору О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». Риси інтелектуального
роману.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 192
Урок № 34. Контрольна робота «Творчість О. Уайльда. Роман “Портрет
Доріана Грея”». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 197
Підсумок
Урок № 35. Узагальнення та систематизація матеріалу, вивченого протягом року.. . . . . . . . . 201
Література. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 204
Навчальне видання
Серія «Майстер-клас»
Чередник Людмила Анатоліївна
Світова література
10 клас. Рівень стандарту
Авторські уроки
Редактор Г. В. Доніна
Технічний редактор М. С. Жубр
Коректор А. Г. Шевченко
Код Ф11124У. Підписано до друку 28.09.2010. Формат 84×108/16. Папір друкарський.
Гарнітура Шкільна. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 21,84.
ТОВ Видавництво «Ранок». Свідоцтво ДК № 3322 від 26.11.2008.
61071 Харків, вул. Кібальчича, 27, к. 135.
Адреса редакції: 61145 Харків, вул. Космічна, 21а.
Тел. (057) 719-48-65, тел./факс (057) 719-58-67.
Для листів: 61045 Харків, а/с 3355. E-mail: office@ranok.kharkov.ua
З питань реалізації звертатися за тел.: у Харкові – (057) 712-91-44, 712-90-87;
Києві – (044) 599-14-53, 417-20-80; Білій Церкві – (04563) 6-90-92; Вінниці – (0432) 55-61-10;
Дніпропетровську – (056) 785-01-74; Донецьку – (062) 261-73-17;
Житомирі – (0412) 41-27-95, 41-83-29; Кривому Розі – (056) 401-27-11;
Львові – (032) 244-14-36; Миколаєві – (0512) 35-40-39; Рівному – (0362) 3-78-64;
Сімферополі – (0652) 54-21-38; Тернополі – (0352) 49-58-36 ;
Черкасах – (0472) 64-41-07, 36-72-14; Хмельницькому – (0382) 706-316;
Одесі – (048)737-46-59; Чернигові – (0462) 62-27-43.
E-mail: commerce@ranok.kharkov.ua.
«Книга поштою»: 61045 Харків, а/с 3355. Тел. (057) 717-74-55, (067) 546-53-73.
E-mail: pochta@ranok.kharkov.ua
www.ranok.com.ua
208

Untitled

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Untitled

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ББК

Посібник укладено з урахуванням вимог «Програми для загальноосвітніх на-

1 Загальна характеристика розвитку культури та лі- Поняття про соціально-

2 Ф. Стендаль. Життєвий і творчий шлях письмен- Поняття про соціально-

3–4 «Все його життя було тільки довгим готуванням до

5 Жіночі образи роману «Червоне і чорне». Психоло- Поняття про психологізм

6 О. де Бальзак — видатний французький письмен-

7 «Дивне поєднання скупості і своєрідності характе-

8 Розвиток зв’язного мовлення. О. де Бальзак. Повість

9 Позакласне читання. Історія кохання маленької

10 Ф. М. Достоєвський. Життєвий і творчий шлях Поняття про роман, філо-

11–12 Еволюція образу Раскольнікова і розвінчання теорії

13 Система образів роману Ф. Достоєвського «Злочин

14 Розвиток зв’язного мовлення. Урок-диспут за рома-

I. Актуалізація опорних знань учнів

II. Оголошення теми й мети уроку

III. Засвоєння учнями нових знань, формування вмінь та навичок

4. Продовження лекції вчителя.

Формування Теоретичне обґрунтування нового напряму міститься в працях Ф. Стендаля

6. Продовження лекції вчителя.

7. Культурознавчий коментар (образотворче мистецтво). Повідомлення підготов-

це полотно справжнім пам’ятником героям революції. В період правління Напо-

окремими відтисками. Коли літографія (різновид гравюри) «Ґарґантюа» — кари-

IV. Застосування знань, умінь та навичок

— перенесення центру уваги на соціальну сферу;

V. Підбиття підсумків уроку

VI. Домашнє завдання

Роман — дзеркало, яке проносять вели-

Не для того, щоб стати багатим, живе

I. Актуалізація опорних знань учнів

II. Оголошення теми, мети та епіграфів уроку

III. Застосування учнями нових знань, формування вмінь та навичок

2. Повідомлення підготовленого учня.

сина були чужими. З роками відчуженість між ними зростала, перетворюючись

«Червоне і чорне», «Люсьєн Левен» («Червоне і біле»), «Пармська обитель», «Іта-

3. Робота з другим епіграфом уроку.

4. Повідомлення підготовленого учня.

у фактах судової хроніки джерело грандіозного художнього і філософського уза-

5. Робота з першим епіграфом уроку.

6. Проблемні запитання. Робота з підзаголовком та епіграфами до роману.

7. Завдання для учнів.

IV. Закріплення знань, умінь та навичок учнів

V. Підбиття підсумків уроку

VI. Домашнє завдання

I. Актуалізація опорних знань учнів

1. Вікторина «Перевір себе».

II. Оголошення теми й мети уроків

III. Засвоєння учнями нових знань, формування умінь та навичок

10. Психологічне спостереження за героєм.

11. Переказ тексту з творчим завданням.

12. Творче завдання.

13. Коментар учителя.

14. Проблемне запитання.

15. Творче завдання.

16. Коментар учителя.

17. Повідомлення підготовленого учня.

III. Закріплення знань, умінь та навичок учнів

IV. Підбиття підсумків уроків

Стендаль ніколи не обмежував себе опи-

I. Актуалізація опорних знань учнів

1. Перевірка письмових робіт.

II. Оголошення теми, мети та епіграфа уроку

III. Засвоєння учнями нових знань, формування вмінь та навичок

вона живе минулим, що постає в її уяві, оповите романтикою сильних почуттів.